Journal articles on the topic 'Оціночні критерії'

Статтю присвячено дослідженню проблемних питань застосування такої умови патентоз- датності винаходів у сфері біомедичних технологій, як відповідність нормам моралі та публіч- ному порядку. Наголошуємо, що, зважаючи на стрімкий розвиток біомедичних технологій, які супро- воджується їх патентуванням, з одного боку, та необхідністю захистити людину, її права та гідність від негативного впливу останніх, з іншого боку, дослідження проблемних питань застосування вказаної умови патентоздатності стає вкрай актуальним. Метою статті було вивчення таких оціночних категорій, як мораль та публічний порядок у контексті патентування біомедичних технологій та визначення критеріїв, які б надали мож- ливість установити, який винахід відповідає досліджуваній умові патентоздатності, а який – ні, а також установити приблизний перелік біомедичних технологій, які не відповідають досліджуваній умові патентоздатності. На підставі аналізу міжнародних і регіональних нормативно-правових актів, а також практики правозастосовних органів, зокрема Суду Європейського союзу та Європейського патентного відомства, було встановлено два критерії відповідності винаходів нормам моралі та публічному порядку, а саме: первинний (незавдання шкоди життю та здоров’ю людини) і вторинний (несуперечність людській гідності). Особлива увага була приділена досліджен- ню вторинного критерію й такої етико-правової категорії, як людська гідність, оскільки від- сутність чіткого визначення терміна «людська гідність» та високий ступінь його оціночнос- ті значно ускладнюють процес установлення відповідності винаходів досліджуваній умові патентоздатності. Більше того, було встановлено приблизний перелік біомедичних техноло- гій, які не відповідають досліджуваній умові, що значно полегшить процес установлення від- повідності винаходів у сфері біомедичних технологій нормам моралі та публічному порядку.

Категорії питання права і питання факту, які з доктрини правових систем загального права увійшли у процесуальне законодавство України та закріплюються у теорії правозастосування поряд із традиційно вживаними поняттями фактичних обставин, юридичної кваліфікації та застосування норми права. Водночас критерії розмежування цих питань, яке має фундаментальне значення для теорії правозастосування і судової практики, залишаються нечіткими. Так само й природа окремих питань, які суди вирішують, розглядаючи справи, зокрема природа судового розсуду, застосування оціночних категорій у юридичній кваліфікації, встановлення змісту норми іноземного права тощо, не є чітко окресленою в контексті віднесення їх до питань права чи факту, а отже, й невизначеними залишаються межі втручання у вирішення цих питань судів, які переглядають судові рішення. Метою статті є аналіз підходів до розмежування питань права і факту у судовому правозастосуванні та висунення за результатами цього аналізу задовільних критеріїв розмежування, а також спроба віднесення за допомогою цих критеріїв до питань права чи факту тих питань у правозастосуванні, природа яких досі визнавалася змішаною. У статті досліджено витоки поділу питань правозастосування на питання факту та права у традиції загального права і деякі підходи, властиві для континентальних систем. Окреслено функціональний підхід до їх розмежування за критерієм того, який суб’єкт – суддя чи присяжні – вирішує те чи інше питання, а також який стандарт перегляду рішення у цих питаннях застосовують вищі суди. Вказано на незадовільність цих критеріїв як таких, що мають скоріше похідний, а то й логічно замкнений на самих собі характер. Запропоновано підходити до розмежування за формально-логічним критерієм, за яким відповіді на питання права становить знання про історичні факти, яке має імовірний характер і приймається як істинне внаслідок прийняття індуктивного умовиводу, одержаного з імовірністю, яка задовольняє прийнятий судом стандарт доведення, а відповіді на питання права формулюються на основі знання судом права, яке неспростовно презюмується, не має імовірнісного характеру і виступає у категоріях формальної логіки більшим засновком у дедуктивному умовиводі, де іншим засновком є відповідь на питання факту, якщо йдеться про застосування права у вузькому сенсі, або відповідь на питання права, якщо йдеться про тлумачення норми права. У статті розкрито, як зовні одне й те саме питання може бути питанням факту або питанням права, залежно від того, чи має місце у відповіді на нього врахування норми права. Обґрунтовано концепцію стадійності у судовому правозастосуванні: від твердження про факти, через встановлення правової природи стверджуваних відносин й окреслення належних доказів існування обставин справи, до встановлення цих обставин за допомогою доказів, кінцевої юридичної кваліфікації встановлених обставин і застосування наслідків, передбачених нормами права, які підлягають застосуванню. Викладено підхід до формулювання правового висновку у судовому рішенні. Також у статті зроблено спробу кваліфікувати так звані змішані питання судового розсуду, застосування оціночних категорій, встановлення змісту норми іноземного права та тлумачення договору у категоріях питань права і факту.

У статті представлені результати емпіричного дослідження проблеми особливостей розвитку професійної Я-концепції сучасного вчителя. Актуальністьпоставленої проблеми визначається протиріччям між необхідністю розвитку професійної Я-концепції педагога відповідно до соціальних очікувань і недостатньою визначеністю практики цього процесу.Мета статті: змістовний аналіз структурних компонентів професійної Я концепції сучасного вчителя і визначення на цій підставі критеріїв її позитивної спрямованості. У якості структурної основи дослідження виступила модель розвитку професійної Я-концепції педагога, що включає: когнітивну, оціночну, поведінкову, мотиваційну, духовно-ціннісну складові. Задля досягнення мети використовувалися методики «Хто Я?» М. Куна, Т. Макпартленда, методика діагностики міжособистісних відносин Т. Лірі, методика «Моторна проба» Й. Шварцландера, методика «Індикатор копінг-стратегії» Д. Амірхана, методика діагностики мотивації професійної діяльності К. Замфір, методика діагностики ціннісних орієнтацій М. Рокіча. Проаналізовано особливості змісту і структурної організації професійної Я-концепції вчителя, її когнітивну, оціночну, поведінкову, мотиваційну, духовно-ціннісну складові. Визначено критерії позитивної Я-концепції вчителя: у когнітивній складовій – розвинений рівень рефлексії, професійно-орієнтовані ідентифікації, збалансованість модальностей Я-образів, їх внутрішня цілісність та загальний позитивний зміст; у оцінній складовій – адекватний рівень домагань та адекватна самооцінка; у поведінковій складовій – високий рівень розвитку стратегій розв’язання проблем, пошуку соціальної підтримки та виражені смисло-життєві орієнтації; у мотиваційна складовій – «оптимальний мотиваційний комплекс», спрямованість на особистісне зростання та здійснення внесків у суспільне життя; у духовно-ціннісній складовій – гармонійність структури термінальних і інструментальних цінностей. Окреслено перспективи розробки проблеми: зв’язати дослідження професійної Я-концепції педагогів із параметрами їх адаптованості, життєстійкості, самоактуалізації тощо. Ключові слова: педагог, професійна Я-концепція, рефлексія, ідентичність, образ Я, рівень домагань, мотивація, ціннісні орієнтації.

Формулювання проблеми. В сучасних педагогічних дослідженнях особливе місце посідають залишкові знання з навчальних дисциплін, які фіксуються в пам’яті студентів через достатньо великі проміжки часу, але роль яких є визначальною у становленні їх як фахівців. Проблема достовірності результатів оцінювання залишкових знань студентів є актуальною, оскільки ці результати є вихідною інформацією для оптимізації та модернізації освітнього процесу. З огляду на зазначене постає необхідність з’ясувати можливість порівняння успішності студентів різних років, що навчались в однакових умовах за залишковими знаннями, обрати критерій такого порівняння та з’ясувати, чи є ці знання сталою величиною. Матеріали і методи. Для виконання завдань дослідження використано методи: аналіз, синтез, порівняння, систематизація та узагальнення навчально-методичних та науково-популярних джерел з проблеми дослідження, педагогічний експеримент, первинна статистична обробка й узагальнення отриманих даних. Дослідження проведено на базі Вінницького національного технічного університету при кафедрі вищої математики. Обсяг вибірки – 40. Результати. При аналізі залишкових знань на базі комплексних контрольних робіт (ККР) з метою подальшого коригування форм, методів і засобів навчання застосовано спеціальні методики їх обробки, розглянуто можливість застосування критерію Фішера (кутового перетворення Фішера) для оцінювання наявності (відсутності) дійсної розбіжності в рівнях підготовки студентських груп, які навчались в однакових умовах. Висновки. Для забезпечення прийняття достовірного рішення доцільно застосовувати критерій Фішера, що дозволить оцінити дійсну розбіжність в рівнях підготовки студентських груп, які навчались в однакових умовах, однак різняться кількістю студентів в групі. Аналізуючи статистичні коефіцієнти можна стверджувати, що рівень та якість залишкових знань залишається сталою величиною, не залежно від того, вчили студенти цей матеріал в минулому семестрі, чи в минулому році. Для більш чіткого визначення рівня цих знань потрібно використовувати ширшу оціночну шкалу, а не традиційну п’ятибальну.

З метою забезпечення виконання завдання адміністративного судочинства, його “гнучкості”, якнайповнішого захисту та відновлення прав, свобод, інте ресів фізичних (юридичних) осіб, ефективного здійснення процесуальних функцій адміністративні суди, так само як і Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (КАС ВС) наділені процесуальними повноваженнями, що їх вони реалізують на власний розсуд. Водночас процесуальний розсуд КАС ВС не може бути безмежним, свавільним. Означений розсуд (свобода дій) зумовлюється фактичними обставинами, приписами законодавства, судовою практикою, практикою Європейського суду з прав людини. Слід відзначити, що необхідність обґрунтованого вибору об’єктивно притаманна всьому процесу розгляду і вирішення адміністративної справи або процесуальним діям, пов’язаним із нею. Мета статті полягає у розкритті сутності й особливостей процесуального розсуду КАС ВС, критеріїв такого розсуду; ось ті принципові теоретико-прикладні положення, яким варто приділити достатню увагу. Поява процесуального розсуду адміністративних судів взагалі й процесуального розсуду адміністративного суду касаційної інстанції зокрема пов’язується із прийняттям у 2005 р. Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України). Вчинення кожної процесуальної дії, зокрема відкриття касаційного провадження, передбачає не лише перевірку відповідності фактичних обставин адміністративної справи нормам КАС України, а й ретельну оцінку кваліфікуючих ознак адмі ністративної справи (фактичних спірних правовідносин, предмета доказування, учасників спірних правовідносин, суб’єкта владних повноважень та інших суб’єктів, норм права), фактичних чи процесуальних обставин (“справа незначної складності”, “питання права, що має фундаментальне значення”, “значний суспільний інтерес або виняткове значення справи”, “помилкове віднесення судом першої інстан ції справи до категорії справ незначної складності” тощо). Як наслідок такої оцінки КАС ВС обирає певний вид процесуального рішення з тих, що передбачені КАС України. Кожна процесуальна дія (їх сукупність), кожна стадія адміністративного процесу охоплюються чималою кількістю оціночних понять, що пояснює значну широту процесуального розсуду КАС ВС. Відповідно, кожному виду процесуальної активності КАС ВС притаманний відповідний “свій” вид процесуального розсуду, який потребує ґрунтовного наукового дослідження і розкриття. Свобода здійснення КАС ВС своїх повноважень є доволі значною, натомість поняття, зміст та особливості процесуального розсуду ще не набули належного обґрунтування сучасною адміністративною процесуальною наукою, так само як і не були перевірені практикою адміністративного судочинства. Однак уже зараз видається очевидним, що свобода здійснення повноважень КАС ВС (його процесуальний розсуд) має різні види, межі, зміст свого прояву. Кожному виду процесуального розсуду КАС ВС відповідає “власний” перелік критеріїв. Опрацьовуючи фактичні обставини, витлумачуючи їх і відповідні їм норми матеріального права, роблячи висновки щодо відповідності фактичних обста вин нормам права, Суд перевіряє їх на відповідність критеріям із переліку для певного виду процесуального розсуду. Певна річ, вичерпно перерахувати й описати критерії процесуального розсуду КАС ВС у певній адміністративній справі непросто, оскільки доволі часто фактичні обставини справи не є однозначними, їх досить складно оцінити, витлумачити й порівняти з нормами матеріального права.

Мета. Аналіз основних підходів до визначення поняття “предмети розкоші”, їх класифікації та проектування шкали для товарознавчої оцінки їх якості. Методика. Для проведення загальної класифікації предметів розкоші за індексом їх якості було використано стандартні методи регресійного аналізу. Результати. Згідно чинного законодавства України, предметами розкоші вважаються речі, які не є «предметами повсякденного вжитку» або критично важливими для життя та діяльності людини. Ці товари повинні бути символами заможності, індивідуальності, причетності до вищих верств населення та здійснювати емоційний вплив на оточуючих . Саме ці атрибутивні якості дозволили виділити групу критеріїв для товарознавчої оцінки предметів розкоші та спроектувати авторську шкалу для їх загальної класифікації відповідно до раніше визначеної послідовності операцій . При розробці критеріїв для товарознавчої оцінки предметів розкоші враховували принцип: «Чим інформаційно змістовнішим є комплекс гуманітарних потреб, які задовольняються за допомогою предмета, тим вища його цінність як предмета розкоші». Авторами було запропоновано критерії для товарознавчої оцінки предметів розкоші: актуальність символізму, який притаманний предмету; презентативна цінність; емоційний ефект; комунікаційна (консолідуюча) цінність; широта впливу на різні верства населення; відповідність культурним традиціям; перцептивність. Наукова новизна. Запропоновано класифікацію, в якій головними критеріями для віднесення товарів до предметів розкоші є їх придатність для задоволення гуманітарних потреб особистості та її репрезентації в суспільстві. Спроектовано авторську шкалу для загальної класифікації предметів розкоші. Для розробки класифікації предметів розкоші, запропоновано поділ інтервалу можливих значень індексу цінності предметів розкоші на три загальні групи: товари підвищеної якості або дорогі товари, предмети для індивідуальної саморепрезентації, предмети розкоші. Практична значимість. Встановлено, що предмети розкоші не можуть бути масовими й широко тиражованими, їх вартість предметів повинна бути високою, але залежною від фінансової спроможності потенційних покупців; з часом предмети розкоші можуть втрачати або збільшувати свою цінність, їх товарознавча оцінка повинна враховувати мету замовника, обставини й час проведення оціночних робіт.

Статтю присвячено дослідженню функціонування блоку оцінки результатів митного контролю, що вимагає розробки методичного забезпечення такої оцінки та формування показників і критеріїв результативності й ефективності контрольної діяльності. Визначено, що сьогодні не існує єдиної методики оцінки ефективності митного контролю. Це обумовлено такими причинами: по-перше, митний контроль має власну специфіку оцінки, що вимагає формування відповідних показників та критеріїв; по-друге, триває дискусія з приводу придатності для цілей оцінки ефективності часткових або все ж таки інтегральних показників; по-третє, є плутанина з приводу оцінки результативності, дієвості та ефективності контролю як близьких за змістом оціночних характеристик. Відсутність єдиної методики оцінки ефективності митного контролю в системі фінансової безпеки, важливість розробки оціночних показників та критеріїв для таких цілей свідчить про актуальність та значущість теми дослідження в цьому напрямі. Метою статті є аналіз наукових підходів до ефективності контрольної діяльності та розробка методичного забезпечення оцінки ефективності митного контролю в системі фінансової безпеки. Оцінка переваг та недоліків існуючих методичних підходів до аналізу ефективності митного контролю надала можливість обрати науково-методичний підхід, який є поєднанням підходу, орієнтованого на бенчмаркінг результатів із застосуванням методу Евклідової відстані, і клієнтоорієнтованого підходу, результатом використання якого є визначення інтегрального показника ефективності діяльності регіональних митниць та ідентифікація місця кожної митниці в одержаному кінцевому рейтингу шляхом проведеного ранжування з використанням методики «суми місць». Прикладне застосування запропонованого науково-методичного підходу дозволить визначити ефективність діяльності митних органів з позиції збільшення митних надходжень до бюджету та забезпечення відповідного рівня фінансової безпеки, встановити ступінь задоволеності користувачів митних послуг діяльністю митних органів.

У роботі висвітлено актуальні питання та досліджено проблеми правозастосування цивільно-проце-суальних оціночних понять на ста-дії касаційного перегляду судових рішень у цивільному процесі Укра-їни. Проаналізовано необхідність застосування цивільно-процесуаль-них оціночних понять у сфері рег-ламентування правовідносин на стадії касаційного перегляду рішень у цивільних справах. Здійснено пра-вову характеристику цивільно-про-цесуальних оціночних понять, визна-чено їх ознаки та критерії. Вказано на прогалини правового регулювання правовідносин у зазначеній сфері, серед яких: відсутність норматив-ного визначення поняття «пра-вовий висновок Верховного Суду»; відсутність нормативного визна-чення оціночних понять: «фундамен-тальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «значний суспільний інтерес», «виняткове значення для учасника справи». Запропоновано дефініції процесуальних оціночних термі-нів «фундаментальне значення для формування єдиної правозастосов-чої практики», «значний суспільний інтерес», «виключна правова проб-лема», «виняткове значення для учасника справи», «висновок щодо застосування норми права у подіб-них правовідносинах». Сформовано висновки та пропозиції, спрямовані на вдосконалення цивільно-про-цесуального законодавства щодо перегляду судових рішень у каса-ційному порядку, зокрема, з метою оптимізації механізму правового регулювання процедури перегляду судових рішень у цивільному процесі касаційною інстанцією, запропо-новано доповнити положення чин-ного законодавства правовими нор-мами, якими конкретизувати ознаки цивільно-процесуальних оціночних понять: доповнити ч. 3 ст. 389 ЦПК України, що визначає підстави для касаційного оскарження, положен-нями, якими визначити поняття «питання права, яке має фундамен-тальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики», як питання про застосування пра-вових норм та принципів, аналогії закону та аналогії права, що необ-хідні для формулювання судом єдиної практики для подолання прогалин у нормативному регулюванні чи колі-зій між нормами права; доповнити ч. 5 ст. 403 ЦПК України, яка визна-чає поняття «виключна правова проблема», нормами, що встанов-люють ознаки такої правової проб-леми, зокрема: наявність неоднако-вої судової практики застосування тих самих норм законодавства при вирішення спорів у подібних право-відносинах; наявність невизначеної кількості спорів із зазначеної проб-леми; недотримання основополож-них та фундаментальних принци-пів права в ході судового розгляду; наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах.

У статті наведено результати вивчення закономірностей поширення та клінічного перебігу хвороби Паркінсона (ХП) у Прикарпатському регіоні серед різних статевих та вікових груп населення. На основі обстеження 255 хворих на ХП з урахуванням клінічних діагностичних критеріїв банку мозку Британської асоціації ХП, з використанням уніфікованої оціночної шкали та шкали Хен і Яра зроблено висновок про переважання захворюваності серед чоловіків та у віковій групі 60–74 роки. Встановлено, що з віком вираженість клінічних проявів ХП зростає, особливо у групі жінок (р < 0,05).

Стаття присвячена актуальній проблемі обмежень здійснення права на належне батьківське виховання малолітніх осіб. Такі обмеження зумовлені природними факторами: нездатністю чи складністю для дитини задовольнити більшість своїх потреб, адекватно усвідомлювати їх значення. Оціночний характер належності виховання зумовлений складністю визначення меж правомірної поведінки батьків відносно виховання. Обмеження здійснення цього права визначаються іншими правами дитини та правами батьків, які створюють відповідні умови або перешкоди, визначають виникнення чи здійснення його окремої правомочності, полягають у забороні автономного вчинення дій особою до 14 років. Доводиться, що задоволення інтересів дитини є можливим шляхом комплексного забезпечення її прав батьками, що й здійснюються ними. Здійснення права на належне виховання не обмежується лише можливостями отримання виховання через спеціальні педагогічні, психологічні прийоми, що зумовлює й інші обставини, які створюються при здійснені інших прав дитини або батьківських прав. Проаналізовано право виїзду дитини за кордон, яке має розцінюватися крізь призму найкращих інтересів дитини, а не рівності прав батьків, зважаючи на можливість зловживання ними правом на надання дозволу. При встановленні роздільного проживання дитини з одним із батьків встановлюється передбачене законом обмеження здійснення права на належне виховання. Запропоновано надати право дитині з десяти років ініціювати питання про своє місце проживання, якщо існує спір між батьками. Чинне законодавство не забороняє авторитарний і ліберальний стилі виховання, що зумовлює широкі межі батьківських прав у цій галузі і відповідає міжнародним стандартам, надає право дитині в якості самозахисту протидіяти неналежному вихованню, що відрізняється від непідкорення дитини батьківський владі. Зроблено висновок, що методи виховання можуть бути важливим критерієм для визначення місця проживання дитини, визначення способів участі у вихованні того з батьків, хто проживає окремо, а їх зміна - при поверненні дитини батькам, поновленні батьківських прав, затвердженні плану соціального супроводу сім'ї дитини тощо.

Поняття розсуду є одним із центральних в адміністративному праві Німеччини, а відповідно, й такого його розділу, як податкове право. Важливим є розсуд і в податковому праві України. Мета статті має комплексний характер: 1) визначити зміст поняття “розсуд”; 2) проаналізувати критерії належності розсуду; 3) встановити особливості реалізації розсуду у сфері оподаткування; 4) визначити особливе місце оціночних понять у формуванні судових доктрин. Встановлено, що під поняттям “розсуд” потрібно розуміти можливість органу публічної влади мати певний діапазон для самостійного ухвалення рішень, які можуть бути перевірені судом в обмеженому обсязі. Розсуд суб’єктів владних повноважень може стосуватися: а) здійснення або невиконання будь-якої дії органом пуб лічної влади; б) запитання “яким чином?”, тобто запитання, за допомогою яких заходів реагу вати органу управління у конкретному випадку? Зазначається, що в аспекті розсуду важливим є дотримання таких умов: 1) право на реалізацію розсуду повинне бути чітко прописане в законі або ж послідовно випливати із нього; 2) розсуд повинен реалізовуватися відповідно до мети, з якою він був наданий; 3) розсуд пови нен застосовуватися у визначених законом межах. Відповідні умови потрібно детермінувати як умови належності розсуду. Підкреслено важливе значення оціночних понять в аспекті розвитку доктрини розсуду у сфері оподаткування. При цьому констатується, що у зазначеній сфері розсуд отримує своє обмежене застосування. Отже, як у Німеччині, так і в Україні розсуд у сфері оподаткування є можливим. При цьому відзначається, що в Німеччині розсуд у податково-правовій сфері суттєво обмежений.

У статті виокремлено систему параметрів, критеріїв і рівнів соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції молоді в умовах сучасного соціуму, що включає когнітивний, емоційно-оцінний, світоглядний, поведінковий компоненти. Показниками когнітивного компоненту є наявність знань про культуру, вміння встановлювати звʼязки між наявними знаннями, давати змістовну характеристику своїх вчинків і взаємин, наявність знань щодо норм і правил поведінки у міжособистісній взаємодії, знання про суспільні цінності. Показниками емоційно-оцінного компоненту є наявність емоційних, вольових, інтелектуальних, мотиваційних складових, які відображають динаміку і специфіку емоційних переживань, що є субʼєктивним індикатором ефективності соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції молоді в умовах сучасного соціуму. Показники світоглядного компоненту відображають прояв повноти, самостійності, стійкості суджень. Показники поведінкового компоненту відображають використання отриманих знань на практиці, у міжкультурній взаємодії, перенесення отриманого досвіду з одних ситуацій в інші, самооцінку власних вчинків, прояв переконань, стійкість поведінки. Визначено основні складові ефективної реалізації системи соціально - психологічного забезпечення процесу реінтеграції молоді в умовах сучасного соціуму, що полягають у необхідності розвитку таких стратегічних напрямків: вдосконалення реінтеграції як соціального процесу, який передбачає зміцнення взаємозвʼязку всіх структурних компонентів цього процесу – стратегічно-цільового, організаційно-діяльнісного, змістового, оціночно-прогностичного; привнесення соціально-психологічних знань, що дозволяють розвивати життєво важливі вміння і навички (адаптуватися в умовах, що змінюють життєдіяльність), знаходити позитивну соціальну ідентичність; більш широке впровадження інтегративно-інваріантної технології розвитку соціально-психологічної спроможності молоді у практику роботи фахівців (психологів, соціальних працівників); розвиток соціально-психологічної спроможності молоді з позиції міждисциплінарного підходу (поширення досвіду командної роботи тощо); включення в арсенал соціально-психологічної роботи методів освіти, розвитку інтересу до життя і креативності; використання в цілях вибору і моделювання технологій запропонованої типології та класифікації мішеней соціально-психологічного впливу в залежності від рівня розвитку соціально - психологічної спроможності та соціального потенціалу молоді; моделювання корекційних програм з урахуванням вікових та індивідуально - особистісних обмежень і ресурсів; організацію активного соціально-психологічного навчання; підвищення показників соціально-психологічної зрілості; організацію рецептивного (приймаючого) середовища для забезпечення психологічно комфортних і стимулюючих реінтеграцію умов для реадаптації та інкультурації у нові (або істотно оновлені) умови і правила соціальних комунікацій; необхідність визначення і засто сування резервних можливостей молоді у процесі її реінтеграції у соціум. Ключові слова: молодь, реінтеграція, соціально-психологічне забезпечення процесу реінтеграції, сучасний соціум.

Статтю присвячено актуальній у податково-правовій сфері проблематиці причин податкового формування судової доктрини у доктрині податкового права. Так, автором було виокремлено та детально проаналізовано причини формування податкової судової доктрини у доктрині податкового права. До причин формування судової доктрини слід віднести прогалини у податковому законодавстві, колізії у податковому законодавстві та неоднозначність тлумачення оціночних понять у податкових відносинах. Прогалинами у податковому законодавстві слід вважати повну або часткову відсутність правових норм у правовому регулюванні податкових відносин. Заповнення таких прогалин найчастіше здійснюється за допомогою діяльності суддів, які формують судову доктрину для регулювання подібних спорів у майбутньому. Ще одним різновидом юридичних дефектів слід вважати колізії у праві, які виникають внаслідок суперечності між правовими нормами, що мають закріплення у законі та регулюють одні суспільні відносини. Автор наголошує, що колізії у податковому законодавстві можуть бути спричинені багатьма факторами. Починаючи від відсутності чітких критеріїв щодо розробки нормативно-правових актів та хаотичного прийняття таких актів, продовжуючи до порушення принципу стабільності податкового законодавства під час прийняття податкового законодавства. Тому саме для врегулювання таких податкових відносин суб'єкти судової доктрини в доктрині податкового права встановлюють правила та порядок врегулювання поведінки у відносинах як на момент виникнення таких проблем, так і для вирішення подібних ситуацій у майбутньому. Неоднозначність тлумачення оціночних понять у податкових правовідносинах є ще однією причиною формування судової доктрини. Використання виключно поняття податкового законодавства у разі впорядкування податкових відносин не є правильним, оскільки під час врегулювання податкової сфери іноді необхідно звертати увагу на термінологію інших галузей законодавства.

У статті представлено різні наукові підходи до трактування термінів «профілактика», «профілактику правопорушень неповнолітніх». Визначено рівні профілактичної роботи з неповнолітніми: нейропсихологічний, загально-психологічний, віково-психологічний, педагогічний. Проаналізовано нормативно-правові акти, що стосуються профілактики правопорушень серед дітей, першочерговими з яких вважаємо «Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні», Закони України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», «Про попередження насильства в сім’ї», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року. Встановлено, що, здійснюючи профілактику правопорушень неповнолітніх, співробітники ювенальної поліції виконують діагностичну, прогностичну, організаторську, інформаційну, управлінську, корекційну функції. Обґрунтовано модель формування професійної компетентності офіцерів поліції до профілактики правопорушень неповнолітніх, що складається з взаємопов’язаних між собою блоків. В організаційно-цільовому блоці модель передбачає постановку мети, визначення суб’єкта, об’єкта та принципів (допомога співробітникам ПДН ОВС у профілактичній діяльності, а також психокорекція девіантних форм поведінки, формування установок правослухняної поведінки у неповнолітніх правопорушників); у змістовному блоці – визначення завдань та змісту профілактичної роботи з неповнолітніми правопорушниками (організація взаємодії з учасниками профілактичного процесу, соціалізація та ресоціалізація неповнолітніх правопорушників, формування професійної компетентності офіцерів ювенальної поліції); у технологічному – визначення форм, методів, технологій, прийомів та засобів профілактичної діяльності (психодіагностика, психокорекція, соціально-психологічне консультування тощо) та в оціночно-результативному – розробка критеріїв, показників, рівнів сформованості професійної компетентності офіцерів поліції до профілактики правопорушень неповнолітніх.

У статті розкрито концептуальні соціально-психологічні основи дослідження процесу реінтеграції військовослужбовців в умовах трансформаційного соціуму; визначено процесуальну і змістовну складові процесу реінтеграції військовослужбовців та виокремлено його компоненти (стратегічно-цільовий, змістовний, організаційно-діяльнісний, оціночно-прогностичний); на основі системи принципів системно-інтегративного та генетико-моделюючого підходів виявлено соціально-психологічну специфіку процесу реінтеграції військовослужбовців в умовах трансформаційного соціуму, повʼязану з особливостями мотиваційних та когнітивних психічних станів; соціальними механізмами інтеріоризації і трансформації цінностей; соціальним самопочуттям (когнітивно-оцінною, мотиваційно-ціннісною, емоційно-поведінковою складовими) та субʼєктивним соціальним благополуччям (соціальною помітністю, соціальною дистантністю, емоційним прийняттям, соціальним схваленням, соціальними переконаннями); параметрами ідентичності (за когнітивним, емотивним, конативно-діяльнісним, ціннісно-орієнтаційним компонентами) та соціально-психологічної зрілості (за особистісним, рефлексивним, функціональним компонентами); визначено інтеграційні показники результативності процесу реінтеграції військовослужбовців за параметрами її соціально-психологічної спроможності/неспроможності; виокремлено систему параметрів, критеріїв і рівнів соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції військовослужбовців в умовах трансформаційного соціуму, яка включає когнітивний, емоційно-оцінний, світоглядний, поведінковий компоненти; виявлено особливості соціального простору і соціальних комунікацій в аспекті проблеми реінтеграції військовослужбовців, артикульовані його дискурсивними вимірами; розкрито змістовно-процесуальні засади побудови і реалізації системи соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції військовослужбовців в умовах трансформаційного соціуму з використанням методичної, ресурсної та організаційної її складових, основу якої складали інтегративно-інваріантні психотехнології розвитку соціально-психологічної спроможності військовослужбовців та підвищення її соціального потенціалу; визначено основні складові ефективної реалізації системи соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції військовослужбовців в умовах трансформаційного соціуму. Ключові слова: військовослужбовці, реінтеграція, соціально-психологічне забезпечення процесу реінтеграції, сучасний соціум.

Мета: визначити модельні характеристики психофізіологічних показників кваліфікованих кікбоксерів. Матеріал і методи: аналіз науково-методичної інформації, джерел Інтернету та узагальнення провідного практичного досвіду, психофізіологічні методи дослідження, методи математичної статистики. У дослідженні брали участь 30 кваліфікованих кікбоксерів, які тренуються в спортивних школах міста Харкова і є членами Харківської обласної федерації кікбоксингу WPKA. Вік учасників від 18 до 22 років. Спортсмени мали кваліфікацію майстер спорту і кандидат в майстри спорту. Результати: на основі аналізу науково-методичної інформації, джерел Інтернету і узагальнення передового практичного досвіду було виявлено, що специфіка змагальної діяльності в ударних видах єдиноборств впливає на рівень розвитку психофізіологічних реакцій, що забезпечують високий спортивний результат. Виконано оцінку простих, складних моторних реакцій і специфічних сприйнять кваліфікованих кікбоксерів. Результати дослідження свідчать про однорідність показників простих і складних реакцій, так як коефіцієнт варіації знаходиться в межах від 5,48 % до 10,07 %, крім показника складної реакції на об'єкт, що рухається, який має високий коефіцієнт варіації (26,10 %). Показники специфічних сприйнять мають високий коефіцієнт варіації (від 14,02 % до 39,01 %). Це пояснюється тим, що специфічні сприйняття відображають, в більшій мірі, індивідуальний, генетично зумовлений, характерний для конкретного спортсмена психофізіологічний стан. На підставі отриманих результатів визначені модельні характеристики сенсомоторних реакцій і специфічних сприйнять кваліфікованих кікбоксерів. Висновки: пройдений аналіз і представлені моделі стали основою для розробки оціночних критеріїв сенсомоторних реакцій і специфічних сприйнять кваліфікованих кікбоксерів. Розроблені модельні характеристики психофізіологічних показників кваліфікованих кікбоксерів можуть стати основою для відбору спортсменів при формуванні команди. Ключові слова модельні характеристики, психофізіологічні показники, сенсомоторні реакції, специфічні сприйняття, кваліфіковані кікбоксери

Мета – дослідити і визначити вплив гранулометрич- ного складу ґрунтів на транспіраційний коефіцієнт рослин томата. Методи. Дослідження проводили за методиками вегетаційних досліджень І.К. Кіршина з використанням аналітичних і статистичних методів обробки експеримен- тальних даних. Результати досліджень. Параметри тран- спірації рослин томата розсадного розглянуто як оціночний критерій водопотреби рослини у певну фазу її розвитку з метою оптимізації процесу управління зрошенням. Польові експериментальні вегетаційні дослідження про- ведено на землях ДП «ДГ «Брилівське» ІВПіМ НААН про- тягом 2016–2020 рр. Отримані результати підтверджують, що гранулометричний склад ґрунту достовірно впливає на фізіологічні процеси рослин томата: формування основних біометричних параметрів, структурні елементи і параметри процесів транспірації тощо. Встановлено, що максимальні витрати вологи на транспірацію рослини томата відпові- дають міжфазному періоду «цвітіння–плодоутворення». Водночас за мірою росту і розвитку рослин транспіраційний коефіцієнт знижується. Так, до цвітіння залежно від грану- лометричного складу ґрунтів транспіраційний коефіцієнт становив 186,2–202,2 г/г, а на початок дозрівання плодів цей параметр зменшувався до 159,8–157,6 г/г. Визначено, що тенденція динамічних змін параметра продуктивності транспірації дзеркально відображала тенденцію змін транспіраційного коефіцієнта рослин томата. Висновки. Максимальні значення транспіраційного коефіцієнта фік- сували від висаджування розсади до цвітіння, а у міжфаз- ний період «плодоутворення–дозрівання» його параметри знижувалися. За результатами кореляційно-регресійного аналізу встановлено функціональну залежність накопи- чення сухої речовини рослин томата від площі листкової поверхні. Визначено, що залежно від гранулометричного складу ґрунтів транспіраційний коефіцієнт рослин томата має стійку тенденцію до зниження зі збільшенням вмісту у ґрунтах фізичної глини.

У статті автор аналізує мож-ливість застосування розсуду слідчим та прокурором під час визначення підстав для початку досудового розслідування. Автор зазначає, що хоча КПК України і передбачає обов’язок вносити відо-мості до ЄРДР про початок досу-дового розслідування, практичне тлумачення ст. 214 КПК України дає змогу стверджувати про мож-ливість застосування розсуду під час здійснення зазначеної проце-дури. У підзаконних нормативно-правових актах надається тлума-чення, відповідно до якого особа, уповноважена на прийняття заяв та повідомлень, може самостійно вирішувати, чи міститься в таких заявах відомості про криміналь-не правопорушення, таким чином, самостійно вирішуючи подальший рух кримінального провадження. Задля уникнення такого тлума-чення ст. 214 КПК України автор пропонує в кримінальному проце-суальному законодавстві закріпи-ти термін «заяви та повідомлення про кримінальні правопорушення», якими мають визнаватися усні чи письмові звернення заявника або потерпілого до органу досудово-го розслідування чи прокуратури, зі змісту якого можна зробити попередній висновок про наявність події кримінального правопорушен-ня. Пропонується як окрему ознаку таких заяв та повідомлень визна-чити «можливість зробити попе-редній висновок про наявність події кримінального правопорушення». Очевидно, що таке формулюван-ня є оціночним, проте встановити будь-які чіткі критерії в даному разі неможливо.Також пропонується внести змі-ни до ч. 1 ст. 214 КПК України та викласти її в такій редакції: «Слід-чий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинен-ня кримінального правопорушен-ня, зобов’язані перевірити заяву чи повідомлення на відповідність вимог, передбачених п. 71 ч. 1 ст. 3 КПК України та внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досу-дових розслідувань...». Такого роду зміна не дасть змоги в подальшо-му здійснювати занадто широке тлумачення ст. 214 КПК України та забезпечить максимально об’єк-тивну та фахову оцінку заяв та повідомлень про кримінальні право-порушення.

Статтю присвячено аналізу й виявленню особливостей аргументативних структур, притаманних англійськомовним оглядовим статтям. Як приклад використано огляд вібраційних та акустичних методів вимірювання для виявлення дефектів підшипників. Оглядова стаття розглядається як різновид жанру наукової статті, яку вважають центральним домінантним жанром наукового дискурсу, оскільки їй властиві всі його ознаки, важливе місце серед яких займають аргументативні стратегії. З’ясовано, що відносно стала композиція оглядової статті визначається низкою чинників, серед яких наукове завдання – оцінити переваги та недоліки приладів, методів чи наукових досягнень у певній галузі знання, а також комунікативне завдання – зорієнтувати читача. Сукупність композиції та аргументативної стратегії, що залежить від комунікативної цілі, передбачає наявність типових аргументативних структур, які реалізовано як у формі аргументативних фрагментів, так і в загальній аргументативній схемі цілої статті. Зазначено, що основою аргументативного фрагменту є аргумент, який має логічну структуру, визначену моделлю Тулміна. Виокремлення аргументативних фрагментів з тексту відбувається відповідно до низки критеріїв за допомогою інтенційного, жанрового й функційного аналізу. Виявлено, що про наявність аргументативних фрагментів у тексті свідчить маніфестація автором наміру переконати читача. Ідентифікація цього наміру відбувається або шляхом аналізу лексико-граматичних засобів, тобто інтенційного аналізу, або за допомогою розбору жанрової композиції, яка визначена комунікативною метою. З’ясовано, що аргумент складається з двох частин: тези та доводу на її користь чи проти неї, який спирається на факти чи інші правдиві дані, причому теза повинна виводитися з даних. Визначено, що типова аргументативна схема оглядової статті складається з двох частин: 1) обґрунтування доцільності огляду, чому присвячена вступна частина статті; 2) аргументації, тезою якої слугують висновки статті, розташовані у відповідному підрозділі, причому обидва види аргументації мають оціночний характер.

У змісті статті проаналізовано основоположність впливу європоцентричних векторів на розвиток вітчизняної освітньої політики, що частково підтвердженорозгалуженням оціночної шкали якості освіти. Підкреслено пріоритетність побудови сучасного інституційного аудиту освітніх закладів на принципах прозорості, відкритості, незалежності, гласності. Акцентовано увагу на представницьких і контрольних функціях Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та Державної служби якості освіти України, що покликані діагностувати наявний показник якості освітньої діяльності. У ході теоретичних узагальнень сформульовано авторське визначення поняття «інституційний аудит освітніх закладів»та підкреслено його експозиційну зорієнтованість на задоволення ринкових потреб у висококваліфікованому кадровому складі. З метою поглиблення теоретичних узагальнень проблематизовано наслідкові аксіологічні засади функціонування у часопросторі освітніх закладів. Представлено результати дефінітивного аналізу категорій «якість» та «якість освітньої діяльності» у вітчизняних та іноземних наукових доробках ХХ-ХХІ ст. Узагальнено наявні теоретичні формулювання останньої категорії за критерієм визначальної ознаки. Акцентовано увагу на трансмісії ціннісних орієнтирів як результативній закономірності циркуляціїсучасного інституційного аудиту освітніх закладів у просторі та часі. Репрезентовано системоутворювальну триступеневу структуру інституційного аудиту освітніх закладів, віддзеркалену на рівні об’єкта аудиту, змісту аудиторських процедур, показників якості, внутрішнього аудиту (самооцінки), незалежного зовнішнього оцінювання. У дослідженні використано системний, комплексний, процесний, аксіологічний, антропологічний, діяльнісний, нормативний, конструктивний підходи. У ході дослідження залучено комплекс методів: аналізу та синтезу, індукції та дедукції, порівняння, системного аналізу. Використання такого широкого методологічного спектру уможливило структурування теоретичного матеріалу досліджуваної проблеми з допомогою елементів наочності, що полегшує сприйняття наявного фактажу.

Питання управління конкурентоспроможністю вітчизняних агропідприємств та їх продукції на світовому ринку, яке зводиться до її (конкурентоспроможності) забезпечення, підтримування та розвитку, пов’язане насамперед із з’ясуванням поняття конкурентоспроможності та її адекватною оцінкою, оскільки ефективно управляти можна лише тим, що об’єктивно оцінено з позицій переваг і недоліків. У статті запро-поновано авторський погляд на категорію “конкурентоспроможність підприємства”. “Конкурентоспромож-ність підприємства” нами потрактовано як оціночні категорію і критерій щодо можливостей створювати підприємством конкурентні переваги за критичними факторами успіху в конкретному галузево-ринковому сегменті (ГРС) певного бізнесу та адаптуватися до змін цього бізнес-середовища і на цій основі досягати там кращих результатів, ніж діючі чи потенційні конкуренти.У контексті такого трактування конкурентоспро-можності підприємства в майбутніх публікаціях нами будуть розглянуті альтернативні методики її оцінки та універсальний механізм її забезпечення (як сукупність засобів, форм і заходів) у межах певного інтегровано-го (ресурсно-ринкового) підходу, який повинен для кожного конкретного підприємства персоніфікуватися в залежності від галузево-ринкового сегмента його бізнес-діяльності, специфіки ланцюжка вартості формуван-ня споживчої вартості продукту бізнесу цього підприємства (коротко - ланцюжка вартості) та його конку-рентної позиції в конкретному ГРС, оціненої за відповідною методикою, вибір якої продиктований насамперед наявністю відповідної (необхідної для оцінки конкурентної позиції підприємства, його конкурентної сили, тоб-то конкурентоспроможності за даною методикою) інформації про цей ГРС ведення бізнесу. В якості ключо-вого аспекту й етапу в процесі управління конкурентоспроможністю підприємства, який охоплює питання її оцінки, забезпечення, підтримки та розвитку, розглянуто процедуру її оцінки. Проаналізовані різноманітні підходи, методи і методики до проведення її оцінки як в тактичному, так і в стратегічному контекстах. Власне, адекватно оцінена конкурентоспроможність підприємства з огляду його конкурентної позиції в ГРС, з одного боку (ринковий аспект), і з огляду його специфіки ланцюжка вартості, з іншого (ресурсний аспект), дозволяє визначити адекватні заходи щодо підвищення його конкурентоздатності в певному бізнесі на кон-кретному ринку. Цьому мають слугувати розглянуті та проаналізовані в цій статті альтернативні методи, методики та показники оцінки конкурентоспроможності підприємства, які можна застосувати для визна-чення рівня та параметрів конкурентоспроможності вітчизняних агропродовольчих підприємств з огляду на можливості і загрози, обумовлені провадженням ними бізнесу в умовах зовнішньоекономічної лібералізації (як прояву економічної глобалізації) як в межах національного, так і в масштабах світового ринку.

Ця наукова праця присвячена дослідженню актуального питання про сучасну правову регламентацію відносин щодо належної реалізації одного з основоположних інформаційних прав особи - вільного вираження своїх думок, ідей та поглядів. Саме показники якості законодавства в цій царині значною мірою формують авторитет влади та міжнародний рейтинг держави. Проведено аналіз сутнісних характеристик заходів, що є втручанням у свободу вираження поглядів, їхній залежності від публічного статусу особи, чия діяльність висвітлюється у ЗМІ. Наведено конкретні приклади того, які конкретні дії з боку держави можуть вважатись втручанням. З'ясовано, що саме в галузі інформаційних взаємин з огляду на значну зацікавленість як влади, так і суспільства (ці прояви зацікавленості часто можуть мати протилежну спрямованість, а іноді набувати антагоністичного вигляду) національні регулятивні рішення не видаються достатньо об'єктивними. У роботі наведені окремі правові позиції українського законодавства, які суттєво обмежували вільне вираження думок та оцінок ЗМІ, отже, були критично оцінені Європейським судом із прав людини. У цій площині обов'язково мають враховуватися методологія та прецедентна практика європейської правозастосовної системи. Обгрунтовано справедливість європейського цивілізаційного підходу, за яким право на свободу вираження поглядів охоплює не лише інформацію та ідеї, які позитивно сприймаються чи вважаються безневинними або нейтральними, але також і такі, що ображають, шокують чи турбують. Встановлено, що межі прийнятної критики політиків, які діють у цій іпостасі, є більшими, ніж для приватних осіб. На відміну від останніх, політик свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова та вчинку з боку журналістів і громадськості та має бути більш терпимим до критики. Звичайно, політик має право на захист своєї репутації, навіть якщо він виступає не як політик, але вимоги цього захисту мають бути збалансовані з інтересом до відкритої дискусії політичних питань. Свобода слова не є абсолютною, вона може бути обмежена. Але подібні обмеження мають бути встановлені законом, мають переслідувати правомірну мету та бути необхідними і пропорційними переслідуваній меті. У цьому контексті українське національне законодавство має напрацювати і постійно застосовувати критерії розмежування фактичних даних і оціночних суджень та механізмів і способів кваліфікації і оцінки кожного з них.

Постановка проблеми. Світ рухається в бік розвитку віртуального товариства, головними словами сучасності стали глобалізація, медіалізація, НАД – ЧЕРЕЗ та ШВИДКО. Є прибічники «віртуалізації» суспільства, є опоненти, але безперечними є зміни, які відбуваються в комунікаціях, освіті, суспільстві. Віртуалізація суспільства вимагає і створення нових форматів навчання, додаткової освіти для дорослих, а дистанційні форми навчання мають певні обмеження. Працюючи над науково-дослідницьким проектом «Психологічні компетенції успішності», ми на собі відчули всі складності нового формату роботи, вимогу до нових інструментів впливу на формат дистанційних курсів.Стан проблеми. За статистикою, зі 100% починаючих дистанційне навчання до успішного його закінчення доходять не більше 15%, нам вдалося підвищити ці дані до 40% у дистанційному курсі розвитку життєвої успішності, учасники його – міжнародна група (9 країн) з 350 осіб віком від 20 до 65 років.За статистикою, найбільш важливими для ефективності дистанційних курсів є поєднання таких п’яти факторів: інтерактивність, запам’ятовуваність, гнучкість у використанні, надання допомоги, доступність.Інтерактивність. Зробити учасника більш активним – це змушує його прагнути досягти максимального результату. Інтерактивність допомагає також викладачам включити в курс більш складні матеріали. Інтерактивність можна поєднувати з імітуванням в процесі навчання того середовища, з якою повинні познайомитися учні.Запам’ятовуваність – для цього потрібен зв’язок з повсякденним використанням. Вважається, що важливо знизити процент повторів, які, начебто, знижують ефективність електронного навчання. Ми ж, навпаки, відкрили необхідність «психологічних містків» між темами, в одній темі, та якісні повтори, як необхідну умову засвоєння теми. Нами також визначено, аби краще запам’ятати матеріал, він повинен бути емоційно цінним, важливим, та з якісно структуруваною логічною схемою подання інформації.Гнучкість у використанні курсів. В системі повинна бути передбачена можливість навчання осіб з різним рівнем підготовки та різними можливостями. Тут ми тільки виокремимо необхідність робити різні «мотиваційні потоки», тому що і психологічна готовність до учіннєвої діяльності є різним. Нами описано п’ять рівнів готовності, які вимагають різних мотиваційних впливів. Необхідно, щоб учні могли легко рухатися по учбовому курсу, стежити за своїм переміщенням, а також могли повернутися на ту позицію, де знаходилися при попередньому сеансі звернення до навчального курсу. Зміст курсу рідко залишається незмінним, тому засіб навчання повинен дозволяти змінювати навчальний контент. Можливість таких змін необхідно закласти в засіб навчання на самому початку.Надання допомоги. Оскільки електронне навчання відбувається звичайно не в групі, важливо, щоб система навчання надавала учасникам допомогу. Ми емпірично з’ясували, що дорослим потрібні:а) інструкції з проходження курсу;б) інструкції з засобів навігації по курсу;в) підказки для виконання завдань,г) посилання для отримання визначень,д) підтримка при виникненні технічних питань і пр.Кнопка виклику допомоги має бути доступна з будь-якого слайду курсу. Бажано, аби ці інструкції були доступні в будь-якому місці сайту, та бути інтуїтивно зрозумілими.Все це допоможе учням зосередитися на навчанні, а не відволікатися на прикрі перешкоди. Корисно також передбачити розділ для поширених питань, а також глосарій термінів, які можуть бути незнайомими. Це є цінним довідковим ресурсом навіть після завершення навчання. Для реалізації даного пункту ми створили віртуальну спільноту http://www.facebook.com/groups/181953808508038, психологічний блог-підтримку http://pocherk10.livejournal.com, відеоблог http://www.youtube.com/user/YunonaIllina, якими активно користуються наші учасники.Доступність. Через завантаженість сучасним дорослим часто існує складність виділити час для навчання. 24-годинна робота курсу та можливість запису курсу на диск є варіантом.Результати. Ці критерії є важливими, з нашими доповненнями вони дають можливість зменшити втрати кількості учасників. Але ми побачили необхідність додати акцент на психолого-соціальні чинники, що є найбільш впливовими у дистанційних курсах розвитку:Людина-легенда. Особистісний фактор – курс імені ... (вплив особистості ведучого/групи тьюторів, через: професійність, гнучкість зміни стратегії поведінки ведучого та вибір інструментарію впливу. Також емоційний вплив, що створює мотиваційне середовище для бажаних змін, так звана «харизма», та особистісний приклад – тренер як взірець для копіювання певних моделей поведінки).Конструктивна спільнота. Віртуальна групова динаміка, вплив групи (синергія, розвиток рефлективності, розширення картини світу та власного досвіду через спостерігання, активний обмін досвідом, спеціально скеровані комунікації, людські стосунки). У дистанційному форматі даний чинник забезпечується складніше, ніж у реальних учбових курсах, і потребує усвідомленого впливу, але, за результатами опитування, саме наявність конструктивної соціальної спільноти є перешкодою покинути курс для кожного п’ятого учасника.Зворотній зв’язок (вагомий емоційний вплив, високий рівень емоційної реакції, індивідуальний та своєчасний підхід «людина-людина»). Індивідуалізація зворотного зв’язку є найбільш складним чинником для реалізації у курсах, де є багато учасників. Ми вирішували дану складність через побудову психологічних пірамід спілкування –групи проекту, де учасники, які пройшли більшу частину курсу, є наставниками для наступної хвилі.Проект результату навчання. Важливо заохотити учасника створити власний проект результату, такий собі «індивідуальний план розвитку» засобом дистанційного курсу, та робити заміри протягом курсу. Хвилі нашого проекту, що користувалися «Щоденником проекту та самоспостереження», були більш результативними та ефективними у навчанні, проти хвиль без подібної активності (40% проти 20% учасників)Отже, ми виділили психолого-педагогічні принципи створення мотиваційного середовища у курсах розвитку зі збереженням інтерактивності, мотиваційного впливу і суб’єкт-суб’єктної взаємодії.Для демонстрації наведемо фрагмент одного модуля дистанційного курсу розвитку (ДКР) «Успіх». Завданнями даного етапу були саморефлексія та постановки задачі для самостійного розвитку в навчальній програмі «Успіх». Першим кроком цього заняття стало роз’яснення та емоційне прийняття моделі мотиваційно-ціннісних чинників та цільової вибірки переконань, які ведуть до успіху в обраному виді діяльності, з одного боку, та переліку самообмежень, які перешкоджають успіху, з іншого. Групі було запропоновано ознайомитися з авторською багатофакторною моделлю життєвих виборів, що приводять до успіху/неуспіху з детальним поясненням кожного параметру. Під час ознайомлення з моделлю увагу групи привернули до важливості та цінності саморозвитку, вагу інтелекту в даних процесах. Для того, щоб група учасників могла переконатися в ефективності методів зміни шаблонів поведінки, тьютор на прикладах видатних людей показав, що при виконанні належних вправ зміни особистісного профілю, власної моделі життєвих виборів обов’язково відбуваються, точність виборів підвищується. Отже, учасники змогли «приміряти» на себе моделі успішних людей та бути більш вмотивованими виконувати відповідні вправи в тренінгу. Заміри рівня інтересу до мотиваційно-ціннісної моделі проводились у формі анкетування до і після блоку про мотиваційні фактори. Було визначене зростання зацікавленості з 50% (у середньому) до 80%, та загострення уваги на нових аспектах теми.Після лекційного блоку (текст та відеолекція) групі були надані дві діагностичні вправи у формі самопрезентації з рамкою питань, аналіз відповідей на які проводився за схемою визначення мотиваційних характеристик, стереотипного мислення та самообмежень, які потрібно виконати у форматі спілкування у вебкімнаті проекту. Для того, щоб під час самопрезентації учасники були більш відкритими та вільними від соціально очікуваних відповідей, ведучим була підкреслена цінність розкриття особистих уподобань та інтересів через приклад своєї відкритої поведінки та з допомогою логічних доводів (таких як, зокрема, практичне використання правдивих відповідей для аналізу та змін; цінність пізнання себе для самоаналізу; цінність прийняття себе та своєї поведінки). Учасникам був наданий час для підготовки, після чого кожен мав виступити перед групою зі своєю історією.Для того, щоб поведінка групи була підтримуючою, ведучий перед виступами дав завдання, як саме слухати та аналізувати виступ того, хто презентує. Під час лекційного блоку були також використані техніки, які об’єднують групу: модель особливості групи (як приклад – «ви, тобто ті люди, для яких важливий саморозвиток …», «ви як група маєте такі особливості ...»), модель прийняття своєї поведінки, навіть якщо вона негативно оцінюється у соціумі (як приклад – «мало хто визнає, що ...», «тільки хоробрі можуть сказати про себе, що …»).Під час виступу першого учасника ведучий заохочував його до більшої відвертості та давав емоційну підтримку. Так група могла побачити, що бути відкритим безпечно, і наступні виступаючі дозволяли собі бути більш відвертими. Для визначення мотиваційно-ціннісних характеристик для кожного учасника використовувалась оціночна таблиця з такими критеріями:Мотиваційний блок: активність, самостійність у прийнятті рішень, мотивація досягнення, пізнання нового чи використання звичного контексту.Блок стереотипів: я можу / не можу, можу тільки сам / можу з іншими, очікую невдач / очікую успіхів, навколишнє середовище позитивне / негативне, я позитивний / негативний, я для себе / я для інших, все мені дається легко / все дається важко, на зміни треба багато часу / мало часу.Блок самообмежень:заборона собі бути кращим, заборона бути лідером, заборона бути «для себе», заборона бути автономним, заборона бути гнучким, заборона отримувати подарунки (в широкому смислі слова, як шанси від життя).Після виступу кожний учасник публічно отримав характеристику від тьютора та учасників за своїм профілем. Для того, щоб збільшити прийняття, зробити процес більш комфортним для учасників та зняти внутрішній протест, ведучий займає позицію співчуття. Ведучий через приклади створює чітке переконання у групи, що такий профіль є набутим, а не вродженим.Так в учасників формується рефлексивна позиція спостерігача, дослідника своєї поведінки, що є першим кроком до позиції автора власного життя. Після цих вправ у групі відбувається емоційний підйом, учасники діляться своїми враженнями один з одним, відчувають себе більш енергійними. Збільшилася також кількість дописів у спільнотах проекту. В такому психологічному стані їм набагато легше виконувати вправи в наступних блоках, які потребують високого рівня мотивації та уваги. Домашні завдання буди виконані 80% групи.Також нас зацікавило, яким чином можна перенести робочі стратегії впливу на дорослих з реальних успішних тренінгів, результати такого порівняння наводимо у таблиці 1.Таблиця1Мотиваційні фактори впливу у дистанційних курсах розвитку Фактор впливуРеалізація в тренінговому форматі (людина – людина – спільнота)Дистанційна реалізація (людина – комп’ютер – віртуальна спільнота)1. Гнучкість, зміна стратегіїТренер змінює емоційний стиль ведення групи, час проведення, вибір інструментарію для досягнення мети заняття – залежно від стану групи або особи.Потоки курсу. Створено модель «Типологія учасника». Є 5 типів з різним рівнем готовності до змін, навчання, швидкістю психічних процесів та відповідальністю. Технології адаптовані для кожного типу.2. Емоційний рівеньТренер керовано змінює емоційний фон, підвищуючи/ знижуючи емоційні тони. Вага «живого» спілкування, своєчасні підтримки: погляд, посмішка, тощо.В ДКР «Успіх» є форум та чат-кімната, вебінари де учасники звітують про свій прогрес. Створено віртуальні спільноти та блоги-підтримки, з постійно оновлюючимися інформаційними статтями, відео. Є опція «Рівень героя» (з рейтингом героїв), що прогнозовано зробить курс яскравішим, або покращить емоційний тон учасників.3. Особистість, як взірецьЛюдина потребує моделей для копіювання – так відбувається розвиток. За даними дослідників, близько 50% компетенцій учасники тренінгів копіюють, «знімають» з особистості тренера.Блоги, відеоблоги, «стіна успіху» з даними учасників різних хвиль навчання віртуальні спільноти. Зібрано базу еталонів з прикладами, елементами, які можна копіювати, якими можна захоплюватись. Планується створити гру «Порівняльний калькулятор успіху», де можна виміряти відсоток відповіданості своєму кумирові. На своїй сторінці замовити опцію: вислови улюблених героїв. Важливим також є яскравий та змінюваний інтерфейс курсу, з психологічно вивіреними: флеш, кольорами, розташуванням блоків, змінами (новини, вебінари, звіти).4. Харизма – яскравість, захоплення.Мотиваційний вплив особистості: захоплення іншими стимулює до активної діяльності. При скерованості-векторі, заданому темою, активація приводить до розвитку певних компетенцій.5. Групова підтримка: синергія рухуСпільний емоційний фон, мотиваційний імпульс, обмін досвідом мають великий трансформаційний потенціал. Люди порівнюють себе один з іншим, в рефлексивному середовищі повинні осмислювати власну поведінку з інших, незвичних раніше сторін, що розвиває саморефлексію.Психологічні піраміди, інтервізійні групи. В ДКР «Успіх» ми запланували створення міні груп (2-3-5 осіб) за «завданнями», люди будуть мінятися ролями «наставник»- «протеже» для виконання певних задач, будуть створені спільноти по темам моделі життєвих виборів (професія, фінанси, стосунки, тощо) у форумах, тематичні чат-кімнати та вебінари. У віртуальних спільнотах спілкуються люди з різних хвиль, обмінюються досвідом т. ін. На завершення курсу проводиться «круглий стіл» з учасниками, який записується на відео, та звіти учасників є додатковим мотиваційним фактором, для тих хто вчиться.6. Зворотній зв’язокТренер обирає підходящу для кожного форму подання, деталізацію, час та психологічний супровід зворотного зв’язку, тобто зворотній зв’язок є індивідуалізованим.Тьютор має авторську схему «П’ять Пі» подання зворотного зв’язку, яка компенсує людський фактор: щоденно, щотижнево, щомісяця, особистий привід, прогрес). Кожний зворотній зв’язок подається за загальновідомою схемою «Сендвіч». Психологічні піраміди.7. Структура подання інформації.Принцип «кільця Веблера» посилює мотиваційній аспект через простоту, логічність, наявність прикладів та зв’язків-містків між заняттями курсу.Мотивуючі аспекти даного питання легко переносяться в дистанційний формат, але потребують додаткових інформаційних «виходів»Висновки і перспективи. Головним аспектом, який нам вдалося зберегти, є інтерактивність. Зміна форм обміну інформацією між учасниками та ведучим у тренінговому форматі має найвищу ступінь через швидкість та зручність обміну інформацією для досягнення мети заняття. У тренінговому форматі ми маємо множинну, або діалогову взаємодію, коли інформація пов’язана з множиною попередніх повідомлень та відносинами між ними (1:m). У дистанційному ж форматі ми природньо виходимо на лінійний тип взаємодії (1:), коли відсутній зв’язок з попередніми повідомленнями, що власне не є інтерактивністю. Або на реактивну взаємодію (1:1), коли кожне повідомлення, обмін взаємодіями пов’язано лише з однію попередньою інтеракцією без врахування інших зв’язків. Як бачимо з таблиці 1, то саме для вих