Journal articles on the topic 'Організаційна взаємодія'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Організаційна взаємодія.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Організаційна взаємодія.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Кашпур, Анна Сергіївна. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТАКТИЧНІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ ДІЗНАВАЧА У ПРОЦЕСІ РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОСТУПКІВ, ВЧИНЕНИХ НЕПОВНОЛІТНІМИ." New Ukrainian Law, no. 6 (December 27, 2021): 207–13. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.31.
Full textAbstract:
Досягнення завдань кримінального провадження залежить від належним чином організованої взаємодії дізнавача та інших компетентних суб’єктів – представників правоохоронних, державних органів, громадських організацій та окремих громадян. Основи взаємодії дізнавача з іншими компетентними суб’єктами під час досудового розслідування кримінальних проступків, вчинених неповнолітніми, регламентовані за змістом нормативно-правових актів. Обґрунтована важливість взаємодії під час розслідування кримінальних проступків, вчинених неповнолітніми, дізнавача із підрозділами ювенальної превенції, кіберполіції, дільничних офіцерів поліції Національної поліції України. Також дізнавач взаємодіє із такими уповноваженими службовими особами: інспекторами-криміналістами, слідчими, оперативними працівниками Національної поліції України, експертами Експертної служби МВС України. Спільне вирішення поставлених завдань відбувається за сприяння компетентних представників державних органів: Служби у справах дітей та сім’ї районної/обласної державної адміністрації, Національної соціальної сервісної служби України (Нацсоцслужби). З метою реалізації профілактичної функції корисною є взаємодія із громадськими організаціями, які опікуються інтересами дітей. Зокрема, відомою в усьому світі та Україні є «Ла Страда» – громадська правозахисна організація, котра покликана протидіяти торгівлі людьми, домашньому насильству та спрямована на забезпечення прав дітей. Взаємодію дізнавача з іншими компетентними суб’єктами – представниками правоохоронних, державних органів, громадських організацій та окремих громадян розглянуто як специфічну систему, об’єднану спільною метою – досягненням завдань кримінального провадження. Таку взаємодію класифіковано за підставами: за характером зв’язків (безпосередня й опосередкована); за часом (постійна і тимчасова); за етапами здійснення (організаційна і тактична); за функціями (оперативно-розшукова, кримінальна процесуальна, адміністративно-правова, організаційно-управлінська, виховна); за суб’єктами (відповідно до залучених органів, підрозділів, організацій, окремих громадян).
2
Туленков, М. В. "Організаційна взаємодія як форма соціальної солідарності." Ринок праці та зайнятість населення, no. 3 (48) (2016): 24–27.
Find full text
3
Туленков, М. В. "Організаційна взаємодія як форма соціальної солідарності." Ринок праці та зайнятість населення, no. 2 (47) (2016): 35–38.
Find full text
4
Федоришин, Галина, and Роман Фучко. "Вплив конкурентної взаємодії підприємців на організаційну культуру." Збірник наукових праць: психологія, no. 24 (December 23, 2019): 120–29. http://dx.doi.org/10.15330/psp.24.120-129.
Full textAbstract:
Сьогодні організаційна культура є визначальним чинником стратегії поведінки підприємця на ринку, вектору його підприємницької діяльності. Організаційна культура проявляється в організаційній структурі, статусних відмінностях, цінностях, міфах і символах, ритуалах і церемоніях, традиціях, у діловому спілкуванні та способах вирішення суперечливих ситуацій, у психологічному кліматі. Вимоги до професійних знань, навичок і якостей підприємців, як й інших працівників, формуються саме на основі прийнятої на підприємстві філософії організаційної культури. У статті проаналізовано результати емпіричного дослідження впливу конкурентної взаємодії між суб’єктами підприємницької діяльності на організаційну культуру їхніх підприємств, зокрема на стратегії поведінки працівників у конфліктній взаємодії, на психологічний клімат та цінності в колективі. Висвітлено рекомендації щодо оптимізації організаційної культури в умовах конкурентного середовища.
5
Tulenkov, M. V. "The organizational interaction in a sociological discourse." Ukrainian society 27, no. 4 (December 30, 2008): 49–62. http://dx.doi.org/10.15407/socium2008.04.049.
Full textAbstract:
The author analyzes the essence and content of the organizational interaction which is one of the key categories of the management sociology, being on the stage of formation of its notion-categorial apparatus.
6
Михайліченко, М. "Організаційна взаємодія закладів освіти та органів громадського управління: можливості й перспективи." Вісник Прикарпатського університету. Серія "Філософія", вип. 21 (2018): 68–74.
Find full text
7
Lysenko, Iryna. "МЕХАНІЗМ ВЗАЄМОДІЇ РЕГІОНАЛЬНИХ ІННОВАЦІЙНИХ КЛАСТЕРІВ ТА ВИЩОЇ ОСВІТИ." PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, no. 1(17) (2019): 143–54. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2019-1(17)-143-154.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано стан вищої освіти в Україні, зокрема в Чернігівському регіоні. Визначено основні проблеми вищої освіти та запропоновано шляхи їх вирішення. Доведено, що взаємодія системи вищої освіти з інноваційними кластерами дозволить суттєво покращити її якість, стимулювати розвиток науково-освітнього потенціалу, а також позитивно впливатиме на соціально-економічне зростання регіону. Розглянуто сутність та основні складові інноваційного кластера, визначено взаємодію такого кластера із системою вищої освіти (на прикладі Chernihiv IT Cluster). Наукова новизна цього дослідження полягає в розробці й обґрунтуванні теоретичних та практичних засад формування механізму взаємодії інноваційного кластера із системою вищої освіти. У результаті дослідження вперше розроблено механізм взаємодії інноваційного кластера із системою вищої освіти. Запропонований механізм спрямований на організаційно-інвестиційне забезпечення взаємодії інноваційного кластера із системою вищої освіти. Механізм враховує стимулюючі та стримуючі фактори взаємодії, а також містить організаційний та інвестиційний блоки, які забезпечують результативність дії механізму щодо ефективної співпраці інноваційного кластера із системою вищої освіти.
8
Волченко, Євген, and Юрій Завацький. "Організаційно-управлінські умови розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі у професійній взаємодії." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 1(54) (2021): 130–38. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-54-1-130-138.
Full textAbstract:
У статті розкрито організаційно-управлінські умови розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі у професійній взаємодії.Серед особливо значущих організаційно-управлінських умов, що сприяють розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі у професійній взаємодії, виокремлено вивірену кадрову політику, високий авторитет керівника, наявність високої організаційної культури, як системи свідомих і несвідомих уявлень, цінностей, правил, заборон, традицій, що розділяються всіма членами колективу, престиж діяльності та організації, сприятливий соціально-психологічний клімат. Показано, що предметна неузгодженість у взаємодіях – перша за рангом обставина, що приводить до непродуктивного розгортання конфлікту, в тому числі і в тих випадках, коли він спеціально ініційований. Зіткнення дій, за якими стоїть істотно різна інтерпретація матеріалу, породжує конфлікти, що вимагають спеціальних перетворень у формальних характеристиках і у матеріалі для приведення їх у вирішувальний вигляд. Якщо цього не відбувається, то в результаті подібного конфліктування, зазвичай, спостерігається або ескалація конфліктної напруги з деструктивними наслідками для сторін, або псевдорішення за рахунок удаваного успіху, але неодмінно з подальшим відновленням зіткнень, причому з досить неясними підставами. Такі взаємодії називають «конфліктними монстрами». Ключові слова: фахівці медичної галузі, конфлікт, конфліктологічна компетентність, умови розвитку конфліктологічної компетентності, професійна взаємодія.
9
Родченкова, Ірина. "Соціально-психологічні особливості взаємозв’язку смисложиттєвих орієнтацій та самоактуалізації працівників сфери управління." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)Т2 (2021): 15–25. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-15-25.
Full textAbstract:
У статті показано, шо суттєвими аспектами смисложиттєвих орієнтацій працівників управлінської сфери є соціальна взаємодія, ціннісне самоперетворення, взаємопроникнення процесів життєпроектування індивіда в його соціально-психологічний світ. Доведено, що уособлюючими для понять «смисложиттєві орієнтації» й «самоактуалізація» є цінності та цілі. Саме система цінностей визначає життєві цілі особистості й, власне, життєвий стиль опредмечує смисл життєдіяльності, механізмом реалізації смисложиттєвих орієнтацій є життєві плани та стратегії. Розкривається взаємозв’язок зазначених властивостей з самоактуалізацією й спрямованістю до саморозвитку, й виокремлюються соціально-психологічні параметри смисложиттєвих орієнтацій та самоактуалізації, висвітлюється їх змістовно-критеріальні принципи у працівників сфери управління. Смисложиттєві орієнтації розглядаються як складні психологічні утворення, що є підґрунтям міжособистісних взаємовідносин; превалюючи вектори самореалізації особистості; результат узгодження життєвих цілей та системи цінностей. Доведено, що саме система особистісних смислів сприяє самоактуалізації менеджера. Тобто, власне, ресурс, процес та результат є провідними складовими самоактуалізації фахівця управлінської сфери. Так, ресурс розподіляється на: особистісні ресури (особистісно-професйний потенціал: спрямованість, здібності, риси характеру, креативність тощо); управлінські ресурси (компетентність, управлінський досвід, управлінська позиція, задоволеність управлінською діяльністю, стиль управління тощо); організаційні ресурси (сфера діяльності організації, цілі, організаційна культура, психологічний клімат тощо); суспільні ресурси (умови розвитку суспільства, специфіка ринку праці тощо). У структурі процесу виокремлюються етапи від самовизначення й самовираження до особистісної самоактуалізації впритул до «акме». Здобутком самоактуалізації є особистісна й професійна зрілість; ефективність управлінської моделі й соціально-корисний результат організаційної політики компанії. Таким чином, самоактуалізація розглядається, як спрямованість працівника сфери управління щодо вдосконалення, реалізацію власних здібностей в процесі активності та діяльності, сприяє оформленню автентичності й цілісності особистості через її розкриття, усвідомлення та єдність усіх складових власної індивідуальності. Відповідно, процес становлення самоактуалізації особистості працівника сфери управління здійснюється завдяки набутту статусу суб’єкту індивідуального та соціального розвитку впродовж усього життєвого шляху. Ключові слова: життєвий шлях особистості, працівники сфери управління, самоактуалізація, самореалізація, смисложиттєві орієнтації.
10
Петрушевська, Валентина. "ОРГАНІЗАЦІЙНА ПІДТРИМКА ТА ІНФОРМАЦІЙНО-ПРОСВІТНИЦЬКЕ СПРИЯННЯ МІСЦЕВИХ ДЕРЖАВНИХ АДМІНІСТРАЦІЙ ПРОЦЕСУ ДОБРОВІЛЬНОГО ОБ'ЄДНАННЯ ТА ПРИЄДНАННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД." Молодий вчений, no. 11 (99) (November 30, 2021): 23–27. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-11-99-5.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано правові підстави та законодавче регулювання відносин місцевих державних адміністрацій з органами місцевого самоврядування, що представляли відповідні територіальні громади у процесі добровільного об’єднання територіальних громад. Наведено та здійснено аналіз нормативної бази, що регулює процеси добровільного об’єднання територіальних громад у тій частині, де відбувалася взаємодія місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, що представляли відповідні територіальні громади у процесі добровільного об’єднання територіальних громад. У межах даного наукового дослідження сформульовано поняття добровільного об’єднання територіальних громад, вказано на переваги та недоліки обов’язку місцевих державних адміністрацій здійснювати організаційну підтримку та інформаційно-просвітницьке сприяння територіальних громад у процесі добровільного об’єднання територіальних громад як з боку позитивного впливу на швидкість та повноту отримання консультацій органами місцевого самоврядування, так і вказано на існування корупційних ризиків.
11
ГЕВКО, Олена, and Наталія МАКОГОНЧУК. "ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ ВИКЛАДАННЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ В КОНТЕКСТІ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, no. 1 (May 17, 2022): 85–98. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.978.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано основні інноваційні методи викладання навчального предмета “Історія України” в національних вишах в умовах дистанційного навчання. Зокрема актуалізовано на важливості модернізації методики викладання цього навчального предмета і як загальнообов’язкового для усіх здобувачів вищої освіти, і як основного фахового предмета для студентів-істориків. нинішні зміни ставлять перед собою завдання пошуку нових підходів, форм, методів, технологій у цій галузі. Виділено основні принципи інноваційного навчання: навчальний процес – це повноцінна взаємодія двох рівноправних її учасників – студента та викладача; основна мета – це розвиток особистості та мислення кожного студента; мету і завдання розробляють спільно викладач і студенти; позиція викладача спрямована на студента, переважають організаційна і стимулююча функції; демократичний стиль спілкування; у пізнавальній діяльності на перший план висуваються творчі і реконструктивні завдання; основні форми навчання – групова та індивідуальна; залучення до навчання власного досвіду студентів; основа мотивації студентів – досягнення успіху та самореалізації особистості. Наголошено на особливостях застосування навчальних платформ, телекомунікаційних технологій, онлайн курсів, що забезпечують інтерактивну взаємодію викладачів і студентів. Очевидними перевагами дистанційної освіти є: можливість поєднання роботи і навчання, гнучкий графік, можливість опанування додаткових компетенцій, хобі, курсів, підвищення мотивації у самоосвіті. Недоліками дистанційного навчання під час пандемії є: неможливість доступу до інтернету, технічні проблеми, низький рівень володіння викладачами і студентами інформаційними технологіями, складність засвоєння матеріалу самостійно. Розглянуто популярні платформи (системи) дистанційного навчання zoom, microsoft teams, google classroom та google meet. Майбутні наукові пошуки можливі у напрямі теоретичного обґрунтування важливості застосування міжпредметних зв’язків історії з іншими гуманітарними дисциплінами, зокрема українською мовою, філософією, соціологією.
12
Плахтій, Тарас. "ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ЯК СУБ’ЄКТИ ТРАДИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ПОСТМОДЕРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ (АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД)." Public management 21, no. 1 (May 29, 2020): 250–65. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-250-265.
Full textAbstract:
Обґрунтовано необхідність конструювання політичних пар- тій нового покоління, здатних здійснювати традиційну для них діяль- ність — ефективно та результативно у раціональній площині управляти суспільством в умовах переходу з модерну до постмодерну і у самому по- стмодерні.
Представлено міждисциплінарну модель для аналізу життєдіяльності політичних організацій, яка була створена з метою здійснення такого кон- струювання. Вона пов’язує емерджентні якості політичних організацій на макрорівні з вибором поведінкових стратегій їхніх членів на мікрорівні че- рез взаємодією цих членів у рамках первинних груп і партійних підрозділів на мезорівні. Модель включає біологічний, архетипний, соціально-психоло- гічний, організаційний і політологічний підходи з виділеними у кожному з них аспектами, які пов’язують ці підходи у цілісну модель на основі архетип- ного підходу.
Детально описано зв’язки між аспектами різних підходів. Зокрема органі- заційний підхід визначає тип відтворюваних у первинних групах та партійних підрозділах ситуацій, які впливають на перебіг групової динаміки (соці- ально-психологічний підхід) та актуалізують відповідні культурні архетипи у несвідомому учасників взаємодії (архетипний підхід), що через сформова- ні на їх основі габітуси, установки, фрейми, дискурси, символи, цінності, ви- значають поведінковий вибір учасників взаємодії, активуючи чи пасивуючи їх (біологічний підхід). Все це прискорює або сповільнює аж до повної зу- пинки процес олігархізації політичних партій і визначає їх життєздатність, ефективність та результативність, включно зі здатністю реалізовувати про- тягом тривалого часу власні початкові цілі (політологічний підхід).
Створена і представлена міждисциплінарна модель дає можливість проаналізувати життєдіяльність політичних організацій на мікро-, мезо- і макрорівні на стадії їх конструювання з метою вибору оптимальної сукуп- ності організаційних параметрів будови цих організацій відповідно до типу зовнішнього середовища, в якому вони мають діяти.
13
Панченко, В. А., and О. П. Панченко. "ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПОБУДОВИ МАТРИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ В УМОВАХ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 65 (January 28, 2022): 97–103. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-65-13.
Full textAbstract:
У теорії та практиці менеджменту персоналу залишається недостатньо ґрунтовно розкрита специфіка організаційного проектування, особливо для виробничих підприємств. Передбачається, що застосування матричної організаційної структури управління в умовах впровадження інновацій може вирішити проблеми бюрократії, недисциплінованості, нераціональної організації праці, одночасно зменшуючи фінансові витрати на управління персоналом. Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні вдосконалення системи управління персоналом шляхом створення матричної організаційної структури управління в умовах впровадження інновацій. Для того, щоб бізнес ефективно, злагоджено та систематично працював, він потребує планової структури, яка відповідає меті, завданням, стилю, розмірам та комерційним операціям підприємства. Обґрунтовано, що організаційна структура управління підприємством є одночасно: системою елементів для досягнення конкретних бізнесцілей; соціальним об’єктом керівництва; формою взаємодії усіх елементів (ланок, рівнів) управління. Обґрунтовано, що інновації являють собою новостворені або удосконалені конкурентоздатні технології, продукцію або послуги, які суттєво поліпшують структуру та якість виробничих процесів, соціальної сфери підприємства. Визначено, що менеджери можуть впроваджувати різні удосконалення, інновації, здійснювати модернізацію системи управління персоналом, перерозподіляти ресурси, розширювати та укрупнювати різні відділи, що вимагає якісної зміни організаційної структури. Визначено, що матрична організаційна структура виробничого промислового підприємства має відповідати програмно-цільовому характеру проектної господарської діяльності. Побудовано проект та визначено переваги та недоліки застосування матричної організаційної структури управління підприємством в умовах впровадження інновацій. Доведено, що матричну організаційну структуру для виробничого підприємства можна ефективно використовувати в умовах високого рівня невизначеності і динамізму ринкового середовища при впровадженні інновацій. Це дозволить визначити зміни цілей і завдань, розробку нової стратегії бізнесу, досягти низького рівня структурованості проблем, мотивації працівників при проектуванні робіт. Організаційна структура управління підприємством являє собою соціально-виробничу систему, яка складається з рівнів та органів менеджменту, підпорядкованих робочих елементів (відділів, цехів, служб, структурних підрозділів) та передбачає їх взаємозв’язок, які забезпечують реалізацію стратегічних цілей бізнесу підприємства. За результатами проведеного дослідження можна стверджувати, що матрична організаційна структура управління відповідає основним вимогам реалізації інноваційних проектів у межах всього підприємства і націлена на розвиток бізнесу. При цьому досягається одночасно вертикальна, функціональна спеціалізація і проектно-цільова інтеграція всіх працівників та менеджерів підприємства, що призводить до зменшення кількості помилок в управлінні персоналом. Перспективами подальших досліджень можуть стати обґрунтування та проектування організаційної структури відділу економічної безпеки інноваційного підприємства.
14
Апрєлєва, І. В. "СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНЕ ПАРТНЕРСТВО В ОСВІТІ - СУТНІСТЬ, ОСНОВНІ ІДЕЇ." Теорія та методика навчання та виховання, no. 51 (2021): 7–17. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2021.51.01.
Full textAbstract:
У статті висвітлено особливості соціально-педагогічного партнерства в освіті, його основні орієнтири. Зроблено акцент на тому, що у вітчизняній педагогіці соціально-педагогічне партнерство необхідно розглядати як діалогічне відношення соціальних суб’єктів, що забезпечує єдність, гармонізацію соціальних структур та вироблення освітньої стратегії єдиних дій. Це зумовлює інтеграцію інтересів різних соціальних груп у єдиному освітньому та інформаційному полі. Зазначено види (за формою: договірне, організаційне; за етапами: підготовчий, організаційний, функціональний; за рівнем: макро, мезо, мікро-рівень; за типом взаємодії: благодійність, спонсорство, співробітництво та інвестиції), форми (партнерство в галузі дошкільної освіти; партнерства ЗДО з представниками інших сфер (макросередовища), а саме: послуг охорони здоров’я, культури, фізичної культури, громадських організацій, фондів, органів управління освітою на рівні району, міста, області, служб соціального забезпечення сім’ї та дітей, а також соціальні послуги взаємодії з їх батьками (законними представниками); партнерство зі спонсорами, благодійними організаціями), принципи (добровільності, рівноправності сторін, поваги інтересів один одного, дотримання законів та нормативних актів) соціальнопедагогічного партнерства. Виокремлено основні аспекти процесу реалізації соціально-педагогічного партнерства: розвиток освітнього потенціалу дошкільного закладу; реалізація та розвиток виховного потенціалу сім’ї, партнерство дошкільного закладу та сім’ї; взаємодія соціальних інститутів і дошкільного закладу; включення дошкільнят у суспільно значущу діяльність. Визначено проблеми, що ускладнюють організацію соціально-педагогічного партнерства та запропоновано напрями його подальшого розвитку (підвищення рівня комунікативної компетенції педагогів з взаємодії з батьками для формування сімейних традицій; підвищення рівня психолого-педагогічних знань батьків; розвиток у педагогів та батьків здатності до позитивного діалогу; використання нових нетрадиційних форми та методів роботи з сім’єю, як чинник підвищення освіти дітей; педагогічна та психологічна освіта сім’ї через інформаційні технології).
15
Дунська, А. Р., and Г. П. Жалдак. "ТРАНСКОРДОННЕ СПІВРОБІТНИЦТВО: СУТНІСТЬ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ." Підприємництво та інновації, no. 7 (December 30, 2019): 56–64. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/7.9.
Full textAbstract:
У статті досліджено концептуальні засади транскордонного співробітництва як напряму євроінтеграційних процесів в Україні та вагомого чинника підвищення рівня регіональної конкурентоспроможності. Дослідження ґрунтується на концепціях конкурентоспроможності, макроекономічної стабільності, теоріях розвитку соціального капіталу та державно-приватного партнерства. Розглянуто сутність транскордонного співробітництва. Здійснено огляд основних механізмів, які дають змогу розвивати зовнішньоекономічні зв’язки у прикордонних регіонах України. Визначено, що забезпечення якісного оновлення економічної складової частини механізму регулювання співробітництва можна здійснювати шляхом підвищення ефективності реалізації функцій, які покладені на нього, а саме покращення фінансового забезпечення розвитку транскордонного співробітництва, заохочення суб’єктів господарської системи регіону до участі в його організаційних та економічних формах через розвиток зовнішньоекономічних зв’язків у прикордонних територіях України. Запропоновано механізм розвитку транскордонної взаємодії, який дасть змогу розвивати зовнішньоекономічні зв’язки у прикордонних регіонах України, підсилить синергетичний ефект від співпраці та допоможе у створенні нових форм транскордонної взаємодії. Поєднання державно-приватного партнерства з унікальними властивостями соціального капіталу дасть змогу отримати такі результати, як створення умов для залучення коштів з міжнародних фондів та донорських організацій у розвиток регіону; формування нової організаційно-інформаційної структури взаємодії органів влади, агентств регіонального/місцевого розвитку, неприбуткових організацій з приватним сектором; сприяння формування позитивного іміджу для залучення коштів міжнародних приватних інвесторів задля активізації транскордонного співробітництва.
16
Іванько, А. В., and М. М. Ксенофонтов. "ЧИННИКИ З ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ СТРУКТУР УПРАВЛІННЯ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ." Actual problems of regional economy development 2, no. 16 (November 25, 2020): 229–36. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.16.229-236.
Full textAbstract:
Метою статті є дослідження чинників з формування організаційних структур управління в сільськогосподарських підприємствах. Предметом даного дослідження є виділення найбільш значущих для організаційної структури управління сільськогосподарських підприємств чинників та формування підходу до способу їх врахування в управлінні в будь-якому окремому секторальному суб’єкті господарювання.
У статті організаційна структура управління суб’єктів господарювання розуміється як цілісна ієрархічна система, що складається із сукупності впорядкованих підрозділів та рівнів управління, у межах якої здійснюється організація процесу комунікації між ними з метою забезпечення ефективного процесу функціонування підприємства через взаємодію складових як із внутрішнім, так і з зовнішнім його середовищем, формується з урахуванням певних чинників.
Проведено узагальнення чинників, що впливають на формування організаційних структур управління сільськогосподарських підприємств з виділенням серед них трьох ключових блоків: стратегічного або цільового, ефективності та товарного асортименту. Кожен з цих блоків не має виключного впливу. Вплив чинників по кожному з зазначених блоків слід враховувати збалансовано при узгодженні їх між собою. Наголошується на запровадженні інтегрованого підходу до формування організаційних структур управління. Розглядуються механізми управління, які є більш доцільними для застосування по кожному з виділених блоків чинників.
17
Клочко, А. О. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНИХ СТИЛІВ УПРАВЛІННЯ В МЕНЕДЖЕРІВ ОСВІТНІХ ОРГАНІЗАЦІЙ." Problems of Modern Psychology, no. 1 (June 30, 2021): 45–51. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-1-5.
Full textAbstract:
Ефективність функціонування освітніх організацій залежить від обраного менеджерами освіти стилю управління. У статті представлено модель організаційно-психологічних характеристик розвитку інноваційних стилів управління в менеджерів освітніх організацій. Виділено три групи організаційно-психологічних характеристик, що впливають на розвиток інноваційних стилів управління в менеджерів освіти. До кожної з груп ввійшли характеристики, які стосуються психологічних характеристик менеджерів та освітніх організацій, і характеристики, які пов’язані з організаційно-функціональними, характеристиками організації та організаційно-професійними й соціально-демографічними характеристиками менеджерів освіти. Першу групу становлять організаційно-психологічні характеристики, які зумовлені особливостями розвитку освітніх організацій: психологічні (рівень організаційного розвитку; особливості педагогічного колективу; креативний потенціал) та організаційно-професійні характеристики освітніх організацій. Другу групу утворили організаційно-психологічні характеристики, які зумовлені особливостями діяльності та поведінки менеджерів освітніх організацій (психологічні, організаційно-функціональні та соціально-демографічні). До психологічних характеристик групи віднесено: особистісні характеристики менеджерів освіти (екстраверсія; прив’язаність; самоконтроль; емоційна стійкість; експресивність); здатність менеджерів до саморозвитку; в) креативний потенціал менеджерів освіти («моя особистість»; «мій підхід до розв’язання проблем»). Третя група організаційно-психологічних характеристик розвитку інноваційних стилів управління зумовлена особливостями взаємодії менеджерів з освітніми організаціями (задоволеність роботою, показники суб’єктивного благополуччя, відданість організації). Вивчення психологічних характеристик розвитку інноваційних стилів управління може бути покладено в основу як емпіричних досліджень, спрямованих на вивчення психологічних чинників розвитку й особливостей діяльності освітніх організацій, так і в основу тренінгових програм для психологічної підготовки менеджерів освітніх організацій.
18
Божук, Людмила. "ДОКУМЕНТНО-КОМУНІКАТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ДІЯЛЬНОСТІ ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД." Society Document Communication, no. 14 (May 5, 2022): 181–208. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2022-14-181-208.
Full textAbstract:
У статті розкрито актуальну проблему використання документно-комунікативних технологій у діяльності об’єднаних територіальних громад України. У зв’язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи, яка супроводжується децентралізацією та створенням дієвих інститутів місцевого самоврядування – об’єднаних територіальних громад, на місцеву владу покладається низка нових функцій та повноважень. Серед них, чи не найбільш вагомими, є організаційні, забезпечення соціального захисту та створення умов для сталого розвитку місцевих громад. Особливо нагальною в означеному контексті постає проблема документно-комунікаційного забезпечення діяльності об’єднаних територіальних громад, що, у свою чергу, залежить від правильної організації та ефективного функціонування як внутрішньо організаційних зв’язків з обміну інформацією та документами, так і зовнішніх – налагодження ефективної комунікації з усіма учасниками комунікативної взаємодії: державними органами влади, жителями ОТГ, широкою громадськістю тощо.
Автором статті було з’ясовано, що в умовах становлення та розвитку цифрового суспільства, упровадження інноваційно-комунікативних технологій, відбуваються кардинальні зміни в інформаційній діяльності та веденні організаційної роботи органами публічного управління. Відтак об’єктом дослідження стали документно-комунікативні технології у діяльності органів місцевого самоврядування.
Здійснено спробу проаналізувати сучасний стан, позитивні сторони документно-комунікативної діяльності органів місцевого самоврядування та результативність використання ними інноваційних технологій. З’ясовано, що основними комунікаційними інструментами взаємодії більшості об’єднаних територіальних громад з громадськістю є: функціонування каналів прийому звернень громадян (особистий прийом громадян, надання інформації за запитами на інформацію, електронні звернення); традиційні інформаційні стенди та оголошення; взаємодія із засобами масової інформації; висвітлення інформації у місцевих друкованих виданнях, на офіційному вебсайті, у мережі «Інтернет», соціальних мережах та відеохостингу Ютуб.
Проведене дослідження встановило, що саме сайти та сторінки ОТГ у соціальних мережах є наразі одними з найбільш використовуваних комунікативних інструментів для підтримання зв’язку з органами влади, засобами масової інформації, громадськістю тощо
19
Savin, Stanislav Yurievich. "ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДГРУНТЯ ЦІЛІСНОСТІ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ СТРУКТУР." SCIENTIFIC BULLETIN OF POLISSIA, no. 2(18) (2019): 157–62. http://dx.doi.org/10.25140/2410-9576-2019-2(18)-157-162.
Full textAbstract:
Актуальність теми дослідження. Сучасна людина, яка вже ввібрала в себе принципи, цінності, дух і психологію тих організацій, з якими її пов’язало життя раніше, становить певну перешкоду у життєздатності організації у зв’язку з привнесенням нею неузгодженостей у налагодження соціальної та трудової взаємодії. Постановка проблеми. Перенасичення бізнессередовища інформацією викликає організаційний хаос, який перешкоджає досягненню цілей організації. Науковим підґрунтям для вирішення цієї проблеми є дослідження сутності принципу цілісності. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Основи цілісності заклали представники класичних теорій організації (Ф. Тейлор, А. Файоль, М. Вебер), організаційної концепції «людських відносин» (Е. Мейо, Д. Макгрегор), ситуаційних теорій організації (П. Лоуренс, Дж. Лорш). Виділення недосліджених частин загальної проблеми. На кожному з відомих чотирьох етапів розвитку теорії організацій специфічний прояв та оформлення принципу цілісності не досліджувалось в залежності від превалюючих у певний період часу факторів розвитку організацій та недостатньо враховували аспекти соціальної взаємодії учасників трудових процесів. Постановка завдання. Визначити характерні ознаки кожного із періодів розвитку теорії організацій в контексті принципу цілісності. Визначити сутність принципу цілісності соціально-трудових структур на сучасному етапі управління організаціями. Виклад основного матеріалу. На першому етапі принцип цілісності здебільшого був оформлений такими його аспектами, як єдність та гармонія. На другому етапі принцип цілісності оформлюється через принцип інтеграції. Третій та четвертий етапи розвитку організацій пов’язані із трансформацією наукового погляду на організацію, як «відкриту систему». Запропоновано виділяти п’ятий етап розвитку теорій організацій, для якого характерною ознакою є врахування в управлінні організацією різноманітності соціальних проявів. Висновки. На п’ятому етапі розвитку теорій організації призначення принципу цілісності соціальнотрудових структур полягає у забезпеченні узгодженості різноманітних соціальних інтересів груп персоналу з метою збалансованості трудових результатів.
20
Ярошенко, Марина Сергіївна. "ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ СЕРВІСНО-ОРІЄНТОВАНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 3 (November 12, 2021): 78–81. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.3.13.
Full textAbstract:
У статті визначено, що спектр зовнішніх і внутрішніх чинників (стрімкий розвиток цифрових і «зелених» тех- нологій) впливає на вибір курсу й стратегічних напрямів розвитку державної екологічної політики; на характер змін у роботі органів публічної влади, що працюють у сфері екології та охорони навколишнього природного середовища; на механізми реалізації сервісно-орієнтованої державної екологічної політики в Україні. «Організаційне забезпечення» та «організаційний механізм реалізації сервісно-орієнтованої державної екологічної політики» розглянуто як синонімічні словосполучення, основу для регулювання взаємодії між ключовими стейкхолдера- ми й вироблення єдиних «правил гри», необхідних для досягнення мети державної екологічної політики. Організаційне забезпечення за такої умови представлено як сукупність норм і правил, систему екологічних ціннос- тей, підходів і принципів, національних і міжнародних директив і регламентів, різних методів, форм та інструментів, що мають бути закріплені на рівні стратегічних документів України, інших нормативно-правових актів. Розкрито зміст організаційної спроможності органів публічної влади, що працюють у сфері екології та охорони навколиш- нього природного середовища на національному, регіональному й місцевому рівнях як їх здатність формувати безпечне серед- овище для розвитку галузі; створити сприятливі умови для задоволення запитів суспільства за мінімального використання ресурсів (фінансових, людських, часу), виконати міжнародні й інші екологічні зобов’язання країни. Ефективність їх роботи пов’язана з комплексним забезпеченням (комплексним механізмом) реалізації сервісно-орієнтованої державної екологічної полі- тики, складові частини якого – фінансовий, економічний, інформаційний, нормативно-правовий та організаційний механізми. Визначено завдання сервісно-орієнтованої державної екологічної політики, реалізація яких поступово наблизять Україну до країн із належним екологічним врядуванням.
21
Atamanenko, I. B. "Культурні засади стратегічного управління бізнес-організацією." Grani 18, no. 7 (May 6, 2015): 20–26. http://dx.doi.org/10.15421/1715130.
Full textAbstract:
У сучасній соціології розуміння соціокультурних факторів стратегічної діяльності суб’єктів ринкової економіки досить обмежене та засноване на менеджеріальних уявленнях щодо взаємодії організацій із конкурентним середовищем. Внаслідок цього недостатньо уваги приділяється культурним та соціальним основам стратегії конкурентної боротьби, а також виключається з аналізу персонал як активний суб’єкт формування стратегічної політики організації. Крім цього, у вітчизняній науці розуміння ділових стратегій бізнесорганізації засноване на західних теоретичних моделях, які досить важко застосовувати для конкретних соціокультурних та економічних умов. Це стосується і вивчення корпоративної культури, уявлення про яку досі характеризуються фрагментарністю, що викликає потребу до синтезу розрізнених теоретичних побудов. Таким чином, у статті розглядаються соціокультурні основи ділових стратегій бізнесорганізацій. Здійснена спроба узагальнення основних типологій корпоративної культури. Пропонується класифікація ділових стратегій за типологічними ознаками корпоративної культури. Корпоративна культура бізнесорганізації розглядається, крім цього, не тільки як ефективний інструмент підвищення конкурентоспроможності сучасних господарських структур, але й як засіб підвищення інтелектуального та культурного капіталів бізнесорганізації. Узагальнення основних типологій корпоративної культури дозволяє виокремити найбільш ефективні у сучасних умовах організаційні цінності та напрями стратегічної діяльності. Застосовуючи соціологічний підхід, автор намагається подолати менеджеріальний та економічний редукціонізм у вивченні механізмів формування та реалізації ділових стратегій сучасних бізнесорганізацій, який полягає у абсолютизації суто ринкових факторів, що детермінують поведінку бізнесорганізації у зовнішньому середовищі. Таким чином, актуалізується важливість включення в аналіз ринкової поведінки господарських суб’єктів культурних та соціальних аспектів економічної діяльності. Таке розуміння дозволяє розглядати членів персоналу не лише в якості пасивного об’єкта управлінської діяльності, але й в якості активного соціального суб’єкта організаційних змін. Вивчення корпоративної культури як фундаментального фактора побудови і реалізації організаційної стратегії дозволяє розширити розуміння процесу управління сучасними господарськими утвореннями.
22
Жигаренко, Ігор, Євгенія Каширіна, and Маріанна Тоба. "Діагностичні маркери складових особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічного профілю." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 2(55) (2021): 43–53. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-55-2-43-53.
Full textAbstract:
У статті визначено діагностичні маркери складових особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічного профілю. Розкрито специфіку особистісно-професійної адаптації, як системно-інтегрованого поняття, та визначено її змістовні і динамічні характеристики у фахівців соціономічного профілю. Особистісно-професійна адаптація розглядається як інтегральний багаторівневий процес і результат взаємодії особистості фахівця з професійним середовищем на основі механізмів збалансованого врівноваження, які передбачають збереження особистісної цілісності і стійкості (ідентичність, тотожність), інтеграцію і одночасну мінливість (розвиток, вдосконалення і набуття нових професійних і соціально-психологічних якостей і властивостей), які стосуються як характеристик особистості фахівця, так і способів його взаємодії з професійним середовищем, тобто як процес, що включає в якості своїх компонентів професійну, соціально-психологічну та організаційну адаптацію. Показано, що змістовні та динамічні характеристики особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічного профілю (в єдності її професійних, соціально-психологічних та організаційних аспектів) у значному ступені визначаються особливостями організаційно-культурного контексту. При цьому культурно-контекстний вплив лише в незначній мірі зачіпає область формально-статистичних показників адаптаційних процесів і переважно зосереджується у сфері соціально-психологічної регуляції адаптаційної поведінки фахівця. Концептуальні соціально-психологічні основи дослідження особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічного профілю на пізнавально-інтеріоризаційному та продуктивно-діяльнісному етапах їх професіоналізації склали позиції детермінізму, системності, інтегративності та розвитку з урахуванням норми і девіації в соціономічних професіях. Розкрито концепцію проектно-квалітативної парадигми управління інноваційними розвитком системи підготовки і перепідготовки фахівців соціономічного профілю на основі полідисциплінарного підходу до процесу безперервної багаторівневої професійної освіти, зокрема її рекурентного характеру, і соціально-психологічного супроводу цього процесу. Основу парадигми становили ідеї і принципи квалітології, міждисциплінарності, гуманізації, безперервності, прогностичності, операціональності. Концептуальна парадигма проектно-квалітативного управління представлена як структурна цілісність організаційної, функціональної та параметричної складових, обʼєднаних єдиною методологічною основою управління і оцінки якості, що включає сукупність компонентів цілепокладання, методологічних підстав, сфери застосування, змістовного, оціночного, критеріального і результативного компонентів. З урахуваннях теоретико-методологічних та концептуальних основ дослідження побудована структурно-функціональна модель, що відображає механізми процессу особистісно-професійної адаптації і адаптаційні ресурси фахівців соціономічного профілю і складається з мотиваційно-ціннісної, компетентнісно-функціональної та конативно-стильової складових. Ключові слова: фахівці соціономічного профілю, особистісно-професійна адаптація, діагностичні маркери особистісно-професійної адаптації.
23
Sytchenko, Anatolii, and Tamila Yatsenko. "Organization of teacher-student interaction in the conditions of technological learning." New pedagogical thought 103, no. 3 (December 17, 2020): 70–74. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2020-103-3-70-74.
Full textAbstract:
У статті висвітлюються організаційні можливості навчання, важливою ознакою якого є партнерська взаємодія вчителя й учнів, що виступає основою успішного пізнавального процесу. Автори наголошують, що навчальна взаємодія реалізується в умовах технологізованого освітнього процесу та успішно відбувається завдяки чіткому розподілу функціональнихобов’язків його учасників. Окреслюються особливості навчальної взаємодії, що стосуються фахової підготовки вчителя та розвитку в учнів уміння вчитися. Зазначається, що важливим чинником партнерської взаємодії суб’єктів освітнього процесу є волевиявлення учнів, які добровільно і з готовністю сприймають настанови вчителя. Це сприятиме не лише здобуттю предметних компетентностей, а й формуванню самодостатньої особистості, здатної робити свідомий вибір діяльності, добирати відповідні засоби її виконання та відповідати за результати своєї навчальної або професійної роботи. Особистісна спрямованість вільного партнерства та навчальної взаємодії набирає особливої потужності під час вивчення художнього твору, зважаючи на його духовний потенціал, реалізація якого залежить від операційної здатності учнів працювати над прочитаним. Партнерська взаємодія суб’єктів навчання реалізується через умотивовану постановку навчального завдання, визначення його виконавців і надання їм орiєнтовної основи діяльності, поетапне закріплення відповідних розумових дій, тобто внаслідок розроблення і здійснення навчального проєкту, а також перевірки його ефективності, поширення в освітньому середовищі.
24
Nahorniak, H. S. "РЕАЛІЗАЦІЯ КАДРОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯК СКЛАДОВОЇ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВ ВІТЧИЗНЯНОЇ МАШИНОБУДІВНОЇ ГАЛУЗІ: ІНСТРУМЕНТАРІЙ УДОСКОНАЛЕННЯ." Actual problems of regional economy development 2, no. 14 (July 27, 2018): 142–50. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.14.142-150.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню змісту кадрового забезпечення як складової інтелектуального капіталу підприємств вітчизняної машинобудівної галузі, запропоновано інструментарій його удосконалення. Встановлено, що розвиток сучасного підприємства забезпечується соціальною взаємодією її працівників і взаємодією самого підприємства з навколишнім середовищем. Обмін суб'єктивних цінностей працівників дозволяє значною мірою реалізовувати трудовий потенціал підприємства. Сам по собі процес формування інтелектуального капіталу підприємства представляє собою організаційно-управлінські інновації, які визначаються потребами інноваційного розвитку у виробничо-технологічній сфері. Обмін знаннями та навичками індивідуумів у процесі взаємодії є одним з найважливіших чинників розвитку національної інноваційної системи.Необхідною умовою модернізації української економіки є підвищення результативності інноваційної діяльності, яка в значній мірі визначається здібностями економічних суб'єктів до використання та генерації нових знань, отриманими інтелектуальними результатами, отриманими продуктивними відносинами із зовнішнім середовищем, що в трактується, як кадрове забезпечення, яке є необхідною складовою інтелектуального капіталу. Оцінка зазначеної складової інтелектуального капіталу є найважливішим інструментом ефективного управління його якістю в інтересах інноваційного розвитку машинобудівних підприємств і забезпечує зворотний зв'язок у людино-орієнтованому управлінні інноваційною діяльністю. У зв'язку з цим, розробка інструментарію удосконалення кадрового забезпечення як складової інтелектуального капіталу на сьогодні є актуальним завданням, що має вагоме наукове та практичне значення.Конкретизовано зміст поняття “кадрове забезпечення як складова інтелектуального капіталу”, дано авторське трактування поняття “кадрове забезпечення як складова інтелектуального капіталу машинобудівних підприємств”. Розкрито питання управління кадровим забезпеченням як складової інтелектуального капіталу вітчизняних підприємств машинобудування. Окреслено ряд проблем, які безпосередньо впливають на зростання інтелектуального капіталу в машинобудуванні України. Подано інструментарій розвитку машинобудівної галузі за рахунок удосконалення кадрового забезпечення як складової інтелектуального капіталу.Визначено модель інтелектуального капіталу, яка може бути інтерпретована за допомогою трьох основних складових: людський капітал (містить таку складову, як кадрове забезпечення); організаційний капітал (корпоративні інформаційні системи, бази даних, технічне і програмне забезпечення, організаційні структури, патенти, ноу-хау, ліцензії, товарні знаки, корпоративна культура); споживчий капітал (капітал відносин, що представляє причинно-наслідкових механізм взаємодії компанії зі споживачами, постачальниками, конкурентами, також соціально-економічний потенціал її брендів, торгових марок, іміджу та репутації). Зазначено, що в узагальненому вигляді структура кадрового забезпечення представляє собою чотири взаємодіючих компонента: моральні цінності (моральний і культурний рівні); творчі здібності (у тому числі, креативність); освіту (знання, отримані у процесі навчання); професіоналізм (досвід роботи з урахуванням виконаних трудових завдань).
25
Павленко, Олена. "Професійна взаємодія у процесі підготовки фахівців зовнішньокомерційної діяльності." Освітній вимір 41 (May 8, 2014): 250–55. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v41i0.2913.
Full textAbstract:
Павленко О. О. Професійна взаємодія у процесі підготовки фахівців зовнішньокомерційної діяльності.
У статті розглянуто актуальні питання професійної взаємодії у процесі професійної підготовки фахівців із зовнішньокомерційної діяльності в контексті глобалізації і стандартизації. Автор визначив важливість у 21 столітті професійної взаємодії, коли організації і їхні співробітники стикаються з проблемами, поставленими глобалізацією. Акцентується на необхідності та доцільності професійної взаємодії у процесі розробки й імплементації міжнародних професійних стандартів фахівців з зовнішньокомерційної діяльності як уніфікованого інструменту інституційного розвитку організацій в епоху глобалізації. Автором описано цілі і сутність професійної взаємодії у процесі підготовки фахівців зовнішньокомерційної діяльності.
26
ЦИПЛЮК, А. М., А. О. БУБІН, and С. І. БОЯРЧУК. "ПРОЦЕСУАЛЬНО-ДІЯЛЬНІСНИЙ КОМПОНЕНТ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, no. 4 (April 18, 2022): 190–97. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.1.28.
Full textAbstract:
У статті здійснено характеристику процесуально-діяльнісного компонента готовності майбутніх вихователів до професійної діяльності у закладі дошкільної освіти, яку потрактовано як динамічну інтегративну особистісно- професійну якість, якій властива певна структура. Розглянуто погляди науковців на зміст поняття «готовність вихователя до професійної діяльності», розкрито її структурні компоненти. На основі аналізу наукового фонду з означеної теми визначено змістову складову частину процесуально-діяльнісного компонента, яка передбачає сформованість рефлексивних, комунікативних та організаційних умінь і навичок майбутньої професійно-педагогічної діяльності. Проаналізовано змістову сутність понять «суб’єкт-суб’єктні відносини» та «суб’єкт-суб’єктна взаємодія». Акцентовано на важливості усвідомлення студентами необхідності суб’єкт-суб’єктної взаємодії як основи майбутньої педагогічної діяльності. Підкреслено значущість формування у майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти рефлексивних та емпатійних вмінь як необхідного інструментарію професійної діяльності, який дозволяє майбутнім педагогам- вихователям усвідомити справжню сутність педагогічної діяльності, усвідомити мотиви як власних учинків, так і мотиви поведінки вихованців, уявити можливі наслідки особистісного впливу, а також прийняти свою відповідальність за розвиток особистості вихованців. Обґрунтовано, що важливими показниками професійної компетентності майбутнього вихователя є розвинені комунікативні та організаційні уміння. Особливу увагу приділено розкриттю сутнісних характеристик вищезазначених понять. Звернено увагу на те, що процес формування організаційних умінь тісно пов’язаний із розвитком лідерських якостей у майбутніх вихователів, які є різновидом соціально-психологічних властивостей особистості, що допомагають їй займати позицію лідера в групі, виявляються в організаторських здібностях, умінні суттєво впливати на поведінку й настрій людей, бути прикладом для наслідування.
27
Lymar, L. V. "ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СІМЕЙНИХ ЛІКАРІВ В УКРАЇНІ." Медична освіта, no. 2 (May 17, 2019): 90–95. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.2.10101.
Full textAbstract:
Робота присвячена відносно новому в системі охорони здоров’я України поняттю соціальної компетентності сімейних лікарів.
Соціальна компетентність сімейного лікаря є різновидом його професійної компетентності та становить сукупність знань, умінь та навичок взаємодії у медичному середовищі при здійсненні професійної діяльності. Соціальний характер роботи сімейного лікаря обумовлює необхідність розвитку його соціальної компетентності. В межах соціальної компетентності сімейного лікаря, який активно взаємодіє з іншим медичним персоналом, пацієнтами та їх родичами, виділено такі компоненти: мотиваційно-вольовий, організаційно-діяльнісний та когнітивний. Мотиваційно-вольовий компонент представлений мотивами сімейного лікаря до взаємодії з пацієнтом (які, у свою чергу, обумовлені мотивами вибору спеціалізації) та емоційно-вольовими характеристиками лікаря (навички самоспостереження, самокорекції тощо). Когнітивний компонент представлений системою сформованих знань про способи взаємодії з пацієнтами, норми соціальної взаємодії та стандарти деонтології. Організаційно-діяльнісний компонент представлений тим, як саме лікар втілює свої знання на практиці, який стиль взаємодії обирає, які стратегії спілкування тощо. Перспективне дослідження рівня сформованості компонентів у студентів – майбутніх сімейних лікарів та практикуючих фахівців.
Соціальна компетентність є необхідним компонентом професійної компетентності сімейного лікаря. Корекція визначених трьох компонентів соціальної компетентності сімейного лікаря окремо та в цілому як єдиної структурної системи сприятиме покращенню сумарної соціальної компетентності сімейного лікаря, відтак якості взаємодії з пацієнтами та продуктивності роботи.
28
Samoilenko, Nelia, and Nataliia Kaliuzhka. "ТЕХНОЛОГІЇ У РОБОТІ З ДІТЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ." HUMANITARIUM 45, no. 2 (July 3, 2020): 99–108. http://dx.doi.org/10.31470/2308-5126-2019-45-2-99-108.
Full textAbstract:
У статті розкрито проблему технологій у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами. Виділено дві групи інклюзивних технологій: організаційну і педагогічну. Досліджено, що організаційні технології пов’язані з етапами організації інклюзивного процесу: це технології проектування і програмування, технології командної взаємодії вчителя та спеціалістів, технології організації структурованого, адаптованого і доступного середовища. Серед педагогічних технологій виділено такі: технології диференційованого навчання та індивідуалізації освітнього процесу; технології корекції навчальних труднощів, що виникають у дітей в освітньому процесі; технології, спрямовані на формування соціальної компетенції; технології оцінювання досягнень учнів.
29
Яковлєв, П. О. "ВЗАЄМОДІЯ СУБ’ЄКТІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА ІНСТИТУТІВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 24, 2020): 139–42. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).375.
Full textAbstract:
У статті, на основі аналізу положень чинного законодавства України, яке регламентує правовий статус інститутів громадянського суспільства, а також гарантування інформаційної безпеки України системою публічного управління, висвітлено організаційно-правові форми взаємодії державних органів та інститутів громадянського суспільства в питаннях гарантування інформаційної безпеки держави. Акцентовано увагу на тому, що сьогодні чинним законодавством України недостатньо регламентований механізм партнерської співпраці держави і неурядових організацій як потенційних учасників інформаційних відносин. Висвітлено основні форми взаємодії держави й інститутів громадянського суспільства в контексті гарантування інформаційної безпеки держави: спільна протидія інформаційній агресії проти України та надання інформаційної підтримки Україні в реалізації комерційної, гуманітарної, просвітницької, культурної й іншої діяльності за межами України. Обґрунтовано, що зазначені форми співпраці втілюються у процесі реалізації правового статусу інститутами громадянського суспільства за умови фактичного управлінського діалогу із суб’єктами публічного управління, які фахово займаються гарантуванням інформаційної безпеки України. Виокремлено значущість внеску неурядових громадських організацій у протидію інформаційним атакам на Україну і попередження інформаційних диверсій у національному інформаційному просторі. Також наведено і розкрито зміст інших форм сприяння, які можуть надавати інститути громадянського суспільства суб’єктам публічного управління в частині забезпечення інформаційного суверенітету України (подання інформаційних звернень, інформаційна підтримка органів влади у процесі розроблення нормативних актів, організація роботи консультативних наглядових громадських рад при органах державної влади, залучення неурядових організацій до участі в офіційних міжнародних заходах від імені України). Визначено перспективні напрями дослідження вітчизняної юридичної науки щодо доктринального обґрунтування оптимальних форм адміністрування спільної діяльності інститутів громадянського суспільства і держави в напрямі гарантування інформаційної безпеки України.
30
Поліщук, Тетяна. "МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ПЕДАГОГІЧНОГО КОЛЕКТИВУ ЗАКЛАДУ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ АГРАРНОГО ПРОФІЛЮ." Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, no. 15 (May 14, 2018): 109–15. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.15.109-115.
Full textAbstract:
У статті представлено методику дослідження стану та особливостей розвитку організаційної культури закладів професійної освіти аграрного профілю України. Засобом застосування методу рангової кореляції виявлено співвідношення пріоритетних цінностей педагогічних колективів, їх спрямованість на розвиток організаційної культури.Використано досвід застосування методів дослідження проблем організаційної культури науковцями, де представлено теоретичні й емпіричні методи. Проаналізовано коло теоретичних наукових джерел, пов’язаних з вивченням проблеми розвитку організаційної культури.Охарактеризовано взаємодії особистості з соціумом, між членами колективу, між керівництвом і підлеглими, у результаті чого відбувається формування і розвиток організаційної культури педагогічного колективу. Акцентовано увагу на важливості культурологічного підходу до вирішення проблеми розвитку організаційної культури як духовно-культурної складової цього процесу. Окреслено основні принципи методології дослідження. Серед них – принципи всезагальності, доступності, чіткості й однозначності, апріорності, поваги до особистісної (індивідуальної) та національної культур, партисипативності.Описано цікаві факти використання методів індукції, систематизації та узагальнення. Їх застосування дало можливість уточнити суть категорії «організаційна культура», систематизувати принципи її формування та розвитку. Розкрито особливості пріоритетних цінностей педагогічних колективів і з’ясовано, як вони співвідносяться із цінностями українського суспільства, а також з європейськими цінностями. Визначено науково-теоретичні та методологічні засади дослідження проблеми розвитку організаційної культури закладів професійної освіти аграрного профілю, розробленого та проведеного в рамках виконання дисертаційного дослідження (2013–2017 р.р.; науковий керівник – член-кор. НАПН України, доктор педагогічних наук, професор В.О.Радкевич).
31
Baranova, S. S., and T. O. Verbetskа. "Аксіологічний вимір самоорганізації суспільних рухів." Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, no. 9(137) (August 1, 2016): 74. http://dx.doi.org/10.15421/171681.
Full textAbstract:
Суспільні рухи на всіх рівнях організаційної взаємодії мобілізуються через потребу артикулювати свої цінності та інтереси на соціально-політичній арені. Встановлено, що сутність їх самоорганізаційної взаємодії в аксіологічному вимірі полягає в утворенні групових суб’єктів громадянського суспільства, особливо в контексті соціальних змін та зростання напруги через ціннісні протиріччя, незадоволенні потреб та інтересів. Виявлено, що аксіологічний аспект самоорганізаційної взаємодії розкривається в процесі перетинання ціннісних орієнтацій та інтересів громадян з діяльністю владних структур. Специфічним посередницьким механізмом між державою і громадянським суспільством є його самоорганізовані та самодіяльні утворення, які виявляються у різноманітних формах суспільних рухів. У результаті аналізу було виокремлено позиції, через які проявляється аксіологічний вимір самоорганізаційної взаємодії, а саме: виявлення ціннісних орієнтацій та інтересів, відображення їх значущості, перетворення їх на групові, їх реалізація та захист, а також їх вплив на поведінку індивідів. Таким чином, визначено, що взаємодія індивідів з приводу реалізації своїх цінностей та інтересів фактично складає сутність їх самоорганізації. При цьому основними інституціями громадянського суспільства стають самоорганізовані соціальні утворення, до яких відносяться суспільні рухи.
32
КЛОЧКО, Алла. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МЕНЕДЖЕРІВ ОСВІТНІХ ОРГАНІЗАЦІЙ В УМОВАХ ІННОВАЦІЙНИХ ЗМІН." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, no. 1 (54) (May 19, 2022): 35–40. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2022.1.5.
Full textAbstract:
У статті подано результати дослідження актуальної для організаційної психології проблеми психологічних особливостей управлінської діяльності менеджерів освітніх організацій. Проаналізовано роль менеджера освітніх організацій в умовах інноваційних змін. Метою статті є висвітлення результатів дослідження виокремлення психологічних особливостей управлінської діяльності менеджера освіти. Виокремлено основні психологічні особливості й риси інноваційної освіти. Зазначено, що сучасне управління освітніми організаціями вимагає залучення до управлінської діяльності таких менеджерів, які не лише здобули професійні знання з теорії управління, а й є лідерами в освітніх організаціях. Важливу роль у підвищенні ефективності управління освітніми організаціями має психологічна готовність менеджерів до управління. До психологічних характеристик управлінської діяльності менеджерів освітніх організацій відносено: мотивація; командна робота; партнерська взаємодія; емоційний інтелект; креативний потенціал; суб’єктивне благополуччя; психологічне здоров’я; стиль управління. Висновки. Обґрунтовано, що на успішність упровадження інноваційних змін в освітніх організаціях впливає як об’єктивна ситуація, характеристики самої освітньої організації, так і різні процеси, що відбуваються в педагогічному колективі, а також вагомий вплив має стиль управління менеджерів, який здійснює управління колективом і є, безумовно, безперечним лідером освітньої організації.
33
Москаленко, Наталія, Артем Яковенко, Сергій Овчаренко, and Тетяна Сидорчук. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ." Слобожанський науково-спортивний вісник 76, no. 2 (April 6, 2020): 7–23. http://dx.doi.org/10.15391/dsnsv.2020-2.001.
Full textAbstract:
Мета: визначити організаційно-педагогічні умови забезпечення якості фізичного виховання учнів закладів загальної середньої освіти України на основі екстраполяції зарубіжного досвіду. Матеріал і методи: дослідження проводились у Придніпровській державній академії фізичної культури і спорту. У ході дослідження використано такі методи: теоретичний аналіз та узагальнення даних науково-методичної літератури та документальних матеріалів, метод порівняння, метод системного аналізу. Результати: визначено організаційно-педагогічні умови забезпечення якості фізичного виховання школярів, дотримання яких дозволить досягти належного рівня фізичної підготовленості та здоров’я учнів, сформованої системи знань учнів в сфері фізичного виховання, у тому числі, для організації самостійної рухової активності, сформованої звички до занять фізичними вправами протягом всього життя, стійкого інтересу учнів до видів рухової активності, наявності соціальних зв’язків та навичок взаємодії, розвиненої здатності учителя та учнів здійснювати рефлексію. Висновки: аналіз та узагальнення досвіду організації фізичного виховання в країнах Європи, Азії та США дозволили визначити організаційні та педагогічні умови забезпечення якості процесу фізичного виховання, які можна застосовувати в системі загальної середньої освіти України. Ключові слова умови, якість, зарубіжні країни, досвід, критерії ефективності.
34
Москаленко, Наталія, Артем Яковенко, Сергій Овчаренко, and Тетяна Сидорчук. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ." Слобожанський науково-спортивний вісник 76, no. 2 (April 6, 2020): 7–23. http://dx.doi.org/10.15391/snsv.2020-2.001.
Full textAbstract:
Мета: визначити організаційно-педагогічні умови забезпечення якості фізичного виховання учнів закладів загальної середньої освіти України на основі екстраполяції зарубіжного досвіду. Матеріал і методи: дослідження проводились у Придніпровській державній академії фізичної культури і спорту. У ході дослідження використано такі методи: теоретичний аналіз та узагальнення даних науково-методичної літератури та документальних матеріалів, метод порівняння, метод системного аналізу. Результати: визначено організаційно-педагогічні умови забезпечення якості фізичного виховання школярів, дотримання яких дозволить досягти належного рівня фізичної підготовленості та здоров’я учнів, сформованої системи знань учнів в сфері фізичного виховання, у тому числі, для організації самостійної рухової активності, сформованої звички до занять фізичними вправами протягом всього життя, стійкого інтересу учнів до видів рухової активності, наявності соціальних зв’язків та навичок взаємодії, розвиненої здатності учителя та учнів здійснювати рефлексію. Висновки: аналіз та узагальнення досвіду організації фізичного виховання в країнах Європи, Азії та США дозволили визначити організаційні та педагогічні умови забезпечення якості процесу фізичного виховання, які можна застосовувати в системі загальної середньої освіти України. Ключові слова умови, якість, зарубіжні країни, досвід, критерії ефективності.
35
Ціпан, Тетяна Степанівна. "ПАРТНЕРСЬКА ВЗАЄМОДІЯ В ДІАДІ «СІМ’Я – ШКОЛА»." Інноватика у вихованні 2, no. 13 (June 15, 2021): 176–85. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v2i13.358.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемі організації партнерської взаємодії сім’ї і школи. Зазначено, що сім’я є важливим інститутом становлення, розвитку і виховання дитини, головним носієм соціокультурної практики, збереження традицій, цінностей, трудових навичок, моральних принципів, норм і правил поведінки. Схарактеризовані недоліки батьків у виховання дітей, що пов’язується з їх недостатніми знаннями про психолого-педагогічні особливості розвитку дітей різних вікових категорій, відсутністю єдиних вимог до виховання дітей і невимогливістю до них; неефективністю традиційних форм і методів виховання і невміння використовувати нові, прогресивні форми, методи і засоби виховання тощо.
Встановлено, що успішне вирішення завдань розвитку і виховання дітей у сім’ї можливе за умови партнерської взаємодії. З’ясовано, що партнерська взаємодія у діаді «сім’я – школа» характеризується цілеспрямованістю, експліцитністю, ситуативністю, рефлексивною багатозначністю.
Визначено напрями партнерської взаємодії сім’ї і школи: вивчення сімей учнів, їх освітніх і інформаційних потреб і запитів, виховного і культурного потенціалу; створення умов для включення батьків в діяльність закладу середньої освіти як рівноправних суб'єктів; використання різних форм взаємодії, наповнення їх сучасним змістом; підвищення педагогічної, правової, інформаційної культури суб'єктів освітнього процесу;формування єдиного інформаційного простору, що сприяє партнерській взаємодії педагогів, дітей, батьків. Вирізнено етапи (діагностико-аналітичний, організаційний, діяльнісно-практичний) партнерської взаємодії та шляхи її реалізації.
36
Гончарова, К. А. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВА ФОРМА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ «РАДА – МЕР» В УКРАЇНІ ТА В США." Знання європейського права, no. 2 (June 29, 2021): 13–16. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.195.
Full textAbstract:
Під час дослідження місцевого самоврядування в Україні неодмінно виникає питання його організаційно-правової форми. В юридичній літературі наявні різні підходи до того, що саме розуміти під організаційно-правовою формою. На нашу думку, організаційно-правова форма демонструє, по-перше, перелік органів місцевого самоврядування у конкретній адміністративно-територіальній одиниці, по-друге, взаємодію в межах їхньої системи.
Найчастіше в контексті організаційно-правових форм аналізуються населені пункти, такі як села, селища, міста, тому важливими науковими завданнями є узагальнення наявних досліджень з цього питання та формулювання висновків і пропозицій для подальшого проведення розробок у цьому напрямі.
Проблему організаційно-правових форм місцевого самоврядування аналізували дослідники як національного, так і зарубіжного муніципального досвіду. У нашій праці застосовуються розробки Ю.Ю. Бальція, А.Т. Назарка, Н.В. Мішиної, В.Д. Шаповала та інших учених. Водночас деякі з них є доволі давніми, тому на сучасному етапі потребують актуалізації.
Метою статті є узагальнення напрацювань щодо організаційно-правової форми «рада – мер», наявні в українській юридичній літературі.
Щодо організаційно-правової форми місцевого самоврядування, яку найбільш часто згадують учені у контексті дослідження України – організаційно-правової форми «рада – мер» – слід зазначити таке. З одного боку, у контексті України більш точним буде говорити про назву «рада –голова», адже в нормативно-правових актах така назва посади, як «мер», не застосовується. З іншого боку, в юридичній літературі набула популярності саме назва «рада – мер», тому задля дотримання доктринального тезаурусу у наукових дослідженнях слід використовувати саме її.
Виявлено, що інколи автори говорять про моделі управління. Підкреслено, що під час аналізу міського самоврядування у містах з районним поділом краще було б говорити також про організаційні (організаційно-правові) форми. Це сприяло б доктринальній єдності напрацювань у цій сфері.
Резюмовано, що вчені вкрай рідко досліджують організаційно-правову форму «рада – мер» загалом. Як правило, вони приділяють увагу її різновидам «рада – сильний мер» та «рада – слабкий мер» (найменування можуть бути різними).
37
Федоренко, Тетяна. "МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ У МЕХАНІЗМІ ВЗАЄМОДІЇ З ГРОМАДСЬКІСТЮ З ПИТАНЬ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ МЕДИЦИНИ." Public management 19, no. 4 (May 29, 2019): 285–301. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-285-302.
Full textAbstract:
Досліджено проблеми теорії та практики функціонування Мі- ністерства охорони здоров’я України у механізмі взаємодії з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики у сфері медицини у трансформаційний період. Проаналізовано функції та повноваження Мініс- терства охорони здоров’я України щодо залучення інститутів громадянсько- го суспільства та соціально активних громадян (громадськості) до удоскона- лення законодавства та управлінської практики у сфері охорони здоров’я та проведення медичної реформи в Україні у 2016–2019 рр.
Досліджено основні суб’єкти, які забезпечують дієвість партисипаторної демократії у сфері охорони здоров’я в Україні. Зокрема, висвітлено процеси організаційно-управлінських трансформацій підрозділів Міністерства охорони здоров’я України, які забезпечують залучення громадськості до проведення медичної реформи. Обґрунтовано висновок, що в подальшому можливим і бажаним було б створення у структурі МОЗ України відділу (експертної групи) щодо взаємодії з громадськістю у сфері формування та реалізації галузевої державної політики в складі існуючих директоратів. На- приклад, в Директораті стратегічного планування та євроінтеграції.
Узагальнено та систематизовано основні методи і форми взаємодії Мі- ністерства охорони здоров’я України у механізмі взаємодії з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики у сфері медицини. Наголошено, що організаційно-управлінський механізм залучення громад- ськості до формування та реалізації державної політики у сфері охорони здо- ров’я в Україні буде неповним без диференціації інститутів громадянського суспільства в медичній сфері на лікарські організації (асоціації); пацієнтські організації; правозахисні організації, з чітким усвідомленням диференціа- ції інтересів кожної з названих груп громадських організацій, а також без розуміння, що повноцінними акторами цієї системи в Україні, прямо чи опосередковано, виступають політичні еліти і представники фінансово-про- мислових груп і бізнесу у сфері надання медичних послуг, фармакології та медичного страхування.
38
Федорова, Анна. "СУЧАСНИЙ СТАН ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ БЕЗПЕЧНОГО СЕРЕДОВИЩА ЖИТТЯ ГРОМАДЯН." Litopys Volyni, no. 23 (April 20, 2021): 171–75. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.30.
Full textAbstract:
Статтю присвячено аналізу сучасного стану та рекомендаціям щодо вдосконалення механізмів взаємодії органів публічної влади з громадськістю для формування безпечного середовища життя громадян. Участь гро- мадських організацій і соціально відповідальних громадян у забезпеченні національної безпеки дасть змогу уник- нути відчуження між державними установами та інститутами громадянського суспільства, яке нині тільки посилюється. Ідея налагодження тісної взаємодії органів влади з інститутами громадянського суспільства, які мають необхідний потенціал у запобіганні загрозам національної безпеки і досягненні високого рівня захищеності національних інтересів, видається цілком можливою в умовах наростання сучасної соціально-економічної кри- зи. Національна безпека України безпосередньо залежить від рівня участі громадян у політичних процесах, але тільки за умови, що вони не виходять за межі конституційно-правового поля. У статті наголошується, що в українському суспільстві чітко спостерігається зростання зацікавленості молоді політикою, тими важ- ливими процесами, які в ній відбуваються. Тому стає дедалі помітнішою активізація політичної діяльності молодіжних громадських організацій, яка знаходить своє вираження в безпосередній їх участі в політичних подіях, що відбуваються в суспільстві. У статті робиться висновок, що дієвими механізмами підвищення ефективності взаємодії державної системи безпеки та громадських об’єднань сприяння безпеці є: участь дер- жавних органів України в консультативній діяльності та вдосконаленні системи підбору та підготовки кадрів для недержавних суб’єктів забезпечення безпеки; прикомандирування співробітників цих органів до найбільш ефективних суспільних структур для координації співпраці та спільного вирішення завдань щодо забезпечення безпеки; подальше вдосконалення організаційних форм взаємодії між органами державного управління і гро- мадськими об’єднаннями за сприяння безпеці.
39
Арсенович, Леонід. "УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ У СФЕРІ КІБЕРБЕЗПЕКИ В УМОВАХ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОЇ ВЗАЄМОДІЇ." Науковий вісник: Державне управління, no. 1(11) (April 18, 2022): 6–27. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2022-1(11)-6-27.
Full textAbstract:
Проаналізовано проблемні питання щодо функціонування системи підготовки кадрів і підвищення компетентності фахівців різних сфер діяльності з питань кібербезпеки. Наведено статистичні дані щодо підготовки фахівців у сфері кібербезпеки, які узагальнено за результатами вивчення практичних аспектів кіберосвіти, а також численних інформаційних та аналітичних документів сучасних аналітиків й експертів. Розглянуто результати досліджень сучасних науковців щодо оптимізації фахової підготовки майбутніх фахівців з кібербезпеки, а також тенденцій та проблем функціонування ІТ-галузі, що вказують на невідповідність базової професійної освіти ІТ-фахівців вимогам інноваційної економіки. Розглянуто основні напрями Положення про організаційно-технічну модель кіберзахисту, засади якого спрямовані на оперативне (кризове) реагування на кібератаки та кіберінциденти, впровадження контрзаходів щодо мінімізації вразливості комунікаційних систем, формування спроможностей суб’єктів забезпечення кібербезпеки, а також на створення умов для розвитку державно-приватної взаємодії, у тому числі у сфері кіберосвіти. Розглянуто повноваження суб’єктів забезпечення кібербезпеки стосовно організації та проведення кібернавчань, а також сил кіберзахисту щодо участі у розробленні програм і методик їх проведення, сценаріїв реагування на кіберзагрози та проведення заходів щодо протидії кіберзагрозам. Розроблено та розкрито складові освітньої карти розвитку фахівця у сфері кібербезпеки щодо поетапної сертифікації фахівців з кібербезпеки, які безпосередньо здійснюють організаційні, правові, інженерно-технічні заходи, а також заходи криптографічного та технічного захисту інформації, спрямовані на запобігання кіберінцидентам, виявлення та захист від кібератак, ліквідацію їх наслідків, відновлення сталості та надійності функціонування комунікаційних і технологічних систем. Запропоновані наявні можливості й гарантії, що надаються у зв’язку із впровадженням освітньої карти розвитку фахівця у сфері кібербезпеки у службову діяльність, а також можливі освітні ініціативи, що надає освітня карта розвитку фахівця у сфері кібербезпеки в контексті впровадження організаційно-технічної моделі кіберзахисту.
40
Галгаш, Р. А., І. М. Семененко, Г. О. Борова, and Я. О. Литовка. "Організація взаємодії інституцій щодо побудови публічного діалогу та комунікації для забезпечення сталого регіонального розвитку в умовах постконфліктної трансформації (досвід Луганської області)." ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, no. 1(257) (February 10, 2020): 18–26. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2020-257-1-18-26.
Full textAbstract:
В статті розглянуто проблеми організації взаємодії інституцій щодо побудови публічного діалогу та комунікації для забезпечення сталого регіонального розвитку в умовах постконфліктної трансформації. Визначено проблеми організації діяльності молодіжних громадських об’єднань та показано, що їх наявність створює перешкоди для організації результативного публічного діалогу та комунікації між органами державної влади та молоддю. Проаналізовано сучасний рівень залучення молоді до діяльності громадських об’єднань в Україні та Луганській області. Визначено теоретичні засади організаційно-економічного забезпечення діалогових платформ як чинника побудови діалогу між органами державної влади та молодіжними об’єднаннями. Запропоновано заходи щодо створення організаційних умов для розвитку діалогових платформ на основі впровадження етичного кодексу діяльності. Показано досвід актуалізації діяльності діалогових платформ в Луганській області у відповідності до цілей сталого розвитку.
41
Ткач, Михайло Мартинович. "Принципи побудови організаційно-технологічних структур ГВС." Адаптивні системи автоматичного управління 1, no. 18 (December 11, 2011): 124–28. http://dx.doi.org/10.20535/1560-8956.18.2011.33514.
Full textAbstract:
Розглянута задача формування різноманіття можливих рішень організаційно технологічних структур гнучких виробничих систем (ОТС ГВС), які обумовлені множиною варіантів положення в них гнучких виробничих модулів та множиною можливих організацій взаємодії між ними. Показано, що вирішення даної задачі може бути досягнуто формальними методами, якщо представляти ОТС ГВС у формі опису відносин перетворення та відносин зв’язку їх елементів, а процес пошуку оптимального формування ОТС ГВС звести до композиції формалізованого відображення відносин перетворення об’єктів виробництва (ОВ) в готові вироби та відносин зв’язку, які забезпечують передачу ОВ між відповідними елементами формованої ОТС ГВС при екстремальності заданого критеріального показника. Використання такого підходу дозволить перейти від використання типових варіантів структур ГВС до направленого формування оптимальних ОТС ГВС з врахуванням інтегрованого показника.
42
Каденко, Д. О. "СИСТЕМА ЗАХОДІВ ОПТИМІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ З ГРОМАДЯНСЬКИМ СУСПІЛЬСТВОМ В УКРАЇНІ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 3 (February 18, 2022): 23–29. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.3.4.
Full textAbstract:
Визначено можливості громадських організацій брати участь у формуванні державної політики країни, регіону. Охарактеризовано специфічність взаємодії громадськості та держави у сфері державного управління в Україні. Визначено фундаментальні основи, на яких повинна будуватися сучасна взаємодія громадськості та держави у сфері державного управління в Україні. Зазначено основне завдання реформування системи органів виконавчої влади, важливість реалізації принципу довіри влади до простих громадян. Вказано потенційно ефективні напрями оптимізації процесу взаємодії держави із громадянським суспільством. Наголошено на продовженні процесу удосконалення нормативно-правової бази у системі державного управління. Перераховано заходи оптимізації процесу взаємодії держави із громадянським суспільством. Вказано, що процес удосконалення процесу взаємодії держави із громадянським суспільством проявляється у концентрованому усвідомленні вагомості для соціуму засвоєння комплексу знань про закономірності управлінського впливу держави. Акцентовано увагу на одному із ключових напрямів модер- нізації сучасного державного устрою управління – створенні ефективної системи взаємовідносин представників держави, бізнесу та громадянського суспільства, шляхом налагодження тісного та високоефективного державно-приватного партнерства. Вказано умови, за якими можливим є взаємовигідне партнерство між державою й інститутами громадянського суспільства. Представлено напрями вдосконалення механізм взаємодії влади та членів громадянського суспільства з урахуванням успішного досвіду зарубіжних країн і цілісного аналізу українських реалій. Наголошено на важливості реалізації інформаційних кампаній, спрямованих на активізацію залучення громадськості до питань розробки та прийняття управлінських рішень. Вказано, що формат розширення взаємодії громадського та державного контролю забезпечує гностичний висновок між інститутами громадськості й угоди про деконструкцію суспільства й органів державної влади.
43
Саковський, А. А. "НАДАННЯ ДОРУЧЕНЬ ЯК ФОРМА ВЗАЄМОДІЇ СЛІДЧОГО З ПРАЦІВНИКАМИ ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ." Знання європейського права, no. 1 (March 27, 2022): 110–13. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.331.
Full textAbstract:
У статті досліджено наукові та практичні проблеми спільної діяльності слідчого з оперативними підрозділами під час виконання останніми доручень щодо проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, а також оперативно-розшукових заходів під час розслідування кримінальних проваджень. З’ясовано стан наукових досліджень проблем взаємодії слідчого з оперативними працівниками та висвітлено теоретичні передумови формування поняття взаємодії. Систематизовано наукові підходи до визначення основних критеріїв, які дозволяють схарактеризувати взаємодію як: спільну комплексну діяльність взаємно не підпорядкованих служб і підрозділів, спрямовану на вирішення загальних завдань; спільні погоджені дії на підставі нормативно-правових положень, спрямовані на запобігання або розкриття злочинів, а також розшук злочинців, що втекли або переховуються; спільну діяльність не підпорядкованих по службі оперативних підрозділів для максимальної концентрації спільних сил і засобів з метою найбільш ефективного вирішення тактичних завдань; спільні комплексні або узгоджені за часом та місцем дії оперативних підрозділів, спрямовані на вирішення спільними зусиллями завдань під час протидії злочинності; спільну концентрацію сил, засобів і методів для досягнення поставленої мети та здійснення відповідних спільних заходів. Проаналізовано нормативно-правові акти, які регламентують організаційно-тактичні засади взаємодії слідчого та працівників оперативних підрозділів під час розслідування та запропоновано найбільш ефективні шляхи оптимізації такої діяльності. Сформовано критерії, яким повинно відповідати доручення слідчого, а також окреслено законодавчі підстави взаємодії оперативних підрозділів з іншими суб’єктами під час документування правопорушень.
44
Колосова, С. В., and Ю. В. Сирова. "ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ВЗАЄМОДІЇ ПЕДАГОГІВ ЗАКЛАДІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ З РОДИНАМИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 99, no. 6 (December 24, 2020): 65–73. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-99-6-65-73.
Full textAbstract:
У статті розглянуто організаційні аспекти взаємодії вихователів закладів дошкільної освіти та сім'ї. Встановлено, що процес взаємодії вихователів з батьками має будуватися на партнерських засадах співпраці. Проаналізовано основні форми співробітництва вихователів з родинами. З’ясовано, що пріоритетними в роботі з батьками є форми, які побудовані на діалозі, передбачають обмін досвідом сімейного виховання, забезпечують становлення всіх учасників (батьків, дітей, вихователів) як суб’єктів педагогічного процесу. Звертається увага на необхідність поєднання традиційних форм роботи з варіативними інноваційними технологіями організації взаємодії вихователів ЗДО з батьками вихованців. Проаналізовано, що до найбільш зручних форм співробітництва вихователів і батьків в умовах адаптивного карантину відносять: мобільний зв’язок; короткі текстові повідомлення; групи в вайбер або телеграм; анкети, створені за допомогою онлайн-ресурсів; сторінки в соціальних мережах; веб-сайт дитячого садка; блог або онлайн щоденник групи. Визначено, що ефективна взаємодія сім'ї та закладу дошкільної освіти, як система регулярних взаємозв’язків вказаних суб’єктів з метою здійснення спільного впливу на розвиток особистості дитини, потребує створення відповідних умов. В контексті проблеми дослідження визначено наступні педагогічні умови співпраці закладу дошкільної освіти з сім'єю: соціально-педагогічна діагностика сім’ї; встановлення партнерських взаємовідносин та інтеграція батьків у освітній процес; використання різноманітних форм роботи закладу дошкільної освіти з сім'єю; систематичне здійснення зв'язку закладу дошкільної освіти з батьками протягом усього року; тематичний самоконтроль вихователями освітньої роботи з батьками.
45
Грицишен, Димитрій Олександрович. "Механізм взаємодії з міжнародними правоохоронними організаціями у сфері запобігання та протидії економічній злочинності." Економіка, управління та адміністрування, no. 4(94) (December 29, 2020): 131–41. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2020-4(94)-131-141.
Full textAbstract:
У статті доведено, що система правоохоронної діяльності України має бути побудована з метою налагодження ефективних взаємозв’язків з міжнародними правоохоронними організаціями. Наведено перелік та охарактеризовано глобальні й регіональні міжнародні правоохоронні організації, а саме: Інтерпол, Асеанапол, Афріпол, Європол, Амеріпол, GCCPOL, AIMC. Визначено, що сьогодні Україна співпрацює з двома такими організаціями: глобальною – Інтерпол (в Україні функціонує Національне центральне бюро на базі Міністерства внутрішніх справ України) і регіональною – Європол (Україна направила офіцерів зв’язку до цієї міжнародної правоохоронної організації). Розглянуто особливості функціонування зазначених правоохоронних організацій та особливості їх взаємодії з вітчизняними правоохоронними органами у сфері запобігання та протидії економічній злочинності.Проаналізовано хронологію розвитку Інтерполу як міжнародного правоохоронного органу. Досліджено організаційну структуру Інтерполу та охарактеризовано кожну її складову: Генеральну Асамблею, Виконавчий комітет, Президента Інтерполу, Генеральний секретаріат. Наведено характеристику діяльності директоратів Генерального секретаріату Інтерполу. Ідентифіковано механізми державної політики, що мають врегулювати діяльність вітчизняних правоохоронних органів у контексті відповідності діяльності Інтерполу. Надано характеристику глобальним цілям зазначеного правоохоронного органу й напрямам трансформації державної політики у сфері запобігання та протидії економічній злочинності. Досліджено особливості державного регулювання процедур взаємодії з Інтерполом. Проаналізовано розвиток Європолу як регіонального правоохоронного органу.
46
Medviedieva, Y. Y. "Контрмодернізаційні особливості соціальної інституціалізації відносин Російської православної церкви і держави: радянський і пострадянський період." Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, no. 12(140) (November 15, 2016): 10. http://dx.doi.org/10.15421/1716132.
Full textAbstract:
Статтю присвячено проблемі визначення контрмодернізаційних особливостей інституціалізації відносин Російської православної церкви і держави. Авторкою зроблено висновок про те, що нині в суспільстві так чи інакше вирішується питання взаємодії з церквою, щодо чого сформовано дві соціально-інституційні моделі церковно-державних відносин. Перша з них, яка набула особливої популярності в 90-і роки, зводиться до ліберальної доктрини «вільна церква в секулярному суспільстві». Відповідно до цієї інституційної моделі, церква і держава мають співіснувати в автономних інституційних просторах без взаємного перетину останніх. Тому роль релігійних організацій у суспільстві має бути прирівняною до ролі благодійних або культурно-просвітницьких організацій. Друга інституційна модель передбачає створення інституційних привілеїв для окремих конфесій, яка отримала назву моделі інституційного протекціонізму. З цієї точки зору особливими правами повинні бути наділені «традиційні конфесії», на які держава покладає певні завдання в справах підтримки соціальної моралі, врегулювання міжнаціональних конфліктів і взагалі в усіх проблемних соціальних сферах, де виникають кризи та конфлікти. В цій інституційній моделі церква спонукається до соціального служіння та несення відповідальності перед суспільством і державою.Сучасний соціально-політичний профіль міжінституційної взаємодії є сформованим радянською та пострадянською епохами, і фактично спирається на домодерні засади. А якщо так, то влада має визнати, що ефективна взаємодія з церквою є переважно її прерогативою. Сучасна церква як соціальний інститут є соціальним реліктом радянської держави. Саме тому, якщо держава зацікавлена в соціальній модернізації, вона сама має звільнитися від тієї спадщини минулого, яке заганяє церкву в соціальне гетто.
47
ШКОЛА, Олександр, and Олена АШИФІНА. "ФОРМУВАННЯ ПРЕДМЕТНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ З ФІЗИКИ В УМОВАХ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2, no. 2 (2020): 227–35. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-227-235.
Full textAbstract:
Стаття присвячена розв’язанню складної і багатогранної проблеми залучення учнів до активної навчально-пізнавальної діяльності на уроках фізики як основи підвищення якості освітнього процесу в сучасних освітніх умовах. На основі опрацювання літературних джерел і з’ясування змісту базових понять дослідження (особистісно зорієнтований, діяльнісний і компетентнісний підходи, предметна компетенція і компетентність, метод і технологія навчання, освітні інновації) висвітлено сутність та основні принципи застосування інтерактивних технологій у навчанні фізики в загальноосвітній школі. Останні розглядаємо як системний спосіб організації навчально-виховного процесу, за якого гарантоване досягнення прогнозованих освітніх результатів досягається узгодженим поєднанням організаційних форм, методів і засобів навчання на основі активної взаємодії, рівності і взаємоповаги всіх його учасників. На основі узагальнення літературних джерел і передового педагогічного досвіду наведено різноманітні засоби, прийоми і способи активізації пізнавальної діяльності учнів у навчанні фізики. Встановлено, що розумово “переміщуючись” від однієї пізнавальної дії до іншої, від однієї задачі до іншої, учень залучається до активного процесу самостійного здобуття знань і таким чином здобуває власний досвід навчально-пізнавальної діяльності, що виступає обов’язковим та головним компонентом формування й оцінювання його предметної компетентності з фізики. Наведено організаційні форми, методи і прийоми роботи в умовах інтерактивного навчання фізики в загальноосвітній школі як елементів власного педагогічного досвіду. Доведено, що активний діалог і спільна діяльність усіх учнів класу у процесі засвоєння і застосування нових знань означає, що кожен з учасників освітнього процесу робить власний внесок і певний висновок; між ними відбувається обмін інформацією, знаннями, ідеями, емоціями, способами і досвідом діяльності. Така взаємодія сприяє підвищенню пізнавального інтересу учнів, розвитку їх інтелектуальних і творчих здібностей і загалом якості освітнього процесу з фізики. Ключові слова: мотивація, пізнавальний інтерес, діяльнісний підхід, метод навчання, технологія навчання, інтерактивна технологія навчання фізики, предметна компетентність учнів з фізики.
48
Обаль, О. О. "СЛІДЧО-ОПЕРАТИВНА ГРУПА ЯК ОПТИМАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВА ФОРМА ВЗАЄМОДІЇ СЛІДЧОГО З ОПЕРАТИВНИМИ ПІДРОЗДІЛАМИ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗЛОЧИНІВ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(27) (January 31, 2020): 192–96. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).217.
Full textAbstract:
У статті визначено особливості створення і функці-онування слідчо-оперативних груп під час розслідуван-ня економічних злочинів, як організаційно-правової форми взаємодії слідчого з оперативними підрозділа-ми. Зазначається, що на практиці слідчо-оперативна група є оптимальною організаційною формою розсліду-вання тяжких та особливо тяжких злочинів, яка забез-печує органічне поєднання процесуальних та оператив-но-розшукових методів у збиранні доказів. Звертається увага на недоліки організації розслідування злочинів слідчо-оперативною групою, які пов’язані з дотриман-ням принципу безпосередності в дослідженні доказів, та наголошується, що для уникнення подібної ситуації потрібне належне взаємне інформування про хід розслі-дування, що здійснюється всіма членами групи, зокре-ма, щодо прийнятих процесуальних рішень, протоко-лів слідчих дій, наявності ключових доказів тощо. Сформульовано та розкрито керівні вимоги (принципи) щодо створення слідчо-оперативних груп: своєчасність створення; компетентність створення; залучення пра-цівників різних підрозділів; тимчасовий характер ді-яльності; звільнення членів слідчо-оперативних груп від виконання поточних службових обов’язків; пріо-ритет процесуального керівництва; спільність мети і завдань; сталість (стабільність) складу групи. Акценто-вано на їх значущості для результатів вирішення так-тичних завдань досудового розслідування. Обґрунто-вано необхідність внесення доповнень до КПК України щодо визначення організаційно-правової форми взає-модії слідчих та оперативних підрозділів із розмежу-ванням компетенції за характером використовуваних засобів вирішення спільних завдань. Наголошується, що суттєвою помилкою є те, що оперативні підрозділи не розглядаються належним чином як суб’єкти кримі-нального провадження. У цьому зв’язку підкреслено доцільність внесення в КПК України змін у положен-ня, що стосуються статусу оперативних підрозділів та їх співробітників.
49
Олійник, Олег. "САНІТАРНО-ЕПІДЕМІЧНА І ГУМАНІТАРНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА У СХІДНІЙ ГАЛИЧИНІ ПЕРІОДУ ЗУНР У КОНТЕКСТІ БЛАГОДІЙНОЇ АКТИВНОСТІ МІСЦЕВОГО НАСЕЛЕННЯ." Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", no. 32 (December 27, 2019): 74–82. http://dx.doi.org/10.15330/gal.32.74-82.
Full textAbstract:
Проаналізовано організаційну структуру та санітарно-епідемічну і гуманітарну діяльність Українського Червоного Хреста на теренах Галичини. Розглянуто історичні умови, в яких працювала дана організація. Звернуто увагу на складне медичне та гуманітарне становище краю, спричинене тривалими військовими діями періоду Першої світової війни та наростаючим польсько-українським конфліктом, що зумовили потребу створення та організаційного оформлення Українського Червоного Хреста. Проаналізовано ставлення та участь у роботі організації представників медичної спільноти різних національностей Східної Галичини. Висвітлено роботу іноземних місій червонохресних структур на території краю та їх взаємодію з місцевою владою. Розглянуто процес взаємодії Польського та Українського товариств Червоного Хреста у вирішенні проблеми опіки над полоненими та інтерно- ваними вояками в процесі переміщення цивільних осіб через лінію фронту. Охарактеризовано вплив та масштаби благодійної активності місцевого українського та єврейського населення на роботу Українського Червоного Хреста.
50
Коба, Н. В., and М. О. Коба. "ФОРМИ КООПЕРАЦІЇ В БІЗНЕСІ." Підприємництво та інновації, no. 7 (December 30, 2019): 75–79. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/7.12.
Full textAbstract:
Предметом наукової статті є форми кооперації в бізнесі. Метою статті є аналіз, систематизація та узагальнення наявних теоретичних положень щодо сучасних форм кооперації в бізнесі. Дослідження проводилося з використанням системного підходу, наукових методів аналізу та синтезу. Результатами проведеного дослідження є узагальнення наявних форм кооперації в бізнесі та їх систематизація в єдину класифікацію. Авторами розглянуто передумови зростання процесів кооперування між окремими незалежними організаціями. Виділено такі ознаки кооперації, як взаємодія на добровільних засадах; наявність у кожної організації стратегічних цілей, які можуть бути досяжними вірогідніше під час кооперування; підвищення ефективності та стійкості бізнесу як очікуваний результат взаємодії; наявність довіри між партнерами; рівноправність та незалежність партнерів; наявність укладених угод, які визначають форму взаємозв’язків; отримання синергетичного ефекту від співпраці. У статті надано авторське визначення та викладено власне розуміння коопераційного процесу. Авторами надано зведену класифікацію організаційних форм кооперації в бізнесі залежно від виду діяльності, на розвиток якої вона спрямована. Такими видами діяльності авторами вибрано продажі, просування, виробництво, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), інноваційну діяльність. В результаті дослідження виявлено, що більшість кооперацій у сучасному бізнесі спрямована на розвиток інноваційної діяльності, яка є невід’ємною частиною економіки знань. Серед них слід назвати стратегічні альянси, кластери, інноваційні мережі та бізнес-екосистеми. Головну причину таких кооперацій автори вбачають у формуванні глобальної економіки знань, у якій знання є найважливішим ресурсом та головним джерелом конкурентних переваг. В подальшому авторами як інструмент стратегічного аналізу для вибору стратегії кооперації та управління знаннями, а також організаційної форми кооперації запропоновано використовувати модель обміну ресурсами між партнерами С. Паріса та Дж.К. Хендерсона. Залежно від рівня прихованості, специфічності та складності ресурсів у представленій авторами статті матриці вибираються стратегія надання ресурсів партнеру, стратегія об’єднання, стратегія розвитку інтелектуального потенціалу та стратегія використання знань партнера.