Journal articles: 'Образ життя'

1

МАТВІЄНКО, Валерія. "ТЕКСТОВИЙ АНАЛІЗ ВІРША БОРИСА ГУМЕНЮКА «МОЖЕ Б НЕ ЙШОВ СИНУ»." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 45 (September 23, 2021): 261–72. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.45.23.

Full text

Abstract:

Борис Гуменюк – один із перших професійних письменників незалежної України, який добровольцем пішов на фронт захищати свою дер- жаву. Тексти письменника без перебільшення «постали з окопів» війни, разом із тим їм притаманна естетика страждання й смерті, болю й відчаю; рядки сповнені патріотичного пафосу, що створює закличний мобілізаційний ефект. Б. Гуменюк художньо відтворює проблеми буття людини в жорстоких умовах війни. Метою статті є текстовий аналіз вірша «Може б ти не йшов сину», у якому письменник на прикладі життя-смерті родини художньо відображає реалії війни, що зненацька впала на українців. У дослідженні застосовано синтез методів – феноменологічного (метод інтенційної спрямованості свідомості у вираженні її через художній образ допоміг установити жанрово-композиційні особливості вірша), історико- біографічного (аналіз умов написання поезії) та методу рецептивної есте- тики (творчість Б. Гуменюка як проблема сприймання і читання). Методоло- гію дослідження урізноманітнюють елементи психоаналізу і структуральної інтерпретації художнього тексту. Виявлено, що поезія «Може б ти не йшов сину» побудована на класично- баладному для української літератури сюжеті: мати випроводжає сина на війну. Однак форма вірша, система образів, композиційні особливості, викори- стання зображально-виражальних художніх засобів дають підстави вести мову про новаторський характер аналізованої поезії, спроєктованої на всю творчість письменника про події війни. Досліджено, що архетипні образи хати, сонця, неба інтерпретовано як образи-символи загальнолюдської свідо- мості. Значну увагу приділено образу хати як ідейно-смисловому об’єднуваль- ному елементу вірша. З’ясовано, що письменник художньо відтворює образ воїна-лицаря, захисника своєї родини та країни, наділяючи його шляхетністю, справедливістю, мужністю, щирістю, готовністю у будь-який момент віддати за свободу життя. У процесі аналізу образу воїна акцентовано увагу на зображенні його рук, що є не лише засобом захисту від ворога, а й символом єднання, братерства, життя. У вірші «Може б ти не йшов сину» простежено фольклорні мотиви, які в письменника набувають нового звучання. Вони виявляють себе в тому, що, по-перше, послугували основою для побудови сюжету, хоча образ матері – індивідуалізований і психологічно поглиблений; по-друге, у лаконізмі сюжету, побудованого у формі діалогу; по-третє, у використанні тематики рекрут- ських пісень, якій надано глибокого соціально значущого змісту, з опоетизуван- ням, побіч того, безмежної материнської любові.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Ковпiк, Свiтлана. "Специфiка авторської стратегiї презентацiї постатi Лесi Українки в романi М. Лаюка «Залiзна вода»." Мови та літератури світу, no. 1 (February 10, 2022): 65–81. http://dx.doi.org/10.31812/wll.4733.

Full text

Abstract:

У статтi з’ясовано особливостi авторської стратегiї презентацiї постатi вiдомої української поетеси Лесi Українки в романi сучасного українського письменника М. Лаюка «Залiзна вода». Визначено, що образ Лесi формується на основi розповiдей реальних i вигаданих про неї людей. Численнi iнохарактеристики, роздуми та перекази про мисткиню додають нових, ще й досi незнаних для сучасного читача штрихiв до її особистостi. Наголошено на тому, що авторська стратегiя художньої iнтерпретацiї образу поетики полягала в тому, щоб показати слiд Лесi Українки в життi звичайних горян, серед яких їй довелося побувати в далекому 1901 роцi. Через спогади, перекази й усiлякi переповiстки вибудовується нове бачення письменницi. Звичайнi пересiчнi українцi сприймають Лесю як жiнку з дивною поведiнкою, жiнку, яка веде не зрозумiлий їм спосiб життя, не зрозумiлий, бо вiн вiдмiнний вiд їхнього. М. Лаюк акцентує на тому, як пересiчнi українцi спостерiгають, аналiзують та оцiнюють спосiб життя Лесi й усiляко намагаються зрозумiти її, прагнуть проникнутися її переживаннями. Зазначено, що автор обрав рiдкiсний спосiб презентацiї постатi Лесi Українки, суть якого полягає в тому, щоб розкрити значущiсть особи митця-генiя в долi пересiчних українцiв.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Новиков, Анатолій Олександрович. "Драма І. Карпенка-Карого «Мазепа» на тлі літературного й суспільно-політичного життя ХІХ ст." Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 6 (September 25, 2015): 58–67. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v6i0.1218.

Full text

Abstract:

У статті робиться порівняльний аналіз драми І. Карпенка-Карого «Мазепа» з поемами О. Пушкіна «Полтава» і К. Рилєєва «Войнаровский». Обґрунтовується, що за сюжетом пушкінської «Полтави» український драматург написав новий оригінальний твір, в якому створив, по суті, два образи центрального героя (образ Мазепи-людини й образ Мазепи-політика), які до певної міри протиставляються одне одному.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

ТОКАРСЬКА, Іванна. "ОБРАЗ-СИМВОЛ ЄВХАРИСТІЇ У ТВОРІ «ЖОВТИЙ КНЯЗЬ» ВАСИЛЯ БАРКИ." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 47 (January 27, 2022): 224–30. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.47.30.

Full text

Abstract:

У статті досліджено вплив християнської віри на життя людини, її вчинки навіть у найважчих обставинах життя, значення Євхаристії в житті героїв твору та спосіб її засвідчення в текстах української літератури. Твір Василя Барки «Жовтий князь» зацікавлення яким помітно активізувалося в нинішній постколоніальний період, вивчено в релігійному аспекті. За допомогою порівняльного аналізу пояснено значення Євхаристії в богослов’ї та українській літературі, показано її значущість у житті людей, їхніх учинках, словах, думках, настановах. З’ясовано, що символ чаші у творі виконує функцію об’єднання людей для спільної мети – збереження та захисту святині від тогочасної панівної верхівки, її загарбницької діяльності. У статті схарактеризовано образи-символи Євхаристії, чаші, церкви, хліба, української хати, місяця. Також розкрито конотативне значення жовтого кольору-символу. Проаналізовано символ любові в контексті почуттів переживання, турботи й опіки. З’ясовано, що герої вірять у воскресіння людини й переконані, що після смерті людини душа переходить до вічного кращого життя. У статті наведено уривок із проповіді священника, яка є причастям словом, щоб показати, наскільки важливими для людей були церква та Євхаристія. Проповідь є своєрідним посланням від Бога, заспокоєнням для людей і сприйняттям ситуації з усіма її наслідками. Автор чітко показав ставлення людей до тогочасної влади, розкрив її лихі наміри. У статті проаналізовано стан людини в ситуації голоду, смерті та неможливості протидіяти насильству. Значущість релігійного аспекту цього твору дає можливість стверджувати, що герої померли для земного життя, але живуть у вічності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Франц, Малгожата. "САМОПРЕЗЕНТАЦІЙНА ТЕРАПІЯ ЧЕРЕЗ МИСТЕЦТВО." Мистецька освіта: зміст, технології, менеджмент, no. 14 (December 28, 2019): 80–93. http://dx.doi.org/10.37041/2410-4434-2019-14-6.

Full text

Abstract:

У статті констатується, що сучасний рівень розвитку наукового знання не дозволяє говорити про психотерапію як науку. Проте досвід переконує, що психотерапія є актуальною практикою, з допомогою якої можливо змінити особистість. Автор позиціонує арт-терапію як дієвий спосіб використання творчості в терапевтичних цілях. На заняттях із арт-терапії підкреслюється важливість творчого процесу (а не ефекту), суть якого – набуття пізнавального, експресивного і комунікативного досвіду. Стверджується, що кожна творча діяльність – це особистий досвід людини, і, отже, кожен вид творчості певною мірою виражає особистість творця. Таке відображення автор розглядає як розкриття психічного змісту почуттів, емоцій індивіда. Творча діяльність, яка є процесом розкриття себе, свого внутрішнього світу і процесом самого життя, показує людину як вмотивовану і творчу особистість із усвідомленою потребою саморозвитку. Кожна особа – це те, що вона створив для себе та інших в ході індивідуального процесу самореалізації. Людина представляє своє мистецтво: погляди, емоції. Людина розповідає про події, які відбуваються в її житті. Людина створює нові образи, явища і події. Це схоже на створення образу. Художній образ стає об’єктом самопрезентації. Автопрезентації з мистецтва – це реальна картина людини, це відображення того, ким людина хоче бути і бачить інших. Екзистенційний аналіз в самопрезентації мистецтвом дозволяє людині бути істотою, яка намагається досягти мети, знайти сенс життя. Старість не повинна мати безглуздих марок. Автопрезентації мистецтвом викликають захоплення в інших людей, які визначають автора як відкриту, виразну, щасливу людину. Самопрезентація арт-терапією – це духовний засіб відродження людини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Kaplenko, O. M. "До питання типології жіночих образів у прозі Марії Матіос." Literature and Culture of Polissya 98, no. 14f (May 18, 2020): 112–20. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2020-14f-98-112-120.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена презентації сучасного українського літературного процесу, зокрема творчості Марії Матіос. Мета нашого дослідження –розглянути базову тріаду типології жіночих образів на матеріалі прози мисткині. Ідеться, зокрема, про художні варіації втілення образів жінки-страдниці, жінки-матері і жінки-вигнанки. Образ жінки-страдниці розглядається за найбільш резонансним романом письменниці "Солодка Даруся", зміст якого торкається трагічних подій української історії 30‒70-х років ХХ століття. Проте історичні події – не головний предмет зображення у творі, у ньому насамперед ідеться про історію людської душі. Усе своє життя головна героїня спокутує дитячий несвідомий гріх. Її трагедію посилюють образи болю, голосу, німоти, вічності, долі, перетворюючи роман на філософію буття і страждання, болю і любові, долі народу і долі людини. Образ жінки-матері розглянуто за повістю "Мама Маріца – дружина Христофора Колумба". Феномен материнства тут розкривається за допомогою архетипної концепції Юнга про матір як психічну і фізичну передумову існування дитини. Трагедія матері, її відчуження від життя через смерть чоловіка проектує важку долю дитини і неминучу духовну, а згодом і фізичну травму її самої. Завершує тріаду образ жінки-вигнанки, досліджений на матеріалі повісті"Москалиця". Головна героїня, вигнана з дому, опиняється сам на сам перед невідомістю, небезпекою, самотністю. Проте у деяких випадках вигнанняможе акумулювати внутрішні сили, допомогти побороти образи, що й сталося з Москалицею. Жінка стає на шлях знахарства і допомагає людям.Свідомість жінки, таким чином, постає в різноманітних аспектах, моделюються такі буттєві ситуації, в яких максимально виявляє себе проблема внутрішньої свободи жінки та вибору нею життєвого шляху.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Лисенко, Н. О., and І. Ю. Вялих. "СИМВОЛІЧНО-МЕТАФОРИЧНИЙ ОБРАЗ «ЖИТТЯ» У ПОЕТИЧНОМУ ІДІОСТИЛІ ТОДОСЯ ОСЬМАЧКИ." Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", no. 1 (September 17, 2021): 118–23. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2021-1-16.

Full text

Abstract:

У статті досліджено особливості реалізації символічно-метафоричного образу «життя» у поетичній мові Тодося Осьмачки. Уперше детально описано образні паралелі «життя – дорога», «життя – книга», «життя – театр (чорна драма)», традиційні для поетики українських символістів, що дозволяє розглядати творчу спадщину митця крізь призму символістської поетичної традиції. Для аналізу семантичних перетворень застосовано порівняльний метод та семно-компонентний аналіз, що дозволяє проаналізувати структуру метафоричного / символічного значення, установити співвідношення компонентів-сем, вивчити семантичні процеси під час метафоризації слова. Тодось Осьмачка є автором особливої трисферної поетичної моделі світу, яка зумовлює розподіл уживаних образів на такі, що відповідають «астральній» моделі світу, «земній» моделі світу та сфері почуттів. Установлено, що в багатьох випадках образна парадигма життя взаємодіє з комплексами «тваринний світ» та «сфера почуттів», зокрема із традиційними орнітологічними символами «сокіл» і «орел», а також із типовими для української поетичної моделі світу образами «душа» і «серце». Для дослідження свідомо обрано твори різних періодів творчості поета, оскільки це дає можливість простежити розвиток метафоричних парадигм. Попри те, що символічно-метафоричний образ «життя» не належить до ідіостилістичних домінант у ранньому періоді (збірки «Круча» (1922 р.), «Скитські вогні» (1925 р.), «Клекіт» (1929 р.), доведено необхідність дослідження і тих образів, що перебувають на периферії. Ідіостилістичні домінанти не є константами, із плином часу частотність і символічне наповнення можуть змінюватись. Доведено, що більшість метафор із компонентом «життя» реалізовані у збірці «Китиці часу» (1943– 1948 роки), що дає змогу вважати їх новоствореною домінантою ідіостилю. Для встановлення первинного значення традиційних образів-символів використано роботи Миколи Костомарова «Слов’янська міфологія», Джека Тресиддера «Словарь символов», семно-компонентний аналіз проведено із застосуванням одинадцятитомного «Словника української мови».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Галич, Олександр Андрійович. "«Нова біографія Хорхе Луїса Борхеса (1899–1984)» Міленка Паїча як квазі-життєпис." Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 2 (February 14, 2013): 5–13. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v2i0.2277.

