Journal articles on the topic 'Органічний синтез'

Мета роботи. Дизайн та синтез нових конденсованих молекул на основі індольного та тіогідантоїнового (2-тіоксоімідазолідин-4-онового) циклів як потенційних «лікоподібних сполук». Дослідження їхньої протипухлинної активності. Матеріали і методи. Органічний синтез, спектроскопія ЯМР, фармакологічний скринінг. Результати й обговорення. Взаємодією 3-(4-оксо-2-тіоксотіазолідин-5-іліденметилен)-1H-індол-карбонових кислот із тіогідантоїном у середовищі ацетатної кислоти при нагріванні одержано конденсовані тетрациклічні 1-тіоксо-9,10a-дигідропіроло[3,4-b]карбазол-3,10-діони. У реакції метил-3-форміліндолін-2-карбоксилату із 2-тіогідантоїном утворюється метиловий естер 5-флюоро-3-(4-оксо-2-тіоксоімідазолідин-5-іліденметил)-1H-індол-2-карбонової кислоти. Антипроліферативну активність синтезованих сполук вивчали у концентрації 10-5 М на панелі ракових клітин. Висновки. Опрацьовано ефективний метод синтезу 1-тіоксо-9,10a-дигідропіроло[3,4-b]карбазол-3,10-діонів. Встановлено помірний ефект синтезованих сполук щодо лінії раку нирок UO-31.

Мета роботи. Синтез та дослідження протипухлинної активності 2-(1H-бензімідазол-2-іл)- і 2-бензтіазол-2-іл-3-(5-арилфуран-2-іл)акрилонітрилів. Матеріали і методи. Органічний синтез, 1Н ЯМР спектроскопія, елементний аналіз, фармакологічний скринінг. Результати й обговорення. Взаємодією 5-арилфурфуролів з (1H-бензімідазол-2-іл)- та бензтіазол-2-ілацетонітрилом отримано ряд нових 2-(1H-бензімідазол-2-іл)- та 2-бензтіазол-2-іл-3-(5-арилфуран-2-іл)акрилонітрилів. Структуру синтезованих сполук підтверджено елементним аналізом та спектроскопією 1Н ЯМР. Здійснено дослідження біологічної активності синтезованих сполук. Встановлено, що вони проявляють протипухлинну дію різного рівня зі значеннями mean GP = 32.11 – 102.31%. Висновки. Розроблено методику синтезу 2-(1H-бензімідазол-2-іл)- та 2-бензтіазол-2-іл-3-(5-арилфуран-2-іл)акрилонітрилів. Досліджено протипухлинну активність синтезованих сполук. Ідентифіковано сполуку-хіт – 2-(1H-бензімідазол-2-іл)-3-[5-(4-хлорофеніл)фуран-2-іл]-акрилонітрил, перспективну для подальшої оптимізації.

У статті розкриваються особливості становлення християнства на києворуських теренах, показано, що воно було зовнішньою релігією Київської держави, яка, з одного боку, прагнула стати рівноцінною частиною тогочасного міжнародного життя та долучитися до цивілізаційного поступу, а з іншого – не бажала й не могла визнати зверхності будь-якого зовнішнього впливу. Зрештою не тільки в народі, але й у середовищі освічених верств населення ще довго лишалися живими старі вірування, які визначали не тільки своєрідність народного мислення, але й основні світоглядні інтенції християнізованої києворуської культури. Органічний синтез християнського та язичницького світоглядів, який сформувався на теренах Київської Русі, найбільш повно виявився в руському іконописі, який цілком правомірно можна назвати світоглядною візитівкою тієї доби.

Мета роботи. Здійснити синтез 3-[5-(5,7-диметил-2-оксо-тіазоло[4,5-b]піридин-3-ілметил)-[1,3,4]оксодіазол-2-ілсульфаніл-пропіонової кислоти та її амідів, а також провести первинний скринінг їх антиоксидантної активності. Матеріали і методи. Органічний синтез, 1Н ЯМР-спектроскопія, елементний аналіз, фармакологічний скринінг. Результати й обговорення. Отриманий нами раніше 3-[5-(5,7-диметил-2-оксо-тіазоло[4,5-b]піридин-3-ілметил)-[1,3,4]оксодіазол-2-ілсульфаніл-пропіонітрил піддали гідролізу, що привело до отримання 3-[5-(5,7-диметил-2-оксо-тіазоло[4,5-b]піридин-3-ілметил)-[1,3,4]оксодіазол-2-ілсульфаніл-пропіонової кислоти. Для трансформації за карбоксильною групою зазначеної сполуки одержано відповідний хлорангідрид, який введено у реакції ацилювання ароматичних амінів, що дозволило отримати ряд відповідних пропіонамідів. Для усіх синтезованих сполук проведений первинний скринінг антиоксидантної активності. Висновки. У результаті структурної модифікації 3-[5-(5,7-диметил-2-оксо-тіазоло[4,5-b]піридин-3-ілметил)-[1,3,4]оксодіазол-2-ілсульфаніл-пропіонітрилу, одержано серію нових тіазоло[4,5-b]піридинів. Отримані результати первинного скринінгу антиоксидантної активності синтезованих сполук демонструють потенціал для пошуку антиоксидантних агентів серед тіазоло[4,5-b]піридин-2-онів.

Мета роботи. Здійснити синтез деяких тіазоло[4,3-b]хіназолінів та провести дослідження протизапальної активності новосинтезованих сполук. Матеріали і методи. Органічний синтез, 1Н ЯМР-спектроскопія, елементний аналіз, фармакологічний скринінг. Результати й обговорення. З метою отримання нових біологічно активних речовин, нами запропоновано спосіб формування важкодоступної тіазоло[4,3-b]хіназолінової системи, який базується на внутрішньомолекулярній циклізації 2-(2-оксо-тіазолідин-4-іліденеаміно)-бензоатної кислоти. На основі реакцій Кньовенагеля та азосполучення проведено функціоналізацію положення С3 базового 3Н-тіазоло[4,3-b]хіназолін-1,9-діону з утворенням відповідних 3-ариліден та 3-арилгідразопохідних. Будова отриманих сполук та інтерпретація проведених хімічних досліджень підтверджена даними елементного аналізу та ЯМР 1Н-спектроскопією. Проведено фармакологічний скринінг протизапальної активності сполук. Отримані результати дозволили виділити 2 сполуки з вираженим протизапальним ефектом, які за показниками активності наближаються до або перевищують препарат порівняння Ібупрофен, що дає підстави вважати зазначену конденсовану систему перспективним молекулярним каркасом для дизайну потенційних протизапальних агентів Висновки. Встановлено, шо при використанні м'яких дегідратуючих засобів 2-(2-оксотіазолідин-4-іліденеаміно)-бензоатної кислоти зазнає циклізації з утворенням базового 3Н-тіазоло[4,3-b]хіназолін-1,9-діону. Отриманий скафолд апробовано у реакціях Кньовенагеля та азосполучення з отриманням відповідних С3 заміщених тіазоло[4,3-b]хіназолінів. У процесі вивчення протизапальної активності виділено 2 високоактивні сполуки.

Мета роботи. У статті досліджуються передумови створення перших гітарних концертів М. Джуліані з точок зору історико-есте- тичних та специфічних гітарних аспектів. Методологія дослідження полягає в застосуванні естетико-культурологічного, історичного, му- зикознавчого методів із залученням виконавського підходу, які утво- рюють єдину методологічну основу. Наукова новизна роботи постає у виявленні специфіки композиторської стилістики в органічному синтезі засад віденського класицизму та народжуваного романтизму, а також виконавського впливу на власну композиторську поетику. Висновки. Пе- ріод творчої виконавсько-композиторської активності Мауро Джуліані припадає на час розквіту класичної гітари з кінця XVIII століття до 1830–1840 років, а також – бурхливого розвитку романтичних засад; нового, віртуозного сольно-професійного інструменталізму та надзви- чайного поширення музикування в побуті. У цьому відношенні мобільна багатоголосна гітара виявилася дуже доречною. Розвиток концертного гітарного інструменталізму потребував жанрового й мовно-інструмен- тального оновлення. Тому створення Джуліані перших гітарних концер- тів було підготовлене усім культурно-естетичним та музичним кон- текстами вказаного періоду. Блискуче виконавське «обличчя» Джуліані, зокрема у виконанні власних концертів для гітари з оркестром, визнане його великими сучасниками, стверджували рівноправність гітари як концертного інструмента з іншими «сольниками» (скрипкою і форте- піано). Це художньо переконливо доводить гітарний концерт A-dur, ор. 30, який демонструє органічний синтез типів мислення віденського класицизму з італійської народною і професійною музикою у втіленні блискучої віртуозності, зримо-яскравою звуковою образністю і прискі- пливою обробкою музичного тексту та ясністю форми.

Мета роботи. Здійснити синтез деяких нових піразолзаміщених 7H-[1,2,4]триазоло[3,4-b][1,3,4]тіадіазинів та провести дослідження антимікробних властивостей синтезованих сполук. Матеріали і методи. Органічний синтез, ЯМР-спектроскопія, елементний аналіз, фармакологічний скринінг. Результати й обговорення. У результаті взаємодії eтил (2Z)-хлоро(фенілгідразоно)ацетатів з ацетилацетоном було отримано етил 4-ацетил-5-метил-1-феніл-1H-піразол-3-карбоксилати. Зазначені сполуки піддали бромуванню, що дозволило одержати цільові бромкетони. Синтезовані на даній стадії етил 1-арил-4-(бромацетил)-5-метил-1Н-піразол-3-карбоксилати було введено у взаємодію з 4-аміно-5-арил(гетарил)-2,4-дигідро-3Н-1,2,4-триазол-3-тіонами з подальшим формуванням 1,3,4-тіадіазольного циклу та отриманням відповідних етил 1-арил-4-{3-арил(гетарил)-7H-[1,2,4]триазоло[3,4-b][1,3,4]тіадіазин-6-іл)}-5-метил-1H-піразол-3-карбоксилатів. Структура синтезованих сполук підтверджена даними елементного аналізу та ЯМР спектроскопією. В рамках міжнародного проекту "The Community for Antimicrobial Drug Discovery" (CO-ADD) за підтримки Wellcome Trust (Великобританія) і університету Квінсленда (Австралія) для синтезованих сполук здійснено скринінг антимікробної активності. Як тестові мікроорганізми використовували п'ять штамів бактерій: Escherichia coli ATCC 25922, Klebsiella pneumoniae ATCC 700603, Acinetobacter baumannii ATCC 19606, Pseudomonas aeruginosa ATCC 27853, Staphylococcus aureus ATCC 43300 та двох штамів грибків: Candida albicans ATCC 90028 і Cryptococcus neoformans ATCC 208821. Встановлено, що досліджувані сполуки виявляють різноманітну дію, від практично повної її відсутності до виразного антимікробного ефекту. Висновки. Здійснено синтез 12 нових етил 1-арил-4-{3-арил(гетарил)-7H-[1,2,4]триазоло[3,4-b][1,3,4]тіадіазин-6-іл)}-5-метил-1H-піразол-3-карбоксилатів. Зазначені речовини отримані шляхом взаємодії відповідних етил 1-арил-4-(бромацетил)-5-метил-1Н-піразол-3-карбоксилатів з 4-аміно-5-арил(гетарил)-2,4-дигідро-3Н-1,2,4-триазол-3-тіонами. Дослідження антимікробної активності синтезованих сполук демонструють потенціал пошуку антимікробних агентів серед зазначеного класу сполук.

Вступ. Вивчення реакційної здатності похідних 4-тіазолідону та здійснення їх хімічних перетворень є перспективним напрямком пошуку нових біологічно активних речовин. Це зумовлено широким спектром біологічної активності вказаного класу сполук, а також наявністю ряду реакційно здатних центрів, що дає змогу проводити різносторонню модифікацію вихідної структури. З огляду на дані обставини, актуальним є синтез нових речовин як потенційних біомолекул серед вказаного класу сполук. Мета дослідження – провести синтез деяких C5 заміщених похідних 3-метил-4-тіоксо-тіазолідин-2-ону для фармакологічного скринінгу in vivo їх протизапальної активності. Методи дослідження. Проведено органічний синтез, 1Н ЯМР-спектроскопію, елементний аналіз, фармакологічний скринінг. Результати й обговорення. Синтетична частина роботи полягала у структурній модифікації 3-метил-4-тіоксо-тіазолідин-2-ону. Активна метиленова група в положенні C5 зазначеного скафолду проявляла СН-кислотні властивості та дозволила апробувати її в реакції азосполучення із солями арилдіазонію з отриманням відповідних 3-метил-5-(арил-гідразоно)-4-тіоксо-тіазолідин-2-онів. Будову одержаних сполук та інтерпретацію проведених хімічних досліджень підтверджено даними елементного аналізу та 1Н ЯМР-спектроскопії. Вплив синтезованих речовин на перебіг ексудативної фази запалення вивчали на основі карагенінової моделі запального набряку лап білих щурів. Наявність запальної реакції встановлювали за зміною об’єму кінцівки онкометричним методом на початку досліду і через 4 год після введення флогогенного агента. Для порівняння за аналогічних умов вивчали протизапальний ефект відомого протизапального лікарського засобу – ібупрофену. Отримані результати фармакологічного скринінгу показали, що синтезовані сполуки володіють протизапальними властивостями, а деякі з них за показниками активності наближаються до або перевищують препарат порівняння. Висновки. У результаті структурної модифікації 3-метил-4-тіоксо-тіазолідин-2-ону за положенням C5 синтезовано серію нових 3-метил-5-(арил-гідразоно)-4-тіоксо-тіазолідин-2-онів. Проведені дослідження протизапальної активності синтезованих сполук демонструють потенціал пошуку протизапальних агентів серед зазначеного класу сполук. Ми продовжуємо досліджувати реакційну здатність, а також хімічні перетворення з перспективою вивчення біологічної активності цього класу сполук.

