Academic literature on the topic 'Педагогічний досвід США'

Автором оглядової статті проаналізовано дисертаційні дослідження у галузі педагогічних наук в Україні, в яких висвітлено зарубіжний досвід підготовки андрагогів. Обґрунтовано актуальність порушеної проблеми. Здійснено класифікацію, систематизацію опрацьованих дисертацій на основі запропонованих автором критеріїв (особистісно-інформаційний, предметно-змістовий, організаційно-процесуальний, науково-ідентифікаційний). Встановлено, що у дисертаціях українських науковців викладено концептуальні, теоретичні засади професійної підготовки сучасних фахівців-андрагогів в окремих європейських країнах, США, Канаді, Мексиці та Венесуелі, змістові, організаційні, процесуальні аспекти професійної підготовки андрагогів. Акцентовано увагу на науковій новизні та практичному значенні дисертаційних досліджень, здійснених українськими науковцями. Виокремлено нагальні завдання педагогічної науки і практики в умовах стрімкого зростання попиту і пропозицій на національному ринку освітніх послуг у сфері освіти дорослих, серед яких такі: розроблення професійного стандарту за професією «Андрагог», програм підготовки і підвищення кваліфікації педагогічного персоналу закладів формальної і неформальної освіти дорослих, який покликаний здійснювати професійну діяльність в умовах структурних перетворень суспільства та економіки, у ситуації нестабільності й невизначеності. Наголошено на доцільності здійснення подальшого вдосконалення змісту педагогічної освіти, виходячи з цільового спрямування (підготовка до роботи з різними категоріями дорослих), посадових обов’язків фахівців-андрагогів, попередньо здобутої ними освіти (для закладів післядипломної освіти), досвіду діяльності, індивідуальних інтересів, культурно-освітніх потреб тощо. Ключові слова: андрагог; педагогічний персонал у сфері освіти дорослих; професійна підготовка андрагога; зарубіжний досвід; дисертаційні дослідження з педагогічних наук.

Мета роботи – охарактеризувати вітчизняний досвід профілактики кіберзлочинів щодо дітей засобами циф- рових соціально-педагогічних технологій. Методологія: методологічною основою дослідження є неопозитивістська парадигма соціальної роботи у сполученні з критичним аналізом контекстів досліджуваного предмету. Теоретичні методи (аналізу, синтезу, узагальнення, класифікації) застосовувалися для уточнення змісту основних понять дослідження; вивчення про- відних загроз від інформаційно-комунікативних технологій у контексті посилення потенційного впливу існуючих форм насильства, зловживань та експлуатації щодо дітей; обґрунтування соціально-педагогічного змісту про- блеми безпеки дітей в Інтернеті; характеристики класифікації соціально-педагогічних технологій убезпечення дітей в Інтернеті відповідно до носіїв та способів передачі інформації; формулювання висновків і перспектив дослідження. Емпіричні методи (опитування у форматі фокус групи, експертні оцінки) застосовувалися для визначення переваг та ризиків, що притаманні представленим у статті вітчизняним цифровим соціально-педа- гогічним технологіям профілактики кіберзлочинів щодо дітей. Наукова новизна: уперше розкрито вітчизняний досвід соціально-педагогічної профілактики кіберзлочинів щодо дітей засобами цифрових технологій; охарактеризовано низку цифрових технологій соціально-педаго- гічної профілактики кіберзлочинів щодо дітей: чатбот «Кібер-пес», інтерактивний курс з Інтернет-безпеки «On-ляндія», відеоролики «Правила з Інтернет-безпеки для дома», сайт stop_sexтинг, всеукраїнський онлайн- тест «Безпечний ТікТок». Представлено зміст, структуру та методику роботи авторського локального мобільного додатку «Чемпі- они кібербезпеки», розробленого у межах проєкту «Обізнані і захищені», що реалізовувався в Сумській області громадською організацією «Ліга сучасних жінок» із грудня 2020 р. по червень 2021 р. за підтримки відділу з пра- воохоронних питань Посольства США в Україні. Висновки: визначено переваги та ризики, що притаманні представленим цифровим соціально-педагогічний технологіям профілактики кіберзлочинів щодо дітей. Запропоновано деякі практичні рекомендації щодо підви- щення ступеню інтерактивності та змістової варіативності вітчизняних цифрових технологій профілактики кіберзлочинів щодо дітей, які допоможуть підвищити їх ефективність.