Full text

Abstract:

Події твору Міленка Паїча, пов’язані з постаттю Борхеса, не відповідають специфіці жанру біографічної повісті, у творі відсутня наукова хронологія життя головного героя, а це може означати лише одне – він є квазі-біографією. Взявши за основу декілька фактів з життя письменника, автор все інше, зокрема розмови, душевні переживання, творчий процес, домислює, створюючи образ, що має дуже мало від справжнього Борхеса.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Bura, Iryna. "Специфіка художнього вияву образу богині в казці-есе Д. Гуменної «Благослови, Мати!» та романі Д. Лессінг «Ущелина»." Філологічний дискурс, no. 9 (April 19, 2019): 24–36. http://dx.doi.org/10.31475/fil.dys.2019.09.03.

Full text

Abstract:

У статті здійснено типологічний аналіз міфологічної основи образу матері-богині у творах Д.Гуменної (казка-есе «Благослови, Мати!») та Д.Лессінг (роман «Ущелина»). Акцентовано на специфіці зображення епохи матріархату, акцентовано на ролі жінки в житті суспільства, її магічних й особистісних якостях, подібності до божества. Д.Гуменна апелює до міфів Трипілля та українського язичництва, багатогранно змальовує різноманітні обряди, котрі виконували давні жінки, оберігаючи власний рід та дбаючи про циклічність та безперервність життя. Д.Лессінг створює власну неповторну модель художнього антропогенічного міфу, згідно з яким жінки з’явились першими на землі, а чоловіки постали пізніше, як аномалія, народжені матерями жіночого племені Ущелини. І українська, і англійська письменниця прагнуть реконструювати світові антропогенічні міфи, кожна вдаючись до специфічного способу художнього переосмислення ролі минулого людства. Їх твори відрізняються за стилістикою та способом структурування оповіді, але спільним є прагнення письменниць привернути увагу читача до трансформації ролі жінки в історичному розрізі й нагадати про міфологічний образ матері-богині, який відклав відбиток на формування сучасних цивілізацій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Шведава, Зоя Уладзіміраўна. "Образ неба в білоруській фразеології." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 16 (October 27, 2017): 244–55. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v16i0.109.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано фразеологізми білоруської літературної мови, об’єднані наявністю однокореневих лексем-компонентів небо, небесний, піднебесся, які репрезентують концепт «небо», що являє собою фрагмент фразеологічної картини світу білорусів. З’ясовано, як у фразеологічних образах поєднуються мова і культура народу, яким чином ці образи транслюють культурну інформацію, як відображають локально-просторову і теологічну парадигму, зокрема поняття небо. Акцентовано увагу на виявленні ролі і місця лексеми небо і похідних від неї небесний і піднебесся, на створенні образів фразеологічних одиниць для вираження нових значень, а також на відображенні у фразеологізмах сприйняття неба людиною для вираження характеристики нових найменувань. Аналіз фразеологічних одиниць, які репрезентують концепт «небо», дає змогу виявити не тільки позначення новим способом здебільшого абстрактних понять, виокремлених як найбільш важливі для правильної організації життя людини, її взаємин у колективі, але й для їх оцінки, переважно негативної, і демонстрації в такий спосіб ціннісних орієнтацій народу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Щербак, Тетяна. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОБРАЗУ Я ВАГІТНИХ." Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, no. 9(54) (February 27, 2020): 166–79. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2020.9(54).15.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено вивченню психологічних особливостей образу Я вагітних, що перебувають на різних термінах вагітності. Образ Я розглянуто як установку особистості щодо себе, складно структуроване та динамічне утворення особистості. В структурі образу Я виділено когнітивний, емоційно-оціночний, поведінковий, соціально-перцептивний аспекти та визначено їх функції. Зазначено, що формування та становлення образу Я відбувається в процесі життя, а під час вагітності значно трансформується, переходячи від образу «Я – вагітна» до образу «Я – мати», а потім – «Я і дитина».Розглянуто психологічний бік змін в ідентичності вагітних. В результаті проведеного дослідження визначено особливості емоційно-оціночного аспекту образу Я вагітних, а саме виявлено наступні особливості: виражене позитивне самоставлення і самовпевненість; середній рівень поваги до себе, аутосимпатії та самоприйняття; більшість вагітних виявили самопослідовність, самоінтерес і низький рівень самообвинувачення. Констатовано високий рівень самооцінки вагітними здоров’я, зовнішності, впевненості у собі; адекватна оцінка розуму, здібностей, характеру та загальна самооцінка. У діапазоні соціально-перцептивного аспекту з’ясовано, що найбільш вираженими є середні показники оцінки ставлення, особистісна ідентичність, емоційно-позитивна форма позначення статі. Констатовано, що для більшості вагітних сексуальна роль та учбово-професійна не є важливими у даний період, натомість велике значення має сімейна приналежність. У рамках когнітивного аспекту виявлено, що серед вагітних переважають жінки з: емоційно-полярним типом особистості, високим рівнем рефлексії, позитивними ідентифікаційними характеристиками, вираженою сімейною та персональною перспективою. Для більшості досліджуваних найбільше значення мала сфера сім’ї, вагомим для досліджуваних був також фізичний образ. В межах поведінкового аспекту більшості досліджуваних жінок діагностовано здатність сконцентруватись на собі, стриманість, виваженість вчинків, дипломатичність, уміння працювати зі своєю напругою, зберігати емоційну стійкість. Встановлено, що відчуття безпеки, довіри, впевненості, низький рівень тривоги, ворожості та конфліктності властиві більшості досліджуваних.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Анцибор, Дар'я. "ПРОБЛЕМА ЕТІОЛОГІЇ ОБРАЗІВ БОГИНЬ ЕОСТРИ/ОСТАРИ ТА ЗАЙЦЯ В КОНТЕКСТІ ВЕЛИКОДНІХ ТРАДИЦІЙ." Studia Methodologica 50 (September 3, 2020): 113–21. http://dx.doi.org/10.25128/2304-1222.20.50.09.

Full text

Abstract:

В статті аналізується набір науково-популярних тез, які поширюються стосовно богинь Еостри та Остари, а також етіології образу зайця в контексті великодніх традицій. Робиться спроба виявити причини поширення цих великодніх уявлень. Звертається увага на текстологічні дані, які ставлять під сумнів гіпотезу Я. Грімма про існування тотожної до англосаксонської богині світанку Еостри давньонімецьку богиню Остару. Розглядаються етапи творення наративу про зайця як атрибута богині світанку. Текстологічні розвідки показують, що цей образ вірогідно поширився з вільної інтерпретації А. Хольцмана, яка міцно закріпилася в німецькомовному та англомовному академічному середовищі. У статті акцентується не лише на фертильності зайця, а й на народному сприйнятті зайця як посланця з потойбіччя, що дає нове життя. Наведені приклади дають змогу деталізувати етіологію цього великоднього символу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Попович, В. В. "ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ СТУДЕНТІВ УРСР ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ст. В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ: АКЦЕНТИ ТА ВІЗІЇ." Історія та географія, no. 57 (2020): 143–51. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.57.23.

Full text

Abstract:

В рамках статті аналізується науковий доробок, присвячений повсякденню студентів УРСР в другій половині ХХ ст., а також реконструюється історіографічний образ радянського студентства, що склались у сучасній українській історіографії. Історіографічний масив, присвячений зазначеному питанню, частково спирається на радянські соціологічні дослідження, значна частина яких була виконана в період «перебудови». Загалом проблема в українській історіографії досліджена нерівномірно як в проблемній, так і в хронологічній площинах. Дається взнаки і дисциплінарна розмежованість теми. В рамках своїх досліджень науковці зосереджуються переважно на таких складових студентського повсякдення, як академічне життя, дозвілля, спорт, матеріально-побутове становище, громадсько-політична активність, прояви нонконформізму. Хоча розглянутий образ не викликає гострих дискусій в науковій спільноті, дати йому однозначну концептуальну характеристику досить складно.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Pyatnochka, I. T., and S. I. Kornaha. "СУТНІСТЬ ЛІКАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Медична освіта, no. 1 (May 3, 2019): 111–15. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.1.10093.

Full text

Abstract:

Мета роботи – показати образ справжнього лікаря, зокрема хірурга. Основна частина. Природа – найкращий лікар, але з роками багато чого змінюється. Значні досягнення сучасної науки, технічний прогрес безперечно ведуть до постійного вдосконалення нових методів дослідження, діагностики та лікування. Підготовка лікарів базується на вивченні фізики і хімії, анатомії та фізіології, оскільки ці науки є вирішальними в подальшій діяльності лікаря. Однак необхідне знання психології. У формуванні світогляду майбутніх лікарів однаково потрібні як знання тіла хворого, так і його психіки. В центрі уваги психології знаходяться питання про взаємовідносини хворого з середовищем лікувального закладу: відносини між лікарем і хворим, медичною сестрою і хворим, тобто лікарем – сестрою – хворим. На підставі висловів видатних людей, корифеїв медицини, пацієнтів, простих людей та власних багаторічних спостережень показано образ справжніх лікарів, якими вони є та якими повинні бути. Висновки. Робота лікаря, зокрема хірурга, надзвичайно відповідальна і важка, вимагає постійних жертв. Лікар – це запалена свічка: “світячи іншим згоряю сам”. І безліч лікарів залишаються вірними цьому заповіту до останніх хвилин свого життя. Хірургія – це важка робота, це мистецтво, а її виконавець – справжній чарівник, який виваженими, твердими, впевненими рухами повертає найцінніший дар хворому, його життя.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

ДАНИЛЕНКО, Людмила. "КРИМПЛЕНОВЕ ЩАСТЯ: РАДЯНСЬКИЙ ОДЯГ – ОБРАЗ ЧАСУ В СУЧАСНІЙ ПРОЗІ." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 47 (January 27, 2022): 58–66. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.47.8.

Full text

Abstract:

У статті досліджено художню реконструкцію в сучасній прозі повсякдення радянської людини (твори М. Гримич «Юра», О. Забужко «Музей покинутих секретів», І. Карпи «З роси, з води і з калабані», М. Лаюка «Баборня»). Розглянуто зображення одягу як маркера минулого. Використано герменевтичний, проблемно-тематичний, порівняльно-історичний, біографічний методи дослідження. Виявлено, що в текстах про радянське минуле сучасні письменники наповнюють художній простір достовірністю і відповідним колоритом, відновлює втрачену або деформовану постколоніальну пам’ять. Це важливо для вдумливого осягнення минулого. Смисловими деталями у творах про радянське минуле є образи одягу людей різних соціальних груп, ґендерного й вікового складу. У романі «Музей покинутих секретів» О. Забужко виявлено символічність і впізнаваність образів, що ілюструють повсякдення. Описуючи одяг, авторка пояснює людські стосунки на тлі усталених норм радянського суспільства, що приречене на незворотну руйнацію. І. Карпа у творі «З роси, з води і з калабані» викриває безглуздя радянських норм життя, налаштовуючи на критичне сприйняття правди. Зображення повсякденного одягу радянської дитини, а особливо шкільної форми в цій книзі, іронічне й карикатурне. У романі М. Лаюка образ одягу радянської вчительки доповнює антураж ретропростору, демонструє соціальний стан та вдачу людини. Акценти на учнівській формі засвідчують тоталітарність радянської системи виховання, одноликість юних громадян, штампованість їхніх прагнень. М. Гримич у романі «Юра» виразно показала смаки в одязі головної героїні Клавки – персони зі столичної еліти. Це дало змогу виявити контраст соціальних пластів у Радянському Союзі. Отже, художнє увиразнення одягу в сучасному українському романі про радянський час створює антураж минулого, виявляє типові риси зовнішнього вигляду людей. За допомогою іронії, сарказму, карикатури письменники показують достовірні картини колишнього життя, руйнують міфи про «щастя» радянського громадянина.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

БЕРЕЖНА, Маргарита. "ПСИХОЛІНГВІСТИЧНИЙ ОБРАЗ ҐРЕЙС ОҐУСТІН У ФІЛЬМІ ДЖ. КЕМЕРОНА «АВАТАР»." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 47 (January 27, 2022): 31–37. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.47.4.

