Academic literature on the topic 'Об’єкти культурної спадщини'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the lists of relevant articles, books, theses, conference reports, and other scholarly sources on the topic 'Об’єкти культурної спадщини.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Journal articles on the topic "Об’єкти культурної спадщини"
1
Притулюк, Василь. "ЗБЕРЕЖЕННЯ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ КРІЗЬ ДОСВІД РЕСТИТУЦІЇ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКИХ ВЗАЄМИН." Litopys Volyni, no. 25 (December 10, 2021): 99–103. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.25.16.
Full textAbstract:
Культурна спадщина – це сукупність успадкованих нацією від попередніх поколінь об’єктів культурної спадщини, результат надбань духовної та матеріальної культури народу. Одними з різновидів матеріальної культури є рукописи, книги, архівні матеріали, наукові колекції, різноманітні предмети художнього, історичного або ж археологічного значення, які мають художнє, історичне, етнографічне чи наукове значення. Саме про таку частину культурної спадщини йтиметься у запропонованій статті. Найчастіше народи, що проживають на порубіжних землях, мають спільну історію або ж будували власну державність на одних і тих самих теренах чи пережили військові конфлікти, стикаються з проблемою спільної культурної спадщини. Доволі часто трапляється так, що на одні й ті самі об’єкти культурної спадщини висловлюють претензії два або більше народів. Ці питання нині регулюються міжнародним правом, саме останнє і визначає приналежність того чи іншого об’єкта культурної спадщини до надбань конкретної нації. Реституція культурних цінностей у відносинах між державами відіграє надзвичайно важливу роль не лише у справі збереження та відтворення фондів культурної спадщини нації, а й у збереженні та розвитку добосусідських відносин між державами. Україна та Республіка Польща з 90-х років ХХ ст. налагодили та розвивають співпрацю у справі реституції культурних цінностей та спільній пам’яткоохоронній діяльності, що є надзвичайно важливим для розбудови двосторонніх міждержавних відносин. Українсько-польське порубіжжя впродовж усієї своєї історії є класичним прикладом поліетнічного регіону, місцем зустрічі різних культур, їх взаємодії та синтезу. Подібний синкретизм спричинив те, що в історичному просторі українсько-польського порубіжжя прослідковується яскраве переплетіння двох культур, розташування великої кількості об’єктів культурної спадщини двох народів.
2
Mazur, T. V. "Удосконалення правової охорони культурної спадщини в Українській РСР (середина 1940-х – початок 1950-х років)." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (November 15, 2019): 21–28. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.06.02.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз специфіки правового регулювання охорони культурної спадщини в Українській РСР у повоєнні роки.
Наукова новизна. За результатами аналізу нормативних актів виявлено специфіку правового регулювання охорони культурної спадщини в Українській РСР у повоєнні роки. Виокремлено основні напрямки правового регулювання охорони культурної спадщини у розглядуваний період.
Висновки. Специфікою розвитку пам’яткоохоронного законодавства досліджуваного періоду є вироблення його засад у союзному центрі й ухвалення загальносоюзних документів, які в основному дублювалися відповідними актами союзних республік. Водночас Українська РСР, пам’ятки якої чи не найбільше постраждали у роки Другої світової війни, активно проводила власну пам’яткоохоронну діяльність, розробляючи, серед іншого, й необхідні нормативні акти. У нормативно-правовому забезпеченні охорони культурної спадщини в Українській РСР воєнного та повоєнного періоду можна до певної міри умовно виокремити три основні напрямки: 1) відновлення діяльності історико-архітектурних заповідників та створення нових музеїв і заповідників; 2) правове забезпечення увіковічення пам’яті полеглих у роки Другої світової та попередніх воєн; 3) удосконалення системи обліку та реєстрації об’єктів культурної спадщини. Загалом у цей період було розроблено та схвалено ряд важливих документів, зокрема постанову РНК УРСР 1944 р. «Про повернення музейних експонатів», постанову РНК УРСР і ЦК КП(б)У 1945 р. «Про заходи до впорядкування стану пам’яток культури, старовини і природи на території Української РСР», постанову РНК УРСР 1948 р. «Про заходи до поліпшення охорони пам’ятників культури на території Української РСР», Інструкцію про порядок обліку, реєстрації і тримання археологічних та історичних пам’ятників на території Української РСР 1950 р. та інші, які не лише дали змогу відбудувати й реставрувати пошкоджені в роки війни пам’ятки, а й налагодити процес їх обліку, реєстрації, охорони та збереження, тим самим врятувавши для нащадків важливі об’єкти культурного надбання, створені попередниками упродовж багатьох століть.
3
Мазур, Тамара, and Євгенія Король. "ІНДУСТРІАЛЬНА СПАДЩИНИ В ФОРМУВАННІ КУЛЬТУРНОГО ЛАНДШАФТУ МІСТА (НА ПРИКЛАДІ ЛЬВОВА)." ГРААЛЬ НАУКИ, no. 4 (May 18, 2021): 613–19. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.07.05.2021.115.
Full textAbstract:
Особливістю архітектурно-планувальної структури м. Львова є наявність в його центральній частині значної кількості історично сформованих виробничих територій. Сучасні процеси їх масової спонтанної та неконтрольованої перебудови можуть призвести до втрати цінних історичних промислових будівель і споруд, розташованих на цих територіях. У той же час такі об’єкти можуть отримати нову цінність і викликати суспільний інтерес в якості зразків та пам’яток індустріальної історії та культури, і в такому сенсі потребують стратегії включення їх у сучасне життя міських громад. У статті досліджено проблему необхідності виявлення, інвентаризації та оцінки індустріальної культурної спадщини Львова та можливості включення її в розвиток туристичної інфраструктури та громадського життя міста.
4
Kryvosheia, Igor, and Ludmyla Yakymenko. "CRIMEAN CULTURAL HERITAGE OF UNESCO: POST-ANNEXATION SYNDROME (BASED ON ELECTRONIC EDITIONS)." Kyiv Historical Studies, no. 1 (2017): 120–28. http://dx.doi.org/10.28925/2524.2017.1.1228.
Full text
5
Mazur, T. V. "Імплементація міжнародно-правових норм Ради Європи щодо охорони культурної спадщини у законодавство України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (March 13, 2020): 62–68. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.07.
Full textAbstract:
Україна стала членом Ради Європи в 1995 році, взявши на себе зобов’язання дотримуватися основоположних принципів діяльності організації. У сфері культурної політики наша держава активно впроваджує основні положення Ради Європи в національне законодавство.
Метою статті є аналіз основних міжнародно-правових пам’яткоохоронних актів Ради Європи та імплементації їх норм у законодавство України у контексті сучасних викликів і загроз національній культурній спадщині.
Наукова новизна статті полягає в аналізі міжнародно-правових норм Ради Європи щодо захисту культурних цінностей і відповідності національного законодавства України цим нормам, а також тим викликам і загрозам, які постали перед Україною та її культурними цінностями після окупації Росією Криму й початку збройного конфлікту на Донбасі.
Висновки. Україна активно співпрацює з Радою Європи у сфері захисту культурних цінностей та є учасницею основних міжнародних конвенцій, прийнятих цією організацією. Наша держава ратифікувала Європейську культурну конвенцію 1954 р., Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи 1985 р., Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини (переглянуту) 1992 р., Рамкову конвенцію про захист національних меншин 1995 р., Рамкову Конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства 2005 р. тощо.
Водночас українське законодавство потребує подальших змін у зв’язку з розвитком міжнародного права охорони культурної спадщини та з метою протидії руйнуванню, викраденням і знищенню об’єктів культурної спадщини в окупованому Криму та зоні збройного конфлікту на Донбасі. Серед документів Ради Європи у цьому контексті важливою є Конвенція про правопорушення, пов’язані з культурними цінностями 2017 р., яка підписана нашою державою, однак ще не ратифікована. Так само важливими для України є й документи Ради Європи рекомендаційного характеру, положення яких варто враховувати під час внесення змін до національного пам’яткоохоронного законодавства.
6
Mazur, T. V. "Правові засади захисту культурної спадщини в зарубіжних дослідженнях." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 27, 2019): 8–21. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.01.
Full textAbstract:
Культурна спадщина є, без сумніву, однією із засад збереження культурного розмаїття цивілізації, а також потужним інструментом для діалогу культур. Тож науковці різних країн приділяли велику увагу вивченню теоретико-правових засад її охорони. Сучасні дослідження повинні характеризуватися серйозною роботою щодо вироблення теорії та методології правового регулювання охорони культурної спадщини в контексті осмислення зарубіжного досвіду.
Метою статті є надання, на основі проведеного аналізу праць, змістовної характеристики тенденцій розвитку західної правової доктрини у сфері охорони культурної спадщини.
Наукова новизна полягає у комплексному вивченні, систематизації та класифікації зарубіжних наукових розвідок щодо захисту, збереження та використання об’єктів культурної спадщини.
Висновки. Проблеми у сфері охорони культурної спадщини існують у всіх країнах, але вони постійно знаходяться в полі зору не лише держави і суспільства, а й науковців, які, використовуючи міждисциплінарний комплексний підхід, пропонують концептуальні засади збереження культурного надбання. На основі проведеного аналізу запропоновано класифікацію наукових розвідок, яка відтворюється, частково або комплексно, у працях зарубіжних авторів і включає як загальнотеоретичні правові аспекти збереження культурного надбання, аналіз міжнародно-правової регламентації та її практичне застосування на фоні реальних подій сучасного світу, так і питання правового забезпечення різних аспектів охорони та використання культурної спадщини, державної політики зарубіжних країн у цій сфері. Констатується, що суспільство жорстко вимагає від держав вироблення ефективної системи заходів з охорони національного та світового культурного надбання, а науковці активно залучаються до цих процесів. Захист культурної спадщини є спільною проблемою людства, тому майбутнє розвитку цього напрямку суспільної діяльності значною мірою залежатиме від удосконалення профільних міжнародних норм та їх імплементації в національні законодавства.
7
Дмитренко, Алла. "КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА ВОЛИНІ В СТРУКТУРІ КУЛЬТУРНОГО І ЗЕЛЕНОГО / ЕКОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ ТА CТВОРЕННІ ПРИВАБЛИВОГО ІМІДЖУ РЕГІОНУ." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО), no. 37 (October 11, 2021): 131–37. http://dx.doi.org/10.35619/ucpm.vi37.452.
Full textAbstract:
Висвітлюється значення різноманітних об’єктів культурної спадщини Волині (історичних, архітектурних, археологічних, природних та ін.) для розвитку культурного і зеленого / екологічного туризму, їх ролі в підвищенні туристичної привабливості і соціально-економічному розвитку регіону (створення робочих місць, відродження сіл, розвиток сільської інфраструктури). Увага акцентується на малодосліджених об’єктах культурної спадщини, не включених до туристичних маршрутів. Розглядається концепція туристичних «магнітів» Волині з точки зору включеності до них інших цікавих у туристичному плані об’єктів. Наголошується на необхідності вивчення культурної спадщини населених пунктів Волині із залученням до цієї справи широкого кола пошуковців на місцях. Відзначається можливість формування нових туристичних маршрутів.
8
Бондаренко, Тетяна Володимирівна. "ОСВІТНІ МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ГЕОІНФОРМАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ GOOGLE В ПРОЦЕСІ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЇ." Information Technologies and Learning Tools 76, no. 2 (April 22, 2020): 96–107. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v76i2.2718.
Full textAbstract:
З педагогічної точки зору візуалізацію інформації варто трактувати як інструмент фіксації і трансляції унаочненого навчального матеріалу. У статті розглянуто особливості роботи ресурсів Google, підкреслено їх відкритість, доступність та значний потенціал під час інтеграції навчальних дисциплін природничо-математичного та суспільно-гуманітарного циклу в процесі візуалізації навчальної інформації. Проаналізовано додатки Google Earth, Google Mars, Google Moon, Google Sky, Google Maps, Google My Business, Google Art Project та інструмент Google Street View. Вони при підвищеному попиті на сприйняття великої кількості інформації дозволяють спрощувати подання даних через електронні засоби та ефективно сприймаються всіма учасниками навчально-виховного процесу. У статті описані можливості створення власних карт Google, які сприяють уточненню та деталізації об’єкта, що вивчається, та наведено приклади їх використання. Враховуючи певну трансдисциплінарність таких засобів картографування, подано тематику карт для предметних напрямків з географії, біології, іноземної мови, української літератури, математики, інформатики, історії, мистецтва, хімії, фізики. Розглянуто функцію панорамного перегляду вулиць Google Street View та представлено приклад використання панорамного зображення з кругозором в 360 градусів. Запропоновано поповнити інформаційний банк даних візуальною інформацією, створюючи локацію свого навчального закладу разом з додатком «Google My Business». Описано інтерактивний освітній проєкт Google Art Project, за допомогою якого створюють власні галереї, порівнюють мистецькі твори, деталізовано вивчають оцифровані об’єкти культурної спадщини світової спільноти. Виділено дослідницький, проєктний, міжпредметний та інформаційно-комунікаційний підходи, завдяки яким забезпечується активне використання геоінформаційних ресурсів у ряді предметів природничо-математичного та суспільно-гуманітарного циклів.
9
Mazur, T. V. "Formation and development of legal protection of cultural heritage in Ukraine." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (May 29, 2020): 37–49. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.03.05.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз становлення та розвитку пам’яткоохоронного законодавства в Україні.
Наукова новизна статті полягає в аналізі основних законодавчих і підзаконних актів України, завдяки яким відбулося реформування сфери охорони культурної спадщини в Україні та приведення її у відповідність до міжнародних норм і стандартів.
Висновки. У законодавчому забезпеченні охорони культурної спадщини України можна до певної міри умовно виділити кілька етапів. Перший розпочався із прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., яка започаткувала зміну державних підходів до культурної спадщини України, задекларувавши культурне відродження українського народу й необхідність повернення національних, культурних та історичних цінностей України, що знаходяться за її межами. Водночас базовим актом стали Основи законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 р. Саме Основи законодавства України про культуру визначили правові засади діяльності органів публічної влади у сфері охорони культурної спадщини, а також започаткували процес формування Державного реєстру національного культурного надбання. Конституція України від 28 червня 1996 р. більш послідовно, у порівнянні з Конституцією УРСР, забезпечила гарантії культурних прав громадян та обов’язки держави щодо охорони культурної спадщини. На цьому етапі було ратифіковано ряд міжнародних актів у сфері охорони культурної спадщини, а також прийнято національні законодавчі й підзаконні акти, спрямовані на імплементацію цих норм у національне законодавство України, зокрема Закон України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21 вересня 1999 р. Другий етап розпочався з ухваленням Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р., в якому враховані основні тенденції міжнародно-правового забезпечення охорони культурної спадщини, зокрема положення Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р. Законом урегульовані права та обов’язки суб’єктів охорони культурної спадщини, а також порядок формування Державного реєстру нерухомих пам’яток України за категоріями національного й місцевого значення. На цьому етапі ухвалені й такі важливі нормативні акти, як Закон України «Про охорону археологічної спадщини» від 18 березня 2004 р. і Загальнодержавна програма збереження та використання об’єктів культурної спадщини на 2004–2010 роки, затверджена Законом України від 20 квітня 2004 р. Третій етап розпочався з ухваленням Закону України «Про культуру» від 14 грудня 2010 р. і триває донині. На цьому етапі ухвалено ряд важливих змін до законодавства, спрямованих на приведення українського пам’яткоохоронного законодавства до міжнародних норм і стандартів, зокрема щодо збереження пам’яток культурної спадщини, включених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
10
Danylevskyi, Andriy, and Yuliya Danylevska. "CRIMINAL LEGAL PROTECTION OF LANDS ON WHICH THE OBJECTS OF IMMOVABLE CULTURAL HERITAGE ARE LOCATED: ANALYSIS OF CERTAIN LEGISLATIVE INITIATIVES." Law Journal of Donbass 75, no. 2 (2021): 60–66. http://dx.doi.org/10.32366/2523-4269-2021-75-2-60-66.
Full textAbstract:
In connection with the numerous facts of violations of the special legal regime of historical and cultural lands, in particular, their illegal development, a number of draft laws have been developed, which increase the responsibility for the destruction of immovable cultural heritage and violation of the traditional nature of the environment. The presented work is devoted to the analysis of legislative initiatives enshrined in the draft law No. 4562 «On Amendments to Certain Legislative Acts of Ukraine Concerning Strengthening Responsibility for the Destruction of Immovable Cultural Heritage and Violation of the Traditional Nature of the Environment», and the correlation of the provisions of this draft law with the provisions of the Criminal Code of Ukraine, the Land Code of Ukraine, the Law of Ukraine «On the Protection of Cultural Heritage». Thus, the draft law is proposed to supplement Art. 197-1 of the Criminal Code of Ukraine «Unauthorized occupation of a land plot and unauthorized construction» with three new parts regarding the unauthorized construction of buildings or structures: in the historical area of historical settlements (Part 5 of Art. 197-1); on the territory of a historical and cultural reserve, a historical and cultural protected area, a world heritage site or in its buffer zone (Part 6 of Art. 197-1); and the acts provided for by parts five and six of this article, if they are committed repeatedly (Part 7 of Art. 197-1). In addition, it is proposed to determine the type and amount of punishment for these acts. The conducted research shows that the criminal law norms described in Art. 197-1 of the Criminal Code of Ukraine, are able to implement a protective function regarding illegal occupation or unauthorized construction on lands of historical and cultural purposes, and therefore there is no need to adopt the law draft No. 4562 «On Amendments to Certain Legislative Acts of Ukraine Concerning Strengthening Responsibility for the destruction of immovable cultural heritage and violation of the traditional character of the environment», which is imperfect in terms of legal drafting methodology. However, a promising direction of scientific research and possible legislative initiatives on the issue under consideration may be the development of measures of criminal legal action against persons who illegally build up the lands on which cultural heritage sites are located.
Dissertations / Theses on the topic "Об’єкти культурної спадщини"
1
Старчук, А. Ю., and С. Ю. Співак. "Вплив навколишнього середовища на об’єкти культурної спадщини." Thesis, Київський національний університет технологій та дизайну, 2018. https://er.knutd.edu.ua/handle/123456789/11792.
Full text
2
Князєв, Сергій Анатолійович. "Металографічні дослідження археологічних об’єктів металургійного і ковальського генезису." Thesis, Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2016. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/46230.
Full text
3
Недайхліб, Олена Валеріївна, Елена Валерьевна Недайхлеб, Olena Valeriivna Nedaykhlib, Владислава Миколаївна Завгородня, Владислава Николаевна Завгородняя, and Vladyslava Mykolaivna Zavhorodnia. "Memento mori: проблеми визнання місць давніх поховань об’єктами культурної спадщини в Україні." Thesis, Сумський державний університет, 2020. https://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/78341.
Full textAbstract:
У національних культурних та релігійних традиціях багатьох народів особливе значення надається місцям поховань, кладовищам, а померлим віддається велика пошана. Використання земель, на яких розташовані давні поховання, проведення на них будівельних робіт, розкопування могил, ексгумація тощо – тобто безпідставне руйнування людських поховань – розглядається як прояв найвищої жорстокості. До того ж, наруга над могилою у цивілізованому світі є кримінально переслідуваним діянням. Нажаль, протягом тривалого часу на теренах України існувала (наразі існує?) сумна практика знищення пам’ятних об’єктів та місць поховань на догоду політичним інтересам чи бізнесу, із одночасним будівництвом, наприклад, стадіону на місці некрополя [1, 2], та втратою, ігноруванням або знищенням архівної документації про зруйнований об’єкт.
4
Єпіфанов, О. В. "Конституційно-правові засади охорони культурної спадщини: проблеми теорії та практики." Thesis, 2018. http://dspace.univer.kharkov.ua/handle/123456789/14269.
Full textAbstract:
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право. – Інститут законодавства Верховної Ради України, Київ; Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2018.
Дисертація присвячена комплексному дослідженню конституційно-правових засад охорони культурної спадщини, розроблено пропозиції щодо удосконалення правового механізму охорони об’єктів культурної спадщини національного та місцевого значення, сформульовано новітні методологічні підходи до визначення конституційно-правових засобів охорони культурної спадщини у контексті формування широкого міжгалузевого розуміння до реалізації повноважень органів публічної влади.
Піддано комплексному аналізу галузеву нормативно-правову базу з питань охорони культурної спадщини, міжнародно-правові стандарти й особливості їх конституціоналізації та імплементації до національної правової системи України.
Досліджено актуальні питання вдосконалення правових засобів охорони культурної спадщини та доктринальних підходів до формування видового переліку об’єктів культурної спадщини у сучасних умовах конституційної модернізації суспільних відносин.
Book chapters on the topic "Об’єкти культурної спадщини"
1
Біланич, Галина, and Людмила Біланич. "НАЦІОНАЛЬНА КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА: ПАМ’ЯТКИ УКРАЇНИ У СПИСКУ СВІТОВОЇ СПАДЩИНИ ЮНЕСКО." In Культурна та історична спадщина, урбаністика та будівництво як форми мистецького надбання (1st ed.). Європейська наукова платформа, 2020. http://dx.doi.org/10.36074/kisybfmn.ed-1.02.
Full textAbstract:
У статті осмислено та об’єктивно оцінено роль культурної спадщини України у процесах консолідації української нації як неповторного історико-культурного середовища. Доведено, що значення культурної спадщини як сукупності успадкованих людством від попередніх поколінь полягає не лише в збереженні ідентичності та історії, а передусім формує нашу особистість і визначає повсякденне життя суспільства, є джерелом всеохоплюючого зростання, а національні традиції, обряди, кухня, мистецтво несуть не менше інформації про країну, ніж її політичний курс чи географічне розташування. Представлено перелік об’єктів, що внесені до Списку світової спадщини ЮНЕСКО в Україні, серед яких: Собор Святої Софії із прилеглими монастирським спорудами та Києво-Печерська лавра; ансамбль історичного центру Львова; транскордонний об'єкт «Дуга Струве»; об’єкт природної спадщини «Букові праліси Карпат»; резиденція митрополитів Буковини і Далмації; дерев’яні церкви Карпатського регіону України і Польщі; античне місто-держава Херсонес Таврійський та його хора. Схарактеризовано дефініції «матеріальна культурна спадщина» та «нематеріальна культурна спадщина», під якою зокрема розуміємо культурно-духовні особливості, які передаються від покоління до покоління і постійно відтворюються, вирізняють один етнос від іншого, формуючи його національну ідентичність. Представлено елементи, внесені до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України, а також до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства від України.
2
Михновець, Петро, and Галина Гнат. "ФОРМУВАННЯ ЩІЛЬНОЇ ЗАБУДОВИ, СЕРЕДНЬОЇ ПОВЕРХОВОСТІ." In Культурна та історична спадщина, урбаністика та будівництво як форми мистецького надбання (1st ed.). European Scientific Platform, 2020. http://dx.doi.org/10.36074/kisybfmn.ed-1.01.
Full textAbstract:
У даній науковій статті досліджена тема «формування щільної забудови, середньої поверховості». Актуальність на сьогодні, неймовірно висока, у зв’язку з негативними наслідками швидкої індустріалізації суспільства. Старі індустріальні райони занепадають і не використовуються належним чином. Крім того, у зв’язку з високою ціною на земельні ділянки, правильне використання функціональних зон при проектуванні та їх ущільнення, допоможе сформувати зручне та щільне житло. Дослідження було проведено аналітичним методом, через аналіз існуючих закордонних об’єктів. Це дало змогу проаналізувати реальний стан ситуації, оскільки сучасні норми проектування не відображають реальних побажань мешканців. А це дослідження показує, що люди згідні на деякі не нормативні рішення (наприклад зменшення розривів між будинками, фасади яких не глухі), але в заміну вони мають отримати рішення їх реальних потреб: хороша організація сміттєзбирання, змога паркування при відсутності машин у внутрішньому дворі і тощо).