Journal articles: 'Політична реформа'

1

ТЕПЛЮК, МИХАЙЛО. "Конституційне визначення публічної влади – ключова ланка юридичної доктрини України." Право України, no. 2021/02 (2021): 29. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-02-029.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено проблемі конституційного визначення системи публічної влади в Україні в контексті юридичної доктрини України. Метою статті є визначення поняття публічної влади та методологічних підходів до конституційного закріплення її системи в Україні. У статті підкреслено потребу в наукових дослідженнях конституційних засад організації та функціонування публічної влади в Україні, з’ясування сутності цієї влади та особливостей її виявлення в українському суспільстві, необхідність дослідження закономірностей функціонування публічної влади в системі конституційного ладу України та напрямів її реформування. Розглянуто поняття публічної влади у зв’язку з політичною владою та основні форми здійснення публічної влади в сучасних суспільствах, якими є державна влада та місцеве самоврядування. Відзначено негативну закономірність погіршення якості публічної влади через нерозвинену політичну систему, зумовлену недосконалістю визначення конституційного ладу України. Стверджується, що однією з таких обставин є та, що Конституція України ґрунтується на суперечливій, принципово хибній концепції конституційного процесу. Наголошено, що ключовою ланкою стратегії конституційного процесу, від якої залежить успішність політичної та правової реформ, а з ними – реформування економічної, соціальної, гуманітарної та інших сфер, стає ухвалення всеукраїнським референдумом Конституції України в новій редакції. Лише через конституційні зміни відкривається можливість системно, послідовно і виключно на правовій основі провести реформи публічної влади. Вказано на пріоритетний характер формулювання в юридичній доктрині України засадничих конституційних положень щодо організації політичної системи, а також розроблення на її основі загальної концепції політичної реформи. Визначено головні завдання реформи політичної системи України, якими є усунення або зменшення впливу відповідних суспільно-політичних факторів, що живлять неякісну владу, визначено концептуальні основи політичної реформи. Наголошено, що реформована таким чином політична система є необхідною умовою здійснення правової реформи як неодмінної передумови реформ в інших сферах. Визначено головну мету правової реформи та її концептуальні засади згідно з юридичною доктриною України. Охарактеризовано різні аспекти зазначених засад. Розгля нуто питання установчої влади, зокрема, доктринальне визначення взаємовідносин держави і народу в частині участі державної влади в реалізації установчої влади безпосередньо народом. Відзначено необхідність, відповідно до юридичної доктрини України, реального втілення в життя принципу конституційної законності, неухильного виконання Конституції України, імперативність застосування конституційних норм і необхідність забезпечити реальну охорону Конституції від протиправної зміни та інших порушень її вимог. У зв’язку з цим у новій редакції документа слід передбачити розділ “Охорона Конституції”, на основі якого має бути розроблений і запроваджений належний юридичний механізм, та надано характеристику останнього. Критично розглянуто поняття “конституційна реформа”, запропоновано визначення її об’єкта і предмета.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Derzhko, I. Z. "Політична культура громадянського суспільства в контексті синергетичної парадигми." Grani 18, no. 1 (December 22, 2014): 11–16. http://dx.doi.org/10.15421/1715002.

Full text

Abstract:

Особливість політичної культури полягає в тому, що вона нерозривно пов’язана з людською суб’єктивністю і є «суб’єктивним об’єктом». У вузькому розумінні політична культура - це не політика або політичний процес у їхньому реальному втіленні, а комплекс уявлень тієї чи іншої національної або соціально-політичної спільноти про світ політики, про закони й правила його функціонування. Політична культура містить у собі ті елементи й феномени суспільної свідомості й, у більш широкому плані, духовної культури тієї або іншої країни, які пов’язані із суспільно-політичними інститутами й політичними процесами і впливають на форми, формування, функціонування й розвиток державних та політичних інститутів, задають значимість і напрямок політичному процесу в цілому. Політична культура виступає як кінцевий пояснювальний принцип, як найважливіший показник розвитку політичної системи. Коли теоретики перейшли від побудови концепцій і обґрунтування методик до їх емпіричної перевірки, то тут були виявлені як переваги, так і істотні недоліки кожної з моделей, що ставлять під сумнів навіть деякі ключові моменти. Так, насамперед потрібно було чітко сформулювати, що ж є об’єктом і суб’єктом політичної культури. Досліджуючи політичну культуру, не можна ігнорувати той факт, що вона є специфічною та відмінною від основних характеристик політичної культури інших соціальних груп, а подекуди - цілком альтернативною, через що має бути розглянута в якості окремої категорії. Політична культура пронизує всю сукупність відносин, які складаються між учасниками політичного процесу, здійснює вплив на форми організації державної влади, будову її інститутів, дозволяє ефективно регулювати відносини між державою і громадянським суспільством, забезпечує соціальний консенсус. Політична культура є тим фактором, який може безпосередньо сприяти або перешкоджати демократичному політичному розвитку. Це підтверджує і практика розвинутих демократичних держав, яка показує, що саме демократична політична культура є основою їх стабільності і динамічного функціонування. Розуміння політичного режиму як функціональної характеристики політичної системи, що включає методи і способи політичного владарювання, а також порядок взаємовідносин громадян, суспільства і політичної влади, дає змогу визначити зв’язок політичної культури з режимом та її місце в ньому.Процес переходу до демократії уособлює сукупність декількох стадій розвитку. Але це не робить всі політичні переходи схожими один на одного. Завдання лібералізації і демократизації, проведення політичних та управлінських реформ кожного разу вирішуються по-різному, в різній послідовності та у різні терміни. В нормальному стані суспільства ми маємо справу з консенсусною політичною культурою, коли наявний високий рівень злагоди й більшість членів суспільства позитивно ставиться до його політичних інститутів. Синергетика показує, як можна багаторазово скоротити час і необхідні зусилля й генерувати, через резонансні впливи, бажані і - що не менш важливо - структури, що реалізуються, у складній системі. Нова наука про самоорганізацію та складнощі вбачає синергетичний сенс у цьому древньому уявленні. Особливо важливим такий підхід видається у ситуації зростаючого дефіциту ресурсів - ресурсів часу, матеріалів, можливостей людства. Економія цих ресурсів стає не просто вигідною, але єдино можливим виходом для людства у світлі глобальних проблем. Перехід від недемократичної політичної культури до демократичної - це перехід до автономної участі, яка заснована на можливості вибору і властива розвиненому громадянському суспільству, конкуренції у політиці.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Левандовська, М. С. "Політична реформа чи конституційна криза?" Наше право, no. 4, ч.1 (2010): 19–22.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Шкляр, Л. "Політична реформа в Україні: концептуальний аналіз." Наукові записки інституту політичних і етнонаціональних досліджень. Політологія і етнологія, Вип. 21 (2002): 6–18.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Chornolutsky, R. V. "Актуалізація феноменології моніторингу в правотворчості." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (March 13, 2020): 8–14. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.01.

Full text

Abstract:

У сучасних умовах багатофакторної та багаторівневої державної та самоврядної модернізації в Україні об’єктивно актуалізується й зростає роль і значення феноменології правового моніторингу як ефективного інструментарію нагляду за якістю, ефективністю та результативністю правотворчості на всіх стадіях (етапах) її організації та реалізації, включаючи й правозастосування. Наведена тенденція детермінується і пов’язана не тільки з переходом до ринкових відносин в економіці, а й з побудовою нового комплексу публічно-правових владних відносин на центральному (політична та адміністративна реформи), регіональному (політична, адміністративна та муніципальна реформи) та місцевому рівнях (адміністративна та муніципальна реформи), реанімацією цілого блоку загальнодемократичних приватних відносин (право власності, земельна реформа), що зумовило появу нових соціальних інститутів у сучасній державі, яка ставить перед собою телеологічні домінанти входження до могутніх інтеграційних міждержавних політико-економічних (Європейський Союз) та оборонно-військових (НАТО) об’єднань і союзів, об’єктивуються й актуалізуються кількісні та якісні параметри нормопроектування і нормотворчості (законотворчості), а також їх конкретний результат – формування такого владного інструменту як система законодавства, що є визначальною складовою реформування держави та соціуму.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Кресіна, І. "Політична реформа в Україні: здобутки і недоліки." Право України, no. 4 (2007): 9–12.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Пухтинський, Микола. "Реформа місцевого самоврядування - це концепція плюс політична воля." Віче, no. 13/14 (2008): 36–37.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Шляхтун, П. П. "Політична реформа в Україні: причини і можливі наслідки." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія, вип. 54/55 (2003): 137–38.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Parlyk, V. I. "Політичні реформи в Україні: перехід від трансформації до модернізації." Grani 19, no. 1 (December 20, 2015): 47–52. http://dx.doi.org/10.15421/1716008.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено аналізу сутнісних характеристик процесу політичних реформ в умовах складної ситуації у політичній сфері українського суспільства, а також визначенню основних потенційних напрямків подальших змін. Суттєвою глобальною політичною трансформацією є творення суверенної, незалежної України. Можна казати, що пройшло формування гілок влади, парламенту, зовсім нового для того часу інституту Президента. Поступово склалася багатопартійна система, створювалися громадські та громадськополітичні організації. У 1996 р. була прийнята Конституція, але відсутність політичної консолідації політичного класу (еліти), боротьба за посади, ігнорування інтересів широких народних мас, використання політичних сил інших держав для внутрішньополітичної боротьби зробило всі ці досягнення суто формальними. Сучасний етап розвитку держави характеризується перманентною кризовою ситуацією, яка охоплює політичну сферу. Аналіз робіт учених (М. Михальченко, В.П. Горбатенко, М.О. Паламарчук, В. Трачук та інші) дозволили охарактеризувати проблеми і причини української моделі політичної модернізації. У статті зроблено висновок про те, що трансформація політичних інституцій в Україні не була підкріплена модернізацією і зазнала краху. Вона відбувалася відповідно до характеристик, передбачених для країн з авторитарнототалітарним минулим та характеризується незавершеністю, нерівномірністю, нестійкістю багатьох процесів, наявністю великої кількості ризиків і відступів від базових варіантів перетворень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Пильгун, Н. В., and О. С. Слуцька. "ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 5 (February 10, 2022): 11–15. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5.924.

Full text

Abstract:

Пильгун Н. В., Слуцька О. С. Теоретико-правовий аналіз політичної системи України. – Стаття. У статті проведено теоретико-правовий аналіз політичної системи України. Запропоновано визначення, що загалом політична система – це забезпечення інтеграції, розробка та реалізація загальної мети суспільства. Під політичною системою України розуміють сукупність політичних відносин, правових і політичних норм, інститутів та ідей, пов’язаних з формуванням і здійсненням влади та управлінням суспільством. Велике значення для формування всієї політичної системи має правосвідомість суб’єктів та безпосередній рівень політики у сучасному суспільстві. На систему політики впливають правові основи, які здійснюються завдяки усвідомленню особами обов’язковості правових норм і принципів, сприйняття критеріїв правильності, соціальної виправданості та вплив самої поведінки суб’єктів політичної системи на всю систему державотворення. В основі політичної системи виникає ряд проблем, пов’язаних з модернізацією всього суспільства, а саме: непідготовленість самої системи до реформування державного політичного режиму; заміна неефективних владно-політичних інститутів інститутами громадського суспільства; необхідність подолання кризи легітимності.На цей час тенденції розвитку політичної системи зосереджують свою увагу на збереженні соціальних стандартів, а реформування державно-правової системи супроводжується відсталістю змін, які відбуваються у свідомості громадян, що, відповідно, впливає на державотворення і законодавчий процес. Політична система здійснює монопольний вплив на владу у масштабах всього суспільства, що своєю чергою є визначальним для розвитку сфер суспільства, формування правосвідомості і правової системи, створення структур управління над суспільними процесами. Перш за все політика мотивує до здійснення реформ і покращення суспільного життя.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Дудченко, О. Є. "Політична реформа як чинник трансформаційних процесів в українському суспільстві." Стратегічні пріоритети, no. 2 (3) (2007): 171–74.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Бабенко, К. "Політична реформа в контексті демократизації системи державної влади: конституційні аспекти." Юридична Україна, no. 3 (2007): 19–26.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Красножон, Неоніла. "ОСОБЛИВОСТІ І ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ ТА ЛАТВІЇ У 1991-2021 РОКАХ." Society. Document. Communication 12, no. 12 (September 13, 2021): 69–88. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-12-69-88.

Full text

Abstract:

Стаття висвітлює особливості реформ децентралізації в Україні та Латвії, втілення їх у життя та аспекти, які є визначальними в реалізації їх успішного проведення: на латвійському прикладі для України. У публікації визначено, що в Україні децентралізація розпочалась, як і в Латвії, із низового адміністративно-територіального рівня та є глобальною перебудовою моделі управління в державі, створення ефективної системи територіальної організації влади відповідно до положень Європейської хартії місцевого самоврядування, але відсутній дієвий механізм, який би забезпечив практичну реалізацію права громади на прямі практичні дії реалізації ряду поточних питань громади. А децентралізації в Латвії, так само, як і в Україні, усі роки розбудови відновленої незалежності, включала декілька окремих реформ, які проходили не синхронно, через що виникало багато труднощів і проблем. Так, бюджетна децентралізація передувала реформам рад та адмінустрою. Реформа місцевого самоврядування розпочалася раніше і саме самоврядуванню закон дав більше повноважень, але громади не могли реалізувати ці повноваження, бо були неукрупнені, невеличкі за розмірами і недостатньо спроможними діяти самостійно. У статті визначено ряд рекомендацій, які вартують їх дотримання при подальшій реформі децентралізації в Україні: не відкладати заходи по введенню фінансової і адміністративної автономії, інакше буде більше супротиву, чим підтримки; сприяти не лише об´єднанням, але паралельно розвивати і співробітництво; по мірі можливостей сприяти створенню і укріпленню єдиної асоціації самоуправлінь, проводячи із нею консультації при кожному кроці реформ4; консультуватися із кожним самоуправлінням і компенсовувати та допомагати тим, хто може опинитись на околиці; децентралізовувати окремі функції разом із реформами. В дослідженні зроблені висновки, що долаючи довгий шлях реформ в умовах нестабільності політичної і економічної, ефективність децентралізації в Україні залежить від того, наскільки спроможними стануть громади, які об´єднались і наскільки дієвим інструментом із наданню послуг населенню вони будуть. Формування громад в Україні сьогодні відбувається в умовах світової пандемії, складних геополітичних трансформацій, економічної кризи і потребує як подальших досліджень проблеми, вивчення зарубіжного досвіду, так і зусиль всіх, без винятку: і законодавця, і керівників громад, і обраних, делегованих від народу представників ОТГ, і від кожного пересічного громадянина. Тільки згуртована командна робота, спрямована на позитивний, чітко визначений у стратегічних цілях громади, результат; сумлінна сплата податків; прозорий розподіл та вдала реалізація і освоєння коштів; життєздатна інвестиційна політика, - зможуть гарантувати бажаний позитивний результат і комфортне життя для населення в об’єднаній територіальній громаді.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Титарчук, М. О. "Політична реформа і суспільно-державний устрій в сучасній Україні: здобутки і недоліки." Політологічний вісник, Вип. 23 (2007): 118–28.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Королевська, Н. Ю. "ПОНЯТТЯ «СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА» В РОБОТАХ УКРАЇНСЬКИХ ФАХІВЦІВ ІЗ ПОЛІТИЧНИХ НАУК." Знання європейського права, no. 4 (November 10, 2021): 11–14. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.252.

Full text

Abstract:

Дослідження конституційних засад соціальної держави в Україні навряд чи може бути повним, якщо не вра-ховувати доробок фахівців із політичних наук. Метою статті було проаналізувати праці українських фахівців ізполітичних наук про соціальну політику й соціальне партнерство, що можуть стати в нагоді в процесі досліджен-ня конституційних засад соціальної держави в Україні.Під час аналізу праці О.Б. Березовської-Чміль на тему «Соціальна політика й механізми її реалізації в Україні»позитивно оцінено, що вона цілком справедливо поставила питання впливу соціальної політики на конституцій-ний лад та окреслила підходи до його вирішення. Звернено увагу на перспективність подальших розробок у такомунапрямі з урахуванням того, що конституційний лад доцільно розуміти як спосіб (форму) організації держави, якийзакріплено в її конституції. Підкреслено, що авторка справедливо розглянула те, що, реалізуючи свої політичні пра-ва, громадяни здебільшого беруть до уваги свої міркування, вподобання щодо соціальної політики.Під час аналізу праці О.Д. Дороніна на тему «Соціальна політика як засіб системного забезпечення демократич-них реформ» наголошено, що низка його розробок і пропозицій актуальна для розуміння сутності статті 1 Конститу-ції України 1996 року. Важливо врахувати зв’язок між соціальною державою та демократичною державою (зокре-ма, автор опрацьовує політичний режим, ідеологію, переважно партійну, для того, щоб підкреслити їх значущістьдля соціальної політики). Резюмовано, що автор приділяє надзвичайно значну увагу економічним проблемам, частонавіть більшу, ніж політичним, – хоча варто нагадати, що він захищав дисертацію на здобуття наукового ступенякандидата політичних наук. Такий міждисциплінарний підхід слід всіляко вітати й підкреслити перспективністьйого застосування під час подальших досліджень конституційних основ соціальної держави в Україні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

СЕРЬОГІН, ВІТАЛІЙ, and СВІТЛАНА СЕРЬОГІНА. "Децентралізація і місцеве самоврядування у контексті зміцнення народовладдя в Україні." Право України, no. 2019/10 (2019): 158. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-10-158.

Full text

Abstract:

За останнє десятиліття вектор демократичних рухів і реформ досяг глобального масштабу, а демократична децентралізація поширилася по всьому світу. Як наслідок, нині близько 95 % демократичних країн мають органи влади субнаціонального (регіонального чи місцевого) масштабу, яким передаються політичні, фіскальні та адміністративні повноваження. Твердження на користь демократичної децентралізації та зміцнення місцевого самоврядування часто ґрунтуються на тому, що демократизація і розширення повноважень субнаціональних о рганів влади призведуть до більшої підзвітності й відповідальності публічної влади перед місцевими жителями і зроблять врядування більш адаптованим до місцевих потреб та уподобань. Метою статті є розгляд сутності і типів децентралізації, переваг і недоліків, розкриття її співвідношення з народовладдям та визначення тих моделей демократії, які найбільше корелюють із реформою щодо децентралізації й можуть бути найбільш ефективними в умовах розширення компетенції місцевого са-моврядування в Україні. Здійснено кваліфікацію реформи територіальної організації влади та місцевого самоврядування в Україні, розпочатої в 2014 р., із точки зору типів децентралізації та очікуваної моделі локальної демократії, котрої планується досягти. Звертається увага на правові межі реформи децентралізації, характер тих функцій, що підлягають розподілу, на необхідність забезпечення додаткових повноважень місцевого самоврядування достатніми мате ріальнофінансовими ресурсами, на проблему місцевої автономії та систему стримувань і противаг у відносинах між центральними й місцевими органами влади, на роль неурядових організацій у розгортанні реформи та зміцненні місцевого самоврядування. Обґрунтовується думка, що реформа децентралізації не повинна обмежуватися інституційними змінами (змінами конституційного дизайну на субнаціональному рівні), а має забезпечити перехід від консультативної до партисипативної демократії, коли кожен член територіальної громади матиме право і реальну здатність безпосередньо або через виборних представників впливати на процес вироблення і зміст публічно-владних рішень, які безпосередньо визначають умови життя на відповідній території. Стверджується, що саме партисипативна демократія може слугувати ефективним інструментом протидії консолідації влади в руках зацікавлених бізнес-груп та політичних еліт, що захищають свої корпоративні інтереси. Звертається увага на необхідність підвищення легальної громадянської активності на місцевому рівні та посилення ролі органів самоорганізації населення як “інститутів сусідського самоврядування”.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Rexha, Mariia Anatoliivna. "ПОЛІТИЧНА КОМУНІКАЦІЯ ТА ЕКОЛОГІЧНІ ЦІННОСТІ: СПЕЦИФІКА ВЗАЄМОВПЛИВУ НА МІЖНАРОДНОМУ РІВНІ." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 13, no. 2 (December 25, 2021): 138–44. http://dx.doi.org/10.15421/352134.

Full text

Abstract:

Визначено особливості процесу політичної комунікації та екологічні цінності на міжнародному рівні. Доведено, що екологічні цінності покликані сформувати такі зразки політичної поведінки, які дадуть змогу людству досягти орієнтирів технологічного та виробничого розвитку за умови збереження навколишнього природного оточення та біорізноманіття.Констатується, що політичний піар, менеджмент політичної пропаганди, політичні технології потребують аналізу та об’єднання на основі демаркації сфер впливу, конкретних інструментів опанування свідомістю, забезпечення конкретних завдань державної інформаційної політики.Визначається, що інтереси публічної влади, громадянського суспільства, конкретних соціальних груп навіть окремих громадян в екологічній сфері мають координуватися задля посилення ефекту від поширення екологічних цінностей. Важливим компонентом просування екологічних цінностей засобами політичної комунікації є розуміння її інтерсуб’єктивної природи. Навіть окремий індивід може бути потужним актором політичних цінностей екологічного напрямку. Це говорить про необхідність децентралізованого та деконцентрованого підходу поширення екологічної інформації. Доводиться, що місце і значення екологічних цінностей в ієрархії смислів та цінностей політичної свідомості громадян в умовах демократії визначається стратегічними цілями розвитку кожної конкретної держави. Визначається, що стратегічна мета політичної комунікації на екологічному напрямку визначається на основі загальних векторів демократичних реформ. Вбачається, що завдання демократизації корелюються з екологічними цінностям через необхідність толерантності та поважного ставлення до всіх форм життя. Це також узгоджується з ідеями гуманізму та удосконаленням людської природи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Shevchuk, Oleksandr, and Anastasiia Vorchakova. "Особливості вступу Хорватії до НАТО." Acta de Historia & Politica: Saeculum XXI, no. 02 (January 15, 2021): 48–54. http://dx.doi.org/10.26693/ahpsxxi2020.02.048.

Full text

Abstract:

Республіка Хорватія, порівняно молода країна Західних Балкан, яка проголосила незалежність від Югославії у 1991 р., і з цього моменту її зовнішня політика в основному була спрямована на зміцнення зв’язків з західними та європейськими структурами. Це не дивно, що однією з цілей Хорватії в цьому відношенні було приєднання до НАТО, через те, що членство в такій організації надає гарантії військової та політичної безпеки. Взятий Хорватією курс євроатлантичної інтеграції зіштовхнувся із низкою проблем – відсталість економіки, неготовність армії, політичні чвари всередині країни та погана поінформованість населення щодо переваг вступу до Альянсу. Однак ефективна зовнішня та внутрішня політика Загребу, а також усвідомлення членами НАТО стратегічного значення вступу Хорватії для забезпечення безпеки на Балканському півострові дозволили хорватам досягти поставленої мети. У статті розкрито дії Хорватії на шляху до членства у НАТО. Висвітлено сутність щорічних національних програм Хорватії, які були планами змін та реформ задля вступу до НАТО. Досвід Хорватії є корисним для України, адже Хорватія – це країна, яка змогла провести відповідні реформи та вступити до НАТО після війни та економічних проблем.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Yemelyanov, Volodymyr, and Mikhail Sokirko. "РИЗИКИ РЕФОРМИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ТА СПОСОБИ ЇХ ВИРІШЕННЯ." Public Administration and Regional Development, no. 10 (December 28, 2020): 1106–39. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.10.07.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено, аналізу можливих ризиків реформи децентралізації та пошуку шляхів їх вирішення і зменшення. Перебуваючи в незавершеній стадії, децентралізація є важливою системною перебудовою, від наслідків якої, залежать безпека, розвиток та економічний підйом на місцевому, а також загальнодержавному рівні. Системні зміни на місцевому рівні в умовах економічної та політичної нестабільності, потребують обережної та виваженої державної політики. Виявлено основні ризики, які загрожують проведенню реформи та становлять небезпеку суверенітету України, сепаратизму, відцентрових тенденцій, анклавізації, криміналізації. Особливим ризиком є можливий сепаратизм в окремих регіонах держави. Нестабільна політична ситуація, як на загальнодержавному, та особливо на місцевому рівні, загрожує реформі децентралізації та ефективності роботи місцевої влади. Досліджено питання мовного та етнонаціонального чинників та їх роль у процесі формування об’єднаних громад. Методологічний та нормативний порядок організації децентралізації, має важливе значення та зв’язок з реальним станом об’єднання громад. Проаналізовано запропоновані внесення змін до Конституції України стосовно децентралізації та їхні ризики. Законність та верховенство права є необхідною умовою для попередження ризиків децентралізації, а також забезпечення розвитку об’єднаних громад. Розглянуто роль префектів у нагляді за законністю рішень органів місцевого самоврядування з можливістю не порушення функціонального балансу судової гілки влади. Запропоновано, можливі попереджувальні шляхи зменшення ризиків та викликів реформи, вирішення актуальних питань реформи, а також сприяння державотворенню. У роботі досліджено мовне питання національних меншин, а також висловлено думку про важливість державної мови як об’єднуючого та державотворчого чинника.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Mantashyan, M. K. "Політична стабільність в умовах наздоганяючої модернізації: виклики та орієнтири." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 5(145) (July 13, 2017): 55. http://dx.doi.org/10.15421/171775.

Full text

Abstract:

У статті встановлюється специфіка викликів політичної стабільності в умовах наздоганяючої модернізації, розкриваються особливості взаємозв’язку процесу демократичних реформ і збереження суспільної моделі. З’ясовується значення соціальної ціни реформ для внутрішньої суспільної підтримки політичної стабільності. Доведено, що політичні перетворення в країнах Центральної та Східної Європи, незважаючи на послідовність і зміну подій у конкретних країнах, зберегли стабільність моделі, характерні для істонівської концепції політичної системи. Встановлено перелік чинників, які можуть вплинути на успіх або неуспіх політичної стабільності в умовах модернізації. З’ясовано напрямки переосмислення парадигми функціонування органів публічного управління та представництва на локальному рівні. Визначені параметри якості демократичних перетворень, їх глибину і укоріненість у суспільстві. Визначаються компенсаторні механізми порушення політичної стабільності в умовах модернізації, що наздоганяє. Охарактеризована залежність політичної стабільності в умовах наздоганяючої модернізації від етапу перетворень, від завершеності реформ, від політичної волі учасників політичного процесу. З’ясовано роль соціокультурної матриці для реформованих інститутів і напрямків перетворення країни в цілому.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Diorditsa, Oksana. "ЕВОЛЮЦІЯ РЕФОРМИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В СУЧАСНІЙ ПОЛІТИЧНІЙ ПРАКТИЦІ УКРАЇНИ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (7) (March 18, 2020): 214–22. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-01-214-222.

Full text

Abstract:

У статті здійснено аналіз процесу реформування органів місцевого самоврядування в умовах децентралізації. Розглянуто поняття, історичні етапи формування децентралізації в Україні, моделі, адміністративне формування територіальних одиниць в умовах децентралізаційних процесів та законодавчі принципи регулювання процесу реформування органів місцевого самоврядування. Історично Українська держава пройшла достатньо еволюційних етапів побудови децентралізаційної країни. У період новітньої історії закладено фундаментальні принципи розбудови та втілення децентралізації місцевого самоврядування, які враховують досвід країн Західної Європи. На oснoві аналізу ступеня рoзрoбленoсті нoрмативнo-правoвoгo забезпечення рефoрмування кoнституційних засад місцевoгo самoврядування з урахуванням відпoвіднoсті ухвалених закoнoдавчих актів дo стандартів та вимoг ЄС, прoцес здійснення децентралізації влади в Україні має на сьoгoдні інституціoналізoваний характер. У статті викладено актуальний матеріал та висвітлено основні досягнення та перспективи децентралізації. Проаналізовано й відзначено позитивну динаміку впровадження реформи, починаючи від 2014 р. Зроблено висновок, що Україна має всі передумови та законодавчі ініціативи, щоб утілити цю реформу в життя, починаючи з політично-рефлексійних подій 2005 р., але через бюрократичні перепони ми отримали країну зі слабкою політичною елітою, не здатною до вольових адміністративних рішень,із низьким рівнем політичної участі громадян і майже відсутнім інститутом громадянського суспільства, що, зі свого боку, закономірно призвело до подій 2014 р. та подальшого розгортання сепаратиського руху на теренах України. Підкреслено динамічність упровадження та обґрунтовано необхідність продовження децентралізаційної реформи в Україні. Практика впрoвадження децентралізації влади в багатьoх країнах світу засвідчує неoднoзначність результатів рефoрм, які мoжуть бути як пoзитивними, так і негативними. Процес децентралізації залежить від низки суб’єктивних й oб’єктивних фактoрів. Зарубіжний дoсвід підтверджує, щo навіть в успішних у пoлітичнoму, екoнoмічнoму, сoціальнoму плані країнах (Франція, Великoбританія, Пoльща) у прoцесі здійснення децентралізації влади виникали прoблеми. В умoвах глибoкoї пoлітичнoї, екoнoмічнoї та сoціальнoї кризи цей чинник потрібно завчаснo врахoвувати, щoб упередити мoжливі негативні наслідки децентралізації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Ключкович, В. "Подолання деформації професійної правосвідомості суддів як засіб забезпечення ефективності судового правозастосування." Юридичний вісник, no. 1 (August 7, 2020): 312–19. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1639.

Full text

Abstract:

У статті здійснено теорети-ко-правове дослідження причин і напрямів подолання деформації професійної правосвідомості судді. Наголошено, що подолання деформації професійної правосвідомості судді є безумовним фактором підвищення ефективності правозастосовної діяльності органів судової влади. Складна суспільно-політична ситуація, що склалася сьогодні в Україні, сприяє викривленню професійної свідомості суддів, а започаткована судова реформа відбувається на тлі збільшення кількості внутрішніх і зовнішніх загроз для розвитку українського суспільства, держави й особистості. Акцентовано, що ключовими питаннями у визначенні шляхів подолання проблеми деформації професійної правосвідомості є суб'єктивні чинники у механізмі формування професійної правосвідомості судді, їхній вплив на правозастосов-ну діяльність органів судової влади. Підкреслено, що особливий акцент у подоланні деформації професійної правосвідомості суддів як умови підвищення ефективності правоза-стосовної діяльності органів судової влади слід робити на якісній підготовці майбутніх суддів у закладах освіти, психологічній підтримці вже діючих суддів і формуванні загальної культури правосуддя. Розвиток важливих для діяльності судової влади елементів і факторів, включаючи професійну правосвідомість, які суттєвим чином впливають на процес відправлення правосуддя та визначають характер правозасто-совної діяльності органів судової влади, неможливий без урахування психологічних, соціологічних і юридичних елементів професійної правосвідомості судді. Зазначено, що синтез психологічних, соціологічних і юридичних елементів професійної правосвідомості судді у процесі правозастосовної діяльності органів судової влади формує культуру правосуддя. Високий рівень правової культури представників судової системи є найважливішою характеристикою розвиненості судової гілки влади, неодмінною умовою якісної правозастосовної діяльності її представників.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Sambros, A. S. "Стратегії інституційної мінімізації впливу політичного фамілізму на політичний процес в Україні." Grani 19, no. 1 (December 21, 2015): 53–58. http://dx.doi.org/10.15421/1716009.

Full text

Abstract:

У даній статті аналізуються характерні наслідки впливу політичного фамілізму на політичний процес в Україні, робиться висновок про в цілому негативну сутність досліджуваного явища. Виходячи з цього, з метою виокремлення ефективних стратегій боротьби з проявами політичного фамілізму вивчається світовий досвід – від загальних документів типу конвенції ООН проти корупції до прикладів конкретних держав. Предметом дослідження є політика країн, що вважаються зразками ефективної боротьби з корупцією у світовому (Сінгапур) і регіональному (Грузія) масштабах. Аналізується історичний шлях цих держав – від критичного розвитку політичного фамілізму до проведення вдалих антифамілістичних реформ з їх подальшим закріпленням в інституційному тілі держави. Відповідно, визначаються можливість і очікувана ефективність втілення наявних зразків інституційної мінімізації політичного фамілізму в українських політичних реаліях, оцінюються переваги й недоліки відомих методів боротьби з фамілістичними практиками. Окремо аналізуються очікувані наслідки прийняття закону України стосовно державного фінансування політичних партій як одного із можливих засобів мінімізації політичного фамілізму.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Kozak , K. B., O. V. Nikoliuk , and B. V. Myronenko . "Сталий розвиток об’єднаних територіальних громад: адаптивні інструменти управління персоналом." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 24, 2021): 92–104. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.01.09.

Full text

Abstract:

Однією з найвагоміших реформ, розпочатих в Україні протягом останніх років, є реформа децентралізації влади. На сьогодні об’єднані територіальні громади, розпочавши свою активну діяльність, вже відчули перші виклики перед собою. Європейський досвід децентралізації, а також реалізація функціональної концепції реформування місцевого управління в країнах ЄС впливають на вибір та адаптацію вітчизняних інструментів розвитку об’єднаних територіальних громад. Необхідно налагодити управління наявними ресурсами, забезпечити потреби та сталий розвиток громад. Саме тому важливим є сприяння процесам децентралізації, забезпечення сталості розвитку громад та процесів проведення реформи в цілому. Важливо визначити, що ефективність загального процесу децентралізації та успішність зазначеної реформи місцевого самоврядування в Україні залежить від спроможності органу місцевого самоврядування здійснювати визначені законодавством повноваження та функції, а значить – від формування дієвої організаційної структури цього органу. Сьогодні стратегічним завданням об’єднаних територіальних громад є формування дієвої організаційної структури та штатного розпису, а також ефективного управління персоналом ОТГ в умовах, обмежених фінансовими та людськими ресурсами.Мета статті полягає в обґрунтуванні застосування адаптивних інструментів щодо формування дієвої організаційної структури, управління персоналом ОТГ та основних елементів сталого розвитку об’єднаних територіальних громад в Україні.Наукова новизна полягає в дослідженні найефективніших інструментів сталого розвитку об’єднаних територіальних громад та модернізації публічної влади у таких напрямах, як: застосування сучасних і адаптивних інструментів щодо управління персоналом ОТГ та створення клієнтоорієнтованої системи публічного управління, яка може стати невід’ємним елементом механізму соціально-політичного захисту населення, фактором підвищення його соціальної і політичної активності та, як наслідок, зростання економічних показників країни.Висновки. У контексті формування бюджету на 2021 рік та з метою загальної оцінки економічної ситуації в країні органам місцевого самоврядування необхідно взяти до уваги та проаналізувати затверджені Урядом основні макропоказники економічного і соціального розвитку України на 2021–2023 рр. Подальша демократизація суспільства, децентралізація владних повноважень на засадах субсидіарності є на сьогодні пріоритетами серед реформ в Україні. Це пов’язано із формуванням поняття публічної адміністрації – єдиної системи публічного урядування, за якої місцеві органи влади, місцеві інтереси, місцеве самоврядування загалом не протиставляються державним, а навпаки, є інтегрованими в єдиний управлінський механізм, діяльність якого спрямована на комплексне вирішення завдань, що постали перед суспільством у цілому. Нові тенденції у державному будівництві нашої країни, становлення інститутів громадянського суспільства, оптимізація системи публічного управління обумовлюють нові умови реалізації децентралізації за умови збереження ідей правової держави. Модернізація публічної влади повинна відбуватися за допомогою адаптивних інструментів щодо сталого розвитку територіальних громад: у напрямі створення клієнтоорієнтованої системи публічного управління, яка може стати невід’ємним елементом механізму соціально-політичного захисту населення, фактором підвищення його соціальної і політичної активності, покращення показників якості життя та в цілому позитивних змін у виробничій, економічній, політичній та інших сферах діяльності країни.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Горан, Тетяна, and Марта Дмитришин. "ІСТОРИЧНІ ТА СУЧАСНІ НАРАТИВИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ." Litopys Volyni, no. 23 (April 20, 2021): 118–22. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.21.

Full text

Abstract:

У статті з’ясовано значення місцевого самоврядування як основи побудови будь-якої демократичної держави, підкреслено передумови його розвитку на території України. Наведено історичні етапи вітчизняного місцевого самоврядування, що відповідають моделям місцевого самоврядування (доколоніальній моделі, колоніальній моделі, реакційно-національній моделі, радянській моделі, моделі перебудови та раннього українського націоналізму, та сучасній моделі місцевого самоврядування). Досліджено змогу приймати рішення щодо місцевої політики на кожному з наведених етапів. Для цього сформульовано п’ять критеріїв оцінки історичних етапів вітчизняного місцевого самоврядування: критерій повної самостійності, критерій часткової самостійності, критерій обмеженої самостійності, критерій декларованої самостійності та критерій гібридної самостійності. Охарак- теризовано етапи реформи місцевого самоврядування в Україні за час незалежності. Описано труднощі реалізації реформи децентралізації у період із проголошення незалежності України до прийняття Концепції реформуван- ня місцевого самоврядування та територіальної організації влади. Досліджено історичні аспекти становлення нормативно-правового забезпечення реформи децентралізації в Україні. Розглянуто ставлення людей до реформи децентралізації. Визначено особливості нового адміністративно-територіального устрою в Україні. Виокремлено можливі проблеми у встановленні необхідного балансу між децентралізацією і централізацією, який би відповідав реальним соціально-економічним та політичним умовам розвитку країни, проведенню структурних реформ у сфері публічного управління. Виокремлено передумови зміни адміністративно-територіального устрою, наведено стати- стику здійснення його реформування. Підкреслено необхідність реформування адміністративно-територіальних одиниць, що зумовлена реформою децентралізації та потребою розмежування функцій і повноважень. Наведено плани та завдання поточного етапу реформи місцевого самоврядування в Україні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Pironkova, O. F. "Соціокультурні, політичні та економічні трансформації вербально-поведінкових соціальних практик взаємодії з психічно хворими." Grani 18, no. 3 (February 23, 2015): 93–97. http://dx.doi.org/10.15421/1715065.

Full text

Abstract:

На формування вербальноповедінкових практик взаємодії з психічно хворими впливають наддержавні, державні та мікросоціальні фактори. Зараз Україна переживає період соціокультурних, політичних та економічних трансформацій. Ці процеси неминуче призводять до зміни вербальноповедінкових соціальних практик взаємодії між різними категоріями населення, в тому числі і з психічно хворими. Події останнього року: революційні та військові дії, перевибори президента та депутатів Верховної Ради значно прискорюють ці процеси. Кардинальні трансформації відбуваються в політичній сфері. Наразі керівництво країни декларує про проведення швидких реформ у сфері медичного та соціального сервісу. Вивчення трансформаційних процесів взаємодії з психічно хворими дозволить впливати на них та зробити їх більш контрольованими. Метою роботи стало дослідити соціокультурні, політичні та економічні трансформації, у т.ч. соціальнофармацевтичний маркетинг вербальноповедінкових соціальних практик взаємодії з психічно хворими. Для виконання поставленої мети застосовувалися такі методи дослідження, як аналіз, синтез, контентаналіз. В результаті дослідження нами виокремлено такі закономірності соціокультурних, політичних та економічних трансформацій: диспропорція в процесах трансформації вербальноповедінкових соціальних практик по відношенню соціуму до психічно хворих, а саме: випередження соціокультурних детермінант щодо політичних та економічних, поява практики в вигляді необов’язковості медичної допомоги, патерналістська вербальноповедінкова практика взаємодії з психічно хворими через обмеження працездатності та наданні соціальної допомоги, необхідності прийому саме медикаментозного лікування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Fedorenko, V. V. "Консолідація місцевих громад: політичні чинники." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 2(142) (April 25, 2017): 20. http://dx.doi.org/10.15421/171720.

Full text

Abstract:

У статті вивчено консолідацію місцевих громад як явище перетворення суспільного середовища вітчизняної трансформаційної політичної системи, приділено увагу особливостям злагодженої дії неурядових організацій на рівні місцевих громад. З’ясовано, що ймовірність поширення принципів безпосереднього народного волевиявлення на місцевий рівень виступає чинником стимулювання демократичних реформ, підвищення рівня громадянської активності, забезпечення прозорості діяльності влади, досягнення високих європейських стандартів. Доведена спроможність і актуальність місцевої демократизації в сучасній Україні. Розглянуто подолання обмежень інституційної моделі щодо вироблення спільних правил гри для діяльності місцевих політичних суб’єктів. Виокремлено значення формування широкого консенсусу і забезпечення синхронності у функціонуванні місцевих громад. Метою статті є встановлення особливостей консолідації місцевих громад на основі зарубіжного і вітчизняного досвіду. Розкрито специфіку взаємодії локальних і центральних еліт. Наведено орієнтири консолідації як чинника забезпечення сталого розвитку місцевих громад у політичній площині. Доводиться, що активізації локального політичного спектру сприяє місцевий порядок денний, який визначає необхідність тісної співпраці між діючими політичними силами та громадськими об’єднаннями, які відстоюють конкретні інтереси громадян.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Дем’яненко, Борис Леонідович, and Віра Миколаївна Дем’яненко. "«КИТАЙСЬКА МОДЕЛЬ (РЕФОРМ)» («ПЕКІНСЬКИЙ КОНСЕНСУС»): ПРИЧИНИ І СУТНІСТЬ СТРІМКОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПІДНЕСЕННЯ КИТАЮ." Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, no. 8 (December 21, 2021): 165–95. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.8.2021.249046.

Full text

Abstract:

У статті здійснено спробу концептуалізації «китайської моделі (реформ)» («Пекінського консенсусу») в контексті стрімкого економічного піднесення сучасного Китаю. Ознайомлення з опублікованими джерелами і літературою, на сторінках яких знайшли відображення різні погляди вітчизняних, західних і китайських учених із анонсованої нами проблеми, дозволило констатувати, що одні з них сприймають китайську модель позитивно, інші бачать у ній поряд із перевагами також і недоліки, треті – майже виключно або головним чином негативні моменти (експлуатацію, поляризацію суспільства, екологічні катастрофи тощо). Ці треті часто протиставляють сучасній китайській дійсності епоху Мао Цзедуна, яка зображується ними як втілення справжнього соціалізму. Зроблено висновок, що високий показник економічного зростання КНР досягнуто завдяки стратегії, розробленій Ден Сяопіном і спрямованої на проведення масштабних економічних реформ, політики «відкритості» країни, яка допомогла Китаю зайняти лідируючі позиції в світі. Обґрунтовано тезу, що в сучасних умовах функції КПК (здійснення вищої політичної влади, координуюча, мобілізаційна, реформаторська, презентаційна) як хранительки офіційних догм вдало доповнюються реформаторськими діями, що демонструє значну пристосованість партії до нової суспільно-політичної та економічної ситуації в Китаї. Авторами стверджується думка, що китайська зовнішня політика на поч. ХХІ ст. все більше глобалізується й стає наступальною. Практично в кожному регіоні світу Пекін має систему власних інтересів, спрямованих на підвищення політичної ролі країни у світі, створення сприятливих умов для продовження економічних реформ, одержання доступу до фінансових, технологічних і сировинних ресурсів. Використання потужного арсеналу «м’якої сили» дозволяє Китаю успішно здійснювати економічне співробітництво, не обумовлюючи його політичними, ідеологічними чи історичними проблемами. Констатовано, що довгостроковою метою Китаю є підтримка мирної міжнародної обстановки, необхідної для захисту китайських інтересів, зокрема для успішного просування глобальних проєктів і модернізації країни. При цьому стратегічна активність КНР давно вийшла за межі держави, яка завдячуючи інтенсивній економічній експансії, стала участницею перерозподілу сфер впливу у світі на свою користь, витісняючи акторів-конкурентів із тих регіонів світу, де вони до недавнього часу домінували. Китайський шлях у бік багатополюсності пов’язаний не з силовою політикою, створенням військово-політичних блоків, нав’язуванням власних ідеологічних стандартів тощо, а реалізовується шляхом використання фактора економічного потенціалу й допомоги.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Ignatenko, M. M. "Аграрний сектор України за час президентства Л.Кучми : стан розвитку та тенденції змін." Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, no. 10(138) (January 26, 2017): 93. http://dx.doi.org/10.15421/1716111.

Full text

Abstract:

Виявлено, що реформування в аграрному секторі України за часів президентства Леоніда Кучми проходило дуже повільно , часто непослідовно. З’ ясовано, що політичне керівництво нехтувало науковими доробками вітчизняних економістів – аграріїв , виявляло нездоровий консерватизм в галузі реформування сільського господарства. Встановлено, що у 1994-2004 роках послідовно формувався в суспільній свідомості образ селянина-власника, господаря. Охарактеризовано закономірності змін в сільському господарстві та перспективи розвитку села, а саме-швидке досягнення макроекономічної стабілізації шляхом створення широкої соціальної бази ринкових реформ. Досягнення цієї мети планувалось через масову приватизацію державної власності та створення мільйонів приватних власників. Встановлено, що, через численнім «шпаринам» у законодавстві, створювались сприятливі умови для зловживань у цьому процесі. В аграрній галузі формувався прошарок власників, який намагався повністю заволодіти найприбутковішою частиною власності. Паузи в економічних реформах , що виникали, були наслідками світової економічної кризи 1998 року та парламентських виборів. Сільське господарство України у значній мірі залежало від політичної кон’юнктури, деструктивних процесів у суспільстві. Оцінено наслідки політичного напруження й протистояння ( серед них це, насамперед, згортання інвестиційних програм іноземними і вітчизняними інвесторами, вивезення капіталів за межі держави, згасання ділової активності). Все це вкрай негативно впливало на закріплення та подальший прогрес тих позитивних тенденцій, що намітились.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Кафарський, В. "Політичні партії і уряд: проблеми правової реламентації в умовах політичної реформи." Право України, no. 4 (2006): 11–16.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Ustimenko, Yevgen Radionovich. "ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ЯК СКЛАДОВА УСПІШНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ:." Epistemological Studies in Philosophy, Social and Political Sciences 2, no. 1 (July 12, 2019): 157–62. http://dx.doi.org/10.15421/341917.

Full text

Abstract:

Масові акції протесту в Україні (грудень 2013 – лютий 2014 рр.), що тепер вже увійшли в історію під назвами «Євромайдан» або «Революція Гідності», спонукали українську владу та суспільство повернутися до однієї з важливих, на нашу думку, проблем – реформування місцевих органів влади. Зокрема, 1 квітня 2014 року новий Кабінет Міністрів України затвердив розпорядження № № 333-р «Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні», яке дало поштовх процесу під назвою «децентралізація». Тим не менш, і сьогодні значна частина громадян України ставиться до проведення реформ скептично, а в деяких випадках – негативно. Ми вважаємо, що причиною цьому є недостатнє розуміння процесу: мова йде не стільки про звільнення старих чиновників та набір нових, скільки про зміну філософії відносин між органами державної влади і членами територіальних громад. Окрім цього, на нашу думку, негативним фактором для України є спротив окремих регіональних еліт, що не зацікавлені в передачі бодай частини своїх повноважень своїм наступникам, не до кінця продуманий механізм впровадження реформи та низький рівень компетентності нових регіональних лідерів, адже більшість з них має середній або нижче середнього рівень освіти. У статті проаналізовано основні аспекти децентралізації в Україні, досліджено особливості впровадження децентралізації, виявлено основні ризики впровадженню реформи децентралізації, оцінено фактор зовнішнього впливу на процес реформи та досліджено ступінь довіри населення до реформування політичної системи в Україні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Todoriko, Alina. "АНТИКОРУПЦІЙНІ РЕФОРМИ ЯК МЕХАНІЗМ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ДОВІРИ ДО ІНСТИТУТІВ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (5) (May 29, 2019): 64–77. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-01-64-77.

Full text

Abstract:

У статті здійснено комплексне дослідження антикорупційних реформ в Україні як механізму підвищення рівня довіри до інститутів політичної системи України. Доведено, що наявні державні органи у сфері запобігання, протидії та боротьби з корупцією мають достатньо повноважень щодо здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства про доступ до публічної інформації, застосування заходів щодо припинення порушень вимог нормативно-правових актів у цій сфері та притягнення винних осіб до відповідальності. У цьому контексті доцільно зауважити, що, на відміну від України, успішна міжнародна практика свідчить про тяжіння до мінімізації кількості органів, відповідальних за протидію корупції при максимальному розширенні переліку притаманних їм функцій. Досвід створення спеціальних антикорупційних інституцій та їхні перші кроки свідчать про те, що процес їх становлення потребуватиме часу й низки політично складних заходів, серед яких найважливіші забезпечення реальної політичної незалежності антикорупційних правоохоронних органів; забезпечення дієвої координації антикорупційних органів; удосконалення антикорупційного законодавства в напрямі «закриття» можливостей уникнення покарання за корупційні діяння; створення Антикорупційного суду; запровадження системи автоматичної перевірки електронних декларацій; реформування системи кримінальної юстиції. Створення, процес кадрового забезпечення та перші кроки нових антикорупційних інституцій відбувалися в умовах жорсткої політичної боротьби та активної протидії з боку представників політичної еліти, правоохоронних органів і суддівського корпусу, які були зацікавлені в збереженні статус-кво.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Куц, Г. М., and В. В. Нестеренко. "КОНТРОВЕРСІЙНІСТЬ ПРОЦЕСУ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ВЛАДИ НА СУМЩИНІ: ПОЛІТИКО-ІНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІР." Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 2, no. 2-19 (2020): 53–68. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2019.19.2.05.

Full text

Abstract:

З 2014 року в Україні здійснюється реформа децентралізації влади. Побічним ефектом від реформи децентралізації, який певним чином нівелював її успіхи на Сумщині, став конфлікт між Сумською обласною радою та Сумською міською радою, що розпочався у кінці 2018 р. і набув суттєвого загострення у 2019 р. Конфлікт пов’язаний з перереєстрацією підприємств обласної комунальної власності поза територією обласного центру. Власне кажучи, така ситуація не сприяє суспільно-політичній стабільності в регіоні, оскільки існує ризик збурення громадськості. Зазначено, що через протистояння двох владних легітимних структур регіонального рівня існує ризик катастрофічного зниження рівня довіри населення до владних інститутів взагалі. Це потенційно формуватиме в очах населення образ держави як слабкої та нездатної у кризові моменти захистити своїх громадян. Через зменшення рівня надходжень податків до бюджету Сум можлива ситуація, коли будуть недофінансовані або взагалі зупинені соціальні програми та виплати мешканцям міста, що значно підірве авторитет центральної влади. Найгіршим є те, що означені ситуації протистоянь нівелюють успіхи реформи децентралізації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Burya, K. M. "Політико-правовий підхід у дослідженні колізій в сучасних локальних демократіях." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 2(142) (April 25, 2017): 26. http://dx.doi.org/10.15421/171721.

Full text

Abstract:

У статті досліджено політико-правовий підхід як інструментальний засіб розробки проблем локальної демократії. Підкреслюється, що місцева або пряма демократія стала предметом осмислення з боку політико-філософської теорії у контексті реалізації прав людини та розбудови громадянського суспільства. Сконцентровано увагу на невідповідності законодавчого забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування та політичної діяльності, яка передбачає істотне збільшення кількості політичних акторів. Наголошується, що в умовах демократизації й політичної модернізації посткомуністичних суспільств правові суперечності потребують аналізу з точки зору політичних наук з метою вироб-лення конкретних рекомендацій для подальшого реформування. Стверджується, що питання розподілу повноважень, контролю за діяльністю управлінськими структурами містять багато ознак колізійності.Доведено зміст евристичного потенціалу політико-правового підходу на основі встановлення причинно-наслідкових зв’язків між механізмами легітимації у конкретному суспільстві та потребами їх подальшої трансформації. Розглянуто значення політико-правової культури як чинника, що виступає інтегрованим параметром прогресу реформ на локальному рівні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Гурик, М. І. "Зростання та стабілізація політичної зрілості культури громадянськості українців в умовах демократичного транзиту." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 26 (March 2, 2021): 65–70. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i26.907.

Full text

Abstract:

У статті осмислюється проблема становлення культури громадянськості як умови успішного здійснення демократизації політичної системи Україні. Автор проводить системний аналіз змісту поняття, специфічних ознак та чинників культури громадянськості. Доведено, що формування культури громадянськості, як учасницької культури відбувається в процесі реалізації особою і суспільством різних форм політичної участі. Показано, що культура громадянськості розвивається в Україні паралельно із формуванням громадянського суспільства, її продукують соціальні суб’єкти – громадяни, їх групи, об’єднання та організації. Доведено, що громадянськість людини реалізується, через її активну участь у діяльності громади, яка спонукає до активізації громадської самосвідомості, у рамках якої формується діалогова форма політичної участі та активістська політична культура. Наголошено на тому, що електоральна участь громадян, як одна з найважливіших складових культури громадянськості, проявляється циклічно в Україні, як у вигляді неконвенційних активно-протестних форм, так і громадських ініціатив, волонтерських організацій та благодійних фондів, які виникли під час Революції гідності і продовжують активно функціонувати. Зазначено, що протестна форма політичної участі громадян переважає над дискурсною впродовж усього періоду незалежності України. Автор наголошує на тому, що становлення горизонтальних зв’язків між громадянами, у процесі творення інституційних форм громадянського суспільства. сприяє поступовому переходу від піддансько-учасницького до учасницького типу політичної культури. Показано, що розвиток активістської політичної культури залежить від продовження реалізації реформи децентралізації, подолання патерналістських форм суспільної свідомості шляхом підвищення рівня політичної освіченості та активності громадян, становлення ефективних інститутів громадянського суспільства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Vorotin, V. Ye. "Рецензія на монографію Зубчика О. А. «Формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу (державно- управлінські аспекти)»." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 27, 2019): 163–65. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.18.

Full text

Abstract:

Серед десятків опублікованих на початку цього року наукових праць, монографія є дослідженням актуальної наукової проблеми державного управління – формування конкурентоспроможності держави. У сучасному глобалізованому світі забезпечення високого рівня конкурентоспроможності держави – це питання не лише економіки, політики, а перш за все, – державного управління. Тому сьогодні дуже важливо якомога точно оцінювати ресурси та можливості країни, прогнозувати наслідки суспільно-політичних, державно-управлінських явищ і процесів, важливих для стабільного економічного зростання та суспільного благополуччя. У цьому зв’язку обрана Зубчиком О. А. тема спонукає до вивчення необхідності не лише зміцнення конкурентної політики України, дерегулювання та зниження адміністративних бар'єрів для розвитку бізнесу, але й дослідження питань підвищення ефективності державно-управлінських рішень, зменшення рівня корупції, вдосконалення інфраструктури, впровадження політики підтримки малих і середніх підприємств, реформування управління освітою, забезпечення політичної стабільності та інших. Від державно-управлінських аспектів значною мірою залежить суспільно-політичний розвиток України. В умовах незворотності інтегрування України до європейського та світового економічного і політичного простору, економіка та суспільство стають більш відкритими, що збільшує ризики та загрози. Наразі в Україні практично відсутні комплексні праці, предметом яких був би, власне, аналіз державної політики формування конкурентоспроможності держави в умовах глобальних перетворень. Текст монографії Зубчика О. А. містить вступ, чотири розділи, післямову (як короткі висновки), список використаних джерел. У першому розділі автор розглянув класичні дослідження, зокрема праці Т. Гоббса, Д. Юма, Р. Оуена, Дж. С. Мілля, Ф. Енгельса, К. Маркса, Й. Шумпетера М. Вебера, Дж. М. Кейнса, А. Сміта, Л. Вальраса та інших. Зазначається, що історично поняття конкуренції належить до базових понять визначення ринкової організації суспільства. Критерії та пріоритети конкурентоспроможності держав – це найважливіші орієнтири їхнього розвитку. Як свідчить зміст першого розділу монографії, автор у своєму дослідженні з’ясовує сутність конкуренції, досліджує державно-управлінську та політичну складову конкурентоспроможності, методологію та методику дослідження. Систематизовано й узагальнено теоретичні, методологічні та прикладні механізми формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Звертає увагу детальне розкриття сутності понять «конкуренція» та «конкурентоспроможність» і авторське бачення трансформації змісту концепту «конкуренція» в контексті суспільного розвитку. Також у цьому розділі наведене авторське бачення конкуренції як управлінської проблеми, хоча, на нашу думку, воно не відображає повною мірою обрану назву цього параграфу, а скоріше наводить приклади управлінських рішень та їхніх наслідків для суспільств. У першому розділі автором також розкрито особливості методології та методик дослідження конкурентоспроможності, зокрема проаналізовано можливості Індексу глобальної конкурентоспроможності та Індексу конкурентоспроможності країн. У цьому контексті описано фактори, які впливають на конкурентоспроможність держави. У другому розділі монографії Зубчиком О.А. здійснено аналіз конкурентоспроможності держави в контексті суспільно-політичних змін. По-перше, автор показав, що має бути чітка система показників конкурентоспроможності, якою слід користуватися при оцінці державної політики (прийняття державно-управлінських рішень). Вона має включати політичні, соціальні, економічні складові. Отже, має бути чітка методика дослідження конкурентоспроможності. З цією метою автор пропонує використовувати Індекс глобальної конкурентоспроможності. По-друге, цікавою є думка про те, що автор доводить залежність стратегій формування конкурентоспроможності держави у майбутньому від «раніше пройденого шляху». Представлено бачення політичних наслідків і нових перспектив конкурентоспроможності держави від членства України в Світовій організації торгівлі, проаналізовано інституційні чинники впливу на конкурентоспроможність держави. Крім того, у цьому ж розділі Зубчик О.А. детально аналізує державне управління сферою вищої освіти. Зокрема, показано, як вища освіта впливає на трансформацію суспільства і на конкурентоспроможність держави у перспективі політичного часу. Показано, що імміграційний режим – один із ключових інструментів держави в «глобальних перегонах за талантами». В умовах стирання відмінностей між імміграційними режимами і посилення конкуренції за людські ресурси особливого значення набувають чинники, які виходять за рамки імміграційної політики: мова, культура, можливості для розвитку, заробіток, якість життя, професіоналізм менеджменту, доступність якісної вищої освіти. Щороку зростає кількість громадян України, які обирають для здобуття вищої освіти іншу країну. Третій розділ монографії автор присвятив аналізу державної політики формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу та механізмів її реалізації. Проаналізовано концептуальні засади формування конкурентоспроможності України в умовах реформ на національному та регіональному рівнях. Детально окреслено значення політичної, економічної та гуманітарної складової державної політики як механізмів формування конкурентоспроможності держави у перспективі політичного часу. Акцентовано особливу увагу на зростаючій об’єктивній потребі ефективності регіонального управління, особливостях політики регіонального вирівнювання, що здійснюється за допомогою таких інструментів, як дотації та субвенції. У четвертому, заключному розділі дослідження містяться наукові положення щодо визначення пріоритетних напрямів зміцнення конкурентоспроможності України. Автором відзначено особливий ефект законодавчих актів, які визначають функції та повноваження органів влади в сфері управління конкурентоспроможністю, їх взаємозв’язок та інструменти впливу на конкурентоспроможність регіонів і держави. Зауважено, що Україна має використати участь у СОТ з точки зору її політичних можливостей, а саме, як політичного механізму. Показано специфіку конкуренції та тенденції її розвитку в сучасному українському суспільстві. Запропоновано підвищення ефективності діяльності суб’єктів публічного управління та адміністрування, удосконалення державної політики розвитку економічної свободи та підприємництва, заходи щодо активізації зусиль органів публічного управління з використання людського ресурсу для підвищення конкурентоспроможності держави та інструменти імплементації досвіду провідних країн щодо забезпечення конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Обґрунтовано комплекс управлінських, політичних, організаційно-економічних та інституційних засобів забезпечення конкурентоспроможності України. У третьому та четвертому розділах Зубчик О. А. показав, що Україна суттєво відстає від держав Європейського Союзу в сфері управління, є проблема недостатнього розвитку та підтримки науково-технічного прогресу, використання наукових досягнень в економіці. Аргументовано, що держава недостатньо підтримує розвиток високотехнологічних сервісних галузей. Позитивно, що автор розглянув і рівень конкурентоспроможності країни та конкурентоспроможність держави як результат функціонування національної системи державної управління. Також Зубчик О. А. запропонував розглядати конкурентоспроможність як аналітичний і політичний інструмент. За його допомогою оцінюється те, як нації, країни, суспільства, держави формують своє майбутнє у перспективі політичного часу. Крім того, варто відзначити, що дана тематика має безпосередній зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Разом з тим, хочеться висловити певні побажання щодо монографії та подальшого дослідження. Зокрема, особливо позитивним є те, що автор показав важливу конкурентну перевагу України –її людський капітал, який вона сьогодні вже втрачає. У цьому зв’язку монографія мала б містити чіткі пропозиції щодо проектів державних рішень, які, на жаль, відсутні. Зубчик О. А. визначив чинники, що негативно впливають на забезпечення належного високого рівня конкурентоспроможності держави. Так, зокрема у висновках окремих параграфів автор навів обґрунтовану думку, що серед політичних особливостей процесу послаблення конкурентоспроможності держави в перехідних суспільствах є, зокрема, політична конкуренція між багатьма політичними силами різновекторного спрямування, що утруднює ситуацію прийняття зважених і раціональних політичних рішень, ускладнює підвищення конкурентоспроможності держави. Незважаючи на висловленні побажання, слід вважати, що монографія заслуговує на те, щоб бути представленою науковій спільноті та всім, хто цікавиться питаннями державного управління в сфері забезпечення конкурентоспроможності держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

PIDKOVA, Ihor. "СТАНОВЛЕННЯ ОПОЗИЦІЙНОГО ПАРЛАМЕНТСЬКОГО БЛОКУ У ВЕРХОВНІЙ РАДІ УКРАЇНСЬКОЇ РСР (1990 Р)." Наукові зошити історичного факультету Львівського університету / Proceedings of History Faculty of Lviv University, no. 19-20 (October 1, 2019): 257–72. http://dx.doi.org/10.30970/fhi.2019.19-20.2346.

Full text

Abstract:

Висвітлено процес організаційного формування опозиційного депутатського об’єднання у Верховній Раді Української РСР XII скликання. Відзначається, що формувати парламентську опозицію довелось в умовах жорсткого політичного протистояння з комуністичною більшістю парламенту. У парламентський блок «Народна Рада» увійшли представники різних ідейно- політичних течій, що перебували на спільних політичних платформах – антикомунізму, антитоталітаризму, антиунітаризму і демократизму. У своєму програмному маніфесті Народна Рада задекларувала реформу політичної системи в республіці на основі трьох засадничих принципів – суверенітет, багатопартійність і різноманітність форм власности. Опозиційне об’єднання сформувалося як мультифракційний загальнополітичний парламентський блок у складі кількох фракцій, кожна з яких мала власне бачення суспільно-політичної ситуації в республіці, цілей і методів дій опозиційних сил. У протиборстві та взаємодії двох парламентських сил – Народної Ради і консервативно-комуністичної більшісти поступово витворювалися контури майбутньої державности України. Опозиційне коаліційне об’єднання депутатів – Народна Рада, використовуючи методи парламентської та позапарламентської діяльности, змінюючи республіканську законодавчу базу, сприяло демократичним процесам у республіці й повело боротьбу за реальний суверенітет України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Петришин, О. "Розвиток місцевого самоврядування в Литовській республіці в постокупаційний період: досвід для України." Юридичний вісник, no. 2 (August 26, 2020): 195–206. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1723.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню процесу розвитку місцевого самоврядування в Литовській Республіці: його каталізаторам, позитивним та негативним; зовнішнім та внутрішнім факторам; ключовим подіям та періодам; фундаментальним концепціям. Для кращої репрезентативності в роботі сконцентровано увагу саме на проблемних аспектах, які є актуальними для України сьогодні в контексті реформи децентралізації: 1) реформа адміністративно-територіального устрою (проаналізовано ключові акти, чинні моделі адміністративно-територіального устрою та системи організації органів місцевого самоврядування Литовської Республіки); 2) проблема балансу та фінансування власних і делегованих повноважень (опрацьовано відповідне законодавство, розкрито роль Асоціації органів місцевого самоврядування Литви у процесі переговорів із державою в частині делегування та фінансування); 3) фінансова автономія (досліджено литовські практики, фактори ризику та вплив глобальних кризових явищ, а також представлено реальну статистику щодо результатів фінансової децентралізації в Україні); 4) адміністративний нагляд із боку держави (сконцентровано увагу на механізмах взаємодії посадових осіб держави, котрі здійснюють нагляд, з органами та асоціаціями місцевого самоврядування та наголошено на глибокій кризі та відсутності діалогу між державою й місцевим самоврядуванням щодо врегулювання релевантних питань в Україні). Результатом проведеного дослідження стала низка висновків щодо реформістського потенціалу української системи місцевого самоврядування та рекомендацій щодо першочергових змін у зазначеному секторі: 1) наголошено на необхідності завершення фінального етапу реформи децентралізації та внесення необхідних змін до Конституції України не пізніше 2021 року; 2) встановлено важливість розробки щонайменше концептуальних положень щодо адаптації механізмів проведення місцевих виборів наприкінці 2020 року, адже незавершена реформа стане каталізатором проблем у цьому процесі; 3) обґрунтовано низку загроз, які несуть у собі потуги щодо дотримання євроінтеграційного курсу України в умовах глобальної пандемії, внутрішньої та світової економічної кризи у процесі завершення реформи децентралізації, що проводиться без забезпечення діалогу між стейкхолдерами та будується на суто політичних рішеннях.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Левченко, Ю. В. "Ґендерні квоти та представленість жінок в органах місцевого самоврядування в умовах реформи децентралізації." Актуальні проблеми політики, no. 67 (May 25, 2021): 75–81. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1154.

Full text

Abstract:

У статті розкриваються особливості застосування ґендерних квот в Україні на місцевих виборах 2015 та 2020 років під час проведення реформи децентралізації, здійснено аналіз формування виборчих списків, результатів виборів до органів місцевого самоврядування в контексті дотримання ґендерних законодавчих норм, висвітлено положення Виборчого кодексу та з’ясовано деякі прогалини виборчого законодавства, які випливають з результатів місцевих виборів. Окрім цього, здійснено порівняльний аналіз щодо представництва жінок у місцевих радах України. У період проведення реформи децентралізації в Україні, передачі повноважень та фінансових ресурсів від державної влади органам місцевого самоврядування виникають нові завдання та інструменти щодо розвитку територіальних громад, нові підходи в контексті просування ґендерної рівності, представництва жінок у місцевих радах, їх участі у формуванні і прийнятті управлінських рішень. Реформа децентралізації значно розширює повноваження та можливості органів місцевого самоврядування, що стимулює включення в політичні процеси більшої кількості жінок та їх участі в процесах прийняття рішень у громадах, цим стимулюється просування ґендерної рівності у суспільстві. В Україні рівень представництва жінок у місцевих органах влади ще не достатній. Тому потребує як практичних, так і законодавчих механізмів для досягнення ґендерного балансу. Незважаючи на ґендерні квоти, прописані у виборчому законодавстві, кількість жінок у владі в умовах децентралізації після проведення місцевих виборів 2020 року не набагато змінилася. Процес децентралізації яскраво окреслив проблему незбалансованого доступу до ресурсів та участі жінок у діяльності органів місцевого самоврядування. Під час децентралізації сформувалася тенденція до зменшення представництва жінок на місцевому рівні. Реформа децентралізації хоч і створює умови для більш якісного та безпечного життєвого простору для розвитку жінок та чоловіків, дівчат та хлопців, але неповною мірою запроваджує ґендерну паритетність у діяльності органів місцевого самоврядування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Луцик, Оксана. "ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ (2013-2017 РР.)." Society. Document. Communication, no. 9/2 (February 28, 2021): 126–53. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-9/2-126-153.

Full text

Abstract:

Рух України в європейському напрямі потребує формування ефективного типу місцевого самоврядування, який би став самостійним і незалежним від центральних органів влади суб’єктом. Започаткована реформа системи місцевого самоврядування та адміністративно-територіальна реформа є довгоочікуваною відповіддю на суспільний запит щодо руйнування жорстокої неорадянської політичної системи в Україні. З 2014 р. почався активний курс на децентралізацію – теоретико-практичний етап еволюції системи місцевого самоврядування, який суттєво відрізняється від періоду «застою» місцевого самоврядування початку 2000-х рр. Варто зазначити, що 2015-2017 рр. були апробацією для сільських, селищних та міських рад і державної влади зокрема щодо започаткування механізму утворення громад, оскільки досвід адміністративно-територіальної реформи показав, що перші об’єднання були добровільними й дійсно дієвими. Особливостями процесу децентралізації влади в Україні на сучасному етапі є: створення трирівневої системи адміністративно-територіального устрою України (регіон, район, громада); об’єднання громад та надання їм широких повноважень, вибори старост до новостворених громад; ліквідація державних адміністрацій та передача їхніх основних повноважень органам місцевого самоврядування; заснування інституту префекта (представника Президента); реформування освітньої сфери; прозорість, законність місцевої політики й підзвітність місцевої еліти громаді. Децентралізація – сьогодні головна реформа в України, її реалізація – виважений крок, спрямований на наближення до світової спільноти. 2015 р. також характеризується напрацюванням цілого пакету законів щодо організації утворення дієздатних об’єднаних громад. Реформа органів місцевого самоврядування передбачає об’єднання (укрупнення) територіальних громад, яке не може бути довільним, воно має свої логічні межі. Питання визначення меж нових, об’єднаних громад вирішуватиметься органами влади обласного рівня з урахуванням як об’єктивних критеріїв, так і думки громадян.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

KALYNIAK, Lev. "ПОЛЬСЬКІ СЕЛЯНСЬКІ ПАРТІЇ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ (1928–1931): ВІД КОНФРОНТАЦІЇ ДО ОБ’ЄДНАННЯ." Наукові зошити історичного факультету Львівського університету / Proceedings of History Faculty of Lviv University, no. 19-20 (October 1, 2019): 221–32. http://dx.doi.org/10.30970/fhi.2019.19-20.2344.

Full text

Abstract:

Розглянуто організаційний стан реґіональних осередків чинних в Західній Україні польських селянських партій напередодні їхнього об’єднання в 1931 р. Головною причиною тривалого протистояння радикальних Польського Стронніцтва Людового “Визволєнє” (далі – ПСЛ “Визволєнє”) та Стронніцтва Хлопського (далі – СХ) з політично поміркованим Польським Стронніцтвом Людовим “Пяст” (далі – ПСЛ “Пяст”) було неоднозначне ставлення їхніх представників до методів реалізації земельної реформи. Перші пропонували безоплатно відчужувати поміщицькі латифундії на користь селян; інші – компенсувати збитки земельним власникам. На перешкоді об’єднання польського селянського руху в єдину партію – Стронніцтво Людове (далі – СЛ) – довший час стояло неоднозначне ставлення зазначених політичних таборів до встановленого у травні 1926 р. режиму санації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Коренькова, В. С. "ДОСВІД КРАЇН БАЛТІЇ У СФЕРІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ТА ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ." Juridical science, no. 2(104) (July 15, 2021): 176–83. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.21.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що прагнучи забезпечити ефек- тивну державну політику щодо реалізації національного курсу на європей- ську та євроатлантичну інтеграцію, дуже важливо звернути увагу на від- повідний досвід зарубіжних країн, які вже здійснили дану інтеграцію і увійшли до ЄС та НАТО на правах повноправних членів. При цьому особливий інтерес для нас становить досвід країн, які набули членства у даних міжнародних об’єднаннях відносно недавно, а також на певному історичному етапі зазна- ли тиску з боку радянського режиму. Європейський Союз є унікальним яви- щем наддержавного демократичного утворення європейських країн. Високий рівень співпраці держав Європи в форматі ЄС приводить до того, що з кож- ним роком все більше і більше країн хочуть приєднатися до цієї організації. Тому дослідження пройденого реформаційного шляху цих трьох держав має значний практичний інтерес для України. Першочергової уваги заслуговує до- свід таких Балтійські країни як Естонія, Литва та Латвія. У статті, спира- ючись на аналіз наукових поглядів вчених, узагальнено досвід країн Балтії у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції, на основі чого наголоше- но, що пережитки радянського минулого, на які часто посилаються україн- ські політичні та державні діячі, обґрунтовуючи затягування і неефектив- ність реформ, необхідних для повноцінної європейської та євроатлантичної інтеграції, не є настільки суттєвою перешкодою. Виокремлено найбільш позитивний досвід країн Балтії, який доцільно використати українському законодавцю. Зроблено висновок, що для якісної та дієвої реалізації Україною досліджуваного курсу необхідною є наявність узгодженої позиція політич- них сил в країні з цього приводу, чого в нашій державі досягнути, поки що не вдалося. Звісно проголошення у Конституції України зазначеного курсу ста- ло важливим кроком у цьому напрямку, однак на практиці у політичному житті країни й досі відбуваються запеклі дискусії з приводу необхідності та доцільності для України саме такого курсу. Небажання впливових політич- них сил його визнавати значним чином гальмує прийняття та здійснення відповідних заходів у цьому напрямку. Зауважимо, що у зарубіжних країнах, зокрема у прибалтійських державах та Польщі, також відбувалися значна політична боротьба з питань інтеграції, однак, після офіційного визнання відповідного курсу, політичні дискусії та суперечки стосувалася питань до- цільності чи недоцільності відповідних кроків і заходів щодо його реалізації, втім сам вибір не оспорювався та не піддавався критиці.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Ткач, О. І. "Соціально-політичні реформи: моральний фактор." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини, Вип. 31/32 (2005): 20–23.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Криничко, Лілія. "ЕТАПИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ." Litopys Volyni, no. 22 (March 16, 2021): 104–11. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.22.17.

Full text

Abstract:

У статті визначено етапи реформування системи охорони здоров’я в Україні, які виділяють вітчизняні вчені, а також з’ясовано напрями, які ними пропонуються для вдосконалення. Загалом вважаємо, що для реалізації ефективних методів удосконалення системи охорони здоров’я потрібно на державному рівні визначити стратегічні напрями розвитку досліджуваної галузі з обмеженням впливу політичних змін. Це дозволить забез- печити в повній мірі реалізацію стратегії та уникнути фрагментарних реформ. У статті досліджено сутність та значення державного регулювання ринку приватної медицини, а також висвітлено особливості системи охо- рони здоров’я як вкрай важливого сектора соціально-економічного життя з точки зору забезпечення соціально- економічної та політичної стабільності держави. Проаналізовано ключові засади отримання позитивних результатів у політиці державного управління медичними закладами. Окреслено, що за державної підтримки розвитку ринку медицини та мінімізації перешкод розвитку галузі створення сприятливих умов для фінансування системи охорони здоров’я в цілому є досить імовірним. Проведено огляд основних цілей державного регулювання ринку медицини України. Доведено, що реалізація права людини на якісні медичні послуги зумовлює спрямуван- ня політики держави в Україні на реформування чинної системи охорони здоров’я та створення ефективної національної моделі. Охарактеризовано завдання, які стоять перед державним управлінням щодо реформуван- ня системи охорони здоров’я, у свою чергу зазначені завдання визначають зміст та форму реалізації тієї чи іншої реформи у сфері охорони здоров’я як ключового складника соціальної політики держави. Виявлено, що зміни в стратегії державного управління приватними медичними закладами є необхідною передумовою розвитку кардинально нового, потенційно здорового суспільства. Здійснено періодизацію процесів реформування системи охорони здоров’я України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Omelianenko, Inna. "Соціально-економічні та політичні передумови конструювання першої навчальної програми з фізичної культури в незалежній Україні." Physical education, sport and health culture in modern society, no. 3(51) (September 30, 2020): 10–16. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2020-03-10-16.

Full text

Abstract:

Актальність. Упродовж незалежності України її шкільна система освіти перебуває в зоні неперервних змін: реформ, модернізацій, трансформацій, оновлення, магістральним напрямом яких є побудова національної гуманної, демократичної, особистісно орієнтованої школи. Серед її нерозв’язаних проблем – недосконалість змісту загальної середньої освіти, який є основною складовою частиною освітньої системи. Зміст освіти в узагальненій формі відображає досягнутий суспільством рівень культури для подальшого його піднесення. Фізичне виховання, як одна з форм соціальних відносин є продуктом діючої суспільно-економічної формації. Тому функціонування системи фізичного виховання та її зміни зумовлені соціально-культурними, політично- релігійними, економічними й особистісними факторами. Їх дослідження дасть змогу усвідомити закономірності розвитку системи фізичного виховання України; сприятиме виробленню науково обґрунтованого курсу її подальшого поступу; запобігатиме суб’єктивним рішенням; формуватиме національну самосвідомість як умову збереження незалежності України. Мета дослідження – виявити політичні, економічні та суспільні перед- умови розробки навчальної програми з фізичної культури для загальноосвітніх шкіл (1993 р.) Методи дослі- дження – вивчення та узагальнення інформаційних джерел, порівняльного аналізу, причинно-наслідкового аналізу, герменевтичний. Результати дослідження. Розробка першої навчальної програми з фізичної культури в незалежній Україні (1993), уведена в практику загальноосвітніх закладів освіти невдовзі після проголошення її самостійності, дублювала свою попередницю УРСР (1988) в основних положеннях пояснювальної записки, попри несуттєві розбіжності. Інерційне «відлуння» радянської системи в прийнятому документі зумовлене низкою об’єктивних політичних, економічних та суспільних обставин: проголошенням незалежності України в 1991 р.; недостатнім часом для усвідомлення чиновниками свого місця у процесі державотворення й масштабу нових завдань; домінуванням бюрократичних методів управління та неготовністю фахівців до прояву самостійності в прийнятті оригінальних рішень; відсутність економічних перетворень, бідністю й соціальною незахищеністю українців; відголосом ієрархії культурних цінностей радянських часів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Банчук-Петросова, О. В. "МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 4 (April 15, 2022): 3–7. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.1.

Full text

Abstract:

Зазначено, що важливою причиною більшості невдач у сфері функціонування української економіки та її реформування є слабкість інститутів влади: відсутність необхідної політичної волі та професіоналізму, невизначеність і навіть безграмотність рішень, бездіяльність, а часом і прямий саботаж у їхньому виконанні. Злиття владних структур із приватною підприємницькою сферою – звичайне явище для нинішньої України. Усе це не може не позначатися негативним чином на характері і розвитку української економіки. Співвідношення між рівнем ринкових свобод і масштабами державного регулювання залежить від низки факторів: загальнонаціональної значущості тих чи інших підприємств та комплексів, ситуації, в якій опинилася країна, цілей, які переслідує держава. Загалом нині це співвідношення переважно залежить від характеру економічної політики влади. Визначено, що політичні та економічні інтереси країни диктують збереження принципової лінії на відкритість економіки, забезпечення вільної взаємодії вітчизняних господарюючих суб'єктів із зовнішнім світом. Проте орієнтація на відкритість неспроможна залишатися єдиним визначальним компонентом зовнішньоекономічної політики країни. У її арсеналі мають бути присутніми заходи, спрямовані на захист національного виробництва та внутрішнього ринку від несприятливих впливів ззовні. Україна повинна забезпечити собі належне місце в багатополюсному світі, що складається. Ринкові перетворення, що проводилися в Україні протягом останнього десятиліття, не виправдали тих очікувань, які на них покладала громадськість країни. Краху зазнала не сама ідея реформування господарства, не об'єктивна необхідність ринкових реформ, а стратегія і тактика, прийоми та методи перетворень. Тим не менше, всупереч різним догмам, найкращим є економічний устрій, що забезпечує з урахуванням історичних, політичних та економічних обставин оптимальну ефективність, за якої економічні цілі гармонійно поєднуються з реальними умовами та соціальними цілями держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Myshchak , I. M. "Сучасні проблеми та перспективи удосконалення Конституції України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (July 21, 2021): 40–47. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.04.04.

Full text

Abstract:

Метою статті є виокремлення тих проблемних і дискусійних положень, які або не були остаточно вирішені під час ухвалення Основного Закону, або потребують змін з огляду на сучасний стан розвитку держави та суспільства. Наукова новизна полягає в аналізі конституційних норм і думок фахівців та виокремленні тих положень Конституції України, які потребують змін або уточнення в сучасних умовах трансформації політичної та правової системи України. Висновки. Більшість фахівців-конституціоналістів погоджується, що потенціал чинної Конституції України не вичерпано, вона продовжує успішно діяти й забезпечує основи державного правопорядку та гарантії захисту прав людини і громадянина. Окремі критичні зауваження на адресу Основного Закону пов’язані не стільки з його нормами, скільки з політичною кон’юнктурою. Крім того, не ухвалено ряд законів, прямо передбачених Конституцією України, багато законів не приведено у відповідність до її норм, що істотно впливає на якість сприйняття самого Основного Закону, як і неналежний рівень виконання його положень не лише громадянами, а й органами державної влади та місцевого самоврядування, низький рівень правосвідомості та правової культури. Всі ці фактори в цілому посилюють громадську думку про необхідність реформування конституційних норм і вирішення таким чином назрілих правових проблем. Особливістю внесених до Конституції змін є те, що вони фактично відображають політичні та суспільні настрої, однак належним чином не відпрацьовані фахівцями-правниками, що створює чергові приводи для невдоволення окремими змінами. Варто відзначити, що в Україні практично весь період незалежності діяли спеціальні комісії, створені для фахового опрацювання змін до Основного Закону. Проте ні Національна Конституційна Рада, ні Конституційна Асамблея, ні Конституційна комісія, ні, навіть, нинішня Комісія з питань правової реформи так і не затвердили остаточного варіанту напрацьованих ними змін. Окремі проблемні положення Конституції України, зокрема щодо статусу Криму, питань мови, державних символів, землі, були очевидними ще під час її ухвалення, однак прописані як компромісні. Крім того, за роки незалежності суспільний розвиток держави висунув на порядок денний ще ряд важливих аспектів, які можуть стати предметом внесення змін до Конституції. Серед таких реформ, здійснення яких потребує внесення змін до Основного Закону, передусім варто відзначити судову, децентралізацію, чіткий розподіл повноважень між гілками влади й забезпечення балансу стримувань і противаг, а також розширення конституційних прав і свобод людини та громадянина із забезпеченням чітких гарантій їх дотримання. Однак і цей перелік не є вичерпним, оскільки подальший суспільний розвиток виносить на порядок денний нові питання, які потребуватимуть правових гарантій і врегулювання, у тому числі й на рівні Конституції України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Lukianova, H. "ПОТРЕБА ОПТИМІЗАЦІЇ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ, ЯК ВИКЛИК СЬОГОДЕННЯ." Juridical science, no. 6(108) (April 4, 2020): 120–26. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.14.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що на сьогодні в Україні склалася доволі парадоксальна ситуація у сфері протидії корупції. Антикорупційна реформа, що триває кілька років, дає свої перші результати. Кількість порушених справ дедалі більше зростає, з’являються перші судові вироки, державні службовці різних рівнів активно намагаються переконати своїх підлеглих, керівництво і просто громадськість у власній чесності й непідкупності, що неодмінно покращує якість надання адміністративних послуг, сприяє кращому виконанню ними своїх службових обов’язків. Однак, більш детальний погляд демонструє, що ситуація не просто далека від ідеальної, вона є близькою до катастрофічної. Адже наявна державна політика у сфері протидії корупції характеризується непослідовністю та відсутністю належної координації. Статтю присвячено аналізу сучасного стану державної політики у сфері протидії корупції в Україні. Авторка наводить короткий огляд подій та процесів, що свідчать про суттєві недоліки наявної державної політики і її правого забезпечення. Ключова увага присвячена такій проблемі як відсутність належної координації суб’єктів протидії корупції в Україні та відповідні прогалини у національному законодавстві. Зазначено, що однією з ключових проблем антикорупційних діяльності сьогодення є втрата довіри населення як до антикорупційної реформи в цілому, так і до окремих суб’єктів протидії корупції зокрема. Низький рівень довіри населення становитиме загрозу не лише для антикорупційної політики, але й для державної безпеки в цілому. Проаналізовано й узагальнено пропозиції окремих вітчизняних учених щодо перспективних шляхів оптимізації національної антикорупційної політики. Окрему увагу авторка звертає на важливість таких напрямів оптимізації антикорупційної політики як: наявністю в країні сильної політичної волі щодо реалізації заходів антикорупційної політики та формування єдиної політики; оновлення кадрового ресурсу антикорупційних органів; формування високого кредиту довіри з боку населення; врахування не лише позитивного, а й негативного досвіду інших держав; масове впровадження антикорупційної освіти і сучасних технологій, що дистанціюють державного службовця і споживача адміністративних послуг держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Гречаник, Б. В. "ПРОГРАМУВАННЯ МІСЦЕВОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 4 (April 15, 2022): 22–30. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.4.

Full text

Abstract:

У статті досліджено процес управління місцевим економічним розвитком на основі програмування соціально-економічного розвитку суспільних систем в умовах проведення реформи децентралізації влади в Україні. Ідентифіковано визначальну особливість сучасного управління соціально-економічним розвитком регіональних суспільних систем –застосування певного алгоритму «програми» управління їхнім розвитком на основі «тригоризонтної» системи «планування-управління». Визначено, що основними складниками такої системи «планування-управління» є: концепція стратегії розвитку, стратегія розвитку, політика розвитку та цільові програми. Встановлено, що одночасне використання такої системи і на загальнодержавному, і на регіональному рівнях, а також їх узгодження між собою за рахунок вертикальних зв’язків між основними складниками моделей управління різних рівнів перетворює «стандартну» систему управління розвитком у систему «програмування розвитку». Запропоновано використання такої моделі – програмування управління соціально-економічним розвитком – на рівні регіону як одного з найбільш ефективних дієвих сучасних системних інструментів управління розвитком адміністративно-територіальних одиниць, що видається особливо актуальним в умовах завершення реформи децентралізації в Україні. Отримані висновки свідчать про доцільність використання такого алгоритму «програмування розвитку» у вітчизняній практиці управління розвитком суспільних систем із метою підвищення ефективності управління місцевим економічним розвитком та якості проведення реформ в основних сферах українського суспільства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Хотинська-Нор, О. "Інформаційна політика судової реформи." Право України, no. 9 (2016): 121–28.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Політична реформа'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles