Journal articles on the topic 'Оцінка доказова'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Оцінка доказова.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Оцінка доказова.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Вітер, Д. В. "ДО ПИТАННЯ ОЦІНКИ ВИСНОВКУ ЕКСПЕРТА ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ЦІЛЬОВИХ ПРОГРАМ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(26) (November 28, 2019): 208–12. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).40.
Full textAbstract:
У статті підкреслено, що висновок експерта як окремий вид джерела доказів у провадженнях щодо злочинів у сфері фінансування соціальних цільових програм має певні особливості та наведено їхній перелік. Звернуто увагу на те, що висновок експерта як джерело доказів є поєднанням фактичних даних, які є умовиводами експерта, та форми їх вираження, що є процесуальним актом, наведено відмінності між його змістом і формою, оскільки ці обидва компоненти важливі для визнання висновку експерта доказом. Крім того, зауважено, що оцінка висновку експерта як джерела доказів під час розслідування злочинів у сфері фінансування соціальних цільових програм має відмінності порівняно з аналогічною процедурою оцінки інших видів доказів за цими злочинами. Висновки експерта підлягають оцінці особою, яка є ініціатором експертизи, та судом на загальних підставах. У контексті оцінки висновку експерта докладно розглянуто кожний з елементів доказування, а саме: дослідження, оцінку та перевірку. Поряд із цим визначено завдання оцінки висновку експерта під час розслідування злочинів у сфері фінансування соціальних цільових програм. Наголошено на необхідності розрізняти оцінку встановлених у результаті експертного дослідження фактів, що відображені у висновку експерта, та оцінку безпосередньо висновку експерта як процесуального акта. Узагальнення наукових праць дали змогу дійти висновку, що оцінці висновку експерта притаманна низка положень, які не залежать від виду експертизи, її складності та особи експерта, а саме: свобода оцінки, повнота оцінки, системність оцінки, та наведена їх характеристика. Підкреслена необхідність під час оцінки обґрунтованості висновку експерта перевірки, наскільки висновок експерта підтверджується проведеними ним дослідженнями. Доведено, що змістом оцінки висновку експерта, як і інших джерел доказів, є визначення критеріїв такої оцінки, а саме: допустимості, автентичності та повноти, наведена їхня розгорнута характеристика.
2
Pashhenko, K. S. "Нормативне гарантування оцінки доказів в адміністративному судочинстві: вітчизняний та зарубіжний досвід." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (March 13, 2020): 37–46. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.04.
Full textAbstract:
Оцінці доказів в адміністративному судочинстві, зазвичай, приділяється фрагментарно-констатуюча увага, із віддзеркаленням засад, закріплених у загальній теорії доказового права. Після оновлення законодавства у сфері адміністративного судочинства процес доказування не ставав предметом наукових пошуків.
Метою статті є висвітлення питання гарантування оцінки доказів в адміністративному судочинстві з урахуванням нормотворчого, науково-теоретичного, правозастосовчого підходів, та у порівнянні із правовою регламентацією цього елемента процесу доказування у законодавстві пострадянських країн.
Наукова новизна пов’язана із фундаментальністю інституту доказування для будь-якого процесуального права та його міжгалузевим характером, що дозволяє комплексно досліджувати кожен структурний елемент цієї складної системи за різними векторами, зокрема й у порівняльному контексті. На основі аналізу поняття й змісту оцінки доказів та її місця в структурі доказування, що існують в загальній теорії процесуального права, теорії доказування, у сфері адміністративного судочинства, у чинному адміністративному судовому законі, враховуючи власний досвід суддівського переконання, сформульовано авторське розуміння цього елемента процесу доказування, яке охоплює розумову і практичну діяльність судді із встановлення ознак доказів та мотивування висновків стосовно їх урахування чи відхилення у справі. Наголошено, що досить часто оцінка суддями однакових фактів не вирізняється єдністю стосовно сприйняття їх доказами, що відображається у судових рішеннях. Це потребує визначення правової позиції вищих судових інстанцій. У зв’язку з цим, здійснено огляд «знакових» судових рішень, в яких окреслені вектори оцінки тих чи інших доказів. Окрім того, зважаючи на важливість порівняльних досліджень правових інститутів і враховуючи їх відсутність саме у вивченні питань законодавчого гарантування оцінки доказів в адміністративному судочинстві, проведено такий аналіз законодавчих актів країн із спільним пострадянським минулим.
Висновки. Підсумовано, що під оцінкою доказів судом в адміністративному судочинстві доцільно розуміти елемент процесу доказування, змістом якого є розумово-практична діяльність судді з розгляду кожного доказу на предмет наявності ознак належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв’язку доказів у їх сукупності, що здійснюється у логічних формах, в межах закону та професійної правосвідомості, і результатом якої є внутрішнє переконання судді щодо урахування чи відхилення доказів для встановлення обставин предмета доказування в адміністративній справі. У вітчизняному законі з адміністративного судочинства закріплено оцінку як алгоритм (модель) дій судді, ознаку судового рішення. Правила з оцінки доказів відбиваються у правових позиціях Верховного Суду, подекуди спірних. Порівняльний аналіз законодавчого гарантування оцінки доказів в адміністративному судочинстві засвідчує високий рівень вітчизняної нормотворчої техніки. При цьому, Кодекс адміністративного судочинства України може бути доповнений окремими уточнюючими правилами у цьому напрямі.
3
Драган, О. В., and О. С. Чайка. "Вирішення податкових спорів: питання судової практики." Ірпінський юридичний часопис, no. 2(4) (April 6, 2021): 216–24. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.2(4).2020.216-224.
Full textAbstract:
Здійснено аналіз судової практики щодо вирішення податкових спорів в Україні. Визначено ключові категорії, які використовуються під час доказування при вирішенні податкових спорів. Наведено позиції Верховного Суду, що свідчать про оцінку доказів при вирішенні податкових спорів.
Виокремлено стадії вирішення податкового спору, що передбачають послідовне здійснення певних аналітичних дій: 1) стадія кваліфікації податкового спору (з’ясування сторін, предмета спору, змісту суперечностей та змісту заявлених вимог); 2) стадія підготовки належної доказової бази; 3) стадія вирішення податкового спору (вибір та аналіз норм законодавства, визначення кола юридичних фактів, які необхідно встановити, встановлення цих фактів шляхом розгляду й оцінки доказів, прийняття рішення).
4
Maltsev, Dmytro. "ОЦІНКА МАРКЕРІВ ЗАПАЛЕННЯ ТА НЕЙРОНАЛЬНОГО ПОШКОДЖЕННЯ У ПАЦІЄНТІВ З РОЗЛАДАМИ СПЕКТРУ АУТИЗМУ, АСОЦІЙОВАНИМИ З ГЕНЕТИЧНИМ ДЕФІЦИТОМ ФОЛАТНОГО ЦИКЛУ." Immunology and Allergy: Science and Practice, no. 3 (November 28, 2021): 31–39. http://dx.doi.org/10.37321/immunology.2021.3-04.
Full textAbstract:
Обґрунтування. Доказова база асоціації генетичного дефіциту фолатного циклу (ГДФЦ) та розладів спектру аутизму (РАС) у дітей ґрунтується на результатах 5 мета-аналізів рандомізованих контрольованих клінічних досліджень. Системне запалення, яке виникає внаслідок ГДФЦ у дітей з РАС, розглядають як важливий механізм розвитку енцефалопатії.Потребує уточнення клінічна значущість феномену персистуючого системного запалення у дітей з РАС. Доцільним є вивчення зв’язку між підвищенням сироваткової концентрації тих чи інших прозапальних медіаторів і показниками нейронального пошкодження в таких випадках.Мета роботи: вивчити сироваткові концентрації типових прозапальних медіаторів фактору некрозу пухлини альфа (ФНП-альфа), інтерлейкіну ІЛ-6(ІЛ-6) та тумор-М2-піруваткінази (ТМ2ПК) у дітей з РАС, асоційованими з ГДФЦ, з уточненням їх зв’язку з сироватковими концентраціями маркерних молекул пошкодження нейронів ЦНС нейрон-специфічної енолази (НСЕ) та білка S-100 для розширення уявлень щодо впливу системної запальної реакції на розвиток енцефалопатії при даній патології і відкриття нових точок прикладення дії нейропротекторного лікування.Матеріали і методи. Досліджувану групу (ДГ) склали 138 дітей з діагнозом розладів спектру аутизму (DSM-IV-TR та ICD-10), у яких відзначався генетич-ний дефіцит фолатного циклу (MTHFR C677T + MTHFR A1298C і/або MTR A2756G і/або MTRR A66G; ПЛР). Контрольна група (КГ) включала 51 здорову дитину відповідного вікового і гендерного розподілу.Досліджували сироваткові концентрації прозапальних медіаторів ТМ2ПК, ФНП-альфа, ІЛ-6 та показників нейронального пошкодження – НСЕ та білкуS-100.Результати дослідження та їх обговорення. Відзначалося підвищення сироваткових концентрацій ТМ2ПК у 119 із 138 пацієнтів ДГ (86%) і тільки у 11 із 51 дітей КГ (22%) (p<0,05; Z<Z0,05), ФНП-альфа – у 85 із 138 дітей ДГ (62%) і тільки у 7 із 51 дітей КГ (14%) (p<0,05; Z<Z0,05), ІЛ-6 – у 43 із 138 дітей ДГ (31%) і тільки у 3 із 51 дітей КГ (6% випадків) (p<0,05; Z<Z0,05). Середні сироваткові концентрації ТМ2ПК в ДГ складала 63,1±3,74 ОД/мл порівняно з 23,2±0,91 ОД/мл в КГ (p<0,05; Z<Z0,05), ФНП-альфа – 13,7±0,65 пг/мл порівняно з 5,3±0,38 пг/мл в КГ (p<0,05; Z<Z0,05), ІЛ-6 – 8,7±0,57 пг/мл порівняно з 3,6±0,27 пг/мл в КГ (p<0,05; Z<Z0,05). ТМ2ПК, ФНП-альфа та ІЛ-6 суттєво відрізнялися за чутливістю, лабільністю і специфічністю як маркери системного запалення у дітей з РАС, асоційованими з ГДФЦ.Всі три досліджувані показники системного запалення були асоційовані зі зростанням сироваткової концентрації лабораторних індикаторів нейронального пошкодження ЦНС НСЕ і білку S-100, що вказує на зв›язок між системною запальною реакцією та розвитком енцефалопатії у дітей з РАС, асоційованими з ГДФЦ.Висновки. Отримані дані не тільки розширюють сучасні уявлення щодо розвитку системного запалення та його участі в формуванні енцефалопатії у дітей з РАС, асоційованими з ГДФЦ, однак і відкриває шлях для апробації сучасних антизапальних нейропротекторних лікувальних стратегій.
5
Штефан, А. "Оцінка доказів у цивільному процесі." Слово Національної школи суддів України, no. 1 (18) (2017): 118–29.
Find full text
6
Смуригін, О. "Оцінка доказів як елемент процесу доказування." Вісник прокуратури, no. 1 (2008): 44–49.
Find full text
7
Чванкін, Сергій Анатолійович. "ДОКАЗОВЕ ЗНАЧЕННЯ ДАНИХ З ЕЛЕКТРОННИХ ПОВІДОМЛЕНЬ У ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ." Часопис цивілістики, no. 40 (March 27, 2021): 50–55. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i40.392.
Full textAbstract:
У цій науковій статті охарактеризовано процесуальний порядок та особливості використання електронних повідомлень у процесі судового доказування у цивільному судочинстві України. Встановлено види електронних повідомлень, що можуть бути використані як джерело доказової інформації, залежно від засобів їх передачі та форми передачі інформації в електронному повідомленні. Охарактеризовано відмінність електронного повідомлення від електронного документа та надано оцінку значенню електронного підпису на електронному повідомленні та його впливу на юридичну силу електронного повідомлення як електронного доказу в цивільному процесі України. Обґрунтовано, що у випадках наявності заперечень з боку сторони судового процесу щодо її участі в електронній переписці доказування цього факту є доволі складним завданням та вимагає від адвоката ретельного підходу до формування доказової бази. Окреслено коло судових доказів, що можуть бути використані сторонами судового процесу для ідентифікації учасників електронного листування, що здійснювалося з використанням стільникового зв’язку, мобільних додатків-месенджерів, електронної пошти та соціальних мереж. Визначено основні правила щодо розподілу тягаря доказування обставин, пов’язаних з ідентифікацією учасників електронного спілкування, між сторонами судового процесу. Встановлено особливості судового доказування належності номера телефону, електронної скриньки, аккаунту в соціальній мережі конкретній особі. Названо основні правила використання в процесі судового доказування електронних повідомлень приватного характеру з огляду на необхідність дотримання судом прав учасників електронної переписки на недоторканість приватного життя. Окреслено перелік осіб, чия згода на використання даних електронного листування має бути надана, щоб електронне повідомлення було прийняте судом як допустимий доказ. Охарактеризовано процесуальний порядок подання до суду електронних та паперових копій електронних повідомлень як електронних доказів у цивільній справі та огляду судом оригіналів цих доказів.
8
Дегтярьова, О. "ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ НА ПІДСТАВІ ЕЛЕКТРОННИХ ДОКАЗІВ." Юридичний вісник, no. 6 (February 16, 2022): 266–71. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2292.
Full textAbstract:
Наукова стаття розкриває процес доказування за допомогою електронних доказів, досліджується їх місце серед інших джерел доказів (показання, документи, речові докази, висновки експертів). Доказування є обов’язковим етапом розслідування та включає в себе збір, оцінку, перевірку інформації, документів. Електронні докази – це цифрові об’єкти, що були засобом чи знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли електронно-цифрові сліди кримінального правопорушення, були предметом або об’єктом вчинення кримінального правопорушення. До ознак електронних доказів слід віднести: нематеріальному вид;створюються людиною; результат діяльності інформаційної системи; існує в електронній мережі; дослідження за допомогою технічних засобів і програмного забезпечення; потребує спеціального порядку збирання, перевірки, оцінки; дистанційне внесення змін до електронних доказів та їх видалення. Офіційне визначення електронних доказів у кримінально- процесуальному законодавстві відсутнє,не врегульовано порядок роботи з ними, що зумовлює труднощі під час проведення розслідування та судового розгляду. У науковій статті досліджуються думки таких вчених, як: Д. Алєєксєєва-Працюк, А. Антонюк, П. Антонюк, К. Болгарєва, М. Гуцалюк, І. Каланча, А. Коваленко, О. Козицька, О. Метелев, Л. Перцова-Тодорова, В. Русецька, О. Сіренко, А. Столітній, Г. Татаренко, Д. Татаренко, В. Хахановський, В. Школьніков та інших дослідників, які займаються вивченням питання доказування кримінальних правопорушень за допомогою електронних доказів. Під час дослідження питання застосування електронних доказів зроблено висновок, що розроблення єдиного підходу до збирання, дослідження та використання електронних доказів із подальшим закріпленням в нормативно-правових актах є способом вирішення невідповідностей та створення умов для осіб, які проводять розслідування.
9
А. Ф. Волобуєв. "ПОЛІГРАФ: ТЕХНІКО-КРИМІНАЛІСТИЧНИЙ ЗАСІБ ВИЯВЛЕННЯ І ФІКСАЦІЇ ДОКАЗІВ ЧИ ІНСТРУМЕНТ ЕКСПЕРТНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ?" Криміналістичний вісник 30, no. 2 (December 27, 2018): 55–63. http://dx.doi.org/10.37025/1992-4437/2018-30-2-55.
Full textAbstract:
Визначено сутність психофізіологічного дослідження людини з використанням поліграфа в кримінальному провадженні та можливість застосування його результатів у доказуванні. Звернено увагу на процесуальну форму такого дослідження, основні його завдання, суб’єкти та умови проведення, елементи його підготовки та оцінку результатів. Конкретизовано і проаналізовано підходи до використання поліграфа, вироблено рекомендації щодо його застосування в кримінальному провадженні. Узагальнено досвід інших країн у цьому напрямі. Окреслено проблеми, пов’язані з нормативно-правовим підґрунтям застосування поліграфа, методикою проведення досліджень, підготовкою експертів належного профілю, оцінкою і використанням результатів експертного дослідження в доказуванні.Ключові слова: поліграф; дослідження; спеціальні знання; експертиза; докази.
10
Цюпак, О. П. "Оцінка доказів в адміністративному судочинстві: правовий та логічний аспекти." Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ, no. 2 (65) (2014): 179–86.
Find full text
11
БАРАНОВСЬКА, В. М. "ОЦІНКА СУДАМИ ФОТОЗНІМКІВ ЯК ЕЛЕКТРОННИХ ДОКАЗІВ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ." Право.ua, no. 4 (2021): 151–55. http://dx.doi.org/10.32782/law.ua.2021.4.22.
Full text
12
Шушман, І. В., П. О. Колесник, Н. О. Колесник, О. В. Русановська, and В. В. Чінчева. "ОБІЗНАНІСТЬ ТА ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА ЗНАНЬ ПАЦІЄНТІВ ЩОДО ФАКТОРІВ ПЕРВИННОЇ ПРОФІЛАКТИКИ СЕРЦЕВО-СУДИННИХ РИЗИКІВ." Здобутки клінічної і експериментальної медицини, no. 4 (March 25, 2022): 186–90. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2021.v.i4.12819.
Full textAbstract:
РЕЗЮМЕ. Метою дослідження стала оцінка рівня обізнаності, основних джерел знань і довіри мешканців Ужгорода та навколишніх сіл щодо факторів первинної профілактики серцево-судинних ризиків.
Матеріали і методи. Проведено анонімне анкетування 540 декларованих пацієнтів за допомогою розробленого опитувальника.
Результати. Частка опитаних респондентів, що мали надлишкову масу тіла та ожиріння різного ступеня, становила 36 %. Лише 8,3 % із опитаних споживали достатню кількість фруктів/овочів щодня. 7,3 % опитаних мали достатню кількість рибних днів на тиждень у своєму раціоні. В 52,8 % осіб у раціоні переважають тваринні жири і лише 32,8 % опитаних мали достатнє фізичне навантаження протягом тижня. Найважливішою для опитаних нами респондентів щодо факторів первинної профілактики серцево-судинних ризиків була думка сімейного лікаря та родичів. Натомість, основним джерелом знань серед опитаних респондентів були інтернет-ресурси.
Висновки. Більшість із опитаних респондентів не вживали достатньої кількості овочів та фруктів, риби, а також мали недостатній рівень фізичної активності, всупереч існуючим доказовим рекомендаціям. Враховуючи значну довіру населення до Інтернет-джерел, важливими є оптимізація та розробка адекватного веб-контенту для пацієнтів стосовно здорового способу життя та профілактики факторів серцево-судинного ризику, що базується на доказових рекомендаціях.
13
Matskevych, V. M., and D. B. Solomchak. "Селекція отриманої студентами медичного факультету наукової інформації для окреслення смислового поля основних поданих позицій." Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, no. 1 (March 26, 2019): 105–7. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2019.1.9921.
Full textAbstract:
Мета роботы: визначення вправності пошуку літературних джерел із вибором відомостей, які мають оптимальну доказову базу, та здатності до виокремлення квінтесенції наукового повідомлення з подальшим розвитком аналітичного мислення у студентів факультетів природничих наук.
Матеріали і методи. Протягом 2016–2018 рр. у дослідженні брали участь 80 студентів медичного факультету, яким було дано тему для пошуку та опрацювання з встановленням найінформативніших матеріалів у межах встановленого часу, визначення семантичного поля статті, критичної оцінки тексту та написанні власного рейтингу опрацьованих статей згідно з наявною доказовою базою. Вивчено кількість опрацьованих статей респондентами, витрату продуктивного часу на матеріал, який опосередковано належить до пошукового запиту, правильність вибору квінтесенції текстів, визначення компонентів емпіричного циклу наукових досліджень.
Результати досліджень та їх обговорення. Протягом відведеного часу 42,5 % анкетованих осіб опрацювали 10 і більше статей, 51,25 % – від 5 до 9 статей, 6,25 % – від 1 до 4 статей. Щодо заданих ключових слів у пошукових запитах, то 7,5 % студентів відвели близько третини часу на розгляд інформації, яка не була пов’язана з конкретним запитанням. З правильним вибором квінтесенції текстів справились 57 студентів (71,25 %). Визначили компоненти емпіричного циклу 24 особи (30 %).
14
Ляш, А. О. "Оцінка доказів та їх процесуальних джерел за новим КПК України." Адвокат, no. 3 (150) (2013): 11–14.
Find full text
15
Гусєв, О. Ю. "Правові презумпції та оцінка достовірності електронних доказів у цивільному процесі." Правова держава, no. 35 (2019): 61–71.
Find full text
16
Заріцька, О. С., and М. Д. Заріцький. "ФІКСАЦІЯ ЕЛЕКТРОННИХ ДОКАЗІВ, ОТРИМАНИХ У МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ, У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Law sciences, no. 10 (November 18, 2021): 103–7. http://dx.doi.org/10.36477/2616-7611-2021-10-14.
Full textAbstract:
У статті розглянуто та проаналізовано сутність базових категорій, що стосуються поняття електронних доказів у цивільному судочинстві. Дано правовий аналіз видів електронних дока- зів і джерел інформації та наголошено на тому, що цей перелік не є вичерпним, оскільки стрімкий технічний прогрес зумовлює появу все більш нових видів електронних доказів та джерел інформації. Досліджуються способи та проблеми фіксації електронних доказів, отриманих у мережі Інтернет, їх огляд, дослідження та оцінка судом на предмет належності та допустимості. Оцінка сукупності доказів з точки зору достатності здійснюється всіма суб’єктами доказування на підставі внутріш- нього переконання. Звертається увага на проблеми, які виникають під час доказування змісту інформації, отриманої з мережі Інтернет. Зокрема, можуть бути проблеми у складності щодо доведення дати і часу ство- рення оригіналу електронного доказу, а також з ідентифікацією особи, яка створила певний електро- нний доказ, адже в мережі Інтернет може зареєструватися будь-яка особа й під будь-яким іменем або інформація може бути змінена автором, зберігачем чи користувачем. У зв’язку з цим окремий акцент зроблено на необхідності дослідження електронних документів з точки зору їх допустимості за такими чотирма основними елементами, як: належний суб’єкт збирання доказу; належний спосіб збирання доказу; належне джерело отримання доказу; належна форма закріплення відомостей про факти. У висновках автори звертають увагу на те, що, попри позитивні зміни в питанні застосування електронних доказів, у цивільному судочинстві немає чіткого законодавчого врегулювання низки важ- ливих питань, адже неврегульованими залишаються питання огляду електронних доказів, технічна можливість провести огляд електронних доказів, надійність і правильне збереження та передання електронного доказу до суду.
17
Рогатинська, Ніна Зіновіївна, and Юлія Віталіївна Цибульська. "НЕДОТРИМАННЯ ЗАСАД КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ЯК ПІДСТАВА ВИЗНАННЯ ДОКАЗІВ НЕДОПУСТИМИМИ." New Ukrainian Law, no. 1 (March 31, 2022): 146–51. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.22.
