To see the other types of publications on this topic, follow the link: Охоронні структури.
Journal articles on the topic 'Охоронні структури'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Охоронні структури.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Хараберюш, І. Ф. "Організаційно-правові основи захисту власності засобами охоронної техніки в Україні." Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 1, no. 85 (March 29, 2019): 286–95. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.85.286-295.
Full textAbstract:
У статті розглянуто охоронну техніку як складову спеціальної техніки. Як наукова категорія охоронна техніка являє собою сукупність наукових положень і рекомендацій щодо застосування технічних, програмно-технічних, програмних засобів, речовин, інформаційних систем, наукових і спеціальних методів їх використання під час виконання завдань суб’єктами охоронної діяльності. Визначено систему та проблеми охоронної техніки.Система охоронної техніки складається з таких елементів: загальних положень, напряму застосування та функціонального призначення засобів охоронної техніки. Виділено правові засади використання охоронної техніки та організаційні структури її застосування для охорони об’єктів. Показано, що нормативно-правові акти, які становлять правову основу захисту майна та застосування технічних засобів охорони, належать до різних галузей права. Визначено категорію «організація технічної охорони об’єктів», її класифікацію та перспективи розвитку.
2
Чернявська, Я. А. "ПРАВОВІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ У СФЕРІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ЛІСІВ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 6(35) (May 11, 2021): 160–66. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).710.
Full textAbstract:
ЧернявськаЯ. А. Правові основи діяльності Національної поліції у сфері адміністративно-правової охорони лісів. - Стаття.
У статті розглянуто правові основи діяльності Національної поліції у сфері адміністративно-правової охорони лісів, окреслення її місця в системі природоохоронних органів. На основі аналізу чинного законодавства України та відповідних підзаконних нормативно-правових актів, узагальнення практики їх реалізації визначено сутність та особливості адміністративно-правових засад діяльності правоохоронних органів у сфері охорони лісів в Україні. Надано науково обґрунтовані пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання відносин у зазначеній сфері.
Показано, що Національна поліція бере активну участь в охороні навколишнього природного середовища поряд з іншими державними органами, здійснює охорону природних комплексів та окремих об’єктів природи, які підлягають особливій охороні.
Доведено, що з прийняттям Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» вперше в історії України визначено основним пріоритетом охорону життя і здоров’я людини та забезпечення сприятливих екологічних умов для життя.
Встановлено, що основні функції поліції у сфері лісових відносин доцільно розділити на дві групи: 1) здійснення охорони державного лісового фонду та лісів у взаємодії з охороною громадського порядку та всіх форм власності; 2) проведення сумісної діяльності із суб’єктами природоохоронної діяльності та сприяння в проведенні заходів з боротьби з порушеннями лісового законодавства.
Автором запропоновано під взаємодією у сфері охорони лісів розуміти узгоджену за цілями, місцем і часом спільну діяльність зазначених органів з метою
попередження, припинення порушень законів про охорону природи та притягнення правопорушників до відповідальності.
Наведено, що створення безпечного та сприятливого для життя навколишнього природного середовища можна досягнути за умови вдосконалення адміністративного і природоохоронного законодавства, а також забезпечення взаємодії Національної поліції та природоохоронних структур.
3
Т.А. Роїк and Ю.Ю. Віцюк. "АНТИФРИКЦІЙНИЙ КОМПОЗИЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ НА ОСНОВІ ШЛІФУВАЛЬНИХ ВІДХОДІВ ІНСТРУМЕНТАЛЬНОЇ СТАЛІ ДЛЯ ДЕТАЛЕЙ ДРУКАРСЬКИХ МАШИН." Наукові нотатки, no. 68 (January 30, 2020): 79–85. http://dx.doi.org/10.36910/6775.24153966.2019.68.12.
Full textAbstract:
У статті досліджено вплив технологічних параметрів виготовлення нових антифрикційних композиційних матеріалів на основі шліфувальних відходів сталі 7ХГ2ВMФ з твердим мастилом на структуру, механічні та триботехнічні властивості при високих швидкостях тертя (підшипники працюють при швидкості обертання до 700 об./хв. і тиску до 5,0 МПа в повітрі). Проілюстровано механізм формування структури нових матеріалів та її вплив на властивості після використання розроблених технологічних режимів. Така технологія здатна забезпечити мікрогетерогенну дрібнозернисту структуру. Структура композиту складається з матриці на основі відходів інструментальної сталі та рівномірно розподіленого твердого мастила CaF2. Металева матриця є перлітною і складається з α-твердого розчину на основі заліза та карбідів легуючих елементів. Така гетерогенна структура сприяє високому рівню антифрикційних властивостей при важких робочих умовах. Тверда змащувальна речовина CaF2 рівномірно розподіляється по поверхнях тертя. Фторид кальцію та хімічні елементи контактної пари утворюють антифрикційну плівку, яка забезпечує умови самозмащування. Продемонстрована можливість прогнозування та контролю поведінки антифрикційних матеріалів при високих швидкостях обертання шляхом вибору вихідних металевих шліфувальних відходів для забезпечення високого рівня функціональних властивостей. Використання шліфувальних відходів для отримання ефективних антифрикційних матеріалів дає можливість частково вирішувати глобальну проблему охорони навколишнього середовища.
4
Myklush, Stepan, Yuriy Myklush, Serhii Havryliuk, Iurii Debryniuk, and Volodymyr Savchyn. "Стиглі букові деревостани у різних категоріях лісів рівнинної частини України." Наукові праці Лісівничої академії наук України, no. 22 (June 10, 2021): 156–64. http://dx.doi.org/10.15421/412113.
Full textAbstract:
За матеріалами обліку лісового фонду визначено площі стиглих букових насаджень у виділених лісовпорядкуванням 21 категорії лісів та лісових ділянок. Встановлено, що понад 57% стиглих деревостанів за площею зосереджено в експлуатаційних лісах та 15,7% – у лісогосподарській частині зелених зон. Стиглі букові насадження ростуть у букових, дубових, ялицевих та соснових типах лісу, але переважають в умовах свіжої грабової бучини займаючи понад 10 тис. га та вологої грабової бучини – 8,5 тис га. Насадження формуються за частки бука лісового у складі від 2 до 10 одиниць. В окремих регіонах поряд з буком у складі беруть участь дуб звичайний, ялиця біла, сосна звичайна, а супутниками найчастіше є граб звичайний, клени явір та гостролистий, береза повисла, осика. В експлуатаційних лісах зосереджено понад 52% чистих за складом деревостанів як за площею так і за кількістю ділянок. Найпоширенішими є насадження з відносною повнотою 0,5, що охоплюють площу майже 7,4 тис. га (1762 ділянки) та з повнотою 0,7, площа яких 7,3 тис. га, і які ростуть на 1150 ділянках. Найвищою продуктивністю стиглі букові лісостани характеризуються в лісогосподарській частині лісів зелених зон, де їхні запаси в окремих насадженнях сягають 590-661 м3∙га-1.
Виконання буковими насадженнями різнопланових функцій потребує застосування лісогосподарських заходів, які найповніше відповідають меті господарювання, постійному збереженню лісового середовища, посиленню виконання насадженнями визначених функцій, вчасному та якісному природному відновленню лісових ділянок. У більшості категорій лісів і лісових ділянок, зокрема, у рекреаційно-оздоровчих лісах і лісах, що виконують екологічні та охоронні функції, вимагається здійснення заходів для поступового переформування одновікових букових лісостанів у різновікові складної структури.
5
Skliar, Maryna. "Автохтонні дендросозофіти на територіях природно-заповідного фонду Поліської частини Сумської області." Lesya Ukrainka Eastern European National University Scientific Bulletin. Series: Biological Sciences, no. 12 (November 19, 2018): 62–66. http://dx.doi.org/10.29038/2617-4723-2015-313-62-66.
Full textAbstract:
Для територій природно-заповідного фонду Сумського Полісся надано інформацію про наявність у їхніх межах рослин, що належать до автохтонних дендросозофітів. Із-поміж рослин, які репрезентують цю групу, виявлено один вид, уключений до «Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів»; чотири види, занесені до Червоної книги України, та одинадцять таких, що підлягають особливій охороні на території Сумської області. Для досліджуваного регіону проаналізовано систематичну, біоморфологічну та екологічну структури флори цієї групи рослин. Показано, що більшість видів автохтонних дендросозофітів належить до фанерофітів і родин Salicaceae й Betulaceae. У географічній структурі флори найбільшу частку складають рослини, які за зональним типом ареалу входять до бореально-субмередіональних та аркто-температних, а за регіональним типом – циркумполярних та європейських. За ознаками водного режиму більшість автохтонних дендросозофітів репрезентує групи гігрофітів, ксеромезофітів і гігромезофітів.
6
Гулай, Василь, and Любомир Хахула. "ЗАЙНЯТІСТЬ ТА ПРОФЕСІЙНА СТРУКТУРА НАСЕЛЕННЯ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ (1944‒1953 рр.)." Problems of humanities. History, no. 7/49 (July 20, 2021): 323–41. http://dx.doi.org/10.24919/2312-2595.7/49.236614.
Full textAbstract:
Анотація. Мета роботи випливає із потреби цілісного аналізу проблем зайнятості населення західних областей України в 1944‒1953 рр., його професійної структури, окреслення чинників, що визначали їхню динаміку, особливості функціонування у період докорінної трансформації соціальних інститутів загалом. В основу методології роботи покладено сукупність сучасних засобів і методів наукового пізнання. Дослідження ґрунтується на використанні структурно-функціонального, історико-логічного, ціннісно-нормативного, антропологічного, біхевіористського, когнітивного та феноменологічний підходів. Наукова новизна дослідження представлення доведенням наукової гіпотези, що протягом другої половини 40-х – початку 50-х рр. відбулися значні зміни у сфері зайнятості населення та його професійної структури, що були зумовлені утвердженням радянської класової моделі суспільства. Вони проявилися насамперед у зростанні чисельності зайнятих у промисловості, транспорті, будівництві, органах державного та громадського управління, освіті, охороні здоров’я та інших галузях. При цьому засоби та методи формування нової професійної структури населення мали форсований характер. За таких обставин рідко враховувалася економічна доцільність будівництва нових підприємств, розвитку тих чи інших галузей економіки західноукраїнського регіону загалом. Обмеживши сферу зайнятості на селі одержавленими колгоспами та радгоспами, а в містах підприємствами державної і кооперативної форми власності, радянський режим сформував нову професійну структуру зайнятості населення західних областей України. У якості висновків варто наголосити, що закладені в повоєнні роки диспропорції у розвитку соціально-професійної структури населення регіону (необґрунтоване зростання чисельності зайнятих у промисловості за рахунок фактичного занепаду сільського господарства, невідповідність між кількістю зайнятих у галузі матеріального виробництва та сфері послуг, пріоритетний розвиток підприємств сировинного й військово-промислового комплексу) негативно вплинули на подальший соціально-економічний розвиток регіону.
7
Мітягін, Олег. "ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ТИЛУ ДІЮЧОЇ ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ У 1941–1945 рр. ТА ТРАНСФОРМАЦІЯ УМОВ І МОЖЛИВОСТЕЙ У ХОДІ ВІЙНИ." Воєнно-історичний вісник 40, no. 2 (June 21, 2021): 72–82. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2021-40-2-72-82.
Full textAbstract:
У статті розглянуто структуру, функції та завдання військових формувань Народного комісаріату Внутрішніх справ (далі — НКВС)з охорони тилу Червоної армії у період Другої світової війни. Проаналізовано зміст та спрямованість реорганізаційних кроків, визначено результати та ефективність службово-бойової діяльності їх частин і підрозділів упро- довж 1941–1944 рр., зокрема на теренах України. Стратегічні завдання та тактика дій радянських військових охоронних сил у ході війни визначались воєнно-стратегічною ситуацією на фронтах та оперативною обстановкою на театрах воєнних дій, їх організаційно-штатною побудовою, нормативно-правовим забезпеченням функціонування та досвідом службово-бойової діяльності. Розглянуто також роль допоміжних військових формувань — винищувальних батальйонів й груп сприяння їм як приклад народного патріотизму.
Ключові слова: прикордонні застави, війська по охороні тилу діючої Червоної армії, внутрішні війська, винищувальні батальйони, загороджувальні загони, застави, комендатури, контрольно-пропускні, фільтраційні пункти.
8
Рябовол, Л. Т. "Реальное шоу и театральная культура: проблемы взаимного перечеркивания." Bulletin of Alfred Nobel University Series "Law" 1, no. 1 (2020): 25–30. http://dx.doi.org/10.32342/2709-6408-2020-1-1-4.
Full textAbstract:
На сучасному етапі становлення перед Україною постали складні питання, пов’язані із серйоз- ними викликами її суверенітету, у зв’язку з чим актуалізувалася проблематика національної безпеки, шляхів та способів її забезпечення. Вирішення цих питань передбачає, насамперед, визначення по- няття, структури та функцій національної безпеки. Поняття «національна безпека України» позначає важливе суспільно-політичне явище зі складною організаційно-правовою структурою, отже, його не- обхідно вивчати з позицій системного підходу. Мета статті – розглянути національну безпеку України як систему, зокрема: провести аналіз наукових позицій щодо структури і функцій національної без- пеки та її забезпечення і виявити їх недоліки; викласти авторське бачення структури системи націо- нальної безпеки та її забезпечення. Системний підхід дозволяє розглянути національну безпеку та її забезпечення як систему – цілісність, єдність компонентів, серед яких: мета, завдання, принципи та функції відповідної діяльності; суб’єкти (державні й недержавні) забезпечення національної безпе- ки, їх повноваження і компетенції, взаємоузгоджена діяльність (взаємодія); об’єкт, на забезпечення безпеки якого й спрямована система, а саме – національні інтереси й цінності, для охорони від пев- них загроз і небезпек яких створюються уповноважені на те суб’єкти, а охорона цих об’єктів і стано- вить сутність діяльності із забезпечення національної безпеки; зміст такої діяльності як сукупність правових, організаційно-управлінських, інших заходів, засобів, форм, методів, технологій її здійснен- ня, інструментів і механізмів забезпечення національної безпеки.
9
Khamaziuk, Olha. "Структура та завдання прикордонної поліції Словацької Республіки." Педагогічний дискурс, no. 28 (June 4, 2020): 46–54. http://dx.doi.org/10.31475/ped.dys.2020.28.06.
Full textAbstract:
У статті описано організаційну структуру Президії Поліцейського корпусу Міністерства внутрішніх справ Словацької Республіки. Розкрито її структуру та основні завдання, які стоять перед прикордонним відомством Словацької Республіки. Охарактеризовано особливості професійної підготовки фахівців з охорони кордону у відомчих навчальних закладах. Актуальність дослідження зумовлена тим, що інтеграція України до Європейського Союзу потребує якісної реформи українського прикордонного відомства, що неможливо без запозичення досвіду європейських країн, правоохоронні органи яких повністю інтегрували свою діяльність у сфері охорони кордону на міжнародному рівні та адаптували систему професійної підготовки до єдиної європейської системи професійної освіти.
Дослідження показало, що Бюро прикордонної поліції та поліції у справах іноземців Президії Поліцейського корпусу (далі – ППтПСІ) в Словаччині є еквівалентом нашого прикордонного відомства та відповідає за охорону державного кордону Словацької Республіки й здійснює контроль за перетинанням кордону. В рамках інтегрованого управління кордонами Європейського союзу та охорони зовнішніх кордонів Шенгенської зони Словаччина реформувала своє прикордонне відомство у відповідності до загальноєвропейських вимог, у тому числі Кодексу Шенгенських кордонів та інтегрувалась повністю до системи правоохоронних органів ЄС, створивши відділи FRONTEX, аналізу ризиків та статистики (для обміну інформацією в межах ЄС), національний підрозділ боротьби проти нелегальної міграції та інші підрозділи.
Встановлено, що Управління прикордонної поліції у Собранце, яке організаційно входить до складу Бюро, відповідає за контроль словацько-української ділянки державного кордону. Організаційна структура включає низку підрозділів, які займаються безпосередньо контролем кордонів та прикордонного руху через державний кордон, а саме: 10 відділень прикордонного контролю, 5 пунктів пропуску та 3 аеропорти. Здійснення прикордонного контролю базується на чотирьохрівневій системі контролю Словацькою Стороною на кордоні з Україною. Важливими підрозділами Бюро є також національний підрозділ боротьби з нелегальною міграцією та підрозділи поліції у справах іноземців, діяльність яких тісно пов’язана з прикордонною поліцією.
10
Білоконь, Анастасія. "Становлення нормативно-правової бази й організаційних основ державної допомоги дітям в УСРР 1920-х рр." Старожитності Лукомор'я, no. 4 (August 23, 2021): 137–44. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.4.98.
Full textAbstract:
У статті досліджується початок формування нормативно-правової бази надання державної допомоги дітям у 1920-х рр. Встановлено, що з приходом більшовиків до влади було реалізовано їх ідею про передачу всієї раніше сформованої системи соціального забезпечення дітей у відання радянської держави. Відбувалася докорінна трансформація старої системи соціального захисту дитинства та виникнення її нових напрямів. Радянська влада оголосила охорону прав неповнолітніх пріоритетом своєї діяльності. З реалізацією такої політики радянської влади відразу загострилася низка соціальних проблем, серед яких першочергового вирішення вимагала саме проблема масової дитячої безпритульності та бездоглядності. З’ясовано розуміння на той час поняття «безпритульність» і застосування його у тогочасних нормативно-правових актах.
Соціальний захист дитинства виражався у формуванні нормативної бази, різноманітних державних і громадських організацій з охорони прав неповнолітніх, у створенні різного роду дитячих установ, у наданні матеріальної та правової допомоги дітям та їх родинам, у доступності загальної та професійної освіти, у працевлаштуванні підлітків, охороні їх праці.
Організаційно оформилася діяльність кількох структур, які займалися соціальним захистом дітей: Наркомат освіти, Наркомат внутрішніх справ, Наркомат шляхів сполучення; міжвідомча Комісія з поліпшення життя дітей при ВЦВК координувала зусилля всіх відомств.
11
ЦЕВЕЛЬОВ, Олег. "ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ЯК СКЛАДОВОЇ СЕКТОРУ ОБОРОНИ ДЕРЖАВИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 83, no. 2 (February 21, 2021): 261–75. http://dx.doi.org/10.32453/3.v83i2.572.
Full textAbstract:
У статті розглянуто теоретичні та практичні аспекти реформування системи управління Державної прикордонної служби України відповідно до визначеного основного курсу держави на зближення та вступ до Північноатлантичного Альянсу, проаналізовано основні аспекти побудови органів управління Збройних Сил та інших військових формувань України і надано пропозиції щодо уніфікації структури прикордонного відомства.
Враховуючи те, що державою визначено основні пріоритети в реформуванні складових сектору безпеки і оборони України за стандартами НАТО, це в повній мірі стосується Державної прикордонної служби України, яка безпосередньо входить до складу сил оборони та сил безпеки й бере участь для вирішення питань захисту національних інтересів держави від воєнних загроз на державному кордоні.
Аналіз організаційно-штатної структури Адміністрації Держприкордонслужби України, регіональних управлінь та органів охорони державного кордону вказує на те, що в сучасних умовах структура органів управління вищого органу значно відрізняється від структури нижчестоящого органу управління, що ускладнює процес прийняття рішення та порядок передачі розпоряджень. Це значною мірою було виявлено під час організації оперативно-службової діяльності у зоні проведення Антитерористичної операції та у складі операції Об’єднаних Сил на території окремих районів Луганської та Донецької областей. Процес прийняття рішень та передачі розпоряджень спочатку Антитерористичної операції займав дуже довгий шлях та потребував постійного погодження з Адміністрацією Держприкордонслужби України. Для мінімізації часу й швидкого реагування на зміни в обстановці було прийнято рішення про створення окремого органу управління у складі керівництва операції Об’єднаних сил. Такий підхід значно покращив порядок взаємодії всіх складових операції Об’єднаних сил та спростив процес прийняття рішення й доведення завдань до підпорядкованих підрозділів.
Таким чином, уніфікація структур органів управління Державної прикордонної служби України, приведення їх к загальним стандартам військових формувань та органів управління Північноатлантичного блоку, забезпечить швидку взаємодію під час вирішення спільних завдань та буде спроможне увійти в загальну систему управління у разі загрози агресії з боку інших держав.
12
Tsizhma, Yu І., and O. A. Tsizhma. "ТРАНСФОРМАЦІЯ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ КРІЗЬ ПРИЗМУ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я." Actual problems of regional economy development 1, no. 15 (November 4, 2019): 159–68. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.15.159-168.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню стану фінансових ресурсів сфери охорони здоров’я та регенерації підходів фінансового забезпечення з метою розвитку трудового потенціалу. Здійснено узагальнення підходів фінансового забезпечення сфери охорони здоров’я з метою розвитку трудового потенціалу держави. Розглянуто необхідність реформування системи охорони здоров’я України, адже за показником витрат на охорону здоров’я наша держава посідає далеко не високе місце в загальному світовому рейтингу.Досліджено питання, що стосується частки суспільних ресурсів у фінансуванні охорони здоров’я в Україні.Проаналізовано бюджетну модель організації та фінансування охорони здоров’я, яка дісталася нашій державі у спадок і зараз трансформується в систему, котра поєднує суспільні та приватні джерела фінансування.Визначено, що докорінні зміни у підходах фінансування сфери охорони здоров’я перш за все повинні бути спрямовані на забезпечення гармонійного розвитку, високої працездатності і активного довголіття громадян, усунення факторів ризику для здоров’я громадян, покращення якісних характеристик життя населення, і як результат, збереження та відновлення трудового потенціалу країни.Зважаючи на те, що система охорони здоров’я будь-якої країни зазнає впливу багатьох соціально-економічних, політичних, культурно-історичних та інших чинників, визначено, що визначальними в них є витрати на охорону здоров’я у відсотках до ВВП, розмір реальних видатків на охорону здоров’я у розрахунку на душу населення, частка державних витрат у структурі загальних витрат на охорону здоров’я.Для успішного політичного, соціального та економічного розвитку трудового потенціалу здоров’я людини розглядається як головний чинник і результат та є складовою людського благополуччя..В результаті дослідження акцентовано увагу на необхідності виконання юридичного обов’язку держави щодо впровадження соціального медичного страхування, як гарантії реалізації прав громадян у сфері охорони здоров’я та медичної допомоги та продовження реформи первинної ланки надання медичної допомоги. Адже слід пам’ятати, що найбільших успіхів у вирішенні проблеми зміцнення здоров’я громадян досягли ті країни, які запровадили в системі охорони здоров’я механізм медичного страхування.Виокремлено підходи щодо покращення стану фінансового забезпечення системи охорони здоров’я у розрізі існуючих проблем.