Full text

Abstract:

У статті йдеться про особливості формування психолінгвістичного образу кіноперсонажа за психологічним архетипом «Жінка-месія». Розвідка є частиною комплексного дослідження цілісної системи психолінгвістичних образів персонажів англомовного кінодискурсу масової культури ХХІ сторіччя, що визначає її актуальність і новизну. Дослідження виконано на матеріалі фентезі-фільму Дж. Кемерона Avatar (2009). Методи роботи: описовий, метод суцільної вибірки, метод контекстуального і статистичного аналізів. За основу визначення основних психологічних рис персонажів взято класифікацію В. Шмідт (2007). До архетипу «Жінка-месія» в досліджуваному фільмі віднесено Ґрейс Оґустін, визначальними рисами якої є такі: 1) «Жінка-месія» – це шлях до любові та просвітництва; її підсилено другорядним архетипом «Ментор», головна функція якого – навчити героя; у мовленні персонажа ця риса актуалізована використанням апелятивів на позначення Джейка Саллі, прямих і непрямих директивів, лексики зі значенням позитивної оцінки; 2) її віра – непорушна, а смисл усього життя – змінити життя тисяч людей; риса актуалізована використанням конфронтативного комунікативного стилю в спілкуванні з антагоністами Паркером Селфріджем і Майлзом Кворічем; 3) її послання можуть бути як фемінними (про любов і співчуття), так і маскулінними (про порятунок, боротьбу, вигнання загарбників); риса актуалізована застосуванням кооперативного й конфронтативного комунікативних стилів; використанням лексем з позитивним і негативним оцінним значенням, зниженої лексики; 4) вона живе в гармонії з природою, кожна жива істота для неї – утілення вищої сили; риса актуалізована за допомогою позитивно маркованої оцінної лексики; 5) вона піклується більше про інших, ніж про себе, і переймається тільки тим, що її сім’я може постраждати внаслідок її дій; риса актуалізована частотним використанням займенника другої особи ‘you’, першої особи множини ‘we’ й апелятивів на позначення команди науковців, яких Ґрейс уважає своєю сім’єю.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Siromskyi, Ruslan. "УНІВЕРСИТЕТУ OPEN JOURNAL SYSTEMS Допомога КОРИСТУВАЧ Ім'я користувача Пароль Запам'ятати мене СПОВІЩЕННЯ Дивитися Передплатити МОВА English Українська ЗМІСТ ЖУРНАЛУ Пошук Пошук за критерієм Всі поля Перегляд За номером За автором За назвою Інші журнали РОЗМІР ШРИФТА Make font size smallerMake font size defaultMake font size larger ІНФОРМАЦІЯ Для читачів Для авторів Для бібліотекарів ДОМАШНЯ СТОРІНКА ПРО НАС УВІЙТИ ЗАРЕЄСТРУВАТИСЯ ПОШУК ПОТОЧНИЙ ВИПУСК АРХІВИ Домашня сторінка > № 19-20 (2019) > Siromskyi “БЕЗ ПРАВА НА СВОБОДУ ПЕРЕМІЩЕННЯ”: ОБРАЗ УКРАЇНСЬКОЇ РСР У ВІЗІЯХ КАНАДСЬКИХ ТУРИСТІВ (КІНЕЦЬ 1950-Х – 1960-ТІ РОКИ)." Наукові зошити історичного факультету Львівського університету / Proceedings of History Faculty of Lviv University, no. 19-20 (October 1, 2019): 242–56. http://dx.doi.org/10.30970/fhi.2019.19-20.2347.

Full text

Abstract:

У статті простежено формування образу Української РСР у візіях канадських туристів наприкінці 1950-х – 1960-х роках, які становили значний відсоток серед туристів із країн Заходу. Зростання кількости заокеанських відвідувачів стало наслідком хрущовської відлиги та поліпшення канадсько-радянських міждержавних відносин. Радянська влада намагалася широко використовувати візити чужоземців, намагаючись доносити через них “потрібну” пропаґандистську інформацію, покликану формувати позитивний образ республіки. КДБ активно працював, щоб вербувати закордонних туристів, передусім українського походження. Зважаючи на це, Комітет Українців Канади звертав увагу на доцільність уникати офіційних зустрічей з представниками Радянської України. Упродовж 1960-х років УРСР з різною метою відвідало декілька канадських делегацій. Найбільш знаковим і важливим з політичної точки зору можна вважати візит 1965 р. до Києва канадської парламентської делеґації. Проте більшу частину візитерів з Канади складали представники т. зв. проґресивних організацій, зокрема прокомуністичного Товариства об’єднаних українців Канади, члени якого, однак, не завжди поділяли думку московського керівництва. Попри надмірну ідеологізацію повсякденного життя, чужоземцям вдавалося відкривати для себе природне і культурне багатство України. Їх найбільшу увагу привертали ситуація із збереженням української національної ідентичности (в т. ч. російщення), порушення фундаментальних прав і свобод людини (ув’язнення інакодумців). Інколи спроби канадських громадян переправити за кордон інформативні матеріяли про російщення і порушення прав людини завершувалися депортацією (наприклад, депортація громадянина Канади, члена КПК Івана Коляски). Загалом, складанню цілісного образу Української РСР заважали обмеження у вільному переміщенні туристів (особливо від 1962 р.), існування обмеженої кількости “демонстраційних” маршрутів, перебування під пильним наглядом спецслужб. Тому в більшості канадських туристів складався образ України як московської колонії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Я., Мельник Я. "КОНЦЕПЦІЯ СЕМІОТИКИ У СОЦІАЛЬНОМУ ПРАВІ: ПРОБЛЕМИ ДОКТРИНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 1 (39) (April 21, 2020): 91–97. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-39-1-91-97.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються проблеми становлення інституту семіотики в соціальному праві. Розглядаються питання доктринального семіотичного вакууму, що позначається на правовій політиці повноцінного розвитку соціального права.Автор зазначає, торкаючись змісту терміну «семіотика» (грецькою «semeiotikón»), він від «seméion», що означає знак, ознака, а семіологія, як наука, досліджує властивості знаків і знакових систем, природних і штучних мов. Вчена О.М. Балинська семіотику права пропонує визначати як окремий напрям філософії права, що концептуально охоплює всі основні філософські аспекти (онтологію, гносеологію, аксіологію, антропологію та праксеологію) права як суспільного феномена.Розмірковуючи про дійсність як образ образів, не було б зайвим відмітити позицію Г. Андерса, який зазначає, що образи принципово оприявнюють не зв’язки, а лише вирвані картини світу, отже, коли вони показують світ, вони і його приховують. Зрештою, Г. Андерс зауважує, що сенсаційне сутнісно належить до шаблонів; і не лише тому, що воно їх прикриває і гасить; а й тому, що воно саме тяжіє до перетворення на шаблони.Абсолютизація права, – на думку В.В. Завальнюка, – це теж міф про право як реалізацію справедливості, ідеалу. Міф, що втілив месіанський образ права, який існував на різних історичних етапах, трансформувався і утворив безліч похідних міфів. Ю.Г. Барабаш та В.Л. Федоренко приходять до висновку у тому, що соціальна політика держави в тому числі на конституційному рівні, повинна бути переорієнтована виключно з питання про соціальне піклування громадян на створення умов, коли кожен зможе власними зусиллями гарантувати собі нормальне існування. Схожої позиції притримуються й науковці М.І. Іншин та В.І. Щербина. Вони відмічають, що зазвичай, кінцевими цілями соціальної політики є досягнення рівноваги, стабільності і безпеки життя у суспільстві, цілісності і динамізму його розвитку, забезпечення достатніми матеріальними, організаційними та іншими ресурсами їх прогресу та вдосконалення, а в кінцевому рахунку становлення умов для спокійного життя громадян, їх упевненості у завтрашньому дні. Ключові слова: соціальне право, правова семіотика, соціальна політика, семіотика соціального права, право, як знакова система.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Datsenko, Viktoriia S. "Майбутнє як філософська проблема." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 11, no. 1 (July 13, 2019): 21–31. http://dx.doi.org/10.15421/351903.

Full text

Abstract:

Розуміння часу дає шанс розкрити таємниці світу й людського життя. Особливо загадковим із часових станів для людини виглядає майбутнє. Майбутнє як один із станів часу постає і як необхідний складник світу, в якому ми знаходимо себе, і як визначальний вимір людського життя. Проблема майбутнього має декілька аспектів. Насамперед, це онтологічна проблема. Епістемологічний аспект проблеми майбутнього стосується можливості його пізнання. Окремо постають проблеми майбутнього в галузях філософії природничих наук і філософії суспільства. Філософія людини також не є повноцінною без роздумів про людське, антропологічне майбутнє. Розуміння філософами майбутнього в його різних аспектах залежить від загальної концептуалізації проблем часу. Кожна концепція часу з тих, що склалися й набули визнання у філософії, має свій образ майбутнього і викликає свої питання щодо його онтологічного і епістемологічного статусу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Песоцька, Діана Леонідівна, and Жанна Леонідівна Кущенко. "Топологія жіночого в романі «Жінка у дзеркалі» Е.-Е. Шмітт." Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство" 1, no. 95 (February 2020): 150–62. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1076.2020.1.95.08.

Full text

Abstract:

В статті висвітлюється проблема феномену жіночого в літературі як фаза самовиявлення специфічного жіночого життєвого досвіду поза традиційною гендерною дихотомією центральне/маргінальне в культурі. Процес формування жіночої ідентичності в романі відбувається крізь призму трьох історичних епох в західноєвропейській цивілізації, яким відповідають образи трьох головних героїнь роману: Анни, яка живе в епоху середньовіччя, Ханни, чий жіночий досвід формується в умовах буржуазного Відня початку ХХ ст. і Енні, якій випало жити і творити власну особистість в сучасному Лос-Анджелісі. Кожна з героїнь кидає виклик патріархатній ієрархічній системі цінностей, начебто встановленій Богом, де її особистісний світ, її гендерна тожсамість розцінюється як «інакшість», яка становить загрозу світовому порядку. Свою «інакшість» героїні роману відчувають через образ «дзеркала», який символізує погляд «Іншого», що перетворює жіночу ідентичність не більше, як в об’єкт для нормативних оцінок, позбавляючи її контролю над власним буттям і можливостей реалізувати власний творчій потенціал. Автор виводить жіночу суб’єктивність за межі реальності буденного життя, де відбувається творчий прорив її свідомості до сфери метафізичного трансцендентного буття. І саме жіночу суб’єктивність, яка не обтяжена холодною, раціональною логікою патріархального світу, автор наділяє здатністю переживати стан екстатичного захоплення буттям, навіть в момент смерті, через її боротьбу і спротив чоловічій тоталітарності раціонального світового порядку. На відміну від позиції радикального фемінізму автор бачить вирішення проблеми суперечності між жіночою та чоловічою статтями через ідею їх гармонійної взаємодоповнюваності в особистісному житті.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Loboda, Larisa. "Особливості вокально-сценічного втілення персонажів оперного твору." Музичне мистецтво і культура, no. 24 (July 3, 2017): 337–46. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2017-24-337-346.

Full text

Abstract:

Метою статті є виявлення театрально-сценічних принципів і вокально-виконавських прийомів, що сприяють втіленню образних характеристик оперного персонажу. Методологічна основа статті полягає в історико-стильовому з особливою увагою до естетичного походження опери та смисловому призначенню музики, музикознавчому аналітичному, театрознавчому й стильовому підходах. Наукова новизна полягає в розгляді важливих вокально-виконавських, драматургічних і театрально-сценічних аспектів втілення персонажа оперного твору. Висновки. Таким чином, при роботі вокаліста над створенням образу оперного персонажа, слід враховувати, що дія трактується як сукупність реакцій людини на обставини, вона входить до складу вчинку і підпорядковується її спонукальним мотивам та прагне до досягнення мети. Але дії та рух заздалегідь зазвичай не плануються лише у повсякденній реальності; сценічне життя, навпаки, передбачає наявність у виконавця обдуманих реакцій – навмисно видимі руху і дії, що здійснюються від імені персонажа з єдиною метою – розкрити свідомі, несвідомі або приховані рухи думки, переживання героя. Отже, лише у стані перевтілення співака в співака-актора, розпоряджаючись його психофізикою, сам персонаж виявляє дієву свободу.Ключові слова: опера, оперний персонаж, сценічний образ, театрально-сценічні засоби виразності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Лысенкова, В. В. "Философские аспекты изучения образа жизни И. Гете (по роману Т. Манна «Лотта в Веймаре»)." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 27 (April 6, 2021): 26–30. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.916.

Full text

Abstract:

У статті з філософських позицій вивчається специфіка способу життя І. Гете та її бачення мешканцями міста Веймара. У зв’язку з цим зроблена спроба дослідження роману Т. Манна «Лотта у Веймарі». Цей роман оповідає про приїзд семидесятидвохлітньої Лоти Кестнер (Буфф) у Веймар. Вона є прообразом головної героїні роману І. Гете «Страждання юного Вертера». Якщо головний герой цього твору закінчив життя самогубством у молоді роки, то у реальній дійсності автор роману доріс до генія міжнародного масштабу. Т. Манн тонко і багатогранно відтворює думки різних представників веймарського кола про розмах генія І. Гете, його особистісні якості та роль його творчості у світовому процесі. Однак водночас він розкриває міщанську атмосферу навколо нього, невідповідність його способу життя філістерському ідеалу. У романі приділено багато уваги аналізу проявів геніальності Гете, спілкуванню та відносинам із рідними, які не завжди складались рівно і гармонійно. Важливість дослідження продиктована тим, що сама культура у різних її формах все більшою мірою виявляється у безвихідних ситуаціях деградації: мало нових ідей та сюжетів, переважають ремейки, у літературі спостерігається схожість ситуацій у різних творах, мало новизни зображення соціальних процесів, тому осягнення продуктивних основ життєдіяльності геніїв вкрай актуально і перспективно для розвитку усього інтелектуального середовища. Метою статті є вивчення особливостей способу життя І. Гете та оцінка його діяльності оточенням. Ми бачимо багато чого, а саме нерозуміння складнощів творчого шляху генія, його «внутрішньої лабораторії», поверхове судження про нього з позицій буденного способу життя та справ. Т. Манном образ І. Гете змальований багатогранно з опорою на ретельно вивчені біографічні матеріали. Текст роману читається з великим неослабним інтересом та вносить багато нового у розуміння складнощів життя генію. Письменником талановито зображена звужуюча роль суєтності, яка є істотним гальмом у долі талановитої людини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

ЛЕНСЬКА, Світлана. "ПОЕТИКА «БАЛАДИ ПРО КВАШЕНІ ПОМІДОРИ» С. ОСОКИ." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 48 (March 10, 2022): 86–92. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.48.11.

Full text

Abstract:

Сергій Осока – один із талановитих сучасних письменників, автор збірок поезії, прози, перекладач, редактор, критик. Цього року його збірка «Три лини для Марії» увійшла до «довгого» списку номінантів на Шевченківську премію. У статті йдеться про одну з кращих новел С. Осоки «Баладу про квашені помідори» збірки «Нічні купання в серпні», за яку автор удостоєний премії імені Ф. Рогового (2018) Полтавської обласної ради. Збірку складають понад тридцять новел, обʼєднаних екзистенційними проблемами життя і смерті, пошуку сенсу буття, ставлення до минулого, його звʼязку з сучасністю. «Балада про квашені помідори» є своєрідним камертоном збірки. Установлено, що в новелі наявні два наратори: події подаються з погляду дитини, а потім дорослого. Таким чином, відбувається переплетення й нашарування різних часових і просторових просторів, що поглиблює смислову структуру твору. Спогади про побутові речі в дитинстві у такий спосіб перетворюються на свого роду міфологічний ритуал, у якому людина нерозривно пов’язана з землею, з річним циклом, а також зі своїм родом. Доведено, що особливе місце в новелі «Балада про квашені помідори» відіграють жіночі образи – баби й прабаби. Остання репрезентована як хранителька роду, як архетипний образ Великої Матері – рідної землі. Смерть баби і прабаби символізує розрив одвічних зв’язків, тому викликають тугу в головного героя. Але образ помідорів, які щороку (мотив циклічності) вирощували жінки, перетворений на символ пам’яті про дитинство (мотив раю). У статті розглянуто особливості поетики новели та функційне навантаження елементів: переосмислено жанр балади, проаналізовано художній час і простір, міфологічні елементи в тексті, зміст заголовка, прийоми характеристики персонажів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Музылёв, А. В. "Особенности конструирования коллективной обиды посредством кинематографа (на примере современных украинских фильмов)." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 27 (April 8, 2021): 97–102. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.929.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто особливості конструювання колективної образи за допомогою кінематографа. Розглянуто теоретичні основи роботи, а саме статті дослідників, які вивчають правила конструювання та утвердження колективної пам’яті в кінематографі. Колективна образа розглядається саме як частина пам’яті, в якій вона закріплюється за допомогою такого способу, як перегляд фільмів. Виявлено основні особливості відображення колективної образи в кіно. Найчастіше для її конструювання використовуються образи ворога і жертви. Вони гіпертрофовані, жертва постає виключно в позитивному світлі, практично без недоліків. Образ ворога створюється як образ жорстокого, брутального, зневажливого, який готовий фізично і морально принизити жертву. Позитивний персонаж стає жертвою дискримінації, військової агресії, інших проявів неповаги. Зображення образів жертви і ворога в картинах сприяє конструюванню ставлення до різних соціальних груп в суспільстві. Люди сприймають моделі поведінки, продемонстровані на екрані, як релевантні, а потім відтворюють їх у реальному житті. Проведене дослідження демонструє, що в Україні на тлі актуалізації військових і політичних проблем регулярно випускаються в широкий прокат фільми, які конструюють колективну образу. Серед картин, що вийшли в прокат у 2020 році, до таких можна віднести «Східняк», «Черкаси», «Наші котики». У них конструюється образ українських військових не тільки як героїв і захисників Батьківщини, але й як безневинних постраждалих, які стають жертвами обставин. Для картин характерні героїзація воїнів і демонстрація жертв, з якими зіткнулися військові. Несправедливість щодо них приводить до формування колективної образи як відповіді на ті бойові втрати, з якими довелося зіткнутися. Також у фільмах українського виробництва регулярно відтворюється образ ворога, який демонструється як жорстокий, підступний, що порушує наявні міжнародні домовленості. Його втілює як воєнне, так і політичне керівництво. Демонстрація таких картин сприяє консолідації певної частини населення навколо єдиних цінностей, а також посиленню негативного сприйняття ворога.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Павлов, О. І. "НІЦШЕАНСЬКИЙ ОБРАЗ НАДЛЮДИНИ ТА СУЧАСНІСТЬ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 32 (February 3, 2022): 74–79. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1029.

Full text

Abstract:

Павлов О. І. Ніцшеанський образ надлюдини та сучасність. – Стаття.У статті розкрито ніцшеанський образ надлюдини, яка за покликанням долі має перебувати у постійному русі на шляху самовдосконалення не тільки тіла, а й духу та розуму, чого, на думку Ф. Ніцше, можливо досягти за рахунок волі до влади над собою. Доведено, що тільки від духовної установки людини залежить до якого ступеня розвитку вона дійде. Звідси випливає розуміння надлюдини як людини, котрій вдалося подолати роздрібненість свого існування, котра повернула собі світ і підняла погляд над його горизонтом. Основні результати дослідження ґрунтуються на філософському положенні, яке відбилося у праці Ф. Ніцше, про те, що духовні якості людини є результатом виховання, історичного й особистого досвіду та не успадковуються, на відміну від фізіологічних і пси-хологічних властивостей, тому вони досить рухливі та мінливі. Мета життя полягає у пошуку істини, творчій праці, подоланні себе. Простежується зв’язок цього основоположного лейтмотиву твору Ф. Ніцше із сучасним етапом розвитку людства, яке переживає перехід від інформаційно-комунікативних технологій п’ятої хвилі до когнітивно-кібернетичних технологій шостої хвилі. З’ясовано зв’язок ідеї Ф. Ніцше про надлюдину з концепцією «осьового часу» К. Ясперса, вченням В. Вернадського про ноосферну людину, із трансгуманістичним техніко-детермінованим образом людини з машини та їх впливом на формування досконалої людини. Актуальність ідеї Ф. Ніцше про надлюдину підтверджується спостереженням В. Вернадського щодо того, що людина матиме величезне майбутнє,якщо вона не вживатиме свій розум і свою працю на самознищення.Зроблено висновок, що уявлення Ф. Ніцше про надлюдину не суперечить науковим поглядам сучасних мислителей про шляхи та напрями еволюції людини розумної. Саме тому сучасна людина відчуває потребу в оволодінні творчою спадщиною Ф. Ніцше щодо удосконалення людських якостей. Ф. Ніцше проголосив неминуче, потрібне, неможливе. Він сповістив нас про прихід надлюдини. Цей прихід значно збільшив кількість людської спільноти, готової стати на канат і йти до кінця – до перемоги над собою. Обґрунтовуючи значення ніцшеанського образу надлюдини для сучасності, потрібно розуміти, що Ф. Ніцше був несвоєчасною людиною для своєї епохи. Епоха жила вірою у прогрес, він же розглядав своє справжнє як минуле, шукав опору в ідеальному світі. Сучасний світ є далеко не ідеальним, тому існує нагальна потреба у послідовниках творчих пошуків німецького філософа. Оскільки ідея всебічного удосконалення сучасної людини набула вселенського значення, її осягнення потребує зосередження уваги вчених на міждисциплінарному підході, що і є одним із перспективних напрямів здійснення подальших наукових розвідок.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Гарбузюк, Майя Володимирівна. "«Трагедія, або Образ смерті...» Я. Ґаватовича як документ польсько-українського театрального пограниччя: причинки до історії." Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого, no. 27-28 (May 25, 2021): 8–17. http://dx.doi.org/10.34026/1997-4264.27-28.2021.238764.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено розширенню позатеатральних контекстів вистави «Трагедія, або Образ смерті пресвятого Івана Хрестителя...» Я. Ґаватовича (1619). Уперше наголошено на можливому зв’язку поміж історією життя і громадської діяльності на захист русинів (українців) польського діяча Яна Щасного Гербурта (1567–1616), долею його Добромильської друкарні, фактом появи в ній двомовної «Трагедії...» Я. Ґаватовича та сприянням цьому Регіни Жолкєвської з Гербуртів. Запропоновано гіпотезу про те, що друк «Трагедії...» міг бути способом символічного, прихованого вшанування пам’яті Яна Щасного Гербурта або ж, принаймні, став невід’ємною частиною польсько-українського культурного діалогу ранньомодерної доби.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Осіпенко, Н. С. "ОБРАЗ ЖІНКИ-РУКОДІЛЬНИЦІ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ХІХ СТОЛІТТЯ (ЗА ТВОРАМИ І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО «НАТАЛКА ПОЛТАВКА», Т. ШЕВЧЕНКА «НАЗАР СТОДОЛЯ», О. КОБИЛЯНСЬКОЇ «ЗЕМЛЯ»)." Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", no. 1 (September 17, 2021): 253–58. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2021-1-35.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена аналізу образу жінки-рукодільниці у творах І. Котляревського «Наталка Полтавка», Т. Шевченка «Назар Стодоля», О. Кобилянської «Земля». Розглядаються людські якості, які уособлюють найкращі риси жіночого характеру: доброту, сердечність і хазяйновитість. Особлива увага приділяється праці, що увиразнює людські чесноти та вдачу. У статті акцентовано увагу на жіночих образах літератури ХІХ століття, які різняться рівнем життя та поглядами. Як і в реальному світі, так і на сторінках художніх творів кожна героїня має свою долю. Відповідно до мети статті здійснено аналіз образу жінки-рукодільниці, яку розуміємо як жінку, що займається рукоділлям, у творах І. Котляревського «Наталка Полтавка», Т. Шевченка «Назар Стодоля», О. Кобилянської «Земля». У досліджені наведено приклади з художніх творів про життя і побут українських героїнь, описи дівчат-красунь у вишитому вбранні; сімейні звичаї і обряди, що супроводжуються використанням вишитих рушників, виготовлених самими дівчатами та жінками; охарактеризовано техніки шиття та процес вишивання. У результаті дослідження образів жінок-рукодільниць у творах І. Котляревського «Наталка Полтавка», Т. Шевченка «Назар Стодоля», О. Кобилянської «Земля» з’ясовано, що кожна героїня славилася високими естетичними вподобаннями, розвиненими трудовими навичками, опануванням технології виготовлення й оздоблення речей побуту, одягу. Усі ці якості позитивно впливали на їхній авторитет у суспільстві та протилежної статі. Статус «жінка-рукодільниця» додавав особистості поваги (подекуди навіть спостерігалося поклоніння таланту та трудолюбству), допомагав людині жити, виконувати складну справу життя, ушляхетнював душу, підіймав над посередністю, поліпшував емоційний стан, робив дівчину витонченою, був ознакою готовності до подружнього життя, моральної краси і досконалості. Аналіз жіночих образів у вищезазначених художніх творах дозволяє зробити висновок, що ідеалом для українських письменників була жінка- рукодільниця, берегиня, у якій гармонійно поєднуються працелюбність, зовнішня і внутрішня краса, високорозвинений естетичний смак.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Krasniakova, Alla. "Мережа інтернет як комунікативний простір національної та громадянської самоідентефікації кіберпокоління." Проблеми політичної психології 21 (December 6, 2018): 174–84. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol21-year2018-15.

Full text

Abstract:

Інформаційно-комунікаційне середовище мережі Інтернет розглядається як мультикультурне віртуальне середовище взаємодії носіїв різних мов і культур. Наголошується, що інтернет-простір є гібридним середовищем, яке утворюється за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у результаті інтеграції елементів реального і віртуального життя. У процесі комунікативної взаємодії різних соціальних суб’єктів в інтернет-середовищі формуються ідентифікаційні характеристики користувача. Висвітлено особливості самоідентифікації кіберпокоління у віртуальному інтернет-просторі, зокрема: 1) процес самоідентифікування відбувається синхронно в реальному соціокультурному просторі і віртуальному мультикультурному інтернет-середовищі; 2) у віртуальному інтернет-просторі конструювання образу “Я” може здійснюватися як а) копіювання реальної ідентичності, зокрема національної та громадянської; б) утворення віртуального образу, відмінного від реальної ідентичності, а також як в) поєднання елементів віртуальної і реальної ідентичності в гібридній (за Дж. Сулером) моделі. Звертається увага на те, що можливість створювати різні “Я” образи у віртуальному інтернет-просторі приводить до формування мінливої, гнучкої, динамічної і нестабільної ідентичності. Підкреслюється, що процес самоідентифікації молодих громадян країни поєднується з кризою дитячої ідентичності, яка сформувалася в рамках наявної системи соціальних відносин під впливом батьків, і входженням у віртуальний світ Інтернету, де пропонується нові системи цінностей, норм і правил поведінки. Наведено результати дослідження особливостей самоідентифікування студентської молоді у віртуальному інтернет-середовищі. Встановлено, що переважна частина молоді (62%) презентує в інтернет-середовищі свою реальну національну та громадянську ідентичність, третина – демонструє елементи гібридної моделі ідентичності. Зауважено, що частка молоді, яка створює тільки віртуальний образ “Я” в Інтернеті, не перевищує 1,5%. З’ясовано, що майже 93% респондентів для презентації національної та громадянської ідентичності обирають візуальні форми: використовують символи, кольори, атрибути, фрагменти національного орнаменту тощо. Виявлено, що найбільш прийнятними формами інтернет-комунікації, де виявляється національна та громадянська ідентичність, молоді громадяни країни вважають інтерактивні полілоги, зокрема чати, форуми, коментарі на сторінках соціальних інтернет-мереж, обговорення в блогах та мікроблогах.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

KUZMENKO, Halyna, and Svitlana STRELTSOVA. "КОРЕЛЯЦІЯ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МИТЦІВ КРІЗЬ ПРИЗМУ СИНЕСТЕЗІЇ." ART-platFORM 4, no. 2 (November 21, 2021): 13–44. http://dx.doi.org/10.51209/platform.2.4.2021.13-44.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто основні взаємопов’язуючі компоненти створення художнього образу, в основу яких покладено такі поняття як «ритм», «колорит», «композиція», «художня форма». Розкрито сутність, психологічну природу та різні підходи до трактування феномену синестезії як джерела оригінальних рішень у мистецтві, специфіку міжмистецької взаємодії образотворчого мистецтва й музики. Зазначається, що синопсія (кольоровий слух) заснована на емоційно-смисловому оцінюванні тональностей, акордів чи тембрів різних музичних інструментів і навпаки, – звукових відчуттів від споглядання барв чи кольорів. Акцентується, що схильність до синестезійного сприйняття світу, зокрема синопсії, впливає на здатність сприймати й писати музику, у якій кольоровому світлу надається роль повноцінного музично-творчого компоненту. Увага зосереджується на наявності існування прихованого спектру внутрішніх механізмів мозкової діяльності, спрямованої на формування невербального чуттєво-смислового поля, яке виступає передумовою творчого процесу та творення художнього образу в цілому. Автори зупиняються на проблематиці обдарованості, зокрема, художньої обдарованості як її окремого, самостійного виду, що виявляється у високих досягненнях особистості в галузі художньої творчості та майстерності у певному виді мистецтва. Здійснюється систематизація фрагментарних даних щодо маловідомих граней творчості та деяких фактів біографії окремих митців, які працювали чи працюють у різних царинах мистецтва, створюючи цілісний образ твору: композиторів, професійна музична діяльність яких межувала з захопленням образотворчим мистецтвом, і художників, чиє життя було безпосередньо пов’язане з музикою, а музичні образи та музична тематика в цілому посіли вагоме місце у їхньому творчому спадку. У фокусі дослідження опиняється зв’язок мистецтва з актуальними процесами сьогодення (виникнення нових креативних індустрій, професій, які знаходяться на стику науки та мистецтва, поширення мас-медіа-технологій, які поєднують різні види мистецької та технічної діяльності та інше), що виявляється у тенденції до інтеграції Arts з наукою, математикою і технологіями, а також у впровадженні в навчально-виховний процес закладів загальної середньої освіти інноваційних підходів, спрямованих на формування творчої, активної особистості майбутніх фахівців усіх галузей діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Богданова, Ольга, and Анастасія Савельєва. "ГОГОЛIВСЬКИЙ ПЕТЕРБУРГ У «ДЗЕРКАЛI МОНТАЧКИ» М. КУРАЄВА." Sultanivski Chytannia, no. 8 (June 21, 2019): 09–17. http://dx.doi.org/10.15330/sch.2019.8.1-9.

Full text

Abstract:

Мета. Стаття присвячена виявленню інтертекстуальних зв’язків між прозовими текстами Михайла Кураєва та Миколи Гоголя, зокрема між романом «Дзеркало Монтачки» та «Петербурзькими повістями», зокрема встановленню алюзійних перегуків та образно-стильових мотивів. З цією метою послідовно розглянуто інтертекстуальне поле роману Михайла Кураєва «Дзеркало Монтачки» і встановлено переклички з «Петербурзькими повістями» М. В. Гоголя («Невський проспект», «Шинель», «Ніс» та ін.). Дослідницька методика. Використано синтез основоположних методів і принципів наукового дослідження, насамперед порівняльно-зіставного, типологічного, поетологічного, інтертекстуального. Результати дослідження. У роботі показано, що в «Дзеркалі Монтачки» Кураєв не тільки на рівні стилю, манери, мови, образної системи, а й на рівні «художньої міфології» явно і свідомо орієнтований на «Петербурзький текст» Гоголя. Саме гоголівські інтертекстеми дозволяють Кураєву створити образ містичного Петербурга (фантастичного Ленінграда), що втручається в дійсне життя героїв, опосередковано виражає їхні характери і типи, химерно деформуючи реальність та перетворюючи на основі інтертексту художню дійсність сьогодення. Наукова новизна. У ході дослідження досягнуто нове прочитання тексту сучасного прозаїка, по-новому побачена гоголівська традиція, яка оприявнюється в сучасній російській прозі, позначені образи-маркери, що свідчать про спадкоємність у текстах Кураєва манери письма М. В. Гоголя.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Журба, О. І., and В. М. Додух. "Образ Г. П. Ґалаґана на сторінках журналу «Киевская старина»." Studies in history and philosophy of science and technology 30, no. 1 (June 1, 2021): 78–85. http://dx.doi.org/10.15421/272108.

Full text

Abstract:

Мета статті полягає у виявленні механізмів конструювання прижиттєвого та меморіального образів одного із значимих представників дворянства Лівобережної України Григорія Павловича Ґалагана (1819–1888). Актуальність роботи визначено можливостями включення обраної теми до різноманітних міждисциплінарних контекстів біографістики, соціальної, політичної, культурної та інтелектуальної історії. Історіографічна експертиза виявила, що питання ролі і місця дворянства в історії залишається дискусійним, а тому його вивчення зберігає актуальність. Методологічну основу сформували базові принципи теорії історіографічного образу, що спрямовували на виявлення ґенези, формування та еволюції уявлень стосовно Г. П. Ґалагана на сторінках часопису «Киевская старина». Ми виходили із розуміння того, що історичне знання та суспільні історичні уявлення формуються шляхом вибіркового відображення і трансляції минулого у професійному середовищі та публічному просторі. Саме тому предметом нашої уваги став процес конструювання прижиттєвого та меморіального образів лідера дворянства Лівобережної України, який розпочався іще за його життя на сторінках «Киевской старины». Саме тому джерельна база дослідження була сформована з публікацій в «Киевской старине» біографічних документів та праць самого героя. Основні результати полягають у визначенні змістовних структур прижиттєвого та меморіального образів Г. П. Ґалагана: покровитель місцевої освіти, справжній патріот Батьківщини, активний захисник інтересів її населення, видатний меценат, поціновувач та захисник традиційної народної культури. Виявлені мотиви творення такого ідеалістичного образу були обумовлені завданнями поміркованого сегмента національного руху кінця XIX – початку ХХ ст.: необхідністю плекання і зміцнення місцевого патріотизму, української або малоросійської ідентичності, важливістю формування пантеону знакових національних діячів, вихованням у заможних земляків ставлення до матеріальної підтримки національної справи як до морального обов’язку, важливої, статусної справи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

БЕРЕЖНА, Маргарита. "ПСИХОЛІНГВІСТИЧНИЙ ОБРАЗ ГЕЛИ У ФІЛЬМІ Т. ВАЙТІТІ «ТОР: РАҐНАРОК»." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 48 (March 10, 2022): 9–15. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.48.1.

Full text

Abstract:

У статті йдеться про особливості формування психолінгвістичного образу кіноперсонажа за психологічним архетипом «Руйнівниця». Робота є частиною комплексного дослідження цілісної системи психолінгвістичних образів персонажів англомовного кінодискурсу масової культури ХХІ сторіччя, що визначає її актуальність та новизну. Дослідження виконано на матеріалі супергеройського фентезі-фільму Т. Вайтіті Thor: Ragnarok (2017). Методи роботи: описовий, метод суцільної вибірки, контекстуального, стилістичного, прагматичного та статистичного аналізів. За основу визначення основних психологічних рис персонажів взято класифікацію В. Шмідт (2007). До архетипу «Руйнівниця» в досліджуваному матеріалі належить головна антагоністка Тора Гела, провідними рисами характеру якої є: 1) «Руйнівниця» керується не так власними цілями й бажаннями, як найвищим благом і планує галактичне завоювання Асґардом інших народів та рас; риса реалізована частотним використанням займенників першої особи множини, одиниць лексико-семантичної групи CONQUER, домінуванням дієслів у формах минулого часу; 2) «Руйнівниця» позбавлена емоцій, її мета – виконати місію; риса актуалізована майже повною відсутністю окличних речень та лексики на позначення позитивних емоцій; 3) вона бачить життя у чорно-білих тонах; риса актуалізована використанням антонімічних пар, що формують лексико-семантичні опозиційні групи LIFE та DEATH; 4) «Руйнівниця» бачить тільки два шляхи розвитку подій: або їй коритимуться, або загинуть; риса реалізована частотним використанням займенників першої особи однини та одиницями лексико-семантичної групи RULE; 5) «Руйнівниця» не виправдовує своїх вчинків; риса актуалізована використанням конфронтативного стилю спілкування, тактикою ухиляння від розмови, частотним використанням займенника другої особи; 6) «Руйнівниця» повідомляє раніше невідому інформацію; риса реалізована тактикою самопрезентації, використанням кластерів коротких, простих констативів, риторичних запитань.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Наняк, Ю. О. "ОБРАЗ ФАУСТА: ПРАГНЕННЯ ДО ЗНАНЬ І ТЯГАР МУДРОСТІ (НА МАТЕРІАЛІ ТРАГЕДІЇ Й. В. ҐЕТЕ «ФАУСТ» ТА ЇЇ УКРАЇНСЬКИХ І АНГЛОМОВНИХ ПЕРЕКЛАДІВ)." Nova fìlologìâ, no. 84 (December 30, 2021): 186–92. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-84-26.

Full text

Abstract:

“Faust” Й.В. Ґете – видатне явище світової культури й водночас глибоко національний твір. Всеохопність поетичного задуму Й.В. Ґете виявляється в змалюванні головного героя, який мучиться розривом між мрією та дійсністю. Й.В. Ґете писав «Фауста» все своє життя, вклавши в трагедію те, чим жив сам, усі свої враження, роздуми, пізнання. У статті подано стислий перекладознавчий аналіз мовної особистості Фауста з однойменної трагедії Й.В. Гете та її українських (І. Франка, Д. Загула, М. Улезка й М. Лукаша) та англомовних (британських – А. Свонвік і Дж. Пріста – і американських: Б. Тейлора, Ч. Брукса й Е. Кляйна) перекладів. Запропоновано підхід до аналізу індивідуалізованого мовлення персонажа через когнітивний і мотиваційний рівні мовної особистості (за Ю. Карауловим), зокрема, на когнітивному рівні розглянуто ключові когнітивні установки й метафору, притаманну персонажу Фауста. Завдяки аналізу мовлення персонажа й шляхів вираження емоцій в оригіналі й перекладах можемо зробити висновки про успішність відтворення аналізованої мовної особистості. Усі перекладачі іноді замінювали усвідомлення Фаустом себе або інших конкретних та абстрактних людей виразами, де присутні поняття «дух», «душа» й «серце», використовуючи слова “spirit” і «дух» набагато частіше, ніж слово “Geist”, вжите в оригіналі. Отже, можна припустити, що образ Фауста також змінюється в перекладах: він стає більш емоційним і вірить у духовність усього, що його оточує. У перекладі І. Франка можна помітити разючу відмінність, оскільки слово «душа» вживається лише 5 разів, тобто на відміну від усіх інших аналізованих перекладів навіть менше, ніж в оригіналі. Фауст у перекладі І. Франка більше наголошує на поняттях «дух» і «серце» як двох принципах, які у своєму дуалізмі провокують персонажа шукати сенс життя. Аналіз образу Фауста проведено на основі всієї його мовної партії в першій частині трагедії Й.В. Ґете, що складає 221 висловлювання (репліки в діалогах і монологи). Усі вони певною мірою відтворені в аналізованих українських та англомовних перекладах, тобто загальний матеріал для аналізу налічує 2 210 уривків різної довжини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

СУР’ЯК, Микола. "ТРАГЕДІЯ КАССАНДРИ В РЕЦЕПЦІЇ ЕСХІЛА ТА ЛЕСІ УКРАЇНКИ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 6 (February 14, 2022): 175–81. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.6.27.

Full text

Abstract:

У статті розглядається питання рецепції міфологічних образів у творчості Лесі Українки на основі драматичної поеми «Кассандра». Висвітлено формування образу Кассандри в античній літературі, а пізніше давньогрецькими і римськими трагіками. Але у жодному творі Кассандра не є центральним персонажем, цей образ не грає основної ролі в розвитку сюжетної дії. Антична Кассандра покірна долі, пасивна, вона не в силах змінити ні свою долю, ні долю оточуючих. Звернута увагу на своєрідність інтерпретації цього образу у європейському літературному просторі. Акцентується увага на психологічних аспектах образу Кассандри в драматичній поемі Лесі Українки. За допомогою глибокого психологічного аналізу здійснюється чіткий зв’язок архетипового образу із суспільно-політичними змінами сучасної автору епохи. Описано семантику античного міфу про Кассандру, яка в п’єсі Лесі Українки набуває нового звучання і трансформується в масштабну тему долі і ролі пророка в трагічній сучасній ситуації. У статті виділено важливу екзистенційну проблему епохи – проблему пророка і натовпу, розвиваючи її до проблеми влади над натовпом. Проаналізовано соціально-філософський зміст правди, який трансформується в проблему правди, і її імітації на образах Кассандри і Гелена. У статті зазначається, що в контексті рецепції міфологічного сюжету про Кассандру в драматичній поемі Лесі Українки прослідковується істотне ускладнення образу героїні, яке досягає авторка завдяки актуалізації психологічних і соціально-філософських проблем. Поглиблення і розвиток аксіологічних домінант образу Кассандри на рівні асоціативно-символічного підтексту дозволило авторці розкрити й осмислити екзистенційні суперечності тогочасного життя. Як представник нового модерного мистецтва Леся Українка в драматичній поемі звертається до інтуїтивного, ірраціонального пізнання навколишньої дійсності, до внутрішнього світу людини. У статті зазначено культурний контекст початку ХХ століття, у якому вдало вказується тема античної Трої, що інтерпретована Лесею Українкою. Загибла цивілізація особливо цікава сучасній людині, яка опиняється у ситуації відчуття краху сучасного світу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

ЧИЧЕНЬОВА, О. М. "СУЧАСНІ РЕАЛІЇ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ ТА СТАВЛЕННЯ СТУДЕНТІВ ДО ЗАНЯТЬ ІЗ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, no. 4 (April 18, 2022): 198–202. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.1.29.

Full text

Abstract:

У роботі розглянуті проблеми сучасності: низька рухова, фізична активність молоді, занепад у закладах освіти дисциплін «Фізична культура» і «Фізичне виховання», негативний вплив інноваційних приладів (гаджетів) на життя молодої людини. Стратегія розвитку фізичної культури, рекомендації щодо вдосконалення системи фізичного виховання та спорту серед молоді – установчі державні документи, які визнають проблеми сьогодення і які мають відповідний вектор спрямування на покращення ситуації, що склалася. Першочерговим завданням керівництва країни, керівників навчальних закладів, викладачів, вчителів, вихователів є впровадження фізичної, рухової активності в повсякденне життя молодого покоління, популяризація спорту і здорового способу життя. У статті надані педагогічні поради з дотримання принципу свідомості у процесі навчальних занять із фізичного виховання, досліджено практичні шляхи, етапи формування у студентів активного і свідомого ставлення до виконання фізичних вправ. Ці напрацювання мають створити новий образ сучасної людини, визначити умови прояву у студентів «моди» на позитивне, відповідальне ставлення до фізичної культури, підготовки, фізичної працездатності, власного здоров’я і здоров’я майбутніх дітей. Історичні події людства завжди впливали і змінювали спрямовання фізичного виховання у суспільстві. Тривалий час розвиток фізичної культури, а згодом і її теоретичне обґрунтування, зумовлювалося військовими потребами країни. Фізична культура мала яскраво виражену військову спрямованість і перетворення, в першу чергу, формувались під впливом відповідних військових закладів, відомств. Часи, коли фізичний розвиток людини розглядався як знаряддя в досягненні тих чи інших амбіційних планів, цілей, залишилися позаду. Реалії сьогодення свідчать, що під впливом радикальних змін у суспільстві неминучою стала зміна спрямовання розвитку фізичної культури і виховання від застарілих організаційних до змістовних, нових форм, які спрямовані на підтримку, збереження здоров’я людини, формування сталого відношення до здорового способу життя, зняття психоемоційного напруження, планування життєвої стратегії на майбутнє.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

НИКОЛЮК, Т. В., and Н. В. ШКЛЯЄВА. "СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКИХ КОЛИСКОВИХ ПІСЕНЬ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ГУМАНІТАРНІ НАУКИ», no. 3 (February 16, 2022): 208–12. http://dx.doi.org/10.52726/as.humanities/2021.3.30.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано українські колискові, які, як виявилося, є способом взаємодії виконавця й дитини та засобом впливу на сенсорну систему малюка. За допомогою теорії Д. Гріндера та Р. Бендлера охарактеризовано мовну (дискретну) карту колисанок та визначено, що образи в колискових представлені у візуальній, аудіальній, кінестетичній, нюховій, смаковій репрезентативних системах. Найбільший вплив виконавця на слухача здійснюється за допомогою кінестетичної та візуальної системи. Досліджено, що для багатьох пісень властиві одноманітність та ритмічність мелодії колискових, що співпадають із систематично повторюваними рядками. Повторення роблять тексти більш зрозумілими, спрощують їх сприйняття. Деякі колисанки побудовані так, що кожен рядок повторюється по два чи більше разів. Найчастіше декілька разів озвучуються вигуки «люлі», «баю-бай». Вони набувають форм кліше і дублюються в багатьох піснях. Заспокійливий ефект колискових полягає в монотонній мелодії та простоті змісту (що й реалізується за допомогою багатьох повторів). Визначено, що декотрі колисанки мають мотив замовлянь, що подеколи реалізуються в прийомі паралелізму. Зроблено висновок, що у піснях на ніч життя дитини моделюється в яскравих образних описах, проєктується образ ідеальної дитини-помічника. Виявлено, що українські пісні для дітей виконуються індивідуально, тому в багатьох текстах є чоловічі чи жіночі імена. Охарактеризовано окремий тип колискових, ті, в яких використовується прийом шаржування. Проаналізовано й декілька колискових-прокльонів. Визначено, що оповідний характер мають колисанки, що нагадують казки на ніч. Це прості історії в пісенній формі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Gulyayeva, A. S. "Японське дзюдо в радянській Україні (1960-1970-ті рр.): образ у молодіжній та спортивній пресі." Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, no. 11(139) (October 11, 2016): 117. http://dx.doi.org/10.15421/1716130.

Full text

Abstract:

У статті просстежено за особливостями формування образу дзюдо в радянських ЗМІ та здійснено аналіз історичних причин поступових змін політичного курсу уряду СРСР по відношенню до цього бойового мистецтва впродовж 1960-1970-х років. Зібрано і проаналізовано матеріали публікацій, присвячених дзюдо, в радянських загальносоюзних та власне українських друкованих виданнях – як загальноінформаційних, так і тематичних (спортивних та країнознавчих). Виявлено особливості, причини та мотиви співставлення радянською пропагандою японського дзюдо та радянського самбо, коротко викладено історію виникнення останнього та його взаємозв’язок із дзюдо; просстежено за долею радянського дзюдо від офіційного впровадження його в спортивне життя Радянського Союзу на початку 1960-х років з аналізом мотивів цієї події, далі період його існування в рамках радянського самбо, включаючи розгляд причин саме такого його положення, і до набуття дзюдо статусу окремого виду спорту та закріплення такого статусу за цим бойовим мистецтвом у суспільній свідомості шляхом надання офіційних пояснень мотивів такого рішення уряду на сторінках преси.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Kaparulin, Yurii, and Mykhailo Domaskin. "МІЖ РАДЯНСЬКИМ ТЕРОРОМ ТА ГОЛОКОСТОМ: ДОСВІД АРКАДІЯ ВАЙСПАПІРА (1921–2018)." ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ: Український вимір 13 (December 30, 2021): 10–37. http://dx.doi.org/10.33124/hsuf.2021.13.01.

Full text

Abstract:

Актуальність дослідження визначається потребою пояснення та переосмислення трагічних подій національної історії ХХ ст., що мають резонанс у сучасному українському суспільстві. У центрі уваги доля звичайної людини, яка опинилася за складних життєвих обставин антигуманної і злочинної політики радянського та нацистського тоталітарних режимів. Аркадій Вайспапір відомий передусім як учасник повстання в таборі смерті Собібор. Однак детальніше вивчення його біографії спонукає переосмислити й інші проблеми історії довоєнних та післявоєнних років. Методологія дослідження ґрунтується на персоналістичному, мікроісторичному та системному підходах, принципах науковості та історизму. А. Вайспапір був вихідцем із середовища переселенців-євреїв, які мешкали на Півдні України. Встановлено, що до початку Другої світової війни він зростав та працював у селянській родині, на життя якої докорінно вплинули колективізація, Голодомор та політичні репресії. Зокрема, його батька Мойсея було незаконно заарештовано та розстріляно в херсонській тюрмі під час Великого терору. Опинившись у Червоній армії на початку Другої світової війни, молодий чоловік боровся за життя за умов бойових дій та Голокосту. Як радянський військовополонений єврей він потрапив до табору смерті Собібор, де став одним із активних учасників відомого повстання. Під час Голокосту А. Вайспапір втратив більшість своїх найближчих родичів. У післявоєнні роки він спробував повернутися до соціуму, налагодити особисте життя та побудувати кар’єру в умовах посилення державного та побутового антисемітизму. На заваді цьому ставала біографія репресованого батька, через що він був обмежений у певних можливостях. Зокрема, отриманні партійного квитка. Схарактеризовано життя А.Вайспапіра в Україні після розпаду СРСР, його роль у збереженні пам’яті про Голокост. Здійснено спробу показати медійний образ особистості в кінематографі. Встановлено, що з кінця 1980-х рр. і до сьогодні він був репрезентований у художньому та документальному кіно. Режисери намагалися передати через його досвід поведінку людини за екстремальних умов війни, коли заради порятунку доводилося вдаватися до насилля. Зазначено, що тема повстання в Собіборі зберігає політичний підтекст і може бути використана за умов інформаційної війни.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Кетуракієне, Егле. "Літературний портрет Мотіюса Валанція в біографічному романі «Поводир» Юозаса Ясайтиса." Український інформаційний простір, no. 2(8) (November 15, 2021): 129–36. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.2(8).2021.245855.

