Journal articles on the topic 'Об’єкти культурної спадщини'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Об’єкти культурної спадщини.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Об’єкти культурної спадщини.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Притулюк, Василь. "ЗБЕРЕЖЕННЯ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ КРІЗЬ ДОСВІД РЕСТИТУЦІЇ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКИХ ВЗАЄМИН." Litopys Volyni, no. 25 (December 10, 2021): 99–103. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.25.16.
Full textAbstract:
Культурна спадщина – це сукупність успадкованих нацією від попередніх поколінь об’єктів культурної спадщини, результат надбань духовної та матеріальної культури народу. Одними з різновидів матеріальної культури є рукописи, книги, архівні матеріали, наукові колекції, різноманітні предмети художнього, історичного або ж археологічного значення, які мають художнє, історичне, етнографічне чи наукове значення. Саме про таку частину культурної спадщини йтиметься у запропонованій статті. Найчастіше народи, що проживають на порубіжних землях, мають спільну історію або ж будували власну державність на одних і тих самих теренах чи пережили військові конфлікти, стикаються з проблемою спільної культурної спадщини. Доволі часто трапляється так, що на одні й ті самі об’єкти культурної спадщини висловлюють претензії два або більше народів. Ці питання нині регулюються міжнародним правом, саме останнє і визначає приналежність того чи іншого об’єкта культурної спадщини до надбань конкретної нації. Реституція культурних цінностей у відносинах між державами відіграє надзвичайно важливу роль не лише у справі збереження та відтворення фондів культурної спадщини нації, а й у збереженні та розвитку добосусідських відносин між державами. Україна та Республіка Польща з 90-х років ХХ ст. налагодили та розвивають співпрацю у справі реституції культурних цінностей та спільній пам’яткоохоронній діяльності, що є надзвичайно важливим для розбудови двосторонніх міждержавних відносин. Українсько-польське порубіжжя впродовж усієї своєї історії є класичним прикладом поліетнічного регіону, місцем зустрічі різних культур, їх взаємодії та синтезу. Подібний синкретизм спричинив те, що в історичному просторі українсько-польського порубіжжя прослідковується яскраве переплетіння двох культур, розташування великої кількості об’єктів культурної спадщини двох народів.
2
Mazur, T. V. "Удосконалення правової охорони культурної спадщини в Українській РСР (середина 1940-х – початок 1950-х років)." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (November 15, 2019): 21–28. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.06.02.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз специфіки правового регулювання охорони культурної спадщини в Українській РСР у повоєнні роки.
Наукова новизна. За результатами аналізу нормативних актів виявлено специфіку правового регулювання охорони культурної спадщини в Українській РСР у повоєнні роки. Виокремлено основні напрямки правового регулювання охорони культурної спадщини у розглядуваний період.
Висновки. Специфікою розвитку пам’яткоохоронного законодавства досліджуваного періоду є вироблення його засад у союзному центрі й ухвалення загальносоюзних документів, які в основному дублювалися відповідними актами союзних республік. Водночас Українська РСР, пам’ятки якої чи не найбільше постраждали у роки Другої світової війни, активно проводила власну пам’яткоохоронну діяльність, розробляючи, серед іншого, й необхідні нормативні акти. У нормативно-правовому забезпеченні охорони культурної спадщини в Українській РСР воєнного та повоєнного періоду можна до певної міри умовно виокремити три основні напрямки: 1) відновлення діяльності історико-архітектурних заповідників та створення нових музеїв і заповідників; 2) правове забезпечення увіковічення пам’яті полеглих у роки Другої світової та попередніх воєн; 3) удосконалення системи обліку та реєстрації об’єктів культурної спадщини. Загалом у цей період було розроблено та схвалено ряд важливих документів, зокрема постанову РНК УРСР 1944 р. «Про повернення музейних експонатів», постанову РНК УРСР і ЦК КП(б)У 1945 р. «Про заходи до впорядкування стану пам’яток культури, старовини і природи на території Української РСР», постанову РНК УРСР 1948 р. «Про заходи до поліпшення охорони пам’ятників культури на території Української РСР», Інструкцію про порядок обліку, реєстрації і тримання археологічних та історичних пам’ятників на території Української РСР 1950 р. та інші, які не лише дали змогу відбудувати й реставрувати пошкоджені в роки війни пам’ятки, а й налагодити процес їх обліку, реєстрації, охорони та збереження, тим самим врятувавши для нащадків важливі об’єкти культурного надбання, створені попередниками упродовж багатьох століть.
3
Мазур, Тамара, and Євгенія Король. "ІНДУСТРІАЛЬНА СПАДЩИНИ В ФОРМУВАННІ КУЛЬТУРНОГО ЛАНДШАФТУ МІСТА (НА ПРИКЛАДІ ЛЬВОВА)." ГРААЛЬ НАУКИ, no. 4 (May 18, 2021): 613–19. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.07.05.2021.115.
Full textAbstract:
Особливістю архітектурно-планувальної структури м. Львова є наявність в його центральній частині значної кількості історично сформованих виробничих територій. Сучасні процеси їх масової спонтанної та неконтрольованої перебудови можуть призвести до втрати цінних історичних промислових будівель і споруд, розташованих на цих територіях. У той же час такі об’єкти можуть отримати нову цінність і викликати суспільний інтерес в якості зразків та пам’яток індустріальної історії та культури, і в такому сенсі потребують стратегії включення їх у сучасне життя міських громад. У статті досліджено проблему необхідності виявлення, інвентаризації та оцінки індустріальної культурної спадщини Львова та можливості включення її в розвиток туристичної інфраструктури та громадського життя міста.
4
Kryvosheia, Igor, and Ludmyla Yakymenko. "CRIMEAN CULTURAL HERITAGE OF UNESCO: POST-ANNEXATION SYNDROME (BASED ON ELECTRONIC EDITIONS)." Kyiv Historical Studies, no. 1 (2017): 120–28. http://dx.doi.org/10.28925/2524.2017.1.1228.
Full text
5
Mazur, T. V. "Імплементація міжнародно-правових норм Ради Європи щодо охорони культурної спадщини у законодавство України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (March 13, 2020): 62–68. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.07.
Full textAbstract:
Україна стала членом Ради Європи в 1995 році, взявши на себе зобов’язання дотримуватися основоположних принципів діяльності організації. У сфері культурної політики наша держава активно впроваджує основні положення Ради Європи в національне законодавство.
Метою статті є аналіз основних міжнародно-правових пам’яткоохоронних актів Ради Європи та імплементації їх норм у законодавство України у контексті сучасних викликів і загроз національній культурній спадщині.
Наукова новизна статті полягає в аналізі міжнародно-правових норм Ради Європи щодо захисту культурних цінностей і відповідності національного законодавства України цим нормам, а також тим викликам і загрозам, які постали перед Україною та її культурними цінностями після окупації Росією Криму й початку збройного конфлікту на Донбасі.
Висновки. Україна активно співпрацює з Радою Європи у сфері захисту культурних цінностей та є учасницею основних міжнародних конвенцій, прийнятих цією організацією. Наша держава ратифікувала Європейську культурну конвенцію 1954 р., Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи 1985 р., Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини (переглянуту) 1992 р., Рамкову конвенцію про захист національних меншин 1995 р., Рамкову Конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства 2005 р. тощо.
Водночас українське законодавство потребує подальших змін у зв’язку з розвитком міжнародного права охорони культурної спадщини та з метою протидії руйнуванню, викраденням і знищенню об’єктів культурної спадщини в окупованому Криму та зоні збройного конфлікту на Донбасі. Серед документів Ради Європи у цьому контексті важливою є Конвенція про правопорушення, пов’язані з культурними цінностями 2017 р., яка підписана нашою державою, однак ще не ратифікована. Так само важливими для України є й документи Ради Європи рекомендаційного характеру, положення яких варто враховувати під час внесення змін до національного пам’яткоохоронного законодавства.
6
Mazur, T. V. "Правові засади захисту культурної спадщини в зарубіжних дослідженнях." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 27, 2019): 8–21. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.01.
Full textAbstract:
Культурна спадщина є, без сумніву, однією із засад збереження культурного розмаїття цивілізації, а також потужним інструментом для діалогу культур. Тож науковці різних країн приділяли велику увагу вивченню теоретико-правових засад її охорони. Сучасні дослідження повинні характеризуватися серйозною роботою щодо вироблення теорії та методології правового регулювання охорони культурної спадщини в контексті осмислення зарубіжного досвіду.
Метою статті є надання, на основі проведеного аналізу праць, змістовної характеристики тенденцій розвитку західної правової доктрини у сфері охорони культурної спадщини.
Наукова новизна полягає у комплексному вивченні, систематизації та класифікації зарубіжних наукових розвідок щодо захисту, збереження та використання об’єктів культурної спадщини.
Висновки. Проблеми у сфері охорони культурної спадщини існують у всіх країнах, але вони постійно знаходяться в полі зору не лише держави і суспільства, а й науковців, які, використовуючи міждисциплінарний комплексний підхід, пропонують концептуальні засади збереження культурного надбання. На основі проведеного аналізу запропоновано класифікацію наукових розвідок, яка відтворюється, частково або комплексно, у працях зарубіжних авторів і включає як загальнотеоретичні правові аспекти збереження культурного надбання, аналіз міжнародно-правової регламентації та її практичне застосування на фоні реальних подій сучасного світу, так і питання правового забезпечення різних аспектів охорони та використання культурної спадщини, державної політики зарубіжних країн у цій сфері. Констатується, що суспільство жорстко вимагає від держав вироблення ефективної системи заходів з охорони національного та світового культурного надбання, а науковці активно залучаються до цих процесів. Захист культурної спадщини є спільною проблемою людства, тому майбутнє розвитку цього напрямку суспільної діяльності значною мірою залежатиме від удосконалення профільних міжнародних норм та їх імплементації в національні законодавства.
7
Дмитренко, Алла. "КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА ВОЛИНІ В СТРУКТУРІ КУЛЬТУРНОГО І ЗЕЛЕНОГО / ЕКОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ ТА CТВОРЕННІ ПРИВАБЛИВОГО ІМІДЖУ РЕГІОНУ." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО), no. 37 (October 11, 2021): 131–37. http://dx.doi.org/10.35619/ucpm.vi37.452.
Full textAbstract:
Висвітлюється значення різноманітних об’єктів культурної спадщини Волині (історичних, архітектурних, археологічних, природних та ін.) для розвитку культурного і зеленого / екологічного туризму, їх ролі в підвищенні туристичної привабливості і соціально-економічному розвитку регіону (створення робочих місць, відродження сіл, розвиток сільської інфраструктури). Увага акцентується на малодосліджених об’єктах культурної спадщини, не включених до туристичних маршрутів. Розглядається концепція туристичних «магнітів» Волині з точки зору включеності до них інших цікавих у туристичному плані об’єктів. Наголошується на необхідності вивчення культурної спадщини населених пунктів Волині із залученням до цієї справи широкого кола пошуковців на місцях. Відзначається можливість формування нових туристичних маршрутів.
8
Бондаренко, Тетяна Володимирівна. "ОСВІТНІ МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ГЕОІНФОРМАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ GOOGLE В ПРОЦЕСІ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЇ." Information Technologies and Learning Tools 76, no. 2 (April 22, 2020): 96–107. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v76i2.2718.