У статті досліджено питання потенціал трансформації фізичного виховання студентів в аспекті здоров’язбереження як одного з провідних напрямів розвитку системи фізичного виховання у закладах вищої освіти. Встановлено, що необхідність інноваційних нововведень визначає потребу докорінної зміни усього процесу фізичного виховання студентів, що зумовлено реорганізацією системи освіти України відповідно до європейських стандартів. Нова модернізаційна стратегія, як пріоритет реформування освітньої галузі, передбачає істотні зміни в педагогічній теорії та практиці фізичного виховання. Визначено, що збереження та зміцнення здоров’я студентської молоді під час навчання, поряд із забезпеченням належного рівня їхньої психофізичної готовності до професійної діяльності, – провідні завдання фізичного виховання у закладах вищої освіти. Наведено основні аспекти впровадження модернізаційних заходів у системі фізичного виховання студентів задля їхнього здоров’язбереження. За результатами наукової розвідки виокремлено: інтерактивні технології фізичного виховання, оптимізація, особистісно зорієнтований підхід, пріоритетне використання індивідуалізації та диференціації у заняттях, індивідуального вибору видів фізичної активності в усіх можливих формах фізичного виховання із залученням активної участі студентів та органічний синтез їхніх елементів. Установлено, що трансформації системи фізичного виховання через якісні зміни призводять до підвищення ефективності цього процесу, до здобуття кількісно і якісно нових результатів у цілому в аспекті здоров’язбереження студентів закладів вищої освіти. Визначено, що практична реалізація окреслених положень сприятиме вирішенню проблематики здоров’язбереження студентської молоді як стратегічно важливого напряму освітньої політики нового українського суспільства.

У статті в історичній ретроспективі розглянуто цінності традиційних та інноваційних студій образотворення різних поколінь митців, серед яких визначено особливості генерації творців художніх артефактів інформаційного світу. Розкрито ґенезу становлення цифрової арт-практики та виявлено її вплив на оновлення усталеної класифікації системи образотворчого мистецтва творами цифрового формату різних видів і жанрів, що виконуються технічним, автоматизованим чи штучним способом. З’ясовано, що в умовах інформатизації і цифровізації образотворчого мистецтва розширюються межі художнього любительства як фактора розмивання професійного і профанного в особистості митця. Для подолання цього негативу йому доцільно володіти традиційним і цифровим образно-виразним інструментарієм. Доведено, що поліпарадигмальна за своєю сутністю образотворча підготовка фахівців мистецького профілю в закладах вищої освіти має бути спрямованою на спадкоємність та органічний синтез класичної і цифрової парадигми її функціонування. У тезаурусі мистецької освіти до наукового обігу запропоновано новий термін «цифрова парадигма образотворчої підготовки фахівців мистецького профілю у вищій школі» для позначення специфіки арт-педагогічного процесу організації продуктивної навчально-творчої діяльності студентів на основі комплексного опанування графічної, живописної, формотворної і композиційної грамоти з метою досягнення необхідного і достатнього рівня творчої компетентності та основ художньої майстерності продукування творів електронного формату. Обґрунтовано методологію цифрової арт-педагогіки, що охоплює принципи гуманізму, креативності, міждисциплінарної інтеграції, рефлексії та постійного пошуку і застосування ефективних методів подолання негативів інформаційного середовища.

У ході досліджень синтезу аналога природного фторапатиту, основним компонентом якого є зола від спалювання твердих органічних відходів, зокрема від спалювання імітатора радіоактивної деревини Чорнобильської зони, отримано шихту, яку піддавали термообробці. Термічне розкладання шихти і синтез фторапатиту досліджувалися методом термогравіметричного та диференціального термічного аналізу, фазовий склад золи після термообробок — методом рентгенівського фазового аналізу. Результати досліджень показують, що синтез кристалічного фторапатиту відбувається при порівняно низьких температурах (600—700 °С) за досить короткий проміжок часу.

Розроблено новий метод синтезу наноматеріалів з використанням електричного вибуху провідників (ЕВП), в якому синтез нанопорошків ЕВП суміщено в часі з іншими синтезами та процесами з метою використання в них синтезованих нанопорошків у реальному часі як надактивних прекурсорів. Вперше безпосередньо з нанопорошків отримано нові типи каталітичних плазмових нанопокриттів WO3–x/нержавіюча сталь та мезопоруватих фото- та електрокаталітичних нанодисперсних плівок TiO2–x, TiO2–x/Ag. У наноматеріалах нового типу повністю збережено нанодисперсну структуру, а для їх синтезу не використовуються органічні складові. Зменшено температуру проведення реакції WО3–х + 3H2S → WS2 + S + 3H2O синтезу WS2 з 800 до 450 °С з використанням ЕВП нанопорошків WO3–x як надактивних прекурсорів. Розроблений метод синтезу наноматеріалів є новим інструментом вирішення задач в області нанотехнологій.

АНОТАЦІЯ Стаття присвячена розгляду основних проблем і перспектив розвитку концепції синтезу мистецтв у контексті мистецької освіти майбутнього вчителя початкової школи. Відображено, що впровадження концепції синтезу мистецтв у мистецьку освіту вчителя початкової школи трактується як феномен, зумовлений процесами глобалізації, що охоплює всі сфери сучасного суспільства. Визначено, що глобальне мислення вимагає нових способів інтегрування та сучасної подачі інформації, що, у свою чергу, зумовлює новий зміст, форми та методи мистецької освіти. У статті зосереджено увагу на тому, що синтез мистецтв має загальні риси еволюційного процесу у творчості та освіті, який сприяє комплексному опануванню майбутніми вчителями початкової школи різноманітних аспектів навколишньої дійсності засобами духовної та культурної спадщини. Зроблено висновок, що вдосконалення та оновлення методологічного підґрунтя в контексті синтезу мистецтв буде сприяти оптимізації мистецької підготовки майбутнього фахівця початкової освіти та ефективному формуванню його загальнокультурної компетентності. Зосереджено увагу на необхідності застосування системи підходів до впровадження концепції синтезу мистецтв у художньо-естетичній підготовці здобувача вищої освіти зі спеціальності 013 Початкова освіта. Зроблено висновок, що оптимальною структурою системи методологічних підходів до впровадження концепції синтезу мистецтв у художньо-естетичній підготовці майбутнього вчителя початкової школи буде така, що органічно поєднує інтегративний, креативний, культурологічний, діяльнісний, особистісний, аксіологічний підходи. Аргументовано, що домінантним елементом ув структурі цієї системи є інтегративний підхід, який визначає вектори інших методологічних підходів та є вихідним чинником для визначення педагогічних ознак і якісних характеристик комплексного освітнього простору в цілому. На підставі теоретико-емпіричного дослідження проаналізовано спільні функції, які виконує в освітньому процесі педагогічного закладу вищої освіти система вищезазначених підходів. У результаті дослідження було зроблено висновок, що стратегія синтезу мистецтв у мистецькій освіті дозволяє предметно реалізовувати сучасні соціокультурні цінності в процесі художньо-естетичної діяльності майбутнього вчителя початкової школи. Ключові слова: синтез мистецтв, інтеграція мистецтв в освітньому просторі педагогічного закладу вищої освіти, мистецька освіта вчителя початкової школи, загальнокультурна компетентність учителя початкової школи, методологічні підходи в мистецькій освіті, інтегративний підхід.

Метою досліджень було порівняння ефективності комплексного використання біопрепаратів та їх дозування за вирощування столового буряка в умовах відкритого ґрунту до існуючої інтенсивної тех-нології вирощування. Методи. До схеми досліду входили варіанти, де застосовували рекомендовану та подвійну дозу біопрепаратів компанії БТУ-центр (Україна). За контроль взято технологію вирощування столового буряка за інтенсивної технології, яка є рекомендованою для даного району Насіння двох сортів столового буряка Червона куля та Носівський плоский висівали в І декаді травня за рядкової схеми висіву 45 см. Під час ведення досліду використовували загальноприйняті методи, а саме: польовий і лабораторно-польовий. Їх використовували для спостереження за процесами росту, розвитку і формування продукції; метод синтезу для формування висновків, статистичний аналіз – встановлення ефективності технології вирощування. Результати. Використання органічної технології вирощування столового буряка і застосування рекомендованої дози біопрепаратів подовжує вегетаційний період на 2–3 доби по сортах Червона куля та Носівський плоский. Застосування такої технології у відкритому ґрунті впливає позитивно на біометричні показники рослини, де кількість листків збільшується від рекомендованої дози препаратів до 25 шт./рослині, а за подвійної дози – до 26 шт./рослині. Одночасно, рекомендована доза біопрепаратів збільшує довжину листка до 17 см, під час вирощування сорту Червона куля ширина листка збільшується на 12–25 %, а за вирощування сорту Носівський плоский на 11 %. Також, рекомендована або подвійна доза біопрепаратів компанії БТУ- центр збільшує масу коренеплоду до 212,9–220,8 г та позитивно впливає на довжину коренеплоду сорту Червона куля. Органічне вирощування столового буряка, на основі рекомендованої дози біопрепаратів, збільшує діаметр коренеплоду до 8,1–8,4 см по сортах Носівський плоский та Червона куля. Висновки. З метою отримання високих і сталих врожаїв коренеплодів столового буряка під час вирощування сортів Червона куля і Носівський плос-кий слід застосовувати органічну технологію вирощування із використанням біопрепаратів компанії БТУ-центр. Бактерії, які входять до складу препаратів своєчасно забезпечують рослину елементами живлення, впливають на процеси росту та формування стандартного коренеплоду, зменшують кількість патогенної мікрофлори та шкідників . Рекомендована доза і кількість бактерій або подвійне їх збільшення сприяють у формуванні технічної стиглості продуктового органу, накопиченні поживних елементів і формуванні високої врожайності. Вирощування столового буряка за органічної технології та використанні рекомендованих доз біопрепаратів сприяє в підвищенні врожайності до 40,1 т/га по сорту Носівський плоский та до 42,2 т/га по сорту Червона куля, а застосування подвійної дози біопрепаратів сприяє в підвищенні врожайності до 38,0–39,4 т/га, що збільшує врожайність коренеплодів столового буряка лише на 10–13 %.

Метою даної роботи було вивчення впливу систем обробітку ґрунту на розподіл гумусових речовин (ГР) та їх якість, а саме на структурні показники найважливішої фракції ГР – гумінових кислот (ГК) чорнозему типового. Доведено, що за інтенсифікації обробітку відбувається зниження вмісту загального вуглецю і зрілих фракцій ГР, але збільшення вмісту лабільної органічної речовини та рухомих фракцій ГР через зсув рівноваги між синтезом та розпадом гумусу в бік розпаду та вивільнення доступних органічних сполук. Показано, що за 9-річне використання нульового обробітку (No till) спостерігається збільшення інертних та стабільних фракцій органічної речовини і зменшення лабільного гумусу, що негативно впливає на ефективну родючість ґрунту. Ступінь конденсованості фракцій ГК указує на формування більш конденсованих структур у рухомих фракціях у разі застосування оранки та дискування. Спектроскопія в УФ-діапазоні 0,1 н NаОН витяжки після декальціювання ґрунту вказує на переорганізацію надмолекулярної структури ГК чорнозему типового за інтенсифікації обробітку. Доведено, що за оранки в ГК відбувається інтенсивне поглинання (гіперхромний ефект) у діапазоні ~210–250 нм та 280–350 нм, це пов'язано з активними π-π* електронними переходами в сполученій системі подвійних зв’язків (С=С за ~210–250 нм), що приводить до активних донорно-акцепторних взаємодій завдяки більш поляризованим оксигеновмісним групам типу кетонів (-С=О за ~280–350 нм). За дискування та нульового обробітку на УФ-спектрах відбувається зниження інтенсивності поглинання, що обумовлено зниженням активності донорно-акцепторних взаємодій. За системи No till зміщення інтенсивності поглинання в більш короткохвильову зону пов’язане із С=С-зв’язками, за дискування деяке збільшення поглинання в довгохвильовому діапазоні пов’язане з кетонними групами ( -С=О).

Визначено властивості гранульованого доменного шлаку «АрселорМіттал Кривий Ріг», що зумовлюють його сорбційну активність. У складі фракцій шлаку ідентифіковані мінерали: окерманіт Ca2MgSi2O7, геленіт Ca2Al(Al,Si)2O7, ранкініт Ca3Si2O7, псевдоволластоніт CaSiO3, мервініт Ca3MgSi2O8, мікроклін КAlSi3O8, кальцит CaCO3, ольдгаміт CaS з вмістом алюмосилікатів кальцію і магнію > 50 %. Деякі фази знаходяться в аморфному сорбційно-активному стані. Показана доцільність активації водою протягом 1 доби, в результаті якої на поверхні утворюються і дисоціюють гідроксильні і гідрофільні силанольні групи з формуванням негативного заряду поверхні шлакових частинок, що характерно для алюмосилікатів Са і Mg, а також мінералів кальциту і ольдгаміту. Форма ізотерми адсорбції свідчить про утворення полімолекулярних шарів органічного барвника метиленового синього (МС), що збільшує ефективність шлакового сорбенту. Величина адсорбції МС не менш 2 мг/г. Показано відсутність десорбції МС з шлаку, що забезпечує безпеку як захоронення відпрацьованого сорбенту, так і його утилізації в якості наповнювача будівельних матеріалів. Доведено радіаційну безпеку шлаку. Питома ефективна активність фракцій шлаку не перевищує 370 Бк/кг, що дозволяє його використання в якості технічних матеріалів без обмежень. Запропоновано технологічну схему адсорбційної очистки стічних вод підприємств органічного синтезу і текстильної промисловості, що містять органічні барвники, за допомогою шлакового сорбенту.Стадії технологічного процесу: надходження шлаку з відвалу, аналіз мінерального складу шлаку, водна активація шлаку, статична сорбція барвників в відстійнику, подальша утилізація шлаку і надходження очищених вод в первинне виробництво. Технологія передбачає видалення органічних барвників із стічних вод і їх повторне використання, що забезпечує замкнутість циклу оборотного водоспоживання, відсутність витрат хімічних реагентів на активацію шлакового сорбенту, поліпшення екологічної ситуації в місцях розташування шлакових відвалів за рахунок використання шлаків в якості сорбентів.

Розроблено нову методику синтезу мідь-карбонового нанокомпозиту з використанням синтетичних гумінових речовин як джерела Карбону. В основу методики покладено піроліз купрум(ІІ) гумату, який проводили як у відновлюючій водневій, так і інертній атмосфері. Структуру та властивості Сu/C нанокомпозиту охарактеризовано методом рентгенівської дифракції, ІЧ-спектроскопії, просвічуючої електронної мікроскопії, елементного аналізу. Пористу структуру Сu/C нанокомпозиту досліджено методом об’ємної адсорбції азоту. В умовах синтезу формується карбонова матриця з дуже низьким ступенем впорядкованості. Встановлено, що розмірні та структурні харакеристики наночастинок міді залежать від умов синтезу і варіюються від 40 до 80 нм. Проведення синтезу у відновній атмосфері дозволяє одержати мідь-вуглецеві нанокомпозити, що не містять фази купрум(І) оксиду або купрум(ІІ) оксиду. Встановлено, що підвищення температури піролізу сприяє вдосконаленню будови кристалічної ґратки металічної фази, підвищенню ступеня карбонізації органічної складової та зміні текстурних характеристик від мезопористих до мікропористих.

