Academic literature on the topic 'Ортостатичні реакції'

Досліджено й проаналізовано показники центральної гемодинаміки у 60-ти гімнастів чоловічої статі віком 13-15 років під час виконання активної ортостатичної проби. Виявлені величини основних показників гемо-динаміки та реакції серцево-судинної системи на активну ортостатичну пробу залежно від рівня спортивної кваліфікації. Так, достовірно менші показники пульсового тиску, хвилинного об’єму та загального перифе-ричного опору у майстрів спорту засвідчують економізацію роботи серця у спокої порівняно з першо-розрядниками та кандидатами у майстри спорту.Динаміка змін показників гемодинаміки при виконання ортопроби і періоду реституції показала, що домінантним типом гемодинаміки на навантаження виявився гіпотонічний тип, який властивий видам спорту, що розвивають витривалість, зокрема гімнастиці. Швидкий період реституції у майстрів спорту вказує на кращу адаптованість до фізичних навантажень зі зростанням спортивної кваліфікації.

Визначення варіабельності серцевого ритму на сьогодні вважають доступним, неінвазивним, достатньо простим і відносно дешевим методом оцінки автономної нервової системи. Більшість дослідників розглядає його як інтегральний маркер, який відображає стан усіх регуляторних систем організму. Зміни вегетативного балансу у вигляді активації симпатичної ланки розглядають як неспецифічний компонент адаптаційної реакції у відповідь на різні стресорні дії. За останні роки збільшилася кількість осіб зі зниженими пристосувальними можливостями організму – з дизадаптацією регуляції функціональних систем, що призводить до зриву відповідних механізмів. Мета дослідження – оцінити стан автономної нервової системи у студентів-іноземців жіночої статі молодших курсів медичного факультету. Матеріали і методи. У дослідження було залучено 20 студентів-іноземців жіночої статі ІІ–ІІІ курcів медичного факультету віком 18–22 роки. Реєстрацію варіабельності серцевого ритму проводили в умовах фізіологічного спокою, після 10-хвилинного відпочинку, та в умовах активної ортостатичної проби за загальновідомою методикою зa допомогою комп’ютерного діагностичного комплексу “КардіоЛаб” (“ХАІ-Медіка”, Україна). Результати досліджень та їх обговорення. Результати аналізу варіабельності серцевого ритму в стані фізіологічного спокою свідчать про те, що обстежувані характеризуються належними для здорових осіб показниками варіабельності серцевого ритму, а у відповідь на ортостатичну пробу демонструють вірогідне зростання активності симпатичної ланки автономної нервової системи LF на (261±187) мс, LF % на (12,6±0,6) % (p<0,05) та зниження парасимпатичних впливів: RMSSD на (9,4±12,7) мс, pNN50 % на (21,1±5,1) %, HF на (481±83) мс (p<0,01) та HF % на (14,2±2) % (p<0,05) на серцевий ритм. Показник симпато-вагального балансу вірогідно зріс на 3,04±2,5. Висновки. Функціональний стан автономної нервової системи у молодих студентів-іноземців жіночої статі характеризується збалансованою діяльністю усіх її ланок. Використання ортостатичної проби при дослідженні варіабельності серцевого ритму дозволяє краще проаналізувати стан вегетативного тонусу та виявити приховані розлади функції автономної нервової системи.

Резюме. Стаття присвячена клінічному значенню електромагнітних феноменів серцевої діяльності як джерелу додаткової клінічної інформації про функціональний стан хворого. Мета – оцінити клініко-діагностичні можливості варіаційної пульсометрії як методу комп’ютеризованого аналізу короткого запису варіабельності ритму серця у відображенні системних інформаційних енергетичних процесів людського організму. Матеріал і методи. Обстежено 247 респондентів у відкритому нерандомізованому контрольованому дослідженні із реєстрацією короткого запису варіабельності серцевого ритму з ортостатичною пробою і аналізом за методом варіаційної пульсометрії, проаналізовано результати у групах функціонально здорових респондентів різного рівня фізичної тренованості і хворих на неінфекційні захворювання. Результати. Встановлено значний вегетативний дисбаланс у всіх хворих респондентів за показниками варіаційної пульсометрії, що відповідає наявній декомпенсації процесів адаптації. Встановлено вірогідні відмінності показників варіаційної пульсометрії і різну відповідь адаптаційної реакції на ортостаз у функціонально здорових респондентів різного ступеня тренованості. Висновки. Варіаційна пульсометрія, як метод відображення системних інформаційних енергетичних процесів та оцінки функціонального стану людського організму, може бути рекомендована для застосування при здійсненні об’єктивного клінічного обстеження лікарями терапевтичного профілю. Дослідження вегетативного балансу регуляції серцевого ритму, аналізу варіаційної пульсометрії короткого запису варіабельності серцевого ритму може розглядатись як новий ранній предиктор ризику виявлення неінфекційних захворювань.

Під час дослідження поглиблене клініко-функціональне обстеження в умовах неврологічного стаціонару пройшли 88 гірників із гострим отруєнням монооксидом вуглецю та 72 гірники з гострим отруєнням метаном. Контрольну групу становили 56 здорових гірників, які не різнились за віком, стажем, умовами праці. В результаті дослідження були виявлені та проаналізовані основні вегетативні та вестибулярні порушення при енцефалопатії внаслідок гострого отруєння монооксидом вуглецю та метаном у гірників вугільних шахт. Встановлено, що хворі гірники з токсико-гіпоксичною та гіпоксичною енцефалопатією мають надмірне вегетативне забезпечення внаслідок переваги симпатикотонічних відповідей у 71,60 ± 4,80 % та 80,6 ± 4,7 % хворих за результатами проби Ашнера — Даньїні. Визначення вегетативної забезпеченості діяльності за допомогою ортостатичної проби виявило помірне прискорення пульсу в обох групах хворих у середньому на 18,56 ± 0,89 уд/хв — при гострому отруєнні метаном та на 15,10 ± 1,07 уд/хв — при отруєнні монооксидом вуглецю. Ураження вестибулярного аналізатора у хворих з отруєнням монооксидом вуглецю проявлялось у вестибуломоторній та вестибулярній проекціях, порушенням вищої асоціативної функції. У хворих з отруєнням метаном ураження були менш виражені, на першому місці — порушення вищої асоціативної функції, потім вестибулярні та вестибуломоторні зміни. Таким чином, у хворих має місце напруженість вегетативної відповіді, що у майбутньому може призвести до зривів компенсаторних реакцій.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.11 – кардіологія. – Харківський національний медичний університет МОЗ Україні, Харків, 2011. Дисертацію присвячено вивченню впливу гіпертензивного типу ортостатичних реакцій артеріального тиску на перебіг та ефективность лікування артеріальної гіпертензії при різних типах терапії. Визначено частотне розподілення гіпертензивного типу ортостатичних реакцій артеріального тиску у здорових осіб молодого та похилого віку, а також у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Також визначені вікові особливості розподілу гіпертензивних ортостатичних реакцій артеріального тиску. З віком частота гіпертензивного типу ортостатичних реакції артеріального тиску знижується. Статеві відмінності в частоті ортостатичних реакцій систолічного та діастолічного артеріального тиску здорових незалежно від віку відсутні. У жінок пацієнтів з артеріальною гіпертензією переважає гіпертензивний тип ортостатичних реакцій як систолічного та і діастолічного артеріального тиску. Встановлено, що частота гіпертензивних ортостатичних реакцій систолічного артеріального тиску при терапії антагоністом кальцію, β-адреноблокатором та інгібітором ангіотензин перетворюючого ферменту знижувалася на 27%, 29% та 13% відповідно. Частота гіпертензивних ортостатичних реакцій діастолічного артеріального тиску при терапії антагоністом кальцію, β-адреноблокатором та інгібітором ангіотензин перетворюючого ферменту знижувалася на 20%, 34% та 32% відповідно. Виявлено, що показники якості життя збільшилися у всіх групах і підгрупах, в основному за рахунок збільшення індексу здоров'я. В той же час в підгрупі з гіпертензивною ортостатичною реакцією індекс якості життя перевищив значення індексу якості життя підгрупи з ізотензивною. Всі препарати підвищують показники якості життя, більшою мірою інгібітор ангіотензин перетворюючого ферменту, менше антагоніст кальцію і β-адреноблокатор у найменшій мірі, незалежно від підгрупи пацієнтів. В той же час в підгрупі з гіпертензивною ортостатичною реакцією артеріального тиску ступінь підвищення цих показників нижчий, ніж з ізотензивною незалежно від терапії. Найбільш сприятливими для перебігу артеріальної гіпертензії є некваліфіковані гіпертензивні ортостатичні реакції систолічного та діастолічного артеріального тиску, при яких частота смерті, інсульту та інфаркту міокарду менша, ніж при ізотензивних і кваліфікованих гіпертензивних ортостатичних реакціях систолічного та діастолічного артеріального тиску. Сприятливіший перебіг у групі терапії інгібіторами ангіотензин перетворюючого ферменту, проміжне, – антагоністами кальцію, і менш сприятливе – β-адреноблокаторами Встановлено, що у терапії артеріальної гіпертензії необхідно контролювати ортостатичні реакції систолічного та діастолічного артеріального тиску так, щоб вони знаходилися у діапазоні некваліфікованих гіпертензивних ортостатичних реакціях систолічного та діастолічного артеріального тиску.

Дисертацію присвячено вивченню та оптимізації ефективності терапії есенціальної артеріальної гіпертензії амлодипіном, метопролола тартратом або еналаприла малеатом у пацієнтів з гіпотензивними ортостатичними реакціями артеріального тиску. Визначено частотне розподілення нормотензивних та гіпотензивних типів ортостатичних реакцій у здорових осіб молодого та похилого віку, а також у пацієнтів з есенціальною артеріальною гіпертензією. Також визначені вікові особливості розподілу нормотензивних та гіпотензивних ортостатичних реакцій артеріального тиску. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією – гіпотензивна ортостатична реакція супроводжується інверсними ортостатичними реакціями загальної потужності спектру варіабельності серцевого ритму, а нормотензивна ортостатична реакція – нормальними. Встановлено, що частота гіпотензивних ортостатичних реакцій систолічного артеріального тиску при терапії метопролола тартратом та еналаприла малеатом збільшувалася на 5,0% та 4,0% відповідно. Амлодипін не впливав на ортостатичну реакцію систолічного тиску. Частота гіпотензивних ортостатичних реакцій діастолічного артеріального тиску при терапії амлодипіом, метопролола тартратом та еналаприла малеатом збільшувалася на 5,0%, 8,0% та 2,0% відповідно. Встановлено, що найбільш сприятливими з прогностичної точки зору є некваліфіковані гіпотензивні ортостатичні реакції систолічного та діастолічного артеріального тиску, за яких частота смертельних випадків, інсультів та інфарктів міокарду менша, ніж при нормотензивній ортостатичній реакції та кваліфікованій ортостатичній гіпотензії. Таким чином, в терапії пацієнтів з артеріальною гіпертензією необхідно контролювати артеріальній тиск та утримувати ортостатичні реакції систолічного та діастолічного артеріального тиску в діапазоні некваліфікованих гіпотензивних ортостатичних реакцій. Виявлено, що найбільше підвищував якість життя еналаприла малеат, відповідно на 24,0% та 30,0% при гіпотензивних та нормотензивних ортостатичних реакціях; менше амлодипін - на 19,0% та 23,0%; та менше за усіх метопролола тартрат на 15,0% та 18,0%. Незалежно від терапії в підгрупі з гіпотензивними ортостатичними реакціями показники якості життя збільшувалися в меншій мірі ніж в підгрупі з нормотензивними ортостатичними реакціями.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.02 – внутрішні хвороби. – Донецький національний медичний університет ім. М. Горького МОЗ України, Донецьк, 2011. Дисертація присвячена вивченню ефективності контролю коморбідної з остеоартрозом артеріальної гіпертензії в залежності від типів ортостатичних реакцій та добових профілів артеріального тиску. Встановлені клінічні особливості, варіабельність серцевого ритму і ефективність контролю коморбідної з остеоартрозом артеріальної гіпертензії у залежності від типів ортостатичних реакцій і добових профілів артеріального тиску. У хворих на коморбідну з ОА АГ спостерігалися три типи ортостатичних реакцій артеріального тиску з переважанням гіпертензивного за систолічним (47%) і діастолічним (44%). Несприятливі типи ортостатичних реакцій артеріального тиску зустрічалися на 12% по систолічному і на 15% по діастолічному частіше у хворих на коморбідну з ОА АГ, ніж на ізольовану. Виявлено, що у хворих на коморбідну з остеоатрозом артеріальну гіпертензію спостерігалися три типи добових профілів систолічного артеріального тиску (dipper, non-dipper, night-peaker) з переважанням non-dipper (43%) та всі чотири типи добових профілів діастолічного з переважанням dipper (52%). Виявлені закономірності міграції ортостатичних реакцій артеріального тиску у хворих на коморбідну з остеоартрозом артеріальну гіпертензію на етапах терапії та встановлено, що міграція систолічного артеріального тиску більшою мірою відбувалася у гіпертензивний тип, діастолічного – у гіпотензивний. Встановлено, що коморбідність артеріальної гіпертензії з остеоартрозом не впливала на вихідні показники варіабельності серцевого ритму, але при цьому порушувала реакції на ортостаз. У менеджменті хворих на коморбідну з остеоартрозом артеріальну гіпертензію необхідно враховувати те, що при гіпотензивній та ізотензівній ортостатичних реакціях, dipper та night-peaker добових профілях систолічного артеріального тиску та night-peaker діастолічного – необхідна більш інтенсивна антигіпертензивна терапія. Серед сукупності вивчених клінічних ознак і показників варіабельності серцевого ритму статистично значимими критеріями ефективності контролю АТ у хворих на коморбідну з остеоартрозом артеріальну гіпертензію виявилися вік хворих та співвідношення симпато-вагального балансу.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.02 – внутрішні хвороби. – Донецький національний медичний університет імені М. Горького МОЗ України, Донецьк, 2011. Дисертація присвячена визначенню клінічного значення варіабельності серцевого ритму (ВСР), типів ортостатичних реакцій (ОР) і добових профілів (ДП) артеріального тиску (АТ) в ефективності контролю артеріальної гіпертензії (АГ), коморбідної з виразковою хворобою (ВХ). Встановлено, що при коморбідності АГ з ВХ загальна потужність спектру ВСР знижена та симпатовагальний баланс зміщений у бік симпатичного ланки регуляції ще більше, ніж при ізольованій АГ. Характерна втрата вегетативного забезпечення у провокаційних пробах, що проявляється хибними реакціями загальної потужності спектра на ортостаз та симпатовагального балансу на метрономізоване дихання. З'ясовано, що при АГ, коморбідної з ВХ, мають місце всі три типи ОР АТ з превалюванням гіпертонічного типу систолічного (51%) і діастолічного (78%) АТ та всі чотири типи ДП діастолічного АТ з переважанням оптимального типу (60% dipper) і три типи систолічного АТ з переважанням патологічних типів (45% non-dipper, 15% night-peaker). На тлі антигіпертензивної терапії стандартними схемами при АГ, коморбідної з ВХ, відмічається зниження загальної потужності ВСР зі збереженням її хибної реакції на ортостаз, підвищення значення симпатовагального балансу. Характерно збільшення частоти несприятливого (ізотензивного) типу ОР систолічного і діастолічного АТ, за рахунок більш сприятливого (гіпертензивного) типу. При коморбідності АГ з ВХ ефективний контроль АТ в підгрупах з гіпотензивним, ізотензивним типами ОР АТ та ДП систолічного АТ за типом non-dipper і night-peaker, ДП діастолічного АТ за типами night-peaker забезпечується пізніше та потребує призначення більш інтенсивної терапії. Прогностично значущими і вагомими параметрами у ефективності контролю АТ у хворих на АГ, коморбідну з ВХ, є загальна потужність ВСР і, найбільш, – симпатовагальний баланс.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук зі спеціальності 14.01.11. – кардіологія. – Державна установа «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М. Д. Стражеска» Національної академії медичних наук України, Київ, 2013.
Дисертаційна робота присвячена вивченню значення ортостатичних реакцій частоти шлуночкових скорочень (ОР ЧШС) в клінічному перебігу постійної фібриляції передсердь (ФП) з метою поліпшення ефективності її контролю. Встановлено, що у пацієнтів з ФП мають місце всі 3 типи ОР ЧШС як і при синусовому ритмі, позитивні ОР ЧШС переважають над негативними і відсутніми. Виявлено, що у контролі ФП більш сприятливими для зменшення тяжкості симптомів за шкалою EHRA є позитивні, менш сприятливими – відсутні, і несприятливими – негативні ОР ЧШС. Показано, що контроль ФП БАБ можливий при будь-якому типі ОР ЧШС, за винятком кваліфікованого позитивного, а комбінацією бета-адреноблокатора і аміодарону при неефективності БАБ, а контроль ФП аміодароном переважніше при кваліфікованих позитивних і негативних ОР ЧШС та наявності протипоказань до БАБ.