To see the other types of publications on this topic, follow the link: Особистісні трансформації.
Journal articles on the topic 'Особистісні трансформації'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Особистісні трансформації.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Білюк, О. "Особистісні трансформації майбутніх психологів у навчальному процесі ВНЗ." Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського. Психологічні науки, no. 1 (17), квітень (2017): 23–27.
Find full text
2
Гоян, Ігор. "Соціально-психологічні умови і чинники підвищення рівня самоорганізації молоді." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)Т3 (2021): 74–81. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-3-74-81.
Full textAbstract:
У статті розкрито провідні соціально-психологічні умови та чинники підвищення рівня самоорганізації молоді в період суспільних трансформацій. В систему умов підвищення рівня самоорганізації молоді включено організаційні умови, які забезпечують динаміку зближення реального досвіду, представленого індивідуальними, особистісними та субʼєктно-діяльнісними характеристиками молоді (організаційно-економічні, організаційно-середовищні, організаційно-особистісні); методичні умови, які забезпечують освоєння і присвоєння соціальних норм (діяльнісних, оціночних, розвивальних); орієнтаційні умови, завдяки яким відбувається орієнтація субʼєкта самоорганізації на самореалізацію, саморозвиток та самовдосконалення з опорою на резервні можливості особистості; соціальні умови, які дозволяють освоїти та присвоїти соціальні норми (соціально-економічні, соціально-психологічні), освітньо-розвивальні (орієнтовані та субʼєктний підхід, гуманізацію та комплексність у процесі самоорганізації); психологічні, а саме особистісні (розвиток готовності молоді до самоорганізації, урахування та знання соціально-психологічних особливостей даного процесу, формування високої мотивації на досягнення результатів самоорганізації) та субʼєктні (максимальне забезпечення у ході діяльності субʼєктної позиції молоді; розвиток рефлексії). Виявлено сукупність соціально-психологічних чинників підвищення рівня самоорганізації молоді, до яких належать: обʼєктивні (системно-освітні, технолого-освітні, інформаційні, потенційно-освітні), обʼєктивно-субʼєктивні (соціокультурні, соціально-перцептивні, соціально-інтерактивні, самоосвітні), субʼєктивні (мотиваційно-цільові, рефлексивно-розвивальні, потенційно-субʼєктивні). Емпірично доведено, що програмно-цільовий проєкт забезпечує підвищення рівня самоорганізації молоді в період суспільних трансформацій. Ключові слова: молодь, самоорганізація, соціально-психологічне забезпечення, оптимізація процесу самоорганізації, суспільні трансформації.
3
Onyshchenko, V. "PERSONAL TRANSFORMATIONS UNDER THE CONDITIONS OF THE COMPLETION OF CRISIS OF PERSONALITY." Research Notes, no. 223 (July 1, 2020): 71–75. http://dx.doi.org/10.31654/2663-4902-2020-pp-2-71-75.
Full text
4
Tytarenko, Tetiana. "Соціально-психологічний супровід посттравматичних особистісних трансформацій." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 45(48) (July 3, 2020): 59–68. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi45(48).142.
Full textAbstract:
Розроблено оригінальну концептуальну модель соціально-психологічного супроводу постраждалих від воєнних дій.
Супровід визначено як спеціально організовану діяльність, що забезпечує відновлення психологічного здоров’я та конструктивні особистісні трансформації.
Розглянуто взаємозв’язок компонентів горизонтальної моделі соціально-психологічного супроводу: 1) реципієнта, споживача; 2) агента, тобто спеціаліста, групи, спільноти; 3) життєвої ситуації, що сприяє чи заважає взаємодії реципієнта і агента.
Динамічну, вертикальну модель супроводу побудовано з урахуванням таких компонентів: діагностико-цільового, операційно-інструментального, спільнотно-комунікативного та оцінково-корекційного.
Визначено функції компонентів: діагностико-цільового (оцінювання характеру травми, стану психологічного здоров’я реципієнта, ресурсів відновлення); операційно-інструментального (апробація інструментів, способів, стратегій супроводу); спільнотно-комунікативного (залучення реальних і віртуальних мереж, груп самодопомоги); оцінково-корекційного (моніторинг ефективності супроводу, коригування процедури, внесення змін до організації).
З’ясовано інструменти супроводу: 1) комунікативні практики покращення взаємодії агента і реципієнта; 2) мультидисциплінарні заходи, що забезпечують готовність спільнот до надання підтримки, залучення реципієнта до спільнотного життя; 3) фасилітація само- і взаємодопомоги. Проаналізовано дієвість стратегій супроводу: переінтерпретації життєвих випробувань, апробації нових практик взаємодії, подолання відчуження, розвитку толерантності до невизначеності.
Засвідчено показники ефективності супроводу: 1) формування психологічної готовності до конструктивної взаємодії, 2) ступінь задоволеності якістю підтримки, 3) зростання рівня психологічного благополуччя реципієнтів, 4) професійна підготовка агентів супроводу та профілактика вигорання, 5) зростання популярності супроводження, 6) координація роботи міждисциплінарних команд, 7) здатність спільноти самостійно забезпечувати супроводжувальну взаємодію після завершення розробленої спеціалістами програми.
5
Mushkevych, Myroslava. "КАЗКОТЕРАПІЯ ЯК МЕТОД ПСИХОЛОГІЧНОГО СУПРОВОДУ СІМЕЙ ІЗ ПРОБЛЕМНОЮ ДИТИНОЮ." Psychological Prospects Journal, no. 33 (June 9, 2019): 205–20. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-33-205-220.
Full textAbstract:
У статті увагу акцентовано на системі психологічної допомоги сім’ї з проблемною дитиною. У плані представленого дослідження важливим є аналіз використання казкотерапії як складової частини психологічного супроводу сімей, які мають проблемних дітей дошкільного та раннього шкільного віку. Указано, що така форма роботи, як написання казки із сімʼєю, має діагностичне й психотерапевтичне значення. Зазначено, що казка допомагає виоремити особливості та стереотипи взаємодії й поведінки; сімейні правила та сімейний сценарій; сімейні міфи; життєвий сценарій; сімейні й індивідуальні межі; сімейну та життєву історію. Доведено, що спостерігаємо виражену позитивну динаміку за всіма емпіричними показниками, що змістовно визначають структуру психотипічного профілю батьків проблемних дітей після проведення казкотерапії. Виявлено, що програма супроводу з використанням казки стала важливим фактором якісної трансформації змістовно-структурних виховних елементів. Відбулася конструктивна трансформація стратегії потуральної протекції у сфері виховання дитини, ефективній корекції їхньої неконструктивної особистісної позиції. Констатовано, що, порівняно з традиційною програмою психологічної допомоги, упровадження казкотерапії до програми психологічного супроводу забезпечило більш ефективну корекцію неконструктивних особистісних настанов батьків проблемних дітей, а також достовірно вищий ступінь розвитку тих властивостей їх особистісної структури, які покладено в основу конструктивних патернів особистісного функціонування. Узагальнено дані порівняльного аналізу результативності формувальних заходів стосовно випробуваних експериментальної та контрольної груп за критерієм «рівень розвитку показників сімейного функціонування», які дають змогу констатувати, що зіставлення з традиційною технологією психологічної допомоги упровадження казкотерапії в програму психологічного супроводу забезпечило батьків проблемних дітей більш високим ступенем розвитку ефективних механізмів особистісно-сімейного функціонування, а також більш стійким рівнем сформованості особистісної настанови на конструктивне розвʼязання актуальних проблем.
6
Ордатій, Наталія. "Екологічна складова психологічного здоров’я людини в умовах трансформації українського суспільства." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)T.1 (2021): 184–93. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-1-184-193.
Full textAbstract:
У статті розглядається проблема взаємозв’язку професійної діяльності особистості в еко-середовищі та її психосоматичного здоров’я. Показано, що збереження психосоматичного здоров’я можливо у випадку відповідності професійних вимог особистісним потенціалам, найважливішим з яких є стійкість. Проаналізовано потенційний ризик і екологічні чинники виникнення психосоматичних порушень. Зазначено, що самоусвідомлення особистістю своєї сутності як цілісної структури, активація процесів індивідуального розвитку дозволяють сформувати життєві тактики, спрямовані на збереження та відновлення власного здоров’я. Оптимальне співвідношення структурних компонентів особистості й підтримка ієрархічної субпідрядності рівнів забезпечує збереження основних внутрішньопсихічних зв’язків, стійкість і стабільність психіки на даному етапі розвитку (структурний аспект здоров’я). Разом з тим динаміка взаємодії цих компонентів і ступінь узгодженості основних психічних процесів визначає своєрідний характер становлення індивіда цілісною й унікальною індивідуальністю (динамічний або процесуальний аспект здоров’я). Здорова особистість характеризується впорядкованістю й співпідпорядкованістю складових її елементів з одного боку, та узгодженістю процесів, що забезпечують цілісність і гармонійний розвиток, з іншого. При цьому здоров’я є тим вагомим показником, що характеризує особистість у її цілісності, є необхідною умовою інтеграції усіх складових особистостей у єдину неповторну гармонійну Самість. Ключові слова:психологічна стійкість, психосоматичне здоров’я, психосоматичні розлади, еко-середовище, екологічні чинники.
7
Кононко, Олена Леонтіївна. "ОСОБИСТІСНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА: ЗМІСТ, СТРУКТУРА, УМОВИ ФОРМУВАННЯ." Інноватика у вихованні, no. 10 (November 7, 2019): 75–84. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.187.
Full textAbstract:
У матеріалах висвітлено концептуальний та технологічний підходи до проблеми формування особистісної компетентності майбутніх педагогів дошкільної освіти. Їх актуальність обумовлюється браком теоретичних та експериментальних досліджень означеного напряму, трансформацією морально-духовних цінностей сучасної молоді, затребуваністю закладами вищої освіти інформації щодо шляхів ефективного формування у майбутніх педагогічних кадрів особистісної компетентності як складного і вкрай важливого феномену. Під «особистісною компетентністю» розуміється інтегральна характеристика майбутнього фахівця, яка засвідчується його здатністю свідомо мотивувати, організовувати, регулювати, контролювати та адекватно оцінювати результативність своєї життєдіяльності й вкладених в неї особистісних зусиль, творчо й соціально прийнятно самовиражатися, уміло розв»язувати проблеми, реалізовувати свої потенційні можливості, орієнтуватися на духовні цінності, набувати індивідуального досвіду, домагатися життєвого успіху.. Критеріями оцінки типу сформованості особистісної компетентності слугували: міра реалізації майбутнім педагогом дошкільної освіти свого інтелектуального, емоційно-ціннісного, соціально-морального, вольового та рефлексивного потенціалів; прояви творчої активності, висока продуктивність навчальної та педагогічної діяльності, задоволеність життям. Схарактеризовано чотири типи особистісної компетентності: продуктивно-креативний, продуктивно-реконструктивний, продуктивно-відтворювальний та деструктивний. Умовами ефективного формування соціальної компетентності у закладі вищої освіти виступають: розвиток рефлексивних рис особистості, адекватного Я-образу; формування цілісної реалістичної картини світу, наукового світогляду та смислу життя; вправляння в умінні довіряти особистісному досвіду; виховання системи духовних цінностей; забезпечення балансу соціальних та індивідуальних потреб, професійних та особистих інтересів; прищеплення корисних звичок.
8
ЦИРКОВНИКОВА, Ірина. "ПСИХОЛОГІЧНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ В АСПЕКТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ." Humanitas, no. 6 (February 23, 2022): 83–90. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.6.12.
Full textAbstract:
Метою статті є теоретичний аналіз психологічного благополуччя в аспекті психологічної культури внутрішньо переміщених осіб медичних працівників. На нашу думку, є міцний зв’язок між «психологічним благополуччям» та «психологічною культурою». Для розуміння «психологічного благополуччя» будемо розглядати його через поняття «психологічної культури», як один із його конструкт. Теоретичне дослідження психологічної культури внутрішньо переміщених осіб медиків в аспекті психологічного благополуччя особистості дозволило нам розробити схеми-моделі параметрів та компонентів психологічного культури. Це здійснювалося нами у два етапи. На першому етапі ми розглядали психологічну культуру в загальнотеоретичному плані, у рамках загальнопсихологічних підходів. На другому етапі – у прикладному для вирішення соціально-психологічних завдань для адаптації внутрішньо переміщених осіб, медичних працівників. Вперше було встановлено суттєвий взаємозв’язок рівня психологічної культури із суб’єктивним фактором – психологічним благополуччям. Досліджено, що психологічний фактор вивчає структурні та функціональні компоненти. Трансформації піддаються найважливіші особистісні конструкти, такі як психологічне благополуччя, яке розуміється в сучасній науці як злагоджений психічний процес, що забезпечує відчуття цілісності, внутрішньої рівноваги. Для виявлення найбільш об’єктивної картини психологічного благополуччя необхідно зрозуміти умови, в яких опиняється людина. Складність соціальних та психологічних особливостей конфлікту особливо сильно впливають на людей, і саме їх переосмислення психологічного благополуччя є своєрідним індикатором того, як вони ставляться до навколишньої дійсності і як прогнозують свої життєві перспективи, які перспективи розвитку їх особистісного ресурсу. У статті було вперше розглянуто психологічне благополуччя в аспекті психологічної культури внутрішньо переміщених осіб медичних працівників. Були з’ясовані основні структурні параметри психологічної культури, виділені основні компоненти психологічної культури. Розглядалося поняття психологічної стійкості, механізми саморегуляції та самоорганізації внутрішньо переміщених осіб медиків, форми і способи комунікації. Виявлено велике значення комунікативної компетенції переселенців медиків в успішній реалізації психологічного благополуччя особистості.
9
Susska, O. O. "РЕКОНСТРУКЦІЯ ОСОБИСТІСНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В ПРОЦЕСАХ ІНФОРМАЦІЙНОГО ОБМІНУ В УМОВАХ СУСПІЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 40(43) (November 17, 2017): 34–42. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).58.
Full textAbstract:
Обстоюється думка, що в середовищі сучасних процесів, які впливають на визначення особистісної ідентичності, велику вагу має простір масової комунікації. Звертається увага на те, що в цьому просторі місце друкованих засобів поступово займає інтернет, а радіо й телебачення за впливом на коло спілкування і духовний світ людини, хоч і досі посідають перші місця, але суттєво змінюють свої методи й засоби впливу. Стверджується, що протидіяти зовнішньому тиску істотно допомагають ефективні комунікативні зв’язки: саме завдяки глибокому корінню ідентичності особистість зберігає надійний зв’язок між сутнісними пластами свого “Я”. Наголошується, що сам характер спілкування та його розвиток значною мірою залежать від інтересів особистості і тих інформаційних потреб, які задовольняє зміст матеріалів мас-медіа. Зауважено також, що не меншу роль у цьому процесі відіграє усвідомлення людиною особистісної ідентичності та рівень культури споживання продукції масової комунікації.
10
Шевцов, Андрій, and Інна Чухрій. "Психологічний механізм соціальної адаптації молоді з обмеженнями життєдіяльності." Особлива дитина: навчання і виховання 4, no. 93 (February 3, 2020): 15–29. http://dx.doi.org/10.33189/ectu.v4i93.37.
Full textAbstract:
Розглянуто теоретичну та емпіричну моделі дослідження психологічних механізмів соціальної адаптації молоді з порушеннями функцій опорно-рухового апарату та представлені результати відповідного емпіричного дослідження. За результатами експериментального дослідження, зокрема за результатами факторного аналізу результатів дослідження, виділено три рівні чинників особистісної адаптації/дезадаптації осіб із порушеннями функцій опорно-рухового апарату. Встановлено ускладнення за кількістю факторних структур: у молодих ветеранів АТО/ООС виокремлено 3 фактори адаптивних/ дезадаптивних структур, у молоді з обмеженнями життєдіяльності з віддалено набутою травмою – 4 факторних структури і у молоді з вродженим дизонтогенезом 5 факторних структур. За результатами емпіричного дослідження було побудовано і представлено в статті факторну модель динаміки трансформації особистісних структур у молоді з порушеннями функцій опорно-рухового апарату.
11
Yermakova, T. G. "Теоретичні аспекти дослідження соціального самопочуття студентської молоді." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 7 (September 21, 2017): 89. http://dx.doi.org/10.15421/1717100.
Full textAbstract:
Глибинні трансформації сучасного українського суспільства торкаються всіх сфер людського життя, викликаючи різноманітні емоційно-оціночні реакції громадян на соціальні зміни та на власний статус у соціумі. Соціальне самопочуття населення є чинником, урахування якого має велике значення для розвитку всіх суспільних сфер, вибору векторів соціальних перетворень.У статті обґрунтована актуальність дослідження соціального самопочуття студентської молоді у зв’язку з її місцем у соціальній структурі суспільства, викладено методологічні засади дослідження соціального самопочуття студентства як соціальної верстви, висвітлено характеристики студентства у контексті сучасних суспільних трансформацій. Розкрита сутність основних теоретичних підходів до вивчення соціального самопочуття студентської молоді в умовах соціальних змін, висвітлені потреби студентства, які задовольняються у процесі навчання у вищому навчальному закладі, суспільній діяльності та особистісній взаємодії у студентському середовищі.Уточнено сутність понять «соціальне самопочуття», «студентська молодь», «освітні потреби». Охарактеризовано потреби студентства як специфічної верстви, приділено увагу комплексу соціальних потреб студентської молоді, які задовольняються за допомогою інституту освіти.
12
Слуцький, Ярослав Сергійович. "ЕЛЕКТРОННА ПЛАТФОРМА EDX ЯК ЗАСІБ ПСИХОЛОГІЧНОГО ТА СОЦІОКУЛЬТУРНОГО СУПРОВОДУ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ США." Information Technologies and Learning Tools 86, no. 6 (December 30, 2021): 208–23. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v86i6.3859.
Full textAbstract:
У статті представлено потенціал електронних освітніх платформ для проведення акультураційної та академічної роботи з іноземними студентами. Виявлено, що заклади вищої освіти США в період адаптаційної підготовки студентів використовують принцип акультураційної тріади, що складається з підготовки до міжкультурної комунікації (лінгвістичний елемент), уміння застосовувати культурні знання в ході практичного контактування (культурний елемент), здатності до психологічної стійкості до культурного шоку (психологічний елемент). Зазначено, що освітні платформи діють на основі системи медіаосвіти, яка містить матеріали відео, аудіо та текстового характеру. Акцентовано, що ці види матеріалів найбільш ефективні при спільному використанні, що можливо під час застосування електронних глобальних освітніх платформ, як-от EDX. Названо основні ознаки, що демонструють достатній рівень формування навичок психологічної стійкості до негативних проявів культурного шоку в межах курсу «Вступ до соціальної психології» (Університет Квінсленда) (участь у якому може використовуватися в якості практичної підготовки під час супроводу іноземних студентів психологічного характеру), серед яких: уміння надати пояснення особистісним висновкам з тієї чи тієї ситуативної тематики, здатність проведення аналітичних дій для розуміння міжкультурних опонентів і себе як представника певного культурного середовища, усвідомлення впливу своєї поведінки на результативність міжкультурної взаємодії, здатність особистісної трансформації через отримані практичним шляхом дані, які вплинули на зміну упереджень та розуміння негативного їхнього впливу на ефективність міжкультурної взаємодії. Показано передбачувані результати роботи іноземних студентів у рамках курсу «Міжкультурна компетенція в освіті» (Ісландський університет), які містять (для студентів): усвідомлення особистістю своєї приналежності до певної культури, розуміння негативного впливу феномену етноцентризму на процес адаптації до нової культури і до взаємодії з представниками іншого соціуму; (для викладачів/консультантів) формування навичок подолання культурних бар’єрів, розробку стратегічного планування послідовності акультураційних дій. Підкреслено важливу роль курсу «Міжкультурна компетенція в освіті» у ході соціокультурної підготовки іноземних студентів.
13
РУМЯНЦЕВА-ЛАХТІНА, О. О. "ТРАНСФОРМАЦІЇ ТА МОДИФІКАЦІЇ СІМЕЙНОГО РОМАНУ ЯК ОЗНАКИ ГЕНЕЗИСУ Й ЕВОЛЮЦІЇ ЖАНРУ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ГУМАНІТАРНІ НАУКИ», no. 3 (February 15, 2022): 86–91. http://dx.doi.org/10.52726/as.humanities/2021.3.12.
Full textAbstract:
У статті розглянуто проблему становлення й розвитку жанру сімейного роману, його трансформації й модифікації з метою окреслення сімейного роману як окремого жанру в літературознавстві. Актуальність проблеми полягає в тому, що в останні десятиліття жанр сімейного роману набуває популярності у світовій і вітчизняній літературі, тому й потребує широкого дискурсивного функціонування. Дослідження спирається на ідеї зарубіжних науковців К. Делл, Ї.-Л. Ру, які пропонують розглядати сімейний роман як окремий жанр у процесі становлення й розвитку літературних жанрів і визначають провідну функцію сімейного роману для суспільства, а також на наукові розвідки вітчизняних учених-літературознавців (Т. Бовсунівської, Н. Копистянської, Т. Кушнірової). У статті зазначено, що роман – це жанр, який постійно розвивається й еволюціонує, тому й набуває жанрових трансформацій і модифікацій залежно від історичної епохи, літературного напряму, концепції автора, соціальності літератури тощо, але незалежно від вищезазначених чинників є зображенням людини як приватної особи в різноманітних вимірах її буття. Спираючись на роботу Т. Бовсунівської, де визначено трансформації / модифікації жанру роману, здійснено спробу розглянути трансформації / модифікації сімейного роману. Сімейний роман трансформується і набуває рис соціально-психологічного роману, історичного роману, роману-кар’єри тощо й утворює жанрово-змістове ядро: розповідь про людину, її становлення в колі родини, формування світогляду на тлі сімейних конфліктів і суспільних колізій тощо. Модифікації сімейного роману запропоновано розглядати за принципом патерну. Патерном може бути сімейний роман, що трансформувався в окремий жанр, тому утворює жанрові модифікації у вигляді субжанрів, якими можуть бути сімейна сага, сімейна хроніка, роман поколінь, роман виховання, ромаріка та інші модифікації, що мають спільне жанрово-змістове ядро – розповідь про особистість і її становлення в колі сім’ї.
14
Sannikov, Aleksandr. "СУБ’ЄКТИВНА ТРАНСФОРМАЦІЯ СИТУАЦІЇ В СИСТЕМІ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ ОСОБИСТІСТЮ." PSYCHOLOGICAL JOURNAL 9, no. 5 (October 26, 2017): 150–62. http://dx.doi.org/10.31108/1.2017.5.9.13.
Full text
15
Rymarchuk, M. I. "ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ У КОНТЕКСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ СТУДЕНТОЦЕНТРОВАНОГО ПІДХОДУ." Медична освіта, no. 1 (April 19, 2019): 32–36. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.1.9543.
Full textAbstract:
Мета роботи – аналіз теоретико-методичних основ формування професійної готовності майбутніх лікарів у контексті впровадження студентоцентрованого підходу в закладах вищої медичної освіти України. Реформування системи охорони здоров’я в сучасній Україні актуалізують необхідність інноваційних змін у професійній підготовці майбутніх лікарів, від фахової готовності яких безпосередньо залежить успішне функціонування медицини.
Основна частина. Студентоцентроване навчання як основна вимога Європейського простору вищої освіти (ЄПВО) передбачає якісну трансформацію навчального середовища для студентів та інших осіб, які навчаються, з метою досягнення їх автономії та здатності до критичного мислення на основі результатного підходу, що має важливе значення у формуванні професійної готовності майбутніх фахівців.
Завдяки тому, що студентоцентрований підхід передбачає статус студентів як важливих, активних учасників їхнього власного навчання, суттєво зростає значення їх внутрішньої мотивації до вдосконалення особистісних і професійних якостей. Внутрішня мотивація стає базисом для реалізації змiсту фахової підготовки майбутніх лікарів із метою корегування їх особистісно-ціннісних, професійно важливих якостей.
Висновки. Студентоцентрований підхід детермінує усвідомлення студентами важливої ролі опанування навчальної програми. Cоціальна функція професійної обізнаності виступає основоположним чинником забезпечення ефективності навчально-пізнавальної діяльності майбутніх фахівців у галузі охорони здоров’я.
16
Кованда, Оксана. "Особистісні деструкції осіб з суїцидонебезпечними станами." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T2 (2019): 92–99. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-2-92-99.
Full textAbstract:
В статті враховуючи показники самооцінки, оцінки продуктивності інтервалів життя, соціально-психологічної адаптованості, рівня суб’єктивного контролю, антиципаційної спроможності (прогностичної компетентності), копінг-поведінки та її стратегій, особливостей інтраперсональних відносин, а також параметрів соціальної підтримки, були визначені інтраперсональні та інтерперсональні показники особистісних деструкцій. Інтраперсональні показники вказують на неадекватність та нестійкість самооцінки, фрустраційну напруженість, емоційну нестійкість, неузгодженість різних аспектів «Я» (цілісності, інтегрованості), несбалансованість локусу контролю, підвищену ригідність й конформність, звужений діапазон сприйняття можливостей самореалізації, неоптимальну життєву програму, відсутність гнучкості, недостатній рівень розвитку прогностичної компетентності у поєднанні з умовно-конструктивним копінгом, орієнтованим на емоції, схильність до пасивних стратегій поведінки (пасивне підпорядкування умов оточення, пасивне очікування зовнішніх змін). Інтерперсональні показники визначаються недостатністю психологічної (емоційної, когнітивної) підтримки, обмеженою соціальною мережею підтримки, низьким рівнем соціальної інтеграції. Соціально-психологічна програма подолання особистісних деструкцій була побудована на принципах системності; єдності діагностики й корекції; динамічності, комплексності; діяльнісного принципу корекції, та складалася з консультативно-діагностичного, корекційно-тренінгового, аналітико-синтетичного блоків, із застосуванням гуманістичного, екзистенціального і когнітивно-біхевіорального підходів й механізмів інтеріоризації, рефлексії, опосередкування. Завдання програми вирішувалися на інтраперсональному рівні – розширення навичок емоційної саморегуляції через поетапне формування рефлексивної здатності; трансформація деструктивних особистісних установок і переконань; розвиток прогностичної компетентності та продуктивної копінг-поведінки як елементів єдиної системи стабілізації особистості; на інтерперсональному рівні – тренінг дефіцитарних соціальних навичок, розвиток здатності до близьких довірчих відносин, розширення інтерперсональних зв’язків.
17
Palahnyuk, Olha. "Соціальна солідарність в контексті пошуку шляхів досягнення і збереження цілісності суспільства: міждисциплінарний аналіз." Проблеми політичної психології 24 (December 30, 2021): 73–94. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol24-year2021-66.
Full textAbstract:
Актуальність статті визначається необхідністю поглиблення соціально-психологічних уявлень про соціальну солідарність, її структуризацію і особливості функціонування в умовах суцільних диференціацій, дизінтеграцій і конфліктів та пошуку шляхів досягнення й збереження цілісності суспільства.
Метою статті є вивчення структуризації соціальної солідарності з акцентуацією уваги на сучасних підходах та перспективах її розроблення в межах соціальної психології в умовах поглиблення соціальної диференціації і трансформаційних змін українського суспільства.
Методологія та наукові підходи: метатеоретична концепція діалогічної форми солідарності (Ю. Габермаса, 2000); положення теорії соціального порівняння, за яким утворення великих соціальних груп є основою ідентифікації як оцінювання їхніми членами точності своїх особистих переконань і поглядів (Л. Фестінгер, 1999); положення про соціальні трансформації, які виступають «наскрізною рамкою аналізу» (Н. Богомолова, 2002); положення про тотальну індивідуалізацію життя, становлення рефлексуючого суб’єкта (Бек, 2000); визначення спільнот як особистих мереж, які більше не обмежуються географічними районами і мають можливість надавати різні види підтримки, що виступають проявами солідарності (Wellman and Wortley, 1990).
Результати. Визначено, що соціальна солідарність – це специфічна властивість суспільства, що виникає стихійно або керовано на основі інтеграції особистісних потенціалів солідарності більшості його членів, завдяки чому відбувається конвергенція суспільних процесів на спільній меті та формується згуртованість на рівні великих груп. Встановлено, що солідарність як згуртованість великих груп уможливлює ефективне вирішення проблем та досягнення цілей сталого розвитку; що є потреба в новому погляді на поняття та механізми солідарності пов’язана з тим, що багато феноменів сучасних солідаризаційних процесів сьогодні неможливо пояснити виключно на засадах класичних теорій солідарності. Загальноприйнятим визначено поняття «нова солідарність», яке втрачає територіальну, класову заангажованість, перестає відтворювати постійну спільність інтересів, цінностей.
Висновки. Психологічне структурування соціальної солідарності уможливлює розмежування її особливостей на різних соціальних вимірах. Акцентування уваги на соціальній взаємодії, комунікації, ролі довіри, соціальної відповідальності та толерантності у процесах солідаризації розкриває специфіку різновекторної площини досягнення і збереження соціальної солідарності. Особистість формує своє усвідомлене ставлення до певних перспектив суспільного життя, психологічним осередком якого виступає «особистісний потенціал солідарності». Солідарність як згуртованість великих соціальних груп досягається за рахунок дії таких механізмів, як переживання співпричетності, полілогу спільнот, висхідної та низхідної ініціатив та динамічного балансу процесів конкуренції і кооперації спільнот.
18
Атаманчук, В. П. "Проблема особистісної трансформації у драматичних поемах Юрія Липи "Поєдинок", "Бенкет"." Прикарпатський вісник НТШ. Слово, no. 4 (40) - 2017, 3 (47) - 2018 (2018): 508–15.
Find full text
19
Іванцев, Людмила, and Наталія Іванцев. "Стратегія життя особистості та можливості її побудови як предмет теоретико-методологічного аналізу." Збірник наукових праць: психологія, no. 24 (December 23, 2019): 48–58. http://dx.doi.org/10.15330/psp.24.48-58.
Full textAbstract:
Стаття присвячена надзвичайно актуальній і важливій проблемі – стратегії життя особистості, яка визначається як модель побудови особистістю свого життя згідно зі власними цілями, зумовленими суспільними цілями і вимогами, а також можливостями реального здійснення цих цілей. Аналізуються основні наукові підходи до вивчення проблеми життєвих стратегій особистості у світлі сучасних досліджень. Розглядається процес формування і трансформації життєвої стратегії особистості, її основні характеристики та типологія. Означуються можливості побудови особистістю власної життєвої стратегії.
20
Pischikov, Volodymyr, and Mykhailo Kholin. "Идентичность личности как проблема современного обществ." Актуальні проблеми духовності, no. 10 (July 3, 2017): 41–50. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i10.1706.
Full textAbstract:
Криза особистісної ідентичності є лише одним із проявів кризи духовної культури сучасного суспільства. Необхідно здійснити докорінну трансформацію фундаментальних основ буржуазної техногенної цивілізації.
21
Дичківська, Ілона. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ У ПОБУДОВІ СИСТЕМИ ВИМОГ ДО СУЧАСНОГО ФАХІВЦЯ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ." Інноватика у вихованні, no. 10 (November 7, 2019): 58–66. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.202.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано зміну стратегії підготовки сучасних фахівців, зокрема вихователів дошкільних закладів, в умовах інноваційної трансформації освіти, схарактеризовано поняття «інноваційна спрямованість вихователя», «готовність до інноваційної діяльності», «інноваційна культура», «інноваційна компетентність» та встановлено зв’язки між ними. Аналіз підходів різних авторів засвідчує, що одностайності у підходах до розуміння їх суті у дослідників немає. Однак науковці відзначають важливість ролі педагога у здійсненні інноваційних процесів, що актуалізує проблему розуміння вимог до нього. У статті обґрунтовано та розроблено комплекс вимог до вихователів у контексті реалізації інновацій у дошкільній освіті в площині трьох підходів: особистісного (наявність інноваційної спрямованості, сформованість інноваційної культури), діяльнісного (володіння технологіями дослідницької й проектної роботи, прийняття суб’єктності дитини як цінності, здатність до взаємодії з іншими педагогами) та компетентнісного (оволодіння інноваційною компетентністю). Аналізуючи вимоги до рівня теоретичних знань і практичної підготовки вихователя, підкреслюється, що він повинен уміти спрямовувати навчально-виховний процес на особистість вихованця, вибудовувати свою професійну діяльність так, щоб кожна дитина мала необмежені можливості для самостійного і високоефективного розвитку. А це у принципово інших вимірах визначає проблематику і зміст професійної та особистісної підготовки вихователя, актуалізує необхідність створення педагогічних систем, зорієнтованих на інноваційну діяльність, і відповідно на пошук нових підходів до підготовки майбутнього фахівця.
22
Заіка, В. "Ініціювання особистісних трансформацій людини в умовах подолання нею кризових станів." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Психологія. Педагогіка. Соціальна робота, вип. 2 (2011): 43–46.
Find full text
23
Lysenko-Helembiuk, Catherine, and Mariana Shupiana. "Вивчення психологічних особливостей спілкування у сучасній сім’ї та їх вплив на особистісне зростання дошкільника." Освітній простір України, no. 9 (February 17, 2017): 155–58. http://dx.doi.org/10.15330/esu.9.155-158.
Full textAbstract:
У статті досліджено вплив системи спілкування у сім’ї на становлення особистості, визначено психологічні особливості спілкування сучасної сім’ї в контексті зарубіжної та вітчизняної науки, продемонстровано стилі спілкування і поведінки у міжособистісній взаємодії сім’ї, проаналізовано їх вплив на формування особистісної ідентичності, а також обґрунтовано авторську психолого-педагогічну модель трансформації спілкування у сім’ї в особистісному розвитку дошкільника
24
Лузан, Петро, Ірина Мося, Тетяна Пащенко, and Любов Ярош. "МЕТОДИКА КОНСТРУЮВАННЯ ЗАВДАНЬ ОЦІНЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ ТЕХНІЧНИХ КОЛЕДЖІВ." Professional Pedagogics 2, no. 23 (December 20, 2021): 95–107. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2021.23.95-107.
Full textAbstract:
Актуальність визначається реформуванням змісту, методів, форм, технологій інженерно-технічної освіти, що відбувається на основі компетентнісного підходу й зумовлює потребу в таких діагностичних методиках, які б дозволили ефективно управляти особистісно орієнтованою педагогічною взаємодією, об’єктивно й надійно оцінювати рівень опанування майбутніми механіками, техніками, технологами компонентами освітньо-професійних програм. Мета: розроблення методики конструювання й оцінювання складності індивідуальних навчальних завдань як поетапної процедури, заснованої на аналізі умови пропонованої навчальної дії та показників новизни її виконання студентом технічного коледжу. Методологія дослідження базується на єдності діяльнісного, системного, особистісно-орієнтованого та технологічного підходів, що дало змогу розробити студентоцентровану, алгоритмізовану, орієнтовану на структуру навчальної дії методику конструювання індивідуальних завдань оцінювання освітніх досягнень студентів технічних коледжів. Результати: на основі концепції поетапного формування розумових дій виокремлено показники опису навчальних дій у певній послідовності їх формування (форма подання виконавцю змістової частини орієнтовної основи дії – наявність в орієнтовній основі дії операцій щодо трансформації об'єкта – форма подання об’єкта дії – форма трансформації об’єкта дії – ступінь новизни для здобувача освіти дії, що виконується); наведено приклади конструювання системи індивідуальних навчальних завдань студентів. Висновки: доведено необхідність формалізації процедури оцінювання складності індивідуальних навчальних завдань студентів шляхом використання показників орієнтовної основи дії, виконавчої частини та новизни дії задля їх диференціації від найпростіших до складних, високоінтелектуальних.
25
Гапочка, К. В. "ЩОДО СПІВВІДНОШЕННЯ ЗАДОВОЛЕННЯ ІНТЕРЕСУ У ЗБЕРЕЖЕННІ ЖИТТЯ І ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ ТА ІНТЕРЕСУ У РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ПРАЦЮ В ЕПОХУ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА В ПЕРІОД ПАНДЕМІЇ COVID-19." Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", no. 34 (2021): 146–52. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2021.34.20.
Full textAbstract:
Мета наукової статті полягає у тому, щоб визначити та охарактеризувати співвідношення задоволення інтересу у збереженні життя і здоров’я людини та інтересу у реалізації права на працю в епоху цифрової трансформації суспільства в період пандемії COVID-19. Підкреслюється, що в епоху цифрової трансформації суспільства в період пандемії COVID-19 виникла проблема, яка торкнулася і переплела не тільки інтереси різних суб’єктів: суспільства, держави, працівників, роботодавців, але й різносторонні інтереси – інтерес в охороні свого життя та здоров’я, інтерес в особистісній реалізації, зароблянні собі життя працею. Робиться висновок, що амальгама інтересу, що рухає людину у реалізації нею свого права на працю якраз і характеризує взаємозв’язок інтересу збереження життя і здоров’я людини та інтересу у зароблянні собі на життя працею.
26
Mарченко, Андрій. "Основні детермінанти розвитку життєстійкості особистості у соціальному середовищі." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 2(55) (2021): 134–40. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-55-2-134-140.
Full textAbstract:
В статті розкрито основні детермінанти розвитку життєстійкості особистості у соціальному середовищі. Показано, що життєстійкість досліджується з різних позицій: як інтегральна здатність особистості в рамках теорії діяльності і здібностей; як особистісний стан субʼєкта, що впливає, розвиває і збагачує всі сфери його психіки; як інтегральна характеристика протистояння негативним впливам середовища, подолання життєвих труднощів, трансформації їх у ситуації розвитку субʼєкта. Виявлені підходи до трактування сутності життєстійкості вказують на її звʼязок зі способами поведінки, установками, де життєстійкість, як утворення особистості, дозволяє продуктивно справлятися з проблемними ситуаціями в напрямку формування стійкості, особистісного зростання, ефективної взаємодії в соціальному середовищі. Встановлено, що розвинений компонент прийняття ризику в структурі життєстійкості описується як переконаність в тому, що все, що відбувається з людиною сприяє її розвитку за рахунок набутих знань, інформованості, урахування позитивного і негативного досвіду. Цей компонент життєстійкості допомагає залишатися відкритими в соціальному середовищі, сприймати життєві події як випробування і виклик. Отримані результати свідчать про те, що життєстійкість у більшій мірі залежить від міри залученості особистості у соціокультурний простір взаємодії, усвідомлення відповідальності за майбутнє. Контроль, як компонент життєстійкості, вказує на прагнення впливати на результати того, що відбувається, вибирати відповідну поведінку. Виявлені особливості за різними компонентами життєстійкості повʼязані зі сферою активності і родом занять кожної групи респондентів. Ключові слова: особистість, життєстійкість, компоненти життєстійкості, детермінанти життєстійкості.
27
Турбан, Вікторія. "Культурний контекст психології особистості: постановка проблеми." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)Т2 (2021): 280–89. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-280-289.
Full textAbstract:
У статті аналізується культурний контекст психології особистості в Україні. Описані багатоманітні прояви культурного контексту психології особистості. Окреслено становлення психології особистості в Україні у ХХ-ХХІ столітті. В статті показано, що психологічне пізнання бере початок з осягнення психологією самої себе – власної картини світу і способів рефлексії, котрі й конструюють цю картину світу. Наголошено, що у ХХІ столітті розвиток психології в Україні відбувається під впливом «лінґвістичного повороту», постструктуралізму та філософії Постмодерну загалом. Психологія активно засвоює методи дискурс-аналізу й наративного аналізу. До наукового обігу входять постмодерністські поняття – «ідентичність», «роль», «гра» та ін. Особистість постає детермінованою домінантними дискурсами та соціальними практиками. Відтак психологія деталізує та поглиблює розуміння тих факторів, котрі впливають на становлення особистості. В статті показано, що теорії й узагальнення психології особистості органічно ввійшли до всіх поведінкових наук і української культури загалом. Вони широко використовується в науковому та ненауковому дискурсах, що свідчить про культурну адекватність концептуалізації поняття «особистості», виробленого в рамках психології, та соціальну актуальність психології особистості загалом. Ця ситуація підводить до висновку автора про доцільність виявлення саме культурного контексту, який позначається на уявленнях про особистість, які мають місце в психології, і впливають на розвиток психології особистості. Разом із тим, в статті наголошено, що культура Модерну та Постмодерну відзначається активними трансформаціями. Традиційні уявлення про соціум і особистість, які були поширені в ХХ столітті, вже нині піддаються перегляду. Передусім, предметом аналізує постає соціалізація особистості під впливом культури. Дискурс теорії та методи дискурс-аналізу уможливлюють аналітику культури та факторів становлення ціннісних уявлень, а отже й тих чинників, котрі визначають соціалізацію особистості та формування її ідентичності. Встановлено, що культурні трансформації неминуче позначаються на наукових трактуваннях поняття «особистість», а отже і психології особистості. Відповідно, актуальним є розмежування, з одного боку, суто наукових тлумачень особистості, а, з другого – культурних конотацій. Ключові слова: особистість, психологія особистості, культурний контекст, культурні трансформації, рефлексія.
28
Ковалевська, О. "Що таке "Мазепа": часова та просторова трансформація уявлень про історичну особистість." Краєзнавство, no. 3 (2010): 225–30.
Find full text
29
Шелюг, О. А. "Багатовимірність феномену посттравматичного росту: біологічний, психологічний та соціокультурний складники особистісних трансформацій." Психологія і особистість, no. 1 (5) (2014): 112–27.
Find full text
30
Якимчук, Борис. "Психологічні особливості розвитку творчого потенціалу особистості." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 2(52) (2020): 167–78. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-52-2-167-178.
Full textAbstract:
Мета. У статті поставлено за мету здійснити аналіз психологічних аспектів розвитку творчого потенціалу особистості. Ключовими завданнями статті є: 1) розглянути основні структурні елементи творчих здібностей, виявити їх змістовне наповнення та принципові особливості; 2) актуалізувати питання творчого потенціалу як розвитку творчої сили особистості та розгортання її загального особистісного потенціалу. Методи. За допомогою описового методу здійснено понятійне обґрунтування творчості через її діяльний аспект (процес і результат), а також дано визначення змісту творчості через призму активності особистості. Методом компаративного аналізу описано процеси творчої діяльності у розрізі актуальних трансформацій інформаційно-комунікаційного простору; зокрема розглянуто вплив сучасних інформаційно-комунікаційних технологій на розгортання творчого потенціалу особистості. Методом системно-структурного аналізу виявлено структуру творчого потенціалу особистості, до складників якого віднесено конативну, пізнавально-емоційну та соціально-психологічну сфери, та визначено принциповий розподіл творчої діяльності на процесуальний та особистісних компоненти. Результати дослідження. При цьому констатовано, що процесуальний аспект має на увазі специфічні особливості перетворення суб’єктом творчості того продукту, який виступає предметом творчої дії, а особистісний аспект передбачає урахування якостей, здібностей та схильностей особистості як суб’єкта творчого процесу. Творчою активністю особистості названо таку діяльність, яка є перетворювальною (трансформуючою дійсність) та не стимульованою зовнішніми (нагальними) потребами, довільно і цілеспрямовано здійснюваною. Зазначено, що основним індикатором творчої активності особистості є творче зусилля як такий тип цілеспрямованої вмотивованої діяльності, що забезпечує устремління на творчий результат при відповідному рівні активності та ініціативи. Основними передумовами, що визначають схильність особистості до творчості, визначено ряд особистісних та ситуаційних рис, що стимулюють розгортання творчої діяльності та розвиток творчого потенціалу особистості, зокрема природні передумови, життєвий досвід, характерологічні особливості та мотивацію діяльності. Висновки. Підсумовано, що мотивація визначає реалізацію творчих схильностей, визначається внутрішніми спонуками, що залежать від сукупності зовнішніх середовищ них умов, світоглядних орієнтирів та спрямованості особистості. У підсумку показано, що мотивація творчої діяльності як умова розвиненого творчого потенціалу характеризує ставлення до неї, визначає відповідну спрямованість та визначає її розвиток.
31
Yershova, Liudmyla. "ТРАНСФОРМАЦІЯ СИСТЕМИ ЦІННОСТЕЙ УЧНІВСЬКОЇ І СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В КОНТЕКСТІ РЕФОРМУВАННЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ." Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, no. 16 (December 7, 2018): 162–68. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.16.162-168.
Full textAbstract:
На основі аксіологічного підходу до вивчення феноменів професійної педагогіки визначено реперну точку модернізації системи професійної освіти, якою має бути особистість людини як найвища цінність держави і найголовніший двигун оновлення її виробничих відносин. Охарактеризовано трансформацію феномена «праця» в системі внутрішніх цінностей українців. Статистично проілюстровано найбільш помітні трансформаційні зміни в системі цінностей сучасної української молоді, відображені в уявленнях про престижність освіти, професіоналізм та професійний успіх. Визначено основні чинники трансформації професійної освіти, що вплинули на зміну цінностей української молоді: глобалізаційні світові процеси, освітнє законодавство, стан економіки та стан самої освітньої системи. Представлено актуальні завдання вітчизняної системи освіти, покликані стабілізувати систему цінностей сучасної української молоді: подолання рольового дисбалансу між професійною та вищою освітою, зміцнення рівноправного партнерства і забезпечення їх рівноцінного внеску в економічну безпеку країни, якій однаково потрібні як компетентні вчені, так висококваліфіковані робітники; налагодження дієвих механізмів забезпечення наступності всіх рівнів освіти (загальної, професійної, вищої), організація ефективної професійної орієнтації молоді на всіх рівнях професійного самовизначення; удосконалення змісту професійної освіти та забезпечення її якості відповідно до завдань Нової української школи, запитів суспільства та економіки; розвиток державно-приватного партнерства, здатного покращити мотивацію всіх осіб, зацікавлених у підвищенні якості професійної освіти; вдосконалення форм і механізмів мотивації роботодавців для організації на своїх базах різних видів навчально- виробничої діяльності, підвищення кваліфікації та стажування педагогічних працівників для підвищення престижності професійної освіти; поширення в закладах професійної освіти досвіду функціонування центрів професійної кар’єри, організації системи консультування з розвитку професійної кар’єри; забезпечення умов для впровадження інклюзії в заклади професійної (професійно-технічної) освіти.
32
Borodina, O. S., and V. Y. Kuzmenko. "ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ У ВИКОРИСТАННІ МЕТОДУ КАЗКОТЕРАПІЇ В РОБОТІ З ДІТЬМИ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 1 (September 8, 2021): 40–45. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-05.
Full textAbstract:
У статті узагальнено поняття «казкотерапія» як спосіб психолого- педагогічного впливу на особистість, який, застосовуючи метафоричні можливості казки, сприяє розвитку уяви, самосвідомості, креативності, взаємодії з навколишнім світом, довірливим і близьким стосункам з рідними, звільненню від комплексів і страхів. Вказано стани, які потребують діагностики, реабілітації, корекції за допомогою казкотерапії, серед яких – проблеми у навчанні, розвиток творчого хисту і свідомості, інтеграція у соціум, взаємодія з навколишнім середовищем, страх, нервовий тік, прояв агресії, комплекси, енурез. Встановлено, що за своєю структурою, враховуючи дитячі проблеми, казки бувають для дітей з: фобіями, відчуттям страху; сімейними проблемами; гіперактивністю і агресивністю. З’ясовано принципи, яких необхідно дотримуватись у використанні методу казкотерапії: креативності, актуальності, завуальованості, самостійності, відповідності, усвідомлення, індивідуальності. Шляхом аналізу наукової літератури з’ясовано, що в основі застосування казкотерапії перебувають такі типи казок: фольклорна (сюжет містить інформацію: про магію, тварин, побут, трансформації, жахіття), літературна (містить вигаданий твір, що наслідує фольклорну казку або містить нефольклорні сюжети, належить конкретному автору та чинить терапевтичний і корекційний впливи), дидактична (пропонує виконати низку різноманітних завдань), психокорекційна (сприяє корекції відхилень чи незначних проблем у поведінці), психотерапевтична (сприяє обмірковуванню подій, стимулює особистісне зростання). Зазначено, що в основі використання казкотерапії знаходять такі методи: розповідь і вигадування казки (основною рекомендацією є розповідь казки, а не її читання), малювання казки (відображення на папері емоцій і почуттів, які не розкривають під час бесіди; необхідність враховувати вибір кольору і техніки виконання малюнку), виготовлення ляльок (розвивається концентрація уваги, уяви, дрібна моторика рук), казкотерапевтична діагностика (дозволяє з’ясувати наявність проблем, конфліктних ситуацій, комплексів), пісочна терапія (знімає нервове напруження, покращує координацію рухів, дрібну моторику й орієнтування в просторі).
33
Візнюк, Інесса. "Соціально-психологічні особливості адаптації особистості в аспекті збереження здоров’я." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(53)T3 (2020): 19–30. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-3-19-30.
Full textAbstract:
Статтю присвячено вивченню взаємозв’язку психологічної стійкості й психосоматичного здоров’я. Здійснено теоретичне узагальнення підходів до проблеми психологічної стійкості особистості. Виявлено чинники та структуру психологічної стійкості особистості. Розглядається проблема взаємозв'язку психологічної стійкості особистості та психосоматичного здоров'я. Показано, що збереження психосоматичного здоров'я можливо за умови відповідності фізіологічних, особистісних і соціальних норм психологічного потенціалу людини, в основі якого є стійкість. Проаналізовано потенційний ризик розвитку соматичних хвороб щодо деструкції психіки людини. Визначено методики вимірювання проявів психологічної стійкості, представлено і апробовано відповідний комплекс методів психодіагностики. Емпірично встановлено зв’язок між рівнем сформованості психологічної стійкості та психосоматичним здоров’ям у дослідженні контрольної групи та аналогічними показниками в дослідженні експериментальної групи. Доведено, що збереження психологічної стійкості особистості є актуальною проблемою, розв’язання якої означає досягнення особистістю гармонійного розвитку, підтримання оптимального психічногоздоров’я протягом всього життя. Вказано, що під час захворювання відбувається переструктурування, зміна інформаційних і соціальних установок стану. Доведено, що деструктивні розлади є передумовою виникнення соматичних захворювань. Їх первинний генезис становить нозологічну форму прояву й відображає центральні переживання людини за складом важкості психологічного стану. Відзначено, що соматичне захворювання не прямо моделює відповідно стану переживання, а відображає процес складний і опосередкований. Досліджено, що зміни відбуваються у самих станах й інтерпретуються в психопатологічні порушення. Безпосередньо результати за показниками цього дослідження мають значимість у створенні міжнародної співпраці щодо вивчення програм і проектів у контексті трансформації системи охорони здоров’я згідно стандартів міжнародного партнерства та впровадження програми культурного обміну, яка здійснюється у справах розвитку освіти та культури між країнами. Ключові слова: психологічна стійкість особистості, самоактуалізація, психосоматичні кореляти, психологічне здоров’я, рефлексивні механізми.
34
Tytarenko, T. M. "PERSONAL LANDSCAPE TRANSFORMATIONS FOLLOWING THE TRAUMATIC WAR EXPERIENCE." Ukrainian Psychological Journal, no. 1 (13) (2020): 209–22. http://dx.doi.org/10.17721/upj.2020.1(13).13.
Full textAbstract:
The personal landscape transformations are defined as the territory of a person 's life, which has special dynamics, structural and functional characteristics, meaningful filling. In addition to specifying the landscape concept, the task was to determine the types of landscapes of combatants after returning from the war. The sample consisted of 91 combatants (higher education cadets and volunteers). We used the written narrative method of the proposed scheme, a conversation, and a focused one-on-one interview. As a result, post-traumatic combatants 'narratives consisted of war-related injuries (41.9%); family treason (24.7%); losses suffered in peace time (23.5%); other difficult life situations (9.9%). The following criteria for determining the type of landscape have been developed: meaningfulness of the past; assessment of the present; a vision of the future; value dominant. There is considered the value-semantic configuration of the individual 's life as an integral indicator of the landscape. The following types of landscapes have been identified: a) existential (differs in the unwillingness to rethink the traumatic past; the inability to assess the present adequately; the inability to construct the future; the dominant for survival); b) family (distinguished by a good understanding of the past; adequate assessment of the present; detailed construction of the future; dominant of meaningful relationships); c) service (differs from family one primarily by the criterion of dominant value – to be useful to the state, to the fight against the aggressor, and to the army); d) self-realization (differs in the main value of self-development); e) pragmatic (distinguished by the major value of career advancement). The most common landscapes are existential and family landscapes (25.0% each); in second place is landscapes of service and self-realization (17.3% each); on the third – pragmatic (13.6%). The hypothesis according to which the direct participation of military personnel in hostilities can act as a trigger for changing the personal landscape is confirmed.
35
Larina, Tetiana. "Виклики комунікативних ризиків для особистості: теоретичний аналіз сучасних досліджень." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 44(47) (December 20, 2019): 59–66. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi44(47).117.
Full textAbstract:
Зроблено спробу окреслити проблемне поле негативних наслідків комунікативних ризиків для особистості в сучасному світі. Актуальність порушеної проблеми пояснюється тим, що останнім часом українське суспільство опинилося, з одного боку, під прицілом інформаційного впливу, що є наслідком гібридних війн у геополітичному просторі, а з другого, населення часто стає жертвою необмежного, довільного доступу до інформаційно-комунікаційних технологій. Наголошується, що сучасний стан інформаційного середовища суттєво впливає на адаптацію людини, загалом українського суспільства до реалій сьогодення. Це підтверджується даними статистики: українці стрімкими темпами опановують інформаційні технології, демонструють високі показники зайнятості на цифрових платформах та динаміки користування інтернетом. Робиться висновок, що все це підвищує ризик непередбачуваності суттєвої перебудови комунікативної сфери людини. З огляду на динамічність і міждисциплінарність досліджуваної проблеми автор статті спирається на той доробок і ті висновки, що представлені в журналах, включених до наукометричних баз, зокрема Web of Science. Отже, пропонований теоретичний аналіз – це пошук адекватних характеристик та ознак сучасних комунікативних ризиків для особистості. На основі аналізу проблеми комунікативних ризиків у сучасному світі окреслено визначальні характеристики цих небезпек та загроз, які вони породжують. По-перше, ідеться про небезпеку критичного навантаження на адаптаційно-регуляторні механізми людини, тобто про необхідність визначення інтегральної прийнятності комунікативного ризику для психічного здоров’я людини. По-друге, про довільне (ніким не необмежене, за власним бажанням) упровадження інформаційно-комунікаційних технологій у соціальну та міжособистісну взаємодію, що породжує тенденцію погіршення соціального самопочуття та психічного здоров’я. По-третє, про багаторівневу трансформацію системи міжособистісної комунікації, що створює умови для формування конгломерату особистісних запобіжників проти надмірного тиску інформаційних ризиків. Окреслене коло небезпек дає змогу наблизитися до створення адекватної стратегії соціально-психологічного супроводу особистості в умовах багаторівневої трансформації системи міжособистісної комунікації.
36
Біла, Дар’я Олегівна. "КЛЮЧОВІ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ АУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ІНСТИТУЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 1 (May 10, 2022): 104–12. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.1.16.
Full textAbstract:
У статті визначено ключові положення теоретико-методологічних засад наукового дослідження інституційного забезпечення державної молодіжної політики. На підставі умовного розмежування теоретичного трактування категорій «інститут» й «інституція» авторкою визначено їх взаємозв’язок як цілого і частки. Виявлено, що у ході еволюційного розвитку суспільства потребують зміни й інститути публічного управління молодіжною політикою, або виникає необхідність створення нових інститутів. Натомість, інститути за своєю побудовою та, власне, й інституції, є доволі інертними і не виявляють гнучкості у відповідь на зміни й нові виклики, а тому відстають від трендів і не відповідають нагальним потребам суспільства. Доведено, що теоретична метаморфоза теорії інституціоналізму щодо перенесення акценту з інституту на особистість, індивіда, стала ключовою у формуванні проактивної ролі молоді у суспільстві в умовах трансформації соціально-економічної системи, постійного реформування окремих систем публічного управління, затвердження геополітичного вектору розвитку України тощо.Наведено авторське визначення категорії «інституційне забезпечення молодіжної політики» як суспільного явища, яке об’єднує статичні й динамічні складові та передбачає одночасну наявність, існування і функціонування певних інститутів молодіжної політики в певних умовах і їх зміну, трансформацію чи створення нових інститутів у відповідь на еволюційні виклики суспільства й геополітичні тренди. Складовими інституційного забезпечення молодіжної політики є інститути, інституції і процес інституціоналізації. Авторка довела, що державна молодіжна політика як об’єкт публічного управління має формуватися і реалізовуватись як комплекс управлінських впливів. Цей комплекс передбачає залучення у процес формування державної молодіжної політики двох узагальнених груп суб’єктів молодіжної політики: суспільства і інститутів публічного управління. При цьому ключовим фактором дієвості публічного управління і забезпечення комплексності управлінських впливів на формування і реалізацію молодіжної політики є система інструментів і механізмів взаємодії цих груп суб’єктів управління молодіжною політикою на різних рівнях і у різних масштабах.
37
Ушаков, A. C. "ЦІННІСНИЙ ВИМІР ОБРАЗУ ЛЮДИНИ КУЛЬТУРИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 92, no. 5 (November 29, 2019): 211–28. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-92-5-211-228.
Full textAbstract:
Статтю присвячено теоретичному аналізу проблеми впливу духовних цінностей на формування образу людини культури.
Автором розкрито сутність понять: «людина культури», «образ людини культури», представлено структуру ціннісної системи особистості, проаналізовано особливості детермінаційного впливу духовних цінностей на особистісний розвиток в цілому; окреслено напрями педагогічного впливу, що сприяє формуванню образу людини культури у студентської молоді.
Акцентується увага на тому, що людина як суб’єкт і об’єкт культури є носієм вищих (духовних, моральних, естетичних, творчих, інтелектуальних) цінностей і одночасно джерелом їхнього виникнення або трансформації. Особливістю людини культури є спрямованість на індивідуальний особистісний розвиток та духовну, творчу самореалізацію в соціумі.
У статті визначено двокомпонентну структуру ціннісної системи особистості: об’єктивні цінності, що представлені суспільними ідеалами та суб’єктивні цінності, які визначають світогляд людини та мотиви її поведінки. Засвоєння духовних цінностей та морально-етичних норм стає підґрунтям розвитку образу людини культури, що детермінує подальший особистісний розвиток у напрямі актуалізації зазначених цінностей. Формуванню образу людини культури у студентської молоді сприяє ознайомлення з найкращими взірцями світової культурної спадщини, де вдало поєднуються інтелектуальний, естетичний, духовний і моральний розвиток особистості,
Ключові слова: людина культури, образ людини культури, духовні цінності, моральні цінності, ціннісна логосфера.
38
Цьовх, Лариса, Олександр Куспиш, Ярослав Зубрицький, and Олена Рожко. "ІННОВАЦІЙНА СКЛАДОВА ТРАНСФОРМАЦІЇ СИСТЕМИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ В АСПЕКТІ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖЕННЯ." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 22 (June 26, 2020): 161–66. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.22.161-166.
Full textAbstract:
У статті досліджено питання потенціал трансформації фізичного виховання студентів в аспекті здоров’язбереження як одного з провідних напрямів розвитку системи фізичного виховання у закладах вищої освіти. Встановлено, що необхідність інноваційних нововведень визначає потребу докорінної зміни усього процесу фізичного виховання студентів, що зумовлено реорганізацією системи освіти України відповідно до європейських стандартів. Нова модернізаційна стратегія, як пріоритет реформування освітньої галузі, передбачає істотні зміни в педагогічній теорії та практиці фізичного виховання. Визначено, що збереження та зміцнення здоров’я студентської молоді під час навчання, поряд із забезпеченням належного рівня їхньої психофізичної готовності до професійної діяльності, – провідні завдання фізичного виховання у закладах вищої освіти. Наведено основні аспекти впровадження модернізаційних заходів у системі фізичного виховання студентів задля їхнього здоров’язбереження. За результатами наукової розвідки виокремлено: інтерактивні технології фізичного виховання, оптимізація, особистісно зорієнтований підхід, пріоритетне використання індивідуалізації та диференціації у заняттях, індивідуального вибору видів фізичної активності в усіх можливих формах фізичного виховання із залученням активної участі студентів та органічний синтез їхніх елементів. Установлено, що трансформації системи фізичного виховання через якісні зміни призводять до підвищення ефективності цього процесу, до здобуття кількісно і якісно нових результатів у цілому в аспекті здоров’язбереження студентів закладів вищої освіти. Визначено, що практична реалізація окреслених положень сприятиме вирішенню проблематики здоров’язбереження студентської молоді як стратегічно важливого напряму освітньої політики нового українського суспільства.
39
Moskalenko, Valentyna Volodymyrivna, and Kateryna Volodymyrivna Maksom. "ПІДЛІТКОВА ГРУПА ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПРОСТІР ФОРМУВАННЯ ГЕНДЕРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ОСОБИСТОСТІ." SOCIAL WORK ISSUES: PHILOSOPHY, PSYCHOLOGY, SOCIOLOGY, no. 1(13) (2019): 52–64. http://dx.doi.org/10.25140/2412-1185-2019-1(13)-52-64.
Full textAbstract:
Актуальність теми дослідження. Проблема гендерної ідентичності є особливо важливою стосовно молодої людини у підлітковому віці, бо саме в цьому віці формуються гендерні якості, які визначають подальший розвиток особистості. Сьогоднішні підлітки живуть в умовах інтенсивної трансформації суспільства, що ускладнює процеси соціалізації. Постановка проблеми. Відсутність психологічних доробок, присвячених узагальненню досвіду вивчення соціально-психологічних стосунків на основі гендерних ролей у соціальнопсихологічному просторі підліткових груп. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Концептуальний аналіз наукових публікацій з проблеми ідентичності дає можливість інтерпретувати її в руслі фундаментальних теоретикоемпіричних підходів таких зарубіжних авторів як А. Адлер, Р. Дженкінс, Е. Еріксон, Дж. Марсіа, С. Московічі, Дж. Тернер, Р. Фогельсон, З. Фрейд, Ю. Хабермас, М. Шеріф, та ін. Різнобічне дослідження ідентифікації та ідентичності здійснено також у працях вітчизняних вчених: Н. Антонової, Т. Буякас, Г. Васильченко, В. Васютинського, П. Гнатенка, Т. Говорун, О. Донченко, О. Єрмолаєвої, Н. Іванової, Л. Карамушки, О. Кікінеджі, Н. Кривоконь, В. Москаленко, А. Палія, Т. Титаренко, Т. Яблонської та ін. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Більшість авторів розглядають ідентичність особистості як важливий регулятор поведінки особистості взагалі, тоді як аспекти ідентифікації в конкретній соціальній ситуації (зокрема в умовах трансформації суспільства) не є достатньо розробленою науковою проблемою. Крім того, в майже відсутні психологічні доробки, присвячені узагальненню досвіду вивчення соціально-психологічних стосунків на основі гендерних ролей у соціально-психологічному просторі підліткових груп. Постановка завдання. Проаналізувати особливості соціально-психологічного простору підліткової групи, а також визначити фактори формування гендерної ідентичності підлітків. Виклад основного матеріалу. Проаналізовано особливості соціально-психологічного простору підліткової групи однолітків як фактора формування гендерної ідентичності підлітків. З’ясовано, що особливості соціально-психологічного простору підліткової групи визначаються єдністю конкретно-особистісних та соціально-узагальнених цінностей, що існують через співвідношення «я-ми» і виявляються у нормах і артефактах, з якими ідентифікує себе особистість. Показано, що механізми гендерної ідентифікації підлітків забезпечуються завдяки відповідності визначених особливостей соціально-психологічного простору підліткових груп віковим індивідуально-психологічним властивостям та потребам підлітків. Проаналізовано вплив реакції групування на особливості формування гендерної ідентичності. Показано також роль формування гетеросоціальності підлітків у становленні зрілої гендерної ідентичності. Висновки. Відсутність відповідності між біологічною статтю особистості і її ідентифікацією з гендерною роллю ставить під загрозу адаптованість людини до умов життєдіяльності. Дослідження порушень гендерної ідентичності, особливості і причини цих порушень на підлітковій стадії соціалізації є актуальними для теорії і практики статеворольової соціалізації.
40
Лехан, Валерія, Лілія Крячкова, and Галина Канюка. "ОСОБИСТІСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УСПІШНОСТІ СУЧАСНОГО КЕРІВНИКА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я." Public management 18, no. 3 (May 29, 2019): 275–89. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-275-289.
Full textAbstract:
З метою визначення психологічних складових особистісного потенціалу успішності керівника охорони здоров’я на сучасному етапі мо- дернізації галузі та формування нових архетипів управління проведено пси- ходіагностичне обстеження 65 керівників закладів охорони здоров’я Дніпро- петровської області. Використовувалися методики: В. Смекала і М. Кучера для вивчення домінуючої орієнтації особистості; Г. Шмішека — для діагнос- тики типу акцентуації особистості; Т. Лірі — для оцінювання відношення до навколишніх; М. Вудкока і Д. Френсіса “Аналіз обмежень” — для досліджен- ня психологічних обмежень керівників; Мак-шкала для вимірювання рівня макіавеллізму особистості. Виявлено наявність необхідних архетипів управ- ління та істотних можливостей до успішного менеджменту, про що свідчить невелика кількість управлінських обмежень (від 0 до 3) у більшості (70,8 %) досліджених. Встановлено, що у 67,7 % керівників домінує спрямованість на виконання завдання. Найбільш вираженими типами акцентуацій є спо- лучення гіпертимної, емотивної та демонстративної акцентуацій рис особи- стості (так звана тріада успішного управління — необхідний архетип управ- ління). Домінуючі типи міжособистісних відносин дають змогу управлінцям успішно реалізовувати свої владні повноваження: 69,2 % (95 % ДІ 58,0– 80,5 %) обстежених притаманний владно-лідируючий тип; 27,7 % (95 % ДІ 16,8–38,6 %) — відповідально-великодушний тип; у 84,6 % — виявлено ви- сокий рівень архетипу макіавеллізму (від 50 балів і вище). Загалом діючі керівники закладів охорони здоров’я характеризуються досить високим особистісним потенціалом успішності управління, наявністю необхідних архетипів управління, однак їм властиві також певні психологічні риси, що формуються під тиском невизначеності довгострокової політики стосовно розвитку охорони здоров’я, які можуть перешкоджати здійсненню масштаб- них перетворень у галузі — неврівноважена акцентуація у керівників 2-го рівня і компенсуючий невпевненість у своїх силах високий рівень макіавел- лізму більш як у 80 % обстежених. Визначено, що можливо і необхідно впли- вати на формування сучасної архетипічної стратегії управління в охороні здоров’я, оскільки це є запорукою успішної трансформації галузі.
41
Міненко, Ольга. "Особливості формування особистості в умовах цифровізації суспільства." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 2(55) (2021): 18–30. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-55-2-18-30.
Full textAbstract:
В статті розглянуто актуальну проблему особливостей формування особистості в умовах цифровізації суспільства. Виділено ряд характеристик цифрового суспільства, зокрема глобалізація, транзитивність та віртуальність, та проаналізовано вплив даних характеристик на розвиток і становлення особистості, формування її ідентичності, формування образу світу, процес соціалізації. Доведено, що сучасні цифрові інформаційні технології чинять ряд негативних впливів на психіку особистості та процес її соціалізації. Серед основних негативних впливів виділено кіборгізацію, інвалідизацію, порушення кордонів і приватності, зміна способів пізнання, зміна структури потреб, зміна структури діяльності, трансформація копінг-стратегій, деформація хронотопу, дифузія ідентичності, залежність від технічних засобів та інтернету. Відповідно, такий вплив тягне за собою зміну образу життя людини, а отже – і образу світу, що тягне за собою, безумовно, зміну особистості людини, трансформацію її ідентичності. Особливу увагу в роботі приділено розвитку і формуванню в умовах цифровізації суспільства особистості дітей і підлітків, оскільки саме ці вікові категорії є найбільш чутливими до даного процесу. Зазначено, що під впливом цифрових технологій сформувалось нове покоління дітей і молоді – «цифрове покоління», «покоління Z». Виділено та проаналізовано певні особливості психіки та особистості «цифрового покоління». Виділено певні наслідки перебування дітей і підлітків в віртуальному просторі та їх вплив на психіку підростаючого покоління. Представлено результати емпіричного дослідження особливостей взаємодії дітей дошкільного віку з цифровими технологіями. В результаті проведеного емпіричного дослідження можна зробити висновок про широке розповсюдження серед дітей дошкільного віку користування цифровими пристроями у сучасному українському суспільстві, при цьому вік початку користування ними припадає на період від 1 до 3 років. Дане явище визначено як негативне, оскільки порушує нормативний психічний розвиток дітей данного віку. Ключові слова: цифровізація, характеристики цифрового соціуму, особистість, ідентичність, цифрове покоління.
42
Гоян, Ігор. "Специфіка самоорганізації молоді: соціально-психологічний аспект." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)Т2 (2021): 42–53. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-42-53.
Full textAbstract:
У статті розкрито соціально-психологічну специфіку процесу самоорганізації молоді, повʼязану з особливостями її готовності до самоорганізації, самооцінкою організованості, соціально-психологічними установками у мотиваційно-потребнісній та ціннісній сферах, інтегральними соціально-психологічними характеристиками за параметрами планомірності, цілеспрямованості, наполегливості, динамічними та особистісно-стильовими якостями саморегуляції, рефлексивності, з урахуванням показників сприйняття часу і стилів діяльності у процесі самоорганізації. Виокремлено рівні самоорганізації молоді і проведено диференціацію вибірки. Встановлено, що найвищий рівень самоорганізації молоді (рівень майстерності) притаманний досліджуваним, які самостійні у визначенні цілей діяльності; високо мотивовані на навчання і самовдосконалення у професії, з адекватною оцінкою результатів діяльності та високою рефлексивністю. Високий рівень самоорганізації молоді (рівень досвіду) свідчив про автономність досліджуваних в організації діяльності, здатність самостійно і усвідомлено ставити цілі, аналізувати ситуацію, моделювати дії з їх досягнення, виділяти критерії оцінки та контролювати хід виконання проміжних і кінцевих результатів діяльності, адекватно і оперативно реагувати на зміни; здатність компенсувати вплив інтегративних особливостей і якостей, що перешкоджають досягненню мети; опановувати нові види діяльності, впевнено почувати себе у ситуаціях невизначеності; з достатньо розвинутими рефлексивними вміннями. Середній рівень самоорганізації молоді (рівень розвитку) характеризував досліджуваних з ситуативною захопленістю навчально-професійною діяльністю, середньою пізнавальною активністю, труднощами у визначенні причин невдач у реалізації власного розвитку та успішності діяльності, неадекватне його проектування. У молоді з початковим рівнем (рівень становлення) самоорганізації потреба в усвідомленій, самостійній організації діяльності визнана несформованою; можливість компенсації несприятливих для досягнення поставленої мети особистісних особливостей знижена, а успішність оволодіння новими видами діяльності у значній мірі залежить від особливостей конкретного її виду. Низький рівень (рівень некомпетентності) самоорганізації притаманний респондентів, які покладаються на зовнішню оцінку діяльності, залежні від ситуації і оточуючих, некритично слідують їх порадам і настановам; здатність до рефлексії не розвинена. Підкреслюється, що будь-який рівень самоорганізації молоді має перспективну властивість виступати основою для наступних рівнів, завдяки чому включається у подальший процес самоорганізації, удосконалюється та розвивається. Ключові слова: молодь, самоорганізація, соціально-психологічне забезпечення, оптимізація процесу самоорганізації, суспільні трансформації.
43
Klymenko, Elena, and Larysa Moskalenko. "Трансформація освітніх практик в умовах кризи: реалії українського суспільства." Sociological studios, no. 1(16) (June 30, 2020): 14–21. http://dx.doi.org/10.29038/2306-3971-2020-01-14-21.
Full textAbstract:
Мета статті – вивчення нових моделей освітніх практик, які стали найбільш поширеними в кризовий період під час упровадження карантину та вимушеної самоізоляції в українському суспільстві й визначення ролі онлайн-навчання під час формування стратегій адаптації до умов обмеження соціальної активності. Оскільки ця проблема на сьогодні є актуальною для українського суспільства, яке намагається адаптуватися до принципово нових реалій життя, зумовлених карантинними обмеженнями й високим рівнем ризиків для здоров’я громадян, автори провели власне соціологічне дослідження із застосуванням методу Інтернет-опитування населення м. Києва та Київської області щодо змін освітніх практик в умовах кризи. Особливу увагу приділено вивченню вікових особливостей усвідомлення й сприйняття онлайн-освіти, а також аналізу нових освітніх практик, котрі стали використовувати комплексно разом із традиційними. Дослідження реакції пересічних громадян на кризу та вивчення моделей адаптації суспільства в реаліях сьогодення дало змогу авторам переглянути процеси вибору особистістю стилів поведінки, стратегій соціальної дії та освітніх практик, акцентувавши увагу на тому, що раніше напрацьовані методи пристосування не спрацьовують, а соціальна реальність потребує створення нових моделей адаптації.
44
СОБОЛЬ, Наталія. "ЗАКЛАДИ ВИЩОЇ ОСВІТИ І ПОКОЛІННЯ Z. ВЗАЄМНА ТРАНСФОРМАЦІЯ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 27, no. 4 (January 1, 2022): 188–201. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v27i4.919.
Full textAbstract:
Нова інформаційно-цифрова доба, до якої увійшло людство, різко змінює економічні та соціальні умови життя людини. На побутовому рівні, на жаль, багато хто не розуміє, що попри беззаперечну зручність, користь та екологічність, які притаманні інформаційно-цифровим технологіям, вони можуть стати загрозою для здоров’я і розвитку людини, особливо молодої. Заклади вищої освіти, що покликані забезпечити усі сфери високоосвіченими і професійно компетентними фахівцями, повинні грамотно та цілеспрямовано готувати молоде покоління до успішного функціонування у цих умовах, що неможливо без знання його визначальних рис, способу життя і мислення. Керівництву та науково-педагогічним працівникам університетів доведеться працювати з докорінно новою категорією студентів, які відрізняються від попередніх поколінь як цифровою обізнаністю, так і цифровою залежністю, що впливає на їх особистісні, соціальні характеристики, так і на спосіб життя у цілому. Враховуючи це, університети повинні розробити стратегії, які допоможуть студентам, хоча б частково, подолати ці негативні прояви, успішно навчатись і формувати навички, необхідні для фахівця майбутнього. Водночас за опору потрібно взяти як позитивні характеристики молодого покоління, а саме: незалежність, самостійність, бажання займатись підприємницькою діяльністю, підтримка соціальних ініціатив і проектів, стурбованість станом екології і глобальними проблемами людства; так і їх постійну потребу у новизні, нових відчуттях, бажання працювати і навчатись у команді, прагнення міжособистісної взаємодії, бажання отримувати підтримку друзів, страх осуду й остракізму. Серед перспективних напрямів роботи зі студентами, представниками нового покоління, вбачаємо цілеспрямоване формування у процесі навчання навичок аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, конкретизації, аналогії; активне залучення до наукової роботи; розвиток творчого потенціалу; залучення до участі в заходах, які вимагають активної міжособистісної взаємодії; виховання відповідальності за власні дії і доручену роботу; ознайомлення з технологіями організації власного часу та нормами гігієни; залучення до фізкультури та спорту. Для успішної роботи за цими напрямами потрібно розробити нові чи адаптувати наявні форми та методи роботи з урахуванням особливостей і потреб молодого покоління.
45
Сечейко, О. В. "ДИНАМІКА ПРОГНОЗУВАННЯ ПЕРСОНАЛЬНОГО ПРОФЕСІЙНОГО МАЙБУТНЬОГО СТУДЕНТАМИ-ПСИХОЛОГАМИ." Психологія: реальність і перспективи, no. 12 (November 3, 2019): 196–203. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi12.73.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу питань, пов’язаних з процесом професійного становлення та ідентифікації студентів-психологів. На основі результатів емпіричного дослідження визначені пріоритети студентів щодо власної професійної реалізації та основні тенденції прогнозування персонального професійного майбутнього на різних етапах навчання. Також проаналізований зв’язок виявлених тенденцій з особливостями мотивації та ціннісними орієнтаціями студентів-психологів. Отримані результати дослідження і виявлені тенденції підтверджують необхідність актуалізувати дії, спрямовані на вдосконалення професійної підготовки майбутніх психологів, особливо в питаннях їх особистісних трансформацій, які мають суттєвий вплив на якість процесу професійної ідентифікації.
46
Горбачова, О. Ю., and Ю. М. Cошина. "АНАЛІЗ ТРАНСФОРМАЦІЙ У СТРУКТУРІ ЦІННІСНО-СМИСЛОВИХ НАСТАНОВЛЕНЬ ПІДЛІТКІВ." Problems of Modern Psychology, no. 2 (February 16, 2021): 162–68. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2020-2-17.
Full textAbstract:
У статті подано результати емпіричного дослідження ціннісно-смислових настановлень. Підлітковий вік визначено як один зі складних періодів в онтогенезі людини (відбуваються суттєві зміни у психологічних структурах, виникають нові психічні утворення, формується загальна спрямованість моральних орієнтирів та ціннісно-смислових настановлень). Ціннісно- смислову сферу особистості підлітка представлено як надважливе утворення, яке впливає на поведінку в конкретних життєвих обставинах, що визначає загальну спрямованість особистості, а у кризовий підлітковий період зазнає значних трансформацій. Подано визначення ціннісно-смислових настановлень підлітків як психічне утворення, що є компонентом ціннісно-смислової сфери особистості, виражаються в передготовності до дії та самовираженні й ґрунтуються на системі цінностей, ціннісних орієнтацій та особистісних смислах підлітка. У статті виділено структуру компонентів ціннісно-смислової сфери (когнітивний, емотивний, конативний складники) та уточнено змістові характеристики компонентів ціннісно-смислових настановлень підлітків. Визначено, що свідоме, активне сприйняття та прояв інтеріоризованих цінностей та ціннісних орієнтацій можливі завдяки механізму інтерналізації. Зафіксовано, що психологічні особливості параметру «цінності-знання» полягають у відображенні актуальних потреб підліткового віку у спілкуванні, емансипації. Виявлено психологічні особливості параметру «цінності-смисли», які є відображенням вікових змін в особистості підлітка та пов’язані з розвитком самоаналізу та рефлексії, становленням ідентичності. Встановлено, що параметр «цінності-стимули» характеризується типовими потребами підлітків у встановленні соціальних контактів, самостійності, а також прагненням переживання гострих відчуттів та насолоди. Проведено порівняння результатів емпіричного дослідження за кожним з параметрів окремо у групах хлопців та дівчат-підлітків. Здійснено розподіл емпіричних даних за рівнями сформованості ціннісно-смислових настановлень – творчим та репродуктивним.
47
Lukashenko, Mariya. "Модерний тип соціальності: між минулим і належним." Multiversum. Philosophical almanac, no. 5-6 (May 18, 2018): 42–56. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.5-6.04.
Full textAbstract:
Трансформації соціальності як особливого виміру буття людини набувають самобутніх властивостей у суспільствах пізнього модерну, в період визначених класових та гендерних меж. У статті увага зосереджується на полеміці модерну з минулим і належним, на особливостях змін соціальності в контексті модерних та антимодерних рухів. Революційні зміни соціальності розглядаються крізь призму опозиції індивідуального і загального, модерного консерватизму і традиціоналізму. Специфічно модерними рисами соціальності є індивідуалізація та пошук ідентичності, які визначаються законами класу, приналежність до якого необхідно постійно підтверджувати. Модерній індивідуалізації протиставляється антимодерна особистість, яка набувається в об’єднанні з іншими. Модернізм характеризується як тенденцією до роз’єднання, так і прагненням до солідарності, що наповнює соціальне буття утопічними очікуваннями або ностальгією за минулим.
48
Султанова, Лейла. "МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ СУБ’ЄКТИВНОГО ОБРАЗУ ПРОФЕСІЙНОГО МАЙБУТНЬОГО СТУДЕНТІВ ГУМАНІТАРНОГО ПРОФІЛЮ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ." ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 1, no. 19 (June 10, 2021): 113–22. http://dx.doi.org/10.35387/od.1(19).2021.113-122.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано модель формування суб’єктивного образу професійного майбутнього студентів гуманітарного профілю. Представлено узагальнене визначення моделювання як методу науковго пізнання й визначено специфічні особливості моделювання. Охарактеризовано етапи моделювання (постановка завдання; створення (вибір) моделі; дослідження моделі; перенесення знань про модель у знання про оригінал; перевірка істинності отриманих за допомогою моделі даних). Обґурнтовано логіку вибору структурно‐функціональної моделі для дослідження процесу формування суб’єктивного образу професійного майбутнього студентів гуманітарного профілю. Описано методологічний, змістово-процесуальний та критеріально-діагностичний блоки структурно‐функціональної моделі формування суб’єктивного образу професійного майбутнього студентів гуманітарного профілю. Методологічний блок передбачає обґрунтування психодидактичного, особистісного, аксіологічного, міждисциплінарного та компетентнісного методологічних підходів формування образу професійного майбутнього, а також принципів діалогічності, особистісно-професійної трансформації, перетворювальної взаємодії та життєвої творчої самодіяльності. Змістово-процесуальний блок передбачає визначення мети та завдань формування образу професійного майбутнього; вибір форм і методів організації процесу формування образу професійного майбутнього. Критеріально-діагностувальний блок спрямований на розкриття основних складників образу професійного майбутнього (ціннісно-мотиваційного, когнітивного та операційного), на визначення критеріїв (система ціннісних орієнтацій студента, мотиваційний комплекс; теоретичні знання з питань формування образу професійного майбутнього; практичні уміння та навички, необхідні для успішного формування образу професійного майбутнього) та рівнів сформованості образу професійного майбутнього (індиферентний, особистісно-усвідомлюваний або ціннісно-значущий).
Ключові слова: метод наукового пізнання; модель; структурно-функціональна модель; професійне майбутнє; студенти гуманітарного профілю.
49
Єршова, Людмила. "ВІД КУПЦЯ – ДО ПІДПРИЄМЦЯ: ТРАНСФОРМАЦІЯ ЦІННОСТЕЙ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕЛІТИ В ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ." Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, no. 15 (May 14, 2018): 154–61. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.15.154-161.
Full textAbstract:
Обґрунтовано міждисциплінарний характер дослідження трансформації образу української економічної еліти у ХІХ – на початку ХХ століття. Це пояснюється умовами глобалізації сучасного світу і приналежністю предмета дослідження до об’єктів багатьох наук: історії педагогіки, історії, філософії, культурології, соціології, етнографії, біології, психології та забезпечено застосуванням низки наукових підходів: культурологічного (а в його межах – геокультурного, етнокультурного, соціокультурного, біографічного, типологічного), психолого-соціологічного, історико-соціологічного, історико-філологічного, наративного, герменевтичного та ін. Охарактеризовано історичні, культурні, національні, ментальні, релігійні та інші особливості формування системи виховних ідеалів підприємницького стану України у ХІХ – на початку ХХ століття. Виявлено етнонаціональні відмінності у формуванні поглядів народів України на цінності та ідеали підприємницької діяльності.Проаналізовано причини трансформації образу української економічної еліти у досліджуваний період. Увага акцентована на характеристиці найвагоміших цінностей українських підприємців (віра, родина, освіта, місцевий патріотизм) і чеснот (толерантність, помірність, стриманість, суспільна відповідальність). Виявлено причини домінування релігійно-моральної складової виховного ідеалу вітчизняних підприємців (нестійкість соціально-економічного становища нової підприємницької верстви, релігійно зумовлений критичний погляд на заняття торгівлею, внутрішньо особистісний конфлікт між людським прагненням до збагачення та християнським його запереченням). Обґрунтовано основну зміну у ставленні вітчизняних підприємців до освіти (освіта як престиж трансформувалася в освіту як умову фінансової безпеки та економічний спосіб мислення).
50
Masiuk, Oleh. "МАНІПУЛЯЦІЯ СОЦІАЛЬНИМИ СПОДІВАННЯМИ:." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 2, no. 2 (December 30, 2019): 23–30. http://dx.doi.org/10.15421/341921.
Full textAbstract:
Мета дослідження полягає в аналізі маніпулятивних практик у роботі з соціальними сподіваннями та їх вплив на самостійність життєвої позиції людини у соціальному просторі. В роботі використовувались діалектичний та системний підходи, що дозволило сформулювати цілісне бачення впливу на сподівання на рівні особистісної та суспільної свідомості. Встановлено напрямки маніпуляції проекціями майбутнього на основі інтерпретації ролей діючих осіб та трансформації передбаченого розвитку подій. Виявлено зміну наповнення сфери образів для створення сподівання в бік задоволення вітальних потреб людини. Запропоновано використовувати самоідентифікацію в якості запобіжника від маніпуляцій поглядами на прийдешнє суспільне життя. Дослідження має теоретичну користь як продовження наукових пошуків у сфері соціального прогнозування. Перспективним напрямком дослідницької роботи в цій сфері є систематизація та впорядкування засобів протидії маніпуляціям зі сподіваннями.