Journal articles on the topic 'Попит на інновації'

В умовах реформування аграрного сектору перед Україною постає проблема вибору стратегії інноваційного розвитку та джерел її фінансування. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування науково-методичних підходів і практичних рекомендацій щодо концепції фінансового забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектору.У процесі дослідження монографічний метод дозволив зазначити, що в країнах з сировинною економікою низький попит на інновації, тобто відсутність конкурентного промислового виробництва, не створює бази для формування інноваційного середовища та потенційних споживачів інновацій. Домінування видів діяльності зі спадною віддачею зумовлює реалізацію моделі за якої суспільні фінанси повинні направлятися на реалізацію в аграрному секторі завдань щодо його сталого розвитку в умовах зростаючого попиту на продукти харчування та необхідності збереження родючості ґрунту, розробку механізмів пріоритетного фінансування та реалізації цих завдань.Розглянуто сучасні підходи до фінансування інноваційного розвитку. Зазначено, що в сировинних економіках інновації направлені на збільшення видобутку сировини та вирощування сільськогосподарських культур, на які є попит на міжнародних ринках. Домінування видів діяльності зі спадною віддачею не дозволяє фінансувати інноваційний розвиток належним чином, як зі сторони держави, так і зі сторони потенційних споживачів інноваційних продуктів. Запропоновано для аграрного сектору України поєднання двох моделей, коли модель “держава інвестор” використовується в інноваціях, які мають в більшій мірі суспільний ефект (наприклад екологічні інновації) і, навпаки, модель “держава-регулятор” в інноваційній діяльності, що має яскраво виражений економічний ефект. Окреслено специфіку інноваційних процесів в аграрному секторі. Проаналізовано сучасні підходи до фінансового забезпечення інноваційного розвитку та фактори, які негативно впливають на розвиток агроінновацій в Україні.

У статті розглядаються питання маркетингової підтримки інновацій вітчизняних промислових підприємств в умовах міжнародних економічних відносин. Обгрунтовуються особливості маркетингу інновацій; визначено завдання маркетингу інновацій на різних етапах його впровадження; пропонується послідовність маркетингу інновацій; досліджуються етапи процесу сприйняття інновацій різними групами споживачів.Комерційний успіх інновацій на ринку неможливий без активної підтримки маркетингу. Аналіз вітчизняних та зарубіжних науковців з проблем маркетингу інновацій виявив, що незважаючи на розроблені теоретико-методологічні підходи до формування комплексу маркетингових інновацій, не існує методичних розробок в організації та застосуванні маркетингових інновацій у підприємство.Послідовність впровадження маркетингових нововведень у контексті міжнародних економічних відносин дозволить промисловим підприємствам сформувати ефективну маркетингову стратегію навіть на етапі їх створення. Маркетингові інновації мають відбуватися на всіх етапах інноваційного процесу, що забезпечить конкурентоспроможність інноваційної продукції на міжнародному ринку.Дослідження показали, що основними критеріями, що визначають попит на інновації підприємств в умовах міжнародних економічних відносин, є: здатність задовольнити потреби споживачів; чітка конкурентна перевага; простота використання; можливість перевірити особливості, які зазначені у творі. Інноваційна продукція буде затребувана на ринку, якщо вона матиме хоча б одну унікальну характеристику, яка буде важливою для споживачів.

Український ринок копірайтингу наразі перебуває на етапі остаточного становлення та активного розвитку, і на ньому відчувається велика потреба саме в україномовних копірайтингових текстах, оскільки на державному рівні ухвалено низку документів, у яких зазначено, що будь-який інтернет-ресурс у межах України повинен функціонувати українською або мати повноцінну україномовну версію. Законодавча підтримка суттєво розширила межі українського копірайтингу та сформувала попит на кваліфікованих професіоналів у сфері текстотворення. Сьогодні світові тенденції та інновації в царині копірайтингу поширюються в українському медіапросторі безпосередньо — без посередництва чи запозичення зі сфери російського копірайтингу. Пропонуємо визначати «копірайтинг» як вид професійної діяльності, спрямований на створення оригінальних текстів інформаційного, іміджевого, рекламного характеру в текстовому, аудіо- та відеоформаті. Копірайтинговий текст — оригінальний текст, створений професійним копірайтером, що має рекламні, інформаційні, презентаційні, іміджеві та маркетингові функції й виконує функцію просування творів/послуг/компаній/осіб, спрямований на певну цільову аудиторію. Мережа Інтернет — середовище, що сприяє виникненню комунікації чи певної взаємодії між замовниками та виконувачами, щодня зростає кількість спеціалізованих/тематичних/інформаційних ресурсів, які мають бути наповнені відповідним контентом. Для створення та ефективного функціонування будь-якої платформи необхідні знання щодо видів копірайтингових текстів, їх призначення, функцій, особливостей побудови та подальшої оптимізації задля якісного просування в мережі.

Метою статті є порівняльний аналіз чинників формування та найкращої практики реалізації конкурентних стратегій підприємствами України. Опис практики реалізації конкурентних стратегій підприємствами лідерами відповідних ринків дав змогу ідентифікувати еволюцію основних засобів становлення їх конкурентоспроможності та узагальнити основні чинники, які впливають на формування конкурентних переваг підприємства на ринку та визначають ефективність реалізації вибраної конкурентної стратегії. Виявлено, що такими чинниками є здатність підприємства впливати на поведінку споживача через спрямований інформаційний потік та унікальні властивості товару, здатність задовольнити споживчий попит за найменших витрат, що досягається шляхом формування замкнутих технологічних циклів та логістичних ланцюгів, здатність підтримувати лідерство на ринку завдяки реалізації політики постійного товарного оновлення. Інструментами реалізації визначених здатностей є інновації та нестандартні стратегічні рішення. Виявлено, що в сучасній економіці спостерігаються суттєві зміни як у споживчих потребах (індивідуалізація потреб), так і в інструментах їх задоволення (персоніфікація продажів). Конкурентними перевагами підприємства, які забезпечують їх конкурентоспроможність та відповідність споживчим потребам, є структура портфеля асортиментних позицій та товарних марок, інформаційний супровід властивостей продукції, підтвердження їх безпечності та якості, формування повних технологічних циклів виробництва та логістичної інфраструктури, інноваційне оновлення виробництва, наявність науково-дослідних центрів та виробництво пробних зразків продукції. Зміни вподобань і стилю споживчої поведінки в сучасному світі трансформують як ринок, так і поведінку його учасників. Встановлено, що в сучасних умовах ринкової економіки поведінка споживача на ринку є основним джерелом ефективності конкурентної стратегії. Відмінність набула ознак властивості сучасного товару, а першість у пропозиції інноваційного товару на ринку забезпечує прибутковість підприємства.

У статті розглядається інноваційне споживання як сучасна економічна поведінка споживача через визначення сутності інноваційного споживання, ролі в оновленні споживання мотивації сучасного споживача товарів та послуг.Охарактеризованоосновні складові інноваційного споживання в економічній поведінці споживача, шляхи рівноваги інноваційних процесів у виробництві та споживанні, забезпеченні необхідного обсягу платоспроможного попиту на інновації та інноваційні продукти які досягаються інноваційним споживанням.Обґрунтовано шляхи оновлення сприйняття споживачами інновацій та інноваційних продуктів, запропоновано шляхи формування інноваційного споживання в економічній поведінці споживача.

Статтю присвячено аналізу цілей маркетингової політики комерційної організації залежно від стану маркетингової системи, зумовленого виробництвом та впровадженням і подальшим розвитком інновацій. Функція цілепокладання в маркетингу є сполучною ланкою, яка з’єднує, з одного боку, макрорівень, представлений маркетинговою системою вищого ступеня охоплення, а з іншого – мікрорівень, маркетинг-менеджмент на рівні окремої фірми. Разом із тим правильне цілепокладання забезпечує зв’язок між виробництвом інновацій, маркетинговою політикою та результативністю торгівлі. З використанням концепту ринку як мережевої взаємодії, маркетингової системи як середовища реалізації маркетингової політики та багаторівневого продукту запропоновано систематизацію цілей маркетингу залежно від динамічного становища маркетингової системи, зумовленого співвідношенням попиту і пропозиції та рівнем інновації.

У статті досліджено місце інноваційної інфраструктури в регіональній інноваційній системі. Вказано на законодавчу базу її формування. Підтверджена органами статистики низька доля витрат на фінансування науки. Вказано частку витрат на наукові дослідження в країнах ЄС – 28. Показано, що кадровий потенціал перетікає в країни Європи. Наведено приклади залучення студентів до інновацій в Ірландії. Відмічено, що інноваційний бізнес не формує попит на інноваційну інфраструктуру. Відсутність підтримки інноваційною інфраструктурою не сприяє інноваційному розвитку підприємств. Запропоновано формувати маркетингову стратегію розвитку інноваційної інфраструктури. Уточнено коло питань для вирішення

Новітня доба глобальних соціально-економічних трансформацій перетворила мобільність у фактично єдину стійку характеристику розвитку бізнес-діяльності. Сучасні прояви мобільності сучасного господарського процесу передбачають швидку реакцію на мінливість умов кон’юнктури національного та світового ринків, розбудову формального та неформального інституціонального середовища, асиметрію інформації, розвиток глобальної господарської системи і т.п. Динамічність сучасних умов розвитку зумовлює необхідність формування та розбудови інноваційно-інвестиційної моделі розвитку, як найуспішнішої і найперспективнішої. Інноваційний процес передбачає декілька суттєвих етапів від виявлення інноваційного попиту до поширення освоєної інновації і її комерціалізації. Економічний зміст інноваційних процесів цікавив науковців практично з виникнення економічної теорії, але як предмет спеціального наукового осмислення інновації стали у ХХ ст. У статті досліджено особливості еволюції поглядів вітчизняних та зарубіжних вчених щодо трактування поняття «інновації» та розвитку інноваційної парадигми. Вчені різних періодів надавали різного змісту інноваціям: по-перше, розглядали як результат НТП, інноваційної діяльності та практичного / технічного використання новацій; по-друге: як цільові зміни у функціонуванні підприємства та якісні зміни усіх елементів суспільного виробництва; по-третє: як систему або комплекс заходів щодо впровадження нової техніки, технології і т.п.; по-четверте: як процес створення та практичного використання новацій та відтворення економічного елемента через нову ідею, винахід чи процес; по-п’яте: як комерційне рішення чи продукт інноваційної діяльності. У статті обґрунтовано прямий вплив розвитку інноваційних процесів на рівень конкурентоспроможності, а також запропоновано комплексне трактування дефініції «інновації» зважаючи на особливості сучасних соціально-економічних трансформацій: акцентована увага на необхідності постійних інвестицій та оптимальної інноваційно-управлінської інфраструктури на мікро-, макро-, мезо- та мегарівнях.

У статті розглянуто використання інструментів трейд-маркетингу на ринку товарів повсяк-денного попиту в умовах економічної турбулентності, викликаної епідемією COVID-19. Мета статті - роз-крити сутність інструментів активізації купівельного попиту та дослідити використання інновацій у трейд-маркетингу на ринку FMCG. Проведений аналіз сутності трейд-маркетингу дав змогу встановити, що вироб-ники використовують Push-стратегію для проштовхування товарів по маркетинговому каналу дис-триб’юторам, а ті, у свою чергу, проштовхують товари підприємствам роздрібної торгівлі. Встановлено, що серед інструментів активізації купівельного попиту, які використовують у трейд-маркетингу, виділяють стимулювання збуту по системі sell-in & sell-out, спеціальні події та мерчандайзинг. При цьому стимулювання торгівлі проводять з метою: переконання торговельних підприємств купувати товар у великій кількості; підвищення рівня торговельної підтримки товару; побудови зв’язків та проведення заходів стимулювання на вимогу учасників каналу розподілу. Стимулювання кінцевого споживача передбачає використання заходів, спрямованих на існуючих споживачів, залучення випадкових споживачів та стимулювання осіб, які не є спожи-вачами. Дослідження сучасного стану ринку FMCG в Україні дало змогу виявити такі тренди: споживачі схильні ретельно вибирати товари; покупці у процесі шопінгу цінують швидкість здійснення покупки, ширину і глибину асортименту товарів та їх ціну; роздрібна торгівля акцентує все більше уваги на покупцеві та його емоціях; виробники використовують аналітичні дані для планування промоактивностей, впроваджують ав-томатизацію для інтелектуального прогнозування продажів, гейміфікацію тощо; використання нестандарт-ного мерчандайзингу, який викликає емоції і враження; участь в івентах. У результаті дослідження виокрем-лено наступні інновації в трейд-маркетингу на ринку FMCG: автоматизація всіх маркетингових інстру-ментів, інтеграція цифрових та традиційних маркетингових інструментів при плануванні кампаній просуван-ня, використання стейджінгу для залучення покупців, забезпечення швидкої доступності продукту покупцям, використання омніканальності та in-store комунікацій для спрощення купівлі товарів. У подальших досліджен-нях необхідно сконцентрувати увагу на поглибленому вивченні шоппер-маркетингу в місцях продажу про-дуктів.

Зазначено, що єдність нації — це стратегічний план безпеки і продуктивного розвитку сучасної держави, що в Україні формується посту- пово. З’ясовано поєднання традицій та інновацій у сучасних підходах щодо розвитку держави як інституту, що забезпечує суспільний розвиток. Вико- ристано методи аналізу та синтезу, аналізу документів, знакове моделюван- ня, компаративний (синхронний) аналіз. Було розглянуто коеволюційний етап розвитку суспільства та поняття індивідуального “Я” і колективного “Ми” як домінуючих суб’єктів соціальних інтеракцій на різних етапах од- ного циклу суспільного розвитку. Зміна традиційної концепції управління на нову втілюється у програмі діджіталізації (“Держава у смартфоні”) як засіб полегшення надання адміністративних послуг населенню. Яким саме є рівень готовності суспільства сприйняти ці зміни? Почуття спільної й осо- бистої відповідальності — сприяє розвитку колективного “Ми”. Показано, що тенденції, які підтверджують позитивні зміни в Україні спостерігаються через виникнення багатьох волонтерських рухів, краудфандингових плат- форм, зростання кількості громадських організацій протягом останніх років. Разом з тим, зростає власна відповідальність індивіда за своє благополуччя. Чим розвиненішим є суспільство, тим активніше інновації впроваджуються у сферу суспільних відносин, значно оновлюючи їх. З’ясовано, що залуче- ність громадян до суспільного сектору частково обумовлена публічним ін- тересом та тенденцією зростання попиту на зайнятість у публічному секторі і здійснення соціально значущої професійної діяльності. На основі здійсне- ного аналізу, було розроблено формулу, що прораховує індекс колективного “Ми”. Розуміння необхідності розвитку суспільства шляхом конвергенції традицій та інновацій — важлива частина у плануванні державної та соці- альної політики України.

Вступ. Регіони мають потужний потенціал інноваційного розвитку. В умовах реформування місцевого самоврядування для України особливо актуальним є питання формування регіональної інноваційної політики, оскільки забезпечення інноваційної складової є необхідною передумовою економічної спроможності громад.Проблематика. Світовий досвід свідчить, що інноваційний розвиток регіонів потребує формування регіональних інноваційних систем та взаємозв’язків між усіма їх учасниками. В умовах реформи децентралізації в Україні співробітництво регіонів стає одним із інструментів їхнього соціально-економічного та інноваційного розвитку. Водночас цей інструмент недостатньо використовується в сфері інноваційної діяльності.Мета. Розробка методичних і прикладних засад впровадження механізмів інноваційного співробітництва на основі стимулювання попиту та пропозиції інновацій в регіонах України.Матеріали й методи. Інформаційною базою дослідження стали аналітичні матеріали ОЕСР, інноваційні брокерські платформи підприємств та регіонів країн світу, наукові праці провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, даніДержавної служби статистики України, вивчені методами теоретичного узагальнення, аналізу та синтезу, системного та економіко-статистичного аналізу.Результати. Запропоновано концептуальні засади організації процесу взаємодії суб’єктів попиту та пропозиції інновацій, здійснено систематизацію відповідних механізмів, діагностику стану інноваційного співробітництва між суб’єктами попиту та пропозиції інновацій в регіонах України, класифіковано ключові характеристики механізмів регіонального брокериджу в сфері інновацій та їх варіації для об’єднаних територіальних громад, розроблено механізм регіонального брокериджу, орієнтований на стимулювання суб’єктів інноваційного попиту до співробітництва.Висновки. Механізми регіонального брокериджу сприяють посиленню інноваційної спроможності регіонів шляхом подолання фрагментарності їхніх інноваційних систем.

Споживчий сектор економіки є неоднорідним за своїм складом і включає в себе як споживання промислових і непромислових товарів, так і споживання різних видів послуг. За результатами проведеного аналізу зроблено висновок про згортання екстенсивного розвитку споживчого сектору економіки України. Кількість працівників, зайнятих на різних підприємствах споживчого сектору за останні сім років зменшилась на 21,42 %. Зростає важливість розвитку споживчого сектору економіки за рахунок інноваційних чинників. Останні десятиріччя характеризуються тенденцією до динамічних змін споживчих уподобань населення. Споживчий сектор можна вважати індикатором соціально-економічної ефективності інноваційної діяльності підприємств. Питома вага інноваційно активних вітчизняних промислових підприємств склала у 2018 р. 16,1% від їх загальної кількості. Питома вага підприємств, що впроваджували інновації у 2018 р. склала 14,1 % від загальної кількості підприємств і за період 2013-2018 рр. знизилась на 3,67 %. Низький рівень питомої ваги інноваційно активних підприємств є негативним чинником розвитку вітчизняної економіки. Активність українських новаторів за період 2014-2018 рр. зросла за кількістю поданих заявок на реєстрацію прав промислової власності на 24,09 %. Збільшилася кількість заявок за напрямом «Інші споживчі товари» (+35,6 % ). Зважаючи на пріоритетність витрат вітчизняних домогосподарств на продукти харчування та одяг і взуття доцільно стимулювати розвиток інновацій на підприємствах харчової та легкої промисловості. Темпи виробництва продукції у текстильному, швейному та шкіряному виробництвах України зростали в період 2014, 2016-2017 рр., і знижувалися у 2015 р. та 2018 р. Змінюються технології, які використовуються для виготовлення одягу. Використовуються цифрові технології віртуальних моделей одягу, технології 3D-друку моделей одягу і взуття. Це дозволяє задовільнити зростаючі вимоги споживацького попиту та економічно раціонально використовувати матеріальні та трудові резерви виробництва.

В статті обґрунтовано особливість роботи організацій автоперевізників та необхідність їх розвитку з активним використанням інновацій. Необхідність постійного і цілеспрямованого інноваційного розвитку організацій автоперевізників визначає їх успішну присутність на ринку, ефективну експлуатацію та отримання прибутку. Боротьба за транспортні ринки, високий попит споживачів на послуги автомобільних перевезень, статус інших транспортних компаній, які пропонують подібні послуги, необхідність оновлення та модернізації рухомого складу, виробничої та технічної бази вимагають від організацій автомобільних перевізників постійного розвитку та вдосконалення. Виходячи зі світового досвіду, можна стверджувати, що підприємства можуть активно розвиватися, раціонально використовувати всі види ресурсів базуючи свою діяльність на інноваціях. Для ефективного впровадження інноваційної діяльності, а також зменшення ризиків, які з нею пов’язані, пропонується використати інструменти та методологію стратегій розвитку та проектів їх реалізації. Розроблені актуальні стратегії інноваційного розвитку для конкретної організації автоперевізника. Практичну реалізацію інноваційних проектів та стратегій пропонується здійснити за допомогою динамічного моделювання, що дасть можливість визначити оптимальну стратегію розвитку підприємства на довгостроковий період за критерієм максимуму очікуваного доходу. За допомогою програмного забезпечення встановлено основні показники ефективності кожної стратегії. Для кожної стратегії розроблений проект її реалізації. Для опису та аналізу інноваційних проектів на передінвестиційному етапі використовувалось спеціалізоване програмне забезпечення для фінансового аналізу проектів, яке дозволило виконати оцінки основних показників проекту в цілому та обґрунтовувати ефективність інвестицій. Для вибору оптимального проекту використовувався метод динамічного програмування, який дозволяє визначити оптимальну стратегію розвитку підприємства на довгострокову перспективу (в нашому завданні протягом 5 років) за критерієм максимального очікуваного доходу. Методологічною основою моделі є теорія стохастичних процесів прийняття рішень та динамічного програмування. Ключові слова: інноваційний розвиток, організація автоперевізника, стратегія, проект, динамічне програмування.

У статті досліджуються актуальні проблеми розвитку екологічних інновацій, а також реальна і потенційна роль екологічно спрямованих комунікацій і маркетингу. Метою статті є виявлення стану впровадження екологічних інновацій в Україні і можливостей маркетингових комунікацій щодо сприяння цьому процесу. Підтверджена значна суспільно-економічна важливість екологічних інновацій, які сприяють розвитку ринку екологічних товарів і послуг, підвищенню рівня екологічної безпеки, ефективнішому використанню природних ресурсів, підвищенню конкурентоспроможності підприємств і їхньої продукції, виходу товарів і послуг підприємств на світовий ринок, оскільки саме на цьому ринку екологічні вимоги є найбільш жорсткими. Проаналізовано позицію України у світових рейтингах за глобальним інноваційним індексом, індексом екологічної ефективності, індексом стану навколишнього середовища і індексом життєздатності екосистеми, а також стан справ зі впровадження екологічних інновацій на підставі даних Державної служби статистики України. Підкреслена важливість поєднання в екологічних бізнес-проектах суспільно-значущих складників із суто практичними доказами того, що інвестиції забезпечуватимуть відповідний рівень прибутку на вкладений капітал. Наведено приклади успішних українських екоінновацій, а також маркетингових і комунікаційних технологій, застосованих для їх упровадження і виведення на ринок. Підкреслено, що формування ринку екологічних інновацій передбачає забезпечення належного рівня і відтворення екологічного попиту, екологічну орієнтацію виробництва, створення і підтримання мотивів екологізації. Показано негативний вплив грінвошингу, спекулювання виробників, маркетологів, рекламодавців на суспільній значущості екоінновацій із метою просування на ринок продуктів з удаваними екологічними властивостями. Підкреслено важливість розроблення і впровадження системи критеріїв грінвошингу і санкцій у разі виявлення випадків його застосування, а також системи моніторингу за правдивістю екологічної реклами.

У статті розглянуто традиційну бізнес-модель «підписка» та шляхи її інноваційних перетворень. В сучасних мінливих умовах бізнес-моделі мають змінюватись так само як продукти компаній і процеси. Розглядати інноваційні перетворення запропоновано за зміною мінімум двох із чотирьох складових: клієнта, ціннісних пропозицій, ланцюгів створення вартості та механізму генерації прибутку. Такі перетворення особливо доречні для адаптації традиційних бізнес-моделей, які успішно використовуються у різних сферах. Одним з факторів, що спричинив зростання кількості підписників таких потокових сервісів, є пандемія і посилення попиту на доступ до контенту людей з усього світу, що змушені були залишатись вдома. Так перевагами потокових сервісів над традиційними виробниками і поширювачами контенту було визначено можливість зекономити час, зручність платежів та їх регулярність, що забезпечує такий самий регулярний доступ до величезної бібліотеки. Для прикладу було обрано «інноваційну» бізнес-модель Netflix – лідера ринку subscription boх business, що визначено зміною двох з чотирьох параметрів – способу створення вартості та механізму монетизації. Це було реалізовано через концепцію підписки і необмеженого користування одночасно із доступом до оплаченого контенту у будь-який час. Третім параметром бізнес-моделі, що наразі змінює Netflix, є клієнти та їх вподобання. Обґрунтовано використання «інноваційної» бізнес-моделі Netflix за критеріями ефективності бізнес-моделі за передплатою за формулою Девіда Скока на основі співвідношення цінності передплатника протягом життєвого циклу та вартості залучення клієнта.

Вступ. Актуальними загрозами існування людства є ядерна війна, екологічний колапс і технологічний прорив, які тісно пов’язані як з політикою безпеки, так і з розвитком економіки.Проблематика. Діюча у світі економічна система використовує за рік такий обсяг ресурсів, для відновлення яких необхідно щонайменше півтора року, здійснюючи таким чином незворотній вплив на екосистему планети.Мета. Розкрити основні тенденції, пов’язані з переходом до економіки циркулярного типу.Матеріали й методи. Використано методи аналізу й синтезу, порівняльного аналізу та системного підходу. Матеріалами слугували наукові доповіді міжнародних організацій, приватних і публічних компаній, публікації, присвячені зазначеній проблематиці.Результати. Зростання світового ВВП забезпечило суттєвий прогрес і дозволило, певною мірою, звільнитися відзубожіння мільярдам людей. При цьому економічне зростання спричинює постійне підвищення попиту на природніресурси. Це, у свою чергу, призводить до втрати біорізноманіття та проблем дефіциту води, які обумовлюються методами, що застосовуються в ході видобутку та переробки природних багатств. Для розбудови циркулярної економіки, яка є нейтральною для клімату, започатковуються відповідні політичні ініціативи, розробляються програмні дії.Трансформація вже триває, проте концептуальні рішення необхідно розробляти та приймати якнайшвидше.Висновки. Політика та економіка мають бути спрямовані на те, щоб діяльність, яка сприяє перетворенню суспільства на більш екологічно чисте, ставала економічно вигідною. Найбільш очевидним кроком має стати заборона субсидування будь-якої діяльності, що шкодить навколишньому середовищу. В Україні існують широкі можливості для трансформації домінуючої моделі лінійної економіки в екологічно й економічно ефективну циркулярну модель. Розвиток циркулярної економіки в країні може забезпечити не тільки позитивний екологічний ефект і дати помітнийеко номічний ефект від підвищення енерго- та ресурсної ефективності, а також соціальний ефект від створення додаткових робочих місць, отримання прибутку компаніями в нових галузях і видах діяльності.

Секторальний аналіз розвитку вітчизняного медійного рекламного ринку виявив основні чинники, що формують сучасні тенденції, динаміку та перспективи розвитку медійного бізнесу. Узагальнення результатів дослідження дозволили визначити роль інформаційно-комунікаційних технологій як програмного методу управління та їх впливу на ефективність діяльності рекламних підприємств. Аналіз середовища медійного рекламного ринку виявив інноваційнотехнологічні чинники розвитку цифрової індустрії, які розширюють попит та дозволяють рекламним компаніям швидко адаптуватися до змін інтересів і смаків замовників. Виявлена необхідність удосконалення інституціональних механізмів регулювання рекламної діяльності за умови законодавчого забезпечення доброчесної конкуренції, яка стимулюватиме пошук нових ідей, видів реклами, інновацій, каналів дистрибуції щодо розвитку «економіки уваги».

Сучасні умови господарювання, які формуються під впливом систематичних економічних криз, вимагають від власників підприємств побудови сучасних підходів до управління. В умовах пандемії значна частина підприємств зазнала збитків та була змушена припинити свою діяльність. Основною причиною такого становища стала неспроможність підприємств швидко адаптуватися до змін та вимог ринку. Отже, актуальним постає питання використання новітніх технологій у виробництві та просуванні товарів на ринку. Проте поряд із зазначеним зміни в суспільстві вимагають не лише розроблення стратегій завоювання ринку та забезпечення конкурентоспроможності, а й пропонування продукції, попит на яку визначає ринок. Актуальним постає питання застосування інновацій у поєднанні з маркетинговими технологіями «інноваційного маркетингу», основною метою якого є досягнення максимальної ефективності управління підприємством в умовах суспільних трансформацій.

У дослідженні на тему «Світові новітні підходи до ресурсного забезпечення автономного освітнього процесу» розглядається низка недавнього досвіду як із традиційними, так і з більш інноваційними механізмами розподілу ресурсів у всьому світі. Мета полягає в дослідженні перспективи інновацій та висвітленні досягнень, які можуть допомогти розробникам політики в країнах, що розвиваються, та країнах з перехідною економікою сформулювати стратегії підвищення ефективності їх державної політики щодо вищої освіти. В праці описується розробка типології, що охоплює діапазон підходів до розподілу ресурсів для вищої освіти, що використовуються в даний час або розглядаються в різних країнах, у багатьох випадках документуючи шлях до інновацій, який все більше веде до механізмів, заснованих на підзвітності щодо основних результатів діяльності. Ця типологія включає не лише підходи, які безпосередньо фінансують установи, але й ті, що направляють кошти студентам. Вирізнено основні причини стрімкого зростання попиту: економічна цінність здобуття вищої освіти практично у всіх країнах, що вимірюється показниками рентабельності чи іншими показниками, зростає швидше, ніж економічна віддача, що надходить тим, хто здобуває середню освіту або менше; у багатьох культурах існує сильний соціальний тиск на студентів з метою виходу за межі середнього рівня освіти з немонетарних причин, таких як більший соціальний статус та престиж у громаді; багато країн намагаються зробити свої програми вищої освіти більш актуальними, оскільки уряди та заклади вищої освіти децентралізують певні галузі з низьким рівнем попиту на робочу силу, такі як державне управління та освіта, на користь нових сфер, таких як інформаційні технології, техніка та наука. Проаналізовано різні механізми розподілу, на скільки вони відповідають важливим політичним цілям, таким як розширений доступ та поліпшення власного капіталу, підвищення внутрішньої ефективності та стримування витрат, а також результати, пов'язані із підвищенням якості та релевантності. У праці розглядаються необхідні умови для ефективного впровадження інноваційних механізмів розподілу, включаючи необхідність посилення адміністративної спроможності, сприяння прозорості, вирішення політичних аспектів фінансових реформ та передбачення непередбачуваних наслідків. Запропоновано напрями досягнення автономії фінансування освіти та умови забезпечення такого фінансування.

Результати проведеного дослідження надали змогу розробити власну методику оцінки інвестиційної привабливості країни для розвитку сфери культури. У ході розробки методики було вирішено, що необхідною умовою для оцінки інвестиційної привабливості України для розвитку сфери культури є врахування регіонального аспекту розвитку. Визначено сім основних факторів, які слід враховувати при виборі індикаторів інвестиційної привабливості країни для розвитку сфери культури. Запропонована методика надає можливість оцінити інвестиційну привабливість регіонів для розвитку сфери культури за такими групами показників: 1) економічний потенціал регіону; 2) рівень розвитку людського капіталу; 3) рівень якості життя; 4) розвиток підприємницької діяльності та інновацій; 5) інвестиційні ризики. Дана методика є простою у використанні, враховує різні аспекти розвитку регіону, оцінка яких створює можливість для інвестора зменшити ризики при інвестуванні у сферу культури, ґрунтується на використанні методу ранжування з розрахунком інтегральних показників через використання середніх багатовимірних. Методика враховує сукупність аспектів та факторів, які впливають на розвиток та функціонування сфери культури в Україні, а також на попит та пропозицію культурних послуг.

Умовою розвитку галузі виробництва високоякісної плодово-ягідної продукції є впровадження досягнень науково-технологічного прогресу. Обґрунтовано, що наукові розробки є важливими для галузі, вони дають змогу оптимально використовувати природно-кліматичний, біологічний та технологічний потенціал регіонів. Розглянуто стадії реалізації інноваційних нововведень. Окреслено основні види інновацій: біологічні, технічні, хімічні та технологічні. Запропоновано механізм реалізації НТП та взаємодії з бізнес-середовищем на ринку плодово-ягідної продукції. Підкреслено важливість спеціальних установ та держави у підтримці і реалізації наукового прогресу. Запропоновано розширити внутрішнє середовище інноваційних перетворень інформаційно-консультаційною, науково-методичною та органічною складовими частинами. Встановлено, що саме вони необхідні представникам малого бізнесу, які сьогодні виробляють більшу частину плодів та ягід і мають значні труднощі в отриманні інформації, знань щодо інновацій, їх упровадження. Визначено, що розвиток органічного виробництва продукції доцільно починати з невеликих господарств із метою поступового нарощування обсягів, розвитку внутрішнього ринку та формування попиту.

У статті розглянуто загальні напрями та методи фінансової діяльності лісових підприємств, представлено комплекс модернізованих заходів, що забезпечують розвиток економіки. Модернізація лісових підприємств включає у себе ефективну податкову систему, достатні обсяги інвестування. Нині переважна більшість технічного устаткування лісових підприємств є застарілою, що потребує негайного оновлення новітніх технологій та якісного обладнання. Це дасть змогу бути конкурентоспроможним у ринкових умовах, збільшити ринки збуту, що, своєю чергою, дасть змогу підвищити фінансові результати. Загалом модернізація будь-чого базується на якісній еволюції, переході від традиційного до сучасного, оновленні відповідно до вимог сьогодення. Конкурентоспроможність продукції підприємства є важливим чинником створення необхідних умов для проведення модернізації. Тому конкурентоспроможність продукції – це сукупність її якісних, споживчих властивостей, що становлять інтерес для споживача, відрізняють її від іншого товару-аналога та дають змогу конкурувати на конкретному ринку збуту. Відомо, що конкурентоспроможність продукції залежить від низки чинників, що впливають на пріоритетність вибору і визначають обсяг їх реалізації на певному ринку. Для прискорення модернізації лісових підприємств потрібне здійснення заходів, спрямованих на концентрацію інвестиційних ресурсів для реалізації їхніх інвестиційних та інноваційних програм і проєктів. Вони повинні бути спрямовані на технічне переоснащення тих виробничих підрозділів підприємств, які є визначальними у виготовленні продукції з інноваційним наповненням. Структурна модернізація та зростання національної конкурентоспроможності належать до головних пріоритетів соціально-економічного реформування України. Модернізація підприємств повинна здійснюватися з урахуванням зовнішнього попиту на відповідні товари та послуги. Відповідно, це дасть змогу повернути втрачені та захопити нові ринки збуту через задоволення їх попиту на інноваційну продукцію. Вистояти і випередити конкурентів – це діяти зовсім по-іншому, а саме за допомогою модернізації виробничої діяльності на основі інновацій.

Мета статті полягає в обґрунтуванні дієвих сучасних інструментів реалізації державної політики, спрямованої на стимулювання активізації трансферу технологій та забезпечення розвитку ринку інтелектуальної власності в Україні. Ідентифіковані сучасні виклики функціонування та подальшого розвитку ринку прав на об’єкти інтелектуальної власності в Україні, пов’язані з відсутністю системи делегування повноважень і забезпечення координації діяльності відповідних установ, низьким рівнем комерціалізації досліджень науково-дослідних установ, відсутністю наукових кластерів і R&D-центрів, недовиконанням приватним сектором України завдання з його виступом провідним постачальником технологій і джерелом попиту на об’єкти інтелектуальної власності, неефективною діяльністю посередників трансферу технологій у сфері комерціалізації, поглинанням інновацій і поширенням інформації про високі технології, наявністю суперечливих регулюючих норм права на інтелектуальну власність та трансфер технологій, які містяться у нормативно-правових актах, створюють неоднозначні та невизначені умови для діяльності мостових організацій, наукових установ, новаторів і користувачів інтелектуальної власності. Визначено концептуальну конфігурацію моделі ринку інтелектуальної власності в Україні. Обґрунтовано інституційні, нормативні та фінансові інструменти активізації трансферу технологій і комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності.

У статті в найзагальнішому вигляді сформульована змістовна сутність інноваційних змін освіти у її соціально-філософському контексті. Проект Концепції розвитку освіти України на період 2015–2025 рр. висвітлює системний характер розвитку освіти, зокрема вищої. Він містить вектори в освітній галузі, за якими затребувані зміни, визначає характер цих змін. Освіта є абсолютно соціальним явищем, і будь-які зміни, потреби, виклики, що стоять перед соціумом, тією або іншою мірою екстраполюються на освітню галузь. Різні освітні процеси потребують змін, якщо виникає значна частина суперечностей. Стаття розкриває соціально-філософське підґрунтя освітніх змін, визначає чинники загального інноваційного процесу в системі освіти в умовах розвитку та окремих викликів українського суспільства. Рушієм педагогічних інновацій, експериментів, реформ постала нова філософська парадигма ціннісних орієнтирів щодо освіти, яка стала не цінністю суспільства, а цінністю особистості. Другим важливим чинником інновацій стало «старіння» знань, що загалом змінило підхід до формування знань, умінь та навичок у системі вищої освіти. Автори статті розглядають низку соціальних перетворень, які більш конкретно формують нові підходи у вищій освіті. Загальні процеси інноваційних змін пов’язані з дихотомією «теоретичне навчання-практичні навички», що вилилася в ідею «професіоналізації» вищої освіти. Причому такий фокус змінив і характер гуманітарної підготовки, що має не стільки слугувати формуванню традиційної системи гуманітарних знань, скільки адаптувати її відповідно до професійних потреб. Не залишилися поза увагою авторів і глобалізаційні процеси, які в епоху карантинних обмежень змінили характер міждержавної освітньої інтеграції, чим загострили питання освітньої конкуренції в новому дистанційному форматі. До соціальних чинників, які визначили автори статті, також належить розуміння інклюзії як відхилення від різних норм, а також етичні питання, що постають перед фахівцями різних галузей. Інноваційний розвиток вищої освіти України можливий лише з урахуванням потреб користувача освітніх послуг, а вивчення соціально-філософського підґрунтя дасть змогу спрогнозувати попит на види і форми освітньої діяльності, а також своєчасно реагувати на майбутні виклики.

Швидкий розвиток технологічних інновацій супроводжується змінами в перенесенні розрахунків у електронний формат, що зумовлює появу нових платіжних інструментів. Із розвитком інформаційних технологій виникає багато нових і різноманітних форм грошей, зокрема електронні гроші та криптовалюти. Розглянуто зарубіжний досвід регулювання обігу криптовалют, зокрема окреслено основні позиції фінансових інституцій. Висвітлено позицію НБУ стосовно обігу криптовалют в Україні та запропоновано зміни законодавчо-нормативного регулювання обігу криптовалют, що передбачені у проектах законів. Проаналізовано проблеми оподаткування майнінгу, пов'язані з використанням віртуальних криптовалют для нелегальних трансакцій, торгівлі наркотиками, зброєю та іншими забороненими товарами, втрати державної монополії на емісію грошей, зниження сеньйоражу центральних банків, зменшення попиту на національну валюту, що зумовлює її знецінення, зміну швидкості обігу, що ускладнює процес визначення швидкості грошей і проведення грошово-кредитного регулювання, неможливість проведення ефективної грошово-кредитної політики, зменшення рівня впливу та усунення фінансових посередників та ін. Окреслено основні напрями вдосконалення регулювання обігу криптовалют на основі порівняння чинного в Україні законодавства з економічно розвиненими країнами Європейського Союзу та світу.

Актуальність дослідження обумовлена необхідністю створення ефективної системи менеджменту для організації, яка забезпечить можливості виходу на новий рівень розвитку, що передбачає модернізацію організаційної структури управління та збільшення її ефективності; зниження витрат; підвищення рівня безпеки послуг і продукції; випуск продукції із якістю, на яку очікує споживач, збільшення кількості кінцевих споживачів і займання позиції найкращого постачальника; збільшення обсягів збуту продукції та послуг; оперативне реагування на ринкові коливання; підвищення продуктивності; захист своєї торговельної марки і репутації.Метою написання статті є розробка загальної системи менеджменту організації, виявлення суттєвих якісних характеристик ефективної системи менеджменту організації та різних інновацій, які дозволяють упроваджувати їй довгострокові стратегії і забезпечують конкурентоспроможність в цілому.Методи дослідження – системний підхід, методи аналізу та синтезу, порівняння.Проаналізовано підходи щодо змісту, структури та наповнення сучасних систем менеджменту організації. Розкрито специфіку й проаналізовано функціонування компаній-рітейлерів і їх структурних одиниць. Виділено якісні результативні характеристики сучасної системи менеджменту організації, сформульовано визначення сучасної системи менеджменту організації (підприємства). Запропоновано загальну схему системи менеджменту організації «вищого рівня» для забезпечення конкурентоспроможності та розвитку організації.Сформульовано заходи із підвищення конкурентоспроможності та стратегічної стійкості компанії «АЛЛО», а саме: 1) врахування сезонних факторів попиту на товари; 2) упровадження нових ідей (соціальних інновацій) залучення клієнтів, які відрізняються від ідей компаній-конкурентів; 3) упровадження в систему менеджменту більшої кількості мотиваційних програм для заохочення співробітників; 4) застосування інноваційних освітніх заходів програми лояльності клієнтів, що підвищують цінність послуг компанії як для індивідуумів, так і суспільства в цілому; 5) розширення асортименту магазинів для залучення нових клієнтів і підвищення прибутку.Наукова новизна дослідження полягає у визначенні сучасних вимог споживачів до компаній-рітейлерів електронної техніки, обґрунтуванні розширення обсягу соціальних інновацій в умовах нестабільного зовнішнього середовища та активізації євроінтеграційних процесів в Україні, формулюванні суттєвих якісних характеристик ефективної системи менеджменту організації, трактуванні терміна «системи менеджменту організації» та розробці оптимальної загальної схеми функціонування системи менеджменту («вищого рівня») організації із урахуванням процесів створення та покращення.Практична значущість дослідження полягає у створенні чіткої схеми реалізації системи менеджменту («вищого рівня») організації, яка реалізує функції розвитку, виконання, оцінки, підтримки для організації будь-якого типу, у тому числі й для компанії-рітейлера електронної техніки.Подальшого дослідження потребують розробка нормативних документів за системою менеджменту організації в межах загальної схеми системи менеджменту («вищого рівня»), розробка різноманітних інновацій, які враховують регіональний аспект розміщення компанії, швидке впровадження позитивного досвіду міжнародних компаній-рітейлерів.

У статті розглянуто основні тренди розвитку туризму в епоху цифрової економіки. Туристична індустрія розвивається достатньо швидкими темпами і повинна відповідати сучасним викликам. За таких умов чималої уваги слід приділяти використанню інноваційних технологій та впровадженню елементів діджиталізації в індустрію туризму. Особливу увагу приділено аналізу використання цифрових технологій у діяльності туристичних підприємств. Зазначено, що саме інформаційні технології сприятимуть залученню якомога більше клієнтів, максимальної кількості продажів, завоюванню довіри споживачів туристичних послуг, а також формуванню позитивного іміджу підприємства. Досліджено основні напрямки та інструменти цифровізації туристичного бізнесу. Відзначено тенденції діджиталізації у сфері туризму, а саме: застосування нових технологічних рішень, використання систем динамічного пакетування в реальному часі, нових сервісів бронювання, онлайн-сервісів для прямого продажу туристам окремих послуг та турпакетів з можливістю самостійного конструювання туру, систем управління готелями, рішень на основі Big Data з прогнозування попиту та управління ціноутворенням. Окреслено перспективні інформаційно-технологічні інновації для розвитку туристичної галузі в період пандемії COVID-19. Підсумовано, що після зняття більшості обмежень компанії, які працюють у сфері туризму, інвестуватимуть в певні IT-рішення, які здатні допомогти масштабуванню бізнесу, та впроваджуватимуть заходи безпеки в розрахунку на зворотний зв’язок з боку потенційних клієнтів.

Мета статті — проаналізувати формування та розвиток гастрономічного туризму в контексті соціокультурного вектора розуміння сутності туристичної діяльності. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні системно-структурного підходу, орієнтованого на вивчення туризму як цілісного соціокультурного явища. Наукова новизна полягає в тому, що вперше сутність гастрономічного туризму розглянуто в соціокультурному аспекті, що дає підстави визначити його як значущий реагент впливу на соціальні процеси. Висновки. Гастрономічний туризм доволі молодий напрям, який активно розвивається, але вже сьогодні туристи віддають перевагу пізнанню традицій і звичаїв іншої країни шляхом дегустації національних страв і напоїв. Відтак, враховуючи, що гастрономічна традиція — це процес, що постійно розвивається, завдання для професіоналів полягає в залученні інновацій, оновленні й адаптації своїх пропозицій до потреб нової споживчої культури. Тенденції розвитку гастрономічного туризму у світі дають підстави вважати його стійким трендом, який уможливлює взаємодію мандрівників із місцевими громадами. В умовах зростання конкуренції за увагу користувача і появи нових технологій бізнес-суб’єктам необхідно оперативно формувати оновлені стратегії просування. Визначено, що Україна має потенціал для підвищення міжнародної конкурентоспроможності туристичної галузі, зокрема завдяки посиленню мультикультуралізму туристичних потоків, зростанню попиту на нові туристичні дестинації, різноманітності культурного і природного ландшафту. Звернено увагу на потребу з’ясування чітких векторів розвитку гастрономічного туризму в країні, розробки відповідної державної підтримки туристичних дестинацій, туристичних фірм та інших стейкхолдерів, а також дослідження соціокультурних якостей туризму в контексті соціальних міграцій і діалектичної взаємодії загальносвітових процесів глобалізації та регіоналізації.

Анотація. У результаті проведеного дослідження виділено і проаналізовано сучасні характерні особливості зайнятості в банківському секторі України, які сформувалися під впливом нових напрямів і тенденцій трансформації зайнятості, поява і розвиток яких була спричинена глобалізаційними соціально-економічними процесами і кризою COVID-19. Установлено високий рівень привабливості зайнятості у вітчизняному фінансовому секторі, обумовлений більш високим рівнем оплати праці в ньому, широкими можливостями для молодих працівників навіть без досвіду роботи, що спричиняє ситуацію значного навантаження на одну вакансію у фінансовому секторі та низьку мобільність персоналу через острах втратити посаду. Визначено вплив цифровізації банківської сфери щодо як позитивних наслідків для зайнятості, що зумовлюються створенням поліпшених робочих місць у нових сферах роботи банківських установ та з новими завданнями, так і негативних, які передбачають скорочення потреби в кадрах і зменшення кількості робочих місць. Проаналізовано проблеми, що перешкоджають досягненню ефективної зайнятості в банківському секторі за сучасних умов і визначено тенденції до розширення і превалювання додаткових навичок працівників, наявність яких забезпечує високопродуктивну роботу банківських установ. Охарактеризовано сучасні пріоритети діяльності банківських установ, що ґрунтуються на широкому використанні інновацій та інформаційних технологій, розвитку онлайн-каналів і штучного інтелекту, що змінює структуру посад і найбільш суттєво впливає на формування і забезпечення тих посад, що передбачають наявність у працівника високої кваліфікації та рівня освіти. Визначено, що під впливом цифровізації економічної діяльності від банківських працівників, окрім володіння основними управлінськими, професійними і соціальними компетенціями, вимагається набуття та опанування спеціальних технічних навичок. На основі аналізу фахових джерел літератури та експертних висновків провідних HR-компаній розроблено сучасний профіль працівника банківської сфери і встановлено, що сьогодні найбільший попит у банківських установах має працівник, що володіє поєднанням технічних, соціоемоційних і передових когнітивних навичок. Ключові слова: зайнятість, банківський сектор, компетенції банківського працівника, дистанційна зайнятість, цифровізація. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 0; бібл.: 12.

Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями [1].Провідним орієнтиром в ХХІ столітті в суспільстві знань постають гуманізація та інтелектуалізація соціальних відносин, а першочергового значення набувають знання та інформація. Актуальність проблеми обумовлюється перетворенням освіти на один з вирішальних соціокультурних чинників інформаційного суспільства. З огляду на динамічні зміни у сучасному глобалізованому світі, які детермінували нові вимоги до рівня освіти, професійної підготовки і компетентностей фахівців, сьогодні на національну вищу освіту покладається завдання формування сучасної національної еліти, здатної забезпечити відтворення та розвиток інноваційного потенціалу демократизації суспільства.Реорганізація освіти відповідно до вимог сучасності – комплексне завдання. Воно включає модернізацію управління як всієї системи освіти, так і окремими її закладами; зміну форм і методів навчального процесу; підвищення якості навчання студентів; перегляд кількості напрямів підготовки; постійне підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу; забезпечення академічної і трудової мобільності студентства; інноваційні підходи до проблем фінансування та самофінансування освітніх закладів тощо. Зокрема, у Національній доктрині розвитку освіти пріоритетним розвитком визначено впровадження новітніх інформаційно-комунікативних технологій, а поєднання освіти і науки розглядається як умова модернізації системи освіти, головне джерело її подальшого розвитку [2].Актуальні проблеми становлення сучасної освітньої парадигми та модернізаційних зрушень в системі вищої освіти проаналізовані в роботах В. П. Андрущенка, М. З. Згуровського, І. А. Зязюна, С. Ф. Клепка, К. В. Корсака, В. Г. Кременя, В. І. Лугового та інших вітчизняних науковців. В роботах Д. Белла, З. Бжезинського, І. Валлерстайна, У. Дайзарда, Ж. Еллюля, Г. Кана, Г. Кіссінджера, Р. Коена, Ж.-Ф.Ліотара, Т. Куна, М. Макклюєна, Й. Масуди, Р. Рорті, Т. Стоуньєра, А. Тоффлера, А. Турена, Ф. Уебстера, П. Фейєрабенда, М. Фуко, Ф. Фукуями, Ю. Хаяші, Ф. Хіггса, П. Штомпки, К. Ясперса відображено проблеми концептуальних засад глобальних змін суспільства, визначено теоретичні (наукові, інтелектуальні) знання, інновації та інформаційні технології.Ключові проблеми інформатизації освіти як складової інформатизації суспільства, аналіз педагогічного потенціалу інформатизації навчального процесу розкрито в працях В. Ю. Бикова, А. Ф. Верланя, А. М. Гуржія, Ю. О. Дорошенка, А. П. Єршова, М. І. Жалдака, Ю. О. Жука, Ю. І. Машбиця, І. Ф. Прокопенка, В. Д. Руденка, О. В. Співаковського та багатьох інших науковців.Аналіз проблем інформатичної освіти, дослідження теоретичних і методичних аспектів навчання інформатики в сучасних умовах знайшли відображення в працях А. П. Єршова, М. І. Жалдака, К. К. Коліна, Е. І. Кузнєцова, О. А. Кузнєцова, М. П. Лапчика, В. М. Монахова, Н. В. Морзе, О. О. Ракітіної, Ю. С. Рамського, С. А. Ракова, C.О. Семерікова, В. Ф. Сухіної, Ю.В. Триуса та інших.Проте, не зважаючи на достатню кількість наукових публікацій з численних питань реформування національної вищої освіти, сьогодні чітко окреслюється коло проблем, які потребують подальшого осмислення й аналізу.Структурне реформування національної системи вищої освіти, зміна освітніх програм і проведення необхідних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах України здійснюється в рамках Болонського процесу. У багатьох його документах зазначається, що він не передбачає уніфікації змісту освіти, натомість кожна країна-учасниця має зберегти національну палітру, самобутність та надбання у змісті освіти і підготовці фахівців з вищою освітою, а далі запровадити інноваційні прогресивні підходи до організації вищої освіти.Аналіз теорії та практики архітектурної освіти свідчить, що рівень професійної підготовки молодих архітекторів не відповідає міжнародним вимогам, що негативно позначається на продуктах архітектурної діяльності, а отже, на якості навколишнього середовища та життя суспільства в цілому. Це зумовлено суперечністю між потребою послідовного, цілеспрямованого залучення майбутніх фахівців до професійного та соціокультурного досвіду, опанування новітніми інформаційно-комунікаційними технологіями та відсутністю ефективних освітніх технологій формування професійної культури майбутніх архітекторів [3].Світовий і вітчизняний досвід сучасної архітектури свідчить про те, що єдиний процес інформатизації в архітектурі розвивається по двох паралельних руслах: перше – технологічний супровід проектування, істотно інтенсифікує і змінює його процесуальне зміст. Друге – дослідження, що проводяться у віртуальному середовищі (або віртуальні дослідження), що активізують творчий потенціал проектувальника і формують професійну мову сучасного архітектора. Вітчизняна практика вищої архітектурної освіти розвивається в основному в першому руслі – спонтанного впровадження цифрових технологій шляхом вивчення пакетів комп’ютерних програм. Це задовольняє, насамперед, попит архітектурно-будівельного ринку на фахівця, що володіє ремеслом, необхідним для оформлення проектної документації в електронному вигляді. Однак така спеціалізація не служить розвитку художньої складової архітектурної професії [4].Різним теоретичним і методичним аспектам підготовки архітекторів у системі вищої освіти присвячено дослідження К. С. Алабяна, Ю. С. Асєєва, Л. Г. Бачинської, М. Г. Бархіна, Є. Д. Білоусова, Ю. М. Бі­локоня, В. М. Вадимова, Ю. П. Волчок, Н. В. Докучаєва, М. М. Дьоміна, В. І. Єжова, О. В. Кащенка, Л. М. Ковальського, Г. І. Лаврика, І. Г. Лежави, В. П. Мироненка, В. Є. Михайленка, Д. Л. Мелодинського, Н. Ф. Метленкова, Т. Ф. Панченка, О. С. Слєпцова, Г. Ю. Сомова, В. О. Тімохіна, В. В. Товбича, М. А. Туркуса, В. П. Уреньова, В. Р. Усова, Г. Й. Фільварова, У. А. Кисельової, І. С. Ніколаєва, М. В. Никольського, Н. Ф. Нечаєва, Е. А. Левінсона, С. О. Хан-Магомедова, Л. П. Холодової, М. І. Яковлєва, О. В. Чемакіна, Ю. О. Дорошенка, Ю. М. Ковальова, О. А. Трошкіна, Л. М. Бармашина, Г. І. Болотова.Проблеми архітектури і архітектурної освіти також постійно знаходяться в центрі уваги міжнародних суспільних та професійних організацій. Зокрема, ці проблеми представлено в Хартії Міжнародного Союзу архітекторів та ЮНЕСКО «Про освіту архітекторів», яка прийнята на XIX Міжнародному конгресі МСА в Барселоні в 1996 році; у міжнародних програмах ЮНЕСКО «Всесвітнє природне і культурне надбання в руках молодих», у програмі МСА «Архітектори у школі».Проблемам навчання майбутніх архітекторів власне комп’ютерних технологій архітектурного проектування та візуалізації спроектованих об’єктів донині приділяється вкрай мало уваги. Зазначене пояснюється певною консервативністю архітекторів щодо активного використання інноваційних засобів і технологій у своїй діяльності, відсутністю належної підготовки у більшості науково-педагогічних працівників та певним запізненням щодо розробки та впровадження у практику інструментальних програмних засобів архітектурного проектування порівняно з інженерними САПР. Разом з тим, можна назвати публікації, присвячені навчанню майбутніх архітекторів сучасних комп’ютерних технологій архітектурного проектування та опануванню відповідного програмного інструментарію [3; 4; 5]. Проте таких робіт досить мало, а їх зміст не відповідає повною мірою на запити освітньої практики та свідчить про недостатню кваліфікацію (щодо розв’язуваної проблеми) їх авторів і неповне розуміння ними актуалізованих завдань модернізації вищої архітектурної освіти у плані її інформатизації.Роль і значення архітектурної освіти неухильно зростає, вона стає предметом досліджень, у тому числі й дисертаційних, у соціології, психології, культурології тощо. У педагогічній науці архітектурна освіта представлена ідеями та діяльністю різних дослідників, які розглядають теоретичні аспекти та навчально-методичні основи архітектурної освіти, методологію креативного навчання, вивчають архітектурну освіту за кордоном, розробляють конкретні методики архітектурно-художньої освіти, зокрема, професійної підготовки майбутнього архітектора засобами образотворчого мистецтва.У сучасних умовах інформатична освіта набуває особливого значення у професійній підготовці майбутніх архітекторів, оскільки швидкий процес інформатизації практики архітектурного проектування потребує від сучасного архітектора знань і умінь щодо доцільного й ефективного застосування інформатичних засобів, методів і технологій у власній професійній діяльності, що загалом визначає фахово-інформатичну компетентність архітектора. Тому предметом інформатичної освіти у структурі вищої архітектурної освіти є інтелектуальні технології створення архітектурного проекту за допомогою комп’ютерно-комунікаційних апаратних та програмних засобів.Отже, нинішня зміна освітніх цілей та ціннісних орієнтирів потребує кардинального оновлення змісту вищої архітектурної освіти. Згідно чинного законодавства України про освіту структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту. Вивчення стану вищої архітектурної освіти в Україні показало, що фахівців галузі знань «Будівництво та архітектура», «Мистецтво» готують сьогодні у вищих навчальних закладах І-IV рівнів акредитації у відповідності з напрямами, за якими здійснюється підготовка фахівців у навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста та магістра (табл. 1).Вищими навчальними закладами, згідно чинного законодавства в Україні є технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші. [1]Таблиця 1Перелік напрямків, за якими здійснюється підготовка фахівців у навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, магістра та спеціаліста ГалузьМолодші спеціалістиБакалавриСпеціалістиМагістри0601Будівництво та архітектура будівництво та експлуатація будівель і споруд 5.06010101архітектура6.060102архітектура будівель і споруд7.06010201 архітектура будівель і споруд8.06010201 містобудування 7.06010202 містобудування8.06010202архітектурне проектування та внутрішній інтер’єр5.06010201дизайн архітектурного середовища7.06010203 дизайн архітектурного середовища8.06010203реставрація пам’яток архітектури та містобудування і реконструкція об’єктів архітектури7.06010204реставрація пам’яток архітектури та містобудування і реконструкція об’єктів архітектури8.060102040202Мистецтводизайн5.02020701дизайн (за видами)6.020207дизайн (за видами)7.02020701дизайн (за видами)8.02020701 Відповідно до статусу вищих навчальних закладів законодавчо встановлено чотири рівні акредитації:перший рівень – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – молодший спеціаліст);другий рівень – коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – бакалавр);третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – спеціаліст, магістр). [1]Загальносвітові процеси глобалізації та становлення інформаційного суспільства призводять до адекватної зміни освітніх цілей та ціннісних орієнтирів особистості, що у свою чергу зумовлює відповідне оновлення змісту освіти та здійснення навчального процесу. Основою такого оновлення в світовій практиці нині прийнято компетентнісний підхід.Формування і розвиток інформатично-комунікативної компетентності майбутнього архітектора та її складової – фахово-інформатичної компетентності – здійснюється під час наскрізної інформатичної підготовки: спочатку у середній загальноосвітній школі, затим, ступенево-поетапно, в університеті, потім, за потребою – у післядипломній освіті, під час професійної діяльності. Відповідно до сказаного виділятимемо такі етапні рівні: початкова загальноосвітня інформатична компетентність  базова інформатична компетентність  фахово-інформатична компетентність  акмеологічна фахово-інформатична компетентність. Тобто, компетентнісний підхід трансформується у акмеологічний підхід.Архітектор навчається все життя і при цьому має постійно слідкувати за новітніми науковими розробками. Тобто, архітектурна освіта, як ніяка інша відповідає нинішній освітній концепції навчання впродовж життя.Зважаючи на різноплановість фахової підготовки та складність професійного й духовного становлення молодого архітектора, системна інтеграція художніх, наукових і технічних (інженерних) знань має відбуватися впродовж усього процесу формування, становлення і розвитку архітектора як професіонала: спочатку під час допрофесійного (пропедевтичного) навчання, затим – під час фахової підготовки у вищих навчальних закладах, насамкінець, у процесі професійного (акмеологічного) зростання і саморозвитку під час виробничої діяльності.Процес підготовки майбутніх архітекторів до професійної діяльності розглядаємо як складну динамічну систему, яка ґрунтується на комплексі теоретико-методологічних підходів і забезпечує формування компетентного креативного фахівця нової генерації, підготовленого для здійснення професійної діяльності із застосуванням комп’ютерних засобів та інформатичних технологій, а також здатного до активної конкуренції на ринку праці та безстресової соціалізації.Концептуальні положення підготовки майбутніх архітекторів проявляються у формі провідних тенденцій і визначають стратегію цього процесу. До таких насамперед можна віднести: гуманізацію; гуманітаризацію; фундаменталізацію; забезпечення неперервності освіти; міждисциплінарний та інтернауковий характер знань; інтелектуалізацію навчальної і професійної діяльності; динамізацію.Реформаційні заходи в системі архітектурної освіти на сучасному етапі можуть прислужитися активізації індивідуально-орієнтованого навчання та особистісного підходу до розвитку творчих здібностей студентів, забезпечити в процесі навчання формування самостійного аналітичного мислення студентів, слугувати вдосконаленню професійної підготовки спеціалістів, здатних працювати в умовах глобалізованої економіки. Від цього багато в чому залежить, якою мірою майбутні спеціалісти зможуть поєднувати сучасні знання, професіоналізм із соціальною активністю і високою моральністю. Адже кінцевим результатом діяльності усіх рівнів освіти є всебічно осв

Ринок страхування України в сучасних умова, як і економіка нашої держави перебуває зараз в умовах глобальних змін. Динамічні зміни, які відбуваються сьогодні в розвитку держави, зумовлюють необхідність дослідження сучасних тенденцій та пошуку напрямів регулювання страхового ринку. У статті досліджено сучасний стан страхового ринку України, зокрема проаналізовано динаміку кількості страхових компаній, основні показники діяльності страховиків, структуру валових та чистих страхових премій страховиків та їх рейтингові позиції. Основний фокус дослідження спрямовано на основні тенденцій ринку страхових послуг України та виокремлення напрямів розвитку страхового ринку України. Це дало можливість виокремити найбільш гострі проблеми у функціонуванні страхових компаній України та сформулювати пріоритетні напрями розвитку вітчизняного ринку страхування. Проведене дослідження дало можливість визначити, що причини низького попиту на послуги страхових компаній з боку населення зумовлені психологічними та економічними чинниками, серед яких: недовіра споживачів на страхові послуги, зумовлене обманом та шахрайськими, що відбувалися у 90-х роках; нестабільність економіки та функціонування страхових компаній; недосконалість страхової системи; низький рівень фінансових можливостей населення України; відсутність страхової культури і як наслідок це те, що послуги страхування не відносяться до пріоритетних; нестабільність економічної ситуації, пандемія, військові дії; низький рівень фахівців страхових компаній, довіри та платоспроможності населення; недосконалість правил страхування. Страховий ринок тісно взаємопов'язаний з розвитком національної економіки, оскільки дозволяє акумулювати значні довгострокові інвестиційні ресурси, залучаючи кошти через програми страхування життя; розширення страхового бізнесу створить робочі місця, активізує впровадження інновацій, стимулює стійкість економіки і пом'якшує наслідки глобальних ризиків; ефективне регулювання та нагляд за ринком зроблять підґрунтя для впевненості та довіри до страховиків.

У статті представлено аналіз історичних етапів становлення та розвитку іншомовної освіти на початковому ступені навчання в закладах загальної середньої освіти. Необхідність звернення до проблеми ретроспективного аналізу викликана процесами реформування та модернізації іншомовної підготовки учнів початкової школи, а також зростанням попиту на висококваліфікованих фахівців у сфері викладання іноземних мов. Ретроспективний аналіз ключових етапів розвитку дозволив виділити позитивні тенденції, які мають бути враховані у процесі підготовки майбутніх учителів іноземної мови в початковій школі. Джерельна база дослідження вміщує низку нормативно-правових та законодавчих документів, прийняття яких спричинило низку змін у іншомовній шкільній освіті та виступає критеріями виділення етапів розвитку іншомовної освіти у початковій ланці. Узагальнений аналіз досліджень вітчизняних науковців дозволив також окреслити особливості навчання іноземної мови в початковій школі в різні історичні періоди. Метою статті є проаналізувати період навчання іноземних мов в початковій школі в Україні від початку ХХ століття (1931 р.) по теперішній час, виділити етапи навчання іноземної мови на початковому етапу навчання в закладах загальної середньої освіти, окреслити позитивні тенденції, які мають бути враховані у процесі професійної підготовки майбутніх учителів іноземних мов у початковій школі. Автором визначено чотири етапи становлення та розвитку іншомовної освіти в початковій школі, а саме: перший етап – запровадження навчання іноземних мов в початковій школі та зародження методики навчання іноземної мови – який тривав із 1931 року по 1984 рік; другий етап тривав із 1984 року по 1991 рік – період проведення ключових реформ та запровадження інновацій у викладанні іноземних мов; третій етап (1991–2016 рр.) характеризувався орієнтацією на зарубіжний досвід викладання іноземних мов в практиці вітчизняної початкової школи; четвертий етап спричинений прийняттям Концепції «Нова українська школа» (2016 року по теперішній час) – комплексна реалізація компетентнісного навчання іноземних мов. Вивчення особливостей розвитку іншомовної освіти на різних історичних етапах дозволило визначити позитивні тенденції, які мають бути враховані у підготовці майбутніх учителів іноземної мови в початковій школі, зокрема: розроблення методичних основ підготовки вчителів іноземної мови для початкової школи; урахування іноземного досвіду навчання іноземних мов; запровадження інноваційних технологій та засобів навчання; надання переваги культурологічному підходу, що дозволяє сформувати систему соціокультурних знань учителів.

Анотація. Досліджено види ризиків і негативних впливів, які несе пандемія COVID-19 для сільськогосподарській галузі. Визначено, що основними ризиками є: економічні, екологічні, соціальні, інформаційні, політичні, технологічні. Досліджено, що інвестиції в сільське господарство мають свої відмінності. Вони перш за все проявляються в людській працездатності, як і в інших галузях економіки, у сільському господарстві, вони відображаються ще й у природному потенціалі, що за різних умов робить їх функціонування більш капіталомісткою з прибутками в довгостроковій перспективі. Визначено, що за останній рік кількість капітальних інвестицій у сільськогосподарську галузь значно зменшилась, передусім це пов’язано з обмеженнями, які були введені керівництвом країни 2020 року, та застоєм усієї галузі. Висока інвестиційна привабливість галузі є ключовим фактором підвищення її конкурентоспроможності, забезпечення високого та стійкого економічного зростання. Завдяки прозорому механізму інвестування в сільське господарство вона має шанс розпочати сталий розвиток, що веде до інновацій, а це, у свою чергу, забезпечує трансформацію в модернізацію технічної, технологічної та організаційної бази сільськогосподарського виробництва. Представлено перелік програм державної підтримки виробників сільськогосподарської продукції та обсяг фінансування. Висвітлено, що на сучасному етапі сталого розвитку сільського господарства в Європейському Союзі потенційні ризики і загрози включають такі ключові фактори: зміна клімату і зміна навколишнього середовища; зменшення різноманітності біосфери; високі темпи зростання населення у країнах Європи і зростання попиту на продукти харчування; зниження ефективності агробізнесу через непередбачені фактори (епідемії, соціально-економічні конфлікти тощо). Представлено пріоритетні напрями державної інституційної підтримки інвестиційного клімату в сільськогосподарську галузь найближчим часом. Визначено, що основними орієнтирами для вітчизняних сільгоспвиробників мають стати програми, які зараз найбільше цікавлять європейських інвесторів. Ключові слова: ринок, сільське господарство, інвестиції, регулювання, підтримка, держава, продукція. Формул: 0, рис.: 2; табл.: 2; бібл.: 17.

Розглянуто основні проблеми, виклики та обмеження, які зумовили зміни у стратегіях просування та роботи галузевих періодик протягом 2020–2021 рр. Актуальність питання просування галузевої преси зумовлена важливою роллю цього типу видань у вирішенні викликів криз і формуванні інформаційної безпеки читачів. Проаналізовано приклади антикризової діяльності окремих галузевих періодик в умовах пандемії COVID-19 методом case study. У результаті встановлено, що ключовими негативними наслідками пандемії, з якими довелося зіткнутися галузевій періодиці у контексті просування своєї продукції, стали скорочення доходів, проблеми дистрибуції паперових видань і скасування галузевих заходів. Як наслідок, видання, в яких значний відсоток доходів складає реклама, були змушені скоротити кількість номерів і готувати спарені видання. Однак інформаційний дефіцит в умовах високого попиту на актуальні та достовірні джерела інформації послужив драйвером зростання інтересу до окремих періодик, які швидко та ефективно інформували про зміни в галузевому законодавстві, надавали інформаційну допомогу в кризових умовах, сприяючи поінформованості своєї аудиторії. Основні види інновацій, які були застосовані під час пандемії галузевими видавництвами задля скорочення витрат та підвищення маржинальності бізнесу, передусім були пов’язані з інвестуванням ресурсів в організацію онлайн-заходів для фахового середовища та відкриттям пробного доступу до власних електронних товарів. У постпандемічний період періодики будуть удосконалювати власні стратегії просування з урахуванням досвіду, здобутого в умовах коронакризи. Передусім це стосується зростання впливу цифрових комунікацій і скорочення шляхів взаємодії з аудиторією внаслідок спаду цікавості до галузевих заходів.

Актуальність представленої теми зумовлена необхідністю адаптації освітнього процесу до нових сучасних умов. Насамперед, це пов’язано з відсутністю у випускників шкіл уміння використовувати набуті знання на практиці та небажанням обирати технічні спеціальності, орієнтуючись на прикладні науки. Автором проаналізовано попит і пропозиції працедавців, бази резюме й вакансій та виділено, що серед важливих особистісних характеристик працедавці першочергово виділяють креативність. Проведено аналіз освітнього процесу в закладах позашкільної освіти з огляду на поширення сучасної інновації – STEM-освіти. Узагальнено та описано переваги застосування вказаних педагогічних технологій, до яких віднесено високу фахову майстерність педагогів, наявність відповідної матеріально-технічної бази, створення креативного середовища на занятті, варіативність навчальної програми та відсутність оцінювання вихованців під час навчання в гуртку, що загалом сприяє можливості застосовувати набуті знання з різних галузей, зокрема й нестандартно під керівництвом педагога. Ключові слова: позашкільна освіта, освітні інновації, дослідницько-пізнавальне навчання, метод проєктів, мейкерство, STEM-освіта, STEM-технології, навчання в гуртку, креативність, успішне працевлаштування, інтегроване навчання.

Розвиток сучасного туризму багато в чому залежить від розробки та впровадження інноваційних технологій, спрямованих на вдосконалення обслуговування клієнтів і розширення сервісних туристичних можливостей. Необхідно бути сучасним, йти в ногу з прогресом, щоб забезпечити ефективність і прибутковість даної сфери послуг. В даний час, в науковій літературі, розвиткові інновацій в туристичній сфері загалом і в туристичному бізнесі зокрема, приділяється настільки ж значна увага, як і інноваційному розвитку всієї економіки. Специфіка галузі така, що будь-які інновації в туризмі – це, перш за все, вивід на ринок продуктів, що володіють в той чи інший момент часу найвищими споживчими властивостями, здатними підвищити рівень задоволеності існуючого споживчого попиту. Стаття містить відомості про напрямки розвитку інноваційної діяльності в сфері туристичних послуг і їх грамотному застосуванні на підприємствах даної галузі. Також інформує про основні інноваційні технології, їх зміст, застосування і ефективності.

Мета. Мета статті — обґрунтування моделі розвитку інноваційного потенціалу національної економіки та систематизація її основних елементів. Методи. У процесі дослідження використано методи: абстракції та логічного аналізу — для формування моделі розвитку інноваційного потенціалу національної економіки; аналізу та синтезу — для уточнення основних наукових категорій теорії інноваційного потенціалу; розрахунково-аналітичні й порівняльні методи — для визначення комплексних та інтегральних індексів інтенсивності інноваційного потенціалу України; графічного зображення — для наочного подання відображення індексного аналізу інтенсивності інноваційного потенціалу. Результати. Розвиток інноваційного потенціалу передбачає взаємодію напрямків (динаміка кількісного і якісного складу наукових працівників, збільшення витрат на виконання наукових досліджень і розробок, підвищення інноваційної активності окремих суб’єктів національної економіки, пошук і долучення джерел фінансування інноваційної діяльності, забезпечення впровадження інновацій на підприємствах) та етапів (оцінювання конкурентного статусу підприємства, вибір напрямів розвитку, планування і регулювання процесу розвитку інноваційного потенціалу) розвитку, на які впливають фактори стримування (відсутність попиту на продукцію, відсутність ефективного організаційно-економічного механізму управління, нестача фінансових коштів, відсутність методики комплексного оцінювання інноваційного потенціалу, підвищена ризикованість, недосконалість мотивації персоналу) та проблеми (зміна структури наукового потенціалу, незбалансованість напрямів наукових досліджень, принципова зміна умов фінансування наукових досліджень, нерозвиненість ринку інновацій, відсутність належної ринкової інфраструктури), також мають місце стимули (технологічні трансферти; мотивація розвитку інноваційних структур; реалізація цільових програм, прямі державні субсидії; податкові пільги) що сприяють його розвитку. Ступінь інтенсивності інноваційного потенціалу, визначений на основі статистичних даних за визначеними етапами шляхом розрахунку комплексного індексу, свідчить про стрибкоподібний характер зміни інноваційного потенціалу національної економіки. Ключові слова: інноваційний потенціал, національна економіка, модель, інтенсивність інноваційного потенціалу, розвиток, індекс.

Статтю присвячено дослідженню впливу четвертої промислової революції на соціальну суб’єктність масової культури, систему економічних взаємозв’язків, головні детермінанти ринку (попит та пропозицію) та маркетингову діяльність в умовах New Normality. Представлено послідовність видозміни соціальної парадигми споживання як технології задоволення потреби після впровадження новітніх технологій. Розглянуто вплив індустрії 4.0 на процес ринкового обміну в системі економічних відносин на основі змінних структури відтворювального виробництва. Було визначено, що четверта промислова революція вимагає створення нової цінності, становлення суб’єктів економічної діяльності як складової технологічного ланцюга та розвитку в умовах економічної сингулярності. Розуміння наслідків впровадження новітніх технологій New Normality в розрізі основних детермінант ринку, побудованих з врахуванням попередньо проведеного аналізу, має вирішальне значення для виокремлення складових маркетингової діяльності, які потребують дослідження та видозміни з метою впровадження на новий ринок індустрії 4.0. Проведене теоретичне моделювання впливу інновацій Next Normality на ринкові зміни пропозиції та споживання дозволили виокремити та описати такі взаємопов’язані концептуальні тенденції: постійне оновлення товару/послуги, системність та автоматизація, економічна сингулярність, маркетинг 24/7, максимальна персоніфікація, зміна каналів комунікації. Отримані результати дослідження дозволяють побачити нову картину світу та розглянути нові адаптаційні маркетингові шляхи підвищення конкурентоспроможності у «новій буденній реальності». Для цього додаткової уваги вимагає перехід маркетингу від епохи товару до епохи технологій, що призводить до зміни базового розуміння пропозиції як частини певного процесу задоволення потреби. Конкурентоспроможність в даному випадку залежить від здатності товару/послуги стати та залишитися частиною життя споживча у системі повсякденного вирішення завдань соціальної, економічної та психологічної сфер буття. Наведений перехід та перманентність інноваційних змін вносять корективи у розуміння сутності та спрямованості застосування маркетингових інструментів як традиційного, так й Digital маркетингу. Зміну напрямків побудови маркетингової стратегії розглянуть на основі складових STP-моделі.