В короткій оглядовій статті відображено ключові аспекти формування та розвитку впродовж останніх 20 років асиметричного органокаталізу як нового потужного інструменту для конструювання хіральних органічних молекул. Відзначено роль творців стратегії асиметричного органокаталізу — Беньяміна Ліста і Девіда Макміллана, яких у 2021 р. було удостоєно Нобелівської премії з хімії. Розкрито принципові переваги органокаталітичної методології порівняно з іншими методами асиметричного синтезу. Проаналізовано найтиповіші способи активації асиметричних органокаталізаторів та описано нові напрями їх використання. Особливу увагу приділено результатам досліджень вітчизняних науковців у галузі асиметричного органокаталізу.

Реформування аграрного сектору, комерціалізація сільськогосподарського виробництва зумовили звуження виробничої спеціалізації, концентрацію, максимальне насичення сівозмін провідними куль-турами або вирощування їх повторно і навіть в монокультурі. Проте світова і вітчизняна агрономі-чна наука мають значущий експериментальний матеріал щодо зниження врожайності при беззмін-ній сівбі – вирощуванні однієї і тієї ж культури протягом тривалого часу на постійній ділянці. Ме-тою досліджень було визначити вплив різних систем удобрення і тривалого беззмінного вирощуван-ня на динаміку органічної речовини у ґрунті та рівень продуктивності пшениці озимої. У процесі до-слідження використано такі наукові методи: аналіз, синтез, польовий, статистичний. Результати проведеного агрохімічного аналізу ґрунтових зразків тривалого польового експерименту з беззмінно-го вирощування пшениці озимої показують, що на контролі (без добрив), а також у разі внесення мі-неральних добрив (N51P51К55) та 30 т/га гною щорічно або раз у три роки, запаси гумусу в орному шарі ґрунту за 33 роки (1983–2016) спостережень зменшилися, відповідно на 5,6; 0,4; 2,4 т/га, або в середньому за рік втрати гумусу становили, відповідно мінус 0,17; мінус 0,01; мінус 0,07 т/га. Вста-новлено, що варіанти удобрення пшениці озимої, які вивчалися в досліді, забезпечили зменшення інте-нсивності втрат гумусу з ґрунту порівняно з контролем (без добрив), відповідно у 17 і 2,4 раза. Ре-зультати досліджень свідчать, що і за тривалого беззмінного вирощування закономірно вища проду-ктивність пшениці озимої на удобрених варіантах. Порівняно з контролем (без добрив) внесення ор-ганічних і мінеральних добрив забезпечило підвищення урожайності культури в середньому за 1983–2017 рр., на 0,85–0,97 т/га або 31–35,4 %. Потрібно зазначити, що внесення 30 т/га гною один раз на три роки чи щорічно на фоні практично однакової норми мінеральних добрив не мало суттєвого впливу на рівень продуктивності пшениці. Максимальним рівень урожайності пшениці озимої як на контролі, так і на фоні внесення органічних і мінеральних добрив, був отриманий 2008 р. – 5,90; 7,05 т/га, а мінімальний, відповідно до систем удобрення 0,71 т/га (1991 р.) та 1,00 т/га (1999 р.).

Мета статті – довести необхідність впровадження системних і науково обґрунтованих заходів з адаптації аграрного виробництва до нових кліматичних умов у зв’язку зі збільшенням повторюваності посух. Методика дослідження. Методологічною основою дослідження слугували такі наукові методи: історико-діалектичний, аналізу і синтезу, теоретичний пошук і абстрактно-логічний, математичного та статистичного аналізу на основі результатів досліджень, що проведені на сільськогосподарських угіддях ПП «Агроекологія». Результати дослідження. Досліджено теорії змін клімату, з якими пов’язані посухи: вплив сонячної активності, вплив космічних факторів, антропогенний вплив на природу. Обґрунтовано доцільність розробки адаптаційних заходів у технології сільськогосподарського виробництва, що дозволять зменшити негативний вплив погоди, та технологічні заходи з накопичення, збереження і раціонального використання вологи, особливо в умовах посух. Показано вплив на збереження вологи, урожайність і рентабельність аграрного виробництва різних систем землеробства: інтенсивної, органічної, no-till, strip-till, точного землеробства, біоензимної технології, біогенного землеробства. Доведено, що в умовах змін клімату актуальності набувають дослідження вологозберігаючих систем землеробства, однією з яких є органічне землеробство. Елементи наукової новизни. Визначено особливості агротехнічних прийомів, що сприяють накопиченню, збереженню та раціональному використанню ґрунтової вологи, за умов різних систем землеробства. Практична значущість. Проведені дослідження впливу висоти снігового покриву на запаси вологи у метровому шарі ґрунту за системи органічного землеробства, що свідчить про значну роль снігозатримання. Розкрито доцільність регулювання вологозабезпечення культур таких агротехнологічних заходів: створення куліс для затримки снігу, використання лісосмуг, впровадження сівозмін, правильне структурування посівних площ, мінімальний обробіток ґрунту, використання органічних добрив, мульчування поверхні поля. The purpose of the article is to prove the necessity of introducing systemic and scientifically grounded measures for the adaptation of agrarian production to new climatic conditions in connection with the increasing drought recurrences. Methods of research. The following scientific methods were the methodological basis of the research: historical-dialectical, analysis and synthesis, theoretical search and abstract-logical, mathematical and statistical analysis based on the research results conducted on farm lands of the private enterprise "Agro-ecology". The research results. The theories of climate changes, which are connected with droughts – the influence of solar activity, cosmic factors, anthropogenic impact on nature, have been investigated. The expediency of developing adaptation measures in agricultural production technology, which will enable to reduce the negative influence of weather, and technological measures on accumulation, conservation and rational use of moisture, especially in conditions of drought, has been substantiated. The impact on moisture preservation, productivity and profitability of agrarian production of different farming systems (intensive, organic, no-till, strip-till, precision farming, bio-enzyme technology, biogenic farming) has been shown. It is proved that the research of moisture-conserving farming systems, one of which is organic farming, in the conditions of climate change is topical. The elements of scientific novelty. The peculiarities of agro-technical methods favoring the accumulation, conservation and rational use of soil moisture, under the conditions of different farming systems have been determined. Practical significance. The studies of snow cover height effect on moisture reserves in a meter layer of soil at organic farming system have been conducted and they have shown the significant role of snow retention. The expediency of regulating crop moisture supply with such agro-technological measures as creating gates for snow retention, using forest bands, introducing crop rotation, correct structuring of sown areas, minimal soil tillage, using organic fertilizers, mulching field surface has been disclosed.

It is shown that photocatalytic processes on semiconductor materials are promising for use in technologies for purifying industrial waste water and air from toxic organic impurities for solving important environmental problems. Studies on the formation of coatings with titanium(IV) oxide supplemented with zirconium(IV) oxide have been carried out. The Ti/TiO2 coverings were formed by anodic oxidation of technical alloys of VT1-0 grade titanium and E-125 zirconium from aqueous electrolyte solutions based on 0.5 M sulfuric acid and 1 M potassium pyrophosphate. To obtain mixed oxide coatings of the Ti/TinOm·ZrO2 composition, zirconium(IV) oxide of a given concentration was additionally introduced into the electrolyte solutions. The photocatalytic activity of the obtained systems was assessed by the phenol oxidation reaction. It is shown that, as a result of anodic oxidation of the VT1-0 alloy in sulfuric and pyrophosphate electrolytes, it is possible to obtain mixed oxide systems of the Ti/TinOm·ZrO2 composition with a porous and microcrystalline surface structure and a zirconium content of up to 2 % by weight. It was found that an increase in the pH of the electrolyte leads to a significant decrease in the content of zirconium in the coatings. It is shown that the contact masses Ti/TiO2, Zr/ZrO2, Ti/TinOm·ZrO2 are photocatalytically active in the oxidation of phenol under the action of UV radiation, and the mixed Ti/TinOm·ZrO2 coatings formed from a sulfuric acid electrolyte exhibit a higher catalytic activity with respect to compared with both individual oxides and Ti/TinOm·ZrO2 deposited from pyrophosphate electrolytes. The results obtained indicate the possibility of creating photocatalytic converters using mixed oxide systems formed on metal supports for purifying wastewater from organic aromatic compounds. Keywords: coatings, titanium(IV) oxide, electrochemical anodizing, photocatalytic activity, zirconium(IV) oxide, organic aromatic pollutants, phenol, waste water, purification. Corresponding author Panasenrj V.A. е-mail: office@niochim.kharkov.ua

У статті окреслено живописні основи поетичного світобачення української письменниці кінця ХХ століття Валентини Наумич (Василенко).Мета. Серед малодосліджених постатей на поетичних просторах Південної України викликає інтерес В. Наумич як яскрава творча індивідуальність, мисткиня зі складною життєвою і творчою долею. Метою нашої статті є розгляд особливостей словесного живопису в ліричному та ліро-епічному доробку цієї самобутньої авторки.Методи. У статті використано елементи таких методів: культурно-історичного, естетичного, герменевтичного, біографічного, описового, компаративного. Дослідження засноване на загальнонауковій методиці аналізу, синтезу, спостереження, добору та систематизації матеріалу.Результати. З'ясовано, що поетеса В. Наумич тонко розуміла живопис, цікавилась долями визначних художників, прагнула органічно поєднати в своїх текстах різні мистецькі стихії, народжувані майстрами пера та пензля.Висновки. Поетичний світ В. Наумич позначений багатою живописною образністю, своєрідною кольористикою, проникненням у тайники малярської справи. Це характерна ознака індивідуального стилю письменниці.

Малодослідженим аспектом творчої діяльності українського поета в Польщі Івана Златокудра (Яна Врецьони) є символіка птахів у його ліриці. Метою нашої статті є розгляд орнітологічних образів-символів у доробку митця. Дослідження засноване на загальнонауковій методиці аналізу, синтезу, спостереження, добору та систематизації матеріалу. У статті використано елементи культурно-історичного, естетичного, герменевтичного, описового методів. Символіка ворона, голуба, дятла, журавля, лелеки, зозулі, ластівки, лебедя, півня, снігура, сови, соловейка, сороки, чайки, яструба та інших птахів у текстах Івана Златокудра слугує кращому розумінню авторської психології, є важливим чинником у розбудові митцем художньої картини світу. Ліричний герой поета органічно вживається в природне середовище, зокрема в орнітологічний простір рідного краю. Орнітологічна образність у ліриці Івана Златокудра закорінена в світ міфології та фольклору українського та інших народів, ґрунтується на літературних традиціях. Образи-символи птахів у доробку письменника відбивають особливості світобачення, історико-культурний досвід українців.

Серед хімічних речовин, які потрапляють до атмосфери, леткі органічні сполуки (ЛОС) у всьому світі класифікуються як небезпечні забруднювачі повітря. Важливою групою ЛОС є хлороорганічні сполуки, що широко використовуються у промисловості, у таких галузях, як виробництво миючих та знежирюючих засобів; у якості екстрагентів, добавок до барвників, чорнил та клеїв; як сировина для синтеза лікарськіх засобів, пестицидів та полімерів; як розчинники. Наявність цих сполук у повітрі являє значну небезпеку для здоров’я людини з-за вираженої токсичності, високої стабільності та стійкості у навколишньому середовищі. У даній роботі досліджена каталітична активність щодо реакцій окиснення дихлорометана (DCM) та перхлороетилена (PCE) загалом шести металів зі вмістом γ-Al2O3. У якості активних речовин використовували Pt і Pd окремо. До початку експериментів із каталізаторами оптимізували подачу води. Найбільш активним щодо окиснення DCM серед досліджених виявив себе каталізатор Pt/ Al2O3.

Мета дослідження полягає у розкритті передумов становлення та розвитку дипломатичних систем і підготовки дипломатичних кадрів у державах Вишеградської четвірки (V 4) у 1991–2004 рр. Методологія дослідження. В основі методології дослідження лежать принципи історизму, об'єктивності, системності, науковості, а також використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в українські та зарубіжній науці розглянуто передумови становлення дипломатичних систем та підготовки дипломатичних кадрів у державах V 4 (1991–2004 рр.) в органічній єдності, виокремлено групи зовнішніх та внутрішніх чинників, які впливали на ці процеси, проаналізовано особливості становлення та розвитку дипломатичних систем та підготовки відповідних фахівців у кожній з держав V 4. Висновки. Виокремлені чинники, які впливали на формування та розвиток дипломатичних систем та підготовку дипломатичних кадрів у державах V 4 (1991 – 2004 рр.), умовно згруповано в зовнішні (макрочинники: розпад Радянського Союзу, падіння Берлінської стіни, крах комуністичного режиму, набуття незалежності та суверенітету Польщею, Чехословаччиною, Угорщиною, організація дипломатичних служб цих держав, зміцнення власного іміджу на міжнародному рівні, участь держав у міжнародних структурах, міжнародна політика, освітні ініціативи ЄС тощо) та внутрішні (мезо- та мікрочинники: суспільно-політична ситуація в державах V 4, розвиток дипломатичної служби, зовнішньополітичний курс держави, офіційна політика Вишеграду та Болонська система, національна освітня політика кожної з держав, належна нормативно-законодавча база, розвиток вищої освіти у кожній з держав, освітні системи в Радянському Союзі і в Україні, де теж готувалися кадри фахівців з міжнародних відносин, іншомовна освіта як пріоритетна державна політика тощо). Ці групи детермінант взаємопов’язані і творять складну систему, що програмувала створення дипломатичних служб, розвиток дипломатичної освіти у державах V 4.

Мета статті – дослідити основні особистісні якості, риси характеру, професійні вміння та навички, які визначають і формують пріоритетні вимоги до постаті та діяльності шоумена. Методи дослідження. Використано загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання, зокрема аналізу, синтезу та узагальнення для формулювання висновків. Комплексне використання методологічного інструментарію мистецтвознавчого, соціально-психологічного і системного підходів дало змогу розглянути професію і особистість шоумена як цілісну систему, яка постійно трансформується й адаптується до соціокультурних запитів сьогодення та глядачів. Наукова новизна. Здійснено спробу систематизації основних особистісних якостей, рис характеру, вмінь і навичок, що формують низку вимог до професії та постаті сучасного шоумена. Висновки. Шоумен – це витівник, масовик, артист, ведучий, організатор шоу та часто одночасно організатор і керівник шоу-бізнесу. Вроджений талант, особистісні якості, риси характеру та різнобічні професійні вміння і навички визначають пріоритетні вимоги до постаті та діяльності шоумена. Так у сценічному образі шоумена органічно переплітаються візуальні, індивідуально-психологічні, вербальні, подієві, комунікативні, соціальні, професійні й особистісні складові, які роблять мистецтво шоумена найбільш наближеним до реальності та відповідних запитів сучасності, зокрема мінливих потреб та інтересів глядачів. Однією з основних характеристик успішного шоумена є харизма як своєрідне мистецтво і талант, що визначає враження від шоумена в очах глядачів, яке часто тісно пов’язане з його зовнішністю, комунікативними якостями.