Глобальні політичні, соціокультурні та економічні зміни, що відбувалися в багатьох країнах світу в другій половині XX століття, зумовили посилення уваги законодавства до проблем дітей з особливими потребами, зокрема до отримання ними якісної освіти. З огляду на це доцільним є вивчення досвіду становлення і розвитку інклюзивної освіти в Україні та за кордоном. Метою статті є висвітлення етапів становлення і розвитку інклюзивної освіти в Україні та за кордоном. Використано загальнонаукові (історико-педагогічний аналіз, узагальнення, ретроспективний, хронологічний), історико-структурний і порівняльно-зіставний методи наукового пізнання. На основі аналізу науково-педагогічної літератури визначено суть поняття «інклюзивна освіта». Охарактеризовано основні історичні етапи становлення і розвитку інклюзивної освіти за кордоном (перший етап: початок XVI – середина XVIII ст.; другий етап: середина XVIII – початок XX ст.; третій етап: 40 рр. XX ст. – 90 рр. XX ст., четвертий етап: 1994 р. XX ст. – теперішній час). Проаналізовано вітчизняний і закордонний досвід упровадження інклюзивного навчання в освітній процес (Англія, Данія, Італія, США, Угорщина, Швеція). Охарактеризовано принципи інклюзивної освіти, що зафіксовані в Саламанський декларації «Про засади, політику та практичну діяльність у сфері освіти осіб з особливими потребами». На основі аналізу світового досвіду впровадження інклюзивної освіти, окреслено основні принципи інклюзії, що визначають нову парадигму освітніх відносин. Ґрунтуючись на наукових здобутках вітчизняних і зарубіжних науковців, визначено переваги інклюзивного навчання для дітей з особливими освітніми потребами. Доведено, що розвиток інклюзивної освіти безпосередньо залежить від соціально-економічних умов, освітніх традицій і має певну специфіку. Визначено, що зараз інклюзивна освіта є офіційно прийнятим напрямом галузі спеціальної освіти в 75% країн світу.

У статті розглянуто тенденції розвитку професійно-педагогічної компетентності викладачів вищої школи у контексті досвіду США. Окрему увагу приділено аналізу науково-педагогічної літератури, присвяченої проблемі розвитку професійно-педагогічної компетентності педагогічних працівників США. Наголошено, що професійно-педагогічна компетентність займає найважливіше місце серед основних компетентностей викладачів вищої школи, оскільки безпосередньо пов’язана з виконанням професійних обов’язків. Виявлено особливості професійного розвитку викладачів американських вищих навчальних закладів, серед яких визначальне місце займає система підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Визначено нормативну основу, проаналізовано бази, різноманітні форми і програми підвищення кваліфікації й удосконалення професійно-педагогічної компетентності викладачів вищої школи у США.

Формування порівняльного аналізу принципів професійної підготовки кадрів для американської та вітчизняної органів поліції пов'язане з низкою питань, зокрема й теоретико-методологічного характеру. Однією з головних проблем вироблення такої теорії являється визначення поняття професійної підготовки кадрів. Незважаючи на велику кількість праць, присвячених дослідженню даної проблеми, необхідно зазначити, що в педагогічній літературі так і не сформовано усталеного вирішення цього поняття. Тому метою даної статті є вивчення загальних принципів в організації професійної підготовки кадрів для органів поліції на прикладі закордонного досвіду, а саме американського та впровадження цих принципів в професійну підготовку персоналу Національної поліції України. Наголошено на тому, що сьогодні не досить чітко визначено специфіку підготовки кадрів Національної поліції в Україні, ефективної системи оцінки її діяльності. Встановлено, що у сучасний період всесвітньо визнаним є надбання американського досвіду професійної підготовки кадрів для органів поліції, на основі яких грунтовно розглядається вивчення педагогічних особливостей професійної підготовки кадрів для поліції України, підвищення її рівня та інтеграції в світову педагогічну систему. Проаналізовано зарубіжний, зокрема американський, досвід організації професійної підготовки працівників поліції. З’ясовано можливості застосування даних принципів в професійну підготовку персоналу Національної поліції України. Надаються можливі напрями вдосконалення професійної підготовки вітчизняних працівників поліції, згідно з віковим досвідом правоохоронних органів Сполучених Штатів. Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані при прийнятті управлінських рішень, запровадженні в щоденному застосуванні та розробці заходів з метою підвищення якості рівня підготовки службовців поліції.

