Journal articles on the topic 'Охорона правопорядку'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Охорона правопорядку.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 49 journal articles for your research on the topic 'Охорона правопорядку.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Bilichenko, Lidiia. "Діяльність місцевої поліції на Півдні України у період німецько-румунської окупації (1941-1944 рр.)." Acta de Historia & Politica: Saeculum XXI, no. 02 (January 15, 2021): 7–14. http://dx.doi.org/10.26693/ahpsxxi2020.02.007.
Full textAbstract:
У статті досліджується діяльність місцевої поліції на території півдня України під час німецько-румунської окупації регіону в 1941-1944 рр. Доведено, що українська допоміжна поліція сформувалася й активно використовувалася німецькою та румунською окупаційними режимами вже у перші місяці війни для підтримки «нового порядку» на захопленій території. Встановлено, що основними напрямками роботи поліції були: охорона громадського правопорядку, розслідування кримінальних злочинів, затримання політично неблагонадійних осіб, участь у каральних операціях тощо.
2
Дєточка, А. Ю. "ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ ЗАВДАНЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ПРАВООХОРОННОГО ХАРАКТЕРУ." Juridical science, no. 2(104) (July 15, 2021): 123–29. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.15.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що правоохоронна функція, як напрям діяльності держави, спрямовано на вирішення основних завдань, пов’язаних із забезпеченням охорони конституційного ладу, прав та свобод громадян, законності та правопорядку, що проголошується Конституцією України. Тож для нормального функціонування держави, повноцінного ви- конання нею своїх завдань та реалізації основних прав і свобод людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, створюють- ся державні органи, які є складовими механізму держави. Сутність будь-я- кого об’єкта, суб’єкта чи явища визначається у процесі встановлення мети та завдання його створення та діяльності. Саме вони є тією основою, що забезпечує аналіз своєрідних ознак певного явища, його взаємодію з інши- ми категоріями та місце в системі понять. Цінність категорій «мета та завдання» проявляється як у характеристиці реальних дій суб’єктів пра- вового регулювання, так і при з’ясуванні залежності між нормами права, правовідносинами, юридичними актами у певному соціальному контексті. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства, окреслено коло завдань державної служби правоохоронно- го характеру. Наголошено, що ті завдання, які ставляться перед службами правоохоронного характеру залежать від сучасних реалій, цілей та пріори- тетів, які ставить перед собою держава, серед яких можна виділити по- треби та інтересів суспільства, його економічних можливостей, професіо- налізму державних службовців і структур та ін. Визначено, що до головних завдань правоохоронної системи взагалі слід віднести такі: охорона кон- ституційного ладу, суверенітету та територіальної цілісності держави; забезпечення та охорона прав та свобод людини і громадянина, інтересів суспільства і держави в цілому від протиправних посягань; боротьба та протидія злочинності, застосовуючи при цьому заходи з виявлення, попе- редження та припинення здійснення злочинів; сприяння вдосконаленню всієї системи права України, як національного законодавства, так і в галузі діяльності державної служби правоохоронного характеру (діяльність яких спрямована на виконання функції держави (зокрема правоохоронну).
3
ХАРИТОНОВ, СЕРГІЙ. "Зміцнення військового правопорядку та окремі питання вдосконалення кримінального законодавства України." Право України, no. 2020/02 (2020): 198. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-198.
Full textAbstract:
Оборона України, захист її суверенітету, недоторканності та територіальної цілісності від агресивних посягань, забезпечення державної безпеки є справою держави, суспільства та всього народу України, що знайшло чітке закріплення у статтях 17, 65 Конституції України. Ця діяльність держави та сус пільства загалом є правом усіх суб’єктів суспільного буття і кожного з них окремо, якому одночасно відповідає їх конституційний обов’язок. Цей обов’язок доцільно поділити на загальний – держави, суспільства і кожного громадянина України та спеціальний, який притаманний окремим суб’єктам, а саме: З бройним Силам України (ЗСУ), Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України. У сутності й взаємодії ці суб’єкти становлять воєнну організацію України. Для забезпечення належного функціонування воєнної організації та виконання завдань, які ставляться перед нею, держава створює фундаментальну нормативноправову базу, що визначає спеціальний правовий режим, щодо прав та обов’язків структурних одиниць цієї організації. Основою правового режиму є військова дисципліна та військовий правопорядок. Цей правовий режим реалізується через систему відповідних засобів: організаційних, економічних, правових. Серед останніх засоби кримінально-правового регулювання суспільних відносин у сфері кримінальної відповідальності за військові злочини, що мають загальнопревентивний (спеціальнопревентивний), виховний та каральний характер, відіграють суттєве значення. Саме кримінально-правова охорона суспільних відносин у сфері несення військової служби сприяє існуванню належної військової дисципліни та правопорядку у військових підрозділах, що слугує необхідним підґрунтям для забезпечення боєздатності цих підрозділів і загалом утво рюють стан обороноздатності та захищеності держави. У сучасних умовах, коли Україна пере буває, по суті, у стані збройного конфлікту, це значною мірою впливає на стан злочинності в різноманітних сферах життєдіяльності держави, зокрема й у ЗСУ та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства. Статис тичні дані Генеральної прокуратури України свідчать, що останнім часом, почи наючи з 2014 р., спостерігаються тенденції зростання кількості злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військових злочинів), що, безперечно, негативно впливає на забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, здатності воєнної організації України адекватно реагувати на будь-які акти ворожих дій із боку інших держав. Злочини проти порядку несення військової служби мають питому вагу в масиві всієї злочинності в Україні. Зрозуміло: якщо не вживати заходів, здатних суттєво вплинути на військову злочинність для стабілізації ситуації у сфері військового правопорядку та військової дисципліни, це створить серйозну загрозу для національної безпеки України. Мета статті – запропонувати внесення належних змін до змісту деяких статей чинного Кримінального кодексу України, які встановлюють кримінальну відповідальність за вчинення військових злочинів.
4
Альошин, В. "ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ СПІВРОБІТНИКІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ." Юридичний вісник, no. 2 (July 6, 2021): 201–10. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.2174.
Full textAbstract:
У даній статті про «Поняття соціального захисту співробітників правоохоронних органів» автором було проаналізовано законодавство України та наукову літературу. Питання соціального захисту
зумовлено об'єктивною потребою суспільства в ефективній системі забезпечення правопорядку, здатної гарантувати захист особистості, суспільства і держави від злочинних посягань. Правоохоронні органи відіграють важливу роль у механізмі сучасної держави. Від ефективності їх діяльності багато в чому залежать рівень законності і правопорядку в країні, безпека громадян, ступінь захисту їх прав та законних інтересів. У свою чергу, ефективність діяльності правоохоронних органів перебуває в прямій залежності від рівня соціального захисту їх працівників і членів сімей співробітників. Однак як показує статистика, в даний час рівень соціального захисту працівників правоохоронних органів та членів їх сімей ще далекий від необхідного.
Специфіка правоохоронної
служби, в тому числі обмеження на службі, вимагає забезпечення співробітників не тільки грошовим утриманням. Важливе значення мають охорона здоров'я, в тому числі медична допомога, медикаментозне забезпечення, санаторно-курортне лікування та відпочинок працівників і членів їх сімей, утримання дітей співробітників у дитячих дошкільних установах, соціально-побутове забезпечення співробітників та їх сімей, пенсійне забезпечення, інші заходи соціальної захисту. Усе сказане вище зумовило актуальність теми цієї статті і визначило її вибір.
У нормативних правових актах і науковій літературі нерідко вживається словосполучення «соціальні гарантії». Це має місце як у найменуванні деяких нормативних правових актів, так і в їх утриманні. Однак легального визначення поняття соціальних гарантій досі немає. Водночас є нагальна необхідність дослідити це поняття. Таке поняття є загальним і охоплює всі гарантії, неза-
лежно від їх змісту. У комплексі вони створюють можливості для здійснення громадянами своїх прав і виконання обов'язків. Існує необхідність у класифікації гарантій із тих чи інших підстав. Якщо взяти за основу різні аспекти стану громадянина в суспільстві (економічний, політичний, соціальний, правовий), то можна виділити відповідні їм гарантії.
