Journal articles on the topic 'Особливі освітні потреби'

Стаття присвячена аналізу правовідносин з соціальної інклюзії у сфері вищої та фахової перед-вищої освіти. Пріоритетність інклюзивних підходів обумовлена суспільним запитом на реальне забезпе-чення рівних можливостей в отриманні якісної освіти усіма споживачами освітніх послуг. Освітняінклюзія виступає багаторівневим завданням, яке поєднує як безпосередньо освітні послуги, так і психо-лого-педагогічні, реабілітаційні та соціальні аспекти. Зокрема соціальний зміст інклюзії, пов'язаний зотриманням вищої та фахової передвищої освіти, має спрямування на соціалізацію осіб з інвалідністюта маломобільних груп, на створення підґрунтя для отримання ним високих професійних навичок. Уроботі розглянуто проблемні питання, пов’язані з термінологічним наповненням нормативно-правовихактів, імплементацією міжнародних стандартів, фінансування та розробки механізмів реального вті-лення положень законодавства у життя. Стаття ґрунтується на дослідженнях прикладного характе-ру, що були реалізовані представниками закладу вищої освіти та громадянського суспільства у сферіаналітики щодо реалізації принципів доступності, якості освітніх послуг, що мають інклюзивну складо-ву для всіх учасників освітнього процесу.Ключові слова: освіта, інклюзія, освітнє середовище, маломобільні групи, здобувач вищої освіти, особливі освітні потреби, освітній ландшафт, доступність, розумне пристосування.

У статті розглянуто сутність STEM-освіти, в основі якої лежить не володіння теорією, а вміння використовувати свої знання на практиці. Визначено важливе значення STEMосвіти у роботі з учнями, що мають особливі освітні потреби. Зокрема, STEM-освіта забезпечує особливим дітям доступність, різноманітність та динамічність навчання, роботу в команді, можливість застосування отриманих знань у реальному житті, розвиток критичного мислення, впевненість у власних можливостях, прямий шлях від навчання до кар’єри. З’ясовано, що вкрай необхідно під час впровадження STEM-освіти розвивати в учнів «мейкерські» здібності, які сприятимуть кращому втіленню в життя ідей новітніх технологій. Одним із видів «мейкерства» у початковій школі може бути давній вид мистецтва – оригамі. Заняття оригамі добре впливають на особливих дітей та містять величезний корекційний потенціал.

У статті проаналізовано особливості діагностики особистісної сфери підлітків, що мають особливі освітні потреби. Визначено основні напрямки корекційної роботи. Доведено, що в учнів, які мають порушення в особистісній сфері, наявні проблеми у контролі власних дій та емоційних реакцій. Також присутні тривалі негативні переживання, пригнічений настрій та недостатня розвиненість вольових зусиль та наявні тривожні стани. Визначені за результатами діагностики особливості особистісної сфери підлітків з особливими освітніми потребами створюють підґрунтя для розроблення програми корекційних занять з метою розвитку вольових зусиль та зняття тривожних станів.

Метою статті є аналіз та обґрунтування основних етапів здійснення комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дитини з особливими освітніми потребами. Сучасний стан розвитку спеціальної освіти Укра- їни характеризується посиленою увагою вчених до поглибленого вивчення особливостей загального, психічного та мовленнєвого розвитку дітей з особливими освітніми потребами з метою забезпечення індивідуального розвитку кожної дитини з урахуванням її психофізичних особливостей, можливостей, здібностей, вподобань. Науково обґрунтована психолого-педагогічна оцінка розвитку, корекція порушеного розвитку дитини, пси- холого-педагогічний супровід її розвитку забезпечує підґрунтя створенню передумов навчальної діяльності, успішної соціалізації дитини із особливими освітніми потребами. Інклюзивно-ресурсні центри – перші сервісні організації, які мають завдання виявити в дитини якомога раніше особливі освітні потреби й надати їй фахову і компетентну допомогу. Комплексна психолого-педагогічна оцінка розвитку дитини є кінцевим результатом процесу оцінювання, що орієнтує фахівців інклюзивно-ресурсних центрів на визначення оптимального освіт- нього маршруту для кожної дитини з особливими освітніми потребами. Важливість комплексної психоло- го-педагогічної оцінки розвитку дитини зумовлена тим фактом, що вона є одним із механізмів забезпечення права дітей із особливими освітніми потребами на належну освіту. В статті проаналізовано передумови проведення комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дитини з особливими освітніми потребами, пріоритетні напрями проведення, основні етапи реалізації, ефективні методи і прийоми реалізації. Для про- ведення комплексного обстеження когнітивно-мовленнєвого розвитку дітей із особливостями психофізично- го розвитку запропоновано використати розроблену авторську діагностику, апробовану у роботі з дітьми дошкільного віку із порушеннями мовленнєвої діяльності.

Метою статті є визначення особливостей організації в освітньому процесі трирівневої підтримки учнів з особливими освітніми потребами за умов інклюзивного навчання. У дослідженні розкриваються науково-методичні засади організації трирівневої підтримки учнів з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного навчання. Запропоновано модель узгодженої підтримки для включення «особливої дитини» в освітній процес на рівні з іншими учнями. Включення реалізується завдяки організації гнучкого освітнього середовища, орієнтованого на різноманітні освітні потреби, що забезпечується створенням універсального дизайну навчання, диференціацією викладання, здійсненням адаптацій та модифікацій. Наголошено, що на першому рівні підтримки вчитель разом з асистентом учителя, спільно викладаючи, забезпечують універсальний дизайн освітнього середовища, що передбачає гнучкість змісту, процесу та результатів навчальної діяльності з орієнтацією на різноманітний дитячий колектив інклюзивного класу. Диференціація викладання є засобом забезпечення універсального дизайну навчання. З’ясовано, що другий рівень підтримки забезпечує опанування адаптованої освітньої програми завдяки відповідним адаптаціям (пристосуванням) освітнього середовища, навчальних підходів, матеріалів. Визначено, що третій рівень підтримки учнів з особливими освітніми потребами передбачає допомогу в опануванні модифікованої освітньої програми, яка можлива через спрощення, виключення, інтеграцію типової освітньої програми, у результаті чого «особливі діти» мають змогу включитися у спільну діяльність. На третьому рівні підтримки важливого значення набуває участь спеціальних педагогів. Зроблено висновок, що описана модель підтримки надає можливість школярам з особливостями психофізичного розвитку отримувати якісну освіту, бути успішними повноправними членами учнівського колективу, отримувати необхідну допомогу з боку команди психолого-педагогічного супроводу для успішної реалізації своїх потенційних можливостей.

У статті проаналізовані особливості проведення корекційних занять з дітьми молодшого шкільного віку, які мають особливі освітні потреби. Висвітлено переваги та недоліки корекційних програм та специфіку підбору вправ для такої категорії дітей. Визначено, що порушення емоційно-вольової сфери – одна з найбільш складних та найменш досліджених проблем у психології. Обґрунтовано, що психокорекційна робота базується не на особливостях навчального закладу, а на індивідуальних особливостях дітей, які незалежно від системи освіти мають отримувати весь комплекс необхідних корекційнорозвивальних заходів, спрямованих на її адаптацію у соціальному середовищі.

Мета дослідження полягає у відображенні досвіду США щодо використання приватної хмари Citrix у процесі навчання учнів, які мають особливі освітні потреби: учні, які в силу соціальних обставин опинилися під загрозою покинути навчання (змушені працювати, доглядати за дитиною, мають проблеми соціалізації тощо) та учні з різного роду відхиленнями: аутизмом, емоційними розладами, затримкою в розвитку. Завдання дослідження: виокремлення процесу навчання дітей з особливими потребами як педагогічної проблеми; окреслення перспектив, що відкривають ІКТ для навчання дітей з особливими потребами; висвітлення досвіду США щодо використання приватної хмари Citrix у процесі навчання учнів з особливими потребами. Об’єкт дослідження: процес навчання учнів з особливими потребами з використанням хмарних технологій. Предмет дослідження: досвід США у використанні хмарних рішень Citrix у процесі навчання учнів з особливими потребами. Методи дослідження: описовий (аналіз джерельної бази, вивчення урядових документів). Результати дослідження. У США закон зобов’язує державні школи надавати спеціальні освітні послуги дітям з особливими потребами. Оскільки не всі школи мають достатньо розвинену для цього інфраструктуру, поширеною практикою стало залучення приватних осередків до вирішення цієї проблеми. Визнаним лідером даного напряму є компанія «Освітні послуги Америки» (Educational Services of America), яка використовує приватну хмару Citrix. Завдяки хмарним рішенням, діти з особливими потребами отримують доступ до дидактичних матеріалів у прийнятному форматі, що дозволяє їм долати бар’єри на шляху до навчання, демонструвати навчальні досягнення, бути успішними. Висновки. Останні роки ознаменувались суттєвими змінами в сфері освіти: зросла кількість електронних ресурсів, процес навчання стає більш незалежним від фізичного розташування його суб’єктів та часових меж, відкриваються додаткові можливості одержання освіти дітьми з особливими потребами.

Мета дослідження: розробка теоретичних та методичних засад проектування й використання освітнього порталу для студентів з особливими освітніми потребами. Завдання дослідження: дібрати адаптаційні засоби ІКТ, розробити методичні рекомендації щодо їх використання для супроводу навчання студентів із особливими освітніми потребами; виконати інтеграцію адаптаційних засобів ІКТ підтримки навчальної діяльності в освітньому порталі закладу вищої освіти. Об’єкт дослідження: освітній портал для студентів закладів вищої освіти. Предмет дослідження: освітній портал для студентів з особливими освітніми потребами. Результати дослідження: створення й використання в освітньому процесі закладу вищої освіти освітнього порталу для студентів з особливими потребами дозволить, зокрема: максимально розширити охоплення осіб з особливими потребами освітою, що відповідає їх можливостям і потребам; гарантувати студентам з особливими освітніми потребами задоволення спільних з іншими студентами та особливих освітніх потреб, створити оптимальні умови для реалізації інклюзивного навчання; розробити механізм регуляції процесу інтеграції / інклюзії студентів з особливими освітніми потребами.

Розглянуто особливості навчання осіб з особливими освітніми потребами у закладах вищої освіти. Особливу увагу приділено проблемам вивчення іноземних мов. Розкрито особливості порушень у осіб з особливими освітні- ми потребами. Мета роботи – продемонструвати досвід викладача з Нідерландів у процесі роботи із представниками сту- дентів з особливими освітніми потребами з метою подальшого застосування у навчальному процесі закладу вищої освіти в Україні. Методологія. Наведено приклади різних видів діяльності з метою визначення порушень у студентів, які за зовнішніми ознаками не відрізняються від своїх однолітків без особливих освітніх потреб. Висвітлено умови, в яких спостерігаються порушення, що заважають звичайному засвоєнню навчального матеріалу студентами з особливими освітніми потребами. Наведено авторську методику опрацювання різних аспектів вивчення фран- цузької мови як другої іноземної особами з особливими освітніми потребами. Наведено приклади вивчення іно- земної мови за допомогою сенсорних способів: слухового, візуального, кінестетичного та нюхового. Виокремлено види навчальної діяльності, характерні для кожного із вказаних способів. У статті наголошується на важливос- ті підготовки до навчального процесу, що включає: розуміння аудиторії студентів, їхніх особливостей, освітніх потреб тощо; аналіз викладачем політики проведення занять з урахуванням можливостей та потреб студен- тів; організацію навчального процесу відповідно до потреб студентів; заохочення та мотивацію до навчання; виявлення можливих труднощів у студентів та пошук способів їх вирішення. Наукова новизна. На особливу увагу у статті заслуговує організація заняття викладачем, виявлення освітніх потреб студентів, вибір форм та ефективних методів, розміщення студентів на занятті, ведення журналів комунікації з викладачем та отримання негайного зворотного зв’язку, системна робота над курсом дисципліни. Висновки. У статті наведено рекомендації щодо проведення занять з іноземної мови для студентів з осо- бливими освітніми потребами, особливо щодо видів роботи (робота в групах, запитання до групи, робота в команді, використання культурного аспекту у проєктній діяльності, розроблення різноманітних тестів та завдань і робота зі студентами щодо зниження рівня їх хвилювання та почуття безпеки на заняттях з іноземної мови).

