Journal articles on the topic 'Особистість автономна'

Метою статті є дослідження впливу позитивної зрілої ідентичності на психологічне благополуччя студентської молоді. Методи. Для досягнення мети було проведене емпіричне дослідження ідентичності та психологічного благополуччя серед студентів перших курсів закладу вищої освіти. Для визначення зрілої ідентичності застосовано опитувальник «Особистісна і соціальна ідентичність» В. Урбанович, психологічне благополуччя досліджували за допомогою методики К. Ріфф «Шкала психологічного благополуччя» (адаптація Т. Шевеленкової і П. Фесенка). Отримані дані оброблено за допомогою кореляційного аналізу. Результати. Проведене дослідження показало, що для студентів перших курсів, на першому місці, за високими показникам зрілої ідентичності, має значення сім’я, на другому – соціальне оточення, на третьому місці – робота, на четвертому – майбутнє, на п’ятому – матеріальний стан, на шостому – внутрішній світ і здоровіє, на сьомому – суспільство, в якому проживають. Визначення рівнів психологічного благополуччя показало, що превалюють середні значення психологічного благополуччя за наступними шкалами: перше місце розподілили «автономія», «управління середовищем», «особистісне зростання», «само прийняття»; друге місце розподілили «позитивні стосунки з оточуючими», «цілі», «загальне психологічне благополуччя»; на третьому місці показники за шкалами «сенс життя» і «людини як відкрита система»; на четвертому місці показник за шкалою «баланс афекту». У процесі дослідження виявлено статистично значущі зв’язки між позитивною зрілою ідентичністю і шкалами психологічного благополуччя: автономія, цілі у житті, позитивні стосунки з оточуючими, особистісне зростання, самосприйняття, загальне психологічне благополуччя, баланс афекту. Висновки. Позитивна зріла ідентичність впливає на рівні психологічного благополуччя студентської молоді у нових соціальних умовах.

У статті наведено результати емпіричного дослідження особистісних умов задоволеності образом фізичного Я у жінок раннього дорослого віку. Я-образ розглянуто як систему, що включає три компоненти: когнітивний (знання про самого себе); афективний (ставлення до себе, самооцінка); поведінковий (конкретні дії, які можуть бути викликані образом Я), а образ фізичного Я – як образ зовнішнього вигляду. Незадоволеність зовнішністю визначено як конфлікт між реальним та ідеальним образом фізичного Я, тобто між суб’єктивною оцінкою зовнішності на певний момент й уявленням про ідеальний зовнішній вигляд. На підставі теоретичного аналізу особистісної детермінації задоволеності зовнішністю, а також враховуючи соціальну ситуацію розвитку в ранньому дорослому віці та структурну організацію Я-образу, було виокремлено особистісні умови задоволеності образом фізичного Я у жінок раннього дорослого віку: позитивне самоставлення, прояви перфекціонізму, психологічне благополуччя особистості. Емпірично досліджено задоволеність образом фізичного Я за параметрами висоти самооцінки реального та ідеального образу фізичного Я. Конкретизовано роль образів реальної й ідеальної зовнішності у визначенні рівня задоволеності зовнішністю, що залежить від адекватності висоти самооцінок. Вивчено структуру самоставлення жінок раннього дорослого віку. Отримані дані засвідчили, що задоволеність образом фізичного Я впливає на загальне позитивне ставлення особистості до себе (самоповагу, аутосимпатію, самоінтерес, очікуване ставлення від навколишніх). Аналіз рівня перфекціонізму показав, що досліджувані жінки висувають високі стандарти особистості до себе, постійно оцінюють свою поведінку, мають мотив прагнення до досконалості; висувають високі стандарти і нереалістичні вимоги не тільки до себе, а й до інших. Вивчено ступінь прояву основних показників психологічного благополуччя особистості (позитивні відносини з іншими, автономія, управління оточенням, особистісне зростання, мета в житті, самосприйняття). Отримані дані засвідчили, що задоволеність образом фізичного Я впливає на загальне психологічне благополуччя особистості. За допомогою множинного регресивного аналізу встановлено, що на позитивну самооцінку (задоволеність) образу фізичного Я прямо впливають компоненти психологічного благополуччя (самосприйняття, мета в житті, особистісне зростання), компоненти самоставлення (самоповага, самоінтерес) і перфекціонізму (перфекціонізм, орієнтований на себе).

Статтю присвячено вивченню особистісних чинників формування суб’єктної активності майбутніх соціальних працівників. Аналізуються теоретичні положення концепції суб’єкта і суб’єктності у вітчизняній психології та їх застосування в системі вищої освіти. Суб’єктна активність розглядається як складна системно-інтегративна властивість особистості, що позначає її здатність до активного, усвідомленого перетворення себе й оточуючої дійсності, виражає характеристику свідомої самореалізації людиною своєї внутрішньої природної сутності, визначає її як суб’єкта життєдіяльності та робить автономною у своїх життєвих проявах. Наводяться результати дослідження впливу особистісних якостей і структури цінностей студентів перших курсів бакалаврату та магістратури на форми їхньої суб’єктної активності. Отримані відмінності у структурі взаємозв’язків показників суб’єктної активності з особистісними властивостями і структури цінностей студентів різного року навчання. Наголошується, що формування суб’єктної активності орієнтоване на професійний саморозвиток і самореалізацію особистості в освітньому процесі, це є важливим чинником професійного становлення фахівця.

Більшість сучасних правових держав гарантують на конституційному рівні визнання людини, її життя, здоров’я, честі та гідності найвищою суспільною цінністю. Однак те, що сприймається за нормальних умов буття, як аксіома, константа, може зазнати істотного впливу та тиску під час кризи. Сьогодні гострим є питання боротьби із пандемією COVID-19, складовою якого, зокрема, є закріплення державою обов’язку вакцинації. Проте, як відомо, в суспільстві існують різні погляди навіть на добровільну вакцинацію, і остання викликає інколи панічні настрої серед людей. Наслідком цього може стати відрахування з дитячого садка або школи – як реакція держави на таку поведінки індивіда. Зрозуміло, що далі відбуваються протистояння із державними інституціями у судових тяганинах. Як зрозуміло, з огляду на це постає запитання: чи є допустимим, із погляду фундаментальних принципів функціонування правового суспільства, зокрема принципів справедливості та верховенства права, обмеження певних прав цієї категорії індивідів? Чи можна визнати у цьому випадку примат суспільного інтересу над приватним? Чи не становитиме це непропорційне втручання в особистісну автономію (personal autonomy)? Метою статті є спроба з’ясувати співвідношення приватного інтересу та суспільного, визначити критерії пропорційності можливого обмеження прав індивідів, зокрема гарантованих ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), у контексті відносин у сфері імунізації населення крізь призму практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Як показують результати дослідження, ЄСПЛ визнає, що неможливо дати вичерпне визначення поняттю “приватне життя”, гарантованому ст. 8 Конвенції.Проте однозначно ця категорія не обмежується “внутрішнім колом”, у якому людина може жити власним особистим життям, і повністю виключати з нього контакти із зовнішнім світом. У низці рішень наголошується на фундаментальному значенні принципів поваги до людської гідності, справедливості, пропорційності, верховенства права особливо в сфері втручання в особистісну автономію людини. Першим рішенням ЄСПЛ щодо дитячої вакцинації є рішення у справі Vavřička and others v. the Czech Republic, в якому він чітко постановив: вимога до тих, хто може бути вакцинований без небезпечних ризиків для здоров’я, зробити щеплення пропорційним. Видається очевидним, і відповідає здоровому глузду, що безпека життя і здоров’я суспільства загалом має надважливе значення для держави, тому реалізація окремих прав окремими індивідами може бути обмежена як пропорційна відповідь на відмову від виконання встановленого законом обов’язку.

У статті презентовано результати емпіричного дослідження взаємозв’язку чинників задоволеності шлюбом та етапами дорослості. Проаналізовано причини конфліктів у молодих сім’ях, зокрема: порушення рольових очікувань подружжя, розбіжності у питаннях виховання дітей, стосунків з родичами і друзями, а також неузгодженості норм поведінки, обумовлених особистісними особливостями. З᾿ясовано, що узгодженість сфер значущості утворює загальну узгодженість сімейних цінностей подружжя. Виявлено вплив узгодженості сімейних цінностей в сфері соціальної активності та емоційно-терапевтичною сфері на задоволеність шлюбом трьох груп. Присутній взаємозв’язок між показниками узгодженості сімейних цінностей і рольовою адекватністю подружжя в різних сферах сімейних цінностей, що характеризує узгодженість ціннісної сфери подружжя передбачає не тільки досягнення когнітивної згоди, але й узгодженість рольової поведінки шлюбних партнерів. Констатовано вплив батьківсько-виховної сфери на задоволеність шлюбом для груп на третьому етапі дорослості. Пари другої групи стосовно установки на особистісну ідентифікацію зі шлюбним партнером більше націлені на установку щодо особистої автономії.

Досліджено особливості становлення та проаналізовано основні проблеми філософії в суспільно-політичній концепції українського мислителя XVIII століття Я. П. Козельського. Виявлено численні паралелі й дотичні пункти його соціокультурних та просвітительських ідей до західноєвропейської філософської традиції. Зокрема показано, що у соціально-політичних поглядах Козельського прослідковуються ідеї, співзвучні спрямованості і характеру соціальної філософії, пов’язаної з початком становлення західної цивілізації епохи Просвітництва, переходу від традиційного до громадянського суспільства Показано, що Я. Козельський здійснив спробу виходу на нову історичну парадигму філософського розуміння змісту й сенсу людського буття: «Людина – Природа – Суспільство». Зазначено, що у своїх творах український філософ здійснив спробу дати абрис наближеного до досконалості суспільного устрою, у якому людина черпала б «істино людське», спираючись на завдання пошуку «правил благополуччя», «належних засобів для їх досягнення». У творах Я. Козельського подано цілісний комплекс філософських знань свого часу – від розуміння філософії, її призначення та місця в культурі до проблем соціальної філософії. Віддаючи належне представникам західноєвропейської просвітницької думки, він водночас дорожить своєю самостійністю, незалежністю суджень, власною позицією. Обгрунтовано, що у соціально-політичних поглядах Козельського прослідковуються ідеї, співзвучні спрямованості і характеру соціальної філософії, пов’язаної з початком становлення західної цивілізації епохи Просвітництва, переходу від традиційного до громадянського суспільства, що проголошувало віротерпимість, світоглядний плюралізм, свободу особи, розглядаючи її як вільну автономну істоту, особистість і власника. Робиться висновок, що найбільш близькою політичною доктриною для Я.П. Козельського є доктрина лібералізму

Мета роботи постає як визначення тих тенденцій жанрової стратифікації українського вокально-естрадного виконавства, що вказують на його власну системну художню організацію. Методологія дослідження зумовлена поєднанням гносеологічного мистецтвознавчого та текстологічного музикознавчого підходів на основі культурологічного дискурсу. Наукова новизна роботи полягає у виявленні чотирьох провідних тенденцій розвитку вокально-естрадної жанрової системи, що надають їй художньо-творчої та культурно-семантичної автономії – театралізації, фестивалізації, академізації та персоналізації. Висновки. Вокально-естрадне виконавство в Україні є найбільш широкою та об’ємною за жанровими складовими сферою музично-сценічної творчості, що має власну систему гносеологічних та аксіологічних ознак, виводить сучасне і актуальне на рівень універсальних категорій – скерована до ідеї всезагального глобалізованого соціуму, надаючи ціннісного темпорального виміру повсякденній свідомості, веде до нової академізації, тому базується на принципах професійної композиторської й виконавської творчості та здійснює стильові і стилістичні інновації. Підпорядковуючи ліричну, індивідуально-особистісну образну сферу, надає їй особливої художньо-ігрової концептуалізації.Ключові слова: українське вокально-естрадне виконавство, жанрова стратифікація, театралізація, фестивалізація, академізація, персоналізація, художньо-ігрова концептуалізація.

Мета. Стаття присвячена теоретико-емпіричному обґрунтуванню толерантної компетентності педагога. Метою презентованого матеріалу є теоретичне обґрунтування та емпірична верифікація толерантності педагога засобом операціоналізації мотиваційно-смислових індикаторів толерантної компетентності та механізмів її функціонування залежно від стажу його професійної діяльності. Методи. Основними методами є теоретичні (аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, систематизація), емпіричні (бесіда; спостереження; тестування) та методи математичної статистики (дискримінантний аналіз, критерій Краскела-Уолеса, факторний аналіз, множинний регресійний аналіз). Результати. В ходу теоретичного узагальнення основних тенденцій і концепцій вивчення професійної толерантності, запропоновано теоретичну модель структурної організації професійної толерантності педагога, у якій виокремлено когнітивно-інформативний, емоційно-регуляційний, особистісно-комунікативний і поведінково-нормативний компоненти та зазначено операційно-смисловий, рефлексивно-смисловий, мотиваційно-регуляційний та мотиваційно-контролюючий модуси їх продуктивного функціонування. Емпірично експліковано зміст прояву професійної толерантності засобом операціоналізації мотиваційно-смислових індикаторів толерантної компетентності у емоційно-раціональній, автономно-безкорисливій, статусно-нормативній та інтелектуально-продуктивній формах та механізми їх функціонування (адаптаційно-ідентифікаційний, ідентифікаційно-моральний, морально-продуктивний, продуктивно-адаптаційний) залежно від стажу професійної діяльності педагогів. Висновки. У висновках зазначено, що зосередження уваги на виокремлених механізмах функціонування толерантної компетентності педагога дасть змогу визначити адекватний вплив мотиваційно-смислової детермінації на систему професійної саморегуляції фахівця.

Мета роботи – аналіз теоретико-методичних основ формування професійної готовності майбутніх лікарів у контексті впровадження студентоцентрованого підходу в закладах вищої медичної освіти України. Реформування системи охорони здоров’я в сучасній Україні актуалізують необхідність інноваційних змін у професійній підготовці майбутніх лікарів, від фахової готовності яких безпосередньо залежить успішне функціонування медицини. Основна частина. Студентоцентроване навчання як основна вимога Європейського простору вищої освіти (ЄПВО) передбачає якісну трансформацію навчального середовища для студентів та інших осіб, які навчаються, з метою досягнення їх автономії та здатності до критичного мислення на основі результатного підходу, що має важливе значення у формуванні професійної готовності майбутніх фахівців. Завдяки тому, що студентоцентрований підхід передбачає статус студентів як важливих, активних учасників їхнього власного навчання, суттєво зростає значення їх внутрішньої мотивації до вдосконалення особистісних і професійних якостей. Внутрішня мотивація стає базисом для реалізації змiсту фахової підготовки майбутніх лікарів із метою корегування їх особистісно-ціннісних, професійно важливих якостей. Висновки. Студентоцентрований підхід детермінує усвідомлення студентами важливої ролі опанування навчальної програми. Cоціальна функція професійної обізнаності виступає основоположним чинником забезпечення ефективності навчально-пізнавальної діяльності майбутніх фахівців у галузі охорони здоров’я.

У статті аналізуються права людини як політико-правова категорія, розглядаються наукові підходи до проблеми співвідношення інтересів особи і держави, роль держави в додержанні прав та свобод людини та перспективи їх розвитку в сучасному суспільстві.Центральною проблемою сучасного суспільства є вироблення і забезпечення нових юридичних норм у сфері прав людини. Права людини як універсальна цінність визначають межі свободи політики, політиків та державної влади. Права людини окреслюють межі діяльності держави, визначають спрямованість державної політики. Права встановлюють чіткі правила, на яких будуються взаємини між особою і державою, розвиваються принципи автономії або співпраці, взаємної відповідальності. Водночас обмеження влади держави правами людини не має вести до приниження її ролі. В процесі дослідження автор доходить висновків, що держава, будучи основною формою консолідації громадян, суспільства, цінностей, створює умови для розвитку особистості, можливості реалізації її прав і свобод, і особистість, все це отримуючи, несе відповідальність перед співгромадянами, державою, тобто існує взаємовідповідальність, взаємозумовленість, у разі порушення якої вірогідний правовий хаос, що веде до зростання злочинності і тиранії держави. Права людини мають визнаватися й охоронятися суспільством і державою, і саме це має бути реальним фактором відносин між особою і державою, заснованих на принципі свободита взаємної відповідальності, на нормах права і мора-лі. Тільки взаємна відповідальність держави й особи, взаємна відповідальність співгромадян створюють той політичний і морально-психологічний клімат, за якого забезпечується справжня гідність кожної особи, її права та інтереси.

Стаття присвячена аналізу форм впливу людських потреб та інтересів на правозастосовчу та правотлумачну діяльність, а саме: а) матеріальне спричинення такої діяльності, б) формування їх змістовної спрямованості. Розглянуто сутність поняття правозастосовчої діяльності, яка полягає у тому, що це владно-регулятивна діяльність повноважних суб’єктів, котра полягає у прийнятті персоніфікованого рішення щодо конкретних осіб, яке спрямоване на задоволення людських потреб та інтересів і полягає у встановленні взаємних прав і обов`язків цих суб`єктів, які реалізовуватимуть відповідну юридичну норму. Окрім цього, визначено кількісні показники згадування у правозастосовчих актах терміно-понять «потреба» та «інтерес». Так, - за сферою життєдіяльності найчастіше згадуються особистісні (20 випадків) та політичні (20 випадків) потреби й інтереси, порівняно з економічними (8 випадків). Це зумовлено тим, що саме вони найчастіше не задовольняються або задовольняються не у повній мірі. Особистісні потреби та інтереси виражають індивідуальність особи (особливості характеру, думок, свідомості, поведінки), її автономію. І дуже часто іншими людьми чиниться вплив або тиск власне на свідомість індивіда, крім того думки і погляди людей можуть ущемлюватися внаслідок певних обставин. Політичні потреби та інтереси відображають можливість людини брати участь у формуванні органів державної влади та місцевого самоврядування, у визначенні та здійсненні їх політики, а відтак вони теж часто можуть зазнавати обмежень. Згадки ж про потреби й інтереси у сфері соціального захисту та культурно-духовні у постановах ВСУ та рішеннях КСУ за досліджуваний період (2015-2017 рр.) взагалі не виявлені. - за суб’єктом-носієм найпоширенішими є згадки про потреби й інтереси індивідуально-колективні (20 випадків), на відміну від суто індивідуальних (18) та колективних (16 випадків). Це можна пояснити тим, що вони порівняно з виключно колективними та індивідуальними завжди пов’язані із конкретною ситуацією, яка, зазвичай, і є предметом регулювання правозастосовчих судових рішень.

Актуальною для сьогоденного суспільства є тема використання роботизованих протезів та кібернетичних імплантатів, які виправляють фізичні вади та різноманітні функціональні порушення. Різні компанії в даний час розробляють подібні технології не тільки для компенсації фізичних вад, але для збільшення вроджених можливостей людського тіла. Сьогодні тема кіборгізація викликає чимало морально-етичних дилем, що знайшло відображення у багатьох соціально-філософських наукових працях, де увагу зосереджено на етичних та ціннісних сторонах даної проблеми. Суспільне ж визнання та чинники ставлення до цих технологій вивчаються в психологічних дослідженнях значно рідше. Мета. В даній статті розглядається ставлення молодих людей до кібернетичних технологій і їх соціальне прийняття, включаючи ті, в яких використовуються автономні та внутрішньо вбудовані пристрої, а також деякі взаємозв’язки особистісних характеристик респондентів (політичні вподобання, релігійні погляди та особистісна тривожність), які могли б впливати на їх ставленні до кіборгізації людського тіла (як чужого, так і свого власного). Методи і методологія. Для перевірки поставлених у дослідженні гіпотез та виокремлення загальних тенденцій ставлення до теми кіборгізації людського тіла були використані методи кореляційного та частотного аналізів. За результатами дослідження були зроблені такі висновки: по-перше, люди більш позитивно ставляться до кіборгізації людського тіла за медичними показами, ніж заради розширення людських можливостей; по-друге, респонденти більш толерантно ставляться до роботизації чужого тіла, ніж до власного; по-трєте, на ставлення до кіборгізації, як свого тіла, так і чужого тіла, не впливають ані політичні орієнтації респондентів, ані особистісна тривожність людини. На загальне ставлення до такого феномену як кіборгізація людського тіла впливає наявність або відсутність такого фактору як релігійність особистості. Практична значимість результатів полягає у можливому використанні отриманих даних для спрощення як процесу адаптації людей, які використовують кібернетичні імпланти, так і процесу впровадження даних технологій у різні сфери людської діяльності. Оригінальність дослідження полягає у відсутності в українському психологічному, науковому просторі досліджень пов’язаних із вивчення ставлення людей до теми кіборгізації людського тіла. Адже незважаючи на популярність піднятої теми у інших сферах соціально-гуманітарного знання, психологічні дослідження даної теми не знайшли свого поширення. Перспективи досліджень полягають доопрацюванні авторської шкали ставлення до кіборгізації людсьткого тіла.

У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми прояву та розвитку сором’язливості у дітей молодшого дошкільного віку, експериментально проаналізовано психологічні детермінанти особистісної сором’язливості у 3-4 річному віці. Теоретичне дослідження продемонструвало, що сором’язливість є різносторонньою якістю особистості, яка зазвичай асоціюється із замкнутістю, невпевненістю, боязливістю, соромом. Дуже часто ранній прояв дитячої сором’язливості залишається непомітним та ототожнюється з інтровертованістю, несміливістю, тривожністю. Серед чинників появи особистісної сором’язливості у дитячому дошкільному віці називають недостатній розвиток комунікативних знань і вмінь, копіювання поведінки одного з членів сім’ї, поведінкову скутість, постійне відчуття тривоги, негативний образ власного «Я». Аналіз психологічних джерел дозволив виділити такі компоненти особистісної сором’язливості молодшого дошкільника: емоційно-оцінний, поведінковий і комунікативний. Ці складові активно розвиваються під час психофізіологічного дозрівання дитини та здійснюють взаємовплив на формування її самооцінки. Важливого значення у цей віковий період набуває також процес автономії, коли дитина починає робити перші самостійні кроки у дорослому світі, намагаючись продемонструвати особистісне «Я». Беззаперечного значення набуває й гармонійний емоційний розвиток молодшого дошкільника, під час якого формується емоційне самоставлення до себе, однолітків і дорослих, а негативний досвід взаємодії може слугувати основою майбутньої недовірливої поведінки дитини. Також варто зазначити, що психологічною особливістю особистісної сором’язливості у молодшому дошкільному віці є майбутня проєкція негативної оцінки оточення і переживання почуття дискомфорту в присутності сторонніх людей.

Виклик сьогодення такий, що сучасний учень повинен отримувати можливість не тільки здобувати знання, необхідні компетенції основ наук, але і розвивати особистісні ресурси психологічного благополуччя. Стаття присвячена теоретичному аналізу психологічних детермінант становлення особистості академічно здібного учня базової школи. Обґрунтовано специфіку впливу особистісних якостей та властивостей на становлення особистості у молодшому підлітковому віці. Встановлено, що одним із чинників становлення особистості академічно здібного учня є психологічне благополуччя. Переживання благополуччя (або неблагополуччя) інтегративне, на нього впливають різні сторони буття молодшого підлітка, в ньому злиті багато особливостей ставлення підлітка до себе і навколишнього світу. Встановлено що психологічне благополуччя, як показник якості життя людини, є досить складним явищем і процесом, що відображає когнітивно-емоційну оцінку людиною якості свого життя і виявляється в задоволеності ним загалом і окремими його сферами, у переживанні позитивних емоцій і почуттів, у відчутті реалізації власного потенціалу. Узагальнено і виділено основні компоненти психологічного благополуччя: самосприйняття (позитивна самооцінка себе і свого життя в цілому, усвідомлення і прийняття не тільки своїх позитивних якостей, але і своїх недоліків), позитивні відносини з оточуючими (вміння співпереживати, так і здатність бути відкритим для спілкування), автономія, управління навколишнім середовищем (успішне оволодіння різними видами діяльності, здатність досягати бажаного, долати труднощі на шляху реалізації власних цілей), мета в житті (почуття осмислення існування), особистісний ріст (передбачає прагнення розвиватися, навчатися і сприймати нове). Зроблено висновок, що для становлення особистості академічно здібного учня та для успішного втілення себе в житті необхідно бути компетентним у питаннях емоційного самопочуття та психологічного благополуччя.

У статті досліджено особливості реалізації комунікативних стратегій і тактик негативної ввічливості в сучасному британському й американському політичному дискурсі. Негативна ввічливість являє собою детально розроблений набір комунікативних стратегій, спрямованих на демонстрацію визнання незалежності співрозмовника. Негативну ввічливість вважають основою шанобливої поведінки. Увага до обраної теми зумовлена тим, що ввічливість є невід’ємним елементом мовлення політичних діячів, що сприяє формуванню соціального іміджу політика. Стратегії й тактики негативної ввічливості є ефективними інструментами для регулювання процесів комунікації. Вони сприяють уникненню конфліктів, розвитку та підтримці гармонійних відносин між комунікативними партнерами. Матеріалом дослідження слугували тексти промов екс-президента США Дональда Трампа й колишньої прем’єр-міністра Великої Британії Терези Мей. Проаналізовано особливості реалізації трьох найбільш уживаних у рамках політичного дискурсу комунікативних стратегій негативної ввічливості: стратегії ухилення, стратегії вибачення та стратегії апелювання до норми. Комунікативні стратегії негативної ввічливості спрямовані на 1) дистанціювання співрозмовників, 2)демонстрацію визнання адресантом незалежності й особистісної автономії адресата, 3) переконання адресата увідсутності наміру в адресанта порушити його особистісні кордони, 4) мінімізацію тиску на адресата з боку адресанта. Стратегія ухилення реалізується за допомогою тактики обмеження власною оцінкою, тактики перепитування й тактики пом’якшення категоричності висловлення. Стратегія вибачення актуалізується тактикою визнання завданої шкоди та тактикою визнання небажання зашкодити. Стратегію апелювання до норми реалізовує тактика демонстрації загальноприйнятих правил і вимог, що регулюють поведінку членів соціуму. Виявлено, що Тереза Мей надає перевагу офіційно-діловому стилю мовлення, у той час як Дональд Трамп більше тяжіє до неформального стилю мовлення, що зумовлено низкою культурних, соціальних і ситуативних чинників.

Актуальність проблеми обумовлена необхідністю відновлення психологічного благополуччя в українському суспільстві, виснаженому тривалою суспільною та економічною кризою. Мета статі – розкрити зміст структурних відмінностей психологічного благополуччя в різні періоди дорослості, що відображується в загальному функціонуванні та саморегуляції особистості. Проведений структурний кореляційний аналіз показників психологічного благополуччя (модель К. Ріфф), суб’єкт-об’єктних орієнтацій та базових цінностей у вибірках різного віку (35 осіб віком 25-39 років і 35 осіб віком 40-59 років). Отримані результати свідчать про те, що в різні періоди дорослості структура психологічного благополуччя якісно видозмінюється. Протягом усього періоду дорослості визначальними компонентами психологічного благополуччя виступають самоприйняття (позитивне ставлення до себе і свого минулого, усвідомлення і прийняття своїх бажань, «хороших» і «поганих», сильних і слабких сторін) та керування середовищем (здатність створювати умови і обставини для задоволення особистих потреб та досягнення цілей). Хоча більшість компонентів присутні як обов’язкова характеристика життєздійснення дорослої людини, їх внесок в суб’єктивне благополуччя (тобто відчуття щастя, наповненості життя) є різним. Після 40 років втрачається значущість особистісної автономії та досягнення власних цілей, натомість отримують значущість позитивні стосунки з навколишніми та особистісна самореалізація. Пріоритет окремих компонентів психологічного благополуччя визначає загальну стратегію життєздійснення особистості. Виявлене зниження інтеграції компонентів психологічного благополуччя у старшій групі, яке є свідченням певної дезорганізації, погіршення механізмів особистісної саморегуляції, що у свою чергу можна пояснити переживанням нормативної вікової кризи та її наслідків. З віком змінюється характер взаємозв’язків психологічного благополуччя з іншими складовими життєвої позиції: базовими цінностями та суб’єктною активністю. Наведені матеріали дозволяють по-новому поглянути на механізми особистісної самореалізації та на психологічні властивості дорослих осіб, що впливають на їх психологічне благополуччя.

The purpose of the study is to determine the peculiarities of the time perspective of internally displaced persons and to identify areas of life in which their motivation to construct personal future is reflected.Methods. To achieve the goal of the study a comparative analysis of the time perspective and motivational for the future of internally displaced persons and local residents was carried out with the help of The method of motivational induction by J. Nuttin.Results. The pilot study was conducted on the main sample, which consisted of 22 internally displaced persons, and the control sample consisted of 15 people who permanently live in one place. The endings of the sentences proposed for internally displaced persons and local residents contained 1073 motivational objects, which were analyzed using J. Nuttin’s coding system, additional codes for indication the effects of war and forced resettlement, and a separate code for the effects of the COVID-19 pandemic. According to the results of the temporal analysis of motivational objects, the future time perspective of internally displaced persons in comparison with local residents is more open and uncertain with a small amount of short-term motivations. Analysis of motivational objects’ content identified 11 key themes for future motivations, which can be correlated with areas of future life. The theme dedicated to the consequences of war and forced relocation is specific for internally displaced persons. There is a large number of motivations associated with the consequences of the COVID-19 pandemic in local residents’ answers, when the answers of internally displaced persons present almost complete absence of them.Conclusions. The effectiveness of J. Nuttin’s method of motivational induction in studying the length and motivational content of future of internally displaced persons was confirmed. The comparison of the motivational objects of internally displaced persons and local residents allowed to characterize the time perspective of internally displaced persons as more open and uncertain. Also, the areas of life related with constructing of personal future were identified, such as: personality and self-development, social contacts, self-preservation and personal autonomy, material values, work and study, rest.Key words: psychological time, personal future, forced relocation, forced internal migration, construction of personal future, method of incomplete sentences. Мета дослідження – визначити особливості часової перспективи ВПО та сфери життя, у яких відо-бражається мотивація щодо конструювання власного майбутнього.Методи. Для досягнення мети дослідження було здійснено порівняльний аналіз часової перспективи та мотиваційних щодо майбутнього ВПО та місцевих мешканців за допомогою методики незавершених речень «Метод мотиваційної індукції Ж. Нюттена».Результати. Пілотажне дослідження було проведено на двох вибірках: основній, котра складалася із 22 ВПО, та контрольній із 15 осіб, які постійно проживають на одному місці. Завершення запропонованих речень ВПО та місцевими мешканцями містили 1 073 мотиваційні об’єкти, проаналізовані за допомогою системи кодування Ж. Нюттена, додаткових кодів, введених для позначення наслідків війни та вимушеного переселення, й окремого коду для маркування наслідків пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19. Згідно з результатами темпорального аналізу мотиваційних об’єктів часова перспектива майбутнього ВПО є відкритою та невизначеною в часі з невеликою кількістю короткострокових мотивацій порівняно з місцевими мешканцями. Шляхом змістового аналізу мотиваційних об’єктів ВПО та місцевих мешканців було виявлено 11 ключових тем мотивацій щодо майбутнього, що можуть бути співвіднесені зі сферами майбутнього життя. Специфічною для ВПО є тема, пов’язана з наслідками війни та вимушеного переселення. Відзначається велика кількість мотивацій, пов’язаних із наслідками пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19 у місцевих мешканців, і майже повна їх відсутність у ВПО.Висновки. Підтверджено ефективність використання Методу мотиваційної індукції Ж. Нюттена у вивченні протяжності та мотиваційної наповненості майбутнього ВПО. Порівняння мотиваційних об’єктів ВПО та місцевих мешканців дало змогу охарактеризувати часову перспективу ВПО як більш відкриту та невизначену. Також було визначено сфери життя, у яких проявляються мотивації до конструювання майбутнього, такі як: особистість і саморозвиток, соціальні контакти, самозбереження й особиста автономія, матеріальні цінності, робота та навчання, відпочинок.Ключові слова: психологічний час, особистісне майбутнє, вимушене переселення, вимушена внутрішня міграція, конструювання особистісного майбутнього, методика незавершених речень.

Вивчення досвіду зарубіжних країн дає підстави стверджувати, що нині відбувається переорієнтація освітніх програм та педагогічних технологій на компетентісний підхід. Відомі міжнародні організації, що працюють у сфері освіти, активно досліджують питання компетентнісно зорієнтованої освіти, з-поміж них – ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ПРООН, Рада Європи, Організація європейського співробітництва та розвитку, Міжнародний департамент стандартів тощо.У зв’язку з переходом до кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищій школі рівень інформаційно-комунікаційних компетентностей студентів вважається одним із головних чинників розвитку всієї системи освіти.Компетентнісний підхід визнаний ключовим положенням у реформуванні освіти країн Європейського Союзу і розглядається як базова конструктивна ідея безперервної освіти.Упровадження компетентнісного підходу в навчально-виховний процес вищої школи України є одним із провідних напрямів оновлення змісту освіти. Як зазначає І. Зязюн, головною метою вищої освіти має бути становлення цілісної і цілеспрямованої особистості, готової до вільного гуманістичного орієнтованого вибору та індивідуального інтелектуального зусилля, що володіє багатофункціональними компетентностями [2].Використання інноваційних технологій освіти у навчально-виховному процесі – одна з умов реалізації компетентісного підходу.Аналіз наукової літератури свідчить про те, що питання інформаційно-комунікаційних компетентностей привертає увагу багатьох дослідників (М. І. Жалдак, О. М. Спірін, Ю. В. Триус та ін.)Проте, незважаючи на достатньо широкий спектр публікацій, присвячених даній проблемі, полеміка навколо визначення шляхів формування інформаційно-комунікаційних компетентностей триває. Це пов’язано із тим, що формування інформаційно-комунікаційних компетентностей у студентів, зокрема у тих, що не зорієнтовані на інформатику як на фах, стає атрибутивною компонентою навчального-виховного процесу ВНЗ.Активізація процесу навчання прямо пропорційно пов’язана із розвитком інформаційних технологій та розширенням функціональних можливостей сучасної техніки, адже комп’ютери сьогодні широко застосовуються на усіх етапах навчально-виховного процесу.Ю. І. Машбиць виділяє такі позитивні аспекти використання комп’ютерної техніки в освітньому процесі:– розширення можливостей подання даних;– можливість посилити мотивацію навчання;– гнучкість керування навчальним процесом і, як результат, якісна зміна контролю за діяльністю студентів;– формування у студентів рефлексії своєї діяльності тощо [3].Застосування ІКТ у навчальній діяльності сприяє формуванню таких якостей особистості як гнучкість, структурність, креативність мислення. Це створює можливості нового, нетрадиційного сприйняття очевидних фактів, встановлення зв’язків між новими та старою інформацією, а також формуванню інформаційно-комунікаційних компетентностей.О. М. Спірін подає таке тлумачення поняття інформаційно-комунікаційної компетентності (ІКК): це підтверджена здатність особистості автономно і відповідально використовувати на практиці інформаційно-комунікаційні технології для задоволення власних індивідуальних потреб і розв’язування суспільно значущих, зокрема професійних, задач у певній предметній галузі або виді діяльності.П. Мерріл визначає інформаційно-комунікаційну компетентність («ICT competence») як готовність застосовувати на практиці засвоєні знання та навички в галузі інформаційних і комунікаційних технологій [4].І. О. Зимня виділяє поняття «компетентності в галузі інформаційних технологій», до якого входять: прийом, переробка, видача інформації; перетворення інформації, мультимедійні технології, комп’ютерна грамотність; володіння електронною, Інтернет-технологією [1].Зміст інформаційно-комунікаційних компетентностей науковці розуміють як володіння сучасними інформаційними технологіями загального призначення, вміння користуватись інструментарієм і продуктами інформаційних технологій загального вжитку, а також володіння технологіями пошуку, введення, обробки та виведення інформації.Проаналізувавши та узагальнивши різні визначення інформаційно-комунікаційної компетентності, запропоновані дослідниками, пропонуємо своє бачення даного поняття, а саме інформаційно-комунікаційна компетентність – це впевнене та раціональне застосування ІКТ для створення, зберігання, пошуку та обміну інформацією у навчально-дослідницькій діяльності, на роботі та дозвіллі.Структурними складовими ІК компетентностей визначено такі компоненти: мотиваційно-ціннісний (зацікавленість в ІКТ, схильність до діяльності у сфері ІКТ, усвідомлення мотивів і мети цієї діяльності); змістовно-проектувальний (теоретичні знання, уміння, навички, пізнавальна активність); когнітивно-операційний (ступінь освоєння ІКТ і науково-методологічними основами їх використання в професійній діяльності); особистісно-рефлексивний (власний стиль, здатність оцінювати власну діяльність та її результати, самоосвіта) [5].Зважаючи на велику кількість проектів та установ, що оцінюють ІК компетентність, у різних країнах європейського простору, у 2006 році за участю «Qualifications and Curriculum Authority» було створено єдині стандарти для оцінки ІКТ-компетентності. Вони містять у собі загальні розділи (теми), рівні та детальні дескриптори оцінки ІК компетентностей, а саме: використання ІК; знаходження та відбір інформації; використання ІК для комунікації.Якісне формування ІК компетентностей студентів ВНЗ буде можливим за умов:здійснення моніторингу рівня сформованості інформаційно-комунікаційних компетентностей;застосування інноваційних, особистісно зорієнтованих технологій навчання;наявності відповідної технологічної та методичної навчальної бази;комплексного використання різних форм та методів навчання.

Objective: to find factors, i.e. personal qualities, supporting the creation of positive relationships with others and helping a person overcome too high, unhealthy sensitivity to others.Methods: indicator “positive relations with others” from the method studying psychological well-being C. Riff and indicator “sensitivity to others” from Autonomy–Connectedness Scale (ACS–30) of Bekker M.H.J., van Assen M.A.L; General Self-Efficacy Scale (Schwarzer, R., & Jerusalem, M.), Ways of Coping Questionnaire (Folkman and Lazarus), WIPPF, the Personality Views Survey III-R (S. Maddi), Self-Attitude Questionnaire (V.V.Stolin, S.R. Pantileev), Bass Orientation Personal Inventory, Zimbardo Time Perspective Syventory, Quality of Personality’s Life (Chykhantsova O.A.), Bradburn Scale of Psychological Well-Being, The Satisfaction with Life Scale (E. Diener et al.).Results: several personal traits were identified that were positively associated with “positive relations with others” and negatively with “sensitivity to others”. These were self-attitude, hardiness, self-efficacy, ability to cope with a new situation, self-understanding, choice of adaptive coping strategies in difficult situations. “Positive relations with others” were positively associated with intrinsic motivation, feelings of happiness, life satisfaction; and “sensitivity to others”, on the contrary, was positively associated with impersonal motivation and the predominance of negative emotions in life. Conclusions: positive relations with others support a person’s psychological well-being, but only if such relations are built on an equal footing. The ability to establish and maintain positive relationships with others is influenced by good self-attitude and hardiness. The development of these personal traits is especially useful if the ability to have positive relations is insufficiently developed. In addition, these personal traits will help to get rid of excessive sensitivity to the will, views, thoughts, beliefs that may be imposed by other people. To achieve positive relations on an equal basis, a person must rely on internal motivation, i.e. their own motivation in their actions, and also choose conditionally adequate coping strategies.Key words: positive relations with others, sensitivity to others, self-attitude, hardiness, coping strategies, psychological well-being, motivation. Мета – віднайти фактори, тобто особистісні якості, які підтримують створення позитивних стосунків з іншими та допомагають людині перебороти занадто високу, нездорову чутливість до інших. Методи: показник «позитивні відносини з іншими» методики вивчення психологічного благопо-луччя К.Ріфф та показник «чутливість до інших» тесту «Автономія-прив’язаність» Bekker M.H.J., van Assen M.A.L; шкала самоефективності Р.Шварцера та М. Єрусалема, копінг-тест Лазаруса і Фол-кмана WIPPF, тест життєстійкості С. Мадді, тест-опитувальник самоставлення особистості В.В. Сто-ліна, С.Р. Пантилєєва, опитувальник для визначення спрямованості особистості, опитувальник часової перспективи Ф. Зімбардо, опитувальние для вивчення якості життя особистості О.А. Чиханцової, опитувальник афективного балансу Н. Бредберна, шкала задоволеності життям E. Diener et al.Результати. Була виявлена низка рис, які позитивно пов’язані із позитивними відносинами з іншимиі негативно пов’язані із чутливістю до інших. Це самоставлення, життєстійкість, самоефективність, здатність впоратися з новою ситуацією, саморозуміння, вибір адаптивних копінг-стратегій у складних ситуаціях. Позитивні відносини з іншими позитивно пов’язані із внутрішньою мотивацією, відчуттям щастя, задоволеності життям, а чутливість до інших, навпаки, позитивно пов’язана із безособовою мотивацією та із переважанням у житті негативних емоцій.Висновки. Позитивні стосунки з іншими підтримують психологічне благополуччя людини, проте, лише за умови, що такі стосунки будуються на рівноправній основі. На здатність встановлювати та підтримувати позитивні стосунки з іншими впливають добре самоставлення і життєстійкість. Розвиток цих особистісних рис особливо корисний, якщо здатність до позитивних стосунків розвинена на недостатньому рівні. Крім того, ці особистісні риси сприятимуть позбавленню від надмірної чутливості до волі, поглядів, думок, переконань, що можуть нав’язуватися іншими людьми. Для досягнення позитивних взаємин на рівноправній основі людина має спиратися на внутрішню, тобто власну мотивацію у свої діях, та також обирати умовно адекватні копінг-стратегії.Ключові слова: позитивні відносини з іншими, чутливість до інших, самоставлення, життєстійкість, копінг стратегії, психологічне благополуччя, мотивація.

У теперішній час розглядають три етапи розвитку дистанційного навчання. Перший етап почався з відомих проектів PLATO і TICET, які виконував Іллінойський університет на замовлення Департаменту освіти США. В основу тоді ще комп’ютерних курсів (лише у 1990-ті роки вони з’явилися в Інтернет) були покладені біхевіористська та когнітивна педагогічні теорії. До основних підходів та технологій можна віднести методику Ганьє (педагогічне проектування), поштові послуги, телебачення та радіо, книги, телефон, презентаційні технології на електронних носіях та інтерактивні технології (анімації, інтерактивні тести, адаптивна гіпермедіа на останніх етапах).Другий етап розвитку дистанційного навчання пов’язаний з використанням соціального конструктивізму, почався орієнтовно у 2000 році, коли в Україні почався розвиток дистанційного навчання. Домінуючими технологіями були електронна пошта, форуми, конференції. Це був крок уперед, але і біхевіористські підходи лишилися актуальними.З 2008 року почався третій етап розвитку дистанційного навчання, який базується на коннективістському підході. Домінуючими технологіями є блоги, вікі, соціальні закладки, обмін файлами, соціальні мережі, агрегатори та інші, які мають узагальнюючу назву «соціальні сервіси». Дистанційні курси на цьому етапі мають вільний та відкритий характер та спираються на вільні освітні ресурси, які почав 10 років тому назад пропонувати Массачусетський технологічний інститут.У теперішній час практично існують дистанційні курси усіх етапів та їх особливістю є наявність інформаційного освітнього середовища, для роботи у якому студент створює персональне навчальне середовище для роботи з навчальними ресурсами. Дехто вважає, що персональне навчальне середовище – це щось на зразок Moodle. Насправді, це набір інструментів (соціальних сервісів, які дозволяють організувати навчальний процес у Інтернет, наприклад, масові відкриті дистанційні курси).Біхевіористський підхід базується на роботах Е. Л. Торндайка, І. П. Павлова, Б. Ф. Скіннера. На основі цього підходу і під впливом ідей кібернетики – науки про оптимально організований процес діяльності, була створена система програмованого навчання, яка показала непогані результати у процесі алгоритмізації діяльності. Для керування навчальною діяльністю тут були запропоновані тести з відповідями «так» – «ні» і обов’язковий зворотний зв’язок для відпрацювання згідно з еталоном потрібної якості виконання дій. У відповідності до цього підходу, саме це свідчило, чи засвоїв студент матеріал заняття і як це відбивається на якості отриманого результату. До речі, ці ідеї вдало контактували з методами психологічної теорії поетапного формування розумової діяльності і методикою алгоритмізації навчальної діяльності (П. Я Гальперін, Н. Ф. Тализіна, Л. Н. Ланда та ін.).Це погляд на навчання, при якому не розглядаються внутрішні процеси мислення, а вивчається поводження, що трактується як сума реакцій на які-небудь ситуації [1]. Один з основоположників біхевіоризму Е. Л. Торндайк (1874–1948) вважав, що навчання людини повинне має будуватися на базі суто механічних, а не свідомих принципів. Тому він намагався описати навчання людини за допомогою простих правил, справедливих одночасно і для тварин. Серед цих правил виділимо два закони, що слугували платформою для подальшого розвитку цього погляду на процес навчання. Перший з них, названий законом тренування, говорить про те, що, чим частіше повторюється визначена реакція на ситуацію, тим міцніше буде зв’язок між ними, а припинення тренування (повторення) призводить до ослаблення цього зв’язку. Другий закон був названий законом ефекту: якщо зв’язок між ситуацією і реакцією супроводжується станом задоволеності індивіда, то міцність цього зв’язку зростає і навпаки: міцність зв’язку зменшується, якщо результат дії приводить до стану незадоволеності. Спираючись на ці закони, послідовник Торндайка Б. Ф. Скіннер (1904–1990) розробив на початку 50-х років минулого сторіччя дуже технологічну методику навчання, названу надалі лінійним програмуванням. В основу своєї методики Б. Ф. Скіннер поклав універсальну формулу: ситуація → реакція → підкріплення.Застосування програмованих посібників Б. Ф. Скіннера в професійно-технічних училищах США виявилося успішним: істотно скоротився час навчання, підвищилася кваліфікація студентів. Але одразу же виявилися і недоліки методики лінійного програмування: нудність і механістичність програмованих текстів; відсутність системності, цілісності в сприйнятті навчального матеріалу (велика кількість дрібних доз не сприяє узагальненням); правильність виконання простих завдань є позитивним підкріпленням лише спочатку читання посібника, надалі правильне виконання простих ситуацій уже не приносить почуття задоволеності; відсутність адаптації (всі учні виконують ту ж саму програму, йдуть по одній лінії).Незважаючи на гостру критику за принципове невтручання в мислення студента (біхевіористи керують лише його поводженням), біхевіористський підхід до навчання одержав широке поширення і був реалізований в ряді технічних навчальних закладів. І сьогодні універсальна схема цього підходу (ситуація – реакція – підкріплення) у її лінійній чи розгалуженій формі є стрижневим фрагментом багатьох комп’ютерних навчальних програм, користується популярністю у корпоративному навчанні СНД.Біхевіористська школа розглядає розум людини як «чорну скриньку» у тому сенсі, що реакція на стимул, зокрема, може розглядатися кількісно, повністю ігноруючи процес мислення.Особливості залучення у цьому випадку студентів до навчаннястудентам треба чітко формулювати кінцеві результати навчання таким чином, щоб вони могли визначитися щодо своїх дій і очікувань та зрозуміти, чи досягли вони результату наприкінці заняття;студентів треба тестувати, щоб визначити, чи досягли вони результатів навчання. Тестування та оцінювання мусять об’єднуватися у навчальну послідовність для перевірки рівня досягнень студентів та забезпечення відповідних відгуків;навчальні матеріали повинні об’єднуватися у такий спосіб, щоб вони забезпечували навчання. Форма об’єднання може бути від простого до складного, від відомого до невідомого, від знань до використання;студенти мають очікувати на своєчасний відгук викладача, щоб вони могли спостерігати за своїми успіхами та приймати відповідні дії для їх досягнення.Але оскільки алгоритми навчальної діяльності відтворювали її досить формально, деякі педагоги зазначали, що навчання – це процес, значно глибший, ніж тільки зміни у поведінці. Тому і з’явився пізнавальний (когнітивний) підхід, де за основу результатів навчання брали знання і роботу з ними.Когнітивний підхід стверджує, що навчання включає пам’ять, мотивацію та мислення, і що міркування грають важливу роль у навчанні. Когнітивісти розглядають навчання як внутрішній процес та звертають увагу на те, що кількість і якість отриманих знань залежить від здібностей студента, від якості і кількості досягнень, які зроблені під час навчального процесу, а також від рівня здібностей та існуючої структури знань студента.Цей підхід знайшов своє втілення у педагогічних технологіях розвиваючого навчання (В. В. Давидов, Д. Б. Ельконін), проблемного навчання (І. Я. Лернер, М. І. Махмутов, О. М. Матюшкін), особистісно-орієнтованого навчання (І. С. Якиманська) та ін. У цих технологіях знайшли відбиток усвідомлена навчальна діяльність, пошукове і творче мислення, врахування особистісних можливостей навчання у індивідуальному підході та ін.Когнітивний підхід розглядає навчання як внутрішній процес, який включає пам’ять, мислення, міркування, абстрагування, мотивацію та мету пізнання [2]. Цей підхід поглядає на навчання з точки зору процесу інформування, де студент використовує різні типи пам’яті під час навчання. Відчуття попадають через сенсори до сенсорного відділу перед переробкою інформації, де зберігаються протягом не більш за одну секунду. Тривалість короткотермінової робочої пам’яті 20 сек. і, якщо інформацію не буде оброблено, то вона не зможе перейти до довготермінової пам’яті на збереження. Якщо інформація не переходить до робочої пам’яті терміново, то вона втрачається назавжди.Кількість інформації, що запам’ятовується, залежить від уваги, яка була приділена інформації, та готовності структур пам’яті її прийняти.Отже при підготовці навчальних матеріалів, їх бажано поділяти на невеличкі порції, використовуючи принцип 7±2 (нові поняття) для компенсації обмежених можливостей короткотермінової пам’яті.Обсяг інформації, що перейшла до довготермінової пам’яті, залежить від якості та глибини обробки інформації у робочій пам’яті. У процесі засвоєння інформація змінюється, щоб відповідати існуючим у людини пізнавальним структурам.Технологія пізнавальної діяльності стверджує, що інформація розміщується у довготерміновій пам’яті у формі вузлів, які з’єднуються з вже існуючою мережею вузлів. З цієї нагоди корисно використовувати інформаційні карти пам’яті, які виявляють основні правила та взаємозв’язки у просторі відповідної теми. Як показують західні педагоги, карти пам’яті вимагають, у тому числі, критичного мислення і є засобом для формування пізнавальних структур у студента. Бажано рекомендувати студентам створювати особисті інформаційні карти пам’яті. Приклади таких карт і рекомендації з питань їхнього створення можна знайти у книжках відомого британського психолога Тоні Б’юзена [3]РекомендаціїТреба використовувати стратегії, що забезпечують максимальне сприйняття і розуміння інформації. Оскільки носієм окремих порцій інформації у тренінгу виступає поле екрана презентації, треба використовувати всі можливі засоби (колір, розташування, іконки, розмір та характер шрифту, побудову структурних схем та ін.), щоб підвищити ефективність сприйняття і визначення смислових взаємозв’язків між окремими фрагментами наведеної інформації. Це можуть бути такі рекомендації: а) важлива інформація має бути розміщена у центрі поля екрана; б) важлива інформація найвищого рівня має бути виділена у будь-який спосіб порівняно з рештою матеріалу, щоб привернути увагу студента. Наприклад, можна використовувати незвичайні або яскраві заголовки для упорядкування матеріалу; в) студенти мусять усвідомити, чому саме навчальний матеріал даного заняття вони мають опанувати протягом визначеного терміну; г) рівень складності первісного подання матеріалу зобов’язаний відповідати наявним пізнавальним здібностям студентів, щоб вони могли його зрозуміти і не виникало підстав для формування психологічних бар’єрів та інших перешкод.Стратегія пізнавальної діяльності має допомагати студентам формувати зв’язки у довготерміновій пам’яті між новою та існуючою інформацією для швидкого пошуку та вилучення звідти потрібної інформації. З цією метою стратегія мусить використовувати такі допоміжні засоби: ключові слова; вхідні тести для активізації студентів, які спрямовані допомагати у пригадуванні вивченого; питання самоконтролю, які активізують процес навчання і допомагають студентові вибрати особистий шлях вивчення матеріалу.Навчальну інформацію треба розбивати на смислові частини, щоб студент міг уникнути перевантаження під час обробки матеріалу у робочій пам’яті. На полі екрана повинно бути від п’яти до дев’яти пунктів, оскільки ця кількість відповідає умовам ефективної обробки інформації у робочій пам’яті. Якщо пунктів більше – треба конструювати допоміжні засоби навчання, наприклад інформаційну карту пам’яті всього заняття, і під час навчання – розглядати окремі його частини, не втрачаючи з уваги міжфрагментні зв’язки.Треба використовувати інші стратегії для організації аналізу, синтезу, оцінювання, які створюють умови переводу інформації з робочої пам’яті у довготермінову. Стратегії мусять допомагати студентам використовувати інформацію у реальному житті.Швидке зростання обсягів інформації і, у зв’язку з цим, необхідність у розвитку гнучкого ситуативного мислення і пов’язаної з ним діяльності наприкінці минулого сторіччя призвели до появи конструктивізму.Прибічники конструктивістського підходу (базується на роботах Л. С. Виготського) стверджують, що студенти розуміють інформацію та світ залежно від своєї персональної реальності, і вчаться через спостереження, участь та розуміння, які потім інтегрують як інформацію у свої знання. Тобто, конструктивізм певним чином змоделював відомий у техніці процес створення артефактів (у навчанні – особистих знань і умінь), у якому використовуються всі можливі корисні доробки у їх оптимальному поєднанні.Конструктивісти розглядають студентів як активних учасників навчального процесу [4]. Знання не переходять від когось, це індивідуальна інтерпретація студентів та обробка отриманої інформації. Студент знаходиться у центрі навчання з викладачем, який виконує роль радника та підтримує навчання. Основний акцент у цій теорії робиться на навчанні, яке проводиться у контексті. Якщо інформація має використовуватись у декількох контекстах, тоді треба забезпечити багатоконтекстні навчальні стратегії та впевнитись, що студенти можуть широко використовувати отриману інформацію. Навчання – це перехід від однобічних настанов до тлумачень, від відкриттів до знань.Навчання мусить бути активним процесом. Активний процес – це надання студентам завдань на використання отриманої інформації у практичних ситуаціях.Студенти повинні конструювати свої особистісні знання замість сприйняття без перетворення інформації від викладача.Повинні заохочуватись сумісне та кооперативне навчання. Робота студентів один з одним є життєвим досвідом для роботи у групах та дозволяє використовувати успіхи інших студентів і вчитися на них.Студентам треба надавати можливість контролювати навчальний процес.Студентам необхідно надавати час на роздуми і ретроспективний аналіз своєї діяльності (рефлексію).Студент мусить відчувати, що навчання має для нього особисте значення. Отже корисно, щоб навчальні матеріали містили приклади, що близькі інтересам студентів і цікаві як додаткова інформація.Навчання має бути інтерактивним з метою забезпечення його високого рівня та соціальної значущості. Навчання – це розширення простору нових знань, навичок та відношень при взаємодії з інформацією та середовищем.Конструктивістський простір навчання, який формує викладач, складається з 8 складових: активності, конструктивності, співробітництва, цілеспрямованості, комплексності, змістовності, комунікативності, рефлексивності.Конструктивізм набув широкого поширення на другому етапі розвитку дистанційного навчання, який орієнтовно розпочався після 2000 р.У коннективістському підході [5] навчання ‑ це процес створення мережі. Вузли такої мережі ‑ це зовнішні сутності (люди, організації, бібліотеки, сайти, книги, журнали, бази даних, або будь-який інший джерело інформації). Акт навчання полягає у створенні зовнішньої мережі вузлів.Принципами коннективізму є: 1) різноманітність підходів; 2) представлення навчання як процесу формування мережі та прийняття рішення; 3) навчання і пізнання відбуваються постійно – це завжди процес, а не стан; 4) ключова навичка сьогодні – це здатність бачити зв’язки і розуміти смисли між областями знань, концепціями та ідеями; 5) знання можуть існувати поза людиною в мережі; 6) технології допомагають нам у навчанні. Коннективізм базується на концепції, що інновації потребують відкритості, яка породжує себе (масові відкриті дистанційні курси); відкритість та інновації вимагають творчості та участі; особисті знання повинні структуруватися та взаємодіяти; у студента повинна бути можливість розкрити себе. Ключовими компонентами коннективізму є автономія, зв’язність, різноманітність та відкритість. Він робить акцент [6] на використанні Веб 2.0 та вмінні вчитися; спонукає студентів досліджувати нові засоби сприйняття навчання та знань, пропонує їм бути незалежними, брати ініціативу та відповідальність за навчання на себе, заохочує студентів підключатися до інформації, ідеям та людям для створення мережі знань та сумісно конструювати знання, які є відносними та контекстними.Аналіз цих підходів показує, що у багатьох своїх ідеях та правилах вони збігаються, адже основною метою їх всіх є можливість удосконалення діяльності через інформацію.Проектування навчальних матеріалів для навчання може включати елементи усіх трьох підходів. Стратегії біхевіоризму можуть використовуватись для вивчення фактів («що»), когнітивізм – для вивчення процесів та правил («як»), а стратегії конструктивізму – для відповіді на питання «чому» (високий рівень мислення, який забезпечує персональне розуміння та навчання, згідно із ситуацією та контекстом).Всі псих

Постановка проблеми. Світ рухається в бік розвитку віртуального товариства, головними словами сучасності стали глобалізація, медіалізація, НАД – ЧЕРЕЗ та ШВИДКО. Є прибічники «віртуалізації» суспільства, є опоненти, але безперечними є зміни, які відбуваються в комунікаціях, освіті, суспільстві. Віртуалізація суспільства вимагає і створення нових форматів навчання, додаткової освіти для дорослих, а дистанційні форми навчання мають певні обмеження. Працюючи над науково-дослідницьким проектом «Психологічні компетенції успішності», ми на собі відчули всі складності нового формату роботи, вимогу до нових інструментів впливу на формат дистанційних курсів.Стан проблеми. За статистикою, зі 100% починаючих дистанційне навчання до успішного його закінчення доходять не більше 15%, нам вдалося підвищити ці дані до 40% у дистанційному курсі розвитку життєвої успішності, учасники його – міжнародна група (9 країн) з 350 осіб віком від 20 до 65 років.За статистикою, найбільш важливими для ефективності дистанційних курсів є поєднання таких п’яти факторів: інтерактивність, запам’ятовуваність, гнучкість у використанні, надання допомоги, доступність.Інтерактивність. Зробити учасника більш активним – це змушує його прагнути досягти максимального результату. Інтерактивність допомагає також викладачам включити в курс більш складні матеріали. Інтерактивність можна поєднувати з імітуванням в процесі навчання того середовища, з якою повинні познайомитися учні.Запам’ятовуваність – для цього потрібен зв’язок з повсякденним використанням. Вважається, що важливо знизити процент повторів, які, начебто, знижують ефективність електронного навчання. Ми ж, навпаки, відкрили необхідність «психологічних містків» між темами, в одній темі, та якісні повтори, як необхідну умову засвоєння теми. Нами також визначено, аби краще запам’ятати матеріал, він повинен бути емоційно цінним, важливим, та з якісно структуруваною логічною схемою подання інформації.Гнучкість у використанні курсів. В системі повинна бути передбачена можливість навчання осіб з різним рівнем підготовки та різними можливостями. Тут ми тільки виокремимо необхідність робити різні «мотиваційні потоки», тому що і психологічна готовність до учіннєвої діяльності є різним. Нами описано п’ять рівнів готовності, які вимагають різних мотиваційних впливів. Необхідно, щоб учні могли легко рухатися по учбовому курсу, стежити за своїм переміщенням, а також могли повернутися на ту позицію, де знаходилися при попередньому сеансі звернення до навчального курсу. Зміст курсу рідко залишається незмінним, тому засіб навчання повинен дозволяти змінювати навчальний контент. Можливість таких змін необхідно закласти в засіб навчання на самому початку.Надання допомоги. Оскільки електронне навчання відбувається звичайно не в групі, важливо, щоб система навчання надавала учасникам допомогу. Ми емпірично з’ясували, що дорослим потрібні:а) інструкції з проходження курсу;б) інструкції з засобів навігації по курсу;в) підказки для виконання завдань,г) посилання для отримання визначень,д) підтримка при виникненні технічних питань і пр.Кнопка виклику допомоги має бути доступна з будь-якого слайду курсу. Бажано, аби ці інструкції були доступні в будь-якому місці сайту, та бути інтуїтивно зрозумілими.Все це допоможе учням зосередитися на навчанні, а не відволікатися на прикрі перешкоди. Корисно також передбачити розділ для поширених питань, а також глосарій термінів, які можуть бути незнайомими. Це є цінним довідковим ресурсом навіть після завершення навчання. Для реалізації даного пункту ми створили віртуальну спільноту http://www.facebook.com/groups/181953808508038, психологічний блог-підтримку http://pocherk10.livejournal.com, відеоблог http://www.youtube.com/user/YunonaIllina, якими активно користуються наші учасники.Доступність. Через завантаженість сучасним дорослим часто існує складність виділити час для навчання. 24-годинна робота курсу та можливість запису курсу на диск є варіантом.Результати. Ці критерії є важливими, з нашими доповненнями вони дають можливість зменшити втрати кількості учасників. Але ми побачили необхідність додати акцент на психолого-соціальні чинники, що є найбільш впливовими у дистанційних курсах розвитку:Людина-легенда. Особистісний фактор – курс імені ... (вплив особистості ведучого/групи тьюторів, через: професійність, гнучкість зміни стратегії поведінки ведучого та вибір інструментарію впливу. Також емоційний вплив, що створює мотиваційне середовище для бажаних змін, так звана «харизма», та особистісний приклад – тренер як взірець для копіювання певних моделей поведінки).Конструктивна спільнота. Віртуальна групова динаміка, вплив групи (синергія, розвиток рефлективності, розширення картини світу та власного досвіду через спостерігання, активний обмін досвідом, спеціально скеровані комунікації, людські стосунки). У дистанційному форматі даний чинник забезпечується складніше, ніж у реальних учбових курсах, і потребує усвідомленого впливу, але, за результатами опитування, саме наявність конструктивної соціальної спільноти є перешкодою покинути курс для кожного п’ятого учасника.Зворотній зв’язок (вагомий емоційний вплив, високий рівень емоційної реакції, індивідуальний та своєчасний підхід «людина-людина»). Індивідуалізація зворотного зв’язку є найбільш складним чинником для реалізації у курсах, де є багато учасників. Ми вирішували дану складність через побудову психологічних пірамід спілкування –групи проекту, де учасники, які пройшли більшу частину курсу, є наставниками для наступної хвилі.Проект результату навчання. Важливо заохотити учасника створити власний проект результату, такий собі «індивідуальний план розвитку» засобом дистанційного курсу, та робити заміри протягом курсу. Хвилі нашого проекту, що користувалися «Щоденником проекту та самоспостереження», були більш результативними та ефективними у навчанні, проти хвиль без подібної активності (40% проти 20% учасників)Отже, ми виділили психолого-педагогічні принципи створення мотиваційного середовища у курсах розвитку зі збереженням інтерактивності, мотиваційного впливу і суб’єкт-суб’єктної взаємодії.Для демонстрації наведемо фрагмент одного модуля дистанційного курсу розвитку (ДКР) «Успіх». Завданнями даного етапу були саморефлексія та постановки задачі для самостійного розвитку в навчальній програмі «Успіх». Першим кроком цього заняття стало роз’яснення та емоційне прийняття моделі мотиваційно-ціннісних чинників та цільової вибірки переконань, які ведуть до успіху в обраному виді діяльності, з одного боку, та переліку самообмежень, які перешкоджають успіху, з іншого. Групі було запропоновано ознайомитися з авторською багатофакторною моделлю життєвих виборів, що приводять до успіху/неуспіху з детальним поясненням кожного параметру. Під час ознайомлення з моделлю увагу групи привернули до важливості та цінності саморозвитку, вагу інтелекту в даних процесах. Для того, щоб група учасників могла переконатися в ефективності методів зміни шаблонів поведінки, тьютор на прикладах видатних людей показав, що при виконанні належних вправ зміни особистісного профілю, власної моделі життєвих виборів обов’язково відбуваються, точність виборів підвищується. Отже, учасники змогли «приміряти» на себе моделі успішних людей та бути більш вмотивованими виконувати відповідні вправи в тренінгу. Заміри рівня інтересу до мотиваційно-ціннісної моделі проводились у формі анкетування до і після блоку про мотиваційні фактори. Було визначене зростання зацікавленості з 50% (у середньому) до 80%, та загострення уваги на нових аспектах теми.Після лекційного блоку (текст та відеолекція) групі були надані дві діагностичні вправи у формі самопрезентації з рамкою питань, аналіз відповідей на які проводився за схемою визначення мотиваційних характеристик, стереотипного мислення та самообмежень, які потрібно виконати у форматі спілкування у вебкімнаті проекту. Для того, щоб під час самопрезентації учасники були більш відкритими та вільними від соціально очікуваних відповідей, ведучим була підкреслена цінність розкриття особистих уподобань та інтересів через приклад своєї відкритої поведінки та з допомогою логічних доводів (таких як, зокрема, практичне використання правдивих відповідей для аналізу та змін; цінність пізнання себе для самоаналізу; цінність прийняття себе та своєї поведінки). Учасникам був наданий час для підготовки, після чого кожен мав виступити перед групою зі своєю історією.Для того, щоб поведінка групи була підтримуючою, ведучий перед виступами дав завдання, як саме слухати та аналізувати виступ того, хто презентує. Під час лекційного блоку були також використані техніки, які об’єднують групу: модель особливості групи (як приклад – «ви, тобто ті люди, для яких важливий саморозвиток …», «ви як група маєте такі особливості ...»), модель прийняття своєї поведінки, навіть якщо вона негативно оцінюється у соціумі (як приклад – «мало хто визнає, що ...», «тільки хоробрі можуть сказати про себе, що …»).Під час виступу першого учасника ведучий заохочував його до більшої відвертості та давав емоційну підтримку. Так група могла побачити, що бути відкритим безпечно, і наступні виступаючі дозволяли собі бути більш відвертими. Для визначення мотиваційно-ціннісних характеристик для кожного учасника використовувалась оціночна таблиця з такими критеріями:Мотиваційний блок: активність, самостійність у прийнятті рішень, мотивація досягнення, пізнання нового чи використання звичного контексту.Блок стереотипів: я можу / не можу, можу тільки сам / можу з іншими, очікую невдач / очікую успіхів, навколишнє середовище позитивне / негативне, я позитивний / негативний, я для себе / я для інших, все мені дається легко / все дається важко, на зміни треба багато часу / мало часу.Блок самообмежень:заборона собі бути кращим, заборона бути лідером, заборона бути «для себе», заборона бути автономним, заборона бути гнучким, заборона отримувати подарунки (в широкому смислі слова, як шанси від життя).Після виступу кожний учасник публічно отримав характеристику від тьютора та учасників за своїм профілем. Для того, щоб збільшити прийняття, зробити процес більш комфортним для учасників та зняти внутрішній протест, ведучий займає позицію співчуття. Ведучий через приклади створює чітке переконання у групи, що такий профіль є набутим, а не вродженим.Так в учасників формується рефлексивна позиція спостерігача, дослідника своєї поведінки, що є першим кроком до позиції автора власного життя. Після цих вправ у групі відбувається емоційний підйом, учасники діляться своїми враженнями один з одним, відчувають себе більш енергійними. Збільшилася також кількість дописів у спільнотах проекту. В такому психологічному стані їм набагато легше виконувати вправи в наступних блоках, які потребують високого рівня мотивації та уваги. Домашні завдання буди виконані 80% групи.Також нас зацікавило, яким чином можна перенести робочі стратегії впливу на дорослих з реальних успішних тренінгів, результати такого порівняння наводимо у таблиці 1.Таблиця1Мотиваційні фактори впливу у дистанційних курсах розвитку Фактор впливуРеалізація в тренінговому форматі (людина – людина – спільнота)Дистанційна реалізація (людина – комп’ютер – віртуальна спільнота)1. Гнучкість, зміна стратегіїТренер змінює емоційний стиль ведення групи, час проведення, вибір інструментарію для досягнення мети заняття – залежно від стану групи або особи.Потоки курсу. Створено модель «Типологія учасника». Є 5 типів з різним рівнем готовності до змін, навчання, швидкістю психічних процесів та відповідальністю. Технології адаптовані для кожного типу.2. Емоційний рівеньТренер керовано змінює емоційний фон, підвищуючи/ знижуючи емоційні тони. Вага «живого» спілкування, своєчасні підтримки: погляд, посмішка, тощо.В ДКР «Успіх» є форум та чат-кімната, вебінари де учасники звітують про свій прогрес. Створено віртуальні спільноти та блоги-підтримки, з постійно оновлюючимися інформаційними статтями, відео. Є опція «Рівень героя» (з рейтингом героїв), що прогнозовано зробить курс яскравішим, або покращить емоційний тон учасників.3. Особистість, як взірецьЛюдина потребує моделей для копіювання – так відбувається розвиток. За даними дослідників, близько 50% компетенцій учасники тренінгів копіюють, «знімають» з особистості тренера.Блоги, відеоблоги, «стіна успіху» з даними учасників різних хвиль навчання віртуальні спільноти. Зібрано базу еталонів з прикладами, елементами, які можна копіювати, якими можна захоплюватись. Планується створити гру «Порівняльний калькулятор успіху», де можна виміряти відсоток відповіданості своєму кумирові. На своїй сторінці замовити опцію: вислови улюблених героїв. Важливим також є яскравий та змінюваний інтерфейс курсу, з психологічно вивіреними: флеш, кольорами, розташуванням блоків, змінами (новини, вебінари, звіти).4. Харизма – яскравість, захоплення.Мотиваційний вплив особистості: захоплення іншими стимулює до активної діяльності. При скерованості-векторі, заданому темою, активація приводить до розвитку певних компетенцій.5. Групова підтримка: синергія рухуСпільний емоційний фон, мотиваційний імпульс, обмін досвідом мають великий трансформаційний потенціал. Люди порівнюють себе один з іншим, в рефлексивному середовищі повинні осмислювати власну поведінку з інших, незвичних раніше сторін, що розвиває саморефлексію.Психологічні піраміди, інтервізійні групи. В ДКР «Успіх» ми запланували створення міні груп (2-3-5 осіб) за «завданнями», люди будуть мінятися ролями «наставник»- «протеже» для виконання певних задач, будуть створені спільноти по темам моделі життєвих виборів (професія, фінанси, стосунки, тощо) у форумах, тематичні чат-кімнати та вебінари. У віртуальних спільнотах спілкуються люди з різних хвиль, обмінюються досвідом т. ін. На завершення курсу проводиться «круглий стіл» з учасниками, який записується на відео, та звіти учасників є додатковим мотиваційним фактором, для тих хто вчиться.6. Зворотній зв’язокТренер обирає підходящу для кожного форму подання, деталізацію, час та психологічний супровід зворотного зв’язку, тобто зворотній зв’язок є індивідуалізованим.Тьютор має авторську схему «П’ять Пі» подання зворотного зв’язку, яка компенсує людський фактор: щоденно, щотижнево, щомісяця, особистий привід, прогрес). Кожний зворотній зв’язок подається за загальновідомою схемою «Сендвіч». Психологічні піраміди.7. Структура подання інформації.Принцип «кільця Веблера» посилює мотиваційній аспект через простоту, логічність, наявність прикладів та зв’язків-містків між заняттями курсу.Мотивуючі аспекти даного питання легко переносяться в дистанційний формат, але потребують додаткових інформаційних «виходів»Висновки і перспективи. Головним аспектом, який нам вдалося зберегти, є інтерактивність. Зміна форм обміну інформацією між учасниками та ведучим у тренінговому форматі має найвищу ступінь через швидкість та зручність обміну інформацією для досягнення мети заняття. У тренінговому форматі ми маємо множинну, або діалогову взаємодію, коли інформація пов’язана з множиною попередніх повідомлень та відносинами між ними (1:m). У дистанційному ж форматі ми природньо виходимо на лінійний тип взаємодії (1:), коли відсутній зв’язок з попередніми повідомленнями, що власне не є інтерактивністю. Або на реактивну взаємодію (1:1), коли кожне повідомлення, обмін взаємодіями пов’язано лише з однію попередньою інтеракцією без врахування інших зв’язків. Як бачимо з таблиці 1, то саме для вих

Обґрунтовано програму дослідження рольової компетентності як чин-ника ресоціалізації наркозалежних, виділено об’єктивні і суб’єктивні показникиресоціалізації, визначено етапи, методики та цільову групу дослідження. Тео-ретичні підходи до розуміння рольової компетентності класифіковано на фено-менологічний і структурний. Представлено модель емпіричного дослідження,що базується на гіпотетичній структурі рольової некомпетентності наркоза-лежного з відповідними сферами вияву та показниками. Так, до сфер вияву, якіокреслюють її зовнішню структуру, віднесено соціальні ролі наркозалежного(рольові відхилення від соціальних нормативних ролей, що сформувалисявнаслідок відчуження особистості від соціуму), його міжособові ролі (жертва,простак тощо), які створюють патологічні стереотипи соціальної взаємодії тавтягують у “нездорове” коло спілкування, а також особистісні життєві ролі, якіпризводять до самостигматизації (“Я – наркозалежний, ізгой”). До внутрішньоїструктури зараховано такі компоненти: когнітивний (обмеженість знань нарко-залежного про зміст ролей, про механізми рольової взаємодії, через які він неможе позбавитися від залежності та здійснити успішну ресоціалізацію); коно-тативний (володіння стереотипним репертуаром ролей, які не відповідаютьвіковим характеристикам наркозалежного і не сприяють становленню зрілої,автономної поведінки; некритичне сприйняття рольових очікувань вузькогокола спілкування; рольові конфлікти та емоційна напруженість) і мотиваційно-рефлексивний (неусвідомлене входження в роль, нездатність до ціннісноїрефлексії процесів рольової ідентифікації). Складено перелік інтегральних по-казників рольової некомпетентності наркозалежного: низька рольова варіатив-ність поведінки, рольова ригідність та глибока ідентифікація особистості ізсоціально-психологічною роллю наркозалежного. Висунуто гіпотезу, згідно зякою формування рольової компетентності за допомогою активних технологійвпливу на особистість наркозалежного сприятиме становленню його як суб’єктаролей, автономності його поведінки, а також усвідомленню ним власних змістіві цінностей життєдіяльності. Означено подальші перспективи дослідження, щополягають у верифікації емпіричної моделі в процесі формувального експери-менту з визначення впливу рольової компетентності колишнього наркозалеж-ного на успішність його ресоціалізації.

Мета. Статтю присвячено теоретичному аналізу впливу пандемії на вияв агресивної поведінки та емпіричному дослідженню її гендерних відмінностей в особистостей юнацького віку. Методи дослідження: теоретичні (аналіз та узагальнення результатів психологічних досліджень); емпіричні (тестування з метою вивчення схильності до агресивної поведінки та виявлення домінуючих стратегій захисту й подолання в стресових ситуаціях). Результати. Визначено гендерні відмінності вияву агресивної поведінки в юнацькому віці. Констатовано, що загалом від 25% до 29% юнаків та юнок готові демонструвати на високому рівні різні варіанти агресивної поведінки. Водночас юнаки частіше виявляють фізичну агресію та ворожість, а дівчата – гнівливість та ворожість. Частина молодих людей (25,02%) у мінливому світі періоду пандемії як стратегію психологічного захисту використовують слабку регуляцію емоцій (серед юнок відсоток більший на 7,47%, ніж у хлопців) та надмірне уникнення будь-яких тривог, конфронтації задля забезпечення внутрішньої рівноваги (тут, навпаки, на 6,95% більше юнаків, аніж дівчат). Висновки. Встановлено, що суттєвою ознакою агресивної поведінки особистості є досягнення власних цілей, серед яких і пом’якшення наслідків карантинних обмежень. Молодь, прагнучи подолати стрес, розгубленість, страх, частіше звертається за допомогою до примітивних захисних механізмів психіки, зокрема й агресії. Констатовано, що примусове обмеження пересування для юнацтва є причиною: внутрішньоособистісного конфлікту (молоді немає, де зняти психологічну напругу); розвитку відчуття обмеження повноважень і втрати контролю над своєю долею; зниження почуттів спорідненості з іншими, самоефективності та автономії тощо. Наслідком цього у юнаків і юнок є загострення, як депресивних станів, так і станів роздратування, гніву, агресії. Вчені доводять, що з початком пандемії молоді люди почали зауважувати в себе невластиве їм почуття агресії. Юнаки реагують здебільшого злістю та фізичною агресією, агресивно спілкуються он-лайн та спонукають до насильства через інтернет. Молоді дівчата свою тривогу частіше компенсують через аутоагресію; кіберагресія виявляється через написання ворожих коментарів. Високий рівень згуртованості та адаптивності сім’ї діє як стримувальний чинники агресії здебільшого лише щодо дівчат. Література Слюсаревський, М.М., Найдьонова, Л.А., & Вознесенська, О.Л. (2020). Досвід переживання пандемії Covid-19: дистанційні психологічні дослідження, дистанційна психологічна підтримка. Матеріали онлайн-семінарів (23 квітня 2020 року) «Досвід карантину: дистанційна психологічна допомога і підтримка» та «Дистанційні психологічні дослідження в умовах пандемії Covid-19 і карантину» (15 травня 2020 року). Вознесенська, О.Л. (Ред.). Київ : ІСПП НАПН України. Режим доступу: https://ispp.org.ua/wp-content/uploads/Static/dosvid_onl-sem_23-04-20_and_15-05-20_ncov19.pdf Найдьонова, Л.А. (2021). Цифрові ризики в умовах дистанційної освіти в часи пандемії. Наукова доповідь на методологічному семінарі НАПН України «Актуальні проблеми психологічної протидії негативним інформаційним впливам на особистість в умовах сучасних викликів» (8 квітня 2021р). Вісник Національної академії педагогічних наук України. Вип. 3(1). 1–3. Режим доступу: https://doi.org/10.37472/2707-305X-2021-3-1-13-3 Фурманов, И.А., Медведская, Е.И., Пархомович, В.Б., Аксючиц, И.В., Аладьин,A., Даниленко, A.B., … Чжэньлань, В. (2014). Психологические проблемы агрессии в социальных отношениях (Монография). Брест : БрГУ. ЮНІСЕФ: Негативний вплив COVID-19 на психічне здоров’я дітей та молоді – це лише вершина айсберга.. Unicef for every child. Ukraine (11 Жовтень, 2021). Режим доступу: https://www.unicef.org/ukraine/press-releases/impact-covid-19-poor-mental-health-children-and-young-people-tip-iceberg Ябченко, М. (2021). Парадокс маскулінності: вразливість чоловіків під час пандемії. Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй (9 квітня 2021). Україна. Режим доступу: https://www.ua.undp.org/content/ukraine/uk/home/presscenter/articles/2021/masculinity-paradox-vulnerabilities-of-men-during-pandemic.html Як живе молодь України під час COVID-19? Соціологічне дослідження. UNDP Ukraine. 2022. Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй (18 листопада 2020 р.) Режим доступу: https://www.ua.undp.org/content/dam/ukraine/docs/DG/covid%20impact/youth-COVID-19.pdf Abreu, L., Koebach, A., Díaz, O., Carleial, S., Hoeffler, A., Stojetz, W. … Brück, (2021). Life with corona: increased gender differences in aggression and depression symptoms due to the COVID-19 Pandemic burden in Germany. Frontiers in Psychology (27 July, 2021). Retrieved from https://doi.org/10.3389/fpsyg.2021.689396 Buss, A.H. (1961). The psychology of aggression. New York: John Wiley & Sons Inc. Retrieved from https://doi.org/10.1037/11160-000 Deeker, W. (2022). The Covid generation: the effects of the pandemic on youth mental health. The EU Research & Innovation Magazine (20 January, 2022). Retrieved from https://ec.europa.eu/research-and-innovation/en/horizon-magazine/covid-generation-effects-pandemic-youth-mental-health Killgore, D.S.W., Cloonan, S.A., Taylor, E.C., Anlap, І., & Dailey, N.S. (2021). Increasing aggression during the COVID-19 lockdowns. Journal of Affective Disorders Reports, 5, 100–163. Retrieved from https://doi.org/10.1016/j.jadr.2021.100163 Munsell, S.E., O’Malley, L., & Mackey, C. (2020). Coping with COVID. Educational Research: Theory and Practice, 31(3), 101–109. Retrieved from https://files.eric.ed.gov/fulltext/EJ1274340.pdf Reid, J.A., Chenneville, T., Gardy, S.M., & Baglivio, M.T. (2021). An exploratory study of COVID-19’s impact on psychological distress and antisocial behavior among justice-involved youth. Crime & Delinquency (11 November, 2021). Retrieved from https://doi.org/10.1177%2F00111287211054729 Ye, B., Zeng, Y., Im, H., Liu, M., Wang, X., & Yang, Q. (2021). The relationship between fear of COVID-19 and online aggressive behavior: a moderated mediation model. Frontiers in Psychology, 12, 589–615 . Retrieved from https://doi.org/10.3389/fpsyg.2021.589615