Journal articles on the topic 'Особистості студента'

Обґрунтовано саморозвиток особистості з філософської і психологічної позицій. Виявлено чинники переорієнтації педагогів на засади креативно-педагогічної парадигми. Висунуто пропозиції відмовитися від домінуючого застосування пояснювально-ілюстративного методу навчання і відповідній йому типології уроків, тому, що в таких умовах учень і студент позбавляється творчої діяльності. Розроблено педагогічну систему навчання самоорганізації учнів (технологій самотворення особистості). Апробовано посібник «Особистий проект студента», що передбачає включення студентів у розробку і оволодіння власною системою самоорганізації: самоменеджмент, самомоніторинг, самоосвіта, особисте життя.

У статті проаналізовано основні інноваційні методи викладання навчального предмета “Історія України” в національних вишах в умовах дистанційного навчання. Зокрема актуалізовано на важливості модернізації методики викладання цього навчального предмета і як загальнообов’язкового для усіх здобувачів вищої освіти, і як основного фахового предмета для студентів-істориків. нинішні зміни ставлять перед собою завдання пошуку нових підходів, форм, методів, технологій у цій галузі. Виділено основні принципи інноваційного навчання: навчальний процес – це повноцінна взаємодія двох рівноправних її учасників – студента та викладача; основна мета – це розвиток особистості та мислення кожного студента; мету і завдання розробляють спільно викладач і студенти; позиція викладача спрямована на студента, переважають організаційна і стимулююча функції; демократичний стиль спілкування; у пізнавальній діяльності на перший план висуваються творчі і реконструктивні завдання; основні форми навчання – групова та індивідуальна; залучення до навчання власного досвіду студентів; основа мотивації студентів – досягнення успіху та самореалізації особистості. Наголошено на особливостях застосування навчальних платформ, телекомунікаційних технологій, онлайн курсів, що забезпечують інтерактивну взаємодію викладачів і студентів. Очевидними перевагами дистанційної освіти є: можливість поєднання роботи і навчання, гнучкий графік, можливість опанування додаткових компетенцій, хобі, курсів, підвищення мотивації у самоосвіті. Недоліками дистанційного навчання під час пандемії є: неможливість доступу до інтернету, технічні проблеми, низький рівень володіння викладачами і студентами інформаційними технологіями, складність засвоєння матеріалу самостійно. Розглянуто популярні платформи (системи) дистанційного навчання zoom, microsoft teams, google classroom та google meet. Майбутні наукові пошуки можливі у напрямі теоретичного обґрунтування важливості застосування міжпредметних зв’язків історії з іншими гуманітарними дисциплінами, зокрема українською мовою, філософією, соціологією.

Стаття присвячена характеристиці психолого-педагогічних технологій становлення ціннісно-смислової сфери особистості студента. Необхідність пошуку практичних шляхів вирішення проблеми становлення ціннісно-смислової сфери особистості студента зумовлює звернення до поняття «технологія». З урахуванням потенційних можливостей феноменологічного та герменевтичного підходів, наявної практики психологічної підтримки студентської молоді в умовах освітнього середовища закладу вищої освіти визначено доцільність використання таких технологій реалізації програми становлення ціннісно-смислової сфери особистості студента, як наративні технології, технології логотерапії, ампліфікації, кожна з яких характеризується використанням відповідних форм та методів, темпоральними показниками та прогнозованими результатами. Розглядаються наративні технології, що забезпечують реалізацію рефлексивного акту, який винесено в міжособистісний діалогічний простір взаємодії та завдає напрям перебудови, добудови смислової сфери особистості; технології логотерапії, основами якої є такі концепти: свобода волі, прагнення до смислу, смисл життя; технології ампліфікації становлення ціннісно-смислової сфери особистості студента спрямовані на усвідомлення студентами своїх потреб та особистісних цілей, цінностей професії та смислових установок особистості, розвиток здібностей цілепокладання, вибудовування своїх професійних та особистісних життєвих стратегій. Розкривається сутнісна характеристика представлених технологій. Визначені умови ефективності психолого-педагогічних технологій.

У статті розкрито особливості психологічної безпеки особистості студента у медіасередовищі. Сучасна молодь постійно звертається до медіаактивності для реалізації власних комунікативних, освітніх та інших потреб, проте психологічні наслідки такого активного переходу в онлайн-функціонування ще повною мірою не досліджено. Соціальні мережі поставили перед інтернет-спільнотою два гострі питання: питання приватності та питання свободи слова. Саме питання приватності у медіасередовищі часто порушується, а це є прямою загрозою для психологічної безпеки особистості. Для підвищення рівня безпеки у медіасередовищі науковці рекомендують розвивати критичне мислення, а також формувати усталену систему цінностей особистості. Метою дослідження було вивчення особливостей взаємозв’язку психологічної безпеки та медіаактивності як складової соціального життя студента. Для реалізації мети дослідження було використано методики «Діагностика психологічної безпека особистості» (І. Приходько) й Анкета медіаактивності особистості (авторська). Для статистичного опису даних використано кореляційний аналіз Пірсона. В опитуванні взяли участь 52 студенти 1–4 курсів віком 17–20 років. Здійснений кореляційний аналіз дає змогу стверджувати про існування взаємозв’язку медіаактивності та психологічної безпеки особистості. Відносно безпечною для психологічного благополуччя особистості виявлено таку медіаактивність, як перегляд онлайн-трансляцій чи відеозаписів передач і серіалів. Загалом виявлено, що загрозою психологічній безпеці особистості можуть бути такі дії у мережі, як публікація власних світлин і їх поширення, коментування контенту у соціальних мережах. Перспективи дослідження вбачаємо у вивченні психологічної безпеки особистості у медіасередовищі з урахуванням когнітивно-стильових особливостей студента.

У статті розкрито зміст, функції та складові компоненти поняття психологічної готовності студента до фахової діяльності як індикатора успішності його професіоналізації. Запропоновано розширене тлумачення психологічної готовності особистості студента до фахової діяльності як загальної спрямованості на професійну діяльність у річищі життєвої самореалізації. Проаналізовано результати реалізації програми гармонізації становлення особистості майбутнього фахівця за вектором формування психологічної готовності до професійної діяльності. Зафіксовано висхідну динаміку психологічної готовності до професійної діяльності у студентів експериментальних груп. Підтверджено ефективність рефлексивно-проектувальної технології як засобу формування психологічної готовності студентів до майбутньої фахової діяльності. Доведено, що високий рівень психологічної готовності випускника до професійної діяльності забезпечується не стихійним чи супутнім освітнім впливом, а формується внаслідок цілеспрямованого психологічного супроводу професіоналізації студента.

У роботі розкрито зміст, функції та складові компоненти поняття психологічної готовності студента до фахової діяльності як індикатора успішності його професіоналізації. Запропоновано розширене тлумачення психологічної готовності особистості студента до фахової діяльності як загальної спрямованості на професійну діяльність у річищі життєвої самореалізації. Унаслідок проведення пілотного емпіричного дослідження виявлено розповсюдженість складнощів і суперечностей особистісного становлення майбутніх фахівців на етапі їхньої професійної підготовки, що зумовило доречність розроблення й апробації програми гармонізації становлення особистості майбутнього фахівця. Програму реалізовано в річищі трьох змістових векторів – індивідуалізації, професіоналізації й універсалізації. Одним із провідних індикаторів успішності реалізації програми визнано психологічну готовність студентів до майбутньої професійної діяльності. Проаналізовано результати реалізації програми гармонізації становлення особистості майбутнього фахівця за вектором формування психологічної готовності до професійної діяльності. Зафіксовано висхідну динаміку психологічної готовності до професійної діяльності у студентів експериментальних груп. Підтверджено ефективність рефлексивно-проектувальної технології як засобу формування психологічної готовності студентів до майбутньої фахової діяльності. Доведено, що високий рівень психологічної готовності випускника до професійної діяльності забезпечується не стихійним чи супутнім освітнім впливом, а формується внаслідок цілеспрямованого психологічного супроводу професіоналізації студента.

У статті визначено роль науково-дослідної діяльності студентів у закладах вищої освіти як однієї з важливих умов становлення особистості та формування високопрофесійного фахівця підприємств туризму та готельно-ресторанного бізнесу; розглядаються завдання, принципи та деякі аспекти її організації. Цей вид робіт сприяє розвитку людини як особистості та професіонала, поєднує в собі навчання, пізнання, спілкування; дозволяє розширити знання, заглибитись в ті питання, які цікаві саме студенту. Уточнено поняття «професійний та особистісний розвиток студента» як цілеспрямований, свідомий процес виявлення та вдосконалення власного рівня професійної компетентності (знань, умінь, особистих якостей), що сприяє успіху особистості як у житті, так і, зокрема, в професійній діяльності. З'ясовано основні організаційно-педагогічні умови, дотримання яких сприятиме формуванню особистості студента, орієнтованого на безперервний саморозвиток, серед них: створення освітнього середовища з ціннісним ставленням усіх його учасників до самоосвіти та самовдосконалення; особистий приклад, активність, креативність науково-педагогічних працівників; створення атмосфери захопленості спеціальністю. Наукова діяльність має бути гармонійним продовженням та поглибленням освітнього процесу. З метою залучення студентства до науково-дослідноїдіяльності, її планування та організації, акцентується увага на важливості дотримання принципів студоцентризму (орієнтації на інтереси та мотивацію тих, хто навчається), диференціації, систематичності, індивідуальної орієнтації, поступовості процесу залучення студентів до цього складного творчого виду діяльності. Запропонований диференційований підхід до науково-дослідної діяльності здобувачів вищої освіти передбачав: вивчення якостей особистості кожного з них, інтереси, нахили, рівень самосвідомості, соціальну зрілість, мотивацію, рівень знань, вмінь, низки психологічних особливостей тощо. Досліджено досвід організації науково-дослідної роботи у закладах вищої освіти, запропоновано деякі інноваційні методи залучення до неї студентства. Ключові слова: саморозвиток, самовдосконалення, науково-дослідна діяльність, мотивація, диференційований підхід.

Формування самокерованої, самостійної особистості, здатної управляти розвитком власних здібностей, підвищенням свого професійного і культурного рівня впродовж усього життя – актуальна проблема сучасності. Одним зі шляхів її вирішення є впровадження самокерованого автономного навчання, що розглядається як такий його вид, що забезпечує процес самоуправління навчальною діяльністю, його внутрішню та зовнішню сторони. Досліджено взаємозв’язок між поняттями самоуправління, самокерівництво, автономія навчання в закладі вищої освіти. Акцентовано увагу на відмінності понять і функцій самоуправління та самокерівництва навчанням, охарактеризовано їх особливості. Самоуправління розглядається як процес досягнення цілей навчання, що спрямовується і підтримується виконанням функцій самокерівництва та наданням студентам автономії у навчанні. Воно передбачає здійснення функцій цілепокладання, самопланування, самоорганізації, самомотивації, самоконтролю. Функції самокерівництва навчанням – низка незалежних самовизначень студента: очікувань, цілей, ресурсів, можливостей, культури, власної стратегії і моделі навчання, а також прояв відповідальності, самомотивування, саморегуляції, ініціативи, самооцінки й відповідності їх процесу навчання. Усі функції самоуправління та самокерівництва у процесі їх реалізації інтегруються, здійснюючи синергетичний ефект для досягнення очікуваних результатів навчання. З’ясовано та розведено суті понять «автономія» та «автономність». Автономність – це якість особистості, її самостійність, здатність до самовизначення щодо прийняття рішень і дій студента на основі власних принципів, поглядів, цінностей тощо. Автономія – це визнання і надання автономних прав студенту на розвиток і вияв автономності у процесі навчання, умова формування самостійності і здатності до самокерованого автономного навчання, здійснення процесу самоуправління. Усі підходи знайшли втілення у функціональній моделі самокерованого автономного навчання студентів.

Статтю присвячено використанню культурно-виховного потенціалу мистецтва в середовищі театральної студентської студії. Зазначено важливість естетичного виховання для створення ціннісних орієнтирів молодої людини та її формування як високопрофесійної духовної особистості. Підкреслено значущість комплексного підходу до естетичного виховання, що реалізується через мистецтво та його синтез із дійсністю. Розглянуто структуру естетичної культури та наголошено на необхідності імплементації двох її головних компонентів: естетичної свідомості та художньо-естетичної діяльності, що формуються з урахуванням якісних показників особистості студента. Згадано основні шляхи художньо-естетичного виховання студентів університету. Використання методів виховання засобами мистецтва визначено найкращою формою сприяння гармонійному духовно-культурному розвитку молодої особистості. Показано культурно-виховну місію театральної студентської студії в університетському середовищі. Театральне мистецтво розглянуто як носій художньо-естетичних форм впливу на творчий розвиток студента та засіб для формування його найкращих особистісних якостей. Висвітлено основні функції театральної студійної діяльності та їхню імплементацію в середовищі університету. Розглянуто виховні ефекти, що виникають внаслідок включення студента в непрофесійну сценічну діяльність та їхню практичну реалізація в процесі роботи автора статті керівником студентського театру-студії «Magic Pie». Доведено доречність використання культурно-виховного потенціалу мистецтва в середовищі театру-студії із метою комплексного виховання сучасного студента.

Костіна Л. С., Ліхошерст О. Г. Проблема номінального використання педагогічних технологій у процесі гуманістичного формування особистості студента. У статті з’ясовано поняття педагогічних технологій, використання яких здійснюється на засадах гуманістичного підходу до формування особистості студентів ВНЗ економічного профілю. Визначено основні проблеми їх номінального використання в навчально-виховному процесі.

Розглянуто зміст курсу «Самовиховання конкурентоспроможної особистості», який розроблений і структурований у відповідності з принципами та якостями, характерними для екзістенціально орієнтованої освіти. Акцентовано особливу увагу на тому, що провідним компонентом розробленого курсу є взаємодія педагога зі студентами, що ґрунтується на цінностях екзистенціалізму. Описано особливості рефлексивного управління діяльністю студента. Рекомендовано в процесі підготовки студентів до самовиховання використовувати методи, які б сприяли розвитку активності та формуванню внутрішній мотивації до самовиховної діяльності.

АНОТАЦІЯ У статті на основі аналізу наукової літератури визначено діяльнісні та психологічні компоненти процесу аудіювання, які обумовлюють успішність навчання нерідної мови іноземних студентів. Актуальність наукових пошуків підвищення результативності навчання іноземців обумовлюється чисельними труднощами лінгвістичного та екстралінгвістичного характеру, з якими стикається студент-початківець під час включення в нове освітнє середовище. Формування комунікативної компетенції аудіювання до рівня адекватного сприйняття та розуміння навчальної лекції є однією з нагальних потреб та умов успішності професійної підготовки іноземців. У статті розглядаються особливості функціонування процесів, за допомогою яких забезпечується успішність усного сприйняття інформації, та труднощі, що викликаються недостатнім рівнем сформованості цих механізмів для сприйняття повідомлення нерідною мовою. Авторами обґрунтовується виникнення найбільшої у порівнянні з іншими видами мовленнєвої діяльності психічної напруги та активної розумової діяльності студента під час аудіювання. На думку авторів, виокремлення складових процесу сприйняття усного повідомлення визначає вибір ефективної системи завдань та вправ для усунення невідповідності розвитку механізмів аудіювання та формування необхідних навичок та вмінь, враховуючи індивідуальні особливості та потреби студентів-іноземців. Автори також приходять до висновку, що побудова мовної підготовки повинна враховувати минулий особистий досвід мовних мігрантів та особистісні вподобання, які вони застосовують для набуття комунікативних компетенцій зокрема в аудіюванні. Зазначено, що завданням викладача є організація та управління навчальною діяльністю студента, орієнтація його діяльності на досягнення бажаного результату під час вирішення студентом спеціально організованих навчальних завдань різного ступеню складності, метою яких є засвоєння студентом предметних знань, практичних умінь, навичок, розвиток його особистості в цій діяльності та спілкуванні з іншими людьми. У статті наголошується, що послідовне формування аудитивних навичок та вмінь у відповідності до основ особистісно-діяльнісного підходу побудови процесу мовної підготовки є одним з ефективних способів досягнення необхідного рівня комунікативної компетенції в області аудіювання. Ключові слова: іноземні студенти, мовна підготовка, мовленнєва діяльність, аудіювання, аудитивні вміння, особистісно-діяльнісний підхід.

У статті досліджуються комунікативні аспекти в системі вищої освіти та психолого-педагогічні особливості спілкування у міжособистісній взаємодії викладачів і студентів. Аналізуються основні стилі педагогічного спілкування, серед яких найефективнішим є демократичний стиль, що ґрунтується на повазі, довірі, орієнтації на самоорганізацію, самоуправління особистості та колективу. Доведено, що «суб'єкт-суб'єктна» педагогічна взаємодія спрямована на гуманізацію стосунків зі студентами, сприяє розкриттю їх творчого потенціалу. Зазначено, що організація продуктивної співпраці викладача і студентів на основі діалогу сприяє підвищенню ефективності навчального процесу у вищому навчальному закладі, створенню умов для самоактуалізації та самореалізації кожного студента. Визначено перспективи подальших наукових досліджень.

У статті розкрито зміст самостійної роботи студентів у закладах вищої освіти, зосереджено увагу на її основних видах; висвітлено форми організації самостійної діяльності під час навчання; зазначено, що її ефек- тивність та результативність залежить від активності викладача та самого студента. Підкреслено, що залу- ченість до самостійної навчальної діяльності позитивно впливає на рівень формування самостійності та твор- чості майбутнього фахівця. З’ясовано, що самостійна діяльність – вид навчальної праці студента в закладі вищої освіти під час ауди- торних та позааудиторних занять, із метою засвоєння професійних знань, умінь і навичок та формування само- стійності. Схарактеризовано її види, залежно від характеру керівництва, рівня обов’язковості чи рівня ініціа- тивності, активності та творчості студента в освітньому процесі вищої школи. Зазначено, що показниками самостійності особистості під час навчання є вміння самостійно здобувати знання та накопичувати досвід, застосовувати їх для самоосвіти, використовувати у практичній діяльності. Акцентовано на тому, що успішність самостійної роботи залежить від поступовості залучення до неї: «пре- зентації» викладачем свого предмета (подачі матеріалу, роз’яснення способів його опрацювання та ін.); участі студента в опануванні та перетворенні інформації; контролю педагога та самоконтролю. При цьому навчальна діяльність самого студена передбачає підготовчий, тренувальний і творчо-дослідницький етапи. Виокремлено умови ефективної організації самостійної роботи студентів у закладах вищої освіти: зручне освітнє середовище вишу (систематичність, послідовність, поетапність, безперервність навчання); належне керівництво з боку викладача, доцільність застосування конкретних способів навчальної праці; збалансованість самодіяльності студента в аудиторний та позааудиторний час, раціональне використання часу; мотивація до самоосвіти тощо.

Аналізується актуальність проблеми особистісного розвитку майбутнього педагога в контексті державного професійного стандарту та стандарту освіти з підготовки вчителя середньої школи. Викладаються сутність та зміст зазначеного феномену, теоретико-методологічні засади складання програми особистісного розвитку студента-педагога: уявлення про сутність, зміст, феноменологію, структуру та здатності особистості, як-от розвиток свідомості та самосвідомості, спонукальної (мотиваційної) сфери, потенціалу особистості (інтелект, емоційно-вольова сфера, саморегуляція, рефлексія та ін.), індивідуальні характеристики (темперамент, характер, здібності), природні основи становлення особистості (тип н.с., задатки). Розвиток особистості розглядається в єдності з її цілісною життєдіяльністю. Аналізуються складники здорової особистості педагога (психічний, психологічний, соціальний, моральний та духовний) та ознаки здорового стилю життєдіяльності. Характеризується запропонований варіант програми особистісного розвитку майбутнього педагога, в якій виділяють блоки самопізнання особистості та стилю життєдіяльності, розвиток свідомості, самосвідомості, спонукальної сфери, потенціалу особистості та її природні основи. Представлені дані емпіричного вивчення результатів реалізації програми виявили значне зростання мотивації студентів до проблеми особистісного саморозвитку та вивчення психологічних дисциплін, зростання їх суб’єктності та особистісної включеності в цей процес, як-от досягнення в самоаналізі внутрішнього світу, опануванні особистісних здатностей, вдосконаленні стилю життєдіяльності (цілеспрямованість, осмисленість та результативність життя), вирішенні широкого кола особистісних та життєвих проблем, налагодженні міжособистісних стосунків, а також у питанні підготовки до майбутньої професійної діяльності. Викладено особливості діяльності педагога в керуванні реалізацією студентами програми особистісного розвитку.

Розглянуто проблему саморозвитку особистості та організації самоосвітньої діяльності студентів. Розкрито сутність поняття «саморозвиток», «самоосвіта». Досліджено особливості педагогічного процесу, який спрямований на формування і розвиток самоосвітньої діяльності студентів. З’ясовано причини низького ціннісного ставлення до саморозвитку, самовиховання у студентів. Визначено умови успішної організації саморозвитку, самоосвіти майбутніх учителів.

У даній статті вперше розкрито деякі педагогічні аспекти виховної позанавчальної роботи з використанням дизайн-мистецтва. Представлено загальний опис можливості і доцільності реалізації педагогічних завдань дизайнерської діяльності, яка включає особливі функції актуалізації інтересу в студентів до виховної роботи та реалізації творчих потреб. Доведено, що органічне поєднання в соціально-виховному процесі одного із видів мистецтва – дизайну і формування соціальної особистості студента сприяють як особистій орієнтації студентів освітнього середовищі, так і професійній орієнтації, що реалізується в діяльності майбутнього педагога-організатора, котрий володіє мистецтвом дизайну як засобом педагогічного впливу на особистість студента.

Актуальність розгляду запропонованої теми визначається важливістю усвідомлення особистості студента як суб’єкта власної інтелектуальної діяльності. Виникає наукова потреба охарактеризувати поняття метапізнавальної діяльності, проаналізувати особливості метакогнітивного моніторингу у навчальній діяльності студентів, визначити його компоненти та місце у структурі метапізнання студентів. У статті автор теоретично аналізує психологічні особливості метакогнітивного моніторингу навчальної діяльності студентів. Зокрема охарактеризовано такі компоненти, як метапізнання, метакогнітивні процеси, метакогнітивний досвід, метакогнітивні стратегії. Розглядається структурно-функціональна модель метакогнітивного моніторингу навчальної діяльності Нельсона та Наренса.Теоретичний аналіз засвідчує позитивний зв’язок між якістю метакогнітивного моніторингу та навчальною успішністю студентів та дозволяє узагальнити, що формування у студентів адекватної самооцінки, стимулювання їхньої навчальної мотивації, розвитку високих показників рефлексивності, здатності до зворотного зв’язку сприяє у формуванні навичок їхнього ефективного метакогнітивного моніторингу навчальної діяльності. У роботі стверджується, що студентам необхідно розвивати здатність до самостійного оцінювання своєї діяльності та їїрезультатів, навчатися використовувати метакогнітивний моніторинг.

У даній статті представлено новий теоретико-емпіричний розгляд цільової спрямованості особистості студента з наголосом на ролі психологічної освіти в її розвитку. Цільова спрямованість в даному досліджені розглядається за допомогою таких прикмет, як системність, стійкість, ієрархічність, та має зв’язок з усією системою характеристик особистості. Аналізу підлягали такі можливості студентів як: визначення мети шляхом усвідомлення того, що має бути досягнуто, передбачення способу його досягнення, а також здатність підпорядковувати вчинки та дії обраній цілі, неухильне прагнення до неї, яке проявляється в умінні тривалий час зберігати мету й організувати свою поведінку для її здійснення. Охарактеризовано позиції особистості (егоцентрична, раціональна, альтруїстична), які супроводжують прояви цільової спрямованості різного ступеня (низький, середній, високий). Егоцентрична позиція передбачає задоволення біологічних і матеріальних потреб, меркантильно-утилітарну мотивацію. Раціональна позиція полягає у задоволенні соціальних потреб, прагматичній та престижній мотивації. Альтруїстична позиція визначається як задоволення духовних потреб при творчій та внутрішній мотивації відповідно до здійснюваної діяльності. На підставі аналізу результатів розвитку цільової спрямованості особистості студентів на різних курсах навчання за спеціальністю психологія було встановлено, що студенти четвертого року навчання мають вищі показники альтруїстичної та раціональної позиції. У них простежується позитивне ставлення до себе, до оточуючих людей, розуміння їх потреб та проблем, бажання допомогти, підвищення емоційної стійкості до високого та середнього рівнів, позитивні зрушення у прийнятті власних недоліків, сприйнятті власного Я-образу, підвищення рівня самостійності та організованості, самовизначення в житті, розвиток вміння ставити конкретні цілі та вчасне їх виконання, підвищення рівня навчальної мотивації.

Сьогодення зробило людству виклик – пандемію коронавірусу. Основна вимога – соціальне дистанціювання – змусила вищі навчальні заклади перейти на дистанційне навчання. Однак у медичному ЗВО дистанційне навчання є дещо нео- правданим, оскільки основою медичної освіти є професійне спрямування, що є важливим, ураховуючи те, що від самосвідомості й компетентності студента-медика надалі буде залежати здоров’я, а можливо, й життя людини. Особливо важливим є живе спілкування з профільними хворими, а це є дещо утрудненим за дистанційного навчання і суттєвим недоліком під час вивчення медичних дисциплін online. Навчальний процес тісно пов’язаний з виховною діяльністю, орієнтованою як на формування соціально значущих якостей, установок і ціннісних орієнтацій особистості, так і на створення сприятливих умов для всебічного гармонійного, духовного, інтелектуального і фізичного розвитку, самовдосконалення та творчої самореалізації особистості майбутнього фахівця. Навчання і виховання – органічний процес становлення професійної компетентності фахівця з високим рівнем культури і формування його особистості. В основу інноваційної діяльності з виховної роботи повинні бути закладені два підходи до моделювання певних засобів виховання: комбінації традиційних форм організації позааудиторної діяльності, інформаційно-комунікаційних технологій і нових засобів передачі інформації шляхом Інтернету, а також використання форм залучення молоді до того чи іншого виду діяльності в сучасних засобах масової комунікації. В умовах дистанційного навчання можна виділити такі цілі виховної роботи, як: виховна робота (проведення дистанційних диспутів, дискусій, лекцій і т.д.); навчальна і наукова робота студентів (дистанційні кураторські години з проблем організації навчання, успішності і ін.); індивідуальна робота зі студентами (діагностування рівня професійності студента, профілактика негативних явищ та правопорушень серед студентської молоді тощо).

Качалова Т. Г. Концептуальні основи проблеми формування соціальної активності студентів (дидактичний аспект). У статті на основі аналізу досліджень філософської, психолого-педагогічної літератури уточнюються поняття «соціалізація», «соціальна активність», окреслюється коло їх теоретичних питань щодо формування соціальної активності студента, визначається роль соціуму у формуванні активної соціальної позиції особистості.

У статті обґрунтовано систему критеріїв, показників та рівнів вимірювання художньо-естетичної компетентності студентів як результату фахової підготовки в університетах. Охарактеризовано поняття “художньо-естетична компетентність”, її формування у студентів, визначено критерії художньо-естетичної компетентності студентів (особистісний, навчальний, творчий), подано їх характеристику. У висновках зазначено, що формування, розвиток художньо-естетичної компетентності у студентів можливі після засвоєння теоретичної бази знань, практичної діяльності та саморозвитку, це є основною передумовою становлення його як особистості. Художньо-естетична компетентність для студента – це майже основна передумова становлення його як особистості. Майбутній фахівець з образотворчого мистецтва має бути зорієнтована на формування і розвиток здатності до сприйняття дійсності, мистецтва та культури, творчої художньої індивідуальності та розвитку практичних вмінь – необхідних чинників кваліфікованого спеціаліста.

У статті розглядається значення адаптивної культури студентів у процесі фахової підготовки майбутніх соціальних працівників, презентуються результати експрес-діагностики симптомокомплексів адаптивної культури особистості за допомогою технологічного підходу “Кваліметричний профіль”. На основі системно-синергетичного підходу здійснено компонентно-структурний, функціональний аналіз феномену “адаптивна культура особистості”, обґрунтовано зміст поняття “адаптивна культура особистості” в цілісній системі її інтегративних якостей; визначено критерії та показники рівнів сформованості адаптивної культури особистості.З’ясовано, що вивчення рівня сформованості адаптивних властивостей необхідно здійснювати на особистісному рівні, аналізуючи та зіставляючи окремі аспекти цілісного розвитку загальної й адаптивної культур студента. У їх формуванні простежуються активні центри – домінування позитивного роз¬витку чи “западання” окремих якостей, що виступає результатом попереднього включення студентів у відповідні адаптивні аспекти стосунків. Результати дослідження засвідчили, що застосування експрес-діагностики симптомокомплексів адаптивної культури за допомогою технології “Кваліметричний профіль” дає змогу оперативно визначати співгармонійність у розвитку адаптивних властивостей студентів, здійснювати відповідну корекційну діяльність.

У статті обґрунтовано доцільність використання синтетичних мистецтв на заняттях гуманітарного циклу для ефективного формування культури особистості студента, розглянуто навчальний процес у контексті дігітальної культури. У дослідженні здійснено теоретичний аналіз культури особистості в контексті становлення ідентичності та ціннісної логосфери студентської молоді; розглянуто вплив синтетичних мистецтв на розвиток естетичної культури особистості, визначено специфіку їх художньо-образної мови; наведено шляхи ефективного використання синтетичних мистецтв на заняттях з гуманітарних дисциплін у закладах вищої освіти. Зафіксувавши тектонічні зсуви в культурно-соціальному устрої нашої цивілізації, зокрема наскрізну цифровізацію життя, мистецтвознавці, методисти визнають необхідність комбінування як різних дисциплін, так і поєднання наук та мистецтв у навчальному процесі. Синтетичні мистецтва, що природно сполучають у собі елементи різних мистецтв, стають підґрунтям для впровадження нових форм і форматів викладання. Дистанційне навчання, з одного боку, даючи можливість отримати освіту в пандемійні часи, ускладнює, а подекуди унеможливлює використання традиційних, класичних методів ̶ з іншого. Залучаючи студентів до виконання завдань, пов’язаних з рецепцією або створенням кіно, музики, живопису, театру в самому широкому значенні слова, викладачі не тільки мотивують, надихають і зацікавлюють студентство своєю дисципліною, а й запрошують здобувачів освіти у співавтори освітнього процесу, розкриваючи творчий потенціал особистості. Синтетичні мистецтва, помножені на технологічні можливості віртуального життя сучасного студента, вирішують новітні виклики, з якими стикнулася педагогіка у ХХІ столітті.

Одним із основних завдань вищої школи, що знайшли відображення в Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», є формування особистості, здатної до самостійного вирішення проблем, самовизначення і творчого саморозвитку. Реалізація цього стратегічного завдання неможлива без модернізації навчального процесу з метою розвитку обдарувань, здібностей, індивідуальності студентів.Нові орієнтири розвитку вищої освіти – здійснення інноваційного підходу до освіти, оновлення її змісту, пошук нових методів підготовки, організації практики, засобів навчання тощо [1; 2].Сучасне суспільство, з одного боку, потребує дедалі глибшого особистісного розвитку людини, а з іншого – створює дедалі кращі передумови для цього. Процес глобалізації, який супроводжується розвитком сучасних інформаційних технологій, значно розширює комунікаційне середовище, в якому живе і функціонує людина, і разом з тим розширює можливості навчання.Особистісно-орієнтований підхід «передбачає нову педагогічну етику, визначальною рисою якої є взаєморозуміння, взаємоповага, співробітництво. Ця етика ... зумовлює моделювання життєвих ситуацій, включає спеціально сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки, самопізнання ... Основою всіх перетворень має бути реальне знання дитячих можливостей, прогнозування потреб найближчого розвитку особистості»[3].Особистісно-орієнтований підхід в навчанні, по-перше, сприяє формуванню особистості майбутнього фахівця; по-друге, є одним із факторів підвищення якості та ефективності навчання.При організації навчального процесу за особистісно-орієнтованими технологіями основними орієнтирами мають бути наступні:відмова від абсолютизації моделі навчання і реалізація її індивідуалізованого варіанту;планування цілей навчання має бути комплексним, орієнтованим на особистість кожного студента;урахування рівня складності матеріалу та реальних навчальних можливостей студента;розвиток внутрішньої мотивації;стимулювання особистісного сенсу засвоюваних знань та умінь;розвиток пізнавальної та творчої активності;залучення до діалогу, організації і планування власної навчальної діяльності;відбір таких способів навчально-пізнавальної діяльності студента, які стимулюють розвиток його творчих здібностей;збагачення змісту навчання супутніми знаннями про навколишній світ;організація процесу самостійного навчання та саморозвитку.Тільки комплексне застосування вищезазначених принципів в освітньому процесі забезпечує досить високу його ефективність та особистісний розвиток студента.В Національному університеті біоресурсів і природокористування України загальну та неорганічну хімію студенти вивчають на першому курсі, тому в першу чергу виникає необхідність забезпечення їх адаптації до навчального процесу. Студенти з різним рівнем шкільної підготовки, різними здібностями та здатністю до сприйняття навчального матеріалу. Щоб визначити рівень шкільної підготовки студентів з дисципліни, ми проводимо невелику за обсягом та часом контрольну роботу «Збереження знань». Її результати допомагають спланувати подальшу роботу зі студентами. На підставі цих результатів, застосовуючи індивідуально-диференційований підхід, можна проводити корекцію знань студентів.У навчальних програмах усіх дисциплін за вимогами Болонського процесу збільшується частка самостійної роботи студентів, яка в умовах особистісно-орієнтованої освіти виступає як спосіб формування самостійної особистості [3].Організація самостійної роботи починається з ґрунтовного інструктажу, при якому кожен студент отримує індивідуальне завдання, що враховує його схильності, рівень знань та загальну ерудицію і т.д. Виконання завдання передбачає особисту ініціативу і самостійність виконавця.Так, індивідуальні завдання для самостійної роботи з хімії різного рівня складності:Перший рівень оволодіння знаннями – рівень знайомства з предметом. Це запам’ятовування і розпізнавання інформації, розрізнення об’єктів та їх властивостей. Він розрахований на студентів з невисокою успішністю. Наприклад, тестові завдання з теми «Розчини. Електролітична дисоціація та гідроліз солей»:1. Запишіть формули та розташуйте в порядку зростання сили кислоти: карбонатна, сульфатна, фосфатна, хлорна.2. Які з наведених електролітів у водному розчині дисоціюють ступінчасто (записати формули): сульфітна кислота, хром (ІІІ) сульфат, кальцій гідроксид, калій дигідрогенфосфат?3. Які з наведених солей гідролізують: магній нітрат, манган (ІІ) нітрат, барій нітрат, ферум (ІІІ) нітрат?Другий рівень оволодіння знаннями - рівень умінь. Це здатність самостійно виконувати дії на деякій множині об’єктів. Він розрахований на основну масу студентів із середньою успішністю. Приклади тестових завдань:1. Які йони можуть одночасно міститися в розчині:а) Fe2+ i SO42-; б) Ca2+ i SO42-; в) Cu2+ i SO42- ; г) Pb2+ i SO42 ?2. Які реакції проходять до кінця:а) CaCl2 + (NH4)2SO4; б) Al(NO3)3 + K2SO4; в) (NH4)2SO4 + Na2CO3;г) Ba(CH3COO)2 + Na2CO3?3. Вкажіть продукти гідролізу солі калій фосфату за першим ступенем (записати формули та рівняння реакцій).Третій рівень оволодіння знаннями - рівень творчості. Це продуктивна діяльність на багатьох об’єктах на основі свідомо використаної інформації про ці об’єкти, тобто розуміння діяти творчо. Третій варіант завдань розрахований на успішних студентів. Приклади тестових завдань:1. Під час розчинення у воді не змінюють реакцію розчину солі (записати формули): кобальт (ІІ) сульфіт; кальцій нітрит; алюміній бромід; літій карбонат.2. Скорочене йонне рівняння Zn2+ + CO32- → ZnCO3 відповідає реакції між: а) цинк хлоридом і кальцій карбонатом; б) цинк нітратом і калій карбонатом; в) цинк сульфідом і калій гідрогенкарбонатом; г) цинк нітратом і карбонатною кислотою.3. Встановіть відповідність між значенням рН та водними розчинами солей: А.рН  71.Zn(NO3)2;4.(NH4)3PO4;Б.рН  72.FeCl3;5.KNO3;В.рН  73.Rb2SiO3;6.SnCO3Завдання повинні враховувати майбутню спеціалізацію студентів, тобто бути професійно орієнтованими, а також міжпредметні зв’язки хімії з іншими дисциплінами. Метою самостійної роботи є формування самостійної особистості. Продуктивна особистісно-орієнтована самостійна робота стимулює креативний потенціал студента. Вона сприяє не тільки якісному запам’ятовуванню і засвоєнню навчального матеріалу, а й спонукає студентів до пошуку наукової інформації, а деяких - до самостійної наукової діяльності.Студенти, що добре навчаються, за бажанням мають можливість відвідувати наукові студентські гуртки, що працюють на кафедрі за різними напрямами, зокрема гурток «Чиста вода». Під керівництвом викладача вони вчаться працювати з науковою літературою, готують виступи на цікаві теми, доповіді на студентські конференції, проводять експериментальну роботу. Щорічно проводиться конкурс «Хімічний кросворд», круглі столи та ін.Дистанційні технології навчання дають змогу забезпечити студентів електронними навчальними ресурсами для самостійного опрацювання, завданнями для самостійного виконання, реалізувати індивідуальний підхід до кожного студента тощо. Використання таких технологій у навчальному процесі вищого навчального закладу вносить зміни в елементи традиційної системи освіти. Перш за все – у методику викладання всіх дисциплін. Це пов’язано з тим, що викладач перестає бути для студента єдиним джерелом отримання знань. Багато інформації можна знайти в мережі Інтернет та за її допомогою. Посилюється роль методів активного пізнання та дистанційного навчання. Доступність інформації сприяє розвитку умінь співставлення, синтезу, аналізу та ін. Використання дистанційних технологій змінює методику проведення аудиторних занять та організації самостійної роботи студентів.Існуючий в даний час рівень розвитку інформаційно-телекомунікаційних систем дозволяє реалізувати на практиці всі вищезазначені принципи особистісно-орієнтованого підходу в дистанційному навчанні.Доступність дистанційного навчання визначає глибину проникнення особистісно-орієнтованого підходу в освітній процес. Вона забезпечується: можливістю реалізації освітнього процесу у зручний для студента час; навчання може виконуватися дистанційно в повному обсязі, незважаючи на територіальну віддаленість; контролем освітнього процесу в режимі реального часу; можливістю створити для кожного студента персональний інформаційний навчальний простір.Така програма навчання складається з урахуванням особистісної мотивації студента. Її позитивні сторони та переваги:навчальна інформація може подаватися в різній формі: мовній, письмовій, візуальній та ін.;з урахуванням індивідуальних особливостей сприйняття того, хто користується нею;є можливості достатньо об’єктивно оцінити результати навчання на всіх його етапах;можна коректувати програму індивідуально в ході навчання з метою підвищення ефективності освітнього процесу.Для реалізації особистісно-орієнтованого підходу в дистанційному навчанні необхідно:Адаптувати існуючі методики застосування особистісно-орієнтованого підходу до сучасних комп’ютерних технологій введення, обробки, аналізу та подання інформації.Розробити інтелектуальну систему формування персонального інформаційно-навчального простору.Розробити методи динамічної адаптації програми навчання, що засновані на аналізі результатів проміжного контролю знань.Забезпечити постійно захищений доступ до персонального інформаційно-навчального простору на базі існуючих комунікацій.Опрацювати правовий статус оцінки результатів навчання.Таким чином, для ефективного використання дистанційних технологій у навчальному процесі потрібен системний підхід, який забезпечує вирішення завдань із технічним, програмним, навчально-методичним, кадровим, нормативно-правовим забезпеченням, управлінням процесом дистанційного навчання та розвитком дистанційних технологій [4].Інформаційні технології розвиваються дуже динамічно, так само динамічно має розвиватися і методика їх використання в навчальному процесі.Автори [4 ] виділяють чотири моделі використання інформаційно-комунікаційних та дистанційних технологій у навчальному процесі вищого навчального закладу:Моделі, що передбачають інтеграцію денної форми, інформаційно-комунікаційних та дистанційних технологій навчання.Моделі, що передбачають інтеграцію заочної форми навчання, інформаційно-комунікаційних та дистанційних технологій навчання.Заняття в он-лайн режимі з використанням відеоконференцсистеми (центральний офіс-регіональний офіс).Електронне спілкування, електронні варіанти друкованих посібників, електронні підручники (посібники), комп’ютерні презентації, навчальні компакт-диски, комп’ютерні програми навчального призначення.Для забезпечення студентів денної форми навчання електронними навчальними матеріалами, організації та керування самостійною роботою студентів, автоматизованого тестування використовють модель інтеграції денної форми навчання з інформаційно-комунікаційними та дистанційними технологіями навчання. У Національному університеті біоресурсів і природокористування України створено навчально-інформаційний портал на базі платформи дистанційного навчання Moodle.Електронні навчальні курси, які розробляються на платформі дистанційного навчання Moodle, складаються з електронних ресурсів двох типів: а) ресурси, призначені для подання студентам змісту навчального матеріалу, наприклад, електронні конспекти лекцій, мультимедійні презентації лекцій, методичні рекомендації тощо; б) ресурси, що забезпечують закріплення вивченого матеріалу, формування вмінь та навичок, самооцінювання та оцінювання навчальних досягнень студентів, наприклад, завдання, тестування, анкетування.Особистісно-орієнтований підхід забезпечує індивідуальний розвиток кожного, сприяє успішному навчанню, максимальному розвитку здібностей та обдарувань. Він забезпечує більш високі загальні та індивідуальні результати пізнавальної діяльності; активно впливає на розвиток пізнавальних здібностей, створює умови для того, щоб кожен міг успішно виконувати вимоги навчальної програми, подолати наявні недоліки та розвинути індивідуальні інтереси; забезпечити максимально продуктивну роботу всіх студентів.Однак в реальному навчальному процесі обставини змушують працювати не строго індивідуально, а з групою подібних студентів. Застосування дистанційних технологій дає можливість більше уваги приділяти індивідуальним потребам кожного студента, але відсутність живого спілкування ускладнює завдання викладача, тому що йому важче визначити індивідуальні потреби кожного студента. Тому необхідно поєднувати особливості та переваги особистісно-орієнтованого навчання із комп’ютерними технологіями, що дасть змогу уникнути деяких недоліків.

Модель методичної системи навчання будь-якого курсу у вищій школі має відображати специфіку діяльності майбутнього фахівця. Спрямованість підготовки майбутніх фахівців інженерного профілю має своє відображення у змісті навчання курсу інформатики, який має бути побудований таким чином, аби студент під час проходження курсу міг розвинути уміння творчо розв’язувати навчальні та реальні задачі професійного характеру науковими методами, використовуючи можливості персонального комп’ютера. Навчальний вплив здійснюється шляхом різнопрофільного добору змісту навчального матеріалу; визначення рівнів вимог до знань та вмінь, пред’явлення їх студентам через відповідні теоретичні завдання (лекції) та практичні вправи (лабораторні, практикуми); вибору таких форм організації навчального процесу, які б стимулювали активність студентів, раціонально поєднували фронтальне, групове та індивідуальне навчання і при цьому визначали б рівень діяльності студентів.Однією з перспективних технологій активізації навчального процесу та творчого розвитку студентів можна назвати технологію Е-портфоліо. Проблемам використання технології портфоліо в навчальному процесі вищих навчальних закладів присвятили свої праці Я. Бельмаз, О. Бояринцева, С. Блинова, І. Возвишаєва, О. Григор’єва, Ю. Зоря, В. Завіна, М. Кадемія, О. Насирова, Т. Ніфонтова, Т. Новікова, О. Свєт та ін. Проте проблема використання технології електронного портфоліо, зокрема під час професійної підготовки майбутніх інженерів, залишається актуальною та не вивченою у вітчизняній педагогічній науці.Враховуючи актуальність проблеми, метою статті є розгляд методичних засад технології Е-портфоліо та її реалізації в професійній підготовці інженерних фахівців.Аналіз науково-педагогічної літератури та електронних ресурсів стверджує, що єдиного розуміння поняття «електронне портфоліо» ще не існує. В публікаціях та матеріалах мережі Інтернет можна зустріти такі терміни пов’язані з електронним портфоліо як: «digital portfolio», «electronic portfolio», «e-portfolio», «web-portfolio», «web based portfolio», «eFolio» [1; 2]. Ми спробували проаналізувати різноманітні підходи до визначень сутності поняття «електронне портфоліо» та уточнити його [3].Таким чином, нами була виведена формула, яка допомагає зрозуміти зміст поняття Е-портфоліо: Е-портфоліо = Електронне портфоліо + Веб-портфоліо.Метою ведення портфоліо є: систематизація досвіду; чітке визначення напрямів розвитку студента, що полегшує самоосвіту або консультування з боку науково-педагогічних працівників; об’єктивніша оцінка рівня сформованості професійних умінь; допомога в написанні курсових та дипломних робіт, студентських наукових досліджень.До принципів запропонованої технології належать [3]: самооцінка результатів (проміжних, кінцевих) – вміння приймати самостійні рішення в процесі пізнання, прогнозувати наслідки цих рішень, проводити відповідну корекцію; здатність до комунікації (участь у дискусії, вміння аргументувати свою позицію, докладно, грамотно, лаконічно пояснювати матеріал іншим); систематичність та регулярність самомоніторингу; структуризація матеріалів портфоліо, логічність та грамотність ведення всіх супроводжуючих матеріалів; культура ведення документації, естетичність оформлення; цілісність, тематична завершеність поданих у портфоліо матеріалів; наочність, обґрунтованість презентації портфоліо студентом.Використання технології Е-портфоліо під час професійної підготовки майбутніх інженерів допомагає розв’язувати важливі педагогічні завдання:• підтримувати високу навчальну мотивацію студентів;• заохочувати активність і самостійність студентів, розширювати можливості навчання й самонавчання;• розвивати навички рефлексивної й оцінної (самооцінної) діяльності студентів;• формувати вміння вчитися — ставити цілі, планувати й організовувати власну навчальну діяльність [4].Варто зазначити, що порівняно зі звичайним паперовим портфоліо, Е-портфоліо має значні переваги, до яких слід віднести [5]:– мобільність і гнучкість (у разі електронного оформлення легко вносити зміни до структури і змісту матеріалів);– широкі можливості для оформлення портфоліо;– розширює можливості для вибору засобів роботи з текстовою та числовою інформацією (це можуть бути текстові документи, електронні таблиці, діаграми тощо);– може бути мультимедійним, тобто до складу Е-портфоліо входять анімація, аудіо- і відеокліпи, що знайдені студентом в мережі Інтернет або створені самостійно;– Е-портфоліо окремих студентів можуть бути легко об’єднані в групи, студенти можуть обмінюватися створеними порт фоліо або окремими матеріалами;– у складі Е-портфоліо можуть бути презентовані матеріали з Інтернету, що представляють альтернативні точки зору.Окреслимо основні функції Е-портфоліо, застосовуючи пропозиції Т. Г. Новикової [6]: діагностична – фіксує зміни і зростання за певний період часу; цільова – підтримує навчальні цілі; змістова – розкриває весь спектр виконуваних робіт та інтересів; розвивальна – забезпечує неперервність розвитку у процесі всього навчання; мотиваційна – заохочує студентів до підвищення результатів; рейтингова – показує діапазон навичок і вмінь студента.Е-портфоліо – сучасна освітня технологія, в основі якої використовується метод автентичного оцінювання результатів освітньої та професійної діяльності. Автентичне оцінювання – це вид оцінювання, який застосовується, перш за все, у практико-орієнтованій діяльності і передбачає оцінювання сформованості вмінь та навичок особистості в умовах поміщення її у ситуацію, максимально наближену до вимог реального життя – повсякденного чи професійного.Л. В. Шелехова вважає, що технологія роботи з портфоліо передбачає такі етапи [7]:1. Мотивація: кожен студент повинен усвідомлювати, що портфоліо: 1) виконує накопичувальну і модельну функції, відображаючи динаміку розвитку студента і результатів його самореалізації; 2) допомагає студенту проводити рефлексію власної навчальної роботи та встановити зв’язки між попередніми і новими знаннями; 3) є критерієм підготовленості до здійснення майбутньої професійної діяльності; 4) служить предметом обговорення і чинником самооцінки (оцінкою) результатів роботи студента на заліку або підсумковому занятті.2. Визначення виду портфоліо.3. Терміни здачі і час роботи над портфоліо: на заняттях, під час самостійної роботи, під час домашньої підготовки.4. Розділи та рубрики. Кількість розділів і рубрик (а також їх тематика) може бути різним і визначається в кожному окремому випадку. Зміст рубрики визначається її назвою, об’єм – призначенням матеріалу, який у неї включається; структура та оформлення – індивідуальними особливостями студента. Усередині розділів можуть бути виділені рубрики, які допомагають систематизувати матеріал, і формують структуру розділу. Рубрики можуть бути обов’язковими і необов’язковими.5. Критерії оцінювання: обговорюються і визначаються спільно зі студентами. Механізм оцінки портфоліо може бути реалізований таким чином: а) оцінюється тільки процес і характер роботи над портфоліо; б) оцінюються за заданими критеріями тільки окремі частини портфоліо (наприклад, обов’язкові рубрики); в) оцінюються всі рубрики, загальна оцінка виводиться як середнє арифметичне; г) оцінюється остаточний варіант портфоліо; оцінюється не тільки сам портфоліо, але й якість його презентації; д) портфоліо не оцінюється, а студент вибирає окремі частини для презентації на підсумковому занятті, що є допуском до заліку або іспиту. Як критерії можна розглядати: а) наявність обов’язко­вих рубрик та висновків; б) використання дослідницьких методів; в) креативний характер портфоліо; г) наявність особистісного компонента; д) якість оформлення; е) аналіз корисності портфоліо для самого студента, ж) наявність рефлексії власної діяльності (самооцінка роботи над портфоліо).Аналіз існуючих у літературі поглядів на структуру студентських портфоліо доводить, що в мінімізованому варіанті Е-портфоліо повинно містити такі пункти: професійно складене резюме, що відповідає сучасним вимогам, і автобіографію; список засвоєних навчальних курсів за основною сферою діяльності й пов’язаних із нею галузей знань, враховуючи додаткову спеціалізацію, тренінги, спеціалізовані семінари й майстер-класи провідних викладачів; список позанавчальних заходів і посад, де на практиці застосовуються навички лідерства (наприклад, староста групи, керівник наукової студентської групи тощо); опис кар’єрного потенціалу й готовності до кар’єри в межах надбання навичок і досвіду; рекомендації провідних викладачів, керівників курсових проектів, дипломних робіт, виробничих практик.Портфоліо може складатися з інваріантної частини (комплекту документів, розробленого викладачем) й варіативної частини (комплекту документів, розробленого самостійно студентом й узгодженого з експертною групою). Інваріантна частина портфоліо містить такі документи: домашні роботи; результати поточних письмових робіт, підсумкових контрольних робіт, тестів; результати групової роботи: опис навчально-дослідницького завдання, у розв’язанні якого брав участь студент, чернетки, схеми; обов’язкові індивідуальні роботи; блок-схеми, таблиці; коментарі з кожного виду роботи; рефлексія своєї діяльності; заповнені студентом анкети; оцінка експертів [8]. Варіативна частина портфоліо може бути одним документом, запропонованим студентом самостійно або дібраним ним із такого переліку документів: питання, що виникають під час роботи; формулювання й обґрунтування цілей майбутнього навчання; робота над помилками; індивідуальний проект.Висновок. Аналіз науково-методичної літератури та електронних ресурсів мережі Інтернет свідчить, що створення Е-портфоліо майбутніми фахівцями інженерних спеціальностей дозволяє: відобразити ступінь творчої активності студента під час вивчення різноманітних тем, розділів або дисциплін; простежити індивідуальний прогрес студента, що відбувався під час навчання; підтримувати і стимулювати навчальну мотивацію студента; заохочувати активність і самостійність; розширювати можливості навчання й самоосвіти; розвивати навички рефлексивної діяльності й здатність до антиципації; здійснювати інтеграцію кількісної та якісної оцінок; переносити акцент з оцінки на самооцінку; формувати вміння вчитися; активізувати пізнавальну, інформаційно-пошукову та дослідницьку діяльність.

Залучення до професійно-особистісної культури студентів в освітньому процесі відбувається шляхом засвоєння ціннісних орієнтацій. Уявлення про цінності мають безпосереднє відношення до виховання, тому що змістом виховання є реалізація соціальних програм, що функціонують в системі цінностей. Духовно-моральні цінності – фактор, що визначає регуляцію поведінки особистості. Стаття присвячена вивченню механізмів формування ціннісних орієнтацій особистості. Розкрито сутнісно-змістовну основу громадянської позиції особистості, вказуючи на тісний зв'язок становлення громадянської позиції зі становленням духовно-моральних цінностей молодих людей. Визначено роль та значення духовних цінностей у формуванні громадянської позиції здобувачів вищої освіти. Обґрунтовано актуальну проблему розвитку духовно-моральних цінностей у громадянському вихованні молоді. Проаналізовано проблематику та показано необхідність прийняття корінних заходів щодо виправлення існуючого становища в сфері виховання та формування активної громадянської позиції студентів. Визначено духовно-моральні цінності особистості студента як важливий напрям вдосконалення психолого-педагогічного процесу професійного навчання, що створює умови для того, щоб кожен фахівець мав активну громадянську позицію, відданість обов'язку, сміливість, рішучість, відповідальність, порядність і чесність у відносинах між людьми, найвище розуміння соціальної значущості своєї діяльності в будь-яких ситуаціях.

Автором порушено проблеми інноваційних особистісно-орієнтованих технологій у формуванні особистості студента. За концептуальними засадами акад. І. Беха, науково-теоретичні засади особистісно орієнтованих технологій культурологічного характеру базуються на основі створення емоційно збагачених виховних ситуацій, особистісного розвивального спілкування, використання співпереживання особистості та системного аналізу вчинків. На прикладі аналізу науково-мистецького доробку акад. В. Рябчука досліджується культурологічний аспект процесу самоусвідомлення та самовиховання особистості та його роль в утвердженні якісних інноваційних процесів педагогічної взаємодії у системі формування основ екологічної безпеки нашого суспільства. У статті накреслюється алгоритм системних процесів формування культурологічного мислення сучасності, формування культурологічної компетентності, системне еволюційне осмислення дискурсу сучасної освіти та забезпечення варіативних технологій культурологічної освіти студентів; частково аналізуються тенденції особистісно гуманітарної технології викладання культурологічних дисциплін у закладах вищої освіти.

У статті обґрунтовано необхідність формування інтегральної риси особистості студента – «культура розумової праці». Розглянуто педагогічні технології формування культури розумової праці.З’ясовано, що таймменеджмент є здоров’язбережувальною технологією формування культури розумової праці. Визначено основні завдання технології тайм-менеджменту, головні принципи її функціонування. Уточнено ефективність використання тайм-менеджменту як педагогічної технології формування культури розумової праці студентів при врахуванні їх індивідуальних особливостей.

Стаття присвячена висвітленню особливостей соціально-психологічної адаптації іноземних студентів до освітнього середовища вищого навчального закладу. Проведено теоретико-методологічний аналіз наукових підходів до вивчення проблеми соціально-психологічної адаптації особистості в умовах освітньої міграції. Результати аналізу літературних джерел з проблеми адаптивних можливостей іноземних студентів і отримані в нашому дослідженні емпіричні дані дозволили визначити основні параметри соціально-психологічної адаптації іноземного студента до освітньому середовищі українських вузів. Іноземні студенти з найменшим рівнем адаптивності характеризуються високим рівнем тривожності, як відображення страху перед новими умовами навколишнього середовища, які сприймалися як загрозливі, також високим рівнем капризності, депресивності та невпевненості в собі та закритістю досвіду, вузьким колом інтересів. Іноземні студенти із середнім рівнем адаптивності проявляють риси інтравертивності та співпраці. Такі студенти проявляють риси антагонізму та відчуженості. Студенти другої групи характеризуються проблемами з ціле поляганням. Іноземні студенти з найбільшою адаптивністю мають найвищі показники фактору домінування, пошуку нових вражень. Вони є найбільш дружелюбними, довірливими та прямими. Характеризуються такими рисами як ефективність, організованість, відповідальність, самодисципліна та розсудливість. Вони є найбільш емоційно стабільними та творчими особами, з широким колом інтересів. Емпірично визначено складові особистісного профілю іноземних студентів за рівнями (низьким, середнім, високим) їх соціально-психологічної адаптації до освітнього середовища закладу вищої освіти. Виявлено вплив особливостей міжкультурної взаємодії на ефективність соціально-психологічної адаптації до освітнього середовища вищого навчального закладу студентів-іноземців з різних країн (Індії, Китаю, Європейського Союзу).

Шепеленко Т. Л. Формування професійно мобільної особистості майбутнього фахівця з економіки. У статті розглянуто сутність професійної мобільності, визначено якості професійно мобільної особистості студента, розкрито педагогічні умови ефективного формування професійної мобільності у майбутніх фахівців економічного профілю.

У статті наголошується, що гармонія поєднання духовності і культури у сучасного студента лежить на стику цілого комплексу наук: студент як особистість має вибудовувати свій соціально-психологічний простір, філософськи ставитися до проблем сучасності як життєвого вибору у бік людяності й цінності освіти. Автор наголошує на міждисциплінарності та її ролі в гармонійному поєднанні духовності і культури студента сучасного закладу вищої освіти, бо проблеми вивчення й виховання студента, для якого процес соціалізації закінчується у закладі вищої освіти, переплітаються з багатьма дисциплінами. Подано важливі роздуми про соціальну кризу, яка склалася у суспільстві на порозі карантину й поглибилася під час нього, коли духовно-моральні цінності відступають на другий план. Підкреслено вплив вищої школи на духовний світ майбутніх фахівців і вплив кризового стану суспільства, його морально-психологічної атмосфери на духовний світ студентської молоді. Акцентовано на потенційних можливостях культури, гармонійному поєднанні духовності і культури в навчально-виховному процесі сучасного ЗВО. Автор звертає увагу, що виховання будь-якого напрямку відбувається поза бажанням людини, бо виховують інші люди, обставини, вчинки, умови, в які потрапляє людина. Визначено, що міждисциплінарність у формуванні майбутнього фахівця-особистості можна простежити на прикладі дисциплін із програми професійної підготовки здобувачів за спеціальністю 015 – професійна освіта. Наводяться приклади дієвої педагогіки громадян під час карантину, які гідно витримали екзамен на силу духу й духовно-моральні цінності, виявили людяність і милосердя. Завдяки цьому гармонійному наповненню людини як особистості не тільки суспільство, а людство може продовжити своє існування. Автор доводить, що студент на шляху до себе духовно зростає упродовж життя, наповнює життя смислом і цінностями, які стануть орієнтиром у подальшій професійній діяльності.

Важко переоцінити значення літературного тексту у розвитку текстотворчої компетентності здобувачів нефілологічних спеціальностей закладів вищої освіти – як усіх загалом, так і специфічно тих, в кого є здібності до літературної творчості. Потужним при цьому є потенціал есеїстики, самореалізації як акту самоідентифікації, креативності крізь призму слова та нараторського аспекту есеїстики. У статті презентовано й окреслено терміни самореалізації, креативності та самоідентифікації відповідних домінант у словесному наративі студента-продуцента-креатора. Самореалізація постає творчою сигнантою у процесі самоідентифікації крізь призму словесної майстерності акмеологічних наративів. Термін «самореалізація» має відповідати чіткій дефініції явища самоідентифікації крізь призму текстових стратегій у проєктуванні та реалізації лінгвістичних реалій студента у креативному аспекті рецептивної і продуктивної словесності, реалізації своїх творчих потенцій крізь грані образної естетики та словесних площин у філігранному зображенні слова. Акт самореалізації вербалізується у творчій свідомості та постає як креативність крізь рефлексію поетичних і прозових висловлювань студента-новатора. Креативність є метанавичкою у модерному суспільстві, вона допомагає усвідомити та реалізувати потенціал слова в площині текстового наративу. Інспірація й реалізація життєвого досвіду крізь призму текстових реалій, здатність поєднувати думки, знання, можливості та здобуті цінності детермінують сучасного студента-словесника як креативного новатора крізь призму слова та його реалій у текстовій матерії. Креативність трактується як творчі можливості людини, що можуть бути презентовані в мисленні, почуттях, спілкуванні, окремих видах діяльності, характеризувати особистість загалом або її окремі сторони. Беззаперечною є теза про те, що креативність – це здатність виконувати роботу, яка одночасно є новаторською (тобто оригінальною, несподіваною) і корисною, що відповідає вимогам сучасності.

Обґрунтовано актуальність питання щодо формування нових ідентичностей в особистості молодої людини епохи постмодерну (на прикла- ді студента/школяра за обміном). Для суспільства постмодерну характерні рухливість, ефективність, різноманітність, особиста активність. Найбільш рухливою й активною є студентська та шкільна молодь, зокрема, студенти/ школярі за обміном. Формування нових ідентичностей в умовах навчання в країнах, де вони не є громадянами, в умовах необхідності виявляти і роз- вивати у себе здатність долати міжнародні мовні та міждержавні бар’єри, оперативно встановлювати контакти, успішно адаптуватися до іншого ос- вітнього простору є можливим завдяки достатньо складним психологічним та поведінковим механізмам. У фокусі механізмів зміни ідентичності, як: успішність вирішення проблем, поведінка в ситуації вибору, особисті яко- сті. Проаналізувавши проведене опитування, виявилося, що 97,5 % учасни- кам довелося долати труднощі під час навчання/проживання за кордоном і 22,3 % зазначили, що не повністю їх подолали. Більшість (72,8 %) студентів під час вирішення проблем віддавали перевагу раціональному підходу. Про- те, конкретизація емоційних почуттів виявила їх повний спектр: підвищене занепокоєння, безпорадність, зниження самооцінки, агресія, сильне бажан- ня вирішити проблему якнайшвидше, страх звернутись за допомогою, апа- тія, азарт вирішити проблему, роздратування. Результати опитування підтвердили необхідність цілеспрямованого фор- мування у студентів/школярів національної та власної гідності, потреби пізнавати світ, себе, мати сенс власного життя, уміння адаптуватися до змін та існувати в полікультурному просторі. Зрештою, зумовлюючи необхід- ність змін у вищій освіті, політики у сфері вищої освіти.

У статті проаналізовано безпосередній вплив соціального оточення на розвиток внутрішніх навичок особистості, які сприяють її формуванню як професійного елемента сучасного ринку праці. Крім того, розглянута природа особистості, що криється в комплексі певних рис іноземного студента, що використовуються при взаємодії з навколишнім середовищем, та наявності навичок міжособистісної діяльності, яка спрямована на виконання комунікативного процесу з оточуючими особистостями. У зв’язку з тим, що іноземний студент при взаємодії з оточенням перебуває під впливом культурного шоку, необхідно застосування певних підходів, які сприятимуть більш ефективній соціалізації та інтеграції до нового академічного та соціокультурного середовища. Одним з основних підходів є компетентнісний, що дозволяє сформувати такі особистісні навички, які б сприяли можливості проведення найбільш якісно вибудуваної міжособистісної та міжкультурної взаємодії. Розглянуто погляди вчених щодо терміна “компетентнісний підхід”, що дозволило прийти до власного визначення поняття як можливості індивіда використовувати набуті компетенції в практичній площині для вирішення тих чи інших проблем та питань адаптаційного характеру. Виявлено, що компетентнісний підхід надає можливість його використання не тільки в рамках освітнього процесу в університеті або коледжі (що стосується розвитку певного набору компетенцій, як в теоретичному, так і в практичному плані, а також виконання діяльності аналітичного характеру з виявлення ймовірних помилок у підготовчих програмах та подальшому їх усуненню), а й по завершенню освітнього процесу, при відборі кандидатів на певні посади. Досліджено відмінності між поняттями “компетенція” та “компетентність”, що дозволило прийти до висновку, що компетенції є елементами, які надають допомогу при проведенні діяльності певного типу, крім того, кількість таких сформованих елементів може відрізнятися від направленості та складності ймовірної діяльності. У свою чергу, компетентність представлена у якості спроможності особистості проводити управління компетенціями у процесі проведення академічної або соціокультурної діяльності. Ключові слова: компетенція, компетентність, особистість, компетентнісний підхід, освітній (академічний) процес, соціокультурна діяльність.

Вступ. Спортивна діяльність є не лише ефективним засобом фізичного вдосконалення, а й формує ті риси характеру людини, які необхідні їй для соціалізації в суспільстві. Мета – розкрити значення спорту в житті людини та виявити вплив занять веслуванням на соціалізацію студентів. Матеріал і методи дослідження – аналіз і синтез науково-методичних джерел, педагогічне спостереження, анкетування, узагальнення, методи математичної статистики. Учасники дослідження – студенти факультету фізичної культури, спорту та здоров’я Волинського національного університету імені Лесі Українки, які займаються в секціях підвищення спортивної майстерності з веслування на байдарках і каное та човнах «Дракон». Проанкетовано 19 студентів. Результати дослідження. У статті здійснено спробу показати значення веслувального спорту у формуванні суспільних цінностей студентської молоді. Акцентовано увагу на особливій ролі фізичної культури й спорту в системі вищої освіти; розкрито їх вплив на біологічну сутність особистості студента, його соціалізацію в суспільстві. За результатами анкетування студентів виявлено, що веслування приносить їм не лише насолоду, а й додає впевненості у своїх силах та здібностях, навчає працювати в єдиній команді, розвиває вольові й моральні якості. Тривалі однотипні навантаження виробляють у спортсменів стійкість нервової системи до монотонності та відчуття втоми, формують вольові механізми; сприяють підвищенню емоційної стійкості й урівноваженості. Ці якості обов’язково знадобляться студентам у майбутньому. Висновки. Веслування на байдарках і каное та човнах «Дракон» для багатьох студентів є не лише засобом відмінної фізичної підготовки, а й самовираження та самоствердження, розширення кола спілкування за інтересами, формування здорового способу життя. За вмілого й наполегливого керівництва тренера в студентів формуються соціальні стандарти суспільства й стиль життя.

У статті розкрито основні аспекти реалізації особистісно орієнтованого підходу у професійній підготовці майбутнього вчителя. На основі аналізу наукової та психолого-педагогічної літератури виокремлено науковців, які займалися дослідженням та впровадженням особистісно орієнтованого підходу в процесі підготовки майбутніх педагогів. Проаналізовано поняття особистісно орієнтованого підходу та близьких за змістом понять, зокрема: особистісно орієнтованого навчання, особистісно орієнтованої взаємодії, особистісно орієнтованої освіти. Розтлумачено особистісно орієнтований підхід, як найважливіший психолого-педагогічний принцип, що передбачає врахування своєрідності та індивідуальності особистості майбутнього вчителя; створення умов для самопізнання, самореалізації та саморозвитку особистості студента; систему відносин, за якою кожен студент відчуває себе особистістю і відчуває увагу педагога особисто до нього; спрямування навчально-виховного процесу на кожну окрему особистість з визнанням її унікальності. Сформульовано головну мету особистісно орієнтованого підходу, яка полягає в розвитку мислення майбутніх учителів, їх творчого потенціалу, гармонійному формуванні і всебічному розвитку їх особистості, розкритті неповторної індивідуальності. Визначено важливі ознаки особистісно орієнтованого підходу та педагогічні умови його здійснення.

У статті схарактеризовано суть культурологічного підходу до кроскультурної підготовки майбутніх фахівців галузі туризму. З’ясовано, що культурологічний підхід є сукупністю теоретико-методологічних положень і організаційно-педагогічних заходів, спрямованих на створення умов для засвоєння професійних цінностей, що забезпечить креативний прояв особистості у професійній діяльності. Культурологічний підхід до кроскультурної підготовки майбутніх фахівців галузі туризму дає змогу трактувати формування кроскультурної компетентності студентів як процес особистісного відкриття, розвитку ідей діалогу культур. З іншого боку, сприяє глибокому розумінню туризму як визначального чинника соціальної і культурної інтеграції, як прояву та інструменту зростаючої культурної взаємодії, як засобу самовдосконалення особистості. Реалізується культурологічний підхід у процесі кроскультурної підготовці майбутніх фахівців галузі туризму завдяки спрямованості змісту на розвиток у студентів здатності до цілісного бачення світу й сприйняття загальнолюдської, особистої, національної культури; формування у студентів здатності розпізнавати культурні особливості представників різних культур (етносів, націй), вирішувати навчально-пізнавальні завдання, виявляти моральні аспекти культури; розвиток творчої особистості студента, здатної до прояву індивідуальності, самовдосконалення, самореалізації. Виявлено, що культурологічний підхід до кроскультурної підготовки майбутніх фахівців галузі туризму зумовлює акцент на розвитку в студентів культурного інтелекту. Запропоновано структуру культурного інтелекту, яка складається з таких компонентів: «метакогнітивний культурний інтелект», «когнітивний культурний інтелект», «мотиваційний культурний інтелект», «поведінковий культурний інтелект».

У статті проаналізовано психологічний комфорт учасників колективної діяльності закладу вищої освіти. У дослідженні встановлено, що певний характер відносин, виникає через об’єктивну необхідність. Відносини у системі “викладач – студент” набувають особистісного характеру, свідомо спрямованого та регульованого цілями, що сприймаються студентами і викладачами далеко не однозначно. Аналіз педагогічної практики свідчить, що створення сприятливого середовища в студентському колективі неможливо на основі педагогічного впливу, побудованого на примусі, підкоренні студентів і колективу волі викладача. Традиційна підготовка викладачів у системі методичної роботи ЗВО не спроможна ефективно вирішувати завдання щодо оздоровлення клімату студентського колективу і забезпечення психологічного комфорту кожному його члену. Відповідно, виникає потреба в організації емоційно сприятливого середовища серед студентства та управління ним. У той же час сучасний викладач повинен “бачити” і розуміти емоції, настрій як студента, так і свій власний, оволодіти теоретичними основами емоційно сприятливого середовища в колективі як фактору його розвитку і всебічного збагачення особистості студентів. Автор вивчив плани і програми підготовки викладачів у системі методичної роботи закладу вищої освіти, а це дає підстави говорити про переважання в їхньому змісті репродуктивних завдань та вправ. У програмах підготовки викладачів у системі методичної роботи закладу освіти недостатньо інформації про теоретичні засади емоційно сприятливого середовища, методики та технології його створення. Вивчення наявних програми та змісту підготовки викладачів у системі методичної роботи закладу вищої освіти дозволили сформувати висновки. Автор наголошує, що програма підготовки вчителів до створення емоційно сприятливого середовища передбачає зміну характеру відносин у системі “викладач – студентський колектив – студенти”. Доведено, що відносини повинні будуватися на принципах педагогічної взаємодії, співробітництва і співтворчості та характеризуватися довірою, можливістю висловити свою точку зору, мати право на помилку, свободу вибору способів досягнення навчальних цілей. Ключові слова: сприятливе середовище, підготовка вчителів, педагогічна взаємодія, психологічний комфорт, педагогічний вплив

Розглянуто проблему інтенсифікації пізнавальної діяльності в процесі вивчення іноземних мов з позицій, що враховують орієнтації особистості на європейській мовній орбіті, вибудовують нові парадигми взаємовідносин викладача і студента. Запропоновано оновлення методологічних вимог у викладанні іноземних мов. Описано особливості студентського командного проекту. Виявлено, що методологія командного проекту надає унікальних можливостей для індивідуального підходу до студентів, враховує їх психологічні й творчі можливості, особистісні властивості та інтелектуальні запити, що відповідає освітнім вимогам і формує необхідні професійні якості.

Хмеляр І. М. Дослідницький підхід до організації навчально-виховного процесу в коледжі – умова саморозвитку студента. У статті розкрито та науково обґрунтовано застосування в навчально-виховному процесі медичних коледжів дослідницького підходу як однієї з умов саморозвитку студента.Установлено, що дослідницький підхід до навчальної діяльності студента сприяє вихованню особистості, здатної до самореалізації, професійного зростання в умовах реформування сучасного суспільства.

Сучасні інформаційні потоки вимагають інтенсивного оновлення. Очевидно, що керуватися в навчанні повнотою викладання матеріалу в такій ситуації безглуздо. Змінюється основна мета навчання – не засвоєння суми знань, а розвиток особистості і формування її активного мислення. Сьогодні виграє той, хто здатний швидко опанувати нове і головний стрижень цього процесу – керовану самостійність. У зв’язку з цим викладачі повинні створювати відповідні умови та надавати допомогу в організації розвиваючої навчально-пізнавальної діяльності, без чого не може бути забезпеченою компетентність і висока кваліфікація спеціаліста в галузі його професійної діяльності.Перебудова системи вузівської підготовки висококваліфікованих спеціалістів для держави в умовах переходу до ринкової економіки має забезпечити реальне підвищення якості знань студентів. В сучасній системі багаторівневої вищої освіти: бакалавр – спеціаліст – магістр актуальність використання нових технологій навчання безумовна.Популярною сьогодні є модульно-рейтингова система навчання. На всесвітній конференції ЮНЕСКО у Токіо (1972 рік) модульна система була рекомендована як найбільш придатна для неперервної освіти. Наша вища школа вже має досвід використання модульних систем, починають вони приживатися і в середній школі. Тому широкий обмін досвідом, який допоможе вдосконалити, відшліфувати і пристосувати до ефективнішого застосування в “виробництві” якісних спеціалістів необхідний.Модульно-рейтингова технологія навчання покликана, насамперед, внести такі зміни в організаційні засади педагогічного процесу у вищій школі, які б забезпечили суттєву його демократизацію, створили умови для дійсної зміни ролі студента у навчанні (перетворення його з об’єкта в суб’єкт цього процесу), надали б навчально-виховному процесу необхідної гнучкості, сприяли б запровадженню принципу індивідуалізації навчання.Набутий досвід і результати навчання за модульною технологією доводять можливість організації процесу вузівського навчання на принципово нових засадах.Модульна система організації навчального процесу спрямовує викладачів і студентів на постійну творчу працю, активізує мотиваційну сферу і нові стимули до навчання, руйнує “непорушність” споруди лекційно-семінарської системи навчання, пропонуючи справжній демократизм вищої освіти, право на вільне, особистісне волевиявлення кожного студента і викладача.Принцип модульності має на увазі цілісність і завершеність, повноту і логічність побудови одиниць учбового матеріалу у вигляді модулів. В сучасній педагогічній практиці зустрічаються досить різнозмістовні означення модуля, що обумовлено різними підходами і глибиною занурення в психолого-педагогічний процес. Багаторічний досвід використання модульно-рейтингової системи привів до такого варіанту означення модуля.Модуль – логічно завершена частина курсу, в якій розглядається фундаментальне поняття (закон, явище) і яка супроводжується добіркою практичних занять, пакетом ретельно обраних форм та змістів контролю, а також розробленою сіткою рейтингових оцінок. На наш погляд, модуль – це скоріше частина процесу навчання, а не лише частина теоретичного курсу.За змістом модуль – це великий розділ курсу в якому розглядається одне фундаментальне поняття, або група споріднених, взаємопов’язаних понять. При необхідності модуль можна поділити на блоки.За метою модуль може бути інформаційним, систематизаційним, координуючим, інтерпретаційним, таким, що порушує проблему. Цей перелік, очевидно, визначається специфікою курсу і може бути як розширеним так і скороченим. В практичній роботі визначення цієї мети відіб’ється на добірці форм контролю що до цього модуля, які ми обговоримо нижче.За формою модуль – це інтегрований навчальний процес, складений з різних видів навчання (лекції, практичні, лабораторні, різноманітні види контролю, завдання для самостійної роботи), підібраних з урахуванням їх доцільності для засвоєння даного модуля, які підкорені загальній темі або актуальній науково-технічній проблемі.За принципом модуль відповідає на два запитання: що досліджується і як досліджується. Щодо першого, то модуль забезпечує формування фундаментальних понять, які випливають з теоретичних розробок, спостережень або експерименту, розглядуваних у курсі. Такі фундаментальні поняття створюють базу для системи знань про ті чи інші природні або соціальні явища. З другого боку, матеріал модуля показує, якими методами можна вести дослідження природних та соціальних явищ. Очевидно, що обидві позиції пов’язані між собою, бо тими чи іншими методами можна відкрити нові явища та встановити нові фундаментальні поняття, а використання теоретичних та інструментальних методів не можливе без фундаментальних досліджень. Такі дилеми вирішує викладач, який створює модульний образ курсу керуючись своїм досвідом.За дидактичним забезпеченням модуль потребує чіткого розподілу базового матеріалу на: а) лекційний, б) той що студент буде вивчати самостійно, в) той, що буде вивчатися на практичних або лабораторних заняттях. Перед викладачем постають завдання:– визначити напрямок самостійної роботи студента;– дати студенту необхідні вказівки та поради;– забезпечити незалежне навчання студента у межах програми, коли він користується свободою вибору як матеріалу так і способу засвоєння.Модульна система вимагає перегляду програмного матеріалу та при необхідності об’єднання ряду тем в єдину логічно-замкнену систему. Модульне формування курсу дає можливість перерозподілу часу між окремими темами навчальної дисципліни та є одним з ефективних шляхів інтенсифікації навчального процесу. Велике значення має відповідність кількості виділених модулів до регламенту семестру. Процес виділення модулів великою мірою пов’язаний з досвідом викладача та специфікою курсу.Відокремлюють початкові або базові модулі, що розглядаються на початку курсу, і такі, що є їх продовженням і одночасно основою для наступних модулів. Модулі можуть бути полівалентними, тобто такими, які є базою для двох або більше наступних та моно валентними, як основа для одного наступного модуля. Ми використовуємо змістовий аспект модульного навчання, хоча в реальному процесі форма і зміст модуля об’єднані, синтезовані в єдиний модуль процесу навчання.Організація навчального процесу має бути такою, щоб створити умови, за яких студент не може не діяти самостійно. В психолого-педагогічній літературі самостійна робота визначається як специфічна форма діяльності у процесі навчання. Специфічність такої форми діяльності полягає у зближенні психології мислення та психології навчання.Модульний підхід долає роз’єднаність елементів процесу навчання, об’єднує їх в єдине ціле. Модуль можна розглядати як завершену інформаційно-операційну дозу навчального матеріалу. Такий підхід вимагає інтенсифікації процесу навчання через активізацію самостійної роботи студентів. Викладач бере участь у самостійній роботі, в структурі якої є три елементи: завдання-виконання-контроль. Виконання – центральний елемент, який здійснюється безпосередньо і лише студентом в зручний для нього час.Проблема організації та активізації самостійної роботи зводиться до вирішення таких питань:– у бюджеті часу студента потрібно вивільнити достатньо часу для самостійної роботи;– студента потрібно поставити в умови коли у нього з’явиться потреба самостійно опрацювати матеріал.Очевидно, що ефективність самостійної роботи залежить від якості модульної структури курсу, максимально чіткої організації контролю, раціонального планування часу і відповідного матеріально-технічного забезпечення навчального процесу.Викладач має передбачити декілька варіантів завдань, щоб стимулювати здатність творчого вибору студента у роботі. При проведенні контролю не варто допускати захист роботи одночасно декількома студентами. Така практика знижує відповідальність студента за свою роботу.Самостійна робота – це система організації умов, які забезпечують керування навчальною діяльністю студента без викладача, метою чого є формування навичок, вмінь та активних знань, що забезпечать в подальшому творчий підхід до своєї професійної роботи.Мета самостійної роботи двоєдина: формування самостійності як риси особистості та засвоєння знань, умінь та навичок. Під умінням можна розуміти можливість виявляти, виділяти та класифікувати об’єкти за істотними ознаками; зіставляти, аналізувати та узагальнювати інформацію; здійснювати пошук; порівнювати поточне інформаційне уявлення з еталоном, вибирати еталонну гіпотезу і розробляти її; приймати рішення щодо принципів та програм дій; здійснювати дії за програмою та проводити у разі необхідності корекцію цих дій.До самостійної роботи відноситься опрацювання конспектів лекцій, читання і конспектування додаткової літератури, підготовка до виконання лабораторних робіт, самостійне розв’язування задач, підготовка до лекцій, семінарських і практичних занять, підготовка курсових і дипломних робіт, підготовка до колоквіумів, контрольних робіт, екзаменів та інших форм поточного та підсумкового контролю знань.Самостійну роботу слід розглядати, як діяльність студента по оволодінню необхідними для майбутньої професії знаннями, уміннями і навичками; діяльність спонукувану пізнавальними потребами, самостійно організовану для виконання завдань і здійснювану у відсутності викладача, але зорієнтовану ним.Проблема організації і активізації самостійної роботи пов’язана з фактом докорінної переорієнтації учбових годин і створенням банку контрольних завдань для кожного модуля і інформаційно-методичних матеріалів.Для здійснення такої системи навчання викладач повинен розробити методичну документацію, яка дозволить студентові успішно працювати самостійно. Особливість методичних матеріалів у багатоваріантності рекомендацій для студентів. Контроль самостійної роботи при застосуванні переважно діалогових форм вимагає педагогічної майстерності викладача і значного часу. Спілкування із студентами становить суттєвий аспект формування спеціаліста високого рівня, оскільки в процесі обміну думками відбувається засвоєння глибинних постулатів навчальної дисципліни.Всі модулі об’єднуються в календаризований графік навчального процесу, який доводиться до студента в перші дні семестру. При формуванні модуля потрібно визначити його мету, форму, принцип, та дидактичне забезпечення. Мета модуля може бути досить різноманітною. У практичній роботі визначення такої мети відбивається на добірці форм контролю щодо цього модуля. Наприклад, якщо мета модуля інформаційна, то форми контролю мають активізувати процес запам’ятовування.Щодо принципу, то модуль повинен відповідати на два запитання: що? і як? В першому разі матеріал модуля забезпечує формування фундаментальних понять курсу які випливають із спостережень теоретичних розробок або експерименту. Тому при викладенні матеріалу потрібно знайти способи яскравого виділення саме тих понять, які і створять таку базу. У другому випадку матеріал модуля показує, якими методами можна вести дослідження за природними чи соціальними явищами. Очевидно, обидва випадки пов’язані між собою, бо тими чи іншими методами можна відкривати нові явища і встановлювати нові фундаментальні поняття, а використання теоретичних та інструментальних методів в свою чергу не можливе без фундаментальних досліджень. Такі проблеми вирішує викладач, який створює модульний образ курсу, керуючись своїм досвідом.Серед елементів педагогічної системи вищого навчального закладу важливе місце займають контроль знань, вмінь і навичок, а також організація зворотного зв’язку, як засіб управління навчально-виховним процесом. Основними функціями контролю є: повторення і узагальнення навчального матеріалу, позитивна мотивація і стимулювання навчання, виховання студентів, управління навчальною діяльністю та облік знань, умінь і навичок.Повторення буває двох видів: пасивне і активне. Природно, що підготовка до різних контрольних заходів створює умови для закріплення знань і підвищення якості навчання в цілому. Функція оцінки, як відомо не обмежується лише констатацією рівня навченості. Оцінка – важливий засіб позитивної мотивації, стимулювання учня, впливу на особистість студента. Саме під впливом об’єктивного оцінювання у студентів створюється адекватна самооцінка, критичне ставлення до своїх досягнень. Важливе значення має морально-психологічний клімат у студентському колективі.Важливою функцією контролю є управління, тобто забезпечення зворотного зв’язку між викладачем і студентами, одержання викладачем об’єктивної інформації про ступінь засвоєння навчального матеріалу, своєчасне з’ясування недоліків і прогалин у знаннях. Лише за таких умов можливе регулювання і корекція навчально-виховного процесу. Інформація про якість роботи студентів і способи її одержання повинні задовольняти ряду вимог. Важливими принципами контролю є:– плановість, тобто проведення відповідно до навчального плану і графіку навчального процесу;– систематичність – відповідність розкладу (календарному графіку) контролю;– об’єктивність – наукова обґрунтованість оцінювання успіхів і недоліків у навчальній діяльності студентів;– економність – контроль не повинен забирати багато часу у викладачів і студентів, а забезпечувати аналіз роботи і ґрунтовну оцінку за порівняно невеликий строк;– простота – відсутність потреби у складних пристроях, а при використанні технічних засобів, доступність будь-якому викладачеві і студентам;– гласність – полягає перш за все у проведенні відкритих випробувань всіх студентів за одними і тими ж критеріями, рейтинг кожного студента має наочний, порівнюваний характер.Одна з головних тенденцій розвитку вищої освіти – індивідуалізація навчання. Індивідуалізація навчання у вузі повинна забезпечувати розвиток здібностей усіх студентів, змагальність у навчанні, виділення груп сильних і слабких студентів.Задається мінімальний темп засвоєння матеріалу, необхідний для успішного навчання. Студент має можливість певною мірою вибирати методи звіту: контрольні ігри, доповідь на семінарському занятті, захист опорного конспекту, захист реферату, брифінг, фізичні диктанти, захист кросвордів, колоквіум, контрольну роботу, захист навчаючої програми, бесіда з відкритим підручником, тестування, постановка або модернізація лабораторної роботи, постановка лекційних демонстрацій, участь в науково-дослідній роботі (доповідь, стаття, участь в олімпіаді), тощо.Невід’ємною частиною пропонованої системи є рейтингова система оцінки знань. Така система оцінки знань базується на підрахунку загальної суми балів, яку студент отримав за результатами виконання всіх видів навчальної роботи, передбаченої графіком навчального процесу. Названу суму балів прийнято називати індивідуальним кумулятивним індексом студента (ІКІ). Ідея такого індексу передбачає багатоступеневий принцип оцінки роботи студента при поточному контролі знань і оптимальну об’єктивність при підсумковому контролі.Важливою структурною одиницею такої системи оцінок є рейтинговий коефіцієнт, яким підкреслюється вагомість тієї чи іншої форми контролю знань. Немає значення цифра коефіцієнту і взагалі цифровий зміст рейтингової сітки, має значення збалансована система цієї сітки. Обрання форм контролю залежить від специфіки навчальної дисципліни. Остаточний індивідуальний кумулятивний індекс виводиться, як сума всіх поточних за семестр.Викладач при контролі повинен перевірити глибину і міцність знань, вміння логічно мислити, синтезувати знання по окремим темам, правильно користуватися понятійним апаратом.До календаризованого плану навчання входить перелік знань та умінь, які повинен набути студент під час навчання. Навчальний процес повинен стимулювати студента систематично, активно, самостійно поповнювати знання, вміти користуватися науковою літературою, орієнтуватися в потоці інформації з обраної спеціальності, вміти користуватися довідниковою літературою, розвивати навички науково-дослідницької роботи, вміти застосовувати знання на практиці (розв’язок задач, виконання лабораторних досліджень, виконання індивідуальних завдань, курсових і дипломних робіт).Модульно-рейтингова система повинна давати можливість студенту вибирати форми контролю. Всі форми контролю поділяються на варіативні та інваріантні. Варіативні форми контролю дають студенту можливість проявити свої уподобання. Для студентів, які проявляють підвищений інтерес до певних розділів навчальної програми пропонуються завдання підвищеної труднощі, які оцінюються і вищими рейтинговими коефіцієнтами. Такий студент може бути звільнений від частини варіативних завдань.Студент може в індивідуальному темпі працювати над програмним матеріалом, але темп повинен бути не повільнішим,

Семеног О. М., Семеног А. Ю. Сучасний економіст як професійна мовна особистість: успіхи і проблеми становлення в умовах вищої економічної школи. У статті розглядаються окремі аспекти вияву мовної, термінологічної, комунікативно-прагматичної, текстової, дискурсивної компетенцій мовної особистості фахівця економічної сфери. Окреслюється вплив особистісних рис економіста як наставника на формування мовної особистості студента – майбутнього економіста.

У статті обґрунтовано підходи до визначення змісту дослідницької компетентності студентів, визначено ефективні форми, методи і засоби її формування у процесі викладання навчальної дисципліни «Клінічна лабораторна діагностика». Представлено пріоритетні освітні технології та методи, які не надають готових знань, а спонукають до пошуку, та в яких роль викладача зводиться до функції тьютора й організатора, що сприяє підвищенню самооцінки особистості студента, закладає основи його професійного зростання. З’ясовано структуру та етапи проведення практичних занять із навчальної дисципліни «Клінічна лабораторна діагностика».

У статті обґрунтовано авторський підхід до проблеми метафоризації постнекласичного освітнього процесу у вищій школі. Опора на метафору стає альтернативною традиційній педагогіці з метою її переорієнтації на людиноцентрованість. Метафоризація освітнього процесу має безпосереднє відношення до механізму мислення: вона є його невід’ємною частиною. Метафора розглядається як частина когнітивних процесів, що уможливлює шлях від сприйняття художнього образу до формування концепту. Підкреслено, що метафора дає змогу позитивно оцінювати організацію освітнього процесу. Метафоричне мислення розглядається як мислення на основі руху від конкретних об’єктів до розуміння ціннісних ідей та їх асоціативних зв’язків. У статті наведені приклади завдань, пов’язаних з діагностикою та розвитком ціннісних орієнтацій студентів закладів вищої мистецької освіти. На основі аналізу сценарію сторітелінгу «Ми вдвох однією журились журбою, і щастям раділи одним…» показані можливості апробації метафори у змісті мистецької освіти. Аналіз виконаних завдань засвідчують факт доцільності переорієнтації освітнього процесу, організованого в дусі постнекласичної педагогіки. У здійсненні проєкту, що охоплює різні види мистецької діяльності, залучені інтелектуальні та творчі сили викладачів і студентів. Зазначено, що, керуючись нелінійною логікою, ми отримуємо головний продукт творчості студента – його особистість, з якою здійснюється перехід від образу до концепту (образ-метафора-символ-концепт).

У статті висвітлена проблематика девіантної поведінки серед здобувачів вищої освіти. Подано визначення «девіантної поведінка». З’ясовано, що соціологи, медики, психологи та педагоги досить давно досліджують природу девіантної поведінки та класифікують різні види девіацій. Висвітлено визначення даного терміну науковою елітою. Описаний соціально-психологічний підхід. Зазначені ознаки та прояви девіантної поведінки, які можуть виражатися у характері і діях особистості. Встановлено, що у педагогічній літературі девіантна поведінка розглядається як різновид ненормативної поведінки індивідів або соціальних груп, що характеризується діями, які відхиляються від загально прийнятих або допущених норм. З’ясовано, що основними ознаками девіантності є: важко навченість (неорганізованість, неуспішність дитини); важковиховуваність (стійкі зміни поведінки: підвищена збудженість або загальмованість, агресивність, конфліктність, невміння підпорядковувати особисті інтереси колективним, швидка зміна настрою, афективність, систематично повторювані поступки). Охарактеризовані складові профілактики девіантної поведінки серед студентів. З’ясовано, що особи, яких називаємо девіантними, досить часто стають жертвами поняття «соціальне відхилення» – це приписуваний статус», тобто «ярлик», якій навішують через суб’єктивне ставлення впливові прошарки населення мало захищеним громадянам чи цілими групами осіб. Описаний аналіз психологічних особливостей студента: психологічні якості суб’єкта (рівень агресії, характеристики емоційної і вольової сфери), система соціально – психологічних якостей (спрямованість особистості, особливості комунікативного стилю, приналежність до неформальних груп асоціальної спрямованості). Описано сім принципів профілактичної роботи з студентами: комплексність, адресність, масовість, позитивність інформації, мінімізація негативних наслідків, особиста зацікавленість та відповідальність учасників, максимальна активність особистості. Встановлено, що сучасний соціальний працівник має бути професіоналом своєї справи, щоб унеможливити проявів девіантної поведінки серед здобувачів вищої освіти.