Journal articles on the topic 'Педагогіка безпеки'

Актуальність дослідження пов’язана з існуванням військового конфлікту між Росією та Україною на Сході, який впливає на реалізацію права дітей на освіту, їх безпеку. Декларація безпеки шкіл вимагає надання конкретних рекомендацій щодо її впровадження і реалізації. Тому необхідною є розробка наукових підходів і конкретних шляхів реалізації Декларації в системі освіти України, враховуючи при цьому існуючі зарубіжні розробки та інтегруючи їх на рівні закладу освіти, громади, регіону, країни. Проведений теоретичний аналіз існуючих досліджень розкриває лише окремі напрями впровадження Декларації безпеки шкіл, дослідження не стосуються прямо військового конфлікту, системи освіти, роботи педагогічних працівників в умовах конфлікту для реалізації права дітей на освіту і забезпечення їх безпеки. Метою статті є визначення наукових підходів і шляхів реалізації Декларації безпеки шкіл в практичній роботі педагогічних працівників закладів освіти. Нами було в якості методології дослідження обрано гносеологічний, прагматичний, проблемно-орієнтований наукові підходи, дитиноцентризм, які скеровували дослідження на з’ясування шляхів впровадження Декларації безпеки шкіл в заклади освіти України. Визначено, що науковими підходами в теорії педагогіки, які можуть стати основою для системної протидії небезпеці в освіті для дітей силами педагогічних працівників є: миробудівництво і педагогіка ненасилля, допомога для самодопомоги як самозахист і навчання безпечній поведінці дітей, ризико-орієнтований підхід, освіта, чуттєва до конфлікту. Кожен з цих підходів має різні функції і шляхи реалізації на практиці: 1) миробудівництво і педагогіка ненасилля: як школи, дружні до дитини; щасливе освітнє середовище, універсальний дизайн; медіація, служби посередництва; технології педагогіки ненасилля; миробудівна позиція педагогів; робота з батьками щодо допомоги в забезпеченні безпеки шкіл; профілактика і протидія буллінгу в школах; 2) допомога для самодопомоги як самозахист і безпечна поведінка; критичне мислення і вміння прийняття рішень; навчання поведінці в конфлікті, протидії маніпуляціям; 3) ризико-орієнтований підхід як паспорт безпеки закладу освіти; навчання визначенню ризиків і небезпек для дітей з урахуванням контексту і динаміки конфлікту; заходи щодо охорони території, попередження небезпек, усунення ризиків для дітей тощо; 4) освіта, чуттєва до конфлікту як стандарти і стратегії її впровадження.

У роботі розкрито архітектоніку та методику організації освітньонаукового процесу професійної підготовки фахівців-економістів банківської сфери з компетентностями для підприємництва. Сформульовано дефініції «професійна підготовка економістів», «підприємницька діяльність»; підібрано кваліфікації фахівців та професіоналів економістів банківської справи з компетентностями для підприємницької діяльності, визначено можливості їх реалізації у професійних середовищах за видами економічної діяльності. Визначено організаційно-педагогічні умови соціально-економічного спрямування, які орієнтовані на гарантування економічної безпеки на рівнях та у типах забезпечення. Досліджено соціально-економічне замовлення попиту сфер працевлаштування на фахівців банківської справи (за сферами працевлаштування) у галузях знань 01 Освіта/Педагогіка, 05 Соціальні та поведінкові науки, 07 Управління та адміністрування за спеціальностями 015 Професійна освіта (Економіка), 051 Економіка та 072 Фінанси, економістів (за сферами працевлаштування) у галузях знань 01 Освіта/Педагогіка, 05 Соціальні та поведінкові науки, 07 Управління та адміністрування за спеціальностями 015 Професійна освіта (Економіка), 051 Економіка та 072 Фінанси. Запропоновано наповнення змістовно-методичної складової організації процесу професійної підготовки майбутніх економістів, орієнтованої на гарантування національної економічної безпеки, галузевої за видами економічної діяльності та інституційної організації для забезпечення розвитку підприємництва, а саме: розкрито змістовне наповнення освітньометодичного модуля «Економічної безпеки держави», функціональної складової «Економічної безпеки підприємства», суспільно-семантичної компоненти «Соціально-економічної безпеки» та інтегрованої синергетики цільового змісту підготовки у сфері «Банківської справи».

У статті порушено проблеми науково-теоретичних аспектів алгоритму інноваційних змін у системі вищої школи, в основі яких відповідь сучасної педагогічної науки на виклики новітньої доби, коли педагогіка, виконуючи свої історичні завдання, створює передумови для утвердження якісних інноваційних процесів педагогічної взаємодії у системі «викладач – студент», що становить основи гуманітарної безпеки нашого суспільства. Нами окреслені системні процеси, у яких закладені формування культурологічної компетентності студентів, системне еволюційне осмислення дискурсу сучасної освіти та забезпечення варіативних технологій культурологічної освіти.

Статтю присвячено актуальній проблемі – вихованню дітей та молоді з метою плекання їхнього здоров’я. Зазначено, що творча спадщина польських науковців, освітян і громадсько-просвітницьких діячів у контексті цієї проблеми заслуговує на особливу увагу, оскільки її переосмислення відкриває нове бачення реалізації здоров’язбережувального виховання учнів у загальноосвітніх школах України. Висвітлено зміст деяких праць лікаря, педагога, професора наук про фізичну культуру, спеціаліста у ділянці фізичного виховання і педагогіки здоров’я Мацєя Демеля (пол. Maciej Demel; 1923‒2017) щодо визначення феномена здоров’язбережувального виховання як педагогічного процесу, його мети, завдань і технологій. Під цим кутом деталізовано змістове наповнення таких розвідок вченого: «Нотатка з національної конференції шкільної гігієни» («Notatka z Krajowej Konferencji Higieny Szkolnej»; 1960), «Здоров’язбережувальне виховання як педагогічна дисципліна» («Wychowanie zdrowotne jako dyscyplina pedagogiczna»; 1965), «Про здоров’язбережувальне виховання» (пол. «O wychowaniu zdrowotnym»; 1968), «Вчитель здоров’я. Життя і діяльність лікаря Станіслава Копчиньського. 1873 – 1933 – 1973» («Nauczyciel zdrowia. Życie i dzieło doktora Stanisława Kopczyńskiego. 1873 ‒ 1933 – 1973»; 1972), «Мета фізичного і здоров’язбережувального навчання та виховання» («Cele kształcenia i wychowania fizycznego oraz zdrowotnego»; 1975), «Педагогіка здоров’я» («Pedagоgika zdrowia»; 1980). Констатовано, що ці твори М. Демеля сприяли популяризації дефініції «здоров’язбережувальне виховання» (пол. wychowanie zdrowotne) у науковому просторі Польщі, у них репрезентовано теоретичне підґрунтя здоров’язбережувального виховання як педагогічного процесу, анонсовано умови, методи, форми та засоби його реалізації. Виявлено, що до тематичних блоків здоров’язбережувального виховання дослідник залучив особисту гігієну, гігієну оточення, гігієну харчування, гігієну праці та відпочинку, особисту безпеку та громадську безпеку, першу допомогу при нещасних випадках, загартування, оптимальну рухову та фізичну активність, яка застосовується свідомо згідно індивідуальної програми, а також, що дуже цікаво, основні правила використання послуг «служби здоров’я» (поліклінік, лікарень, шпиталів), активну співпрацю пацієнта із лікарем під час лікування та реабілітації та правила, пов’язані із фармакологічним лікуванням.

У статті висвітлюються актуальні питання щодо проблем викладання дисциплін, пов’язаних з безпекою людини у закладах вищої освіти. Визначено, від чого залежить ефективність навчально-виховного процесу з безпекознавчих дисциплін, на виконання яких завдань потрібно спрямовувати викладачів задля вирішення сучасних проблем підготовки з безпеки життєдіяльності майбутніх педагогів професійного навчання. Виокремлено комплекс методів навчання, які доцільно використовувати під час проведення будь-якого типу заняття з безпеки життєдіяльності. Зроблено висновки, що цикл дисциплін «Безпека життєдіяльності» як система забезпечення та збереження життя є найважливішою складовою професійної освіти і може бути реформована та доповнена з урахуванням спеціалізації закладів вищої освіти або напряму підготовки студентів. Окрім того, при підготовці фахівців не слід недооцінювати роль безпекознавчих наук у формуванні професійних навичок майбутніх фахівців усіх галузей. У ЗВО доцільно дотримуватися саме ступеневої схеми вивчення циклу безпекознавчих дисциплін та мати найвищий пріоритет, тому що безпека – є важливою складовою життя людини, що гарантується Конституцією України. Запропоновано можливі шляхи усунення проблем. У сучасних умовах посилення інтеграційних процесів з Європейським Союзом та впровадження європейської системи неперервної освіти програми нормативних дисциплін і відповідні освітньо-професійні програми повинні враховувати положення досконалої європейської системи нормативно-правових актів з безпеки людини. Тому, розглядаючи проблеми викладання дисциплін, пов’язаних з безпекою людей, у процесі занять з предметів «Безпека життєдіяльності», «Основи охорони праці» та «Цивільний захист» необхідно передбачати пошук оптимальних форм і методів навчально-виховного процесу з реалізації міжпредметних зв’язків і збільшення практичної підготовки на основі сучасної нормативної бази, розробки спеціальних технологій формування професійної компетентності фахівців усіх спрямувань, удосконалювати методики підготовки студентів за теоретичною та практичною складовими з цілеспрямованим формуванням у них фахової компетентності, а також постійно активізовувати професійне самовдосконалення студентів, що сприяє їх самоактуалізації, формуванню професійних потреб, мотивів та мотивацій.

У реаліях сучасного сьогодення здоров’я – це основна фундаментальна ланка в житті кожної людини, яка безпосередньо відображається на її буття, благополуччя, психічне та емоційне самопочуття. Здоров’я є цінним показником цивілізованості сучасного суспільства, одним із основних складників національного розвитку у цілому світі. У складних умовах пандемії, що відбувається нині у світі, сучасне суспільство все ж потребує компетентних фахівців, які могли б бути конкурентоспроможними на ринку праці, рішуче змінювалися б і організовували активну життєву позицію, які швидко приймали б логічні поставленій меті рішення, уміли раціонально організовувати свою життєдіяльність із позицій збереження, зміцнення здоров’я як свого, так і оточуючих, створювати і забезпечувати безпечні умови життя та праці на виробництві та в побуті, вміти запобігати небезпечним ситуаціям, що загрожують життю людей. Відомо, що пожежна небезпека одна із найстаріших загроз та проблем із якою стикається людство протягом всього земного життя. Вогонь залишив свої сліди в історії всіх епох і народів. Тисячі міст і сіл зникли з лиця Землі в гігантських язиках полум’я. Безцінні витвори розуму і талановитих рук попередніх поколінь перетворилися на порох. Протягом всіх століть вогонь знищував мільйони людських життів. За своїми трагічними наслідками пожежі не поступалися епідеміям, посухам та іншим лихам. Загальна кількість пожеж на нашій планеті досягла 5,5 млн на рік, кожні 5 секунд десь спалахує пожежа. Тому не дивно, що сьогодні пожежі дійсно все частіше стають вагомою проблемою. У нинішніх реаліях ХХІ століття сучасна людина вже озброєна знаннями й найпотужнішою технікою, і вже може на належному рівні конкурувати з вогнем, здобувати та формувати знання про пожежну безпеку, знання, які отримуються у закладах вищої освіти. Саме у закладах вищої освіти відбувається формування знань, підготовка майбутніх фахівців професійного спрямування як пропагандистів і педагогів у боротьбі з пожежами та безпечної організації життєдіяльності. У статті розглядаються історичні моменти виникнення та розвитку на території України архітектурних пам’яток, які в свої часи виконували вагому роль та функцію з безпеки життя українського народу і слугували пожежними вежами (каланчами). Розкривається сутність формування знань з пожежної безпеки виробництв при вивченні історичних аспектів розвитку пожежних веж на території України. Формування знань у студентів закладів вищої освіти з пожежної безпеки виробництв забезпечує розвиток умінь та навичок, здатності (компетенцій) для здійснення ефективної професійної діяльності шляхом забезпечення оптимального управління пожежної безпеки на підприємствах (об’єктах господарської, економічної та науково-освітньої діяльності), формування у студентів відповідальності за особисту та колективну безпеку, розвиток здоров’язберігаючих компетенцій і усвідомлення необхідності обов’язкового виконання в повному обсязі всіх заходів гарантування безпеки праці на робочих місцях. Саме навчальні заклади зокрема вищі, незалежно від видів їх спрямованості, є тим центром, де відбувається формування знань, умінь і навичок у студентів при вивченні пожежної безпеки зокрема. Людина з вищою освітою, яка має високий рівень здоров’язберігаючої компетентності, є пропагандистом здорового способу життя та спрямовує свої знання й уміння на безпечні умови праці.

У статті визначено та схарактеризовано фактори, що ускладнюють процес формування безпеки життя у старшокласників: вплив групи; особливості емоційної сфери; потреба в соціальному визнанні і факті дорослішання; віддаленість від батьків; доступність, популяризація тютюнових, алкогольних, наркотичних речовин через рекламу; негативний вплив молодіжної субкультури; потреба у прояві власної індивідуальності та неможливості її задовольнити; спадковість; сімейне неблагополуччя тощо. Визначено шляхи формування безпеки життя у зазначеного контингенту школярів, а саме: розроблення та впровадження у позаурочну діяльність закладів загальної середньої освіти авторської програми “Збережи себе сам”; залучення старшокласників до здоров’язбе¬режувальної діяльності, спрямованої як на формування, збереження і зміцнення власного здоров’я, так і здоров’я інших; педагогічна підтримка старшокласників.

Мета статті — дослідити медіапростір та охарактеризувати основні підходи до інформаційно-психологічної безпеки в контексті медіавпливу у дозвіллєвих практиках особистості. Методологія дослідження полягає у використанні соціального та аксіологічного підходів, що дозволило розглядати поняття «медіапростір дозвілля» як соціально-психологічний феномен, який здійснює безпосередній вплив на психологію особистості. Наукова новизна. Проаналізовано поняття медіапростору, «агресивного» медіасередовища; запропоновано робоче визначення медіабезпеки особистості як основної складової інформаційно-психологічної безпеки; визначено зміст медіаосвіти. Висновки. Доведено, що людина, знаходячись у сформованому сучасними медіа просторі зазнає інформаційних впливів, які трансформують її поведінку, психіку, світосприйняття та подекуди здійснюють маніпулювання психологією. Наголошено на необхідності медіабезпеки особистості як основної складової інформаційно-психологічної захищеності у сучасних умовах, зважаючи на те, що молодь сьогодні є глобальною медіааудиторією, а використання медіа є важливою частиною дозвілля. Визначено, що одними із найважливіших складових інформаційно-психологічної безпеки є медіавиховання та медіаосвіта, завданням яких є формування у людини критичного мислення для свідомого споживання медіапродукції, адекватного оцінювання інформації та здатності протистояти зовнішній інформаційній агресії і пропаганді, деструктивним медіаінформаційним впливам. Інтеграція медіаосвіти у роботі з молоддю є не тільки природним кроком, а й потребою розвитку окремого напряму педагогіки дозвілля — медіапедагогіки дозвіллєвої діяльності.

У статті здійснено ретроспективний аналіз інтегрованого початкового навчання (1-3 класи) в контексті освітніх реформ у Республіці Польщі, започаткованих у цій сфері наприкінці минулого століття. Констатовано, що в процесі реформування початкової освіти кардинально змінено навчальні плани; впроваджено інтегроване навчання спершу в перших-третіх класах, а пізніше і в четвертому класі; введено в навчальний процес інтегровані підручники та безкоштовні урядові підручники, а також як обов’язковий у початковій школі метод проектів. Розглянуто особливості та умови проектування початкового навчання, що ґрунтуються на засадах емансипаційної, аналітично-критичної та гуманістичної педагогіки. З’ясовано, що початок навчання дітей з шестирічного віку зумовив дослідження показників готовності дитини до школи, підготовку програм для роботи з дітьми з різними дефектами розвитку, налагодження співпраці педагогів дошкільних установ і вчителів початкової школи, організацію науково-методичної підготовки педагогічних кадрів до навчання дітей цієї вікової категорії, створення відповідного освітнього середовища в школі, застосування нових методичних підходів в організації пізнавальної діяльності учнів. Обґрунтовано провідну роль учителів в організації освітнього процесу та створенні дидактичного середовища, основу якого складають інноваційні педагогічні технології, що забезпечують досягнення цілей навчання, виховання і розвитку особистості молодшого школяра. Провідними серед них є різноманітні форми навчальної активності учнів початкових класів – спостереження, експериментування, дослідження, спільне прийняття рішень, відкриття власних методів пізнання світу, тощо. Стимулюють її такі педагогічні умови: ступінь складності навчального завдання, почуття безпеки учня, час тривання стимулюючої ситуації, наявність попереднього досвіду вирішення подібних завдань та самооцінки. Проаналізовано освітні програми, які потребують суттєвого вдосконалення з урахуванням новітніх досягнень педагогічної науки і практики, тому що вони ще в незначній мірі зорієнтовані на розвиток творчих здібностей дітей, на перетворення їх у суб’єктів освітнього процесу. Такий стан сприяв появі авторських навчальних програм, які відповідають запитам школярів і вимогам сучасного суспільства.

У статті здійснено рефлексивно-аналітичний аналіз діяльності закладів дошкільної освіти в умовах соціальних змін, вказано на можливі аспекти розвитку та ефективності процесу управління. Закцентовано увагу на тому, що стратегічною метою системи освіти є якісні зміни, зумовлені соціальними та інформаційними запитами, які потребують впровадження компетентнісного підходу в процес управління як на рівні керівника, так і всього педагогічного персоналу. Такі зміни спонукають керівника до особистого цілепокладання, креативності та критичності, самоорганізації та самовдосконалення щодо управління персоналом та закладом загалом. Визначено труднощі, які виникають у відмінностях між новітніми моделями управління і стереотипами, що сформувались упродовж десятиліть і є традицією.За традиційного підходу основною метою освіти є формування гармонійно розвиненої, суспільно активної особистості, яка поєднує в собі духовне багатство, моральну чистоту та фізичну досконалість. Компетентнісний підхід передбачає переорієнтацію на створення умов для задоволення потреб у якісній освіті громадян, суспільства та ринку праці з метою оновлення структури та змісту освіти, формування системи неперервної освіти, освіти впродовж життя. Здійснено пілотне дослідження з оцінювання якості діяльності закладів освіти за критеріями: санітарно-гігієнічні умови, безпека життя, зміст стратегічного планування діяльності закладу дошкільної освіти, професійне зростання педагога, підвищення кваліфікації, надання допомоги педагогу керівником та вихователем-методистом, методична робота тощо. Констатовано, що керівництву закладу дошкільної освіти необхідно звернути увагу на матеріально-технічне оснащення закладу; зміст стратегічного планування діяльності ЗДО, оскільки не завжди приймаються колегіальні рішення спільно з педагогічним колективом з цього питання; можливість професійного зростання педагога, постійного підвищення кваліфікації, чергової та позачергової атестації; надання допомоги педагогу керівником та вихователем-методистом.Зроблено висновки, що управлінська діяльність керівника на засадах компетентнісного підходу потребує створення умов для неперервного розвитку професійної компетентності педагогів з урахуванням їх особистісних потреб, державних вимог та суспільного запиту; створення сприятливого психологічного клімату, атмосфери творчої співпраці в педагогічному колективі; обговорення з колективом необхідності розроблення та впровадження системи управління якістю у закладі, що має починатися із визначення компонентів, за якими здійснюватиметься процес безперервного вдосконалення якості освітньої діяльності.

В статті здійснено теоретичний аналіз проблеми ергономічного підходу до формування простору класної кімнати початкової школи. З’ясовано, що ергономічний підхід передбачає посилення уваги до проблем технічної, технологічної оснащеності процесу освіти, її адекватності індивідуальним особливостям вчителів і учнів (антропометричним, фізіологічним, психологічним і т. п.), вимогам, зумовленим змістом освіти, взаємодії педагогів і учнів із засобами праці в педагогічному процесі з урахуванням вирішальних соціальних чинників. Визначено, що основне завдання ергономічного підходу полягає в забезпеченні зручності освітнього процесу, тобто у формуванні простору для ефективної освітньої діяльності учня й професійної діяльності педагога за умови збереження здоров’я й розвитку особистості. Ергономічний підхід, який є реалізацією вимог педагогічної ергономіки до освітнього процесу, розглядається як наукова й технологічна основа педагогічно-ергономічних умов побудови простору класної кімнати. При цьому ергономічний підхід полягає в орієнтації на «людський чинник», у повній пристосованості інформаційно-предметного середовища і засобів навчання до діяльності суб’єктів педагогічного процесу, а забезпечення функціонування системи «педагог – учень – засоби навчання – навчальне предметне середовище» є його сутністю. З’ясовано, що концепція Нової української школи передбачає організацію простору класної кімнати у вигляді восьми навчальних осередків (навчально-пізнавальна діяльність, зміна тематичних осередків, гра, художньо-творча діяльність, куточок живої природи, дитяча класна бібліотечка, куточок відпочинку, осередок вчителя), які відображають освітні потреби й інтереси дітей. Таким чином, ергономічний підхід передбачає цілковиту безпеку й полягає в повній пристосованості освітнього середовища школи, класної кімнати, засобів навчання до спільної діяльності суб’єктів педагогічного процесу.

Статтю присвячено досить актуальній проблемі дидактики – методиці викладання, зокрема шляхам удосконалення методики викладання. Автор послідовно розкриває результати проведеного дослідження, розпочавши із загального аналізу стану вищої освіти, а саме вищої військової освіти в українському суспільстві. З метою отримання достовірних результатів наукового пошуку, автор представленої статті провів ґрунтовний аналіз існуючої наукової літератури філософського, педагогічного, соціального та психологічного спрямування. Перераховано прізвища відомих вітчизняних і зарубіжних вчених, а також тих, хто безпосередньо розбудовував вищу військову освіту в Україні. З урахуванням рівня актуальності проблеми, висвітленої у статті, сформульовано пріоритетну мету наукової праці та основні методи дослідження (бібліографічний, аналіз, синтез, порівняння, класифікація, систематизація тощо). У статті наголошено на тому, що у педагогіці нині існує чимало теоретико-методологічних підходів, проте до представленої проблематики доцільно застосувати саме системний підхід. Розкрито сутність системного підходу та його особливості (структурний, інтегративний, поелементний, функціональний, історичний, процесуальний, комунікаційний). Проаналізовано та уточнено зміст поняття «удосконалення» та інтерпретовано його до представленої проблеми. На підставі аспектів системної теорії, виділено та розкрито зміст основних педагогічних умов, завдяки яким можливе удосконалення методики викладання навчальних дисциплін блоку вогневої підготовки та підготовки з особистої безпеки. Із врахуванням поданих вище елементів представленої статті, автор подав зміст основних шляхів удосконалення методики викладання навчальних дисциплін блоку вогневої підготовки та підготовки з особистої безпеки. Ключові слова: вогнева підготовка, підготовка з особистої безпеки, методика викладання, майбутні офіцери-прикордонники, професійна підготовка, вища освіта, система.

Аналізується процес становлення нової парадигми розвитку освіти у європейському просторі. Одне із центральних розглядуваних питань – про співвідношення національного та загальнолюдського в освіті. Автор обстоює думку, що ці екзистенції на рівні національних систем освіти мають бути оптимально поєднаними. Водночас європейська традиція історично викристалізувала цінності (людиноцентризм і демократія, права людини, миролюбство, солідарність, екологічна безпека, толерантність і т.д.), на яких має базуватись будь-яка національна система освіти. Становлення такої системи в нашій країні перебуває в початковому стані. Ознаки репресивної педагогіки, залишеної Україні від системи освіти колишнього СРСР, є все ще досить відчутними. Потреба у формуванні демократичного світу й демократичної людини спричинює прискорене реформування освіти в контексті загальної європейської стратегії розвитку України як незалежної держави.