У статті аналізується проблема проведення комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дитини як базова функція діяльності команди фахівців інклюзивно-ресурсного центру. Розглядаються основні принципи та вектори роботи інклюзивно-ресурсного центру у відношенні до дитини, яка має особливі освітні потреби: можливість ранньої допомоги (з двох років); повага до індивідуальних особливостей дитини та пріоритетність її інтересів; запобігання дискримінаційним процесам та порушенню прав дитини та її батьків; нерозголошення конфіденційної інформації; визначення особливих освітніх потреб дитини, сильних сторін її особистості; розробка рекомендацій щодо її подальшого інклюзивного навчання; забезпечення надання системного кваліфікованого супроводу їй, а також батькам та педагогічним працівникам того освітнього закладу, в якому вона навчається або навчатиметься. Здійснюється короткий огляд нормативно-правової бази, що визначає порядок проведення комплексного обстеження в межах діяльності інклюзивно-ресурсного центру. Наголошується на тому, що психологічна оцінка дітей в усіх інклюзивно-ресурсних центрах України відбувається відповідно до міжнародних стандартів психодіагностики, зокрема використовуються тести інтелекту, скринінгова шкала розладів аутистичного спектру, індивідуальне психоосвітнє оцінювання дітей з розладами аутистичного спектру за методикою TEACCH, диференційна діагностика розладу дефіциту уваги та гіперактивності разом із супутніми проблемами. У фокусі наукових розвідок – особливості проведення психодіагностичного обстеження за тестом невербального інтелекту та когнітивних здібностей LEITER-3. Цей тест призначений для категорії осіб віком від 3 до 75+ років. Дозволяє здійснити об’єктивну оцінку рівня інтелекту, бо не потребує вербальних навичок. Так, Leiter-3 у роботі з особами, що мають порушення мовлення, розлади аутистичного спектру, порушення слуху та інші супутні розлади є першочерговим у застосуванні. Також наведено приклад оформлення інтерпретації даних за результатами здійснення такої діагностики. Окреслено коло проблемних питань, які потребують подальшого ґрунтовного теоретичного та практичного наукового пошуку.

АНОТАЦІЯ У статті репрезентовано динамічну систему «співпраця: школа + музей». Проаналізовано шляхи перетину діяльності таких двох інституцій, як школа і музей. Чітко визначено принципи, форми роботи. Зосереджено увагу на пятьох напрямках діяльності, які забезпечують формування ключових компетентностей учнів шляхом застосування виставкових матеріалів краєзнавчого музею в освітньому процесі школи. Наведено приклади впровадження сучасних засобів навчання, проєктів, технологій, що сприяють удосконаленню освітнього процесу, відображають фахове зростання педагогічної майстерності педагогів. Заслуговують на увагу системність, умотивованість, практична спрямованість кожного з напрямків діяльності, прикладів досвіду роботи вчителів школи. Зокрема, удосконалення взаємодії, діалогу в напрямку роботи, що виник під впливом поширення нової тенденції в музейній справі, яка зазначається як культура участі. Всім, хто поділяє філософію інклюзії, розуміє, що людина не може бути відокремлена від суспільства через особливості розвитку, фізичні, організаційні барєри, доцільний досвід оволодіння сучасною інформацією про ефективні напрямки проєктної діяльності з дітьми, які мають особливі освітні потреби в рамках співпраці з краєзнавчим музеєм, створення позитивного емоційного фону, можливостей гармонійного співіснування «особливої» дитини в суспільному оточенні. Наочно доведено, що співпраця з краєзнавчим музеєм розширює і поглиблює інтелектуальний та емоційний досвід школярів, забезпечує принцип наступності у зв’язках школи з дитячим садком. Апробовані матеріали екологічного напрямку можуть бути використані педагогами в умовах реалізації концепції Нової української школи з метою досягнення обовязкових результатів навчання здобувачів освіти в природничій освітній галузі, впровадження принципів педагогіки партнерства, створення сприятливих психологічних умов для розвитку, самовдосконалення компетентної особистості, виховання музейної культури як складової частини формування загальної культури людини. Ключові слова: динамічна система, музейна справа, культура участі, спільнотворчість, ключові компетентності.

У статті здійснено аналіз сучасного стану розвитку інклюзивної освіти в Україні в умовах проведення реформ у вітчизняній системі освіти. Відзначена тенденція в країні до стрімкого зростання кількості дітей, що мають різні порушення та відхилення у психофізичному розвитку і потребують забезпечення їх особливими освітніми потребами в рамках створення універсального освітнього дизайну. Розглянуто різні теоретико-концептуальні підходи до розуміння сутності поняття «інклюзивна освіта» у сучасному педагогічному дискурсі. На основі їх аналізу та обґрунтування сформульовано визначення поняття даної категорії як комплексного процесу забезпечення рівного доступу всіх без виключення осіб до навчання з метою отримання ними якісної освіти за допомогою впровадження диференційованих методів та технологій навчання особистісно-орієнтованого спрямування із урахуванням індивідуальних особливостей дитини. Визначено основні проблеми, які стоять на заваді ефективному та якісному забезпеченню осіб з особливими потребами якісною освітою: стереотипічність та забобонність освітнього середовища України по відношенню до інвалідності та людей з особливими потребами; недостатня поінформованість суб’єктів освітнього процесу про зміст понять: «інвалідність», «інклюзивна освіта», «особливі потреби»; відсутність доступного середовища для якісного і повноцінного навчання дітей з особливими потребами; недостатня обізнаність вітчизняних освітян про особливості роботи із дітьми з особливими потребами. Окреслено ключові перспективи та тенденції подальшого розвитку інклюзивної освіти в Україні та сформульовано рекомендації щодо необхідності вивчення зарубіжного досвіду провідних країн світу стосовно формування мережі освітніх установ з інклюзивним середовищем.

Зроблено спробу аналізу запровадження інклюзивної освіти в Україні. Висвітлено реформування системи освіти, забезпечення рівного доступу до якісної освіти всіх дітей, включаючи дітей з особливими освіт- німи потребами. Розкрито особливості інклюзивної форми навчання в сучасній українській школі, що передбачає дитині, яка потребує корекції психофізичного розвитку, право відвідувати загальноосвітній заклад і готовності педагогічних працівників до психолого-педагогічного супроводу дитини. Схарактеризовано імплементацію Закону України “Про освіту” щодо ре- формування системи освіти, забезпечення рівного доступу до якісної освіти всіх дітей, включаючи дітей з особливими освітніми потребами. Розкрито ак- туальне значення інклюзивної форми навчання у сучасній українській школі, яку передбачено для дитини, що потребує корекції психофізичного розвитку, право відвідувати загальноосвітній заклад і готовність педагогічних праців- ників до психолого-педагогічного супроводу дитини. Висвітлено зміщення акцентів соціальної політики держави стосовно лю- дей з інвалідністю у бік формування суспільної свідомості щодо сприйняття їх як рівних членів суспільства та необхідності створення для цих громадян умов для повноцінного життя, в тому числі здобуття освіти. Законодавчо ви- знано право дітей з особливими освітніми потребами на навчання в освітніх закладах за місцем проживання. Розкрито питання включення дітей з особливими освітніми потребами в дитячий колектив якомога раніше, починаючи з дошкільного віку. Схарактеризовано використання нетрадиційних форм і методів роботи, що на практиці довели свою ефективність та результативність в освіті дорос- лих. Готуючи майбутніх педагогічних працівників, інститути післядипломної педагогічної освіти та інші установи, які займаються підвищенням кваліфіка- ції, мають включати в освітні програми інклюзивну тематику та формувати у педагогів психологічну та професійну готовність до роботи з дітьми з особли- вими освітніми потребами. Необхідно надати їм знання зі спеціальної та со- ціальної педагогіки, забезпечити інструментарієм та моделями альтернатив- ного навчання, використовуючи воркшоп (інтенсивний навчальний захід, під час якого дорослі навчаються через власну активність).

У статті розкрито можливості використання інформаційно-комп’ютерних технологій для запровадження дистанційних форм навчання. Визначено об’єктивну необхідність впровадження дистанційних технологій навчання для забезпечення підготовки вітчизняними закладами вищої освіти спеціалістів, які б відповідали вимогам сучасного інформаційного суспільства. Презентовано ідеї створення сприятливого середовища для здобувачів освіти, що поєднують трудову і навчальну діяльність чи мають особливі освітні потреби. Окреслено переваги використання інноваційних електронних методик та ефективність їх використання для дистанційного спілкування викладачів із студентами, формування студентських груп для спільного виконання завдань та проведення наукових досліджень. Охарактеризовано специфіку та можливості для використання окремих мультимедійних технологій Інтернету для подачі лекційного матеріалу, передачі завдань студентам, формування електронних бібліотек, навчально-методичних мультимедіа-матеріалів, віртуальних лабораторій і практикумів, груп за інтересами, спільного виконання практичних завдань та обміну інформацією. Обґрунтовано можливість використання мультимедійних Інтернет-технологій та електронних засобів зв’язку для розв’язання навчальних завдань викладачі закладів вищої освіти із застосуванням інтерактивних форм навчання: кейс-технологій; круглих столів, дебатів, ділових ігор, тренінгів, відео конференцій, «мозкового штурму», фокус-груп, рольових ігор; групових дискусій, методу проектів. Узагальнено можливості використання інформаційних комп’ютерних технологій для організації дистанційного навчання в межах України, залучення до начального процесу вітчизняних закладів освіти студентів з інших країн, а також проведення за допомогою Інтернет ресурсів спільних наукових конференцій, симпозіумів та обміну актуальною інформацією.

У статті розглянуто зарубіжний досвід реалізації міждисциплінарних освітніх програм. Автори охарактеризували актуальність і можливості застосування міждисциплінарного підходу в освіті та науці, форми проведення міждисциплінарного навчання (зокрема, через вивчення окремих навчальних дисциплін на основі поєднання знань, методів з різних спеціальностей, міждисциплінарні зв’язки між навчальними дисциплінами в освітній програмі, навчання здобувача освіти за двома освітніми програмами одночасно, міждисциплінарні програми). Визначено особливості впровадження міждисциплінарного підходу та моделей навчання за освітніми програмами на прикладах Варшавського та Ягелонського університетів. Охарактеризовано модель MISH (міжгалузевого індивідуального гуманітарного і суспільного навчання), MISMaP (охоплює точні, природничі, суспільні та гуманітарні науки), модель Artes Liberales (визначає індивідуальну траєкторію навчання через гуманітарну, соціальну та природничу галузі). Автори з'ясували особливості створення, впровадження, організації навчання на міждисциплінарних програмах, відбору студентів, зарахування вибіркових дисциплін, написання наукових міждисциплінарних робіт, посилену роль тьюторів, менторів, важливість інтеграції наукових досліджень в освітній процес. Виявлено, що особливої уваги набуває формування м’яких навичок: критичного та креативного мислення, написання наукових текстів, вміння працювати в команді, емпатія, комунікація, ін. Також визначено особливості польського та українського законодавства щодо впровадження міждисциплінарних програм. В Україні міждисциплінарні програми дозволені з грудня 2019 р. для магістрів (і лише освітньо-наукові програми) та для молодших бакалаврів. Відсутність вимог до міждисциплінарних програм актуалізує проблеми зі створенням, реєстрацією таких освітніх програм в ЄДЕБО, їх реалізації для регульованих професій, проходженням акредитацій. Виявлено потреби покращення нормативного забезпечення реалізації та акредитації міждисциплінарних програм в Україні. Акцентовано увагу на викликах, які стоять перед університетами для впровадження таких програм, зокрема більш висока вартість навчання, обмежений доступ до програм на вході та виході, необхідності організаційних змін для адміністрування, специфіка проходження акредитації. Ключові слова: міждисциплінарний підхід, освітні програми, форми та моделі міждисциплінарного навчання.

