Journal articles on the topic 'Освітні інформаційні ресурси'

У статті автор розкриває роль інформаційно-освітнього середовища закладу вищої освіти при ресурсно-орієнтованому навчанні студентів у вищій школі. Інформаційно-освітнє середовище закладу вищої освіти як дидактична основа ресурсно-орієнтованого навчання студентів у вищій школі представлене як педагогічна система, що об’єднує в собі інформаційні освітні ресурси, комп’ютерні засоби навчання, засоби управління навчальним процесом, педагогічні прийоми, методи і технології, направлені на формування інтелектуально-розвиненої соціально-значущої творчої особистості, що володіє необхідним рівнем професійних знань, умінь і навичок для ефективного функціонування в інформаційному суспільстві. Компонентами інформаційно-освітнього середовища закладу вищої освіти є суб’єктно-ресурсний, матеріально-технічний, дидактичний, технологічний компоненти та веб-система закладу вищої освіти. Суб’єктно-ресурсний компонент визначає користувачів, розробників та учасників середовища, консолідує ресурси закладу вищої освіти для створення та розвитку середовища: кадрові, матеріально-технічні, навчально-методичні, фінансові та інформаційні ресурси. Матеріально-технічний компонент містить аудиторії, лабораторії, спеціальні кабінети, бібліотека закладу вищої освіти як комплексний медіацентр, що забезпечує доступ до інформації, комп’ютерна техніка, мультимедійні пристрої, комп’ютерні мережі тощо. Дидактичний компонент містить форми, методи та засоби навчання студентів, які, разом з традиційними, реалізуються за допомогою програмно-технічних і телекомунікаційних засобів (дистанційне, змішане, мобільне навчання). Технологічний компонент забезпечує доступ до навчальної інформації завдяки сучасним інтернет-технологіям, можливості розробки електронних освітніх ресурсів, організацію технологій взаємодії (інтерактивної, мобільної, візуальної). Веб-система закладу вищої освіти як компонент його інформаційно-освітнього середовища є об’єднуючим для усіх чотирьох компонентів – сукупність веб-сайтів, об’єднаних офіційним веб-сайтом. Розглянуто важливі складові інформаційно-освітнього середовища ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»: Головний центр дистанційного навчання, віртуальне навчальне середовище Інституту економіки, управління та інформаційних технологій, електронні навчально-методичні комплекси дисциплін, створені у вигляді дистанційних курсів за допомогою сервісу https://sites.google.com/.

У статті розглянуто особливості застосування електронних освітніх ресурсів в інклюзивному навчанні молодших школярів задля формування в них умінь працювати з електронними освітніми ресурсами, що сприяє розвитку інтелектуального і творчого потенціалу, вмінню правильно використовувати інформаційні ресурси в різних сферах діяльності людини, водночас забезпечує підготовку учнів до життя в умовах інформаційного суспільства загалом.Задля реалізації мети дослідження обгрунтуємо поняття “електронні освітні ресурси”. Зосереджено увагу на застосуванні комп’ютерно зорієнтованих методичних систем на різних етапах навчання дітей з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного середовища початкової школи. Доведено, що застосування електронних освітніх ресурсів в інклюзивному навчанні важливо застосовувати в різних режимах роботи з урахуванням особливостей розвитку учнів під час: опитування, бесіди, обговорення процесу виконання завдання; пояснення нового матеріалу, наочної демонстрації, виконання завдань, підведення підсумків уроку; самостійної навчальної діяльності (індивідуальна, парна, групова робота); контролі результатів навчання, тестуванні, коригуванні індивідуальної траєкторії; проектної роботі, під час вирішення проблемних завдань, виконання практичної чи лабораторної роботи, також у роботі з учнями з особливими освітніми потребами в умовах комплексної допомоги та співпраці з сім’єю.

У статті представлено результати дослідження соціально-педагогічного та технологічного аспектів розвитку відкритої освіти у вищих навчальних закладах України та Великої Британії. Встановлено, що в результаті інформатизації суспільства постають нові вимоги до навчання майбутніх фахівців. Вирішення вимог полягає у створенні вдосконаленого відкритого (комп’ютерно-орієтованого) середовища навчальних закладів, лабораторій, бібліотек; оновленням методичного забезпечення, педагогічних технологій та змісту дистанційного й електронного навчання на основі використання ІКТ; запровадженням нових форм і методів організації освітнього процесу; упровадженням відкритих навчальних систем; використанням методики формування інформаційно-комунікаційних компетентностей науково-педагогічних працівників, методики оцінювання якості відкритих електронних систем та вільного доступу до відкритих освітніх ресурсів; а також у дослідженні стану, тенденцій і моніторингу розвитку відкритої освіти. Представлено основні технології, що застосовуються у відкритій освіті, а саме: а) кейс-технологія, яка є близьким аналогом технологій заочного навчання; б) TV-технологія; в) мережна технологія. Наведено найбільш детальну в українській науці класифікацію технологій відкритої освіти: 1) науково-освітні інформаційні мережі; 2) технології підтримки віртуального навчання (зокрема, web 2.0 та ін.); 3) всесвітня мережа «Партнерство в навчанні» (Partners in Learning Network); 4) технології електронного проєктування педагогічних систем; 5) технології мережного е-дистанційного навчання; 6) електронні бібліотеки; 7) технології комунікацій близької зони, зокрема, мобільні електронні технології і спеціальні засоби; 8) електронні технології управління проєктами. Доведено, що головними перевагами відкритої освіти є доступність, гнучкість, паралельність, модульність, економічність, інтернаціональність та координованість, які надають можливість кожній людини отримувати освіту. Використання елементів відкритої освіти забезпечує не тільки доступ до цифрового контенту, а й сприяє вдосконаленню системи управління освітою та контролю її якості. Ключові слова: відкрита освіта, соціально-педагогічний та технологічний аспекти, інноваційні технології, інформаційно-комунікаційні компетентності, індивідуалізація навчання, навчальні ресурси.

У статті представлено практичний стан розробленості проблеми підготовки майбутніх учителів початкової школи до використання електронних освітніх ресурсів у професійній діяльності. Встановлено, що професійна підготовка майбутніх учителів початкових класів сьогодні зумовлена динамічними перетвореннями, що відбуваються в соціально-економічній, політичній сфері суспільства та в освітній галузі. Обґрунтовано необхідність вдосконалення підготовки майбутніх вчителів початкової школи до використання електронних освітніх ресурсів. За результатами аналізу науково-методичних та науково-педагогічних досліджень підтверджено, що рівень професійної підготовки вчителів початкової школи суттєво впливає на їх готовність використовувати інформаційні технології в процесі навчання інших. Підтверджено фрагментарність наукових досліджень щодо підготовки майбутніх учителів початкової школи до використання електронних освітніх ресурсів у професійній діяльності. Представлено результати опитування працюючих і майбутніх учителів початкових класів, що підтверджують важливість для них здатності використовувати електронні освітні ресурси та сприймати їх як інструмент формування в учнів навичок їх використання протягом усього життя. Результати опитування свідчать про різний рівень підготовки майбутніх учителів до використання електронних освітніх ресурсів на практиці: підтверджено потенційний попит студентів на використання електронних освітніх ресурсів у професійній діяльності; усвідомлення необхідності комп’ютерної грамотності в діяльності вчителя початкової школи, шкідливості надмірного використання комп’ютерної техніки; виявлено різносторонній рівень підготовки майбутніх учителів до використання електронних освітніх ресурсів. Підтверджено потенційний запит студентів на їхнє використання у професійній діяльності.

У статті розглядається поняття «інформаційна культура» та підходи до її формування. Проаналізовано інформаційну культуру особистості як умову успішної адаптації людини до життя в інформаційному суспільстві, як складову частину загальної культури, що орієнтована на інформаційне забезпечення людської діяльності. Особливу увагу приділено проблемі формування інформаційної культури особистості майбутнього фахівця в процесі навчання в закладі вищої освіти, зокрема майбутнього документознавця, для якого інформаційна культура є невід'ємним компонентом його професійної компетентності. Представлено діяльність бібліотеки закладу вищої освіти як центру накопичення і зберігання суспільно значущих масивів інформації. Проведено аналіз процесу взаємодії бібліотеки вищого закладу освіти (на прикладі бібліотеки Центральноукраїнського національного технічного університету) і користувачів інформаційних ресурсів у сучасних умовах, що виникають під впливом розвитку інформаційних технологій у бібліотечній сфері та освіті в цілому. Наголошено на важливості місця бібліотеки в інформаційному просторі та її ролі в процесі підготовки фахівців нової формації. Акцентується увага на діяльності бібліотеки ЦНТУ щодо формування інформаційної культури майбутніх фахівців документно-інформаційної сфери з урахуванням їхніх навчальних та науково-дослідницьких потреб. Визначено заходи інформаційно-бібліографічного та навчально-виховного характеру, організаційно-педагогічні умови ефективної роботи бібліотеки з формування інформаційної культури майбутнього документознавця. У висновках наголошено, що завданням сучасної освіти є створення умов для розвитку інформаційної культури особистості, яка забезпечить уміння орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного інформаційного суспільства. Означено перспективні напрямки діяльності бібліотеки закладу вищої освіти з формування інформаційної культури майбутнього фахівця, зокрема, подальше використання інноваційних технологій в організації роботи та формування електронних ресурсів на вимогу навчального процесу та наукової діяльності університету.

Публікація присвячена проблемі формування інформаційної культури майбутнього фахівця інформаційної сфери. Розглянуто поняття «інформаційна культура», передумови виникнення інформаційної культури в суспільстві, її основні компоненти та рівні функціонування. Інформаційна культура розглядається як спосіб життєдіяльності людини в інформаційному суспільстві, складова процесу формування культури людства, як культура людини, готової до творчої роботи в умовах технолого-інформаційної системи розвитку суспільства. Така дефініція інформаційної культури дозволяє системно розглядати основні проблеми і напрямки розвитку інформаційної культури, адекватно визначати об’єкт і предмет її дослідження, а також провести структуризацію її предметної сфери. Проаналізовано інформаційну культуру особистості як умову успішної адаптації людини до життя в інформаційному суспільстві, як складову загальної культури, що орієнтована на інформаційне забезпечення людської діяльності. Формування інформаційної культури майбутнього інформаційника представлено як складний процес, що має включати освітні ресурси загальної культури суспільства, потенціал навчально-виховного і соціокультурного середовища закладу вищої освіти, духовний саморозвиток особистості студента. При цьому зазначено, що формування інформаційної культури тільки через вивчення інформатики виявляється недостатнім, оскільки обмежує цей процес технічними та програмними засобами інформатизації. Обґрунтовується доцільність впровадження в навчальний процес спеціальних навчальних курсів, зокрема, «Основи інформаційної культури особистості» або «Інформаційна культура майбутнього фахівця». Схарактеризовано організаційно-педагогічні умови успішного здійснення процесу формування інформаційної культури майбутнього фахівця. Підкреслено важливість активного застосування засобів інформаційних технологій у професійній підготовці майбутніх фахівців інформаційної сфери. У висновках наголошено, що нині здійснюється пошук ефективних інноваційних моделей підготовки майбутніх інформаційників, здатних до комплексної діяльності, спрямованої на формування і використання інформаційних ресурсів, створення інформаційної продукції, надання інформаційних послуг, інформаційного супроводу та підтримки всіх видів діяльності. Визначено перспективні напрями в подальшому дослідженні цієї проблеми.

Сучасність характеризується інтенсивним розвитком інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), що обумовлює зростаючу активність впровадження цих технологій у процес навчання, як у вищій школі так і в загальноосвітніх навчальних закладах. Разом з цим, значна кількість вчених виявляють підвищений інтерес до використання ІКТ в навчальній діяльності педагога. Зокрема, розробляються методики впровадження ІКТ у навчальний процес, виділяються позитивні і негативні сторони їх використання тощо. Крім того, аналізуючи відповідні праці вчених можна виділити чітку тенденцію зміни ролі ІКТ: від простих технічних засобів підтримки навчального процесу, які полегшують ведення документації (текстові редактори), створення мультимедійних матеріалів (презентацій), здійснення взаємозв’язку між вчителями, учнями та їх батьками (використання електронної пошти, онлайн зв’язку), надання інформаційних послуг (сайт навчального закладу), до створення на базі ІКТ електронних освітніх ресурсів (ЕОР) та комп’ютерно орієнтованого навчального середовища (КОНС) – «особистісно-орієнтоване навчальне середовище, в складі якого присутні, в міру необхідності, апаратно-програмні засоби ІКТ (АПС ІКТ)» (Ю. О. Жук) [1]. При цьому необхідність присутності ІКТ визначається педагогічною доцільністю їх використання в конкретних навчальних умовах з урахуванням наступних критеріїв: відповідність можливостей використання специфічних можливостей АПС ІКТ змістовно-смисловим наповненням фрагмента навчального процесу; орієнтація використання АПС ІКТ для формування цілісного навчального процесу (для досягнення цілей навчання); можливості реалізації засобами АПС ІКТ особистісно-орієнтованого процесу навчальної діяльності [1].Поряд із цим, електронні освітні ресурси є основним компонентом у процесі організації та плануванні професійної діяльності педагога в умовах комп’ютерно орієнтованого навчального середовища.Відповідно до «Положення про освітні електронні ресурси», під ЕОР розуміють навчальні, наукові, інформаційні, довідкові матеріали та засоби, розроблені в електронній формі та представлені на носіях будь-якого типу або розміщені у комп’ютерних мережах, які відтворюються за допомогою електронних цифрових технічних засобів і необхідні для ефективної організації навчально-виховного процесу, в частині, що стосується його наповнення якісними навчально-методичними матеріалами [2].Електронні освітні ресурси класифікуються за роллю в навчальному процесі: навчальні (електронні підручники і навчальні посібники), методичні (методичні посібники, методичні рекомендації для вивчення окремого курсу та керівництва з виконання проектних робіт, тематичні плани і т. д.), навчально-методичні (навчальні плани, робочі програми навчальних дисциплін, розроблені у відповідності з навчальними планами), допоміжні (електронні довідники, словники, енциклопедії, наукові публікації, матеріали конференцій), контролюючі (ресурси, що забезпечують контроль знань).Виділяють наступні види ЕОР [2]:– електронний документ – документ, представлений в електронній формі та для використання якого необхідні технічні засоби;– електронне видання – електронний документ, який пройшов редакційно-видавничу обробку, має вихідні відомості і призначений для розповсюдження в незмінному вигляді;– електронний аналог друкованого видання – електронне видання, що в основному відтворює відповідне друковане видання: зберігає розташування на сторінці тексту, ілюстрацій, посилань, приміток і т. п.;– електронні дидактичні демонстраційні матеріали – електронні матеріали (презентації, схеми, відео-і аудіозаписи тощо), призначені для супроводу навчально-виховного процесу;– інформаційна система – організаційно впорядкована сукупність документів (масивів документів) та інформаційних технологій, у тому числі з використанням технічних засобів, що реалізують інформаційні процеси і призначені для зберігання, обробки, пошуку, розповсюдження, передачі та надання інформації;– депозитарій електронних ресурсів – інформаційна система, що забезпечує зосередження в одному місці сучасних ЕОР з можливістю надання доступу до них через технічні засоби, в тому числі в інформаційних мережах (як локальних, так і глобальних);– електронний словник – електронне довідкове видання упорядкованого переліку мовних одиниць (слів, словосполучень, фраз, термінів, імен, знаків), доповнених відповідними довідковими даними;– електронний довідник – електронне довідкове видання прикладного характеру, в якому назви статей розташовані за алфавітом або в систематичному порядку;– електронна бібліотека цифрових об’єктів – набір ЕОР різних форматів, в якому передбачена можливість для їх автоматизованого створення, пошуку і використання;– електронний навчальний посібник – навчальне електронне видання, використання якого доповнює або частково замінює підручник;– електронний підручник – електронне навчальне видання з систематизованим викладом дисципліни (її розділу, частини), що відповідає навчальній програмі;– електронні методичні матеріали – електронне навчальне або виробничо-практичне видання, роз’яснень з певної теми, розділу або питання навчальної дисципліни з викладом методики виконання окремих завдань, певного виду робіт;– курс дистанційного навчання – інформаційна система, призначена для навчання окремим навчальним дисциплінам віддалених один від одного учасників навчального процесу в спеціалізованому середовищі, функціонує на базі сучасних психолого-педагогічних технологій та ІКТ;– електронний лабораторний практикум – інформаційна система, що є інтерактивною демонстраційною моделлю природних і штучних об’єктів, процесів і їхніх властивостей із застосуванням засобів комп’ютерної візуалізації;– комп’ютерний тест – стандартизовані завдання, подані в електронній формі, призначені для вхідного, проміжного та підсумкового контролю рівня знань, а також самоконтролю і (або) такі, що забезпечують визначення психофізіологічних і особистісних характеристик випробуваного, обробка результатів яких здійснюється за допомогою відповідних програм.Сьогодні існує значна кількість спеціалізованих інструментальних середовищ і програм, що дозволяють створювати комп’ютерні тести. При цьому, розробник тесту формує його структуру, здійснює наповнення (текстом, графікою тощо), модифікує без безпосереднього використання мов програмування.До такого типу спеціалізованих інструментальних середовищ належить Hot Potatoes. Програма розповсюджуються безкоштовно (можна завантажити с сайту http://www.hotpot.uvic.ca) та дозволяє зручно і швидко для вчителя створити дидактичні матеріали контролюючого характеру, що опрацьовуються стандартними Інтернет-браузерами.Пропонований програмний продукт працює на найбільш розповсюджених у закладах освіти платформах операційних систем, Має простий у користуванні та інтуїтивно зрозумілий інтерфейс, з підтримкою двадцяти шести мов, у тому числі і російської. Крім того, робоче середовище певного підготовленого тестового завдання можна українізувати.Інструментальне середовище Hot Potatoes включає в себе п’ять окремих модулів: JClose, JQuiz, JCross, JMatch, JMix.JClose дозволяє створити тест, що передбачає заповнення учнем «пробілів» у реченнях тексту. Під час перевірки, є можливість «розрізняти» вписані учнем слова з великої чи малої літери.JMix дозволяє учню конструювати речення, розташовуючи в правильній послідовності його окремі складові частини, запропоновані проектувальником тесту.JQuiz надає можливість створення тесту з вибором однієї або декількох вірних відповідей серед можливих, а також шляхом вписуванням у відповідне поле. Крім цього передбачається створення тесту зі змішаним типом можливості відповіді: спочатку учень може вписати вірну відповідь, у разі помилки, йому надається можливість вибору правильної серед пропонованих варіантів.JMatch передбачає створення тесту для встановлення відповідності. Наприклад, маючи перелік назв держав та столиць, учень має встановити між ними вірну відповідність.JCross дозволяє проектувальнику швидко та зручно створити кросворд. Для цього необхідно лише вести відповідні слова та означення до них.Крім того, при створенні тесту за допомогою одного із описаних вище модулів є можливість використання широкого спектру медіа об’єктів (малюнків, аудіозаписів, відеофрагментів тощо), що знаходяться на певному фізичному носії або в мережі Інтернет.Кожна із перерахованих утиліт дозволяє здійснити широкий спектр налаштувань:можливості використання учнем під час тестування підказок;встановлення вчителем обмеження по часу рішення тесту учнем;програмного пересортування питань та відповідей до них, для зменшення можливості списування у випадку тестування під час класних занять;встановлення індивідуальної «ваги» кожного питання або відповідей (розрізняються повні та часткові) у підрахунку загальної успішності проходження тесту;ідентифікації учня (шляхом введення прізвища, імені та по-батькові, навчального класу);можливості пересилання результатів тестування учня на електронну адресу вчителя тощо.Результат тестування визначається у відсотках, що надає можливість педагогу використовувати різні системи оцінювання.Сам тест подається у вигляді автоматично генерованих HTML сторінок, які можуть бути продемонстровані широко розповсюдженими Інтернет-браузерами. Таким чином, для проходження тестів створених за допомогою Нot Potatoes на робочих місцях учнів (персональних комп’ютерах) не вимагається наявності специфічного програмного забезпечення. Це дозволяє використовувати розроблені контролюючі освітні ресурси не лише під час класних занять, а і в довільний зручний час для учня, шляхом розміщення відповідних веб-сторінок на доступних ресурсах в Інтернеті, наприклад, на сайті розробника програмного продукту – hotpotatoes.net або власному ресурсі вчителя (відповідний сайт можна створити за допомогою CMS-систем). Це надає можливість педагогу розв’язувати певні дидактичні завдання під час навчання учня, який перебуває тривалий час поза школою або має індивідуальний режим навчання.Крім того, вчитель може використовувати друкований варіант розробленого тесту (достатньо виконати операцію експортування на друк та скористатися довільним текстовим редактором).Вище викладений матеріла обумовлює актуальність та високу ефективність використання вільно розповсюджуваного програмного пакету Hot Potatoes вчителем загальноосвітнього закладу для підготовки авторських контролюючих електронних освітніх ресурсів.Тому доцільно ознайомити педагогів з цим програмним продуктом під час підвищення кваліфікації у системі післядипломної педагогічної освіти, що дозволить забезпечити розвиток інформаційно-комунікаційної компетентності вчителя – підтвердженої здатності особистості застосовувати на практиці ІКТ для задоволення власних потреб і розв’язування суспільно-значущих, зокрема, професійних, задач у певній предметній галузі або виді діяльності [3].

У статті висвітлюється міжнародний та вітчизняний досвід впровадження цифрових освітніх хабів для підтримки громадянської освіти як елементу інформаційно-цифрового навчального середовища. Проаналізовано основні поняття, розглянуто теоретичні підходи вітчизняних і зарубіжних дослідників та визначено роль цифрового освітнього хабу як сучасного інструменту інформаційно-цифрового навчального середовища. Обґрунтовано поняття «цифровий освітній хаб», що є багатофункціональним цифровим освітнім простором, де зібрано електронні освітні ресурси, навчальні матеріали, інструменти, технології; забезпечуються організаційно-педагогічні умови для набуття знань, формування та розвитку компетентностей учасників освітнього процесу, створено умови для ефективної та оперативної акумуляції інтелектуального потенціалу, що сприяє професійному та особистому самовдосконаленню, створенню інновацій та їх впровадженню в освіту. Опрацьовано вітчизняну законодавчу базу, що визначає актуальність громадянської освіти та потенціал цифрових освітніх хабів. На основі досвіду Нідерландів і Бельгії описано інструменти цифрових освітніх хабів, засобами яких реалізується громадянська освіта та її елементи в освітньому процесі закладів загальної середньої освіти. Здійснено аналіз сучасного стану впровадження освітніх хабів у вітчизняній освітній практиці та виявлено проблеми, що потребують ґрунтовного дослідження. Практичне значення цифрового освітнього хабу як складової інформаційно-цифрового навчального середовища полягає у сприянні створенню інновацій та їх упровадженню в освіту; реалізації проєктів; формуванні та розвитку особистості сучасного громадянина, що активно діє у цифровому середовищі. Новизна дослідження полягає в тому, що на основі узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду надано рекомендації вітчизняним фахівцям щодо створення ресурсного цифрового освітнього хабу для підтримки громадянської освіти.

Провідною функцією сучасної вищої освіти стає створення освітнього середовища, яке надасть можливість кожному майбутньому фахівцю побудувати індивідуальну освітню траєкторію, що необхідна йому для досягнення власної професійної мети та реалізації себе у професії та суспільстві. Тому побудова освітнього процесу в ЗВО на базі організації інформаційно-освітнього середовища є одним із можливих шляхів розвитку професійної освіти. Під інформаційно-освітнім середовищем ЗВО слід розуміти цілеспрямовано побудовану в межах освітньої діяльності ЗВО систему, яка включає інформаційні ресурси навчального, наукового, популярного характеру, інформаційні технології (електронні, дистанційні, мобільні) їх використання, засоби організації та управління освітньою діяльністю через офіційні канали електронної комунікації. Структура ІОС ЗВО включає електронні ресурси, засоби організації та управління освітньою діяльністю. Організація та функціонування ІОС ЗВО зорієнтовані на: активне використання цифрових технологій відповідно до вимог професійної освіти; створення і швидку модифікацію освітніх компонентів навчального плану підготовки майбутнього фахівця; підтримку освітньої діяльності кожного з урахуванням його індивідуальних особливостей; реалізацію сучасних технологічних і методичних підходів подання навчального матеріалу в поєднанні з традиційними формами, методами й засобами навчання; забезпечення доступності освітніх матеріалів у будь-який час і з будь-якого місця; організацію зворотного зв’язку й інтерактивного спілкування суб’єктів навчання з викладачами, розробниками освітніх ресурсів та суб’єктів навчання між собою; інтенсифікацію освітнього процесу та забезпечення можливості кожному суб’єкту навчання будувати власну освітню траєкторію. Заглибленість професійної підготовки в область новітніх цифрових технологій створює умови для формування інформаційно-цифрової компетентності майбутніх фахівців як складової частини їхньої професійної культури в закладі вищої освіти.

У статті актуалізована необхідність удосконалення професійної підготовки учителів-філологів з урахуванням різних філософських, педагогічних, психологічних концепцій і теорій. Визначено методологічні орієнтири у дослідженні порушеної проблеми, що формують основу для подальшого теоретичного вивчення особливостей професійної підготовки учителів-філологів в умовах формування освітнього-комунікативного середовища ЗВО. Акцентовано увагу на філософії сучасної комунікації як нового орієнтиру сучасної філологічної освіти, на процесі інформатизації, який означає запровадження та використання інформаційно-комунікаційних технологій, торкається також соціального, духовного та культурного життя, адже в інформаційному суспільстві важливо не лише вміти опрацьовувати інформацію, яка стає все більш доступною, а й навчитись впливати і переконувати за допомогою різних видів комунікації. Визначено інформаційно-комунікаційне середовище, як таке, що об’єднує суб’єкти навчання, інформаційні освітні ресурси, комп’ютерні засоби навчання, педагогічні методи й технології. Удосконалення професійної підготовки майбутніх учителів-філологів в умовах створеного освітньо-комунікативного середовища передбачає забезпечення інформаційного обміну, інтерактивного діалогу, реалізації внутрішньо- та зовнішньосистемної комунікації, координації комунікативно-педагогічних дій, фіксуванню та коригуванню навчальних результатів. Обґрунтовано огранізаційно-педагогічні заходи для удосконалення професійної підготовки учителів-філологів в умовах освітньо-комунікативного середовища. Обумовлено можливості залучення студентів до активної організаційної та практичної участі в університетських гуртках, яке забезпечить створення комунікативного середовища, де буде відбуватися обмін інформацією, поглядами, цінностями та сприятиме індивідуальному розвитку та професійному зростанню. Наголошено на необхідності удосконалення змісту, форм, методів організації навчання, забезпеченню системного бачення гармонійного розвитку культуромовної особистості учителя-філолога, яка усвідомлює свої національні корені, шанує цінності інших культур, має високий рівень наукової культури та естетичного смаку.

Підготовка висококваліфікованих фахівців вважається важливим стратегічним чинником розвитку нашої країни; інформаційні процеси є невід'ємним компонентом у всіх галузях діяльності суспільства. У статті розглядаються сучасні інформаційні і телекомунікаційні технології, які дозволяють активно і ефективно використовувати інформаційні ресурси для підвищення рівня освіти в закладах вищої освіти. В умовах стрімкого розвитку інформатизації в суспільстві освітнє середовище для виконання поставлених завдань повинно адаптуватися до нових умов. Одним з елементів інформаційно-освітнього середовища є електронні навчальні матеріали, які відносяться до відкритих та локальних освітніх систем. Переведення навчально-методичного матеріалу на електронні носії, використання комп'ютерних мереж різного рівня (локальних, регіональних, глобальних) в якості каналів інформації і створення в навчальних закладах дисплейних класів спричинило еволюцію освітніх технологій. В результаті викладач, який використовує у своїй діяльності електронні навчальні матеріали за рахунок перерозподілу інформаційних потоків між ним, студентами та навчально-методичним матеріалом, може більш ефективно організувати навчальний процес і цілеспрямовано керувати ним. Розглянуто основні напрямки і способи переходу до електронних форм подання навчально-методичної інформації та їх використання в навчальному процесі. Запропоновано і проаналізовано концептуальну модель процесу навчання в залежності від форми навчання. Виокремлено компоненти освітньої діяльності. Проаналізовано шляхи створення електронних навчальних матеріалів, галузь їх застосування і основні вимоги до них. Зроблено висновок, що електронні навчальні матеріали є важливим елементом інформаційно-освітнього середовища. Ключові слова: інформаційні технології, електронні навчальні матеріали, джерело знань, споживач знань, канал передачі знань, інформаційно-освітнє середовище, дистанційне навчання.

У статті висвітлено наукові погляди на професійну освіту майбутніх фахівців видавничо-поліграфічної галузі, розкрито значення інформаційного освітнього середовища як основної педагогічної умови підготовки їх до формування медіапростору. Зазначено, що видавничо- поліграфічна галузь є одним із важливих чинників розвитку сучасного суспільства, соціально-економічним складником процесу розбудови держави та зміцнення її авторитету на міжнародній арені. Видавничо- поліграфічна галузь забезпечує особисті та виробничі потреби громадян у різноманітній видавничій продукції. Фахівці цієї сфери сприяють підвищенню культурно-освітнього рівня нації, вільному доступу кожної людини до загальнолюдських цінностей. Зауважується, що в галузі видавничо-поліграфічної справи спостерігається приналежність до трьох типів професій: «людина – людина», «людина – знакова система», «людина – художній образ». Підкреслюється, що основним об’єктом у діяльності будь-якого фахівця видавничо-поліграфічної справи є поліграфічний виріб як продукт, який необхідно кваліфіковано підготувати з метою випуску, опублікування, успішного просування на ринок і задоволення потреб суспільства. Акцентується увага на тому, що проблема якісної професійної підготовки фахівців поліграфічного профілю в сучасних умовах зростання ролі інформації та інформаційно- комунікаційних технологій посідає особливе місце у професійній освіті. Вказано на розширення спектру поліграфічної продукції. Наголошується на тому, що однією із ключових педагогічних умов якісної професійної підготовки майбутніх фахівців видавничо-поліграфічної галузі є створення інформаційного освітнього середовища. Сучасні інформаційні системи дають змогу інтегрувати освітні ресурси та засоби презентації навчального контенту з мультимедійними ефектами, що інтенсифікує процеси ознайомлення студентів із теоретичним матеріалом різними способами, дає змогу використовувати програмне забезпечення для виконання практичних (лабораторних) робіт, розроблення творчих проектів, інфографіки. Інтенсивний розвиток інформаційного суспільства посилює вимоги до фахівців із видавничо-поліграфічної справи. Це зумовлює пошук нових шляхів і методів у їх професійній підготовці й відкриває перспективи для нових досліджень.

У роботі розкрито вплив інформаційно-освітнього середовища на розвиток обдарованої дитини (дослідження проведено на базі Лабораторії інформаційних технологій навчання). Інформаційно-освітнє середовище є важливим засобом розвитку обдарованих дітей, оскільки воно виступає основою діяльності закладу освіти, розширює його навчальні можливості і відповідає тенденціям розвитку сучасного суспільства (інформатизація, технізація тощо). Розкрито напрями діяльності Лабораторії інформаційних технологій навчання, спрямовані на розвиток обдарованих дітей (упровадження та інтеграція дистанційного навчання у навчально-виховний процес як невід’ємної складової сучасної освіти, організація дистанційного навчання, у тому числі в рамках взаємодії із закладами вищої освіти – дуальне навчання; створення та поповнення методично-інформаційних ресурсів школи-інтернату, їх технічна підтримка; забезпечення стійкого функціонування та розвитку комп’ютерної мережі у школі, використання нових засобів інформаційних технологій; програмно-технічний, методичний та організаційний супровід навчальних комп’ютерних класів та комп’ютерного обладнання предметних кабінетів; забезпечення представництва школи у світовому інформаційному просторі (сайт школи, учительські блоги); підтримка проектів, які передбачають використання нових інформаційних технологій та мережі Інтернет; фінансування програмних засобів навчального призначення; дослідження ефективності використання програмних засобів тощо). Визначено вимоги до інформаційно-освітнього середовища та організації роботи обдарованих учнів, а саме: сформованість інформаційної культури і компетентність суб’єктів середовища, його орієнтація на моніторинг розвитку обдарованості дитини, гармонізація зв’язків між суб’єктами освітнього процесу (батьками, учителями, учнями), посилення зв’язків школи із зовнішнім середовищем (насамперед, із закладами вищої освіти). Отже, інформаційно-освітнє середовище охоплює інформаційний та освітньо-розвивальний простір, інтегрує інформацію, отриману з різних джерел, сприяє розвитку творчості, самостійності й активності обдарованих учнів, їхніх пізнавальних процесів, формуванню мотивації до саморозвитку, умінь спілкуватися і взаємодіяти з людьми та вдумливо працювати з новітніми технічними пристроями.

Стаття розкриває основні аспекти створення інформаційно-довідкової системи навчального призначення «Little Zoo», орієнтованої на вирішення завдань комп’ютерно-інформаційної підготовки майбутніх екологів в умовах сучасної вищої освіти. На основі проведеного аналізу аналогічних веб-ресурсів сформульовано основні та додаткові вимоги до інформаційно-довідкового ресурсу про рідкісні та зникаючі види тварин, які враховують недоліки існуючих інформаційних ресурсів. Розглянуто основні етапи процесу розробки інформаційно-довідкової системи «Little Zoo». Реалізацію проекту було здійснено за допомогою мови програмування Python, фреймворка Django, графічного редактора Adobe Photoshop. Завдяки даному ресурсу користувачі зможуть провести пошук рідкісного виду тварини за однією або декількома характеристиками. У системі також передбачено можливості засвоєння студентами навчальних матеріалів шляхом сортування статей про тварин у потрібному порядку. Наведено структуру бази даних MySQL, на основі якої було розроблено інформаційно-довідкову систему, а також опис полів її основних таблиць. Представлено діаграму прецендентів щодо ролей, характерних для інформаційно-довідкової системи «Little Zoo» (адміністратор, зареєстрований користувач, незареєстрований користувач), діаграму кооперацій по додаванню статті в базу даних інформаційно-довідкової системи, діаграму послідовностей у системі, діаграму станів пошуку. Представлений опис функціоналу інформаційно-довідкової системи, який дозволяє зареєстрованим користувачам додавати власні статті, розширювати базу даних ресурсу. Застосування розробленої системи «Little Zoo» у Херсонському державному університеті при викладанні дисциплін «Інформатика та системологія», «Інформаційні технології та технічні засоби корекційного навчання» спрямовано на формування професійної компетентності студентів спеціальностей 101 «Екологія», 014 «Середня освіта (Біологія)», 016 «Спеціальна освіта» не тільки через розгляд системи теоретичних положень, методики та технології роботи з певними апаратними і програмними засобами, але насамперед через практичне використання ІТ-інструментів у професійній діяльності на рівні сучасних та перспективних вимог.

У статті описано формування інформаційної культури майбутніх учителів початкової школи засобами інформаційно-комунікаційних технологій. Виділено та описано чотири компоненти інформаційної культури вчителя початкової школи: когнітивна (передбачає знання про інформаційне суспільство на глобальному та локальному рівнях і основні його тенденції), операційно-змістова (передбачає вміння використовувати інформаційно-комунікаційні технології для вирішення різноманітних практичних проблем як особистісних, так і суспільного значення), комунікативна (передбачає знання норм культури поведінки та спілкування з використанням інформаційно-комунікаційних технологій та дотримання їх), ціннісно-рефлексивна (передбачає критичне ставлення до контенту інформаційних ресурсів, нерозповсюдження та запобігання поширенню дезінформації та інформації аморального, протиправного змісту, дотримання інформаційного законодавства, запобігання комп’ютерній залежності), що лягли в основу розроблення курсу «Культура інформаційної діяльності у початковій школі» для здобувачів вищої освіти Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки спеціальності 013 Початкова освіта спеціалізації «Інформатика». Виділено та описано ключові аспекти для ефективного використання інформаційно-комунікаційних технологій у майбутній професійній діяльності, проілюстровано результати впровадження зазначеного курсу. Аналіз дослідження засвідчує приріст у відсотковому відношенні високого і достатнього рівнів інформаційної культури майбутніх учителів початкової школи. Упровадження розробленого курсу засвідчує, що після його завершення показники високого рівня сформованості інформаційної культури становили на 12,5% більше, ніж на початку експерименту, на достатньому – збільшились на 27,5 %, показники середнього і низького рівнів після завершення експерименту зменшились. Визначено прогностичність досліджуваної проблеми, що полягає в міждисциплінарності розробленого курсу і використанні його науково-педагогічними працівниками в процесі підготовки здобувачів вищої освіти в різних освітніх галузях.

Проаналізовано значення розвитку інформаційно-цифрової компетентності сучасних педагогів у контексті стратегічних завдань розвитку в Україні інформаційного середовища та реформування системи освіти, підвищення якості підготовки педагогів для системи професійної освіти. Показано, що проблема розвитку інформаційно-цифрової компетентності майбутніх педагогів професійного навчання в галузі економіки ще не отримала достатнього наукового обґрунтування. Описано зміст дисциплін інформативного спрямування в освітньо-професійних програмах підготовки педагогів професійного навчання. Розкрито цілі і завдання дисципліни «Інформаційні технології в освіти та ТЗН» для розвитку інформаційно-цифрової компетентності майбутніх педагогів професійного навчання в галузі економіки. Доведено важливість оволодіння майбутніми педагогами професійного навчання навичками використання сучасних Інтернет-ресурсів, створення власних сайтів, блогів, використання хмарних технологій, соціальних мереж у навчанні тощо. Показано зв’язок дисципліни з іншими компонентами освітньо-професійної програми підготовки педагогів. Визначено перелік програмних результатів навчання з дисципліни відповідно до категорій Національної рамки кваліфікацій (знання, уміння, комунікація, автономія). Описано зміст та специфіку дисципліни. Наведено результати опитування студентів щодо оцінювання їхньої інформаційно-цифрової компетентності та володіння сучасними ІТ. Показано, що електронні засоби займають дуже важливе місце у житті сучасних студентів. Водночас, ці ресурси використовуються переважно для спілкування в соціальних мережах. Потребують розвитку навички використання в навчанні сучасних хмарних технологій, засобів проведення онлайн-опитувань, створення інтерактивних презентацій, сайтів, блогів та ін. Окреслено важливість організації у процесі вивчення дисципліни проектної діяльності з використанням сучасних інформаційних технологій. Така діяльність дає змогу розвинути інформаційно- цифрову компетентність студентів, сформувати комплексні вміння щодо пошуку інформації, комунікації, синхронного та асинхронного спілкування, організації спільної діяльності, обміну інформацією та матеріалами, проведення он-лайн опитувань, створення веб-портфоліо та мультимедійної презентації результатів проекту, розробки електронних освітніх ресурсів як продуктів проектної діяльності.

В умовах сучасного науково-технічного прогресу стратегічний розвиток системи вищої освіти значною мірою пов’язаний із створенням і впровадженням перспективних інформаційних технологій як однієї з базисних основ для реформування вищої школи, істотного підвищення ефективності і якості підготовки спеціалістів до рівня, який забезпечить їм конкурентоспроможність на ринку інтелектуальної праці.Як відмічаютькерівники освіти практично всіх країн світу, вирішення проблем створення і розвитку перспективних систем освіти і впровадження дистанційної освіти (ДО) на основі нових інформаційних технологій повинно визначатися прийняттям і реалізацією політичних рішень на загальнодержавному рівні.Це особливо важливо для країн, які мають слаборозвинену інфраструктуру і значну концентрацію наукових і освітніх центрів. Для їхніх громадян можливість одержання бажаної освіти без відриву від основної діяльності і місця проживання є дуже важливою. До таких країн відносяться, зокрема, Індія, Китай, Бразилія, Росія. До них варто приєднати й Україну, про що говорять соціологічні дослідження особливостей освітнього ринку в Україні.Створення організаційної інфраструктури забезпечення процесу інформатизації освіти в названих вище та інших країнах йде, в основному, шляхом організації і розвитку регіональних центрів нових інформаційних технологій (РЦНІТ). Зокрема в Росії для координації роботи таких регіональних центрів створено Центр інформатизації освіти “Інформіка” [1]. Такі системи РЦНІТ створюються з метою залучення інтелектуальних і фінансових ресурсів регіонів для вирішення задач інформатизації освіти і для подальшого переходу до інформатизації всього суспільства. Система регіональних центрів інформатизації і центрів нових інформаційних технологій функціонує, як правило, на базі вищих навчальних закладів. Вона є виробничо-технологічною базою для реалізації розробок у галузі нових інформаційних технологій і телекомунікацій. Робота центрів НІТ дозволяє створювати в регіоні єдиний науково-освітній інформаційний простір в інтересах його економічного, соціального і культурного розвитку. Поступово і в Україні починають створюватися подібні центри. Зокрема згідно Концепції розвитку дистанційної освіти в Україні передбачено функціонування регіональних центрів ДО у містах: Харків, Львів, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ.На думку авторів, одним з перших кроків, який забезпечить регіональному центру НІТ вирішення покладених на нього завдань, є створення регіонального освітнього порталу.Портал – це інформаційне середовище, яке створюється для підтримки прийняття оперативних рішень у певній галузі діяльності людини та їх всебічного аналізу.Інформаційні портали дозволяють формалізувати доступ до інформаційних ресурсів компанії, організації, товариства, громади тощо незалежно від типу джерела інформації.Зокрема, інформаційний портал організації пропонує його користувачам єдину точку доступу (єдиний URL) до всіх структурованих і неструктурованих даних, необхідний їм інструментарій для персоніфікованого доступу, перегляду й аналізу корпоративної інформації і для подальшого швидкого реагування на події на основі більш повної й оперативної інформації. На відміну від статичних мереж Intranet, портали здатні надавати інформацію, яка оперативно змінюється і відповідає поточному моменту звернення до неї. У бізнесі портал забезпечує:надійні ділові зв’язки із співробітниками, клієнтами, постачальниками і партнерами;створення нових моделей бізнесу і мережевої стратегії через глибоке розуміння потреб клієнтів, аналіз статистики і оточення;безпечне спільне використання інформації в режимі реального часу;зростання задоволення клієнтів і партнерів від підвищення рівня обслуговування;більш якісне наповнення і обслуговування ділової спільноти через партнерство та інтегроване наповнення порталу.Відкрита портальна платформа дозволяє підприємству розгорнути портал із наданням на ньому послуг, орієнтованих на потреби конкретного бізнесу, а при необхідності доповнити його додатковими послугами.Освітні портали необхідні для підвищення ефективності освітніх процесів на основі використання сучасних інформаційних технологій і телекомунікаційних засобів. Мета даної статті розглянути деякі організаційні особливості створення освітніх регіональних порталів і дати загальну характеристику їх змістовної складової.Серед основних причин, які обумовлюють створення освітніх регіональних порталів можна виділити такі:неспроможність існуючої інфраструктури регіональної освіти забезпечити всім бажаючим можливість одержати необхідну їм освіту (територіальність);відставання знань, які одержують студенти при традиційних формах навчання, від сучасного рівня розвитку науки та інформаційних технологій (консерватизм);низька адаптивність системи регіональної освіти до різних соціально-економічених умов (інерційність);специфічність освіти, яку надають окремі навчальні заклади регіону (локальність);обмеженість номенклатури спеціальностей, які пропонують регіональні ВНЗ особам, котрі бажають навчатися на відповідній території (обмеженість).Створення регіонального освітнього порталу, на нашу думку, буде сприяти частковому вирішенню зазначених проблем, а також дозволить:активізувати використання наявних і створення нових актуальних і якісних інформаційних та освітніх ресурсів;розширити доступ до освітніх ресурсів учням і студентам, вчителям і викладачам, працівникам органів управління освіти і науки, адміністрацій різного рівня, політичним і громадським організаціями;створити організаційну і технологічну базу для впровадження дистанційних форм навчання в регіоні;забезпечити прозорість та інвестиційну привабливість освітніх установ;підвищити рівень конкурентоспроможності випускників ВНЗ регіону на ринку праці;знизити витрати на освітні процеси;скоротити час навчання і підвищити рівень професійної підготовки студентів;забезпечити загальний доступ до інформаційних і освітніх ресурсів населення регіону;покращити процес взаємодії між освітніми установами;інтегруватися регіональним навчальним закладам у світовий освітній простір;створити єдину платформу для надання освітніх послуг;підвищити продуктивність праці професорсько-викладацького складу;підвищити віддачу від інвестицій в освіту.Як зазначено в [2], розвиток ідеї створення інформаційного освітнього порталу – задача всіх вищих навчальних закладів регіону. Лише колективними зусиллями кількох ВНЗ можна забезпечити створення і підтримку такого порталу. Створення освітнього регіонального порталу повинно спиратися на результати ряду попередніх дій, зокрема:написання і широке обговорення концепції освітнього порталу, яка повинна містити такі основні розділи:актуальність створення порталу та його призначення;цілі й основні напрями діяльності порталу;основні завдання порталу;учасники проекту та їх ролі;структура порталу;організаційне забезпечення порталу;правове забезпечення діяльності порталу;змістовна складова порталу;технологічна складова порталу;фінансове забезпечення процесу створення і функціонування порталу;очікувані кінцеві результати проекту.досягнення домовленостей відносно змісту і технології оперативного оновлення даних корпоративної бази даних ВНЗ-учасників проекту;аналіз наявних інформаційних ресурсів ВНЗ довідкового, навчально-методичного, наукового та іншого характеру і можливості їх об’єднання;визначення номенклатури видів оперативної інформації і технології її публікації всіма ВНЗ;оцінка можливостей створення віртуальних творчих колективів із складу співробітників ВНЗ-учасників проекту, які спроможні здійснювати спільну освітню, науково-дослідну, проектно-конструкторську, рекламно-видавничу, культурно-просвітницьку, інноваційну, благочинну, правозахисну та інші види діяльності;визначення номенклатури тематичних дискусійних форумів, списків поштової розсилки та персоналії авторитетних спеціалістів регіону, спроможних виконувати функції модераторів даних служб;розподіл між ВНЗ-учасниками проекту функцій підтримки окремих розділів порталу з урахуванням специфіки і можливостей кожного ВНЗ.Розглянемо деякі аспекти створення регіонального освітнього порталу, які стосуються організаційних, змістових і технологічних його складових.Організаційно освітній портал створюється як консорціум провідних навчальних закладів регіону, як державної, так і недержавної форм власності, управління освіти і науки регіону, що об’єднують за допомогою Internet свої інформаційно-довідкові та освітні ресурси і технології для їх широкого й ефективного використання.Діяльність порталу повинна ґрунтуватися на законодавчих і нормативно-правових актах, зокрема таких, як: Конституція України; Закон України “Про освіту”; Закон України “Про вищу освіту”; Закон України “Про Національну програму інформатизації”; Постанова Верховної Ради України від 06.07.2000 р. №1851-III “Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2000-2002 роки”; Указ Президента України від 31.07.2000 року № 928/2000 “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мереж в Україні”; Наказ Міністерства освіти і науки України “Про створення Українського центру дистанційної освіти” від 07.07.2000 р. №293; Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні.Оскільки освітній портал призначений для реалізації задач сучасного розвитку всіх рівнів освіти в регіоні, тому він повинен бути, насамперед орієнтований на свого користувача.Тому, на думку авторів, інформація і послуги порталу повинні групуватися за категоріями користувачів:учні;батьки;вчителі;абітурієнти;студенти;аспіранти;викладачі ВНЗ;наукові співробітники;адміністратори ВНЗ;випускники ВНЗ;роботодавці;адміністратори середніх і вищих навчальних закладів;адміністратори регіонального органу управління освіти і науки;адміністратори МОН України.Повинні бути передбачені також загальні розділи, які, насамперед, будуть містити нормативно-правову базу в галузі освіти, електронну бібліотеку навчальних матеріалів, що мають гриф МОН України, новини освіти і науки.Дамо стислу характеристику можливостей освітнього порталу відповідно до категорій користувачів.Учням освітній портал повинен пропонувати:мультимедійні матеріали з кожного предмету, що вивчається у школі;можливість контактувати з вчителями і консультуватися з ними за допомогою електронної пошти і чатів;можливість брати участь в освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;можливість індивідуально настроювати сайт для відображення персональних завдань, розкладу занять й контрольних заходів (персоналізація);можливість оцінити власні успіхи в навчанні й одержати матеріали для вивчення найбільш складних тем;місце для збереження навчальних матеріалів і документів учня на сервері порталу.Батькам учнів портал повинен пропонувати можливість:здійснювати навігацію в сфері освіти, а також одержати допомогу у виборі майбутньої кар’єри для своєї дитини;контактувати з вчителями і методистами, консультуватися з ними з питань навчання своєї дитини;одержати кваліфіковану консультацію психолога або соціального педагога з питань сімейного виховання та особистих проблем;аналізувати успішність своїх дітей;брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях для батьків.Вчителям і викладачам портал повинен пропонувати:великий вибір мультимедійних матеріалів, які вони зможуть використати при створенні власних навчальних (дистанційних) курсів;інформацію про новітні методики у дистанційному навчанні;можливість створювати власні сторінки в Internet та сторінки на порталі, на яких вони зможуть розміщувати власну інформацію;засоби спілкування через портал з своїми учнями за допомогою електронної пошти і чатів;можливість спілкуватися з колегами, національними й міжнародними експертами з питань освіти;можливість брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;можливість розміщувати на порталі свої навчально-методичні матеріали, наукові публікації;можливість слідкувати за успішністю своїх учнів (студентів), а також порівнювати її з успішністю паралельних класів (академічних груп).Адміністраторам регіонального органу управління освіти і науки портал повинен пропонувати:нормативну базу даних з дошкільної, середньої, професійної та вищої освіти, національні й міжнародні новини в галузі освіти, накази й інші документи Міністерства освіти і науки України;можливість створювати власні сторінки на порталі;засоби спілкування з колегами, національними й міжнародними експертами з питань управління освітою;можливість брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;місце для збереження власних документів на сервері порталу, в тому числі для створення інформаційних баз даних.Орієнтований перелік загальних розділів порталу:Структура й склад регіонального адміністративного органу управління освіти і науки;Форум з тематичних питань і періодичною участю відповідальних працівників органів управлення освіти;Положення про орган управління освітою і наукою, інші документи, що регламентують його діяльність;Плани й основні напрями діяльності органу управління освіти й науки;Інформація про національні й регіональні освітні програми, проекти, фонди, гранти і конкурси;Освітні стандарти середньої, спеціальної і вищої освіти;Правила ліцензування, акредитації й атестації закладів освіти;Міжнародне співробітництво в галузі освіти;База даних з нормативними документами МОН України;Каталог науково-пізнавальних та освітніх журналів, книг й навчальних посібників;Бази даних навчальних матеріалів відкритого й персоніфікованого доступу;Інформація про освітні й наукові конференції, семінари й виставки;Інформація про акредитовані навчальні заклади регіону;Новини;Карта веб-сайту з системою пошуку;Фотогалерея подій.Інформація, яка буде розміщуватися на освітньому порталі, повинна бути якісною, достовірною, оперативною й по можливості повною.Одним з напрямків діяльності освітнього порталу повинна бути підтримка дистанційної освіти інвалідів або створення умов, які забезпечують реальні права інвалідів на вищу освіту.Крім зазначених послуг портал може надавати різноманітні додаткові послуги:1. Система тестування знань.Необхідно передбачити, щоб за допомогою освітнього порталу учні старших класів середніх шкіл, а також всі бажаючи, в том числі і дорослі, могли проходити регулярне тестування своїх знань, пройти підсумкову атестацію через систему Державного централізованого тестування для одержання відповідного сертифіката;2. Магазин електронної т

Стаття присвячена дослідженню актуальної проблеми розвитку логічного мислення школярів за умов інформатизації освіти. Метою дослідження є аналіз наявного стану проблеми формування логічного мислення учнів та пошук шляхів його розвитку за допомогою цифрових технологій. Завдання дослідження – проаналізувати роль і місце логічного мислення за умов цифрового суспільства, закордонні та вітчизняні електронні освітні ресурси для розвитку логічного мислення дітей різного віку; виокремити електронні освітні ресурси, які доцільно використовувати в освітньому процесі під час вивчення математики та інформатики; окреслити можливість реалізації логічних завдань засобами ІКТ. У результаті дослідження проаналізовано місце та роль логічного мислення за умов інформатизації освіти; обґрунтовано важливість розвитку логічного мислення для формування ключових компетентностей особистості ХХІ століття, зокрема математичної та інформаційно-цифрової; наведено огляд відкритих електронних освітніх ресурсів для розвитку логічного мислення дітей та дорослих; виокремлено електронні освітні ресурси, які доречно використовувати в освітньому процесі для розвитку логічного мислення та наведено приклади їх використання; окреcлено перспективи подальших досліджень у цьому напрямі, які полягають в доладному аналізі особливостей процесу розроблення електронних освітніх ресурсів та пошуку можливостей для самостійного створення сучасними педагогами електронних освітніх ресурсів для розвитку логічного, творчого та креативного мислення учнів.

У статті актуалізовано проблему технологічної освіти в закладах загальної середньої освіти. Увагу сконцентровано на можливостях допрофільної підготовки та старшої профільної школи для розвитку сучасного компетентного учня, здатного реалізуватися в інформаційному просторі. Посилення практичної спрямованості шкільної освіти вимагає запровадження компетентнісного підходу в технологічній освіті. Компетентність у галузі технологічної освіти розглядається як досвід, освіченість, ерудованість учня у сфері виробничих технологій, у різних видах предметно-перетворювальної діяльності, його уміння і навички, підготовленість, знання та ерудиція, а також здатність до визначення шляхів і можливостей їх набуття та функціонування за допомогою свідомості й мислення. Завдяки інтеграції знань із різних галузей наук і виробництва впроцесі технологічної освіти успішно здійснюється формування ключових компетенцій: навчальної (графічна, технічна, технологічна, проектна), культурної, здоров’язберігаючої, інформаційної, соціальної, підприємницької. Якісна технологічна освіта учнів потребує й обґрунтованої системи науково-методичного забезпечення, засобів навчання. Науково-методичне забезпечення передбачає: програмне забезпечення (розроблення нових та вдосконалення чинних навчальних програм для початкової, основної і старшої школи); інформаційне забезпечення (підручники, посібники, довідники, хрестоматії, методичні рекомендації, розробки тощо); засоби навчання (таблиці, плакати, схеми, діаграми, моделі, муляжі, електронні програмові засоби навчання, інформаційні ресурси тощо). На основі аналізу нормативних документів, наукових досліджень учених-педагогів, психологів та власного педагогічного досвіду зроблено висновок, що для вдосконалення технологічної освіти необхідна наступність на всіх рівнях навчання. Організація такого підходу в освітній практиці сприяє поступовому і неперервному оволодінню системою технологічних знань, практичних умінь та технологічних якостей, які забезпечать у подальшому результативність професійної підготовки. Ключові слова: освітній процес, політехнічна освіта, технологічна освіта, ключові компетентності, методика навчання.

Потреба у висококваліфікованих перекладачах особливо зростає завдяки міжнародному співробітництву. Це актуалізує потребу в покращенні якості професійної підготовки майбутніх перекладачів. Електронні освітні ресурси є складовою частиною організаційного і методичного забезпечення освітнього процесу, використовуються для забезпечення освітньої діяльності університету і вважаються одним із головних елементів його інформаційно-освітнього середовища. До переліку електронних освітніх ресурсів університету, що підлягають процедурі сертифікації як «Навчально-методична розробка університету», відносять: електронний навчально-методичний комплекс; електронний підручник, посібник; дистанційний курс дисципліни. Електронні освітні ресурси відповідають певним вимогам. Основні види електронних освітніх ресурсів наведені у положенні. Подано структуру електронного навчально-методичного комплексу дисципліни. Електронний навчальний курс має відповідну структуру, схожу зі структурою робочої програми з дисципліни.Сучасна філологічна освіта в цілому і перекладацька, зокрема, переживає період активного оновлення електронних навчальних засобів. Електронні підручники та посібники, загалом, мають низку позитивних особливостей, порівняно з такими, що створені на паперових носіях інформації. Розглянуто критерії визначення якості програмного засобу за кількома напрямами. В умовах розвитку інформаційного суспільства інформатизація освіти неможлива без модернізації змісту навчальних дисциплін, навчальних і педагогічних практик, навчально-дослідницької та науково-дослідної діяльності студентів у професійній галузі. З розвитком соціальних інтернет-мереж студенти і викладачі отримують нові форми і засоби для зберігання й поширення інформації, що полегшує керування навчальною інформацією і процесом засвоєння знань.

У статті презентовані результати наукового пошуку моделі навчання інтегрованому курсу «Природничі науки» для 10-11 класів закладів загальної середньої освіти, її теоретичне обґрунтування та практична перевірка якості й результативності. Наказом МОН України №863 від 03.08.2018 року «Про проведення експерименту всеукраїнського рівня «Розроблення і впровадження навчально-методичного забезпечення інтегрованого курсу «Природничі науки» для 10-11 класів закладів загальної середньої освіти» на серпень 2018 – жовтень 2022 роки» розпочато апробацію вказаного курсу. На початок експерименту вчителі й учні у своєму розпорядженні мали чотири варіанти навчальних програм (на вибір), незначну й несистематизовану кількість методичних рекомендацій і навчальних матеріалів, які здебільшого представлені в електронному форматі. Виникла проблема, яка потребувала негайного вирішення – як організувати освітній процес за відсутності повноцінного навчально-методичного забезпечення курсу. Найбільш дієвим у цьому випадку є організація навчання з використанням елементів електронного навчання. На основі теоретичних й емпіричних досліджень нами розроблено й апробовано модель такого навчання, що забезпечує досягнення визначених компетентностей і результатів навчання здобувачів освіти. Провідними підходами, які застосовні в нашій моделі, є модульний, діяльнісний, компетентнісний, особистісно-орієнтований та інтегрований. Серед методів навчання – метод проєктів, навчання у співробітництві, дослідницький. Серед прийомів – робота з інформацією, створення інформаційних продуктів. Серед видів оцінювання – формувальне. Основними електронними ресурсами є: освітні Інтернет-ресурси (група офіційних сайтів установ, видавництв (блогів учасників експерименту), де висвітлюється нормативне й навчально-методичне забезпечення впровадження курсу «Природничі науки»; група тематичних інформаційно-наукових і освітніх ресурсів (бібліотеки, дистанційні курси тощо); група цифрових інструментів і сервісів (віртуальних дошок, тренажерів, онлайн тестування і т.п.).

У статті узагальнено практичний досвід забезпечення інформаційно-освітніх потреб студентів-іноземців в Науково-технічній бібліотеці Національного авіаційного університету. Проведено аналіз теоретичних засад та сучасного практичного досвіду організації роботи з іноземними студентами в закладах вищої освіти України, виявлено особливості цієї категорії студентів, щодо забезпечення інформаційних потреб в процесі навчання, спрощення їх адаптації до умов освітнього, інформаційного та побутового середовища країни перебування. У статті зазначається, що Національний авіаційний університет є одним із провідних навчальних закладів, що надає освітні послуги іноземним студентам. З’ясовано, що Науково-технічна бібліотека НАУ здійснює інформаційне забезпечення та обслуговування іноземних студентів на загальних засадах і не має у своєму складі окремого структурного підрозділу для роботи лише з цим студентським контингентом. Але для іноземних студентів створені достатні умови для інтелектуального та фізичного доступу до інформаційних ресурсів через сайт бібліотеки і в її комп’ютерних класах. У статті також розглядаються проблеми, пов’язані із безпосереднім обслуговуванням іноземних студентів у підрозділах бібліотеки і професійною готовністю бібліотечного персоналу до спілкування, що має певну специфіку. З’ясовано що Науково-технічна бібліотека НАУ за десятиліття роботи з іноземними студентами набула цікавого і корисного досвіду з організації роботи з цією категорією читачів та забезпеченню їх інформаційно-освітніх потреб. Обґрунтовано необхідність узагальнення та поширення цього досвіду, як і удосконалення забезпечення інформаційних потреб іноземних студентів в НТБ НАУ.

В умовах реформування сучасної освіти, модернізації освітніх стандартів постає проблема підготовки кваліфікованих наукових та виробничих кадрів, що є основною рушійною силою розвитку економіки та соціальних відносин, каталізатором суспільних процесів у науковій, освітній та виробничій сферах. Особливо складним та важливим завданням є виховання здатної до продуктивної діяльності особистості, формування фахових та освітніх компетентностей, що забезпечували б їй можливість вирішувати особисті та професійні задачі в умовах інформаційного суспільства, що характеризується інтенсивним розвитком високих технологій.Сучасні електронні засоби освітнього призначення, мультимедійні та дистанційні технології постають невід’ємною складовою навчання більшості предметів шкільного циклу, багатьох сфер вищої освіти. Використання засобів ІКТ збагачує та розширює можливості навчання, що призводить до поняття електронного навчання [4; 5]. Трактування цього поняття має різні тлумачення, крім того, із розвитком технологій суттєво трансформується його об’єм і зміст. Наприклад, згідно електронної енциклопедії освіти (Education encyclopedia), це поняття «охоплює всі форми навчання та викладання, що відбуваються за електронної підтримки, є процедурними по своїй суті і спрямовані на формування знань із врахуванням індивідуального досвіду, практики і знань того, хто вчиться. Інформаційні і комунікаційні системи, мережеві чи ні, постають як специфічні засоби для забезпечення процесу навчання» [5].Сучасна тенденція полягає у значному розмаїтті і складності систем електронного навчання. Це дає більше можливостей для інтеграції, концентрації і вибору ресурсів та систем. Використання новітніх засобів та сервісів сприяє досягненню якісно нового рівня якості освітніх послуг, створюючи потенціал для індивідуалізації процесу навчання, формування індивідуальної траєкторії розвитку тим, хто вчиться, добору і використання підходящих технологічних засобів. Необхідною умовою в цьому відношенні є відповідність засобів ІКТ низці вимог до підтримки та управління ресурсами, проектування інтерфейсу, ергономіки та інших.Як визначити, які засоби та технології найбільш продуктивні для підтримки навчальної діяльності, для досягнення необхідного рівня якості освіти та формування компетентностей учнів? Відповідь на це питання залежить від змісту електронного навчання, від того, які застосовуються методи і способи оцінки систем електронного навчання, а також від вибору та використання технологій їх реалізації.Метою статті є визначення тенденцій розвитку систем е-навчання в сучасній освіті та виявлення вимог до перспективних шляхів використання інформаційно-технологічних платформ їх реалізації.Загалом, визначальною рисою електронного навчання є використання інформаційно-комунікаційних ресурсів та технологій як засобів навчання [4; 5]. Сучасний стан розвитку інформаційно освітнього середовища характеризується підвищенням якості інформаційних ресурсів наукового та навчального призначення, впровадженням інтегральних платформ доступу до цих ресурсів як для освітніх установ, так і для індивідуальних користувачів. Це потребує забезпечення умов для створення та поширення якісного програмного забезпечення – електронних книг, бібліотек, освітніх порталів, ресурсів інформаційно-комунікаційних мереж, дистанційних освітніх сервісів.Засоби інформаційно-комунікаційних технологій постають інструментами реалізації систем відкритого та дистанційного навчання. В цьому контексті виникають нові потреби і виклики, нові професійні та навчальні цілі, пов’язані з сучасним станом розвитку інформаційного суспільства. Інноваційні освітні технології мають задовольняти певним системним педагогічним та інформаційно-технологічним вимогам, що продиктовані рівнем науково-технічного прогресу та максимально відповідати принципам відкритої освіти серед основних з яких мобільність учнів і вчителів, рівний доступ до освітніх систем, формування структури та реалізації освітніх послуг [1].Серед основних цілей, що постають перед освітою із розвитком інформаційного суспільства, зазначають формування в учнів системи компетентностей ХХІ сторіччя. На думку Т. Бітмана, який узагальнив деякі дослідження, більшість авторів виокремлюють серед них такі компоненти, як технологічні навички, серед яких: інформаційна грамотність; знайомство з інформаційно-комунікаційними носіями; знайомство з засобами інфомаційно-комунікаційних технологій; соціальні навички, такі як: загальнокультурна грамотність; гнучкість та адаптивність; навички мислення та набування знання високого рівня; комунікативність та здатність до співпраці [2]. Цей автор відмічає такі тенденції у розвитку сучасного суспільства, як все більш високий рівень взаємозв’язку та швидкості перебігу суспільних процесів та різке зростання обсягів доступної інформації, до якої можуть залучатися широкі верстви суспільстваРозвиток нових технологій характеризується низкою показників, що стосуються різних аспектів реалізації систем електронного навчання. Ці показники тісно пов’язані із потребою формування в учнів освітніх компетентностей в контексті сучасних вимог відкритості, мобільності, гнучкості навчання та розвитку пізнавальних та особистісних якостей учня.Однією з проблем у сфері реалізації електронного навчання є забезпечення його доступності. Цей показник стосується наявності та організації доступу до необхідних систем навчання, розширення участі, що на наш час розглядаються в двох аспектах. Поняття «доступу до е-навчання» трактується, по-перше, як зміст і обсяг послуг, наявних у певний час. По-друге, як комплекс майнових, соціальних, класових, статевих, вікових, етнічних чинників, фізичних чи розумових здібностей та інших чинників, що впливають на реалізацію е-навчання і мають бути враховані при його проектуванні [4].Поряд з цим, серед суттєвих причин, які перешкоджають ширшому впровадженню і використанню систем електронного навчання, є такі, як наявність достатньої кількості комп’ютерів, програмного забезпечення і необхідних сервісів, доступу до Інтернет, включаючи широкосмуговий доступ, швидкість з’єднання тощо. Розгляд цих питань суттєво залежить від вибору платформи реалізації електронного навчання, на базі якої організується добір і використання різноманітних типів ресурсів, їх систематизація та оптимізація використання.Варто також звернути увагу на доступність важливої інформації, чи є зручні можливості пошуку і вибору необхідного навчального матеріалу. Цей чинник також є критичним при залученні у процес навчання необхідних ресурсів на електронних носіях.Існує ще один вимір доступу до е-навчання, що стосується обмежень у часі і просторі. Це протиріччя вирішується певною мірою за рахунок використання мобільних технологій і розподіленого навчання, які є перспективним напрямом розвитку систем відкритої освіти.Наступний показник стосується якості освітніх послуг, що надаються за допомогою систем е-навчання. Якість електронного навчання і її оцінювання мають багато рівнів таких, як: зміст освіти, рівень підготовки методичних та навчальних матеріалів; персонал і кваліфікація викладачів; стан матеріально-технічного забезпечення; управління навчальним процесом; рівень знань та компетентностей учнів та інших.Предметом численних досліджень є питання оцінки результатів навчання за допомогою комп’ютера. Технологія оцінювання стосується багатьох аспектів середовища навчання. Серед труднощів, які виникають при реалізації електронного оцінювання є такі, як ризик відмови обладнання, висока вартість потужних серверів з великою кількістю клієнтів, необхідність опанування технології оцінювання студентами та викладачами та інші [4].Якість навчальних матеріалів потребує врахування також вимог до обслуговування, управління, проектування інтерфейсу, ергономіки, гігієни та інших. Ці питання не втрачають актуальності у зв’язку з швидким оновленням комп’ютерної техніки. Розробка та впровадження навчальних матеріалів та ресурсів на електронних носіях суттєво взаємообумовлена використанням ефективних методів оцінки їх якості.Окремий комплекс проблем пов’язаний з розробкою вимог і стандартів для освітнього програмного забезпечення. Зокрема, це стосується визначення психолого-педагогічних, дидактичних параметрів оцінки якості освітніх ресурсів. Багато авторів (С. Санс-Сантамарія, Дж. А. Ва­діле, Дж. Гутьєррес Серрано, Н. Фрізен та інші [6]) погоджуються на думці, що хоча стандарти у галузі електронного навчання були розроблені з метою визначення шляхів і способів використання у педагогічній діяльності навчальних об’єктів, реалізованих засобами ІКТ, це скоріше сприяло подальшому пошуку в цьому напрямку, ніж було остаточним рішенням. Існуючі педагогічні характеристики об’єктів орієнтовані здебільшого на можливість спільного використання різних одиниць контенту окремими системи управління е-навчанням. Це не відображає в достатній мірі педагогічні підходи, що стоять за навчальними об’єктами.Загалом із розвитком електронного навчання зростають вимоги до якості освітніх послуг, яка, як свідчать дослідження, суттєво залежить від технологій оцінювання електронних ресурсів та матеріалів та від технологій їх створення та надання користувачеві. В той же час, застосування інтегральних підходів до організації використання та постачання ресурсів та сервісів сприяє удосконаленню і уніфікації підсистем їх розробки та апробації, пошуку та відбору кращих зразків програмного забезпечення, що також може бути передумовою підвищення якості освітніх послуг.Ще один показник, пов’язаний з реалізацією систем е-навчання, характеризує ступінь адаптивності. Цей чинник передбачає застосування досить спеціалізованих та диференційованих систем навчального призначення, що ґрунтуються на моделюванні індивідуальних траєкторій учня чи студента, його рівня знань [3]. У зв’язку з цим, поширення набувають адаптивні технології е-навчання, що враховують особливості індивідуального прогресу учня. Адаптивність передбачає налаштування, координацію процесу навчання відповідно до рівня підготовки, підбір темпу навчання, діагностику досягнутого рівня засвоєння матеріалу, розширення спектру можливостей навчання, придатність для більшого контингенту користувачів.Побудова адаптивної моделі студента, що враховувала б особистісні характеристики, такі як рівень знань, індивідуальні дані, поточні результати навчання, і розробка технологій відстеження його навчальної траєкторії є досить складною математичною і методичною проблемою [3; 4]. Побудова комп’ютерної програми в даному випадку передбачає деякі форми формалізованого подання сукупності знань в предметній області, що вивчається. Розвиток даного типу систем, здебільшого з елементами штучного інтелекту, є досить трудомістким. Зростання ступеню адаптивності є однією з тенденцій розвитку систем електронного навчання, що відбувається за рахунок удосконалення технологій подання, зберігання і добору необхідних засобів. Різноманітні навчальні матеріали, ресурси і сервіси можуть бути надані за потребою користувача, та дають можливість динамічної адаптації до досягнутого рівня знань, компетентності та освітніх уподобань того, хто вчиться.Наступний показник стосується інтеграції та цілісності систем електронного навчання, і тісно пов’язаний із стандартизацією технологій і ресурсів в управлінні системами е-навчання. Ці проблеми виникають у зв’язку з формуванням відкритого середовища навчання, що забезпечує гнучкий доступ до освітніх ресурсів, вибір та зміну темпу навчання, його змісту, часових та просторових меж в залежності від потреб користувачів [1]. Існує тенденція до координації та уніфікації стандартів навчальних матеріалів, розроблених різними організаціями зі стандартизації, такими як IEEE, IMS, ISO / IEC JTC1 SC36 й інші, а також гармонізації національних стандартів з міжнародними. У зв’язку з цим, наукові основи оцінювання інформаційних технологій та способів їх добору і застосування потребують подальшого розвитку.Наступний показник пов’язаний з повномасштабною інтерактивністю засобів ІКТ навчального призначення. Справді, сучасні технології спрямовані на підтримування різних типів діяльності вчителя у віртуальному комп’ютерному класі. Це стосується таких форм навчання, як формування груп, спільнот, що навчаються і взаємодіють віртуально в режимі он-лайн. Щоб організовувати навчальну діяльність в таких спільнотах, використовуються функції, що забезпечують колективний доступ до навчального контенту для групи користувачів, можливість для вчителя проглядати всі комп’ютери у групі, концентрувати увагу учнів за рахунок пауз і повідомлень, підключати або відключати учасників навчального процесу, поширювати файли або посилання серед цільової групи учнів, надсилати повідомлення конкретним учням. Учні також можуть звертатися до учителя за рахунок надання запитань, коментарів, виступів тощо [7]. Організація навчання у віртуальному класі потребує застосування апаратно-програмних засобів доставки навчального контенту, що також суттєво залежить від добору відповідних технологій.Наступний показник стосується безпеки освітнього середовища і передбачає аналіз ризиків та переваг використання комп’ютерних технологій у навчанні. При створенні систем електронного навчання мають враховуватись чинники збереження здоров’я, розвитку інтелектуального потенціалу учня.З огляду на визначені тенденції розвитку та використання систем е-навчання у сучасному освітньому процесі виникає потреба у певній інформаційно-технологічній платформі, яка могла б підтримувати нові форми навчання у відповідності сучасним вимогам доступності, гнучкості, мобільності, індивідуалізації та відкритості освіти [1].Продуктивним видається підхід, за якого проблеми розвитку е-навчання вирішувалися б через призму нових технологій, що надали б підходящу основу для дослідження цих систем, їх розробки і використання. Зокрема, перспективним є використання технології хмарних обчислень, за якої електронні ресурси і об’єкти стають доступні користувачеві в якості веб-сервісу [7].За визначенням Національного Інституту Стандартів і Технологій США (NIST), під хмарними обчисленнями (Cloud Computing) розуміють модель зручного мережного доступу до загального фонду обчислювальних ресурсів (наприклад, мереж, серверів, файлів даних, програмного забезпечення та послуг), які можуть бути швидко надані при умові мінімальних управлінських зусиль та взаємодії з постачальником.Переваги хмарних обчислень у сфері освіти можна охарактеризувати наступними чинниками:- спрощення процесів встановлення, підтримки та ліцензійного обслуговування програмного забезпечення, яке може бути замовлено як Інтернет-сервіс;- гнучкість у використанні різних типів програмного забезпечення, що може порівнюватись, обиратись, досліджуватись, завдяки тому, що його не потрібно кожний раз купляти і встановлювати;- можливість багатоканального поповнення колекцій навчальних ресурсів та організація множинного доступу;- універсалізація процесів розподіленого навчання, завдяки віртуалізації засобів розробки проектів, наприклад, командою програмістів, які всі мають доступ до певного середовища і програмного коду, приладів або лабораторій, інших засобів;- здешевлення обладнання завдяки можливості динамічного нарощування ресурсів апаратного забезпечення, таких як обсяг пам’яті, швидкодія, пропускна здатність тощо;- спрощення організації процесів громіздких обрахунків та підтримування великих масивів даних завдяки тому, що для цього можуть бути використані спеціальні хмарні додатки;- мобільність навчання завдяки використанню хмарних сервісів комунікації, таких як електронна пошта, IP-телефонія, чат, а також надання дискового простору для обміну та зберігання файлів, що уможливлює спілкування та організацію спільної діяльності.Таким чином, впровадження технології хмарних обчислень є перспективним напрямом розвитку систем електронного навчання, що сприятиме реалізації таких засобів і систем, які задовольнятимуть сучасним вимогам до рівня доступності, якості, адаптивності, інтеграції та повномасштабної інтерактивності.

У статті схарактеризовано типологію електронних ресурсів у галузі медіаосвіти, визначено типи електронних ресурсів, які можуть бути успішними для розвитку інфомедійної грамотності учнівської та студентської молоді, проведено експертну оцінку ефективності типів електронних ресурсів для формування інфомедійної грамотності. Медіаосвіту схарактеризовано як процес навчання і самонавчання за посередництва медіа, як науково-освітню сферу діяльності, що спрямована на формування психологічного захисту від маніпуляцій та формування медіаграмотності особистості. Показано, що інфомедійна грамотність характеризується набором маркерів: медіаграмотність, критичне мислення, соціальна толерантність, стійкість до впливів, фактчекінг, інформаційна грамотність, цифрова безпека, уміння запобігати ризикам у комунікації, візуальна грамотність; уміння втілювати ідеї завдяки онлайн-інструментам, уміння використовувати медіа для соціального блага. Обґрунтовано, що розвитку інфомедійної грамотності значною мірою сприяють Інтернет-ресурси. Проведений аналіз електронних освітніх ресурсів у мережі Інтернет уможливив їх класифікацію: відеоконтент (вебінари, освітні серіали, медіатексти, ютуб-канали тощо); аудіоконтент (подкасти); освітні платформи (Prometheus, Ed-Era, IREX, 4mamа та подібні до них); текстові ресурси (онлайн посібники, е-словники тощо); креолізовані ресурси (комікси, дудли, постери, інфографіка тощо); ігровий контент (онлайн ігри); соціальні мережі й дискусійні Інтернет-майданчики; спеціалізовані науково-популярні сайти (сайти наукових лабораторій, громадських організацій; сайти, створені при університетах тощо). Проведено експертну оцінку ступеня потенційного впливу Інтернет-ресурсів на розвиток інфомедійної грамотності. За результатами експертної оцінки найбільш ефективно впливають на розвиток кількості маркерів інфомедійної грамотності освітні платформи (Prometheus, Ed-Era, IREX, 4mamа та подібні до них), відеоконтент (вебінари, освітні серіали, ютуб-канали тощо) і текстові ресурси (онлайн посібники, е-словники тощо).

Розглянуто умови і сучасні тенденції розвитку інформаційного суспільства, а та-кож зумовлені ними ключові проблеми впровадження інформаційно-комунікаційних і цифрових тех-нологій у вітчизняній освіті, що потребують невідкладного вирішення: формування і широке впро-вадження єдиного освітнього інформаційного простору України та забезпечення належного науко-вого супроводу цих процесів; розгортання та удосконалення необхідних елементів інфраструктури регіональних інформаційних і телекомунікаційних мереж, взаємопов’язаних як між собою, так і з глобальною мережею Інтернет, що дозволить подолати «цифрову нерівність» у різних регіонах України, зокрема в сільській місцевості; низький рівень інформаційно-комунікаційно-технологічних компетентностей (ІКТ-компетентностей) та цифрових компетентностей населення, застосу-вання застарілих підходів у навчанні та низька мотивація суб’єктів навчального процесу щодо ви-користання прогресивних ІКТ; фактична несформованість цілісної національної політики застосу-вання інформаційно-комунікаційних технологій в освіті, недосконала нормативно-правова база, що не забезпечує побудову інформаційного суспільства та, як наслідок, гальмує цифровізацію освіти в Україні. Виокремлено пріоритети, технологічні принципи побудови інформаційно-освітнього сере-довища. Визначено актуальні завдання розроблення комп’ютерно-орієнтованих методичних сис-тем навчання, створення та використання електронних освітніх ресурсів, зокрема електронного підручника, створення середовища неперервного розвитку цифрової компетентності суб’єктів освітнього процесу, проведення педагогічних досліджень з інформатизації освіти, розроблення та впровадження програми підвищення обізнаності громадян з питань інформаційної безпеки, кібербе-зпеки та захисту конфіденційної інформації, зокрема персональних даних, протидії загрозам їх не-санкціонованого використання.

Статтю присвячено проблемі формування інформаційної культури та комп’ютерної грамотності майбутніх поліцейських. Подано тлумачення понять «інформаційна культура» та «комп’ютерна грамотність» у вітчизняній науковій думці, визначено особливості формування інформаційної культури та комп’ютерної грамотності в умовах закладу вищої освіти для майбутніх поліцейських. Автори зазначають, що формування інформаційної культури та комп’ютерної грамотності майбутніх працівників поліції має бути всебічним, використання інформаційних технологій має бути на кожному занятті. Розглянуто основні форми, методи та засоби формування інформаційної культури та комп’ютерної грамотності здобувачів закладів вищої освіти. Описано інтерактивні методи (Plickers, Padlet, LearningApps тощо), використання яких у класі сприяє кращому засвоєнню та формуванню інформаційної культури здобувачів. Надано рекомендації щодо організації семінарів та практичних занять з використанням інформаційних технологій, а саме: організація вебконференцій, які тривають довше, ніж семінари, мають більше учасників та дозволяють тематичний розподіл учасників за секціями; використання комп’ютерних дидактичних ігор на семінарах та практичних заняттях, які допоможуть викладачу створити належні умови для роботи здобувачів вищої освіти у комп’ютерному середовищі та дадуть змогу краще закріпити (чи повторити залежно від ситуації) вже вивчений матеріал, узагальнити або систематизувати його; використання комп’ютерного тестування для контролю знань здобувачів та підвищення їх пізнавальної активності. У дослідженні наголошується на доцільності використання на заняттях хмарних технологій, що надає можливість одночасно працювати здобувачам і викладачам над одним проєктом – виконувати завдання, проходити тестові завдання або розв’язувати задачі, допомагає розвинути вміння працювати в команді, уміння відстоювати свої ідеї, застосовувати мозковий штурм і ділитися своїми знаннями. Автори наголошують на доцільності використання системи національних інформаційних ресурсів для пошуку необхідної інформації з певних тем. Прикладом такого ресурсу є Інтернет-ресурс «Правова наука», що містить відомості щодо організації Національної академії правових наук України та її науково- дослідних установ та висвітлює основні нормативно-правові акти у сфері наукової і науково-технічної діяльності.

Статтю присвячено вивченню впровадження інформаційно-комунікаційних технології в освіті, а саме роз- робці електронних освітніх ресурсів, які здатні задовольняти освітні потреби здобувачів вищої освіти як під час очного, так і дистанційного навчання. Метою статті є визначення особливостей розвитку дослідницьких умінь майбутніх учителів початкових класів в умовах сучасного освітнього середовища та розкриття можливостей дистанційних освітніх ресурсів у реалізації означеної проблеми. Акцентовано на тому, що епідеміологічна ситуація в країні й світі, пов’язана з поширенням Covid-19, вимагає забезпечення реалізації освітніх послуг дистанційно. Тому постає питання не лише якості підготовки здобувачів вищої освіти, а й створення відповідних умов, які б сприяли оволодінню сучасними методами пошуку, обробки і використання інформації, вмінням її інтерпретувати й адаптувати у своїй професійній діяльності. Наголо- шується на тому, що розвиток дослідницьких умінь відбувається у процесі розв’язання педагогічних завдань і стають у нагоді вчителю при проведенні наукового пошуку. Для їх використання вчителю необхідно будувати свою діяльність відповідно до загальних правил евристичного пошуку. Розглянуто особливості використання контенту електронного навчально-методичного ресурсу «Web- мультимедіа енциклопедія з дисциплін природничого циклу», який функціонує на педагогічному факультеті Херсон- ського державного університету. На прикладі освітньої компоненти «Методика навчання освітньої галузі «Приро- дознавство»» як складової частини електронного навчально-методичного ресурсу схарактеризовано деякі розділи курсу: «Практичний модуль», «Мультимедіа галерея», «Відеотека» та їх звʼязок. Зосереджено увагу на змісті завдань природничого спрямування для розвитку дослідницьких умінь у майбутніх учителів початкових класів.

У статті визначена роль освітніх інформаційно-комунікаційних технологій у процесах організації дистанційних занять для закладів початкової загальної освіти в умовах пандемії коронавірусної інфекції. Доведено, що передумовами становлення інформаційного суспільства в Україні стали зміни у швидкості розповсюдження інформації та розширення доступу до інформаційних ресурсів. Інформаційний розвиток суспільства спирається на залучення найсучасніших засобів інформації, інформаційно-комунікаційних технологій. Він відображає досягнутий рівень інформаційного менеджменту у суспільстві та ступінь ефективності створення, зберігання, опрацювання, подання й використання інформації, що забезпечує цілісне бачення світу, його моделювання, передбачення результатів рішень, які приймаються людиною. Сутність інформаційного розвитку суспільства полягає не лише у готовності використовувати останні досягнення інформаційної технології, а й в умінні сприймати нову інформацію. Обґрунтовано, що під інформаційно-комунікаційними технологіями пропонується розуміти комплекс об’єктів, дій і правил, пов’язаних із підготовкою, переробкою та доставкою інформації при персональній, масовій і виробничій комунікації, а також всі технології і галузі, які інтегрально забезпечують перелічені процеси. Інформаційно-комунікаційні технології є узагальнюючим поняттям, що описує різні пристрої, механізми, способи, алгоритми обробки інформації. Найважливішими сучасними пристроями, що використовуються в освітньому процесі, можна вважати комп’ютер, оснащений відповідним програмним забезпеченням, і засоби телекомунікацій разом із розміщеною в них інформацією. Доведено, що симбіоз сформованого інформаційного суспільства в Україні та оголошення загальнонаціонального карантину стало запорукою процесів формування нової форми освіти, заснованої на інформаційно-комунікаційних технологіях. Доведено, що проблема використання інформаційно-комунікаційних технологій полягає у забезпеченні освітнього процесу відповідними технологіями і залежить від людського чинника, який визначається саме у відсутності необхідних навичок у викладачів початкової школи щодо їх застосування.

У статті здійснено розгляд структури та складуінформаційного ресурсу бібліотеки Центральноукраїнськогонаціонального технічного університету; визначеноспроможності даного ресурсу у сприянні розвиткуінформаційного та духовного потенціалу основної груписпоживачів послуг даної інформаційної установи –студентства.Інформаційний ресурс бібліотеки технічногоуніверситету формується насамперед документами зтехнічних, природничих, економічних наук, що безперечно пов’язано із основними напрямками підготовки фахівців. Ізвідкриттям в університеті нових спеціальностей (серед яких –«Інформаційна, архівна та бібліотечна справа») фондбібліотеки поповнився новими надходженнями, покликанимизабезпечити ґрунтовну підготовку майбутніх фахівців.Зазначено, що інформаційний ресурс бібліотекиЦентральноукраїнського національного технічногоуніверситету формують також спеціальні фонди, до якихналежать фонд НДР і ДКР. Наявність серед контингентувикладачів та студентів університету вчених і винахідниківзумовила появу значного масиву таких документів, а відтак іпотребу їх об’єднання у межах окремого підфонду.У статті акцентовано увагу на тому, що бібліотекаЦНТУ за рахунок потужної наукової діяльності фахівцівуніверситету, поряд із науковими та науково-технічнимибібліотеками країни, є фондоутримувачем дисертаційнихдосліджень та авторефератів переважно технічної,природничої та економічної тематики. Створення фондудисертацій та авторефератів у бібліотеці ЦНТУ розпочатоз 1994 р.Запропоновано ряд перспективних напрямків діяльностібібліотеки, визначено основні вектори формування тафункціонування її інформаційного ресурсу

У статті розкрито сутність і зміст ресурсно-орієнтованого навчання в закладах вищої освіти. Ресурсно-орієнтоване навчання в умовах здоров’язбережувального освітнього середовища описано як цілісний динамічний процес організації і стимулювання самостійної пізнавальної діяльності студентів в оволодінні навичками активного перетворення інформаційного середовища на засадах концепції здоров’язбереження, яка передбачає оптимальне використання тріадою "студент-викладач-бібліотекар" консолідованих кадрових, матеріально-технічних, навчально-методичних, фінансових та інформаційних ресурсів. Науково обґрунтовано необхідність дотримання умов здоров’язбереження при проєктуванні ресурсно-орієнтованого навчання студентів у вищій школі. Подано модель ресурсно-орієнтованого навчання студентів у закладах вищої освіти в аспекті здоров’язбереження як схему візуалізації процесу ресурсно-орієнтованого навчання. Схарактеризовано блоки моделі та дидактичні умови реалізації ресурсно-орієнтованого навчання студентів у закладах вищої освіти в умовах здоров’язбережувального навчального середовища: застосування комплексу форм, методів та засобів ресурсно-орієнтованого навчання; організацію процесу навчання професійно орієнтованих дисциплін в тріаді "студент-викладач-бібліотекар" з використанням педагогічних технологій ресурсно-орієнтованого навчання; орієнтацію на розвиток інформаційно-освітнього середовища закладів вищої освіти шляхом активізації розробки електронних ресурсів; введення інформаційно-технологічного компоненту при викладанні професійно орієнтованих дисциплін; здоров’язбережувальну спрямованість процесу навчання та консолідацію здоров’язбережувальних технологій. Описано дослідницький освітній проєкт «Ресурсно-орієнтоване навчання у вищій школі», який проходить упровадження у вітчизняних закладах вищої освіти та доводить свою ефективність і доцільність у застосуванні.

У статті обґрунтовано сутність поняття «діджиталізація» як процесу, який передбачає перехід галузевої інформації та комунікації у цифровий формат; проаналізовано досвід іноземних держав (Естонії, Австрії, Великої Британії) щодо впровадження цифрової трансформації у сферу освіти (застосування освітніх інформаційних діджитал-платформ, призначення яких – забезпечити ефективну взаємодію учнів, їхніх батьків, педагогів та адміністрації школи; активне використання засобів цифрових технологій в освітньому процесі; обов’язкове вивчення програмування та інформаційних технологій у закладах загальної середньої освіти); досліджено особливості діджиталізації освітнього процесу початкової школи. Окреслено проблеми форсованої цифрової трансформації освіти: відсутність якісного україномовного та необхідність створення власного контенту для уроків; значні затрати часу та особистого ресурсу педагога; слабке врахування вікових особливостей молодших школярів; відсутність системності нормативно-правової бази та навчально-методичних матеріалів щодо діджиталізації освіти, зокрема початкової; недостатність умов для підвищення кваліфікації вчителів початкової школи з інформаційно-цифрової компетентності; недостатнє забезпечення учасників освітнього процесу електронними освітніми ресурсами; значні матеріальні затрати; відсутність системного підходу в забезпеченні діджиталізації освіти; необхідність формування загальнонавчальних умінь роботи з цифровою інформацією в учнів початкової школи. Визначено перспективи системного вирішення проблем діджиталізації освітнього процесу початкової школи: зменшення кількості паперової роботи для педагога; забезпечення мобільності взаємодії всіх учасників освітнього процесу; підвищення рівня мотивованості учнів до навчання; підготовка конкурентноспроможного випускника.

В оглядовій статті проаналізовано основні напрями розвитку вищої освіти в Україні в умовах нестабільності, що передбачає обмеження освітнього простору, зумовлене карантинними заходами. Обґрунтовано, що карантинні заходи пов’язані з обмеженістю освітнього процесу у вищій школі внаслідок поширення коронавірусної хвороби (COVID-19). Виокремлено світові ключові тенденції розвитку вищої освіти на основі сучасних наукових ідей і педагогічних досліджень на наступні п’ять років: переосмислення сфери діяльності закладів освіти; навчання за модулями і рівнями; просування культури інновацій; посилення фокусування на оцінюванні навчальних досягнень; перепроєктування освітнього простору; змішаний формат навчання. Обґрунтовано напрями розвитку вищої освіти в Україні в умовах обмеження освітнього простору: перепрофілювання організації освітнього процесу в закладах вищої освіти, упровадження змішаного навчання студентів, а також підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників щодо використання інформаційних ресурсів для підготовки навчальних занять зі студентами. Розроблено рекомендації щодо подальшого розвитку вищої освіти в Україні на державному, регіональному рівнях і рівні закладів вищої освіти. Доведено, що з метою сприяння формуванню конкурентоспроможності майбутнього фахівця у ЗВО необхідно: на державному рівні – створити організаційну структуру з підготовки науково-педагогічних і педагогічних працівників до впровадження в освітній процес цифрових технологій; на регіональному – забезпечити організацію й контроль щодо впровадження інноваційних освітніх технологій у закладах вищої освіти; на рівні закладів вищої освіти – розширити автономію для впровадження освітніх інновацій з надання освітніх послуг не тільки студентам, а й всім категоріям дорослого населення. Ключові слова: вища освіта; вища школа; обмежений освітній простір; освітні інновації; тенденції розвитку вищої освіти.

У статті розглянуто основні аспекти впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в освітній процес закладів вищої освіти Китайської Народної Республіки. Визначено зв’язок використання інформаційно-комунікаційних технологій при отриманні компетенцій навчання упродовж всього життя: пошук інформації, її обробка та використання. Представлено основні етапи впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у процес навчання закладів освіти Китайської Народної Республіки, через прийняття нормативно-правових актів та планів розвитку цифрових технологій як запоруки зростання економіки та покращення ефективності роботи з інформаційно-цифровими ресурсами. Виділено чотири основних напрями розбудови процесу впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в освітній процес закладів освіти: розробка загальної стратегії, розроблення основних завдань, створення та поширення якісних цифрових освітніх ресурсів, заходи з захисту інформації та громадян у цифровому просторі. Проаналізовано рівень підтримки центральними органами влади процесу цифровізації освітнього середовища закладів освіти Китайської Народної Респубілики. Констатовано збільшення підтримки держави в процесі подолання цифрової нерівності між великими містами та їх закладами освіти й регіональними закладами вищої освіти. Представлено різні аспекти використання інформаційно-комунікаційних технологій у процесі навчання на прикладі цифровізації процесів вивчення ієрогліфічної писемності, де інформаційно-комунікаційні технології виступають засобом підвищення наочності та динаміки навчання. Крім того, були підставлено дослідження провідних китайських учених щодо впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у закладах вищої медичної освіти Китайської Народної Республіки та проаналізовано рекомендації викладання курсів інформаційно-комунікаційних технологій для НПП.

Притаманна нашому часу інформатизація всіх галузей народного господарства зумовлює необхідність формування у майбутніх кваліфікованих робітників інформаційної компетенції, як складової професійної компетентності, що забезпечує ефективну діяльність випускника ПТНЗ в умовах інтенсивного використання інформаційно-комунікацій­них технологій. Формування інформаційних компетенцій безпосередньо пов’язано з інформатизацією освіти.Інформатизація освіти – упорядкована сукупність взаємопов’яза­них організаційно-правових, соціально-економічних, навчально-мето­дичних, науково-технічних, виробничих і управлінських процесів, спрямованих на задоволення інформаційних обчислювальних і телекомунікаційних потреб, що пов’язані з можливостями методів і засобів інформаційних та комунікаційних технологій (ІКТ) учасників навчально-виховного процесу, а також тих, хто цим процесом управляє та його забезпечує [3, 360]. Процес інформатизації освіти охоплено відповідною нормативно-правовою та законодавчою базою: Концепція інформатизації освіти (1984), Постанова Уряду України щодо забезпечення комп’ютерної грамотності учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів (1985), Закон України «Про концепцію Національної програми інформатизації»(1998) та ін.Проблемам інформатизації освіти присвячені праці Л. Білоусової, В. Бикова, І. Булах, Т. Волкової, Р. Гуревич, Ю. Дорошенка, М. Жалдака, С. Жданова, М. Кадемії, В. Кухаренка, С. Сисоєвої, М. Шкіля та ін. Інформаційно-комунікаційні технології, стрімко вдосконалюючись, нарощують свій освітній потенціал, проте практика навчання свідчить про відставання темпів впровадження новітніх досягнень зазначених технологій у реальний навчальний процес професійно-технічних навчальних закладів України. Однією з вагомих причин такого відставання є недостатність спрямованості навчального процесу у ПТНЗ на забезпечення всебічної підготовки майбутнього кваліфікованого робітника до свідомого й ефективного застосування інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності.Вивчення проблеми впровадження інноваційних виробничих технологій у процес підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю забезпечило можливість виявити суперечності між зростанням обсягів роботодавців до знань, умінь та професійних компетенцій в цілому, які необхідні конкурентоздатному фахівцю поліграфічної галузі та недостатньою модернізацією, відсутністю системи в оновленні змісту освіти в ПТНЗ. Педагогічна практика свідчить, що сьогодні ще далеко не всі навчальні заклади використовують у повному обсязі інформаційні технології з метою формування у випускників інформаційних компетенцій. Причини різні: відсутність відповідної матеріально-технічної бази (більшість ПК, які надані ПТНЗ за Державною програмою комп’ютеризації на сьогодні відносяться до застарілих моделей ); наявна кількість не відповідає потребам навчального процесу (при наявності 1 – 2 кабінетів не можливо повноцінно забезпечити загальноосвітню підготовку з предметів «Інформатика», «Інформаційні технології» та професійно-практичну підготовку з професій, які пов’язані з використанням комп’ютерної техніки у професійній діяльності); відсутність необхідних професійно-прикладних програмних продуктів (інноваційного дидактичного інструментарію); відсутність підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій, лабораторних робіт щодо оволодіння комп’ютерними технологіями професійно-орієнтованого змісту для учнів ПТНЗ; відсутність затверджених на державному рівні комплексних завдань та контрольних робіт з перевірки знань і умінь, навичок учнів з використанням тестових технологій (кожен навчальний заклад розробляє свої форми діагностики, що не сприяє уніфікації та стандартизації в освіті); відсутність внутрішньої мотивації як в учнів так і в педагогічних працівників до ефективного застосування інформаційних технологій у процесі підготовки до професійної діяльності); не розуміння педагогічними працівниками та адміністрацією ПТНЗ цілей використання інформаційних технологій.Сьогодення вимагає від педагога професійної майстерності не просто надання учням певних знань, а навчання їх мисленню, структуруванню інформації та цілеспрямованому відбору необхідного. Викладач спецтехнології і майстер виробничого навчання мають разом нести учням не просто нові знання, а новий тип оволодіння інформацією. У зв’язку з цим, особливого значення набуває переорієнтація мислення сучасного педагогічного працівника на усвідомлення принципово нових вимог до його педагогічної діяльності, до його готовності щодо використання засобів ІКТ у професійній діяльності як провідної педагогічної умови у процесі вивчення учнями ПТНЗ інноваційних виробничих технологій.Вивчаючи зарубіжний досвід, ми виокремили основні педагогічні цілі використання інформаційних технологій [1], [6], [8]:1. Розвиток особистості учня, підготовка його до продуктивної самостійної діяльності в умовах інформаційного суспільства, що включає: розвиток конструктивного, алгоритмічного мислення на основі спілкування з комп’ютером; розвиток творчого мислення за рахунок зменшення частки репродуктивної діяльності; розвиток комунікативних компетенцій на основі виконання сумісних проектів; формування уміння самостійно приймати рішення у складних виробничих ситуаціях; розвиток навичок дослідної діяльності (при роботі з моделюючими програмами та інтелектуальними навчальними системами); формування інформаційної культури, умінь обробляти інформацію.2. Реалізація соціального замовлення, яке обґрунтоване інформатизацією сучасного суспільства: професійна підготовка фахівців в галузі інформаційних технологій на різних рівнях (кваліфікований робітник, бакалавр, спеціаліст, магістр); підготовка учнів засобами педагогічних та інформаційних технологій до самостійної пізнавальної діяльності.Соціальне замовлення для освіти – вимоги зі сторони суспільства і держави до змісту освіти і якостей особистості, яка формується в освітній системі [8, 270].3. Інтенсифікація усіх рівнів навчально-виховного процесу: підвищення ефективності і якості навчання за рахунок використання інформаційних технологій; виявлення та використання стимулів пізнавальної діяльності; поглиблення міжпредметних зв’язків у результаті використання сучасних засобів обробки інформації при вирішенні завдань з різних предметів.Виходячи із цілей інформатизації освіти, розширенням масштабів упровадження засобів інформаційно-комунікаційних технологій у професійно-технічні навчальні заклади формуються нові завдання, які передбачають: створення автоматизованих систем з розроблення комп’ютерно-орієнтованих програмно-методичних комплексів, підтримки наукових досліджень, моніторингу результатів впровадження педагогічних інновацій, оцінювання і моніторингу результатів навчальної діяльності, підтримки процесу навчання, інформатизації бібліотечних систем, інформаційно-аналітичних систем управління освітою і навчальними закладами [3, 362]. Отже, діяльність педагога професійної майстерності має бути спрямованою на системне вивчення, оволодіння і використання комп’ютерних технологій, як педагогічної умови, що дозволяє активізувати діяльність учнів у будь-якій предметній області та формувати інформаційну компетенцію майбутніх випускників.Сьогодні відбувається перегляд Державних стандартів професійної освіти, розробляються нові стандарти на основі професійних компетенцій, які включають в освітній простір не тільки кваліфікаційні характеристики випускників по професії (що повинен знати чи вміти випускник ПТНЗ), а й ті компетенції, які формують учня як конкурентоздатного фахівця на ринку праці. До числа таких компетенцій ми відносимо інформаційну компетенцію.Інформаційна компетенція формується при допомозі реальних об’єктів (комп’ютер, телевізор, телефон тощо) та самих інформаційних технологій (ЗМІ, електронна пошта, Інтернет, мультимедіа). В її структуру входять уміння та навички учнів по відношенню до інформації, яка міститься в навчальних предметах і оточуючому світі: самостійно шукати, аналізувати і відбирати інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати та передавати її [5, с. 57].Сьогодні багато українських економістів і політологів вважають, що зростання закордонних інвестицій на внутрішньому ринку – це нові високі технології, сучасна організація виробництва, випуск якісної, конкурентоздатної продукції [7, 153]. Динамічні зміни у видавничо-полігра­фічній галузі в останнє десятиріччя підтвердили цю істину. На зламі століть техніка і технологія галузі зазнала значних якісних змін. Усі підприємства впроваджують сьогодні найсучаснішу комп’ютерну техніку, принципово нове обладнання і матеріали. Широке впровадження цифрових технологій сприяло інтеграції видавничих і поліграфічних процесів, створенню настільних видавничо-поліграфічних систем. Відбувся безповоротний технологічний стрибок, який докорінно змінив характер роботи працівників галузі, а отже і вимагає оновлення і зміст професійної освіти поліграфічного профілю.Маркетингове дослідження поліграфічних підприємств показало, що роботодавці відмовляються від робітників, які мають вузьку спеціалізацію, а володіння інформаційними технологіями вони відносять до складу ключових соціально-професійних компетенцій. Сучасний кваліфікований робітник має уміти самостійно вносити в систему своєї діяльності наростаючий потік інформації. Інформаційна насиченість видавничо-поліграфічної галузі потребує перебудови усього навчального процесу у ПТНЗ. Отже, у процесі підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю маємо враховувати, що інформаційні технології є джерелом отримання інформації про інноваційні виробничі технології; сформовані в учнів інформаційні компетенції надають вагомої переваги при працевлаштуванні у галузі та подальшому кар’єрному зростанні. Отже, інформаційна компетенція майбутнього робітника видавничо-поліграфічної профілю – це задана соціальним замовленням норма (вимога) до професійної підготовки учня ПТНЗ, необхідна для його якісної продуктивної діяльності у галузі в умовах інформатизації суспільства, розвитку науки, комп’ютерної техніки, різноманітних програмно-технічних засобів, ресурсів, виробництва, технологій.В якості прикладу розглянемо кваліфікаційні вимоги до інформаційних компетенцій випускника ПТНЗ за професією «Оператор комп’ютерного набору; Оператор комп’ютерної верстки»: технічна підготовка: технічна робота з комп’ютером, управління файлами (архівування, створення копій), робота із замовником, планування і нормування; технічне обслуговування: проектування технічної системи, адміністрування технічних систем, технічна підтримка; верстання: коректура тексту, попередній дизайн видання, верстання сторінки, корекції технологічного процесу; отримання зображення: робота із сканером, цифрове перетворення, редагування зображення; виведення даних: спуск полос і шпальт, пробні відбитки, монтаж, виготовлення форм.Отже, процес формування інформаційних компетенцій майбутніх поліграфістів ґрунтується на знаннях та навичках з п’яти основних галузей: системотехніки, отримання зображення, верстання, електронного чи графічного виводу, технічного обслуговування. Інформаційні компетенції поліграфістів передбачають наявність таких професійно-важливих якостей: гнучкість і динамічність мислення, здатність аналізувати ситуацію, відповідальність, високий рівень розвитку концентрації та стабільності уваги, швидкість сприйняття, кольоровідчуття, просторова уява, координація рухів, естетичний і художній смак, оперативне мислення та пам’ять, стійкість до зовнішніх перешкод, уміння розподіляти та переключати увагу [4, 284].Педагогічний колектив Міжрегіонального вищого професійного училища з поліграфії та інформаційних технологій має значний досвід у системному оновленні змісту поліграфічної професійної освіти з врахуванням: потреб суспільства; нової техніки; технологій; результатів праці; взаємовідносин між замовником, роботодавцем, працівником тощо. Розробка нового змісту навчання з використанням інформаційних технологій вимагає дотримання системного професійного аналізу, формування в учнів інформаційних компетенцій як професійно важливих якостей. Вагомим внеском в оновлення змісту освіти стала розробка галузевого електронного «Термінологічного довідника (для учнів ПТНЗ поліграфічного профілю, майстрів виробничого навчання, викладачів)» [9]. Електронний довідник складається з двох розділів. Перший розділ «Терміни та визначення понять» містить українські видавничі та поліграфічні терміни пов’язані з професійною видавничою діяльністю і технологією виробництва паперу, фарб тощо. Терміни упорядковано в алфавітному порядку. Тлумачне визначення термінів здійснено українською мовою, крім того, дається англійська та російська назва кожного терміна. У другому розділі авторами презентовано огляд напрямів та технологічних процесів видавничо-поліграфічної галузі українською і англійською мовами, розділ унаочнено рисунками і фотографіями (загалом 35 рисунків двома мовами). Електронний довідник «загорнуто» в систему електронного пошуку, – пошук в якій організований таким чином, що система сканує весь зміст намагаючись знайти в ньому хоча б щось схоже на запит. Використання такого сучасного засобу навчання як електронний довідник дозволяє впроваджувати нову форму організації навчання – E-learning. Поняття «E-learning» походить від термінологічного словосполучення (Electronic Learning) і означає електронне навчання (або Інтернет-навчання). E-learning – це надання доступу до комп’ютер­них навчальних програм (coursware) через мережу Інтернет чи корпоративні Інтернет-мережі. Синонімом E-learning є термін WBT (Web-based Training) – навчання через веб [8, 185]. Використання інноваційних засобів навчання, нових форм організації навчання на основі комп’ю­терних технологій вирішує завдання: збагачення знаннями та вміннями у галузі інформаційних технологій; розвитку стійкої пізнавальної мотивації, інтелектуальних та комунікативних здатностей учнів ПТНЗ.Окремо слід зазначити, що в умовах інформатизації освіти, в професійно-педагогічній діяльності вчителя, поряд із традиційними функціями, з’являється необхідність виконання нових, які пов’язані з його особистою ІКТ-компетентністю. ІКТ-компетентність вчителя – комплекс якостей особистості, що забезпечують її гнучкість і готовність швидко прилаштовуватися до будь-яких змін у професійній діяльності в умовах інформатизації освіти, використовувати продуктивні ідеї, напрацьовані в одній галузі, до іншої, а також стимулюючий потяг до самовираження [2, 10].Таким чином, формування інформаційної компетенції майбутнього робітника видавничо-поліграфічної галузі, як складової соціально-професійної компетентності залежить від багатьох чинників – починаючи з комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання, зокрема програмних засобів навчального призначення і закінчуючи ІКТ-компетентністю самих педагогічних працівників. На нашу думку, дослідження проблеми формування інформаційної компетенції майбутнього кваліфікованого робітника видавничо-поліграфічної галузі, як педагогічної умови впровадження інноваційних виробничих технологій у зміст освіти дасть змогу професійним навчальним закладам спрямувати психолого-педагогічне, методичне забезпечення навчального процесу в необхідному напрямі.

У статті на основі аналізу особливостей фінської системи педагогічної освіти визначено, що підготовку учителів у Фінляндії характеризують: варіативність змісту освіти, гнучкість структури й технологій навчання, наявність у студента можливості проектування адекватного його інтересам і потребам індивідуального освітнього маршруту. Основою підготовки майбутнього учителя фінської початкової школи у виконанні професійних обов’язків вважається компетентнісний підхід як ефективна освітня парадигма. Серед професійних компетентностей (предметна компетентність, дослідницька компетентність, курікулярна компетентність, компетентність безперервного навчання, емоційна компетентність, соціальна компетентність, комунікативна компетентність, інформаційно-комунікаційна компетентність, інтелектуальна компетентність, ситуативна компетентність, часова компетентність) особливе місце відведено інформаційно-комунікаційній компетентності (Information and Communication Technologies – ICT Competence), яка є сукупністю знань та вмінь, що формуються в процесі навчання та самонавчання в галузі інформаційних технологій (ІТ), а також здатність до виконання педагогічної діяльності за допомогою ІТ. З’ясовано, що освітня програма підготовки вчителів початкової школи включає освоєння модулю за вибором «Інформаційні та комунікаційні технології» обсягом 4 кредити на рівні бакалавра та вивчення навчальної дисципліни «Інформаційні комунікаційні технології в керівництві та консультуванні» обсягом 5 кредитів на рівні магістра. В університетах Фінляндії з метою формування інформаційно-комунікаційної компетентності майбутніх вчителів початкової школи застосовують різноманітні підходи: використання цифрових навчальних ресурсів (Digital Learning Resources), відкрите та дистанційне навчання (Open and Distance Learning), систему управління навчанням (Learning Management Systems). Доведено, що вивчення досвіду підготовки учителів початкової школи у Фінляндії відкриває нові можливості для удосконалення системи педагогічної освіти в Україні в умовах її адаптації до вимог загальноєвропейського освітнього простору.

Формулювання проблеми. Активний розвиток інформаційного суспільства, інформаційних технологій і засобів зумовив появу віртуальних соціальних мереж, які стали середовищем масової комунікації підлітків. Популяризація соціальних сервісів породжує ідею використання такого майданчика в освітніх цілях. Проте, не зважаючи на велику кількість досліджень, що вказують на великий потенціал використання соціальних сервісів в освіті, немає спільної думки щодо такого використання. З одного боку, соціальні мережі носять розважальний характер, і завдання вчителя – вивести учнів із даного простору й направити на інші медіа й запропонувати інші види діяльності. З іншого боку, відвідування соціальних мереж слід зробити максимально конструктивним для посилення мотивації до навчання, підвищення інтересу учнів до навчання. Матеріали і методи. Для виконання дослідження використано теоретичні методи наукового пізнання (контент-аналіз ресурсів мережі Інтернет; теоретичний аналіз та узагальнення закордонних наукових розвідок в галузі освіти та в галузі використання соціальних мереж для галузі освіти в Україні). Результати. У статті подано короткий огляд соціальних сервісів як майданчиків для супроводу навчання інформатики. Показано, що використання освітньої мережі «Щоденник.ua» є вдалою заміною друкованій шкільній документації. Ресурс e-schools є інтегрованою системою електронних щоденників і журналів, тому використання його є актуальним для закладів освіти. Освітній проєкт «На урок» виступає інструментом для підтримки вивчення різних предметів у школі. З освітньою метою проведено контент-аналіз матеріалів відеохостингу YouTube на наявність відеозаписів з навчання інформатики. Визначено найбільш популярні ресурси за ключовими словами «програмування», «комп’ютерна графіка», а також коротко описано групи у Facebook, які орієнтовані на навчання інформатики за українськими шкільними програмами. Висновки. Проведений аналіз соціальних сервісів дозволяє стверджувати, що на сьогоднішній день вони є невідємним атрибутом навчання у школі. Соціальні мережі часто є джерелом освітніх ресурсів, у т.ч. в навчанні інформатики, тому варто використовувати їхній потенціал для інтелектуального розвитку учнів та залучення молоді до різноманітних освітніх активностей (науково-дослідних проєктів, конференцій чи конкурсів різного рівня, навчальних та соціально-культурних заходів). Перспективними науковими розвідками вбачається розроблення методик навчання окремих тем шкільного курсу інформатики з використанням різних соціальних мереж.

Вступ Сучасні методи проектування дистанційних курсів базуються на розвинених інформаційних освітніх ресурсах і, в першу чергу, відкритих освітніх ресурсах. Кожен університет має концепцію розвитку своїх інформаційних освітніх ресурсів, які полегшують викладачеві використання технологій дистанційного навчання у навчальному процесі, як очному, так і заочному.Інформаційний освітній простір забезпечує:– доступність інформаційних ресурсів університету, системну інтеграцію;– комунікації між студентами, викладачами, науковим співтовариством;– створення інформаційного співтовариства;– інформаційну підтримку прийняття рішень, функціонування органів управління університету.Велику роль у формуванні інформаційного освітнього простору відіграють відкриті освітні ресурси ‑ навчальні або наукові ресурси, які розміщені у вільному доступі, або мають ліцензію, яка дозволяє їх вільне використання або переробку.До відкритих освітніх ресурсів можна віднести навчальні курси, окремі матеріали курсу і модулі курсу, посібники, навчальне відео, програмне забезпечення та інші засоби, матеріали або технології.Використання відкритих освітніх ресурсів зменшує вартість доступу до навчальних матеріалів, підвищує активність учасників навчального процесу, створює ефективну навчальне середовище, розвиває компетенції викладачів при підготовці навчальних матеріалів та проведенні навчального процесу.Відкриті освітні ресурси забезпечують прозорість прав інтелектуальної власності та авторських прав, забезпечують високу якість авторських робіт, сприяють підвищенню ефективності управління системою зберігання даних для освітніх ресурсів університету.Рівень розвитку інформаційних освітніх ресурсів університетів України можна оцінити за досягненнями у міжнародному рейтингу сайтів університетів Webometrics (http://webometrics.info). На жаль, сайти університетів України в цьому рейтингу розташовуються в кінці першої тисячі і нижче. Це створює великі проблеми при розвитку дистанційного навчання.Для успішного проведення навчального процесу кожен університет на базі інформаційних освітніх ресурсів повинен мати кампус, який іноді називають мобільним кампусом. Мобільний кампус ‑ це, насамперед, можливість бути частиною навчального співтовариства в будь-який час і в будь-якому місці. Він потрібен для того, щоб створити в навчальному закладі колективно-рефлексивний вимір неформальної навчальної діяльності, опосередкованої мобільними технологіями.У такому мобільному кампусі процес навчання може починатися коли завгодно; тривати скільки завгодно; він може бути раптово припинений або перерваний і може бути продовжений з будь-якого місця. Це дозволяє встановлювати індивідуальний розклад, створює ефект присутності і породжує явище віртуального університету.Педагогічне проектуванняВ останній час відбулися великі зміни в дистанційному навчанні, зокрема, з’явилися нові педагогічні теорії, соціальні сервіси, методи навчання і масові відкриті он-лайн курси (МВОК), тому необхідно переглянути методи проектування дистанційних курсів.Перш за все, проектування ‑ це процес створення нового об’єкта для задоволення потреб особистості. Мета проектування ‑ започаткувати зміни у навколишньому штучному середовищі людини.У техніці існують неформальні визначення «проектування» [1]:Цілеспрямована діяльність по розв’язанню задач (Арчер).Прийняття рішень в умовах невизначеності з тяжкими наслідками в разі помилки (Азімов).Моделювання передбачуваних дій до їх здійснення до тих пір, поки не з’явиться повна упевненість в кінцевому результаті (Букер).Здійснення дуже складного акту інтуїції (Джонс).Натхненний стрибок від фактів сьогодення до можливостей майбутнього (Пейдж).Проектування – це процес, а методи проектування ‑ це методологія, яка вимагає комплексного застосування різних наукових напрямків та теорій.З інших робіт з проектування слід звернути увагу на роботи Я. Дітріхса і Г. С. Альтшуллера.Г. С. Альтшуллер розглядав проектування як алгоритм розв’язання винахідницьких задач (АРВЗ – http://www.triz-ri.ru/triz/triz02.asp#a4), пізніше сформувавши теорію розв’язання винахідницьких задач (ТРВЗ). АРВЗ ‑ це інструмент для мислення і вирішення нестандартних задач. Наступні роботи І. Л. Вікентьєва з розвитку ідей Г. С. Альтшулера показали, що ці підходи добре працюють в бізнесі, журналістиці, освіті та інших напрямках.АРВЗ орієнтований на вирішення нестандартних, новаторських задач, які зараз дуже потрібні в освіті і складається з етапів:Аналіз задачі;Аналіз моделі задачі;Визначення ідеального кінцевого результату і фізичного протиріччя (ФП);Мобілізація та застосування ресурсів;Застосування інформаційного фонду;Зміна чи заміна задачі;Аналіз способу усунення ФП;Застосування отриманої відповіді;Аналіз ходу рішення.Педагогічне проектування ‑ це застосування та розвиток ідей технічного проектування на педагогічну діяльність з використанням усіх існуючих педагогічних теорій.Педагогічне проектування ‑ це методологія створення новаторських освітніх ресурсів.Традиційно педагогічне проектування базується на ADDIE: аналіз (Analyzing) потреб організації; проектування (Designing) системи для потреб організації; розвиток (Developing) системи з використанням аналізу вихідних даних; виконання (Implementing) процесів системи; оцінка (Evaluating) проекту створення та виконання.Комплексне застосування педагогічного проектування та методології АРВЗ дозволить створювати унікальні дистанційні курси, наприклад, МООК.Методи навчанняПоява нових соціальних сервісів впливає на розвиток освіти і, зокрема, на дистанційне навчання. Переглядаються психолого-педагогічні підходи до навчання, особливо, якщо вони мають відношення до корпоративного навчання. Не залишилися без уваги і формальне, неформальне, інформальне і соціальне навчання.Розгляд видів робіт спеціаліста дозволяє визначити співвідношення формального і неформального навчання [2]. При виконанні рутинних робіт частка неформального навчання мінімальна і зростає до видів діяльності, що потребують вирішення варіативних (творчих) завдань (рис. 1).Формальне навчання (відповідно до визначення CEDEFOP [3]) ‑ це структуроване (з точки зору цілей і часу) навчання, яке зазвичай надається навчальним закладом і призводить до сертифікації. Формальне навчання є навмисним, з точки зору учня. Рис. 1 Формальне та неформальне навчання Інформальне (informal) навчання [3] ‑ це щоденне навчання, пов’язане з роботою, сім’єю або відпочинком, не організоване і не структуроване (з точки зору мети, часу та підтримки). Інформальне навчання в більшості випадків ненавмисне з точки зору учня і не призводить до сертифікації.Неформальне (non-formal) навчання (автором є Малкольм Ноулз 1970 р.) [3] ‑ це навчання, яке вбудовано в заплановані заходи, але явно не призначено (з точки зору цілей, часу та підтримки) і містить важливий елемент навчання. Неформальне навчання є навмисним з точки зору учня і приводить до сертифікації.В даний час спостерігається підйом неформального навчання [4], що пов’язано з бурхливим розвитком е-Learning ‑ предтечею неформального навчання, збільшенням інновацій в бізнесі, підвищенням продуктивності. Неформальне навчання, яке можна відстежувати і вимірювати, забезпечує рентабельність передачі знань, компетенції, сприяє підвищенню організаційної ефективності. Дослідження показують, що 70% навчання є неформальним, а 30% формальним. Внаслідок цього створюється думка, що при правильній організації неформального навчання можна скоротити витрати на навчання.Поява соціальних сервісів і розвиток теорій навчання показує, що поєднання формального і неформального навчання дозволяє зробити процес навчання успішним, коли [5]:– не все навчання організоване у курсі;– існує безліч підходів для доставки курсів;– при необхідності використовуються змішані рішення;– навчання вбудовано в процес роботи;– тренери виконують функції «керівництво на стороні», а не «мудреці на сцені».При цьому необхідно передбачати неформальне (non-formal) навчання на робочому місці [6]:– моделювання соціальної поведінки, обміну;– моделювання корпоративного зв’язку;– створення простої в освоєнні і використанні системи;– інтеграція використання системи в робочий процес співробітника;– заохочення обміну інформацією;– створення почуття гумору.Модель підтримки неформального навчання (OODA) [7] включає спостереження, орієнтацію, прийняття рішення, дію. Реалізується ця модель через персональне навчальне середовище (ПНС), яка дозволяє інтегрувати формальне і неформальне навчання. На першому етапі через різні канали йде сканування навколишнього середовища з використанням різних фільтрів. Організація може створювати інформаційні портали для різних категорій службовців і сприяти формуванню у них ПНС.На другому етапі виконується цикл синтезу даних та інформації у якийсь уявний образ з урахуванням старих образів. Це найбільш складний етап. Проблемами на цьому етапі можуть бути знання бізнесу, глибина сканування інформації і культура організації, тому важливо організувати зворотний зв’язок. На третьому етапі, використовуючи можливості ПНС, розглядаються всі можливі варіанти рішень, які реалізуються на останньому, четвертому, етапі.Соціальне навчання [3] ‑ це придбання знань у соціальній групі або процес, в якому люди спостерігають за поведінкою інших людей і її наслідками, і відповідним чином змінюють свою поведінку.Соціальне навчання базується на соціальній теорії навчання А. Бандури [8] і включає спостереження, моделювання поведінки, ставлення і емоційну реакцію. До елементів навчання можна віднести увагу, закріплення, активне самостійне відтворення, мотивацію, характеристику спостерігача. Остання включає [9] автономність, самостійність, самоорганізацію, самоврядування і самоконтроль.Основними принципи теорії А. Бандури є: кодування змодельованої поведінки; змодельована поведінка дає цінний результат; модель зрозуміла і близька студенту та має функціональну цінність.Теорія соціального навчання Бандури дає наступні рекомендації:– вчити зразковим пізнавальним процесам і поведінці, які базуються на реальних проблемах;– використовувати прості приклади та порівняння для вивчення послідовності процесів сприйняття і засвоєння;– використовувати робочі приклади як метод моделювання процесу розв’язання проблеми;– повторення виконання з варіаціями.Численні дослідження показують, що соціальне навчання [10] здійснюється на роботі ‑ 70%, в спілкуванні з колегами і керівниками ‑ 20% і від вивчення курсів та книг ‑ 10%. Для реалізації цього принципу необхідна підтримка навчального процесу на робочому місці, поліпшення навичок навчання співробітників та створення сприятливої організаційної культури.Навчанню на робочому місці сприяє застосування нових знань і навичок в реальних ситуаціях, виділення нових робіт в рамках існуючої ролі, збільшення кола обов’язків та сфери контролю, завдання, спрямовані на нові ініціативи, робота в складі невеликої групи, можливість проводити дослідженні та експертизу.Навчанню у спілкуванні з колегами сприяють зворотний зв’язок для нових підходів до старої проблеми, участь у формальному і неформальному наставництві, заохочення до участі у дискусіях, висловлювання думок, роботи у команді, побудови навчальної культури.Куратор змістуУ даний час спостерігається невпинне зростання інформації в мережі: кожну хвилину завантажується на YouTube 72 годин відео, щодня створюється 340 млн. твітів, кожен місяць на Facebook створюються 25000 млн. одиниць контенту [11], і таких прикладів можна наводити безліч. Тому з’явилася потреба в новій діяльності в мережі, яку здійснює куратор контенту або куратор змісту ‑ людина, яка дає користувачеві повну інформацію для певної теми з коментарями на вимогу. Ця назва походить від Сontent сurator ‑ хранитель музею. Куратор змісту забезпечує зберігання вмісту (content curation) ‑ процес категоризації великої кількості контенту та подання її в організаційній функції для конкретної предметної області.Термін «куратор змісту» з’явився кілька років тому і привернув увагу користувачів Інтернет. З одного боку ‑ це кваліфікація, з іншого, можливо, спеціальність. Одне зрозуміло, фахівців цього профілю зараз обмаль і їх необхідно готувати.Зберігання змісту відіграє велику роль у розвитку сучасного інформаційного суспільства [12]. Оцінки показують, що понад 90% навчання на робочому місці відбувається за рамками формальної програми. Зберігання змісту ‑ це не кількість ресурсів, а їх якість. Куратор змінює шум на прозорість і ясність. Обмін вмістом може бути більш важливим і ефективним для вашої аудиторії, ніж створення контенту.Робота куратора змісту не може бути ефективною, якщо він не знайомий особливостями побудови сучасної електронної бібліотеки, наукометричними продуктами. В даний час в Інтернет можна знайти (http://www.scopus.com/) понад 19 тис. поточних журналів та 45 млн. публікацій з журналів (87%) і конференцій (11%). Поповнення складає понад 2 млн. публікацій щорічно.Робота куратора змісту можлива тільки, якщо у нього сформовано ПНС, в яке входять найбільш поширені соціальні сервіси, що охоплюють усі сфери його діяльності. Класифікація соціальних сервісів дозволяє визначити, які сервіси необхідно засвоїти для успішного курування змісту. Куратор змісту повинен уміти використовувати соціальні сервіси мобільних пристроїв.Наявність у куратора ПНС дозволяє сформувати персональну навчальну мережу, яка включає всі можливі зв’язки куратора змісту.Функції куратора змісту [13]:– оптимізує, редагує назви;– форматує зміст;– вибирає і додає відповідне зображення;– коментує текст для його розуміння;– додає вступ для конкретної аудиторії;– класифікує з використанням метаданих;– інтегрує посилання;– перевіряє першоджерела;– фільтрує вхідний зміст;– пропонує елементи інших кураторів;– шукає новий відповідний зміст і джерела;– дає поради та інформацію з краудсорсингу.Ефективне курування передбачає управління увагою, візуалізацію матеріалу, встановлення ритуалів, рефлексію, управління поштою, управління фізичним простором і багато іншого.Інструменти куратора: Twitter, Facebook, Google +, Paper.li, Scoop.it, Netvibes.com, RSS reader, DIIGO та багато інші.Курування змісту може бути використане в маркетингу, бізнесі, бібліотечній справі. В освіті ‑ це професійна і педагогічна діяльність викладача, навчальна діяльність студента.Проектування масового відкритого онлайн курсуВ теперішній час поширюються масові відкриті онлайн курси (МВОК), але поки дуже мало публікацій про особливості їх проектування. В роботі [14] відзначається, що у таких курсах цільова група невизначена та головна увага приділяється технологічним особливостям проектування курсу: реєстрації, вибору хештегу, сайту, агрегатора, форуму.Більше інформації про проектування курсу можна знайти в роботі С. Даунса [15]. Він зазначає, що МВОК ‑ це курс без змісту і важливо створити надлишкову інформацію. Кількість посилань до кожної теми повинно перевищувати число Данбара (зазвичай 100-230, приймається 150) (http://en.wikipedia.org/wiki/Dunbar’s_number/). Число Данбара ‑ це когнітивні обмеження на кількість людей, з якими можна підтримувати стабільні соціальні відносини. Вибір такої кількості джерел змушує слухача вибірково читати запропоновані матеріали.Розробник повинен вміти вибирати зміст, брати уча

У статті узагальнено досвід підготовки фахівців-документознавців у закладах вищої освіти на сучасному етапі, окреслено тенденції розвитку професії документознавця, розглянуто питання впровадження нових стандартів вищої освіти за спеціальністю 029 «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа» для першого (бакалаврського) рівня вищої освіти та для другого (магістерського) рівня вищої освіти. Закцентовано увагу на тому, що викладач обов’язково має звернути увагу на формування в студентів освітніх компетентностей, які роблять документознавців конкурентоспроможними на сучасному ринку праці. Проаналізовано основні складові навчального процесу та рекомендовано викладачам посилити мотивацію студентів-документознавців досконало вивчати роботу з інформацією в базах і банках даних, створювати електронні документи. Професія документознавця динамічно та якісно змінюється і потребує подальших наукових досліджень, постійного моніторингу ринку праці та контролю за рівнем підготовки фахівців. Потрібні спеціалісти, що вміють професійно опрацьовувати інформаційні масиви й ресурси. Такі спеціалісти, що вміють не лише використовувати знання, засвоєні під час навчання в університеті, а й ефективно застосовувати у своїй професійній діяльності ще й навички, компетентності. У сфері інформаційної діяльності документознавець повинен володіти: методами збирання, упорядковування, оброблення, розповсюдження, зберігання інформації; уміннями працювати з текстовими та графічними редакторами; навичками текстового набору; навичками пошуку інформації в інтернеті; умінням створювати вебсайти, бази даних; вміти визначати показник кількості публікацій у друкованих засобах масової інформації, інтернет-виданнях тощо. Було проаналізовано заявлені на вебсайтах «Work.ua» і «Rabota.ua» вакансії, на які може претендувати документознавець (наприклад: документознавець, фахівець з документообігу, діловод, бібліотекар, архівіст, інформаційний аналітик), окреслено список компетенцій, якими повинен володіти претендент на посаду та уточнено попит вакантних посад на 2020 рік.

Стаття присвячена актуальній та соціально значущій проблемі індивідуалізації навчання в умовах змішаного та онлайн навчання. Освітнє середовище змінюється, і технології стають частиною навчальних програм, а компетентність цифрової грамотності швидко стає необхідною навичкою 21 століття. У ракурсі проблематики статті постає аналіз інновацій, яких потребує процес удосконалення викладання іноземних мов у технічних університетах, а саме: використання цифрових освітніх технологій відповідно до положень та дидактичних принципів моделі SAMR (заміна, доповнення, модифікація, переосмислення). Модель допомагає викладачам оцінювати ступінь інтеграції навчання та викладання з цифровими освітніми ресурсами. Модель SAMR має потужний дидактичний потенціал для вдосконалення процесу викладання засобами цифрових технологій. Також модель є корисним рефлексивним інструментом для освітян для аналізу особистісного досвіду викладання із залученням технологій і знаходження шляхів подальшого вдосконалення. На основі аналізу зарубіжних наукових джерел автори визначають зміст поняття “індивідуалізація”, пропонують форми, методи та засоби для підтримки індивідуалізації навчання іноземних мов. Автономна індивідуалізація навчання надає студентам можливість обирати зміст та стратегії навчання відповідно до власних можливостей, інтересів та ресурсів, що формує вміння навчатися протягом життя та отримувати необхідні вміння та навички самостійно, щоб відповідати мінливим вимогам сучасного ринку праці. У статті надано приклади практичного застосування цифрових ресурсів: навчання грамотності, веб-інструментів, цифрових інформаційних ресурсів та хмарних сервісів для інтенсифікація процесу автономного індивідуалізованого навчання з перспективним переходом до самостійного вдосконалення набутих в університеті знань для успішної професійної самореалізації. Матеріал дослідження, викладений у статті, має теоретичну та практичну цінність та може бути використаний у ході формального та неформального навчання. Ключові слова: індивідуалізація навчання, іноземні мови, автономне навчання, цифрові освітні технології, самомоніторинг, самовдосконалення.

У статті уточнено поняття «інформаційні технології» та «цифрові технології» в сучасній інформацій- ній науці. Доцільним автори водночас вважають уживання терміна «інформаційно-комунікаційні техноло- гії навчання», який з погляду дидактики тлумачать як поєднання інноваційних методів і прийомів навчання та програмних, цифрових, комунікаційних засобів, застосовуваних для оперативного отримання, швидкого та якісного засвоєння навчальної інформації, встановлення інтерактивної взаємодії між суб’єктами навчаль- ного процесу. Здійснено огляд праць українських та зарубіжних науковців з проблем застосування інформацій- но-комунікаційних технологій у навчанні, визначено актуальні аспекти досліджень. Встановлено особливості застосування інформаційних та цифрових технологій на заняттях із мовознавчих дисциплін. Увагу сфокусо- вано на скрайбпрезентаціях, додатку Google Classroom, наведено приклади їхнього використання в навчально- му середовищі закладів ЗСО та ЗВО. Розкрито можливості модульного об’єктно-орієнтованого динамічного навчального середовища MOODLE для викладання дисциплін мовознавчого спрямування майбутнім учителям- словесникам, а також здобувачам вищої освіти непедагогічних спеціальностей. Схарактеризовано віртуальне середовище AltspaceVR як ресурс для дослідницької та навчальної діяльності учнів і студентів. Визначено, що його перевагами над іншими технологіями є поєднання різноманітних способів аудіо-, відеовізуалізації, при- йомів гри, відкритість, а також інтерактивна взаємодія, безперервний зворотний зв’язок між учасниками – суб’єктами освітнього процесу.

У час стрімкої інформатизації українського суспільства та інтенсивного оновлення й переформатування освітньої галузі особливо гостро постає питання формування цифрової грамотності випускника закладу освіти. Формула Нової української школи: «Наскрізне застосування інформаційно-комунікаційних технологій в освітньому процесі та управлінні закладами освіти і системою освіти має стати інструментом забезпечення успіху Нової української школи. Запровадження ІКТ в освітній галузі має перейти від одноразових проєктів у системний процес, що охоплює всі види діяльності. ІКТ суттєво розширять можливості педагога, оптимізують управлінські процеси, таким чином формуючи в учня важливі для нашого сторіччя технологічні компетентності». Сучасні діти зростають повністю «занурені» в мобільні технології та комп’ютери. Персональні пристрої створюють те середовище, за допомогою якого молодь взаємодіє з оточуючим світом. Підлітки вже не сприймають традиційні форми навчання, а потребують мобільних технологій в освіті. Їм необхідне динамічне інтерактивне середовище, що забезпечить якісне оволодіння програмним матеріалом із максимальним наближенням до сучасних технічних можливостей дитини. У зв’язку з цим у статті проаналізовано вплив мобільних додатків як засобів активізації пізнавальної діяльності учнів, окреслено можливості розширення освітніх послуг за їх допомогою. Розглянуто сучасний стан та розвиток мобільних застосунків як одного із сучасних засобів комунікації в суспільстві знань. Проаналізовано особливості та специфіку використання мобільних додатків як перспективного та дієвого інструмента поширення освітніх інформаційних ресурсів, а також популяризації наукових, освітніх та самоосвітніх процесів у суспільстві. Варто зазначити, що сучасні технології в дозованому обсязі сприяють не лише якісному вивченню навчальних предметів, а й формуванню цифрової компетентності як учнів, так і вчителя. Раціональне використання мобільних телефонів на уроках призводить до економії часу, підвищення мотивації учнів та якісного зворотного зв’язку між педагогом і здобувачем освіти.

У статті подано огляд праць українських та закордонних науковців, які присвячені проблемам інтерактивно- го навчання та впровадження в освітній процес інноваційних методів викладання мови із застосуванням інфор- маційно-комунікаційних технологій. Розглянуто метод проєктів як новітню технологію навчання, запропоновано способи його використання під час опанування мовного матеріалу. Уточнено поняття «хмарні сервіси» та «хмарні технології» з погляду сучасної інформаційної науки й дидак- тики. Визначено особливості застосування хмарних сервісів Google на заняттях із мовознавчих дисциплін. Онлайновий сервіс “Google Drive” слугує середовищем зберігання й обміну інформацією, дає змогу створювати текстові і табличні файли, презентації тощо. Інноваційною проєктною методикою навчання мови є вебквести, створення й використання яких за допомогою сервісу “Google Blogger” сприяє розвитку особистості майбут- нього фахівця, формує цілісну дидактичну модель навчання мови. Увагу у статті приділено освітнім платформам у мережі Інтернет. Встановлено їхнє місце в системі мов- ної підготовки здобувачів вищої освіти з різних спеціальностей. Перевагами застосування онлайнових освітніх платформ у навчанні мови є можливість отримання користувачами індивідуальної програми (метод сase-study) відповідно до рівня їхньої фахової підготовки, постійний зворотний зв’язок, інтерактивність, динамічність навчального процесу й доступність курсів. З-поміж недоліків роботи з такими ресурсами виокремлено не завжди високу якість навчального матеріалу, який подається на деяких освітніх платформах, а також часткове вра- хування технічних можливостей комп’ютерної техніки та ґаджетів, якими послуговуються користувачі. Роз- глянуто популярні онлайнові курси, запропоновані здобувачам освіти з різних спеціальностей на всесвітній платформі “Coursera”. Схарактеризовано навчальні ресурси для опанування мовних знань, які розміщено на українських освітніх платформах “Promethues” та “EdEra”, визначено їхні дидактичні можливості для здобут- тя неформальної та інформальної освіти.

У статті розглянуто поняття «цифрова компетентність» на основі документу Європейської Комісії «Рамка цифрової компетентності для громадян». Зроблено огляд основних стратегічних документів освітньої політики Норвегії та Фінляндії, які є підґрунтям сучасного реформування системи підготовки та підвищення кваліфікації вчителів з метою розвитку їх цифрової компетентності. Виявлено, що в зазначених країнах створено спеціальні установи, які відповідають за розроблення та впровадження національного курікулуму, що охоплює впровадження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій - Національне агентство освіти в Фінляндії та Директорат у Норвегії. Висвітлено основні повноваження та сфери відповідальності державних інституцій, які впроваджують освітню політику країн (Міністерства освіти, округи, муніципалітети, спеціальні служби, заклади загальної середньої освіти). Подано огляд електронних ресурсів, що використовуються в країнах для розвитку цифрової компетентності вчителів (навчальні платформи з переліком ресурсів за різними тематиками начальних дисциплін, національні тести, онлайн-інструменти з самооцінки щодо визначення рівня цифрової компетентності тощо). Зазначено, що аналіз існуючих документів освітньої політики Норвегії та Фінляндії свідчить про комплексний підхід до вирішення поставлених завдань щодо реформування системи освіти на всіх рівнях, а також розроблення відповідних навчальних платформ, електронних освітніх ресурсів та онлайн-інструментів з оцінювання та визначення рівня цифрової компетентності. Надано рекомендації Міністерству освіти і науки України щодо використання позитивного досвіду розвитку цифрової компетентності вчителів скандинавських країн в освітній політиці України, зокрема: створення спеціальної установи, яка відповідатиме за цей процес; запровадження принципу «рівний-рівному» у навчанні вчителів використовувати новітні інформаційно-комунікаційні технології; розроблення онлайн-інструменту з самооцінки вчителями рівня інформаційно-цифрової компетентності; створення відкритого комерційного ринку для онлайн-навчальних матеріалів та електронних підручників.

У статті проаналізовано освітні технології та зроблено узагальнення щодо їх застосування у професійній підготовці майбутніх педагогів до реалізації тьюторського супроводу в закладах професійної (професійно-технічної) та вищої освіти, а також в неформальній освіті. Зважаючи на те, що гуманізм як прогресивна філософія життя є підґрунтям тьюторської позиції педагогів та, ґрунтуючись на аналізі науково-педагогічних праць, виділено специфічні освітні технології професійної підготовки майбутніх педагогів до реалізації тьюторського супроводу. До них віднесено: тьюторський супровід, картування, проєктування індивідуальної освітньої програми, питально-відповідні та тренінгові технології, технології модерації, візуалізації, рефлексії та взаємодії. Тьюторський супровід спрямований на відстеження динаміки освітніх досягнень і особистісного розвитку студентів у процесі навчання. Картування передбачає спільну роботу з напрямами індивідуального освітнього руху студента, простором його самовизначення і цілей та освітніми ресурсами середовища. Проєктування індивідуальної освітньої програми передбачає зосередження студентів на своїх поточних і майбутніх освітніх чи професійних цілях. Питально-відповідні технології спрямовані на розвиток комунікативних навичок студентів, а тренінгові – соціально-психологічної компетентності. Технології модерації дозволяють розвинути у студентів здатності до управління комунікативними взаємодіями в групі у ході дискусії. Технології візуалізації використовуються для наочного подання інформації та знань за допомогою різноманітних словесних, візуальних і мультимедійних кодів (предмет, слово, абревіатура, рисунок, креслення, графіка тощо). Рефлексивні технології дозволяють майбутнім педагогам навчитися передбачати результати своєї професійної діяльності, аналізувати їх, приймати самостійне рішення та знаходити вихід у проблемних ситуаціях. Технології взаємодії, зокрема мережевої, дозволяють студентам набути навичок організації тьюторського супроводу підопічних за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій.

Використання ресурсів Інтернету в реалізації міжнародних освітніх програм і в системі вищої педагогічної освіти фахівців гуманітарного профілю в Україні в умовах інтернаціоналізації освіти сприятиме розв’язанню проблеми міжкультурного спілкування та використанню досягнень зарубіжного досвіду у вітчизняній освіті. У статті розглянуто можливості Інтернету й інформаційно-комунікаційних технологій як однієї з інноваційних педагогічних технологій в реалізації міжнародних освітніх програм, розкрито суть віртуальної інтернаціоналізації вищої освіти України як одного з аспектів підготовки майбутніх фахівців, пов’язаного з інтеграцією традиційних й інноваційних методів навчання.

Необхідною умовою надання якісної освіти особам з особливими освітніми потребами є усунення перешкод до навчання і організація освітнього процесу з урахуванням індивідуальних потреб учнів. Створення сприятливих умов навчання для таких учнів може бути досягнуто на основі використання відповідних методів в навчальному процесі, а також забезпечення доступності інформаційних ресурсів і технологій. У статті зосереджена увага на основних особливостях та шляхах використання інформаційно-комунікаційних технологій в інклюзивній освіті, а також зосереджено увагу на основні принципи навчання дітей з порушеннями зору. Проаналізовано вплив цифрових технологій на розвиток дітей з порушеннями зору, представлено перелік технологій, що використовуються для навчання дітей з порушеннями зору. Виділено методичні цілі використання програмних засобів в організації освітнього процесу.

У статті висвітлено результати дослідно-експериментальної роботи всеукраїнського рівня «Створення інформаційно-освітнього середовища у професійно-технічному навчальному закладі торгівлі та технологій харчування», що проводився на базі ДНЗ «Одеське вище професійне училище торгівлі та технологій харчування».Визначено суть поняття «інформаційно-освітнє середовище» (далі – ІОС) в закладах професійної (професійно-технічної) освіти, описано його модель, визначено організаційно-педагогічні умови застосування. У структурі відкритого інформаційно-освітнього середовища представлено: контент-бібліотеку, базу навчально-методичних матеріалів, довідково-пошукову систему, електронні освітні ресурси загальноосвітніх та спеціальних дисциплін, депозитарій, електронні енциклопедії та довідники, репозиторій, конструктор особистого ІОС викладача, систему дистанційного навчання, електронні освітні ресурси соціально-економічного напряму, електронні освітні ресурси управління, інші модулі, введення яких науково, методично й дидактично обґрунтовано.Єдине ІОС представлено як таке, що поєднує широкий вибір навчального програмного забезпечення, мережних технологій (електронна пошта, форуми, програмне забезпечення колективного використання, чати, відеоконференції, аудіо- та відеозаписи) й широке коло навчальних інструментів, що базуються на використанні веб-технологій. Охарактеризовано особливості підготовки педагогічних працівників училища до створення електронних засобів навчання. Показано результати здійсненої в ході проведення експерименту адаптації ІОС до особливостей організації навчально-виховного процесу в освітньому закладі сфери торгівлі та ресторанного господарства.Доведено, що використання можливостей ІОС істотно впливає на професійне зростання педагогів, підвищує результати навчальних досягнень учнів, сприяє зростанню якості освітнього процесу в цілому, надає учневі можливість включитися в активну професійну діяльність, бути здатним діяти у різних професійних ситуаціях і заявляти про себе як про компетентну особистість зі сформованою професійною, духовно-моральною і життєвою позицією.

Трансформаційні процеси в сучасному суспільстві викликають необхідність переорієнтації сучасної освіти та перерозподілу векторів її розвитку в площину дистанційного навчання. Закономірна зміна пріоритетів у перспективах розвитку вищої освіти спрямована на розширення кола користувачів та здобувачів освітніх та інформаційних ресурсів. Існуюча парадигма розвитку освіти, з огляду на постійні зміни характеристик середовища її функціонування, все частіше стає об’єктом трансформаційних перетворень свого змісту та структури. Рефлексія теоретико-методологічної моделі розбудови педагогічної наукової думки стає підґрунтям для перегляду місця та ролі інструментарію традиційних педагогічних технологій у забезпеченні процесу освітньої комунікації між суб’єктами та об’єктами освітньо-наукової діяльності. Реалізація потенціалів дистанційної форми навчання, так само як і підвищення рівня використання педагогами інформаційно-комунікативних технологій, потребує не тільки усвідомлення останніми переваг тих чи інших педагогічних технологій, але й готовності об’єктів освітньо-наукової діяльності до сприйняття визначеної до засвоєння інформації. З огляду на необхідність розширення інформаційно-аналітичного підґрунтя щодо перспектив використання дистанційної форми навчання в Україні, а також для визначення детермінант її розвитку, авторами публікації було розглянуто історичну ретроспективу становлення дистанційної форми навчання на міжнародному та національному рівнях, а також проведено анкетування здобувачів вищої освіти щодо сили прояву окремих з детермінант (факторів) розвитку дистанційної освіти в Україні. За результатами аналізу відповідей респондентів була оцінена значущість впливу деяких з факторів на динаміку розвитку дистанційної освіти в Україні, а саме: індивідуальних особливостей людини; відсутності на ринку освітніх послуг актуальних відповідно до попиту на ринку праці пропозицій щодо освітніх програм; недосконалості змісту, форм та технологій реалізації дистанційних курсів, а також нездатності закладів вищої освіти забезпечити ефективність реалізації навчальних програм; недосконалості інституціонального середовища щодо забезпечення організації дистанційної освіти; неготовності роботодавців та представників соціуму визнати еквівалентність отриманих у межах дистанційної освіти знань, умінь та навичок тим компетентностям, які можуть бути сформовані в межах традиційних форм навчання. Стаття містить результати аналізу тенденцій розвитку масових відкритих онлайн-курсів та огляд змісту нормативно-правового забезпечення щодо функціонування дистанційної освіти. У статті запропоновано авторську класифікацію основних переваг та недоліків впровадження освіти на відстані за такими основними видами: організаційно-педагогічний, інформаційно-технологічний та психологічний. Стаття містить узагальнення та висновки щодо предмету наукової уваги.

У статті обґрунтовується архітектура інформаційно-освітнього середовища сучасного університету, побудованого на основі хмарних технологій. Пропонується низка програмно-технологічних рішень з використанням технологій віртуалізації, кластеризації, управління віртуальними ресурсами, які можливо реалізувати на базі власної інфраструктури навчального закладу. Обґрунтовується модель надання освітніх послуг студентам ІТ-спеціальностей, яка полягає в організації доступу студентів до навчально-методичних ресурсів середовища: електронних навчальних курсів, ресурсів інституційного репозитарію, електронної бібліотеки, відео порталу, вікі порталу, а також до віртуального робочого столу з необхідним набором програмних пакетів для виконання лабораторних і проектних робіт.

У статті репрезентовано досвід використання інформаційно-комунікаційних технологій у формуванні образу успішного професійного майбутнього в студентів університету на основі трендспоттингу як напрямку моніторингу, виявлення та вивчення трендів сучасності в будь-якій сфері життєдіяльності під час вивчення елективного курсу «Трендспоттинг та професійне майбутнє сучасного фахівця». Автори ґрунтовно розкривають основні питання розробки елективного курсу «Трендспоттинг та професійне майбутнє сучасного фахівця» для вищих навчальних закладів, а також дають стислу характеристику його структури та змісту. Визначено й описано особливості використання інформаційно-комунікаційних технологій як однієї з умов успішної професійної підготовки майбутніх фахівців з урахуванням інформатизації як провідного тренду розвитку суспільства й освіти, зокрема і як засобу створення якісного навчального контенту, розвитку критичного мислення, активізації навчально-дослідницької діяльності студентів. В умовах компетентнісної парадигми вищої школи та домінування конструктивістського підходу в освіті ефективність підготовки конкурентоздатного професіонала забезпечується використанням ІКТ, а саме: ресурсів Інтернет як інформаційного підґрунтя означеного процесу, онлайн-ресурсів трендхантингу, інструментів когнітивної візуалізації, Web 2.0-технологій тощо. Встановлено, що інформаційнo-комунікаційні технології не тільки забезпечують високоякісний освітній контент та активують творчі здібності й інші необхідні професійні навички майбутніх фахівців, але й стають основою для прогнозування соціально-економічного розвитку суспільства та професійного майбутнього студентів вищих навчальних закладів. Практика впровадження в освітній процес університету елективного курсу переконливо демонструє доцільність та ефективність використання засобів ІКТ у процесі професійної підготовки студентів університетів з орієнтацією їх на існуючі та можливі в недалекому майбутньому тренди успішності професійного майбутнього сучасного фахівця.