Full textAbstract:
З педагогічної точки зору візуалізацію інформації варто трактувати як інструмент фіксації і трансляції унаочненого навчального матеріалу. У статті розглянуто особливості роботи ресурсів Google, підкреслено їх відкритість, доступність та значний потенціал під час інтеграції навчальних дисциплін природничо-математичного та суспільно-гуманітарного циклу в процесі візуалізації навчальної інформації. Проаналізовано додатки Google Earth, Google Mars, Google Moon, Google Sky, Google Maps, Google My Business, Google Art Project та інструмент Google Street View. Вони при підвищеному попиті на сприйняття великої кількості інформації дозволяють спрощувати подання даних через електронні засоби та ефективно сприймаються всіма учасниками навчально-виховного процесу. У статті описані можливості створення власних карт Google, які сприяють уточненню та деталізації об’єкта, що вивчається, та наведено приклади їх використання. Враховуючи певну трансдисциплінарність таких засобів картографування, подано тематику карт для предметних напрямків з географії, біології, іноземної мови, української літератури, математики, інформатики, історії, мистецтва, хімії, фізики. Розглянуто функцію панорамного перегляду вулиць Google Street View та представлено приклад використання панорамного зображення з кругозором в 360 градусів. Запропоновано поповнити інформаційний банк даних візуальною інформацією, створюючи локацію свого навчального закладу разом з додатком «Google My Business». Описано інтерактивний освітній проєкт Google Art Project, за допомогою якого створюють власні галереї, порівнюють мистецькі твори, деталізовано вивчають оцифровані об’єкти культурної спадщини світової спільноти. Виділено дослідницький, проєктний, міжпредметний та інформаційно-комунікаційний підходи, завдяки яким забезпечується активне використання геоінформаційних ресурсів у ряді предметів природничо-математичного та суспільно-гуманітарного циклів.
9
Mazur, T. V. "Formation and development of legal protection of cultural heritage in Ukraine." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (May 29, 2020): 37–49. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.03.05.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз становлення та розвитку пам’яткоохоронного законодавства в Україні.
Наукова новизна статті полягає в аналізі основних законодавчих і підзаконних актів України, завдяки яким відбулося реформування сфери охорони культурної спадщини в Україні та приведення її у відповідність до міжнародних норм і стандартів.
Висновки. У законодавчому забезпеченні охорони культурної спадщини України можна до певної міри умовно виділити кілька етапів. Перший розпочався із прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., яка започаткувала зміну державних підходів до культурної спадщини України, задекларувавши культурне відродження українського народу й необхідність повернення національних, культурних та історичних цінностей України, що знаходяться за її межами. Водночас базовим актом стали Основи законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 р. Саме Основи законодавства України про культуру визначили правові засади діяльності органів публічної влади у сфері охорони культурної спадщини, а також започаткували процес формування Державного реєстру національного культурного надбання. Конституція України від 28 червня 1996 р. більш послідовно, у порівнянні з Конституцією УРСР, забезпечила гарантії культурних прав громадян та обов’язки держави щодо охорони культурної спадщини. На цьому етапі було ратифіковано ряд міжнародних актів у сфері охорони культурної спадщини, а також прийнято національні законодавчі й підзаконні акти, спрямовані на імплементацію цих норм у національне законодавство України, зокрема Закон України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21 вересня 1999 р. Другий етап розпочався з ухваленням Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р., в якому враховані основні тенденції міжнародно-правового забезпечення охорони культурної спадщини, зокрема положення Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р. Законом урегульовані права та обов’язки суб’єктів охорони культурної спадщини, а також порядок формування Державного реєстру нерухомих пам’яток України за категоріями національного й місцевого значення. На цьому етапі ухвалені й такі важливі нормативні акти, як Закон України «Про охорону археологічної спадщини» від 18 березня 2004 р. і Загальнодержавна програма збереження та використання об’єктів культурної спадщини на 2004–2010 роки, затверджена Законом України від 20 квітня 2004 р. Третій етап розпочався з ухваленням Закону України «Про культуру» від 14 грудня 2010 р. і триває донині. На цьому етапі ухвалено ряд важливих змін до законодавства, спрямованих на приведення українського пам’яткоохоронного законодавства до міжнародних норм і стандартів, зокрема щодо збереження пам’яток культурної спадщини, включених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
10
Danylevskyi, Andriy, and Yuliya Danylevska. "CRIMINAL LEGAL PROTECTION OF LANDS ON WHICH THE OBJECTS OF IMMOVABLE CULTURAL HERITAGE ARE LOCATED: ANALYSIS OF CERTAIN LEGISLATIVE INITIATIVES." Law Journal of Donbass 75, no. 2 (2021): 60–66. http://dx.doi.org/10.32366/2523-4269-2021-75-2-60-66.
Full textAbstract:
In connection with the numerous facts of violations of the special legal regime of historical and cultural lands, in particular, their illegal development, a number of draft laws have been developed, which increase the responsibility for the destruction of immovable cultural heritage and violation of the traditional nature of the environment. The presented work is devoted to the analysis of legislative initiatives enshrined in the draft law No. 4562 «On Amendments to Certain Legislative Acts of Ukraine Concerning Strengthening Responsibility for the Destruction of Immovable Cultural Heritage and Violation of the Traditional Nature of the Environment», and the correlation of the provisions of this draft law with the provisions of the Criminal Code of Ukraine, the Land Code of Ukraine, the Law of Ukraine «On the Protection of Cultural Heritage». Thus, the draft law is proposed to supplement Art. 197-1 of the Criminal Code of Ukraine «Unauthorized occupation of a land plot and unauthorized construction» with three new parts regarding the unauthorized construction of buildings or structures: in the historical area of historical settlements (Part 5 of Art. 197-1); on the territory of a historical and cultural reserve, a historical and cultural protected area, a world heritage site or in its buffer zone (Part 6 of Art. 197-1); and the acts provided for by parts five and six of this article, if they are committed repeatedly (Part 7 of Art. 197-1). In addition, it is proposed to determine the type and amount of punishment for these acts. The conducted research shows that the criminal law norms described in Art. 197-1 of the Criminal Code of Ukraine, are able to implement a protective function regarding illegal occupation or unauthorized construction on lands of historical and cultural purposes, and therefore there is no need to adopt the law draft No. 4562 «On Amendments to Certain Legislative Acts of Ukraine Concerning Strengthening Responsibility for the destruction of immovable cultural heritage and violation of the traditional character of the environment», which is imperfect in terms of legal drafting methodology. However, a promising direction of scientific research and possible legislative initiatives on the issue under consideration may be the development of measures of criminal legal action against persons who illegally build up the lands on which cultural heritage sites are located.
11
Petryshyn, O. V. "Рецензія на монографію Мазур Т. В. «Правова охорона культурної спадщини в Україні»." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (December 6, 2020): 127–28. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.06.16.
Full textAbstract:
Розвиток людської цивілізації нині характеризується високими досягненнями у сферах комп’ютерних технологій, інженерії, медицини та ін. Водночас культурні досягнення, створені за весь період людського існування, перебувають під загрозою та потребують захисту й охорони. Ця проблема в ХХІ столітті не менш актуальна, ніж вона була сто чи двісті років тому. Особливу загрозу для пам’яток культури несуть збройні конфлікти та переміщення об’єктів, їх нелегальний продаж тощо. Як наслідок, охорона культурної спадщини стала загальною проблемою, яка потребує цілеспрямованої діяльності міжнародної спільноти й захисту міжнародного права.
Для України, відомої своєю тисячолітньою історією й культурою, збереження культурної спадщини є не лише турботою про пам’ять предків і прийдешні покоління, а і вагомим чинником піднесення власного авторитету на міжнародній арені. Тож цілком логічно, що наша держава з часу створення ЮНЕСКО є одним із найбільш послідовних борців за збереження культурної спадщини в усьому світі, активно долучаючись до вироблення галузевих міжнародних норм і стандартів. Однак нині Україна сама потребує допомоги міжнародної спільноти у зв’язку з окупацією Криму та збройним конфліктом на Донбасі, що призвело до втрати контролю над численними об’єктами культурної спадщини.
Монографічне дослідження Т. В. Мазур є спробою переосмислити розвиток правової охорони культурної спадщини на українських землях упродовж останніх понад сто років – від постання перших українських пам’яткоохоронних органів під час Української революції 1917–1921 років і до сьогодні. Такий підхід і хронологічні рамки видаються цілком логічними з огляду саме на український державотворчий контекст. Зокрема, дослідниця доводить певну тяглість пам’яткоохоронної політики від 1917–1921 років і до нинішнього часу. Ця тяглість, на її переконання, полягає як у правонаступності пам’яткоохоронних установ і організацій, так і роботі самих пам’яткоохоронців, які часто продовжували працювати в новостворених/реорганізованих органах.
Виділяючи й обґрунтовуючи три основні хронологічні періоди правової охорони культурної спадщини – української державності 1917–1921 років, радянський 1919–1991 років та сучасний з часу здобуття незалежності України – Т В. Мазур розглядає особливості кожного з періодів у сфері правового забезпечення памяткоохоронної діяльності, вказуючи як на позитиви, так і недоліки, які, зокрема в радянський період, призвели до свідомого нищення тисяч сакральних пам’яток та продажу за кордон унікальних рухомих об’єктів культурної спадщини України.
Значний інтерес становить аналіз розвитку міжнародного права охорони культурної спадщини та його імплементації в національне законодавство України. На основі проведеного аналізу виокремлено ряд рекомендацій щодо подальшого удосконалення законодавства України та приведення його у відповідність до міжнародних стандартів пам’яткоохоронної діяльності. Ідеться, зокрема, про необхідність приведення ряду базових термінів і понять у відповідність до Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р. та Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини 2003 р., потребу ратифікації Конвенції Ради Європи про правопорушення, пов’язані з культурними цінностями 2017 р. тощо.
Цікавим є вивчення зарубіжного досвіду пам’яткоохоронної діяльності у контексті його використання в процесі удосконалення законодавства України. При цьому авторкою виділено досвід Франції, Італії та Польщі. Саме законодавство та пам’яткоохоронна політика цих держав, переконує дослідниця, можуть бути корисним для нашої держави з огляду на ряд спільних рис та прагнення нашої держави у майбутньому стати членом ЄС. Серед можливих запозичень: 1) ухвалення комплексу законодавчих змін, спрямованих на активізацію інституту меценатства; 2) прийняття парламентом програмних законів щодо охорони культурної спадщини на п’ятирічний термін з оприлюдненням щорічного звіту про їх виконання; 3) примусове відчуження пам’ятки у власника, якщо він не дотримується пам’яткоохоронного законодавства; 4) передача управління об’єктами культурної спадщини профільним компаніям; 5) створення культурних парків для захисту культурного ландшафту та збереження ландшафтних територій із нерухомими пам’ятками, характерними для місцевої традиції будівництва і поселення тощо.
На основі проведеного дослідження Т. М. Мазур робить ряд слушних, на нашу думку, пропозицій щодо реформування не лише законодавчого, а й інституційного забезпечення охорони культурної спадщини, систематизувавши окремі пропозиції для Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, а також Міністерства культури та інформаційної політики України. Таким чином, поставлені мета та завдання дослідження реалізовані та цілком логічно завершуються не лише теоретичними узагальненнями, а й практичними рекомендаціями, які можуть бути використані в подальшій законодавчій та підзаконній діяльності органів державної влади, а також нормотворчій діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування, які отримують значно ширші повноваження у сфері охорони культурної спадщини в процесі децентралізації влади.
Слід відзначити, що монографічне дослідження Т. В. Мазур носить міждисциплінарний характер, а тому може бути корисним не лише фахівцям-правознавцям, а й представникам інших суміжних галузей науки.
12
Берест, Павло. "КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ СКЛАДОВІ ВИНИКНЕННЯ ТУРИСТИЧНИХ ДЕСТИНАЦІЙ В ЦЕНТРАЛЬНІЙ УКРАЇНІ В ХІХ СТОЛІТТІ." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 39 (January 31, 2022): 99–107. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v39i.504.
Full textAbstract:
Досліджено культурологічні складові зародження та поступу туризму в Центральній Україні протягом ХІХ ст. Розглядаються історико-культурні передумови виникнення та становлення туристичних дестинацій на цих теренах у визначений період. Наголошується, що одним з основних шляхів створення успішних, унікальних, привабливих, конкурентоспроможних туристичних об’єктів є вивчення і збереження культурної спадщини. Висвітлюється наявність у Центральній Україні різноманітних потенційних туристичних дестинацій: культурних, архітектурних, меморіальних, археологічних, природних, тощо. Підкреслюється, що їх всебічне та ґрунтовне наукове дослідження призведе до покращення їх туристичної привабливості й, як наслідок, до економічного, соціального, культурного розвитку регіону та країни загалом. Здійснена робота, у подальшому, може стати в нагоді при розробці державних та місцевих програм розвитку туристичних дестинацій в Центральній Україні.
13
Малолітнева, В., and А. Гурова. "ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ АЕРОФОТОЗЙОМКИ ДЛЯ ОХОРОНИ ОБ’ЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ В УКРАЇНІ." Юридичний вісник, no. 6 (February 16, 2022): 52–63. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2266.
Full textAbstract:
Стаття є результатом реалізації другого етапу наукового проєкту «Правові та організаційні аспекти використання аерокосмічної зйомки для дослідження й охорони археологічної спадщини України», виконуваного в межах Програми НАН України «Гранти НАН України дослідницьким лабораторіям/групам молодих вчених НАН України для проведення досліджень за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки 2020-2021 рр.». Вона складається з двох змістовних блоків, перший з яких розкриває основні проблеми вітчизняної моделі моніторингу нерухомих об’єктів культурної спадщини. На прикладі конкретних проєктів розкривається доцільність проведення систематичного моніторингу нерухомих об’єктів культурної спадщини засобами аерофотозйомки. Обґрунтовується доцільність визначати періодичність обстеження залежно від критеріїв, які б визначали ризик завдання шкоди нерухомому об’єкту культурної спадщини. Друга частина дослідження ґрунтується на емпіричних даних, здобутих в результаті використання безпілотних літальних апаратів для обстеження Городища літописного Торчеська (с. Ольшаниця урочище Шаргород), а також аналізі зарубіжної практики використання даних аерфотоозйомки для охорони об’єктів культурної спадщини та правових засад такої діяльності. Як результат, було запропоновано внести зміни до вітчизняного законодавства, які б полегшили використання безпілотних літальних апаратів органами влади, до повноважень яких належить охорона об’єктів культурної спадщини, зокрема спростити за допомогою міжвідомчих договорів порядок отримання дозволів на використання дронів для цілей охорони культурної спадщини, а також імплементувати підходи держав-членів Європейського Союзу щодо обліку та ідентифікації приналежності дронів. Крім того, в статті пропонується зафіксувати форми та методи періодичного моніторингу нерухомих об’єктів культурної спадщини за рахунок збору даних засобами космо- та аерозйомки.
14
Кулиш, Эдуард, and Светлана Корецкая. "ОСОБЕННОСТИ ИССЛЕДОВАНИЙ ИНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГИЧЕСКИХ УСТРОЙСТВА СКАЛА «ТУСТАНЬ» ДЛЯ СОХРАНЕНИЯ И ВОЗМОЖНОСТИ РЕСТАВРАЦИИ ПАМЯТНИКИ АРХИТЕКТУРЫ." Будівельні матеріали та вироби, no. 5-6(99) (November 22, 2018): 112–15. http://dx.doi.org/10.48076/2413-9890.2018-99-16.
Full textAbstract:
На прикладі об’єкту «Тустань» було показано методику виконання спеціальних інженерно-геологічних досліджень об’єктів історичної та культурної спадщини для розгляду питань подальшого використання цих об’єктів. Результати досліджень слід використати для розробки математичної постійно діючої моделі об’єкту «Тустань». Розроблені підходи із забезпечення безпечної роботи скельного комплексу «Тустань» під час екскурсійно-туристичних навантажень.
15
Інна, Крупа, and Вишневська Галина. "ПРОБЛЕМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ: ЗАРУБІЖНИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 35 (February 6, 2021): 227–32. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v35i0.389.
Full textAbstract:
Збереження об’єктів культурної спадщини в сучасних умовах є однією з ключових науково-теоретичних і практичних проблем, що виносяться на обговорення наукових конференцій та громадських дискусій. Стаття присвячена вивченню зарубіжного та вітчизняного досвіду щодо збереження культурної спадщини, ролі культурного потенціалу у розвитку туристичної діяльності.
Досвід використання в туризмі історико-культурної спадщини таких провідних країн світу як Великобританія, США та Канада, показує, що ефективне залучення пам'яток до сфери туризму можливе лише за наявності добре розвинутої туристичної індустрії, яка враховувала б взаємовпливи процесів пожвавлення туристичного бізнесу та стану збереження пам’яток.
16
Бутенко, Вікторія. "ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ ПАРКОВІ ПАМ’ЯТКИ В СИСТЕМІ ЕКСКУРСІЙНО-ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУЧАСНОЇ ВІННИЧЧИНИ." Litopys Volyni, no. 24 (July 9, 2021): 69–72. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.11.
Full textAbstract:
У статті досліджуються історико-культурні паркові пам’ятки в системі екскурсійно-туристичної діяльності на прикладі сучасної Вінниччини. Актуалізуються питання щодо посилення значення історико- культурної спадщини на прикладі парків – пам’яток садово-паркового мистецтва в сучасних культурно-розбу- довчих процесах України, вивчення історії пам’яток, їх використання в екскурсійній діяльності. Розкривають- ся наукові підходи до ключових понять: «історико-культурна пам’ятка», «парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва», «екскурсійно-туристична діяльність», «історична місія», які осмислені в контексті стратегічних перспектив Вінниччини, наголошується на винятковій ролі історичного контексту в екскурсійно-туристичній діяльності. На основі досліджень українських учених, міждисциплінарного підходу до предмета дослідження осмислюється визначальна місія історичних постатей, подій, пам’яток архітектури у формуванні сучасного функціонала екскурсійно-туристичної послуги. Визначаються наукові підходи до розуміння історико-культурної пам’ятки як джерела інформації, наголошуються питання професійного природоохоронного менеджменту, що посилює значення історичної події в екскурсійно-туристичній послузі. У статті на фактологічному матеріалі розкриті сучасні екскурсійно-туристичні практики, основою яких є історична подія, постать, пам’ятка архітектури. Розкрито і доведено історичне значення впливу родини Потоцьких на екскурсійно-туристичну діяльність у місті Немирові, меценатської діяльності Надії Філаретівни фон Мекк у місті Браїлові, історико- пізнавального феномену козацького руху на Поділлі, що також є об’єктом історичного туризму.
17
Гуляков, К. "Еволюція законодавства про охорону об’єктів історичної та культурної спадщини протягом ХХ століття." Юридичний вісник, no. 4 (November 3, 2020): 240–46. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1994.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню історії розвитку вітчизняного законодавства про охорону об'єктів історичної та культурної спадщини. Визначено основні етапи еволюції цього інституту у ХХ столітті, зокрема щодо його кримінально-правового захисту. Отже, перший Кримінальний кодекс УРСР 1922 року характеризувався слабкою правовою охороною культурних цінностей. Існуючі законодавчі акти носили класовий характер і метою своєю мали вирішення політичних питань. Крім того, пробілом кримінального законодавства УРСР була відсутність закріплення інших видів посягань на культурні цінності, а саме: розкрадання, знищення або пошкодження тощо. У наступному КК УРСР 1927 року містилася лише одна норма, що охороняла пам'ятники історії і культури від злочинних посягань. Встановлювалася відповідальність за приховування колекцій і пам'ятників старовини і мистецтва, що підлягають реєстрації, обліку або передачі в державні сховища. У п'ятдесятих-шістдесятих роках минулого століття зміна суспільно-політичної обстановки, зосередженість суспільства на відновленні економіки держави та певна гуманізація призвели до значного зменшення злочинності проти історичної та культурної спадщини, що зумовило зниження уваги до проблем кримінально-правової охорони культурних та історичних цінностей. Так, у КК УРСР 1960 року відбулася декри-міналізація діяння, яке полягало в приховуванні колекцій і пам'ятників старовини і мистецтва, що підлягають реєстрації, обліку або передачі в державні сховища, і була запроваджена принципово нова норма про знищення і зруйнування пам'яток культури, передбачена ст. 207 КК УРСР 1960 року. Перший Кримінальний кодекс незалежної України передбачив статтю 298 «Нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури». У подальшому ця норма зазнавала неодноразових змін, адже вітчизняний законодавець постійно вдосконалює пам'ят-коохоронне законодавство.
18
Степанюк, Софія. "ПОЛЬСЬКИЙ ДОСВІД ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ОХОРОНИ ПАМ’ЯТОК." Litopys Volyni, no. 23 (April 20, 2021): 165–70. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.29.
Full textAbstract:
У статті пропонуються аналіз законодавства з охорони та збереження пам’яток та огляд основних дер- жавних памʼяткоохоронних інституцій Польщі. Проаналізовано закон «Про охорону і збереження пам’яток» від 23 липня 2003 р. та його подальші доповнення. Розглядаються державні реєстри об’єктів культурної спадщини, способи внесення пам’яток до реєстрів та ефективність останніх. Виявлено, що основною та найефективнішою формою захисту є запис до Реєстру пам’яток (нерухомих, рухомих чи археологічних), який робиться на підставі адміністративного рішення воєводського хранителя пам’яток. Показано еволюцію та механізм дії інституту Генерального хранителя пам’яток та воєводських хранителів пам’яток. Встановлено, що основну діяльність з охорони та збереження пам’яток покладено на Міністерство куль- тури й національної спадщини, а саме: Генерального хранителя пам’яток, Департамент охорони пам’яток та Департамент культурної спадщини. Розкрито функції Департаменту охорони пам’яток, серед яких: розробка національної програми охоро- ни та збереження памʼяток та контроль її виконання; координація та контроль за діяльністю воєводських хранителів пам’яток; надання субсидій на проведення консерваційно-реставраційних або будівельних робіт на історичних будівлях; фінансування археологічних досліджень за кошти Міністерства; перевірка стану збере- ження пам’яток; опрацювання заявок на нагороди за археологічні знахідки; проведення рекламних та освітніх заходів щодо охорони пам’яток та догляду за пам’ятками; ведення Переліку скарбів національної спадщи- ни та Національного реєстру нематеріальної спадщини. З’ясовано, що Департамент культурної спадщини опікується рухомими та нематеріальними об’єктами культурної спадщини. Його діяльність поширюється, зокре- ма, на діяльність, пов’язану з управлінням музеями та музейними експонатами, а також догляд національних пам’яток за кордоном та здійснення постійних вшанувань пам’яті в місцях національної пам’яті. Зазначено, що в підпорядкуванні Міністерства культури й національної спадщини знаходиться науковий Інститут національної спадщини, який здійснює надання експертної підтримки міністерству та фахової допомоги в оновленні та публікації реєстрів пам’яток, підтримки у формуванні поглядів міністра та низку інших завдань.
19
Mazur, T. V. "Правова охорона культурної спадщини в Україні: стан дослідження проблеми вітчизняними вченими." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (June 21, 2019): 8–28. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.03.01.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз праць українських вчених, присвячених питанням правової охорони та збереження культурної спадщини, їх систематизація і виділення основних напрямків дослідження.
Наукова новизна полягає в комплексному аналізі стану дослідження питань правової охорони культурної спадщини українськими вченими з часу здобуття незалежності України. Проаналізовані наукові праці систематизовано за проблемним принципом і виділено основні напрямки досліджень. Доведено, що питання правової охорони культурної спадщини досліджувалися не лише вченими-правознавцями, а й представниками суміжних галузей науки – фахівцями з державного управління, міжнародних відносин, історії, культурології, політології та ін.
Висновки. Аналіз праць українських вчених дає підстави стверджувати, що питанням охорони та збереження культурної спадщини за роки незалежності України присвячено кілька десятків монографій і дисертаційних досліджень, кількість наукових статей вже перелічується сотнями, ще більше оприлюднених наукових повідомлень і тез виступів на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях, семінарах та інших наукових і експертних форумах. При цьому проблематика правової охорони культурної спадщини досліджувалася не лише вченими-правознавцями, а й представниками суміжних галузей науки – фахівцями з державного управління, міжнародних відносин, історії, культурології, політології та ін.
Аналіз наукових праць дав змогу виокремити такі основні напрямки наукових досліджень:
1) узагальнюючі й теоретичні праці з питань охорони культурної спадщини;
2) праці, присвячені міжнародно-правовій охороні культурної спадщини; діяльності міжнародних організацій та інституцій; питанням реституції об’єктів культурної спадщини;
3) праці, присвячені зарубіжному досвіду законодавчого забезпечення та політиці держав/держави у сфері охорони культурної спадщини; порівняльні дослідження зарубіжного й українського законодавства;
4) праці з конституційного й адміністративного права України, пов’язані із забезпеченням культурних прав людини, політикою держави та діяльністю національних інституцій у сфері охорони культурної спадщини;
5) праці, присвячені проблемі відповідальності (адміністративної, кримінальної, цивільної) за порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини;
6) праці, які висвітлюють регіональні особливості правової охорони культурної спадщини в Україні.
20
Mazur, T. V. "Законодавче забезпечення охорони культурної спадщини у Франції: досвід для України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 25, 2019): 18–27. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.02.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз французького пам’яткоохоронного законодавства, виявлення його особливостей і формування пропозицій для можливих запозичень у процесі удосконалення правового забезпечення охорони культурної спадщини в Україні.
Наукова новизна. Акцентовано увагу на базових нормативних актах у сфері охорони культурної спадщини у Франції; відзначено особливості французького пам’яткоохоронного законодавства; розкрито основні засади діяльності французьких інституцій у сфері охорони культурної спадщини; запропоновано шляхи удосконалення законодавчого забезпечення охорони культурної спадщини в Україні на основі запозичення французького досвіду.
Висновки. Франція вже майже два століття проводить цілеспрямовану державну політику щодо захисту культурної спадщини й удосконалює профільне законодавство, накопичивши у цій сфері величезний досвід. Французький досвід законодавчого забезпечення охорони культурної спадщини є цікавим для України з огляду на схожу модель управління у сфері культури, наявність державного реєстру пам’яток культурної спадщини, політику децентралізації тощо. У контексті удосконалення правового регулювання охорони культурної спадщини в Україні передусім заслуговує на увагу французький досвід кодифікації профільного законодавства. Корисним видається й ухвалення Закону «Про меценатство», який у Франції сприяє залученню приватних коштів на охорону й реставрацію об’єктів культурної спадщини завдяки пільговому оподаткуванню меценатів, а також відзначення меценатів на державному рівні й пропагування меценатської діяльності. У процесі децентралізації в Україні може бути використаний французький досвід передачі пам’яток на місцях органам місцевого самоврядування під загальним контролем держави. Так само необхідні зміни до законодавства для якнайширшого залучення громадськості до процесу охорони культурної спадщини, реалізації громадських ініціатив щодо реставрації пам’яток. Заслуговує на увагу і практика передачі об’єктів культурної спадщини в управління приватним компаніям за умови чіткого дотримання пам’яткоохоронного законодавства і відкритості цих об’єктів для доступу відвідувачів.
21
Гуляков, Константин, and Александр Сотула. "ПРОБЛЕМЫ ОПРЕДЕЛЕНИЯ ПОДВОДНОГО КУЛЬТУРНОГО НАСЛЕДИЯ ДЛЯ КВАЛИФИКАЦИИ ПО СТАТЬЕ 298 УК УКРАИНЫ." SWorldJournal, no. 05-01 (November 30, 2018): 153–56. http://dx.doi.org/10.30888/2663-5712.2020-05-01-005.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню вітчизняного законодавства про охорону об’єктів підводної культурної спадщини. Аналізуються проблеми кримінально-правового визначення об’єктів підводної культурної спадщини з урахуванням сучасних досягнень кримінально-правов
22
Гуляков, Константин, and Александр Сотула. "ПРОБЛЕМЫ ОПРЕДЕЛЕНИЯ ПОДВОДНОГО КУЛЬТУРНОГО НАСЛЕДИЯ ДЛЯ КВАЛИФИКАЦИИ ПО СТАТЬЕ 298 УК УКРАИНЫ." SWorldJournal, no. 05-01 (November 30, 2018): 153–56. http://dx.doi.org/10.30888/2410-6615.2020-05-01-005.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню вітчизняного законодавства про охорону об’єктів підводної культурної спадщини. Аналізуються проблеми кримінально-правового визначення об’єктів підводної культурної спадщини з урахуванням сучасних досягнень кримінально-правов
23
Mazur, T. V. "Правовий статус громадських об’єднань та окремих громадян у сфері охорони культурної спадщини України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (October 10, 2019): 8–20. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.05.01.
Full textAbstract:
У світовій практиці склалася традиція, згідно з якою основним суб’єктом у сфері охорони культурної спадщини є органи публічної влади – державні спеціалізовані органи й установи та органи місцевого самоврядування. Водночас нині все більшу роль у справі збереження культурного надбання людства відіграють неурядові інституції – громадські об’єднання та окремі небайдужі громадяни. Відповідні об’єднання та громадяни досить активно діють у багатьох державах світу, а їхній правовий статус визначається як на рівні національного законодавства, так і поступово стає предметом регулювання міжнародного права.
Метою статті є аналіз національного законодавства, яким урегульовано діяльність громадських об’єднань та окремих громадян у сфері охорони культурної спадщини України.
Наукова новизна полягає у виокремленні й аналізі правового забезпечення діяльності громадських об’єднань та окремих громадян як окремих важливих суб’єктів у сфері охорони культурної спадщини України.
Висновки. Аналіз світової практики у сфері захисту культурної спадщини свідчить про активне залучення до цього процесу громадських об’єднань та окремих небайдужих громадян. Україна також має давні традиції залучення громадськості до пам’яткоохоронної діяльності. Необхідна правова основа такої діяльності була закладена ще в радянський період, а нині гарантована Конституцією України та нормами як загального, так і спеціального законодавства. Серед найпотужніших профільних громадських організацій слід відзначити багаторічну роботу Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, правовий статус якого визначено Законом України «Про охорону культурної спадщини» та власним статутом. Серед міжнародних пам’яткоохоронних громадських організацій, які провадять роботу в нашій державі, виділяються Український національний комітет Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць та Український комітет ради музеїв «ІКОМ», які діють відповідно до норм міжнародного права та українського законодавства, зокрема Закону України «Про громадські об’єднання», а також власних статутів. Крім того, національне законодавство надає право окремим громадянам долучатися до пам’яткоохоронної діяльності на правах громадських інспекторів, проводити громадську експертизу об’єктів культурної спадщини, встановлювати над ними шефство з метою забезпечення їх збереження тощо. У цілому українське законодавство щодо забезпечення права участі громадських організацій та окремих громадян в охороні культурної спадщини відповідає основним міжнародним нормам та поширеній зарубіжній практиці.
24
Шеховцов, В. В. "Філософсько-історичні аспекти трансформації суспільної свідомості щодо тваринного світу як об’єкта екологічного права." Актуальні проблеми держави і права, no. 83 (February 6, 2020): 260–67. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i83.141.
Full textAbstract:
У статті автором досліджено окремі правові та філософські аспекти становлення підходів до за-гального розуміння тварин як об’єктів правовідносин, випадки наділення їх за окремих соціально-іс-торичних періодів додатковими якостями, що виходять за межі вчення про об’єкти прав.Незважаючи на те, що законодавчо тварина безапеляційно віднесена до об’єктів права, дискусійні питання щодо можливості наділення її певним обсягом правоздатності так чи інакше акцентуються при характеристиці тварини в праві.Встановлено, що за традиційними концепціями фауністичного права тварини зазвичай розгляда-лися як об’єкти прав, наданих їх власникам, але не як власники прав людини. Проте, навіть як об’єк-ти тварини історично займали значиме місце в загальній системі правових та соціальних відносин. Тварини в минулому представляли значно більшу частку суспільного багатства, ніж сьогодні.Віднайшло філософське осмислення і питання класифікації тварин в категорії власності. Тварини юридично класифікуються як власність у більшості країн світу – це спадщина давніх систем права. Однак з тих пір наукові, філософські та культурні уявлення про тварин змінилися, тож має сенс пе-реглянути доцільність майнового статусу тварин.Дослідження показує, що на думку деяких дослідників сучасності обґрунтування для класифіка-ції тварин як власності є слабким, і тому необхідно розпочати діалог про альтернативні варіанти їх правового статусу. Прихильники даної концепції стверджують, що сам факт того, що тварина біоло-гічно не відноситься до людського виду, не перешкоджає тому, щоб її класифікували як суб’єкт права.Досягнуто висновку, що відповідно до сучасної вітчизняної правничої позиції, тварини суб’єкта-ми права бути не можуть. І сьогодні сучасній українській правовій сфері не притаманні тенденції до змінювання чи корегування статусу таких об’єктів прав як тварини, адже за переважаючою думкою вони виключаються з числа суб’єктів права в силу відсутності у них здатності до розумного мислення. Разом із тим, наявність у тварин ознак, що виділяють їх із ординарного розуміння об’єкта правовідно-син, притаманність їм атрибутів квазісуб’єктності є цілком допустимим.
25
Валевський, Олексій Леонідович. "КУЛЬТУРНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ." Public management 26, no. 1 (July 19, 2021): 30–41. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-1(26)-30-41.
Full textAbstract:
Аналізуються завдання у формуванні культурної політики, що актуальні для умов економічної та соціальної нестабільності українського суспільства. Зокрема, доводиться необхідність посилення нормативно-пра- вового забезпечення з метою створення системи державного протекціонізму розвитку української культури та мистецтва. Актуальним завданням є розроблення нової редакції Закону України “Про культуру”, в якій необхідно розробити правовий механізм реалізації культурної політики в умовах децентралізації управління. В оновленому базовому законі необхідно закріпити введення культурної субвенції з дер- жавного бюджету на підтримку закладів культури з метою гарантування культурних прав громадян. Доводиться необхідність оптимізації бюджетної підтримки культурної галузі з боку органів місцевого самоврядування через визначення нормативів частки бюджетів місцевих громад, що спрямовува- тимуться на підтримку культурної діяльності та утримання об’єктів куль- турної спадщини. Розглядається комплекс проблем пов’язаних з розвитком державно-при- ватного партнерства як механізму культурної політики. Доводиться необ- хідність створення нормативно-правової бази державно-приватного парт- нерства, зокрема меценатської діяльності, з метою залучення додаткових фінансових ресурсів для реалізації культурних проектів. Обґрунтовується, що розвиток культурних та креативних індустрій має стати одним із прі- оритетів культурної політики. З метою формування засад державної полі- тики в цій галузі на часі підготовка державної цільової програми розвитку культурних і креативних індустрій. Мета такої програми полягає у визнанні пріоритетності розвитку цієї галузі як одного із напрямів економічної та ін- новаційної політики, спрямованої на створення креативних товарів і послуг для внутрішнього та зовнішнього ринків.
26
Базелюк, Вікторія, and Євгенія Коваленко. "Відмежування незаконного проведення пошукових робіт на об’єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини від суміжних складів злочинів." Entrepreneurship, Economy and Law, no. 5 (2020): 215–20. http://dx.doi.org/10.32849/2663-5313/2020.5.38.
Full text
27
Кубрак, Олена, Оксана Серант, Андрій Балян, Наталія Ярема, Катерина Смолій, and Юлія Ущук. "ОСОБЛИВОСТІ МОНІТОРИНГУ ВЕРТИКАЛЬНИХ ЗМІЩЕНЬ ОБ’ЄКТІВ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ." Молодий вчений, no. 10 (98) (October 31, 2021): 104–10. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-10-98-25.
Full textAbstract:
Через значні зсуви ґрунтів схилів тераси будівлі та споруди Підгорецького монастиря знаходяться в аварійному стані. Для збереження пам’ятки архітектури 18 ст., що є об’єктом історико-культурної спадщини, вперше створено стаціонарний геодезичний полігон для постійних спостережень за рухами ґрунтів, деформаціями будівель та споруд. Запропоновано виготовляти відразу на місцевості пілони центрів із полімерних труб, якими ми закріпили всі пункти планово-висотної мережі. Зручність їх використання обумовлена тим, що вони відповідають вимогам інструкцій і їх можна використовувати на територіях об'єктів культурної спадщини національного значення, не порушуючи Закону України. Центри можна виготовити з підручних матеріалів швидко і зручно; їх вартість досить низька; легко і швидко можна виконати примусове центрування приладів та відбивачів над знаками, що дозволяє виключити похибки центрування. На полігоні виконані геодезичні спостереження, на основі яких визначено нерівномірні та рівномірні осідання марок досліджуваних будівель та споруд, зміщення точок створів; побудовано картосхеми вертикальних рухів поверхні землі території Підгорецького монастиря. Також тепер є можливість здійснювати сезонний моніторинг за цими процесами.
28
Юріївна, Чупрій Діана. "ОКРЕМІ ПРОБЛЕМИ СУБ’ЄКТНОГО СКЛАДУ ПРАВОНАСТУПНИЦТВА В АВТОРСЬКИХ ПРАВАХ У СКЛАДІ ВІДУМЕРЛОЇ СПАДЩИНИ." Часопис цивілістики, no. 42 (October 7, 2021): 30–37. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i42.432.
Full textAbstract:
Чупрій Діана ЮріївнаОКРЕМІ ПРОБЛЕМИ СУБ’ЄКТНОГО СКЛАДУ ПРАВОНАСТУПНИЦТВА В АВТОРСЬКИХ ПРАВАХ У СКЛАДІВІДУМЕРЛОЇ СПАДЩИНИСтаття присвячена теоретичним і практичним проблемам інституту відумерлої спадщини за українським зако-нодавством, яку вже майже двадцять років може набувати територіальна громада. Центральне місце в дослі-дженні займають особливості набуття й подальшого здійснення нею авторських прав у складі такої спадщини,позаяк ці об’єкти вирізняються насамперед своєю потенційною значущістю не тільки для окремих суб’єктів, а йдля суспільства в цілому, незважаючи на смерть автора. Попри це, практика набуття територіальною громадоюдосі лишається бідною у зв’язку із, зокрема, досить поверховим нормативним урегулюванням цього питання,низькою культурою використання результатів чужої інтелектуальної творчості, необізнаністю щодо складу віду-мерлої спадщини, а також браком досвіду та механізмів щодо управління такими специфічними правами. Зазна-чене призводить до безсуб’єктності й унеможливлює законне використання громадянами результатів творчостіавтора, який помер без спадкоємців.У статті зазначається, що ефективність такого управління перебуває в прямій залежності від обсягу та специ-фіки правосуб’єктності, компетенції та наявності відповідного досвіду в правонаступника. У межах дослідженняпроведено огляд історії інституту відумерлої спадщини в Україні та проаналізовано законодавство деяких зару-біжних країн, на підставі чого автор дійшов висновку про доцільність повернення до практики набуття відумерлоїспадщини державою. У роботі обґрунтовується, що саме держава буде більш ефективним правонаступникомне тільки в правах інтелектуальної власності, а й у відумерлій спадщині в цілому. Перевага держави як право-наступника у відумерлій спадщині полягає в потенційно необмежених можливостях з управління таким майном,можливості централізованої реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності, а також у здатностіздійснення його розподілу між окремими установами й організаціями, тому необхідно дати державі можливістьспеціально наділяти компетентні державні органи відповідними повноваженнями щодо здійснення та захистутаких прав.Автор пропонує окремо врегулювати особливості такого правонаступництва в межах Закону України«Про авторське право і суміжні права», як це практикується в зарубіжному законодавстві, і визначити орган, якийбуде наділений повноваженнями з управління таким специфічним складником відумерлої спадщини.
29
Зараховський, Олександр Євгенович. "Сучасний стан державної реєстрації українських нерухомих об’єктів культурної спадщини." Культура і мистецтво у сучасному світі, no. 20 (June 25, 2019): 88–98. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1915.20.2019.172400.
Full text
30
МАЛИШЕВ, ОЛЕКСАНДР. "Охорона культурної спадщини на окупованих територіях України." Право України, no. 2000/11 (2020): 110. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-11-110.
Full textAbstract:
Проблема охорони культурної спадщини на окупованих територіях України виникла відразу після анексії Криму та початку збройного конфлікту на сході України. Зазначеної теми торкається вже перший, прийнятий ще у квітні 2014 р., Закон України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, проте за весь цей період так і не було впроваджено системних підходів до відповідної роботи. Поточна ситуація із замороженням конфлікту може сприяти посиленню невоєнних форм протистояння з агресором, а захист культурної спадщини України, що потрапила під окупацію, поступово стає одним із основних фронтів гібридної війни. З огляду на це загострюється актуальність дослідження правових аспектів охорони культурної спадщини на окупованих територіях. Метою статті є її доведення до широкого загалу юристів, висвітлення авторського досвіду у відповідній сфері та надання пропозицій щодо удосконалення юридичних механізмів захисту національного надбання, що опинилося під тимчасовим контролем та у зоні інтересів російського агресора. Аналіз наявних даних свідчить про те, що Україна вживає певні заходи щодо обстоювання своєї позиції з питань охорони культурної спадщини на окупованих територіях і реагування на відповідні посягання з боку російських загарбників. Насам перед використовуються дипломатичні інструменти та санкції. Водночас навіть на сьомому році війни цим крокам досі бракує злагодженості та політичної координації. Важливим є створення правових передумов для усунення цих проблем. Потребує взаємного узгодження вже саме законодавче визначення Україною правового режиму тимчасової окупації територій Автономної Республіки Крим та окремих районів Донецької та Луганської областей (як і обов’язки окупанта з охорони культурної спадщини України). Поруч із посиленням роботи на міжнародному рівні із задіянням нових механізмів та належним використанням потенціалу ратифікованих документів, продовженням та удосконаленням санкційної політики, Україні потрібно передусім скоординувати роботу з відстеження стану об’єктів культурної спадщини на окупованих територіях, зокрема, за допомогою сучасних технологій супутникової зйомки. Це дасть змогу для радикального збільшення числа кримінальних проваджень щодо злочинів окупантів, що стане базисом для розвитку українського наступу на цьому фронті. Питання про врегулювання моніторингових функцій органів охорони культурної спадщини потребує вирішення на законодавчому рівні.
31
МАЛИШЕВ, ОЛЕКСАНДР. "Охорона культурної спадщини на окупованих територіях України." Право України, no. 2000/11 (2020): 110. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-11-110.
Full textAbstract:
Проблема охорони культурної спадщини на окупованих територіях України виникла відразу після анексії Криму та початку збройного конфлікту на сході України. Зазначеної теми торкається вже перший, прийнятий ще у квітні 2014 р., Закон України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, проте за весь цей період так і не було впроваджено системних підходів до відповідної роботи. Поточна ситуація із замороженням конфлікту може сприяти посиленню невоєнних форм протистояння з агресором, а захист культурної спадщини України, що потрапила під окупацію, поступово стає одним із основних фронтів гібридної війни. З огляду на це загострюється актуальність дослідження правових аспектів охорони культурної спадщини на окупованих територіях. Метою статті є її доведення до широкого загалу юристів, висвітлення авторського досвіду у відповідній сфері та надання пропозицій щодо удосконалення юридичних механізмів захисту національного надбання, що опинилося під тимчасовим контролем та у зоні інтересів російського агресора. Аналіз наявних даних свідчить про те, що Україна вживає певні заходи щодо обстоювання своєї позиції з питань охорони культурної спадщини на окупованих територіях і реагування на відповідні посягання з боку російських загарбників. Насам перед використовуються дипломатичні інструменти та санкції. Водночас навіть на сьомому році війни цим крокам досі бракує злагодженості та політичної координації. Важливим є створення правових передумов для усунення цих проблем. Потребує взаємного узгодження вже саме законодавче визначення Україною правового режиму тимчасової окупації територій Автономної Республіки Крим та окремих районів Донецької та Луганської областей (як і обов’язки окупанта з охорони культурної спадщини України). Поруч із посиленням роботи на міжнародному рівні із задіянням нових механізмів та належним використанням потенціалу ратифікованих документів, продовженням та удосконаленням санкційної політики, Україні потрібно передусім скоординувати роботу з відстеження стану об’єктів культурної спадщини на окупованих територіях, зокрема, за допомогою сучасних технологій супутникової зйомки. Це дасть змогу для радикального збільшення числа кримінальних проваджень щодо злочинів окупантів, що стане базисом для розвитку українського наступу на цьому фронті. Питання про врегулювання моніторингових функцій органів охорони культурної спадщини потребує вирішення на законодавчому рівні.
32
Олег, Рішняк. "СУЧАСНА РЕСТАВРАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ : ОСНОВНІ НАПРЯМИ, ЗАВДАННЯ ТА ПРІОРИТЕТИ." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 35 (February 6, 2021): 220–26. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v35i0.388.
Full textAbstract:
Стаття присвячена розгляду основних напрямів сучасної реставраційної діяльності, зокрема превентивній та інвазивній консерваціям, а також реставрації. Сформульовано основні завдання кожного напряму, визначено передумови практичного проведення окресленого кола заходів та проаналізовано їхній вплив на об’єкт реставрації. Звернено увагу на важливе значення превентивної консервації для сфери охорони світової культурної спадщини та недостатнє використання напрацювань цього напряму в українській реставраційній справі.
33
І.І., Moysiyenko, Skobel N.O., Sudnik-Wójcikowska B., Dembicz I., Zachwatowicz M., Zakharova M.Ya., and Dzerkal V.M. "Старі кладовища як рефугіум степової флори на Півдні України." Chornomorski Botanical Journal 17, no. 3 (December 30, 2021): 194–217. http://dx.doi.org/10.32999/ksu1990-553x/2021-17-3-1.
Full textAbstract:
Changes in natural landscapes and economic activities lead to the loss of a large proportion of the steppes. Recent studies (2008–2017) have demonstrated the high importance of old cemeteries, that contribute to the preservation of steppe red-listed steppe species. The area of the old cemeteries of the Lower Dnieper varies from 0.43 ha to 6.79 ha. The list of vascular plants from 10 cemeteries of the Lower Dnieper region includes 388 species belonging to 226 genera, 62 families, 3 classes and 2 divisions. The total number of species within cemetery varied from 104 to 217 (on average 153 species). In old cemeteries of the studied region, rare steppe species have survived, although steppe vegetation is preserved where there are fragments of virgin and unploughed steppes around the cemeteries, near old villages or cities. 22 protected vascular plant species were found in the studied old cemeteries (5.65 % of the total species pool). Five of these are included in the Red Data Book of Ukraine: Astragalus henningii, Stipa capillata, Stipa lessingiana, Stipa ucrainica, Tulipa biebersteiniana. 17 species of vascular plants are included in the Red List of the Kherson region: Amygdalus nana, Bellevalia sarmatica, Centaurea trichocephalla, Convallaria majalis, Dianthus andrzejowskianus, Elytrigia pseudocaesia, Ephedra distachya, Fraxinus excelsior, Iris halophila, Limonium platyphyllum, Linaria macroura, Muscari neglectum, Peucedanum ruthenicum, Prangos odontalgica, Quercus robur, Veronica capsellicarpa, Vinca herbacea. Key words: Lower Dnieper, steppe, cultural heritage sites, vascular plants, flora, sozophytes, in situ. Зміни природних ландшафтів та господарська діяльність призводить до втрати великої частки степів. Недавні дослідження (протягом 2008–2017) продемонстрували високе значення існування старих цвинтарів, які сприяють збереженню степових созофітів. Площа старих цвинтарів Нижнього Дніпра коливається від 0.43 га до 6,79 га. У список флори судинних рослин входять 388 видів з 10 цвинтарів. Загальне багатство видів варіювало від 104 до 217 (у середньому по видів 154 види). Флора старих цвинтарів включає до 226 родів, 62 родини, 3 класи та 2 відділи. Зазвичай на цвинтарях Нижнього Дніпра зустрічаються рідкісні види, які протягом тривалого часу зберігаються на старих цвинтарях та сприяють збереженню виду in situ разом зі степовим покривом, проте рослинний покрив зберігається не на всіх цвинтарях, а лише на тих, які були закладені на цілинній та нерозораній ділянці степу, поблизу старих сел чи міст. На старих цвинтарях знайдено 22 видів судинних рослин 5,65 %, які підлягають охороні з них 5 видів рослин включені до Червоної книги України: Astragalus henningii, Stipa capillata, Stipa lessingiana, Stipa ucrainica, Tulipa biebersteiniana, та 17 видів судинних рослин, які включено до Червоного Списку Херсонської області: Amygdalus nana, Bellevalia sarmatica, Centaurea trichocephalla, Convallaria majalis, Dianthus andrzejowskianus, Elytrigia pseudocaesia, Ephedra distachya, Fraxinus excelsior, Iris halophila, Limonium platyphyllum, Linaria macroura, Muscari neglectum, Peucedanum ruthenicum, Prangos odontalgica, Quercus robur, Veronica capsellicarpa, Vinca herbacea. Ключові слова: Нижнє Дніпро, степ, об’єкти культурної спадщини,судинні рослини, флора, созофіти, in situ
34
Зараховський, Олександр Євгенович. "ВИКОРИСТАННЯ НЕРУХОМИХ ОБ’ЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ МІСТА ЧИГИРИНА ЯК ТУРИСТИЧНО-ЕКСКУРСІЙНОГО РЕСУРСУ." Питання культурології, no. 33 (August 10, 2017): 131–39. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.33.2017.141593.
Full text
35
Гончар, Андрій Володимирович, Станіслав Олексійович Довгий, and Марина Андріївна Попова. "Онтологічний підхід до консолідації 3D-моделей об’єктів історико-культурної спадщини та ГІС." RADIOELECTRONIC AND COMPUTER SYSTEMS, no. 1 (February 27, 2021): 81–91. http://dx.doi.org/10.32620/reks.2021.1.07.
Full textAbstract:
The development of the information society, the rise of the knowledge economy, the implementation of the latest technologies in the IT industry have provided the opportunity for free mass access to the digitized heritage of world civilization using augmented and virtual reality in three-dimensional space. The leaders in modeling the three-dimensional geometry of real heritage conservation objects are 3D panorama and 3D GIS technologies, the combination of whose capabilities has not yet become widespread. The paper subject is the processes of consolidation of ontological 3D models of heritage conservation objects and geoinformation systems for the formation of virtual excursion routes, which will provide new opportunities in the study of the world cultural, historical, scientific digital documentary heritage by integrating transdisciplinary distributed information resources describing the selected object into a piece of unified information and research space. The paper purpose is to increase the efficiency of user interaction with distributed information resources and museum knowledge systems by creating models and developing a method and on their based on – information technology for the formation of transdisciplinary virtual museum spaces, the implementation of ontological interaction in their environments with the integrated use of spatially distributed information based on integration with geoinformation systems through an ontological interface. Objectives: to analyze modern approaches and the most common software tools for 3D modeling of heritage conservation objects; to develop an infological model of an ontological excursion route; formalize the process of dynamic redistribution of heritage conservation objects during the excursion; to develop an algorithm for consolidating 3D models of heritage conservation objects and GIS for the formation of an excursion route. To achieve this goal, a set of methods was used: to develop operational ontological models of heritage conservation objects – system analysis, set theory, graph theory, to formalize knowledge representation – algebraic-logical and obvious methods; for software implementation of information technology – design patterns and object-oriented analysis. The following results were obtained: analysis of software solutions for three-dimensional representation and analysis of data in GIS made it possible to determine that most of them are intended only for geometry visualization and do not have information management tools; it is shown that the most suitable for practical implementation in terms of including time, labor and financial resources is GIS with integrated 3D panoramas of heritage conservation objects; it was determined that the ontological approach to the consolidation of multi-format data, created according to various standards and technologies, provides a solution to the problems of heterogeneity and interoperability of transdisciplinary distributed information resources that describe heritage conservation objects, is the most appropriate and effective; an algorithm for the consolidation of 3D models of heritage conservation objects and GIS for the formation of an excursion route is presented; an ontological model of an excursion route is presented, the taxonomy of which is implemented in the form of a graph. Conclusions. The conceptual and system-technical foundations of the transdisciplinary representation of models of heritage conservation objects with the integrated use of distributed information, in particular geographic information, including the format of ontological interaction in the form of an excursion in the GIS environment, have been developed.
36
Polyvach, K. "FORMATION OF THE SYSTEM TO MONITOR THE CULTURAL HERITAGE OBJECTS IN UKRAINE." Ukrainian Geographical Journal 2013, no. 3 (September 15, 2013): 57–63. http://dx.doi.org/10.15407/ugz2013.03.057.
Full text
37
Oleksiichenko, Nadiia, Nadiia Gatalska, and Marina Kolenkina. "Роль соціокультурного аспекту у формуванні паркового середовища." Наукові праці Лісівничої академії наук України, no. 23 (December 29, 2021): 91–97. http://dx.doi.org/10.15421/412130.
Full textAbstract:
Дослідження фокусуються довкола людини як суб’єкта сприйняття паркового середовища, яке змінюється із плином часу під дією соціокультурних чинників та спрямовані на виявлення вимог респондентів різних вікових категорій до паркового середовища різного функціонального призначення (історичного, меморіального, міського парку відпочинку).
Для проведення дослідження було залучено 60 осіб, віком від 22 до 74 років. Виявлення впливу соціокультурного чинника, зокрема радянських ідеалів на формування вимог до паркового середовища зумовило необхідність розподілу респондентів на дві вікові категорії: молоді люди – 22-34 роки (народилися після або незадовго до закінчення радянського періоду історії України); зрілі люди – 46-74 роки (дитинство, юність та/або середні роки пройшли за часів Радянської України).
Встановлено, що основною вимогою до міського парку відпочинку є комфорт рекреації незалежно від віку респондентів. Для молодих людей міський парк відпочинку є важливим об’єктом комунікації, як на рівні повсякденного спілкування, так і об’єктом культурного надбання соціуму, для зрілих – пріоритетним, після комфорту, є привабливість та функціональність території. Наявність національних прикмет у межах міського парку відпочинку важлива для однакової частки (близько 11%) респондентів обох вікових категорій.
Для меморіального та історичного парку важливими є інформативні функції паркового середовища, однак шляхи забезпечення останньої відрізняються відповідно до вікової категорії. У зрілих людей це, насамперед, матеріальні компоненти культурної спадщини, у молодих – інформаційні якості паркового середовища.
38
Берназюк, Я. О. "Критерії дотримання балансу суспільних (публічних) та приватних інтересів у національній судовій практиці." Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 4, no. 96 (December 23, 2021): 22–35. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.96.22-35.
Full textAbstract:
У статті розкрито критерії дотримання балансу суспільних (публічних) та приватних інтересів у національній судовій практиці. На підставі аналізу практики Верховного Суду автором з’ясовано, що суспільний (публічний) інтерес охоплює такі надважливі сфери, як, зокрема, безпека громадян, захист довкілля, благоустрій населених пунктів, надрокористування, передача земель із державної власності, доступ до публічної інформації, охорона об’єктів культурної спадщини та ін. Доведено, що підставами захисту суспільного (публічного) інтересу в адміністративному судочинстві можуть бути порушення або наявність об’єктивної загрози порушення такого інтересу.
39
Oleksiichenko, N., and S. Pidkhovna. "Вікові дерева парків-пам’яток садово-паркового мистецтва Тернопільщини." Наукові праці Лісівничої академії наук України, no. 16 (May 31, 2018): 41–49. http://dx.doi.org/10.15421/411805.
Full textAbstract:
Наведено дані щодо сучасного стану збереження вікових дерев та їх кількісної структури в парках-пам’ятках садово-паркового мистецтва Тернопільщини. Вікові дерева на об’єктах культурної спадщини представлені 30 видами та двома культиварами (Fagus sylvatica L.‘Atropunicea’ West. і Stypholobium japonicum Schott. ‘Pendula’), більшість з яких (24 види) відносяться до відділу покритонасінних. Вікові особини деревних інтродуцентів виявлено на території восьми парків (Більче-Золотецького, Заліщицького, Раївського, Скала-Подільського, Плотицького, Коропецького, Гримайлівського парків та в залишках парку в с. Млиниська).
Впродовж інвентаризаційних досліджень здійснено комплексне оцінювання п’яти вікових дерев, які мають статус ботанічних пам’яток природи (вікові дерева, що мають вагоме культурне, історичне значення та повний заповідний режим) і ростуть у Раївському і Заліщицькому парках, охарактеризовано санітарний стан та визначено їхні таксаційно-біометричні показники. На зазначених об’єктах виявлено вікові дерева-інтродуценти Gymnocladus dioicus (L.) C. Koch віком 130 років та Sophora japonica L. віком 150 років, які можуть бути рекомендовані до заповідання як ботанічні пам’ятки природи місцевого значення.
За результатами оцінки санітарного та естетичного стану визначних дерев запропоновано низку організаційних і технологічних заходів щодо їх лікування, збереження та раціонального використання (створення карти геопросторового розташування вікових дерев, здійснення організаційних заходів з метою зменшення рекреаційного навантаження в межах площі проекції крони, встановлення інформаційних іменних табличок, проведення лікувальних заходів щодо уражених хворобами вікових дерев за сучасними екологічно обґрунтованими технологіями, у т. ч. і методами арбористики).
40
Zaitseva, Veronika. "Ілюстрування творів Івана Котляревського сучасними українськими художниками-графіками." ART-platFORM 2, no. 2 (November 18, 2020): 180. http://dx.doi.org/10.51209/platform.2.2.2020.180-196.
Full textAbstract:
Особливе місце в українській графіці завжди посідала книжкова графіка. Сучасний процес національного відродження актуалізує дослідження мистецької спадщини українських графіків, які оформлювали твори класиків української літератури. Зокрема актуальним у наш час є дослідження ілюстрування творів Івана Котляревського та характеристика специфіки стилістичних прийомів, засобів художньої виразності видатних українських майстрів книжкової графіки у сучасному художньому трактуванні його літературних образів. Методологія дослідження полягає в застосуванні загальнонаукових методів (аналізу та синтезу, індукції та дедукції, єдності історичного і логічного) та мистецтвознавчих методів (компаративний, типологічний, описовий). Досліджуючи ілюстрації до творів українських літературних класиків, зокрема І. Котляревського, можна зазначити, що в цих роботах засобами художньої виразності відображені водночас історія вітчизняної графіки та історія культурно-історичного поступу України. Малодослідженим матеріалом є приклади художнього оформлення творів І. Котляревського за весь період Незалежності України. Тому надзвичайно плідним об’єктом дослідження є роботи майстрів книжкової графіки в сучасній художній трактовці літературних образів Івана Котляревського. Аналіз досвіду нового осмислення творів Котляревського в незалежній Україні здійснено на основі вивчення робіт сучасних українських художників-ілюстраторів Івана Будза, Сергія Донця, Олени Зеркалій, Людмили Кириленко, Андрія Печенізького, Оксани Тернавської, Віктора Яременка. Літературна спадщина Івана Котляревського й досі хвилює творчу уяву художників, чиї роботи переконливо свідчать про невпинні пошуки відповідних образотворчих втілень, що вводять у сучасний вимір літературне слово поета.
41
Tarapon, Oksana. "МОНУМЕНТАЛІЗАЦІЯ ПОСТАТІ Т. ШЕВЧЕНКА В РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ 1930-Х РР.: ПІДМІНА НАЦІОНАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ." Scientific notes on Ukrainian history, no. 46 (July 10, 2019): 75–85. http://dx.doi.org/10.31470/2415-3567-2019-46-75-85.
Full textAbstract:
У статті простежено процес увіковічення радянською владою постаті Т. Шевченка у 1930-х рр. через зведення монументальних пам’ятників Кобзарю, підкреслено неоднозначний характер офіційних заходів влади. У 1930-х рр. почалося масове знищення радянськими органами української культури, зазнають руйнування, перебувають у занедбаному стані пам’ятні місця, могили відомих українських діячів, у тому числі і Т. Шевченка. У цей же час почалася робота зі зведення грандіозних пам’ятних скульптур радянської пропаганди. Влада почала популяризувати окремі культурні об’єкти та постаті України, котрі мали презентувати велич багатонаціональної культури СРСР, серед яких був і Тарас Шевченко. Оскільки «вбити» пам'ять про Шевченка радянській системі було не під силу, почалося привласнення його образу, спадщини, розгорнувся довготривалий процес «радянізації» та більшовицької сакралізації образу Кобзаря. До 20-ї річниці Жовтневої революції влада звернула увагу на проблему реставрації могили Тараса Шевченка, почався процес зведення пам’ятників Кобзарю у Харкові та Києві. Крім художніх діячів до цієї роботи були залучені найвищі посадовці держави, котрі визначали не лише розміри кошторису, темпи і засоби будівництва, а мали переважний голос при визначенні художньо-естетичного і, особливо, ідеологічного наповнення монументу. Як наслідок, образ Т. Шевченка втрачав національні ознаки та набував пролетарсько-революційних рис. Крім того, розмахом будівництва і величчю вшанування пам’яті про Шевченка влада намагалася послабити стан шоку власних громадян від масштабів руйнування культурних цінностей, звинувачення в тотальному знищенні національних святинь.
42
ZAITSEVA, Veronika. "НЕОФОЛЬКЛОРНІ ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЧОСТІ ВАЛЕНТИНА ГОРДІЙЧУКА ТА АНАТОЛІЯ ТОКАРЕВА." ART-platFORM 3, no. 1 (May 27, 2021): 346–60. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.3.2021.346-360.
Full textAbstract:
Досліджуючи та аналізуючи художню спадщину українських графіків ІІ пол. ХХ ст., можемо зазначити, що творчі пошуки в галузі книжкового оформлення 1970-х–1980-х рр. були наслідком свідомої боротьби художників із зовнішнім прикрашательством і поверховим декоративізмом, позбавленим глибокого змісту. Українські майстри книжкової графіки Валентин Гордійчук і Анатолій Токарев своїми роботами спростовували тенденції певного занепаду візуальної мови цього періоду, після злету мистецтва книги 1950-х–1960-х рр. Київські художники Валентин Гордійчук і Анатолій Токарев ставали на шлях оновлення, органічно-цілісного вирішення всіх елементів оформлення книги. Зокрема, вони вважали за потрібне переосмислити «Енеїду» І. П. Котляревського, активний колір і драматичну атмосферу, де пафос героїзму й усереднені образи починають поступатися думці про поему як глибший за змістом твір. Методологія дослідження полягає в застосуванні загальнонаукових методів (аналізу та синтезу, індукції та дедукції, єдності історичного і логічного) та мистецтвознавчих методів (компаративний, типологічний, описовий). Наукова новизна роботи полягає у дослідженні неофольклорних особливостей ілюстрування Валентина Гордійчука і Анатолія Токарева. Важливо підкреслити, що ілюстраторам України 1970-х–1980-х рр. було властиво зосереджуватися на духовно-культурних та пластичних засадах історичної малярської спадщини. Можна зазначити, що традиції доби бароко тісно переплітаються в цих ілюстраціях з національними народними мотивами. Тому надзвичайно плідним об’єктом дослідження є роботи майстрів книжкової графіки в новій художній трактовці літературних образів Івана Котляревського.
43
ІНДУТНИЙ, В. В., Н. В. МЕРЕЖКО, and С.М.МЕЛЬНИК. "ТОВАРОЗНАВЧА ОЦІНКА БУКІНІСТИЧНИХ ПАМ’ЯТОК." Товарознавчий вісник 1, no. 15 (February 18, 2022): 62–78. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2310-5283-2022-15-6.
Full textAbstract:
Мета. Аналіз сучасного ринку букіністичних пам’яток та обґрунтування рекомендацій щодо визначення їх прогнозованих вартісних показників в експертних завданнях визначення страхових сум, а також стартових показників вартості при торгівлі з аукціонів.
Методика. Аналіз ринку букіністичних пам’яток здійснювали шляхом вивчення розподілу вартісних показників, де сукупність видань є сукупністю різних за значимістю носіїв цінності, кожен з яких має власну динаміку зростання. Крім того, враховували статистичний розподіл фінансових можливостей потенційних покупців. Для встановлення закономірностей ціноутворення на букіністичні видання була створена база вихідної інформації про вартісні показники антикварних книжок.
Результати. За результатами досліджень встановлено, що оцінка старовинних видань набуває осмисленості у двох парадигмах – індивідуально орієнтованій та соціально орієнтованій. Перша пов’язана з розмаїттям можливих індивідуальних суб’єктивних мотивацій щодо сприйняття книжки й описується індексом задоволення гуманітарних потреб особистості. Друга парадигма пов’язана з оцінкою пойменованого видання з метою його страхування як об’єкта культурної спадщини, що знаходиться на зберіганні в музеї державної або недержаної форми власності. Йдеться про можливі збитки національної культури у разі пошкодження об’єкта або його повної втрати. У цьому випадку доцільно керуватися оцінками (страховими сумами), які пов’язані з рівнем загально виховного значення об’єкта (індекс загально виховного значення), а також з урахуванням того в якому комплексі букіністичних пам’яток цей об’єкт знаходиться. На світовому ринку букіністичних видань одночасно представлені мільйони, а на ринку України, - сотні тисяч взірців, які знаходяться в стані перманентної зміни пропонованої вартості. Будь-які висновки щодо причин формування певного рівня вартості букіністичних видань залежать від змістовності та повноти критеріальної бази, яка обрана експертом для виконання цієї роботи та має вірогіднісний характер.
Наукова новизна. Розроблено методику оцінки вартості букіністичних видань, яка повною мірою дозволяє здійснювати оцінку як сучасних видань, так і видань минулих століть, а також раритетних примірників. Чітко визначено, які методики слід використовувати при оцінці букіністичних пам’яток в залежності від їх раритетності.
Практична значимість. Проведено дослідження сучасного ринку букіністичних видань, розроблено теоретичні засади для розрахунку показників прогнозованої вартості букіністичних пам’яток. Запропонована методика прогнозування та визначення вартості букіністичних пам’яток має практичне значення для експертів, професійних оцінювачів, а також колекціонерів.
44
Dolhanov, Petro. "КОНКУРУЮЧІ НАРАТИВИ: ПАМ’ЯТЬ ПРО ДРУГУ СВІТОВУ ВІЙНУ В МЕМОРІАЛЬНОМУ ПРОСТОРІ м. РІВНЕ." ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ: Український вимір 11 (December 15, 2019): 61–85. http://dx.doi.org/10.33124/hsuf.2019.11.03.
Full textAbstract:
Стаття присвячена змінам у меморіальному просторі м. Рівного, які відбулися протягом останніх 5 років. Напередодні Другої світової війни місто було типовим єврейським штетлом, етнічне обличчя якого на 80% формували євреї. У 1941–1942 рр. у Рівному відбулися одні з найбільших в Україні акцій масового вбивства євреїв. Проте пам’ять про жертв Голокосту тривалий час залишалася на маргінесі як у вимірі комеморативних практик, що проводяться в місті, так і в контексті існуючих меморіальних маркерів у символічному просторі Рівного. Поодинокий символ Голокосту – меморіал в урочищі Сосонки – просторово розміщений на краю міста (місце масового вбивства євреїв у 1941 р.) довгий час залишався символом маргіналізації пам’яті про жертв Голокосту.
Протягом останніх 5 років у Рівному сталися зміни, які дозволяють констатувати реанімацію тривалий час забутої пам’яті. До них відносимо: встановлення в центральній частині міста «каменів спотикання» жертвам нацизму, створення меморіального знаку жертвам рівненського гетто, маркування об’єктів, що репрезентують єврейську історико-культурну спадщину, анотаційними дошками та QR-кодами. Ці зміни сталися з ініціативи інститутів громадянського суспільства. «Камені спотикання» та меморіальний знак жертвам гетто встановлені ГО «Центр “Мнемоніка”». Маркування об’єктів єврейської історико-культурної спадщини відбулося в межах нової практики залучення громадських організацій до процесу бюджетування – бюджет участі. Усі ці ініціативи – результат посилення інструментів впливу громадянського суспільства на локальну публічну політику в процесі реформ, що відбулися після подій Революції гідності (виникнення бюджету участі та посилення ефективності адвокаційних кампаній).
Коригування меморіального ландшафту Рівного призвело до співіснування в його символічному просторі одразу трьох візій пам’яті про Другу світову війну – радянської міфологеми про «Велику Вітчизняну війну», націоналістичного канону героїки (частина символів якого підібрана не дуже вдало – окремі меморіальні знаки глорифікують людей та організації, які несуть безпосередню відповідальність за Голокост і етнічні чистки) та меморіальних знаків, присвячених жертвам Голокосту. Ця остання візія є абсолютно новою для міста і поки що промовляє невпевнено. Але перші кроки до відродження пам’яті про жертв Голокосту та мультикультурний характер Рівного в довоєнний період місто вже зробило.
Чи можливе таке співіснування взаємовиключних символів – питання, на яке важко дати однозначну відповідь. На це впливає низка факторів. Одними із найважливіших конфліктогенних чинників визначаємо такі: 1) допоки залишається живою пам’ять та «постпам’ять» про Другу світову війну, є ризик, що ці взаємовиключні наративи виконуватимуть радше конкуруючу функцію; 2) політична інструменталізація цих меморіальних маркерів у часі виборчих кампаній також акумулює в собі значний конфліктогенний потенціал. Однак амбівалентність оцінок цих символів серед значної частини громадськості свідчить на користь можливості їх безконфліктного співіснування. У будь-якому випадку багато що залежатиме від подальших політичних контекстів, які визначатимуть меморіальну політику в місті.
Ключові слова: меморіальний простір, символічний простір, політика пам’яті, комеморація, Голокост, Друга світова війна у меморіальному просторі.
45
Yakovyshyna, M. S., O. V. Konarivska, K. Yu Gromachenko, and O. P. Korotun. "ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ГАЛУЗЕВОГО МУЗЕЮ ЯК ФОРМИ ПРОМОЦІЇ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИХ ТУРИСТИЧНИХ РЕСУРСІВ МІСТА РІВНЕ." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 3, no. 95 (September 24, 2021): 169. http://dx.doi.org/10.31713/ve3202115.
Full textAbstract:
У статті на основі світового і вітчизняного досвіду створення аптекмузеїв, здійснено оцінювання їх правового середовища діяльності. Визначено профіль аптек-музеїв та їх функції. Доведено, що у світі є великий інтерес туристів до галузевих музеїв, зокрема аптек-музеїв. З’ясовано, що відповідно до сучасних принципів планування туризму, підхід до сталого розвитку включає залучення приймаючої громади та різних груп зацікавлених сторін до процесу планування туристичної політики. Визначені стейкхолдери у діяльності музеїв та сфері культурнопізнавального туризму: внутрішні стейкхолдери (персонал музеїв); зовнішні стейкхолдери (установи та організації, з якими співпрацює музей; туристи, освітні заклади; спонсори). Зазначено, що аптеки-музеї є інтерактивними музеями, які поряд із музейною, виконують свою основну функцію – виготовлення та продаж лікарських препаратів. Проведена характеристика відомих аптек-музеїв і проведено їх групування за регіонами світу. З’ясовано, що в Україні нараховується 12 найбільш відомих аптек-музеїв, які розміщені в обласних центрах. Визначені особливості функціонування аптеки-музею в ресурсному потенціалі культурно-пізнавального туризму міста Рівного. Зазначається, що аптеку-музей у Рівному створено на базі товариства «Рівнефармація» за рахунок приватних інвестицій. Рівненська аптека-музей має вигідне місцерозташування, відсутність конкурентів, але малий простір для відвідувачів. Для здійснення ефективної промоції необхідно врахувати усі групи людей, які приїжджають у дану місцевість. Надано рекомендації щодо розробки тематичних занять і майстер-класів, встановлення фотозон, розробки унікальних сувенірів на фармацевтичну тематику, співпраці з туристичними фірмами для залучення туристів. Акцентовано увагу на те, що при розробці екскурсійних сюжетів потрібно поєднувати елементи фармацевтичної спадщини з гастрономічною та іншими видами історико-культурних туристичних ресурсів. Доведено, що аптека-музей сприяє промоції туризму міста, популяризації наукових знань, черезекспонати музею, котрі мають наукову і пізнавальну цінність. Встановлено, що в місті Рівне ведеться системна робота щодо підвищення туристичної привабливості, регулярно створюються нові туристичні об’єкти.
46
CHETVERIKOV, B. "METHOD OF DETERMINATION OF CONSTRUCTION FOUNDATION BY ARCHIVAL AERIAL IMАGES FOR REHABILITATION OF HISTORICAL AND CULTURAL HERITAGE OBJECTS." Modern achievements of geodesic science and industry I, no. 37 (2019): 100–105. http://dx.doi.org/10.33841/1819-1339-2019-1-37-100-105.
Full text
47
ПЕРЕДРІЙ, О. І. "ОСОБЛИВОСТІ ЕКСПЕРТИЗИ СТАРОВИННИХ КНИГ." Товарознавчий вісник 1, no. 13 (July 31, 2020): 196–205. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2310-5283-2020-13-16.
Full textAbstract:
Мета. Визначити основні етапи проведення та критерії оцінки стародруків при проведенні ідентифікаційної та митної експертиз.
Методика. Загальний підхід до визначення змісту і структури роботи ґрунтується на основі методу системного аналізу. Для підведення окремих підсумків у роботі використано методи аналізу та синтезу, абстрагування та групування.
Результати. Коротко проаналізовано стан контрабанди та незаконної торгівлі культурними цінностями. Розглянуто класифікаційні ознаки стародруків, за яким класифікують старовинні книги при перетині митного кордону чи в букіністичній торгівлі. Розглянуто особливості проведення ідентифікаційної експертизи старовинних книг як об’єктів культурної спадщини. Подано характеристику ознак, за якими ідентифікуються книги; визначено основні етапи та методи проведення експертизи. Автором подано повну характеристику зовнішніх ознак книг, за якими визначається їх видова приналежність. Визначена, що основною класифікаційною ознакою книг є період друкування. Встановлено, що повну оцінку книги як вартісну, так і ідентифікаційну можна надати лише на підставі комплексного вивчення всіх ознак, їх сукупності. При митній експертизі працівники повинні проводити огляд книги в строгій послідовності: визначити назву, час друку, друкарню, стан збереження, матеріал, вид друку та фарби, наявність поміток і підписів. На визначення вартості стародруків впливають не тільки часові чи матеріальні критерії, а також художні та соціо-культурні. Зокрема, вагоме значення на вартість книг мають приналежність книги певній історичній особі, художня змістова цінність видання, інформаційна насиченість книги і конфіденційність, наявність маргіналій, рідкісність. Сукупність усіх цих та інших ознак може підвищувати початкову вартість книг в декілька разів.
Практична значимість. Питання процедури проведення ідентифікаційної експертизи стародруків, заявлених до вивезення (тимчасового вивезення) та повернутих в Україну після тимчасового вивезення можуть бути використані для вдосконалення чинних методик.
48
CHETVERIKOV, B., O. KHINTSITSKY, and I. KALYNYCH. "Methodology of mapping of historical and cultural heritage objects by GIS technologies using archival cartographic and aerial materials." Modern achievements of geodesic science and industry 41, no. I (April 1, 2021): 97–103. http://dx.doi.org/10.33841/1819-1339-1-41-97-103.
Full textAbstract:
Aim. The purpose of the work is to process archival cartographic materials and remote sensing data for the interpretation of objects of historical and cultural heritage (OHCH) of Cherkasy, including those that have not been preserved. Method. One of the possible technological schemes for research is offered. According to her, the first step was to analyze the input data of the study, among which were: a map of Cherkasy in 1895 at a scale of 1:42000; German aerial image of 1944; a fragment of a space image of Cherkasy obtained from the GeoEye-1 satellite in 2018. Geometric correction of the input materials was performed in the Mercator projection and the WGS84 coordinate system, in which the transformed image was obtained. The next step was to vectorize the objects of historical and cultural heritage of Cherkasy, according to the list obtained on the city’s website. There are two types of objects: point and polygonal. When vectorizing polygonal objects, the historical boundaries were specified with the help of archival maps and aerial images. Special symbols have been developed for each of the types of historical and cultural heritage sites, according to the proposed classification. In addition, an attributive database of these objects was created, which had the following structure: number of the passport of object, the name of the object, the address of the OHCH, the number of the decision to take under protection, information about the OHCH. Also, the obtained vector data was exported to the exchange format with the extension kmz and an online version of the thematic map was created on the basis of the free GISFile resource. Results. As a result of the conducted researches, the thematic GIS of the objects of historical and cultural heritage of Cherkasy was created, which are plotted on the space image of high spatial resolution, obtained in 2018. An on-line version of the GIS of Cherkasy historical and cultural heritage sites has been created on the basis of the free GISFile cartographic service, with the possibility of analyzing the location of these objects and building optimal tourist routes. Scientific novelty. Possible algorithms for creating offline and on-line versions of thematic GIS are proposed. Practical value. The obtained results of mapping the objects of historical and cultural heritage of Cherkasy can be used by the structures of protection of objects of historical and cultural heritage of Cherkasy at the Ministry of Culture.
49
Ушаков, A. C. "ЦІННІСНИЙ ВИМІР ОБРАЗУ ЛЮДИНИ КУЛЬТУРИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 92, no. 5 (November 29, 2019): 211–28. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-92-5-211-228.
Full textAbstract:
Статтю присвячено теоретичному аналізу проблеми впливу духовних цінностей на формування образу людини культури.
Автором розкрито сутність понять: «людина культури», «образ людини культури», представлено структуру ціннісної системи особистості, проаналізовано особливості детермінаційного впливу духовних цінностей на особистісний розвиток в цілому; окреслено напрями педагогічного впливу, що сприяє формуванню образу людини культури у студентської молоді.
Акцентується увага на тому, що людина як суб’єкт і об’єкт культури є носієм вищих (духовних, моральних, естетичних, творчих, інтелектуальних) цінностей і одночасно джерелом їхнього виникнення або трансформації. Особливістю людини культури є спрямованість на індивідуальний особистісний розвиток та духовну, творчу самореалізацію в соціумі.
У статті визначено двокомпонентну структуру ціннісної системи особистості: об’єктивні цінності, що представлені суспільними ідеалами та суб’єктивні цінності, які визначають світогляд людини та мотиви її поведінки. Засвоєння духовних цінностей та морально-етичних норм стає підґрунтям розвитку образу людини культури, що детермінує подальший особистісний розвиток у напрямі актуалізації зазначених цінностей. Формуванню образу людини культури у студентської молоді сприяє ознайомлення з найкращими взірцями світової культурної спадщини, де вдало поєднуються інтелектуальний, естетичний, духовний і моральний розвиток особистості,
Ключові слова: людина культури, образ людини культури, духовні цінності, моральні цінності, ціннісна логосфера.
50
Малолітнева, В., and А. Гурова. "Правові засади використання даних дистанційного зондування землі як доказів у вітчизняному судочинстві для захисту об’єктів археологічної спадщини." Юридичний вісник, no. 6 (February 16, 2021): 107–22. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2036.
Full textAbstract:
У статті досліджено питання допустимості, належності та достовірності доказів в контексті їх тлумачення в межах цивільного, господарського, адміністративного та кримінального процесів. Конкретизовано правові ознаки даних ДЗЗ як електронного доказу, зокрема визначення електронного цифрового підпису як його обов'язкового реквізиту, а також на перспективу передбачено можливість використання інших інструментів криптографічних шифрувань, зокрема приватних ключів в мережі блокчей-ну. Допустимість розглядається в двох ракурсах, а саме позитивному та негативному. Останній аналізується в контексті ризиків завдання шкоди правам та свободам людини й громадянина, розкриття комерційної таємниці та навіть посягання на національні інтереси в разі неналежного порядку використання даних ДЗЗ. Відповідно, авторами здійснюється широкий опис національних режимів надання доступу до даних ДЗЗ різної роздільної здатності, особливостей їх експортного контролю, а також специфіки між-народного-правового регулювання використання космічних знімків. З точки зору достовірності досліджувались особливості використання висновку експерта в судовому процесі будь-якої юрисдикції та висновку спеціаліста в кримінальному процесі. В результаті автори дійшли висновку про необхідність доповнення переліку експертиз аналізом даних ДЗЗ та забезпечення проведення атестації судових експертів. В контексті залучення спеціалістів для надання висновків у кримінальному процесі запропоновано створити перелік акредитованих спеціалістів задля цього, а також передбачити порядок їх взаємодії з правоохоронними органами в КПК України. Крім цього, авторами запропоновано передбачити за спеціальними органами, до повноважень яких належить здійснення нагляду (контролю) за законодавством про охорону культурної спадщини, повноваження щодо збирання даних ДЗЗ як доказів доведення правопорушень у цій сфері.