Journal articles: 'Позитивний клінічний ефект'

1

Ferenz, I. M., та M. A. Bychkov. "КЛІНІКО-ЛАБОРАТОРНА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ЛІКУВАННЯ СИНДРОМУ ПОДРАЗНЕНОЇ КИШКИ У ХВОРИХ З ОЖИРІННЯМ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 1 (25 квітня 2019): 139–43. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2019.v0.i1.10065.

Full text

Abstract:

Синдром подразненої кишки (СПК) входить до числа найпоширеніших функціональних захворювань органів травлення. Не дивлячись на активні дослідження, проведені в останні роки, механізми розвитку СПК і ефективність його лікування залишаються досить низькими. Мета – проаналізувати результати лікування СПК у пацієнтів з ожирінням препаратом Лактімак Форте за клінічними показниками та вмістом фосфору у слині. Матеріал і методи. Обстежено 22 пацієнти з СПК та ожирінням. Проаналізовано особливості клінічного перебігу коморбідної патології. Додатково проаналізовано зразки слини всіх пацієнтів. Проведено статистичну обробку матеріалу. Результати. Після проведеного лікування у хворих з ожирінням суттєво зменшилися клінічні прояви СПК та нормалізувалися випорожнення. Пацієнти відзначали добру переносимість Лактімак Форте. Побічних дій, пов'язаних з прийомом препарату, не виявлено. Встановлено, що у пацієнтів з коморбідною патологією достовірно знижується рівень неорганічного фосфору у слині. Після проведеного лікування вміст неорганічного фосфору у слині достовірно підвищився, що, ймовірно, може свідчити про покращення як гомеостазу шлунково-кишкового каналу, так і електролітного складу слини. Висновки. Комбінований препарат Лактімак Форте чинить позитивний клінічний ефект без побічних впливів у хворих із СПК та ожирінням. Виявлено достовірні зміни рівня неорганічного фосфору в слині пацієнтів із СПК та ожирінням. Дослідження вмісту фосфору слини у пацієнтів з поєднанням СПК та ожиріння може бути простим неінвазивним скринінговим методом ранньої діагностики даної комбінованої патології.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Kuryata, O. V., та Yu S. Kushnir. "Хронічна серцева недостатність зі збереженою систолічною функцією: особливості морфофункціонального стану тромбоцитів та їх зміни під впливом лікування". EMERGENCY MEDICINE, № 6.53 (1 жовтня 2013): 113–18. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.6.53.2013.88705.

Full text

Abstract:

Хронічна серцева недостатність (ХСН) є однією з головних проблем серцево-судинних захворювань. За останні роки змінились погляди на структуру ХСН — переважає ХСН зі збереженою фракцією лівого шлуночка. Незважаючи на використання аспірину, зберігається ризик тромбоутворення, що потребує зміни тактики лікування. Метою нашого дослідження було вивчення морфофункціонального стану тромбоцитів у хворих на ХСН зі збереженою фракцією викиду, обумовленою ішемічною хворобою серця (ІХС), та змін при використанні мельдонію в комплексній терапії на тлі прийому аспірину. У дослідженні брали участь 12 хворих (8 чоловіків, 4 жінки) віком від 51 до 75 років (середній вік, M ± m, — 67,8 ± 2,7 року) із ХСН ІІ–ІІІ функціонального класу зі збереженою систолічною функцією лівого шлуночка, обумовленою ІХС. Групу контролю становили 6 хворих на ІХС віком від 46 до 61 року (середній вік 50,8 ± 2,2 року) без клінічних та об’єктивних даних щодо наявності ХСН. Усі обстежені хворі на ХСН були розподілені на 2 групи залежно від лікування. Першу групу становили 7 хворих на ХСН, які додатково до стандартної терапії отримували мельдоній (препарат Вазопро, компанія «Фармак», Україна) в дозі 1,0 г, що вводили внутрішньовенно. До другої групи ввійшло 5 хворих, які отримували лише стандартну терапію. Для оцінки морфофункціонального стану тромбоцитів проводили електронну мікроскопію. При ХСН виявлено збільшення агрегаційної активності тромбоцитів, що свідчить про підвищений ризик тромбоутворення в даної категорії хворих. Використання в комплексній терапії ХСН мельдонію обумовлює не тільки клінічний позитивний ефект, але й ефект з боку тромбоцитів за рахунок зменшення кількості активованих, агрегованих, дегранульованих та підвищення неактивованих форм.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Borovyk, I. O. "МЕНЕДЖМЕНТ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ ДИСПЕПСІЇ ЗГІДНО З СУЧАСНИМИ НАСТАНОВАМИ І РЕКОМЕНДАЦІЯМИ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 2 (14 серпня 2020): 13–20. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2020.v.i2.11299.

Full text

Abstract:

Диспепсія є частою причиною звернення за медичною допомогою, це захворювання погіршує якість життя, знижує працездатність хворих, потребує значних економічних ресурсів. Більшість таких пацієнтів звертаються за медичною допомогою до сімейного лікаря. Мета – проаналізувати нові настанови і рекомендації та сформувати сучасний алгоритм діагностики й лікування функціональної диспепсії (ФД) на етапі первинної медичної допомоги. Матеріал і методи. У дослідженні застосовано інформаціологічний, бібліосистематичний та аналітичний методи в міжнародних медичних інформаційних електронних базах даних. Результати. Терміном «недосліджена диспепсія» позначають усі випадки звернення пацієнта за медичною допомогою, якщо ніяких обстежень ще не було проведено. Для встановлення діагнозу ФД необхідно провести ряд додаткових досліджень, щоб виключити органічну природу захворювання. Диспепсія є клінічним діагнозом, а хронічний гастрит – морфологічним. Згідно з сучасними рекомендаціями, завданням сімейного лікаря є визначення показань до ендоскопічного обстеження і проведення діагностики інфекції Helicobacter pylori. Тактика «test and treat» щодо інфекції Helicobacter pylori при недослідженій диспепсії дає позитивний клінічний ефект, особливо в довгостроковій перспективі, а також відновлює слизову оболонку шлунка та має канцеропревентивну дію. Доведену ефективність у лікуванні різних форм функціональної диспепсії мають інгібітори протонної помпи (ІПП), які рекомендовано призначати курсом 4–8 тижнів з наступним прийомом за потреби. При відсутності ефекту від терапії першої лінії ІПП рекомендується призначення сучасних прокінетиків коротким курсом, трициклічних антидепресантів протягом 6 місяців, а також психологічної терапії. При неможливості досягнення позитивного ефекту при ФД можуть використовуватись, але не мають достатньої доказової бази, такі методи лікування як акупунктура, фітотерапія, призначення пробіотиків та вітамінних комплексів. Висновки. При зверненні пацієнта з диспепсією завданням сімейного лікаря є визначення показань до ендоскопічного обстеження і проведення діагностики інфекції Helicobacter pylori та, при позитивному результаті, – ерадикації Helicobacter pylori. Доведену ефективність у лікуванні різних форм функціональної диспепсії мають ІПП, прокінетики, трициклічні антидепресанти, психологічна терапія.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Аntonyuk-kysil, V. M. "Результати планових відкритих хірургічних втручань з приводу первинного хронічного захворювання вен під час вагітності з використанням компонентів протоколу FAST TRACK SURGERY". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 1 (16 січня 2020): 86–95. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2020.1.10745.

Full text

Abstract:

Мета роботи: вивчити результати планових хірургічних втручань внаслідок первинного хронічного захворювання вен під час вагітності з використанням компонентів протоколу FAST TRACK surgery. Матеріали і методи. У 457 вагітних виконано планове відкрите хірургічне втручання у ІІ та ІІІ триместрах із первинним симптомним хронічним захворюванням вен С2S-4s, Ер, As, р, Рг (СЕАР 2002) з використанням компонентів протоколу FAST TRACK surgery. Результати досліджень та їх обговорення. У всіх оперованих використовували мультидисциплінарний підхід ведення пацієнток протягом усієї вагітності з госпіталізацією їх до спеціалізованого акушерського стаціонару для виконання операції, яке у 92,3 % пацієнток проведено у день госпіталізації на фоні проведеної перинатальної психотерапевтичної підготовки її і плода до хірургічного втручання. Операцію виконував судинний хірург – так званий “монотехнолог” або “акушерський судинний хірург” в оптимальні терміни вагітності. За рахунок цих чинників у 97,2 % оперованих отримано позитивний клінічний ефект при 100 % відсутності у всіх оперованих ускладнень з боку плода і матері. Планове хірургічне втручання не спричиняло передчасних пологів, не ускладнило перебіг вагітності в післяопераційному і післяпологовому періодах. Усі діти народилися вчасно і в задовільному стані.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Лаврик, Андрій, Вікторія Пилипенко, Сергій Галич та ін. "СИНДРОМ ПРАДЕРА-ВІЛЛІ: НОВІ МОЖЛИВОСТІ В ЛІКУВАННІ ПІДЛІТКІВ І ДОРОСЛИХ". Problems of Endocrine Pathology 79, № 1 (2022): 43–50. http://dx.doi.org/10.21856/j-pep.2022.1.06.

Full text

Abstract:

Актуальність. Синдром Прадера–Віллі (СПВ) — це генетичне захворювання, яке характеризується розвитком тяжких форм ожиріння в комплексі з рядом коморбідних станів. Відомі терапевтичні методи лікування ожиріння при СПВ дають помірний позитивний ефект, а хірургічні методи корекції ваги мають високий ризик розвитку післяопераційних ускладнень. Мета дослідження: проаналізувати результати проведеного бариатричного хірургічного втручання методом лапароскопічного дистального шунтування шлунка з одним анастомозом та з подальшою пластичною корекцією шкірно-жирових клаптів і надлишкових тканин у пацієнта з синдромом Прадера–Віллі, ускладненим морбідним суперожирінням (ІМТ = 73 кг/м2). Клінічний випадок: Одному хворому із генетичним захворюванням — синдромом Прадера– Віллі, що поступив у клініку з морбідним суперожирінням (ІМТ=73 кг/м2) та його ускладненнями, виконано лапароскопічне дистальне шунтування шлунка з одним анастомозом та подальшою пластичною корекцією. Після операції вага пацієнта зменшилася на 80 кг, нормалізувалися показники рівня глюкози та артеріального тиску, уночі пацієнт спить без використання CPAP-апарата, рухається вільно без задишки. Обговорення. Показами до проведення бариатричної операції у пацієнтів із СПВ вважається наявність індексу маси тіла (ІМТ) ≥ 35 кг/м2 у поєднанні з тяжкими супутніми коморбідними станами (синдром обструктивного апное, синдром Піквіка, ЦД 2 типу, неалкогольний стеатогепатоз тяжкої форми, захворювання опорно-рухового апарату), або ІМТ ≥ 40 кг/м2 у поєднанні з більш легкими супутніми патологіями. Пошук оптимальної методики лікування ожиріння у хворих на СПВ продовжується. Висновки. Важливий мультидисциплінарний підхід до лікування хворих з СПВ з обов’язковим залученням ендокринологів, генетиків, терапевтів і бариатричних хірургів. Проведення сучасних бариатричних операцій у комплексі з медикаментозним лікуванням дозволяє досягти стійкого зниження маси тіла та позитивної медико-соціальної реабілітації у хворих на морбідне ожиріння.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Markov, I. S., та A. I. Markov. "Клінічний образ дитини, що часто хворіє (новий погляд на походження, діагностику та лікування). Повідомлення 2. Діагноз та лікування". ACTUAL INFECTOLOGY 9, № 5-6 (2022): 6–20. http://dx.doi.org/10.22141/2312-413x.9.5-6.2021.246691.

Full text

Abstract:

Мета: визначення клінічного образу дітей, що часто хворіють (ДЧХ), з урахуванням існуючих відомих даних медичної літератури та спостережень авторів, накопичених за останні 25 років клінічної практики. Матеріали та методи. Дизайн дослідження був клініко-діагностичним і включав пошук способів діагностики та лікування таких патологічних станів, які становили сучасний клінічний образ дітей, що часто хворіють. Дослідження мали проспективно-ретроспективний характер, були лонгітудинальними, з тривалим періодичним спостереженням за певною частиною одних і тих же пацієнтів упродовж 1–10 років після встановлення у них діагнозу «дитина, що часто хворіє» та проведення відповідного лікування. Щодо ефективності отриманих результатів, то дослідження мали прямий характер, тому що беззаперечно сприяли одужанню дитини з поліпшенням/нормалізацією її загального стану та якості життя. Дослідження були багатоцентровими, проведені в амбулаторних умовах на базі двох спеціалізованих у галузі хронічних інфекційних захворювань клінік із повним обсягом лабораторних досліджень та кафедри дитячих інфекційних хвороб медичного університету. Учасниками дослідження були діти від грудного віку до 14 років, батьки яких упродовж 2009–2020 років зверталися за консультацією зі скаргами на часті захворювання своїх дітей. Результати. Під наглядом авторів у 2010–2020 роках перебували 3547 дітей, що часто хворіли (6–12 епізодів на рік та нерідко навіть більше — 1–2 захворювання на місяць), а період кожного епізоду їхньої недуги тривав понад 5–7 діб. Дітей віком до 3 років було 862/3547 (24,3 %), від 3 до 7 років — 1295/3547 (36,5 %), від 7 до 14 років — 1390/3547 (39,2 %). З урахуванням клінічно домінуючих симптомів, які часто спліталися між собою в одну цілісну картину цих частих захворювань, дітей розподілили на дві великі групи спостережень. До I групи, яку умовно називали «Клінічний образ ДЧХ із гнійно-запальними захворюваннями», увійшли 1595/3547 (45 %) дітей. Інших 1952/3547 (55 %) дітей було включено до II групи з умовною назвою «Клінічний образ ДЧХ із домінуючими токсичними проявами». Також до ІІ групи дітей, що часто хворіють, увійшли діти з підвищеною температурою, не пов’язаною з гострими гнійно-запальними станами чи їх рецидивами. У цій групі під наглядом перебували 1952/3547 (55 %) дітей від грудного віку до 14 років із порушеннями температурного режиму, зокрема із затяжним субфебрилітетом — 1206/1952 (61,8 %), фебрильними атаками — 721/1952 (36,9 %) та 25/1952 (1,3 %) дітей переважно шкільного віку з фебрильною лихоманкою на рівні 38–40 °С і вище упродовж від декількох місяців до 4 років та іншими симптомами синдрому хронічної бактеріальної інтоксикації. Усі діти були обстежені бактеріологічно (бакпосіви з носа, глотки, рота тощо, а також із теплої сечі тричі, три дні поспіль), токсикологічно з використанням діагностичної системи «Токсикон»; проведено загальноклінічні обстеження, імуноферментний аналіз та полімеразну ланцюгову реакцію, визначення імунологічного статусу, за показаннями — інструментальне обстеження. Встановлено, що в усіх ДЧХ були наявні два вогнища хронічної бактеріальної інфекції: у носоглотці, що у 3467/3547, або 97,7 % дітей було пов’язано з Staphylococcus aureus, та у нирках (нефродисбактеріоз), у якому домінували ентерококи та кишкова паличка, що становили майже 2/3 (у 3312/5313, або 63 %) від усіх ізольованих штамів уринокультур та були виділені з сечі загалом у 3312/3547 (93,4 %) дітей. На підставі токсикологічного дослідження крові у переважної більшості дітей (77/96, або 80,2 %) була виявлена токсемія тяжкого ступеня, у 16/96 (16,7 %) — середньої тяжкості та у 3/96 (3,1 %) — легкого ступеня. Форма інтоксикації була здебільшого компенсованою у 87/96 (90,6 %) хворих, ще у 9/96 (9,4 %) — у стадії генералізації. При визначенні імунного статусу, який дослідили у 2160/3547 (60,1 %) ДЧХ від грудного віку до 14 років обох груп спостереження, встановлено, що показники клітинного та гуморального імунітету зазвичай були або в межах норми, або навіть частіше перевищували норму. Тільки у 67/2160 (3,1 %) дітей було виявлено незначну клітинну імунну недостатність, а у 7/2160 (0,3 %) дітей — селективну гіпогаммаглобулінемію IgA. Лікування всіх 3547 ДЧХ обох груп спостереження проводили з використанням бактеріальних автовакцин, виготовлених з ізольованих при бактеріологічному обстеженні штамів. Дітей, що пройшли лікування, наслідки якого можна вважати встановленими і не пов’язаними з супутнім прийомом антибактеріальних препаратів, було 3159/3547, або 89,1 %. Загалом 3093/3159, або 97,9 % дітей, що часто хворіли, повністю одужали упродовж 6–24 місяців від початку лікування бактеріальними автовакцинами без використання антибіотиків. Висновки. Клінічний образ дитини, що часто хворіє, наразі є збірним і складається з симптомів рекурентних респіраторних захворювань або повторних гострих респіраторних вірусних інфекцій, рецидивуючих гнійно-запальних захворювань носа, глотки, рота, вух, очей та бронхолегеневої системи, а також клінічних проявів синдрому хронічної бактеріальної інтоксикації, що розвинувся на тлі нефродисбактеріозу. Етіологічний і патогенетичний діагноз підтверджують результати бактеріологічного та токсикологічного обстеження. Стандартне лікування ДЧХ із використанням антибіотиків не є ефективним. Позитивний клінічний ефект вдається досягти у 97,9 % дітей з повним одужанням після використання бактеріальних автовакцин, виготовлених з ізольованих при бактеріологічному обстеженні штамів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Markov, A. I., та I. S. Markov. "Клінічний образ дитини, що часто хворіє (новий погляд на походження, діагностику та лікування). Повідомлення 1. Походження та клініка". ACTUAL INFECTOLOGY 9, № 4 (2022): 23–38. http://dx.doi.org/10.22141/2312-413x.9.4.2021.246481.

Full text

Abstract:

Мета: визначення клінічного образу дітей, що часто хворіють (ДЧХ), з урахуванням існуючих відомих даних медичної літератури та спостережень авторів, накопичених за останні 25 років клінічної практики. Матеріали та методи. Дизайн дослідження був клініко-діагностичним і включав пошук способів діагностики та лікування таких патологічних станів, які становили сучасний клінічний образ дітей, що часто хворіють. Дослідження мали проспективно-ретроспективний характер, були лонгітудинальними, з тривалим періодичним спостереженням за певною частиною одних і тих же пацієнтів упродовж 1–10 років після встановлення у них діагнозу «дитина, що часто хворіє» та проведення відповідного лікування. Щодо ефективності отриманих результатів, то дослідження мали прямий характер, тому що беззаперечно сприяли одужанню дитини з поліпшенням/нормалізацією її загального стану та якості життя. Дослідження були багатоцентровими, проведені в амбулаторних умовах на базі двох спеціалізованих у галузі хронічних інфекційних захворювань клінік із повним обсягом лабораторних досліджень та кафедри дитячих інфекційних хвороб медичного університету. Учасниками дослідження були діти від грудного віку до 14 років, батьки яких упродовж 2009–2020 років зверталися за консультацією зі скаргами на часті захворювання своїх дітей. Результати. Під наглядом авторів у 2010–2020 роках перебували 3547 дітей, що часто хворіли (6–12 епізодів на рік та нерідко навіть більше — 1–2 захворювання на місяць), а період кожного епізоду їхньої недуги тривав понад 5–7 діб. Дітей віком до 3 років було 862/3547 (24,3 %), від 3 до 7 років — 1295/3547 (36,5 %), від 7 до 14 років — 1390/3547 (39,2 %). З урахуванням клінічно домінуючих симптомів, які часто спліталися між собою в одну цілісну картину цих частих захворювань, дітей розподілили на дві великі групи спостережень. До I групи, яку умовно називали «Клінічний образ ДЧХ із гнійно-запальними захворюваннями», увійшли 1595/3547 (45 %) дітей. Інших 1952/3547 (55 %) дітей було включено до II групи з умовною назвою «Клінічний образ ДЧХ із домінуючими токсичними проявами». Також до ІІ групи дітей, що часто хворіють, увійшли діти з підвищеною температурою, не пов’язаною з гострими гнійно-запальними станами чи їх рецидивами. У цій групі під наглядом перебували 1952/3547 (55 %) дітей від грудного віку до 14 років із порушеннями температурного режиму, зокрема із затяжним субфебрилітетом — 1206/1952 (61,8 %), фебрильними атаками — 721/1952 (36,9 %) та 25/1952 (1,3 %) дітей переважно шкільного віку з фебрильною лихоманкою на рівні 38–40 °С і вище упродовж від декількох місяців до 4 років та іншими симптомами синдрому хронічної бактеріальної інтоксикації. Усі діти були обстежені бактеріологічно (бакпосіви з носа, глотки, рота тощо, а також із теплої сечі тричі, три дні поспіль), токсикологічно з використанням діагностичної системи «Токсикон»; проведено загальноклінічні обстеження, імуноферментний аналіз та полімеразну ланцюгову реакцію, визначення імунологічного статусу, за показаннями — інструментальне обстеження. Встановлено, що в усіх ДЧХ були наявні два вогнища хронічної бактеріальної інфекції: у носоглотці, що у 3467/3547, або 97,7 % дітей було пов’язано з Staphylococcus aureus, та у нирках (нефродисбактеріоз), у якому домінували ентерококи та кишкова паличка, що становили майже 2/3 (у 3312/5313, або 63 %) від усіх ізольованих штамів уринокультур та були виділені з сечі загалом у 3312/3547 (93,4 %) дітей. На підставі токсикологічного дослідження крові у переважної більшості дітей (77/96, або 80,2 %) була виявлена токсемія тяжкого ступеня, у 16/96 (16,7 %) — середньої тяжкості та у 3/96 (3,1 %) — легкого ступеня. Форма інтоксикації була здебільшого компенсованою у 87/96 (90,6 %) хворих, ще у 9/96 (9,4 %) — у стадії генералізації. При визначенні імунного статусу, який дослідили у 2160/3547 (60,1 %) ДЧХ від грудного віку до 14 років обох груп спостереження, встановлено, що показники клітинного та гуморального імунітету зазвичай були або у межах норми, або навіть частіше перевищували норму. Тільки у 67/2160 (3,1 %) дітей було виявлено незначну клітинну імунну недостатність, а у 7/2160 (0,3 %) дітей — селективну гіпогаммаглобулінемію IgA. Лікування всіх 3547 ДЧХ обох груп спостереження проводили з використанням бактеріальних автовакцин, виготовлених з ізольованих при бактеріологічному обстеженні штамів. Дітей, що пройшли лікування, наслідки якого можна вважати встановленими і не пов’язаними із супутнім прийомом антибактеріальних препаратів, було 3159/3547 або 89,1 %. Загалом 3093/3159, або 97,9 % дітей, що часто хворіли, повністю одужали упродовж 6–24 місяців від початку лікування бактеріальними автовакцинами без використання антибіотиків. Висновки. Клінічний образ дитини, що часто хворіє, наразі є збірним і складається з симптомів рекурентних респіраторних захворювань або повторних гострих респіраторних вірусних інфекцій, рецидивуючих гнійно-запальних захворювань носа, глотки, рота, вух, очей та бронхолегеневої системи, а також клінічних проявів синдрому хронічної бактеріальної інтоксикації, що розвинувся на тлі нефродисбактеріозу. Етіологічний і патогенетичний діагноз підтверджують результати бактеріологічного та токсикологічного обстеження. Стандартне лікування ДЧХ з використанням антибіотиків не є ефективним. Позитивний клінічний ефект вдається досягнути у 97,9 % дітей з повним одужанням після використання бактеріальних автовакцин, виготовлених з ізольованих при бактеріологічному обстеженні штамів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Pankiv, V. I. "Нові терапевтичні можливості управління цукровим діабетом 2-го типу: досвід використання воглібозу". INTERNATIONAL JOURNAL OF ENDOCRINOLOGY (Ukraine), № 6.62 (16 жовтня 2014): 51–54. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.6.62.2014.76937.

Full text

Abstract:

Мета дослідження — оцінка ефективності застосування і переносимості нового інгібітору альфа-глюкозидази воглібозу (Воксиду) в лікуванні хворих на цукровий діабет (ЦД) 2-го типу. Матеріал і методи. Під спостереженням перебувало 20 пацієнтів із ЦД 2-го типу віком від 32 до 65 років, які не досягнули задовільного контролю вуглеводного обміну під впливом попереднього лікування. Перед початком дослідження і під час усього спостереження вони отримували попередню цукрознижувальну терапію (метформін і глімепірид). Загальна тривалість участі пацієнтів у дослідженні становила 3 місяці і включала чотири візити: початковий візит, перший і другий місяці — проміжні візити; через 3 місяці — завершальний візит. Рівень глікованого гемоглобіну (HbА1c) вимірювався під час першого й останнього візитів. Хворим на ЦД 2-го типу в складі комбінованої цукрознижувальної терапії додатково було призначено воглібоз (препарат Воксид, виробництво ТОВ «Кусум Фарм», Україна) по 0,2 мг перед сніданком, обідом і вечерею впродовж трьох місяців. Результати. Через 3 місяці прийому воглібозу концентрація глюкози натще знизилася на 1,8 ммоль/л і становила 7,4 ± 0,3 ммоль/л. Під час четвертого візиту рівень постпрандіальної глікемії на тлі комбінованої терапії з додаванням Воксиду вірогідно зменшився на 2,6 ммоль/л, НbA1c — на 1,2 %. Спостерігалася тенденція до зменшення індексу маси тіла в обстежених пацієнтів (на 1,1 кг/м2), однак вона не досягнула рівня статистичної значущості. Позитивний клінічний ефект від застосування препарату в нашому дослідженні був досягнутий у середньому при дозуванні 0,75 мг Воксиду на день. Лікування Воксидом безпечне для пацієнтів і добре ними переноситься. Висновки. Застосування Воксиду (воглібозу) у складі комбінованої терапії ЦД 2-го типу впродовж трьох місяців привело до статистично значущого поліпшення основних показників метаболізму і зниження інсулінорезистентності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Chukhray, I. L. "ПРОБІОТИКИ З ПОЗИЦІЇ ДОКАЗОВОЇ МЕДИЦИНИ". Фармацевтичний часопис, № 3 (29 серпня 2019): 102–10. http://dx.doi.org/10.11603/2312-0967.2019.3.10391.

Full text

Abstract:

Мета роботи. Здійснити впорядкування даних доказової медицини стосовно застосування пробіотиків, враховуючи ступінь підтвердження їх ефективності при профілактиці та лікуванні різних захворювань. Матеріали і методи. Матеріалом дослідження були систематичні огляди Кокранівської бібліотеки за період 2006-2018 рр., методами - інформаційний пошук, аналіз та узагальнення. Результати й обговорення. Систематичні огляди стосовно ефективності та безпеки використання пробіотиків було ранжовано за датою та темою. Показано, що актуальність вивчення ефективності застосування пробіотиків зростає. Встановлено, що найбільша частка систематичних оглядів присвячена застосуванню пробіотиків у гастроентерології. Підтверджено безпечність проведення пробіотикотерапії та з’ясовано, що для досягнення ефекту, аналогічного до отриманих у рандомізованих клінічних дослідженнях, необхідно використовувати ту ж саму форму і дозу пробіотика, як у дослідженні. Позитивний ефект пробіотика, що спостерігається у пацієнтів одного віку не екстраполюється на пацієнтів іншого віку, а також ефект певного пробіотика не переноситься на інші види та штами пробіотичних мікроорганізмів. Висновки. На підставі аналізу даних Кокранівської бібліотеки виділено 32 систематичних огляди стосовно ефективності та безпеки використання пробіотиків, які розподілено на чотири групи: з підтвердженою ефективністю; з підтвердженою ефективністю, яка потребує додаткових рандомізованих клінічних досліджень; з недостатніми доказами ефективності, але з перспективністю подальших рандомізованих клінічних досліджень; з не підтвердженою ефективністю. За даними систематичних оглядів першої групи встановлено, що клінічно обґрунтованим напрямком застосування пробіотиків є профілактика антибіотикоасоційованої діареї та лікування гострої інфекційної діареї.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Домбровський, Д. Б., В. В. Савін та Ю. Р. Пшиборовська. "Клініко-функціональні аспекти трансплантації клітин кордової крові у хворих із дистальним ураженням артерій нижніх кінцівок". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Медицина 61, № 1 (2020): 38–44. http://dx.doi.org/10.24144/2415-8127.2020.61.38-44.

Full text

Abstract:

Вступ. В Україні хронічні облітеруючі захворювання артерій нижніх кінцівок займають більше 20% серед всіх уражень серцево-судинної системи. Мета дослідження. Провести порівняльний аналіз клінічного стану пацієнтів із дистальним ураженням артеріального русла при використанні стандартної консервативної терапії із застосуванням трансплантації клітин кордової крові та без неї. Матеріали та методи. Дослідну групу формували пацієнти з проявами хронічної ішемії нижніх кінцівок на тлі облітеруючого атеросклерозу, яким проводилася трансплантація клітин кордової крові в поєднанні з консервативною терапією. До групи контролю ввійшли пацієнти з облітеруючим атеросклерозом та дистальним ураження мсудин нижніх кінцівок, що отримували базовий курс консервативної терапії. Для визначення якості життя до та після трансплантації клітин кордової крові ми використали низку уніфікованих опитувальників, за допомогою яких визначали дистанцію переміжної кульгавості та проводили суб’єктивну оцінку рівня особистого благополуччя пацієнтів. Для аналізу стану мікроциркуляції в ішемізованій кінцівці ми використали метод лазерної доплерівської флоуметрії. Результати досліджень та їх обговорення. Після трансплантації клітин кордової крові відзначається покращення загального стану хворих, зменшення ступеня ішемії за класифікацією Рутерфорда, збільшення дистанції та швидкості безбольової ходьби протягом перших 3 місяців на 5-10%, і у 1,3 разу через 12 місяців, порівняно з контрольною групою. Покращення мікроциркуляторних показників лазерної доплерівської флоуметрії відзначається починаючи з кінця першого і до 12 місяця після трансплантації, що свідчить про поліпшення стану мікрогемодинаміки. Висновки. Використання трансплантації клітин кордової крові з метою стимуляції ангіогенезу дозволяє отримати тривалий позитивний клінічний ефект, який проявляється у вигляді збільшення дистанції та швидкості безбольової ходьби, покращення працездатності, поліпшення особистого благополуччя пацієнтів у фізичній, психологічній та соціально-економічній сфері, що корелює з даними лазерної доплерівської флоуметрії та розширює можливості успішного лікування хворих з хронічною ішемією нижніх кінцівок на тлі облітеруючого атеросклерозу. Ключові слова: облітеруючий атеросклероз, хронічна ішемія нижніх кінцівок, трансплантація, кордова кров.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Ярешко, А. Г., М. Д. Колбун та М. В. Куліш. "Інформаційно-хвильова терапія як спосіб ефективного лікування туберкульозу легень". Infusion & Chemotherapy, № 2.1 (31 липня 2021): 33. http://dx.doi.org/10.32902/2663-0338-2021-2.1-28.

Full text

Abstract:

Матеріали та методи. Важливою причиною недостатньої ефективності антибактеріальної терапії туберкульозу є резистентність мікобактерій (МБТ). Із метою подолання цієї проблеми ми використали інформаційно-хвильову терапію (ІХТ) за допомогою апарата професора Колбуна М.Д. «ІХТ Поріг» у 87 хворих віком 19-65 років. 51,7 % пацієнтів мали вперше діагностований туберкульоз, чутливий до хіміопрепаратів, 48,3 % – резистентний. 50 хворих, зіставних за віком і клінічними формами вперше виявленого деструктивного туберкульозу легень зі збереженою чутливістю МБТ до хіміопрепаратів, становили контрольну групу. Результати та їх обговорення. Встановлено, що ІХТ запобігає розвитку резистентності МБТ у вперше виявлених хворих, прискорює та підвищує частоту припинення бактеріовиділення до 100 %. Для досягнення такого ефекту достатньо було 30 сеансів ІХТ. У хворих на мультирезистентний туберкульоз потрібно 40-50 сеансів ІХТ, а на туберкульоз із розширеною резистентністю – 50 і більше. Особливо важливим є вплив ІХТ на МБТ із мульти- й розширеною резистентністю. Відомо, що резистентність зумовлюють мутації генетичного апарату МБТ. Оскільки МБТ не мають плазмідної ДНК, то мутації можливі тільки шляхом фланкування інсерційних послідовностей нуклеотидів. Фланкування можливе на основі збалансованості частотних властивостей ДНК мікобактерій та інсерційних фрагментів ДНК. Апарат ІХТ випромінює електромагнітні хвилі, яким властива висока проникна здатність. Електромагнітні хвилі проникають крізь шкіру в глибокі тканини, впливають на соматичні й бактеріальні клітини, змінюючи частотні властивості їхнього генетичного апарату. Наведене електромагнітне поле ІХТ взаємодіє з електромагнітним полем ДНК генетичного апарату МБТ шляхом резонансу, зумовлює зміну їхньої структури та частотні властивості, внаслідок чого відбувається деблокування заблокованих мутацією ділянок ДНК мікобактерій, нормалізується їхня функція й відновлюється чутливість МБТ до дії протитуберкульозних препаратів, що підтверджується припиненням бактеріовиділення у хворих на резистентний туберкульоз легень уже через 1-2 місяці лікування. В основі позитивного впливу ІХТ на організм лежить передача енергії клітинам організму, що відновлює їхню функціональну здатність і швидко нормалізує самопочуття, апетит, сон хворого, відновлює детоксикаційну функцію організму, нівелює побічні ефекти хіміопрепаратів, чим забезпечує проведення повноцінного курсу лікування та його високу ефективність у строки у 2-3 рази коротші, ніж передбачено протоколом. Другим позитивним ефектом запропонованого способу є скорочення тривалості курсу лікування з 20 до 6-8 місяців. За цей період припиняється бактеріовиділення та загоюються порожнини розпаду легень. Пацієнт одужує. Третім позитивним ефектом є здатність ІХТ профілактувати й усувати ускладнення та побічні реакції організму хворого на хіміопрепарати. Це забезпечує нормальну переносимість хіміотерапії. Хворі не порушують режим прийому препаратів, і їм проводиться повноцінний курс лікування. Четвертим позитивним ефектом є відсутність негативного впливу ІХТ на організм хворого. Незалежно від частоти та тривалості дії випромінювання апарат чинить виражений позитивний вплив на організм, що визначає відсутність протипоказань для застосування з метою лікувальних процедур. Запропонований спосіб відновлення чутливості МБТ, резистентних (у тому числі мультирезистентних і з розширеною резистентністю) до протитуберкульозних препаратів, вивчався в клінічному випробуванні протягом 15 років у Полтавському обласному клінічному протитуберкульозному диспансері. Загалом було проліковано 74 хворих. Позитивними ефектами виявилися швидке припинення бактеріовиділення та вилікування хворих на резистентний туберкульоз. Клінічний випадок. Хворий Б., 35 років, таксист. Діагноз: туберкульоз із розширеною резистентністю обох легень (дисемінований). Дестр+, МБТ+, М+, К+, резист. І (HRZSE), резист. ІІ (Km, Ofx), гіст. 0, категорія 4 (РТБ). Уперше на туберкульоз захворів у 1999 р. – вилікувався. У 2005 р. трапився рецидив, лікування протягом 3 років ефекту не дало. Температура тіла постійно 38 ºС, кашель із виділенням мокротиння. Рентгенограма органів грудної клітки від 09.01.2008: в обох легенях зливні вогнищеві тіні різної величини й інтенсивності, у верхніх частках визначаються праворуч 1 каверна середнього розміру, ліворуч – 2 каверни. Корені ущільнені. Від госпіталізації відмовився через сімейні обставини. 15 січня 2008 р. хворому було призначено ІХТ у поєднанні з основними протитуберкульозними препаратами та препаратами резервного ряду (3 HRELfхAm 3 HRE) в амбулаторних умовах. 10.01.2008: мазок мокротиння – КСП+, культуральний метод – МБТ+. 06.03.2008 (після 30 сеансів ІХТ): мазок мокротиння – КСП не виявлено, посів мокротиння на поживне середовище – знайдено МБТ (3 колонії). Порожнини розпаду в легенях зменшилися в розмірах. 26.05.2008 (після 50 сеансів ІХТ): МБТ бактеріоскопічно та культурально не виявлено (росту немає). 27.06.2008 лікування хворого було завершено. Тривалість курсу становила 5,5 місяців. Хворий отримав 101 сеанс ІХТ, досягнуто позитивної клініко-рентгенологічної динаміки, припинилося бактеріовиділення. Рентгенографія органів грудної клітки від 02.09.2008: інфільтрація розсмокталася, деструкцій не виявлено. Минуло 13 років – пацієнт здоровий! Отже, достатньо було 5,5 місяців лікування за допомогою запропонованого способу, щоб досягти видужання пацієнта на туберкульоз із розширеною резистентністю МБТ.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Susak, Ya M., O. I. Zub, O. M. Lobanova, N. V. Senchylo, O. G. Fedorchuk та L. M. Skivka. "Вплив улінастатину на метаболізм циркулюючих лейкоцитів та сироватковий рівень негістонових білків 1 високомобільної групи у хворих з гострим панкреатитом". Klinicheskaia khirurgiia 85, № 10 (2018): 21–25. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2018.10.21.

Full text

Abstract:

Мета. Дослідити вплив лікування хворих з гострим панкреатитом (ГП) з використанням препарату улінастатин (УС) на функціональний стан циркулюючих лейкоцитів та сироватковий рівень негістонових білків 1 високомобільної групи (High Mobility Group Box 1 protein - HMGB1). Матеріали і методи. У дослідження включено 60 хворих з ГП, яких лікували у хірургічному відділенні №2 Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги. Про стан метаболізму циркулюючих фагоцитів судили за показниками продукції реактивних форм кисню (РФК) та фагоцитарною активністю, які визначали методом проточної цитометрії. Для визначення сироваткового рівня HMGB1 застосовували метод імуноферментного аналізу. Результати. Про позитивний терапевтичний ефект УС свідчили зниження синтезу РФК циркулюючими лейкоцитами (в середньому у 2 рази), помірне посилення фагоцитарної активності циркулюючих моно- та поліморфноядерних фагоцитів, зниження сироваткового рівня HMGB1 на 27%. Висновки. Включення до складу лікувального алгоритму УС посилює протизапальний та антиоксидантний ефекти лікування хворих з ГП.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Клочан, С. М., та В. І. Біда. "ОСОБЛИВОСТІ ЛІКУВАННЯ ІНТРААРТИКУЛЯРНИХ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ РОЗЛАДІВ СКРОНЕВО-НИЖНЬОЩЕЛЕПНОГО СУГЛОБА З ВИКОРИСТАННЯМ ОКЛЮЗІЙНИХ КАПОВИХ КОНСТРУКЦІЙ". Інновації в стоматології, № 1 (1 червня 2021): 22–29. http://dx.doi.org/10.35220/2523-420x/2019.1.5.

Full text

Abstract:

Найпоширенішою групою інтраартикулярних функціональних розладів скронево-нижньощелепного суглоба (СНЩС) є біомеханічні розлади комплексу «суглобова голівка – суглобовий диск» із переднім зміщенням сугло-бового диска. Клінічні діагностичні критерії дозволяють визначити факт наявності патології, натомість, важливим в діагностиці для лікаря є встановлення його причини з метою надання максимально ефективної лі-кувальної допомоги. Ортопедичне лікування з використанням оклюзійних капових конструкцій (оклюзійна сплінт-терапія) є важливою стоматологічною складовою в лікуванні інтраартикулярних розладів СНЩС. Вибір оклюзійної капової конструкції, її лікувальний ефект залежить від патобіомеханічних характеристик функціональних розладів, стадії та вираженості патологічного процесу, клінічної симптоматики та функціо-нальних ускладнень.Мета. Дати узагальнену характеристику основних оклюзійних капових конструкцій для лікування інтраа-ртикулярних функціональних розладів СНЩС.Результати. Конструктивні особливості оклюзійних кап залежать від їх функціонального призначення. При інтракапсулярних функціональних розладах СНЩС застосовують релаксаційно-стабілізуючі оклюзійні ка-пи для стабілізації положення нижньої щелепи та нормалізації роботи жувальних м’язів, репозиційні капи за-стосовують для встановлення нижньої щелепи в лікувальне положення із нормалізацією суглобових елементів «голівка - диск - ямка». Незнімні оклюзійні накладки, виготовлені із бісакрилового матеріалу дозволяють пос-тійно зберігати позицію нижньої щелепи з оптимізацією внутрішньо-суглобових взаємовідношень та усунення надмірних травматичних навантажень на СНЩС.Висновки. Застосування оклюзійних капових конструкцій (сплінт-терапії) для усунення біомеханічних проявів інтракапсулярних розладів СНЩС, таких як зміщення суглобового диска, є важливою складовою ліку-вальної тактики та показало позитивну динаміку у зниженні клінічних проявів, в тому числі запального процесу та больового синдрому.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Korolenko, N. V., та O. V. Gorsha. "КЛІНІКО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ ВІДНОВНОГО ЛІКУВАННЯ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ З ЦЕРВІКОГЕННИМ ГОЛОВНИМ БОЛЕМ НА ТЛІ НЕСТАБІЛЬНОСТІ В ШИЙНОМУ ВІДДІЛІ ХРЕБТА". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 3 (1 жовтня 2018): 69–74. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2018.v0.i3.9383.

Full text

Abstract:

Актуальність проблеми вивчення головного болю (ГБ) у дітей обумовлюється поширеністю, складністю патогенетичних механізмів та невизначеністю алгоритмів і методичних підходів до терапії цього захворювання у вказаній віковій групі. Метою дослідження було вивчення в динаміці (до лікування, після курсу та через 1 і 6 місяців після впливу) клінічного ефекту окремого та поєднаного застосування кінезіотейпування і лікувальної фізкультури (ЛФК) і їх впливу на стан гемодинаміки судин вертебробазилярного басейну, вегетативний баланс та психофізіологічний стан дітей молодшого шкільного віку з цервікогенним головним болем (ЦГБ) на тлі нестабільності в шийному відділі хребта. Матеріал і методи. Клініко-функціональний стан у 96 дiтей чоловічої та жіночої статі молодшого шкiльного вiку (6–11 років), якi мали цервiкогенний головний бiль на тлі нестабільності в шийному відділі хребта впродовж бiльш нiж 6 мiсяцiв, вивчено із застосуванням клінічного і рентгенологічного методів, ультразвукової транскраніальної доплерографії, психофізіологічних тестів і аналізу варіабельності ритму серця. Результати. Встановлено, що у дітей з ЦГБ найкращий клініко-функціональний ефект настає при поєднаному застосуванні кінезіотейпування і ЛФК, який зберігається ще 1 місяць та дещо зменшується через 6 місяців після лікування. Комплексний вплив призводить до сприятливої динаміки майже всіх показників обстеження і покращує клінічний стан (зменшення частоти і інтенсивності головного болю), більш значно та довготривало покращує гемодинаміку судин вертебробазилярного басейну (кровотік, пружноеластичні властивості судин, реакція на негативні екстравазальні впливи оточуючих структур, венозний відтік), психофізіологічний стан (нервово-психічна напруженість, увага, динамічна працездатність) і вегетативний статус хворих дітей, ніж окреме застосування означених методик. Досягнуті через 6 місяців після лікування клініко-функціональні ефекти окремого і поєднаного застосування кінезіотейпування і ЛФК є зіставними. Висновок. Найбільшу ефективність ВЛ дітей з ЦГБ на тлі нестабільності ШВХ встановлено при комплексному застосуванні кінезіотейпування і ЛФК. Катамненстичне спостереження через півроку виявляє регрес позитивних результатів у частини хворих дітей, що підтверджує необхідність продовження тривалості курсу ВЛ або їх повторення не пізніше, ніж через 6 місяців.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Возіанов, С. О., М. П. Захараш, П. В. Чабанов та ін. "КОНСЕРВАТИВНЕ ЛІКУВАННЯ СТРЕСОВОГО НЕТРИМАННЯ СЕЧІ У ЖІНОК ЗА ДОПОМОГОЮ ЕЛЕКТРОСТИМУЛЯЦІЇ З ОЦІНКОЮ ОТРИМАНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 3 (1 грудня 2021): 59–62. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2021.v.i3.12508.

Full text

Abstract:

Мета дослідження – підвищення ефективності лікування жінок із стресовим нетриманням сечі. Матеріал і методи. Обстежено 87 жінок зі стресовим нетриманням сечі. Для визначення функціонального стану нервово-м'язового апарату нижніх сечовивідних шляхів використовували електроміографію сечового міхура і його сфінктерного апарату та урофлоуметрію. Результати. При лікуванні жінок зі зниженим тонусом нервово-м'язових структур нижніх сечових шляхів за допомогою електростимуляції отримано позитивний ефект в 79,2 % хворих, що підтверджується поліпшенням клінічної картини і результатами електроміографії та урофлоуметрії. Висновки. Лікування пацієнтів зі стресовим нетриманням сечі за допомогою електростимуляції є ефективним.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Kurchenko, A. I., A. N. Nikolaenko, G. V. Fedoruk та A. E. Khaldieieva. "ВПЛИВ ПРЕПАРАТУ ЕРБІСОЛ УЛЬТРАФАРМ НА ПОКАЗНИКИ КЛІТИННОГО ІМУНІТЕТУ ПРИ ЧАСТО РЕЦИДИВУЮЧІЙ ГЕРПЕСВІРУСНІЙ ІНФЕКЦІЇ". Immunology and Allergy: Science and Practice, № 3 (28 листопада 2021): 52–60. http://dx.doi.org/10.37321/immunology.2021.3-06.

Full text

Abstract:

Мета дослідження – вивчення впливу препарата Ербісол УЛЬТРАфарм (виробник ТОВ «Ербіс») на клітинну ланку імунної системи при часто рецидивуючій герпес вірусній інфекції.Матеріали та методи. Обстежено 20 хворих на часто рецидивуючий герпес (з позитивними ІФА та ПЛР аналізами до відбору в групу дослідження) із загостренням 5-6 разів на рік, та 15 практично здорових донорів без клінічних проявів герпесної інфекції на протязі життя. Всі хворі отримували стандартну рекомендовану терапію – місцево препарат валацикловір та внутрішньо м’язево препарат Ербісол Ультрафарм за рекомендованою виробником схемою.Методом протокової цитофлуориметрії визначено субпопуляційний склад лімфоцитів периферійної крові (CD3, CD4, CD8, CD19, CD56) та експресіюактивуючих та інгібуючих рецепторів (CD314(NKG2D) і CD94(NKG2A)) на цитотоксичних клітинах з використанням реагентів для визначення кластерів диференциації виробництва «Beckman Coulter Іnc.» Цитофлуорометричний аналіз виконували на проточному цитометрі NAVIOS («Beckman Coulter Іnc.»).Результати дослідження. Всі паціенти, які отримали препарат Ербісол УЛЬТРАфарм констатували поліпшення загального самопочуття. Клінічні симптоми хвороби у вигляді пухирцевих висипів зменьшувались за площею ураження та проявах болі та свербіжу в порівнянні з попереднім загостренням.За 3-місячний термін подальшого спостерігання нових рецидивів не виявлено. Зміни експресії активуючих та інгібуючих рецепторів CD 314+ та CD 94+ і на NK- і на Т-цитотоксичних клітинах показали активуючий ефект впливу препарату Ербісол УЛЬТРАфарм на Т-клітинну ланку імунної системи, а динаміка змін кількості та співвідношень активуючих NKG2D (CD314) і інгібуючих NKG2A (CD94) рецепторів – на ознаки імуноадаптивного ефекту дії препарату.Висновки. Препарат Ербісол УЛЬТРАфарм, застосований в схемі лікування часто рецидивуючого герпеса, ефективно впливає на зміни показниківекспресії СD314(NKG2D) та СD94 (NKG2A) на натуральних кілерах та Т-цитотоксичних клітинах. Отримані результати змін показників клітинного імунітету в динаміці вказують на активуючий вплив препарату, що є основою для подальшого вивчення доказових механізмів взаємовідносин Т-цитотоксичних та NК-клітини при імунозалежних станах за умови використання схем імуномодулюючої терапії препаратом Ербісол УЛЬТРАфарм.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Moskva, Kh A., O. P. Kikhtiak та R. D. Makar. "Вплив фіксованої комбінації йоду і селену на перебіг автоімунного тиреоїдиту в йододефіцитному регіоні". INTERNATIONAL JOURNAL OF ENDOCRINOLOGY (Ukraine), № 8.64 (22 січня 2015): 38–42. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.8.64.2014.77861.

Full text

Abstract:

Останнім часом з’явились повідомлення про причетність недостатності селену до розвитку автоімунного тиреоїдиту. Проведено клінічне дослідження впливу фіксованої комбінації 150 мкг йоду і 75 мкг селену. Встановлено, що після шести місяців терапії вірогідно збільшується концентрація вільного тироксину і зменшується рівень концентрації антитіл до пероксидази. Проведене порівняння з групою монотерапії йодом 150 мкг/добу також виявило вірогідну відмінність за показниками концентрації антитіл до пероксидази на користь призначення комбінації йоду й селену. Збільшення рівня вільного тироксину поряд із виявленою тенденцією до зменшення тиреотропного гормона можна розглядати як можливий позитивний вплив фіксованої комбінації йоду й селену (препарат ЙоСен®) на функціональний статус щитоподібної залози. Указаний ефект виявлений уперше і потребує подальшого вивчення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

МАЛЬЦЕВ, Дмитро. "АЛГОРИТМ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ ІЗ РОЗЛАДАМИ СПЕКТРУ АУТИЗМУ, АСОЦІЙОВАНИМИ З ГЕНЕТИЧНИМ ДЕФІЦИТОМ ФОЛАТНОГО ЦИКЛУ". Психологічне здоров’я, № 2 (28 квітня 2021): 89–97. http://dx.doi.org/10.32689/2663-0672-2021-2-9.

Full text

Abstract:

Постановка проблеми. Регламентування надання медичної допомоги дітям з розладами психіки спектру аутизму, які асоційовані з мутаціями/поліморфізмами генів ензи- мів циклу фолієвої кислоти, потребувало розробки відповідного алгоритму надання медичної допомоги. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Генетичний дефіцит фолатного циклу – поширений в популяції генетичний розлад, пов'язаний з порушення процесів метилювання ДНК і гіпергомоцистеїнемією, має різні клінічні прояви протягом різних періодів онтогенезу, зумовлюючи розвиток аутизму у дітей раннього віку. Дані, що містяться у цьому протоколі, базуються на результатах мета-аналізів і систематичних оглядів рандомізованих контро- льованих досліджень, власне рандомізованих контрольованих клінічних досліджень та неран- домізованих контрольованих досліджень, опублікованих в міжнародних наукометричних базах даних рецензованих періодичних видань PubMed, Embase, SCOPUS. Інформація, наведена в про- токолі, значною мірою ґрунтується на даних, наведених і систематизованих в науковій моно- графії (Мальцев Д.В. Розлади спектру аутизму у дітей з дефіцитом фолатного циклу, 2016). Формулювання мети. Мета надання медичної допомоги полягає в забезпеченні прогресу в психічному розвитку та усуненні проявів аутистичності в дитини шляхом забезпечення ней- ропротекторного і нейрорегенераторного ефектів застосовуваних терапевтичних втручань. Виклад основного матеріалу. Нейропротекторний ефект полягає в усуненні або пригніченні механізмів пошкодження ЦНС, – здебільшого імунозалежних процесів (системного запалення, опортуністичних та умовно патогенних інфекцій, антинейронального автоімунітету та ін.). Нейрорегенерація є наслідком активації обміну речовин в ЦНС завдяки ноотропній терапії лі- карських засобів та стимуляції ремієлінізації при проведенні імуноглобулінотерапії. Медична допомога надається етапно, ступінчасто, згідно з сучасним розумінням патогенезу хвороби. Основний препарат – в/в імуноглобулін людини, який має комплексний позитивний вплив на стан ЦНС дітей з розладами спектру аутизму завдяки протизапальному, імуномодулюючо- му, антимікробному та ремієлінізуючому впливам. Протягом курсу терапії, цей препарат поєднують з антимікробними, ноотропними, гепато- та імунотропними ліками, засобами де- токсикації та метаболічної підтримки в певній послідовності згідно з сучасним розумінням патогенезу хвороби і результатами параклінічних лабораторних досліджень, що отримують при катамнестичному спостереженні дитини. Висновки та перспективи подальших до- сліджень. При оцінці ефективності проведеного лікування і визначенні потреби в подальшій терапії згідно протоколу, враховують комплекс чинників, включаючи динаміку психічних роз- ладів за шкалами оцінки важкості розладів спектру аутизму, динаміку скорочення обсягів зон порушеної мієлінізації на МР-знімках головного мозку, зміни біоелектричної активності кори головного мозку на ЕЕГ, відновлення роботи ШКТ за клінічними даними та результатами копрограми, результати лабораторних параклінічних тестів, включаючи ознаки нормалізації імунного статусу, пригнічення автоімунітету до нейронів та зменшення/усунення аномаль- ного мікробного навантаження на організм дитини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Nalyotov, A. V. "Вегетативна дисфункція та спосіб її корекції у дітей з хронічною гастродуоденальною патологією". CHILD`S HEALTH, № 3.54 (19 червня 2014): 56–60. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0551.3.54.2014.76000.

Full text

Abstract:

Обстежено 60 дітей із хронічною гастродуоденальною патологією та 30 умовно здорових дітей. Вивчені клінічні прояви астеновегетативного синдрому, а також функціональні показники вегетативної нервової системи у всіх пацієнтів. Встановлено, що для дітей з хронічною гастродуоденальною патологією характерними були виражені порушення вегетативної регуляції. Дані порушення вегетативного гомеостазу можна розглядати як одну з причин прогресування патологічного процесу у слизовій оболонці шлунка та дванадцятипалої кишки. Запропонований метод корекції вегетативної дисфункції у дітей із хронічною гастродуоденальною патологією після успішної ерадикації хелікобактерної інфекції за рахунок використання фізіотерапевтичного методу лікування — галотерапії в комбінації з прийомом рослинно-вітамінного заспокійливого комплексу валерін кардіо. Встановлений довготривалий позитивний ефект в усуненні астеновегетативного синдрому та нормалізації показників функціонального стану вегетативної нервової системи від використання запропонованого комплексного курсу корекції вегетативної дисфункції у дітей з ерозивним бульбітом.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Nazarevych, M. R., R. Z. Ohonovskyi, Yu M. Melnychuk, Kh R. Pohranychna та Ya M. Ilnytskyi. "Результати дослідження стресових реакцій у хворих із поєднаною травмою середньої зони обличчя після застосування комплексної післяопераційної реабілітації". Clinical Dentistry, № 2 (23 вересня 2020): 43–51. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2020.2.11399.

Full text

Abstract:

Резюме. Ушкодження кісток середньої зони обличчя за частотою займають 2-ге місце серед переломів щелепно-лицевої ділянки (ЩЛД). У всіх випадках такі травми супроводжуються множинними, часто багатофрагментарними переломами вилично-орбітального комплексу. Частим ускладненням черепно-мозкової травми (ЧМТ) є порушення чи недостатність функції гіпоталамо-гіпофізарної системи, що не тільки ускладнює перебіг хвороби, але й гальмує процес одужання хворих, і в низці випадків потребує корекції. Частота порушення функції гіпоталамо-гіпофізарної системи унаслідок ЧМТ коливається від 15 до 68 %. Останнім часом значну увагу науковців звернено на застосування транскраніальної електротерапії. Встановлено, що за її допомогою вдається активувати опіоїдні структури головного мозку та структури гіпоталамо-гіпофізарної ділянки. Мета дослідження – вивчити ефективність транскраніальної електростимуляції на регуляцію функції гіпоталамо-гіпофізарної системи при реабілітації хворих із травматичними ушкодженнями кісток вилично-орбітального комплексу. Матеріали і методи. У клінічні спостереження було задіяно 47 хворих, які перебували на лікуванні у Львівській міській комунальній клінічній лікарні швидкої медичної допомоги за період із 2014 до 2018 року. В цих пацієнтів було діагностовано легку черепно-мозковаю травма та тяжку травму щелепно-лицевої ділянки. Хворих, залежно від методів лікування на етапі післяопераційної реабілітації, поділили на контрольну (22 пацієнти) й основну групи (25 пацієнтів). Хворим контрольної групи застосовували традиційні способи консервативного лікування, а хворим основної групи комплекс лікувальних заходів доповнювали курсом транскраніальної електротерапії. Визначення типу загальної неспецифічної адаптаційної реакції проводили за індексом адаптації Л. Х. Гаркаві. У периферійній венозній крові досліджували біохімічні маркери стресу – адренокортикотропний гормон (АКТГ), кортизол та антистресової системи – β-ендорфіни. Результати досліджень та їх обговорення. Вміст β-ендорфінів був вищий за показники норми на 7-му добу в контрольній (12,73±1,6) пг/мл та основній групах (15,4±1,8) пг/мл. На 14-ту добу зростання β-ендорфінів припинялося в обох клінічних групах. Отримані дані яскраво свідчать про позитивний терапевтичний ефект динамічної електронейростимуляції на стреслімітуючу ендогенну опіатну систему. У хворих із легкою ЧМТ та тяжкою травмою вилично-орбітального комплексу вміст АКТГ (35,67±3,42) пг/мл та кортизолу (309,9±12,3) нмол/л на 14-ту добу був значно менший в основній групі, ніж у контрольній (АКТГ – (44,62±4,37) пг/мл; кортизол – (364,4±16,3) нмол/л). Такі результати можна пояснити тяжкістю отриманих травм, які викликали порушення в роботі гіпоталамо-гіпофізарної системи. При оцінці індексу стресорності виявлено, що на 7-му добу після проведення операційного втручання показники були меншими за 0,3 ум. од. Це вказує на те, що у більшості хворих із поєднаною травмою розвивається стрес-реакція на отриману травму. Результати обстеження на 14-ту добу показали, що стресові реакції зупинялися та переходили в реакцію тренування в обох клінічних групах з дещо вищими показниками в основній групі (контрольна група – (0,41±0,05) ум. од.; основна група – (0,44±0,040) ум.од. Висновки. Застосування транскраніальної електростимуляції сприяло нормалізації тонусу механізмів антистресового захисту, стимулювало ендодорфінні структури головного мозку, забезпечувало урегулювання викиду стресреалізуючих гормонів у кров та сприяло зниженню рівня стресу та тривожних проявів у пацієнтів у післяопераційному періоді.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Кузь, І. О., О. В. Шешукова, А. І. Максименко та О. А. Писаренко. "ПОРІВНЯЛЬНА ОЦІНКА ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАХОДІВ У КОМПЛЕКСНІЙ ТЕРАПІЇ ЗАПАЛЬНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ПАРОДОНТА В ДІТЕЙ ІЗ ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 118, № 1 (2022): 89–96. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2022-43-1.16.

Full text

Abstract:

Захворювання пародонта в дітей із цукровим діабетом І типу реєструються у 85% випадків, а саме: хронічний катаральний гінгівіт (63%), хронічний пародонтит (22%). Важливо підкреслити, що запальні процеси в дітей, які страждають на цукровий діабет, зазвичай протікають із частими загостреннями. У разі погіршення перебігу основного захворювання збільшуються запальні процеси у тканинах пародонта. Компенсований перебіг цукрового діабету позитивно позначається на тривалості ремісії запального процесу в пародонті. Вибір лікарських препаратів у разі захворювань пародонта залежить від ступеня вираженості запального процесу, набряклості, кровоточивості, наявності дефектів епітелію, стадії процесу та деструктивних порушень. На стоматологічному ринку з’являється все більше продукції, призначеної для якісного й ефективного догляду за порожниною рота. Зубні пасти, які мають у складі витяжки з лікарських трав, отримали велике визнання як серед фахівців, так і серед пацієнтів. Лікар цінує такі якості, як відсутність ефекту звикання до препарату, м’якість дії, неможливість передозування, комплексність позитивних ефектів, а пацієнт – гігієнічну і лікувальну дію, а також натуральність компонентів. Мета дослідження. Проаналізувати літературні дані щодо принципів вибору засобів та методів для лікування запальних захворювань пародонта в дітей із цукровим діабетом І типу у віковий період із 6 до 12 років. Методи дослідження. Проведено огляд вітчизняних та іноземних джерел щодо комплексної терапії запальних захворювань пародонта в дітей із цукровим діабетом. Вивчено проспективні та ретроспективні когортні дослідження, дослідження «випадок – контроль» та рандомізовані контрольовані клінічні випробування. Наукова новизна. Авторами було відібрано та проаналізовано різноманітні схеми лікування та профілактики запальних захворювань пародонта в дітей із цукровим діабетом, узагальнено відомості щодо патогенетичних ланок, на які вони впливають. Висновки. Аналіз отриманих результатів дослідження свідчить, що незважаючи на велику кількість лікувально-профілактичних заходів із застосуванням сучасних лікарських препаратів, які володіють антибактеріальними, антисептичними, антиоксидантними властивостями, які пригнічують активність NF-kB, забезпечують протизапальний, імуностимулюючий ефекти тощо, запальні захворювання пародонта в дітей із цукровим діабетом І типу є серйозною медико-соціальною проблемою. Отже, лікування та профілактика захворювань пародонта в дітей з ендокринною патологією вимагають підвищеної уваги як дитячих лікарів-стоматологів, так і педіатрів та ендокринологів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Мальцев, Дмитро. "Ефективність інфліксимабу при розладах спектру аутизму у дітей, асоційованих з генетичним дефіцитом фолатного циклу". Immunology and Allergy: Science and Practice, № 3-4 (24 грудня 2020): 16–28. http://dx.doi.org/10.37321/immunology.2020.3-4-02.

Full text

Abstract:

Обгрунтування. Результати двох останніх мета-аналізів рандомізованих контрольованих клінічних досліджень показують зв’язок генетичного дефіциту фолатного циклу з розладами спектру аутизму у дітей. Встановлено, що генетичні порушення індукують особливу форму імунодефіциту, який опосередковує імунозапальне ураження головного мозку і кишечника.Мета дослідження: вивчити клінічну ефективність інфліксимабу у дітей з розладами спектру аутизму, асоційованими з генетичним дефіцитом фолатного циклу, у яких відзначається підвищена сироваткова концентрація ФНП-альфа.Матеріали та методи. Досліджувану групу (ДГ) склали 38 дітей з розладами спектру аутизму, асоційованими з генетичним дефіцитом фолатного ци-клу, які поряд зі стандартними освітніми програмами отримували инфликсимаб в дозі 3 мг/кг в/в двічі на місяць протягом 1-3 місяців у зв’язку з підвищеною сироватковою концентрацією фактора некрозу пухлини альфа (ФНП-альфа). Контрольну групу (КГ) склали 22 дітей аналогічного клінічного, вікового та гендерного складу, які проходили лише стандартні освітні програми. Застосовували T-критерій Стьюдента з розрахунком коефіцієнта довірчої ймовірності р (параметричний критерій) і число знаків Z за Урбахом (непараметричний критерій). Для вивчення пов’язаності між призначенням імунотерапії і динамікою досліджуваних показників розраховували хі квадрат Пірсона (χ2) з проведенням точного тесту Фішера і визначенням поправки Йєйтса. Для визначення сили виявлених зв’язків додатково розраховували критерій φ, коефіцієнт спряженості Пірсона (С) і його нормоване значення.Результати досліджень та їх обговорення. Інфліксимаб призводить до істотного покращання з боку показників гіперактивності і гіперзбудливості, атакож – стереотипної поведінки за шкалою АВС у дітей з розладами спектру аутизму, асоційованими з генетичним дефіцитом фолатного циклу. Відповідачами на імунотерапію є 76% пацієнтів, що вдвічі більше, ніж в КГ (p<0,05; Z<Z0,05). Не відзначається впливу інфліксімабу на такі прояви аутистичності, як рівень очного контакту і розвиток мови. Психотропні ефекти при імунотерапії інфліксимабом тісно пов’язані з нормалізацією раніше підвищеної концентрації ФНП-альфа в сироватці крові (p<0,05; Z <Z0,05; χ2 = 18,768; р<0,001; φ = 0,703, сильна сила зв’язку). Відзначається позитивна динаміка проявів кишкового синдрому, епілептиформні активності кори головного мозку та PANDAS (p<0,05; Z <Z0,05), але не моторного дефіциту.Висновки. Імунотерапія інфліксимабом шляхом пригнічення ФНП-альфа чинить системний позитивний вплив на імунозапальні прояви, що лежать воснові ураження ЦНС, кишечника та імунної системи, у дітей з генетичним дефіцитом фолатного циклу, асоційованим з розладами спектру аутизму, у яких відзначається підвищена сироваткова концентрація ФНП-альфа.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Kolomiichuk, Nataliia. "МІКРОСКОПІЧНИЙ ПОЛІАНГІЇТ І УРАЖЕННЯ НИРОК". Actual Problems of Nephrology, № 28 (30 липня 2021): 53–58. http://dx.doi.org/10.37321/nefrology.2021.28-06.

Full text

Abstract:

Вступ. Мікроскопічний поліангіїт (МПА) зустрічається рідко (приблизно 13-19 випадків на мільйон населення). МПА – захворювання неясного ґенезу, асоційоване з виробленням антитіл до цитоплазми нейтрофілів і характеризується поєднаним запальним ураженням декількох органів, найчастіше легень і нирок, в основі якого лежить васкуліт дрібних судин без формування гранульом.Мета. Описати клінічні прояви мікроскопічного поліангіїту з ураженням легень (пневмоніт) і нирок (гломерулонефрит), проаналізувати динаміку лабораторно-інструментальних показників у пацієнта зі швидким прогресуванням ниркової недостатності.Матеріали і методи. Огляд сучасних та зарубіжних джерел, аналіз та обговорення конкретного клінічного випадку; методики – опис, аналіз, реферування.Результати та їх обговорення. Враховуючи рецидивуючі поліморфні висипання на передній поверхні стегон, грудної клітки у вигляді “декольте”, розгинальних поверхнях верхніх кінцівок, що супроводжувались (дані амбулаторної карти) збільшенням ШОЕ, СРБ, ЦІК, лімфоцитопенією; позитивний ефект від лікування (у дерматологів) глюкокортикоїдами; суглобовий синдром (олігоартралгії з включенням крупних суглобів, дрібних суглобів кистей); лихоманку; лімфоаденопатію (збільшення підщелепних, шийних лімфатичних вузлів); ураження нирок (наростання рівнів сечовини, креатиніну, гематурія, протеїнурія, циліндрурія); ураження легень (пневмоніт, легенева недостатність), необхідно проведення диференційної діагностики між СЧВ, захворюванням крові та системними васкулітами (синдром Гудпасчера). Наявність атрофічного риніту, виражені запальні зміни в аналізах крові, позитивну відповідь на лікування глюкокортикоїдами, підвищені рівні P-ANCA дозволили діагностувати Мікроскопічний поліангіїт, підгострий перебіг, ІІІ ст. активності, з ураженням нирок (швидко прогресуючий гломерулонефрит, сечовий синдром, гематуричний компонент, артеріальна гіпертензія І ст.; гостра ниркова недостатність від 27.03.07р., стадія відновлення діурезу); легенів (пульмоніт, ЛН ІІ-ІІІ ст.); верхніх дихальних шляхів (атрофічний риніт); суглобів (артралгії, ФНС 0 ст.); шкіри (хронічна рецидивуюча кропив`янка); серозних оболонок (плеврит, перикардит); P-ANCA позитивний.Висновки. МПА – мультидисциплінарна проблема. Своєчасна діагностика МПА та адекватне лікування у пацієнтів з ураженням нирок може сповільнити прогресування ниркової недостатності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

КОЛЯДЕНКО, Катерина, Олександр ФЕДОРЕНКО та Крістіан ДІЛ. "ВПЛИВ СУПЕРОКСИДДИСМУТАЗИ НА СТАН ШКІРИ І НА ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ПРИ МІСЦЕВІЙ ТЕРАПІЇ У ХВОРИХ НА БУЛЬОЗНИЙ ЕПІДЕРМОЛІЗ". Психологічне здоров’я, № 1(6) (23 лютого 2022): 102–11. http://dx.doi.org/10.32689/2663-0672-2021-1-12.

Full text

Abstract:

Анотація. Постановка проблеми. Бульозний епідермоліз (БЕ) належить до генетично та клінічно гетерогенних захворювань, які характеризуються утворенням на шкірі та слизових оболонках пухирів та ерозій внаслідок навіть дуже незначного механічного тертя або травми. За міжнародною класифікацією, ухваленою в 2008 р., БЕ має чотири форми залежно від рівня ураження епідермісу: простий, межовий, дистрофічний та синдром Кіндлера. Клінічні прояви БЕ вкрай негативно впливають на самооцінку якості життя маленького пацієнта та членів його родини не тільки у фізичному, але й у психологічному аспекті. Формулювання мети статті. Мета – оцінити ефективність місцевого використання ферменту супероксиддисмутази у вигляді крему на стан шкірних покривів та оцінку якості життя пацієнтів, хворих на бульозний епідермоліз. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Актуальним напрямком досліджень є пошук ефективних засобів покращення якості життя хворих на бульозний епідермоліз. Матеріали та методи дослідження. Робота була виконана на кафедрі дерматології та венерології з курсом косметології НМУ ім. О.О. Богомольця та за підтримки центру «Дебра-Україна». З метою об’єктивізації оцінок реального терапевтичного впливу супероксиддисмутази у хворих на бульозний епідермоліз було використано оцінку стану шкірних покривів та автоматизоване тестування якості життя в динаміці до та після застосування препарату. Результати дослідження. Проведено комбіноване дослідження терапевтичного впливу багатотижневого місцевого лікування уражених ділянок шкіри у хворих на БЕ препаратом Sodermix (компанія Life Science Investments). Обговорення результатів дослідження. Лікувальний ефект препарату забезпечується високим вмістом Супероксиддисмутази (СОД), яка знищує вільні радикали, що з’являються при фізіологічному метаболізмі, тим самим сприяючи покращенню стану шкірних покривів і суб’єктивних відчуттів пацієнтів. Висновки та перспективи подальших досліджень. Доведено, що лікування супероксиддисмутазою сприяє покращенню стану шкірних покривів хворих на бульозний епідермоліз, що опосередковує позитивний вплив препарату на якість життя цих пацієнтів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Pavlovska, O. M., K. M. Pavlovska та Zh O. Krasnova. "ПОРІВНЯЛЬНА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ РІЗНИХ СХЕМ МЕДИКАМЕНТОЗНОЇ КОРЕКЦІЇ ЗОВНІШНЬОГО ГЕМОРОЮ У ПОРОДІЛЬ". Актуальні питання педіатрії, акушерства та гінекології, № 1 (12 червня 2019): 126–30. http://dx.doi.org/10.11603/24116-4944.2019.1.10200.

Full text

Abstract:

Мета дослідження – дослідити ефективність різних схем медикаментозного лікування при виникненні зовнішнього геморою у породіль. Матеріали та методи. Було обстежено 48 жінок віком 28–45 років з діагностованим зовнішнім гемороєм у післяпологому періоді. Породіль було розділено на дві групи залежно від призначеного медикаментозного лікування. Пацієнтки I групи отримували комплексну медикаментозну терапію, до складу якої було включено пребіотик («Дуфалак»), ангіопротектор/венотонік («Нормовен») та ректальні антигемороїдальні супозиторії («Натальсид»). Породіллі II групи отримували монотерапію у вигляді ректальних антигемороїдальних супозиторіїв («Натальсид»). Також під час лікування обов’язково рекомендували дотримання певних правил харчування. Усім пацієнткам проводили рутинне клініко-лабораторне обстеження. Контроль ефективності лікування здійснювали через 7 та 14 днів. Також проводили динамічне спостереження протягом 12 місяців для аналізу тривалості лікувального ефекту та фіксації рецидивів зовнішнього геморою в обстежених пацієнток. Результати дослідження та їх обговорення. Покращення загального стану, самопочуття та нівелювання основних клінічних ознак зовнішнього геморою після 7-денного лікування відмітила переважна більшість жінок I групи – 83,3 % та 62,5 % породіль II групи, які отримували монотерапію. Після двотижневого курсу терапії цей показник становив 95,8 % та 75,0 % відповідно. При проведенні проспективного аналізу встановлено, що при застосуванні лише препаратів локальної дії рецидиви захворювання протягом року фіксувалися в 16,7 % випадків. У групі жінок, яким була рекомендована медикаментозна корекція, яка впливала на різні патогенетичні ланки формування даного захворювання прямої кишки, цей показник склав лише 4,2 %. Висновки. При загостренні або виникненні зовнішнього геморою в жінок у післяпологовому періоді прогностично виправданим та раціональним є призначення саме комплексної медикаментозної терапії. Важливо не тільки нівелювати локальні прояви даної патології прямої кишки, але впливати на різні патогенетичні складові її формування. Так, фізіологічна санація та стимуляція перистальтичної активності кишечника за допомогою пребіотиків, призначення ангіопротекторів/венотоніків системної дії загалом сприяють досягненню довготривалої ремісії захворювання. Застосування при зовнішньому геморої лише препаратів з локальною дією має позитивний, проте іноді короткотривалий лікувальний ефект.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Микитенко, Павло Васильович, та Віталій Васильович Лапінський. "ПРОЄКТУВАННЯ МІЖДИСЦИПЛІНАРНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ МЕДИЧНОЇ ІНФОРМАТИКИ". Information Technologies and Learning Tools 75, № 1 (2020): 26–41. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v75i1.3569.

Full text

Abstract:

На основі аналізу комплексу наукових дисциплін, які вивчаються студентами спеціальності «Медицина», а саме фундаментальних біомедичних і хімічних, клінічних та соціально-гігієнічних дисциплін, здійснено їх класифікацію для побудови змішаного графу з метою встановлення міждисциплінарної інтеграції з медичною інформатикою. Показано, що для того, щоб сформувати в студентів-медиків цілісне уявлення про професійні сфери застосування інформатики та мотивувати їх до отримання нових знань, необхідно посилити міждисциплінарну інтеграцію дисципліни «Медична інформатика». Результати аналізу зв’язків між елементами субграфів свідчать, що оптимальним є той випадок, коли деякий елемент з кожного кластеру «дисципліна» з’єднаний ребрами з деяким елементом кластера «навчальна тема» з урахуванням множини загальних ознак кожної дисципліни, при цьому відповідно реалізуються випереджальні й зворотні зв'язки змісту навчання. За такої побудови послідовностей зв’язків практичних занять з комплексом наукових дисциплін можна отримати позитивний ефект від застосування міждисциплінарного підходу, оскільки відбуватиметься актуалізація навчального матеріалу, яка сприятиме систематизації й узагальненню знань, формуванню цілісного уявлення про професійні сфери застосування інформатики, створенню мотивації до використання комп’ютерних технологій в професійній діяльності медика. Також побудовано «радіальну» модель, яка відображає поточний стан міждисциплінарних зв’язків та встановлено, що інтеграція навчальних тем реалізується вибірково. Розглянуто ключові аспекти, котрі забезпечують максимальну міждисциплінарну інтеграцію такого практичного заняття, як «Аналіз біосигналів. Методи опрацювання біосигналів. Візуалізація медико-біологічних даних. Оброблення та аналіз медичних зображень». Шляхом анкетування студентів-медиків щодо визначення характеру інтеграції навчальних тем з медичної інформатики та мотивації до використання комп’ютерних технологій в майбутній професійній діяльності отримано результати, які підтверджують доцільність міждисциплінарної інтеграції.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Яковенко, Л. М., О. Б. Шафета та І. Л. Чехова. "РУБЦІ ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЕВОЇ ДІЛЯНКИ У ДІТЕЙ (КЛІНІКО-ЛАБОРАТОРНА ОЦІНКА ТА PRP-ТЕРАПІЯ)". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 110, № 1 (2021): 86–92. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2020-35-1-86-.

Full text

Abstract:

Актуальність. За даними різних авторів після опера-цій на обличчі у 30 % випадків формуються гіперт-рофічні рубці, у 35 % однією з причин виникнення ве-лофарингеальної недостатності (ВФН) є деформуючі рубці в ділянці м’якого піднебіння. Серед багатьох ві-домих на сьогодні методів регенеративної терапії найбільш ефективним є введення в рубці плазми, зба-гаченої тромбоцитами (PRP).Мета дослідження. Провести клініко-лабораторну оцінку гіпертрофічних рубців шкіри обличчя після хейлоринопластики, велопластики та визначити ефе-ктивність внутрішньорубцевого введення PRP.Матеріали та методи. Проведено обстеження та лікування 11 дітей віком від 4 до 17 років, з них 6 ді-тей з гіпертрофічними рубцями обличчя після пер-винної хейлоринопластики та 5 дітей з рубцями м’якого піднебіння після велопластики. Клініко-лабораторне обстеження рубців проводилось за мо-дифікованою Ванкуверською шкалою, результатами допплерографії, МРТ на 8 і 15-й день застосування PRP терапії.Результати. Аналіз показників виявив, що до введення плазми показники рубців коливались в межах від 10 до 13 балів. За даними допплерографії щіль-ність тканин в зоні рубця в 67% випадків була гіпере-хогенною, в 33% - гіпоехогенною. Середні лінійні роз-міри рубця в мм дорівнювали 9,4х3,01 (площа рубця становила 28,29мм²), кровотік в рубцях не візуалізу-вався, а в дотичних тканинах у 100% випадків реєст-рувались поодинокі локуси кровотоку. Через 8 днів пі-сля першого сеансу плазмотерапії загальна кількість балів показників рубця були в межах від 8 до 10. Ана-ліз результатів допплерографії показав незначне зме-ншення лінійних розмірів рубця за рахунок товщини (на 0,5 мм), середні лінійні розміри дорівнювали 9,4х2,51 мм (площа рубця становила 23,59мм²); візуа-лізовано посилення кровотоку в дотичних тканинах за рахунок незначного збільшення локусів кровотоку. Після другого сеансу РRP у всіх пацієнтів середня кі-лькість балів складала 9. За результатами допплеро-графії лінійні розміри рубця зменшились переважно за рахунок товщини та становили 6,27х2,00 мм (площа рубця 12,54мм²). У 50% випадків визначено посилення кровотоку в дотичних тканинах за рахунок збільшен-ня локусів кровотоку та кількості судин. У 5 пацієнтів після велопластики клінічно виявлено слабку рухомість м’якого піднебіння, ішемізовану слизову оболонку. У всіх дітей визначався гіперінтен-сивний сигнал (HU 438±21.12) рубцевої тканини в ді-лянці м’язового апоневрозу м’якого піднебіння, непра-вильної форми з чіткими межами. Після першої ін’єкції PRP на 7 день у всіх дітей відмічено часткове відновлення кольору слизової оболонки м’якого підне-біння над рубцем до блідо-рожевого. На МРТ виявле-но зменшення інтенсивності сигналу до HU 352±15.71, межі рубця стали нечіткі. Друге введення PRP в рубцеву тканину м’якого піднебіння було про-ведено через 7-8 днів. Клінічне та логопедичне об-стеження не показало значних змін порівняно з ефек-том після першого введення. Інтенсивність сигналу після другого введення була в межах HU 348±22.14, що вказує на статистичну недостовірність між ни-ми.Висновки. Відмічено позитивний результат викори-стання ін’єкційної форми PRP –терапії при гіперт-рофічних рубцях шкіри та м’якого піднебіння. Стру-ктура рубцевої тканини після введення PRP в рубці шкіри зазнає незначних змін переважно за рахунок зменшення його товщини, збільшення локусів крово-току та кількості судин в дотичних тканинах. За отриманими клінічними, логопедичними, МРТ даними для зменшення щільності рубцевої тканини у дітей з ВФН достатньо одного введення PRP.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Zinich, A. V., V. V. Korpachev та V. V. Hovaka. "Психобіотики як перспективні засоби для лікування психосоматичних ускладнень при укровому діабеті". Endokrynologia 26, № 2 (2021): 152–59. http://dx.doi.org/10.31793/1680-1466.2021.26-2.152.

Full text

Abstract:

Розвиток цукрового діабету (ЦД) пов’язаний із такими ускладненнями, як депресія, тривожність, зниження когнітивності. Актуальною проблемою є пошук засобів, які дозволять поліпшити психосоматичний стан пацієнтів. Останнім часом дослідники в багатьох країнах світу стали вивчати пробіотики як засоби, здатні впливати на функціонування мозку. Такі пробіотики отримали назву психобіотиків — живих бактерій, здатнихвпливати на функції мозку і покращувати психофізіологічний стан шляхом взаємодії з кишковою мікробіотою. Ряд дослідників включають до психобіотиків і пребіотики, які сприяють збільшенню кількості корисних кишкових бактерій. Кишкова мікробіота охоплює всі мікроорганізми, які населяють простір від порожнини рота до прямої кишки. Вона слугує фундаментальною складовою кишково-мозкової вісі — біспрямованої системи, за допомогою якої мозок модулює функції шлунково-кишкового тракту. Кишкова мікробіота виконує важливу роль у формуванні гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової вісі, яка бере участь у регуляції багатьох фізіологічних процесів. ЇЇ стимуляція супроводжується підвищеною продукцією глюкокортикоїдів, зокрема, кортизолу і кортикостерону, відомих як маркерів стресу. Концентрації глюкокортикоїдів, що циркулюють, зростають у відповідь на психічний та фізичний стрес. Вони також посилюють відчуття загрози і пригнічують настрій, знижують пам’ять та інші когнітивні функції. Психобіотики виявляють анксіолітичний та антидепресивний ефекти, які характеризуються позитивними змінами в емоційній та когнітивній сферах. Виявилось, що психобіотики впливають на патогенетичні ланки стресорної реакції, які залучені до формування негативних психосоматичних ускладнень при ЦД. Отримані обнадійливі результати експериментальних та клінічних досліджень психобіотиків, які свідчать про перспективність їх використання в лікуванні пацієнтів із ЦД та ожирінням, а також в антиейджингових програмах. Перспективним є подальше дослідження застосування психобіотиків у лікуванні психосоматичних порушень при ЦД.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Ігнатьєва, В. І., М. І. Линник, Г. Л. Гуменюк та В. А. Святненко. "Інформативність комп’ютерної томографії в діагностиці поєднаної туберкульозної патології". Infusion & Chemotherapy, № 2.1 (31 липня 2021): 12. http://dx.doi.org/10.32902/2663-0338-2021-2.1-09.

Full text

Abstract:

Обґрунтування. Запровадження карантину з приводу COVID-19 може призвести до зниження виявлення хворих на туберкульоз, зростання захворюваності та смертності від цього захворювання. На тлі виснаження імунної системи населення дедалі частіше трапляється поєднана туберкульозна патологія, зокрема поєднання туберкульозу легень і туберкульозного отиту. Туберкульоз середнього вуха виникає як вторинний процес у хворих на дисеміновані й інші форми легеневого туберкульозу. Діагностика поєднаної патології значно утруднена, коли специфічний процес перебігає на тлі хронічної неспецифічної патології легень. У таких випадках актуальності набуває застосування додаткових методів дослідження, а саме комп’ютерної томографії (КТ) скроневих кісток та органів грудної порожнини (ОГП). Клінічний випадок. Хвора Т., 1982 р. н., в анамнезі має всі календарні щеплення БЦЖ. Із 2008 р. cпостерігається в пульмонолога з приводу бронхоектатичної хвороби нижньої частки лівої легені. Неодноразово лікувалася стаціонарно й амбулаторно. З березня 2018 р. cпостерігається в оториноларинголога з приводу хронічного лівобічного гнійного середнього отиту. Останнє загострення було в лютому 2020 р. Виконано пункцію та шунтування барабанної порожнини. Тоді ж з’явилися загальна кволість, нежить, біль і пирхота в горлі, підвищення температури тіла до 37,5 ° С, потім – кашель із гнійним мокротинням, осиплість голосу. Отримувала декілька курсів неспецифічної антибактеріальної терапії, але без позитивного ефекту. З метою уточнення діагнозу та лікування направлена до Національного інституту фтизіатрії і пульмонології. Проведено КТ скроневих кісток, у ході якої виявлено ознаки лівобічного середнього отиту та мастоїдиту (рис. 1). На аудіограмі – погіршення слуху за типом слухопроведення (кістково-повітряний розрив на частоті 4000 Гц дорівнював 50 дБ). Виділення з лівого зовнішнього слухового проходу відсутні. На КТ ОГП – ознаки дисемінованого туберкульозу легень, сегментарний ателектаз нижньої частки зліва (рис. 2). Мікроскопія мокротиння: КСП не виявлено, GenXpert МТВ + RIF-. Розпочато основний курс антимікобактеріальної терапії за I категорією. Місцево – офлоксацин (вушні краплі). У результаті призначеного лікування отримано позитивну динаміку поєднаної патології (рис. 3). Висновки. Незважаючи на своєчасне звернення по медичну допомогу, у хворої на хронічний середній отит і бронхоектатичну хворобу, що не піддавалися неспецифічній антибактеріальній терапії, не було своєчасно діагностовано туберкульоз. Проведення КТ скроневих кісток та ОГП у пацієнтів із хронічними захворюваннями легень у поєднанні з хронічним середнім отитом має високу інформативність у виявленні туберкульозного процесу й оцінки ефективності лікування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Shved, M. I., N. R. Makarchuk та L. P. Martynyuk. "КЛІНІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ КОМБІНОВан ОГО АМІНОКИСЛОТНОГО КОМПЛЕКСУ В ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА ДІАБЕТИЧНУ ПЕРИФЕРІЙНУ ПОЛІНЕЙРОПАТІЮ". Вісник наукових досліджень, № 3 (1 листопада 2017). http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2017.3.8082.

Full text

Abstract:

Стандартне лікування діабетичної полінейропатії, одного із найбільш частих і поширених ускладнень цукрового діабету, є ефективним, але приводить лише до тимчасового клінічного ефекту.Мета дослідження – підвищити ефективність лікування невропатичного болю шляхом включення препарату “Келтікан” у комплексну терапію діабетичної полінейропатії.Матеріали і методи. Наявність невропатичного болю діагностували за допомогою модифікованого опитувальника DN 4 (2005).Результати досліджень та їх обговорення. Обстежено 64 хворих на цукровий діабет (ЦД) 2 типу, ускладнений діабетичною полінейропатією. Пацієнтів поділили на дві групи: до контрольної групи увійшло 32 хворих, які отримували стандартне лікування, 32 пацієнтів дослідної групи додатково отримували препарат “Келтікан” по 1 капсулі тричі на добу впродовж місяця. Оцінку та інтенсивність невропатичного болю проводили за допомогою модифікованого опитувальника DN 4. Встановлено позитивний клінічний ефект лікування в обох групах після 12-ти денного лікування, який зберігався впродовж місяця в обох групах, а через 3 і 6 місяців лише у групі з додатковим призначенням келтікану.Висновки. Використання опитувальника DN 4 з модифікованою шкалою оцінки показників невропатичного болю дозволяє оптимізувати діагностику даного ускладнення у хворих на цукровий діабет. Включення препарату “Келтікан” у стандартну комплексну терапію діабетичної полінейропатії підвищує клінічну ефективність лікування невропатичного болю та сприяє збереженню лікувального ефекту протягом 6 місяців у 64,2 % хворих.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Kryckyy, І. O., P. V. Hoshynskyy, T. O. Voroncova, V. O. Synycka, H. A. Krycka та T. I. Kryckyy. "ЛІКУВАННЯ АНАЛЬ НИХ ТРІЩИН У ДІТЕЙ ФІТОЦИЛІНДРАМИ З ПЛОДІВ ШИПШИНИ Й ЕКСТРАКТУ РОМАШКИ". Актуальні питання педіатрії, акушерства та гінекології, № 1 (3 травня 2018). http://dx.doi.org/10.11603/24116-4944.2018.1.8141.

Full text

Abstract:

Мета дослідження – оцінити і вивчити ефективність застосування фітоциліндрів з плодів шипшини й екстракту ромашки (НВ ТОВ «Житомирбіопродукт») у дітей з анальними тріщинами.Матеріали та методи. Проаналізовано результати лікування дітей з анальними тріщинами трьох груп. Діти першої групи протягом 10 днів ректально отримували фітоциліндри з ліпофільним комплексом плодів шипшини й екстрактом ромашки, другої – фітоциліндри з ліпофільним комплексом плодів шипшини й екстрактом ромашки (додатково під час перев’язок щоденно анальні тріщини обробляли 10 % нітратом срібла), третьої (контрольної) – лікування згідно з клінічними протоколами МОЗ України.Результати дослідження та їх обговорення. Проведені дослідження дозволили стверджувати, що використання при лікуванні анальних тріщин у дітей фітоциліндрів з ліпофільним комплексом плодів шипшини й екстрактом ромашки з одночасною обробкою тріщин 10 % нітратом срібла має кращий виражений ефект лікування на відміну від традиційного лікування відповідно до клінічних протоколів МОЗ України.Висновки. Правильне та своєчасне лікування дітей з анальними тріщинами за допомогою фітоциліндрів з плодів шипшини й екстракту ромашки з одночасною обробкою тріщин 10 % нітратом срібла має більш виражений позитивний ефект, ніж застосування лише базової терапії. Це свідчить про необхідність використання вищевказаних препаратів дітьми з даною патологією.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Vykhtyuk, T. I., Yu H. Orel, B. M. Gavryliv, I. R. Terletsky, M. B. Verhola та Yu Z. Khorkavyi. "Клінічний випадок лікування інфікованої рани стегна з ураженням синтетичного судинного протеза". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 1 (19 червня 2017). http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2017.1.7322.

Full text

Abstract:

Мета роботи: було дослідження клінічного випадку ускладненої інфікованої післяопераційної рани стегна у хворого після реконструкції дистального анастомозу біфуркаційного алопротеза та аналіз результатів її лікування із застосуванням ВАК-терапії.У статті представлено клінічний випадок інфікованої рани стегна у хворого після реконструкції псевдоаневризми дистального анастомозу через три роки після біфуркаційного аорто-стегнового протезування. Стратегія лікування ускладненої післяопераційної рани полягала у поєднанні системної антибіотикотерапії із локальною вакуум-асистованою терапією рани. На підставі результатів посіву вмісту рани на патогенну мікрофлору із визначенням чутливості до антибіотиків було верифіковано збудники та підібрану цільову антибактеріальну терапію. Локальний клінічний ефект вакуум-асистованої терапії виявлявся в адекватному дренуванні вмісту ускладненої інфікованої рани. Застосування даного лікувального комплексу в описаного пацієнта дозволило досягти позитивної динаміки інфекції ділянки хірургічного втручання із остаточною ліквідацією інфекційного осередку через сім тижнів. Вищезгадане комбіноване лікування є ефективним комплексним способом загоєння післяопераційної рани. Віддалене спостереження пацієнта протягом шести місяців підтвердило відсутність інфекції рани та ознак псевдоаневризми.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Savchenko, O. V. "АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ ЛАЗЕРНОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ В ПРОЦЕСІ ОРТОДОНТИЧНОГО ПЕРЕМІЩЕННЯ ЗУБІВ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ". Вісник наукових досліджень, № 4 (13 січня 2018). http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2017.4.8252.

Full text

Abstract:

Процес комплексного ортодонтичного лікування характеризується значною тривалістю та високою ймовірністю розвитку побічних негативних наслідків. Дослідники довели позитивний вплив лазера на процес ортодонтичного переміщення зубів, але питання підбору відповідних характеристик лазерного випромінювання та розробки нових модифікованих підходів його застосування потребує подальших досліджень.Мета дослідження – проаналізувати дослідження із застосуванням лазерного випромінювання в процесі ортодонтичного переміщення зубів та формулювання рекомендацій для розробки нової моделі лазерного апарату низької інтенсивності.Матеріали і методи. Контент-аналіз наукових публікацій, присвячених досліджуваній проблемі, дозволив виокремити праці, в яких найповніше розкрито її вирішення, та надав авторові можливість представити власні рекомендації щодо напрямків удосконалення систем лазерного випромінювання та розробки більш клінічно-ефективного та контруктивно-мобільнішого аналогу.Результати досліджень та їх обговорення. Більшість дослідників підтверджує ефективність використання лазерного випромінювання в процесі ортодонтичного переміщення зубів, хоча деякі інші не відмітили будь-якого позитивного впливу. Згідно з першими дослідженнями, лазерне випромінювання сприяє злиттю мононуклеарних макрофагів для дозрівання клітин остеобластів, збільшенню кількості диференційованих клітин остеобластів та центрів формування кісткоутворення, пришвидшенню утворення мінералізованої кісткової тканини у зоні розтягування. В інших дослідженнях відмічається підвищення рівня синтезу колагену, позитивний вплив на експресію металпротеїнази-9, катепсину К та альфа(v)бета(3)-інтегрину та збереження вихідних параметрів мінеральної щільності кісткової тканини. Подальші дослідження здебільшого підтверджують попередні результати підвищення швидкості руху зубів на 20–40 % та відмічають пришвидшення репарації тканин пульпи, і, таким чином, мінімізацію ризику розвитку незворотних ускладнень й значне зниження больових відчуттів. За результатами аналізу науково-дослідних публікацій та на основі власного практичного досвіду автор виокремлює наступні рекомендації для розробки нової моделі лазерного апарату низької інтенсивності: 1) використання люмінофорів у структурі лазера та підбір робочих наконечників із різними вихідними параметрами; 2) використання технології вибіркового розмірного протравлювання металевих плат; 3) формування розбірних лазерних систем; 4) довжина хвилі повинна становити 810 нм.Висновки. Для встановлення механізму впливу лазерного випромінювання на ефект ортодонтичного переміщення зубів необхідно забезпечити проведення додаткових морфометричних, рентгенологічних, гістологічних та клінічних досліджень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Podolskyi, V. V. "КОРЕКЦІЯ ПОРУШЕНЬ ВЕГЕТАТИВНОГО ГОМЕОСТАЗУ В ЖІНОК ФЕРТИЛЬНОГО ВІКУ ЗІ ЗМІНАМИ РЕПРОДУКТИВНОГО ЗДОРОВ’Я." Актуальні питання педіатрії, акушерства та гінекології, № 1 (4 квітня 2016). http://dx.doi.org/10.11603/24116-4944.2016.1.6018.

Full text

Abstract:

Стан репродуктивного здоров’я жінок залишається важливою проблемою. Серед багатьох змін репродуктивного здоров’я в сучасних умовах набувають особливого значення артифіційні аборти, безпліддя та доброякісні пухлини матки – лейоміома матки. Серед чинників, які впливають на стан репродуктивного здоров’я жінок, соматичні захворювання мають особливе значення. За даними офіційної статистики та проведених наукових досліджень, найбільшого поширення набувають соматоформні захворювання, що супроводжуються порушенням вегетативного гомеостазу. Саме тому лікування порушень вегетативного гомеостазу в жінок зі змінами репродуктивного здоров’я набуває особливого значення. Лікувальні заходи для жінок зі змінами репродуктивного здоров’я складались із наступних дій, які виконувались паралельно, а саме: проводилась корекція порушень вегетативного гомеостазу, лікування змін репродуктивного здоров’я, покращення психоемоційного стану і зниження стресорних навантажень. Лікування порушень вегетативного гомеостазу в жінок фертильного віку зі змінами репродуктивного здоров’я потребує пильної уваги лікарів акушерів-гінекологів, терапевтів, а в декотрих випадках – психологів та неврологів. Запропонована комплексна терапія, що включає фітопрепарати, антигомотоксичні препарати, мікроелементи, препарати, що покращують мікроциркуляцію та стан вегетативної нервової системи, а також сихотерапію (музикотерапія, арттерапія), аеройонофітотерапія в поєднанні з голкорефлексотерапією показали позитивний лікувальний ефект на нормалізацію вегетативного гомеостазу, що підтверджено кардіоінтервалографічними дослідженнями та клінічним ефектом.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Позитивний клінічний ефект'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles