Journal articles on the topic 'Петро Могила'

У статті висвітлюється діяльність найвидатнішого представника української духовної культури першої половини XVII ст., Київського митрополита Петра Могили – церковного діяча, що сприяв організаційному зміцненню православної церкви в тогочасній суспільно-політичній ситуації, висував ідеї, які здатні були змінювати політику держави щодо церкви. Постать Петра Могили – це приклад того, як ідейна, духовна позиція українського мислителя може визначити політичні вектори розвитку українського суспільства та української церкви. Звертається увага на те, що поєднання духовних надбань Заходу і Сходу, православ’я із латино-польськими впливами в Могилянську добу було дуже важливим для майбутньої політичної перспективи України. З одного боку, це було альтернативою прямій полонізації української еліти, а з іншого – відтягувались процеси русифікації ранньомодерної України. Загалом це сприяло формуванню національної ідентичності українців.

У статті досліджено казання Петра Могили "Кресть Христа Спасителя и кождого человhка" як комунікативний феномен в проповідницькому дискурсі ХVII ст., зважаючи на адресантно-адресатний складник, комунікативну настанову, структуру тексту й виражальні засоби, ужиті проповідником з урахуванням особливостей сприйняття, розуміння та потрактування слухачами тексту проповіді. Унікальність цієї проповіді полягає в тому, що вона має не тільки релігійний зміст, а й сповнена глибокого філософського осмислення людського життя та є пам’яткою культури. Проаналізовано специфіку адресантності та адресатності і реалізації мовленнєвого впливу проповідника в казанні. Виявлено, що зміст тексту проповіді детермінований потребами віруючих, які задовольняє проповідник, з необхідністю впливу не тільки на інтелект, а й на емоції, волю і почуття слухацької аудиторії. Описуючи Христа як взірець терплячості й підкреслюючи необхідність наслідувати його приклад, Петро Могила говорив про "хрест кожної людини", що він є особливий, неповторний, індивідуальний, покладений саме на цю людину, а тому від неї вимагається й своя, особлива терплячість. Схарактеризовано особливості внутрішньої будови і зовнішньо-структурної організації проповіді, що обумовлено загальною природою ораторсько-проповідницького жанру як мовленнєвого виду діяльності, спрямованого на реципієнтів, що передбачає інтерактивність, діалогічність, функціональність у використанні виражальних засобів з метою впливу на слухачів. Незважаючи на те, що проповідь за способом взаємодії між комунікантами є мовленням монологічним і насправді не передбачає активної участі адресата в акті виголошення казання, структура казання має комунікативний характер – проповіді властивий внутрішній (іманентний) діалог. У структурі тексту проповіді є уявні діалоги зі слухачами з метою впливу на адресата, стимулювання уваги та інтенсифікації переконувального впливу промови; полемічні діалоги, спрямовані до релігійних опонентів та діалоги як спосіб переказування біблійних подій. Використання діалогів слугувало реалізації комунікативних цілей проповіді.

In this article, with a few examples of the subjective soteriology of St Peter Mogila, the author reveals such a feature of his theological approach as inclusiveness. Explaining the Orthodox doctrine in his writings, the Metropolitan included in the definition of a number of concepts some terms, expressions and images borrowed from both the Catholic and Protestant sides in order to reveal their content as fully as possible. This was done so that his flock, constantly in contact with other Christian confessions and suffering from proselytism, through comprehension of the familiar terminology could remain and establish itself in the Orthodox faith.

Статтю присвячено дослідженню специфіки наративної форми українських трактатів епохи раннього Бароко (перша половина ХVII ст.). З’ясовано, що ця епоха характеризувалася надзвичайно активним культурно-освітнім життям, яке вплинуло на активізацію літературної творчості. Наголошено, що основний масив трактатів складали твори полемічного та проповідницького характеру, розглянуто їх наративну специфіку. На прикладі трактатів Іпатія Потія «Герезія», «Гармонія», Мелетія Смотрицького «Антиграфи», «Тренос», Лева Кревзи «Оборона церковної єдності», Захарії Копистенського «Палінодія», Касіяна Саковича «Перспектива» та Петра Могили «Літос» доведено, що кожен із них презентував релігійні переконання автора та позиціонувався на діалог з попередніми текстами.

Метою дослідження слугувало підвищення якості освітнього процесу на факультеті фізичного виховання та спорту в ЧНУ імені Петра Могили. В анкетуванні (2019 р.) взяло участь 158 студентів. Визначено рейтинг провідних мотивів щодо вибору майбутньої професійної діяльності: власне бажання (33,2%), престиж професії (15,5%), можливість подальшого працевлаштування (13,7%). Якість вищої освіти в університеті більшість студентів охарактеризували як “високу” та “дуже високу” (77,2%). Майже чверть респондентів відмітило (25,3%), що не задоволені критеріями оцінювання. Більшість студентів задоволені рівнем організації та проведення лекцій з профільних (93,1%) та непрофільних предметів (89,8%). Більшість опитаних студентів не розчарувалися у виборі щодо факультету та спеціальності (72,2%). Опитування сприяє процесу двосторонньої взаємодії між викладачами й студентами. Розробляються заходи щодо вдосконалення робочих програм з непрофільних дисциплін.

Нечаева Могила – единственный сохранившийся до наших дней скифский царский курган-гигант в Северном Причерноморье. С 1853 г. он известен российским археологам. Его высота на сегодняшний день составляет 14–15 м. За последние два века курган претерпел существенные изменения. В середине 19 ст. были отмечены просадки насыпи, затем на вершине был вырыт глубокий колодец, позднее засыпанный, и на его месте выстроена беседка. Особо трагическую роль курган сыграл в годы Великой Отечественной войны, когда он был одним из узловых опорных пунктов войск вермахта в Никопольско-Криворожской наступательной операции Красной армии в декабре 1943 г. – январе 1944 г., в ходе которой была разгромлена криворожско–никопольская группировка, пытавшаяся удержать любой ценой Никопольский марганцевый и Криворожский железорудный бассейны. В боях за Нечаеву Могилу полегло более полутора тысяч советских воинов. Сам курган, в особенности его вершина, был изрыт блиндажами и ходами сообщений, а также сотнями воронок от снарядов. После войны вершина кургана была полностью перепланирована и на ней был установлен триангуляционный пункт высшей категории. Все факты указывают на то, что ранее курган входил в число крупнейших скифских царских курганов Северного Причерноморья и имел высоту не менее 20 м. Библиографические ссылки Артамонов М.И. Из истории методики археологических раскопок // ПИДО. 1935. № 1–2. С. 142–164. Бидзиля В.И., Полин С.В. Скифский царский курган Гайманова Могила. Киев: Скиф, 2012. 814 с. Бобринский А.А. Вновь открытая могила скифского царя // ИТУАК. 1913. № 50. Браун Ф.А. Разыскания в области гото-славянских отношений. СПб.: Тип. Имп. Акад. наук, 1899. ХХ, 392 с. Брун Ф.И. Черноморье. Сборник исследований по исторической географии Южной России. Одесса: Тип. Г. Ульриха, 1880. Ч. 2. 422 с. Бурачков П. О местоположении древнего города Каркинитеса и монетах ему принадлежащих // Записки Одесского общества истории древностей (ЗООИД). Одесса,1875. Т. 9. С. 1–133. Вертильяк Н. Описание Белозерского городища // Записки Одесского общества истории древностей (ЗООИД). Одесса,1858. Т. IV. С. 143–145. Виноградов Ю.Г., Яценко І.В. Археологічна діяльність Б.М. Гракова на Україні // Археологія. 1990. № 3. С. 86–92. Граков Б.Н. Отчет Никопольской археологической экспедиции за 1939 г. // НА ИА НАНУ. Фонд ИИМК. № 30–33. Граков Б. Нікопольська експедиція // Археологія. 1947. № 1. С. 191. Граков Б.Н. Отчет Скифской (Никопольской) экспедиции ИИМК АН СССР за 1947 г. // НА ИА НАНУ. № 1947/36-А Граков Б.Н. Никопольская экспедиция // КСИИМК. 1947б. Вып. XXI. С. 73–74. Граков Б.Н. Каменское городище на Днепре / МИА. № 36. М.: АН СССР, 1954. 238 с. Дараган М.Н. Курганы степной части Украины: пространственный анализ и визуализация методами ГИС-Технологий // Виртуальная археология (неразрушающие методы исследований, моделирование, реконструкции): Материалы Первой Международной конференции. СПб.: ГЭ, 2012. С. 76–85. Дараган М.Н. Пространственная характеристика Александропольского кургана // Полин С.В., Алексеев А.Ю. Скифский царский Александропольский курган IV в. до н.э. в Нижнем Поднепровье. Киев; Берлин: Изд. Олег Філюк, 2018. С. 732–740. Древности Геродотовой Скифии (ДГС II). Сборник описаний археологических раскопок и находок в Черноморских степях. СПб: Типография Императорской Академии наук, 1872. Вып. II. 118 с. + Приложение. С. XVII–CXXVII Древности Геродотовой Скифии (ДГС II). Атлас – Древности Геродотовой Скифии. Сборник описаний археологических раскопок и находок в Черноморских степях. СПб.: Тип. Имп. Акад. наук, 1872. Вып. II. Атлас. Табл. XXII–XL. Дмітров Л.Д. Кургани Нікопольбуду. Звіт про роботу археологічної експедиції // НА ИА НАНУ. Фонд ИИМК. 1935–36. № 10-11. Дмитров Л.Д. Археологические работы по исследованию Никополя в 1936 г. Предварительный отчет и перспективные предложения Никопольской археологической экспедиции // НА ИА НАНУ. Фонд ИИМК. 1936. № 12. Дмітров Л.Д. Археологічне вивчення Нікопольщини в 1935–1936 рр. // Наукові записки Iнституту історії і археології. Київ, 1946. Кн. II. С. 55–73. Дмітров Л.Д. Археологічне вивчення Нікопольщини в 1935–1936 рр. // Археологія. 1950. Т. III. C. 151–166. Доклад профессора Д.И. Эварницкого о произведенных им раскопках курганов и исторических исследованиях. Екатеринослав, 1904. 23 с. Забелин И.Е. Скифские могилы. Чертомлыцкий курган // ДТМАО. 1865. Т. 1. С. 71–90. Зайцев Ю.П., Мордвинцева В.И. Ногайчинский курган в степном Крыму // ВДИ. 2003. № 3. С. 61–99. Заседания Московского Предварительного Комитета XIII Археологического Съезда // Труды XIII АС. М., 1908. Т. 2. C. 121–142. Ильинская В.А. Скифские курганы около г. Борисполя // СА. 1966. № 3. С. 152–171. История Великой Отечественной войны Советского Союза. 1941–1945. Т. 3. / Ред. Ю.П. Петров. М: Воен. изд-во МО СССР, 1961. 659 с. Колтухов С.Г. Скифы Крымского Присивашья в VII–IV вв. до н.э. Погребальные памятники / Материалы к археологической карте Крыма. Вып. X. Симферополь: Изд-во ЧП «Предприятие Феникс», 2012. 138 с. Колтухов С.Г. Скифы Северо-западного Крыма в VII–IV вв. до н.э. (погребальные памятники) / Археологический альманах № 27. Донецк: Донбасс, 2012. 265 с. Лазаревский Я. Александропольский курган. Могила скифского царя // ЗРАО. 1894. Т. VII. Вып. 1–2. СПб. С. 24–46, 16 табл. Манцевич А.П. Курган Солоха. Публикация одной коллекции. Л: Искусство, 1987. 143 с. Марти Ю. Сто лет Керченского музея. Исторический очерк. Керчь: Гос. Керчен. арх. музей, 1926. IV, 96 с. Мелюкова А.И., Яценко И.В. Первые экспедиции с Б.Н. Граковым // РА. 1999. № 4. С. 215–220.Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. Вып. I. / ред. В. Антонович. Кіевь: Тіп. Г.Е. Корчакь-Новицкаго, 1890. 141 с. Мозолевський Б.М. Товста Могила. Київ: Наукова думка, 1979. 248 с. Мозолевский Б.Н. Скифский царский курган Желтокаменка // Древности степной Скифии / Отв.ред. А.И. Тереножкин. К: Наукова думка, 1982. С. 179–222. Мозолевський Б.М. Скіфський степ. Київ: Наукова думка, 1983. 197 с. Мозолевский Б.Н. К вопросу о скифском Герросе // CА. 1986. № 2. С. 70–83.Мозолевський Б.М. Кургани вищої скіфської знаті і проблема політичного устрою Скіфії // Археологія. 1990. № 1. С. 122–138. Мозолевский Б.Н., Полин С.В. Курганы скифского Герроса IV в. до н.э. (Бабина, Водяна и Соболева могилы). Киев: Стилос, 2005. 599 с. Мощанский И.Б. Освобождение Правобережной Украины. М.: Вече, 2011. 320 с. Самоквасов Д.Я. Могилы Русской земли. IV. М.: Синод. тип., 1908. 271 с. ОАК за 1891 г. СПб., 1893. 187 с. ОАК 1899. СПб., 1902. 184 с. ОАК 1900. СПб., 1902. 173 с. Об археологических разысканиях 1852–53–54 – Об археологических разысканиях в Екатеринославской губернии в 1852, 1853 и 1854 гг. // РА ИИМК РАН, ф.9, д. № 43. 110 л. О командировании 1852–53 – О командировании коллежского советника Терещенко для археологических разысканий на юге России и расследовании Луговой Могилы // РА ИИМК РАН, ф. 9, д. 6. О раскопках 1855-А – О раскопках в Екатеринославской губернии в 1855 г. // РА ИИМК РАН, ф. 9, д. 49а. 132 л. Отрощенко В.В., Болтрик Ю.В. Культурно-хронологическое и территориальное распределение могильников Днепро-Молочанской степной области // Материалы по хронологии археологических памятников Украины / Отв. ред. Д.Я. Телегин. Київ: Наукова думка, 1982. С. 38–46. Падалка Л. Каменный Затон и Белозерское городище на Днепре // Киевская старина. 1891. Т. 35. С. 384–390. Полин С.В., Алексеев А.Ю. Скифский царский Александропольский курган IV в. до н.э. в Нижнем Поднепровье. Киев; Берлин: Олег Філюк, 2018. 926 с. Пояснительная записка к проекту вскрытия скифского захоронения (“Нечаевой Могилы”) в Днепропетровской области. Орджоникидзе, 1966 (архив С.В. Полина). Пустовалов С.Ж. Реконструкція чисельності катакомбного населення за курганними похованнями Північного Причорномор’я // Археологія. 1997. № 3. С. 40–49. Путешествия в восточные страны Плано Карпини и Рубрука / Ред., вступ. ст. и прим. Н.П. Шастиной. М.: Гос. изд-во геогр. л-ры, 1957. 287 с. Сибирский А.А. Донесение министру уделов Л.А.Перовскому о раскопках в Феодосии и кургане, находящемся близ селения Александрополя Екатеринославской губ. // РА ИИМК РАН, ф. 9, д. 20. 15 л. Соколов В. Белозерское городище на Днепре // Киевская старина. 1892. Т. 38. C. 225–245 Сосса Р.І. Історія картографування території України. Від найданіших часів до 1920 р. Київ: Наукова думка 2000. 247 с. Тереножкин А.И., Ильинская В.А., Черненко Е.В. Отчет о работе Скифской Никопольской экспедиции 1965 г. // НА ИА НАНУ, № 1965/7. Тереножкин А.И., Ильинская В.А., Черненко Е.В., Мозолевский Б.Н. Скифские курганы Никопольщины // Скифские древности / Отв. ред. В.А. Ильинская, А.И. Тереножкин. Киев: Наукова думка, 1973. С. 113–186. Терещенко А. Очерки Новороссийского края // ЖМНП. 1853. № 4. С. 1–30. Терещенко А. Очерки Новороссийского края // ЖМНП. 1853. № 5. С. 55–75. Терещенко А. Очерки Новороссийского края // ЖМНП. 1853. № 7. С. 1–69. Терещенко А. О могильных насыпях и каменных бабах в Екатеринославской и Таврической губ. // Чтения в императорском обществе истории и древностей Российских при Московском университете. Кн. IV. / Ред. О.М. Водянский. М., 1866. С. 1–37. Уваров А.С. Исследования о древностях Южной России и берегов Черного моря. Вып. 1СПб.: Тип. экспедиции загот. гос. бумаг, 1851. 138 с. Черненко Е.В. Скифские курганы на Никопольщине // Записки Одесского археологического общества. Т. 2 (35). Одесса. 1967. С. 179–191. Черных Л.А., Дараган М.Н. Курганы эпохи энеолита-бронзы междуречья Базавлука, Соленой, Чертомлыка. Киев: Издатель Олег Филюк, 2014. 568 с. Черняков І.Т. Кургани в культурі України / Чмихов М.О. Курганні пам’ятки як явище давньої культури. Київ: НМК ВО, 1993. 144 с. Чирков А. Краткий очерк городищ, находящихся по Днепру и его лиману // Записки Одесского общества истории древностей (ЗООИД). Одесса,1867. Т. 6. С. 546–550. Чуйков В.И. От Сталинграда до Берлина. М.: Воениздат, 1980. 672 с. Шпеер А. Воспоминания. М.: Захаров, 2010. 679 с. Юргевич В.Н. Исторический очерк 50-летия Императорского Одесского общества истории и древностей. Одесса: Тип. А. Шульце, 1889. 121 с. Daragan M. The Use of GIS Technologies in Studying the Spatial and Time Concentration of Tumuli in the Scythian-time Lower Dnieper Region // Tumulus as Sema Space, Politics, Culture and Religion in the First Millennium BC Vol. 27. / Topoi – Berlin Studies of the Ancient World / Topoi – Berliner Studien der Alten Welt / Edited by: Olivier Henry and Ute Kelp. Berlin, 2016. Рp. 337–346.

В ходе исследований 2004 г. на кладбище у церкви Св. Петра в Риге получены новые материалы о продолжительности ее использования, похоронных традициях, плотности и стратиграфии захоронений. Всего было исследовано 194 захоронения, которые располагались в 22 слоя. Среди открытых могил выделяются нетипичные захоронения на животе, на боку, с согнутыми в коленях ногами и различным положением рук. Можно предположить, что они связаны с нарастанием эсхатологических страхов, раздуваемых проповедью нищенствующих монахов. Различные монашеские ритуалы влияли и на форму захоронений простых горожан, на что указывает совпадение поз так называемых нетипичных захоронений с позами монашеских простраций. During the studies of 2004 on the territory of the cemetery at St. Peter’s Church in Riga new data on the duration of its use, funeral traditions, density and stratigraphy of the graves was received. In total, 194 burials, located in 22 layers, were investigated. Among the open graves the atypical ones stand out: with those buried on the abdomen, on the side, with bent in knees legs and different hand positions. It can be assumed that they are associated with an increase in eschatological fears, fanned by the preaching of mendicant monks. Various monastic rituals also influenced the form of the ordinary citizen burials, as the coincidence of positions, the so-called atypical burial positions with the monastic prostration indicates.

Рад се бави писмима Уроша Предића која су упућена великанима српске књижевности и културе и у којима се открива сликарев литерарни дар. Особени језички сензибилитет, аутентична осећајност, и необична доза хумора, приказују Уроша Предића као литерату чија писма заслужују статус уметничког дела. На ексцерпираним примерима из одабраних писама у књизи Ненада Симића Сликарево перо, писма Уроша Предића показаћемо на који начин се језичким играма, вештим поређењима и промишљањима на граници књижевности и филозофије, гради књижевни идентитет великог српског сликара. Методом пажљивог читања (енг. close reading) издвајају се главни елементи преписке који не само да откривају литерарни таленат Предића-кореспондента већ обухватају и ставове о проблематици његовог сликарског стваралаштва. Сам Предић препознаје оригиналност и непосредност као одлике својих писама које би се могле допасти читалачкој публици, а на основу детаљније књижевно-језичке анализе уочава се интересантан спој меланхолије и фине ироније у односу према свету и животу. Однос Уроша Предића према онима са којима се дуги низ година дописује тема је посебног дела рада у којем је фокус на његовој преписци са Миланом Савићем. Циљ рада је истицање запостављеног домена Предићевог уметничког стварања који може бити подстицајан за будућа књижевно-критичка проучавања.

Дослідження присвячено введенню до історичного контексту гравюри із фондової колекції Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Розглядуваний витвір гравірувального мистецтва зображує процесію на похоронах графа Федора Головіна (1650–1706). Відбиток, про який іде мова, датовано ХІХ ст., однак зроблено його з дошки XVIII ст. Дошку виконав невідомий гравер, найпевніше – іноземного походження. Візуальний ряд гравюри містить низку символів, характерних для жалобної культури епохи бароко. Авторка дослідила окремі мотиви, відображені у гравюрі (геральдичні символи, стилізовані античні образи, тема лицарства тощо). Проведено компаративний аналіз зображення поховальної процесії Федора Головіна і відтворених у джерелах похорон інших російських державних діячів того часу, зокрема імператора Петра І. Зауважено, що риси, продемонстровані у творі, тяжіють до польсько-шляхетської традиції pompa funebris. Цю традицію, своєю чергою, росіяни могли запозичити росіянами у козацької старшини Гетьманщини. Також у дослідженні окреслено перспективи вивчення таких творів як джерел барокової поховальної і жалобної ритуалістики.

У статті розглядається трактат «Мир з Богом людині», автором якого вважають Інокентія Ґізеля. Цей твір, який вийшов друком у 1669 р., є відомою українською літературною пам’яткою середини XVII ст. Певним свідченням актуальності дослідження твору «Мир з Богом людині» є його перевидання в 2012 р. у перекладі українською мовою в зібранні творів Інокентія Ґізеля. Різні аспекти цього твору розглядали як українські, так і зарубіжні дослідники. «Мир з Богом людині» – перший значний твір з морального богослов’я у Православній Церкві України. Написаний церковнослов’янською мовою, він був зорієнтований на православне духовенство України, а також Московії, Білої Русі й навіть, можливо, інших країн, де в богослужінні використовувалася церковнослов’янська мова. При написанні трактату «Мир з Богом людині» використовувалися західні, переважно католицькі, джерела, що було притаманним книжникам кола київського митрополита Петра Могили. Особливо відзначимо, що в творі маємо постійне звернення до українських реалій. Використовуючи їх, можемо реконструювати картину українського соціуму середини XVII ст. Варто відзначити, що Києво-Печерська лавра, у друкарні якої і вийшов друком трактат, була на той час одним з найбільших видавничих осередків України, а друковані в ній видання розходилися не лише в Україні, а й серед православного населення усієї Східної Європи й Балкан. Автор доходить висновку, що трактат «Мир з Богом людині» значно вплинув на розвиток моральних уявлень в Україні. Навіть сьогодні цей твір становить інтерес для українських православних теологів.

Стаття присвячена гігієнічній просвіті дітей та юнацтва в Галичині наприкінці ХІХ – у 30-х рр. ХХ ст. Крізь призму історичного досвіду висвітлено діяльність інституцій медичного спрямування (Українське гігієнічне товариство, Українське лікарське товариство (УЛТ), «Медична громада», «Народна лічниця»), освітніх, культурно-просвітницьких, жіночих, господарсько-економічних, дитячих і юнацьких, студентських, благодійницьких, інших громадських організацій (Українське педагогічне товариство (УПТ) «Рідна школа», «Просвіта», Союз українок, «Сільський господар», «Академічна громада», Товариство імені Петра Могили та ін.) на ниві гігієнічного просвітництва. Проаналізовано ефективні форми, продуктивні засоби масового медичного просвітництва дітей та дорослих у Галичині, що істотно вплинуло на здоров’язбереження людей. На прикладі Українського гігієнічного товариства (1929–1939) висвітлено те, як українські громадські активісти, серед яких лікарі-«суспільники» (О. Козакевич, С. Магаляс, М. Музика, Р. Осінчук, М. Панчишин, С. Парфанович та ін.), студенти-медики, за тісної співпраці з УЛТ, УПТ «Рідна школа», Союзом українок, іншими діячами поширювали санітарно-гігієнічні знання через улаштування гігієнічних курсів, тематичних лекцій, сприяли профілактиці інфекційних захворювань, зокрема туберкульозу, вели протитуберкульозні курси, здійснювали профілактичні огляди тощо. Закцентовано увагу на курсовій підготовці медичних волонтерів, дівчат-«гігієністок», наголошено на гігієнічній освіті учнів УПТ «Рідна школа», де викладали «Основи гігієни», проводили активну виховну роботу зі школярами в цьому напрямі. Проаналізовано роль українських громадських періодичних видань у поширенні гігієнічних знань дітей та юнацтва. Окреслено шляхи використання продуктивного історичного досвіду діяльності українських громадських товариств у галузі гігієнічного просвітництва дітей та юнацтва в Галичині досліджуваного періоду за сучасних умов поширення пандемії коронавірусу.

У кожному регіоні України нагромаджено чимало яскравих прикладів щодо участі молоді у зміцненні обороноздатності України. Актуальність посилюється продовженням довготривалою анексією Російською Федерацією Криму та здійсненням кривавої агресії на території Донбасу в ході рішучій відсічі російським військовим та сепаратистам. Вагоме місце посідає безпосередня волонтерська і моральна підтримка все більше набираючим сили і міцність українським збройним силам. У статті висвітлюються доробки як молодих представників Чорноморського національного університету імені Петра Могили, так і всього професорсько-викладацького та допоміжного складу щодо здійснення послідовних кроків у впровадженні європейських і євроатлантичних критеріїв і стандартів. В основу змісту покладені наукові результати проведених моніторингів серед молоді, зокрема студентів університету, що засвідчують дії і помисли молоді, спрямовані на необхідне посилення національної безпекової політики України. Високопатріотичні дії молоді Миколаївщини, як і всієї України, переконують, що і в подальший період молоде покоління буде активно позитивно реагувати на нові виклики і загрози українській національній безпеці. Поява і подальше запровадження нових обороноспроможних стартапів й інноваційних технологічних заходів мають бути підтримані і реалізовані на різних рівнях державності. Сьогодні з метою зміцнення української системи національної безпеки державним очільникам, громадським діячам та й вченим варто не тільки покладатися на зовнішню допомогу, а й послідовно й ретельно реалізувати положення закону щодо національної безпеки України. Гадаємо, що науковий аналіз розміщених в тексті фактів і свідчень та сформовані пропозиції й рекомендації, а також висновки викличуть зацікавленість як в українських, так і зарубіжних фахівців, що неодмінно позначиться на результативності вкрай актуального напрямку.

АНОТАЦІЯ Охарактеризовано дистанційну форму навчання у ЗВО як таку, що в сучасних умовах глобалізації та у зв’язку поширенням карантинних заходів в Україні є найбільш оптимальною. Визначено, що дистанційна форма у вишах характеризується низкою численних переваг, однак у ній закладено й значні ризики зниження рівня якості освіти порівняно з традиційною формою навчання. Обґрунтовано доцільність упровадження синхронних онлайн-консультацій у систему дистанційної освіти як обов’язкової її складової. Проаналізовано досвід проведення синхронних онлайн-консультацій в умовах дистанційної форми навчання в Чорноморському національному університеті імені Петра Могили в процесі викладання нормативних дисциплін циклу професійної підготовки магістрів з української мови та літератури. Запропонована система синхронних онлайн-консультацій покликана виконувати такі освітні функції: мотивації навчальної діяльності студентів, фундаменталізації здобутих знань, коригувальну, формування відповідних фахових компетенцій, узагальнення та систематизації знань. Закцентовано увагу на тому, синхронні онлайн-консультації є ефективними лише за умови їх систематичності й дотримання певних психолого-дидактичних вимог до їх проведення, зокрема йдеться про врахування певних психологічних особливостей сучасного покоління студентів як «цифрового», а саме потреби візуалізації навчального матеріалу, його систематизації та узагальнення. Віртуальним середовищем для проведення синхронних онлайн-консультацій може стати платформа онлайн-конференцій Zoom, технічні особливості якої цілком забезпечують повноцінне їх проведення. Для з’ясування ефективності проведення синхронних онлайн-консультацій під час дистанційного навчання було проведено анонімне анкетування студентів, за результатами якого більшість студентів визнає важливість та обов’язковість синхронних онлайн-консультацій для дистанційної форми навчання. Пропонована система синхронних онлайн-консультацій сприяє ефективному вивченню відповідної навчальної дисципліни та підвищує якість освіти загалом. Перспективним видається розробка онлайн-курсів з навчальних дисциплін, передбачених відповідними освітніми програмами. Ключові слова: дистанційна освіта, синхронні онлайн-консультації, організація синхронних онлайн-консультацій, цифрове покоління студентів, віртуальне середовище дистанційної освіти, якість освіти.

Selected remarks on the phonetics of Letters of Father Parthenius... (1643)This paper is devoted to a selection of issues concerning the phonetics of the 17th‑century Kievan variety of Polish, analyzed in the context of the 17th‑century standard Polish and its other regional varieties. Polish translations of the letters written by the Patriarch of Constantinople Parthenius I to the Kievan Metropolitan Piotr Mohyla were used as research material. The vocalic analysis covers the follo­wing aspects: the raised vowels, the reduction of oN into uN, the alternation between każdy and kożdy, as well as the nasal vowel articulation. The paper also discusses the following consonantal features: the distortion in the palatalization of consonants, the phonetic realization of -ou-, -au- in borrowings, the presence of the palatalized ‑ch’ – and the problematic spelling of l – ł. No significant phonetic contrasts have been detected between Letters... and other texts written in the Kievan variety of Polish. This allows a conclusion that the phonetics of the translated letters is representative of the Kievan Polish of the 1640s. This variety, on the other hand, exhibits the influence of the standard Polish as well as of Russian. Фонетика текста Listy Swieteo Oyca Partheniusza... (1643)Статья посвящена вопросам фонетики языка семнадцатого века Киева, рассматриваемого на фоне восточного варианта и общепольского языка. В качестве исходного материала взят польский перевод писем патриарха Константинополя Партения I митрополиту Киева, Петру Могиле. Анализ вокализма включает: суженные гласные, чередование każdy – kożdy и реализацию носовых гласных. Анализ консонантизма включает: нарушения мягкости согласных, судьбу -ou-, -au- в заимствованных формах, наличие мягкого -ch’-, ошибочные записи l – ł. Не обнаруживается больших различий между Письмами... и другими польскими текстами, напечатанными в XVII в. в Киеве, поэтому можно прийти к выводу, что фонетика перевода Писем... характерна для польского языка, употребляемого в то время в Киеве. В описываемом варианте языка можно найти следы воздействия как общепольского языка, так и восточнославянского субстрата.

В 1890 году около входа в Вёлсинскую пещеру, находящуюся в Чердынском уезде Пермской губернии, при строительстве чугуноплавильного завода были найдены старинные железные предметы: шлем, меч и обрывки кольчуги. В наши дни, с развитием металлопоиска, на р. Каме в пределах Пермского края был обнаружен еще один аналогичный шлем. В данной статье дается интерпретация этих двух раннесредневековых шлемов, найденных в разное время на территории Пермского Предуралья. В статье анализируются аналогии данным шлемам обнаруженные на территории Грузии (византийская крепость Петра), в Татарстане (Тураевский могильник), в Самарской области и Томской области (у с. Старица Парабельского района). Практически все из этих шлемов найдены вне контекстов археологических памятников, что существенно затрудняет их датировку. Проведён анализ местонахождений шлемов, который показал, что более вероятной датой бытования данного типа шлемов является V-VI вв. Рассмотрены пути проникновения на территорию Пермского Предуралья. Шлемы могли попасть на данную территорию как в результате военно-политических процессов, так и составной частью «дальнего импорта» который мог идти с Византии или сасанидской Персии через Чёрное море и Волгу далее в Каму и Вишеру на территорию Пермского Предуралья. Библиографические ссылки Белавин А.М. Камский торговый путь. Средневековое Предуралье в его экономических и этнокультурных связях. Пермь: ПГПУ, 2000. 200 с.Генинг В.Ф. Тураевский курганный могильник в Нижнем Прикамье // ВАУ. Вып. 2 / Отв. ред. В.Ф. Генинг. Свердловск, 1962. С. 72–80. Кривощеков И.Я. Словарь географическо-статистический Чердынского уезда Пермской губернии. Пермь, 1914. 839 с. Ленц Э.Э. Предметы вооружения и конского убора, найденные близ села Демьяновка Мелитопольского уезда.// Известия ИАК. Вып. 2, СПб., 1902. С. 81–94. Ожередов Ю.И. Старицинские находки. // / Отв. ред. В.Е. Медведев, Ю.С. Худяков. Новосибирск: Наука, 1987, С. 114−120. Приобретение отдельных коллекций и находок // ОАК за 1895 г. СПб: Типография главного управления уделов, 1897. С. 52−81. Талицкая И.А. Материалы к археологической карте бассейна р. Кама (по данным, собранным М.В. Талицким // Материалы и исследования по археологии Урала и Приуралья. Т. IV / МИА. № 27. М.: АН СССР, 1952. 133 с.

Статья посвящена публикации материалов, имеющих более чем 200-летнюю историю и хранящихся в фондах Отдела рукописей Российской национальной библиотеки в г. Санкт-Петербурге. Речь идет о нескольких планах и рисунке из «Альбома рисунков различных сибирских древностей» П.К. Фролова монгольских памятников XIII-XIV вв. – Хирхиринского городища и Кондуйского городка, расположенных на юго-востоке Забайкальского края. Сопоставление исторических сведений и графических материалов из альбома показало, что время их создания не может быть датировано периодом командировки П.К. Фролова в Нерчинские заводы, состоявшейся в 1798-1800 гг. Сравнив подписи на рисунках П.К. Фролова с датой начала постройки Кондуйского храма, воздвигнутого в честь Пресвятой Богородицы и св. Мучеников Кирика и Улиты, планы Кондуйского городка не могли быть сняты ранее 1806 г., поскольку строительные материалы археологического памятника были использованы при возведении церкви, и не позднее 1817 г., когда собрание было куплено Императорской Публичной библиотекой. Тем не менее, планы и рисунок из сибирского альбома являются первым графическим источником по истории археологических памятников региона, выполнены на высоком уровне и содержат сведения, к сожалению, до нас не дошедшие. В 1818 г. материалами из Сибирского альбома Фролова, вероятно, с ведома автора, воспользовался Г.И. Спасский, опубликовав статью в издаваемом им же в Петербурге журнале «Сибирский Вестник», и сняв с них не слишком удачные копии. Публикация планов и карт Фролова позволит уточнить и дополнить некоторые существующие реконструкции, предложенные отечественными архитекторами. ЛИТЕРАТУРАБаркова Л.Л. Предметы звериного стиля из коллекции П.К. Фролова // Степи Евразии в древности и средневековье / Отв. ред. Ю.Ю. Пиотровский. Книга II.СПб: ГЭ, 2003. С. 14−19.Баркова Л. Л., Горбунов В. В., Тишкин А.А. Средневековые панцирные пластины с территории Алтая из коллекции П.К. Фролова // История и культура средневековых народов степной Евразии: материалы II Междунар. конгресса средневекой археологии Евразийских степей / Отв. ред. А.А. Тишкин. Барнаул: АлтГУ, 2012. С. 99−102.Блескина О.Н. Западноевропейские рукописи из собраний П.К. Фролова // Коллекции рукописных книг в современном мире: хранение и изучение: сб. ст. по итогам междунар. науч. конф. Двенадцатые Загребинские чтения (5–6 окт. 2017 г.) / Отв. ред. Ж.Л. Левшина. СПб: РНБ, 2018. С. 81−105.Вакалова Н.В. Деятельность П. К. Фролова как коллекционера: региональный историко-культурный аспект // Мир науки, культуры, образования. 2008. № 1. С. 36−39.Васильева О.В. «Из собрания Петра Фролова»: искусство книги Востока // Коллекции рукописных книг в современном мире: хранение и изучение: сб. ст. по итогам междунар. науч. конф. Двенадцатые Загребинские чтения (5-6 окт. 2017 г.) / Отв. ред. Ж.Л. Левшина. СПб: РНБ, 2018. С. 73−80.Ведерников В.В. П.К. Фролов: личность и эпоха // Избранные страницы: Клубу любителей алтайской старины – 20 лет / сост. В.П. Кладова. Барнаул: РИО АКУНБ, 2011. С. 216−232.Виргинский В.С. Замечательные русские изобретатели Фроловы. М.: Государственное научно-техническое издательство машиностроительной литературы, 1950. 152 с.Гришаев В. Пётр Козьмич Фролов // Алтайские горные инженеры. Барнаул: День, 1999. С. 144−154.Грязнов М.Б. Памятники майэмирского этапа эпохи ранних кочевников на Алтае // КСИИМК. Вып. XVIII. М.-Л.: АН СССР. 1947. С. 9–17.Киселев С.В. Город на реке Хирхира // Древнемонгольские города / Отв. ред. С.В. Киселев. М.: Наука, 1965а. С. 23–58.Киселев С.В. Дворец в Кондуе // Древнемонгольские города / Отв. ред. С.В. Киселев. М.: Наука, 1965б. С. 325–369.Константинов А.В. Кондуйский городок // Малая энциклопедия Забайкалья: Археология / Гл. ред. Р.Ф. Гениатулин. Новосибирск: Наука, 2011. С. 173−174.Король Г.Г., Конькова Л.В. Коллекция первой трети XIX в. из Эрмитажа: средневековая торевтика малых форм с Алтая // Изобразительные и технологические традиции в искусстве Северной и Центральной Азии / Отв. ред. О.С. Советова, Г.Г. Король. М.; Кемерово: Кузбассвузиздат», 2012. С. 121−156.Крадин Н.П. Архитектурные памятники Кондуя // Археология и культурная антропология Дальнего Востока / Отв. ред. Н.Н. Крадин. Владивосток: ДВО РАН, 2002. С. 233−244.Крадин Н.Н., Бакшеева С.Е., Ковычев Е.В., Прокопец С.Д. Новые исследования Кондуйского городка // Труды III Международного конгресса средневековой археологии евразийских степей «Между Востоком и Западом: движение культур, технологий и империй» / Ред. Н.Н. Крадин, А.Г. Ситдиков. Владивосток: Дальнаука, 2017. С. 167–171.Кузнецов А.К. Развалины Кондуйского городка и его окрестности. Владивосток: Книжное дело, 1925. 64 с.Ламакин В.В. Первая геологическая съемка р. Ангары // Очерки по истории геологических знаний. Вып. 2. / Отв. ред. В.В. Тихомиров. М.: АН СССР, 1953. С. 225−230.Левшина Ж.Л. Греческая и южно-славянская части собрания П.К. Фролова // Коллекции рукописных книг в современном мире: хранение и изучение: сб. ст. по итогам междунар. науч. конф. Двенадцатые Загребинские чтения (5-6 окт. 2017 г.) / Отв. ред. Ж.Л. Левшина. СПб: РНБ, 2018. С. 44−72.Марсадолов Л.С. Зеркало из алтайской коллекции П.К. Фролова // СГЭ. Вып. XLVII. Л.: Изд-во Гос. Эрмитажа, 1982. С. 30−33.Матвеева И. Г. Археологические и этнографические предметы в стенах Императорской Публичной библиотеки // Вестник СПбГИК. 2013. №4 (17). С. 45−53.Минерт Л.К. Древнейшие памятники монгольского монументального зодчества // Древние культуры в Монголии / Отв. ред. Р.С. Василевский. Новосибирск: Наука, 1985. С. 184−209.Спасский Г.И. О сибирских древних курганах // Сибирский Вестник. 1818а. Ч. 2. кн. 1. С. 147−177 (20−50).Спасский Г.И. Памятники древности в Сибири Северной и Восточной // Сибирский Вестник. 1818б. Ч. 4. С. 167–182 (108–123).Спасский Г.И. Записки о Сибирских древностях (Из Сибирского Вестника). СПб., 1819. 474 с.Спасский Г.И. Описание Байкала // Сибирский Вестник. 1821. Ч. 13. C. 1−26.Спасский Г.И. Описание Байкала // Сибирский Вестник. 1821. Ч. 14. С. 27−38Передаточная опись собрания рукописей П.К. Фролова. Публ. О.Н. Блескиной, О.В. Васильевой, Е.Э. Шевченко // Коллекции рукописных книг в современном мире: хранение и изучение: сб. ст. по итогам междунар. науч. конф. Двенадцатые Загребинские чтения (5-6 окт. 2017 г.) / Отв. ред. Ж.Л. Левшина. СПб: РHБ, 2018. С. 106−133.Пономарёва С.А. «Журнал моего путешествия по Сибири...» – о «Сибирском (Азиатском) Вестнике», издаваемом Г.И.. Спасским в 1818–1827 гг. // Гуманитарные науки в Сибири. 2016. Т. 23. № 3. С. 63−69.Рафиенко Л.С. Горный инженер П. К. Фролов – деятель отечественной культуры // Рафиенко Л.С. Проблемы истории управления и культуры Сибири XVIII-XIX вв.: Избранное. Новосибирск: Сова, 2006а. С. 201−228.Рафиенко Л.С. Приложение. Переписка П. К. Фролова // Рафиенко Л.С. Проблемы истории управления и культуры Сибири XVIII-XIX вв.: избранное. Новосибирск: Сова, 2006б. С. 229–275.Савельев Н.Я. Исследование пути на восток по притокам Оби, Енисея и Амура на рубеже XVIII-XIX вв. // Краеведческие записки. Вып. 1. / Науч. ред. В. А. Скубневский. Барнаул, 1956. С. 156−178.Савельев Н.Я. Петр Кузьмич Фролов: Жизнь и деятельность новатора русской техники XIX века. Новосибирск: Новосиб. обл. гос. изд-во, 1951. 144 с.Савельев Н.Я. Сыны Алтая и Отечества. Ч. 1. Барнаул : Алт. кн. изд-во, 1985. 375 с.Стуков П. Извлечение из церковной летописи кондуевской Богородице-Рождественской церкви и легендарное бурятское сказание о происхождении названий Кондуевского караула и окрестных местностей // Иркутские епархиальные ведомости. Прибавления. 1884. № 45. С. 501−514.Ткачев В.Н. История Монгольской архитектуры. М.: МИСИ им. В.В. Куйбышева, 1989. 96 с.Уманский А. О судьбе собраний П.К. Фролова // Алтай. 1962. №1 (20). С. 114−117.Шаповалов А.В. Будущий губернатор и утраченный альбом // Наука из первых рук. 2014. Т. 57/58. № 3/4. С. 138−149.Шевченко Е.Э. Пётр Козьмич Фролов и славянские рукописи его собрания // Коллекции рукописных книг в современном мире: хранение и изучение: сб. ст. по итогам междунар. науч. конф. Двенадцатые Загребинские чтения (5—6 окт. 2017 г.) / Отв. ред. Ж.Л. Левшина. СПб: РНБ, 2018. С. 9−43.Шилов Л.А. Спасский Г.И. // Сотрудники РНБ – деятели науки и культуры: биографический словарь Т. I. / Гл. ред. Л.А. Шилов. СПб.: РНБ, 1995. С. 486−489.Щукин Н. Забайкальская область // Москвитянин. 1852. Ч. 4. №14 (Июль). Кн. 2. C. 61−68.