To see the other types of publications on this topic, follow the link: Політика соціальна.
Journal articles on the topic 'Політика соціальна'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Політика соціальна.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
ДУБИЧ, Клавдія. "АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СІМ’Ї ЯК ОБ’ЄКТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ТА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ." Humanitas, no. 6 (February 23, 2022): 3–9. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.6.1.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано та розкрито сучасні актуальні проблеми сім’ї як об’єкта соціальної політики та соціальної роботи. Аналізом встановлено, що на сучасному етапі сім’я як соціальний інститут суспільства переживає кризу, яку спричинила низка факторів глобального та локального рівнів. Дослідженням визначено що соціальна політика стосовно інституту сім’ї – це комплекс соціально-економічних, нормативно-правових, соціальних, демографічних та інших заходів державного та недержавного впливу щодо виявлення, узгодження та задоволення потреб та інтересів сім’ї. Головним завданням соціальної політики щодо української сім’ї є: розроблення напрямів підтримки сім’ї, функціонування системи соціального захисту сім’ї з мережею соціальних служб, установ, організацій, різними технологіями, методами та послугами й іншими формами соціальної роботи із сім’єю та її членами. Основним реалізатором соціальної політики із сім’єю є центральний орган публічної влади – Міністерство соціальної політики з його структурними підрозділами та мережами соціальних служб, установ та організацій. З’ясовано, що на сучасному етапі соціальна робота з українською сім'єю проводиться за такими основними напрямами: соціально-економічним, психологічним, освітнім та медіації. Сучасна соціально-психологічна підтримка сім´ї відбувається із забезпеченням відновлення позитивного мікроклімату між її членами, особливо в період сімейних криз. Освітній напрям соціальної роботи забезпечує соціальну допомогу та підтримку у навчанні та вихованні. Медіація з її процедурами, формами та підходами здійснює соціальну допомогу сім'ї з вирішення спорів, конфліктів та допомагає в організації її життєдіяльності, забезпечує координаційні процеси взаємозв'язку сім'ї із соціальними службами, установами та організаціями щодо вирішення питань соціального захисту та підтримки.
2
Королевська, Н. Ю. "ПОНЯТТЯ «СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА» В РОБОТАХ УКРАЇНСЬКИХ ФАХІВЦІВ ІЗ ПОЛІТИЧНИХ НАУК." Знання європейського права, no. 4 (November 10, 2021): 11–14. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.252.
Full textAbstract:
Дослідження конституційних засад соціальної держави в Україні навряд чи може бути повним, якщо не вра-ховувати доробок фахівців із політичних наук. Метою статті було проаналізувати праці українських фахівців ізполітичних наук про соціальну політику й соціальне партнерство, що можуть стати в нагоді в процесі досліджен-ня конституційних засад соціальної держави в Україні.Під час аналізу праці О.Б. Березовської-Чміль на тему «Соціальна політика й механізми її реалізації в Україні»позитивно оцінено, що вона цілком справедливо поставила питання впливу соціальної політики на конституцій-ний лад та окреслила підходи до його вирішення. Звернено увагу на перспективність подальших розробок у такомунапрямі з урахуванням того, що конституційний лад доцільно розуміти як спосіб (форму) організації держави, якийзакріплено в її конституції. Підкреслено, що авторка справедливо розглянула те, що, реалізуючи свої політичні пра-ва, громадяни здебільшого беруть до уваги свої міркування, вподобання щодо соціальної політики.Під час аналізу праці О.Д. Дороніна на тему «Соціальна політика як засіб системного забезпечення демократич-них реформ» наголошено, що низка його розробок і пропозицій актуальна для розуміння сутності статті 1 Конститу-ції України 1996 року. Важливо врахувати зв’язок між соціальною державою та демократичною державою (зокре-ма, автор опрацьовує політичний режим, ідеологію, переважно партійну, для того, щоб підкреслити їх значущістьдля соціальної політики). Резюмовано, що автор приділяє надзвичайно значну увагу економічним проблемам, частонавіть більшу, ніж політичним, – хоча варто нагадати, що він захищав дисертацію на здобуття наукового ступенякандидата політичних наук. Такий міждисциплінарний підхід слід всіляко вітати й підкреслити перспективністьйого застосування під час подальших досліджень конституційних основ соціальної держави в Україні.
3
Martyshyn, D. S. "Становлення та розвиток соціальної політики Православної церкви України в контексті державного управління." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 25, 2019): 173–79. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.18.
Full textAbstract:
У статті наведені сучасні теоретичні засади соціальної політики Православної церкви України і практичної діяльності релігійних організацій у контексті процесів державотворення.
Наукова новизна статті полягає у тому, що вперше комплексно розглянуто теоретичні засади соціальної політики церкви, визначені поняття та зміст соціальної політики християнства, розроблені нові наукові положення, які в сукупності дозволяють розв’язати важливу наукову проблему в галузі державного управління щодо соціальної політики церкви та науково-практичного обґрунтування соціального служіння християнства в Україні.
Метою статті є вивчення реалій та перспектив розвитку соціальної політики українських православних церков у контексті процесів державотворення.
Для досягнення мети було поставлено та вирішено такі завдання:
– визначено соціальну політику українських православних церков у контексті державотворення;
– описано ключові сучасні підходи до розуміння соціального вчення церкви, соціального служіння релігійних громад;
– обґрунтовано ціннісні пріоритети діалогу держави та церкви, взаємовідносини влади і релігійних організацій;
– розглянуто перспективи розвитку модернізації соціальної політики українських православних церков у контексті процесів державотворення.
Висновки. Соціальна політика церкви набуває особливого значення як для інститутів громадянського суспільства, так і для Української держави. Виникнення соціальної політики церкви стало відповіддю на запити глобалізації, модернізації, секуляризації та багатогранні соціальні потреби людства. І це не випадково, бо нині розбудова високорозвиненої демократичної, правової і соціальної держави потребує значного вдосконалення та корегування соціальної політики церкви. Сьогодні соціальна політика церкви охоплює досить широке коло теологічних питань: від соціальної доктрини християнства, яка спрямована на вивчення соціальної проблематики буття людства до забезпечення цілісності розвитку сучасного соціуму. З точки зору соціального вчення церкви, метою суспільного розвитку людства є саме суспільство, зростання можливостей для реалізації духовної й соціальної місії кожної людини.
4
Костюченко, О. Є. "Міжнародні норми та європейське законодавство про працю як основа державної соціальної політики України." Ірпінський юридичний часопис, no. 1 (April 10, 2019): 73–80. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.1.2019.73-80.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано, що відсутність політичної визначеності подальшого розвитку відносин у сфері праці та трудового законодавства доводить необхідність оновлення державної соціальної політики на засаду гуманізму, демократії та справедливості. Доведено, що шляхом вирішення проблем якості трудового життя працівників передусім є державна соціальна політика. Як ідеологічна основа, державна соціальна політика має спрямовуватися на вирішення актуальних соціально-економічних проблем працівників – найбільш численної групи серед інших суб’єктів трудового права.
5
Sergiienko, Larysa, Kateryna Gorushko, Olena Krykun, and Sergiy Petryk. "Соціальна політика щодо захисту громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи: стан та перспективи у Житомирській області." Public Administration and Regional Development, no. 6 (January 13, 2020): 925–54. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.06.10.
Full textAbstract:
Соціальна політика щодо захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи є актуальною проблематикою у системі публічного управління, зважаючи на наступні обставини. По-перше, масштабність та значущість наслідків даної техногенної аварії, які мають місце у сучасних умовах. По-друге, чисельність осіб, які мають право на соціальні гарантії та компенсаційні виплати, відповідно до чинного законодавства. По-третє, обмеженість бюджету, в умовах ведення операції об’єднаних сил та інших заходів забезпечення миру та прав громадян. Та по-четверте, враховуючи соціальну орієнтованість України, на даному етапі розвитку, та позиціонування її як соціальної держави. Метою статті є оцінка стану та визначення перспектив соціальної політики захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи у Житомирській області.
Таким чином, на прикладі Житомирської області, було проведено оцінку стану та перспектив соціальної політики щодо захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи у контексті здійснення аналізу даних щодо фінансування компенсаційних виплат та забезпечення законодавчо встановлених соціальних гарантій. Внаслідок дослідження механізму соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи в Житомирській області слід зазначити наступне. У першу чергу, слід зазначити, що видатки на виплату компенсацій, допомоги фінансуються за рахунок державного та обласного бюджетів, однак, обсяг фінансування залежить від дохідної частини Державного Бюджету України. Бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можливо здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Натомість, за рахунок програми «Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» здійснюється виплата 15 видів компенсаційних виплат та допомоги постраждалим громадянам та потерпілим дітям.
6
Даніліна, М. І. "Конституційні основи становлення соціальної держави." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 12, 2020): 56–61. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1825.
Full textAbstract:
У статті на основі аналізу наукових поглядів вчених, норм чинного законодавства України досліджено та охарактеризовано конституційні засади становлення та формування України як соціальної держави. Визначено конституційне закріплення України соціальною державою, основи формування та побудови соціальної держави в розрізі Конституції України. Досліджено поняття соціальної функції держави. Визначено, які завдання виконує соціальна держава. З'ясовано, що виявом соціального характеру держави є державно-владна діяльність у соціальній сфері чи соціальна політика самої держави.
Визначено, що соціальна сутність держави характеризується здатністю держави задовольняти потреби всього суспільства, насамперед забезпечувати його збереження, виживання як цілісного соціального «організму та можливість держави задовольняти інтереси насамперед домінуючої, зокрема панівної, частини населення. Досліджено, що важливе значення для формування соціальної держави в Україні має стаття 3 Основного Закону, яка проголосила людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю в Україні; закріпила, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; встановила відповідальність держави перед людиною за свою діяльність; визнала головним обов'язком держави утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
З'ясовано, що важливим аспектом конституційного закріплення України соціальною державою можна вважати статтю 8 Основного Закону України, яка гарантує всім суб'єктам суспільних відносин можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. Ще один головний аспект побудови соціальної держави закріплено у статті 13 Конституції України, яка на найвищому правовому рівні визначила соціальну спрямованість економіки. Розділ ІІ Конституції України дає всі підстави стверджувати, що на формування в Україні соціальної держави суттєвий вплив має закріплення на рівні Основного Закону України переліку прав та свобод людини і громадянина.
7
Судаков, Володимир. "АРХЕТИП СОЦІАЛЬНОЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ ТА ІДЕОЛОГІЧНА КОНФРОНТАЦІЯ СУЧАСНИХ МОДЕЛЕЙ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ." Public management 18, no. 3 (May 29, 2019): 427–38. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-427-438.
Full textAbstract:
Проаналізовано сутнісні характеристики архетипу соціальної справедливості як інтегративного транскультурного базису мирного співіс- нування людей та як специфічної конфліктогенної основи, яка зумовлює відтворення різних форм ідеологічної конфронтації між протекціоніст- ською, ліберальною та інтерсоцієтальною (глобальною) технологічними моделями соціальної політики в сучасних класово-стратифікованих су- спільствах. Аргументовано, що процеси економічної, політичної та куль- турної глобалізації є важливими чинниками, які зумовлюють потреби на- укової розробки нової теорії соціальної справедливості як пізнавального інструменту пояснення суперечностей глобальної стратифікації та глобаль- них соціальних нерівностей між аграрними, індустріальними та постінду- стріальними суспільствами, а також як категоріальної основи модернізації існуючих технологій соціальної політики. Підтримується позиція вчених, які намагаються використати нові ідеї “дистрибутивної справедливості” з метою розвитку спеціалізованих соціальних тем стосовно справедливості в суперечливому контексті сучасних глобалізованих міжкультурних взає- модій та комунікацій. Звернено увагу на значущість конкретизації понят- тя “соціальна політика”, зміст якого визначається специфічними вимірами глобального, наднаціонального та національного характеру. Ідентифіковано категоріальну основу протекціоністської, ліберальної та інтерсоцієтальної технологічних моделей соціальної політики та доведено, що цим моделям притаманна спільна інтенція обґрунтування архетипного статусу соціаль- ної справедливості. Водночас констатовано, що ці моделі, як інструменти соціального менеджменту, мають виразну популістську орієнтацію, що об- межує їх практичну значущість при вирішенні завдань демократизації соці- ального контролю.
8
Юрченко, Ю. "Соціально-правова держава та соціальна політика." Управління сучасним містом, no. 1-2/1-6 (2005): 68–74.
Find full text
9
Савченко В.Ф. and Маклюк О.В. "ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ." Економічний форум 2, no. 2 (June 12, 2021): 154–63. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-2-20.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз теоретичних положень, світового досвіду та ситуації в Україні щодо соціальної сфери, її показників, досягнень та недоліків, надання і обґрунтування пропозицій відносно шляхів розвитку, окреслення питань подальших наукових досліджень у даному спрямуванні.
Методологічною основою дослідження є використання методів теоретичного узагальнення, системного підходу, аналізу, синтезу, загальнонаукових та спеціальних методів економічного спрямування. В результаті показано можливість вирішення протиріч між ефективністю економіки і соціальною справедливістю, використовуючи різні форми, методи та інструменти. Запропоновано інструментарій державної соціальної політики. Надано певний історичний екскурс щодо програмного вирішення соціальних проблем у країнах світу. Охарактеризовано метод планування і прогнозування організаційно-економічної форми регулювання, наведено приклади програм соціального розвитку, включаючи стратегії, довгострокові програми, а також документи регіонального характеру. Проаналізовано надання населенню субсидій за регіонами у 2019 році, де враховуються пріоритети діяльності, територіальне розташування, зусиль владних верхівок територій. Підкреслено важливість інноваційного інструментарію соціальної політики держави в умовах бюджетного дефіциту і водночас високого рівня бідності населення. Виділено такі складові соціального захисту як соціальна допомога, соціальні послуги, соціальне страхування та соціальне забезпечення. Наголошено на особливій важливості соціальної допомоги, під якою розуміється системи заходів, спрямованих на поліпшення матеріального стану певних груп населення через програми та діяльність соціальних закладів. Доведено, що необхідно впроваджувати принципи стандартизації суспільного життя, основою яких є мотивація людей до підвищення ефективності діяльності. Вказується на основні проблеми фінансування соціальної сфери та способи їх вирішення. З'ясовано взаємодію фіскальної та соціальної політики, коли фіскальна політика має стимулювати ділову активність, а її використання тільки на збільшення надходжень до бюджету призводить до напруження у суспільстві. Підкреслюється, що головними напрямками соціального страхування є захист фізичних осіб під час втрати роботи, здоров’я, засобів існування, працездатності та інше. Зазначається важливість вдосконалення роботи державної служби зайнятості для посилення ефекту від її діяльності, а саме професійної орієнтації пошукачів роботи, забезпечення доступності соціальних послуг, набуття працюючими індивідами додаткової кваліфікації для кар'єрного зростання. Наведені та достатньо аргументовані пропозиції щодо перспектив розробки інноваційного інструментарію соціальної політики нашої держави в умовах бюджетного дефіциту і водночас бідності основної частки населення для максимального забезпечення його захисту, підвищення темпів економічного зростання, коли отримаємо дотримання високих соціальних стандартів, а також інноваційних змін революційного характеру при розробленні соціальних програм, які можуть бути використані в управлінських структурах на всіх рівнях, на підприємствах і в установах соціальної сфери.
Гострота проблеми соціального забезпечення всіх жителів країни, підсилена економічною і політичною нестабільністю протягом багатьох років і пандемією Covid 19 на даному етапі, а також недостатнє наукове і методологічне опрацювання даної проблеми провокують до послідовного вивчення, розробки та застосування у практичних діях зазначеної складової розвитку країни, особливо в частині комплексності, послідовності, реалізації кращих складових світового і багато в чому повчального вітчизняного досвіду.
10
Мамонтова, Е. В., and Є. Ю. Пєлєвін. "Наука і політика: етичні точки зіткнення." Актуальні проблеми політики, no. 65 (September 2, 2020): 55–60. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.306.
Full textAbstract:
У статті розглянуто проблему ролі науки в процесах управління суспільством та державою. Аналізуються теоретичні підходи до осмислення науки як рушійної сили соціального прогресу. Висвітлено етичний аспект співвідношення науки та політики як підсистем суспільства. Показано, що однією з центральних тем у дослідженнях, які становлять фундамент наукового етосу сучасності, є зіткнення моральних норм наукового середовища та політичних реалій ХХ-ХХІ ст. Окреслено шкалу питань етики соціально-політичних наук як окремої галузі етики науки від питання цінності соціального знання та його моральної достовірності до зв'язку принципів науки та демократії. Визначено ареал перетинання політики та науки як явищ соціального порядку та розкрито на цій основі етичну специфіку їх взаємодії на зрізі співвідношень «політик - науковець». Аналізується позиція М. Вебера щодо трактування співвідношення науки та політики як життєвих покликань та професійних занять. Доведено неможливість автономного існування науки і політики, оскільки в реальному житті вчений-гуманітарій не може бути вільним від цінностей, а політика є сферою, де перетинаються економічний, соціальний, правовий, історичний, духовний, ідеологічний та культурний простори. Показано, що політика, як і наука, утверджує свій критерій істинності, ставить собі на меті пояснення дійсності і є засобом її перетворення, залежить від суб'єкта, який її використовує. І цим суб'єктом в обох випадках є політична влада. Висвітлено питання взаємовідношення наукового товариства та влади. Окреслено магістральні тенденції взаємопроникнення науки та політики як соціальних практик: активізація залучення науковців у політичний процес та звернення багатьох політиків до наукових інтелектуальних практик. Показано, що найчастіше вчені в політиці реалізують свій потенціал у сфері її експертного супроводження як радники, аналітики, консультанти. Запропоновано класифікацію експертів, що беруть участь у політичному процесі: «ідеологи», «реформатори» та «сервіс». Досліджено специфіку формування вітчизняної культури співпраці політики та науки. Показано, що на українському ринку консультативно-експертних послуг домінує «сервісний» тип вченого в політиці. Робиться висновок, що наука з огляду на її раціональну методологію є простором, де відбувається раціоналізація політики. І хоча наука не може позбавити політику конфлікту, оскільки останній є її сутнісною характеристикою, саме завдяки науці конфлікт можна раціоналізувати і зробити політику більш результативною та ефективною.
11
Янукович, В. В. "Соціальні проблеми людини та соціальна політика держави." Економіка та держава, no. 7 (2007): 23–25.
Find full text
12
Я., Мельник Я. "КОНЦЕПЦІЯ СЕМІОТИКИ У СОЦІАЛЬНОМУ ПРАВІ: ПРОБЛЕМИ ДОКТРИНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 1 (39) (April 21, 2020): 91–97. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-39-1-91-97.
Full textAbstract:
У статті розглядаються проблеми становлення інституту семіотики в соціальному праві. Розглядаються питання доктринального семіотичного вакууму, що позначається на правовій політиці повноцінного розвитку соціального права.Автор зазначає, торкаючись змісту терміну «семіотика» (грецькою «semeiotikón»), він від «seméion», що означає знак, ознака, а семіологія, як наука, досліджує властивості знаків і знакових систем, природних і штучних мов. Вчена О.М. Балинська семіотику права пропонує визначати як окремий напрям філософії права, що концептуально охоплює всі основні філософські аспекти (онтологію, гносеологію, аксіологію, антропологію та праксеологію) права як суспільного феномена.Розмірковуючи про дійсність як образ образів, не було б зайвим відмітити позицію Г. Андерса, який зазначає, що образи принципово оприявнюють не зв’язки, а лише вирвані картини світу, отже, коли вони показують світ, вони і його приховують. Зрештою, Г. Андерс зауважує, що сенсаційне сутнісно належить до шаблонів; і не лише тому, що воно їх прикриває і гасить; а й тому, що воно саме тяжіє до перетворення на шаблони.Абсолютизація права, – на думку В.В. Завальнюка, – це теж міф про право як реалізацію справедливості, ідеалу. Міф, що втілив месіанський образ права, який існував на різних історичних етапах, трансформувався і утворив безліч похідних міфів. Ю.Г. Барабаш та В.Л. Федоренко приходять до висновку у тому, що соціальна політика держави в тому числі на конституційному рівні, повинна бути переорієнтована виключно з питання про соціальне піклування громадян на створення умов, коли кожен зможе власними зусиллями гарантувати собі нормальне існування. Схожої позиції притримуються й науковці М.І. Іншин та В.І. Щербина. Вони відмічають, що зазвичай, кінцевими цілями соціальної політики є досягнення рівноваги, стабільності і безпеки життя у суспільстві, цілісності і динамізму його розвитку, забезпечення достатніми матеріальними, організаційними та іншими ресурсами їх прогресу та вдосконалення, а в кінцевому рахунку становлення умов для спокійного життя громадян, їх упевненості у завтрашньому дні.
Ключові слова: соціальне право, правова семіотика, соціальна політика, семіотика соціального права, право, як знакова система.
13
Лопушняк, Г. "Соціальна політика як визначальний напрям внутрішньої політики держави." Вісник Національної академії державного управління при Президентові України, no. 2 (2011): 244–50.
Find full text
14
Барсуков, Андрій. "Соціальна політика країн ЄС." Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія міжнародні відносини, Вип. 22 (2007): 9–15.
Find full text
15
Кузнець, Тетяна. "«Дитячі питання» у соціальній політиці радянської влади 1920-х рр." Старожитності Лукомор'я, no. 4 (August 23, 2021): 145–52. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.4.99.
Full textAbstract:
У статті досліджується соціальна політика радянської влади у період формування тоталітарної держави щодо питань охорони дитинства, боротьби з дитячою безпритульністю та проблема організації мережі дитячих будинків, їх продовольчого та матеріального забезпечення. Вказано на причини зростання сирітства на сучасному історичному етапі, звернено увагу на причини сирітства та безпритульності дітей у міжвоєнний період, актуалізовано проблему пошуку радянською владою шляхів виходу зі складеної соціальної ситуації. Надано загальну характеристику політики формування «нової» людини, орієнтованої на колективізм і суспільну реалізацію.
16
Оніщенко, Н. М. "Соціальна держава та соціальна політика: причинно-наслідковий континуум." Часопис Київського університету права, no. 2 (2016): 20–23.
Find full text
17
Жмир, В. "Лобі в Україні: соціальна держава і соціальна політика." Філософські обрії, Вип. 7 (2002): 138–49.
Find full text
18
Жмир, В. "Лобі в Україні: соціальна держава і соціальна політика." Філософські обрії, Вип. 7 (2002): 138–49.
Find full text
19
Оберван, О. "Соціальна політика в умовах формування інноваційної політики в України." Формування ринкової економіки в Україні, Вип. 24 (2011): 277–83.
Find full text
20
Яременко, О. О. "Соціальна політика як регулятор взаємовідносин соціальних структур і соціальних інститутів." Український соціум: соціологічні дослідження та моніторинг соціальної політики (соціологія, політика, педагогіка, економіка), no. 1 (2002): 9–20.
Find full text
21
ДУБІНІНА, Яна. "СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА СКЛАДОВА СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ." Humanitas, no. 1 (May 6, 2022): 29–35. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2022.1.5.
Full textAbstract:
У статті розглянуто соціально-педагогічну складову соціальної роботи як пріоритетний вектор соціальної політики суспільства, як методологічну основу міжорганізаційної координації узгодженої діяльності всіх суб’єктів соціальної роботи з надання допомоги індивіду (групі) у соціальному просторі. Метою статті є аналіз розвитку сучасної соціальної роботи через її соціально-педагогічну складову, з’ясування сутності соціально-педагогічного підходу до системи соціального захисту населення. Розкрита соціально-педагогічна (функціональна) спрямованість соціальної роботи, яка дозволяє працювати з представниками соціально стабільних і проблемних соціальних груп, та реалізовувати освітньо-виховну й соціальну політику держави. Особлива увага звернена на те, що соціально-педагогічна модель соціальної роботи координується на наданні допомоги через інтегрований виховний вплив на процес соціалізації особистості або соціальної групи та реалізується соціальними ресурсами. Її можна визначити як модель практики соціальної роботи, яка орієнтована на допомогу індивіду або соціальній групі, що потрапили у складну життєву ситуацію, через систему соціальних інститутів. У публікації висвітлена спрямованість соціально-педагогічної складової сучасної соціальної роботи на підвищення якості життя населення та створення умов для повноцінного соціального функціонування та розвитку членів суспільства. Автор акцентує, що використання соціально-педагогічних технологій сприяє, з одного боку, професійному розвитку надавачів послуг – фахових соціальних працівників, з іншого – озброює їх новими інструментами впливу на клієнтів. Обґрунтована актуальна потреба в оновленні та осучасненні соціально-педагогічної роботи відповідно до трансформаційних процесів в українському соціумі, на засадах клієнтоцентризму, природовідповідності та духовності. Доведена перспективність вирішення актуальних соціальних проблем суспільства засобами соціально-педагогічної діяльності.
22
Козич, І. В. "КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ПОЛІТИКАЯК РЕЗУЛЬТАТ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 13, 2020): 120–23. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).407.
Full textAbstract:
Автор у статті наводить підходи до розуміння терміна «політична система суспільства» як інтегрованої сукуп-ності політичної влади, суб’єктів, відносин, політичних організацій і політичної культури суспільства, яка забез-печує його соціальну стабільність, соціальний порядок і яка має певну соціально-політичну орієнтацію.
Вона містить організацію політичної влади, відно-сини між суспільством і державою, характеризує про-тікання політичних процесів, що включають інститу-ціоналізацію влади, стан політичної діяльності, рівень політичної творчості в суспільстві, характер політич-ної участі, неінституціональних політичних відносин.
Політична система, як правило, побудована на принципі «динамічної рівноваги» (Д. Істон): якщо рішення й дії відповідають вимогам та очікуванням суспільства, то підтримка політичної системи посилю-ється. З іншого боку, якщо влада ігнорує вимоги членів суспільства та приділяє увагу тільки власним вимогам і побажанням (новомодне обґрунтування – «з мотивів політичної доцільності»), то рішення й дії не отриму-ють підтримки й розуміння.
Ланцюжок «соціальний запит/потреба» – «полі-тичне опрацювання» – «політичне рішення» прямо визначає особливості формування, безперебійної ро-боти й подальшого вдосконалення політичної системи суспільства. Кожна політична система, що позиціону-ється як ефективна, має відповідні інститути і струк-тури, за допомогою яких соціальні запити, потреби й вимоги трансформуються в політичні рішення й надалі проявляються в тій чи іншій сфері політики.
Автор зазначає, що за цією схемою працюють усі сфери державної політики. Не є винятком і кримі-нально-правова. Отримуючи відповідні кримінально зумовлені запити/потреби від суспільства, система за допомогою відповідних суб’єктів (інституцій) фор-мує надалі певне політичне рішення, що буде впрова-джуватися за допомогою низки правових, соціальних, економічних тощо заходів. Сукупність таких рішень і становить кримінально-правову політику.
23
Підлипна, Р. П. "ЗАГОСТРЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ В УКРАЇНІ У СВІТЛІ КАРАНТИННИХ ОБМЕЖЕНЬ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 59 (June 18, 2020): 12–19. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-59-02.
Full textAbstract:
Ключовими проблемами, що суттєво обмежують зростання конкурентоспроможності систе-ми соціального захисту в Україні, є прогалини в державному регулюванні та недосконалості інфраструктури соціальної сфери, що визначає об’єктивну потребу в посиленні соціальних функцій держави. Статтю присвя-чено дослідженню впливу карантинних обмежень, викликаних пандемією Covid-19, на розвиток кризи соціаль-ного розвитку в Україні та виявленню можливих шляхів її подолання. Зазначено, що в період кризи спричинені карантинними обмеженнями негативного впливу зазнали такі елементи соціального розвитку, як система медичного обслуговування населення, надання освітніх послуг, громадський транспорт, рекреаційні установи. Вирішення завдань державної політики соціального захисту запропоновано визначати не лише економічними ресурсами, які може направляти держава на їх здійснення, але і розглядати як найважливіший чинник еконо-мічного зростання у посткризовий період відновлення соціально-економічного зростання, оскільки саме завдяки цілеспрямованій соціальній політиці з’являються умови для зростання і реалізації інноваційного потенціалу трудових ресурсів суспільства. Було встановлено, що перерозподіл видатків Державного бюджету України дозволив направити додаткові кошти на соціальний захист в умовах пандемії, а саме придбання медичних пос-луг, додаткові виплати працівникам, безпосередньо зайнятим у ліквідації Covid-19, або забезпечити засоби до існування, надання фінансової допомоги людям похилого віку та безробітним, субсидування Пенсійного фонду України. Були визначені категорії громадян, які залишились поза увагою програм соціального захисту: наймані працівники через приховане безробіття, приватні підприємці, мігранти, самозайняті особи, молодь, яка впер-ше вийшла на ринок праці. Пропонується на державному рівні врегулювати гнучкі формати зайнятості, за-безпечити їм повноцінні трудові та соціальні гарантії. Визначено основні соціальні проблеми дистанційного навчання та відповідні ризики соціальної нерівності для розвитку людського капіталу. Подальші дослідження доцільно присвятити дослідженню соціальних аспектів впливу карантинних обмежень на пенсійне забезпечен-ня та доступ до медичних послуг, що дозволить виявити можливі інституційні інструменти удосконалення соціальної політики.
24
Волинець, В. "Соціальна функція держави і соціальна політика: правові проблеми реалізації." Юридична Україна, no. 9 (117) (2012): 15–22.
Find full text
25
Blozva, P. I. "ВИКОРИСТАННЯ МОЛОДДЮ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ В ПРОЦЕСІ СТАНОВЛЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 39(42) (July 17, 2017): 78–92. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).43.
Full textAbstract:
Описано структурно-функціональні особливості використання молоддю соціального капіталу в ході становлення її політичної культури. Визначено, що соціальний капітал як психологічний ресурс – це соціально-психологічні можливості соціального мікросередовища, використовуючи які особистість може досягати власних цілей, а також сприяти реалізації цілей групи, до якої вона належить. Зазначено, що політична культура – це система психологічних настановлень, які формують взаємодію особистості з політичним середовищем; певний рівень усвідомлення політичних процесів, довіри до соціально-політичних інститутів, поділяння цінностей свободи, толерантності, спроможності особистості активно долучатися до суспільно-політичних процесів. Виділено компоненти політичної культури (уявлення особистості про політику, політичні цінності особистості, політичні символи особистості, мотиви участі особистості в політичному житті, політична поведінка особистості) та компоненти соціального капіталу (ефективність соціальної взаємодії, соціальна згуртованість, соціальна ідентифікація, міжособова довіра, готовність до взаємодопомоги). Описано процес становлення політичної культури на основі соціального капіталу як психологічного ресурсу, в якому: ефективність соціальної взаємодії, що базується на навичках спілкування особи, її відчуженості від соціуму, впливає на становлення всіх компонентів політичної культури молодої особи і виконує функцію політичної комунікації; соціальна ідентифікація відображає роль відчуття належності до групи під час формування толерантності, яка є політичною цінністю, уявлень про політику і мотивів до участі в політиці, виконує функцію соціалізації та рекрутингу; соціальна згуртованість, базуючись на процесі гуртування та горизонтальних взаємодіях у соціумі, діє на всі компоненти політичної культури, виконує функцію формування інтересів; міжособова довіра формує мотиви політичної участі, виконує функцію накопичення інтересів.
26
Гнатенко, К. "До питання всезагальності права на соціальний захист." Юридичний вісник, no. 2 (August 21, 2020): 31–36. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1700.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано один із ключових принципів права соціального забезпечення - всезагальність права на соціальний захист та його роль у розбудові моделі соціальної і правової держави.
Зазначено, що існуюча вітчизняна система соціального захисту характеризується низкою суттєвих недоліків, серед яких доцільно вказати на неохопленність соціальним забезпечення всього населення країни, недосконалість системи державної соціальної допомоги, несправедливість розподілу державних соціальних трансфертів, низьку адресність під час надання соціальної підтримки та орієнтацію на екстенсивне охоплення нею населення, нерозвиненість системи соціального страхування, неефективність фінансового забезпечення заходів державного соціального захисту тощо. Невід'ємним складником процесів просування України на шляху до ЄС та розбудови соціально орієнтованої економіки є впровадження науково обгрунтованої соціальної політики, створення ефективної системи соціального захисту, поширення її на все населення країни, що потребує соціальної допомоги, як утілення принципу всезагальності (універсальності) системи соціального захисту. Водночас вітчизняна наука права соціального забезпечення недостатньо приділяє уваги громадянству як умові призначення державної соціальної допомоги, тоді як міжнародні стандарти соціального захисту закріпили право кожного на достатній життєвий рівень, тим самим гарантуючи надання соціальної допомоги не лише громадянам власної держави, а й іноземцям.
Сформована в нашій країні система державного соціального забезпечення не відповідає сучасним соціально-економічним викликам, які постають перед нею в усе більших масштабах: демографічним тенденціям; структурним змінам в економіці та на ринку праці; характеру умов та організації оплати праці. Звернено увагу на неузгодженість вітчизняного законодавства з досліджуваного питання, що потребує внесення відповідних змін і доповнень. Адже соціальне забезпечення є правом людини, й усім людям незалежно від того, де вони живуть, має бути гарантований принаймні мінімальний рівень базового соціального захисту. Останній повинен бути все-загальним, базуватися на соціальній солідарності і бути спрямованим на соціальну інтеграцію.
27
Tkachenko, N. "МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ЯК СУБ’ЄКТ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО СИРІТСТВА." Juridical science 2, no. 5(107) (April 3, 2020): 84–91. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.11.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що нa cyчacнoмy eтaпi в Укрaïнi cклaлиcя пeвнi ocoбливocтi cycпiльниx вiднocин, внacлiдoк якиx нaйвищoю цiннicтю yкpaïнcькoгo cycпiльcтвa є пoтpeби тa пpaвa iндивiдa. Ocoбливoю цiннicтю кoжнoгo cycпiльcтвa є дiти, ocкiльки caмe вoни є ocнoвoю мaйбyтньoгo кpaïни. Дepжaвa чepeз нopмaтивнo-пpaвoвy бaзy й opгaни влaди пoвиннa зaбeзпeчити кoжнiй дитинi гiднe життя тa cтвopити yмoви для вceбiчнoгo poзвиткy. Пpoтe icнyє cитyaцiя, кoли дiти з piзниx пpичин зaлишaютьcя бeз бaтькiвcькoгo пiклyвaння, тoдi вiдcтoяти влacнi пpaвa тa iнтepecи ïм вкpaй тяжкo. У тaкиx cитyaцiяx дepжaвa бepe нa ceбe зобoв'язaння щoдo yтpимaння тa виxoвaння дiтeй-cиpiт тa дiтeй, пoзбaвлeниx бaтькiвcькoгo пiклyвaння. Cтaвлeння дepжaви дo пpoблeм дiтeй, a ocoбливo дo пpoблeм дiтeй-cиpiт тa дiтeй, пoзбaвлeниx бaтькiвcькoгo пiклyвaння, є пoкaзникoм poзвиткy cycпiльcтвa. Мета статті полягає у тому, щоб на основі аналізу досягнень юридичної науки, положень вітчизняного законодавства та правозастосовної практики, визначити та дослідити проблемні питання щодо місця Міністерства соціальної політики України в системі публічної адміністрації щодо забезпечення формування державної політики у сфері соціального сирітства. У статті визначено місце Міністерства соціальної політики України в системі публічної адміністрації щодо забезпечення формування державної політики у сфері соціального сирітства. Адміністративно-правовий статус Мінсоцполітики складається з таких елементів: мета, завдання та функції, порядок утворення, реорганізації, ліквідації органу, його компетенція, структура, лінійна і функціональна підпорядкованість. Визначено завдання Директорату розвитку соціальних послуг та захисту прав дітей, який є самостійним структурним підрозділом апарату Мінсоцполітики. Зроблено висновок, що незважаючи на значні успіхи з боку держави в особі уповноважених органів виконавчої влади, зокрема, Мінсоцполітики щодо забезпечення формування державної політики у сфері соціального сирітства, доцільно звернути увагу на те, що соціальна політика держави залежить від злагодженої взаємодії зазначених органів ті повинна бути спрямована на посилення соціального захисту сімей в умовах соціально-економічної трансформації українського суспільства.
28
Рябець, А. П. "Соціальна політика: проблеми, шляхи їх вирішення." Менеджмент, Вип. 8 (2007): 31–37.
Find full text
29
Залата, М. Г. "Соціальна політика захисту материнства: зарубіжний досвід." Держава та регіони. Серія: Право, no. 2 (44) (2014): 119–23.
Find full text
30
Єлагіп, В. "Соціальна політика в Україні в контексті Європейської інтеграції: соціально-правові аспекти." Новий колегіум, no. 4 (90) (2017): 12–13.
Find full text
31
Derzhko, I. Z. "Соціальний діалог та соціальний конфлікт як актуальні чинники суспільних трансформацій." Grani 18, no. 2 (January 12, 2015): 11–15. http://dx.doi.org/10.15421/1715031.
Full textAbstract:
Кризовий стан суспільства можна виміряти цілою системою взаємозв’язаних показників - економічних, технологічних, політичних, культурологічних, національно-етнічних, демографічних та ін. Однак не буде перебільшенням стверджувати, що всі вони своєрідно фокусуються у соціальні сфери життя людей, зумовлюють інтегральну кризу життя людини у час суспільних трансформацій. Не існує універсальної моделі соціального діалогу, він є засобом підвищення продуктивності праці та конкурентоздатності. Соціальний діалог - не лише форма управління кризою, іноді уряди звертаються до соціальних партнерів лише у випадку економічної кризи, шукаючи їх підтримки у вжитті непопулярних заходів. Такий підхід докорінно помилковий, оскільки діалог повинен ґрунтуватися на взаємній довірі та впевненості, що досягаються роками співробітництва. Тобто соціальний діалог повинен використовуватися не лише за несприятливих, але й за сприятливих соціально-економічних обставин. Протистояння, опозиція, конкуренція, конфлікт, альтернативність, інакомислення є не тільки неминучими характеристиками складного світу життя людей, а й необхідними факторами, що відвертають застій, стагнацію суспільства, умови його постійного оновлення і розвитку. З’ясування природи і суті соціального конфлікту, як специфічного прояву суперечності суспільних відносин вимагає врахування цілої низки взаємопов’язаних факторів. Насамперед слід взяти до уваги ту обставину, що сучасне суспільство самим ходом змін, що відбуваються у науковому мисленні, соціальній структурі суспільства, втягується в якісно новий стан, адаптація до якого супроводжується суспільними трансформаціями. От чому названа проблема вимагає аналізу умов її появи, розробки методів і засобів попередження і прогнозування відхилень від соціальних норм. Соціальний процес включає способи взаємодії держави і суспільства, інститутів і груп, політичної системи і соціального середовища, уряду і громадянина. Соціальний діалог є одним із способів взаємодії держави і суспільства, його інтереси представляють, у тому числі, професійні спілки та організації. Під соціальним діалогом слід розуміти процес, що включає всі типи переговорів, консультацій та обміну інформацією, спрямований на успішне вирішення питань соціально-економічної політики. Вся історія становлення суспільно-політичної, етичної думки є спробою знайти оптимальні шляхи розвитку суспільства, тобто звільнитися від неприємних порушень, які нерідко є небезпекою для життя і благополуччя людей, відхиленнями від загальноприйнятих цінностей і стандартів. Вся соціальна історія людства уособлює безупинний процес самовиховання і самоорганізації індивіда і суспільства, розвитку і зміни різних типів і форм регулювання взаємин, їх упорядкування, дисциплінованості та нормування. Суспільство за допомогою соціальних чинників регулює норми, створює інститути соціального контролю за поводженням людей з метою гарантування суспільного порядку і спокою; вони включають величезну кількість методів і засобів впливу: звички, моральні принципи, традиції, звичаї, загальноприйняті правила, розпорядження, норми та моменти примусу. Узагальнюючим же поняттям є соціальна норма, як один з важливих засобів орієнтації індивіда чи соціальної групи в досить складних особистісних, групових, соціальних зв’язках і відносинах у період суспільних трансформацій.
32
Kalnutska, M. A. "Суб'єкти реалізації державної політики соціального розвитку." Scientific Bulletin of UNFU 28, no. 4 (April 26, 2018): 74–77. http://dx.doi.org/10.15421/40280413.
Full textAbstract:
Розглянуто суб'єкти реалізації державної політики соціального розвитку. Зважаючи на ефективність реалізації державної політики соціального розвитку, важливою є характеристика тих інституцій, які розробляють та впроваджують соціальні програми. Зазначено, що об'єкти та суб'єкти державної політики соціального розвитку характеризуються різноманітністю, а їх особливості залежать від багатьох чинників. Поряд з існуванням потужного соціального інституту в особі державних органів, важливим для покращення державної політики соціального розвитку є підвищення ролі недержавних організацій. Визначено особливість впливу діяльності громадських організацій на реалізацію державної політики соціального розвитку. Якщо на макрорівні головним суб'єктом державної політики соціального розвитку виступає держава, то на мезорівні – органи регіональної влади, а на мікрорівні – особа та сім'я. За існування ієрархічної взаємозалежності між суб'єктами регулювання, суб'єкти нижчого рівня стають об'єктами політики, що проводиться суб'єктами вищого рівня. Зроблено висновок про те, що соціальна політика є однією з найважливіших функцій будь-якої держави, а особливості діяльності суб'єктів державної політики соціального розвитку на сучасному етапі та в сучасних умовах, із залученням громадського сектору, полягають у мінімізації функцій оперативного втручання в різні сфери життя, способи та форми реалізації людиною свого потенціалу.
33
Жеребило, І. В. "Соціальна політика держави як регулятор розвитку соціальної сфери: теоретико-методологічні аспекти." Проблеми економіки, no. 1 (43) (2020): 283–89.
Find full text
34
Katsora, Oleksandr. "Соціологічні шляхи подолання соціальних проблем." Multiversum. Philosophical almanac, no. 1-2 (May 18, 2018): 205–13. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.1-2.18.
Full textAbstract:
У статті окреслено основні шляхи подолання соціальних проблем та їх відображення в соціальній політиці держави. Зосереджено увагу на методі соціологічної інтервенції та процедурі втручання в соціальну практику, зокрема в прикладних науках. Показано підхід раціонального вибору як методу ідентифікації соціальних проблем на індивідуальному рівні. Розглянуто особливості подолання соціальних проблем у межах конструкціонізму, зокрема охарактеризовано стратегії конструювання соціальних проблем. Важливе значення автор надає вирішенню соціальних проблем за допомогою соціальної роботи, присвяченої соціально зумовленим проблемам на мікрорівні.
35
Скуратівський, В. "Соціальна політика в контексті європейської стратегії України." Вісник Української академії державного управління при Президентові України, no. 3 (2002): 298–302.
Find full text
36
Оніщенко, Н. М. "Соціальна політика сучасності: деякі підходи до вивчення." Держава і право. Серія "Юридичні науки", вип. 72 (2016): 3–14.
Find full text
37
Міхов, Л. І. "Соціальна політика України: стан та перспективи розвитку." Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу, no. 1 (25) (2014): 127–32.
Find full text
38
Кір"ян, Т. М. "Соціальна політика в умовах фінансово-економічної кризи." Вісник економічної науки України, no. 2 (16) (2009): 176–86.
Find full text
39
Чанишева, Г. "Соціальна політика: поняття, цілі та правове забезпечення." Підприємництво, господарство і право, no. 11 (297) (2020): 80–85.
Find full text
40
Таршина, О. "РОзвиток державного регулювння зайнятості та соціальна політика." Вісник Національної академії державного управління при Президентові України, no. 1 (2006): 347–53.
Find full text
41
Кузьменко, В. П. "Політико-економічні закономірності розвитку держав та їхня соціальна політика покращення стратифікації суспільства." Наукові записки Національного університету "Києво-Могилянська академія" 1, вип. 1 (2016): 86–94.
Find full text
42
Meschan, I. V. "Соціальне обслуговування як складова соціального захисту населення: соціолого-управлінський аспект." Grani 18, no. 8 (June 17, 2015): 71–76. http://dx.doi.org/10.15421/1715159.
Full textAbstract:
В статті розглянуто соціальне обслуговування в контексті соціологічного і управлінського підходу, його еврістичного потенціалу в організації управління системою надання соціальних послуг. Система соціального захисту населення в Україні не відповідає сучасним вимогам глобалізаційних процесів і поступовій лібералізації соціальної політики, зменшенню ролі держави в сфері соціального захисту і соціального забезпечення. На зміну традиційній моделі соціального забезпечення (грошові виплати, пільги, матеріальна допомога тощо) приходить модель, заснована на системі надання соціальних послуг. У статті наведено аналіз розвитку системи соціального обслуговування з позиції соціологоуправлінського підходу, що дозволив виділити дві парадигмальні групи досліджень. До першої групи досліджень можна віднести концепції, вважаючі центральною проблемою інституціоналізації становлення зовнішньої форми соціального обслуговування як соціального інституту. До другої групи соціологічних концепцій інституціоналізації соціального обслуговування відносяться теорії суб’єктивної спрямованості, що ставлять в центр проблеми інституціоналізації соціальну дію індивідів. На основі аналізу соціологічних концепцій до розвитку системи надання соціальних послуг доведено, що соціальне обслуговування виступає як соціальний інститут (тобто як інституціоналізована форма надання соціальних послуг) і система соціальної практики і взаємодії надавачів і отримувачів соціальних послуг. Визначено основні напрямки підвищення ефективності управління соціальним обслуговуванням на основі соціологоуправлінського підходу. Виділено основні аспекти соціологоуправлінського підходу в системі соціального обслуговування: організаційноінституціональний аспект (розвиток мережі закладів соціального обслуговування); нормативнорегулятивний аспект (впровадження норм, правил і стандартів надання соціальних послуг); аспект комунікативної взаємодії суб’єктів соціального обслуговування. Визначено основні напрямки підвищення ефективності управління соціальним обслуговуванням на основі соціологоуправлінського підходу: удосконалення нормативноправової бази; затвердження соціальних стандартів; запровадження механізму соціального замовлення як форми міжсекторного соціального партнерства задля розвитку ринку соціальних послуг.
43
Шукатка, О. В., and І. В. Криворучко. "ІСТОРІОГЕНЕЗ РОЗВИТКУ ІДЕОЛОГІЇ ЗДОРОВ’Я В НОРМАТИВНО-ПРАВОВОМУ КОНТЕКСТІ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 3 (April 29, 2021): 137–42. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-20.
Full textAbstract:
У статті здійснено аналіз напрямів міжнародної та вітчизняної політики щодо збереження та зміцнення здоров’я молоді. Досліджено історію розвитку ідеології здоров’я, проаналізовано нормативно-правові документи та рішення світових конференцій щодо збереження здоров’я. Констатовано, що в Україні формується соціальна освітня політика з питань забезпечення здорового способу життя, яка б відповідала європейським та світовим стандартам. Проаналізовано, що в Україні існують певні недоліки, які перешкоджають реалізації напрямів соціальної політики у сфері охорони здоров’я. Вказано, що найголовнішими напрямами вирішення недоліків є створення максимальних можливостей для засвоєння та усвідомлення фізичного виховання відповідно до індивідуального потенціалу, фізичних особливостей студентів. Узагальнено, що в Конституції України та інших нормативно-правових документах вказані права на соціальне страхування, медичну допомогу та охорону здоров’я на основі рішень хартій, конвенцій та засідань Організа́ції Об’є́днаних На́цій та Всесвітньої організації охорони здоров’я. Проаналізовано рішення Оттавської хартії 1986 року як доказ того, що на міжнародній арені права на збереження здоров’я відіграють важливу роль у формуванні здорового способу життя молоді. Здійснено загальний аналіз філософських поглядів античних вчених, вчених Середньовіччя, Ренесансу щодо збереження і зміцнення здоров’я. Оцінено роль «медичної поліції» у формуванні санітарно-правових норм у провідних країнах Європи. Констатовано, що перші кроки у формуванні міжнародної політики збереження здоров’я були здійснені в середині ХІХ століття, а перші законодавчі акти були створені у 1948 році. Проаналізовано підсумки першої міжнародної конвенції в Парижі, Алма- Атинської та Оттавської конференцій. Підсумовано, що держава несе відповідальність за здоров’я кожного громадянина, надавши медичне та соціальне забезпечення, відповідні умови для правильно ведення здорового способу життя молоді, особливо студентів; що питання про збереження та зміцнення здоров’я молоді активно обговорюється в урядах країн, всесвітніх міжнародних організаціях, конференціях.
44
Meschan, I. V. "Соціальне партнерство в наданні соціальних послуг населенню: світовий досвід і перспективи для України." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 2(142) (April 25, 2017): 43. http://dx.doi.org/10.15421/171723.
Full textAbstract:
Соціальне партнерство розглядається як безперервний процес взаємовигідної співпраці, що постійно розвивається між державою, бізнесом і некомерційними організаціями; набуває особливого значення в соціальній сфері, в системі соціального захисту і соціального обслуговування населення. Досліджена сучасна система закладів соціального обслуговування в Україні передбачає функціонування як державних, так і недержавних комерційних і некомерційних соціальних служб і організацій соціального обслуговування, що свідчить про багатосуб’єктність в управлінні системою таких закладів. Проаналізовано надання соціальних послуг у розвинутих соціальних державах з різними моделями соціальної політики, що свідчить про розвиток соціального партнерства як формування конструктивної взаємодії трьох секторів суспільства на рівні окремих територій, громад. Доведено, що в світовій практиці існують два основні способи підтримки державою сфери виробництва соціально значущих послуг: фінансування (субсидування) і непряма підтримка. Визначено, що в умовах децентралізації влади і створення об’єднаних територіальних громад в Україні, соціальне партнерство в наданні соціальних послуг набуває особливого значення, що передбачає формування нової стратегії соціальної політики (в сторону її поступової лібералізації) і зменшення ролі держави в соціальному забезпеченні.
45
Васильців, Тарас, Мар’яна Біль, and Марія Бачинська. "РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ В КОНТЕКСТІ ПОЛІПШЕННЯ ЯКОСТІ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ." Вісник Університету банківської справи, no. 2(41) (September 2, 2021): 73–80. http://dx.doi.org/10.18371/2221-755x2(41)2021249993.
Full textAbstract:
Анотація. Розглянуто базові характеристики якості життя населення. Узагальнено аспекти розвиткусоціальної інфраструктури регіону. Визначено пріоритети соціальної інфраструктури та особливостіфункціонування її елементів у Карпатському регіоні. Відповідно до особливостей соціальної інфра-структури саме в Карпатському регіоні встановлено, що організація соціальної інфраструктури маєсвою територіальну специфіку та повинна охоплювати збалансованість і взаємозв’язок функціонуван-ня її елементів у системі господарського комплексу регіону; забезпечувати свою комплексність на дер-жавному, регіональному і місцевому рівнях, потрібну кількість та оптимальність розмірів об’єктів длязабезпечення населення соціальними послугами, відповідність наявного стану та технічного оснащенняоб’єктів до потреб населення. Сформовано напрями та інструменти регіональної політики розвиткусоціальної інфраструктури в контексті поліпшення якості життя населення, які мають вагомий впливна задіяння екологічних і соціальних детермінант її поліпшення, оскільки безпосереднє завдання со-ціальної інфраструктури — це створення середовища якісної життєдіяльності людей, що охоплює такісфери, як освіта, охорона здоров’я, культура, транспорт, житлове і комунальне господарство. Визначе-но очікувані результати реалізації інструментів розвитку соціальної інфраструктури в контексті поліп-шення якості життя населення Карпатського регіону в розрізі таких напрямів: ефективне використанняоздоровчо-рекреаційного потенціалу Українських Карпат; розвиток транскордонного співробітництвау сфері поліпшення соціальної інфраструктури і захисту довкілля; перехід до смарт-орієнтованого роз-витку житлово-комунального господарства; поліпшення транзитного потенціалу територій Карпатськогорегіону; збереження і поліпшення культурного середовища.Ключові слова: соціальна інфраструктура, якість життя населення, Карпатський регіон України,напрями та інструменти регіональної політики, соціо-екологічні детермінанти.Формул: 0; рис.: 1; табл.: 1; бібл.: 10.
46
Сергієнко, О. "Соціальна політика в сучасному світі та в Україні." Україна: аспекти праці, no. 1 (2002): 31–37.
Find full text
47
Баланда, А. Л. "Соціальна політика в контексті забезпечення національної безпеки України." Університетські наукові записки Хмельницького університету управління та права. Право. Економіка. Управління, Вип. 1 (2008): 269–75.
Find full text
48
Жиган, Д. "Соціальна політика держави як об"єкт політологічного аналізу." Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, no. 3 (53) травень - червень (2011): 250–61.
Find full text
49
Сіленко, А. "Соціальна політика та її пріоритети у перехідному суспільстві." Людина і політика, no. 1 (2003): 118–29.
Find full text
50
Батиргареєва, В. С. "Соціальна політика запобігання рецидивній злочинності: історія, сучасність, майбутнє." Питання боротьби зі злочинністю, Вип. 16 (2008): 62–91.
Find full text