Journal articles on the topic 'Особистість викладача'

У статті розглянуто проблему опанування особистістю складними життєвими обставинами через зміцнення її здоров'я у психологічній сфері. Схарактеризовано своєрідність феномена «психоемоційне здоров'я студентів» і на цьому підґрунті представлено розроблений питальник, котрий осмислено в якості базового діагностувального інструментарія щодо визначення емпіричних даних стосовно типового стану психоемоційного здоров'я студентів молодших і старших курсів навчання у закладі вищої освіти за сучасних умов, що склались через COVID – 19, та впливовості факторів на означену особистісну властивість. У ході емпіричної частини проведеного дослідження виявлено найпоширеніші типи позиції студентів в умовах дистанційного навчання в період COVID – 19: позицію «жертви», котра характеризує тих студентів, які демонструють пригніченість загальною панікою в соціумі, неспокій через неуможливлення отримати «тут і зараз» відповідь – роз’яснення викладача відносно незрозумілого на занятті, тривожність від штучно створеною ізоляцією від студентського загалу; позицію «відсутності само ідентифікації із суб’єктом освітнього процесу», яка характеризує студентів, котрі виявляють розгубленість через брак стимулів у суб’єкт-суб’єктній навчальній взаємодії, знервованість недосконалістю різнорівневих індивідуально-навчальних завдань у межах предметної специфіки, страх перед екзаменаційними випробуваннями; позицію «заручника життєвих незручностей», котра притаманна студентам, які виявляють агресивність через застаріле покоління гаджетів та неякісний інтернет, емоційне несприйняття оточуючими у зв’язку із необхідністю власного «життєвого» простору у наявних житлових умовах, обурення від технічної недосконалості обладнання робочого місця. Ключові слова: психоемоційне здоров'я; особистість студента; рефлексивна компетентність викладача; психологічна підтримка; самозбереження; пандемія; дистанційне навчання.

У статті наголошується на педагогічній рефлексії викладача сучасного закладу вищої освіти, яка є необхідним інструментом для осмислення методологічних основ викладання, культури взаємодії зі студентами, є елементом знання, самопізнання, духовного світу людини. Рефлексія на сьогодні є сучасною формою філософського осмислення знання, методом його отримання. Здійснена спроба окреслити міждисциплінарність проблеми педагогічної рефлексії в сучасних умовах. Міждисциплінарність передбачає комплекс розв’язання завдань: створення культурно-духовного центру у закладі вищої освіти, гармонію, духовності та культури, значення культурно-духовних цінностей у контексті дієвої, духовної педагогіки, об’єктивної потреби суспільства в конкурентоспроможному фахівцеві-особистості тощо. Автор наголошує на особистості викладача, його здатності до змін, бажання бути морально-духовним по-сучасному на тлі соціальної кризи, яка склалася у суспільстві до карантину й поглибилася під час нього. Наголошено, що тільки особистість може стати прикладом для особистості. Проводячи педагогічну рефлексію, автор зазначає, що приклад Людини ХХІ ст. сьогодні треба шукати не серед представників інших поколінь та часів, а він є серед нас, сучасників. Це має бути інноваційна особистість в усьому: в науці, наукових підходах до вічних проблем Добра, Краси; цілісна особистість, світоч у світі педагогічної науки та мистецтва, виховання для студентської молоді, яка керується у житті моральним кодексом, виховує студентів жити у злагоді зі своєю совістю й серцем, бачити прекрасне, тягнутися до нього. Наводяться проблеми виховання у вищій школі та шляхи їх подолання через пізнання студентом себе у боротьбі зі своїми недоліками; перебудова суспільної свідомості молоді через дієву педагогіку; здійснення красивих учинків відповідно до вищої етики; здійснення еволюції індивідуальної свідомості, прийняття відповідальності за свою індивідуальну еволюцію.

У статті аналізуються результати дослідження щодо моделювання психологічного портрету сучасного викладача закладу вищої освіти. Підкреслюється, що реформи та зміни, які постійно відбуваються у системі вищої освіти, стосуються і вимог до викладачів, в тому числі до їх особистості та психо-логічного портрету. Наголошується на актуальності розробки моделі психологічного портрету сучасного викладача як інструменту для саморозвитку викладача, як еталону коректної оцінки якості його діяльності. Зауважується, що впровадження та застосування такої моделі дозволить підвищити якість надання освітніх послуг у ЗВО України. Розкриваються головні напрями та особливості професійної діяльності викладача ЗВО. Запропоновано перелік особистісних якостей викладача вищої школи, які впливають на ефективність виконання ним всіх видів робіт, що містяться у професійній діяльності: навчальної, методичної, наукової, організаційної, виховної тощо. Наведено детальні результати опитування здобувачів вищої освіти, науково-педагогічних працівників та адміністрації закладу вищої освіти щодо таких складників психологічного портрету сучасного викладача, як темперамент, характер, педагогічні здібності, педагогічна спрямованість (мотивація), комунікативна компетенція, емоційний інтелект, моральні якості, вольові якості, самоконтроль, самооцінка.Визначено, що, на думку здобувачів вищої освіти, викладач має бути сангвініком, екстравертом, людиною молодого віку, з вираженою педагогічною мотивацією та високо розвиненими комунікативними якостями, відкритим, тактовним, толерантним. Встановлено, що для науково-педагогічних пра-цівників є характерним прагнення передавати знання та досвід, вони приділяють увагу власній мотивації, педагогічній спрямованості. Представлено результати опитування представників адміністрації закладу вищої освіти: комунікабельність, порядність, рішучість, відповідальність, ерудованість, любов до себе, роботи та оточуючих складають психологічний портрет сучасного викладача. На основі про-веденого дослідження запропоновано модель психологічного портрету сучасного викладача закладу вищої освіти «ВСЕСВІТ ЯКОСТЕЙ».Ключові слова: викладач, психологічний портрет, особистість, моделювання, анкетування. The presented article analyzes the results of research on modeling the psychological portrait of a modern university teacher. It is emphasized that the reforms and changes that are constantly taking place in the higher education system also apply to the requirements for teachers, including their personality and psychological portrait. Emphasis is placed on the relevance of developing a model of a modern teacher psychological portrait as a tool for self-development, as a standard for correct assessment of the quality of teaching work. It is noted that the introduction and application of such a model will improve the quality of educational services in Ukraine. The main directions and features of professional activity of the university teacher are revealed. The list of personal qualities of the university teacher which influence efficiency of his professional activity (educational, methodical, scientific, organizational, educational, etc.) is offered. The detailed results of the survey of students, research and teaching staff and administration of higher education institution on such components of a modern teacher psychological portrait as temperament, character, pedagogical abilities, pedagogical orientation (motivation), communicative competence, emotional intelligence, moral qualities, volitional qualities, self-control, self-esteem are presented.It was determined that, according to the opinion of students, a university teacher should be a sanguine, extrovert, young person, with strong pedagogical motivation and highly developed communicative qualities, tactful, tolerant. It was established that for teachers themselves it is important to have a desire to transfer knowledge and experience, they pay attention to their own motivation, pedagogical orientation. The results of a survey of representatives of the administration of higher education institution are presented: sociability, decency, determination, responsibility, erudition, self-love make up the psychological portrait of a modern teacher. Based on the conducted research the model of a modern university teacher psychological portrait under the name ‘SOCIABLE MASTER’ was offered.Key words: university teacher, psychological portrait, personality, creation of a model, survey

Стаття присвячена обґрунтуванню процесу оновлення вимог до викладача закладу вищої освіти та його ролі у професійній підготовці майбутніх правоохоронців у навчальному середовищі університету. Проаналізовано проблему формування полікультурної компетентності майбутнього фахівця, яка пов’язана із формуванням особистості педагога, його загальної культури, педагогічної майстерності. У публікації визначено, що у педагогіці сукупність професійно-зумовлених вимог до педагога визначається готовністю до педагогічної діяльності. Ознаками готовності викладача закладу вищої освіти до педагогічної діяльності, на нашу думку, є: педагогічна самосвідомість; емоційне позитивне ставлення до суб’єкта (курсанта), об’єкта (педагогічного процесу) і засобу діяльності (виховання та навчання); знання про структуру особистості курсанта, його вікові зміни, цілі й засоби педагогічного впливу в процесі її формування та розвитку; педагогічні уміння щодо організації і здійснення навчального та виховного впливів на особистість; прагнення спілкуватися зі слухачами, передаючи їм свої досвід та знання, відповідно до змісту і способів досягнення соціально значущих цілей. Доведено, що інноваційна діяльність викладача закладу вищої освіти передбачає: впровадження інноваційних технологій навчання, спрямованих на удосконалення цілісного навчально-виховного процесу ЗВО; стимулювання інноваційної, пошукової, творчої професійної діяльності; створення інноваційно-творчої атмосфери взаємодії між учасниками процесу навчання; формування інноваційних здібностей, а саме інноваційного мислення, уяви тощо. Виявлено, що сучасні освітні процеси у правоохоронній галузі зумовлюють нагальну потребу створення цілісної педагогічної системи, що передбачає оптимальне поєднання традиційних і новаторських підходів педагогів до проблеми формування професійної компетентності майбутніх працівників правоохоронних органів, використання інноваційного досвіду наукових досліджень такої проблеми. Авторами визначено, що сучасна професійна підготовка майбутніх працівників правоохоронних органів має орієнтуватись на перспективи міжнародної співпраці, забезпечення мобільності як науковців, викладачів, так і курсантів у межах глобального освітнього і наукового просторів.

У статті розглянуто питання ролі інноваційних технологій в процесі підвищення мовних навичок англійської мови студентів вищої школи. Різні методи з використанням технологій з поліпшення чотирьох мовних навичок були детально розглянуті та охарактеризовані. Автором наголошено на тому, що інноваційні технології є невід'ємною частиною процесу викладання і вивчення англійської мови. Інноваційні технології стали невід'ємною частиною процесу викладання і вивчення англійської мови. Вони допомагають студентам за коротший час оволодіти потрібними навичками для вільного використання англійської мови, а саме: навички аудіювання, читання, письма та комунікації. З огляду на всю важливість інноваційних технологій, слід зазначити, що центральне місце у процесі викладання займає особистість вчителя, який обирає, оцінює і впроваджує нові технології. Таким чином, технології допомагають викладачеві вирішити велику кількість технічних питань, зробити урок цікавішим, але технології не можуть замінити викладача повністю. Перспективою для подальших досліджень може стати аналіз інших інноваційних тенденцій у процесі викладання англійської мови. Інноваційні технології стали невід'ємною частиною процесу викладання і вивчення англійської мови. Вони допомагають студентам за коротший час оволодіти потрібними навичками для вільного використання англійської мови, а саме: навички аудіювання, читання, письма та комунікації. З огляду на всю важливість інноваційних технологій, слід зазначити, що центральне місце у процесі викладання займає особистість вчителя, який обирає, оцінює і впроваджує нові технології. Таким чином, технології допомагають викладачеві вирішити велику кількість технічних питань, зробити урок цікавішим, але технології не можуть замінити викладача повністю. Перспективою для подальших досліджень може стати аналіз інших інноваційних тенденцій у процесі викладання англійської мови. Окремо визначена провідна роль особистості вчителя в освітньому процесі. Автором зазначено, що освітні та інноваційні процеси є невід’ємними один від одного процесами.

Одним з основних елементів сучасної освіти можна вважати мультимедійне освітнє середовище (МОС), в якому здійснюється взаємодія викладача й студента за допомогою засобів мультимедіа [1]. Використання мультимедіа як особливого класу програмного й апаратного забезпечення, глобальної мережі Internet та дистанційних навчальних курсів дозволяє активізувати пізнавальну діяльність студентів, реалізувати творчі здібності, адаптувати процес навчання до їхніх індивідуальних особливостей. Вони дозволяють використовувати інформаційно-пошукові системи, освітні портали, бібліотечні каталоги та файл-сервери, що піднімає дистанційну освіту на більш якісний рівень. Концепцію саморозвитку студентів [2] в умовах МОС можливо сформулювати наступним чином: саморозвиток є можливим в умовах інформатизації освіти та оптимізації методів освіти, активного використання технологій відкритої освіти. Така концепція містить декілька стратегічних напрямків (рис. 1), які в сумі дають можливість підготувати студентів, що здатні орієнтуватись та саморозвиватись в умовах МОС.У цілому, МОС може бути представленим за допомогою основних характеристик мислення, на які воно впливає (рис. 2). Оскільки використання мультимедіа у дистанційній освіті дає можливість студентам усвідомлювати й рефлектувати мисленнєвий процес, такий підхід дозволяє переглянути уявлення про їхні психічні функції (мислення, уяву, увагу, пам’ять та ін.).Засоби мультимедиа у контексті МОС дозволяють диференціювати рівень складності навчальних завдань, обрати оптимальний темп навчання, підвищити оперативність виконання завдань.Одним з засобів формування МОС є дистанційна освіта, що на сьогоднішній день переживає бурний розвиток в Україні [3]. Вона виокремлюється серед інших форм навчання,оскільки її характерною рисою виступає опосередкована взаємодія викладача та студента у інформаційному навчальному середовищі.Дистанційна освіти має певні організаційно-методичні принципи, серед яких виділяються модульність побудови навчального матеріалу, гнучкість та оперативність оновлення інформації, орієнтація навчального матеріалу на особистість студента, врахування його здібностей та мотивації. Разом з цим з боку викладача необхідно чітко планувати власну професійну діяльність, створювати сприятливе інформаційно-комунікативне середовище, обирати ефективні методи впливу на особистість студентів, враховувати особливості їхньої емоційної сфери, надавати їм зворотній зв’язок.Основним середовищем дистанційної освіти є мультимедійна система, заснована на застосуванні інформаційно-комунікативних технологій. Сучасні мультимедійні системи спроможні покращити якість навчання, полегшити керування навчально-виховним процесом, поширити використання інтегрованих міждисциплінарних навчальних програм, створити мотивацію самоосвіти й саморозвитку особистості студентів.Дистанційна освіта має евристичний характер, тобто студент самостійно шукає і засвоює знання, способи освітньої діяльності. Однак він не тільки отримує знання, але й планує власну освітню діяльність, складає план власних занять, висуває стратегічні цілі, розвивається як особистість. Дистанційна форма освіти прискорює процес екстеріоризації навчального матеріалу, його матеріалізації у вигляді таблиць, схем, малюнків, анімації, розвиває можливості одночасного розгляду декількох варіантів перетворення об’єкту [4; 5].Таким чином, дистанційна освіта як невід’ємний елемент мультимедійного освітнього середовища ВНЗ є перспективним дидактичним засобом, який за певними умовами дає можливість підвищити ефективність навчального процесу за умови врахування індивідуальних особливостей студентів, їх рівня компетенції та мотивації, відповідності освітніх потреб та мети навчання.

У статті розглянуто проблему підготовки сучасного філолога-германіста з точки зору вибору методів роботи з оригінальними літературними текстами жанру малої прози, які б ефективно сприяли формуванню іншомовних мовленнєвих навичок. З’ясоване місце оригінальних художніх творів в загальній конфігурації навчання іноземній мові та культурі. Виявлено значення впливу першого позитивного досвіду зустрічі з німецькомовною літературою у формі малої прози на подальше ставлення студентів до складних, обширних та високодиференційованих з огляду на їх зміст та форму оригінальних літературних творів. Висвітлено, що для досягнення позитивного впливу на формувння у студентів-філологів іншомовних мовленнєвих навичок через вивчення оригінальних літературних творів слід забезпечити безпосередній взаємозв’язок між прагматичною складовою частиною, з одного боку, та естетичною і етичною складовими частинами оригінальної художньої літератури іноземною мовою, з іншого. Встановлено, що таке узгодження виражається в необхідному корегуванні навчального процесу, тобто відбувається за умов включення до навчальної програми творів малої німецькомовної прози, попередньо дидактизованих викладачем. На цій підставі обґрунтовано, що робота з оригінальними літературними текстами під час вивчення іноземної мови повинна мати інтегруючий характер, який поєднує три предметні галузі: літературу, мову, країнознавство. З’ясована роль викладача у підвищенні мотивації здобувачів освіти в аспекті оволодіння мовою через досягнення цілей, що поєднують естетичний характер літературних текстів з іншокультурним аспектом. На окремому практичному прикладі продемонстровано, які форми можуть мати завдання до текстів на рівні осмислення конкретних навчально-методичних кроків їх реалізації, аби досягти мети всебічного розвитку філологічного розуміння оригінальної художньої літератури іноземною мовою та ефективного формування іншомовних мовленнєвих навичок. Зазначено, що, запроваджуючи розвиток іншомовних мовленнєвих компетенцій студентів через вивчення оригінальних літературних творів, викладач іноземних мов повинен одночасно сприяти розвитку соціальних компетентностей, бажанню спілкуватися та готовності до розмови, розвивати вміння робити судження, вчити критичній оцінці, формувати особистість, давати імпульс для роздумів та соціально орієнтованого спілкування.

У статті проаналізовано зміст підготовки викладачів дисциплін економічного спрямування до реалізації педагогічних технологій. З’ясовано, що для ефективного використання педагогічних технологій викладачі дисциплін економічного циклу повинні опанувати такими професійно значущими уміннями, як: інтелектуальні; організаторсько-конструктивні; інформаційно-гностичні; методичні; комунікативні. Доведено, що особистісно-професійні якості викладачів суттєво впливають на вибір напрямів здійснення ними професійної діяльності, сприяють забезпеченню творчого характеру вирішення професійних завдань. Найбільш значущими особистісно-професійними якостями щодо ефективного використання викладачами педагогічних технологій уважаються такі: цілепокладання, вміння відповідати за свої дії, активність й ініціативність, професійна креативність, уміння спілкуватися, емоційна стійкість, енергійність, здатність до ризику, до рефлексії. Взагалі, підготовка викладачів дисциплін економічного циклу до використання педагогічних технологій виступає обов’язковою складовою вдосконалення їхнього професіоналізму, котрий спрямовано на підвищення якості професійної діяльності, самореалізацію на особистісному та професійному рівні, поступовий розвиток професійних якостей. Готовність викладачів дисциплін економічного циклу до використання педагогічних технологій визначено в якості стійкого інтегративно особистісного утворення педагога, яке включає як професійні мотиви, цілі, цінності, знання та уміння, так і особистісні якості, котрі сприяють ефективному навчанню здобувачів вищої освіти в галузі економіки. Виходячи з цього, викладачеві дисциплін економічного циклу необхідно знати суть педагогічних технологій, їхні можливості та доцільність використання в освітньому процесі й специфіку їх реалізації у ході викладання економічних дисциплін. Отже, проведене дослідження підтверджує висновки науковців про те, що всі структурні складові готовності викладачів економічних дисциплін до успішного використання педагогічних технологій виступають взаємопов’язаними та взаємозумовленими між собою та однаково важливими для організації професійно-педагогічної діяльності у закладах вищої освіти.

На сьогоднішній день актуальною є проблема формування професійної компетентності майбутніх викладачів усного перекладу, зокрема їх методичної компетентності. Для визначення структури і змісту методичної компетентності викладача усного перекладу необхідно побудувати робочу модель його професійної компетентності. Аналіз останніх досліджень свідчить, що серед науковців немає єдиного загальноприйнятого визначення змісту та складових цієї компетентності, незважаючи на її ключову роль у методиці викладання перекладу. Тому метою статті є визначення структури і змісту професійної компетентності усного перекладача як основи для розробки моделі його методичної компетентності. Ми розглядаємо професійну компетентність усного перекладача як інтегративну якість фахівця з усного перекладу, яка є динамічним поєднанням когнітивного-діяльнісного та особистісно-рефлексивного компонентів і проявляється в готовності та здатності до успішної реалізації його професійної діяльності та самовдосконалення впродовж життя. Когнітивно-діяльнісний компонент професійної компетентності усного перекладача включає професійні знання, навички, вміння та здатності, що відповідають таким фаховим компетенціям, як міжкультурна, перекладацька та фахово-соціальна. Особистісно-рефлексивний компонент охоплює психофізіологічні, морально-етичні, емоційно-вольові особливості усного перекладача та його здатність до рефлексії. Таким чином, особистісно-рефлексивний компонент включає якості, вміння та здатності, що відповідають фаховій особистісній компетенції. Успішне формування професійної компетентності в майбутніх усних перекладачів залежить значною мірою від рівня їх підготовки, зокрема від сформованості в них методичної компетентності. Перспективою подальших розвідок є розробка робочої моделі структури і змісту методичної компетентності викладача усного перекладу з урахуванням компонентного складу його професійної компетентності. Ключові слова: викладач усного перекладу, професійна компетентність, методична компетентність викладача усного перекладу, професійна компетентність викладача усного перекладу, професійна компетентність усного перекладача.

У статті зазначено, що наразі актуальним є питання підготовки фахівців, які професійно займаються організацією навчання дорослих − педагогів-андрагогів, високоосвічених, творчих особистостей, здатних генерувати нові ідеї, оригінально розв’язувати актуальні навчально-виховні та соціокультурні проблеми, тобто підготовки магістрів спеціальності 011 Освітні, педагогічні науки, які поновлять склад науковців і викладачів закладів вищої освіти. Констатовано, що професійному становленню магістрів педагогіки вищої школи здебільшого допомагає навчальна дисципліна «Акмеологічні технології», метою якої є засвоєння здобувачами системи акмеологічних знань, формування вмінь розв’язувати широкий спектр акмеологічних проблем і завдань у процесі професійної діяльності; формування та закріплення в самосвідомості майбутнього викладача необхідності саморозвитку й самореалізації, що дозволяють спеціальними прийомами та техніками самоактуалізувати особистісне та професійне «Я»; розвиток внутрішнього потенціалу, професіоналізму та творчої майстерності фахівця, який працює в системі «людина-людина», що є основою його професійного іміджу й життєвого досвіду. Акцентовано, що в межах цього курсу майбутні викладачі вивчають: предмет акмеології, його місце в системі наук, методологічні основи акмеології, акмеологічну культуру особистості в контексті життєвого шляху та професійного розвитку людини, акмеологічний підхід у педагогічній освіті України, акмеологічні технології особистісного та професійного розвитку дорослих. Підкреслено, що важливою передумовою під час вивчення зазначеної дисципліни є організація викладачем творчого процесу на заняттях і залучення здобувачів до активної участі в ньому. Наведено приклади аудиторної та самостійної роботи для засвоєння навчального матеріалу та поточного контролю. Означений курс сприяє андрагогічній підготовці майбутніх викладачів, фахівців високого рівня, для яких знання, уміння, навички, їхнє постійне оновлення є основою професійної самореалізації особистості.

The article presents a theoretical analysis of the personal-motivational component in professional-pedagogical competency of lecturers from technical universities. It conducts a comprehensive review of scientific-pedagogical literature on structural components of the personal-motivational component in the context of a competency-based approach. It comparatively analyzes pedagogical skills and professional-personal qualities of modern lecturers from technical universities. Despite many scientific studies on the structurization of teachers’ professional-pedagogical competency, there is still no single understanding of this concept’s components. The article presents an author’s approach to structuring professional-pedagogical competency of lecturers from technical universities. This approach singles out cognitive-intellectual, personal-motivational, functional-technological, social-communicative and reflexive-regulatory components. Besides, the article clarifies the main scientific approaches to considering semantically similar formulations of the personal-motivational component in professional-pedagogical competency and discloses its structural elements (values, motivational resources, a system of personally and professionally important qualities, pedagogical skills of lecturers). It indicates that the nature of lecturers’ motivational urges (motives, goals, ideals, interests, needs) determines the effectiveness of individual projects for developing professional-pedagogical competency. It finds that the groups of professional-pedagogical values (values-goals; values-means; values-attitudes; values-knowledge; values-qualities) act as the elements of the personal-motivational component. Finally, the article concludes that every pedagogical skill is a complex synthetic quality. It combines certain professional-personal qualities which should be inherent in modern lecturers with a high level of professional-pedagogical competency working at technical universities. У статті здійснено теоретичний аналізособливостей особистісно-мотиваційного компонента про-фесійно-педагогічної компетентності викладача технічного закладу вищої освіти. Проаналізовано науково-педагогічну літературу, присвячену проблемі дослідження структурних складників особистіс-но-мотиваційного компонента в контексті компетентнісного підходу, здійснено порівняльний аналіз відповідності педагогічних здібностей і професійно-особистісних якостей сучасного викладача техніч-ного закладу вищої освіти. Зокрема, наголошено, що, незважаючи на науковий доробок, присвячений структуруванню професійно-педагогічної компетентності педагога, у сучасних науково-педагогічних дослідженнях спостерігається неоднозначність розуміння компонентів цього поняття. Представлено авторський підхід до структурування професійно-педагогічної компетентності викладача технічного закладу вищої освіти, який передбачає виділення пізнавально-інтелектуального, особистісно-моти-ваційного, функціонально-технологічного, соціально-комунікативного та рефлексивно-регулятивно-го компонентів. Визначено основні підходи науковців до розгляду семантично близьких за змістом формулювань особистісно-мотиваційного компонента досліджуваної компетентності та виокремлено його структурні елементи: ціннісно-смислові, мотиваційні ресурси, систему особистісно і професійно важливих якостей, педагогічних здібностей викладача. З’ясовано, що характер мотиваційних спону-кань викладача (мотиви, цілі, ідеали, інтереси, потреби та ін.) визначає ефективність індивідуальних проєктів розвитку професійно-педагогічної компетентності. Зауважено, що складниками особистісно-мотиваційного компонента постають групи професійно-педагогічних цінностей (цінності-цілі; цінно-сті-засоби; цінності-відношення; цінності-знання; цінності-якості). Підкреслено і представлено у вигляді таблиці відповідності, що кожна педагогічна здібність викладача становить складну синтетичну якість, в якій поєднуються окремі професійно-особистісні властивості, якими повинен володіти сучасний викла-дач технічного закладу вищої освіти з високим рівнем професійно-педагогічної компетентності.

Стаття присвячена проблемі формування методичної культури майбутніх викладачів закладів вищої освіти на етапі професійної підготовки. Особлива увага приділена необхідності підготовки майбутніх викладачів до роботи зі студентською молоддю. У статті представлено характеристики методичної культури викладача закладу вищої освіти, обґрунтовано необхідність її формування для успішної професійної діяльності в умовах оновлення вищої школи, проаналізовано особливості та функціональні можливості педагогічного середовища, його роль у системі професійної підготовки майбутніх викладачів. Проаналізовано наукові підходи щодо визначення поняття «методична культура», уточнено сутність феномена «методична культура майбутнього викладача ЗВО». Запропоновано шляхи формування методичної культури майбутнього викладача на етапі магістерської підготовки. Дотримання педагогічних умов (наповнення змісту навчальних дисциплін знаннями про методичну культуру викладача ЗВО; використання інтерактивних технологій з метою підвищення мотивації до формування власної методичної культури; врахування вікових особливостей студентської молоді тощо) забезпечує постійний цілеспрямований вплив на формування досліджуваної нами якості.Автор доводить актуальність формування методичної культури викладача як однієї з важливих особистісно-професійних якостей та зазначає, що це складне, багаторівневе і системне утворення. У статті підкреслено, що зміст предметів психолого-педагогічного циклу, які викладаються студентам спеціальності «Освітні, педагогічні науки», сприяє зростанню професіоналізму, збагаченню знань, забезпечує розвиток цілісної творчої особистості та формує методичну культуру майбутніх викладачів ЗВО на етапі професійної підготовки. Методи дослідження спрямовувалися на опис сутності змісту статті, цілісного уявлення про проблему, зазначену у темі. Результати наукової розвідки засвідчили, що нагальною сьогодні є потреба удосконалити наукові уявлення про суть та структуру поняття «методична культура майбутнього викладача ЗВО», виявити її структурні компоненти, принципи та фактори формування. Подальшої уваги заслуговує розгляд питання методичної культури майбутнього викладача, яка спрямована на підвищенняефективності його майбутньої діяльності та розвиток професійно-особистісних якостей.

У статті представлено теоретичний аналіз наукових підходів до відбору критеріїв професійного розвитку педагогічних кадрів та обґрунтування запропонованих критеріїв і показників розвитку професійно-педагогічної компетентності викладачів фахових дисциплін технічних закладів вищої освіти. Зокрема, у працях вітчизняних і зарубіжних науковців (С. Гончаренко, А. Губа, А. Дубасенюк, Н. Ничкало, Т. Фурман та ін.) проаналізовано зміст поняття «критерій» як ознаки, на основі якої формується оцінка якості певного процесу; представлено тлумачення терміну «показник» як важливої складової частини критерію. Розглянуто науковий досвід визначення авторами критеріїв та показників сформованості професійної компетентності педагогічних та науково-педагогічних працівників. Наведено відповідні приклади. З’ясовано, що професійно-педагогічна компетентність викладача технічного закладу вищої освіти представляє собою складне, інтегративне, професійно-особистісне утворення. Зауважено, що контрольно-результативний блок авторської структурно-функціональної моделі розвитку професійно-педагогічної компетентності викладачів фахових дисциплін технічних ЗВО передбачає критерії розвитку досліджуваної компетентності, до яких зараховано ціннісно-мотиваційний, інтегративно-теоретичний, діяльнісно-операційний, особистісно-комунікаційний, оцінно-рефлексивний критерії. Водночас використання методу моделювання педагогічних процесів дозволило окреслити показники – якісні характеристики сформованості визначених критеріїв. Зроблено висновок про те, що запропоновані критерії і показники дозволяють здійснювати діагностику розвитку професійно-педагогічної компетентності викладачів фахових дисциплін технічних ЗВО і можуть бути використані у навчальному процесі системи підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників. Перспективи подальших досліджень полягають у визначенні змісту технології розвитку професійно-педагогічної компетентності викладачів фахових дисциплін технічних закладів вищої освіти в умовах післядипломної педагогічної освіти.

У статті висвітлено результати дослідно-експериментальної роботи всеукраїнського рівня «Створення інформаційно-освітнього середовища у професійно-технічному навчальному закладі торгівлі та технологій харчування», що проводився на базі ДНЗ «Одеське вище професійне училище торгівлі та технологій харчування».Визначено суть поняття «інформаційно-освітнє середовище» (далі – ІОС) в закладах професійної (професійно-технічної) освіти, описано його модель, визначено організаційно-педагогічні умови застосування. У структурі відкритого інформаційно-освітнього середовища представлено: контент-бібліотеку, базу навчально-методичних матеріалів, довідково-пошукову систему, електронні освітні ресурси загальноосвітніх та спеціальних дисциплін, депозитарій, електронні енциклопедії та довідники, репозиторій, конструктор особистого ІОС викладача, систему дистанційного навчання, електронні освітні ресурси соціально-економічного напряму, електронні освітні ресурси управління, інші модулі, введення яких науково, методично й дидактично обґрунтовано.Єдине ІОС представлено як таке, що поєднує широкий вибір навчального програмного забезпечення, мережних технологій (електронна пошта, форуми, програмне забезпечення колективного використання, чати, відеоконференції, аудіо- та відеозаписи) й широке коло навчальних інструментів, що базуються на використанні веб-технологій. Охарактеризовано особливості підготовки педагогічних працівників училища до створення електронних засобів навчання. Показано результати здійсненої в ході проведення експерименту адаптації ІОС до особливостей організації навчально-виховного процесу в освітньому закладі сфери торгівлі та ресторанного господарства.Доведено, що використання можливостей ІОС істотно впливає на професійне зростання педагогів, підвищує результати навчальних досягнень учнів, сприяє зростанню якості освітнього процесу в цілому, надає учневі можливість включитися в активну професійну діяльність, бути здатним діяти у різних професійних ситуаціях і заявляти про себе як про компетентну особистість зі сформованою професійною, духовно-моральною і життєвою позицією.

В оглядовій статті розглядається проблема визначення змісту та сутності профорієнтаційної компетентності викладача закладу вищої освіти в контексті підготовки його до здійснення профорієнтаційної роботи, передбаченими професійними завданнями щодо залучення абітурієнтів до вступу. Виділено потребу та основні завдання профорієнтаційної діяльності викладача закладу вищої освіти з орієнтирами на професійний стандарт.У результаті проведеного авторами аналізу наукових праць виокремлено загальні характерні складові профорієнтаційної компетентності, що дозволило її розглядати як інтегровану якість особистості, об’єднану готовністю й здатністю до здійснення цілеспрямованої профорієнтаційної діяльності з майбутніми вступниками на основі попередньо сформованих знань, умінь, навичок, якостей, інтересів і цінностей.Авторами публікації пропонуються узагальнені результати аналізу наукових поглядів у даному напрямі, на основі чого виокремлено у змісті профорієнтаційної компетентності викладача закладу вищої освіти інтегровані компоненти (когнітивний, мотиваційно-ціннісний, діяльнісний та особистісно-рефлексивний), які характеризуються сформованістю знань, умінь, навичок та якостей особистості, які покладено в основу ефективної профорієнтаційної роботи. У результаті проведеного дослідження авторами уточнено сутність поняття «профорієнтаційна компетентність викладача закладу вищої освіти».Ключові слова: компетентність; профорієнтаційна діяльність; профорієнтаційна компетентність; викладач закладу вищої освіти; здатність особистості.

Сучасні інформаційні потоки вимагають інтенсивного оновлення. Очевидно, що керуватися в навчанні повнотою викладання матеріалу в такій ситуації безглуздо. Змінюється основна мета навчання – не засвоєння суми знань, а розвиток особистості і формування її активного мислення. Сьогодні виграє той, хто здатний швидко опанувати нове і головний стрижень цього процесу – керовану самостійність. У зв’язку з цим викладачі повинні створювати відповідні умови та надавати допомогу в організації розвиваючої навчально-пізнавальної діяльності, без чого не може бути забезпеченою компетентність і висока кваліфікація спеціаліста в галузі його професійної діяльності.Перебудова системи вузівської підготовки висококваліфікованих спеціалістів для держави в умовах переходу до ринкової економіки має забезпечити реальне підвищення якості знань студентів. В сучасній системі багаторівневої вищої освіти: бакалавр – спеціаліст – магістр актуальність використання нових технологій навчання безумовна.Популярною сьогодні є модульно-рейтингова система навчання. На всесвітній конференції ЮНЕСКО у Токіо (1972 рік) модульна система була рекомендована як найбільш придатна для неперервної освіти. Наша вища школа вже має досвід використання модульних систем, починають вони приживатися і в середній школі. Тому широкий обмін досвідом, який допоможе вдосконалити, відшліфувати і пристосувати до ефективнішого застосування в “виробництві” якісних спеціалістів необхідний.Модульно-рейтингова технологія навчання покликана, насамперед, внести такі зміни в організаційні засади педагогічного процесу у вищій школі, які б забезпечили суттєву його демократизацію, створили умови для дійсної зміни ролі студента у навчанні (перетворення його з об’єкта в суб’єкт цього процесу), надали б навчально-виховному процесу необхідної гнучкості, сприяли б запровадженню принципу індивідуалізації навчання.Набутий досвід і результати навчання за модульною технологією доводять можливість організації процесу вузівського навчання на принципово нових засадах.Модульна система організації навчального процесу спрямовує викладачів і студентів на постійну творчу працю, активізує мотиваційну сферу і нові стимули до навчання, руйнує “непорушність” споруди лекційно-семінарської системи навчання, пропонуючи справжній демократизм вищої освіти, право на вільне, особистісне волевиявлення кожного студента і викладача.Принцип модульності має на увазі цілісність і завершеність, повноту і логічність побудови одиниць учбового матеріалу у вигляді модулів. В сучасній педагогічній практиці зустрічаються досить різнозмістовні означення модуля, що обумовлено різними підходами і глибиною занурення в психолого-педагогічний процес. Багаторічний досвід використання модульно-рейтингової системи привів до такого варіанту означення модуля.Модуль – логічно завершена частина курсу, в якій розглядається фундаментальне поняття (закон, явище) і яка супроводжується добіркою практичних занять, пакетом ретельно обраних форм та змістів контролю, а також розробленою сіткою рейтингових оцінок. На наш погляд, модуль – це скоріше частина процесу навчання, а не лише частина теоретичного курсу.За змістом модуль – це великий розділ курсу в якому розглядається одне фундаментальне поняття, або група споріднених, взаємопов’язаних понять. При необхідності модуль можна поділити на блоки.За метою модуль може бути інформаційним, систематизаційним, координуючим, інтерпретаційним, таким, що порушує проблему. Цей перелік, очевидно, визначається специфікою курсу і може бути як розширеним так і скороченим. В практичній роботі визначення цієї мети відіб’ється на добірці форм контролю що до цього модуля, які ми обговоримо нижче.За формою модуль – це інтегрований навчальний процес, складений з різних видів навчання (лекції, практичні, лабораторні, різноманітні види контролю, завдання для самостійної роботи), підібраних з урахуванням їх доцільності для засвоєння даного модуля, які підкорені загальній темі або актуальній науково-технічній проблемі.За принципом модуль відповідає на два запитання: що досліджується і як досліджується. Щодо першого, то модуль забезпечує формування фундаментальних понять, які випливають з теоретичних розробок, спостережень або експерименту, розглядуваних у курсі. Такі фундаментальні поняття створюють базу для системи знань про ті чи інші природні або соціальні явища. З другого боку, матеріал модуля показує, якими методами можна вести дослідження природних та соціальних явищ. Очевидно, що обидві позиції пов’язані між собою, бо тими чи іншими методами можна відкрити нові явища та встановити нові фундаментальні поняття, а використання теоретичних та інструментальних методів не можливе без фундаментальних досліджень. Такі дилеми вирішує викладач, який створює модульний образ курсу керуючись своїм досвідом.За дидактичним забезпеченням модуль потребує чіткого розподілу базового матеріалу на: а) лекційний, б) той що студент буде вивчати самостійно, в) той, що буде вивчатися на практичних або лабораторних заняттях. Перед викладачем постають завдання:– визначити напрямок самостійної роботи студента;– дати студенту необхідні вказівки та поради;– забезпечити незалежне навчання студента у межах програми, коли він користується свободою вибору як матеріалу так і способу засвоєння.Модульна система вимагає перегляду програмного матеріалу та при необхідності об’єднання ряду тем в єдину логічно-замкнену систему. Модульне формування курсу дає можливість перерозподілу часу між окремими темами навчальної дисципліни та є одним з ефективних шляхів інтенсифікації навчального процесу. Велике значення має відповідність кількості виділених модулів до регламенту семестру. Процес виділення модулів великою мірою пов’язаний з досвідом викладача та специфікою курсу.Відокремлюють початкові або базові модулі, що розглядаються на початку курсу, і такі, що є їх продовженням і одночасно основою для наступних модулів. Модулі можуть бути полівалентними, тобто такими, які є базою для двох або більше наступних та моно валентними, як основа для одного наступного модуля. Ми використовуємо змістовий аспект модульного навчання, хоча в реальному процесі форма і зміст модуля об’єднані, синтезовані в єдиний модуль процесу навчання.Організація навчального процесу має бути такою, щоб створити умови, за яких студент не може не діяти самостійно. В психолого-педагогічній літературі самостійна робота визначається як специфічна форма діяльності у процесі навчання. Специфічність такої форми діяльності полягає у зближенні психології мислення та психології навчання.Модульний підхід долає роз’єднаність елементів процесу навчання, об’єднує їх в єдине ціле. Модуль можна розглядати як завершену інформаційно-операційну дозу навчального матеріалу. Такий підхід вимагає інтенсифікації процесу навчання через активізацію самостійної роботи студентів. Викладач бере участь у самостійній роботі, в структурі якої є три елементи: завдання-виконання-контроль. Виконання – центральний елемент, який здійснюється безпосередньо і лише студентом в зручний для нього час.Проблема організації та активізації самостійної роботи зводиться до вирішення таких питань:– у бюджеті часу студента потрібно вивільнити достатньо часу для самостійної роботи;– студента потрібно поставити в умови коли у нього з’явиться потреба самостійно опрацювати матеріал.Очевидно, що ефективність самостійної роботи залежить від якості модульної структури курсу, максимально чіткої організації контролю, раціонального планування часу і відповідного матеріально-технічного забезпечення навчального процесу.Викладач має передбачити декілька варіантів завдань, щоб стимулювати здатність творчого вибору студента у роботі. При проведенні контролю не варто допускати захист роботи одночасно декількома студентами. Така практика знижує відповідальність студента за свою роботу.Самостійна робота – це система організації умов, які забезпечують керування навчальною діяльністю студента без викладача, метою чого є формування навичок, вмінь та активних знань, що забезпечать в подальшому творчий підхід до своєї професійної роботи.Мета самостійної роботи двоєдина: формування самостійності як риси особистості та засвоєння знань, умінь та навичок. Під умінням можна розуміти можливість виявляти, виділяти та класифікувати об’єкти за істотними ознаками; зіставляти, аналізувати та узагальнювати інформацію; здійснювати пошук; порівнювати поточне інформаційне уявлення з еталоном, вибирати еталонну гіпотезу і розробляти її; приймати рішення щодо принципів та програм дій; здійснювати дії за програмою та проводити у разі необхідності корекцію цих дій.До самостійної роботи відноситься опрацювання конспектів лекцій, читання і конспектування додаткової літератури, підготовка до виконання лабораторних робіт, самостійне розв’язування задач, підготовка до лекцій, семінарських і практичних занять, підготовка курсових і дипломних робіт, підготовка до колоквіумів, контрольних робіт, екзаменів та інших форм поточного та підсумкового контролю знань.Самостійну роботу слід розглядати, як діяльність студента по оволодінню необхідними для майбутньої професії знаннями, уміннями і навичками; діяльність спонукувану пізнавальними потребами, самостійно організовану для виконання завдань і здійснювану у відсутності викладача, але зорієнтовану ним.Проблема організації і активізації самостійної роботи пов’язана з фактом докорінної переорієнтації учбових годин і створенням банку контрольних завдань для кожного модуля і інформаційно-методичних матеріалів.Для здійснення такої системи навчання викладач повинен розробити методичну документацію, яка дозволить студентові успішно працювати самостійно. Особливість методичних матеріалів у багатоваріантності рекомендацій для студентів. Контроль самостійної роботи при застосуванні переважно діалогових форм вимагає педагогічної майстерності викладача і значного часу. Спілкування із студентами становить суттєвий аспект формування спеціаліста високого рівня, оскільки в процесі обміну думками відбувається засвоєння глибинних постулатів навчальної дисципліни.Всі модулі об’єднуються в календаризований графік навчального процесу, який доводиться до студента в перші дні семестру. При формуванні модуля потрібно визначити його мету, форму, принцип, та дидактичне забезпечення. Мета модуля може бути досить різноманітною. У практичній роботі визначення такої мети відбивається на добірці форм контролю щодо цього модуля. Наприклад, якщо мета модуля інформаційна, то форми контролю мають активізувати процес запам’ятовування.Щодо принципу, то модуль повинен відповідати на два запитання: що? і як? В першому разі матеріал модуля забезпечує формування фундаментальних понять курсу які випливають із спостережень теоретичних розробок або експерименту. Тому при викладенні матеріалу потрібно знайти способи яскравого виділення саме тих понять, які і створять таку базу. У другому випадку матеріал модуля показує, якими методами можна вести дослідження за природними чи соціальними явищами. Очевидно, обидва випадки пов’язані між собою, бо тими чи іншими методами можна відкривати нові явища і встановлювати нові фундаментальні поняття, а використання теоретичних та інструментальних методів в свою чергу не можливе без фундаментальних досліджень. Такі проблеми вирішує викладач, який створює модульний образ курсу, керуючись своїм досвідом.Серед елементів педагогічної системи вищого навчального закладу важливе місце займають контроль знань, вмінь і навичок, а також організація зворотного зв’язку, як засіб управління навчально-виховним процесом. Основними функціями контролю є: повторення і узагальнення навчального матеріалу, позитивна мотивація і стимулювання навчання, виховання студентів, управління навчальною діяльністю та облік знань, умінь і навичок.Повторення буває двох видів: пасивне і активне. Природно, що підготовка до різних контрольних заходів створює умови для закріплення знань і підвищення якості навчання в цілому. Функція оцінки, як відомо не обмежується лише констатацією рівня навченості. Оцінка – важливий засіб позитивної мотивації, стимулювання учня, впливу на особистість студента. Саме під впливом об’єктивного оцінювання у студентів створюється адекватна самооцінка, критичне ставлення до своїх досягнень. Важливе значення має морально-психологічний клімат у студентському колективі.Важливою функцією контролю є управління, тобто забезпечення зворотного зв’язку між викладачем і студентами, одержання викладачем об’єктивної інформації про ступінь засвоєння навчального матеріалу, своєчасне з’ясування недоліків і прогалин у знаннях. Лише за таких умов можливе регулювання і корекція навчально-виховного процесу. Інформація про якість роботи студентів і способи її одержання повинні задовольняти ряду вимог. Важливими принципами контролю є:– плановість, тобто проведення відповідно до навчального плану і графіку навчального процесу;– систематичність – відповідність розкладу (календарному графіку) контролю;– об’єктивність – наукова обґрунтованість оцінювання успіхів і недоліків у навчальній діяльності студентів;– економність – контроль не повинен забирати багато часу у викладачів і студентів, а забезпечувати аналіз роботи і ґрунтовну оцінку за порівняно невеликий строк;– простота – відсутність потреби у складних пристроях, а при використанні технічних засобів, доступність будь-якому викладачеві і студентам;– гласність – полягає перш за все у проведенні відкритих випробувань всіх студентів за одними і тими ж критеріями, рейтинг кожного студента має наочний, порівнюваний характер.Одна з головних тенденцій розвитку вищої освіти – індивідуалізація навчання. Індивідуалізація навчання у вузі повинна забезпечувати розвиток здібностей усіх студентів, змагальність у навчанні, виділення груп сильних і слабких студентів.Задається мінімальний темп засвоєння матеріалу, необхідний для успішного навчання. Студент має можливість певною мірою вибирати методи звіту: контрольні ігри, доповідь на семінарському занятті, захист опорного конспекту, захист реферату, брифінг, фізичні диктанти, захист кросвордів, колоквіум, контрольну роботу, захист навчаючої програми, бесіда з відкритим підручником, тестування, постановка або модернізація лабораторної роботи, постановка лекційних демонстрацій, участь в науково-дослідній роботі (доповідь, стаття, участь в олімпіаді), тощо.Невід’ємною частиною пропонованої системи є рейтингова система оцінки знань. Така система оцінки знань базується на підрахунку загальної суми балів, яку студент отримав за результатами виконання всіх видів навчальної роботи, передбаченої графіком навчального процесу. Названу суму балів прийнято називати індивідуальним кумулятивним індексом студента (ІКІ). Ідея такого індексу передбачає багатоступеневий принцип оцінки роботи студента при поточному контролі знань і оптимальну об’єктивність при підсумковому контролі.Важливою структурною одиницею такої системи оцінок є рейтинговий коефіцієнт, яким підкреслюється вагомість тієї чи іншої форми контролю знань. Немає значення цифра коефіцієнту і взагалі цифровий зміст рейтингової сітки, має значення збалансована система цієї сітки. Обрання форм контролю залежить від специфіки навчальної дисципліни. Остаточний індивідуальний кумулятивний індекс виводиться, як сума всіх поточних за семестр.Викладач при контролі повинен перевірити глибину і міцність знань, вміння логічно мислити, синтезувати знання по окремим темам, правильно користуватися понятійним апаратом.До календаризованого плану навчання входить перелік знань та умінь, які повинен набути студент під час навчання. Навчальний процес повинен стимулювати студента систематично, активно, самостійно поповнювати знання, вміти користуватися науковою літературою, орієнтуватися в потоці інформації з обраної спеціальності, вміти користуватися довідниковою літературою, розвивати навички науково-дослідницької роботи, вміти застосовувати знання на практиці (розв’язок задач, виконання лабораторних досліджень, виконання індивідуальних завдань, курсових і дипломних робіт).Модульно-рейтингова система повинна давати можливість студенту вибирати форми контролю. Всі форми контролю поділяються на варіативні та інваріантні. Варіативні форми контролю дають студенту можливість проявити свої уподобання. Для студентів, які проявляють підвищений інтерес до певних розділів навчальної програми пропонуються завдання підвищеної труднощі, які оцінюються і вищими рейтинговими коефіцієнтами. Такий студент може бути звільнений від частини варіативних завдань.Студент може в індивідуальному темпі працювати над програмним матеріалом, але темп повинен бути не повільнішим,

Статтю присвячено вивченню розвитку ціннісного ставлення майбутніх учителів до справедливості у взаємодії учасників освітнього процесу. Вказується, що ціннісне ставлення суб’єкта педагогічної взаємодії до справедливості є поєднанням усвідомленої ним норми рівності відносно іншого учасника та справедливого вчинку. Змістовно воно презентується ціннісним ставленням учителів до себе як до суб’єктів справедливої поведінки та ціннісним ставленням до учнів, на яких вона спрямовується. Зазначається, що студенти педагогічного університету поки що не є повноправними суб’єктами педагогічної діяльності, тому становлення їх ціннісного ставлення до справедливості відбувається через призму рефлексії ставлення до них викладачів та розвитку ціннісного ставлення до себе як потенційних учителів і носіїв моральних та професійних цінностей. Встановлено, що, рефлексуючи педагогічну взаємодію викладача, більшість студентів схильні визначати дії справедливими, якщо має місце об’єктивне оцінювання результатів їх навчальної діяльності. Студенти освітнього ступеня «магістр», які мають досвід проходження педагогічної практики у закладах загальної середньої освіти, віддають пріоритет належному, справедливому оцінюванню зусиль учнів у процесі навчання, як винагороді за виконану роботу, та виваженій позиції викладача у різних ситуаціях педагогічних взаємодій. Для студентів освітнього ступеня «бакалавр» більш суттєвим усправедливих діях викладача є вияв співчутливості та емпатії, розуміння індивідуальних проблем суб’єктів учіння. Виявлено, що, орієнтуючись на позитивні особистісні якості справедливих викладачів, студенти з різним освітнім рівнем і досвідом педагогічноївзаємодії ціннісно ставляться до власної особистості, включаючи до її структури позитивні риси суб’єкта справедливої поведінки, а, також, виявляють схильність активно відстоювати право на визнання гідності власної особистості.

У статті зазначено, що в контексті актуальних вимог до професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів Нової української школи проблема формування та вдосконалення правописної компетентності студентів в умовах сьогодення набуває виняткової актуальності. У статті висвітлено питання забезпечення якості мовної освіти за допомогою технології портфоліо як однієї з ефективних форм накопичення та оцінювання індивідуальних досягнень студентів. Описано європейське мовне портфоліо: історію виникнення, структуру та зміст. Визначено правописне портфоліо як важливий компонент мовного портфоліо, як сучасну освітню технологію, в основу якої покладено особистісно орієнтований підхід до навчання, метод автентичного оцінювання результатів навчальної діяльності студентів у процесі вивчення правопису української мови, індивідуальну траєкторію вдосконалення правописної компетентності майбутніх фахівців Нової української школи. Проаналізовано значення правописного портфоліо для суб’єктів освітнього процесу: викладача й студента. Виділено структуру правописного портфоліо майбутнього учителя початкової школи. Запропоновано схему-зразок правописного портфоліо у системі лінгвістичної підготовки майбутніх учителів Нової української школи. У процесі роботи над науковою розвідкою використовувалися такі методи дослідження: теоретичні: аналіз і синтез під час опрацювання лінгвістичної, педагогічної та методичної літератури з досліджуваної проблеми; теоретичне осмислення й узагальнення досвіду викладачів і власного досвіду роботи для визначення стану робо- ти з формування правописної компетентності майбутніх учителів початкової школи; емпіричні: спостереження й аналіз занять з дисципліни «Сучасна українська мова з практикумом», «Практикум з українського правопису», бесіди з викладачами й студентами.

Удосконалення освітньої системи підготовки викладачів професійно-художніх дисциплін неможливе без наукового пошуку та експериментування, без спроб інтеграції різних дисциплін, упровадження в освітній процес результатів науково-методичних досліджень, а також нових прийомів художньої виразності. Важливість експериментів у царині педагогічної освіти полягає в перевірці концептуальних моделей професійної підготовки в цілому; визначенні переліку необхідних супутніх творчих і науково-теоретичних курсів; виробленні нових стратегій організації занять, що дозволяють підвищити творчу мотивацію та пізнавальну активність; налагодженні взаємодії психолого-педагогічних курсів із профільними дисциплінами професійної спеціалізації; подальшому пошуку напрямів удосконалення професійно-педагогічної освіти викладачів і формулюванні нових актуальних завдань, спрямованих на її оптимізацію. В статті ми описуємо експериментальну перевірку ефективності функціонування системи підготовки майбутніх викладачів професійно-художніх дисциплін у ЗВО, обґрунтовуємо реалізацію системи формування професійно-педагогічної компетентності в майбутніх викладачів професійно-художніх дисциплін у межах професійно-творчої підготовки і виявляємо її ефективне функціонування та розвиток. Основна ідея дослідження ґрунтується на положенні про те, що в умовах інноваційних змін у соціально-економічному, науково-технічному та культурному житті викладач професійно-художніх дисциплін має формувати цілісну, гармонійну особистість, здатну орієнтуватися в художньо-творчих аспектах життєдіяльності людини і гармонізувати з навколишнім середовищем. Задля виявлення педагогічної ефективності розроблених нами заходів і пропозицій щодо вдосконалення підготовки викладачів професійно-художніх дисциплін був проведений педагогічний експеримент, який передбачав констатувальний і формувальний етапи.

На сучасному етапі розвитку вищої освіти в Україні використання мультимедійних технологій у навчальному процесі здобуває особливу актуальність. Інформатизація та комп’ютеризація освіти дозволяє по-новому поглянути на організацію навчально-виховного процесу, необхідність вироблення єдиного стандарту до проведення занять та оволодіння методикою застосування інформаційних, телекомунікаційних, комп’ютерних та мультимедійних продуктів професорсько-викладацьким складом вищого навчального закладу. Особливо це стосується застосування мультимедіа під час проведення лекцій.Мета статті полягає у дослідженні психологічних особливостей побудови мультимедійної лекції при викладанні ІТ-дисциплін в технічному ВНЗ.Концептуальну основу моделі формування нового знання [1] складають розуміння, засвоєння й використання на практиці нової інформації. Пізнання навчального матеріалу починається зі створення яркого, емоційно забарвленого образу об’єкта, що пізнається. На цьому етапі у студентів формуються уявлення, відбувається розуміння інформації, узагальнюються вже отримані знання. На етапі засвоєння матеріалу відбувається його запам’ятовування завдяки багаторазовим повторенням інформації у різних контекстах. На етапі застосування отриманих нових знань відбувається їхнє використання у практичній діяльності, наприклад, при вирішенні творчих завдань (рис. 1).Мультимедійна лекція є однією з найефективніших форм проведення занять у вищому навчальному закладі. Вона є гіпертекстом, оскільки інформація структурується й узагальнюється лінійно, а знання інтегруються. Гіпертекстовість допомагає глибокому проникненню у зміст матеріалів, що пропонуються студентам, сприяє встановленню балансу в розумінні інформації.Означене подання лекційного матеріалу припускає демонстрацію навчального матеріалу на великому екрані у супроводі лектора. У такому випадку лекція містить: найменування розділів досліджуваної теми і основні тези; рухомий і нерухомий ілюстративний матеріал (у тому числі – екранні копії, схеми, динамічні комп’ютерні моделі тощо); звукові компоненти відеофрагментів та інші джерела звуку.Рис. 1. Етапи засвоєння нових знань Навчальні аудиторії мають бути обладнані сучасними програмними продуктами та апаратними засобами для організації освітнього процесу: проекторами, моторизованими екранами, камерами, ноутбуками, комп’ютерами, автоматизованими навчальними системами, системою відео нагляду та акустичним обладнанням (рис. 2). Цей комплекс здатний вирішувати завдання проведення мультимедійних лекцій, онлайн-занять, семінарів, поточного тестування.Слайдова презентація вчить студентів структурувати й інтерпретувати інформацію, активізує їхні творчі здібності, дає можливість створювати мисленнєві завдання, формувати умови для альтернативних рішень та здійснювати інтерактивні зв’язки.Мультимедійна лекція побудована на дидактичному принципі наочності, завдяки якому уявлення й поняття формуються у студентів на основі чуттєвого сприймання предметів та явищ. Він передбачає опору не тільки на зір, але й на інші органи почуття [2]. Наочність не тільки сприяє більш успішному сприйняттю та запам’ятовуванню навчального матеріалу, але й дозволяє проникнути глибоко у сутність предметів та явищ, що пізнаються. Це відбувається завдяки роботі обох півкуль головного мозку. Ліва півкуля працює при засвоєнні логічно побудованої інформації, а також засвоєнні точних наук у цілому. Права півкуля, що відповідає за образно-емоційне сприйняття інформації, починає активно працювати саме при її візуалізації.Рис. 2. Схема мультимедійної аудиторії В психологічній літературі описано багато способів поєднання слова й наочності. За Л. В. Занковим, за допомогою слова викладач керує діяльністю студентів з об’єктами та явищами, а знання про них студенти отримають у процесі безпосереднього спостереження за цими явищами [3]. Завданням викладача є надання чітких формулювань навчальних завдань для студентів, а також підбір необхідних матеріалів, наочних засобів. Завдяки візуалізації навчальний матеріал засвоюється міцно й надовго.За допомогою мультимедійної лекції забезпечується зв’язок між науковою теорією й матеріальною дійсністю, коли уявлення студентів про предмети та явища дійсності узагальнюються, перебудовуються у поняття та абстрактні узагальнення. Студенти формулюють закони й правила, завдяки яким працюють ці явища.Технологія презентації мультимедійної лекції активізує творчі здібності студентів, розвиває конвергентне й дивергентне мислення, тому що під час лекції вони вводяться в активну пізнавальну діяльність.Мультимедійні ілюстративні матеріали, окрім підтримки вміння вчитись, дозволяють розглядати явища у складній багаторівневій сукупності. Завдяки цим ілюстраціям у мозку студента формуються численні двосторонні зв’язки, що охоплюють[4]:– стовбур мозку (координує всі процеси в мозку й тілі та відповідає, в тому числі, за швидкість сприйняття та обробку інформації);– первинні сенсорні поля кори (слухові, зорові, кінестетичні відчуття та рухи), що виконують обробку інформації, яка поступає із зовнішнього середовища ще до втручання свідомості;– асоціативні поля кори (обробляється та інтегрується інформація складного порядку, щоб надати сенс сприйнятому матеріалу).Ступінь засвоєння матеріалу залежить від багатьох факторів, але найбільш ефективним є використання у комплексі аудіовізуальних засобів, за допомогою який людський мозок краще засвоює інформацію.Аудіовізуальна, тобто мультимедійна, презентація полегшує розуміння матеріалу, що представляється, а також орієнтацію студентів у складній сукупності зв’язків між окремими його компонентами. Аудіовізуальність у мультимедійній лекції може бути представленою у різних формах: у голосовому супроводі викладача, у колористичній семіотиці (зелений – заспокоює, блакитний – викликає творчість, фантазію, червоний – концентрує увагу, створює необхідне для узагальнення напругу), у музиці, яка налаштовує на певний ритм роботи. В результаті навчальна інформація проходить природній шлях через візуальне, чуттєве, дігітальне сприйняття до її згортання в узагальнення, резюме. Таким чином, забезпечується інтерактивний спосіб засвоєння лекційного матеріалу, формується дискурсивне мислення, дискурсивна особистість студента, забезпечується зв’язне міркування, коли кожна наступна думка зумовлена попередньою у русі презентацій, демонструються дедуктивні й індуктивні умовисновки.До мультимедійної лекції висуваються декілька вимог, що має враховувати викладач. Серед них:– лекція має забезпечити систематизацію наявних знань студентів, а також засвоєння нової інформації;– лекція має ставити проблемні питання перед студентами й допомагати їх вирішувати;– демонструвати різні способи візуалізації.Викладач, готуючи мультимедійну лекцію, має враховувати рівень підготовленості студентів, професійну спрямованість, особливості конкретної теми [2].При розробці мультимедійної лекції викладач має продумати порядок, логіку слайдів, їхню послідовність, пріоритетність матеріалу. Вона може бути повністю автоматизованою та супроводжуватись заздалегідь записаним текстом з боку лектора. Така форма лекції не дає можливості втручатись лекторові у її хід, тому зв’язок між студентами й викладачем буде порушено.Лектор зберігає час, необхідний для записів на дошці, диктовку нових термінів, роботи з додатковою апаратурою, як при стандартній лекції.Використовуючи одночасно зорові й слухові аналізатори студентів під час лекційного заняття, викладач суттєво впливає на процес засвоєння знань студентами, на їхні відчуття, сприйняття. Сигнали, що поступають у головний мозок через органи почуття, включаються у судження та умовисновки. Це, у свою чергу, сприяє успішному протіканню процесу пізнання, осмислення й закріплення інформації.До мультимедійної лекції висуваються особливі технічні вимоги. Так, тривалість показу одного слайда не повинна перевищувати 2-3 хвилин, а відеоролика – 5-6 хвилин. Необхідно враховувати можливості емоційного впливу на студентів. Багато кольорів будуть заважати сприйманню інформації. Рисунки, схеми, фотографії повинні мати максимальний розмір та рівномірно заповнювати екран. Звуковий супровід лекції не повинен відволікати студентів від навчального завдання. Шрифт повинен бути таким, щоб із самої крайньої точки аудиторії було видно текст. Як правило, більшість лекторів обирають кегль не менш ніж 20. Треба використовувати однаковий шрифт при поданні текстового матеріалу.Під час мультимедійної лекції необхідно залучати у навчальний процес студентів. Лектор для розвитку пізнавального інтересу студентів може використовувати спеціальні методичні прийоми: відключити звук та попросити студентів пояснити інформацію; попросити студентів знайти відповідь на певне питання, встановити логічні зв’язки між предметами та явищами навколишньої дійсності.Розвиток мисленнєвої діяльності має характер полісуб’єктності, тобто залучення студентів у процес отримання знань [5]. Згідно з цим принципом навчання інформація на слайді має подаватись поступово, з обов’язковою попередньою участю у обговоренні з боку студентів.Згідно з І. В. Вачковим, формування понять, а також нових знань відбувається за наступними етапами: сприйняття об’єкту, його осмислення, запам’ятовування властивостей та відносин, активне відтворення, перетворення. Це активна діяльність студентів, що керується викладачем. При цьому можна спостерігати декілька рівнів засвоєння навчальної інформації, навчального пізнання [1; 5]. Окремо можна виділити репродуктивний і продуктивний види навчальної діяльності студентів та розглянути їхню структуру, беручи до уваги самостійність виконання навчальних завдань. Якщо на репродуктивному рівні засвоєння нових знань студенти повторюють інформацію за викладачем, відтворюють її за взірцем, то на продуктивному рівні вони самостійно шукають нову інформацію, роблять умовисновки, знаходять нестандартні рішення завдань.Ґрунтуючись на викладеному, можна сказати, що при підготовці та проведенні мультимедійної лекції з ІТ-дисциплін необхідно оптимальним способом поєднати аудіовізуальне представлення матеріалу з психологічними особливостями сприйняття нових даних студентами різних психотипів з метою подальшого застосування отриманих в результаті навчання знань.

Необхідність удосконалення якості підготовки спеціалістів ставить перед викладачами ряд достатньо складних питань. Як навчити слухача (курсанта) вибирати з моря знань необхідне і причому в найкоротші терміни? Як будувати навчальний процес, щоб у курсанта в процесі навчання формувалися не тільки навички, але і справжні знання? Як розвивати логічне і критичне мислення? Іншими словами, як формувати особистість майбутнього спеціаліста?Оскільки особистість спеціаліста формується тільки в результаті його власної праці, то весь навчальний процес від першого до останнього дня перебування курсанта в вищому навчальному закладі повинен бути його безупинною активною цілеспрямованою діяльністю. Організація і керування нею і є основною задачею професорсько-викладацького складу. Тому завдання полягає в організації діючої розвиваючої системи підготовки спеціалістів.Однією з основних вимог, що пред’являються до якості підготовки спеціаліста є його глибокі і тверді фундаментальні та спеціальні знання, що утворюються тільки в результаті пізнавальної діяльності, за рахунок прагнення зрозуміти, просуваючись від менш повного знання до більш повного. Накопичення знань забезпечує більшу глибину розуміння явищ, що, у свою чергу, відкриває нові можливості для досягнення більшої повноти знання. При такому накопиченні знань вони є “справжніми”, на відміну від “формальних знань”, які є результатом запам’ятовування результатів проведених кимось раніше досліджень. Запам’ятовування може мати місце, а справжнього знання при цьому може і не бути. Збереження багатьох відомостей у пам’яті й уміння їх відтворити за вимогою екзаменатора ніяк не свідчить про наявність справжніх знань і їхньої якості. Просте, формальне опитування на іспиті часто дає дуже неякісне уявлення про рівень знань екзаменованого. Звичайно, є можливість й у процесі опитування з’ясувати, чи є в курсанта справжні знання, але це потребує детального і всебічного зондування глибини розуміння. Проведення такого іспиту є дуже складним, потребує багато часу й в умовах масового навчання здійснити не просто.Тільки перевірка курсанта в процесі його діяльності, при рішенні поставленої викладачем задачі або проблемної ситуації (наприклад, виконання курсових і дипломних робіт або проектів, ділових ігор, конкурсних наукових праць, рефератів) дає повне уявлення про стан його підготовки у відповідній області. Таким чином, перевірка наявності й якості знань, а не просто запам’ятовування, щонайкраще здійснюється в умовах спеціально організованої учбової і наукової діяльності курсантів.У традиційній системі підготовки спеціалістів основна увага приділяється запам’ятовуванню. Скільки б ми не висловлювали розумних положень про користь розвитку, про спрямоване формування особистості, як головної мети вищого навчального закладу, ефект буде незначний, якщо ми не знайдемо адекватних показників якості підготовки і не навчимося ними користуватися. Тоді курсанти будуть визначати напрямок своїх зусиль відповідно до прийнятих критеріїв перевірки якості їхньої діяльності. При перевірці рівня запам’ятовування вони будуть зубрити і заучувати. Якщо перевіряти уміння діяти в заданих умовах, то курсанти будуть вчитися цьому. Необхідність запам’ятовування і збереження в пам’яті знань ні в якій мірі не заперечується. Суть у тому, яким шляхом насичувати пам’ять так, щоб утворилися справжні знання.Відомо, що крім безпосереднього вольового запам’ятовування є ще й інший вид – мимовільне, що супроводжується достатньо напруженою розумовою діяльноітю.Досвід показує, що чим краще розроблено і логічно побудовано тематичний план дисципліни і методичні матеріали курсу, тим менше необхідно удаватись до вольового запам’ятовування. Тому варто організувати таку учбову діяльність, у процесі якої знання будуть набуватися мимоволі. Тільки поставивши перед курсантом деяку, нехай нескладну задачу, рішення якої є неможливим без засвоєння викладеного, викладач визначить якість засвоєння. Таким чином, для забезпечення придбання курсантом справжніх знань необхідно організувати спеціальну учбову активну діяльність курсантів, тобто організувати розвиваючу систему підготовки.Для викладача це складна задача, тому що ставиться питання про його перехід на більш високий рівень діяльності. При цьому перед кожним учасником системи навчання ставиться задача – прагнути сьогодні зробити доручену справу краще, ніж учора. Таку активність можна і треба виховувати. У житті ця якість виробляється у процесі подолання виникаючих перед особистістю труднощів. У навчальному процесі таке виховання повинно здійснюватися шляхом виконання завдань наростаючої складності, оскільки саме даний підхід є основною формою оволодіння навчальним матеріалом. У цьому контексті орієнтиром може бути прийнята в АПБУ система підготовки, коли курсантам на кожному курсі прищеплюються визначені якості та вміння: на першому та другому курсах – пожежного, на третьому – командира відділення, молодшого інспектора, на четвертому та п’ятому курсах – офіцера-спеціаліста або магістра.У традиційній системі підготовки спеціалістів основне місце займає повідомлення курсантам і закріплення в їхній пам’яті необхідної інформації. Відтворення цієї інформації на іспиті (заліку) вважається головним показником засвоєння матеріалу. Такий підхід призводить до цілого ряду протиріч між системою підготовки до майбутньої діяльності і самою майбутньою діяльністю. Досвід показує, що досягнутий на момент проведення іспиту рівень відтворення поданого матеріалу швидко втрачається. Навіть через невеличкий проміжок часу курсанти вже не можуть багато чого відтворити знову. А їх вчать для того, щоб вони потім застосовували отримані знання на практиці.Протиріччя цим не вичерпуються. Як правило, жоден значний спеціаліст не зміг би знову здати іспити з усіх предметів ВНЗу без попередньої підготовки. Водночас це не заважає йому залишатися гарним спеціалістом, що він і підтверджує своєю діяльністю. До речі, багато хто з таких спеціалістів у ВНЗі не був відмінником, і навпаки, багато хто з відмінників на практиці не показав особливої схильності до творчої діяльності. Виходить, критерії якості підготовки майбутнього спеціаліста значно відрізняються від критеріїв якості самого спеціаліста. Курсант, ставши спеціалістом, буде продовжувати вчитися. Головним завданням його буде знайти рішення. Саме уміння знайти рішення, бажано оптимальне, і визначає якість підготовки спеціаліста, і саме така діяльності забезпечує його розвиток.Тому навчальний процес повинен будуватися під девізом “вчити умінню”, а для того, щоб організувати активну діяльність курсанта, необхідно викликати в нього неослабну зацікавленість до своєї справи. Навчання без такої зацікавленості, тільки на вольовому стимулі, є можливим, але дає незрівнянно більш низькі результати. Отже, необхідно побудувати навчальний процес таким чином, щоб у його основу було закладено систему розвиваючої підготовки спеціаліста. Для організації такої системи необхідно відповісти на головне питання: якими методами досягти бажаного результату? На це питання можливо запропонувати наступні відповіді.1. Творчі методи придбання знань передбачають активну участь курсантів у наукових товариствах при кафедрах. Така робота повинна дати результат, і тут варто йти від рішення простих задач до їхнього поступового ускладнення. Алгоритм такої роботи може бути наступним: розробка навчального макету або устрою з попереднім вивченням принципу його дії, підготовка тез доповіді на наукову конференцію і доповідь на ній, підготовка наукової статі, реферату, конкурсної наукової праці. Заключним етапом такої роботи повинен стати дипломний проект або робота.2. Використання методів проблемного навчання, в основі яких – самостійне вирішення курсантами виникаючих у пізнавальному процесі протиріч між наявними у них знаннями і новою ситуацією або задачею. Суть навчання при цьому полягає в тому, щоб підвести курсантів до проблеми, зробити її “відчутною”, збудити потребу в її вирішенні, і разом з курсантами знайти невідоме рішення, котре знімає проблему й одночасно є новим знанням – метою навчальної роботи. Прикладом такого навчання є ділові ігри, розбір службових ситуацій.3. Використання в навчальному процесі модульно-рейтингової системи знань, основними достоїнствами якої є:розкриття здібностей курсантів, розвиток їхнього творчого мислення;поглиблена і більш об’єктивна оцінка знань курсантів;рівномірна й активна робота курсантів протягом семестру;підвищена зацікавленість курсантів у відвідуванні занять;стимулювання навчальної роботи курсантів, пов’язаної із можливістю звільнення їх від іспиту або заліку;стимулювання самостійної та наукової роботи;усування зрівняльного підходу до навчання.Таким чином, побудова системи підготовки спеціалістів, спрямованої на розвиток розумових здібностей курсантів, забезпечить досягнення головної мети – розвитку особистості, якісної підготовки з твердими, глибокими, справжніми знаннями, вмінням застосовувати ці знання на практиці.

Осучаснення традиційного навчального процесу вимагає впровадження новітніх методів оцінювання знань студентів, особливо володіння професійними навичками на перших етапах клінічної підготовки. При оцінці знань студентів традиційно більшу увагу приділяють контролю за теоретичними знаннями, бо щоб оцінити практичні навички та вміння, треба більше часу, об’єктивності. При контролі знань студентів слід оцінити ще і комунікативні та когнітивні здібності, що досить важко для викладача, бо відсутня стандартизація в критеріях оцінки, різні за складністю завдання, деякі особистісні особливості студента. Сьогодні слід відмітити, що засвоювати практичні навички на пацієнтах стало більш складно, враховуючи етичні норми та права людини, безпеку хворих, тому слід ширше застосовувати нові форми оцінювання практичних вмінь студентів, їх вміння володіти методами обстеження пацієнтів. Розглянуто організацію проведення ОСКІ-1 і його значення в оцінюванні клінічних практичних навичок студентами молодших курсів. ОСКІ-1 спрямований на перевірку практичних вмінь і знань студентів з пропедевтики внутрішньої медицини, загальної хірургії та педіатрії. Даний іспит дозволяє об’єктивно оцінити вміння виконувати практичні навички з обстеження пацієнта, проведення СЛР, первинної обробки рани, визначення групи крові та оцінити результат. Станції збору анамнезу в терапевтичного хворого та хворого хірургічного профілю дають можливість оцінити комунікативні навички студента, а підсумувати і визначити провідний синдром – частково дозволяє оцінити і теоретичні знання з предмета. Цей іспит є об’єктивним, викладач-спостерігач не втручається у виконання завдання певної станції, не впливає на проведення цього іспиту, лише оцінює за закритим чек-листом. Форма проведення ОСКІ залишається передовою, бо послуговує не тільки як оцінка клінічних знань і вмінь, але і як засіб корекції навчального процесу. Перший досвід застосування ОСКІ-1 на молодших курсах приніс задоволення викладачам і студентам, він стимулює всі сторони навчального процесу до подальшого самовдосконалення у здобутті знань з клінічного обстеження пацієнтів.

Визначено основні процеси, які необхідно реалізувати на заняттях із вищої математики для майбутніх фахівців цивільного захисту (усвідомлення, осмислення, засвоєння). Зазначено, що для процесу осмислення необхідно навчити курсантів і студентів створювати математичні моделі. Наведено приклади таких задач. Визначено фактори (мети і завдань, повноти і якості викладання, складності, місця і значення окремої теми в подальшому вивченні предмета, місця і значення дисципліни у професійному застосуванні, можливостей і вміння викладача переконати студентів і курсантів у важливості навчального предмета, вибору викладачем раціональних методів, прийомів, засобів і способів викладання) та педагогічні технології (особистісно орієнтована, модульна, ситуаційного навчання, повного засвоєння, імітаційні, ігрові, дискусії), які впливають на процес засвоєння знань. Виокремлено особливості (операційна, аналітична, когнітивна, евристична), які впливають на розвиток професійних якостей майбутніх фахівців цивільного захисту в контексті математичної підготовки.

The article defines and characterizes the criteria (motivational-value, cognitive-activity, personal creative, communicative-foreign) indicators and levels of professional mobility of future teachers studying in economic specialties. It is determined that such criteria as motivational-value, cognitive-activity, personal-creative and communicative-foreign language play a significant role in the formation of professional mobility of the future teacher of higher education. An attempt is made to draw attention to the components of the structure of professional mobility of the future teacher of higher education. The following criteria are considered: motivational and value (awareness of the importance of mastering a large amount of knowledge for effective professional activity of the future teacher; the presence of values for constant updating of knowledge acquired in the learning process to achieve success in professional activities; skills in future professional activities for career growth); cognitive-activity (possession of professionally significant knowledge in the field of their specialty at the international level; possession of professional terminology; familiarity with the methods of performing professional tasks using professionally important knowledge and skills); personal and creative (focus on self-development and self-improvement through awareness of the need to solve professional problems of greater complexity; free mastery of the profession in the form of creative use of acquired general and professional; willingness to produce new ideas, ability to make quick creative decisions); communicative-foreign language (availability of priority ideas about communicative processes in teaching; possession of means of verbal and nonverbal communication in a foreign language within professional activities; the ability to find and process foreign authentic professional sources to obtain information at the international level). It is determined that the possession of professionally important knowledge and the acquisition of new knowledge in the professional field in accordance with these components will help future teachers of higher education to achieve a high level of professional mobility, which in turn will affect the outcome and quality of training. A professionally mobile future teacher must be ready for professional communication, speak a foreign language to advance in his career; able to adapt to the needs of society, solve problem situations; establish professional contacts with colleagues; take into account cooperation with research and teaching staff at the international level; have knowledge of information technology; navigate in computer technology, work on the Internet, use e-mail, Web platforms; to have knowledge of culture, to be able to behave correctly in the professional sphere.Key words: professional mobility, criteria, indicators, teacher, teaching (pedagogical) activity, profession-al-pedagogical mobility. У статті визначено та охарактеризовано критерії (мотиваційно-ціннісний, когнітивно-діяльнісний, особистісно-креативний, комунікативно-іншомовний), показники та рівні сформованості професійної мобільності майбутніх викладачів, що навчаються на економічних спеціальностях. Визначено, що такі критерії, як мотиваційно-ціннісний, когнітивно-діяльнісний, особистісно-креативний та комунікативно-іншомовний, відіграють значну роль у формуванні професійної мобільності майбутнього викла-дача закладу вищої освіти. Зроблено спробу привернути увагу до складових компонентів структури професійної мобільності майбутнього викладача закладу вищої освіти. Розглянуто критерії, до яких віднесено мотиваційно-ціннісний (усвідомлення важливості опанування великої кількості знань для ефективної професійної діяльності майбутнього викладача; наявність ціннісних орієнтирів на постійне оновлення набутих у процесі навчання знань для досягнення успіху у професійній діяльності; бажання ефективно використовувати професійно значущі знання, вміння та навички у майбутній професійній діяльності для кар’єрного росту); когнітивно-діяльнісний (володіння професійно-значущими знаннями у галузі своєї спеціальності на міжнародному рівні; володіння професійною термінологією; обізнаність із методами виконання професійних завдань із застосуванням професійно важливих знань та вмінь); особистісно-креативний (орієнтація на саморозвиток та самовдосконалення через усвідомлення необхідності вирішувати професійні завдання більшої складності; вільне оволодіння професією у формі творчого використання набутих загальних та професійних навичок; готовність до продукування нових ідей, здатність приймати блискавичні творчі рішення); комунікативно-іншомовний (наявність пріори-тетних уявлень про комунікативні процеси у викладацькій діяльності; володіння засобами вербальної та невербальної комунікації іноземною мовою у межах професійної діяльності; здатність знаходити та опрацьовувати іншомовні автентичні професійні джерела для отримання інформації міжнародного рівня). Визначено, що володіння професійно важливими знаннями та засвоєння нових знань у професійній галузі відповідно до цих компонентів допоможе майбутньому викладачу закладу вищої освіти досягти високого рівня професійної мобільності, що вплине на результат та якість підготовки майбут-ніх фахівців. Професійно мобільний майбутній викладач має бути готовим до професійного спілкування, володіти іноземною мовою для просування у своїй кар’єрі; спроможним пристосовуватись до потреб соціуму, вирішувати проблемні ситуації; встановлювати професійні контакти з колегами; вра-ховувати співпрацю з науково-педагогічними працівниками на міжнародному рівні; володіти знаннями з інформаційних технологій; орієнтуватись у комп’ютерних технологіях, працювати у мережі Інтернет, користуватись електронною поштою, вебплатформами; володіти знаннями культури, вміти правильно поводитись у професійній сфері.Ключові слова: професійна мобільність, критерії, показники, викладач, викладацька (педагогічна) діяльність, професійно-педагогічна мобільність.

У статті досліджено поняття соціальних комунікацій, які через пандемію та стрімкий розвиток і масове використання інформаційних технологій, зазнали значних змін у нинішньому суспільстві. З’ясовано, що сьогодні конкурентоспроможний фахівець будь-якого профілю має досконало володіти фаховими компетентностями, вміти ефективно здійснювати різновиди соціальних дій, виконувати соціальні функції, встановлювати нормальні соціальні відносини, дотримуючись норм соціальної поведінки, взаємодіяти, а отже, бути соціально орієнтованою особистістю. Щоб зрозуміти сутність соціально-комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти, було проаналізовано та узагальнено наукові визначення даного поняття та його складових. Слід зазначити, що науковці здебільшого розглядають соціальну та комунікативну компетентність окремо, але визнають їх взаємозумовленість та взаємозалежність. На нашу думку, соціально-комунікативна компетентність – є невід’ємною складовою професійних якостей будь-якого фахівця та виявляється у здатності успішно й ефективно взаємодіяти з конкретними людьми або групами, досягаючи поставлених цілей. В ході дослідження підкреслено, що сучасна вища освіта переходить до нових форматів освіти, які зумовлені глобальною пандемією, тому змінюються і підходи до способів обміну інформацією між викладачем та студентом, а також між студентами. Акцентовано увагу на значне місце соціальних мереж у освітньому процесі під час дистанційного навчання. Розглянуто окремі платформи соціальних мереж, які викладачі можуть використовувати як інструменти навчання. З’ясовано, що для сучасних викладачів та педагогів в соціальних мережах корисними можуть стати такі функції, як: забезпечення відеозв’язку; спілкування та обмін файлами у створених групах, чатах; можливість групової діяльності; публікація навчальних матеріалів; обговорення публікацій, фото та відео; організація опитувань, анкетування та голосувань; пошук освітніх заходів, подій чи конференцій тощо. Використання соціальних мереж для освітніх цілей значно покращує соціально-комунікативні навички, формує лідерські якості, удосконалює цифрову обізнаність

Purpose. The aim of our study is to identify the reasons for the decline in the quality of knowledge and academic burnout of junior students as a manifestation of mental instability. Recommendations for the organization of the educational process in the distance form to ensure the well-being and mental health of students are formulated.Methods. The research was conducted in the form of a questionnaire, which was developed at the request of the pedagogical council of the college in Google form online.Results. About 90% of students felt psychological pressure during distance learning. Among them: 49,7% due to the large amount of homework and the lack of full consultation with the teacher; 10% due to increased demands from his family. Also, 17% suffered from a lack of full communication with friends and classmates. 44,3% during the quarantine have lost interest in everything new and as a result have large educational debts and are in a depressed mood.5,1% of respondents who are prone to bouts of unreasonable laughter or crying as a manifestation of an unbalanced mental state are extremely worried. About 21% of students now feel mostly sadness, resentment and helplessness and no longer restrain their aggression in communication. 35,8% of respondents are in a state of extreme mental absence of all desires. Thus, 61% of respondents show an unstable mental state.Students show psychological immaturity, but have fair remarks about the teaching methods of the subjects and the lack of communication with teachers.Conclusions. The study found: 1) 42–44% of students with high educational debt are able to eliminate failure on their own; 2) 30–31% of students need careful supervision by parents and teachers; 3) 25–28% of students need help from family, qualified teachers and psychological services.Now the important role of the mentor and the psychological knowledge of teachers for the well-being of students. Any situation through feedback can be resolved positively if it is discussed constructively and in an atmosphere of trust. Today requires that the content of the curriculum be exciting, and the methodological support of the courses have clearly defined multi-level objectives and assessment criteria.Key words: personality, vitality, academic burnout, well-being and mental health, meaningful life orientations. Мета нашого дослідження – вияв причин зниження рівня якості знань і академічного вигорання здобувачів освіти молодших курсів фахової передвищої освіти як прояв психічної нестійкості. Сфор-мульовані рекомендації з організації освітнього процесу в дистанційній формі для забезпечення благополуччя і психічного здоров’я.Методи. Дослідження проводили у формі опитувальника, що був розроблений на запит педагогічної ради коледжу в гугл-формі в онлайн-режимі.Результати. Приблизно 90% здобувачів освіти відчули психологічний тиск під час дистанційного навчання. Серед них 49,7% – через великий об’єм домашніх завдань і неможливість повноцінної консультації викладача; 10% – через збільшення вимог із боку сім’ї. Також 17% страждали від відсутності повноцінного спілкування із друзями. 44,3% за час карантину втратили інтерес до всього нового і, як наслідок, мають великі заборгованості з навчання та перебувають у пригніченому стані.Надзвичайно хвилює 5,1% респондентів, що схильні до нападів безпричинного сміху або плачу як прояву тривожного психічного розладу. Приблизно 21% здобувачів освіти відчувають зараз переважно сум, безсилля і вже не стримують своєї агресії у спілкуванні. 35,8% респондентів перебувають у граничному стані відсутності всіх бажань. Отже, 61% респондентів проявляють нестійкий психічний стан. Здобувачі освіти проявляють психологічну незрілість, але мають слушні зауваження щодо методики викладання предметів і відсутності зв’язку з викладачами.Висновки. Дослідження виявило: 1) 42–44% здобувачів освіти, що мають велику навчальну заборгованість, спроможні самостійно усунути неуспішність; 2) 30–31% здобувачів освіти потребують ретельного контролю з боку батьків і викладачів; 3) 25–28% здобувачів освіти потребують допомоги з боку сім’ї, кваліфікованих викладачів та психологічної служби.Зараз важливі роль наставника і психологічні знання викладачів для комфортного навчального процесу здобувачів освіти. Будь-яка ситуація через зворотний зв’язок може вирішитись позитивно, якщо вона обговорюється конструктивно і в атмосфері довіри. Сьогодення вимагає, щоб зміст навчальної програми захоплював, а методичне забезпечення курсів мало чітко сформульовані різнорівневі завдання та критерії оцінювання.Ключові слова: особистість, життєстійкість, академічне вигорання, благополуччя і психічне здоров’я, смисложиттєві орієнтації.

Автором оглядової статті проаналізовано актуальні дослідження щодо професіоналізації педагогічного персоналу закладів вищої освіти в Україні. Наведено погляди дослідників щодо сутності професіоналізації андрагогів (як різнорівневе й багатоступінчасте явище (первинна і вторинна професіоналізація); як процес формування об’єктивної і суб’єктивної готовності до професійної діяльності; як складний конструкт, у структурі якого виокремлено певні модуси). Особливу увагу приділено професіоналізації як соціальному процесу, що обумовлено соціальною спрямованістю змісту професійної діяльності викладача закладу вищої освіти.Наголошено на можливостях професіоналізації в умовах формальної і неформальної освіти. Схарактеризовано сутність і значення самоосвіти педагогічних і науково-педагогічних працівників для особистісно-професійного зростання. Акцентовано увагу на актуальних проблемах професіоналізації педагогічного персоналу закладів вищої освіти, обґрунтовано шляхи їх вирішення у системі вищої освіти.Окреслено основні компетентності педагогічних і науково-педагогічних працівників (ключові, загальнофахові та спеціально-фахові). Зазначено, що розвиток професійних компетентностей педагогічного персоналу закладів вищої освіти забезпечує цілеспрямоване, правильно організоване управління як освітнім процесом, так і процесом саморозвитку та самовдосконалення викладача. Наголошено, що зростання ролі викладачів-професіоналів у сфері вищої освіти є нагальною потребою для входження України в європейський освітній простір.Проаналізовано тенденції професіоналізації педагогічного персоналу у сфері освіти дорослих у контексті андрагогічного підходу. Приділено увагу висвітленню питань, пов’язаних із організацією та змістом професійної підготовки педагогічного персоналу у сфері освіти дорослих.Ключові слова: освіта дорослих; заклад вищої освіти; педагогічний персонал; професіоналізація; професійний розвиток; формальна освіта; неформальна освіта.

Одним із основних завдань вищої школи, що знайшли відображення в Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», є формування особистості, здатної до самостійного вирішення проблем, самовизначення і творчого саморозвитку. Реалізація цього стратегічного завдання неможлива без модернізації навчального процесу з метою розвитку обдарувань, здібностей, індивідуальності студентів.Нові орієнтири розвитку вищої освіти – здійснення інноваційного підходу до освіти, оновлення її змісту, пошук нових методів підготовки, організації практики, засобів навчання тощо [1; 2].Сучасне суспільство, з одного боку, потребує дедалі глибшого особистісного розвитку людини, а з іншого – створює дедалі кращі передумови для цього. Процес глобалізації, який супроводжується розвитком сучасних інформаційних технологій, значно розширює комунікаційне середовище, в якому живе і функціонує людина, і разом з тим розширює можливості навчання.Особистісно-орієнтований підхід «передбачає нову педагогічну етику, визначальною рисою якої є взаєморозуміння, взаємоповага, співробітництво. Ця етика ... зумовлює моделювання життєвих ситуацій, включає спеціально сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки, самопізнання ... Основою всіх перетворень має бути реальне знання дитячих можливостей, прогнозування потреб найближчого розвитку особистості»[3].Особистісно-орієнтований підхід в навчанні, по-перше, сприяє формуванню особистості майбутнього фахівця; по-друге, є одним із факторів підвищення якості та ефективності навчання.При організації навчального процесу за особистісно-орієнтованими технологіями основними орієнтирами мають бути наступні:відмова від абсолютизації моделі навчання і реалізація її індивідуалізованого варіанту;планування цілей навчання має бути комплексним, орієнтованим на особистість кожного студента;урахування рівня складності матеріалу та реальних навчальних можливостей студента;розвиток внутрішньої мотивації;стимулювання особистісного сенсу засвоюваних знань та умінь;розвиток пізнавальної та творчої активності;залучення до діалогу, організації і планування власної навчальної діяльності;відбір таких способів навчально-пізнавальної діяльності студента, які стимулюють розвиток його творчих здібностей;збагачення змісту навчання супутніми знаннями про навколишній світ;організація процесу самостійного навчання та саморозвитку.Тільки комплексне застосування вищезазначених принципів в освітньому процесі забезпечує досить високу його ефективність та особистісний розвиток студента.В Національному університеті біоресурсів і природокористування України загальну та неорганічну хімію студенти вивчають на першому курсі, тому в першу чергу виникає необхідність забезпечення їх адаптації до навчального процесу. Студенти з різним рівнем шкільної підготовки, різними здібностями та здатністю до сприйняття навчального матеріалу. Щоб визначити рівень шкільної підготовки студентів з дисципліни, ми проводимо невелику за обсягом та часом контрольну роботу «Збереження знань». Її результати допомагають спланувати подальшу роботу зі студентами. На підставі цих результатів, застосовуючи індивідуально-диференційований підхід, можна проводити корекцію знань студентів.У навчальних програмах усіх дисциплін за вимогами Болонського процесу збільшується частка самостійної роботи студентів, яка в умовах особистісно-орієнтованої освіти виступає як спосіб формування самостійної особистості [3].Організація самостійної роботи починається з ґрунтовного інструктажу, при якому кожен студент отримує індивідуальне завдання, що враховує його схильності, рівень знань та загальну ерудицію і т.д. Виконання завдання передбачає особисту ініціативу і самостійність виконавця.Так, індивідуальні завдання для самостійної роботи з хімії різного рівня складності:Перший рівень оволодіння знаннями – рівень знайомства з предметом. Це запам’ятовування і розпізнавання інформації, розрізнення об’єктів та їх властивостей. Він розрахований на студентів з невисокою успішністю. Наприклад, тестові завдання з теми «Розчини. Електролітична дисоціація та гідроліз солей»:1. Запишіть формули та розташуйте в порядку зростання сили кислоти: карбонатна, сульфатна, фосфатна, хлорна.2. Які з наведених електролітів у водному розчині дисоціюють ступінчасто (записати формули): сульфітна кислота, хром (ІІІ) сульфат, кальцій гідроксид, калій дигідрогенфосфат?3. Які з наведених солей гідролізують: магній нітрат, манган (ІІ) нітрат, барій нітрат, ферум (ІІІ) нітрат?Другий рівень оволодіння знаннями - рівень умінь. Це здатність самостійно виконувати дії на деякій множині об’єктів. Він розрахований на основну масу студентів із середньою успішністю. Приклади тестових завдань:1. Які йони можуть одночасно міститися в розчині:а) Fe2+ i SO42-; б) Ca2+ i SO42-; в) Cu2+ i SO42- ; г) Pb2+ i SO42 ?2. Які реакції проходять до кінця:а) CaCl2 + (NH4)2SO4; б) Al(NO3)3 + K2SO4; в) (NH4)2SO4 + Na2CO3;г) Ba(CH3COO)2 + Na2CO3?3. Вкажіть продукти гідролізу солі калій фосфату за першим ступенем (записати формули та рівняння реакцій).Третій рівень оволодіння знаннями - рівень творчості. Це продуктивна діяльність на багатьох об’єктах на основі свідомо використаної інформації про ці об’єкти, тобто розуміння діяти творчо. Третій варіант завдань розрахований на успішних студентів. Приклади тестових завдань:1. Під час розчинення у воді не змінюють реакцію розчину солі (записати формули): кобальт (ІІ) сульфіт; кальцій нітрит; алюміній бромід; літій карбонат.2. Скорочене йонне рівняння Zn2+ + CO32- → ZnCO3 відповідає реакції між: а) цинк хлоридом і кальцій карбонатом; б) цинк нітратом і калій карбонатом; в) цинк сульфідом і калій гідрогенкарбонатом; г) цинк нітратом і карбонатною кислотою.3. Встановіть відповідність між значенням рН та водними розчинами солей: А.рН  71.Zn(NO3)2;4.(NH4)3PO4;Б.рН  72.FeCl3;5.KNO3;В.рН  73.Rb2SiO3;6.SnCO3Завдання повинні враховувати майбутню спеціалізацію студентів, тобто бути професійно орієнтованими, а також міжпредметні зв’язки хімії з іншими дисциплінами. Метою самостійної роботи є формування самостійної особистості. Продуктивна особистісно-орієнтована самостійна робота стимулює креативний потенціал студента. Вона сприяє не тільки якісному запам’ятовуванню і засвоєнню навчального матеріалу, а й спонукає студентів до пошуку наукової інформації, а деяких - до самостійної наукової діяльності.Студенти, що добре навчаються, за бажанням мають можливість відвідувати наукові студентські гуртки, що працюють на кафедрі за різними напрямами, зокрема гурток «Чиста вода». Під керівництвом викладача вони вчаться працювати з науковою літературою, готують виступи на цікаві теми, доповіді на студентські конференції, проводять експериментальну роботу. Щорічно проводиться конкурс «Хімічний кросворд», круглі столи та ін.Дистанційні технології навчання дають змогу забезпечити студентів електронними навчальними ресурсами для самостійного опрацювання, завданнями для самостійного виконання, реалізувати індивідуальний підхід до кожного студента тощо. Використання таких технологій у навчальному процесі вищого навчального закладу вносить зміни в елементи традиційної системи освіти. Перш за все – у методику викладання всіх дисциплін. Це пов’язано з тим, що викладач перестає бути для студента єдиним джерелом отримання знань. Багато інформації можна знайти в мережі Інтернет та за її допомогою. Посилюється роль методів активного пізнання та дистанційного навчання. Доступність інформації сприяє розвитку умінь співставлення, синтезу, аналізу та ін. Використання дистанційних технологій змінює методику проведення аудиторних занять та організації самостійної роботи студентів.Існуючий в даний час рівень розвитку інформаційно-телекомунікаційних систем дозволяє реалізувати на практиці всі вищезазначені принципи особистісно-орієнтованого підходу в дистанційному навчанні.Доступність дистанційного навчання визначає глибину проникнення особистісно-орієнтованого підходу в освітній процес. Вона забезпечується: можливістю реалізації освітнього процесу у зручний для студента час; навчання може виконуватися дистанційно в повному обсязі, незважаючи на територіальну віддаленість; контролем освітнього процесу в режимі реального часу; можливістю створити для кожного студента персональний інформаційний навчальний простір.Така програма навчання складається з урахуванням особистісної мотивації студента. Її позитивні сторони та переваги:навчальна інформація може подаватися в різній формі: мовній, письмовій, візуальній та ін.;з урахуванням індивідуальних особливостей сприйняття того, хто користується нею;є можливості достатньо об’єктивно оцінити результати навчання на всіх його етапах;можна коректувати програму індивідуально в ході навчання з метою підвищення ефективності освітнього процесу.Для реалізації особистісно-орієнтованого підходу в дистанційному навчанні необхідно:Адаптувати існуючі методики застосування особистісно-орієнтованого підходу до сучасних комп’ютерних технологій введення, обробки, аналізу та подання інформації.Розробити інтелектуальну систему формування персонального інформаційно-навчального простору.Розробити методи динамічної адаптації програми навчання, що засновані на аналізі результатів проміжного контролю знань.Забезпечити постійно захищений доступ до персонального інформаційно-навчального простору на базі існуючих комунікацій.Опрацювати правовий статус оцінки результатів навчання.Таким чином, для ефективного використання дистанційних технологій у навчальному процесі потрібен системний підхід, який забезпечує вирішення завдань із технічним, програмним, навчально-методичним, кадровим, нормативно-правовим забезпеченням, управлінням процесом дистанційного навчання та розвитком дистанційних технологій [4].Інформаційні технології розвиваються дуже динамічно, так само динамічно має розвиватися і методика їх використання в навчальному процесі.Автори [4 ] виділяють чотири моделі використання інформаційно-комунікаційних та дистанційних технологій у навчальному процесі вищого навчального закладу:Моделі, що передбачають інтеграцію денної форми, інформаційно-комунікаційних та дистанційних технологій навчання.Моделі, що передбачають інтеграцію заочної форми навчання, інформаційно-комунікаційних та дистанційних технологій навчання.Заняття в он-лайн режимі з використанням відеоконференцсистеми (центральний офіс-регіональний офіс).Електронне спілкування, електронні варіанти друкованих посібників, електронні підручники (посібники), комп’ютерні презентації, навчальні компакт-диски, комп’ютерні програми навчального призначення.Для забезпечення студентів денної форми навчання електронними навчальними матеріалами, організації та керування самостійною роботою студентів, автоматизованого тестування використовють модель інтеграції денної форми навчання з інформаційно-комунікаційними та дистанційними технологіями навчання. У Національному університеті біоресурсів і природокористування України створено навчально-інформаційний портал на базі платформи дистанційного навчання Moodle.Електронні навчальні курси, які розробляються на платформі дистанційного навчання Moodle, складаються з електронних ресурсів двох типів: а) ресурси, призначені для подання студентам змісту навчального матеріалу, наприклад, електронні конспекти лекцій, мультимедійні презентації лекцій, методичні рекомендації тощо; б) ресурси, що забезпечують закріплення вивченого матеріалу, формування вмінь та навичок, самооцінювання та оцінювання навчальних досягнень студентів, наприклад, завдання, тестування, анкетування.Особистісно-орієнтований підхід забезпечує індивідуальний розвиток кожного, сприяє успішному навчанню, максимальному розвитку здібностей та обдарувань. Він забезпечує більш високі загальні та індивідуальні результати пізнавальної діяльності; активно впливає на розвиток пізнавальних здібностей, створює умови для того, щоб кожен міг успішно виконувати вимоги навчальної програми, подолати наявні недоліки та розвинути індивідуальні інтереси; забезпечити максимально продуктивну роботу всіх студентів.Однак в реальному навчальному процесі обставини змушують працювати не строго індивідуально, а з групою подібних студентів. Застосування дистанційних технологій дає можливість більше уваги приділяти індивідуальним потребам кожного студента, але відсутність живого спілкування ускладнює завдання викладача, тому що йому важче визначити індивідуальні потреби кожного студента. Тому необхідно поєднувати особливості та переваги особистісно-орієнтованого навчання із комп’ютерними технологіями, що дасть змогу уникнути деяких недоліків.

Мета роботи – визначити перспективні шляхи реалізації компетентнісного підходу при викладанні пропедевтики внутрішньої медицини. Основна частина. Модернізація традиційного навчального процесу на кафедрі пропедевтики внутрішньої медицини вимагає не тільки формування загальних та фахових компетенцій студента, але і перегляду роботи викладача. Розглянуто особистісні характеристики сучасного викладача, основні напрямки його педагогічної діяльності, різні види компетентності та способи досягти їх. Обґрунтовано необхідність розвитку самостійності студентів при оволодінні професійними навичками вже на початковому етапі клінічної підготовки. Висновки. Компетентнісний підхід до викладання пропедевтики внутрішньої медицини передбачає тісний взаємозв’язок у визначенні і формуванні компетенцій викладача і студента. Вміння ініціювати та забезпечити поступовий самостійний професійний розвиток студента стає базовою складовою професіоналізму викладача.

У статті визначені загальні шляхи оптимізації системи професійного розвитку викладача, орієнтованого на саморозвиток, узагальнюючи головні теоретичні позиції щодо сутності компетентнісної професійної освіти, її структурної організації, системо¬творних параметрів якості: а) подолання пріоритетності інформаційно-репродуктивної системи післядипломної освіти, методів та технологій її реалізації, орієнтації на усереднений, типовий рівень професійної діяльності викладача; б) забезпечення суб’єктної позиції педагога в процесі професійного розвитку, програмування методики підвищення професійної компетентності, орієнтуючись на власний потенціал розвитку, особистісну орієнтованість освітньої діяльності, що реалізується за індивідуальною траєкторією; в) сприяння переходу від зовнішнього управління освітнім процесом до самоуправління, активуючи процеси самодіагностики, самоаналізу, самопрограмування.

У статті висвітлено психологічні особливості діяльності викладача ЗВО в процесі навчання іноземних здобувачів вищої освіти. Виділено основні принципи розвитку професійно-психологічних характеристик діяльності педагога. Визначено взаємопов'язані компоненти цілісної систематичної діяльності викладача ЗВО: систематичне відстеження динаміки особистісного розвитку іноземного здобувача вищої освіти в процесі навчання; створення психолого-педагогічних та соціальних умов для розвитку особистості іноземних здобувачів вищої освіти, їхньої успішної адаптації та навчання; надання допомоги іноземним здобувачам вищої освіти, які мають проблеми в навчанні. Наведено чинники психологічної адаптації іноземних здобувачів вищої освіти. Виокремлено психологічні аспекти особистісно-орієнтованого підходу до навчання. Відмічено, що вагомим показником у процесі взаємодії викладача при роботі з іноземними здобувачами вищої освіти є врахування особливостей професійної самосвідомості педагога. Сформовано психологічні бар'єри у роботі викладача в полікультурному освітньому просторі. Розроблено стадії психолого-педагогічного супроводу особистості на різних етапах професійної діяльності викладача в умовах навчання здобувачів вищої освіти.

Статтю присвячено дослідженню особливостей організації процесу поєднання традиційних та інтерактивних технологій для задіяння студентів немовних спеціальностей в професійні ситуації іноземною мовою. Автором було зазначено, що принципові зміни в економіці, зумовлені зростаючою роллю знань, революцією в інформаційно-комунікативних технологіях, становленням глобальності ринку праці, а також політичними змінами, диктують нові вимоги до рівня підготовки фахівців, тобто змінюють соціальне замовлення суспільства – підготувати в короткий термін фахівця, який добре володіє комунікативними іншомовними компетенціями. За умови мінімальної кількості годин, зазначеної в навчальному плані, чинного державного освітнього стандарту вищої професійної освіти, що представляє собою сукупність вимог, обов’язкових узгодити нове соціальне замовлення суспільства із сучасними вимогами, сформувати іншомовні комунікативні та професійні компетенції – завдання не з легких. Якщо раніше навчання іноземної мови в немовному вузі було орієнтоване на читання, розуміння та переклад спеціальних текстів наукового стилю, то зараз необхідно думати про зміщення акценту в навчанні на розвиток навичок мовного спілкування на професійні теми та ведення наукових дискусій. Щоб досягти поставленого завдання, необхідно поєднати традиційне та інтерактивне навчання, в основі якого лежить особистісно-орієнтоване навчання. Метою традиційного навчання є передача студентам та засвоєння ними якомога більшого обсягу знань. У контексті інтерактивного навчання знання набувають інших форм. З одного боку, вони являють собою певну інформацію про навколишній світ, а з іншого боку, особливістю цієї інформації є те, що студенти отримують її не у вигляді вже готової системи від викладача, а в процесі своєї активної діяльності під керівництвом викладача, який створює умови для їхньої діяльності. Мета інтерактивного навчання – створення викладачем умов, які дозволяють відкривати, набувати і конструювати знання самими студентами.

Актуальність дослідження визначається запитом суспільства на випереджальну педагогіку, що забезпечує становлення й розвиток майбутнього педагога як творчої особистості, компетентної, відповідальної, здатної здійснювати професійну діяльність на рівні світових стандартів, готової до постійного професійного зростання, соціальної та професійної мобільності. Мета: дослідження суті і структури педагогічної майстерності викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти. Методи: вивчення наукових джерел – для з’ясування ступеня розробленості проблеми; узагальнення й систематизації – для формулювання власних поглядів на визначення сутності поняття «педагогічна майстерність викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти»; структурно-компонентний аналіз – для виокремлення компонентів педагогічної майстерності викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти. Результати: визначено сутність і структуру педагогічного феномена «педагогічна майстерність викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти». Висновки: педагогічну майстерність викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти обґрунтовано як інтегративну комплексну властивість особистості, що ґрунтується на досконалій професійно-педагогічній компетентності, забезпечує високий рівень самоорганізації педагогічної діяльності за рахунок синтезу знань, досвіду, цінностей і якостей педагога та виявляється у творчому розв’язанні професійно спрямованих завдань опанування учнями системою знань з дисциплін загальноосвітньої підготовки задля розвитку ключових компетентностей майбутніх кваліфікованих робітників; виокремлено п’ять взаємозалежних та взаємообумовлених компонентів педагогічної майстерності викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти (мотиваційно-ціннісний, когнітивний, діяльнісний, особистісно-рефлексивний, креативно-творчий); визначено перспективність подальшого обґрунтування педагогічних факторів та умов ефективного формування педагогічної майстерності викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти.

У статті йдеться про комунікативну культуру викладача як складник його фахової компетентності. З’ясовано підходи до визначення поняття “комунікативна культура” та здійснено аналіз її основних показників. Розкрито сучасні підходи до формування цього складного феномена. У процесі дослідження з’ясовано, що комунікативна культура викла-дача розглядається як складне особистісне утворення, синтез узаємопов’язаних якостей особистості (а саме: знань, умінь, навичок, способів організації комунікативної діяль¬ності), необхідних для якісного та ефективного спілкування зі студентами та розробку ефективних навчально-педагогічних ситуацій, створення єдиного якісно нового мовно-освітнього середовища. Педагогічна комунікація синхронно реалізує комунікативну, перцеп-тивну та інтерактивну функції, використовуючи при цьому всю сукупність вербальних, образотворчих, символічних і кінетичних засобів. На сучасному етапі найбільш дієвими підходами до формування комунікативної культури визначено компетентнісний та синергетичний.

У статті розглядаються проблеми підготовки майбутніх вчителів початкової школи до реалізації особистісно компетентнісного підходу при вивченні математичної освітньої галузі в умовах роботи нової української школи. Щоб успішно формувати компетентну особистість, майбутній вчитель повинен володіти професійними компетентностями, усвідомлювати мету компетентнісно орієнтованого навчання, пов'язувати навчальний матеріал з повсякденним життям та інтересами учнів, залучати до обговорення попередній досвід школярів, оцінювати навчальні досягнення школярів, звертаючи увагу на здатність застосовувати їх у навчальних і життєвих ситуаціях. На основі аналізу досліджень (роботи Т. Байбари, Н. Бібік, О. Можаєвої, О. Савченко, О. Пометун, Г. Селевка та ін.) встановлено: наявні концептуальні положення компетентнісного підходу; спостерігається неоднозначність трактування та розуміння понять компетенція, компетентність; проблема підготовки студентів до формування ключових і математичних компетентностей недостатньо досліджена й вивчена; пошуки шляхів формування професійних компетентностей у майбутніх вчителів початкових класів не носять системного характеру. Для підготовки майбутніх вчителів початкової школи до виконання поставлених перед новою українською школою завдань слід розпочинати в курсі математики та методики навчання математики. Для цього студент має оволодіти теоретико-методичними основами формування математичних компетентностей, а зусилля викладачів мають бути спрямованими на оволодіння студентами сучасними педагогічними технологіями, які дозволятимуть зреалізувати вимоги Державного освітнього стандарту початкової школи.

Стаття присвячена висвітленню життєвої важливості формування та зміцнення, зокрема в умовах педагогічного процесу, почуття гідності, нерозвиненість якого супроводжується й нездатністю самостійно, обгрунтовано визначати морально виправдані засади та орієнтири життєздійснення. В умовах постійних ускладнень суспільних процесів це спонукає до використання ерзац-цінностей репродукованої, скажімо, ЗМІ інформації з метою відшкодування браку внутрішньої повноти і, принаймні, позірного подолання неспроможності самостійно підноситись до рівня екзистенційно важливих поваги та самоповаги як вирішальних передумов здатності людини встояти, до «онтологічної налаштованості», особливо насущної за сучасних техніко-інформаційних здобутків. Наголошується на істотних можливостях зміцнювати гідність майбутніх учених завдяки дослідницькій діяльності в сфері наукової освіти. У кожній конкретній дослідницькій ситуації викладач покликаний максимально демонструвати евристичні ходи своєї думки, мистецтво синтезувати різні ідеї та положення, формулювати нові висновки. Незвичний синтез відомих тверджень, як спосіб вирішення наукової проблеми у процесі дослідницької діяльності, він демонструє в ході вирішення проблеми педагогічної, будучи постійно зорієнтованим на донесення думки до студентів, що, відповідно, потребує належної методичної компетентності. Володіючи компетентністю стосовно педагогічної, так і стосовно науково-дослідницької діяльності, викладач діє відповідно до рівня розуміння студентами нової ситуації, а також труднощів і перешкод у використанні наявних знань. Відтак дослідницьку діяльність у педагогічному процесі можна розглядати і як засіб поглиблення «етосу гуманітарної освіти» (К. Ясперс), сприяння зміцненню важливої «інтелектуальної напруженості» у відносинах між викладачем і студентом. Але при цьому перший також не може не бути учнем, поглиблюючи щоразу своє розуміння як необхідності конкретних педагогічних дій з метою забезпечення здійснення студентами «когнітивного стрибка», так і з’ясування особливостей досліджуваної проблеми. За великим рахунком, ефективність викладання зміцнюється мірою реалізації викладачем свого «потенціалу учнівства», виявів його відкритості, прийнятності щодо знань і висвітлюваних проблем, і педагогічних ситуацій, мірою поглиблення здатності студентів сприймати, засвоїти запропоновані нові знання. Педагог повинен уміти постійно вчитися адекватно оцінювати ситуації спілкування зі студентами, доносити знання та, відповідно, обґрунтовано змінювати акценти. Це – більш широке, порівняно зі студентським, «навчання» спрямоване на забезпечення та підтримання гідної атмосфери, відповідної «освітній» та «культурній» природі знань. Це – «простір» максимально сприятливого існування, «міграції» знань, поза яким останні втрачають свою життєвість як чинників особистісно когнітивного розвитку. «Навчаючись», викладач реально, «наочно» демонструє спроможності зініціювання, формулювання знань, а студенти, перебуваючи під безпосереднім його впливом, також поступово наслідують вияви цих здібностей.

Modernization of education is a complex and specific process that requires special abilities, knowledge, skills and considerable patience. The purpose of the study: to assess the features of the use of deductive method and simulation training among medical students; generalize the characteristics of innovation in education, simulation training, deduction, deductive method and their use in the training of future physicians. Methods: on the basis of scientific literature and publications to analyze the application of the deductive method and simulation training in the training of future physicians. Results: the article reveals the importance and significance of the introduction of simulation training, the use of the deductive method in the training of future physicians. It is established that the use of the PRES method will allow to substantiate the result, clearly define the position and make a correct conclusion (to establish a clear diagnosis), which is important in the analysis of pathological conditions in medicine. The importance of application of deduction and deductive method in teaching medical students is substantiated. It is demonstrated that the use of simulation technologies in the teaching of medical students increases his motivation for the chosen specialty, promotes the formation of professional and creative thinking and approach in future practice. The introduction of innovative technologies, simulation training in the educational process of a student in a higher medical educational institution is an important step for better mastering of theoretical knowledge and improvement of practical skills. The use of the deductive method during the study and the practical part of the lesson will allow a medical student of 4th, 5th and 6th years to assess their learning opportunities, increase knowledge and learn to justify the results and establish correct conclusions (diagnoses).Conclusions: the use of deduction and simulation training for the training of future doctors in higher medical education will influence the already formed personality of the student and reveal the medical student as a creative person, which is extremely important for the medical profession.Key words: innovations, innovative technologies, deduction, simulation training, doctor’s education, medical student. Модернізація освіти – це складний та специфічний процес, який потребує особливих здібностей, знань, навичок та значного терпіння. Мета дослідження – оцінити особливості використання дедук-тивного методу та імітаційного навчання серед студентів-медиків; узагальнити характеристику інновації в освіті, імітаційного навчання, дедукції, дедуктивного методу та їх використання в підготовці майбутнього лікаря. Методи: на основі наукової літератури і публікацій провести аналіз застосування дедуктивного методу та імітаційного навчання у підготовці майбутнього лікаря. Результати: стаття розкриває важливість та значення впровадження імітаційного навчання, застосування дедуктивного методу в підготовці майбутнього лікаря. Встановлено, що використання методу PRES дозволить обґрунтувати результат, чітко визначити позицію та зробити вірний висновок (встановити чіткий діа-гноз), що є важливо під час аналізі патологічних станів у медицині. Обґрунтовано важність застосування дедукції і дедуктивного методу в навчанні студентів-медиків. Продемонстровано, що використання імітаційних технологій у навчанні студента-медика підвищує його мотивацію до обраної спеціальності, сприяє формуванню професійного та творчого мислення і підходу в майбутній практичній діяльності. Упровадження інноваційних технологій, імітаційного навчання в навчальний процес студента у вищому медичному навчальному закладі – це важливий крок для більш кращого засвоєння теоретичних знань та вдосконалення практичних навиків. Це водночас забезпечить повноцінний контроль викладача над навчальним процесом, надасть можливість студенту підвищити свою мотивацію до вивчення навчального матеріалу, виробити та відпрацювати силу волі до самостійного вивчення дисципліни, від-повідальність та самоконтроль, академічну доброчесність, розкриє творчий потенціал студента і викла-дача. Використання дедуктивного методу під час навчання та практичної частини заняття дозволить студенту-медику 4, 5 і 6 курсів оцінити свої можливості в навчанні, збільшити об’єм знань та навчитись обґрунтовувати отримані результати та встановлювати правильні висновки (діагнози).Висновки. Застосування дедукційного методу та імітаційного навчання для підготовки майбутнього лікаря у вищому медичному навчальному закладі дозволить вплинути на вже сформовану особистість студента та розкрити студента-медика як творчу особистість, що надзвичайно важливо для професії лікаря. Роки тренування під час занять у вищому навчальному закладі, імітування та моделювання різних ситуаційних задач та правильне використання дедукції – запорука правильного та професійного становлення медика в майбутньому. Тому ці методи є актуальними питаннями сьогодення, і належна якість освіти у вищому медичному навчальному закладі дозволить отримати бажаний результат та отримати сучасну, на європейському рівні медицину та медичну допомогу.Ключові слова: інновації, інноваційні технології, дедукція, симуляційне навчання, освіта лікаря, студент-медик.

У статті досліджується використання змішаного навчання при вивченні іноземної мови. У роботі досліджуються три основні проблеми, які слід розглянути у комплексному поєднанні: мотивованість студентів, які перебували в різних умовах навчання, їх активна участь у навчальному процесі із врахуванням різних видів комунікативної діяльності, підключення до освітньо-навчальних платформ; особистісно-діяльнісна орієнтація студента в дистанційному та очному навчальному просторі, сприйняття студентами освітньо-пізнавального процесу та зворотній зв’язок між викладачем та академічною групою. Проаналізовано результати навчальної співпраці між студентами та викладачем. Дано характеристику існуючим моделям змішаного навчання. Розглянуто основні фактори, що сприяють подальшому розвитку он-лайн навчання, та труднощі, які можуть виникати під час процесу навчання. Доведено, що змішане середовище додає новизни та підвищує мотивацію до активної участі студентів у дистанційних та очних умовах навчання, а також є результатом впровадження стратегічного та систематичного підходу до застосування новітніх технологій у поєднанні з найкращими традиціями особистої взаємодії між викладачами та студентами. Педагогічна реалізація активного навчання такого комбінованого типу має за мету використовувати рецептивно-комунікативні види діяльності та тестовий контроль, що забезпечує максимально ефективні результати. Запропоновано вправи для активізації пізнавальної діяльності студентів: для вдосконалення навичок аудіювання, письма, граматики та використання лексики. Змішане навчання розвиває вміння організовувати та планувати роботу самостійно, отримувати та аналізувати здобуті знання, шукати та відбирати інформацію, приймати рішення та самовдосконалюватися.

The article describes the professional and personal qualities of a teacher of a higher education establishment. The main professional qualities of the teacher of choreography are described in detail. The present state of choreographic art and prospects of further development are analysed. On the basis of analysis of scientific literature it is defined certainly most professionally meaningful internals of teacher of higher education establishment. The specific character of pedagogical activity impose, as we have already noted, necessary requirements on teacher which are defined in pedagogy as professionally significant personal skills. The last ones characterize the intellectual, emotional and strong-willed sides of the personality, influence significantly the result of professional and pedagogical activity and define the teacher individual style. A higher education establishment teacher has been always a tutor, however, today education has to be understood as interaction and cooperation between teachers and students in the field of education and their mutual being. The nature of communication between teachers and students has to be humane, democratic, consider traditions of the different people, and be based on universal values. A high school teacher, in particular a choreographer, should set an example for the students. The main professional and personal qualities of a teacher of higher education should be purposefulness, initiative, discipline, demand for oneself and others. The greatest authority among students is a teacher with really deep knowledge, both theoretical and practical, who finds an extraordinary, creative approach to lectures and practical classes, who synthesises different dance styles, deepens the meaningful and emotional content of every movement and gesture. By choosing non-standard solutions to come up the ideas, a teacher-choreographer encourages students in creative searches.

З метою прискорення ефективної реалізації освітніх послуг та необхідності входження в міжнародний освітній простір діяльність освітніх закладів спрямована на поліпшення власної стратегічної позиції, адаптацію до вимог міжнародних стандартів освіти, запровадження новітніх технологій, підвищення професійної підготовки випускників.Запровадження дистанційної форми навчання є особливою формою заочного навчання, при якій дисципліни вивчають за допомогою комп’ютерних і телекомунікаційних засобів, інформаційної мережі Інтернет [1], дистанційного проходження деяких форм підсумкового контролю шляхом тестування та особистого складання в технікумі заліків та іспитів, що передбачені навчальним планом.Система дистанційної освіти має ряд переваг і значно розширює коло потенційних студентів. Така форма навчання дає свободу вибору місця, часу та темпу навчання. Одержати освіту дистанційно має можливість молодь, яка не може поєднувати навчання з роботою; проживає у віддалених районах; військовослужбовці; домогосподарки; бізнесмени або студенти, що бажають паралельно одержати другу освіту.Є, напевне, сенс тимчасового переходу на дистанційну систему навчання у форс-мажорних випадках, наприклад, коли в регіоні оголошений карантин, пов’язаний зі складною епідеміологічною обстановкою.Аналіз стану освіти у підготовці фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст» з галузі знань 0305 «Економіка та підприємництво» спеціальності 5.03050601 «Прикладна статистика» кваліфікації «технік-аналітик з економічної і соціальної статистики» з предметної галузі діяльності «соціально-економічні явища і процеси на мікро- і макрорівні» дає можливість зробити висновки про доцільність розвитку дистанційної освіти в цьому напрямку. З перспективи розвитку дистанційної форми навчання передбачено виконання галузевих стандартів вищої освіти України за спеціальністю «Прикладна статистика» та освітньо-кваліфікаційної характеристики молодшого спеціаліста (розробниками яких є Самбірський технікум економіки та інформатики, 2009 р.) та дотримання вимог до системи освіти та професійної підготовки за такими напрямками:1. Соціально-особистісні, інструментальні та загальнонаукові компетенції:– компетенції соціально-особистісного характеру;– інструментальні компетенції;– загальнонаукові компетенції;2. Загально- та спеціалізовано-професійні компетенції:– загально-професійні;– спеціалізовано-професійні компетенції.При цьому необхідно забезпечити володіння випускником передбаченими стандартом виробничими функціями: дослідницька; організаційна; управлінська; технологічна; контрольна; прогностична; технічна.За дистанційною формою навчання змінюється структура співвідношення аудиторних годин і годин, відведених для самостійного вивчення. Кількість аудиторних годин (настановчі лекції, консультації) зменшується, натомість збільшується час для самонавчання. Організація навчального процесу передбачає ці зміни і включає такі етапи:1. Самонавчання студентом, запропонованого переліку дисциплін, опрацювання практичного матеріалу, виконання лабораторних робіт та тестів, що передбачено навчальним планом на визначений термін.Студенти отримують доступ до навчальних матеріалів на спеціально створюваному навчальним закладом Інтернет-сайті [2].Інтернет-ресурси для дистанційного навчання містять:– електронні підручники відповідних курсів, яких, на жаль, для технікумів сьогодні дуже і дуже мало;– електронні методичні посібники, що розробляються викладачами технікуму для допомоги у вивченні відповідних дисциплін;– електронні методичні вказівки з розв’язування задач, виконання практичних та курсових робіт з відповідних дисциплін;– форум з розділами відповідних дисциплінах, на яких викладачі додатково розглядають найбільш важкі для засвоєння матеріали та відповідають на питання за цими темами (вказується час, коли на відповідному форумі присутній викладач);– електронні поштові скриньки викладачів, на які можна задавати будь-які питання за відповідними дисциплінами;– форум з розділами по відповідних дисциплінах, на яких студенти мають можливість самостійно обговорювати питання в процесі вивчення дисциплін;– електронні поштові скриньки викладачів для перевірки курсових робіт та первинного тестування з метою підсумкового контролю за вивченням тем;– дистанційний доступ до програмних комплексів, встановлених на комп’ютерах технікуму для проведення лабораторних робіт за відповідними дисциплінами;– електронні ресурси інших навчальних закладів, на яких присутні посібники за окремими темами.2. Аудиторні заняття, які проявляються як контрольна функція навчального закладу і передбачають форми підсумкового контролю у вигляді заліків, іспитів тощо.Переваги якості підготовки спеціаліста в порівнянні з заочною формою навчання забезпечують наступні чинники:– створені навчально-методичні комплекси будуть пристосовані для самостійного вивчення;– індивідуальний темп та спосіб навчання;– розвиток і поглиблення навиків роботи з комп’ютером та мережею Інтернет, програмними комплексами, особливо в галузі статистики;– доступ до навчання можуть отримати люди з функціональними обмеженнями.Таким чином, дистанційна форма навчання у порівнянні з заочною істотно підвищує якість підготовки фахівців.Для організації дистанційного навчання та розміщення Інтернет-ресурсів розробляється Web-сайт на базі СДН Moodle [3].Навчання викладачів методиці дистанційного навчання може здійснюватись в рамках підвищення кваліфікації педагогічних працівників, що забезпечується Українським інститутом інформаційних технологій в освіті (УІІТО) НТУУ «Київський політехнічний інститут» [4].

Переверзєва С. В. Проблеми викладання фізичного виховання в контексті розвитку саморегуляції в учнів і студентів У статті обґрунтовано цільовий напрям розвитку фізичного виховання орієнтованого на педагогічний процес, який полягає у втіленні ефективних ідей, форм навчального змісту діяльності викладача у пріоритеті особистісно pорієнтованого виховання учнів і студентів. Аналізується система навчальної діяльності із застосуванням концептуальнихположень і принципів.

У даній статті розглянуто сценарно-комунікативне дистанційне навчання англійської мови у немовному ЗВО . Також розглянуто методичний принцип особистісно-рольової організації учбового процесу під час дистанційного навчання. Викладено роль викладача при нeдерективній регуляції поведінки студентів у групі. Описано психотерапевтичний, психогігієнічний ефект у ході процесу навчання студентів спілкуванню. Подано приклад введення студентам «легенд» у процесі реалізації сценарно-комунікативного курсу англійської мови.

АНОТАЦІЯ У статті на основі аналізу наукової літератури визначено діяльнісні та психологічні компоненти процесу аудіювання, які обумовлюють успішність навчання нерідної мови іноземних студентів. Актуальність наукових пошуків підвищення результативності навчання іноземців обумовлюється чисельними труднощами лінгвістичного та екстралінгвістичного характеру, з якими стикається студент-початківець під час включення в нове освітнє середовище. Формування комунікативної компетенції аудіювання до рівня адекватного сприйняття та розуміння навчальної лекції є однією з нагальних потреб та умов успішності професійної підготовки іноземців. У статті розглядаються особливості функціонування процесів, за допомогою яких забезпечується успішність усного сприйняття інформації, та труднощі, що викликаються недостатнім рівнем сформованості цих механізмів для сприйняття повідомлення нерідною мовою. Авторами обґрунтовується виникнення найбільшої у порівнянні з іншими видами мовленнєвої діяльності психічної напруги та активної розумової діяльності студента під час аудіювання. На думку авторів, виокремлення складових процесу сприйняття усного повідомлення визначає вибір ефективної системи завдань та вправ для усунення невідповідності розвитку механізмів аудіювання та формування необхідних навичок та вмінь, враховуючи індивідуальні особливості та потреби студентів-іноземців. Автори також приходять до висновку, що побудова мовної підготовки повинна враховувати минулий особистий досвід мовних мігрантів та особистісні вподобання, які вони застосовують для набуття комунікативних компетенцій зокрема в аудіюванні. Зазначено, що завданням викладача є організація та управління навчальною діяльністю студента, орієнтація його діяльності на досягнення бажаного результату під час вирішення студентом спеціально організованих навчальних завдань різного ступеню складності, метою яких є засвоєння студентом предметних знань, практичних умінь, навичок, розвиток його особистості в цій діяльності та спілкуванні з іншими людьми. У статті наголошується, що послідовне формування аудитивних навичок та вмінь у відповідності до основ особистісно-діяльнісного підходу побудови процесу мовної підготовки є одним з ефективних способів досягнення необхідного рівня комунікативної компетенції в області аудіювання. Ключові слова: іноземні студенти, мовна підготовка, мовленнєва діяльність, аудіювання, аудитивні вміння, особистісно-діяльнісний підхід.