Academic literature on the topic 'Оцінка доказова'

У статті підкреслено, що висновок експерта як окремий вид джерела доказів у провадженнях щодо злочинів у сфері фінансування соціальних цільових програм має певні особливості та наведено їхній перелік. Звернуто увагу на те, що висновок експерта як джерело доказів є поєднанням фактичних даних, які є умовиводами експерта, та форми їх вираження, що є процесуальним актом, наведено відмінності між його змістом і формою, оскільки ці обидва компоненти важливі для визнання висновку експерта доказом. Крім того, зауважено, що оцінка висновку експерта як джерела доказів під час розслідування злочинів у сфері фінансування соціальних цільових програм має відмінності порівняно з аналогічною процедурою оцінки інших видів доказів за цими злочинами. Висновки експерта підлягають оцінці особою, яка є ініціатором експертизи, та судом на загальних підставах. У контексті оцінки висновку експерта докладно розглянуто кожний з елементів доказування, а саме: дослідження, оцінку та перевірку. Поряд із цим визначено завдання оцінки висновку експерта під час розслідування злочинів у сфері фінансування соціальних цільових програм. Наголошено на необхідності розрізняти оцінку встановлених у результаті експертного дослідження фактів, що відображені у висновку експерта, та оцінку безпосередньо висновку експерта як процесуального акта. Узагальнення наукових праць дали змогу дійти висновку, що оцінці висновку експерта притаманна низка положень, які не залежать від виду експертизи, її складності та особи експерта, а саме: свобода оцінки, повнота оцінки, системність оцінки, та наведена їх характеристика. Підкреслена необхідність під час оцінки обґрунтованості висновку експерта перевірки, наскільки висновок експерта підтверджується проведеними ним дослідженнями. Доведено, що змістом оцінки висновку експерта, як і інших джерел доказів, є визначення критеріїв такої оцінки, а саме: допустимості, автентичності та повноти, наведена їхня розгорнута характеристика.

Оцінці доказів в адміністративному судочинстві, зазвичай, приділяється фрагментарно-констатуюча увага, із віддзеркаленням засад, закріплених у загальній теорії доказового права. Після оновлення законодавства у сфері адміністративного судочинства процес доказування не ставав предметом наукових пошуків. Метою статті є висвітлення питання гарантування оцінки доказів в адміністративному судочинстві з урахуванням нормотворчого, науково-теоретичного, правозастосовчого підходів, та у порівнянні із правовою регламентацією цього елемента процесу доказування у законодавстві пострадянських країн. Наукова новизна пов’язана із фундаментальністю інституту доказування для будь-якого процесуального права та його міжгалузевим характером, що дозволяє комплексно досліджувати кожен структурний елемент цієї складної системи за різними векторами, зокрема й у порівняльному контексті. На основі аналізу поняття й змісту оцінки доказів та її місця в структурі доказування, що існують в загальній теорії процесуального права, теорії доказування, у сфері адміністративного судочинства, у чинному адміністративному судовому законі, враховуючи власний досвід суддівського переконання, сформульовано авторське розуміння цього елемента процесу доказування, яке охоплює розумову і практичну діяльність судді із встановлення ознак доказів та мотивування висновків стосовно їх урахування чи відхилення у справі. Наголошено, що досить часто оцінка суддями однакових фактів не вирізняється єдністю стосовно сприйняття їх доказами, що відображається у судових рішеннях. Це потребує визначення правової позиції вищих судових інстанцій. У зв’язку з цим, здійснено огляд «знакових» судових рішень, в яких окреслені вектори оцінки тих чи інших доказів. Окрім того, зважаючи на важливість порівняльних досліджень правових інститутів і враховуючи їх відсутність саме у вивченні питань законодавчого гарантування оцінки доказів в адміністративному судочинстві, проведено такий аналіз законодавчих актів країн із спільним пострадянським минулим. Висновки. Підсумовано, що під оцінкою доказів судом в адміністративному судочинстві доцільно розуміти елемент процесу доказування, змістом якого є розумово-практична діяльність судді з розгляду кожного доказу на предмет наявності ознак належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв’язку доказів у їх сукупності, що здійснюється у логічних формах, в межах закону та професійної правосвідомості, і результатом якої є внутрішнє переконання судді щодо урахування чи відхилення доказів для встановлення обставин предмета доказування в адміністративній справі. У вітчизняному законі з адміністративного судочинства закріплено оцінку як алгоритм (модель) дій судді, ознаку судового рішення. Правила з оцінки доказів відбиваються у правових позиціях Верховного Суду, подекуди спірних. Порівняльний аналіз законодавчого гарантування оцінки доказів в адміністративному судочинстві засвідчує високий рівень вітчизняної нормотворчої техніки. При цьому, Кодекс адміністративного судочинства України може бути доповнений окремими уточнюючими правилами у цьому напрямі.

Здійснено аналіз судової практики щодо вирішення податкових спорів в Україні. Визначено ключові категорії, які використовуються під час доказування при вирішенні податкових спорів. Наведено позиції Верховного Суду, що свідчать про оцінку доказів при вирішенні податкових спорів. Виокремлено стадії вирішення податкового спору, що передбачають послідовне здійснення певних аналітичних дій: 1) стадія кваліфікації податкового спору (з’ясування сторін, предмета спору, змісту суперечностей та змісту заявлених вимог); 2) стадія підготовки належної доказової бази; 3) стадія вирішення податкового спору (вибір та аналіз норм законодавства, визначення кола юридичних фактів, які необхідно встановити, встановлення цих фактів шляхом розгляду й оцінки доказів, прийняття рішення).

Обґрунтування. Доказова база асоціації генетичного дефіциту фолатного циклу (ГДФЦ) та розладів спектру аутизму (РАС) у дітей ґрунтується на результатах 5 мета-аналізів рандомізованих контрольованих клінічних досліджень. Системне запалення, яке виникає внаслідок ГДФЦ у дітей з РАС, розглядають як важливий механізм розвитку енцефалопатії.Потребує уточнення клінічна значущість феномену персистуючого системного запалення у дітей з РАС. Доцільним є вивчення зв’язку між підвищенням сироваткової концентрації тих чи інших прозапальних медіаторів і показниками нейронального пошкодження в таких випадках.Мета роботи: вивчити сироваткові концентрації типових прозапальних медіаторів фактору некрозу пухлини альфа (ФНП-альфа), інтерлейкіну ІЛ-6(ІЛ-6) та тумор-М2-піруваткінази (ТМ2ПК) у дітей з РАС, асоційованими з ГДФЦ, з уточненням їх зв’язку з сироватковими концентраціями маркерних молекул пошкодження нейронів ЦНС нейрон-специфічної енолази (НСЕ) та білка S-100 для розширення уявлень щодо впливу системної запальної реакції на розвиток енцефалопатії при даній патології і відкриття нових точок прикладення дії нейропротекторного лікування.Матеріали і методи. Досліджувану групу (ДГ) склали 138 дітей з діагнозом розладів спектру аутизму (DSM-IV-TR та ICD-10), у яких відзначався генетич-ний дефіцит фолатного циклу (MTHFR C677T + MTHFR A1298C і/або MTR A2756G і/або MTRR A66G; ПЛР). Контрольна група (КГ) включала 51 здорову дитину відповідного вікового і гендерного розподілу.Досліджували сироваткові концентрації прозапальних медіаторів ТМ2ПК, ФНП-альфа, ІЛ-6 та показників нейронального пошкодження – НСЕ та білкуS-100.Результати дослідження та їх обговорення. Відзначалося підвищення сироваткових концентрацій ТМ2ПК у 119 із 138 пацієнтів ДГ (86%) і тільки у 11 із 51 дітей КГ (22%) (p<0,05; Z<Z0,05), ФНП-альфа – у 85 із 138 дітей ДГ (62%) і тільки у 7 із 51 дітей КГ (14%) (p<0,05; Z<Z0,05), ІЛ-6 – у 43 із 138 дітей ДГ (31%) і тільки у 3 із 51 дітей КГ (6% випадків) (p<0,05; Z<Z0,05). Середні сироваткові концентрації ТМ2ПК в ДГ складала 63,1±3,74 ОД/мл порівняно з 23,2±0,91 ОД/мл в КГ (p<0,05; Z<Z0,05), ФНП-альфа – 13,7±0,65 пг/мл порівняно з 5,3±0,38 пг/мл в КГ (p<0,05; Z<Z0,05), ІЛ-6 – 8,7±0,57 пг/мл порівняно з 3,6±0,27 пг/мл в КГ (p<0,05; Z<Z0,05). ТМ2ПК, ФНП-альфа та ІЛ-6 суттєво відрізнялися за чутливістю, лабільністю і специфічністю як маркери системного запалення у дітей з РАС, асоційованими з ГДФЦ.Всі три досліджувані показники системного запалення були асоційовані зі зростанням сироваткової концентрації лабораторних індикаторів нейронального пошкодження ЦНС НСЕ і білку S-100, що вказує на зв›язок між системною запальною реакцією та розвитком енцефалопатії у дітей з РАС, асоційованими з ГДФЦ.Висновки. Отримані дані не тільки розширюють сучасні уявлення щодо розвитку системного запалення та його участі в формуванні енцефалопатії у дітей з РАС, асоційованими з ГДФЦ, однак і відкриває шлях для апробації сучасних антизапальних нейропротекторних лікувальних стратегій.

У цій науковій статті охарактеризовано процесуальний порядок та особливості використання електронних повідомлень у процесі судового доказування у цивільному судочинстві України. Встановлено види електронних повідомлень, що можуть бути використані як джерело доказової інформації, залежно від засобів їх передачі та форми передачі інформації в електронному повідомленні. Охарактеризовано відмінність електронного повідомлення від електронного документа та надано оцінку значенню електронного підпису на електронному повідомленні та його впливу на юридичну силу електронного повідомлення як електронного доказу в цивільному процесі України. Обґрунтовано, що у випадках наявності заперечень з боку сторони судового процесу щодо її участі в електронній переписці доказування цього факту є доволі складним завданням та вимагає від адвоката ретельного підходу до формування доказової бази. Окреслено коло судових доказів, що можуть бути використані сторонами судового процесу для ідентифікації учасників електронного листування, що здійснювалося з використанням стільникового зв’язку, мобільних додатків-месенджерів, електронної пошти та соціальних мереж. Визначено основні правила щодо розподілу тягаря доказування обставин, пов’язаних з ідентифікацією учасників електронного спілкування, між сторонами судового процесу. Встановлено особливості судового доказування належності номера телефону, електронної скриньки, аккаунту в соціальній мережі конкретній особі. Названо основні правила використання в процесі судового доказування електронних повідомлень приватного характеру з огляду на необхідність дотримання судом прав учасників електронної переписки на недоторканість приватного життя. Окреслено перелік осіб, чия згода на використання даних електронного листування має бути надана, щоб електронне повідомлення було прийняте судом як допустимий доказ. Охарактеризовано процесуальний порядок подання до суду електронних та паперових копій електронних повідомлень як електронних доказів у цивільній справі та огляду судом оригіналів цих доказів.

Наукова стаття розкриває процес доказування за допомогою електронних доказів, досліджується їх місце серед інших джерел доказів (показання, документи, речові докази, висновки експертів). Доказування є обов’язковим етапом розслідування та включає в себе збір, оцінку, перевірку інформації, документів. Електронні докази – це цифрові об’єкти, що були засобом чи знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли електронно-цифрові сліди кримінального правопорушення, були предметом або об’єктом вчинення кримінального правопорушення. До ознак електронних доказів слід віднести: нематеріальному вид;створюються людиною; результат діяльності інформаційної системи; існує в електронній мережі; дослідження за допомогою технічних засобів і програмного забезпечення; потребує спеціального порядку збирання, перевірки, оцінки; дистанційне внесення змін до електронних доказів та їх видалення. Офіційне визначення електронних доказів у кримінально- процесуальному законодавстві відсутнє,не врегульовано порядок роботи з ними, що зумовлює труднощі під час проведення розслідування та судового розгляду. У науковій статті досліджуються думки таких вчених, як: Д. Алєєксєєва-Працюк, А. Антонюк, П. Антонюк, К. Болгарєва, М. Гуцалюк, І. Каланча, А. Коваленко, О. Козицька, О. Метелев, Л. Перцова-Тодорова, В. Русецька, О. Сіренко, А. Столітній, Г. Татаренко, Д. Татаренко, В. Хахановський, В. Школьніков та інших дослідників, які займаються вивченням питання доказування кримінальних правопорушень за допомогою електронних доказів. Під час дослідження питання застосування електронних доказів зроблено висновок, що розроблення єдиного підходу до збирання, дослідження та використання електронних доказів із подальшим закріпленням в нормативно-правових актах є способом вирішення невідповідностей та створення умов для осіб, які проводять розслідування.

Визначено сутність психофізіологічного дослідження людини з використанням поліграфа в кримінальному провадженні та можливість застосування його результатів у доказуванні. Звернено увагу на процесуальну форму такого дослідження, основні його завдання, суб’єкти та умови проведення, елементи його підготовки та оцінку результатів. Конкретизовано і проаналізовано підходи до використання поліграфа, вироблено рекомендації щодо його застосування в кримінальному провадженні. Узагальнено досвід інших країн у цьому напрямі. Окреслено проблеми, пов’язані з нормативно-правовим підґрунтям застосування поліграфа, методикою проведення досліджень, підготовкою експертів належного профілю, оцінкою і використанням результатів експертного дослідження в доказуванні.Ключові слова: поліграф; дослідження; спеціальні знання; експертиза; докази.

В роботі пропонується виконувати визначення ефективності ендоскопічних ринохірургічних втручань на основі порівняння результатів функціональних та інтроскопічних обстежень в перед- та після операційних періодах.

Останнім часом питання вдосконалення кримінального процесуального законодавства у контексті оцінки доказів на стадії досудового розслідування набуває все більшої актуальності, через те, що законодавець передбачив у ст. 94 Кримінального процесуального Кодексу (далі – КПК України) ряд оціночних понять, які підлягають тлумаченню: "Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке грунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення". Звідси випливає ряд питань. Що це "внутрішнє переконання"? Чи можна його класифікувати на вірне та хибне? Власне, "оцінка доказів" – це конкретизоване поняття чи абстрактна категорія? Та чи варто розрізняти оцінку доказів на попередню у досудовому розслідуванні, та умовно остаточну судову під час судового розгляду?

У роботі досліджено сутність аудиторських доказів, джерела їх отримання, класифікація, систематизації процедур, які використовуються для збору аудиторських доказів, зв’язку між кількістю аудиторських доказів та аудиторськими ризиками. Основною метою цього дослідження є розробка моделі для визначення необхідної кількості доказів за наявних ризиків та моделі оцінки достатності аудиторських доказів.
В работе исследована сущность аудиторских доказательств, источники их получения, классификация, систематизации процедур, которые используются для сбора аудиторских доказательств, связи между количеством аудиторских доказательств и аудиторскими рисками. Основной целью данного исследования является разработка модели для определения необходимого количества доказательств при существующих рисков и модели оценки достаточности аудиторских доказательств.
The master’s thesis focuses on the the nature of audit evidence, the sources of its receipt, classification, systematization of procedures used to collect audit evidence, the relationship between the amount of audit evidence and audit risks. The main aim of this research is to recommendations a model for determining the required amount of evidence for the risks involved and a model for assessing the adequacy of audit evidence.

Ковальчук С.О. Вчення про речові докази у кримінальному процесі: теоретико-правові та практичні основи: дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.09 / Ковальчук Сергій Олександрович. - Одеса, 2018. - 626 с.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність. - Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2018. Дисертація є першою в Україні, після набрання чинності КПК України 2012 року, кваліфікаційною науковою працею, в якій на основі комплексного аналізу проблем нормативно-правового та правозастосовного характеру розроблено й обґрунтовано концепцію речових доказів у кримінальному процесі з урахуванням європейських правових стандартів справедливого правосуддя та забезпечення прав учасників кримінального провадження. У дисертації розкрито теоретико-методологічні основи вчення про речові докази у кримінальному процесі. Досліджено поняття та сутність речових доказів, охарактеризовано їх процесуальні властивості та наведено класифікацію. Розкрито зміст формування та використання речових доказів як елементів (етапів) кримінального процесуального доказування. Досліджено поняття, сутність і зміст зберігання речових доказів, розкрито способи та порядок вирішення питання про них, визначено підстави і порядок відшкодування шкоди, завданої втратою та пошкодженням речових доказів. Охарактеризовано європейські правові стандарти формування та використання речових доказів у ході кримінального провадження і забезпечення права власності на матеріальні об’єкти, вилучені в якості речових доказів під час кримінального провадження. Розроблено науково обґрунтовані пропозиції, спрямовані на вдосконалення КПК України у частині визначення поняття речових доказів, порядку їх формування, використання, зберігання та вирішення питання про них під час кримінального провадження.
Диссертация на соискание научной степени доктора юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность. - Национальный университет «Одесская юридическая академия», Одесса, 2018. Диссертация является первой в Украине, после вступления в силу УПК Украины 2012 года, квалификационной научной работой, в которой на основе комплексного анализа проблем нормативно-правового и правоприменительного характера разработана и обоснована концепция вещественных доказательств в уголовном процессе с учетом европейских правовых стандартов справедливого правосудия и обеспечения прав участников уголовного производства. В диссертации раскрыты теоретико-методологические основы учения о вещественных доказательствах в уголовном процессе. Исследованы понятие и сущность вещественных доказательств, охарактеризованы их процессуальные свойства и приведена классификация. Раскрыто содержание формирования и использования вещественных доказательств как элементов (этапов) уголовного процессуального доказывания. Исследованы понятие, сущность и содержание хранения вещественных доказательств, раскрыты способы и порядок разрешения вопроса о них, определены основания и порядок возмещения ущерба, причиненного потерей и повреждением вещественных доказательств. Охарактеризованы европейские правовые стандарты формирования и использования вещественных доказательств в ходе уголовного производства и обеспечения права собственности на материальные объекты, изъятые в качестве вещественных доказательств во время уголовного производства. Разработаны научно обоснованные предложения, направленные на усовершенствование УПК Украины в части определения понятия вещественных доказательств, порядка их формирования, использования, хранения и разрешения вопроса о них в ходе уголовного производства.
Dissertation for obtaining the degree of Doctor of Law in specialty 12.00.09 - Criminal Procedure and Criminology; Forensic Examination; Operational search activity. - National University «Odesa Law Academy», Odesa, 2018. The dissertation is the first qualifying scientific work in Ukraine, after the entry into force the CPC of Ukraine from 2012, in which, on the basis of a complex analysis of problems of normative, legal and law enforcement nature, the concept of material evidences in the criminal process was developed and substantiated, taking into account the European legal standards of fair justice and ensuring the rights of participants of criminal proceedings. On the basis of the scientists works' analysis the process of formation of the doctrine of material evidences was described, the expediency of its isolation as an independent criminal procedural doctrine was grounded, the concept of the doctrine of material evidences was defined and its object, subject, purpose, tasks, meaning, system and methodological basis were disclosed in the dissertation. On the basis of the complex approach, the essence of material evidences as a legal phenomenon is disclosed by defining both their essential elements and the features, inherent to them. To the essential elements of material evidences it is proposed to attribute their contents and procedural form. The system of signs of material evidences, to which subjectivity, objectivity, informality and procedural certainty are included, has been improved. The author’s definition of the concept of material evidences is given and the author’s concept of material evidences in the criminal process is proposed. The system of procedural properties of material evidences is disclosed, their characteristics are described, and, taking into account the obtained results, the concept of belonging, admissibility and reliability of material evidences is determined. The criteria for classifying material evidences, the use of which will provide a comprehensive reflection of various aspects of this legal phenomenon and will allow taking into account the peculiarities of each type of material evidences in the process of their formation and use, are singled out. The further development of scientific provisions concerning the structure of criminal procedural proof in which it has been proposed to allocate two elements (stages): the formation of evidences and use of evidences. The contents of the formation of material evidences during the pre-trial investigation was characterized and the peculiarities of the formation of material evidences during the judicial proceedings were determined. The substantiation of the verification of material evidences by the defense side, the victim and the representative of the legal entity, in respect of which the proceedings are being conducted. The doctrinal model of the depositing of material evidences in the criminal process is proposed. The legal model of the depositing of material evidences as a new sub-institution of criminal procedural law is substantiated. The place of use of material evidences in the structure of criminal procedural proof is found out. The ways of use of material evidences to the number of which it is proposed to attribute their use by the investigator, prosecutor, investigating judge, court for substantiation of procedural decisions, their use for verification of available and obtaining of new evidences, their use by the sides of criminal proceedings for substantiating of their legal positions are generalized. The concept, essence and contents of material evidences' storage as a condition of ensuring the inviolability of property rights are disclosed and the terms, procedure and conditions of their storage are characterized. The doctrinal definition of the contents of the material evidences' storage has been improved. A mechanism for the transfer of material evidences to storage (responsible storage) has been developed. The moment of the beginning and the moment of the expiration of the period of storage of material evidences are determined. The ways of the issue solution concerning the fate of material evidences during pre-trial investigation and judicial proceedings are characterized and the order of solution of their fate by the investigating judge and the court are described. The condition of the ways of solution the material evidences' fate by their types is proved. The necessity of ensuring the priority of the material evidences' return as a way of their fate solution was justified. The theoretical positions, concerning the necessity of improving the normative consolidation of the grounds for compensation of damage, caused by loss or damage of material evidences, have been further developed. Based on ECHR practice, the European legal standards for compensation of damage, caused by loss and damage of material evidences, are singled out. Based on international legal acts and ECHR practice, the European legal standards of the formation and use of material evidences in the course of criminal proceedings and the provision of property rights to material objects, seized as material evidences in the course of criminal proceedings, have been characterized. The scientifically substantiated proposals, aimed at improving the CPC of Ukraine in the field of the concept of material evidences, their formation, use, storage and solution of the issue about them during criminal proceedings, have been developed.