Academic literature on the topic 'ОРДЛО'

Основним чинником проблеми міжнародно-правової класифікації ситуації конфлікту на території окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) є категоричне заперечення Російської Федерації (РФ) щодо її прямої участі у зазначеному вище конфлікті. Однак, незважаючи навіть на сумлінні спроби приховати свою діяльність на сході України, акт прямої агресії РФ є встановленим. Крім того, ключова важливість визначення актів агресії полягає у подальшій конкретизації статусу учасників бойових дій та самих територій ОРДЛО, де проходять бойові дії. Мета статті полягає у доцільній класифікації дій РФ як акту прямої агресії проти суверенітету України та підтвердження статусу територій ОРДЛО як окупованих, а також підтвердження статусу місцевих бойовиків як колабораціоністів, які перебувають під ефективним контролем РФ. Відповідно до цього дослідження дії РФ на території ОРДЛО та Азовському морі підпадають під п’ять із семи можливих положень ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй “Визначення агресії”, що цілком виключає будь-яку можливість заперечувати існування російської агресії проти України. Але, навіть попри такі безперечні факти, РФ продовжує кваліфікувати конфлікт на Донбасі як “громадянську війну повстанців проти українського уряду”. Така позиція російського уряду є повністю хибною, адже військовослужбовці російської регулярної армії, бойовики російських приватних компаній і військове озброєння були зафіксовані на територіях ОРДЛО та навіть внесені до декількох міжнародних волонтерських баз даних. Крім того, досліджується довготривалий розвиток колабораціонізму й елементи гібридної війни на території незалежної України, які теж сприяли початку російської агресії на Донбасі.

Основним чинником проблеми міжнародно-правової класифікації ситуації конфлікту на території окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) є категоричне заперечення Російської Федерації (РФ) щодо її прямої участі у зазначеному вище конфлікті. Однак, незважаючи навіть на сумлінні спроби приховати свою діяльність на сході України, акт прямої агресії РФ є встановленим. Крім того, ключова важливість визначення актів агресії полягає у подальшій конкретизації статусу учасників бойових дій та самих територій ОРДЛО, де проходять бойові дії. Мета статті полягає у доцільній класифікації дій РФ як акту прямої агресії проти суверенітету України та підтвердження статусу територій ОРДЛО як окупованих, а також підтвердження статусу місцевих бойовиків як колабораціоністів, які перебувають під ефективним контролем РФ. Відповідно до цього дослідження дії РФ на території ОРДЛО та Азовському морі підпадають під п’ять із семи можливих положень ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй “Визначення агресії”, що цілком виключає будь-яку можливість заперечувати існування російської агресії проти України. Але, навіть попри такі безперечні факти, РФ продовжує кваліфікувати конфлікт на Донбасі як “громадянську війну повстанців проти українського уряду”. Така позиція російського уряду є повністю хибною, адже військовослужбовці російської регулярної армії, бойовики російських приватних компаній і військове озброєння були зафіксовані на територіях ОРДЛО та навіть внесені до декількох міжнародних волонтерських баз даних. Крім того, досліджується довготривалий розвиток колабораціонізму й елементи гібридної війни на території незалежної України, які теж сприяли початку російської агресії на Донбасі.

У контексті необхідності визначення суб’єкта або суб’єктів, відповідальних за дотримання нематеріальних і матеріальних прав людини та юридичних осіб, а також за порушення цих прав на території окремих районів Донецької та Луган ської областей (ОРДЛО), щодо яких Уряд України тимчасово втратив контроль, слід точно визначити статус цієї території згідно з міжнародним правом. Цю проблему можна розглядати як похідну від кваліфікації збройного конфлікту на сході України як міжнародного чи неміжнародного (хоча існують і проміжні визначення). Але вона може розглядатись і як самостійна проблема у контексті так званого права окупації та суттєвої трансформації останнього після Другої світової війни. У такому розумінні поставлена проблема може набути не лише практичного, а й наукового значення. Зрозуміло, що в цій статті йтиметься лише про постановку, а не вирішення поставлених завдань. Автори припускають, що внаслідок тривалого розвитку класичних норм міжнародного гуманітарного права відбулося узагальнення права окупації. Можна стверджувати про існування єдиного правового режиму незаконного контролю однієї держави щодо території іншої держави. Формами такого контролю є, власне, окупація, що передбачає офіційне визнання державою здійснення нею контролю щодо території (частини території) іншої держави, та чітко не розмежовані ефективний, всезагальний, загальний, фактичний контроль. На думку авторів, останні можна вважати єдиною формою ефективного контролю, що передбачає неоголошені дії та неофіційні за соби його здійснення, намагання представити підконтрольні військові структури і військово-адміністративні інституції як самостійних недержавних акторів міжнародних відносин. Кваліфікація статусу ОРДЛО в міжнародному праві неоднозначна. Мінські угоди 2014 р. уникали визначення другої сторони конфлікту (перша – Україна), а в 2015 р. другою стороною названі збройні формування ОРДЛО. При цьому не вказано, кому вони підпорядковуються і хто може вважатися їхніми представниками. Резо люції Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) визнають подвійний факт наявності тимчасової окупації ОРДЛО Росією і здійснення нею ефективного контролю щодо незаконних збройних формувань на цій території. Важливо, що ПАРЄ вказує на застосовність щодо збройного конфлікту в Україні й зокрема ситуації в ОРДЛО IV Женевської конвенції 1949 р. Водночас повноцінне визнання наявності міжнародного збройного конфлікту між Україною і Росією на території ОРДЛО, а також незаконного контролю Росії щодо ОРДЛО (у формі окупації, ефективного чи іншого контролю) слід очікувати в процесі розгляду низки справ у Міжнародному суді Організації Об’єднаних Націй, Міжнародному кримінальному суді, Європейському суді з прав людини.

У контексті необхідності визначення суб’єкта або суб’єктів, відповідальних за дотримання нематеріальних і матеріальних прав людини та юридичних осіб, а також за порушення цих прав на території окремих районів Донецької та Луган ської областей (ОРДЛО), щодо яких Уряд України тимчасово втратив контроль, слід точно визначити статус цієї території згідно з міжнародним правом. Цю проблему можна розглядати як похідну від кваліфікації збройного конфлікту на сході України як міжнародного чи неміжнародного (хоча існують і проміжні визначення). Але вона може розглядатись і як самостійна проблема у контексті так званого права окупації та суттєвої трансформації останнього після Другої світової війни. У такому розумінні поставлена проблема може набути не лише практичного, а й наукового значення. Зрозуміло, що в цій статті йтиметься лише про постановку, а не вирішення поставлених завдань. Автори припускають, що внаслідок тривалого розвитку класичних норм міжнародного гуманітарного права відбулося узагальнення права окупації. Можна стверджувати про існування єдиного правового режиму незаконного контролю однієї держави щодо території іншої держави. Формами такого контролю є, власне, окупація, що передбачає офіційне визнання державою здійснення нею контролю щодо території (частини території) іншої держави, та чітко не розмежовані ефективний, всезагальний, загальний, фактичний контроль. На думку авторів, останні можна вважати єдиною формою ефективного контролю, що передбачає неоголошені дії та неофіційні за соби його здійснення, намагання представити підконтрольні військові структури і військово-адміністративні інституції як самостійних недержавних акторів міжнародних відносин. Кваліфікація статусу ОРДЛО в міжнародному праві неоднозначна. Мінські угоди 2014 р. уникали визначення другої сторони конфлікту (перша – Україна), а в 2015 р. другою стороною названі збройні формування ОРДЛО. При цьому не вказано, кому вони підпорядковуються і хто може вважатися їхніми представниками. Резо люції Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) визнають подвійний факт наявності тимчасової окупації ОРДЛО Росією і здійснення нею ефективного контролю щодо незаконних збройних формувань на цій території. Важливо, що ПАРЄ вказує на застосовність щодо збройного конфлікту в Україні й зокрема ситуації в ОРДЛО IV Женевської конвенції 1949 р. Водночас повноцінне визнання наявності міжнародного збройного конфлікту між Україною і Росією на території ОРДЛО, а також незаконного контролю Росії щодо ОРДЛО (у формі окупації, ефективного чи іншого контролю) слід очікувати в процесі розгляду низки справ у Міжнародному суді Організації Об’єднаних Націй, Міжнародному кримінальному суді, Європейському суді з прав людини.

У статті розглянуто передумови підписання Мінських угод та визначено їх значення для врегулювання російсько-української війни у контексті аналізу громадсько-політичної думки. Наголошено, що в Україні (медіа, політичні партії, громадські організації, політична еліта, інтелігенція) по-різному оцінюють результати підписаних Мінських угод, проте помітна тенденція до критики їхніх основних положень. Відзначено, що якщо наближені до екс-Президента України (Петра Порошенка) середовища намагаються переконати суспільство в ефективності досягнутих домовленостей та наголосити на їхньому важливому значенні для забезпечення політичної стабільності та гарантування національної безпеки держави, то опозиційні сили все частіше заки- дають владі нерішучість у переговорному процесі. Визначено українські рефлексії щодо Мінських угод та реакцію в Україні на законодавче врегулювання стату- су окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО). Констатовано, що законодавче врегулювання особливого статусу окремих районів Донецької і Луганської областей (ОРДЛО) починаючи із 2014 р. стало пред- метом активних та почасти бурхливих внутрішньоукраїнських дискусій як, насамперед, в політичному секторі під час прийняття відповідних законів та постанов парламенту, так і на рівні ЗМІ та експертного середови- ща. Зазначено, що якщо у 2014–2015 рр. диспути відбувалися навколо потенційної загрози подальшої руйнації територіальної цілісності України шляхом внесення до Конституції норми особливого статусу частини Донба- су, окупованого РФ, то згодом, з одного боку, йшлося про критику влади у зволіканні із визнанням РФ державою- агресором та нерішучості дій на зовнішньополітичній арені, а з іншого – про побоювання політичних опонентів президента щодо того, що глава держави, використовуючи чинник Донбасу, значно розширить та посилить власні повноваження напередодні президентських виборів 2019 р.

Стаття присвячена емпіричному ретроспективному аналізу агресивної політики (розв’язаних збройних агресій, війн) з боку колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік та Російської Федерації, результатом якої були сформовані “політії” – невизнані, частково визнані держави або змінено курс історичного розвитку держав, а також досвіду іноземних держав щодо здійснення прикордонної політики на прикладі кордону між Мексикою та США. Обґрунтовано, що способи реалізації функцій підрозділами Державної прикордонної служби України (ДПСУ) в контрольних пунктах в’їзду-виїзду (КПВВ) з тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях та на адміністративному кордоні з тимчасово окупованими територіями Автономної Республіки Крим повинні корелюватися з необхідністю забезпечення прикордонної складової національної безпеки України для її об’єктів. Розкрито необхідність прийняття обґрунтованих додаткових контрдій щодо недопущення можливості реалізації виявлених загроз щодо можливих протиправних дій незаконних збройних формувань. Визначено завдання при виникненні нових загроз у КПВВ у результаті імплементації прийнятих нормативно-правових актів, які регламентують правила перетину громадянами “внутрішніх кордонів” та необхідності впровадження додаткових заходів щодо облаштування КПВВ з анексованими територіями України. Розкрито специфіку виконання завдань, які покладені на прикордонні підрозділи в КПВВ. Автор статті акцентує на тому, що позитивне вирішення проблем, які виникли в результаті територіального конфлікту, пристосування до сучасних умов можливе в тому випадку, якщо буде враховано історичний досвід іноземних держав. Розкрито необхідність проведення додаткових досліджень для подальшого вдосконалення загальнодержавної системи контролю та надання гуманітарної допомоги в КПВВ на лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО), пошуку нових, науково-обґрунтованих підходів до облаштування КПВВ, формування в них складу елементів службового порядку прикордонних нарядів.

The article shows the phenomenon of instrumentalization of history in educational process of the «Donetsk People's Republic». The authors emphasize that the problem is an urgent question. From one side, investigation is caused by the social necessity connected with the Ukrainian-Russian conflict. From another side, it is the result of the scientific importance related to the current trends of the development of history. The paper is focused on the methodology which is used for instrumentalization of history in educational institutions. Its purpose is to study learning process in the secondary schools of the «Donetsk People's Republic» and identify the methodological peculiarities of teaching the course «History of the Fatherland». The authors conclude that the studied textbooks successfully combine the qualities of educational literature and tools of informational and psychological influence. The most important features of the course «History of the Fatherland» are exaggeration of the regional interests (which are inextricably linked with the state interests of the Russian Federation) and «mnemonic war» (when the very fact of the existence of the Ukrainian ethnic group and Ukrainian statehood becomes the object of concealing). The authors conclude that by means of historical material manipulation and using the political myths of Russian imperial and Soviet historiography course «History of the Fatherland» form a regionally centric Ukrainophobic worldview of the students of ORDO. In the paper it is claimed that the level of instrumentalization of the course «History of the Fatherland» allows talking about it as a mean of information warfare. According to the authors, the presented conclusions should help the Ukrainian society to realize the seriousness of the problem. The paper should encourage cooperation of authorities with scientists to protect national memory policy, because neglecting this issue in the future may lead to coexistence of youth communities in Ukraine with conflicting cultural values.