У статті досліджено правові засади розвитку інклюзивної освіти в умовах інтеграції України в Європейське співтовариство. Акцентовано увагу на проблематиці впровадження інклюзивного навчання. У вітчизняному законодавстві використовується такий термін, як «діти з особливими освітніми потребами», що зазвичай охоплює дітей з вадами психофізичного розвитку та дітей з інвалідністю. Обґрунтовуються шляхи вирішення наявної проблематики, зокрема недостатнє фінансування навчальних закладів, нестача кваліфікованих кадрів, надмірне наповнення класів, нечіткість законодавства у цій сфері, недостатня кількість необхідних матеріалів для забезпечення якісного освітнього процесу, погана облаштованість будівель навчальних закладів та упередження щодо дітей з особливими освітніми потребами. Зазначено, що для вирішення перелічених проблем необхідно запровадити позитивний досвід європейських країн, а особливо Італії та Швеції, оскільки у них налагоджена співпраця між органами місцевого самоврядування та урядом, що забезпечує якісне фінансування освіти. Щодо освітнього процесу, то тут потрібно звернути увагу на досвід країн, в яких є тісний зв'язок між інклюзивною та загальною освітою. Наведене сприятиме залученню більш кваліфікованих кадрів до навчального процесу та полегшуватиме роботу вчителя. Наголошено на доцільності враховувати досвід Франції у розробці нормативно-правових актів у сфері інклюзивного навчання в Україні. Додатково здійснено аналіз положень Закону України «Про загальну середню освіту», в останній редакції якого відбулися такі зміни: 1) гарантування можливості учнів з особливими освітніми потребами навчатися в загальноосвітніх навчальних закладах, самостійно вибирати освітню програму; 2) право дітей з особливими освітніми потребами самостійно вибирати напрями навчання, з огляду на власні потреби та таланти; 3) право проведення відповідних групових та індивідуальних консультацій на базі школи; 4) право на неупереджене та доброчесне оцінювання незалежно від форми та траєкторії навчання; 5) право на фінансову автономію шкіл тощо.

Китайська педагогічна наука завжди мала досить складні стосунки з поняттям «обдарованість» як соціальною та освітньою реальністю, оскільки ознакою обдарованості людини у традиційній китайській педагогіці вважався соціальний успіх людини (обре матеріальне становище, соціальний та професійний попит, максимальна відповідність соціальному ідеалу суспільства). Онлайн-освіта завжди вважається допоміжною формою освіти в Китаї або варіантом освітньої послуги, діяльність якої спрямована на особливі категорії дітей (важкодоступні діти, діти з особливими фізичними та освітніми потребами, ті, хто опинився у складній життєвій ситуації: ув’язнені, у лікарні тощо). Однак ситуація з пандемією 2020 року поставила увесь світ та Китай, зокрема, перед необхідністю переглянути погляди щодо місця дистанційної освіти. Вся педагогічна та освітня робота у світі була переміщена в Інтернет і робота з обдарованими дітьми не стала винятком. Стаття має на меті представити китайський досвід роботи з обдарованими дітьми (особливо з комунікативно обдарованими) в Інтернеті за допомогою спеціальних освітніх платформ та програм. Для написання статті було використано комплекс теоретичних і емпіричних методів дослідження (метод абстракції, аналіз педагогічної літератури, індукція та дедукція, спостереження тощо). Дослідження проводиться в рамках програми «Порівняльне дослідження професійного розвитку вчителів початкових класів у Китаї та Південній Кореї» (реєстраційний номер ZKNUC2017038)

Потреба у висококваліфікованих перекладачах особливо зростає завдяки міжнародному співробітництву. Це актуалізує потребу в покращенні якості професійної підготовки майбутніх перекладачів. Електронні освітні ресурси є складовою частиною організаційного і методичного забезпечення освітнього процесу, використовуються для забезпечення освітньої діяльності університету і вважаються одним із головних елементів його інформаційно-освітнього середовища. До переліку електронних освітніх ресурсів університету, що підлягають процедурі сертифікації як «Навчально-методична розробка університету», відносять: електронний навчально-методичний комплекс; електронний підручник, посібник; дистанційний курс дисципліни. Електронні освітні ресурси відповідають певним вимогам. Основні види електронних освітніх ресурсів наведені у положенні. Подано структуру електронного навчально-методичного комплексу дисципліни. Електронний навчальний курс має відповідну структуру, схожу зі структурою робочої програми з дисципліни.Сучасна філологічна освіта в цілому і перекладацька, зокрема, переживає період активного оновлення електронних навчальних засобів. Електронні підручники та посібники, загалом, мають низку позитивних особливостей, порівняно з такими, що створені на паперових носіях інформації. Розглянуто критерії визначення якості програмного засобу за кількома напрямами. В умовах розвитку інформаційного суспільства інформатизація освіти неможлива без модернізації змісту навчальних дисциплін, навчальних і педагогічних практик, навчально-дослідницької та науково-дослідної діяльності студентів у професійній галузі. З розвитком соціальних інтернет-мереж студенти і викладачі отримують нові форми і засоби для зберігання й поширення інформації, що полегшує керування навчальною інформацією і процесом засвоєння знань.

У статті на основі аналізу науково-педагогічної літератури визначено, що в останні два десятиліття істотною парадигмою розвитку систем освіти у багатьох країнах є відкритість освітнього середовища, поширення принципів якої проявляється у впровадженні вимог відкритості у стандартах діяльності не лише громадських і державних освітніх установ, а й цілих національних освітніх систем. Зазначено, що побудова системи відкритої освіти стає провідною стратегією розвитку освіти дорослих загалом та післядипломної педагогічної зокрема, оскільки ґрунтується на світоглядних і методологічних основах відкритості та неперервності процесу пізнання. Це стало особливо актуальним у сучасних реаліях пандемії COVID-2019. Вказано, що нова якість вітчизняних закладів вищої та післядипломної педагогічної освіти формується завдяки впровадженню вимог, зазначених у чинних нормативно-правових, організаційно-управлінських та концептуально-програмних державних документах. У результаті створення освітнього середовища в закладах вищої та післядипломної педагогічної освіти має бути забезпечений професійний розвиток учителів з пріоритетних напрямів. У цьому разі акцент робиться на врахування впливу інтеграційних процесів, що сприяють впровадженню інновацій у процес професійного розвитку вчителів в умовах вищої та післядипломної педагогічної освіти. Встановлено, що відкрита освіта – це складна соціальна система, особливістю якої є її здатність реагувати на швидкозмінні соціально- економічні ситуації, персональні та загальні освітні потреби і запити. Головні її принципи – відкритість і неперервність гносеологічного процесу, а основою є планомірна, контрольована, посилена самостійна робота здобувачів освіти у зручному місці за індивідуальним навчальним планом чи розкладом за умов використання комплекту спеціальних засобів навчання і здатність спілкування з викладачем та тими, хто навчається. Дано власне визначення поняття «відкрите освітнє середовище професійного розвитку вчителів у закладах післядипломної педагогічної освіти».

У статті здійснено аналіз поняття «соціалізація» дітей з особливими потребами. Проаналізовано проблеми дітей з особливими освітніми потребами. Обґрунтовано Концепцію розвитку інклюзивної освіти, яка спрямована на виконання вимог міжнародних нормативно- правових документів та на розробку механізмів впровадження інклюзивної освіти. Розкрито особливості соціалізації дітей з особливими потребами у сучасному українському суспільстві. Розглянуто інклюзивний підхід, під яким розуміють створення таких умов, за яких усі діти мають однаковий доступ до освіти, однакові можливості отримати досвід, знання та подолати упереджене ставлення до тих, хто має «особливі потреби».

В статті проаналізовано досвід американських учителів щодо використання інформаційних технологій у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного навчання. Важливо зауважити, що запровадження в Україні інклюзивного навчання та зміна системи освіти загалом співпали у часі з інтенсивним розвитком цифрових комунікацій. Відтак важливим завданням сучасної школи стає повнота використання можливостей інформаційних технологій, їх потенціалу в навчанні дітей з особливими освітніми потребами. Актуальності набуває саме вивчення та розумне застосування досвіду американських педагогів, співзвучного загальносвітовим тенденціям оновлених підходів до освіти в Україні. Проаналізовано теоретико-методологічні основи, стан та тенденції використання інформаційних технологій в освіті учнів з особливими освітніми потребами в США задля успішного їх використання в умовах інклюзивного освітнього середовища України.Доведено, що використання потенціалу інформаційних технологій, як засобу навчання, так і способу оволодіння ними на належному рівні, стає найважливіших завдань підготовки сучасних фахівців в галузі освіти.Аргументовано, що освітній процес слід організовувати таким чином, щоб кожна дитина, чи з проблемами фізичного/психічного здоров’я чи з “типовим” розвитком, мала можливість самостійно виконувати завдання у зручному для неї темпі та могла демонструвати власні досягнення.Узагальнено, що проблеми, які обмежують використання інформаційних технологій в освіті дітей з особливими освітніми потребами в США, здебільшого універсальні, тобто є спільними на шляху інформатизації освіти в країні загалом, водночас вони схожі з перешкодами, які гальмують інформатизацію вітчизняної освіти.Відтак набуває актуальності саме підготовка вчителів щодо формування у них цифрової компетентності та застосування інформаційних технологій у роботі з дітьми особливими освітніми потребами; вирішення проблеми доступності якісного спеціального програмного забезпечення; врахування санітарно-гігієнічних вимог щодо роботи дитини з комп’ютером. Отож вивчення досвіду американських вчених та практиків має незаперечну цінність для вітчизняної освіти, в якій інформаційні технології починають широко застосовуватись, особливо в невеликих містах та в сільській місцевості.

Устименко В. В. Імерсійна освіта в Канаді як ефективний засіб вивчення другої мови. У статті розглядається досвід використання французьких імерсійних програм в освіті Канади, розкриваються характерні особливості такого виду навчання, зважаючи на потреби сучасного канадського суспільства. Особлива увага звертається на ефективність імерсійної освіти під час засвоєння другої мови.

У статті на основі аналізу науково-педагогічної літератури визначено, що головними властивостями освітніх інновацій є планомірні зміни, пов’язані з переходом із нижчого якісного стану до вищого в організації, здійсненні моніторингу, системах управління якістю освітньо-наукового процесу, а також специфічних особливостях розумової діяльності, що є результатом упливу нових соціально-економічних, психологічних суспільних процесів у діяльності та мисленні всіх її учасників. Зазначено, що підготовка майбутнього вчителя до інноваційної діяльності є тривалим поетапним процесом становлення його особистості. Вказано, що кожний заклад, як складник системи освіти, під час організації та безпосереднього здійснення освітньо-наукового пізнавального процесу повинен на достатньому для вирішення освітніх завдань рівні використовувати можливості та потужності ІКТ – здійснювати електронне навчання (e-learning), що зі свого боку потребує створення та постійного розвитку інформатизації методичної системи закладів вищої та післядипломної педагогічної освіти. Встановлено, що сучасна система вищої та післядипломної педагогічної освіти має значний досвід використання ІКТ у процесі професійного розвитку вчителів. Серед них найбільш визнаними та зручними є: гіпертекстова технологія, Інтернет (електронна пошта, теле-відеоконференція, чат тощо), «віртуальна реальність» і технологія мультимедіа. Зазначено, що використання сучасних інформаційних телекомунікаційних мереж суттєво змінило комунікативне середовище, відкрило нові шляхи до пошуку інформації, розширило спектр використання Інтернету в різних сферах життєдіяльності. Визначено, що останніми роками в різних країнах особлива увага приділялася можливостям використання комп’ютерних телекомунікаційних технологій в організації навчання. Вони забезпечують ефективний зворотній зв’язок, що передбачає як організацію вивчення навчального матеріалу, так і спілкування з викладачем, коли виникає потреба в цьому. Таке навчання на відстані отримало назву дистанційного. Охарактеризовано найбільш значущі для освітнього процесу послуги, що надаються технологією Інтернет: електронну пошту, теле- і відеоконференції, «віртуальну реальності». Ключові слова: професійний розвиток вчителів, післядипломна педагогічна освіта, неперервна освіта.