Full textAbstract:
У статті розглянуто питання визначення змісту засад кримінального провадження. Окрему увагу приділено питанню недопустимості доказів внаслідок недотримання засад кримінального провадження. Обгрунтовано, що засади кримінального процесу є найбільш загальними, правовими положеннями, які визначають форму та зміст кримінально-процесуального доказування та мають фундаментальне значення для реалізації стадій кримінального провадження. Недопустимість доказів зумовлюється порушенням таких принципів, як законності, верховенства права, повага до людської гідності, забезпечення права на захист, недоторканості права власності та ін. Істотність порушення є оціночною категорією, яка визначається у кожному конкретному випадку окремо. Саме така невизначеність призводить до великої кількості зловживань як зі сторони обвинувачення, так і зі сторони суду. Питання допустимості доказів досить тісно пов’язане як із правом на справедливий судовий розгляд, так і з презумпцією невинуватості. Загальне правило полягає у тому, що докази, отримані неналежним або незаконним чином, не можуть братися до уваги під час розгляду справи у суді. Потрібно виходити з того, що оцінка конкретного доказу з погляду допустимості чи недопустимості вирішується у кожному випадку окремо. Варто зазначити, що оцінка допустимості доказів у судовому провадженні відіграє головну роль у вирішенні кримінального провадження по суті та є передумовою винесення законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення. Зроблено висновок, що єдиним суб’єктом, до компетенції якого належить вирішення питання визнання таких фактичних даних недопустимими, повинен бути суд, який здійснює судовий розгляд кримінального провадження.
18
Ковальчук, С. О. "ЄВРОПЕЙСЬКІ ПРАВОВІ СТАНДАРТИ ФОРМУВАННЯ В ХОДІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ДОПУСТИМИХ РЕЧОВИХ ДОКАЗІВ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 16 (October 30, 2019): 309–21. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v16i0.425.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню напрацьованих Європейським судом із прав людини правових стандартів формування допустимих речових доказів у кримінальному провадженні. З огляду на статичний підхід Європейського суду з прав людини до оцінки законності способів збирання речових доказів характеризуються його правові позиції щодо кола використовуваних для їх збирання процесуальних дій, дотримання порядку проведення цих дій та їх достатності для формування необхідних речових доказів.
19
Sirenko, Yu N. "Цільовий рівень АТ при цукровому діабеті 2-го типу: оцінка наукових доказів." KIDNEYS, no. 1.3 (February 1, 2013): 7–11. http://dx.doi.org/10.22141/2307-1257.0.1.3.2013.85331.
Full textAbstract:
Наведений огляд наукових доказів щодо контролю артеріального тиску (АТ) у хворих на цукровий діабет. Їх аналіз показує, що оптимальним рівнем АТ для запобігання розвитку серцево-судинних ускладнень у хворих на цукровий діабет є: систолічний АТ 130–135 мм рт.ст., діастолічний АТ — < 80 мм рт.ст., а не < 140 мм рт.ст., як указано в Європейських рекомендаціях із профілактики серцево-судинних захворювань 2012 року.
20
Смуригін, О. О. "Проблеми з оцінкою доказів у судовому засіданні." Вісник Верховного Суду України, no. 10 (122) (2010): 36–41.
Find full text
21
Uhrynovska, Oksana, and Nelia-Sofiia Trusevych. "EVALUATION OF EVIDENC: LEGISLATIVE REGULATION AND JUDICIAL PRACTICE." Entrepreneurship, Economy and Law 12 (2019): 73–78. http://dx.doi.org/10.32849/2663-5313/2019.12.14.
Full text
22
Торбас, Олександр. "Роль слідчого судді в процесі оцінки доказів у кримінальному провадженні." Entrepreneurship, Economy and Law, no. 5 (2020): 309–12. http://dx.doi.org/10.32849/2663-5313/2020.5.54.
Full text
23
Компанець, Євгеній Михайлович. "СУБ’ЄКТИ ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕННЯХ ПРО ПОРУШЕННЯ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ." New Ukrainian Law, no. 4 (October 1, 2021): 227–36. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.34.
Full textAbstract:
У статті досліджено теоретичні та практичні підходи до розуміння поняття «суб’єкти доказування», їх класифікацію в залежності від процесуального становища, ролі в процесі, обов’язку або права в доказуванні. Суб’єктів доказування розглянуто також через додатко- вий критерій – реалізацію всіх елементів процесу доказування (збирання, перевірка та оцін- ка доказів). Висловлено деякі критичні зауваження щодо думок та позицій науковців. За результатами аналізу Кримінального процесуального кодексу України підкреслено нечіткі, фрагментарно розкидані по Кодексу, іноді суперечливі права певних суб’єктів доказуван- ня. Висвітлено дискусійні питання реалізації суб’єктами доказування їхніх процесуальних функцій. Наведено нову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо форми та моменту початку досудового розслідування, яку практики назвали «альтернативною» по відношен- ню до чинного порядку. На прикладах проілюстровано актуальні та дискусійні питання ролі суб’єктів доказування в кримінальних провадженнях про порушення прав інтелектуальної власності. Підкреслено ознаку активності потерпілого в доказуванні. Окрему увагу звернуто на форму збирання доказів потерпілим – процесуальну дію добровільної видачи документів, речей тощо. Вказано обставини, що звужують права потерпілого після пред’явлення цивіль- ного позову. Окреслено специфіку діяльності захисника, зокрема складність спростування порушення норм матеріального права (способів використання об’єктів права інтелектуаль- ної власності). Обґрунтовано, чому експерт може бути суб’єктом доказування. Як висновок запропоновано шляхи вирішення проблемних питань.
24
Устінова-Бойченко, Г., Т. Черниш, and Ю. Чабаненко. "Місце преюдиціальних фактів у процесі кримінально-процесуального доказування." Юридичний вісник, no. 4 (February 5, 2020): 178–83. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.988.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню важливого елементу кримінально-процесуального доказування – преюдиціальним фактам. Термін «преюдиція» у процесуальній науці означає «вирішення питання наперед; заздалегідь прийняте рішення; обставини, що дозволяють робити висновки про наслідки». Преюдиція, як правове явище, закріпилось завдяки римським юристам, які певними правовими діями створювали судові рішення з метою застосування їх у певній майбутній справі. Остаточно преюдиція оформилась у праві Франції та Німеччині, що у подальшому зробило можливим імплементацію преюдиції у законодавчу практику европейських держав. Значення преюдиції багатогранне, вона може розглядатися як правоза- стосовний факт; як факт, встанов- лений судом; як висновок, зроблений одним судом і який є обов’язковим для іншого суду; як інтелектуально-вольова діяльність з доказування; як властивість окремих правових явищ; як прийом юридичної техніки. Преюдиція має багато спільного з такою правовою категорією, як прецедент, але головною відмінністю її є те, що прецедент стосується у цілому юридичного процесу, а преюдиція реалізується лише у сфері доказування. Також в статті було дослідежно місце преюдиції у предметі доказування. На відміну від доказів, які входять у предмет доказування, преюдиціальні факти вже проходили процесуальний порядок доказування: збирання, перевірку й оцінку, а також зроблені відповідні висновки, які знайшли своє відбиття у судовому рішенні. При застосуванні преюдиціальних фактів у процесі доказування ці факти також будуть проходити етапи збору, дослідження та оцінки, але с певними відмінностями від доказів. Преюдиція – категорія міжгалузева. В нормах цивільного, господарського та адміністративного процесах також містяться правила застосування преюдиціальних фактів, які мають певні відмінності від норм кримінального процесу. Норми цивільного процесуального, господарського процесуального та адміністративного судочинства звільняють сторони від обов’язку доказування преюдиціальних фактів, а норми кримінального процесуального законодавства встановлюють, що преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів має рішення національного суду або міжнародної судової установи. Також в статті були окреслені характерні риси преюдиції.
25
Kalinovska, Alona. "Evaluation of evidence in criminal proceedings at the pre-trial stage." Entrepreneurship, Economy and Law 11 (2019): 323–28. http://dx.doi.org/10.32849/2663-5313/2019.11.55.
Full text
26
Нагнибіда, В. І. "Ефективний захист як ціль правозастосування в міжнародному комерційному арбітражі." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(30) (July 13, 2020): 223–26. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).550.
Full textAbstract:
У статті досліджуються питання ефективності між-народного комерційного арбітражу та ефективного пра-вового захисту. У світлі практики Європейського суду з прав людини автор досліджує сучасні підходи до розу-міння ефективності в праві. Встановлено, що ефектив-ність засобу юридичного захисту зазвичай пов’язуєть-ся з такими його характеристиками, як доступність, достатність, визначеність. При цьому під час оцінки ефективності враховуються також загальний правовий та політичний контексти, в яких вони функціонують, та конкретні обставини справи заявника, незалежність таких заходів захисту від дій держави тощо. На основі аналізу автором зроблено висновок, що міжнародний арбітраж як раз і є тим ефективним засобом правово-го захисту, до якого звертаються сторони, підписую-чи арбітражну угоду. Його ефективність як способу вирішення комерційних спорів та захисту прав учас-ників міжнародних відносин залежить не лише від «ефективного» арбітражного розгляду, який зазвичай врегульовується Регламентом. У розумінні ефектив-ної арбітражної процедури варто виділяти збалансо-ваність і ефективність використовуваного сторонами Регламенту і те, наскільки передбачені ним процедури та процесуальні дії є розумними з позиції їх доступно-сті сторонам, достатні для потреб захисту порушених прав, визначені та ефективні з точки зору витрат часу і коштів сторін. При цьому автором обґрунтовано, що ефективність арбітражу залежить від поведінки самих сторін спору та їх юридичних радників, складу арбіт-ражу, а також характеру і складності самої справи та положень права, застосовуваного до арбітражного розгляду (lex arbitri). Адже, які б ефективні процеду-ри не були закладені в Регламенти, незнання їх Сто-ронами спору та їх представниками, чи небажання їх використовувати з метою затягування процесу, або ж з метою формування доказів для подальших юрисдик-ційних заперечень у судах місця арбітражу, так само як і оцінка складом арбітражу наданих доказів, юрис-дикційних заперечень тощо, можуть суттєво впливати як на швидкість арбітражного розгляду, так і на ефек-тивність захисту стороною своїх прав.
27
Щинова, А. Ю. "Загальні питання оцінки доказів в умовах застосування механізму міжнародної правової допомоги." Держава та регіони. Право, no. 2 (2006): 111–15.
Find full text
28
Дроздович, Н. "Історія виникнення та розвитку принципу вільної оцінки доказів у кримінальному судочинстві." Право України, no. 8 (2009): 154–59.
Find full text
29
Ільченко, Олександр, and Вікторія Сагайдак. "ПОКАЗАННЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ." Молодий вчений, no. 12 (100) (December 30, 2021): 235–38. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-12-100-48.
Full textAbstract:
У зазначеній статті розглянуто поняття, особливості та сутність показання як джерела доказів у кримінальному процесі. Проаналізовано роль показань у кримінальному процесі, визначено прогалини та недоліки, які допускаються під час отримання показань у кримінальному провадженні. Встановлено основні обставини, принципи та умови оцінки показань судом у кримінальному процесі. Акцентовано увагу на порядку здійснення допиту осіб під час судового засідання. Викладено погляди вітчизняних науковців щодо інституту показань із чужих слів. На підставі наукового аналізу досліджень та праць сучасних вчених з’ясовано, що інститут показання із чужих слів є дуже суперечливим питанням, так як у науці кримінального-процесуального права відсутня одностайна думка щодо доцільності його використання у практичній діяльності.
30
ГЛАЗКОВА, ІРИНА. "КЛАСИФІКАЦІЯ БАР’ЄРІВ ОВОЛОДІННЯ УЧНЯМИ ПРОФІЛЬНОЇ ШКОЛИ ІНШОМОВНОВНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (2019): 135–42. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2019-1-2-135-142.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемі бар'єрів студентів у вивченні іноземних мов. Автор підкреслює, що єдиної класифікації бар'єрів не існує як такої, оскільки кожен вчений, що вивчає певну проблему, підкреслює наявність конкретних бар'єрів залежно від предмета дослідження. Автор доводить, що доцільно класифікувати бар'єри на зовнішні та внутрішні. До внутрішніх відносимо: психофізіологічні, мотиваційні та емоційні, до зовнішніх – організаційні, інформаційні, оцінні, змісту та форм навчального процесу, власне мовленнєві. Психофізіологічні бар'єри пов'язані перш за все з бар'єрами темпераменту, що виникають, коли темперамент вчителя і того, хто вчиться протилежні й ця відмінність не рефлексується. Психофізіологічні особливості впливають на оцінку обрання оптимального темпу навчальних дій, структуризацію процесу навчання. Мотиваційний бар'єр утворюється в результаті несформованості позитивної пізнавальної мотивації навчання, ціннісного відношення до професії, відсутності потреб у вивченні певної теми через об'єктивні і суб'єктивні причини. До емоційних бар'єрів відносяться: актуалізація негативних слідів емоціональної пам'яті при зіткненні з навчальним завданням, коли суб’єкт навчальної діяльності потрапляє в ситуацію, схожу з тією, в якій раніше отримав негативний емоційний досвід. Організаційні бар'єри є результатом слабкої організації навчального процесу. Оцінні бар'єри обумовлені помилкою в застосуванні оцінних дій. Власне мовленнєві бар'єри включають бар'єри слухання, говоріння, читання та письма. Слухання супроводжується станами напруги, паніки, нудьги, розчарування, остраху невдачі, ліні. Говоріння іноземною мовою викликає стани невпевненості, тривоги, острах зробити помилку, бути висміяним. Читання зазвичай не викликає гострих проблем, але робота з текстом може супроводжуватися лінощами, нудьгою, апатією, порушенням дисципліни. Письмо супроводжується острахом відкрито й доказово продемонструвати свою нездатність чітко й грамотно висловлювати свої думки в письмовій формі. Ключові слова: класифікація, бар’єр, перешкода, процес навчання, іноземна мова.
31
Паламар, Л. "Завдання щодо отримання доказової інформації, її аналіз і оцінка при розслідуванні злочинів у сфері кредитування." Підприємництво, господарство і право, no. 1 (2007): 128–30.
Find full text
32
Паламар, Л. "Завдання щодо отримання доказової інформації, її аналіз і оцінка при розслідуванні злочинів у сфері кредитування." Підприємництво, господарство і право, no. 1 (2007): 128–30.
Find full text
33
Паламар, Л. "Завдання щодо отримання доказової інформації, її аналіз і оцінка при розслідуванні злочинів у сфері кредитування." Підприємництво, господарство і право, no. 1 (2007): 128–30.
Find full text
34
Цюра, Т. "Загальні правила діяльності суду при дослідженні та оцінці доказів." Підприємництво, господарство і право, no. 11 (2002): 49–53.
Find full text
35
Бережний, О. І., and С. С. Чубарь. "ВТРУЧАННЯ В ПРИВАТНЕ СПІЛКУВАННЯ ОСОБИ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ НЕГЛАСНИХ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ: ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ." Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 1, no. 89 (March 6, 2020): 45–53. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.89.45-53.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано актуальні питання щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій у контексті застосування кримінального процесуального законодавства України. Було досліджено зміст та основні принципи конституційного права особи на приватне життя, детерміновано можливості правомірного обмеження такого права під час проведення НСРД. У статті виділено принципові аспекти, які обумовлюють закон-ність обмеження права особи на приватність, зокрема судовий контроль за законністю та обґрунтованістю рішень та дій (бездіяльності) слідчого й прокурора та належна оцінка судом і використання результатів НСРД як допустимих доказів.
36
Дроздович, Надія. "Законодавче закріплення принципу вільної оцінки доказів у країнах романо-германської правової системи." Підприємництво, господарство і право, no. 2 (170) (2010): 137–40.
Find full text
37
Kalko, E., A. Dybach, A. Sevbo, and E. Kudla. "Концепція оперативного імовірнісного аналізу безпеки." Nuclear and Radiation Safety, no. 3(55) (July 22, 2012): 51–57. http://dx.doi.org/10.32918/nrs.2012.3(55).11.
Full textAbstract:
Імовірнісний аналіз безпеки (ІАБ) є ефективним інструментом оцінки та підвищення безпеки атомної станції. ІАБ повинен мати достовірну та доказову основу, а також оновлюватися для врахування змін АЕС. Зміни можуть бути фізичними (реалізація модернізацій систем та обладнання АЕС), експлуатаційними (внаслідок зміни інструкцій та процедур) та організаційними. Відповідно, необхідно забезпечити оновлення ІАБ для відображення змін (чи модифікацій) АЕС. Такий ІАБ визначають як оперативний.
Сформульовано концепцію оперативного ІАБ, запропоновано логічний структурований підхід до розподілу модифікацій АЕС за типами співвідношенням модифікацій з технічними елементами ІАБ за якісними та кількісними критеріями.
38
Венгер, О. П., and І. Г. Герасим’юк. "ОСОБЛИВОСТІ ВИВЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ АНТИДЕПРЕСАНТІВ НА ОСНОВІ МЕТА-АНАЛІЗІВ." Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, no. 4 (April 15, 2022): 91–95. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2021.4.12862.
Full textAbstract:
Мета: дослідити особливості наявних досліджень щодо ефективності антидепресантів за останнє десятиліття, можливості рандомізованих контрольованих досліджень, обмеженості шкал для оцінки депресії та факторів з клінічної практики.
Матеріали і методи. Були використані бази даних PubMed, MedLine, EMBASE, CINAHL, PsycINFO пошук включав публікації до 2020 р. Дослідження були включені за умови, що вони задовольняли всі наступні критерії: дослідження за останні десять років, були включені в аналіз тільки актуальні, паралельні, подвійні сліпі, плацебо-контрольовані дослідження антидепресантів, метою яких стало виявлення терапевтичного ефекту різних груп антидепресантів.
Результати. Мережевий мета-аналіз даних порівняльної ефективності антидепресантів дає можливість підсумувати та інтерпретувати доказову базу, а також зрозуміти відносні переваги того чи іншого препарату. З точки зору ефективності всі антидепресанти були більш ефективні, ніж плацебо. Деякі антидепресанти, такі, як есциталопрам, міртазапін, пароксетин, агомелатин, демонструють більш значущу відповідь на терапію і більш низький рівень дострокового припинення участі в дослідженні, ніж інші антидепресанти. І, навпаки, ребоксетин, тразодон і флувоксамін показали меншу ефективність і гіршу переносимість порівняно з іншими антидепресантами, що робить їх менш бажаними препаратами. Оцінки ефекту терапії в дослідженні А. Cipriani та співавт. узгоджуються з попередніми оглядами на цю ж тему, але вони значно точніші, оскільки великий обсяг даних забезпечує статистичну значущість.
Висновки. Очевидно, що в проаналізованих роботах отримані подібні результати високого ступеня доказовості. Водночас слід звернути увагу на деякі обмеження робіт, що обумовлюють подальші дослідження. Таким чином, незважаючи на обмеження, дані наведених мережевих мета-аналізів становлять найбільш повну доказову базу для вибору першого препарату для лікування депресивного епізоду в дорослих. Такі дані узгоджуються з численними результатами застосування препарату в реальній клінічній практиці.
39
ДРОГОЗЮК, КРІСТІНА. "Процесуально-правові особливості використання електронних доказів, отриманих із соціальних мереж, у цивільному процесі." Право України, no. 2020/09 (2020): 214. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-09-214.
Full textAbstract:
Кожного дня значну частину свого часу громадяни проводять у соціальних мережах, таких як “Facebook”, “Instagram”, “Telegram”, “Twitter”, “Myspace” тощо. Окрім зручного майданчика для віртуальної комунікації, соціальні мережі стають повноцінним інструментом для бізнесу, що обумовлено можливістю соціальних мереж доводити відомості до великої аудиторії. Незважаючи на велику кількість досліджень у сфері електронних доказів у цивільному судочинстві, необхідно констатувати, що в юридичній літературі ще не було висвітлено питання особливостей електронних доказів, отриманих із соціальних мереж. В умовах масового використання соціальних мереж надзвичайно важливого значення набуває питання чіткого правового регулювання доказів, отриманих із соціальних мереж. Зокрема, у чинному цивільно-процесуальному законодавстві недостатньо врегульованими залишаються питання подання та дослідження електронних доказів, отриманих із соціальних мереж, адже чинні норми не враховують процесуально-правові особливості відповідних доказів. Метою статті є аналіз проблем, які виникають при використанні соціальних мереж у процесі доказування у цивільному процесі з метою захисту порушених або невизнаних прав, свобод та інтересів у цивільному процесі, конкретизація особливостей соціальних мереж як окремого джерела електронних доказів, а також дослідження та аналіз судової практики при використанні відповідних доказів. Проведений аналіз дає змогу констатувати, що правове регулювання електронних доказів у цивільному судочинстві потребує вдосконалення з урахуванням процесуально-правових особливостей відповідних доказів. За результатами дослідження встановлено, що процесуально-правовими особливостями електронних доказів, отриманих із соціальних мереж, є складність забезпечення процесу ідентифікації особи, яка створила або розповсюдила певну інформацію в соціальній мережі; мож-ливість зміни імені користувача відповідної сторінки у соціальній мережі; складність неупередженої оцінки у питанні визначення, чи є негативна інформація, поширена через соціальні мережі, фактичним твердженням чи оціночним судженням; можливість видалення кожного окремого повідомлення особою у соціальній мережі чи месенджері; можливість зміни та видалення інформації в оригіналі електронного доказу.
40
Торбас, О. "Сутність і суб’єкти суддівського розсуду в кримінальному процесі України." Юридичний вісник, no. 1 (July 31, 2020): 65–69. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1561.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу сутності суддівського розсуду в кримінальному процесі України. В статті автор вказує, що на сьогодні в правовій доктрині немає єдиного підходу щодо використання термінології в оцінці такого розсуду, хоча більшість науковців використовує поняття «суддівський розсуд». Також автор звертає увагу на той факт, що в правовій доктрині суддівському розсуду було приділено значно більше уваги, ніж розсуду інших уповноважених суб'єктів кримінального процесу. Дійсно, саме на суд покладається обов'язок вирішення провадження по суті, і виключно суд може остаточно встановити винуватість чи невинуватість особи. Проте в цьому випадку необхідно зробити застереження щодо неправильності ототожнення остаточно характеру суддівського розсуду з розумінням того, що такий розсуд є головним у кримінальному процесі. Суб'єкти, уповноважені на застосування розсуду для прийняття юридично значущих рішень, застосовують його для виконання покладених на них завдань у тому обсязі, у якому це дозволено кримінальним процесуальним законодавством.
Аналізуючи суб'єктивний склад суддівського розсуду, автор доходить висновку, що такий розсуд у кримінальному процесі України застосовують слідчий суддя та суд, адже саме вони приймають юридично значущі рішення або в процесі здійснення судового контролю на стадії досудового розслідування, або під час реалізації функції правосуддя й перегляду судових рішень на судовихстадіях. Очевидно, що слідчий суддя, реалізуючи функцію судового контролю, приймає юридично значущі рішення, які майже постійно вимагають застосування розсуду. Крім того, слідчий суддя відповідно до ст. 94 КПК України є суб'єктом оцінки доказів, що підкреслює значення його процесуальних рішень навіть на етапі дослідження доказів. Відповідно, другим суб'єктом суддівського розсуду є суд. Ознакою, за якою відбувся такий поділ, має бути стадійність, де відбувається відповідний розсуд. Слідчий суддя застосовує розсуд під час здійснення судового контролю на стадії досудового розслідування. Суд своєю чергою реалізовує його на судових стадіях.
41
Беспалько, Інна, and Ярина Верещака. "ДОКТРИНА «ПЛОДІВ ОТРУЄНОГО ДЕРЕВА» ЯК ГАРАНТІЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУДОВИЙ РОЗГЛЯД." Молодий вчений, no. 12 (100) (December 30, 2021): 230–34. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-12-100-47.
Full textAbstract:
У правовій доктрині дослідження недопустимості доказів у кримінальному провадженні одне із головних місць посідає доктрина «плодів отруєного дерева», тому у статті зосереджена увага на дослідженні особливостей застосування доктрини «плодів отруєного дерева» та її нормативного закріплення у чинному законодавстві. Судова практика України рясніє прикладами порушень норм кримінального процесуального законодавства за правилом «плодів отруєного дерева», тому авторами проведено аналіз національної практики застосування доктрини «плодів отруєного дерева» у кримінальних справах Верховним Судом. Також охарактеризовано особливості використання доктрини «плодів отруєного дерева» Європейським судом з прав людини та Верховним судом США у справах про визнання здобутих доказів та похідних від них недопустимими. Авторами визначено, що дана доктрина має неоднозначне значення та оцінку серед юристів романо-германської правової сім’ї. На основі проведеного дослідження авторами виокремлено переваги та недоліки застосування доктрини «плодів отруєного дерева».
42
Крет, Г. Р. "МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ДОКАЗУВАННЯ В СИСТЕМІ СТАНДАРТІВСПРАВЕДЛИВОГО ПРАВОСУДДЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 13, 2020): 178–82. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).419.
Full textAbstract:
Стаття присвячена встановленню, з урахуванням положень міжнародно-правових актів і сформова-ної на їхній основі судової практики міжнародних судових інституцій, місця міжнародних стандартів доказування в системі стандартів справедливого пра-восуддя.
Розкривається зміст стандартів справедливого пра-восуддя у кримінальному провадженні: 1) розгляду справи незалежним і безстороннім судом, встановле-ним законом; 2) змагальності судового розгляду; 3) рів-ності сторін; 4) безпосередності дослідження доказів; 5) презумпції невинуватості; 6) вмотивованості судових рішень.
З’ясовано взаємозв’язок розгляду справи незалеж-ним і безстороннім судом, встановленим законом, зі стандартами формування доказів: з погляду безсто-ронності суду докази підлягають формуванню судом поза сумнівом у його неупередженості стосовно резуль-татів розгляду кримінального провадження, а з по-гляду його юрисдикційної компетентності – з ураху-ванням підсудності суду відповідного кримінального провадження.
Окреслено взаємозв’язок змагальності судового розгляду зі стандартами формування доказів, відпо-відно до яких сторонам кримінального провадження забезпечуються рівні можливості щодо ознайомлення з доказами, поданими іншою стороною, та висловлення своєї позиції щодо них, зокрема здійснення їх оцінки і з погляду належності, допустимості, достовірності та достатності.
Визначено взаємозв’язок рівності сторін зі стан-дартами формування доказів, з урахуванням яких вони підлягають формуванню судом за участю сторін кримінального провадження із забезпеченням їм рів-них можливостей щодо подання доказів.
Встановлено взаємозв’язок безпосередності дослі-дження доказів зі стандартами формування доказів, відповідно до яких вони підлягають формуванню судом за участі сторін кримінального провадження за умови незмінності складу суду.
Вказано на взаємозв’язок презумпції невинуватості й одного зі стандартів формування рівня переконання, необхідного для ухвалення відповідного процесуально-го рішення, – стандарту доказування «поза розумним сумнівом».
Обґрунтовано взаємозв’язок вмотивованості судових рішень і стандартів формування рівня пе-реконання, необхідного для ухвалення відповідного процесуального рішення, – стандартів доказування «обґрунтована підозра», «достатня підстава» та «поза розумним сумнівом».
43
Чванкін, С. А. "ЕЛЕКТРОННІ ДОКАЗИ У СПРАВАХ НАКАЗНОГО ПРОВАДЖЕННЯ." Знання європейського права, no. 2 (June 30, 2021): 110–14. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.216.
Full textAbstract:
У статті розглянуто процесуальні особливості використання електронних доказів у справах наказного провадження, пов’язані з особливостями самого наказного провадження як виду цивільного судочинства України. Установлено порядок подання до суду електронних доказів у справах наказного провадження за вимогами до юридичних осіб або фізичних осіб – підприємців про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (у тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначено особливості процесуального порядку дослідження та оцінки електронних доказів у справах наказного провадження з огляду на відсутність у наказному провадженні таких процедур, як огляд доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів, витребування доказів судом, зокрема витребування оригіналу електронного доказу для огляду суду, а також закріплення в нормах процесуального законодавства обов’язку суду вказувати у судовому наказі застереження про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.
На основі аналізу положень цивільного процесуального законодавства України та Закону України «Про електронну комерцію» встановлено існування зв’язку між порядком укладення електронного договору та можливістю розгляду в порядку наказного провадження вимог про стягнення грошової заборгованості, що випливає із цього договору.
Доведено, що в порядку наказного провадження можуть бути розглянуто вимоги про стягнення заборгованості за електронним договором, укладеним лише як єдиний електронний документ, що містить умови договору та електронні підписи сторін, або шляхом обміну електронними повідомленнями. У разі укладення електронного договору іншим способом, передбаченим законом, такі вимоги можуть розглядатися лише у позовному провадженні.
44
Колісник, О. П. "СУТНІСТЬ ОБЛІКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА ЇЇ НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ." Економічний вісник. Серія: фінанси, облік, оподаткування, no. 1 (May 25, 2017): 78–84. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5932.1.2017.78-84.
Full textAbstract:
У статті досліджено питання формування облікової інформації, зокрема сутності, класифікації та її нормативно-правового забезпечення. Визначено взаємозв’язок та логічну послідовність термінів «інформація – економічна інформація – облікова інформація». Проаналізовано різні підходи до структурування облікової інформації та її класифікаційних ознак. Визначено основні вимоги, які пред’являються до облікової інформації, та принципи, яким вона повинна відповідати. Досліджено нормативне забезпечення облікової інформації, зокрема первинної документації, та виявлено ряд неузгодженостей між правовими актами. Обґрунтовано вплив змін нормативної регламентації первинних документів на їх оцінку з точки зору експерта-бухгалтера як доказової бази у досліджуваній справі.
45
Zuyev, V. V. "Assessment and use of evidence obtained during the provision of international legal assistance in criminal proceedings." Issues of crime prevention 38 (2019): 182–96. http://dx.doi.org/10.31359/2079-6242-2019-38-182.
Full text
46
Стоян, В. О. "Особливості дослідження та оцінки доказів у цивільних справах позовного провадження, що розглядаються за участю нотаріусів." Університетські наукові записки Хмельницького університету управління та права, Вип. 4 (44) (2012): 199–204.
Find full text
47
Максим, І. "КОНЦЕПЦІЯ ПРЕАБІЛІТАЦІЇ В ТОРАКАЛЬНІЙ ХІРУРГІЇ: СИСТЕМАТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ." Clinical Anesthesiology and intensive Care, no. 2 (April 26, 2022): 16–33. http://dx.doi.org/10.31379/2411.2616.18.2.4.
Full textAbstract:
Вступ. Рак легенів є найпоширенішим видом раку в світі, він відповідає за 13,0% випадків усіх видів раку. Хірургічне втручання є оптимальним лікуванням операбельного раку легенів і підвищує виживаність цих пацієнтів. Однак, як і при будь-якій онкологічній операції, ускладнення є суттєвою причиною захворюваності та смертності. Програма попередньої реабілітації була запропонована як доопераційна допоміжна терапія для обходу даних наслідків, але існуючі дослідження показують суперечливі результати. Мета і завдання. У цій статті ми розглядаємо еволюцію доказової бази для попередньої реабілітації перед резекцією легені, потенційні компоненти такої програми, а також як ці програми можна інтегрувати в план хірургічного лікування раку легенів і прагнемо визначити роль цієї програми. у підвищенні параметрів дихання та зменшенні післяопераційних ускладнень у пацієнтів. Матеріал і методи. Було запитано пошук в електронних базах даних: PubMed, Clinicaltrials.gov, rcpjournals.org для рандомізованих клінічних досліджень, які досліджували ефективність концепції преабілітації та її вплив на функціональні параметри, післяопераційні ускладнення та якість життя пацієнтів. Первинною кінцевою точкою була здатність попередньої реабілітації підвищувати значення параметрів дихання у пацієнтів, які перенесли резекції легенів. Дослідженими вторинними параметрами були: післяопераційні ускладнення, оцінка функціональної здатності до і після операції, тривалість госпіталізації та вартість госпіталізації. Результати. До огляду було включено десять клінічних досліджень (698 пацієнтів). Якість досліджень оцінювали за критеріями Delphi. Вплив цільової програми на покращення параметрів дихання пацієнтів проаналізовано в 10 із 10 досліджень, частота респіраторних ускладнень у 9 із 10 досліджень та тривалість госпіталізації у 5 із 10 досліджень. Отримані результати можна віднести до категорії суперечливих, залежно від типу дослідження, розміру лотів та тривалості, інтенсивності та багатопрофільності програми реабілітації. Висновок. Очевидно, що преабілітація має бути комплексно інтегрована в медичну практику, тому що це зрозуміла надія для онкохворих. Однак залишається очевидна потреба в оцінці ефективності програми попередньої реабілітації в конкретних групах населення.
48
Максим, І. "КОНЦЕПЦІЯ ПРЕАБІЛІТАЦІЇ В ТОРАКАЛЬНІЙ ХІРУРГІЇ: СИСТЕМАТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ." Clinical Anesthesiology and intensive Care, no. 2 (April 26, 2022): 16–33. http://dx.doi.org/10.31379/2411.2616.18.2.4.
Full textAbstract:
Вступ. Рак легенів є найпоширенішим видом раку в світі, він відповідає за 13,0% випадків усіх видів раку. Хірургічне втручання є оптимальним лікуванням операбельного раку легенів і підвищує виживаність цих пацієнтів. Однак, як і при будь-якій онкологічній операції, ускладнення є суттєвою причиною захворюваності та смертності. Програма попередньої реабілітації була запропонована як доопераційна допоміжна терапія для обходу даних наслідків, але існуючі дослідження показують суперечливі результати. Мета і завдання. У цій статті ми розглядаємо еволюцію доказової бази для попередньої реабілітації перед резекцією легені, потенційні компоненти такої програми, а також як ці програми можна інтегрувати в план хірургічного лікування раку легенів і прагнемо визначити роль цієї програми. у підвищенні параметрів дихання та зменшенні післяопераційних ускладнень у пацієнтів. Матеріал і методи. Було запитано пошук в електронних базах даних: PubMed, Clinicaltrials.gov, rcpjournals.org для рандомізованих клінічних досліджень, які досліджували ефективність концепції преабілітації та її вплив на функціональні параметри, післяопераційні ускладнення та якість життя пацієнтів. Первинною кінцевою точкою була здатність попередньої реабілітації підвищувати значення параметрів дихання у пацієнтів, які перенесли резекції легенів. Дослідженими вторинними параметрами були: післяопераційні ускладнення, оцінка функціональної здатності до і після операції, тривалість госпіталізації та вартість госпіталізації. Результати. До огляду було включено десять клінічних досліджень (698 пацієнтів). Якість досліджень оцінювали за критеріями Delphi. Вплив цільової програми на покращення параметрів дихання пацієнтів проаналізовано в 10 із 10 досліджень, частота респіраторних ускладнень у 9 із 10 досліджень та тривалість госпіталізації у 5 із 10 досліджень. Отримані результати можна віднести до категорії суперечливих, залежно від типу дослідження, розміру лотів та тривалості, інтенсивності та багатопрофільності програми реабілітації. Висновок. Очевидно, що преабілітація має бути комплексно інтегрована в медичну практику, тому що це зрозуміла надія для онкохворих. Однак залишається очевидна потреба в оцінці ефективності програми попередньої реабілітації в конкретних групах населення.
49
Goncharuk-Khomyn, M. Y., N. I. Melnychuk, S. S. Tsuperyak, Kh V. Pohoretska, and L. O. Patskan. "Оцінка кількісних змін мікробіологічного профілю зубного нальоту з ділянки зубоясенної боріздки у пацієнтів із І стадією пародонтиту." Clinical Dentistry, no. 3 (November 8, 2019): 11–17. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2019.3.10571.
Full textAbstract:
Резюме. Виникнення пародонтиту доказово асоційоване із впливом специфічних видів мікроорганізмів, категоризованих у відповідні комплекси, проте характер клінічного перебігу патології та ефективність лікування визначають складною взаємодією між патогенетичними факторами та індивідуальними генетичними, імунологічними та бактеріологічними пацієнтасоційованими параметрами.
Мета дослідження – встановити середні показники кількості основних пародонтопатогенів у складі мазків зубного нальоту в пацієнтів із І стадією пародонтиту.
Матеріали і методи. У ході реалізації поставленої мети були сформовані дослідна та контрольна групи осіб. До складу дослідної групи було включено 19 осіб із І стадією пародонтиту, до складу контрольної – 17 осіб без клінічно зареєстрованих ознак ураження тканин пародонта. Оцінку стадії пародонтиту проводили згідно з рекомендаціями American Academy of Periodontology від 2017 р. Визначення кількісного складу цільових пародонтопатогенів в умовах норми та І стадії розвитку пародонтиту проводили із застосуванням аналізу «Пародонтоскрин», котрий виконували в лабораторних умовах та передбачав проведення полімеразно-ланцюгової реакції з ідентифікацією кількості умовно-патогенних мікроорганізмів у режимі реального часу.
Результати досліджень та їх обговорення. Проведений аналіз виявив наступні середні показники кількості ключових пародонтопатогенів у мазках зубного нальоту з ділянки зубоясенної боріздки серед пацієнтів із І стадією розвитку пародонтиту: P. gingivalis – (5,4±0,3) Lg (ГЕ/зразок), T. forsythia – (5,1±0,2) Lg (ГЕ/зразок), P. intermedia – (5,0±0,5) Lg (ГЕ/зразок), T. denticola – (3,9±0,7) Lg (ГЕ/зразок). При цьому показник загальної бактеріальної маси складав (6,7±0,4) Lg (ГЕ/зразок).
Висновки. Виходячи із отриманих даних можна констатувати факт статистично значимого зростання кількості усіх дослідних мікроорганізмів при І стадії пародонтиту, порівняно з показниками, котрі були зареєстровані серед осіб контрольної групи без клінічновиражених ознак ураження тканин пародонта (р<0,05). Подальші дослідження повинні бути спрямовані на модифікацію існуючих протоколів лікування пародонтальних уражень шляхом їх індивідуалізації з урахуванням зареєстрованих змін мікробіологічного профілю.
50
Торбас, О. "Способи реалізації суддівського розсуду в кримінальному процесі України." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(30) (July 13, 2020): 209–12. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).547.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу способів реалізації розсуду суддями на судових стадіях кримінально-го процесу України. У статті автор зазначає, що всі повноваження суду першої інстанції, в яких може бути застосовано розсуд, можна поділити на чотири кате-горії: 1) суддівський розсуд, що стосується порядку дослідження доказів; 2) суддівський розсуд, що стосу-ється порядку реалізації судового слідства; 3) суддів-ський розсуд, що стосується забезпечення руху кри-мінального провадження; 4) суддівський розсуд, що стосується забезпечення здійснення судового розгляду. При цьому автор зазначає, що здебільшого суддівський розсуд стосується або порядку дослідження доказів, або порядку здійснення судового розгляду. Водночас законодавець послідовно реалізує запропоновану ним тезу «суддя – це арбітр», суттєво обмеживши роль суду в процесі формування обсягу доказів та їх досліджен-ні. Дійсно, саме суд визначає обсяг доказів, що будедосліджуватися, проте предметом оцінки можуть бути лише ті докази, які були надані учасниками кримі-нального провадження. Суд не може на власний розсуд розширити таку сукупність, а її звуження потребує досить ґрунтовної аргументації.Також автор зазначає, що у зв’язку з подібністю процедур суддівський розсуд, що застосовується в суді першої інстанції, подібний до суддівського розсуду при перегляді судових рішень в апеляційному та каса-ційному порядку. За таких умов суддівський розсуд найбільш яскраво проявляється в процесі скасування судових рішень судами апеляційної та касаційної ін-станції у зв’язку з істотним порушенням вимог кримі-нального процесуального закону. Автор зазначає, що для встановлення істотності порушення вимок КПК України суд має: 1) встановити, які саме права мав відповідний учасник кримінального провадження; 2) встановити, чи булі ці права порушені; 3) визначити, чи можна вважати відповідне порушення прав істот-ним порушенням вимог КПК України.