Journal articles: 'Політичні ідеали'

1

Сушко, А. І., and О. О. Каретна. "Формування політичної культури в період модернізму." Актуальні проблеми політики, no. 65 (September 2, 2020): 91–96. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.311.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто поняття політичної культури як визначального чинника в соціокультурному житті українського суспільства кінця ХІХ - початку ХХ століття, запропоновано визначити єдність цінностей та інтересів українського етносу як запоруки для формування політичної нації і власної держави. Ці глибокі соціокультурні зміни помітно впливали на характер мислення більшості людей, по суті традиційний позитивістський світогляд Нового часу змінюється на цінності й ідеали періоду модернізму. Варто розуміти, що рівень політичної культури суспільства, як і окремих груп, індивідів, визначається мірою перетворення ідейно-ціннісних настанов на конкретну політичну дію, а показником рівня політичної культури стає ступінь її інстатущонатзацїї. Це нормативно організоване політичне відношення, що включає всю багатоманітність суспільно-політичних організацій, які формують соціальний інтерес. Поттизащя українського соціуму на базі національної ідеї розпочинається із другої половини ХІХ століття в Австро-Угорській та Російській імперіях. Це період для Європи визначальний, коли на перший план в індустріальному, соціально-культурному розвитку виступають головні суб'єкти Нового часу - політичні нації та їх політичні об'єднання. Усі ці процеси впливали і на становлення політичної культури українського народу. Особливо масштабно вони проявилися під час Першої світової війни, коли визначились всі ознаки і структурні елементи політичної культури нашого народу в даний період, сильні і слабкі сторони його менталітету. Війна супроводжувалася помітним прискоренням процесу трансформації українського етносу східних і західних землях у модерну націю, політична культура якої набуває все більш сучасного вигляду. Загалом, соціокультурні та політичні зміни в Європі, отже, і в Україні, у подальшому суттєво змінили культурно-духовне життя всіх частин України і політичну діяльність партій та груп. Так, український національний рух усе більше в даний період набуває загальнонаціонального характеру й еволюціонує з культурно-просвітницького до національно-визвольного з політичним спрямуванням.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Tokovenko, Oleksander Sergiiovych. "ПОЛІТИЧНА ІСТИНА ТА ІДЕАЛИ ЛІБЕРАЛЬНОГО МУЛЬТИКУЛЬТУРАЛІЗМУ: СОЦІАЛЬНО-ЕПІСТЕМІЧНИЙ КОНТЕКСТ." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, no. 2 (December 25, 2021): 124–32. http://dx.doi.org/10.15421/342130.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена вивченню значення ненаукових способів набуття політичного знання з точки зору глобальної та локальної політичної правди. Мета дослідження – виявлення специфіки соціально-епістемічного контексту взаємозв’язку політичної істини та ідеалів ліберального мультикультуралізму. Охарактеризовано унікальність політико-епістемологічного підходу до аналізу етнічної політичної істини. Було підкреслено, що міркування про укоріненість епістемічних засад у соціальній реальності та свідомості мають аналіз як суспільних детермінант впорядкування знання та наукового інтересу. Проаналізовано причини розгортання емпіричних політологічних досліджень спрямоване на встановлення істини в описі політичних фактів та встановлення істини у зв’язку між окремими об’єктами політичного світу. Розкрито визначення соціальних чинників пізнання у вирішенні питання епістемічної обґрунтованості політичних положень буденних та побутових міркувань. З’ясовано, що механізми когнітивного вилучення стають основою для формування стійких епістемних засад на рівні буденних соціальних практик ототожнення й ідентифікації. Розкрито, що соціально-епістемічні упередження визначають конкретні психологічні настанови, які можуть у подальшому зумовлювати політичну поведінку в міжетнічних відносинах. Доведено, що емотивні та соціальні засади епістемічного підґрунтя містять істотні соціальні упередження та ставлення до соціальної і політичної реальності на основі хибних тверджень, що веде до значних втрат і, навіть, злочинів. Встановлено, що закріплення хибних епістемічних настанов і вірувань (переконань) у певних нормах поведінки поширюється на всі практики суспільства, підходи і судження, які набувають загальнообов’язкового значення. Припущено, що державні та політичні установи або сприймають соціально-хибні вірування, або забезпечують їх корекцію. Встановлено, що обрання певних стратегій мислення та підтримка соціальних інституцій заохочується індивідуальними і колективними інтересами. Зроблено висновок, що загальнолюдська політична істина стоїть перед перспективою широкої культурної інклюзивності, відсторонення від цивілізаційної вибірковості та ієрархії етноцентричних цінностей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Семенченко, Ф. Г. "Політичний плюралізм і політичний ідеал: проблеми втілення політичного ідеалу в політичній діяльності." Політологічний вісник, Вип. 52 (2011): 265–73.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Житков, Олександр. "ФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ УКРАЇНСЬКОГО КООПЕРАТОРА МИКОЛИ ЛЕВИТСЬКОГО В ПЕРІОД 1890-Х – ПОЧАТКУ 1900-Х РОКІВ." Litopys Volyni, no. 22 (March 16, 2021): 25–30. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.22.03.

Full text

Abstract:

У статті аналізується проблема формування соціально-економічних та політичних поглядів громадсь- кого діяча, відомого українського кооператора Миколи Васильовича Левитського (1859–1936). Зважаючи на внесок у розвиток теорії кооперації та міжнародний кооперативний рух, практичну діяльність зі створення кооперативів у Херсонській губернії Російської імперії, сучасники називали М. Левитського «кооперативним батьком». Автором акцентується увага на вивченні впливу на свідомість Миколи Левитського окремих викладачів Златопільської прогімназії Чигиринського повіту Київської губернії, які дотримувалися прогресивних суспільних поглядів, висвітлюється його спілкування з видатними представниками українського письменства, такими як Іван Франко, Леся Українка, Іван Карпенко-Карий. На основі аналізу наукової літератури та архівних джерел автором публікації обґрунтовано думку, що суспільно-політичні погляди М. Левитського розвивалися у середовищі української інтелігенції м. Єлисаветграду, яка сповідувала народницькі ідеали. Знання, здобуті в прогімназії, самоосвіта юнака, особливо щоденне спо- стереження за трансформаціями селянського господарства у пореформеному українському селі, дали поштовх до практичного застосування набутих М. Левитським теоретичних знань. Домінантою його діяльності у «єлисаветградський період» було обґрунтування економічної доцільності й необхідності створення місцевими селянами виробничих кооперативів із метою протистояння експлуатації селянського дрібного господарства в умовах формування капіталістичного ринку. Зазначаються здобутки й невдачі «артільного батька» у створенні перших кооперативних об’єднань, розкривається ставлення до цієї справи селян, висвітлюються оцінки внеску М. Левитського у розвиток українського кооперативного руху в Наддніпрянщині на межі ХIХ–ХХ століть.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Rexha, Mariia Anatoliivna. "ПОЛІТИЧНА КОМУНІКАЦІЯ ТА ЕКОЛОГІЧНІ ЦІННОСТІ: СПЕЦИФІКА ВЗАЄМОВПЛИВУ НА МІЖНАРОДНОМУ РІВНІ." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 13, no. 2 (December 25, 2021): 138–44. http://dx.doi.org/10.15421/352134.

Full text

Abstract:

Визначено особливості процесу політичної комунікації та екологічні цінності на міжнародному рівні. Доведено, що екологічні цінності покликані сформувати такі зразки політичної поведінки, які дадуть змогу людству досягти орієнтирів технологічного та виробничого розвитку за умови збереження навколишнього природного оточення та біорізноманіття.Констатується, що політичний піар, менеджмент політичної пропаганди, політичні технології потребують аналізу та об’єднання на основі демаркації сфер впливу, конкретних інструментів опанування свідомістю, забезпечення конкретних завдань державної інформаційної політики.Визначається, що інтереси публічної влади, громадянського суспільства, конкретних соціальних груп навіть окремих громадян в екологічній сфері мають координуватися задля посилення ефекту від поширення екологічних цінностей. Важливим компонентом просування екологічних цінностей засобами політичної комунікації є розуміння її інтерсуб’єктивної природи. Навіть окремий індивід може бути потужним актором політичних цінностей екологічного напрямку. Це говорить про необхідність децентралізованого та деконцентрованого підходу поширення екологічної інформації. Доводиться, що місце і значення екологічних цінностей в ієрархії смислів та цінностей політичної свідомості громадян в умовах демократії визначається стратегічними цілями розвитку кожної конкретної держави. Визначається, що стратегічна мета політичної комунікації на екологічному напрямку визначається на основі загальних векторів демократичних реформ. Вбачається, що завдання демократизації корелюються з екологічними цінностям через необхідність толерантності та поважного ставлення до всіх форм життя. Це також узгоджується з ідеями гуманізму та удосконаленням людської природи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Nevmerzhitska, O. M. "Краса як головна естетична цінність українського національного світогляду в філософії першої половини ХХ ст." Grani 18, no. 6 (April 23, 2015): 51–54. http://dx.doi.org/10.15421/1715119.

Full text

Abstract:

Серед множини проблем історії української філософії, що потребують поглибленого вивчення, однією з основних, на думку автора, є дослідження системи цінностей українського народу. Одному з таких питань і присвячена ця стаття, в якій проведено дослідження естетичних цінностей українського національного світогляду в філософії першої половини ХХ століття, зокрема, головної його естетичної цінності – категорії краси. Проаналізовано творчість визначних українських вчених, філософів і суспільних діячів, що, звертаючись до людської природи, властивості людини до естетизації життя, з різних сторін досліджували український національний світогляд, який виражає цінності, погляди та переконання більшості представників українського народу. Видатні мислителі, вивчаючи та досліджуючи політичні, моральні, релігійні, естетичні ідеали та цінності, дивились на світ української людини з позиції його аксіологічної цілісності. Вони намагалися зрозуміти сутність, причини виникнення та існування різноманітних культурних процесів, що відбувалися в межах українського етносу, осягнути, яким чином через уявлення про красу народ реалізовує своє прагнення до прекрасного. Беручи до уваги, що українська філософія досліджуваного періоду ще недостатньо вивчена, заглибившись у джерела сучасної філософської думки в Україні, автором зроблено висновок, що життя українського народу найбільшою мірою підпорядковувалося прагненню до прекрасного, яке охоплює всі сфери життєдіяльності української людини як у матеріальному, так і в духовному вимірах буття.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Танська, Людмила Вацлавівна. "КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ВИМІРИ ФУНКЦІОНУВАННЯ МЕДІАКУЛЬТУРИ НА ПОСТРАДЯНСЬКОМУ ПРОСТОРІ." Питання культурології, no. 37 (May 28, 2021): 200–209. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.37.2021.236022.

Full text

Abstract:

Мета статті — визначити культурологічні виміри проблеми функціювання медіакультури як політичної реальності на пострадянському просторі в контексті глобалізаційних процесів. Методологію дослідження становлять теоретико- інтерпретаційні настанови культуротворення щодо визначення специфіки презентації пострадянського простору сучасної культури (холізм як домінанта системи; антихолізм як визначення особистісного статусу медіапродукту). Наукова новизна полягає у розкритті особливостей категорії «політична культура» на пострадянському просторі як цілісності медіапродукту. Висновки. Визначено, що медіакультуру як політичний простір пов’язують з технологічними ознаками самоздійснення процесів, які визначаються владними перетвореннями (досягнення влади, отримання влади, втрата влади), вона також характеризує культуру загалом, є локусом політики. Медіакультура як інтенція владного дискурсу є владою слова, образу, автентичних імперативів поведінки, діяльності, стану. Політика і медіакультура утворюють одне ціле, яке потребує специфікації комунікативного простору. Доведено, що модернізм трансформаційної політики пострадянського простору призводить до його радикалізації, а простір медіа стає орієнтованим на картинки-етикетки іміджів політиків. Ідея екстраполяції західних технологій політичного процесу, як і моделей прискореного розвитку економіки хоча й виглядає спокусою, однак є моделлю архаїзації пострадянського простору. Транзитологія як теорія, що обслуговує транзит культурних та економічних, технологічних цінностей в Україні, лише маркує стан уподібнення західним іміджам і реаліям, які не приносять реальної користі. Цей транзит здається ідеалом, який описується в рубриках сучасного маркетинг-міксу політичних реляцій, зокрема у вимірі моделей трансформації політичних систем незалежних країн. Втім, справжню публічну легітимність він може отримати лише в просторі медіакультури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Мамонтова, Е. В., and О. О. Ковальова. "Клієнтелізм як політико-психологічний феномен." Актуальні проблеми політики, no. 66 (January 18, 2021): 65–72. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.709.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто явище клієнтелізму у розрізі процесів моделювання систем представництва інтересів в політиці. Окреслено історичні етапи його становлення та функціонування. Виокремлено його специфіку як політико-психологічного феномену. Доведено, що, зростаюча спеціалізація та інституалізація політичної діяльності у демократичних суспільствах не припинила клієнтелістичних практик, не зважаючи на їх архаїчність та невідповідність етичним принципам демократичного ідеалу. Актуальність клієнтелізму пояснюється його глибинною психологічною природою. Клієнтелізм завжди грунтується на персоналізованих обмінах та інструментах впливу, а клієнтела представляє собою спільноту, яка базується на психологічній сумісності матеріально та емоційно залежних від лідера членів, і функціонує на основі їх безумовного підпорядкування. Обгрунтовано, що на сучасному етапі клієнтелізм здебівльшого знаходить благодатний грунт на локальному рівні політики. Дана характеристика локального політичного режиму. Показано, що локальні політичні клієнтели будуються за принципом вертикальної мережи, в якій в ролі привілейованих «патронів» виступають формальні інститути влади, а залежні від них «клієнти» (різноманітні групи інтересів) намагаються впливати на прийняття рішень через опосередковані механізми нерівноцінного обміну в умовах монополії на доступ до ресурсів. У такій ситуації головним інструментом забезпечення панівних позицій місцевої влади стає адміністративний ресурс. Найбільш наочно специфіка локального клієтелізму проявляється у перехідних суспільствах. Зокрема багатий фактологічний матеріал для аналізу клієнтелізму як соціального, економічного, політичного явища та психологічного феномену надає нам пострадянській простір. Показано, що в період системних трансформацій, клієн-тела може бути прийнятною як «перехідна» модель представництва інтересів в політиці, адже за умов її тимчасовості сприятиме консолідації місцевої влади, місцевих еліт та громади. Втім якщо на зміну клієнтелі не прийде більш інституціалізована система політичних ролей, це може значно загальмувати демократичний транзит. На основі політико-психологічного аналізу відносин клієнтелістичного типу відзначено, що вони не є антагоністичними демократії та не перебувають у повному протиріччі з бюрократичною логікою її політико-адміністративних інституцій. І хоча офіційні уявлення про легітимні форми представництва інтересів в політиці призводять до дискредитації клієнтелізму і, через це, телепортують його в сфери неофіційних коридорів влади, дане явище залишається структурованою частиною представницьких демократій у силу його психологічної природи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Nesprava, Mykola. "Проблема насильства у християнській онтолого-аксіологічній парадигмі добра і зла." Multiversum. Philosophical almanac 1, no. 1 (March 31, 2020): 152–75. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.1.12.

Full text

Abstract:

У статті розкриті екзистенціальні причини насильства та визначені його сутнісні характеристики з позицій християнської онтолого-аксіологічної парадигми. Проаналізовані основні біблійні постулати щодо природи та сутності добра і зла. Представлено тлумачення добра як свободи, обмеженої лише Божими заповідями. Показано, що онтологічною передумовою виникнення проблеми добра і зла є діалектичне співвідношення двох чинників: Божого закону і людської свободи. Окреслені ключові позиції взаємозв’язку між злом, гріхом та насильством. Визначено, що гріх – це зловживання свободою, яке виражається у порушенні людиною Божих заповідей, тобто це свідомий вибір на користь зла. Встановлено, що першопричиною насильства було гріхопадіння, а існування насильства у сучасному світі зумовлено зневірою. Виявлено відмінність у трактуванні та оціненні насильства. Показано, що у Старому заповіті насильство розглядається не лише як зло, а й як необхідне покарання за гріх або справедлива помста. Напроти, християнська онтолого-аксіологічна парадигма, визнаючи у певних випадках припустимість насильства для боротьби з конкретними проявами гріховного зла, постулює ненасильство як моральний обов’язок. Дана позиція базується на євангельських заповідях, за якими добро означає любов, милосердя і прощення. Із цієї позиції проведено порівняння концепції непротивлення злу насильством та концепції допустимості силового спротиву. Розкрито значення умовиводу християнських філософів, що лише перемога над злом у своїй душі відкриває людині можливість справедливого застосування сили. З’ясовано, що проблема насильства набуває особливої складності внаслідок суб’єктивності оцінки добра і зла як соціальних явищ. Аргументована наявність сутнісної диференціації між гріховним і негріховним насильством. Запропоновані критерії, за котрими насильство слід класифікувати як негріховне. Доведено, що насильство, ґенеза якого онтологічно пов’язана зі злом, втім, може бути визначене як негріховне та мати певне виправдання з позицій християнської аксіології якщо воно: по-перше, має характер попередження або протидії, а не помсти; по-друге, не принижує гідність людини; по-третє і головне, скероване вищими постулатами любові, а не боротьбою за матеріальні цінності або соціально-політичні чи релігійні ідеали як такі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Kondratova, Margarita Vadimivna. "СТАЛИЙ РОЗВИТОК У ПОЛІТИЧНОМУ ПОРЯДКУ ДЕННОМУ: ТЕНДЕНЦІЇ ПРОСУВАННЯ." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, no. 2 (December 25, 2021): 54–60. http://dx.doi.org/10.15421/342122.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена особливостям застосування маркетингових і менеджерських технологій у рамках узгодження природоохоронних заходів та економічного розвитку. Метою статті є з’ясування смислового контекст сталого розвитку як сукупності політичних меседжів, орієнтованих на широку аудиторію. Було підкреслено, що просування сталого розвитку як політичної доктрини та мотивації політичної поведінки становить значний інтерес з точки зору впровадження програмних цілей сучасних політичних партій, неурядових організації та груп інтересів. Проаналізовано механізми аналізу каналів публічного просування ідей сталого розвитку на глобальному рівні. У світлі подій, що відбуваються, інформаційна адженда публічної влади має бути спрямована на популяризацію ресурсозбереження не лише індивідуальними господарствами, але й потужними економічними гравцями. З’ясовано, що політичний контекст сталого розвитку визначає стимулювання політичних акторів до активної поведінки в контексті координації зусиль стосовно забезпечення балансу споживання та навколишнього природного середовища. Розкрито процеси сталого розвитку, які вимагають особливого комунікаційно-менеджерського підходу з урахуванням стану колективного та індивідуального світогляду цільових груп. Доведено, що оцінка перспектив корекції політичного контексту сталого розвитку, вимагає узгодження економічної діяльності з населенням відповідних територій. З’ясовано перспективи та ефективність пропагандистської трансляції ідеалів сталого розвитку в межах територіальної або ідеологічної системи. Припущено, що перелік соціально-політичних аспектів сталого розвитку формує очікування громадян від політики сталого розвитку та його впровадження у трансформаційних державах. Встановлено, що аналіз інтересів та потреб базових соціально-демографічних груп вимагає експертної та планувальної роботи щодо адресного представлення політичних цінностей сталого розвитку в комунікаційні сфері. Зроблено висновок, що сталий розвиток має політико-мобілізаційну спроможність, яка ґрунтується на прагматичних інтересах громадянина, на потребах місцевих громад у відстоюванні політичних інтересів, на тенденціях формування культури споживання тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Манелюк, Ю. "Націонал-самостійницький ідеал як альтернативна політична традиція суспільно-політичної думки України." Освіта регіону, no. 4 (2009): 88–93.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

ШЛЯХТУН, ПЕТРО, and ВАЛЕРІЙ КОЛЮХ. "Конституційний Суд України як надпарламентський орган законодавчої влади." Право України, no. 2021/01 (2021): 215. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-01-215.

Full text

Abstract:

Метою дослідження є з’ясування впливу рішень Конституційного Суду України (КСУ) на систему права України та окреслення правових засобів обмеження можливих негативних наслідків їх ухвалення з урахуванням відповідного зару біжного конституційного досвіду. Рішення КСУ з питань антикорупційного законодавства аналізуються під кутом зору їхньої відповідності принципам правової держави та завданням щодо протидії корупції в Україні. Звертається увага на місце рішень КСУ в системі права України, правові та політичні наслідки їх ухвалення. Обґрунтовується необхідність реформування конституційного статусу КСУ. На основі аналізу зарубіжного конституційного досвіду окреслюються можливі шляхи обмеження компетенції КСУ, передусім у частині його функції наступного конституційного контролю та остаточного характеру ухвалених ним рішень. У висновку зазначається, що наділений функцією наступного конституційного контролю, повноваженнями щодо тлумачення Конституції і – до червня 2016 р. – законів України, ухвалюючи відповідні рішення, КСУ тією чи тією мірою виконує і правотворчу функцію, а оскільки його рішення мають вищу від прийнятих пар-ламентом законів юридичну силу, то це означає, що він певною мірою виступає і як надпарламентський орган законодавчої влади. Така “законотворчість” КСУ може негативно впливати на систему права і суспільні відносини в Україні. Рішення суду нерідко є політично і корпоративно вмотивованими, значний вплив на їх прийняття справляє політична обстановка в країні, незаконний тиск на суд та ідеоло гічні переконання і політичні позиції самих суддів. Для істотного обмеження можливих негативних наслідків діяльності КСУ потрібна буде згода його самого, оскільки будь-яке обмеження конституційних повноважень, особливо після запровадження інституту конституційної скарги, він може сприйняти як обмеження прав і свобод людини та громадянина, що унеможливить внесення відповідних змін до Конституції України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Семенко, С. В. "Державницькі ідеали в політичній публіцистиці Юрія Косача." Наукові записки Інституту журналістики 56, липень - вересень (2014): 104–10.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Artakivna, Zhebrovska Krystyna. "INTERNATIONAL LEGAL STANDARDS OF HUMAN RIGHTS: GENERAL PRINCIPLES." Часопис цивілістики, no. 41 (August 6, 2021): 71–76. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i41.426.

Full text

Abstract:

Міжнародні стандарти прав і свобод людини можна розглядати як загальновизнані положення міжнародних актів обов'язкового та рекомендаційного характеру, а також принципи міжнародного права, що закріплюють фундаментальні права особистості, які мають визначальне значення для захисту людини від незаконних і необґрунтованих дій із боку держави, посадових та інших осіб, порушують або обмежують ці права, а також виконують функцію орієнтира для усіх держав у регламентації та забезпеченні прав своїх громадян. Основи міжнародно-правових стандартів прав людини продовжують розвиватися одночасно із процесом формування нових правових систем, які декларують у своїх конституціях ідеї верховенства права та поваги до прав людини. Міжнародно-правові акти в галузі прав людини розглядають як міжнародні стандарти, оскільки вони розробляються на підставі звичаєвих норм, що сформувалися внаслідок визнання державами юридичної сили правил поведінки, проголошених Генеральною Асамблеєю ООН у вигляді декларацій чи рекомендацій. Міжнародні стандарти у галузі прав людини - це загальновизнані міжнародно-правові норми, які закріплюють на загальнолюдському рівні статус особистості і встановлюють перелік основоположних прав і свобод, обов'язок держав їх дотримуватися, а також межі можливого або припустимого їх обмеження. Міжнародні cтaндaрти прав і свобод людини закріплені в міжнародних угодax, конвенціях і пaктax, що базуються на вcecвітньому досвіді та втілюють cучacні потреби, тенденції соціального прогресу. В основу міжнародних стандартів із прав людини покладені такі загальновизнані принципи, як: повага суверенітету держави; неприпустимість втручання у внутрішні справи держави; самоврядування народів і націй; рівноправність всіх людей і заборона дискримінації; рівність прав і можливостей чоловіків та жінок; дотримання прав людини навіть за умови збройних конфліктів і відповідальність за злочинні порушення прав людини. Значення наведених принципів полягає у тому, що вони є основою розроблення прав людини та їх закріплення у національному законодавстві, а також є критерієм законності діяльності держави у сфері прав людини. Міжнародні стандарти у сфері прав людини склалися поступово. Спочатку були закріплені лише політичні права, потім - економічні та соціальні. Саме вони і були конкретизовані у національному законодавстві держав, однак кожна держава повинна не лише привести своє законодавство у відповідність зі взятими на себе міжнародними зобов'язаннями, а й вчиняти певні дії та створювати реальні умови для гарантування і здійснення прав. Основу міжнародних стандартів у сфері прав людини становлять норми природного права, що включає ідеали свободи, справедливості та рівності перед законом. Ці норми закріпляються правовою системою кожної держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Козинець, О. Г., and М. Г. Жернова. "НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНІ ПОГЛЯДИ І. ФРАНКА ТА Л. УКРАЇНКИ." Знання європейського права, no. 1 (April 27, 2021): 12–16. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.162.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано погляди Івана Франка та Лесі Українки та їх вагомий внесок у формування незалежної демократичної Української держави. Так, у статті автори розглянули специфіку національно-демократичних, політико-правових поглядів видатних українських діячів та їх вплив на розвиток української державності. Адже у сучасних умовах розвитку Української держави вивчення та переосмислення політико-правової спадщини українських мислителів має важливе значення. Актуальними є оригінальні погляди двох яскравих представників ХІХ - поч. ХХ ст. - І. Франка та Л. Українки. Вони були виразниками української ідеї на зламі століть, мали власні політико-правові погляди і кожен із них плекав надію на розбудову сильної та єдиної держави України. І. Франко пояснював процес виникнення держави з позицій матеріалізму. Він стверджував, що матеріальне є первинним. Був прихильником ідеї про те, що політичні інститути, політика і право випливають із економічних відносин, які панують у суспільстві. Право і закон, на його погляд, можна було ототожнити з ідеями гуманності і справедливості. Також він підіймав національно-державницьку тему. Наприклад, значну увагу приділяв вирішенню українського питання та розвитку національної мови, оскільки у ті часи це питання було дуже гостро поставлено і була необхідна постійна, кропітка боротьба за можливість розвивати українську мову. Леся Українка сформувала особисті політичні погляди, які ґрунтувалися на принципах та поглядах соціал-демократів. Була прибічницею теорії насильства щодо походження держави, тому що її думка ґрунтувалася на тому, що держава створюється з завоюванням одного народу іншим. Так, держава виступає певним продовженням того ж насильства, оскільки політична влада перебуває в руках панівного класу, який має найбільше можливостей серед інших. Леся Українка та Іван Франко виступали за об'єднання України, за просування української національної ідеї та покращення рівня життя українського народу. Їх діяльність також була спрямована на підтримку української мови та можливість донести її до всіх українців. Вони були прихильниками демократії, вели активну політичну боротьбу, щоб дати можливість українському народу бути вільним на рідній землі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

BABENKO, Ludmyla. "УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ НА СТОРІНКАХ ГАЗЕТИ “ХЛІБОРОБ”." Наукові зошити історичного факультету Львівського університету / Proceedings of History Faculty of Lviv University, no. 19-20 (October 1, 2019): 182–93. http://dx.doi.org/10.30970/fhi.2019.19-20.2341.

Full text

Abstract:

Висвітлено події в Україні, пов’язані з виникненням україномовної преси на початку ХХ ст. Акцентується увага на газеті “Хлібороб” – першій українській газеті на Лівобережній Україні, яка виходила в м. Лубни Полтавської губернії. Показано політику російського самодержавства, спрямовану на заборону національно-визвольного руху й панування цензури, яка й сформувала “українське питання”. На сторінках періодики відображено невирішені національно-державні, культурно-освітні, соціяльно-економічні проблеми українських земель у складі Російської імперії. Проаналізовано зміст і політичну спрямованість газети “Хлібороб”, роль її видавців братів Володимира та Миколи Шеметів у пропаґанді суспільно-політичних ідеалів національно-визвольного руху.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Собчук, В. "Національна "бездержавність" як політичний ідеал Михайла Драгоманова." Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Серія: Історичні науки, no. 12 (261) (2013): 20–26.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Panasyuk, Yuliya. "Взаємне благо як необхідний принцип соціальної справедливості." Актуальні проблеми духовності, no. 11 (July 1, 2017): 355–68. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i11.1767.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемі соціальної справедливості та варіанту її вирішення в рамках сучасної аналітичної політичної філософії. На основі аналізу утилітаристського, ліберального і комунітаристського підходів авторстверджує, що взаємне благо необхідно розглядати як суспільний ідеал, що виражається тріадою загального, публічного і приватного.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Стаценко, Т. "Фермерська республіка - політичний ідеал Томаса Джефферсона в розвитку Сполучених Штатів Америки." Схід, no. 1 (121) (2013): 116–19.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Стаценко, Т. "Фермерська республіка - політичний ідеал Томаса Джефферсона в розвитку Сполучених Штатів Америки." Схід, no. 1 (121) (2013): 116–19.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Застава, І. В. "ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА ЯК ОСНОВА ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ВЛАДИ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ." Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 2, no. 1-18 (2019): 82–91. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2019.18.2.08.

Full text

Abstract:

Проаналізовано та узагальнено теоретико-методологічних підходів щодо демократизації суспільно-політичних відносин як основи демократизації влади. Розглянуто ключові питання впливу сформованих суспільно-політичних цінностей на розвиток демократії. Визначено, що демократизація ‒ необхідна передумова розвитку духовної культури, всебічного розповсюдження духовного процесу, де акцент робиться на обізнаності культури загальнолюдських цінностей, ідеалів та принципів. Обґрунтовано, що демократизація суспільно-політичних відносин сприятиме задоволенню потреб і інтересів громадян та призведе до підвищення авторитету як владних структур, так і інститутів громадянського суспільства. Для вдосконалення процесу демократизації суспільно-політичних відносин необхідно розвивати та стимулювати формування ключових демократичних цінностей, таких як: професіоналізм керівників урядів на різних рівнях влади; ефективність, підзвітність гілок влади; орієнтація на соціальні потреби країни з урахуванням минулого історичного досвіду; відкрита, прозора, некорумпована та соціально орієнтована система політичних відносин.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Криховецький, І. "ВПЛИВ СЕЙМОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ЕВОЛЮЦІЮ УКРАЇНСЬКИХ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ТЕЧІЙ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТ." Юридичний вісник, no. 3 (September 9, 2021): 33–40. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.2182.

Full text

Abstract:

У статті визначається ступінь впливу Галицького крайового сейму на процес еволюції основних ідеологем представників русофільської та народовської течій, а також встановлюються засадничі принципи організації радикального руху, його партійного оформлення. Характерно, що на момент свого створення та ідеологічного оформлення ані русофіли, ані народовці у 1860-1880-х рр. не були готові до самостійної політичної діяльності. Перші розуміли ініціативи поляків із підтримки народовців, такі як бажання «розсварити русинів», а другі в порозумінні бачили можливість легально і з правової точки зору відстояти власні національно-культурні інтереси. Створення та діяльність Галицького сейму мали вагомий вплив на український суспільно-політичний рух. По-перше, відбулася його чітка структуризація і виокремлення ідеологічних засад русофільства та народовства. По-друге, протистояння з польською сеймовою більшістю в стінах сейму змушувало українців, незважаючи на ідеологічні відмінності, проводити спільну політику. Такий компроміс спостерігався до початку 1890-х рр., коли русофіли не скомпрометували себе остаточно співпрацею з імперією Романових. Натомість народовці на чолі з Ю. Романчуком і декларуванням угодовських тенденцій із поляками та австрійцями змогли очолити національний провід. Одночасно саме під впливом сеймової діяльності відбувся процес політизації національного руху, а перша партія була заснована представниками нової радикальної течії та народовцями у 1890 р. Загравання русофілів із ідеями панславізму призвели до того, що Російська імперія звернула на них увагу і надавала їм певну допомогу. Для підтримки русофілів імперія Рома- нових вдавалася і до різного роду зловживань, і просування в політичний простір Австрії вигідних їй політиків. Польський політи- кум Галичини почав підтримувати народовців як єдину силу, що могла сформувати альтернативу русофілам. Підтримка поляками народовців була закономірною з огляду на бажання перших налагодити політичний компроміс.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Кононенко, Ю. С., and С. В. Джолос. "ДЕРЖАВНА ВЛАДА ЯК РІЗНОВИД ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 4(29) (April 21, 2020): 18–23. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).428.

Full text

Abstract:

У статті з’ясовано сутність, основні засади співвідно-шення і взаємодії державної і політичної влади. Окрес-лено єство монополії на законне застосування насиль-ства як однієї з визначальних рис держави. Виявлено властивості, що якісно відрізняють державну владу від політичної. Вказано на виключні прерогативи держав-ної влади. Зроблено застереження стосовно небезпеки зазіхання політичної влади на виключні прерогативи державної влади, а також стосовно небезпеки одер-жавлення всієї повноти та багатоманітності політичної влади тощо. Автори дійшли висновку, що державна влада – це основний різновид політичної влади, що перебуває в руках панівного «режиму», здійснюється органами державної влади, визначає політику держави в пе-ріод свого правління (яка, в ідеалі, має відповідати ін-тересам держави) та володіє монополією на законне насильство. Головною рисою державної влади є моно-полія на законне застосування насильства, водночас насильство є джерелом утворення держави, знаряддям її панування та тим благом, що убезпечує суспільство від насильства з боку неуповноважених суб’єктів, зо-крема зовнішніх ворогів і злочинців. Тож, справедливе і виправдане в розумних межах державне насильство є благом. Автори дійшли висновку, що основними властивос-тями, що якісно відрізняють державну владу від по-літичної є: служіння державному інтересу, виключне право на законне насильство, представництво всього народу, первинність, універсальний характер, створен-ня права державою, єдність державної влади в межах певної території, згуртованість суспільства державою, належність державі суверенітету та виключних преро-гатив тощо. Підкреслено неприпустимість злиття дер-жавної та політичної влади.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Bratsun, Inna. "Освітній вимір соціальної інженерії." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 12, no. 1 (July 10, 2020): 3–10. http://dx.doi.org/10.15421/352001.

Full text

Abstract:

Філософсько-освітній аналіз, соціально-технологічний аспект сучасної освіти, її здатність виступати у ролі соціальної інженерії дозволяє уникнути надмірної соціологізації та політизації цього процесу його культурно-антропологічне та педагогічне підґрунтя. Гуманізація соціальних і політичних замовлень, які адресуються освіті, у контрфактичних реаліях суспільства знань перетворюються на домінуючу стратегію соціальної інженерії, що дозволяє перенести нормативний ідеал освіченості з нормативної у функціональну і прагматичну площину, що релятивізує цей ідеал.Ключові слова: освіта, освітній простір, людиновимірність, соціальна інженерія, суспільство знань, інформаційне суспільство.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Chupriy, Leonid. "КЛЮЧОВІ КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ СИСТЕМИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (9) (February 9, 2021): 45–62. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2021-01-45-62.