13
Щербініна, І. Ю. "НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ ОБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЗАПОДІЯННЯ ЙОМУ ШКОДИ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 25, 2020): 166–70. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).381.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню проблеми розуміння об’єкта злочину у кримінальному праві та ме-ханізму завдання шкоди об’єкту злочину. Розглянуті основні наукові концепції вчених-криміналістів щодо розуміння об’єкта злочину у кримінальному праві. Встановлено, що проблема розуміння об’єкта злочину є однією з найважливіших і водночас найскладніших у науці кримінального права, а тому вибір, зроблений на підтримку того чи іншого підходу до розуміння об’єкта злочину, не може бути інтуїтивним або політично «забарвленим». Такий вибір має бути насамперед ретельно обґрунтованим, підкріпленим вагомими аргументами і зумовленим потребою дослідження конкретного соціально-правового явища. Останнім часом все більше вчених-юристів пропонують повернутися до концепцій, в основі яких лежить розуміння об’єкта злочину як охоронюваних кримінальним законом цінностей, інтересів і благ, проте, незважаючи на важливість зазначених цінностей, ототожнювати їх з об’єктом злочину не зовсім коректно у зв’язку з тим, що не в усіх злочинах законодавець ставить під охорону саме благо або інтерес (наприклад, злочини у сфері службової діяльності). Крім цього, злочини вчиняються не тільки стосовно чи у зв’язку з існуванням благ і цінностей, а і в деяких випадках стосовно явищ із певними негативними властивостями, так званих «антиблаг», «антицінностей». Найбільш обґрунтованою серед теорій розуміння об’єкта злочину крізь призму завдання йому шкоди варто вважати теорію суспільних відносин, адже таке розуміння об’єкта злочину надає можливість встановити характер і обсяг шкоди, що завдається правоохоронюваним відносинам, отже, визначити суспільну небезпечність злочину. Водночас характер і обсяг завданої шкоди тісно пов’язані зі структурою суспільних відносин. Саме триелементна структура суспільних відносин, яка складається з носіїв (суб’єктів) відносин, предмета, щодо якого існують відносини, та соціального зв’язку як змісту відносин, допомагає встановити механізм завдання шкоди об’єкту кримінально-правової охорони, адже під час учинення злочинів завжди відбувається посягання на той чи інший структурний елемент суспільних відносин.
14
Хорошенюк, Оксана Вікторівна, and Олександра Олександрівна Доценко. "ПРАВО НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ: ОКРЕМІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ." New Ukrainian Law, no. 1 (March 30, 2022): 71–75. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.10.
Full textAbstract:
У статті розглянуто окремі аспекти права на медичну допомогу як одного з основоположних особистих немайнових прав фізичної особи. Звертається увага на недостатність нормативно-правового регулювання правовідносин в означеній сфері, а також на потребу в осучасненні нормативно-правової бази. Вказується на актуальність теми дослідження, що пов’язано зі стрімким розвитком відносин у галузі медичного права. Розглядається структура права на медичну допомогу. У цій структурі, виходячи з аналізу норм національного законодавства, виділяють право на ефективне та доступне медичне обслуговування, в тому числі на безоплатну медичну допомогу; право на вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря і закладу охорони здоров’я; право на медичну інформацію; право на таємницю про стан здоров’я; право на інформовану добровільну згоду на медичне втручання; право на відмову від медичного втручання; право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім’ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса, адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду. Пропонується до означеної структури включити також право на медичну реабілітацію та право на вакцинацію. У статті окрема увага приділяється етичним та правовим питанням трансплантації анатомічних матеріалів людини в Україні. Зауважується, що трансплантацію слід розглядати саме під кутом права на медичну допомогу. Звертається увага на особливості цивільно-правового договору про надання медичних послуг, а також на особливості класифікації означених договорів. Підтримується з позиції практичності застосування класифікація, згідно з якою означені договори поділяють на а) договори про медичне обслуговування населення, б) договори про надання медичних послуг, в) змішані договори на надання медичних та інших послуг, г) договори в медичній сфері, які забезпечують надання медичних послуг або медичної допомоги.
15
Ружицька, Н. Е., and І. О. Сидоренко. "Особливості регулювання правомірного використання територій об'єктів нерухомої спадщини історичного центру міста Києва." Scientific Bulletin of UNFU 30, no. 1 (February 27, 2020): 45–48. http://dx.doi.org/10.36930/40300107.
Full textAbstract:
Ключовою особливістю розвитку держави на світовому рівні є збереження та охорона історичної спадщини. Державне регулювання щодо цього питання в Україні на сьогодні потребує узгодження чинного законодавства про охорону культурної спадщини з міжнародно-правовими стандартами, аналізу та впровадження світового досвіду зі збереження об'єктів нерухомої спадщини та дотримання рекомендацій міжнародних організацій щодо охорони цінних історичних територій у структурі міста. Актуальним є пошук шляхів оптимізації та раціоналізації правового забезпечення державного регулятивного впливу у сфері охорони культурної спадщини. Удосконалення нормативно-правового регулювання сприяє покращенню економічного рівня держави, що водночас, є підґрунтям для раціональної роботи та реалізації функцій державного управління щодо об'єктів історичної нерухомої культурної спадщини. Аналіз сучасного досвіду збереження історичного середовища та формування принципів ревіталізації цінного архітектурно-естетичного історичного ландшафту міста є важливою науковою проблемою, що охоплює як теоретичні, так і практичні особливості розвитку містобудування. Для сучасного стану історичних міст України характерні проблеми, пов'язані зі збереженням об'єктів нерухомої спадщини, що призводить до необхідності удосконалення історико-архітектурної композиції міст та забезпечення неповторності середовища. Об'єкти історичної спадщини періоду раннього та розвиненого Середньовіччя (V-ХХІ ст.) було сформовано в часи, що характеризуються змінами як у глобальному масштабі, так і в окремих містах України. Перетворення у Києві охоплюють політичну, економічну й соціальну сфери суспільного життя, які безперечно впливали на формування інфраструктури міста. Вивчення актуальних підходів до збереження історичних об'єктів, втілення котрих приведе у подальшому до раціонального використання територій та покращення економічного потенціалу, є важливими питаннями розвитку міста. У науковій роботі розгляду підлягають сучасні наукові підходи щодо питань охорони історичного середовища.
16
Шавріна, В. І., Є. Д. Ткач, and С. Г. Охріменко. "РІДКІСНІ ВИДИ РОСЛИН У СТРУКТУРІ СПОЛУЧНИХ ТЕРИТОРІЙ ЕКОМЕ-РЕЖІ СХІДНОГО ПОДІЛЛЯ." Вісті Біосферного заповідника «Асканія-Нова», no. 21 (April 14, 2021): 390–92. http://dx.doi.org/10.53904/1682-2374/2019-21/56.
Full textAbstract:
При дослідженнях природної та антропогенно трансформованої рослинності сполучних територій встановлено, що раритетне фіторізноманіття регіону складають вищі судинні рослини, які занесені до Че-рвоної книги України – 9 видів, Червоного списку Міжнародного Союзу Охорони Природи – 4 види, Європейського Червоного Списку – 7 видів, Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі – 3 види, Конвенції про міжнародну торгі-влю видами дикої флори і фауни, що перебувають під загрозою зникнення – 8 видів.
17
АФАНАСЬЄВ, Анатолій, Сергій СЕРХОВЕЦЬ, and Дмитро СОФІЯН. "РЕКОМЕНДАЦІЇ СТРУКТУРНИМ ПІДРОЗДІЛАМ УПРАВЛІННЯ ОРГАНУ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ КІНОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОПЕРАТИВНО-СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 83, no. 2 (February 21, 2021): 5–25. http://dx.doi.org/10.32453/3.v83i2.555.
Full textAbstract:
У статті здійснено детальний аналіз вимог нормативно-правових документів щодо порядку організації кінологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів охорони державного кордону. Узагальнені результати зазначеного аналізу дозволили виокремити основні рекомендації структурним підрозділам управління органу охорони державного кордону щодо удосконалення системи кінологічного забезпечення оперативно-службової діяльності.
Організація кінологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органу охорони державного кордону, в межах повноважень, здійснюється начальником органу, який у розпорядчих документах з організації охорони державного кордону визначає основні заходи з підготовки та використання інспекторів-кінологів зі службовими собаками в охороні державного кордону та під час здійснення прикордонного контролю.
Ефективність кінологічного забезпечення значною мірою залежить від якості організації та проведення штабом органу охорони державного кордону (спільно з іншими структурними підрозділами управління) комплексу відповідних заходів, визначених керівними документами з організації оперативно-службової діяльності органу охорони державного кордону та кінологічного забезпечення в Державній прикордонній службі України.
Заходи спрямовані на удосконалення системи кінологічного забезпечення повинні мати наскрізний зв’язок з плановими заходами діяльності структурними підрозділами управління органів охорони державного кордону (відображатися у планах роботи на рік, місяць).
Удосконалення системи кінологічного забезпечення оперативно-службової діяльності передбачає впровадження стандартів в кінології, які розроблені агентством FRONTEX спільно з країнами ЄС (з урахування вимог національного законодавства); якісну організацію та проведення спеціальної підготовки інспекторів-кінологів із залученням фахівців з практичним досвідом організації оперативно-службової діяльності органів охорони державного кордону; удосконалення навчально-матеріальної бази підрозділів охорони державного кордону, яка призначена для підготовки та використання зазначеної категорії фахівців та проведення низки інших організаційно-управлінських заходів.
18
Лимар, Л. В. "СТРУКТУРА ТА ЗМІСТ АНГЛОМОВНОЇ АКАДЕМІЧНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ДОКТОРІВ ФІЛОСОФІЇ ГАЛУЗІ «ОХОРОНА ЗДОРОВʼЯ»." Медична освіта, no. 4 (February 2, 2022): 90–96. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.4.12491.
Full textAbstract:
Освітньо-наукова програма навчання майбутніх докторів філософії спеціальності «Охорона здоровʼя» передбачає формування англомовної професійної комунікативної та академічної компетентності протягом навчання. Автором визначено англомовну професійну комунікативну та академічну компетентність як сукупність знань, умінь та навичок застосування загальної, медичної та академічної англійської мови при взаємодії в медичному та академічному середовищі, з метою досягнення комунікантом поставлених професійних та наукових цілей. Аналіз наявних структур та особистий досвід автора привели до формулювання структури англомовної академічної медичної комунікативної компетентності, в межах якої було визначено три підтипи компетентності: мовну (загальномовна компетентність), соціокультурну (академічна) та професійну (медична мовна). Кожний із підкомпонентів має три частини: когнітивну (знання компонента та способи його вивчення, представлене терміном знання), практичну (практичне застосування, представлене терміном уміння та навички) та індивідуальну (що являє індивідуальні особливості особи, які впливають на презентацію компонента). Визначено, що високий рівень розвитку англомовної академічної медичної комунікативної компетентності характеризується: високим рівнем (С1) сформованих знань, умінь і навичок застосування загальної, академічної та медичної англійської мови при фаховій та академічній комунікації, ефективній взаємодії комуніканта, обранням правильних стратегій комунікації, відповідно до існуючих етичних та біоетичних стандартів медичної та наукової взаємодії, позитивною комунікативною настановою, сформованою «Я-концепцією» себе як науковця і медика, здатністю до продуктивної взаємодії. Сформованість даної структури є метою вивчення майбутніми докторами філософії медичних спеціальностей курсу «Англійська мова академічного та медичного спрямування».
19
Балендр, Андрій. "СИСТЕМА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ З ОХОРОНИ КОРДОНУ В КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, no. 3 (February 1, 2020): 44–62. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.69.
Full textAbstract:
У статті реалізовано модель системи професійної підготовки фахівців з охорони кордону в країнах ЄС розробленої з метою сприяння впровадження передового європейського досвіду в систему професійної підготовки персоналу Державної прикордонної служби України. Обґрунтовано, що сучасні особливості спільної професійної діяльності фахівців з охорони кордону в країнах ЄС, необхідність її узгодження і розроблення спільних стандартів підготовки та організації мережевої взаємодії, а також об’єктивна необхідність узагальнення й впровадження передового досвіду в практику підготовки персоналу вітчизняного прикордонного відомства вимагають узагальнення системи професійної підготовки фахівців з охорони кордону в країнах ЄС. Визначено, що підготовка прикордонників в країнах ЄС відбувається відповідно до загальноєвропейських уніфікованих стандартів, основними з яких вважаються уніфіковані програми підготовки та Галузева рамка кваліфікацій сфери охорони кордонів країн ЄС. Систему професійної підготовки фахівців з охорони кордону в країнах ЄС трактовано як динамічну, цілеспрямовану, просторово-часову інтеграцію елементів, для якої характерна функціональна структура та яка містить взаємопов’язані й взаємозумовлені підсистеми: цільова, законодавчо-нормативна; інституційно-управлінська; організаційна; теоретико-методологічна; змістовно-технологічна; діагностично-результативна. Таку систему професійної підготовки побудовано на основі зв’язків підсистем та їх взаємовідношення, що об’єднує їх у холістичну структуру. Автором було проведено аналіз можливості використання цього досвіду з метою його впровадження в систему професійної підготовки персоналу прикордонного відомства України.
20
Священко, Зінаїда. "Соціальна політика радянської влади щодо охорони материнства та дитинства в УСРР 1920-х рр." Старожитності Лукомор'я, no. 4 (August 23, 2021): 106–14. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.4.96.
Full textAbstract:
У статті досліджується соціальна політика радянської влади у питанні охорони материнства та дитинства 1920-х рр. Проаналізовано процес розвитку соціального інституту охорони материнства та дитинства в УСРР. З’ясовано, що практично з перших днів радянської влади охорона материнства та дитинства отримує державний статус. Обґрунтовано основні тенденції правових та організаційних форм захисту материнства та дитинства досліджуваного періоду, результатом дії яких стало створення ясел, дитячих садочків, молочних кухонь, дитячих і жіночих консультацій. Дошкільні заклади організовували для дітей відповідний режим проживання та харчування, проводили профілактичні огляди та щеплення. Для вирішення питання дитячої безпритульності до середини 1920-х рр. у структурі Наркомату освіти УСРР була утворена мережа дитячих закладів для постійного перебування дітей: дитячі будинки, колонії та містечка. У них був організований навчально-виховний і виробничий процеси.
21
Воротін, Валерій Євгенович, and Алла Володимирівна Шевченко. "ПІДТРИМКА МІЖДЕРЖАВНОГО РЕГІОНАЛЬНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА: ІНСТИТУЦІЙНІ ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЄВРОРЕГІОНІВ." Науковий вісник: Державне управління 3, no. 5 (September 14, 2020): 22–33. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-22-33.
Full textAbstract:
У науковій літературі поняття єврорегіон має різні тлумачення, зокрема більшість науковців характеризують єврорегіон як форму міждержавного регіонального (транскордонного) співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади прикордонних регіонів двох або більше держав, що мають спільний кордон, яке спрямоване на координацію їх взаємних зусиль і здійснення узгоджених заходів у різних сферах життєдіяльності у відповідності до національних законодавств і норм міжнародного права для вирішення спільних проблем і в інтересах людей, що населяють його територію по обидві боки державного кордону. Основними характеристиками єврорегіону, які застосовуються в науковій літературі, є наступні: географічна – єврорегіон є територією, яка має конкретне географічне положення; політична – частини цієї території знаходяться під юрисдикцією суверенних держав, які мають спільний кордон.
Доведено, що єврорегіони утворюють прикордонні регіони держав, що мають спільний кордон; функціональна – єврорегіон є формою міждержавного регіонального (транскордонного) співробітництва. Основні завдання, які за аналізом наукових джерел, слід сформулювати для діяльності єврорегіонів, наступні: обмін досвідом та інформацією; вирівнювання та постійне покращення життєвих умов; підтримка регіонального розвитку; розвиток економіки, торгівлі та туризму; охорона й покращення стану навколишнього середовища; співробітництво в запобіганні та подоланні стихійних лих і катастроф; співпраця в області гуманітарної та соціальної діяльності, у сфері освіти, спорту і охорони здоров’я; культурний обмін і турбота про культурне надбання.
Обґрунтовано, що на відміну від утворення та функціонування єврорегіональних структур в Європейському співтоваристві, де ініціатива утворення таких структурних одиниць в основному, належить місцевим громадам, усі єврорегіони за участю адміністративно-територіальних одиниць України були ініційовані структурами державного управління. Це має як позитивні моменти, оскільки з одного боку, це свідчить про те, що на рівні вищих органів влади присутнє усвідомлення в необхідності участі в сучасних інтеграційних проектах, налагодженні добросусідських відносин між сусідніми державами. З іншого боку, в умовах децентралізації необхідним стає підвищення самостійності місцевих властей, активна місцева політика в сфері міждержавного регіонального співробітництва.
Визначено, що на сьогодні єврорегіон є основним інструментом для забезпечення співробітництва на рівні регіонів та територіальних громад, виступаючи як транскордонна регіональна асоціація прикордонних адміністративних територій з метою координації міждержавного регіонального співробітництва.
22
Фатенок-Ткачук, А. О., and Р. M. Воронко. "СТРУКТУРА НЕФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ У СИСТЕМІ ЗВІТНОСТІ СОЦІАЛЬНО ВІДПОВІДАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 63 (October 1, 2021): 20–27. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-63-04.
Full textAbstract:
Обґрунтовано доцільність та актуальність формування нефінансової звітності підприєм-ствами у сучасних реаліях національної економіки. Метою статті було виявлення проблематики впроваджен-ня нефінансових звітів у системі звітності підприємства та формування методичних підходів до змісту його структурних елементів. У процесі відбору пріоритетних напрямків соціальної відповідальності використо-вувалися класичні статистичні методи та метод експертних оцінок з метою ідентифікування напрямків соціальної відповідальності, що мають бути висвітлені у нефінансовій звітності. У процесі дослідження міжнародної практики інформування про соціальну відповідальність підприємств було ідентифіковано основні міжнародні стандарти, що можуть бути використані у процесі формування нефінансових звітів. Виділено основні напрямки висвітлення інформації у контексті кожного окремого стандарту. Виокремлено як такі, що максимально можуть бути застосовані для національних реалій, комплексний звіт (метод Лондонської групи порівняльного аналізу London Benchmarking Group) та стандартизований звіт GRI. Актуалізовано основні про-блеми вітчизняних нефінансових звітів через відсутність єдиної методології та структури на прикладі Звіту про управління. Наведено синонімічний ряд трактування сутності нефінансової звітності. Виокремлено, си-стематизовано та запропоновано структуру основних статей нефінансової звітності за такими напрямками соціальної відповідальності, як: персонал, безпека праці, охорона здоров’я та мотивування та розвитку, фор-мування сприятливого психологічного клімату як всередині колективу, так і за його межами (з контрагента-ми), якість та безпечність продукції перед покупцями та замовниками (у розрізі окремих бізнес-процесів підприємства – постачання, виробництво, збут продукції), екологічна безпека всього процесу виробництва. Доведено, що джерелами інформації мають бути звіти з праці, управлінська звітність, результати відповідних спостережень. Нефінансова звітність підприємства формуватиме позитивний імідж у межах національного ринку та підвищить інвестиційну привабливість за його межами.
23
Здоровило, І. В. "Стан злочинності у сфері незаконного видобування корисних копалин в Україні." Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 3, no. 87 (September 27, 2019): 256–68. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.87.256-268.
Full textAbstract:
Стаття присвячена характеристиці основних кримінологічних показників стану незаконного видобування корисних копалин в Україні. Охарактеризовано кількісні та якісні показники злочинів, передбачених ст. 240 КК України («Порушення правил охорони або використання надр»): рівень злочинності, рівень судимості, динаміку, статистичну, кримінально-правову і кримінологічну структури. Встановлено, що деякі з названих показників протягом 2013-2018 рр. характеризуються нестабільністю. Останніми тенденціями цих злочинів є різке зниження їх кількості та деяке підвищення рівня судимості за їх вчинення. Визначено, що злочини, передбачені ст. 240 КК України – помітний сегмент у структурі злочинності держави. Вони складають 10-24 % у масиві злочинів проти довкілля і займають другу-третю позицію за поширеністю серед них. Особи, засуджені за ст. 240 КК України, складають 20-30 % від загальної кількості осіб, засуджених за злочини проти довкілля.
24
Дідок Юлія Валентинівна. "СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ЗДОРОВ’Я ТВАРИН У ФРАНЦІЇ: ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ." Актуальні Проблеми Державного Управління 1, no. (59) (March 19, 2021): 146–54. http://dx.doi.org/10.34213/ap.21.01.15.
Full textAbstract:
Стаття узагальнює аргументи в межах наукової дискусії щодо використання стратегічного управління в діяльності органів державної влади, які реалізують національну політику у сфері охорони здоров’я тварин. Актуальність теми дослідження зумовлена загостренням потреби громадян у розв’язанні проблем, пов’язаних із охороною здоров’я тварин і благополуччям території країни щодо небезпечних зоонозних захворювань. Основною метою роботи є визначення стратегічних напрямів публічного управління охороною здоров’я тварин на прикладі провідних європейських країн. Об’єктом дослідження обрано Францію як державу, наближену до України за розміром, чисельністю населення, особливостями адміністративно-територіального поділу і структури тваринництва, що відкривають схожі перспективи перед сільськогосподарськими виробниками та харчовою промисловістю. В статті представлено результати дослідження інституційних і правових основ функціонування органів виконавчої влади і публічних установ, які реалізують національну політику у сфері охорони здоров’я тварин Франції, які засвідчили використання методів стратегічного управління. Охарактеризовано місію державної ветеринарної служби Франції, яка полягає у захисті здоров’я тварин, публічного ветеринарного здоров’я, навколишнього середовища. Висвітлено основні засади Національної стратегії благополуччя тварин на 2016–2020 рр. Франції. З’ясовано, що дана Стратегія спрямована на науковий супровід виробництва, посилення ветеринарно-санітарного контролю і санкцій, запровадження інновацій, модернізацію освітньої системи, регулювання жорстокого поводження з тваринами, розширення прав і можливостей зацікавлених сторін на усіх рівнях. Зазначено, що метою реалізації Стратегії є мобілізація зусиль усіх зацікавлених сторін на розвиток тваринництва і забезпечення благополуччя тварин, як одного з національних пріоритетів. Визначено, що стратегічними напрямами публічного управління охороною здоров’я тварин у Франції впродовж останніх 5 років є публічне ветеринарне здоров’я та благополуччя тварин. Результати проведеного дослідження можуть бути корисними для розроблення місії та стратегічних пріоритетів розвитку державної ветеринарної служби України з урахуванням рекомендацій міжнародних організацій та досвіду розвинених європейських країн.
25
Мулявка, Д. Г. "ГАРАНТІЇ ЗДІЙСНЕННЯ НЕДЕРЖАВНОЇ ОХОРОННОЇТА ПРИВАТНОЇ ДЕТЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 4(29) (April 22, 2020): 141–43. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).451.
Full textAbstract:
У статті розглянуто сутність і структуру гарантій законності недержавної охоронної та приватної де-тективної діяльності в адміністративно-правовому аспекті. Гарантії функціонування суб’єктів недержав-ної охоронної та приватної детективної (розшукової) діяльності поділено на три групи: гарантії законно-сті недержавної охоронної та приватної детективної (розшукової) діяльності; гарантії безпеки здійснення недержавної охоронної та приватної детективної (роз-шукової) діяльності; гарантії поєднання приватних і публічних інтересів під час здійснення недержав-ної охоронної та приватної детективної (розшукової) діяльності.
Гарантії законності представлені як сукупність інституційних, політичних і правових умов, за яких забезпечується додержання вимог законів і підзакон-них правових актів, якими регламентується недер-жавна охоронна та приватна детективна (розшуко-ва) діяльність. Автор відносить до правових гарантій законності діяльності суб’єктів приватної детективної (розшукової) та недержавної охоронної діяльності такі: 1) матеріальні гарантії, до яких належать: а) принци-пи верховенства права, законності, диспозитивності, об’єктивності та неупередженості, дотримання прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, поваги до людської гідності; б) заборони, відпо-відно до яких представник недержавної служби охо-рони або приватний детектив не може бути службо-вою чи посадовою особою органів державної влади, органів місцевого самоврядування, правоохоронних чи судових органів влади; в) ведення Національною поліцією України Єдиного реєстру суб’єктів приватної детективної (розшукової) діяльності з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і їх персональний склад.
Автор визначає гарантії безпеки здійснення недер-жавної охоронної та приватної детективної діяльності як систему прийомів і способів, використання яких дає змогу знизити ризики спричинення шкоди життю, здоров’ю, фінансовим та іншим охоронюваним правам інтересів приватних детективів і їх об’єднань, а також фізичних і юридичних осіб, що користуються їхніми послугами. У статті визначено особливості гарантій по-єднання приватних і публічних інтересів під час здійс-нення недержавної охоронної та приватної детективної діяльності.
26
Радіонов, Ю. Д. "ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ВИДАТКІВ БЮДЖЕТУ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ." Підприємництво і торгівля, no. 29 (April 16, 2021): 53–60. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2021-29-09.
Full textAbstract:
Діюча система управління бюджетними видатками є недосконалою та не відповідає сучасним запитам суспільства щодо підвищення рівня життя та добробуту населення. Водночас, в умовах економічних перетворень, першочерговим завданням залишається забезпечення зростання національної економіки, нарощування обсягів виробництва, ВВП, завершення бюджетної децентралізації, впровадження енергоощадливих технологій тощо. В цій ситуації актуальним залишається питання ефективного управління та використання бюджетних видатків. Автором розроблено практичні рекомендації з оптимізації структури видатків бюджету, підвищення їх ефективності для забезпечення сталої динаміки соціально-економічного розвитку країни. Розкрито економічну сутність видатків бюджету, економічні складові їх формування, класифікацію за ознакою головного розпорядника коштів, бюджетними програмами, функціональним призначенням. Дано загальну характеристику видатків зведеного бюджету за 2016-2020 роки за функціональною класифікацією. Проведений аналіз засвідчив, що стабільно високими темпами зростають видатки на економічну діяльність, а також видатки на охорону здоров’я та оборону країни у зв’язку з подіями на сході країни. Проте, на охорону навколишнього середовища та житлово-комунальне господартсво у 2020 році виділено майже на 7,0 відсотків менше (по кожній галузі) ніж у попередньому 2019 році, що є свідченням недостатньої уваги з боку уряду до цих питань. Наголошено, що структура бюджетних видатків змінюється в залежності від їх ролі в економіці, нарощуванні економічного потенціалу країни, обсягу завдань, які постають перед країною на відповідному етапі її суспільного розвитку. Враховуючи міжнародний досвід країн з ринковою та трансформаційною економікою, запропоновано практичні заходи щодо підвищення ефективності видатків бюджету, оптимізації їх структури. Це дасть можливість проводити виважену фінансово-бюджетну політику, підвищувати кількісні та якісні показникм соціально-економічного розвитку країни, рівень добробуту населення, забезпечувати стійкість фінансової системи, стабільність суспільного розвитку.
27
Kalyna, T., S. Shushulkov, and T. Arzumanian. "Земельно-ресурсний потенціал і його роль у сталому розвитку регіону." Bulletin of Sumy National Agrarian University, no. 4 (82) (December 23, 2019): 78–82. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.4.15.
Full textAbstract:
У статті висвітлені тенденції, підходи та особливості використання земельно-ресурсного потенціалу. Обґрунтовано, що концептуальні засади сталого розвитку пов’язані з збереженням та охороною довкілля. Доведена ключова роль земельних ресурсів у складі природно-ресурсного потенціалу. Досліджено роль земельних ресурсів, як базису економічної діяльності, територіального ресурсу, головного засобу виробництва. Уточнено понятійно-категоріальний апарат в контексті визначення понять: «потенціал», «природно-ресурсний потенціал», «земельно-ресурсний потенціал».Проведена загальна оцінка використання земельно-ресурсного потенціалу Одеського регіону в рамках стратегічних засад сталого розвитку та визначені напрями їх раціонального використання та охорони. Підкреслюється, що в структурі використання земельних ресурсів спостерігаються значні диспропорції: склався надзвичайно високий рівень господарського освоєння, значний рівень розораності, низька лісистість, низький рівень забезпеченості природоохоронними територіями, екологічна стабільність Одеської області характеризується як нестабільна та наявний високий рівень антропогенного навантаження, спостерігається загальна тенденція погіршення заходів з охорони земель. Наголошується, що питання розвитку регіону можуть бути вирішені тільки в комплексі з вирішенням соціальних, економічних і екологічних проблем, що є основоположною складовою концепції сталого розвитку.
28
Волуйко, О. М. "Участь громадських формувань в охороні громадського порядку та державного кордону: нормативні та теоретичні засади." Прикарпатський юридичний вісник, no. 5(34) (February 23, 2021): 99–104. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).655.
Full textAbstract:
У статті аналізуються проблеми формування нормативних та теоретичних засад участі громадських формувань у охороні громадського порядку та державного кордону. Обґрунтовано розуміння поняття нормативних засад участі громадських формувань в охороні громадського порядку та державного кордону як сукупності норм міжнародного права, національного законодавства, підзаконних нормативно-правових актів, що закріплюють основні елементи правового статусу громадських формувань та правоохоронних органів у процесі взаємодії щодо охорони громадського порядку і державного кордону, регламентують основні параметри її механізму. Доведено, що відсутність цілісного нормативного акту, прогалини та неузгодженості між положеннями чинного законодавства у зазначеній сфері зумовлюють потребу в удосконаленні нормативних засад участі та взаємодії громадських формувань з правоохоронними органами у сфері охорони громадського порядку та державного кордону, з урахуванням процесів децентралізації, змін у правовому статусі об'єднаних територіальних громад в Україні та позитивного досвіду зарубіжних країн.
Запропоновано розуміння поняття адміністративно-правового статусу громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону як системи законодавчо урегульованих, переважно нормами адміністративного права, елементів цільового, організаційного та компетенційного характеру, які визначають правове становище зазначених суб'єктів у процесі взаємодії з правоохоронними органами щодо охорони громадського порядку і державного кордону. Доведено, що цільовий блок зазначеного поняття складають норми, що визначають мету, завдання, функції суб'єкта; структурно-організаційний блок - норми, пов'язані з регулюванням порядку створення, організації, діяльності та підпорядкованості суб'єкта; компетенційний блок - норми, які закріплюють сферу компетенції та відповідальність працівників (учасників) громадських формувань та правоохоронних органів.
Аргументовано, що під поняттям взаємодії правоохоронних органів з громадськими формуваннями у сфері охорони громадського порядку і державного кордону слід розуміти правовідносини, у які вступають зазначені суб'єкти з метою підвищення ефективності діяльності Національної поліції, Державної прикордонної служби України, інших правоохоронних органів щодо забезпечення публічної безпеки, охорони громадського порядку та державного кордону, шляхом організації і планування спільних заходів у цій сфері, об'єднання інформаційних, технічних, людських та інших ресурсів для спільного їх використання. Зазначена взаємодія має ґрунтуватися на принципах: верховенства права; законності; відкритості, прозорості; безперервності; толерантності; добровільності; спільної участі у розробці та провадженні заходів; взаємного та суспільного контролю; урахування потреб громади.
Визначено, що подальші перспективи розвитку те-оретико-правових засад участі і взаємодії громадських формувань з правоохоронними органами щодо охорони громадського порядку і державного кордону слід пов'язувати з розробкою проблематики форм і методів зазначеної взаємодії, з урахуванням новітніх форматів взаємин між поліцією і громадою, а також впровадження кращих зразків зарубіжного досвіду.
29
Довжук, Ігор. "ОРГАНІЗАЦІЯ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ТА ВИКОРИСТАННЯ РЕТРОСПЕКТИВНОЇ ІНФОРМАЦІЇ." Society. Document. Communication, no. 6/2 (July 3, 2019): 44–55. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-6/2-44-55.
Full textAbstract:
У статті розглядаються питання організації документів Національного архівного фонду України на всіх структурних рівнях, що здійснюється на підставі наукової класифікації, а також використання ретроспективної інформації.
Для забезпечення інформаційної цілісності Національного архівного фонду, підвищення ефективності систем інтелектуального доступу до документів архіви проводять організаційно-правові, науково-методичні та технологічні заходи, спрямовані на формування ієрархічно пов'язаних документальних комплексів на всіх структурних рівнях НАФ, створення мережі архівних установ і визначення профілю архівів.
Документи НАФ України, склад якого представлено документами, що повноцінно відбивають усі напрями життєдіяльності суспільства, зберігаються в державних архівних установах та приватних колекціях і перебувають під охороною держави. Облік, збереження і використання цього вельми цінного для держави інформаційного масиву є основними завданнями архівних установ України.
Найпоширенішими формами використання документної інформації архівів є ініціативне інформування; виконання соціально-правових, генеалогічних і тематичних запитів громадян; експозиційна робота архіву; використання через засоби масової інформації; користування документами в читальному залі; публікація документів. Особливість ініціативного інформування полягає у випереджальному задоволенні попиту великих суспільних груп, владних структур, установ, організацій, окремих громадян.
30
Dikal, S. H. "ОСОБЛИВОСТІ ЗАХВОРЮВАНЬ НА ВНУТРІШНЬОЛІКАРНЯНІ ІНФЕКЦІЇ У ЗАКЛАДАХ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ПЕДІАТРИЧНОГО ПРОФІЛЮ (НА ПРИКЛАДІ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДИТЯЧОЇ КЛІНІЧНОЇ ЛІКАРНІ)." Вісник медичних і біологічних досліджень, no. 1 (November 14, 2019): 16–19. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2019.1.10498.
Full textAbstract:
Мета роботи. Проаналізувати поширення і структуру внутрішньолікарняних інфекцій (ВЛІ) у закладах охорони здоров’я педіатричного профілю.
Матеріали і методи. Аналізували захворюваність дитячого населення шляхом аналізу обліково-звітної та медико-статистичної документацій про діяльність КУ «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» за 6 місяців 2018 р. і за 6 місяців 2019 р. Проаналізовано показники захворювання та поширення ВЛІ серед дітей, які перебували на стаціонарному лікуванні, та структуру ВЛІ.
Результати й обговорення. За перше півріччя 2019 р. було зареєстровано у відділеннях Одеської обласної дитячої клінічної лікарні 32 випадки ВЛІ, з них у 78,1 % хворих переважали інфекції, що виникли після хірургічного або терапевтичного втручань. Порівняно з аналогічним періодом 2018 р., за перше півріччя 2019 р. зареєстровано на 4 випадки менше інфекцій органів дихання. За перше півріччя 2019 р., порівняно з аналогічним періодом 2018 р., відмічається збільшення реєстрації інфекцій ділянки хірургічного втручання (ІДХВ) у відділеннях: екстреної травматологічної та хірургічної допомоги, в урологічному, ЛОР-відділенні, серцево-судинної хірургії; зменшення – у відділенні загальної хірургії; не змінилася кількість випадків ІДХВ у гнійно-септичному відділенні; відсутня реєстрація ІДХВ у відділеннях ортопедії та нейрохірургії.
Висновки. У закладах охорони здоров’я педіатричного профілю переважають інфекції, що виникають унаслідок хірургічних та терапевтичних втручань. При цьому в структурі виявлення ІДОХВ переважають відділення екстреної травматологічної та хірургічної допомоги, урологічне, оториноларингологічне та серцево-судинної хірургії. З метою удосконалення протиепідемічних та профілактичних заходів щодо внутрішньолікарняної інфекції зростає роль старшої медсестри щодо управління персоналом в галузі підготовки і контролю за професійними знаннями персоналу.
31
Гбур, Зоряна. "СТАНДАРТИ ВСЕСВІТНЬОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я." Public management 24, no. 4 (March 20, 2020): 59–73. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-4(24)-59-73.
Full textAbstract:
Висвітлено, що охорона здоров’я є основоположним правом людини і однією з головних умов процвітання та розвитку. Враховуючи зна- чення забезпечення охорони здоров’я на високому рівні, виникає об’єктивна необхідність у створенні та функціонуванні відокремленої організації, відпо- відальної за регуляторну та нормативну діяльність у цій сфері. Відтак було створено спеціалізовану установу в складі Організації Об’єднаних Націй — Всесвітню організацію охорони здоров’я (ВООЗ). Напрямами діяльності цієї організації є: прийняття нормативів, стандартів, програм тощо у сфері охорони здоров’я. Вагомий комплекс з-поміж даних документів складають стандарти, за допомогою яких встановлюються межі, в яких має розвиватись той чи інший напрям охорони здоров’я. Наявність широкого переліку стан- дартів, а також відсутність їх належного відображення у науковій літературі зумовлюються необхідністю їх подальшого вивчення.
Розглянуто роль Всесвітньої організації охорони здоров’я у сфері охорони здоров’я, а також досліджено історію її виникнення. Визначено ступінь відображення тематики дослідження у науковій літературі. Проаналізовано результати діяльності ВООЗ, а також визначено організаційну структуру, через яку відбувається реалізація її функцій. Встановлено, що станом на 2020 рік до складу ВООЗ входить 194 країни-члени, а її діяльність здійснюється через 6 регіональних бюро.
Визначено основні стандарти, які прийняті ВООЗ в частині охорони здоров’я, а саме: стандарти належної аптечної практики, міжнародні стан- дарти ВООЗ по остеопатії, стандарти GCP — належної клінічної практи- ки, GMP — належної виробничої практики, GLP — належної лабораторної практики, а також стандарти трансплантації органів, тканин та клітин, іму- нізації та стандарти ортезування та протезування. Розглянуто особливос- ті кожного з них, а також напрями застосування. Поруч із цим, вадливою рисою означених стандартів є добровільний характер їх застосування у практиці функціонування сфер охорони здоров’я країн-членів, а також визначення ними не конкретних напрямів їх застосування, а лише своєрідних рамок, в яких цей процес має відбуватися.
32
Лунячек, В. Е., and Н. П. Рубан. "ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ: ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ, ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ТА ОСНОВИ ТЕХНОЛОГІЇ." Теорія та методика навчання та виховання, no. 49 (2020): 145–68. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2020.49.13.
Full textAbstract:
У роботі обґрунтовано основні теоретичні засади підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти у сфері охорони і захисту прав інтелектуальної власності. За результатами проведеного аналізу доведено, що в сучасній педагогіці, зокрема педагогіці вищої школи достатньо ґрунтовно розроблені науково-теоретичні засади процесу підвищення кваліфікації працівників освіти, разом із тим нагальною потребою часу є їх подальша розробка в контексті формування окремих компетентностей за актуальними сьогодні напрямами, одним із яких є охорона і захист прав інтелектуальної власності. Висвітлені відповідні закономірності, принципи, педагогічні умови. Окрема увага приділена педагогічній технології підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників у сфері охорони і захисту прав інтелектуальної власності, яка висвітлена за етапами: підготовчо-діагностичним, мотиваційно-цільовим, когнітивним, процесуально-діяльнісним, оцінно-корекційним. У роботі наведено орієнтовний перелік цілей науково-педагогічних працівників щодо формування в них компетентності в сфері охорони і захисту прав інтелектуальної власності. Наведено також декілька варіантів навчальних планів, зокрема, навчальні плани, що розраховані на 30 годин (1 кредит) і 180 годин (6 кредитів), які дозволяють сформувати уявлення науково-педагогічного працівника щодо охорони і захисту прав інтелектуальної власності на його авторські напрацювання та напрацювання студентів. Запропоновано також алгоритм підвищення кваліфікації науковопедагогічних працівників у сфері охорони і захисту прав інтелектуальної власності, наведено структуру та зміст окремих компетентностей, що складають інтегральну компетентність науково-педагогічного працівника в сфері охорони і захисту прав інтелектуальної власності, приклад компетентнісної задачі за темою «Набуття прав інтелектуальної власності» і тестових завдань за темою «Система управління інтелектуальною власністю в Україні», що використовуються в процесі підвищення їх кваліфікації. Наведено приклад дистанційного курсу «Підвищення кваліфікації з методики управління об‟єктами інтелектуальної власності»
33
Бричко, Аліна Михайлівна, and Світлана Миколаївна Лукаш. "Мінімізація ризиків інноваційного розвитку бізнесу (на прикладі закладів охорони здоров’я)." Економіка, управління та адміністрування, no. 4(98) (December 29, 2021): 37–41. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-4(98)-37-41.
Full textAbstract:
Специфічний характер медичної сфери вимагає особливого підходу до надання медичної допомоги з огляду на характер продукту – медичної послуги. Соціальне значення медичної практики диктує використання спеціальних методів управління. Щороку комерційний сектор охорони здоров’я країни постійно зростає, а населення все більше пристосовується до платних медичних послуг. Однак ментальність значної частини населення все ще не дозволяє фактично приймати платну медицину як належне. Варто розуміти, що інноваційна діяльність у галузі охорони здоров’я призводить до розвитку медичних технологій, досліджень та найкращих практик, спрямованих на отримання якісно нової ідеї щодо оздоровлення, лікування, управління процесами в медицині, закупівлі нових медичних виробів, технологій або послуг з конкурентними перевагами.
Стаття присвячена дослідженню теоретико-методичних і прикладних засад мінімізації ризиків на шляху створення і управління інноваціями у закладах охорони здоров’я.
Сформульовано низку «сил управління на ринку» медичних послуг. До них належать: учасники ринку в цій галузі; фінансування; громадський порядок; технології; клієнти; інвестори (спонсори). Усі вони можуть або сприяти, або перешкоджати впровадженню інновацій. Для того щоб захистити життя та здоров’я людей, законодавча база в сфері охорони здоров’я вимагає проходження інновацією великої кількості процедур та акредитацій перед впровадженням у стандарти лікування.
Для вдосконалення національного регулювання інновацій у галузі охорони здоров’я у напрямі створення та впровадження інновацій у цьому секторі необхідно постійно контролювати перешкоди на шляху управління інноваційними проєктами для своєчасного виявлення та ефективного управління ризиками. Серед найважливіших напрямів, пов’язаних із підвищенням ефективності управління в закладах охорони здоров’я, безумовно необхідно враховувати умови та можливості реформування процесів управління охороною здоров’я шляхом запровадження нових структурних підрозділів.
34
Voronenko, Yu V., Yu P. Vdovichenko, O. K. Tolstanov, and V. V. Krasnov. "ФУНКЦІОНАЛЬНІ І СТРУКТУРНІ ЗМІНИ В ОРГАНІЗАЦІЇ БЕЗПЕРЕРВНОГО ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ЛІКАРІВ ТА ПРОВІЗОРІВ У КОНТЕКСТІ РЕФОРМУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ." Медична освіта, no. 3 (May 12, 2019): 30–34. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.3.10118.
Full textAbstract:
Мета роботи – проаналізувати прагнення світової професійної спільноти удосконалити існуючі моделі безперервного професійного розвитку (БПР) у розвинених країнах світу, а також зіставлення цих трендів з реформами, що відбуваються в системі підготовки медичних кадрів в Україні.
Основна частина. У статті проводиться аналіз актуальних документів ВООЗ та WFME. Якщо проаналізувати прагнення розвинених країн до вдосконалення існуючих систем підготовки медичних кадрів, можна визнати, що ці країни разом із ВООЗ прагнуть максимально встановити державний контроль над системою БПР. У свою чергу, з аналізу вимог стандарту WFME щодо БПР випливає, що у розвинутих країнах очікується створення системи, яка є подібною до тої, яка вже існує в Україні протягом останніх майже 30-ти років. Новітня реформа охорони здоров’я України ґрунтується на навчанні кадрів через державну систему післядипломної освіти. Але ця система, після виходу найновіших регуляторних актів, буде піддана майже повному руйнуванню.
Висновки. Всі рішення експертів медичної освіти та охорони здоров’я світового рівня підкреслюють важливість узгодження діяльності систем підготовки кадрів і державного забезпечення охорони здоров’я. Якщо всі розвинені країни світу шукають, яким чином забезпечити безперебійну взаємодію цих двох систем, то Україна з січня 2020 р. таку взаємодію ліквідує і позбавляється поки наявних у нас переваг, до яких тільки прагнуть інші країни, що вважаються економічно розвиненими. Ми вважаємо, що система управління охороною здоров’я повинна не ліквідувати існуючі механізми формування професійних кадрів, а шукати шляхи її оптимізації та вдосконалення.
35
Петришин, Г. П., and Г. Б. Лукащук. "Історичний генезис та структура дендрофлори курортного парку у Брюховичах біля Львова." Scientific Bulletin of UNFU 31, no. 4 (September 9, 2021): 36–42. http://dx.doi.org/10.36930/40310405.
Full textAbstract:
Наведено результати історичного аналізу та еволюції зелених насаджень курортного парку у смт Брюховичі, площею 10 га, закладеного на зламі ХІХ-ХХ ст. під керівництвом головного садівника Львова Арнольда Рерінга. Встановлено, що колишній курортний парк на сьогодні не є цілісним об'єктом та не має жодного природоохоронного статусу. З'ясовано, що територія парку зазнає значного антропогенного впливу, що позначилось на його фрагментації, деградації планувальної структури та поширенню забудови. Водночас спостерігається інтенсифікація його неконтрольованого заростання. У процесі історичного аналізу дендрофлори виявлено, що соснові насадження на території парку є зразком антропогенної сукцесії, яка розвивалася значно швидше, ніж лісова, а особливо в її третій стадії, коли в парку вже на початку ХХ ст. з'явилось багато листяних видів. За архівними та літературними джерелами проаналізовано планувально-стилістичні риси об'єкта та його дендрофлору. З'ясовано, що під час закладання парк формувався у пейзажному стилі, однак його видовий склад не оновлювався впродовж багатьох років, що призвело до втрати естетичності та декоративності. Виявлено, що сучасну дендрофлору парку формують 28 видів дерев і кущів, що належать до 13 родин. Встановлено, що вікова структура паркових насаджень є нерівномірною. Молоді і середньовікові особини охоплюють у середньому 20 % насаджень. Виявлено вікові особини Quercus petraea Liebl., Quercus robur L., Pinus sylvestris L. та Fagus sylvatica L., які потребують охорони. Вікові особини Quercus petraea, разом з молодими особинами формують унікальне для Львова оселище. З'ясовано, що на території парку місце декоративних видів зайняли лісові: Sambucus nigra L., Corylus avellana L., Euonymus verrucosa Scop. та E. europaea L., види роду Rubus L. Проаналізувавши дендрофлору за біоморфологічною структурою, виявлено, що панівною є група дерев – 20 видів. Із загальної кількості групи дерев переважають листопадні – 17 видів; вічнозелених є тільки 3 види. Група кущів – 8 видів, серед яких переважають листопадні (6 видів). Рівень збереженості цього парку оцінено на два бали. Об'єкт потребує подальшого моніторингу зелених насаджень та розроблення проєкту відновлення, впорядкування території та надання відповідного охоронного статусу.
36
Гбур, Зоряна. "МЕХАНІЗМ ТА ІНСТРУМЕНТИ МЕНЕДЖМЕНТУ МЕДИЧНОГО ЗАКЛАДУ КОМУНАЛЬНОГО НЕПРИБУТКОВОГО ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ РЕФОРМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я." Public management 23, no. 3 (March 20, 2020): 75–94. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-3(23)-75-94.
Full textAbstract:
Досліджено особливості сучасної реформи національної сфе- ри охорони здоров’я та особливості державного управління в цій галузі, ви- значено основні проблеми в системі охорони здоров’я України з точки зору населення. Проаналізовано суттєві зміни в медичному секторі з прийняттям реформи, процес підготовки та певні особливості процесу перетворення ЗОЗ у КНП. Розглянуто переваги, ризики та перепони в роботі закладу охорони здоров’я у якості комунального некомерційного підприємства, визначено напрями оптимізації витрат. Вказано на необхідність дослідження проблем менеджменту в системі охорони здоров’я та розглянуто основні компетенції, необхідні менеджеру сучасного КНП. Проаналізовано віддмінності фінансо- вого та управлінського обліку КНП та етапи впровадження управлінського обліку. Доведено, що трансформація медичної галузі неможлива без існую- чих інституційних перетворень, що сприяють подальшому розвитку базових соціальних, політичних й економічних інститутів нашого суспільства, а охо- рона здоров’я розглядається як система взаємопов’язаних економічних сис- тем та механізмів державного управління.
В умовах реформування сфери охорони здоров’я існуючі організаційні технології підготовки медичних закладів до зміни організаційно-правової форми з бюджетних установ у КНП (як визначеної на законодавчому рівні обов’язкової передумови впровадження якісно нової системи системи охо- рони здоров’я) виявляються на жаль недосконалими, але готовими до функ- ціонування в конкурентному середовищі. Кожне сучасне КНП є унікальним, має свою організаційну структуру та перелік послуг, тому структура управ- лінського обліку повинна бути зрозумілою, з правильно обраною обліковою політикою, вірогідною інформацією, сприяти правильним управлінським рі- шенням для оптимізації витрат, збільшення дохідності шляхом впроваджен- ня нових медичних послуг та підвищення якості медичного обслуговування. Зроблено висновок, що існуючі сьогодні організаційні технології підготов- ки медичних закладів до зміни організаційно-правової форми з бюджетних установ у КНП виявляються недосконалими, але готовими до функціону- вання в конкурентному середовищі.
37
Шостак, С. В. "Структура державного управління охороною навколишнього природного середовища." Держава та регіони. Державне управління, no. 4 (2010): 32–37.
Find full text
38
Харун, Олег, Віктор Кульчицький, Олег Чиж, and Геннадій Ковальов. "АНАЛІЗ ПРОБЛЕМНИХ АСПЕКТІВ ІНЖЕНЕРНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОПЕРАТИВНО-СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРИКОРДОННОГО ЗАГОНУ ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ВІДБИТТЯ ЗБРОЙНОГО ВТОРГНЕННЯ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 80, no. 2 (February 23, 2020): 211–26. http://dx.doi.org/10.32453/3.v80i2.200.
Full textAbstract:
Досвід проведення операції об’єднаних сил та антитерористичної операції, особливо на її початковому етапі показав, що структура та організація інженерного забезпечення не дають в повній мірі виконувати обов’язки покладені Законом України «Про Державну прикордонну службу України». Тактика ведення гібридної війни, що застосовується країною-агресором показує, що органи та підрозділи ДПСУ в умовах загострення обстановки повинні бути в готовності до ведення пошуку та знищення ДРГ в умовах прикриття їх дій авіацією та артилерією; охорони та захисту державного кордону в умовах застосування мінно-вибухових загороджень; ведення оборонних оїв; діяти в умовах оточення. Враховуючи зазначене підрозділи ДПСУ повинні бути завжди готові до оборони та дій в умовах повного оточення, що є можливим при всебічному та якісному інженерному обладнанні опорних пунктів прикордонних підрозділів, які за відсутності у них важкого озброєння зможуть протистояти 3-х кратній перевазі противника. Крім того, щоб протистояти броньованій техніці необхідно створювати систему інженерних загороджень, а якісне виконання вимог щодо маскування та підготовки шляхів відходу дає можливість відвести підрозділ у визначений район без втрат. Отже, підсумовуючи розглянуте, відзначимо, що підрозділи органу охорони державного кордону повинні бути в готовності до повної автономії в умовах застосування тактики гібридної війни. Засобами інженерного озброєння підрозділи охорони кордону повинні бути забезпеченні виходячи з тактичного задуму, фізико-географічних умов та інфраструктури ділянки відповідальності кожного підрозділу. Рівень теоретичних знань та практичних навиків з інженерного забезпечення особового складу підрозділів повинен надавати можливість якісно та ефективно використовувати в охороні, захисті та обороні державного кордону засоби інженерного озброєння. В подальших дослідженнях необхідно обґрунтувати вимоги до якісно нових способів фортифікаційного обладнання районів, опорних пунктів, рубежів та позицій органів та підрозділів охорони державного кордону, інженерного обладнання пунктів постійної дислокації, інженерних загороджень на НЗОЗ, ефективного застосування ТЗОК при підготовці та відбитті збройного вторгнення.
39
Павлюк, Н. М. "ЗАХИСНА ФУНКЦІЯ НОТАРІАТУ В ЦИВІЛЬНОМУ ОБОРОТІ." Знання європейського права, no. 3 (September 7, 2021): 29–33. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.224.
Full textAbstract:
Стаття розкриває особливе місце і роль нотаріату в системі захисту цивільних прав через призму цивілістич- них категорій і широкого кола проблем цивільного права, а також системного розгляду захисної функції нотаріату в цивільному обороті. Розкрито сутність цивільно-правового захисту суб'єктивних прав. За допомогою аналізу проблем теорії предмета цивільного права встановлено співвідношення цивільно-правового регулювання і цивільно-правового захисту. На підставі аналізу поняття суб'єктивного цивільного права і його структури визначена правова природа права на захист у цивільному праві. На основі аналізу існуючих у цивільно-правовій доктрині наукових поглядів і правозастосовчої практики виявлено сутнісні ознаки і вироблений цілісний підхід до нотаріальної охорони і захисту прав як до спеціального публічно-правового інституту, органічно вбудованого в систему цивільного права. Проаналізовано правову природу і характер захисної функції - нотаріату в цивільному обороті. Нотаріальна охорона і захист розглянуті як складова частина цивільно-правового регулювання, спрямована на безперешкодне здійснення суб'єктивних цивільних прав. Визначено призначення нотаріальної охорони і захисту цивільних прав. Виявлені проблеми нотаріального посвідчення угод як інституту щодо забезпечення та захисту майнових прав громадян і організацій. Охарактеризована правова природа виконавчого напису нотаріуса як позасудового способу захисту зобов'язальних прав. Проаналізовані перспективи нотаріального захисту корпоративних прав. Виявлені особливості та правові проблеми нотаріального захисту спадкових прав. Розкрито поняття і значення правових ризиків у цивільному праві. Розглянута система нотаріального провадження як фактора зниження цивільно-правових ризиків. Зроблено висновок, що на сучасному етапі розвитку цивілістики, законодавства і правозастосовчої практики назріла необхідність у визнанні самостійності нотаріального порядку цивільно-правової охорони і захисту цивільних прав.
40
Ягельська, К. Ю. "ДЕРЖАВНА МЕДИЦИНА VS ПРИВАТНА: У ПОШУКАХ ЕФЕКТИВНОГО ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ІНСТРУМЕНТАРІЮ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я У КОНТЕКСТІ ЕКОНОМІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ." Підприємництво і торгівля, no. 27 (November 17, 2020): 76–81. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2020-27-14.
Full textAbstract:
Проблеми реформування вітчизняної галузі охорони здоров’я як бази формування людського потенціалу зумовили пошуки ефективного інструментарію для розбудови удосконаленої системи охорони здоров’я. Констатація незадоволеності населення поточною медичною реформою, а також визначення у роботі переваг і недоліків трансформаційної системи охорони здоров’я становлять підґрунтя аналізу сучасного стану медичної галузі, якій притаманні загальні негативні процеси. Проведений компаративний аналіз функціональних особливостей державного і приватного секторів медицини дав змогу виявити кадрову проблему в цілому по галузі, диспропорції у галузевій структурі та наявність стримуючих чинників розвитку в обох секторах. Визначено, що проблеми у державному секторі стимулюють розвиток приватної медицини, однак поруч із конкуренцією в межах приватного сектору, а також між приватною і державною медициною частково вирішення проблем оновленої системи передбачається за рахунок компенсаторних функцій приватного сектору медицини. У цих умовах значущості набуває стимулювання розвитку приватної медицини поруч із формуванням механізмів ефективної взаємодії державних, комунальних і приватних установ. У зв’язку із цим наголошується на важливості механізмів ефективної взаємодії державних, комунальних і приватних установ, в основу функціонування яких має бути покладений відповідний економічний інструментарій, який би враховував особливості розвитку кожного сектору та інтереси сторін, а також функціональні взаємозв’язки у структурах механізмів. Розглянуто загальновизнані методи та інструменти державного регулювання послуг сфери охорони здоров’я, у результаті чого з урахуванням проблем галузі, а також функціональних особливостей її секторів удосконалено організаційний інструментарій системи охорони здоров’я. Запропонований комплекс інструментів систематизовано за групами і підгрупами на основі виконуваних ними функцій і вирішуваних завдань. Базовий організаційний інструментарій застосовується в межах загальноприйнятих методів державного регулювання, складається з п’яти основних груп, які можуть розширюватися і доповнюватися.
41
Башуцька, У. Б. "Значення ландшафтів після добування бурого вугілля у Східній та Центральній Німеччині для охорони природи." Scientific Bulletin of UNFU 30, no. 2 (June 4, 2020): 55–61. http://dx.doi.org/10.36930/40300210.
Full textAbstract:
Досліджено зміни ландшафту після видобування бурого вугілля у Східній та Центральній Німеччині. Проаналізовано природні сукцесії рослинних і тваринних угруповань на ділянках, які залишалися без антропогенного втручання впродовж десятиліть внаслідок відставання темпів рекультивації від темпів вугледобування за часів НДР. Зараз більшість територій є рекультивованими, а деякі райони збережені для охорони природи. Процеси ґрунтоутворення в надмірно теплих, сухих та кислих едафотопах не змінюються довгий час. Ситуація у мокрих і затоплених місцезростаннях є аналогічною. Упродовж тривалого часу в них формуються стійкі біотопи для видів рослин і тварин, які стали рідкісними на культурних ландшафтах. Динаміку природної сукцесії визначають чинники місцезростання. Ними є водний баланс (від сухого до вологого), хімічні властивості ґрунту (кислотність, вміст поживних і фітотоксичних речовин), а також теплова ситуація місцезростання. Описано різноманіття типів біотопів та рослинності. Показано сукцесії рослинності на кислих відвальних субстратах стосовно зволоження на підставі досліджень [3]. Обґрунтовано необхідність здійснення заходів із охорони навколишнього середовища та небезпеку порушення його цілісності та якості внаслідок здійснення гірничих робіт. Важливою є охорона неживої природи і ландшафту, як основа охорони флори і фауни. Цифри демонструють велике значення ландшафтів після добування бурого вугілля для біорізноманіття та охорони видів у Німеччині. Причинами успіху є різноманітність структур, великі площі та відносно низький рівень антропогенного втручання у колишні буровугільні розробки відкритого типу. Ці фактори були втрачені на більшій частині культурного ландшафту. Під час здійснення регулювання сукцесії потрібно застосовувати підходи, максимально наближені до природних. Населенню необхідно забезпечувати доступ до таких територій для набуття нового досвіду і відчуття природи.