Стаття присвячена 100-річчю від дня народження відомого хіміка-органіка, фахівця з вивчення гетероциклічних сполук, зокрема 1,5-бензодіазепінів, доктора хімічних наук, заслуженого професора Дніпровського університету Зінаїди Пилипівни Соломко (1921–2001). Розглянуто основні віхи життєвого шляху вченої. Проаналізовано основні напрями наукових досліджень. До сфери наукових інтересів З. П. Соломко, в першу чергу, слід віднести вивчення хімічних властивостей та методів синтезу 1,5-бензодіазепінів та їх похідних, які виявили біологічну активність і можуть використовуватись у медичній практиці як транквілізатори, діуретики, сульфамідні препарати. За цим напрямом вона створила свою наукову школу. Також З. П. Соломко займалася вивченням хімії фосфор- і сульфурорганічних сполук, властивостей амінокислот, сульфонанілідів тощо. Вона є авторкою близько 250 наукових публікацій, 38 свідоцтв на винаходи, підручника для вищої школи «Органічна хімія і основи статичної біохімії». В статті розкриваються також деякі риси особистості З. П. Соломко, наводяться спогади колег та учнів про неї, підходи до постановки експериментальних досліджень, стиль керівництва аспірантами, педагогічну та суспільно-громадську діяльність. Під час написання статті використовувались матеріали з архіву Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара (ДНУ), архіву-музею хімічного факультету, наукові публікації З. П. Соломко та її учнів. Ключові слова: З. П. Соломко, гетероциклічні сполуки, 1,5-бензодіазепіни, біологічна активність.

Досліджуючи та аналізуючи художню спадщину українських графіків ІІ пол. ХХ ст., можемо зазначити, що творчі пошуки в галузі книжкового оформлення 1970-х–1980-х рр. були наслідком свідомої боротьби художників із зовнішнім прикрашательством і поверховим декоративізмом, позбавленим глибокого змісту. Українські майстри книжкової графіки Валентин Гордійчук і Анатолій Токарев своїми роботами спростовували тенденції певного занепаду візуальної мови цього періоду, після злету мистецтва книги 1950-х–1960-х рр. Київські художники Валентин Гордійчук і Анатолій Токарев ставали на шлях оновлення, органічно-цілісного вирішення всіх елементів оформлення книги. Зокрема, вони вважали за потрібне переосмислити «Енеїду» І. П. Котляревського, активний колір і драматичну атмосферу, де пафос героїзму й усереднені образи починають поступатися думці про поему як глибший за змістом твір. Методологія дослідження полягає в застосуванні загальнонаукових методів (аналізу та синтезу, індукції та дедукції, єдності історичного і логічного) та мистецтвознавчих методів (компаративний, типологічний, описовий). Наукова новизна роботи полягає у дослідженні неофольклорних особливостей ілюстрування Валентина Гордійчука і Анатолія Токарева. Важливо підкреслити, що ілюстраторам України 1970-х–1980-х рр. було властиво зосереджуватися на духовно-культурних та пластичних засадах історичної малярської спадщини. Можна зазначити, що традиції доби бароко тісно переплітаються в цих ілюстраціях з національними народними мотивами. Тому надзвичайно плідним об’єктом дослідження є роботи майстрів книжкової графіки в новій художній трактовці літературних образів Івана Котляревського.

Мазурик Р. В. Історіографія дослідження адміні-стративно-правових засад організації та діяльності регіональних прокуратур. - Стаття. У статті проаналізовано історіографію досліджен¬ня адміністративно-правових засад організації і ді¬яльності регіональних прокуратур в Україні у ХХІ ст. Методологія дослідження спирається на органічне поєднання філософських, загальнонаукових і спеці-ально-юридичних методів дослідження, серед яких ключову роль відіграють закони філософського методу діалектики (єдності та боротьби протилежностей, пе-реходу кількісних змін у якісні), а також прийом «за-перечення заперечення». Серед загальнонаукових ме-тодів дослідження застосовуються прийоми логічного методу (аналіз, синтез, дедукція та індукція), систем¬ний і структурно-функціональний методи, прийоми соціологічного методу. Зі спеціально-юридичних мето-дів дослідження використовуються методи юридичної логіки та юридичної статистики, метод юридичної до-гматики (як різновид аксіоматичного методу) та метод юридичного моделювання. Визначено періоди вітчизняних історіографічних досліджень адміністративно-правових засад організа-ції та діяльності регіональних прокуратур. Встановле-но наукознавчі підходи, які використовуються під час дослідження адміністративно-правових принципів організації та діяльності регіональних прокуратур. Надано характеристику основним науковим роботам з адміністративного права, в яких досліджуються ос¬танні тенденції розвитку адміністративно-правових засад організації та діяльності регіональних (облас¬них) прокуратур. Формулюється висновок про відсутність- самостій-ного фундаментального дослідження адміністратив-но-правових засад організації та діяльності регіональ-них прокуратур в Україні, що актуалізує необхідність Випуск 6(35), 2020 125 його проведення. Зазначається, що перспективність подальшого дослідження цієї тематики зумовлена необхідністю формування змістовної теоретико-мето- дологічної основи дослідження адміністративно-право¬вого забезпечення організації та діяльності регіональ¬них прокуратур. Ключові слова: адміністративна правосуб’єктність, адміністративно-правовий статус, адміністратив-но-правові засади організації та діяльності, історіогра-фія, прокуратура, регіональні прокуратури, функції.

У статті досліджуються стильові особливості малої прози Олеся Гончара, індивідуальна творча манера художнього моделювання трагічного досвіду Другої світової війни та років повоєнної відбудови країни. Виявлено основні засади стильового синкретизму, оприявленого в малій прозі письменника, де органічно поєдналися реалізм, романтизм та елементи символізму. З’ясовано, що для Гончара-прозаїка було важливо йти за правдою життя, відображати героїв, які мали реальних прототипів, відтворювати дійсний час і простір. Проте автор активно поєднує реальний хронотоп з умовним, порушуючи усталені норми соцреалістичної поетики. Акцентуючи на об’єктивності зображення людини й світу, на соціально вмотивованих темах та характерах, письменник майстерно вводить у свої тексти естетику романтизму, яка втілилась в ідеалізації простої людини, у зображенні непересічних характерів, у відтворенні широкого спектру емоційних регістрів душі. Порушуючи важливі проблеми суспільного, духовного, морально-етичного та екзистенційного планів, Олесь Гончар також активно синтезує епічні, ліричні та драматичні засоби вираження. Досліджено, що важливими засобами втілення авторських задумів у новелах та оповіданнях Олеся Гончара є динамічний сюжет, майстерне портретування, увага до деталі, символізація пейзажних образів, індивідуалізація мовлення героїв, культура й глибина смислового навантаження художнього слова. Авторський ідіостиль позначений семантикою вітаїзму, філософською заглибленістю, виразним антимілітарним спрямуванням.

Мета. Метою дослідження є обґрунтування доцільності використання маркетингового менеджменту в сільськогосподарських підприємствах для забезпечення їх конкурентоспроможності. Методологія / методика / підхід. Для досягнення поставленої мети в процесі дослідження для збору, аналізу, оцінки інформації, представлення результатів та формування висновків використано діалектичний метод наукового пізнання, а також загальнонаукові методи: аналізу, синтезу, порівняння, економіко-математичне моделювання (балансово-оптимізаційна модель), графічний та узагальнення. Результати. Обґрунтовано, що маркетинговий менеджмент, як важливий складник антикризового управління, доцільно запроваджувати в сільськогосподарських підприємствах для пошуку найбільш перспективних напрямів їх діяльності відповідно до умов зовнішнього середовища з метою забезпечення їх конкурентоспроможності. Доведено ефективність і перспективність виробництва органічної продукції в Україні, що сприятиме покращенню економічного, соціального й екологічного стану країни. Запропоновано сільськогосподарським підприємствам застосовувати стратегію повної або часткової диверсифікації діяльності на основі ведення органічного сільського господарства. Для прийняття обґрунтованих управлінських рішень щодо оптимізації виробничої структури галузі рослинництва сільськогосподарського підприємства з орієнтацією на потреби ринку та дотриманням принципів стійкого розвитку запропоновано використовувати балансово-оптимізаційну модель, сутність якої полягає в розрахунку вартості валової продукції за умови використання різних варіантів унесення добрив при вирощуванні сільськогосподарських культур. Оригінальність / наукова новизна. Удосконалено науковий підхід до використання маркетингового менеджменту в сільськогосподарських підприємствах, який передбачає застосування методів економіко-математичного моделювання щодо виробництва сільськогосподарської продукції на основі органічного землеробства, що сприятиме забезпеченню їх конкурентоспроможності. Практична цінність / значущість. Практична цінність досліджень полягає в розробленні конкретних рекомендацій щодо прийняття обґрунтованих управлінських рішень із питань оптимізації виробничої структури галузі рослинництва сільськогосподарського підприємства з орієнтацією на потреби ринку та дотриманням принципів стійкого розвитку.

Анотація. Мета дослідження полягає у всебічному вивченні форм та змісту науково-популяризаційної діяльності М. Кордуби в роки Першої світової війни. Методологія дослідження спирається на традиційне для історіографічних праць поєднання принципів (історизму й об’єктивності) і методів (загальнонаукових та спеціально-історичних) наукової праці. Наукова новизна статті полягає у спробі всебічної реконструкції творчості Кордуби-популяризатора в період Першої світової війни. Висновки. У підсумку визначено провідні ідеї науково-популярного дискурсу М. Кордуби. Перша – ідея українського народу як однієї з найбільших європейських етнічних спільнот, що неприхильною волею історії була поділена більш організованими сусідами. Другою, в розумінні історика, стала ідея території, котру цей народ здобув колонізаційною енергією в доісторичні часи, а потім вклав у її розвиток і захист свої таланти та мужність. Третя – ідея української соборності, зрозумілої як культурна єдність й спільність історичної долі мешканців всіх регіонів від Холмщини і до Криму. Органічним синтезом цих ідей стала максима відродження української державності, що мала підсумувати тривалу боротьбу народу за право бути господарем на власній землі. Ці ідеї, викладені в доступній формі й узасаднені значною кількістю різнопланового матеріалу (фрагменти із джерел, матеріали статистики, географічні карти), справили очікуваний М. Кордубою ефект на читачів його науково-популярних праць. Вони змушували пересічного українця замислитися над своїм місцем у тогочасних подіях, допомагаючи зрозуміти власний інтерес у протистоянні військових блоків, що полягав у здобутті національної держави. Також ці праці відіграли поважну освідомлюючу роль для європейської громадськості, що подекуди саме з них уперше пізнавала українські незалежницькі прагнення. Дієвість науково-популяризаторської праці М. Кордуби довели наступні події Визвольних змагань, коли більшість його ідей стали політичними вимогами пробудженого українства.

Стосовно матерії та законів фізики на підставі матеріалізації антиречовини в речовину розглянуто галактичний кругообіг органічної речовини, зокрема в Сонячній системі. Посилаючись на Біблію, він показує, що життя тваринного світу є на всіх планетах, але на різних їх рівнях і в різних формах, оскільки основою життя тваринного світу є вдосконалення біологічної клітини вищого світу, яка потрапила в Сонячну систему на планету Плутон і, рухаючись по її планетам, формується та вдосконалюється для самостійного життя поза її межами. Проведено дослідження прикладної науки Стародавнього світу, що зашифрована в Біблії, яка дає можливість розкрити фізичне явище послідовних близнюків, яке науці невідоме і суть якого не розкрито. Життя органічного світу Землі автор пов'язує з основою руху космічної водневої і сонячної вуглецевої матерії, як явищ природи. Зазначено, що воднева матерія, рухаючись з космосу по планетам Сонячної системи, які наділені різною енергетичною густиною, вимушена через життя тваринного світу змінювати свою полярність, рухаючись на Сонце, поставляючи йому водень, як паливо, для його життєдіяльності. Воднева матерія через життя тваринного світу змінює полярність матерії і лише тоді переходить на вищий енергетичний рівень. Вуглецева матерія, як продукт процесу синтезу на Сонці, виноситься квантами світла і розсіюється по планетам своєї системи, утворюючи рослинний світ. Наголошено, що тваринний світ стоїть на вході матерії в Сонячну систему, а рослинний світ – на її виході. Визначено три форми життя людини на Землі та її фізіономічні видозміни залежно від рівнів ядрового наповнення: Земного, Місячного і Сонячного. Доведено, що енергетично немовля в утробі матері живе на водневій космічній матерії, яка поступає на земну поверхню з ядра Землі. На цій матерії живе і розвивається плід упродовж 270 діб. Народившись, людина переходить жити впродовж природних 120 років на вуглецеву сонячну матерію, яка поступає на земну поверхню місячними циклами руху матерії. Вперше розкрито суть третьої форми життя людини на Землі, коли людина із 120-літного віку переходить жити впродовж 1000 років на вуглецеву матерію, але вже не місячними, а сонячними циклами. Розкриваються властивості людини, переведеної у третю форму життя, та її інтелектуальний рівень. Наголошено, що Біблія, як інструкція життя людини на Землі, є священною книгою християнського світу, яка має рішення будь-якої проблеми, а тому дає людям надію та впевненість у завтрашньому дню, захищає людство від прогресу, якого людина побоюється.

Андрієнко Т. Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську). Монографія. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2016. 340 с. ISBN 978-966-489-360-9 Andrienko, T. (2016). Strategies and Tactics of Translating: Cognitive and Discursive Aspect (Based on Literary Artistic Translation from English into Ukrainian and Russian). Monograph. Kyiv: Dmytro Burago Publishing House. 340 p. ISBN 978-966-489-360-9 (in Ukrainian) Рецензент: Сергій Засєкін s.zasyekin@gmail.com Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, Україна Поява монографії Тетяни Андрієнко «Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську)» в семіотичному просторі українського перекладознавства – непересічна й визначна наукова подія, що засвідчує поступ українського перекладознавства у світі. Її автор – досвідчений український теоретик і практик у галузі перекладу, яка вже понад півтора десятиліття після захисту фундаментальної праці в галузі прагматики художнього дискурсу (Андрієнко, 2002) актуалізує когнітивно-дискурсивний підхід й успішно торує йому шлях у перекладознавстві України. Метою праці є здійснення інтегрального комплексного спеціалізованого аналізу дискурсотворчої ролі стратегій перекладу й механізмів їхньої реалізації. Уведення вченою до перекладознавчого наукового обігу понять стратегії й тактики, на моє переконання, – досить виважене рішення, позаяк синтез когнітивної й прагматичної перспектив слугує профілактикою суб’єктивності дослідника-перекладознавця й сприяє кращому розумінню ним багатогранності процесу перекладу. Антропоцентричність підходу до перекладу зумовила застосування методу моделювання перекладацької діяльності, у центрі якої перебуває мовна особистість перекладача. Саме через мовну особистість тлумача як провідної ланки інтеракційної моделі перекладу пролягає місток між інтенцією автора вихідного тексту (ВТ) та кінцевим інтерпретатором тексту перекладу (ПТ), з’єднуючи різномовні комунікативні «береги» потоку текстової реальності. Із такого погляду, перекладну версію читач бачить як модель світу автора першоджерела. Якість і вірність цієї моделі залежить від ступеня «видимості» перекладача у ПТ. Тому логічно, що Т. Андрієнко послуговується венутівською парою: «очуження» й «одомашнення» (Venuti, 1995). У цьому сенсі перекладач – цілковито проактивна сторона процесу перекладу, або «перемовин», за термінами У. Еко (2004), що мають за мету порозуміння між учасниками проекту. Відтак, здобуття перекладачем агентивного статусу спонукає науковців аналізувати його продукт в аспекті самостійності, що означає результат певної стратегії породження «тексту для когось» (Тороп, 2015:169). Праця робить важливий унесок до чіткішого розуміння перекладацької стратегії, адже термін «стратегія» сьогодні доволі вільно тлумачать не лише лінгвісти, а й перекладознавці, як-от: процедура, техніка, прийом, метод, підхід тощо. Попри те, що ці синонімічні одиниці мають зони спільності значення, навряд чи по-науковому вдало звучать, наприклад, комбінації «локальна процедура» чи «глобальна техніка». Тому локальними чи глобальними можуть бути стратегії, що й доводить автор у своїй монографії, здійснивши спробу об’єднати їхнє когнітивне (Lörscher, 1991) та текстуальне розуміння (Chesterman, 1997). Такий синтез водночас сприяє кращому усвідомленню усталених опозицій «послівний» (word-for-word) та «смисловий» (sense-to-sense) переклад; «орієнтований на джерело» та «орієнтований на рецептора» (source- vs. target-oriented) переклад; «формальна й динамічна еквівалентність» (formal vs. dynamic equivalence) (Nida, 1964); «семантичний і комунікативний» переклад (semantic vs. communicative translation) (Newmark, 1988) і, нарешті, «очуження й одомашнення» (foreignization vs. domestication) (Venuti, 1995). Це – базові речі, без «стратегічного» опрацювання яких у книзі було б дуже непросто опанувати перекладацькі підходи, пояснити цілі й прагматичні ефекти перекладу. Заслуговує на увагу чітке структурування й змістове наповнення авторкою п’яти розділів, логічність викладу інформації. Упадає в око багатий арсенал методів аналізу художнього тексту. Одним із найпомітніших інструментів обчислення смислової інформації на основі семіотичного розуміння багатозначності смислів, що їх інферують читачі (Лотман, 2004), застосовано метод визначення міри інформаційної ентропії тексту оригіналу в зіставленні з даними тексту перекладу. Відтак, дослідниця послуговується в монографії терміном «перекладна ентропія», визначаючи її як суму ентропії ВТ та ентропії мови перекладу. Перша з цих складових реалізується на етапі інтерпретації ВТ, друга – на етапі синтезу – кодування смислу ПТ. Саме з різним рівнем інформаційної невизначеності текстів різних функціональних стилів дослідниця пов’язує можливість стандартизації перекладів конкретних типів текстів (див. Додатки Б, В), а також межі й кількість інтерпретацій і множинності перекладів (с. 111). Авторка монографії органічно інтегрує до власного дослідження ще одну важливу сторону перекладацької діяльності, – аналіз стратегій відтворення реалій, тропів, власних назв. Цікавим видається підхід до алюзій як когнітивних реалій, відтворення яких в іншій культурі еквівалентне відтворенню інтертекстуальних зв’язків у перекладі. Така позиція суголосна ідеї семіотика Тартуської школи П. Торопа стосовно того, що алюзію слід визначати як засіб активізації одночасно двох текстів (Тороп, 2015:169). Підкреслю, що Т. Андрієнко слушно акцентує ті питання, що часто залишалися поза увагою науковців. І позитивом є те, що з набиранням обертів дескриптивного напряму перекладознавство поступово зміщує фокус від сприйняття перекладу як функції до його бачення як перекладацької дії. Авторка своєю монографією доводить, що перекладацька особистість, її когніція, дискурсивний і психолінгвальний статус повинні бути центральною темою наукових дискусій. Хоч і невидимий, перекладач сьогодні таки «говорить», про що свідчить і рецензована праця, і непомітні, на перший погляд, події на загальному науковому тлі. Ось, наприклад, конференція “The Translator Speaks: Literature, Language and the Art of Translation,” що відбулася в м. Вільямстаун, штат Массачусетс (США). Її назва говорить, що перекладачеві потрібно більше приділяти уваги, почути його, шанувати його професію, адже переклади не беруться нізвідки. Вони є результатом напруженої роботи мозку перекладача, наслідком лінгвосеміотичної реалізації його когнітивних планів, балансуванням між домінуванням авторської інтенції та задоволенням читача, між імпліцитними та експліцитними смислами, перекладацьких відкриттів і рутинних рішень, успіхів і невдач. Суголосно цим ідеям, в інтеракційній моделі перекладу перекладач визначається як центральний антропокомпонент комунікативної взаємодії в перекладі, організатор віртуального комунікативного акту «автор – читач», а його комунікативний статус вважається вищим за статуси автора й читача. Отже, монографію Тетяни Андрієнко «Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську)» вирізняє доступність думок й легкість стилю, чіткість і влучність відбиття наукових ідей. Переконаний, що ця праця стане в пригоді багатьом молодим і зрілим дослідникам у галузі перекладознавства та суміжних галузей науки. References Андрієнко Т. П. (2002). Мовленнєвий акт іронії в англійській мові (на матеріалі художньої літератури XVI - XX століть) : Дис... канд. філол. наук: 10.02.04. Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна. Andrienko, T. (2002). Speech Act of Irony in the English Language (On the Material of Belletristic Literature of the 16th and 20th Centuries). Ph.D. dissertation. Kharkiv: V. Karazin National University of Kharkiv. Baker, M. (1992). In Other Words. London and New York: Routledge. Chesterman, A. (1997). Memes of Translation: The Spread of Ideas in Translation Theory. Amsterdam & Philadelphia: John Benjamins. Eco, U. (2004). Mouse or Rat? Translation as Negotiation. L.: Phoenix. Lörscher, W. (1991). Translation Performance, Translation Process, and Translation Strategies: A Psycholinguistic Investigation. Tübingen: Narr. Лотман Ю. (2004). Семиосфера. СПб.: Искусство СПБ. Lotman, Yu. (2004). Semiosphere. S-Petersburg: Iskusstvo SPB. Newmark, P. (1988). Approaches to Translation. London & New York: Prentice Hall. Nida, E. A. (1964). Toward a Science of Translating. Leiden: Brill. Тороп, П. (2015). Тотальний переклад. Пер. з рос. О. А. Кальниченка, О. І. Оржицького. Вінниця: Нова книга. Torop, P. (2015). Total Translation. Translated by O. Kalnychenko. O. Orzhytskyi. Vinnytsia: Nova Knyha. Venuti, L. (1995). The Translator's Invisibility: A History of Translation. London & New York: Routledge.

Мета. Метою статті є аналіз фактів, які демонструють основні моменти зародження, формування й становлення творчої особистості майбутньої письменниці Галини Журби на прикладі її автобіографічної повісті «Далекий світ».Методи. У роботі використано біографічний метод, порівняльно-історичний, наратологічний, загальнонаукову методику синтезу, аналізу, спостереження, добору та систематизації матеріалу та психоаналіз.Результати. Звернено увагу на психологічний портрет письменниці в ранньому дитинстві. Особливу увагу приділено таким якостям характеру, як наполегливість, впертість, лідерські задатки, схильність до самостійних вчинків та вміння спо-стерігати й помітити те, чим діти зазвичай не цікавляться. Окремий аспект – родина дівчинки та її близьке оточення, історія роду, події та випробування, що випали на долю старшого покоління та вплинули на майбутню письменницю. Розглянуто й проаналізовано домашній уклад та світ дітей, котрі органічно почуваються серед мальовничої української природи. Форму-вання в дітей вільнолюбства свідчить, що в родині поважали дитячу думку та брали до уваги їхні бажання. У статті зазначено захоплення родини театром, мистецтвом, усі вільно спілкувались кількома мовами.Висновки. Проаналізовано різні підходи письменниці до відтворення навколишнього світу крізь призму сприйняття маленької дитини в моменти найбільших збурень емоцій та неповторних вражень. Галина Журба поєднує деталізовану оповідь із нюансу-ванням найтонших вражень дитячої душі. Яскраві образи, що постають перед читачем, схоплені променем внутрішнього бачен-ня дитини, з особливим, довірливим тоном мудрого наратора. Звернено увагу на тонке сприйняття палітри кольорів та звукової мелодики, що підтверджує наявність у дитини творчого начала й пояснює витоки майбутнього тяжіння авторки до імпресіонізму. Помічено, що письменниці прекрасно вдається перейти від власних спогадів і вражень до слова, здатного їх утримати й донести до читача, зберігши колорит того часу й відчуття автентичності. В описі подій поруч з автобіографізмом й документальністю зна-ходимо безпосередність враження й асоціативність мислення, що яскраво висвітлюють сутність самої письменниці.Purpose. The purpose of the article is toanalyze the facts testifying the main aspects of the future writer Halyna Zhurba’s creative personality genesis, establishment and development on the basis of her autobiographical novel “Distant Land”.Methods. The biographical method, comparative-historical method, narrative method general scientific methods of synthesis, analysis, observation, selection and systematization of material, and deep analysis are used in the work.Results. Attention is paid to the writer’s psychological portrait in her early childhood. Special attention is paid to such personality qualities as persistence, stubbornness, leadership, inclination for independent actions and ability to watch and notice things children aren’t usually interested in. A separate aspect is the girl’s family and her close surrounding, family history, events and hardships that the older generation faced and their impact on the future writer. The article describes and analyzes the future writer’s home style and the world of children who feel organic in the picturesque Ukrainian nature and communicate freely with peasants. The development of such children’s qualities as love for freedom proves that the family respected the children’s opinion and took into account their desires. The article reveals the parents’ special attitude to children’s education, their comprehensive development and theatre fascination.Conclusions. Different writer’s approaches to recreate the surrounding world through a prism of little child’s perception at the moments of highest emotional splashes and unique impressions are analyzed. Halyna Zhurba combines a detailed story with the nuances of the child’s soul delicate impressions. Bright images, arising to a reader, are full of the child’s inner vision mixed with the omniscient narrator’s particularly trustful tone. Special attention is drawn to the subtle perception of the colour palette and sound melody that testifies the child’s creative gift and explains the origins of the author’s future attraction to impressionism. It is emphasized that the writer perfectly manages to move from her own memories and impressions to the words that can retain and convey them to a reader, preserve the flavour of the time and sense of authenticity. The sincerity of impression and associative thinking as well as the autobiographical and documentary aspects can be traced in the description of events.

The goal of the study is to analyze the novel «Without Foundation» through the prism of A. Chekhov’s works, in particular, the play “The Cherry Orchard”.Research methods are determined by the goal. The method of intertextual analysis is used to identify various models and forms of literary dialogue in the text. Comparative and typological, structural and mythopoetic methods are used in contextual analysis and interpretation of the novel to clarify the author’s artistic concept.Results. It is indicated that the play by A. Chekhov “The Cherry Orchard” from the moment of its appearance, due to the scale of artistic generalization of the loss of home and motherland, began to play the role of a pretext to all artistic and philosophical searches of the twentieth century to comprehend the existential problem of baselessness, loss of personal in the period of historical catastrophes. Meanwhile, the review of literary studies indicates the absence of the special scientific study of cultural and artistic dialogue between V. Petrov-Domontovych and A. Chekhov, which narrows the intellectual horizons of the novel. It is not easy to recognize and distinguish Chekhov’s images and reminiscences in the general cultural context of the novel. The presence of A. Chekhov in the artistic world of Petrov-Domontovych is not a direct, but an indirect dialogue, when the consonance of aesthetic intentions is manifested in identical situations, conflicts, characters of heroes and is conditioned, among other things, by the cultural context, the cultural thesaurus. In the study, through the prism of Chekhov’s works, such motives as home, garden, steppe, alms, etc. are interpreted. It turns out that the main appeal to A. Chekhov is an ephrasis of Linnik’s painting with the eloquent title “The City is Cut”, which directly echoes the finale of “The Cherry Orchard”. For the main character of the novel, the canvas is a text, sounds, and its main sound, which, like A. Chekhov’s, breaks the silence, is the knocking of the ax on the tree. The Varangian Church, symbolizing the eternal, was under the threat of the destruction of the present, as in its time the poetic Chekhov’s garden. Conclusions. Domontovych-critic was inclined towards a combined concept of modern literature, which he proposed to call “schematic synthesis”. With his own novel “Without Foundation” Domontovych-writer demonstrated a model of a new Ukrainian novel, which, depicting his own, was not intended for “home use”, but thanks to intertextual poetics organically fit into the European literary context.Key words: A. Chekhov, “The Cherry Orchard”, intertextual poetics, mythology, modernist novel. Мета дослідження – аналіз роману «Без ґрунту» крізь призму творчості А. Чехова, зокрема, п’єси «Вишневий сад».Методи дослідження зумовлені поставленою метою. Метод інтертекстуального аналізу використовується для виявлення в тексті різних моделей і форм літературного діалогу. Порівняльно-типологічний, структурний і міфопоетичний методи застосовуються у контекстуальному аналізі та інтерпретації роману для з’ясування авторської художньої концепції.Результати. Вказано, що п’єса А. Чехова «Вишневий сад» з моменту своєї появи завдяки масштабам художнього узагальнення втрати дому і батьківщини стала виконувати роль претекста до всіх художньо-філософських шукань ХХ століття щодо осмислення екзистенційної проблеми безґрунтярства, втрати особистого у період історичних катастроф. Проте огляд літературознавчих розвідок свідчить про відсутність спеціального наукового дослідження культурно-мистецького діалогу В. Петрова-Домонтовича із А. Чеховим, що звужує інтелектуальні горизонти роману. Упізнати і виокремити чеховські образи і ремінісценції у загальному культурному контексті роману непросто. Присутність А. Чехова у художньому світі В. Петрова-Домонтовича – це не прямий, а опосередкований діалог, коли співзвучність естетичних намірів проявляються у тотожних ситуаціях, конфліктах, характерах героїв і зумовлені, зокрема, культурним контекстом, культурним тезаурусом. У дослідженні крізь призму чеховської творчості інтерпретуються такі міфологеми, як дім, сад, степ, милостиня тощо. Доводиться, що голо-вна апеляція до А. Чехова – екфрасис картини Линника з промовистою назвою «Місто рубають», який напряму перегукується з фіналом «Вишневого саду». Для головного героя роману полотно є текстом, що звучить, і головний його звук, який так само, як і у А. Чехова, порушує тишу, – стукіт сокири по дереву. Варязька церква, символізуючи вічне, опинилася під загрозою нищення нинішнього, як свого часу поетичний чеховський сад.Висновки. Домонтович-критик схилявся до комбінованої концепції сучасної літератури, яку пропонував назвати «схематичним синтезом». Власним романом «Без ґрунту» Домонтович-письменник продемонстрував зразок нового українського роману, який, зображуючи своє, призначався не для «хатнього вжитку», а завдяки інтертекстуальній поетиці органічно вписувався в європейський літературний контекст.Ключові слова: А. Чехов, «Вишневий сад», інтертекстуальна поетика, міфологема, модерністський роман.

В Меморандумі неперервної освіти Європейського союзу зафіксовано, що «Європа вже вступила в «епоху знань»…». Тому сьогодні безперечною є теза про успішність переходу до економіки і суспільства, основаних на знаннях, за умов супроводу його процесом неперервної освіти – учіння довжиною в життя (lifelong learning) [7]. Відтак, концепція освіти впродовж всього життя у ХХІ столітті набула ключового значення.Очевидно, що необхідність у неперервній освіті, професійній підготовці виникає щоразу, коли людина зустрічається з чимсь новим, що з’являється в його професійному й особистому житті. Тому ця необхідність нині набуває все більшої актуальності. За результатами дослідження проблеми неперервності освіти в глобалізованому світі М. Вартанян дійшов висновку, що неперервна освіта має репрезентувати «не тільки освітній шлях людини довжиною в життя з широким спектром можливостей доступу до освіти, але й трьохмірний освітній простір, в якому кожна людина може і зобов’язана знайти свою освітню траєкторію, що відповідає її індивідуальним запитам і потребам суспільства, рівень глибини якої залежить лише від його здібностей» [1, 21]. Ця позиція науковця близька нам за суттю, оскільки відповідає потребам керівників професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) з огляду на специфіку їх управлінської діяльності і може бути основою для побудови такої освітньої траєкторії кожного з них. Вона цілком органічно вбудовується в цілісну систему неперервної професійної освіти як її складова, забезпечуючи підвищення професіоналізму керівників ПТНЗ, їх потребу в постійному професійному вдосконаленні.Проблема неперервної професійної освіти знаходиться в центрі уваги відомих вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких О. Гагаріна, Т. Десятов, С. Коваленко, Л. Кравченко, Л. Лукьянова, Н. Ничкало, В. Олійник, Л. Сігаєва тощо. Безумовно, що основною сферою реалізації неперервності підвищення професійного рівня управлінця (менеджера) є післядипломна освіта, додаткова освіта та самоосвіта. На переконання В. Олійника, самоосвіта керівного персоналу ПТНЗ (як окремий елемент системи післядипломної педагогічної освіти) має бути керованою в міжкурсовий період за акумулятивним принципом і становити фундамент для здобуття вищих освітньо-кваліфікаційних рівнів [1111, 252].Досліджуючи наукові основи підготовки менеджерів освіти у системі неперервної педагогічної освіти, Л. Кравченко модифікувала поняття «педагогічна професійна підготовка менеджера освіти» як «поетапний концентричний індивідуалізований процес цілеспрямованого формування особистісно і соціально значущих професійно-педагогічних компетентностей фахівця та його самоздійснення у системі освіти впродовж життя» [5]. Ідеї, сформульовані Л. Кравченко в концепції професійної підготовки менеджера освіти, можна вважати основоположними для розвитку інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) керівників ПТНЗ, оскільки вони відображають поступальне вдосконалення професіоналізму як індивідуального процесу довжиною в усе життя, висвітлюють наукові засади до організації керованої самоосвіти в міжкурсовий період.Відомо, що будь-який підхід визначається певною ідеєю, концепцією, принципом і базується на основних категоріях. Ідеї неперервності освіти людини в усі періоди її життєдіяльності, розвинуті до теоретичних положень, створили передумови для розробки і розвитку акмеології (акме в перекладі з давньогрецької – вища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора) як нової міждисциплінарної галузі наукового знання, що межує з усіма науками, які вивчають людину і які вивчає сама людина в процесі професійного становлення. Акмеологія цілеспрямовано виокремлює професіоналізм і чинники впливу на нього [6, 7]. Завданням акмеології є побудова, розроблення і вдосконалення систем професійної майстерності, для яких ключовими є поняття продуктивності і рівня професіоналізму [3].Здійснення науковцями досліджень в галузі акмеології стосуються вивчення і використання резервних можливостей педагога щодо стану професійного і особистісного зростання – акме. Однак, досягнення суб’єктом навчання вершини професійної майстерності було «природнім в умовах орієнтації освіти на підготовку необхідних для держави спеціалістів і при розгляді професійної освіти як головної цінності…» [16, 45]. Водночас, при такому підході ця парадигма також орієнтується на соціальні норми і фактично дублює андрогогічну. Тому, на думку Ю. Фокіна, цей напрям можна назвати професійною акмеологією. Очевидно, в реаліях сьогодення, коли здійснюється переорієнтація на особистість, її індивідуальні потреби, виникла необхідність змінити орієнтири. Вчений вважає, що при акмеологічному підході до процесів навчання було б більш природним орієнтуватись на потенціал суб’єкта учіння, на його індивідуальність (людина як унікальна самобутня особистість, яка реалізує себе в творчий діяльності). Тоді орієнтація на соціальні норми стає нераціональною і керуватись слід нормами, що залежать від індивідуальності суб’єкта навчання. У такому разі змінюються орієнтири акмеологічної парадигми – викладання має бути спрямоване на допомогу суб’єкту навчання в досягненні вершини його можливостей, в найбільш повній реалізації ним потенціалу своєї особистості. Тобто, той потенціал, яким володіє суб’єкт навчання, може бути розвинутим до таких висот специфічної діяльності, про існування яких інші люди й не здогадувались, а соціальні норми відсутні. В той час як суспільно визнану вершину професійної майстерності індивід досягти нездатний. Такий підхід зараз використовується в дефектології, але «для забезпечення досягнення вершини реалізації індивідуального потенціалу такого підходу потребує кожний, навіть із здібностями і можливостями для одержання установленої суспільством вищої освіти» [16, 46].Такий погляд близький нам за своєю сутністю, оскільки він відповідає особливостям управлінської діяльності керівного персоналу ПТНЗ. Адже в Україні функціонують різнотипні ПТНЗ різних форм власності та підпорядкування, які відрізняються за рівнем атестації, профілем підготовки кваліфікованих робітників для різних галузей виробництва, умовами соціально-економічного регіонального розвитку тощо.Для подальшого дослідження заявленої проблеми необхідно визначити сутність поняття «керівник ПТНЗ». Семантичний аналіз поняття «керівник» показав що це «той, хто керує ким-, чим-небудь, очолює когось, щось» [9, 827]. Це також менеджер – найманий робітник, зайнятий професійною організаторською діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи, наділений суб’єктом власності визначеними повноваженнями. До числа керівників відносять лінійних і функціональних керівників організації та її структурних підрозділів [2]. В сучасну професійну педагогіку вводяться нові поняття і категорії, що вказує на її постійний розвиток і конвергенцію з іншими науками, зокрема менеджментом. Так, в науковому дослідженні Л. Кравченко на основі авторського компетентнісно-концентричного наукового підходу репрезентовано поняття «менеджер освіти». Нею визначено, що це професіонал високого рівня, освітній лідер, організатор педагогічної взаємодії, що «має спеціальну професійну підготовку, конвергентний світогляд, наділений владними повноваженнями з боку держави чи власника закладу, професійно керує педагогічним колективом відповідно до мети, місії й освітніх стандартів та соціально значущих педагогічних вимог, забезпечує рентабельність і конкурентоздатність освіти, здійснює моніторинг внутрішнього і зовнішнього педагогічного середовища, проводить маркетинг освітніх послуг, налагоджує ефективні зв’язки з громадськістю, як креативна особистість займається оперативним упровадженням інновацій у практику діяльності закладу» [5]. Отже, на основі смислового визначення цього поняття керівниками є директор і його заступники, директор (завідувач) філіалу, завідувач відділення, старший майстер, тобто ті особи, які працюють на керівних посадах, визначених Типовими штатними нормативами ПТНЗ. Вони мають затверджені функціональні обов’язки, що корелюють із змістом наукової категорії «менеджер освіти», і виходять за межі педагогічної діяльності, чим і зумовлюється необхідність визначення індивідуальної траєкторії їх самоосвіти. Керівництво нею в міжкурсовий період сьогодні здійснюється обласними навчально-(науково-)методичними центрами професійно-технічної освіти, які, зазвичай, і визначають зміст самоосвітньої діяльності керівного персоналу ПТНЗ, виходячи з потреб регіону (планують семінари, круглі столи, педагогічні читання, надання методичної допомоги тощо). Однак, останнім часом спостерігається тенденція зростання потреби керівників ПТНЗ у дослідженні окремих проблем розвитку педагогічних процесів, що виражається в координації тем дисертацій, створенні експериментальних майданчиків, підписанні договорів з науковими установами про співпрацю, участь у міжнародних і всеукраїнських виставках, публікації статей у фахових виданнях, виступах на всеукраїнських науково-практичних та науково-методичних семінарах тощо. Реалізація цієї потреби і визначає індивідуальну траєкторію руху особистості керівника до тієї вершини професіоналізму (акме), яку сьогодні він визначає самостійно і здебільшого інтуїтивно. Водночас саме поняття «керована» (самоосвіта) передбачає визначення цілей, планування, організацію, координацію, контроль, при необхідності корегування, аналізу і обов’язково рефлексії.Стратегія управління сучасним ПТНЗ потребує від керівників знань, умінь, навичок і здатності приймати неординарні рішення, організовувати інноваційні, творчі процеси в умовах певної невизначеності, високої конкуренції на ринку освітніх послуг і ринку праці, що зумовлює необхідність постійного суб’єктивного розвитку та опанування різними компетентностями, зокрема інформаційно-аналітичною, яка науковцями визнана невід’ємною складовою управлінської діяльності. Педагогічна практика свідчить, що формування і розвиток інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) не носить цілеспрямованого і обґрунтованого характеру в системі підвищення кваліфікації керівників ПТНЗ. Прояв цієї компетентності здебільшого залежить від ситуативних чинників, а тому в практиці управління не корелює з професіоналізмом управлінця. Однак, нерідко її недостатній розвиток стає причиною невдач в управлінській діяльності [14, 449].Аналіз останніх досліджень і публікацій з філософії, соціології, менеджменту, педагогіки і психології засвідчує зростання інтересу вчених до інформаційного аспекту дійсності та діяльності, що виникає на її основі, та висвітлений в наукових працях Ю. Абрамова, Д. Блюменау, Н. Ващекіна, В. Глушкова, О. Єлчанінової, С. Злочевського, Л. Кедровської, О. Кузя, А. Урсула та інших. Значна увага приділяється вивченню проблеми інформаційного забезпечення управління організаціями (В. Афанасьєв, Г. Воробйов, В. Волович, Н. Дніпренко, Л. Козачкова, В. Тарасенко, С. Шапіро тощо). В. Биков, Г. Бордовський, І. Гришанов, Ю. Дорошенко, М. Жалдак, Л. Калініна, Т. Коваль, В. Лапінський, А. Олійник, Н. Островерхова, Т. Поясок, С. Сисоєва, Л. Сущенко, Н. Тверезовська, І. Утюж та інші розглядають інформаційно-аналітичну діяльність у контексті управління навчальними закладами та організації навчально-виховним процесом.Вивчення результатів науково-дослідної роботи вказує на те, що кожний окремо взятий процес управління в ПТНЗ здійснюється за допомогою інформації – її вивчення, аналізу і синтезу, якісно-смислової переробки, в результаті чого виникає нова інформація та нові знання. З кожним днем у практичних працівників зростає об’єм інформації, що потребує обробки, вивчення, осмислення та прикладного застосування. Тобто, постійний розвиток ІАК суб’єктів управління ПТНЗ є очевидною необхідністю. На це вказують і результати вивчення нами ступеня готовності керівного складу ПТНЗ до реалізації ІАК в практичній діяльності. Саме труднощі, що виникають у роботі з різною інформацією, брак часу, відсутність необхідних «знань, умінь і навичок» як фундаменту інформаційно-аналітичної діяльності (ІАД), часто демотивують керівників до вивчення наукових підходів здійснення управління педагогічним і учнівським колективами, вивчення сучасних тенденцій розвитку професійної освіти і навчання, досвіду роботи своїх колег як за кордоном, так і на теренах країни, тощо.Повертаючись до проблеми нашого дослідження, зазначимо, що ІАК керівників ПТНЗ за визначенням учених (О. Гайдамак, Н. Гайсинк, Т. Єлканова, Н. Зинчук, О. Назначило, В. Омельченко, Н. Рижова, І. Савченко, О. Філімонова, В. Фомін, Н. Фролова, В. Ягупов) є складним, інтегрованим, особистісним та індивідуальним утворенням, до складу якого обов’язково входять когнітивний і функціональний (діяльнісний, процесуальний) компоненти. Для їх розвитку в системі неперервної освіти, а також самоосвіти необхідно передбачити певний зміст – програму як інформаційну технологію розвитку ІАК керівного складу ПТНЗ. Саме її розроблення забезпечить керовану самоосвіту управлінців, а використання різних форм контролю і самоконтролю, самооцінки (рефлексії) – стимулювання до опанування наукових підходів у роботі з інформацією. Таким чином, окреслиться роль обласних навчально-(науково-)методичних центрів професійно-технічної освіти в реалізації акмеологічної парадигми щодо розвитку менеджерів освіти.Існують різні підходи до розроблення навчальних програм. У науковій літературі, що висвітлює результати дослідження проблеми розвитку ІАК, представлені програми формування і розвитку цього утворення у студентів і курсантів. У нашому дослідженні ми маємо справу з дорослими людьми з багатим досвід педагогічної роботи і управлінської діяльності, амбітними у визначенні життєвих і професійних цілей, що необхідно враховувати як при конструюванні змістової складової інформаційної технології розвитку в них ІАК, так і процесуальної. Тому вважаємо, що розроблення програми має здійснюватись на основі діагностики (для визначення рівня сформованої ІАК, потенціалу особистості керівника та його потреб). Адже в «самому загальному вигляді компетентність фахівця – це актуальна особиста якість людини, заснована на знаннях, інтелектуально і особисто зумовлених його соціально-професійними інтересами» [15, 14–15]. Вибір форм навчання також бажано узгоджувати. При цьому необхідно запропонувати декілька, щоб була альтернатива вибору. Не менш важливим є з’ясування очікувань учасників процесу розвитку ІАК щодо обраних ними інформаційних ролей (приймальник, розповсюджувач, оратор) [13]. Одним із методів з’ясування очікувань є робота з «листами очікувань», в яких пропонується закінчити одну із фраз (наприклад: «я сподіваюсь, що виконання цієї програми буде …», «я бажав би (бажала) унести з собою …», «я очікую, що …», «я буду розчарований (розчарована), якщо …» і т. ін.). Вони мають певне значення: для організаторів процесу навчання – дають інформацію про те, на що сподіваються учасники процесу, для самих керівників – це деякою мірою стимул для цілеспрямованої роботи.Ефективний розвиток ІАК керівників ПТНЗ у процесі неперервної професійної освіти, зокрема в міжкурсовий період, як зазначалось вище, передбачає визначення мети і завдань. Метою нашої програми є розвиток ІАК керівників ПТНЗ, а завдання полягають у: вивченні теоретичної основи ІАД (систему теоретичних і технологічних знань); розвинути в керівників інформаційно-аналітичні уміння, рефлексивні здібності, що допомагають усвідомлювати і оцінювати ІАД. Отже, реалізація програми розвитку ІАК дасть змогу її учасникам опанувати системою інформаційно-аналітичних знань (базовими поняттями, технологіями – способами і методами – здійснення ІАД; реалізувати їх на практиці (опанувати інформаційно-аналітичними уміннями); оцінювати і корегувати ІАД, визначати перспективи розвитку ІАК у межах власного потенціалу.При розробленні програми можливе використання блочно-модульного структурування навчального матеріалу з урахуванням рівня сформованості ІАК керівника. Ґрунтуючись на результатах попереднього опитування керівного персоналу ПТНЗ, зазначимо, що зміст програми може містити, наприклад, такі теми: основні теоретичні положення розвитку ІАК, організація ІАД, засоби забезпечення ІАД, інформаційний пошук, обробка і фіксація інформації, аналіз і синтез отриманої інформації, практичне використання інформації в управлінській діяльності, самодіагностика рівня ІАК.Для визначення блочно-модульного розподілу навчального матеріалу, орієнтуючись на загальну структуру діяльності і логіку управлінської діяльності керівників ПТНЗ, ми визначили структуру їх ІАД і виокремили інформаційно-аналітичні уміння, які необхідні в роботі з інформацією. Одержані результати показані на рис. 1, який ілюструє, що на першому етапі ІАД – мотиваційно-цільовому – керівник використовує управлінські уміння (коректне формулювання своїх інформаційних запитів; визначення потреби певного інформаційного ресурсу в межах оперативного і стратегічного управління ПТНЗ; сприйняття і активний пошук усіх різновидів і типів інформації; уміння, що запезпечують планування, організацію і регулювання інформаційно-аналітичної дільності; створення і забезпечення розвитку інформаційної системи ПТНЗ); на другому етапі – організаційно-виконавчому – затребувані

Система освіти, яка ґрунтується на наукових засадах її організації, характеризується зміщенням акцентів від отримання готового наукового знання до оволодіння методами його отримання як основи розвитку загальнонаукових компетенцій.Уже достатньо чітко визначена спрямованість нової освітньої парадигми, осмислені її детермінуючі особливості, визначено предмет постнекласичної педагогіки та її основоположні аксіоми. Вироблені пріоритети всієї постнекласичної дидактики, аж до розроблення її категоріального апарату. Проте, на фоні такої колосальної роботи педагогічної думки так і не сформульовано достатньо чітко концептуальні основи постнекласичної дидактики, яка перебуває в стані активного формування як загалом, так і по відношенню до її природничо-наукової компоненти.На сучасному етапі модернізації освіти головним завданням стає формування у студентів здатності навчатися, самостійно здобувати знання і творчо мислити, приймати нестандартні рішення, відповідати за свої дії і прогнозувати їх наслідки; за період навчання у них мають бути сформовані такі навики, які їм будуть потрібні упродовж всього життя, у якій би галузі вони не працювали: самостійність суджень, уміння концентруватися на основних проблемах, постійно поповнювати власний запас знань.Зараз вимоги до рівня підготовки випускника пред’являються у формі компетенцій. Обов’язковими компонентами будь-якої компетенції є відповідні знання і уміння, а також особистісні якості випускника. Синтез цих компонентів, який виражається в здатності застосовувати їх у професійній діяльності, становлять сутність компетенції. Отже, інтегральним показником досягнення якісно нового результату, який відповідає вимогам до сучасного вчителя, виступає компетентність випускника університету. Оволодіння сукупністю універсальних (завдяки інтегральному підходові до викладання) і професійних компетенцій дозволить випускнику виконувати професійні обов’язки на високому рівні. Необхідно шляхом інтеграції навчальних дисциплін, використовуючи активні методи та інноваційні технології, які привчають до самостійного набуття знань і їх застосування, допомагати як формуванню практичних навиків пошуку, аналізу і узагальнення любої потрібної інформації, так і набуттю досвіду саморозвитку і самоосвіти, самоорганізації і самореалізації, сприяти становленню і розвиткові відповідних компетенцій, актуальних для майбутньої професійної діяльності учителя.Стосовно обговорюваного питання, то в результаті вивчення циклу природничих дисциплін випускник повинен знати фундаментальні закони природи, неорганічної і органічної матерії, біосфери, ноосфери, розвитку людини; уміти оцінювати проблеми взаємозв’язку індивіда, людського суспільства і природи; володіти навиками формування загальних уявлень про матеріальну першооснову Всесвіту. Звичайно, що забезпечити такі компетенції будь-яка окремо взята природнича наука не в змозі. Шлях до вирішення цієї проблеми лежить через їх інтеграцію, тобто через оволодіння масивом сучасних природничо-наукових знань як цілісною системою і набуття відповідних професійних компетенцій на основі фундаментальної освіти [2].Когнітивною основою розвитку загальнонаукових компетенцій є наукові знання з тих розділів дисциплін природничо-наукового циклу ВНЗ, які перетинаються між собою. Тобто, успішність їх розвитку визначається рівнем міждисциплінарної інтеграції вказаних розділів. Загальновідомо, що найбільший інтеграційний потенціал має загальний курс фізики, оскільки основні поняття, теорії і закони фізики широко представлені і використовуються у більшості інших загальнонаукових і вузькоприкладних дисциплін, що створює необхідну базу для розвитку комплексу загальнонаукових компетентностей.У той же час визначальною особливістю структури наукової діяльності на сучасному етапі є розмежування науки на відносно відособлені один від одного напрями, що відображається у відокремлених навчальних дисциплінах, які складають змістове наповнення навчальних планів різних спеціальностей у ВНЗ. До деякої міри це має позитивний аспект, оскільки дає можливість більш детально вивчити окремі «фрагменти» реальності. З іншого боку, при цьому випадають з поля зору зв’язки між цими фрагментами, оскільки в природі все між собою взаємопов’язане і взаємозумовлене. Негативний вплив відокремленості наук вже в даний час особливо відчувається, коли виникає потреба комплексних інтегрованих досліджень оточуючого середовища. Природа єдина. Єдиною мала б бути і наука, яка вивчає всі явища природи.Наука не лише вивчає розвиток природи, але й сама є процесом, фактором і результатом еволюції, тому й вона має перебувати в гармонії з еволюцією природи. Збагачення різноманітності науки повинно супроводжуватися інтеграцією і зростанням упорядкованості, що відповідає переходу науки на рівень цілісної інтегративної гармонічної системи, в якій залишаються в силі основні вимоги до наукового дослідження – універсальність досліду і об’єктивний характер тлумачень його результатів.У даний час загальноприйнято ділити науки на природничі, гуманітарні, математичні та прикладні. До природничих наук відносять: фізику, хімію, біологію, астрономію, геологію, фізичну географію, фізіологію людини, антропологію. Між ними чимало «перехідних» або «стичних» наук: астрофізика, фізична хімія, хімічна фізика, геофізика, геохімія, біофізика, біомеханіка, біохімія, біогеохімія та ін., а також перехідні від них до гуманітарних і прикладних наук. Предмет природничих наук складають окремі ступені розвитку природи або її структурні рівні.Взаємозв’язок між фізикою, хімією і астрономією, а особливо аспектний характер фізичних знань стосовно до хімії і астрономії дають можливість стверджувати, що роль генералізаційного фактору при формуванні змісту природничо-наукової освіти можлива лише за умови функціонування системи астрофізичних знань. Генералізація фізичних й астрономічних знань, а також підвищення ролі наукових теорій не лише обумовили фундаментальні відкриття на стику цих наук, але й стали важливим засобом подальшого розвитку природничого наукового знання в цілому [4]. Що стосується змісту, то його, внаслідок бурхливого розвитку астрофізики в останні декілька десятків років потрібно зробити більш астрофізичним. Астрофізика як розділ астрономії вже давно стала найбільш вагомою її частиною, і роль її все більше зростає. Вона взагалі знаходиться в авангарді сучасної фізики, буквально переповнена фізичними ідеями й має величезний позитивний зворотній зв’язок з сучасною фізикою, стимулюючи багато досліджень, як теоретичних, так і експериментальних. Зумовлено це, в першу чергу, невпинним розвитком сучасних астрофізичних теорій, переоснащенням науково-технічної дослідницької бази, значним успіхом світової космонавтики [3].Разом з тим, сучасна астрономія – надзвичайно динамічна наука; відкриття в ній відбуваються в різних її галузях – у зоряній і позагалактичній астрономії, продовжуються відкриття екзопланет тощо. Так, нещодавно відкрито новий коричневий карлик, який через присутність у його атмосфері аміаку і тому, що його температура істотно нижча, ніж температура коричневих карликів класів L і T, може стати прототипом нового класу (його вчені вже позначили Y). Важливим є й те, що такий коричневий карлик – фактично «сполучна ланка» між зорями і планетами, а його відкриття також вплине на вивчення екзопланет.Сучасні астрофізичні космічні дослідження дозволяють отримати унікальні дані про дуже віддалені космічні об’єкти, про події, що відбулися в період зародження зір і галактик. Міжнародна астрономічна спілка (МАС) запровадила зміни в номенклатурі Сонячної системи, ввівши новий клас об’єктів – «карликові планети». До цього класу зараховано Плутон (раніше – дев’ята планета Сонячної системи), Цереру (до цього – найбільший об’єкт з поясу астероїдів, що міститься між Марсом і Юпітером) та Еріду (до цього часу – об’єкт 2003 UB313 з поясу Койпера). Водночас МАС ухвалила рішення щодо формулювання поняття «планета». Тому, планета – небесне тіло, що обертається навколо Сонця, має близьку до сферичної форму і поблизу якого немає інших, таких самих за розмірами небесних тіл. Існування в планетах твердої та рідкої фаз речовини в широкому діапазоні температур і тисків зумовлює не тільки величезну різноманітність фізичних явищ та процесів, а й перебіг різнобічних хімічних процесів, таких, наприклад як, утворення природних хімічних сполук – мінералів. На жодних космічних тілах немає такого розмаїття хімічних перетворень, як на планетах. Проте на них можуть відбуватися не тільки фізичні та хімічні процеси, а й, як свідчить приклад Землі, й біологічні та соціальні. Тобто планети відіграють особливу роль в еволюції матерії у Всесвіті. Саме завдяки існуванню планет у Всесвіті відбувається перехід від фізичної форми руху матерії до хімічної, біологічної, соціальної, цивілізаційної. Планети – це база для розвитку вищих форм руху матерії. Слід зазначити, що це визначення стосується лише тіл Сонячної системи, на екзопланети (планет поблизу інших зір) воно поки що не поширюється. Було також визначено поняття «карликова планета». Окрім цього, вилучено з астрономічної термінології термін «мала планета». Таким чином, сьогодні в Сонячній системі є планети (та їх супутники), карликові планети (та їх супутники), малі тіла (астероїди, комети, метеороїди).Використання даних сучасних астрономічних, зокрема астрофізичних уявлень переконливо свідчать про те, що дійсно всі випадки взаємодій тіл у природі (як в мікросвіті, так й у макросвіті і мегасвіті) можуть бути зведені до чотирьох видів взаємодій: гравітаційної, електромагнітної, ядерної і слабкої. В іншому плані, ілюстрація застосувань фундаментальних фізичних теорій, законів і основоположних фізичних понять для пояснення особливостей будови матерії та взаємодій її форм на прикладі всіх рівнів організації матерії (від елементарних частинок до мегаутворень Всесвіту) є переконливим свідченням матеріальної єдності світу та його пізнаваності.Наукова картина світу, виконуючи роль систематизації всіх знань, одночасно виконує функцію формування наукового світогляду, є одним із його елементів [1]. У свою чергу, з науковою картиною світу завжди корелює і певний стиль мислення. Тому формування в учнів сучасної наукової картини світу і одночасно уявлень про її еволюцію є необхідною умовою формування в учнів сучасного стилю мислення. Цілком очевидно, що для формування уявлень про таку картину світу і вироблення у них відповідного стилю мислення необхідний й відповідний навчальний матеріал. В даний час, коли астрофізика стала провідною складовою частиною астрономії, незабезпеченість її опори на традиційний курс фізики є цілком очевидною. Так, у шкільному курсі фізики не вивчаються такі надзвичайно важливі для осмисленого засвоєння програмного астрономічного матеріалу поняття як: ефект Доплера, принцип дії телескопа, світність, закони теплового випромінювання тощо.В умовах інтенсифікації наукової діяльності посилюється увага до проблем інтеграції науки, особливо до взаємодії природничих, технічних, гуманітарних («гуманітаризація освіти») та соціально-економічних наук. Розкриття матеріальної єдності світу вже не є привілеями лише фізики і філософії, та й взагалі природничих наук; у цей процес активно включилися соціально-економічні і технічні науки. Матеріальна єдність світу в тих галузях, де людина перетворює природу, не може бути розкритою лише природничими науками, тому що взаємодіюче з нею суспільство теж являє собою матерію, вищого ступеня розвитку. Технічні науки, які відображають закони руху матеріальних засобів людської діяльності і які є тією ланкою, що у взаємодії поєднує людину і природу, теж свідчать про матеріальність засобів людської діяльності, з допомогою яких пізнається і перетворюється природа. Тепер можна стверджувати, що доведення матеріальної єдності світу стало справою не лише філософії і природознавства, але й всієї науки в цілому, воно перетворилося у завдання загальнонаукового характеру, що й вимагає посилення взаємозв’язку та інтеграції перерахованих вище наук.Звичайно, що найбільший внесок у цю справу робить природознавство, яке відповідно до характеру свого предмета має подвійну мету: а) розкриття механізмів явищ природи і пізнання їх законів; б) вияснення і обґрунтування можливості екологічно безпечного використання на практиці пізнаних законів природи.Інтеграція природничо-наукової освіти передбачає застосування впродовж всього навчання загальнонаукових принципів і методів, які є стержневими. Для змісту інтегративних природничо-наукових дисциплін найбільш важливими є принцип доповнюваності, принцип відповідності, принцип симетрії, метод моделювання та математичні методи.Вважаємо за доцільне звернути особливу увагу на метод моделювання, широке застосування якого найбільш характерне для природничих наук і є необхідною умовою їх інтеграції. Необхідність застосування методу моделювання в освітній галузі «природознавство» очевидна у зв’язку зі складністю і комплексністю цієї предметної галузі. Без використання цього методу неможлива інтеграція природничо-наукових знань. У процесі моделювання об’єктів із області природознавства, що мають різну природу, якісно нового характеру набувають інтеграційні зв'язки, які об’єднують різні галузі природничо-наукових знань шляхом спільних законів, понять, методів дослідження тощо. Цей метод дозволяє, з одного боку, зрозуміти структуру різних об’єктів; навчитися прогнозувати наслідки впливу на об’єкти дослідження і керувати ними; встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між явищами; з іншого боку – оптимізувати процес навчання, розвивати загальнонаукові компетенції.Фундаментальна підготовка студентів з природничо-наукових спеціальностей неможлива без послідовного і систематичного формування природничо-наукового світогляду у майбутніх фахівців.Науковий світогляд – це погляд на Всесвіт, на природу і суспільство, на все, що нас оточує і що відбувається у нас самих; він проникнутий методом наукового пізнання, який відображає речі і процеси такими, якими вони існують об’єктивно; він ґрунтується виключно на досягнутому рівні знань всіма науками. Така узагальнена система знань людини про природні явища і її відношення до основних принципів буття природи складає природничо-науковий аспект світогляду. Отже, світогляд – утворення інтегральне і ефективність його формування в основному залежить від ступеня інтеграції всіх навчальних дисциплін. Адже до складу світогляду входять і відіграють у ньому важливу роль такі узагальнені знання, як повсякденні (життєво-практичні), так і професійні та наукові.Вищим рівнем асоціативних зв’язків є міждисциплінарні зв’язки, які повинні мати місце не лише у змісті окремих навчальних курсів. Тому, сучасна тенденція інтеграції природничих наук і створення спільних теорій природознавства зобов’язує викладацький корпус активніше упроваджувати міждисциплінарні зв’язки природничо-наукових дисциплін у навчальний процес ВНЗ, що позитивно відобразиться на ефективності його організації та підвищенні якості навчальних досягнень студентів.Підсумовуючи вище викладене, можна зробити наступні висновки:Однією з особливостей компетентісного підходу, що відрізняє його від знанієво-центрованого, є зміна функцій підготовки вчителів з окремих дисциплін, які втрачають свою традиційну самодостатність і стають елементами, що інтегруються у систему цілісної психолого-педагогічної готовності випускника до роботи в умовах сучасного загальноосвітнього навчального закладу.Інтеграційні процеси, так характерні для сучасного етапу розвитку природознавства, обов’язково мають знаходити своє відображення в природничо-науковій освіті на рівні як загальноосвітньої, так і вищої школи. Майбутнім педагогам необхідно усвідомлювати взаємозв’язок і взаємозалежність наук, щоб вони могли підготувати своїх учнів до роботи в сучасних умовах інтеграції наук.Учителям біології, хімії, географії необхідно володіти методами дослідження об’єктів природи, переважна більшість яких базується на законах фізики і передбачає уміння працювати з фізичними приладами. Крім того, саме фізика створює основу для вивчення різноманітних явищ і закономірностей, які складають предмет інших природничих наук.Інтеграція природничо-наукових дисциплін дозволить розкрити у процесі навчання фундаментальну єдність «природа – людина – суспільство», значно посилить інтерес студентів до вивчення цього циклу дисциплін, дасть можливість інтенсифікувати навчальний процес і забезпечити високий рівень якості його результату.

Мета роботи. Розробити методики отримання ряду нових морфолін-4-іл-2-тіоксоацетамідів та дослідити їх взаємодію з 1,3-диамінопропаном. Здійснити синтез нових 1,4,5,6-тетрагідропіримідин-2-карбоксамідів та провести первинний скринінг їх протизапальних властивостей.Матеріали і методи. Органічний синтез, спектроскопія ЯМР, елементний аналіз, фармакологічний скринінг.Результати й обговорення. Взаємодією хлороацетамідів, синтезованих на основі заміщених анілінів та 2-аміно-5-бензилтіазолів, з сіркою та морфоліном отримано ряд нових морфолін-4-іл-2-тіоксоацетамідів. Встановлено, що їх взаємодія з 1,3-діамінопропаном приводить до утворення 1,4,5,6-тетрагідропіримідин-2-карбоксамідів. Досліджено протизапальну активність деяких синтезованих сполукВисновки. Розроблено методику синтезу 1,4,5,6-тетрагідропіримідин-2-карбоксамідів. За результатами дослідження протизапальної активності синтезованих похідних ідентифіковано високоактивні сполуки, які з показниками пригнічення запальної реакції в межах 37,5–46,7 % співмірні з дією еталонного нестероїдного протизапального засобу «Диклофенаку натрію».

Мета роботи. На основі реакцій гетероциклізації та Кньовенагеля здійснити синтез нових 5-іліденроданінів sз фрагментом диклофенаку в положенні 3 для скринінгу протизапальної активності.Матеріали і методи. Органічний синтез, спектроскопія ЯМР, елементний аналіз, фармакологічний скринінг, SAR-аналіз.Результати й обговорення. Взаємодією гідразиду 2-(2,6-дихлорофеніламіно)-фенілацетатної кислоти з тіокарбоніл-біс-тіогліколевою кислотою в середовищі етанолу синтезовано похідне роданіну з фрагментом протизапального засобу «Диклофенак» в положенні 3. Враховуючи наявність активної метиленової групи в положенні 5, проведено подальшу модифікацію отриманого роданіну в умовах реакції Кньовенагеля з різноманітними ароматичними альдегідами, похідними ізатину та цинамового альдегіду з утворенням серій відповідних 5-ариліден-, 5-ізатиніліден- та 5-(3-фенілпропен)іліденпохідних для вивчення антиексудативної активності. Структуру синтезованих сполук підтверджено елементним аналізом та спектроскопією ПМР.Висновки. Результати дослідження протизапальної активності синтезованих сполук дозволили ідентифікувати три високоактивні сполуки, які за показником пригнічення запальної реакції (42,4-45,3%) були співмірними з еталонним нестероїдним протизапальним засобом «Диклофенак натрію».

Мета роботи. На основі реакцій гетероциклізації та Кньовенагеля здійснити синтез нових тіадіазоло-2-імінотіазолідин-4-онів та їх 5-ариліденпохідних для скринінгу антитрипаносомної активності.Матеріали і методи. Органічний синтез, спектроскопія ЯМР, елементний аналіз, фармакологічний скринінг.Результати й обговорення. Циклізацією N-(1,3,4-тіадіазол-2-іл)заміщених 2-хлороацетамідів під дією амонію тіоціанату в середовищі ацетону синтезовано серію нових похідних 2-імінотіазолідин-4-ону. Наявність метиленактивної групи в положенні 5 тіазолідинового циклу отриманих 2-(1,3,4-тіадіазол-2-іл)імінотіазолідин-4-онів дозволила провести їх подальшу модифікацію в умовах реакції Кньовенагеля з різноманітними арил(гетерил)карбальдегідами, ізатином або похідними коричного альдегіду з утворенням серій відповідних 5-арил(гетерил)іліден- та 5-ізатин(3-фенілпропен)іліденпохідних як потенційних антитрипаносомних агентів. Структуру синтезованих сполук підтверджено елементним аналізом та спектроскопією ПМР.Висновки. Результати скринінгу антитрипаносомної активності in vitro синтезованих сполук на штамі Trypanosoma brucei gambiense (TBG) дозволили ідентифікувати чотири високоактивні сполуки, які зі значеннями IC50 в межах 7,3-12,8 мкМ володіли суттєвим трипаноцидним ефектом.

Розробка високоефективних сонячних елементів є актуальним напрямком як матеріалознавчої науки, так і фізики напівпровідників. При цьому однією з найважливіших проблем, що потребують нагального вирішення, є значна невідповідність між спектром сонячного випромінювання і спектром поглинання фотоелемента. Запропоновано метод, що полягає в синтезі та нанесенні на поверхню фотоелемента люмінофорного шару, який функціонує як перетворювач електромагнітного випромінювання. Показано, що наноструктуроване піразолінове покриття здатне перетворювати падаюче сонячне випромінювання у вторинне оптичне випромінювання для оптимальної відповідності сонячного спектра і спектра поглинання фотоелемента. Результати експериментального дослідження показали широкі можливості при створенні такого типу покриття. Було встановлено, що отримані наноструктуровані органічні композити характеризуються достатньою величиною спектрального зсуву (200–400 нм), що може варіюватися шляхом введення домішок у процесі синтезу люмінофору, високим квантовим виходом ~80 % і є досить стабільними за умов довготривалого інтенсивного опромінення. Табл.: 1. Іл.: 5. Бібліогр.: 13 найм.

У статті розглянуто організацію практичної підготовки студентів фармацевтичного факультету в ДВНЗ “Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України” при вивченні органічної хімії. Звернуто увагу на формування загальних компетентностей, зокрема: здатності застосовувати практичні знання у критичних ситуаціях, здатності до адаптації та дій у новій ситуації і здатності до абстрактного мислення, здатності проводити дослідження на сучасному науковому рівні, аналізу та синтезу, вчитися й бути сучасно навченим.

Каротини - природні органічні пігменти групи каротиноїдів, які є попередниками вітамінуА. У продуктах тваринного походження міститься в усіх формах, проте оскільки чистийретинол нестабільний, значна його частина перебуває у вигляді складних ефірів ретинолу.Вітамін не може синтезуватися в організмі людини самостійно. Його нестача в організміпровокує ряд проблем зі здоров’ям: курячу сліпоту, збільшення ризику виникненняонкологічних патологій передміхурової залози, легенів, захворювання серцевого м’яза,розвиток вікових змін у сітківці ока. Hезважаючи на схожість між собою, кожна групакаротиноїдів справляє свій вплив на певний тип тканин в організмі людини.Найрозповсюдженішими з них є каротини. Вони активно синтезуються рослинами,особливо багато їх у листі при переході рослин до цвітіння. Використання рослин, якджерела каротиноїдів, незважаючи на свою популярність має ряд недоліків: сезоннийхарактер, залежить від екологічного стану ґрунтів та урожаїв рослин, також існуєпроблема великих посівних площ під вирощування рослин, забезпечувати які дорого. Дотого ж, біодоступність каротиноїдів з соку овочів невелика через високий вміст пігментів,асоційованих з білковими комплексами, що ускладнює їх вивільнення. Мікробіологічнийсинтез є перспективним методом отримання пігменту, так як мікроорганізми, зокремабактерії, здатні швидко накопичувати біомасу, а також не потребують великої площі длякультивування. Саме тому з метою здешевлення подальшого промислового виробництвабуло проведене дослідження, метою якого було експериментально з’ясувати вплив умовкультивування, а саме вмісту солі різної концентрації в середовищі та наявність(відсутність) світла на синтез каротиноїдів ґрунтових бактерій. Дослідження показали, щодосить незначні коливання вмісту солі NaCl в складі середовища культивування бактерійвиду Bacillus subtilis викликають збільшення синтезу каротиноїдів, при чому в темряві цейпроцес проходить активніше.

<span class="4"><span lang="RU">у представленій статті проведено детальний аналіз проблем, які виникають у студентів підчас складання ліцензійного іспиту «КРОК-1». Запропоновано впровадження до навчального плану елективного курсу «Теоретичні основи органічного синтезу» як ефективного інструменту підвищення знань з органічної хімії та підготовки студентів до ліцензійного іспиту «КРОК-1».</span></span>

Світ комах репрезентовано в творчості багатьох письменників різних епох і народів. Метою нашої статті є окреслення особливостей функціювання інсектних образів-символів у ліриці українського поета з Польщі Івана Златокудра (Яна Володимировича Врецьони). Дослідження засноване на загальнонауковій методиці аналізу, синтезу, спостереження, добору та систематизації матеріалу. У статті використано елементи культурно-історичного, естетичного, міфологічного, герменевтичного, описового методів. Розглянуто ентомологічні мотиви та образи в поетичних текстах Івана Златокудра. Символіка бджоли, джмеля, оси, шершня, метелика, павука, жука, цвіркуна, світлячка, коника та інших комах є характерним елементом запропонованої автором художньої картини світу, виявом його особистісного бачення взаємин між людиною і природою. Інсектний вимір у творчості Івана Златокудра органічно входить до його образної системи, що грунтується на поєднанні реального та феєричного планів, використанні міфологічної та фольклорної символіки, містичних вкраплень. Образи комах у текстах поета покликані відтінити розмаїття довколишнього світу та увиразнити авторське сприйняття питань національного і загальнолюдського значення.