Journal articles on the topic 'Педагогічний колектив'

У статті проаналізовано психологічний комфорт учасників колективної діяльності закладу вищої освіти. У дослідженні встановлено, що певний характер відносин, виникає через об’єктивну необхідність. Відносини у системі “викладач – студент” набувають особистісного характеру, свідомо спрямованого та регульованого цілями, що сприймаються студентами і викладачами далеко не однозначно. Аналіз педагогічної практики свідчить, що створення сприятливого середовища в студентському колективі неможливо на основі педагогічного впливу, побудованого на примусі, підкоренні студентів і колективу волі викладача. Традиційна підготовка викладачів у системі методичної роботи ЗВО не спроможна ефективно вирішувати завдання щодо оздоровлення клімату студентського колективу і забезпечення психологічного комфорту кожному його члену. Відповідно, виникає потреба в організації емоційно сприятливого середовища серед студентства та управління ним. У той же час сучасний викладач повинен “бачити” і розуміти емоції, настрій як студента, так і свій власний, оволодіти теоретичними основами емоційно сприятливого середовища в колективі як фактору його розвитку і всебічного збагачення особистості студентів. Автор вивчив плани і програми підготовки викладачів у системі методичної роботи закладу вищої освіти, а це дає підстави говорити про переважання в їхньому змісті репродуктивних завдань та вправ. У програмах підготовки викладачів у системі методичної роботи закладу освіти недостатньо інформації про теоретичні засади емоційно сприятливого середовища, методики та технології його створення. Вивчення наявних програми та змісту підготовки викладачів у системі методичної роботи закладу вищої освіти дозволили сформувати висновки. Автор наголошує, що програма підготовки вчителів до створення емоційно сприятливого середовища передбачає зміну характеру відносин у системі “викладач – студентський колектив – студенти”. Доведено, що відносини повинні будуватися на принципах педагогічної взаємодії, співробітництва і співтворчості та характеризуватися довірою, можливістю висловити свою точку зору, мати право на помилку, свободу вибору способів досягнення навчальних цілей. Ключові слова: сприятливе середовище, підготовка вчителів, педагогічна взаємодія, психологічний комфорт, педагогічний вплив

Стаття носить аналітичний характер. Метою дослідження є теоретичний аналіз психолого-педагогічного та соціального супроводу пізнавально-оздоровчої діяльності учнів закладів загальної середньої освіти. Зазначається, що соціальний, психолого-педагогічний супровід пізнавально-оздоровчої діяльності учнів представляє собою систему загальної практики педагогів. Вона впливає на створення оптимальних соціальних, психоемоційних, духовно-соматичних умов допомоги учням у вирішенні їх особистісних проблем, пов’язаних з індивідуальним соціальним розвитком, психічним, соматичним і духовним здоров’ям, успішною пізнавально-оздоровчою діяльністю, ефективною діловою та міжособистісною комунікацією, з соціально-життєвим самовизначенням, особистісною ідентифікацією учня, як здоров’ятворчої особистості. Звертається увага на ефективне використання сучасних інноваційних технологій, активних методів пізнавальної, виховної, оздоровчої, здоров’ятворчої діяльності учнів, а саме: на теоретико-пізнавальну, дослідницьку діяльність; дискусії; персоніфіковану рефлек- сивну діяльність; інтерактивні форми діяльності. Структура психолого-педагогічного та соціального супроводу пізнавально-оздоровчої діяльності учнів в умовах освітньо-виховного процесу забезпечила визначення професійних функцій педагога (діагностична, прогностична, проєктивна, організаційно-інформаційна, контрольно-оцінна та корекційно-мотиваційна функції). Позитивний результат означений супровід учнів мав за рахунок його властивостей (інформативність, операційність, дозованість впливу педагогічних чинників) та через оперативний зворотній зв’язок в системах «учень – педагог», «учень – учень», «учень – колектив класу», «педагог – колектив класу», на основі яких вчитель вдосконалює та оптимізує супровід діяльності учнів. Автори зазначають, що реалізація вчителем своїх професійних функцій в процесі супроводу освітньо-виховної, фізкультурно-оздоровчої діяльності учнів забезпечує формування у них впевненості у собі та адекватної самооцінки; створення комфортного психоемоційного стану та психоемоційної саморегуляції; задоволення від спілкування та суспільної діяльності; усвідомленої мотивації досягнення позитивної «Я» – концепції як ціннісного аспекту здоров’я кожного учня.

У статті проаналізовано зміст освіти в Приватній учительській жіночій семінарії сестер Василіянок зукраїнською мовою навчання, яка діяла у міжвоєнному Дрогобичі. Висвітлено заснування та головні віхи діяльності учительської семінарії сестер Василіянок, схарактеризовано педагогічний колектив семінарії, з’ясовано зміст освіти в семінарії, окреслено склад студентів. Сестрам чину Св. Василія Великого (ЧСВВ) у Дрогобичі вдалося забезпечити ці заклади матеріально, організувати належний педагогічний персонал, зібрати значну кількість семінаристок та учнів. З’ясовано, що освітній процес визначався державними програмами і планами, виховна ж робота зосереджувалася переважно на релігійно-моральному, естетичному та громадянському напрямах. За приблизними підрахунками,учительська семінарія сестер Василіянок підготувала понад 350 народних учителів.

Статтю присвячено питанням формування учнівського колективу через упровадження засад педагогіки партнерства як одного з основних аспектів функціонування Концепції Нової української школи на основі аналізу дефініцій поняття колективу. Ідеї педагогіки партнерства спрямовані на створення суспільства, яке є вільним від кліше та офіціозу. Ця нова ланка має подолати інертне мислення, перейти на інший рівень міжособистісних відносин. Партнерські відносини беруть початок у закладі освіти, де вся шкільна спільнота працює над створенням оптимального та психологічно безпечного освітнього середовища, вільного від булінгу та утиску самовираження суб’єктів освітнього процесу, якими виступають учні та педагогічні працівники закладу освіти. У статті розкриваються основні можливості та перспективи формування учнівського колективу на засадах педагогіки партнерства, що є оптимальним шляхом до налагодження взаєморозуміння, поваги та толерантного ставлення до оточення. Встановлено, що учнівський колектив може бути утворено тільки шляхом налагодження спеціальної роботи педагогічного колективу з формування високоморальної та позитивно налаштованої особистості дитини. Аналіз основних визначень поняття «колектив» дав змогу розкрити його багатоаспектність, оскільки воно розглядається не тільки в межах педагогічних наук. На сучасному етапі розвитку суспільства колектив відіграє велику роль у менеджменті, адже неможливо керувати організацією, якщо не встановлено корпоративні зв’язки. Це дало підстави розглядати особистість учителя не тільки з позиції Концепції Нової української школи, а й як менеджера освітнього процесу. Доведено необхідність налаштування вчителя на виконання ролі лідера, який сприяє підвищенню якості та оригінальності у виконанні роботи, розвитку творчого підходу до справи. Демократичний клімат у колективі сприяє утворенню дружніх та відвертих відносин між членами колективу, формуванню почуття гордості за загальні досягнення та готовності розділяти труднощі колективу.

У статті обґрунтовано педагогічні та психологічні умови, що зумовлюють зміст, форми, шляхи організації процесу соціалізації обдарованих учнів. Автором запропоновано та реалізовано проєкт, який мав на меті здійснити психолого-педагогічний супровід обдарованих учнів; забезпечити педагогічний колектив необхідними знаннями та навичками роботи з обдарованими дітьми, заохотити учасників освітнього процесу використовувати засоби інформаційно-комунікативних технологій (ІКТ) в освітній діяльності; ознайомити учнів та їх батьків з корисними можливостями, а також потенційними ризиками використання Інтернету для особистісного розвитку та отримання соціального досвіду. Встановлено, що формування поведінки обдарованих учнів, зокрема в мережі Інтернет, відбувається під впливом різних чинників на таких рівнях: індивідуальному, сімейному, рівні найближчого оточення (однолітків, освітньої установи) та суспільному, що обумовлюють поведінку учнівської молоді в Інтернет-мережі та формують її специфіку. Представлено розроблену модель психологічної підтримки та супроводу учасників освітнього процесу. У моделі визначені: мета, завдання, функції та технології. До організаційно-методичної реалізації моделі залучено всіх учасників освітнього процесу: учнів, учителів, батьків, адміністрацію закладу. Для досягнення результату: учні набувають статусу власної життєтворчості та активного члена суспільства. Для проведення опитування учнів було розроблено платформу онлайн тестування, завдяки чому учні та вчителі використали комплекс діагностичного інструментарію для виявлення соціально-комунікативних особливостей розвитку, вивчення ціннісної сфери обдарованих учнів, їх мотивації навчання, загального рівня соціалізованості незалежно від часу та місця перебування учнів, що передбачає, відкриває нові шляхи та методи роботи з обдарованою молоддю із застосуванням ІКТ. Проведений експеримент показав значні позитивні зрушення показників соціалізованості в експериментальній групі відносно контрольної групи. Це дає підстави зробити висновок, що запропонований нами комплексний підхід сприяє соціалізації обдарованих учнів.

У статті розкриваються основні положення науково-методичної роботи Василя Сухомлинського з педагогічним колективом Павлиської середньої школи. Акцентується увага на особливостях педагогічної праці та особистісних якостях педагога. Аналіз принципів, форм і методів організації методичної роботи з учителями, сім’ями учнів, громадою селища Павлиш свідчить про системний характер діяльності педагогічного колективу школи щодо виховання всебічно розвиненої особистості кожної дитини. Організатором, науковим керівником, наставником і генератором нових ідей у цій роботі був директор школи, педагог-гуманіст Василь Олександрович Сухомлинський. Наголошується на необхідності вивчення і впровадження досвіду організації науково-методичної роботи з педагогічним колективом Павлиської середньої школи в сучасній українській школі.

У статті автори розкрили важливі аспекти педагогічної практики у закладах повної загальної освіти в системі підготовки майбутнього вчителя відповідно вимог освітнього ступеня «бакалавр». З опорою на особистісний і компетентнісний підходи проаналізовано цілі, завдання, зміст програми такої педагогічної практики. Наголошено увагу на значенні педагогічної практики для систематизації і апробації набутих знань і фахових компетентностей. Зміст модулів робочої навчальної програми побудовано таким чином, що кожен здобувач може реалізувати свою персональну освітню траєкторію, набути досвіду самостійного проведення навчально-виховної роботи учнівським колективом та окремими учнями закладу загальної середньої освіти. Відкритість і прозорість контрольних заходів, діагностичний і формувальний аспект оцінювання є вагомим стимулом для студентів до професійного самовдосконалення, педагогічної творчості та науково-дослідницької роботи ще на етапі здобуття вищої освіти. Авторами статті багато уваги приділено ресурсам педагогічної практики щодо розвитку активного мислення на основі сучасних наукових досягнень. Для цього передбачено елементи колаборації із структурними підрозділами закладів освіти, співпрацю з викладачами університету і вчителями-методистами, елементи взаємного навчання, групові освітні проєкти. Акцентовано увагу, що під час підготовки і звітування про результати проходження педагогічної практики студенти демонструють рівень осмислення теоретичних знань, одержаних при вивченні спеціальних та психолого-педагогічних дисциплін, досвід практичної педагогічної діяльності в реальних умовах. Важливим мотиваційним моментом у статті визначено процедуру знайомства студентів із закладом, де проходитиме практика, вчителями-методистами, сучасним станом навчально-виховної роботи у школі, з передовим педагогічним досвідом. Викладачі університету системно забезпечують індивідуальну підтримку, менторський супровід і психолого- педагогічну, методичну допомогу студентам-практикантам у розв’язанні задач навчання та виховання учнів. Особливо цікавими для студентів є завдання, пов’язані з навчальною взаємодією з учнями, вивчення їх індивідуальних та вікових особливостей. Авторами зроблено висновок про те, що педагогічна практика сприяє формуванню у студентів творчого, дослідницького підходу до педагогічної діяльності, дає змогу набути досвіду аналізу підсумків своєї навчально-пізнавальної і дослідницької діяльності за період навчання в університеті, мотивує до самоосвіти, формує критичне мислення, актуалізує потребу вивчення досвіду роботи вчителів з предметної галузі.

Вступ. Висвітлення основних історичних моментів становлення кафедри анестезіології та реаніматології Української військово-медичної академії за 25 років є актуальним для відтворення цілісної картини історії кафедри, етапності та періодичності її реорганізації та розвитку. Дослідження вкладу тих науково-педагогічних працівників, які стояли біля витоків створення кафедри, а також тих, хто вносив зміни в навчальний процес, узагальнюючи досвід бойових дій на сході України, і сьогодні продовжує їх справу є важливим аспектом історико-медичного дослідження. Мета. Розглянути питання процесу становлення і розвитку кафедри анестезіології та реаніматології Української військово-медичної академії. Матеріали та методи. Матеріалами для статті служили нормативно-правові акти, що стосуються реформування системи військово-медичної освіти, звіти про роботу кафедри. Використано історичний, аналітичний і бібліосемантичний методи. Результати. За період свого існування кафедра анестезіології та реаніматології УВМА внесла вагомий внесок у підготовку та перепідготовку фахівців як для медичних закладів Збройних Сил України, так і для медичних закладів МОЗ України. У процесі створення кафедри був збережений науковий потенціал її співробітників, їх досвід, наукові та практичні здобутки, що дозволило за відносно короткий термін сформувати науково-педагогічний і науковий колектив кафедри, ефективно організовувати навчальний процес з слухачами Української військово-медичної академії, лікарями-анестезіологами та лікарями інших спеціальностей лікувальних закладів Міністерства оборони України, розвивати наукову, методичну і виховну роботу науково-педагогічних працівників кафедри та вивести систему підготовки військових анестезіологів на якісно новий рівень. Завдяки плідній роботі співробітників кафедри відбулося 23 випуски слухачів-анестезіологів, підготовлено 191 військового лікаря-анестезіолога. Висновки. За порівняно невеликий термін свого існування кафедра анестезіології та реаніматології УВМА внесла вагомий внесок у підготовку та перепідготовку фахівців як для Збройних Сил України, так і для інших військових формувань і лікувальних закладів України. На сьогоднішній день кафедра анестезіології та реаніматології єдина в Україні, яка здійснює післядипломну підготовку та перепідготовку військово-медичних кадрів за фахом «Анестезіологія та інтенсивна терапія» для зміцнення обороноздатності країни з урахуванням досвіду АТО/ООС.

Розкрито зміст організаційної культури педагогічного колективу закладу професійної (професійно-технічної) освіти аграрного профілю, який відображає структуру, цілі діяльності, що віддзеркалюють систему цінностей колективу і стиль керівництва ним: норми, правила, традиції. Їх взаємодія утворює структуру організаційної культури педагогічного колективу. Запропоновано новий підхід щодо побудови та теоретичного обґрунтування структурно-функціональної моделі розвитку організаційної культури педагогічного колективу закладу професійної (професійно-технічної) освіти аграрного профілю, яка виконує ілюстративну, трансляційну, пояснювальну, дослідницьку, прогностичну функції і дає змогу виявляти можливі технології підвищення рівня організаційної культури педагогічних колективів. Спроектована структурно-функціональна модель складається із взаємопов’язаних блоків: цільовий (мета, цілі і завдання розвитку організаційної культури), теоретико-методологічний (концепція розвитку організаційної культури педагогічного колективу, педагогічні умови; традиції, ідеали, ритуали), технологічний (інноваційна методика розвитку організаційної культури), діагностичний (критерії, параметри та рівні розвитку організаційної культури), результативний (позитивна динаміка розвитку організаційної культури). Окремим складником структурно-функціональної моделі виділено педагогічні умови розвитку організаційної культури педагогічного колективу професійного навчального закладу аграрного профілю (мотивація до розвитку організаційної культури, що сприятиме особистісному культурному, професійному зростанню суб’єктів освітньої діяльності; вдосконалення (розвиток) загальнокультурної компетентності педагогів; готовність колективу до інноваційних змін у системі цінностей; інформаційно-методичне забезпечення розвитку організаційної культури; збереження існуючих традицій та ефективне використання ідеалів, ритуалів).

У статті на основі теоретичного аналізу констатується, що виховна робота в сучасних дитячих таборах – це перш за все робота за спеціально розробленими програмами. Відзначається, що від того, наскільки педагогічно грамотно розроблена програма табору, яким чином враховується специфіка дітей, їх потреби і інтереси, приймаються до уваги стратегічні напрямки виховної діяльності, як здійснюється безперервна освіта підростаючого покоління, залежить досягнення цілей і планованих результатів. Розкрито сутність основних критеріїв її розробки – актуальність; цілісність; прогностичність; реалістичність; оригінальність. Наведені підходи до структури і змісту авторської програми виховання моральних цінностей у підлітків в умовах літніх таборів відпочинку, упровадження якої у виховну практику цих соціальних інститутів гіпотетично має підвищити педагогічну ефективність морального виховання. Вказано, що при складанні програми враховувалися традиції і виховні можливості літніх таборів відпочинку, професійну готовність педагогічного колективу до виховання моральних цінностей у підлітків, а також теоретичний психолого-педагогічний досвід. Відзначається, що розроблена програма за своєю спрямованістю є корекційно-розвивальною і спирається на найбільш популярні в корекційно-розвивальній роботі з підлітками теоретичні підходи: гуманістичний, когнітивний та поведінковий. Визначені головні педагогічні умови, що сприяють вихованню моральних цінностей у підлітків в умовах літніх таборів відпочинку, – використання багатого морального потенціалу виховного середовища літнього табору відпочинку; включення підлітків в різноманітні види діяльності, перш за все творчі, на основі їх самостійного вибору; залучення підлітків в колективну творчу діяльність; підтримка і стимулювання соціально-значущих ініціатив; створення ситуацій успіху та умов для самореалізації та самоствердження підлітків; готовність педагогів літнього табору відпочинку до організації процесу виховання моральних цінностей підлітками; ставлення педагогів до підлітка як до суб'єкта виховання моральних цінностей.

В оглядовій статті досліджуються питання організації та досвіду наукової діяльності кафедр дошкільної педагогіки в закладах вищої педагогічної освіти України. Проаналізовано стан професійної діяльності колективу та очільників кафедр дошкільної ланки закладів вищої педагогічної освіти. Висвітлено наукові доробки в рамках окресленої проблеми та схарактеризовано еволюцію наукової думки. Акцентовано увагу на тих питаннях, які залишилися поза увагою вітчизняних дослідників на науковців сьогодення. Наголошено, що в науково-педагогічній літературі висвітлено окремі аспекти становлення й розвитку кафедр дошкільної педагогіки у структурі закладів вищої педагогічної освіти. Зазначено, що відсутність об’єктивної інтерпретації специфіки становлення й розвитку кафедр дошкільної освіти в системі вищої освіти України не дозволяє відтворити цілісну картину щодо особливостей їх розвитку, що спонукає до здійснення більш детального історико-педагогічного дослідження з метою вивчення науково-педагогічного досвіду із подальшим упровадженням його конструктивних ідей, що мають прогностичне значення. Зауважено, що за останні десятиріччя українська історико-педагогічна наука, зокрема дошкільна, переживає складні, суперечливі трансформації: відбуваються переосмислення наукових парадигм, а отже, й пошуку нових теоретико-методологічних орієнтирів. Акцентовано увагу на тому, що зростає потреба в оновленні змісту та напрямів наукової діяльності кафедр дошкільної педагогіки, що зафіксовано у відповідних законодавчих документах. Наголошено, що розвиток історико-педагогічної науки має практико орієнтовану спрямованість на очільника, тобто лідера, діяльність якого відповідає завданням удосконалення системи вищої освіти та дошкільного виховання у питаннях, окреслених в Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року. Ключові слова: кафедра дошкільної педагогіки; завідувач кафедри, наукова думка; історико-педагогічний аналіз; науково-дослідницький потенціал, заклад вищої освіти.

Керівники багатопрофільних закладів позашкільної освіти працюють над підвищенням рівня педагогів щодо створення інноваційного культурно- освітнього простору. У роботі аналізується становлення нового напряму освітнього менеджменту – ризик-менеджменту, наведено характеристики поняття «ризик», що неоднозначно сприймається у науці – і як дія, і як діяльність. У статті вказано на те, що у тому разі, якщо інновації у позашкільній освіті будуть мати великий вплив на вихованців закладів, за якість наданих освітніх послуг відповідальність несе педагогічний колектив на чолі із керівником. Автор наголошує на тому, що у відкритому світі позашкільна педагогіка збагачується новими цифровими технологіями, чим покращує виховне середовище, наповнюючи його новими принципами, формами, змістом та методами роботи. У статті доведено, що розповсюдження інновацій у позашкільних закладах освіти залежить від того, що відчувають, що роблять і про що мріють творчі педагоги. Розглянуто, як сприйняття педагогами інновацій може вплинути на їх участь у творенні інноваційного культурно-освітнього простору у багатопрофільних закладах позашкільної освіти. Наведено основні показники готовності педагогів до змін, яка включає когнітивну, психолого- педагогічну, організаційно-функціональну складові частини, а саме: знання концептуальних положень циклу інновацій, володіння знаннями про методи творення інновацій, знання основних положень педагогіки творчості, креативне мислення; обізнаність педагогів про важливість творення інновацій у закладах позашкільної освіти і супровід ризиків інноваційної діяльності, мотивація до творення інновацій, схильність до провадження змін із врахуванням законодавчих положень, толерантність до невизначеності; здатність застосовувати методи створення інновацій і враховувати ризики, що можуть з’являтися у закладах позашкільної освіти, здатність проводити аналіз інновацій у сфері позашкільної освіти, здатність планувати впровадження інновацій та проводити моніторинг оцінки впливу інновацій на процес надання освітніх послуг. Доведено, що у закладах позашкільної освіти має бути організовано цілеспрямовану підтримку ініціативних педагогів, повинні проводитися дискусії, тренінги з питань апробації новітнього педагогічного досвіду відповідно до кожного з наявних профілів.

Мета статті – довести, що характерне для сьогоднішньої філософської та педагогічної думки абстрактне протиставлення індивідуалізму та колективізму є контр- продуктивним як з теоретичної (тобто філософської та політекономічної), так і з практичної (соціально-педагогічної) позиції і не було ніколи притаманне ні класичній філософії, ні класичній педагогічній думці. Задля досягнення цієї мети у статті здійснена спроба простежити в найзагальніших рисах еволюцію теоретичних та практичних поглядів на питання виховання людської особистості та ролі колективу в цьому процесі. Окрема увага приділена аналізу поглядів М.Г. Чернишевського та А.С. Макаренка як найяскравіших представників теорії та практики колективістського напряму в педагогіці, один із яких водночас був прихильником теорії «розум- ного егоїзму», а інший досягнув чи не найбільших в історії педагогіки успіхів у справі масового виховання всебічно розвинутої особистості. Дослідження спирається на класичну традицію, яку М.Г. Чернишевський охарактеризував як антропологічний метод у філософії. Автор не тільки не претендує на якусь наукову новизну, але і старається довести, що в таких галузях, як філософія, економічна наука, педагогіка, формальна гонитва за новизною часто приводить до бездумного заперечення старого, тобто невміння відрізнити те, що дійсно віджило своє, і класичне, тобто таке, що принципово не може застаріти. Такий підхід не веде до справді нового, а приводить як науковців, так і практиків до того, що вони знову і знову повторюють ті ж самі помилки, які дав- но були подолані в класичній традиції. Одним із яскравих прикладів таких помилок і є абстрактне протиставлення індивідуалізму та колективізму. Головним висновком цього дослідження є те, що насправді справжній колективізм є не що інше, як послідовно проведений індивідуалізм, а вихован- ня справжньої, розвинутої індивідуальності, особистості можливо виключно тільки в правильно організованому колективі і через колектив.

Обґрунтовано технології формування колективу студентської групи. Проаналізовано позитивні й негативні чинники розвитку студентських колективів в педагогічній теорії та практиці радянського періоду та пострадянського періоду. Показано значення діагностування у процесі реалізації технології формування колективу. На основі емпіричних досліджень виділено етапи розвитку колективу студентської групи: інформаційний, діяльнісний, саморозвивальний. Визначено методики, які сприяють згуртуванню студентського колективу. Наголошено, що успішність формування колективу великою мірою залежить від організаторських якостей лідера студентської групи.

У статті обґрунтовано актуальність дослідження педагогічних умов формування готовності до професійної мобільності майбутніх інженерів-педагогів комп’ютерного профілю. Окреслено комплекс педагогічних умов досліджуваної якості. Перша умова – створення інформаційного освітнього середовища, як педагогічної умови, що впливає на забезпечення єдиного інформаційного та професійного простору в професійній підготовці інженерів-викладачів у галузі комп’ютерних технологій. Друга умова – інтеграція змістового, технологічного та методичного забезпечення інженерно-педагогічної підготовки. Акцентовано увагу на проектному значенні як умові розвитку творчого потенціалу майбутніх інженерів-викладачів. Визначено суть проектної діяльності. Це важливо для формування та розвитку комунікативного потенціалу майбутнього фахівця та адаптивних якостей співробітництва в колективі. Виділено етапи проектування та типи проектів, необхідних для розвитку професійної готовності до мобільності. Забезпечення моніторингу як умови розвитку досліджуваної якості є певним технологічним процесом. Це передбачає процедуру визначення компонентів готовності, їхніх критеріїв, показників, розробки та впровадження загальної моделі моніторингу. Визначено, що педагогічні умови формування готовності до професійної мобільності інженерів-педагогів комп’ютерного профілю передбачають сукупність педагогічних заходів і суб’єкт-суб’єктних стосунків. Вони допомагають підвищити ефективність професійної підготовки. Наголошено, що реалізація педагогічних умов сприяє цілісності системи формування готовності до професійної мобільності, забезпечує позитивну динаміку саморозвитку та самоудосконалення майбутніх інженерів-педагогів комп’ютерного профілю. Перспективи подальших розвідок з формування готовності до професійної мобільності майбутніх інженерів-педагогів комп’ютерного профілю пов’язані із дослідженням шляхів підвищення ефективності їх фахової підготовки засобами проєктної технології навчання.

У статті розглядаються окремі аспекти конфліктів у педагогічній діяльності, зокрема загальні ознаки, особливості конфліктів серед дітей молодшого шкільного віку. Проілюстровано процес вирішення конфліктних ситуацій, який передбачає аналіз самого конфлікту та його урегулювання. Наведено систему дій, які спрямовані забезпечити успіх реалізації означеного процесу. Визначено провідні завданнями підготовки майбутніх учителів початкових класів до розв'язання конфліктних ситуацій у шкільному колективі. Зазначено, що підготовка майбутнього вчителя до розв'язання педагогічних конфліктів у колективі молодших школярів ґрунтується на прийнятті здобувачами освіти гуманістичних цінностей як основи спілкування і усвідомлення ними специфіки педагогічних конфліктів. Описано комплекс методів, що дозволять здобувачу освіти освоїти означену проблему як з теоретичної так із практичної сторін.

У статті розглянуто проблему готовності учителя до педагогічного супроводу обдарованих учнів у закладах загальної середньої освіти. Автор аналізує поняття готовності, спираючись на розвідки відомих українських учених, і погоджується з ними в тому, що цей феномен є складним синтетичним утворенням, який формується в педагогічній діяльності. Автор також зазначає, що педагогічний супровід обдарованих учнів є по суті є інноваційною діяльністю, оскільки в освітній політиці не виокремлювалися лінії, пов’язані з обдарованістю. Отже, є потреба привернення уваги до проблематики, пов’язаної з навчанням і розвитком обдарованих дітей.З метою візуалізації змісту досліджуваної проблеми автор застосовує методологію моделювання. Переконливо викладені підходи до створення педагогічної моделі дозволяють автору мінімізувати зоровий ряд і в той же час максимально наповнити його змістовим навантаженням. Подана у статті модель готовності вчителя до педагогічного супроводу наочно демонструє структуру феномена й основні комунікативні зв’язки, що відіграють провідну роль у його формуванні. Особливого значення автор надає операційному аспекту готовності вчителя до здійснення педагогічного супроводу обдарованих дітей і юні. Наголошено на необхідності спеціальних знань про обдарованість, її види і прояви у дітей, характерні особливості контингенту обдарованих, способи розвитку обдарованості тощо. Особливий акцент зроблено на комунікативній компетентності учителя, яка є складовою продуктивної співпраці з учнями в їх особистісному розвитку. На основі результатів діяльності експериментальних майданчиків Інституту обдарованої дитини Національної академії педагогічних наук України зазначено про обов’язковість спрямування політики закладу загальної середньої освіти на пошук і розвиток обдарованих дітей та об’єднання зусиль педагогічного колективу, адміністрації та соціально-психологічної служби на досягненні єдиної спільної мети – розвитку обдарованості учнів.

Соціально-психологічний супровід розглядається як система послідовної, комплексної, соціально спрямованої діяльності команди фахівців, яка забезпечує процеси індивідуалізації особистості учня з особливими освітніми потребами, створює умови для його самовизначення за рахунок власних можливостей і здібностей. На основі показників ефективності соціально-психологічного супроводу та критеріїв (когнітивний, мотиваційно-ціннісний та особистісно- діяльнісний) визначено три узагальнені рівні соціалізації дітей з ООП: високий, середній і низький. Запропоновано методику соціально- психологічного супроводу, обґрунтовано принципи її створення й основні використанні методи, зокрема метод кейсів. Висвітлено етапи впровадження методики. Установлено показники соціалізації на початку та після впровадження експерименту. Висвітлено основну мету методики – створення психологічних умов на заняттях й у позакласній роботі для цілеспрямованого, особистісно-орієнтованого процесу формування в учнів соціальних компетентностей і м’яких технологій, що забезпечить їх успішну соціалізацію. Окремо надано опис команди супроводу та визначено основні форми її діяльності: діагностичну – усебічне вивчення дитини з урахуванням первинного порушення; прогностичну – визначення напрямів корекційної роботи, складання індивідуальної програми розвитку, прогнозування результатів корекційного та освітнього впливу; корекційну – упровадження особистісно орієнтованих програм навчання та реабілітації; проведення корекційно-розвивальних занять; інформаційно-консультативно- просвітницьку – своєчасне й переконливе інформування батьків, педагогічний колектив про проблеми дітей і труднощі в навчанні; тренінги підвищення кваліфікації для фахівців закладів. Методика соціально-психологічного супроводу на основі кейсів дає можливість ставити перед учнями завдання та поетапно досягати результату їх виконання за рахунок вирішення проблемної ситуації. У статті висвітлено результати реалізації методики соціально-психологічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами. Проведено порівняльний аналіз з іншими методиками супроводу в наукових працях зі спеціальної психології та корекційної освіти.

У статті проаналізовано провідні форми стимулювання вихователів закладів дошкільної освіти до професійного зростання, які набули свого широкого використання в другій половині ХХ століття. З’ясовано, що до розповсюджених форм заохочення дошкільних працівників у досліджуваний період належали: друк статей, що були присвячені діяльності найкращих вихователів; нагородження їх високими урядовими нагородами, наприклад, медаллю «За трудову відзнаку»; організація різноманітних курсів, семінарів, науково-практичних конференцій, «кущових об’єднань»; проведення педагогічних читань, нарад дошкільних працівників; активний рух за оволодіння вихователями педагогічною майстерністю, котрий було присвячено ювілейним подіям; вивчення діяльності дитячих садків, колективні перегляди, постійні спостереження за роботою вихователів – майстрів своєї справи; взаємовідвідування закладів дошкільної освіти, надання їм взаємодопомоги; організація шефської допомоги досвідчених фахівців молодим спеціалістам; надання різнопланових завдань і доручень, проведення виставок, перевірка і взаємоперевірка, організація обміну досвідом та підведення підсумків на розширених педагогічних нарадах; проведення показових відкритих занять, котрі дозволяли присутнім проаналізувати побачене, висловити власну думку, відзначити, що доцільно запозичити, домовитися щодо термінів упровадження кращого досвіду у власну практичну діяльність. На указаних заходах широко обговорювалися питання стосовно покращення якості виховання дітей дошкільного віку, необхідності масового розповсюдження й упровадження в практику ЗДО передового педагогічного досвіду. Особливу увагу приділено Республіканським педагогічним читанням як дієвій формі заохочення дошкільних працівників до професійного зростання. Учасники отримували матеріальні премії, цінні подарунки, путівки, почесні грамоти, листи подяки тощо. З метою заохочення працівників дошкільного профілю до самовдосконалення, кращим серед них було вручено значок «Відмінник народної освіти УРСР». Установлено, що саме в другій половині ХХ століття активно порушувалось питання щодо необхідності урізноманітнення форм матеріального, морального й професійного стимулювання та упровадження в практику діяльності закладів дошкільної освіти кращих досягнень педагогічної науки.

У статті узагальнено основні погляди на особливості керівництва дитячим музичним колективом. Розглянуто специфіку дитячого колективного музикування з точки зору музичної психології. Визначено, що керівництво дитячим музичним інструментальним колективом містить такі складові: організаційно-управлінська, репертуарна, психолого-педагогічна та художньо-творча. Обґрунтовано основні вимоги до особистості вчителя музичного мистецтва як керівника дитячого музичного інструментального колективу. Зроблено висновок, що ефективність керівництва музичним інструментальним колективом залежить від правильної організації освітнього процесу, а результативність такого керівництва – від професіоналізму його керівника.

У статті визначено основні пріоритети професійного підвищення кваліфікації вчителів гуманітарних дисциплін, здійснено аналіз їхніх практичних педагогічних потреб, перспектив самоосвіти.Доведено, що сучасна модель підвищення кваліфікації передбачає: мобільність, гнучкість та свободу вибору вчителем форми і методів підвищеннякваліфікації (короткотермінові курси, чітко орієнтовані на шкільний зміст освіти, тренінги, моделі освітнього розвитку, різноманітні методикиактивного освітнього середовища, індивідуальні траєкторії розвитку особистості, практичне відпрацювання педагогічних методик організації дитячого колективу тощо). На основі представлених результатів опитування вчителів Дніпропетровського регіону з’ясовано їхнє ставлення до підвищення кваліфікації, використання нових методик і практик педагогічної освіти, а також діяльності регіональних інститутів післядипломної педагогічної освіти.

У статті інклюзивна освіта розглядається як спосіб навчання, який має великі перспективи в сучасному суспільстві. Метою статті є здійснення аналізу особливостей інклюзивного навчання в сучасній початковій школі. Спеціалізація моделі розвитку ідеї інклюзивної освіти визначається кількома рівнями соціально-психологічних змін, кожен з яких потребує визначення механізмів впровадження, динамічних показників, критеріїв оцінки та основних суб’єктів змін, такими як: системний рівень, організаційний рівень, груповий рівень, індивідуальний рівень. Проаналізовано принципи інклюзивної освіти здобувачів початкової освіти з особливими освітніми потребами в закладах загальної середньої освіти, котрі базуються на таких підходах, методах, формах, як: індивідуальний навчальний план та індивідуальна освітня програма дитини з розвитку академічних знань і життєвих компетенцій; соціальна реабілітація дитини в освітній установі і поза нею; психолого-педагогічний супровід; психолого- педагогічний консиліум; індивідуальна психолого-педагогічна карта розвитку здобувача початкової освіти; портфоліо здобувача початкової освіти з особливими освітніми потребами; компетентність вчителя; тьюторський супровід; адаптивне освітнє середовище; згуртування колективу; формування та розвиток толерантного сприйняття. Розглянуто умови створення універсального безбар’єрного середовища для здобувачів початкової освіти з особливими освітніми потребами: матеріально-технічна база закладу освіти; інформаційно-організаційне забезпечення освітнього процесу; організаційно-педагогічне забезпечення, що включає реалізацію освітніх програм із урахуванням особливостей психофізичного розвитку та можливостей дітей із особливими освітніми потребами; програмно-методичне забезпечення освітнього процесу; комплексний психолого-педагогічний супровід; кадрове забезпечення.

Актуалізується необхідність удосконалення методичної роботи в закладі професійної (професійно-технічної) освіти (далі ЗП(ПТ)О) сфери ресторанного господарства з метою підвищення професійної компетентності майстрів виробничого навчання задля забезпечення якісної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників цієї сфери. Охарактеризовано ключові положення нормативних вітчизняних документів щодо організації методичної роботи в ЗП(ПТ)О. Представлено результати аналізу наукових праць, у яких висвітлено значення методичної роботи для підвищення професійної компетентності педагогічних працівників. Визначено основні підходи, на яких має ґрунтуватися процес управління розвитком професійної компетентності майстрів виробничого навчання: акмеологічний, аксіологічний, андрагогічний, антропологічний. Розкрито різні аспекти організації методичної роботи в ЗП(ПТ)О. Розглянуто можливості різних форм організації методичної роботи (традиційні, нетрадиційні) як засобу підвищення професійної компетентності майстрів виробничого навчання. Серед традиційних форм методичної роботи висвітлено колективні (педагогічна рада, інструктивно-методичні наради, методичні комісії, школи педагогічної майстерності, педагогічні читання) та індивідуальні (самоосвіта, індивідуальні консультації, наставництво). Охарактеризовано нетрадиційні форми організації методичної роботи: методичний бенефіс, методичний фестиваль, методичний ринг, ярмарок педагогічних ідей і знахідок. За результатами діагностики якісних результатів професійної діяльності майстрів виробничого навчання, які здійснюють підготовку кваліфікованих робітників для сфери ресторанного господарства в ДНЗ «Хмельницький центр професійно-технічної освіти сфери послуг», диференційовано три групи майстрів виробничого навчання: які працюють творчо, зі сталим стилем роботи, які вимагають посиленої уваги. Наведено порівняльний аналіз динаміки якісних результатів професійної діяльності майстрів виробничого навчання за три роки завдяки здійсненню різних форм методичної роботи в ЗП(ПТ)О. Виділено основні напрями методичної роботи: інформаційно-аналітичний, організаційно- методичний, діагностичний, консультаційний, інформаційний, науково-методичний, експериментально-інноваційний. Констатовано, що одним з основних чинників удосконалення рівня професійної компетентності майстрів виробничого навчання є їхня участь в усіх формах методичної роботи.

У статті представлено методику дослідження стану та особливостей розвитку організаційної культури закладів професійної освіти аграрного профілю України. Засобом застосування методу рангової кореляції виявлено співвідношення пріоритетних цінностей педагогічних колективів, їх спрямованість на розвиток організаційної культури.Використано досвід застосування методів дослідження проблем організаційної культури науковцями, де представлено теоретичні й емпіричні методи. Проаналізовано коло теоретичних наукових джерел, пов’язаних з вивченням проблеми розвитку організаційної культури.Охарактеризовано взаємодії особистості з соціумом, між членами колективу, між керівництвом і підлеглими, у результаті чого відбувається формування і розвиток організаційної культури педагогічного колективу. Акцентовано увагу на важливості культурологічного підходу до вирішення проблеми розвитку організаційної культури як духовно-культурної складової цього процесу. Окреслено основні принципи методології дослідження. Серед них – принципи всезагальності, доступності, чіткості й однозначності, апріорності, поваги до особистісної (індивідуальної) та національної культур, партисипативності.Описано цікаві факти використання методів індукції, систематизації та узагальнення. Їх застосування дало можливість уточнити суть категорії «організаційна культура», систематизувати принципи її формування та розвитку. Розкрито особливості пріоритетних цінностей педагогічних колективів і з’ясовано, як вони співвідносяться із цінностями українського суспільства, а також з європейськими цінностями. Визначено науково-теоретичні та методологічні засади дослідження проблеми розвитку організаційної культури закладів професійної освіти аграрного профілю, розробленого та проведеного в рамках виконання дисертаційного дослідження (2013–2017 р.р.; науковий керівник – член-кор. НАПН України, доктор педагогічних наук, професор В.О.Радкевич).

У статті виокремлено й охарактеризовано методичні засади самовиховання зростаючої особистості в учнівсько-педагогічному колективі закладів позашкільної освіти у вільний від навчання в загальноосвітній школі час саме у процесі педагогічно спрямованого дозвілля. Розкрито провідні ідеї й методичні прийоми, упроваджені В. Сухомлинським у практику з організації дозвіллєвої діяльності дітей та учнівської молоді, спрямовані на підвищення якості процесів виховання, а головне – самовиховання, і які, на нашу думку, найбільш яскраво простежуються в діяльності закладів позашкільної освіти. Актуалізовано роль учнівсько-педагогічного колективу як провідного чинника ефективності цих процесів.

У статті розглянуто нове розуміння сутності феноменів «лідерство» і «лідерські навички» та теоретичні засади формування лідерських навичок шляхом індивідуального підходу в навчанні майбутніх фахівців у закладах вищої і фахової передвищої освіти. Запропоновано до означених теоретичних засад віднести інтегрованість індивідуального навчання у професійну діяльність майбутніх фахівців-лідерів. Визначено, що підготовка майбутніх фахівців як керівників до лідерства у колективі є соціально-педагогічною системою, яка сприяє опануванню студентами у закладах вищої і фахової передвищої освіти трьома базовими лідерськими навичками: проведенні діагностування рівня розвитку колективу працівників, гнучкістю й партнерством. З’ясовано, що шляхом організації індивідуального навчання фахівців-лідерів формуються ще три базові навички лідерства «в собі» – кидати виклик прийнятим обмеженням, визначати рівні своєї влади й співробітничати заради успіху. Визначено, що майбутній фахівець у закладі вищої чи фахової передвищої освіти має навчитися збільшувати джерела власної влади, особливо влади знання (добре розбиратися у власній справі, комп’ютерах, іноземних мовах тощо), особистої влади (розвиваючи свою особистість і міжособистісні вміння). Доведено, що ефективне формування лідерських навичок має відбуватися на всіх чотирьох рівнях: з управління собою; окремими колегами; колективом (командою) і організацією.

У статті автор підіймає проблему національного й патріотичного виховання індивідуальності в педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського. Доведено, що в основу системи національно-патріотичного виховання покладено ідеї зміцнення української державності як консолідуючого чинника розвитку суспільства, формування патріотизму й утвердження національних цінностей. Система національно-патріотичного виховання потребує комплексної організації – через освітній процес і позаурочну роботу, створення педагогічних умов, що забезпечують формування нового українця. За словами В. О. Сухомлинського, ефективність процесу національно-патріотичного виховання залежить від повноти реалізації всіх його складників. Основними складовими частинами національно-патріотичного виховання залишаються громадянсько-патріотичне, військово-патріотичне, духовно-моральне, які забезпечують формування національних та європейських цінностей. Важливу роль у становленні особистості відіграють органи учнівського самоврядування. Саме в колективі дитина самореалізується, самовизначається, самовдосконалюється, тому розвивати соціальну активність учнів, виховувати почуття власної гідності, надавати можливість виявити себе як особистість – головне завдання шкільного самоврядування. На сучасному етапі є потреба в підвищенні педагогічної культури батьків із національно-патріотичного виховання (обговорення питання національного, громадянського, патріотичного, морального, духовного, родинного виховання на батьківських зборах, залучення батьків до планування та проведення позакласних заходів національно-патріотичного спрямування). У процесі наукового пошуку було з’ясовано, що ідеї В. О. Сухомлинського, науково-методологічні розробки, практичний досвід нині втілюється в освітньо-виховних системах європейських країн, Японії, Китаю, США. Головні компоненти Концепції Нової української школи тісно перегукуються з педагогічною спадщиною В. О. Сухомлинського: новий зміст освіти, заснований на формуванні компетентностей, потрібних для успішної самореалізації в суспільстві; орієнтація на потреби учня в освітньому процесі, дитиноцентризм; наскрізний процес виховання, який формує цінності; педагогіка, що ґрунтується на партнерстві між учнем, учителем і батьками й громадою. Ідеї Сухомлинського натепер органічною частиною ввійшли в сучасний навчально-виховний процес української школи.

Статтю присвячено осмисленню сучасної стратегії розвитку української педагогічної науки, розкриттю сутності лідерства в науково-педагогічній діяльності. З’ясовано, що внаслідок суттєвого корегування вектору цивілізаційного прогресу, стрімкого зростання людського чинника у процесі суспільних перетворень, надання людській діяльності випереджального та культуротворчого спрямування неабиякого значення набуває лідерська позиція вченого-педагога, його вплив на поширення педагогічних інновацій. З цією метою уточнили професіографічний портрет науковця-лідера, сформулювали критеріальні показники його лідерської діяльності (самостійність, ініціативність, ентузіазм, сміливість, рішучість, гнучкість у розв’язанні проблем, принциповість, відповідальність). До специфічних ознак науково-педагогічного лідерства віднесли те, що воно ґрунтується на беззаперечному моральному авторитеті вченого, критичному ставленні до результатів будь-якої науково-дослідницької, професійно-практичної діяльності; наукові здобутки втілюються в освітньо-виховний процес, відображаються на конкретних показниках освітньої підготовки вихованців, закладають підґрунтя для подальшої їх життєвої і професійної успішності. Визначено умови поширення лідерства у педагогічній науці: усвідомлена потреба колективу в лідері, успішне розв’язання завдань, інноваційний науковий пошук; особиста мотивація вченого на лідерську позицію, готовність до співпраці; змагальність, конкурентне наукове середовище; сприйнятливість колег, учнів, академічного середовища до нових ідей; особиста налаштованість на співпрацю і спільний успіх. Наголошено на тому, що поширення ідеї лідерства в академічному середовищі передбачає утвердження активного культуротворчого ставлення до розв’язання актуальних проблем навчання, виховання та розвитку особистості в сучасних соціокультурних координатах.

Оглядову статтю присвячено аналізу проблеми педагогізації батьків вихованців закладів дошкільної освіти в умовах трансформації інформаційно-технологічного суспільства і зростання ролі освіти як цивілізаційного ресурсу. Здійснено огляд сучасних досліджень і публікацій, ретроспективний аналіз питання взаємодії дошкільного закладу і сім’ї на різних етапах суспільного розвитку. Розкрито й уточнено сутність поняття «педагогізація», відзначено особливості його трактування в сфері педагогіки і психології, обґрунтовано доцільність вживання поняття «педагогізація співпраці з батьками» в контексті навчально-виховного (освітнього) процесу в дошкільних закладах. На підставі узагальнення досвіду роботи педагогічного колективу закладу дошкільної освіти № 33 Центр розвитку дитини «Оселя талановитих» (м. Чернівці) виокремлено 3 етапи співпраці дошкільного закладу з батьками, які включають вивчення сім’ї, педагогічну співпрацю з батьками, залучення батьків до участі в житті дошкільного закладу. Акцентовано увагу на важливості вивчення соціальних умов кожної сім’ї, знань про освіту батьків і членів сімей, національно-культурні традиції, практиковані форми і методи сімейного виховання дітей. Проаналізовано форми педагогічної співпраці з батьками, які можна поділити на традиційні та інноваційні. До традиційних форм належать конференції (збори), «круглі столи», семінари-практикуми, дискусії, бесіди тощо. Інноваційні форми представляють психолого-педагогічні тренінги, рольові ігри, батьківські тренінги і ринги тощо. Наголошено, що найкращого результату допомагає досягати комплексне поєднання традиційних та інноваційних форм. Зроблено висновок, що педагогізація співпраці дошкільного закладу і батьків – це багатовекторний процес, що ґрунтується на знаннях з питань загальної і соціальної педагогіки, психології, теорії та практиці діалогічної взаємодії між педагогами, дітьми і батьками. Ключові слова: педагогізація, освіта дорослих, дошкільний заклад, педагогічна співпраця з батьками, діти, освітній процес, «Оселя талановитих».

У статті висвітлюється одна з актуальних проблем сучасної педагогіки – проблема готовності учнів початкової школи до створення й підтримки гуманних взаємин з учасниками освітнього процесу, а саме з дорослими і однолітками. Розкривається сутність ключових понять: гуманність, гуманізм, гуманні взаємини. Автор наголошує, що гуманні взаємини між людьми були предметом досліджень філософів, психологів, педагогів. Але ця проблема і дотепер потребує детального вивачення, особливо на етапі розвитку особистості дитини початкової школи. На основі ретроспективного аналізу психолого-педагогічної літератури обґрунтовується структура взаємин між людьми, зокрема між учнями початкової школи. Особлива увага надається методиці вивчення готовності школярів до взаємодії з однолітками. Визначено показники та рівні цієї готовності. Діагностичні дані засвідчили, що для підвищення рівня готовності дитини до створення гуманних взаємин й накопичення практичного досвіду спілкування в шкільному середовищі необхідно створення відповідних педагогічних умов, які закладатимуть основу для формування гуманних взаємин його учасників, зокрема в контексті «вчитель-учень», «учень-учень». Аналізується навчально-педагогічна взаємодія як взаємопов’язаний процес обміну інформацією про спілкування людей у суспільстві, як джерело комфортного перебування дитини в шкільному колективі.

Дане дослідження було проведено з метою визначення основних характеристик теоретико-методологічних основ понять "мобільність", "професійна мобільність майбутнього вчителя іноземних мов", "умов", "педагогічних умов" у вищих навчальних закладах. Автор дослідив, проаналізував і окреслив провідні психолого-педагогічні умови професійної мобільності майбутніх фахівців у сфері іноземних мов (активність практично-педагогічної діяльності іноземною мовою; адаптивність студентів в різних умовах, колективах, ситуаціях, професіях; психологічна підтримка процесу формування професійної мобільності через індивідуальну траєкторію професійної підготовки та професійної реалізації). Автор проаналізував і визначив “педагогічні умови” як: набір необхідних факторів, критеріїв, характеристик, методів; організованого середовища, що впливає на якісне та ефективне вдосконалення процесу формування професійної мобільності майбутніх учителів іноземної мови у вищих навчальних закладах.Визначено основні чинники та критерії процесу формування професійної мобільності студентів іноземних мов (адміністративно-організаційного, змістового, методологічного та особистісного рівнів). На адміністративно-організаційному рівні такі фактори включають: створення кредитної-модульної системи; прийняття єдиної європейської рамки кваліфікацій; існування системи взаємного визнання кваліфікацій та дипломів; створення системи взаємного визнання періодів навчання в інших європейських вищих навчальних закладах. На змістовому рівні провідними факторами у забезпеченні професійної та педагогічної мобільності майбутніх учителів є: інтернаціоналізація змісту навчання та активізація впровадження мови міжнародного спілкування. На методологічному рівні фактори пов'язані з передачею основного акценту на розвиток критичного мислення, творчості, здатності вирішувати проблеми, оцінки ризиків, прийняття рішень, конструктивного вираження почуттів, активізації проектно-дослідної діяльності, рефлексивного мислення. На індивідуальному рівні були визначені фактори, які зосереджують увагу на внутрішній мотивації особистості та здатності вирішувати проблеми, пов'язані з культурними інтересами, прагненнями уникнути повсякденного життя.

У статті висвітлюється педагогічна, диригентсько-виконавська і музикознавча, діяльність Степана Стельмащука (1925-2011), професора Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Розкривається широкий спектр його концертної діяльності, як засновника і диригента чоловічої хорової капели «Бескид», розкривається репертуар колективу. Подається опис концертних програм, організованих митцем, риси його діяльності як фундатора мистецького життя в університеті загалом, а також його педагогічної і музикознавчої і композиторської діяльності.

Здійснено аналіз проблеми формування валеологічної компетентності сучасного учителя у вітчизняній та зарубіжній теорії й практиці. З’ясовано сутнісні характеристики поняття «валеологічна компетентність» педагогів. Виявлено оптимальні педагогічні умови процесу формування валеологічної компетентності учителя. На підставі досліджень, що проведені до та після реалізації педагогічних умов формування валеологічної компетентності вчителя, виявлено підвищення рівня готовності педагогічного колективу до здійснення здоров’язберігаючої діяльності, рівня валеологічної компетентності кожного вчителя, що позитивно позначилося на стані здоров’я учнів, рівня їх освіченості й вихованості.

У статті розкрито науково-теоретичні засади організації логопедичної роботи на основі взаємодії ЗДО та сім’ї. У низці нормативно-правових документів України щодо інклюзивного навчання та в оновленому Базовому компоненті дошкільної освіти визначено взаємодію суспільного та сімейного виховання, а також взаємної відповідальності педагогів і батьків. Аналіз психолого-педагогічних досліджень у галузі загальної та спеціальної освіти дозволив узагальнити те, що проблема взаємодії закладів освіти і сім’ї є актуальною. У статті зосереджено увагу на проблемах оновлення змісту і форм співпраці, що ґрунтуються на нових підходах до педагогічної взаємодії із сім’єю. Розкрито досвід психолого-педагогічної взаємодії фахівців із батьками дітей з порушеннями у розвитку, які передбачають раннє включення батьків у корекційно-компенсаторний освітній процес і допомагають не лише скоригувати, а й попередити появу вторинних порушень у розвитку, досягнути максимально можливого особистісного становлення кожної дитини задля включення їх у суспільство. У статті укладено технологію взаємодії ЗДО із сім’єю та методику контактної взаємодії педагогів з батьками в послідовності стадій: 1) пошук контактів; 2) пошук спільних тем для обговорення; 3) встановлення загальних вимог до освіти дитини; 4) співпраця задля досягнення освітньої мети; 5) реалізація індивідуального підходу; 6) вдосконалення педагогічної співпраці. Визначено форми та методи роботи з дітьми з порушеннями у мовленнєвому розвитку. З’ясовано, що спілкування, взаємна повага, прийняття відмінностей і визнання важливості інтересів дитини створюють основу для плідної взаємодії. Не завжди досить лише змінити стосунки між членами сім’ї та педагогічним колективом, часом і педагоги, і батьки мають розвинути в собі нові навички та вміння, щоб налагодити якісну взаємодію.

У статті розглянуто особливості проведення науково-педагогічних досліджень як різновиду досліджень із соціогуманітарних наук. Досліджено вимоги та положення чинних вітчизняних нормативних документів на предмет їх відповідності європейським та міжнародним принципам та підходам щодо правильного використання кількісних показників при оцінюванні діяльності вчених, науково-дослідних робіт та наукових установ з урахуванням специфіки галузі педагогічних наук. Виокремлено якісні та кількісні критерії оцінювання педагогічних досліджень, а також запропоновано як наукову продукції в галузі педагогічних наук розглядати: державні стандарти освіти, типові освітні програми, підручники, навчальні, навчально-методичні, методичні, навчальні посібники, методичні рекомендації, хрестоматії, енциклопедії, словники, наукові довідники, електронні освітні ресурси навчального призначення, управління та підтримки наукових досліджень, а також проєкти нормативно-правових документів, державних і галузевих програм, інформаційно-аналітичні матеріали та експертні висновки. Розглянуто досвід та можливості використання сервісів відкритих наукометричних систем, інституційних репозитаріїв, систем альтернативної метрики для збору та опрацювання статистичних даних щодо результатів педагогічних досліджень, які проводяться індивідуальним дослідником, колективом виконавців окремої науково-дослідної роботи, колективом структурного підрозділу чи наукової установи. Обґрунтовано доцільність створення та застосування для оцінювання результатів наукового колективу науково-дослідної роботи спеціального НДР-профілю Google Академії; ранжування науковців за кількістю цитувань у межах напряму досліджень (за науковими інтересами); загального або часового фактору впливу наукової продукції, відмінної від наукових статей, на основі даних щодо кількості її завантаження з інституційних репозитаріїв. Запропоновано аналітичну модель використання електронних копій наукової продукції як інформаційного ресурсу на основі аналітичних відомостей, пов’язаних з аналізом даних користувачів, які відвідали мережне сховище і скористалися науковим результатом шляхом його перегляду або завантаження як електронного ресурсу.

У статті зазначено, що з кінця 80-х рр. ХХ ст. національна педагогічна компаративістика почала позбавлятися комплексу меншовартості. Наголошено, що багато часу піддавалася критиці більшість представників зарубіжної педагогіки («апологети буржуазії» та проповідники «реакційних», «антинаукових рухів»), оскільки вони суперечили канонізованій марксист­сько-ленінській педагогіці. Зауважено на працях відомих вчених, таких, як Д. Скільський, В. Кравець, К. Лучаковський, які здійснили вагомий внесок у розвиток української компаративістики. У 90-х рр. ХХ – на початку ХХІ ст. українська педагогічна компаративістика здійснила поступ у дослідженні педагогічних персоналій закордоння. На тлі вдосконалення її наукового інструментарію напрацьовано оптимальні методологічні підходи, які дозволяють комплексно, синтезовано, цілісно осмислювати їхні біографії, творчу спадщину та різні напрями суспільної діяльності, що допомагають за певним алгоритмом краще вивчити та дослідити біографію зарубіжних письменників. У статті розглядається роль педагогічної компаративістики та прийомів розвитку креативності на уроках зарубіжної літератури. Зазначено, що необхідно розвивати творчість учнів, використовуючи метод навчання, який допомагає фундаментальному засвоєнню матеріалу, розвитку уяви, самостійну та групову роботу у навчальному колективі. Заняття з використанням креативних методик дозволяють школярам розвивати навички уваги, а також мислити нестандартно. Зауважено на доброзичливому ставленні до учнів, формуванні толерантності до носіїв іншої культури на основі знайомства з життям своїх однолітків в інших країнах. Наголошено, що твори фольклору є доступним зразком художньої літератури. Зосереджена увага на формуванні початкових навичок комунікації, вихованні моральних і естетичних почуттів, розвитку творчої діяльності. Доведено, що уроки зарубіжної літератури є важливою складовою для формування читацької компетентності.

У статті розглядаються шляхи та методи формування комунікативної взаємодії у педагогічному колективі. Комунікативна взаємодія схарактеризована як інтегративне, динамічне, структурно-рівневе утворення, представлене сукупністю комунікативних знань, умінь і навичок, а також комунікативно-значущих якостей особистості, що забезпечують у своїй взаємодії продуктивну професійну комунікативну діяльність. Доведено, що удосконалення комунікативної взаємодії у педагогічному колективі повинно здійснюватися за активної допомоги фахівця дорадчо-методичної сфери. Визначено необхідність цілеспрямованого формування ефективної комунікативної взаємодії у рамках роботи педагогічної студії «Антиконфлікт». Поняття взаємодії розглядається як спосіб взаємозв’язку, взаємовпливу та умова розвитку всіх соціальних систем. Оскільки індивідуальна дія в людському соціумі виконується в умовах прямих або непрямих відносин з іншими людьми, взаємодія передбачає водночас із фізичним і комунікативний аспект. Процес освітньо-професійного удосконалення фахівців щодо оновлення змісту освітньо-кваліфікаційних програм, фахової практики, змісту практичних та семінарських робіт, творчих завдань, проведення тренінгів із комунікації та організації проблемних педагогічних студій потребує ґрунтовного дослідження.

З’ясовано причини, що гальмують процес виховання школярів на національно-культурних традиціях українського народу і мають соціально-економічний, загально педагогічний і організаторсько-методичний характер. Виявлено і теоретично обґрунтовано педагогічні умови, що ефективно сприяють національному вихованню учнів українськими традиціями. Наголошено на двох взаємопов’язаних аспектах: педагогічному впливі школи, сім’ї, колективу дітей в урочній і позаурочній діяльності та готовності учня сприйняти цей вплив, а вчителя, батьків – здійснити його. Зроблено висновок, що для досягнення успіху в національному вихованні засобами природи, мистецтва, праці, побуту, необхідно обрати комплекс оптимальних форм, які забезпечували б вплив краси на почуття, знання, вміння, навички особистості.

У статті на основі дослідження сучасних нормативно-правових документів, теорії і практики підвищення кваліфікації педагогічних працівників визначено та описано особливості організації цього процесу в умовах вільного вибору і становлення альтернативних суб’єктів післядипломної освіти. Нами виокремлено інноваційні елементи, що мають суттєве значення в управлінні підвищенням кваліфікації педагогічних працівників закладів повної загальної середньої освіти, виділено завдання та покрокові дії вчителя і керівника в річному управлінському циклі. Суть процесу проявляється у рефлексії педагогом особистого рівня професійного розвитку, виборі суб’єкта, освітньої програми, форми і виду підвищення кваліфікації. В адмініструванні виокремлюємо процедури планування, проведення педагогічної ради, складання й затвердження плану, розробки інструментарію (наказів, положень, договорів, тощо) і визнання результатів підвищення кваліфікації. Визнання розглядаємо як колективну дію, спрямовану на встановлення відповідності документів про підвищення кваліфікації нормативним вимогам прийняття відповідного протоколу у формі рішення педагогічної ради. У загальному контексті пропонуємо ідею про внутрішнє положення щодо визнання результатів підвищення кваліфікації, головним у якій є принцип законності. У нашому дослідженні ми вперше виділяємо загальні аспекти визнання, конкретне їх виявлення за основними формами підвищення кваліфікації.

У представленому матеріалі статті розкрито значення соціального феномену професійної взаємодії в системі професійної підготовки майбутніх педагогічних працівників України. Здійснено аналіз понять «взаємодія» та «професійна взаємодія». Процес взаємодії необхідно вважати об’єктивним процесом, оскільки він і залежить від особистості, і одночасно не залежить від неї. У проблемі взаємодії між людьми варто зрозуміти, що існують можливості не лише впливу один на одного, але й організація спільної діяльності, обмін переконаннями, ідеями, думками, формування цінностей, інтересів та потреб, і навіть емоцій. Сформульовано рекомендації щодо забезпечення формування здатності до професійної взаємодії в майбутніх педагогічних кадрів: впровадження достатньої кількості тренінгових занять щодо формування комунікативних вмінь та навичок; соціально-психологічні інтерактивні заняття щодо сформованості вмінь створювати соціально-психологічний портрет педагогічного колективу (норми та традиції колективу, схвалення певного зразку поведінки, виділення неформальних лідерів, осіб-поширювачів інформації, осіб-пасіонаріїв тощо); сприяння формуванню рефлексії та емпатії; сприяння формуванню тих професійно-особистісних характеристик, що становитимуть основу аналітичної діяльності педагога, проектної діяльності; забезпечення позитивної складової професійного досвіду майбутнього педагога; сприяння формуванню оптимістичного сприйняття об’єктивної діяльності; сприяння зацікавленості у побудові професійних контактів та багато іншого. Формування здатності до професійної взаємодії майбутніх педагогів передбачає реалізацію конкретної мети – успішне розв’язання професійних завдань, що провокують особу педагога на активність як професійну, так і соціальну. Ключові слова: професійна взаємодія, взаємодія, педагогічні працівники, фахівці, здатність.

У статті досліджуються комунікативні аспекти в системі вищої освіти та психолого-педагогічні особливості спілкування у міжособистісній взаємодії викладачів і студентів. Аналізуються основні стилі педагогічного спілкування, серед яких найефективнішим є демократичний стиль, що ґрунтується на повазі, довірі, орієнтації на самоорганізацію, самоуправління особистості та колективу. Доведено, що «суб'єкт-суб'єктна» педагогічна взаємодія спрямована на гуманізацію стосунків зі студентами, сприяє розкриттю їх творчого потенціалу. Зазначено, що організація продуктивної співпраці викладача і студентів на основі діалогу сприяє підвищенню ефективності навчального процесу у вищому навчальному закладі, створенню умов для самоактуалізації та самореалізації кожного студента. Визначено перспективи подальших наукових досліджень.

У статті доведено актуальність проблеми здійснення моніторингу якості освіти (далі ‒ МЯО) у закладах вищої освіти (далі ‒ ЗВО). Освітній (педагогічний) моніторинг розглянуто в трьох площинах: як процес (циклічний процес порівняння, зіставлення, оцінювання існуючого стану освітнього процесу у ЗВО із запланованим його еталоном); як технологію (сукупність певних етапів та відповідних засобів (розробка еталону освітнього процесу, критеріїв та показників оцінювання його стану, зіставлення еталонного освітнього процесу з реально існуючим, обґрунтування моделі освітнього процесу, вивчення перебігу його розвитку, підсумковий контроль його стану та корекція розробленої моделі); як інформаційну систему, яка постійно оновлюється і поповнюється на основі безперервного відстеження за станом і динамікою розвитку основних складових якості освіти за сукупністю визначених критеріїв із метою вироблення управлінських рішень із коригування небажаних диспропорцій на основі аналізу зібраної інформації і прогнозування подальшого розвитку досліджуваних процесів. Визначено засадничі принципи МЯО у ЗВО (системність і комплексність; студентоцентрованість; оперативність; ефективність; оцінювання для навчання; відкритість; взаємодія і взаємовідповідальність; інтегрованість; перспективність; інноваційність). Сформульовано педагогічні умови забезпечення МЯО у освітньому закладі (створення спеціальних педагогічних умов організації МЯО освітнього процесу ЗВО, які передбачають: підготовку педагогічного колективу до здійснення освітнього моніторингу; забезпечення взаємодії всіх учасників МЯО; розроблення необхідного науково-методичного інструментарію). Запропоновано критеріальну базу МЯО у ЗВО, до якої віднесено комплекс критеріїв (психологічну готовність учасників освітнього процесу до моніторингової діяльності (позитивні мотиви, професійна спрямованість), моніторингову компетентність суб’єктів педагогічного процесу ЗВО (спеціальні знання і вміння, особистісні якості), якість моніторингових даних (обсяг інформації, її валідність та дієвість тощо). Презентовано окремі засоби забезпечення МЯО у освітньому заклад («моніторинговий кейс», веб-опитування, тестінг, веб-форуми, вебометричний рейтинг).

У статті порушено проблему дослідження особливостей соціально-педагогічної діяльності з учнями основної школи, що схильні до девіантної поведінки, крізь призму психолого-педагогічних досліджень. У дослідженні проаналізовано, що девіантна поведінка учнів основної школи – це різновид поведінки, в якій наявні відхилення від загальноприйнятих морально-етичних норм. Зосереджено увагу, що соціально-педагогічна діяльність з учнями основної школи, що схильні до поведінки з відхиленнями, передбачає профілактичні програми, які мають різноманітні форми та методи діяльності: консультації, що проводяться на основі діагностичних матеріалів як окремих підлітків, так і класу загалом; проведення занять з учнями основної школи та їхніми батьками, де обговорюються питання морально-етичного розвитку дітей, проблем сімейного виховання, їх причини та шляхи запобігання; семінари для підлітків, батьків, педагогічного колективу; спільне проведення батьківських зборів; колективний аналіз інформації, отриманої фахівцями та класним керівником; проведення спільних заходів для учнів основної школи тощо. У дослідженні ми зосереджуємо увагу на тому, що потужними профілактичними засобами проти бродяжництва, пияцтва і наркоманії є фізична культура і спорт, гуртки технічної творчості, позашкільна діяльність. Як показує досвід, серед підходів до організації профілактичної діяльності є підхід з цільовою установкою на затвердження альтернативної життєдіяльності: підвищення цінностей професійної діяльності та ділової кар'єри; планомірне утвердження позашкільної роботи з учнями; формування привабливого іміджу здорового способу життя та розвиток навичок спілкування і перцептивного досвіду; створення привабливих для підростаючого покоління форм дозвіллєвої діяльності; формування позитивної самооцінки, цілеспрямованості, самоповаги через створення середовища спільної діяльності учнів основної та старшої школи, педагогів, адміністрації.

У статті проаналізовано проблему змісту вищої військової освіти в Україні, зокрема змісту методики проведення тактико-стройових занять. Метою статті є розкриття специфіки такої методики у вищому військовому навчальному закладі прикордонного відомства. Автори здійснили теоретичний аналіз на основі тих наукових праць, що присвячені запропонованій проблемі (переважно військових педагогів-прикордонників). Задля розкриття специфіки методики проведення тактико-стройових занять було здійснено інтерпретацію основних понять: тактичної підготовки, тактичних занять, тактико-стройових занять. Згідно з Положенням про освітній процес в академії прикордонної служби наведено усі види тактико-стройових занять, що проводять науково-педагогічні працівники академії: звичайні, спільні та контрольні. Надалі авторський колектив проаналізував зміст методики тактико-стройових занять в академії прикордонної служби: вимоги, тривалість та особливості проведення занять. На прикладі навчальної дисципліни «Тактика прикордонної служби» наведено специфічні особливості тактико-стройових занять прикордонного відомства. Основними методами дослідження були проблемно-цільовий та ретроспективний методи; контент-аналіз навчальної програми; систематизація отриманої інформації. Основними результатами проведеної роботи є визначення змісту методики тактико-стройового заняття для майбутніх офіцерів-прикордонників. Основним висновком здійсненого дослідження є твердження щодо позитивного впливу тактико-стройових навчальних занять на становлення особистості майбутнього офіцера прикордонної служби. Авторський колектив звернув увагу на перспективні напрями подальших наукових досліджень: формулювання методичних рекомендацій щодо проведення тактико-стройових занять, використання більш широкого арсеналу педагогічних методів та прийомів у поєднанні із вправами, поясненням та демонстрацією.

У статті порушується проблема системного підходу до методичного супроводу формування й розвитку педагогічної майстерності викладача спеціальних дисциплін, зокрема викладача фахового технічного коледжу. Зазначається, що насиченість сучасного освітнього онлайн-простору пропозиціями щодо вдосконалення педагогічної діяльності викладача викликає безсистемність і фрагментарність отриманих у такий спосіб знань. Авторами представлено розробленість наукового дискурсу теоретичних і практичних аспектів проблеми систематичної методичної роботи закладів освіти. Підкреслено, що вирішення питання розвитку педагогічної майстерності викладачів спеціальних технічних дисциплін полягає в системності їх педагогічного й методичного вдосконалення в межах закладу освіти, а як базову форму роботи, що забезпечує розвиток педагогічної майстерності, запропоновано методично-тренінговий спецкурс «Розвиток педагогічної майстерності викладачів спеціальних дисциплін». У процесі ознайомлення з основами педагогіки, психології, теорії та методики викладання спеціальних навчальних дисциплін відбувається формування методичної компоненти психолого-педагогічної компетентності викладача коледжу. У статті визначено методологічну основу спецкурсу, його завдання та спрямованість, представлено зміст програми. Розкрито механізм організаційного впровадження спецкурсу в науково-методичну роботу закладу освіти, охарактеризовано особливості його етапів, а саме підготовчого, організаційного, процесуально-інтегративного, оцінно-результативного. Наведено особливості запропонованого спецкурсу, а саме: а) гнучкість його застосування, варіативність завдань; б) тренінговий складник поєднання теоретичних знань (педагогічних, психологічних) та їх практичне впровадження під час виконання дидактичних завдань; в) спрямованість на інновації та самовдосконалення слухачів; г) професійне зростання всього педагогічного колективу. Апробація запропонованого спецкурсу в системі науково-методичної роботи фахового коледжу доводить його ефективність та свідчить про зростання рівня педагогічної майстерності викладачів. У статті представлено подальші перспективи наукових розробок із зазначеної проблеми.

An important component of the educational process in higher education institutions is the practical training of students, in particular the passage of industrial pedagogical practice, which is a mandatory component and the result of mastering the psychological and pedagogical component of higher education.The analytical materials of the organization of industrial (pedagogical) practice are presented in the work. Arguments of expediency of effective ways of formation of competitiveness of future teachers in the conditions of school practice are resulted. During the formation of practical skills, future professionals gain experience working with students, teaching staff, parents. The ability to identify acute issues, to organize correctional classes on the problems of student education, to act as a class teacher for future teachers is an important aspect of becoming a professional.The urgency of the problem is primarily determined by the task of reforming the content and forms of training of future teachers, which requires appropriate adjustments in the process of mastering practical professional competencies.The authors present the comments of stakeholders, which are analyzed and the corresponding conclusions are made. In particular, the introduction into the curriculum of the educational component “Theory and methods of educational work in educational institutions”. The practice of industrial (pedagogical) practice shows that the quality of performance indicators increases significantly in accordance with the success of higher education seekers in self-realization during practice.Among the leading competencies that are formed during practice are the development of skills to analyze educational activities, skills of self-control and self-assessment of the process and outcome of pedagogical activities and the ability to analyze difficulties in pedagogical activities and solve them. Stakeholders noted an insufficient level of self-management skills, which should be noted by the organizers of industrial practice.The purpose of the article is to substantiate the significant contribution of industrial practice in the formation of professionalism of future teachers.Research methods. During the study of the organization of psychological and pedagogical practice we used such general scientific methods as theoretical, empirical (analysis, synthesis, observation, comparison, systematization, generalization).Key words: psychological and pedagogical component of educational process, pedagogical (production) practice, influence of practice on quality of future profession. Важливою складовою частиною освітнього процесу в закладах вищої освіти є практична підготов-ка студентів, зокрема проходження виробничої педагогічної практики, яка є обов’язковим компонентом і результатом опанування психолого-педагогічної складової частини підготовки здобувачів вищої освіти.У роботі представлено аналітичні матеріали організації виробничої (педагогічної) практики. Наведено аргументи доцільності ефективних способів формування конкурентоздатності майбутніх учителів в умовах шкільної практики. Під час формування практичних навичок майбутні фахівці набувають досвід роботи з учнями, педагогічним колективом, батьками. Уміння виявляти гострі питання, організовувати корекційні заняття з проблем виховання учнів, виступати в ролі класного керівника для майбутніх учителів є важливим аспектом становлення професіонала.Актуальність висунутої проблеми в першу чергу визначається завданням реформування змісту та форм навчання майбутніх учителів, що потребує внесення відповідних корективів у процес опанування практичними професійними компетентностями.Авторами наведено зауваження стейкхолдерів, які проаналізовано та зроблено відповідні висновки. Зокрема, введення в навчальні плани освітньої компоненти «Теорія та методика виховної роботи в закладах освіти». Практика проведення виробничої (педагогічної) практики засвідчує, що якісні показники результативності значно зростають відповідно до успішності здобувачів вищої освіти в самореалізації під час практики. Серед провідних компетентностей, які формуються під час практики, є вироблення умінь здійснювати аналіз виховних заходів, навичок самоконтролю й самооцінки процесу і результату педагогічної діяльності та умінь аналізувати труднощі, які виникають у педагогічній діяльності й вирішувати їх. Стейкхолдерами відмічено недостатній рівень сформованості навичок само менеджменту, на що слід звертати увагу організаторам виробничої практики. Метою статті статі є обґрунтування вагомого внеску виробничої практики у становлення професіоналізму майбутніх учителів.Методи дослідження. Під час вивчення питання організації психолого-педагогічної практики нами використані теоретичні та емпіричні загальнонаукові методи (аналіз, синтез, спостереження, порівняння, систематизація, узагальнення). Ключові слова: психолого-педагогічна складова частина освітнього процесу, педагогічна (виробнича) практика, вплив практики на якість майбутньої професії.

Притаманна нашому часу інформатизація всіх галузей народного господарства зумовлює необхідність формування у майбутніх кваліфікованих робітників інформаційної компетенції, як складової професійної компетентності, що забезпечує ефективну діяльність випускника ПТНЗ в умовах інтенсивного використання інформаційно-комунікацій­них технологій. Формування інформаційних компетенцій безпосередньо пов’язано з інформатизацією освіти.Інформатизація освіти – упорядкована сукупність взаємопов’яза­них організаційно-правових, соціально-економічних, навчально-мето­дичних, науково-технічних, виробничих і управлінських процесів, спрямованих на задоволення інформаційних обчислювальних і телекомунікаційних потреб, що пов’язані з можливостями методів і засобів інформаційних та комунікаційних технологій (ІКТ) учасників навчально-виховного процесу, а також тих, хто цим процесом управляє та його забезпечує [3, 360]. Процес інформатизації освіти охоплено відповідною нормативно-правовою та законодавчою базою: Концепція інформатизації освіти (1984), Постанова Уряду України щодо забезпечення комп’ютерної грамотності учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів (1985), Закон України «Про концепцію Національної програми інформатизації»(1998) та ін.Проблемам інформатизації освіти присвячені праці Л. Білоусової, В. Бикова, І. Булах, Т. Волкової, Р. Гуревич, Ю. Дорошенка, М. Жалдака, С. Жданова, М. Кадемії, В. Кухаренка, С. Сисоєвої, М. Шкіля та ін. Інформаційно-комунікаційні технології, стрімко вдосконалюючись, нарощують свій освітній потенціал, проте практика навчання свідчить про відставання темпів впровадження новітніх досягнень зазначених технологій у реальний навчальний процес професійно-технічних навчальних закладів України. Однією з вагомих причин такого відставання є недостатність спрямованості навчального процесу у ПТНЗ на забезпечення всебічної підготовки майбутнього кваліфікованого робітника до свідомого й ефективного застосування інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності.Вивчення проблеми впровадження інноваційних виробничих технологій у процес підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю забезпечило можливість виявити суперечності між зростанням обсягів роботодавців до знань, умінь та професійних компетенцій в цілому, які необхідні конкурентоздатному фахівцю поліграфічної галузі та недостатньою модернізацією, відсутністю системи в оновленні змісту освіти в ПТНЗ. Педагогічна практика свідчить, що сьогодні ще далеко не всі навчальні заклади використовують у повному обсязі інформаційні технології з метою формування у випускників інформаційних компетенцій. Причини різні: відсутність відповідної матеріально-технічної бази (більшість ПК, які надані ПТНЗ за Державною програмою комп’ютеризації на сьогодні відносяться до застарілих моделей ); наявна кількість не відповідає потребам навчального процесу (при наявності 1 – 2 кабінетів не можливо повноцінно забезпечити загальноосвітню підготовку з предметів «Інформатика», «Інформаційні технології» та професійно-практичну підготовку з професій, які пов’язані з використанням комп’ютерної техніки у професійній діяльності); відсутність необхідних професійно-прикладних програмних продуктів (інноваційного дидактичного інструментарію); відсутність підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій, лабораторних робіт щодо оволодіння комп’ютерними технологіями професійно-орієнтованого змісту для учнів ПТНЗ; відсутність затверджених на державному рівні комплексних завдань та контрольних робіт з перевірки знань і умінь, навичок учнів з використанням тестових технологій (кожен навчальний заклад розробляє свої форми діагностики, що не сприяє уніфікації та стандартизації в освіті); відсутність внутрішньої мотивації як в учнів так і в педагогічних працівників до ефективного застосування інформаційних технологій у процесі підготовки до професійної діяльності); не розуміння педагогічними працівниками та адміністрацією ПТНЗ цілей використання інформаційних технологій.Сьогодення вимагає від педагога професійної майстерності не просто надання учням певних знань, а навчання їх мисленню, структуруванню інформації та цілеспрямованому відбору необхідного. Викладач спецтехнології і майстер виробничого навчання мають разом нести учням не просто нові знання, а новий тип оволодіння інформацією. У зв’язку з цим, особливого значення набуває переорієнтація мислення сучасного педагогічного працівника на усвідомлення принципово нових вимог до його педагогічної діяльності, до його готовності щодо використання засобів ІКТ у професійній діяльності як провідної педагогічної умови у процесі вивчення учнями ПТНЗ інноваційних виробничих технологій.Вивчаючи зарубіжний досвід, ми виокремили основні педагогічні цілі використання інформаційних технологій [1], [6], [8]:1. Розвиток особистості учня, підготовка його до продуктивної самостійної діяльності в умовах інформаційного суспільства, що включає: розвиток конструктивного, алгоритмічного мислення на основі спілкування з комп’ютером; розвиток творчого мислення за рахунок зменшення частки репродуктивної діяльності; розвиток комунікативних компетенцій на основі виконання сумісних проектів; формування уміння самостійно приймати рішення у складних виробничих ситуаціях; розвиток навичок дослідної діяльності (при роботі з моделюючими програмами та інтелектуальними навчальними системами); формування інформаційної культури, умінь обробляти інформацію.2. Реалізація соціального замовлення, яке обґрунтоване інформатизацією сучасного суспільства: професійна підготовка фахівців в галузі інформаційних технологій на різних рівнях (кваліфікований робітник, бакалавр, спеціаліст, магістр); підготовка учнів засобами педагогічних та інформаційних технологій до самостійної пізнавальної діяльності.Соціальне замовлення для освіти – вимоги зі сторони суспільства і держави до змісту освіти і якостей особистості, яка формується в освітній системі [8, 270].3. Інтенсифікація усіх рівнів навчально-виховного процесу: підвищення ефективності і якості навчання за рахунок використання інформаційних технологій; виявлення та використання стимулів пізнавальної діяльності; поглиблення міжпредметних зв’язків у результаті використання сучасних засобів обробки інформації при вирішенні завдань з різних предметів.Виходячи із цілей інформатизації освіти, розширенням масштабів упровадження засобів інформаційно-комунікаційних технологій у професійно-технічні навчальні заклади формуються нові завдання, які передбачають: створення автоматизованих систем з розроблення комп’ютерно-орієнтованих програмно-методичних комплексів, підтримки наукових досліджень, моніторингу результатів впровадження педагогічних інновацій, оцінювання і моніторингу результатів навчальної діяльності, підтримки процесу навчання, інформатизації бібліотечних систем, інформаційно-аналітичних систем управління освітою і навчальними закладами [3, 362]. Отже, діяльність педагога професійної майстерності має бути спрямованою на системне вивчення, оволодіння і використання комп’ютерних технологій, як педагогічної умови, що дозволяє активізувати діяльність учнів у будь-якій предметній області та формувати інформаційну компетенцію майбутніх випускників.Сьогодні відбувається перегляд Державних стандартів професійної освіти, розробляються нові стандарти на основі професійних компетенцій, які включають в освітній простір не тільки кваліфікаційні характеристики випускників по професії (що повинен знати чи вміти випускник ПТНЗ), а й ті компетенції, які формують учня як конкурентоздатного фахівця на ринку праці. До числа таких компетенцій ми відносимо інформаційну компетенцію.Інформаційна компетенція формується при допомозі реальних об’єктів (комп’ютер, телевізор, телефон тощо) та самих інформаційних технологій (ЗМІ, електронна пошта, Інтернет, мультимедіа). В її структуру входять уміння та навички учнів по відношенню до інформації, яка міститься в навчальних предметах і оточуючому світі: самостійно шукати, аналізувати і відбирати інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати та передавати її [5, с. 57].Сьогодні багато українських економістів і політологів вважають, що зростання закордонних інвестицій на внутрішньому ринку – це нові високі технології, сучасна організація виробництва, випуск якісної, конкурентоздатної продукції [7, 153]. Динамічні зміни у видавничо-полігра­фічній галузі в останнє десятиріччя підтвердили цю істину. На зламі століть техніка і технологія галузі зазнала значних якісних змін. Усі підприємства впроваджують сьогодні найсучаснішу комп’ютерну техніку, принципово нове обладнання і матеріали. Широке впровадження цифрових технологій сприяло інтеграції видавничих і поліграфічних процесів, створенню настільних видавничо-поліграфічних систем. Відбувся безповоротний технологічний стрибок, який докорінно змінив характер роботи працівників галузі, а отже і вимагає оновлення і зміст професійної освіти поліграфічного профілю.Маркетингове дослідження поліграфічних підприємств показало, що роботодавці відмовляються від робітників, які мають вузьку спеціалізацію, а володіння інформаційними технологіями вони відносять до складу ключових соціально-професійних компетенцій. Сучасний кваліфікований робітник має уміти самостійно вносити в систему своєї діяльності наростаючий потік інформації. Інформаційна насиченість видавничо-поліграфічної галузі потребує перебудови усього навчального процесу у ПТНЗ. Отже, у процесі підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю маємо враховувати, що інформаційні технології є джерелом отримання інформації про інноваційні виробничі технології; сформовані в учнів інформаційні компетенції надають вагомої переваги при працевлаштуванні у галузі та подальшому кар’єрному зростанні. Отже, інформаційна компетенція майбутнього робітника видавничо-поліграфічної профілю – це задана соціальним замовленням норма (вимога) до професійної підготовки учня ПТНЗ, необхідна для його якісної продуктивної діяльності у галузі в умовах інформатизації суспільства, розвитку науки, комп’ютерної техніки, різноманітних програмно-технічних засобів, ресурсів, виробництва, технологій.В якості прикладу розглянемо кваліфікаційні вимоги до інформаційних компетенцій випускника ПТНЗ за професією «Оператор комп’ютерного набору; Оператор комп’ютерної верстки»: технічна підготовка: технічна робота з комп’ютером, управління файлами (архівування, створення копій), робота із замовником, планування і нормування; технічне обслуговування: проектування технічної системи, адміністрування технічних систем, технічна підтримка; верстання: коректура тексту, попередній дизайн видання, верстання сторінки, корекції технологічного процесу; отримання зображення: робота із сканером, цифрове перетворення, редагування зображення; виведення даних: спуск полос і шпальт, пробні відбитки, монтаж, виготовлення форм.Отже, процес формування інформаційних компетенцій майбутніх поліграфістів ґрунтується на знаннях та навичках з п’яти основних галузей: системотехніки, отримання зображення, верстання, електронного чи графічного виводу, технічного обслуговування. Інформаційні компетенції поліграфістів передбачають наявність таких професійно-важливих якостей: гнучкість і динамічність мислення, здатність аналізувати ситуацію, відповідальність, високий рівень розвитку концентрації та стабільності уваги, швидкість сприйняття, кольоровідчуття, просторова уява, координація рухів, естетичний і художній смак, оперативне мислення та пам’ять, стійкість до зовнішніх перешкод, уміння розподіляти та переключати увагу [4, 284].Педагогічний колектив Міжрегіонального вищого професійного училища з поліграфії та інформаційних технологій має значний досвід у системному оновленні змісту поліграфічної професійної освіти з врахуванням: потреб суспільства; нової техніки; технологій; результатів праці; взаємовідносин між замовником, роботодавцем, працівником тощо. Розробка нового змісту навчання з використанням інформаційних технологій вимагає дотримання системного професійного аналізу, формування в учнів інформаційних компетенцій як професійно важливих якостей. Вагомим внеском в оновлення змісту освіти стала розробка галузевого електронного «Термінологічного довідника (для учнів ПТНЗ поліграфічного профілю, майстрів виробничого навчання, викладачів)» [9]. Електронний довідник складається з двох розділів. Перший розділ «Терміни та визначення понять» містить українські видавничі та поліграфічні терміни пов’язані з професійною видавничою діяльністю і технологією виробництва паперу, фарб тощо. Терміни упорядковано в алфавітному порядку. Тлумачне визначення термінів здійснено українською мовою, крім того, дається англійська та російська назва кожного терміна. У другому розділі авторами презентовано огляд напрямів та технологічних процесів видавничо-поліграфічної галузі українською і англійською мовами, розділ унаочнено рисунками і фотографіями (загалом 35 рисунків двома мовами). Електронний довідник «загорнуто» в систему електронного пошуку, – пошук в якій організований таким чином, що система сканує весь зміст намагаючись знайти в ньому хоча б щось схоже на запит. Використання такого сучасного засобу навчання як електронний довідник дозволяє впроваджувати нову форму організації навчання – E-learning. Поняття «E-learning» походить від термінологічного словосполучення (Electronic Learning) і означає електронне навчання (або Інтернет-навчання). E-learning – це надання доступу до комп’ютер­них навчальних програм (coursware) через мережу Інтернет чи корпоративні Інтернет-мережі. Синонімом E-learning є термін WBT (Web-based Training) – навчання через веб [8, 185]. Використання інноваційних засобів навчання, нових форм організації навчання на основі комп’ю­терних технологій вирішує завдання: збагачення знаннями та вміннями у галузі інформаційних технологій; розвитку стійкої пізнавальної мотивації, інтелектуальних та комунікативних здатностей учнів ПТНЗ.Окремо слід зазначити, що в умовах інформатизації освіти, в професійно-педагогічній діяльності вчителя, поряд із традиційними функціями, з’являється необхідність виконання нових, які пов’язані з його особистою ІКТ-компетентністю. ІКТ-компетентність вчителя – комплекс якостей особистості, що забезпечують її гнучкість і готовність швидко прилаштовуватися до будь-яких змін у професійній діяльності в умовах інформатизації освіти, використовувати продуктивні ідеї, напрацьовані в одній галузі, до іншої, а також стимулюючий потяг до самовираження [2, 10].Таким чином, формування інформаційної компетенції майбутнього робітника видавничо-поліграфічної галузі, як складової соціально-професійної компетентності залежить від багатьох чинників – починаючи з комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання, зокрема програмних засобів навчального призначення і закінчуючи ІКТ-компетентністю самих педагогічних працівників. На нашу думку, дослідження проблеми формування інформаційної компетенції майбутнього кваліфікованого робітника видавничо-поліграфічної галузі, як педагогічної умови впровадження інноваційних виробничих технологій у зміст освіти дасть змогу професійним навчальним закладам спрямувати психолого-педагогічне, методичне забезпечення навчального процесу в необхідному напрямі.

Мета статті – проаналізувати процес становлення мистецько-педагогічної школи кафедри хореографії КДІК ім. О. Є. Корнійчука. Методологія. Систематизація інформації, розгляд подій у хронологічній послідовності, екстраполяція змісту поняття «наукова школа» в художньо-педагогічну галузь дозволили здійснити науково об’єктивне дослідження. Наукова новизна. Вперше проаналізовано створення кафедри хореографії Київського державного інституту культури імені О. Є. Корнійчука в аспекті становлення художньо-педагогічної школи. Висновки. Створення першої в УРСР кафедри хореографії у Київському державному інституті культури імені О. Є. Корнійчука стало одночасно фундаментом для мистецько-педагогічної школи, лідер якої К. Василенко об’єднав однодумців, що дотримувалися прогресивних принципів єдиної творчої команди, здатної до критики та самокритики, паритетних стосунків керівника-лідера та членів команди. Серед першого складу кафедри, що стояв біля витоків мистецько-педагогічної школи, – А. Гуменюк, Г. Березова, В. Володько, В. Пасютинська, Ф. Баклан та ін. Специфіка такої школи полягає в синтезуванні педагогічної, мистецької та наукової діяльності. Постановочна творчість педагогів та студентів, виконавська діяльність студентів в інституті та поза ним, участь у різних мистецьких заходах дозволяє розглядати діяльність кафедри хореографії не лише як навчально-тренувальну практику, а як внесок у розвиток хореографічного мистецтва. Основним напрямом діяльності мистецько-педагогічної школи було обрано розвиток народно-сценічної хореографії, формування методичних основ українського танцю як самостійної навчальної дисципліни, що привело до збагачення репертуару студентського колективу на кафедрі українськими народно-сценічними танцями та поширення цієї тенденції у практичній діяльності випускників. Цей аспект творчого розвитку кафедри є доволі перспективним для подальших наукових розвідок.