Journal articles on the topic 'Організація режиму праці'

Вступ. У статті розкрито педагогічні засади фізичного виховання в науковій спадщині видатного україн- ського педагога, корифея світової й вітчизняної психолого-педагогічної науки Костянтина Ушинського. Мета дослідження – проаналізувати методичні засади фізичного виховання школярів крізь призму розгляду педа- гогічних засобів і форм у гуманістичній та здоров’язберігальній концепції Ушинського. Методи дослідження – вивчення літературних джерел, документальних матеріалів, теоретичний аналіз і синтез отриманих даних. Результати дослідження. На основі вивчення історико-літературних джерел установлено, що К. Ушинський (1824–1870) критично порівняв освітні реалії зарубіжжя з актуальним станом вітчизняної школи та зробив вагомі теоретичні узагальнення щодо таких актуальних методичних питань фізичного виховання: місця гімнастики й гімнастичних ігор у змісті навчальних предметів у школах різного типу; впливу режиму дня на нормальний фізичний розвиток вихованців; ролі раціонального харчування в збереженні здоров’я учнів; формування сприятливого психоемоційного клімату та ін. Висновки. Дослідження, здійснене на основі історико-педагогічного аналізу праць К. Ушинського, дало змогу виокремити та зафіксувати арсенал засобів фізичного виховання школярів у творчій спадщині видатного педагога: фізичні вправи, гімнастика, гра, праця, ознайомлення учнів із теоретичними відомостями з анатомії, фізіології та гігієни в підручниках «Дитячий світ» і «Рідне слово»; природні й гігієнічні чинники: раціональний режим праці, харчування, відпочинок, сон. Визначено найбільш дієві орга- нізаційні форми фізичного виховання учнів у науковому доробку К. Ушинського: уроки гімнастики, фізкультурні хвилинки, фізкультурні паузи, раціональна організація відпочинку учнів на перервах, на свіжому повітрі з рухливими іграми, прогулянками на природу. Загальнопедагогічні положення К. Ушинського істотно вплинули на теорію фізичного виховання царської Росії другої половини ХІХ ст. Як українського педагога, Костянтина Ушинського, без сумніву, можна вважати засновником національної педагогічної теорії фізичного виховання.

У кримінально-виконавчому праві України усталеною є думка, що режим у виправних і виховних колоніях – це є порядок виконання і відбування покарання. Таке розуміння режиму має свої історичні корені у радянському гулагівському минулому. Саме з 30-х років минулого сторіччя за наказами й інструкціями НКВС режим для засуджених став втіленням порядку виконання і відбування позбавлення волі на підставі їх ізоляції. З того часу і по сьогоднішній день забезпечення ізоляції засуджених розглядається як основна вимога режиму. У радянському виправно-трудовому праві виходили з того, що ізоляція уособлює в собі обмеження прав і свобод притаманних позбавленню волі, тобто кару. Режим вимагає здійснювати нагляд за позбавленими волі шляхом цілодобового і постійного контролю в місцях їх проживання і праці. Засобами забезпечення режиму є обшуки засуджених та приміщень, в яких вони знаходяться, огляд території колонії; застосування до позбавлених волі заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї. На відміну від такого розуміння режиму, Європейські тюремні правила (ЄТП) розрізняють ув’язнення і позбавлення волі і виходять з того, що ув’язнення і позбавлення волі є покаранням вже самі по собі і тому режим для засуджених ув’язнених не повинен збільшувати страждання, заподіяні ув’язненням. Режим за ЄТП складається зі збалансованої програми консультацій, піклування, турботи і допомоги, спрямованої на полегшення реінтеграції ув’язнених у вільне суспільство після закінчення їхнього строку ув’язнення. Режим передбачає надання можливості отримання освіти, професійної підготовки , заняття спортом, організації відпочинку. ЄТП далекі від того, щоб розглядати режим як порядок виконання і відбування покарання. За ЄТП режим є правилами поводження з ув’язненими, саме так має тлумачитися режим і у кримінально-виконавчому праві України. Актуальність дослідження даного аспекту режиму зумовлена необхідністю розробки пропозицій у галузі кримінально-виконавчого права, які б відповідали законодавству Європейського Союзу, що передбачено Концепцією реформування (розвитку) пенітенціарної системи України.

Електротравми на виробництві відрізняються високою летальністю, що вимагає ретельного виконання правил і норм електробезпеки, застосування захисних засобів. Будь-яке металургійне підприємство має розгалужені електричні мережі, значну кількість електроспоживачів з лінійною напругою 380, 660 і 6000 В. Окрім того сюди додаються несприятливі умови праці та наявність факторів підвищеної та особливої небезпеки ураження струмом. Все перелічене пред’являє підвищені вимоги до електробезпеки. Для електродвигунів, що працюють у приміщеннях гарячих цехів або в інших приміщеннях з високою температурою повітря, потрібно вживати заходів із запобігання можливості їх нагрівання вище припустимого рівня, яке здійснюється шляхом застосування відповідного виконання двигунів. Використовують два види виконання електродвигуни, що продуваються (охолоджувальне повітря надходить всередину від власного або спеціально встановленого вентилятора), закриті електродвигуни, яких обдувають (повітря подають від вентилятора, розташованого зовні машини). Правильна організація робочого місця з точки зору електробезпеки має особливе значення для приміщень металургійних цехів. Перш за все потрібно витримувати нормативну відстань до струмовідних частин і дотримуватися правил виконання робіт на електроустановках. Важливе значення для безпеки має стан ізоляції. Сучасні прилади контролю ізоляції вимірюють як опір ізоляції, так і ступінь її старіння, а також зволоженість). Як матеріал для електроізоляції за умови високої температури зараз використовують лакотканини, кремнійорганічні матеріали, склотканини. Як електрозахисний засіб все ширше застосовують підставки зі склопластику. Для запобігання аварійного режиму роботи електродвигунів фахівці рекомендують встановлювати апарати захисту типу РТТ, РТЛ і УВТЗ.

Статтю присвячено аналізу запровадження гнучкого режиму робочого часу з моменту його виник- нення й до сьогодення. Гнучкість правового регулювання трудових відносин означає укладення трудових догово- рів в умовах неповного робочого часу з гнучким режимом роботи, з надомними та дистанційними працівниками та ін. Зроблено висновок, що наразі застосування режиму гнучкого робочого часу має сприяти найбільш ефек- тивній організації виробництва і праці, підвищенню дисципліни і забезпечувати найкраще поєднання економіч- них, соціальних та особистих інтересів працівників з інтересами виробництва. Із працівниками, які працюють за гнучким режимом роботи, не обов’язково укладати письмові трудові договори, позаяк ст. 60 КЗпП України встановлює, що на час загрози поширення епідемії, пандемії та/або на час загрози військового, техногенного, природного чи іншого характеру умову про дистанційну/надомну роботу та гнучкий режим робочого часу можна встановити наказом/розпорядженням роботодавця без письмової форми трудового договору про дистанційну/ надомну роботу.

У статті здійснено аналіз впливу сучасних загроз та викликів на соціально-трудові відносини у сфері праці. Встановлено, що на сьогодні у національному трудовому законодавстві закріплено норми, що регулюють дистанційну (надомну) роботу, розкриваються питання гнучкості відносин між роботодавцем та працівником, акцентується увага на особливостях виконання роботи працівником поза робочим місцем (офісом), яке організоване роботодавцем. Автором з’ясовані важливі моменти впровадження дистанційної (надомної) форми організації праці та можливості застосування гнучкого режиму робочого часу, який, зокрема, передбачає різний час початку і закінчення роботи для різних категорій працівників, позмінну роботу працівників, а за технічної можливості – роботу в режимі реального часу через Інтернет із збереженням заробітної плати. Важливим є те, що виконання таких робіт у сучасних умовах є інноваційними правовідносинами, які не можуть обмежувати трудові права працівників та сприяють належній та більш ефективній організації роботи, збереженню кадрового потенціалу підприємства. Акцентовано увагу на позитивних змінах у регулюванні гнучких форм організації праці та дистанційної (надомної) роботи та визначено проблемні питання та ризики. Запропоновано певні кроки щодо законодавчого закріплення сучасних гнучких форм зайнятості як підґрунтя для гарантування захисту прав працівників та забезпечення стабільності трудових відносин. Ключові слова: розвиток цифрових технологій, пандемія COVID-19, працівник, роботодавець, дистанційна (надомної) робота, гнучкість, гнучкі форми організації праці, дистанційний працівник.

Стаття присвячена ролі нормування праці в сільському господарстві. Приділено увагу, у збільшенні продуктивності, прибутку і підвищення лояльності трудового колективу. Розглядається нормування робочого часу, що передбачає державне встановлення стандартів тривалості робочого часу. Приділяється увага нормуванню праці за допомогою трудової функції, оскільки ступінь інтелектуалізації трудової функції для більшості працівників значно зросла в зв'язку з розвитком сучасних технологій в нових соціально-економічних умовах. Зазначається, що нормування праці дозволяє обґрунтовувати трудові показники для слабо захищених категорій громадян, молоді та інвалідів, тим самим даючи можливість заповнити вакансії по малопривабливим робам або за напрямками, що відрізняються недостатністю фахівців на ринку праці. Нормування праці також сприяє підвищенню якості трудового життя, що є однією з найбільш важливих функцій управління працею в сільському господарстві. Поліпшення якості трудового життя передбачає поліпшення соціально-економічного становища працівників. Роль нормування праці та режиму роботи як основи організації виробництва, підвищення ефективності використання живої праці зростає. В сучасних умовах правове регулювання нормування праці та режиму роботи має забезпечувати об'єктивно необхідні роботи щодо впорядкування процесу праці, яка на основі розроблених способів нормування праці організовує, регулює і стабілізує соціотехнічну систему кожної організації. Зокрема нормування робочого часу передбачає державне встановлення стандартів тривалості робочого часу. У той же час сторонам трудових відносин повинна бути надана можливість розумно поєднувати державні стандарти і гнучкі підходи до встановлення норм робочого часу, які набувають особливої актуальності в сучасних технічних умовах. Крім того, за умови підсумованого обліку робочого часу є можливість вибору норми робочого часу, яка полягає в дотриманні не щоденної чи щотижневої норми, а протягом облікового періоду (місяця, кварталу, сезону, року). Ключові слова: праця, трудові відносини, працівники сільського господарства, норми праці.

Стаття присвячена питанням права власності на майно релігійних організацій. Релігійний вплив на суспільне життя стає останнім часом усе більш відчутним як у його позитивних, так і в негативних проявах. Зростає інтерес до релігії, з’являються нові парафії, громади, місії різних релігійних напрямів. Тривалий час питання права власності вирішувалося аж ніяк не на користь релігійних організацій. Натепер у власності релігійних організацій можуть бути будівлі, земельні ділянки, об’єкти виробничого, соціального, благодійного, культурно-просвітницького та іншого призначення, в тому числі, які визначенні як історично-культурна пам’ятка. Майно, яке в своїй діяльності використовують релігійні організації, залежно від того, хто є власником, можна поділити на дві частини: майно, яким володіють на праві власності релігійні організації, та майно, яке належить на праві власності державі, іншим юридичним та фізичним особам. Необхідно звернути увагу на майно релігійного призначення, яке належить релігійним організаціям. Нерухомим майном релігійного призначення є: культові будівлі із земельними ділянками, які до них належать, монастирські та інші культові комплекси, побудовані для здійснення та забезпечення богослужінь, молитовних і релігійних зібрань, інших релігійних обрядів і церемоній, а також будівлі професійної релігійної освіти. Рухомим майном релігійного призначення є предмети інтер’єру культових будівель або предмети, призначені для богослужбових та інших релігійних цілей. Майно релігійного призначення використовується у відповідності до призначення та зумовлює особливий правовий режим – на рухоме і нерухоме майно богослужбового призначення не може бути звернено стягнення за претензіями кредиторів. Слід зазначити, що законодавець більш детально регулює питання щодо нерухомого майна релігійного призначення, визначаючи історичну та культурну цінність, а от щодо рухомого майна релігійного призначення є низка питань, які потребують подальшого урегулювання.

У науковій публікації досліджується адміністративно-правове регулювання митних режимів в Японській Державі та Китайській Народній Республіці задля запозичення найкращого позитивного досвіду організації митної справи та визначення можливості його впровадження в національне законодавство та юридичну практику. Актуальність статті обґрунтовується тим, що, як показують дослідження, значна кількість суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні не задоволена якістю митних послуг та професіоналізмом осіб, з якими вони взаємодіють на митниці (представники компаній вказують на нестачу злагодженої взаємодії між контролюючими органами та низьку активність митниці щодо координації такої взаємодії). Методологія публікації ґрунтується на комплексному поєднанні філософських (законів діалектики та метафізики), загальнонауко-вих (прийомів логічного методу, системного та структурно-функціонального методів) та спеціально-юридичних методів дослідження (методології порівняльного правознавства, методу юридичного моделювання тощо), принципів об'єктивності та історизму. Формується висновок про те, що Японія як розвинута держава зі стабільною ринковою економікою та високим показником валового внутрішнього продукту застосовує систему преференцій, створену для сприяння економічному зростанню в країнах, що розвиваються. Для України такий досвід є позитивним для застосування у перспективі. Для розвитку національної митної справи більш корисним є досвід правового регулювання митних режимів у Китайській Народній Республіці. Зокрема, позитивним є досвід стимулювання експорту та гнучкої тарифної політики в Китайській Народній Республіці. Ключовою в цьому досвіді є політика захисту національного виробника та стимулювання національної промисловості завдяки системі заходів тарифного та нетарифного регулювання в процесі функціонування митних режимів. Зокрема, митний режим експорту має бути максимально спрощеним у поєднанні з ефективним контролем з боку публічної адміністрації задля недопущення фактів фіктивного відшкодування податку на додану вартість та інших зловживань. В рамках митного режиму імпорту необхідно застосовувати гнучку систему заходів тарифного та нетарифного регулювання задля стимулювання імпорту товарів, які не виробляються в Україні, та обмеження імпорту товарів, які достатньою мірою випускаються національними підприємствами. Розвитку потребує митний режим переробки на митній території (який активно використовується в КНР) завдяки достатньо невисокій вартості праці в Україні та потенціалу розвитку національної економіки. Перспективність подальшого дослідження з цієї тематики обґрунтовується необхідністю удосконалення теоретико-методологічних та правових засад митних режимів в Україні, приведення їх у відповідність до міжнародних стандартів з урахуванням актуального та найкращого позитивного досвіду зарубіжних країн.

Статтю присвячено особливостям демілітаризованих і нейтралізованих територій у міжнародному гуманітарному праві. Акцентується увага на тому, що вони мають глибоке історичне коріння, але історія становлення та розвитку не досить досліджена наукою міжнародного права. Авторка статті зазначає, що до початку ХХ ст. демілітаризовані й нейтралізовані території розглядалися як тотожні поняття, у зв'язку із чим відбувалася певна невизначеність ознак, що їх відрізняє. Події Першої світової війни змусили звернутися до цієї проблеми, як наслідок, Версаль-ський мирний договір 1919 р. передбачив утворення демілітаризованої зони (Рейну). Його особливістю була, по-перше, чітка регламентація змісту заходів, які впроваджувались у межах демілітаризованої зони, по-друге, її визначеність на місцевості, по-третє, наявність механізму забезпечення такого режиму з боку Сторін цього договору. Зазначено, що міжнародне гуманітарне право регламентує мінімальні вимоги до створення та функціонування спеціальних режимів демілітаризованих і нейтралізованих територій (зон) (зокрема, їх регулює Женевська конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у наявних арміях від 12 серпня 1949 р. і Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р., а також Додатковий протокол 1977 р. до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р. щодо захисту жертв збройних конфліктів міжнародного характеру). На рівні двосторонніх і багатосторонніх угод умови створення цих зон можуть бути уточнені. Авторка статті визначає демілітаризовані території як встановлені на підставі угоди між державами певні обмежені на місцевості райони, які заборонено використовувати у воєнних цілях і здійснювати на них будь-які види воєнної діяльності. Демілітаризація території може мати постійний (наприклад, Аландські острови, Суецький канал) або тимчасовий характер як засіб ліквідації наслідків збройного конфлікту в зоні бойових дій (наприклад, демілітаризація Сребрениці). Зазначено, що нейтралізовані території -це встановлені на підставі угоди між державами певні обмежені на місцевості простори, метою створення яких є захист осіб від впливу війни (поранених і хворих комбатантів, некомбатантів, а також персонал, який відповідає за організацію та управління цими зонами й місцевостями). Акцентується увага на тому, що в міжнародному гуманітарному праві режими цих територій (зон) обмежені в часі: нейтралізовані зони можуть створюватися на початку або під час збройного конфлікту; демілітаризовані зони встановлюються в мирний час (тоді це матиме превентивний характер), воєнний, післявоєнний період (матиме відновлювальний характер). Наприкінці авторка формулює висновок щодо головних ознак демілітаризованих і нейтралізованих зон у міжнародному гуманітарному праві.

У статті досліджується захист права на працю та проблема незадекларованих трудових відносин із по-зиції органів державної влади та суду, також позиція роботодавців і працівників у їх взаємовідносинах і чин-ники цього правопорушення. Оскільки сучасний стан дотримання трудового законодавства роботодавцями в Україні є низьким, вивчення проблеми незадекларованої праці потребує всебічного вивчення для винайдення шляхів для захи-сту трудових відносин працівника від експлуатації та зловживання на усіх етапах правовідносин із робото-давцем. Також особливо варто виділити необхідність рефор-мування державних органів із питань захисту трудових прав працівників задля підвищення їх ефективності та реального притягнення роботодавців правопорушни-ків до юридичної відповідальності в найбільш корот-кі строки з дня виявлення порушення трудових прав на підприємстві. Необхідною мірою задля усунення порушень трудо-вих прав громадян України є прийняття законодавчим органом влади нового зводу законів про працю, який зміг би оновити та врегулювати новітні трудові від-носини між працівником і роботодавцем із можливіс-тю включення в нього більшою мірою диспозитивних норм, тобто регулювання трудових відносин на влас-ний розсуд з імперативними нормами з приводу тру-дових гарантій працівника та встановлення суттєвої матеріальної відповідальності за порушення основних положень трудового законодавства. Загалом для встановлення ефективного правового режиму у сучасному трудовому секторі України держа-ва потребує великої державної реформи з залученням усіх гілок влади та сприянням зацікавлених працюю-чих громадян, профспілок, громадських організацій, засобів масової інформації тощо.

Здійснено теоретико-методологічний аналіз наукових підходів до вибору професій старшокласниками. Установлено, що соціально-економічні зміни, що відбуваються в нашій країні, демократизація суспільства, переорієнтація виробництва на ринки Європейського союзу, зникнення одних професій і виникнення інших посилили інтерес дослідників до проблеми професійного самовизначення. Резюмовано, що сучасні соціальні та економічні умови потребують від випускника школи практичної, теоретичної, моральної та психологічної підготовки до життя та праці за умов ринкових відносин, ясного розуміння залежності власного майбутнього від обсягів та якості отриманих знань та вмінь, усвідомлення та обґрунтування вибору галузі професійної діяльності, ініціативності та працьовитості. Констатовано, що ставлення людини до себе як до суб’єкта професійної діяльності формується на основі самопізнання і оцінки власних можливостей стосовно вимог конкретної професії. А тому готовність старшокласників до праці взагалі слід трактувати як особистісне новоутворення, що включає прагнення до професійної діяльності, а також відповідні знання, уміння, навички та професійно значимі якості особистості. Резюмовано, що на перших етапах вибору професії старшокласниками важлива роль належить професійній інформації, що розглядається як планомірний процес ознайомлення молоді з основними професіями та спеціальностями, з їх функціями, змістом, умовами, організацією, режимом і оплатою праці, правовими основами працевлаштування, перспективами змін у змісті праці та в структурі професійних потреб. До подібної інформації включаються також відомості про вимоги професії до фізичних можливостей працівників. Тоді як сьогодні інформація про професії надходить до учнів із різних джерел: від батьків, друзів, знайомих, засобів масової інформації, професіографічної літератури, вчителів і передбачає організацію їх активної відповідної пізнавальної діяльності. Виявлено, що проблема вибору професій старшокласниками в науковій літературі нині тлумачиться з точки зору особистісного, діяльнісного, суб'єктного, культурологічного підходів.

Ключові слова: «Просвіта», Уманський повіт, Київська губернія, культурно-освітня політика, Центральна Рада. Анотація Події Української революції 1917-1921 рр. сприяли заснуванню просвітницьких організацій, які своїм основним завданням вбачали надання різної допомоги населенню на ниві культурно-освітніх справ. У статті досліджується процес утворення товариств «Просвіта» в Уманському повіті Київської губернії. З огляду на вагомість реалізованих проектів в статті увага присвячена добі Центральної Ради. Базуючись на архівних документах та матеріалах періодики, з’ясовано, що організаційні заходи з відродження просвітницького руху в Київській губернії були започатковані відразу після зміни політичного режиму. Головну увагу «Просвіти» краю приділяли праці в українських селах. У публікації встановлено, що просвітницькі організації в повіті почали виникати завдяки народній ініціативі, передусім проявам організаційних зусиль національно налаштованої місцевої інтелігенції та сільської молоді. Встановлено, що у більшості сіл Уманського повіту «Просвіти» виступали єдиними структурами, які проводили активну роботу серед населення, їх діяльність фокусувалася у культурницькій і освітній площині. Одним із головних завдань, що стояли перед просвітянами, було відкриття власних книгозбірень або бібліотек-читалень, придбання літератури і періодичних видань, організація курсів українознавства, поширення освітніх знань серед населення тобто все те, що могло сприяти пробудженню національної свідомості українців краю та їх об’єднанню. Фінансова допомога просвітянам краю надавалася органами місцевої влади, самоврядувань, окремими громадянами. Посилання 29 chervnia v m. Talnomu, 1917 – 29 chervnia v m. Talnomu…1917 [June 29 in Talne …1917]. «Prosvita». Nova Rada. (Kyiv). 2 lypnia. [in Ukrainian]. Adamskyi, 2018 – Adamskyi V. R. «Prosvity» Podillia v dobu Ukrainskoi Tsentralnoi Rady (berezen 1917 – kviten 1918 rr.) [«Enlightenment» Podillya in the days of the Ukrainian Central Council (March 1917 - April 1918)] : Doslidzhennia. Dokumenty. Materialy. Khmelnytskyi: FOP Tsiupak A. A., 2018. 478 s. [in Ukrainian]. V Shukaivodi, 1917 – V Shukaivodi… 1917 [In Shukaivoda … 1917] – «Prosvita». Nova Rada. (Kyiv).28 kvitnia. [in Ukrainian]. Verstyuk, ta in., 2004 – Verstiuk V., Horobets V., Tolochko O. Ukraina i Rosiia v istorychnii retrospektyvi. Ukrainski proekty v Rosiiskii imperii [Ukraine and Russia in historical retrospective review. The Ukrainian projects in the Russian empire]. K., 2004. 504 s. [in Ukrainian]. Vynnychenko, 2007 – Vynnychenko V. Vidrodzhennia natsii. Reprynt. vidtvor. vyd. 1920 r. [Revival of the nation]: u 3 ch. K. : Vyd-vo polit. l-ry Ukrainy, 1990. Ch. III. 542 s. [in Ukrainian]. Herman, 1995 – Herman O. M. Diialnist tovarystva «Prosvita» na Podilli naprykintsi XIX I v pershii polovyni XX stolittia [Activities of the society «Enlightenment» in Podolia in the late XIX and early XX century]: dys. ... kand. ist. nauk: 07.00.01. Chernivtsi, 1995. 228 s. [in Ukrainian]. Hrytsak, 1996 – Hrytsak Ya. Narys istorii Ukrainy. Formuvannia modernoi ukrainskoi natsii u XIX-XX st. [Essays on the history of Ukraine: the formation of the modern Ukrainian nation of the XIX-XX centuries]. K.: Heneza, 1996. 358 s. [in Ukrainian]. DAKO – Derzhavnyi arkhiv Kyivskoi oblasti Doroshenko, 2007 – Doroshenko D. Moi spomyny pro nedavnie mynule (1914-1920 roky) [My memories of the recent past (1914-1920)]. K. : Tempora, 2007. 632 s. [in Ukrainian]. Kravchuk, 1996 – Kravchuk L. V. Kulturo-tvorcha diialnist ta prosvitnytskyi rukh v period Ukrainskoi derzhavnosti 1917–1920 rr. [Cultural activity and educational movement in the period of Ukrainian statehood 1917-1920]: avtoref. dys. ... kand. ist. nauk: 07.00.01. Chernivtsi, 1996. 23 s. [in Ukrainian]. Kulturno-prosvitnii hurtok, 1918 – Kulturno-prosvitnii hurtok…1918 [Cultural and educational circle…1918]. «Prosvita». Nova Rada. (Kyiv). 25 kvitnia. [in Ukrainian]. Lozovyi, 2006 – Lozovyi V. S. Poshyrennia prosvitnytskykh oseredkiv v ukrainskomu seli v period Tsentralnoi Rady (1917 r.) [Dissemination of educational centers in the Ukrainian countryside during the Central Rada (1917)]. Osvita, nauka i kultura na Podilli: zb. nauk. pr. / hol. red. kol.: P. T. Tronko. Kam’ianets-Podilskyi: Oiium, 2006. T. 7: mat. tretoho kruhloho stolu «Kultura, osvita i prosvitnytskyi rukh na Podilli u KhVIII – na pochatku KhKhI st.». S. 3-11. [in Ukrainian]. Ostashko,1997 – Ostashko T. Tovarystvo «Prosvita» – oseredky ukrainskoho natsionalno-osvitnoho rukhu za doby Tsentralnoi Rady [Society «Enlightenment» is a center of the Ukrainian national educational movement during the Central Rada] // Tsentralna Rada i ukrainskyi derzhavotvorchyi protses (do 80-richchia stvorennia Tsentralnoi Rady): Materialy nauk. konf., 20 bereznia 1997 r. NAN Ukrainy, In-t istorii Ukrainy. K., 1997. Ch. 2. S. 272-280. [in Ukrainian]. Reient, 2003 – Reient O. Ukraina v impersku dobu (XIX – pochatok XX st.) [Ukraine in the imperial era (XIX - early XX centuries)]. K., 2003. 338 s. [in Ukrainian]. Sarbei, 1999 – Sarbei V. Natsionalne vidrodzhennia Ukrainy [National revival of Ukraine]. K., 1999. 335 s. [in Ukrainian]. U mistechku Pokotylove, 1917 – U mistechku Pokotylove…1917 [In the town of Pokotylove…1917] – Chytalnia. Nova Rada. (Kyiv). 26 chervnia. [in Ukrainian]. U s. Tykhomu Khutori, 1917 – U s. Tykhomu Khutori…1917 [In the village of Tykhy Khutir] – «Prosvita». Nova Rada. (Kyiv). 1 zhovtnia. [in Ukrainian]. Faryna, 1993 – Faryna S. Ya. Rol «Prosvit» v ukrainskomu natsionalno-kulturnomu rusi na pochatku KhKh stolittia [The role of «Enlightenment» in the Ukrainian national and cultural movement in the early XIX century].: dys. ... kand. ist. nauk: 07.00.01. Kremenchuk, 1993. 233 s. [in Ukrainian]. TsDAVO Ukrainy – Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy.

Мета: на підставі вивчення наукової літератури на інтернет-джерел проаналізувати сучасний стан кіберспортивної освіти в Україні та визначити перспективи її розвитку. Матеріал і методи: матеріалом дослідження є наукова література та інтернет-джерела, в яких висвітлюється актуальний стан кіберспорту та кіберспортивної освіти в Україні. Методи дослідження: аналіз, узагальнення та систематизація даних; історичний, логічний, проблемно-пошуковий, прогностичний. Результати: Кіберспорт являє собою перспективну спортивну та економічну галузь, в основі якої лежить використання комп’ютерних ігор. Водночас кіберспорт представляє собою новий соціокультурний феномен, що потребує осмислення філософів, культурологів, психологів та мистецтвознавців. Перевагою кіберспорту є можливість організації змагань у дистанційному режимі, що дозволяє задіяти більшу кількість глядачів. Останній факт робить кіберспорт досить привабливим для потенційних спонсорів та рекламодавців. Розвиток кіберспорту потребує залучення професійних кіберспортсменів із відповідно розвиненими когнітивними здібностями та психологічними якостями, а також інших фахівців, що забезпечують постійну та безперебійну організацію, проведення та висвітлення спортивних е-змагань на належному рівні (тренерів, психологів, менеджерів, фахівців із коучингу, брендингу, зв’язків із громадськістю, коментаторів, аналітиків, маркетологів, режисерів-постановників тощо). В університетах Європи, Америки, Азії освітні програми, спрямовані на отримання освіти в галузі кіберспорту досить різноманітні та представлені у достатній кількості. На відміну від закордонних закладів вищої освіти, вітчизняні ЗВО практично не пропонують освітніх програм, які відповідають потребам ринку кіберспорту. Тому кіберспортивна освіта в Україні є перспективним освітнім напрямом, що відповідатиме сучасним потребам ринку праці та запитам потенційних роботодавців. Висновки: Кіберспортивна освіта в Україні є перспективним освітнім напрямом, що відповідатиме сучасним потребам ринку праці та запитам потенційних роботодавців. Водночас вона потребує визначення реальних потреб ринку вітчизняного кіберспорту задля розробки та впровадження актуальних освітніх програм, спрямованих на підготовку фахівців зазначеної галузі. Отримана інформація дозволить розробити та запропонувати нові освітні програми, які дозволять українському кіберспорту посісти належне місце на світовій арені.

Дослідження конституційних засад соціальної держави в Україні навряд чи може бути повним, якщо не вра-ховувати доробок фахівців із політичних наук. Метою статті було проаналізувати праці українських фахівців ізполітичних наук про соціальну політику й соціальне партнерство, що можуть стати в нагоді в процесі досліджен-ня конституційних засад соціальної держави в Україні.Під час аналізу праці О.Б. Березовської-Чміль на тему «Соціальна політика й механізми її реалізації в Україні»позитивно оцінено, що вона цілком справедливо поставила питання впливу соціальної політики на конституцій-ний лад та окреслила підходи до його вирішення. Звернено увагу на перспективність подальших розробок у такомунапрямі з урахуванням того, що конституційний лад доцільно розуміти як спосіб (форму) організації держави, якийзакріплено в її конституції. Підкреслено, що авторка справедливо розглянула те, що, реалізуючи свої політичні пра-ва, громадяни здебільшого беруть до уваги свої міркування, вподобання щодо соціальної політики.Під час аналізу праці О.Д. Дороніна на тему «Соціальна політика як засіб системного забезпечення демократич-них реформ» наголошено, що низка його розробок і пропозицій актуальна для розуміння сутності статті 1 Конститу-ції України 1996 року. Важливо врахувати зв’язок між соціальною державою та демократичною державою (зокре-ма, автор опрацьовує політичний режим, ідеологію, переважно партійну, для того, щоб підкреслити їх значущістьдля соціальної політики). Резюмовано, що автор приділяє надзвичайно значну увагу економічним проблемам, частонавіть більшу, ніж політичним, – хоча варто нагадати, що він захищав дисертацію на здобуття наукового ступенякандидата політичних наук. Такий міждисциплінарний підхід слід всіляко вітати й підкреслити перспективністьйого застосування під час подальших досліджень конституційних основ соціальної держави в Україні.

Актуальність статті полягає в тому, що важливою складовою реалізації в трудовому праві принципу верховенства права є визнання державою пріоритетності міжнародних правових актів перед національним законодавством. Окрім того, активні інтеграційні процеси в європейську спільноту, що тривають наразі в нашій державі, зокрема прагнення до безвізового режиму з багатьма країнами Європи, запровадження відкритого ринкового простору, зобов’язує Україну приймати участь у численних міжнародних заходах, налагоджувати зв’язки з багатьма міжнародними спільнотами й організаціями, визнавати міжнародні стандарти, в тому числі в сфері трудової політики. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства, запропоновано авторське визначення поняття міжнародного нормативно-правового акту. Аргументовано, що за критерієм юридичної сили міжнародні нормативно-правові акти посідають майже найвище місце в ієрархії нормативно-правових актів, що входять до системи трудового права. Відзначена важливість застосування норм міжнародного законодавства у національній правові системі. Зроблено висновок, що міжнародно-правові акти посідають особливе місце серед інших структурних елементів системи джерел трудового права, так як встановлюють світові загальні стандарти й основи реалізації особами права на працю, визначають загальні механізми й основи правового регулювання трудових і тісно пов’язаних із ними правовідносин. За таким критерієм як юридична сила, міжнародно-правові акти посідають майже найвище місце в ієрархії нормативно-правових актів, що входять до системи трудового права. Міжнародно-правовий акт як структурний елемент системи джерел трудового права являє собою укладений відповідно до законодавчо встановлених процедур офіційний акт між Україною й іншою стороною (сторонами) міжнародного права, форма якого встановлена міжнародними стандартами та правилами, що набув статус частини чинного національного законодавства й на основі положень якого здійснюється правове регулювання трудових і близько пов’язаних із ними правовідносин.

Робота присвячена розробці ефективних методів оптимізації міських пасажирських перевезень. Аналіз літературних джерел показав, що, як правило, удосконалення транспортного обслуговування у містах здійснюється шляхом використання певних математичних моделей. Будь-яка математична модель, у тому числі і функціонування транспортної мережі, ґрунтується на великому багатокомпонентному об’ємі початкових даних, отримання яких пов’язане з проблемами статистичних досліджень, із ситуацією у місті, яка швидко і динамічно змінюється, а значить робить подібні вихідні дані з часом неактуальними і застарілими. Саме це і є основною проблемою для створення транспортних моделей великих міст. До подібних, необхідних для повноцінного моделювання, даних відносяться: диференціювання по районах міста чисельності населення, число місць для праці та їх розташування, рекреаційний потенціал, середній час пересування жителів і таке інше. На відміну від завдань організації дорожнього руху, де використовуються, в основному, імітаційні моделі руху транспорту, в транспортному плануванні застосовуються прогнозні моделі, які ґрунтуються на макроскопічних параметрах, що описують транспортний потік. У цих моделях параметрами є: швидкість транспортного потоку, інтенсивність транспортного потоку, інтенсивність пасажиропотоків. Таким чином, основою прогнозного моделювання міських транспортних систем стає завдання оптимальної реалізації пасажирських транспортних кореспонденцій. Очевидно, що збір початкових даних складає найбільш трудомісткий і тривалий за часом етап при побудові або удосконаленні транспортних моделей. У свою чергу, запропонована у роботі ефективна методика побудови транспортних моделей за геометричними параметрами накладання маршрутних схем вирішує задачу визначення міри відповідності існуючого транспортного попиту наявній транспортній пропозиції. У роботі пропонується дієвий метод динамічного удосконалення міської пасажирської транспортної мережі, в основу якого покладено зв'язок класичного коефіцієнта накладання пасажиропотоків із способами геометричного представлення та фрактальної оцінки накладання існуючих маршрутних схем пересування ТЗ (на прикладі тролейбусної мережі м. Луцька). Проаналізовано основні особливості функціонування міських пасажирських перевезень та досліджено вплив характеристик транспортних систем на визначення ступеня накладання маршрутних схем. Розроблено метод 3-D представлення та автоматизованого зонування міських тролейбусних маршрутів. Запропоновано спосіб фрактальної оцінки ступеня накладання маршрутів для визначених зон та шляхи удосконалення транспортної роботи ТЗ на маршрутах у різні часові періоди доби. Запропоновано підходи до влаштування динамічного резервування тролейбусів на маршрутах, яке забезпечить ефективну видозміну маршрутних схем, оперативне коригування розкладу руху тролейбусів по мережі, нормативів часу на виконання рейсів, систем організації праці водіїв, комбінованого режиму руху тролейбусів. Ключові слова: оптимізація, пасажирські перевезення, маршрутна схема, 3-D представлення, автоматизоване зонування, накладання маршрутів, фрактальна оцінка, динамічне резервування.

Розкрито сутність та представлено результативність упровадження авторської комплементарно-інтегративної здоров’яорієнтованої педагогічної технології навчання в систему професійної освіти майбутніх менеджерів. Йдеться про зміну парадигмальних уявлень, а саме про те, що пропонована педагогічна комплементарно-інтегративна технологія навчання передбачає формування системи нетрадиційних поглядів на розуміння процесів здоров’яорієнтованого управління, безпосереднє залучення майбутніх менеджерів у простір оздоровчих методик і технологій, де домінуватимуть загальнолюдські цінності. Змістовна сутність комплементарно-інтегративної технології формування в майбутніх менеджерів готовності до створення здоров’яорієнтованого середовища організації спрямована на всебічний розвиток людини, праці і сфери управління. У дослідженні було використано такі методи: аналіз, синтез, систематизація, порівняння інформації у філософській, спеціальній педагогічній та економічній літературі з проблеми дослідження; а також педагогічний експеримент: формувальний етап, що передбачав упровадження авторської технології здоров’яорієнтованого професійного навчання студентів-управлінців. Виокремлено компоненти для оцінювання рівнів готовності майбутніх менеджерів до створення здоров’яорієнтованого середовища організації: мотиваційно-особистісний, когнітивно-інтелектуальний, комунікативний (здатність до емпатії), соціально-ціннісний, організаційно-діяльнісний. Визначено абсолютні середні значення приросту результатів у студентів контрольних і експериментальних груп після експерименту та обчислено коефіцієнт ефективності впровадження авторської педагогічної технології. Результати самооцінки студентами власної спрямованості на певні види управлінської діяльності вказують на те, що після експерименту майже на половину збільшилася кількість прихильників здоров’яорієнтованого управління серед студентів експериментальної групи. У контрольних групах суттєвих змін не відбулося. Декларовано, що пріоритети професійної освіти студентів-управлінців ґрунтуються на розумінні того, що “здоров’я” є невід’ємною складовою економічного багатства будь-якої держави, тим фактором, від якого залежать як матеріальне, так і духовне збагачення людини в поточному та перспективних періодах. Готовність майбутніх менеджерів до створення здоров’яорієнтованого середовища організації розглядається як їхня здатність скористатися знаннями в інноваційному режимі і вирішувати управлінські завдання через прогностичний спосіб моделювання. Ключові слова: комплементарно-інтегративна педагогічна технологія, компоненти, результативність, майбутні менеджери, здоров’яорієнтоване управління.

У контексті необхідності визначення суб’єкта або суб’єктів, відповідальних за дотримання нематеріальних і матеріальних прав людини та юридичних осіб, а також за порушення цих прав на території окремих районів Донецької та Луган ської областей (ОРДЛО), щодо яких Уряд України тимчасово втратив контроль, слід точно визначити статус цієї території згідно з міжнародним правом. Цю проблему можна розглядати як похідну від кваліфікації збройного конфлікту на сході України як міжнародного чи неміжнародного (хоча існують і проміжні визначення). Але вона може розглядатись і як самостійна проблема у контексті так званого права окупації та суттєвої трансформації останнього після Другої світової війни. У такому розумінні поставлена проблема може набути не лише практичного, а й наукового значення. Зрозуміло, що в цій статті йтиметься лише про постановку, а не вирішення поставлених завдань. Автори припускають, що внаслідок тривалого розвитку класичних норм міжнародного гуманітарного права відбулося узагальнення права окупації. Можна стверджувати про існування єдиного правового режиму незаконного контролю однієї держави щодо території іншої держави. Формами такого контролю є, власне, окупація, що передбачає офіційне визнання державою здійснення нею контролю щодо території (частини території) іншої держави, та чітко не розмежовані ефективний, всезагальний, загальний, фактичний контроль. На думку авторів, останні можна вважати єдиною формою ефективного контролю, що передбачає неоголошені дії та неофіційні за соби його здійснення, намагання представити підконтрольні військові структури і військово-адміністративні інституції як самостійних недержавних акторів міжнародних відносин. Кваліфікація статусу ОРДЛО в міжнародному праві неоднозначна. Мінські угоди 2014 р. уникали визначення другої сторони конфлікту (перша – Україна), а в 2015 р. другою стороною названі збройні формування ОРДЛО. При цьому не вказано, кому вони підпорядковуються і хто може вважатися їхніми представниками. Резо люції Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) визнають подвійний факт наявності тимчасової окупації ОРДЛО Росією і здійснення нею ефективного контролю щодо незаконних збройних формувань на цій території. Важливо, що ПАРЄ вказує на застосовність щодо збройного конфлікту в Україні й зокрема ситуації в ОРДЛО IV Женевської конвенції 1949 р. Водночас повноцінне визнання наявності міжнародного збройного конфлікту між Україною і Росією на території ОРДЛО, а також незаконного контролю Росії щодо ОРДЛО (у формі окупації, ефективного чи іншого контролю) слід очікувати в процесі розгляду низки справ у Міжнародному суді Організації Об’єднаних Націй, Міжнародному кримінальному суді, Європейському суді з прав людини.

У контексті необхідності визначення суб’єкта або суб’єктів, відповідальних за дотримання нематеріальних і матеріальних прав людини та юридичних осіб, а також за порушення цих прав на території окремих районів Донецької та Луган ської областей (ОРДЛО), щодо яких Уряд України тимчасово втратив контроль, слід точно визначити статус цієї території згідно з міжнародним правом. Цю проблему можна розглядати як похідну від кваліфікації збройного конфлікту на сході України як міжнародного чи неміжнародного (хоча існують і проміжні визначення). Але вона може розглядатись і як самостійна проблема у контексті так званого права окупації та суттєвої трансформації останнього після Другої світової війни. У такому розумінні поставлена проблема може набути не лише практичного, а й наукового значення. Зрозуміло, що в цій статті йтиметься лише про постановку, а не вирішення поставлених завдань. Автори припускають, що внаслідок тривалого розвитку класичних норм міжнародного гуманітарного права відбулося узагальнення права окупації. Можна стверджувати про існування єдиного правового режиму незаконного контролю однієї держави щодо території іншої держави. Формами такого контролю є, власне, окупація, що передбачає офіційне визнання державою здійснення нею контролю щодо території (частини території) іншої держави, та чітко не розмежовані ефективний, всезагальний, загальний, фактичний контроль. На думку авторів, останні можна вважати єдиною формою ефективного контролю, що передбачає неоголошені дії та неофіційні за соби його здійснення, намагання представити підконтрольні військові структури і військово-адміністративні інституції як самостійних недержавних акторів міжнародних відносин. Кваліфікація статусу ОРДЛО в міжнародному праві неоднозначна. Мінські угоди 2014 р. уникали визначення другої сторони конфлікту (перша – Україна), а в 2015 р. другою стороною названі збройні формування ОРДЛО. При цьому не вказано, кому вони підпорядковуються і хто може вважатися їхніми представниками. Резо люції Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) визнають подвійний факт наявності тимчасової окупації ОРДЛО Росією і здійснення нею ефективного контролю щодо незаконних збройних формувань на цій території. Важливо, що ПАРЄ вказує на застосовність щодо збройного конфлікту в Україні й зокрема ситуації в ОРДЛО IV Женевської конвенції 1949 р. Водночас повноцінне визнання наявності міжнародного збройного конфлікту між Україною і Росією на території ОРДЛО, а також незаконного контролю Росії щодо ОРДЛО (у формі окупації, ефективного чи іншого контролю) слід очікувати в процесі розгляду низки справ у Міжнародному суді Організації Об’єднаних Націй, Міжнародному кримінальному суді, Європейському суді з прав людини.

Цьогоріч всі цивілізовані народи світу відзначатимуть (навіть за надзвичайних умов пандемії) 75-річний ювілей перемоги над нацистським режимом. У зв’язку з цим виглядає доречним вкотре звернутися до проблеми юридичної відпо відальності за вчинення злочинів проти людяності, покарання за які були вперше застосовані Міжнародним трибуналом у Нюрнберзі. Правові погляди професора Герша Лаутерпахта вже привертали неабияку увагу вітчизняних і зарубіжних фахівців, насамперед, із міжнародного кримінального права. Зокрема, заслуговують на увагу праці В. Навроцького, Ф. Сендса, Ш. Мерфі. Проте зазвичай поза увагою дослідників залишалася та обставина, що першим доктринальним проєктантом назв декількох видів злочинів проти людяності став урод-женець Східної Галичини – професор Г. Лаутерпахт. Яким чином проєкт Г. Лаутерпахта вперше було офіційно реалізовано в Статуті Нюрнберзького трибуналу – цей епізод яскраво відображено у широковідомій нині книзі авторитетного британського професора міжнародного права Ф. Сендса. Йдеться про те, що влітку 1945 р. Г. Лаутерпахта в Англії відвідав американський юрист-практик Р. Джексон – майбутній головний обвинувач від США на Нюрнберзькому процесі. І йому Г. Лаутерпахт продиктував відповідний текст, який згодом було використано у згаданому Статуті. Метою статті є визначення внеску професора Г. Лаутерпахта у початкове формування інституту міжнародної кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти людяності та втілення і розвиток цього інституту в сучасному міжнародному праві. Основними методами дослідження були антропосоціальний, історичний, порівняльно-правовий, герменевтичний, системно-структурний, формально-логічний. До висновків статті належать, зокрема, такі положення. Професор Кембриджського університету Г. Лаутерпахт (колишній студент юридичного факультету Львівського університету) вперше в історії людства визначив декілька видів злочинів проти людяності, які були закріплені у Статуті Нюрнберзького трибуналу. Згодом ці юридичні конструкції були використані у статутних документах наступних міжнародних трибуналів, створюваних під егідою Організації Об’єднаних Націй (ООН). Найповніший перелік різновидів злочинів проти людяності, з-поміж яких постійно відтворювалися ідеї Г. Лаутерпахта, було сформульовано у ст. 7 Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Нині ж їх продубльовано у проєкті Конвенції ООН про запобігання та покарання злочинів проти людяності, підготовленому її Комісією з міжнародного права протягом 2015–2020 рр. і наприкінці минулого року прийнято Генеральною Асамблеєю ООН до розгляду. Усе це свідчить про унікальні заслуги професора Г. Лаутерпахта в реалізації сучасного всесвітнього стандарту заборони нелюдського поводження, у гуманізацію національного і міжнародного правового регулювання. І на цьому варто наголосити зараз, коли відзначається 75-річниця перемоги над нацистським режимом.

Анотація. Мета дослідження – проаналізувати становище освітян західноукраїнського регіону у контексті боротьби радянської влади і українського підпілля у повоєнний період, довести що саме вчительство опинилося на вістрі цього збройного та ідеологічного протистояння. Методологія дослідження ґрунтується на принципах науковості, системності, історизму, верифікації. У ході дослідження використовувались проблемно-історичний, пошуковий методи, а також методи мікроісторії та локальної історії. Наукова новизна статті полягає у вивченні особливостей життя і праці вчительства у повоєнний період крізь призму ідеологічного протиборства і збройного протистояння радянської влади і націоналістичного підпілля. Висновки. У науковій статті на основі розсекречених архівів спецслужб показано трагедію західноукраїнського вчительства, яке опинилося в епіцентрі двобою між радянською владою і українським повстанським рухом за вплив на освітній простір регіону. Стверджено, що сталінський режим, прагнучи уніфікувати освітнє життя у західних областях УРСР, вимагаючи прищеплювати комуністичний світогляд у школі, використовував для цього різноманітні механізми – від пропаганди до терору. Нав’язування атеїзму, культу російської мови і літератури, створення піонерських та комсомольських організацій викликало опір з боку українського підпілля. Складна ідеологічна атмосфери в регіоні впливала на життя і діяльність педагогів, які потерпали не лише від важких матеріально-побутових умов, але й опинилися в епіцентрі безкомпромісної боротьби двох сил. Такий двосторонній тиск на вчителів спричинив переслідування як з боку радянської влади, так і українських повстанців, внаслідок чого багато освітян ставали жертвами цього протистояння, або намагалися залишити небезпечний регіон.

У статті акцентовано увагу на тому, що впровадження дистанційного навчання в закладах вищої освіти України зумовлено потребами модернізації системи професійної підготовки студентів, спроможної забезпечити конкурентоздатність майбутніх фахівців на ринку праці. Доведено, що ефективність упровадження дистанційного навчання залежить від суб’єктивних (рівень підготовки викладачів і студентів до роботи в дистанційному режимі) і об’єктивних факторів (наявність матеріально-технічної бази закладів вищої освіти). Усупереч існуючому стереотипу «із упровадженням дистанційного навчання викладачі стануть непотрібними» заявлено, що викладач є ключовою ланкою впровадження будь-якої інновації в освіті. Проте головною умовою цієї тези є позитивне ставлення викладача до освітніх новозмін, його прагнення до професійного самовдосконалення, активність та ініціативність у розбудові вищої школи. Розглянуто професійне самовдосконалення викладачів як процес постійного оновлення знань і вмінь педагогічної діяльності з метою використання в освітньому процесі інноваційних методів, організаційних форм, технологій роботи зі студентами. Проведено анкетування, результати якого засвідчили недостатньо високу готовність викладачів до професійного самовдосконалення в умовах упровадження дистанційного навчання. Розроблено навчально-методичне забезпечення процесу професійного самовдосконалення викладачів в умовах упровадження дистанційного навчання в закладах вищої освіти, а саме: робочу програму з міждисциплінарного курсу «Впровадження освітніх дистанційних технологій в освітній процес вищої школи» для викладачів різного фаху підготовки, педагогічної і непедагогічної освіти, з різним стажем роботи; дидактичні матеріали до застосування інформаційно-комунікаційних технологій у вищій освіті та організації інтерактивного зв’язку між викладачем і студентами. Отримані результати (підготовлені викладачами дистанційні курси, автоматизовані тести, ігрокомплекси, мультимедійний глосарій) довели результативність цілеспрямованого професійного самовдосконалення викладачів. Накреслено перспективи професійного самовдосконалення викладачів засобами інформаційно-комунікаційних технологій в умовах створення іншомовного середовища в закладах вищої освіти.

У статті зазначено, що сьогодні в українському науковому дискурсі вкрай недостатньо наукових праць, у яких би розглядались основні аспекти теорії й практики кліматичної дипломатії. Дослідження стосовно розв’язання проблем зміни клімату в політологічному значенні, як їх презентує сучасна західна політична наука, відсутні. Нами здійснено аналіз особливостей кліматичної дипломатії, які випливають із тих змін, що відбулись у світі сучасної дипломатії, зокрема зростання кількості учасників світових справ і типів суб’єктів міжнародних відносин; зміна рівнів залучення дипломатії та дипломатичної діяльності – від місцевого, внутрішньодержавного, до двостороннього, регіонального та глобального; розширення сфери й обсягу об’єктів дипломатії; зміна апарату та механізмів зовнішніх зв’язків і дипломатів; зміна режимів, типів та техніки дипломатії. У статті констатовано, що держави залишаються одним із головних суб’єктів кліматичної дипломатії, хоча кожна з них має різне значення й різні стратегії переговорів із кліматичного питання. Водночас у форму­ванні та реалізації політики з актуальних питань важливу роль відіграють недержавні суб’єкти: глобальні банки, регіональні, міжнародні та наднаціональні організації, неурядові організації та навіть субнаціональні державні органи. Саме серед них стає дедалі більше активних учасників архітектури зміни клімату, а отже, суб’єктів кліматичної дипломатії. У багатостороннє розв’язання глобальних проблем, зокрема й проблеми зміни клімату, зробили свій внесок також учасники громадянського суспільства, а відтак вони належать до суб’єктів сучасної кліматичної дипломатії. Вважаємо, що варто враховувати те, що кліматична дипломатія здійснюється на різних рівнях – від місцевого до глобального; зараз настав час інтегрувати екологічну політику загалом і, зокрема, кліматичну в класичну зовнішню політику; кліматична дипломатія увібрала в себе фактично всі канали, що передбачають сучасні напрями дипломатії, перетворившись на інструментарій прийняття колективних рішень, пошуку компромісів, які задовольняють усі сторони переговорів щодо кліматичних змін.

Підвищення рівня надійності і збільшення ресурсу машин та інших об’єктів техніки можливо тільки за умови випуску продукції високої якості у всіх галузях машинобудування. Це вимагає безперервного вдосконалення технології виробництва і методів контролю якості покриттів. У даний час все більш широкого поширення набуває 100%-вий неруйнівний контроль покриттів на окремих етапах виробництва. Для забезпечення високої експлуатаційної надійності машин і механізмів велике значення має також періодичний контроль їх стану без демонтажу або з обмеженим розбиранням, який проводиться при обслуговуванні в експлуатації або при ремонті.Висока якість машин, приладів, устаткування – основа успішної експлуатації, отримання великого економічного ефекту, конкурентоспроможності на світовому ринку. Тому комплекс глибоких знань і певних навичок в області контролю якості покриттів є необхідною складовою частиною професійної підготовки фахівців з машинобудування.Існуючі методики викладання інженерних дисциплін, як правило, не відповідають змінам у розвитку суспільства. У зв’язку з невеликим обсягом годин, що приділяються на вивчення дисципліни, й сучасними високими вимогам до рівня підготовки фахівців такий курс необхідно ввести не традиційним способом, а з використанням інформаційних технологій. Для цього:– студенти повинні мати попередню комп’ютерну підготовку;– викладач повинен розробити відповідну технологію навчання.Відомо [1], що під технологією навчання мається на увазі системна категорія, орієнтована на дидактичне застосування наукового знання, наукові підходи до аналізу й організації навчального процесу з урахуванням емпіричних інновацій викладачів і спрямованості на досягнення високих результатів у розвитку особистості студентів.Суть пропонованої технології полягає у створенні модульного середовища навчання (МСН) «Контроль якості покриттів» і впровадженні його у процес навчання, що забезпечує систематизацію навчання й формалізацію інформації. Метою технології є індивідуалізація навчання, а визначеність МСН полягає в її алгоритмічній структурі. Тому зміст МСН розроблений у вигляді систематизуючої ієрархічної схеми, куди увійшли основні розділи робочої програми курсу. Структура МСН складається з наступних блоків:1. «Методичне забезпечення дисципліни», у якому пропонуються відповідні дії, що сприяють засвоєнню інформації на заданому рівні:– першоджерела;– робоча програма;– робочий план;– опис дисципліни;– загальні методичні вказівки;– методичні вказівки до вивчення лекційного матеріалу;– методичні вказівки до виконання самостійної роботи;– методичні вказівки до виконання лабораторних робіт;– методичні вказівки до виконання домашнього завдання №1;– методичні вказівки до виконання домашнього завдання №2;– зразок титульної сторінки домашнього завдання.2. «Лекції», у якому представлені html-файли відповідного лекційного матеріалу, контрольні питання й тести до кожної теми:– дефекти і фізико-хімічні властивості покриттів;– оцінка механічних властивостей покриттів; класифікація видів і методів неруйнівного контролю (НК); візуально-оптичний, радіохвильовий і тепловий види НК;– вихореструмовий і радіаційний види неруйнівного контролю покриттів;– магнітний та електричний види НК покриттів;– акустичний метод НК покриттів;– НК покриттів проникаючими речовинами;– технологічні випробування покриттів;– методи і засоби статистичного контролю якості; автоматизація контролю якості покриттів.Викладання лекцій проводиться у режимі комп’ютерної презентації.3. «Самостійне опрацювання теоретичного матеріалу» з тестами.Відомо, що викладач у процесі своєї роботи повинен не тільки передавати студентам певний об’єм інформації, але і прагнути сформувати у них потребу самостійно здобувати знання, застосовуючи різні засоби, зокрема комп’ютерні. Чим краще організована самостійна пізнавальна активність студентів, тим ефективніше і якісніше проходить навчання. Тому деякі матеріали, що відносяться до лекційних тем, пропонуються для самостійного вивчення. При цьому організований доступ студентів до розділів МСН без звернення за допомогою до викладача. При необхідності подальшого використання матеріалів МСН можна копіювати ресурси, компонувати, редагувати і згодом відтворювати їх.4. «Лабораторні роботи» з інструкціями з техніки безпеки при виконанні робіт у лабораторіях і при роботі на персональному комп’ютері й з тестами до кожної теми:– вплив товщини покриття на міцність деталі;– контроль мікротвердості покриттів;– моделювання технологічних випробувань покриттів;– контроль внутрішніх напружень покриттів;– вплив дефектів покриття на якість деталі;– корозійний та електрохімічний контроль якості покриттів;– використання х– та s–діаграм для визначення причин погіршення якості покриттів.5. «Домашні завдання» (умова з варіантами даних і методичні вказівки до виконання, зразок оформлення):– оцінити вплив мікротвердості покриття на міцність деталі;– оцінити вплив корозії покриття на міцність деталі.Для ефективного використання МСН необхідне його планомірне включення в учбовий процес. Тому ще на етапі тематичного планування були розглянуті варіанти можливого використання усіх модулів МНС.Для розвитку розумової діяльності студентів і виховання у них пізнавальної активності самостійну роботу потрібно добре методично забезпечити. У свою чергу, ефективність самостійної роботи студентів багато в чому залежить від своєчасного контролю за її ходом. Тому для оцінки ефективності використання ІКТ у учбовому процесі створена система визначення якості навчання і на її основі побудовані тестові процедури оцінки знань з усіх тем курсу. Перевірку і контроль знань студентів можна здійснити як під час занять, так й інтерактивно. Основними перевагами програми автоматизованого контролю знань є:– випадковий характер вибору тестових завдань, порядок проходження завдань і відповідей, що сприяє об’єктивності оцінок;– представлення варіантів відповідей у вигляді формул і малюнків, що дозволяє розширити коло текстових завдань;– диференційована оцінка кожного варіанту відповіді, що забезпечує детальний аналіз результатів тестування.Комп’ютерне тестування дозволяє [2] розширити можливості проведення індивідуально адаптованих процедур контролю і коректування знань конкретних тем, підвищити об’єктивності контролю знань студентів, забезпечити можливість проведення їх попереднього самоконтролю, підвищити рівень стандартизації вимог до об’єму і якості знань та умінь.Розв’язування експрес-тестів проходить під час лабораторних занять протягом фіксованого проміжку часу. Крім режиму контролю передбачений режим навчання.Важливим елементом навчання є використання моделюючих програм у процесі навчання. У цьому випадку студенти самостійно задають різні параметри задачі, що дає можливість детальніше перевірити характер поведінки моделі за різних умов.Особливістю МСН є застосування комп’ютерного моделювання для лабораторних робіт, оскільки постійні бюджетні проблеми останніх років виключають придбання необхідних установок і приладів. Моделювання контролю якості покриттів дозволило істотно наситити заняття експериментальним і теоретичним змістом. При цьому учбові і учбово-дослідницькі задачі розв’язуються як з формуванням практичних навиків у вивченні фізичних явищ, так і дослідницького мислення, а розроблені методичні вказівки дозволяють разом з типовими лабораторними роботами виконувати роботи евристичного змісту. І, що особливо важливо, використання ІКТ, методів комп’ютерного моделювання дозволяє істотно розширити можливості лабораторних робіт.Використання електронних лабораторних робіт дозволяє більш повно реалізувати диференційований підхід у процесі навчання, ніж роботи і завдання на паперових носіях. Це пов’язано з можливістю включення в роботи необхідної кількості завдань різного рівня складності або об’єму. Істотною перевагою є можливість легко адаптувати наявні роботи до нових версій програм, що з’являються [3].Домашні завдання також виконуються з використанням САПР: на етапі побудови 3D моделі деталі з покриттям студенти працюють в SolidWorks; потім, перейшовши до реальної конструкції, використовують SimulationXpress і SolidWorks Simulation (додатки для аналізу проектних розв’язків, повністю інтегровані в SolidWorks). Оформлення робочої документації досягається засобами Microsoft Office. Така організація роботи дозволяє у процесі навчання побудувати модель контролю якості покриттів на якісно новому рівні й підготувати студентів до використання сучасних інструментаріїв інженера.В SolidWorks Simulation студенти виконують наступне:– прикладають до деталей з покриттями рівномірний або нерівномірний тиск в будь-якому напрямі, сили із змінним розподілом, гравітаційні та відцентрові навантаження, опорну та дистанційну силу;– призначають не тільки ізотропні, а й ортотропні та анізотропні матеріали;– застосовують дію температур на різні ділянки деталі (умови теплообміну: температура, конвекція, випромінювання, теплова потужність і тепловий потік; автоматично прочитується профіль температур, наявний в розрахунку температур, і проводиться аналіз термічного напруження);– знаходять оптимальний розв’язок, який відповідає обмеженням геометрії та поведінки; якщо допущення лінійного статичного аналізу незастосовні, застосовують нелінійний аналіз– за допомогою аналізу втоми оцінюють ефект циклічних навантажень у моделі;– при аналізі випробування на ударне навантаження вирішують динамічну проблему (створюють епюру і будують графік реакції моделі у вигляді тимчасової залежності);– обробляють результати частотного і поздовжнього вигину, термічного і нелінійного навантажень, випробування на ударне навантаження й аналіз втоми;– будують епюри поздовжніх сил, деформацій, переміщень, результатів для сил реакції, форм втрати стійкості, резонансних форм коливань, результатів розподілу температур, градієнтів температур і теплового потоку;– проводять аналізи контактів у збираннях з тертям, посадок з натягом або гарячих посадок, аналізи опору термічного контакту.Змінюючи при чисельному моделюванні деякі вхідні параметри, експериментатор може прослідити за змінами, які відбуваються з моделлю. Основна перевага методу полягає у тому, що він дозволяє не тільки поспостерігати, але і передбачити результат експерименту за якихось особливих умов.Метод чисельного моделювання має наступні переваги перед іншими традиційними методами [4]:– дає можливість змоделювати ефекти, вивчення яких в реальних умовах неможливе або дуже важке з технологічних причин;– дозволяє моделювати і вивчати явища, які передбачаються будь-якими теоріями;– є екологічно чистим і не представляє небезпеки для природи і людини;– забезпечує наочність і доступний у використанні.Але щоб приймати технічно грамотні рішення при роботі з САПР, необхідно уміти правильно сприймати і осмислювати результати обчислень. Цілеспрямований пошук шляхом ряду проб оптимального або раціонального рішення у проектних задачах набагато цікавіший і повчальніший для майбутнього інженера, ніж отримання тільки одного оптимального проекту, який не можна поліпшити і ні з чим порівняти.При великій кількості варіантів проекту аналіз машинних розрахунків дозволяє виявити основні закономірності зміни характеристик проекту від варійованих проектних змінних і сприяє тим самим швидкому і глибокому вивченню властивостей об’єктів проектування.Упровадження сучасних САПР для контролю якості покриттів не тільки забезпечує підвищення рівня комп’ютеризації інженерної праці, але й дозволяє приймати оптимальні рішення. При створенні і використанні таких систем сучасний інженер повинен мати навички роботи з комп’ютерними системами, уміти розробляти математичні моделі формування параметрів оцінки якості покриттів.У цих умовах молодий інженер не має достатнього резерву часу для надбання на виробництві необхідних навичок моделювання складних процесів і систем – він повинен одержати такі навички у процесі навчання у вузі. Таким чином, йдеться про володіння прийомами постановки і розв’язування конструкторсько-технологічних задач сучасними методами моделювання.

Актуальність теми дослідження. Одне з найважливіших і трудомістких завдань при підготовці методик випробувань полягає в розрахунках кількісних характеристик випробувань, автоматизація яких при масовому проведенні випробувань стає актуальним завданням. Постановка проблеми. Ефективність функціонування випробувальної організації визначається часовими та якісними характеристиками проведення випробувань, де під якістю випробування розуміється відповідність одержаних оцінок параметрам випробувальних зразків. Вірогідність оцінок досягається неухильним та правильним проведенням випробування відповідно до розробленої методики, у якій вказуються, зокрема кількісні характеристики випробування конкретного зразка. Аналіз останніх досліджень і публікацій. На сьогодні є багато фундаментальних праць з питань планування експериментів, обробки їх результатів та одержання оцінок заданої якості. Останнім часом чимало наукових робіт присвячено автоматизації процесів підготовки, проведення та обробки результатів випробувань. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Алгоритмізація та автоматизація процесів планування у випробувальній організації має на меті суттєве спрощення, прискорення та позбавлення помилок при розробці методик випробування озброєння та військової техніки. Постановка завдання. Для моделювання процесів функціонування випробувальної організації і знаходження оптимальних режимів структури та параметрів виробничого процесу пропонується використання аналітичної моделі теорії систем масового обслуговування. Одним зі структурних елементів моделі має бути модуль планування випробувань, для якого необхідно розробити та підготувати до алгоритмування математичний апарат визначення кількісних характеристик плану проведення випробувань для одержання точкових оцінок параметрів зразку заданої точності й надійності, а також втрати надійності точкової оцінки внаслідок змушеного зменшення кількості випробувань. Виклад основного матеріалу. Сформовано структурно-функціональну схему модуля розрахунків кількісних характеристик випробувань. Розглянуто теоретичне питання одержання точкових оцінок параметрів випробувального зразку заданої точності та надійності. Обчислені кількісні характеристики випробувань для стандартизованих значень точності та надійності. Розглянуто питання зниження надійності оцінок при вимушеному зменшенні кількості дослідів. Визначені кількісні характеристики серійності випробувань для забезпечення надійності оцінок. Висновки відповідно до статті. Застосування розглянутого математичного апарату визначення кількісних показників плану проведення випробувань для одержання точкових оцінок параметрів зразку заданої точності й надійності в системі планування та управління випробуваннями дозволить суттєво скоротити часові витрати на підготовку до випробування, а алгоритмізація та подальша автоматизація дасть змогу уникнути впливу людського чинника при підготовці методик випробування.

Метою статті було надання характеристики діяльності з видобутку криптовалюти (“майнінгу”) та здійсненню операцій із нею і визначення можливості визнання їх видами господарської діяльності та пропозиція напрямів подальшого розвитку господарського права і законодавства щодо них. Аналіз діяльності з видобутку криптовалюти (“майнінгу”) та здійснення операцій із нею вказує на значну схожість правового статусу осіб та їхніх груп й організацій, які видобувають (“майнять”) криптовалюту та здійснюють операції з нею. Із п’яти ознак, що характеризують економічну сутність як правосуб’єктне утворення, чотири повною мірою притаманні таким особам та групам, а п’ята ознака має переважно суб’єктивний характер. Показано, що фактично учасники діяльності на ринку криптовалюти мають певну організаційну єдність та визначеність організаційно-правової форми (хоча у більшості випадків і без офіційного її закріплення), майнову відокремленість, сукупність прав та обов’язків у сфері господарювання, несуть відповідальність за результати своєї діяльності. Лише пройти процес легітимації вони не можуть через законодавчі заборони. Доведено, що діяльність “майнерів” криптовалюти та інших учасників ринку криптовалюти фактично є господарською, оскільки здійснюється у сфері суспільного виробництва і спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Значна кількість операцій із купівлі-продажу криптовалюти є господарськими і має на меті отримання доходу. У статті зазначено, що офіційне визнання державою законним видом господарської діяльності “майнінгу” криптовалюти та визнання господарськими операцій із її купівлі-продажу у комплексі з покладанням на “майнерів” обов’язку офіційно зареєструватись як суб’єкт підприємницької діяльності, поширенням на всіх учасників відносин на ринку криптовалюти дії законодавства про оподаткування та кримінальної, адміністративної, господарської відповідальності до порушників дасть змогу усунути невизначений або гібридний правовий статус суб’єктів та режим їхньої діяльності, а також наявні прогалини у праві та законодавстві. Держава отримає додаткові надходження до бюджету та можливість регулювання і контролю окремих операцій із криптовалютою.

Створення в 1981 р. фірмою IBM персональної ЕОМ IBM PC з відкритою архітектурою призвело до появи IBM-подібних ПЕОМ, які вироблялись в багатьох країнах світу. Не відстали від цих країн СРСР і країни ради економічної взаємодопомоги, які почали випускати цілий спектр таких ПЕОМ: ЕС-1840, ЕС-1841, Искра-1030, Нейрон (СРСР); ЕС-1834, ЕС-1835 (НДР); ЕС-1839 (НРБ).Для ПЕОМ радянського виробництва були створені російськомовна операційна система АльфаДОС, текстовий редактор Лексикон, текстовий редактор Text tip (Болгарія), текстовий процесор Нейрон-текст, табличний процесор Нейрон-счет, СУБД Нейрон-база. Важко визначити, наскільки ліцензійно чистими були АльфаДОС, Нейрон-текст, Нейрон-счет, Нейрон-база, адже завдяки «залізній завісі» застосувати до СРСР санкції з приводу порушень авторських прав власників програм було непросто. Невдовзі після розпаду СРСР у багатьох країнах СНД розпочали збирання IBM-подібних ПЕОМ з комплектуючих, які ввозили переважно з країн Південно-Східної Азії. На ці ПЕОМ зазвичай встановлювали піратські версії як системного, так і прикладного програмного забезпечення (ПЗ). Очевидно, що коштували ці ПЕОМ значно дешевше аналогічних ПЕОМ європейського та американського виробництва, не кажучи вже про ПЕОМ фірми Apple. Через це операційна система MS DOS та офісний пакет Microsoft Office стали стандартом де-факто у ВНЗ країн СНД.Чи сприяла поширенню піратського ПЗ у ВНЗ відсутність законодавства про захист авторських прав власників програм, зараз сказати важко, проте майже десять років ми без обмежень копіювали і встановлювали піратські копії пропрієтарного ПЗ. В Білорусі, Російській Федерації та Україні закони про захист авторських прав власників програм прийняті в період з 1996 р. (Білорусь) по 2001 р. (Україна). У Російській Федерації в 1993 р. вступив в силу закон про авторське право і суміжні права, який втратив силу з 1.01.2008 р. у зв’язку з прийняттям четвертої частини Громадянського кодексу РФ. Однак це мало вплинуло на ситуацію з піратським ПЗ у ВНЗ цих країн. Випадки переслідувань ВНЗ за порушення авторських прав у галузі ПЗ були нечисленними і не завжди їх проводили з метою захисту авторських прав власників програм.А от застосування законів про захист авторських прав власників програм до суб’єктів господарської діяльності стало створювати тиск на ВНЗ – «вчіть своїх випускників того, з чим вони будуть працювати на наших робочих місцях». Адже багато фірм стало переходити на вільне ПЗ (ВПЗ) з метою зменшення ліцензійних виплат власникам пропрієтарного ПЗ. Ще одним аргументом на користь перелому у використанні ВПЗ у ВНЗ Білорусі, Російської Федерації і України став початок ери мобільних робочих місць – важко передбачити, яка ОС і яке прикладне ПЗ буде розгорнуто на нетбуці, планшеті чи смартфоні співробітника фірми. Поява мобільних робочих місць і швидка зміна версій системного і прикладного ПЗ спонукає ВНЗ до відмови від технологічної спрямованості лекційних курсі з комп’ютерних технологій на користь фундаментальної складової. А це призводить до появи міркувань на кшталт «якщо ми повинні навчити студентів основ роботи з графічним інтерфейсом в будь-якій ОС, то чому це має бути дорога Microsoft Windows? Може доцільніше робити це у вільній і безоплатній GNU/Linux?». Однак відмова від наробок методичного забезпечення для викладачів ВНЗ виявилась доволі непростим процесом, особливо в умовах безкарності за використання піратського ПЗ. За час від підписання Біловежської угоди про припинення існування СРСР Білорусь, Російська Федерація и Україна пройшли кожна свій шлях розвитку і було би цікаво порівняти стан з використанням ВПЗ у ВНЗ цих країн.І. Використання ВПЗ у ВНЗ БілорусіСьогодні ринок праці Білорусі вимагає знання багатьох пропрієтарних програм, починаючи з Microsoft Windows і закінчуючи спеціалізованими CAD/CAM-системами. До останнього часу ризик використання неліцензійного ПЗ був мінімальним, що не сприяло поширенню ВПЗ. Після створення в 2010 р. білоруського представництва Microsoft почалась робота з переслідування порушників авторських прав Microsoft [8]. Насамперед проводиться роз’яснювальна робота з компаніями і приватними особами, які порушують авторські права. Якщо вона не дає результату, то в цьому випадку білоруське представництво Microsoft звертається у правоохоронні органи і суди. Сьогодні в роботі перебуває біля десятка справ по відношенню до організацій, по деяких організаціях розглядаються справи про адміністративні правопорушення, по інших – питання про подання цивільних позовів.Частка легального ПЗ зросла в останні роки завдяки спеціальним знижкам постачальників і високим економічним показникам у 2011 р. Але економічний фактор поки що не є вирішальними для вибору ВПЗ. Тому використання ВПЗ у ВНЗ зазвичай зумовлено його технічними перевагами у порівнянні з пропрієтарними аналогами або вимогами ринку праці. Вибір ПЗ сервера можна розглядати як винятковий, оскільки він сильно залежить від особистих смаків системних адміністраторів.В останні роки спостерігається зростання інтересу корпоративних працедавців до GNU/Linux, переважно для убудовуваних і серверних систем.Використання ВПЗ у ВНЗ Білорусі можна розділити на три напрямки:1) ПЗ підтримки навчального процесу (переважно системне ПЗ на серверах і робочих станціях). В основному системне ВПЗ на робочих станціях представлено GNU/Linux у режимі подвійного завантаження як альтернативної ОС в комп’ютерних класах кафедр, які проводять навчання програмуванню студентів інженерних спеціалізацій. У педагогічних ВНЗ Linux на настільних комп’ютерах використовують рідко через недостатню поширеність GNU/Linux в школах Білорусі. В той же час в деяких університетах спостерігається використання Linux в тонких клієнтах з термінальним Windows-сервером (наприклад, Гродненьский державний університет імені Янки Купали);2) додаткове ПЗ, використовуване студентами в самостійній роботі. До цієї групи ПЗ можна зарахувати офісний пакет OpenOffice.org і веб-переглядач Firefox;3) ПЗ для використання навчальних курсах. У цьому напрямку ВПЗ переважно використовують в інженерних ВНЗ, особливо тих, які здійснюють навчання ІТ-спеціалістів, а саме: ВПЗ для навчання програмуванню мовами Асемблер, Java і PHP, SciLab для виконання математичних розрахунків, QCAD/LibreCAD, Blender, Circuit CAD для вивчення систем автоматизованого проектування, використання вільних систем віртуалізації VirtualBox і KVM для вивчення операційних систем, застосування Moodle і iTest для тестової перевірки знань студентів.Окремо слід наголосити на використанні ВПЗ для кластерів і національної GRID-системи Білорусі, до якої залучені ресурси провідних університетів (Білоруський державний університет, Гродненський державний університет імені Янки Купали, Білоруський державний університет інформатики і радіоелектроніки, Білоруський національний технічний університет), наукових установ і підприємств країни в межах спільної російсько-білоруської програми СКІФ-ГРІД.На рис. 1 відображено використання ВПЗ у ВНЗ Білорусі.ІІ. Використання ВПЗ у ВНЗ Російської ФедераціїНа відміну від Білорусі в Російській Федерації в 2008 р. була прийнята концепція розвитку розробки та використання ВПЗ. В межах цієї концепції в 2008–2010 рр. реалізована програма використання ВПЗ в школах Російської Федерації (в 35% шкіл ВПЗ встановлено на більш ніж 50% комп’ютерів).Рис. 1. Використання ВПЗ у ВНЗ Білорусі Слід зауважити, що, на відміну від Білорусі та України, в Російській Федерації прослідковується значна активність контрольних органів з приводу ліцензійності ПЗ. Як випливає з огляду судових справ [10] в Російській Федерації винесені присуди: в 2012 р. 30 присудів; в 2011 р. 43 присуди; в 2010 р. 70 присудів; в 2009 р. 92 присуди; в 2008 р. 127 присудів. Найбільш резонансною була справа О. М. Поносова, яка і призвела до створення в 2008 р. громадської організації «Центр свободных технологий».Як випливає з [1-3], у більшості ВНЗ Російської Федерації використовують як Microsft Windows, так і GNU/Linux. Лише в деяких ВНЗ адміністрація прийняла рішення про повний перехід на ВПЗ (Санкт-Петербурзький торгово-економічний університет, Томський державний педагогічний університет, Нижньо-Новгородський радіотехнічний коледж). Як і в Білорусі, використання ВПЗ у ВНЗ Російської Федерації можна розділити на три напрямки [3-5]:1) ПЗ підтримки навчального процесу (переважно системне ПЗ на серверах і робочих станціях). В основному системне ВПЗ на робочих станціях представлено GNU/Linux в режимі подвійного завантаження як альтернативної ОС в комп’ютерних класах кафедр;2) додаткове ПЗ, використовуване студентами в самостійній роботі;3) ПЗ для використання в навчальних курсах. В цьому напрямку спектр ВПЗ значно ширший, ніж в Білорусі. Варто вказати на використання ВПЗ для вивчення програмування мовами С/C++, Pascal (Free Pascal, Lazarus), Java, Haskell, Пролог; SciLab, Octave, Sage для виконання математичних розрахунків; організації систем дистанційного навчання; використання вільних систем віртуалізації для вивчення операційних систем; інструментарій для філологічного аналізу текстів; використання інструментарію верифікації ПЗ в навчання магістрів; створення електронних освітніх ресурсів підтримки навчального процесу для заочної форми навчання (напевно, реальний список використовуваного ВПЗ значно ширший, але у відкритому доступі даних про це поки що немає).У ВНЗ Російської Федерації активно експлуатуються обчислювальні кластери з ВПЗ. За ініціативою ректорів Московського державного університету імені М. В. Ломоносова, Нижньо-Новгородського університету імені М. І. Лобачевського, Томського державного університету, Південноуральського державного університету створений «Суперкомп’ютерний консорціум університетів Росії». В список TOP500 від грудня 2012 входить вісім російських суперкомп’ютерів (№ 26, 59, 155, 170, 222, 300, 303, 423).Рис. 2. Використання ВПЗ у ВНЗ Російської ФедераціїСлід наголосити, що в Російській Федерації накопичено значний досвід розробки ВПЗ, зокрема – дистрибутивів Linux: ALT Linux (http://altlinux.ru), Calculate Linux (http://www.calculate-linux.ru), ROSA (http://rosalab.ru). Наявність компаній, які ведуть розробку ВПЗ, дає змогу створювати спеціалізовані вільні програми та істотно спрощує реалізацію проектів з впровадження Linux в школі і вищі заклади освіти.III. Використання ВПЗ у ВНЗ УкраїниВ Україні «Державна цільова науково-технічна програма використання в органах влади ПЗ з відкритим кодом» затверджена у 2011 р., проте до реального її виконання поки що не дійшло.Як випливає з [9], в Україні, на відміну від Російської Федерації, випадки порушень авторських прав власників програм відповідні державні органи перевіряють в значно меншому обсязі і переважно в госпрозрахункових організаціях. Особливо активними були перевірки в 2006-2007 рр. В 2012 р. розпочалась друга хвиля перевірок ліцензійності ПЗ від Microsoft. В цьому році вперше керівники ВНЗ отримали офіційні листи з Microsoft з пропозиціями легалізувати використовувані у ВНЗ копії Microsoft Windows та Microsoft Office. В передноворічному інтерв’ю [7] генеральний директор Microsoft Ukraine Д. Шимків заявив про високу імовірність порушення декількох показових судових процесів в Україні в 2013 р.Після придбання ВНЗ ПЕОМ з переважно ліцензійними Microsoft Windows і Microsoft Office на них встановлюють велику кількість неліцензійного ПЗ, чим фактично змарновують великі витрати коштів на первинне придбання ПЗ (Львівський національний університет імені Івана Франка до економічної кризи 2008 р. кожен рік придбавав приблизно 1000 ПЕОМ. Сумарна вартість ліцензій лише на Microsoft Windows (ОЕМ-версія) і Microsoft Office складала майже 300000$ на рік – доволі велика сума, як для ВНЗ!). У більшості випадків вибір саме пропрієтарного ПЗ зумовлювався навіть не споживацькими якостями цих програм, а фактом поверхневого знайомства викладача з цією програмою або навіть наявністю у нього якої-небудь книжки з описом програми.Як і в Білорусі та Російській Федерації, використання ВПЗ у ВНЗ України можна розділити на три напрямки [1; 2]:1) ПЗ підтримки навчального процесу (переважно системне ПЗ на серверах і робочих станціях). В основному системне ВПЗ на робочих станціях представлено GNU/Linux в режимі подвійного завантаження як альтернативної ОС в комп’ютерних класах кафедр;2) додаткове ПЗ, використовуване студентами в самостійній роботі;3) ПЗ для використання в навчальних курсах. В цьому напрямку спектр ВПЗ є значно ширшим, ніж у Білорусі. Це використання систем комп’ютерної математики, організація систем дистанційного навчання, використання вільних систем віртуалізації для вивчення операційних систем, застосування ВПЗ для тестування апаратного забезпечення ПЕОМ; використання офісного пакету OpenOffice.org.ukr в курсі інформатики ВНЗ, використання відкритих засобів програмування для навчання і наукових досліджень.У ВНЗ України експлуатуються обчислювальні кластери з ВПЗ, поруч із спеціалізованими установками широко використовують розподілені кластерні системи та системи з виконанням обчислень на графічних процесорах.Враховуючи викладене, можна констатувати як широкий спектр використання ВПЗ в українських ВНЗ – від дистанційного навчання до розробки ПЗ, – так і широку географію використання ВПЗ від Луганська на сході до Львова на заході та від Чернігова на півночі до Одеси на півдні (рис. 3). Рис. 3. Використання ВПЗ у ВНЗ України

Серед десятків опублікованих на початку цього року наукових праць, монографія є дослідженням актуальної наукової проблеми державного управління – формування конкурентоспроможності держави. У сучасному глобалізованому світі забезпечення високого рівня конкурентоспроможності держави – це питання не лише економіки, політики, а перш за все, – державного управління. Тому сьогодні дуже важливо якомога точно оцінювати ресурси та можливості країни, прогнозувати наслідки суспільно-політичних, державно-управлінських явищ і процесів, важливих для стабільного економічного зростання та суспільного благополуччя. У цьому зв’язку обрана Зубчиком О. А. тема спонукає до вивчення необхідності не лише зміцнення конкурентної політики України, дерегулювання та зниження адміністративних бар'єрів для розвитку бізнесу, але й дослідження питань підвищення ефективності державно-управлінських рішень, зменшення рівня корупції, вдосконалення інфраструктури, впровадження політики підтримки малих і середніх підприємств, реформування управління освітою, забезпечення політичної стабільності та інших. Від державно-управлінських аспектів значною мірою залежить суспільно-політичний розвиток України. В умовах незворотності інтегрування України до європейського та світового економічного і політичного простору, економіка та суспільство стають більш відкритими, що збільшує ризики та загрози. Наразі в Україні практично відсутні комплексні праці, предметом яких був би, власне, аналіз державної політики формування конкурентоспроможності держави в умовах глобальних перетворень. Текст монографії Зубчика О. А. містить вступ, чотири розділи, післямову (як короткі висновки), список використаних джерел. У першому розділі автор розглянув класичні дослідження, зокрема праці Т. Гоббса, Д. Юма, Р. Оуена, Дж. С. Мілля, Ф. Енгельса, К. Маркса, Й. Шумпетера М. Вебера, Дж. М. Кейнса, А. Сміта, Л. Вальраса та інших. Зазначається, що історично поняття конкуренції належить до базових понять визначення ринкової організації суспільства. Критерії та пріоритети конкурентоспроможності держав – це найважливіші орієнтири їхнього розвитку. Як свідчить зміст першого розділу монографії, автор у своєму дослідженні з’ясовує сутність конкуренції, досліджує державно-управлінську та політичну складову конкурентоспроможності, методологію та методику дослідження. Систематизовано й узагальнено теоретичні, методологічні та прикладні механізми формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Звертає увагу детальне розкриття сутності понять «конкуренція» та «конкурентоспроможність» і авторське бачення трансформації змісту концепту «конкуренція» в контексті суспільного розвитку. Також у цьому розділі наведене авторське бачення конкуренції як управлінської проблеми, хоча, на нашу думку, воно не відображає повною мірою обрану назву цього параграфу, а скоріше наводить приклади управлінських рішень та їхніх наслідків для суспільств. У першому розділі автором також розкрито особливості методології та методик дослідження конкурентоспроможності, зокрема проаналізовано можливості Індексу глобальної конкурентоспроможності та Індексу конкурентоспроможності країн. У цьому контексті описано фактори, які впливають на конкурентоспроможність держави. У другому розділі монографії Зубчиком О.А. здійснено аналіз конкурентоспроможності держави в контексті суспільно-політичних змін. По-перше, автор показав, що має бути чітка система показників конкурентоспроможності, якою слід користуватися при оцінці державної політики (прийняття державно-управлінських рішень). Вона має включати політичні, соціальні, економічні складові. Отже, має бути чітка методика дослідження конкурентоспроможності. З цією метою автор пропонує використовувати Індекс глобальної конкурентоспроможності. По-друге, цікавою є думка про те, що автор доводить залежність стратегій формування конкурентоспроможності держави у майбутньому від «раніше пройденого шляху». Представлено бачення політичних наслідків і нових перспектив конкурентоспроможності держави від членства України в Світовій організації торгівлі, проаналізовано інституційні чинники впливу на конкурентоспроможність держави. Крім того, у цьому ж розділі Зубчик О.А. детально аналізує державне управління сферою вищої освіти. Зокрема, показано, як вища освіта впливає на трансформацію суспільства і на конкурентоспроможність держави у перспективі політичного часу. Показано, що імміграційний режим – один із ключових інструментів держави в «глобальних перегонах за талантами». В умовах стирання відмінностей між імміграційними режимами і посилення конкуренції за людські ресурси особливого значення набувають чинники, які виходять за рамки імміграційної політики: мова, культура, можливості для розвитку, заробіток, якість життя, професіоналізм менеджменту, доступність якісної вищої освіти. Щороку зростає кількість громадян України, які обирають для здобуття вищої освіти іншу країну. Третій розділ монографії автор присвятив аналізу державної політики формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу та механізмів її реалізації. Проаналізовано концептуальні засади формування конкурентоспроможності України в умовах реформ на національному та регіональному рівнях. Детально окреслено значення політичної, економічної та гуманітарної складової державної політики як механізмів формування конкурентоспроможності держави у перспективі політичного часу. Акцентовано особливу увагу на зростаючій об’єктивній потребі ефективності регіонального управління, особливостях політики регіонального вирівнювання, що здійснюється за допомогою таких інструментів, як дотації та субвенції. У четвертому, заключному розділі дослідження містяться наукові положення щодо визначення пріоритетних напрямів зміцнення конкурентоспроможності України. Автором відзначено особливий ефект законодавчих актів, які визначають функції та повноваження органів влади в сфері управління конкурентоспроможністю, їх взаємозв’язок та інструменти впливу на конкурентоспроможність регіонів і держави. Зауважено, що Україна має використати участь у СОТ з точки зору її політичних можливостей, а саме, як політичного механізму. Показано специфіку конкуренції та тенденції її розвитку в сучасному українському суспільстві. Запропоновано підвищення ефективності діяльності суб’єктів публічного управління та адміністрування, удосконалення державної політики розвитку економічної свободи та підприємництва, заходи щодо активізації зусиль органів публічного управління з використання людського ресурсу для підвищення конкурентоспроможності держави та інструменти імплементації досвіду провідних країн щодо забезпечення конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Обґрунтовано комплекс управлінських, політичних, організаційно-економічних та інституційних засобів забезпечення конкурентоспроможності України. У третьому та четвертому розділах Зубчик О. А. показав, що Україна суттєво відстає від держав Європейського Союзу в сфері управління, є проблема недостатнього розвитку та підтримки науково-технічного прогресу, використання наукових досягнень в економіці. Аргументовано, що держава недостатньо підтримує розвиток високотехнологічних сервісних галузей. Позитивно, що автор розглянув і рівень конкурентоспроможності країни та конкурентоспроможність держави як результат функціонування національної системи державної управління. Також Зубчик О. А. запропонував розглядати конкурентоспроможність як аналітичний і політичний інструмент. За його допомогою оцінюється те, як нації, країни, суспільства, держави формують своє майбутнє у перспективі політичного часу. Крім того, варто відзначити, що дана тематика має безпосередній зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Разом з тим, хочеться висловити певні побажання щодо монографії та подальшого дослідження. Зокрема, особливо позитивним є те, що автор показав важливу конкурентну перевагу України –її людський капітал, який вона сьогодні вже втрачає. У цьому зв’язку монографія мала б містити чіткі пропозиції щодо проектів державних рішень, які, на жаль, відсутні. Зубчик О. А. визначив чинники, що негативно впливають на забезпечення належного високого рівня конкурентоспроможності держави. Так, зокрема у висновках окремих параграфів автор навів обґрунтовану думку, що серед політичних особливостей процесу послаблення конкурентоспроможності держави в перехідних суспільствах є, зокрема, політична конкуренція між багатьма політичними силами різновекторного спрямування, що утруднює ситуацію прийняття зважених і раціональних політичних рішень, ускладнює підвищення конкурентоспроможності держави. Незважаючи на висловленні побажання, слід вважати, що монографія заслуговує на те, щоб бути представленою науковій спільноті та всім, хто цікавиться питаннями державного управління в сфері забезпечення конкурентоспроможності держави.

В умовах сучасного науково-технічного прогресу стратегічний розвиток системи вищої освіти значною мірою пов’язаний із створенням і впровадженням перспективних інформаційних технологій як однієї з базисних основ для реформування вищої школи, істотного підвищення ефективності і якості підготовки спеціалістів до рівня, який забезпечить їм конкурентоспроможність на ринку інтелектуальної праці.Як відмічаютькерівники освіти практично всіх країн світу, вирішення проблем створення і розвитку перспективних систем освіти і впровадження дистанційної освіти (ДО) на основі нових інформаційних технологій повинно визначатися прийняттям і реалізацією політичних рішень на загальнодержавному рівні.Це особливо важливо для країн, які мають слаборозвинену інфраструктуру і значну концентрацію наукових і освітніх центрів. Для їхніх громадян можливість одержання бажаної освіти без відриву від основної діяльності і місця проживання є дуже важливою. До таких країн відносяться, зокрема, Індія, Китай, Бразилія, Росія. До них варто приєднати й Україну, про що говорять соціологічні дослідження особливостей освітнього ринку в Україні.Створення організаційної інфраструктури забезпечення процесу інформатизації освіти в названих вище та інших країнах йде, в основному, шляхом організації і розвитку регіональних центрів нових інформаційних технологій (РЦНІТ). Зокрема в Росії для координації роботи таких регіональних центрів створено Центр інформатизації освіти “Інформіка” [1]. Такі системи РЦНІТ створюються з метою залучення інтелектуальних і фінансових ресурсів регіонів для вирішення задач інформатизації освіти і для подальшого переходу до інформатизації всього суспільства. Система регіональних центрів інформатизації і центрів нових інформаційних технологій функціонує, як правило, на базі вищих навчальних закладів. Вона є виробничо-технологічною базою для реалізації розробок у галузі нових інформаційних технологій і телекомунікацій. Робота центрів НІТ дозволяє створювати в регіоні єдиний науково-освітній інформаційний простір в інтересах його економічного, соціального і культурного розвитку. Поступово і в Україні починають створюватися подібні центри. Зокрема згідно Концепції розвитку дистанційної освіти в Україні передбачено функціонування регіональних центрів ДО у містах: Харків, Львів, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ.На думку авторів, одним з перших кроків, який забезпечить регіональному центру НІТ вирішення покладених на нього завдань, є створення регіонального освітнього порталу.Портал – це інформаційне середовище, яке створюється для підтримки прийняття оперативних рішень у певній галузі діяльності людини та їх всебічного аналізу.Інформаційні портали дозволяють формалізувати доступ до інформаційних ресурсів компанії, організації, товариства, громади тощо незалежно від типу джерела інформації.Зокрема, інформаційний портал організації пропонує його користувачам єдину точку доступу (єдиний URL) до всіх структурованих і неструктурованих даних, необхідний їм інструментарій для персоніфікованого доступу, перегляду й аналізу корпоративної інформації і для подальшого швидкого реагування на події на основі більш повної й оперативної інформації. На відміну від статичних мереж Intranet, портали здатні надавати інформацію, яка оперативно змінюється і відповідає поточному моменту звернення до неї. У бізнесі портал забезпечує:надійні ділові зв’язки із співробітниками, клієнтами, постачальниками і партнерами;створення нових моделей бізнесу і мережевої стратегії через глибоке розуміння потреб клієнтів, аналіз статистики і оточення;безпечне спільне використання інформації в режимі реального часу;зростання задоволення клієнтів і партнерів від підвищення рівня обслуговування;більш якісне наповнення і обслуговування ділової спільноти через партнерство та інтегроване наповнення порталу.Відкрита портальна платформа дозволяє підприємству розгорнути портал із наданням на ньому послуг, орієнтованих на потреби конкретного бізнесу, а при необхідності доповнити його додатковими послугами.Освітні портали необхідні для підвищення ефективності освітніх процесів на основі використання сучасних інформаційних технологій і телекомунікаційних засобів. Мета даної статті розглянути деякі організаційні особливості створення освітніх регіональних порталів і дати загальну характеристику їх змістовної складової.Серед основних причин, які обумовлюють створення освітніх регіональних порталів можна виділити такі:неспроможність існуючої інфраструктури регіональної освіти забезпечити всім бажаючим можливість одержати необхідну їм освіту (територіальність);відставання знань, які одержують студенти при традиційних формах навчання, від сучасного рівня розвитку науки та інформаційних технологій (консерватизм);низька адаптивність системи регіональної освіти до різних соціально-економічених умов (інерційність);специфічність освіти, яку надають окремі навчальні заклади регіону (локальність);обмеженість номенклатури спеціальностей, які пропонують регіональні ВНЗ особам, котрі бажають навчатися на відповідній території (обмеженість).Створення регіонального освітнього порталу, на нашу думку, буде сприяти частковому вирішенню зазначених проблем, а також дозволить:активізувати використання наявних і створення нових актуальних і якісних інформаційних та освітніх ресурсів;розширити доступ до освітніх ресурсів учням і студентам, вчителям і викладачам, працівникам органів управління освіти і науки, адміністрацій різного рівня, політичним і громадським організаціями;створити організаційну і технологічну базу для впровадження дистанційних форм навчання в регіоні;забезпечити прозорість та інвестиційну привабливість освітніх установ;підвищити рівень конкурентоспроможності випускників ВНЗ регіону на ринку праці;знизити витрати на освітні процеси;скоротити час навчання і підвищити рівень професійної підготовки студентів;забезпечити загальний доступ до інформаційних і освітніх ресурсів населення регіону;покращити процес взаємодії між освітніми установами;інтегруватися регіональним навчальним закладам у світовий освітній простір;створити єдину платформу для надання освітніх послуг;підвищити продуктивність праці професорсько-викладацького складу;підвищити віддачу від інвестицій в освіту.Як зазначено в [2], розвиток ідеї створення інформаційного освітнього порталу – задача всіх вищих навчальних закладів регіону. Лише колективними зусиллями кількох ВНЗ можна забезпечити створення і підтримку такого порталу. Створення освітнього регіонального порталу повинно спиратися на результати ряду попередніх дій, зокрема:написання і широке обговорення концепції освітнього порталу, яка повинна містити такі основні розділи:актуальність створення порталу та його призначення;цілі й основні напрями діяльності порталу;основні завдання порталу;учасники проекту та їх ролі;структура порталу;організаційне забезпечення порталу;правове забезпечення діяльності порталу;змістовна складова порталу;технологічна складова порталу;фінансове забезпечення процесу створення і функціонування порталу;очікувані кінцеві результати проекту.досягнення домовленостей відносно змісту і технології оперативного оновлення даних корпоративної бази даних ВНЗ-учасників проекту;аналіз наявних інформаційних ресурсів ВНЗ довідкового, навчально-методичного, наукового та іншого характеру і можливості їх об’єднання;визначення номенклатури видів оперативної інформації і технології її публікації всіма ВНЗ;оцінка можливостей створення віртуальних творчих колективів із складу співробітників ВНЗ-учасників проекту, які спроможні здійснювати спільну освітню, науково-дослідну, проектно-конструкторську, рекламно-видавничу, культурно-просвітницьку, інноваційну, благочинну, правозахисну та інші види діяльності;визначення номенклатури тематичних дискусійних форумів, списків поштової розсилки та персоналії авторитетних спеціалістів регіону, спроможних виконувати функції модераторів даних служб;розподіл між ВНЗ-учасниками проекту функцій підтримки окремих розділів порталу з урахуванням специфіки і можливостей кожного ВНЗ.Розглянемо деякі аспекти створення регіонального освітнього порталу, які стосуються організаційних, змістових і технологічних його складових.Організаційно освітній портал створюється як консорціум провідних навчальних закладів регіону, як державної, так і недержавної форм власності, управління освіти і науки регіону, що об’єднують за допомогою Internet свої інформаційно-довідкові та освітні ресурси і технології для їх широкого й ефективного використання.Діяльність порталу повинна ґрунтуватися на законодавчих і нормативно-правових актах, зокрема таких, як: Конституція України; Закон України “Про освіту”; Закон України “Про вищу освіту”; Закон України “Про Національну програму інформатизації”; Постанова Верховної Ради України від 06.07.2000 р. №1851-III “Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2000-2002 роки”; Указ Президента України від 31.07.2000 року № 928/2000 “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мереж в Україні”; Наказ Міністерства освіти і науки України “Про створення Українського центру дистанційної освіти” від 07.07.2000 р. №293; Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні.Оскільки освітній портал призначений для реалізації задач сучасного розвитку всіх рівнів освіти в регіоні, тому він повинен бути, насамперед орієнтований на свого користувача.Тому, на думку авторів, інформація і послуги порталу повинні групуватися за категоріями користувачів:учні;батьки;вчителі;абітурієнти;студенти;аспіранти;викладачі ВНЗ;наукові співробітники;адміністратори ВНЗ;випускники ВНЗ;роботодавці;адміністратори середніх і вищих навчальних закладів;адміністратори регіонального органу управління освіти і науки;адміністратори МОН України.Повинні бути передбачені також загальні розділи, які, насамперед, будуть містити нормативно-правову базу в галузі освіти, електронну бібліотеку навчальних матеріалів, що мають гриф МОН України, новини освіти і науки.Дамо стислу характеристику можливостей освітнього порталу відповідно до категорій користувачів.Учням освітній портал повинен пропонувати:мультимедійні матеріали з кожного предмету, що вивчається у школі;можливість контактувати з вчителями і консультуватися з ними за допомогою електронної пошти і чатів;можливість брати участь в освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;можливість індивідуально настроювати сайт для відображення персональних завдань, розкладу занять й контрольних заходів (персоналізація);можливість оцінити власні успіхи в навчанні й одержати матеріали для вивчення найбільш складних тем;місце для збереження навчальних матеріалів і документів учня на сервері порталу.Батькам учнів портал повинен пропонувати можливість:здійснювати навігацію в сфері освіти, а також одержати допомогу у виборі майбутньої кар’єри для своєї дитини;контактувати з вчителями і методистами, консультуватися з ними з питань навчання своєї дитини;одержати кваліфіковану консультацію психолога або соціального педагога з питань сімейного виховання та особистих проблем;аналізувати успішність своїх дітей;брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях для батьків.Вчителям і викладачам портал повинен пропонувати:великий вибір мультимедійних матеріалів, які вони зможуть використати при створенні власних навчальних (дистанційних) курсів;інформацію про новітні методики у дистанційному навчанні;можливість створювати власні сторінки в Internet та сторінки на порталі, на яких вони зможуть розміщувати власну інформацію;засоби спілкування через портал з своїми учнями за допомогою електронної пошти і чатів;можливість спілкуватися з колегами, національними й міжнародними експертами з питань освіти;можливість брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;можливість розміщувати на порталі свої навчально-методичні матеріали, наукові публікації;можливість слідкувати за успішністю своїх учнів (студентів), а також порівнювати її з успішністю паралельних класів (академічних груп).Адміністраторам регіонального органу управління освіти і науки портал повинен пропонувати:нормативну базу даних з дошкільної, середньої, професійної та вищої освіти, національні й міжнародні новини в галузі освіти, накази й інші документи Міністерства освіти і науки України;можливість створювати власні сторінки на порталі;засоби спілкування з колегами, національними й міжнародними експертами з питань управління освітою;можливість брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;місце для збереження власних документів на сервері порталу, в тому числі для створення інформаційних баз даних.Орієнтований перелік загальних розділів порталу:Структура й склад регіонального адміністративного органу управління освіти і науки;Форум з тематичних питань і періодичною участю відповідальних працівників органів управлення освіти;Положення про орган управління освітою і наукою, інші документи, що регламентують його діяльність;Плани й основні напрями діяльності органу управління освіти й науки;Інформація про національні й регіональні освітні програми, проекти, фонди, гранти і конкурси;Освітні стандарти середньої, спеціальної і вищої освіти;Правила ліцензування, акредитації й атестації закладів освіти;Міжнародне співробітництво в галузі освіти;База даних з нормативними документами МОН України;Каталог науково-пізнавальних та освітніх журналів, книг й навчальних посібників;Бази даних навчальних матеріалів відкритого й персоніфікованого доступу;Інформація про освітні й наукові конференції, семінари й виставки;Інформація про акредитовані навчальні заклади регіону;Новини;Карта веб-сайту з системою пошуку;Фотогалерея подій.Інформація, яка буде розміщуватися на освітньому порталі, повинна бути якісною, достовірною, оперативною й по можливості повною.Одним з напрямків діяльності освітнього порталу повинна бути підтримка дистанційної освіти інвалідів або створення умов, які забезпечують реальні права інвалідів на вищу освіту.Крім зазначених послуг портал може надавати різноманітні додаткові послуги:1. Система тестування знань.Необхідно передбачити, щоб за допомогою освітнього порталу учні старших класів середніх шкіл, а також всі бажаючи, в том числі і дорослі, могли проходити регулярне тестування своїх знань, пройти підсумкову атестацію через систему Державного централізованого тестування для одержання відповідного сертифіката;2. Магазин електронної т

Дистанційна освіта – це інтегральна, гуманна в своїй основі, форма освіти, що базується на використанні широкого спектру традиційних і нових технологій та їх технічних засобів [1], які застосовуються при поданні навчального матеріалу, його самостійного вивчення, діалогового обміну між викладачем чи навчальною комп’ютерною програмою і студентом, причому процес навчання у загальному випадку є некритичний до їх розташування в просторі і часі, а також до конкретного навчального закладу.Ця форма освіти використовує і глобальні комп’ютерні комунікації типу Internet та Intranet і базується в основному на індивідуальній роботі студента з добре структурованим навчальним матеріалом [2].Найбільш характерними рисами дистанційного навчання є: гнучкість; паралельність; велика аудиторія; економічність; ефективне використання площ, технічних засобів; концентроване і уніфіковане представлення інформації знижує витрати на підготовку фахівців; технологічність; соціальна рівність; інтернаціональність; нова роль викладача; позитивний вплив на студента; висока якість та ін.Організація та впровадження дистанційної освіти є своєчасною і можливою для ВНЗ.Разом з тим функціонування системи дистанційної освіти породжує цілий ряд проблем. В проблемах, пов’язаних з розробкою дидактичного інформаційного забезпечення на електронних носіях, необхідним чином поєднуються технічні і гуманітарні знання.При засвоєнні студентами знань засобами дистанційної освіти особливу значимість мають цілі одночасного формування методологічної культури і методологічної рефлексії як основи професійної свідомості спеціаліста. Проблемність даної ситуації полягає в самій природі основних знань, які мають професійно-комп’ютерну сутність [3].На методологічному рівні вони об’єднуються поняттями “cистемність” і “модель”, тому при проектуванні дистанційного навчального процесу повинна застосовуватись педагогічна технологія, що реалізує селективно-інтерактивний режим використання комп’ютера при додержанні основних правил побудови дидактичного інформаційного забезпечення на електронних носіях, що суттєво удосконалює спосіб подання студентам навчальної інформації.Зазначимо, що оптимізація цього способу досягається виконанням двох основних положень:необхідність введення в зміст понять ”система” і “системність”, а також спряжених з ними явищ;відмінність в побудові письмової та комп’ютерної мови.При конструюванні дидактичного забезпечення на електронних носіях необхідно акцентувати увагу на встановлення причинно-наслідкових зв’язків, роль яких в інтелектуальному розвитку студентів важко переоцінити. Тут доцільне використання розмежованої абстракції, а потім проведення двофазового узагальнення.Комп’ютерна освіта розглядається в якості середовища, що забезпечує умови для ефективного розвитку студентів як осіб, здатних до активної творчої самоорганізації усіх видів діяльності на основі оволодіння науковою організацією праці дослідника. Це означає оволодіння студентами прийомами пізнання навколишнього світу, що містяться в комп’ютерному просторі при дистанційній освіті, яка являє універсальну наукову методологію, що реалізується в суворій послідовності дій: вербальний опис об’єкту; математична модель; обчислювальний алгоритм; комп’ютерна програма; розрахунок на комп’ютері; аналіз результатів розрахунку; їх інтерпретація; управління об’єктом. Фактично це спосіб реалізації процесу пізнання і впровадження отриманих знань стосовно конкретного об’єкту. Синтезуючи знання і зусилля студентів, дистанційна освіта вимагає від кожного з них як принципово нових особистих якостей так і забезпечення іншого рівня сформованості традиційних моральних якостей особистості [3]. Дана обставина визначається специфікою співробітництва людини і комп’ютера, коли сумісна робота двох навчань за рахунок своєрідного підсилення інтелекту нерідко дозволяє отримати результати в 3-4 рази швидше, ніж при роботі їх поодинці.Особливістю моделювання комп’ютерного простору при дистанційній освіті, як засобу активізації пізнавальної навчальної діяльності є дидактично доцільним узгодження навчання професійним знанням та уміння проведення обчислювального експерименту, що передбачає можливість не тільки індивідуальної, але і групової роботи при одночасності, оперативності та індивідуалізованості управління навчально-пізнавальною діяльністю студентів [4].Комп’ютерні технології навчання (КТН), як сукупність технічних, програмних, навчальних та методичних засобів, що використовуються при навчанні, з використанням комп’ютерів, в склад яких входять комп’ютерно-орієнтовані дидактичні засоби (КДЗ), як головна складова нових інформаційних технологій навчання [5].Навчальний комп’ютер без дидактичного наповнення не забезпечить позитивного результату при використанні в дистанційній освіті КТН.Згідно робіт [5,6] комп’ютерно-орієнтовані засоби можна розподілити на такі види:1 – навчально-комп’ютерні, програмування, комп’ютерний об’єкт вивчення;2 – комп’ютерні ігри: технічні; педагогічні; ігрові та ін.;3 – комп’ютерні розв’язники задач;4 – комп’ютер-дослідник в лабораторному практикумі моделювання, віртуальні стенди, мультиплікування;5 – курсове та дипломне комп’ютерне проектування: оптимізація типових розрахунків, автоматизовані системи та ін;6 – діалогові комп’ютерні системи: інформаційно-довідкові, інформаційно-навчальні, експертні та експертно-навчаючі;7 – комп’ютерні підручники: електронні, автоматизовані навчальні курси (АНК), комплексні, енциклопедичні, навчаючі, екзаменуючі;8 – ноу-хау – мультипрограми, гіпертекстові системи.Наші дослідження показують, що існує явна незабезпеченість в технологіях навчання комп’ютерно-орієнтованих дидактичних засобів КДЗ-2 – КДЗ-8.Разом з тим в переліку ВАК України для здобувачів вченого ступеня канд. пед. наук існує спеціальність 13.00.02 “Теорія і методика навчання”. Підготовка таких спеціалістів може достатньо кваліфіковано забезпечити створення КДЗ-2 і КДЗ-8 по будь-яким вузівським дисциплінам. В Кіровоградському державному технічному університеті ведеться підготовка КДЗ по основним навчальним дисциплінам досвідченими викладачами у відповідності з науково-педагогічним обґрунтуванням теорії і методики навчання.По дистанційній освіті розроблена концепція, що охоплює весь комплекс проблем, які виникають в процесі практичної реалізації, та форми їх розв’язання. Дистанційна освіта як система доводить право на своє ефективне існування.

В умовах сучасної медійної вищої освіти одним з пріоритетних напрямів вдосконалення навчально-виховного комплексу вищих навчальних закладів є запровадження інформаційних технологій, які в даний час мають найбільш стрімкий розвиток. Електронні комп’ютерні підручники, дистанційна освіта, віртуальні тренажери – це далеко не повний перелік напрямів, які успішно розвиваються в системах освіти. Проте сучасна освіта за інтенсивністю використання інформаційного інструментарію помітно відстає від інших дисциплінарних напрямів. Це зумовлено складнощами стосовно формалізації багатьох компонентів предметних областей, які створюють труднощі при алгоритмічній трансформації змісту, а також певним рівнем консервативності самої освіти, недостатнім рівнем володіння викладачами і студентами інформаційними технологіями [1, 5].Одним із важливих понять при запровадженні електронних систем навчання є якість освіти, яка традиційно відображає систему оцінювання успішності тих, хто навчається. У широкому розумінні якість вищої освіти являє собою збалансовану відповідність вищої освіти різноманітним цілям, потребам, вимогам, нормам, еталонам, стандартам [2].Тому не дивно, що сьогодні практично вся європейська система вищої освіти працює над підвищенням якості підготовки фахівців. У рамках Болонських реформ виробляються єдині підходи до забезпечення якості вищої освіти, розробки навчальних матеріалів, відбувається уніфікація вищої освіти та її ступенів.Важливим елементом вдосконалення навчально-виховного комплексу сучасного вищого навчального закладу є комплексна оцінка якості електронних засобів навчання (ЕЗН), під якою розуміється оцінка якості ЕЗН по сукупності інформативних параметрів (рис. 1).При оцінці якості ЕЗН за змістовною складовою необхідно враховувати ступінь їх відповідності вимогам Державних освітніх стандартів (ДОС) України з окремих напрямків підготовки фахівців, програм дисциплін ДОС. Відповідність ЕЗН вимогам діючих стандартів можуть підтвердити експерти за провідні фахівці Міністерства охорони здоров’я або Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України з відповідного напрямку. Техніко-технологічна оцінка якості ЕЗН відображає структурні компоненти освітнього процесу – одержання інформації (навчання), практичні заняття (тренування і закріплення знань, умінь і навичок), атестацію (їх контроль), можливість підсумкового контролю отриманих знань сучасними комп’ютерними методами.Розроблювач мережних ЕЗН має забезпечити стабільну роботу в мережі Internet на основі каналу цілодобового доступу із пропускною здатністю не менше 2 Мбіт/с.Застосування ЕНЗ не повинно вимагати підвищених показників продуктивності комп’ютерної техніки і спеціального програмного забезпечення для робочих місць учасників навчального процесу.Програмно-технологічним підґрунтям для побудови і підтримки системи освітніх порталів є програмно-апаратний комплекс, що дозволяє будувати і підтримувати портали різного призначення й архітектури і забезпечувати виконання відповідного набору функцій.Дидактична оцінка якості ЕЗН передбачає оцінювати міру їх відповідності стандартним дидактичним вимогам до навчальних видань (підручники, навчальні і методичні посібники).Методичні вимоги щодо оцінки якості ЕЗН вимагають урахування своєрідності й особливості предметної галузі, на яку вони розраховані, специфіки відповідної науки, її понятійно-категоріального апарату, особливостей використовуваних методів досліджень та її закономірностей, можливостей використання сучасних методів обробки інформації й методології реалізації освітньої діяльності (табл.).ТаблицяСутність методичних вимог щодо оцінки якості ЕЗН у складі освітніх порталів Методичні вимоги стосовно оцінки якості ЕЗНЇх сутністьВрахування складності функціонування навчального матеріалу в ЕЗН.Взаємозв’язок та взаємодія понятійних, образних та діючих компонентів мислення студентів при функціонуванні ЕЗН у складі освітніх порталів.Необхідність забезпечення відображення системи наукових понять навчального модуля у вигляді ієрархічної структури високого порядку.Кожний рівень в системі наукових понять навчального модуля повинен відповідати певному рівню абстракції і забезпечувати урахування їх логічних взаємозв’язків.Реалізація навчальної можливості щодо різноманітних контрольованих тренувальних дій.Поетапне послідовне підвищення рівня абстракції знань студентів на рівні засвоєння, достатньому для здійснення алгоритмічної та евристичної діяльності.До основних дидактичних і змістовних показників якості електронного навчального посібника (ЕНП) у цілому можна віднести наступні: валідність, надійність, економічність і надмірність, інтегрованість та практичність.Практичність ЕНП та електронних підручників оцінюється за допомогою експертних процедур викладачами й тими, кого навчають.Дидактична оцінка якості ЕЗН повинна відповідати наступним стандартним та специфічним дидактичним вимогам, що пропонуються до навчальних видань та відповідають специфічним закономірностям та сучасним дидактичним принципам навчання (рис. 2).Ергономічні вимоги до електронних засобів навчання повинні враховувати вікові особливості студентів різних форм навчання, встановлювати вимоги до відображення інформації та режимів роботи ЕЗН, забезпечувати підвищення рівня їх мотивації до навчальної діяльності. Важливою ергономічною вимогою є забезпечення підтримки студентів шляхом організації в структурі ЕЗН інтерфейсу, необхідних методичних вказівок та підказок, вільної послідовності й темпу роботи для того, хто навчається [3; 4].Однією з вимог ергономічного характеру до ЕЗН є їх відповідність гігієнічним вимогам і санітарним нормам роботи з комп’ютерною технікою (час роботи з ЕЗН не більше чотирьох годин, а обсяг навчальної інформації не більше 30 тисяч знаків). Під час здійснення дизайн-ергономічної експертизи проводиться оцінка якості компонентів інтерфейсу (сукупність засобів і правил, які забезпечують взаємодію пристроїв і програм) ЕЗН, відповідності ергономічним, естетичним вимогам та вимогам охорони праці і збереження здоров’я [1].Для використання мультимедійних ефектів необхідне їх створення шляхом введення у програму у відповідних місцях. Вони складаються з графіки, ілюстрацій, анімації, звукових ефектів, музики, голосу, відео, тощо. Необхідну допомогу при цьому можуть надавати художники-дизайнери та експерти з мультимедіа. Слід зазначити, що засіб донесення інформації впливає на вибір типу мультимедіа. Тренінг, що надається на CD-ROM, може мати в собі значно більшу мультимедійну частину в порівнянні з тренінгом, що проводиться через Internet.Таким чином, використання системного підходу щодо втілення різноманітних вимог до певного класу ЕЗН (електронні підручники, електронні навчальні посібники, електронні лекційні курси, електронні методичні посібники, електронні методичні вказівки, електронні практикуми, електронні довідкові матеріали, електронні навчально-методичні комплекси, електронні методичні вказівки для викладачів та інші), що використовуються в освітній діяльності, дозволяє на основі зворотного зв’язку покращити якість нового напрямку – „E-learning” в технологіях електронного навчання.

Сучасність характеризується інтенсивним розвитком інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), що обумовлює зростаючу активність впровадження цих технологій у процес навчання, як у вищій школі так і в загальноосвітніх навчальних закладах. Разом з цим, значна кількість вчених виявляють підвищений інтерес до використання ІКТ в навчальній діяльності педагога. Зокрема, розробляються методики впровадження ІКТ у навчальний процес, виділяються позитивні і негативні сторони їх використання тощо. Крім того, аналізуючи відповідні праці вчених можна виділити чітку тенденцію зміни ролі ІКТ: від простих технічних засобів підтримки навчального процесу, які полегшують ведення документації (текстові редактори), створення мультимедійних матеріалів (презентацій), здійснення взаємозв’язку між вчителями, учнями та їх батьками (використання електронної пошти, онлайн зв’язку), надання інформаційних послуг (сайт навчального закладу), до створення на базі ІКТ електронних освітніх ресурсів (ЕОР) та комп’ютерно орієнтованого навчального середовища (КОНС) – «особистісно-орієнтоване навчальне середовище, в складі якого присутні, в міру необхідності, апаратно-програмні засоби ІКТ (АПС ІКТ)» (Ю. О. Жук) [1]. При цьому необхідність присутності ІКТ визначається педагогічною доцільністю їх використання в конкретних навчальних умовах з урахуванням наступних критеріїв: відповідність можливостей використання специфічних можливостей АПС ІКТ змістовно-смисловим наповненням фрагмента навчального процесу; орієнтація використання АПС ІКТ для формування цілісного навчального процесу (для досягнення цілей навчання); можливості реалізації засобами АПС ІКТ особистісно-орієнтованого процесу навчальної діяльності [1].Поряд із цим, електронні освітні ресурси є основним компонентом у процесі організації та плануванні професійної діяльності педагога в умовах комп’ютерно орієнтованого навчального середовища.Відповідно до «Положення про освітні електронні ресурси», під ЕОР розуміють навчальні, наукові, інформаційні, довідкові матеріали та засоби, розроблені в електронній формі та представлені на носіях будь-якого типу або розміщені у комп’ютерних мережах, які відтворюються за допомогою електронних цифрових технічних засобів і необхідні для ефективної організації навчально-виховного процесу, в частині, що стосується його наповнення якісними навчально-методичними матеріалами [2].Електронні освітні ресурси класифікуються за роллю в навчальному процесі: навчальні (електронні підручники і навчальні посібники), методичні (методичні посібники, методичні рекомендації для вивчення окремого курсу та керівництва з виконання проектних робіт, тематичні плани і т. д.), навчально-методичні (навчальні плани, робочі програми навчальних дисциплін, розроблені у відповідності з навчальними планами), допоміжні (електронні довідники, словники, енциклопедії, наукові публікації, матеріали конференцій), контролюючі (ресурси, що забезпечують контроль знань).Виділяють наступні види ЕОР [2]:– електронний документ – документ, представлений в електронній формі та для використання якого необхідні технічні засоби;– електронне видання – електронний документ, який пройшов редакційно-видавничу обробку, має вихідні відомості і призначений для розповсюдження в незмінному вигляді;– електронний аналог друкованого видання – електронне видання, що в основному відтворює відповідне друковане видання: зберігає розташування на сторінці тексту, ілюстрацій, посилань, приміток і т. п.;– електронні дидактичні демонстраційні матеріали – електронні матеріали (презентації, схеми, відео-і аудіозаписи тощо), призначені для супроводу навчально-виховного процесу;– інформаційна система – організаційно впорядкована сукупність документів (масивів документів) та інформаційних технологій, у тому числі з використанням технічних засобів, що реалізують інформаційні процеси і призначені для зберігання, обробки, пошуку, розповсюдження, передачі та надання інформації;– депозитарій електронних ресурсів – інформаційна система, що забезпечує зосередження в одному місці сучасних ЕОР з можливістю надання доступу до них через технічні засоби, в тому числі в інформаційних мережах (як локальних, так і глобальних);– електронний словник – електронне довідкове видання упорядкованого переліку мовних одиниць (слів, словосполучень, фраз, термінів, імен, знаків), доповнених відповідними довідковими даними;– електронний довідник – електронне довідкове видання прикладного характеру, в якому назви статей розташовані за алфавітом або в систематичному порядку;– електронна бібліотека цифрових об’єктів – набір ЕОР різних форматів, в якому передбачена можливість для їх автоматизованого створення, пошуку і використання;– електронний навчальний посібник – навчальне електронне видання, використання якого доповнює або частково замінює підручник;– електронний підручник – електронне навчальне видання з систематизованим викладом дисципліни (її розділу, частини), що відповідає навчальній програмі;– електронні методичні матеріали – електронне навчальне або виробничо-практичне видання, роз’яснень з певної теми, розділу або питання навчальної дисципліни з викладом методики виконання окремих завдань, певного виду робіт;– курс дистанційного навчання – інформаційна система, призначена для навчання окремим навчальним дисциплінам віддалених один від одного учасників навчального процесу в спеціалізованому середовищі, функціонує на базі сучасних психолого-педагогічних технологій та ІКТ;– електронний лабораторний практикум – інформаційна система, що є інтерактивною демонстраційною моделлю природних і штучних об’єктів, процесів і їхніх властивостей із застосуванням засобів комп’ютерної візуалізації;– комп’ютерний тест – стандартизовані завдання, подані в електронній формі, призначені для вхідного, проміжного та підсумкового контролю рівня знань, а також самоконтролю і (або) такі, що забезпечують визначення психофізіологічних і особистісних характеристик випробуваного, обробка результатів яких здійснюється за допомогою відповідних програм.Сьогодні існує значна кількість спеціалізованих інструментальних середовищ і програм, що дозволяють створювати комп’ютерні тести. При цьому, розробник тесту формує його структуру, здійснює наповнення (текстом, графікою тощо), модифікує без безпосереднього використання мов програмування.До такого типу спеціалізованих інструментальних середовищ належить Hot Potatoes. Програма розповсюджуються безкоштовно (можна завантажити с сайту http://www.hotpot.uvic.ca) та дозволяє зручно і швидко для вчителя створити дидактичні матеріали контролюючого характеру, що опрацьовуються стандартними Інтернет-браузерами.Пропонований програмний продукт працює на найбільш розповсюджених у закладах освіти платформах операційних систем, Має простий у користуванні та інтуїтивно зрозумілий інтерфейс, з підтримкою двадцяти шести мов, у тому числі і російської. Крім того, робоче середовище певного підготовленого тестового завдання можна українізувати.Інструментальне середовище Hot Potatoes включає в себе п’ять окремих модулів: JClose, JQuiz, JCross, JMatch, JMix.JClose дозволяє створити тест, що передбачає заповнення учнем «пробілів» у реченнях тексту. Під час перевірки, є можливість «розрізняти» вписані учнем слова з великої чи малої літери.JMix дозволяє учню конструювати речення, розташовуючи в правильній послідовності його окремі складові частини, запропоновані проектувальником тесту.JQuiz надає можливість створення тесту з вибором однієї або декількох вірних відповідей серед можливих, а також шляхом вписуванням у відповідне поле. Крім цього передбачається створення тесту зі змішаним типом можливості відповіді: спочатку учень може вписати вірну відповідь, у разі помилки, йому надається можливість вибору правильної серед пропонованих варіантів.JMatch передбачає створення тесту для встановлення відповідності. Наприклад, маючи перелік назв держав та столиць, учень має встановити між ними вірну відповідність.JCross дозволяє проектувальнику швидко та зручно створити кросворд. Для цього необхідно лише вести відповідні слова та означення до них.Крім того, при створенні тесту за допомогою одного із описаних вище модулів є можливість використання широкого спектру медіа об’єктів (малюнків, аудіозаписів, відеофрагментів тощо), що знаходяться на певному фізичному носії або в мережі Інтернет.Кожна із перерахованих утиліт дозволяє здійснити широкий спектр налаштувань:можливості використання учнем під час тестування підказок;встановлення вчителем обмеження по часу рішення тесту учнем;програмного пересортування питань та відповідей до них, для зменшення можливості списування у випадку тестування під час класних занять;встановлення індивідуальної «ваги» кожного питання або відповідей (розрізняються повні та часткові) у підрахунку загальної успішності проходження тесту;ідентифікації учня (шляхом введення прізвища, імені та по-батькові, навчального класу);можливості пересилання результатів тестування учня на електронну адресу вчителя тощо.Результат тестування визначається у відсотках, що надає можливість педагогу використовувати різні системи оцінювання.Сам тест подається у вигляді автоматично генерованих HTML сторінок, які можуть бути продемонстровані широко розповсюдженими Інтернет-браузерами. Таким чином, для проходження тестів створених за допомогою Нot Potatoes на робочих місцях учнів (персональних комп’ютерах) не вимагається наявності специфічного програмного забезпечення. Це дозволяє використовувати розроблені контролюючі освітні ресурси не лише під час класних занять, а і в довільний зручний час для учня, шляхом розміщення відповідних веб-сторінок на доступних ресурсах в Інтернеті, наприклад, на сайті розробника програмного продукту – hotpotatoes.net або власному ресурсі вчителя (відповідний сайт можна створити за допомогою CMS-систем). Це надає можливість педагогу розв’язувати певні дидактичні завдання під час навчання учня, який перебуває тривалий час поза школою або має індивідуальний режим навчання.Крім того, вчитель може використовувати друкований варіант розробленого тесту (достатньо виконати операцію експортування на друк та скористатися довільним текстовим редактором).Вище викладений матеріла обумовлює актуальність та високу ефективність використання вільно розповсюджуваного програмного пакету Hot Potatoes вчителем загальноосвітнього закладу для підготовки авторських контролюючих електронних освітніх ресурсів.Тому доцільно ознайомити педагогів з цим програмним продуктом під час підвищення кваліфікації у системі післядипломної педагогічної освіти, що дозволить забезпечити розвиток інформаційно-комунікаційної компетентності вчителя – підтвердженої здатності особистості застосовувати на практиці ІКТ для задоволення власних потреб і розв’язування суспільно-значущих, зокрема, професійних, задач у певній предметній галузі або виді діяльності [3].

Починаючи з 2019 року і до сьогодні у всьому світі панує пандемія COVID 2019. Задля зменшення темпів поширення вірусу і навантаження на медичні заклади, уряди багатьох країн світу приймають різного роду обмеження, аби мінімізувати контакти людей між собою. Україна не є винятком, так, починаючи з 2020 року на території України вводився повний локдаун, в рамках якого було заборонено: роботу усіх типів навчальних закладів, закладів громадського харчування, роботу торгових центів, вводилась заборона на проведення масових заходів, запроваджувався ряд обмежень щодо функціонування громадського транспорту, були закриті пункти пропуску на кордоні та припинено міжнародне авіа- і залізничне сполучення. Окрім викликів, пов’язаних із прямим обмеженням діяльності, перед керівниками суб’єктів господарювання постала нова задача: забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці для захисту від COVID-19. Це все негативно вплинуло на діяльність суб’єктів господарювання та призвело до суттєвих збитків. На законодавчому рівні, в Україні були прийняті правки до Кодексу України про працю, де було чітко розмежовано поняття: дистанційна робота, гнучкий режим робочого часу, а також надомна праця, але практичних рекомендацій та чітких інструкції щодо організації робочого процесу у відповідності до нових режимів праці так і не було. Практично, організація роботи «онлайн» здійснюється кожним суб’єктом господарювання на свій розсуд і доволі часто неефективно. Тому метою статті є аналіз чинного законодавства України на предмет наявності норм, які можуть застосовуватись при роботі «on-line», а також пошук шляхів та методів підвищення ефективності праці в режимі on-line. У ході написання статті було використано метод наукового пошуку, аналізу та синтезу інформації. У ході дослідження, нами було проведено аналіз нормативно-законодавчої бази України, а також здійснено порівняльну характеристику різних режимів праці, які можливо використовувати в умовах повного локдауну. Також було розроблено ряд рекомендації щодо налагодження режиму роботи on-line та визначені найбільш ефективні засоби комунікації.

Інфаркт міокарда був і залишається хворобою, яка приводить до смерті та інвалідизації населення. Раніше хворі на інфаркт міокарда на менше місяця повинні були дотримуватись суворого ліжкового режиму абсолютно без активних рухів для максимального розвантаження серця. Проте, такий ліжковий режим мав несприятливий психологічний вплив, сприяв застою в легенях та гіпостатичним пневмоніям, атонії кишок, порушенню сечовиділення. У 1952 р. американці Levine S.A. і Lown B. запропонували використовувати у лікуванні хворих на інфаркт з перших днів сидяче положення у кріслі. У 1964 р. проф. Мясніков А.Л. називає єдиного радянського професора, який визнавав ідею ранної реабілітації – проф. Олійника С.Ф. Про досягнуті успіхи застосування ранньої фізичної реабілітації у хворих на інфаркт міокарда проф. С.Ф. Олійник зробив доповідь на Українському з’їзді терапевтів у 1965 р., а у 1972 р. у союзному журналі «Кардиология» було офіційно визнано, що рання фізична реабілітація при інфаркті міокарда вперше в СРСР почала застосуватися у Львові. Тепер в жодного лікаря не виникає сумнівів у необхідності використання довільних рухів, масажу та лікувальної гімнастики, більш ранній підйом з ліжка, ходьбу вже з перших днів хвороби. Монографія «Сучасна діагностика та лікування гострого інфаркту міокарда» авторського колективу у складі Антоненко Л. М., Жарінова О. Й., Іваніва Ю. А., Павлюка В. І., Чубучного В. М., Ютанова В. І. - присвячується «пам’яті професора Степана Олійника, який вперше в Україні організував лікування хворих на гострий інфаркт міокарда в блоках інтенсивної терапії та впровадив ранню реабілітацію, сміливо ламаючи застарілі стереотипи».Основною метою реабілітації хворих є відновлення максимально повноцінного життя пацієнта, включаючи повернення до праці. Під час реабілітації потрібно брати до уваги фізичні, психологічні і соціально-економічні фактори. Процес потрібно починати якомога раніше після поступлення в стаціонар і продовжувати протягом наступних тижнів і місяців.Висновки:В Україні з кожним роком зростає рівень захворюваності на хвороби системи кровообігу, збільшується тимчасова і стійка втрата працездатності, що приводить до значних економічних витрат.Необхідно впроваджувати чіткі програми щодо реабілітації кардіологічних хворих.Недостатнє впровадження сучасних програм кардіореабілітації є загальноєвропейською проблемою, призводить до високого розповсюдження факторів ризику, пов'язаних з коронарними ускладненнями, низького рівня фізичної активності пацієнтів.Фізична реабілітація є складовою консервативного і хірургічного лікування кардіологічних хворих. Вона повинна проводитися на ранніх етапах, щоб зменшити ризик розвитку ускладнень і покращити процеси відновлення порушених функцій. Фізична реабілітація має бути комплексною: включати в себе фізичну, психологічну, трудову і соціальну складові.Міжнародна практична конференція (22-23 березня 2018 року) з кардіореабілітації, організована школою реабілітаційної медицини Українського католицького університету, очолюваною доктором гуманітарних наук, отцем Богданом Прахом, за підтримки експертів Європейської асоціації профілактичної кардіології професорів Хуго Санера і Джопа Перка, стане стимулом для подальшого впровадження реабілітаційних заходів в Україні не тільки для спеціалізованих відділень, але й для первинної ланки - сімейних лікарів.

Проаналізовано досвід державного регулювання ринку автотранспортних послуг в Польщі, адаптацію національного законодавства у цій сфері до стандартів ЄС. У цьому зв’язку особлива увага приділена аналізу положень Закону Республіки Польща «Про автомобільний транспорт», зокрема щодо умов і порядку ліцензування економічної діяльності в галузі автомобільного транспорту та організації контролю за виконанням перевізниками всіх норм і правил у роботі. Розкрито порядок контролю за дотриманням режиму праці і відпочинку водіїв транспортних засобів. Значне місце відведено висвітленню історії створення та розвитку Головної дорожньо-транспортної інспекції Республіки Польща, нормативно-правовому забезпеченню її роботи. Охарактеризовано структуру Головної дорожньо-транспортної інспекції, особливості функціонування та повноваження територіальних підрозділів, порядок добору кадрів та їх професійного навчання.

Пандемія COVID-19 має істотні негативні соціально-психологічні наслідки. Заходи з протидії пандемії — масковий режим, соціальне дистанціювання, особливості перебування учнів і вчителів у закладі освіти, необхідність самоізоляції інфікованих тощо — можуть негативно впливати на організацію освітнього процесу. Такий режим роботи закладу освіти ускладнює працю представників психологічної служби — практичних психологів і соціальних педагогів. В умовах карантину в окремих закладах освіти запроваджується дистанційне або змішане навчання, що породжує низку ускладнень. Для учнів: немає зовнішнього контролю (або його послаблено) за виконанням навчальних завдань; складно самоорганізуватися і планувати режим навчальної роботи і відпочинку; обмежено соціальні контакти з однолітками. Для вчителів: необхідно змінювати плани і навчальні програми з урахуванням застосування телекомунікаційних технологій; у значної частини педагогів низький рівень навичок користування ІТ-технологіями; необхідно поєднувати професійну діяльність із приватним життям і змінювати усталений ритм життя. Діяльність працівників психологічної служби в умовах пандемії має здійснюватися відповідно до умов карантину в конкретному закладі освіти. За умови дотримання карантинних заходів зменшується кількість групових занять, а деякі здійснюються онлайн. Індивідуальне консультування та інші індивідуальні форми роботи можуть відбуватися як онлайн, так і у безпосередній взаємодії. Основними завданнями роботи є: зменшення психоемоційного напруження; підвищення стресостійкості (резильєнтності); профілактика дискримінації і стигматизації інфікованих; формування позитивної життєвої перспективи.

Статтю присвячено визначенню психологічних особливостей прояву гендерної толерантності та її структурних компонентів в юнацькому віці. Зазначений віковий період знаменується виникненням нової соціальної ситуації розвитку, центром якої є перехід до самостійного життя. Продовжується інтенсивний розвиток самосвідомості, молоді люди самовизначаються в системі моральних цінностей, принципів, норм і правил поведінки, усвідомлюють особисту соціальну відповідальність. Відповідно до такої ситуації розвитку молодого покоління в умовах трансформаційних процесів в економічній, політичній і соціальній сферах, важливим є питання гармонізації міжстатевих стосунків молоді завдяки вихованню толерантного ставлення до представників своєї та протилежної статі. Прояв гендерної толерантності в юнацькому віці сприяє: створенню психологічно комфортних умов для спільної діяльності представників обох статей; досягненню міжособистісного й міжгрупового взаємопорозуміння і поваги в різних сферах життєвої взаємодії; забезпеченню ефективних психолого-педагогічних умов для вироблення у юнаків і юнок необхідних індивідуально-особистісних якостей щодо успішного протистояння стереотипним уявленням і тиску соціуму. Мета статті полягала в дослідженні психологічних особливостей прояву гендерної толерантності та сформованості її компонентів у юнаків та юнок. У процесі емпіричного дослідження була використана: методика «ВІКТІ: види та компоненти толерантності» (авт. Г.Л. Бардієр), кількісний та якісний аналіз отриманих результатів проводився за шкалами «гендерна толерантність», «когнітивний компонент», «афективний компонент», «діяльнісно-стильовий компонент» гендерної толерантності. Констатовано, що майже в половини представників юнацького віку рівень гендерної толерантності знаходиться на середньому (наближеному до низького) рівні; майже третина юнацтва має низький рівень гендерної толерантності; й лише п’ята частина має сформовану гендерну толерантність (високий рівень). При аналізі сформованості складових гендерної толерантності (когнітивної, емоційної, поведінкової) встановлено, що знижені показники більше властиві хлопцям, що виявляється в зниженій рефлексивності, обмеженій емоційній і поведінковій саморегуляції. Література Баева, Л.В. (2009). Толерантность: идея, образы, персоналии. (Монография). Астрахань. Режим доступу: http://forum.urgi.info/index.php Кон, И.С. (1989). Психология ранней юности. Москва : Просвещение. Малихін, О.В. (2017). Принципи організації самостійної освітньої діяльності студентів. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах, 53, 482–490. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pfto_2017_53_63 Мацьковський, М.С. (1995). Семья на пороге третьего тысячелетия. Центр общечеловеческих ценностей. Москва. Режим доступа: https://www.isras.ru/publ_mainlist.html?id=468 Мириманова, М.С. (2002). Толерантность как проблема воспитания. Развитие личности. 2, 104– Надолинская, Л.Н. (2008). Конструирование гендерного дискурса и стратегии гендерного партнерства (Теоретические представления и реалии современной России). (Автореф. дисc. д-ра. философ. наук). Ростов-на Дону. Оконешникова, Н.Л. (2004). Проблема толерантности личности в современной зарубежной психологии. Методологические проблемы современной психологии: иллюзии и реальность: Материалы Сибирского психологического Форума. (г. Томск, 16-18 сентября 2004 г.). (215–221). Солдатова, Г.У., & Филилеева, Е.В. (2006). Толерантность, социальное доверие и ксенофобия: определяющие факторы и группы риска. Тетради Международного университета в Москве, 6, 154– Ставицька, С.О. (2014). Соціально-психологічні особливості реалізації потреби в саморозвитку, самооцінки життєвих цілей та самоставлення як компонентів розвитку самосвідомості в юнацькому віці. Проблеми сучасної психології: зб. наук. праць Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України, 23, 595–607. Рибалка, В.В. (2018). Методологічні засади теоретичної та практичної психології: особистість, психологічна діяльність, духовність. Психологія і особистість, 1, 9–19. Эриксон, Э. (2000). Детство и общество. Сакт-Петербург. Grünberg, L. (2011). From Gender Studies to Gender IN Studies and beyond : case studies on gender-inclusive curriculum in higher education. European Center for Higher Education, Bucharest, 7–13. Kuzmenko,I. (2019). Gender Partnership and Tolerance Phenomenon. Антропологічні виміри філософських досліджень, 15, 73–81. Stavytskyi, G. (2019). Psychological and social factors of the development of ethnic self-consciousness of personality in youthful age. Problem space of modern society: philosophical-communicative and pedagogical interpretations: collective monograph. Part ІІ.Warsaw.

У статті досліджується взаємодія як складна міжфункціональна психологічна система міжособистісних зв’язків та дій, що забезпечують взаємність як внутрішню сторону та спільне виконання задачі, як зовнішню сторону інтеракції. Доводиться, що взаємодія передбачає два основні аспекти – взаємність та спільну діяльність. Взаємність підкреслює тісний взаємозв’язок учасників інтеракції, а спільна діяльність показує множинність векторів можливих конкретно-життєвих наповнень міжособистісної взаємодії. При цьому важливим є те, що предметом взаємодії та задачею, яку виконують учасники, може стати будь-що, що людина може помислити або пережити. Вивчаються різні аспекти педагогічної взаємодії, зокрема взаємні оцінні ставлення вчителя та учнів (В. Власенко, М. Коць). Наголошується, що взаємодія розглядається психологічною наукою в багатьох контекстах та аспектах – від нейробіологічного до соціального. Підкреслюється, що взаємодія як даність людського існування підкреслює те, що індивіди не можуть функціонувати ізольовано. Зокрема, вивчається негативний вплив самотності на здоров’я людей і припускається, що наявність взаємодії впливає на здоров’я людей похилого віку позитивно. Проаналізовано гіпотезу соціального мозку у взаємозв’язку з поняттям взаємодії. Виходячи з філософських підвалин, окреслюється міцний методологічний зв’язок категорії взаємодії з категоріями активності та практики, а також із поняттям взаємності у людській культурі. Діалектична єдність і протидія особистісних ставлень та дій у взаємодії виступають психологічним механізмом людської інтеракції. Розробка психологічного поняття взаємодії є важливою, оскільки, зокрема, різні види психологічних практик з необхідністю припускають міжособистісну взаємодію психолога та клієнта(-ів). Тому успіхи на шляху пізнання психології взаємодії означають також більш оптимальну організацію професійної діяльності психолога як людини, покликаної взаємодіяти з іншими для їхнього блага. Література Балл, Г. О. (2016). Успішність обдарованої людини у контексті її взаємодії із соціокультурним середовищем. Психологія особистості, 1(7), 5–15. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Po_2016_1_3 Берн, Е. (2016). Ігри, у які грають люди. Харків : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля». Білодід, І.К. (Ред.). (1970). Словник української мови (Т. 1). Київ : Наукова думка. Булах, І.С. (2012). Методичні засади взаємодії психолога-консультанта і клієнта. Міжнародний науковий форум: соціологія, психологія, педагогіка, менеджмент, 9, 13–22. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mnf_2012_9_4 Вазюлин, В.А. (2006). Логика истории взаимодействия морали и политики. Марксизм и современность, 4(38), 35–37. Власенко, В.В. (1995). Вчителі – учні: психологія взаємних оцінних ставлень. Київ : УДПУ ім. М.П. Драгоманова. Выготский, Л.С. (1983). История развития высших психических функций. Собрание сочинений. (Т. 3). Москва : Педагогика. Кант, И. (2020). Основы метафизики нравственности (Т. 4). Андронум. Коломієць, Н. (2018). Теоретичний аналіз поняття «взаємодія». Психолого-педагогічні проблеми сільської школи, 58, 112–119. Конфуцій (2018). Афоризми та вислови. Харків : Виват. Коць, М. (2020). Психологічний аналіз регуляції професійно-комунікативного потенціалу майбутнього вчителя як суб’єкта педагогічної взаємодії. Психологія: реальність і перспективи. Збірник наукових праць РДГУ, 15, 77–83. Кримський, С. (2009). Ранкові роздуми. Київ : Майстерня Білецьких. Лосев, А.Ф. (2014). Диалектика мифа. Санкт-Петербург : Азбука, Азбука – Аттикус. Максименко, С.Д. (2016). Поняття особистості у психології. Психологія і особистість, 1(9), 11–17. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Psios_2016_1_3 Мид, Дж. Г. (2014). Философия настоящего. Москва : Высшая школа экономики (Государственный университет). Шинкарук, В.І. (Ред.). (2002). Філософський енциклопедичний словник. Київ : Абрис. Beller, J., & Wagner, A. (2018). Loneliness, social isolation, their synergistic interaction, and mortality. Health Psychology, 37(9), 808–813. Coutinho, J., Silva, P., & Decety, J. (2014). Neurosciences, empathy, and healthy interpersonal relationships: Recent findings and implications for counseling psychology. Journal of Counseling Psychology, 61(4), 541–548. Cozolino, L. (2006). The neuroscience of human relationships: Attachment and the developing social brain. New York : W W Norton. Dunbar, R.I.M. (2012). The social brain meets neuroimaging. Trends in Cognitive Sciences, 16, 101–102. https://doi.org/10.1016/j.tics.2011.11.013 Frith, C.D. (2007). The social brain? Philosophical Transactions of the Royal Society B: Biological Sciences, 362, 671– 678. doi:10.1098/rstb.2006.2003 Gallese, V., Fadiga, L., Fogassi, L., & Rizzolatti, G. (1996). Action recognition in the premotor cortex. Brain, 119, 593– 609. Vasiutynskyi, V. (2020). Gender differences in experiencing and coping with a sense of guilt in interpersonal and intergroup relations. Education: Modern Discourses, 3, 143–152. https://doi.org/10.37472/2617-3107-2020-3-14

Статтю присвячено теоретичному аналізу окремих психологічних аспектів формування психологічного клімату в спортивній дитячій групі. У теоретико-методологічному дослідженні були застосовані наступні методи: теоретичний аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація основних положень психолого-педагогічної науки щодо соціально-психологічного клімату в дитячих спортивних групах для обґрунтування особливостей практичного формування психологічного клімату в дитячій спортивній групі. Визначено, що психологічний клімат у спортивній групі – це відносно стійке налаштування всієї команди, яке пронизує всю систему діяльності й формується на основі суб’єктивного задоволення характером міжособистісних стосунків спортсменів. Індикаторами психологічного клімату в спортивних групах є: ставлення юних спортсменів до навчально-тренувальної та змагальної діяльності; сформованість оптимальних особистісних якостей спортсменів; наявність психологічної сумісності; оптимальність впливів стилю керівництва тренера на клімат в групі тощо. Соціально-психологічний клімат у дитячій групі значно впливає на їх особистість, успішність у спільній діяльності з іншими членами групи (навчання, виховання, спорт, колективні творчі справи), на формування адекватної самооцінки, на створення сприятливої атмосфери міжособистісних взаємовідносин. Встановлено, що у процесі формування сприятливого клімату в дитячій спортивній групі важливою є робота педагогів та психолога, які повинні підтримувати дітей і допомагати у встановленні сприятливого психологічного клімату в їх колективі. При цьому найважливішою умовою формування позитивного або корекції несприятливого психологічного клімату є інтеграція здійснюваних на дитячу групу виховних впливів у єдину систему, що забезпечує безперервність цих процесів. Також для даної діяльності варто використовувати спеціальні форми, до яких відносяться: тематичні тренінгові заняття, орієнтовані на поліпшення групової атмосфери; ділові ігри, спрямовані на вироблення спільного колективного рішення; організація й проведення різних загальногрупових і суспільних заходів тощо. Література Бринзак, С. (2006). Психологічна сумісність та її оцінка в спортивній команді. Молода спортивна наука України : зб. наук. праць з галузі фіз. культури та спорту, 10(4), 36–40. Вінс, В., & Кангараєва, К. (2020). Особливості формування сприятливого психологічного клімату в спортивній дитячій групі в контексті впровадження інклюзивної освіти. Міжнародна наукова інтернет-конференція «Практична психологія в інклюзивному середовищі», (с. 207–212). Переяслав : Видавець Я.М. Домбровська. Гончаренко, В. (2019). Дослідження соціально-психологічного клімату футболістів на етапі попередньої базової підготовки. Слобожанський науково-спортивний вісник: Матеріали XІX Міжнародної науково-практичної конференції «Фізична культура, спорт і здоров’я: стан, проблеми та перспективи», 6К, 26–28. Кенані, С.Б. (2005). Індикатори психологічного клімату спортивної команди (Автореф. дис. канд. наук з фіз. виховання і спорту). Київ. Кричевский, Р.Л. (2009). Социальная психология малой группы. Москва : Аспект Пресс. Монахова, К.В. (2009). Влияние индивидуально-коррекционной работы на взаимоотношения в спортивной команде. Мир образования – образование в мире, 2, 253–259. Одорожа, С.М. (2016). Соціально-психологічні особливості відносин спортивної групи. Наукова конференція «Соціально-психологічний та філософський підхід до проблем сучасного суспільства», (м. Сєвєродонецьк, 8 лютого – 1 березня 2016 р.), (с. 112–113). Сєвєродонецьк : СНУ ім. В. Даля, Оксенюк, І. (2017). Значення факторів психологічної сумісності у взаємовідносинах між тренером та гравцями футбольної команди. Нова педагогічна думка, 3(91), 71–73. Палінічак, О.І. (н.д.). Шляхи формування оптимального психологічного клімату в педагогічному колективі. Режим доступу: http://www.library.kherson.ua/klas/18/pedagog_skarbnychka/metod_porady/palinichak.doc. Тулина, О.О. (2005). К вопросу о формировании коллектива учащихся. Сборник научных трудов Северо-Кавказского государственного технического университета. Серия «Гуманитарные науки», 2(14),129–135. Федик, О.В. (2013). Психологія спорту : матеріали для самопідготовки до семінарських занять для студентів спеціальності «Психологія». Івано-Франківськ : Інін.