5
Боняк, В. О. "МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ОРГАНІВ ОХОРОНИ ПРАВОПОРЯДКУ УКРАЇНИ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 15 (June 3, 2019): 227–35. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v15i0.379.
Full textAbstract:
Стаття присвячена визначенню методологічних засад дослідження організації й функціонування органів охорони правопорядку України. Надається характеристика методологічних підходів, принципів і методів як основних структурних елементів методології дослідження органів охорони правопорядку України.
The article deals with definition of methodological principles of research of organization and functioning of law enforcement agencies of Ukraine. The author has described methodological approaches, principles and methods as main structural elements of the research of methodology of law enforcement agencies of Ukraine.
6
Березніков, О. "Родовий об’єкт злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку." Юридичний вісник, no. 3 (February 4, 2020): 155–60. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.958.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню проблем пов’язаних з визначенням родового об’єкта злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Дається власне визначення родового об’єкта злочинів розділу ХХ КК України. Правовою основою для визначення родового об’єкта досліджуваних злочинів виступає назва розділу XХ КК України «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку». Для правильного встановлення цієї ознаки необхідно звернутися до положень міжнародного кримінального права. У той же час в науці досі відкритим залишається питання щодо поняття міжнародного кримінального права і його співвідношення з міжнародним публічним (приватним) і національним кримінальним правом. Визначення об’єктів злочинів проти миру і безпеки людства у вітчизняній науці продовжує залишатися в руслі «класичного» визначення об’єкта кримінально-правової охорони як суспільних відносин (відносин), що захищаються кримінальним правом. Однак, в даний час в доктрині кримінального права намітився своєрідний поворот в розумінні об’єкта кримінально-правової охорони, пов’язаний зі зміною концептуальних основ кримінального законодавства та його завдань. Можливе застосування такого визначення родового об’єкту злочинів, передбачених розділом ХХ Особливої частини КК України «Зло- чини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» – це суспільні міжнародно-правові відносини, що забезпечують мирне співіснування держав, дотримання правил міжнародного правопорядку як у мирний, так і військовий час, а також міжнародні гарантії безпеки як окремим державам, і людству в цілому.
7
Боняк, В. О. "Реформування системи органів охорони правопорядку України: виклики сьогодення." Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, no. 4 (74) (2014): 33–41.
Find full text
8
Орлов, Николай. "МНОГОКРИТЕРИАЛЬНЫЙ МЕТОД ФОРМИРОВАНИЯ ОРГАНА УПРАВЛЕНИЯ СИЛ ОХРАНЫ ПРАВОПОРЯДКА." Modern engineering and innovative technologies, no. 03-01 (April 10, 2017): 18–29. http://dx.doi.org/10.30890/2567-5273.2018-03-01-019.
Full textAbstract:
У праці розглянуті складові багатокритеріального метод формування органу управління сил охорони правопорядку. Деталізовано сутність таких складових як здатність формувати мінімально-необхідний чисельний склад органу управління; бути всебічно підготовленою
9
Orlov, Mikola Mihajlovich. "МЕХАНИЗМ АНАЛИТИЧЕСКОЕ ОЦЕНКИ ПОДГОТОВЛЕННОСТИ РЕГИОНАЛЬНЫХ ОРГАНОВ ИСПОЛНИТЕЛЬНОЙ ВЛАСТИ РАБОТАТЬ В СЛОЖНЫХ УСЛОВИЯХ ОБСТАНОВКЕ." Научный взгляд в будущее, no. 08-02 (January 31, 2018): 96–103. http://dx.doi.org/10.30888/2415-7538.2018-08-02-008.
Full textAbstract:
Обґрунтовано механізм аналітичного оцінювання підготовленості регіональних органів виконавчої влади, які функціонують в системі взаємодії у сфері охорони правопорядку з урахуванням складних завдань та обстановки, що склалася в регіоні держави.
10
Лепеха, М. О. "Аналіз порушень митного законодавства в Україні." Митна безпека, no. 1(2) (January 11, 2019): 114–22. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5959.1(2).2018.114-122.
Full textAbstract:
У статті проведено аналіз сутності порушень митного законодавства. Розкрито сутність механізму адміністративно-правового забезпечення охорони митного правопорядку та проаналізовано основні показники діяльності виконавчих органів у сфері боротьби з митними правопорушеннями
11
Orlov, Mikola Mihajlovich. "ГОСУДАРСТВЕННЫЕ ПОДХОДЫ К ОБОСНОВАНИЕ НЕКОТОРЫХ ПРОБЛЕМНЫХ ВОПРОСОВ В СИЛАХ ОХРАНЫ ПРАВОПОРЯДКА УКРАИНЫ И ИХ РЕШЕНИЕ РАДИ БЕЗОПАСНОСТИ ГОСУДАРСТВА." Научный взгляд в будущее, no. 06-04 (November 12, 2017): 72–79. http://dx.doi.org/10.30888/2415-7538.2017-06-04-011.
Full textAbstract:
. У праці подані державницьке підходи щодо обґрунтування деяких проблемних питань в силах охорони правопорядку України та шляхи їх вирішення заради забезпечення безпеки держави. Матеріал подано структурно у вигляді програми дій з певними пояснення
12
КУРИЛЮК, Ю. Б. "ДЕРЖАВНА ПРИКОРДОННА СЛУЖБА УКРАЇНИ В СИСТЕМІ ОРГАНІВ ОХОРОНИ ПРАВОПОРЯДКУ." Scientific Journal of Public and Private Law 2, no. 5 (2019): 145–50. http://dx.doi.org/10.32844/2618-1258.2019.5-2.27.
Full text
13
Комісаров, О. Г. "Вплив інформаційного суспільства на сферу функціонування сил охорони правопорядку." Право і безпека, no. 4 (55) (2014): 113–18.
Find full text
14
НОВІЧЕНКО, А. "ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ ОГЛЯД ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ОХОРОНИ ПРАВОПОРЯДКУ З ГРОМАДСЬКІСТЮ." Європейські перспективи, no. 3 (2021): 31–39. http://dx.doi.org/10.32782/ep.2021.3.5.
Full text
15
Pocaychuk, Vitaliy. "Pokaychuk V. Ya. Public order forces as a system." Naukovyy Visnyk Dnipropetrovs'kogo Derzhavnogo Universytety Vnutrishnikh Sprav 2, no. 2 (June 30, 2017): 149–55. http://dx.doi.org/10.31733/2078-3566-2017-2-149-155.
Full text
16
Корнієнко, Д. М. "ҐЕНЕЗА ПРОБЛЕМИ СЛУЖБОВО-БОЙОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СИЛ ОХОРОНИ ПРАВОПОРЯДКУ У НАУЦІ ТА ПРАКТИЦІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(26) (November 28, 2019): 145–48. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).28.
Full textAbstract:
У статті встановлено, що нині теорія службово-бойової діяльності сил охорони правопорядку України є досить молодою наукою, а отже, в ній ще не на достатньому рівні опрацьовано основоположні категорії. Не є винятком службово-бойова діяльність Національної гвардії України, теорія та практика застосування якої потребує розвитку та формування адміністративно-правового та методологічного обґрунтування. Таким чином, нині проблемні питання службово-бойової діяльності сил охорони правопорядку у науці та практиці Національної гвардії України набувають особливої актуальності. Метою статті є здійснення аналізу сутності службово-бойової діяльності сил охорони правопорядку у науці та практиці Національної гвардії України. Визначено, що в умовах численних кризових ситуацій на території України особливого значення набуває Національна гвардія України, яка є військовим формуванням з правоохоронними функціями. Службово-бойова діяльність Національної гвардії України – це загальна назва, що відображає характер її діяльності, на відміну від бойової діяльності військових формувань та службової діяльності правоохоронних органів спеціального призначення. Національна гвардія України основними силами у мирний час виконує службово-бойові завдання у плановому, регулярному порядку і посилює службово-бойову діяльність за надзвичайних обставин.
Доведено, що нині ще не проведено пошуку нових та вдосконалювання наявних видів службово-бойової діяльності, а також форм і способів виконання службово-бойових завдань, не зібрано досвіду діяльності Національної гвардії України у різних умовах оперативної обстановки та діями за різними кризовими ситуаціями. Точне визначення основоположних категорійних понять, установлення взаємозв’язків і взаємозалежностей між ними є необхідним для вирішення головних проблемних питань службово-бойової діяльності Національної гвардії України.
Напрями подальших наукових розвідок будуть спрямовані на дослідження проблемних питань адміністративно-правового забезпечення службово-бойової діяльності Національної гвардії України.
17
Боняк, В. О. "Орган охорони правопорядку України: зміст, поняття, його обсяг і різновиди." Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична, вип. 2 (2015): 37–48.
Find full text
18
Боняк, В. О. "Щодо визначення статусу органів охорони правопорядку (за матеріалами діяльності Конституційної Асамблеї)." Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, no. 1 (65) (2013): 31–39.
Find full text
19
Комісаров, О. Г. "Системно-інформаційна характеристика охорони правопорядку на місці виконання особою трудових функцій." Право та державне управління, no. 1 (2011): 56–59.
Find full text
20
Курилюк, Ю. Б. "Значення державного кордону для забезпечення правопорядку в Україні." Актуальні проблеми держави і права, no. 90 (August 9, 2021): 83–88. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3211.
Full textAbstract:
У статті наведено аргументи на підтримку позиції, згідно з якою державний кордон є першоосновою та цінністю правопорядку будь-якої держави, а відсутність державних кордонів утворює передумови для руйнування правопорядку як ззовні – шляхом безперешкодного поширення на територію держави тих негативних процесів, що безпосередньо впливають на упорядковані внутрішньодержавні відносини (нелегальна міграція, контрабанда наркотичних засобів тощо), так і зсередини – через безперешкодне незаконне переміщення людських ресурсів, культурних, матеріальних та інших позитивних надбань суспільства поза межі держави (контрабанда культурних цінностей, торгівля людьми тощо). Визначено, що відсутність належного правопорядку негативно позначається на ефективності системи охорони державного кордону, призводить до нехтування правовими основами прикордонної безпеки держави, постійних незаконних перетинань державного кордону чи руйнування інших упорядкованих внутрішньодержавних відносин у прикордонній сфері. Територіальне верховенство означає повну та виключну владу держави в межах власної території. Така влада здійснюється цілою системою державних органів. Саме ці органи мають зменшити вразливість (хаос і безладдя) неконтрольованого кордону, щоб поліпшити якість життя мешканців і законних підприємств і зменшити ризик для економічної життєздатності країни. Шлях для досягнення цього полягає в тому, що єдиний спосіб увійти до України – це через законні канали, а ті, хто порушує законодавство про державний кордон, обов’язково були би за це покарані. Державний кордон покликаний бути певним бар’єром для будь-яких загроз жителям відповідної держави, відтак нерозривно пов’язаний із поняттям національної безпеки, що мають забезпечувати ефективні органи правопорядку відповідного державного апарату.
21
КОВАЛЬ, ІРИНА, and ЮЛІЯ ПАВЛЮЧЕНКО. "Охоронна функція господарського права." Право України, no. 2019/08 (2019): 15. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-08-015.
Full textAbstract:
Завдання держави щодо належного упорядкування та ефективного розвитку господарських відносин обумовлює потребу в існуванні сукупності правових норм, здатних врегулювати зазначені відносини, які утворюють галузь господарського права. При цьому процеси інноваційних перетворень у суспільному виробництві призводять до ускладнення і зміни господарських зв’язків, що відображається на меті правового регулювання господарських відносин задля забезпечення більш високого рівня їх розвитку. З урахуванням цього існує потреба у переосмисленні змісту функцій господарського права, зокрема охоронної функції. Мета статті полягає у розкритті змісту й особливостей реалізації охоронної функції господарського права. У процесі дослідження проаналізовано наукові погляди щодо функцій права, їх особливостей, видів функцій права та значення. Крім того, зроблено висновок про взаємообумовленість і взаємозв’язок мети та функцій господарського права у вирішенні завдання щодо утвердження і зміцнення суспільного господарського порядку в економічній системі. Доводиться, що тлумачення охоронної функції господарського права переважно в контексті захисту порушених прав суб’єктів господарської діяльності призводить до звуженого розуміння цього напряму впливу господарсько-правових норм. З урахуванням того, що господарські відносини становлять результат тісного перетинання та взаємодії приватних і публічних інтересів учасників відносин у сфері господарювання, обстоюється думка, що саме цим визначається зміст охоронної функції господарського права та її призначення максимально забезпечити належне дотримання, виконання, використання, застосування відповідних правових норм. Обґрунтовується, що для ефективної охорони господарських відносин і забезпечення правопорядку в економіці охоронні господарсько-правові норми мають регламентувати: 1) заходи й умови попередження господарських правопорушень; 2) підстави, форми і способи захисту прав учасників відносин у сфері господарювання; 3) підстави, заходи і порядок застосування заходів господарсько-правової відповідальності. Для розкриття особливостей реалізації охоронної функції господарського права охарактеризовано заходи попередження господарських правопорушень (превентивну (попереджувальну) складову), захист прав та законних інте ресів учасників відносин у сфері господарювання (центральну складову) та засто сування господарсько-правової відповідальності як складові охоронної функції господарського права. На підставі проведеного дослідження зроблено висновок, що охоронна функція господарського права становить вплив господарсько-правових норм на відносини у сфері господарювання, який здійснюється через диспозитивні й імперативні засоби правового регулювання, які забезпечують впорядкування господарських відносин на основі поєднання індивідуального підприємницького (майнового) інтересу з загальносуспільними і державними потребами.
22
Orlov, Viktor. "NON-STATE FORMS OF LAW ENFORCEMENT IN UKRAINE: CONSTITUTIONAL AND LEGAL DIMENSION." Ukrainian polyceistics: theory, legislation, practice 1, no. 1 (April 2021): 107–15. http://dx.doi.org/10.32366/2709-9261-2021-1-1-107-115.
Full textAbstract:
The article is devoted to the study of the constitutional and legal essence of non-state forms of law enforcement in Ukraine. The author emphasizes that in Ukraine law enforcement has always been associated with the activities of state bodies, but these bodies today under various circumstances are not able to fully ensure the security of all systems operating in society. The development of the European vector of Ukraine, the processes of decentralization and deconcentration of power, the urgent need to create a safe environment have led to the development of non-state forms of law enforcement. The relevance of the study is due to the existing problems of determining the constitutional and legal content of existing non-state forms of law enforcement in Ukraine. The author reveals the problematic issues of defining the term «law and order» and «protection of law and order» in the Constitution of Ukraine and legislation. It is determined that the format of modern problem definition requires the search for opportunities for the development of security engineering with the involvement of non-governmental elements of law enforcement. The author believes that the function of law enforcement is implemented in two forms: state and non-state, respectively, under the form of law enforcement we mean the external manifestation of specific actions carried out by state and non-state elements of law enforcement to protect human rights and freedoms, law enforcement. The opinion that it is necessary to distinguish between private, municipal and public forms of law enforcement is substantiated. Private forms of law enforcement should include the activities of: private security companies; private detectives. The municipal forms of law enforcement include the activities of: the municipal guard; municipal parking inspectors; municipal officials performing law enforcement functions. The public forms of law enforcement include the activities of: public formations for the protection of public order; security coordination offices; public assistants of a district police officer on a voluntary basis. It is concluded that the constitutional and legal design of the definition of law and order with the involvement of non-state forms of its protection is an important form of security engineering and an effective institution for ensuring human and civil rights and freedoms in Ukraine.
23
Шурко, О. "Законність як ключова засада забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах." Вісник Пенітенціарної асоціації України, no. 3 (December 28, 2019): 195–204. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2019.3.17.
Full textAbstract:
У статті узагальнюються наукові підходи щодо визначення сутності таких понять як «забезпечення законності» та «законність», на основі чого пропонується власне визначення змісту цих категорій. Наголошується, що в юридичній літературі поняття судочинство ототожнюється із категорією правосуддя. Акцентовано увагу на наукових підходах до розуміння термінів громадський порядок та публічний порядок. Проаналізовано їх співвідношення. Встановлено, що у найбільш загальному розумінні законність необхідно тлумачити як вихідну засаду, ідею, що лежить в основі здійснення будь-якої діяльності, незалежно від того, про яку сферу суспільних відносин йдеться. Вона, перш за все, передбачає неухильне слідування всіма суб’єктами права норм чинного законодавства, а відтак сприяє забезпеченню панування правопорядку в суспільстві.
24
Довбня, В. А. "Участь Січових стрільців в охороні правопорядку в Києві (грудень 1918 - лютий 1919 рр.)." Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених, no. 5 (2001): 8–10.
Find full text
25
Довбня, В. А. "Участь Січових стрільців в охороні правопорядку в Києві (грудень 1918 - лютий 1919 рр.)." Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених, no. 5 (2001): 8–10.
Find full text
26
Шнурко, Яна Вікторівна. "ПРИНЦИПИ ВЗАЄМОДІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ ТА ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ." New Ukrainian Law, no. 6 (December 27, 2021): 142–47. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.21.
Full textAbstract:
Метою наукової статті є визначення та дослідження принципів взаємодії Національної поліції та ЗМІ на підставі норм чинного законодавства та практики його застосування, а також доробку вітчизняних учених. Запропоновано таке визначення: принципи взаємодії поліції та ЗМІ – це закріплені у нормативно-правових актах керівні ідеї, які визначають засади узгодження дій між Національною поліцією та ЗМІ задля забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Автор традиційно розподіляє принципи взаємодії Національної поліції та ЗМІ на загальні та спеціальні. До загальних принципів віднесено принципи верховенства права; дотримання прав і свобод людини; законності; відкритості та прозорості; політичної нейтральності; взаємодії з населенням на засадах партнерства; безперервності, а також вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації; рівноправності. Виділено такі принципи взаємодії Національної поліції та ЗМІ на сучасному етапі суспільного розвитку, як принципи партнерства; активного діалогу; динамічності; добровільності; раціональності; ефективності; компетентності; комплексності; соціальної відповідальності. Автор актуалізує потребу виділення та розмежування принципів взаємодії Національної поліції та ЗМІ й принципів інформування громадян про стан правопорядку та правоохоронної діяльності Національної поліції. До принципів інформування громадян про стан правопорядку та правоохоронну діяльність Національної поліції віднесено принципи об’єктивності, своєчасності, надійності, значимості, корисності, пріоритету приватного, особистого життя громадян, орієнтованості на інтереси та потреби особистості, суспільства, держави. Зроблено висновок про необхідність розроблення та затвердження Концепції вдосконалення взаємодії підрозділів системи МВС України та засобів масової інформації до 2030 року, теоретико-методичну платформу якої мають складають чітко виділені принципи щодо побудови довірчих та партнерських взаємовідносин Національної поліції з медіагромадськістю задля забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
27
Васильченко, Р., and Д. Морквін. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ РАДЯНСЬКОЇ МІЛІЦІЇ." Юридичний вісник, no. 6 (February 16, 2022): 33–40. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2264.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що гідний рівень матеріально-технічного забезпечення,
продумана система заходів соціального захисту, була важливими умовами формування кадрового корпусу міліції, здатного виконувати всі ускладнюються завдання по забезпеченню безпеки, боротьбі зі злочинністю. Тільки при таких умовах, можливо, виробляти більш
ретельний відбір кандидатів на службу в органи правопорядку, які відповідають всім вимогам, що пред’являються, організувати їх навчання на рівні, що забезпечує професійне зростання кадрів, що, в кінцевому рахунку, підвищить ефективність роботи поліції. Завдання вдосконалення і зміцнення системи органів охорони правопорядку і боротьби зі злочинністю актуалізують як позитивний, так і негативний досвід її попередніх перетворень, зокрема, обумовлюють потребу в об’єктивному і комплексному дослідженні минулого чергової служби міліції. Мета статті полягає у комплексному історико-правовому аналізі фактичного матеріалу, нормативно-правових актів, що характеризують процес формування медичного забезпечення працівників радянської міліції, які розкривають її місце і роль в системі правоохоронних органів на досліджуваному історичному етапі. З’ясовано, що право на медичну допомогу та санаторно-курортне лікування надавалося звільненим у запас (відставку) по обмеженому станом здоров’я, скорочення штатів: особам начскладу в званні полковника міліції (внутрішньої служби) з вислугою 25 років і більше (в пільговому обчисленні), які досягли до дня звільнення 50-річного віку, та членам їхніх сімей; особам вищого начскладу, незалежно від вислуги літ та віку, та членам їх сімей. Зроблено висновок, що за період існування СРСР виконана величезна планова робота по відомчому медичному забезпеченню працівників міліції за рахунок лікувальних установ Міністерства внутрішніх справ СРСР та Міністерства охорони здоров’я СРСР, що включає:лікувально-профілактичну допомогу; організацію позалікарняної,швидкої, невідкладної та стаціонарної медичної допомоги і санаторно-курортного лікування співробітників міліції.
28
Кривенко, О. В. "Окремі проблеми взаємодії органів системи МВС України з питань охорони правопорядку в зоні АТО." Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, no. 4 (78) (2015): 43–47.
Find full text
29
Сірант, М. М. "Гарантії реалізації права на сприятливе навколишнє природне середовище." Прикарпатський юридичний вісник, no. 4(33) (November 18, 2020): 49–54. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i4.622.
Full textAbstract:
У статті досліджено гарантії реалізації права на сприятливе навколишнє середовище. Визначено конституційні засади гарантій на сприятливе навколишнє природне середовище. Розглянуто класифікації гарантій на сприятливе навколишнє природне середовище й погляди учених із зазначеного питання. Схарактеризовано загальні та юридичні гарантії. Указано, що загальні гарантії містять економічні, політичні, соціальні, культурно-духовні. Розкрито зв'язок між нормами Конституції України, закону «Про охорону навколишнього природного середовища» й нормативно-правовим регулюванням економічних гарантій. Розглянуто право на відшкодування шкоди, завданої довкіллю, як гарантію забезпечення сприятливого навколишнього природного середовища й організаційні гарантії права на сприятливе навколишнього середовища.
Зауважено, що гарантії реалізації права на сприятливе навколишнє природне середовище стали однією з умов здійснення державної політики у сфері екології, що знаходять відбиття в галузевих документах довгострокового планування. Без гарантій реалізації названого права неможливо забезпечити стійкість екологічного правопорядку й охорони здоров'я людей навіть при відсутності шкідливого впливу природних умов. Однак без участі держави в процесі формування системи гарантій права на сприятливе навколишнє середовище забезпечення в реальній дійсності неефективне. Гарантії реалізації права на сприятливе навколишнє середовище не тільки припускають дієву, гармонійну, упорядковану співпрацю громадянського суспільства й держави, а й мають на увазі поєднання засобів та умов для реалізації такого права.
Звернуто увагу на те, що одним із чинників здійснення права на сприятливе навколишнє середовище стає прозора діяльність публічних органів і громадянського суспільства. У поточних умовах здійснюється зростання ролі впливу господарської діяльності на навколишнє середовище. Це призводить до погіршення обстановки у сфері екології та якості навколишнього середовища, через що знижується рівень гідного життя людей і збільшуються шкідливі наслідки для економіки й суспільства.
30
Хоміч, Юрій Григорович. "ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СПРЯМУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ У СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 6 (February 28, 2022): 13–17. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.6.2.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню функціональних особливостей діяльності правоохоронних органів у системі публічного управління. Уточнено визначення правоохоронної функції держави як відносно самостійного, унормованого законами України і відокремленого напряму діяльності спеціально уповноважених державою органів та посадових осіб державної влади, інститутів громадянського суспільства та окремих громадян у сфері правоохорони та забезпечення правопорядку у суспільстві. Показано сучасний функціональний зміст правоохорони у контексті державно-управлінських реформ і подано сутність правоохорони як інтегрованого комплексу специфічних заходів держави із підтримання правопорядку в ній. Уточнено зміст поняття «функціональне забезпечення право охорони» через установлення особливостей реформування системи правоохорони на рівні держави. Розглянуто проблеми систематизації загальних функцій держави, визначення місця правоохоронної функції у системі державних функцій, встановлено її внутрішній зміст у контексті із правоохоронними органами. Систематизовано сучасні підходи до розуміння інституційної дихотомії понять «правоохоронна функція держави» і «правоохоронні органи держави» із позицій нормативного трактування. Проаналізовано наявні дослідницькі підходи до системної реформи органів влади, що забезпечують реалізацію правоохоронної функції. У статті з позицій публічно-управлінського концепту розкрито раціональну модель правоохоронної функції держави, критерії віднесення державних органів до правоохоронних, удосконалення механізму управління правоохоронною системою. Обґрунтовано новий підхід до змісту правоохоронної функції держави як суб’єкта публічної сфери та на цій основі детерміновано сутність правоохоронного змісту публічної діяльності, що реалізується тільки державою. Доведено, що з позицій функціональності правоохоронна функція виступає об’єктивно необхідним напрямом діяльності всього державного механізму, адже як держава, так і соціальна структура будь-якої спільноти не можуть виконувати свої функції без інструментів правозабезпечення.
31
Біліченко, Лідія. "Діяльність Одеського муніципалітету Трансністрії (1941-1944 рр.)." Старожитності Лукомор'я, no. 2 (September 8, 2020): 78–95. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2020.2.25.
Full textAbstract:
У статті досліджується діяльність Одеського муніципалітету в період румунської окупації Одеси в 1941-1944 рр. Доведено, що діяльність муніципалітету сконцентрувалася, головним чином, на таких аспектах: реформування адміністративної гілки управління, відновлення економіки, реформування органів правопорядку, охорони здоров’я та освіти.
Також перед урядовцями Одеського муніципалітету стояло дуже складне завдання по відновленню більш-менш нормального функціонування міста. Восени 1941 р. Одеса представляла собою жахливу картину після військових дій: підірвана електростанція, зруйнований водопровід, радіостанція, телефонна станція, розграбовані магазини, розбиті склади, хлібозаводи та млини, згарища будинків, зіпсовані мостові, зруйновані лікувальні установи.
Встановлено, що протягом 1941-1944 рр. урядовцям муніципалітету вдалося: відновити електропостачання та трамвайний рух, налагодити постачання води та продовольство у місто, в декотрій мірі відновити зруйновану економіку, провести фінансову реформу, відкрити медичні установи, реформувати шкільну освіту, налагодити поштовий зв’язок тощо.
32
Свіріна, К. С. "КОМПЕТЕНЦІЯ ВІЙСЬКОВО-ЦИВІЛЬНИХ АДМІНІСТРАЦІЙ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ПІДХОДИ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 24, 2020): 107–10. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).369.
Full textAbstract:
Стаття присвячена питанням удосконалення адміністративно-правового забезпечення компетенції військово-цивільних адміністрацій. Інститут військово-цивільних адміністрацій є дієвим інструментом забезпечення управління на територіях, що постраждали і страждають від наслідків ведення бойових дій, і потребує постійного вдосконалення своєї діяльності і правового забезпечення. Найвагомішу роль у структурі правового забезпечення діяльності військово-цивільних адміністрацій відіграють акти адміністративного права, що зумовлює необхідність визначитися з розумінням компетенції військово-цивільних адміністрацій.
Компетенція розглядається як сукупність прав і обов’язків військово-цивільних адміністрацій, які є складовою частиною категорії «повноваження». Компетенцію військово-цивільних адміністрацій представлено як сукупність таких напрямів діяльності: 1) компетенція у сфері планування і соціально-економічного розвитку; 2) компетенція у сфері бюджету та фінансів; 3) компетенція у сфері управління майном; 4) компетенція у сфері містобудування, житлово-комунального господарства, торгівлі, побутового обслуговування, транспорту, зв’язку і телекомунікацій; 5) компетенція у сфері освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури і спорту, соціального захисту населення; 6) компетенція у сфері регулювання земельних відносин, охорони довкілля та пам’яток історії або культури; 7) компетенція у сфері оборони, національної безпеки та цивільного захисту; 8) компетенція щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; 9) компетенція щодо вирішення організаційно-представницьких питань та у сфері адміністративно-територіального устрою.
Автор обґрунтовує, що закріплення вказаної компетенції в актах адміністративного законодавства характеризується певною суперечливістю і прогалинами. Такі прогалини мають бути усунені шляхом доповнення Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» низкою бланкетних норм, які відсилають до норм законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації».
33
Туркевич, І. К. "Місцеві Ради народних депутатів як суб"єкти діяльності по забезпеченню соціалістичної законності, охорони правопорядку та попередженню правопорушень." Вісник Київського університету. Юридичні науки, Вип. 28 (1987): 50–54.
Find full text
34
Miroshnichenko, G. M., A. S. Shvetsov, and I. A. Gordienko. "CONSTRUCTION OF THE UNITED FORCES OF PROTECTION LAW AND ORDER FOR COMBAT AGAINST OF ILLEGAL ARMED FORMATION ON THE TERRITORY OF THE STATE." Scientific journal of the National Academy of National Guard "Honor and Law" 4, no. 67 (2018): 61–66. http://dx.doi.org/10.33405/2078-7480/2018/4/67/156888.
Full text
35
Євтушенко, І. В. "Організаційно-правові засади взаємодії сил охорони правопорядку з міжнародними організаціями під час врегулювання збройного конфлікту на території України." Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, no. 2 (81) (2016): 43–52.
Find full text
36
Byzova, A. "THEORETICAL AND LEGAL FRAMEWORK OF THE FUNCTIONING OF THE MILITARY JUSTICE BODIES IN THE SPHERE OF SERVICE AND COMBAT ACTIVITIES OF THE LAW ENFORCEMENT FORCES." Scientific journal of the National Academy of National Guard "Honor and Law" 4, no. 75 (2020): 56–61. http://dx.doi.org/10.33405/2078-7480/2020/4/75/220568.
Full text
37
Komissarov, O. G., and S. G. Sannikov. "Komissarov O.G., Sannikov S.G. Use of methods of conducting military intelligence by the forces of law and order protection during the fulfillment of tasks for ensuring state security." Naukovyy Visnyk Dnipropetrovs'kogo Derzhavnogo Universytety Vnutrishnikh Sprav 4, no. 4 (January 17, 2018): 80–87. http://dx.doi.org/10.31733/2078-3566-2017-4-80-87.
Full text
38
Титаренко, Олексій Олексійович. "ДИСКУСІЙНІ ПИТАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ У ПРОЄКТІ КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ." New Ukrainian Law, no. 1 (March 31, 2022): 158–65. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.24.
Full textAbstract:
У статті досліджено питання кримінальної відповідальності за умисне вбивство (спричинення смерті), нанесення шкоди здоров’ю працівнику правоохоронного органу у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків, а також умисне знищення або пошкодження його майна, позбавлення особистої свободи (наприклад, у разі захоплення як заручника) в проєкті нового КК; визначено спірні питання, які потребують вирішення. Встановлено, що в проєкті КК питання кримінальної відповідальності за заподіяння шкоди працівнику правоохоронного органу не вирішується за рахунок статей Розділу 9.7 «Злочини та проступки проти порядку публічного управління та авторитету держави» (ст.ст. 9.7.3, 9.7.4, 9.7.5 та 9.7.10) та Розділу 8.2 «Злочини та проступки проти сприяння правосуддю та діяльності органів правопорядку» (ст.ст. 8.2.2, 8.2.3). Це питання вирішується за рахунок статей інших розділів Особливої частини проєкту КК, зокрема: Розділу 4.1 «Злочини проти життя людини» (ст. 4.1.5), Розділу 4.2 «Злочини та проступки проти здоров’я людини» (ст.ст. 4.2.6–4.2.8), Розділу 4.3 «Злочини проти ментальної та фізичної безпеки людини» (ст.ст. 4.3.1, 4.3.2), Розділу 4.4 «Злочини проти особистої свободи та гідності людини» (ст. 4.4.5), Розділу 7.1 «Злочини та проступки проти власності на речі» (ст. 7.1.7). В результаті порівняльного аналізу ст.ст. 345, 347, 348, 349 чинного КК України зі ст.ст. 4.1.5, 4.1.6, 4.2.6–4.2.8, 4.4.5, 7.1.7 проєкту нового КК встановлено, що в своїй більшості в проєкті КК за аналогічні злочини передбачається посилення кримінальної відповідальності. Стверджується, що проєктом КК необґрунтовано встановлено менш суворе покарання за аналогічні дії, передбачені чинними ч. 3 ст. 345, ч. 2 ст. 347, ст. 349 КК України. Обґрунтована доцільність закріплення в проєкті КК таких ознак, що підвищують ступінь тяжкості злочину: «заподіяння тяжкої шкоди особі у зв’язку з виконанням службових обов’язків у минулому», «вчинення злочину загальнонебезпечним способом». Визначені подальші напрями дослідження питання кримінально-правової охорони професійної діяльності працівників правоохоронних органів у проєкті КК України.
39
Zozulyа, Evgen. "COOPERATION BETWEEN NATIONAL POLICE AND LOCAL AUTHORITIES, SOCIETY IN THE FIELD OF LAW ENFORCEMENT (HISTORY, CURRENT STATUS, DEVELOPMENT DIRECTIONS)." Law Journal of Donbass 72, no. 3 (August 2020): 29–37. http://dx.doi.org/10.32366/2523-4269-2020-72-3-29-37.
Full text
40
Хоміч, Юрій Григорович. "ПРАВООХОРОННА ФУНКЦІЯ СУЧАСНОЇ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ: ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 5 (February 1, 2022): 103–7. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.5.16.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню сутності правоохоронної функції демократичної держави. Охарактеризовано правоохоронну функцію держави. Розмежовано поняття «правоохоронна функція держави», «функції правоохоронної діяльності», «функції правоохоронних органів». Встановлено зміст правоохоронної функції серед функцій демократичної держави. Проаналізовано дослідницькі підходи щодо основних функцій держави в контексті сучасних державноуправлінських реформ. Визначені головні особливості механізмів реалізації правоохоронної функції в контексті інституціонального змісту державної влади. Наведена авторська класифікація змісту правоохоронної функції з позицій суб’єктності управління, особливостей регулювання, а також предметного поля реалізації такої функції. Запропонована авторська наукова позиція щодо змісту правоохорони, правореалізації та правозабезпечення. Конкретизовано зміст механізмів регулювання діяльності правоохоронних органів та органів, що включені у процес реалізації правоохоронної функції. Систематизовано наукові підходи щодо законодавчого закріплення поняття «правоохоронна функція» у контексті понять «функція держави» та «функція державного управління». Доведено, що сучасний правовий механізм реалізації здійснення правоохоронної функції може бути сформований на основі принципів публічного управління у сфері державної безпеки й охорони громадського порядку, базується на виключній ролі засад існування сучасної європейської держави. Результатом концептуалізації поняття «правоохоронна функція» виступатиме формування методологічного розуміння такої функції як поєднання забезпечення державою демократичного алгоритму забезпечення прав і свобод громадян шляхом раціонального нормотворення та діяльності держави щодо забезпечення правопорядку, конституційного режиму захисту прав та законних інтересів людини шляхом точного та повного дотримання законодавства всіма громадянами, організаціями та державними органами.
41
Shchavynska, Yu. "АДМІНІСТРАТИВНА ПРОЦЕДУРА РЕЄСТРАЦІЇ РЕЧОВИХ ПРАВ В УКРАЇНІ." Juridical science 2, no. 5(107) (April 3, 2020): 100–108. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.13.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що забезпечення речових прав фізичних і юридичних осіб є необхідною умовою належного функціонування ринкової економіки та в цілому – правопорядку в державі. Одним із найбільш ефективних засобів попередження та відновлення посягань на право власності є їх державна реєстрація та подальший ретельний державний захист від різного виду посягань. Зазначена державна реєстрація здійснюється уповноваженими на те законом суб’єктами публічної адміністрації та відповідно до певної послідовності правових дій – адміністративних процедур, які є певним чином розробленими та легалізованими для використання. Проте в цій сфері існує певна частина невирішених проблем, які призводять до порушення права суб’єктів права власності, що в умовах правової демократичної держави з ринковою економікою є неприпустимим. Мета статті полягає в тому, щоб на основі теорії адміністративного права, доктринальних думок із цієї проблематики вчених-адміністративістів, чинного законодавства та проєктів нормативно-правових актів з’ясувати юридичну природу та зміст адміністративної процедури реєстрації речових прав в Україні. У статті сформовано поняття та розкрито стадії адміністративної процедури державної реєстрації речових прав. Доведено, що це адміністративно-правові та господарсько-процесуальні відносини, які складаються з порядку послідовно здійснюваних суб’єктами публічної адміністрації та господарськими судами правових дій стосовно забезпечення прав і законних інтересів та/або на виконання особою визначених законом речових обов’язків. Це здійснюється через видання (оскарження видання) адміністративного акта щодо обліку й публічного визнання речових прав та їх обтяжень і відповідної пріоритетної державної охорони права власності. Зроблено висновок, що адміністративна процедура державної реєстрації речових прав – це адміністративно-правові та господарсько-процесуальні відносини, які складаються з порядку послідовно здійснюваних суб’єктів публічної адміністрації та господарськими судами правових дії стосовно забезпечення прав і законних інтересів та/або на виконання особою визначених законом обов’язків шляхом видання (оскарження видання) адміністративного акта щодо обліку й публічного визнання речових прав та їх обтяжень і відповідної пріоритетної державної охорони права власності. Адміністративна процедура державної реєстрації речових прав поділяється на стадії: 1) звернення заявника і прийняття заяви до розгляду державним реєстратором; 2) розгляду справи; 3) винесення рішення; 4) оскарження ухваленого рішення: а) адміністративне; б) судове.
42
Мулявка, Д. Г. "НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕДЕРЖАВНОЇ ОХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 24, 2020): 90–92. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).365.
Full textAbstract:
Стаття присвячена питанням удосконалення адміністративно-правового забезпечення недержавної правоохоронної діяльності. Кардинальне оновлення національної правової системи вимагає перегляду існуючих в теорії адміністративного права підходів до сутності адміністративно-правового регулювання недержавної охоронної діяльності в Україні. Дана проблема поєднує у собі одночасно адміністративно-правові, господарсько-правові та цивільно-правові аспекти. Автор обґрунтовує, що адміністративно-правовий аспект проблеми удосконалення правового забезпечення недержавної охоронної діяльності вважається сьогодні найбільш важливим, оскільки мова йде про нове ро-зуміння публічного інтересу у досліджуваній сфері. Вказане зумовлює актуальність та важливість дослідження проблем недержавної охоронної діяльності за допомогою засобів адміністративного права.
Автор доводить, що ситуація з конкуренцією на ринку охоронних послуг залишається проблемною і не сприяє справедливому суперництву між приватними охоронними підприємствами та поліцією охорони. Ринок охоронних послуг в Україні дестабілізований. Ця ситуація триває вже протягом багатьох років. Ситуацію ускладнює відсутність в Україні вільного обігу зброї, безуспішні спроби запровадити який також тривають вже протягом багатьох років. Автор розглядає два основних способи вирішити ситуацію. Автор вважає, що неефективною буде передача функції ліцензування недержавної охоронної діяльності від МВС України іншому центральному органу виконавчої влади. Проте окремої уваги заслуговує пропозиція щодо легалізації в Україні вільного обігу зброї. Автор вважає, що намагання держави залишити за собою монополію на обіг зброї постає недостатньо аргументованим. Однак вказане питання потребує подальших наукових досліджень з метою визначення умов, за яких легалізація вільного обігу зброї сприятиме підвищенню рівня законності та правопорядку, у тому числі й у сфері недержавної охоронної діяльності.
43
Дерлиця, А. Ю. "ІНСТИТУЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИБОРУ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 61 (December 22, 2020): 99–106. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-61-15.
Full textAbstract:
У статті розглянуто інституційні аспекти функціонування суспільних фінансів. Метою робо-ти є дослідження інституційного механізму суспільних фінансів на етапі реалізації суспільного вибору через призму трансакційних і трансформаційних витрат. З’ясовано, що трансакційні витрати є ключовою рисою, яка дозволяє оцінити ефективність певного інституційного механізму. Вказано, що на етапі реалізації сус-пільного вибору важливу роль відіграють також трансформаційні витрати, пов’язані з безпосереднім пере-творенням факторів суспільного виробництва у блага і послуги, забезпечувані бюджетними установами. За-уважено, що інституційні механізми справляння податків, здійснення державних запозичень, розрахунково-касового обслуговування суспільних фінансів не призводять до вироблення певного блага, виступаючи лише об-слуговуючими підсистемами, необхідними для здійснення суспільного виробництва бюджетними установами освіти, охорони здоров’я, культури, підтримки правопорядку. Акцентовано увагу на необхідності впроваджен-ня у науковий обіг поняття “суспільні трансакційні витрати” (public transaction costs), оскільки вони є анти-подом суспільних благ (володіючи аналогічними властивостями) − їх тягар розподіляється одночасно на усе суспільство при неможливості уникнення шкоди з боку окремого індивіда, яка розмивається в загальній си-стемі суспільних фінансів. Проведений огляд наводить на думку про надмірний рівень суспільних трансакційних витрат в Україні. Свідченням цього є високий рівень відсотків на ринку облігацій внутрішньої державної пози-ки, поширеність неформальних трансакцій і корупційних явищ у сфері державної власності, фіскального адміністрування, функціонування бюджетних установ. Наголошено на необхідності здійснення заходів, спря-мованих на інституційну оптимізацію суспільних трансакційних витрат. Зазначено, що цьому сприятиме за-безпечення прозорості та публічності у доступі до деталізованої інформації щодо усіх трансакцій бюджет-них установ, органів влади і державних підприємств, розкриття інформації про декларації доходів публічних осіб, впровадження громадського фінансового контролю, становлення державно-приватного партнерства у сфері постачання суспільних благ і послуг.
44
В., Павліченко О. "СИСТЕМА ГАРАНТІЙ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ЖІНОК." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 1 (39) (April 21, 2020): 98–109. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-39-1-98-109.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано специфіку забезпечення права жінок на соціальний захист. Виведено перелік гарантій соціального захисту жінок. Досліджено зміст і значення кожної із гарантій. Охарактеризовано взаємозв’язок зазначених гарантій між собою у спільній системі.Автор зазначає, що система гарантій соціального захисту жінок не стала предметом наукового інтересу широкого кола науковців, проте наводить позиції деяких з них. Одні вчені визначають гарантії як сукупність (систему) умов або засобів, що сприяють реалізації кожною людиною і громадянином прав, свобод, охоронюваних законом інтересів та обов’язків. Інші, – розглядаючи систему гарантій прав, свобод і обов'язків людини і громадянина у демократичній державі, вважає, що соціальний правовий механізм забезпечення (реалізації, охорони і захисту) прав і свобод людини – це система засобів і чинників, що забезпечують необхідні умови поваги до всіх основних прав і свобод людини, які є похідними від її гідності. П.Є. Недбайло відзначає, що юридичні гарантії є передбачені законом засоби, що безпосередньо забезпечують правомірність поведінки суб'єктів суспільних відносин.Зазначається, що система юридичних гарантій трудових прав працівника має бути ефективною як з кількісного, так і з якісного боку. Число правових гарантій має бути достатнім, оптимальним, а самим засобам, способам і умовам необхідно додати реального характеру. Досить глибоке дослідження видів гарантій автор віднаходить в праці П.М. Рабиновича, який поділив їх за чотирма основними критеріями.В.Ф. Погорілко виділяє дві категорії гарантій: загальні та спеціальні. Аналогічної класифікації притримується і професор О.Ф. Фрицький, який також розглядає загальні та спеціальні (юридичні) гарантії реалізації прав і свобод людини і громадянина. С.М. Приходько, досліджуючи види гарантій насамперед зауважує, що значення юридичних гарантій за трудовим правом полягає в тому, що вони спрямовані на забезпечення неухильного виконання учасниками трудових правовідносин правових норм, дотримання ними правопорядку та принципу законності. Так, наприклад, вчений В.В. Лаврухін відзначає, що в структурі соціального захисту виділяють чотири рівні: перший: гарантії базові; другий: гарантії додаткові (або факультативні за бажанням) або обов’язкові; третій: прості доповнення (передбачені оподаткуванням); четвертий: захист, що забезпечується персонально за рахунок доходу.
Ключові слова: гарантія, соціальний захист, права жінок, соціальне законодавство, гендерна рівність.
45
Полішко, Н. "Історико-правові аспекти прийняття жінок на службу в поліцію: досвід деяких зарубіжних країн." Юридичний вісник, no. 4 (November 3, 2020): 156–63. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1984.
Full textAbstract:
У статті розглянуто питання залучення жінок до несення служби в поліції деяких зарубіжних країн у його історичному розвитку. Автором статті підкреслено, що проблема дискримінації жінок є одним із важливих явищ як в окремо взятому суспільстві, так і у всьому світі. Саме така обставина спонукала Організацію Об'єднаних Націй та інші міжнародні організації до розробки й затвердження ряду міжнародних документів, метою яких є забезпечення рівності й справедливості у сфері праці жінок, у тому числі й тих, хто несе службу в різних правоохоронних структурах.
Здійснений аналіз зарубіжної літератури й законодавства дозволив автору сформулювати висновок, що першою країною, яка стала залучати жінок до поліцейської діяльності, стали Сполучені Штати Америки, а згодом така практика поширилась і на країни Західної Європи. Автор спирається на офіційні дані, за якими досвід роботи жінок у поліції в Сполучених Штатах Америки розпочався в середині ХІХ століття. У таких країнах Європи, як Великобританія, Німеччина, Франція та інші жінок на службу в поліції почали залучати в 30-х роках минулого століття. У таких країнах, як Ірландія, Ізраїль, Канада жінок на службу в поліцію стали брати лише в другій половині ХХ століття.
У результаті здійсненого дослідження автором встановлено, що спочатку поліцейська діяльність жінок, в основному, здійснювалась у таких напрямках: патрульно-постова служба, регулювання дорожнього руху, розслідування дорожньо-транспортних пригод, забезпечення охорони громадського порядку.
Вивчення процесу залучення жінок на службу до поліції в різних країнах дозволяє зробити висновок про те, що на початку кадрові служби наймали на роботу жінок для виконання обмежених видів діяльності, вони не мали спеціальної підготовки й поліцейських повноважень. І лише після того, як керівництво визнало їхню ефективність у роботі, пов'язаній із жінками й дітьми, співробітниці почали проходити професійну підготовку й отримувати повноваження поліцейських.
Автор констатує, що залучення жінок на службу в поліцію розв'язало ряд проблем, зокрема це й питання некомплекту кадрів. Загалом удосконалення правового регулювання служби жінок у поліції сприяло покращенню роботи поліції у сфері забезпечення правопорядку й боротьби зі злочинністю.
46
Barabash , T. M., and L. V. Levytska . "Сучасний стан законодавчого забезпечення кримінально-правової політики в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (September 27, 2020): 22–31. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.05.02.
Full textAbstract:
Вирішення питань кримінально-правової охорони найважливіших суспільних цінностей, благ та інтересів, боротьба з діяннями, що підпадають під ознаки кримінального правопорушення, удосконалення процедури досудового розслідування кримінальних проваджень, кримінального процесуального судочинства належать до одних із найважливіших завдань держави.
Необхідність дослідження проблем, пов’язаних із здійсненням державної політики забезпечення законності і правопорядку в країні, охорони прав і свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією України, зумовлено підвищенням ролі права в процесі соціального регулювання. Зважаючи на те, що закон завжди продукується реальними потребами суспільства, зміни соціально-політичних, економічних умов життя зумовлюють необхідність подальшого реформування правових підстав та порядку притягнення до кримінальної відповідальності у напрямку посилення захисту прав і свобод людини.
Метою статті є висвітлення сучасного стану законодавчого врегулювання питань кримінально-правової політики на прикладі змін до кримінального та кримінального процесуального законів та представлення авторського бачення вирішення законотворчих проблем у цьому напрямі.
Наукова новизна пов’язана з тим, що масштабність сучасних реформ, важливість прогнозування нових процесів і тенденцій, які з’являються в політико-правовій сфері держави, обумовлюють формування науково обґрунтованих вимог підготовки законодавчих рішень, спрямованих на створення якісної національної правової системи. Пошук найбільш ефективних, раціональних та достатніх засобів і способів оновлення законодавчих джерел кримінального права, кримінального процесуального права, впровадження їх здобутків в практику, встановлення балансу між загальновизнаними принципами й нормами міжнародного права, процесом євроінтеграції та збереженням самобутності, історичних здобутків вітчизняної науки, відповідності потребам української державності – все це формує сучасний стан наукових поглядів на розвиток і удосконалення законодавчої бази у сфері правоохоронної системи, боротьби зі злочинністю, протидії корупції та здійснення правосуддя у кримінальному провадженні.
На підставі аналізу сучасних напрямів оновлення кримінального і кримінального процесуального законодавства України в контексті внесених змін і доповнень до Кримінального кодексу України (далі – КК) [1], Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) [2] узагальнено пропозиції науковців щодо удосконалення національного кримінального та кримінального процесуального законодавства, окреслено орієнтири подальшого законодавчого забезпечення кримінально-правової та процесуальної сфери, висловлено авторську думку щодо шляхів його удосконалення.
Вказано, що правова наука покликана реагувати на актуалізацію проблем та вад чинного законодавства, а також – пропонувати законодавцю шляхи і механізми ефективного вдосконалення правового поля. Зауважено, що обґрунтовані положення мають стати підґрунтям формування концепції закону, загальнодержавних програм економічного, соціального і культурного розвитку, удосконалення галузевих блоків національного законодавства.
З метою посилення взаємозв’язку правової науки і законотворчості запропоновано прийняти державну стратегію щодо основних засад кримінально-правової політики та розробити на її основі концепцію кримінального і кримінального процесуального закону.
Висновки. Підсумовано, що практика вітчизняного нормотворення у кримінальній та кримінальній процесуальній сферах характеризується певним перебільшенням можливостей правових норм у протидії злочинності. Існуюча тенденція дослівного перенесення положень чинних міжнародних договорів до тексту закону вимагає продовження дискусії щодо категоризації кримінальних правопорушень у контексті європейської кримінальної політики, джерел кримінально-правового та процесуального регулювання, форм і видів реалізації кримінальної відповідальності під кутом зору сучасних практик визначення якості, доступності, точності та передбачуваності законодавства.
47
Bobrovnyk, D. O., and D. O. Borysov . "Міжнародні правові стандарти та їх роль у формуванні глобалістського потенціалу територіальної спільноти." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (December 29, 2021): 14–22. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.06.02.
Full textAbstract:
Територіальна спільнота (громада) виступає первинним концептом локально-глобального виміру місцевого самоврядування. В умовах глобалізації, особливо її правової форми, на рівні територіальної громади в межах інституту місцевого самоврядування, що існує та функціонує на території відповідної держави – члена міжнародної спільноти, завдяки компетенційним повноваженням органів місцевого самоврядування, що сформовані територіальними громадами, та діяльність яких скерована на вирішення питань місцевого значення, формується локальна система реалізації, охорони, захисту та гарантування конституційних прав, свобод і обов’язків людини та громадянина. Ці права на рівні функціонування локального соціуму виступають як муніципальні права людини, особистості, члена територіальної громади. При цьому роль глобалізації в зазначених процесах можна визначити як прогресивну, детермінуючу, демократизуючу. Водночас зрівняльна домінанта глобалізації негативно впливає на існування та функціонування територіальної громади, її подальший розвиток, нівелюючи її індивідуальність та особливість. Заради справедливості слід відзначити, що саме тут глобалізація відчуває суттєвий спротив територіальної громади наведеним телеологічним домінантам.
Мета статті полягає в обґрунтуванні ролі міжнародних стандартів у формуванні глобалістського потенціалу територіальної громади.
Наукова новизна полягає в дослідженні міжнародно-правових стандартів у сфері прав і свобод людини, що завдяки їх універсальному рівню розробки, формального закріплення й подальшої легалізації в межах міжнародного співтовариства або регіональних співтовариств держав, появі системи міжнародно-правових зобов’язань щодо їх відповідного закріплення в національному конституційному правопорядку, а також щодо легалізації міжнародно-договірного контролю за їх виконанням державами-підписантами, – напряму детермінують появу, формування відповідних тенденцій та феноменологізацію глобалістського потенціалу людини, що виступає жителем-членом ТГ. Необхідно зазначити, що такі профільні тенденції підсилюються не тільки на рівні ТГ, завдяки її функціонуванню, а й завдяки впливу на цей процес факторів глобалізації, в основі якої лежать процеси конвергенції, типізації й уніфікації основоположних форм життєдіяльності людини, що проявляються, формуються та реалізуються нею в колективному соціумі, завдяки процесам її соціалізації, набуття різного рівнів габітусів та формуванню ознак інтерсуб’єктивності.
Висновки. Яскравим свідченням становлення глобалістського потенціалу територіальних громад є відповідні проблеми, з якими стикаються держави під час виконання міжнародних договірних норм, що виступають МПС МСВ. Прикладом тут може слугувати Україна. Враховуючи те, що наша держава є активним учасником загальносвітових інтеграційних процесів, вона включила у конституційно-правове регулювання національної сфери МСВ значну кількість МПС про МСВ, що містяться в міжнародних договорах, підписаних нею, використовуючи механізм національної імплементації норм міжнародного права до чинного національного конституційного законодавства.
48
Курилюк, Юрій. "КОМПЛЕКСНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ВІЙСЬКОВОГО ПРАВОПОРЯДКУ." Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: юридичні науки, no. 3 (December 9, 2019). http://dx.doi.org/10.32453/2.vi3.27.
Full textAbstract:
Рецензія на кн.: Карпенко М.І. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини): теоретичні та прикладні аспекти: монографія / М.І. Карпенко; за заг. ред. В.К. Матвійчука. К.: ВНЗ «НАУ», 2018. 420 с.
49
ГАВРІК, Роман, and Артем СІВЕР. "ОСОБЛИВОСТІ ВИРІШЕННЯСПРАВ ЩОДО ЗАТРИМАННЯ І ПРИМУСОВОГО ВИДВОРЕННЯ ІНОЗЕМЦІВ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА ЗА УЧАСТЮ СЛУЖБОВИХ ОСІБ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ." Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: юридичні науки, no. 4 (May 22, 2020). http://dx.doi.org/10.32453/2.vi4.306.
Full textAbstract:
В даній науковій статті автором розкрито порядок провадження у справах про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства або затримання з цією метою, підстави для задоволення адміністративного позову про це та для відмови у його задоволенні. На підставі проведеного аналізу, автор робить висновок про те, що примусове видворення іноземців та осіб без громадянства є правовим наслідком порушення ними законодавства з прикордонних питань, яке реалізується органами охорони державного кордону або міграційної служби на підставі судового рішення, яке приймається на основі відповідного адміністративного позову. Як свідчить правова доктрина та судова практика підставами для примусового видворення є: наявність законів, які передбачають адміністративне видворення або вчинення адміністративного проступку, який грубо порушує правопорядок, тобто: невиконання в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення;якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, в тому числі: перебування на території України без правових підстав; спроба незаконного перетинання державного кордону, поза встановленого пункту пропуску, відсутність документів, що дають право на в'їзд в Україну та виїзд з України; відсутність документів, які надають право на виїзд з України; відсутність родичів в Україні; відкритий намір незаконним шляхом потрапити до країни; відсутність коштів для придбання проїзних документів. Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, що є підставою для затримання особи є:відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи. Щодо даного питання автором проаналізована судова практика.