Journal articles: 'Педагогічні знання'

1

Красницька, О. В. "ПЕДАГОГІЧНА МАЙСТЕРНІСТЬ – ШЛЯХ ДО РЕАЛІЗАЦІЇ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ВИКЛАДАЧА ВИЩОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ШКОЛИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 94, no. 1 (March 4, 2020): 122–33. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-94-1-122-133.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано сутність педагогічної майстерності викладача, її зміст та структуру. Представлено постать викладача-майстра, визначено основні його характеристики. Педагогічну майстерність викладача вищої військової школи визначено як досягнення взірця педагогічної діяльності, що характеризується досвідом і досконалістю педагогічних дій, наявністю авторського «почерку»; сформованість професійних знань, умінь, якостей, педагогічної техніки й педагогічної культури на основі стійкої педагогічної спрямованості та постійного самовдосконалення, що забезпечує розв’язання викладачем військово-професійних завдань на рівні «майстра». Представлено підходи науковців щодо визначення основних складових педагогічної майстерності. Обґрунтовано компоненти, що лежать в основі педагогічної майстерності викладача вищої військової школи (професійні знання, педагогічні вміння, професійно важливі якості, педагогічна культура, педагогічна техніка), розвиток та вдосконалення яких забезпечить викладачу можливість досягнення високих результатів у педагогічній діяльності, дасть змогу сформувати індивідуальний стиль і допоможе розвинути авторський почерк. З’ясовано особливості педагогічної майстерності викладача вищої військової школи (ознаки, за якими визначаються дії викладача-майстра), зокрема творчий характер виконання педагогічної діяльності, індивідуальний стиль діяльності, авторський почерк, постійне професійне самовдосконалення, творчий рівень готовності викладача до педагогічної діяльності, еталонний рівень її ефективності, трансформація отриманих знань у процес особистісного розвитку та професійного самовдосконалення слухачів (курсантів, студентів), звички викладача.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Кузенко, Олександра. "НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ДО ЗАСТОСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 16, no. 1 (June 12, 2021): 192–205. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v16i1.699.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто навчально-методичне забезпечення підготовки майбутніх учителів початкових класів до застосування інноваційних педагогічних технологій як чинник реалізації освітніх завдань вищої педагогічної освіти.Акцентується, що в результаті модернізації навчально-методичного забезпечення професійної підготовки майбутніх учителів на зміну традиційному педагогу має прийти освітянин нової генерації, важливою професійною якістю якого є здатність застосовувати в освітній діяльності інноваційні педагогічні технології. Відповідно сучасний учитель має бути звільнений від стереотипів, тобто вміє забезпечити освітнє середовище для ефективного навчання та розкриття таланту дитини. Інноваційна педагогічна діяльність спрямовується на застосування презентаційних навичок освітянина, забезпечення його ефективності як комунікатора та фасилітатора, здатності використовувати і поєднувати різні методи та техніки викладання матеріалу, упроваджувати ІКТ у навчальний процес. Формування фахової готовності сучасного педагога, здатного впроваджувати ідеї особистісно-орієнтованої освіти, оригінально вирішувати актуальні освітні та соціокультурні проблеми, вимагає особливої організації його навчальної діяльності. Власне, готовність до інноваційної діяльності обумовлюється організацією оптимального інноваційного середовища та спрямованістю педагогічної діяльності на інноваційність в умовах освітнього процесу ЗВО.Важливим напрямом підготовки вчителя початкової школи до використання інноваційних педагогічних технологій у статті визначається формування інноваційного педагогічного мислення майбутніх вчителів початкових класів, що в закладах вищої освіти відбувається під час вивчення навчальних дисциплін психологічного циклу. Опанування майбутніми освітянами знаннями, вміння і навичками з педагогічних дисциплін, у свою чергу, забезпечує знання змісту програм та підручників; ознайомлення з інноваційними підходами; знання сутності, можливостей і доцільності застосування інноваційних педагогічних технологій у навчальному процесі початкової школи.Аргументується, що навчально-методичне забезпечення підготовки майбутніх учителів початкових класів до застосування інноваційних педагогічних технологій є важливим структурним елементом їх професійно-педагогічної підготовки в закладах вищої освіти. Реформування сучасної вищої педагогічної освіти з врахуванням європейських стандартів передбачає, насамперед, підготовку фахівця з інноваційним педагогічним мисленням, здатного виконувати професійні обов’язки в оновленому освітньому середовищі початкової школи. Зміст, форми і методи підготовки майбутніх учителів початкових класів до застосування інноваційних педагогічних технологій спрямовані на формування в студентів здатності долати інноваційні бар’єри, визначати педагогічні цілі й успішно їх досягати, впроваджуючи інноваційні технології навчання, працювати над особистісним й професійним зростанням.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Radkevych, Oleksandr. "МОДЕЛЬ СИСТЕМИ РОЗВИТКУ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ." Professional Pedagogics 1, no. 20 (August 11, 2020): 56–63. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2020.20.56-63.

Full text

Abstract:

Актуальність. Недостатній рівень правових знань, умінь та навичок їх застосовувати у професійно-педагогічній діяльності викладачів, майстрів виробничого навчання та керівників закладів професійної освіти зумовлює необхідність теоретичного обґрунтування та проектування педагогічної системи розвитку правової культури педагогічних працівників у курсовий та міжкурсовий періоди підвищення кваліфікації. Мета. полягає в обґрунтуванні підходів до проєктування моделі педагогічної системи розвитку правової культури педагогічних працівників закладів професійної освіти. Методи. теоретичні: теоретичний аналіз – з метою вивчення наукової літератури, нормативних документів – для визначення структури моделі педагогічної системи розвитку правової культури педагогічних працівників закладів професійної освіти; порівняння – з метою вивчення різних наукових підходів щодо розв’язання проблеми; аналіз і синтез – для обґрунтування сучасних підходів до проєктування моделі педагогічної системи розвитку правової культури педагогічних працівників закладів професійної освіти. Результати. Модель педагогічної системи розвитку правової культури педагогічних працівникі закладів прфоесійної освіти структурно складається з методологічно-цільового блоку (мета, завдання, методологічні підходи, принципи), суб’єктного (педагогічні працівники, учні, батьки, ротодавці, інші стейкхолдери), змістово-технологічного (зміст, педагогічні технології, методи, форми) та діагностувально-результативного (критерії, показники, рівні розвитку), реалізація яких уможливлює дієві зрушення у рівнях розвитку правової культури викладачів, майстрів виробничого навчання й керівників у курсовий та міжкурсовий періоди підвищення кваліфікації. Висновки. Запропонована модель відображає результати проектування системи розвитку правової культури педагогічних працівників закладів професійної освіти, упорядковує теоретико-методологічні знання про досліджуване інтегративне утворення особистості та систематизує практико-технологічні дії щодо цілеспрямованого розвитку феномену.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Штефан, Л. А., and Ю. В. Бекетова. "ПРОВІДНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА ПРИНЦИПИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ НАУКИ." Теорія та методика навчання та виховання, no. 48 (2020): 164–71. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2020.48.15.

Full text

Abstract:

У статті визначено та схарактеризовано провідні соціально-педагогічні закономірності та принципи, представлено різні підходи до їх угрупування, а також запропоновано авторське бачення щодо класифікації закономірностей та принципів соціально-педагогічної науки. Зокрема, вивчення та узагальнення філософських, соціологічних, психологічних та педагогічних джерел і зв’язків соціальної педагогіки з іншими науками про людину дозволило провідні закономірності соціальної педагогіки як науки поділити на такі групи: закономірності, які є загальними для філософії, соціології і соціальної педагогіки; закономірності, що є загальними для психології і соціальної педагогіки; загальнопедагогічні закономірності; власне соціально-педагогічні закономірності. Вивчення провідних закономірностей соціальної педагогіки дозволяє стверджувати, що в сучасній соціально-педагогічній теорії, як і в педагогічній науці взагалі, ще недостатньо розробленим є питання з’ясування закономірностей цієї науки. Наприклад, до їх категорії потрапляють і сформульовані окремими дослідниками принципи даної науки (цілісність, детермінізм, наступність). Вивчення праць науковців свідчить про те, що на сьогоднішній день відсутня єдина класифікація принципів соціально-педагогічної науки, дискусійними також є питання їх визначення. Серед різних угрупувань принципів соціальної педагогіки як галузі наукового знання, особливого значення набуває поширений у сучасному наукознавстві їх розподіл на загальнонаукові та спеціальнонаукові. Підхід до соціальної педагогіки як до галузі педагогічної науки дозволяє спеціальнонаукові принципи, у свою чергу, поділити на загальнопедагогічні та власне соціально-педагогічні. Зроблено висновок про те, що на сучасному етапі розвитку соціальної педагогіки як науки серед дослідників багато уваги приділяється питанням з’ясування основних закономірностей та принципів цієї науки. Вважаємо, що окремі принципи та закономірності є штучними й синтезують уже відомі загальнопедагогічні. На відміну від попередніх дослідників ми розширили уявлення про провідні соціально-педагогічні принципи та закономірності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Чогут, Лілія. "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙСТРІВ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ." Professional Pedagogics 2, no. 23 (December 20, 2021): 81–86. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2021.23.81-86.

Full text

Abstract:

Актуальність дослідження визначається приналежністю проблеми підготовки педагогічних кадрів для системи професійної (професійно-технічної) освіти (далі: П(ПТ)О) до пріоритетних завдань Концепції Державної цільової соціальної програми розвитку професійної (професійно-технічної) освіти на 2022–2027 роки. Мета: здійснити теоретичний аналіз проблеми розвитку професійної культури та уточнити поняттєво-категоріальний апарат дослідження. Методи: вивчення й аналіз філософської, загальнонаукової, методичної, психолого-педагогічної літератури, нормативно-правової бази, навчально-плануючої документації – для виявлення стану розробленості проблеми; узагальнення одержаної інформації – з метою визначення напрямів дослідження (уточнення гіпотези, поняттєвого апарату); порівняння, зіставлення – для порівняння підходів дослідників до розв’язання проблеми формування й розвитку поняття «професійна культура»; синтез – для обґрунтування поняттєво-категоріального апарату дослідження. Результати: вивчено наукову літературу та інструктивно-методичні й нормативно-правові документи; здійснено теоретичний аналіз проблеми розвитку педагогічного феномена «професійна культура»; проаналізовано підходи дослідників до розв’язання проблеми формування і розвитку професійної культури майстра виробничого навчання; уточнено поняттєво-категоріальний апарат дослідження. Висновки: у сучасній педагогічній науці проблема підготовки високоосвіченого, професійного і мобільного фахівця є продовженням не лише вітчизняних, а й світових традицій філософської та педагогічної думки; проблема розвитку професійної культури майстрів виробничого навчання закладів П(ПТ)О у вітчизняному науковому доробку представлена не достатньо (дослідження нечисленні, фрагментарні, не відображають системного бачення проблеми); поняття «професійна культура майстра виробничого навчання» визначено як інтегральна якість особистості, що містить сукупність взаємопов’язаних компонентів (професійна педагогічна самосвідомість, педагогічні знання та професійно актуальні ключові навички, педагогічний і професійний досвід, педагогічні цінності й переконання), які сприяють досягненню успіху у професійній педагогічної діяльності, побутовому та професійному спілкуванні, саморозвитку і самовдосконаленні особистості фахівця, його невпинному рухові до педагогічного ідеалу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

НІКОНЕНКО, Тетяна. "СУЧАСНІ КООРДИНАТИ ЗМІН У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ МАГІСТРІВ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 29, 2021): 294–302. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2021-1-1-294-302.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемі професійної підготовки майбутніх викладачів у ЗВО. Зокрема, визначено та теоретично обґрунтовано напрямки стратегічних змін у професійній підготовці магістрів початкової освіти, а саме: формування професійної ідентичності майбутніх викладачів; розвиток педагогічного мислення магістрів початкової освіти, в основі якого є здатність моделювати педагогічні ситуації та формувати в студентів уміння розв’язувати їх; активізація майбутніх викладачів у ЗВО до рефлексивної діяльності. Формування професійної ідентичності магістрів початкової освіти передбачає розуміння ціннісного ставлення до майбутньої професії, усвідомлення своїх власних професійних можливостей, розвиток особистісно-ціннісних аспектів, що визначають шляхи професійного зростання. Розвиток здатності магістрів початкової освіти (майбутніх викладачів педагогіки і методик початкового навчання) моделювати педагогічні ситуації та навчати студентів розв’язувати їх сприяє становленню нового педагогічного мислення, яке дозволяє всебічно оцінювати й створювати проєкт педагогічного впливу і взаємодії, здійснювати творчий пошук, адекватну самооцінку й самоконтроль. Невід’ємною властивістю педагогічного мислення педагога є рефлексивна діяльність, що виявляється в застосуванні теоретичних знань до конкретних ситуацій. Без рефлексивного відпрацювання професійні предметні знання, з яких складаються цілісні смислові концепти, є немовби «розсипаними» в свідомості, що не дозволяє стати їм безпосереднім керівництвом до дії. Тобто, постійне рефлексивне переосмислення набутої теоретичної бази з позицій щоденного вирішення практичних педагогічних завдань дозволяє вчителеві стати компетентним у своїй справі. Педагогічна рефлексія як мета-діяльність є необхідним компонентом професійного становлення фахівця, оскільки безпосередньо впливає на формування його професійних якостей нового педагогічного мислення; забезпечує усвідомлене ставлення до здійснення інноваційної діяльності; підвищує рівень педагогічної майстерності, що проявляється в здатності суб’єкта до професійного самовдосконалення й творчого зростання. Ключові слова: магістр початкової освіти, професійна ідентичність, нове педагогічне мислення, рефлексивна діяльність, мобільність.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Тишакова, Л. Т., and Н. Ф. Хайруліна. "ІННОВАЦІЙНИЙ АСПЕКТ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ПРАВООХОРОНЦІВ У ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ВИМОГИ ДО ВИКЛАДАЧА." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 3 (April 29, 2021): 221–26. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-33.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена обґрунтуванню процесу оновлення вимог до викладача закладу вищої освіти та його ролі у професійній підготовці майбутніх правоохоронців у навчальному середовищі університету. Проаналізовано проблему формування полікультурної компетентності майбутнього фахівця, яка пов’язана із формуванням особистості педагога, його загальної культури, педагогічної майстерності. У публікації визначено, що у педагогіці сукупність професійно-зумовлених вимог до педагога визначається готовністю до педагогічної діяльності. Ознаками готовності викладача закладу вищої освіти до педагогічної діяльності, на нашу думку, є: педагогічна самосвідомість; емоційне позитивне ставлення до суб’єкта (курсанта), об’єкта (педагогічного процесу) і засобу діяльності (виховання та навчання); знання про структуру особистості курсанта, його вікові зміни, цілі й засоби педагогічного впливу в процесі її формування та розвитку; педагогічні уміння щодо організації і здійснення навчального та виховного впливів на особистість; прагнення спілкуватися зі слухачами, передаючи їм свої досвід та знання, відповідно до змісту і способів досягнення соціально значущих цілей. Доведено, що інноваційна діяльність викладача закладу вищої освіти передбачає: впровадження інноваційних технологій навчання, спрямованих на удосконалення цілісного навчально-виховного процесу ЗВО; стимулювання інноваційної, пошукової, творчої професійної діяльності; створення інноваційно-творчої атмосфери взаємодії між учасниками процесу навчання; формування інноваційних здібностей, а саме інноваційного мислення, уяви тощо. Виявлено, що сучасні освітні процеси у правоохоронній галузі зумовлюють нагальну потребу створення цілісної педагогічної системи, що передбачає оптимальне поєднання традиційних і новаторських підходів педагогів до проблеми формування професійної компетентності майбутніх працівників правоохоронних органів, використання інноваційного досвіду наукових досліджень такої проблеми. Авторами визначено, що сучасна професійна підготовка майбутніх працівників правоохоронних органів має орієнтуватись на перспективи міжнародної співпраці, забезпечення мобільності як науковців, викладачів, так і курсантів у межах глобального освітнього і наукового просторів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Валльє, Олег Едуардович, Олександр Петрович Свєтной, and Вадим Григорович Страхов. "Деякі погляди на шляхи удосконалення педагогіки вищої школи." Theory and methods of learning fundamental disciplines in high school 1 (November 16, 2013): 63–64. http://dx.doi.org/10.55056/fund.v1i1.150.

Full text

Abstract:

Учбовий процес будь-якої педагогічної системи повинен мати чіткий психолого-педагогічний напрямок, бути логічно завершеним як в цілому, так і в окремих блоках (темах), сприяє оволодінню студентами такої системи знань, норм, цінностей, яка дозволить йому сформуватись як творчій особистості.Таким чином, якщо викладач, який проводить учбовий процес за цією або іншою системою, чітко додержується обов’язкових умов організації учбової діяльності на основі орієнтирів, які являють собою докладно і конкретно сформульовані учбові цілі, забезпечує виконання студентами перевірочних робіт після вивчення кожної учбової одиниці, оголошує підсумки цієї роботи, проводить підсумковий контроль, або, інакше кажучи, планує роботу студентів у канонічній дидактичній послідовності: визначення мети, подання інформації, контроль та корекція, причому викладач виконує все на високому науково-методичному рівні – то ефективність функціонування будь-якої педагогічної системи буде високою.Відмітимо, що продуктивність, ефективність діяльності викладача у значній мірі визначається не характером структури тієї чи іншої педагогічної системи, а рівнем того інтегрованого показника, який ми звемо педагогічною майстерністю, та який вміщує великий комплекс психолого-педагогічних характеристик.На наш погляд, до принципово іншого бачення шляхів змісту і відповідно структури учбового процесу може привести інверсія базового поняття у системі освіти, поняття, яке може бути означене, як “навчити”. Зміст його складається у повідомленні трансляції деяких знань та навичок. В такому випадку основним елементом системи “викладач – студент” є викладач, який транслює знання на студента, а також здійснює оцінку та корекцію їх засвоєння. Якщо основну роль в системі “викладач – студент” грає комплекс учбових дій студента – “вивчити”, то і структура учбового процесу повинна представляти один блок – блок “вивчення предмета”, структура якою є сполукою “під блоків”, які забезпечують вивчення предмета, контроль та корекцію знань, а також інші психолого-педагогічні функції. Тобто, майбутня педагогіка повинна здійснити інверсію базових понять: від навчання предмета до “вивчення предмета”. В цьому разі викладач повинен в основному виконувати не навчаючі функції, а мотивуючі та контрольно-коригуючі. Саме в цьому випадку учбовий процес повинен мати максимальну диференціацію-індивідуалізацію, оскільки процес вивчення предмета є суворо індивідуальним.Така інверсія, від “навчання” до “вивчення” є високо ефективною в системі підготовки сучасних спеціалістів і саме такий підхід може бути реалізованим у модульно-розвиваючому навчанні у вузі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Віндюк, А. В. "ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СФЕРИ СОЦІАЛЬНОГО ТУРИЗМУ МЕТОДАМИ ІННОВАЦІЙНИХ ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 98, no. 5 (December 1, 2020): 41–49. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-98-5-41-49.

Full text

Abstract:

У статті охарактеризована сутність і мета практичної підготовки в системі формування майбутнього фахівця. Визначено, що формування готовності майбутніх фахівців з туризму до ефективної професійної діяльності у сфері соціального туризму неможливе без їх залучення до практичної підготовки. Зазначено, що однією з особливостей організації практичної підготовки студентів є застосування методів інноваційних педагогічних технологій. Проаналізовано роль практики у процесі підготовки фахівця, спираючись на наукові дослідження вчених. Означено основний напрям удосконалення професійної майстерності майбутніх фахівців. Виокремлені три найважливіші аспекти підготовки фахівців для будь-якої сфери туризму. Визначено, що практична підготовка сприяє формуванню професійної готовності фахівця. Виокремлені та охарактеризовані основні знання й уміння фахівців у сфері соціального туризму. Виявлено, що майбутнім фахівцям зі сфери соціального туризму потрібно опанувати додаткові знання й уміння. Означено основу, на якій відбувається соціальна адаптація студента до умов професійної діяльності за рахунок неперервної практики. Визначено, що включення студентів у процес практичної підготовки залежить від освітньо-професійної програми, навчального плану і графіка навчального процесу. Виокремлені та охарактеризовані основні методи, які опановує майбутній фахівець у процесі практичної підготовки. Охарактеризовано значення методів інноваційних педагогічних технологій. Розкрито сутність інноваційної освітньої діяльності та виокремлені її основні характеристики. Виокремлені основні інноваційні педагогічні технології для формування завдань практики, а саме проєктні технології навчання, інтерактивні технології, ігрові технології, технології критичного мислення. Визначено, що інноваційні педагогічні технології у практичній підготовці розглядаються як організація нововведень в освітній процес.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Кірсанова, Світлана. "ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ ДО МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ У ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ ВИМІРІ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ." ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 18, no. 2 (December 25, 2020): 86–97. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(18).2020.86-97.

Full text

Abstract:

В оглядовій статті обґрунтовано педагогічні умови формування готовності міжособистісної взаємодії студентської молоді в умовах полікультурного середовища педагогічного університету як сукупність зовнішніх і внутрішніх факторів освітнього процесу, від реалізації яких залежить рівень сформованості готовності здобувачів вищої освіти до означеного процесу. Розвиток українського полікультурного соціуму пов’язаний із етнонаціональною політикою України. Полікультурна освіта в сучасних соціокультурних умовах претендує на статус нової освітньої парадигми, яка передбачає реалізацію моделі освітнього процесу в закладі вищої освіти з урахуванням багатокультурності (етнічної, релігійної, мовної, соціальної тощо). Мета статті полягає в обґрунтуванні педагогічних умов формування готовності міжособистісної взаємодії студентської молоді в полікультурному середовищі педагогічного університету. Першою умовою автором визначено організацію освітнього процесу з урахуванням досвіду та цінностей студентів. Друга умова, гуманітаризація освітнього процесу, спрямована на формування міжособистісної взаємодії студентської молоді в полікультурному середовищі педагогічного університету. Гуманітарні знання є основою виховання гуманістичних переконань, які знайдуть їхню реалізацію у майбутній педагогічній практиці. Третьою умовою формування міжособистісної взаємодії студентської молоді в полікультурному середовищі педагогічного університету є гуманістична взаємодія викладачів педагогічного університету. Процес формування міжособистісної взаємодії студентської молоді в полікультурному середовищі педагогічного університету слід вибудовувати з використанням міжпредметних зв’язків суміжних курсів. Результати наукового пошуку дали можливість стверджувати значущість і результативність обґрунтованих педагогічних умов. Ключові слова: міжособистісна взаємодія, педагогічні умови, полікультурне середовище, освітній процес, заклад вищої освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Мимренко, Олена. "РОЗВИТОК КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЯК СКЛАДОВОЇ ПРОФЕСІЙНОГО ЗРОСТАННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ." Professional Pedagogics 2, no. 21 (January 21, 2021): 107–15. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2020.21.107-115.

Full text

Abstract:

Актуальність: У професійній діяльності педагог виступає активним суб’єктом спілкування: передає та приймає інформацію від здобувачів освіти, установлює контакти з ними, будує взаємовідносини на основі діалогу, прагне до максимальної реалізації здібностей кожного та забезпечення його емоційного комфорту в освітньому процесі шляхом компетентнісного підходу. Відтак важливим складником професійного зростання педагога є розвиток його комунікативної компетентності, а одним із першочергових завдань в системі освіти – розвиток професійно-педагогічної комунікативної компетентності педагога, оскільки вона виступає духовно-моральним чинником і науковим змістом освітнього процесу. Проблема розвитку комунікативної компетентності педагогів є актуальною, оскільки саме від педагогічного спілкування, а точніше від рівня розвитку комунікативних здібностей викладачів залежить становлення професійної компетентності майбутнього фахівця. Мета: визначення та аналіз основних аспектів розвитку комунікативної компетентності як складової професійного зростання педагогічних працівників закладів професійної освіти Методи: визначення та аналіз теоретичних досліджень, наукової і методичної літератури прогнозування можливих форм і методів розвитку комунікативної компетентності педагогічних працівників коледжів, педагогічне спостереження за професійною діяльністю педагогів, ретроспективний аналіз власного досвіду. Результати: здійснено аналіз основних наукових праць із розвитку комунікативної компетентності; висвітлено основні аспекти розвитку комунікативної компетентності як складової професійного зростання педагогічних працівників закладів професійної освіти; визначено компоненти даної компетентності (когнітивний, комунікативно-мовленнєвий, соціально-перцептивний, інтерактивний); описано результати дослідження рівня комунікативної компетентності педагогічних працівників коледжів; сформульовано рекомендації керівникам коледжів щодо професійного вдосконалення педагогів та розвитку в них комунікативної компетентності; з’ясовано, що педагоги, зазвичай успішно володіючи значним обсягом теоретичних знань зі своїх дисциплін, водночас відчувають суттєві труднощі в процесі ефективного донесення їх до свідомості здобувачів освіти. Висновки: показано, що ефективність педагогічної діяльності залежить від рівня сформованості комунікативної компетентності педагогів; з’ясовано, що формування даної компетентності в коледжах має бути організоване на основі системного підходу; розвиток комунікативної компетентності педагогів повинен відбуватися у кілька етапів (діагностичний, теоретично-навчальний, практично-навчальний, контрольно-рефлексивний); доведено, що для розвитку комунікативної компетентності потрібно не лише надавати знання, але й забезпечувати формування умінь і навичок; виокремлено педагогічні умови, важливі для формування комунікативних умінь і навичок (підвищення мотивації педагогів до професійного саморозвитку; підвищення їх активності; запровадження інноваційних освітніх технологій); акцентовано увагу на важливості забезпечення гуманістичної спрямованості процесу формування комунікативної компетентності педагогів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Кучер, С. Л., and М. Л. Дьяченко. "ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ УСПІШНОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ УКРАЇНСЬКИМИ ТРАДИЦІЯМИ." Educational Dimension 30 (May 19, 2022): 143–51. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4824.

Full text

Abstract:

З’ясовано причини, що гальмують процес виховання школярів на національно-культурних традиціях українського народу і мають соціально-економічний, загально педагогічний і організаторсько-методичний характер. Виявлено і теоретично обґрунтовано педагогічні умови, що ефективно сприяють національному вихованню учнів українськими традиціями. Наголошено на двох взаємопов’язаних аспектах: педагогічному впливі школи, сім’ї, колективу дітей в урочній і позаурочній діяльності та готовності учня сприйняти цей вплив, а вчителя, батьків – здійснити його. Зроблено висновок, що для досягнення успіху в національному вихованні засобами природи, мистецтва, праці, побуту, необхідно обрати комплекс оптимальних форм, які забезпечували б вплив краси на почуття, знання, вміння, навички особистості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Горбан, Євдокія. "СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МЕТОДИСТІВ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ У МІЖКУРСОВИЙ ПЕРІОД ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ." Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, no. 14 (September 21, 2018): 37–43. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2017.14.37-43.

Full text

Abstract:

У статті зосереджено увагу на необхідності теоретичного обґрунтування, розробки й експериментальної перевірки технології розвитку професійної компетентності методистів професійно-технічних навчальних закладів у міжкурсовий період підвищення кваліфікації, що включає ціннісно-мотиваційний, інформаційно-когнітивний, професійнодіяльнісний і рефлексивно-оцінний етапи реалізації та ставить за мету безперервне професійно-педагогічне вдосконалення, самовдосконалення і саморозвиток, оволодіння інноваційними компетентностями професійної освіти, опанування коучинговими програмами стажування та наставництва. Охарактеризовано суперечності, що виникають внаслідок системного впровадження нової техніки та передових технологій, що вимагають постійної готовності працівників до змін характеру праці й самих професій, зростання загальноосвітнього та технічного рівнів, коли об‘єктивно виникає потреба у всебічному гармонійному розвитку всіх суб‘єктів, котрі беруть участь у виробництв. За таких умов педагогічні працівники повинні бути налаштовані на постійне оновлення своїх знань, професійних умінь і навичок, збагачення досвіду пізнавальної практичної діяльності, що підкріплюється відповідними ціннісними орієнтаціями. Наведено структуру педагогічної компетентності, розкрито суть професійної компетентності. На основі узагальнення наукових досліджень встановлено, що професійна компетентність розглядається як професійна підготовка і здатність педагогічних працівників (методистів) до виконання завдань і обов'язків діяльності, міра та основний критерій їх відповідності вимогам професійної діяльності, що складається з таких компонентів: знання, уміння, навички, професійна позиція, індивідуальні психологічні особливості людини та акмеологічні чинники (цінності та потреба в саморозвитку). Зосереджено увагу на реалізації творчого потенціалу методистів професійно-технічних навчальних закладів як суб‘єктів професійної діяльності у взаємодії з іншими суб‘єктами навчально-виховного процесу через розвиток професійної компетентності, що дає їм змогу успішно виконувати різноманітні види професійної діяльності, синтезувати широкий спектр знань та практичних дій, відображати ступінь сформованості професійної культури фахівців і визначати результати їх роботи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Shapoval, Larysa. "ФОРМУВАННЯ ПОНЯТЬ ЯК ВАЖЛИВИЙ АСПЕКТ МЕТОДИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ БІОЛОГІЇ У КОНТЕКСТІ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ ДО НАВЧАННЯ." HUMANITARIUM 45, no. 2 (July 3, 2020): 162–68. http://dx.doi.org/10.31470/2308-5126-2019-45-2-162-168.

Full text

Abstract:

У статі проаналізовано теоретичні та прикладні аспекти формування понять в учнів 7-х класів загальноосвітніх закладів середньої освіти у процесі вивчення біології. Теоретично обґрунтовано важливість врахування компетентісного підходу до методичної підготовки майбутнього вчителя біології. Розкрито основні педагогічні умови, реалізація яких у процесі діяльності майбутнього вчителя біології сприяє успішному засвоєнню учнями біологічних термінів та понять. Визначено критерії оцінювання рівня сформованості понять. Розкрито засоби формування понять.Вказано на важливість володіння вчителем змісту поняття, що формується, розуміння його місця і ролі в системі понять даної галузі знань; розуміння вчителем значення формування даного поняття в учнів (навчальне, виховне, світоглядне); знання основних вимог, яким має задовольняти засвоєне учнями поняття (згідно програми з навчальної дисципліни); розуміння основних етапів формування поняття; уміння здійснювати розширення змісту та обсягу поняття; володіння мнемічними методами, що забезпечують відтворення учнями змісту цих понять; знання типових помилок в засвоєнні поняття, причин їх виникнення та шляхів попередження цих помилок при формуванні даного поняття.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

ЗАЄЦЬ, Дмитро. "СТРУКТУРНІ КОМПОНЕНТИ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ БАКАЛАВРІВ З ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ ДО ТРЕНЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 2020): 280–87. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-280-287.

Full text

Abstract:

У статті на основі аналізу наукової літератури визначено структурні компоненти формування готовності майбутніх бакалаврів з фізичної культури і спорту до тренерської діяльності, відповідні їм педагогічні функції та показники. До структурних компонентів віднесено: пізнавально-творчий, проектувально-діагностичний, організаційний, інформаційно-комунікаційний та аналітичний. Зазначено, що пізнавально-творчий компонент реалізується через навчальну, пізнавальну, дослідницьку, творчу функції. Інформаційно-комунікаційний компонент реалізується через інформаційну, комунікаційну, перцептивну, інтерактивну, сугестивну, стимулюючу функції. Проєктувально-діагностичний компонент реалізується через діагностичну, прогностичну, проєктувальну і моделюючу функції. Організаційний компонент реалізується через організаційну, управлінську, контролюючу, направляючу функції. Аналітичний компонент реалізується через: оцінну, аналітичну, коригувальну функції. Визначено, що загальною для всіх компонентів тренерської діяльності є рефлексивна функція. Зазначено, що показником сформованості пізнавально-творчого компонента є загально-педагогічні, спеціальні, тренерські знання; мотивація до навчально-пізнавальної діяльності; ціннісне ставлення до професійної діяльності; здатність до професійної творчості. Показником сформованості інформаційно-комунікаційного компонента є вміння дидактичної обробки навчального матеріалу; володіння методами виховання і навчання; стилями педагогічного спілкування. Показником сформованості проеєктувально-діагностичного компонента є вміння здійснювати спортивно-педагогічну діагностику, вміння проєктувати, конструювати і моделювати навчально-тренувальний процес. Показником сформованості організаційного компонента є вміння організовувати, спрямовувати, контролювати навчально-тренувальний процес; володіння спортивно-педагогічними технологіями; адекватна професійна оцінка і самооцінка; вміння коригувати результати професійно-педагогічної діяльності; володіння способами оцінки досягнутих результатів. Показником сформованості аналітичного компонента є адекватна професійна оцінка і самооцінка; вміння коригувати результати професійно-педагогічної діяльності; володіння способами оцінки досягнутих результатів. Ключові слова: структурні компоненти, формування готовності, майбутні бакалаври з фізичної культури і спорту, тренерська діяльність.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Котелянець, Юлія. "ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДО РОЗВИТКУ КРЕАТИВНОГО МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ." ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 17, no. 1 (December 31, 2020): 40–48. http://dx.doi.org/10.35387/od.1(17).2020.40-48.

Full text

Abstract:

Оглядову публікацію присвячено аналізу проблеми підготовка майбутніх вихователів до розвитку креативного мовлення дітей дошкільного віку. Конкретизовано понятійно-термінологічний апарат дослідження. Здійснено аналіз навчального плану спеціальності 012 – «Дошкільна освіта». Встановлено, що забезпечення міждисциплінарних зав’язків між дисциплінами різних циклів у процесі підготовки майбутніх вихователів до розвитку креативного мовлення у дітей дошкільного віку дозволяє сформувати у майбутніх вихователів уміння інтегрувати знання з дисциплін. Інтеграція може допомогти в розв’язанні різноманітних педагогічних ситуацій та завдань, забезпечити мобільність і гнучкість використання знань, умінь і навичок з креативно-мовленнєвого розвитку дошкільників під час педагогічної практики. Підтверджено, що готовність майбутніх вихователів ЗДО до розвитку креативного мовлення дітей дошкільного віку є результатом професійно-мовленнєвої підготовки у педагогічному ЗВО, який забезпечує сформованість особистісних якостей у майбутніх вихователів, професійно-спрямованих і креативно-мовленнєвих знань, умінь і навичок, що дозволяють їм проєктувати та організовувати ефективну креативно-мовленнєву діяльність з дітьми дошкільного віку. Встановлено, що підготовка майбутніх вихователів до розвитку креативного мовлення дітей дошкільного віку буде ефективною якщо реалізувати наступні педагогічні умови: забезпечення інтеграції у підготовці майбутніх вихователів ЗДО до розвитку креативного мовлення дітей дошкільного віку; створення креативно-спрямованого мовленнєвого середовища ЗВО в процесі професійної підготовки майбутніх вихователів. Виявлено, що для ефективної підготовки майбутніх вихователів до розвитку креативного мовлення дошкільнят необхідно створити креативно-спрямоване мовленнєве середовище, а також забезпечити комплекс спеціально організованих і цілеспрямованих заходів, педагогічних впливів, змін традиційного перебігу освітньо-виховного процесу. Ключові слова: підготовка майбутніх вихователів, креативне мовлення, діти дошкільного віку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Швецова, І. В. "ІНШОМОВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ: ПЕДАГОГІЧНІ ТА ЛІНГВІСТИЧНІ АСПЕКТИ." Nova fìlologìâ, no. 83 (November 10, 2021): 276–81. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-40.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто проблему іншомовної компетентності майбутніх фахівців із навігації і управління морськими суднами. Обґрунтовано ідею про те, що головна мета навчання іноземної мови полягає в оволодінні нею як засобом комунікації та опануванні іншомовною компетентністю, необхідною для професійної діяльності. Наведено аналіз поглядів дослідників стосовно сутності «компетенція», визначено те, що поняття компетентності значно ширше, оскільки воно розуміється комплексно та складається з різних компонентів: сукупності знань, умінь та навичок, необхідних для здійснення відповідної професійної діяльності, властивостей мотивації, ціннісних орієнтирів, готовності до дії, до оцінювання та рефлексії. Визначено, що іншомовна компетенція передбачає не лише наявність навичок та вмінь, але й адекватне їх використання в конкретній мовленнєвій ситуації. На основі сучасних педагогічних підходів та напрямів визначено структурні блоки іншомовної компетентності майбутніх фахівців із навігації і управління морськими суднами: аксіологічно-мотиваційний компонент, когнітивний та регулятивно-діяльнісний. Проаналізовано ключові елементи когнітивного компонента іншомовної компетентності майбутніх фахівців, що функціонують відповідно до особливостей мови та професійної діяльності фахівців. У статті з’ясовано специфіку англійської морської термінології, що зумовлює необхідність її врахування її в процесі навчання здобувачів освіти вищих навчальних закладів із метою формування їхньої іншомовної компетентності. У статті охарактеризовано лінгвістичні та педагогічні аспекти формування іншомовної компетентності. З’ясовано, що в процесі навчання морської англійської мови здобувачі освіти мають набути знання про лінгвістичні особливості англійської мови, що підходять для морського дискурсу/ тексту і комунікації та включають типову або часто використовувану технічну лексику і певні граматичні структури. Основну увагу в роботі акцентовано на лінгвістичних особливостях морської англійської мови, а також методології викладання цього навчального предмета для загальних і спеціальних цілей (з урахуванням специфіки когнітивних процесів у морській сфері) і має бути враховано у процесі формування іншомовної компетенції.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Мацук, Людмила. "ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У КОНТЕКСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ СУЧАСНИХ КОНЦЕПЦІЙ РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 16, no. 1 (June 12, 2021): 299–311. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v16i1.706.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано проблеми використання інноваційних технологій в контексті впровадження сучасних концепцій розвитку педагогічної освіти в Україні. Зауважується, що на сучасному етапі актуалізується необхідність забезпечення якісної професійної підготовки педагогічних працівників, здатних використовувати інноваційні педагогічні технології для забезпечення високого рівня якості навчально-виховного процесу, передусім, приєднанням національної системи вищої освіти до Болонського процесу та реформування всіх ланок української освітньої системи.Важливим напрямком сучасної вищої освіти у статті визначається формування та особистісний розвиток студентів, їх становлення як фахівців, які осягнули професійні знання і є готовими до реалізації на практиці. Пріоритетне значення надається формуванню і розвитку в майбутніх фахівців оцінювально-аналітичних навичок, збагаченню їх педагогічного досвіду, знайомству з інноваційними педагогічними технологіями, вмінню працювати з різними інформаційними джерелами тощо.Акцентується, що інноваційні процеси в освітній системі сучасної України активізувалися завдяки становленню авторських шкіл інноваційного типу М. Гузика, О. Захаренка, А. Сологуба, М. Чумарної та ін., діяльність яких спрямована на формування якісно нових, альтернативних концепцій і педагогічних систем. Інновації у вищій школі, передусім, спрямовані на: створення електронної бази інноваційних педагогічних технологій, забезпечення науково-дослідницьких (фундаментальних і прикладних) та навчально-методичних наукових досліджень з проблем професійної освіти; вивчення, узагальнення та поширення кращих досягнень вітчизняного, європейського та світового інноваційного освітнього досвіду; організацію і проведення науково-практичних конференцій, семінарів і тренінгів з інноваційних методик викладання гуманітарних та природничо-математичних дисциплін.Оцінюючи процеси модернізації системи вищої освіти в Україні, зазначаємо той факт, що освітній процес сучасних ЗВО характеризується поєднанням дидактичних вітчизняних традицій та освітніх інновацій, які пов’язані із входженням України в європейський та світовий освітній простір. Організаційно-педагогічне забезпечення освітнього процесу в закладах вищої освіти спрямоване на опанування сучасними інноваційними педагогічними технологіями, що відбувається завдяки орієнтації на європейські та світові освітні стандарти, розвиток багаторівневої освітньої системи, функціонування в ЗВО сучасних інформаційних технологіях, широке включення в систему Internet, розвиток інноваційних технологій навчання, створення університетських комплексів, поширення дослідницько-експериментальної роботи з апробації нових навчальних планів, створення авторських підручників, посібників, навчального забезпечення, розробка освітніх стандартів, нових структур управління тощо.Використання інноваційних педагогічних технологій професійно-педагогічної підготовки забезпечують формування важливими компетенціями особистості, шляхом організації науково-дослідницьких та навчально-методичних проектів; ознайомлення та впровадження кращого вітчизняного та європейського досвіду в галузі освіти; організації та проведенні конференцій, семінарів, круглих столів, тренінгів з інноваційних методик викладання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Талдонова, Лілія. "Психологія інноваційних технологій навчання." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 1(54) (2021): 100–115. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-54-1-100-115.

Full text

Abstract:

У статті йдеться про необхідність інноваційних технологій навчання, так як прогрес освіти йде в напрямку розробки різних варіантів його змісту, пошуку і наукового освоєння нових ідей і технологій. Розглядаються інноваційні методи, які вимагають відповідної перебудови в роботі вчителя, що забезпечить їх сталий професійний розвиток. Надано наочні приклади методів інтерактивного навчання, принципи та класифікацію нетрадиційних уроків. Інноваційні технології навчання – це об’єктивний процес, новий етап в еволюції освіти; складне явище, що потребує вдумливого і творчого ставлення. Наразі найголовнішим в роботі педагогів є те, що запровадження інноваційних технологій у шкільну практику дозволяє розв’язати типову для української освіти проблему: коли учні добре опанували теоретичні знання, але не здатні застосувати ці знання у конкретній життєвій ситуації. Сьогодні на порядку денному педагогічні працівники орієнтовані на те, щоб випустити із школи всебічно розвинену особистість, патріота з активною позицією, новатора, здатного змінювати навколишній світ і вчитися впродовж життя, а отже – компетентнісно сформованого фахівця. Тому в умовах реформи середньої освіти особливого значення набуває проблема вдосконалення технологій навчання. Актуальним стає компетентнісний підхід в освіті, який грунтується на особистості учня й може бути реалізованим і перевіреним тільки під час виконання конкретним учнем певного комплексу дій. Відтак, необхідний діалог різних педагогічних систем і технологій навчання, використання в сучасних умовах всього арсеналу педагогічних ідей минулого, сьогодення і майбутнього. Ключові слова: інновація, нововведення, інтерактивні методи, компетентності, нетрадиційні, нестандартні уроки, проекти, технології, дослідження.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Дроздова-Кучерук, Катерина. "МЕТОДИКА РЕАЛІЗАЦІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА ДО ВИХОВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ УЧНІВ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 19, no. 4 (May 8, 2020): 171–81. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v19i4.265.

Full text

Abstract:

Готовність майбутніх учителів музичного мистецтва до виховання національної самосвідомості учнів ми розуміємо як стійку особистісну характеристику майбутнього учителя, що містить високий рівень мотивації, наявність знань, умінь та навичок, необхідних для ефективного виховання національно-свідомих школярів, спроможних брати участь у розбудові та захисті нашої незалежної держави.Ефективне формування означеної готовності є складним процесом, результати якого залежать від цілого ряду забезпечених закладами вищої освіти педагогічних умов.У статті теоретично обґрунтовані педагогічні умови, які є підґрунтям для досягнення високого рівня готовності до виховання національної самосвідомості учнів: цілеспрямований розвиток мотивації студентів до виховання національної самосвідомості учнів; забезпечення зразків освітньо-виховного середовища у процесі співтворчості учителів та студентів; відбір і систематизація музичного репертуару. Аналізується методика реалізації педагогічних умов формування готовності майбутніх педагогів-музикантів до виховання національної самосвідомості учнів, яка здійснювалась у три етапи: професійно-мотиваційний, інформаційно-змістовий та творчо-діяльнісний. На професійно-мотиваційному етапі основну увагу приділяли формуванню позитивної мотивації майбутніх педагогів-музикантів до виховання національної самосвідомості учнів. На інформаційно-змістовому етапі формували знання, уміння та навички майбутніх учителів музичного мистецтва. Творчо-діяльнісний етап зорієнтовувався на втілення набутого студентами досвіду спілкування з національним музичним мистецтвом у практичній діяльності (під час проходження педагогічної практики, концертно-виконавської діяльності, участі у науково-практичних конференціях). У ході формувального експерименту апробовано методику формування готовності майбутніх учителів музичного мистецтва до виховання національної самосвідомості учнів та підтверджено ефективність її впровадження у навчально-виховний процес закладів вищої освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Петренко, Оксана Борисівна. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РЕКОНСТРУКЦІЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ СИСТЕМИ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО В ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ." Інноватика у вихованні, no. 10 (November 10, 2019): 40–49. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.157.

Full text

Abstract:

У статті здійснено обґрунтування методу реконструкції як одного з особливо важливих в історико-педагогічній науці. З’ясовано, що це метод цілісного бачення досліджуваного історико-педагогічного явища, що служить для відновлення подій і процесів досліджуваного минулого за їхніми наслідками: від уже відомого після закінчення історичного часу до невідомого. Здійснений аналіз дає змогу стверджувати, що методологічні основи реконструкції педагогічної системи Василя Сухомлинського в освітньому просторі Нової української школи базуються на принципі взаємодії теперішнього і минулого, сучасного дослідника і автора педагогічної системи, а важливою особливістю методу є його комплексний характер. Реконструкція як метод передбачає низку обов’язкових етапів проведення власне процедури, яку можна представити у вигляді алгоритму дій: визначення напряму реконструкції, мети і завдань, обґрунтування її хронологічних меж, врахування особливостей історичного часу буття досліджуваного феномену; обґрунтування теоретичної моделі дослідження і формулювання гіпотези; виокремлення джерел (власне відбір документів і їх джерелознавчий аналіз); аналіз текстів як основних джерел інформації, процедура інтерпретації текстів (творчого доробку В. Сухомлинського, як-то: педагогічні твори, статті та уривки з творів у періодичних виданнях та збірниках, художні твори (вірші, казки, оповідання), епістолярії та ін.); оцінка значущості досліджуваних ідей для сучасної педагогічної науки і практики; співставлення отриманих результатів з метою і завданнями дослідження; результат реконструкції, який відтворює реальний перебіг фактів, формулювання цілісної теорії (концепції, бачення) з певного питання; виявлення творчого потенціалу досліджуваного педагогічного феномену. Доведено, що методологічно правильно організована процедура реконструкції повинна бути представлена як цілісна система, що включає сукупність елементів: дослідник як репрезентант сучасної культури і наукового знання – джерело (у нашому випадку праці В. Сухомлинського) як об’єкт історико-педагогічного вивчення – суб’єкт, творець тексту, який втілює культуру минулого. Результатом реконструкції є формування нового освітнього простору, який виникає у процесі взаємодії педагогічних праць В. Сухомлинського і дослідника.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Васильєва, С. О., and Н. О. Агаркова. "ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ЗНАНЬ ТА ВМІНЬ БАТЬКІВ В УКРАЇНСЬКИХ СІМ’ЯХ (СЕРЕДИНА ХХ СТОЛІТТЯ)." Теорія та методика навчання та виховання, no. 49 (2020): 17–28. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2020.49.02.

Full text

Abstract:

У статті схарактеризовано пріоритетні напрями реформування освіти в Україні в середині ХХ століття. Оскільки сьогодні немає єдиного інституту, який би надавав батькам педагогічні знання із виховання власної дитини. Зміни, які відбуваються в сучасній Україні в галузі економіки, політики, культури, міжнаціональних відносин, викликають необхідність у високоморальних, досвідчених спеціалістах, професіоналах у різних галузях, такі навички в людині починають закладатися саме в родині, що обумовило вибір теми статті. Мета статті – на основі аналізу історичних матеріалів визначити шляхи формування педагогічних знань та вмінь у батьків у середині ХХ століття. Методологічну основу дослідження склали: історичний підхід до вивчення сімейного виховання; філософські, соціологічні, психологічні та теоретикопедагогічні ідеї про діяльнісну сутності людини; аксіологічний підхід; особистісно-діяльнісний підхід до вивчення освітньо-виховного процесу. Встановлено, що в середині ХХ століття все суспільство проявляло увагу до педагогічних знань, існувала велика кількість різноманітних форм співпраці вчителів та батьків, викладачів вишів та вчителів; батьків та викладачів ЗВО (товариства, секції, лекторії, батьківські університети, індивідуальні та групові консультації тощо). Вагомий внесок у формування знань батьків із педагогічних питань здійснила кафедра педагогіки ХНПУ імені Г.С. Сковороди, через просвітницьку діяльність серед батьків у будинках офіцерів, батьківських лекторіях, будинках творчості, школах, клубах, на фабриках, заводах тощо. Визначено шляхи реалізації просвітницької діяльності, що виявлялись: в єдності співпраці школи та сім‟ї; у підготовці великої кількості педагогічних кадрів, які були, або з часом ставали батьками; розповсюдженні педагогічних знань серед населення; співпраці школи та ЗВО, співпраці ЗВО та батьків; наданні педагогічних знань через пресу; використанні телебачення для розповсюдження педагогічних знань.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Gladoshchuk, Olexandr. "Аналіз готовності учасників освітнього процесу до формування фізкультурно-оздоровчої компетентності в період дистанційного навчання." Physical education, sport and health culture in modern society, no. 2(54) (July 1, 2021): 12–18. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2021-02-12-18.

Full text

Abstract:

У статті розкрито одну з актуальних проблем підготовки майбутніх висококваліфікованих фахівців техніч- них галузей виробництва, зокрема формування в студентів вищих технічних закладів освіти не лише профе- сійної компетентності, а й фізкультурно-оздоровчої компетентності. Актуальність дослідження зумовлена протиріччям між переходом закладів вищої технічної освіти в режим дистанційного навчання та готовністю учасників освітнього процесу до нових умов. Мета дослідження – визначення готовності учасників освітнього процесу вищого технічного навчального закладу до формування фізкультурно-оздоровчої компетентності в умовах дистанційного навчання. Матеріал і методи дослідження. У ході дослідження використано такі методи: психолого-педагогічне спостереження; анкетування; методи психологічної діагностики; фізіологічні методи; методи рухових тестів. Учасники дослідження. У дослідженні брали участь студенти І та ІІ курсів Дніпровського державного технічного університету (59 чоловік). Результати дослідження. Для вирішення питання формування фізкультурно-оздоровчої компетенції студентів запропоновано впровадження педагогіч- них умов. Реалізація педагогічних умов, які тісно пов’язані з професійно-прикладною фізичною підготовкою, виконувалася за два етапи. Під час реалізації педагогічних умов виховувалися та вдосконалювалися психічні й вольові якості, студенти отримували необхідні знання та навички, формувалися різнобічні професійно важливі сенсорні, розумові, рухові й вольові навички, які повинні забезпечувати високий рівень функціонування та надійності всіх головних органів, систем, психічних процесів організму людини. Обґрунтовано й експеримен- тально перевірено педагогічні умови, які забезпечують ефективність формування фізкультурно-оздоровчої компетентності, ведення здорового способу життя сучасними студентами та орієнтують молодь на якісно активне, позитивно заряджене (здоров’язберігальне) середовище у вищому технічному навчальному закладі. Висновки. Проведене дослідження свідчить, що досягнення позитивного результату з формування професійної фізкультурно-оздоровчої компетентності студентської молоді відбувається за умов, що у вищому технічному навчальному закладі працює збудована схема орієнтування студента на формування індивідуальної й професійної культури (стратегія орієнтування).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Кабиш, Марина. "СУТЬ І СТРУКТУРА ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ВИКЛАДАЧА ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ДИСЦИПЛІН ЗАКЛАДУ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ." Professional Pedagogics 2, no. 23 (December 20, 2021): 108–18. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2021.23.108-118.

Full text

Abstract:

Актуальність дослідження визначається запитом суспільства на випереджальну педагогіку, що забезпечує становлення й розвиток майбутнього педагога як творчої особистості, компетентної, відповідальної, здатної здійснювати професійну діяльність на рівні світових стандартів, готової до постійного професійного зростання, соціальної та професійної мобільності. Мета: дослідження суті і структури педагогічної майстерності викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти. Методи: вивчення наукових джерел – для з’ясування ступеня розробленості проблеми; узагальнення й систематизації – для формулювання власних поглядів на визначення сутності поняття «педагогічна майстерність викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти»; структурно-компонентний аналіз – для виокремлення компонентів педагогічної майстерності викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти. Результати: визначено сутність і структуру педагогічного феномена «педагогічна майстерність викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти». Висновки: педагогічну майстерність викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти обґрунтовано як інтегративну комплексну властивість особистості, що ґрунтується на досконалій професійно-педагогічній компетентності, забезпечує високий рівень самоорганізації педагогічної діяльності за рахунок синтезу знань, досвіду, цінностей і якостей педагога та виявляється у творчому розв’язанні професійно спрямованих завдань опанування учнями системою знань з дисциплін загальноосвітньої підготовки задля розвитку ключових компетентностей майбутніх кваліфікованих робітників; виокремлено п’ять взаємозалежних та взаємообумовлених компонентів педагогічної майстерності викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти (мотиваційно-ціннісний, когнітивний, діяльнісний, особистісно-рефлексивний, креативно-творчий); визначено перспективність подальшого обґрунтування педагогічних факторів та умов ефективного формування педагогічної майстерності викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Романовський, Олександр Георгійович, Лідія Григорівна Кайдалова, Олена Олександрівна Романовська, and Наталія Вікторівна Науменко. "ЦИФРОВІ ОСВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ВИЩОЇ ШКОЛИ В УМОВАХ КАРАНТИНУ." Information Technologies and Learning Tools 87, no. 1 (March 1, 2022): 255–77. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v87i1.4583.

Full text

Abstract:

Метою даного дослідження було визначення результативності організації освітнього процесу за допомогою цифрових освітніх технологій під час підготовки майбутніх викладачів вищої школи в умовах карантину під час пандемії COVID-19. Професійна підготовка майбутніх викладачів вищої школи в умовах карантину під час пандемії COVID-19 здійснювалась за допомогою цифрових освітніх технологій (віртуальна освітня платформа Moodle, вебконференція ZOOM, віртуальна інтерактивні дошка Padlet, додаток Blogger платформи Google, H5P, онлайн програми Mind Meister, MindNode та ін., Google Meet). Було проведено опитування магістрів освітніх, педагогічних наук за спеціальністю 011 «Освітні, педагогічні науки» (Педагогіка вищої школи), які навчалися в таких умовах на кафедрі освітніх та інформаційних технологій Національного фармацевтичного університету протягом 2019-2021 р.р. Результати опитування здобувачів освіти показали цілком позитивне ставлення до професійної підготовки в таких умовах навчання з допомогою цифрових освітніх технологій. Проведене дослідження дозволило визначити, що використання сучасних цифрових освітніх технологій для підготовки майбутніх викладачів в умовах карантину під час пандемії COVID-19 на прикладі Національного фармацевтичного університету сприяло розвитку та формуванню загальних та фахових компетентностей, закладених в освітню програму «Педагогіка вищої школи» (здатність застосовувати знання в практичних ситуаціях, здатність до абстрактного мислення, аналізу та синтезу, здатність вчитися й бути сучасно навченим, здатність до адаптації та дії в новій ситуації, навички використання інформаційних і комунікаційних технологій, здатність до вибору стратегії спілкування, здатність працювати в команді, здатність оцінювати та забезпечувати якість виконуваних робіт, здатність застосовувати знання при вирішенні складних педагогічних ситуацій; здатність використовувати в професійній діяльності знання з вибору та застосування форм та методів, педагогічних технологій навчання та ін.).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Кабацька, О. В. "ВИВЧЕННЯ ПІДХОДІВ ДО РОБОТИ ВИКЛАДАЧІВ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ В НАПРЯМУ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖЕННЯ СТУДЕНТІВ." Педагогіка та психологія, no. 63 (April 2020): 60–68. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.07.

Full text

Abstract:

Актуальність проведеної роботи підкреслюється активізацією уваги до здоров’я студентів в процесі освіти, це пов’язано із зацікавленістю суспільства у самореалізації фахівців у професійній діяльності, занепокоєнням зростанням їх захворюваності в процесі професійної діяльності з наступним зниженням працездатності. З метою вивчення сучасного стану забезпечення освіти в напряму здоров’язбереження студентів в закладі вищої освіти було проведено дослідження, яке здійснювалося за допомогою анкетування, спостереження та бесіди. В дослідженні приймали участь викладачі та студенти Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. У результаті проведеної роботи з’ясовано, що молоді педагоги недостатньо використовують психолого-педагогічні знання щодо вікових та індивідуальних закономірностей розвитку особистості в студентському віці, в малому обсязі застосовують здоров’язбережувальні технології в процесі викладання. Спостереження за стилями педагогічної взаємодії досвідчених педагогів зі студентами засвідчило, що в цілому досвідчені педагоги грамотно структурують свою педагогічну діяльність. Наприклад, педагоги (переважно з педагогічним стажем 15 і більше років) активно взаємодіють зі студентами, застосовують у своїй професійній діяльності ефективні форми педагогічного спілкування. Також виявлено, що при проведення практичних занять педагоги залучають різні форми та методи активізації діяльності студентів, що забезпечує поглиблення та закріплення знань, отриманих в процесі викладання. Водночас, педагоги не готові до перебудови стереотипу як викладання, так і взаємин зі студентами. До того ж, педагоги мають низьку мотивацію зі збереження власного здоров’я в умовах професійної діяльності. Під час індивідуальної бесіди педагоги зазначили, що в освітньому процесі використовують традиційні методи й прийоми навчання, не приділяючи особливої уваги специфічним здоров’язбережувальним освітнім технологіям. Педагоги підкреслили, що важливим аспектом забезпечення здоров’язбережувальної діяльності є створення сприятливої навчальної атмосфери. Саме тому на лекційних та практичних заняттях педагоги використовують прийоми інтелектуальноемоційного стимулювання студентів, які створюють комфортне середовище, О.В. Кабацька 61 позбавлене страхів та стресів. У результаті проведеної роботи з’ясовано, що переважна більшість студентів взагалі не усвідомлюють свою роль у здоров’язбережувальному освітньому процесі, хоча всі (100 %) відзначають її важливість. Майже всі студенти (95 %), як і викладачі, мають не високу мотивацію до збереження власного здоров’я, вважаючи, що займатися здоров’ям їм заважає матеріальний стан, нестача часу для вживання оздоровчих заходів, відсутність мотивації. Значна кількість студентів (81,6 %) зазначили, що педагогам перешкоджає проводити роботу для збереження здоров’я студентів відсутність у закладі умов для проведення цієї роботи, відсутність стимулювання з боку адміністрації закладу, відсутність мотивації та недостатній рівень знань для використання здоров’язбережувальних технологій в освітньому процесі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Теличко, Т. В. "ДО ПИТАННЯ ЩОДО ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 97, no. 4 (September 30, 2020): 259–67. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-97-4-259-267.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена формуванню необхідних умінь і навичок грамотного вирішення педагогічних конфліктів та загальної психолого-педагогічної компетентності педагогів-вихователів. Визначено та охарактеризовано зміст, особливості та структуру психолого-педагогічної компетентності. Доведено, що психолого-педагогічна компетентність є однією з визначальних у структурі педагогічної діяльності сучасних педагогів закладів дошкільної освіти та складовою їхньої професійної компетентності. Практика показує, що необхідно розширити психолого-педагогічну підготовку вихователів закладів дошкільної освіти. Молодий педагог повинен уміти творчо співпрацювати з дітьми, батьками і з колегами; грамотно вирішувати конфліктні ситуації. А для цього необхідно засвоїти певний рівень теоретичних знань і практичних навичок поведінки в конфліктних ситуаціях, розробити необхідні рекомендації щодо попередження та вирішення конфліктних ситуацій для формування сприятливого морально-психологічного клімату. Психолого-педагогічна компетентність передбачає узгодженість між психологічними, педагогічними та методичними знаннями, практичними вміннями і реальною поведінкою, яку педагог демонструє в процесі педагогічної взаємодії. Встановлено, що майбутні вихователі закладів дошкільної освіти часто переживають низку труднощів, пов’язаних із застосуванням досягнень психології у професійній практичній діяльності. Зазначено, що у відборі змісту матеріалу, що викладається, необхідно враховувати його наукову і практичну зорієнтованість. Це дає студентам розуміння практичної цінності психологічних знань та можливостей їхнього використання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Микитюк, І. А. "ГУМАНІСТИЧНА ПЕДАГОГІЧНА КУЛЬТУРА ВЧИТЕЛЯ ЯК ПЕРЕДУМОВА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ." Educational Dimension 29 (May 19, 2022): 236–43. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4940.

Full text

Abstract:

Проаналізовано проблему формування педагогічної культури в дослідженнях філософів, психологів і педагогів. Аргументовано, що ці дослідження стосуються проблеми формування основ педагогічної культури та її розвитку у майбутніх учителів. Констатовано недостатню розробленість особливостей розвитку педагогічної культури вчителя в умовах оновлення змісту освіти. На підставі досліджень визначено, що педагогічна культура вчителя зумовлюється культурно-освітньою ситуацією. Педагогічну культуру розглянуто за такими аспектами: як частину соціальної практики у сфері взаємин старшого і молодшого поколінь; як сферу людських знань, що включає педагогічні концепції, теорії, цінності; як сутнісну характеристику професійної діяльності вчителя.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

ПРОЦ, Марта. "РОЗВИТОК ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ: СТРУКТУРНО-ЗМІСТОВНИЙ АНАЛІЗ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 3 (October 27, 2021): 126–32. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.3.19.

Full text

Abstract:

Тезаурус професійної діяльності педагога на сьогодні не можливо уявити без усвідомлення і практичного використання таких понять, як «освітні технології», «педагогічні технології», «технології навчання». З метою вірного використання термінології здійснено аналіз понять «технологія», «технологія освіти», «педагогічна технологія», «освітня технологія», «технологія навчання». У статті представлено структуру поняття «тех- нологія», розкрито історичні етапи його становлення у вітчизняній та зарубіжній історії. Виокремлено осно- вні чинники, які вплинули на процес розвитку терміну. На основі аналізу довідкової літератури, наукових праць провідних педагогічних дослідників та освітніх документів окреслено процес розвитку та основні відмінності між поняттями «технологія освіти», «педагогічна технологія», «освітня технологія», «технологія навчання». Встановлено основні семантичні та етимологічні відмінності між поняттями «технологія освіти», «педаго- гічна технологія», «освітня технологія», «технологія навчання». Значну увагу приділено з’ясуванню загальних і специфічних ознак педагогічних технологій та аналізу їх структурних складових частин. Проаналізовано їх роль і місце в освітньому процесі. Особливу увагу звернено на неоднозначність у групуванні педагогічних техно- логій в сучасній вітчизняній дидактиці та професійній освіті. У статті закцентовано на історії та сучасній практиці використання терміна «педагогічна технологія». З’ясовано, що в основі терміна педагогічної техноло- гії лежать процеси конструювання, моделювання, прогнозування, проєктування, програмування, тобто процеси упорядкування педагогічного середовища. Доведено що, педагогічна технологія є складовою частиною педагогіч- ної майстерності, а також реалізується в технологічних процесах, тому логічно розмежувати в технологічному підході до складових частин освіти процеси «технологія навчання» і «технологія виховання».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Алєксєєв, О. О. "ЗАГАЛЬНИЙ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРИНЦИПІВ ФОРМУВАННЯ ВАЛЕОЛОГІЧНОГО СВІТОГЛЯДУ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ." Pedagogical Sciences: Theory and Practice, no. 3 (January 10, 2022): 47–53. http://dx.doi.org/10.26661/2786-5622-2021-3-06.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовано актуальність необхідності формування валеологінчого світогляду майбутніх учителів фізичної культури. Проаналізовано зміст наукової категорії «світогляд». Конкретизовано, що філософи під світоглядом розуміють узагальнену систему поглядів людини на світ, на місце окремих явищ і самої себе в ньому, розуміння та емоційну оцінку людиною сенсу її діяльності й долі людства; психологи – психічне утворення, яке підводить особистість до розуміння свого місця у світі, визначеності та впевненості в житті, завдяки чому людина зміцнює свої мотиви; педагоги – усвідомлення людиною довкілля, свого місця в ньому, свого ставлення до цього світу й до самої себе, своїх намірів стосовно світу; знання людини про світ, оцінку його й самої себе. На основі історико-ретроспективного аналізу проблеми конкретизації педагогічних принципів формування того чи іншого досліджуваного феномену встановлено, що: в історії педагогіки є низка класифікацій педагогічних принципів, які запропоновані різними вченими; наявні класифікації істотно відрізняються між собою, що пояснюється відмінністю історичних умов, за яких розвивалася вища школа, методологічних основ, на яких будувалися принципи навчання. Орієнтуючими векторами виокремлення конкретних педагогічних принципів у різні історичні періоди розвитку педагогічної науки були мета і завдання, закономірності освітнього процесу підготовки майбутніх фахівців. Установлено, що система валеологізації професійної освіти базується на основних педагогічних принципах, які перебувають в ієрархічній взаємозалежності і водночас можуть слугувати базовими для виведення все нових похідних засад. У межах вибраної проблематики проаналізовано різні класифікації педагогічних принципів, на які опиралися науковці, котрі присвятили свої наукові доробки питанню валеологічного виховання та навчання студентів. Виокремлено та теоретично обґрунтовано педагогічні принципи формування валеологічного світогляду студентів, до яких віднесено: принцип природовідповідності, пізнання, єдності фізичного і розумового розвитку, демократизації, гуманізації, культуровідповідності, народності тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Slobodianyk, Natalia. "СПІЛКУВАННЯ ЯК ОСНОВА ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ СУБ’ЄКТІВ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ." PSYCHOLOGICAL JOURNAL 14, no. 4 (April 19, 2018): 206–16. http://dx.doi.org/10.31108/2018vol14iss4pp206-216.

Full text

Abstract:

У статті аналізуються результати теоретичного дослідження проблеми актуалізації ролі спілкування як основи психолого-педагогічної взаємодії. На основі використання методів наукового аналізу розроблених теорій з проблем спілкування розкриваються основні функції педагогічного спілкування, виокремлюються групи педагогів з точки зору інтенсивності їх спілкування з учнями. Педагогічне спілкування розглядається як професійне спілкування педагога з усіма учасниками навчально-виховного процесу, спрямоване на створення оптимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання. Професійне педагогічне спілкування передбачає високу його психологічну культуру, яка засвідчує вміння педагога реалізовувати свої можливості у спілкуванні з іншими людьми, здатність сприймати, засвоювати, передавати зміст думок, почуттів, прагнень у процесі навчання і виховання. Визначається провідна роль учителя в педагогічному спілкуванні. Підкреслюється, що успішне педагогічне спілкування в процесі взаємодії учителя й учнів потребує від нього певних психологічних якостей та здібностей. Серед показників особистісного плану найбільше значення мають комунікативні схильності, здібності, знання, уміння, навички тощо. На результативність педагогічного спілкування впливають такі показники індивідуально-особистісного плану, як інтереси, рівень підготовки, звички учителя та учня. Провідним компонентом педагогічного спілкування є емоційні переживання, які охоплюють усі інші складові – наочні уявлення, судження тощо. У статті обґрунтовується ключова роль мовлення як основного засобу педагогічного спілкування, аналізуються типи міжособистісної педагогічної взаємодії, стилі педагогічного спілкування. Розглядаються особливості спілкування між учителем і учнем на рівні суб’єкт-суб’єктних відносин. Ключові слова: спілкування, педагогічне спілкування, професійне спілкування, стилі спілкування, психолого-педагогічна взаємодія, педагогічний процес, типи взаємодії, суб’єкти взаємодії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Краснова, Н. В., Г. С. Бабак, and Г. М. Сорокіна. "ОПТИМІЗАЦІЯ СИСТЕМИ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ КУРСАНТІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ МВС." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 3 (April 29, 2021): 190–95. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-28.

Full text

Abstract:

У статті розглядається оптимізація системи навчання іноземної мови курсантів закладів вищої освіти МВС. Вимоги сучасного світу спонукають нас до перегляду й удосконалення пріоритетів та напрямів професійної підготовки майбутніх офіцерів правозахисних органів і фахівців правової сфери, до формування необхідних навичок, серед яких особливе місце посідає знання іноземної мови. Система іншомовної освіти курсантів побудована на основі теорії управління, що дає змогу оптимізувати навчання іноземної мови у закладах вищої освіти МВС за такими взаємопов'язаними компонентами, як: мета (соціальне замовлення, втілення в нормативних документах); викладач (професійно-особистісні якості, співвіднесені зі структурою педагогічної діяльності); засоби управління (зміст навчання, навчально-методичний комплекс, метод навчання, педагогічне спілкування, критерії контролю); той, що навчається (особистісні характеристики, співвіднесені зі структурою вчення); іншомовна освіченість як результат функціонування системи; контроль і самоконтроль (зворотні зв'язки); зовнішні впливи (вплив середовища). У статті також наголошується на необхідності враховувати специфічні умови навчання у закладах вищої освіти МВС під час організації навчального процесу та викладання іноземної мови. Авторами статті проведено аналіз сучасних досліджень та публікацій щодо питань із вирішення проблем успішності навчання іноземної мови у вищій школі, який відображає неможливість повною мірою реалізувати виховний, освітній і розвиваючий потенціал навчання, якщо діяльність викладачів не націлена на постійний пошук найбільш оптимальних для заданих умов шляхів вирішення педагогічних завдань, та визначено актуальність дослідницьких завдань, які вимагають суттєвих змін в освітній системі. З’ясовано, що зміна пріоритетів із пасивного володіння мовою (читання) на активне, з розвитком усіх видів мовленнєвої діяльності, вимагає зміни системи навчання, а не окремих різнопланових заходів; відсутні педагогічні дослідження, де в межах системного цілісного підходу розглядалася би проблема оптимізації навчання іноземної мови; не досліджена повною мірою специфіка навчання іноземних мов у закладах вищої освіти МВС.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

ЗАМРОЗЕВИЧ-ШАДРІНА, Світлана. "РОЛЬ ТВОРЧОГО ПЕДАГОГА В РОЗВИТКУ ОСВІТНІХ ІННОВАЦІЙ." Acta Paedagogica Volynienses 2, no. 1 (April 14, 2022): 68–72. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.2.11.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено вивченню актуальної проблеми розвитку освітніх інновацій, а також діяльності творчого педагога. У статті проаналізовано завдання, які ставить перед собою інноватика. Зазначено, що загальним завданням інноваційного навчання є формування готовності особистості до динамічних змін у соціумі за рахунок розвитку здібностей до творчості, різноманітних форм мислення, а також здатності до співробітництва з іншими людьми. Інноваційна педагогічна діяльність – це цілеспрямована педагогічна діяльність, заснована на осмисленні практичного педагогічного досвіду та спрямована на зміну й розвиток навчально-виховного процесу з метою отримання нових знань, формування якісно іншої педагогічної практики, а також досягнення вищих результатів, а її продуктами є нововведення, які якісно змінюють освітню систему, визначають її подальший розвиток. Розкрито способи та результати оновлення педагогічних систем на різних рівнях. Установлено, що інноваційна педагогічна діяльність може здійснюватися і в традиційних навчальних закладах, і в закладах нового типу різними способами, виконувати різні функції. Педагогічний процес розглядається як спільна творчість (співтворчість) педагога й вихованців у ситуації педагогічної взаємодії, у процесі якої відбувається педагогічне перетворення людини, а творчість є провідною рисою особистості сучасного педагога-інноватора. Приділяється увага причинам небажання змінювати стиль діяльності педагогів, а також способам формування активного творчого середовища. У статті обґрунтовано, що значним поштовхом до розвитку освітніх інновацій має стати новий погляд на моніторинг якості освіти, за яким базисом оцінки ефективності освіти має бути не успішність та якість знань, а особистість учасника освітнього процесу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Тимченко, Руслана, and Андрій Іващенко. "ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПОНЯТТЯ «ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ» В КОНТЕКСТІ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Society Document Communication, no. 13 (January 10, 2022): 345–58. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-13-345-358.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовано теоретичні засади розвитку педагогічної технології, основу яких склали ідеї філософів, психологів, соціологів, педагогів, які досліджували конкретні складові зазначеного поняття «технологія» та особливості вдосконалення педагогічних технологій у діяльності педагога. Проаналізовано різні підходи науковців щодо визначення сутності поняття «педагогічна технологія» та його складових. З’ясовано, що останнім часом поняття «концепція технології навчання» вкоренилося в педагогічний лексикон. Впровадження технології навчання у практику системи освіти допомагає науково-педагогічним працівникам організувати свою роботу, поставити чіткі цілі та визначити спосіб реалізації, тобто керувати навчальним процесом. Встановлено, що технології розвитку творчих та комунікативних здібностей, застосування рефлексії, емпатії, інсайту, критичного мислення стають важливими інструментами педагогічної діяльності, що забезпечують її успішність, з урахуванням того, що випускник закладу вищої освіти повинен не тільки володіти фаховими компетентностями, але і бути готовий до самовдосконалення, неперервної освіти, володіти здатністю розуміння самого себе і оточуючих, приймати рішення як стандартних, так і нестандартних ситуаціях, бути професіоналом. Тому особливого значення набуває реалізація в процесі навчання у закладі вищої освіти педагогічних технологій, орієнтованих на професійний та особистий розвиток здобувачів вищої освіти, формування у них навичок і умінь творчого і нестандартного мислення. Виявлено різноманітні етапи розвитку педагогічної технології, кожен з яких характеризується перевагами того чи іншого напряму. Розвиток педагогічних технологій відбувається в постійній динаміці від визначення сутності поняття, уточнення його специфічних характеристик, інструментальних засобів, структурного складу, до розробки класифікації та встановлення нових технологічних джерел. Тому педагогічна технологія займає проміжне положення між наукою і практикою, оскільки функціонує і як науковий підхід, що досліджує найбільш раціональні шляхи навчання, і як система способів, принципів, що регулюють процес навчання, і як реальний процес навчання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

ПОНОМАРЕНКО, Ольга. "ПРОБЛЕМА ОЦІНКИ РІВНІВ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ МАГІСТРІВ ПСИХОЛОГІЇ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 2020): 408–16. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-408-416.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто авторські підходи до оцінки рівнів готовності майбутніх магістрів психології до професійної діяльності в умовах неформальної освіти. Показано, що концепт «рівень» слід тлумачити як ступінь досягнення майбутнім магістром психології певних результатів підготовки до професійної діяльності в умовах неформальної освіти, які співвідносяться з авторським баченням результатів такої підготовки. З огляду на вітчизняні традиції до сепарації рівнів підготовки та відповідно до сутності досліджуваного феномену, визначено три рівні готовності магістрів психології до професійної діяльності в умовах неформальної освіти: критичний (низький), достатній (середній) і оптимальний (високий). Представлено якісні характеристики ступенів прояву когнітивного, операціонального, аксіологічного критерію за кожним структурним компонентом досліджуваної готовності. Схарактеризовано рівні готовності магістра психології до професійної діяльності в неформальній освіті. Оптимальний рівень готовності магістранта за педагогічним структурним компонентом характеризується повним усвідомленням себе як педагога неформальної освіти особи, яка має психолого-педагогічні знання й вміння, пов’язані з особливостями професійної активності в умовах неформальної освіт. Оптимальний рівень готовності магістранта за підприємницьким структурним компонентом характеризується наявністю оперативних знань нормативно-правової бази неформальної освіти, повним розумінням її перспектив, соціальних та економічних можливостей. Уміння магістранта презентувати себе повністю сформовані, а здатність діяти в умовах невизначеності, прийняття фінансових рішень, розробляти, планувати й управляти освітніми бізнес-проєктами неформальної освіти сформовані. Оптимальний рівень готовності магістранта за технологічним структурним компонентом характеризується знанням про електронні освітні ресурси, Інтернет-сервіси, web-технології тощо, а за лідерським структурним компонентом характеризується високою здатністю здійснювати вплив на інших людей та належно сформованими вміннями переконувати їх. Ключові слова: професійна підготовка, магістри психології, неформальна освіта, оцінка, рівень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Bakhmat, Nataliia. "ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ КРИТЕРІЇ ФОРМУВАННЯ ВІРТУАЛЬНОГО ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Professional Pedagogics 1, no. 20 (August 11, 2020): 25–34. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2020.20.25-34.

Full text

Abstract:

Актуальність проблеми визначається необхідністю модернізації системи освіти на засадах компетентнісного підходу, інноваційності, орієнтації на формування конкурентоздатного, активного й мобільного фахівця, здатного до саморозвитку і самовдосконалення. Мета: уточнити зміст категорій «простір», «освітній простір», «віртуальний освітній простір» та охарактеризувати психолого-педагогічні критерії формування віртуального освітнього простору майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності. Методи: аналіз і синтез – з метою з’ясування стану та рівня розробленості досліджуваної проблеми; узагальнення – для формулювання висновків щодо формування віртуального освітнього простору майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності в закладах вищої освіти. Результати. Здійснено аналіз та уточнено зміст категорій «простір», «освітній простір», «віртуальний освітній простір». Поняття «простір» представлено як освоєне середовище, в якому відбуваються події, характерною особливістю якого є нерозривний зв'язок із часом. Поняття «освітній простір закладу вищої освіти» визначено як багаторівневу систему, що програмується по горизонталі, відображаючи всю складність взаємовідносин її суб’єктів, і по вертикалі, визначаючи динаміку її стратегічного розвитку. Під віртуальним освітнім простором розуміється весь комплекс контенту розміщених в Інтернеті (тобто створених за допомогою програмного забезпечення або комп’ютерних мереж) різноманітних матеріалів навчального характеру. На основі аналізу наукових праць з’ясовано три основні напрями побудови віртуального освітнього простору: дистанційної освіти, онлайн навчання і змішаного (blended) навчання. Висновки: Визначено шість основних психолого-педагогічних критеріїв формування віртуального освітнього простору майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності: мотиваційний (вмотивованість здобувачів вищої освіти до використання у навчанні сучасних технологій, а саме Інтернет, розширення знань про Інтернет та можливості його застосування в подальшій професійній діяльності; здатність до самореалізації власних можливостей; потреба у формуванні власного пізнавального інтересу); інтеграційний (знання іноземної мови на професійному рівні; вміння підібрати програмні засоби для застосування Інтернет-технологій у подальшій професійній діяльності); діяльнісний (формування здібностей ділитися набутими знаннями з іншими учасниками освітнього процесу; використання Інтернет-технологій в освітньому процесі на конференціях, семінарах тощо, публікації власних напрацювань у наукових та методичних виданнях, розроблення власних проектів та їх реалізація за допомогою сучасних комп’ютерних програм та просування їх у віртуальному просторі);

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Яцула, Т. В. "Філософські аспекти розуміння смислу життя в підготовці майбутнього педагога." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 27 (April 6, 2021): 65–70. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.923.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто філософські та психологічні аспекти розвитку смисложиттєвої позиції педагога. Автором обґрунтовано важливість розвитку в педагогів сприйняття педагогічної діяльності як смисложиттєвої цінності власного життя. Для сучасного педагога важливо не тільки усвідомити структуру педагогічної діяльності, її основні компоненти, педагогічні дії, професійно важливі вміння і свої психологічні якості, але й «увійти» в простір педагогічної взаємодії на основі усвідомлення його сенсу у своєму саморозвитку, самовдосконаленні, самоактуалізації та у розвитку людини як смислоутворювального компонента свого життя. Завдяки усвідомленню сенсу педагогічної діяльності студентами закладів вищої освіти сприймаються цінності, цілі, мотиви, функції взаємодії з людиною, яка навчається. Знання, уміння, навички набувають статусу життєво необхідного потенціалу компетентності педагога. Сенс мети дії та дії загалом залежить від того, якому мотиву вона слугує, задоволенню якої потреби сприяє. Якщо педагог особистісний сенс педагогічної діяльності, взаємодії вбачає в розвитку людини, підтримці її становлення, то й сенс професійної діяльності набуває гуманістичного характеру. Для особистості такого педагога зрозумілий сенс його життя, він збігається із сенсом педагогічної діяльності. Представляючи одне з головних утворень свідомості, особистісний сенс є індивідуалізованим відображенням дійсного ставлення особистості до об’єктів, заради яких розгортається її діяльність, усвідомлюваним як «значення для мене». Цінності педагогічної діяльності, її особистісні сенси мотивують студентів під час навчання у закладах вищої освіти на саморозвиток, самовдосконалення. Процес поширення значущості змісту навчання відбувається послідовно від одного об’єкта до іншого за обов’язкової умови наявності зв’язку між ними. У результаті цього виникають ланцюжки сенсу, а саме ланцюжки поширення значущості. Ланцюжок смислів – це відповіді на вічні питання діяльності людини «Навіщо?», «Чому?, «Для чого?» тощо. Освітній процес у закладі вищої освіти має бути насичений особистісно розвивальними засобами, які б дали змогу майбутньому педагогові орієнтуватись у смислах взаємодії зі школярами, студентами, смислах педагогічної діяльності як смислоутворювального складника сенсу власного життя.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Фазан, Т. П. "СУТНІСТЬ ТА СПЕЦИФІКА ПІДГОТОВКИ ЖІНКИ ДО ДУХОВНО-МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ (НА ОСНОВІ ПРАЦЬ СВЯТИТЕЛЯ ФАДДЕЯ УСПЕНСЬКОГО)." Теорія та методика навчання та виховання, no. 50 (2021): 173–82. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2021.50.16.

Full text

Abstract:

У ХІХ ст. питання про зміст жіночої освіти було важливою частиною дискусій не лише про призначення жінки, а й про жіночий інтелект. Потрібно було пройти довгий шлях від найдавніших часів і до сьогодення, щоб здійснити зміни у свідомості суспільства на жіночу освіту. Міф про неспроможність жінки вирішувати важливі суспільні та життєві проблеми, опанувати знання та професійні навички розвіявся як марево. Питання жіночої освіти досить швидко посіло особливе місце в духовно-освітній політиці. Цьому, безсумнівно, сприяла та обставина, що духовенство здавна відчувало потребу в освіті жіночої половини населення і ця освіта, на їхню думку, повинна мати свої особливості, закономірності, і бути зорієнтована, передусім, на формування й набуття жінками настанов, педагогічних знань і вмінь, необхідних для належного духовно-морального виховання дітей. В даній статті розкриті і проаналізовані погляди великого подвижника православ’я святителя Фаддея Успенського на підготовку жінки до духовно-морального виховання дітей. Здійснено науково-теоретичне обґрунтування сутності і специфіки духовно-морального виховання у спадщині святителя. Педагогічні погляди та переконання архієпископа Фаддея багато в чому принципово відмінні від наріжних положень атеїстичної педагогіки та свідчать, наскільки великою і навіть трагічною за своїми руйнівними наслідками виявилася втрата ціннісної орієнтації педагогічної думки, що базувалася на духовності та православній вірі. Однозначно, повернення педагогічної спадщини архієпископа Фаддея (Успенського) в скарбницю нашої педагогіки відчутно збагатило б останню: осмислена з точки зору сучасних виховних проблем, вона може позитивно впливати на їхнє практичне вирішення, особливо в царині підготовки сучасних жінок до духовно-морального виховання дітей.Лише християнське виховання жінки може дати її дитині повноцінне щастя, так як абсолютно відповідає людському єству. «Якщо багато педагогів стверджують, що виховання зобов’язане бути гуманним, то хто може бути гуманнішим християнина, який пройнятий любов’ю до всіх людей, як до братів у Христі, – не говорячи вже про те, що лише християнство може навчити істинної любові до всіх людей, не виключаючи ворогів»

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Мамренко М.А. "Науково-педагогічна школа як предмет історико-педагогічного дослідження." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 46 (February 12, 2021): 252–58. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi46.135.

Full text

Abstract:

У статті здійснено аналіз науково-педагогічної школи як предмета історико-педагогічного дослідження. Розглянуто основні підходи до визначення понять «наукова школа», «науково-педагогічна школа». Висвітлено методи дослідження наукової школи (метод теоретичного аналізу і синтезу, метод класифікації), подано перелік ознак науково-педагогічних шкіл (розробка нових оригінальних напрямків науки; спільність основних науково-дослідних завдань, які вирішуються науковою школою; спільність провідного принципу і методичного прийому вирішення поставленого науково-дослідного завдання; навчання молодих поколінь учених основам майстерності наукової творчості), проаналізовано основні аспекти діяльності науково-педагогічної школи (педагогічний, виробничий, культурологічний) з метою опису її сутнісних характеристик. Виділено специфічні риси у визначенні сутності науково-педагогічної школи. Виокремлено істотні ознаки, які дозволяють ідентифікувати наукову школу як явище (апробовані механізми в наступності, формування традицій, індивідуальний педагогічний стиль діяльності представників науково-педагогічної школи), а також розкрито основні її функції, а саме: виробництво наукових знань (дослідження і навчання); поширення наукових знань (комунікація); підготовка обдарованих вихованців (відтворення). Висвітлено специфічні принципи ефективної діяльності науково-педагогічної школи, схарактеризовано критерії та показники її сформованості для дотримання єдності підходів у визначенні сутності даного поняття, до яких належать: захист дисертацій, наявність відкриттів, видання монографій, тощо. Визначено перспективи подальшого дослідження : з’ясування ґенези, розвитку і теоретико-методологічних засад науково-педагогічних шкіл у закладах вищої освіти Херсонщини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Цимбал-Слатвінська, Світлана. "ОПТИМІЗАЦІЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ЛОГОПЕДІВ ЗАСОБАМИ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЇ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 17, no. 2 (January 26, 2020): 371–87. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v17i2.54.

Full text

Abstract:

У статті розкрито основні питання оптимізації професійної підготовки майбутніх логопедів засобами інформаційно-комунікаційних технології (ІКТ). Висвітлено вимоги до прийняття своєчасних діагностичних і корекційних рішень майбутнім логопедом відповідно до специфіки професійної діяльності. Встановлено, що сучасні фахівці в освітній галузі мають не тільки володіти знаннями ІКТ, але й бути здатним їх застосовувати у майбутній професійній діяльності. Визначено основні завдання та напрями використання таких технологій у професійній підготовці майбутніх логопедів. Доведено, що ефективність застосування ІКТ в інформаційно-освітньому середовищі у навчальному процесі досягається тоді, коли відповідні технології навчання обґрунтовано і гармонійно інтегруються в освітній процес, збагачуючи педагогічні технології, полегшуючи вирішення завдань управління, а досвід, знання, традиції, накопичені в системі освіти, поповнюють змістовий, загальнокультурний складник інформаційного простору – від науково-методичної лабораторії окремого вищого навчального закладу до глобальної мережі Інтернет.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Савчук, Борис, and Ірина Розман. "Поняття «педагогічна персоналістика» крізь призму науково-дефінітивного дискурсу." New pedagogical thought 105, no. 1 (May 7, 2021): 3–7. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-105-1-3-7.

Full text

Abstract:

У статті представлено синтезований аналіз дефініції «педагогічна персоналістика», з’ясовано її сутність, зміст та доцільність використання у предметному полі педагогічної науки. Відзначено, що в процесі нагромадження масиву літератури про життєдіяльність педагогічних персоналій в історико-педагогічній науці сформувався міждисциплінарний науково-дослідницький напрям, який подекуди йменують як «педагогічна персоналістика». Крізь призму наукового дискурсу проаналізовано сутність понять «персоналія», «педагогічна персоналія», «персоналістика». Доведено, що використання терміна «педагогічна персоналістика» через формальну прив’язку до поняття «педагогічна персоналія» є алогізмом, тому невиправдано ні з наукової, ні з філологічної позицій. Обґрунтовується позиція, відповідно до якої замість поняття «педагогічна персоналістика» на позначення окремого напряму української історико-педагогічної науки, що вивчає життєдіяльність персоналій, доречно використовувати термін «педагогічна біографістика». Наведено аргументи на її користь, згідно з якими: 1) поняття «педагогічна біографістика» відповідає загальній традиції світової та української гуманітаристики, адже її основні наукові галузі (філософія, психологія, соціологія, історія тощо) позначають свої окремі наукові напрями, що вивчають діячів (персоналій), які зробили вагомий внесок у їхній розвиток, як «біографічні»; 2) термін «біографія» відповідає українській біографічній традиції; 3) українські вчені нагромадили значний масив знань для обґрунтування дефініції «педагогічна біографістика» та визначення її предмета, завдань, інших параметрів як окремої субдисципліни (галузі, наукового напряму) української педагогічної науки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Ворожбіт-Горбатюк, В. В. "ЕФЕКТИВНЕ НАВЧАННЯ – ПЕДАГОГІЧНІ ІННОВАЦІЇ І ТРАДИЦІЇ." Теорія та методика навчання та виховання, no. 51 (2021): 57–666. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2021.51.06.

Full text

Abstract:

У статті автором порушено актуальну для сучасного вчителя проблему ефективності навчання. Поняття ефективного навчання автор трактує як цілеспрямований процес послідовного опанування учасником освітнього процесу дидактичного матеріалу відносно завершеними частинами на рівні осмислення, розуміння, розвитку на цій основі певних особистісних якостей, здатності використовувати засвоєний матеріал в новій ситуації. На підставі логіко-системного аналізу зроблено висновок про те, що ефективність у навчанні передбачає синтез навчальних цілей і особистісного прогресу. Тому автором запропоновано алгоритм формування змісту освітньої компоненти: 1. Чітке визначення навчальних цілей. 2. Чітка візуалізація очікуваного результату як синтезу навчальної продуктивності і особистісного розвитку. 3. Формування навчального контенту (які знання і навички потрібні для досягнення поставленої мети, які форми методи навчання використати). Для забезпечення ефективного навчання важливими є умови: вивчення рівня академічних досягнень аудиторії, в якій перебуває учень; дослідження дитини (рівень довільної уваги, інших мисленевих процесів, мотивації); поєднання навчання і праці, створення академічно цінного інформаційного простору, реалізація принципу складності і доступності, підтримка бажання учня бути помічником учителя, експертом, критиком, систематиком тощо. У статті схарактеризовано принципові моменти ефективного навчання: цілеспрямованості, конструювання змісту навчання в частини-модулі, позитивної мотивації, системності, колаборації з академічною спільнотою, громадськими просвітницькими організаціями, інтелектуальними заходами. У статті охарактеризовано інструменти ефективного навчання: шлях героя, прийом помилки, вивчення реальних феноменів, елементи екосистеми навчання, метод В. Діснея, ментальні карти, технологія трьох «П» (процеспроблема-програма), взаємне і самооцінювання. Зазначено, що перспективним напрямом розроблення проблеми ефективного навчання є використання практик Дж. Гордона з використання методів синектики у створенні освітньої продукції.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

ГЕОРГІЄВ, Василь. "ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ ПОВІТРЯНОДЕСАНТНОЇ ПІДГОТОВКИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 20, no. 1 (August 17, 2020): 50–64. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v20i1.398.

Full text

Abstract:

Актуальність започаткованого дослідження вбачається в тому, що українське сьогодення характеризується не лише нестабільною політичною й економічною обстановкою, а й збройною агресією з боку Росії, що зумовлює пошук дієвих форм, методів і засобів навчання майбутніх офіцерів Збройних Сил України, опанування ними професійною компетентністю, яка у своїй основі передбачає не лише засвоєння професійних військових знань, а й формування і розвиток у курсантів особистісних якостей. Метою статті є визначення сутності психолого-педагогічної компетентності майбутніх офіцерів і визначення форм, методів і засобів її формування в освітньому процесі на заняттях спеціальних дисциплін військового спрямування. Зазначено, що під час навчання в закладах вищої військової освіти курсанти повинні опанувати психолого-педагогічну компетентність, що є невід’ємним складником професійної компетентності, оскільки у своїй подальшій діяльності вони повинні як навчати особовий склад професійних (військових) знань, умінь і навичок, так сприяти всебічному розвитку майбутніх підлеглих. Розглянуто підходи дослідників щодо визначення сутності професійної і психолого-педагогічної компетентностей майбутніх офіцерів. Зазначено, що курсанти, здебільшого, не усвідомлюють ролі психологічного і педагогічного аспектів професійної діяльності офіцера. Психолого-педагогічна компетентність майбутніх офіцерів розглядаєть як інтегративне особистісне утворення, що характеризується наявністю сукупності теоретичних психолого-педагогічних знань, практичних умінь і навичок здійснення освітньо-виховного процесу з підлеглими, сформованістю необхідних особистісних якостей,здатністю вирішувати різноманітні професійно-педагогічні ситуації і попереджувати конфліктні ситуації, що сприятиме виконанню на високому рівні професійних обов’язків. Зазначено, що в ході викладання навчальної дисципліни «Повітрянодесантна підготовка» можливим є використання таких інтерактивних форм і методів навчання, як проблемні лекції, лекції бесіди, дискусії, мозкові штурми, квести, розв’язання педагогічних ситуацій (кейсів), рольові ігри, метод проєктів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Головченко, Гліб. "РОЗВИТОК МЕДІАОСВІТИ У США ТА КАНАДІ: ФІЛОСОФСЬКО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ." ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 2, no. 16 (November 28, 2019): 145–55. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(16).2019.145-155.

Full text

Abstract:

У статті автор наголошує на важливості вивчення філософсько-педагогічних підходів до медіаосвіти в США і Канаді. Виокремлено низку теорій (теорія масової комунікації, конструктивізм) і підходів (критичний, протекціоністський, художній, практичний, культурологічний, інокуляційний, еклектичний), які вплинули на розвиток медіаосвіти в досліджуваних країнах. Філософські теорії медіаосвіти ґрунтуються на таких принципах, як: навчання – це процес пошуку, конструювання та реорганізації знань самою особистістю; навчання має бути пов‘язаним із життям, а не з окремими фактами; гуманізація процесу навчання відбувається за рахунок ознайомлення учнів з моделями ментальної поведінки. Зазначені принципи конструктивістської теорії разом із основними положеннями теорії комунікації та теорій масової комунікації складають концептуальну основу медіаосвіти. Проаналізовано переваги та недоліки цих теорій і підходів. Обґрунтовано, що основний фокус в розумінні медіаосвіти зміщувався від її аналізу та розуміння, як медіа формує суспільне знання, до вивчення медіаосвіти як засобу вираження та естетики. Досліджено як інтеграція філософсько-педагогічних підходів сприяє ефективному впровадженню медіаосвіти у життя сучасного суспільства та формує особливі завдання для педагогів різних ланок освіти (розвиток «медіаскептицизму» учнів, запобігання шкідливому впливу медіа, оцінювання естетики медіаформ, розвиток медіакомпетентності молоді). Обгрунтовано, що розуміння сутності філософсько-педагогічних підходів сприяє усвідомленню закономірностей їх впливу на аудиторію, що може стати ефективним засобом прогнозування очікуваних результатів медіаосвіти. Автор наголошує, що в кожна теорія, концепція медіаосвіти фокусується на особистості, її потребах, інтересах, досвіді. Всі підходи до медіаосвіти спрямовані на розвиток в особистості навичок аналізу, оцінки і створення медіапродукту. Ключові слова: медіаосвіта; філософсько-педагогічні підходи; концепції; вплив; аудиторія; критичне мислення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

O.M., Slushnyi. "EDUCATIONAL INNOVATION AS A RELATIONSHIP BETWEEN THEORY AND PRACTICE OF EDUCATIONAL ACTIVITY." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 96 (November 15, 2021): 7–12. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2021-96-1.

Full text

Abstract:

The article considers innovation in the field of education through the synthesis of theory and practice as a branch of scientific knowledge. It is noted that educational innovation is aimed at finding the most effective methods of transmitting information from teacher to student, in the field of education, it is based primarily on pedagogy and psychology; innovation in education is perceived as a branch of scientific knowledge that explores the educational process and methods of its implementation. Pedagogical innovation includes the doctrine of the inseparable relationship of the following components of the innovation process: the development of educational innovations, their testing and implementation, application in practice and dissemination; the subject of pedagogical innovation is considered to be a set of tools and patterns in the field of development and implementation of pedagogical innovations in educational institutions. The article analyzes a number of concepts, in particular: “innovation”, “innovative person”, “educational innovation”. Thus, the concept of “innovative person” is interpreted as a person of such socio-cultural development, who is able to work creatively, to be competitive in today’s conditions. Attention is paid to the problems of forming innovative models of education in higher education. The model of innovative learning in higher education proposed by scientists is taken into account, which provides for: active participation of the student in the learning process; opportunities for applied use of knowledge in real conditions; bringing concepts and knowledge in a variety of forms, not just in text; approach to learning as a collective rather than individual activity; shifting the focus to the learning process rather than memorizing information. The article draws attention to the interpretation of the definition of “pedagogical innovation”. Pedagogical innovation is a purposeful change that introduces innovations into the educational environment that improve the characteristics of individual parts, components and the educational system as a whole; the process of mastering innovation; search for ideal methods and programs, their implementation in the educational process and their creative rethinking. It is noted that innovative processes in the education system are perceived as controlled processes of creation, perception, evaluation, development and application of pedagogical innovations. The classification of pedagogical innovations is given, in particular: by types of activity; by the nature of the changes; on the scale of changes; by scale of use; by source.Key words: innovation, innovative models, pedagogical innovation, educational environment, pedagogical innovations. У статті розглянуто інноватику у сфері освіти через синтез теорії та практики як галузь наукового знання. Зауважується, що освітня інноватиканацілена на пошук найбільш дієвих методів передачі інформації від вчителя до учня, у сфері освіти вона спирається в першу чергу на педагогіку і психологію; інноватика у сфері освіти сприймається як галузь наукового знання, що досліджує освітній процес і методи його втілення в життя. Педагогічна інноватика включає в себе вчення про нерозривний взаємозв’язок таких компонентів інноваційного процесу, як: розробка освітніх нововведень, їх тестування та впровадження, застосування на практиці і поширення; предметом педагогічної інноватики вважають сукупність засобів і закономірностей в області розробки і впровадження педагогічних нововведень в освітніх установах. У статті проаналізовано ряд понять, зокрема: «інноватика», «інноваційна людина», «освітня інноватика». Так, поняття «інноваційна людина» тлумачиться як особа такого соціально-культурного розвитку, яка здатна творчо працювати, бути конкурентноспроможною в умовах сьогодення. Звертається увага на проблеми формування інноваційних моделей навчання у вищій школі. Взято до уваги запропоновану науковцями модель інноваційного навчання у вищій школі, яка передбачає: активну участь студента у про-цесі навчання; можливості прикладного використання знань у реальних умовах; наведення концепцій і знань у найрізноманітніших формах, а не тільки у текстовій; підхід до навчання як до колективної, а не індивідуальної діяльності; зміщення акценту на процес навчання, а не на запам’ятовування інформації. У статті звертається увага на потрактування дефініції «інновація педагогічна». Інновація педагогічна – це цілеспрямована зміна, що вносить в освітнє середовище нововведення, які поліпшують характеристики окремих частин, компонентів і самої освітньої системи в цілому; процес освоєння нововведення; пошук ідеальних методик і програм, їх впровадження в освітній процес і їх творче переосмислення. Зауважуєть-ся, що інноваційні процеси в системі освіти сприймаються як керовані процеси створення, сприйняття, оцінки, освоєння і застосування педагогічних нововведень. Наводиться класифікація педагогічних інновацій, зокрема: за видами діяльності; за характером внесених змін; за масштабом внесених змін; за масштабом використання; за джерелом виникнення.Ключові слова: інноватика, інноваційні моделі, педагогічна інноватика, освітнє середовище, педагогічні нововведення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Годлевська, Катерина. "ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА АНДРАГОГІВ В УГОРЩИНІ." ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 2, no. 16 (November 28, 2019): 138–45. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(16).2019.138-145.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано суспільно-політичні, організаційно-педагогічні передумови й особливості становлення і розвитку в Угорщині системи професійної підготовки андрагогів; розглянуто її нормативно-правове забезпечення (Постанова Міністерства Людських Ресурсів 18/2016 (VIII. 5) «Про спільні вимоги щодо підготовки бакалаврів та магістрів професійно-технічної освіти, а також загальні вимоги до підготовки вчителів», Закон «Про освіту дорослих» та ін.). Науково обґрунтовано особливості організації і змісту професійної підготовки андрагогів в університетах Угорщини. З’ясовано, що підготовка андрагогів відбувається на рівні бакалаврату (Організація спільноти) і магістратури (Андрагогіка), здобути яку можна як у педагогічних, так і непедагогічних закладах вищої освіти. На основі аналізу навчальних планів і програм професійної підготовки андрагогів визначено особливості змісту, зокрема показано, що він побудований на принципах науковості, проблематизації, інтегративності, індивідуалізації, диференціації, варіативності, прогностичності, цілісності. Підтверджено, що велику частку професійної підготовки становлять знання про функціонування людини на сучасному ринку праці, принципи розвитку і навчання співробітників організацій та особливості сучасних технологій навчання дорослої людини. Набуті знання можуть стати у нагоді для аналізу стану та змін, що відбуваються у сфері освіти дорослих, допоможуть планувати, організовувати й просувати просвітницьку діяльність для дорослих відповідно до чинного законодавства та соціальних, професійних і освітніх стандартів. Показано, що вкрай важливим напрямом діяльності андрагогів в Угорщині є робота з інтегрування найбільш незахищених верств населення в соціум, а також із розвитку освітніх, наукових, інституційних і методичних навичок. Ключові слова: андрагог, професійна підготовка, навчальний план, Угорщина.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Дяченко, Алла, and Христина-Марія Поп’юк. "ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ЗАСТОСУВАННЯ ДИЗАЙНУ І ТЕХНОЛОГІЙ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ." Молодий вчений, no. 1 (89) (January 29, 2021): 78–81. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-1-89-17.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто особливості професійної підготовки майбутніх учителів до застосування дизайну і технологій у початковій школі. Відмічено, що підготовка майбутніх учителів до художньо-технологічної діяльності – це складний багатокомпонентний процес. Основою якого є мотиви і потреби організації творчої діяльності учнів, а також відповідні педагогічні умови. Висвітлено необхідність системного оволодіння загальнопедагогічними, психологічними, мистецькими знаннями, уміннями і навичками, що забезпечують ефективний процес дизайн-діяльності у початкових класах. Визначаються такі необхідні складові, що повинні входити у професійну підготовку майбутніх вчителів початкової школи з дизайну і технологій, як: освоєння педагогічних технологій актуальних освітніх парадигм особистісно-орієнтованого, компетентнісного та діяльнісного навчання; засвоєння знань й навичок з галузі техніки і технологій для здатності до проєктної дизайн-діяльності і змін навколишнього середовища засобами сучасних технологій; оволодіння новими дидактичними методами викладання, що засновані на співпраці (гра, різноманітні проекти тощо); набуття вмінь і навичок розвивати інші суміжні ключові компетентності в контексті галузі «Технологія»; використовувати набуті знання, вміння і навички з дизайн-діяльності для власної самореалізації, культурного і національного самовираження. У статті розглянуто і узагальнено актуальні висновки науковців щодо важливості впровадження усіх можливостей дизай-освіти задля покращення навчання у початковій школі. Відмічено, що дизайн-освіта визначається високою інтегрованістю зі змістом інших предметів і розглядається як синтез технологій і мистецтва, має міждисциплінарний характер. Встановлюється необхідність вивчення майбутніми вчителями основ дизайну – законів композиції, формотворення, кольорознавства, у контексті подальшої їх інтеграції у цикли інших предметів. Також важливою складовою у підготовці майбутніх вчителів є напрацювання високого рівня технічної майстерності, становлення самосвідомого творчого ставлення до своєї діяльності, що є результатом глибокого проникнення в актуальні тенденції мистецтва.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

ЛИНДІНА, Євгенія. "ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО ЛОГОПЕДІЮ: СТАРОДАВНІЙ СВІТ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 29, 2021): 34–40. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2021-1-1-34-40.

Full text

Abstract:

Необхідні зміни в освіти неможливі без урахування та оцінки наукового досвіду попередніх поколінь. Вивчення та історико-педагогічний аналіз витоків логопедичної допомоги дають змогу простежити процес формування логопедії, взаємозв’язок її з іншими науками. Метою статті є дослідження проблеми зародження знань про мовленнєві порушення, причини та засоби їх усунення, аналіз та обґрунтування розвитку. Для досягнення мети вивчались архівні джерела та наукові доробки вчених, які досліджували це питання. У науковій статті висвітлюються факти перших логопедичних знань періоду до н.е. – початку н.е. Зокрема, йдеться про науковців різних галузей, які займалися вивченням мовлення у осіб з різними мовленнєвими недоліками, причин цих порушень та різних засобів їх усунення. Простежуються в порівняні з сучасною логопедією знання про порушення мовленнєвого розвитку, які збереглись й актуальні сьогодні. У період до н.е. – початку н.е. порушення мовлення відносились до хвороб та лікувались виключно лікарями. Про це свідчать описи в священних писаннях та працях Геродота, Гіппократа, Аристотеля, Плутарха, Цельса, Галена, Квінтіліана, Антілла, Орібазія, Авіценна. З початком н.е., вивчаючи механізми утворення акту мовлення, відомі діячі, оратори та лікарі почали залучати до методів усунення мовленнєвих порушень деякі педагогічні підходи. Але це не призвело до виокремлення недоліків мовлення від медичної сфери. У статті окреслюються важливі для історії логопедії факти пояснення Гіппократом механізму вимови звуків, введення наукової термінології хвороб мовлення Галеном та застосування мовленнєвих вправ у процесі лікування недоліків мовлення. Ключові слова: логопедія, історія логопедії, порушення мовлення, витоки, спеціальна освіта.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Вишневська Я. А. "РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПЕРЕДУМОВ РОЗВИТКУ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ КЕРІВНИХ ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ УКРАЇНИ." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 49 (October 30, 2021): 256–63. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi49.283.

Full text

Abstract:

У статті досліджено історико-педагогічні передумови становлення системи післядипломної освіти керівників закладів освіти у період першої половини ХХ сторіччя. У контексті послідовних перетворень у системі післядипломної педагогічної освіти розкрито особливості історичного періоду першої половини ХХ сторіччя, в якому відбувалось формування національної системи післядипломної педагогічної освіти, зокрема зароджувались процеси, пов’язані з підвищення кваліфікації керівних педагогічних кадрів. Обґрунтовано, що процес розвитку післядипломної освіти керівних педагогічних кадрів нерозривно пов'язаний із розвитком всієї системи післядипломної педагогічної освіти та є наслідком історичного усвідомлення важливості ролі ефективного управління закладом освіти у підвищенні якості освітньо-виховного процесу. На прикладі переписів працівників освіти, що проводились у 1929-1933 роках, надано характеристику кількісному та якісному складу педагогічних працівників, у тому числі наведено рівень професійної підготовки керівних педагогічних кадрів до управління закладами освіти. Охарактеризовані основні форми підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у першій половині ХХ сторіччя, серед яких як таку, що мала особливе значення для професійний розвитку керівників шкіл, виокремлено заочну педагогічну освіту, з описом напрямів за якими здійснювалась підготовка. Зроблено висновок, що питання необхідності у запровадженні ефективного управління закладом освіти виникло як реакція на поступові політичні, соціальні та культурні зміни в українському суспільстві та державі, що поглиблювали проблеми розвитку всієї освітньої галузі. А наукове переосмислення в середині ХХ сторіччя провідної ролі ефективного управління закладом освіти та професіоналізму керівника стає передумовою виокремлення із загальної системи післядипломної педагогічної освіти важливої її підсистеми, що мала на меті постійне професійне зростання керівних педагогічних кадрів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Ткач, М. М. "КОНЦЕПТ ПРОФЕСІЙНОГО СВІТОРОЗУМІННЯ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА У ПОСТНЕКЛАСИЧНОМУ ДИСКУРСІ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 91, no. 4 (September 30, 2019): 208–22. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-91-4-208-222.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано концепт професійного світорозуміння майбутнього вчителя музичного мистецтва у контексті постнекласики. Виявлено, що цілісність даного концепту зумовлюється глибинним зв’язком з універсаліями педагогічної культури: педагогічною картиною світу, художнім світоглядом та Я-концепцією вчителя музичного мистецтва й детермінується діалектичною єдністю його структурних компонентів: когнітивно-пізнавального (Я-розуміння), емоційно-ціннісного (Я-ставлення), діяльнісно-практичного (Я-поведінка) та професійно-рефлексивного (Я-рефлексія). Визначено, що розгортання змісту концепту у системі теоретичних суджень утворює цілісну динамічну педагогічну концепцію, ключовими блоками якої є: ціннісно-цільовий, теоретико-методологічний та конструктивно-технологічний. Доведено, що у контексті постнекласичної методології розроблення педагогічної концепції має здійснюватися на основі підходів, принципів та методів постнекласичної дидактики. Обґрунтовано, що концепт професійного світорозуміння, маючи дуальну природу (світорозуміння як стан і світорозуміння як процес), з одного боку, пов’язаний із реалізацією базових принципів класичної (універсальної) освіти, а з іншого, – виступає своєрідним «конструктором» у процесі побудови нової постнекласичної освітньої моделі. З’ясовано, що професійне світорозуміння як сутнісна характеристика особистості, що формується у результаті освітнього впливу, має забезпечити здатність та готовність майбутніх фахівців виявляти унікальні смисли професії, проектувати отримані знання через їх ціннісне розуміння у площину майбутньої професії й в подальшому конструювати музично-педагогічний простір відповідно до вироблених світоглядних переконань та ідеалів у контексті парадигми постнекласичної мистецької освіти. Ключові слова: концепт, професійне світорозуміння, майбутній вчитель музичного мистецтва, постнекласика, вища мистецька освіта, педагогічна концепція, постнекласична освітня модель.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Педагогічні знання'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles