Journal articles on the topic 'Об’єм вибірки'

Розглядаються задачі необхідності вибору та застосування математично-статистичних методів та проведення їх кількісної оцінки, яка необхідна для прийняття рішення щодо можливості їх використання в задачах управління якістю під час зберігання овочевої продукції.Природний убуток маси виникає на всіх етапах товароруху і є важливою складовою частиною кількісних втрат під час зберігання, транспортування, навантажувально-розвантажувальних робіт, реалізації. Основними причинами виникнення природного убутку маси є: усихання або випарування води; дихання (тільки для продуктів, які відносяться до живих об’єктів); розпилення і розтруска; крихти, які утворюються при продажу товарів (крім карамелі звичайної і цукру-рафінаду); розлив; видалення леткої фракції речовин; просочування за рахунок вбирання рідкої фракції про-дуктів тарою, пакувальними матеріалами. При достатньо однорідній генеральній сукупності елементами вибірки слугують типові екземпляри. Партії картоплі, овочів і плодів складаються із фізіологічно неоднорідних зразків, причому цю неоднорідність іноді важко виявити за зовнішніми ознаками через відсутність об’єктивних критеріїв щодо видів продукції різних культур. У цьому випадку вибірка складається відповідно до принципу випадкового відбору, згідно з яким усі елементи випадкової сукупності мають рівні можливості бути відібраними і вибір здійснюється на вдачу. Встановлено, що під час зберігання картоплі у штабелях природні втрати залежать від рівня ярусів контейнерів. Найменші втрати маси у першому ярусі штабелю. Зі збільшенням висоти штабелю втрати маси зростають. Для точного виміру втрати маси картоплі сітки для контролю за фактичною збереженістю картоплі, у тому числі і за природними втратами, треба закладати в усіх горизонтальних рядах різних рівнів (ярусами) контейнерів. Проведені вимірювання дозволяють визначити, яким повинен бути об’єм вибірки, щоб забез-печити вимогливу точність оцінки природного убутку маси.

Поставлено і розв’язано для деяких окремих випадків, важливих в практичній діяльності, обернену задачу побудови толерантних інтервалів. Розв’язок отримано для планування експерименту в непараметричному випадку, а також для рівномірного розподілу, показникового розподілу, розподілу Вейбулла, нормального розподілу, логарифмічно нормального розподілу. Запропоновано чисельні методи розв’язання поставлених задач, доступних для найбільш поширених програмних продуктів. Прямою задачею побудови толерантних інтервалів в параметричному випадку названо задачу, в якій при заданому об'ємі вибірки, відомому закону розподілу і його параметрів, визначених за вибірковими даними, заданому рівні довіри (статистичній надійності) необхідно визначити межі можливих значень випадкової величини, в яких може знаходитися задана частка вибірки. За відсутності відомостей про вид закону розподілу вибірки розглянуто розв’язок задачі в непараметричному випадку. При виконанні розрахунків чисельних прикладів прийнято наступні умови. Для частки генеральної сукупності прийнято стандартні умови: 0,75; 0,90; 0,95; 0,99; для заданої статистичної надійності прийнято значення: 0,90; 0,95; 0,99. Прийнято, що вибірка містить не менш ніж 30 спостережень. Обмеження на об'єм вибірки обумовлені тим, що, по-перше, при меншому об'ємі вибірки необхідне створення спеціалізованих програмних продуктів, по-друге, обробка даних, отриманих по вибірках меншого об’єму, не завжди має змістовний сенс. При розв’язанні задачі в непараметричному випадку отримано таблицю, яка дозволяє обрати розв’язок поставленої задачі для заданих умов. Показано, що вибірки більше, ніж 300 спостережень не дають істотних змін у розв’язку задачі. Для всіх перерахованих розподілів визначені, для нижнього і верхнього значень меж толерантних інтервалів, об'єми вибірок, що забезпечують необхідні ймовірнісні характеристики: частку вибірки в генеральній сукупності і її статистичну надійність. Для нормального розподілу поставлена задача вирішена для варіанту двостороннього толерантного інтервалу.

Актуальність теми дослідження. Сучасні тенденції розвитку теорії штучного інтелекту вимагають ефективних підходів та методів у задачах розпізнавання (класифікації) образів, але принциповою проблемою побудови логічних дерев класифікації є відсутність алгоритмів та методів, які б дозволили одноманітно описувати різні алгоритми розпізнавання у вигляді дерев класифікації. Робота присвячена проблемі логічних дерев класифікації. Запропоновано ефективний механізм донавчання та усунення помилок класифікації у структурі логічного дерева. Постановка проблеми. Нині відомі різні методи та алгоритми побудови логічних дерев класифікації, проте всі вони здебільшого зводяться до побудови одного дерева класифікації за даними початкової навчальної вибірки, а в літературі дуже мало алгоритмів побудови логічних дерев для вибірок великого об’єму. Зрозуміло, що це має під собою об‘єктивні фактори, які пов‘язані з особливостями генерації таких складних структур, методиками роботи з ними та зберігання. Ця робота має намір хоча б частково подолати ці обмеження та присвячена розробці ефективного механізму донавчання та усунення помилок класифікації у структурі логічного дерева. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Були розглянуті останні публікації у відкритому доступі, які присвячені проблемі методів та алгоритмів логічних дерев класифікації в задачах розпізнавання образів. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Можливість ефективної та економної роботи запропонованого методу зміни структури логічного дерева з масивами навчальних вибірок великого об’єму. Постановка завдання. Розробка простого та якісного методу роботи з великими масивами початкових вибірок шляхом синтезу мінімальних форм дерев класифікації та розпізнавання, які забезпечують ефективну апроксимацію навчальної інформації. Виклад основного матеріалу. Виявлення механізму, за допомогою якого можна було б будувати логічне дерево класифікації за неповною початковою інформацією (і за кількістю об‘єктів, і за кількістю ознак). Таке логічне дерево буде безпомилково розпізнавати частину навчальної вибірки, за якою побудоване дерево, а на інших наборах давати помилки (уникнення такої ситуації пропонується за рахунок застосування схеми алгоритму усунення помилок у структурі дерева). Висновки відповідно до статті. Запропонований метод донавчання та усунення помилок у структурі логічного дерева класифікації дає змогу працювати з навчальними вибірками великого об’єму та забезпечує високу швидкість та економність апаратних ресурсів у процесі генерації кінцевої схеми класифікації.

Реферат: Проблематика. При інтенсивному моніторингу профілактичного огляду пацієнтів у медичних закладах первинної ланки найбільш зручно по ультразвуковим зображенням діагностувати лише наявність чи відсутність фіброзних змін печінки. Подібний підхід є найбільш ефективним при профілактиці захворювань, при цьому алгоритм класифікації визначає лише наявність патології, а уточнення діагнозу, ступінь ураження вже знайденої патології може визначатися в подальшому у спеціалізованих медичних закладах висококваліфікованим лікарем діагностом. Однак, розробка автоматизованих систем підтримки рішень при диференціації клінічно схожих захворювань завжди є актуальною задачею в медичній практиці. Однією з таких задач є диференціація аутоімунного гепатиту і хвороби Вільсона. Мета. Розробити діагностичний алгоритм класифікації аутоімунного гепатиту і хвороби Вільсона за результатами аналізу ультразвукових зображень печінки. Методика реалізації. Дані для виконання дослідження надано Інститутом ядерної медицини та променевої діагностики НАМН України – 9 знімків УЗД стосуються хворих на аутоімунній гепатит, 20 знімків пацієнтів з хворобою Вільсона. Об’єктами класифікації є області інтересу, що було виділено на ультразвукових зображеннях медичними фахівцями. Для збільшення об’єму навчальної вибірки та підвищення якості системи класифікації застосовано аугментацію одержаних зображень. В результаті для навчання (навчальна вибірка) та верифікації (тестова вибірка) було одержано загалом 600 областей інтересу (150 для аутоімунного гепатиту і 450 для хвороби Вільсона). Виходячі з припущення, що відмінності у характеристиках зображень класів знаходяться у відмінностях їх текстур в роботі розраховані текстурні ознаки на основі частот зустрічаємості патернів бінарного шаблону відтінків сірого. Для побудови класифікатора застовано алгоритм Random Forest. Результати дослідження. Загальна вибірка з 600 областей інтересу була розбита випадковим чином на навчальну (80%) і тестову (20%). Одержано модель класифікатору алгоритмом Random Forest з показниками якості класифікації на навчальній вибірці: точність - 100%, чутливість - 1, специфічність - 1, F-score -1, та на тестовій вибірці: точність 90,8% , чутливість 0.767 , специфічність – 0,956, F-score – 0,873. Висновки. Запропоновано ефективний підхід для вирішення задачі автоматичної диференційної діагностики аутоімунного гепатиту та хвороби Вільсона. На основі текстурних ознак та алгоритму випадкового лісу була отримана високоякісна модель класифікації Ключові слова – диференціальна діагностика, аутоімунний гепатит, хвороба Вільсона, ультразвукова діагностика, аугментація зображень, патерни, локальні бінарні шаблони, Random Forest.

На сьогодні в Україні та у цілому світі є актуальним питання народження дітей із великою масою тіла. Основними причинами цієї ситуації є генетичні фактори, супутні захворювання матері, неправильне харчування та неактивний спосіб її життя. Термін “дитяча макросомія” визначається як маса тіла при народженні більше 4000 г або маса тіла при народженні відносно гестаційного віку більше ніж 97 перцентиль (або понад два стандартних відхилення від середнього значення). У сучасному клінічному акушерстві та неонатології використовують також термін “large for gestational age” – “великий до терміну гестації”. Науковці T. F. Esakoff, Y. W. Cheng та ін. довели, що велика маса тіла при народженні тісно пов’язана з перинатальною захворюваністю та смертністю. Мета дослідження – вивчити поширеність народження дітей із великою масою тіла на прикладі Львівської області за 2006–2015 рр. з метою оптимізації надання перинатальної допомоги у майбутньому. Матеріали і методи. Проведено аналіз неперсоніфікованих первинних даних щодо кількості народжених немовлят з великою масою тіла (>4000 г) у Львівській області за 2006–2015 рр. Дані було отримано шляхом викопіювання з Реєстру новонароджених. Об’єм вибірки становив 18 527 новонароджених, з яких було 12 151 хлопчиків та 6376 дівчаток. Визначали частоту народження дітей понад 4000 г серед загальної популяції. За означений період проводили аналіз гендерної різниці при народженні дітей із великою масою тіла та частка вагових категорій: 4000–4249 г; 4250–4499 г; 4500–4749 г; 4750–4999 г та понад 5000 г. Результати досліджень та їх обговорення. Встановлено, що абсолютна кількість дітей, які народилися з великою масою тіла (>4000 г) у Львівській області за десятирічний період (2006–2015 рр.), збільшилася на 512 дітей, а загальний темп росту склав 32,99 %. При цьому найбільший позитивний приріст кількості народжених дітей із великою масою було зафіксовано у 2009 р., коли його значення становило 320 дітей, а темп росту склав +19,95 %. Водночас, установлено, що частка дітей, які народилися з великою масою тіла в загальній структурі новонароджених у Львівській області за десятирічний період (2006–2015 рр.), зменшується. Найбільшу втрату у прирості частки дітей, народжених з великою масою тіла в загальній структурі новонароджених, було зафіксовано у 2012 р., коли її значення становило мінус 0,54 %, а темп росту склав мінус 4,41 %. Шляхом визначення гендерних відмінностей у різних вагових категоріях дітей із великою масою тіла при народженні за узагальнений 10-річний період встановлено, що частота народження хлопчиків із великою масою тіла в усіх вагових категоріях достовірно є вищою (p<0,01), ніж частота народження дівчаток. Висновки. У результаті аналізу, який ми провели, встановлено, що у Львівській області протягом десятирічного періоду (2006–2015 рр.) простежується тенденція до зменшення частки дітей, народжених з великою масою тіла на тлі зростання загальної кількості новонароджених у Львівській області. Частота народження хлопчиків із великою масою тіла в усіх вагових категоріях достовірно є вищою (p<0,05), ніж народження дівчаток із великою масою тіла протягом усього десятирічного періоду спостереження. Проведений аналіз показників народжуваності дітей є важливим для планування мережі закладів, відділень, штатних посад та надання медичної допомоги дітям із великою масою тіла при народженні.

Проблема підвищення ефективності інформаційних систем контролю технічного стану промислових об’єктів з динамічними властивостями невід’ємно пов’язано зі збільшенням об’ємів вимірювальної інформації, що характеризує типові еталонні варіанти динамічних порушень. Мета статті: навести загальне формулювання задачі функціональної діагностики для моделей параметричної дискримінації. Результати. Розглянута загальна задача функціональної діагностики для моделей параметричної дискримінації за інформативними параметрами – показниками автокогерентності. Сформульована в загальному виді задача вибору дискримінантної функції для цілей контролю та діагностування промислових об’єктів з точки зору статистичних ризиків контролю та діагностики. Перевірені сформульовані положення при контролі технічного стану типового вібраційного промислового об’єкту – екструдер. Отримані результати можуть бути застосовані для подальшого дослідження впливу об’єму навчаючої вибірки на середній ризик контролю та діагностики з синтезом математичної моделі середнього ризику та аналізом ефектів мінімізації середнього ризику, а також оптимізації простору інформативних ознак за критерієм максимуму достовірності контролю та діагностики. Висновок. Проведене дослідження вібросигналів типового промислового об’єкту – екструдера, показало, що для контролю технічного стану вібраційних об’єктів можливо використовувати лінійну вирішувальну (дискримінантну) функцію типу 2 або 3. Кінцевий вибір функції буде залежити від результатів оцінювання коваріаційної матриці.

У статті запропоновані процедури, які дозволяють визначити коригувальні коефіцієнти для апроксимації кривої зміни виявлених дефектів програмних засобів. Визначено, що при оцінюванні надійності програмних засобів не враховуються вторинні дефекти, які додатково вносяться в процесі тестування та відлагодження. Показаний вплив вторинних дефектів на характеристику надійності програмного забезпечення та якість програмних засобів в цілому. Наголошено на необхідності врахування вторинних дефектів при дослідженні часових рядів, у яких прояв таких дефектів виділяється з усього потоку подій; при імітаційному моделюванні відмов у складних апаратнопрограмних комплексах і системах; для модифікації функцій ризику при оцінювані надійності програмних засобів; при динамічному аналізі складних програмних систем на різних етапах їх життєвого циклу, включно з їх відлагодженням, модифікацією та супроводом. Показано, що зміщення графіка апроксимуючого полінома відносно полігону частот дефектів дозволяє провести кількісну оцінку вторинних дефектів. Обґрунтовано вибір поліному для апроксимації тренду дефектів у випадку оцінювання надійності програмних засобів моделями з функціями ризику, що містять складові другого ступеня. Наведено основні етапи послідовного зміщення лінії апроксимації у контексті алгоритму знаходження коригувальних коефіцієнтів. Обґрунтовано використання поправки Бесселя для вибірок полігону частот дефектів малого об’єму. Наведено приклад оцінювання кількості вторинних дефектів, що вносяться при відлагодженні програмних засобів за допомогою скоригованого тренду як полінома другого порядку

Статтю присвячено дослідженню психологічних особливостей розвитку моторної пам’яті у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. В дослідженні розкрито вікову динаміку об’єму, точності та оперативності моторної короткочасної пам’яті дітей у проміжку від старшого дошкільного віку до закінчення молодшого шкільного віку; виявлено статеву специфіку цієї динаміки. Отримано результати щодо вікового зниження помилок відтворення нещодавно зафіксованих у пам’яті рухів за часовим, просторовим і силовим параметрами; встановлено факт гетерохронності прогресу короткочасної моторної пам’яті на м’язове зусилля у досліджуваних різної статі. Доведено значущість об’єму, точності й оперативності моторної короткочасної пам’яті дітей для ефективного запам’ятовування і відтворення руху за його часовим, просторовим і силовим параметрами; виявлено, що взаємозв’язки параметрів моторної пам’яті з показниками відтворення руху мають вікову та статеву специфіку. Уточнено пояснювальні категорії, що належать до концепції пам’яті, за допомогою яких розкриваються психологічні особливості механізмів моторного навчання та засвоєння рухових і трудових навичок. Розглянуто психологічні особливості структурування образу руху, що запам’ятовується у старших дошкільників і молодших школярів під впливом таких чинників, як просторовий аналіз і синтез (конструктивний праксис), рівень концентрації уваги, здатність до навчання, рівень довільності психічної активності дитини. Розкрито вікові особливості структури моторної пам’яті та фактори її ефективності у дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку. Надійність і достовірність одержаних результатів і висновків забезпечено методологічним і теоретичним обґрунтуванням вихідних положень дослідження, відповідністю використаних методів і методик предмету, меті та завданням дослідження, а також критеріям надійності й валідності, репрезентативністю вибірки, поєднанням методів якісного і кількісного аналізу, використанням методів математико-статистичної обробки емпіричних даних.

Мета роботи. Вибір плівкоутворюючої системи для покриття таблеток-ядер L-аргініну з тіотриазоліном захисною полімерною оболонкою. Матеріали і методи. Для отримання таблеток-ядер використовували субстанції тіотриазоліну, L-аргініну та зареєстровані допоміжні речовини. Таблетки-ядра отримували методом вологої грануляції в лабораторних умовах на кафедрі фармацевтичної хімії Запорізького державного медичного університету. При нанесенні оболонки використовували плівкоутворюючі композиції торгової марки Опадрай в різноманітних концентраціях, установку для нанесення плівкоутворюючого покриття Glatt, об’єм барабану 0,8 л, маса завантаження 400 г. На таблетки-ядра наносили 3 % плівкоутворювача. Результати й обговорення. У зв’язку з тим, що досліджувані плівкоутворюючі покриття при однаковій концентрації забезпечують різну в'язкість, для експерименту використовували рекомендоване виробником Colorcon співвідношення: для покриття з ГПМЦ готували 15 % суспензію, а для покриття на основі ПВС 20 і 30 % суспензію. На таблетки-ядра наносили 3 % плівкоутворювача. Кожну серію отриманих таблеток оцінювали за зовнішнім виглядом, однорідністю в масі, стійкістю таблеток до роздавлювання, часом розпадання. Дисперсійний аналіз експериментальних даних дослідження покритих таблеток L-аргініну з тіотриазоліном показав, що серед п’яти видів плівкоутворюючих систем найкращою є OPADRY. Висновок. Проведено дослідження з вибору плівкоутворюючої суспензії для покриття таблеток-ядер L-аргініну з тіотриазоліном захисною полімерною оболонкою. За сукупністю отриманих показників – зовнішнього вигляду плівки, однорідності маси покритих таблеток, їх стійкістю до роздавлювання і часом розпадання раціонально використовувати 15 % плівкоутворюючу суспензію OPADRY.

Об’єм перевезень, які організовують у сільськогосподарських підприємствах, зростає постійно. При цьому для здійснення перевезень, які здійснюються по полю й ґрунтовим дорогам, рекомендовано використовувати тракторний транспорт. Для забезпечення ефективної експлуатації тракторного агрегату, який являє собою енергетичний засіб, зчіпку та причіп, необхідним є виконання декількох умов: 1) раціональний вибір номенклатури причепів із урахуванням умов їхньої експлуатації; 2) забезпечення оптимальних показників техніко-експлуатаційних властивостей тракторних агрегатів. Внаслідок аналізу кореляційного зв’язку техніко-експлуатаційних показників причепів і енергетичних показників тракторів встановлено, що підбір причепів доречно проводити з використанням у якості оціночного показника вантажопідйомність причепу. Встановлено, що використання даного показника дозволить сформувати причіпний склад із урахуванням впливу таких показників як дотична тягова сила, питома витрата палива. Це, в свою чергу, дозволить ще у процесі обґрунтування складу транспортного агрегату оцінити економічну ефективність його експлуатації. Ключові слова: трактор, причіп, вантажопідйомність, маса, енергонасиченість

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку інформаційних систем та технологій, які базуються на математичних моделях теорії штучного інтелекту (методах та схемах алгоритмічних дерев класифікації), виникає принципова проблема вузької спеціалізації наявних підходів та методів у соціально-економічних, екологічних та інших системах первинного аналізу та обробки великих масивів інформації. Задачі, які об’єднуються тематикою розпізнавання образів, дуже різноманітні та виникають у сучасному світі в усіх сферах економіки та соціального контенту діяльності людини, що приводить до необхідності побудови та дослідження математичних моделей відповідних систем. На сьогодні немає універсального підходу до їх розв’язання, запропоновано декілька досить загальних теорій та підходів, що дозволяють вирішувати багато типів (класів) задач, але їх прикладні застосування відрізняються досить великою чутливістю до специфіки самої задачі або предметної області застосування. Представлена робота присвячена проблемі моделей логічних та алгоритмічних дерев класифікації (схем ЛДК/АДК), пропонує оцінку складності структур алгоритмічних дерев (моделей дерев класифікації), які складаються з незалежних та автономних алгоритмів класифікації і будуть являти собою певною мірою новий алгоритм розпізнавання (зрозуміло, що синтезований із відомих схем, алгоритмів та методів). Постановка проблеми. Нині актуальні різні підходи до побудови систем розпізнавання у вигляді дерев класифікації (ЛДК/АДК), причому інтерес до методів розпізнавання, які використовують дерева класифікації, викликаний багатьма корисними властивостями, якими вони володіють. З одного боку, складність класу функцій розпізнавання у вигляді моделей дерев класифікації, при визначених умовах, не перевищують складності класу лінійних функцій роз-пізнавання (простішого з відомих). З іншого – функції розпізнавання у вигляді дерев класифікації дозволяють виділити в процесі класифікації як причинно-наслідкові зв’язки (та однозначно врахувати їх у подальшому), так і фактори випадковості або невизначеності, тобто врахувати одночасно і функціональні, і стохастичні відношення між властивостями та поведінкою всієї системи. При цьому відомо, що процес класифікації нових, таких, що досі не зустрічалися, об’єктів світу багатьох тварин і людей (за винятком об’єктів, інформація про які передається генетичним шляхом (наслідковим), а також в деяких інших випадках), відбувається за так званим логічним деревом рішень (у зв‘язку з нейромережевою концепцією). Зрозуміло, що доцільно не розробляти новий алгоритм, а запропонувати деяку концепцію раціонального використання вже накопиченого потенціалу алгоритмів та методів класифікації у вигляді моделей алгоритмічних дерев класифікації (структур АДК). Саме тому ця робота має намір хоча б частково подолати ці обмеження та присвячена оцінці складності процедури побудови моделей алгоритмічних (логічних) дерев класифікації в галузі задач розпізнавання. Аналіз останніх досліджень і публікацій. У дослідженні розглянуті останні наукові публікації у відкритому доступі, які присвячені загальній проблемі підходів, методів, алгоритмів та схем розпізнавання (моделей ЛДК/АДК) дискретних об’єктів (дискретних зображень) у задачах розпізнавання образів (теорії штучного інтелекту). Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Можливість простого та економного методу побудови моделі алгоритмічного дерева класифікації (або структур АДК/ЛДК) та оцінка складності такої процедури (моделі структури АДК/ЛДК) на основі початкових масивів дискретної інформації великого об’єму. Постановка завдання. Дослідження актуального питання складності загальної процедури побудови алгоритмічного дерева класифікації (моделі АДК) на основі концепції поетапної селекції наборів незалежних алгоритмів класифікації (можливих їх різнотипних множин та сполучень), яке для заданої початкової навчальної вибірки (масиву дискретної інформації) будує деревоподібну структуру (модель класифікації АДК), з набору алгоритмів оцінених на кожному кроці схеми побудови моделі за даною початковою вибіркою. Виклад основного матеріалу. Пропонується оцінка складності процедури побудови алгоритмічного дерева класифікації для довільного випадку (для умов слабкого та сильного розділення класів навчальної вибірки). Розв’язок цього питання має принциповий характер, щодо питань оцінки структурної складності моделей класифікації (у вигляді деревоподібних конструкцій), структур АДК дискретних об’єктів для широкого класу прикладних задач класифікації та розпізнавання в плані розробки перспективних схем та методів їх фінальної оптимізації (мінімізації) конструкції. Це дослідження має актуальність не лише для конструкцій алгоритмічних дерев класифікації, але й дозволяє розширити саму схему оцінки складності і на загальний випадок структур логічних дерев класифікації. Висновки відповідно до статті. Досліджені питання структурної складності конструкцій ЛДК/АДК, запропонована верхня оцінка складності для процедури побудови алгоритмічного дерева класифікації в умовах слабкого та сильного розділення класів початкової навчальної вибірки.

Об’єм реконструктивних втручань із відновлення дефектів покривних тканин, які виникають унаслідок травматичного ушкодження, визначає результат як з функціональної, так і з естетичної точки зору. Мета дослідження – обрати оптимальний метод відновно-реконструктивного втручання із закриття ранових дефектів тулуба та кінцівок після травми. Матеріали і методи. У роботі проаналізовано дані 242 хворих із дефектами покривних тканин тулуба та кінцівок, які виникли унаслідок механічного ушкодження за період 2008–2016 рр. Пацієнтам виконали 697 оперативних втручань, з них 492 (70,6 %) операцій з приводу відновлення ушкоджених тканин. Результати досліджень та їх обговорення. Хворих поділили на 4 групи залежно від розмірів, глибини та ступеня ушкодження м’яких тканин та інших структур тулуба й кінцівок. Перша група – 44 (18,2 %) хворих з обмеженою (до 5 см у діаметрі) ділянкою ушкодження шкіри та підлеглих тканин до глибокої фасції. Їм було виконано 61 (8,8 %) втручання. Друга група – 67 (27,7 %) хворих із великою та надвеликою рановою поверхнею й ушкодженням м’яких тканин нижче глибокої фасції. У цій групі виконано 144 (20,6 %) оперативних втручань. Третю групу склали 90 (37,2 %) пацієнтів з дефектами покривних тканин, які виникли разом або унаслідок ушкодження кістково-суглобового апарату. Було виконано 272 (39 %) операцій. Четверта група – 41 (16,9 %) хворих з поєднаною або множинною травмою, що супроводжується ушкодженням магістральних судин, нервів частковим або повним відокремленням кінцівки. В цій групі було виконано 220 (31,6 %) операцій. Висновки. Використання васкуляризованих клаптів у 21,3 % усіх можливих реконструкцій підвищило функціональні та косметичні результати лікування, знизило кількість ішемічних розладів та запальних процесів (1,9 % післяопераційних ускладнень). Ретельний підхід до вибору відновного втручання дефектів покривних тканин, які зумовлені механічними ушкодженнями, дозволив досягти задовільних результатів у 98,9 % випадків.

Розглянуто технологію виготовлення виробів із пластмас методом лиття під тиском. Представлено основні аспекти проектування ливарної багатогніздної прес-форми. Крім цього, наведено математичні залежності для визначення оптимального числа гнізд у прес-формі. Спроектовано восьмигніздову прес-форму, на базі якої проведено дослідження. За результатами досліджень здійснено комплексний аналіз параметрів, які забезпечують раціональний вибір прес-форми з метою збільшення її продуктивності. Забезпечення потрібної кількості гнізд дає змогу значно зменшити економічні затрати. Особливу увагу приділено дослідженню впливу на оптимальну кількість гнізд у формі таких параметрів, як: об'єм впорскування, густина матеріалу, зусилля змикання форми і пластикаційна продуктивність вибраної ливарної машини. У середовищі Mathcad побудовано графічні залежності зміни кількості гнізд у прес-формі від маси виробу, від площі проекції одного виробу в плані, від часу на закривання і відкривання форми та від часу витримки у формі, а далі, на базі цих досліджень, зроблено комплексний аналіз оптимального розрахунку кількості гнізд прес-форми. Встановлено, що на продуктивність прес-форми істотно впливає раціональний вибір оптимального числа гнізд прес-форми. Доцільність прийнятих рішень перевірено та впроваджено під час проектування технологічного оснащення на заводі "Полімер-Електрон" ДП ПАТ "Концерн-Електрон" за час стажування авторів дослідження на цьому підприємстві.

Актуальність теми дослідження. Одним з-поміж основних факторів, що стримують широке впровадження систем електроживлення на основі фотоелектричних перетворювачів як у побуті, так і в складі рухомої техніки, є габаритні розміри та висока вартість таких систем. Суттєву частину вартості становить саме перетворювач, що займає помітний об’єм та містить у своєму складі високовартісні матеріали. На ринку присутній широкий вибір інверторів із різними характеристиками та ціною. Статистичний аналіз та оптимальний вибір таких пристроїв є актуальним питанням сьогодення. Постановка проблеми. Для ефективного подальшого покращення масогабаритних та вартісних параметрів перетворювача треба спочатку оцінити наявні на світовому ринку пристрої. Проаналізувати їх параметри, особливості та характеристики. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Детальний огляд сучасних досліджень та публікацій дозволив визначити такі особливості сучасних комерційних моделей перетворювачів. По-перше, виробники не розкривають особливостей внутрішньої побудови своїх виробів. По-друге, ефективність, функціональність та масогабаритні параметри сильно відрізняються залежно від потужності та вартості перетворювача. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Для ґрунтовного порівняння перетворювачів за їхньою вартістю та масогабаритами необхідно запропонувати кількісні параметри. Потрібно встановити кількісний зв’язок між вартістю, об’ємом, потужністю та ефективністю перетворювача, що раніше зводився до питомої потужності. Постановка завдання. Встановити критерії оцінки масогабаритних та вартісних характеристик інверторів, що можуть бути розраховані на основі вільно поширюваних даних. Виклад основного матеріалу. Було виконано аналіз сучасного рівня розвитку комерційних моделей перетворювачів у складі сонячних систем у широкому діапазоні потужностей. Розглянуто пристрої провідних світових виробників, потужність яких коливається в діапазоні від 200 до 5000 Вт. Одержані з відкритих джерел параметри пристроїв зведено в порівняльні таблиці. Розподіл на групи виконано за потужністю інверторів. Виділено три групи порівнюваних пристроїв: до першої належать інвертори потужністю до 1 кВт, до другої – від 1 до 3 кВт, до третьої – від 3 до 5 кВт відповідно. Було запропоновано два чисельні показники для порівняння перетворювачів. Перший показує вартість одиниці потужності, другий – питому об’ємну вартість. За результатами розрахунків побудовано стовпчикові діаграми для кожного з показників у межах своєї групи. Висновки. Запропоновані показники дозволяють оцінювати масогабаритні показники перетворювачів, зважаючи на вільно поширювані дані.

Розглянуто актуальність розроблення і дослідження інформаційних моделей побутових лічильників газу (ПЛГ), які базуються на вивченні статистичних закономірностей зміни їх метрологічних характеристик за умов експлуатації. Основним інформативним параметром при статистичних дослідженнях вибрана похибка ПЛГ при вимірюванні об’єму газу за мінімальних паспортних робочих витрат, яка визначається експериментальним шляхом під час періодичної повірки ПЛГ з використанням еталонних повірочних установок. Розкрито принципи формування вибірок ПЛГ для статистичних досліджень. Здійснений метрологічний аналіз отриманих результатів статистичних досліджень для мембранних ПЛГ типорозмірів G4 і G6 моделей GALLUS (Франція), METRIX (Польща), SAMGAS (Україна). Встановлені статистичні закономірності і кількісні значення зміни похибок ПЛГ, що підтверджують подібність зміни похибки ПЛГ різних виробників після завершення їх міжповірочного терміну експлуатації. Виявлено відсутність кореляції між зміною похибки ПЛГ в діапазоні витрат від мінімальної до 20% від максимальної і в другому діапазоні витрат - 20% від максимальної витрати до максимальної. Побудовані гістограми, які відображають закономірності зміни мембранних ПЛГ, похибка яких на мінімальній витраті змінюється від мінус 30% до плюс 3%. Статистично оцінена кількість придатних для подальшої експлуатації після повірки лічильників типорозмірів G4 і G6 моделі METRIX. Здійснений порівняльний аналіз закономірностей зміни похибки для цих типорозмірів лічильників. Наведені результати статистичних досліджень похибки мембранних ПЛГ від тривалості їх експлуатації. Охарактеризовані статистичні закономірності впливу інтенсивності функціонування мембранних ПЛГ за результатами виміряних ними об’ємів газу в міжповірочний період.

Метою статті є аналіз застосування сезонного геотермального акумулювання (СГА) у системах сонячного централізованого теплопостачання (ССЦТ). Такі системи, що акумулюють теплоту, вироблену за рахунок сонячної енергії в теплий період року, з подальшим використанням акумульованої теплоти в холодний період року для забезпечення потреб теплопостачання, буде позначено в статті як ССЦТ-СГА. Було виконано класифікацію ССЦТ-СГА та проаналізовано вибір СГА. Найоптимальнішим варіантом вважається акумулювання з використанням «штучних озер». Щодо інших варіантів, то вони переважно є дорожчими за вказане рішення. Що стосується впровадження ССЦТ-СГА, то серед факторів, які сприяли їх широкому розповсюдженню, були: зниження вартості сонячних колекторів, висока ціна на корисні копалини, наявність розгалужених систем теплопостачання, зниження температурного графіку в теплових мережах. Проте в умовах України впровадження ССЦТ-СГА наразі може бути значно ускладненим через значну кількість систем централізованого теплопостачання (ЦТ), що перебувають у вкрай занедбаному стані. ССЦТ-СГА є порівняно новим видом систем ЦТ, вартість теплоти від них ще не є усталеною величиною, як і вартість самих систем. За рахунок постійного удосконалення, напрацювання нових технічних рішень та збільшення досвіду впровадження нових систем кінцева вартість теплопостачання від них постійно зменшувалась протягом минулих десятиліть. Тому в роботі розглянуто поточний стан досліджень щодо зменшення вартості ССЦТ-СГА та необхідні умови для ефективного впровадження ССЦТ-СГА. Як показав проведений економічний аналіз, зі збільшенням об’єму значно знижується вартість акумулятора, що дозволяє обґрунтувати його використання в ЦТ у разі високої щільності споживання теплоти. Бібл. 45, табл. 1, рис. 2.

Динаміка об’єктів з розподіленими параметрами описується диференціальними рівняннями в частинних похідних параболічного типу, які з крайовими умовами є мате- матичними моделями багатьох нестаціонарних нелінійних процесів. Математичними моделями тепломасопереносу є системи рівнянь параболічного типу з такими ж гранич- ними умовами. Усі реальні процеси, як правило, є нелінійними. Вибір оптимального методу розв’я- зання тієї або іншої задачі теорії поля і технічного засобу для її реалізацій є складним питанням. У наш час найбільше поширення при математичному моделюванні складних об’єк- тів з розподіленими параметрами одержали методи дискретизації математичної моделі шляхом просторово-тимчасового квантування. Представлення математичної моделі об’єктів з розподіленими параметрами системами звичайних диференціальних або алгебраїчних рівнянь дозволяє моделювати їх на аналогових і цифрових обчислю- вальних машинах. Можна прийняти, що час роботи циркуляційної системи обмежений часом досягнення температурним фронтом експлуатаційної свердловини. Проведеними дослідженнями [1] встановлено, що теплоприток від гірського масиву, що оточує шар, у реальних пласто- вих умовах не виявляє істотного впливу на час роботи циркуляційної системи в постій- ному температурному режимі. Тому в розрахунках теплопритоком нехтуємо. У добуванні геотермальної енергії має місце напірна фільтрація, при якій величина μ має значення порядку 10-6 м-2. У зв’язку з цим система виходить на стаціонарний режим за час, малий у порівнянні з часом її роботи. У статті пропонується метод моделювання руху температурного фронту з вико- ристанням диференціальної моделі з переходом до кінцево-різницевої. Після обчислення першого наближення значення швидкості руху холодної води це значення уточнюється з використанням ітерацій за різними параметрами моделі.

Виробничі цикли в агропромисловому комплексі часто пов'язані з виробництвом земляних робіт, вартість яких досить велика. Роботи з ґрунтом найбільш економічні при застосуванні ефективних багатофункціональних і багаторежимних засобів механізації. Раціональний вибір методу і засобів механізації ґрунтових робіт, особливо в важких умовах, є необхідною умовою їх успішного виконання. В даний час існує гостра проблема, яка полягає у формуванні парку землерийних машин. Особливу актуальність проблеми додає те, що вартість і функціональність машин для земляних робіт зарубіжного виробництва в кілька разів вище, ніж вітчизняних аналогів. Подолати відставання вітчизняних зразків можливо шляхом технічної модернізації як машин в цілому, так і окремих їх елементів. Це може бути досягнуто шляхом розширення технічних можливостей, збільшення потужності силових установок, робочих і транспортних швидкостей, маневреності, тягових зусиль, тисків в гідросистемах, використання швидкодіючих захватів і швидко-діючих з'єднань для швидкої зміни робочих органів. Одним з важливих аспектів модернізації є проектування і виробництво надійних, багатофункціональних робочих органів зі збільшеним ресурсом для землерийних машин, особливо для тих, що експлуатуються в важких умовах. Запропоноване схемотехнічне рішення зубу ковшу відрізняється тим, що корпус-адаптер з внутрішнього боку має гвинтові нарізи та гвинтову пружину, з якою сполучена коронка зі вставками з карбіду вольфраму, яка відповідними виступами на тілі входить у поглиблення гвинтових нарізів корпусу-адаптера та має ущільнювальний елемент між коронкою та корпусом. При контакті з вантажем при завантаженні під тиском ковшу коронці, завдяки контакту виступів на її тілі та нарізів у корпусі, надається обертальний рух. Це приводить до проникнення зубу у об'єм вантажу, який одночасно здійснює поступальний та обертальний рух. Підсилює ефект проникнення та розлом шарів вантажу спіральне розташування вставок з карбіду вольфраму на зовнішній поверхні коронки.

Мета роботи: покращення безпосередніх результатів хірургічного лікування хворих на гостру непрохідність тонкої кишки (ГНТК) шляхом визначення показань до виконання різних способів декомпресії травного каналу та удосконалення відомих її методів. Матеріали і методи. Обстежено 221 хворого на ГНТК, які були розподілені на чотири групи: 1 – (67 (30,32 %)) – оперовані хворі без декомпресії травного каналу; 2 – (107 (48,42 %)) – оперовані хворі з декомпресією травного каналу; 3 – (22 (9,95 %)) – оперовані хворі, яким виконана резекція некротизованої ділянки ТК; 4 група – (25 (11,31 %)) – хворі, оперовані з використанням лапароскопічних технологій. Також проведено ретроспективний аналіз 30 медичних карт стаціонарного хворого померлих пацієнтів з ГНТК. Результати досліджень та їх обговорення. При проведенні ретроспективного аналізу причин летальних наслідків операційного лікування хворих на ГНТК встановлено, що вибір неадекватного методу декомпресії травного каналу спостерігався в 28 (93,34 %) хворих. Індекс коморбідності складав 5,5–6,07 і операційно-анестезіологічного ризику за ASA (IV–V класи) спостерігався у 24 (80,01 %) випадках. У 67 хворих усунення непрохідності здійснювали шляхом розсічення спайок та відновлення пасажу по травному каналу. У 107 пацієнтів була виконана ліквідація ГНТК з наступною назогастроінтестинальною інтубацією. У 22 пацієнтів виконано ліквідацію непрохідності шляхом резекції ділянки ТК. Одномоментна інтраопераційна декомпресія ТК у цій підгрупі пацієнтів проведена усім хворим. У 8 (36,36 %) осіб операцію завершено накладанням кінцевої ентеростоми-ілеостоми, у 9 пацієнтів сформовано первинний ентеро-ентероанастомоз із лапаростомою. В 5 (22,73 %) хворих операцію завершено формуванням прямого ентеро-ентероанастомозу. Малоінвазивні втручання в об’ємі лапароскопічної адгезіотомії виконано в 25 випадках в 1–2 стадії перебігу захворювання, з компенсованим функціональним станом пацієнтів при відсутності під час операції виражених локальних змін і порушень ТК. У таких випадках декомпресія ТК не проводилася. Використання запропонованих алгоритмів застосування способів та методик декомпресії ТК дозволила прискорити відновлення моторно-евакуаторної функції травного каналу після хірургічного лікування на 2–3 доби, знизити терміни стаціонарного лікування пацієнтів в середньому на 3–4 доби.

За даними різних авторів ушкодження верхньої кінцівки займають друге місце серед травм опорно-рухового апарату й у більшості випадків мають множинний та поєднаний характер, а в 24 – 50 % випадків призводять до стійкої втрати працездатності. Складна анатомічна будова верхньої кінцівки та високі умови до координації рухів є однією з причин складності у лікуванні постраждалих із травматичними ушкодженнями. Мета дослідження – покращити функціональні та естетичні результати лікування пацієнтів із травматичними ушкодженнями покривних тканин верхньої кінцівки. Матеріали і методи. Проведено аналіз лікування 45 хворих із різноманітними травмами верхніх кінцівок, які супроводжувалися дефектами покривних тканин. Жінок у дослідженні було 5 (11,1 %), чоловіків – 40 (88,9 %), середній вік склав 46 років. Найбільша кількість пацієнтів були працездатного віку (молодий та середній/зрілий): 25–60 років, відповідно 80 % хворих. Результати досліджень та їх обговорення. Залежно від розмірів, глибини та ступеня ушкодження м’яких тканин та інших структур кінцівки, усіх хворих поділили на 4 групи: перша група – 13 (13/45; 28,9 %) пацієнтів із обмеженою (до 5 см у діаметрі) ділянкою ушкодження шкіри та прилеглих тканин до глибокої фасції, виконано 17 оперативних втручань; друга група – 7 (5/45; 15,5 %) хворих із великою та надвеликою рановою поверхнею й ушкодженням м’яких тканин нижче глибокої фасції, виконано 18 операцій; третю групу склали 12 (12/45; 26,7 %) пацієнтів з дефектами покривних тканин, які виникли разом або унаслідок ушкодження кістково-суглобового апарату (25 операцій); четверту групу – 13 (15/45; 28,9 %) хворих з поєднаною або множинною травмою, що супроводжується ушкодженням магістральних судин, нервів, частковим або повним відокремленням кінцівки – 84 операції. Усього виконано 144 оперативні втручання. Висновки. Вибір об’єму реконструкції щодо відновлення травмованих покривних тканин залежав від розмірів, глибини та ступеня ушкодження верхньої кінцівки, при цьому об’єктивна оцінка мікрогемодинаміки методом лазерної доплерівської флоуметрії дозволила достовірно прогнозувати можливість післяопераційних ускладнень у пацієнтів. Використання запропонованого протоколу реконструктивних втручань для закриття дефектів покривних тканин верхніх кінцівок дозволило отримати позитивний результат у 98,6 % випадків.

Метою роботи є визначення найбільш оптимального методу виміру товщини напівпровідникових плівок на основі зіставлення з експериментальними даними отриманими методом КЗО. Напівпровідникові плівки CdSe і ZnTe є матеріалами групи AIIBVI для використання в сучасних електронних пристроях, таких як сонячні елементи, світлодіоди, газові сенсори і інше [1,2]. Синтез тонких плівок CdSe і ZnTe, отримання і розуміння фізичної інформації про їх властивості є необхідною умовою розробки стабільних пристроїв на їх основі. Для отримання плівок селеніду кадмію і теллурида цинку використовують різні методи: високочастотне магнетронне розпиляло [3], газотранспортний метод (PVT) [4], хімічне парофазне осадження (CVD)[5], молекулярно-променева епітаксія [6], термічний вакуумний випар [7] і термічний випар в квазізамкнутому об'ємі (КЗО)[8]. Отримання досить чистих напівпровідникових плівок групи AIIBVI, зокрема CdSe і ZnTe, в умовах вакууму ускладнюється відмінністю тисків насиченої пари компонентів з'єднань. Також важливим параметром синтезу плівок у вакуумі є рівень залишкових газів, які здатні вступати в хімічні реакції з речовиною підкладки і входити в грати кристалітів. Вони, як правило, неконтрольовано впливають на швидкість росту плівок, їх структуру. Тому вирощування напівпровідникових плівок з парової фази необхідно проводити в дегазованій вакуумній системі із залишковим тиском хімічно активних газів не більше 10-5 Пa. Вибір методу КЗО в цій роботі обумовлений тим, що він дозволяє отримувати однорідні, структурно досконалі тонкі плівки напівпровідникових матеріалів, близьких до термодинамічної рівноваги, що є основною перевагою цього методу перед іншими вакуумними технологіями [9,10]. Важливою перевагою методу є високий тиск пари халькогенидов в КЗО, тиск залишкових газів в робочому об'ємі [11], що значно перевищує (на чотири порядки) тиск залишкових газів в робочому об’ємі. Необхідною умовою для отримання пристроїв на основі напівпровідникових плівок групи AIIBVI є контроль товщини отримуємих зразків. Вимір товщини плівок можливо як після, так і в процесі (in situ) їх напилення. Розглянуті різні методи контролю товщини напівпровідникових плівок. В рамках розглянутих методів вибрані методи, які найбільш прийнятні в певних умовах. За допомогою наведених методів виміряна товщина напівпровідникових плівок. Проведено порівняння результатів товщин різних плівок, при цьому дані експерименту з високою точністю співпадають з даними розрахованими різними методами. Вибрані найбільш оптимальні методи контролю товщин.

Частота мультифокального атеросклерозу (МФА) варіює від 18 до 54 % і значно ускладнює діагностику, прогноз та вибір об’єму і методики лікування. Мета – визначити вплив критичної ішемії нижніх кінцівок на вираженість змін лабораторно-інструментальних параметрів та тяжкість клінічного перебігу і прогноз у хворих на ГКС (ІМ) з елевацією сегмента ST. Матеріал і методи. Обстежено 105 хворих на ГКСл ST в поєднанні з критичною ішемією нижніх кінцівок (КІНК) унаслідок стенотичного атеросклерозу клубово-стегнового артеріального сегмента (ІІІ–ІV ст. ХАІ) та 38 хворих на ГКС (ІМ) з елевацією сегмента ST без КІНК (група порівняння). Окрім загальноклінічних методів проводили детальне лабораторне та інструментальне обстеження: біохімічний аналіз крові, ЕКГ, УЗД аорто-стегнових артеріальних сегментів, трансторакальну ЕхоКГ та КАГ для оцінки тяжкості анатомічного ураження ВА. Ризик внутрішньогоспітальної летальності прогнозували за шкалою GRACE. Результати. В доповнення до «клінічного портрету» хворого на ГКС (ІМ) в поєднанні з КІНК, який у 73 % випадків представлений чоловіками у віці понад 55 років, з наявними коморбідними станами (АГ, некомпенсованим ЦД 2-го типу, МС, ХОЗЛ, дисфункцією ЩЗ) та факторами ризику ІХС (дисліпідемія, куріння, вживання надмірних доз алкоголю та обтяжена спадковість), тяжким і ускладненим перебігом хвороби, зумовленим наявністю комбінованого багатосудинного ураження вінцевих артерій та великим об’ємом міокардіального некрозу, «параклінічний портрет» доповнюється такими лабораторно-інструментальними рисами (ознаками) як виражені прояви некро-резорбтивного та запального синдромів: лейкоцитоз понад 11×109/л, ШОЕ понад 20 мм/год, гіперглікемія >8,4 ммоль/л, гіпераспартатамінотрансфераземія >60 Од/л, Т-тропонінемія понад 600 нг/мл та МВ-креатинфосфатемія понад 50 Од/л і симптомами систолічної (ФВ менше 50 %) та діастолічної дисфункції серця за рахунок його післяінфарктного ремоделювання. Висновки. Для «параклінічного портрету» хворого на ГКСлST в поєднанні з критичною ішемією нижніх кінцівок (КІНК) внаслідок стенотичного атеросклерозу клубово-стегнового артеріального сегмента характерні яскраво виражені прояви некро-резорбтивного та запального синдромів у комбінації з високою частотою розвитку загрозливих для життя ускладнень, симптомами систолічної (ФВ менше 50 %) та діастолічної дисфункції серця за рахунок його післяінфарктного ремоделювання та ризиком серцевої смерті (понад 160 балів за шкалою GRACE).

Розглянуто ефективність використання малої гідроенергетики у світі та перспективи її розвитку в Україні. Зазначено, що гідропотенціал великої частини річок Прикарпаття через незначні напори вздовж їх русел для виробництва електроенергії використовують рідко. Для генерації електроенергії малими річками Прикарпаття пропонуємо застосувати гравітаційно-коловоротну ГЕС, яка працює за допомогою водяного виру. Така ГЕС може генерувати електроенергію значної потужності на ділянках річки з незначними напорами. Перевагами гравітаційно-коловоротних ГЕС також є їх мінімальний вплив на живі організми річки через низьку частоту обертів турбін і відсутність замерзання води взимку. Обґрунтовано вибір оптимального способу розміщення гідротурбіни у вирі гравітаційно-коловоротної ГЕС, шляхом встановлення колеса гідротурбіни в нижній частині виру. Електрогенератор і редуктор розміщуються на зовнішній поверхні ГЕС і з'єднуються з гідротурбіною за допомогою валу. Перевагою цього способу встановлення гідротурбіни є те, що вона практично не впливає на формування виру. За таких умов вся енергія виру використовується для обертання гідротурбіни, бо практично весь об'єм води контактує з її лопатками. Запропонований спосіб дає змогу зменшити до мінімуму розміри робочого колеса гідротурбіни та отримати високий ККД. Наведено методику розрахунку гідравлічних характеристик гравітаційно-коловоротної ГЕС для отримання електричних (потужність, частота) параметрів її генератора відповідно до заданих витрати та напору водяного потоку ділянки річки. Наведено умови для утворення виру. Для зменшення негативного впливу на стік річки запропоновано використовувати для роботи малої ГЕС не більше 25 % її середнього багаторічного стоку. За наведеною методикою розраховано каскад з 5-ти малих ГЕС для ділянки річки Бистриця Надвірнянська (м. Івано-Франківськ). Розраховано ступінь редукції редукторів для генераторів ГЕС. Місця для встановлення ГЕС вибирали з найбільшим перепадом висот вздовж русла річки та в місцях зливання русла з меншими річками. Довжина ділянки ріки для розміщення цих ГЕС становить 6 км. Підібрано гідротурбіни з генераторами та системами автоматики для використання їх у складі розрахованих малих гравітаційно-коловоротних ГЕС. Об'єднання гравітаційно-коловоротних ГЕС у загальну енергетичну систему дасть змогу отримати значну електричну генерацію з ділянок річок, гідроенергетичний потенціал яких раніше не використовувався.

Резюме. Здоров’я нації у цілому залежить від здоров’я, зокрема підростаючого покоління. На жаль, соціально-побутові, економічні та екологічні умови, які склалися в країні останніми роками, не сприяють стабільності, а звідси і психологічній рівновазі дорослого населення, що, у свою чергу, негативно впливає на психоемоційний стан населення дитячого віку. Мета дослідження – вивчити динаміку показників церебральної оксиметрії у дітей під час стоматологічного втручання під загальним знеболюванням в амбулаторних умовах та на амбулаторному прийомі. Матеріали і методи. Проведено санацію порожнини рота у дітей віком до 3 років в амбулаторних умовах (72 дитини), в амбулаторних умовах під загальним знеболенням (38 дітей) на базі Стоматологічного медичного центру при Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Оцінку кисневого насичення головного мозку проводили за допомогою неінвазивного методу нейромоніторинга ‒ церебральної оксиметрії. Результати досліджень та їх обговорення. При проведенні у дітей віком до 3-х років профілактичних заходів зниження rSO2 на стоматологічному амбулаторному прийомі відбувається лінійно без різких коливань і на 7 хвилині становить (62,8±0,67) % що складає 18,33 % від початкового значення rSO2 (76,9±1,18) %. Достовірної різниці між даними показниками при наявності «елементарних» (rSO2=(63±0,01(7’) ‒↓19,74) % та «криптогенних» (rSO2=(62,7±0,94(7’) ‒↓17,39) % фобій не виявлено. При проведенні процедури «лікування карієсу» на стоматологічному амбулаторному прийомі у дітей віком 0–3 роки встановлено зниження показника rSO2 до критичного рівня ‒↓21,67 % на 8 хв (rSO2=60±2,09) % від початкового значення (76,6±2,6) %. Зниження rSO2 при стоматологічних маніпуляцій, пов’язаних з «лікуванням карієсу» відбувається в середньому 1,5 % за 1хв. Тому вже на 7 хв проведення маніпуляції з приводу «лікування карієсу» rSO2 досягає початку критичного рівня і становить 20,17 %. Достовірної різниці між даними показниками під час проведення процедури «лікування карієсу» при наявності «елементарних» (rSO2=(60±2,13(8’) ‒↓24,05) %) та «криптогенних» (rSO2=60±2,31(8’) ‒ ↓19,46) %) фобій не виявлено. При проведенні процедури «лікування ускладненого карієсу» на стоматологічному амбулаторному прийомі у дітей віком 0–3 роки встановлено зниження показника rSO2 до критичного рівня ‒↓20 % на 6 хв (rSO2=60±2,04) % від початкового значення (75±2,96) %. Достовірної різниці між даними показниками під час проведення процедури «лікування ускладненого карієсу» при наявності «елементарних» (rSO2=61±1,21(6’) ‒↓21,39 %) та «криптогенних» (rSO2=58,9±2,29 % (6’) ‒↓18,65 %) фобій також не виявлено. За результатами дослідження встановлено оптимальний час проведення різних стоматологічних маніпуляцій на амбулаторному стоматологічному прийомі у дітей віком від 0 до 3 років: «профілактичних» = 7–8 хв; «лікування карієсу» = 8 хв; «лікування ускладненого карієсу» = 6 хв. Аналіз результатів церебральної оксиметрії при санації порожнини рота в умовах загального знеболювання у дітей віком від 0 до 3 років показав: лінійне зниження показника rSO2 починається з 30 хв. Найнижче значення rSO2 = (62,5±6,36) % на 41 хв, при можливому min rSO2 =61,45 %. У середньому за 1 хв rSO2↓ на 1,21 %. При прогнозі мінімально допустимого значення rSO2 досягне на 42 хв. Тому безпечний проміжок часу проведення стоматологічної санації під загальним знеболюванням в амбулаторних умовах у дітей віком від 0 до 3 років складає (30±10) хв. Висновки. З метою попередження виникнення когнітивних порушень на тлі виникнення гіпоксії головного мозку лікар-стоматолог дитячий зобов’язаний об’єктивно оцінити ризики психологічної травми та прийняти виважене рішення щодо умов надання стоматологічної допомоги. Вибір методу лікування зубів з урахуванням стадії їх розвитку залежить від об’єму стоматологічного втручання.

В умовах реформування сучасної освіти, модернізації освітніх стандартів постає проблема підготовки кваліфікованих наукових та виробничих кадрів, що є основною рушійною силою розвитку економіки та соціальних відносин, каталізатором суспільних процесів у науковій, освітній та виробничій сферах. Особливо складним та важливим завданням є виховання здатної до продуктивної діяльності особистості, формування фахових та освітніх компетентностей, що забезпечували б їй можливість вирішувати особисті та професійні задачі в умовах інформаційного суспільства, що характеризується інтенсивним розвитком високих технологій.Сучасні електронні засоби освітнього призначення, мультимедійні та дистанційні технології постають невід’ємною складовою навчання більшості предметів шкільного циклу, багатьох сфер вищої освіти. Використання засобів ІКТ збагачує та розширює можливості навчання, що призводить до поняття електронного навчання [4; 5]. Трактування цього поняття має різні тлумачення, крім того, із розвитком технологій суттєво трансформується його об’єм і зміст. Наприклад, згідно електронної енциклопедії освіти (Education encyclopedia), це поняття «охоплює всі форми навчання та викладання, що відбуваються за електронної підтримки, є процедурними по своїй суті і спрямовані на формування знань із врахуванням індивідуального досвіду, практики і знань того, хто вчиться. Інформаційні і комунікаційні системи, мережеві чи ні, постають як специфічні засоби для забезпечення процесу навчання» [5].Сучасна тенденція полягає у значному розмаїтті і складності систем електронного навчання. Це дає більше можливостей для інтеграції, концентрації і вибору ресурсів та систем. Використання новітніх засобів та сервісів сприяє досягненню якісно нового рівня якості освітніх послуг, створюючи потенціал для індивідуалізації процесу навчання, формування індивідуальної траєкторії розвитку тим, хто вчиться, добору і використання підходящих технологічних засобів. Необхідною умовою в цьому відношенні є відповідність засобів ІКТ низці вимог до підтримки та управління ресурсами, проектування інтерфейсу, ергономіки та інших.Як визначити, які засоби та технології найбільш продуктивні для підтримки навчальної діяльності, для досягнення необхідного рівня якості освіти та формування компетентностей учнів? Відповідь на це питання залежить від змісту електронного навчання, від того, які застосовуються методи і способи оцінки систем електронного навчання, а також від вибору та використання технологій їх реалізації.Метою статті є визначення тенденцій розвитку систем е-навчання в сучасній освіті та виявлення вимог до перспективних шляхів використання інформаційно-технологічних платформ їх реалізації.Загалом, визначальною рисою електронного навчання є використання інформаційно-комунікаційних ресурсів та технологій як засобів навчання [4; 5]. Сучасний стан розвитку інформаційно освітнього середовища характеризується підвищенням якості інформаційних ресурсів наукового та навчального призначення, впровадженням інтегральних платформ доступу до цих ресурсів як для освітніх установ, так і для індивідуальних користувачів. Це потребує забезпечення умов для створення та поширення якісного програмного забезпечення – електронних книг, бібліотек, освітніх порталів, ресурсів інформаційно-комунікаційних мереж, дистанційних освітніх сервісів.Засоби інформаційно-комунікаційних технологій постають інструментами реалізації систем відкритого та дистанційного навчання. В цьому контексті виникають нові потреби і виклики, нові професійні та навчальні цілі, пов’язані з сучасним станом розвитку інформаційного суспільства. Інноваційні освітні технології мають задовольняти певним системним педагогічним та інформаційно-технологічним вимогам, що продиктовані рівнем науково-технічного прогресу та максимально відповідати принципам відкритої освіти серед основних з яких мобільність учнів і вчителів, рівний доступ до освітніх систем, формування структури та реалізації освітніх послуг [1].Серед основних цілей, що постають перед освітою із розвитком інформаційного суспільства, зазначають формування в учнів системи компетентностей ХХІ сторіччя. На думку Т. Бітмана, який узагальнив деякі дослідження, більшість авторів виокремлюють серед них такі компоненти, як технологічні навички, серед яких: інформаційна грамотність; знайомство з інформаційно-комунікаційними носіями; знайомство з засобами інфомаційно-комунікаційних технологій; соціальні навички, такі як: загальнокультурна грамотність; гнучкість та адаптивність; навички мислення та набування знання високого рівня; комунікативність та здатність до співпраці [2]. Цей автор відмічає такі тенденції у розвитку сучасного суспільства, як все більш високий рівень взаємозв’язку та швидкості перебігу суспільних процесів та різке зростання обсягів доступної інформації, до якої можуть залучатися широкі верстви суспільстваРозвиток нових технологій характеризується низкою показників, що стосуються різних аспектів реалізації систем електронного навчання. Ці показники тісно пов’язані із потребою формування в учнів освітніх компетентностей в контексті сучасних вимог відкритості, мобільності, гнучкості навчання та розвитку пізнавальних та особистісних якостей учня.Однією з проблем у сфері реалізації електронного навчання є забезпечення його доступності. Цей показник стосується наявності та організації доступу до необхідних систем навчання, розширення участі, що на наш час розглядаються в двох аспектах. Поняття «доступу до е-навчання» трактується, по-перше, як зміст і обсяг послуг, наявних у певний час. По-друге, як комплекс майнових, соціальних, класових, статевих, вікових, етнічних чинників, фізичних чи розумових здібностей та інших чинників, що впливають на реалізацію е-навчання і мають бути враховані при його проектуванні [4].Поряд з цим, серед суттєвих причин, які перешкоджають ширшому впровадженню і використанню систем електронного навчання, є такі, як наявність достатньої кількості комп’ютерів, програмного забезпечення і необхідних сервісів, доступу до Інтернет, включаючи широкосмуговий доступ, швидкість з’єднання тощо. Розгляд цих питань суттєво залежить від вибору платформи реалізації електронного навчання, на базі якої організується добір і використання різноманітних типів ресурсів, їх систематизація та оптимізація використання.Варто також звернути увагу на доступність важливої інформації, чи є зручні можливості пошуку і вибору необхідного навчального матеріалу. Цей чинник також є критичним при залученні у процес навчання необхідних ресурсів на електронних носіях.Існує ще один вимір доступу до е-навчання, що стосується обмежень у часі і просторі. Це протиріччя вирішується певною мірою за рахунок використання мобільних технологій і розподіленого навчання, які є перспективним напрямом розвитку систем відкритої освіти.Наступний показник стосується якості освітніх послуг, що надаються за допомогою систем е-навчання. Якість електронного навчання і її оцінювання мають багато рівнів таких, як: зміст освіти, рівень підготовки методичних та навчальних матеріалів; персонал і кваліфікація викладачів; стан матеріально-технічного забезпечення; управління навчальним процесом; рівень знань та компетентностей учнів та інших.Предметом численних досліджень є питання оцінки результатів навчання за допомогою комп’ютера. Технологія оцінювання стосується багатьох аспектів середовища навчання. Серед труднощів, які виникають при реалізації електронного оцінювання є такі, як ризик відмови обладнання, висока вартість потужних серверів з великою кількістю клієнтів, необхідність опанування технології оцінювання студентами та викладачами та інші [4].Якість навчальних матеріалів потребує врахування також вимог до обслуговування, управління, проектування інтерфейсу, ергономіки, гігієни та інших. Ці питання не втрачають актуальності у зв’язку з швидким оновленням комп’ютерної техніки. Розробка та впровадження навчальних матеріалів та ресурсів на електронних носіях суттєво взаємообумовлена використанням ефективних методів оцінки їх якості.Окремий комплекс проблем пов’язаний з розробкою вимог і стандартів для освітнього програмного забезпечення. Зокрема, це стосується визначення психолого-педагогічних, дидактичних параметрів оцінки якості освітніх ресурсів. Багато авторів (С. Санс-Сантамарія, Дж. А. Ва­діле, Дж. Гутьєррес Серрано, Н. Фрізен та інші [6]) погоджуються на думці, що хоча стандарти у галузі електронного навчання були розроблені з метою визначення шляхів і способів використання у педагогічній діяльності навчальних об’єктів, реалізованих засобами ІКТ, це скоріше сприяло подальшому пошуку в цьому напрямку, ніж було остаточним рішенням. Існуючі педагогічні характеристики об’єктів орієнтовані здебільшого на можливість спільного використання різних одиниць контенту окремими системи управління е-навчанням. Це не відображає в достатній мірі педагогічні підходи, що стоять за навчальними об’єктами.Загалом із розвитком електронного навчання зростають вимоги до якості освітніх послуг, яка, як свідчать дослідження, суттєво залежить від технологій оцінювання електронних ресурсів та матеріалів та від технологій їх створення та надання користувачеві. В той же час, застосування інтегральних підходів до організації використання та постачання ресурсів та сервісів сприяє удосконаленню і уніфікації підсистем їх розробки та апробації, пошуку та відбору кращих зразків програмного забезпечення, що також може бути передумовою підвищення якості освітніх послуг.Ще один показник, пов’язаний з реалізацією систем е-навчання, характеризує ступінь адаптивності. Цей чинник передбачає застосування досить спеціалізованих та диференційованих систем навчального призначення, що ґрунтуються на моделюванні індивідуальних траєкторій учня чи студента, його рівня знань [3]. У зв’язку з цим, поширення набувають адаптивні технології е-навчання, що враховують особливості індивідуального прогресу учня. Адаптивність передбачає налаштування, координацію процесу навчання відповідно до рівня підготовки, підбір темпу навчання, діагностику досягнутого рівня засвоєння матеріалу, розширення спектру можливостей навчання, придатність для більшого контингенту користувачів.Побудова адаптивної моделі студента, що враховувала б особистісні характеристики, такі як рівень знань, індивідуальні дані, поточні результати навчання, і розробка технологій відстеження його навчальної траєкторії є досить складною математичною і методичною проблемою [3; 4]. Побудова комп’ютерної програми в даному випадку передбачає деякі форми формалізованого подання сукупності знань в предметній області, що вивчається. Розвиток даного типу систем, здебільшого з елементами штучного інтелекту, є досить трудомістким. Зростання ступеню адаптивності є однією з тенденцій розвитку систем електронного навчання, що відбувається за рахунок удосконалення технологій подання, зберігання і добору необхідних засобів. Різноманітні навчальні матеріали, ресурси і сервіси можуть бути надані за потребою користувача, та дають можливість динамічної адаптації до досягнутого рівня знань, компетентності та освітніх уподобань того, хто вчиться.Наступний показник стосується інтеграції та цілісності систем електронного навчання, і тісно пов’язаний із стандартизацією технологій і ресурсів в управлінні системами е-навчання. Ці проблеми виникають у зв’язку з формуванням відкритого середовища навчання, що забезпечує гнучкий доступ до освітніх ресурсів, вибір та зміну темпу навчання, його змісту, часових та просторових меж в залежності від потреб користувачів [1]. Існує тенденція до координації та уніфікації стандартів навчальних матеріалів, розроблених різними організаціями зі стандартизації, такими як IEEE, IMS, ISO / IEC JTC1 SC36 й інші, а також гармонізації національних стандартів з міжнародними. У зв’язку з цим, наукові основи оцінювання інформаційних технологій та способів їх добору і застосування потребують подальшого розвитку.Наступний показник пов’язаний з повномасштабною інтерактивністю засобів ІКТ навчального призначення. Справді, сучасні технології спрямовані на підтримування різних типів діяльності вчителя у віртуальному комп’ютерному класі. Це стосується таких форм навчання, як формування груп, спільнот, що навчаються і взаємодіють віртуально в режимі он-лайн. Щоб організовувати навчальну діяльність в таких спільнотах, використовуються функції, що забезпечують колективний доступ до навчального контенту для групи користувачів, можливість для вчителя проглядати всі комп’ютери у групі, концентрувати увагу учнів за рахунок пауз і повідомлень, підключати або відключати учасників навчального процесу, поширювати файли або посилання серед цільової групи учнів, надсилати повідомлення конкретним учням. Учні також можуть звертатися до учителя за рахунок надання запитань, коментарів, виступів тощо [7]. Організація навчання у віртуальному класі потребує застосування апаратно-програмних засобів доставки навчального контенту, що також суттєво залежить від добору відповідних технологій.Наступний показник стосується безпеки освітнього середовища і передбачає аналіз ризиків та переваг використання комп’ютерних технологій у навчанні. При створенні систем електронного навчання мають враховуватись чинники збереження здоров’я, розвитку інтелектуального потенціалу учня.З огляду на визначені тенденції розвитку та використання систем е-навчання у сучасному освітньому процесі виникає потреба у певній інформаційно-технологічній платформі, яка могла б підтримувати нові форми навчання у відповідності сучасним вимогам доступності, гнучкості, мобільності, індивідуалізації та відкритості освіти [1].Продуктивним видається підхід, за якого проблеми розвитку е-навчання вирішувалися б через призму нових технологій, що надали б підходящу основу для дослідження цих систем, їх розробки і використання. Зокрема, перспективним є використання технології хмарних обчислень, за якої електронні ресурси і об’єкти стають доступні користувачеві в якості веб-сервісу [7].За визначенням Національного Інституту Стандартів і Технологій США (NIST), під хмарними обчисленнями (Cloud Computing) розуміють модель зручного мережного доступу до загального фонду обчислювальних ресурсів (наприклад, мереж, серверів, файлів даних, програмного забезпечення та послуг), які можуть бути швидко надані при умові мінімальних управлінських зусиль та взаємодії з постачальником.Переваги хмарних обчислень у сфері освіти можна охарактеризувати наступними чинниками:- спрощення процесів встановлення, підтримки та ліцензійного обслуговування програмного забезпечення, яке може бути замовлено як Інтернет-сервіс;- гнучкість у використанні різних типів програмного забезпечення, що може порівнюватись, обиратись, досліджуватись, завдяки тому, що його не потрібно кожний раз купляти і встановлювати;- можливість багатоканального поповнення колекцій навчальних ресурсів та організація множинного доступу;- універсалізація процесів розподіленого навчання, завдяки віртуалізації засобів розробки проектів, наприклад, командою програмістів, які всі мають доступ до певного середовища і програмного коду, приладів або лабораторій, інших засобів;- здешевлення обладнання завдяки можливості динамічного нарощування ресурсів апаратного забезпечення, таких як обсяг пам’яті, швидкодія, пропускна здатність тощо;- спрощення організації процесів громіздких обрахунків та підтримування великих масивів даних завдяки тому, що для цього можуть бути використані спеціальні хмарні додатки;- мобільність навчання завдяки використанню хмарних сервісів комунікації, таких як електронна пошта, IP-телефонія, чат, а також надання дискового простору для обміну та зберігання файлів, що уможливлює спілкування та організацію спільної діяльності.Таким чином, впровадження технології хмарних обчислень є перспективним напрямом розвитку систем електронного навчання, що сприятиме реалізації таких засобів і систем, які задовольнятимуть сучасним вимогам до рівня доступності, якості, адаптивності, інтеграції та повномасштабної інтерактивності.

У перекладі з грецької мови діагностика (diagnōstikos) означає здатність до розпізнання [1, 223]. «Педагогічна діагностика нараховує стільки ж років, як і уся педагогічна діяльність» [2, 6], але поняття «педагогічна діагностика» є відносно новим у світовій науці. Як відмічає К. Інгенкамп, він запропонував це поняття «... за аналогією з медичною і психологічною діагностикою у 1968 р. ...» [2, 6].Аналіз літератури [2–11] та ін. свідчить, що педагоги одностайні у визнанні необхідності діагностики особистісних якостей тих, хто навчається, і систематичного докладного аналізу їх навчальних досягнень з метою оптимізації навчального процесу. З цього приводу Ю. Бабанський підкреслює, що «... сама структура процесу навчання передбачає функціонування компонента зворотного зв’язку, без якого неможливо забезпечити регулювання і коригування цього процесу, проектування і конкретизацію нових цілей навчання» [12, 36].Педагогічна діагностика є багатоплановим напрямом педагогічної науки, який швидко розвивається. Тому не дивно, що існує багато підходів до визначення змісту цього поняття. Розпочнемо аналіз з авторського визначення педагогічної діагностики, яке запропоновано К. Інгенкампом:«Педагогічна діагностика призвана, по-перше, оптимізувати процес індивідуального навчання, по-друге, в інтересах суспільства забезпечити правильне визначення результатів навчання и, по-третє, керуючись критеріями, що заздалегідь розроблені, звести до мінімуму помилки під час переводу тих, хто навчається, з однієї навчальної групи до іншої, під час направлення їх на різноманітні курси і вибору спеціалізації навчання. Для досягнення цих цілей у ході діагностичних процедур, з одного боку, встановлюються передумови, що мають окремі індивіди і представники навчальної групи у цілому, а з іншої, визначаються умови, які необхідні для організації планомірного процесу навчання і пізнання. За допомогою педагогічної діагностики аналізується навчальний процес і визначаються результати навчання. При цьому під діагностичною діяльністю розуміється процес, у ході якого (з використанням діагностичного інструментарію або без нього), додержуючись необхідних наукових критеріїв якості, вчитель спостерігає за тими, хто навчається, та здійснює анкетування, обробляє дані спостережень і опитувань та повідомляє про отримані результати з метою описати поведінку, пояснити мотиви або передбачити поведінку в майбутньому» [2, 8].К. Інгенкамп підкреслює, що існує протиріччя між педагогічними і суспільними задачами педагогічної діагностики. У залежності від того, яка саме задача вирішується, відрізнятимуся функції і принципи діагностики. Деякі методи діагностики можуть ефективно застосовуватися тільки для вирішення однієї з цих задач. Тому для прозорості подання матеріалу будемо застосовувати поняття педагогічна експертиза, для підкреслення, що розуміється саме педагогічна діагностика в інтересах суспільства, на відміну від педагогічної діагностики, яка застосовується для оптимізації процесу навчання, тобто в інтересах того, хто навчається.Проведений аналіз науково-педагогічної літератури [2; 3; 12; 7; 4; 5; 8; 10; 11] та ін. свідчить, що серед дослідників немає суперечностей щодо таких ознак педагогічної діагностики:реалізує зворотний зв’язок в системі управління навчальним процесом;здійснюється з метою покращення процесу навчання (індивідуального або освіти у цілому) через вплив на умови і методи навчання;здійснюється невідривно від процесу навчання і є складовою цього процесу;передбачає здійснення педагогічного діагнозу, тобто детальний аналіз стану і динаміки розвитку студента, виявлення обставин недоліків, що дозволяє класифікувати студента за певним комплексом параметрів;передбачає аналіз передумов навчання, що мають окремі студенти або група у цілому;передбачає аналіз умов навчання, тобто перебігу навчального процесу і впливових факторів;забезпечує прогнозування перебігу навчального процесу.Деякі дослідники також включають до ознак діагностики здійснення оцінювання ([10; 5; 7] та ін.) і заохочення [5; 2] тих, хто навчається. На наш погляд, реалізація функції заохочення шляхом позитивної або негативної оцінки не є ознакою діагностики і більш притаманна контролю. Якщо припустити, що заохочення є необхідною функцією діагностики, арсенал методів діагностування суттєво звузиться. Чи будуть студенти відверто відповідати на запитання анкети, якщо вони знають, що за результатами дослідження їх похвалять або оцінять негативно? Чи скористається студент у вільний від аудиторних занять час автоматизованою системою тестування з метою закріпити власні знання і спрямувати навчальні зусилля, якщо виставлена системою оцінка може вплинути на підсумкову. Діагностика передбачає докладний аналіз не тільки навчальних досягнень, але і здібностей до певних дій, тобто властивостей особистості. По-перше, це висуває підвищені вимоги до докладності інформації про студента, тому не можна нехтувати високоінформативними методами діагностики, в тому числі такими, що не захищені від умисного спотворення результатів студентами. Потрібна довіра студентів до діагностичних заходів, їх впевненість, що результати не викликатиме негативних емоцій або інших наслідків. По-друге, докладна діагностика особистості є дуже делікатною сферою діяльності, спроби емоційно-ціннісного оцінювання здібностей можуть викликати неадекватну реакцію з боку студента, оскільки здібності у студентському віці здебільшого сформовані і їх розвиток дуже ускладнений. Психологи, наприклад, ніколи не оцінюють властивості випробуваних як добрі або погані: мова завжди йде про те як вибрати сферу діяльності, щоб оптимально реалізувати власну особистість.Щодо оцінювання, то воно має дві складові. По-перше, оцінка –«вимірювання знань, умінь, навичок, погляд на їх рівень» [3, 362], і у такому розумінні оцінювання, безумовно, є функцією педагогічної діагностики. З іншого боку оцінка передбачає вплив на особистість «... вона може виявитися у похвалі словом, жесті, міміці вчителя, короткому судженні, догані, оціночному вислові» [3, 362]. Така емоційно-ціннісна оцінка, на наш погляд, не відповідає завданням педагогічної діагностики, як було показано вище. І. Підласий застосовує термін «оцінювання» у зв’язку з метою педагогічної діагностики: «Метою дидактичного діагностування є своєчасне виявлення, оцінювання і аналіз перебігу навчального процесу у зв’язку з його продуктивністю» [7, 544]. Але це не оцінювання учня як особистості. Мова йде про аналіз навчального процесу з точки зору його продуктивності. І. Підласий також розглядає оцінку як «... спосіб раціонального визначення особистого рейтингу ...» [7, 546], – такий підхід насамперед передбачає не оцінку, а самооцінку за результатами вимірювання окремих властивостей особистості та її навчальних досягнень. Щоб уникнути багатозначності поняття «оцінювання», пропонуємо для педагогічної діагностики застосовувати терміни «вимірювання» і «аналіз».Сказане не заперечує високого значення оцінювання і заохочення для управління навчальною діяльністю студента.Якісне визначення поняття педагогічної діагностики не можливе без встановлення зв’язків між ним і традиційним поняттям педагогічного контролю. Традиційно педагогічна діагностика розвивалася як складова педагогічного контролю. Це знайшло відображення у науковій і навчальної педагогічної літературі ([3; 13; 4] тощо), і закріплено у «Критеріях оцінювання навчальних досягнень» [14] через виділення діагностико-керуючої функції педагогічного контролю «... що допомагає виявити причини труднощів, які виникають в учня у навчанні, прогалини у знаннях і вміннях, і визначити конкретні шляхи усунення недоліків» [3, 363]. Таким чином, сутність діагностико-керуючої функції педагогічного контролю відповідає сутності педагогічної діагностики.В. Бондар розглядає педагогічну діагностику як новий рівень педагогічного контролю: «контроль з боку вчителів за результатами діяльності учнів трактується як педагогічна діагностика і виходить за межі перевірки й оцінювання знань, вмінь та навичок. За педагогічної діагностики, яка здебільшого застосовується до виховання, враховуються індивідуальні особливості учнів: їхні інтереси, потреби й мотиви; захоплення, нахили, здатності та здібності; особливості перебігу психічних процесів – мови й мислення; уваги, уяви і фантазії; пам’яті, емоцій, волі тощо» [8, 183].І. Підласий [7], Н. Морзе [10] і Л. Крившенко [15] розглядають педагогічний контроль як складову педагогічної діагностики.Г. Атанов виділяє два підходу до проведення контролю: на основі «... інтегральної оцінки того, що знає або вміє той, хто навчається ...» [16, 154] або на основі педагогічної діагностики, яка «... проводиться з метою управління навчальним процесом, його корекції ...» і передбачає визначення того, «що саме не знає / не вміє той, хто навчається ...» [16, 155]. Таким чином бачимо, що є спільні методи, що застосовуються і для контролю, і для діагностики. Однак, є методи контролю, що визначають інтегральну оцінку результату навчальної діяльності студента, такі методи не дають достатньої інформації з точки зору діагностики. З іншого боку, частина методів діагностики, таких як, наприклад, анкетування не можуть застосовуватися для здійснення контролю, оскільки студент може умисно спотворити результати з метою отримання позитивної оцінки.На нашу думку педагогічний контроль і педагогічна діагностика відрізняються за метою і спрямованістю результатів, тому це різні, хоча і дуже близькі поняття. Мета педагогічного контролю – корекція особистості студента, його дій, ставлення до навчання, крім цього, контроль виконує і діагностичну функцію. Мета діагностики – інформаційне забезпечення системи управління навчальним процесом, вибір оптимального методу навчання у конкретний момент навчального процесу.Педагогічна діагностика і педагогічний контроль здійснюються невідривно від навчального процесу і є компонентами навчального процесу, методи контролю і діагностики виконують навчальну функцію і можуть розглядатися як своєрідні методи навчання [7, 545]. У практиці навчання діагностика і контроль здебільшого здійснюються спільно: з одного боку, діагностика є однією з функцій педагогічного контролю, з іншого боку, педагогічний контроль часто застосовує методи діагностики. Але різна спрямованість педагогічного контролю і педагогічної діагностики змушує розглядати їх окремо як різні підсистеми педагогічної системи. З урахуванням поглядів на педагогічну систему як багатовимірну «... з такими основними векторами: організаційним, управлінським, діалогічним ...» [17] можна сказати, що педагогічний контроль відноситься до організаційного вектору, а педагогічна діагностика до управлінського. У таблиці 1.1 наведено фактори що зумовлюють диференціацію понять педагогічна діагностика і педагогічний контроль.Таблиця 1.1. педагогічний контрольпедагогічна діагностикаі контроль, і діагностика є компонентами педагогічної системидіагностика є однією з функцій контролюпедагогічний контроль застосовує деякі методи діагностикиконтролювати можна тільки те, що свідомо формується (навчальні досягнення, поведінку тощо)педагогічній діагностиці підлягають не тільки навчальні досягнення студента, але і його початкова підготовка, мотиви, деякі психофізіологічні властивості, що впливають на ефективність навчання, тощоконтроль передбачає прямий вплив на студента: заохочення або покараннядіагностика передбачає непрямий вплив на студента через рекомендації щодо вибору методу навчанняконтроль може здійснюватися як на основі діагностики шляхом узагальнення результатів, так і за допомогою інтегральних методів, що перевіряють сформованість професійної компетентності через виконання комплексних практичних завданьдіагностика завжди передбачає детальний аналіз за елементами, що складають очікуваний результат навчання діагностика передбачає виявлення причин труднощівконтроль включає в себе інтегральну оцінку навчальної діяльності студента та його досягненьдіагностика передбачає обробку даних: інтерпретацію, класифікацію, формування рекомендацій щодо корекції навчання, прогнозуванняконтроль передбачає емоційно-ціннісну оцінку особистостірезультати діагностики емоційно-нейтральніконтроль передбачає оперативну реакцію на виявлені порушення або успіхиінтерпретація результатів діагностики здійснюється після накопичення необхідного об’єму данихмета контролю – корекція особистості студента, його дій, ставлення до навчання мета діагностики – інформаційне забезпечення системи управління навчальним процесом щодо вибору змісту і методів навчанняТаким чином педагогічна діагностика і педагогічний контроль є окремими підсистемами навчального процесу, але деякі їх функції співпадають за змістом, хоча і реалізуються у різному ступені.

В Меморандумі неперервної освіти Європейського союзу зафіксовано, що «Європа вже вступила в «епоху знань»…». Тому сьогодні безперечною є теза про успішність переходу до економіки і суспільства, основаних на знаннях, за умов супроводу його процесом неперервної освіти – учіння довжиною в життя (lifelong learning) [7]. Відтак, концепція освіти впродовж всього життя у ХХІ столітті набула ключового значення.Очевидно, що необхідність у неперервній освіті, професійній підготовці виникає щоразу, коли людина зустрічається з чимсь новим, що з’являється в його професійному й особистому житті. Тому ця необхідність нині набуває все більшої актуальності. За результатами дослідження проблеми неперервності освіти в глобалізованому світі М. Вартанян дійшов висновку, що неперервна освіта має репрезентувати «не тільки освітній шлях людини довжиною в життя з широким спектром можливостей доступу до освіти, але й трьохмірний освітній простір, в якому кожна людина може і зобов’язана знайти свою освітню траєкторію, що відповідає її індивідуальним запитам і потребам суспільства, рівень глибини якої залежить лише від його здібностей» [1, 21]. Ця позиція науковця близька нам за суттю, оскільки відповідає потребам керівників професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) з огляду на специфіку їх управлінської діяльності і може бути основою для побудови такої освітньої траєкторії кожного з них. Вона цілком органічно вбудовується в цілісну систему неперервної професійної освіти як її складова, забезпечуючи підвищення професіоналізму керівників ПТНЗ, їх потребу в постійному професійному вдосконаленні.Проблема неперервної професійної освіти знаходиться в центрі уваги відомих вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких О. Гагаріна, Т. Десятов, С. Коваленко, Л. Кравченко, Л. Лукьянова, Н. Ничкало, В. Олійник, Л. Сігаєва тощо. Безумовно, що основною сферою реалізації неперервності підвищення професійного рівня управлінця (менеджера) є післядипломна освіта, додаткова освіта та самоосвіта. На переконання В. Олійника, самоосвіта керівного персоналу ПТНЗ (як окремий елемент системи післядипломної педагогічної освіти) має бути керованою в міжкурсовий період за акумулятивним принципом і становити фундамент для здобуття вищих освітньо-кваліфікаційних рівнів [1111, 252].Досліджуючи наукові основи підготовки менеджерів освіти у системі неперервної педагогічної освіти, Л. Кравченко модифікувала поняття «педагогічна професійна підготовка менеджера освіти» як «поетапний концентричний індивідуалізований процес цілеспрямованого формування особистісно і соціально значущих професійно-педагогічних компетентностей фахівця та його самоздійснення у системі освіти впродовж життя» [5]. Ідеї, сформульовані Л. Кравченко в концепції професійної підготовки менеджера освіти, можна вважати основоположними для розвитку інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) керівників ПТНЗ, оскільки вони відображають поступальне вдосконалення професіоналізму як індивідуального процесу довжиною в усе життя, висвітлюють наукові засади до організації керованої самоосвіти в міжкурсовий період.Відомо, що будь-який підхід визначається певною ідеєю, концепцією, принципом і базується на основних категоріях. Ідеї неперервності освіти людини в усі періоди її життєдіяльності, розвинуті до теоретичних положень, створили передумови для розробки і розвитку акмеології (акме в перекладі з давньогрецької – вища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора) як нової міждисциплінарної галузі наукового знання, що межує з усіма науками, які вивчають людину і які вивчає сама людина в процесі професійного становлення. Акмеологія цілеспрямовано виокремлює професіоналізм і чинники впливу на нього [6, 7]. Завданням акмеології є побудова, розроблення і вдосконалення систем професійної майстерності, для яких ключовими є поняття продуктивності і рівня професіоналізму [3].Здійснення науковцями досліджень в галузі акмеології стосуються вивчення і використання резервних можливостей педагога щодо стану професійного і особистісного зростання – акме. Однак, досягнення суб’єктом навчання вершини професійної майстерності було «природнім в умовах орієнтації освіти на підготовку необхідних для держави спеціалістів і при розгляді професійної освіти як головної цінності…» [16, 45]. Водночас, при такому підході ця парадигма також орієнтується на соціальні норми і фактично дублює андрогогічну. Тому, на думку Ю. Фокіна, цей напрям можна назвати професійною акмеологією. Очевидно, в реаліях сьогодення, коли здійснюється переорієнтація на особистість, її індивідуальні потреби, виникла необхідність змінити орієнтири. Вчений вважає, що при акмеологічному підході до процесів навчання було б більш природним орієнтуватись на потенціал суб’єкта учіння, на його індивідуальність (людина як унікальна самобутня особистість, яка реалізує себе в творчий діяльності). Тоді орієнтація на соціальні норми стає нераціональною і керуватись слід нормами, що залежать від індивідуальності суб’єкта навчання. У такому разі змінюються орієнтири акмеологічної парадигми – викладання має бути спрямоване на допомогу суб’єкту навчання в досягненні вершини його можливостей, в найбільш повній реалізації ним потенціалу своєї особистості. Тобто, той потенціал, яким володіє суб’єкт навчання, може бути розвинутим до таких висот специфічної діяльності, про існування яких інші люди й не здогадувались, а соціальні норми відсутні. В той час як суспільно визнану вершину професійної майстерності індивід досягти нездатний. Такий підхід зараз використовується в дефектології, але «для забезпечення досягнення вершини реалізації індивідуального потенціалу такого підходу потребує кожний, навіть із здібностями і можливостями для одержання установленої суспільством вищої освіти» [16, 46].Такий погляд близький нам за своєю сутністю, оскільки він відповідає особливостям управлінської діяльності керівного персоналу ПТНЗ. Адже в Україні функціонують різнотипні ПТНЗ різних форм власності та підпорядкування, які відрізняються за рівнем атестації, профілем підготовки кваліфікованих робітників для різних галузей виробництва, умовами соціально-економічного регіонального розвитку тощо.Для подальшого дослідження заявленої проблеми необхідно визначити сутність поняття «керівник ПТНЗ». Семантичний аналіз поняття «керівник» показав що це «той, хто керує ким-, чим-небудь, очолює когось, щось» [9, 827]. Це також менеджер – найманий робітник, зайнятий професійною організаторською діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи, наділений суб’єктом власності визначеними повноваженнями. До числа керівників відносять лінійних і функціональних керівників організації та її структурних підрозділів [2]. В сучасну професійну педагогіку вводяться нові поняття і категорії, що вказує на її постійний розвиток і конвергенцію з іншими науками, зокрема менеджментом. Так, в науковому дослідженні Л. Кравченко на основі авторського компетентнісно-концентричного наукового підходу репрезентовано поняття «менеджер освіти». Нею визначено, що це професіонал високого рівня, освітній лідер, організатор педагогічної взаємодії, що «має спеціальну професійну підготовку, конвергентний світогляд, наділений владними повноваженнями з боку держави чи власника закладу, професійно керує педагогічним колективом відповідно до мети, місії й освітніх стандартів та соціально значущих педагогічних вимог, забезпечує рентабельність і конкурентоздатність освіти, здійснює моніторинг внутрішнього і зовнішнього педагогічного середовища, проводить маркетинг освітніх послуг, налагоджує ефективні зв’язки з громадськістю, як креативна особистість займається оперативним упровадженням інновацій у практику діяльності закладу» [5]. Отже, на основі смислового визначення цього поняття керівниками є директор і його заступники, директор (завідувач) філіалу, завідувач відділення, старший майстер, тобто ті особи, які працюють на керівних посадах, визначених Типовими штатними нормативами ПТНЗ. Вони мають затверджені функціональні обов’язки, що корелюють із змістом наукової категорії «менеджер освіти», і виходять за межі педагогічної діяльності, чим і зумовлюється необхідність визначення індивідуальної траєкторії їх самоосвіти. Керівництво нею в міжкурсовий період сьогодні здійснюється обласними навчально-(науково-)методичними центрами професійно-технічної освіти, які, зазвичай, і визначають зміст самоосвітньої діяльності керівного персоналу ПТНЗ, виходячи з потреб регіону (планують семінари, круглі столи, педагогічні читання, надання методичної допомоги тощо). Однак, останнім часом спостерігається тенденція зростання потреби керівників ПТНЗ у дослідженні окремих проблем розвитку педагогічних процесів, що виражається в координації тем дисертацій, створенні експериментальних майданчиків, підписанні договорів з науковими установами про співпрацю, участь у міжнародних і всеукраїнських виставках, публікації статей у фахових виданнях, виступах на всеукраїнських науково-практичних та науково-методичних семінарах тощо. Реалізація цієї потреби і визначає індивідуальну траєкторію руху особистості керівника до тієї вершини професіоналізму (акме), яку сьогодні він визначає самостійно і здебільшого інтуїтивно. Водночас саме поняття «керована» (самоосвіта) передбачає визначення цілей, планування, організацію, координацію, контроль, при необхідності корегування, аналізу і обов’язково рефлексії.Стратегія управління сучасним ПТНЗ потребує від керівників знань, умінь, навичок і здатності приймати неординарні рішення, організовувати інноваційні, творчі процеси в умовах певної невизначеності, високої конкуренції на ринку освітніх послуг і ринку праці, що зумовлює необхідність постійного суб’єктивного розвитку та опанування різними компетентностями, зокрема інформаційно-аналітичною, яка науковцями визнана невід’ємною складовою управлінської діяльності. Педагогічна практика свідчить, що формування і розвиток інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) не носить цілеспрямованого і обґрунтованого характеру в системі підвищення кваліфікації керівників ПТНЗ. Прояв цієї компетентності здебільшого залежить від ситуативних чинників, а тому в практиці управління не корелює з професіоналізмом управлінця. Однак, нерідко її недостатній розвиток стає причиною невдач в управлінській діяльності [14, 449].Аналіз останніх досліджень і публікацій з філософії, соціології, менеджменту, педагогіки і психології засвідчує зростання інтересу вчених до інформаційного аспекту дійсності та діяльності, що виникає на її основі, та висвітлений в наукових працях Ю. Абрамова, Д. Блюменау, Н. Ващекіна, В. Глушкова, О. Єлчанінової, С. Злочевського, Л. Кедровської, О. Кузя, А. Урсула та інших. Значна увага приділяється вивченню проблеми інформаційного забезпечення управління організаціями (В. Афанасьєв, Г. Воробйов, В. Волович, Н. Дніпренко, Л. Козачкова, В. Тарасенко, С. Шапіро тощо). В. Биков, Г. Бордовський, І. Гришанов, Ю. Дорошенко, М. Жалдак, Л. Калініна, Т. Коваль, В. Лапінський, А. Олійник, Н. Островерхова, Т. Поясок, С. Сисоєва, Л. Сущенко, Н. Тверезовська, І. Утюж та інші розглядають інформаційно-аналітичну діяльність у контексті управління навчальними закладами та організації навчально-виховним процесом.Вивчення результатів науково-дослідної роботи вказує на те, що кожний окремо взятий процес управління в ПТНЗ здійснюється за допомогою інформації – її вивчення, аналізу і синтезу, якісно-смислової переробки, в результаті чого виникає нова інформація та нові знання. З кожним днем у практичних працівників зростає об’єм інформації, що потребує обробки, вивчення, осмислення та прикладного застосування. Тобто, постійний розвиток ІАК суб’єктів управління ПТНЗ є очевидною необхідністю. На це вказують і результати вивчення нами ступеня готовності керівного складу ПТНЗ до реалізації ІАК в практичній діяльності. Саме труднощі, що виникають у роботі з різною інформацією, брак часу, відсутність необхідних «знань, умінь і навичок» як фундаменту інформаційно-аналітичної діяльності (ІАД), часто демотивують керівників до вивчення наукових підходів здійснення управління педагогічним і учнівським колективами, вивчення сучасних тенденцій розвитку професійної освіти і навчання, досвіду роботи своїх колег як за кордоном, так і на теренах країни, тощо.Повертаючись до проблеми нашого дослідження, зазначимо, що ІАК керівників ПТНЗ за визначенням учених (О. Гайдамак, Н. Гайсинк, Т. Єлканова, Н. Зинчук, О. Назначило, В. Омельченко, Н. Рижова, І. Савченко, О. Філімонова, В. Фомін, Н. Фролова, В. Ягупов) є складним, інтегрованим, особистісним та індивідуальним утворенням, до складу якого обов’язково входять когнітивний і функціональний (діяльнісний, процесуальний) компоненти. Для їх розвитку в системі неперервної освіти, а також самоосвіти необхідно передбачити певний зміст – програму як інформаційну технологію розвитку ІАК керівного складу ПТНЗ. Саме її розроблення забезпечить керовану самоосвіту управлінців, а використання різних форм контролю і самоконтролю, самооцінки (рефлексії) – стимулювання до опанування наукових підходів у роботі з інформацією. Таким чином, окреслиться роль обласних навчально-(науково-)методичних центрів професійно-технічної освіти в реалізації акмеологічної парадигми щодо розвитку менеджерів освіти.Існують різні підходи до розроблення навчальних програм. У науковій літературі, що висвітлює результати дослідження проблеми розвитку ІАК, представлені програми формування і розвитку цього утворення у студентів і курсантів. У нашому дослідженні ми маємо справу з дорослими людьми з багатим досвід педагогічної роботи і управлінської діяльності, амбітними у визначенні життєвих і професійних цілей, що необхідно враховувати як при конструюванні змістової складової інформаційної технології розвитку в них ІАК, так і процесуальної. Тому вважаємо, що розроблення програми має здійснюватись на основі діагностики (для визначення рівня сформованої ІАК, потенціалу особистості керівника та його потреб). Адже в «самому загальному вигляді компетентність фахівця – це актуальна особиста якість людини, заснована на знаннях, інтелектуально і особисто зумовлених його соціально-професійними інтересами» [15, 14–15]. Вибір форм навчання також бажано узгоджувати. При цьому необхідно запропонувати декілька, щоб була альтернатива вибору. Не менш важливим є з’ясування очікувань учасників процесу розвитку ІАК щодо обраних ними інформаційних ролей (приймальник, розповсюджувач, оратор) [13]. Одним із методів з’ясування очікувань є робота з «листами очікувань», в яких пропонується закінчити одну із фраз (наприклад: «я сподіваюсь, що виконання цієї програми буде …», «я бажав би (бажала) унести з собою …», «я очікую, що …», «я буду розчарований (розчарована), якщо …» і т. ін.). Вони мають певне значення: для організаторів процесу навчання – дають інформацію про те, на що сподіваються учасники процесу, для самих керівників – це деякою мірою стимул для цілеспрямованої роботи.Ефективний розвиток ІАК керівників ПТНЗ у процесі неперервної професійної освіти, зокрема в міжкурсовий період, як зазначалось вище, передбачає визначення мети і завдань. Метою нашої програми є розвиток ІАК керівників ПТНЗ, а завдання полягають у: вивченні теоретичної основи ІАД (систему теоретичних і технологічних знань); розвинути в керівників інформаційно-аналітичні уміння, рефлексивні здібності, що допомагають усвідомлювати і оцінювати ІАД. Отже, реалізація програми розвитку ІАК дасть змогу її учасникам опанувати системою інформаційно-аналітичних знань (базовими поняттями, технологіями – способами і методами – здійснення ІАД; реалізувати їх на практиці (опанувати інформаційно-аналітичними уміннями); оцінювати і корегувати ІАД, визначати перспективи розвитку ІАК у межах власного потенціалу.При розробленні програми можливе використання блочно-модульного структурування навчального матеріалу з урахуванням рівня сформованості ІАК керівника. Ґрунтуючись на результатах попереднього опитування керівного персоналу ПТНЗ, зазначимо, що зміст програми може містити, наприклад, такі теми: основні теоретичні положення розвитку ІАК, організація ІАД, засоби забезпечення ІАД, інформаційний пошук, обробка і фіксація інформації, аналіз і синтез отриманої інформації, практичне використання інформації в управлінській діяльності, самодіагностика рівня ІАК.Для визначення блочно-модульного розподілу навчального матеріалу, орієнтуючись на загальну структуру діяльності і логіку управлінської діяльності керівників ПТНЗ, ми визначили структуру їх ІАД і виокремили інформаційно-аналітичні уміння, які необхідні в роботі з інформацією. Одержані результати показані на рис. 1, який ілюструє, що на першому етапі ІАД – мотиваційно-цільовому – керівник використовує управлінські уміння (коректне формулювання своїх інформаційних запитів; визначення потреби певного інформаційного ресурсу в межах оперативного і стратегічного управління ПТНЗ; сприйняття і активний пошук усіх різновидів і типів інформації; уміння, що запезпечують планування, організацію і регулювання інформаційно-аналітичної дільності; створення і забезпечення розвитку інформаційної системи ПТНЗ); на другому етапі – організаційно-виконавчому – затребувані

Для археологічних пам’яток гончарна колекція є одним із основних джерел інформації не лише про культуру та світогляд давніх людей, але й загалом про їх існування. Одним із найбільш інформативних параметрів, що характеризують застосування посуду на пам’ятці, є його об’єм. Особливо це актуально для пам’яток з незначним розмаїттям типів посуду, таких як Генералка-2 — поселення доби ранньої бронзи на острові Хортиця. Для розуміння особливостей господарювання об’єми посудин мають вирішальне значення, однак нечасто стають об’єктом наукового вивчення. Частково це пов’язано з проблемами їх визначення за умови фрагментарності виробів. Однак цей ключовий параметр природно пов’язаний з іншими метричними характеристиками горщиків. За умови значної фрагментарності посудин важливою видається перспектива приблизного визначення об’єму за набором інших метричних ознак, які можна обрахувати, наприклад, навіть за невеликим фрагментом вінець. Таку приблизну оцінку уможливлює те, що кераміка Генералки-2 добре поділяється на окремі кластери (великі, середні та малі горщики) саме за об’ємом посудин. Крім об’ємних кластерів, колекція пам’ятки дозволяє чітко виокремити техніко-типологічні групи, пов’язані з орнаментацією артефактів, адже однаковий орнамент та композиція повторюються там на серіях подібних горщиків. Таким чином утворюється щонайменше три окремі групи. Величина кореляції між цими непов’язаними таксонами віддзеркалює рівень зв’язку техніки виконання посудини та її майбутньої функції (беззаперечно пов’язаної з об’ємом). Утім, для ретельного й точного дослідження такої кореляції вибірку має бути збільшено, що можливо лише за визначення об’ємних кластерів низки неповних посудин.

Мета роботи: визначення об’єму хірургічного втручання при вузловому зобі на фоні автоімунного тиреоїдиту з урахуванням активності процесів апоптозу та проліферації, індексу проліферативної активності.Матеріали і методи. На пункційному матеріалі ЩЗ, отриманому від 80 хворих із гістологічно верифікованим діагнозом вузловий зоб на фоні автоімунного тиреоїдиту до хірургічного лікування та через 1,5 – 3 роки після нього, проведені імуногістохімічні дослідження з використанням моноклональних антитіл проти Ki-67, Fas, FasL, Bcl-2 та P53 антигенів. За віддаленими результатами виділили дві групи хворих. До першої групи, яка становить 53 пацієнти, включені випадки, в яких не було розладів функції тиреоїдного залишку і змін об’єму залишеної частки залози порівняно з показниками до операції. Другу групу склали 27 хворих із клінічними і лабораторними ознаками післяопераційного гіпотиреозу середнього і тяжкого ступенів тяжкості, збільшенням об’єму залишеної частки залози на фоні прогресуючої лімфоїдної інфільтрації. Пацієнти обох груп у післяопераційному період отримували патогенетично обґрунтовану медикаментозну терапію автоімунного тиреоїдиту.Результати досліджень та їх обговорення. Проведені дослідження дозволяють розмежувати вибір об’єму операції – гемітиреоїдектомія чи тиреоїдектомія залежно від функціональної спроможності ЩЗ та показників апоптозу і проліферації у неураженій вузлом частці залози. Вважаємо, що тиреоїдектомія показана при поєднанні таких показників досліджуваних тестів: об’єм неураженої вузлом частки ЩЗ більший за 10 см3, рівень ТТГ більше за 3,55 мОД/л, вільного Т4 менше за 12,91 пмоль/л, рівень АТПО більше за 80,25 ОД/мл та АТТГ більше за 89,34 ОД/мл з показниками лімфопроліферативної активності та апоптозу, зокрема рівнів ІПА Ki-67 вищими за 10,55 %, ІІРК FasL – за 51 %, ІІРК Bcl-2 – за 90 %, та ІІРК p53 нижче 50 % і ІІРК Fas нижче 43 %.

У статті викладені сучасні уявлення щодо ролі рестриктивної інфузійної терапії для оптимізації фармакологічного закриття артеріальної протоки в недоношених новонароджених, проаналізований вплив різних режимів рестриктивної інфузійної терапії на термін закриття відкритої артеріальної протоки, описаний власний досвід.На основі досліджень у статті доведено, що для раннього закриття артеріальної протоки принциповим вважається не тільки вибір препарату інгібітору циклооксигенази, а й чітке дотримання обмеження об’єму інфузійної терапії в перші 5 діб життя. У статті проаналізовані різні рівні фізіологічної втрати ваги тіла в недоношених новонароджених у перший тиждень життя та її вплив у комплексній терапії успішного закриття відкритої артеріальної протоки.

Розвиток сучасної імплантологічної галузі, що дозволяє провести ефективну реабілітацію стоматологічних пацієнтів у випадках часткової та повної адентії, передбачає скорочення кількості відносних протипоказань до встановлення титанових інтраосальних конструкцій, особливо у випадках дефіциту кісткової тканини чи недостатніх геометричних параметрах резидуального гребеня.Мета дослідження – проаналізувати результати застосування принципів клітинної інженерії у стоматологічній практиці за даними проведених клінічних, лабораторних та експериментальних досліджень, опублікованих у періодичних наукових виданнях та обґрунтувати потребу систематизації різних підходів до підвищення ефективності реконструктивних маніпуляцій у щелепно-лицевій ділянці.Матеріали і методи. В ході ретроспективного аналізу літературних джерел було проаналізовано 98 наукових публікацій, з яких дані 32 були детально репрезентовані як такі, що значно відрізняються або ж представляють різні якісні підходи реконструктивних маніпуляцій у стоматологічній практиці. Пошук первинних даних проводили з використанням пошукової системи Google Scholar за ключовими словами, з формулюванням пошукового запиту у вигляді окремих слів або ж словосполучень. Вибірку відповідних публікацій здійснювали з використанням методу контент-аналізу, принципи використання якого дозволили систематизувати результати цільових наукових досліджень у програмному забезпеченні Microsoft Excel 2013 (Microsoft Office, 2013).Результати досліджень та їх обговорення. Проведено аналіз застосування принципів клітинної інженерії у стоматологічній практиці за даними клінічних, лабораторних та експериментальних досліджень, дозволяє зробити висновок про складність систематизації отриманих результатів, у зв’язку із різним методологічним підходом до проведення досліджень, використанням різних параметрів оцінки вихідних та кінцевих результатів, та відмінністю цільового призначення того чи іншого методу регенераторної терапії – від фактичного відновлення певного об’єму кісткової тканини до підтвердження думки про існуючий регенераторний потенціал.Висновки. Подальша розробка та модифікація існуючих підходів регенеративної терапії матеріалами 3 покоління за Egusa (2012) забезпечує підвищення ефективності проведення різних типів реконструктивних втручань у щелепно-лицевій ділянці, а відсутність відповідних алгоритмів менеджменту стовбурових клітин, їх адекватного збору та трансферу з подальшою підсадкою залишається актуальними питаннями регенераторної терапії в стоматології.

Резюме. Вибір теми дослідження визначається високим відсотком різноманітних ускладнень у пацієнтів з ІХС не тільки з боку ССС, але й інших органів. Така ситуація часто розвивається на фоні дефіциту віт.D і швидко приводить до ХСН внаслідок відсутності системи раннього розпізнавання і надійних методів прогнозування, що обумовлює низьку ефективність лікування і профілактики таких ускладнень. Це є причиною високої смертності цих хворих. Мета роботи – за рівнями регресії розробити математичну модель для прогнозування розвитку важкого ступеня ХСН у пацієнтів з діагнозом дефіцит віт. D. Методи дослідження. 120 пацієнтів (середній вік 58,6±6,65 років) за рівнем дефіциту вітаміну D були розділені на гр.А (з сер. рівнем віт.D – 19,0-23,7пг/мл) і гр.Б (з низьким рівнем віт.D до 10,9пг/мл). Вони пройшли антропометричне обстеження, лабораторні, клінічні та інструментальні дослідження зразу після виявлення дефіциту віт.D і через 12 міс на предмет виявлення серцево-судинної патології. Діагноз ХСН був поставлений на підставі рівня натрійдіуретичного пептиду. Ступінь ожиріння визначали за ІМТ. Дисліпідемію аналізували за заг. холестерином, ТГ,ЛПВЩ і ЛПН. Для оцінки ЯЖ використ. анкету SF-36. Препарати еритроцитів периферичної крові досліджували у скануючому електронному мікроскопі JEOL-25A-T225 (Японія), а середній корпускулярний об’єм еритроцита визначали морфометричною програмою ImageJ. Метод логістичної регресії дозволив розробити відповідну формулу, що дозволяє встановити вірогідність впливу різних патологічних факторів на розвиток ХСН у людей з дефіцитом вітаміну D з врахуванням розмірів та форми еритроцитів ПК. Якщо результат знаходиться в діапазоні від 0 до 45% він оцінюється як «мінімальний ризик» для розвитку ХСН, якщо результат становить 46-75% він оцінюється як «середній ризик», якщо перевищує 76%, він оцінюється як «високий ризик» розвитку ХСН. Результати. Дослідження дало змогу більш точного встановлення ймовірності розвитку ХСН протягом року: якщо у пацієнта позитивна прогностична цінність була низькою, то ймовірність того, що у нього не буде розвиватися ХСН при сприятливому прогнозі (негативна прогностична цінність), становила 96,6-100,0%. Якщо у пацієнта при попередньо прогнозованому високому ризику чутливість тесту складає 100,0%, то за показниками діагностичної специфічності ймовірність розвитку ХСН при несприятливому прогнозі, буде становити 93,9%, при цьому точність складає 96,0%. За результатами кластерного аналізу створена багатовимірна статистично обґрунтована схема-модель, яка дозволила класифікувати всіх пацієнтів в однорідні групи за рівнем дефіциту вітаміну D та кількістю незворотних форм еритроцитів периферичної крові. Набір різних показників було розподілено на окремі кластери, які можуть використовуватись в ролі прогностичних критеріїв і точок прикладання різноманітних засобів специфічної терапії для оптимізації та покращення провідних показників соматичного здоров’я таких пацієнтів. Висновок. Створена модель прогнозування розвитку ХСН, має досить високу чутливість і, якщо результати прогнозу вказують на високий ризик розвитку ХСН, то навіть стандартна терапія буде мати несприятливі результати і в такого пацієнта слід очікувати різноманітних ускладнень, що є підставою для розробки інтенсивних заходів їх профілактики. Ключові слова: серцева недостатність, вітамін D, регресія, кластери, еритроцити.