Academic literature on the topic 'Педагогічні кадри'

У статті показано процес відновлення, розвитку та діяльності Уманського державного учительського інституту після Другої світової війни. Показано стан забезпечення вищого навчального закладу викладацькими кадрами та ставлення до них держави у повоєнний період. Досліджено та проаналізовано динаміку кількісних і якісних характеристик науково-педагогічних кадрів, їх гендерні, національні та партійні особливості.

В останні роки швидкими темпами розвивається дистанційна освіта, впровадження якої в Україні передбачено Національною програмою інформатизації. Цьому сприяє збільшення користувачів, які мають доступ до мережі Інтернет, поява нових технологічних рішень платформ дистанційного навчання (ДН), розвиток телекомунікаційних можливостей та ін. Тому на теперішній час поєднання елементів ДН з традиційними формами навчання є перспективним напрямком в освіті. Певні кроки у розвитку та впровадженні дистанційних технологій у навчальний процес зроблені у багатьох навчальних закладах, організаціях та установах України, де накопичені науково-методичний, кадровий та виробничий потенціал, інформаційні ресурси та технології, існує телекомунікаційна інфраструктура.Звичайно, цей процес не оминув педагогічні навчальні заклади. Особливо це є важливим для вищої педагогічної школи, де навчають майбутніх вчителів, які повинні володіти сучасними технологіями навчання. Для якісного оволодіння студентами новітніми інформаційними технологіями необхідні висококваліфіковані педагогічні кадри, які вміють застосовувати сучасні дидактичні засоби. Важливим кроком в цьому напрямку є визначене в програмі розвитку системи ДН завдання про включення до програми підготовки педагогічних кадрів дисципліни з технологій ДН, у тому числі з педагогічних, інформаційних та телекомунікаційних технологій [1].Однією з головних проблем, що постає перед організацією (закладом), яка прийняла рішення впроваджувати ДН (наприклад, у зв'язку з необхідністю розв’язання проблем перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у своїй сфері) є питання вибору платформи підтримки ДН (e-learning platform). Аналізуючи різні дослідження щодо вибору платформи ДН, можна зробити висновок, що серед них ще недостатньо приділено уваги особливостям вибору платформи ДН для педагогічних університетів.На жаль, на сьогоднішній день в Україні вибір e-learning платформ вітчизняного виробництва дуже обмежений. Закордонні системи підтримки ДН, як правило, або мають високу вартість, або складні в технічному обслуговуванні, або не відповідають всім вимогам, потрібним для забезпечення якісного навчального процесу.Серед всіх платформ підтримки ДН для педагогічних університетів доцільніше вибирати ті, які підтримують педагогічний процес, тобто мають інструменти, призначені для підтримки складових елементів процесу навчання, специфічних для педагогіки, оскільки при виборі системи ДН для навчальних закладів дидактичний аспект повинен бути вирішальним.Важливу роль при цьому має функціональна еластичність, тобто можливість налагодження дистанційного курсу в залежності від потреб: можливість додавати або приховувати його окремі елементи.Технічне обслуговування платформи ДН не повинно викликати у користувачів проблем. Тому, для навчальних закладів бажано, щоб платформа не мала клієнтської частини, тобто доступ викладачів і студентів до курсу повинен здійснюватись через веб-браузер. Крім того, робота з дистанційним курсом у браузері має носити інтуїтивний характер (можливість редагування текстових документів, пересилання та зберігання файлів на сервері, зручний перегляд даних в різних форматах, в т.ч. мультимедійних, наявність засобів комунікації за допомогою простих в обслуговуванні інструментів, таких як дискусійні форуми та ін.).Одним з важливих аспектів при виборі платформи ДН є також широкий інструментарій розробника дистанційного курсу. Сюди можна віднести тренінги, лабораторні практикуми, комунікаційні засоби, тренажери, ігрові програми, навчальне моделювання, різноманітні інтерактивні форми навчання, такі як ділові ігри, групові семінари, а також засоби контролю (тестування). Не останнім серед факторів вибору платформи ДН для навчальних закладів є вартість платформи. Не кожний заклад може собі дозволити придбати e-learning платформу. Тому бажано, щоб вона мала невисоку вартість або була вільнопоширюваною (Open Sourse).Спираючись на досвід багатьох дослідників питання вибору систем ДН і практиків їх впровадження можна зробити вибір на користь вільнопоширюваної e-learning платформи Moodle. Вона задовольняє багатьом вимогам, необхідним для забезпечення якісного навчального процесу, зокрема педагогічним.На сьогодні платформа ДН Moodle впроваджується у навчальний процес на кафедрі інформатики Інституту фізико-математичної та інформатичної освіти і науки НПУ ім. М.П. Драгоманова в якості засобу для ознайомлення викладачів і студентів з можливостями роботи e-learning платформ. Посилання на роботу з системою ДН Moodle знаходиться на сайті кафедри інформатики http://www.ki.ifmion.npu.edu.ua. Тут розробляються різні курси. Зокрема для комп’ютерної підтримки дисципліни інформаційні системи і технології в економіці для студентів економічних спеціальностей розробляється відповідний дистанційний курс (в Moodle він називається ІСіТ в економіці), з яким можна ознайомитись, відвідавши сайт кафедри інформатики.

The purpose of the article: to outline peculiarities of realizing activity and integrated methodological approaches when analysing the system of academic staff training by means of privat associate professorship in Ukrainian universities in the second half of the XIX – at the beginning of the XX century, theoretical provisions on the research methods for the specified problem. Methods of the research: analysis, synthesis, abstraction, generalization, classification, comparison, search and bibliographic method. Results of the research. The author specifies the principles of the activity approach (development, historical character, subjectivity; internalization and exteriorization; unified structure of external and internal activity; activity), requirements to the integrated approach (establishing interrelations of the investigated phenomenon, considering external influences, elimination of casual factors), requirements to scientific methods (determinacy, purposefulness, effectiveness, reliability, efficiency). The activity approach makes it possible to determine the effectiveness of the institute of private associate professorship in the system of academic staff training in Ukrainian universities in the second half of the XIX – early XX century, aims to identify its target, content, procedural, organizational and technological integrity. The integrated approach allowed for studying the subject of scientific research, namely academic staff training by means of private associate professorship in the pre-revolutionary universities of Ukraine, on the grounds of the identified components (need, subject, object, activity content, conditions, result). Particular attention was focused on the theoretical provisions on the scientific methods (historical-comparative, historical-genetic, historical-structural, historical-diachronic, chronological, modelling, personality-biographical, content analysis, interpretation, etc.) used in the study. Conclusions. Methodological substantiation of scientific research contributes to the holistic presentation of the specified problem.Key words: activity and integrated methodological approaches, scientific methods, academic staff, privat associate professorship. Метастатті: розглянути особливості реалізації діяльнісного та комплексного методологічних підходів у контексті аналізу системи підготовки науково-педагогічних кадрів засобом приват-доцентури в університетах України другої половини ХІХ – початку ХХстоліття, теоретичних положень щодо методів дослідження із зазначеної проблеми. Методи дослідження: аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, класифікація, порівняння, пошуково-бібліографічний метод. Результати дослідження.Зазначено принципи діяльнісного підходу (розвитку, історизму, предметності; інтеріоризації та ексте-ріоризації; єдності будови зовнішньої та внутрішньої діяльності; активності), вимоги до комплексного підходу (встановлення взаємозв’язків досліджуваного явища, урахування зовнішніх впливів, усунення випадкових факторів), вимоги до наукових методів (детермінованість, заданість ціллю дослідження, результативність, надійність, ефективність). Діяльнісний підхід дає змогу визначити ефективність запровадженого інституту приват-доцентури в системі підготовки науково-педагогічних кадрів в університетах України другої половини ХІХ – початку ХХ століття, спрямовує на виявлення його цільової, змістовної, процесуальної, організаційної та технологічної цілісності. Комплексний підхід уможливив вивчення предмета наукового дослідження – підготовка науково-педагогічних кадрів засобом приват-доцентури в дореволюційних університетах України – на основі виокремлених складників (потреба, суб’єкт, об’єкт, зміст діяльності, умови, результат). Акцентовано увагу на теоретичних положеннях щодо наукових методів (історико-порівняльний, історико-генетичний, історико-структурний, історико-діахронний, хронологічний, моделювання, персоналістично-біографічний, контент-аналізу, інтер-претації та ін.), які використано в дослідженні. Висновки. Методологічне обґрунтування наукового дослідження дає можливість цілісно розкрити зазначену проблему.Ключові слова: діяльнісний та комплексний методологічні підходи, наукові методи, науково-педагогічні кадри, приват-доцентура.

Сучасний стан вищої інженерної освіти в Україні та вимоги. ХХІ сторіччя, як відчуває людство, несе глобальні проблеми, пов’язані, перш за все, з енергетичною та продовольчою кризами, які стрімко наближаються, з вичерпанням запасів корисних копалин, порушенням навколишнього середовища, землетрусами, нетиповими хворобами, суттєвими радіоактивними забрудненнями і таке інше. Необхідність вивчення цих проблем та їх наслідків не підлягає сумніву. Це можливо тільки значно підвищивши рівень, якість освіти, яка відіграє основну, суттєву роль в пізнанні та оволодінні істинною картиною світу, методами її використання та адаптації до її швидкозмінних процесів. Цивілізований світ розуміє, що акцент у ХХІ сторіччі необхідно робити на підготовку людини з більш розвиненим ментальним тілом, здібностями мислення, яка жила б у порозумінні з суспільством, природою та їх інформаційними проявами. Саме фундаментальні кафедри технічних університетів повинні формувати у студентів системне, структуроване, логічне світосприйняття та здійснювати фундаментальну підготовку, закладати базис майбутнього інженера на основі математичних, природничо-наукових та загальноінженерних дисциплін. Сучасні педагогічні дослідження показують [8], що на сучасному етапі розвитку вищої освіти на перше місце виступають саме загальнотеоретичні, фундаментальні та міждисциплінарні знання, а не технологічні, утилітарні знання та практичні вміння , як це має місце останніми роками. Без фундаментальної освіти, без оволодіння системним знанням та без формування цілісної природничо-наукової та інформаційної картини світу підготовка сучасного, здатного до навчання протягом всього життя фахівця, як наголошено у національній доктрині розвитку освіти в Україні, неможлива. Не є панацеєю від усіх негараздів і проблем вищої інженерної освіти в Україні пріоритетні інформатизація та комп’ютерізація. За словами відомого фахівця механіки твердого деформівного тіла В. І. Феодосьєва [7], електронні обчислювальні машини та інформаційні технології, звільняючи та спрощуючи життя інженера у плані чисельних розрахунків, не звільняють його від необхідності знання механіки [1; 2], математики та, особливо, від творчого мислення [3; 4]. Сьогодні важливим показником якісної освіти стає мобільність знань, якої може набути лише якісно освічена людина, з надійною фундаментальною базою, здатна адаптуватися та гнучко реагувати на швидкозмінні процеси, машини та технології. Тенденція «миттєвого прагматизму» [5; 6; 8],орієнтація на вузьких професіоналів, характерна для минулого сторіччя, поступово зникає з виробничої сфери. Виробництву ХХІ століття, у тому числі і агропромисловому, потрібен спеціаліст, здатний гнучко перебудовувати напрям та зміст своєї діяльності у зв’язку зі зміною життєвих орієнтирів та вимог ринку. Досягнення професійної мобільності є однією з найважливіших задач Болонського процесу [8], розв’язання якої можливе лише за умови фундаменталізації вищої освіти. Вузькопрофесійна підготовка, отримання знань на все життя, поступово замінюються освітою впродовж усього життя. Таки реалії, реальні вимоги часу та ринкової економіки.Деякі заходи по підвищенню якості вищої аграрної освіти. Сучасна парадигма системи вищої освіти за ЮНЕСКО полягає коротко у тому, що треба вчитися, вчитися і ще раз вчитися «щоб бути, щоб існувати». У протилежному випадку людство загине, як написано на піраміді Хеопса «від невміння користуватися природою, від незнання дійсної картини світу». Як відгук на виклик та вимоги часу, у Дніпропетровському державному аграрному університеті прийнята стратегія перспективного розвитку університету на 2011-2015 р.р., в основі якої лежить концепція 4-Я, а саме: якість освіти → якість виробництва → якість продуктів харчування → якість життя. Весь цей ланцюг має прямий і зворотній зв’язок та відповідає національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, згідно з якою розвиток освіти є стратегічним ресурсом подолання кризових процесів, покращення людського життя, ствердження національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені. Основна мета прийнятої концепції спрямована на підготовку якісних фахівців для АПК, для виробництва якісної сільськогосподарської продукції, її переробки та виготовлення якісних і безпечних продуктів харчування. Наприкінці 2010 року у стінах ДДАУ відбулося відкриття центру природного землеробства, головною метою якого є створення інноваційної системи виробництва, переробки , культури споживання сільськогосподарської продукції та створення інноваційної природної системи співіснування людини і довкілля. Не є секретом, що сучасний процес вирощування сільськогосподарської продукції з об’єктивних та суб’єктивних причин давно відійшов від природного, про що свідчать зміни смаку, запаху та якості продукції, що вирощується на землі, іноді багатою на нітрати та шкідливі хімічні елементи, яка, як відомо не є корисною для споживання людини. Глобальним завданням АПК України є перехід на товарне виробництво якісної продукції, яке треба починати з підготовки фахівців. ДДАУ здатний забезпечити повний цикл цієї важливої роботи, бо має необхідну структурну, наукову та кадрову бази. Природне землеробство покращуватиме родючість землі, позбавить від ерозії, позитивно впливатиме на її урожайність. Звичайно, тут теж є свої проблеми і труднощі, які потребують вирішення. Покращивши якість освіти, втіливши наведені концепції в реальність, матимемо якісне виробництво, якісні продукти, якісну державу, якісну Україну та, головне, здорових її мешканців. Якісна Україна – це справа усіх її мешканців, і починається ця справа саме з якісної освіти. Для забезпечення якісної інженерної освіти, вважаємо, необхідно: підвищити рівень шкільної підготовки, особливо з природничих дисциплін; не знижувати фундаментальності вищої освіти; приділяти більше уваги самостійній роботі студентів; втілювати у навчальний процес дієвий контроль; використовувати ринкові важелі управління навчальним процесом; приділяти більше уваги заохоченню (мотивації) студентів до навчання та стимулюванню викладачів до ефективної, результативної роботи; створити необхідну, сучасну матеріально-технічну базу та фінансувати систему освіти на належному рівні. Переймаючись питанням покращення якості освіти та підготовки інженерних кадрів для агропромислового виробництва, на кафедрі теоретичної механіки та опору матеріалів Дніпропетровського державного аграрного університету за потребою часу у складі авторського колективу С. В. Кагадія, А. Г. Дем’яненка та В. О. Гурідової підготовлено та надруковано навчальний посібник «Основи механіки матеріалів і конструкцій» для інженерно-технологічних спеціальностей АПК, який рекомендовано Міністерством аграрної політики України як навчальний посібник під час підготовки фахівців ОКР «бакалавр» напряму 6.100102 «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» у вищих навчальних закладах II–IV рівнів акредитації (лист № 18-28-13/1077 від 18.08.2010 р.). З урахуванням переходу навчального процесу в Україні на кредитно-модульну систему (КМС), суттєвим зменшенням аудиторних годин на вивчення цієї важливої для інженера-механіка дисципліни після приєднання України до Болонського процесу у навчальному посібнику приділено більше уваги фаховим питанням, а саме розрахункам елементів конструкцій та деталей машин на міцність, жорсткість та стійкість, які використовуються у машинах та знаряддях агропромислового виробництва [5; 6]. Теоретичний матеріал кожного розділу проілюстровано прикладами із галузі сільськогосподарського виробництва. У зв’язку із скороченням кількості аудиторних годин на вивчення предмету та винесенням великої кількості матеріалу на самостійне вивчення студентами, для кращого розуміння та засвоєння в посібнику наведено багато фахових прикладів з відповідними розрахунками та поясненнями. Маючи на увазі, що більша частина землеробської техніки працює на ріллі та знаходиться у стані вібрації під дією динамічних, знакозмінних навантажень та напружень, велика увага у посібнику приділена розрахункам елементів та деталей під дією динамічних навантажень та питанням їх втомної міцності. По кожному розділу наведені запитання для самоконтролю отриманих знань, навичок та тестові завдання. У навчальному посібнику узагальнено багаторічний досвід викладання теоретичної механіки, механіки матеріалів і конструкцій, будівельної механіки, накопичений кафедрою теоретичної механіки та опору матеріалів Дніпропетровського державного аграрного університету. Сподіваємося що навчальний посібник буде корисним для студентів, а його автори зробили свій посильний внесок у справу підвищення рівня та якості підготовки майбутніх фахівців землеробської механіки та в цілому агропромислового комплексу України.В умовах ХХІ інформаційного та нанотехнологічного сторіччя , сторіччя інформаційного буму, перенасиченості новою інформацією не вдається традиційними репродуктивними методами навчання охопити, довести всю інформацію до майбутніх фахівців. У зв’язку з цим при переході на КМС організації навчального процесу у вищій школі, у тому числі і аграрній, біля 50% передбачених програмою навчання питань з технічних дисциплін винесено на самостійне опрацювання студентами. При цьому значно скорочена кількість аудиторних годин, відведених на вивчення технічних дисциплін професійного спрямування, природничо-наукових дисциплін, які закладають основи, формують базу професійних знань майбутніх фахівців народного господарства. А тому, у тій ситуації, яку зараз маємо у вищій інженерно-технологічній освіті в Україні, у тому числі і аграрній, сьогодні варто використовувати інформацційно-комунікаційні технології (ІКТ) при організації навчального процесу. Виникають питання іншого плану – коли, як, скільки, щоб ефективно та оптимально, хто сьогодні використовуватиме, чи є готові педагогічні кадри, які не завжди встигають за розвитком ІКТ і таке інше. Відомо, що інформатизація та комп’ютеризація призначені слугувати підвищенню ефективності, результативності навчання, створенню нових машин та сучасних технологій, а в цілому спрямовані на підвищення якості навчання, якості підготовки майбутніх фахівців агропромислового виробництва та народного господарства в цілому. Особливо це питання актуальне для галузі сільськогосподарського машинобудування, наприклад, тракторного виробництва південного машинобудівного заводу імені О. М. Макарова, де сьогодні на порядку денному стоїть питання створення нових зразків тракторної техніки, які відповідатимуть європейським вимогам по технічному рівню, безпеці та екології навколишнього середовища. Цю проблему здатні розв’язувати нова генерація фахівців землеробської механіки, які володіють знаннями та навичками комп’ю­терного проектування з використанням інформаційних та комп’ютерних технологій. Починаючи з 2011 року викладачами кафедри, які мають вищу освіту класичного університету за спеціальністю «Механіка» та володіють комп’ютерними та інформаційними технологіями, на факультеті механізації сільського господарства за напрямом підготовки «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» викладають варіативну дисципліну «Основи комп’ютерних розрахунків в інженерній механіці». Метою викладання дисципліни є формування у майбутніх фахівців знань та навичок у галузі виконання комп’ютерних розрахунків в задачах інженерної механіки елементів конструкцій та деталей машин сільськогосподарського призначення. За час вивчення дисципліни студенти повинні оволодіти основними методами комп’ютерних розрахунків елементів конструкцій та деталей машин на міцність, жорсткість та стійкість. Звичайно, тут необхідно привернути увагу до складу, контингенту студентів аграрних навчальних закладів, які у своїй більшості із сільської місцевості, де, чого гріха таїти, і шкільна підготовка не завжди на вищому рівні, особливо з природничих наук, фізики, математики та і інформатики. Зрозуміло, що і технічні дисципліни на лаві студентів їм опановувати значно складніше. Застосовуючи ІКТ, потрібно не забувати , що тільки одними засобами ІКТ проблему якісної підготовки майбутніх фахівців, інженерів, у тому числі і агропромислового виробництва не розв’язати. Базисом є фундаментальна підготовка з математики, фізики, матеріалознавства,теоретичної механіки, механіки матеріалів і конструкцій та інших інженерних наук, а усе інше є надбудовою над фундаментом інженера. А тому, реформуючи систему вищої інженерної освіти, приєднавшись до створення Європейського простору вищої освіти, не треба втрачати кращих здобутків національної системи вищої інженерної освіти, і в першу чергу – її фундаментальності. Розробляючи заходи по реформуванню, реформуючи освіту, необхідно ґрунтовно розуміти, наскільки це конче необхідно і що в результаті матимемо. Бо дуже часто сподіваємося на краще, а в результаті маємо ще гірше, ніж маємо. Такі реформи краще не здійснювати, залишити галузь у спокої.

У статті висвітлено повсякденні аспекти професійної діяльності науково-педагогічних працівників Львівського державного педагогічного інституту у перші післявоєнні роки (1944–1953). Встановлено, що впродовж окресленого періоду відбувалося становлення науково-педагогічного колективу інституту, зростання його кількісного та якісного складу. Чисельність викладачів за цей час зросла удвічі, збільшилася кількість працівників із науковими ступенями. Освітня діяльність викладачів підлягала суворій регламентації, що проявлялося у чіткому дотриманні графіків навчального процесу, наданні групових та індивідуальних консультацій студентам, участі в численних засіданнях і нарадах. Під впливом ідеологічних кампаній в СРСР викладачі Львівського державного педагогічного інституту змушені були уводити до програм навчальних дисциплін праці радянських політичних діячів. Навчальна діяльність викладачів суворо контролювалася не лише адміністрацією інституту, але й Міністерством освіти УРСР та Міністерством вищої освіти СРСР. Значну увагу керівництво та викладачі інституту приділяли науковій роботі, наголошуючи на потребі захисту дисертацій, публікації наукових праць. Важливе значення мало започаткування збірника “Наукові записки Львівського державного педагогічного інституту” (1947). Велику частину професійного часу викладачів займала громадсько-політична робота та співпраця зі школами. У згаданий період в інституті працювали низка відомих учених: фізик Роман Цегельський, математик Володимир Левицький, історики Маврицій Горн і Василь Інкін, педагог Олександр Дзеверін, біолог Іван Носкевич, філолог Микола Бойчук.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. – Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, Харків, 2007. У дисертації проведено аналіз теорії та практики підготовки соціально-педагогічних кадрів в Україні 20-30-х рр. ХХ ст. На основі вивчення широкої джерельної бази визначено передумови становлення системи підготовки фахівців соціально-педагогічного профілю, науково обґрунтовано стадії й особливості розвитку теорії та практики підготовки вітчизняних соціально-педагогічних кадрів у 20-30-ті рр. ХХ століття: 1919-1924 рр. – започаткування системи підготовки соціально-педагогічних кадрів; 1925-1928 рр. – вдосконалення зазначеної підготовки; 1929-1932 рр. – уніфікація соціально-педагогічної освіти. У дослідженні вивчено й узагальнено внесок провідних педагогів, діячів освіти досліджуваного періоду (Г. Гринька, О. Залужного, А. Макаренка. Я. Мамонтова, О. Попова, С. Русової, Я. Ряппо, І. Соколянського) в розробку питань підготовки соціально-педагогічних кадрів. Проаналізовано зміст, форми й методи зазначеної підготовки в 20-30- рр. ХХ ст., розкрито особливості практичної соціально-педагогічної підготовки. Визначено можливості творчого використання прогресивного досвіду минулих років у сучасній системі підготовки соціальних педагогів і соціальних працівників, накреслено прогностичні тенденції її подальшого розвитку й удосконалення.