To see the other types of publications on this topic, follow the link: Поведінка дитини.
Journal articles on the topic 'Поведінка дитини'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Поведінка дитини.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
ПАЛАСЕВИЧ, Ірина, та Світлана БЕРЕЗА. "ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИХОВАННЯ ГУМАННОЇ ПОВЕДІНКИ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ". Acta Paedagogica Volynienses 1, № 1 (2022): 105–11. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.1.17.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано сутність та особливості виховання у дітей старшого дошкільного віку гуманної поведінки як сукупності гуманних почуттів, уявлень і мотивів, що реалізуються у вчинкові як результаті засвоєння дітьми моральних цінностей, а також передбачають поступове формування відповідного досвіду. З’ясовано, що така поведінка малят є моральною нормою і спрямована на розуміння, усвідомлення та емоційне переживання ними наслідків дотримання/недотримання відповідних правил. Виокремлено чинники формування гуманності, що репрезентується і як мотив поведінки, і як моральна якість дитини-дошкільника. Увиразнено такий важливий засіб виховання гуманної поведінки у дітей, як їхня міжособистісна взаємодія в системі «дитина – дорослий» та «дитина –однолітки», яка допомагає дошкільнятам пізнавати світ, засвоювати соціальний досвід, отримувати необхідну інформацію та набувати практичні вміння спілкуватися, співпереживати, проявляти дружелюбність і взаємодопомогу, співчуття, доброзичливість, чуйність, підтримку. Охарактеризовано формування гуманності шляхом поступового навчання дитини узгоджувати власні дії з інтересами інших, відповідати за свої вчинки, а також засвоєння і внутрішнього прийняття нею моральних норм, які поступово починають регулювати й мотивувати її поведінку. Крім того, обґрунтовано педагогічні умови ефективного виховання гуманної поведінки старших дошкільнят, зокрема: формування у них позитивної мотивації з метою засвоєння елементарних моральних норм, розвитку гуманних почуттів та якостей, мотивів і навичок гуманної поведінки в різних видах емоційно насиченої діяльності та спілкування; гуманістична спрямованість дій вихователя, його професійна компетентність та авторитет, що ґрунтується на здатності бути чуйним, доброзичливим, толерантним; співпраця закладів дошкільної освіти з родинами вихованців в аналізованому процесі, що, з одного боку, уможливить вироблення єдиної стратегії і тактики в реалізації ними своєї виховної функції, а з іншого – сприятиме збереженню неповторності й особливостей кожного із зазначених інститутів.
2
Хомич, І. С. "ФІЗІОЛОГІЧНІ І ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ". Психологія: реальність і перспективи, № 10 (18 листопада 2019): 153–59. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi10.109.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу фізіологічних і психологічних аспектів соціальної адаптації дитини до школи. Готовність дитини до навчання визначається її фізичним і психічним розвитком, станом здоров’я, розумовим і особистісним розвитком, тобто велике значення має весь комплекс факторів. У нашому дослідженні розглядається поняття соціальної зрілості як потреби дитини у спілкуванні з ровесниками та вміння підпорядковувати власну поведінку законам дитячих груп, а також здатність виконувати роль учня в ситуації шкільного навчання. Схвалення вчителя має значний вплив на визначення потреби дитини в новій соціальній позиції. Гарна поведінка та успішність у навчанні конструюють відносини із батьками та з товаришами по класу.
3
Михайлишин, Уляна. "Психологічні особливості девіантної поведінки підлітків у сім’ях із різними стилями виховання". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 1(51) (2020): 152–67. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-51-1-152-167.
Full textAbstract:
У статті розглянуто психологічні особливості девіантної поведінки підлітків у сім’ях із різними стилями виховання. Представлено та проаналізовано результати емпіричного дослідження взаємозв’язку між девіантною поведінкою та стилями сімейного виховання з подальшою статистичною обробкою даних. Методи. При дослідженні використано методи математичної статистики (кореляційний аналіз за Пірсоном) та наступні психодіагностичні методики : «Особистісна агресивність і конфліктність» (Є. Ільїн, П. Ковальов); «Схильність до залежної поведінки» В. Менделевич; методика РОД (Е. Ейдеміллер і В. Юстицкіс). Результати. Теоретичний аналіз даної проблеми показав, що девіантна поведінка особистості є результатом складної взаємодії соціальних і психологічних факторів, дія яких, у свою чергу, переломлюється через систему взаємин особистості. Було визначено, що для девіантної поведінки характерним є відхилення від найбільш важливих соціальних норм, що завдає шкоди суспільству або власне особистості, а також супроводжується її соціальною дезадаптацією. Визначено, що існують різні підходи до вивчення девіантної поведінки. Девіантна поведінка є надзвичайно складною формою соціальної поведінки особистості, яка детермінується системою взаємопов’язаних факторів. З’ясовано, що причиною виникнення девіантної поведінки можуть бути окремі стилі сімейного виховання такі як непослідовний, змішаний стиль виховання, неузгодженість і суперечливість установок батьків на процес виховання. За результатами емпіричного дослідження та кореляційного аналізу з’ясовано, що існує взаємозв’язок між девіантною поведінкою та стилями сімейного виховання. Таким чином ,чим більше будуть домінувати такі стилі як «гіпопротекція», «ігнорування потреб дитини», «надмірність санкцій», «нестійкість стилю виховання», почуття вини, тривоги та напруженості, тим більше буде проявлятись агресивність, схильність до наркотичної та алкогольної залежності. Висновки. Узагальнено основні підходи щодо виникнення девіантної поведінки. З’ясовано, що існує взаємозв’язок між девіантною поведінкою та стилями сімейного виховання.
4
Аксьонова, С. Ю., та О. І. Василець. "Репродуктивна поведінка в сучасному урбанізованому суспільстві". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 27 (6 квітня 2021): 71–76. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.924.
Full textAbstract:
Процес урбанізації є багатовимірним і охоплює різноманітні сфери життєдіяльності, зокрема дітородну активність. Аналіз причин зниження народжуваності під впливом урбанізації є особливо актуальним і з огляду на глобальні контексти цього явища, і з урахуванням необхідності розвитку вітчизняної економіки, зокрема її втрат внаслідок пандемії. У статті показано, як доволі сильна локальна ідентичність української молоді може обумовлювати формування або зміну репродуктивних установок відповідно до уявлень про належну поведінку для жителів великих міст, метрополісів. З’ясовано, що урбанізація завдяки концентрації економічного, соціального, культурного, інноваційного, інформаційного капіталів прискорює суспільний розвиток, а це разом з іншими чинниками зумовлює зміни у системі цінностей молоді. У статті зазначається, що прагнення самореалізації (насамперед, у професійній, соціальній сфері), як правило, створює необхідність відкладати народження дитини на старший вік; крім цього, в умовах поширення толерантного ставлення суспільства до різноманітних способів життя, зокрема бездітного, також формується відмова від народження дитини взагалі. Отже, загалом позитивна тенденція зміщення пріоритетів із кількісних аспектів відтворення населення на якісні водночас поглиблює і підсилює ризики самих процесів відтворення. Наголошується на значущості ЗМІ у проведенні ідей відповідального батьківства як складової частини оптимізації репродуктивної поведінки людей в урбанізованому соціальному просторі сьогодення. Оскільки соціальна спроможність держави ґрунтується на конструктивному ставленні до людського капіталу, то громадяни країни становлять найцінніший ресурс розбудови демократичного простору у нашій Батьківщині. Отже, у статті доводиться, що репродуктивна поведінка як один із головних чинників формування демографічної мапи суспільства має досліджуватися синергетичними зусиллями представників поведінкових, соціальних, гуманітарних наук, адже старіння населення є комплексним викликом для України. Це стосується не тільки вимог ринку праці, але й можливості держави виконувати соціальні зобов’язання перед своїми громадянами різного віку. У статті підкреслюється, що конкурентні стосунки, загострюючись у метрополісах, негативно впливають на відтворення населення у буквальному розумінні, тому звертається увага на те, що прагнення до самореалізації під час здійснення останньої через гедоністичну модель поведінки призводить до втрати перспективного бачення наслідків власного вибору і стоїть на перешкоді прогресивному розвитку і країни, і особистості.
5
МОРГАЙ, Лілія. "СОЦІАЛЬНА ПРОФІЛАКТИКА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ В МОЛОДІЖНОМУ СЕРЕДОВИЩІ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Humanitas, № 1 (6 травня 2022): 80–85. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2022.1.12.
Full textAbstract:
У статті висвітлена проблематика девіантної поведінки серед здобувачів вищої освіти. Подано визначення «девіантної поведінка». З’ясовано, що соціологи, медики, психологи та педагоги досить давно досліджують природу девіантної поведінки та класифікують різні види девіацій. Висвітлено визначення даного терміну науковою елітою. Описаний соціально-психологічний підхід. Зазначені ознаки та прояви девіантної поведінки, які можуть виражатися у характері і діях особистості. Встановлено, що у педагогічній літературі девіантна поведінка розглядається як різновид ненормативної поведінки індивідів або соціальних груп, що характеризується діями, які відхиляються від загально прийнятих або допущених норм. З’ясовано, що основними ознаками девіантності є: важко навченість (неорганізованість, неуспішність дитини); важковиховуваність (стійкі зміни поведінки: підвищена збудженість або загальмованість, агресивність, конфліктність, невміння підпорядковувати особисті інтереси колективним, швидка зміна настрою, афективність, систематично повторювані поступки). Охарактеризовані складові профілактики девіантної поведінки серед студентів. З’ясовано, що особи, яких називаємо девіантними, досить часто стають жертвами поняття «соціальне відхилення» – це приписуваний статус», тобто «ярлик», якій навішують через суб’єктивне ставлення впливові прошарки населення мало захищеним громадянам чи цілими групами осіб. Описаний аналіз психологічних особливостей студента: психологічні якості суб’єкта (рівень агресії, характеристики емоційної і вольової сфери), система соціально – психологічних якостей (спрямованість особистості, особливості комунікативного стилю, приналежність до неформальних груп асоціальної спрямованості). Описано сім принципів профілактичної роботи з студентами: комплексність, адресність, масовість, позитивність інформації, мінімізація негативних наслідків, особиста зацікавленість та відповідальність учасників, максимальна активність особистості. Встановлено, що сучасний соціальний працівник має бути професіоналом своєї справи, щоб унеможливити проявів девіантної поведінки серед здобувачів вищої освіти.
6
Гончаренко, Наталія. "ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ БАТЬКІВ З ДІТЬМИ, ЯКІ МАЮТЬ СИНДРОМ ДЕФІЦИТУ УВАГИ ТА ГІПЕРАКТИВНОСТІ". Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, № 8(53) (2019): 13–26. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2019.8(53).02.
Full textAbstract:
У статті порушується актуальне питання особливостей взаємодії батьків і дітей, які мають діагноз СДУГ – синдром дефіциту уваги та гіперактивності. Зауважується, що, не зважаючи на поглиблення наукових знань про генетичні та нейропсихологічні механізми появи та розвитку синдрому, якісний рівень освіченості та навичок ефективної взаємодії батьків та педагогів з такими дітьми залишається досить низьким. На сьогодні синдром дефіциту уваги та гіперактивності є визнаним медичною наукою захворюванням нейпропсихологічного етіогенезу, зумовленого складною комбінацією спадкового та соціально-психологічного чинників, жоден з яких не є необхідним або достатнім, щоб викликати розвиток СДУГ сам собою. Важливість адаптивного виховання дитини із СДУГ у сім’ї для оптимізації її розвитку та зниження ймовірності появи негативних симптомів, що супроводжують розлад, вважається очевидною. Чинниками ризику появи у майбутньому в дітей із СДУГ таких несприятливих наслідків як токсикоманія, злочинність, агресивність, опозиційна поведінка є: материнська депресія, надмірна їхня директивність та вимогливість. Патологізуючими для дітей із СДУГ є умови структурної розмитості сім’ї, дифузність у прийнятті ролей, виховна невпевненість батьків, відсутність рефлексії виховної взаємодії. На основі емпіричних даних доведено, що більш адекватні моделі взаємодії з дитиною властиві повним сім’ям, батькам та матерям більш зрілого віку, з вищою освітою. В таких сім’ях є більший відгук батьків на спільну роботу з психологічною службою у допомозі дитині адаптивно соціалізуватись і запобігти негативних наслідків розладу. Найбільше неефективних моделей – нетерплячості, зворотної агресії, покарань, відчаю, марних умовлянь – застосовують у взаємодії з дітьми молоді мами (які народили дітей до 18 років), деякі батьки. Найгірша ситуація з неконтрольованою поведінкою дитини вдома та в школі спостерігається у дисфункціональних сім’ях, де трапляються конфлікти, сварки, пияцтво батька, холодність, відстороненість матері, та тих, де обмежені житлові та матеріальні умови родини. Зроблено висновок, що, хоча сімейне виховання само собою не може викликати появу симптомів СДУГ у дітей (за їх появу відповідають біологічні чинники), здатність батьків ефективно взаємодіяти з ними сприяє запобіганню розвитку проблемної опозиційної поведінки, адикцій у дітей в майбутньому. Просвіта щодо СДУГ та допомога батькам в опануванні ефективних виховних стратегій їхньої взаємодії з дітьми можуть компенсувати негативні згубні наслідки для дітей. Суттєвим чинником поліпшення структури сімейної взаємодії в системі «батьки-діти» може стати також психологічна та психіатрична допомога матерям, які мають власні проблеми, пов’язані із СДУГ (імпульсивність, нетерплячість, надмірна тривожність, схильність до депресії, емоційна неврівноваженість тощо), та високий рівень стресу.
7
Поліщук, Ольга. "РОЛЬ СІМ’Ї У МОРАЛЬНОМУ ВИХОВАННІ ДІТЕЙ". Інноватика у вихованні, № 14 (17 листопада 2021): 232–37. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i14.426.
Full textAbstract:
У статті досліджується роль сім’ї в моральному вихованні дітей та розкрито особливості морального виховання. Обґрунтовано думку про те, що моральне виховання дуже важливе для повноцінного розвитку дитини. Моральне виховання дітей відбувається впродовж їхнього життя, і визначальне значення в становленні моральності дитини відіграють середовища, в якому вона розвивається і росте.
 Автор доходить висновку, що навчити дитину моральних принципів – надзвичайно вагоме завдання для батьків. Сім’я - один з основних джерел морального виховання дітей. Правила поведінки, прийняті в сім’ї, дуже швидко засвоюються дитиною і сприймаються нею, як правила загальноприйнятої норми. Найперше завдання батьків полягає в тому, щоб допомогти дітям визначитися з об’єктами їхніх почуттів і зробити їх суспільно цінними. Почуття дозволяють людині відчути задоволення після зробленого правильного вчинку або змушують відчувати докори сумління, якщо моральні норми були порушені. Основа таких почуттів як раз і закладається в дитинстві, і завдання батьків допомогти в цьому своїй дитині. Обговорювати з нею моральні питання, допомогти сформувати систему моральних цінностей.
 На основі вивчення психолого-педагогічної літератури встановлено, що розвиток моралі в дитини невіддільний від її соціального розвитку. Якщо з якихось причин дитина не має достатньо сформованих соціальних навичок, вона стає схильною до аморальної поведінки.
8
Косарєва, Оксана Іванівна. "ХАРАКТЕРНІ ПОЗИЦІЇ ЧОЛОВІКІВ І ЖІНОК У СТАВЛЕННІ ДО ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ". Інноватика у вихованні, № 10 (7 листопада 2019): 183–88. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.164.
Full textAbstract:
Анотація. В даній статті висвітлені результати емпіричного дослідження відмінностей у позиціях чоловіків і жінок у ставленні до дітей дошкільного віку, а також результати вивчення батьківсько-дитячої взаємодії. З метою оцінки особливостей батьківсько-дитячої взаємодії в дослідженні використовувалась методика «Взаємодія батьки-дитина» І. Марковської. Для оцінки ступеня та модальність значущості матері та батька для кожної дитини використовувався редукований варіант методики «Сімейний тест стосунків» Д.Антоні та Е.Бене.
 Відтак, для більшості чоловіків характерні такі позиції у взаєминах з дітьми, як вимогливість, контроль поведінки дитини та емоційна дистанція у взаєминах з дитиною; у матерів частіше проявляється тривожність за дитину, вони характеризуються меншою послідовністю, нестабільністю у взаєминах з дітьми. Результати «Сімейного тесту ставлення» свідчать, що більша частина дітей проявляє позитивні почуття і до матерів, і до батьків. Однак відсоток дітей, що мають амбівалентне ставлення до батьків, перевищує кількість дітей, що проявляє амбівалентні почуття до матері. Якщо ставлення, яке дитина отримує від матері, переважно позитивне, то сприйняття дітьми ставлення батьків менш сприятливе: разом з позитивним існує і амбівалентне сприйняття почуттів, адресованих дитині від батька.
9
РУДЕНОК, Алла, та Ірина ЄВСТІГНЄЄВА. "ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ЧИННИКІВ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ПОЯВУ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ". Psychology Travelogs, № 2 (10 листопада 2021): 173–80. http://dx.doi.org/10.31891/pt-2021-2-15.
Full textAbstract:
У статті висвітлено теоретичний аналіз досліджень з проблеми агресивних форм поведінки у дітей. Розкриваються і поглиблюються наукові знання про поняття «агресія» і «агресивність». Проведено аналіз наявних даних про залежність рівня агресивності від особливостей функціонування центральної нервової системи, психологічних і соціальних установок індивіда. Позначені поняття позитивної та негативної агресивності. Розглянуто психофізіологічний підхід до агресивності, заснований на вивченні активності різних областей головного мозку і особливостей його функціонального стану у дітей з агресивною поведінкою. описані особливості агресивних проявів в поведінці дітей раннього віку, зокрема, переважання фізичної агресії у віці від двох до чотирьох років і її подальше перетворення за допомогою соціалізації; опрацьована проблема фрустрації і емоційної депривації внаслідок позбавлення матері як однієї з основних причин виникнення агресивних проявів в поведінці на прикладі опису поведінки дітей раннього віку, які виховуються в будинку дитини. Порушено питання про значення прихильності в ранньому віці і її вплив на поведінку дитини.
10
Kulchitskaya, Anna, та Tetiana Fedotova. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ". Psychological Prospects Journal, № 33 (9 червня 2019): 178–91. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-33-178-191.
Full textAbstract:
У статті теоретично розглянуто проблему харчової поведінки особистості (Л. Пономарьова, Р. Комер, О. Самойлова, Т. Яблонська та ін.), яка визначає не лише вподобання, схильності, цінності, установки особистості, а й культурну, етнічну та релігійну приналежність, відтворює психологічний портрет індивіда, несе приховану інформацію про його індивідуальні характеристики. Ризик порушень харчової поведінки особистості пов’язаний із низькою соціальною адаптацією, труднощами в налагодженні міжособистісних взаємин, сімейною ситуацією тощо (А Занозін, В. Сутчук, В. Шебанова й ін.).
 Емпірично з’ясовано, що підлітки групи ризику вирізняються емоційною та екстернальною харчовою поведінкою. У ставленні до себе в них превалюють закритість, певний рівень самокерівництва, внутрішня конфліктність і схильність до самозвинувачення. Школярі цієї групи визначили ставлення батьків до них як диктаторське, вороже та непослідовно-деструктивне. Отже, підліткам групи ризику складно переробляти емоції, не вдаючись за допомогою до їжі, і стримуватися при її вигляді, вона виконує для них психотерапевтичну функцію. Вони схильні «заїдати» свої проблеми та компенсувати таким чином власні недоліки, про що свідчать кореляційні зв’язки емоційної харчової поведінки з ворожим ставленням батьків і закритістю; екстернальної харчової поведінки з диктаторським ставленням та самозвинуваченням.
 Харчова поведінка підлітків групи норми характеризується здатністю обмежувати себе в їжі, прагненні харчуватися раціонально. Вони вирізняються самовпевненістю, самоприйняттям, очікуванням позитивного ставлення з боку інших та усвідомленням власної цінності. Підлітки визначили ставлення до себе батьків як автономно-відсторонене та позитивно-гармонійне. Тобто, з одного боку, наявна довіра та позитивний інтерес у батьків до своєї дитини, її повне психологічне прийняття; з іншого – відсутність тенденцій до заступництва й певне відмежування від проблем дітей, їх оцінка як цілком дорослих осіб. Установлено кореляційні зв’язки обмежувальної харчової поведінки з автономно-відстороненим і позитивно-гармонійним ставленням батьків та із самовпевненістю; екстернальної харчової поведінки із самоприйняттям.
11
Пріма, Раїса, Дмитро Пріма, Катерина Десятник, Наталія Ольхова та Руслана Рославець. "ФОРМУВАННЯ СВІТОСПРИЙНЯТТЯ В ДІТЕЙ 5-8 РОКІВ: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ". Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології 9(103), № 9(103) (2020): 396–404. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.09/396-404.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз деяких теоретичних аспектів формування світосприйняття в дітей 5-8 років. У статті використано методи дослідження: теоретичні (аналіз філософської, педагогічної, психологічної літератури); інтерпретаційно-аналітичний метод, узагальнення. Наголошено, що вік 5-8 років – період, коли виникає перший «схематичний абрис» цілісного дитячого світогляду, розвивається довільна поведінка та самосвідомість, формується здатність до світосприйняття оточуючої дійсності, закладається фундамент оптимістичного світобачення та світорозуміння; формуються уявлення дитини про себе, своє місце в світі. Внесено уточнення щодо трактування понять «світосприймання», «світосприйняття», «світогляд», крізь призму дефініціювання яких проаналізовано деякі теоретичні аспекти формування світосприймання в дітей 5-8 років. Узагальнено, що дитяче світосприйняття – складний, систематизований процес пізнання й перетворення у свідомості дитини процесів та явищ довкілля, на ґрунті чого починає формуватися власне ставлення до оточуючого світу, визначення свого місця в ньому.
12
Калюжна, Є. М., та С. П. Гайдаєнко. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПСИХОКОРЕКЦІЇ ТА ПСИХОПРОФІЛАКТИКИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ". Problems of Modern Psychology, № 4 (11 лютого 2022): 54–61. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-4-7.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано теоретичні та методичні засади психокорекційної та психопрофілактичної роботи психолога з підлітками, схильними до девіантної поведінки. Аргументовано, що наявні наукові уявлення є недостатніми для чіткого розуміння психологічних чинників і механізмів формування девіантної поведінки, що обмежує можливості врахування всіх цих чинників під час розробленні цільових психокорекційних та психопрофілактичних програм. Здійснено спробу розкрити сутність поняття «девіантність», охарактеризувати вплив індивідуально-психологічних особливостей підлітків на формування девіантної поведінки. Наголошено, що девіантність підлітків являє собою складну форму соціальної поведінки, детермінованої системою взаємопов’язаних чинників, до числа яких входять сімейні умови, умови шкільного освітнього середовища, біологічні передумови, що включають особливості нервово-психічних відхилень та особистісні особливості підлітка. Підкреслено теоретичну і практичну вагомість психологічного дослідження проблеми девіантності в підлітковому віці на засадах індивідуально-особистісного підходу. Підтримано позицію сучасних учених стосовно того, що девіантна поведінка підлітка є наслідком та проявом його соціальної дезадаптації. Наголошено на важливості твердження про те, що знання психосоціальної сфери підлітків необхідно для організації цілеспрямованого пошуку адекватних способів психологічного впливу на особистість дитини під час виникнення вікових проблем. На основі вивчення психологічних підходів до розуміння механізмів формування девіантності особистості сформульовано висновок про доцільність застосування індивідуально-особистісного підходу як методологічного фундаменту та методичного інструментарію конструювання та реалізації корекційно-превентивних програм. Окреслено перспективи вирішення питання запобігання проявам девіантної поведінки в підлітків і подолання таких. Перспективою дослідження визначено з’ясування функціональних механізмів девіантної поведінки в підлітковому віці, що дозволить розробляти і запроваджувати ефективні психологічні моделі корекційно-превентивного впливу.
13
Курчатова, А. В. "ВПЛИВ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНОГО ВИБОРУ НА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki, № 2 (15 листопада 2021): 206–10. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-2-32.
Full textAbstract:
Стаття присвячена обґрунтуванню проблеми впливу морально-етичного вибору під час розв’язання проблемних ситуацій на розвиток особистості дитини старшого дошкільного віку. Надано визначення сутності категорій «морально-етичний вибір», «моральна дилема» з педагогічного погляду. Проаналізовано публікації і дослідження науковців щодо тлумачення морально-етичного вибору та доведення його впливу на розвиток особистості дитини. Наводяться зразки педагогічних ситуацій, в яких дитина робить морально-етичний вибір однієї із двох моральних норм. Обґрунтовується ефективність використання проблемно-ігрових ситуацій, оповідань, розповідей з метою розвитку мотиваційної спрямованості особистості дітей старшого дошкільного віку на засвоєння етичних понять. Cитуації морально-етичного вибору сприяють розвитку мотиваційної спрямованості дітей старшого дошкільного віку на засвоєння етичних понять та моральних норм, формують у вихованців уявлення про норми моралі, соціокультурні цінності у взаємодії з дорослими та однолітками, стратегії поведінки. Проблемні ситуації спонукають дитину до пошуку виходу з них на підставі засвоєної ними моральної норми і тим самим допомагають накопичувати практичний досвід використання моральних норм як регулятора особистих вчинків. Проблемні ситуації, які потребують морально-етичного вибору дитини, мають виховне значення, адже вони спонукають дошкільників до активного пошуку під час вибору вчинку, який відповідає морально- етичній нормі. Дошкільник постає перед морально-етичним вибором. При цьому виникають механізми моральної ідентифікації та збагачується особистий досвід дитини. Дитина вчиться аналізувати свою поведінку та оточення, у неї формується вміння самостійно розв’язувати конфлікти і вибудовувати подальші стосунки і стратегії моральної поведінки. Морально-етичний вибір дитини залежить від її морального виховання, спонукання до здійснення позитивного вчинку, розвитку здатності до самовдосконалення. У результаті збагачення досвіду морально-етичного вибору в конкретних ситуаціях у дошкільників відбувається формування моральних цінностей.
14
ГРИСЬ, Антоніна, та Вікторія МАРУШЕВСЬКА. "ПРОЯВИ АДАПТАЦІЇ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ". Психологічне здоров’я, № 1 (28 квітня 2021): 27–34. http://dx.doi.org/10.32689/2663-0672-2021-1-3.
Full textAbstract:
Постановка проблеми. Проблема адаптації дитини до школи має комп- лексний (медичний, педагогічний, психологічний) характер. Дошкільний та молодший шкільний вік є сензитивними періодами соціального становлення особистості дитини як повноцінного члена суспільства. Від адаптації дитини в початковій школі залежить все її подальше життя, тому важливо визначити основні прояви адаптації дітей до школи саме в першому класі. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Молодші шко- лярі повинні, з одного боку, пережити зміну розпорядку дня, пристосуватися до нових умов спілкування, а з іншого – сприйняти та привнести у власне життя нові специфіч- ні правила, вимоги і предмети, пов’язані з навчанням у школі. При порушенні успішної адаптації до умов школи, в дитини може виникнути стан дезадаптації, як результат різкої зміни умов середовища, до якого вона може бути не готова. Ознаками дезадап- тації є підвищена стомлюваність, дратівливість, спалахи гніву, замкнутість, погана успішність, агресивність або, навпаки, надмірна соромливість, підвищена тривожність, низька самооцінка. Прояви дезадаптації такі: відставання від програми; швидка втомлюваність; недисциплінованість; невміння будувати відносини з однолітками та дорослими; підвищена тривожність, плаксивість; спад працездатності наприкінці дня; неадекватна поведінка; неуспішність у навчанні. Формулювання мети статті. Ме- тою є теоретичне та емпіричне дослідження особливостей шкільної адаптації першо- класників. Виклад основного матеріалу. В процесі емпіричного дослідження особли- востей адаптації до школи дітей молодшого шкільного віку, було проведено оцінювання рівня шкільної мотивації й адаптації за анкетою Н. Лусканової, застосовано опиту- вальник для визначення рівня адаптації дитини до школи (Л. М. Ковальова, Н. Н. Та- расенко), використано методику «Будиночки» О. А. Орехової, методику «Школа звірів». У 15 % досліджених дітей виявлено негативні асоціації, пов’язані зі школою. Висновки та перспективи подальших досліджень. Успішна адаптація до початкової школи є необхідною умовою розвитку кожної дитини як особистості, її індивідуально- сті, продуктивної активної діяльності, творчості.
15
Демченко, Вячеслав. "Емоційний інтелект як засіб підвищення когнітивних та креативних можливостей молодших школярів". New pedagogical thought 108, № 4 (2022): 119–23. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-108-4-119-123.
Full textAbstract:
У статті зроблено спробу проаналізувати можливість впливу емоційного інтелекту на розвиток когнітивних та креативних можливостей сучасних школярів початкової школи, адже ця проблема є неабияк актуальною в процесі реалізації Концепції Нової української школи з притаманною їй гуманізацією системи освіти. Наведено деякі гіпотези і припущення стосовно того, що розвинена емоційна сфера дитини сприятливо впливає на розвиток її природного потенціалу. Продемонстровано прямий зв’язок між віком дитини та ефективністю розвитку її емоційної сфери. Доведено, що емоційний інтелект необхідно розвивати з раннього дитинства, адже люди з високим рівнем емоційного інтелекту не лише добре розуміють власні емоції та почуття й ефективно керують своєю емоційною сферою, а й завдяки цьому їхня поведінка в суспільстві більш адаптивна, вони легше досягають своїх цілей у взаємодії з оточуючими. Виокремлено чотири складові емоційного інтелекту, а саме: сприйняття емоцій; використання емоцій для стимуляції мислення; розуміння емоцій; управління емоціями. Наведено приклади ігор, що спрямовані на розуміння молодшими школярами своїх почуттів, мотивів та реакцій.
16
Михальська, Світлана, та Юлія Михальська. "ЦІННІСНІ ПАРАМЕТРИ МОВЛЕННЄВОЇ ПОВЕДІНКИ ДИТИНИ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ". Молодий вчений, № 6 (94) (30 червня 2021): 123–27. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-6-94-27.
Full textAbstract:
Мета статті полягає у визначенні змістового наповнення та ролі смислових конструктів й ціннісних орієнтацій, що регулюють мовленнєву поведінку дитини 5-7 років у взаємодії з дорослими та однолітками. Збір даних щодо виявлення особливостей вибору та змісту ціннісних орієнтацій дітей використано серію завдань, які об’єднані експрес-діагностикою сфери ціннісних орієнтацій дошкільника, бесіду «Чинники вибору дитиною соціально значимих цінностей», методика обстеження рівня комунікативно-мовленнєвого розвитку. Результати дослідження ціннісної складової в розвитку комунікативно-мовленнєвого розвитку дозволяє на основі аналізу обстеження мовлення та його прояву у поведінці дитини старшого дошкільного віку підтвердити наступні положення. Діяльність особистості в контексті певної сфери реальності визначається станом напрацьованої на даний час системи конструктів щодо неї та відображає досвід, що має дитина та ступінь усвідомлення цього досвіду в поняттях. При цьому системи конструктів можуть бути дуже різними у плані складу, змісту та організації взаємовідношень. Всі взаємопояснення та доповнення зв’язків полягають у тому, що оцінювання різними конструктами у досвіді даної людини може бути наповнено та пов’язано емоційно значущими для дитини ситуаціями та досвідом спілкування з близькими дорослими, а також з тією змістовно значущою провідною діяльністю, яка сформована у дитини. Вибір рішення дитини про подальшу участь у мовленнєвій ситуації залежить від здатності дитини виділити головний зміст ситуації взаємодії та здатності до вибору основного принципу зміни ситуації. Якщо орієнтовно-дослідницька і виконавська частина комунікативно-мовленнєвої діяльності націлює дитину на постійну увагу до людини як головного змісту будь-якої інформації в різних видах предметно-практичної діяльності, то це сприяє розвиткові комунікативних властивостей особистості. Орієнтація на людину, комунікативна спрямованість у взаємодії визначає швидке і якісне засвоєння мови, необхідного як інструмента соціального контакту, забезпечує розвиток здібності застосування мови для реальних цілей і задач мовного спілкування.
17
Бохонкова, Юлія, Наталія Бугайова, Юрій Сербін та Ольга Бугайова. "Психологічні особливості прояву самооцінки молодших школярів у процесі навчальної діяльності". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)T.1 (2021): 99–110. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-1-99-110.
Full textAbstract:
Стаття присвячена теоретико-методологічному розгляду психологічних особливостей прояву самооцінки молодших школярів в процесі навчальної діяльності. У статті зроблено аналіз досліджень і публікацій з зазначеної проблематики. Розглянуто особливості розвитку самосвідомості дитини молодшого шкільного віку. Надано характеристику соціальної ситуації розвитку особистості у молодшому шкільному віці. Розглянуто чинники впливу соціального середовища (сім’ї, шкільного колективу тощо), оцінок успішності навчання, спілкування з дорослими та однолітками на формування самооцінки молодших школярів. Надано визначення поняттю «самооцінка». З’ясовано основні функції самооцінки в навчальній діяльності молодших школярів. Проаналізовано основні новоутворення молодшого шкільного віку та з’ясовано особливості їх впливу на формування самооцінки дитини. Розглянуто особливості формування самооцінки учнів молодшого шкільного віку, визначено її прояв в процесі навчальної діяльності.Відзначається, що на формування самооцінки в молодшому шкільному віці впливають особливості соціально-особистісної позиції учня в навчальному процесі, зняття негативного впливу зовнішніх оцінок, зміна системи відносин, що складаються між учителем і учнем, прилучення учнів до оцінної діяльності процесу і результату своєї навчальної діяльності. Ключові слова: самооцінка, особистість, молодший шкільний вік, самосвідомість, навчальна діяльність, виховання, поведінка, оцінка, позитивне ставлення, шкільна успішність, саморегуляція, комунікативні навички, конфліктність, мотивація, неуспішність.
18
Бохонкова, Юлія, Наталія Бугайова, Юрій Сербін та Ольга Бугайова. "Психологічні особливості прояву самооцінки молодших школярів у процесі навчальної діяльності". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)T.1 (2021): 99–110. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-1-99-110.
Full textAbstract:
Стаття присвячена теоретико-методологічному розгляду психологічних особливостей прояву самооцінки молодших школярів в процесі навчальної діяльності. У статті зроблено аналіз досліджень і публікацій з зазначеної проблематики. Розглянуто особливості розвитку самосвідомості дитини молодшого шкільного віку. Надано характеристику соціальної ситуації розвитку особистості у молодшому шкільному віці. Розглянуто чинники впливу соціального середовища (сім’ї, шкільного колективу тощо), оцінок успішності навчання, спілкування з дорослими та однолітками на формування самооцінки молодших школярів. Надано визначення поняттю «самооцінка». З’ясовано основні функції самооцінки в навчальній діяльності молодших школярів. Проаналізовано основні новоутворення молодшого шкільного віку та з’ясовано особливості їх впливу на формування самооцінки дитини. Розглянуто особливості формування самооцінки учнів молодшого шкільного віку, визначено її прояв в процесі навчальної діяльності.Відзначається, що на формування самооцінки в молодшому шкільному віці впливають особливості соціально-особистісної позиції учня в навчальному процесі, зняття негативного впливу зовнішніх оцінок, зміна системи відносин, що складаються між учителем і учнем, прилучення учнів до оцінної діяльності процесу і результату своєї навчальної діяльності. Ключові слова: самооцінка, особистість, молодший шкільний вік, самосвідомість, навчальна діяльність, виховання, поведінка, оцінка, позитивне ставлення, шкільна успішність, саморегуляція, комунікативні навички, конфліктність, мотивація, неуспішність.
19
Гончар, Ю. О. "Міжособистісна поведінка молодих людей зі статусом дитини-інваліда у контексті їхньої життєвої перспективи та інтеграції у суспільство". Медична психологія 14, № 1 (53) (2019): 23–27.
Find full text
20
Трубавіна, І. М., Л. С. Рибалко та С. О. Каплун. "«ДЕКЛАРАЦІЯ БЕЗПЕКИ ШКІЛ»: ШЛЯХИ ВПРОВАЖЕННЯ В СИСТЕМУ ОСВІТИ УКРАЇНИ". Засоби навчальної та науково-дослідної роботи, № 52 (2019): 69–86. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1548.2019.52.05.
Full textAbstract:
Актуальність дослідження пов’язана з існуванням військового конфлікту між Росією та Україною на Сході, який впливає на реалізацію права дітей на освіту, їх безпеку. Декларація безпеки шкіл вимагає надання конкретних рекомендацій щодо її впровадження і реалізації. Тому необхідною є розробка наукових підходів і конкретних шляхів реалізації Декларації в системі освіти України, враховуючи при цьому існуючі зарубіжні розробки та інтегруючи їх на рівні закладу освіти, громади, регіону, країни. Проведений теоретичний аналіз існуючих досліджень розкриває лише окремі напрями впровадження Декларації безпеки шкіл, дослідження не стосуються прямо військового конфлікту, системи освіти, роботи педагогічних працівників в умовах конфлікту для реалізації права дітей на освіту і забезпечення їх безпеки. Метою статті є визначення наукових підходів і шляхів реалізації Декларації безпеки шкіл в практичній роботі педагогічних працівників закладів освіти. Нами було в якості методології дослідження обрано гносеологічний, прагматичний, проблемно-орієнтований наукові підходи, дитиноцентризм, які скеровували дослідження на з’ясування шляхів впровадження Декларації безпеки шкіл в заклади освіти України. Визначено, що науковими підходами в теорії педагогіки, які можуть стати основою для системної протидії небезпеці в освіті для дітей силами педагогічних працівників є: миробудівництво і педагогіка ненасилля, допомога для самодопомоги як самозахист і навчання безпечній поведінці дітей, ризико-орієнтований підхід, освіта, чуттєва до конфлікту. Кожен з цих підходів має різні функції і шляхи реалізації на практиці: 1) миробудівництво і педагогіка ненасилля: як школи, дружні до дитини; щасливе освітнє середовище, універсальний дизайн; медіація, служби посередництва; технології педагогіки ненасилля; миробудівна позиція педагогів; робота з батьками щодо допомоги в забезпеченні безпеки шкіл; профілактика і протидія буллінгу в школах; 2) допомога для самодопомоги як самозахист і безпечна поведінка; критичне мислення і вміння прийняття рішень; навчання поведінці в конфлікті, протидії маніпуляціям; 3) ризико-орієнтований підхід як паспорт безпеки закладу освіти; навчання визначенню ризиків і небезпек для дітей з урахуванням контексту і динаміки конфлікту; заходи щодо охорони території, попередження небезпек, усунення ризиків для дітей тощо; 4) освіта, чуттєва до конфлікту як стандарти і стратегії її впровадження.
21
Lysenko, Oleksandra, та Olha Kaminska. "Особливості організації логопедичної роботи з дітьми дошкільного віку". Освітній простір України, № 13 (28 вересня 2018): 167–72. http://dx.doi.org/10.15330/esu.13.167-172.
Full textAbstract:
Статтю присвячено вивченню особливості організації логопедичної роботи з дітьми дошкільного віку. Здійснено аналіз ролі розвитку мовлення у загальному психічному розвитку дитини, проявів мовленнєвих порушень у дошкільному віці та їх вплив на особистісний розвиток дитини.У зв’язку з тим, що правильне мовлення є однією з важливих передумов подальшого повноцінного розвитку дитини, процесу соціальної адаптації, виявлення та усунення мовленнєвих порушень необхідно проводити на ранніх етапах.Відхилення у розвитку мовлення відбиваються на формуванні всього психічного життя дитини. Вони утрудняють спілкування з навколишніми, нерідко перешкоджають правильному формуванню пізнавальних процесів, впливають на емоційно-вольову сферу дитини.Психолого-педагогічна корекція мовлення у дітей логопедичних груп повинна включа-ти комплекс заходів, спрямованих на усунення несприятливої дії різних соціальних чинників, на поліпшення загального психічного стану дитини, на формування в неї інтересу до мов-ного спілкування та необхідних навичок поведінки, на організацію правильного мовленнєвого виховання.Якщо виявити ймовірність виникнення мовленнєвого недорозвитку та почати логопедичну роботу в сенситивний період формування мовлення, це дасть можливість використати усі переваги цього періоду й, отже, попередити чи пом’якшити мовленнєве порушення, у ліпшому випадку – усунути його, забезпечивши повноцінний розвиток дитини. Завдання логопеда та психолога спільно з батьками переконати дитину, що мову можна виправити, можна допомогти маляті стати таким, як всі.
22
Бурлачук, Леонід Фокович, Ірина Павлівна Лисенко та Наталія Володимирівна Завязкіна. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ВИЗНАЧЕННЯ РОЗЛАДІВ АУТИСТИЧНОГО СПЕКТРА В ІСТОРИЧНОМУ КОНТЕКСТІ ТА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 6 (28 лютого 2022): 76–81. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.6.12.
Full textAbstract:
У статті розглянуті основні етапи формування підходів щодо визначення та вивчення розладів аутистичного спектра (РАС). РАС розглядається як розлад нейророзвитку, який характеризується соціальними та комунікативними дефіцитами та повторюваною поведінкою. Здебільшого РАС дебютують у ранньому дитинстві та мають значний негативний вплив на особистість дитини, членів її родини та якість життя загалом. За частотою РАС займають четверте місце серед різноманітних видів хронічної нервово-психічної патології в дітей. В Україні зареєстровано понад 7000 дітей та підлітків із РАС. Незважаючи на те, що з часом поведінка осіб із РАС може бути адаптована до життя в суспільстві, ці розлади справляють значний вплив на якість життя, соціальну взаємодію та майбутнє як дітей та дорослих, так і їхніх родин. За даними більшості досліджень, у разі своєчасної та ранньої комплексної діагностики та психологічної корекції, ці розлади можуть бути пом’якшені і більшість таких дітей можуть досягти рівня соціалізації, необхідного для життя в суспільстві. Сучасні уявлення щодо причин і механізмів РАС базуються на численних даних, які свідчать про наявність вираженої патології на різноманітних рівнях організму, від психічного та нейрофізіологічного до нейрохімічного й анатомічного, а також на результатах генетичних досліджень. У психологічній світовій практиці наявна значна кількість емпіричного матеріалу, корекційних методів та методик допомоги дітям із розладами аутистичного спектру. Описані методи корекційного впливу різняться залежно від теоретичних позицій дослідників, їхніх поглядів на етіопатогенез аутизму. Незважаючи на це, більшість із них може бути взята за основу розробки ефективної вітчизняної системи корекції та реабілітації дітей з аутизмом із метою забезпечення адекватного психолого-педагогічного супроводу цієї категорії осіб. Питання про РАС розглядаються більш ніж півстоліття. Залежно від наукового напряму, їх верифікують як симптом, синдром, хворобу або патологію розвитку. Це відображено й у міжнародних класифікаціях хвороб, де аутистичні розлади визначено серед найрізноманітніших порушень розвитку.
23
БОЛОТНА, Анна, та Вадим СУЛІЦЬКИЙ. "СОЦІАЛЬНА ПІДТРИМКА БАТЬКІВ НЕПОВНОЛІТНІХ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ У КОНФЛІКТІ ІЗ ЗАКОНОМ". Humanitas, № 5 (12 січня 2022): 3–10. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.5.1.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню видів, форм і методів соціальної підтримки батьків підлітків, які перебувають у конфлікті із законом. Це зумовлено загостренням питання щодо соціального контролю, супроводу та надання соціальної підтримки вразливим верстам населення, а саме сім’ям, які опинилися в складних життєвих умовах, а їхні діти вчинили кримінальне правопорушення. Методологія нашої статті базується на аналізі наукової літератури. Під час аналізу першоджерел ми встановили, що автори, вивчаючи це питання, приділяли увагу тільки одній складовій частині діяльності із соціальної підтримки батьків. Основними напрямами дослідження були соціальна профілактика жорстокого поводження з дітьми серед батьків підлітків, які перебувають у конфлікті із законом, сімейне неблагополуччя як чинник формування девіантної поведінки підлітків, чинники ризику кримінальних правопорушень неповнолітніми, причини соціальної дезадаптації неповнолітніх, які пов’язані із сім’єю, вплив неблагополучних сімей на формування делінквентної поведінки у дітей, ставлення сім’ї до неповнолітніх як ризик вчинення кримінального правопорушення, зміст соціальної роботи з сім’ями, форми та методи підтримки батьків, роль громади в соціальній підтримці батьків. Вивчення літератури дає підставу стверджувати, що в ситуаціях, коли неповнолітній перебуває у конфлікті із законом, важливо не тільки здійснювати корекційну та профілактичну роботу з ним, але й організувати та забезпечити соціальну підтримку його батьків чи осіб, що їх замінюють. Особливу увагу треба приділити комплексному підходу до вирішення цього питання. Наукова новизна полягає в систематизації та вдосконаленні підходу до процесу соціальної підтримки батьків неповнолітніх, які перебувають у конфлікті із законом, що складається з таких етапів: встановлення контакту з дитиною та її сім’єю, мотивування їх до співпраці й роботи над проблемами дитини; здійснення комплексної оцінки потреб дитини та сім’ї; розроблення плану соціально-педагогічної підтримки сім’ї дитини; контроль за поведінкою дитини, за дотриманням нею умов звільнення від покарання, норм моралі та права, угоди щодо співпраці; психологічна та педагогічна реабілітація дитини; формування сприятливого соціального-педагогічного середовища довкола дитини; соціальна реінтеграція та реадаптація дитини; оцінка процесу і результативності соціально-педагогічної підтримки. Ефективним варіантом роботи з батьками є використання відновлювальних соціальних технологій. Це вид соціальних технологій, спрямованих на відновлення попереднього (нормального) стану людини, порушеного внаслідок негативного впливу соціального середовища, соціальної дезадаптації, девіантної та ризикованої поведінки, вчиненого злочину тощо. Саме цей напрям має пріоритетне значення в наших подальших дослідженнях.
24
Khvorova, Hanna M. "Соціально-психологічні засади дослідження батьківської компетентності у вихованні дітей з аутизмом". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 43(46) (15 липня 2019): 132–40. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi43(46).32.
Full textAbstract:
Метою статті є теоретичне обґрунтування поняття батьківської компетентності батьків дітей з аутизмом та визначення концептуальних засад її дослідження. Незважаючи на щорічне збільшення кількості людей з аутизмом, проблема виховання дітей-аутистів в Україні та у світі не дістала наразі достатнього наукового осмислення; зокрема, мало відомо про методи ефективного впливу на рівень компетентності батьків дітей і підлітків з аутизмом та про оптимізацію соціальних комунікацій батьків на мікро- і макрорівні. Батьки, що виховують дітей з особливостями розвитку, тобто в умовах трансформації батьківських функцій, стикаються з додатковими проблемами порівняно з батьками нормотипових дітей. Батьківська компетентність, у сучасному її розумінні, характеризується здатністю родителя до виконання батьківських функцій у такий спосіб, що сприяє позитивному напряму фізичного, розумового, емоційного, мовленнєвого, комунікативного тощо розвитку дитини за умов забезпечення родителем достатньої якості власного життя. Головне питання дослідження: яка саме батьківська поведінка і які самі батьківські соціально-психологічні характеристики забезпечують позитивний напрям розвитку дитини з аутизмом і яким чином соціальне оточення як на мікрорівні (сім’я, фахівці педагогічних закладів, друзі, знайомі), так і на макрорівні (організації громадянського суспільства, державні організації та служби, органи державної влади) соціальної комунікації впливають на цю здатність. У статті представлено соціально-психологічну модель системної підтримки батьків дітей з аутизмом на рівні громадянського суспільства; модель батьківської компетентності щодо виховання дітей з аутизмом (засновану на підструктурах особистості соціально-психолого-індивідуального виміру та діяльнісного виміру психологічної структури особистості В. Рибалки) та схему вимірювання її показників. Описано структуру навчальної програми підтримки компетентного батьківства для батьків дітей з аутизмом. Фундаментальні дослідження батьківських практик з дітьми-аутистами, виявлення зв’язків між дитячими і батьківськими характеристиками та батьківськими характеристиками і рівнем батьківської компетентності допоможуть побудувати науково обґрунтовану систему сприяння компетентному батьківству батьків дітей з аутизмом, підвищити рівень та якість взаємодії між батьками та спеціалістами освітніх і реабілітаційних закладів, які працюють з дітьми-аутистами, сприятимуть виведенню програм компетентнісної підтримки батьків дітей з аутизмом на рівень муніципальних програм підтримки батьків дітей з інвалідністю та впровадженню цих програм у загальні протоколи втручання, догляду та допомоги при аутизмі.
25
Бондаренко, Юлія Романівна. "Міжгендерні відносини молодших школярів". Актуальні проблеми психології в закладах освіти 9 (12 грудня 2019): 219–24. http://dx.doi.org/10.31812/psychology.v9i0.3743.
Full textAbstract:
Стаття присвячена вивченню гендерних особливостей івідмінностей поведінки хлопчиків та дівчат. Метою роботи є проведеннясистематизації та аналізу особливостей поведінки хлопців і дівчат уситуаціях офіційного і неофіційного міжгендерного спілкування. Завдякиспілкуванню дитина пізнає світ і себе у ньому, здобуває соціальнийдосвід, розвивається й утверджується як особистість. Найхарактернішоюособливістю спілкування є розкриття суб'єктивного світу однієї людинидля іншої. Така діяльність має надзвичайно важливе значення для дитини,яка починає відкривати для себе складний і багатоманітний світ. У статтінаведено результати соціометричного дослідження, спрямованого навивчення міжгендерного спілкування молодших школярів.
26
Kuzenko, Оlexandra, та Kateryna Lysenko-Gelembiuk. "Формування соціальної компетентності особистості в період дошкільного дитинства". Освітній простір України 17 (22 листопада 2019): 127–33. http://dx.doi.org/10.15330/esu.1.127-133.
Full textAbstract:
Оновлення змісту дошкільної освіти в умовах демократизації та духовного відро-дження українського суспільства актуалізує необхідність забезпечення сприятливих умов для соціального розвитку та самовдосконалення особистості, починаючи з дошкільного віку. Результати аналізу психолого-педагогічних досліджень дозволяють визначити напря¬ми соціалізації дитини дошкільного віку провідне місце, серед яких належить: 1) забез¬печенню адаптації дитини до соціального середовища, введення дитини в світ людських взаємин, формування у дітей відкритості до суспільства; 2) сприянню динаміці і розвитку самоусвідомлення, що дозволить дитині змінювати уявлення про себе і ставлення до себе у процесі життєдіяльності, формування готовності до сприймання соціальної інформації, виховання навичок соціальної поведінки; 3) формуванню в дитини життєвої позиції, допомога у самореалізації в суспільстві. Передусім це стосується виховання усвідомленого ставлення до себе як вільної самостійної особистості та до своїх обов’язків, що визначається зв’язками з іншими людьми, бажання пізнавати людей, робити добрі вчинки.
27
Маковецька, В. "Обмеження здійснення права на належне батьківське виховання малолітніх осіб: сутність і критерії". Юридичний вісник, № 3 (8 жовтня 2020): 319–27. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1957.
Full textAbstract:
Стаття присвячена актуальній проблемі обмежень здійснення права на належне батьківське виховання малолітніх осіб. Такі обмеження зумовлені природними факторами: нездатністю чи складністю для дитини задовольнити більшість своїх потреб, адекватно усвідомлювати їх значення. Оціночний характер належності виховання зумовлений складністю визначення меж правомірної поведінки батьків відносно виховання. Обмеження здійснення цього права визначаються іншими правами дитини та правами батьків, які створюють відповідні умови або перешкоди, визначають виникнення чи здійснення його окремої правомочності, полягають у забороні автономного вчинення дій особою до 14 років.
 Доводиться, що задоволення інтересів дитини є можливим шляхом комплексного забезпечення її прав батьками, що й здійснюються ними. Здійснення права на належне виховання не обмежується лише можливостями отримання виховання через спеціальні педагогічні, психологічні прийоми, що зумовлює й інші обставини, які створюються при здійснені інших прав дитини або батьківських прав.
 Проаналізовано право виїзду дитини за кордон, яке має розцінюватися крізь призму найкращих інтересів дитини, а не рівності прав батьків, зважаючи на можливість зловживання ними правом на надання дозволу. При встановленні роздільного проживання дитини з одним із батьків встановлюється передбачене законом обмеження здійснення права на належне виховання. Запропоновано надати право дитині з десяти років ініціювати питання про своє місце проживання, якщо існує спір між батьками.
 Чинне законодавство не забороняє авторитарний і ліберальний стилі виховання, що зумовлює широкі межі батьківських прав у цій галузі і відповідає міжнародним стандартам, надає право дитині в якості самозахисту протидіяти неналежному вихованню, що відрізняється від непідкорення дитини батьківський владі.
 Зроблено висновок, що методи виховання можуть бути важливим критерієм для визначення місця проживання дитини, визначення способів участі у вихованні того з батьків, хто проживає окремо, а їх зміна - при поверненні дитини батькам, поновленні батьківських прав, затвердженні плану соціального супроводу сім'ї дитини тощо.
28
Шебанова, Віталія, та Тетяна Яблонська. "БІОГРАФІЧНИЙ МЕТОД У ДОСЛІДЖЕННІ ПРОБЛЕМНОЇ ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ". Psychology of Personality 10, № 1 (2020): 215–27. http://dx.doi.org/10.15330/ps.10.1.215-227.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз застосування біографічного методу у дослідженні формування проблемної харчової поведінки.
 Дослідження здійснювалося за допомогою методики тематичного ретроспективного аналізу МТРА-їжа, що є варіантом біографічного методу (Шебанова, 2016). Дані було опрацьовано за допомогою контент-аналізу, застосовувався φ-критерій Фішера для порівняння відмінностей між групами досліджуваних.
 Підтверджено ефективність біографічного методу в дослідженні проблемної харчової поведінки. В результаті дослідження уточнено особливості становлення харчової поведінки та її розладів. З’ясовано, що різноманітні форми харчового насильства, прямі й непрямі способи примусу до харчової активності або її блокування проявляються в ігноруванні дорослими смакових уподобань дитини, її бажання та готовності приймати їжу. Встановлено, що найчастіше батьки застосовували маніпулятивні техніки для впливу на харчову поведінку дітей (заохочення, спонукання, обіцянки винагороди, схвалення, визнання, застереження, переключення уваги), прямі засоби впливу – прийоми примусу (заборона, обмеження, відторгнення, деструктивна критика, залякування, позбавлення різноманітних форм задоволення). Статистично підтверджено, що застосування батьками засобів маніпуляції та/або прямого примусу щодо дитини в ситуації приймання їжі зумовлює формування патологічних процесів тілесності, специфічних настанов і психологічних механізмів, які є предумовою харчових розладів
29
Бєлова, О. Б. "ПРОБЛЕМАТИКА МОТИВАЦІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ ДО НАВЧАННЯ В ШКОЛІ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki, № 2 (15 листопада 2021): 181–87. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-2-29.
Full textAbstract:
У науковому дослідженні здійснено теоретичний аналіз мотиваційної готовності до школі дітей старшого дошкільного віку. Мета дослідження – здійснити теоретичний огляд наукових джерел, присвячений мотиваційній готовності до шкільного навчання дітей старшого дошкільного віку. Метод дослідження – аналіз наукових джерел. Завдання дослідження: виклад теоретичного аналізу як класичних, так і сучасних досліджень щодо проблеми вивчення мотиваційної готовності до шкільного навчання дітей старшого дошкільного віку; опис термінів «мотив», «мотивація» та терміносполук «мотивація навчання», «мотивація досягнення», «компоненти мотивації», «мотивація готовності до школи»; визначення особливостей розвитку мотиваційної готовності до школи в дітей дошкільного віку; встановлення основних факторів, що впливають на розвиток мотивації; обґрунтування оптимальних періодів формування мотивації у дітей; розкриття значимості для дитини мотиваційної готовності до навчання в школі. Під час наукового теоретичного дослідження було розкрито зміст терміносполук та визначено значення мотиваційної готовності до школи. Зазначено, що у дітей старшого дошкільного віку під впливом пізнавальних та соціальних мотивів формуються внутрішні мотиви, які впливають на навчальний процес. У процесі навчальної діяльності дитина на достатньому рівні здатна усвідомлювати, контролювати та керувати своїми діями та бажаннями. Це підтверджує сформованість у неї довільної поведінки і визначає готовність до шкільного навчання. Визначено, що на розвиток мотивації впливає взаємна робота працівників педагогічного колективу дошкільних закладів та членів сім’ї дитини. Їх взаємодія дозволяє правильно організувати навчальний процес дитини, налаштувати її на діяльність, здійснити контроль за виконанням завдань, вчасно надати допомогу, підтримку та застосувати інші методи заохочення, які будуть спонукати дитину до виконання навчальних завдань. Проаналізовано, що починати розвивати мотивацію найкраще з раннього віку з продовженням у дошкільному. У цей період у дітей закладаються базові моделі мотивації, які мають вирішальне значення для встановлення міцних внутрішніх мотиваційних орієнтацій. Встановлено, що мотиваційна готовність до школи передбачає бажання дитини стати учнем і навчатися в школі. Відбувається формування внутрішньої установки, якісні зміни у психічній сфері, тобто засвоєння системи чинних шкільних правил, розуміння оцінювання, формування потреби для досягнення успіху, вироблення адекватної самооцінки та рівня домагань.
30
Паласевич, І. Л. "Взаємодія ДНЗ із сім’єю, що виховує дитину з особливими потребами". Освітній вимір 37 (14 лютого 2013): 347–52. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v37i0.3342.
Full textAbstract:
Паласевич Л. І. Взаємодія ДНЗ із сім’єю, що виховує дитину з особливими потребами.
 У статті висвітлено основні аспекти виховання дітей з особливими потребами в умовах сім’ї; акцентується увага на тому, що подолання труднощів опіки, догляду та виховання залежить від уміння батьків прийняти особливості розвитку дитини, організувати власну поведінку відповідно до її можливостей і здібностей; підкреслюється значення скоординованої роботи соціально-педагогічних фахівців у підтримці та супроводі таких сімей.
31
КАЛИНОВСЬКА, Ірина. "ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПСИХОКОРЕКЦІЇ ДОШКІЛЬНИКІВ ІЗ ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕННЯ". Acta Paedagogica Volynienses 1, № 1 (2022): 164–68. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.1.26.
Full textAbstract:
У статті розкрито теоретичні засади психокорекції дітей дошкільного віку з порушеннями мовлення. Здійснено аналіз психолого-педагогічної літератури із зазначеної проблеми, доведено її актуальність. Зазначено, що психокорекція сприяє повноцінному функціонуванню й розвитку особистості через розв’язання її конкретних психологічних проблем, через вплив на окремі психологічні структури дитини, виконуючи завдання не тільки зміни, а й навчання, формування, розвитку тих чи інших сторін психологічної реальності. Неповноцінна мовна діяльність дітей дошкільного віку позначається на формуванні в них сенсорної, інтелектуальної й афективно-вольової сфери. Дітям дошкільного віку з тяжкими порушеннями мовлення притаманні труднощі у комунікативній діяльності, що зумовлюють низьку ініціативність в міжособистісних стосунках із однолітками, неспроможність бути повноцінним партнером у грі, виразити словами свої погляди і почуття. Відзначено нестійкість уваги, обмежені можливості її розподілу. За порівняно збереженої логічної пам’яті в дітей дошкільного віку знижена вербальна пам’ять, страждає продуктивність запам’ятовування. Вони забувають складні інструкції, елементи й послідовність завдань. Робота з дітьми дошкільного віку, які мають порушення мовлення, не повинна закінчуватися в межах закладу освіти. Батьки та рідні можуть ненав’язливо допомагати дитині розвиватися, вони повинні підтримувати її, але не виконувати все за неї. Дитина має відчути, що вона сама може все зробити і що поруч є люди, які підтримають її у разі, якщо вона помилиться. Дошкільники з порушеннями мовлення – це неоднорідна група дітей, яких об’єднує те, що вони потребують спеціально створених умов для засвоєння соціокультурного досвіду. Психокорекційна діяльність орієнтована на вирішення конкретних проблем навчання, поведінки або психічного самопочуття. Завдяки корекційним заходам долаються перешкоди до повноцінного цілісного психічного розвитку дитини дошкільного віку.
32
ФАЛОВСЬКА, Ірина. "НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО СТАНУ БАТЬКІВ, ЯКІ МАЮТЬ ДІТЕЙ ІЗ ДЦП". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 3 (52) (21 лютого 2022): 162–66. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.3.23.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано процедуру психологічного дослідження та психологічного супроводу батьків, які мають дітей із ДЦП, що пов’язані із суб’єктивними факторами. Зокрема, з низьким рівнем розуміння значущості батьківської поведінки й тієї ролі, яку вони відіграють у процесі розвитку дітей серед самих батьків. Помітною проблемою на сьогодні є невисокий рівень методичного арсеналу щодо роботи з батьками таких дітей. Мета статті – теоретичне обґрунтування та дослідження психологічних особливостей сімейних стосунків батьків, які мають дітей із ДЦП. Методологічною основою роботи є особистісно-орієнтований підхід, діяльнісний підхід, ідеї гуманістичної психології, ідеологія психологічного, а також принципи системності, цілісності, розвитку, детермінізму, єдності зовнішнього і внутрішнього; положення про концептуальні моделі батьківства; положення і принципи активного соціально-психологічного навчання. Висновки. Проблеми сім’ї, яка має дитину із ДЦП, розглядаються в більшості випадків виключно через призму проблем самої дитини. Досліджено різноматні соматичні та психічні розлади, що викликаються переживанням факту народження дитини із ДЦП. Однак ці дослідження обмежуються лише констатацією необхідності розробки спеціальних заходів, спрямованих на реабілітацію даної категорії осіб, а в рамках корекції пропонувалося консультування батьків спеціалістами різних профілів (психологами, педагогами, лікарями). Зазначено важливість проведення діагностичних процедур із батьками дітей із ДЦП, оскільки спостерігається низький рівень розуміння значущості батьківської поведінки й тієї ролі, яку вони відіграють у процесі розвитку дітей. Вказано, що основним пріоритетом на найближчі роки має бути суттєве підвищення методичного забезпечення діяльності психологічної служби сім’ї, а особливо сім’ї, яка має дитину із психічними та фізичними особливостями.
33
Vilchkovska, Anastasiaya. "Застосування музики в ігровій діяльності дітей дошкільного віку". Physical education, sports and health culture in modern society, № 2(42) (26 липня 2018): 33–37. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2018-02-33-37.
Full textAbstract:
Поєднання музики з руховою діяльністю людини має тисячолітню історію. Наприклад, у стародавній Греції танець уважався найкращим чинником формування гармонійної тілобудови й удосконалення рухів дітей та молоді. Однак роль музики в навчанні рухів оцінена лише в наступні історичні періоди. У сучасній літературі з теорії та методики фізичного виховання застосування музики під час проведення рухливих ігор із дітьми дошкільного віку та взаємозв’язок музичного мистецтва з фізичною культурою розкрито недостатньо. Завдання роботи – проаналізувати ефективність інтеграції застосування музики в процесі проведення рухливих ігор із дітьми дошкільного віку. Результати роботи. Правильно підібрані рухливі ігри активно впливають на розвиток організму дошкільників. Різноманітні рухи та ігрові дії дітей під час гри при вмілому керівництві ними позитивно впливають на серцево-судину, дихальну й інші системи організму збуджують апетит і сприяють міцному сну дитини. Рухливі ігри задовольняють потребу ростучого організму дитини в русі, сприяють збагаченню її рухового досвіду. За допомогою ігор у дошкільнят закріплюються та вдосконалюються різноманітні вміння й навички з основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, рівноваги тощо). Швидка зміна обставин під час гри привчає дитину користуватися своїми рухами відповідно до тієї або іншої ситуації. Усе це позитивно впливає на вдосконалення рухових навичок. Педагогічний досвід і спеціальні наукові дослідження показують, що рухливі ігри мають значний вплив на виховання морально-вольових якостей у дошкільників. Свої дії учасники гри підпорядковують її правилам. Правила регулюють поведінку, сприяють вихованню свідомої дисципліни, привчають відповідати за конкретні вчинки, розвивають почуття товариськості. У колективних іграх у дитини формується поняття про норми громадянської поведінки, виробляються організаційні навички, виховується прагнення до перемоги, сильна воля, стійкість, витримка. Висновки. Рухливі ігри під музику будуть корисними для дітей лише тоді, коли розвиток сюжету гри, її характер та рухи учасників відповідають змісту й характеру музики та засобам її вираження. Для кожної гри важливо знайти відповідний музичний супровід. Не можна довільно змінювати темп музики, підганяючи його під рухи дітей тощо. Це порушує характер музики, негативно впливає на її правильне сприйняття дітьми дошкільного віку.
34
Іванова, О. Л. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАХИСТУ ДІТЕЙ ЩОДО НЕГАТИВНОГО ВПЛИВУ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ ТА ІНТЕРНЕТУ". Знання європейського права, № 2 (30 червня 2021): 90–94. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.212.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню проблеми правового регулювання захисту дітей від негативного впливу в мережі Інтернет, а також впливу засобів масової інформації, соціальних мереж на поведінку дітей, які можуть опинитися в ролі жертви злочину або скоїти самі цей злочин. Трансформаційні процесі, що відбуваються у сучасному суспільстві сьогодні, мають значний вплив на формування та розвиток дитини. Інформаційно-комунікативний розвиток сучасних технологій сприяє активному інтелектуальному та духовному розвитку дитини в суспільстві. Вдосконалення інформаційних технологій створює умови для ефективного розвитку сучасного суспільства. Проте швидкий та неконтрольований обіг інформації може становити загрозу як психологічному, так і психофізичному здоров’ю та життю дитини. Система правового та організаційного убезпечення дитини в інформаційному просторі нині лише формується та не здатна комплексно протидіяти інформаційним викликам, а також ефективно захищати дитину від небезпек в інформаційній сфері. Динамічні розвитки інформаційних викликів та загроз у сучасному світі, суб’єктивізм та відсутність єдиного бачення в оцінці небезпек, а також міждисциплінарність окресленої проблеми вимагають комплексного наукового дослідження негативного впливу інформаційного середовища на свідомість дитини. Актуальним постає питання теоретичного переосмислення цієї проблеми та пошуку найбільш ефективних шляхів протидії негативним інформаційним впливам, а також забезпечення інформаційної безпеки дитини. Молоде покоління було й залишається у центрі уваги кожної держави та на кожному історичному етапі її розвитку. При цьому будь-які зміни в існуванні держави неодмінно ведуть до модернізації суспільства щодо підготовки дітей до життя, убезпечення їх від можливих загроз.
35
Юрченко, Вікторія, та Майя Грищук. "ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕНЬ ВПЛИВУ СІМ’Ї НА НЕВРОТИЗАЦІЮ ДІТЕЙ ТА ШЛЯХІВ ЇЇ РАННЬОЇ ПСИХОКОРЕКЦІЇ". Психологія: реальність і перспективи, № 14 (1 квітня 2020): 251–57. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi14.177.
Full textAbstract:
Стаття присвячена актуальній проблемі ранньої діагностики та психокорекції невротизації школярів, спричиненої взаєминами в їхніх сім’ях. Проаналізовані провідні концептуальні положення наукової полеміки відомих вітчизняних та зарубіжних психологів щодо впливу сімейного оточення як на особливість психічного розвитку дітей та підлітків, так і на формування у них передумов до розладів поведінки. Уточнюється сутність понять дисфункційна сім’я, нозоцентриський та нормоцентриський підходи, доневротичні стани та невротичний розвиток особистості дитини. Отримані у ході дослідження результати вказують на те, що основні фактори невротизації школярів пов’язані із сім’єю та школою, причому сім’я створює постійне позитивне або негативне соціально-психологічне середовище існування дитини. Зарубіжні та вітчизняні науковці вважають сімейну психотерапію найбільш дієвим та розповсюдженим засобом психотерапії дитячих неврозів. При цьому виявлено, що у відповідних зарубіжних дослідженнях традиційно більше уваги приділяється психотерапевтичним методам, а у вітчизняних – медико-педагогічним.
 В статті обґрунтована складність, багатокомпонентність предмету дослідження, необхідність застосування системних засобів вивчення та корекції механізмів емоційно-вольової регуляції і в поведінці дитини, і в стосунках між нею та членами її сім’ї як єдиної системи.
36
Шевченко, Н. Ф., О. Ю. Булгакова та Я. Л. Ціник. "ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ АГРЕСИВНОСТІ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ". Problems of Modern Psychology, № 2 (7 жовтня 2021): 105–12. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-2-13.
Full textAbstract:
В статті представлено результати емпіричного дослідження проявів агресивності у дітей старшого дошкільного віку. Агресивність дитини дошкільного віку охарактеризовано як специфічну форму її дій, завдяки яким дитина демонструє переваги у силі або використовує силу стосовно інших. Визначено домінуючі чинники формування агресивної поведінки дітей дошкільного віку: стилі сімейного виховання та системи сімейних взаємин, чинники мікросередовища (приклади агресивної поведінки, що демонструють дорослі, однолітки та телебачення), фізичні умови оточуючого середовища; вікові та індивідуально-психологічні особливості особистості. Вивчення прояву агресивності у дітей дошкільного віку за шкалою агресивності виявило перевагу вербальної агресії над іншими видами; меншою мірою представлена фізична та непряма агресія. Встановлено, що більшість досліджуваних дошкільників не проявляють агресивність або лише мають тенденції до агресивної поведінки. Результати дослідження за методикою «Неіснуюча тварина» показали, що більша частина вибірки виявляють слабкий рівень агресивності або зовсім не проявляють її. Найменшу частку складають дошкільники з високим та дуже високим рівнем агресивності. Вивчення прояву агресивності за методикою «Тест Руки» засвідчило, що в більшості досліджуваних дошкільників відсутні відкриті агресивні дії. Водночас, у третини вибірки зафіксовано показники вище за норму, що вказує на тенденцію до відкритої агресивної поведінки, небажання пристосовуватися до своєрідного соціального оточення. Аналіз результатів за методикою «Тест тривожності» показав, що значна частка дошкільників мають середній та високий рівні тривожності. Тривожність дитини може виступати особистісним параметром, який сприяє прояву агресивності. На основі теоретичних підходів до проблеми дитячої агресивності в сучасній зарубіжній та вітчизняній психології, вікових особливостей старшого дошкільного віку, а також результатів проведеного емпіричного дослідження, було визначено основні напрями роботи та завдання психокорекційного тренінгу зі зниження та попередження прояву агресивності у дітей старшого дошкільного віку.
37
СИНЯКОВА, Віра. "ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ СОЦІАЛЬНОЇ СИТУАЦІЇ РОЗВИТКУ В УМОВАХ ЗАМІСНОГО БАТЬКІВСТВА". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 3 (52) (21 лютого 2022): 140–45. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.3.20.
Full textAbstract:
У статті розглянуто актуальну проблему соціальної ситуації розвитку в умовах замісного батьківства, проведено теоретичний аналіз літератури щодо ролі сімейного середовища у формуванні особистості дитини, його детермінантності, цінності та незамінності у вихованні, адаптації та соціалізації дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Зазначено, що діти, які позбавлені батьківського піклування, відрізняються від дітей, які виховуються у сім’ї, за деякими неявними психологічними характеристиками. Наслідки цих відхилень проявляються через труднощі адаптації до умов життєдіяльності у замісній сім’ї. У статті подано інформацію про те, що соціальна ситуація розвитку у замісних сім’ях має психологічні особливості: відсутність біологічного зв’язку між прийомною матір’ю та дитиною; вплив негативного життєвого досвіду дитини на процес соціалізації у замісній сім’ї; негативні установки та афективні прояви замісних батьків. Зроблено висновки, що в умовах створення замісної родини найбільш важливим є етап адаптації – знайомство з новими соціальними ролями, вирішення складних психологічних ситуацій. У статті визначено завдання прийомних батьків щодо створення сприятливої ситуації розвитку: психологічна, соціальна, педагогічна підтримка дітей; втілення програми реабілітації основних сфер життєдіяльності дитини на основі отриманих діагностичних результатів; індивідуальна робота з дитиною щодо максимального забезпечення її нормального розвитку. Також визначено низку факторів, що впливають на соціальну ситуацію розвитку дитини у замісній сім’ї. Наукова новизна визначається через висвітлення основних критеріїв сприятливої соціальної ситуації у формах замісного батьківства: для дитини – це переважання позитивних емоцій, позитивне ставлення до прийомної сім’ї, довіра до її членів, адекватне сприйняття прохань і вимог; для сім’ї – адекватне сприймання поведінки дитини; розуміння проблем прийомної дитини та власних проблем. Критеріями оцінки психологічного клімату у прийомній сім’ї визнано: доброзичливе ставлення членів сім’ї один до одного; почуття захищеності та емоційної задоволеності; відповідальність членів сім’ї один за одного; прагнення проводити вільний час у домашньому колі, разом виконувати домашню роботу.
38
Бондарчук, Оксана. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ СОРОМ’ЯЗЛИВОСТІ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ". Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, № 9(54) (2020): 21–31. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2020.9(54).02.
Full textAbstract:
У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми прояву та розвитку сором’язливості у дітей молодшого дошкільного віку, експериментально проаналізовано психологічні детермінанти особистісної сором’язливості у 3-4 річному віці. Теоретичне дослідження продемонструвало, що сором’язливість є різносторонньою якістю особистості, яка зазвичай асоціюється із замкнутістю, невпевненістю, боязливістю, соромом. Дуже часто ранній прояв дитячої сором’язливості залишається непомітним та ототожнюється з інтровертованістю, несміливістю, тривожністю. Серед чинників появи особистісної сором’язливості у дитячому дошкільному віці називають недостатній розвиток комунікативних знань і вмінь, копіювання поведінки одного з членів сім’ї, поведінкову скутість, постійне відчуття тривоги, негативний образ власного «Я». Аналіз психологічних джерел дозволив виділити такі компоненти особистісної сором’язливості молодшого дошкільника: емоційно-оцінний, поведінковий і комунікативний. Ці складові активно розвиваються під час психофізіологічного дозрівання дитини та здійснюють взаємовплив на формування її самооцінки. Важливого значення у цей віковий період набуває також процес автономії, коли дитина починає робити перші самостійні кроки у дорослому світі, намагаючись продемонструвати особистісне «Я». Беззаперечного значення набуває й гармонійний емоційний розвиток молодшого дошкільника, під час якого формується емоційне самоставлення до себе, однолітків і дорослих, а негативний досвід взаємодії може слугувати основою майбутньої недовірливої поведінки дитини. Також варто зазначити, що психологічною особливістю особистісної сором’язливості у молодшому дошкільному віці є майбутня проєкція негативної оцінки оточення і переживання почуття дискомфорту в присутності сторонніх людей.
39
Реброва, О. О. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО СУПРОВОДУ БАТЬКІВ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ". Problems of Modern Psychology, № 3 (24 листопада 2021): 64–71. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-3-8.
Full textAbstract:
У статті розглядається організація дослідження психологічного супроводу батьків, які виховують дітей раннього віку з особливими освітніми потребами. У процесі дослідження реалізована модель дослідження батьків, які виховують дітей з особливими освітніми потребами, на рівні двох підсистем, яка включає чотири напрями: індивідуальний, шлюбний, батьківський, батьківсько-дитячий. Проаналізовано, що шлюбна підсистема характеризує інтимні взаємини між подружжям і передбачає прояв симпатії та почуттів, те, як потрібно ставитися до свого партнера в стресовій ситуації, як вирішувати конфліктні ситуації. Визначено, що важливою умовою успішної діагностики є встановлення партнерських стосунків психолога з подружжям. Батьківська підсистема тісно взаємопов’язана з основними завданнями щодо догляду за дітьми й виховним процесом. Особливості взаємодії в родині впливають на різні аспекти розвитку дитини. Від батьківського ставлення до дитини формується відчуття власної адекватності. У процесі цього дитина розуміє, яка модель поведінки є прийнятною. Процес психодіагностики родини організовано й реалізовано за такою схемою: на підготовчому етапі здійснюється підбір методів і психологічних методик для вивчення батьків та організація й підготовка до психодіагностичних процедур; на другому етапі, який ми йменуємо як дослідницький, відбувається системна реалізація методів дослідження; на третьому – здійснюється аналіз отриманих результатів; на останньому етапі – інтерпретаційному – здійснюється обговорення отриманих результатів, надається обґрунтоване визначення психологічного сімейного стану, чітке розуміння типів сімейних проблем членами родини, а також зміни сімейних взаємин. Визначено, що ефективним результатом проведення дослідження батьків, які виховують дитину з проблемами розвитку, стане реалізація таких завдань: проведення аналізу цілей, які ставлять перед собою батьки, і основних прагнень батьків; отримання ними інформації, що вплине на розуміння власних проблем; чітке усвідомлення й розуміння позитивних змін під час батьківсько-дитячої взаємодії; концентрація на внутрішні ресурси з метою отримання очікуваного результату в їхньому житті. Запропоновано використання комплексу емпіричних методів. Визначено, що вихідним емпіричним фактажем для визначення особливостей батьківсько-дитячих стосунків стали змінні, які визначені через реалізацію стандартизованих психодіагностичних засобів.
40
ПОПЕЛЮШКО, Роман, та Вікторія СКОРОПАД. "ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ НА ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ". Psychology Travelogs, № 2 (10 листопада 2021): 158–72. http://dx.doi.org/10.31891/pt-2021-2-14.
Full textAbstract:
В статті проаналізовано деякі особливості психологічного впливу засобів масової інформації на дітей дошкільного віку. Наголошено на тому, що більшість дітей в дуже швидко можуть скопіювати звички і манеру поведінки улюбленого мультиплікаційного чи кіногероя або ведучого якої-небудь популярної телепередачі, проспівати рекламну пісеньку, розповісти, що саме вони дізналися із засобів масової інформації, але ці знання можуть також включати всякого роду негативну інформацію. Констатовано, що у мультфільмах та фільмах, відео- та інтернет іграх дитина несвідомо реалізує певні свої потреби, тому надмірне захоплення відео, інтернет та телебаченням виникає тільки у тих дітей, які відчувають труднощі в адаптації до дійсності, і не можуть вирішити ці труднощі у реальному житті. Також наголошено на тому, що необхідно звернути увагу, на спеціальні прийоми, які часто використовуються в закордонних мультфільмах і які здатні ввести дитину в гіпнотичний стан. 
 В результаті проведеного аналізу психологічного впливу засобів масової інформації на дітей дошкільного віку, можна відзначити, що після численних і тривалих досліджень, з використанням найрізноманітніших методів і прийомів, ступінь впливу ЗМІ на агресивну поведінку дітей ще не повною мірою з’ясований. Також підкреслено, що ці дослідження носять фрагментарний (а іноді і зовсім не науковий), безсистемний характер. Проте, окремі аргументи і факти говорять на користь того, що ЗМІ, безумовно впливають на психіку людини, зокрема, провокують її агресивну поведінку (особливо це помітно на прикладі дітей дошкільного віку). Наголошено на тому, що процес аналізу психологічного впливу засобів масової інформації на дітей дошкільного віку, з кожним роком набирає оберти, тому більш глибоке вивчення психологічного впливу ЗМІ на виникнення агресивності у дітей дошкільного віку, потребує детального його дослідження та вдосконалення методів та прийомів корекції цієї агресивності.
41
Bilavych, Halyna, Nataliіa Mukan, Borys Savchuk та Olena Barabash. "Розвиток християнської моралі дітей в українському дошкіллі на початку ХХ століття". Освітній простір України 17 (18 березня 2020): 187–93. http://dx.doi.org/10.15330/esu.17.187-193.
Full textAbstract:
Формування духовного світу особистості дитини – важлива проблема сьогодення. Одним із чинників цього складного процесу є християнська мораль. У статті проаналізовано розвиток християнської моралі дітей в українському дошкіллі Галичини на початку ХХ століття. Розкрито внесок Української греко-католицької церкви (УГКЦ), митрополита Андрея Шептицького, священика і педагога Юліана Дзеровича, жіночих чернечих згромаджень, освітніх і громадських діячів у процес навчання та виховання дітей, їхній фізичний та моральний розвиток, формування духовності, виховання патріотичних почуттів. Показано діяльність українських громадських товариства в цій царині. Схарактеризовано організаційну структуру українського громадського дошкілля. Автори стверджують про тісний зв’язок національного та християнського (релігійного) виховання в українському дошкіллі. Початки релігійно-етичного виховання дитина отримувала від матері в ранньому дитинстві (вивчення дитячих молитов, перші пояснення про Христа та святих, навчання поведінки в церкві тощо), потім розширювала, поглиблювала вихователька, навчаючи молитов, колядок, дитячих оповідань релігійного жанру, розповідаючи про добро та милосердя, які сповідував Господь. Крізь призму своїх переживань, почуттів дитина пізнавала основи християнської правди.
42
Нікітіна-Дудікова, Ганна Юріївна. "СТРУКТУРА ОСОБИ ПОТЕРПІЛОЇ ДИТИНИ ЯК ЕЛЕМЕНТУ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ У ЗЛОЧИНАХ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 5 (1 лютого 2022): 92–96. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.5.14.
Full textAbstract:
Стаття є внеском у вирішення актуального наукового завдання, розв’язання практичної проблеми – виділення основних структурних ознак особи потерпілої дитини у злочинах проти статевої свободи та статевої недоторканості, оскільки особа потерпілого виступає джерелом інформації про подію злочину та особу злочинця, дозволяє з’ясувати дані, що стосуються його способу життя, соціально-демографічних та особистісних характеристик, що дозволяють висувати версії щодо мотивів злочину та особи злочинця. Визначається, що структура елементу «особа потерпілого» включатиме у себе: відомості анкетного характеру (стать, вік, сімейний стан); віктимність та риси характеру; особливості поведінки до злочинної події, в момент скоєння злочину, після його скоєння. Підсумовано, що у загальному масиві злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості переважають особи жіночої статі. Проте перевага за статтю залежить і від характеру вчинюваних дій. На підставі проведеного аналізу з’ясовано залежність виду та способу вчинюваних дій від віку потерпілої особи: чим старша дитина за віком, тим більше злочин характеризується наявністю фізичного контакту та проникнення у тіло потерпілої особи. І навпаки, чим дитина менша, злочин вчиняється здебільшого без наявності фізичного контакту між потерпілою особою та проникнення у тіло потерпілої особи, спрямовані в більшості на інтелектуальне розбещення дитини. Встановлено, що здебільшого потерпілими від злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості стають діти зі змістовно та структурно неблагополучних сімей, у третині випадків такі злочини були вчинені найближчими родичами. Визначається, що віктимність дітей завжди підвищена, здебільшого злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості дітей був вчинений особою, з якою потерпілі знайомі.
43
МЕЛЬНИКОВА, Ольга. "ВПЛИВ КРИЗ ПСИХОВІКОВОГО РОЗВИТКУ НА ВИНИКНЕННЯ НЕГАТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ". Acta Paedagogica Volynienses 1, № 1 (2022): 92–98. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.1.15.
Full textAbstract:
У статті порушується проблема, викликана потребою суспільства у формуванні сучасного молодого покоління. Мета статті полягає у висвітленні впливу криз психовікового розвитку на виникнення негативної поведінки у дітей дошкільного віку. Виокремлено, проаналізовано погляди та узагальнено ідеї відомих дослідників щодо порушеної проблеми дослідження. У разі несприятливого перебігу кризи необхідно здійснювати психолого-педагогічний супровід дитини дошкільного віку, актуальність якого підвищуватиметься у зв'язку з акцентуванням на завданнях позитивної соціалізації, що простежується в освітніх програмах дітей дошкільного віку. Найбільш поширеними негативними проявами, які спостерігаються у дошкільному віці, є: примхливість, впертість, агресія, афективні спалахи, істерики, страхи, неслухняність, нечесність, жадібність, замкнутість, сором’язливість, кожен з яких має певні особливості прояву. Суттєвими є й інші симптоми криз у дітей, такі як негативізм, впертість, емоційне збудження, норовливість, свавілля та інші негативістські симптоми. Визначено психолого-педагогічні умови, дотримання яких уможливить попередження виникнення негативної поведінки у дітей дошкільного віку у період перебігу криз психовікового розвитку. Закцентовано увагу на тому, що, аби допомогти дитині дошкільного віку успішно пережити психовікові кризи, необхідно побудувати навчально-ігрову діяльність на основі корекційно-розвивальних ігор. У період кризи можуть сформуватися як позитивні, так і негативні новоутворення. Таким чином, вплив криз психовікового розвитку на виникнення негативної поведінки у дітей дошкільного віку є актуальною проблемою сьогодення, оскільки вони можуть сприяти формуванню негативних проявів поведінки у дошкільників.
44
ЛЯЛЮК, Галина. "ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНА ПАРАДИГМА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ: СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ВИМІР". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 20, № 1 (2020): 163–78. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v20i1.406.
Full textAbstract:
У статті актуалізовано проблему виховання дітей-сиріт, які перебувають у держаних закладах опіки. Наголошується на необхідності застосування особистісно-орієнтованого підходу до виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. Особистісно-орієнтована парадигма виховання виступає своєрідним методологічним імперативом, що відповідає потребам розвитку і самореалізації духовного начала людини в новій соціокультурній ситуації. В центрі особистісно-орієнтованої педагогіки - особистість дитини, її самобутність, самоцінність.
 Здійснено аналіз теоретико-методологічних положень особистісно-орієнтованої парадигми виховання дітей-сиріт у соціокультурному вимірі. Виховання дітей в умовах державних закладів опіки накладає специфічний відбиток на розвиток особистості дитини та зумовлює певні труднощі у здійсненні її цілісної соціалізації. Депривація розглядається як механізм обмеження соціалізуючих процесів, дефіцит материнсько-батьківської опіки, недостатність емоційно-стимульного та соціального досвіду у дітей-сиріт.
 Наголошується, що соціалізація та виховання особистості дитини є невід’ємною частиною її розвитку, спрямовані на засвоєння нею сукупності знань, уявлень, поцінувань, умінь використовувати адекватні соціальним ситуаціям способи поведінки на засадах творчої інтерпретації соціального досвіду.
 Для підвищення ефективності соціалізації в умовах державних закладів опіки процес освоєння дитиною-сиротою зовнішньої сфери має співвідноситися з ціннісним аспектом її внутрішньої сфери (упорядкованої системи цінностей), завдяки врахуванню зовнішніх вимог до виховання, які визначають спрямованість цього процесу. Така спрямованість створює основу для особистісного розвитку дитини-сироти, в процесі якого зміст виховання, а отже, й соціалізації, перетворюється на її індивідуальне надбання.
 Моральне становлення особистості дитини є духовним змістом її соціалізації, а соціалізація – всеосяжною формою морального розвитку особистості. Лише за умов осягнення такої єдності процесу соціалізації можна надати педагогічно доцільну спрямованість, а вихованню – реальний соціально-культурний зміст.
45
Бриль, Марина. "Соціально-психологічний тренінг як форма занять з молодшими школярами в умовах дитячої медіастудії". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(50)T1 (2019): 28–41. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-1-28-41.
Full textAbstract:
У статті наведено результати теоретично-практичного узагальнення досвіду організації соціально-психологічного тренінгу як форми проведення занять із молодшими школярами в умовах дитячої телевізійної студії. Зазначено, що тренінг як педагогічна технологія поєднує в собі риси інструменту розвитку потенціалу особистості, дидактичний набір технік та пізнавальні функції. Під час тренінгових занять у людини формуються важливі вміння: самостійність у прийнятті рішень, креативне та критичне мислення, уміння визнавати та виправляти помилки, вдало комунікувати з іншими людьми, впевненість. Більшість комплексу рис (розвиток процесів пізнавальної сфери; тренування волі; збагачення досвіду соціальної поведінки, поява стійких ціннісних орієнтацій, внутрішнього плану дій, рефлексії; розвиток естетичних почуттів; зростання самооцінки) може ефективно формуватися в рамках організованої позанавчальної виховної діяльності, ґрунтуючись на інтересах самої дитини, які виявляються під час роботи. Зміни в особистості відбуваються завдяки використанню засобів психологічного впливу. При цьому тренінг виступає не просто набором методичних та дидактичних засобів, а представляється формою тренінгу психіки учасників. Соціально-психологічний тренінг розвитку особистості дитини молодшого шкільного віку розглядається як запланований процес, призначений надати знання та навички, розвинути здібності та властивості дитини. Однією з найважливіших цілей такого тренінгу є націленість на саморозвиток, внутрішня активність дитини. Усвідомлення виявлених протиріч у розвитку спонукає дитину до самозростання, зняттю комунікаційних та інших бар’єрів, що заважають оптимальному розвитку. Головним завданням соціально-психологічних тренінгів стає підтримка дитини та надання поштовху для розвитку, розкриття її креативності, допомога у визначенні напрямків роботи над собою, розвиток комунікативних навичок. Для цього потрібно креативне середовище. Сучасне становлення загальної соціально-психологічної системи медіаосвіти викликало появу різних форм підготовки дитини до взаємодії зі світом. Медіастудія представляє таку соціальну модель. Медіастудія – це креативне середовище, в якому здійснюється особистісний та допрофесійний розвиток, формування початкових компетентностей для здобуття майбутніх професій у медіасфері та загальної підготовки дитини до майбутнього дорослого життя в інформаційно насиченому соціумі. Медіастудія для всіх учасників виступає своєрідною моделлю соціальної взаємодії, формою дитячо-дорослого соціального співтовариства, в якому важливим під час усіх занять, а особливо під час проведення соціально-психологічних тренінгів із молодшими школярами, є психологічний супровід та підтримка дорослого.
46
ГОНЧАР, Людмила. "СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ, СПРЯМОВАНІ НА РОЗВИТОК ВИХОВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ СУЧАСНИХ БАТЬКІВ". Acta Paedagogica Volynienses, № 5 (30 грудня 2021): 93–98. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.5.14.
Full textAbstract:
У статті розглянуто і проаналізовано низку сучасних соціально-педагогічних технологій, спрямованих на розвиток виховного потенціалу батьків, таких як: тренінгові програми для батьків на базі «Центру психологічної реабілітації населення» (Акименко), модель навчальної взаємодії учителя із сім’єю школяра у процесі формування педагогічної культури батьків (Цуркан), технологія формування усвідомленого батьківства у груповій взаємодії (Тюптя, Лук’яненко,), технологія соціально-педагогічної підтримки сім’ї і сімейного виховання (Т. Алєксєєнко), «Просвіта для батьків із числа внутрішньо переміщених осіб» (Трубавіна), модель партнерських відносин навчального закладу із сім’єю (Оржеховська, Кириченко, Ковганич). Змістово-методичне наповнення цих технологій охоплює різні форми роботи з батьками, такі як різноманітні методичні прийоми та техніки, які дають змогу впливати на емоційний, когнітивний, поведінковий компоненти батьківського ставлення (інтерактивна лекція, відеолекторій; круглий стіл, тренінг, семінар, майстер-клас, практикум, презентація, інформаційний дискурс, виїзне заняття, заняття із залученням фахівців, день відкритих дверей, екскурсія, батьківська парта, консультативні пункти, електронне листування тощо). Тренінгові технології впроваджуються завдяки принципам комплексності, добровільності, педагогічного оптимізму, врахування взаємозв’язку усвідомлюваних і неусвідомлюваних мотивів поведінки у кожного члена сім’ї, а їх ефективність досягається за рахунок поглиблення пізнання батьками самих себе, своїх психологічних особливостей, усвідомлення своїх дій і думок, зміцнення позитивних якостей особистості, набуття навичок адекватної поведінки у певних соціальних ситуаціях; вивчення світу дитинства як такого, поглибленого пізнання своєї дитини, її вчинків, емоцій, думок, а також на підставі знаходження оптимальних шляхів спілкування з дитиною, пошуку та використання адекватних методів виховання і розвитку дитини на основі її повного прийняття.
47
Невах, Є. "Насилля в сімейному вихованні як фактор віктимної поведінки дитини". Психологічні перспективи, Спеціальний випуск (2010): 96–102.
Find full text
48
Бричок, Світлана. "МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ ДИТИНИ: АКТУАЛІЗАЦІЯ ІДЕЙ В. СУХОМЛИНСЬКОГО У НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ". New pedagogical thought 99, № 3 (2020): 74–77. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2019-99-3-74-77.
Full textAbstract:
У статті актуалізовано ідеї В. Сухомлинського стосовно методики вивчення дитини. З’ясовано, що, за В. Сухомлинським, методика вивчення дитини включала: вивчення загального фізичного розвитку дитини, стану її здоров’я, захворювання; вивчення сім’ї – батька, матері, братів, сестер, дідусів і бабусь, заняття батьків, побутових умов учня; вивчення темпераменту, характеру, самооцінки, емоцій, волі особистості, розвитку сприймання, мислення, почуттів, інтересів, прагнень, вольових процесів дитини. Запропонована педагогом методика передбачала також вивчення дитини як суб’єкта навчальної діяльності, аналіз інтелектуальних рис, ціннісних орієнтацій та мотивів поведінки. Педагог обґрунтовував доцільність дослідження моральних та духовних якостей дитини, моральної вихованості учнів, рівня їхнього культурного розвитку. Доведено, що ідеї та методичні напрацювання В. Сухомлинського стосовно вивчення дитини не втратили актуальності й у наш час.
49
Harasymiv, Taras, and Natalia Murinets. "Mechanism of determination of the kind of the deviant behavior." Visnik Nacional’nogo universitetu «Lvivska politehnika». Seria: Uridicni nauki 2018, no. 889 (2018): 21–29. http://dx.doi.org/10.23939/law2018.889.021.
Full text
50
Бондарець, Марія. "ЗМІСТОВЕ НАПОВНЕННЯ ПОНЯТТЯ «МОРАЛЬНО ДЕФЕКТИВНИЙ» В ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІЙ НАУЦІ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ". Інноватика у вихованні, № 9 (11 червня 2019): 315–26. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.138.
Full textAbstract:
На основі аналізу поглядів відомих педагогів, психологів, педологів кінця ХІХ – поч. ХХ ст. (І. А. Арямов, П. Г. Бельський, П. П. Блонський, Л. С. Виготський, В. П. Кащенко, Н. К. Крупська, А. С. Макаренко, В. Н. Сорока-Росинський, Н. Тарасевич, Г. Трошин, Г. А. Фортунатов та ін.) розкрито змістове наповнення поняття «морально дефективний».
 З’ясовано, що досліджуваним поняттям характеризували дитину з поведінкою, що не відповідала нормам суспільної моралі. До категорії «дефективних» зараховували і малолітніх злочинців, і сотні тисяч безпритульних, які опинилися на вулиці унаслідок соціальних катаклізмів. «Морально дефективними» дітьми вважали велику й неоднорідну групу, представники якої відрізнялися від бажаної норми у своєму розвитку й поведінці.
 Вітчизняні педагоги, психологи, педологи (П. Бельский, В. П. Кащенко й ін.) теорію моральної дефективності вважали біологізаторською за своєю суттю, відповідно, такі здібності, як засвоєння й виконання моральної норми визнавалися ними вродженими, а відхилення у поведінці, правопорушення розглядалися як результат генетично зумовлених дегенеративних процесів, що можуть посилюватися або ж послаблюватися під впливом навколишнього середовища.
 Натомість, П. П. Блонський, Л. С. Виготський, Н. Тарасевич, В. Н. Сорока-Росинський й ін. розглядали моральність як складне явище, що має не біологічне, а соціальне коріння. Прихильники соціологізаторської теорії причини моральної дефективності пояснювали соціально-економічними та культурно-педагогічними умовами, у яких росла дитина. Психологічні проблеми таких дітей інтерпретувалися як наслідок стресів, що виникали в результаті війни, революції й радикальних змін, через які пройшло покоління дітей досліджуваного періоду.
 На початку 30-х рр. ХХ ст. у контексті з державною політикою учені практично припинили вживання поняття «морально дефективні» як ідеологічно проблематичне для позначення дітей з різноманітними порушеннями, натомість, почали активно використовувати поняття «важкі» діти.