У статті схарактеризовано сучасні підходи до визначення сутності поняття «освітній простір» у контексті реалізації Концепції «Нова українська школа». З’ясовано, що вчені намагаються знайти баланс у підходах до вивчення та тлумачення змістового наповнення й структури поняття «освітній простір». У цьому контексті проаналізовано погляди Л. Виготського, М. Віленського, В. Касторнової, Д. Косенка, К. Крутій, Є. Мещерякової, І. Фруміна, А. Цимбалару, І. Шендрика, О. Ярошинської, В. Ясвіна та ін. Освітній простір визначено як особливий простір, у якому процеси освіти особистості відбуваються в ході трансляції культури підростаючим поколінням. Його по праву вважають основним поняттям теорії педагогіки. Схарактеризовано основні підходи вітчизняних і зарубіжних дослідників до розуміння «освітнього простору», як-от: системно-цілісний, ментально-емоційний, особистісно-розвивальний, соціально-географічний, дистанційний і локально-стендовий. З’ясовано, що спільними характеристиками для них є: системність, наявність просторових координат, розгляд елементів системи не ізольовано, а цілісно, інформаційність простору, територіальна цілісність освіти, особистісна спрямованість навчання. Основною ж відмінністю між визначеними підходами є визначення сутності, основного ядра освітнього простору. Доведено, що введення відповідного розуміння поняття «освітній простір», розмежування його з поняттям «освітнє середовище» вносить логічне розуміння взаємозв’язку цих понять, дає змогу розвивати нові концепції й уявлення, які з’являються останніми роками, позаяк за допомогою організації освітнього простору класної кімнати можна впливати на мотивацію учнів, формувати сприятливу атмосферу, задовольняти освітні потреби учнів Нової української школи.

В інформаційному суспільстві, характерною ознакою якого є глобалізовано-інтегративні процеси, комунікативна культура є одним із провідних показників професійного рівня особистості. Особливо це стосується фахівців соціономічної сфери, роль якої в сучасному житті невпинно зростає. Зважаючи на це, їхня професійна підготовка в закладах вищої освіти має орієнтуватися на виховання людини інноваційного типу мислення і культури шляхом створення освітнього середовища, яке б ураховувало освітні новації, запити особистості, суспільні й державні потреби. Робота в соціономічній сфері передбачає задоволення різноманітних соціально значущих потреб населення з урахуванням індивідуальних запитів, що потребує від фахівців цього профілю організації комунікативної взаємодії на високому професійному рівні, здатності впливати на клієнта з метою досягнення найкращого результату. У зв’язку із цим особливої значущості у процесі формування комунікативної культури майбутніх фахівців у ЗВО набуває системність і безперервність педагогічного впливу на його динаміку, що актуалізує створення відповідної методичної системи. Обґрунтовано теоретичні засади методичної системи формування комунікативної культури майбутніх фахівців соціономічної сфери, спрямованої на виховання людини з творчим типом мислення і культури шляхом створення інноваційного освітнього середовища з урахуванням новітніх педагогічних розробок, запитів особистості, суспільних і державних потреб. Акцентується на ключових концептуальних положеннях, на які опирається побудова названої методичної системи, специфічних закономірностях і принципах формування комунікативної культури майбутніх фахівців соціономічної сфери: культуровідповідності професійного становлення особистості, гуманізації та гуманітаризації професійно-комунікативної підготовки на аксіологічних засадах, суб’єктності студента в навчальній і професійній діяльності, саморозвитку особистості в комунікативній діяльності, єдності свідомості та діяльності в комунікативній взаємодії, цілісності комунікативних функцій фахівця. Дотримання цих принципів у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців соціономічної сфери забезпечує успішність функціонування методичної системи формування їхньої комунікативної культури.

Стаття присвячена дослідженню психолого-педагогічних аспектів соціалізації учнів з особливими освітніми потребами в теорії та практиці шкільної освіти США (кінець ХХ – початок ХХІ ст.). Долучення України до світового досвіду соціалізації дітей з порушеннями психофізичного розвитку актуалізує питання вивчення найкращого зарубіжного досвіду в цій сфері, зважаючи на відносно нетривалу історію інклюзивної освіти в нашій державі, складність соціалізації цієї категорії дітей та надзвичайну важливість цього завдання з огляду на необхідність соціального включення та повноцінної участі всіх громадян у життя громади і суспільства. У статті схарактеризовано особливості американського досвіду соціалізації дітей з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного навчання, а саме: максимальне залучення в усі види діяльності; планування завдань соціалізації та способів їх досягнення в індивідуальній програмі; використання командного підходу; відповідність змісту і способів соціалізації соціокультурному середовищу, оскільки саме США вважаються країною, у якій є багаторічний позитивний досвід у контексті соціалізації учнів з особливими освітніми потребами. Проаналізовано основні стадії розвитку інклюзивного навчання, такі як десегрегація, розширення доступу до освіти, мейнстрімінг, інтеграція та власне інклюзія. Особливу увагу зосереджено на висвітленні найважливіших чинників успішності учнів з особливими освітнімипотребами в умовах закладів загальної середньої освіти, а саме: фізичний аспект – розміщення дітей з порушеннями психофізичного розвитку в одному класі із дітьми з нормотиповим розвитком; соціальний – побудова та налагодження позитивних, дружніх взаємин з іншими учнями та педагогами; освітній – урахування в процесі навчання потреб, інтересів, можливостей учнів, визначених індивідуальною програмою навчання (ІПН), яка містять чітко визначені цілі навчання дитини, його зміст, рекомендації щодо адаптації та модифікації навчального матеріалу. Оскільки саме США вважається країною, у якій є багаторічний позитивний досвід у контексті соціалізації учнів з особливими освітніми потребами, його творче запозичення дасть змогу оминути можливі помилки, заощадити ресурси та збагатити вітчизняну модель інклюзії, що лише формується.

Нинішні учасники освітнього процесу стають свідками й безпосередніми творцями глобальних змін чинної моделі навчання. Упровадження новацій потребує ера інформаційних технологій, яка актуалізує потребу в креативних, ерудованих і високоосвічених громадянах у всіх сферах життя.У такій ситуації освітні завдання і цілі набувають інших сенсів, а репродуктивні методи навчання малоефективні у вирішенні сучасних питань. З’являються новітні технології, спрямовані на формування у здобувачів освіти низки актуальних для часу якостей, як-от: прогресивність, відкритість до нового та відповідальність у прийнятті рішень.Створення відповідних сучасності технологій – це саме той шлях, успішність якого зможе змінити дидактичні й методичні підходи до змісту й організації навчання, сприятиме реалізації новочасних освітніх задач. Провідними функціями таких технологій є розвиток у здобувачів освіти творчого мислення. Навчання та активне практикування особливих технік нададуть можливості протидіяти стереотипам мислення, зумовлять вироблення в учасників освітнього процесу нових ідей та поглядів. Розвиток творчого мислення і здобуття відповідних знань допоможуть сформувати базові універсальні навички для досягнення високого рівня ефективності в різних напрямах людської діяльності.

Стаття вивчає явище остракізації як феномен інклюзивного простору. Особливу увагу приділено інтолерантності до індивідів з інклюзивними проявами, що існує в суспільстві, внаслідок взаємодії між людьми різних національностей, конфесій, професійного спрямування та певних фізичних особливостей. Автор розкриває розуміння явища остракізму в просторі освіти як процесу, який характеризується як розгортання послідовності відповідей: перенесених, ігнорованих та виключених. А також, як виключення, поодинці чи ізольовано, іноді з явними проявами неприязні. Розкрито модель та особливості проявів феномена в просторі інклюзивної освіти, які включають: пригнічений емоційний стан індивіда під час навчального процесу або після перебування в академічній групі; потайливість, сором’язливість, тенденція до замовчування свого особистого життя; відхід від спілкування з сім'єю, друзями та спільної діяльності; уникання дискусій про університет або інше освітнє середовище. Визначено, що основною причиною остракізації інклюзистів у середовищі освіти є сприйняття осіб з обмеженими можливостями як феноменологічної групи «іншого», а причина цього підходу полягає в механізмі страху «іншого» як прояву самозахисту. Вказано на гандикапні прояви остракізму – виключення із соціального середовища під впливом психофізіологічних особливостей: мобінг, уникання, насмішки, потурання, наклеп. Висвітлено основні умови організації інклюзивного процесу при роботі з остракізаторськими проявами в освітянській сфері: партнерство сім'ї та школи; співпраця між загальноосвітніми та дефектологами; узгоджене планування та спілкування між персоналом «загальних» та «особливих потреб». Наголошено на низці позитивних наслідків включень, які впливають як на осіб з особливими потребами, так і на інших учасників освітнього простору. Зроблено висновки, що дотримання принципів ведення інклюзивних осіб в освітньому просторі та забезпечення системного супроводу всього освітянського процесу дають змогу формувати тенденції до толерантного сприйняття «іншого», індивідуальних особистісних проявів та, як наслідок, мінімізації проявів остракізму як в інклюзивному просторі, так і в закладах освіти без спеціалізованих класів. Подальший розгляд цієї проблеми вбачаємо в більш розгорнутому вивченні основних методів супроводу осіб з особливими потребами включення в освітній простір та можливостей формування тенденцій толерантного ставлення через включення у простір освіти інклюзивного індивіда.

У ХІХ ст. питання про зміст жіночої освіти було важливою частиною дискусій не лише про призначення жінки, а й про жіночий інтелект. Потрібно було пройти довгий шлях від найдавніших часів і до сьогодення, щоб здійснити зміни у свідомості суспільства на жіночу освіту. Міф про неспроможність жінки вирішувати важливі суспільні та життєві проблеми, опанувати знання та професійні навички розвіявся як марево. Питання жіночої освіти досить швидко посіло особливе місце в духовно-освітній політиці. Цьому, безсумнівно, сприяла та обставина, що духовенство здавна відчувало потребу в освіті жіночої половини населення і ця освіта, на їхню думку, повинна мати свої особливості, закономірності, і бути зорієнтована, передусім, на формування й набуття жінками настанов, педагогічних знань і вмінь, необхідних для належного духовно-морального виховання дітей. В даній статті розкриті і проаналізовані погляди великого подвижника православ’я святителя Фаддея Успенського на підготовку жінки до духовно-морального виховання дітей. Здійснено науково-теоретичне обґрунтування сутності і специфіки духовно-морального виховання у спадщині святителя. Педагогічні погляди та переконання архієпископа Фаддея багато в чому принципово відмінні від наріжних положень атеїстичної педагогіки та свідчать, наскільки великою і навіть трагічною за своїми руйнівними наслідками виявилася втрата ціннісної орієнтації педагогічної думки, що базувалася на духовності та православній вірі. Однозначно, повернення педагогічної спадщини архієпископа Фаддея (Успенського) в скарбницю нашої педагогіки відчутно збагатило б останню: осмислена з точки зору сучасних виховних проблем, вона може позитивно впливати на їхнє практичне вирішення, особливо в царині підготовки сучасних жінок до духовно-морального виховання дітей.Лише християнське виховання жінки може дати її дитині повноцінне щастя, так як абсолютно відповідає людському єству. «Якщо багато педагогів стверджують, що виховання зобов’язане бути гуманним, то хто може бути гуманнішим християнина, який пройнятий любов’ю до всіх людей, як до братів у Христі, – не говорячи вже про те, що лише християнство може навчити істинної любові до всіх людей, не виключаючи ворогів»

Однією з більш широких цілей інтеграції є створення школи для всіх, яка буде відповідати особливим потребам і можливостям всіх учнів з особливими освітніми потребами і без них. Вимір терміна «інтеграція» не досягається простим співіснуванням дітей з особливими освітніми потребами і без них (просторова інтеграція). Функціональна інтеграція починається у класі і залежить від використання викладачем ефективних стратегій і практик, щоб діти з особливими освітніми потребами брали активну участь як в академічному, так і в соціальному навчанні. Основна мета цієї статті, яка стосується інтеграції дітей з особливими освітніми потребами та факторів, що роблять цей процес успішним, – це проаналізувати та дослідити інтеграційні практики, які вчителі використовують у спеціальній освіті, їх турботу про інтеграцію всіх дітей і навести фактори, які роблять цей процес успішним. З цією метою було виконано описово-аналітичне дослідження запропонованих літературних джерел та статей. Зокрема, за ключовими словами було досліджено джерела з мережі Інтернет, бібліотек. Вивчення інтеграції дітей з особливими освітніми потребами та факторів, які роблять цей процес успішним, є важливим заходом, оскільки останні десятиліття були відзначені спробою суспільства позбутися упереджень щодо людей з обмеженими можливостями. Зроблено висновок, що педагогічні інклюзивні практики, а також застосування інклюзивної освіти можуть забезпечити рівний доступ для всіх до загальноосвітньої школи та усунути шанси стигматизації учнів. У реалізації інклюзивної освіти домінуючу роль відіграє вчитель. Направляючи та допомагаючи студентам та ефективно застосовуючи педагогічні інклюзивні практики, сучасний учитель може досягти інклюзії, надаючи можливості для двостороннього спілкування. Основною умовою його практичного застосування є його безперервне навчання із питань інклюзії.

Автором оглядової статті проаналізовано актуальні дослідження щодо професіоналізації педагогічного персоналу закладів вищої освіти в Україні. Наведено погляди дослідників щодо сутності професіоналізації андрагогів (як різнорівневе й багатоступінчасте явище (первинна і вторинна професіоналізація); як процес формування об’єктивної і суб’єктивної готовності до професійної діяльності; як складний конструкт, у структурі якого виокремлено певні модуси). Особливу увагу приділено професіоналізації як соціальному процесу, що обумовлено соціальною спрямованістю змісту професійної діяльності викладача закладу вищої освіти.Наголошено на можливостях професіоналізації в умовах формальної і неформальної освіти. Схарактеризовано сутність і значення самоосвіти педагогічних і науково-педагогічних працівників для особистісно-професійного зростання. Акцентовано увагу на актуальних проблемах професіоналізації педагогічного персоналу закладів вищої освіти, обґрунтовано шляхи їх вирішення у системі вищої освіти.Окреслено основні компетентності педагогічних і науково-педагогічних працівників (ключові, загальнофахові та спеціально-фахові). Зазначено, що розвиток професійних компетентностей педагогічного персоналу закладів вищої освіти забезпечує цілеспрямоване, правильно організоване управління як освітнім процесом, так і процесом саморозвитку та самовдосконалення викладача. Наголошено, що зростання ролі викладачів-професіоналів у сфері вищої освіти є нагальною потребою для входження України в європейський освітній простір.Проаналізовано тенденції професіоналізації педагогічного персоналу у сфері освіти дорослих у контексті андрагогічного підходу. Приділено увагу висвітленню питань, пов’язаних із організацією та змістом професійної підготовки педагогічного персоналу у сфері освіти дорослих.Ключові слова: освіта дорослих; заклад вищої освіти; педагогічний персонал; професіоналізація; професійний розвиток; формальна освіта; неформальна освіта.

Роботу присвячено аналізу поглядів одного з найвизначніших представників модерністського напрямку осмис- лення концепції нації та націоналізму Е. Ґелнера, який зробив визначний внесок у становлення теоретичної думки у цій галузі. Показано, що основним принципом, який захищав науковець, був принцип збігу політичної і наці- ональної одиниць. Суверенну державу Е. Ґелнер визнавав необхідною умовою розвитку націоналізму, оскільки вона уможливлює існування структур, які створюють націю. Е. Ґелнер акцентував увагу на вирішальному значен- ні соціально-економічних чинників для появи націоналізму. З огляду на тематику цього дослідження особливу увагу приділено гелнерівському осмисленню феномену націоналізму у координатах освітньо-виховної системи та культури загалом. Показано, що Е. Ґелнер, послідовно виділяючи фактори творення майбутньої нації в історичному контексті, обумовлені освітою, виокремив такі: виникнення писемності, зміни світогляду, забезпечення державою дотримання права на загальну та гарантовану владою освіту, поширення єдиної культури через школи та університети, стандартизованість освіти, забезпечення потреб системи освіти за рахунок держави. Підкреслено, що науковець надавав вирішального значення можли- вості держави утримувати систему освіти й підтримувати її високий рівень задля творення і розвитку політичної нації, виховання національної свідомості. Зазначено, що Е. Ґелнер виокремив чинники формування нації і розвиток націоналістичних рухів в умовах бездержавності. Серед підстав, які уможливили ці процеси, науковець виокремив такі: самовідтворюваність куль- тури на місцевому рівні, яка дозволяє забезпечити передачу соціального досвіду; виховання традиційних норм поведінки; тяглість культури; наукове вивчення народної спадщини; масове поширення освіти; організація освіт- нього та наукового середовища, які стимулюють зростання національної свідомості; культурно-національне само- визначення інтелігенції; боротьба народу за національні права; розвиток місцевого самоврядування і поширення комунікації у суспільстві. Підкреслено, що через певний час головною метою зусиль національної інтелігенції і народу стає створення національної державності, або, принаймні, прагнення до неї. Підкреслено, що ці положен- ня ілюструють український досвід національного будівництва. У роботі обґрунтовано, що підходи Е. Ґелнера до проблеми походження нації та націоналізму, формування національної свідомості через освітні інститути є актуальними й донині та підтверджують свою ефективність.

Актуальність дослідження проблеми у статті зумовлена необхідністю аналізу процесу дигіталізації вищої інклюзивної освіти в Україні. У зв’язку з цим викладання іноземної мови потребує нових підходів до використання лінгводидактичного потенціалу цифрових освітніх технологій для розвитку особистості учнів з особливим психофізичним розвитком, для підвищення рівня творчості їхнього мислення, для формування навичок щодо розробки стратегії знаходження рішень для навчальних і практичних завдань під час викладання іноземних мов. Проблема лінгводидактичного потенціалу цифрових освітніх технологій у навчанні іноземних мов переважно досліджується у працях, що стосуються теорії та методології навчання іноземної мови, такими авторами, як Н. Гальскова, І. Зімняя, Л. Меркулова, І. Кірєєва, А. Міролюбов, С. Тер-Мінасова, С. Фоломкіна, В. Бондар, І. Калініченко, А. Колупаєва, З. Ленів, В. Синов, О. Таранченко, А. Шевцов, М. Швед, О. Безпалько, Р. Вайнолій, Х. Васянович, А. Капской, Н. Сейко, В. Биков, Ю. Носенко, М. Маріотті та ін. Мета цього дослідження – обґрунтувати науково та практично лінгводидактичний потенціал цифрових освітніх технологій у навчанні іноземних мов в умовах інклюзивної освіти. Розглянуто практику використання електронних навчальних засобів для організації навчальної діяльності з навчання іноземних мов в інклюзивній освіті. Представлено досвід впровадження методичного забезпечення використання лінгводидактичного потенціалу електронних освітніх засобів у навчанні іноземних мов в умовах інклюзивної освіти. За результатами дослідження у статті представлено наукове обґрунтування, сутність та структуру комплексного застосування лінгводидактичного потенціалу цифрових освітніх технологій у навчанні іноземних мов у вищій інклюзивній освіті. Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що аналізуються та узагальнюються основні теоретичні підходи до проблеми лінгводидактичного потенціалу цифрових освітніх технологій у навчанні іноземних мов в умовах інклюзивної освіти; розкрито зміст поняття “цифрові освітні технології” у системі соціальних та гуманітарних знань; конкретизовано характеристики цифрових освітніх технологій. Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що складові програмно-методичного забезпечення використання лінгводидактичного потенціалу цифрових освітніх технологій у навчанні іноземних мов в умовах інклюзивної освіти визначені. Висновки дослідження можуть послужити основою для подальших наукових досліджень у розвитку теорії та практики навчання іноземних мов студентам з особливими вадами психофізичного розвитку.

В умовах сучасного науково-технічного прогресу стратегічний розвиток системи вищої освіти значною мірою пов’язаний із створенням і впровадженням перспективних інформаційних технологій як однієї з базисних основ для реформування вищої школи, істотного підвищення ефективності і якості підготовки спеціалістів до рівня, який забезпечить їм конкурентоспроможність на ринку інтелектуальної праці.Як відмічаютькерівники освіти практично всіх країн світу, вирішення проблем створення і розвитку перспективних систем освіти і впровадження дистанційної освіти (ДО) на основі нових інформаційних технологій повинно визначатися прийняттям і реалізацією політичних рішень на загальнодержавному рівні.Це особливо важливо для країн, які мають слаборозвинену інфраструктуру і значну концентрацію наукових і освітніх центрів. Для їхніх громадян можливість одержання бажаної освіти без відриву від основної діяльності і місця проживання є дуже важливою. До таких країн відносяться, зокрема, Індія, Китай, Бразилія, Росія. До них варто приєднати й Україну, про що говорять соціологічні дослідження особливостей освітнього ринку в Україні.Створення організаційної інфраструктури забезпечення процесу інформатизації освіти в названих вище та інших країнах йде, в основному, шляхом організації і розвитку регіональних центрів нових інформаційних технологій (РЦНІТ). Зокрема в Росії для координації роботи таких регіональних центрів створено Центр інформатизації освіти “Інформіка” [1]. Такі системи РЦНІТ створюються з метою залучення інтелектуальних і фінансових ресурсів регіонів для вирішення задач інформатизації освіти і для подальшого переходу до інформатизації всього суспільства. Система регіональних центрів інформатизації і центрів нових інформаційних технологій функціонує, як правило, на базі вищих навчальних закладів. Вона є виробничо-технологічною базою для реалізації розробок у галузі нових інформаційних технологій і телекомунікацій. Робота центрів НІТ дозволяє створювати в регіоні єдиний науково-освітній інформаційний простір в інтересах його економічного, соціального і культурного розвитку. Поступово і в Україні починають створюватися подібні центри. Зокрема згідно Концепції розвитку дистанційної освіти в Україні передбачено функціонування регіональних центрів ДО у містах: Харків, Львів, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ.На думку авторів, одним з перших кроків, який забезпечить регіональному центру НІТ вирішення покладених на нього завдань, є створення регіонального освітнього порталу.Портал – це інформаційне середовище, яке створюється для підтримки прийняття оперативних рішень у певній галузі діяльності людини та їх всебічного аналізу.Інформаційні портали дозволяють формалізувати доступ до інформаційних ресурсів компанії, організації, товариства, громади тощо незалежно від типу джерела інформації.Зокрема, інформаційний портал організації пропонує його користувачам єдину точку доступу (єдиний URL) до всіх структурованих і неструктурованих даних, необхідний їм інструментарій для персоніфікованого доступу, перегляду й аналізу корпоративної інформації і для подальшого швидкого реагування на події на основі більш повної й оперативної інформації. На відміну від статичних мереж Intranet, портали здатні надавати інформацію, яка оперативно змінюється і відповідає поточному моменту звернення до неї. У бізнесі портал забезпечує:надійні ділові зв’язки із співробітниками, клієнтами, постачальниками і партнерами;створення нових моделей бізнесу і мережевої стратегії через глибоке розуміння потреб клієнтів, аналіз статистики і оточення;безпечне спільне використання інформації в режимі реального часу;зростання задоволення клієнтів і партнерів від підвищення рівня обслуговування;більш якісне наповнення і обслуговування ділової спільноти через партнерство та інтегроване наповнення порталу.Відкрита портальна платформа дозволяє підприємству розгорнути портал із наданням на ньому послуг, орієнтованих на потреби конкретного бізнесу, а при необхідності доповнити його додатковими послугами.Освітні портали необхідні для підвищення ефективності освітніх процесів на основі використання сучасних інформаційних технологій і телекомунікаційних засобів. Мета даної статті розглянути деякі організаційні особливості створення освітніх регіональних порталів і дати загальну характеристику їх змістовної складової.Серед основних причин, які обумовлюють створення освітніх регіональних порталів можна виділити такі:неспроможність існуючої інфраструктури регіональної освіти забезпечити всім бажаючим можливість одержати необхідну їм освіту (територіальність);відставання знань, які одержують студенти при традиційних формах навчання, від сучасного рівня розвитку науки та інформаційних технологій (консерватизм);низька адаптивність системи регіональної освіти до різних соціально-економічених умов (інерційність);специфічність освіти, яку надають окремі навчальні заклади регіону (локальність);обмеженість номенклатури спеціальностей, які пропонують регіональні ВНЗ особам, котрі бажають навчатися на відповідній території (обмеженість).Створення регіонального освітнього порталу, на нашу думку, буде сприяти частковому вирішенню зазначених проблем, а також дозволить:активізувати використання наявних і створення нових актуальних і якісних інформаційних та освітніх ресурсів;розширити доступ до освітніх ресурсів учням і студентам, вчителям і викладачам, працівникам органів управління освіти і науки, адміністрацій різного рівня, політичним і громадським організаціями;створити організаційну і технологічну базу для впровадження дистанційних форм навчання в регіоні;забезпечити прозорість та інвестиційну привабливість освітніх установ;підвищити рівень конкурентоспроможності випускників ВНЗ регіону на ринку праці;знизити витрати на освітні процеси;скоротити час навчання і підвищити рівень професійної підготовки студентів;забезпечити загальний доступ до інформаційних і освітніх ресурсів населення регіону;покращити процес взаємодії між освітніми установами;інтегруватися регіональним навчальним закладам у світовий освітній простір;створити єдину платформу для надання освітніх послуг;підвищити продуктивність праці професорсько-викладацького складу;підвищити віддачу від інвестицій в освіту.Як зазначено в [2], розвиток ідеї створення інформаційного освітнього порталу – задача всіх вищих навчальних закладів регіону. Лише колективними зусиллями кількох ВНЗ можна забезпечити створення і підтримку такого порталу. Створення освітнього регіонального порталу повинно спиратися на результати ряду попередніх дій, зокрема:написання і широке обговорення концепції освітнього порталу, яка повинна містити такі основні розділи:актуальність створення порталу та його призначення;цілі й основні напрями діяльності порталу;основні завдання порталу;учасники проекту та їх ролі;структура порталу;організаційне забезпечення порталу;правове забезпечення діяльності порталу;змістовна складова порталу;технологічна складова порталу;фінансове забезпечення процесу створення і функціонування порталу;очікувані кінцеві результати проекту.досягнення домовленостей відносно змісту і технології оперативного оновлення даних корпоративної бази даних ВНЗ-учасників проекту;аналіз наявних інформаційних ресурсів ВНЗ довідкового, навчально-методичного, наукового та іншого характеру і можливості їх об’єднання;визначення номенклатури видів оперативної інформації і технології її публікації всіма ВНЗ;оцінка можливостей створення віртуальних творчих колективів із складу співробітників ВНЗ-учасників проекту, які спроможні здійснювати спільну освітню, науково-дослідну, проектно-конструкторську, рекламно-видавничу, культурно-просвітницьку, інноваційну, благочинну, правозахисну та інші види діяльності;визначення номенклатури тематичних дискусійних форумів, списків поштової розсилки та персоналії авторитетних спеціалістів регіону, спроможних виконувати функції модераторів даних служб;розподіл між ВНЗ-учасниками проекту функцій підтримки окремих розділів порталу з урахуванням специфіки і можливостей кожного ВНЗ.Розглянемо деякі аспекти створення регіонального освітнього порталу, які стосуються організаційних, змістових і технологічних його складових.Організаційно освітній портал створюється як консорціум провідних навчальних закладів регіону, як державної, так і недержавної форм власності, управління освіти і науки регіону, що об’єднують за допомогою Internet свої інформаційно-довідкові та освітні ресурси і технології для їх широкого й ефективного використання.Діяльність порталу повинна ґрунтуватися на законодавчих і нормативно-правових актах, зокрема таких, як: Конституція України; Закон України “Про освіту”; Закон України “Про вищу освіту”; Закон України “Про Національну програму інформатизації”; Постанова Верховної Ради України від 06.07.2000 р. №1851-III “Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2000-2002 роки”; Указ Президента України від 31.07.2000 року № 928/2000 “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мереж в Україні”; Наказ Міністерства освіти і науки України “Про створення Українського центру дистанційної освіти” від 07.07.2000 р. №293; Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні.Оскільки освітній портал призначений для реалізації задач сучасного розвитку всіх рівнів освіти в регіоні, тому він повинен бути, насамперед орієнтований на свого користувача.Тому, на думку авторів, інформація і послуги порталу повинні групуватися за категоріями користувачів:учні;батьки;вчителі;абітурієнти;студенти;аспіранти;викладачі ВНЗ;наукові співробітники;адміністратори ВНЗ;випускники ВНЗ;роботодавці;адміністратори середніх і вищих навчальних закладів;адміністратори регіонального органу управління освіти і науки;адміністратори МОН України.Повинні бути передбачені також загальні розділи, які, насамперед, будуть містити нормативно-правову базу в галузі освіти, електронну бібліотеку навчальних матеріалів, що мають гриф МОН України, новини освіти і науки.Дамо стислу характеристику можливостей освітнього порталу відповідно до категорій користувачів.Учням освітній портал повинен пропонувати:мультимедійні матеріали з кожного предмету, що вивчається у школі;можливість контактувати з вчителями і консультуватися з ними за допомогою електронної пошти і чатів;можливість брати участь в освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;можливість індивідуально настроювати сайт для відображення персональних завдань, розкладу занять й контрольних заходів (персоналізація);можливість оцінити власні успіхи в навчанні й одержати матеріали для вивчення найбільш складних тем;місце для збереження навчальних матеріалів і документів учня на сервері порталу.Батькам учнів портал повинен пропонувати можливість:здійснювати навігацію в сфері освіти, а також одержати допомогу у виборі майбутньої кар’єри для своєї дитини;контактувати з вчителями і методистами, консультуватися з ними з питань навчання своєї дитини;одержати кваліфіковану консультацію психолога або соціального педагога з питань сімейного виховання та особистих проблем;аналізувати успішність своїх дітей;брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях для батьків.Вчителям і викладачам портал повинен пропонувати:великий вибір мультимедійних матеріалів, які вони зможуть використати при створенні власних навчальних (дистанційних) курсів;інформацію про новітні методики у дистанційному навчанні;можливість створювати власні сторінки в Internet та сторінки на порталі, на яких вони зможуть розміщувати власну інформацію;засоби спілкування через портал з своїми учнями за допомогою електронної пошти і чатів;можливість спілкуватися з колегами, національними й міжнародними експертами з питань освіти;можливість брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;можливість розміщувати на порталі свої навчально-методичні матеріали, наукові публікації;можливість слідкувати за успішністю своїх учнів (студентів), а також порівнювати її з успішністю паралельних класів (академічних груп).Адміністраторам регіонального органу управління освіти і науки портал повинен пропонувати:нормативну базу даних з дошкільної, середньої, професійної та вищої освіти, національні й міжнародні новини в галузі освіти, накази й інші документи Міністерства освіти і науки України;можливість створювати власні сторінки на порталі;засоби спілкування з колегами, національними й міжнародними експертами з питань управління освітою;можливість брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;місце для збереження власних документів на сервері порталу, в тому числі для створення інформаційних баз даних.Орієнтований перелік загальних розділів порталу:Структура й склад регіонального адміністративного органу управління освіти і науки;Форум з тематичних питань і періодичною участю відповідальних працівників органів управлення освіти;Положення про орган управління освітою і наукою, інші документи, що регламентують його діяльність;Плани й основні напрями діяльності органу управління освіти й науки;Інформація про національні й регіональні освітні програми, проекти, фонди, гранти і конкурси;Освітні стандарти середньої, спеціальної і вищої освіти;Правила ліцензування, акредитації й атестації закладів освіти;Міжнародне співробітництво в галузі освіти;База даних з нормативними документами МОН України;Каталог науково-пізнавальних та освітніх журналів, книг й навчальних посібників;Бази даних навчальних матеріалів відкритого й персоніфікованого доступу;Інформація про освітні й наукові конференції, семінари й виставки;Інформація про акредитовані навчальні заклади регіону;Новини;Карта веб-сайту з системою пошуку;Фотогалерея подій.Інформація, яка буде розміщуватися на освітньому порталі, повинна бути якісною, достовірною, оперативною й по можливості повною.Одним з напрямків діяльності освітнього порталу повинна бути підтримка дистанційної освіти інвалідів або створення умов, які забезпечують реальні права інвалідів на вищу освіту.Крім зазначених послуг портал може надавати різноманітні додаткові послуги:1. Система тестування знань.Необхідно передбачити, щоб за допомогою освітнього порталу учні старших класів середніх шкіл, а також всі бажаючи, в том числі і дорослі, могли проходити регулярне тестування своїх знань, пройти підсумкову атестацію через систему Державного централізованого тестування для одержання відповідного сертифіката;2. Магазин електронної т

В оглядовій статті аналізуються правові основи підвищення кваліфікації педагогічних працівників навчально-методичних центрів (далі – НМЦ) цивільного захисту та безпеки життєдіяльності. Авторами розглянуто окремі статті Конституції України, які забезпечують право кожної людини на вільний розвиток і освіту, а також низку законів України: «Про освіту» (2017), «Про вищу освіту» (2014), «Про професійний розвиток працівників» (2012). Здійснено критичний аналіз галузевих нормативно-правових актів щодо професійного розвитку фахівців з питань цивільного захисту та організації підвищення кваліфікації в системі післядипломної освіти. У статті наведено статистичні дані підвищення кваліфікації на базі закладів вищої і післядипломної освіти цивільного захисту. Особлива увага авторів приділяється вивченню особливостей професійного розвитку кваліфікації педагогічних працівників НМЦ цивільного захисту та безпеки життєдіяльності у системі підвищення кваліфікації. Автори пропонують ґрунтовний аналіз специфіки їхньої діяльності, яка визначається забезпеченням функціонального навчання керівних кадрів і фахівців сфери цивільного захисту згідно з державним замовленням та договірними зобов’язаннями для потреб місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій. Розглянуто перелік послуг, які надають педагогічні працівники методичних центрів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності. Конкретизовано коло професійних інтересів цих фахівців, пов’язаних з реалізацією потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров’я. Автори наводять висновки щодо правових основ варіативності професійного розвитку педагогічних працівників НМЦ цивільного захисту та безпеки життєдіяльності. Ключові слова: підвищення кваліфікації, педагогічні працівники; післядипломна освіта; навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності; правові основи.

Стаття розглядає історію появи інженерно-технічної освіти в США. Здатність США підтримувати інновації перш за все потребує професіоналів, які мають високу кваліфікацію в галузі науки, техніки, інженерії та математики (STEM). Ці професіонали працюють в уряді, промисловості та науці. Інженери відіграють особливо важливу роль у розробці новітніх технологічних систем та процесів. Останні десятиліття політики, роботодавці, дослідники та освітяни приділяють пильну увагу системі інженерної освіти США та відповідності отриманих інженерних навичок сучасним потребам економіки країни. Поява та розповсюдження програм підготовки інженерно-технічних спеціалістів є результатом поєднання декількох ключових чинників технологічного розвитку в Сполучених Штатах. Такими чинниками стають бажання нації залишатися головним лідером у галузі технологій та інновацій; національні звіти про стан інженерної освіти; розвиток технічних університетів; розширення програм у галузі інженерно-технічної освіти; поступовий розвиток навчальних програм, що містять більший акцент на теоретичних знаннях. Інженерні навички та знання є вирішальними чинниками для інновацій і технологічного розвитку країни. Вони також сприяють довгостроковому економічному зростанню та допомагають вирішити основні суспільні проблеми. Саме тому важливо розуміти освітній та кар’єрний шлях інженерів, які втілюють отримані навички та знання, а також систему інституцій, стратегії розвитку, ринок, трудові та інші ресурси, що разом готують, розвивають і поповнюють запас інженерів країни.

Проблема самовиховання має особливе значення стосовно того аспекту самоактуалізації та самореалізації, який стосується набуття особистістю суб’єктного статусу в освітній діяльності. Самовиховання та процеси самоактуалізації і самореалізації виступають як взаємообумовлені складові саморозвиваючого навчання. Самовиховання є важливим механізмом поєднання спрямованості освітнього процесу як на пізнавальні потреби, так і на потреби саморозвитку особистості. Концепт самовиховання посилює синергетичний методологічний потенціал понять самоактуалізації та самореалізації, оскільки ґрунтується на синергетичних ідеях самоорганізації Самовиховання, як і самореалізація та самоактуалізація, має інтегративний екзистенційний характер і в цільовому вимірі виходить за межі формальної освітньої діяльності, оскільки характеризує особистість як таку, що постійно перевизначається у своєму саморозвиткові. Концепт самовиховання посилює значення самоактуалізації та самореалізації як цілей неперервної освіти, оскільки відображає пожиттєвий характер процесу самотворення особистості. У контексті синергетичної методології важливим аспектом використання концептів самоактуалізації та самореалізації у процесі цілепокладання виховної діяльності постсучасного зразка є зміни в розумінні девіацій та їх зв’язку з процесом саморозвитку особистості. Самореалізація та самоактуалізація позитивно­девіантної особистості представляється як якісно нове соціальне та освітнє явище.