У статті проведено аналіз теперішніх напрямів дослідження курсантів і студентів у формі курсових, бакалаврських і магістерських робіт кафедри практичної психології та педагогіки Львівського державного університету безпеки життєдіяльності, обґрунтовано необхідність, стан і перспективи нового напряму підготовки та захисту магістерських робіт на основі досліджень психологічних і педагогічних особливостей укладання дистанційних курсів, організації дистанційного і комбінованого навчання в закладах вищої освіти України з урахуванням вітчизняного досвіду у цій сфері, і особливо навчання курсантів ЛДУ БЖД, які часто поєднують навчання і роботу в екстремальних умовах під час постійних короткострокових і довгострокових виїздів на пожежі та інші надзвичайні ситуації впродовж всього періоду навчання в університеті. Автором показана можливість проведення таких досліджень на кафедрі практичної психології та педагогіки, тому що курсанти студенти з перших днів навчання в університеті працюють з дистанційними курсами, запропонованими викладачами кафедри практичної психології, інших кафедр Навчально-наукового інституту психології і соціального захисту та інших інститутів, можуть оцінити організацію їх використання, поки що, як додатковий навчальний матеріал, а також ДК, які пропонують, наприклад, громадський проект масових відкритих онлайн-курсів Прометеус (Prometheus) і компанія онлайн освіти Курсера (Coursera), побачити своє місце в удосконаленні університетських і в перспективі своїх майбутніх власних ДК як фахівців в галузі психології, провести дослідження на рівні курсової, бакалаврської та магістерської робіт. Описано також досвід проведення подібних досліджень, які стосуються організації дистанційного навчання і прикладної лінгвістики студентами Львівської політехніки під керівництвом професора Б. Шуневича у 2005–2007 рр.

Актуальність досліджуваної проблеми визначається соціальним запитом на створення освітнього середовища, максимально наближеного до стандартів безпечного і сприятливого для розвитку громадянської компетентності молоді. Метою представленого дослідження було виявлення особливостей впливу інформаційної безпеки середовища на розвиток громадянських компетентностей молоді. Методи дослідження: для визначення особливостей когнітивних настанов молоді застосовувалась авторська версія методики семантичного диференціалу; для виявлення особливостей впливів соціального середовища на розвиток когнітивних настанов – авторський опитувальник; для встановлення зумовленості громадянських компетентностей молоді особливостями когнітивних настанов – методи кореляційного та кластерного аналізу. Виокремлено два рівні аналізу зумовленості розвитку громадянської компетентності молоді: 1) ступінь сформованості когнітивних настанов, які забезпечують здатність протидіяти негативним інформаційним впливам; 2) відповідність впливів соціального середовища вимогам безпеки. За результатами дослідження виявлено особливості когнітивних настанов майбутніх педагогів на критичний аналіз ситуації, на раціональне оцінювання інформації, на рефлексивний аналіз ситуації. Визначено показники громадянських компетентностей, які утворюють кластери з показниками когнітивних настанов. Виявлено тенденції щодо зумовленості розвитку ціннісних, мотиваційних та ставленнєвих компонентів громадянської компетентності рівнем сформованості когнітивних настанов особистості на раціональний аналіз інформації, критичний аналіз ситуації та рефлексію. Зроблено висновок про те, що соціальне середовище загалом і освітнє зокрема не сприяє належним чином розвитку компетентностей, які зумовлюють якість опрацювання інформації, зниження конфліктності та протистояння маніпулятивним впливам. Визначено ймовірні причини низької результативність зусиль середовища, спрямованих на розвиток когнітивних настанов.

Обґрунтовано міждисциплінарний характер дослідження трансформації образу української економічної еліти у ХІХ – на початку ХХ століття. Це пояснюється умовами глобалізації сучасного світу і приналежністю предмета дослідження до об’єктів багатьох наук: історії педагогіки, історії, філософії, культурології, соціології, етнографії, біології, психології та забезпечено застосуванням низки наукових підходів: культурологічного (а в його межах – геокультурного, етнокультурного, соціокультурного, біографічного, типологічного), психолого-соціологічного, історико-соціологічного, історико-філологічного, наративного, герменевтичного та ін. Охарактеризовано історичні, культурні, національні, ментальні, релігійні та інші особливості формування системи виховних ідеалів підприємницького стану України у ХІХ – на початку ХХ століття. Виявлено етнонаціональні відмінності у формуванні поглядів народів України на цінності та ідеали підприємницької діяльності.Проаналізовано причини трансформації образу української економічної еліти у досліджуваний період. Увага акцентована на характеристиці найвагоміших цінностей українських підприємців (віра, родина, освіта, місцевий патріотизм) і чеснот (толерантність, помірність, стриманість, суспільна відповідальність). Виявлено причини домінування релігійно-моральної складової виховного ідеалу вітчизняних підприємців (нестійкість соціально-економічного становища нової підприємницької верстви, релігійно зумовлений критичний погляд на заняття торгівлею, внутрішньо особистісний конфлікт між людським прагненням до збагачення та християнським його запереченням). Обґрунтовано основну зміну у ставленні вітчизняних підприємців до освіти (освіта як престиж трансформувалася в освіту як умову фінансової безпеки та економічний спосіб мислення).

Стаття присвячена проблемам модернізації соціальних фундаментальних структур суспільства України. З-поміж низки проблем українського суспільства виокремлено труднощі реформування освітньої системи Державної прикордонної служби України. Задля розкриття мети статті проаналізовано відповідну наукову педагогічну літературу, як вітчизняного, так і зарубіжного авторства. Більшість наукових джерел належать зарубіжним вченим, оскільки західна наукова сфера вважається основоположною для методу аналізу ризиків. Наголошено на тому, що українські викладачі не володіють методикою викладання навчальних дисциплін, мета яких оволодіння методом аналізу ризиків. В основному змісті представленої статті подано матеріал щодо сутності методу аналізу ризиків, частково – історичних аспектів його виникнення. Проаналізовано значення та особливості застосування методу аналізу ризиків у професійній підготовці фахівців в арміях США, Великобританії, Швейцарії, Німеччини. Автор здійснив спробу розкрити значення методу аналізу ризиків закордоном, з метою розробки педагогічних засад щодо подальшого його активного використання в Україні, у навчальних закладах, як військових, так і правоохоронних структур. Проведене наукове дослідження є основою для викладання такої навчальної дисципліни, як «Аналіз та оцінка ризиків» для курсантів третього курсу спеціальності «Безпека державного кордону». Автор виокремив ті напрями педагогічних наукових пошуків, що можуть бути актуальними у запропонованій проблемі. Аналіз змісту та генези методу аналізу ризиків дасть змогу представникам науково-педагогічного складу академії прикордонної служби створити відповідні навчальні плани та програми для дисципліни «Аналіз та оцінка ризиків».

Мета роботи. Метою статті є здійснення ґрунтовного аналізу встановлення сутності механізмів державного управління створення здоров’язбережувального освітнього простору в Україні.Методологія. У запропонованій статті проаналізовані поняття вдосконалення, реформування, оптимізації й інтенсифікації в освіті, ефективність і готовність керівних кадрів до управління впровадженням сучасних методик здоров’язбережувальних технологій, організації освітнього простору та його вплив на якість життєдіяльності всіх суб’єктів закладу освіти: безпеки життя, створення здоров’язбережувального освітнього простору, формування іміджу закладу освіти, екологічної культури, здоров’я. Узагальнено різні підходи до визначення змісту та структури поняття «механізм державного управління».Наукова новизна. Проаналізовано використання терміна «механізми державного управління» у стратегічних документах щодо розвитку системи освіти. Запропоновано визначення та структурну модель механізму державного управління розвитком загальної середньої освіти.Висновки. Механізми державного управління підготовкою кадрів для створення здоров’язбережувального освітнього простору можуть бути розбудовані на основі гуманістичної тріади сучасної філософії освіти «людина – освіта – екологія – педагогічна культура». Необхідним є створення дієвих механізмів державно-громадського управління системою освіти як шляхом утворення нових інститутів, так і шляхом удосконалення діяльності вже наявних. Доцільним є створення при державних органах управління низки експертних рад – постійно діючих дорадчих органів, функціонування яких підвищить рівень участі працедавців закладів освіти, громадських і професійних об’єднань у виробленні рішень із найважливіших питань створення державних механізмів здоров’язбережувального простору освіти України.

У статті представлено результати дослідження професійно-ціннісних орієнтацій майбутніх фахівців військового управління Збройних сил України. З’ясовано, що їх формування у курсантів військових закладів вищої освіти є актуальною проблемою професійної педагогіки. На це вказують і результати аналізу практики професійної підготовки офіцерів Збройних сил України, що характеризується об’єктивними суперечностями. Результати аналізу наукової літератури свідчать, що ця проблема належним чином не висвітлена у працях науковців. Лише окремі її аспекти знайшли своє відображення в публікаціях. Встановлено, що науковці використовують різні підходи та індикатори для виокремлення ціннісних орієнтацій, що відносяться до професійних. Залежно від змісту професійної діяльності, перелік ціннісних орієнтацій також відрізняється. Тому, з метою виокремлення професійних ціннісних орієнтацій майбутніх фахівців військового управління Збройних сил України, емпіричним шляхом опитано 149 респондентів – офіцерів Збройних сил України та науково-педагогічних працівників військових закладів вищої освіти. За допомогою методу компетентних суддів сформовано перелік професійно-ціннісних орієнтацій майбутніх фахівців військового управління, які у структурі ціннісно- мотиваційної сфери особистості майбутнього фахівця військового управління Збройних сил України займають особливе місце. З’ясовано, що до основних професійно-ціннісних орієнтацій майбутніх фахівців військового управління можна віднести: вірність Вітчизні, відданість українському народові та військовій справ; військову честь і офіцерську гідність; особисту причетність і відповідальність за долю країни, за її безпеку; самореалізацію і кар’єру.

Мета статті полягає в аналізі дослідження студентського волонтерського руху в Україні. Висвітлено становлення волонтерської діяльності у соціальній, освітній та безпековій сферах України. З кінця ХХ ст. український соціум формує нове громадянське суспільство, яке реалізовує процеси соціально-правової держави. У роки незалежності в Україні виникли і розгорнули свою діяльність велика кількість громадських і благодійних організацій, які розв’язують актуальні для суспільства завдання: допомагають найбільш уразливим категоріям населення (інвалідам, літнім людям, дітям-сиротам, неблагополучним сім’ям тощо). Допомога населенню у морально-психологічній підтримці зростала та залежала від суспільно-політичного, економічного життя та безпеки України. До вирішення проблем, які стояли на шляху до демократично розвиненої держави, залучалися всі верстви населення, чи не найчисельнішими серед яких було студентство. У закладах вищої освіти України (ЗВО) серед студентства розвивається волонтерський рух. Його завданнями виступає соціально-педагогічна робота у різних напрямах, яка сприяє професійному становленню студентів, формує певні життєві позиції, сприяє їх саморозвитку та самореалізації. Вагомим внеском молоді у розвиток волонтерського руху є добровільна участь у зоні АТО студентів українських ЗВО. Адже кульмінаційним моментом розвитку волонтерської діяльності став кінець 2013 р. – початок 2014 р. У цей час на долю України випало не одне випробування: Революція Гідності, анексія Криму Росією, війна на Сході. У таких умовах чільне місце у житті студентства посіло військово-патріотичне виховання та волонтерська робота. Методологія дослідження базується на принципах історизму, науковості, системності, україноцентризму, авторської об’єктивності та загальнонаукових методах. Наукова новизна полягає у дослідженні виникнення волонтерського руху в Україні та власному контексті участі у цьому процесі волонтерських організацій.

Статтю присвячено проблемі впливу інформаційних технологій на ідентичність особистості. Такі ключові особливості сучасності, як стрімкий розвиток і поширення інформаційних технологій, істотно впливають як на соціокультурний простір загалом, так і на соціальне буття кожної людини. Постійне збільшення обсягів інформації, що «бомбардує» свідомість людини, щораз більша соціальна атомізація і віртуалізація соціальних зв’язків визначають формування нового типу ідентичності, який треба вивчати з погляду різних дисциплін: соціальної філософії, соціології, соціальної психології, педагогіки тощо. У цій статті зроблено спробу соціально-філософського аналізу основних аспектів трансформації ідентичності в умовах інформаційного суспільства. Справді, стрімкі зміни в комплексі інформаційних технік і технологій – це ні з чим не порівнянний виклик, оскільки людині доводиться мати справу з інформацією, яка часто має безсистемний, маніпулятивний характер, спрямована на те, щоб сформувати потреби, переконання, мотиви для досягнення певних економічних і політичних цілей, які лежать за межами справжніх, автентичних потреб особистості. Ситуація ускладнюється також викликами і загрозами зовнішньополітичного характеру. Завдання, які стоять тепер перед гуманітарними науками, полягає в тому, щоб дослідити процеси, що відбуваються в сфері «людина-інформація»; надати державним структурам систему методологічних позицій у сфері інформаційної безпеки людини і світоглядних основ ідентифікації особистості в кризовому соціумі. Отже, соціальна інформаційна екологія сьогодні набуває вирішального значення, а від формування автентичної особистості, здатної відповідати на виклики сучасності, залежить подальший прогрес суспільства. У статті розглядаються базові ідеї основних зарубіжних теоретиків інформаційного суспільства, особливості їх осмислення вітчизняними дослідниками в контексті системи «інформація-культура-суспільство-людина». Окрема увага в статті приділяється саме змінам у структурі, особливостях, чинниках формування ідентичності особистості. У статті автор розглядає як позитивні, так і негативні аспекти проблеми ідентичності особистості в умовах формування інформаційного суспільства, намагається окреслити напрями подальшого вивчення проблеми ідентичності, приділяє водночас особливу увагу трансформаціям у системі цінностей «людини інформаційної».

На основі аксіологічного підходу до вивчення феноменів професійної педагогіки визначено реперну точку модернізації системи професійної освіти, якою має бути особистість людини як найвища цінність держави і найголовніший двигун оновлення її виробничих відносин. Охарактеризовано трансформацію феномена «праця» в системі внутрішніх цінностей українців. Статистично проілюстровано найбільш помітні трансформаційні зміни в системі цінностей сучасної української молоді, відображені в уявленнях про престижність освіти, професіоналізм та професійний успіх. Визначено основні чинники трансформації професійної освіти, що вплинули на зміну цінностей української молоді: глобалізаційні світові процеси, освітнє законодавство, стан економіки та стан самої освітньої системи. Представлено актуальні завдання вітчизняної системи освіти, покликані стабілізувати систему цінностей сучасної української молоді: подолання рольового дисбалансу між професійною та вищою освітою, зміцнення рівноправного партнерства і забезпечення їх рівноцінного внеску в економічну безпеку країни, якій однаково потрібні як компетентні вчені, так висококваліфіковані робітники; налагодження дієвих механізмів забезпечення наступності всіх рівнів освіти (загальної, професійної, вищої), організація ефективної професійної орієнтації молоді на всіх рівнях професійного самовизначення; удосконалення змісту професійної освіти та забезпечення її якості відповідно до завдань Нової української школи, запитів суспільства та економіки; розвиток державно-приватного партнерства, здатного покращити мотивацію всіх осіб, зацікавлених у підвищенні якості професійної освіти; вдосконалення форм і механізмів мотивації роботодавців для організації на своїх базах різних видів навчально- виробничої діяльності, підвищення кваліфікації та стажування педагогічних працівників для підвищення престижності професійної освіти; поширення в закладах професійної освіти досвіду функціонування центрів професійної кар’єри, організації системи консультування з розвитку професійної кар’єри; забезпечення умов для впровадження інклюзії в заклади професійної (професійно-технічної) освіти.

Актуальність задекларованої у назві статті проблеми зумовлена увагою сучасної української педагогіки до проблеми здоров’язбереження дітей та молоді і потреби реалізації освіти та виховання щодо плекання культури здоров’я. Зроблено висновок про недостатній рівень дослідження вітчизняними науковцями позитивного зарубіж- ного досвіду у цьому контексті. Анонсовано, що 1993 року Барбарою Воинаровською (пол. Barbara Woynarowska), Марією Соколовською (пол. Maria Sokołowska), Марією Шиманьською (пол. Maria Szymańska) і Марією Пулторак (пол. Maria Półtorak) у межах проєкту «Школа Сприяння Здоров’ю» було опрацьовано першу польську версію навчальної програми, яку назвали «Проздоров’язбережувальна освіта у школі» (пол. Edukacja prozdrowotna w szkole). Програма репрезентувала зміст відповідної освіти для трьох груп класів (I‒III класи; IV‒VI класи; VII‒VIII класи) подставових шкіл і для надподставових шкіл Республіки Польща. Публікація висвітлює змістове наповнення програми для початкових (I‒III) класів, яке розміщувалося у програмі «Проздоров’язбережувальна освіта у шко- лі» в межах 7-ми тематичних блоків, а саме: «Гігієна особиста і оточення», «Безпека», «Їжа і харчування», «Фізич- на активність», «Едукація для сімейного життя і психологічні та середовищні аспекти проздоров’язбережувальної освіти», «Статева освіта», «Профілактика шкідливих звичок». Зміст програми було розділено на дві умовні час- тини: А ‒ «що учень повинен знати та розуміти»; Б ‒ «що учень повинен вміти». Отже, програма прогнозувала очікувані результати навчання здобувачів освіти. Зроблено висновок про потенційні можливості навчальної програми щодо формування в учнів дбайливого ставлення до власного здоров’я і прагнення дотримуватися здорового способу життя, щодо формування в учнів здатності до творчого самовираження і критичного мислення у відповідному вимірі.

У статті проведено науковий аналіз суті понять «цифрова підготовка майбутнього педагога», «цифрова компетентність», «гейміфікація освіти». Доведено, що одним із чинників, які сприяють ефективному розвитку освітнього процесу сучасного закладу вищої освіти, є формування цифрової компетентності майбутніх учителів засобами гейміфікації, оскільки в освіті переважає нова ідеологія, заснована на «гейміфікації» та «діджіталізаціі» освіти, де на зміну традиційним педагогам приходять «ігропедагоги», «координатори онлайн-платформ і освітніх траєкторій». Визначено, що результатом формування цифрової підготовки майбутніх учителів є сформована цифрова компетентність, складником якої є мотиваційно-ціннісний, когнітивний, операційний компоненти. Для перевірки сформованості цифрової компетентності майбутніх учителів засобами гейміфікації за визначеними критеріями (мотиваційний, когнітивний, рефлексивно-коригувальний) описано методи дослідження. Результати проведеного анкетування, тестування й опитування дали підстави констатувати переважно середній та низький рівні сформованості цифрової компетентності майбутніх учителів засобами гейміфікації. На основі отриманих результатів теоретично обґрунтовано та розроблено технологію формування цифрової компетентності майбутніх учителів засобами гейміфікації, яку реалізовано на таких етапах: професійно-мотиваційний, змістово-діяльнісний, рефлексійно-корегувальний. Розроблену технологію було реалізовано за таких умов: інтеграція засобів гейміфікації в процес підготовки майбутніх учителів під час опрацювання навчальної інформації; застосування організаційно-технічних заходів і методів забезпечення інформаційної безпеки при роботі з цифровими освітніми технологіями; відбір найбільш ефективних цифрових освітніх технологій; застосування освітніх платформ для розроблення цифрових навчальних проэктів. У статті засобами гейміфікації, які були спрямовані на формування цифрової компетентності майбутніх учителів, було обрано такі мобільні додатки, які використовуються в освітньому процесі: DuoLingo, ClassDojo, Coursera, Brainscape, Socrative 101. Експериментальне впровадження розробленої технології вказує на позитивні результати сформованості цифрової компетентності майбутніх учителів засобами гейміфікації.

У статті представленні результати досліджень щодо стану і перспективи використання інформаційно-комунікаційних технології для організації художньо-продуктивної діяльності дітей старшого дошкільного віку шляхом анкетування педагогічних працівників і батьків. На основі результатів анкетування автором було розроблено цикл онлайн занять з художньо-продуктивної діяльності для дітей старшого дошкільного віку, визначено фактори та перспективні напрями щодо створення безпечного розвивального середовища онлайн занять художньо-продуктивною діяльністю дітей старшого дошкільного віку. У ході дослідження було розроблено і здійснено анкетування педагогічних працівників закладів дошкільної освіти м. Харкова. Результати його засвідчили про зацікавленість педагогічних працівників ідеями дистанційної освіти дітей старшого дошкільного віку. З’ясовано, що ідея безпечного розвивального середовища онлайн занять художньо-продуктивною діяльністю дітей старшого дошкільного віку полягає в тому, щоб інтегрувати знання в цілісне явище, максимально наближене до реального буття дитини (в онлайн-заняттях варто враховувати специфіку перебування дітей в сім’ї, логіку карантинних заходів тощо). Онлайн заняття допомагають дитині створювати продукт, формувати культуру інформаційну, цифрову, загальну. Ситуаційний характер завдань дає право на множинність припустимих рішень. Особливо значимим для дитини старшого дошкільного віку є можливість презентувати і зафіксувати своє досягнення. Зміст і рівень самостійної діяльності залежать від досвіду дітей у володінні конкретним видом діяльності, їхньої життєвої компетентності, наявності розвивального предметно-ігрового, природного, соціального середовища, врахування власного продуктивного простору кожної дитини. Це передбачає грамотне, дозоване керівництво з боку дорослого. Перспективним напрямом подальшого розроблення заявленої проблеми вбачаємо налагодження співпраці педагогів і батьків дітей щодо організації доцільних занять художньо-продуктивною діяльністю дітей онлайн, офлайн, за розробленими інструкціями чи простим алгоритмом дій. Наскрізним має стати завдання конкретики в осмисленні і розумінні позицій цифрової, комп’ютерної безпеки для фізичного і психічного здоров’я дитини старшого дошкільного віку.

У статті розглянуто напрями оптимізації професійної підготовки майбутніх аграріїв в Україні на основі британського досвіду. Метою цієї статті є аналіз основних контекстів удосконалення професійної підготовки майбутніх аграріїв у вищих навчальних закладах України на основі досвіду Великої Британії. У результаті дослідження в роботі згідно з поставленими завданнями проведено порівняльний аналіз сучасного забезпечення професійної підготовки майбутніх аграріїв закладами вищої освіти Великої Британії й України; розглянуто основні вимоги до професійної підготовки майбутніх аграріїв у вищих навчальних закладах України; висвітлено основні контексти (державний, регіональний, університетський) оптимізації підготовки майбутніх аграріїв в Україні на прикладі досвіду Великої Британії. У межах державного контексту необхідно створювати позитивний імідж сільського господарства й аграрної освіти; розробити й увести освітньокваліфікаційний рівень «Бакалавр з відзнакою» з додатковим роком стажування на виробництві. Діяльність у регіональному контексті має сприяти співпраці закладів вищої аграрної освіти з представниками фермерства, агробізнесу, суміжних галузей з надання консультаційних послуг, вирішенню питань місцевих територій і населення, харчової безпеки, екології, земле- й природокористування. В університетському контексті доцільно розробити «Вихідні положення академічних стандартів для аграрних наук і наук про продовольство» для чіткого й сучасного обґрунтування змісту, завдань, очікуваних результатів, відповідних навчальних програм і профілі «Придатності до працевлаштування у сільському господарстві й суміжних галузях» для висвітлення особливостей роботи в агропродовольчому секторі, освітніх і кар’єрних орієнтирів. Пропонуємо оптимізувати навчально-методичний інструментарій підготовки майбутніх аграріїв на основі варіативності форм, методів, засобів і прийомів навчання, творчого й обґрунтованого поєднання традиційних та інноваційних аспектів навчання та викладання, збільшити сферу використання інформаційно-комунікаційних засобів. У результаті проведеного дослідження ми дійшли висновку, що напрацювання британських педагогів є корисними для впровадження у вітчизняну теорію й практику професійної підготовки якісних кадрів для вітчизняного агропродовольчого сектору.

Серед пріоритетних напрямів розвитку галузі освіти, визначених у «Національній доктрині розвитку освіти», важливе місце займає застосування освітніх інновацій, інформаційних технологій, створення індустрії сучасних засобів навчання та виховання. Комп’ютеризація та інформатизація є новітніми процесами, що впроваджуються у сферу навчання, набуваючи статус не лише об’єкта вивчення, але й засобу навчання тієї чи іншої дисципліни, зокрема хімії.Мультимедійні технології є на сьогоднішній день найбільш необхідним та новим напрямом використання інформаційно-комп’ютерних технологій у сфері освіти. Мультимедійному навчанню присвячений багато фундаментальних досліджень [1; 2] як в теорії педагогіки, так і в частинних методиках викладання окремих навчальних дисциплін. Однак, незважаючи на це, проблема використання мультимедіа, як в теорії навчання, так і в реальній педагогічній практиці залишається дуже актуальною і викликає гострі дискусії.З 2012-2013 навчального року на хімічному факультеті Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара введена нова дисципліна «Мультимедійні засоби в науці та освіті». Вона викладається студентам ІІІ курсу (34 години лекційні та 34 години відведено на практичні заняття) та IV курсу (відповідно 32 та 16 годин).Цілями даної дисципліни є застосування знань у сфері комп’ютерних технологій при проведенні наукових досліджень та в освітньому процесі. Завданнями вивчення дисципліни є формування загальнотеоретичного кругозору, професійних знань і практичних навичок, необхідних бакалавру, спеціалісту та магістру напряму підготовки «Хімія» для успішної професійної діяльності в інформаційному суспільстві.Дисципліна «Мультимедійні засоби в науці та освіті» належить до вибіркової частини загальнонаукового циклу. Вона базується на знанні наступних предметів, що викладаються в рамках бакалаврату: педагогіка, інформатика, методологія наукових досліджень, методика викладання хімії тощо. Ця дисципліна носить узагальнюючий характер. Знання та навички, отримані при вивченні дисципліни, сприяють більш успішній роботі над дипломними та магістерськими роботами.У результаті освоєння дисципліни «Мультимедійні засоби в науці та освіті» студент повинен знати базис сучасних комп’ютерних технологій, основи організації сучасних інформаційних мереж, перспективи розвитку комп’ютерних технологій в науці та освіті. Студенти повинні вміти використовувати мережні та мультимедіа-технології в освіті і науці, виконувати підготовку документів (тези доповідей, реферати, аналітичні довідки, плани-конспекти уроків, лекцій та практичних занять, науково-дослідні роботи), використовуючи різні методи обробки інформації.Після вивчення даної дисципліни студенти володітимуть методами розв’язування спеціальних завдань із застосуванням комп’ютерних та мультимедіа-технологій у професійній і науковій діяльності з хімії, термінологією сучасних інформаційних технологій та навичками забезпечення інформаційної безпеки науково-технічної та освітньої інформації. Засоби мультимедіа сприяють:– стимулюванню когнітивних аспектів навчання, таких як сприйняття та усвідомлення інформації;– підвищенню мотивації студентів до навчання;– розвитку навичок самостійної роботи студентів;– глибшому підходу до навчання, формуванню глибшого розуміння навчального матеріалу [3].У широкому сенсі «мультимедіа» означає спектр інформаційних технологій, що використовують різноманітні програмні та технічні засоби з метою найбільш ефективного впливу на користувача. Завдяки застосуванню в мультимедійних продуктах і послугах одночасної дії графічної, аудіо (звукової) і візуальної інформації, ці засоби мають великий емоційний заряд і активно включають увагу користувача.Засобами мультимедіа можна осмислено і гармонійно інтегрувати різні види інформації. Це дозволяє за допомогою комп’ютера подавати інформацію в різноманітних формах: зображення, включаючи відскановані фотографії, креслення, карти і слайди; звукозапис, звукові ефекти і музику; відео, складні відеоефекти; анімації та анімаційне імітування [4].До засобів мультимедіа можна віднести практично будь-які засоби, здатні привнести в навчання та інші види освітньої діяльності інформацію різних видів. В даний час широко використовуються:– засоби для запису і відтворення звуку (електрофони, магнітофони, CD-програвачі);– системи та засоби телефонного, телеграфного та радіозв’язку (телефонні апарати, факсимільні апарати, телетайпи, телефонні станції, системи радіозв’язку);– системи та засоби телебачення, радіомовлення (теле- та радіоприймачі, навчальне телебачення і радіо, DVD-програвачі);– оптична та проекційна кіно- і фотоапаратура (фотоапарати, кіно-камери, діапроектори, кінопроектори, епідіаскопи);– поліграфічна, копіювальна, розмножувальна та інша техніка, призначена для документування і розмноження інформації (ротапринти, ксерокси, різографи, системи мікрофільмування);– комп’ютерні засоби, що забезпечують можливість електронного подання, обробки і зберігання інформації (комп’ютери, принтери, сканери, графічні пристрої), телекомунікаційні системи, що забезпечують передачу інформації по каналах зв’язку (модеми, мережі дротових, супутникових, радіорелейних та інших видів каналів зв’язку, призначених для передачі інформації) [5].Про всі ці мультимедійні засоби навчання студенти отримують інформацію під час вивчення дисципліни «Мультимедійні засоби в науці та освіті».Крім того, вони знайомляться з різноманітними програмними продуктами, що використовуються при викладанні хімічних дисциплін та в хімічних наукових дослідженнях. Ці продукти можна умовно класифікувати за основним призначенням (рис. 1) [6].Рис. 1. Програми, що використовуються при викладанні хімічних дисциплін Значна частина курсу «Мультимедійні засоби в науці та освіті» присвячена застосуванню мультимедійних засобів навчання у викладанні хімічних дисциплін, оскільки випускники хімічного факультету отримують після закінчення університету спеціальність «хімік, викладач хімії».Головним питанням сьогодення в системі нової освіти є опанування учнями вмінь і навичок саморозвитку особистості, що значною мірою досягається шляхом впровадження інноваційних технологій, організації процесу навчання. Нові форми розвитку вимагають нових правил і нових шляхів досягнення результатів. Така позиція вимагає від сучасної освіти реформаційних кроків щодо оновлення її змісту та застосування нових педагогічних підходів, впровадження інформаційних і комунікаційних технологій, що модернізують навчальний процес. У зв’язку з цим студенту, як майбутньому вчителю, слід вміти застосовувати інформаційні технології у викладанні хімії. Ці вміння вони формують при вивченні дисципліни «Мультимедійні засоби в науці та освіті».Мультимедійні засоби навчання є універсальними, оскільки можуть бути використані на різних етапах заняття:– під час мотивації як постановка проблеми перед вивченням нового матеріалу;– у поясненні нового матеріалу як ілюстрації;– під час закріплення та узагальнення знань;– для контролю знань.Майбутнім учителям та викладачам слід дати уявлення стосовно методичних аспектів застосування мультимедійних засобів на різних етапах викладання хімії. Студенти повинні засвоїти, що використання засобів мультимедіа з метою повторення, узагальнення та систематизації знань не тільки допомагає створити конкретне, наочно-образне уявлення про предмет, явище чи подію, які вивчаються, але й доповнити відоме новими даними. При цьому відбувається не лише процес пізнання, відтворення та уточнення вже відомого, але й поглиблення знань. Студенти повинні усвідомлювати, що під час роботи з навчальною програмою важливо зосередити увагу учнів на найбільш складну для засвоєння частину, активізувати самостійну пошукову діяльність учнів [7].Метою застосування відеоматеріалів та інших мультимедійних засобів є ліквідація прогалин у наочності викладання хімії в середніх загальноосвітніх та вищих навчальних закладах. На одному з практичних занять з дисципліни «Мультимедійні засоби в науці та освіті» студенти створюють відеофрагменти хімічних демонстраційних дослідів, які можна використовувати на уроках хімії в середніх навчальних закладах та на лекціях з курсу «Загальна та неорганічна хімія». При розробці та виготовленні відеофрагментів студенти застосовують основні принципи створення відеоматеріалів з демонстраційного експерименту:– ілюстративність (надають можливість ілюструвати матеріал, що викладається, не розкриваючи зміст теми замість викладача);– фрагментарність (надають можливість дозовано викладати матеріал, залежно від швидкості сприйняття учнями та студентами);– методична інваріантність (відео фрагменти можна використовувати на розсуд викладача на різних етапах заняття);– лаконічність (ефективного викладення більшої кількості інформації за короткий час);– евристичність (подання нового матеріалу настільки зрозуміло, щоб нові знання виявились доступними для свідомого засвоєння учнями та студентами).Створені студентами відео продукти розглядаються на узагальнюючому занятті, обговорюються всіма членами групи та викладачем, що проводить практичне заняття. Найкращі з них застосовуються під час проведення педагогічного практикуму та на заняттях з «Методики викладання хімії».Використовуючи мультимедійні засоби навчання, можна проводити повноцінні уроки і заняття з хімії поза кабінетом хімії або в кабінетах без спеціального обладнання: витяжної шафи, демонстраційного стола, водопроводу тощо. Це дає змогу розширити можливості проведення уроків хімії в інших навчальних кабінетах, забезпечуючи мобільність.Засоби мультимедіа дозволяють одночасно використовувати різні канали обміну інформацією між комп’ютером і навколишнім середовищем. Одним із достоїнств застосування засобів мультимедіа в освіті є підвищення якості навчання.Розвиток сучасної освіти дозволяє чітко визначити місце та роль мультимедійних технологій у системі засобів навчання. Викладачі різних дисциплін використовують мультимедійні засоби в процесі відбору й накопичення інформації з даного предмету, систематизації й передачі знань, організації навчальної діяльності, створення різних її видів і форм. Це сприяє розробленню різноманітних мультимедійних навчальних продуктів та методичних рекомендацій щодо їх застосування в загальноосвітній та вищій школі. Модернізація системи освіти, яка характеризується впровадженням мультимедійних технологій у навчальний процес, призводить до значної корекції навчальних планів, програм, підручників, методичних розробок. Усвідомлення особливої ролі мультимедійних технологій приведе до ще більшої суттєвої інтеграції навчальних дисциплін. У зв’язку із зростаючим значенням комп’ютеризації виникає потреба в усвідомленому використанні цього потужного інтелектуального засобу. А це під силу буде лише досвідченому кваліфікованому спеціалісту-викладачу. Саме введення нової дисципліни «Мультимедійні засоби в науці та освіті» дозволить майбутнім фахівцям з хімії набути відповідних знань і вмінь.

Оглядова стаття присвячена розгляду освіти в умовах пандемії К-19, яка спричинила вплив на функціонування усіх сфер суспільства, змінила картину світу та стала причиною трансформацій освіти. Освіта розглядається як основний стратегічний ресурс забезпечення здорового функціонування суспільства та держави. Підкреслюється необхідність адекватної та професійної освітньої політики держави для подолання кризової ситуації та забезпечення соціальної й економічної безпеки населення. Розглядаються фактори дестабілізуючого характеру, які суттєво впливають на стан освіти в умовах пандемії: соціальна ізоляція, блокування можливості навчання face-to-face, напруження в суспільстві, економічна криза, відсутність достовірних знань про реальних стан речей, нерівний доступ до якісного Інтернету, низький рівень цифрової обізнаності педагогічного персоналу. Здійснюється аналіз проблем освіти у кризовій ситуації, а також визначаються потенційні можливості для виведення освіти на принципово новий за формою та якістю рівень. Автори наголошують на необхідності посилення іншомовної компетентності викладачів, оскільки ситуація потребує теоретичних знань із зовнішніх джерел для об’єктивного аналізу ситуації, а також практичних знань, які дозволяють підвищувати власний професійний рівень (у тому числі за рахунок освіти та самоосвіти при використанні ресурсів іноземними мовами). Серед позитивних змін в освіті автори називають створення нових моделей навчання, розширення освітніх кордонів, економічність, оновлення запитів на освіту, розкриття творчого потенціалу педагогів. У статті визначаються також пріоритети освіти: сприяння, підтримка та участь держави та державних органів влади усіх рівнів у реалізації принципів цифрової освіти; масштабне використання цифрових технологій навчання та викладання; розвиток цифрових навичок педагогічного персоналу, формування культури цифрової комунікації; аналітика в системі освіти, компаративістські дослідження, вивчення досвіду інших держав, стратегічні прогнози. Обґрунтовано, що в умовах дестабілізації суспільства основні проблеми – у царині моральної відповідальності, а тому реформи, зміни, трансформації освіти мають відбуватися з урахуванням основних моральних цінностей та поваги до особистості. Ключові слова: цифрові ресурси, Інтернет, цифрова освіта, освітні ресурси, цифрове спілкування, фактори дестабілізуючого характеру, пріоритети освіти, цифрова обізнаність, моральна відповідальність.

У зв’язку з необхідністю вирішення нагальних проблем освітньої діяльності, спричинених протиепідемічними та санітарно-гігієнічними заходами боротьби з коронавірусною інфекцією, вищі військові навчальні заклади (у тому числі й заклад вищої освіти Державної прикордонної служби України) перейшли на змішану форму проведення занять з усіма категоріями тих, хто навчається. Оптимізовані науково-педагогічним складом методики використання різноманітних платформ як Інтернету, так і внутрішніх мереж дозволяють достатньо ефективно забезпечувати опанування майбутніми офіцерами-прикордонниками військово-професійних компетентностей, визначених робочими програмами навчальних дисциплін й іншими нормативними документами, але таким чином характеризується навчальний процес переважно під час опрацювання курсантами та слухачами теоретичних аспектів матеріалу, що викладається. Контрольні заходи, спрямовані на перевірку якості засвоєння зазначених компетентностей, також можуть організовуватися й здійснюватися аналогічним чином – шляхом вирішення майбутніми офіцерами-прикордонниками тестових завдань різної складності. Обставини реалізації практично-прикладної складової освітнього процесу є кардинально іншими: під час практичних занять з військово-спеціальних дисциплін передбачено використання курсантами за призначенням навчально-матеріальних засобів. За таких особливостей керівник заняття з числа науково-педагогічного складу повинен особисто та із залученням помічників і технічного персоналу контролювати дотримання заходів безпеки, а також порядку використання зброї та військової техніки, засобів індивідуального та колективного захисту, носимого та возимого шанцевого інструменту, приладів радіаційної та хімічної розвідки, засобів спостереження та зв’язку, імітаційних і бойових вибухових речовин тощо. Ці заняття характеризуються й наявністю тактичної обстановки, розробленої з метою створення ситуацій невизначеності, швидкоплинності, раптовості, максимального наближення до реальних умов бойових дій окремих військовослужбовців і підрозділу в цілому. Таким чином, дистанційні освітні заходи в контексті різних видів практичних занять з навчальної дисципліни «Основи бойового забезпечення» мають низьку ефективність, а також дуже складні як для педагогів, так і для курсантів. Проведення переважної більшості таких занять без контактної участі науково-педагогічного складу є взагалі неможливою.

An important component of professional competence of teachers, digital competence of future teachers, has been considered in the article. The approaches of scientists on the interpretation of the concept of "digital competence" have been substantiated, the components of digital competence of future specialists have been described, namely information literacy, communication and cooperation, creation of digital content, security, problem solving; their development has been outlined. The European framework and standards of digital competence of citizens and teachers, which are an important tool for raising the level of digital competence of specialists, have been analyzed and substantiated. The author have described in detail the framework of digital competence for citizens DigComp, DigComp 1.0, DigComp 2.0, DigComp 2.1, DigCompOrg, DigCompEdu, which are an important tool for determining the level of digital competence of future teachers, their professional development and improvement of professional qualification. The definition of digital competence by the European Commission has been given, according to which it has been defined as one of the key competences for lifelong learning. The digital competence of future teachers includes the ability to logically and systematically usage of digital technologies in all areas of their activities. It contributes to the success of the future specialist, the solution of various tasks and the formation of his important life competencies. The aim of the article is to analyze the European framework of digital competence of citizens and outline a common approach to defining and describing the main areas of digital competence. The article describes in particular the first European framework of digital competence for teachers (DigCompEdu), the purpose of which is to reflect and describe the digital competences characteristic of teachers. It covers 22 competencies divided into six areas and provides a six-level (A1-C1) model of teacher professional growth. The framework is designed to help teachers assess the level of their own digital competence. The focus of this framework is not technical skills. The framework aims to detail how digital technologies can be used to increasing the professional competence of the teacher and innovation in education and training.Key words: digital competence, digital technologies, innovations, communication, problem solving.У статті розглянуто важливий складник професійної компетентності учителів – цифрову компетент-ність майбутніх учителів. Обґрунтовано підходи науковців до трактування поняття «цифрова компетентність», описано складники компонентів цифрової компетентності майбутніх фахівців, а саме: інформа-ційна грамотність, комунікація і співробітництво, створення цифрового контенту, безпека, вирішення проблем, окреслено напрями їх розвитку. Проаналізовано та обґрунтовано європейські рамки і стандарти цифрової компетентності громадян та учителів, які є важливим інструментом для підвищення рівня цифрової компетентності фахівців. Автором детально описано рамки цифрової компетентності для громадян DigComp, DigComp 1.0, DigComp 2.0, DigComp 2.1, DigCompOrg, DigCompEdu, які є важливим інструментом для визначення рівня цифрової компетентності майбутніх учителів, їх професійного розвитку та підвищення власної фахової кваліфікації. Подано визначення цифрової компетентності Європейською комісією, за яким вона визначається як одна із ключових компетентностей для навчання впродовж життя. Цифрова компетентність майбутніх учителів включає вміння логічно та системно використовувати цифрові технології у всіх сферах своєї діяльності. Вона сприяє успішності майбутнього фахівця, вирішенню різних завдань та формуванню його важливих життєвих компетенцій. Метою статті є аналіз європейських рамок цифрової компетентності громадян та окреслення спільного підходу до визначення і опису основних сфер цифрової компетентності. У статті особливо детально охарактеризовано першу Європейську рамку цифрової компетентності для педагогів (DigCompEdu), метою якої є відображення і опис характерних для педагогічних працівників цифрових компетенцій. Вона охоплює 22 компетенції, розподілені на шість сфер, і передбачає шестирівневу (А1-С1) модель професійного росту вчителя. Рамка покликана допомогти педагогам оцінити рівень власної цифрової компетентності. Центром уваги цієї рамки є нетехнічні навички. Рамки мають на меті деталізувати, як цифрові технології можуть бути використані для підвищення фахової компетентності педагога та інновацій в освіті і навчанні.Ключові слова: цифрова компетентність, цифрові технології, інновації, комунікація, вирішення проблем.

Purpose. The aim of the publication is to promote the perspective of creating a health-conscious higher education. The results of the SMART goal-setting and SWOT analysis shows the mental health support group’s possibilities in higher education. The theoretical part of this article deals with those points of view and theories, which can be found in the international special literature about the mental health of the teenagers and in accordance with the central theme of the study.In the course of our practice we find out that the stress in the daily life of students is inevitable. There are many opportunities to organize various preventive programs, the creation of which offers the possibility for acqusition of effective coping strategies and prevents from the recording of harmful behaviour traits. The study emphasizes on the supporting power of the community. Since the human is a social being and the community is a secure-base for the teens, we should offer for our youth opportunities in which they find out a new perspective. The start of a mental health program called Mental Nest, organized on the base of the Ferenc Rákóczi II Transcarpathian Hungarian College of Higher Education, was an innovational initiation, since there was no precedent for starting such a mental health group from the existence of the college.Methods. On most of the support group sessions we followed the aspects of the training method, we worked with group-dynamics techniques, stress and conflict management exercises as well as effective communication activities and games. Based on the needs assessment, the media method was used during the movie watching. For the purpose of intervention we used art therapy exercises and projective drawing techniques. The evaluation of the mental health project was performed by impact assessment, SMART goal-setting and SWOT analysis.Results. We concentrated on a regular weekly meatings running for 8 weeks. The initiation of the support group was considered as a desired mental health project. In the article the evaluation was carried out also in this regard with the help of SMART goal- setting and SWOT analysis.According to the revealed needs we developed a further project to establish a mental health support group. The aim was to create a closed group on the base of our higher educational establishment, where the first-year students become emotionally strong, their self-esteem becomes more positive, thus enabling them to redistribute their energy effectively for coping with stress and conflicts. Conclusions. The success of the project is confirmed by the fact that it can be the first step of supports the concept of health-conscious higher education.Key words: mental health project, support group, stress management, community, SMART goal-setting and SWOT analysis, health-consious higher educational establishment. Мета – популяризація перспективи створення вищої інстанції з охорони психічного здоров’я. Результати SMART- та SWOT-аналізів демонструють можливості психологічних гуртків з урахуванням потреб вищого навчального закладу.У теоретичній частині даної статті розглядаються положення та теорії, які містяться у міжнародних виданнях, присвячених психічному здоров’ю підлітків та пов’язаних із головною темою дослідження. Упродовж нашої діяльності виявили, що для студентів щоденний стрес є неминучим явищем. Є багато можливостей для організації різних програм превентивного характеру, завдяки яким ми надаємо можливість для засвоєння ефективних стратегій подолання проблем, і разом з цим уникаючи фіксації негативних проявів поведінки молоді. Дослідження насамперед звертає увагу саме на той компонент, який підкреслює силу спільноти у підтримці особистості. Будучи істотою соціальною, для людей, а особливо для підлітків громада являється базою безпеки. Виходячи із цього, ми маємо запропонувати для нашої молоді можливості знайти нові перспективи. Започаткування програми з ментальної гігієни під назвою «Ментальне гніздо» на базі Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ має інноваційний характер, оскільки з часу заснування закладу ініціювання групи ментального здоров’я такого масштабу являється безпрецедентним. Методи. Під час проведення регулярних щотижневих зустрічей і групових занять використовували методи із застосуванням вправ на розвиток групової динаміки, на подолання комунікативних бар’єрів, управління стресом та конфліктами. Спираючись на оцінку потреб, використовувалися методи медіа-педагогіки при демонстрації фільмів із подальшим обговоренням побаченого у рамках групової форми роботи, а також застосувалися методи проектного аналізу малюнків, у якому використовуються можливості психологічної інтервенції. Оцінювання проекту з психічного здоров’я було проведено за допомогою оцінки психологічного впливу і SMART- та SWOT-аналізів.Результати. Ми зосереджувалися на регулярних одноразових зустрічах упродовж восьми тижнів. Започаткування групи підтримки розглядалось нами як бажаний проект з ментальної гігієни. Оцінка результатів проводилася також відповідно до цілей проекту, відображених за допомогою SMART- та SWOT-аналізів. Відповідно до виявлених потреб розроблено подальший проект зі створення групи підтримки з ментального здоров’я. Нашою метою було створити на базі нашого закладу вищої освіти таку закриту групу, де у студентів-першокурсників стабілізується емоційний стан, їхня самооцінка стає більш позитивною, завдяки чому вони зможуть краще перерозподілити свою енергію для подолання стресу та конфліктів. Висновки. Успіх проекту підтверджує той факт, що він може стати першим кроком на шляху до створення Інституту сприяння здоров’ю.Ключові слова: проект у сфері ментального здоров’я, група підтримки, управління стресом, спільнота, SMART- та SWOT-аналіз, заклад здорового способу життя.

Кінець ХХ ст. в діяльності ЮНЕСКО, Світового Банку, освітніх департаментів Європейського Союзу та інших міжнародних організацій відзначений кількома важливими змінами:– безприкладним підвищенням уваги до вищої освіти та наукових досліджень як головної передумови стійкого соціального і економічного розвитку націй у ХХІ столітті (введення нових стандартів класифікації освіти в 1997 р., конференція 1998 р. в Парижі з вищої освіти та ін.);– акцентуванням проблеми вимірювання і забезпечення якості навчання і професійної підготовки, створення та поширення засобів об’єктивного оцінювання діяльності навчально-виховних закладів (здійснення проектів на кшталт PISA – масового тестування сотень тисяч учнів у десятках країн);– прискоренням розвитку фундаментальних наук і розширенням використання їх у системах освіти як незамінного засобу підготовки працівників ХХІ ст. і формування передумов для стійкого суспільно-економічного розвитку.Строго кажучи, останні два аспекти тісно поєднуються, оскільки високоякісна і сучасна освіта не може не включати вивчення точних наук і формування навичок використання новітніх інформаційних та інших “високих” технологій. Прикладом цього є рекомендації Всесвітньої конференції з точних наук, організованої під егідою ЮНЕСКО в Будапешті (26 червня – 1 липня 1999 р.) [1]. Для нас особливо важливим є та частина документів цієї конференції, де йдеться про безперспективність скорочення вивчення фундаментальних наук в системі обов’язкової освіти під фальшивим приводом їх “складності”, де пропонується змінювати й осучаснювати зміст природничо-математичної складової середньої та вищої освіти як фундаменту стійкого розвитку людства, збереження і поліпшення довкілля, забезпечення миру і стабільності.Однак, у деклараціях конференцій та інших працях експертів ЮНЕСКО мало мовиться про необхідність негайного подолання наслідків сучасного “інформаційного вибуху”, насамперед – браку в активного населення новітніх знань для ефективної й результативної діяльності. Пропонуємо називати це явище “ефект хоттабізації” на знак того, що все частіше і частіше кваліфіковані фахівці внаслідок незнання новітніх наукових досягнень повторюють дії дідугана Хоттабича, який намагався допомогти одному лінуватому підлітку скласти екзамен з фізичної географії на основі знань про довкілля, які існували за дві тисячі років до нашої ери на теренах Індії і Близького Сходу. Негативні наслідки ефекту хоттабізації загострюються тим, що нашими сучасниками є приблизно 90% всіх науковців, які жили на планеті, а продуктивність їхньої праці постійно зростає завдяки комп’ютерній техніці і створенню світових мереж для циркуляції наукової інформації та наукової співпраці (електронна пошта, Інтернет та ін.).Неусвідомлення загрози з боку ефекту хоттабізації вже привело в Україні до того, що у нас продовжують використовувати поняття “фундаментальні курси” в анахронічному аспекті як синонім тих усталених академічних знань, що датуються періодом становлення класичних наук. Наслідком цього, очевидно, стає зниження ефективності діяльності всієї системи освіти, а також певна втрата впливу наукової спільноти на громадську думку. Як відомо, цим негайно скористалися представники псевдонаук і невігласи, адепти релігійних й езотеричних вчень тощо.В Україні для вчителів шкіл і викладачів вищих навчальних закладів зникла можливість для ліквідації ефекту хоттабізації і безперешкодного отримання нових даних про результати наукових досліджень в десятках старих і молодих наук. Наукові матеріали чи повідомлення про відкриття займають маргінальне становище, зустрічаються в кількох газетах і науково-популярних журналах з мікроскопічним накладом. Не буде перебільшенням твердження, що сучасна Україна поступається більшості країн третього світу в увазі до поширення наукових знань, у виданні книг, журналів, газет, використанні спеціалізованих каналів телебачення тощо.Очевидно, що подібна деградація не віщує нам нічого хорошого у найближчому майбутньому й загрожує подальшим зниженням інтегральної виробничої компетентності населення України. Яскравий і виключно неприємний приклад стратегічно помилкових дій в освітній сфері – здійснення у нас на Кіровоградщині фінансованого зі США проекту “розвитку критичного мислення”, опис якого і перші “результати” можна знайти в статті [2]. Заокеанські “меценати” розвитку нашої школи безапеляційно оголосили всі тексти підручників “банальними й усім відомими знаннями”, а справжньою цінністю – те, що в ці книги не входить. Цим вони гранично активізували цікавість молоді до антинаукової інформації – переповідання старих релігійних текстів і псевдо-знань алхіміків, байок про легкість отримання “необмеженої енергії з вакууму” та здійснення всіх мрій людства на базі “торсійних полів”. Наслідок? Він дуже сумний – учні на заключних заняттях і залікових дискусіях затаврували всі фундаментальні науки, “довели шкідливість і помилковість” праць Ч. Дарвіна та безлічі інших геніальних вчених...Ми були б необ’єктивними, стверджуючи, що лише в Україні природничо-математичні науки страждають від активізації фанатизму і невігластва. Зауважимо, що і в зарубіжних країнах ситуація з оновленням комплексу навчальних дисциплін і врахуванням у них новітніх наукових відкриттів другої половини ХХ ст. залишається доволі строкатою. З міркувань лаконічності, вкажемо лише два приклади.На відміну від української практики 90-х років, що відзначається значним зниженням уваги до точних наук під гаслом кампанії з гуманізації та гуманітаризації діяльності системи освіти, політичне і адміністративне керівництво Франції інтенсифікувало рух у протилежному напрямі. Як свідчать останні матеріали про тенденції розвитку вищої школи Франції [7], країна обрала твердий курс на розширення охоплення молоді вищою освітою шляхом професіоналізації навчальних програм, широкого впровадження коротких професіоналізованих профілів підготовки кадрів, доповнення класичних спеціалізацій (філолога, історика тощо) додатковими – юриста середньої кваліфікації, соціолога, психолога та ін. Якщо у нас ключовим терміном є “інтелект”, то у сучасній Франції – “компетентність”. Зауважимо, що такою ж є освітня політика кількох інших розвинених країн – Фінляндії, Австрії, Нідерландів, – а також частини країн третього світу – Південної Кореї, Сінгапуру, Індії тощо.Інший приклад. Сучасна Росія, очевидно, успадкувала від СРСР не лише розташовану на своїй території мережу навчальних закладів, але й теоретично-методичний доробок науково-педагогічних дослідних установ, більшість яких концентрувалася в радянські часи у Москві. Нас особливо цікавлять досягнення в інтегруванні природничих наук, зокрема, створенні навчального курсу з інтегрованого “Природознавства”. Вже на початку 80-х років там розпочалися дослідження з диверсифікації старшої середньої школи і використання в навчальному процесі нових предметів і дисциплін.В Україні ці тенденції оновлення виявили себе у планах міністерства народної освіти ввести в майбутньому профільне навчання в старших класах середньої школи. Серед підготовчих кроків (очевидно, за дозволом Москви) воно у другій половині 80-х рр. проводило конкурс на створення програми інтегрованого предмету “Природознавство”, призначеного для заміни фізики, хімії і біології в гуманітарних профілях або потоках навчання. Протягом декількох років комісії відкинули багато невдалих варіантів. Організатори в 1990 р. запропонували автору взяти участь у конкурсі, що призвело до створення бажаної програми і закриття проблеми. Вперше нова програма з інтегрованого “Природознавства” була опублікована в №23 Інформаційного збірника міносвіти в 1991 р., а пізніше регулярно перевидавалася (напр., [3]).Ми переконані – головні ідеї цього нового предмету стають все більш актуальними. Про це свідчать і події в Росії, де експериментують з новою вузівською дисципліною “Концепції сучасного природознавства” і пропонують іншу – “Наукова картина світу” ([4] та ін.). Та вже побіжне ознайомлення з російськими варіантами інтегрованих природознавчих дисциплін засвідчує, що вони мають численні недоліки – еклектичність, відсутність певної інтегруючої ідеї, акцентування другорядної інформації та ін. Схоже, росіяни не змогли скористатися негативним досвідом країн Заходу, де у 80-х роках нова дисципліна “Наука (Science)” була найчастіше простим об’єднанням надмірно класичних фрагментів двох-трьох традиційних наук.Українська старша середня і вища школи мають врахувати вказані приклади і тенденції, створивши і використавши власний варіант дисципліни (чи групи споріднених дисциплін), де були б акумульовані й логічно поєднані в єдине ціле більшість головних відкриттів природничих наук останнього тридцятиріччя. Цей період виділений нами тому, що нові досягнення групи молодих наук дають змогу створити більш повне і сучасне уявлення про Всесвіт і довкілля, Землю і людство.Один з варіантів нових підходів ми пропонуємо у згаданому інтегрованому “Природознавстві”, яке може бути однаково корисним як у старшій середній школі, так і на базовому рівні вищої освіти.Основна особливість авторського “Природознавства” – акумуляція в ньому останніх відкриттів і досягнень цілої групи наук про природу і людину: астрофізики, ядерної і теоретичної фізики, нерівноважної термодинаміки, нелінійної хімії, геофізики і геохімії, етології, нейро- і молекулярної біології, генетики, теорії інформації, почасти, екології й ін.Розроблений варіант курсу складається з двох частин із подібними цілями, що послідовно висвітлюють сучасні уявлення про походження неживої (1-я частина курсу) і живої субстанції, їхній розвиток й постійне ускладнення, а також розглядають сучасний стан і шляхи подальшої еволюції косної і живої матерії у Сонячній системі. У центрі уваги – загальні й партикулярні закони, що детермінують цю еволюцію, а також “досягнення” людства в порушенні природної ходи подій та пошуки реального шляху ліквідації загроз його існуванню. Відсутність фінансування не дає змоги виділити півтора-два року на завершення цього досить складного проекту і створення серії підручників для навчальних закладів різного рівня (включаючи посібники для підготовки викладачів нової дисципліни). Поки-що є лише попередній текст першої частини “Природознавства” (приблизно 20 друкованих аркушів).Настільки детальна розповідь про нереалізований проект виправдана переконанням автора в тому, що в найближчому майбутньому в рамках переходу до 12-річної середньої освіти в Україні можуть активізуватися пошуки нових предметів і дисциплін для заключних рівнів первинної освіти (термін означає всю сукупність засобів і методів підготовки нових генерацій до активного життя). Наприклад, проблема адекватного викладу складних наукових аспектів сучасної екології як інтегративної науки найкраще вирішується саме в рамках ще більш інтегративного курсу “Природознавства”. Багато років автор використовував у різних комбінаціях інформацію з екології, природознавства і наукового людинознавства під час читання курсів “Вступ в екологію”, “Основи екології” і “Безпека життєдіяльності” в університетах та спеціалізованих середніх навчальних закладах Києва. Досвід показав, що учні і студенти негативно ставляться до викладу цих курсів на основі акцентування видів забруднень і правил цивільної оборони, віддаючи перевагу отриманню знань про закони живої і неживої природи та про особливості комплексних динамічних явищ довкілля.Наше заключне зауваження стосується ужитого терміну “наукове людинознавство” і, напевне, має особливе значення. Цієї науки ще немає, але існують і розширюються досить тривкі острівці наукових знань про сутність людини в рамках групи окремих молодих точних наук.Тисячоліттями сутність людини була об’єктом вивчення, аналізу і трактування гуманітарних наук і мистецтв. Накопичений ними океан знань відрізняється декількома особливостями, зокрема: а) колосальним обсягом; б) словесною або графічною формою; в) відсутністю надійного інструментарію для відділення істини від помилок і хибних гіпотез; г) непристосованістю до швидкої передачі молодим поколінням.Для автора друга половина ХХ ст. відзначена насамперед тим, що у своєму розвитку генетика, етологія, теорія інформації, нейро- і молекулярна біологія й інші точні науки “проникли” в сферу вивчення сутності людини. Багато чого з золотого фонду здогадок науковців-гуманітаріїв вони підтвердили у формі законів природи, виявивши одночасно хибність частини поширених ідей і постулатів (особливо в сфері психології й уявлень про мотиви поведінки людини, див. напр. [5,6]). Автор, зрозуміло, володіє лише частиною інформації зі сфери наукового людинознавства, але й вона чітко виявила свою виняткову ефективність у процесі виховання і викладання. Відзначимо, що окремі аналітики-прогнозисти серед педагогів-науковців (як Т. Левовицький у Польщі чи Б. Гершунський у Росії) пропонують розширити можливості педагогіки у ХХІ ст. шляхом залучення досягнень психології, соціології і кібернетики. Та значно більшого можна чекати від названих вище молодих наук, особливо етології, генетики і нейромолекулярної біології.Й досі педагоги або не підозрюють про існування, приміром, законів етології й нейрохімії людських емоцій, або, не вивчивши їх глибоко, відхиляють як небезпечну для їхньої науки єресь (“сьянтизм”). Звичайно, ці варіанти дій по-своєму логічні, але не мають перспективи з урахуванням необхідності переходу від адаптаційної до трансформаційної (існують також назви “гуманістична” і “критично-креативна”) парадигми освіти, формування в молоді потрібної в ХХI сторіччі неоцивілізаційної компетентності – фундаментальної передумови виживання людства і його стійкого прогресу.Свою частину рішення зазначених освітньо-виховних проблем може взяти на себе великий курс “Основи сучасного природознавства” як комплекс знань про походження, розвитку і сутності природи і людини, міру розумності і можливостей останнього.

