To see the other types of publications on this topic, follow the link: Політичний простір.
Journal articles on the topic 'Політичний простір'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Політичний простір.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Калюжна, Ю. І. "ІНТЕГРАЦІЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ПИТАННЯ В УКРАЇНСЬКИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОСТІР: ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ." Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 1, no. 20 (2020): 104–16. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2020.20.1.10.
Full textAbstract:
В статті здійснено спробу визначити ключові суспільно-політичні детермінанти, які перешкоджають інтеграції екологічного питання в політичний простір сучасної України: 1) низький рівень політичної компетентності лідерів «екопартій», внутріпартійна боротьба, нездатність до політичних альянсів і компромісів з крупними політичними гравцями та відверті спекуляції на екологічній тематиці, – все це призвело до того, що партії «зелених» були дискредитовані в очах українських виборців; 2) декларативно-формалізоване ставлення політиків до екологічної проблематики, здебільшого у передвиборчих програмах українських політичних партій екологічні аспекти відображено популістично, формально та декларативно, а екологічне законодавство та механізми його реалізації є недосконалими і на практиці не вирішують екологічних проблем; 3) екологічний патерналізм українців, попри визнання пріоритетності екологічного питання та усвідомлення особистої відповідальності за екологічне майбутнє, українцям притаманний патерналістський підхід – прагнення перекладати відповідальності за вирішення екологічні проблеми на владу, індекси довіри до якої критично низькі; 4) «рутинізація державної кризи», трансформаційні процеси українського демократичного державотворення, що супроводжуються системними кризами в політичній, економічній та соціальній сферах–призвели до того, що екологічне питання було витіснене на периферію політичного життя. Констатовано, влада повинна дивитися на всі інші сфери життя крізь призму екологічної політики, а відповідальність за екологічне майбутнє України є двостороннім обов’язком – політиків і виборців, зволікання ж з вирішенням екологічних проблем неминуче призведе до масштабної «екологічної кризи».
2
Горбенко, Н. Ю. "Медіатизація та вплив ЗМІ на політичний порядок денний." Актуальні проблеми політики, no. 67 (May 25, 2021): 53–60. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1150.
Full textAbstract:
Медіатизація політики означає не лише трансформацію політичної активності у сферу ЗМІ, а й залежність політичних суб’єктів, процесів і подій від масмедіа. Сьогодні дослідження медіатизації набувають неабиякої актуальності, оскільки вона визначається як одна із провідних тенденцій розвитку суспільства. І хоча медіатизація політики та теорія порядку денного досліджують вплив засобів масової інформації на політичну сферу, вони майже ніколи не розглядались як пов’язані, що викликає необхідність у дослідженні їхнього взаємозв’язку. У статті розглянуто підходи до визначення медіатизації політики. Зазначено, що сучасні медіа не лише транслюють інформацію, а й можуть виступати активними гравцями на політичній арені, формувати особливий публічний простір. Також автор дає дефініцію політичного порядку денного, виділяючи три основні підходи. Акцентовано увагу на тому, що довгий час дослідження з медіатизації політики та політичного порядку денного розвивались як окремі школи, що базувалися на різній методології. З’ясовано характерні особливості кожної з них. Проведено порівняльний аналіз функціонування ЗМІ у різних політичних режимах. Встановлено кореляцію між впливом медіа на політичний порядок денний та діючим політичним режимом. Визначено рівні порядку денного. Наголошено на не менш важливому аспекті теорії порядку денного – впливі засобів масової інформації на порядок денний політичних суб’єктів. Виділено низку факторів, що мають значення у дослідженні інтенсивності впливу на політичний порядок денний: політичний режим, тип висвітлення, тип проблеми, належність до парламентської більшості або ставлення до діючої влади, відповідність висвітленої проблеми програмі політичної партії.
3
Танська, Людмила Вацлавівна. "КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ВИМІРИ ФУНКЦІОНУВАННЯ МЕДІАКУЛЬТУРИ НА ПОСТРАДЯНСЬКОМУ ПРОСТОРІ." Питання культурології, no. 37 (May 28, 2021): 200–209. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.37.2021.236022.
Full textAbstract:
Мета статті — визначити культурологічні виміри проблеми функціювання медіакультури як політичної реальності на пострадянському просторі в контексті глобалізаційних процесів. Методологію дослідження становлять теоретико- інтерпретаційні настанови культуротворення щодо визначення специфіки презентації пострадянського простору сучасної культури (холізм як домінанта системи; антихолізм як визначення особистісного статусу медіапродукту). Наукова новизна полягає у розкритті особливостей категорії «політична культура» на пострадянському просторі як цілісності медіапродукту. Висновки. Визначено, що медіакультуру як політичний простір пов’язують з технологічними ознаками самоздійснення процесів, які визначаються владними перетвореннями (досягнення влади, отримання влади, втрата влади), вона також характеризує культуру загалом, є локусом політики. Медіакультура як інтенція владного дискурсу є владою слова, образу, автентичних імперативів поведінки, діяльності, стану. Політика і медіакультура утворюють одне ціле, яке потребує специфікації комунікативного простору. Доведено, що модернізм трансформаційної політики пострадянського простору призводить до його радикалізації, а простір медіа стає орієнтованим на картинки-етикетки іміджів політиків. Ідея екстраполяції західних технологій політичного процесу, як і моделей прискореного розвитку економіки хоча й виглядає спокусою, однак є моделлю архаїзації пострадянського простору. Транзитологія як теорія, що обслуговує транзит культурних та економічних, технологічних цінностей в Україні, лише маркує стан уподібнення західним іміджам і реаліям, які не приносять реальної користі. Цей транзит здається ідеалом, який описується в рубриках сучасного маркетинг-міксу політичних реляцій, зокрема у вимірі моделей трансформації політичних систем незалежних країн. Втім, справжню публічну легітимність він може отримати лише в просторі медіакультури.
4
Зайончковський, Ю. В., and Л. В. Фірсова. "ГЛОБАЛЬНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОСТІР: ПОСТМОДЕРНІСТСЬКИЙ ПОГЛЯД." Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 1, no. 20 (2020): 83–93. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2020.20.1.08.
Full textAbstract:
Стаття присвячена специфіці постмодерністського погляду на зміст характеристики «глобальний» по відношенню до сучасного політичного простору. Використано характерне для постмодерністської методології поєднання спеціальних підходів – транснаціонального, мережевого, акторного і комунікативного. Запропоновано параметри для аналізу сучасного політичного простору. Глобальний політичний простір в парадигмі постмодернізму описано як амбівалентне метафоричне поняття, що характеризує суперечливість світового політичного процесу в умовах глобалізації.
5
Кошкіна, О. І., and Н. І. Моісеєва. "ПРОБЛЕМА ПОЛІТИЧНОГО ПРОСТОРУ В НАУКОВІЙ ПАРАДИГМІ СУЧАСНОСТІ." Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 1, no. 20 (2020): 130–38. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2020.20.1.12.
Full textAbstract:
Розглянуто основні проблеми концептуалізації та необхідності переосмислення розуміння політичного простору в умовах сучасних трансформаційних процесів. Політичний простір показано як одну з проекцій політики на відносини, які складаються між різними суб’єктами з приводу розподілу влади. При цьому політичний простір виступає регулятором відносин груп та індивідів, областю взаємодій груп інтересів на перетині «горизонтальних» і «вертикальних» відносин. Він являє собою відкриту і нестійку систему, на функціонування якої великий вплив здійснюють зовнішні фактори.
6
Внучко, С. М. "Політичний простір в глобальному вимірі." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія, Вип. 107 (2012): 47–51.
Find full text
7
Вайєр, Аліна Марленівна. "ІНТЕРАКТИВНІ ФОРМИ ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ." Актуальні проблеми політики, no. 64 (January 23, 2020): 134–44. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i64.192.
Full textAbstract:
В Інтернеті як сформованому політичному інституті традиційна структура подачі семантичної інформації видозмінюється. Оскільки інформатизація і демократизація української держави є актуальним політичним завданням, простір інтернет-комунікацій стає ареною для вироблення консолідованої політичної позиції влади і суспільства. Комунікаційні особливості Інтернету дозволяють здійснювати легітимний політичний дискурс суспільства з владою. В даній статті розглянуто відмінності політичної комунікації від звичайної, проаналізовано різні моделі політичної комунікації, також проведен аналіз функцій політичної комунікації на прикладі досліджень інших вчених. Взагалі, кількість Інтернет-користувачів постійно зростає протягом багатьох років, серед них більше молодих і освічених соціальних груп. І саме для молоді та людей, які мають потреби у підвищенні свого освітнього рівня, Інтернет стає важливим джерелом отримання інформації і знань. Важливо також і те, що з розвитком інтернет-спільнот і розвитку в них об’ємного фонового по відношенню до політичного життя середовища, традиційні способи комунікації політики зелекторатом втрачають ефективність, а рівень довіри політичної інформації з офіційних джерел падає. А віртуальність, як штучно створений світ, де людина має спілкуватися не з речами, а з їх образами, дає широкі можливості для пошуків нових методів політичного впливу. І все ж таки робиться висновок, що у контексті сучасної української дійсності, політична комунікація, виступаючи засобом існування і трансляції політичної культури, в свою чергу, може стати фундаментом демократизації взаємодії держави і громадянського суспільства
8
Odarchenko, K. Y. "Специфіка горизонтальних та вертикальних зв’язків у політичній комунікації в Україні на тлі процесу партійного будівництва: політологічна теорія та вимоги до українського політичного контексту." Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, no. 11(139) (October 15, 2016): 39. http://dx.doi.org/10.15421/1716119.
Full textAbstract:
У статті аналізуються специфіка горизонтальних та вертикальних зв’язків у політичній комунікації в Україні на тлі процесу партійного будівництва. Охарактеризовано політико-модернізаційну здатність українських політичних партій, яка полягала в тому, що лідери опозиційного політичного табору, замість реальних політичних змін політичної системи, пристосовувались до старої, кланово-олігархічної, а громадський сектор не зміг ні виділити зі свого середовища нових політичних лідерів, ні створити масовий рух, на основі його постала б нова організована політична сила. Встановлено, що у демократичному суспільстві комунікація є ефективною, якщо вона не тільки є технічно сучасною, інтерактивною, двосторонньою, але й відповідає іншим демократичним вимогам - таким, як правовий і моральний контроль суспільства над діяльністю ЗМІ, забезпечення справжнього плюралізму думок, прямий контакт між відправниками й одержувачами інформації, децентралізація інформаційних каналів, повага до свободи слова й конфіденційності приватного життя. Резюмовано, що політична комунікація в Україні має відійти від директивного мислення та забюрократизованої політичної свідомості. Інакше симуляція ефективної та результативної для країни і регіонів політичної комунікації може перетворитися на щоденний політичний, комунікаційний фарс у публічному просторі.
9
Derzhko, I. Z. "Політична культура громадянського суспільства в контексті синергетичної парадигми." Grani 18, no. 1 (December 22, 2014): 11–16. http://dx.doi.org/10.15421/1715002.
Full textAbstract:
Особливість політичної культури полягає в тому, що вона нерозривно пов’язана з людською суб’єктивністю і є «суб’єктивним об’єктом». У вузькому розумінні політична культура - це не політика або політичний процес у їхньому реальному втіленні, а комплекс уявлень тієї чи іншої національної або соціально-політичної спільноти про світ політики, про закони й правила його функціонування. Політична культура містить у собі ті елементи й феномени суспільної свідомості й, у більш широкому плані, духовної культури тієї або іншої країни, які пов’язані із суспільно-політичними інститутами й політичними процесами і впливають на форми, формування, функціонування й розвиток державних та політичних інститутів, задають значимість і напрямок політичному процесу в цілому. Політична культура виступає як кінцевий пояснювальний принцип, як найважливіший показник розвитку політичної системи. Коли теоретики перейшли від побудови концепцій і обґрунтування методик до їх емпіричної перевірки, то тут були виявлені як переваги, так і істотні недоліки кожної з моделей, що ставлять під сумнів навіть деякі ключові моменти. Так, насамперед потрібно було чітко сформулювати, що ж є об’єктом і суб’єктом політичної культури. Досліджуючи політичну культуру, не можна ігнорувати той факт, що вона є специфічною та відмінною від основних характеристик політичної культури інших соціальних груп, а подекуди - цілком альтернативною, через що має бути розглянута в якості окремої категорії. Політична культура пронизує всю сукупність відносин, які складаються між учасниками політичного процесу, здійснює вплив на форми організації державної влади, будову її інститутів, дозволяє ефективно регулювати відносини між державою і громадянським суспільством, забезпечує соціальний консенсус. Політична культура є тим фактором, який може безпосередньо сприяти або перешкоджати демократичному політичному розвитку. Це підтверджує і практика розвинутих демократичних держав, яка показує, що саме демократична політична культура є основою їх стабільності і динамічного функціонування. Розуміння політичного режиму як функціональної характеристики політичної системи, що включає методи і способи політичного владарювання, а також порядок взаємовідносин громадян, суспільства і політичної влади, дає змогу визначити зв’язок політичної культури з режимом та її місце в ньому.Процес переходу до демократії уособлює сукупність декількох стадій розвитку. Але це не робить всі політичні переходи схожими один на одного. Завдання лібералізації і демократизації, проведення політичних та управлінських реформ кожного разу вирішуються по-різному, в різній послідовності та у різні терміни. В нормальному стані суспільства ми маємо справу з консенсусною політичною культурою, коли наявний високий рівень злагоди й більшість членів суспільства позитивно ставиться до його політичних інститутів. Синергетика показує, як можна багаторазово скоротити час і необхідні зусилля й генерувати, через резонансні впливи, бажані і - що не менш важливо - структури, що реалізуються, у складній системі. Нова наука про самоорганізацію та складнощі вбачає синергетичний сенс у цьому древньому уявленні. Особливо важливим такий підхід видається у ситуації зростаючого дефіциту ресурсів - ресурсів часу, матеріалів, можливостей людства. Економія цих ресурсів стає не просто вигідною, але єдино можливим виходом для людства у світлі глобальних проблем. Перехід від недемократичної політичної культури до демократичної - це перехід до автономної участі, яка заснована на можливості вибору і властива розвиненому громадянському суспільству, конкуренції у політиці.
10
Якубова, Л. "Суспільно-політичний простір Криму на периферії "русского мира"." Регіональна історія України, Вип. 12 (2018): 9–31.
Find full text
11
Завгородня, Ю. В. "КІБЕРКОНФЛІКТИ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПОЛІТИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 32 (February 3, 2022): 144–48. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1040.
Full textAbstract:
Завгородня Ю. В. Кіберконфлікти як елемент політичних технологій в інформаційному просторі. – Стаття.Протиборство сучасних політичних акторів набуває нових форм та проявів. Впливові політичні лідери виходять за територіальні межі окремих країн, політичних організацій та міжнародних громадських об’єднань та стають не лідерами окремих регіонів чи країн, а світовими флагманами політичного та державного управління. Сучасна світова спільнота здійснює суттєвий вплив на бачення громадян під час вибору нового політичного лідера країни або окремого регіону, області чи міста, що формує новітні форми поглядів, думок та завоювання популярності політичними лідерами. А тому в сучасних формах взаємодії між суб’єктами політики пріоритетні відкриті переговори, які доступні для публічного суб’єктивного сприйняття. Демократичне суспільство здійснює аналіз політичних форм взаємодії, оцінює та робить власні висновки щодо подальших індивідуальних та стратегічних глобальних дій у суспільстві.Оскільки тренди та пріоритети в суспільстві змінюються, змінюється політична форма активності з метою зацікавлення більшої кількості громадян. Сучасний напрям публічної взаємодії та також іпротиборства суб’єктів політики – інтернет-простір, за допомогою якого політичні діячі все частіше говорять про власні досягнення та поразки або не дороблені справи опонентів. Істотно впливає на спроможність власного самовираження як суб’єкта політико-правових ефективна структура кіберпростору як дієвого механізму для політичної активності та впливу на свідомість громадян, через пропаганду суб’єктивних ідеологічних поглядів, які обстоюють інтереси зацікавлених груп, регіонів або індивідів, які матеріально спроможні залучати інформацію в маси та формувати план ефективного політичного розвитку. Така діяльність є новим чинником дії політичних технологій, які набувають новітніх форм прояву у зв’язку зі зміною публічних локацій для політичних акторів.
12
Bavykina, V. M. "Феномен політичного акціонізму в сучасному суспільстві." Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, no. 9(137) (August 1, 2016): 67. http://dx.doi.org/10.15421/171680.
Full textAbstract:
У даній статті виявлено основні характеристики політичного акціонізму як сучасного соціального феномена, який об’єднує в собі якості мистецького перформансу і політичного протесту. Встановлено основні відмінності між схожими за формальними ознаками явищами такими як політичний акціонізм, хепенінг, перформанс та соціально-політична акція, проаналізована етимологія терміну акціонізм, його поява та трансформація. Виявлені основні завдання політичного акціонізму та засади, на основі яких він діє. Проаналізований зв’язок політичного акціонізму та медіа, який виступає як незалежний та неконт-рольований простір для появи інтерпретацій акцій, що вже відбулись. Проаналізовані головні механізми дії акції та виявлено метод субверсивної афірмації, деконструкції та генеалогічного методу, якими послуговується акціоніст у своїй діяльності. Визначено основні завдання політичного акціонізму як соціокультурного явища, що існує на перетині політичного та мистецького просторів. Зроблено висновок, що політичний акціонізм є міждисциплінарним явищем, яке має розглядатися як соціокультурний феномен і досліджуватися під кутом різних дисциплін – мистецтвознавства, соціології, філософії.
13
Данько, Ю. А., and Н. Г. Білоцерківська. "ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРНЕТ-ТЕХНОЛОГІЙ НА ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ ВИБОРАХ 2019 РОКУ В УКРАЇНІ." Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 2, no. 1-18 (2019): 48–60. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2019.18.2.05.
Full textAbstract:
В статті розглядають сявиборчі технології як невід’ємна складова політичного життя сучасного суспільства. Автором розглянуто етапи розвитку виборчих технологій (газетний, телевізійний, цифровий). Зроблено аналіз застосування політичних технологій під час передвиборчих перегонів в Україні у 2019 році. Ця виборча кампанія принесла в український політичний простір багато змін. Це і велика кількість кандидатів, наявність позасистемних політиків, відсутність явних лідерів, а також зміна інструментів і виборчих технологій. Вперше в історії українських передвиборчих перегонів соціальні мережі стали реальним і дієвим інструментом боротьби за виборців. Також автором зазначено, що значно зріс інтерес до виборів у молодого покоління, про що свідчать дані соціологічних досліджень.
14
Іщенко, О. В., and О. М. Верховцова. "ВІДОБРАЖЕННЯ ЕМОЦІЙНО-ЕКСПРЕСИВНИОГО КОМПОНЕНТА У ПЕРЕКЛАДІ АНГЛОМОВНОГО ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ (НА ОСНОВІ ФРАГМЕНТІВ ПОЛІТИЧНИХ ДЕБАТІВ)." Nova fìlologìâ 1, no. 81 (June 23, 2021): 142–47. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-1-22.
Full textAbstract:
Ораторська мова політичних діячів – це спосіб прояву мовної особистості. Слово – це головна зброя політика. Політична діяльність є діяльність мовною. Політик звертається до виборців під час виборчої кампанії або до громадян із приводу якоїсь суспільної проблеми чи нагального питання. Перемагає той, хто може переконати, висловлюючи думки вдало, впевнено, захоплююче, застосовуючи стилістичні, лексичні та граматичні мовні засоби, що роблять публічні виступи особливо ефектними й ефективними. Емоційно-експресивні засоби служать для створення ефекту на реципієнта. Вони можуть виконувати естетичну функцію, тобто стосуватися прекрасного, або аргументовану функцію – маніпулювати простими громадянами, тобто тими, хто створює громадську думку і є потенційним виборцем. Часто передвиборча промова характеризується розривом, віддаленістю від реальності, від очікувань громадян. Орієнтуючись на ідеологію, роблячи політичні ставки, оратор прагне отримати владу. Дійсно важко передбачити політичну боротьбу без політичного дискурсу, але у більш широкому розумінні до політичного дискурсу можна підходити досить просто, як до публічного виступу про державні справи. У цьому сенсі будь-яка форма вираження поглядів, яка бере за об’єкт режим управління державними установами, політичними діячами, різними повноваженнями держави, питаннями, що становлять суспільний інтерес у суспільстві, є політичним дискурсом. Така промова свідчить про стурбованість людини щодо управління країною, народом. Ми розглядатимемо політичну промову як засіб впливу, метою якого є змусити публіку діяти, думати та повірити. Ораторська трибуна постає як місце боротьби за голоси громадян, за прихильність політичних партій. Театральність, володіння ораторським талантом, мистецтво переконання є запорукою успіху політичного промовця. Дослідження прийомів досягнення експресивності стає необхідним етапом аналізу політичного дискурсу, оскільки емоційно-експресивне оцінне навантаження суспільно-політичної лексики публічних виступів допомагає окреслити думку автора та здійснити вплив на аудиторію.
15
Kostyrya, Inna, and Alla Mishchenko. "УКРАЇНА В ОРБІТІ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ІНТЕРЕСІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, no. 2 (December 25, 2021): 61–72. http://dx.doi.org/10.15421/342123.
Full textAbstract:
Стаття присвячена теоретичному дослідженню перспектив європейської та євроатлантичної інтеграції України крізь призму геополітичних інтересів Європейського Союзу. Метою дослідження було визначення геополітичного місця України в системі просування інтересів ЄС в регіоні та світі загалом. Для досягнення поставленої мети та завдань був застосований міждисциплінарний підхід, який дозволив різнобічно здійснити аналіз, використовуючи історичний, соціологічний, порівняльний та узагальнюючий методи. У результаті проведеного дослідження вдалося виокремити дві конкуруючі позиції щодо необхідності розширення ЄС на схід в позиціях вчених-геополітиків й консервативного крила європейської політичної еліти, які вбачають в східному векторі новий геополітичний концепт осмислення сучасного Європейського Союзу як регіонального лідера та світового актора, та громадської думки пересічних громадян, які орієнтуючись на російську інформаційну пропаганду в цілому негативно сприймають українські інтеграційні прагнення. Були охарактеризовані переваги, що посилюють значення України в просуванні геополітичних інтересів ЄС в регіоні власної могутності, зокрема: соціально-політична готовність українців стати європейцями, геоекономічна доцільність, енергетичне посередництво, технологічна й науково-дослідна спроможність, безпека східних кордонів, демографічна обумовленість зрілої нації. Також доведено, що будь-яке просування на Схід – це результат консолідації не лише держав-членів ЄС, а й оформлення цілісного культурного й ціннісного простору, які Україна сповідує, де рівність, політичний й економічний паритет є рівнозначними критеріями співробітництва. Через обґрунтування важливої геополітичної ролі України як простору, який перебуває в орбіті інтересів ЄС і Росії та провокує їх конкуренцію, було визначено стратегічну обумовленість необхідності інтеграції України до ЄС для побудови космополітичного суспільства, без права посягання на цей життєвий простір жодним національним суб’єктом, що зробить його максимально привабливим та прогресивним.
16
Дмитрієв, В. В. "КОМУНІКАТИВНИЙ ВИМІР ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 33 (March 26, 2022): 93–96. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1048.
Full textAbstract:
У сучасному світі важко переоцінити роль комунікацій. Їх вплив поширюється на усі соціальні простори, вони визначають напрямки розвитку політичних та економічних відносин. Комунікаційний вимір присутній у взаємодії між владою та громадянами, між різними державами, у міжінституційній взаємодії. Виокремлено індивідуальну та колективну ідентичності. Відзначено, що комунікативний вимір наявний у процесі конструювання колективних ідентичностей (цивілізаційної та територіальної, національної та регіональної, громадянської та національної тощо). Одним із основних стає комунікативний вимір у процесі формування політичної ідентичності. Передусім наголошується на ролі масмедіа у формуванні політичної ідентичності. Дослідження комунікативного виміру політичної ідентичності має міждисциплінарний характер: від філософських візій до соціологічних даних, від комунікативістики до політичної науки. Визначено, що посилення комунікативного виміру формування політичної ідентичності було характерним для процесів модернізації та глобалізації. Зростає вплив транснаціональних медіа та глобальних сервісів (соціальних мереж, месенджерів). На сучасному етапі визначальним стає розвиток інтернет-комунікацій, перехід від традиційних медіа до мережевих. Це трансформує і простір політичних ідентичностей. Комунікативний вимір формування політичної ідентичності враховує як «голос» індивідів, які ідентифікують себе з певною політичною позицією (партійною, ідеологічною національною тощо), так і «відповідь» публічної влади. Наголос зроблено на процесі медіатизації формування політичної ідентичності та зростанні ролі медіакратії (влади медіа-магнатів в умовах демократичного політичного режиму, або авторитарних правителів, що контролюють національну систему медіа). Відзначено загрозливу тенденцію щодо відмови медіакратії від принципів свободи слова у медіа, віртуалізацію простору політичних ідентичностей, зниження ролі ідеологій і політичних партій і водночас посилення ролі медіаполітичних засобів управління. Замість політичних дебатів між представниками різних політичних ідентичностей маємо широке використання медіа-скандалів, псевдо-сенсацій, комунікативних технологій тощо.
17
Liutko, Nataliia. "Деякі міркування щодо використання символів в політичній рекламі." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 2 (6) (October 31, 2019): 117–25. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-02-117-125.
Full textAbstract:
У статті розглянуто трактування поняття «символ» та його комунікативний потенціал. Зазначено що символи є основним засобом репрезентації політичних акторів і подій, комунікації між владою й суспільством, ефективним інструментом побудови політичної реальності, а також тим, що в політичній рекламі використовуються для віртуальної видозміни політичної та соціальної дійсності, передачі якоїсь думки щодо політичних процесів і формування потрібних емоцій у громадян. Відзначено, що комунікативне призначення політичної реклами полягає в тому, що вона покликана встановити контакт між носіями влади або претендентами на місця у владних структурах, і громадянами, акумулювати в рекламному повідомленні основну концепцію виборчої кампанії. Установлено що політична реклама стає своєрідним провідником ідей, ретранслятором образів, символів, міфів, які живуть і функціонують у масовій свідомості суспільства. Політична реклама також перетворюється в технологію симуляції, виробництва віртуальної реальності (і віртуальних іміджів), посилюючи театралізацію політичного життя й відволікаючи виборців від справжніх проблем та потреб. Успішне виконання комунікативних завдань політичної реклами неможливе без детального дослідження політичного простору (законодавчої, політичної, демографічної й економічної ситуації, системи влади, розстановки сил на політичній арені, в економічній сфері та ін.). Обґрунтовано, що задля досягнення максимальної ефективності комунікації політичної реклами особливу увагу потрібно приділяти вивченню громадської думки, потреб, мотивацій і переваг виборців, визначенню цільових аудиторій.
18
Matviienkiv, Svitlana. "ВПЛИВ НАЦІОНАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА НА ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР ДЕРЖАВИ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 2 (4) (October 25, 2018): 126–36. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-02-126-136.
Full textAbstract:
У статті визначено актуальність вивчення проблем формування сучасної політичної свідомості; розкрито її сутність як процесу віддзеркалення політичної реальності; проаналізовано взаємовплив національної свідомості громадян і сучасної політичної ситуації в Україні; здійснено спробу витлумачити національно-політичну свідомість як інтегруючу силу в процесі державотворення; доведено, що стан політичної свідомості істотно впливає на формування політичної системи, на особливості політичного режиму, на політичну поведінку громадян. Національна свідомість є одним із найважливіших чинників формування політичної нації, стійкого розвитку політичної системи, легітимації інститутів держави. В Україні поки що не сформувалася повноцінна політична нація з чітко окресленими національними інтересами, щодо яких склався б консенсус як серед еліти, так і серед громадян. За цих обставин процес українського державотворення розгортається складно й неоднозначно. Україна як демократична держава може успішно розвиватися лише на основі усвідомлення українською політичною нацією державотворчих завдань та активної соціально-політичної участі громадян у державотворчих процесах. Пріоритетними у формуванні національної свідомості громадян сучасної України є визначення системи базових цінностей, вироблення гуманітарної політики держави (історична пам’ять українського народу, мовна єдність суспільства, єдиний інформаційно-культурний простір, культурна політика), державна етнонаціональна політика України й патріотичне виховання громадян.
19
Баскакова, А. С. "Кримська криза та російсько-українська війна: погляд із позиції політичного неореалізму." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 29 (July 6, 2021): 93–99. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i29.966.
Full textAbstract:
У статті проведено комплексний аналіз особливостей використання теоретико-концептуального та методологічного інструментарію такого наукового напряму в міжнародно-політичній науці, як політичний неореалізм, для дослідження Кримської кризи та початку українсько-російського збройного протистояння. Стверджується, що Кримська криза 2014 року та початок збройного російсько-українського протистояння викликані не лише реакцією Росії на події в Україні та зміною її зовнішньополітичних орієнтирів, але й такими міжнародно-політичними чинниками, як: експансія демократичних цінностей з боку США та країн Західної Європи на країни світу, які раніше входили до зони геополітичної відповідальності Москви та прагнення Вашингтона вирішувати питання власної безпеки, не беручи до уваги інтереси інших держав сучасного світу, що породжує ще більшу анархічність міжнародної політики, конфліктність самої структури та спонукає інші держави до вжиття заходів протидії з метою підвищення рівня власної захищеності та забезпечення реалізації інтересів національної безпеки.
Особливої актуальності проблема дослідження набуває в зв’язку із потребою у концептуалізації протистояння між Україною та Росією з точки зору політичного неореалізму. Основна ідея полягає в тому, чи може втручання Росії у внутрішні справи пострадянських країн та порушення нею територіальної цілісності цих держав бути визнане легітимним з точки зору політичного неореалізму.
Метою дослідження є аналіз Кримської кризи та початку українсько-російського збройного протистояння з використанням такого наукового напряму в міжнародно-політичній науці, як політичний неореалізм.
Щодо окупації Криму та збройного протистояння на Сході України, то неореалісти використовують теорію «балансу загроз» для пояснення дій РФ. До прямого порушення норм міжнародного права з боку Москви призвели не лише неоімперські амбіції, а й бажання стримати розширення НАТО на схід, експансію демократичних цінностей з боку США на пострадянський простір. Незалежно від типу політичного режиму, захист інтересів Росії є зрозумілим з точки зору теорії політичного неореалізму: вона вбачає проблему для себе у використанні «української карти» для остаточної експансії демократичних цінностей на пояс геополітичних інтересів Росії з метою подальшого розширення демократії вже вглиб Росії і в такий спосіб підриву її авторитарного політичного режиму, зміни влади та встановлення демократичного уряду.
20
Кошелєва, Оксана Борисівна, Олена Анатоліївна Кравчук, and Оксана Володимирівна Цисельська. "КОМУНІКАЦІЙНА КУЛЬТУРА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ФОРМУВАННЯ ІМІДЖУ КРАЇНИ." Питання культурології, no. 38 (October 29, 2021): 287–300. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.247170.
Full textAbstract:
Мета статті — визначити вплив комунікаційної культури на формування міжнародного іміджу країни. Методологія дослідження полягає у використанні методів аналізу і синтезу для вивчення «комунікаційної культури» та комунікативних технологій. Структурний метод дозволив визначити процеси комунікації та комунікативних функцій. Міждисциплінарний підхід застосовувався для виявлення інформаційних та комунікаційних технологій, спрямованих на формування міжнародного іміджу. Наукова новизна полягає у визначенні понять «комунікативна культура» та «віртуальна реальність» як особливого культурного простору з позицій формування іміджу країни на міжнародному рівні. Висновки. Доведено, що в умовах глобалізації відбувається розширення інформаційних систем та комунікаційних технологій, які характеризуються оперативністю, вільним доступом та впливом на суспільство. На міжнародному рівні типологія сучасних комунікацій охоплює медіадипломатію, публічну, електронну, іміджеву та культурну дипломатію, державний брендинг, інвестиційне іміджування, медіазв’язки, адвокасі, соціально-комунікаційні платформи, за допомогою яких створюється соціально-психологічний образ того чи іншого суб’єкта, який впливає на поведінку особистості в культурній та політичній сфері. Комунікаційна культура визначається панівними в суспільстві нормами та способами фіксації, збереження і поширення культурних змістів, а суспільна комунікаційна система є упредметненою комунікаційною культурою. Комунікативні технології розглядаються як суспільно-політичний феномен, що функціонує в різних формах, реалізується через інструменти та механізми задоволення національних (державних) корпоративних та суспільних інтересів. Отже, в інформаційному суспільстві комунікація займає домінуючі позиції, а віртуальна реальність сприймається як особливий культурний простір.
21
Краснолюдська, С. "Інтеграція мусульман у соціально-політичний простір Європейського Союзу та України : компаративний аналіз." Освіта регіону, no. 2 (2009): 117–21.
Find full text
22
Криховецький, І. "ВПЛИВ СЕЙМОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ЕВОЛЮЦІЮ УКРАЇНСЬКИХ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ТЕЧІЙ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТ." Юридичний вісник, no. 3 (September 9, 2021): 33–40. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.2182.
Full textAbstract:
У статті визначається ступінь впливу Галицького крайового сейму на процес еволюції основних ідеологем представників русофільської та народовської течій, а також встановлюються засадничі принципи організації радикального руху, його партійного оформлення. Характерно, що на момент свого створення та ідеологічного оформлення ані русофіли, ані народовці у 1860-1880-х рр. не були готові до самостійної політичної діяльності. Перші розуміли ініціативи поляків із підтримки народовців, такі як бажання «розсварити русинів», а другі в порозумінні бачили можливість легально і з правової точки зору відстояти власні національно-культурні інтереси. Створення та діяльність Галицького сейму мали вагомий вплив на український суспільно-політичний рух. По-перше, відбулася його чітка структуризація і виокремлення ідеологічних засад русофільства та народовства. По-друге, протистояння з польською сеймовою більшістю в стінах сейму змушувало українців, незважаючи на ідеологічні відмінності, проводити спільну політику. Такий компроміс спостерігався до початку 1890-х рр., коли русофіли не скомпрометували себе остаточно співпрацею з імперією Романових. Натомість народовці на чолі з Ю. Романчуком і декларуванням угодовських тенденцій із поляками та австрійцями змогли очолити національний провід. Одночасно саме під впливом сеймової діяльності відбувся процес політизації національного руху, а перша партія була заснована представниками нової радикальної течії та народовцями у 1890 р. Загравання русофілів із ідеями панславізму призвели до того, що Російська імперія звернула на них увагу і надавала їм певну допомогу. Для підтримки русофілів імперія Рома- нових вдавалася і до різного роду зловживань, і просування в політичний простір Австрії вигідних їй політиків. Польський політи- кум Галичини почав підтримувати народовців як єдину силу, що могла сформувати альтернативу русофілам. Підтримка поляками народовців була закономірною з огляду на бажання перших налагодити політичний компроміс.
23
Putsyata, I. "Інфодемія як метод маніпуляції на телеканалах 1+1, СТБ, ICTV, ІНТЕР." Communications and Communicative Technologies, no. 21 (November 26, 2021): 52–58. http://dx.doi.org/10.15421/292106.
Full textAbstract:
Розвідка присвячена вивченню національних аспектів формування інфодемії у зв’язку з суспільно-політичною ситуацією в країні, що виникла на тлі пандемії COVID-19. Це явище розглянуто як основа маніпулятивного впливу на суспільну свідомість. Сучасні телеканали є структурами, які оперативно отримують інформацію, аналізують її на предмет актуальності, можуть «дозувати» її обсяги та коригувати зміст. Контроль за інформацією та спосіб її інтерпретації дозволяє маніпулювати масовою свідомістю, створювати модель суспільної поведінки, що запрограмована та бажана для окремих груп, які прагнуть досягти різних цілей, як правило, політико-економічного характеру.
Маніпулятивні технології (посилання на анонімний авторитет, емоційний резонанс, буденна розповідь, ефект присутності, стереотипізація тощо), а також соціально-психологічна природа поширення інформації, дозволяють говорити про високий потенціал телебачення як інструменту управління суспільством і небезпеки недостовірної інформації, а також її «ангажованого трактування».
У такий спосіб, саме політичний компонент інфодемії визначає суть її національної версії та свідчить про соціальну безвідповідальність олігархічних сил та телеканалів, які їх обслуговують, транслюючи дезінформацію про поширення вірусу та боротьбу українського уряду за здоров’я громадськості.
Для ефективної боротьби з поширенням цього явища держава повинна вжити відповідних заходів, сприяти створенню справді незалежного ЗМК, здатного об’єктивно оцінювати та подавати новину, формувати в Україні інформаційний простір, в основі якого лежить вимога правдивості, об’єктивності, плюралізму щодо достовірності фактів та аргументів, переданих суспільній свідомості.
У результаті дослідження зроблено висновок, що унікальність українського варіанту інфодемії полягає в тому, що цей інструмент всеукраїнські телевізійні канали використовують не для підвищення власних рейтингів та прибутків, а для маніпуляції свідомістю громадян та отримання електоральної підтримки в політичній боротьбі, яку ведуть у країні олігархічні клани.
24
Левченко, Юлія. "СПЕЦИФІКА ТА ПРОБЛЕМАТИКА ПОЛІТИЧНОЇ УЧАСТІ ЖІНОК-ЛІДЕРОК В УКРАЇНІ." ГРААЛЬ НАУКИ, no. 2-3 (April 9, 2021): 388–94. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.02.04.2021.080.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано специфіку та проблемні аспекти політичної участі жінок-лідерок в Україні. Формулюючи концепцію описаного дослідження, було вирішено керуватися судженнями та результатами досліджень провідних науковців вітчизняної та зарубіжної площини політичних наук. Виявлення проблем та особливостей вітчизняної жіночої політичної участі стало метою та завданнями дослідження. Методи дослідження, що було застосовано: порівняльний аналіз, аналіз статистичних матеріалів та вивчення документів, систематизація та моделювання. Мотивами участі жінок у місцевій політиці є: потреба вирішити нагальну соціальну проблему політичними засобами, а не свідомою побудовою власної політичної кар’єри; потреба в самореалізації, що виражається в емоційному прагненні бути активною, виконувати цікаву роботу, та мотив творця (альтруїстична версія самореалізації), який має виразну складову творення чогось нового, що дає результат і приносить користь. Явища дискримінації за статтю в політичній діяльності ідентифікують жінки-політикині залежно від їхнього досвіду. Рекомендовано звернути увагу на виявлену проблематику задля якісного здійснення трансформаційних процесів у сучасному суспільстві та політичному просторі.
25
Остапенко, О. "Принципи політичного й ідеологічного плюралізму." Юридичний вісник, no. 4 (February 5, 2020): 72–80. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.972.
Full textAbstract:
Демократизація України, забезпечення політичної стабільності з метою недопущення дестабілізації суспільства зумовлена належною реалізацією таких засад конституційного ладу як політичний та ідеологічний плюралізм і вимагає належного впровадження пов’язаних між собою принципів політич-ного й ідеологічного плюралізму, закріплених на рівні міжнародного стандарту у Загальній декларації прав людини 1948 р., Конвенції про свободу асоціації та захист права на організацію 1948 р., Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р., та у національному законодавстві, зокрема у ст.ст. 15, 37 Конституції України, ст.ст. 4, 12 Закону України «Про політичні партії в Україні». Сучасне українське суспільство потребує забезпечення стабільності держави, гідного рівня матеріального і духовного життя людей, що здатна забезпечити лише демократична система цінностей, яка ґрунтується на політичному плюралізмі, на вільній ринковій економіці, рівності громадян перед законом. Функціонування даної системи цінностей у високорозвинених країнах Європи та світу підтримується відповідною інфраструктурою політичної соціалізації, як засобу відтворення зрілої демократичної політичної культури. Складність політичної та економічної ситуації в країні, соціальне розшарування суспільства вимагають пошуку суспільного діалогу, компромісу і консенсусу між владою і народом. Захист національних інтересів в умовах формування української державності, пошук національної ідеї для формування громадянського суспільства вимагає вирішення гострих політичних проблем щодо визначення сутності і змісту патріотизму (з метою уникнення руйнівного псевдопатріотизму), визначення статусу мов у поліетнічній Україні, формування інформаційного простору, вільного від пропаганди, маніпуляцій свідомістю, незалежності й об’єктивності мас-медіа і найголовніше – підвищення рівня політичної і правової культури громадян, а також рівня захисту прав людини.
26
Загірний, О. В. "ТЕХНОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ В МЕДІАПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ: УКРАЇНСЬКИЙ “ROUNDTRIP”." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 28 (May 24, 2021): 50–54. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i28.947.
Full textAbstract:
Загірний О. В. Технології управління в медіаполі- тичній системі: український “roundtrip”. - Стаття.
У статті досліджуються технології управління ме- діасистемою. Визначено взаємозв’язок між медіасис- темою та політичною системою, який виражається у медіатизації політики, таблоїдізації політичного дискурсу, появі медіакратії, медіацентрованої політичної системи тощо. На сучасному етапі цей процес призводить до створення медіаполітичної системи. Відзначено гібридність медіаполітичної системи в Україні. Її основу становлять великі медіахолдінги, які належать олігархам та захищають в інформаційному просторі економічні та політичні інтереси фінансових груп. Досліджено технології впливу медіаполітичної системи на громадську думку, інформаційні технології у медіа (від друкованих видань до інтерактивних мереж, які інтегрують аудіовізуальну та друковану інформацію), технології регулювання, впливу та управління медіа- системою, які використовуються у різних типах політичних режимів.
У транзитному українському суспільстві масме- діа не виконують функції незалежного соціального інституту, навпаки, вони стають справжніми гравцями на політичному полі. Держава, відмовляючись на початку 90-х від адміністративного тиску на медіа та політичної цензури, вже на початку 2000-х створила гібридну модель управління медіасистемою. Гібридність полягала у поєднанні адміністративних та економічних важелів впливу на медіа з боку політичної системи або через прямий адміністративний тиск, або за домогою економічного тиску на власників. Натомість зі створенням медіаполітичної системи необхідність у
цензурі практично зникла - власники медіахолдінгів остаточно увійшли до кола політичної еліти та стали бенефіціарами як у медіа, так і у політичній системі. Український “roundtrip” (тобто рух «туди й назад»), розпочавшись від заперечення радянського синтезу політики та медіа та пройшовши етап використання економічних важелів і маркетингових технологій, повернувся до моделі медіаполітичної системи з усіма її перевагами та недоліками.
Аргументовано, що гібридність медіаполітичної системи зумовлює застосування гібридних технології впливу на суспільство. З метою маніпуляції громадською думкою медіаполітична система використовує гібридні (маркетингові й немаркетингові) технології, які поєднують рекламу та пропаганду, зв’язки із громадськістю та агітацію. Визначено, що технології управління застосовуються на різних рівнях взаємодії: 1) між масмедіа, владою та суспільством; 2) між власником, редакторами та журналістами.
Відзначено, що у зв’язку зі швидким розвитком інформаційного простору та становленням медіаполітич- ної системи технології управління медіа потребують удосконалення. Насамперед ідеться про необхідність розробки та запровадження технологій політичних дебатів як рутинної практики раціонального прийняття рішень.
27
Ishchenko, Igor V., and Dahyil V. Dyachenko. "СИМВОЛІЧНА ПОЛІТИКА ЯК ІНСТРУМЕНТ СТАБІЛІЗАЦІЇ/ДЕСТАБІЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНОГО ПРОСТОРУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 2, no. 2 (December 30, 2019): 83–92. http://dx.doi.org/10.15421/341928.
Full textAbstract:
Автори моделюють вплив символів у політичному просторі на зміну його стану. Розкриваються методологічні підходи до розуміння політичної реальності, яка постійно перебуває під тиском навантаження символів. Показаний нерозривний зв’язок функціонування символів у внутрішній політиці та міжнародних відносинах. Неконгруентні символи взаємодіючих політичних систем породжують політичну нестабільність, що є поширеним явищем в умовах сучасних міжнародних відносин. Розглянуто нові технології втілення символів у свідомість середовища політичних систем. Підкреслено, що успішність проникнення символів у свідомість залежить від конгруентності їх змісту соціокультурним стереотипам. Адже символи несуть в собі певні аксіологічні коди, які, дешифруючись, сприймаються в свідомості як свої/чужі, добре/погано. Залучено синергетичну теорію для пояснення сутності впливу символіки на політичну стабільність в умовах авторитаризму та сучасних політій.
28
Воронянський, О. В. "ПРОБЛЕМИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ СУБ’ЄКТНОСТІ В ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОМУ СУСПІЛЬСТВІ." Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 2, no. 1-18 (2019): 37–47. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2019.18.2.04.
Full textAbstract:
Перехід економічної системи на постіндустріальний рівень кардинально змінив соціальну структуру суспільства. Організований робітничий клас і його масові партії, чия ідеологія базувалася на усвідомленні системної класової спільності в процесі виробництва, поступилися місцем не пов’язаним із цим процесом дрібним спільнотам, які об’єднуються на основі культурних кодів споживання. Відповідно, перехід від класової суб’єктності індустріального суспільства до фрагментованої декласованої суб’єктності постіндустріалізму для більшості населення означає відмову від боротьби за реальні інтереси на користь сформованих політичною елітою симулякрів цих інтересів. Дії таких суб’єктів у межах нав’язаних їм кодів культури споживання не призводить до зміни реального політичного порядку, не дозволяють, а лише тимчасово компенсують зростаючі структурні політичні конфлікти. У період постіндустріального суспільства вичерпання можливостей ринкового розподілу ресурсів створює тенденцію переходу від реальної економічної діяльності до ренто-орієнтованої поведінки. Однак така форма задоволення соціальних запитів створює загрозливу тенденцію до самознищення самої інфраструктури сучасного суспільства і подальшої фрагментацією простору політичної суб’єктності. Повернення реальної політичної суб’єктності більшості може бути пов’язано з трансформацією розрізнених груп у новий політичний клас. Ці цілі мають на увазі легітимізацію нового політичного порядку, в якому ієрархія доступів до ресурсів суспільства перестає бути ключовим фактором соціальної стратифікації.
29
Shtyrov, Alexander, and Volodymyr Yemelyanov. "Європейський досвід у сфері взаємодії держави та інститутів громадянського суспільства." Public Administration and Regional Development, no. 9 (September 8, 2020): 940–65. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.09.12.
Full textAbstract:
У статті розглянуто питання взаємодії держави та громадянського суспільства в контексті досвіду європейських країн, визначено форми такої взаємодії, можливість застосування європейського досвіду в Україні.
Вказано на те що розбудова демократичної, правової, соціальної держави є ключовим та важливим пріоритетом, а реалізація надважливого стратегічного курсу на інтеграцію з Європейським Союзом – є кінцевою метою цього процесу, цьому сприяє також забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір.
Розкрито взаємодію інститутів громадянського суспільства і держави яка має формуватися на європейських загальноприйнятих засадах, таких як взаємна співпраця, партнерство.
Показано що держава формуючи інституційно-правове середовище всебічно сприяє взаємодії та розвитку громадянського суспільства.
Зазначено що сучасною тенденцією у відносинах державних органів та інститутів громадянського суспільства є трансформація системи грантів у систему контрактів, яка посилює скорочення фінансової залежності громадянського суспільства від державної влади.
Констатовано що загалом, у країнах ЄС поступово відмовляються від формату засідань консультативно-дорадчих органів на користь онлайн-консультацій з громадськістю.
30
Мілославська, Олена, and Богдан Бернадський. "ПОНЯТІЙНО-ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ АПАРАТ ПОЛІТИЧНОЇ КОНФЛІКТОЛОГІЇ В ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ." Молодий вчений, no. 5 (93) (May 31, 2021): 95–99. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-5-93-19.
Full textAbstract:
У статті розглядаються головні теоретико-методологічні засади науки конфліктології, науковий підхід до вирішення проблемних ситуацій сучасної публічної політики, а також специфіку їх протікання в галузі політології. Досліджується понятійно-термінологічний апарат політичної конфліктології в публічному управлінні; проводиться визначення предмету та об’єкту науки «політична конфліктологія», а також виокремлення її основних функцій. В роботі проаналізовано окремі підходи до визначення поняття «конфлікт», «політичний конфлікт», надано визначення поняттям «конфліктологія», «політична конфліктологія». У cтатті також приділено увагу дослідженню сучасних підходів запобігання конфліктів для подальшого застосування їх у політичному просторі. Окреслено проблеми і питання науки, що вже увійшли до неї як парадигма сучасної конфліктології.
31
Горєлов, Володимир, Володимир Клименко, Олександр Дерікот, and Володимир Кидонь. "«ЗАМОРОЖЕНІ» КОНФЛІКТИ В ГЕОПОЛІТИЦІ РФ: ІСТОРІЯ ТА РЕАЛЬНІСТЬ ДЛЯ УКРАЇНИ (1991–2020 рр.)." Воєнно-історичний вісник 40, no. 2 (June 21, 2021): 99–110. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2021-40-2-99-110.
Full textAbstract:
У статті на підставі дослідження широкого кола джерел розглянуто історичні причини та політичні наслідки основних військових конфліктів на територіях пострадянських держав, розкрита участь у них Збройних Сил Російської Федерації як інструменту забезпечення геополітичних інтересів Росії. Проаналізовано прогностичні теорії західних науковців щодо імперіалістичних амбіцій РФ на пострадянському просторі. Основна увага приділена дослідженню історичних та геополітичних передумов гібридної агресії Росії проти України та можливих воєнно-політичних наслідків конфлікту.
Ключові слова: збройний конфлікт, пострадянський простір, територіальна цілісність, суверенітет, етноконфесійний конфлікт, військова агресія, етнічна самоідентифікація, право націй на самовизначення, геополітичні інтереси.
32
Ляшенко, Олексій. "ГРОМАДЯНСЬКА САМОІДЕНТИФІКАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ (1992–2021)." Society Document Communication, no. 13 (January 10, 2022): 127–59. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-13-127-159.
Full textAbstract:
У статті аналізується соціокультурна і громадянська самоідентифікація жителів України, її регіональні відмінності, зокрема особливості громадянської самоідентифікації населення західного регіону України. Показники громадянської самоідентифікації дорослого населення країни є важливими якісно-кількісними характеристиками розвитку української нації як на регіональному і загальнодержавному рівнях, так і у контексті євроінтеграційної політики України.
Переважаючими ідентичностями населення України в цілому є національно-державна, а також локальна. Упродовж існування незалежної України виділяється три етапи піднесення національно-громадянської ідентичності, межі між якими чітко співпадають із двома біфуркаційними кризами (Майданами) у 2004–2005 рр. та 2013–2014 рр..
Західна Україна посідає особливе місце з поміж решти макрорегіонів України. Зокрема цей регіон вирізняють такі чинники: 1) він одним із останніх (після включення Закарпаття після Другої Світової війни) оформився територіально, як цілісний макрорегіон України; 2) Захід України є макрорегіоном України, у кількох адміністративних одиницях якого (Закарпатська і Чернівецька області) є райони компактного проживання національних меншин (угорської та румунської); 3) регіон має важливе геополітичне значення, як простір через який здійснюється комунікація Заходу і Сходу Європи; 4) потужний політичний потенціал Західної України, обумовлений глибокими демократичними традиціями, пов'язаними з австро-угорським, чехословацьким та польським парламентаризмом, структурованістю суспільства за політичними орієнтаціями, його достатньою організованістю.
Переважаючими ідентичностями населення Західної України є національно-державна та локальна. Особливістю Західної України є помітно виразніша порівняно з іншими регіонами і по країні в цілому національно-державна ідентичність упродовж усього періоду Незалежності, а також цілковите зникнення залишкової «пострадянської» ідентичності, місце якої упевнено посіла етнічна самоідентифікація.
Попри задекларований державою курс на євроінтеграцію і значне просування у цьому напрямку, європейська ідентичність не є першочерговою для жителів жодного регіону України, у тому числі й західного. За співвідношенням української і європейської ідентичностей Західна Україна підтвердила своє реноме чи не найбільш україноцентричного макрорегіону України.
33
Lysenko, Oleksandr. "КОНКУРУЮЧІ НАРАТИВИ: ПАМ’ЯТЬ ПРО ДРУГУ СВІТОВУ В УКРАЇНІ: МІЖ ПОЛІТИКОЮ І РЕФЛЕКСІЄЮ." ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ: Український вимір 11 (December 15, 2019): 17–34. http://dx.doi.org/10.33124/hsuf.2019.11.01.
Full textAbstract:
У статті розглянуто низку сюжетів, пов’язаних із пам’яттю про Другу світову війну в УРСР та в суверенній Україні. Історична пам’ять у всіх своїх вимірах – колективному, корпоративному, індивідуальному – відіграє помітну роль у процесах націє- і державотворення. Офіційна модель пам’яті часто спирається на історичний міф.
Простежуючи тривалий шлях еволюції комеморативних практик у радянську добу, можна зафіксувати заміну міфу «Великої жовтневої соціалістичної революції», що домінував у колективній/офіційній пам’яті до середини 1960‑х рр., але вичерпав свій мобілізаційний ресурс, на міф «Великої Вітчизняної війни». Саме останній став одним з ідеологічних стрижнів, дієвим засобом легітимізації комуністичного режиму та консолідаційного чинника в радянському суспільстві.
Експлуатуючи глорифікаційно-віктимні компоненти цього міфу, промоутери мнемонічної політики досягли незаперечних успіхів. Свідченням цього є велика інерція міфу «Великої Вітчизняної війни» на пострадянському просторі, особливо в Російській Федерації, де він залишається головною «скрепою» влади і суспільства. Після розпаду Радянського Союзу розпочався тривалий і суперечливий процес подолання «радянської спадщини». Формування історичної колективної пам’яті української політичної нації, способи і форми «пригадування» історичних подій у незалежній Україні все більше дистанціюються від імперської моделі і наближаються до західних зразків, хоча й не позбавлені певних рудиментів. Про те, що на цьому шляху зустрічається чимало перепон, свідчать способи конкуренції різних моделей пам’яті.
Аналіз підходів керівництва України, політикуму та окремих громадянських інституцій до формування сучасної історичної політики і мнемонічних процедур, успіхів і невдач на цьому шляху дає підстави констататувати, що головними деструктивними чинниками при цьому виступають: поперше, інтереси певних політичних груп; по-друге, специфіка суспільної свідомості значної частини українського соціуму; по-третє, помітні регіональні відмінності у світосприйнятті; по-четверте, брак наукового моделювання політичних рішень у меморіальній сфері. Особливо складним виявився процес декомунізації, що безпосередньо стосується пам’яттєвого простору. Частина громадян неоднозначно сприйняла деякі кроки УІНП в цьому напрямі.
У матеріалі висвітлюються засоби і механізми втручання зовнішніх сил, передусім Російської Федерації, у пам’яттєве поле України через інструменталізацію історичного знання й відповідних мобілізаційно-електоральних технологій. У широкому контексті гібридної війни проти України вони покликані дестабілізувати політичну ситуацію в нашій державі, налаштувати різні політичні та регіональні групи одну проти одної, поставити під сумнів історичну перспективу української політичної нації.
Ключові слова: Україна, Друга світова війна, історична пам’ять, міфи, історична політика, комеморативні практики, мнемонічні процедури, маніпулятивні технології.
34
Ruban, Yu G. "Політична філософія Ханни Арендт як запрошення до нових починань у публічному управлінні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (March 13, 2020): 150–58. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.16.
Full textAbstract:
У статті досліджуються погляди Ханни Арендт на публічний простір і владу з точки зору ризиків тоталітаризму, присутніх у житті модерних держав. Кризові явища в політиці та економіці змушують визнати існування цих ризиків на рівні політичних документів, що додатково заохочують до нового прочитання поняття тоталітаризму, розуміння його джерел у сучасному публічному і приватному просторах та створення можливостей йому протистояти.
Метою дослідження є виявлення нових доктринальних тенденцій у розвитку публічного управління й адміністрування, які б спиралися на запропоновані Ханною Арендт шляхи зміцнення публічного простору.
Наукова новизна дослідження полягає у встановленні зв’язку між філософськими концептами публічного простору, зв’язку людських спільнот із реальністю та владою, з одного боку, та новими доктринальними тенденціями в публічному управлінні та адмініструванні – з іншого. Цей зв’язок дозволяє побачити необхідність розширення усталеного погляду на роль державного управління з точки зору належної відповіді на кризові явища у багатьох сферах людського життя, які розгортаються на початку ХХІ століття.
Висновки. Спираючись на результат дослідження, у роботах Ханни Арендт ми знаходимо ідеї для нових ідей і практичних втілень у розвитку публічного управління та адміністрування. У планах цього розвитку варто забезпечити отримання інструментів для забезпечення доступу громадян до фактичної інформації, для належного представлення в публічному просторі інтересів осіб і груп, для винесення в публічний простір і персоналізації відповідальності за рішення на всіх етапах його підготовки та прийняття, для збереження й розвитку потенціалу критичного мислення у суспільстві. Це варто зробити, аби у публічному просторі формувати спільне бачення реальності, а влада реалізувала свою відповідальність.
35
Pryakhina, K. А., and K. S. Skrebcova. "Соціальні мережі: удосконалення правового регулювання передвиборної агітації." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (August 29, 2019): 145–53. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.15.
Full textAbstract:
Проблема правового регулювання політичної реклами в мережі Інтернет є актуальною і такою, яка вимагає якнайшвидшого вирішення на правовому рівні. Метою статті є проведення комплексного та системного аналізу соціальних мереж як інструменту передвиборної агітації та вироблення пропозицій щодо удосконалення правового регулювання їх використання.Наукова новизна полягає у наданні дієвих пропозицій щодо удосконалення правового регулювання соціальних мереж в передвиборній агітації шляхом внесення змін до законів України «Про вибори Президента України», «Про вибори народних депутатів України».Висновки. У процесі дослідження, по-перше, розкрито роль соціальних мереж у передвиборній кампанії. Соціальні мережі все активніше використовуються у політичній комунікації як громадянами, так і політичними інститутами. Можна стверджувати, що сьогодні саме ці майданчики обумовлюють розширення політичного дискурсу в інтернет-просторі. По-друге, визначено активні соціальні мережі, а також проаналізовано передвиборну агітацію в Україні. Вперше активно політики почали використовувати соціальні мережі у передвиборчих агітаціях у 2014 р. Роль мереж з того часу лише збільшується, а політичні сили не лише використовують їх, а й зловживають ними. По-третє, використання соціальних мереж у передвиборній агітації має і свої недоліки, основним є недостовірна інформація, яку розповсюджують боти. Тому пропозиції щодо удосконалення правового регулювання передвиборної агітації в соціальних мережах, а саме – зміни до законів України «Про вибори Президента України» та «Про вибори народних депутатів України», що регулюють діяльність політиків у соціальних мережах, повинні стосуватися: заборони використання ботів, чіткого визначення строків проведення агітації у соціальних мережах, ідентифікування політичної реклами.
36
Usov, Dmytro. "Філософія свободи Томаса Гоббса: засадничі складові та новітні контексти." Multiversum. Philosophical almanac 2, no. 1 (October 5, 2021): 81–95. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2021.2.1.05.
Full textAbstract:
Автор статті виходить з того, що філософія Томаса Гоббса не втрачає своєї актуальності. Саме життя за доби «вірусократії», боротьби як за безпеку, так і за свободу, потребує відповідей на питання про співвідношення прав, свободи, страху, безпеки, тобто тих проблем, до яких постійно звертався Томас Гоббс. Означені аспекти філософської спадщини Гоббса стануть предметом даної статі та поглиблять роздуми вітчизняних дослідників про сенс ідеї суспільного угоди Гоббса та закладених в ній ще малодосліджених алгоритмів формування справедливої правової держави. Адже саме з політичної філософії Гоббса розпочинається притаманне модерній політичній філософії та філософії права глибинне зрушення в розумінні природи людини та її свободи. Запропонована Гоббсом політична антропологія виходить з тези про природну рівність людей, а також з прагнення обґрунтувати необхідність усвідомлення індивідом обмеження власного егоїзму та свободи заради колективної волі інших громадян. Йдеться також про актуальність для сучасної філософії та нашого вітчизняного простору розробленого Гоббсом принципу суспільної угоди як нового суспільного принципу регуляції людського буття, який став втіленням істотного переходу від телеологічних до правових уявлень про людину, її свободу та справедливість. У політичній філософії Т. Гоббса було розроблено ідею про внутрішню непокору, свободу совісті як «права людини і громадянина», про те, що державна влада мусить визнавати, а не просто дозволяти персональну незалежність своїх громадян, їх права діяти на власний розсуд. Проте для подальшого розвитку цієї ідеї потрібно було вийти за межі філософії Т. Гоббса, що й судилося зробити Ж.-Ж. Руссо.
37
КРАСНЯКОВА, Алла. "ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ ЯК РЕСУРС РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДІ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, no. 4 (53) (May 12, 2022): 34–39. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.4.6.
Full textAbstract:
Інформаційно-комунікаційне середовище мережі Інтернет розглянуто як ресурс розвитку громадянської компетентності молоді, унікальне джерело інформації, новий соціальний простір інтерсуб’єктної взаємодії користувачів. Наголошується, що інтернет-середовище є гібридним середовищем, яке утворюється за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій у результаті інтеграції елементів реального і віртуального життя. Підкреслюється, що сучасні інтернет-технології створюють можливість швидко орієнтуватися в інформаційно-комунікаційному інтернет-просторі, ефективно і відповідально взаємодіяти з різними соціальними суб’єктами. Звертається увага на те, що оцифрування різних сфер життєдіяльності вимагає від сучасної людини готовності і здатності постійно оволодівати новітніми інформаційно-комунікаційними технологіями, компетентно (швидко і якісно, усвідомлено і відповідально) оцінювати їхні можливості та ризики. Громадянську компетентність розглянуто як внутрішню готовність особистості усвідомлено і відповідально реалізовувати комплекс громадянських прав і свобод, нести відповідальність за свої дії як у реальному житті так і у віртуальному інформаційно-комунікаційному просторі мережі Інтернет. Інформаційно-комунікаційний простір мережі Інтернет визначено як простір взаємодії соціальних суб’єктів, утворений за допомогою інтернет-технологій; сукупність баз даних, способів, технологій їх використання, що забезпечують інформаційні потреби особистості. У статті представлено результати авторського емпіричного дослідження впливу інтернет-середовища на такі характеристики громадянської компетентності як: відповідальність за країну, усвідомлення можливості впливу на суспільно-політичні процеси, бажання брати участь у суспільно-політичному житті, ініціативність у вирішенні значущих проблем суспільства. Результати емпіричного дослідження показали, що молодь оцінює вплив інтернет-середовища вище впливу політичних суб’єктів і на рівні впливу традиційних соціальних суб’єктів. Взаємовплив відбувається на рівні мікро-, мезо- і макросередовища, що дає підстави розглядати інтернет-середовище як метасередовище сприятливе для розвитку громадянської компетентності молоді.
38
Lukin, Serhij. "Кореляція суспільних феноменів «публічний простір» та «держава»." Public Administration and Regional Development, no. 8 (June 30, 2020): 345–68. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.08.01.
Full textAbstract:
У статті досліджується диференціація публічної сфери, яка розглядається на основі еволюції інституту монарха в процесі буржуазно-демократичних трансформацій в Європі і США, переходу від концепції феодально-станової репрезентації влади до буржуазно-демократичної концепції. Методологія дослідження включає в себе використання історичного і логічного методів, які дозволяють на основі вивчення теорії та практики державного управління простежити становлення публічного простору, а також визначити його основні елементи та взаємозв’язки між ними. Основними висновками проведеного дослідження є наступні положення: публічний простір багато в чому залежить від репрезентації влади в умовах інформатизації державного управління, а також розвитку засобів масової інформації в умовах масової демократії; державна влада бере на себе функції координації публічного простору та публічної політики; відбувається консолідація суспільної влади в мережевому публічному просторі; подолання «рефеодалізації» публічної сфери можливо на основі досягнення державою і суспільством нових політичних компромісів; публічні актори потребують постійної підтримки з боку суспільства в умовах кризи публічності.
39
Лашкіна, Марія, and Тетяна Бєльська. "КОНЦЕПТИ ІРРАЦІОНАЛЬНОГО ТА РАЦІОНАЛЬНОГО В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ: ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ." Public management 21, no. 1 (May 29, 2020): 42–56. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-42-56.
Full textAbstract:
Визначено, що в національній державно-управлінській діяль- ності змінилося поле раціональності, і нова технологічна реальність руй- нує усталені правила співіснування у суспільстві, логіку взаємодії, систему прийняття рішень, політичні теорії та практики. Зазначається, що концепти раціонального та ірраціонального в сучасних практиках менеджменту, ре- клами, зв’язків з громадськістю мають свої трансформаційні соціально-пси- хологічні особливості.
Обґрунтовується, що в інформаційному просторі України забагато ін- формаційного шуму, фейків, маніпулятивних інформаційних повідомлень, які заважають формуванню раціонального мислення, що впливає на при- йняття рішень як кожною окремою людиною, так і на державному рівні. Стверджується, що архетипова методологія дає можливість припустити, що співвідношення раціонального та ірраціонального в суспільній свідомості українського соціуму є нестійким та мінливим й змінюється під зовнішніми впливами, зокрема засобів масової комунікації. Зазначається, що в суспіль- стві, маючи свободу та незалежність, не можна бути вільними від соціальних впливів. За таких умов, прогнозують автори, демократичний принцип “сво- боди слова” фактично перетворює інформаційний простір України на сферу впливу корпоративних інтересів різних політичних груп.
Доводиться, що оглядове міждисциплінарне дослідження інформацій- ного простору на формування концепту раціонального та ірраціонального демонструє підвищення впливу на ірраціональну підсвідомість населення. Відбуваються спроби власників засобів масової інформації впливати на процеси когнітивних змін у суспільстві, використовуючи міфологізацію, забобони та стереотипи масової суспільної свідомості; відбувається перехід до шоутизації політичного дискурсу, посилення інформаційного шуму, що призводить до підвищення кількості людей з розвиненим модусом ірраціональної ідентичності.
40
Vorotin, V. Ye. "Рецензія на монографію Зубчика О. А. «Формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу (державно- управлінські аспекти)»." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 27, 2019): 163–65. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.18.
Full textAbstract:
Серед десятків опублікованих на початку цього року наукових праць, монографія є дослідженням актуальної наукової проблеми державного управління – формування конкурентоспроможності держави. У сучасному глобалізованому світі забезпечення високого рівня конкурентоспроможності держави – це питання не лише економіки, політики, а перш за все, – державного управління. Тому сьогодні дуже важливо якомога точно оцінювати ресурси та можливості країни, прогнозувати наслідки суспільно-політичних, державно-управлінських явищ і процесів, важливих для стабільного економічного зростання та суспільного благополуччя.
У цьому зв’язку обрана Зубчиком О. А. тема спонукає до вивчення необхідності не лише зміцнення конкурентної політики України, дерегулювання та зниження адміністративних бар'єрів для розвитку бізнесу, але й дослідження питань підвищення ефективності державно-управлінських рішень, зменшення рівня корупції, вдосконалення інфраструктури, впровадження політики підтримки малих і середніх підприємств, реформування управління освітою, забезпечення політичної стабільності та інших.
Від державно-управлінських аспектів значною мірою залежить суспільно-політичний розвиток України. В умовах незворотності інтегрування України до європейського та світового економічного і політичного простору, економіка та суспільство стають більш відкритими, що збільшує ризики та загрози. Наразі в Україні практично відсутні комплексні праці, предметом яких був би, власне, аналіз державної політики формування конкурентоспроможності держави в умовах глобальних перетворень.
Текст монографії Зубчика О. А. містить вступ, чотири розділи, післямову (як короткі висновки), список використаних джерел. У першому розділі автор розглянув класичні дослідження, зокрема праці Т. Гоббса, Д. Юма, Р. Оуена, Дж. С. Мілля, Ф. Енгельса, К. Маркса, Й. Шумпетера М. Вебера, Дж. М. Кейнса, А. Сміта, Л. Вальраса та інших. Зазначається, що історично поняття конкуренції належить до базових понять визначення ринкової організації суспільства. Критерії та пріоритети конкурентоспроможності держав – це найважливіші орієнтири їхнього розвитку. Як свідчить зміст першого розділу монографії, автор у своєму дослідженні з’ясовує сутність конкуренції, досліджує державно-управлінську та політичну складову конкурентоспроможності, методологію та методику дослідження. Систематизовано й узагальнено теоретичні, методологічні та прикладні механізми формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Звертає увагу детальне розкриття сутності понять «конкуренція» та «конкурентоспроможність» і авторське бачення трансформації змісту концепту «конкуренція» в контексті суспільного розвитку. Також у цьому розділі наведене авторське бачення конкуренції як управлінської проблеми, хоча, на нашу думку, воно не відображає повною мірою обрану назву цього параграфу, а скоріше наводить приклади управлінських рішень та їхніх наслідків для суспільств.
У першому розділі автором також розкрито особливості методології та методик дослідження конкурентоспроможності, зокрема проаналізовано можливості Індексу глобальної конкурентоспроможності та Індексу конкурентоспроможності країн. У цьому контексті описано фактори, які впливають на конкурентоспроможність держави.
У другому розділі монографії Зубчиком О.А. здійснено аналіз конкурентоспроможності держави в контексті суспільно-політичних змін. По-перше, автор показав, що має бути чітка система показників конкурентоспроможності, якою слід користуватися при оцінці державної політики (прийняття державно-управлінських рішень). Вона має включати політичні, соціальні, економічні складові. Отже, має бути чітка методика дослідження конкурентоспроможності. З цією метою автор пропонує використовувати Індекс глобальної конкурентоспроможності. По-друге, цікавою є думка про те, що автор доводить залежність стратегій формування конкурентоспроможності держави у майбутньому від «раніше пройденого шляху». Представлено бачення політичних наслідків і нових перспектив конкурентоспроможності держави від членства України в Світовій організації торгівлі, проаналізовано інституційні чинники впливу на конкурентоспроможність держави.
Крім того, у цьому ж розділі Зубчик О.А. детально аналізує державне управління сферою вищої освіти. Зокрема, показано, як вища освіта впливає на трансформацію суспільства і на конкурентоспроможність держави у перспективі політичного часу. Показано, що імміграційний режим – один із ключових інструментів держави в «глобальних перегонах за талантами». В умовах стирання відмінностей між імміграційними режимами і посилення конкуренції за людські ресурси особливого значення набувають чинники, які виходять за рамки імміграційної політики: мова, культура, можливості для розвитку, заробіток, якість життя, професіоналізм менеджменту, доступність якісної вищої освіти. Щороку зростає кількість громадян України, які обирають для здобуття вищої освіти іншу країну.
Третій розділ монографії автор присвятив аналізу державної політики формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу та механізмів її реалізації. Проаналізовано концептуальні засади формування конкурентоспроможності України в умовах реформ на національному та регіональному рівнях. Детально окреслено значення політичної, економічної та гуманітарної складової державної політики як механізмів формування конкурентоспроможності держави у перспективі політичного часу. Акцентовано особливу увагу на зростаючій об’єктивній потребі ефективності регіонального управління, особливостях політики регіонального вирівнювання, що здійснюється за допомогою таких інструментів, як дотації та субвенції.
У четвертому, заключному розділі дослідження містяться наукові положення щодо визначення пріоритетних напрямів зміцнення конкурентоспроможності України. Автором відзначено особливий ефект законодавчих актів, які визначають функції та повноваження органів влади в сфері управління конкурентоспроможністю, їх взаємозв’язок та інструменти впливу на конкурентоспроможність регіонів і держави. Зауважено, що Україна має використати участь у СОТ з точки зору її політичних можливостей, а саме, як політичного механізму. Показано специфіку конкуренції та тенденції її розвитку в сучасному українському суспільстві. Запропоновано підвищення ефективності діяльності суб’єктів публічного управління та адміністрування, удосконалення державної політики розвитку економічної свободи та підприємництва, заходи щодо активізації зусиль органів публічного управління з використання людського ресурсу для підвищення конкурентоспроможності держави та інструменти імплементації досвіду провідних країн щодо забезпечення конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Обґрунтовано комплекс управлінських, політичних, організаційно-економічних та інституційних засобів забезпечення конкурентоспроможності України.
У третьому та четвертому розділах Зубчик О. А. показав, що Україна суттєво відстає від держав Європейського Союзу в сфері управління, є проблема недостатнього розвитку та підтримки науково-технічного прогресу, використання наукових досягнень в економіці. Аргументовано, що держава недостатньо підтримує розвиток високотехнологічних сервісних галузей.
Позитивно, що автор розглянув і рівень конкурентоспроможності країни та конкурентоспроможність держави як результат функціонування національної системи державної управління. Також Зубчик О. А. запропонував розглядати конкурентоспроможність як аналітичний і політичний інструмент. За його допомогою оцінюється те, як нації, країни, суспільства, держави формують своє майбутнє у перспективі політичного часу.
Крім того, варто відзначити, що дана тематика має безпосередній зв'язок з науковими програмами, планами, темами.
Разом з тим, хочеться висловити певні побажання щодо монографії та подальшого дослідження. Зокрема, особливо позитивним є те, що автор показав важливу конкурентну перевагу України –її людський капітал, який вона сьогодні вже втрачає. У цьому зв’язку монографія мала б містити чіткі пропозиції щодо проектів державних рішень, які, на жаль, відсутні.
Зубчик О. А. визначив чинники, що негативно впливають на забезпечення належного високого рівня конкурентоспроможності держави. Так, зокрема у висновках окремих параграфів автор навів обґрунтовану думку, що серед політичних особливостей процесу послаблення конкурентоспроможності держави в перехідних суспільствах є, зокрема, політична конкуренція між багатьма політичними силами різновекторного спрямування, що утруднює ситуацію прийняття зважених і раціональних політичних рішень, ускладнює підвищення конкурентоспроможності держави.
Незважаючи на висловленні побажання, слід вважати, що монографія заслуговує на те, щоб бути представленою науковій спільноті та всім, хто цікавиться питаннями державного управління в сфері забезпечення конкурентоспроможності держави.
41
ЧЕРНИШОВА, Таїсія. "ПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ВОЛОДИМИРА ЗЕЛЕНСЬКОГО: СТРАТЕГІЇ & ТАКТИКИ МОВЛЕННЄВОГО ВПЛИВУ (НА МАТЕРІАЛІ ВИСТУПІВ ПЕРШОГО РОКУ ПРЕЗИДЕНТСТВА)." Проблеми гуманітарних наук. Серія Філологія, no. 46 (October 11, 2021): 147–56. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.46.18.
Full textAbstract:
Метою дослідження є характеристика політичного дискурсу Президента України Володимира Зеленського першого року каденції. У процесі дослідження застосовано комплекс методів, що зумовлено багатогранністю мовленнєвої діяльності Президента Укра- їни: дискурсивний аналіз; когнітивний аналіз; концептуальний аналіз; інтент-аналіз. Політичний дискурс В. Зеленського переважно визначають стратегія на підвищення і стратегія театральності. Стратегія на підвищення використана з метою створення навколо себе та своєї політичної сили позитивного ментального простору, тому реалізу- ється за допомогою тактики аналіз-«плюс», що передбачає розбір політичної ситуації без експліцитного схвалення власного внеску, з демонстрацією вдячності пересічним громадя- нам. Стратегія театральності реалізується за допомогою тактики кооперації, яка експлі- кує намір ототожнити себе з народом. Прийомами тут є використання вокативів-етно- німів та інклюзивного займенника «ми», які беруть участь у конструюванні «ми-дискурсу» й «усуспільненні» відповідальності; знижене буденне спілкування у форматі сторителінгу; транслінгвальна мовленнєва практика. Тактика іронізування проявляється у використанні стосовно політичних опонентів іронії з метою самопозиціонування і створення «маніпуля- тивного дискурсу позитиву». Президентський дискурс В. Зеленського – складне мовленнєве утворення, характерними рисами якого є формат зниженого буденного спілкування у звертанні до українського народу; намір солідаризуватися з народом у вирішенні спільних проблем; репрезентація ціннісних орі- єнтирів молодіжної лінгвоспільноти; поширення публічних меседжів за допомогою соціаль- них мереж; актуалізація в мовленні фізіологічних і соціальних потреб людей; перформативна функція іронії.
42
Радченко, О. В., and Я. І. Чмир. "ГІБРИДНА ВІЙНА ЯК КЛЮЧОВА ЗАГРОЗА НАЦІОНАЛЬНОМУ СУВЕРЕНІТЕТУ УКРАЇНИ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 3 (February 18, 2022): 100–108. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.3.14.
Full textAbstract:
Стаття досліджує проблематику забезпечення національного суверенітету держави внаслідок розгортання гібридних воєн, насамперед у глобальному інформаційному просторі. Це зумовлює необхідність створення ефективної системи забезпечення інформаційної безпеки людини, суспільства та держави. Інформаційна безпека розглядається як система, що забезпечує необхідний рівень стабільності та захищеності політичної, соціально-економічної, військово-оборонної, духовно-культурної та інших сфер і галузей життєдіяльності суспільства від небезпечних, дестабілізуючих негативних деструктивних загроз, здатних завдати шкоду національним інтересам держави, сталому розвитку суспільства, благополуччю та здоров’ю кожного громадянина. Визначається, що гібридна війна становить якісно нову радикальну форму геополітичних і внутрішньополітичних конфліктів латентного й асиметричного характеру, універсальний засіб безкровного забезпечення інтересів суб’єктів ведення інформаційної війни, де основною зброєю виступає інформація, інтернет-мережа та канали масової комунікації, цілеспрямовані на бажану зміну суспільної свідомості, базових цінностей і політичних орієнтації громадян, політичної еліти та вищих керівних кадрів протиборствуючої держави та задля її інформаційного поневолення. З огляду на широкомасштабну гібридну війну проти України та неминучість подальшого зростання загроз у сфері інформаційної безпеки обґрунтовується комплексна модель системи забезпечення національної безпеки держави. Робиться висновок про необхідність активізації дій органів публічного врядування України у напрямку своєчасного виявлення й нейтралізації загроз і ризиків негативного впливу шкідливого контенту національного і світового інформаційного простору, забезпечення задоволення інформаційних потреб людини й суспільства, реалізації національних інтересів держави у глобальному інформаційному просторі та здійснення ефективного захисту інформаційного суверенітету держави.
43
Шмігер, Тарас. "Рецензія на книгу." East European Journal of Psycholinguistics 5, no. 1 (June 30, 2018): 134–36. http://dx.doi.org/10.29038/eejpl.2018.5.1.shm.
Full textAbstract:
Twardzisz P. Defining ‘Eastern Europe’: A Semantic Inquiry into Political Terminology. S. l. : Palgrave Macmillan, 2018. XVII, 259 p. ISBN 978-3-319-77373-5
У монографії «Визначення «Східної Европи»: семантичний розслід політичної термінології» Пйотр Твардзіш поставив собі завдання описати саме поняття Східної Европи, на чию заплутану сутність уплинули перемінні історичні, політичні й географічні обставини. Хоча ім’я Европи походить ще від давньогрецького міту, лише у другій чверті XVIII ст. завдяки шведському картографу Філіпу Йогану фон Страленберґу зформувалося сучасне географічне розуміння меж східного кордону. Тепер автор книги долучає ідеї когнітивної лінгвістики для опису цього місткого й багатогранного поняття.
Пишучи про Східну Европу, дослідники із Західної Европи звертають увагу і на «східність», і на «европейськість», що породжує навіть досить розмите формулювання «Центрально-Східна Европа» для тих самих територій (розділ 1). У світовій географії домінує англосаксонський кут зору, який дозволяє вважати Прагу східноевропейським містом, що лежить на захід від західноевропейського Відня. У суспільному дискурсі відчувається змішання географічних і значеннєвих, територіяльних і сутнісних параметрів, що примножує способи межувати цю територію, додаючи инколи навіть такі критерії як релігія (православна / католицька Европа) чи культура (християнська / османська). Иншість цього регіону в очах західного читача містить більше застережливих, ніж суцільно позитивних асоціацій.
Історична частина книги (розділ 2) показує, як середньовічна концепція християнського світу заклала певні передумови навіть до сучасного сприйняття. Короткі історичні нариси покликані пояснити вагомість окремих подій для модерних східноевропейських націй, наголошуючи на певному спільному досвіді. Водночас такі відомості підводять читача до з’ясування походження часто повторюваних концептуально політичних метафор ХХ ст. – «українське питання», «судетська проблема», «польський коридор», «німецька тема». Екскурс обривається на кінці 1980-х рр., що викликає певний жаль, адже період нового fin de siècle вже можна осмислити досить об’єктивно.
Третій розділ книги присвячено термінологічним питання із погляду закладуваного значення, із погляду можливих асоціацій і навіть з погляду ортографії. Дослідник розглядає суму термінів, якими характеризують наш регіон, включає такі описові терміни «посткомуністична Европа» та «(колишній) радянський блок», звертається до німецьких термінів «Mitteleuropa» і «Zwischeneuropa». Цей розділ був би ще цікавішим, якби авторові вдалося ширше залучити матеріяли, написані у різних країнах нашого регіону (принаймні з географічних енциклопедій, виданих у цих країнах).
У четвертому розділі проаналізовано стереотипи, якими західний европеєць сприймає східного, а саме: відсталість, культура та спадщина, комунізм та инші -ізми, антисемітизм, націоналізм, селянство, периферія, бідність, релігійність, спірні території, німецький вплив, «повернення» до Европи, стратегічне розміщення. Такий перелік стає планом дій для наших іміджмейкерів у широкому значенні, тобто політичних і культурних діячів, науковців і журналістів, щоб міняти цей репертуар. Дивно, що тепер зовсім не згадують про велику музичну культуру нашого регіону, яка в певні історичні періоди виконувала дипломатичні завдання та несла цілком позитивний посил світу. У цьому ж розділі уміщено аналіз дефініцій чотирьох термінів – «Східна Европа», «Центральна Европа», «Східно-Центральна Европа» і «Центрально-Східна Европа» – з погляду, які конкретно країни охоплюють ці терміни. Аналіз засвідчив, що Україну вдвічі частіше відносять до Східної Европи, ніж до Центральної.
Корпус сучасної американської англійської мови теж використано як джерело для статистичного представлення образу Східної Европи серед носіїв цього варіянту англійської мови (розділ 5). Науковець простежив частотність синтаксичних показників і тем, що дозволяє скоригувати наше усвідомлення того, як американці сприймають нас (або пишуть про нас), але сам аналіз показав лише активність актуальних тем, які не зажди зачіпають основи нашої ідентичности.
Останні два розділи книги (6 і 7) є внеском до політичної лінгвістики, де дослідник накладає свій матеріял на систему семантичних поглядів та інтерпретацій (використовуючи такі параметри опису, як мовне й позамовне значення, денотація й конотація, категоризація, синонімія, семантичні примітиви), що розширює простір для подальшого дискутування й аналізування.
Різні аспекти української дійсності представлено на сторінках книги. Історія про чоловіка, який народився в Австро-Угорщині, виростав у Чехословаччині, одружився в Угорщині, працював у СРСР, на пенсію пішов ув Україні і ніколи не виїжджав із Мукачева чи Ужгорода (с 7.), яскраво свідчить про турбулентність нашої історії. Але все-таки найважливіше є те, як ми самі себе бачимо (чи – вірніше – у якому місці): нерепрезентативна вибірка все ж показала, що ми тяжіємо вважати себе «східними» або «центрально-східними» европейцями (с. 201).
Пйотр Твардзіш – доктор філологічних наук (мовознавство), доцент катедри дискурсознавства інституту прикладної лінгвістики Варшавського університету. Він – випускник Люблинського католицького університету, працював у Люблинському католицькому університеті, Університеті ім. Марії Склодовської-Кюрі (Люблин), а з 2007 р. викладає у Варшавському університеті. У коло його зацікавлень входять когнітивна й корпусна лінгвістика та політичний дискурс. Його попередні монографії присвячені питанням когнітивної граматики та образної мови («Нульова деривація в англійській мові: підхід когнітивної граматики» (1997), «Моделі англійського словотвору» (2010), «Мова міждержавних зв’язків: у пошуках уособлення» (2013).
44
Прохазка, Г. "ПЕРСПЕКТИВИ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІРТУАЛЬНОГО ПРОСТОРУ." Юридичний вісник, no. 6 (February 16, 2022): 183–89. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2282.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемам правового визначення віртуального простору у міжнародному праві. Віртуальний простір авторкою пропонується розглядати, як частину віртуальної території, яка підлягає правовому регулювання на міжнародному рівні. Зазначений простір виступає різновидом інших просторів, в межах яких держави здійснюють свою політичну, економічну і правову діяльність на умовах визначених сучасним міжнародним правом і укладених міжнародних договорів. На відміну від інших територій, віртуальний простір має не природне, а штучне походження, проте також наділений межами і може визначатися кордонами. Основне призначення кордонів полягає у закріпленні просторових меж територіального верховенства держави та в обмеженні приналежної їй території. З іншого боку, віртуальний простір є частиною світової мережі інтернету, яка не належить окремій державі. Держава може регулювати окремі відносини пов’язані із використанням інтернету в межах власних територій на підставі національних законів і за міжнародними договорами. Разом з цим, більшість правових відносин з використання віртуального простору носить екстериторіальний характер. Перебування віртуального простору у колі інтересів міжнародної спільноти попри правову неврегульованість, зумовлене активністю використання технологій найрозвинутішими державами світу та виступає частиною їх міжнародної співпраці. У запропонованій статті, авторкою порушуються і проблеми віртуальних територій, які не мають правового закріплення в міжнародному праві, зокрема мікронацій або «віртуальних держав». Останні можуть бути створені в мережі інтернету та не будучи суб’єктами міжнародного права, мають можливість використовувати віртуальний простір для протиправної діяльності, сепаратиських рухів, підриваючи правові основи державотворення, що підкреслює актуальність порушеної теми.
45
Соловйова, Тетяна. "Розбудова теорії політичної лінгвістики в українському науковому просторі." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 18 (December 20, 2018): 75–88. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v18i0.2129.
Full textAbstract:
У статті репрезентовано найновіші здобутки в царині української політичної лінгвістики, що сприяли чи сприятимуть розбудові її теоретичних засад; акцентовано увагу на актуальних проблемах українськомовних політико-лінгвістичних розвідок, зокрема на дискусійних моментах у витлумаченні ключових лінгвополітологічних понять; з’ясовано специфіку сучасного політичного дискурсу; окреслено перспективні напрямки наукових лінгвістичних досліджень, зумовлені нинішніми суспільно-політичними реаліями в Україні.
46
Sytnichenko, Lyudmyla. "Про право свободи у новітній політичній філософії." Multiversum. Philosophical almanac 1, no. 1 (March 31, 2020): 3–17. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.1.01.
Full textAbstract:
Автор статті аналізує осмислення проблеми свободи у новітній політичній філософії, виокремлює основні типи взаємозв’язку свободи та справедливості в контексті «усвідомлення несправедливості» та дорогої ціни свободи, прагнення до особистої та національної свободи, самостійності, самовизначення. У статті доводиться, що, на відміну від традиційної дилеми «негативної» та «позитивної» свободи, новітня політична філософія прагне створити її змістовний, різноплановий реалістичний концепт. Важливою ознакою останнього стало розширення «права свободи», подолання її формалізованого індивідуалістично-ліберального та звуженого патерналістсько-комунікативного бачення через звернення до «рефлексивної, соціальної» свободи, нового розуміння свободи особистої та політичної. Таким чином, О. Гьофе, А. Гонет, Дж. Раз, Р. Дворкін пропонують доповнити принцип рівної свободи Дж. Ролза змістовною ідеєю про контекстуальні, соціокультурні, морально-етичні засади свободи, роздумами про ціну, можливості, прояви та межі свободи. Підсумовуючи осмислення проблеми свободи в сучасній філософії, автор наголошує на особливостях пошуку на її обширах шляхів подолання розмаїтих проявів соціальної несправедливості, приниження, зневаги людської гідності. Це має відбуватися на засадах осягнення внутрішнього потенціалу самого феномена свободи як принципово важливої (насамперед для вітчизняного простору) можливості узгодження нормативно-інституційних, правових її вимірів з реальним прагненням людей до свободи і справедливості.
47
Міронова, Ірина, and Андрій Бурянник. "Радянська Україна: ілюзія історичної суб’єктності." Acta de Historia & Politica: Saeculum XXI, no. 01 (March 27, 2020): 15–23. http://dx.doi.org/10.26693/ahpsxxi2019.01.015.
Full textAbstract:
У статті розглядаються соціальні, політичні та правові уявлення про радянський етап в історії України. Подано фактологічно-документальні джерельні підходи до визначення радянського феномену на території України. Неупереджено та максимально принципово розглянуто суб’єктність України в рамках її адміністративно-підпорядкованої причетності до СРСР. Актуалізовано увагу на простір дипломатичної історії України, становлення міжнародної політики сучасного зразка від метрополії Української Радянської Соціалістичної Республіки. Зроблено аналіз радянського історичного уроку для України шляхом вивчення правових засад (на прикладі дослідження Конституцій) для існування України та продовження її державотворчої традиції в усіх можливих форматах та за всіх сприятливих до того політичних, культурних та соціально-економічних умов.
48
Петренко, М. О. "ФЕНОМЕН ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В СУЧАСНІЙ ЗАРУБІЖНІЙ ФІЛОСОФІЇ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 32 (February 3, 2022): 80–85. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1030.
Full textAbstract:
Петренко М. О. Феномен відповідальності в сучасній зарубіжній філософії. – Стаття. У рамках статті досліджено проблему відповідальності у працях провідних західних філософів та особливості її взаємозв’язку з проблемами людської гідності та цінності особистості. Послідовно переосмислено проблему людської гідності в контексті відповідальності особи та суспільства перед викликами сьогодення, які обумовлені результатами діяльності людини, часто руйнівним впливом на довкілля та екологію нашої планети. Відзначено необхідність забезпечення політичної відповідальності усіма акторами (громадянами та представниками влади). Критично реконструйовано спроби утиску прав, свободи та людської гідності у контексті нових глобальних викликів безпеці та страхів перед майбутнім. Розглянуто зростання запиту на індивідуальну та колективну (універсальну) відповідальність усіх соціальних груп на національному (державному) та глобальному рівнях, адже формування співвідповідальності можливе за умови рівних соціально-економічних умов та політичних прав. Зазначено, що побудова конструкції колективної відповідальності базується на відповідальному ставленні до своїх посадових обов’язків усіх акторів, а також створенні механізму контролю акторів з більшими повноваженнями над результатами діяльності акторів нижнього рівня. Насамперед це стосується управління об’єктами критичної інфраструктури та політичними акторами, яким делегуються не тільки влада, але й відповідальність за вчинені дії. Крім того, питання людської гідності та відповідальності тісно пов’язані у контексті громадянської відповідальності та політичної відповідальності громадян та влади. Досліджено наближення реалістичної моделі відповідальності до ідеальної, що уможливить ефективне впровадження колективної відповідальності на правах співідповідальності усіх її суб’єктів у межах створення вільного, справедливого та гідного людини соціокультурного простору.
49
Яремчук, В’ячеслав. "ВПЛИВ СВІТОГЛЯДНО-ЦІННІСНИХ АРХЕТИПІВ НА ФУНКЦІОНУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ ПОЛІТИЧНИХ РЕЖИМІВ В УКРАЇНІ (НА ПРИКЛАДІ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)." Public management 18, no. 3 (May 29, 2019): 510–21. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-510-521.
Full textAbstract:
Розглядаються аспекти впливу світоглядно-ціннісних архети- пів (певних образів, що символізували моделі поведінки, способи буття на індивідуальному та колективному рівнях), типових для населення Львівської області на процеси формування, функціонування і подальшу трансформацію регіонального політичного режиму в роки державної незалежності України. Обґрунтовано позицію щодо сукупності соціально-економічних ресурсів Львівщини (серед них — відсутність умов для створення монополій на регіо- нальному рівні) у поєднанні з ментальними традиціями суспільства, політич- ною культурою, прикордонним розташуванням, яке посилювало впливи єв- ропейського цивілізаційного простору, створювали підстави для формування в області конкурентоспроможного, плюралістичного, регіонального, політичного режиму із залученням широкого кола (через демократичні процедури рекрутування політичної еліти та її ротації) суб’єктів політичних відносин.
Високий рівень консенсусу загальних соціально-культурних і політичних цінностей суспільства, пов’язаний з його гомогенним складом, здатністю до мобілізації, створювали умови для існування політичного режиму достатньо “автономного” щодо зовнішніх впливів. Цьому сприяла наявність консолідо- ваної політичної еліти Львівщини, яка, прагнучи бути виразником суспіль- ства, спрямовувала свою активність не лише на виконання директив “Цен- тру”, а й на утворення політичних і соціально-економічних умов, необхідних для реалізації інтересів свого регіону. Як виявилося, головним критерієм ле- гітимації регіональних політичних акторів була їхня солідарність з головни- ми національно-етнічними архетипами регіону. Будь-яка спроба протистав- лення з регіоном мала незворотний наслідок для політиків — вилучення з регіональних суспільно-політичних відносин, що відбувалося шляхом легі- тимних процедур або силовим способом.
50
Polyakova, Larysa. "MAIN HISTORICAL ASPECTS OF THE DEVELOPMENT OF THE POLITICAL ELITE IN INDEPENDENT UKRAINE." Problems of humanities. History, no. 8/50 (December 28, 2021): 319–33. http://dx.doi.org/10.24919/2312-2595.8/50.240945.
Full textAbstract:
Анотація. Мета дослідження. З моменту проголошення незалежності в Україні відбуваються складні політичні, соціально-економічні процеси. На різних етапах становлення незалежної держави український народ великі надії покладає на політичну еліту, пов՚язує з нею всі прагнення до створення дійсно європейської державності, заснованої на принципах демократії, справедливості, європейських цінностей. Методологією дослідження є висвітлення основних історичних аспектів розвитку політичної еліти незалежної України. Науковою новизною дослідження є характеристика причин формування еліти, з точки зору організації дієвого управління державою, участі різних верств населення у керівних органах. Робиться акцент на різних шляхах формування політичної еліти у країнах пострадянського простору, таких як рекрутування – перехід (залучення) колишньої радянської, партійної та комсомольської номенклатури в еліту «демократичну», тобто більшість радянської еліти перейшли в еліту нової Української держави. Висунення на керівні посади колишніх від КПРС партійних керівників середньої та нижчої ланки при їхньому лояльному ставленні до колишніх перших осіб області, міста, району. Зростання чисельності і поповнення еліти та номенклатури здебільшого за рахунок господарських керівників. Збільшення чисельності та впливу у складі номенклатури вихідній із сільської місцевості. За даними центру А. Розумкова, 87 % української політичної еліти – це вихідці з сільської місцевості. Висновки. Аналізуючи дослідження відомих політологів, виділено етапи формування власної політичної еліти на початку становлення незалежності України: 1990–1991 рр. (номенклатура є формальною елітою); 1992 р. (поява вербальних політиків або політиків-ідеологів); 1993–1994 рр. (цехові політики або перша еліта); 1995 р. (інтегральні політики або власне еліта). Теорія еліт постає альтернативною ліберальній ідеї (автори навіть використовують термін «ліберальна новомова»). У дослідженні розглядаються основні акценти при формуванні еліт при президентствах Л. Кравчука, Л. Кучми, В. Ющенка.