Full text

Abstract:

Метою статті є аналіз літературного портрету Мотіюса Валанція, відомого литовського письменника, культурного діяча і єпископа середини XIX століття, який зображений у біографічному романі «Поводир» Юозаса Ясайтиса. Аналіз портрету головного героя пов’язаний з концепцією жанру біографічного роману, запропонованого Михайлом Бахтіним. Роман Юозаса Ясаїтиса «Поводир» відноситься до енергійного типу біографій, які обговорював Бахтін. До пам’яті головного героя приходить багато деталей з реального життя Мотіюса Валанція. Цілісний портрет письменника та єпископа розкривається через спогади головного героя, символічну подорож його свідомості в минуле, передбачену повторюваним топосом польоту душі, настільки відомим у європейському поетичному сприйнятті, що дозволяє переступити реальний земний час і перейти до єдиної реальності, даної людині, а саме – душі. Автор-оповідач оформив портрет не героя, а самотньої людини, що стоїть на порозі смерті. Слідуючи біблійній поетиці, історія життя головного героя зображується як постійне проникнення людини з темряви на світло. Усе життя Валанція вкладено в один день, виражений за допомогою зорі весняного топосу, такого типового для міфічного та історичного литовського поетичного сприйняття XIX століття. Біографічний роман «Поводир» висвітлює гармонію литовської національності та католицьку віру, характерну для Мотіюса Валанція. Образ дипломата литовської нації, створений у романі, близький до поняття про національну ідентичність Литви, сформульованого Альгірдасом Юліусом Греймасом. Значна увага в романі присвячена зустрічам головного героя з видатними діячами литовської літератури та культури XIX століття. Оригінальні тексти, написані самим Валанцієм, вплетені в сюжет оповіді і таким чином підтримують жанр біографічного роману. У романі також містяться оригінальні уривки з творів Симонаса Станевічіуса, Антанаса Баранаускаса, які свідчать про увагу автора-оповідача до литовської поетичної традиції XIX століття.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

ЧЕРЕМІСІН, Олександр, and Олег ПРЕДМЕСТНІКОВ. "ЛЮДСЬКИЙ ФАКТОР ГРОМАДСЬКОГО УПРАВЛІННЯ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVIII – НА ПОЧАТКУ XX ст." Східноєвропейський історичний вісник, no. 19 (June 30, 2021): 56–65. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.19.233803.

Full text

Abstract:

Мета дослідження – розкрити та реконструювати особливості людського фактору в управлінні містами на території Півдня України в другій половині XVIII – початку XX ст. Методологія дослідження спирається на принципи науковості, історизму, верифікації, авторської об’єктивності, теорії фронтиру, людиновимірності, регіоналізму, а також на використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у тому, що в результаті формування нової соціокультурної реальності та геополітичних змін до управління південноукраїнським регіоном та містами були задіяні представники західноєвропейських країн, які внесли багато змін у бюрократичну систему Російської імперії. Це дало можливість Півдню України перетворитися на важливі центри економічного життя як регіону, так і держави, що прискорило модернізаційні процеси. Такі процеси міцно пов’язані із участю в діяльності муніципалітетів працівники депутатів та найманих працівників у функціонуванні громадських управлінь в містах Півдня України. У пропонованій статті органи самоврядування аналізуються як специфічний образ діяльності і активності депутатів муніципалітетів. Основна увага приділена розкриттю їх характерів у практичній діяльності громадських виборчих установ. Висновки. У запропонованих результатах дослідження міститься інформація про те, що образ депутатів самоврядування розглядається не як політичний конструкт, а як особистісно-індивідуальний феномен, в якому краще розкриваються різні поведінкові моделі депутатів самоврядування і краще виражаються їх культурні цінності. Тако, відзначено, що містами управляли представники різних соціопрофесійних образів, що значно посилювало регіонально-індивідуальні особливості краю, у порівнянні з іншими регіонами держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Климишин, Ольга. "АКСІОЛОГІЧНИЙ ВИМІР АВТЕНТИЧНОЇ ПРИРОДИ ЛЮДИНИ З ПОЗИЦІЇ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ПСИХОЛОГІЇ." Psychology of Personality 10, no. 1 (February 20, 2020): 54–62. http://dx.doi.org/10.15330/ps.10.1.54-62.

Full text

Abstract:

У статті представлено християнсько-орієнтовану парадигму аксіологічного виміру автентичної природи людини. В християнській психології людина постає як цілісна комплементарна єдність тіла-душі-духа. Суть автентичної природи людини визначає сакраментальність. Остання постає як аксіологічна характеристика та трансцендентальне джерело розвитку особистості – передумова її самопізнання, самовизначення та самовдосконалення. Сакраментальність як аксіологічну характеристику людини розкриває положення, за яким людина є носієм незнищенного трансцендентного Божого образу. Усвідомлення цієї даності ініціює в людини прагнення своїми думками, вчинками, діями відповідати образу Бога, бути гідним Його. Дві закономірності характеризують реалізацію сакраментальності як трансцендентального джерела розвитку особистості: онтологічний синергізм та онтологічний динамізм. Онтологічний синергізм полягає у співдії божественного з людським, яку визначають три важливі моменти. По-перше, божественне і людське в людині становлять єдину природу, а не дві. По-друге, божественне є завжди відкритим до впливу та діючим. По-третє, співдія людського з божественним є виявом онтологічної свободи волі та свободи вибору. Онтологічний динамізм як закономірність визначається тим, що людина містить у собі образ Божий, що є мотиватором внутрішньої духовної динаміки – прагнення до вершин досконалості у гідних вчинках. Сакраментальність наділяє людину спроможністю та перспективою осягнення трансцендентної сакральної реальності. Це пізнання відбувається через власний життєвий досвід людини, що ознаменований прагненням помножувати добро та любов. Це прагнення є свідомою відповіддю на онтологічний заклик. Бог як любов в онтологічному дарі свободи об’являє Себе людині, даючи їй можливість все більше уподібнюватися до Себе. Свобода дає їй потенційну можливість відповідати образу Бога в собі, а з іншого боку, свобода зобов’язує людину в дієвий спосіб стверджувати цю відповідність. На сакраментальності вибудовується самодостатність людини, оскільки вона є відкритою до співпраці з Творцем, а її життя є неперервним онтологічним і якісним зростанням особистості, не лише щодо її Альфа (початку), але й щодо її Омеги (призначення), до якого вона динамічно прямує

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

ТИХОВСЬКА, Оксана. "ЕТНОПСИХОЛОГІЧНА СПЕЦИФІКА ОБРАЗУ УПИРЯ У ФОЛЬКЛОРІ ЗАКАРПАТТЯ." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 47 (January 27, 2022): 206–14. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.47.28.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано етнопсихологічну специфіку образу упиря у фольклорі Закарпаття, а також магічні ритуали, спрямовані на його знешкодження. Розглянуто бувальщини, повір’я та легенди про упирів, записані протягом ХХ століття П. Богатирьовим, Ф. Потушняком, П. Світликом, І. Сеньком, у яких цей демонічний персонаж постає уособленням другої, темної душі людини. Упирі у фольклорі Закарпаття – уособлення мертвих дводушників, їхня демонічна сила проявляється після смерті людини, у тілі якої за життя співіснували добра й демонічна душі. Подібно до давнього язичницького божества, упир вимагає вшанування з боку людей (щоб йому «баяли»), а коли не отримує бажаного, жорстоко мстить – убиває людей і тварин. Згідно з народними повір’ями українців Закарпаття, велике значення мали похоронні ритуали, завдяки яким можна було знешкодити упиря. У статті проаналізовано бувальщину про похорони дводушника, який добровільно відмовився від перетворення на упиря (записана в кінці 20-х років ХХ століття П. Світликом); розглянуто семантику оберегів, використовуваних проти упирів; з’ясовано семантику символічних завдань, які в замовляннях окреслювали люди, прагнучи запобігти перетворенню небіжчика на упиря. Видима нездатність упиря виконати ці завдання сприймалася народною уявою як невдале посвячення в розряд мертвих демонів. Невиконане завдання метафорично позбавляло дводушника можливості шкодити людям і худобі. Містичний світогляд закарпатських селян змоделював уявлення про два типи упирів: лісового та водяного. Лісовий упир, випиваючи кров живих людей чи тварин, прагнув своєрідної «компенсації», прилучення до життя. У першій половині ХХ століття існували повір’я про водяних упирів, на яких нібито перетворювалися чоловіки-дводушники, що втопилися. За своєю семантикою водяний упир подібний до водяника та русалок, він також прагне втопити людину. На відміну від лісового упиря, водяний з’їдає труп людини, а не випиває її кров. Однак у бувальщинах, записаних наприкінці ХХ століття, водяний упир уже не є вбивцею: він лише лякає людей, які увечері перепливають на човні річку, постає пред ними у вигляді білої голови або ж приходить до будинку рибалки просити свою частку риби, яку допоміг упіймати. Образ упиря асоціюється зі смертю, темним божеством – відокремленням добра від зла, праведної душі від демонічної. Таким способом метафорично стверджено ідею спасіння навіть великого злочинця, оскільки за завдане ним зло відповідатиме його темне єство – демонічна душа дводушника, упир.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Mialenko, Victoria V. "Психологічні особливості опрацювання травматичного досвіду спільнотою воїнів, які набули бойовий досвід в АТО/ООС." Проблеми політичної психології 22 (December 1, 2019): 115–26. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol22-year2019-36.

Full text

Abstract:

У межах теоретичного підходу до вивчення особливостей колективного проживання травматичних подій (Штомпка, 2001) розглянуто психологічні стратегії опрацювання військовою спільнотою пережитого бойового досвіду. Ці стратегії інтерпретовано як частково не усвідомлювані, спрощені моделі поведінки, які можна проаналізувати за проявами когнітивного, конативного та поведінкового компонентів. Показано, що військовослужбовці, які були учасниками АТО/ООС, стикаються з труднощами відреагування травматичного досвіду, пристосування та адаптації до мирного життя. На основі результатів емпіричного дослідження виокремлено типові способи подолання травми військовослужбовцями, які мають бойовий досвід участі в АТО/ООС: контрольованість і доброзичливість зовнішнього світу; неконтрольованість зовнішнього світу; рефлексивне осмислення бойового досвіду; суб’єктивне переживання власного везіння; інтроспективна сконцентрованість; гостре переживання травми; сконцентрованість на власних емоціях; сконцентрованість на власних роздумах; застрягання в травматичному досвіді; позитивний образ себе і світу; відчуження від себе і світу. За ступенем адаптивного потенціалу виокремлені стратегії було поділено на дві групи – консервативно-рутинні і проактивно-трансформаційні. До консервативно-рутинних стратегій віднесено: гостре переживання травми, сконцентрованість на власних емоціях, сконцентрованість на власних роздумах, неконтрольованість зовнішнього світу, інтроспективну сконцентрованість, відчуження від себе і світу; до проактивно-трансформаційних – контрольованість та доброзичливість зовнішнього світу, позитивний образ себе та світу, рефлексивне осмислення бойового досвіду, суб’єктивне переживання власного везіння. Показано, що в процесі адаптації одні стратегії використовуються як тимчасові, перехідні до більш зрілих або, навпаки, більш регресивних, інфантильних реакцій, тоді як інші вже сформовані та закріплені в досвіді українських спільнот. Такий підхід дає змогу здійснювати диференційоване психологічне втручання, ефективно долати конкретні деструктивні стани, які провокують дезадаптивну поведінку військовослужбовців.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

ОЛІЙНИК, Катерина. "«ЛІСОВА ПІСНЯ» ЛЕСІ УКРАЇНКИ: МІСТЕРІЙНА ЖАНРОВА МАТРИЦЯ." Проблеми гуманітарних наук. Серія Філологія, no. 46 (November 29, 2021): 90–96. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.46.11.

Full text

Abstract:

У статті виокремлено містерійні домінанти драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки та особливості їх художнього вияву. Окреслено основні літературознавчі погляди щодо дефініції містерії як античного/дохристиянського та середньовічного/хрис- тиянського жанру. З’ясовано, що містерійне начало, особливо в його антично-язичницькому розумінні (пов’язане із циклічністю перевтілень, колообігом буття) має структуротвірне зна- чення у «Лісовій пісні». Сезонна структуризація художнього часу в драмі підводить до зістав- лень із найдавнішими грецькими елевзинськими містеріями. З архаїчною матрицею класичної містерії драму зближує також прийом моделювання художнього простору на двосвіття: сакрально маркований світ лісових мешканців та профанний, часто негативний світ селян. Категорія жертовності та множинності смерті (її подійність або циклічність), мотиви перероджень, метаморфоз задля змін як окремі складники парадигми класичного жанру міс- терії стали основою для творення смислового рівня «Лісової пісні». Простежено, що драма Лесі Українки, як і антична містерія, поєднує у собі три першопочатки: поетично-словесний, мелодійно-музичний та малярсько-образний. До містерійного також віднесено образ дуба як сакралізованого Дерева Життя, зі знищенням якого порушилася рівновага взаємостосун- ків природи та людини, стерлася гармонійна межовість світів. У драматичному творі про- стежено усі основні архетипні стихії: повітря, землю, воду. Багатопроявним виявився образ вогню як символ руйнівної та життєдайної сили, перетворення та переродження, як і у дав- ніх містеріях. З’ясовано, що Леся Українка у драмі «Лісова пісня» розчиняє елементи містерії у філософсько-метафоричному просторі власне витвореного міфу, витворює своєрідну міс- терійну модифікацію з елементами містифікації, міфологічних сюжетів, мотивів та образів, залучаючи категорії віри та невіри, свободи та несвободи, смерті й безсмертя, честі, вірно- сті та зради.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Фіськов, Геннадій, and Олег Палаженко. "Особливості формування метроритму в студентів на заняттях в оркестровому колективі." New pedagogical thought 105, no. 1 (May 18, 2021): 124–27. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-105-1-124-127.

Full text

Abstract:

У статті аналізується ритм як особлива форма організації рухів та діяльності у часі та просторі, процес формування досконалої метроритмічної структури в оркестрових музикантів, тимчасова організація рухів, діяльності та поведінки особистості, що служить засобом втілення результатів інтерпретаційного аналізу. Схарактеризована ритмічна організація як основа життя, адже все, що нас оточує, живе за законами ритму. Доведено, що ритмічна здатність відіграє важливу роль у розвитку оркестрового музиканта. Формування почуття ритму здійснюється паралельно із розвитком емоційної, рухової та пізнавальної сфер музичного буття. Оркестровий колектив засобами мистецтва здійснює виховний вплив на студентів та надає їм відчуття естетичної значущості світу, пробуджує креативність, бажання творити й отримувати естетичну насолоду. Підкреслено, що досконале відчуття музичного часу як основи метроритмічної структури твору залежить від досвіду оркестрових музикантів та їх уміння володіти інтерпретаційним художньо-образним баченням оркестрової партитури, в котрій викладено основні жанроутворювальні та стилевідповідні елементи, що можуть по-різному трактуватися виконавцями-оркестрантами. Таким чином, у формуванні чіткої метроритмічної структури у студентів на заняттях в оркестровому колективі важливу роль відіграють інтерпретаційні вміння, що на основі темпових та виконавсько-метричних особливостей дають змогу адекватно відтворювати музичний образ. Отже, виконавсько-інтерпретаційна складова є основою у формуванні метроритмічного чуття на заняттях в оркестровому колективі. Зважаючи на зазначене вище, музичний час, у чітких рамках якого викладений музичний твір, схарактеризований не як суто метричне явище, а як художній засіб, що врегульовує параметри співвідношення часу та музичних інтонацій, в результаті чого й відбувається розкриття музичного образу в залежності від стискання або розтягування музичного часу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Sukhenko, Igor. "Формування культури здоровʼя – необхідний компонент виховання молоді." Physical education, sports and health culture in modern society, no. 1 (45) (May 24, 2019): 29–36. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2019-01-29-36.

Full text

Abstract:

Актуальність. Формування культури здоров’я – це тематика, що потребує комплексного глибокого дослід- ження, у якому повинні брати участь науковці з багатьох галузей науки. Здоров’я нації безпосередньо впливає на працездатність і продуктивність праці, економіку країни, моральний клімат у суспільстві, виховання молодого покоління, відображає образ і якість життя. Мета дослідження – виявити умови та фактори, необхідні для формування культури здоров’я підростаючого покоління. Методи дослідження – аналіз й узагальнення літературних джерел, системно-структурний аналіз. Результати роботи. Важливим профілактичним фактором у зміцненні здоров’я людини є здоровий спосіб життя. Стверджується, що формування культури здоров’я підроста- ючого покоління повинно бути пріоритетним напрямом у державній політиці. Практичною стороною забез- печення здоров’я є створення необхідних економічних, соціальних і духовних умов. Здоров’я як пізнавальна проблема постає у зв’язку з потребою привести у відповідність сформовані раніше уявлення про здоров’я людини із сучасним рівнем науки й практики (тобто на новому методологічному, теоретичному та емпіричному рівнях). На нашу думку, культура здоров’я особистості – це комплексна програма, яка функціонує на основі отримання й усвідомлення знань про здоровʼя, із метою покращення роботи функцій життєдіяльності та стану органів людини, продовження його фізичного й творчого довголіття. Гармонійність фізичного розвитку як сукупність морфо- логічних і функціональних ознак є одним із найважливіших показників здоровʼя людини. Висновки. Розглянуто фактори, які впливають на формування культури здоров’я молоді, а саме: середовища, екології та особистості. Стверджується, що на процес формування культури здоров’я молоді сприяють такі форми: наявність теоретичної бази, практична складова, уключаючи наочні приклади, мотивація самовдосконалення, спадковість й екологія. Наведено власне бачення форм і факторів формування культури здоров’я молоді.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Роздольська, Ірина Володимирівна. "Журнал «Світ» як літературна платформа Українських Січових Стрільців." Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство" 1, no. 95 (February 2020): 163–80. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1076.2020.1.95.09.

Full text

Abstract:

У статті вперше розглянуто літературне функціонування військового покоління Українських Січових Стрільців у літературно-мистецькому журналі «Світ», який виходив у Львові впродовж 1917 і першої третини 1918 року під редакцією молодомузівця і хорунжого УСС Миколи Голубця. З’ясовано, що часопис розвиває літературно-ідейну концепцію, започатковану стрілецтвом у журналі «Шляхи», означену формулою «Тим, що впали», представляючи низку творів меморіальної тематики, що відповідає засадам «духу епохи» січового стрілецтва. Творчі зусилля стрільців скеровані в руслі піднесення стрілецької слави, стрілецького характеру, документально-мемуарні форми переважають над власне художніми. Хронотоп України у художній візії стрілецтва – простір пам’яті, польові цвинтарі, що акумулюють досвід національної боротьби, національні цінності, стрілецька ж колективна могила – космотвірна точка і центр нової України визволеного «Завтра». Артикульовано проблему наслідків катастрофи війни у громадському та приватному житті на третій рік війни, до розкриття подробиць редакція підійшла цілеспрямовано. Концепт труни дозволяє структурувати світобудову зовні і потрактовувати образ світу художньо. Ліричний герой стрілецького світу поміж екстремами «ерос – танатос» в силу власної стрілецької світоглядної налаштованості в руслі трагічного оптимізму скерований усе-таки до еросу, інстинкту життя, хоча усвідомлює незворотність деяких змін, редукцію приватного світу, внутрішні екзистенційні переміни після межових ситуацій, зміну інших людей навколо і світу в цілому, навіть смерть краси. При цьому стрілецька поезія збагачується негромадянськими мотивами, зокрема інтимним, пейзажно-філософський, медитативними інтонаціями. Стрілецька критика функціонує не лише як засіб підтримки стрілецького літературного продукту і духу стрілецької епохи, але і як мотиватор розвитку стрілецької літературної діяльності, спрямований у бік так званої «літературної індустрії», «літературного виробництва» (П. Бурдьє), тобто демонструє поєднання ідеалістичного історичного підходу і соціологічного.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Герасименко, Л. В. "ПРОБЛЕМА НАСЛІДКІВ МАСОВІЗАЦІЇ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 32 (February 2, 2022): 19–24. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1019.

Full text

Abstract:

Герасименко Л. В., Лебединська Г. О. Проблема наслідків масовізації наукової діяльності. – Стаття. У статті аналізуються проблеми взаємозв’язку моральних норм наукової діяльності та розвитку науко- вого пізнання. У процесі ускладнення та поглиблення наукового пізнання відбувається концептуалізація образу та ідеї етичного потенціалу науки. Актуальність теми пов’язана з поширенням плагіату та боротьбою з цим явищем у науці. У статті розглядаються проблемні контури масовізації наукового знання. Масовізація науки – аксіологічний процес проникнення в наукове буття ціннісних установок та імперативів масової культури, які, стосуючись особистості вченого, проникають через нього в буття усіх її системоутворювальних граней. На- укова діяльність поступово набула сучасного вигляду та виявів, втративши спочатку властиві їй риси соціокуль- турної винятковості, неформальності, фрагментарності та езотеричності і набувши сталого статусу масової про- фесії. Виявом масовізації наукової діяльності стала її широка формалізація – використання під час написання наукових праць прийомів, що конституюють їхню «науковість» лише за суто формальними ознаками та критеріями. Написані в межах «формального» підходу роботи не відрізняються ні пізнавальною новизною, ні дослідницькою глибиною, ні справжнім розкриттям предмета вивчення, ні дійсною актуальністю та є скла- деними на завуальованій реферативно-плагіативній основі. Наступним виявом масовізації інституту науки є зниження особистісних критеріїв та якостей сучасного вченого, а також тих моральних та етичних вимог, які висуває до нього наукова спільнота та суспільство загалом. Сам спосіб життя масової цивілізації, що характеризується калейдоскопом ідентичностей, розмиває в цьому сенсі елітарний етос науки й образ ученого, який усе більше набуває рис менеджера, а не виробника знань. Автори звертають увагу на етичні підстави відпо- відальності вченого в реалізації соціальних цілей розвитку наукового пізнання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Крсек, О. Є. "МОВНА ОСВІТА ЯК ЧИННИК ДУХОВНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ЄДНОСТІ ГУМАНІТАРНОГО ПРОСТОРУ США." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 95, no. 2 (May 13, 2020): 82–94. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-95-2-82-94.

Full text

Abstract:

У статті розглядається мовна освіта як чинник духовної безпеки та єдності гуманітарного простору США. Проаналізовано проблеми забезпечення національної безпеки в контексті пріоритету духовних цінностей освіти, зроблено аналіз організації мовної освіти національних меншин в системі мовної політики в США на початку ХХІ століття. Використано стратегічні положення концепції академіка Г. Шевченко щодо важливості освіти і виховання, яки мають виконати найважливішу місію нинішньої цивілізації – сформувати у підростаючих поколінь «Одухотворений образ Людини Культури ХХІ століття». Обґрунтовано, що «фундаментом духовної безпеки є духовна культура і духовні цінності, які створюють архітектуру духовності особистості». Охарактеризовано найважливіші функції мовної освіти у збереженні культурної спадкоємності і духовного розвитку особи. Обґрунтовано причини, за якими сьогодні без людини, її духовного здоров’я, інтелектуального розвитку поняття безпеки втрачає будь-який сенс. Доведено, що мовна освіта, як складова духовного життя суспільства, є одним із важливіших чинників духовної безпеки суспільства. У двадцять першому столітті з усією очевидністю та глобальністю постає одна з найхарактерніших прикмет нового часу – зростання комунікативно-діяльнісних потреб членів соціуму, проблема «людина, мова, суспільство» набуває нових аспектів, нюансів та дослідницьких завдань.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Харченко, Наталя. "Особливості підлітків, що мають ризик наркотизації." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T3 (2019): 314–23. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-3-314-323.

Full text

Abstract:

Конcтановано, що у науковій переодиці представлені чинники, що обумовлюють генезу наркотичної залежноcті; індивідуально – типологічні оcобливоcті наркозалежних; визначено риcи оcобиcтоcті наркозалежного, перелічено підходи до причин формування пcихічної, зокрема наркотичної залежноcті. Зазначено що існує обмежений психодиагностичний інструментарій, що дозволяє визначити ризик наркотизації у підлітків. Мета дослідження - емпірично дослідити вираженість чинників ризику, що приводять до наркотичної залежності у підлітків за допомогою експрес-діагностики. Методи дослідження: теоретичний аналіз наукових першоджерел, психодіагностичний метод, що включав експресс-методику раннього виявлення схильності до наркоманії ("Кассандра"), проективні методики "Мій життєвий шлях" і "Графічний тест Коттла", методи математичної статистики. Результати. В пілотажному дослідженні виділена група ризику або група уваги, до якої увійшли підлітки з середньо-високим і високим рівнем за шкалами «Особистісні передумови», «Психосоціальні передумови» та «Ставлення до наркотиків». Показано, що ці підлітки допускають можливість епізодичного споживання наркотичних засобів, вони часто стикаються з фактами вживання в соціальному оточенні, деякі констатують наявність проблем у взаємовідносинах в сім'ї. За шкалою «Біогенетичні передумови» у більшості досліджуваних не встановлено обтяжуючого анамнезу. За шкалою "Ризик нервово - психічного зриву" у підлітків групи ризику встановлено середній рівень задоволеності собою та життєвою ситуацією, що в несприятливих умовах може статі причиною неадекватного емоційного реагування. У більшості зафіксовано песимістичне реагування на емоційно - значущі події. У підлітків групи ризику представлений частковий образ подій у впорядкованій поcлідовноcті від минулого до майбутнього з ознаками нереаліcтичного/ілюзорного оптиміcтичного погляду на майбутнє життя та представлена зв’язаність часових зон («без минулого немає майбутнього»). Заключення. Аналіз результатів продемонстрував наявність у підлітків групи ризику часткового позитивного образу життєвого шляху і зв’язаність часових перспектив, на фоне високого рівня за шкалами «Особистісні передумови», «Психосоціальні передумови» та «Ставлення до наркотиків», що свідчить про усвідомлену готовність до вживання наркотичних речовин.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Образ життя'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles