To see the other types of publications on this topic, follow the link: Органи управління.
Journal articles on the topic 'Органи управління'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Органи управління.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Petriv, I. M. "До питання визначення конституційної юстиції в механізмі державного управління: досвід України та держав Східної Європи." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (March 13, 2020): 139–49. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.15.
Full textAbstract:
У статті досліджено особливості органу конституційної юстиції в Україні та державах Східної Європи. Приділено увагу підходам до розуміння органу конституційної юстиції в системі органів державної влади й аналізу законодавства з цього питання. Зазначено, що у процесі становлення конституційної юстиції, при організації та діяльності відповідного органу, закладено різні законодавчі підходи до його діяльності, перш за все, з огляду на сутнісні характеристики та правову природу. Проаналізовано значення органу конституційної юстиції в механізмі державного управління.
Метою статті є дослідження особливостей органів конституційної юстиції в Україні та державах Східної Європи.
Наукова новизна полягає у дослідженні та виокремленні особливостей органів конституційної юстиції в Україні та державах Східної Європи, а також у визначенні ролі та місця конституційної юстиції в механізмі державного управління.
Висновки. Вирішення проблемних питань при організації ефективного державного управління на найвищому рівні має відбуватися із використанням інструментів конституційної юстиції у відповідності до практики конституційної ефективності публічної влади, з урахуванням принципу верховенства права, а також максимального дотримання норм конституції органами публічної влади під час реалізації повноважень на відповідній території. Реалізація принципу верховенства права під час розподілу повноважень між вищими органами державної влади може ефективно забезпечуватися лише відповідальним впливовим органом – органом конституційної юстиції. Наявність органу конституційної юстиції дозволяє урівноважувати механізм державного управління за рахунок арбітражних повноважень та вирішення конфліктних ситуацій на найвищому рівні. Водночас дослідження правової природи органу конституційної юстиції в Україні та державах Східної Європи підтверджує думку про те, що органи конституційної юстиції, виходячи зі своїх повноважень, вирішують спори про право і врегульовують правові конфлікти, які виникають між найвищими державними інститутами, таким чином, встановлюючи конституційну істину про право й забезпечуючи конституційне правокористування та реальний конституціоналізм. Побудова ефективного механізму державного управління має ґрунтуватися, у першу чергу, на принципах верховенства права та конституційного людиноцентризму. Адже ефективність діяльності органів державної влади вимірюється рівнем життя громадян та здатністю оперативно й консолідовано вирішувати проблеми і виклики різного характеру. Аналіз досліджень вітчизняних та зарубіжних вчених стосовно змістовного наповнення поняття «орган конституційної юстиції» дає змогу зробити висновок, що конституційна юстиція є складовою механізму державного управління з надзвичайними повноваженнями впливу на прийняті рішення чи дії суб’єктів державного управління найвищого рівня.
2
Нестор, В. Р. "Столичне самоврядування у Сполученому Королівстві Великобританії і Північної Ірландії." Прикарпатський юридичний вісник, no. 5(34) (February 23, 2021): 49–52. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).644.
Full textAbstract:
Метою статті є огляд столичного самоврядування в Лондоні, а також формулювання висновків та пропозицій на підставі проведеного дослідження.
Лондон (Великий Лондон) вважається окремим регіоном. Це єдиний регіон Англії, який має свій індивідуальний адміністративно-територіальний поділ. Столичне самоврядування регламентується окремими нормативно-правовими актами, основним з яких є Акт про органи муніципального управління Великого Лондона 1999 року.
Великий Лондон у цілому (як один з дев'яти регіонів Англії) має такі органи місцевого самоврядування, як : Асамблея Лондона (представницький колегіальний орган, що складається з 25 членів) та мер (обирається населенням). Слід звернути увагу на назву «Асамблея», а не «рада». В юридичній літературі часто висловлюється думка, що така назва споріднює цей представницький орган не з органами муніципального управління, а з парламентами історичних частин Сполученого Королівства -Асамблеєю Уельсу, Асамблеєю Північної Ірландії.
У кожній з 33-х адміністративно-територіальних одиниць столиці Сполученого Королівства - у Сіті Лондон та у 32-х лондонських бургах - також функціонують муніципальні органи. Кожен з лондонських бургів має свою раду та мера (ця посадова особа в деяких бургах обирається муніципальною радою бурга, а в деяких бургах - населенням), а також виконавчий орган.
Сіті Лондон здійснює муніципальне управління зі збереженням традицій, до числа муніципальних органів належать Корпорація Сіті Лондон (обирається мешканцями та представниками бізнесу), Лорд-мер, два шерифи, Головний клерк, фрімени, суд олдерменів та інші церемоніальні органи та посадові особи. Дослідження структури та компетенції цих органів представляє здебільшого історичний інтерес. Сіті є найбільш старою частиною Лондону та досі зберігає значну частину привілеїв, які для інших сіті були скасовані разом зі скасуванням їхніх хартій у ХІХ столітті. До того ж завдяки збереженню традицій у міському самоврядуванні Лондону на території Сіті діє багато юридично значущих та церемоніальних звичаїв. Варто відмітити, що до цих звичаїв ставляться з повагою не тільки суб'єкти міського самоврядування, ретельно підтримуючи їх існування, але й монарх Сполученого Королівства.
3
Torkhova, Nadiia. "Система зв’язків з громадськістю в органах публічного управління (на прикладі органів правосуддя)." Public Administration and Regional Development, no. 12 (May 24, 2021): 512–37. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.12.10.
Full textAbstract:
У статті охарактеризовано зв’язки з громадськістю (паблік рілейшнз) як систему взаємопов’язаних елементів, яка є складовою частиною стратегічного менеджменту в органі публічного управління. Проаналізовано особливості найбільш значущих елементів системи паблік рілейшнз та їхньої ролі у процесі організації діалогічних відносин органів публічного управління з громадськістю. Особливу увагу приділено аналізу понять «громадськість», «громадська думка», «інструменти зв’язків з громадськістю та ЗМІ». На прикладі органів правосуддя розглянуто застосування окремих прямих інструментів зв’язків з громадськістю (програм охоплення). Визначено, що однією із фундаментальних засад управління зв’язками з громадськістю є участь органу публічного управління у житті громади, яку можна забезпечити з допомогою програм охоплення, структурованих відповідно до певних категорій громадян та їхніх потреб. Автор визначає властивість програм охоплення для формування відносин органу публічного управління з громадськістю у векторі партнерства. У статті охарактеризовано прямі зв’язки з громадськістю як нову інтерактивну модель комунікації, що має актуалізувати комунікативний аспект та максимально наблизити органи влади до суспільства. Наголошено, що реалізація прямих ініціатив забезпечує формування позитивного іміджу органів державної влади, сприяє просвітницькій діяльності й вихованню правової культури, позитивно впливає на правильне сприйняття громадянами функцій органів публічного управління. У статті визначено важливість складання «профілю» (характеристики) цінностей кожної із груп цільової аудиторії, який включає у себе комплекс ознак – опорних пунктів у процесі стратегічного планування комунікативної діяльності установи. Автор обґрунтовує, що першим кроком до актуалізації програм охоплення має стати закріплення їх у комунікативних стратегіях та планах комунікативних заходів органів публічного управління. При цьому слід ураховувати постійний розвиток і зміну медіапростору та зважати на те, що традиційні методи комунікації мають слабкий вплив на молоде покоління.
4
Шинькович, Андрій. "ПРИНЦИП СУБСИДІАРНОСТІ ЯК БАЗОВА ЗАСАДА ПОДІЛУ ВЛАДИ ТА РОЗПОДІЛУ ПОВНОВАЖЕНЬ МІЖ ДЕРЖАВНОЮ ВЛАДОЮ І МІСЦЕВИМ САМОВРЯДУВАННЯМ." Public management 22, no. 2 (February 26, 2020): 221–29. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-221-229.
Full textAbstract:
Розглядаються питання, пов’язані із сутнісними особливостя- ми субсидіарності як важливішого принципу поділу влади і розподілу влад- них повноважень. Увага акцентується на тому, що субсидіарність забезпечує ефективне функціонування влади, що дає можливість максимально демо- кратизувати, децентралізувати державне управління за рахунок якомога ді- євішої діяльності місцевого самоврядування. Доводиться, що взаємодія між державними органами влади і органами місцевого самоврядування базуєть- ся на ряді принципів, які поділяють владу і розділяють владні повноважен- ня і, одночасно, забезпечують цілісність, єдність державної влади. Обґрун- товуються положення, пов’язані з правовим закріпленням розмежованих повноважень державної влади і місцевого самоврядування. Підкреслюється, що існує різна практика надання центром повноважень органам місцевого самоврядування: принцип позитивного регулювання, принцип негативного регулювання. Розкриваються особливості двох способів вибудови взаємин центру і регіонів: а) делегування повноважень; б) передача повноважень з поясненням їх специфіки та особливостей. Робиться акцент на тому, що цен- тральні органи державної влади передають на місця ті державні повноважен- ня, які оптимальніше вирішуються саме місцевими самоврядними органами і структурами і які, до того ж, нераціонально вирішувати в центрі. Поясню- ється характер і особливості механізмів взаємодії органів державної влади і органів місцевого самоврядування, завдяки якому є можливість залучати до питань і процесів державного управління максимальну кількість громадян, а також підвищувати роль громадянського суспільства в управлінні справами держави і суспільства.
5
Коробка, Іван. "ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ ПОЛЬОТІВ АВІАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ." Public management 20, no. 5 (December 29, 2020): 143–55. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-5(20)-143-155.
Full textAbstract:
Розглядається актуальна проблема розвитку і впровадження інноваційних технологій у контексті діяльності органів державного управ- ління щодо забезпечення прийнятного рівня безпеки польотів авіації ДСНС України в надзвичайних ситуаціях.
Фундаментальною парадигмою діяльності державних органів управління безпекою польотів державної авіації до цього часу залишається виявлення порушень вимог нормативних документів та відхилень в експлуатації по- вітряних суден, з наступним проведенням профілактичних заходів. Ця ре- троактивна система та закладені в її основу організаційно-правові механіз- ми управління безпекою польотів на сьогодні практично вичерпали себе. Тому вирішення проблеми має бути зосередженим на пошуку інноваційних механізмів управління безпекою польотів, спрямованих на упередження розвитку небажаних у польоті подій на засадах проактивних і прогностичних підходів.
На сьогодні безпосереднє управління безпекою польоту конкретного пові- тряного судна орієнтоване на екіпаж і органи управління польотами, а опосе- редковане — відбувається через законодавчі і нормативно-правові механізми та організаційні заходи, що здійснюються органами управління суб’єктами державної авіації та органами державного управління.
Управління безпекою конкретного польоту повітряного судна ДСНС має базуватися на ймовірнісних і статистичних методах, але їх реалізація потре- бує досить глибокодеталізованого інформаційного забезпечення. Сутність зазначеної методики полягає у визначенні певного набору необхідних для безпечного польоту параметрів, які характеризують штатне функціонування системи: “екіпаж, повітряне судно, координатор на об’єкті надзвичайної си- туації, орган управління польотами”.
Нові методики визначення кількісних та якісних показників ризиків мо- жуть стати одним з інноваційних підходів у досягненні прийнятного рівня безпеки польотів державної авіації, а застосування показників ризику дасть змогу порівнювати дію шкідливих і небезпечних чинників різної природи й виду, визначати інтегральний ступінь небезпеки. Концепція прийнятного ри- зику, на засадах системного підходу, сприятиме побудові достатньо гнучкого алгоритму детального аналізу всіх етапів польоту та отриманню достатньо чітких і адекватних результатів для швидкого ухвалення управлінських рі- шень.
6
Семочко, Ю. "Органи управління акціонерними товариствами." Вісник наукового товариства курсантів та студентів Львівського державного університету внутрішніх справ, no. 1 (2006): 125–27.
Find full text
7
Брусакова, О. "Суб’єкти державного регулювання в галузі авіаційного транспорту та їх адміністративно-правовий статус." Вісник Пенітенціарної асоціації України, no. 2 (August 13, 2020): 59–73. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2020.2.06.
Full textAbstract:
Дослідження присвячено аналізу правового змісту поняття суб’єкт управління. Уточнено властивості, характеристики і особливості, що притаманні «суб’єктам адміністративного регулювання в галузі авіації», викладене авторське визначення цього поняття. Зроблено висновок, що основна особливість управління галуззю авіаційного транспорту полягає у складності системи, що утворюють органи виконавчої влади на яких законодавством покладається функція з її регулювання. Акцентовано увагу, що характерною для діяльності зазначених органів є необхідність вироблення спільних рішень у межах розподілу їх компетенції, наприклад, у питаннях створення нормативно-правових актів з питань використання повітряного простору України відповідними уповноваженими органами.
8
Diachenko , O. P., and O. V. Nikoliuk . "Конституційний контроль у механізмі державного управління." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (July 31, 2020): 113–21. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.04.11.
Full textAbstract:
У статті досліджено питання використання засобів конституційного контролю в процесі функціонування механізмів державного управління в сучасних умовах трансформації взаємовідносин між органами державної влади в Україні. Особливу увагу приділено виявленню місця та ролі конституційного контролю в системі взаємодій між органами державної влади і функціонування політичної системи держави в цілому. Визначено, що Конституційний Суд України володіє особливими повноваженнями, які дають змогу врегульовувати процес взаємовідносин між різними гілками влади та врівноважувати політичну систему держави. У результаті його діяльності забезпечується дотримання основних принципів функціонування механізмів державного управління та створюються умови для забезпечення прав і свобод людини та громадянина, забезпечується принцип поділу влади, усуваються правозастосовні суперечності між органами державної влади. Проаналізовано значення та можливість застосування в Україні обов’язкового попереднього конституційного контролю як важливого запобіжного заходу в умовах реальної можливості зловживання окремими вищими органами державної влади в сучасних умовах.
Метою статті є дослідження конституційного контролю як основного напряму діяльності Конституційного Суду України в механізмах державного управління.
Наукова новизна полягає у дослідженні та визначенні функції конституційного контролю Конституційного Суду України як стримуючого чинника в механізмі державного управління, широке застосування якого дозволяє унеможливити або запобігти зловживанням та перевищенню повноважень при здійсненні функцій державної влади.
Висновки. Поступальний розвиток держави й ефективність механізму державного управління вимірюються в першу чергу злагодженістю та єдиною спрямованістю діяльності органів державної влади. Досягнення високого рівня ефективності функціонування механізмів державного управління є можливим за умови відсутності конкуренції, взаємодії та здатності трансформуватися під вимоги часу державних інституцій, що відіграють провідну роль у забезпеченні діяльності механізмів державного управління. Розбудова механізмів державного управління має відбуватися із використанням інструментів конституційного контролю як засобу, що дає можливість усувати допущені помилки, запобігати можливим та згладжувати процес функціонального протистояння, що завдає шкоди та сповільнює в цілому темпи державного розвитку. Застосування попереднього та наступного конституційного контролю дозволяє вирішувати конфліктні ситуації та запобігати можливому зловживанню, що безумовно відобразиться на якості реалізації механізмів державного управління. Рішення та висновки, що приймаються органом конституційної юрисдикції, мають однозначне розуміння й мають виключну актуальність для органів державної влади та громадян, оскільки володіють якостями та ознаками актів, що дають можливість ефективно реалізовувати свої функції органам державної влади. Застосування засобів конституційного контролю дає можливість об’єктивно вирішувати питання однозначного застосування та розуміння органами державної влади основ, закладених у Конституції України. Водночас дослідження конституційного контролю механізмів державного управління дає підстави стверджувати про те, що можливості органу конституційної юрисдикції в Україні, виходячи з його повноважень, використовуються недостатньо. Розбудова та ефективне функціонування механізмів державного управління потребують подальшого розвитку, зокрема в частині застосування засобів конституційного контролю. Така теза виходить із дослідження зарубіжної практики застосування різних видів конституційного контролю органами конституційної юрисдикції. Особливої актуальності зазначена теза набуває, коли органи державної влади демонструють низьку якість реалізації управлінських функцій та спірність прийнятих рішень, які в окремих випадках несуть суто політичний характер. Функціонування механізмів державного управління в умовах виконання політичної доцільності несе загрозу державності та створює передумови колапсу управлінської системи через відсутність конституційної узгодженості. Аналіз конституційного контролю дає змогу зробити висновок, що цей інструмент може бути більш ефективним за умови обов’язкового застосування до рішень, що приймаються вищими органами державної влади. У зв’язку з цим широке застосування заходів конституційного контролю буде сприяти зміцненню конституційності та посилювати державно-управлінський механізм в інтересах розвитку держави й забезпечення прав громадян.
9
Жукова, Ірина, and Олександр Долгий. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНА ТА СОЦІАЛЬНО-ПРАКТИЧНА АКТУАЛІЗАЦІЯ РОЛІ КОМУНІКАЦІЇ." Public management 19, no. 4 (May 29, 2019): 311–19. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-312-319.
Full textAbstract:
Встановлено, що значення феномену комунікацій на сучасному етапі розвитку суспільства важко недооцінити, адже комунікаційні зв’язки пронизують усі сфери життєдіяльності, комунікації досліджуються різними науками: державним управлінням, економікою, правом, соціологією, філосо- фією, культурологією, політологією тощо.
Досліджуючи комунікації крізь призму взаємодії державних органів влади та громадськості на регіональному рівні, більшість дослідників тлумачать ко- мунікацію як основу державного управління і важливий чинник демократи- зації суспільного життя. В загальному вигляді її можна визначити як процес обміну інформацією, що об’єднує в єдине ціле органи державного управлін- ня, органи місцевого самоврядування та групи громадськості; зміцнює необ- хідний зворотний зв’язок між адміністративним апаратом, управлінськими структурами, суспільством, окремими громадами й індивідами.
Як процес передачі, обміну політичною інформацією, який структурує політичну діяльність і надає їй нового значення, формує громадську думку і політичну соціалізацію громадян з урахуванням їх потреб та інтересів тлума- читься поняття “комунікація політична”.
Обґрунтовано, що комунікації в державному управлінні розглядають як ін- формаційну взаємодію, орієнтовану безпосередньо на визначену організацію, на методи і засоби побудови внутрішніх взаємозв’язків, тобто як інформацій- ні потоки; на розуміння побудови відносин між людьми всередині організації і в непомітному перенесенні особистих відносин на організаційні, у поєднанні вражень, заснованих на почутті симпатії або антипатії, і вражень від ділових якостей, а “комунікацію управлінську як сукупність інформаційних зв’язків, процес взаємодії між суб’єктами управлінської діяльності по вертикалі, гори- зонталі із зовнішнім суспільним середовищем, шляхом безпосереднього спіл- кування і обміну інформацією з використанням відповідних засобів”.
10
Бельо, Людмила Юріївна, and Анастасія Василівна Вовк. "УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД ЯК СУБ’ЄКТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ." Часопис цивілістики, no. 32 (December 5, 2019): 26–30. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i32.14.
Full textAbstract:
У статті розглянуто проблему неоднозначності в розумінні українського народу як суб’єкта права власно-сті. Проаналізовано праці науковців та їх дослідження, взято до уваги чинне законодавство України, розгля-нуто тлумачення таких понять, як український народ, нація та національна ідея. Питання щодо управління найбільш важливими об’єктами, які є необхідними для забезпечення життєдіяльності, повинні залишатися в управлінні винятково Українського народу, хоча законодавчо управління такими об’єктами покладено лише на державні органи та органи місцевого самоврядування. Прояви здійснення окремими особами, тери-торіальними громадами, всім Українським народом права власності на землю є неоднозначними. Україн-ський народ реально існує, тому вважати юридичною фікцією його як суб’єкта права власності немає жодної підстави.
11
Shaulska, H. M. "Реформування сучасної системи місцевого самоврядування в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 27, 2019): 154–62. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.17.
Full textAbstract:
У статті досліджується питання реформування діючої моделі місцевого самоврядування в Україні. Автор звертає увагу на те, що вона й досі містить велику кількість залишків радянської системи, а це гальмує, серед іншого, і розвиток громадянського суспільства. Адже місцеве самоврядування, за умови функціонування ефективної моделі, сприяє його розвитку.
Метою дослідження, окрім аналізу реформування діючої моделі місцевого самоврядування, є надання деяких пропозицій щодо формування нової моделі. Аналіз також допомагає з’ясувати механізми публічного адміністрування, удосконалення яких сприятиме модернізації системи публічного управління і розвиткові громадянського суспільства в країні.
Наукова новизна статті полягає у вивченні результативності реформ на предмет правової, організаційної та фінансової автономій органів місцевого самоврядування. Зроблено спробу проаналізувати правову автономію, яка зводиться до функціонування повноважень, визначених Конституцією та іншими законами. Такі повноваження повинні бути повними і винятковими, в їх межах органи місцевого самоврядування мають отримувати свободу дій з метою здійснення власних ініціатив з питань, які відносяться до їх компетенції. Надана оцінка організаційної автономії, яка надає можливість органам місцевого самоврядування самостійно визначати свою внутрішню структуру (відповідно до місцевих особливостей) з метою забезпечення ефективного управління. Наголошено, що організовуючи в межах законодавства свою діяльність, органи місцевого самоврядування не повинні підпорядковуватися іншим органам, а адміністративний контроль за їхньою діяльністю може відбуватися лише з метою дотримання конституційності та законності. Зроблено короткий аналіз фінансової автономії органів місцевого самоврядування щодо права в межах державної політики володіти та вільно розпоряджатися власними коштами при здійсненні своїх повноважень.
Висновок. Для майбутньої моделі публічного управління України місцеве самоврядування має одне з першочергових значень. Завдяки йому кожен громадянин має можливість відчути, що реалізація демократії можлива за особистої участі кожного. І конституційне право на свободу, серед іншого, якраз і здійснюється через право на місцеве самоврядування. Але для цього потрібно, щоб місцеве самоврядування перетворилося на дієве й ефективне, його сучасна модель позбулася залишків радянської системи, а його органи повноцінно відновили правову, організаційну і фінансову автономії. За таких умов можна створювати багаторівневу модель публічного управління, вибудовуючи її від людини (а не територіальної громади) як головної одиниці цієї моделі.
12
Дорофєєва, Тетяна, and Володимир Приходько. "ЗНАЧЕННЯ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ СПОРТУ В УМОВАХ УКРАЇНИ." Слобожанський науково-спортивний вісник 5, no. 79 (October 26, 2020): 12–19. http://dx.doi.org/10.15391/snsv.2020-5.002.
Full textAbstract:
Мета: обґрунтувати потребу поширення в Україні практики децентралізації влади на сферу спорту, що сприятиме її подальшому розвитку. Матеріал і методи: узагальнення літератури і матеріалів з Інтернету, абстрагування, ідеалізація, аналіз і синтез, індукція та дедукція. Результати: проаналізовано зміст законодавчих актів України щодо розвитку спорту, що дозволило встановити суттєві прогалини як у їхньому змісті (декларативність), так і визначити потребу якісного покращення регіонального управління розвитком спорту. Проблема низької ефективності державного управління розвитком сфери спорту в Україні потребує подальшого опрацювання, адже вона примітна вкрай слабким виконанням законів України, діючих нормативних та відомчих актів. Висновки: аналіз свідчить, що прийняті законодавчі і нормативні акти не є такими, які в своїй значній частині сприяють розвитку сфери спорту на місцях. Це відбувається внаслідок того, що значну частину їх змісту відзначає декларативність і відсутність встановлених показників. Децентралізація влади створює більш потужні організаційні та фінансові передумови для реформи сфери фізичної культури і спорту за «європейською моделлю». А це, за умови високого рівня державного управління (коли керівництво буде зацікавлене у сприянні розвитку, тобто якісним змінам), може забезпечити розвиток сфери спорту. Ця модель при компетентному управлінні дозволяє об’єднати ресурси і можливості, включаючи кошти органу державного управління спортом, інших міністерств та відомств, які опікуються фізичною культурою і спортом, а також місцевих органів влади і громадських організацій (національних федерацій з видів спорту, федерацій, що існують в областях і містах, спортивних клубів тощо). Ключові слова законодавчі акти, децентралізація, розвиток спорту, місцеві органи влади.
13
Огієнко, Олена. "СУСПІЛЬНО-ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В СИСТЕМІ ОСВІТИ ДОРОСЛИХ: ДОСВІД ШВЕЦІЇ, ДАНІЇ, НОРВЕГІЇ ТА ФІНЛЯНДІЇ." ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 2, no. 16 (November 28, 2019): 155–66. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(16).2019.155-166.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано підходи до управління системою освіти дорослих у Швеції, Данії, Норвегії та Фінляндії; обґрунтовано сутність суспільно-державного управління системою освіти дорослих; визначено структуру та провідні принципи. Доведено, що саме суспільно-державний характер управління системою освіти дорослих у Швеції, Данії, Норвегії та Фінляндії забезпечує більш повне задоволення освітніх потреб людини, суспільства та держави, гармонійне поєднання децентралізації та централізації, застосування моделі децентралізованого централізму в управлінні освітою дорослих. Структура управління освітою дорослих складається з наднаціонального, національного (державного), регіонального, муніципального рівнів та рівня навчального закладу, що забезпечує перерозподіл функцій між органами управління різних рівнів та активну участь громадян в управлінні, тісний зв`язок освіти дорослих з структурами громадянського суспільства. З’ясовано, що основними принципами управління системою освіти дорослих у Швеції, Данії, Норвегії та Фінляндії є принципи: самоуправління, за яким надається широка автономія навчальним закладам; цілеспрямованості, який орієнтує процес управління системою освіти дорослих на інтереси особистості, суспільства та держави; узгодження державних, регіональних, муніципальних інтересів, без якого неможливо проведення єдиної освітньої політики та забезпечення ефективного управління освітою дорослих; демократизації, що створює умови для залучення громадян у процес управління системою освіти дорослих; партнерства суб`єктів управління, якими є органи центральної, регіональної та муніципальної влади, суспільні об`єднання, організації освіти дорослих, соціальні партнери. Показано, що досвід Швеції, Данії, Норвегії та Фінляндії стосовно управління системою освіти дорослих може бути використаний у розбудові української системи освіти дорослих, і першим кроком повинна стати розробка законодавчою бази, яка регламентує цілі, завдання та функції різних рівнів управління, дає можливість адекватно реагувати на освітні потреби дорослих людей.
Ключові слова: освіта дорослих, управління, управління освітою дорослих, суспільно-державне управління, скандинавські країни (Швеція, Данія, Норвегія), Фінляндія.
14
Бут, Ілля Олександрович. "СИСТЕМА ОРГАНІВ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ ПРИМУСОВЕ ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ." Часопис цивілістики, no. 34 (February 4, 2020): 29–35. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i34.168.
Full textAbstract:
В статті досліджуються особливості реформованої системи органів, що здійснюють примусове виконання рішень. Стверджується, що окрім Міністерства юстиції України до системи органів примусового виконання рішень входять органи державної виконавчої служби, якими є Департамент державної виконавчої служби; управління державної виконавчої служби; відділи державної виконавчої служби. Утворені «Центри виконання рішень» не є суб’єктами виконання рішень, оскільки вони здійснюють лише функції комунікації з учасниками виконавчого провадження, та за допомогою інших працівників органу державної виконавчої служби виконують лише ті обов’язки державного виконавця, які не пов’язані із вчиненням виконавчих дій (видача копій постанов державного виконавця, реєстрація вхідної кореспонденції, ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження тощо).
15
Божкова, Вікторія Вікторівна, and Сергій Олександрович Линник. "ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ ТЕРИТОРІЙ: МАРКЕТИНГОВИЙ АСПЕКТ." Науковий вісник: Державне управління 3, no. 5 (September 14, 2020): 49–59. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-49-59.
Full textAbstract:
У статті, на основі аналізу вітчизняної законодавчої бази, наукових праць та досвіду з поширених практик діяльності регіональних органів управління окреслено проблему недостатньої уваги органів державної влади і місцевого самоврядування до впровадження концепції маркетингу територій. Визначено особливі характеристики маркетингу територій як філософії територіального розвитку з використанням сучасного інструментарію. Окреслено суб’єктів просування територій, до яких віднесено: центральні органи державної влади; органи місцевого самоврядування і місцеві державні адміністрації; громадських і публічних діячів (національних й іноземних), посадових осіб міжнародних організацій, політиків, діячів науки і освіти, культури і мистецтва; суб’єктів економічної діяльності всіх видів і галузей (підприємства, установи і організації, центральні офіси і представництва корпорацій, холдингів, туристичні оператори і агентства, заклади сфери гостинності (готелі, заклади харчування, розваг), торговельні мережі тощо); представників інфраструктури бізнесу і ринку (територіальні економічні асоціації розвитку, торгові доми, підприємства транспорту, зв'язку, ЗМІ, фінансові установи тощо); громадські організації і осередки політичних партій; спортивні клуби, комітети і федерації; заклади освіти; діаспору; інших.
Запропоновано визначати три рівні впровадження заходів маркетингу територій, а саме: макрорівень – рівень центральних органів державної влади; мезорівень – рівень органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій; мікрорівень – рівень окремих суб’єктів господарювання. Це, на відміну від існуючих підходів дозволяє розмежовувати повноваження між суб’єктами маркетингу територій. Окреслено окремі види заходів та виконавців, відповідно запропонованих рівнів управління.
16
Рибалкін, Андрій, and Юлія Сєдих. "СИСТЕМА СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ ТА ЇЇ РОЛЬ У РОЗБУДОВІ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ." Молодий вчений, no. 5 (93) (May 31, 2021): 334–37. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-5-93-64.
Full textAbstract:
У статті здійснено теоретико-правовий аналіз діяльності органів судової влади у процесі реформації. Визначено конституційно-правові особливості роботи органів судової влади у сучасних умовах. Досліджено зміни, внесені до організації роботи судів внаслідок реформування інституту. Визначено місце судів загальної юрисдикції у системі охорони і захисту прав та свобод людини і громадянинав Україні. Наголошено, що суди мають фундаментальне значення для формування та розвитку демократичної, правової та соціальної держави. Актуалізовано, що реформаційні процеси у сфері судоустрою повинні бути спрямовані на підвищення ролі громадянського суспільства, що забезпечить підвищення довіри до органів судової влади та державних органів в цілому. Визначено, що судові органи сприяють вирішенню найбільш важливих завдань, що виникають перед правовою державою, таких, як захист прав і свобод людини, підтримання режиму правової законності у сфері управління і стабілізації державної влади. У своїй діяльності судові органи знаходяться в постійній взаємодії з законодавчими та виконавчими органами, і у зв'язку з цим потрібно наукове осмислення і законодавче закріплення способів і меж відповідної взаємодії.
17
Стогова, Ольга Володимирівна. "ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ТА МОДЕЛІ МІСЦЕВОГО УПРАВЛІННЯ В ДЕРЖАВАХ – ЧЛЕНАХ ЄС." New Ukrainian Law, no. 4 (October 1, 2021): 117–23. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.18.
Full textAbstract:
Автор аналізує основні моделі місцевого управління в країнах-членах ЄС та вплив децен- тралізації на їх еволюцію. Централізована модель найчастіше реалізується в невеликих за територією країнах та базується на визначальній ролі центрального уряду та його відомств. У цій моделі місцеві та регіональні органи управління мають обмежені компетенції в галузі регіонального розвитку та планування. Така модель реалізується в невеликих державах- членах Європейського Союзу, насамперед у країнах, які мають однорівневу систему місце- вого самоврядування. Зроблено висновок, що модель місцевого управління визначається розміром країни та системою регіонального розвитку. Виділяють централізовані, децентра- лізовані та федеральні моделі. У статті проаналізовано основні елементи адміністративного управління регіональним плануванням та розвитком у централізованих та децентралізова- них державах. У нових державах-членах ЄС централізована модель є домінуючою через менший розмір країн та значну роль фондів ЄС у регіональному розвитку. Розподіл цих ресурсів контролюється центральним урядом та його відомствами, але в кількох країнах сформовані спеціальні гібридні органи. Таким чином, децентралізація в невеликих за роз- мірами державах стимулювалася коштами фондів ЄС. Після кризи 2008 року в управлінні регіональним розвитком запанували нові підходи: централізація та концентрація. Ці тенден- ції можна спостерігати в централізованих системах, які раніше частково децентралізували регіональний розвиток. Так, регіональні органи та агенції було скасовано, у регіоналізо- ваних країнах регіональні одиниці було об’єднано, а тенденції федералізації було призу- пинено. У нових державах-членах та в середземноморських країнах вплив законодавства Європейського Союзу є більш значним, оскільки їхні регіональні одиниці переважно менш розвинені та є основними одержувачами коштів фондів ЄС.
18
Гунько, Леонід, and Володимир Задорожний. "ОСОБЛИВОСТІ РОЗБУДОВИ ТА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СИСТЕМИ ДЕМОКРАТИЧНОГО ЦИВІЛЬНОГО КОНТРОЛЮ НАД СЕКТОРОМ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ В УКРАЇНІ." Молодий вчений, no. 2 (102) (February 28, 2022): 29–33. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-2-102-6.
Full textAbstract:
В статті показані інституційні основи системи демократичного контролю, а саме: спеціально утворені для цієї мети контролюючі та наглядові державні органи: парламент, органи громадянського суспільства, у тому числі й неурядові організації, засоби масової інформації. Особливо важливим є забезпечення демократичного контролю за сектором безпеки, під яким розуміється сукупність структур суспільства, основним призначенням яких є протидія специфічним загрозам національній безпеці, а також спільні для цих структур органи управління. Відсутність демократичного контролю над «силовими» органами веде до втрати їх керованості, що становить значну потенційну загрозу для суспільства, якому ці органи мають служити. Насьогодні, важливим є те, що процес розвитку відповідних демократичних контролюючих органів явно уповільнений і що є незначний поступ у сфері організації демократичного нагляду над органами влади, які приймають рішення, визначають політичний курс. Гальмування процесів демократизації суспільства небезпечно не тільки для країн, що розвиваються, але загрожує країнам з уже розвиненою демократією в питаннях дотримання прав людини. У цій ситуації під загрозою опиняється навіть дотримання фундаментальних громадянських прав і свобод. Однак, особливо небезпечні такі недоліки, коли йдеться про визначення базових понять, на підвалинах яких зводиться будівля демократичного контролю. Адже, як відомо, навіть найкращі закони не гарантують позитивного практичного результату. Враховуючи певні принцип формування і розвитку системи демократичного цивільного контролю над сектором безпеки і оборони, подані шляхи розбудови та підвищення ефективності такої системи в Україні.
19
Литвин, Наталія. "ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОЇ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ." Public management 17, no. 2 (February 27, 2019): 145–53. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-145-153.
Full textAbstract:
Розглянуто основні проблеми, що виникають у процесі фінан- сової децентралізації в Україні. Виявлено неналежне фінансове забезпечення органів місцевої влади. Запропоновано шляхи вирішення проблем та вдоско- налення фінансової автономії органів місцевого самоврядування. Розвиток будь-якого суспільства багато в чому визначається системою багаторівнево- го управління — від центрального до муніципального. Добре налагоджений механізм взаємодії й розподілу повноважень — основа стабільності будь-якої держави.
Демократична держава передбачає, що носієм суверенітету і єдиним дже- релом влади в країні є народ. Свою владу народ здійснює різними способами, у тому числі за допомогою органів місцевого самоврядування.
На сьогодні тема розвитку місцевого самоврядування одна з найбільш ак- туальних в Україні.
Політична і правова реформи в Україні привели до зміни правового ме- ханізму регулювання організації та здійснення місцевого самоврядування в країні. Посилюється інтерес як науки, так і практики до питань створення оптимальної системи місцевого самоврядування та підвищення ефективності діяльності органів місцевого самоврядування. Однією з найважливіших проблем є фінансове забезпечення органів місцевого самоврядування. Ефек- тивний розвиток системи місцевого самоврядування неможливий без належ- ної підтримки з боку органів державної влади.
Розглядаючи проблему взаємодії держави та місцевого самоврядування, органи державного управління й органи місцевого самоврядування можна трактувати як елементи єдиної системи соціального управління, публічної влади, що забезпечує життєдіяльність суспільства як єдиного цілого.
20
ЛОЛЕНКО, ОЛЕНА. "Відкриті дані як інструмент народовладдя." Право України, no. 2019/11 (2019): 241. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-241.
Full textAbstract:
Побудова сервісно-орієнтованої держави з прозорою владою є однією з необхідних умов сталого демократичного розвитку, а прозорість влади досягається, зокрема, через використання інструментів участі громадян у прийнятті рішень органами державного управління та здійсненням громадського контролю за їхньою діяльністю. Метою статті є дослідження питання впливу відкритих даних про діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування на реалізацію права громадян впливати на державну політику, практичного застосування відкритих даних як інстру менту народовладдя. У статті висвітлено історичні передумови розвитку концепції доступності даних у науковому середовищі, з подальшим втіленням ідей та прийнятих принципів відкритих даних як урядових ініціатив. Світові практики свідчать, що розвиток відкритих даних сприяє підзвітності органів державного управління громадянам, впровадженню інновацій та зростанню соціального впливу на владні рішення державних інституцій. Проаналізовано можливість використання відкритих даних в Україні як інструменту народовладдя при проведенні оцінки та контролю за роботою влади та держави, що входить до моделі електронного уряду, на прикладі окремих наборів відкритих даних, які публікуються та обробляються з використанням сервісного програмного забезпечення. Як висновок, можна визначити, що відкриті дані, які підлягають оприлюдненню, є певним інструментом впливу народу на органи державної влади й органи місцевого самоврядування, дієвим механізмом для контролю за владою, розвиток якого призведе до високого рівня відповідальності владних інституцій перед власними громадянами, зростання економічних показників та, як наслідок, побудови сервісно-орієнтованої держави.
21
Мельниченко, Олександр, Вікторія Старусева, Олеся Шмуліч, and Катерина Єрьоменко. "ІНСТИТУЦІОНАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВПЛИВУ ДЕРЖАВНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ НА ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ." Науковий вісник: Державне управління, no. 1(11) (April 18, 2022): 114–27. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2022-1(11)-114-127.
Full textAbstract:
Незворотні зміни навколишнього природного середовища в результаті господарської діяльності людини вийшли за межі окремих територій і почали набувати глобальних масштабів. Це наочно свідчить про низьку результативність державної екологічної політики, під якою слід розуміти цілеспрямовану діяльність уповноважених органів публічного управління, спрямовану на зниження негативного впливу суб’єктів господарювання на навколишнє природне середовище, а також належне реагування на надзвичайні ситуації техногенного чи природного характеру, зміну клімату тощо задля збереження природного розмаїття та мінімізацію шкоди, що завдається здоров’ю населення. Реалізацією державної екологічної політики опікуються різні інституції (не лише уповноважені органи державного управління, а й органи місцевого самоврядування, представники бізнесу та громадськості), міра та спосіб залучення яких визначаються їхніми компетенціями. Застосовувані ними засоби публічного управління залежать від специфіки наявної проблеми й можливостей їх вирішення. Несвоєчасне реагування на потенційні та фактичні виклики в цій царині призводить до негативного впливу на здоров’я населення, що знаходить свій прояв у виникненні захворювань, які почасти переходять у хронічну форму та/чи призводять до летальних випадків. Подальші наукові розвідки мають бути присвячені розробці теоретичних положень і практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення державної екологічної політики та публічного управління розвитком сфери охорони здоров’я.
22
Бєлікова, Ксенія, Юлія Кравченко, Сергій Потеряйко, and Олександр Марченко. "ОРГАНІЗАЦІЯ ВЗАЄМОДІЇ МІЖ ОРГАНАМИ УПРАВЛІННЯ У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ: ПРАВОВИЙ, ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ АСПЕКТИ." Науковий вісник: Державне управління 4, no. 6 (November 30, 2020): 6–29. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-4(6)-6-29.
Full textAbstract:
Анотація. Значна кількість надзвичайних ситуацій, що відбуваються в світі, їх місцями масштабні наслідки та безповоротні втрати змушують науковців дедалі частіше сферою своїх наукових інтересів обирати дослідження причин виникнення непередбачуваних подій з метою їх попереджень, особливостей реагування на них відповідних служб, ефективності ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій як природного, так і техногенного характеру тощо. Окремої уваги заслуговує побудова раціональної взаємодії між органами управління та силами, що залучаються до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Адже, від злагодженості такої взаємодії, вчасного коригування дій цих органів та сил на підставі релевантної інформації залежить життя людей. Враховуючи зазначене, авторським колективом досліджено актуальні правові, організаційні та економічні аспекти щодо організації взаємодії між органами управління в умовах надзвичайних ситуацій. На підставі отриманих наукових результатів, запропоновано заходи щодо удосконалення процесу організації взаємодії, зокрема: правового забезпечення – шляхом внесення доповнень в Кодекс цивільного захисту України щодо заходів взаємодії, організаційного – шляхом визначення раціонального методу організації взаємодії, що відповідає умовам конкретної надзвичайної ситуації, економічного – застосування раціонального методу фінансово-економічного аналізу, що дозволяє визначити найбільш ефективний, результативний та економічний метод взаємодії.
Ключові слова: надзвичайна ситуація, методи взаємодії, органи управління, економічне обґрунтування, управлінське рішення, фінансово-економічний аналіз.
23
Татаренко, Г. В., and І. В. Татаренко. "ДЕЯКІ АСПЕКТИ РЕФОРМИ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ОРГАНІВ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 2 (40) (February 4, 2021): 134–40. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-134-140.
Full textAbstract:
Органи юстиції виконують низку важливих функції із забезпечення реалізації державної правової політики. У процесі становлення сучасної системи органів юстиції їх статус, структура, обсяг повноважень неодноразово змінювалися. З 2015 року розпочато масштабну реформу структури органів Міністерства юстиції України. Реформування відбувається шляхом оптимізації органів юстиції з урахуванням особливостей проведення адміністративно-територіальної реформи. Мета реформування територіальних органів Міністерства юстиції України, окрім оптимізації, полягає в скороченні видатків державного бюджету на їх функціонування, розширенні доступу до електронних сервісів Міністерства юстиції України та безоплатної правової допомоги, а також підвищенні якості цих послуг.
Наразі науковцями та правниками-практиками відзначається розгалуженість розуміння сутності та місця органів юстиції в системі органів виконавчої влади, відсутність ефективного результату від проведених реформ, зокрема щодо досягнення цілей та завдань Проекту ЄС "Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні", який завершив свою діяльність ще у грудні 2017р.
У статті проаналізовано особливості реформування територіальних органів Міністерства юстиції України, ознаки, які притаманні органам юстиції, уточнено їх значення, враховуючи реалії сьогодення. Здійснено аналіз нормативних підстав реформування територіальних органів Міністерства юстиції України, особливостей комунікації та взаємодії з партнерами, громадськими організаціями, юридичними кініками при закладах вищої освіти та іншими суб’єктами.
Ключові слова: органи юстиції, Міністерство юстиції України, юстиція, міжрегіональні управління, оптимізація.
24
Хоміч, Юрій Григорович. "ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 4 (December 9, 2021): 45–49. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.4.9.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню формування та реалізації публічно-управлінської діяльності в системі правоохоронних органів. Встановлено залежність стану забезпечення суспільної безпеки і правопорядку від раціонального перебігу реформи правоохоронних органів. Доведено, що реформа правоохоронних органів набула особливої актуальності в умовах децентралізації та цифровізації, оскільки були утворені нові правоохоронні органи в системі виконавчої влади, діяльність яких мала забезпечити ефективність правоохорони в Україні. Наголошено, що в системі правоохоронних органів важливим виcтупає завдання реформування функцій, структури та повноважень таких органів з метою підвищення ефективності та сталості їх функціонування. Встановлено, що у сучасних умовах реформи децентралізації особливого значення набуває здатність системи публічного управління зберігати рівновагу в умовах суттєвої зміни норм і процедур управлінської діяльності. Обгрунтовано, що реалізація функції сучасного правоохоронного органу у сфері публічного управління повинна бути забезпечена дієвими механізмами та раціональними моделями організації управлінської діяльності на основі удосконалення системи публічно-службових відносин, через впровадження принципу інтероперабельності. У статті проаналізовано інституціональну основу сучасних правоохоронних органів, розвиток публічно-управлінських механізмів в системі спеціалізованих правоохоронних органів. Встановлено, що нагальною проблемою виступає несистемність забезпечення реформування правоохоронних органів, подовження у часі структурних реформ, суб’єктна невизначеність реформування. У статті вказані нагальні завдання діяльності правоохоронних органів, зокрема, оптимізація територіальних підрозділів правоохоронних органів в умовах децентралізації; формування засад взаємодії правоохоронних органів та органів виконавчої влади з метою раціоналізації надання публічних послуг; удосконалення нормативно-правового забезпечення реформування правоохоронних органів.
25
Близнюк, Андрій. "ОСОБЛИВОСТІ ІНСТИТУЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РЕКРЕАЦІЙНОЇ СФЕРИ." Public management 15, no. 5 (September 29, 2018): 42–52. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2018-15-5-42-52.
Full textAbstract:
Систематизовано та уточнено теоретичні основи дослідження інституційного забезпечення механізмів державного регулювання розвитку рекреаційної сфери.
Інституційну підтримку сектору рекреації формують державні та неу- рядові організаційні структури, створені на різних рівнях механізму, та ре- алізують свої рішення за допомогою методів державного управління в ре- креаційній сфері в межах своїх повноважень. Існують тісні підпорядковані, координаційні зв’язки між цими організаційними структурами. Здійснено аналіз функціонального призначення основних інституційних акторів у ре- креаційній сфері.
Визначено проблемні питання сучасного стану інституційного забезпе- чення механізмів державного регулювання розвитку рекреаційної сфери в Україні. Визначено, що складність її регулювання полягає в тому, що в Ук- раїні відсутня чітка, уніфікована система державного регулювання рекреа- ційної сфери, тому певні її аспекти в нашій державі нині перебувають під контролем багатьох державних органів (міністерства, служби, агентства).
Підкреслено, що в системі державного управління рекреаційною сферою немає органу, що відповідає за проведення виключно функцій управління рекреаційними територіями; фактично усі органи державної влади мають функції управління відповідно до реакційних територій та рекреаційних ресурсів, поряд з функціями управління іншими ресурсами, об’єктами, те- риторіями. Адміністративна діяльність органів влади спрямована на вирі- шення проблем організації, охорони рекреаційних територій та використан- ня рекреаційних ресурсів тією мірою, що й для виконання інших завдань у різних сферах діяльності суспільства.
Викладено напрями оптимізації інституційного механізму державного регулювання розвитку рекреаційної сфери. Зазначено, що організаційно- економічний механізм має ґрунтуватися на формуванні регіональних інсти- туцій, що дасть можливість концентрувати та координувати зусилля всіх суб’єктів рекреаційної діяльності з метою досягнення оптимального рівня рекреаційного потенціалу на регіональному рівні.
26
Кулава, Марія. "ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ВЗАЄМОДІЄЮ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ ТА ПРИВАТНИХ ВИКОНАВЦІВ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД." Public management 15, no. 5 (September 29, 2018): 112–22. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2018-15-5-112-122.
Full textAbstract:
Ґрунтуючись на існуючих доробках науковців у галузі права та державного управління визначено, що процес державного управління являє собою взаємодію органів державної виконавчої служби та приватних виконавців. Представлено класифікацію системи примусового виконання рішень залежно від кількості інституцій, які здійснюють функції примусо- вого виконання. Проаналізовано особливості функціонування та державного управління примусовим виконанням в окремих державах. Визначено особ- ливості та позитивні аспекти функціонування централізованої (державної), децентралізованої, змішаної (комбінованої) систем примусового виконання рішень.
Особливу увагу приділено країнам, в яких функціонує змішана (комбі- нована) система примусового виконання (Франція, Грузія, США) та яку за- проваджено в Україні. Визначено ті позитивні аспекти, які доцільно було б запровадити у національну модель примусового виконання рішень.
Висловлено думку про доцільність спрямування державного управління примусовим виконанням саме на стимулювання учасників провадження до добровільного виконання або застосування інституту медіації, запроваджен- ня квотового принципу залучення виконавців; вільного доступу виконавців до всіх електронних реєстрів України, можливості ведення діловодства у сфері примусового виконання в електронній формі; приєднання до системи органів примусового виконання рішень таких інституції, як: фіскальні орга- ни, правоохоронні органи, банки.
Зауважується, що єдиною метою всіх запропонованих перетворень має бути захист і відновлення порушених прав фізичних і юридичних осіб. До- ведено, що впровадження змішаної системи примусового виконання має по- кращити ситуацію з виконанням рішень суду та рішень інших органів (поса- дових осіб).
27
Вавренюк, Сергій. "ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ УКРАЇНИ." Public management 17, no. 2 (February 27, 2019): 26–34. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-26-34.
Full textAbstract:
Розкрито проблему державного регулювання вищої освіти України. Акцентовано увагу на процесі євроінтеграції під час вибору особ- ливостей та напрямів розвитку вищої освіти в країні.
Розглянуто поняття державного управління й освіти як процесу ре- формування, що відбувається у сфері освітніх послуг, зокрема, вищої осві- ти України. Визначено, що державне управління покликане задовольняти освітні потреби суспільства для досягнення стратегічних цілей його розвит- ку та економіки загалом. При цьому освіта виступає об’єктом виконавчої влади та характеризується інтеграцією з усім суспільним устроєм, що, своєю чергою, вимагає виконання державного регулювання за її організа- цією.
Акцентовано увагу на тому, що державне управління має спрямовувати- ся на регулювання порядку організації навчального процесу, контролювати якість освіти, а також встановлювати порядок ліцензування та державної акредитації закладів вищої освіти. Тим самим наголошено на важливій ролі управління вищою освітою в Україні.
Визначено та вивчено органи виконавчої влади у сфері державного управ- ління освітою, їх функції та основні повноваження щодо надання освіт- ніх послуг у країні. Розкриваючи завдання державних органів управління сферою освіти, здійснено порівняльний аналіз з європейськими країнами та особливостями їх інституційного та функціонального стану державного управління системою вищої освіти.
Окреслено проблемні місця у вітчизняному досвіді державного управлін- ня системою вищої освіти, а саме — відсутність автономності закладів вищої освіти та низький рівень діяльності громадських консультативних органів, покликаних створювати рекомендації щодо розвитку системи вищої освіти в країні, що сприятиме її ефективності та якості.
У підсумку визначено, що для реалізації організаційно-правового меха- нізму державного управління вищою освітою необхідно послідовно здійс- нювати організаційні та правові дії, які спираються на об’єктивні закони і спрямовані на реформування системи освіти.
28
Мельниченко, Олександр Анатолійович. "МЕХАНІЗМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ РЕАГУВАННЯМ НА НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ: СУТНІСТЬ ТА ВИДИ." Науковий вісник: Державне управління 3, no. 5 (September 15, 2020): 165–76. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-165-176.
Full textAbstract:
Почасти ті, кого безпосередньо це стосується, неспроможні самотужки локалізувати надзвичайні ситуації та ліквідувати їхні наслідки. Саме тому всі причетні до цього процесу суб’єкти (органи державного управління, органи місцевого самоврядування, представники бізнесу) мають консолідувати свої ресурси та зусилля, аби належним чином реагувати на ймовірні та наявні надзвичайні ситуації, тим самим мінімізуючи негативні ефекти від них. Забезпечено подальший розвиток сутності поняття «надзвичайні ситуації» як повне чи часткове унеможливлення життєдіяльності на певній території чи акваторії унаслідок негативного впливу подій техногенного, природного, соціального чи військового характеру, що призводить до істотних соціальних, економічних, екологічних і політичних втрат, мінімізація яких можлива за умови належного реагування органів публічного управління. Витлумачено поняття «механізми публічного управління реагуванням на надзвичайні ситуації» як сукупність доступних способів, методів і засобів регуляторного впливу наділених владою інституцій, які їх використовуються для зменшення негативних ефектів від ймовірних і наявних надзвичайних ситуацій. Механізми публічного управління реагуванням на надзвичайні ситуації складаються з таких елементів: суб’єкти, об’єкти, функції, цілі, принципи, методи та засоби регуляторного випливу. Систематизовано види таких механізмів залежно від: рівня, способу, суб’єкту, об’єкту та цілей впливу. Своєю більшістю, означені механізми використовуються або одночасно (доповнюючи один одного), або ж послідовно (вирішуючи конкретне завдання), залежно від наявної ситуації. Окрім науково обґрунтованого методологічного (розуміння: що, коли, хто і як саме має діяти), також необхідне належне кадрове, організаційне, матеріально-технічне, правове та інформаційне забезпечення.
29
Савченко, І. В. "Місцеві органи управління Новоросійської та Азовської губернії." Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького державного університету, no. 6 (2001): 244–43.
Find full text
30
Мороз, Світлана, and Володимир Мороз. "ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ВИЩОЇ ОСВІТИ: АНАЛІЗ ЕКСПЕРТНИХ ОЦІНОК РОБОТОДАВЦІВ." Науковий вісник: Державне управління, no. 1(11) (April 18, 2022): 128–49. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2022-1(11)-128-149.
Full textAbstract:
Підвищення якості вищої освіти та забезпечення її тісного зв’язку з наукою передбачено стратегічним напрямом розвитку держави. Метою статті стало з’ясування думки роботодавців щодо відповідальності суб’єктів управління якістю вищої освіти за її підсумковий рівень і проведення аналізу отриманих експертних оцінок через призму проблематики вдосконалення механізмів державного управління забезпеченням якості вищої освіти. Визначення рівня відповідальності окремих з суб’єктів управління якістю вищої освіти за її підсумковий рівень стало одним з фокусів уваги проєкту «Оцінка якості вищої освіти». Використовуючи інструментарій експертного інтерв’ю та анкетування, проведено аналіз результатів опитування роботодавців і встановлено, що роботодавці не зацікавлені у залученні до процедур забезпечення якості вищої освіти та не відчувають своєї відповідальності за її підсумковий рівень. Така позиція роботодавців є цілком природною, адже участь представників реального сектора економіки у процедурах забезпечення якості вищої освіти не забезпечує отримання того економічного ефекту, який може бути здобутий суб’єктом господарювання за умови використання відповідних ресурсів у межах своєї професійної діяльності. «Неприродність процесів» забезпечення якості вищої освіти для суб’єктів господарювання стала причиною того факту, що респонденти з числа роботодавців оцінили рівень своєї відповідальності майже на мінімальному рівні. Найбільший рівень відповідальності за якість вищої освіти роботодавці поклали на заклади вищої освіти та студентів, тим самим знизивши не лише рівень своєї відповідальності, а також і відповідальності органів публічного управління та суспільства загалом. За результатами опитування роботодавців було з’ясовано їх думку щодо розподілу відповідальності за якість вищої освіти між такими її стейкхолдерами як: студенти; заклади вищої освіти; роботодавці; органи публічного управління (органи державної влади та органи місцевого самоврядування); суспільство (громадські об’єднання; моніторингові місії; експертні агентства). Результати аналізу відповідей респондентів дали змогу сформулювати узагальнення та висновки щодо можливих напрямів вдосконалення змісту та практики використання деяких з механізмів державного управління забезпеченням якості вищої освіти в частині створення умов для залучення роботодавців до процедур контролю якості результатів діяльності закладів вищої освіти. У статті обґрунтовано необхідність обов’язкового включення представників роботодавців до складу експертних груп з акредитації освітніх програм, а також до складу екзаменаційних комісій з присудження (присвоєння) професійної кваліфікації майбутнім фахівцям.
31
Пустовойт, Євген Олексійович. "ВПЛИВ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ НА РОЗВИТОК КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ РЕГІОНУ." Public management 29, no. 1 (May 24, 2022): 110–15. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2022-1(29)-16.
Full textAbstract:
Визначено, що розвиток конкурентних переваг регіону полягає у постійному пошуку нових можливостей, необхідно, щоб цей процес був керованим, включаючи вивчення майбутніх потреб усіх зацікавлених сторін, розробку проектів та їх реалізацію. У розвитку конкурентних переваг регіонів беруть участь органи публічного управління, населення безпосередньо чи через участь у громадських ініціативах (некомерційних організаціях), бізнес-структури, що діють у регіоні або сфера діяльності яких пов’язана із цим регіоном; освітні та наукові організації. Органи публічного управління можуть бути як ініціаторами цього процесу так і організаторами. Велике значення має їх готовність до проектування розвитку конкурентних переваг регіонів та реалізації цих проектів. У той же час ініціаторами та організаторами можуть виступати й інші суб’єкти, проте в даному випадку була б доцільною підтримка з боку регіональної адміністрації (адміністративна, фінансова, юридична тощо). Зазначено, що джерелом конкурентних переваг регіону є розвиток таких специфічних сфер активності, як взаємодія та обмін знаннями між органами державної влади, місцевого самоврядування, науковими та освітніми установами, громадськими організаціями; підготовка керівних кадрів та фахівців органів державного регіонального управління та місцевого самоврядування, регіональних підрозділів органів влади; державно-приватне партнерство, запровадження державного індикативного планування та інші. У свою чергу, це сприяє розвитку пріоритетних сфер суспільної діяльності, наприклад, покращення якості життя населення, збільшення тривалості життя, розвитку регіональної економіки, формування сприятливої демографічної обстановки тощо. Зазначено, що можливості управління (прийняття рішень) на основі інформації, що отримується в реальному часі, в регіональних системах доступні не тільки операторам, але і всім користувачам. Завдання вирішується шляхом побудови інтегрованої системи: виробнича інфраструктура, новітні інформаційні технології. Впровадження інтелектуальних регіональних систем має стратегічний характер, визначає загалом конкурентоспроможність країни на світовому ринку. Мета роботи. Мета полягає у дослідженні та визначенні впливу публічного управління на розвиток конкурентних переваг регіону. Методологія. При дослідженні загально-теоретичних проблем публічного управління на регіональному рівні використано такі методи дослідження, як аналіз, синтез, наукова абстракція. У дослідженні використано методи, які використані у розвитку конкурентних переваг регіону та визначені у працях Трухана О.Л., Васильцівa Т.Г., Столбовa В.Ф., Подольчак Н.Ю., Іващенко О.В., Ольшанська О.В., Кокнаєва М.О., Мойсеєнко І.П., Полевик Г.М., Коваленко М.А., Пастернак-Таранушенко Г.А., Мартинюк В.П. Наукова новизна. Уточнено поняття «конкурентоспроможність регіонів», що зі сторони впливу органів публічного управління передбачає гнучке, динамічне реагування складових регіону на зміни навколишнього середовища і здатність створювати нове оточення; визначення соціальних, економічних, технологічних, культурних тенденцій розвитку, що намітилися, своєчасне реагування і в той же час створення нових тенденцій. Розвинуто науково обґрунтовані напрями розвитку регіону залежно від його специфіки, а саме: організація інноваційних виробництв з глибоким ступенем переробки ресурсів; створення структур, що об’єднують учасників кластера, що представляють їх інтереси та здійснюють науково-технологічні та маркетингові дослідження; використання інноваційних технологій у вдосконаленні інфраструктури. Висновки. Представлені напрями впливу органів публічного управління на розвиток конкурентних переваг регіону є одним із рішень, вироблених за допомогою системи інформаційної підтримки аналітичної діяльності, організації комунікацій між існуючими виробництвами, науково-дослідними та навчальними закладами в регіоні, активізації обміну знаннями між ними.
32
Галгаш, Р. А., and Я. Ю. Білоус. "Оцінювання розвитку територіальних громад як основа для ухвалення управлінських рішень органами публічної влади." ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, no. 6 (270) (November 10, 2021): 82–89. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-270-6-82-89.
Full textAbstract:
Для ухвалення ефективних управлінських рішень щодо розвитку територіальних громад (ТГ) органам публічної влади необхідно здійснювати всебічний моніторинг, діагностику та оцінку розвитку територіальних громад. Метою статті є аналіз основних методик оцінки розвитку територіальних громад регіонів України. Для досягнення поставленої мети всю сукупність підходів до оцінювання стану та розвитку територіальних громад в Україні з методичної точки зору було поділено на підходи, які пропонують органи держаної влади, міжнародні організації та науковці. В статті проаналізовано методики оцінювання формування, спроможності та розвитку територіальних громад як самостійно органами центральної влади, так і за допомогою міжнародних організацій. Зазначено, що дані методики дають органам управління у територіальних громадах більше можливостей для визначення своїх конкурентних позицій. Зроблено висновок про те, що методики, які застосовують органи державної влади (розроблені Міністерством розвитку громад і територій України (Мінрегіон)) для проведення оцінювання стану та розвитку громад та регіонів більше орієнтовані на оцінювання та порівняльний аналіз спроможності ТГ між собою. У той же час, методики, розроблені міжнародними експертами і науковцями можуть бути застосовані для оцінювання систем управління територіальних громад. Аналіз існуючих методичних підходів дав можливість виокремити альтернативні підходи до оцінювання розвитку територіальних громад. Серед головних проблем оцінювання розвитку територіальних громад визначено відсутність статистичної бази на місцевому рівні, що значно ускладнює збір та аналіз інформації, зокрема для оцінювання конкурентних перевагв контексті розвитку територіальних громад для ухвалення ефективних управлінських рішень органами публічної влади. Авторами зазначено, що питання використання ефективного інструментарію економічної та організаційно-управлінської діагностики на сьогодні все ще залишається остаточно не вирішеним. Запропоновано враховувати принципи інклюзивності при визначенні показників розвитку територіальних громад, що дасть змогу переорієнтувати пріоритети економічної політики на більш ефективну протидію незахищеності та нерівності, змістити акценти на розвиток людини й підвищення її добробуту в громаді.
33
Кузьменко, Тетяна. "СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ МЕХАНІЗМІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ПРОТИДІЄЮ РЕЙДЕРСТВУ." Науковий вісник: Державне управління, no. 1(11) (April 18, 2022): 61–73. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2022-1(11)-61-73.
Full textAbstract:
В Україні й надалі триває перерозподіл прав власності на засоби виробництва. Використовуються як цілком легальні (купівля-продаж, злиття-поглинання), так і протиправні способи, у тому числі рейдерство. Забезпечення захисту активів суб’єктів господарювання можливе за умови належного використання відповідних механізмів публічного управління протидією рейдерству. Проблематика публічного управління протидією рейдерству стала наріжним каменем ряду наукових публікацій і дисертаційних досліджень фахівців з державного управління, економіки, права тощо. Вихідною базою є дисертаційні дослідження й фахові публікації провідних науковців, які досліджували особливості методології публічного управління протидією рейдерства. Доповнення наявної методології галузі знань 28 «Публічне управління та адміністрування» передбачає: уточнення змістовних характеристик понять «протидія рейдерству» (процес, у межах якого уповноважені органи публічного управління здійснюють комплекс заходів, що спрямовані на захист інтересів власників і співробітників підприємств, й передбачають реагування на дії рейдерів задля попередження рейдерських атак, а у разі їх реалізації – на мінімізацію негативних наслідків) та «механізми публічного управління протидією рейдерству» (сукупність доступних методів і засобів управління, використовуючи які уповноважені органи публічного управління реагують на ймовірні та фактичні рейдерські атаки); вдосконалення класифікації таких механізмів залежно від рівня, суб’єкта, об’єкта, етапу, мети та способу впливу; конкретизовано перелік специфічних засобів (у межах традиційних методів) публічного управління протидією рейдерству. Подальші наукові розвідки мають бути присвячені розробці теоретичних положень і практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення публічного управління протидією рейдерству.
34
Гончаренко, Олексій. "ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМУНІКАЦІЇ ОКУПАЦІЙНИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ ТИМЧАСОВОЇ ВІЙСЬКОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ТА РАЙХСКОМІСАРІАТУ «УКРАЇНА» (1941–1944 РР.)." Society Document Communication, no. 14 (May 5, 2022): 12–48. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2022-14-12-48.
Full textAbstract:
У статті аналізуються основні напрями організації управлінської комунікації між німецькими та місцевими владними структурами зони відповідальності Тимчасової військової адміністрації (далі – ТВА) та Райхскомісаріату «Україна» (далі – РКУ) в 1941–1944 рр. Ці управлінські структури уповноважувалися на безпосереднє здійснення мети і завдань гітлерівської окупаційної політики, але оскільки вони були порівняно малочисельними, то у цих окупаційних зонах України були створені ще й органи місцевого управління, які репрезентувалися обласними, міськими, районними та сільськими управами.
Основні процеси управлінської комунікації у зонах відповідальності ТВА та РКУ передбачали організацію внутрішньої службової взаємодії вертикального та горизонтального рівнів між суто німецькими владними структурами та зовнішнього – між німецькими та місцевими органами влади. Владна вертикаль німецьких окупаційних адміністрацій рівня мала максимально закритий і обмежений для місцевих допоміжних органів влади характер. Місцева влада обмежувалась у праві отримання усієї повноти системної інформації щодо реалізації стратегічних завдань окупаційної політики, а ті документи, які отримувало їх керівництво – мали цілком конкретизований суто виконавський характер.
Владна вертикаль місцевих органів влади здійснювалася на рівні район (місто) – село. Лише нетривалий термін часу, в окремих регіонах країни, які перебували в юрисдикції ТВА до цього управлінського рівня, додавалась область. Проте після передачі цих територій у відання адміністрації РКУ, нова влада визнала за непотрібне залишати обласні управи у статусі допоміжних органів управління.
Усі службові повідомлення німецьких органів влади мали наказовий та безапеляційний характер, а їх одержувачі в особі керівництва органів місцевого управління повинні були їх лише виконувати. Вертикаль німецького управління передбачала порядок повної підвладності органів регіональної та місцевої німецької влади вищому за статусом керівництву. Основними каналами службової комунікації ставали оголошення у пресі, збори службовців органів місцевого управління, телефонограми, накази та розпорядження. Для німецьких органів влади видавалися спеціальні кодифіковані збірники документів, користуватися якими місцевій владі було заборонено.
Родовою ознакою німецького військово-окупаційного управління стали паралелізм та дублювання службових повноважень, відсутність реального правонаступництва між адміністраціями ТВА та РКУ, що в умовах глобального воєнного протистояння ставало причиною незадовільного стану ефективності здавалось раціональної та оптимально оформленої адміністративної системи.
35
Хоміч, Юрій Григорович. "ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СПРЯМУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ У СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 6 (February 28, 2022): 13–17. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.6.2.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню функціональних особливостей діяльності правоохоронних органів у системі публічного управління. Уточнено визначення правоохоронної функції держави як відносно самостійного, унормованого законами України і відокремленого напряму діяльності спеціально уповноважених державою органів та посадових осіб державної влади, інститутів громадянського суспільства та окремих громадян у сфері правоохорони та забезпечення правопорядку у суспільстві. Показано сучасний функціональний зміст правоохорони у контексті державно-управлінських реформ і подано сутність правоохорони як інтегрованого комплексу специфічних заходів держави із підтримання правопорядку в ній. Уточнено зміст поняття «функціональне забезпечення право охорони» через установлення особливостей реформування системи правоохорони на рівні держави. Розглянуто проблеми систематизації загальних функцій держави, визначення місця правоохоронної функції у системі державних функцій, встановлено її внутрішній зміст у контексті із правоохоронними органами. Систематизовано сучасні підходи до розуміння інституційної дихотомії понять «правоохоронна функція держави» і «правоохоронні органи держави» із позицій нормативного трактування. Проаналізовано наявні дослідницькі підходи до системної реформи органів влади, що забезпечують реалізацію правоохоронної функції. У статті з позицій публічно-управлінського концепту розкрито раціональну модель правоохоронної функції держави, критерії віднесення державних органів до правоохоронних, удосконалення механізму управління правоохоронною системою. Обґрунтовано новий підхід до змісту правоохоронної функції держави як суб’єкта публічної сфери та на цій основі детерміновано сутність правоохоронного змісту публічної діяльності, що реалізується тільки державою. Доведено, що з позицій функціональності правоохоронна функція виступає об’єктивно необхідним напрямом діяльності всього державного механізму, адже як держава, так і соціальна структура будь-якої спільноти не можуть виконувати свої функції без інструментів правозабезпечення.
36
Ткачук, Роман. "ПАНДЕМІЯ ЯК ЗБУРЮВАЛЬНИЙ ВПЛИВ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ЕКСТРЕНИМ РЕАГУВАННЯМ." Науковий вісник: Державне управління 1, no. 7 (March 15, 2021): 268–302. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2021-1(7)-6-268-302.
Full textAbstract:
Неправочинне використання і злочинне використання небезпечних та патологічних біологічних агентів і продуктів генної інженерії та молекулярної біології може стати передумовою прояву нових інфекційних хвороб і повернення тих хвороб, що були вже подолані людством раніше. Також певну проблему становить порушення правил роботи з патогенними культурами і біологічних дослідницьких і промислових лабораторіях.
Сьогодення вимагає дослідження епідемій – надзвичайних ситуацій медико-біологічного характеру, як певного каталізатора подій в роботі служб екстреного реагування та перешкоди сталому функціонуванню органів управління складовими безпекових систем держави, що потребує використання іноваційних технологій прийняття управлінських рішень, що вимагають опрацювання нестандартних варіантів рішень також у сфері цивільного захисту.
За результатами аналізу нормативних актів, що є підґрунтям для прийняття управлінських рішень в системі екстреного реагування на події, що є небезпечними для життя і здоров’я людей, можна засвідчити неузгодженість самих нормативних актів за рахунок незбалансованості та відсутність розуміння комплексності наслідків будь-якого збурювального впливу (пандемія COVID-19) за умов незавершеної адміністративної реформи, де не відбулося чітке визначення місії, функцій і завдань центральних органів виконавчої влади, включених до складу ЄДСЦЗ.
Спираючись на аналіз подій та реакції систем управління, цивільного захисту зокрема, можна засвідчити, що такі непередбачувані, надзвичайні події, які перекручують усі розрахунки і докорінно змінюють усі існуючі уявлення, створюють не тільки додаткові перешкоди, а також створюють можливості щодо позитивних перетворень.
В межах децентралізації важливим є те, що чинне законодавство наділяє органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади специфічними функціями та повноваженнями, зокрема щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, які є основою їх практичної діяльності. Крім того, що ці повноваження є специфічними (це випливає зі специфіки відповідних законів), коло повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування є досить широким. Має місце дублювання повноважень названих органів місцевої влади, що спричиняє нераціональне використання кадрових, фінансових, інших ресурсів та не сприяє підвищенню ефективності державного управління щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, яке зумовлює безпеку здоров'я та життя громадян.
37
Печуляк, В. П. "Органи місцевого самоврядування в системі органів управління лісовим господарством: теоретико-правові аспекти." Фінансове право, no. 2 (16) (2011): 35–38.
Find full text
38
Mamonova , V. "ПРОБЛЕМИ УНОРМУВАННЯ ІНСТИТУЦІЙНИХ ЗАСАД УПРАВЛІННЯ МІСТОМ З РАЙОННИМ ПОДІЛОМ." Theory and Practice of Public Administration 1, no. 68 (February 28, 2020): 152–60. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.01.19.
Full textAbstract:
Виокремлено два типи організації місцевого самоврядування в містах із районним поділом: у разі з утворенням районних у місті рад та у разі неутворення районних у місті рад. Узагальнено практику українських міст з районним поділом щодо побудови місцевого самоврядування. Визначено проблемне поле управління районами міста з районним поділом. Запропоновано законодавчо встановити критерії утворення району в місті як адміністративно-територіальної одиниці. Обґрунтовано необхідність унормувати в Законі про місцеве самоврядування поняття “територіальна громада району міста”, а також визначити склад органів місцевого самоврядування в містах із районним поділом у разі неутворення районних у місті рад та їхню назву. На підставі вивчення світового досвіду аргументовано доцільність введення в містах із районним поділом інституту місцевих омбудсменів. Рекомендовано заходи стосовно розширення участі громадськості в управлінні справами у районах міста: створювати громадські ради при міських радах міст із районним поділом та комітети мікрорайонів як органи самоорганізації населення, проводити консультативні опитування в територіальних громадах районів міста з важливих питань життєдіяльності і розвитку громади.
39
Bratashova, Yа V. "Реформування державної служби в рамках проведення реформи державного управління України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 14, 2020): 119–25. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.01.12.
Full textAbstract:
Мета статті – проаналізувати нормативно-правове забезпечення реформування державної служби в рамках проведення реформи державного управління України.
Наукова новизна. Проаналізовано нормативно-правову базу реформування державної служби в рамках проведення реформи державного управління України, що передбачено міжнародними зобов’язаннями України. Дослідження здійснено на основі аналізу комплексу нормативно-правових актів, які були прийняті в Україні, починаючи з 2016 року.
Висновки. Реформування державної служби в рамках проведення реформи державного управління України, що передбачено міжнародними зобов’язаннями України, регулюється комплексом нормативно-правових актів, які були прийняті в Україні, зокрема: розпорядження КМУ від 24 червня 2016 р. № 474-р. «Деякі питання реформування державного управління України» (щодо схвалення Стратегії реформування державного управління України на період до 2021 року, яка є результатом оновлення Стратегії реформування державного управління на 2016–2020 роки та відповідного плану заходів з її реалізації в редакції розпорядження КМУ від 18 грудня 2018 р. № 1102-р), Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII зі змінами, розпорядження КМУ від 27 грудня 2017 р. № 1013 «Про схвалення Концепції оптимізації системи центральних органів виконавчої влади», розпорядження КМУ від 1 грудня 2017 р. № 844-р. «Про схвалення Концепції впровадження інформаційної системи управління людськими ресурсами в державних органах та затвердження плану заходів щодо її реалізації», розпорядження КМУ від 1 грудня 2017 р. № 974-р. «Про схвалення Концепції реформування системи професійного навчання державних службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад», а також змін до законів України «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади» та «Про державну службу».
40
Алешкевич, Я. А. "Органи влади та управління стародавньої Греції доелліністичного періоду." Науковий вісник Ужгородського національного університету. Історія, Вип. 27 (2011): 227–31.
Find full text
41
Лікарчук, Н., О. Андрєєва, M. Кутепова, Д. Дзвінчук, and Є. Буряк. "УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ УКРАЇНИ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ COVID-19: ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД, УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ." Financial and credit activity problems of theory and practice 6, no. 41 (January 10, 2022): 437–47. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251472.
Full textAbstract:
Анотація. Предмет дослідження: складові механізмів публічного управління економікою України в умовах пандемії COVID-19. Мета дослідження: розвиток теоретичних основ і розроблення методичних рекомендацій щодо обґрунтування напрямів удосконалення механізмів публічного управління економікою в умовах пандемії COVID-19, а також формування теоретичної моделі їх використання в Україні на базі вивченого позитивного досвіду інших країн. Методологія дослідження: закони і принципи діалектичної логіки, положення економічної теорії, концепції видатних учених з проблем публічного управління та адміністрування. Використано методи системного аналізу при дослідженні сутності механізму публічного управління і його інструментарію, структурно-логічні методи — при обґрунтуваннi напрямів удосконалення наявних механізмів публічного управління. Методи аналітико-синтетичної обробки інформації та моделювання стали ключовими в побудові моделі адміністративно-правового забезпечення публічного управління Проаналізовано підходи різних науковців у галузі публічного управління щодо дефініцій «державне управління», «механізм державного управління», «публічне управління» та «механізм публічного управління». Установлено історичний зв’язок між державним управлінням і публічним управлінням, перехідною формою для якого виступало публічне адміністрування. Запропоновано структуру адміністративно-правового забезпечення публічного управління, що містить певні елементи. З’ясовано, що позитивним джерелом для формування вітчизняних моделей державного управління є досвід європейських країн, для яких питання модернізації державного управління, подолання глобальних соціально-економічних викликів і створення ефективної системи реагування є ключовими напрямками роботи. Відзначено, що у країні формується основа прогресивної трансформації системи публічного управління шляхом створення нових можливостей для формування потенціалу розвитку територіальних громад і територій, нових центрів концентрації ресурсів. Обґрунтовано структуру адміністративно-правового забезпечення публічного управління з урахуванням виокремлення об’єктів, суб’єктів, норм і форм, а також засобів захисту прав, свобод і законних інтересів приватних осіб у сфері публічного управління. Нині державні органи Україні з метою вдосконалення механізмів публічного управління економікою України у своїй діяльності повинна використовувати досвід Великобританії, а саме: активно використовувати «великі дані» для визначення ефективності державних витрат шляхом застосування практики онлайн-обстежень, зокрема на основі використання соціальних мереж. Ключові слова: публічне адміністрування, публічне управління, механізм публічного управління, децентралізація, територіальна громада, електронне урядування, економіка, Україна, COVID-19. Формул: 0; рис.: 4; табл.: 2; бібл.: 21.
42
Вовк, О. Й. "ПАМ’ЯТКИ МУНІЦИПАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ." Знання європейського права, no. 4 (February 11, 2021): 3–9. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.118.
Full textAbstract:
У статті зроблено аналіз пам’ятки муніципального права України – Положення про громадське управління міста Одеси 1863 року, яке було чинним законодавчим збірником міського самоврядування в м. Одесі до 1872 року. Розглядаються соціально-економічні й політичні причини появи даного положення та порядок його ухвалення імператором Олександром ІІ 30 квітня 1863 року. Встановлено, що основними законодавчими джерелами Положення про громадське управління міста Одеси 1863 р. були: Грамота на права та вигоди містам Російської імперії 21 IV. 1785 р.; Положення про громадське управління м. Санкт-Петербургу 13 ІІ. 1846 р.; Том дев’ятий Зводу законів Російської імперії редакції 1857 р.; Положення про громадське управління міста Москви 20 ІІІ. 1862 р.; Про зміни та доповнення деяких постанов про громадське управління в Санкт-Петербурзі 20 ІІІ. 1862 р. тощо. Структурно Положення про громадське управління міста Одеси 1863 р. складається зі вступу та основної частини з вісімдесят двох параграфів, що об’єднані в чотирьох главах: Глава І. «Про склад, предмети та образ дій Одеського громадського управління»; Глава ІІ. «Про порядок призначення виборних і гласних Загальної думи та заміщення посад по міському громадському управлінні»; Глава ІІІ. «Про порядок виборів і зборів для них»; Глава IV. «Про права та переваги громадської міської служби». За змістом Положення про громадське управління міста Одеси 1863 р. включало в собі переважно норми тогочасного міського права та встановлювало новий порядок міського самоврядування в м. Одесі. Органи міського самоврядування згідно з Положенням про громадське управління міста Одеси 1863 р. поділялися на загальні для всієї міської громади, до складу яких входили: Загальна міська дума; Міський голова; Розпорядча міська дума, та особисті, для окремих розрядів обивателів або станів, а саме: Збори виборних; Станові старшини; управи купецька й міщанська разом з їхніми установами та чинами. Окремі постанови Положення про громадське управління міста Одеси 1863 р. встановлювали конкретні повноваження загальних й особистих органів міського самоврядування. Особливо важливе значення мали ті норми Положення про громадське управління міста Одеси 1863 р., які визначали новий порядок організації зборів для проведення міських виборів.
43
Shaulska, H. M. "Принципи врядування єс та впровадження багаторівневої моде- лі публічного управління в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (June 21, 2019): 143–51. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.03.15.
Full textAbstract:
У статті досліджено процеси реформування сучасної системи державного управління та місцевого самоврядування і запропоновано розглянути можливість введення п’ятирівневої моделі публічного управління, алгоритм якої дозволяє застосувати нові підходи до функціонування системи врядування, а використання європейського досвіду щодо впровадження принципів ЄС надає можливість оновити правила і процеси у врядуванні.
Метою статті є дослідження можливостей впровадження принципів врядування ЄС та багаторівневої моделі публічного управління в Україні, формулювання деяких пропозицій та рекомендацій теоретичного і практичного значення.
Наукова новизна статті полягає в аналізі принципів врядування ЄС: відкритості, участі, підзвітності, ефективності та злагодженості з можливістю їх впровадження в нову управлінську систему України. В центрі уваги п’ятирівневої моделі публічного управління громадянин, а на субнаціональному рівні представлені органи місцевого самоврядування з виконавчими комітетами. Багаторівневе публічне управління та впровадження принципів врядування ЄС дозволяють сформувати нові підходи до функціонування комплексу механізмів між різними рівнями влади, між владою і суспільством, владою і людиною, що, своєю чергою, створює належні умови для розвитку громадянського суспільства.
Висновок. Перетворення громіздкої сучасної моделі державного управління, місцевого самоврядування на п’ятирівневу модель публічного управління надасть можливість: оптимізувати / спростити управлінську систему; впровадити нові органи публічної влади на 2, 3, 4-му рівнях, що дозволить усунути двовладдя, дублювання функцій, зменшити витрати, змінити структуру функціонування механізмів публічного управління та адміністрування; модернізувати весь комплекс механізмів публічного управління та публічного адміністрування; запровадити нові механізми прямої дії; розширити коло суб’єктів публічного управління та адміністрування для забезпечення активної, всебічної взаємодії у виробленні спільних рішень; спростити чинне законодавство; створити умови для повноцінного розвитку громадянського суспільства в Україні.
44
Бабенко, Д. В. "РОЛЬ СУБ’ЄКТІВ ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ У ВІДНОСИНАХ ІЗ ГОСПОДАРСЬКИМИ ТОВАРИСТВАМИ." Знання європейського права, no. 1 (March 27, 2022): 53–57. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.315.
Full textAbstract:
У статті присвячено увагу дослідженню категорії «суб’єкт владних повноважень», висвітлено роль та значення таких суб’єктів у відносинах із господарськими товариствами. Встановлено, що найбільш розповсюджена форма здійснення комерційної діяльності – господарські товариства, нерозривно пов’язана із необхідністю взаємодії з суб’єктами владних повноважень. Аналізується понятійно-категоріальний апарат теорії адміністративного права, який більш розповсюджено оперує терміном «публічна адміністрація» та наводиться співвідношення останнього із законодавчо-уставленими категоріями – «суб’єкт владних повноважень» чи «адміністративний орган».
Констатовано, що не завжди правовідносини підприємств приватної форми власності із суб’єктами владнихповноважень є саме адміністративно-правовими. Автором у статті пропонується власно розроблений алгоритм розмежування адміністративно-правових із цивільними та або господарськими відносинами, в яких з одного боку
виступає орган публічної влади.
Зосереджено увагу на тому, що окремі представники публічної влади можуть мати різний правовий статус – бути юридичною особою публічного права (міністерства, державні служби, інспекції тощо), утворенням без статусу юридичної особи (територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну та податкову політику чи індивідуальним суб’єктом (приватні виконавці тощо). З’ясовано, що система публічної влади та управління в Україні складається також із органів державної влади, які не належать до органів виконавчої влади, не підпорядковані та не залежать від останніх, проте, здійснюють публічні функції (адміністрування).
У статті звертається увага, що Конституція України, проголошуючи у статті 8 принцип верховенства права та закріплюючи у статтях 6 та 19 похідний від зазначеного принцип законності, суттєво обмежила поведінку суб’єктів владних повноважень, встановлюючи певний запобіжник від свавілля і вседозволеності держави та її апарату.
45
Ратинська, Ірина. "МЕХАНІЗМИ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМИ АКЦІОНЕРНИМИ ТОВАРИСТВАМИ: СУТНІСТЬ ТА РІЗНОВИДИ." Public management 19, no. 4 (May 29, 2019): 242–58. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-242-258.
Full textAbstract:
Проаналізовано сутність механізмів стратегічного управління державними акціонерними товариствами в сучасній ринковій економіці. Для цього досліджено основні підходи до дефініцій “стратегічне управління”, “ме- ханізм управління”, а також узагальнено погляди вітчизняних та зарубіжних дослідників стосовно функцій стратегічного управління.
З урахуванням того факту, що в державних акціонерних товариствах суб’єктом управління виступають уповноважені органи державної влади, які здійснюють довгостроковий вплив на зазначені компанії, доведено, що під комплексним механізмом стратегічного управління державними акціонер- ними товариствами доцільно розуміти систему практичного впливу органів державної влади на розвиток акціонерних товариств державного сектору еко- номіки з метою узгодження та досягнення довгострокових цілей основних стейкхолдерів товариства, зокрема держави-акціонера. Визначено, що ме- ханізми стратегічного управління державними акціонерними товариствами можуть бути класифіковані за різними ознаками, однак їх важливим різновидом у сьогоденних ринкових умовах виступають механізми стратегічного управління за функціональною ознакою. Такими основними механізмами є: стратегічне планування, організація, мотивація, контроль. Надано характе- ристики зазначених механізмів.
Підкреслено, що стратегічне управління в державних акціонерних товари- ствах має багаторівневий ієрархічний характер, що надає особливої важливо- сті здатності механізму корпоративного менеджменту забезпечувати реаліза- цію прав держави як власника відповідних господарських товариств. З огляду на потреби створення умов довгострокової конкурентоспроможності держав- них акціонерних товариств уточнено особливості формування стратегії роз- витку цих компаній, посилення ролі наглядових рад та формування інституту незалежних директорів, запровадження механізмів стратегічного аудиту.
46
Шумна, Л. П., І. А. Городецька, and О. С. Дудченко. "Правові засади функціонування колегій міністерств радянської України в 1950-1970 х роках." Актуальні проблеми політики, no. 65 (September 2, 2020): 26–32. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.302.
Full textAbstract:
У статті розглянуто правові засади створення та функціонування колегій міністерств радянської України в 1950-1970-х роках. На основі аналізу нормативно-правових актів, архівних матеріалів та наукових праць, присвячених досліджуваному питанню, охарактеризовано особливості створення та функціонування колегій союзних та республіканський міністерств у зазначений період. Проаналізовано зміни, що відбулися в радянській системі органів державної влади й управління після ухвалення Закону Союзу Радянських Соціалістичних Республік «Про перетворення Ради Народних Комісарів Союзу Радянських Соціалістичних Республік на Раду Міністрів Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Ради Народних Комісарів союзних і автономних республік - на Ради Міністрів союзних і автономних республік» від 15 березня 1946 року. Досліджено особливості реформування системи органів державної влади та управління Української Радянської Соціалістичної Республіки відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про перетворення Ради Народних Комісарів Української Радянської Соціалістичної Республіки на Раду Міністрів Української Радянської Соціалістичної Республіки» від 25 березня 1946 року. Проаналізовано зміни, що відбулися у правовому статусі міністерств у зв'язку з переходом до територіальної системи управління промисловістю через ради народних господарств економічних адміністративних районів, які створювалися як багатогалузеві колегіальні органи відповідно до Закону Союзу Радянських Соціалістичних Республік «Про подальше вдосконалення організації управління промисловістю і будівництвом» від 10 травня 1957 року. Проаналізовано особливості формування кількісного та персонального складу колегій міністерств Української Радянської Соціалістичної Республіки в 1950-1970-х роках. Досліджено трансформацію організаційної структури та проаналізовано повноваження колегій міністерств Української Радянської Соціалістичної Республіки в 1950-1970-х роках. Охарактеризовано організаційно-правову форму діяльності колегій міністерств Української Радянської Соціалістичної Республіки. Розкрито місце та роль колегій у діяльності міністерств Української Радянської Соціалістичної Республіки, відзначено, що, окрім колегій, у міністерствах функціонували й інші колегіальні органи, які, на відміну від колегій, виконували дорадчі консультативні функції з одного чи із групи спеціальних питань, які належали до їхньої компетенції.
47
Марченко, Людмила Юріївна. "ОПТИМІЗАЦІЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРГАНІВ КАЗНАЧЕЙСТВА: АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД." Public management 26, no. 1 (July 19, 2021): 134–42. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-1(26)-134-142.
Full textAbstract:
Відзначено, що теорія архетипів розроблена Карлом Юнгом в рамках вчення про колективне несвідоме. Зазначено, що в сучасних умовах реформування суспільства, органів державного управління, переходу на но- вітні інформаційні технології вкрай важливо безперебійне функціонування системи органів Казначейства та управління всіма наявними ресурсами: ма- теріальними, трудовими, фінансовими тощо. Саме тому проблема належно- го ресурсного забезпечення в органах Казначейства стоїть надзвичайно го- стро. З метою ефективного виконання реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів органи Казначейства по- винні на достатньому рівні забезпечуватися ресурсами. Здійснена оцінка су- часного стану ресурсного забезпечення органів Казначейства в розрізі трьох важливих складових, а саме: придбання предметів, матеріалів, обладнання та інвентарю; оплата послуг (крім комунальних); придбання обладнання і пред- метів довгострокового користування. Розглянуто проблемні питання щодо матеріально-технічного забезпечення органів Казначейства. Висвітлено ко- ло здобутків в частині покращення матеріально-технічного забезпечення ор- ганів Казначейства. Обґрунтовано засади подальшої оптимізації ресурсного забезпечення ор- ганів Казначейства, а саме: надання обґрунтованих пропозицій Міністерству фінансів України щодо затвердження бюджетних призначень для здійснен- ня закупівлі сучасного комп’ютерного обладнання, оргтехніки, програмного забезпечення; здійснення пошуків альтернативних фінансових ресурсів для проведення доопрацювання, модернізації та осучаснення існуючого програм- ного забезпечення (розробка та затвердження на регіональному рівні програм модернізації матеріального забезпечення органів Казначейства та отриман- ня субвенції з місцевого бюджету до державного бюджету для проведення видатків); створення належних санітарно-побутових умов для ефективного виконання функціональних обов’язків працівників (поступове облаштуван- ня робочих місць вентиляторами, системами кондиціювання та зволоження повітря).
48
Герич, Агнеса. "МІСЬКІ РАДИ ТА МІСЬКІ ГОЛОВИ ЯК МІСЦЕВІ МУНІЦИПАЛЬНІ ОРГАНИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЄКТІВ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД." KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 1, no. 8 (July 13, 2021): 177–82. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.1.26.
Full textAbstract:
Статтю присвячено проблематиці міських рад та міських голів як муніципальних органів публічно- го управління у сфері адміністративно-правового регулювання проєктів економічного розвитку об’єднаних тери- торіальних громад. Мета статті – охарактеризувати проблематику міських рад та міських голів як муніципальних органів публіч- ного управління у сфері адміністративно-правового регулювання проєктів економічного розвитку об’єднаних територіальних громад. Методами дослідження є загальнонаукові та спеціально юридичні методи. На основі проведеного дослідження було встановлено, що серед муніципальних органів публічного управлін- ня у сфері адміністративно-правового регулювання проєктів економічного розвитку об’єднаних територіальних громад можна виокремити обласні та районні ради, а також сільські, селищні, міські ради і сільських, селищних, міських голів. Міжнародне співробітництво міських рад та міських голів як органів публічного управління у сфе- рі адміністративно-правового регулювання проєктів економічного розвитку об’єднаних територіальних громад є важливим для реалізації окремих проєктів економічного розвитку міських громад.
49
Meush, N. "ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД: РЕЗУЛЬТАТИ СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ." Theory and Practice of Public Administration 4, no. 71 (December 17, 2020): 147–54. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.04.19.
Full textAbstract:
Наведено результати соціологічного дослідження, що проводилось протягом грудня 2019 р. – лютого 2020 р. Цільовими групами дослідження вибрано органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади, а також змішану групу з працівників бюджетних установ, суб’єктів господарювання всіх форм власності та представників інших організацій. Географія дослідження включала вісім областей України. Мету соціологічного дослідження визначено як дослідження фінансового забезпечення громад в умовах децентралізації та розроблення рекомендацій щодо адекватного реагування на виклики бюджетної реформи. Методом дослідження визначено анкетне опитування за допомогою розробленої анкети, яка включала комбінацію закритих, відкритих і напівзакритих питань.
Розкрито окремі проблемні моменти фінансової децентралізації з позиції респондентів. На підставі узагальнення результатів проведеного дослідження сформовано висновок щодо необхідності забезпечення стабільності законодавчого визначення переліку джерел надходжень до місцевих бюджетів, встановлення обмеження на здійснення видатків місцевого бюджету на утримання апарату управління в органах місцевого самоврядування та ін.
50
Дем’янчук, Ігор. "ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ ЦИВІЛЬНИМ ЗАХИСТОМ НАСЕЛЕННЯ ВЕЛИКИХ МІСТ: СУМІЩЕННЯ ФУНКЦІЙ." Актуальні проблеми державного управління 1, no. 77 (June 19, 2019): 35–38. http://dx.doi.org/10.35432/1993-8330appa1772019170486.
Full text