У статті розглянуті та охарактеризовані різні аспекти підготовки і проведення та узагальнені результати VI Міжнародної науково-практичної конференції «Інформаційно-комунікаційні технології в сучасній освіті: досвід, проблеми, перспективи». Конференція відбулася 4-5 листопада 2021 року у Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності відповідно до плану роботи Державної служби України з надзвичайних ситуацій та Національної академії педагогічних наук України. Її проведення започатковано у 2006 році Міністерством надзвичайних ситуацій України та НАПН України.Організатори цьогорічної конференції: Національна академія педагогічних наук України, Відділення професійної освіти і освіти дорослих НАПН України, Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН України, Інститут професійно-технічної освіти НАПН України, Інститут інформаційних технологій та засобів навчання НАПН України, Львівський державний університет безпеки життєдіяльності як структурний підрозділ Державної служби України з надзвичайних ситуацій та Департамент освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації.На пленарних засіданнях виступили з науковими доповідями вітчизняні та зарубіжні вчені — знані фахівці у сфері професійної педагогіки та педагогіки і психології безпеки життєдіяльності. В їхніх доповідях викладені теоретичні засади, досвід використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в освітньому процесі сучасних закладів освіти та обґрунтовані перспективи цифровізації підготовки фахівців нової генерації.Цікаві дискусії відбулися на засіданнях чотирьох секцій: 1. Цифрова трансформація освіти і науки: стан і перспективи. Цифровізація підготовки здобувачів освіти у закладах освіти різних рівнів. Проблеми сучасної кібербезпеки, психопедагогіки безпеки, культура безпеки професійної діяльності фахівців. 2. Теорія і практика проєктування інформаційно-освітнього середовища у професійній підготовці фахівців. Науково-методичні засади впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в освітній процес закладів формальної і неформальної освіти.3. Актуальні психолого-педагогічні проблеми професійної підготовки фахівців в умовах змішаного навчання.4. Підготовка педагогів закладів формальної і неформальної освіти до створення та використання електронних освітніх ресурсів. Інформаційні технології у наукових дослідженнях. Менеджмент інноваційних освітніх проєктів, програм, підготовка грантів. Роботою секцій керували знані вчені та педагоги закладів вищої освіти. Під час конференції відбувся обмін інноваційним досвідом використання ІКТ у закладах освіти. Учасники конференції взяли участь у семінарах, воркшопах, майстер-класах і тренінгах, що проводили науково-педагогічні працівники Львівського державного університету безпеки життєдіяльності, а також інших закладів освіти, установ і компаній, що здійснюють виробничу та освітню діяльність у сфері інформаційних технологій.На підсумковому засіданні обговорено результати роботи секцій, обґрунтовано висновки та пропозиції до рекомендацій конференції. Найважливіші з них викладено у цій статті. Всього у пленарних, секційних засіданнях та інших заходах взяли участь понад 100 осіб з 7 країн — Болгарії, Великої Британії, Канади, Молдови, Німеччини, Польщі та України, 60 з них виступили з науковими доповідями і повідомленнями.У статті також висвітлено організаційно-технічні аспекти проведення конференції, зокрема використання онлайн-платформи Zoom та системи менеджменту конференцій Indico.За результатами обговорення актуальних проблем використання ІКТ у сучасній освіті запропоновано інноваційні підходи та методики організації освітнього процесу в закладах вищої освіти в умовах цифровізації. Ідеї інноваційного досвіду застосування ІКТ рекомендовано впроваджувати в освітній процес закладів освіти різних типів і форм власності, особливо дистанційного та змішаного навчання в умовах пандемії COVID-19.

Анотація. Комплекс глобальних проблем, викликаних стрімким технічним, економічним і соціальним розвитком людства, актуалізував на сьогоднішній день дилему - вижити або загинути. Науково-технічна революція відкрила широкі можливості для всебічного розвитку людини і, відповідно, зумовила зростання ролі людського фактора в житті суспільства. Вже сьогодні, в процесі трудової активності людини відбувається зміна декількох поколінь техніки. Ускладнення техніки вимагає від працівників постійного підвищення їх кваліфікації та оволодіння новими знаннями для подальшого вдосконалення. А це, в свою чергу, обумовлює необхідність гармонійного поєднання в кожному індивідуумі професійної компетентності з науковим світоглядом, соціальною відповідальністю і загальнолюдськими моральними цінностями. Ключовим в цьому процесі є формування гуманістичної, орієнтованої на загальнокультурні цінності світогляду особистості або так званого «безпечного типу людини». Все це пред'являє високі вимоги до рівня знань і компетентності сучасного здобувача вищої освіти, які можуть бути задоволені вдосконаленням системи підготовки фахівців і модернізації навчально-виховного процесу. Стрімкий розвиток технологій вимагає відповідного удосконалення методик навчання безпеки професійної діяльності здобувачів вищої освіти і складу освітніх програм, які повинні враховувати не тільки сучасні вимоги науки і техніки, а й перспективи їх розвитку. Особливу увагу необхідно приділити змісту навчання і характеру встановлення міждисциплінарних зв'язків між загальноосвітніми, технічними і спеціальними дисциплінами. Культура безпеки повинна використовуватися як дієвий проект пробудження інтересу і виховання психофізіологічної і психосоціальної надійності кожної людини в процесі її індивідуальної життєдіяльності. В даний час важливо не тільки формування у здобувачів вищої освіти розуміння головних аспектів безпечної діяльності, а й прищеплення стійких навичок безпечних прийомів праці, формування культури безпеки на всіх рівнях виробничого процесу. Життя є головною цінністю кожної особистості, а існування і розвиток людства є головною загальнолюдською цінністю, які неможливі без забезпечення необхідного і достатнього рівня безпеки. Ключові слова: культура безпеки, небезпека, безпека, діяльність, техносфера, людський фактор, безпечна життєдіяльність.

Анотація. У статті здійснено аналіз проблеми підготовки здобувачів вищої освіти, майбутніх педагогів до практики в літніх оздоровчих таборах як засобу формування їхньої педагогічної компетентності; уточнено зміст понять «педагогічна практика», «професійна підготовка», «професійна компетентність», «літні оздоровчий табір». Аналіз літературних джерел з проблеми дослідження показав, що педагогічна практика (практика в літніх оздоровчих таборах) виступає обов'язковою складовою освітнього процесу педагогічних закладів освіти. Визначено, що мета підготовки студентів до роботи в літніх оздоровчих таборах полягає у розширенні професійно-педагогічних знань і досвіду самостійної організації життя і діяльності дитячого колективу, оволодіння методикою виховної роботи зі школярами різного віку в період літніх канікул. З’ясовано, що підготовка до практики в літніх оздоровчих таборах має системний характер і передбачає здійснення постійного психолого-педагогічного супроводу досвідченими викладачами-методистами, вожатими, керівниками дитячих оздоровчих таборів. Встановлено, що підготовка здобувачів освіти має ґрунтуватися на таких компонентах: особистісний, теоретичний, практичний. Уточнено, що професійна компетентність складається з різних компонентів – компетенцій, які визначають готовність і здатність майбутнього вчителя до успішного виконання професійно-педагогічної діяльності. Окреслено, що виховна робота в літніх оздоровчих таборах включає в себе поєднання відпочинку, праці, спорту з пізнавальною, естетичною, екологічною, оздоровчою діяльністю. Зміст, форми та методи роботи визначаються статутом, педагогічним колективом і будуються на принципах ініціативи й самодіяльності дітей та учнівської молоді, демократії і гуманізму, розвитку національних і культурно-історичних традицій, пріоритетності загальнолюдських духовних досягнень і цінностей. З’ясовано, що у процесі роботи в літньому оздоровчому таборі студенти повинні проводити різні види й організаційні форми діяльності: конкурси, огляди, змагання з різних видів діяльності, які сприяють самовизначенню загонів, організаційно-громадську діяльність; виховні бесіди та правила з техніки безпеки; трудові справи, самообслуговування, чергування в їдальні, по табору, благоустрій території тощо. Обґрунтовано, що вся робота в літньому оздоровчому таборі повинна бути ретельно спланована. Планування виховної роботи вимагає чіткої послідовності, системності та наступності. Це одна з найважливіших умов успішної організації літнього відпочинку школярів. Ключові слова: практика в літніх оздоровчих таборах, літній оздоровчий табір, обов'язки студента-практиканта, професійна компетентність, здобувачі вищої освіти.

Стаття присвячена аналізу сучасного стану відкритості школи і представлення досвіду створення шкільного веб-сайту як засобу для розв’язання протиріччя між появою різних форм інформування й обмеженістю способів використання цих форм у педагогічних системах. Веб-сайт розглядається як компонент єдиного інформаційного освітнього простору України і важливий фактор його розвитку, як інструмент розвитку тісної взаємодії всіх учасників навчально-виховного процесу (учнів, педагогів, психолога, адміністрації) і батьків. Окремо розглянуто такі елементи як оперативне інформування батьків, відкритий обмін педагогічним досвідом й інформування про результати моніторингу. Перспективним напрямом досліджень, серед інших, визначено забезпечення інформаційної безпеки діяльності шкіл.

8 квітня 2021 р. відбувся методологічний семінар Національної академії педагогічних наук України «Актуальні проблеми психологічної протидії негативним інформаційним впливам на особистість в умовах сучасних викликів», у рамках якого розглядалися психологічні особливості розвитку особистості в сучасних соціокультурних умовах, психологічна безпека особистості та спільноти в контексті сучасних суспільних викликів, формування медіаінформаційної культури та громадянської компетентності учнів і студентів, психологічна допомога особистості в умовах пандемії COVID-19 та пов’язаних з нею інформаційних ризиків. Організаторами семінару виступили: Відділення психології, вікової фізіології та дефектології, Інститут психології імені Г.С. Костюка, Інститут соціальної та політичної психології, Інститут спеціальної педагогіки і психології імені Миколи Ярмаченка, Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи НАПН України. За підсумками методологічного семінару запропоновано рекомендації органам державної влади, науковим організаціям, педагогічним колективам закладів дошкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, працівникам засобів масової інформації, професійним об’єднанням психологів з метою вирішення зазначеної проблеми.

Розглянуто актуальну проблему формування прикладних професійнихкомпетентностей майбутніх офіцерів (на прикладі курсантів груп спеціального призначенняНаціональної академії Національної гвардії України) до дій в умовах радіаційної, хімічної табіологічної небезпеки. Підсумовуючи результати моніторингу науково-методичної таспеціальної літератури (інтернет-ресурсів), членами науково-дослідної груписконструйовано та апробовано змістово-функціональну модель, яка забезпечує формуванняготовності майбутніх офіцерів (курсантів груп спеціального призначення Національноїакадемії Національної гвардії України) до дій в екстремальних умовах (радіаційної, хімічноїта біологічної небезпеки) із використанням засобів спеціальної фізичної підготовки.Відповідно до результатів емпіричного дослідження, членами науково-дослідної групивстановлено, що результати, отримані наприкінці педагогічного експерименту удосліджуваних групах, зросли відносно вихідних даних, і ці відмінності переважно єдостовірні (ЕГ, p≤0,05). Крім цього, наприкінці дослідження, членами науково-дослідноїгрупи встановлено, що рівень витривалості, швидкості, сили та спритності удосліджуваних курсантів ЕГ підвищився, на відміну від курсантів КГ про що свідчатьрезультати заліку з навчальної дисципліни «Спеціальна фізична підготовки» (7 семестр2020/2021 навчальний рік, у досліджуваних ЕГ – середній рівень спеціальної фізичноїпідготовленості складає 4,9 бали, у той час, як у курсантів КГ зазначений показникзнаходиться в межах 4,6 бали). Варто зауважити, що також підвищилися якісні показникивідпрацювання нормативів з бойової та спеціальної підготовки військовослужбовців НГУ,так у курсантів ЕГ середній бал за виконання тренувальних завдань складає 4,7 бали, у тойчас, як у курсантів КГ зазначений показник сягає відмітки 4,2 бали. Членами науково-дослідної групи встановлено високу ефективність засобів спеціальної фізичної підготовки, що сприяло ефективному формуванню прикладних професійних компетентностей у досліджуваних курсантів ЕГ. Зазначена педагогічна модель може використовуватися в системі професійної освіти офіцерів інших інституцій сектору безпеки і оборони України із урахуванням нормативно-правової бази, що сприятиме більш стійкому та якісному формуванню прикладних професійних компетентностей, які необхідні для виконання завдань в умовах радіаційної, хімічної та біологічної небезпеки (екстремальних умовах).