Статтю присвячено розкриттю особливостей антропософськи-орієнтованого підходу до подолання освітніх бар’єрів, який реалізовано в європейській програмі New Adult Learning Movement (NALM) – Рух за оновлення освіти дорослих. З’ясовано, що в освіті дорослого виявляються три основні рівноправні бар’єри, над якими необхідно працювати, надаючи дорослому учневі конкретну допомогу в їх подоланні, а саме: бар’єри в людському мисленні, бар’єри в почуттях та емоціях, бар’єри у вольовій діяльності. Це відповідає цілісності психічної структури особистості, внутрішнє життя якої характеризується інтелектуальними й афективними процесами, а також вольовою активністю, пронизаною свідомістю. Наголошено на важливості розпізнання людиною своїх бар’єрів, що є першим кроком у пізнанні, самопізнанні й саморозвитку. Установлено, що подолання бар’єрів у мисленні передбачає: у людини повинно бути бажання запитувати, досліджувати дійсність, а не пасивно приймати знання та готові відповіді; той, хто навчається, має відмовитися від моделі реальності, проте сама реальність повинна відкритися людині; людині необхідно навчитися спостерігати навколишню дійсність, а також розрізняти те, що вона знає, та те, що розуміє. Робота з бар’єрами в галузі емоцій і почуттів потребує стриманості, володіння собою, внутрішнього спокою, завдяки чому особистості відкривається зовнішній світ. Найбільш ефективними шляхами формування вольової активності людини є заняття різноманітними видами мистецтва, робота у групі та проєктна діяльність, а також особлива структура самого навчального процесу, що має сприятливий вплив на волю дорослого учня. Схарактеризовано сукупність вправ внутрішнього характеру, що використовуються в антропософській освітній практиці, допомагають людині оволодіти ходом своїх думок, взяти під контроль свої емоції й почуття, вольові імпульси та тим самим сприяють подоланню освітніх бар’єрів. Відзначено, що використання антропософськи-орієнтованого підходу до подолання бар’єрів в освіті дорослих відкриває перспективи для поліпшення професійної, післядипломної, неформальної та інформальної освіти дорослих учнів.

Розглянуто проблематику введення екологічної складової у навчальний процес підготовки фахівців із менеджменту. Наголошено на важливості екологізації освітнього процесу на всіх рівнях освіти. Зокрема деталізовано потребу формування екологічного мислення фахівця з менеджменту за допомогою вивчення корпоративної соціальної відповідальності. Проаналізовано три основні групи компетентностей, зокрема: інтегральні, загальні та спеціальні (фахові, предметні) компетентності. Особливу увагу приділено екологічній компетентності, яка повинна бути наявна у всіх трьох групах компетентностей менеджера. Докладно розглянуто екологічну складову компетентностей студентів, котрі навчаються за магістерською освітньо-професійною програмою "Менеджмент організацій і адміністрування" у Національному лісотехнічному університеті України, зокрема в межах таких навчальних дисциплін, як: соціальна відповідальність, екологічна стандартизація і екологічна сертифікація, менеджмент природоохоронної діяльності, міжнародна екологічна політика, економіка лісокористування. Обґрунтовано потребу включення екологічних аспектів суспільної діяльності у процес формування освітніх програм фахівців із менеджменту.

Статтю присвячено аналізу моделей організації навчання (індивідуально-орієнтованої, персоналізованої, акмеологічної), які вибудовуються з урахуванням індивідуальних особливостей кожного учня і передбачають створення умов для проєктування іншомовної індивідуальної освітньої траєкторії здобувача освіти. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури подано визначення індивідуальних освітніх траєкторій. Виділено й охарактеризовано напрямки реалізації індивідуальних освітніх траєкторій; розглянуто принципи їх побудови, фази реалізації, а також індивідуальні психологічні особливості учня, що визначають індивідуальну освітню траєкторію. В якості універсального методу дослідження запропоновано використання моделювання з акцентом на акмеологічний підхід із розглядом системності в якості основного методологічного принципу, а також дистанційного навчання як інноваційної технології, що ґрунтується на особливій організації та взаємодії і потребує комплексного підходу. Паралельно з моделюванням процесу навчання виявлено необхідність моделювання процесу формування мовної особистості учня, що забезпечує оптимальне проєктування лінгвоосвітньої траєкторії в умовах переходу до нового покоління Державних освітніх стандартів.

Більшість закладів вищої освіти України зі здобуттям незалежності мали пройти процес переосмислення та трансформації, винятком можна назвати лише новостворені ЗВО та так звані ПВНЗ. Духовна освіта, яка від початку мала певні відмінності від світської освіти, повинна була не лише сформувати своє розуміння освіти зі всіма її складниками, але й пройти складний шлях від маргіналізації до визнання духовної освіти, тому найкращі напрацювання духовної освіти необхідно масштабувати. Особливо цікавий цей досвід трансформування соціальної групи із соціологічної точки зору, оскільки духовні ЗВО, створені протестантами, за 30 років пройшли шлях від маргіналізації до повноправної участі в освітньому просторі України. Між авторами немає повної згоди стосовно антиінтелектуалізму. О. Українець, наприклад, описує загальносуспільне явище антиінтелектуалізму. Д. Бінцаровський, М. Мокієнко та інші розглядають наявність явища антиінтелектуалізму у протестантському середовищі. Ю. Решетніков, В. Синій студіюють становлення духовної освіти в Україні, заперечуючи своїм дослідницьким полем явище інтелектуалізму. В інших публікаціях ми частково розглядаємо аспекти духовної освіти, а також питання термінотворення та недискримінаційного звертання до таких закладів освіти з метою уникнення маркування та стигматизації. Однак соціологічні та іміджеві особливості забезпечення якості освіти серед протестантських закладів вищої освіти не вивчені повністю. Мета статті – виокремити соціологічні та іміджеві особливості забезпечення якості освіти серед протестантських закладів вищої освіти. Духовна освіта пройшла шлях від репресій до повноправної участі в освітньому просторі. Зокрема, звертається увага на кілька цікавих соціологічних явищ, які супроводжували розбудову духовної освіти. Також розглянуті соціологічні зміни, зумовлені сучасним станом духовної освіти та її особливостями. Оригінальною розробкою автора є введення понять «конфесійні вимоги» та «конфесійні очікування», трансляція цих явищ на освітні процеси. Стаття завершується аналізом розбіжності оцінок дослідників щодо 1) природи антиінтелектуалізму, 2) витоків і причин цього феномену, 3) поширення цього явища. Автор доходить висновку, що не можливо реконструювати витоки явища українського протестантського антиінтелектуалізму, напрацювати інструмент розмежування загальносуспільного антиінтелектуалізму та власне протестантського. Ця теза знаходить кілька аргументів. Так, взаємодія вірян-протестантів із суспільством зазнала змін, що чітко прослідковується на стані сучасної духовної освіти (навіть з урахуванням особливостей духовної освіти). Констатуємо, що не можливо реконструювати витоки явища українського протестантського антиінтелектуалізму, напрацювати інструмент розмежування загальносуспільного антиінтелектуалізму та власне протестантського. Ми вважаємо, що подальшого та всебічного дослідження потребує духовна освіта в Україні, яка пройшла шлях від репресій до повноправної участі в освітньому просторі. За умов проведення подібних студій особливу увагу необхідно звернути на кілька цікавих соціологічних явищ, які супроводжували розбудову духовної освіти. Оригінальною розробкою автора є введення понять «конфесійні вимоги» та «конфесійні очікування», трансляція цих явищ на освітні процеси.

Вступ. Прискорення прогресу людства зумовлене зростанням ролі інновацій, що потребує формування ефективногосуб’єкта їх здійснення та підтримки — інноваційної людини, за формування якої відповідальна сфера освіти, особливо початкова та середня освітні ланки. Реформа «Нова українська школа» (НУШ), яка впроваджується з 2016 р., має адекватно спрямовуватися з огляду на сучасні виклики й тенденції.Проблематика. Важливою в цьому контексті є ідентифікація ключових внутрішньосистемних і контекстуальних факторів впливу на якість шкільної освіти, насамперед з читання, математики, природничих наук, задля розвиткуінноваційної людини.Мета. З’ясування ендогенних та екзогенних чинників ефективного впливу на освітню якість для оптимізації реалізації НУШ у сучасних умовах.Матеріали й методи. Використано багатофакторний системний аналіз, зокрема статистичний, кореляційний, порівняльний, метод великих баз нових глобальних даних щодо людського розвитку, міжнародного оцінювання якості початкової і базової середньої освіти, розвитку світової наукової й університетської сфер та особливостей впровадження НУШ в Україні.Результати. З’ясовано глобальні вірогідні зв’язки між якістю шкільної освіти та факторами внутрішньо-освітянського та зовнішньо-контекстуального впливу на якість освіти. З-поміж розглянутих дев’яти чинників якості освіти школярів з читання, математики і природничих наук, особливо впливовими (резонансними) і стійкими виявилисяендогенна фактична тривалість освіти та екзогенна частка ВВП, що спрямовується на наукову сферу. При цьому впливовість зазначеної частки ВВП більша, ніж тривалості освіти. Обґрунтовано рекомендації щодо підвищення ефективності НУШ.Висновки. Підвищити результативність реформування шкільної освіти, зокрема на засадах НУШ, можна шляхом урахування детерміністичної дії на якість освіти низки ендо- і екзогенних факторів впливу.

Орієнтація більшості країн на стабільний розвиток та зростання, цифровізацію економіки та суспільства свідчить про пріоритетність розвитку освіти, особливо в умовах побудови економіки знань, або інноваційної економіки. Система фінансування вищої освіти відіграє значну роль у забезпеченні її розвитку відповідно до вимог часу та задоволенні потреб в освітніх послугах. У статті розглянуто основні принципи фінансування вищої освіти та здійснено оцінку їх використання в Україні. Визначено методи фінансування вищої освіти та форми, які використовуються в межах цих методів. Розглянуто можливості диверсифікації фінансування вищої освіти, особливо в частині взаємодії підприємств та закладів вищої освіти. Визначено такі основні форми та методи державного фінансування вищої освіти, як ситуативне, нормативне та за результатами.

У статті представлена характеристика молоді як соціально-демографічної групи, визначені її вікові, освітні, соціальні особливості, що виступає теоретичною базою на шляху побудови соціальної роботи з молоддю. Відповідно до законодавства України молоддю вважаються громадяни віком від 14 до 35 років. У розрізі соціальної роботи молодь розглядається як категорія населення, що характеризується не лише віковими ознаками, але й особливим місцем у структурі суспільства: від пасивного спостерігача, до активного діяча. Вона проходить складний шлях здобуття професії, пошуку місця роботи, маючи конкретні запити та вимоги, зокрема потреба в керівництві, освіті тощо. Через зміни в таких соціальних інститутах як родина, заклад освіти та враховуючи зовнішні чинники (індустріалізація, урбанізація та фактори навколишнього середовища), молодь стикається з кінцевими та періодичними соціальними проблемами, зокрема: здоров’я, безробіття, умови життєдіяльності та праці, якість освіти, професійна та творча самореалізація тощо. Розуміння сфери соціальних проблем молоді, їхнього запиту до державних і громадських установ виступає не лише надійним фундаментом, але й необхідною умовою побудови конструктивної співпраці між молоддю як клієнтами соціальної роботи та соціальними працівниками як провідниками соціалізації особистості. Визначено соціальне становище молоді, спираючись на результати соціологічних досліджень за сферами: здоров’я, освіта, зайнятість, участь в громадському житті. Аналіз статистичних даних показав високу самооцінку власного здоров’я, при цьому спостерігається зростання розповсюдженості шкідливих звичок в молодіжному середовищі; усупереч високого рівня освіченості третина молоді не задоволена якістю освіти; щороку збільшується частина молоді, що не працює за різних причин; демонструється ситуативна громадянська суспільна активність молоді.

У статті акцентовано увагу на ролі інформаційно-комунікаційних технологій у всіх сферах життєдіяльності людини, зокрема і у вищій освіті. Вказано на зміни, що відбуваються у ставленні нового покоління, що зростає на основі гаджетів та цифрових додатків, до навчання. Зазначено необхідність пошуку науково-педагогічними працівниками закладів вищої освіти всіх форм власності нових підходів до оптимізації освітнього процесу відповідно до потреб і особливостей сучасного покоління здобувачів. З’ясовано сутність гейміфікації, досліджено можливості використання її методів як ефективного засобу включення здобувачів до ігрової діяльності на занятті, підвищення рівня їх мотивації та успішності в навчанні. Визнано, що в цьому контексті особливої важливості набувають наукові розробки, які в тій чи іншій мірі торкалися вивчення переваг та недоліків використання ігрових методів навчання в поєднанні з вебінструментами у вищій школі. На основі результатів теоретичного аналізу напрацювань закордонних та вітчизняних колег у цій царині виокремлено компоненти гейміфікованого освітнього процесу та основні ігрові елементи, що формують механіку процесу гейміфікації. Зазначено, що досить важливим є поширення власних напрацювань, у яких висвітлюються оптимальні шляхи впровадження методів гейміфікації, а саме: в освітній процес здобувачів спеціальності 016.01 Спеціальна освіта (Логопедія). З урахуванням наявних власних розробок запропоновано більш ефективні способи використання цифрових засобів при викладанні окремих навчальних дисциплін, запропонованих здобувачам. Представлений перелік безкоштовних та доступних онлайн платформ і додатків для гейміфікації освітнього процесу в закладі вищої освіти. Наведені приклади використання LearningАpps, Wordwall, Baamboozle, Quizlet, Kahoot під час вивчення навчальних дисциплін здобувачами спеціальності 016.01 Спеціальна освіта (Логопедія), охарактеризований зміст такої взаємодії. Ключові слова: інформаційно-комунікаційні технології, освітній процес, гейміфікація, методи гейміфікації, онлайн додатки та платформи.

У статті розглядаються такі поняття, як «інтегрований підхід», «інклюзивне середовище» й «інклюзивне навчання». Аналізуються різноманітні проблеми інклюзивного процесу в зарубіжній і вітчизняній науці. Виділяються особливості інтегрованого навчання осіб з особливими потребами. Інтеграція осіб з обмеженими фізичними можливостями в суспільство стала провідною тенденцією, яка базується на визнанні їхньої громадської рівноправності. При такому розумінні виділення людей з фізичними порушеннями стає неприпустимим, що й фіксується законодавчо на рівні держави. Ідеї інтеграції реалізуються в контексті суспільного протистояння будь-якому прояву дискримінації. Відбувається відмова від термінів «інвалід», «аномальність», «дефект», замість яких використовуються терміни «людина з інвалідністю», «особливі потреби», «нормалізація» тощо. Нова термінологія спрямована на гуманізацію суспільства й відповідає основній меті інтеграції в суспільство людей з особливими потребами. Аналізуються закономірності, процеси й особливості інтеграції в суспільство людей з особливими потребами завдяки отриманню вищої освіти. Розглянута інклюзія в освітньому середовищі, у професійному навчанні та подальшому прaцевлаштуванні. Аналіз педагогічних, психологічних, філософських теоретичних джерел засвідчує неухильне зростання наукового інтересу до створення освітнього середовища у вищих навчальних закладах, що потенційно гармонізує розвиток фізичних і духовних сил, здібностей, обдарувань особистості, оптимізує реалізацію потенціалу в умовах гуманізації суспільства, формування внутрішньої інтелектуально-моральної свободи людини. Стаття висвітлює організацію навчального процесу студентів з інвалідністю, спрямована на обґрунтування форм і методів пожвавлення їхньої освітньо-пізнавальної діяльності. Окреслено шляхи реалізації освітньої діяльності цієї категорії населення, подано практичні рекомендації, форми й методи гносеологічної діяльності студентів, основою якої став багаторічний досвід автора викладання на факультеті соціальної освіти і психології з використанням різних освітньо- кваліфікаційних рівнів і форм навчання. Стаття спрямована на педагогічних працівників, які забезпечують навчальний процес для молоді з інвалідністю, викладачів різних дисциплін.

У статті висвітлено наукові погляди на професійну освіту майбутніх фахівців видавничо-поліграфічної галузі, розкрито значення інформаційного освітнього середовища як основної педагогічної умови підготовки їх до формування медіапростору. Зазначено, що видавничо- поліграфічна галузь є одним із важливих чинників розвитку сучасного суспільства, соціально-економічним складником процесу розбудови держави та зміцнення її авторитету на міжнародній арені. Видавничо- поліграфічна галузь забезпечує особисті та виробничі потреби громадян у різноманітній видавничій продукції. Фахівці цієї сфери сприяють підвищенню культурно-освітнього рівня нації, вільному доступу кожної людини до загальнолюдських цінностей. Зауважується, що в галузі видавничо-поліграфічної справи спостерігається приналежність до трьох типів професій: «людина – людина», «людина – знакова система», «людина – художній образ». Підкреслюється, що основним об’єктом у діяльності будь-якого фахівця видавничо-поліграфічної справи є поліграфічний виріб як продукт, який необхідно кваліфіковано підготувати з метою випуску, опублікування, успішного просування на ринок і задоволення потреб суспільства. Акцентується увага на тому, що проблема якісної професійної підготовки фахівців поліграфічного профілю в сучасних умовах зростання ролі інформації та інформаційно- комунікаційних технологій посідає особливе місце у професійній освіті. Вказано на розширення спектру поліграфічної продукції. Наголошується на тому, що однією із ключових педагогічних умов якісної професійної підготовки майбутніх фахівців видавничо-поліграфічної галузі є створення інформаційного освітнього середовища. Сучасні інформаційні системи дають змогу інтегрувати освітні ресурси та засоби презентації навчального контенту з мультимедійними ефектами, що інтенсифікує процеси ознайомлення студентів із теоретичним матеріалом різними способами, дає змогу використовувати програмне забезпечення для виконання практичних (лабораторних) робіт, розроблення творчих проектів, інфографіки. Інтенсивний розвиток інформаційного суспільства посилює вимоги до фахівців із видавничо-поліграфічної справи. Це зумовлює пошук нових шляхів і методів у їх професійній підготовці й відкриває перспективи для нових досліджень.

Проаналізовано особливості трансферу сучасного модерну в освітній системі країн Європейського Союзу. Підкреслено, що викладач поступово перестає бути єдиним модератором процесу формування компетенцій, а технологічна складова в організації освітнього процесу збільшується рік від року. Визначено фундаментальні напрями модерну економічної освіти, що базуються на концепціях М. Спенсера, Дж. Д’юї, аналізі космополітичної моделі У. Бека, соціально-економічної турбулентності М. Фезерстоуна і С. Леша, культурній дифузії Я. Пітерзе. Особливу увагу звернено на формування новітніх парадигм розвитку суспільства Homo Urbanus та Homo Creativus, які вже найближчим часом визначатимуть трендовість освітньої сфери та регуляторну домінантність «суперкреативного ядра», до якого, за Р. Флоридою, відносяться творчі викладачі. Проведений аналіз європейської моделі викладача в межах його творчої ідентифікаціїї, що, на думку авторів, носить поліструктурний характер просвітництва, це дало змогу максимально оптимізувати критеріальну основу структуризації М. Генсона. Проведений аналіз ідентифікаційних підходів щодо творчої особистості викладача уможливив визначити типові для ЄС риси: розуміння потреби в розширеному інвестуванні в освіту, психолого-педагогічний професіоналізм, ступінь конвергенції освітніх систем, селективне опанування наукової і дидактичної інформації, вплив багаторівневих програм (зокрема «Еразмус+») на стан академічної мобільності, а також характер міжнародної інституалізації освітнього менеджменту. Розроблена модель трансформаційної дифузії європейської креативізації, дала змогу визначити мікс-сприйняття та індикативно-дифузне поле процесів взаємодії «викладач-учень», що охоплюють креативізацію, демократизацію, гібридизацію, біохевіризацію, креолізацію, корпоративізацію, космополізацію, національну стандартизацію. Зазначене дає змогу з прагматичних і, водночас, творчих позицій розробити індикативні виміри творчої дифузії викладача економіки.

Стаття присвячена проблемам української державності, вихованню нації, ефек-тивному використанню наукового людського капіталу та якості освіти України. Зазначено, що ідеали волі, незалежності, соборності, єдності, закладені в свідомість народу, розділеного чужинсь-ким гнітом, практично творили нову українську душу, впливаючи на всі верстви населення, особли-во на тонкий прошарок переднього ряду української інтелігенції. Розкрита потреба у безперервному вихованні нації – найбільш значущій місії, якою мають перейматися держава і громадянське суспі-льство, оскільки прогрес відбувається лише тоді, коли він охоплений просвітництвом, яке зрощує потенціал інтелекту, етики, мотивуючи прагнення народу до наук, освіти, мистецтва, знань. Ак-центується увага на тому, що освіта прямо впливає і змінює життя людини, суспільства, держа-ви. Виявлено, що допоки в країні не сформується система щодо нарощування і ефективного викори-стання наукового людського капіталу, збереження вмотивованих і високоосвічених фахівців, до то-го часу ситуація нагадуватиме про усвідомлену тенденцію нищення національного інтелектуаль-ного потенціалу. Доведено, що в основі модернізації освіти покладено якість викладання, інструме-нтарію та навчально-методичного забезпечення, а також соціокультурне середовище. Суспільно-державною нормою і головним принципом має стати підхід, що фінансувати науку, освіту, культу-ру не можна, опираючись лише на світобачення бюрократії, оскільки вона тимчасово перебуває на «апостольських ристалищах». Встановлено, що суспільно-державні норми поведінки необхідно ви-будовувати згідно національних ідеалів, загальнолюдськості, незайманості прав і людських свобод, упроваджуючи високі міжнародні науково-освітні стандарти, які мають стати надійними скріпа-ми для зміцнення поступу українського народу і держави.

Освітня інституція України переживає нелегкі часи. Особливо це стосується закладів професійно-технічної освіти, які в переважній своїй більшості лише стають на шлях оновлення. Реформування професійно-технічної освіти відбувається повільно. Ця освітянська ланка ще не посіла належного місця у загальному процесі перебудови суспільного виробництва і відтворення трудових ресурсів країни, хоча й має такий потенціал. Трансформацію професійно-технічної освіти сучасні фахівці розглядають комплексно, як філософську, соціально-економічну та педагогічну проблему. Традиційна модель професійно-технічної освіти, заснована на радянській спадщині жорсткої централізації та управління, вичерпала себе і потребує оновлення та модернізації. Затребуваність на випускників професійних (професійно-технічних) училищ в Україні щороку зростає. Однак держава не в змозі справитися з проблемою налагодження роботи цих закладів через економічні, фінансові та ряд інших причин, що накопичилися за роки. Зміни сучасного суспільства, в тому числі в освітній сфері, вимагають керівників нового рівня. Актуальності набуває управлінська компетентність керівника щодо формування корпоративної культури організації. Доведено, що робота злагодженої команди є більш ефективною, ніж індивідуалізована праця, навіть високопрофесійна. Великі компанії, які стали світовими лідерами, вже давно відчули взаємозв’язок продуктивності праці від духовного й психологічної комфорту, ступеню єдності та спільності працівників. Корпоративна культура є стратегічним маркетинговим ресурсом, ефективним інструментом управління в руках керівника. Практика роботи багатьох організацій засвідчує, що ділова єдність залежить безпосередньо від духу та атмосфери, яка створюється в організації. Новий компетентнісний підхід, за яким працюють університети Європи з кінця ХХ ст. та активно впроваджується в Україні, вимагає підготовки особистості керівника, котрий в майбутньому володітиме не лише сумою знань, вмінь і навичок, а зможе діяти, приймати рішення в нестандартних ситуаціях. Важлива психологічна готовність керівника, уміння підготувати колектив до роботи в умовах соціальних та освітніх трансформацій.