Academic literature on the topic 'Персональні знання'

Стаття присвячена дослідженню проблем формування цифрової компетентності у майбутніх фахівців із документознавства та інформаційної діяльності у процесі професійної підготовки. У ході дослідження з’ясовано, що найбільш ефективним засобом якісної освіти є запровадження компетентнісного підходу з особливою увагою на формування цифрової компетентності. Розглянуто визначення та сутність понять «цифрова грамотність» та «цифрова компетентність». Цифрова грамотність означає здатність розуміти та використовувати інформацію за допомогою цифрових маніпуляцій, а також оцінювати і застосовувати нові знання, отримані з цифрового середовища. Цифрова компетенція включає в себе: уміння підбирати потрібну інформацію, аналізувати її, обробляти та використовувати; уміння вести спілкування через засоби онлайн-комунікації; опанування основ програмування для створення програм з метою спрощення ведення діловодства; уміння захистити персональні дані, інформацію та комп’ютерні пристрої, від загроз пошкодження чи викрадення; уміння та підлаштовувати комп’ютерну техніку під власні потреби та вирішувати технічні проблеми з приладами. Зіставлено поняття «компетентність» та «компетенція». У нашому розумінні, компетентність – це сукупність взаємопов’язаних здібностей, знань і навичок, які дозволяють людині професійно та ефективно виконувати свої обов’язки. Компетенція – особиста якість фахівця вирішувати певне коло професійних завдань чи обов’язків. Компетентність – це поєднання певних компетенцій, тобто навичок і знань, а також поведінкових якостей. Описано професійну підготовку фахівців із документознавства та інформаційно-бібліотечної справи на кафедрі документознавства та методики навчання Університету Григорія Сковороди в Переяславі за спеціальностями «Професійна освіта (Документознавство)»), «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа». Кафедрою розроблений та викладається комплекс дисциплін, які покликані забезпечити формування і розвиток цифрової компетентності майбутніх фахівців із документознавства та інформаційної діяльності, зокрема: «Аналітико-синтетична переробка документної інформації», «Електронне урядування», «Електронний документообіг», «Соціальна та інформаційна безпека», «Комп’ютерна обробка та редагування документів», «Інформаційна безпека та захист інформації», «Автоматизовані інформаційно-пошукові системи» тощо.

Где лгут и себе и друг другу,и память не служит уму,история ходит по кругуиз крови – по грязи – во тьму.И. Губерман Людину з царини тварин виділила не праця, не розвиток мови і не інші дуже важливі, але все ж другорядні чинники. Головним чинником переможної еволюції людини є накопичення, зберігання і негенетичний спосіб передачі знань про себе і навколишнє середовище. Саме для цього необхідно було розвивати мову, об’єм черепу і прямоходіння, щоб використовувати накопичені знання, тобто працювати. Щоб зрозуміти, як інформаційні технології впливають на суспільний уклад, розглянемо три епохальні винаходи. Десь близько півтори тисяч років до нашої ери почали з’являтись фонетичні алфавіти, які значно спрощували складні писемні технології з використанням ієрогліфів. Все настільки спрощувалось, що засвоїти писемність отримала змогу навіть дитина. Наступний епохальний винахід відбувся приблизно п’ятисотого року вже нашої ери. Це був винахід позиційних систем числення. Наприклад, до цього часу в Європі панувала непозиційна римська система числення, для якої алгоритми арифметичних дій були дуже складні з великою кількістю виключень з правил, тому для того, щоб вміти виконувати арифметичні розрахунки, необхідно було закінчувати університет. І, нарешті, ще через півтори висячи років винайшли персональний комп’ютер. Звичайно обчислювальні пристрої існували і раніше, але з’явились кавоварки, які розмовляють, в’язальні машини і кухонні комбайни, які необхідно програмувати і таке інше. Тепер пересічний громадянин, хоче він того чи ні, повинен засвоювати новий для нього алгоритмічний спосіб мислення так само, як щойно описані винаходи не тільки надавали нові можливості, але й вимагали засвоєння нових вмінь читати, писати і рахувати. Вже давно неписьменна людина є не тільки не бажаною, але й несе в собі певну загрозу суспільству. На жаль, досі не всі зрозуміли, що персональні комп’ютери – це не чергова «друкарська машинка», що це значно серйозніше.Зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) виникло під гаслами боротьби з корупцією. Корупція в черговий раз перемогла, але ЗНО все ж таки дало корисні результати. Вперше ми отримали більш-менш об’єктивну оцінку стану освіти. Не дивлячись на шалені спроби, не вдалося повністю приховати реальні результати. По-перше, зсув оцінки на 100 балів може справити враження лише на тих, хто геть не розуміє, що таке обчислення. Наприклад, якщо успішність 50%, то додавання 100 балів може перетворити ці бали на 150 і, враховуючи, що тепер максимальна сума балів дорівнює 200, ми отримаємо загальну оцінку 150/200=75%. Кому потрібні подібні числові кульбіти? По-друге, навіщо потрібно натягувати реально виміряний розподіл результатів на геть недоречний в цьому випадку нормальний розподіл. Зрозуміло, що нормальний розподіл виникає, коли середнє значення зумовлене однією причиною, а відхилення від нього випадкові й незалежні. Коли студент шукає відповідь на завдання, він використовує декілька механізмів: просто вгадування, банальну ерудицію (побутовий досвід), знання і навіть помилково сформовані поняття (на жаль, буває і таке). Можливі й композиції наведених механізмів пошуку відповідей. Наприклад, за допомогою власного досвіду відсікається частина запропонованих відповідей і тим самим збільшується ймовірність, а далі йде просте вгадування.Існують два типи тестів, які мають відношення до освіти. Це тести для визначення здібностей і тести на визначення досягнень у навчанні. Перші цікаві більше для наукової діяльності, а використання їх для практичної діяльності, м’яко кажучи, дискусійне. Але тести на досягнення в навчанні мають суто практичне значення. Однак ці типи тестів сильно відрізняються один від одного. По-перше, діапазоном вимірювання. Наприклад, як вказати межі геніальності? А діапазон вимірювання тестів на досягнення завжди обмежений об’ємом навчальної програми. По-друге, на форму закону розподілу результатів вимірювання здібностей повинен впливати лише об’єктивний стан речей, а на форму закону розподілу тестів на досягнення може впливати і завжди впливає технологія (методика) навчання, яка не є об’єктивною причиною. До речі, форма закону розподілу результатів тестування на здібності не зобов’язана бути симетричною, як то прийнято в багатьох досить поширених теоріях тестування. Так, наприклад, якщо можна допустити, що кількість народжуваних із задатками геніїв приблизно однаково з кількістю народжуваних з задатками суперйолопів, то при вимірюванні у зрілому віці цей баланс, напевно, не зберігається. Дійсно, не всі діти з задатками геніальності зможуть розвинути їх в повній мірі. На те є дуже багато причин, при цьому відсоток тих, кому вдалося досягти максимального результату, буде складати значно менше, ніж 50. Те ж саме можна сказати про тих, хто зумів вибратись із дуже неприємних задатків і стати нормальною людиною. Таким чином, врешті решт суперйолопів буде значно більше, ніж геніїв.Оцінка в навчанні грає роль оберненого зв’язку і тому ні в якому разі не можна її спотворювати різними заохочувальними й іншими виховними змістами. Необхідно повернутися до попередньої практики, коли використовувались дві окремі оцінки: оцінка за навчання і оцінка за старанність. На жаль, п’ятибальна система оцінки була спочатку спотворена, а потім взагалі відкинута. Оцінка «задовільно» означала, що учень відтворив 100% навчального матеріалу. Оцінка «добре» відповідала осмисленому використанню знань для практичних завдань. І, нарешті, оцінка «відмінно» виставлялась у разі використання знань у нестандартних (в тих, які не згадувались у процесі навчання) випадках. Оцінка «незадовільно» виставлялась у всіх інших випадках, окрім тих, коли учень не міг або був не здатним, або не хотів навчатись. Для такої ситуації використовували оцінку «дуже погано» з обов’язковим повторним навчанням. Сучасна дванадцятибальна шкільна і, певною мірою, семибальна система вищих навчальних закладів відповідають лише градації сірого, тобто інтервалу від «незадовільно» до «задовільно» п’ятибальної системи. Слід згадати ще одну ваду сучасної системи оцінювання. Це плутанина коду оцінки з кількісною характеристикою. Мова йде про так звану середню оцінку або показник якості навчання. Якщо ми закодуємо числом «1» яблуню, числом «2» – вишню і числом «3» сливу і якщо далі з’ясується, що половина дерев у саду це яблуні, а половина – сливи, ми ж не будемо стверджувати, що у нас гарний вишневий садок? І ще гірше, якщо ми станемо оцінювати якість художнього твору за середнім кодом літер, які використані для його написання.Однією з головних вад комп’ютерного тестування є практична неможливість використати в тесті завдання, що вимагають неформальної перевірки експертом-людиною. Щодо неможливості корегувати завдання під час опитування, то це скоріше є перевагою комп’ютерного тестування, ніж його недоліком. До переваг комп’ютерного тестування слід віднести формальність, тобто незалежність від людського фактору проведення і оцінювання.Зупинимося на труднощах складання завдань для тестування. Перша перепона при розробці завдання – це визначення складності завдання. Добре відомо, що використання часу, необхідного для виконання завдання, не може бути критерієм його складності. Однак і популярний спосіб визначення складності за допомогою пробного тестування теж не витримує критики. Дійсно, якщо студента ретельно тренували бачити повний диференціал, то для нього знаходження деяких інтегралів буде дуже легким завданням, у випадку ж якщо студенту лише повідомляли про повний диференціал, але не тренували його розпізнавати, подібне завдання буде значно складнішим. Можна продовжувати подібні приклади, але і так зрозуміло, що технологія навчання радикальним способом впливає на складність виконання тестових завдань. Оскільки результати тестування мають бути незалежними від методики навчання, то зрозуміло, що використання пробного тестування для оцінки складності завдань не слід використовувати. Комп’ютерний тест – це інструмент для вимірювання. Як і будь-який прилад, він має певний діапазон, у якому він працює достеменно. Це означає, що частину балів студент може набрати, не володіючи знаннями, а просто вгадуючи відповідь. Щоб корегувати оцінку тестування, слід визначити кількість балів, яку студент може набрати, просто вгадуючи, відняти її від отриманої оцінки завдання і при визначенні підсумкової оцінки за тест провести нормування того, що залишилось, на максимальний бал тесту. При складанні завдань належить всіляко зменшувати ймовірність вгадувань. Наприклад, якщо відповідь подається у вигляді числа, то не бажано формулювати завдання у вигляді запитання з переліком можливих варіантів відповіді, а пропонувати студенту ввести число з клавіатури. Бажано відходити від практики використання завдань тільки з однією вірною відповіддю. Студент повинен сам вирішувати, скільки запропонованих відповідей він повинен вибрати: одну, дві, декілька, всі або навіть жодної. При такому підході перевіряються не тільки знання, а й впевненість у них.Рівень освіти знижується. В цьому легко переконатися, запропонувавши студентам завдання, наприклад, з посібників 30-літьої давнини для підготовки абітурієнтів. З багатьох причин необхідно створювати загальний для країни банк тестових завдань. Щоб завдання не старіли, їх треба робити багатоваріантними, тобто варіантів завдання повинно бути так багато, що запам’ятовувати без розуміння кожний з них окремо було б недоцільно. До того ж кожний варіант повинен вирішувати одну й ту саму дидактичну задачу, тобто повинен перевіряти знання конкретного теоретичного положення навчальної програми. Такий банк можна було б використовувати як для підготовки, так і для безпосередньо тестування. При наявності такого банку тестових завдань стане можливим реальне порівняння результатів тестування за різні роки, тоді як зміна завдань кожного року несе велику загрозу зменшення рівня складності. Звісно, таку базу необхідно доповнювати і розширювати на предмет все більшого і якісного охоплення навчального матеріалу. Однак слід дуже ретельно пильнувати і не дозволяти спрощення вимог до складності завдань. Необхідно уніфікувати підсумковий контроль у процесі навчання, і комп’ютерне тестування для цього на часі.Треба щиро сказати, що занепад освіти зумовлений суб’єктивним фактором, а саме недолугим і недалекоглядним керівництвом. Підтвердимо цей висновок наступними тезисами.Перша системна помилка полягає в тому, що замовник, виконавець і приймальник ‑ це одна й та ж установа, а саме МОНмолодьспорту. Якщо виконавця відокремити від замовника, то можна було б конкретніше з’ясувати, яку якість навчання можна вимагати вид виконавця і за яке фінансування. Це дуже непросте з’ясування, бо з одного боку ‑ грошей завжди не вистачає, а з другого ‑ розвиток суспільства напряму залежить від якості освіти.Друга системна вада управління освітою зумовлена недосконалістю теоретичної педагогіки. Наприклад, розглянемо теорію tabula rasa щодо освіти. Офіціальна педагогіка дуже ретельно критикує першу тезу цієї теорії, стверджуючи що «чистих дошок» не існує, але геть не розглядає другу тезу, яка стверджує, що якщо на «дошці» є вільне місце, то там можна написати що завгодно. А чи це так? Ні в кого не виникає заперечень, що процес навчання ‑ це інформаційний процес. Якщо це так, то для інформаційного процесу необхідно мати три структурні одиниці: передавач, канал і приймач. При цьому передавачів і каналів може бути декілька, а приймач один – учень. Саме на ньому відображається результат навчання і саме він є ключовою структурною одиницею в навчанні. Запитайте студента: «Що важливіше: знання чи диплом?». Ви отримаєте цілком обґрунтовану відповідь: «Звичайно ‑ знання, маючи їх завжди можна скласти іспити і отримати диплом». Але ж чому, деякі студенти попри всяку гідність вимолюють неадекватно завищені оцінки? Справа в тому, що крім недосконалостей теорії, існує варварське невігластво керівної ланки. Наприклад, варварський вираз: «Ви не учню ставите негативну оцінку, ви її собі ставите!», або більш хитромудрий: «Якщо студента відраховано з третього курсу, то гроші, які витрачені на його навчання ‑ це нецільове використання коштів». Чому саме платять хабар за вступ до навчального закладу, якщо майбутній студент справжній телепень? Тоді ж треба буде платити за кожний залік, за кожний іспит і кожну контрольну або курсову роботу. А якщо зустрінеться викладач, який не бере хабарів? Дуже довгий і ризикований ланцюжок. Чи не простіше піти і одразу купити диплом? Відповідь на ці запитання проста. Управління освітою відбувається з використанням недолугих і до того ж суперечливих показників. Наприклад, показник успішності, так званий показник якості, геть технологічно необґрунтований показник відношення кількості викладачів до кількості студентів, штучне обмеження кількості стипендіатів, і таке інше. За кожним з цих показників стоїть певна проблема керівної установи. Наприклад, популістський закон підвищення розміру стипендії без підвищення стипендіального фонду. До чого призводить цей суперечливий клубок вимог до керівництва навчального закладу і врешті-решт до викладачів? Негативні оцінки стають винятковим явищем. Тоді, якщо студент веде себе тихо, ходить на заняття, але нічого не вчить, він має свою чергову задовільну оцінку і, «відмотавши» певний строк, отримує диплом. Якби ж можна було перенести хоча б трохи відповідальності за результат навчання на студента, як того вимагає інформаційний характер процесу навчання, і при цьому використати незалежне від людського фактора комп’ютерне тестування, то можливо було б подолати описане ганебне явище.Нарешті, третя системна біда – невтримна вакханалія оптимізації і новаторства. Справа в тому, що оптимізація може бути дуже шкідливою, коли система знаходиться у збудженому нестійкому стані [1] тим, що оптимізаційні дії посилюють нестійкий стан і приводять до катастрофи. Як це не дивно, але діяльність вчителів-«новаторів» може наносити більше шкоди, ніж користі. Інновації можуть бути дуже локально корисними і шкідливими у загальносистемному сенсі. Так, багато століть учнів не спонукали зазубрювати таблицю додавання на кшталт таблиці множення, а замість цього дуже старанно привчали до виконання алгоритму переходу через розряд. Така методика сприяла глибшому розумінню того, як працює позиційна система числення. В наш час все більше вчителів змушують школярів заучувати таблицю додавання, що дійсно прискорює навчання швидкому рахуванню, але повністю знищує розуміння будови позиційної системи числення. Наступний приклад стосується викладання мови. Тенденція полягає в тому, що збільшується навчальний час на написання творів за рахунок навчання робити перекази. В результаті такого підходу учні не вміють писати доповідні, вести лабораторні журнали і взагалі пояснювати щось письмово. Замість цього вони списують з книжок незрозумілий у їхньому віці опис глибинних страждань Лариси Косач.Розглянемо деякі проблеми оптимізації з використання діаграми потенціального рельєфу рівня навчання. На рис. 1 локально стійкі стани мають номери: 1, 3, 5 і 6. Зрозуміло, що освіта може бути ефективною лише в стійких станах. Для того, щоб поліпшити ситуацію, систему треба перевести зі стійкого стану 1 до стійкого стану 3. Будемо збуджувати систему у стані 1 доти, поки система стане здатна сама переходити від збудженого стану 1 до збудженого стану 3 і навпаки. Потім, коли система буде знаходитись у збудженому стані 3, різко увімкнемо гальма, тобто використаємо відповідні стандарти, щоб система «охолола» до стійкого стану 3.Гальма ‑ це незмінний на певний час рівень тестування набутих знань. Якщо потроху знижувати рівень тестів, скажімо для покращення деяких показників, то система сама собою опиниться знов у стані 1. Описаний революційний спосіб оптимізації системи самий простий, однак він не завжди доступний. Наприклад, для переходу від стану 3 достану 5 такий спосіб не підходить. Дійсно, якщо поступово збільшувати збудженість стану 3, ми не досягнемо потрібного рівня і ймовірніше за все опинимося в стані 1. Для того, щоб перевести систему зі стійкого стану 3 до стійкого стану 5, необхідно швидко, протягом однієї чверті періоду коливань системи, збудити систему до необхідного рівня і зробити реформу, тобто змінити «правила гри», і знову увімкнути гальма, але вже на іншому вищому рівні. На рисунку такий перехід позначений штриховою лінією. Тепер зрозуміло, чому так важливо мати дієвий інструмент стабілізації системи. Комп’ютерне тестування, взагалі кажучи, відповідає вимогам для такого інструмента.

Стаття присвячена взаємодії тексту Цивільного кодексу України (зокрема ст. 7) зі звичаєвим правом як суспільним явищем. Досліджено співвідношення понять звичаю та правового звичаю в контексті регулювання цивільних відносин. Обґрунтовано тезу про те, що регулятором цивільних відносин є звичай загалом, а джерелом цивільного права - правовий звичай як його вид. Поняття звичаю, вказане у ст. 7 ЦК України, визнано вдалим, адже воно включає як правові звичаї (регулюють правовідносини як юридичні норми), так і звичаї релевантні праву (мають значення у правозастосуванні). Виконано порівняння звичаїв загального характеру та правил персональної ділової практики конкретних контрагентів. Зроблено висновок про те, що звичай як правило, утворене загальною діловою практикою (більшість підприємців відповідної галузі чи регіону), не є тотожним правилу, утвореною персональною діловою практикою сторін. Персональна ділова практика сторін здатна сформувати правило, що за юридичними наслідками прирівнюється до умови договору, укладеного між ними. Натомість загальна (деперсоніфікована) ділова практика утворює правовий звичай, який прирівнюється за юридичним значенням до норми законодавства (загальнодержавної, місцевої чи галузевої). Проаналізовано поняття звичаїв ділового обороту та доцільність його використання в тексті Цивільного кодексу України. За результатами цього аналізу звичаями ділового обороту окреслено ті, що були утворені за участю суб'єкта підприємницької діяльності. Запропоновано усунути відсилання до звичаїв ділового обороту з тексту кодексу та замінити їх у відповідних статтях відсиланнями до звичаїв загалом. Оскільки звичай набуває чинності у цивільних правовідносинах за умови його фактичної усталеності, ця характеристика звичаю повинна бути збережена в тексті Цивільного кодексу України. Висвітлено можливість письмової фіксації звичаїв у документах, які не мають статусу самостійних джерел права. Запропоновано доповненити текст Цивільного кодексу України окремою статтею про узанси в розумінні звичаїв, які зафіксовані у документарній формі торгово-промисловими палатами й іншими авторитетними організаціями. Розглянуто проблему конкуренції законодавчих і звичаєвих норм у ході регулювання цивільних відносин. При згаданій конкуренції повинна застосовуватися норма законодавства, якщо компетентним суб'єктом не буде встановлено, що така норма є неконституційною чи неправовою.

Інтернет забезпечує швидке зберігання та поширення великої кількості інформації між користувачами. Такі відомості можуть мати значення та підлягати доказуванню під час досудового розслідування кримінальних проваджень. Відсутність юридичної літератури, наукових розробок та інших знань з порядку проведення огляду відомостей, розміщених в Інтернеті, зокрема в облікових записах користувачів соцмереж, може створити труднощі під час його проведення або спричинити визнання його недопустимим, неналежним доказом. Обліковий запис користувача дає можливість встановити коло осіб, з якими знайома особа, отримати фото особи, вивчити особисті якості, захоплення, дізнатись ставлення особи до певної події тощо. Ці відомості згодом можна використати для складення версій і плану розслідування, подальшого проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, оперативно-розшукової діяльності. Проведеним дослідженням встановлено, що залежно від ступеня доступу до облікового запису у соцмережі огляд може проводитись без відома особи - власника облікового запису із загальнодоступного ресурсу; з добровільним наданням доступу володільцем до персональної інформації облікового запису, листування тощо; отримання доступу до персональної інформації облікового запису, листування на підставі рішення суду. Отримання мобільного телефону під час обшуку чи арешту не дає права правоохоронним органам на отримання змісту інформації, яка в ньому міститься. Тому слідчий може отримати згоду на огляд мобільного телефону, в тому числі відомостей і листування з облікового запису соцмережі за згодою власника або на підставі рішення суду про тимчасовий доступ до речей та документів. Дозвіл на отримання доступу до мобільних телефонів, мобільних терміналів систем (у разі неможливості копіювання, якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем) можна отримати одразу під час звернення до суду з клопотанням про проведення обшуку, якщо у ньому зазначити та обґрунтувати таку необхідність. За допомогою листування у соціальних мережах можна дізнатись про наявність домовленості на спільне скоєння злочину, розроблення плану його скоєння, приховування, мотив, мету і ставлення до правопорушення. Також листування може бути підтвердженням наявності конфлікту, вислову образ, погроз, примусу та ін. Під час огляду особистого листування користувача у соцмережі слід зазначати про добровільність надання облікового запису на огляд або наявність відповідної ухвали суду на огляд; інформацію про те, з якого пристрою здійснюється вхід у соціальну мережу, індивідуальні ознаки такого пристрою, спосіб входу у соціальну мережу - через браузер чи додаток, обліковий запис, з якого здійснено вхід, основні персональні дані, які зазначені у ньому, дата та час отримання повідомлень, їх зміст, обліковий запис, з якого надходили повідомлення, основні персональні дані цього облікового запису, додані ним раніше фотографії тощо. Єдиною слідчою (розшуковою) дією, за допомогою якої можна провести огляд сторінки, є огляд. У статті акцентується увага на тому, що огляд слід проводити за участю спеціаліста, який може звернути увагу на важливі деталі та допоможе підготувати додатки до протоколу огляду, виготовити копію облікового запису. Запропоновано проведення огляду облікового запису користувача з проведенням безперервного відеозапису екрана через відповідну програму, функцію технічного пристрою та надалі його додавання до протоколу огляду у вигляді додатка.

У статті здійснено аналіз основних підходів, у межах яких вивчається професійна компетентність юриста. Описано феномени «компетентність», «про­фесійна компетентність». На основі теоретико-методологічного аналізу наукової літератури узагальнено основні характеристики юридичної діяльності. Розглянуто психологічні особливості діяльності юриста, визначено систему особистісних якостей юриста, що зумовлюють ефективність професійної діяльності. Окреслено особливості формування професійної компетентності фахівця. Розглянуто компоненти особистості юриста, сукупність яких спрямо­вано на вдосконалення професійної діяльності. Зазначено, що професійна компетентність юриста характеризується сформованістю цілісного комплексу знань, умінь та навиків, психологічних якостей, професійних можливостей. Зазначено, що професійно-компетентна особистість – це особлива конкрети­зація категорії «особистість». Особистість фахівця являє собою систему певних психологічних властивостей та рис, які є необхідними для ефективного вико­нання професійної діяльності; професійно-компетентна особистість ха­рак­теризує людину як фахівця, котрий має достатні професійні знання, уміння, навички, професійну зацікавленість, професійний інтерес і здібності, професій­ний підхід та професійне ставлення до своєї праці й спроможний ефективно реалізовувати професійну діяльність та передбачати її наслідки; професійно-компетентна особистість володіє відповідними професійними знаннями та вміннями (які визначають результативність професійної діяльності), а також комплек­сом професійно важливих якостей (сукупність психологічних якостей осо­бисто­сті, що визначають успішність навчання та ефективне виконання про­фесійної діяльності), що в сукупності дають змогу людині реалізувати себе як професіонал. Запропоновано власне визначення професійної компетентності фахівця юридичної сфери діяльності, розкрито її структуру, де основними складовими компонентами є загальнокультурна компетентність; особистісно-мотиваційна компетентність; практично-діяльнісна компетентність; спеціальна; професійно-правова компетентність; персональна (особистісна) компетент­ність; комунікативна компетентність; психологічна компетентність; соціально-психологічна компетентність; соціальна-перцептивна компетентність; аутоком­пе­тентність.

Мета. У статті осмислюється антагонізм зовнішніх запитів і внутрішніх особистих очікувань сучасного індивіда. Незбіг цих сфер людського існування є основною причи- ною постановки питання про «персональну ідентичність», його змістову наповненість, що дає можливість спрогнозувати можли- ве майбутнє людства. Методологія. У статті використовується метод співставлення, який дає змогу прослідкувати послідовність та об’єктивність смислового викладу матеріалу, а також аналітичний метод, який орієнтує на осмислене розуміння тих реалії, які є актуальними сьогодні. Наукова новизна. У світі відкритих кордонів, де культура кожного народу має свою без- умовну цінність, бо, так чи інакше, слугує основою для форму- вання персональної ідентичності кожної людини, постає пробле- мою якраз визначення цієї самої ідентичності, її ролі в людській діяльності, урешті, проблемою постає те, що саме можна зара- хувати до суті цієї ідентичності. Неоднозначність розуміння й підходів до цього поняття призводить до хиткості людського становища у світі, а відмова від цільності, яка є основою будь- якої особистості, урешті, може призвести й до розмивання (чи навіть зникнення) самого поняття «Людина». Висновки. Незважаючи на величезну кількість різнорідних знань про люди- ну та її діяльність, накопичених упродовж усієї людської історії, наука сьогодні знає про людську сутність так само мало, як і на початку часів. Питання про особистісну ідентичність і про кри- зу цієї ідентичності є, безперечно, одними з найактуальніших у сучасних інтелектуальних дискусіях, при цьому всьому немає якогось єдиного бачення чи погляду на те, чим є за своєю сут- тю ця шукана ідентичність. «Персональна ідентичність» як орієнтація на цілісність і цільність, як не дивно, усе більше зво- диться в міф про те, чого людина ніколи не мала, але що завжди прагнула отримати, урешті, визначення ідентичності як набо- ру різнорідних психологічних властивостей і схильностей люди- ни, які працюють збалансовано й одновекторно, що робить її стійкішою у сфері соціально-суспільних запитів, піднімає її влас- ну планку стресостійкості, свідчить про те, що сама людина зі своєю багатоплановістю прагне спростити власний погляд на саму себе, відмовитися від пошуків того, «чого немає і бути не може», а це прямо зв’язано з класичним запитуванням «бути чи не бути» Людині. Варто відмітити й те, що це запитуван- ня давно перейшло з теоретичної сфери на рівень практики, яка успішно змінює не лише реальність людини, а й безповоротно змінила її саму.

Введение. В статье рассматриваются условия включения в познавательный процесс цифровых ресурсов с возможностью нелинейного представления информации для моделирования персональной образовательной среды как основы карты возможностей при получении профессий будущего. Новизна исследования заключается в том, что в работе предлагаются инструменты применения когнитивных технологий для построения картины мира, которые создадут дополнительные факторы развития теоретического и творческого мышления, что позволит оказать непосредственное влияние на познавательное развитие человека. Методы. Методология исследования базируется на принципах системно-деятельностного и личностно-ориентированного подходов, технологии Rapid Foresight, методах наблюдения, анализа и эксперимента. Результаты. В работе научно обосновывается возможность применения новых когнитивных технологий средствами информатики, позволяющих не только моделировать процесс познания, но и формировать картину мира, адекватную требованиям общества и трендам профессий будущего. На примере проектирования персональной траектории развития в цифровой среде с возможностью нелинейного представления информации описаны факторы развития мышления, формирования умений поиска информации и т. д. Выделены знания 3-х типов, которые субъект конструирует в ходе соответствующего познавательного процесса: приобретаемое в результате восприятия и обработки информации; полученное из эксперимента; метазнание (рефлексивное, ориентировочное знание). Представлен эксперимент, подтверждающий эффективность включения новых когнитивных технологий в моделирование нелинейной траектории индивидуального развития и познания. Обсуждение результатов. Обобщение результатов когнитивной деятельности при моделировании процесса познания в цифровой среде позволило не только описать типы знания, но и предложить наиболее эффективные в отношении интеллектуального развития виды работ. В заключение делается вывод, что представленные виды познавательной деятельности обуславливают дополнительные условия для внедрения новых вариантов применения когнитивных технологий при построении картины мира. Кроме того, предлагается реализация общего алгоритма карты возможностей, включающего соотнесение психологических особенностей и требований профессий будущего.

Стаття націлена на визначення особливостей первинної для американського персоналізму — здійсненої Б. П. Боуном - експлікації особового характеру пізнавальної діяльності, що стала основоположною для його «персоналізованої» онтології. На основі аналітичного огляду основних векторів проблематизації персонально-суб’єктивного, прокладених у філософсько-гуманітарному просторі сучасності, виявляється переростання персоналістичної інспірації постнекласичної філософії в поновлення тієї взаємодії філософського і богословського дискурсів, яка виявилася висхідною для персоналістської думки і спрямовувалася на возз’єднання раціональності з її духовними першоджерелами в ході рефлексії персонального способу буття, відкритого на підгрунті теїзму. Орієнтація на таке подолання розмежованості раціонального та етичного вимірів особистісності пов’язується зі ствердженням на нинішньому - «постсекулярному» - етапі філософствування метаонтологічного характеру проблеми особистості, встановленого у середині ХХ ст. видатним православним богословом і філософом-персоналістом В. М. Лоським. Доводиться, що для подальшого осмислення метаонтології особистісного, відкритої Священним Писанням і викладеної святоотецькою тріадологією, необхідною є і ретроспекція тієї траєкторії наближення філософської думки до Надприродного Одкровення, яка була прокладена при спробах персоналізації онтології, здійснених наприкінці ХІХ й у першій половині ХХ ст., зокрема — при формуванні боунівської персональної метафізики. У ході історико-філософської реконструкції епістемологічних підвалин «особистісного світу», побудованого основоположником персоналістичної філософії США, встановлюється, що самодостатнім пізнавальним критерієм для нього виступає емпіричний факт «дійсності персонального знання», яка формується «живим я», самоусвідомленим не як феномен, я як «найбільш конкретна реальність» і здатним у своєму «внутрішньому досвіді» подолати обмеженість чуттєвого сприйняття, відчувши «етичну потребу в етичному Творці» і звернувшись безпосередньо до Нього. Шляхом зіставлення поглядів Б. П. Боуна з ідеями І. Канта та О. Конта, охопленими його рефлексією, обгрунтовується перевага боунівської концепції особистості над «об’єктивованими» визначеннями суб’єкта, яка забезпечується її генетичним зв’язком із християнським вченням.

Стаття присвячена розгляду структурно-семантичних особливостей комп’ютерних термінів сучасної англійської мови й основних способів їх творення. На текучість комп’ютерної лексики впливають декілька чинників: науково-технічний прогрес, іманентна тенденція комп’ютерної лексики до швидкого оновлення, зміна актуальних тем для обговорення. На початку XXI століття постіндустріальна цивілізація вступила в еру електроніки й інформатики. Інтернет привів до революції в системах комунікації. Персональний комп’ютер став невід’ємною частиною роботи і відпочинку. Розвиток нової галузі знання приводить до розвитку та систематизації спеціальної термінології. У зв’язку із цим особливого значення набувають дослідження, спрямовані на виявлення специфіки комп’ютерної термінології, вивчення однієї із професійних підмов – підмови комп’ютерних технологій, що найбільш динамічно розвивається. У процесі дослідження було зроблено такі висновки. Термін є самостійною єдиною одиницею найменування, якій притаманна складна внутрішня семантична структура. Термін має спеціальне термінологічне значення, яке відображає основні, суттєві на даному етапі розвитку науки і техніки, ознаки певного поняття. Варто зауважити, що для створення термінів здавна використовуються відомі способи, серед основних такі: конверсія, словоскладання, афіксація, скорочення, телескопія. У досліджуваній терміносистемі більшість термінів утворені афіксальним способом. Прості терміни утворюються за допомогою суфіксації та префіксації. Терміни – складні слова проникають в англійську мову, оскільки значення складного слова завжди більш точне, ніж значення словосполучення. Серед термінів-словосполучень поширені поєднання іменника із прикметником, іменника з іменником у непрямому відмінку. Існують терміни-словосполучення, компонентами яких є самостійні слова, які можуть уживатись окремо, терміни-словосполучення, у яких один із компонентів – технічний термін, а другий – слово загальновживаної лексики, терміни-словосполучення, утворені на основі наявних у мові слів із новим значенням.

Розглянуто проблематику підвищення рівнів знань, вмінь та компетенцій осіб, що навчаються (студентів, учнів, курсантів, слухачів курсів тощо) при використанні інформаційних систем дистанційної освіти – інформаційних навчальних систем. Шляхом вирішення проблеми автором обрано моделювання експертних знань в інформаційних навчальних системах на основі онтологічного підходу (аналізу та відповідної класифікації). Проаналізовані підходи виявили наявність проблеми у такій слабкоформалізуємій предметній області, як навчальні курси, які, переходячи від викладачів, що читають їх «вживу», до електронних навчальних курсів, втрачають індивідуалізацію процесу як надання навчального матеріалу, так і відповідного тестового контролю знань, вмінь та компетенцій, що отримуються тими, хто навчається. Саме тому актуальним є онтологічне моделювання експертних знань в інформаційних навчальних системах. Таке моделювання дозволяє перейти до індивідуалізації процесів навчання, використовуючи теорію нечіткого онтологічного моделювання та нечіткі множини: тем, індивідуальних версій курсу, питань, відповідей та підказок. Використання нечіткого онтологічного моделювання при формуванні персональних знань сприяє збільшенню ступеня повноти і достовірності оцінки підготовки осіб, що навчаються, завдяки враховуванню різних факторів, що впливають на відповіді цих осіб. Онтологічний підхід дозволяє сформувати досить повну і структуровану інформаційну базу для забезпечення компетентнісного підходу в освіті: оновлення навчальних планів у тісному зв'язку із конкретними вимогами ринку праці; оновлення електронних навчальних курсів відповідно до вимог стейкхолдерів; формування комплексу робочих графіків під один і той же навчальний план. Все це сприятиме переходу до індивідуалізації освітнього процесу з урахуванням індивідуальних інтересів і можливостей окремих осіб, що навчаються. Ключові слова: інформаційна навчальна система, електронний навчальний курс, експертні знання, моделювання, онтологія, нечітка онтологічна модель.

Данная книга предназначена для всех, кто так или иначе связан с областью массажных технологий или интересуется данными вопросами. Каждый - и новичок, и профессионал - найдет в ней для себя что-то, что позволит ему отметить или освоить еще одну грань искусства массажа! Срок 15 дней не случайно отмечен в заголовке. Используя данную книгу и дополнительную литературу, приведенную в ней, можно получить представление о теории и практике массажа, освоить базовую технику классического русского массажа, что позволит использовать массаж в домашних условиях, при работе в фитнес-клубах, кабинетах и салонах красоты. Книга рассчитана на лиц, изучающих массаж самостоятельно или на курсах повышения квалификации, специалистов индустрии красоты и фитнес-услуг, на врачей, медицинских сестер по массажу, инструкторов лечебной физкультуры, персональных тренеров по фитнесу и бодибилдингу, преподавателей физической культуры и т.д. Т.е. всех тех, кто использует массаж в повседневной жизни, профессиональной деятельности, лечебной практике или только собирается освоить и применять это искусство. Богатые иллюстрации позволят не только освоить технику выполнения приемов массажа, но и получить основные знания об анатомии и физиологии жизнедеятельности человека.

Основной концепцией данной книги является убеждение автора в необходимости комплексного подхода к профилактике и лечению целлюлита, в необходимости активного использования классического русского массажа как одного из ведущих компонентов антицеллюлитной терапии. Данная книга состоит из двух основных разделов. В теоретическом обзоре, состоящем из нескольких частей, указаны причины возникновения и образования целлюлита. Подробно описаны морфологические изменения целлюлита. Рассмотрены стадии заболевания и указаны особенности методики массажа применительно к каждой из них. Рассмотрены различные варианты комплексного подхода к лечению целлюлита. Дано четкое физиологическое обоснование применения тех или иных приемов русского классического массажа в аспекте терапии целлюлита. В практическом разделе, состоящем также из нескольких частей, автор подробно, с использованием многочисленных иллюстраций, описывает методику классического русского массажа применительно к проблеме целлюлита. Через всю книгу автор проводит основную мысль о недопустимости агрессивности и травматичности в применении массажа, не только в аспекте терапии целлюлита, но и в любой другой методике массажа. Книга рассчитана в большей степени на специалистов индустрии красоты и фитнес-услуг. Также она может быть интересна и специалистам других профессий: врачам, медицинским сестрам по массажу, инструкторам лечебной физкультуры, персональным тренерам по фитнесу и бодибилдингу, преподавателям физической культуры и т.д. - т.е. всем тем, кто использует массаж в повседневной жизни, профессиональной деятельности, лечебной практике или только собирается освоить и применять это искусство. Богатые иллюстрации позволят не только освоить технику выполнения приемов массажа, но и получить основные знания об анатомии и физиологии жизнедеятельности человека.

На протяжении нескольких столетий Российская империя использовала северо-восток в качестве «тюрьмы без стен» – пространства для штрафной и политической ссылки. Некоторые политические ссыльные способствовали развитию статистических, географических и этнографических исследований для применения в имперских проектах и локальных (в том числе и личных) целях. Экспедиция И.М. Сибирякова 1894–1896 гг. стала значимым событием в общественной жизни региона. С одной стороны, локальные знания и социальное сотрудничество привели к пониманию самосознания якутов, что приблизило якутский регион к его собственному автономному будущему. С другой стороны, это способствовало более сложному видению политики управления этническим и ресурсным разнообразием, которое стало еще более заметным в ходе имперских революционных преобразований и формирования советского режима.

Рассматриваются страницы неопубликованного наследия С.М. Широкогорова. Одним из значимых источников служит многогранная научная переписка Сергея Михайловича Широкогорова (из Китая) и Владислава Людвиговича Котвича. Переписка продолжалась с 1924 по 1939 г. – в период активного творчества обоих ученых. Данный эпистолярный источник хранится в рукописном фонде Научной библиотеки Польской Академии наук и Польской Академии знаний (в Кракове). Вынесенные на обсуждение вопросы научной этики и тунгусоведения дискуссионно обсуждаются и через 100 лет в научной литературе.