Full text

Abstract:

У статті висвітлюються ключові концептуальні підходи до дослідження системи міжнародних відносин. Так ідеологічним підґрунтям ідеалістичної концепції є загальнолюдські моральні норми, цінності та ідеали Згідно з концепцією політичного реалізму, в центрі уваги завжди перебуває держава, яка виступає головним, проте не єдиним актором міжнародних відносин. Анархічність природи міжнародних відносин – один із вихідних імперативів політичного реалізму, що відокремлює їх від сфери внутрішніх суспільних відносин. З точки зору транснаціоналістичного підходу, держави вже не є єдиним центральним актором міжнародних відносин завдяки різноманітності інших суб’єктів: міжнародних організацій, транснаціональних корпорацій, суспільних рухів тощо. Теоретики неофункціоналізму досліджували ненасильницькі засоби та механізми створення глобальних політичних утворень (соціально-політичних об’єднань), які свідомо дотримуються принципу невикористання сили на міжнародній арені між усіма суб’єктами. Дещо інші позиції мають прихильники інcтитуцioнaлiзму, які зaзнaчaють, щo дepжaви зaлишaютьcя пpoвiдними aктopaми у cучacнoму світоустрої, акцентуючи увагу на пpoцecах iнcтитуцioнaлiзaцiї дepжaв. Пpихильники iнcтитуцioнaлiзму зacтocoвують cиcтeмний пiдхiд дo вивчeння мiжнapoдних cиcтeм, aлe, нa вiдмiну вiд них, пpидiляють бiльшe увaги пpoблeмaм cпpияння мiжнapoдних iнcтитутiв poзвиткoвi глoбaлiзaцiйнoгo cпiвpoбiтництвa. Досить популярною останнім часом також стала постмодерністська шокола. Coцiaльнo-пoлiтичним тa cвiтoглядним пiдґpунтям пocтмoдepнiзму є плюpaлicтичнi тeopiї: мнoжиннocтi, дифepeнцiaцiї культуpнoї єднocтi, дocлiджeння ocoбиcтocтi, її внутpiшньoгo cвiтi, питaння caмoвизнaчeння i caмoупpaвлiння.. Цeнтpaльнi пoняття пoлiтичнoї пapaдигми тa iнших cуcпiльних нaук пpo вcecвiт, буття, peaльнicть й icтину є пpeдмeтoм кpитики пocтмoдepнicтiв.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Запорожченко, О. В. "КОНЦЕПЦІЯ «ОДНОВИМІРНОЇ ЛЮДИНИ» Г. МАРКУЗЕ ТА КРИТИКА ІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 33 (March 27, 2022): 30–36. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1060.

Full text

Abstract:

У статті автор розглядає критичну концепцію суспільства одного із представників Франкфуртської школи – Герберта Маркузе, який критично проаналізував процеси розвиненого індустріального суспільства та виклав свої погляди у відомій книзі «Одновимірна людина». Розглядаються ідейні основи формування поглядів Маркузе, їхній зв’язок із ідеями марксизму, психоаналізу, екзистенціалізму та представників Франкфуртської школи. У статті дається опис концепції «одновимірного суспільства», у якому ніби то згладжуються ті соціальні суперечності, що були характерні для попередніх епох, приділена особлива увага негативним явищам, притаманним розвиненому індустріальному суспільству споживання. Розглядається той факт, що у суспільстві споживання відбувається маніпуляція свідомістю людини, за допомогою засобів масової інформації нав’язуються штучні потреби, спрямовані не на самореалізацію потенціалу особистості, а на задоволення потреб ринку товарів і послуг, потреб політичної еліти й істеблішменту. Крім цього, за допомогою маніпулятивного впливу посилюється політичне відчуження громадян – вони не хочуть і не можуть впливати на політику. Продуктом «одновимірного суспільства» є «одновимірна людина», для якої характерні конформізм, соціальна пасивність, споживацтво. Герберт Маркузе вважає, щ,о якщо раніше були більш явні форми відчуження, які призводили до гострих соціальних суперечностей, а, отже, до протестів і можливостей соціальних змін, то в умовах «одновимірного суспільства» відчуження має вже прихований, тотальний характер. Людина ніби поглинається «одновимірним суспільством» і стає сама «одновимірною». Непомітно для неї самої вона стає рабом соціальної системи, людиною-функцією, нездатною критично мислити і, тим більше, прагнути до зміни існуючої соціальної системи. Ця тотальна одномірність поступово спричиняє дегуманізацію і деградацію суспільства. Також у статті розглядаються й основні механізми дегуманізації, такі як тотальна раціоналізація, інструменталізм, сцієнтизм, операційне мислення тощо. Загалом робиться висновок, що критична теорія суспільства, запропонована Г. Маркузе, може бути теоретичною основою вивчення процесів у сучасному інформаційному суспільстві.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

КРЕСІН, ОЛЕКСІЙ. "Перспективи миротворчої діяльності Європейського Союзу в Україні у контексті орієнтирів його зовнішньої та безпекової політики." Право України, no. 2020/12 (2020): 42. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-12-042.

Full text

Abstract:

Аналізуються нормативно визначені пріоритети Спільної зовнішньої і безпекової політики Європейського Союзу (ЄС). На основі цього досліджується політика ЄС щодо безпеки Східної Європи. Виокремлено основні концепти ЄС у сфері миротворчості й управління кризами: 1) самодостатність, “стратегічна автоно мія” в ухваленні рішень і здійсненні діяльності; 2) корпоративність інтересів, або “філософія принципового прагматизму”, що фактично ставить безпеку та інтереси ЄС вище за підтримання миру і поширення європейських цінностей у світі; 3) означення території відповідальності ЄС, що виходить з ідеї становлення “кооперативних безпекових порядків” у світі; 4) ідея зони впливу ЄС, що пов’язує безпеку ЄС із безпекою і стабільністю сусідніх держав; 5) підхід “м’якої сили”, в якому миротворчість ігнорується як цілісне явище з його військовими аспектами, натомість обґрунтовується ідея управління кризами. Стверджується, що позиція ЄС щодо безпеки Східної Європи, і зокрема України, тривалий час визначалася загальними ідеями безпечного сусідства та недоцільності політичної інтеграції цих країн через те, що це наближає кордони Союзу до небезпечних регіонів і може провокувати конфлікти. Показаний зв’язок між формуванням Східного партнерства та російською агресією в Грузії, але фактичним ігноруванням питань регіональної безпеки. Вказується на суттєві зміни у зовнішній політиці ЄС унаслідок агресії Російської Федерації (РФ) в Україні. Аналізується діяльність цивільних місій ЄС в Україні та їх поки що не задіяний потенціал. Робить ся висновок щодо суттєвого значення інструментів зовнішньої політики ЄС у стримуванні агресії РФ, підвищенні стійкості й сприянні економічному розвитку України, її модернізації, але малоймовірності вирішальної участі ЄС у відновленні її територіальної цілісності за допомогою миротворчої діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Пустовіт, В. Ю. "ЕПІСТОЛЯРІЙ ВИДАТНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ У ШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ: МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, no. 2(Ч.2) (September 28, 2021): 141–50. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-141-150.

Full text

Abstract:

У статті наголошується на необхідності застосування письменницького епістолярію в шкільному вивченні української літератури, зокрема наводяться методичні рекомендації щодо ознайомлення з творчістю Лесі Українки в 5-6 класах за новою програмою в умовах нової української школи. Творчість Лесі Українки ґрунтовно досліджена представниками різних наукових галузей, мистецьких напрямків, літературознавчих шкіл. Однак, окрім оприлюдненого, епістолярій письменниці містить вагому інформацію як для розуміння сутності мистецької спадщини зазначеного періоду в цілому, так і висвітлення особистих стосунків поетеси з видатними сучасниками та перебігу історичних фактів і подій. Зазначене в сукупності дозволяє науковцям і поціновувачам творчого здобутку Лесі Українки не лише заглибитися в розуміння джерел формування поетеси, прозаїка, драматурга, а й визначити роль жінки в суспільстві на помежів’ї століть, осягнути непрості родинні й особистісні стосунки тощо. Письменницький епістолярій сприяє відстеженню еволюції творчості митця. У наукових розвідках ми неодноразово наголошували, що епістолярій достовірно відбиває лабораторію авторського стилю, експериментування в пошуках жанру, є проявом психології творчості, гендерних відносин, світоглядних пошуків, ціннісних аспектів тощо. Авторкою доведено, що систематична робота на уроках української літератури в школі із застосуванням листів, спогадів, щоденникових записів письменника сприяє кращому засвоєнню навчального матеріалу. У висновках акцентовано, що епістолярні діалоги є невіддільною частиною духовної спадщини митця, відображають громадські інтереси й ідеали, обставини особистого життя, умови праці й творчості, розкривають суспільно-політичну й культурно-мистецьку атмосферу доби.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Синичич, Г. "Ідейна трансформація суспільно-політичних поглядів Івана Франка від соціалістичних до національних ідеалів (публіцистичний аспект)." Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія журналістика, Вип. 32 (2009): 177–82.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Хмельницька, Людмила. "ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТУ ВЛАДИ КОШОВОГО ОТАМАНА ПЕТРА КАЛНИШЕВСЬКОГО." Воєнно-історичний вісник 41, no. 3 (January 18, 2022): 98–109. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2021-41-3-98-109.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено політико-адміністративну діяльність останнього кошового отамана Запорізької Січі П. Калнишевського у контексті суспільно-політичних процесів в Україні ХVIII ст. Зокрема, розглянуто основні етапи формування інституту влади кошового отамана П. Калнишевського в світлі боротьби за відстоювання прав Запорозької Січі шляхом депутацій до імператорського двору та боротьби з гайдамацьким рухом. Визначено постать кошового отамана як непересічного козацького лідера, вдалого адміністратора, мудрого дипломата, що стояв на сторожі запорозьких звичаїв, прав та вольностей козацьких, був поборником ідеалів козацької свободи в непрості часи неприйняття Російською імперією самостійницьких прагнень козацтва. Ключові слова: кошовий отаман, Запорізька Січ, козацькі депутації, гайдамацький рух, влада.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Sheliuk, Lyudmyla. "Освіта в системі формування демократичних орієнтацій молоді." Multiversum. Philosophical almanac, no. 1-2 (May 17, 2015): 148–57. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.1-2.14.

Full text

Abstract:

У статті здійснюється аналіз освіти, як одного з основних соціальних інститутів формування демократичних цінностей і світогляду сучасної молоді; вищий навчальний заклад є для неї ще й середовищем потенційної реалізації демократичних принципів мислення. Тому саме ВНЗ виконують функції громадянської освіти, прищеплюючи студентам демократичні якості – єдність, солідарність, толерантність тощо. Звертається увага на те, що система вищої освіти є важливою ланкою запровадження демократичних тенденцій у студентському середовищі та у суспільстві. Найбільш важливою цінністю та ідеалом демократії є свобода як ключова, визначальна риса громадянина. Свобода, у свою чергу, є певною властивістю людини, яка співвимірна з відповідальністю. В статті розкривається вплив демократичних чинників на студентську молодь, на формування у неї моральних, політичних і правових цінностей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Dreval , V. Yu. "Сутність та особливості постання інституту громадянського суспільства." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (July 21, 2021): 123–29. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.04.13.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто сукупність факторів становлення та розвитку громадянського суспільства. При з’ясуванні даного питання наголос зроблено на поєднанні реальних змін в соціально-економічному та суспільному розвиткові з тими ідеями, які висловлювалися та обґрунтовувалися тогочасними мислителями. Метою статті визначено уточнення сутності та особливостей постання інституту громадянського суспільства у зв’язку з формуванням сучасного типу державно-владних відносин. Наукова новизна дослідження полягає в додатковому аргументуванні положення про те, що реальні зрушення в постанні громадянського суспільства припадають на Нові часи і завдячують тогочасним системним змінам в соціально-економічній, суспільно-політичній та ідеологічній сферах.Висновки. Первинним формам державного владарювання не були властиві будь-які форми самоорганізації населення. Упродовж достатньо тривалого часу держава як суб’єкт владних відносин виступала єдиною формою організації суспільного життя, організовуючи і направляючи всяку соціально значиму діяльність людей. Витоки становлення та осмислення того явища, яке у пізніші часи отримало назву «громадянське суспільство», припадають на давні часи і були запозичені з політичного розвитку Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. Проте реальні зрушення в постанні громадянського суспільства припадають на Нові часи, що завдячує тогочасним системним змінам в соціально-економічній, суспільно-політичній та ідеологічній сферах. Першочергово це новації в соціально-економічному розвиткові, фактори економічного прогресу, приватної власності, усвідомлення працівниками та роботодавцями необхідності спільних дій для відстоювання власних соціально-трудових прав, разом з тим ідея невідчужуваності природних прав, поява феномену правової держави та оновлене розуміння місця людини у розвиткові державно-владних відносин. До останніх найперше слід віднести вже частково реалізовані ідеї конституціоналізму, розподілу гілок влади, парламентаризму, правової держави, врешті конституційного правління, обмеженого правом на користь громадянського суспільства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Чубукіна, Олена. "Організація діяльності клубних об’єднань вищих педагогічних навчальних закладів України." Professional Art Education 2, no. 1 (April 15, 2021): 60–66. http://dx.doi.org/10.34142/27091805.2021.2.01.08.

Full text

Abstract:

У статті розглядається питання організації діяльності клубних об’єднань вищих педагогічних навчальних закладів України у другій половині ХХ століття. Надається оцінка такої діяльності. Охарактеризовано поняття клуб, клубна діяльність, клубні об’єднання тощо. Встановлено, що проблему молодіжного дозвілля вивчали багато науковців минулого та сучасності. Доведено, що дозвілля є специфічним та соціальним засобом регенерації потенціалу людини, та водночас є важливою сферою розвитку особистості студента, що сприяє формуванню наукового світогляду, політичної та моральної культури, естетичному погляду й смаку, моральним ідеалам й духовних цінностей. Визначено мету клубних об’єднань вищих педагогічних закладів України – виховання та самовиховання студентів на основі ініціативи, творчого прояву здібностей кожного. Завдання спрямовувались на організацію суспільно корисного дозвілля молоді, пошук нових форм та засобів культурно-масової роботи відповідно до інтересів та потреб молоді, залучення до культурно-масової дозвіллєвої діяльності, розвиток соціально-культурної творчості, забезпечення спілкування молоді в результаті спільної діяльності та культурного відпочинку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Яременко, Василь. "Журналістика і публіцистика Бориса Грінченка в контексті сьогодення." Український інформаційний простір, no. 2(8) (November 15, 2021): 108–28. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.2(8).2021.245852.

Full text

Abstract:

Публіцистика Бориса Грінченка – це підсумок його громадсько-політичної діяльності. Публіцистичні жанри – нариси, фейлетони, критичні статті, полемічні і дискусійні статті і навіть публіцистичні замітки – серцевина журналістики. Публіцистика у будь-якому періодичному виданні творить обличчя цього видання, декларує приналежність його до тієї чи іншої ідеології, творення ідеалу найкращим чином організованого суспільства. Всі ці завдання у публіцистиці цієї особистості окреслені гранично чітко. Комуністична ідеологія трактувала Бориса Грінченка як ідеолога буржуазного націоналізму, «співця петлюрівщини», культуртрегера, автора «теорії малих діл». Це «здобуток» радянської методології. До 1917 року націоналізм означав патріотизм, а не шовінізм. Космополітизм трактувався як інтернаціоналізм. З часом суть термінів змінилася до протилежної. Історія Грінченкової публіцистики засвідчує, що він відстоював визначений Шевченком національний шлях розвитку України і в реалізації цього шляху бачив суть свого життя. Він, з певними застереженнями, схилявся до ідеології радикалізму і для реалізації програми національного розвитку і побудови національної держави створив Українську радикальну партію, згодом об’єднався із Демократичною партією Л. Жебуньова в Українську радикально-демократичну партію. Серед близько 20 партійних брошур кілька були написані самим Грінченком, а ще ним укладено (№ 7) збірник поетичної публіцистики, точніше – публіцистичної поезії, – «Червона квітка» (1905). У 1892 році Борис Грінченко зробив остаточний ідеологічний і культурно-науковий вибір. Свідченням цьому є полеміка Грінченка із Драгомановим про шляхи розвитку України і роль Шевченка в націєтворенні (Грінченко, 1994). Це листи з майбутньої України. Пройшли через УНР, УРСР, щоб у 1991 році одержати назву держава Україна. «Листи з України Наддніпрянської», «Галицькі вірші», «На беспросветном пути», «Зачем?», «Тяжким шляхом», «Було, є, буде», «Нова сем’я», «Нарід в неволі» – це классика української публіцистики незабутнього значення. Ці твори мають освоювати студенти історики, філологи, політологи, журналісти, які історію журналістики мають вивчати не як історію періодичних видань, а як історію української суспільно-політичної думки, відображеної на сторінках численних видань, в яких він брав участь.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Сковронський, Д. М. "ФЕНОМЕН СОЦІАЛЬНОЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ У ТВОРЧОСТІ ФІЛОСОФІВ АНТИЧНОСТІ." Знання європейського права, no. 2 (June 29, 2021): 26–29. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.198.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто феномен соціальної справедливості, що допомагає глибше зрозуміти сутність кожної епохи й її соціальних перетворень. Жодне політичне та ідеологічне спрямування не може обійти поняття справедливості, щоб не визначити свою точку зору з даного питання. Складність соціальних відносин у сучасному суспільстві підвищила увагу до питання справедливості. Ми стоїмо перед необхідністю, опираючись на позитивні тенденції минулого, відкинути все застаріле і здійснити реальні кроки на шляху модернізації суспільства. Тому варто надати йому форм, що відповідають сучасним об’єктивним інтересам народу. Ось чому сьогодні особливо актуальною є проблема справедливості. Однак потрібно враховувати, що ідеї та ідеали справедливості, як і всі інші, глибоко історичні. У них органічно поєднане те, що минає і неминуче, мінливе і стійке. Простежуючи історичний розвиток цих ідей, не можна пройти повз їх трактування у філософській творчості Сократа, Платона, Аристотеля. Уперше в історії суспільної думки Сократ поставив питання про раціональне пізнання принципу справедливості, а не про прийняття на віру якоїсь загальної істини, освяченої віковими традиціями. Ця істина – плід інтенсивної роботи розуму і серця. До неї треба дістатися. Її потрібно відкрити, а це до снаги лише мудрецеві. Аристотель зазначав, що уявлення про справедливість мають усі люди. Однак усі сприймають її по-різному.Мірило гідності та чеснот не всі бачать в одному і тому ж: громадяни демократичного суспільства бачать йогоу свободі, олігархи – у багатстві, аристократи – у доблесті і славі тощо. Звідси випливає, що розподільна справедливість не може мати універсальний характер, а залежить від суспільного устрою і від панівної системи соціальних цінностей. Стверджуючи зв'язок між чеснотою і мудрістю, звеличуючи красу розуму, свідомості, захищаючи ідею доцільності, Сократ, Платон, Аристотель у такий спосіб логічно довели суть та основи розуміння справедливості. Можнастверджувати, що вони заклали «наріжні камені» у фундамент європейської традиції філософського та соціологічного розроблення цієї життєво важливої проблеми.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Fogel, K. Y. "Періодизація імміграційної політики Європейського Союзу: від витоків до сучасності." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 2(142) (April 25, 2017): 32. http://dx.doi.org/10.15421/171722.

Full text

Abstract:

У статті досліджуються етапи становлення імміграційної політики Європейського Союзу. Вводиться періодизація формування спільної політики ЄС у сфері управління міграцією. Запропоновано чотири періоди формування імміграційної політики ЄС, кожний з яких характеризується прийняттям важливих документів, що внесли значні зміни у компетенції інституцій ЄС та винесли регулювання питань міграції на наднаціональний рівень.Основним висновком є те, що жодна країна не в змозі справитися з викликами міграції самотужки, в ізоляції від своїх сусідів, яким доводиться стикатися з подібними проблемами. Це призвело до співробітництва між державами-членами в напрямку обміну досвідом та ідеями щодо управління міграцією, проте питання чи потрібно встановлювати єдині міграційні процедури на рівні ЄС впродовж довгого часу викликали гострі дискусії.На сьогодні регулювання міграційних потоків в Євросоюзі - це політичний процес, який у правовому сенсі координується на основі правового доробку ЄС та національного законодавства держав-членів. Перенесення міграційної політики на наднаціональний рівень дозволяє простежувати зміни, проведені на національних рівнях та реагувати на сучасні виклики міграційного характеру без істотних затримок.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Zhadan, I. V. "ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ТА НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОІДЕНТИФІКЦІЇ МОЛОДІ: БАЗОВІ ПОНЯТТЯ І ПОКАЗНИКИ." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 39(42) (July 17, 2017): 60–68. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).41.

Full text

Abstract:

У річищі конструктивно-дискурсивного підходу самоідентифікацію розглянуто як гнучкий дискурсивний конструкт, що постійно трансформується в процесі соціальної взаємодії і зміни психосоціального досвіду особи. З огляду на роль комунікації в розвитку ідентифікаційних процесів запропоновано класифікацію самоідентифікацій на основі способу знаково-символьної взаємодії особи з іншими та світом. Виокремлено чотири рівні самоідентифікації, кожному з яких відповідає певний спосіб використання знаку як засобу: а) позначення ідентичності, б) символічного її осмислення, в) конструювання категорій та ідеалів, з якими особа себе ідентифікує, г) конструювання умов і правил перетворення реальності. Операціоналізовано базові поняття: національну самоідентифікацію визначено як усвідомлення належності до політичної нації – соціокультурної спільноти, що має свій досвід державності, традиції, міфи і символіку, спільні цінності й очікування щодо майбутнього; громадянську – як самовизначення особистості в континуумі виявів суб’єктності та ототожнення із спільнотою, члени якої готові і здатні до обстоювання своїх інтересів у відповідальній, конструктивній соціальній взаємодії. Таким чином розмежовано ці поняття, визначено показники громадянської і національної самоідентифікації та висунуто припущення про особливості їх виявів на різних рівнях.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Матковська, М. В. "ЛІНГВІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕТНОКУЛЬТУРНОГО АСПЕКТУ В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ." Nova fìlologìâ, no. 82 (August 10, 2021): 153–58. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-82-25.

Full text

Abstract:

У статті на матеріалі трилогії Томаса Стоппарда «Острів Утопії» визначено основні фрагменти англомовної картини світу, представленої лінгвістичними особливостями етнокультурного аспекту в мовній об’єктивації російського етносу британською лінгвокультурною спільністю. Увагу зосереджено на спробі дослідження етнічних стереотипів, які існують у пізнанні людиною навколишнього світу іншого народу, є етнономінаціями та створюють своєрідний етнокультурний образ багатонаціонального світу, що впливає на організацію міжетнічної комунікації: на вибір відповідних номінативних одиниць та стратегічне розгортання спілкування. Дослідження та сприйняття іншої культури завжди проходить крізь призму своїх національних цінностей та властивостей характеру, відповідно, сприймання росіян, зокрема, англійцями дає багатий матеріал для вивчення англійського менталітету. Автор аналізує стереотипні уявлення англійців про національний характер та особливості національного менталітету російської етнічної спільноти. Виявляється, що росіянам потрібен сильний жорсткий лідер, оскільки вони звикли до беззастережливого підпорядкування владі та авторитету. У результаті аналізу виявлено, що позитивна оцінка факту, дії або явища надає об’єкту, що описується, характеристик «свого»: за норму, ідеал, щось позитивне сприймаються суспільством лише свої культурні надбання. Те, що оцінюється негативно, належить до класу «чужого». Таким чином, все, що оцінюється позитивно, є характеристикою «свого» та береться за правило; все, що оцінюється негативно, описується як чуже і тому зазнає відторгнення. Саме екстралінгвістичні фактори (політична, соціально-економічна ситуація) визначають, якої форми набуде контакт двох націй: діалогу чи конфлікту. Постулюється ідея, що домінантні риси національного характеру представників інших культур складаються в англійців у певний стереотип, який є стійким утворенням та таким, що не завжди відповідає дійсному стану речей. У ситуаціях міжетнічного спілкування процес комунікації відбувається на основі стратегій ототожнення та дистанціювання. Відповідні стратегії в міжетнічній взаємодії визначають спрямування комунікативних дій мовців із можливим наданням експліцитної або імпліцитної оцінки чи характеристики.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Ціпан, Тетяна Степанівна. "ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ПОЗИЦІЇ У ЧЛЕНІВ ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКИХ ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ." Інноватика у вихованні, no. 9 (June 11, 2019): 293–301. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.133.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовано актуальність проблеми громадянського виховання підростаючого покоління в нинішніх соціально-політичних умовах розвитку країни. Схарактеризовано низку вітчизняних нормативно-правових документів щодо визначення мети, завдань, форм та методів організації національно-патріотичного, громадянського виховання зростаючої особистості як в освітньо-виховних закладах, так і громадських об’єднаннях. Розглянуто тлумачення поняття «громадянська позиція» у суміжних з ним поняттях «громадянин», «громадянськість», «позиція», «громадянська позиція». З’ясовано, що громадянська позиція формується в межах загальнолюдської позиції і в міру розвитку особистості займає все більш значуще, провідне місце в її структурі. Ядром поняття «громадянська позиція» є громадянська свідомість особистості, яка, органічно поєднуючись з моральними почуттями, виражається у вчинку, в активній діяльності, спрямованій на утвердження поглядів та ідеалів. Запропонований авторський погляд на процес формування громадянської позиції у членів дитячих громадських об’єднань, кінцевим результатом якого має стати сформована інтегрована якість, що характеризує особистість як свідомого члена суспільства із сформованою громадянською свідомістю, громадянським обов’язком, готовністю працювати на загальну користь, відповідальністю і умінням поєднувати особисті і громадські інтереси, відстоювати інтереси держави. Схарактеризовано фактори формування громадянської позиції у членів дитячо-юнацьких об’єднань (ідеологічний, маніпулювання свідомістю, інформаційного впливу) та його етапи (початковий, основний, пролонгований). Увага акцентована на застосуванні форм і методів, що ґрунтуються на активності та демократичному стилі взаємодії, спрямовані на самостійний пошук істини, формування критичного мислення, ініціативності й творчості, відповідальності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Піхманець, Роман. "ЧОЛОВІК ГАДКУЄ, А БОГ ЛАШТУЄ: ВІДЕНСЬКІ ПЕРИФРАЗИ МИХАЙЛА ДРАГОМАНОВА." Українознавчі студії, no. 19 (March 29, 2018): 103–62. http://dx.doi.org/10.15330/ukrst.19.103-162.

Full text

Abstract:

У статті йдеться про віденський етап духовної біографії Михайла Драгоманова, коли в його свідомості зродився план «поширити в Галичині український напрям засобами російської літератури». Приводом стали зустрічі з членами академічного товариства «Січ», молодими народовцями, і зауважений консерватизм їх мислення, зумовлений ментальними чинниками, а також забобонами й упередженнями супроти Росії.Обґрунтовано думку, що означена версія подій не зовсім правдива чипринаймні сповнена багатьох недомовок і прихованих інтенцій, позаяк реалізаціюплану Драгоманов почав до цієї поїздки на сторінках санкт-петербурзьких часописів, а в цісарську столицю навідався вже з конкретним заміром. Поїздка стала вступною частиною програми русифікації Галицької Русі. Рівень національноїсвідомості галицьких українців тоді був досить високим і виявляв очевиднітенденції до зросту, тож своє завдання Драгоманов бачив у тому, щоби гаситиполум’я сепаратизму і насаджувати в краї великодержавно-російські постулати.А кінцева мета зводилася до того, аби підготувати ідеологічне підґрунтя длявходження Галичини в склад Російської імперії. Через те російське письменство йпроголошувалося головним засобом її досягнення.Давніше завдання перешкоджати утвердженню тут національної самосвідомості і нищення паростей сепаратизму покладалося на москвофільство,епіцентром розповсюдження і своєрідним пересильним пунктом якого був власнеВідень. Але через застаріло-клерикальні ідеали й тактичні прорахунки воно з часом стало гальмом на шляху до здійснення задуму, спричинивши укорінення в свідомості галичан-русинів образу Росії як загальноєвропейського страхопуда й дикої азіатчини і стимулюючи таким чином українсько-сепаратистський напрям.Виникла нагальна потреба модернізувати ідейний капітал прибічників культурноїі політичної єдності з «братнім» державно-адміністративним організмом, за щоі взявся Михайло Драгоманов.Задля реалізації потайних намірів було мобілізовано евристичний потенціал ідеологеми «Русі», розроблено псевдонаукову концепцію існування руської,великоруської, української і галицької літератур, а також «двох Росій»: реакційно-централістичної і демократично-федералістської. Апологія останньої домінує в його переписці з галицькими кореспондентами. Розуміючи вразливість багатьох своїх положень і настанов, Драгоманов намагався приховати справжні бажання за чепурними шатами панславізму, з-поза яких випинав панрусизм. І молоді народовці (Мелітон Бучинський, Володимир Навроцький та ін.) відразу розгадалиприхований замір, чинячи рішучий спротив таким інспіраціям.Частково здійснити задуманий план Драгоманову вдалося, але на наступному етапі акції, коли внаслідок підступу, інтриг і судового процесу 1877–78 років у Галичині вдалося сформувати радикально-соціалістичний осередок (Франко,Павлик та ін.), що надалі став його ідеологічним оплотом на тутешніх теренах.Та історична доля розпорядилася, що зустріч влітку 1871 року у Відні отрималай інший вектор розгортання: завдяки їй було налагоджено тісніші стосункигаличан із київськими патріотами, що створило передумови для перенесенняцентру українофільського руху в Галичину.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Я., Мельник Я. "КОНЦЕПЦІЯ СЕМІОТИКИ У СОЦІАЛЬНОМУ ПРАВІ: ПРОБЛЕМИ ДОКТРИНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 1 (39) (April 21, 2020): 91–97. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-39-1-91-97.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються проблеми становлення інституту семіотики в соціальному праві. Розглядаються питання доктринального семіотичного вакууму, що позначається на правовій політиці повноцінного розвитку соціального права.Автор зазначає, торкаючись змісту терміну «семіотика» (грецькою «semeiotikón»), він від «seméion», що означає знак, ознака, а семіологія, як наука, досліджує властивості знаків і знакових систем, природних і штучних мов. Вчена О.М. Балинська семіотику права пропонує визначати як окремий напрям філософії права, що концептуально охоплює всі основні філософські аспекти (онтологію, гносеологію, аксіологію, антропологію та праксеологію) права як суспільного феномена.Розмірковуючи про дійсність як образ образів, не було б зайвим відмітити позицію Г. Андерса, який зазначає, що образи принципово оприявнюють не зв’язки, а лише вирвані картини світу, отже, коли вони показують світ, вони і його приховують. Зрештою, Г. Андерс зауважує, що сенсаційне сутнісно належить до шаблонів; і не лише тому, що воно їх прикриває і гасить; а й тому, що воно саме тяжіє до перетворення на шаблони.Абсолютизація права, – на думку В.В. Завальнюка, – це теж міф про право як реалізацію справедливості, ідеалу. Міф, що втілив месіанський образ права, який існував на різних історичних етапах, трансформувався і утворив безліч похідних міфів. Ю.Г. Барабаш та В.Л. Федоренко приходять до висновку у тому, що соціальна політика держави в тому числі на конституційному рівні, повинна бути переорієнтована виключно з питання про соціальне піклування громадян на створення умов, коли кожен зможе власними зусиллями гарантувати собі нормальне існування. Схожої позиції притримуються й науковці М.І. Іншин та В.І. Щербина. Вони відмічають, що зазвичай, кінцевими цілями соціальної політики є досягнення рівноваги, стабільності і безпеки життя у суспільстві, цілісності і динамізму його розвитку, забезпечення достатніми матеріальними, організаційними та іншими ресурсами їх прогресу та вдосконалення, а в кінцевому рахунку становлення умов для спокійного життя громадян, їх упевненості у завтрашньому дні. Ключові слова: соціальне право, правова семіотика, соціальна політика, семіотика соціального права, право, як знакова система.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Andreev, D. V., and D. V. Ivanchenko. "Особливості комунікаційних моделей взаємодії влади та громадянина в інформаційному суспільстві." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (August 29, 2019): 98–110. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.10.

Full text

Abstract:

Метою статті є дослідження проблемних питань формування нових форм та моделей комунікацій, які повинні збільшити якість і ефективність діалогу між громадянином та органами влади.Наукова новизна полягає в тому, що вперше на підставі історико-компаративного аналізу розглядається еволюційний процес формування комунікаційних моделей інформаційно-правових відносин органів державної влади та громадянина. Особлива увага в цьому процесі приділяється інституту засобів масової комунікації, які значно розширюють свою функції: від елементарної передачі інформації – до створення усталеного джерела формування громадської думки. Зазначений процес значно трансформується в умовах розвитку інформаційного суспільства, яке самореферентно формує нові запити громадянина та вимагає швидких, а головне – адекватних рішень органів державної влади на запити громади.Висновки. З урахуванням особливостей становлення інформаційного суспільства в Україні ми можемо констатувати: по-перше, існуюча в Україні модель комунікаційної взаємодії органів влади та суспільства потребує докорінного реформування, і її трансформація активно проходить тепер і буде здійснюватися в подальшому, адже сьогодні відбуваються незворотні процеси перетворення традиційних засобів масової інформації на новітні засоби масової комунікації, які ще кілька років тому вважалися привілеями еліт; по-друге, динаміка розширення сучасного простору комунікації влади та громади виражається в тенденціях, які мають забезпечити підвищення ефективності комунікаційної взаємодії, що призведе до: – підвищення показників національної конкурентоспроможності за рахунок розвитку людського потенціалу, а також розширення потенціалу індустрії масової інформації; – економічного зростання, результатом якого має стати поліпшення життєвого рівня населення, забезпечення прав і свобод людини, надання рівного якісного доступу до інформації, освіти тощо; – сприяння становленню відкритого інформаційного суспільства, яке гарантуватиме дотримання конституційних прав громадян щодо участі у суспільному житті, прийняття відповідних рішень органами влади;по-третє, аналіз механізмів покращення ефективності комунікаційного процесу взаємодії влади та нового інформаційного суспільства змушує нас системно розглянути різновид інформації, яку науковці нині поділяють на індивідуальну (адресну) та масову. Для останньої ми пропонуємо визначити три характерні ознаки:- має викликати інтерес більш-менш широких соціальних спільнот; - повинна мати свого адресата, тобто, незважаючи на характер поширення (на невизначену аудиторію), передбачати окреслену сферу розповсюдження; - розповсюдження масової інформації повинно відбуватися виключно сучасними інформаційно-технологічними засобами.Сучасна модель комунікаційної взаємодії розглядається як ієрархічна та контагіозна, адже в більшості демократичних суспільств саме забезпечення можливостей обміну інформацією на рівні кожного індивідууму зокрема та суспільства загалом набуває особливого значення, при цьому ідея комунікації полягає не в пропонуванні моделі політичної дії, а в аналізі суспільної ідеї у розумінні типового ідеалу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Хлонь, О. М. "ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПРАВОВОГО НІГІЛІЗМУ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ПРАВОСВІДОМОЇ ПОВЕДІНКИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 99, no. 6 (December 24, 2020): 204–16. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-99-6-204-216.

Full text

Abstract:

У статті обгрунтовано, що суспільна правосвідомість нерозривно пов'язана з почуттям загальної справедливості. В умовах юридичного нігілізму люди відчувать почуття безнадії, розчарування, соціального відчуження, розгубленості, зневіри та втрати віри в майбутнє. Почуття соціальної апатії охоплює суспільство. Правовий нігілізм є продуктом певних соціальних умов життя. Всепроникна криза, особливо в економіці, безпосередньо спричиняє політичну, правову та духовну кризу. Це явище є одним із руйнівних соціальних утворень, яке існує в умовах глобальних трансформацій, коли дисбаланс цінностей та ідеалів швидко заповнює всі сфери суспільства, має значний деструктивний потенціал та зумовлює низку негативних процесів. Необхідно активно боротися з такими явищами і намагатися запобігти їх виникненню своєчасними діями та науково обґрунтованими засобами, попередньо вивчивши їх і давши їм вичерпну характеристику. Соціальний аспект запобігання цьому явищу неможливий без розуміння феномена права як фундаментальної категорії, підкріпленої відповідними уявленнями про правову культуру та правосвідомість. Вивчаючи правові категорії, ми повинні прагнути підвищити рівень правової обізнаності суспільства, посилити почуття відповідальності, поваги до закону та прав інших людей, зміцнити соціальну та національну солідарність, визнати важливість національних та загальнолюдських інтересів, що є особливо актуально для нашого часу. Доцільно приділяти високий ступінь уваги вивченню та формуванню серед молодого покоління високої правової культури, контролю за дотриманням принципів правових відносин серед своїх громадян та вихованню молодого покоління в дусі поваги до верховенства права. Державна підтримка відповідних заходів суттєво підвищить розуміння патріотизму та поваги до державних цінностей. Такі заходи можуть мати позитивні наслідки не лише щодо підвищення правової обізнаності підростаючого покоління, а й загалом для підвищення якості державності. Саме тому вивчення факторів формування морально-правової свідомості молоді є одним із пріоритетних напрямів подальшого формування правового суспільства. З огляду на це, існує також значна сфера для дослідження цієї проблеми в контексті суміжних наук, таких як право, філософія тощо. Також можна зазначити, що правосвідомість – це дуже важливий і ґрунтовний рівень досліджень, що вимагає всебічного розгляду та ретельного вивчення. Однак доцільно провести науковий огляд відповідної категорії у поєднанні з розумінням цілісної структури першопричин та факторів, що підтримують напрямок формування правової поведінки особистості в соціальному середовищі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Кобко-Одарій, Вікторія Сергіївна. "СТРУКТУРА ПРАВОВОГО МЕНТАЛІТЕТУ." Історико-правовий часопис 17, no. 2 (March 30, 2022): 13–19. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2021-2/2.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено дослідженню структури правового менталітету. Дана тема актуальна, оскільки на теренах вітчизняної науки не досить розроблено питання структури правового менталітету. Налічуються лиш поодинокі праці, у яких досліджується саме менталітет, дуже мало уваги приділяється вивченню правового менталітету. Розроблення даної теми надасть змогу глибше вивчити феномен правового менталітету та збагатить юридичну науку новими ідеями і теоріями. Встановлено, що правовий менталітет – це своєрідний «генетичний код» національно-культурної спільноти, який формується під впливом культурно-історичних, природно-кліматичних, соціальних, релігійних чинників, що являє собою сукупність правових архетипів, уявлень, стереотипів, які склалися на рівні колективної свідомості та визначають специфіку правової поведінки. Запропоновано вважати, що структура правового менталітету значною мірою залежить від того, якою вона та її елементи бачаться тим або іншим дослідникам. Тобто важливим чинником виступає особистий науковий досвід автора. Проаналізовано думки різних учених щодо структури як менталітету, так і правового менталітету. Оскільки дані поняття є цілим та частиною. Тобто саме менталітет є базовим поняттям, яке включає в себе такі підвиди, як: правовий менталітет, політичний, економічний, менталітет різних субкультур тощо. Таке розмежування є умовним, що дозволяє більш конкретно та повно дослідити суть даного явища. Наведено декілька підходів до розуміння структури правового менталітету. Так, більшість авторів сходяться на тому, що у структурі правового менталітету можна виділити декілька рівнів. В основному це два або три рівні. І в кожному з рівнів налічується певний набір структурних компонентів. Це можуть бути як настанови, так і звички, архетипи тощо. На основі отриманих даних автором було встановлено, що у структурі правового менталітету є два рівні – зовнішній та внутрішній. Вони перебувають у постійному зв’язку та взаємодоповнюють один одного. Та кожен із зазначених рівнів має свій особливий набір структурних елементів. Дійшли висновку, що більшість дослідників сходяться на тій думці, що правовий менталітет має дворівневу структуру. Думки вчених різняться тільки в тому, що саме входить до вказаних рівнів. Це стосується не тільки менталітету, а й усіх його підвидів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

СІЛЬВЕСТРОВА, Оксана, Оксана ЖУК, and Оксана МАЙБОРОДА. "КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНІ ТА СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ." Humanitas, no. 3 (October 28, 2021): 98–105. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.3.14.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано вплив культурно-історичних та соціально-філософських чинників на становлення і розвиток ідей благодійності, допомоги нужденним, соціальної допомоги як суспільного феномену та соціальної роботи як професійної діяльності. Методологічною основою дослідження виступає системний підхід до вивчення культурно-історичних та соціально-філософських засад благодійності та соціальної допомоги. Використано історичний метод (прослід- ковування історичного розвитку феномену соціальної допомоги та благодійності, урахування специфіки розви- тку певних історичних періодів та її вплив на підходи до благодійності, вплив наукових та філософських знань на формування теоретичних засад професійної соціальної роботи тощо), методи аналізу та синтезу (для вичле- нування особливостей розвитку ідеї допомоги у різні історичні періоди та визначення її впливу на формування і розвиток професійної соціальної роботи в подальшому). У статті показано, що в первісних спільнотах питання допомоги та взаємодопомоги виходили з необхідності забезпечити виживання спільноти. Із появою та поширенням релігійного світогляду ідеї допомоги та милосердя стали пов'язуватися з ідеями про спасіння душі, а допомога ближньому – як вияв любові до Бога. Показано вплив релігійних настанов на ідею допомоги нужденним у Європі, США та особливості впливу релігійного світогляду на розвиток ідей благодійності в українському суспільстві. Вплив релігійних установок залишався сильним до кінця XVII – XVIII ст., а з епохи Нового часу та Просвітництва поширення здобули світські доктрини благо- дійності та її регулювання. Відзначено, що у ХІХ ст. реалізація соціальної допомоги здійснюється через численні громадські благодійні організації. Проте з кінця ХІХ ст. стає очевидним, що соціальна допомога та соціальна робота мають надаватися та здійснюватися професіоналами, які мають відповідну освіту. Проаналізовано вплив базових філософських та етичних ідей від давнини до сучасності, які орієнтували суспільну думку на необхідність допомоги та взаємодопомоги, соціальної відповідальності тощо. Підкреслено вплив наукових та філософських ідей на розвиток теорій та практики соціальної роботи у першій половині ХХ ст. Значний вплив на роз- виток теоретичних засад у розумінні соціальної допомоги та соціальної роботи зробили наукові та філософські напрями початку ХХ ст.: психоаналіз, герменевтика, екзистенціалізм, гуманістична психологія, гештальтпсихологія та ін. Наголошено, що з кінця ХХ – початку ХХІ ст. у питаннях надання соціальної допомоги та благодійності з’явилися та набули поширення ідеї прагматичного гуманізму та ефективного альтруїзму як альтернативи кла- сичним підходам до благодійності та допомоги. Зроблено висновок, що культурно-історичні, економічні, соціально-політичні зміни, що відбуваються у сус- пільстві впродовж його історичного розвитку, значно впливають на формування і розвиток ідеї соціальної допо- моги, а також ставлять питання про необхідність пошуку нових підходів до організації та функціонування системи соціальної допомоги, ураховуючи вимоги сучасної теорії і практики, накопиченого вітчизняного і зару- біжного досвіду.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Шимченко, Людмила. "ГРОМАДЯНСЬКИЙ КОНТЕКСТ КОНСОЛІДАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СОЦІУМУ." Society. Document. Communication, no. 10 (January 9, 2021): 440–56. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-10-440-456.

Full text

Abstract:

Світова спільнота, як і суспільства кожної з світових країн, потребують консолідації в протистоянні тим загрозам, які безпосередньо посягають на основу буття – життя, здоров’я, продовження роду, безпеку, власність, добробут. До таких загроз відносимо не лише COVID-19, протистояння в боротьбі за світове лідерство, а й ту кількість локальних війн, масштабність яких зросла на межі тисячоліть та має тенденцію до збільшення. Шість років військових дій, анексований Крим, мільйони мігруючого населення, тотальне збідніння населення – це далеко не повний перелік загроз, що характерними є для України. Протистояти загрозам можливо лише консолідуючи суспільство для досягнення всіма підтриманої мети – суверенна, незалежна, демократична, правова та соціальна держава; працюючий, у достатку проживаючий народ; всенародно підтримувана влада; переважаюча народжуваність над смертністю. Консолідація стала тою необхідністю, над забезпеченням якої повинні працювати всі – і влада, і суспільство. Тому обрана нами тема для дослідження є одним із елементів пошуку шляху консолідації суспільства в Україні, а отже – актуальною. Метою статті, відповідно, постає: дослідити громадянський чинник як один із елементів консолідації українського суспільства. У статті проаналізовано фактор релігії, як потужний важіль впливу на гуманітарну сферу життя з можливістю коригувати менталітет, сприяти усвідомленню ідеалів та згуртувати навколо найістотніших із них. Але переважно акцентовано увагу на тому, що більш потужним фактором консолідації нинішнього суспільства постає громадянська ідентифікація та вибудуване на її основі громадянське суспільство. Проаналізовано також фактор свободи як цінності, без якої всі інші цінності втрачають сенс, а за її наявності – розширюється простір можливостей людини щодо себе як активного учасника суспільних процесів, як панування над собою. Свобода самостійного вибору стає основою громадянської ідентифікації особи та забезпечує формування нової якості – громадянськості. Все це є можливим в демократичній державі, де громадянину відводиться роль тої вісі, навколо якої повинне обертатися все життя і все це повинно бути для України своєрідною національною ідеєю на перспективу. У статті велику увагу приділено фактору громадянської ідентифікації як специфічному механізму соціалізації особистості, сутністю якого є усвідомлене ототожнення своєї долі з долею країни. Особливу увагу звернуто на «громадянськість» як якісну ознаку громадянина, готового й здатного на постійну й ефективну участь у вирішенні загальносуспільних проблем – тобто активного учасника громадянського суспільства. Громадянська ідентифікація здатна і зможе віднайти нову колективну й персональну ідентичність за рахунок культури громадянськості, що будучи пов’язаною з підтримкою ідеї демократії та демократичних цінностей, як от свобода, політична рівність, соціальна справедливість, толерантність, спрямує громадян до консолідації, визначеності щодо національної ідеї.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

K.M., Havrylenko. "НОВІ ВИКЛИКИ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 93 (February 23, 2021): 133–37. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2020-93-20.

Full text

Abstract:

Нещодавно світ розділений пандемією, яка спричинила низку медичних, економічних і політичних проблем. В освіті це змусило навчальні заклади перейти на дистанційне навчання. Як результат, це стало, з одного боку, стимулом для впровадження інноваційних технологій, а з іншого – індикатором основних його проблем і недоліків. У статті розглядаються основні виклики та розбіжності, спричинені швидким упровадженням дистанційної освіти.Аналізуються описані в низці наукових робіт концепції дистанційної освіти задля знаходження її чіткого визначення в науковій літературі та робиться спроба визначити ключові особливості дистанційного навчання шляхом порівняння дидактичних принципів, що використовуються в традиційному навчанні, із сучасними ідеями дистанційної освіти. Наголошується, що дистанційне викладання навчальних предметів без безпосереднього спілкування з викладачем переконало освітню спільноту в необхідності створення особливої дидактичної системи, придатної для нових дистанційних форм чання. Зазначається, що застосування сучасних інформаційних технологій і методів навчання є недо-статньою умовою його ефективності.Також наведено перелік основних труднощів, які поставали перед викладачами та студентами в про-цесі переходу на дистанційний спосіб навчання. Наголошується на необхідності встановлення чітких правил спілкування задля успішної взаємодії між викладачем і студентами, зокрема у використанні електронної пошти, соціальних мереж і різноманітних месенджерів. Також розглядається низка нега-тивних наслідків бездумного запровадження технічних засобів для навчання і спілкування, надмірне використання яких заради пошуку готових відповідей і рішень може призвести до погіршення кри-тичного мислення студентів, завадити розвитку їхніх творчих здібностей і здатності чітко й правильно висловлювати свої думки та ідеї, навіть спричинити складнощі в спілкуванні як усній, так і в письмовій формі.У результаті розгляду особливостей запровадження дистанційного навчання в час світової пандемії наголошується на важливості розробки єдиної національної системи дистанційної освіти для врегулю-вання взаємин між усіма суб’єктами дистанційного навчання та координації його теоретичного, мето-дологічного й організаційного забезпечення.Ключові слова: концепція дистанційної освіти, дистанційне навчання, дистанційна освіта, освіта протягом усього життя, онлайн-навчання, традиційна освітня система. The world has recently been divided by the pandemic, which has caused a number of medical, economic and political problems worldwide. In education, it has forced the education institutions to switch to distance learning. As a result, it has become, on the one hand, an incentive for the introduction of innovative technologies, and on the other – an indicator of its main shortcomings and problems. The paper outlines the main challenges and discrepancies caused the rapid distance education implementation brought to life by the unexpected introduction of global studying remotely.The paper studies a concept of distance education in a range of scientific works in order to find its clear definition in the scientific literature and makes an effort to distinguish the key features of distance learning through the comparison of didactic principles used in traditional teaching with modern ideas of distance education. The educational subjects’ interaction without direct communication with the teacher resulted in persuading the educational community in the inevitability of creating a specific didactic system suitable for new forms of learning. It is stated that the application of modern information technologies and successful teaching methods is not the only necessary condition for effective learning.The analysis has been made of the main difficulties teachers and learners undergone in the process of changing to the remote way of teaching. A range of techniques for maintaining teacher-student interaction is regarded as a beneficial solution on condition of establishing clear rules for such communication. However, recent observations proved that the habit of foolhardy relying on technical devices in order to achieve ready-made answers have deteriorated the learners critical thinking, lessened creativeness and abilities to express their ideas clearly and correctly, which might even sometimes impede expressing thoughts both orally and in written form.The paper emphasizes the importance of developing a national unified system of distance education for regulating the relationship between distance learning participants and coordination of theoretical, methodological and organizational support.Key words: distance education concept, distance learning, distance education, education through life, online learning, traditional educational system.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

O.I., Halian. "Development patterns of the idea of personal agency and its implementation in the domestic educational practice of the XXth century." Insight: the psychological dimensions of society, no. 5 (July 6, 2021): 82–99. http://dx.doi.org/10.32999/2663-970x/2021-5-6.

Full text

Abstract:

Thepurposeof the article is to represent changes in the understanding and implementation of the idea of personal agency of schoolchildren inherent in Ukrain-ian pedagogical discourse and actual practice of educa-tion institutions in the XXth century. The above has for-warded the research to the following areas of concern: to establish the dynamics of a cognitive-creative pro-cess of generating and implementing the idea of agency given its philosophical, psychological, educational-po-litical and pedagogical-technological context; to create a general infographic periodization of the development of the idea of agency based on comparing profiles of agency of schoolchildren of the studied period in a particular territory. Methods: To solve the research tasks, the author has used interpretational methods, particularly genesis one, that has made it possible to conclude about the development patterns of the ideaof personal agency in the scientific-pedagogical dis-course and introduced models of schoolchildren’s edu-cation and upbringing; the modelling of the pro-gress of the idea contributes to finding out the logic of its generating and transformation; a discourse-anal-ysis for the identification of a socio-cultural dimension of the agency-related issues in the pedagogical ideas of the XXth century; a comparative analysis to com-pare agency profiles in the defined periods. Results.Development patterns and introduction of the idea of a pupil’s personal agency are studied within three dimensions: philosophical-psychological (methodolog-ical), the coordinate system of which is a civilizational type of personality (classical, modern, postmodern), and society (monarchical, industrial, democratic, infor-mation technology); educational and political, which is rendered on the axes of state reforms and pedagogical (including innovative) schools; pedagogical-techno-logical covering, on the one hand, the content-process aspect of educational, developmental and pedagogical effect of a teacher and, on the other hand, an effec-tive-evaluation aspect of the pedagogical influence represented by new formations of a pupil and changes in the pedagogical situation. Conclusions.A logic of the development of a child’s agency in the domes-tic educational theory and practice of the XXth century is rendered under the framework of shaping visions of agency as a cultural demand of the socio-histori-cal formation, a generic feature of a representative of the civilization, a component of pedagogical ideal, competencies and a specified level of a child’s devel-opment (a social demand for education), a note on his social role as a means of involving the child into the educational process, an opportunity for his self-re-alization. The key trends of the development of the idea of a pupil’s agency concern the changes in socio-his-torical formations and cultural-psychological type of community and psychological type of a personality belonging to a specific epoch, worldviews and educa-tional paradigms, theoretical substantiation of a new pedagogical thesaurus and technology innovations in education institutions. Keyw ords:agency, theoretical-applied knowledge, logic of idea development, determination and transfor-mation of idea, agency profile, educational process. Метою статті є репрезентація закономірних для українського педагогічного дискурсу і реальноїпрактики діяльності закладів освіти ХХ століття змін в осмисленні та втіленні ідеї суб’єктності особистості учнів. Означене зорієнтувало дослідження на такі проблемні напрямки: встановити динаміку когнітивно-креативного процесу генерування та впровадження ідеї суб’єктності з урахуванням її філософського, психологічного, освітньо-політичного та педагогічно-технологіч-ного контексту; створити загальну інфографіку періодизації розвитку ідеї суб’єктності на основі зіставлення профілів суб’єктності учнів досліджу-ваного періоду на окресленій території. Методи.Розв’язування дослідницьких завдань передбачало використання інтерпретаційних методів, зокрема, генезного, що уможливило висновки про закономірності розвитку ідеї суб’єктності особистості в науково-педагогічному дискурсі та впроваджених моделях навчання і виховання учнів; моде-лювання розвитку ідеї, щоб встановити логіку їїгенерування та трансформації; дискурс-аналізу для виявлення соціокультурного виміру суб’єк-тнісної проблематики в педагогічних ідеях ХХ століття; порівняльного аналізу з метою зіставлення профілів суб’єктності у виокремлених періодах. Результати. Закономірності розвитку та впро-вадження ідеї суб’єктності особистості школяра розглянуто в трьох площинах: філософсько-пси-хологічній (методологічній), системою координат якої є цивілізаційний тип особистості (класична, модерна, постмодерна) та суспільства (монархічне, індустріальне, демократичне, інформаційно-тех-нологічне); освітньо-політичній, розгорнутій на осях державних реформ та педагогічних (зокрема, і новаторських) шкіл; педагогічно-технологічній, яка охоплює, з одного боку, змістово-процесний бік навчального, розвивального та виховного впливів педагога, та з іншого – результатно-оцінний бік педагогічного впливу, представлений новоутво-реннями учня та змінами педагогічної ситуації. Висновки. Логіка розвитку ідеї суб’єктності учня у вітчизняній освітній теорії та практиці ХХ століття представлена в межах формування уявлень про суб’єктність як культурну вимогу суспільно-історичної формації, типову ознаку представника цивілізації, складову виховного ідеалу, компетентностей і нормативного рівня розвитку школяра (суспільний запит освіті), припис щодо його соціальної ролі, як засіб залучення учня до освітнього процесу, можливість його особистісної самореалізації. Провідні тенденції розвитку ідеї суб’єктності учня стосуються змін суспільно-історичних формацій і культурно-психологічного типу спільноти та психологічного типу особистості відповідноїепохи, світоглядних позицій та освітніх парадигм, теоретичного обґрунтування нового педагогічного тезаурусу та технологічних інновацій у закладах освіти.Ключовіслова: суб’єктність, теоретико-прикладне знання, логіка розвитку ідеї, детермінація та трансформація ідеї, профіль суб’єктності, освітній процес.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Вишківська, Ванда, Олександра Шикиринська, and Андрій Шевченко. "ПЕДАГОГІЧНИЙ АНАЛІЗ УРОКУ З ПОЗИЦІЙ ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНОГО ПІДХОДУ ЯК КОНЦЕПТУАЛЬНОЇ ОСНОВИ ФІЛОСОФІЇ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ." Молодь і ринок, no. 1/187 (April 2, 2021). http://dx.doi.org/10.24919/2308-4634.2021.228337.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються теоретико-практичні аспекти реалізації інноваційної діяльності педагогів (на прикладі конструювання схеми аналізу уроку) як однієї з основних умов реалізації модернізаційних змін в освіті, пов’язаних з переходом до моделі Нової української школи. Аналізується проблема розширення стандартних нормативних вимог до аналізу уроку, їх узгодження з концептуальними ідеями сучасної педагогіки. Актуалізується значущість виховного потенціалу уроку, необхідність формування в учнів системи загальнолюдських цінностей – морально-етичних та соціально-політичних.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Tsivatyi, Viacheslav. "ЄВРОПЕЙСЬКІ ЗОВНІШНІ СПРАВИ І ДИПЛОМАТІЯ СЕРЕДИНИ XVII СТОЛІТТЯ: ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ДИЛЕМИ ВЕСТФАЛЬСЬКОГО КОНГРЕСУ І ВЕСТФАЛЬСЬКОГО МИРУ." FOREIGN AFFAIRS, 2020, 24–32. http://dx.doi.org/10.46493/2663-2675-2020-4-3.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано Тридцятилітню війну (1618 - 1648) як важливу історичну подію для політичного та дипломатичного та інституційного розвитку Європи. Приділено увагу дипломатичним інструментам, національній специфіці та особливостям переговорів щодо Конгресу європейських країн. Результати Вестфальського конгресу послужили важливим стимулом для подальшого соціально-економічного, безпекового, політичного та дипломатичного європейського розвитку. Практичні досягнення Вестфальського конгресу та досвід, набутий європейською дипломатією кінця XVIII - початку XIX століття, визначили майбутній інституційний розвиток світової дипломатії, зовнішньої політики та міжнародного права, не втрачаючи своєї актуальності і сьогодні. На межі середньовіччя та раннього сучасності відбувається об'єктивний процес, зумовлений запуском інституційного дизайну зовнішньої політики та дипломатичних служб провідних країн Європи. Відповідно, існує взаємозв'язок між оригінальними поняттями та пріоритетами: «Європа», «ідентичність», «людство», «зовнішня політика» та «дипломатія», «війна» та «мир» тощо. До цього питання, пов'язані із сучасністю та оцінкою різних державно-правових форм та типів державного управління, інституціональних політичних процесів, характеристик реальності та ідеалів створюють завдання та висвітлюють практику моделей влади дипломатії, інститутів дипломатії, гуманістичні традиції дипломатичних інструментів тощо. У статті розглянуто аналіз зовнішньої політики та дипломатії європейських держав середньовіччя. Особлива увага приділяється інституційному розвитку громадської та політичної думки, а також інституційній та дипломатичній практиці в Європі. Особлива увага приділяється інституційному розвитку дипломатичних служб, дипломатичним інструментам, стандартам протоколу, етикету та церемонії провідних країн Європи. Напрями еволюції теорії та практики дипломатії в історичній перспективі. Проаналізовано професійні вимоги до дипломатів та державних службовців, які займаються зовнішньою політикою в контексті конкретного історичного періоду своєї діяльності та наступності дипломатичної практики. У статті розглядаються події Тридцятилітньої війни 1618 - 1648 років, боротьба за національний суверенітет та створення національної держави, укладення мирного договору та формування нової системи міжнародних відносин.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Політичні ідеали'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles