To see the other types of publications on this topic, follow the link: Політика стратегічна.
Journal articles on the topic 'Політика стратегічна'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Політика стратегічна.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Харченко, Наталія. "СТРАТЕГІЧНА ПРАВОТВОРЧІСТЬ: ОКРЕМІ ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ." Молодий вчений, no. 3 (91) (March 31, 2021): 322–25. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-68.
Full textAbstract:
Досліджено різні позиції фахівців загальнотеоретичної та галузевих наук щодо визначення категорій «стратегічна правотворчість» та «стратегічні акти». Визначено, що стратегічна правотворчість є частиною правотворчої політики держави, на яку пливають різноманітні фактори: рівень політичної, інформаційної, економічної, культурної розвиненості країни, форма держави, географічне розташування, а також стадії історичного розвитку держави та суспільства. Запропоновано широкий та вузький підходи до трактування категорій «стратегічна правотворчість» та «стратегічні акти», а також необхідність розкриття їх взаємозв’язку з іншими суміжними категоріями за схемою від загального до конкретного: стратегічна правова політика – стратегічна правотворчість – стратегічні акти – стратегічні норми.
2
Гринь, Вікторія Петрівна. "Система фінансового обліку як засіб стратегічних облікових комунікацій: сучасний стан і перспективи розвитку." Економіка, управління та адміністрування, no. 4(94) (December 29, 2020): 55–61. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2020-4(94)-55-61.
Full textAbstract:
Обґрунтовано необхідність розвитку системи фінансового обліку як засобу внутрішніх та зовнішніх стратегічних облікових комунікацій підприємства. Проаналізовано значущість системи фінансового обліку як джерела інформації для управління підприємством. Визначено необхідність розвитку системи фінансового обліку відповідно до запитів суб’єктів стратегічного управління підприємств. Виокремлено види та напрями формування фінансової облікової інформації, необхідної стейкхолдерам для прийняття стратегічних рішень. Розроблено класифікацію інструментів розвитку системи фінансового обліку як засобу стратегічних облікових комунікацій. Визначено та проаналізовано традиційні інструменти розвитку системи фінансового обліку. Обґрунтовано поняття стратегічно значущих об’єктів обліку. Обґрунтовано важливість розвитку облікової методології стратегічного спрямування (стратегічна облікова політика, стратегічна звітність) як засобу наближення системи фінансового обліку до вимог суб’єктів стратегічного управління. Виокремлено та проаналізовано інжинірингові інструменти розвитку системи фінансового обліку (інжинірингові проведення, інжинірингова стратегічна звітність).
3
Гринь, В. П. "СТРАТЕГІЧНА ПОЛІТИКА ОБЛІКУ ТА ЗВІТНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ." Visnik Zaporiz'kogo nacional'nogo universitetu. Ekonomicni nauki, no. 2 (50) (August 12, 2021): 34–38. http://dx.doi.org/10.26661/2414-0287-2021-2-50-06.
Full textAbstract:
На сьогоднішній день облік це постійний об'єкт для вдосконалення, що обґрунтовується розвитком системи управління бізнесом в контексті посилення їх організаційної структури та міжфірмових відносин, що посилює динамізм конкурентного середовища. Доведено актуальність дослідження теоретичних аспектів та практичних механізмів реалізації стратегічних коригувань облікової та звітної політики підприємства. Роз- крито концепцію стратегічного коригування політики звітності підпри- ємства. Проаналізовано роль теорії бухгалтерського обліку у формуванні теоретичних основ стратегічної облікової політики підприємства. Визна- чено роль та призначення стратегічної додаткової звітності у досягненні стратегічних цілей підприємства. Розкрито причинно-наслідкові зв'язки розуміння інформації про облікову політику як джерела формування бух- галтерських сигналів для зовнішніх користувачів. Концепція додаткового розкриття бухгалтерської інформації підприємства як передача інформа- ції через додаткові форми звітності, що виходить за рамки чинних нор- мативних вимог або стандартів бухгалтерського обліку, встановлених регуляторами національної системи бухгалтерського обліку. Необхідність формування стратегічної облікової політики в контексті звітності на основі стратегічних цілей, визначених на підприємстві. Обґрунтовано залежність досягнення стратегічних цілей підприємства від розкриття перспективної бухгалтерської інформації та від додаткової детальної або більш повної інформації про його поточну та минулу діяльність.
4
Левандовська, І. В. "СТРАТЕГІЧНА КОМУНІКАЦІЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ." Актуальні проблеми держави і права, no. 92 (January 24, 2022): 52–58. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i92.3261.
Full textAbstract:
Левандовська І. В. Стратегічна комунікація Конституційного Суду України: політика інформування versus комунікаційна політика. – Стаття.
Сьогодні Україна активно формує нові моделі побудови системи стратегічних комунікацій, які є важливою частиною інтеграції до НАТО та Європейського Союзу. Наразі існує гостра проблема ефективної координації суб’єктів стратегічних комунікацій у різнорівневих системах із власною ієрархією та системою прийняття рішень. Основне завдання держави полягає в забезпеченні єдності дій цих структур у межах єдиного вектора діяльності.
Стаття присвячена дослідженню особливостей розробки і впровадження Комунікаційної Стратегії Конституційного Суду України. Водночас задля забезпечення основних прав і свобод людини і громадянина увага зосереджується на важливості комунікації національного органу конституційного контролю з Європейським судом з прав людини та Верховним Судом.
З’ясовано різницю між політикою інформування і комунікаційною політикою вітчизняного органу конституційної юстиції. Виявлено, що задля формування єдиних поглядів на право і розуміння правової норми задля захисту прав та свобод доречно включити Конституційний Суд України до переліку судових установ, які можуть звертатись до Європейського суду з прав людини в межах Протоколу № 16 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Окремо увагу приділено взаємодії з Верховним Судом. Встановлено, що наразі вже існує позитивна тенденція вітчизняної судової практики, в ході якої Верховний Суд у своїх постановах застосовує юридичні (правові) позиції Конституційного Суду України за наслідками розгляду конкретних конституційних, що надає більшій кількості потенційних суб’єктів можливість захистити свої права.
Зроблено висновок, що в майбутньому такий підхід потрібно розвивати та удосконалювати.
На основі проведеного аналізу Конституційному Суду України запропоновано кроки для реалізації Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021–2023 роки в тому числі такі, які можливо реалізувати шляхом внесення змін у чинне законодавство.
5
Гринь, Вікторія Петрівна. "Інтегрована звітність як інструмент стратегічних облікових комунікацій." Економіка, управління та адміністрування, no. 2(96) (July 7, 2021): 47–53. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-2(96)-47-53.
Full textAbstract:
Обґрунтовано необхідність проведення досліджень щодо аналізу факторів, які впливають на розкриття стратегічної інформації в інтегровані звітності. Розроблено модель політики розкриття стратегічно орієнтованої облікової інформації в інтегрованих звітах. Визначено, що така політика є компромісом між перевагами оприлюднення стратегічно орієнтованої облікової інформації в інтегрованих звітах та обліковою інформаційною безпекою підприємства. Обґрунтовано причини існування ризику прийняття несприятливих рішень стейкхолдерами в результаті оприлюднення інтегрованої звітності. Проаналізовано причини необхідності обмеження розкриття стратегічної інформації в інтегрованій звітності. Встановлено необхідність застосування нових та менш витратомістких способів донесення та оприлюднення додаткової інформації до користувачів з метою мінімізації витрат на розкриття стратегічної інформації в інтегрованій звітності. Проаналізовано поняття «інтегрованої звітності» в широкому розумінні та особливості її розкриття в Україні. Обґрунтовано перспективи розвитку інтегрованої звітності як інструмента стратегічних облікових комунікацій.
6
Lisovska, Myroslava. "ПОЛІТИКА ТУРИСТИЧНОГО БРЕНДИНГУ КРАЇН ЗАКАВКАЗЗЯ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (9) (February 9, 2021): 110–25. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2021-01-110-125.
Full textAbstract:
У статті здійснено аналіз формування і розвитку політики туристичного брендингу Азербайджану, Вірменії, Грузії. Основна увага приділена її програмному виміру. Проаналізовані такі ключові програми: «Стратегія розвитку туризму на 2015-2025 роки» (Грузія), «Стратегічна дорожня карта щодо розвитку індустрії спеціалізованого туризму в Азербайджанській Республіці», «Національна стратегія розвитку Вірменії на 2014-2025 роки». Встановлено, що стрімкий розвиток туризму в країнах Закавказзя, який припав на останнє десятиліття, визначив важливість туристичного брендингу. За цей період помітно зростала державна підтримка сектору, формувалася інституційна структура, була розроблена і схвалена айдентика туристичних брендів, а туризм став пріоритетом розвитку національних економік держав. Визначено, що основними напрямками розвитку туристичного брендингу країн Закавказзя є: підвищення впізнаваності країн як туристичних брендів шляхом пожвавлення рекламної та інформаційної діяльності, удосконалення туристичної інфраструктури, розширення міжнародної співпраці у розвитку туризму, формування позитивного іміджу.
7
Stakhurskyi, I. V. "Особливості становлення та перспективи розвитку європейської стратегічної культури." Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, no. 11(139) (October 7, 2016): 46. http://dx.doi.org/10.15421/1716120.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню особливостей формування європейської стратегічної культури у контексті вивчення механізмів розвитку Спільної безпекової та оборонної політики (СБОП) Європейського Союзу. Використовуючи конструктивістський підхід, розкрито концепт стратегічної культури та його застосування у політичній науці. Розглянуто процес становлення та основні характеристики стратегічної культури Євросоюзу. У дослідженні показано як відбувається конвергенція національних стратегічних культур та які основні перешкоди виникають при формуванні загальноєвропейської стратегічної культури. На основі обраних чотирьох критеріїв (рівень громадської підтримки СБОП, преференції методів кризового менеджменту, готовність до здійснення інтервенції, місце СБОП у безпековій політиці країн-членів ЄС), з’ясовано питання, чи вдалося ЄС розвинути сильну стратегічну культуру. Встановлено, що до основних норм, які визначають поведінку ЄС у сфері безпеки та оборони, належать схильність до мультилатералізму, відкидання військових засобів у розв’язанні конфліктних ситуацій, прерогатива гуманітарних миротворчих місій, правова легітимність. Зроблено висновок, що повільний процес утворення європейської стратегічної культури перешкоджає Спільній безпековій та оборонній політиці стати дієвим інструментом кризового менеджменту.
8
Буканов, Григорій. "ІНСТРУМЕНТИ ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ." Public management 25, no. 5 (December 1, 2020): 42–52. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-5(25)-42-52.
Full textAbstract:
Розглянуто інструменти екологічного менеджменту в контексті реалізації державної екологічної політики і сталого розвитку регіонів. Державна екологічна політика — це діяльність органів державної влади, спрямована на формування та розвиток екологічного виробництва/споживання та екологічної культури життєдіяльності людини. Для реалізації регіональної екологічної політики використовуються такі механізми: законодавчо-правовий, управлінський, економічний, громадсько-просвітницький. Визначено, що екологічний менеджмент є складовою загальної системи екологічного управління, системою ринкового управління довкіллям, функціонує на територіальному ієрархічному рівні в рамках глобальної екологічної політики, держави в цілому, регіону, окремої території (місто, селище, окрема природна зона), корпорації, підприємств у сферах з ринковими відносинами. Екологічний менеджмент на рівні держави являє собою державну систему управління, яка спрямована на створення правових норм та засад з охорони навколишнього середовища, забезпечення формування у населення свідомості щодо раціонального використання природніх ресурсів, підтримку екологічних інноваційних та технологічних проектів. Виділено наступні групи інструментів екологічного мененджменту, які регулюються національним екологічним законодавством та імплементованими міжнарод- ними угодами і конвенціями: перша група пов’язана із системою міжнародних і державних екологічних стандартів ISO та ДСТУ (екологічний аудит, екологічна сертифікація, екологічне маркування), друга група представляє системну оцінку екологічного стану навколишнього середовища і впливу техногенного фактора (стратегічна екологічна оцінка, екологічний моніторинг, оцінка впливу на довкілля), третя група пов’язана із екологічним розвитком регіону, територій, підприємств (екологічний маркетинг).
9
КРЕСІН, ОЛЕКСІЙ. "Перспективи миротворчої діяльності Європейського Союзу в Україні у контексті орієнтирів його зовнішньої та безпекової політики." Право України, no. 2020/12 (2020): 42. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-12-042.
Full textAbstract:
Аналізуються нормативно визначені пріоритети Спільної зовнішньої і безпекової політики Європейського Союзу (ЄС). На основі цього досліджується політика ЄС щодо безпеки Східної Європи. Виокремлено основні концепти ЄС у сфері миротворчості й управління кризами: 1) самодостатність, “стратегічна автоно мія” в ухваленні рішень і здійсненні діяльності; 2) корпоративність інтересів, або “філософія принципового прагматизму”, що фактично ставить безпеку та інтереси ЄС вище за підтримання миру і поширення європейських цінностей у світі; 3) означення території відповідальності ЄС, що виходить з ідеї становлення “кооперативних безпекових порядків” у світі; 4) ідея зони впливу ЄС, що пов’язує безпеку ЄС із безпекою і стабільністю сусідніх держав; 5) підхід “м’якої сили”, в якому миротворчість ігнорується як цілісне явище з його військовими аспектами, натомість обґрунтовується ідея управління кризами. Стверджується, що позиція ЄС щодо безпеки Східної Європи, і зокрема України, тривалий час визначалася загальними ідеями безпечного сусідства та недоцільності політичної інтеграції цих країн через те, що це наближає кордони Союзу до небезпечних регіонів і може провокувати конфлікти. Показаний зв’язок між формуванням Східного партнерства та російською агресією в Грузії, але фактичним ігноруванням питань регіональної безпеки. Вказується на суттєві зміни у зовнішній політиці ЄС унаслідок агресії Російської Федерації (РФ) в Україні. Аналізується діяльність цивільних місій ЄС в Україні та їх поки що не задіяний потенціал. Робить ся висновок щодо суттєвого значення інструментів зовнішньої політики ЄС у стримуванні агресії РФ, підвищенні стійкості й сприянні економічному розвитку України, її модернізації, але малоймовірності вирішальної участі ЄС у відновленні її територіальної цілісності за допомогою миротворчої діяльності.
10
Дем’яненко, Борис Леонідович, and Віра Миколаївна Дем’яненко. "«КИТАЙСЬКА МОДЕЛЬ (РЕФОРМ)» («ПЕКІНСЬКИЙ КОНСЕНСУС»): ПРИЧИНИ І СУТНІСТЬ СТРІМКОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПІДНЕСЕННЯ КИТАЮ." Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, no. 8 (December 21, 2021): 165–95. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.8.2021.249046.
Full textAbstract:
У статті здійснено спробу концептуалізації «китайської моделі (реформ)» («Пекінського консенсусу») в контексті стрімкого економічного піднесення сучасного Китаю. Ознайомлення з опублікованими джерелами і літературою, на сторінках яких знайшли відображення різні погляди вітчизняних, західних і китайських учених із анонсованої нами проблеми, дозволило констатувати, що одні з них сприймають китайську модель позитивно, інші бачать у ній поряд із перевагами також і недоліки, треті – майже виключно або головним чином негативні моменти (експлуатацію, поляризацію суспільства, екологічні катастрофи тощо). Ці треті часто протиставляють сучасній китайській дійсності епоху Мао Цзедуна, яка зображується ними як втілення справжнього соціалізму. Зроблено висновок, що високий показник економічного зростання КНР досягнуто завдяки стратегії, розробленій Ден Сяопіном і спрямованої на проведення масштабних економічних реформ, політики «відкритості» країни, яка допомогла Китаю зайняти лідируючі позиції в світі. Обґрунтовано тезу, що в сучасних умовах функції КПК (здійснення вищої політичної влади, координуюча, мобілізаційна, реформаторська, презентаційна) як хранительки офіційних догм вдало доповнюються реформаторськими діями, що демонструє значну пристосованість партії до нової суспільно-політичної та економічної ситуації в Китаї. Авторами стверджується думка, що китайська зовнішня політика на поч. ХХІ ст. все більше глобалізується й стає наступальною. Практично в кожному регіоні світу Пекін має систему власних інтересів, спрямованих на підвищення політичної ролі країни у світі, створення сприятливих умов для продовження економічних реформ, одержання доступу до фінансових, технологічних і сировинних ресурсів. Використання потужного арсеналу «м’якої сили» дозволяє Китаю успішно здійснювати економічне співробітництво, не обумовлюючи його політичними, ідеологічними чи історичними проблемами. Констатовано, що довгостроковою метою Китаю є підтримка мирної міжнародної обстановки, необхідної для захисту китайських інтересів, зокрема для успішного просування глобальних проєктів і модернізації країни. При цьому стратегічна активність КНР давно вийшла за межі держави, яка завдячуючи інтенсивній економічній експансії, стала участницею перерозподілу сфер впливу у світі на свою користь, витісняючи акторів-конкурентів із тих регіонів світу, де вони до недавнього часу домінували. Китайський шлях у бік багатополюсності пов’язаний не з силовою політикою, створенням військово-політичних блоків, нав’язуванням власних ідеологічних стандартів тощо, а реалізовується шляхом використання фактора економічного потенціалу й допомоги.
11
Грузинська, Ірина. "ПОНЯТІЙНО-КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ ЯК ЧИННИКА ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ." Молодий вчений, no. 3 (103) (March 31, 2022): 43–48. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-3-103-9.
Full textAbstract:
У статті визначена актуальність понятійно-категоріального обґрунтування дослідження проблеми публічної політики у сфері забезпечення якості вищої освіти, важливість якого пов’язана з перспективами інтеграції України до Європейського освітнього простору. Проаналізовано та узагальнено основні підходи до визначення понять «публічна політика», «державна політика» та «державна політика у сфері освіти». Констатована відсутність визначення змісту поняття «публічна політика у сфері забезпечення якості вищої освіти» та запропоновано авторське визначення, зокрема, це стратегічно обумовлена та законодавчо врегульована система дій органів публічної адміністрації та громадянського суспільства, спрямовану на досягнення відповідності результатів навчання у закладах вищої освіти встановленим вимогам.
12
Podvorna, Olena. "АРКТИЧНА ПОЛІТИКА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ ЗА ПРЕЗИДЕНТСТВА ДОНАЛЬДА ТРАМПА." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 12, no. 2 (December 21, 2020): 112–24. http://dx.doi.org/10.15421/352041.
Full textAbstract:
Розглядаються теоретичні основи арктичної політики Сполучених Штатів Америки у період президентської каденції Дональда Трампа. Проведений комплексний порівняльний аналіз трьох ключових документів, які закладають основи цієї політики: Арктичної стратегії Міністерства оборони, Арктичної стратегічної перспективи Берегової охорони та Стратегічної перспективи для Арктики ВМС США. Досліджується взаємозв’язок арктичної політики з політикою забезпечення національної безпеки та національної оборони Сполучених Штатів Америки. Вказуються головні складові політики США в регіоні Арктики на найближчу перспективу.
13
Zghadova, N. S., V. V. Dzhumel, and L. L. Marchu. "Стратегічні орієнтири державної політики протидії тіньовій економіці в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (September 3, 2018): 68–78. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.04.11.
Full textAbstract:
Стаття присвячена особливостям формування стратегії протидії тіньовій економіці у контексті функціонування механізмів реалізації відповідної державної політики. Визначено, що стратегічне планування, як важливий етап функціонування механізму реалізації державної політики протидії тіньовій економіці, полягає у розробці стратегічних рішень організуючого, орієнтуючого та об’єднуючого характеру, які спрямовані на досягнення головної мети щодо дотримання організаційно-функціональних, адміністративно-управлінських та ресурсних параметрів. Запропоновано етапи розробки та реалізації Стратегії протидії тіньовій економіці в Україні.
14
Hulai, Vasyl, and Vira Maksymets. "«ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ» ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА ТА НАПРЯМ МІЖДИСЦИПЛІНАРНИХ СТУДІЙ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (5) (May 29, 2019): 86–95. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-01-86-95.
Full textAbstract:
На основі досвіду трансформації освітньої діяльності кафедри міжнародної інформації Національного університету «Львівська політехніка» автори обґрунтовують запровадження нового предмету «Інформаційна політика Європейського Союзу». Паралельно із вирішенням актуальних освітніх завдань реалізація стратегічного курсу на поглиблення співробітництва України з державамичленами Європейського Союзу та інституціями ЄС, інформаційна політика останнього потребує окремого наукового аналізу на засадах міждисциплінарного підходу. Цілком очевидною стала висловлена думка щодо інтенсифікації інформаційноаналітичного забезпечення реалізації цивілізаційного зовнішньополітичного вектору України – набуття в оптимальному часовому періоді повноправного членства в Європейському Союзі зокрема. Розвиваючи проблематику європейських студій, зокрема, висвітлення інформаційної політики Європейського Союзу та окремих держав-членів за останні роки кафедра міжнародної інформації Львівської політехніки провела дві міжнародні науково-практичні конференції із публікацією збірників матеріалів. Спираючись на вказані теоретико-методологічні засади розуміння сучасної інформаційної політики у межах пропонованої дисципліни «Інформаційна політика Європейського Союзу» доцільно зосередитися на аналізі спільної інформаційної політики й основних напрямків співробітництва країн Європейського Союзу в межах інтеграційного процесу, що дозволить виявити особливості формування сучасної європейської інформаційної політики та її відповідності стратегічним цілям і завданням політики ЄС.
15
O.O., Meleshchenko. "TARNISHING THE IMAGE OF A POLITICAL OPPONENT AS A COMMUNICATIVE STRATEGY OF DONALD TRUMP’S TWITTING." South archive (philological sciences), no. 84 (December 23, 2020): 84–90. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2020-84-13.
Full textAbstract:
Purpose. At present when modern political leaders use the Internet service Twitter for strategic purposes, analysis of tarnishing the image of a political opponent as a communicative strategy becomes especially important. The aim of this article is to reveal cognitive (motivational and intentional), stylistic and rhetorical features of the communicative strategy of tarnishing the image of a political opponent in Donald Trump’s twitting.Methods. This research is based on the inferential, definitional, and stylistic-rhetorical analyses.Results. The study analyzes the concepts of image, communicative strategy, and rhetorical technique. It makes a case for the negative evaluation as the key characteristic of the communicative strategy of tarnishing the image of a political opponent. The analysis of the strategic organization of Trump’s Twitter-based Internet discourse has determined the strategy of tarnishing the image of a political opponent as a local one. This local strategy is subordinate to the global strategy of Trump’s twitting that aims to exert communicative influence in order to seize and retain political power. Within this local strategy, I further specify the sub-strategies of disqualification, discrediting, and discrimination, which are differentiated according to the type of the evaluation they rest on. The disqualification sub-strategy is based on the negative teleological evaluation of a political opponent, which highlights the incompatibility of his/her business, professional, and intellectual features with the image of the ideal politician. The discrediting sub-strategy is rooted in the negative ethical evaluation of a political opponent as being incompatible with the image of the ideal politician according to his/her moral/ethical features. The discrimination sub-strategy is based on the negative normative evaluation of a political opponent as belonging to a negatively assessed socio-political category, which indicates that he/she does not qualify for the ideal politician. These sub-strategies are implemented by the rhetorical techniques of influencing the addressee, which are differentiated according to the influence on different spheres of the human psyche they impact on: argumentation (the sphere of rational reasoning), declaration, and emotive contagion (emotions and feelings), and instruction (volition).Conclusions. The analysis of cognitive (motivational and intentional) characteristics of the communicative strategy of tarnishing the image of a political opponent allows to define it as a local one in the strategic organization of Trump’s twitting. This local strategy is realized through the sub-strategies of disqualification, discrediting, and discrimination, which are further implemented by rhetorical techniques of influencing the addressee. The analysis of the disqualification sub-strategy showed that Trump uses several rhetorical techniques simultaneously within one tweet, exerting communicative influence on different spheres of the addressee’s psyche.Key words: communicative influence, image of a politician, negative evaluation, rhetorical technique, strategic organization of discourse, Twitter. Мета. В умовах стратегічного використання інтернет-сервісу «Твітер» сучасними політичними лідерами вивчення руй-нування іміджу політичного опонента як комунікативної стратегії політичного твітінгу набуває особливого значення. Метою статті є встановлення когнітивних (мотиваційно-інтенціональних) та стилістично-риторичних характеристик комунікативної стратегії руйнування іміджу політичного опонента у твітінгу Дональда Трампа.Методи. В основу методики дослідження було покладено інференційний аналіз, який доповнюється дефініційним і сти-лістично-риторичним аналізами.Результати. У межах проведеного дослідження проаналізовано поняття іміджу, комунікативної стратегії, риторичної тех-ніки, обґрунтовано негативну оцінку як ключовий параметр стратегії руйнування іміджу політичного опонента. Аналіз стра-тегічної організації інтернет-дискурсу Д. Трампа на базі твітеру дозволив визначити стратегію руйнування іміджу політичного опонента як локальну стратегію, що підкорюється глобальній стратегії усього твітінгу Д. Трампа – спричиненню комуніка-тивного впливу з метою захоплення й утримання політичної влади. У межах локальної стратегії руйнування іміджу політич-ного опонента виокремлено субстратегії дискваліфікації, дискредитації й дискримінації. Критерієм їх розмежування виступає тип оцінки. В основі субстратегії дискваліфікації лежить негативна телеологічна оцінка політичного опонента, об’єктом якої є його ділові, професійні та інтелектуальні якості. Вони свідчать про невідповідність політичного опонента еталону політика за телеологічними чинниками. Субстратегія дискредитації ґрунтується на негативній етичній оцінці політичного опонента, об’єктом якої є його поведінка, яка свідчить про невідповідність еталону політика за морально-етичними чинникам. Основою субстратегії дискримінації є демонстрація негативної нормативної оцінки політичного опонента, об’єктом якої є його прина-лежність до негативно оцінюваної соціально-політичної категорії, що свідчить про його невідповідність еталону політика за нормативними чинниками. Інструментом реалізації цих субстратегій виступають риторичні техніки впливу на адресата, роз-межовані за критерієм впливу на різні сфери психіки: доведення (раціональне мислення), декларування й емотивне зараження (сфера емоцій і відчуттів), спонукання (волевиявлення).Висновки. Проведений аналіз когнітивних (мотиваційно-інтенціональних) характеристик комунікативної стратегії руйну-вання іміджу політичного опонента дозволяє визначити її як локальну стратегію у стратегічній організації твітінгу Д. Трампа. Ця локальна стратегія втілюється субстратегіями дискваліфікації, дискредитації й дискримінації, які реалізуються риторични-ми техніками впливу на адресата. Аналіз субстратегії дискваліфікації показав, що Д. Трамп використовує одночасно декілька риторичних технік у межах одного твіту, справляючи комунікативний вплив на різні сфери психіки адресата.Ключові слова: імідж політика, комунікативний вплив, негативна оцінка, риторична техніка, стратегічна організація дис-курсу, твітер.
16
Antypenko , I. "УПРАВЛІННЯ ПОЛІТИЧНИМИ РИЗИКАМИ КРІЗЬ ПРИЗМУ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ." Theory and Practice of Public Administration 3, no. 70 (October 30, 2020): 179–86. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.03.21.
Full textAbstract:
Статтю присвячено оцінюванню зусиль Української держави щодо інтеграції діяльності з управління політичними та іншими національними ризиками у процес ухвалення стратегічних політико-управлінських рішень, насамперед у сфері національної безпеки. У роботі аналізується новітня нормативно-правова база у цій сфері, а також функціонування галузевих систем реагування на кризові ситуації. На основі проведеного дослідження робиться висновок, що розвиток ризик-орієнтованої державної політики в України наразі обмежується сектором безпеки і оборони, і то тільки у двох напрямах: по-перше, у забезпеченні державного стратегічного планування через діяльність із моніторингу та оцінювання стану національної безпеки; по-друге, шляхом модернізації інституційного забезпечення антикризового управління через формування ієрархічно структурованої мережі ситуаційно-кризових центрів. Доводиться, що реальна робота з упровадження елементів управління політичними ризиками в державну політику національної безпеки залишається вкрай повільною і поки що малорезультативною.
17
Дандекар, Дхармеш Діліп. "СВОБОДА ТА ЛЮБОВ ЯК ГОЛОВНІ ЦІННОСТІ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРА." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 25 (November 25, 2019): 53–59. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i25.881.
Full textAbstract:
: З позиції метаантропології в статті аналізуються цінності політичного лідера: цінність безпеки, влади, свободи, любові, єдності свободи і любові.
Усвідомлюється цінність безпеки в бутті політичного лідера, що означає життя заради самозбереження і продовження роду. Політик з домінантою цінності безпеки не налаштований на стратегічний розвиток країни, здатний думати лише про тактичні справи. Він живе заради забезпечення фізіологічних потреб та потреби в безпеці. Свобода і любов стають лише засобами його існування, а безпека і влада – вищою метою. Маючи несамостійний, нетворчий світогляд, він не може нести відповідальність за свою країну.
Цінність влади в житті політика зазвичай має неусвідомлене бажання суперкопенсувати комплекс неповноцінності. Влада для нього є метою і вищим сенсом життя. Через владу він реалізує свої комплекси і травми. Вищий життєвий принцип для нього – субординація і авторитарність, він робить все, щоб підтримати і зміцнити авторитаризм, що відсторонює його від людей і їх потреб.
Цінність свободи в бутті політика обіцяє можливість реалізувати свої цілі і завдання, але дуже часто свобода стає свавіллям, коли політик забуває про відповідальність за свій народ.
Також аналізується цінність любові в бутті політика. Вона є необхідною, але недостатньою умовою конструктивності світовідчуття політичного лідера. Зазвичай любов без свободи робить політика жертвою, яка притягує насильство, і носієм цього насильства може стати сам народ.
Змальовується аксіологічний портрет конструктивного політичного лідера. В особі політичного лідера адекватність виступає складовою любові, а аутентичність – складовою свободи. Робиться висновок, що об’єднання цінностей свободи і любові в бутті конструктивного політичного лідера, – це не лише прагнення виходу за межі буденності і цілеспрямованість, а й здатність до співчуття і співстраждання. Гармонія першого і другого дає таку цілісність політику, яка робить його діяльність мудрою, послідовною і конструктивною, що позитивно впливає на розвиток соціуму.
18
Канцур, І. Г., А. М. Гусятинська, and В. О. Повч. "ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ." Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, no. 2 (February 12, 2020): 96–108. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5940.2.2019.96-108.
Full textAbstract:
У статті досліджено сучасний стан державної політики регіонального розвитку України. Визначено, що регіональна політика є невід’ємною частиною державної політики, яка здійснює регулювання відносин між державою та регіонами і спрямована на організаційне забезпечення території відповідно до державної стратегії розвитку. Встановлено проблеми розвитку регіонів України та окреслено напрями їх розвитку. Досліджено досвід регіональної політики Європейського Союзу та встановлено, що стратегічним завданням української влади є посилення результативності процесів співпраці з Євросоюзом у контексті ефективної реалізації державної регіональної політики. Встановлено, що удосконалення регіональної політики та механізмів її реалізації має відбуватись за умов забезпечення комплексного підходу до управління регіональним розвитком.
19
Dzhumelya, V. V. "Організаційно-функціональний механізм державної політики протидії тіньовій економіці в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (December 26, 2018): 103–12. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.06.12.
Full textAbstract:
Стаття присвячена особливостям функціонування організаційно-функціонального механізму державної політики протидії тіньовій економіці в Україні. Визначена структура основних складових організаційно-функціонального механізму державної політики протидії тіньовій економіці, яка має відповідні ієрархічні рівні (стратегічний, стратегічно-оперативний, оперативний). Запропоновано розглядати організаційно-функціональний механізм державної політики протидії тіньовій економіці як систему нормативно-правових та організаційних засобів і функцій, що полягає в синтезі взаємоузгоджених дій різних суб’єктів як окремих організаційних систем, спрямована на протидію тіньовій економіці. Зазначено, що дослідження результативності організаційно-функціонального механізму державної політики протидії тіньовій економіці має ґрунтуватися на визнанні пріоритету встановлення системних зв’язків між тими суб’єктами, які безпосередньо забезпечують його реалізацію.
20
Гребенюк, Максим. "ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ." Public management 17, no. 2 (February 27, 2019): 66–78. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-66-78.
Full textAbstract:
Розглянуто проблеми реформування вітчизняної спецслужби як відповідального суб’єкта забезпечення державної безпеки України. Ви- значено актуальні питання реалізації державної безпекової політики з метою пошуку оптимальних шляхів підвищення ефективності системи державного управління у сфері державної безпеки. Аргументовано стратегічну мету та завдання реформування спецслужби як важливої складової сектору безпеки і оборони України. Деталізовано перспективи розбудови вітчизняної спец- служби з урахуванням надбань позитивного досвіду і кращих практик про- відних держав ЄС. Аргументовано необхідність функціональної модерніза- ції забезпечення державної безпеки, особливо в умовах агресивної політики Кремля. Особливої уваги надано питанням недопущення дублювання функ- цій правоохоронних органів між собою за результатами реформування сило- вого блоку. Узагальнено ключові пріоритети державної політики безпеки та на їх основі сформульовано шляхи удосконалення її концептів. Визначено заходи, практична реалізація яких дасть можливість сформувати позитивний імідж вітчизняної спецслужби як суб’єкта забезпечення державної безпеки в українському соціумі так і з боку європейської спільноти. Регламентовано стратегічні завдання реформування Служби безпеки України як державно- го органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, що за- безпечує державну безпеку. Підсумовано, що державна безпекова політика має містити комплекс основних заходів, спрямованих на створення ефектив- них, динамічних та гнучких в управлінні, фахових, забезпечених сучасними матеріальними і технічними засобами органів та підрозділів контррозвідки європейського рівня, приведення завдань, функцій і напрямів їх діяльності відповідно до сучасних потреб забезпечення національних інтересів, захисту прав людини і громадянина, суспільства і держави від зовнішніх та внутріш- ніх загроз; формування простору довіри до діяльності вітчизняної спецслуж- би у контексті державно-приватного партнерства, сприяння громадянських інституцій цьому процесу.
21
TKACHUK, V. I., L. V. TARASOVICH, and D. O. DAVYDOV. "DIVERSIFICATION AS A TOOL OF ECONOMIC GROWTH OF AGRICULTURAL ENTERPRISES: THEORETICAL-APPLIED ASPECT." Herald of Kiev Institute of Business and Technology 42, no. 4 (December 23, 2019): 89–94. http://dx.doi.org/10.37203/kibit.2019.42.14.
Full textAbstract:
У статті доведено, що диверсифікація діяльності сільськогосподарського підприємства є дієвим маркетинговим інструментом забезпечення його економічного зростання, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності та економічної безпеки, посиленню довгострокової позиції на ринку, нівелюванню ризиків виробничо-господарської діяльності у стратегічній перспективі. Визначено місце мотиваційної складової у конфігурації переваг диверсифікації діяльності підприємства та моделюванні очікуваних ефектів. Доведено, що механізм диверсифікації є основою побудови взаємозв’язків між елементами локальної системи (структурних підрозділів у межах конкретного підприємства), необхідними для узгодження всіх параметрів її функціонування (прогнозування споживчого попиту, готовності до диверсифікації, оцінки диверсифікаційного потенціалу тощо). Аргументовано, що реалізацію стратегії диверсифікації за відсутності дієвого механізму її формування слід вважати економічно невиправданим і стратегічно непередбачуваним управлінським рішенням, що супроводжується фрагментарністю та неузгодженістю. Це підкріплюється нівелюванням системного підходу до розробки та імплементації загальної стратегії розвитку суб’єкта господарювання на сталій основі. Обґрунтовано, що оцінка потенціалу диверсифікації та прогнозування ефективності цього процесу є своєрідними індикаторами побудови моделі розвитку підприємства. При цьому, механізм диверсифікації передбачає наявність відповідних маркетингових інструментів як стратегічних орієнтацій підприємства, що використовуються в чітко визначеній послідовності у процесі реалізації політики диверсифікації та здійснюється розрахунок економічного ефекту. Для оцінки стратегічних можливостей розвитку і розробки пропозицій щодо формування стратегії диверсифікації діяльності здійснено поваріантний прогноз показника обсягу реалізації готової продукції (на прикладі ТОВ «Овочевий комбінат «Станишівка»). Охарактеризовано етапи здійснення та визначено найдоцільніші напрями диверсифікації діяльності підприємства.
22
Levytska-Doba, Yevheniia. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ПОЛІТИКИ США ПО ВІДНОШЕННЮ ДО КИТАЮ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 2 (8) (November 26, 2020): 17–29. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-02-17-29.
Full textAbstract:
Однією з ключових проблем міжнародної політики перших років минулого десятиліття XXI ст. є американо-китайські відносини, які поступово еволюціонують від всеосяжного партнерства до гострого антагонізму. Незважаючи на запевнення Пекіну про те, що зовнішня політика країни має виключно мирну мету, Сполучені Штати Америки виражають занепокоєння через швидкий розвиток економічної, а також військової могутності Пекіну, яка вже вийшла за рамки Азіатського регіону і впливає наразі прямо чи опосередковано на зовнішню політику більшості країн світу. Економічне протистояння Пекіну та Вашингтону на сучасному етапі розвитку відносин вже переросло у торгову війну. Беручи до уваги ядерний статус обох учасників цього протистояння, розповсюдження антагонізму з економічної сфери на політичну та військову становить реальну загрозу безпеці не тільки в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, але й у світі загалом. Становлення КНР як нового центру сили співпало із стратегічним «поверненням США до Азії» при адміністрації Б. Обами та політикою «Зробимо Америку великою знову» Д. Трампа, обидві з яких мали в основі намір стримувати зростаючу міць Китаю. В свою чергу Пекін використовує свою економічну силу для того, щоб запобігти утворенню антикитайської коаліції під егідою Вашингтону у безпосередній близькості від своїх кордонів. Верогідність загострення кризи, яка наразі знаходиться у замороженому стані, актуалізувало пошук шляхів її вирішення і в теоретичній, і в практичній площинах. На сьогоднішній день на темі американо-китайських відносин зосереджено увагу не тільки академічного середовища, але й представників найвищих політичних кіл чи не кожної країни світу. Такий інтерес зумовлюється різноманітністю факторів: для США – це питання критичне в контексті перебування й надалі у статусі світового гегемона; для Китаю – можливістю проекціювати свою економічну могутність на політичну площину і вирішити критичні задачі власної зовнішньої політики у статусі нового світового гегемона.
23
Svyatohor, V. V. "Теоретичні основи державної інноваційної політики і її складників." Bulletin of the Dnipropetrovsk University. Series: Management of Innovations, no. 7 (December 25, 2016): 258. http://dx.doi.org/10.15421/191629.
Full textAbstract:
Сучасна динаміка соціально-економічного розвитку актуалізувала питання підвищення ефективності державної інноваційної політики, її адекватності сучасним пріоритетам і проблемам розвитку країни. Доцільне і актуальне питання – систематизація знань, одержаних під час дослідження теоретичних основ державної інноваційної політики, і результативність її впровадження залежно від методів реалізації.Мета роботи – узагальнити теоретико-методологічні основи державної інноваційної політики.Автор розглянув типи державної інноваційної політики, фактори, що впливають на її формування, складники розробки та здійснення державної інноваційної політики. Зазначено, що реалізація державної інноваційної політики підпорядкована стратегії інноваційного розвитку й вказано стратегічні напрями інноваційного розвитку національної економіки. Окрему увагу автор звернув на етапи формування державної інноваційної політики в індустріально розвинених країнах та охарактеризував методи реалізації державної інноваційної політики. На основі отриманих результатів наукового дослідження запропоновано основні напрями інноваційної політики для України в умовах сьогодення.Зроблено висновок, що державна інноваційна політика являє собою сукупність взаємопов’язаних і взаємообумовлених форм, механізмів, інструментів, технологій впливу держави на процеси формування, розвитку та реалізації науково-технічного, технологічного й інноваційного потенціалу країни, заснованих на перспективних світових тенденціях науково-технологічного розвитку. Реалізація державної інноваційної політики підпорядкована стратегії інноваційного розвитку, головна функція якої полягає у визначенні основних довготривалих напрямків наукових розробок, упровадженні нововведень, забезпеченні ресурсами для досягнення поставлених цілей. Держава, реалізуючи інноваційну політику, перш за все у сфері регулювання НДДКР, застосовує два основні типи методів: адміністративні й програмно-цільові. У ході розвитку програмно-цільових методів сформувалося кілька варіантів їх реалізації: система субсидій, інституційних програм і кооперативних впроваджувальних програм.Наукова новизна дослідження полягає у визначенні методології державної інноваційної політики, яка охоплює інтегровану систему методів, способів, засобів її реалізації, із урахуванням пріоритетів сучасного інноваційного розвитку індустріально розвинених країн.Практичне значення дослідження – використання особливостей теоретико-методологічних основ державної інноваційної політики для вибору таких напрямів і методів реалізації інноваційної політики, які найбільш прийнятні для України в сучасних економічних умовах.
24
Lanskykh, Olena. "Метаморфози державної освітньої політики у контексті глобалізаційних процесів." Multiversum. Philosophical almanac, no. 5-6 (May 18, 2018): 75–86. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.5-6.08.
Full textAbstract:
Автор ґрунтовно аналізує проблематику сучасної (зарубіжної та української) державної освітньої політики, висвітлює її формування та характерні ознаки, визначені багатьма дослідниками, які тлумачать це поняття по-різному, що зумовлено різними факторами, розглядуваними під різними кутами зору. У зв’язку з неоднаковим економічним розвитком сучасних держав світу їхня державна освітня політика спрямована на різні елементи систем освіти та їх розвиток. У статті розглядаються об’єкт, принципи та цілі освітньої політики; законодавство, законодавчі та міжнародні правові акти про освіту, міжнародні та міждержавні договори, ратифіковані вищими законодавчими органами, стратегічні документи розвитку освіти тощо.
25
Zhyliaiev, I., and A. Semenchenko. "СУЧАСНА ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА РОЗВИТКУ ЦИФРОВОЇ ГРАМОТНОСТІ ПУБЛІЧНИХ СЛУЖБОВЦІВ ТА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ." Theory and Practice of Public Administration 1, no. 68 (February 28, 2020): 198–209. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.01.24.
Full textAbstract:
Запропоновано концептуальні засади розвитку цифрових навичок публічних службовців та громадян з метою подальшого використання їх при формуванні та реалізації загальнодержавних, галузевих, регіональних та місцевих концептуальних, стратегічних та програмних документів, спрямованих на розвиток в Україні сучасної цифрової економіки та інформаційного суспільства, які включають систему базових принципів, мету, етапи, стратегічні завдання, результати, що очікуються, основні форми навчання, підходи до визначення пріоритетного контингенту слухачів. Визначено основні фактори впливу, ризики реалізації цієї політики та механізм її коригування.
26
Stankovska, I. M. "АДМІНІСТРАТИВНІ ВАЖЕЛІ B РЕАЛІЗАЦІЇ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СТРАТЕГІЙ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСЮ." Actual problems of regional economy development 1, no. 13 (April 25, 2017): 88–96. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.13.88-96.
Full textAbstract:
Стаття досліджує використання адміністративних важелів в реалізації функціональних стратегій управління конкурентоспроможністю. У зв’язку з необхідністю фінансового забезпечення стратегічного управління конкурентоспроможністю досліджується застосування адміністративних важелів управління при формуванні та реалізації фінансової стратегії. Як один із важелів адміністративного впливу на реалізацію стратегій, запропоновано систему формування фінансової політики за окремими політиками генеральної фінансової стратегії підприємства. На підставі методу декомпозиції та дерева рішень сформовано структуру стратегічних альтернатив реалізації фінансово-інвестиційної стратегії. Для вибору стратегічних альтернатив, визначення стратегічних розривів та оцінки відхилень від заданих цільових маркерів в процесі реалізації фінансової політики запропоновано застосовувати GAP-аналіз, як інструмент управлінського аналізу.
27
Polishchuk Y.A. "Удосконалення державної політики щодо впровадження «зеленої» економіки в Україні." Theory and Practice of Public Administration 3, no. 66 (September 24, 2019): 133–40. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.03.16.
Full textAbstract:
У статті актуалізовано проблеми при переході суспільства до пріоритетного інноваційного напряму «зелена економіка». Здійснено порівняльну характеристику «зеленої» економіки, «зеленого зростання» та сталого розвитку. Проаналізовано стратегічні пріоритети формування нових «зелених» напрямів економіки та екологічної трансформації господарства існуючих галузей. Визначено пріоритетні формування державної політики на основі запровадження інноваційних екологічно безпечних технологій, що зможуть забезпечити сталий розвиток суспільства у стратегічній перспективі. Проаналізовано її концепцію як важливу складову соціально-економічного розвитку держави, виявлено її значення для національної економіки.
28
Pelekhatyy, A. "Методологічні засади управління процесами формування та реалізації бюджетної політики розвитку територій." Bulletin of Sumy National Agrarian University, no. 3(81) (September 30, 2019): 64–70. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.3.11.
Full textAbstract:
У статті досліджується сукупність теоретичних і методологічних засад управління процесами формування та реалізації бюджетної політики розвитку територій. Розглянуто механізми бюджетної політики розвитку територій. Проаналізовано послідовність формування та реалізації бюджетної політики розвитку територій, яка містить шість етапів: підготовчий, дослідницький, цільовий, функціональний, оцінювальний, підсумковий. Визначено напрями управління процесами розроблення бюджетної політики розвитку територій. Передбачено сукупність заходів, які координують та супроводжують бюджетну політику як на етапі її формування, так і реалізації: стратегічне бюджетне планування, транспарентність бюджетного процесу, стабільність інституційного забезпечення, фінансове стимулювання і санкції, внутрішній контроль інституцій, електронний портал бюджетної системи “Електронний бюджет”, бюджетна децентралізація, бюджетний моніторинг та програмно-цільовий метод (ПЦМ). Запропоновано заходи для удосконалення механізмів управління бюджетними відносинами місцевих органів влади.
29
Каткова, Тетяна. "СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ МАРКЕТИНГОВОЇ ПОЛІТИКИ В СИСТЕМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА." MODELING THE DEVELOPMENT OF THE ECONOMIC SYSTEMS, no. 1 (April 28, 2022): 26–32. http://dx.doi.org/10.31891/mdes/2022-3-3.
Full textAbstract:
У статті виділено важливість розроблення та реалізації маркетингової політики при вирішенні завдань стосовно забезпечення ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства. Наголошено про високу залежність успіху зовнішньоекономічних операцій підприємства від врахування чинників маркетингу та підготовки і реалізації відповідних заходів для досягнення очікуваних результатів. Розкрито концептуальні положення наукових досліджень маркетингової політики та зовнішньоекономічної діяльності підприємств і наголошено про певну відсутність ґрунтовних теоретико-методичних та прикладних напрацювань стосовно висвітлення їх взаємозв’язків та залежностей. Обґрунтовано сутність та значення маркетингової політики із сторони запровадження управлінських технологій в умовах посилення ресурсних вимог та невизначеності ринкового середовища зовнішньоекономічної діяльності підприємства. Запропоновано розглядати стратегічні орієнтири маркетингової політики підприємства в контексті налагодження імпортозамінного виробництва та посилення виробничих і логістичних відносин із іноземними партнерами у його підготовці та розвитку. Визначено стратегічну роль маркетингової політики у забезпеченні ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства, зокрема виділено окремі групи чинників маркетингу, передмови розроблення і реалізації відповідної політики та змодельовано їх при вирішенні означених завдань. Ідентифіковано високу прогресивну роль низки маркетингових заходів у забезпеченні ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства.
30
Дугієнко, Н. О., Н. С. Венгерська, and А. О. Осаул. "СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ МІЖНАРОДНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ." Visnik Zaporiz'kogo nacional'nogo universitetu. Ekonomicni nauki, no. 2 (50) (August 12, 2021): 70–74. http://dx.doi.org/10.26661/2414-0287-2021-2-50-13.
Full textAbstract:
У статті розкриваються особливості міжнародної інвестиційної діяльності в умовах пандемії. Проаналізовано сучасний стан міжнародної інвестиційної діяльності під впливом пандемії та міжнародну інвестиційну політику країн світу. Введення карантину уповільнило розпочаті міжнародні інвестиційні проекти, урядами країн було введено нові інвестиційні обмеження. Окрім пандемії, на міжнародні інвестиційні процеси вплинули такі фактори як нова промислова революція, зрушення політики в бік більшого економічного націоналізму та тенденції стійкості. Ці фактори матимуть далекосяжні наслідки для конфігурації міжнародного виробництва протягом десятиліття до 2030 року. Здійснено аналіз прямого іноземного інвестування в Україні та визначено проблеми залучення інвестицій в контексті економічної безпеки. Розкрито стратегічні напрями прямого іноземного інвестування в Україні задля досягнення цілей сталого розвитку, високого рівня економічної безпеки та мінімізації наслідків пандемії. Запропоновано рекомендації щодо формування міжнародної інноваційно-інвестиційної стратегії України в умовах інтеграційних процесів та транснаціоналізації економіки. Регулювання міжнародної інвестиційної діяльності в Україні має бути спрямоване на створення ефективної законодавчої бази, привабливого інвестиційного клімату, відповідного інституційного забезпечення. Необхідно реагувати на проблеми мобілізації, напрямки та віддачу інвестицій, включаючи цілі сталого розвитку до концепцій національної інвестиційної політики.
31
Ліпкан, В. А. "СТРАТЕГІЯ ДЕРЖАВНОЇ ІНФРАСТРУКТУРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ З ПОЗИЦІЙ НОРМАТИВІЗМУ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 32 (February 3, 2022): 149–57. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1039.
Full textAbstract:
Ліпкан В. А. Стратегія державної інфраструктурної політики України з позицій нормативізму. – Стаття. Діапазон наукової проблеми обраної теми статті зумовлює використання різноманітних мето-дів дослідження. Логіка дослідження передбачає встановлення в межах неокантіанської традиції дуалізму категорій суще і належне, з’ясування потенціалу нормативізму для додаткового обґрунтування принципу верховенства права, а також обґрунтування категорій дієвість, значимість і справедливість. На підставі концепції нормативізму аналізуються сучасні політичні тенденції, які впливають на формування геостратегії сучасної України, зокрема на стратегію розроблення державної інфраструктурної політики.Контекст статті усіляко просякнутий концепцією Realpolitik, яка реально збільшує синергетичний потенціал теоретичних знань та підвищує праксеологічний рівень політологічної науки. В умовах трансформації під впливом глобалізаційних і регіональних чинників сучасної міжнародної системи та формування нового світового порядку стратегія державної інфраструктурно політики України презентована крізь політико-безпековий і правовий дискурс.Відповідно подається три напрями дослідження: 1) стратегія як політична практика; 2) стратегія як нормативно-правовий акт; 3) стратегія як безпековий напрям діяльності держави. Подана модель виступає інтегральним результатом екстраполяції методів політичного аналізу, правового регулювання, безпекознавства та моделювання на сферу процесів в інфраструктурній сфері на засадах методології побудови геостратегії сучасної Української держави.Науково обґрунтовано використання сили, іншого сучасного та інноваційного інструментарію, в тому числі стратегічних комунікацій, гібридних війн, чітко визначеними політичними інститутами,які формують та реалізують стратегію державної інфраструктурної політики для формування гаратованих Конституції України і забезпечених інфраструктурним потенціалом умов для безпосередньоїреалізації стратегічних національних інтересів. Науково доведено, що нормативізм, в органічному поєднанні із лінгвістичною та логічною методологіями, має залишатися в практичній юриспруденції і може бути корисним як для наукового коментування законодавчих чи підзаконних актів, так і для формування обріїв та горизонтів дієвості і практичної їх значимості та справедливості.
32
Клочко, О. А. "АНАЛІЗ ДОСВІДУ ДЕРЖАВНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ПОЛЬЩІ У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 4 (April 15, 2022): 74–80. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.11.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано досвід державного співробітництва Польщі у забезпеченні національної безпеки. Державна політика національної безпеки Польщі зосереджена на проведенні конкретних дій щодо виявлення, попередження та протидії можливим викликам, ризикам і загрозам. Розкрито сутність основних напрямів реформування сектору безпеки Польщі в аспекті забезпечення членства в НАТО. Окремо акцентовано увагу на тому, що Польща як країна – член Північноатлантичного альянсу проводить активну безпекову політику з приводу участі Збройних Сил країни у міжнародних операціях та місіях. Зазначено, що Польща створила таку систему колективної безпеки, завдяки якій вдалося гарантувати безпеку багатьох держав у світі та запобігти низці військових конфліктів. Наголошено на тому, що Польща є центральною ланкою східного флангу НАТО, на території якої, зокрема, розташований штаб багатонаціональної дивізії. Польща не тільки приймає союзні війська на своїй території, а й забезпечує присутність військового контингенту на території інших країн, виступаючи донором безпеки. Завдяки цьому Польща посіла особливе місце в регіональній системі безпеці. Обраний шлях євроатлантичної інтеграції Польщі є незмінним компонентом державного управління безпековою політикою. Необхідним елементом реформування державного управління безпековою політикою в Польщі є підвищення її інституційної спроможності, що передбачає забезпечення стійкості державних органів від дії потенційних криз. Зміст та принципи державного управління безпековою політикою в Польщі базуються на окресленні стратегічних цілей і національних інтересів. Вказано, що вдосконалення системи державного управління безпековою політикою України у сфері міжнародного співробітництва має відбуватися з урахуванням досвіду Польщі.
33
Олійник, Оксана Вікторівна, and Валентина Віталіївна Ксендзук. "Державна зовнішньоторговельна політика як об’єкт дослідження в наукових працях українських та закордонних дослідників." Економіка, управління та адміністрування, no. 4(94) (December 29, 2020): 123–30. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2020-4(94)-123-130.
Full textAbstract:
Актуальність теми дослідження пов’язана зі зростанням публікаційної активності в сфері зовнішньоторговельної політики та ґрунтується на здійсненні аналізу таких публікацій у найбільшій у світі реферативній базі даних Scopus. Метою є характеристика напрямів дослідження в сфері державного управління зовнішньоторговельною діяльністю, що реалізується на основі використання методу бібліометричного аналізу наукових досліджень у міжнародній наукометричній базі Scopus. Здійснення аналізу дозволило окреслити предметно-об’єктну сферу зовнішньоторговельної політики в різні періоди протягом 1974–2020 рр. Позитивна тенденція зростання кількості публікацій у базі Scopus за досліджуваною тематикою підтверджується тим фактом, що дослідження в сфері публічного управління активізувалися в 80-х роках ХХ ст. В цілому за досліджуваний період найбільше статей опубліковано за такими галузями, як: економіка, економетрика, фінанси, соціальні науки, що становить майже половину наукових досліджень у сфері зовнішньоторговельної політики. Дослідження в 1974–1979 рр. присвячені розкриттю проблем зовнішньої торгівлі та формуванню напрямів зовнішньої політики країн світу в сфері наук про навколишнє середовище та наук про землю і планети. Натомість сучасні наукові пошуки (2016–2020 рр.) стосуються таких проблем, як: управління ланцюгами поставок, участь країн в глобальних ланцюгах створення вартості, діджиталізація торгівлі, торговельні війни, що супроводжується ризиками зовнішньоторговельної діяльності. Проаналізовано зв’язки між основними ключовими термінами, що зустрічаються в досліджуваній тематиці, та сформовано 6 кластерів (світова торговельна політика; зовнішня торгівля ЄС та США; наслідки зовнішньої торгівлі на соціо-еколого-економічну світову систему; стратегічні напрями розвитку зовнішньої торгівлі; принципи СОТ та політика країн-учасниць; політика протекціонізму (тарифні та нетарифні методи). Визначено, що завданням публічного сектору є формування ефективних механізмів державного управління зовнішньоторговельною діяльністю на підставі виявлення проблемних питань у сфері зовнішньої торгівлі та застосування результатів зовнішньої політики країни.
34
Дузь, О. М. "МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПРИ ОНКОЛОГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 4 (April 15, 2022): 31–37. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.5.
Full textAbstract:
У статті досліджено механізми реалізації публічної політики щодо надання медичної допомоги при онкологічних захворюваннях, що передбачають цілісні підходи до охорони здоров’я на міжнародному та національному рівнях відповідно до принципу «здоров’я в усіх політиках». Обґрунтовано, що глобальна захворюваність і смертність поступово змінюють напрями діяльності урядів, які формують політику охорони здоров’я, усвідомлюючи нагальну необхідність розроблення сучасних заходів щодо зниження смертності, пошуку сучасних рішень із питань припинення зростання захворюваності, надання медичної допомоги, в тому числі при онкологічних захворюваннях, попередження та пом’якшення їх протікання. Проаналізовано історичні періоди формування світових наукових досліджень медичного характеру, що стосувалися лікування раку. Доведено, що досягнення у лікуванні раку були зростаючими: різні комбінації хіміотерапії тестувалися, вдосконалювалися та сприяли широкому спектру клінічних випробувань. Протягом кількох років відбулася глибока зміна в лікуванні раку завдяки значним фінансуванням досліджень раку та створенню нової галузі – медичної онкології. Доведено, що світові наукові медичні установи відіграють ключову роль в еволюції онкології. Вони сприяють усвідомленню онкології як медичної спеціальності через створення онкологічних центрів, а розроблення механізмів публічної політики щодо надання медичної допомоги при онкологічних захворюваннях усвідомлюється як окрема складова частина публічного управління у сфері охорони здоров’я. Саме реалізація таких механізмів має сприяти збільшенню кількості людей з онкологічними захворюваннями, які уникли смерті. Окреслено низку складнощів у досягненні стратегічних цілей публічної політики щодо зменшення кількості онкологічних захворювань. Доведено, що сучасний стан здоров’я і необхідність постійного моніторингу захворюваності на рак є серйозною проблемою для національних систем охорони здоров’я. Обґрунтовано головні шляхи підвищення ефективності функціонування системи надання медичної допомоги при онкологічних захворюваннях.
35
Хачатрян, В. В., О. М. Ткачук, and О. М. Менчинська. "СВІТОВІ ТРЕНДИ ПРОСТОРОВОГО НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО РОЗВИТКУ БІЗНЕС-ПРОЦЕСІВ." Економічний вісник. Серія: фінанси, облік, оподаткування, no. 6 (January 12, 2021): 145–57. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5932.6.2020.145-157.
Full textAbstract:
У статті досліджено основні пріоритети просторового розвитку бізнес-процесів та можливості їх імплементації в зовнішню економічну політику України. Визначено базові поняття зовнішньої та внутрішньої просторової політики, критерії її оцінювання. Встановлено, що стратегічні пріоритети просторового розвитку світових бізнес-процесів являють собою систему цілей і завдань просторових одиниць (міста, регіону, держави, міждержавних об’єднань) щодо управління адміністративним, економічним і соціальним розвитком окремої територіальної одиниці з урахуванням реалізації механізмів просторового регулювання. За результатами дослідження зроблено висновки про те, що державне регулювання варто спрямовувати на просторову інтеграцію країни в світові бізнес-процеси, проведення відповідної податкової політики, раціоналізацію використання унікальних природних ресурсів у ряді районів, створення і реалізацію важливих цільових програм.
36
Lisovsky, Volodymyr. "ВИНИКНЕННЯ СЕПАРАТИЗМУ ТА ЙОГО РОЛЬ У ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСАХ ПОЛІЕТНІЧНИХ ДЕРЖАВ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (7) (March 18, 2020): 148–65. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-01-148-165.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано концептуальний підхід до дослідження сепаратизму, що передбачає територіально-політичний рух, мета котрого – відокремлення від країни частини її території та створення незалежної держави. Сепаратизм призводить до порушення єдності, суверенітету й територіальної цілісності держави, принципу непорушності кордонів. Уточнено сутність поняття досліджуваного феномену. Визначено терміни «сепаратизм» і «політика сепаратизму», виявлено специфіку сепаратизму в контексті інших етнооб’єднавчих і етнороз’єднавчих рухів. Виокремлено функціональні моделі політики сепаратизму, що проводяться з урахуванням характеру стратегічних цілей суб’єктів сепаратизму й типу панівних у певний історичний період міжнародних відносин. Розкрито суть подвійної природи сепаратизму, його специфіку на двох рівнях – внутрішньополітичному та міжнароднополітичному. Звертається увага на регіональні різновиди сепаратизму: західноєвропейський (нараховує вісім проявів сепаратизму); східноєвропейський (13 проявів сепаратизму); ісламський (шість проявів сепаратизму); азіатський (14 проявів сепаратизму); африканський (шість проявів сепаратизму); американський (чотири прояви сепаратизму). Доведено, що сепаратизм має глибокі історичні корені, котрі пов’язані з існуванням суперечності між історичними традиціями взаємодії держав на принципах державного суверенітету й непорушності кордонів, з одного боку, та принципах права націй на самовизначення, що утвердилися в практиці міжнародних відносин і передбачають можливість формування незалежних держав, осередків сепаратизму у світі, накладають відбиток на політико-географічне положення території. До вироблення конкретних рекомендацій стосовно зниження ризиків сепаратизму може призвести розуміння механізмів цього впливу.
37
Kovalova, O. V. "Інноваційний інструментарій структурної політики управління розвитком аграрного сектору економіки." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (March 13, 2020): 99–108. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.11.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню питань інноваційного інструментарію структурної політики управління розвитком аграрного сектору економіки.
Метою статті є дослідження та застосування інноваційних інструментів структурної політики управління розвитком аграрного сектору економіки.
Наукова новизна. Визначено, що існує взаємозв’язок між типом економічних відносин та моделлю управління, періодичністю процесів ускладнення та спрощення систем управління, пов’язаних із базовим розподілом праці. При спрощені (скороченні) функцій державного управління на перший план виходять альтернативні організації. Тому актуалізуються принципи належного врядування як елемент організаційно-управлінської системи політики, притаманний сучасним системам державного управління. Визначено логічні підсистеми структурної політики управління розвитком аграрного сектору економіки. Розроблено та обґрунтовано напрями і стратегічні пріоритети модернізаційної структурної політики в аграрному секторі економіки України.
Висновки. Забезпечення сталого розвитку аграрного сектору – визначальний пріоритет, який повинна враховувати держава при розробці і здійсненні структурної політики. Реалізація концепції сталого розвитку за рахунок раціонального використання потенціалу сільського сектору, сільського господарства й суміжних галузей має стати головною компонентою національного соціально-економічного зростання. Без відповідної структурної політики розвитку аграрного сектору рух в заданому напрямі є проблематичним. На такому баченні перспективи сьогодні наполягає усе передове світове співтовариство тому, що до аграрного сектору сформовані принципи економічної, екологічної та соціальної сталості. Усі вони пов’язані з природою та діяльністю людини, а сільське господарство – частина природи, яка задіяна у формуванні системи забезпечення головною компонентою людського існування – продовольством. Сталий розвиток аграрного сектору економіки нерозривно пов'язаний із забезпеченням сталого розвитку сільських територій. І тут необхідним є врахування зарубіжного, зокрема Європейського досвіду вирішення цієї проблеми. Вирішення даного питання вважаємо стратегічним для забезпечення конкурентоспроможного розвитку агропродовольчого комплексу та сільських територій. Стратегічні пріоритети сталого розвитку аграрного сектору економіки мають узгоджуватися з глобальними рішеннями, які прийняті світовою спільнотою, зокрема Цілями сталого розвитку 2030.
38
Бартош, Наталя Володимирівна. "АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ УДОСКОНАЛЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ." Public management 28, no. 3 (April 12, 2022): 17–24. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-3(28)-2.
Full textAbstract:
Мета роботи. У статті розглядаються напрями правового забезпечення державної інформаційної політики, а також досліджується питання формулювання актуальних заходів щодо їх забезпечення. Адже в умовах сучасних глобальних інформаційних протистоянь, деструктивних комунікативних впливів, зіткнення різновекторних національних інформаційних інтересів, поширення інформаційної експансії та агресії захист національного інформаційного простору та гарантування інформаційної безпеки стають пріоритетними стратегічними завданнями сучасних держав у системі інформаційних відносин. Зміни у глобальній світовій економічній та політичній сферах привели до зміни технологій світового протистояння і ведення воєн. Інформаційні війни переслідують мету активізувати суспільну свідомість громадськості держави-противника і таким чином вплинути на державну політику. Водночас інформаційна політика сучасних держав має схожі завдання: забезпечити свободу інформації, сприяти розвитку нових інформаційно-комунікаційних технологій, цифровізації суспільних відносин, відкритості і прозорості в управлінні суспільними справами. З огляду на виклики сьогодення нашій державі не те, що претендувати на інформаційне домінування, а бути присутнім у світовому інформаційному просторі доволі складно. На жаль, слід констатувати, що внаслідок неналежного правового регулювання в національному інформаційному про- сторі України та збільшення кількості національних регуляторів зросла кількість негативних явищ, які створюють реальні та потенційні загрози інформаційній безпеці людини і громадянина, суспільства і держави. Методологія. У зв’язку з цим обґрунтована нагальна необхідність формування та активного функціонування єдиного національного регулятора в інформаційній сфері держави, діяльність якого була би спрямована на вироблення української національної інформаційної політики, інтелектуально кваліфіковане відбиття маніпуляційно-пропагандистських атак, формування у громадян України національно-патріотичних переконань, створення українського національного інформаційного простору – основи національної безпеки суспільства і держави. Наукова новизна. Так, до реалізації державної інформаційної політики необхідно підходити стратегічно, удосконалю- ючи пріоритетні напрями, здійснюючи перерозподіл повноважень державних регуляторних органів, здійснюючи кореляцію між стратегічними проєктними документами і реальною адміністратив- но-політичною практикою держави. Пріоритетні напрями/цілі інформаційної політики мають бути замінені більш практичними та актуальними з довгостроковим характером одночасно з урахуванням гібридної агресії. Окрім того, визначено основні цінності та принципи, в межах яких потрібно адаптувати національне законодавство в умовах гібридної війни. Зауважено, що участь громадянського суспільства в розвитку інформаційного простору сприяє його розширенню, відкритості і прозорості інформації. Висновки. Надано практичні рекомендації щодо вдосконалення державної інформацій- ної політики та створення ефективної системи інформаційної безпеки України.
39
Маджет, Хассун Мухамед Абдель. "АНАЛІЗ ПОНЯТІЙНО-КАТЕГОРІАЛЬНОГО АПАРАТУ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ДИПЛОМАТИЧНИХ ВІДНОСИН." Науковий вісник: Державне управління 3, no. 5 (September 15, 2020): 239–49. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-239-249.
Full textAbstract:
визначено, що, на сучасному етапі розвитку державного управління у сфері дипломатичних відносин, важливим аспектом дослідження є аналіз науково-теоретичних основ механізмів державного управління цього напряму: дефініцій термінів «державна політика», «механізм державного управління», «дипломатія», «дипломатичні відносини» та інших з цим пов’язаних визначень, що дозволить збільшити результативність діяльності системи державного управління, у цілому. Обгрунтовано, що державна політика комплексно характеризує діяльність держави у відповідній сфері, визначає стратегічні цілі та завдання влади, а розв’язання конкретних громадських проблемних питань є однією з її частин.
Відмічено, що головним засобом впровадження державно-виконавчої влади є саме механізм управління нею. Одночасно, будучи єдиним комплексом окремих елементів соціуму у їх органічному взаємозв’язку, а, також, поєднанням певних процесів та закономірностей, суб’єкт цього механізму визначає інтереси та потреби суспільного розвитку, утверджує рішення та дії, на цій основі, і, нарешті, впроваджує у життя рішення відповідних проблем, зважаючи на державно-владний контекст.
Обгрунтовано, що у ракурсі системної концепції, механізм державного управління включає взаємозв’язки між її суб’єктом і об’єктом управління, забезпечує здійснення функцій держави у рамках законодавчо закріпленої сфери державно-управлінського впливу та сприяє цілісності системи державного адміністрування. Зроблено висновок про те, що в енциклопедичних визначеннях дипломатія використовується як синонім зовнішньої політики держави. Отже, поняття дипломатичної діяльності ототожнюється з поняттям зовнішньої політики. Однак, така точка зору не досить детально розкриває зміст терміну та є не цілком коректною. Адже визначення дипломатії є набагато вужчим, аніж визначення зовнішньої політики і є, скоріше, однією зі складових зовнішньої політики, засобом її здійснення, що встановлює взаємозв’язки між суб’єктами зовнішньополітичних зносин.
40
Usachenko, Oleksandr. "Сучасні аспекти державного стратегічного планування і державних політик в Україні." Theory and Practice of Public Administration 2, no. 65 (May 15, 2019): 62–72. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.02.08.
Full text
41
Малігон, Юлія Михайлівна. "Державна кадрова політика у сфері охорони здоров’я: теоретичні засади та сучасні тенденції." Економіка, управління та адміністрування, no. 4(94) (December 29, 2020): 160–64. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2020-4(94)-160-164.
Full textAbstract:
У статті охарактеризовано теоретичні засади державної кадрової політики та сучасні тенденції її розвитку. Доведено, що кадри відіграють ключову роль у вирішенні проблемних питань розвитку медичної галузі. Виокремлено основні чинники впливу на формування державної кадрової політики. Визначено, що серед невідкладних завдань, що стоять перед системою охорони здоров’я в Україні, першочергово потребує вдосконалення кадрова політика. З’ясовано, що кадровий потенціал є найвагомішою складовою ресурсного забезпечення системи охорони здоров’я. Обґрунтовано необхідність професійної підготовки кадрів вищих медичних навчальних закладів в Україні. Доведено, що шляхом втручання держави в усі напрями підготовки кадрів для системи охорони здоров’я в перспективі можливі реальні зміни в кількості хворих та відповідно зменшення показника смертності населення й підвищення якості надання медичних послуг. Визначено актуальність підвищення рівня професіоналізму кадрів сфери охорони здоров’я, у тому числі кадрів – представників середнього медичного персоналу у контексті реформування системи охорони здоров’я України. Виявлено, що стратегічні зміни в механізмі державного управління системи охорони здоров’я є необхідною передумовою побудови країни кардинально нової генерації із здоровим населенням. Окреслено основні напрями, за якими може формуватися державна політика у сфері охорони здоров’я України в подальшій перспективі. Доведено, що перспективність досліджень аналогічної тематики та важливість кардинальних змін висуває на перший план необхідність удосконалення й оновлення державної кадрової політики в системі охорони здоров’я відповідно до новітніх вимог та викликів сучасного світу. Адже головними завданнями розвиненої держави є побудова дієвої моделі системи охорони здоров’я, покращення рівня здоров’я населення та забезпечення розвитку здорової української нації.
42
Васильців, Т. Г. "СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ ПОЛІТИКИ ЗМІЦНЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АГРОПРОДОВОЛЬЧОЇ ПРОДУКЦІЇ УКРАЇНИ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 64 (October 7, 2021): 14–18. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-64-02.
Full textAbstract:
Обґрунтовано важливість формування та реалізації стратегічних пріоритетів державної по-літики посилення конкурентоспроможності вітчизняної агропродовольчої продукції на внутрішньому та зов-нішніх ринках. Вказано на потенціал вітчизняного агропродовольчого сектора на зовнішніх ринках збуту аг-рарної та продовольчої продукції. Виявлено недоліки системи державної політики програмування розвитку та посилення конкурентних позицій вітчизняного сектора агропродовольчої продукції. Виявлено слабкі місця стратегічного програмування державної політики формування засад конкурентоспроможності вітчизняної агропродовольчої продукції. Визначено напрями та заходи усунення перешкод зміцнення конкурентоспромож-ності агропродовольчої продукції в Україні та її регіонах. Доведено, що пріоритетними напрямами державної політики у цьому руслі потрібно розглядати: удосконалення макроекономічних характеристик середовища виробництва та збуту продукції агропродовольчого комплексу; зміцнення фінансової безпеки суб’єктів – ви-робників агропродовольчої продукції; розвиток експортного потенціалу агропродовольчої продукції; поліпшен-ня інвестиційного середовища в агропромисловому секторі; забезпечення науково-технологічної компоненти розвитку сектора; зміцнення виробничого складника конкурентоспроможності агропродовольчого підкомп-лексу АПК; посилення енергетичної забезпеченості та зростання енергоефективності в підкомплексі; покра-щення екологічної безпеки агропродовольчого сектора. Визначено стратегічні засади політики забезпечення конкурентоспроможності агропродовольчої продукції України, зокрема за такими елементами, як мета стратегії, її нормативно-правова основа та напрями реалізації, засоби забезпечення і засоби контролю реалі-зації стратегії.
43
Kokhan, I. V. "ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ НА ПРИКЛАДІ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ." Actual problems of regional economy development 1, no. 15 (November 4, 2019): 142–51. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.15.142-151.
Full textAbstract:
Домінуючими тенденціями сучасного етапу розвитку національної економіки є посилення процесів регіоналізації, що передбачають перенесення уваги в прийнятті рішень щодо соціально-економічного розвитку на регіональний рівень, з одночасним зміщенням акцентів на розкриття внутрішнього потенціалу. З іншого боку, нові виклики, зумовлені глобальними та міжнаціональними дисбалансами, які негативно впливають на соціально-економічний розвиток українських регіонів і є тим бар’єром, який перешкоджає органам місцевого самоврядування проводити самостійну політику розвитку. В цьому контексті процеси реформування державних фінансів, які на даний час переживає Україна, є актуальними та вимагають переосмислення закономірностей впливу інструментів та важелів фінансової політики на соціально-економічний розвиток регіонів.Соціально-економічний розвиток регіону характеризується нерівномірністю та суперечливістю результатів і потребує активізації структурної перебудови та пошуку підходу до здійснення структурних перетворень. Формування ефективної економічної структури є важливим питанням, яке потребує першочергового вирішення в контексті стратегічних завдань макроекономічного розвитку країни. В розвинутих країнах основну роль в забезпеченні стійкого зростання економіки належить механізму державного регуляторного впливу. Досліджуючи структуру економіки регіону, слід звернути увагу на структурні зміни, без яких неможливе повне вивчення трансформаційної системи. Структурна політика є загальною стратегією максимізації соціально-економічного розвитку шляхом реалізації пріоритетних державних програм і проектів.На тлі проведення процесів децентралізації в Україні, суттєво актуалізується роль бюджетної політики, яка визначає масштаби первинного розподілу ВВП, стає активним елементом системи державного регулювання та визначальним фактором управління економічними й соціальними процесами та їх розвитком. Зазначене зумовлює необхідність проведення наукового дослідження, спрямованого на вдосконалення процесів бюджетного фінансування соціально-економічного розвитку регіонів України.У статті розглянуто сутність та структуру фінансового забезпечення органів місцевого самоврядування. Проведено аналіз надходжень і видатків місцевих бюджетів Івано-Франківської області.Пріоритетністю регіональної фінансової політики є забезпечення соціально-економічного розвитку регіону. Розвиток місцевого самоврядування із самодостатніми місцевими бюджетами та передача місцевим органам влади визначених повноважень обумовлюють формування бюджетного процесу відповідно до європейських стандартів, а це передбачає пошук нових резервів фінансового забезпечення регіону, відповідно до його ресурсного та людського потенціалів.
44
Біла, Дар’я Олегівна. "ВИЗНАЧЕННЯ РОЛІ МОЛОДІ В СУСПІЛЬСТВІ В УМОВАХ ПОЛІТИЧНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ Й ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 3 (November 12, 2021): 64–70. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.3.11.
Full textAbstract:
У статті наведено розв’язання актуальної наукової проблеми визначення ролі молоді в суспільстві в умовах полі- тичної невизначеності й особливості формування державної молодіжної політики. Авторка визначила, що державна молодіжна політика − це система інститутів, що містить різноманітні еле- менти (навчально-педагогічні, політично-правові, інституційно-організаційні й фінансово-економічні), вона чинить управлінський вплив на молодь як унікальний феномен суспільства для забезпечення максимально повного використання молоді як потенціалу й ресурсу для досягнення управлінської мети. У статті доведено, що з боку публічного управління молодь виступає одночасно і як ключовий об’єкт управлін- ського впливу, і як активний, гнучкий і потужний ресурс і потенціал суспільно-економічної та політичної дії. Саме цей суб’єкт – об’єктна роль молоді в суспільстві й у публічному управлінні – робить її найчутливішою до політичних та економічних змін, швидкою під час реагування на заклики й ситуативні дії. Політична невизначеність або кри- за, які загострюють суперечності й проблеми в суспільстві, є ключовими чинниками зростання активності моло- ді щодо участі в суспільно-економічних процесах і стають загрозою ймовірної швидкої ідеологічної «поляризації» молоді. Це може сприяти залученню молоді як цінного ресурсу в «арсенал» публічного управління або привести до його втрати. Авторкою узагальнені ключові особливості формування державної молодіжної політики в умовах політичної та економічної невизначеності чи кризи, які потребують реалізації як через інститути молодіжної політики, так і за участі інших інститутів публічного управління. Ці особливості умовно поділено на два блоки: – стратегічно орієнтований, ідеологічний блок, який формується та реалізується впродовж декількох поко- лінь, сприяє спрямуванню потенціалу молоді на творчість, генерацію позитивних ідей і змін з урахуванням об’єкт- суб’єктності молоді й дозволяє усунути загрози її можливої ідеологічної «поляризації»; – тактично спрямований, соціально-економічний блок, який потребує коротко- й середньотермінового вирішен- ня та сприяє створенню соціально-економічних умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства й держави.
45
Komarov, V., О. Moskvitin, М. Yaremenko, and T. Kurovska. "Нормативно-правове супроводження процесу створення об’єктів права інтелектуальної власності в США." Озброєння та військова техніка 21, no. 1 (March 26, 2019): 78–88. http://dx.doi.org/10.34169/2414-0651.2019.1(21).78-88.
Full textAbstract:
В статті міститься аналіз чинних в США стратегічних підходів та порядку функціонування процесу захисту об’єктів права інтелектуальної власності. Розглянуті спільні скоординовані зусилля Конгресу, Адміністрації Президента та інших гілок влади, приватного сектору США щодо інтелектуальної власності з метою досягнення успіху інноваційної політики цієї країни. В статі також наведені результати досліджень Інституту оборонного аналізу США щодо врахування в політиці оборонних закупівель вимог стосовно охорони інтелектуальної власності.
46
Зайченко, В. В. "ІНСТРУМЕНТИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ РОЗВИТКУ ПРОЦЕСІВ ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЇ ТА ЦИФРОВІЗАЦІЇ В РЕАЛЬНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 59 (June 18, 2020): 42–48. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-59-06.
Full textAbstract:
Мета статті полягає в обґрунтуванні дієвих сучасних інструментів реалізації державної політики, спрямованої на стимулювання розвитку процесів інтелектуалізації та цифровізації в реальному сек-торі економіки України як тенденцій, орієнтованих на зміцнення технологічної конкурентоспроможності національної економіки. Ідентифіковано чинники, що мають вплив на розвиток інтелектуалізації та циф-ровізації економіки України. Охарактеризовано сучасні умови, за яких формується державна політика розвит-ку інформаційної економіки в Україні. Представлені результати рейтингування окремих країн світу за міжнародними індексами, що враховують оцінку індикаторів цифрової економіки та суспільства знань та результати кореляційного аналізу міжнародних індексів для 20 країн світу. Визначено стратегічні пріоритети державної політики забезпечення розвитку процесів інтелектуалізації та цифровізації в реальному секторі економіки України. Обґрунтовано особливості та визначено пріоритетні сфери інтелектуалізації та циф-ровізації базових видів економічної діяльності в Україні. Акцентовано на загрозах на шляху цифрової транс-формації і технологічної перебудови України, які передусім стосуються неготовності суспільства до пов-ноцінного використання цифрових технологій, низької технологічної готовності бізнесу, незахищеності даних і недостатнього забезпечення кібербезпеки держави, незрілості ринку інтелектуальної власності та ненадій-ності захисту інтелектуальних продуктів. На основі проведених досліджень доведено, що стратегічні пріоритети України на шляху її становлення як технологічно спроможної держави лежать у трьох площинах: 1) формування цифрового суспільства, що базується на знаннях і нових технологіях; 2) створення цифрової держави на засадах електронного урядування та електронної інклюзивної демократії; 3) запровадження циф-рового бізнесу в межах єдиного цифрового ринку.
47
Пехник, А. В., Ю. В. Завгородня, and А. В. Кройтор. "Трансформаційні процеси освітньої діяльності в умовах COVID-19." Актуальні проблеми політики, no. 67 (May 25, 2021): 27–33. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1146.
Full textAbstract:
У статті розглянуто сучасні перетворення в галузі освітньої діяльності в українському суспільстві. Проведено аналіз різних форм освітнього процесу в умовах пандемії, їх проблемні аспекти та позитивні особливості, які виникли під час використання різних сучасних платформ у мережі Інтернет. У сучасному студентському товаристві виникають серйозні дискусії щодо форми проведення навчального процесу в умовах вагомого приросту інфікованих осіб та збільшення рівня смертності від захворювання на COVID-19. За таких умов виконання компетентністного критерію освітньої програми зменшується, адже в онлайн-режимі перевірити рівень навичок у повному обсязі досить складно. Усі ці виклики у сучасному освітньому середовищі зумовлюють актуалізацію цієї проблематики в наукових дослідженнях. Основоположним принципом освітньої політики та загалом навчального процесу є рівність усіх суб’єктів у можливості здобути бажаний освітній багаж навичок у рамках окремого навчального підрозділу. Однозначно освітня політика щодо рівності усіх бажаючих є дзеркалом конституційних основ, які відтворюють демократичні ідеї та принципи. У зв’язку з цим діяльність політичних агентів має відповідати ключовим законно закріпленим принципам, спрямованим на створення умов для різних соціальних рівнів отримати можливість для здобуття освіти. Окрім того, важливим елементом в освітній політиці є можливість отримання рівного доступу до освітнього процесу, що в умовах пандемії реалізувати практично досить важко. Під час реалізації основних ідей рівності освітньої політики суспільство зможе набути позитивних якостей та підвищити рівень політичної свідомості. Усі позитивні зміни в рамках системи освіти показують можливість для консенсусу та компромісу в межах загальної політичної системи під час вирішення стратегічних питань для суспільства, а саме життя та здоров’я громадян. Суб’єкти політики в умовах високого суспільного інтересу не зможуть використовувати політичні технології з метою маніпуляції свідомістю населення, а політичні конфлікти стануть джерелом досягнення ефективних політичних рішень. Така система відносин зможе допомогти транзитному українському суспільству стати демократичним, правовим, громадянським не лише в межах норм права, але й в реальній площині відносин.
48
Дурман, О. Л., and М. О. Дурман. "ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОГО КУРСУ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 4 (April 15, 2022): 38–46. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.6.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемам зовнішньополітичного курсу України за часів незалежності у призмі політологічного аналізу. Вказано, що за свій тридцятирічний період незалежності пріоритети щодо розвитку зовнішньої політики держави постійно змінювалися. Причиною цього були і є як зовнішні, так і внутрішні чинники політичного характеру. Проаналізувавши стратегічний зовнішньополітичний курс України через призму ціннісно-політичних орієнтацій та застосовуючи політологічні підходи до його аналізу, виокремлено п’ять історичних періодів розвитку, що є результатом діяльності державних керманичів, який спрямовано більше на задоволення корпоративних інтересів, аніж на реалізацію державотворчого процесу: постсоціалістичний, самостійницький, проєвропейський, проросійський та євроінтеграційний. Досліджено, що зовнішня політика є одним із найскладніших предметів наукового дослідження, яке ускладнюється тим, що значна частина процесів та явищ, які є невід’ємними складниками зовнішньополітичного курсу України, ще не завершилися і тривають. Проаналізовано, що зовнішньополітичні доктрини завжди відігравали в минулому і відіграють на сучасному етапі розвитку світової цивілізації значну роль у діяльності будь-якої держави на міжнародній арені. Для українського суспільства задля визначення перспектив міжнародних відносин головними факторами, що впливали на формування ціннісних орієнтацій щодо можливих векторів міжнародної інтеграції у перші роки незалежності, була ізольованість українського суспільства від цивілізованого світу, згодом, після змін соціально-політичних та економічних умов життєдіяльності, у свідомості людей виникла нова орієнтаційна детермінанта у вигляді надії на майбутній успішний розвиток країни, що суттєво вплинуло на підвищення національного самовизначення, і вже після подій 2013–2014 років Україна спрямувала погляди стратегічного розвитку на євроінтеграційний курс. Обґрунтовано, що за тридцять років незалежності наша країна набула значного досвіду у формуванні та реалізації зовнішньої політики, у тому числі й суб’єктності у світовій політиці. Нині у суспільстві відбувається переорієнтація на цінності західної демократії, що підтверджується опитуваннями та пронизує медіапростір України. Проте залишаються проблеми у розробленні та ефективному використанні інструментів забезпечення руху по європейському вектору зовнішньої політики України.
49
Ivaniuk, Iryna V. "РОЗВИТОК ЦИФРОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛІВ: ДОСВІД КРАЇН СКАНДИНАВІЇ." Information Technologies and Learning Tools 72, no. 4 (September 21, 2019): 81–90. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v72i4.3081.
Full textAbstract:
У статті розглянуто поняття «цифрова компетентність» на основі документу Європейської Комісії «Рамка цифрової компетентності для громадян». Зроблено огляд основних стратегічних документів освітньої політики Норвегії та Фінляндії, які є підґрунтям сучасного реформування системи підготовки та підвищення кваліфікації вчителів з метою розвитку їх цифрової компетентності. Виявлено, що в зазначених країнах створено спеціальні установи, які відповідають за розроблення та впровадження національного курікулуму, що охоплює впровадження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій - Національне агентство освіти в Фінляндії та Директорат у Норвегії. Висвітлено основні повноваження та сфери відповідальності державних інституцій, які впроваджують освітню політику країн (Міністерства освіти, округи, муніципалітети, спеціальні служби, заклади загальної середньої освіти). Подано огляд електронних ресурсів, що використовуються в країнах для розвитку цифрової компетентності вчителів (навчальні платформи з переліком ресурсів за різними тематиками начальних дисциплін, національні тести, онлайн-інструменти з самооцінки щодо визначення рівня цифрової компетентності тощо). Зазначено, що аналіз існуючих документів освітньої політики Норвегії та Фінляндії свідчить про комплексний підхід до вирішення поставлених завдань щодо реформування системи освіти на всіх рівнях, а також розроблення відповідних навчальних платформ, електронних освітніх ресурсів та онлайн-інструментів з оцінювання та визначення рівня цифрової компетентності. Надано рекомендації Міністерству освіти і науки України щодо використання позитивного досвіду розвитку цифрової компетентності вчителів скандинавських країн в освітній політиці України, зокрема: створення спеціальної установи, яка відповідатиме за цей процес; запровадження принципу «рівний-рівному» у навчанні вчителів використовувати новітні інформаційно-комунікаційні технології; розроблення онлайн-інструменту з самооцінки вчителями рівня інформаційно-цифрової компетентності; створення відкритого комерційного ринку для онлайн-навчальних матеріалів та електронних підручників.
50
Завгородня, Ю. В. "КІБЕРКОНФЛІКТИ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПОЛІТИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 32 (February 3, 2022): 144–48. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1040.
Full textAbstract:
Завгородня Ю. В. Кіберконфлікти як елемент політичних технологій в інформаційному просторі. – Стаття.Протиборство сучасних політичних акторів набуває нових форм та проявів. Впливові політичні лідери виходять за територіальні межі окремих країн, політичних організацій та міжнародних громадських об’єднань та стають не лідерами окремих регіонів чи країн, а світовими флагманами політичного та державного управління. Сучасна світова спільнота здійснює суттєвий вплив на бачення громадян під час вибору нового політичного лідера країни або окремого регіону, області чи міста, що формує новітні форми поглядів, думок та завоювання популярності політичними лідерами. А тому в сучасних формах взаємодії між суб’єктами політики пріоритетні відкриті переговори, які доступні для публічного суб’єктивного сприйняття. Демократичне суспільство здійснює аналіз політичних форм взаємодії, оцінює та робить власні висновки щодо подальших індивідуальних та стратегічних глобальних дій у суспільстві.Оскільки тренди та пріоритети в суспільстві змінюються, змінюється політична форма активності з метою зацікавлення більшої кількості громадян. Сучасний напрям публічної взаємодії та також іпротиборства суб’єктів політики – інтернет-простір, за допомогою якого політичні діячі все частіше говорять про власні досягнення та поразки або не дороблені справи опонентів. Істотно впливає на спроможність власного самовираження як суб’єкта політико-правових ефективна структура кіберпростору як дієвого механізму для політичної активності та впливу на свідомість громадян, через пропаганду суб’єктивних ідеологічних поглядів, які обстоюють інтереси зацікавлених груп, регіонів або індивідів, які матеріально спроможні залучати інформацію в маси та формувати план ефективного політичного розвитку. Така діяльність є новим чинником дії політичних технологій, які набувають новітніх форм прояву у зв’язку зі зміною публічних локацій для політичних акторів.