Journal articles on the topic 'Персональні знання'

Стаття присвячена дослідженню проблем формування цифрової компетентності у майбутніх фахівців із документознавства та інформаційної діяльності у процесі професійної підготовки. У ході дослідження з’ясовано, що найбільш ефективним засобом якісної освіти є запровадження компетентнісного підходу з особливою увагою на формування цифрової компетентності. Розглянуто визначення та сутність понять «цифрова грамотність» та «цифрова компетентність». Цифрова грамотність означає здатність розуміти та використовувати інформацію за допомогою цифрових маніпуляцій, а також оцінювати і застосовувати нові знання, отримані з цифрового середовища. Цифрова компетенція включає в себе: уміння підбирати потрібну інформацію, аналізувати її, обробляти та використовувати; уміння вести спілкування через засоби онлайн-комунікації; опанування основ програмування для створення програм з метою спрощення ведення діловодства; уміння захистити персональні дані, інформацію та комп’ютерні пристрої, від загроз пошкодження чи викрадення; уміння та підлаштовувати комп’ютерну техніку під власні потреби та вирішувати технічні проблеми з приладами. Зіставлено поняття «компетентність» та «компетенція». У нашому розумінні, компетентність – це сукупність взаємопов’язаних здібностей, знань і навичок, які дозволяють людині професійно та ефективно виконувати свої обов’язки. Компетенція – особиста якість фахівця вирішувати певне коло професійних завдань чи обов’язків. Компетентність – це поєднання певних компетенцій, тобто навичок і знань, а також поведінкових якостей. Описано професійну підготовку фахівців із документознавства та інформаційно-бібліотечної справи на кафедрі документознавства та методики навчання Університету Григорія Сковороди в Переяславі за спеціальностями «Професійна освіта (Документознавство)»), «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа». Кафедрою розроблений та викладається комплекс дисциплін, які покликані забезпечити формування і розвиток цифрової компетентності майбутніх фахівців із документознавства та інформаційної діяльності, зокрема: «Аналітико-синтетична переробка документної інформації», «Електронне урядування», «Електронний документообіг», «Соціальна та інформаційна безпека», «Комп’ютерна обробка та редагування документів», «Інформаційна безпека та захист інформації», «Автоматизовані інформаційно-пошукові системи» тощо.

Где лгут и себе и друг другу,и память не служит уму,история ходит по кругуиз крови – по грязи – во тьму.И. Губерман Людину з царини тварин виділила не праця, не розвиток мови і не інші дуже важливі, але все ж другорядні чинники. Головним чинником переможної еволюції людини є накопичення, зберігання і негенетичний спосіб передачі знань про себе і навколишнє середовище. Саме для цього необхідно було розвивати мову, об’єм черепу і прямоходіння, щоб використовувати накопичені знання, тобто працювати. Щоб зрозуміти, як інформаційні технології впливають на суспільний уклад, розглянемо три епохальні винаходи. Десь близько півтори тисяч років до нашої ери почали з’являтись фонетичні алфавіти, які значно спрощували складні писемні технології з використанням ієрогліфів. Все настільки спрощувалось, що засвоїти писемність отримала змогу навіть дитина. Наступний епохальний винахід відбувся приблизно п’ятисотого року вже нашої ери. Це був винахід позиційних систем числення. Наприклад, до цього часу в Європі панувала непозиційна римська система числення, для якої алгоритми арифметичних дій були дуже складні з великою кількістю виключень з правил, тому для того, щоб вміти виконувати арифметичні розрахунки, необхідно було закінчувати університет. І, нарешті, ще через півтори висячи років винайшли персональний комп’ютер. Звичайно обчислювальні пристрої існували і раніше, але з’явились кавоварки, які розмовляють, в’язальні машини і кухонні комбайни, які необхідно програмувати і таке інше. Тепер пересічний громадянин, хоче він того чи ні, повинен засвоювати новий для нього алгоритмічний спосіб мислення так само, як щойно описані винаходи не тільки надавали нові можливості, але й вимагали засвоєння нових вмінь читати, писати і рахувати. Вже давно неписьменна людина є не тільки не бажаною, але й несе в собі певну загрозу суспільству. На жаль, досі не всі зрозуміли, що персональні комп’ютери – це не чергова «друкарська машинка», що це значно серйозніше.Зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) виникло під гаслами боротьби з корупцією. Корупція в черговий раз перемогла, але ЗНО все ж таки дало корисні результати. Вперше ми отримали більш-менш об’єктивну оцінку стану освіти. Не дивлячись на шалені спроби, не вдалося повністю приховати реальні результати. По-перше, зсув оцінки на 100 балів може справити враження лише на тих, хто геть не розуміє, що таке обчислення. Наприклад, якщо успішність 50%, то додавання 100 балів може перетворити ці бали на 150 і, враховуючи, що тепер максимальна сума балів дорівнює 200, ми отримаємо загальну оцінку 150/200=75%. Кому потрібні подібні числові кульбіти? По-друге, навіщо потрібно натягувати реально виміряний розподіл результатів на геть недоречний в цьому випадку нормальний розподіл. Зрозуміло, що нормальний розподіл виникає, коли середнє значення зумовлене однією причиною, а відхилення від нього випадкові й незалежні. Коли студент шукає відповідь на завдання, він використовує декілька механізмів: просто вгадування, банальну ерудицію (побутовий досвід), знання і навіть помилково сформовані поняття (на жаль, буває і таке). Можливі й композиції наведених механізмів пошуку відповідей. Наприклад, за допомогою власного досвіду відсікається частина запропонованих відповідей і тим самим збільшується ймовірність, а далі йде просте вгадування.Існують два типи тестів, які мають відношення до освіти. Це тести для визначення здібностей і тести на визначення досягнень у навчанні. Перші цікаві більше для наукової діяльності, а використання їх для практичної діяльності, м’яко кажучи, дискусійне. Але тести на досягнення в навчанні мають суто практичне значення. Однак ці типи тестів сильно відрізняються один від одного. По-перше, діапазоном вимірювання. Наприклад, як вказати межі геніальності? А діапазон вимірювання тестів на досягнення завжди обмежений об’ємом навчальної програми. По-друге, на форму закону розподілу результатів вимірювання здібностей повинен впливати лише об’єктивний стан речей, а на форму закону розподілу тестів на досягнення може впливати і завжди впливає технологія (методика) навчання, яка не є об’єктивною причиною. До речі, форма закону розподілу результатів тестування на здібності не зобов’язана бути симетричною, як то прийнято в багатьох досить поширених теоріях тестування. Так, наприклад, якщо можна допустити, що кількість народжуваних із задатками геніїв приблизно однаково з кількістю народжуваних з задатками суперйолопів, то при вимірюванні у зрілому віці цей баланс, напевно, не зберігається. Дійсно, не всі діти з задатками геніальності зможуть розвинути їх в повній мірі. На те є дуже багато причин, при цьому відсоток тих, кому вдалося досягти максимального результату, буде складати значно менше, ніж 50. Те ж саме можна сказати про тих, хто зумів вибратись із дуже неприємних задатків і стати нормальною людиною. Таким чином, врешті решт суперйолопів буде значно більше, ніж геніїв.Оцінка в навчанні грає роль оберненого зв’язку і тому ні в якому разі не можна її спотворювати різними заохочувальними й іншими виховними змістами. Необхідно повернутися до попередньої практики, коли використовувались дві окремі оцінки: оцінка за навчання і оцінка за старанність. На жаль, п’ятибальна система оцінки була спочатку спотворена, а потім взагалі відкинута. Оцінка «задовільно» означала, що учень відтворив 100% навчального матеріалу. Оцінка «добре» відповідала осмисленому використанню знань для практичних завдань. І, нарешті, оцінка «відмінно» виставлялась у разі використання знань у нестандартних (в тих, які не згадувались у процесі навчання) випадках. Оцінка «незадовільно» виставлялась у всіх інших випадках, окрім тих, коли учень не міг або був не здатним, або не хотів навчатись. Для такої ситуації використовували оцінку «дуже погано» з обов’язковим повторним навчанням. Сучасна дванадцятибальна шкільна і, певною мірою, семибальна система вищих навчальних закладів відповідають лише градації сірого, тобто інтервалу від «незадовільно» до «задовільно» п’ятибальної системи. Слід згадати ще одну ваду сучасної системи оцінювання. Це плутанина коду оцінки з кількісною характеристикою. Мова йде про так звану середню оцінку або показник якості навчання. Якщо ми закодуємо числом «1» яблуню, числом «2» – вишню і числом «3» сливу і якщо далі з’ясується, що половина дерев у саду це яблуні, а половина – сливи, ми ж не будемо стверджувати, що у нас гарний вишневий садок? І ще гірше, якщо ми станемо оцінювати якість художнього твору за середнім кодом літер, які використані для його написання.Однією з головних вад комп’ютерного тестування є практична неможливість використати в тесті завдання, що вимагають неформальної перевірки експертом-людиною. Щодо неможливості корегувати завдання під час опитування, то це скоріше є перевагою комп’ютерного тестування, ніж його недоліком. До переваг комп’ютерного тестування слід віднести формальність, тобто незалежність від людського фактору проведення і оцінювання.Зупинимося на труднощах складання завдань для тестування. Перша перепона при розробці завдання – це визначення складності завдання. Добре відомо, що використання часу, необхідного для виконання завдання, не може бути критерієм його складності. Однак і популярний спосіб визначення складності за допомогою пробного тестування теж не витримує критики. Дійсно, якщо студента ретельно тренували бачити повний диференціал, то для нього знаходження деяких інтегралів буде дуже легким завданням, у випадку ж якщо студенту лише повідомляли про повний диференціал, але не тренували його розпізнавати, подібне завдання буде значно складнішим. Можна продовжувати подібні приклади, але і так зрозуміло, що технологія навчання радикальним способом впливає на складність виконання тестових завдань. Оскільки результати тестування мають бути незалежними від методики навчання, то зрозуміло, що використання пробного тестування для оцінки складності завдань не слід використовувати. Комп’ютерний тест – це інструмент для вимірювання. Як і будь-який прилад, він має певний діапазон, у якому він працює достеменно. Це означає, що частину балів студент може набрати, не володіючи знаннями, а просто вгадуючи відповідь. Щоб корегувати оцінку тестування, слід визначити кількість балів, яку студент може набрати, просто вгадуючи, відняти її від отриманої оцінки завдання і при визначенні підсумкової оцінки за тест провести нормування того, що залишилось, на максимальний бал тесту. При складанні завдань належить всіляко зменшувати ймовірність вгадувань. Наприклад, якщо відповідь подається у вигляді числа, то не бажано формулювати завдання у вигляді запитання з переліком можливих варіантів відповіді, а пропонувати студенту ввести число з клавіатури. Бажано відходити від практики використання завдань тільки з однією вірною відповіддю. Студент повинен сам вирішувати, скільки запропонованих відповідей він повинен вибрати: одну, дві, декілька, всі або навіть жодної. При такому підході перевіряються не тільки знання, а й впевненість у них.Рівень освіти знижується. В цьому легко переконатися, запропонувавши студентам завдання, наприклад, з посібників 30-літьої давнини для підготовки абітурієнтів. З багатьох причин необхідно створювати загальний для країни банк тестових завдань. Щоб завдання не старіли, їх треба робити багатоваріантними, тобто варіантів завдання повинно бути так багато, що запам’ятовувати без розуміння кожний з них окремо було б недоцільно. До того ж кожний варіант повинен вирішувати одну й ту саму дидактичну задачу, тобто повинен перевіряти знання конкретного теоретичного положення навчальної програми. Такий банк можна було б використовувати як для підготовки, так і для безпосередньо тестування. При наявності такого банку тестових завдань стане можливим реальне порівняння результатів тестування за різні роки, тоді як зміна завдань кожного року несе велику загрозу зменшення рівня складності. Звісно, таку базу необхідно доповнювати і розширювати на предмет все більшого і якісного охоплення навчального матеріалу. Однак слід дуже ретельно пильнувати і не дозволяти спрощення вимог до складності завдань. Необхідно уніфікувати підсумковий контроль у процесі навчання, і комп’ютерне тестування для цього на часі.Треба щиро сказати, що занепад освіти зумовлений суб’єктивним фактором, а саме недолугим і недалекоглядним керівництвом. Підтвердимо цей висновок наступними тезисами.Перша системна помилка полягає в тому, що замовник, виконавець і приймальник ‑ це одна й та ж установа, а саме МОНмолодьспорту. Якщо виконавця відокремити від замовника, то можна було б конкретніше з’ясувати, яку якість навчання можна вимагати вид виконавця і за яке фінансування. Це дуже непросте з’ясування, бо з одного боку ‑ грошей завжди не вистачає, а з другого ‑ розвиток суспільства напряму залежить від якості освіти.Друга системна вада управління освітою зумовлена недосконалістю теоретичної педагогіки. Наприклад, розглянемо теорію tabula rasa щодо освіти. Офіціальна педагогіка дуже ретельно критикує першу тезу цієї теорії, стверджуючи що «чистих дошок» не існує, але геть не розглядає другу тезу, яка стверджує, що якщо на «дошці» є вільне місце, то там можна написати що завгодно. А чи це так? Ні в кого не виникає заперечень, що процес навчання ‑ це інформаційний процес. Якщо це так, то для інформаційного процесу необхідно мати три структурні одиниці: передавач, канал і приймач. При цьому передавачів і каналів може бути декілька, а приймач один – учень. Саме на ньому відображається результат навчання і саме він є ключовою структурною одиницею в навчанні. Запитайте студента: «Що важливіше: знання чи диплом?». Ви отримаєте цілком обґрунтовану відповідь: «Звичайно ‑ знання, маючи їх завжди можна скласти іспити і отримати диплом». Але ж чому, деякі студенти попри всяку гідність вимолюють неадекватно завищені оцінки? Справа в тому, що крім недосконалостей теорії, існує варварське невігластво керівної ланки. Наприклад, варварський вираз: «Ви не учню ставите негативну оцінку, ви її собі ставите!», або більш хитромудрий: «Якщо студента відраховано з третього курсу, то гроші, які витрачені на його навчання ‑ це нецільове використання коштів». Чому саме платять хабар за вступ до навчального закладу, якщо майбутній студент справжній телепень? Тоді ж треба буде платити за кожний залік, за кожний іспит і кожну контрольну або курсову роботу. А якщо зустрінеться викладач, який не бере хабарів? Дуже довгий і ризикований ланцюжок. Чи не простіше піти і одразу купити диплом? Відповідь на ці запитання проста. Управління освітою відбувається з використанням недолугих і до того ж суперечливих показників. Наприклад, показник успішності, так званий показник якості, геть технологічно необґрунтований показник відношення кількості викладачів до кількості студентів, штучне обмеження кількості стипендіатів, і таке інше. За кожним з цих показників стоїть певна проблема керівної установи. Наприклад, популістський закон підвищення розміру стипендії без підвищення стипендіального фонду. До чого призводить цей суперечливий клубок вимог до керівництва навчального закладу і врешті-решт до викладачів? Негативні оцінки стають винятковим явищем. Тоді, якщо студент веде себе тихо, ходить на заняття, але нічого не вчить, він має свою чергову задовільну оцінку і, «відмотавши» певний строк, отримує диплом. Якби ж можна було перенести хоча б трохи відповідальності за результат навчання на студента, як того вимагає інформаційний характер процесу навчання, і при цьому використати незалежне від людського фактора комп’ютерне тестування, то можливо було б подолати описане ганебне явище.Нарешті, третя системна біда – невтримна вакханалія оптимізації і новаторства. Справа в тому, що оптимізація може бути дуже шкідливою, коли система знаходиться у збудженому нестійкому стані [1] тим, що оптимізаційні дії посилюють нестійкий стан і приводять до катастрофи. Як це не дивно, але діяльність вчителів-«новаторів» може наносити більше шкоди, ніж користі. Інновації можуть бути дуже локально корисними і шкідливими у загальносистемному сенсі. Так, багато століть учнів не спонукали зазубрювати таблицю додавання на кшталт таблиці множення, а замість цього дуже старанно привчали до виконання алгоритму переходу через розряд. Така методика сприяла глибшому розумінню того, як працює позиційна система числення. В наш час все більше вчителів змушують школярів заучувати таблицю додавання, що дійсно прискорює навчання швидкому рахуванню, але повністю знищує розуміння будови позиційної системи числення. Наступний приклад стосується викладання мови. Тенденція полягає в тому, що збільшується навчальний час на написання творів за рахунок навчання робити перекази. В результаті такого підходу учні не вміють писати доповідні, вести лабораторні журнали і взагалі пояснювати щось письмово. Замість цього вони списують з книжок незрозумілий у їхньому віці опис глибинних страждань Лариси Косач.Розглянемо деякі проблеми оптимізації з використання діаграми потенціального рельєфу рівня навчання. На рис. 1 локально стійкі стани мають номери: 1, 3, 5 і 6. Зрозуміло, що освіта може бути ефективною лише в стійких станах. Для того, щоб поліпшити ситуацію, систему треба перевести зі стійкого стану 1 до стійкого стану 3. Будемо збуджувати систему у стані 1 доти, поки система стане здатна сама переходити від збудженого стану 1 до збудженого стану 3 і навпаки. Потім, коли система буде знаходитись у збудженому стані 3, різко увімкнемо гальма, тобто використаємо відповідні стандарти, щоб система «охолола» до стійкого стану 3.Гальма ‑ це незмінний на певний час рівень тестування набутих знань. Якщо потроху знижувати рівень тестів, скажімо для покращення деяких показників, то система сама собою опиниться знов у стані 1. Описаний революційний спосіб оптимізації системи самий простий, однак він не завжди доступний. Наприклад, для переходу від стану 3 достану 5 такий спосіб не підходить. Дійсно, якщо поступово збільшувати збудженість стану 3, ми не досягнемо потрібного рівня і ймовірніше за все опинимося в стані 1. Для того, щоб перевести систему зі стійкого стану 3 до стійкого стану 5, необхідно швидко, протягом однієї чверті періоду коливань системи, збудити систему до необхідного рівня і зробити реформу, тобто змінити «правила гри», і знову увімкнути гальма, але вже на іншому вищому рівні. На рисунку такий перехід позначений штриховою лінією. Тепер зрозуміло, чому так важливо мати дієвий інструмент стабілізації системи. Комп’ютерне тестування, взагалі кажучи, відповідає вимогам для такого інструмента.

Стаття присвячена взаємодії тексту Цивільного кодексу України (зокрема ст. 7) зі звичаєвим правом як суспільним явищем. Досліджено співвідношення понять звичаю та правового звичаю в контексті регулювання цивільних відносин. Обґрунтовано тезу про те, що регулятором цивільних відносин є звичай загалом, а джерелом цивільного права - правовий звичай як його вид. Поняття звичаю, вказане у ст. 7 ЦК України, визнано вдалим, адже воно включає як правові звичаї (регулюють правовідносини як юридичні норми), так і звичаї релевантні праву (мають значення у правозастосуванні). Виконано порівняння звичаїв загального характеру та правил персональної ділової практики конкретних контрагентів. Зроблено висновок про те, що звичай як правило, утворене загальною діловою практикою (більшість підприємців відповідної галузі чи регіону), не є тотожним правилу, утвореною персональною діловою практикою сторін. Персональна ділова практика сторін здатна сформувати правило, що за юридичними наслідками прирівнюється до умови договору, укладеного між ними. Натомість загальна (деперсоніфікована) ділова практика утворює правовий звичай, який прирівнюється за юридичним значенням до норми законодавства (загальнодержавної, місцевої чи галузевої). Проаналізовано поняття звичаїв ділового обороту та доцільність його використання в тексті Цивільного кодексу України. За результатами цього аналізу звичаями ділового обороту окреслено ті, що були утворені за участю суб'єкта підприємницької діяльності. Запропоновано усунути відсилання до звичаїв ділового обороту з тексту кодексу та замінити їх у відповідних статтях відсиланнями до звичаїв загалом. Оскільки звичай набуває чинності у цивільних правовідносинах за умови його фактичної усталеності, ця характеристика звичаю повинна бути збережена в тексті Цивільного кодексу України. Висвітлено можливість письмової фіксації звичаїв у документах, які не мають статусу самостійних джерел права. Запропоновано доповненити текст Цивільного кодексу України окремою статтею про узанси в розумінні звичаїв, які зафіксовані у документарній формі торгово-промисловими палатами й іншими авторитетними організаціями. Розглянуто проблему конкуренції законодавчих і звичаєвих норм у ході регулювання цивільних відносин. При згаданій конкуренції повинна застосовуватися норма законодавства, якщо компетентним суб'єктом не буде встановлено, що така норма є неконституційною чи неправовою.

Інтернет забезпечує швидке зберігання та поширення великої кількості інформації між користувачами. Такі відомості можуть мати значення та підлягати доказуванню під час досудового розслідування кримінальних проваджень. Відсутність юридичної літератури, наукових розробок та інших знань з порядку проведення огляду відомостей, розміщених в Інтернеті, зокрема в облікових записах користувачів соцмереж, може створити труднощі під час його проведення або спричинити визнання його недопустимим, неналежним доказом. Обліковий запис користувача дає можливість встановити коло осіб, з якими знайома особа, отримати фото особи, вивчити особисті якості, захоплення, дізнатись ставлення особи до певної події тощо. Ці відомості згодом можна використати для складення версій і плану розслідування, подальшого проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, оперативно-розшукової діяльності. Проведеним дослідженням встановлено, що залежно від ступеня доступу до облікового запису у соцмережі огляд може проводитись без відома особи - власника облікового запису із загальнодоступного ресурсу; з добровільним наданням доступу володільцем до персональної інформації облікового запису, листування тощо; отримання доступу до персональної інформації облікового запису, листування на підставі рішення суду. Отримання мобільного телефону під час обшуку чи арешту не дає права правоохоронним органам на отримання змісту інформації, яка в ньому міститься. Тому слідчий може отримати згоду на огляд мобільного телефону, в тому числі відомостей і листування з облікового запису соцмережі за згодою власника або на підставі рішення суду про тимчасовий доступ до речей та документів. Дозвіл на отримання доступу до мобільних телефонів, мобільних терміналів систем (у разі неможливості копіювання, якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем) можна отримати одразу під час звернення до суду з клопотанням про проведення обшуку, якщо у ньому зазначити та обґрунтувати таку необхідність. За допомогою листування у соціальних мережах можна дізнатись про наявність домовленості на спільне скоєння злочину, розроблення плану його скоєння, приховування, мотив, мету і ставлення до правопорушення. Також листування може бути підтвердженням наявності конфлікту, вислову образ, погроз, примусу та ін. Під час огляду особистого листування користувача у соцмережі слід зазначати про добровільність надання облікового запису на огляд або наявність відповідної ухвали суду на огляд; інформацію про те, з якого пристрою здійснюється вхід у соціальну мережу, індивідуальні ознаки такого пристрою, спосіб входу у соціальну мережу - через браузер чи додаток, обліковий запис, з якого здійснено вхід, основні персональні дані, які зазначені у ньому, дата та час отримання повідомлень, їх зміст, обліковий запис, з якого надходили повідомлення, основні персональні дані цього облікового запису, додані ним раніше фотографії тощо. Єдиною слідчою (розшуковою) дією, за допомогою якої можна провести огляд сторінки, є огляд. У статті акцентується увага на тому, що огляд слід проводити за участю спеціаліста, який може звернути увагу на важливі деталі та допоможе підготувати додатки до протоколу огляду, виготовити копію облікового запису. Запропоновано проведення огляду облікового запису користувача з проведенням безперервного відеозапису екрана через відповідну програму, функцію технічного пристрою та надалі його додавання до протоколу огляду у вигляді додатка.

У статті здійснено аналіз основних підходів, у межах яких вивчається професійна компетентність юриста. Описано феномени «компетентність», «про­фесійна компетентність». На основі теоретико-методологічного аналізу наукової літератури узагальнено основні характеристики юридичної діяльності. Розглянуто психологічні особливості діяльності юриста, визначено систему особистісних якостей юриста, що зумовлюють ефективність професійної діяльності. Окреслено особливості формування професійної компетентності фахівця. Розглянуто компоненти особистості юриста, сукупність яких спрямо­вано на вдосконалення професійної діяльності. Зазначено, що професійна компетентність юриста характеризується сформованістю цілісного комплексу знань, умінь та навиків, психологічних якостей, професійних можливостей. Зазначено, що професійно-компетентна особистість – це особлива конкрети­зація категорії «особистість». Особистість фахівця являє собою систему певних психологічних властивостей та рис, які є необхідними для ефективного вико­нання професійної діяльності; професійно-компетентна особистість ха­рак­теризує людину як фахівця, котрий має достатні професійні знання, уміння, навички, професійну зацікавленість, професійний інтерес і здібності, професій­ний підхід та професійне ставлення до своєї праці й спроможний ефективно реалізовувати професійну діяльність та передбачати її наслідки; професійно-компетентна особистість володіє відповідними професійними знаннями та вміннями (які визначають результативність професійної діяльності), а також комплек­сом професійно важливих якостей (сукупність психологічних якостей осо­бисто­сті, що визначають успішність навчання та ефективне виконання про­фесійної діяльності), що в сукупності дають змогу людині реалізувати себе як професіонал. Запропоновано власне визначення професійної компетентності фахівця юридичної сфери діяльності, розкрито її структуру, де основними складовими компонентами є загальнокультурна компетентність; особистісно-мотиваційна компетентність; практично-діяльнісна компетентність; спеціальна; професійно-правова компетентність; персональна (особистісна) компетент­ність; комунікативна компетентність; психологічна компетентність; соціально-психологічна компетентність; соціальна-перцептивна компетентність; аутоком­пе­тентність.

Мета. У статті осмислюється антагонізм зовнішніх запитів і внутрішніх особистих очікувань сучасного індивіда. Незбіг цих сфер людського існування є основною причи- ною постановки питання про «персональну ідентичність», його змістову наповненість, що дає можливість спрогнозувати можли- ве майбутнє людства. Методологія. У статті використовується метод співставлення, який дає змогу прослідкувати послідовність та об’єктивність смислового викладу матеріалу, а також аналітичний метод, який орієнтує на осмислене розуміння тих реалії, які є актуальними сьогодні. Наукова новизна. У світі відкритих кордонів, де культура кожного народу має свою без- умовну цінність, бо, так чи інакше, слугує основою для форму- вання персональної ідентичності кожної людини, постає пробле- мою якраз визначення цієї самої ідентичності, її ролі в людській діяльності, урешті, проблемою постає те, що саме можна зара- хувати до суті цієї ідентичності. Неоднозначність розуміння й підходів до цього поняття призводить до хиткості людського становища у світі, а відмова від цільності, яка є основою будь- якої особистості, урешті, може призвести й до розмивання (чи навіть зникнення) самого поняття «Людина». Висновки. Незважаючи на величезну кількість різнорідних знань про люди- ну та її діяльність, накопичених упродовж усієї людської історії, наука сьогодні знає про людську сутність так само мало, як і на початку часів. Питання про особистісну ідентичність і про кри- зу цієї ідентичності є, безперечно, одними з найактуальніших у сучасних інтелектуальних дискусіях, при цьому всьому немає якогось єдиного бачення чи погляду на те, чим є за своєю сут- тю ця шукана ідентичність. «Персональна ідентичність» як орієнтація на цілісність і цільність, як не дивно, усе більше зво- диться в міф про те, чого людина ніколи не мала, але що завжди прагнула отримати, урешті, визначення ідентичності як набо- ру різнорідних психологічних властивостей і схильностей люди- ни, які працюють збалансовано й одновекторно, що робить її стійкішою у сфері соціально-суспільних запитів, піднімає її влас- ну планку стресостійкості, свідчить про те, що сама людина зі своєю багатоплановістю прагне спростити власний погляд на саму себе, відмовитися від пошуків того, «чого немає і бути не може», а це прямо зв’язано з класичним запитуванням «бути чи не бути» Людині. Варто відмітити й те, що це запитуван- ня давно перейшло з теоретичної сфери на рівень практики, яка успішно змінює не лише реальність людини, а й безповоротно змінила її саму.

Введение. В статье рассматриваются условия включения в познавательный процесс цифровых ресурсов с возможностью нелинейного представления информации для моделирования персональной образовательной среды как основы карты возможностей при получении профессий будущего. Новизна исследования заключается в том, что в работе предлагаются инструменты применения когнитивных технологий для построения картины мира, которые создадут дополнительные факторы развития теоретического и творческого мышления, что позволит оказать непосредственное влияние на познавательное развитие человека. Методы. Методология исследования базируется на принципах системно-деятельностного и личностно-ориентированного подходов, технологии Rapid Foresight, методах наблюдения, анализа и эксперимента. Результаты. В работе научно обосновывается возможность применения новых когнитивных технологий средствами информатики, позволяющих не только моделировать процесс познания, но и формировать картину мира, адекватную требованиям общества и трендам профессий будущего. На примере проектирования персональной траектории развития в цифровой среде с возможностью нелинейного представления информации описаны факторы развития мышления, формирования умений поиска информации и т. д. Выделены знания 3-х типов, которые субъект конструирует в ходе соответствующего познавательного процесса: приобретаемое в результате восприятия и обработки информации; полученное из эксперимента; метазнание (рефлексивное, ориентировочное знание). Представлен эксперимент, подтверждающий эффективность включения новых когнитивных технологий в моделирование нелинейной траектории индивидуального развития и познания. Обсуждение результатов. Обобщение результатов когнитивной деятельности при моделировании процесса познания в цифровой среде позволило не только описать типы знания, но и предложить наиболее эффективные в отношении интеллектуального развития виды работ. В заключение делается вывод, что представленные виды познавательной деятельности обуславливают дополнительные условия для внедрения новых вариантов применения когнитивных технологий при построении картины мира. Кроме того, предлагается реализация общего алгоритма карты возможностей, включающего соотнесение психологических особенностей и требований профессий будущего.

Стаття націлена на визначення особливостей первинної для американського персоналізму — здійсненої Б. П. Боуном - експлікації особового характеру пізнавальної діяльності, що стала основоположною для його «персоналізованої» онтології. На основі аналітичного огляду основних векторів проблематизації персонально-суб’єктивного, прокладених у філософсько-гуманітарному просторі сучасності, виявляється переростання персоналістичної інспірації постнекласичної філософії в поновлення тієї взаємодії філософського і богословського дискурсів, яка виявилася висхідною для персоналістської думки і спрямовувалася на возз’єднання раціональності з її духовними першоджерелами в ході рефлексії персонального способу буття, відкритого на підгрунті теїзму. Орієнтація на таке подолання розмежованості раціонального та етичного вимірів особистісності пов’язується зі ствердженням на нинішньому - «постсекулярному» - етапі філософствування метаонтологічного характеру проблеми особистості, встановленого у середині ХХ ст. видатним православним богословом і філософом-персоналістом В. М. Лоським. Доводиться, що для подальшого осмислення метаонтології особистісного, відкритої Священним Писанням і викладеної святоотецькою тріадологією, необхідною є і ретроспекція тієї траєкторії наближення філософської думки до Надприродного Одкровення, яка була прокладена при спробах персоналізації онтології, здійснених наприкінці ХІХ й у першій половині ХХ ст., зокрема — при формуванні боунівської персональної метафізики. У ході історико-філософської реконструкції епістемологічних підвалин «особистісного світу», побудованого основоположником персоналістичної філософії США, встановлюється, що самодостатнім пізнавальним критерієм для нього виступає емпіричний факт «дійсності персонального знання», яка формується «живим я», самоусвідомленим не як феномен, я як «найбільш конкретна реальність» і здатним у своєму «внутрішньому досвіді» подолати обмеженість чуттєвого сприйняття, відчувши «етичну потребу в етичному Творці» і звернувшись безпосередньо до Нього. Шляхом зіставлення поглядів Б. П. Боуна з ідеями І. Канта та О. Конта, охопленими його рефлексією, обгрунтовується перевага боунівської концепції особистості над «об’єктивованими» визначеннями суб’єкта, яка забезпечується її генетичним зв’язком із християнським вченням.

Стаття присвячена розгляду структурно-семантичних особливостей комп’ютерних термінів сучасної англійської мови й основних способів їх творення. На текучість комп’ютерної лексики впливають декілька чинників: науково-технічний прогрес, іманентна тенденція комп’ютерної лексики до швидкого оновлення, зміна актуальних тем для обговорення. На початку XXI століття постіндустріальна цивілізація вступила в еру електроніки й інформатики. Інтернет привів до революції в системах комунікації. Персональний комп’ютер став невід’ємною частиною роботи і відпочинку. Розвиток нової галузі знання приводить до розвитку та систематизації спеціальної термінології. У зв’язку із цим особливого значення набувають дослідження, спрямовані на виявлення специфіки комп’ютерної термінології, вивчення однієї із професійних підмов – підмови комп’ютерних технологій, що найбільш динамічно розвивається. У процесі дослідження було зроблено такі висновки. Термін є самостійною єдиною одиницею найменування, якій притаманна складна внутрішня семантична структура. Термін має спеціальне термінологічне значення, яке відображає основні, суттєві на даному етапі розвитку науки і техніки, ознаки певного поняття. Варто зауважити, що для створення термінів здавна використовуються відомі способи, серед основних такі: конверсія, словоскладання, афіксація, скорочення, телескопія. У досліджуваній терміносистемі більшість термінів утворені афіксальним способом. Прості терміни утворюються за допомогою суфіксації та префіксації. Терміни – складні слова проникають в англійську мову, оскільки значення складного слова завжди більш точне, ніж значення словосполучення. Серед термінів-словосполучень поширені поєднання іменника із прикметником, іменника з іменником у непрямому відмінку. Існують терміни-словосполучення, компонентами яких є самостійні слова, які можуть уживатись окремо, терміни-словосполучення, у яких один із компонентів – технічний термін, а другий – слово загальновживаної лексики, терміни-словосполучення, утворені на основі наявних у мові слів із новим значенням.

Розглянуто проблематику підвищення рівнів знань, вмінь та компетенцій осіб, що навчаються (студентів, учнів, курсантів, слухачів курсів тощо) при використанні інформаційних систем дистанційної освіти – інформаційних навчальних систем. Шляхом вирішення проблеми автором обрано моделювання експертних знань в інформаційних навчальних системах на основі онтологічного підходу (аналізу та відповідної класифікації). Проаналізовані підходи виявили наявність проблеми у такій слабкоформалізуємій предметній області, як навчальні курси, які, переходячи від викладачів, що читають їх «вживу», до електронних навчальних курсів, втрачають індивідуалізацію процесу як надання навчального матеріалу, так і відповідного тестового контролю знань, вмінь та компетенцій, що отримуються тими, хто навчається. Саме тому актуальним є онтологічне моделювання експертних знань в інформаційних навчальних системах. Таке моделювання дозволяє перейти до індивідуалізації процесів навчання, використовуючи теорію нечіткого онтологічного моделювання та нечіткі множини: тем, індивідуальних версій курсу, питань, відповідей та підказок. Використання нечіткого онтологічного моделювання при формуванні персональних знань сприяє збільшенню ступеня повноти і достовірності оцінки підготовки осіб, що навчаються, завдяки враховуванню різних факторів, що впливають на відповіді цих осіб. Онтологічний підхід дозволяє сформувати досить повну і структуровану інформаційну базу для забезпечення компетентнісного підходу в освіті: оновлення навчальних планів у тісному зв'язку із конкретними вимогами ринку праці; оновлення електронних навчальних курсів відповідно до вимог стейкхолдерів; формування комплексу робочих графіків під один і той же навчальний план. Все це сприятиме переходу до індивідуалізації освітнього процесу з урахуванням індивідуальних інтересів і можливостей окремих осіб, що навчаються. Ключові слова: інформаційна навчальна система, електронний навчальний курс, експертні знання, моделювання, онтологія, нечітка онтологічна модель.

Питання захисту персональних даних особи особливо актуалізується з нестримним розвитком інформаційних технологій, відтак постає питання визначення етапів становлення права на захист персональних даних та формування сучасних стандартів у цій сфері. З цієї точки зору розглянуто питання визначення правових засад регулювання захисту персональних даних у міжнародному праві. Акцентована увага на раціональності прийняття єдиного міжнародно-правового акта в цій сфері, що набуває особливого практичного значення в умовах глобалізації та технологічного прогресу. Метою статті є визначення основних етапів становлення права на захист персональних даних та дослідження актуальних питань із забезпечення захисту персональних даних з огляду на практику Європейського суду з прав людини та Суду Європейського Союзу. Наукова новизна полягає у дослідженні еволюційного розвитку права на захист персональних даних, а також проведенні системного та комплексного аналіуз теоретичних і практичних проблем, пов’язаних із захистом персональних даних у Раді Європи та Європейському Союзі. Особливу увагу приділено теоретико-методологічним засадам захисту персональних даних та врахуванню правових позицій Європейського суду з прав людини та Суду Європейського Союзу в цій сфері. Висновки. Становлення стандартів захисту персональних даних у міжнародному праві відбувалося одночасно з розвитком технологій та інформаційного суспільства. Безумовно, наявні міжнародні стандарти у сфері обігу та використання персональних даних створюють правову базу для захисту персональних даних. Однак донині в доктрині та практиці міжнародного права відсутній чіткий критерій розмежування права на приватність та права на захист персональних даних. Окрім того, більшість міжнародно-правових актів у сфері захисту персональних даних є регіональними, а інші акти, що регулюють питання обігу та використання персональних даних, мають рекомендаційний характер. Відтак, відсутність єдиного акта, що забезпечив би єдність та сталість застосування норм щодо обігу і використання персональних даних, створює прогалини у міжнародно-правовому регулюванні захисту персональних даних.

Використання засобів автоматизації суттєво підвищує продуктивність праці техніків та спеціалістів з технічної інвентаризації і стає одним з факторів, що спроможні мінімізувати таке негативне явище, як нескінченні черги до бюро. Ключова компонента таких засобів – програмне забезпечення персональних комп’ютерів. Згідно з рішеннями уряду України усі галузі господарства країни мають використовувати легальне (ліцензійне) програмне забезпечення. Таким чином, одна з головних проблем автоматизація діяльності БТІ – вибір програмного забезпечення, що забезпечує необхідну функціональність за мінімальної ціни. Одним з перспективних рішень цієї проблеми є використання графічного пакету Allplan. Цей пакет активно просувається на ринок України німецьким концерном Nemetschek AG за цінами, доступними для переважної більшості користувачів, а його функціональність навіть надлишкова для задач створення інвентаризаційних справ, технічних паспортів, тощо. Великою перевагою пакету є маніпулювання тривимірними об’єктами: хоча усі креслення для технічної інвентаризації є двовимірними, це значно спрощує та прискорює створення креслення. Крім цього, пакет забезпечує зручне комбінування двовимірних та тривимірних об’єктів. І, нарешті, неперевершена гнучкість у налаштуванні окремих функцій та елементів користувацького інтерфейсу у відповідності до потреб технічної інвентаризації та галузевих інструкцій робить цей пакет висококонкурентноздатним у порівнянні з іншими якісними графічними додатками.Певна річ, такий складний та багатофункціональний програмний додаток потребує певного часу на його опанування, що є небажаним з огляду на неминуче суміщення процесу навчання з виробничим процесом. Дещо спрощує ситуацію той факт, що концерн Nemetschek AG надає потенційним користувачам безкоштовну повнофункційну версію пакету Allplan Junior за умови, що цю версію не буде використано у комерційних цілях. Додатково час навчання можна скоротити за рахунок раціональних методик вивчення можливостей програми та особливостей роботи з нею. Відповідна методика навчання та посібник розроблені відділом №610 ДНДІАСБ. У основі цієї методики лежить наступна послідовність дій.1. Оскільки користування графічним додатком конче потребує досить високих навичок у роботі з персональним комп’ютером, перш за все у осіб, що навчаються, оцінюється рівень володіння персональною обчислювальною технікою: елементарні знання та навички по роботі у операційнім середовищі, вміння запускати програмні додатки та виходити з них, швидкість роботи на клавіатурі та вправність у маніпулюванні мишею, тощо. При необхідності особа, що опановує пакет Allplan, одержує відповідні навички окремо і додатково.2. Роз’яснюється та демонструється основна відмінність пакету Allplan від інших програм аналогічного призначення: орієнтація на дію, а не на об’єкт цієї дії, та головна і дуже зручна особливість користувацького інтерфейсу, що витікає з цього: єдині для усіх об’єктів загальні функції редагування. Паралельно з цим іде вивчення модулів, інструментів та прийомів двовимірного креслення та елементів користувацького інтерфейсу, пов’язаних з цими функціями. Роз’яснюються поняття шарів моделі об’єкту нерухомості та шарів атрибутів та відмінність цих понять від аналогічних, прийнятих у інших графічних додатках. Цей етап оволодіння пакетом закінчується створенням умовних графічних позначок, текстових позначок, налаштуванням вигляду розмірних ліній, тощо.3. Роз’яснюється поняття тривимірного архітектурного елементу та його відмінність від звичайного тривимірного тіла. Особи, що навчаються, вивчають по черзі можливості інструментів тривимірного креслення (“Стіна”, “Дверний проріз”, “Віконний проріз”, “Сходи”, тощо) та здобувають навички роботи з ними. Одночасно опановуються прийоми комбінування тривимірних архітектурних елементів з двомірними об’єктами (позначки, макроси, написи, тощо).4. Розглядаються прийоми створення об’єкту “Приміщення” та його позначення, проставлення розмірів.5. Після опанування базовим інструментарієм пакету вивчаються способи компонування креслень, створення стандартних, або типових рамок, написів, тощо, та прийомів друку готових документів.Запропоновану методику перевірено під час навчання користувачів пакету Allplan у НДІАСБ і доведено її вищу ефективність при навчанні працівників БТІ у порівнянні з опануванням програмою за підручником, запропонованим його виробником.Навчання співробітників БТІ здійснюється в Києві (в НДІАСБ) періодично по мірі надходження заявок та набору груп. Термін навчання не перевищує трьох-чотирьох повних робочих днів. Можливий також виїзд фахівців НДІАСБ для проведення навчання на місці.

У статті розглянуто новітні виклики перед людством у морально-етичній системі координат, яким притаманні як персональні, екзистенційні, так і суспільні, глобальні виміри. Відзначено, що за останнє століття відбувалася значна кількість знакових подій, які істотно вплинули на подальший розвиток суспільства. Навіть освічена Європа зі сталими демократичними традиціями та людськими цінностями недооцінила появу та зміцнення фашизму, котрий розпалив Другу світову війну, що стала наймасовішим і найкривавішим конфліктом минулого століття, через який пройшли десятки мільйонів мирних жителів, заплативши своїм життя за довоєнну байдужість до появи та впровадження у життя антигуманних ідей і принципів.Повоєнний світ змінив ставлення до відповідальності, толерантності та людської гідності разом зі свободою, рівністю тощо. Насправді світ стрімко трансформувався і ставав демократичнішим, вільнішим, залишаючи позаду традиційні уявлення про людину, її довкілля та глобальний світопорядок. Означені події виявилися справжнім каталізатором бурхливого розвитку усіх сфер суспільства, а прорив у науці та техніці став передумовою появи нового етапу цивілізаційного розвитку суспільства, що отримало назву «постіндустріальне, інформаційне суспільство». Так, цифровізація, інформатизація та масовий перехід суспільства у віртуальний простір, кліматична, екологічна криза вплинули на морально-етичний світ людини, на пошуки життєздатних моральних, ціннісних орієнтирів. Аналіз соціокультурних засад означених пошуків дозволив зробити висновок про те, що соціальні мережі та соціальні медіа створили новий світ, де людина стала особливо вразливою, адже подальший розвиток науки і техніки почав продукувати технології, які можна використовувати як для спасіння людства, так і для його знищення, адже людина, втручаючись у біосферу й екосферу, поставила себе на межу фізичного існування.Зростає потреба у колективному прийняті рішень, колективній і персональній свободі та відповідальності, справедливому, гідному людини розподілі ресурсів планети, дієвій субсидіарності, які й осмислює сучасна філософська думка та пропонує важливі, все ще малодосліджені, рецепти подолання моральної, етичної кризи сучасного персонального та суспільного людського буття.

В статті розглядаються питання морально-етичних аспектів інформаційно-комунікаційних технологій в діяльності вчителя інформатики; наголошується, що сучасний учитель повинен не лише давати знання, а й формувати цінності, світогляд молодого покоління. Знання інформаційної безпеки, уміння ефективно використовувати засоби інформаційно-комунікаційних технологій у житті і професійній діяльності мають стати для учнів, студентів – майбутнього нашої держави – засобом формування нового типу мислення й природним ефективним інструментом освітньо-пізнавальної, творчої, самостійної діяльності. Для формування технологічно обізнаної, культурно-розвиненої особистості запропоновано спецкурс «Морально-етичні аспекти інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності вчителя інформатики», представлений такими змістовими модулями, як «Соціальні та етичні питання інформаційно-комунікаційних технологій» та «Морально-етичні норми комп’ютерної етики» з відповідними темами, які розкривають особливості комп'ютерної етики, конфіденційність персональної інформації в базах даних; етичні проблеми і норми при формуванні інформаційного суспільства, зокрема віртуальна (інформаційна) етика, етика міжособистісного спілкування в інформаційному просторі. Все це забезпечує розуміння вчителями інформатики соціальних аспектів розробки інформаційних технологій, урахування можливих негативних наслідків і реальних цінностей, також знання етичних кодексів в сфері інформаційних технологій.

У статті аналізуються правові засади системи захисту персональних даних працівників у Європейському Союзі. Проаналізовано права працівників у зв'язку з обробкою їхніх персональних даних роботодавцями, визначено поняття таких даних. Зазначається, що, незважаючи на широкий перелік потенційно потрібних роботодавцю відомостей про працівника, збір відповідної інформації повинен обмежуватись даними, котрі є необхідними та доречними з огляду на обсяг трудових прав та обов'язків особи. Автор акцентує увагу на тому, що обробку персональних даних працівників як складника їх приватності роботодавець може здійснювати лише в разі фактичної необхідності та за наявності достатніх правових підстав. Зокрема, юридичною основою для обробки персональних даних працівників може бути необхідність виконання умов трудового договору чи підготовка до його укладення, дотримання юридичного зобов'язання, захист життєвих інтересів працівника чи іншої фізичної особи, виконання завдання в інтересах суспільства або для здійснення публічних повноважень, а також законний інтерес роботодавця. З'ясовуються питання захисту персональних даних дистанційних працівників та правила використання інформації, яка отримана завдяки автоматизованим системам спостереження на робочому місці. Наголошується, що обробка персональних даних повинна бути чесною та прозорою щодо працівників, а також пропорційною меті збору інформації. Роботодавець повинен гарантувати, що будь-які результати моніторингу працівників використовуються лише для тієї мети, для якої вони отримані. Аналізується допустимий порядок збирання персональних даних та їх обробки. У цьому контексті важливе значення відводиться процедурі надання згоди працівника на обробку його персональних даних. Оцінюючи дійсність згоди в контексті працевлаштування, потрібно уважно аналізувати умови, за яких запитується така згода. Пояснюються способи реалізації зобов'язання роботодавця інформувати працівників про те, яку інформацію про них він може обробляти, як буде здійснюватись ця обробка та якими правами працівники володіють щодо захисту власної приватності. Підсумовується, що правомірною вважатиметься обробка персональних даних працівників, котра буде адекватною, доречною та обмежуватиметься досягненням необхідної мети, а також якщо використання, мета та спосіб обробки будуть зрозумілі працівникам.

Соціально вагомими кроками України в питанні європейської інтеграції є заходи щодо реформування законодавства з вищої освіти в контексті Болонського процесу, зокрема прийняття Національної рамки кваліфікацій (НРК) та нової редакції Закону України «Про вищу освіту». Національна рамка кваліфікацій передбачає «введення європейських стандартів і принципів забезпечення якості освіти з урахуванням вимог ринку праці до компетентностей фахівців». За формальними ознаками НРК є матрицею зі статичними опорними елементами – дескрипторами, що визначають вектор руху до певної мети. Нормативно-правовою основою для модернізації освітньої діяльності та стандартів вищої освіти стала нова редакція Закону України «Про вищу освіту». В публікації розглянуті питання, які, на думку авторів, доцільно прийняти на рівні держави, із врахуванням зарубіжного досвіду, що в цілому мають сприяти підвищенню якості вищої медичної (фармацевтичної) освіти з метою підготовки високо­квалі­фікованого конкурентоспроможного фахівця на основі компетентнісного підходу через процедуру відкритого конкурентного вступу на навчання. Що вже зроблено? 1. В системі вищої медичної (фармацевтичної) освіти на даний час розроблені стандарти нового покоління на основі компетентнісного підходу практично для всіх освітніх рівнів спеціальностей галузі знань 22 «Охорона здоров’я». 2. З метою формування якісного контингенту абітурієнтів на рівні Міністерства освіти і науки (МОН) України встановлено прохідний бал з другого та третього предметів зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) на рівні 150 балів при вступі на спеціальності 221 «Стоматологія», 222 «Медицина» та 228 «Педіатрія» галузі знань 22 «Охорона здоров’я». Що ще необхідно зробити? 1. Одним із шляхів більш якісного відбору абітурієнтів пропонується все-таки запровадити в систему ЗНО поряд із предметним тестуванням ще й апробований тест загальної навчальної компетентності (здатності до навчання). 2. Є потреба у введенні персональних грантів. За результатами ЗНО абітурієнти будуть отримувати персональні гранти (чим вищий бал, тим більший розмір гранту). Гроші будуть безпосередньо прив’язані до реального студента, який матиме право вступити як до державного, так і приватного закладу вищої освіти (ЗВО), що, у свою чергу, спонукатиме вище керівництво ЗВО підвищувати якість та конкурентність освіти свого ЗВО, боротися за абітурієнтів з вищим конкурсним балом.

Research’s purpose: This work analyses laws of Romanian occupational government, related to the pensions and the state of pension provisions of the Odessa citizens in 1941–1944. The results of this research must be helpful for better understanding of life, economical behaviour and survival strategies of the population of Transnistria during the Second world war. It would also provide a better picture of how social care and the laws which enforce it were implemented by occupational government.Research methods: The work is based on source studies methods, methods of archival heuristics, comparison of sources and statistical methods.Results and conclusions of the research: We analysed all normative and regulative documents related to the question of social payments to the population of Odessa and Transnistria in 1941–1944. We have also researched archive funds of the Governorate, the Pension Department and the Labor Department of the Odessa Municipality in The State Archives of Odessa Region. We have developed the methods to estimate the headcount of citizens, whose life was influenced by new law, and the headcount itself. We have evaluated the effectiveness of the orders of the Romanian occupational government related to the social care. We have discovered the institutions responsible for the distribution of social welfare in the occupied region. We studied of all newspaper titles, related to the subject, and discovered the ways of informing the locals about new laws. The work contains information about the amount and the ways of providing social payments, fund and sums spent to conduct those payments in 1943–1944. For the first time were discovered social groups that were provided with social care, and the ones that were rejected for pensions. In conclusion, after total exterminating of Jewish and Gypsy population, Romanian occupational administration took care about social payments for soviet citizens of the Transnistria region, who belonged to other social and ethnical groups. Even though the occupational regime was, by all means, unethical, it took ethical steps to stabilize its own ruling position in society and avoid possible rebellions on controlled territories.Key words: Second World War, Odessa, Transnistria, population, Romanian occupation. Мета. Стаття присвячена аналізу пенсійного законодавства румунської окупаційної влади та стану пенсійного забезпечення в Одесі в 1941–1944 роках. Методи. Результати дослідження допоможуть розширити знання про життя, майновий стан та стратегії виживання населення Трансністрії в період Другої світової війни, зрозуміти систему соціальних норм, правотворчу та правозастосовну діяльність окупаційної влади та порядок взаємин з місцевим населенням. Основу дослідження склали джерелознавчі методи критики, аналізу та оцінки джерел, архівної евристики, порівняльно-правовий та статистичний методи.Результати. Проаналізовано всі наявні нормативні документи та правові акти, що регулювали питання пенсійного та соці-ального забезпечення населення Трансністрії і Одеси в 1941–1944 роках. Відпрацьовано архівні фонди Губернаторства та Пенсійного відділу і відділу праці Одеського муніципалітету, що зберігаються в Державному архіві Одеської області. Встановлено методи підрахунку та безпосередню кількість мешканців Одеси, що підпадали під діяльність правових актів, що були складені румунською владою після зайняття міста. Дано оцінку юридичним нормам, об’єднаним в накази та розпорядження Губернаторства Трансністрії та їх адекватності та відповідності тим цілям і вимогам, які вони регулювали у соціальній сфері окупованого міста та губернії. Встановлено органи окупаційної влади, які відповідали за патронат, пенсійне та соціальне забезпечення, реєстрацію та фінансові процеси. Відпрацьовано увесь масив російськомовної місцевої періодики окупантів, у якій проводилося інформування населення з вказаних питань. У статті наводяться норми виплат пенсій, порядок нараху-вання, фонди та суми, які були витрачені румунською владою в 1943–1944 роках. Дослідженням вперше був встановлений перелік категорій громадян, які отримували персональні пенсії від окупантів, та ті категорії одеситів, які були позбавлені виплат. Висновки. Зроблено висновки, що румунська адміністрація в Трансністрії після тотального знищення єврейського та ромського населення переймалася проблемою виплат пенсій радянським громадянам всіх інших етнічних та соціальних категорій, взявши на себе відповідальність за гуманітарну складову частину антигуманного явища окупаційної системи. Це була необхідність для убезпечення влади від соціальних вибухів та гуманітарної катастрофи на захоплених територіях.Ключові слова: Друга світова війна, Одеса, Трансністрія, населення, пенсійне законодавство, румунська окупація.

Руководителям ежедневно приходится принимать решения различной сложности в условиях большой неопределенности, связанной с меняющейся ситуацией и недостаточностью информации. Широкое применение персональных компьютеров, обеспечивающих облегченный доступ к базам данных и базам знаний, использование интеллектуальных технологий и систем дают специалисту реальные возможности для выполнения аналитических, прогнозных функций, подготовки управленческих решений в современном технологическом режиме обработки информации.

В статье представлен обзор основных научных трактовок изучения процессов сплетничания, разработанных в сфере социально-гуманитарного знания. В частности, охарактеризованы парадигмы психоанализа, функционализма, эволюционизма, феминизма, интеракционизма, социального обмена. Особое внимание уделено описанию атрибуционного подхода, в котором сущностью феномена сплетничания считается тенденция к использованию персональных характеристик «мишеней» (интернальных атрибуций) в качестве «исчерпывающих» первопричин любых поступков и событий. Рассматриваются характерные для сплетничания искажения атрибуции. Среди них фундаментальная ошибка атрибуции, вера в справедливый мир, иллюзорный оптимизм. Данный подход открывает новые перспективы к изучению сплетничания как специфической разновидности оценивания.

Развитие генетических технологий способствовало стремительной биосоциализации современного общества. Биосоциальность и биоидентичность - феномены, описывающие важнейшие глобальные и локальные процессы развития современной биомедицины, определяющие интересы все большего числа людей. Создание групп по биосоциальным признакам невозможно без принципа конвергенции усилий. Он работает на разных уровнях общественной жизни, оказывая влияние и на формирование научного знания. Телесность пациента может рассматриваться в качестве гибридной формы, где сплетается органика, знание, технологии и экзистенциальный опыт персональной истории болезни. Возможности легитимации в будущем генетических технологий улучшения человека закладывают основание для формирования новых локусов биосоциальности и биоидентичности. The development of genetic technologies has contributed to the rapid biosocialization of modern society. Biosociality and bioidentity are phenomena that describe the most important global and local processes of development of modern biomedicine, which determine the interests of an increasing number of people. Creating groups on biosocial grounds is impossible without the principle of convergence of efforts. It works at different levels of social life, influencing the formation of scientific knowledge. The physicality of the patient can be considered as a hybrid form where organics, knowledge, technology and existential experience of a personal medical history are intertwined. The possibilities of legitimizing the future genetic technologies for human enhancement lay the foundation for the formation of new loci of biosociality and bioidentity.

У теперішній час розглядають три етапи розвитку дистанційного навчання. Перший етап почався з відомих проектів PLATO і TICET, які виконував Іллінойський університет на замовлення Департаменту освіти США. В основу тоді ще комп’ютерних курсів (лише у 1990-ті роки вони з’явилися в Інтернет) були покладені біхевіористська та когнітивна педагогічні теорії. До основних підходів та технологій можна віднести методику Ганьє (педагогічне проектування), поштові послуги, телебачення та радіо, книги, телефон, презентаційні технології на електронних носіях та інтерактивні технології (анімації, інтерактивні тести, адаптивна гіпермедіа на останніх етапах).Другий етап розвитку дистанційного навчання пов’язаний з використанням соціального конструктивізму, почався орієнтовно у 2000 році, коли в Україні почався розвиток дистанційного навчання. Домінуючими технологіями були електронна пошта, форуми, конференції. Це був крок уперед, але і біхевіористські підходи лишилися актуальними.З 2008 року почався третій етап розвитку дистанційного навчання, який базується на коннективістському підході. Домінуючими технологіями є блоги, вікі, соціальні закладки, обмін файлами, соціальні мережі, агрегатори та інші, які мають узагальнюючу назву «соціальні сервіси». Дистанційні курси на цьому етапі мають вільний та відкритий характер та спираються на вільні освітні ресурси, які почав 10 років тому назад пропонувати Массачусетський технологічний інститут.У теперішній час практично існують дистанційні курси усіх етапів та їх особливістю є наявність інформаційного освітнього середовища, для роботи у якому студент створює персональне навчальне середовище для роботи з навчальними ресурсами. Дехто вважає, що персональне навчальне середовище – це щось на зразок Moodle. Насправді, це набір інструментів (соціальних сервісів, які дозволяють організувати навчальний процес у Інтернет, наприклад, масові відкриті дистанційні курси).Біхевіористський підхід базується на роботах Е. Л. Торндайка, І. П. Павлова, Б. Ф. Скіннера. На основі цього підходу і під впливом ідей кібернетики – науки про оптимально організований процес діяльності, була створена система програмованого навчання, яка показала непогані результати у процесі алгоритмізації діяльності. Для керування навчальною діяльністю тут були запропоновані тести з відповідями «так» – «ні» і обов’язковий зворотний зв’язок для відпрацювання згідно з еталоном потрібної якості виконання дій. У відповідності до цього підходу, саме це свідчило, чи засвоїв студент матеріал заняття і як це відбивається на якості отриманого результату. До речі, ці ідеї вдало контактували з методами психологічної теорії поетапного формування розумової діяльності і методикою алгоритмізації навчальної діяльності (П. Я Гальперін, Н. Ф. Тализіна, Л. Н. Ланда та ін.).Це погляд на навчання, при якому не розглядаються внутрішні процеси мислення, а вивчається поводження, що трактується як сума реакцій на які-небудь ситуації [1]. Один з основоположників біхевіоризму Е. Л. Торндайк (1874–1948) вважав, що навчання людини повинне має будуватися на базі суто механічних, а не свідомих принципів. Тому він намагався описати навчання людини за допомогою простих правил, справедливих одночасно і для тварин. Серед цих правил виділимо два закони, що слугували платформою для подальшого розвитку цього погляду на процес навчання. Перший з них, названий законом тренування, говорить про те, що, чим частіше повторюється визначена реакція на ситуацію, тим міцніше буде зв’язок між ними, а припинення тренування (повторення) призводить до ослаблення цього зв’язку. Другий закон був названий законом ефекту: якщо зв’язок між ситуацією і реакцією супроводжується станом задоволеності індивіда, то міцність цього зв’язку зростає і навпаки: міцність зв’язку зменшується, якщо результат дії приводить до стану незадоволеності. Спираючись на ці закони, послідовник Торндайка Б. Ф. Скіннер (1904–1990) розробив на початку 50-х років минулого сторіччя дуже технологічну методику навчання, названу надалі лінійним програмуванням. В основу своєї методики Б. Ф. Скіннер поклав універсальну формулу: ситуація → реакція → підкріплення.Застосування програмованих посібників Б. Ф. Скіннера в професійно-технічних училищах США виявилося успішним: істотно скоротився час навчання, підвищилася кваліфікація студентів. Але одразу же виявилися і недоліки методики лінійного програмування: нудність і механістичність програмованих текстів; відсутність системності, цілісності в сприйнятті навчального матеріалу (велика кількість дрібних доз не сприяє узагальненням); правильність виконання простих завдань є позитивним підкріпленням лише спочатку читання посібника, надалі правильне виконання простих ситуацій уже не приносить почуття задоволеності; відсутність адаптації (всі учні виконують ту ж саму програму, йдуть по одній лінії).Незважаючи на гостру критику за принципове невтручання в мислення студента (біхевіористи керують лише його поводженням), біхевіористський підхід до навчання одержав широке поширення і був реалізований в ряді технічних навчальних закладів. І сьогодні універсальна схема цього підходу (ситуація – реакція – підкріплення) у її лінійній чи розгалуженій формі є стрижневим фрагментом багатьох комп’ютерних навчальних програм, користується популярністю у корпоративному навчанні СНД.Біхевіористська школа розглядає розум людини як «чорну скриньку» у тому сенсі, що реакція на стимул, зокрема, може розглядатися кількісно, повністю ігноруючи процес мислення.Особливості залучення у цьому випадку студентів до навчаннястудентам треба чітко формулювати кінцеві результати навчання таким чином, щоб вони могли визначитися щодо своїх дій і очікувань та зрозуміти, чи досягли вони результату наприкінці заняття;студентів треба тестувати, щоб визначити, чи досягли вони результатів навчання. Тестування та оцінювання мусять об’єднуватися у навчальну послідовність для перевірки рівня досягнень студентів та забезпечення відповідних відгуків;навчальні матеріали повинні об’єднуватися у такий спосіб, щоб вони забезпечували навчання. Форма об’єднання може бути від простого до складного, від відомого до невідомого, від знань до використання;студенти мають очікувати на своєчасний відгук викладача, щоб вони могли спостерігати за своїми успіхами та приймати відповідні дії для їх досягнення.Але оскільки алгоритми навчальної діяльності відтворювали її досить формально, деякі педагоги зазначали, що навчання – це процес, значно глибший, ніж тільки зміни у поведінці. Тому і з’явився пізнавальний (когнітивний) підхід, де за основу результатів навчання брали знання і роботу з ними.Когнітивний підхід стверджує, що навчання включає пам’ять, мотивацію та мислення, і що міркування грають важливу роль у навчанні. Когнітивісти розглядають навчання як внутрішній процес та звертають увагу на те, що кількість і якість отриманих знань залежить від здібностей студента, від якості і кількості досягнень, які зроблені під час навчального процесу, а також від рівня здібностей та існуючої структури знань студента.Цей підхід знайшов своє втілення у педагогічних технологіях розвиваючого навчання (В. В. Давидов, Д. Б. Ельконін), проблемного навчання (І. Я. Лернер, М. І. Махмутов, О. М. Матюшкін), особистісно-орієнтованого навчання (І. С. Якиманська) та ін. У цих технологіях знайшли відбиток усвідомлена навчальна діяльність, пошукове і творче мислення, врахування особистісних можливостей навчання у індивідуальному підході та ін.Когнітивний підхід розглядає навчання як внутрішній процес, який включає пам’ять, мислення, міркування, абстрагування, мотивацію та мету пізнання [2]. Цей підхід поглядає на навчання з точки зору процесу інформування, де студент використовує різні типи пам’яті під час навчання. Відчуття попадають через сенсори до сенсорного відділу перед переробкою інформації, де зберігаються протягом не більш за одну секунду. Тривалість короткотермінової робочої пам’яті 20 сек. і, якщо інформацію не буде оброблено, то вона не зможе перейти до довготермінової пам’яті на збереження. Якщо інформація не переходить до робочої пам’яті терміново, то вона втрачається назавжди.Кількість інформації, що запам’ятовується, залежить від уваги, яка була приділена інформації, та готовності структур пам’яті її прийняти.Отже при підготовці навчальних матеріалів, їх бажано поділяти на невеличкі порції, використовуючи принцип 7±2 (нові поняття) для компенсації обмежених можливостей короткотермінової пам’яті.Обсяг інформації, що перейшла до довготермінової пам’яті, залежить від якості та глибини обробки інформації у робочій пам’яті. У процесі засвоєння інформація змінюється, щоб відповідати існуючим у людини пізнавальним структурам.Технологія пізнавальної діяльності стверджує, що інформація розміщується у довготерміновій пам’яті у формі вузлів, які з’єднуються з вже існуючою мережею вузлів. З цієї нагоди корисно використовувати інформаційні карти пам’яті, які виявляють основні правила та взаємозв’язки у просторі відповідної теми. Як показують західні педагоги, карти пам’яті вимагають, у тому числі, критичного мислення і є засобом для формування пізнавальних структур у студента. Бажано рекомендувати студентам створювати особисті інформаційні карти пам’яті. Приклади таких карт і рекомендації з питань їхнього створення можна знайти у книжках відомого британського психолога Тоні Б’юзена [3]РекомендаціїТреба використовувати стратегії, що забезпечують максимальне сприйняття і розуміння інформації. Оскільки носієм окремих порцій інформації у тренінгу виступає поле екрана презентації, треба використовувати всі можливі засоби (колір, розташування, іконки, розмір та характер шрифту, побудову структурних схем та ін.), щоб підвищити ефективність сприйняття і визначення смислових взаємозв’язків між окремими фрагментами наведеної інформації. Це можуть бути такі рекомендації: а) важлива інформація має бути розміщена у центрі поля екрана; б) важлива інформація найвищого рівня має бути виділена у будь-який спосіб порівняно з рештою матеріалу, щоб привернути увагу студента. Наприклад, можна використовувати незвичайні або яскраві заголовки для упорядкування матеріалу; в) студенти мусять усвідомити, чому саме навчальний матеріал даного заняття вони мають опанувати протягом визначеного терміну; г) рівень складності первісного подання матеріалу зобов’язаний відповідати наявним пізнавальним здібностям студентів, щоб вони могли його зрозуміти і не виникало підстав для формування психологічних бар’єрів та інших перешкод.Стратегія пізнавальної діяльності має допомагати студентам формувати зв’язки у довготерміновій пам’яті між новою та існуючою інформацією для швидкого пошуку та вилучення звідти потрібної інформації. З цією метою стратегія мусить використовувати такі допоміжні засоби: ключові слова; вхідні тести для активізації студентів, які спрямовані допомагати у пригадуванні вивченого; питання самоконтролю, які активізують процес навчання і допомагають студентові вибрати особистий шлях вивчення матеріалу.Навчальну інформацію треба розбивати на смислові частини, щоб студент міг уникнути перевантаження під час обробки матеріалу у робочій пам’яті. На полі екрана повинно бути від п’яти до дев’яти пунктів, оскільки ця кількість відповідає умовам ефективної обробки інформації у робочій пам’яті. Якщо пунктів більше – треба конструювати допоміжні засоби навчання, наприклад інформаційну карту пам’яті всього заняття, і під час навчання – розглядати окремі його частини, не втрачаючи з уваги міжфрагментні зв’язки.Треба використовувати інші стратегії для організації аналізу, синтезу, оцінювання, які створюють умови переводу інформації з робочої пам’яті у довготермінову. Стратегії мусять допомагати студентам використовувати інформацію у реальному житті.Швидке зростання обсягів інформації і, у зв’язку з цим, необхідність у розвитку гнучкого ситуативного мислення і пов’язаної з ним діяльності наприкінці минулого сторіччя призвели до появи конструктивізму.Прибічники конструктивістського підходу (базується на роботах Л. С. Виготського) стверджують, що студенти розуміють інформацію та світ залежно від своєї персональної реальності, і вчаться через спостереження, участь та розуміння, які потім інтегрують як інформацію у свої знання. Тобто, конструктивізм певним чином змоделював відомий у техніці процес створення артефактів (у навчанні – особистих знань і умінь), у якому використовуються всі можливі корисні доробки у їх оптимальному поєднанні.Конструктивісти розглядають студентів як активних учасників навчального процесу [4]. Знання не переходять від когось, це індивідуальна інтерпретація студентів та обробка отриманої інформації. Студент знаходиться у центрі навчання з викладачем, який виконує роль радника та підтримує навчання. Основний акцент у цій теорії робиться на навчанні, яке проводиться у контексті. Якщо інформація має використовуватись у декількох контекстах, тоді треба забезпечити багатоконтекстні навчальні стратегії та впевнитись, що студенти можуть широко використовувати отриману інформацію. Навчання – це перехід від однобічних настанов до тлумачень, від відкриттів до знань.Навчання мусить бути активним процесом. Активний процес – це надання студентам завдань на використання отриманої інформації у практичних ситуаціях.Студенти повинні конструювати свої особистісні знання замість сприйняття без перетворення інформації від викладача.Повинні заохочуватись сумісне та кооперативне навчання. Робота студентів один з одним є життєвим досвідом для роботи у групах та дозволяє використовувати успіхи інших студентів і вчитися на них.Студентам треба надавати можливість контролювати навчальний процес.Студентам необхідно надавати час на роздуми і ретроспективний аналіз своєї діяльності (рефлексію).Студент мусить відчувати, що навчання має для нього особисте значення. Отже корисно, щоб навчальні матеріали містили приклади, що близькі інтересам студентів і цікаві як додаткова інформація.Навчання має бути інтерактивним з метою забезпечення його високого рівня та соціальної значущості. Навчання – це розширення простору нових знань, навичок та відношень при взаємодії з інформацією та середовищем.Конструктивістський простір навчання, який формує викладач, складається з 8 складових: активності, конструктивності, співробітництва, цілеспрямованості, комплексності, змістовності, комунікативності, рефлексивності.Конструктивізм набув широкого поширення на другому етапі розвитку дистанційного навчання, який орієнтовно розпочався після 2000 р.У коннективістському підході [5] навчання ‑ це процес створення мережі. Вузли такої мережі ‑ це зовнішні сутності (люди, організації, бібліотеки, сайти, книги, журнали, бази даних, або будь-який інший джерело інформації). Акт навчання полягає у створенні зовнішньої мережі вузлів.Принципами коннективізму є: 1) різноманітність підходів; 2) представлення навчання як процесу формування мережі та прийняття рішення; 3) навчання і пізнання відбуваються постійно – це завжди процес, а не стан; 4) ключова навичка сьогодні – це здатність бачити зв’язки і розуміти смисли між областями знань, концепціями та ідеями; 5) знання можуть існувати поза людиною в мережі; 6) технології допомагають нам у навчанні. Коннективізм базується на концепції, що інновації потребують відкритості, яка породжує себе (масові відкриті дистанційні курси); відкритість та інновації вимагають творчості та участі; особисті знання повинні структуруватися та взаємодіяти; у студента повинна бути можливість розкрити себе. Ключовими компонентами коннективізму є автономія, зв’язність, різноманітність та відкритість. Він робить акцент [6] на використанні Веб 2.0 та вмінні вчитися; спонукає студентів досліджувати нові засоби сприйняття навчання та знань, пропонує їм бути незалежними, брати ініціативу та відповідальність за навчання на себе, заохочує студентів підключатися до інформації, ідеям та людям для створення мережі знань та сумісно конструювати знання, які є відносними та контекстними.Аналіз цих підходів показує, що у багатьох своїх ідеях та правилах вони збігаються, адже основною метою їх всіх є можливість удосконалення діяльності через інформацію.Проектування навчальних матеріалів для навчання може включати елементи усіх трьох підходів. Стратегії біхевіоризму можуть використовуватись для вивчення фактів («що»), когнітивізм – для вивчення процесів та правил («як»), а стратегії конструктивізму – для відповіді на питання «чому» (високий рівень мислення, який забезпечує персональне розуміння та навчання, згідно із ситуацією та контекстом).Всі псих

Набули подальшого розвитку основні методи побудови мікрорівневих моделей композиційних матеріалів, шляхом декомпозиції алгоритмів та їх реалізації в програмному забезпеченні, з допомогою технологій високопродуктивних паралельних та розподілених обчислень. Основною відмінністю є вилучення етапу дискретизації структури композиційних матеріалів, завдяки її безпосередньому використанню як сітки скінченних елементів, що дає змогу спростити обчислення та значно зменшити їх кількість. Наведено приклади результатів моделювання на персональних комп'ютерах пересічної комплектації.

Вступ. У статті представлено результати дослідження персональних наративів підлітків, які мають порушення слуху і зору, а також їх однолітків без відповідних порушень. Мета даної роботи полягала в аналізі змістових індикаторів персональних наративів підлітків із депривацією вербального розвитку. В ході теоретичного пошукування було систематизовано підходи до розуміння онтогенезу та дизонтогенезу становлення особистості; проаналізовано результати попередніх досліджень мовної свідомості та мовленнєвої поведінки підлітків, становлення яких відбувається в умовах вербальної депривації; узагальнено теоретичні напрацювання, щодо ролі текстуальної взаємодії в процесі формування особистісної спрямованості. Методи. В якості методів емпіричного дослідження використано наративний аналіз персональних текстів респондентів із застосуванням процедур обґрунтованої теорії. Статистична обробка отриманих даних здійснювалась за допомогою U-критерію Мана-Уїтні. Результати. В результаті емпіричного дослідження було визначено низку особливостей, характерних для кожної з трьох груп респондентів (ті, які мають порушення слуху, ті, які мають порушення зору та ті, які не мають порушень у роботі аналізаторів). Порівняльний аналіз отриманих даних дозволив констатувати однорідність персональних наративів підлітків з порушеннями зору та без жодних порушень і принципову відмінність текстів, створених досліджуваними, які мають порушення слуху, а відповідно живуть в умовах вербальної депривації. Висновки. На основі даних, отриманих в результаті емпіричного дослідження було проаналізовано значення вербальної депривації в процесі особистісного становлення підлітків. Доведено, що підліткам, чиє особистісне становлення відбувається в умовах депривації вербального розвитку притаманні специфічні форми особистісної спрямованості. Особистісна спрямованість визначає специфіку сприймання навколишнього світу, самоусвідомлення та накопичення власного життєвого досвіду, що і знаходить відображення у персональних наративах. Специфічність відображеної у наративах спрямованості підлітків, які мають порушення слуху та її відмінність від спрямованості осіб, які мають порушення зору, свідчить про те, що саме вербальна депривація (а не функціональний дизонтогенез загалом) визначає особливості формування особистісної спрямованості. Перспективи подальших досліджень цієї тематики вбачаємо у детальному вивченні лінгвістичних, стилістичних та семантичних аспектів мовленнєвої поведінки осіб, розвиток яких перебігає в умовах вербальної депривації.

Вступ. Останнім часом теорія складних мереж стала ефективним інструментом дослідження складних структур: технологічних (наприклад, Інтернет-мережа, www, транспортні мережі), соціальних (мережі співробітництва, мережі мобільного телефонного зв’язку), біологічних (екологічні мережі, функціональні мережі мозку, мережі білкових взаємодій) [1]. Вузли в таких мережах – це елементи складних систем, а зв’язки між вузлами – взаємодії між елементами.Web 2.0 дозволив створити навчальні системи, засновані на принципах, так званої, кібернетики другого порядку. Учень тепер став активним елементом системи, яка не тільки контролює й направляє його діяльність, але й дозволяє своєю думкою впливати на функціонування й наповнення самої системи. Такий підхід є основою для виникнення системних ефектів [2].Дж. Сіменс і С. Даунс у власній теорії конективізму багато в чому продовжують ідеї, висловлені німецьким філософом В. Флуссером. У рамках конективізму, навчання – це процес створення мережі. Вузлами можуть бути люди, організації, бібліотеки, web-сайти, книги, журнали, бази даних або будь-яке інше джерело інформації. Сукупність зв’язаних вузлів стає мережею. Мережі можуть поєднуватися між собою. Кожний вузол у мережі може бути мережею більш низького рівня. Вузли, що втратили актуальність і цінність поступово зникають. Комплекси вузлів збуджують або гальмують один одного й у результаті їхнього взаємозв’язку утворюється блок. Збуджуючий або гальмуючий вплив один на одного можуть чинити й блоки – групи вузлів, кожен з яких видає власний загальний вихідний сигнал, що відповідає результуючій вазі всіх вхідних сигналів, отриманих від інших вузлів. Блоки організовані ієрархічно. Оскільки величезна кількість вузлів функціонує одночасно й на різних рівнях організації, обробка носить паралельний характер. Утворюючи персональну навчальну мережу, в мозкових структурах слухача згідно конекціонізму формується нейронна мережа.Конективізм і масові відкриті дистанційні курси. Застосування ідей конективізму знайшло відображення у практиці масових відкритих дистанційних курсів (МВДК), які останнім часом досить широко використовуються у закордонній педагогічній діяльності.З метою вивчення тенденцій розвитку МВДК в листопаді 2012 року автором було проведено дослідження «Конективізм і масові відкриті дистанційні курси» [3]. У результаті Інтернет-анкетування було опитано 62 респондента з України, Росії, Білорусії, Азербайджану, Грузії, Лівану та Німеччини (рис. 1). Переважну кількість учасників опитування (77 %) склали викладачі й наукові співробітники, 8 % – керівники відділів освітніх установ, 5 % – аспіранти (рис. 2). Враховуючи те, що були задіяні респонденти зайняті в сфері дистанційної освіти, можна говорити про високу вірогідність відомостей, отриманих у ході дослідження (випадково опинилися на сайті з опитуванням лише 2% учасників). а бРис. 1. Розподіл учасників: а – за країнами, б – за віком При перебуванні в Інтернет-мережі переважна більшість опитаних витрачає значну долю свого часу на пошук інформації (92 %), а вже потім на навчання й спілкування (рис. 3). Рис. 2. Склад вибіркової сукупностіРис. 3. Розподіл витрат часу учасників при перебуванні в Інтернет Особливістю отриманих результатів є те, що 71 % респондентів не вважають конективізм повноцінною (самостійною) теорією навчання, з них 45 % відносять конективізм до різновиду неформального навчання, що реалізується в контексті концепції освіти впродовж всього життя, 18% вважають конективізм педагогічною ідеєю (рис. 4). Рис. 4. Чи можна вважати конективізм повноцінною теорією навчання 60 % респондентів приймали участь у МВДК, з них 40 % задоволені результатами свого навчання, 18 % не можуть оцінити результат, а 2 % залишилися розчарованими (рис. 5).76 % вважають, що ідеї конективізму сприяють підвищенню ефективності навчальної діяльності (рис. 6). Рис. 5. Задоволеність від власної участі в МВДКРис. 6. Чи сприяють конективістські ідеї підвищенню рівня ефективності навчальної діяльності 40 % вважають, що найголовніше у МВДК – це уміння працювати в співробітництві, 32 % вважають, що найголовнішим є вміння самостійно організовувати та проводити такі курси, 24 % вважають, що МВДК – це засіб для апробацій положень конективізму (рис. 7).На питання, чи можливо отримати реальні знання при навчанні у МВДК думки учасників розділилися майже порівну: 52 % вважають, що це цілком можливо, а 42 % вважають, що отримані знання можуть бути тільки фрагментарними (рис. 8). Рис. 7. Найважливіше при навчанні в МВДК Рис. 8. Чи можливо отримати реальні знання при навчанні в МВДК Понад 50 % вважають, що велику кількість учасників МВДК можна пояснити нульовою ціною та відсутністю зобов’язань сторін (рис. 9).До основних переваг процесу навчання у масових відкритих дистанційних курсах учасники віднесли:відсутність вікових, територіальних, освітніх і професійних обмежень,відкритість і безкоштовність, гнучкість навчання,отримання нової інформації безпосередньо від фахівців предметної області,самомотивація та самоорганізація слухачів,обмін досвідом і колективна робота у співробітництві,формування умов взаємного навчання в спілкуванні,охоплення широкої (масової) аудиторії,пряме використання всіх переваг комп’ютерної підтримки навчального процесу (від електронних підручників до віртуальних середовищ),процес участі й навчання в МВДК допускає обмін не тільки інформацією, але й, що особливо цінно, напрямами її пошуку,розширення персональної навчальної мережі,можливість неформального підвищення знань,можливість оцінювання робіт інших слухачів курсу,використання в курсах різноманітного навчального контенту (текстова, аудіо-, відео- і графічна інформація), а також форумів і блогів,основний інформаційний матеріал знаходиться поза сайтом курсу. Рис. 9. Чи можна пояснити ріст числа учасників МВДК тільки нульовою ціною та відсутністю зобов’язань сторін До основних недоліків процесу навчання в масових відкритих дистанційних курсах учасники віднесли:відсутність особистого контакту конкретного слухача й педагога, як наслідок, довіри (міжособистісне телекомунікаційне спілкування в силу свого опосередкованого характеру не здатне (з ряду причин технічного, економічного й психологічного плану) повною мірою заповнити відсутність безпосереднього спілкування),використовування різних платформ,високі вимоги до професіоналізму викладачів (тьюторів),надлишок та хаотичність навчальної інформації,відсутність у слухачів навичок самоосвіти, фільтрації й взаємодії,неможливість проконтролювати автора виконаних робіт (ідентифікації),обмежений адміністративний вплив з боку викладача,не вміння спілкуватися інформативно й результативно (закритість вітчизняних викладачів),трудомісткий і тривалий процес розробки навчального курсу (контенту), його супроводу і консультація великої кількості слухачів,технічні проблеми забезпечення практичних (лабораторних) занять,труднощі моніторингу процесу підготовки слухача,необхідність достатньої сформованості мотивації навчання (актуально для молодших за віком і менш критично для дорослих слухачів),імовірність появи технічних проблем доступу до курсів,обмежений зворотний зв’язок з педагогом (тьютором),більшість МВДК на сьогодні розраховані на можливості техніки, а не на людину як індивіда,недостатня кількість часу на обробку всіх наявних навчальних матеріалів,кожний учасник самостійно регулює свою діяльність в курсі.Проблеми конективізму як теорії навчання. Із результатів дослідження зрозуміло, що комплекс ідей конективізму навряд чи можна вважати повноцінною (самостійною) теорією навчання, скоріше це один із різновидів неформального навчання в рамках концепції освіти впродовж всього життя. Розглянемо деякі положення [4].I. Слухач сам установлює мету навчання, читає тільки той матеріал, що йому доступний і подобаєтьсяПринципи автодидактики розроблені В. О. Курінським в рамках т. з. «постпсихології» [5]. Як визначає сам автор, «автодидактикою здавна називають самонавчання. Нікому з нас не вдається її уникнути – всім доводиться доходити до чогось самостійно, розраховуючи на свої власні сили. У кінцевому рахунку, в яких би вчителів ми ні вчилися, ми перш за все учні самих себе».Із 8 правил, сформульованих В. О. Курінським, наведемо деякі загальні положення:а) необхідно робити тільки те, що викликає інтерес (спочатку треба створити актуалізацію інтересу). Інтерес створюється не з якогось зовнішнього матеріалу, а в нас самих, коли ми перемикаємо свою увагу з однієї частини предмета або тексту – на іншу;б) не слід намагатися все запам’ятовувати одразу (але треба намагатися, щоб сприйняття було як можна повнішим). Треба управляти своєю увагою;в) не слід прагнути повного засвоєння матеріалу;г) треба прагнути до самоспостереження. Людина обов’язково повинна стежити за тим, як ставляться до її вчинків інші люди (результати спостереження свого внутрішнього стану і того, що думають інші доповнюють один одного);д) незасвоєння попереднього матеріалу не є причиною того, щоб не ознайомитися з матеріалом наступним.II. Знання перебувають у співтовариствах і комп’ютерних мережахНа нашу думку, тут відбувається деяка підміна понять, адже в комп’ютерних мережах розміщені дані. А чи стануть вони знаннями? Можуть стати, але в результаті перетворення й аналізу цих даних при вирішенні конкретних завдань. Ми можемо прослухати передачу (лекцію) на незнайомій для нас мові, при цьому одержимо дані, але не інформацію (і відповідно не знання). Ми можемо записати ці дані на компакт-диск – зміниться форма подання даних, відбудеться нова реєстрація, а відповідно сформуються й нові дані.Д. Вайнбергер зазначає: «Коли знання стає мережевим, самий розумний у кімнаті вже не лектор, що виступає перед слухачами, і навіть не колективний розум всіх присутніх. Сама розумна людина в кімнаті – це сама кімната, тобто мережа, утворена із зв’язків між людьми та їхніми ідеями, які, у свою чергу, пов’язані з тим, що перебуває за межами кімнати. Це зовсім не означає, що мережа стає наділеною інтелектом. Однак знання стають буквально немислимими без мережі, яка їх забезпечує…» [6].Отже, потенційні знання є технічним і технологічним заручником (програмно-апаратна й ментальна складові). Згідно принципу канадського філософа М. Маклюена, «засіб передачі повідомлення і є зміст повідомлення»: для того, щоб зрозуміти зміст повідомлення, необхідно розуміти, як саме влаштований інформаційний канал, по якому надходить повідомлення та як специфіка цього каналу впливає на саму інформацію.III. Акт навчання полягає у створенні зовнішньої мережі вузлів, які слухачі підключають у формі джерел інформації й знаньЧи може підключення до джерела інформації структурувати та сформувати знання учня? Очевидно, що це тільки елемент процесу навчання – можна підключитися до будь-яких потенційних джерел інформації, але не аналізувати і не обробляти їх у подальшому. На нашу думку, інтерес представляє застосування поняття цінності створюваної слухачем мережі.Ще на початку XX століття на можливість кількісної оцінки цінності соціальної мережі звернув увагу Д. А. Сарнов, який показав, що цінність радіо- або телевіщальної мережі зростає пропорційно кількості глядачів (слухачів) n. Дійсно цінність мережі тим вище, чим вище число її елементів (вузлів). Пізніше Р. Меткалф звернув увагу на те, що цінність всієї системи зростає навіть швидше, ніж число її елементів n. Адже кожен елемент мережі може бути з’єднаний з n−1 іншими елементами, і, таким чином, цінність для нього пропорційна n−1. Оскільки в мережі всього n елементів, то цінність всієї мережі пропорційна n(n−1).На основі цього закону Д. Рід сформулював закон для мереж, які утворюють групи. Цінність такої мережі пропорційна 2n−n−1, що визначається числом підмножин (груп) множини з n агентів за винятком одиночних елементів і порожньої множини. Закон Ріда виражає зв’язок між обчислювальними та соціальними мережами. Коли мережа віщає щось людям, цінність її послуг зростає лінійно. Коли ж мережа дає можливість окремим вузлам вступати в контакт один з одним, цінність зростає у квадратичній залежності. А коли та ж сама мережа має у своєму розпорядженні засоби для створення її учасникам груп, цінність зростає експоненціально.У роботі [7] пропонується оцінювати ріст цінності логарифмічно – nln(n) (закон Ципфа). Головний аргумент на користь цього закону полягає в тому, що на відміну від перших трьох законів, тут ранжуються цінності зв’язків. Якщо для довільного агента соціальної мережі, створеної з n елементів, зв’язки з іншими n−1 агентами мають цінності від 1 до 1/(n–1), то внесок цього агента в загальну цінність мережі становить (для великого n): Підсумувавши за всіма агентами, одержимо повну цінність мережі порядку nln(n).Однак, цінність соціальної мережі як величина, що залежить від потенційних зв’язків всіх агентів, очевидно має зростати зі збільшенням кількості можливих конфігурацій (потенційних можливостей) цих зв’язків у мережі. У роботі [8] показано, що для великої кількості агентів n цінність соціальної мережі (у якості ентропії) може бути визначена якВисновкиУ конективізмі зв’язки повинні формуватися природно (через процес асоціацій). Очевидно, що це можливо тільки в контексті розвитку безперервної освіти і навчання протягом всього життя. Це не просто «передача знань» («побудова знань»), притаманна сьогоднішньому програмованому навчанню, тут навчання більш схоже на розвиток особистості. Як писав В. Ф. Турчин: «Коли навчається людина, вона сам йде назустріч навчанню. Не тому, що вона знає, що “вчитися корисно». Дитина цього не знає, але навчається найбільш легко й активно. Асоціації утворюються в неї «просто так», без усякого підкріплення. Це працює механізм управління асоціюванням, що вимагає собі їжі. Якщо її не має, людині стає нудно, а це негативна емоція. Учителеві немає потреби нав’язувати що-небудь дитині або людині взагалі, його завдання лише в тому, щоб дати їжу її уяві. Одержуючи цю їжу, людина зазнає насолоди. Таким чином, вона завжди вчиться сама, зсередини. Це активний, творчий процес» [9].Головна роль у конективізмі приділяється самому учню – саме він повинен прагнути здобувати нові знання постійно, створювати й використовувати персональну навчальну мережу, розрізняти головну інформацію від другорядної та псевдонаучної, оцінювати отримані знання й т. д. Виникла нова проблема – маючи можливість використати нові засоби для навчання, людина може виявитися просто не здатною ними скористатися (проблема інформаційної компетентності, проблема інформаційного вибуху). У свою чергу педагог (тьютор) повинен мати певні навички по створенню й підготовці навчальних матеріалів та їхньому використанню в дистанційних курсах.На сучасному етапі конективізм як повноцінна теорія навчання вивчений недостатньо. Крім того нормативно-правова база орієнтована тільки на традиційні форми навчання. Проте, позитивно, що знання у цьому підході порівнюються не тільки із структурою, а і з процесом. Прояв гнучкості в навчанні й оцінюванні, а також розвиток міжпредметних зв’язків із «інформаційного хаосу» безсумнівно дозволяє активізувати різні форми інтелекту учнів.

В данной статье авторы рассматривают современные подходы, применяемые в дистанционном образовании, определяют проблемы дистанционного обучения, в частности проблему обратной связи, релевантности, поиска необходимых курсов, а также актуальности курсов с учетом развития компетентностной парадигмы получения знаний. В ходе работы исследуются идеи, способные улучшить обратную связь и качество получаемых знаний, персонализировать изучаемый материал, а также учитывать актуальность изучаемых курсов на рынке труда. Изучается идея индивидуальных образовательных траекторий, формируемых в зависимости от индивидуальных навыков, возможностей студента, а также его целей. Предложена концептуальная модель интеллектуальной образовательной экосистемы, описывается ее структура и метрики. На основе данной концепции планируется разработка СППР для построения персональных рекомендаций в дистанционном образовании с использованием современных методов машинного обучения и искусственного интеллекта.

У публікації на основі загальнонаукових методів: аналізу, синтезу, порівняння та узагальнення визначено сутність поняття «художній смак» та виокремлено форми роботи з формування художнього смаку студентів митецьких спеціальностей у процесі вивчення курсу «Історія мистецтв». «Художній смак» – це складна інтегративна якість особистості, основа розвитку духовності та активно-творчої її діяльності; здатність до сприймання, аналізу й естетичного оцінювання творів мистецтва відповідно до сформованих ідеальних переконань про прекрасне. Художній смак особистості виявляється у процесі естетичного оцінювання, під час висловлювання власних суджень щодо творів мистецтва керуючись естетичними почуттями, потребами, світоглядом та знаннями. Передусім формування художнього смаку студентів мистецьких спеціальностей залежить від успішного оволодіння знаннями з курсу «Історія мистецтв», а також від налагодження міжпредметних зв’язків із циклом фахових дисциплін. Так, студенти набувають системних знань про виникнення та історичний розвиток основних видів, жанрів мистецтва; розуміння особливостей художніх стилів; вивчення кращих зразків світового мистецтва, їх сприймання, аналіз і оцінювання відповідно до ідеальних уявлень про прекрасне, що є основою формування художнього смаку. Виокремлено форми і методи роботи з формування художнього смаку студентів мистецьких спеціальностей у процесі вивчення курсу «Історія мистецтв»: аналіз творів мистецтв за спеціальним алгоритмом; створення ілюстрованих словників мистецтвознавчих термінів, понять, напрямів мистецтва; виступи з підготовленими презентаціями (метод ілюстрації); застосування інформаційно-комунікаційних технологій (методи спостереження і ілюстрації); відвідування музеїв мистецтва, персональних виставок, екскурсії до пам’яток архітектури, творчі зустрічі (словесні і наочні методи: бесіда, дискусія, спостереження, ілюстрація); відвідування екзаменаційних переглядів; відвідування екзаменаційних переглядів, виконання практичних форм роботи (методи графічних вправ, замальовки). Ключові слова: історія мистецтв, художній смак, мистецька освіта, естетичне виховання.

Статтю присвячено вивченню психологічних особливостей образу Я вагітних, що перебувають на різних термінах вагітності. Образ Я розглянуто як установку особистості щодо себе, складно структуроване та динамічне утворення особистості. В структурі образу Я виділено когнітивний, емоційно-оціночний, поведінковий, соціально-перцептивний аспекти та визначено їх функції. Зазначено, що формування та становлення образу Я відбувається в процесі життя, а під час вагітності значно трансформується, переходячи від образу «Я – вагітна» до образу «Я – мати», а потім – «Я і дитина».Розглянуто психологічний бік змін в ідентичності вагітних. В результаті проведеного дослідження визначено особливості емоційно-оціночного аспекту образу Я вагітних, а саме виявлено наступні особливості: виражене позитивне самоставлення і самовпевненість; середній рівень поваги до себе, аутосимпатії та самоприйняття; більшість вагітних виявили самопослідовність, самоінтерес і низький рівень самообвинувачення. Констатовано високий рівень самооцінки вагітними здоров’я, зовнішності, впевненості у собі; адекватна оцінка розуму, здібностей, характеру та загальна самооцінка. У діапазоні соціально-перцептивного аспекту з’ясовано, що найбільш вираженими є середні показники оцінки ставлення, особистісна ідентичність, емоційно-позитивна форма позначення статі. Констатовано, що для більшості вагітних сексуальна роль та учбово-професійна не є важливими у даний період, натомість велике значення має сімейна приналежність. У рамках когнітивного аспекту виявлено, що серед вагітних переважають жінки з: емоційно-полярним типом особистості, високим рівнем рефлексії, позитивними ідентифікаційними характеристиками, вираженою сімейною та персональною перспективою. Для більшості досліджуваних найбільше значення мала сфера сім’ї, вагомим для досліджуваних був також фізичний образ. В межах поведінкового аспекту більшості досліджуваних жінок діагностовано здатність сконцентруватись на собі, стриманість, виваженість вчинків, дипломатичність, уміння працювати зі своєю напругою, зберігати емоційну стійкість. Встановлено, що відчуття безпеки, довіри, впевненості, низький рівень тривоги, ворожості та конфліктності властиві більшості досліджуваних.

Розвиток сучасних технологій зумовлює зміну підходу щодо вивчення іноземної мови в немовному закладі вищої освіти. Стаття присвячена аналізу використання методу кейс-стаді для навчання іноземної мови професійного спрямування. У роботі представлено теоретичний матеріал про метод кейс-стаді, наведено практичні рекомендації з використання цієї методики. Визначено, що, на відміну від традиційних методів сучасного викладання, метод кейс-стаді потребує активної участі здобувача вищої освіти в процесі навчання. Кейси дають змогу здобувачам творчо застосовувати пройдений мовний матеріал на базі своїх професійних знань і адаптуватися до реальних і потенційно можливих ситуацій, розвивають вміння вести дискусію, вдосконалюють навички професійного читання іноземною мовою, дають змогу повноцінно вирішити самостійну роботу здобувачів. У статті наголошено на формуванні конкурентоздатності в процесі роботи над ситуаціями у здобувачів, розвитку персональної і колективної відповідальності, особистих цінностей та установок, здобуванні навичок управління репутацією і формуванні позитивного іміджу. Розглянуто моделі ситуаційного навчання, виділено етапи створення кейсу, які допомагають зробити навчання більш результативним і ефективним. Проаналізовано переваги, недоліки і особливості застосування кейс-стаді як активного методу навчання іноземних мов, принципи і закономірності критичного мислення, основні психолого-педагогічної характеристики здобувачів в освітньому процесі аграрно-економічних закладів вищої освіти. На базі аналізу теоретичних джерел та педагогічної практики пропонується напрям пошуку більш продуктивних підходів та способів вирішення питання розвитку проблемно-дієвої основи навчання професійній англійській мові в контексті впровадження кейс-методу. Розвиток цього методу – це динамічний та циклічний процес, який передбачає постійну взаємодію між афективними, когнітивними та експериментальними факторами. Зроблено висновки, що кейси та рольові ігри, які розглядають проблемні ситуації реального бізнесу, мотивують студентів-аграріїв вивчати іноземну мову і застосовувати на практиці свої професійні знання.

Мета роботи – проаналізувати ефективність оцінювання медичних компетентностей за допомогою об’єктивного структурованого клінічного іспиту. Основна частина. Під час іспиту студент виконує 12 завдань на 12 станціях. Час, виділений на кожне з них, складає 6 хв, а перерва між ними – 1 хв. Залежно від того, яку компетентність мається на меті перевірити, станції поділяються на 4 основних типи: комунікативні, когнітивні, мануальні (базові та ускладнені) чи маніпуляції. Проте такий поділ є досить умовним, на жодній станції неможливо оцінити ізольовану компетентність, оскільки вони є взаємопроникаючими. Для досягнення високої надійності та об’єктивності контролю знання студента оцінюється за виконанням однакових завдань (для однієї групи), за чек-листом та без зазначення персональних даних (за ідентифікаційним номером). Іспит вважається складеним, якщо студент набрав не менше 7,0 балів з 12 максимально можливих. Висновок. Використання формату об’єктивного структурованого клінічного іспиту дає можливість не тільки оцінити ступінь оволодіння компетентностями, а й сприяє підвищенню зацікавленості студентів до навчання та формує клінічне мислення.

Представлена теоретическая модель социологического анализа ценности здоровья как многокомпонентная система. Приведено описание компонентов модели и их характеристик. Исследованы факторы информированности, поведенческой активности, здоровьесбережения, персональной ответственности за здоровье. Подчеркнута особенная актуальность в условиях Арктической зоны с присущими особенностями климатогеографического положения и экстремальностью жизнеобеспечения. Актуальность вопросы изучения ценности здоровья населения обрели в условиях глобализации ХХI в. Назрела необходимость решения проблем сохранения здоровья человека. Особенную остроту приобретает эта проблема в условиях Арктической зоны Российской Федерации. Природные и антропогенные факторы предъявляют повышенные требования к функциональным системам организма человека, осложняют труд, быт и отдых населения, являясь факторами риска нарушений здоровья. Особую актуальность проблемы здоровья обрели во время пандемии нового коронавируса COVID-19. Это один из худших мировых кризисов в сфере здравоохранения за последние 50 лет. На первый план встали вопросы обеспечения санитарно-эпидемиологического благополучия, здоровьесбережения, повышения ценности здоровья. Цель работы – рассмотрение ценности здоровья населения Арктического региона Российской Федерации через призму теоретических основ и институциональных подходов. Методы: аксиологический подход, предполагающий ценностное измерение исследуемых социокультурных явлений, и социально-конструктивистский подход, рассматривающий ценность здоровья населения Арктического региона как необходимую социальную парадигму. Выводы: во-первых, создание теоретической модели, ее использование в социологическом анализе ценности здоровья населения Арктического региона Российской Федерации и представление исследуемого объекта с разных сторон позволяют достичь наибольшей содержательности и полноты понятий, относящихся к данной области знаний. Во-вторых, содержание теоретической модели, предлагаемой нами, представляет собой определенную целостность, которая в неразрывном единстве включает изучение конкретных аспектов жизни общества, взаимосвязей, а также возможности и способы ее использования в исследовательской деятельности. Благодаря моделированию, при сопоставлении характеристик с конкретной действительностью, общество проявляет себя с разных сторон и выглядит как сложно организованная система. В-третьих, в рассмотренных ранее подходах и концепциях анализировались связи состояния здоровья с различными факторами, среди которых стали преобладать поведенческие. Исследованы также факторы информированности, двигательной активности. В поле рассмотрения попали также здоровьесбережение, персональная ответственность за здоровье, способы выхода из стрессовых состояний. В‑четвертых, особенную актуальность факторы приобретают в условиях Арктической зоны, с присущими особенностями климатогеографического положения и экстремальностью жизнеобеспечения. В-пятых, теоретическая модель является не только способом познания, но и управляющим инструментом исследования.

Метою роботи є створення програмно-апаратного комплексу по визначенню функціонального стану та втомлюваності людини Предмет дослідження: програмно-апаратний комплекс по визначенню зорової втомлюваності людини. У статті розглядається новий програмно-апаратний комплекс по визначенню втомлюваності людини, який забезпечує високу точність та гнучкість проведення діагностичної операції по визначенню зорової втоми людини, характеризується зручністю та простотою у своєму користуванні, має можливість дистанційно змінювати частотно-імпульсну та кольорово-світлову характеристику, складається з простої електронно-компонентної бази. Наукова новизна і теоретичне значення: в основу корисної моделі закладений принцип створення програмно-апаратного комплексу по визначенню зорової втоми на основі показників критичної частоти злиття миготінь, який має можливість дистанційно змінювати частотно-імпульсну та кольорово-світлову характеристику, складається з простої електронно-компонентної бази. Практичне значення. Заявлена корисна модель може бути використана в сфері безпеки життєдіяльності людини, виробничої санітарії, зокрема в системі визначення рівня втомлюваності програмістів, операторів персональних комп'ютерів, диспансерних спостережень за станом зору школярів, студентів. Висновки: 1. Залучення мікроконтролерної техніки з бездротовими інтерфейсом дає змогу суттєвим чином спростити компонентну базу електронної частини розробленого комплексу та розширити функціонал засобу діагностики втомлюваності людини. 2. Залучення мобільних smart-засобів сприяє запровадженню дистанційного способу контролю та плавності регулювання ключових параметрів процесу діагностування 3. Точність вимірювання збільшилась на 67% порівняно з попередньою моделлю. 4. Запропоноване програмне забезпечення робить дану процедуру доступною та легкою для більшості операторів-діагностів. Запропонований комплекс по визначенню зорової втоми людини пройшов випробування і рекомендований до промислового впровадження. Заявлене технічне рішення може бути використано в області безпеки життєдіяльності, виробничої санітарії, зокрема в системі визначення рівня втомлюваності програмістів, операторів персональних комп'ютерів, диспансерних спостережень за станом зору школярів, студентів, спортсменів.

У статті здійснено аналіз поняття «розуміння» як визначальної категорії персоналістичної герменевтики, розбудованої польським філософомперсоналістом, професором Люблінського католицького університету Ч.С. Бартніком. З’ясовано, що в інтерпретації польського науковця розуміння має не лише складну структуру, а й різні форми та види. Так, Бартнік розрізняє: а) розуміння реїстичне, в основі якого – спостереження дійсності через речі; б) розуміння персональне (безпосереднє й опосередковане), яке передбачає, що предметом розуміння стає особа; в) саморозуміння через рефлексію (розуміння себе самого й здатність замислюватись над процесом розуміння); г) історичне розуміння (розуміння історії, історичного процесу і його значення); д) розуміння, вкорінене в мові як проблема «розуміння мови»; е) прагматичне розуміння як здатність практичного застосування того, що людина розуміє. Окрім основних видів розуміння, філософ розрізняє три етапи, які передують безпосередньому процесу розуміння: еволюціоністичний, психологічний і герменевтичний. Він розглядає розуміння також як акт, процес і стан. А головним видом розуміння в персоналістичній герменевтиці Бартніка є розуміння релігійне, в якому науковець виділяє індивідуальне і спільнотне. У ділянці розуміння мислитель зауважує поняття, запозичені у М. Гайдеґґера і Г.-Ґ. Ґадамера, «світ розуміння» і «горизонт розуміння», але в розвиненій ним категорії головною перспективою виступає людська особа, яка відкриває, визначає й оперує горизонтами розуміння та має змогу зрозуміти своє місце й значення у світі.

Гуйван П. Д. Час як критерій руху суспільних явищ у просторі. Особливості персональної перцепції часового руху. – Стаття .Стаття присвячена науковому дослідженню питання про сутність і зміст часового поступу в природі,який стосується як cуспільних взаємин, так і сферипі знання різних сторін буття, що нас оточує. Наголошується, що питання часу має досить вагоме світоглядне значення, адже час у людському сприйнятті є тим явищем, яке характеризується особливою емоційністю усвідомлення як фактор, що зумовлює тимчасовість нашого перебування на землі. Час є тим всеохопним чинником, який дозволяє виявити сутнісний зв’язокподій і явищ, що відбуваються в просторі, надавшиїм належної перцепції щодо місця в системі взаємодій різних явищ конкретної взаємодії в просторі. У роботіакцентується, що темпоральні питання завжди маютьрозглядатися у взаємовідношенні з просторовим, цявзаємодія завжди була важливим елементом вивчен-ня світу. Досліджене онтологічне бачення темпораль-них процесів, за яким матерія сприймається не черезокремі її властивості, а через загальний, всебічний та абстрактний характер своїх виявів. Це означає, що час,за цією теорією, має суб’єктивний вияв, що відтворюється у відчуттях та переживаннях конкретної людини щодо реальних матеріальних явищ, відображених увнутрішній тривалості, що і створює час зовнішньогосвіту. Визначено, що час є властивістю самого буття,його онтологічним атрибутом, якщо об’єкт переміщу-ється в просторі, то він, безумовно, також переміщу-ється в часі. У роботі зроблено висновок про наявність серйозних труднощів у процесі пізнання часу: час маєтісніший зв’язок із різноманітними чинниками, що зу-мовлюють існування тіл у просторі, ніж це постулюється. Зазначено, що дослідження темпоральних власти-востей історично відбувалося в межах уявлень про часяк абсолютне й однорідне явище, що має однакові па-раметри в усіх точках простору, що не зовсім точно від-творює реальну картину буття. Насправді, більшістьточних наук оперують поняттям реального часу, якийконцептуально обґрунтовується тезою А. Ейнштейна,що час є нерівномірним, багатонаправленим, багато-мірним та залежить від властивостей системи облікуй руху матерії. Виходячи з більшої простоти абсолютного Ньютонівського часу та зручності користування,пов’язаний із ним механізм доволі успішно використо-вується як найпростіша модель реального темпорального застосування.

Стаття присвячена аналізу основних концепцій і принципів англо-американської філософії кримінального права ХХІ століття. Розкривається суть ретрибутивістського погляду на покарання британського вченого А. Норрі, зокрема ствердження індивідуалістської суті ретрибутивізму, індивідуальної відповідальності як підстави правомірного покарання, ролі суб'єктивних чинників покарання. Досліджується філософсько-правова парадигма А. Ріпштейна, який стверджує про тісну єдність відповідальності та заслуги як у правовому, так і в моральному вияві, що дозволяє виявити суть концептуальних висновків про покарання у філософському та правовому його вимірі та визначити шляхи протидії правопорушенням в сучасних умовах. У статті аналізуються погляди британського вченого Е. Даффа, який вважає, що дослідження основних принципів філософського розуміння кримінально-правових проблем неодмінно призводить до питання про місце у цьому численних суперечностей, що породжуються світоглядним і правовим дискурсом, стають важливим аспектом основних мотивів встановлення кримінальної відповідальності. У теоретичних напрацюваннях провідних представників сучасної зарубіжної філософії права не можна не помітити зацікавлення питаннями криміналізації як специфічного визнання діянь злочинними та встановлення відповідальності за їх вчинення. У статті підкреслюється значення наукового дискурсу стосовно проблем криміналізації американським вченим Д. Гусаком, який звертає увагу на детермінантні тенденції формування засад криміналізації. Констатується те, що вчений прагне своєрідним чином сполучити внутрішньо-персональні аспекти криміналізації, які стосуються стану її суб'єкта, із тими зовнішніми умовами, що існують на рівні її інституцій, провідне місце серед яких займає держава. У статті аналізується концепція прощення британського філософа права А. Норрі, яка базується на твердженні про значення любові як специфічного морального акту, що супроводжує становлення як моральної, так і правової парадигми в сучасних умовах процесу віктимізації.

У статті висвітлено результати теоретичного дослідження організації лабораторних робіт у відкритому білінгвально-орієнтованому освітньому середовищі, яке, у свою чергу, дає можливість учням засвоїти українську й англійську мови та повністю реалізуватись у сучасному інтернаціональному світі. Дослідження засноване на системному осмисленні проблеми навчання у відкритому білінгвально-орієнтованому освітньому середовищі. У результаті проведеного експерименту нами запропоновані елементи вдосконалення методики організації лабораторних робіт з фізики. Стаття містить фрагмент лабораторної роботи з фізики, запропонованої для реалізації в умовах відкритого білінгвально-орієнтовного освітнього середовища, що дозволяє активізувати пізнавальну діяльність учнів при навчанні фізики. Акцентована увага на компетентнісних і практико-орієнтованих засадах: навчитися мислити творчо, послідовно та представляти ідеї, вміти працювати в команді та встановлювати пріоритети, планувати конкретні результати та нести персональну відповідальність за їх реалізацію, ефективно використовувати знання в реальному житті, брати інформацію з різних ресурсів, зокрема іншомовних. В умовах цього освітнього середовища може відбуватися пояснення нового матеріалу, проведення фізичного семінару та надання учням доступу до українських та іноземних (англійських) віртуальних лабораторій. Двомовна освіта визнана необхідною складовою сучасної системи освіти, яка є потужним інструментом підготовки майбутніх фахівців у будь-якій галузі, починаючи зі шкільних років. Її реалізація сприяє зростанню самосвідомості, розширенню світогляду учнів. Проведене дослідження та використані методи показують, що в умовах відкритого білінгвально-орієнтованого освітнього середовища здійснюється підготовка учнів до майбутньої професії. Ключові слова: лабораторна робота, відкрите білінгвально-орієнтоване освітнє середовище, інтеграція, освітній процес, методика навчання фізики.

У статті розглядається проблема соціального насилля, що відбивається, як на рівні шкільного соціального простору, так й родинного. Зроблений акцент на психологічних чинниках, що детермінують такі ганебні явища як булінг і мобінг, особливості їхнього прояву в умовах учнівської взаємодії. Зазначено, що соціальні умови завжди виступають однією з основних причин булінгу та мобінг. Розглянуті психологічні профілі як тих, хто вчиняє насилля, так й тих, хто стає його жертвами. З’ясовано, що у булерів і моберів акцентованими виступають біологічні (родові травми), соціальні (вплив сімейного оточення) та персональні (рівень розвитку соціального інтелекту) інсталяції. Жертвами булінгу та мобінг, перш за все, стають діти з проявами «навченої безпорадності», які зазвичай продукують інфантильний захист і неспроможні самостійно розв’язувати проблеми комунікації з іншими. Зазначено, що у підлітковому середовищі цінним виступає те, що пов’язано з проявами «дорослості», а копіювання поведінки значущих старших значно впливає на їхню соціальну активність. Зневажливе ставлення батьків до інших у присутності власних дітей, стає однією з причин генерування соціальної інгібіції в учнівському середовищі. Запропоновані соціально-психологічні шляхи розв’язання проблеми насилля в родинах школярів та учнівському середовищі, що мають комплексний характер. Ключові слова: булінг, жертва, мобінг, родина, соціальна інгібіція, соціальне насилля, учнівське середовище.

Данная статья рассматривает вопросы формирования, развития знаний в организациях современных рыночных условиях Казахстана для построения и преобразования новых типов корпоративной культуры и инфраструктуры, соответствующих основным принципам управления знаниями.Управление знаниями важный процесс, являющийся частью организации и способствующим эффективному и рациональному использованию ресурсов, связанных с их персоналом, в том числе решая возникающие в процессе деятельности потребности, повышения эффективности деятельности организации и способствуя сохранению ее конкурентоспособности Бұл мақала білімді басқарудың негізгі қағидаттарына сәйкес келетін корпоративтік мәдениет пен инфрақұрылымның жаңа түрлерін құру және қайта құру үшін Қазақстанның қазіргі нарықтық жағдайындағы ұйымдарда білімді қалыптастыру, дамыту мәселелерін қарастырады. Білімді басқару-бұл ұйымның бөлігі болып табылатын және олардың персоналына байланысты ресурстарды тиімді және ұтымды пайдалануға, оның ішінде қызмет процесінде туындайтын қажеттіліктерді шешуге, ұйымның тиімділігін арттыруға және оның бәсекеге қабілеттілігін сақтауға ықпал ететін маңызды процесс This article examines the issues of formation and development of knowledge in organizations in the modern market conditions of Kazakhstan for the construction and transformation of new types of corporate culture and infrastructure corresponding to the basic principles of knowledge management. Knowledge management is an important process that is part of the organization and contributes to the efficient and rational use of resources associated with their personnel, including solving the needs arising in the course of activity, improving the efficiency of the organization and contributing to the preservation of its competitiveness

У статті на основі аналізу діяльності кафедри освітології та інноваційної педагогіки розкрито її виховний потенціал. Підкреслено, що саме кафедра має створювати умови для розкриття здатності її членів чітко організовувати процес якісної підготовки здобувачів вищої освіти (першого-третього рівнів), впливати на формування особистості майбутніх фахівців, а також забезпечувати комфортну атмосферу для роботи і відпочинку співробітників. Установлено, що першими очільниками кафедри педагогіки були професори А. Валицький, М. Лавровський, пізніше – Т. Гарбуз, І. Синепол, С. Литвинов, М. Григорьєв. Саме вони доклали зусиль для повноцінного становлення кафедри педагогіки. Подальший її інтенсивний розвиток відбувся в період управління професорами А. Зільберштейном, Л. Поповою, доктором педагогічних наук, професором І. Федоренком, докторами педагогічних наук, професорами, членами-кореспондентами НАПН України В. Лозовою, А. Троцко. З’ясовано, що виховний потенціал, як «комплекс засобів», «резерви», «потужність» є основними показниками кафедри, члени якої об’єднані спільними ідеями, віддані служінням професії, педагогічній науці на основі взаємодовіри, взаємоповаги, взаємопідтримки. У статті визначено і схарактеризовано умови, за яких здійснюється реалізація виховного потенціалу кафедри: знання і шанобливе ставлення до історії кафедри; урахування науково-педагогічного досвіду очільників і провідних науковців кафедри; наявність наукових шкіл, продуктивність їх діяльності; потужний склад кафедри, який ініціює і реалізує стратегію і місію університету; організаційно-методичне забезпечення роботи кафедри, що дисциплінує і стимулює викладачів до активної діяльності; персональна унікальність членів кафедри. На конкретних прикладах показано ефективність реалізації виховного потенціалу кафедри: високі показники у науковій діяльності; посилення особистісної ініціативи членів кафедри у розробці наукових проєктів, грантів, навчальних дисциплін; застосування інноваційних технологій; посилення індивідуальної роботи із здобувачами всіх рівнів; запровадження заходів заохочення викладачів і традицій кафедри.

Інформаційні та комунікаційні технології (ІКТ) та пов'язані з ними телекомунікації та цифрові-зовані джерела вважаються базою для побудови інформаційного суспільства. На стезі до побудови електронної демократії ІКТ виявляють себе як якісно новий фактор покращення існуючої практики урядування. У контексті розвитку інформаційних технологій відбуваються докорінні зміни в системі забезпечення функціонування систем управління, в тому числі зміни моделей урядування та розширення можливостей управління на основі набутого міжнародного досвіду. У сфері досліджень електронного урядування важливим є питання інструментальної бази та законодавчого врегулювання у сфері новітніх інформаційно-комунікаційних технологій. Дослідження, що нині існують, носять загальний характер, не акцентуючи уваги на окремих видах ІКТ, які по своїй природі є самостійними, вартими уваги об'єктами правового регулювання в мережі Інтернет або поза її межами. Крім того, швидкість розвитку ІКТ значно перевищує можливості законотворчого потенціалу України, що потребує теоретичного висвітлення проблем, виникаючих у суміжних сферах регулювання. Цю статтю присвячено дослідженню такого інструменту електронного урядування як веб-сторінки органів місцевого самоврядування та їх ролі при здійсненні управлінських функцій. Веб-сторінки органів місцевого самоврядування - це основа для адміністрування та залучення громадян до реалізації принципу G2C, грамотної побудови політики на початкових стадіях прийняття рішень. Органи місцевого самоврядування мають можливість покращити функціональність своїх офіційних веб-сторінок, підвищивши рівень довіри громадян до своєї діяльності. Веб-сторінки органів державного самоврядування мають бути захищені на відповідному рівні. Маніпуляції з даними недопустимі на сторінках державних структур, де, окрім персональних даних, міститься також інформація, що може мати елементи державної таємниці. Тому у статті досліджено проблеми захисту інформації, яка міститься на офіційних веб-сторінках, і можливість вирішення проблем, пов'язаних із захистом персональних даних користувачів сайту, надано базові рекомендації щодо покращення сервісної функції веб-сторінок органів місцевого самоврядування.

У статті доведено, що ринок праці в Україні потребує від менеджерів з логістики високого рівня теоретичних знань і практичних навичок в управлінні логістичними операціями, процесами та логістичними системами. Встановлено, що логістика стає все ближчою до управління. Про це свідчать функції управління, що визначають концепцію логістики, а також її інтеграція з сучасними концепціями та методами управління бізнесом. Тому зміни в логістиці повинні супроводжуватися змінами у вимогах до персоналу, який здійснює логістичну діяльність. Тобто менеджеру з логістики потрібен новий набір компетентностей. Обґрунтовано, що компетентності менеджерів з логістики можна описати з допомогою «Моделі T9» , що поєднує загальні управлінські компетентності, компетентності для вирішення проблем, міжособистісні, а також функціональні логістичні компетентності. Отже, наступна хвиля вдосконалень та інвестицій повинна бути зосереджена на персоналі, який управляє логістичними послугами.

Постановка проблеми. Розвиток сучасного суспільства неперервним чином залежить від розвитку інформаційних технологій, причому, як стверджують аналітики, технології йдуть вперед більш швидкими темпами порівняно з суспільством, яке їх намагається засвоїти та використати в повсякденному житті.Серед таких новацій виділяється відеоконференцзв’язок. На сьогоднішній день практично не залишилося області життєдіяльності, в якій не можна було б його використовувати: він знаходить застосування там, де необхідні оперативність в аналізі ситуації і ухваленні рішень, консультація фахівця, спільна робота над проектами в режимі віддаленого доступу тощо.Результати досліджень психологів показали, що у процесі телефонної розмови людиною в середньому сприймається близько 20% інформації, у ході особистого спілкування – 80%, а в ході сеансу відеозв’язку – 60%. Іншими словами, якщо до спілкування по звуковому (аудіальному) каналу додається візуальна невербальна мова (жести, міміка тощо), то у співрозмовників підвищується ефективність сприйняття інформації [3].Ці висновки були вдало використані компаніями зв’язку, які поряд з аудіальним каналом зв’язку почали забезпечувати і відеозв’язок. Вже у другій половині ХХ століття були запропоновані системи такої електронної взаємодії двох осіб у режимі реального часу.Аналіз актуальних досліджень. Велику частину наявних на сьогоднішній день систем відеоконференцій можна розбити на персональні, групові та студійні [1].Персональні відеоконференції – системи, що підтримують діалог двох чи більше учасників. Для проведення конференції необхідний комп’ютер із мультимедійними можливостями і канал зв’язку (наприклад, локальна мережа). Підключення до сеансу відеоконференції тут можна порівняти зі звичайним телефонним дзвінком. У процесі спілкування користувач має можливість бачити як свого співрозмовника, так і власне зображення, яке передається іншим учасникам.Групові відеоконференції забезпечують одночасний зв’язок між групами учасників. Вони вимагають використання спеціального оснащення і наявності спеціальних каналів зв’язку. При цьому можна одночасно обмінюватись і переглядати документи, відображення яких у персональних відеоконференціях є неможливим.Студійні відеоконференції – системи більш високого класу, що поєднують одного виступаючого з великою аудиторією. Вони вимагають високошвидкісних ліній зв’язку, високоякісного телеобладнання і чіткої регламентації сеансів.Західні дослідження показують, що найбільш бурхливо розвиваються групові і персональні відеоконференції, оскільки системи саме такого рівня призначені для вирішення завдань суспільства у різних сферах. Зокрема, серед них [2]:структури влади: практика селекторних нарад давно і міцно затвердилася в свідомості керівників всіх рівнів; відеоконференції значно розширюють можливості спілкування начальників і підлеглих, напрацювання і ухвалення спільних рішень, затвердження документів тощо;бізнес-структури: співробітники компаній значну частину свого робочого часу проводять у відрядженнях і переговорах, тому відеоконференції здатні істотно знизити витрати, пов’язані з оплатою відряджень і з вимушеним відривом від виробництва на час переїзду до місця ділової зустрічі; якщо необхідно розглянути кандидатури іногородніх претендентів на вакантні посади, співбесіду можна провести з використанням відеоконференції, що значно скоротить матеріальні витрати обох сторін;телемедицина: відеозв’язок між лікарками і пацієнтами дозволяє зменшити витрати, необхідні для постановки діагнозу та лікування жителів віддалених регіонів; при цьому істотно спрощується проведення наукових конференцій, консиліумів, демонстрацій новітнього обладнання; з’являється можливість дистанційного навчання новітнім технологіям в області практичної медицини і діагностики місцевих фахівців, а також тиражування досвіду провідних медичних центрів;торгівля і реклама: відеоконференції дозволяють демонструвати переваги нової продукції, різних видів товарів і послуг тощо.Серед сфер впровадження відеоконференцзв’язку не стоїть осторонь і освітня галузь. Оскільки системи відеоконференцій забезпечують можливості:особистого спілкування без витрат на переїзди;своєчасного обміну необхідною інформацією;спільної роботи над якою-небудь задачею віддалених один від одного учасників цього процесу (вони можуть знаходитися на різних поверхах одного будинку або навіть у різних точках земної кулі);то використання такого зв’язку є виправданим. Викладачі, користуючись відеоконференцзв’язком, можуть працювати одночасно з декількома аудиторіями слухачів, розташованими в різних точках земної кулі. При цьому встановлені камери надають можливість інтерактивного спілкування (слухачі можуть ставити запитання в режимі реального часу, є можливість приймати заліки та іспити через відеоконференцзв’язок тощо).Мета статті. Провести стислий аналіз програмного забезпечення, що надає можливість здійснити відеоконференцзв’язок.Виклад основного матеріалу. Завдяки розвитку інформаційно-комунікаційних технологій використання відеоконференцзв’язку стало можливим як в процесі навчання і підвищення кваліфікації фахівців, так і в реальній практиці наукового і професійного спілкування. Тому для ефективних публічних виступів при захисті власних проектів, участі у конференціях, в тому числі, відеоконференціях, під час навчання студентів необхідно розвивати у них нові соціально-психологічні, інформаційно-комунікаційні і науково-аналітичні компетенції. Досвід показує, що такі компетенції можуть бути сформовані лише в результаті практичної діяльності – безпосередньої участі у таких заходах, тому у Сумському державному педагогічному університеті імені А.С. Макаренка на базі кафедри інформатики було вирішено провести студентську відеокноференцію «Використання інформаційних технологій в навчальному поцесі» в рамках захисту власних курсових проектів студентами 4–5 курсів. Основною метою проведення такої конференції було набуття практичного досвіду як викладачами, так і студентами в організації відеоконференцзв’язку та отримання таких фахових компетенцій, як психологічні, інформаційні та аналітичні компетенції.Організація такого заходу вимагала попередньої підготовки: потрібно було визначитися з технічною підтримкою проведення конференції та її змістовим наповненням.Якість змістового наповнення забезпечувалася тематикою курсових робіт та відповідним ставленням студентів до власних курсових проектів.Технічна сторона вимагала певного аналізу наявного програмного забезпечення, що забезпечує відеозв’язок.Як показав аналіз, сьогодні існує достатня кількість програм для VoIP-зв’язку (Voice over IP). Серед них Skype, Sight Speed Business, ooVoo, Google Talk [4–7] тощо, а також ті, які постачаються з програмним забезпеченням виробниками web-камер. Ми зупинилися на двох з них – загальновідомій програмі Skype та програмі ooVoo [4–6].Як було з’ясовано, програму Skype спочатку було розроблено для аудіозв’язку, але в процесі розвитку інформаційних технологій програму було вдосконалено: система стала забезпечувати відеозв’язок, але без підключення сторонніх модулів інших виробників – вона і досі залишається двосторонньою.Компанія ooVoo розробила сервіс з більш широким спектром послуг, а саме: проведення web-конференцій, зустрічей on-line або презентацій через Інтернет у режимі реального часу.Однією з позитивних характеристик програми ooVoo (перед програмою Skype) є те, що ooVoo позиціонує себе як сервіс для проведення відеоконференцій, а це є зв’язок другого покоління (VoIP2), який дозволяє не використовувати комп’ютер користувача в якості проміжного вузла, як це здійснюється у програмі Skype. До того ж програма ooVoo використовує власну інфраструктуру для керування відеодзвінками.Ще одним плюсом ooVoo є більш широка карта відеоналаштувань, ніж у Skype – ви можете виставити кількість кадрів в секунду від 5 до 30 fps (Frames Per Second), змінити роздільну здатність та один з трьох рівнів якості передачі відео.Серед спільних характеристик цих програм можна виділити:відеодзвінок у реальному часі;миттєву передачу текстових повідомлень;передачу файлів;роботу на платформах PC, Mac OS, Linux.Програма ooVoo в свою чергу має додаткові характеристики, які відсутні у Skype:зберігання та перегляд матеріалів тривалістю до 1000 хвилин;відеоконференція з 6-ма співрозмовниками в режимі реального часу *;відео HD-якості *;запис відео дзвінків *;можливість посилати відеоповідомлення (тривалість до 5 хвилин), якщо співрозмовник знаходиться off-line, і, навіть, якщо не є клієнтом ooVoo (в цьому випадку посилання на повідомлення надходить на E-mail адресу одержувача, переглянути яке можна за допомогою «браузера»).У більшості випадків інтерфейси програм схожі, зручні та інтуїтивно зрозумілі, але інтерфейс ooVoo надає можливість показу відеокартинок у 3D просторі, що створює ефект віртуальної кімнати переговорів.До недоліків програми ooVoo слід віднести платні послуги (відмічені вище зірочкою *), але якщо висока якість зв’язку доступна і у безкоштовній версії, і при цьому вам не потрібний конференцзв’язок на 6 осіб, тоді цим недоліком можна знехтувати.У загальному випадку обидва ресурси дають змогу без особливих зусиль провести відеоконференцію, тому вибір програми можна залишити за користувачами, технічними можливостями комп’ютерів співрозмовників та шириною самого Інтернет каналу.Для реалізації відеоконференцзв’язку нами було використано комп’ютер із звуковою картою, мікрофон, Web-камеру і проектор та програмне забезпечення ooVoo, через яке було налагоджено зв’язок з аудиторіями.Побудова виступів була заздалегідь регламентована, тому наперед були підготовлені презентації та відповідне програмне забезпечення. Сама конференція пройшла згідно побудованого сценарію.Висновки.Використання програми ooVoo є можливим і доцільним для налагодження відеоконференцзв’язку.Проведення відеоконференції в педагогічному університеті є важливим заходом як для викладача, що його організовує, так і для студента, що є його безпосереднім учасником, оскільки він надає можливість:набути досвіду відеоспілкування каналами VoIP-зв’язку;навчитися студентам налагоджувати такі канали зв’язку;зберегти власний виступ для подальшого аналізу власної поведінки під час виступу (своїх рухів, висловів тощо), тобто глянути на себе збоку.

Завданням дослідження було висвітлити специфіку переживання втрати особистості на фоні кризових подій у суспільстві, виокремити послідовність етапів цього переживання, окреслити зони для потенційної роботи агентів соціально-психологічного супроводу. Соціально-психологічний супровід визначено як трансформаційний інструмент у процесі переживання людиною втрати, який сприяє відновленню та реконструкції життєвого простору особистості. Виділено п’ять етапів переживання втрати: зіткнення з реальністю втрати, примирення з втратою, усвідомлення змін, пошук та визначення смислів втрати, інтеграція внутрішніх змін у реальне життя. Здійснено розгорнутий аналіз виокремлених етапів, визначено потенційні ризики на кожному з них та акцентовано увагу на конкретних психологічних завданнях, які дають змогу ефективно надавати психологічну підтримку. Визначено, що на етапі зіткнення з реальністю втрати основним завданням соціально-психологічного супроводу буде допомогти людині усвідомити свою втрату; на етапі примирення – допомогти її прийняти; на етапі усвідомлення змін – забезпечити адаптацію до життя з втратою, допомогти усвідомити точку неповернення до минулого і сформувати готовність рухатися далі; на етапі пошуку смислів – через усвідомлення власної скінченності актуалізувати персональні значення втрати; на етапі інтеграції – допомогти засвоїти всі напрацювання попередніх етапів і якісно втілити їх у нову реальність. Представлені етапи переживання втрати внаслідок воєнних і пандемічних подій можуть слугувати орієнтиром для здійснення соціально-психологічного супроводу і бути використані фахівцями для своєчасної діагностики особливостей переживання втрати, опрацювання її негативних наслідків, перетворення болючого досвіду переживання втрати в екзистенційний ресурс. Перспективою подальших досліджень є розроблення спеціалізованих програм супроводу із застосуванням запропонованої класифікації етапів переживання втрати.

<p>Целью статьи является исследование возможностей использования эвристических ресурсов семиотики в современном биоэтическом дискурсе. Опираясь на идеи классиков семиотики Ч. С. Пирса, В. леди Уэлби, У. Эко автор обращает внимание на концепт знака как этически релевантного объекта. В процессе исследования демонстрируется необходимость поиска «семантических универсалий» (понятие У. Эко), которые должны были бы обеспечить универсальные соматические (телесные) права человека. По мнению автора, данные универсалии являются фундирующими для биоэтического дискурса и, в целом, являются необходимыми для перевода динамики науки «в интеллектуальное и моральное русло» (В. Уэлби).</p><p>На основе использования результатов исследований отечественных философов (Б. Г. Юдина, П. Д. Тищенко, И. В. Мелик-Гайказян и др.) артикулирован ряд проблем биоэтики, позволяющих оценить релевантность семантического подхода для формирования биоэтического знания. Показано, что языковые игры с именованием и манипулированием знаками, представляющие реализацию лингвистического модуса конструирования человека, зачастую направлены на осуществление тех или иных прагматических биомедицинских целей, которые соответствуют познавательным интенциям ученого, например, связанным с проведением успешного биомедицинского эксперимента. При переходе в рассуждениях о человеке от персонально ориентированного дискурса к дискурсам о «вещах», «артефактах», «объектах опыта» и т. д. дискурсивное пространство может использоваться как инструмент легитимации каких-либо действий по отношению к человеческому существу.</p><p>Сделан вывод о том, что среди существующих стратегий толкования человеческого существования (в контексте распространяющихся тенденций генетического и нейронаучного редукционизма) необходимо отстаивать нередукционистскую герменевтику человека и сопряженную с нею «этику чистого листа» (понятие О. В. Поповой).</p>

В статті досліджено вплив параметра фільтра нижніх частот, частоти зрізу і порядку фільтра на вході аналого-цифрового перетворювача на основну похибку перетворення при обробці аналогових сигналів.Визначено, що при прийомі аналогового сигналу при перетворенні в цифровий код велике значення має його якісний прийом. У цьому випадку доречним є використання ФНЧ від низькочастотних шумів та інших перешкод, які вливають на його якість. Встановлено, що зниження частоти зрізу фільтра нижніх частот зменшує рівень адитивної складової похибки, але при цьому в деяких випадках також знижується стабільність роботи системи. Зазначено, що використання цифрового фільтра підвищує точність та швидкість перетворення аналогової інформації в цифровий код. Визначено, що процедура нормалізації сигналів передбачає повне або часткове усунення впливу перешкод при одночасній обробці інформаційної частини сигналу. Параметри фільтра та його характеристики залежать від місця включення фільтра по відношенню до комутаційного пристрою. Розглянуті сучасні високопродуктивні пристрої введення/виведення та цифрової обробки інформації, які конструктивно виконуються у вигляді модулів введення аналогової інформації для створення комплексів на базі персональних комп’ютерів або мікроконтролерів. Для моделювання прийому аналогового сигналу запропоновано використати блоки, програмні модулі та алгоритм роботи програмного елементу обробки аналогового сигналу з бібліотеки алгоритмічних елементів. Представлені результати моделювання цифрового фільтра. Для моделювання обрано перетворення сигналу від датчика напруги. Перетворення напруги в цифровий код здійснювалось для 12–розрядного АЦП. Значення параметра фільтра змінювалось в діапазоні від 0,3 до 1,0. Результати моделювання показують, що для якісного перетворення аналогового сигналу в цифровий код необхідна попередня нормалізація з подальшою цифровою фільтрацією.

У статті уточнюється визначення терміну «мобільне навчання» на основі аналізу публікацій вітчизняних та іноземних науковців, з урахуванням технічного вдосконалення мобільних пристроїв, що впливає на розширення можливостей їх застосування в освітній сфері. Поняття мобільного навчання нерозривно пов’язане із засобами його реалізації до яких відносять мобільні телефони, смартфони, персональні цифрові помічники, планшети. Розглядаються основні характеристики, що притаманні процесу мобільного навчання: неперервність, гнучкість, орієнтованість на здобувача освіти, незалежність від місця розташування. Здійснюється порівняння мобільного навчання із іншими сучасними педагогічними технологіями, такими як змішане навчання, дистанційне навчання, навчання із використанням інформаційно-комунікаційних технологій за такими критеріями - засоби комунікації, створення та подання навчального матеріалу, формування вмінь та навичок, здійснення контролю знань, рівень забезпечення неперервності навчального процесу. Визначається місце мобільного навчання в освітньому процесі закладів загальної середньої освіти. Розглядаються загальні переваги мобільного навчання, а саме: неперервний доступ до начального середовища в будь-який час та в будь-якому місці, організація спільної роботи онлайн, позитивний вплив на мотивацію здобувачів освіти. Порівнюються організаційні труднощі (наявність матеріально-технічної бази та сформованість у здобувачів освіти необхідних навичок) з якими можуть зіштовхнутися вчителі закладів загальної середньої освіти та викладачі вищих навчальних закладів, застосовуючи цю технологію на практиці. У статті подано результати опитування щодо стану застосування мобільних технологій навчання в закладах загальної середньої освіти, на основі яких можна зробити висновок, що більшість здобувачів освіти мають можливість застосовувати мобільні технології на уроках та позитивно ставляться до використання мобільних пристроїв під час навчального процесу.

Автор розглядає питання буття людини в соціальному житті. Важливим питанням є розвиток самої людини, це залежить від правової політики держави, розвитку економіки, освіти, від того, який політичний напрям веде держава тощо. Усе це створює певну систему соціальних відносин. Поняття людської природи є основою формування суспільного життя, його структури та діяльності людей у соціумі.Порушену проблему розглядають такі науки, як педагогіка, психологія, соціологія, історія, антропологія та інші. Найглибше це питання розглядає філософія, яка має на меті пізнати людину в її соціальному житті, пізнати відносин, які пов’язують природу людини із соціальним життям.Автор розглядає філософські знання, набуті західною культурою, а саме: «персональне бачення людини», в основі якого людина постає як щось найдосконаліше в усій природі, самоіснуючий суб’єкт, який керується своїм розумом та волею. Людина, яка живе в суспільстві, є вільною, має честь та гідність, які повинні постійно стверджуватись в її благо у сфері соціального життя.Ця теорія, за думкою автора, стверджує, що кожна людина, яка живе у світі товарів (матеріального), повинна прагнути до мети свого життя, що є Нескінченним і Нематеріальним Благом. Цим добром є Бог, який постає не лише причиною та джерелом усього того, що існує, але й кінцевою метою і кінцем людського життя, до якого людина схильна за своєю природою. Бог є також безпосередньою причиною існування людської душі, тобто принципом життя, ідентичності та існування людської особистості. Отже, на основі персоналізму кожна людина сприймається як прямий«плід» втручання Абсолюта у світ, це визнається як особливий доказ Його творчої сили та любові. Автор розглядає ідеї та концепції провідних філософів минулого та сучасності. У цьому контексті істотне завдання реалістичної філософії представлено не лише як засіб подолання ідеологізації та утопізації суспільного життя, але передовсім як тип пізнання, що розкриває правду про людину, необхідну для створення та функціонування соціального життя відповідно до природи людини та її долі.

Зазначено, що процес надання електронних адміністративних послуг націлений на підвищення рівня задоволеності громадськості результатами взаємодії з представниками органів влади та іншими організаціями, в яких розміщуються державні замовлення, при отриманні відповідних послуг. Результатами застосування інформаційно-комунікаційних технологій в практиці державних органів і відповідних організацій повинні стати збільшення доступності адміністративних послуг для фізичних та юридичних осіб, спрощення процесу їх взаємодії з органами (організаціями), зниження рівня корупційних ризиків, підвищення ефективності витрат бюджетних коштів. Обґрунтовано, що принципи надання електронних адміністративних послуг виступають в якості основних положень, що виражають сутність і значення порядку надання електронних адміністративних послуг, які є обов’язковими для виконання і сприяють прийняттю обґрунтованих і законних рішень суб’єктами, що надають електронні адміністративні послуги. Визначено, що рівень нормативно-правового регулювання адміністративних послуг в електронній формі має сьогодні велике значення. Тому, в тому числі через відсутність нормативно-правової бази, яка закріплює вимоги до порядку надання електронних державних послуг в деяких регіонах спостерігається скорочення числа громадян, які звернулися за наданням адміністративних послуг в електронній формі. Отже, на сьогодні законодавчого закріплення норм щодо захисту персональних даних, в тому числі при їх обробці в процесі надання електронних державних послуг, недостатньо, про що свідчить зростаюча кількість порушень, пов’язаних з незаконним використанням персональних даних, що містяться на державних ресурсах. Однак, на наш погляд, це так само створює додатковий ризик неправомірного доступу до інформації про громадян, її використання в корисливих цілях. Мета роботи. Метою статті є розгляд особливостей застосування комп’ютерних технологій в процесі надання адміністративних послуг в публічному управлінні. Методологія. Дослідженнями проблем підвищення якості надання електронних державних послуг, у тому числі адміністративних, в публічному управлінні, активно займалися як українські, так і зарубіжні вчені. Ці проблеми відображені в роботах Буличова Є.В., Облещук О.B., Пєнської І.О., Рощик І.А., Соломко Ю.І. Проти недостатньо розкритими залишаються питання визначення підходів до застосування комп’ютерних технологій в процесі надання адміністративних послуг в публічному управлінні. Наукова новизна. Дістали подальшого розвитку специфічні принципи діяльності інституту електронних адміністративних послуг, що закріпить в собі нормативно встановлені орієнтири для української правозастосовної практики, визначить основні норми правового регулювання відносин у сфері надання електронних послуг, забезпечить його стабільність. Висновки. Використання інформаційно-комунікаційних технологій для розкриття інформації про діяльність державних органів влади завжди було одним із пріоритетних завдань публічного управління. Таким чином, в процесі надання електронних державних послуг заявник повинен отримувати всі необхідні відомості про процедуру отримання даної послуги (форми документів, зразки їх заповнення, строки та порядок здійснення електронної послуги, можливість отримання її результату в електронному вигляді тощо). Крім того, електронний спосіб надання адміністративної послуги дає можливість для здійснення контролю за діями і рішеннями органів виконавчої влади, які виступають суб’єктами надання такої послуги.

Висвітлюється проблема соціалізації особистості в період глобальних суспільних трансформацій. Актуальність дослідження визначається наявністю в сучасному освітньому просторі невідповідності між новими цілями освіти – розвитком життєвої компетентності особистості – і переважанням “старих” (традиційних) технологій трансляції реципієнтам “належних” уявлень про дійсність. Звертається увага на те, що ці уявлення можуть з часом втрачати свою антиципаційну надійність, сам же процес “трансляції” знань орієнтує учасників комунікації на прийняття (або відкидання) готових рішень, а не на розвиток власної смислотворчої здатності – здатності усвідомлювати, досліджувати та долати смислові суперечності. Показано, що однією з причин надмірної прихильності агентів соціалізації до традиційних технологій “трансляції знань” є труднощі їх відокремлення від технологій “розвитку життєвої компетентності особистості”. Визначено предмет дослідження: основні показники відмінностей практичних технологій “вертикальної” і “горизонтальної” моделей соціалізації. З огляду на результати порівняльного аналізу розглянутих технологій стверджується, що принципові відмінності між ними лежать у сфері характеристик взаємодії, яка відбувається між комунікантами. На основі теоретичного вивчення комунікативних умов дієвості цих видів соціально-психологічних практик виокремлено три критерії їх диференціації: делегування (чи ні) учасникам функції визначення персональних цілей взаємодії; створення взаємин, що підтримують перетворювальну (або відтворювальну) активність особистості; спрямованість спільної діяльності на співпрацю (або змагання) з інакодумцями. Виділені критерії покладено в основу класифікації основних видів практик соціалізації особистості, які поділено на “активні-пасивні”, “розвивальні-формувальні” і “партнерські-змагальні”. На основі теоретичних досліджень обґрунтовується необхідність підтримувати в процесі соціалізації особистості баланс між частками комунікативних практик, орієнтованих на розвиток “змістової” і “операціональної” складових її соціального мислення.

Актуальність дослідження соціально-психологічних проблем розвитку громадянської компетентності молоді в освітньому середовищі зумовлюється необхідністю поглиблення уявлень про чинники й механізми впливу освітньої громади на розвиток компетентної громадянської взаємодії, а також потребою у визначенні та поширенні практик взаємодії, які сприяли би розвитку громадянської компетентності студентства в освітньому середовищі. Метою статті є визначення так званих мотиваторів розвитку громадянської компетентності молоді в освітній громаді, а також презентація результатів емпіричного дослідження настанов суб’єктів освітнього процесу щодо ефективності цих мотиваторів у процесі розвитку громадянської компетентності студентства. Мотиватори визначаються на основі теоретичного аналізу чинників і механізмів громадянського залучення у громаді, що виокремлені в результаті інтеграції теорії екологічних систем, соціального капіталу, аналізу норм та моделі колективної ефективності, а також теорій розвитку, що й зумовлює наукову новизну дослідження. Перелік мотиваторів охоплює, зокрема, ознайомлення з новим знанням і новими поглядами; взаємодію з людьми, які представляють різні соціальні, вікові й етнічні групи, мають інші думки; схвальну позитивну оцінку студентів і викладачів; зобов’язання перед громадою; рефлексію щодо громадянських проблем тощо. Емпіричне дослідження настанов суб’єктів освітнього процесу щодо значущості визначених мотиваторів для розвитку громадянської компетентності студентства дає змогу зробити такі висновки: по-перше, молодь демонструє тенденцію віддавати перевагу мотиваторам, що пов’язані з персональними зв’язками в освітньому оточенні та персональним розвитком; по-друге, молодь, на відміну від викладачів, не вважає практики залучення до діяльності задля спільного блага ефективними для розвитку громадянської компетентності студентства.