42
Тарас, Уляна, and Марія Руда. "ДОСЛІДЖЕННЯ ЗМІНИ СТРУКТУРИ І МІКОЛОГІЧНОГО СКЛАДУ ГРУНТІВ ПІСЛЯ ЧИСЛЕННИХ НЕКОНТРОЛЬОВАНИХ ПІДПАЛІВ РОСЛИННОСТІ, ТА ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДИКИ ВІДНОВЛЕННЯ МІКОРИЗОВАНИМ РОЗЧИНОМ НА ОБ'ЄКТІ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ «ГОРА ЛЕВА» У МІСТІ ЛЬВІВ. ДОСЛІДЖЕННЯ 2020." ГРААЛЬ НАУКИ, no. 6 (July 4, 2021): 149–59. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.25.06.2021.026.
Full textAbstract:
Регіональний ландшафтний парк «Знесіння» оголошений об’єктом природно-заповідного фонду України ухвалою Львівської обласної Ради народних депутатів від 02 грудня 1993 року №327. Парк створений для збереження і відтворення унікального природно-історичного комплексу гряди Знесіння і прилеглих територій давніх поселень Знесіння і Кривчиць. Територія Парку належить до категорії земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Для Парку відведена територія площею 312,10 га. Для регулювання впливу міського оточення і формування єдиного природно-архітектурного ансамблю Парку і прилеглих територій, виділяється охоронна зона площею 473,61 га. Площа Парку разом з охоронною зоною – 785,71 га.В роботі проведено ряд мікологічних досліджень різних ділянок грунту а також вирахувано всі необхідні показники та коефіцієнти для ефективного моніторингу стану ґрунтів. Під час досліджень застосовується споровий препарат на органічній основі. Дослідження проводились у весняний період. Для закріплення ефекту та з метою мінімізації ризику втрати позитивної динаміки, з урахуванням негативних сукцесійних змін, які спостерігались раніше, рекомендується провести впродовж вегетаційного сезону повторну інокуляцію мікоризованим споровим препаратом ґрунту гори Лева в РЛП «Знесіння».
43
Саламаха, М. Я. "Морфемна структура англійських термінів сфери охорони довкілля." Мовні і концептуальні картини світу, Вип. 43, ч. 4 (2013): 27–32.
Find full text
44
Goloborodko, K. K., and V. Mahina. "Лускокрилі (Lepidoptera), які охороняються в Національному природному парку «Великий Луг»." Biosystems Diversity 21, no. 2 (November 28, 2013): 89–94. http://dx.doi.org/10.15421/011315.
Full textAbstract:
Досліджено лускокрилих фауни національного природного парку «Великий Луг». Серед комплексу Lepidoptera 27 видів занесено до охоронних списків різного рівня: 11 видів – до списку МСОП, 17 – до Червоної книги України, 8 – до Європейського Червоного списку тварин і рослин, що перебувають під загрозою зникнення у світовому масштабі, 6 – до Червоної книги «Європейських денних метеликів». У комплексі видів, що охороняються на території НПП, представлені види із 5 надродин, 11 родин. Територія НПП «Великий Луг» повністю розташована в долині р. Дніпро, що дає змогу запровадити охоронний режим у широкому спектрі екосистем (степові, лучні, лісові, болотяні, острівні тощо). Саме строкатість умов існування дозволила тут сформуватись цікавому зоогеографічному комплексу, представленому 5 основними групами (палеарктична – 26%, понтоказахська – 26%, середземноморська – 22%, євросибірська – 15%, європейська – 11%). Цікавою виявилась екологічна структура: ксеротермофіли-1 – 46%, мезофіли-1 – 18%, ксеротермофіли-2 – 15%, мезофіли-2 – 11%, гігрофіли – 4%, убіквісти – 4%. Аналіз сучасних загроз існуванню лускокрилих у межах НПП показав наявність таких найважливіших факторів: абразія берегів Каховського водосховища, перевипас свійської худоби, рекреаційне навантаження та штучне лісорозведення.
45
Варення, Г. А. "Дослідження спектру структур - атракторів системи охорони праці." Безпека життєдіяльності, no. 5/6 (2008): 42–46.
Find full text
46
Варення, Г. А. "Дослідження спектру структур-атракторів системи охорони праці." Безпека життєдіяльності, no. 4 (2009): 25–28.
Find full text
47
Chopchyk, V. D. "ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ В УНІВЕРСИТЕТСЬКІЙ КЛІНІЦІ НА ПРИНЦИПАХ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА." Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, no. 1 (March 25, 2020): 88–91. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2020.1.11212.
Full textAbstract:
Мета: обґрунтувати шляхи вирішення проблем кадрової політики в університетській клініці на принципах державно-приватного партнерства.
Матеріали і методи. Для досягнення поставленої мети у роботі застосовували загальнонаукові методи аналізу, синтезу, узагальнення, інтерпретації наукових даних, а також системний і структурно-функціональний підходи. Інформаційною базою дослідження стали наукові праці вітчизняних і зарубіжних спеціалістів із державно-приватного партнерства та менеджменту.
Результати. Кадри визначено як один з основних ресурсів реформування університетських клінік. Розкрито причини кадрового дисбалансу в галузі охорони здоров᾽я і негативні наслідки цього. Показано наявність проблеми низької ефективності використання кадрових ресурсів у системі охорони здоров᾽я і відсутність відповідних умов для здійснення професійної діяльності медичного персоналу. Доведено, що для вирішення проблем кадрової політики в охороні здоров᾽я України, у першу чергу, необхідні фінансові та матеріально-технічні ресурси, які на сьогодні можна отримати тільки за рахунок приватного інвестора. Таким чином, в існуючій економічній ситуації України для розвитку університетських клінік, як лікувальних баз університетів, необхідно переходити на державно-приватні підприємства. У статті представлено шляхи вирішення проблем кадрової політики в університетській клініці на принципах державно-приватного партнерства.
Висновки. З урахуванням досвіду країн Заходу та економічної ситуації в Україні обґрунтовано більш ефективні шляхи вирішення проблем кадрової політики в університетській клініці на принципах державно-приватного партнерства.
48
Уберман, В., and Л. Васьковець. "Проблеми імплементації базових європейських екологічних понять у водне законодавство України." Юридичний вісник, no. 1 (August 6, 2020): 237–45. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1617.
Full textAbstract:
У статті досліджено співробітництво України та ЄС із питань охорони навколишнього середовища, а саме проблеми імплементації в українське екологічне законодавство базових еколого-правових категорій і визначень законодавства ЄС. Проаналізовано перші кроки співпраці у сфері «якість води й управління водними ресурсами». Зазначено, що ця діяльність почалася не з гармонізації базових понять, до яких належать «забруднення», «забруднюючі речовини», «якість води», а одразу перейшла на рівень еколого-правових інститутів. Виявлено, що такий перехід ігнорує принципові відмінності в понятійних засадах, які можуть негативно вплинути на здійснення державної політики у сфері охорони вод, спричинити її дивергентний розвиток відносно європейських вимог. Стверджується, що подолання змістовних відмінностей згаданих понять є однією з головних наукових проблем апроксимації Водного кодексу України (ВКУ) та відповідних підзакон-них актів до Директиви 2000/60/ЄС (ВРД). Метою статті є виявлення правових відмінностей між ВРД і ВКУ щодо зазначених понять, а завданням - аналітичне порівняння їх застосування. Дослідження ґрунтувалося на тому, що норми стосовно забруднення та якості вод утворюють у водному законодавстві України та в екологічному законодавстві ЄС еколого-правові структури, європейським центром яких є ВРД. Доведено, що принципові відмінності між базовими поняттями водних законодавств ЄС й України щодо забруднення, забруднюючих речовин, якості вод і її регулювання визначаються різною цільовою спрямованістю цих законодавств, водоохоронною й господарською відповідно. Досліджено деякі наслідки розбіжностей, які негативно позначаються на законодавчому регулюванні скидання забруднюючих речовин. Зроблено висновок, що усунення відмінностей вимагає зміни парадигми української охорони вод з господарської на екологічну, яку слід починати з рецепції зазначених базових понять ЄС. Альтернативою глибокій зміні ВКУ може стати розроблення й прийняття спеціального Закону України «Про охорону вод».
49
Толочко, Світлана, and Альона Шкодин. "Методика формування професійної компетентності з охорони праці майбутніх фахівців аграрної сфери." New pedagogical thought 102, no. 2 (September 7, 2020): 127–32. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2020-102-2-127-132.
Full textAbstract:
У статті визначено та схарактеризовано проблеми й методику формування професійної компетентності з охорони праці майбутніх фахівців аграрноїсфери. Виявлено ступінь розробленості проблеми, уточнено поняттєво-категоріальний апарат дослідження. Визначено зміст, конкретизовано структуру професійної компетентності з охорони праці майбутніх фахівців аграрної сфери. Представлено модель професійної компетентності з охорони працімайбутніх фахівців аграрної сфери та обґрунтовано педагогічні умови її формування. Розроблено методику реалізації моделі формування професійної компетентності з охорони праці майбутніх фахівціваграрників.
50
ПАШКОВ, ВІТАЛІЙ, and НАТАЛІЯ ГУТОРОВА. "Імунопрофілактика в механізмі забезпечення та захисту права на здоров’я." Право України, no. 2020/03 (2020): 61. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-03-061.
Full textAbstract:
Реалізація права на здоров’я включає в себе надання медичних послуг, зокрема й профілактичного характеру та діагностики, що передбачає наявність добровільної інформованої згоди на медичне втручання. Отже, імунопрофілактика – це один із видів медичних послуг. Однак, на відміну від інших видів медичних послуг, в окремих випадках імунопрофілактика має обов’язковий характер із застосуванням обмежень щодо осіб, які безпідставно відмовляються від вакцинації. Слід зазначити, що проблема імунопрофілактики в Україні є досить складною і недостатньо вирішеною. Низький рівень імунізації населення, невиконання прийнятого Всесвітньою організацією охорони здоров’я Європейського плану дій із вакцинації на 2015–2020 рр. призвели до появи у нашій країні епідемій особливо небезпечних інфекційних захворювань. Метою статті є встановлення обмежень у разі обов’язковості вакцинації, а також методів, які необхідно використовувати у випадку порушення інших прав людини. Методологія цієї розвідки базується на органічному поєднанні загальнонаукових і спеціальних юридичних методів дослідження, серед яких є, зокрема: принципи об’єктивності, деякі прийоми логічного методу, системні та структурно-функціональні методи, метод правового моделювання. Саме для застосування системного аналізу застосовується систематичний метод чинного законодавства, яке регулює судовий розгляд справ, пов’язаних із захистом прав пацієнтів. Структурно-функціональний метод дає змогу виявити основні складові судових міркувань відповідної категорії, а метод правового моделювання – сформувати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства та судової практики розгляду справ, пов’язаних із захистом прав пацієнтів. Дослідження невеликого сегмента забезпечення права на здоров’я, зокрема у сфері імунопрофілактики, дає можливість зробити висновок про відсутність в Україні важелів переважного затвердження основних прав і свобод людини. Незважаючи на велику кількість концептуальних і програмних документів, більшість із них або ігноруються із політичних мотивів або після закінчення термінів виконання не оновлюються. Нині фактично не існує єдиної належної концепції державної політики щодо забезпечення фундаментальних прав і свобод, зокрема й у сфері охорони здоров’я, а тим часом право на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я є основним природним, невід’ємним правом людини. Ефективне функціонування галузі охорони здоров’я передбачає злагоджене функціонування тих механізмів, які відповідають за практичну реалізацію соціальних гарантій, зокрема права на здоров’я. З огляду на те, що деякі соціальні гарантії не завжди належним чином виконують установи охорони здоров’я, через діяльність яких на практиці втілюється соціальний обов’язок держави із забезпечення права громадян на охорону здоров’я, зокрема імунопрофілактику, можна зробити висновок, що створення державою умов для проведення імунопрофілактики населення через регулювання відносин у сфері охорони здоров’я і визначення концептуальних засад діяльності установ охорони здоров’я є цілком обґрунтованим.