У статті розглянуто основні аспекти практико-орієнтованої підготовки майбутнього вчителя початкової школи у вітчизняних та закордонних закладах вищої освіти. Проаналізовано оновлені стандарти вищої освіти спеціальності 013 Початкова освіта, в яких визначено вимоги до професійної підготовки здобувачів вищої освіти та окреслено перелік необхідних компетентностей, якими повинен володіти майбутній педагог. Акцентовано увагу на актуальності та важливості питання практичної підготовки у сучасних закладах вищої освіти. Визначено, що з погляду часової організації педагогічна практика може бути неперервною або інтенсивною (блочною), і розкрито характерологічні особливості цих видів педагогічної практики. Прикладами неперервної практичної підготовки є США та Велика Британія, інтенсивної – Німеччина. У статті схарактеризовано закордонний та вітчизняний досвід організації педагогічної практики та окреслено основні її види для здобувачів вищої освіти спеціальності 013 Початкова освіта, здійснено їх порівняльний аналіз. Принципи проходження педагогічної практики в Україні розглянуто на прикладі Херсонського державного університету. Висвітлено специфіку організації та проведення педагогічної практики у закордонних закладах вищої освіти, зокрема Німеччині та Фінляндії, оскільки освітня система цих країн протягом багатьох років являється однією з найуспішніших у Європі та світі. Визначено, що європейський досвід професійної та практичної підготовки майбутніх учителів початкової школи відображає сучасні освітні вимоги, які полягають у формуванні компетентного та висококваліфікованого професіонала, який здатен реагувати на виклики суспільства та орієнтуватися у швидкоплинному потоці інформації. Вивчення прогресивних ідей, досвіду означених країн щодо практико-орієнтованої підготовки майбутнього вчителя початкової школи є важливим для впровадження найкращого європейського досвіду в освітній процес українських закладів вищої освіти.

У статті проаналізовано праці американських науковців ХХ – початку ХХІ ст., які стосуються проблем розвитку медичної освіти в США. Доведено необхідність систематизації педагогічної інформації для узагальнення наявного теоретичного досвіду в контексті медичної освіти. Узагальнено положення масштабного аналітичного дослідження медичної освіти в США та Канаді, яке отримало назву Звіту Флекснера і стало підґрунтям докорінних реформ американської медичної освіти. Проаналізовано сучасні наукові дослідження, спрямовані на вдосконалення системи підготовки лікарів у США. На основі проаналізованих праць зроблено висновки про вектор сучасної педагогічної науки в США в контексті медичної освіти. Встановлено, що до основних питань, які розглянуто у фундаментальних педагогічних дослідженнях американської медичної освіти, належать проблеми якості підготовки фахівців, конкурентоспроможних на ринку праці, впровадження більш досконалих стандартів навчання лікарів, механізми оцінки якості медичної освіти.

У статті автор підіймає проблему національного й патріотичного виховання індивідуальності в педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського. Доведено, що в основу системи національно-патріотичного виховання покладено ідеї зміцнення української державності як консолідуючого чинника розвитку суспільства, формування патріотизму й утвердження національних цінностей. Система національно-патріотичного виховання потребує комплексної організації – через освітній процес і позаурочну роботу, створення педагогічних умов, що забезпечують формування нового українця. За словами В. О. Сухомлинського, ефективність процесу національно-патріотичного виховання залежить від повноти реалізації всіх його складників. Основними складовими частинами національно-патріотичного виховання залишаються громадянсько-патріотичне, військово-патріотичне, духовно-моральне, які забезпечують формування національних та європейських цінностей. Важливу роль у становленні особистості відіграють органи учнівського самоврядування. Саме в колективі дитина самореалізується, самовизначається, самовдосконалюється, тому розвивати соціальну активність учнів, виховувати почуття власної гідності, надавати можливість виявити себе як особистість – головне завдання шкільного самоврядування. На сучасному етапі є потреба в підвищенні педагогічної культури батьків із національно-патріотичного виховання (обговорення питання національного, громадянського, патріотичного, морального, духовного, родинного виховання на батьківських зборах, залучення батьків до планування та проведення позакласних заходів національно-патріотичного спрямування). У процесі наукового пошуку було з’ясовано, що ідеї В. О. Сухомлинського, науково-методологічні розробки, практичний досвід нині втілюється в освітньо-виховних системах європейських країн, Японії, Китаю, США. Головні компоненти Концепції Нової української школи тісно перегукуються з педагогічною спадщиною В. О. Сухомлинського: новий зміст освіти, заснований на формуванні компетентностей, потрібних для успішної самореалізації в суспільстві; орієнтація на потреби учня в освітньому процесі, дитиноцентризм; наскрізний процес виховання, який формує цінності; педагогіка, що ґрунтується на партнерстві між учнем, учителем і батьками й громадою. Ідеї Сухомлинського натепер органічною частиною ввійшли в сучасний навчально-виховний процес української школи.

Стаття присвячена дослідженню психолого-педагогічних аспектів соціалізації учнів з особливими освітніми потребами в теорії та практиці шкільної освіти США (кінець ХХ – початок ХХІ ст.). Долучення України до світового досвіду соціалізації дітей з порушеннями психофізичного розвитку актуалізує питання вивчення найкращого зарубіжного досвіду в цій сфері, зважаючи на відносно нетривалу історію інклюзивної освіти в нашій державі, складність соціалізації цієї категорії дітей та надзвичайну важливість цього завдання з огляду на необхідність соціального включення та повноцінної участі всіх громадян у життя громади і суспільства. У статті схарактеризовано особливості американського досвіду соціалізації дітей з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного навчання, а саме: максимальне залучення в усі види діяльності; планування завдань соціалізації та способів їх досягнення в індивідуальній програмі; використання командного підходу; відповідність змісту і способів соціалізації соціокультурному середовищу, оскільки саме США вважаються країною, у якій є багаторічний позитивний досвід у контексті соціалізації учнів з особливими освітніми потребами. Проаналізовано основні стадії розвитку інклюзивного навчання, такі як десегрегація, розширення доступу до освіти, мейнстрімінг, інтеграція та власне інклюзія. Особливу увагу зосереджено на висвітленні найважливіших чинників успішності учнів з особливими освітнімипотребами в умовах закладів загальної середньої освіти, а саме: фізичний аспект – розміщення дітей з порушеннями психофізичного розвитку в одному класі із дітьми з нормотиповим розвитком; соціальний – побудова та налагодження позитивних, дружніх взаємин з іншими учнями та педагогами; освітній – урахування в процесі навчання потреб, інтересів, можливостей учнів, визначених індивідуальною програмою навчання (ІПН), яка містять чітко визначені цілі навчання дитини, його зміст, рекомендації щодо адаптації та модифікації навчального матеріалу. Оскільки саме США вважається країною, у якій є багаторічний позитивний досвід у контексті соціалізації учнів з особливими освітніми потребами, його творче запозичення дасть змогу оминути можливі помилки, заощадити ресурси та збагатити вітчизняну модель інклюзії, що лише формується.

Мета: визначити організаційно-педагогічні умови забезпечення якості фізичного виховання учнів закладів загальної середньої освіти України на основі екстраполяції зарубіжного досвіду. Матеріал і методи: дослідження проводились у Придніпровській державній академії фізичної культури і спорту. У ході дослідження використано такі методи: теоретичний аналіз та узагальнення даних науково-методичної літератури та документальних матеріалів, метод порівняння, метод системного аналізу. Результати: визначено організаційно-педагогічні умови забезпечення якості фізичного виховання школярів, дотримання яких дозволить досягти належного рівня фізичної підготовленості та здоров’я учнів, сформованої системи знань учнів в сфері фізичного виховання, у тому числі, для організації самостійної рухової активності, сформованої звички до занять фізичними вправами протягом всього життя, стійкого інтересу учнів до видів рухової активності, наявності соціальних зв’язків та навичок взаємодії, розвиненої здатності учителя та учнів здійснювати рефлексію. Висновки: аналіз та узагальнення досвіду організації фізичного виховання в країнах Європи, Азії та США дозволили визначити організаційні та педагогічні умови забезпечення якості процесу фізичного виховання, які можна застосовувати в системі загальної середньої освіти України. Ключові слова умови, якість, зарубіжні країни, досвід, критерії ефективності.

Самойлова, Ю. І. Тенденції розвитку інноваційних шкільних мереж у США в кінці ХХ – на початку ХХІ століття: дис. ... канд. пед. наук : 13.00.01 / Самойлова Ю. І.; Сумс. держ. пед. ун-т імені А. С. Макаренка. - Суми, 2019. - 277 с.
У дослідженні з’ясовано тенденції розвитку інноваційних шкільних мереж (ІШМ) у США в кінці ХХ – на початку ХХІ століття. Виявлено стан розробленості досліджуваної проблеми у вітчизняній науковій думці. Доведено наявність у досліджуваній сфері розвиненого міждисциплінарного дискурсу, що включає дослідження в галузі соціальної філософії, політології, освітньої інноватики, освітнього менеджменту, дидактики, професійної педагогіки, порівняльної педагогіки. Виокремлено та схарактеризовано такі аспекти розгляду ІШМ як освітнього феномену: теоретико-методологічний, соціально-філософський, освітньо-політичний, управлінський, дидактико-технологічний, професійно-педагогічний та порівняльно-педагогічний. Деталізовано стан розроблення досліджуваної проблеми у вітчизняних порівняльно-педагогічних дослідженнях і, зокрема, у порівняльно-педагогічній американістиці. Констатовано відсутність у вітчизняній педагогічній компаративістиці цілісних досліджень тенденцій розвитку інноваційних шкільних мереж у США.
The thesis reveals tendencies of innovative school networks (ISN) development in the USA in the late XX – early XXI century. The state of investigated problem in the national scientific thought is considered. It is proved that studied field is characterized by developed interdisciplinary discourse, including research in social philosophy, political science, educational innovation science, educational management, didactics, professional pedagogy, comparative education. The following aspects of consideration of ISN as an educational phenomenon are distinguished and characterized: theoretical-methodological, socio-philosophical, educational-political, managerial, didactic-technological, professional-pedagogical and comparative-pedagogical. The state of investigated problem in the national comparative-pedagogical studies and, in particular, in comparative-pedagogical American studies, is detailed. It is stated that there is no comprehensive research on tendencies of innovative school networks (ISN) development in the USA in the domestic comparative pedagogical studies.
В исследовании установлено тенденции развития инновационных школьных сетей (ИШС) в США в конце ХХ - начале XXI века. Выявлено состояние разработанности исследуемой проблемы в отечественной научной мысли. Доказано наличие в исследуемой сфере развитого междисциплинарного дискурса, включая исследования в области социальной философии, политологии, образовательной инноватики, образовательного менеджмента, дидактики, профессиональной педагогики, сравнительной педагогики. Выделены и охарактеризованы такие аспекты рассмотрения ИШС как образовательного феномена: теоретико-методологический, социально-философский, образовательно-политический, управленческий, дидактико-технологический, профессионально-педагогический и сравнительно-педагогический. Детализировано состояние разработки исследуемой проблемы в отечественных сравнительно-педагогических исследованиях и, в частности, сравнительно-педагогической американистици. Констатировано отсутствие в отечественной педагогической компаративистици целостных исследований тенденций развития инновационных школьных сетей в США.