Journal articles on the topic 'Освітня концепція'

У статті обґрунтовано необхідність впровадження smart-освіти як відповіді на запити прогресивного суспільства. Розкрито сутність smart-освіти як комплексу елементів освітньої системи, що набувають цілісності завдяки Інтернет-мережі задля реалізації мети та змісту освіти. З’ясовано, що smart-освіта як інновація спрямована насамперед на більш раціональне вирішення актуальних освітніх задач за допомогою використання вже наявних ресурсів та засобів – таких як Інтернет, гаджети, мультимедійні пристрої – в навчальних цілях. Виокремлено основні риси концепції smart-освіти: індивідуалізація освітнього процесу; вмотивованість до навчання; адаптивність імплементації; технічне й технологічне розмаїття.Обґрунтовано, що smart-освіта завдяки прогресивності та повноцінному залученню технологій і гаджетів в процес навчання здатна вплинути на студентів позитивним чином, при цьому інноваційність освітнього середовища є одним із ключових мотиваційних важелів впливу. Саме інноваційність та індивідуалізацію освіти необхідно позиціонувати як альтернативу застарілому баченню в площині формальної вищої освіти.У результаті проведеного дослідження доведено, що вітчизняна освітня система знаходиться в кризовому, трансформаційному стані. При цьому, перебуваючи на зламі століть, етап трансформації знаходить своє відображення як в освітній так і в економічній, соціальній, демографічній та культурній сферах життя України. Вважаємо, що саме концепція smart-освіти є вагомим кроком назустріч вирішенню цих проблем. Розглядаючи її як можливість модернізувати застарілу освітню парадигму, можемо зауважити, що дана концепція цілком здатна реагувати на численні виклики сучасного соціуму.

У статті автором проаналізовано проблему професійного розвитку вчителя нової української школи. Актуальність досліджуваної проблеми визначається концептуальними підходами обґрунтованими у законодавчих документах про освіту, зокрема Концепцією Нової української школи. В умовах її впровадження важливо вдосконалювати підготовку майбутніх вчителів у закладах педагогічної освіти, а також сприяти професійному розвитку працюючого вчителя. Вектори професійного розвитку вчителя НУШ визначені з урахуванням концептуальних засад реформування сучасного освітнього простору та впровадження педагогічних інновацій в освітню діяльність. Вони визначають потреби вчителя НУШ: оволодівати новими функціями які пов’язані зі зміною ролі вчителя; бути фасилітатором, тьютером, коучем в освітній діяльності; бути наставником, який готовий ділитися з учнем власним досвідом; бути новатором, використовувати новітні технології та сучасні практики в навчанні учнів; орієнтуватися в інформаційному освітньому просторі. Професійний розвиток вчителя, як відомо, здійснюється у системі формальної, неформальної та інформальної післядипломної освіти. Доведено, що прагнення до самовдосконалення, самоосвіта є важливими чинниками професійного зростання вчителя, забезпечує розвиток його творчих можливостей, пізнавальних інтересів та формування творчої індивідуальності.Ключові слова: вчитель; професійний розвиток вчителя; Концепція Нової української школи; функції вчителя; освітня діяльність; самоосвіта вчителя.

Проаналізовано концептуальні положення щодо управління розвитком професійної освіти, що визначені нормативно-правовими акта- ми України. Встановлено, що професійна підготовка “під конкретне робоче місце” доволі часто, не сприяючи життєвому успіху учнів, може привести до появи фахівців, чиї знання і вміння не затребує суспільство. Визначено слабкі сторони моноступеневої системи. Встановлено причини, які зумов- люють доцільність переходу до багаторівневої системи. Відзначено найважливіші моменти в багаторівневій системі освіти: структурний і змістовний. Встановлено, що нові педагогічні технології є стрижнем змістовної сторони багаторівневої системи навчання. Вказано на необхідність знаходження оптимального співвідношення між освітніми складовими на різних рівнях навчання та виділення пріоритетних напрямів у галузі диверсифікації освіти. Доведено, що ступенева система реалізує наступність програм, що нале- жать до певного виду діяльності людини або до даної галузі виробництва і відрізняються рівнем кваліфікації. Програми орієнтовані, найперше, на за- безпечення професійної підготовки; освітня функція підпорядкована в них професійній підготовці та на деяких етапах освітній компонент може зовсім не бути присутнім. По завершенні кожного етапу фахівець отримує відпо- відний документ, що засвідчує рівень його кваліфікації (наприклад, токар, технік, інженер). Моноступенева система професійної освіти доцільна та цілком ефек- тивна при жорсткому довгостроковому закріпленні кадрів у цій галузі. Го- ловною метою такої системи є задоволення державного замовлення на спе- ціаліста. Визначено принципи розвитку професійної освіти, зокрема гуманізацію і фундаменталізацію. Розглянуто системоутворювальні функції, які виконує професійна освіта в суспільстві: економічну, соціальну і культурну.

У статті проаналізовано концепт професійного світорозуміння майбутнього вчителя музичного мистецтва у контексті постнекласики. Виявлено, що цілісність даного концепту зумовлюється глибинним зв’язком з універсаліями педагогічної культури: педагогічною картиною світу, художнім світоглядом та Я-концепцією вчителя музичного мистецтва й детермінується діалектичною єдністю його структурних компонентів: когнітивно-пізнавального (Я-розуміння), емоційно-ціннісного (Я-ставлення), діяльнісно-практичного (Я-поведінка) та професійно-рефлексивного (Я-рефлексія). Визначено, що розгортання змісту концепту у системі теоретичних суджень утворює цілісну динамічну педагогічну концепцію, ключовими блоками якої є: ціннісно-цільовий, теоретико-методологічний та конструктивно-технологічний. Доведено, що у контексті постнекласичної методології розроблення педагогічної концепції має здійснюватися на основі підходів, принципів та методів постнекласичної дидактики. Обґрунтовано, що концепт професійного світорозуміння, маючи дуальну природу (світорозуміння як стан і світорозуміння як процес), з одного боку, пов’язаний із реалізацією базових принципів класичної (універсальної) освіти, а з іншого, – виступає своєрідним «конструктором» у процесі побудови нової постнекласичної освітньої моделі. З’ясовано, що професійне світорозуміння як сутнісна характеристика особистості, що формується у результаті освітнього впливу, має забезпечити здатність та готовність майбутніх фахівців виявляти унікальні смисли професії, проектувати отримані знання через їх ціннісне розуміння у площину майбутньої професії й в подальшому конструювати музично-педагогічний простір відповідно до вироблених світоглядних переконань та ідеалів у контексті парадигми постнекласичної мистецької освіти. Ключові слова: концепт, професійне світорозуміння, майбутній вчитель музичного мистецтва, постнекласика, вища мистецька освіта, педагогічна концепція, постнекласична освітня модель.

Концепція Нової Української школи є стратегічною основою для подальшої діяльності уряду щодо реформування середньої освіти до 2029 року. У статті аналізується освітня концепція Нової української школи з погляду нових підходів до управління закладами освіти. Обґрунтовується значення нового способу управлінського мислення як фактору позитивних змін в освіті. Аналізуються матеріали експертів щодо специфіки управління освітою. Докладно розглядається професійний стандарт керівника закладу загальної середньої освіти, основні напрями діяльності керівника щодо самостійного функціонування закладу освіти. Нагальною проблемою сьогодення є місце керівника в організації, що тягне за собою низку підпроблем, таких як: ефективне управління та раціональне використання владних повноважень, формування та збереження як власної репутації, так і репутації організації, а також формування лідерських рис. Розглядається особа керівника, яка має об’єднувати в собі лідера, управлінця і простого громадянина, який буде зацікавленим у добросовісному виконанні покладених на нього завдань, не буде зловживати своїми повноваженнями, а також трудитиметься на благо організації, яку він представляє. Під впливом нових соціально-економічних чинників відбуваються зміни у всіх сферах суспільства, в тому числі й в освіті. Ускладнення професійних завдань, багатоаспектний характер діяльності сьогодні неминуче приводять до того, що все більш очевидним стає професійний характер управління та його ефективність. Не є виключенням й управлінська діяльність менеджера освіти, який виявляється включеним у все різноманіття проблем цілісного педагогічного процесу. Досліджуються актуальні компетентності керівника в умовах Нової української школи. Ретельно розглядається автономія закладу загальної середньої освіти в умовах реформування, а саме академічна, організаційна, кадрова, фінансова.

В оглядовій статті на підставі інтегрованого аналізу ключових документів ЮНЕСКО (Рекомендацій Міжнародних конференції з освіти дорослих CONFINTEA (1985 р., 1997 р., 2003 р., 2009 р.), Глобальних звітів з освіти дорослих (2009 р., 2013 р., 2016 р., 2019 р.)) окреслено вплив доказових досліджень освітньої політики вобґрунтуванні напрямів розвитку освітньої політики в галузі навчання й освіти дорослих у світовому освітньому просторі наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. Встановлено, що у визначеному періоді необхідність розвитку освіти дорослих обумовлена динамікою соціального і науково-технічного прогресу; змінами в змісті й характері праці й суспільної діяльності людей; збільшенням вільного часу і можливостей його раціонального використання; запитами ринку праці, головними вимогами, якого стають підвищення компетентності й професіоналізму фахівця. Залучення дорослої людини до різних форм освітньої діяльності впродовж життя сприяє не лише задоволенню власних потреб, а й самореалізації у вільному виборі місця, часу, траєкторії удосконалення. Доведено, що з 70-х рр. в ХХ ст. й донині ЮНЕСКО відіграє ключову роль у формулюванні та дисемінації в сфері освітньої політики концепції навчання впродовж життя. Концепція, по суті, передбачає реструктуризацію існуючої системи освіти та використання освітнього потенціалу навчання дорослих поза традиційною освітньою системою з метою впливу на розвиток різних соціальних груп та індивідуальний розвиток кожної людини. У світі накопичено значний конструктивний досвід розвитку теорії і практики освіти дорослих, який акумулюється, поширюється й впроваджується завдяки діяльності міжнародних організацій глобального масштабу, зокрема ЮНЕСКО. Ця міжнародна організація генерує ідеї й вибудовує освітню політику, що ґрунтується на надійних статистичних даних і результатах глобальних емпіричних досліджень. Ключові слова: безперервна освіта впродовж життя, освіта дорослих, міжнародна освітня політика, критична педагогіка, ЮНЕСКО, Міжнародна конференція з освіти дорослих CONFINTEA

Зміна парадигми економічного розвитку, що веде до поглиблення інтеграції та глобалізації, кардинально оновлює характер освітніх і наукових, виробничих та конкурентних процесів. Епоха завершення життєвого циклу освіти в межах одного навчального закладу йде в минуле, а додана вартість нових знань тестується на конкретному локальному рівні кар'єрного зростання. Саме тому освітній процес стає все більш багатоаспектним з різних галузей, а кожна освітня спеціалізація формується під конкретну стадію розвитку особистості. Це означає, що економіка може стати конкурентоспроможною при активному розвитку бізнес-освіти, яка формує додаткові професійні компетенції та поглиблює знання у спеціалізованих нішах в виробничих процесах. До того ж, процес створення інноваційних освітніх технологій вже є не лінійним, а реалізується інтерактивно, в рамках єдиної економічної системи. Досліджено дві основні груп питань: вивчення значення додаткової професійної освіти як економічної категорії, та аналіз додаткової вартості нових знань та механізмів реалізації нових професійних компетенції. У статті ми покажемо, що концепція безперервної освіти передбачає постійний розвиток фахівця, що дозволяє йому залишатися конкурентоспроможним на ринку праці. Розвиток дистанційних освітніх технологій сприяє отриманню освіти без відриву від роботи, а різноманітні методи утримання співробітника на робочому місці дозволяють роботодавцю інвестувати не тільки в специфічний, але і в загальний капітал працівника. Питання формування додаткових професійних компетенцій дозволяє створити різноманітні, повноцінні фундаментальні знання. Наявність цих знань необхідно на сучасному рівні розвитку економіки для її модернізації відповідно до вимог переходу на новий технологічний уклад.

Автор дослідження на основі аналізу наукової літератури визначає суспільно-політичні чинники та їх вплив на розвиток педагогічної освіти. У дослідженні проаналізовано суб’єктивні й об’єктивні, внутрішньополітичні, соціально-економічні фактори, які впливають на розвиток освіти. Визначено взаємопов’язані компоненти функціонування освітніх закладів та чинники, які впливають на освітній процес. Автор публікації доводить, що освітня галузь знаходиться під впливом низки чинників, головними серед яких є держава, суспільство і педагогічна наука. Зміни в державі й світі, нові ідеї, концепції, зразки кращого освітнього досвіду завжди впливають на стан освіти в країні. Будь-яка влада за допомогою державних механізмів прагне, аби молоде покоління засвоїло культурно-історичну традицію народу, інтегрувалося в державну цілісність та ідентифікувало себе як лояльного громадянина. Крім того, держава прямо або опосередковано визначає освітні стандарти. У дослідженні з’ясовано, що проблема ролі освіти, передусім зумовлена соціальними потребами та соціальними функціями, які вона виконує. В свою чергу педагогічна наука обґрунтовує принципи, методи й організаційні форми освітнього процесу, потребу вести постійний пошук ефективних форм, методів і прийомів навчання, а також удосконалення стандартів, програм і розробку нових освітніх методик. Ключові слова: державна та освітня політика, суспільство, наука, педагогічна освіта.

Викладено авторську «Концепцію розвитку неформальної освіти дорослих в Україні», розроблену на основі напрацювань автора у складі робочої групи з розроблення проекту «Концепції розвитку освіти дорослих в Україні» (травень – вересень 2019 р.). Документ має сприяти: визнанню на рівні держави, регіонів і громад, індивідуальному рівні важливості й необхідності розвитку неформальної освіти дорослих (НФОД); розвитку неформальної освіти як невід’ємної складової національної системи освіти; підтримці освітніх ініціатив закладів неформальної освіти щодо особистісного і професійного зростання різних категорій дорослих. Наголошено, що НФОД передбачає цілеспрямований процес навчання, виховання й розвитку дорослих шляхом реалізації варіативних освітніх програм, надання додаткових освітніх послуг у приватних і державних закладах освіти, установах, громадських та інших організаціях, на підприємствах тощо. Акцентовано увагу на необхідності забезпечення відповідності ринку освітніх послуг і ринку праці, використання ресурсів неформальної та інформальної освіти через визнання результатів попереднього навчання, поширення дистанційних форм навчання тощо. Підкреслено доцільність узгодження та гармонізації освітньої діяльності провайдерів освітніх послуг у сфері неформальної освіти дорослих. Обґрунтовано нагальність розроблення, затвердження та впровадження регіональних програм, стратегій, стратегічних планів розвитку освіти дорослих, в яких необхідно передбачити розвиток неформальної освіти як її невід’ємної складової. Підкреслено доцільність створення розгалуженої мережі закладів неформальної освіти, у тому числі й центрів освіти (і навчання) дорослих. Акцентовано увагу на взаємодоповнюваності формальної, неформальної та інформальної освіти дорослих. Ключові слова: освіта дорослих; неформальна освіта дорослих; концепція; концепція розвитку неформальної освіти дорослих в Україні; центри освіти і навчання дорослих.

Одним з основних елементів сучасної освіти можна вважати мультимедійне освітнє середовище (МОС), в якому здійснюється взаємодія викладача й студента за допомогою засобів мультимедіа [1]. Використання мультимедіа як особливого класу програмного й апаратного забезпечення, глобальної мережі Internet та дистанційних навчальних курсів дозволяє активізувати пізнавальну діяльність студентів, реалізувати творчі здібності, адаптувати процес навчання до їхніх індивідуальних особливостей. Вони дозволяють використовувати інформаційно-пошукові системи, освітні портали, бібліотечні каталоги та файл-сервери, що піднімає дистанційну освіту на більш якісний рівень. Концепцію саморозвитку студентів [2] в умовах МОС можливо сформулювати наступним чином: саморозвиток є можливим в умовах інформатизації освіти та оптимізації методів освіти, активного використання технологій відкритої освіти. Така концепція містить декілька стратегічних напрямків (рис. 1), які в сумі дають можливість підготувати студентів, що здатні орієнтуватись та саморозвиватись в умовах МОС.У цілому, МОС може бути представленим за допомогою основних характеристик мислення, на які воно впливає (рис. 2). Оскільки використання мультимедіа у дистанційній освіті дає можливість студентам усвідомлювати й рефлектувати мисленнєвий процес, такий підхід дозволяє переглянути уявлення про їхні психічні функції (мислення, уяву, увагу, пам’ять та ін.).Засоби мультимедиа у контексті МОС дозволяють диференціювати рівень складності навчальних завдань, обрати оптимальний темп навчання, підвищити оперативність виконання завдань.Одним з засобів формування МОС є дистанційна освіта, що на сьогоднішній день переживає бурний розвиток в Україні [3]. Вона виокремлюється серед інших форм навчання,оскільки її характерною рисою виступає опосередкована взаємодія викладача та студента у інформаційному навчальному середовищі.Дистанційна освіти має певні організаційно-методичні принципи, серед яких виділяються модульність побудови навчального матеріалу, гнучкість та оперативність оновлення інформації, орієнтація навчального матеріалу на особистість студента, врахування його здібностей та мотивації. Разом з цим з боку викладача необхідно чітко планувати власну професійну діяльність, створювати сприятливе інформаційно-комунікативне середовище, обирати ефективні методи впливу на особистість студентів, враховувати особливості їхньої емоційної сфери, надавати їм зворотній зв’язок.Основним середовищем дистанційної освіти є мультимедійна система, заснована на застосуванні інформаційно-комунікативних технологій. Сучасні мультимедійні системи спроможні покращити якість навчання, полегшити керування навчально-виховним процесом, поширити використання інтегрованих міждисциплінарних навчальних програм, створити мотивацію самоосвіти й саморозвитку особистості студентів.Дистанційна освіта має евристичний характер, тобто студент самостійно шукає і засвоює знання, способи освітньої діяльності. Однак він не тільки отримує знання, але й планує власну освітню діяльність, складає план власних занять, висуває стратегічні цілі, розвивається як особистість. Дистанційна форма освіти прискорює процес екстеріоризації навчального матеріалу, його матеріалізації у вигляді таблиць, схем, малюнків, анімації, розвиває можливості одночасного розгляду декількох варіантів перетворення об’єкту [4; 5].Таким чином, дистанційна освіта як невід’ємний елемент мультимедійного освітнього середовища ВНЗ є перспективним дидактичним засобом, який за певними умовами дає можливість підвищити ефективність навчального процесу за умови врахування індивідуальних особливостей студентів, їх рівня компетенції та мотивації, відповідності освітніх потреб та мети навчання.

Стаття присвячена нормативно-правовим засадам забезпечення якості освіти Німеччини, Австрії та Швейцарії. З’ясовано, що якість освіти в німецькомовних країнах регулюється як на національному та регіональному рівнях, так і на рівні окремого освітнього закладу, що відображається в нормативно-правових документах у галузі освіти цих країн. Зокрема, на національному рівні в усіх німецькомовних країнах розроблено та затверджено освітні стандарти для закладів загальної освіти, що визначають рівень володіння учнями предметними компетенціями на кожному етапі навчання у школі. Крім того, в Німеччині розроблена «Концепція використання освітніх стандартів для розвитку освітнього процесу»; в Австрії прийнятий документ під назвою «Якість загальноосвітньої школи»; в Швейцарії розроблено модель контролю якості через експертизу та розвиток, на яку орієнтуються школи при розробці власної концепції якості. Для доповнення освітніх стандартів розроблені так звані орієнтовні рамки якості школи, які містять індикатори якості школи та освітнього процесу і є інструментом проведення внутрішньої експертизи освітнього закладу. Забезпечення якості в професійній освіті Німеччини регулюється передусім законами, розпорядженнями та рекомендаціями головного комітету та комітетів федеральних земель Федерального інституту професійної освіти. В Австрії розроблено стратегію «Ініціатива якості професійної освіти». Швейцарською конференцією професійної освіти запроваджено відповідні інструменти, зокрема QualiCarte. Підкреслено, що необхідність регулярної оцінки якості вищих навчальних закладів закріплено як в національних, так і в регіональних законах про вищу освіту Німеччини, Австрії та Швейцарії, які передбачають створення внутрішньої системи менеджменту якості та зовнішньої експертизи освітнього закладу. Наголошено, що значна увага в німецькомовних країнах приділяється якості післядипломної освіти. З цією метою у вищезазначених країнах запроваджено стандарти та програми e-lerning для установ післядипломної освіти.

У статті обґрунтовано актуальність теоретичних ідей німецького вченого Ф. Фребеля в умовах сьогодення української системи дошкільної освіти та підготовки фахівців для цієї ланки освіти. Акцентовано увагу на необхідності та важливості використання його спадщини в сімейній педагогіці. Увага зосереджена на концептуальних засадах спадщини Ф. Фребеля щодо ролі батьків у формуванні особистості в родинному середовищі. Доведено, що вчений надавав питанням формування і розвитку дитини в сім’ї виключне значення. У пропонованій статті увага акцентується на положенні, що історично і в умовах сьогодення сім’я, сімейне виховання, педагогічна просвіта батьків об’єднували і об’єднують вчених різних країн та періодів розвитку дошкільної освіти. Основний меседж публікації – сучасні освітні завдання виконати неможливо без переосмислення педагогічного досвіду минулого, який збагачує сучасну педагогіку новими фактами, технологіями, концепціями і що на особливу увагу в цьому контексті заслуговує Концепція дошкільної освіти Ф. Фребеля яка включала: мету і завдання функціонування дитячого садка – на основі ігрової діяльності через навчальні ігри і використання дидактичного матеріалу («природніх дарів») наповнити освітній процес корисними пізнавальними вправами, формами роботи задля повноцінного розвитку дитини, становленню її як особистості. У статті обґрунтовано шляхи втілення педагогічних ідей, положень, концепцію дошкільної освіти Ф. Фребеля у сучасну практику. Розкрито важливість розуміння його вчення і використання крізь призму історичної ретроспективи. Науковий пошук дав можливість виокремити провідні напрями роботи в різних типах освітніх закладів: дошкільних, початковій школі, системі підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів для дошкільної ланки освіти. При цьому ми наголошуємо, що в цій системі провідне місце посідає сімейна педагогіка.

Проаналізовано освіту з погляду освітнього рівня, здобуття якого передбачає системне та цілеспрямоване оволодіння змістом навчання. То, згідно з чинним законом, освіта – це, передусім, сукупність систематизованих компетентностей, знань, умінь, практичних навичок, способів мислення (компетентностей), професійних, світоглядних, громадянських якостей та морально-етичних цінностей, що набуваються в закладах середньої освіти. Це цілком відповідає європейським тенденціям розвитку освіти на засадах компетентнісного підходу. Відповідно, й освітню діяльність розглядаємо ширше (не лише як надання освітніх послуг із видачою відповідного документа, а й орієнтація на задоволення освітніх потреб школяра). Якість освітньої діяльності трактуємо не тільки як сукупність характеристик системи освіти та її складників, а й рівень організації освітнього процесу, орієнтованого як на забезпечення здобуття особами якісної освіти, так і на створення нових знань. Концептуально закладається модель сучасної динамічної системи, яка має забезпечити розвиток освіти із широким залученням до навчального та організаційно-управлінського процесів науково-педагогічних працівників та молоді. Одним з основних напрямів концепції розвитку освіти є реформування змісту освіти. Це дасть змогу впровадити ідеї олімпізму в майбутню діяльність; забезпечити поширення олімпійської освіти серед різних верств населення. Інноваційний характер основних положень закону випливає з аналізу його тезаурусу. Так, до кола основних категорій, що чітко визначаються й регулюються законом, віднесено такі, як освіта, заклад освіти, освітня діяльність, якість освіти, якість освітньої діяльності та ін. Аналіз спеціальної літератури дав підставу виділити основні етапи формування системи олімпійської освіти як потужного фактора виховання підростаючого покоління: витоки ідеї олімпійської освіти; формування основ олімпійської освіти; становлення й розвиток олімпійської освіти. Проведене емпіричне дослідження дає змогу зробити висновок, що після впровадження олімпійської освіти в загальноосвітні заклади Херсонської області довело її позитивний вплив на комплекс основних показників навчально-виховного процесу, які мають бути предметом суспільного консенсусу, розуміння того, що освіта – це один з основних важелів цивілізаційного поступу й значною мірою характеризують соціальне замовлення держави на формування та розвиток фізично, психічно, духовно й соціально здорової дитини.

У статті в найзагальнішому вигляді сформульована змістовна сутність інноваційних змін освіти у її соціально-філософському контексті. Проект Концепції розвитку освіти України на період 2015–2025 рр. висвітлює системний характер розвитку освіти, зокрема вищої. Він містить вектори в освітній галузі, за якими затребувані зміни, визначає характер цих змін. Освіта є абсолютно соціальним явищем, і будь-які зміни, потреби, виклики, що стоять перед соціумом, тією або іншою мірою екстраполюються на освітню галузь. Різні освітні процеси потребують змін, якщо виникає значна частина суперечностей. Стаття розкриває соціально-філософське підґрунтя освітніх змін, визначає чинники загального інноваційного процесу в системі освіти в умовах розвитку та окремих викликів українського суспільства. Рушієм педагогічних інновацій, експериментів, реформ постала нова філософська парадигма ціннісних орієнтирів щодо освіти, яка стала не цінністю суспільства, а цінністю особистості. Другим важливим чинником інновацій стало «старіння» знань, що загалом змінило підхід до формування знань, умінь та навичок у системі вищої освіти. Автори статті розглядають низку соціальних перетворень, які більш конкретно формують нові підходи у вищій освіті. Загальні процеси інноваційних змін пов’язані з дихотомією «теоретичне навчання-практичні навички», що вилилася в ідею «професіоналізації» вищої освіти. Причому такий фокус змінив і характер гуманітарної підготовки, що має не стільки слугувати формуванню традиційної системи гуманітарних знань, скільки адаптувати її відповідно до професійних потреб. Не залишилися поза увагою авторів і глобалізаційні процеси, які в епоху карантинних обмежень змінили характер міждержавної освітньої інтеграції, чим загострили питання освітньої конкуренції в новому дистанційному форматі. До соціальних чинників, які визначили автори статті, також належить розуміння інклюзії як відхилення від різних норм, а також етичні питання, що постають перед фахівцями різних галузей. Інноваційний розвиток вищої освіти України можливий лише з урахуванням потреб користувача освітніх послуг, а вивчення соціально-філософського підґрунтя дасть змогу спрогнозувати попит на види і форми освітньої діяльності, а також своєчасно реагувати на майбутні виклики.

Представлено освітню програму та навчальний план підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії на третьому (освітньо-науковому) рівні за всіма формами навчання для спеціалізації «Медична та біологічна інформатика і кібернетика». Навчання в аспірантурі та поза нею відбувається відповідно до Закону України «Про вищу освіту», постанов Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 № 261 «Про затвердження Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у вищих навчальних закладах (наукових установах)» та від 30.12.2015 № 1187 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності закладів освіти». Кінцеві цілі з навчальної дисципліни «Медична та біологічна інформатика і кібернетика» спрямовані на здобуття глибинних знань зі спеціальності, за якою здобувач проводить дослідження, зокрема засвоєння основних концепцій, розуміння теоретичних і практичних проблем, оволодіння термінологією з досліджуваного наукового напряму тощо. Відомо, що навчальний план відповідно до наказу МОН України є нормативним документом (стандартом) закладу вищої освіти. Проте освітня програма та навчальний план складено на кафедрі медичної інформатики, що є опорною в системі післядипломної медичної освіти, тому запропоновані документи можуть розглядатись як уніфікована освітня програма та навчальний план.

У статті розглядаються особливості впровадження змішаного навчання у закладах загальної середньої освіти. Проаналізовано наукові дослідження та публікації з означеного питання, визначено, в яких роботах досліджено проблему впровадження змішаного навчання в заклади освіти. У представленому дослідженні змішане навчання розглядається як освітня концепція, суб’єктами якої є учень та вчитель. Уточнено особливості змішаного навчання та розглянуто моделі дистанційного навчання. Проілюстровано відмінності між поняттями «змішана модель навчання» та «змішане навчання». Проаналізовано моделі змішаного навчання: face-to-face, одночасна робота груп, ротації, перевернутий клас. Визначено умови, за яких відбувається вибір моделі використання дистанційних технологій навчання. Окреслено переваги застосування у роботі вчителя хмарного сервісу Google Classroom. Окремим пунктом розглянуто інформаційну безпеку під час упровадження змішаного навчання, зокрема досліджено не лише безпеку в хмаро орієнтованих системах навчання, але й психологічну безпеку та психологічний комфорт під час використання означених систем. Проведено опитування щодо визначення причин, чому учні не вмикають камери чи мікрофони у ході проведення дистанційного уроку. Встановлено, що якість навчання у змішаному форматі передусім залежить від готовності вчителя адаптувати свій підхід до викладу матеріалу у навчальному процесі.

Специфіка феноменів самоактуалізації та самореалізації у межах неперервної системи освіти проявляється у тому, що вони виступають інтегруючою основою формування цілей освітньої діяльності на всіх рівнях. Основною метою особистісно­орієнтованої освіти є розвиток особистості, її автономності, самостійності, рефлексії, відповідальності тощо. Освіта орієнтована на створення умов для повноцінного розвитку особистісних функцій усіх суб’єктів освітнього процесу. Проголошується індивідуальний розвиток суб’єктів навчання. загальна тенденція розвитку цілей освітньої діяльності, яка визначає зміни в її змісті та формах, загалом підтверджує пріоритетне значення взаємодії феноменів самореалізації та самоактуалізації для освітніх моделей постсучасного зразка, що орієнтуються на саморозвиток особистості. Індивідуально­розвиваюча освіта виступає стосовно інших моделей освітньої діяльності передусім як основа формування її цілей з використанням потенціалу концептів самоактуалізації та самореалізації. В міру посилення особистісно­розвивальної компоненти змінюється спрямованість концепції, яка відображає ієрархію цілей, цінностей і змістів освітньої діяльності. На основі концептів самоактуалізації та самореалізації в освіті методологічно обгрунтовується в якості системотворчого фактора особистість освітнього суб’єкта, її потреби, мотиви, цілі, здатності, активність тощо.

Автор проводить думку, що сучасні інноваційні перетворення в позашкільній освіті принципово змінюють наші погляди та оцінки щодо ролі зазначеної освітньої інституції в системі безперервного навчання протягом життя. Зміни, що мають стійку тенденцію до накопичення, поступово трансформують позашкільну освіту в нову освітню інституцію. Дані зміни обумовлені, в першу чергу, невизнаністю неформальної освіти України на законодавчому рівні. Проблема розповсюджується і на позашкільну освіту, як один із її секторів, враховуючи структуру освіти в Україні. По-друге, зміни обумовлені теорією та практикою реалізації компетентнісного підходу в позашкільній освіті, що також є наслідком приєднання до європейської концепції освіти. Автор наголошує на тому, що позашкільна педагогіка компенсує недоліки і протиріччя шкільної педагогіки завдяки своїй дитиноцентричності. Саме тому практика сучасної позашкільної освіти демонструє сталі приклади успішного вирішення завдань виховання особистості, кінцевим результатом яких є самореалізація та самоствердження вихованців позашкільних установ. Автор зазначає, що сучасний позашкільний педагогічний процес при вирішенні вищеозначених завдань спирається на категорії та ідеї, якими оперували відомі західні педагоги-прагматики минулого століття. Наразі перераховані зміни дають підставу стверджувати, що позашкільна освіта в нинішньому столітті акумулює в собі певну кількість ознак, які дозволяють характеризувати її як нову освітню інституцію, з переліком усіх притаманних їй характеристик.

За останні роки істотно змінилася концепція вищої освіти, яка зараз покликана сприяти професійному та особистісному зростанню фахівця. Основна концепція безперервної медичної освіти базується на рішенні лікаря навчатися, використовувати отримані знання у практичній діяльності, а головною відмінністю безперервної медичної освіти від традиційної є проведення освітніх заходів без орієнтації на якусь навчальну програму. Кафедра анестезіології, інтенсивної терапії та медицини невідкладних станів ДЗ «ДMA МОЗУ» протягом 30 років здійснює післядипломне навчання лікарів-анестезіологів та лікарів інших спеціальностей. Необхідність організації освітніх систем, спрямованих на підвищення ефективності навчання і компетентності лікарів, аналіз власного педагогічного досвіду і сучасних тенденцій в освіті переконали нас у раціональності поєднання класичного медичного навчання та безперервної медичної освіти. Для підвищення якості та ефективності навчання ми використовуємо різні новітні методи навчання, впровадили під егідою регіональної та національної асоціації анестезіологів щомісячні навчальні курси. Проведені нами різні види навчання у концепції безперервної медичної освіти дозволили покращити якість надання медичної допомоги хворим у нашій області, поєднання нами двох освітніх систем дозволило підняти результативність навчання з 4 рівня (компетентність) до 6 рівня (здоров’я пацієнта) знань у піраміді безперервної медичної освіти.

Концепція соціально-економічного розвитку завжди базується на науково-технічному прогресі, що передбачає підвищення якості підготовки та кваліфікації спеціалістів галузей знань «Охорона здоров'я» та «Біологія» на базі сучасних досягнень науки та техніки. Революційним явищем кінця XX та початку ХХІ століття стало розроблення та широке впровадження інформаційно-комунікаціних технологій (ІКТ) і компьтерної техники. Сьогодні їх застосовують спеціалісти в усіх галузях народного господарства, зокрема охорони здоров'я. Зрозуміло, що нестача сучасних засобів обчислювальної техніки суттєво гальмує процес поліпшення надання медичної допомоги, не дає у повному обсязі використовувати досягнення науки в охороні здоров'я. Проте, ще більшою перепоною є недостатність комп'ютерної освіти у керівників закладів охорони здоров'я (ЗОЗ), лікарів, фармацевтів, біологів різних профілів, а також наукових, педагогічних і науково-педагогічних працівників системи освіти галузей знань «Охорона здоров'я» та «Біологія», їх недостатня інформованість про можливості застосування інформаційних технологій (ІТ) у практичній діяльності. Зазначене й обумовило необхідність розроблення спеціальної уніфікованої освітньої програми в галузях знань 22 «Охорона здоров'я» та 09 «Біологія», що поєднані узагальненим об'єктом вивчення — людина з її психофізіологічними особливостями, здоров'я людини, здоров'я населення — та напрямами додипломної і післяди-пломної підготовки лікарів різних спеціальностей/ спеціалізацій, фармацевтів, педагогічних і науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти (ЗВО) і факультетів удосконалення лікарів (ФУЛ), керівників закладів охорони здоров'я, наукових співробітників та інженерно-технічного складу обчислювальних центрів системи охорони здоров'я. Така програма й була розроблена кафедрою медичної інформатики Національного університету охорони здоров'я (НУОЗ) України імені П. Л. Шупика. Освітня програма виконана в форматі уніфікованої (як комплекс освітніх програм, об'єднаних змістом курсів), ураховує 35-річний досвід проведення занять різної спрямованості науково-педагогічними працівниками кафедри. Уніфікована освітня програма передбачає проведення циклів тематичного вдосконалення та навчальних дисциплін, що формуються з відповідних блоків курсів. Курси програми поділено на розділи, розділи на теми, для кожної з яких наведено перелік елементів. На основі уніфікованої освітньої програми розроблено навчальні плани циклів тематичного вдосконалення та робочі програми навчальних дисциплін, частина яких відноситься до професійно-тематичного типу й орієнтована на підготовку однорідних за спеціальністю та посадою контингентів слухачів: - лікарів-хірургів, анестезіологів, реаніматологів, функціональних діагностів, онкологів тощо, робота яких безпосередньо пов'язана з використанням обчислювальної техніки; - спеціалістів фізіологів, біохіміків, біологів, генетиків та інших біомедичних теоретичних напрямів; - керівників органів і закладів охорони здоров'я, лікарів-статистиків, інженерів, математиків, фармацевтів і фармакологів. Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» та інших нормативно-правових документів розроблено нові робочі програми підготовки здобувачів вищої освіти для всіх форм навчання. Враховуючи надзвичайну важливість підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників (НПП) закладів вищої медичної освіти, в запропонованій уніфікованій освітній програмі значна увага приділяється циклам тематичного вдосконалення для цих контингентів слухачів. Зокрема, виділено цикли базової та цикли повторної підготовки НПП. Важливим уявляється підвищення кваліфікації наукових співробітників. Тому до уніфікованої освітньої програми включено цикли тематичного вдосконалення для наукових співробітників, що відрізняються поглибленим вивченням питань аналізу й оброблення медичної інформації, доказової медицини тощо. Частина циклів відноситься до проблемно-цільового типу й орієнтована на навчання слухачів із вирішення складних пріоритетних міжвідомчих питань охорони здоров'я. Склад слухачів таких циклів досить різноманітний і визначається залежно від специфіки розроблюваної проблеми: це і лікарі-статистики, організатори охорони здоров'я, наукові співробітники, НПП ЗВО та ФУЛів, математики та інженери, які працюють в системі охорони здоров'я. Не дивлячись на те, що технологія організації та проведення професійно-тематичних і проблемно-цільових циклів суттєво відрізняється, загальною залишається орієнтація на активні форми навчання. Передбачено різні форми проведення занять на навчальних циклах і дисциплінах, включених до уніфікованої освітньої програми, а саме: очна, очно-заочна, дистанційна, що включає попередню підготовку/самостійну роботу, потім і очну сесію, а також самостійне навчання та навчання на робочому місці. Зміст інформації, що повинна бути надана на навчальних циклах і дисциплінах, позначено набором елементів. За будь-яких форм і видів навчання обов'язковим перед початком занять є визначення базисних знань осіб, які навчаються. В процесі навчання проводиться етапний і заключний контролі знань, результати яких повинні бути використані для коригування навчальних планів наступних циклів і дисциплін. При необхідності, за згодою завідувача кафедри, навчальні/ робочі програми можуть бути скориговані в межах 15-20 % від загального обсягу часу навчання.Певні курси та модулі навчальних/робочих програм можуть бути використані при складанні навчальних програм для безперервного професійного розвитку.

У статті розкриваються нові аспекти філософських основ становлення і розвитку дидактичних граней педагогічної системи В. Сухомлинського, виділено особливості трактування ним гуманістичної та гуманітарної філософії, окреслено відповідний зміст педагогічних поглядів, лінгвістичні, ціннісні, метафізичні та епістемологічні основи організації шкільної освітньої системи, розкрито суть чотирьох філософських позицій В. Сухомлинського, які, на наш погляд, виступили в якості базових у побудові дидактичної системи Павлиської середньої школи. Кожна освітня концепція описує відповідні методи та інструменти, що поліпшують процес переходу від мислення в образах до використання концептуальних засобів, а потім до формування концептуального мислення учнів. В. Сухомлинський скеровує їх на цілеспрямоване логічне перетворення шляхом пошуку необхідного значення у відомих об’єктах та природних явищах. Даний спосіб, на наш погляд, допомагає відкрити для дитячої свідомості нові можливості, приховані поза межами емпіричної теорії пізнання.

У статті розглядаються ідеї М. Вебера, викладені в роботі «Протестантська етика і дух капіталізму» з позиції культурно-історичного традиціоналізму як чинника формування аксіології освіти. Відзначено, що роль і значення освіти у М. Вебера проявляється в трьох функціональних аспектах, що і утворює її аксіологічний характер: за програмними цілями (як засіб оволодіння професією); за духом (освіта сама по собі виступає як елемент раціоналізму, практицизму, індивідуалізму); за змістом (як відтворення цінностей). Освітній чинник у М. Вебера – це всього лише ілюстративний елемент його концепції, який є наслідком формування і функціонування «професійної етики», яка зі свого боку визначає аналогічні сенси «етики освітньої», тобто відношення людини і соціальної групи до освіти та засіб досягнення цілей професійної діяльності. Освітній компонент М. Вебера розглядається у змістовних характеристиках, реалізованих у Вебера в понятті «протестантська етика», яка сформувала «професійну етику» і «трудову етику». Протестантську етику в тій констеляції, в якій її показав Вебер, розглянуто як фактор, що формує світоглядну позицію спочатку окремих груп населення, а в подальшому – основної частини суспільства. Відзначено, що таким чином формувалося специфічне соціокультурне середовище на основі культурно-історичної традиції, яке і диверсифікувалося в середовище виховне (освітнє). Ставлення людини і суспільства до освіти, професії, праці, за М. Вебером, є результатом впливу цього середовища. Виділено, що М. Вебер будує свою систему доказів на основі культурно-історичної традиції, доводячи гіпотезу, що вплив релігійної ідеології формує соціальні відносини, пояснює еволюцію релігійного в світський світогляд. Відзначено, що концепція М. Вебера показує міцність традиції (як цінності) у свідомості західного суспільства.

Нещодавно світ розділений пандемією, яка спричинила низку медичних, економічних і політичних проблем. В освіті це змусило навчальні заклади перейти на дистанційне навчання. Як результат, це стало, з одного боку, стимулом для впровадження інноваційних технологій, а з іншого – індикатором основних його проблем і недоліків. У статті розглядаються основні виклики та розбіжності, спричинені швидким упровадженням дистанційної освіти.Аналізуються описані в низці наукових робіт концепції дистанційної освіти задля знаходження її чіткого визначення в науковій літературі та робиться спроба визначити ключові особливості дистанційного навчання шляхом порівняння дидактичних принципів, що використовуються в традиційному навчанні, із сучасними ідеями дистанційної освіти. Наголошується, що дистанційне викладання навчальних предметів без безпосереднього спілкування з викладачем переконало освітню спільноту в необхідності створення особливої дидактичної системи, придатної для нових дистанційних форм чання. Зазначається, що застосування сучасних інформаційних технологій і методів навчання є недо-статньою умовою його ефективності.Також наведено перелік основних труднощів, які поставали перед викладачами та студентами в про-цесі переходу на дистанційний спосіб навчання. Наголошується на необхідності встановлення чітких правил спілкування задля успішної взаємодії між викладачем і студентами, зокрема у використанні електронної пошти, соціальних мереж і різноманітних месенджерів. Також розглядається низка нега-тивних наслідків бездумного запровадження технічних засобів для навчання і спілкування, надмірне використання яких заради пошуку готових відповідей і рішень може призвести до погіршення кри-тичного мислення студентів, завадити розвитку їхніх творчих здібностей і здатності чітко й правильно висловлювати свої думки та ідеї, навіть спричинити складнощі в спілкуванні як усній, так і в письмовій формі.У результаті розгляду особливостей запровадження дистанційного навчання в час світової пандемії наголошується на важливості розробки єдиної національної системи дистанційної освіти для врегулю-вання взаємин між усіма суб’єктами дистанційного навчання та координації його теоретичного, мето-дологічного й організаційного забезпечення.Ключові слова: концепція дистанційної освіти, дистанційне навчання, дистанційна освіта, освіта протягом усього життя, онлайн-навчання, традиційна освітня система. The world has recently been divided by the pandemic, which has caused a number of medical, economic and political problems worldwide. In education, it has forced the education institutions to switch to distance learning. As a result, it has become, on the one hand, an incentive for the introduction of innovative technologies, and on the other – an indicator of its main shortcomings and problems. The paper outlines the main challenges and discrepancies caused the rapid distance education implementation brought to life by the unexpected introduction of global studying remotely.The paper studies a concept of distance education in a range of scientific works in order to find its clear definition in the scientific literature and makes an effort to distinguish the key features of distance learning through the comparison of didactic principles used in traditional teaching with modern ideas of distance education. The educational subjects’ interaction without direct communication with the teacher resulted in persuading the educational community in the inevitability of creating a specific didactic system suitable for new forms of learning. It is stated that the application of modern information technologies and successful teaching methods is not the only necessary condition for effective learning.The analysis has been made of the main difficulties teachers and learners undergone in the process of changing to the remote way of teaching. A range of techniques for maintaining teacher-student interaction is regarded as a beneficial solution on condition of establishing clear rules for such communication. However, recent observations proved that the habit of foolhardy relying on technical devices in order to achieve ready-made answers have deteriorated the learners critical thinking, lessened creativeness and abilities to express their ideas clearly and correctly, which might even sometimes impede expressing thoughts both orally and in written form.The paper emphasizes the importance of developing a national unified system of distance education for regulating the relationship between distance learning participants and coordination of theoretical, methodological and organizational support.Key words: distance education concept, distance learning, distance education, education through life, online learning, traditional educational system.

Статтю присвячено обґрунтуванню інтегральних засад функціонування вищої кооперативної освіти у контексті викликів ХХІ століття. Методика дослідження включає ідеї синергетики про нелінійність, складність освітніх систем, концепції єдності та взаємозумовленості освітніх явищ і процесів, теорію наукового пізнання, провідні ідеї методологічних підходів до підготовки фахівців у ХХІ столітті (діяльнісний, компетентісний, системний). Лаконічно визначено зміст глобальних викликів, що постають перед традиційною парадигмою вищої освіти. Схарактеризовано механізм інтеграції ланок «наука-освіта-виробництво» за посередництва навчальної платформи як інноваційного освітнього інструмента (досвід освітньої діяльності Хмельницького кооперативного торговельно-економічного інституту). Запропоновано механізм інтеграції ланок «наука-освіта-виробництво» у ЗВО на основі інноваційного освітнього інструмента – навчальної платформи; представлено організаційну структуру віртуального підприємства ПАТ «Шанс» (навчальної платформи ХКТЕІ). Обґрунтовано ефективність і окреслено змістові лінії досвіду упровадження у освітню практику ЗВО інноваційного освітнього інструмента – віртуального підприємства ПАТ «Шанс» ХКТЕІ.

Роботу присвячено аналізу поглядів одного з найвизначніших представників модерністського напрямку осмис- лення концепції нації та націоналізму Е. Ґелнера, який зробив визначний внесок у становлення теоретичної думки у цій галузі. Показано, що основним принципом, який захищав науковець, був принцип збігу політичної і наці- ональної одиниць. Суверенну державу Е. Ґелнер визнавав необхідною умовою розвитку націоналізму, оскільки вона уможливлює існування структур, які створюють націю. Е. Ґелнер акцентував увагу на вирішальному значен- ні соціально-економічних чинників для появи націоналізму. З огляду на тематику цього дослідження особливу увагу приділено гелнерівському осмисленню феномену націоналізму у координатах освітньо-виховної системи та культури загалом. Показано, що Е. Ґелнер, послідовно виділяючи фактори творення майбутньої нації в історичному контексті, обумовлені освітою, виокремив такі: виникнення писемності, зміни світогляду, забезпечення державою дотримання права на загальну та гарантовану владою освіту, поширення єдиної культури через школи та університети, стандартизованість освіти, забезпечення потреб системи освіти за рахунок держави. Підкреслено, що науковець надавав вирішального значення можли- вості держави утримувати систему освіти й підтримувати її високий рівень задля творення і розвитку політичної нації, виховання національної свідомості. Зазначено, що Е. Ґелнер виокремив чинники формування нації і розвиток націоналістичних рухів в умовах бездержавності. Серед підстав, які уможливили ці процеси, науковець виокремив такі: самовідтворюваність куль- тури на місцевому рівні, яка дозволяє забезпечити передачу соціального досвіду; виховання традиційних норм поведінки; тяглість культури; наукове вивчення народної спадщини; масове поширення освіти; організація освіт- нього та наукового середовища, які стимулюють зростання національної свідомості; культурно-національне само- визначення інтелігенції; боротьба народу за національні права; розвиток місцевого самоврядування і поширення комунікації у суспільстві. Підкреслено, що через певний час головною метою зусиль національної інтелігенції і народу стає створення національної державності, або, принаймні, прагнення до неї. Підкреслено, що ці положен- ня ілюструють український досвід національного будівництва. У роботі обґрунтовано, що підходи Е. Ґелнера до проблеми походження нації та націоналізму, формування національної свідомості через освітні інститути є актуальними й донині та підтверджують свою ефективність.

Початком освітньої реформи в Україні, покликаної модернізувати концептуальні засади всіх освітніх ланок, змінити стереотипне ставлення громадськості до розуміння сутності освітньої парадигми, сформувати нові стандарти і результати навчання, стало прийняття Законів України «Про освіту» (2017) та «Про повну загальну середню освіту» (2020), Концепції «Нова українська школа» (2016), Державного стандарту початкової освіти (2018) та Державного стандарту базової середньої освіти (2020). Концепцією Нової української школи серед низки пріоритетів у розвитку освіти визначено особистісно орієнтоване навчання і виховання, що передбачає психологізацію освітнього процесу шляхом підвищення рівня психологічної компетентності всіх його учасників: здобувачів освіти, батьків, учителів. Діяльність учителя є поліфункіональною та передбачає реалізацію певних компетентностей, аби діяти якісно й ефективно, бути конкурентоздатним та успішним. Науковцями давно доведено, що педагоги – це не тільки «змінна величина», необхідна для успішного реформування освітньої системи, а передусім «найбільш визначний носій змін» у реалізації реформ. Ця дуальна роль учителя в освітніх реформах – бути суб’єктом і об’єктом трансформацій – робить професійний розвиток учителів «зоною виклику» (Пуховська, 2011, с. 97–106). В умовах постійних динамічних змін, що стосуються знань, технологій, інформації, обставин життя, людство постало перед фактом, що знання оновлюються навіть швидше ніж відбувається зміна поколінь (Огнев’юк, 2013, с. 6–11). Така ситуація обумовлена тим, що отримані знання дуже швидко «старіють», виникає потреба не лише в здобутті нових, а й у постійному їх оновленні, неперервній освіті педагогів. До того ж динаміка змін на ринку праці в умовах світової економічної кризи ускладнює педагогічні проблеми підготовки конкурентоспроможних фахівців.

У статті схарактеризовано сучасні підходи до визначення сутності поняття «освітній простір» у контексті реалізації Концепції «Нова українська школа». З’ясовано, що вчені намагаються знайти баланс у підходах до вивчення та тлумачення змістового наповнення й структури поняття «освітній простір». У цьому контексті проаналізовано погляди Л. Виготського, М. Віленського, В. Касторнової, Д. Косенка, К. Крутій, Є. Мещерякової, І. Фруміна, А. Цимбалару, І. Шендрика, О. Ярошинської, В. Ясвіна та ін. Освітній простір визначено як особливий простір, у якому процеси освіти особистості відбуваються в ході трансляції культури підростаючим поколінням. Його по праву вважають основним поняттям теорії педагогіки. Схарактеризовано основні підходи вітчизняних і зарубіжних дослідників до розуміння «освітнього простору», як-от: системно-цілісний, ментально-емоційний, особистісно-розвивальний, соціально-географічний, дистанційний і локально-стендовий. З’ясовано, що спільними характеристиками для них є: системність, наявність просторових координат, розгляд елементів системи не ізольовано, а цілісно, інформаційність простору, територіальна цілісність освіти, особистісна спрямованість навчання. Основною ж відмінністю між визначеними підходами є визначення сутності, основного ядра освітнього простору. Доведено, що введення відповідного розуміння поняття «освітній простір», розмежування його з поняттям «освітнє середовище» вносить логічне розуміння взаємозв’язку цих понять, дає змогу розвивати нові концепції й уявлення, які з’являються останніми роками, позаяк за допомогою організації освітнього простору класної кімнати можна впливати на мотивацію учнів, формувати сприятливу атмосферу, задовольняти освітні потреби учнів Нової української школи.

Освіту дорослих розглядають як систему, покликану компенсувати недоліки загальноосвітньої і вищої школи.В Україні останнім часом видана низка концепцій, у яких визначено основні завдання та мета розвитку освіти дорослих, принципи, форми освіти, напрями реалізації концепції, передбачено й очікувані результати, піднімається питання обміну досвідом із різними країнами щодо розвитку освіти дорослих; визначено чинники, які впливають на розвиток професійної освіти у ХХІ столітті, яка повинна задовольняти потреби держави у кваліфікованих кадрах і потреби особистості в якісній профосвіті.З’ясовано зміст концептуальних положень формування освітньої системи дорослих України та яку роль відіграють концепції у розвитку освіти дорослих в Україні.

АНОТАЦІЯ Стаття присвячена розгляду основних проблем і перспектив розвитку концепції синтезу мистецтв у контексті мистецької освіти майбутнього вчителя початкової школи. Відображено, що впровадження концепції синтезу мистецтв у мистецьку освіту вчителя початкової школи трактується як феномен, зумовлений процесами глобалізації, що охоплює всі сфери сучасного суспільства. Визначено, що глобальне мислення вимагає нових способів інтегрування та сучасної подачі інформації, що, у свою чергу, зумовлює новий зміст, форми та методи мистецької освіти. У статті зосереджено увагу на тому, що синтез мистецтв має загальні риси еволюційного процесу у творчості та освіті, який сприяє комплексному опануванню майбутніми вчителями початкової школи різноманітних аспектів навколишньої дійсності засобами духовної та культурної спадщини. Зроблено висновок, що вдосконалення та оновлення методологічного підґрунтя в контексті синтезу мистецтв буде сприяти оптимізації мистецької підготовки майбутнього фахівця початкової освіти та ефективному формуванню його загальнокультурної компетентності. Зосереджено увагу на необхідності застосування системи підходів до впровадження концепції синтезу мистецтв у художньо-естетичній підготовці здобувача вищої освіти зі спеціальності 013 Початкова освіта. Зроблено висновок, що оптимальною структурою системи методологічних підходів до впровадження концепції синтезу мистецтв у художньо-естетичній підготовці майбутнього вчителя початкової школи буде така, що органічно поєднує інтегративний, креативний, культурологічний, діяльнісний, особистісний, аксіологічний підходи. Аргументовано, що домінантним елементом ув структурі цієї системи є інтегративний підхід, який визначає вектори інших методологічних підходів та є вихідним чинником для визначення педагогічних ознак і якісних характеристик комплексного освітнього простору в цілому. На підставі теоретико-емпіричного дослідження проаналізовано спільні функції, які виконує в освітньому процесі педагогічного закладу вищої освіти система вищезазначених підходів. У результаті дослідження було зроблено висновок, що стратегія синтезу мистецтв у мистецькій освіті дозволяє предметно реалізовувати сучасні соціокультурні цінності в процесі художньо-естетичної діяльності майбутнього вчителя початкової школи. Ключові слова: синтез мистецтв, інтеграція мистецтв в освітньому просторі педагогічного закладу вищої освіти, мистецька освіта вчителя початкової школи, загальнокультурна компетентність учителя початкової школи, методологічні підходи в мистецькій освіті, інтегративний підхід.

В умовах сучасного науково-технічного прогресу стратегічний розвиток системи вищої освіти значною мірою пов’язаний із створенням і впровадженням перспективних інформаційних технологій як однієї з базисних основ для реформування вищої школи, істотного підвищення ефективності і якості підготовки спеціалістів до рівня, який забезпечить їм конкурентоспроможність на ринку інтелектуальної праці.Як відмічаютькерівники освіти практично всіх країн світу, вирішення проблем створення і розвитку перспективних систем освіти і впровадження дистанційної освіти (ДО) на основі нових інформаційних технологій повинно визначатися прийняттям і реалізацією політичних рішень на загальнодержавному рівні.Це особливо важливо для країн, які мають слаборозвинену інфраструктуру і значну концентрацію наукових і освітніх центрів. Для їхніх громадян можливість одержання бажаної освіти без відриву від основної діяльності і місця проживання є дуже важливою. До таких країн відносяться, зокрема, Індія, Китай, Бразилія, Росія. До них варто приєднати й Україну, про що говорять соціологічні дослідження особливостей освітнього ринку в Україні.Створення організаційної інфраструктури забезпечення процесу інформатизації освіти в названих вище та інших країнах йде, в основному, шляхом організації і розвитку регіональних центрів нових інформаційних технологій (РЦНІТ). Зокрема в Росії для координації роботи таких регіональних центрів створено Центр інформатизації освіти “Інформіка” [1]. Такі системи РЦНІТ створюються з метою залучення інтелектуальних і фінансових ресурсів регіонів для вирішення задач інформатизації освіти і для подальшого переходу до інформатизації всього суспільства. Система регіональних центрів інформатизації і центрів нових інформаційних технологій функціонує, як правило, на базі вищих навчальних закладів. Вона є виробничо-технологічною базою для реалізації розробок у галузі нових інформаційних технологій і телекомунікацій. Робота центрів НІТ дозволяє створювати в регіоні єдиний науково-освітній інформаційний простір в інтересах його економічного, соціального і культурного розвитку. Поступово і в Україні починають створюватися подібні центри. Зокрема згідно Концепції розвитку дистанційної освіти в Україні передбачено функціонування регіональних центрів ДО у містах: Харків, Львів, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ.На думку авторів, одним з перших кроків, який забезпечить регіональному центру НІТ вирішення покладених на нього завдань, є створення регіонального освітнього порталу.Портал – це інформаційне середовище, яке створюється для підтримки прийняття оперативних рішень у певній галузі діяльності людини та їх всебічного аналізу.Інформаційні портали дозволяють формалізувати доступ до інформаційних ресурсів компанії, організації, товариства, громади тощо незалежно від типу джерела інформації.Зокрема, інформаційний портал організації пропонує його користувачам єдину точку доступу (єдиний URL) до всіх структурованих і неструктурованих даних, необхідний їм інструментарій для персоніфікованого доступу, перегляду й аналізу корпоративної інформації і для подальшого швидкого реагування на події на основі більш повної й оперативної інформації. На відміну від статичних мереж Intranet, портали здатні надавати інформацію, яка оперативно змінюється і відповідає поточному моменту звернення до неї. У бізнесі портал забезпечує:надійні ділові зв’язки із співробітниками, клієнтами, постачальниками і партнерами;створення нових моделей бізнесу і мережевої стратегії через глибоке розуміння потреб клієнтів, аналіз статистики і оточення;безпечне спільне використання інформації в режимі реального часу;зростання задоволення клієнтів і партнерів від підвищення рівня обслуговування;більш якісне наповнення і обслуговування ділової спільноти через партнерство та інтегроване наповнення порталу.Відкрита портальна платформа дозволяє підприємству розгорнути портал із наданням на ньому послуг, орієнтованих на потреби конкретного бізнесу, а при необхідності доповнити його додатковими послугами.Освітні портали необхідні для підвищення ефективності освітніх процесів на основі використання сучасних інформаційних технологій і телекомунікаційних засобів. Мета даної статті розглянути деякі організаційні особливості створення освітніх регіональних порталів і дати загальну характеристику їх змістовної складової.Серед основних причин, які обумовлюють створення освітніх регіональних порталів можна виділити такі:неспроможність існуючої інфраструктури регіональної освіти забезпечити всім бажаючим можливість одержати необхідну їм освіту (територіальність);відставання знань, які одержують студенти при традиційних формах навчання, від сучасного рівня розвитку науки та інформаційних технологій (консерватизм);низька адаптивність системи регіональної освіти до різних соціально-економічених умов (інерційність);специфічність освіти, яку надають окремі навчальні заклади регіону (локальність);обмеженість номенклатури спеціальностей, які пропонують регіональні ВНЗ особам, котрі бажають навчатися на відповідній території (обмеженість).Створення регіонального освітнього порталу, на нашу думку, буде сприяти частковому вирішенню зазначених проблем, а також дозволить:активізувати використання наявних і створення нових актуальних і якісних інформаційних та освітніх ресурсів;розширити доступ до освітніх ресурсів учням і студентам, вчителям і викладачам, працівникам органів управління освіти і науки, адміністрацій різного рівня, політичним і громадським організаціями;створити організаційну і технологічну базу для впровадження дистанційних форм навчання в регіоні;забезпечити прозорість та інвестиційну привабливість освітніх установ;підвищити рівень конкурентоспроможності випускників ВНЗ регіону на ринку праці;знизити витрати на освітні процеси;скоротити час навчання і підвищити рівень професійної підготовки студентів;забезпечити загальний доступ до інформаційних і освітніх ресурсів населення регіону;покращити процес взаємодії між освітніми установами;інтегруватися регіональним навчальним закладам у світовий освітній простір;створити єдину платформу для надання освітніх послуг;підвищити продуктивність праці професорсько-викладацького складу;підвищити віддачу від інвестицій в освіту.Як зазначено в [2], розвиток ідеї створення інформаційного освітнього порталу – задача всіх вищих навчальних закладів регіону. Лише колективними зусиллями кількох ВНЗ можна забезпечити створення і підтримку такого порталу. Створення освітнього регіонального порталу повинно спиратися на результати ряду попередніх дій, зокрема:написання і широке обговорення концепції освітнього порталу, яка повинна містити такі основні розділи:актуальність створення порталу та його призначення;цілі й основні напрями діяльності порталу;основні завдання порталу;учасники проекту та їх ролі;структура порталу;організаційне забезпечення порталу;правове забезпечення діяльності порталу;змістовна складова порталу;технологічна складова порталу;фінансове забезпечення процесу створення і функціонування порталу;очікувані кінцеві результати проекту.досягнення домовленостей відносно змісту і технології оперативного оновлення даних корпоративної бази даних ВНЗ-учасників проекту;аналіз наявних інформаційних ресурсів ВНЗ довідкового, навчально-методичного, наукового та іншого характеру і можливості їх об’єднання;визначення номенклатури видів оперативної інформації і технології її публікації всіма ВНЗ;оцінка можливостей створення віртуальних творчих колективів із складу співробітників ВНЗ-учасників проекту, які спроможні здійснювати спільну освітню, науково-дослідну, проектно-конструкторську, рекламно-видавничу, культурно-просвітницьку, інноваційну, благочинну, правозахисну та інші види діяльності;визначення номенклатури тематичних дискусійних форумів, списків поштової розсилки та персоналії авторитетних спеціалістів регіону, спроможних виконувати функції модераторів даних служб;розподіл між ВНЗ-учасниками проекту функцій підтримки окремих розділів порталу з урахуванням специфіки і можливостей кожного ВНЗ.Розглянемо деякі аспекти створення регіонального освітнього порталу, які стосуються організаційних, змістових і технологічних його складових.Організаційно освітній портал створюється як консорціум провідних навчальних закладів регіону, як державної, так і недержавної форм власності, управління освіти і науки регіону, що об’єднують за допомогою Internet свої інформаційно-довідкові та освітні ресурси і технології для їх широкого й ефективного використання.Діяльність порталу повинна ґрунтуватися на законодавчих і нормативно-правових актах, зокрема таких, як: Конституція України; Закон України “Про освіту”; Закон України “Про вищу освіту”; Закон України “Про Національну програму інформатизації”; Постанова Верховної Ради України від 06.07.2000 р. №1851-III “Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2000-2002 роки”; Указ Президента України від 31.07.2000 року № 928/2000 “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мереж в Україні”; Наказ Міністерства освіти і науки України “Про створення Українського центру дистанційної освіти” від 07.07.2000 р. №293; Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні.Оскільки освітній портал призначений для реалізації задач сучасного розвитку всіх рівнів освіти в регіоні, тому він повинен бути, насамперед орієнтований на свого користувача.Тому, на думку авторів, інформація і послуги порталу повинні групуватися за категоріями користувачів:учні;батьки;вчителі;абітурієнти;студенти;аспіранти;викладачі ВНЗ;наукові співробітники;адміністратори ВНЗ;випускники ВНЗ;роботодавці;адміністратори середніх і вищих навчальних закладів;адміністратори регіонального органу управління освіти і науки;адміністратори МОН України.Повинні бути передбачені також загальні розділи, які, насамперед, будуть містити нормативно-правову базу в галузі освіти, електронну бібліотеку навчальних матеріалів, що мають гриф МОН України, новини освіти і науки.Дамо стислу характеристику можливостей освітнього порталу відповідно до категорій користувачів.Учням освітній портал повинен пропонувати:мультимедійні матеріали з кожного предмету, що вивчається у школі;можливість контактувати з вчителями і консультуватися з ними за допомогою електронної пошти і чатів;можливість брати участь в освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;можливість індивідуально настроювати сайт для відображення персональних завдань, розкладу занять й контрольних заходів (персоналізація);можливість оцінити власні успіхи в навчанні й одержати матеріали для вивчення найбільш складних тем;місце для збереження навчальних матеріалів і документів учня на сервері порталу.Батькам учнів портал повинен пропонувати можливість:здійснювати навігацію в сфері освіти, а також одержати допомогу у виборі майбутньої кар’єри для своєї дитини;контактувати з вчителями і методистами, консультуватися з ними з питань навчання своєї дитини;одержати кваліфіковану консультацію психолога або соціального педагога з питань сімейного виховання та особистих проблем;аналізувати успішність своїх дітей;брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях для батьків.Вчителям і викладачам портал повинен пропонувати:великий вибір мультимедійних матеріалів, які вони зможуть використати при створенні власних навчальних (дистанційних) курсів;інформацію про новітні методики у дистанційному навчанні;можливість створювати власні сторінки в Internet та сторінки на порталі, на яких вони зможуть розміщувати власну інформацію;засоби спілкування через портал з своїми учнями за допомогою електронної пошти і чатів;можливість спілкуватися з колегами, національними й міжнародними експертами з питань освіти;можливість брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;можливість розміщувати на порталі свої навчально-методичні матеріали, наукові публікації;можливість слідкувати за успішністю своїх учнів (студентів), а також порівнювати її з успішністю паралельних класів (академічних груп).Адміністраторам регіонального органу управління освіти і науки портал повинен пропонувати:нормативну базу даних з дошкільної, середньої, професійної та вищої освіти, національні й міжнародні новини в галузі освіти, накази й інші документи Міністерства освіти і науки України;можливість створювати власні сторінки на порталі;засоби спілкування з колегами, національними й міжнародними експертами з питань управління освітою;можливість брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;місце для збереження власних документів на сервері порталу, в тому числі для створення інформаційних баз даних.Орієнтований перелік загальних розділів порталу:Структура й склад регіонального адміністративного органу управління освіти і науки;Форум з тематичних питань і періодичною участю відповідальних працівників органів управлення освіти;Положення про орган управління освітою і наукою, інші документи, що регламентують його діяльність;Плани й основні напрями діяльності органу управління освіти й науки;Інформація про національні й регіональні освітні програми, проекти, фонди, гранти і конкурси;Освітні стандарти середньої, спеціальної і вищої освіти;Правила ліцензування, акредитації й атестації закладів освіти;Міжнародне співробітництво в галузі освіти;База даних з нормативними документами МОН України;Каталог науково-пізнавальних та освітніх журналів, книг й навчальних посібників;Бази даних навчальних матеріалів відкритого й персоніфікованого доступу;Інформація про освітні й наукові конференції, семінари й виставки;Інформація про акредитовані навчальні заклади регіону;Новини;Карта веб-сайту з системою пошуку;Фотогалерея подій.Інформація, яка буде розміщуватися на освітньому порталі, повинна бути якісною, достовірною, оперативною й по можливості повною.Одним з напрямків діяльності освітнього порталу повинна бути підтримка дистанційної освіти інвалідів або створення умов, які забезпечують реальні права інвалідів на вищу освіту.Крім зазначених послуг портал може надавати різноманітні додаткові послуги:1. Система тестування знань.Необхідно передбачити, щоб за допомогою освітнього порталу учні старших класів середніх шкіл, а також всі бажаючи, в том числі і дорослі, могли проходити регулярне тестування своїх знань, пройти підсумкову атестацію через систему Державного централізованого тестування для одержання відповідного сертифіката;2. Магазин електронної т

Метою дослідження є: проаналізувати понятійний апарат, принципи, особливості формування і розвитку хмаро орієнтованого освітньо-наукового середовища в аспекті концепції відкритої науки. Завдання дослідження: визначити перспективи використання хмарних технологій для підтримки освітньої і наукової діяльності; окреслити принципи і технології відкритої науки та їх застосування в освітніх дослідженнях. Об’єктом дослідження є процес формування і розвитку хмаро орієнтованого освітньо-наукового середовища. Предметом дослідження є принципи формування і розвитку хмаро орієнтованого освітньо-наукового середовища. Методи дослідження: аналіз офіційних міжнародних документів, публікацій з проблеми дослідження, спостереження, порівняння, аналіз досвіду освітнього і наукового застосування хмарних технологій. Результати дослідження: теоретично обґрунтовано принципи створення і розвитку освітньо-наукового середовища закладу вищої освіти на базі хмарних технологій. Охарактеризовано поняття хмаро орієнтованого середовища, характерні особливості його функціонування. Проведено аналіз і оцінку перспектив розвитку хмаро орієнтованого освітньо-наукового середовища в аспекті застосування засобів і технологій відкритої науки. Висновки і рекомендації: застосування технологій відкритої науки, що охоплюють європейські дослідницькі інфраструктури, науково-освітні мережі, хмарні сервіси збирання, подання і опрацювання даних, а також сервіси Європейської хмари відкритої науки є актуальним і перспективним напрямом розвитку і модернізації хмаро орієнтованого освітньо-наукового середовища закладів вищої освіти.

У статті проаналізовано проблеми використання інноваційних технологій в контексті впровадження сучасних концепцій розвитку педагогічної освіти в Україні. Зауважується, що на сучасному етапі актуалізується необхідність забезпечення якісної професійної підготовки педагогічних працівників, здатних використовувати інноваційні педагогічні технології для забезпечення високого рівня якості навчально-виховного процесу, передусім, приєднанням національної системи вищої освіти до Болонського процесу та реформування всіх ланок української освітньої системи.Важливим напрямком сучасної вищої освіти у статті визначається формування та особистісний розвиток студентів, їх становлення як фахівців, які осягнули професійні знання і є готовими до реалізації на практиці. Пріоритетне значення надається формуванню і розвитку в майбутніх фахівців оцінювально-аналітичних навичок, збагаченню їх педагогічного досвіду, знайомству з інноваційними педагогічними технологіями, вмінню працювати з різними інформаційними джерелами тощо.Акцентується, що інноваційні процеси в освітній системі сучасної України активізувалися завдяки становленню авторських шкіл інноваційного типу М. Гузика, О. Захаренка, А. Сологуба, М. Чумарної та ін., діяльність яких спрямована на формування якісно нових, альтернативних концепцій і педагогічних систем. Інновації у вищій школі, передусім, спрямовані на: створення електронної бази інноваційних педагогічних технологій, забезпечення науково-дослідницьких (фундаментальних і прикладних) та навчально-методичних наукових досліджень з проблем професійної освіти; вивчення, узагальнення та поширення кращих досягнень вітчизняного, європейського та світового інноваційного освітнього досвіду; організацію і проведення науково-практичних конференцій, семінарів і тренінгів з інноваційних методик викладання гуманітарних та природничо-математичних дисциплін.Оцінюючи процеси модернізації системи вищої освіти в Україні, зазначаємо той факт, що освітній процес сучасних ЗВО характеризується поєднанням дидактичних вітчизняних традицій та освітніх інновацій, які пов’язані із входженням України в європейський та світовий освітній простір. Організаційно-педагогічне забезпечення освітнього процесу в закладах вищої освіти спрямоване на опанування сучасними інноваційними педагогічними технологіями, що відбувається завдяки орієнтації на європейські та світові освітні стандарти, розвиток багаторівневої освітньої системи, функціонування в ЗВО сучасних інформаційних технологіях, широке включення в систему Internet, розвиток інноваційних технологій навчання, створення університетських комплексів, поширення дослідницько-експериментальної роботи з апробації нових навчальних планів, створення авторських підручників, посібників, навчального забезпечення, розробка освітніх стандартів, нових структур управління тощо.Використання інноваційних педагогічних технологій професійно-педагогічної підготовки забезпечують формування важливими компетенціями особистості, шляхом організації науково-дослідницьких та навчально-методичних проектів; ознайомлення та впровадження кращого вітчизняного та європейського досвіду в галузі освіти; організації та проведенні конференцій, семінарів, круглих столів, тренінгів з інноваційних методик викладання.

Освіта, з позицій суспільства, є основним засобом розвитку гуманістичної сутності людини. Це по-перше. По-друге, суспільство, держава забезпечує соціальний захист населення від безробіття шляхом надання освітніх послуг, підвищення його конкурентоспроможності на ринку праці. По-третє, відбувається задоволення потреб суспільства в продуктивній силі. Звичайно ж, щоб освіта стала такою цінністю, необхідно створити в суспільстві достатньо конкурентні умови для використання цієї сили. Інакше будемо формувати соціальний капітал для інших країн. Наявність згаданих умов необхідно для боротьби з міграцією, втратою «робочих рук», «витоком мізків». І ще важливий аспект державно-громадської цінності освіти. Вона є (у всякому разі, повинна бути) джерелом інноваційного розвитку економіки, інформатизації суспільства. Для того, щоб освіта стала такою, потрібна не просто її модернізація і / або інтеграція в європейський, світовий освітній простір. Необхідні нові підходи, перехід від традиційного підходу до інноваційної освіти, що забезпечує розвиток творчих здібностей, націленість на пошук і використання інновацій як в змістовному наповненні навчальних програм так і в засобах навчання. Метою дослідження, результати якого викладені в даній статті, є розробка (на концептуальному рівні) моделі управління якістю освіти і науки, концепції їх реформування. Вищезазначена концепція може інтерпретуватися як одна з умов вирішення найважливішої державної проблеми – прогресуючого економічного і технологічного відставання України в області інновацій від високорозвинених держав. з усіма наслідками економічного і політичного характеру. Не менш важливою проблемою, вирішення якої також залежить від ефективності, якості і прозорості вищої освіти в Україні, є проблема забезпечення сталого розвитку. Відомо, що катастрофи людство уникне через створення нешкідливих для біосфери ноотехнологій. Саме на це повинно бути спрямований потенціал освіти і науки України. Авторами дослідження, результати якого подано в цій статті, розроблені і концепція освітньої діяльності, і проекти рішень найбільш важливих проблем. Це внутрішні і зовнішні проблеми життєдіяльності нашої держави. До внутрішніх, найбільш важливим, першочерговим ми відносимо дві проблеми: 1) мінімізація корупції в органах державної влади, зростання ефективності економічного управління і 2) судова реформа. На вирішенні цих проблем наполягають і громадяни країни, і наші зарубіжні партнери. Від розв’язання цих проблем залежить не тільки успішність країни (прихід зовнішніх інвестицій, підняття рівня життя людей), але і, скажемо прямо, її виживання. Щодо зовнішніх проблем, то найбільш важливими є: повернення окупованих територій, забезпечення безпеки, суверенітету і цілісності України. Підходи до кардинального вирішення внутрішніх і зовнішніх проблем, що пропонуються нами – це низка тем, які могли б викладатися в рамках напрямів підготовки студентів університету майбутнього.

Метою статті є теоретичне обґрунтування тенденцій реформування в освіті у контексті застосування сучасних методів та підходів. Швидкоплинні зміни у різних сферах буття потребують від науки й освіти рішучих дій, спрямованих на розв’язання нових проблем. Україна разом з іншими державами не залишається осторонь у питаннях реформування освіти й науки, запроваджує нові Державні стандарти, закладає основи подальшого ефективного розвитку країни загалом. У статті проаналізовано основні документи, що відображають вектор змін в освіті нашої держави, а саме: Закон України «Про освіту», Базовий компонент дошкільної освіти, Концепцію Нової української школи, Державний стандарт початкової освіти, Державний стандарт базової загальної середньої освіти. Зроблено висновки, що концептуальні підходи до реформування української школи спираються на важливі у демократичному суспільстві цінності, які передбачають академічну свободу педагога, його самовираження через творчість, потребують встановлення тісних контактів усіх суб’єктів освітнього процесу. Теоретично переорієнтовано підходи до визначення важливості змісту освіти: основу становлять освітні галузі, зміст яких динамічно формується відповідно до вимог часу, регіональних потреб і можливостей, а також потенціалу й менталітету держави. Із метою врахування потреб (у тому числі ринку праці) у змісті освітніх галузей визначено кінцевий результат як відповідність ключовим компетентностям. Перелік ключових компетентностей Державного стандарту початкової і базової загальної середньої освіти спирається на «Рекомендації Європейського Парламенту та Ради ЄС щодо формування ключових компетентностей освіти впродовж життя». Процес формування ключових компетентностей у здобувачів освіти передбачає зміну технологій і підходів, що застосовуються в освітньому процесі, а саме ідеї особистісно-орієнтованої педагогіки, педагогіки партнерства, компетентнісного та діяльнісного підходів. Зазначені підходи у логічному поєднанні із інтерактивними методами сприяють ефективному формуванню soft skills – м’яких навичок, а також предметних компетентностей. Моделювання освітнього середовища за участю інтерактивних технологій сприяє інтенсифікації процесу, створенню багатосторонньої партнерської комунікації.

У статті проаналізовані сучасний стан, тенденції та проблеми розвитку освіти в Україні та м. Маріуполь. Предметом дослідження є процеси управління закладами середньої, дошкільної та позашкільної освітив умовах децентралізації. Метою дослідження є аналіз сучасного стану середньої, дошкільної та позашкільної освіти м. Маріуполь. У дослідженні використовувались загальнонаукові та спеціальні методи аналізу та синтезу, аналогії та порівняння, статистичні та аналітичні. Зокрема в статті наведено модель інтегральної стратегії формування конкурентних переваг в межах Концепції «Нова українська школа», наведено суми невикористання коштів по освітній субвенції у 2018 р., виявлено динаміку виплат з міського бюджету по статті «Освіта» по м. Маріуполь за 2016-2018 рр. (виконання бюджету), шляхи та заходи з модернізації вітчизняної освіти на етапі дігіталізації економіки, наведено схему ідентифікації моделі вдосконалення освітньої політики м. Маріуполь.

Філософія освіти представлена широким колом концепцій та підходів. Основні можна умовно поділити на чотири групи у відповідності до «чистих» філософських систем: реалізму, ідеалізму, прагматизму, екзистенціалізму. Серед цілей філософії освіти виокремлюються: стимулюючі, аналітичні, наказові, дослідницькі. Цілі сучасної західної філософії освіти – це навчання для формування характеру, навчання для особистого зростання та успішності, навчання для розвитку та відточування естетичних схильностей. У межах американської філософії освіти сформувались три основні напрямки: емпіризм, раціоналізм, натуралізм. Згідно з підходом емпіристів, освіта у широкому сенсі є головним чинником, який впливає на людське існування, що стимулює людську діяльність, формує здібності та характер людини. Раціоналісти запровадили ідею «самовідчуження» як найбільш важливу для філософії освіти. «Самовідчуження» полягає у переході учня від однієї стадії навчання до іншої під керівництвом викладача, коли людський розум стає об’єктом власної уваги. На останній стадії інтелектуального розвитку відбувається відкриття універсалій, законів та принципів. Філософія освіти натуралістів полягає у тому, що висновки наукового дослідження природи треба розуміти не як свідоцтво істини, а як робочі гіпотези для подальшого глибокого дослідження. Наукові відкриття мають бути відкриттями для освіти. Філософія освіти – це міждисциплінарна наука, яка використовує підходи і знання методології низки суміжних наук. Освіта швидко реагує на зміни підходів та потреби ринку, тому сучасний філософсько-освітній дискурс має формуватися під впливом провідних тенденцій.

Захарчук М. Є. Філософсько-освітні концепції інклюзивної освіти. Проаналізовано філософсько-освітні концепціїінклюзивної освіти, визначено роль та значення інклюзивної освіти в культурі суспільства. Розглянуто погляди науковців на зазначену проблему, а також простежено генезис інклюзивної освіти.

У статті розглядаються концептуальні педагогічні ідеї Василя Сухомлинського і актуальні проблеми підготовки вчителів початкових класів до реалізації основних завдань Концепції «Нова українська школа», у контексті Державного стандарту початкової освіти та нового Професійного стандарту вчителя. Показано, що підготовка компетентного вчителя і його ефективна інноваційно-гуманістична освітня діяльність у школі є одним з провідних завдань реформування освіти в Україні. Наголошується, що у процесі реформування освітньої системи, підготовки вчителя нової початкової школи, в освітній діяльності закладів вищої освіти педагогічного спрямування, доречно використовувати новаторську педагогічну спадщину В.Сухомлинського, насамперед його ідеї щодо покращення ефективності навчання, виховання і особистісного розвитку учнів та організації освітнього процесу в сучасній школі. Сучасна реформа освіти у рамках Концепції «Нова українська школа» та прийнятих інституційних документів на її виконання, сприяють більш широкому використанню гуманістичних педагогічних ідей визнаного українського вченого В.Сухомлинського як складових сучасного інноваційного освітнього процесу, який проводять заклади вищої освіти здійснюючи підготовку майбутніх учителів початкової школи.

У статті наведено обґрунтування найменування, структури та змісту програмного документа Кабінету Міністрів України щодо розвитку системи військової освіти та підготовки військових кадрів сил оборони на основі принципів і стандартів НАТО. Визначено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України затверджуватиметься Концепція розвитку системи військової освіти України. Підкреслено, що підґрунтям концепції є метод оцінювання спільних спроможностей за складовими DOTMLPFI, критерії SMART і SWOT-аналіз. Формулювання причин виникнення проблеми, обґрунтування шляхів її розв’язання та оцінювання очікуваних результатів реалізації концепції структуровано за складовими DOTMLPFI. Концепція призначена для формування єдиних поглядів державних органів сектору безпеки та оборони на процеси розвитку системи військової освіти на основі спроможностей та програмно-проєктного управління розвитком системи.

Дьяконов Г. В. Діалогічна концепція гуманітарно-культурної освіти на психолого-педагогічному факультеті. У статті аналізується й обґрунтовується діалогічний підхід до побудови концепції гуманітарно-культурної освіти на психолого-педагогічному факультеті. Розкриваються засади, принципи, аспекти і перспективи розроблення і впровадження цієї концепції в практику професійної підготовки майбутніх практичних психологів і соціальних педагогів.

В статті окреслюється актуальна проблематика місця та значення мистецької освіти в контексті основних тенденцій сучасної світової соціокультурної ситуації. Проаналізовано основні теоретичні положення концепції сталого розвитку, зокрема ті, що стосуються освітніх питань. На шляху формування та розвитку, передусім саморозвитку, сучасної особистості, зважаючи на гострі виклики сьогодення, підкреслюється виняткове значення для неї вірно орієнтованої, якісної, оновленої мистецької освіти. З метою створення основи для більш ґрунтовного аналізу проблем загальної та мистецької освіти в статті пропонується ввести освітню проблематику в контекст синергетичної теорії. Сучасна музична культура як основний об’єкт наукових інтересів авторки статті являє собою складно організовану систему, що вимагає серйозного соціально-філософського аналізу. Для вирішення цього завдання й можуть стати в пригоді основні теоретичні положення синергетичної концепції.

Розкрито необхідність узгодженості змісту нормативних документів загальноосвітніх навчальних закладів та закладів вищої освіти, що готують фахівців спеціальності 014 Середня освіта (Музичне мистецтво) в контексті концептуальних завдань Нової української школи. Встановлено неузгодженість між концептуальними завданнями сучасної української школи і змістом освітньо-професійних навчальних програм. Розглядається «емоційний інтелект» як ключове поняття в інноваційному виді навчання. Формування емоційного інтелекту учнів у значенні наскрізного уміння визначено одним із завдань Концепції «Нова українська школа»; це спрямовує професійну підготовку майбутнього вчителя, його готовність до реалізації провідних положень державної освітньої політики в практику загальноосвітньої школи. На основі аналізу Державного стандарту початкової освіти, типової освітньої програми виокремлено зміст емоційного інтелекту як спільної навички для всіх компетентностей, якими мають оволодіти учні. Протиріччя між необхідністю впровадження реформаторських змін в освітній процес сучасної української школи і відсутністю відповідного нормативного забезпечення професійної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва до такої діяльності зумовлює нагальну потребу у коригуванні змісту чинних освітньо-професійних програм підготовки спеціалістів зазначеного фаху.

У статті досліджено теоретико-методичні засади та проблеми функціонування механізму фінансування закладів загальної середньої освіти України. Досліджено, що світові видатки на освіту досягають 900 млрд. дол., що в свою чергу складає 3 % світового ВВП. Визначено, що фінансування освіти здійснюється в країнах світу з різних джерел. В країнах ЄС, США та Південної Кореї фінансування освіти здійснюється за рахунок державного бюджету. У постсоціалістичних країнах із-за падіння ВВП скоротилися видатки на освітню галузь. Тому в цих країнах переважає змішана система фінансування роботи освітніх закладів. Проаналізовано динаміку Зведено бюджету України та видатків на освіту за період 2014-2019 рр. Встановлено, що питома вага видатків на освіту у загальному обсязі Зведеного державного бюджету зменшилась за період 2014-2019 рр. на 19,22 %. Проведено аналіз динаміки кількісних показників по закладах загальної середньої освіти України за період 1990/91 – 2019/20 рр. Зроблено висновок, що кількість закладів загальної середньої освіти України зменшилось на 30,27 %, кількість учнів зменшилась на 41,07 %, кількість вчителів зменшилась на 18,06 %. Досліджено динаміку кількісних показників по закладах загальної середньої освіти міста Києва за період 1995/96 – 2019/20 рр. Зроблено висновок, що кількість закладів загальної середньої освіти міста Києва за досліджуваний період зросла у 1,34 рази, кількість учнів зменшилась на 10,06 %, кількість вчителів зросла на 5,86 %. Доведено, що в основі визначення обсягів фінансування лежить принцип «від досягнутого рівня». Обґрунтована доцільність вдосконалення механізму фінансування закладів загальної середньої освіти в Україні на основі використання зарубіжного досвіду, а саме, впровадження фінансових відносин на принципах концепції субсидарності.

Встановлено, що захист прав та добробуту дітей виник як одне із перших зобов’язань ісламського права, для реалізації чого були прийняті як правові, так і неправові підходи. Дитина має набір прав, що віднесені до соціальних, освітніх та фінансових прав. Деякі соціальні права дитини виникають навіть до її фактичного народження. Освітні права охоплюють права на життя, загальний догляд та соціалізацію, а також право на базову освіту, справедливе та рівне ставлення та фізичне виховання. Фінансові права охоплюють права на майно та спадщину. Для того, щоб дозволити дітям користуватися своїми правами, гарантованими ісламом, батьківська опіка відіграє важливу роль. Але держава та організації громадянського суспільства також мають зіграти ключову роль у цьому питанні. Освіта, сприятлива для дітей, може бути проявом соціальної відповідальності організації громадянського суспільства за реалізацію прав дитини. Права бути усиновленим в ісламському праві немає, проте є практика кафала, яка делегує відповідальність за виховання дитини іншим батькам. Встановлено, що шаріатом дитині надається право знати своїх біологічних батьків. Доведено, що права дітей в ісламі корелюють з тими, які забезпечуються з боку міжнародного гуманітарного права. Насамперед такими є право дітей на захист під час війни та катастрофи та право дитини не використовуватися на війні до досягнення відповідного віку. В ісламському праві поняття прав та обов’язків – особливо в сім’ї – є взаємними. Така взаємність не обмежується тільки матеріальними правами. Зобов’язання батьків виховувати своїх дітей, наприклад, відповідає обов’язку дитини перед ними «іхсан», який включає «доброту, довіру, благоговіння» щодо нього/неї. Іхсан також включає в себе повагу та послух, але вони повинні здійснюватися в межах закону.

У статті представлено проєкт Концепції трансформації освітньої підготовки персоналу Державної прикордонної служби України. Запропонований варіант Концепції сформовано на основі аналізу системи освітньої підготовки персоналу в Державній прикордонній службі України, чинного варіанта реалізації освітньої підготовки у відомчому вищому військовому навчальному закладі, чинних моделей підготовки здобувачів освіти в навчальних закладах прикор-донного відомства, а також проблем, що потребують розв’язання в кожному з них. У Концепції наведено нормативно-правову базу (стратегічні документи у сфері національної безпеки, на підставі вимог яких вона сформована), окреслено стан освітньої підготовки персоналу в Державній прикордонній службі України та проблеми, що потребують розв’язання. Концепція містить шляхи і способи розв’язання проблем, мету, строки й очікувані результати її реалізації, прогноз впливу на ключові аспекти діяльності зацікавлених сторін. У Концепції окреслено питання використання фінансових ресурсів для її реалізації. Концепція сформована на основі законів України в галузі освіти та національної безпеки, указів Президента України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, Статутів Збройних Сил України. Для її обґрунтування враховані сучасні тенденції розвитку освіти і військової освіти в Україні. В основу Концепції покладено такі базові положення: підготовка військовослужбовців Державної прикордонної служби України відбувається на основі професіоналізації військової освіти згідно зі стандартами НАТО, гармонізації співвідношення складових військової освіти та уніфікованих програм підготовки персоналу прикордонних служб країн ЄС; удосконалення системи курсової підготовки офіцерського, сержантського та старшинського складу, у тому числі на курсах лідерства, передбачає оптимізацію переліку та змісту курсів підвищення кваліфікації; удосконалення освітнього процесу в закладах освіти ДПСУ здійснюється в межах державних стандартів освіти. Реалізація Концепції може забезпечити досягнення візії сил оборони зразка 2030 року.

Статтю присвячено актуальній темі формування soft skills у здобувачів освіти, зокрема у молодших школярів. Мета дослідження полягає в аналізі зарубіжного і вітчизняного досвіду формування наскрізних умінь у здобувачів освіти та дослідженні впровадження передового досвіду формування таких умінь у педагогічній практиці українських науковців. Результати опрацювання досліджень зарубіжних і вітчизняних науковців демонструють необхідність ураховування розвитку soft skills у процесі набуття предметних знань та ключових компетентностей. Аналіз науковометодичних джерел засвідчив, що всі разом позапредметні компетентності становлять єдиний комплекс і забезпечують плідне навчання і вирішення спільних завдань. У вітчизняній та зарубіжній науковій літературі вони отримали декілька синонімічних назв: soft skills, гнучкі вміння, надпредметні компетентності або наскрізні вміння. Здійснена рефлексія наукових джерел з означеної проблеми, зокрема проаналізовані наукові доробки відомих закордонних науковців, а також нормативних освітніх документів Європейських країн, дають підстави стверджувати, що проблема формування гнучких умінь у здобувачів освіти актуальна, саме тому навчальні заклади у всьому світі намагаються вирішити означену проблему ще на етапі формування навчальних програм. Аналіз законодавчих освітніх документів України засвідчив, що сучасні освітні реформи в Україні приділяють належну увагу питанню формування наскрізних умінь здобувачів освіти, особливо після переходу початкової школи на освітню діяльність за Концепцією «Нова українська школа». У статті також висвітлено погляди вітчизняних науковців на проблему формування наскрізних умінь у молодших школярів. До першочергових у контексті формування наскрізних умінь дослідники відносять такі: комунікабельність, критичне мислення, емоційний інтелект, креативність, здатність навчатися протягом усього життя.

Стаття присвячена проблемі підготовки майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти на сучасному етапі становлення вищої освіти. Зокрема, особлива увага надається проблемі розвитку особистості майбутнього фахівця, в тому числі його культури самовираження в концепції інноваційного функціонування закладів вищої освіти. Висвітлюються результати аналізу наукових праць провідних науковців присвячені інноваційній освіти майбутніх педагогів. На цій основі з’ясовується сутність та зміст дефініцій «інноваційність», «інноватика», «інноваційна діяльність», «інноваційна педагогічна діяльність», «інноваційна педагогічна діяльність майбутнього вихователя ЗДО», «особистісне зростання майбутнього вихователя ЗДО». Особливе місце надається проблемі розвитку особистості студентської молоді її морально-духовному становленні в сучасному закладі вищої освіти. Обґрунтовано, що впровадження педагогічної інноватики в освітній процес ЗВО є запорукою розвитку культури самовираження майбутнього фахівця. Феномен «культура самовираження майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти» тлумачиться як особливості (відмінні від інших людей властивості особистості), способи (систематизовану сукупність дій, використаних для досягнення мети), результати (проміжні та кінцеві продукти) самоорганізованої професійної діяльності. Зазначається також, що концепція дослідження забезпечується єдністю методологічного, теоретичного та методичного аспектів. Здійснено висновки дослідження та окреслено його перспективи.

Автор розглядає інклюзивну освіту як соціально-педагогічний феномен. Здійснено методологічний аналіз організа- ції освітнього процесу за умов інклюзивної освіти дітей з особливими освітніми потребами. Ключову роль у формуван- ні та розвитку унікального потенціалу кожного індивіда відіграє освітня система як невід’ємна частина забезпечен- ня можливості процвітання суспільства. Визначено сутність поняття «готовність до роботи за умов інклюзивної освіти». Проаналізовано проблеми підготовки педагогів до організації освітнього процесу за умов інклюзивної освіти, однак, як показує практика, підвищення якості освіти часто призводить до маргіналізації деякої категорії дітей, зокрема дітей з особливими освітніми потребами, що, безумовно, суперечить прийнятим більшістю країн міжнарод- ним і національним цілям розвитку освітніх систем. Проаналізовано науково-теоретичні підстави дослідження орга- нізації освітнього процесу за умов інклюзивної освіти дітей з особливими освітніми потребами. Охарактеризовано структуру інклюзивної компетентності. Визначено модель формування інклюзивної компетентності. Основою нової філософії інклюзивної освіти стала не медична, а соціальна модель інвалідності, яка претендує на роль гуманітар- ної концепції прав і свобод людини. Такий підхід дозволив подолати стереотипи відчуженості особи з інвалідністю, визнати її повноцінним членом суспільства, але з особливими потребами. Це усуває потребу у «лікуванні», «виправ- ленні» особи з інвалідністю та вчить суспільство приймати, розуміти людину такою, якою вона є. Соціальна модель інвалідності передбачає вирішення низки проблем. За таких умов людина починає усвідомлювати себе повноправним суб’єктом свого життя, а світ – як відкриту систему, орієнтовану на її специфічні потреби.

Погребняк В. А. Міжнародна концепція полікультурного виховання. У статті здійснено педагогічний аналіз міжнародної концепції полікультурного виховання. Розкрито перспективи реалізації полікультурного підходу у вітчизняній освітній системі в контексті інтеграції України до світового і європейського співтовариства.