Journal articles on the topic 'Носова частина'

Вивчення розвитку нюхового аналізатора рептилій є дуже важливим в еволюційному та порівняльно-анатомічному аспектах. Нюховий аналізатор різних рептилій має суттєві відмінності в будові. У ящірок та змій нюховий аналізатор анатомічно розділений на основну та додаткову (вомероназальну) системи. Нюховий орган черепах має відмінні риси організації. У більшості черепах в нюховому органі відсутнє морфологічне розмежування основного нюхового та вомероназального органа.У роботі описано ключові стадії розвитку структур нюхового органа східної довгошийої черепахи (Chelodina longicollis). Нюховий орган складається з присінка, власне нюхової порожнини та носоглоткового каналу, який відкривається в ротову порожнину хоанами. Носова порожнина розмежована вузькою ділянкою несенсорного епітелію на дорсальну частину, яка вистелена нюховим епітелієм, та вентральну, яка вистелена вомероназальним епітелієм. Вентральна частина носової порожнини утворює медіальне впячування, що значно збільшує об’єм вомероназального епітелію. Нюховий епітелій має чисельні залози Боумена, які відсутні у вомероназальному епітелії. Протока латеральної нюхової залози впадає на межі переходу присінка в носову порожнину та зволожує основний нюховий епітелій, який найбільше контактує з повітрям. Доказом наявності вомероназальної системи у черепахи слугує наявність вомероназального нерва, окремі волокна якого йдуть від вентральної частини носової порожнини до медіальної поверхні нюхової цибулини.

Носов является важным символом русской детской литературы, а количество зарубежных переводов его произведений занимает третье место в России, что является показательным представителем. В работе методом корпусного анализа от целого к части глубоко анализируются характерные черты китайского перевода детских литературных произведений Носова, выделяются закономерности, скрытые в этом языковом феномене перевода, и делаются следующие выводы: по сравнению с оргинальными произведениями китайской детской литературы, китайский перевод детских литературных произведений Носова характеризуется низкой лексической вариативностью, высокой средней длиной слова, низкой плотностью словарного запаса, высокой средней длиной сегмента и высокой частотой использования служебных слов; корпусы оригинала и перевода детской литературы Носова имеют определенное сходство в аспектах длины предложений и дисперсии сегментов; по сравнению с оригиналом творческий уровень китайского перевода ниже, который имеет тенденцию к упрощению, эксплицитности и нормализации, что в значительной степени поддерживает предложенную предшественниками переводческую общность. Отмечается, что обучение переводу детской литературы должно преподавать особенности детской литературы, основные переводческие стратегии и навыки. Подчеркнуто, что необходимо использовать новую форму преподавания перевода – перевод с помощью параллельного корпуса. Это расширяет исследовательский ракурс детской литературы, обогащает исследовательские примеры общности переводов, даёт объективные данные о языковых особенностях китайского перевода детских литературных произведений Носова и конкретный пример обучения корпусному переводу. Nosov is an important symbol of Russian children's literature, and the number of foreign translations of his works ranks third in Russia, which is an indicative representative. In the work, by the method of corpus analysis from whole to part, the characteristic features of the Chinese translation of Nosov's children's literary works are deeply analyzed, the patterns hidden in this linguistic phenomenon of translation are highlighted, and the following conclusions are drawn: compared with the orginal works of Chinese children's literature, the Chinese translation of Nosov's children's literary works is characterized by low lexical variability, high average word length, low vocabulary density, high average segment length and high frequency of use of service words; The corpora of the original and the translation of Nosov's children's literature have certain similarities in the aspects of sentence length and segment variance; compared to the original, the creative level of the Chinese translation is lower, which tends to simplify, explicitness and normalization, which largely supports the translation community proposed by the predecessors. It is noted that teaching the translation of children's literature should teach the features of children's literature, basic translation strategies and skills. It is emphasized that it is necessary to use a new form of teaching translation - translation using a parallel corpus. This expands the research perspective of children's literature, enriches research examples of the generality of translations, provides objective data on the linguistic features of the Chinese translation of Nosov's children's literary works and a concrete example of teaching corpus translation.

The paper represents the analysis intended to optimize the fuselage nose section with regard to aircraft aerodynamics in the process of development of an unmanned transport aircraft (UTA). The article deals with provisions of high aerodynamic efficiency that cannot be achieved without proper selection of the shape and optimal fuselage parameters that determine mutual interference of aircraft components and units. When analyzing the flow improvement around the fuselage nose in flight, three fuselage versions were considered listed further: 1) a prototype for testing automatic flight control systems with participation of pilots; 2) a nose symmetrical relative to the fuselage rocket type cylinder axis; 3) a supposedly optimal variant based on the results of previous calculations. The aerodynamic characteristics of 3D fuselage models for positive integer Reynolds numbers (full-scale model) were calculated using the ANSYS software package. Three computational grids were built for these models in ANSYS ICEM CFD. The given version of the fuselage nose section intended for testing automatic flight control systems with participation of pilots initially has the greatest resistance among the considered variants. That is, first variant of the fuselage nose gives substantial braking zone as well as significant flow acceleration zone exists in place where fuselage is transformed into cylindrical part. The variant with the nose section symmetrical relative to the rocket type cylinder axis has smaller braking zone and less dispersed flow in place where fuselage is transformed into cylindrical part and, therefore, it has lower resistance in comparison with the first version. The fuselage execution developed on the basis of the results of previous calculations, despite the extensive acceleration zone at the junction of the nose to the cylindrical part, has shown the least resistance, respectively, and is the best of the considered variants. This is also confirmed by a comparison of streamlines over the nose surface. The streamlines are given for calculations at angle of attack of 8°; at this angle of attack, the difference in the coefficient Cx is clearly visible.

Regulatory and technical documentation, design features and methods of fuselage transport category aircraft design was performed and identified the need to update design methods and calculate the characteristics of the fuselage using parametric models and integrated design systems CAD / CAM / CAE / PLM. The method of integrated fuselage design of transport category aircraft is developed and theoretically substantiated. Within the framework of the proposed method, parametric models of master geometry, aerodynamic flow and mass-inertial characteristics of the fuselage were created, taking into account the design features of transport aircraft.The proposed method was used to study the influence of geometric parameters of fuselage nose section on aerodynamic and mass characteristics of the fuselage, showing the efficiency of work with parametric models.The choice of parameters of the fuselage nose section in preliminary and sketch design of a promising aircraft for local airlines is justified, which allowed to implement and test the suitability of the proposed method for in new competitive aircraft designing process.The use of the method for integrated fuselage design for local aircraft allowed to determine the rational configuration of the nose section of the fuselage and increase the fuel efficiency of the aircraft by 6.4%, reduce the aerodynamic drag of the fuselage by 10%, increase the viewing angle from the cockpit by 10%. and ensure compliance with current regulatory and technical documentation, as well as determine the mass-inertial characteristics of the fuselage and its parts and form a list of cockpit equipment that will meet flight safety requirements, taking into account the operating conditions and modifications of the aircraft.The configuration of the nose section of the aircraft fuselage for local airlines has been developed, which allows to fit modern requirements for cockpit equipment and layout, low fuselage impedance and high aerodynamic quality and fuel efficiency in cruising mode at speeds up to 850 km / h (M = 0, 8). As a result of verification using other methods and parameters of existing aircraft, the accuracy of the results obtained using the proposed method at the level of 5% was confirmed.

Актуальність теми дослідження. Підвищення рівня інвестиційної привабливості національної економіки є завданням інвестиційної політики як складової державної економічної політики, що тісно пов'язане зі стратегією економічного та соціального розвитку України, з планами та програмами збільшення темпів економічного росту, розвитку промисловості, впровадження наукових розробок у виробничі процеси. Все це потребує залучення інвестиційних ресурсів та зумовлює необхідність проведення ефективної інвестиційної політики. Постановка проблеми. Формування передумов трансформації державного регулювання інвестиційних процесів при визнанні доцільності підвищення рівня інвестиційної привабливості зумовлює необхідність упорядкування місця держави у цій сфері. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Істотний внесок у процес дослідження інвестиційної привабливості внесли А. Асаул, М. П. Бутко, В. Г. Горник, І. В. Гришина, Н. В. Дацій, С. В. Захарін, О. В. Носова, О. Сталінська, С.А. Гуткевич, Н. Макарій, Т. В. Момот, М. Лільова, Н. Ю. Рекова, Д. А. Удалова, С. В. Степаненко, Л. Л. Тарангул, Н. М. Якупова та інших. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Не дивлячись на значні напрацювання вчених стосовно підвищення інвестиційної привабливості національної економіки та дій різник гілок влади у цьому контексті, потребують уточнення складові інвестиційної політики України у сучасних умовах посилення факторів нестабільності. Постановка завдання. Нині для відновлення економічної стабільності в Україні, підвищення темпів економічного зростання, модернізації виробництва, створення умов для структурної перебудови економіки необхідна реалізація цілей та завдань державної інвестиційної політики в частині збільшення обсягів залучених інвестицій та активізації попиту на інвестиційні ресурси. Виклад основного матеріалу. У статті проаналізовані мета, цілі, завдання, пріоритетні напрями інвестиційної політики України. У межах пріоритетних напрямів конкретизовано управлінські заходи з підвищення дієвості державної інвестиційної політики України. Висновки. Державна інвестиційна політика повинна: забезпечити мінімізацію інвестиційних ризиків; сприяти диверсифікації інвестиційних ресурсів, їх ефективному використанню в частині інвестиційного забезпечення структурної перебудови економіки, розвитку наукомістких галузей економіки, підвищення рівня та тривалості життя населення України тощо.

Предметом вивчення в статті є інформація про характеристики розсіювання РЛЦ при нанесенні на неї РПМ для вирішення прикладних завдань розпізнавання радіолокаційних цілей. Метою є отримання експериментальної оцінки поляризационно-розсіюючих властивостей радіолокаційної цілі конічної форми на якій завдано поглинаючий матеріал магнітного типу. Завдання: зменшення помітності і збільшення помилок визначення координат РЛЦ при нанесенні на неї РПМ, оцінка відбивних характеристик (характеристик розсіювання) різних типів РПМ, отримання кількісних значень характеристик розсіювання цілей, покритих РПМ, для вузькосмугових сигналів. Використовуваними методами є: математичні моделі оптимізації, методи вирішення матричних задач. Отримані наступні результати. Використання РПМ призводить до істотного зниження ЕПР цілі в квазіоптичної області відображення радіохвиль при використанні вузькосмугового сигналу. Висновки. Наукова новизна отриманих результатів полягає в наступному: При нанесенні на носову частину і на підставу мети конічної форми РПМ відбувається спотворення пелюсткової структури реалізацій амплітуд відбитих від цих ділянок сигналів на основних і кросових поляризаціях при суміщеному прийомі, а також деяке зменшення значень амплітуд відбитих сигналів на основних поляризаціях квазіоптичної. Використання РПМ розглянутого типу також призводить до істотного зниження ЕПР цілі в області відображення радіохвиль при використанні вузькосмугового сигналу. Аналіз статистичних характеристик амплітуд відбитих від конуса сигналів (середнього значення і дисперсії), показав вплив розглянутого РПМ аналогічний впливу на реалізації даних амплітуд. Нанесення РПМ на окремі частини конуса також призводить до зменшення протяжності гістограм амплітуд відбитих сигналів на різних поляризаціях.

Представлены результаты экспериментального исследования влияния локального нагрева/охлаждения затупленной носовой части конуса на развитие возмущений в пограничном слое при числе Маха M=6. Выполнен сравнительный анализ спектров пульсаций давления на поверхности конуса. Показано, что в пограничном слое острого конуса нагрев/охлаждение приводит к дестабилизации/стабилизации возмущений второй моды. Для затупленных конусов наблюдается противоположный эффект: нагрев приводит к слабой стабилизации возмущений, охлаждение --- к дестабилизации. Этот эффект усиливается при увеличении радиуса затупления носовой части конуса. DOI: 10.21883/PJTF.2017.20.45145.16841

Статтю присвячено дослідженню англомовних інфографічних текстів із теми COVID-19. Увагу зосереджено на спектрі засобів, які покликані репрезентувати заборону певних дій у період пандемії. Встановлено, що саме цей сегмент інформації ілюструють за посередництвом піктограм, які різні за розмірами та формою. Більшість виявлених піктограм мають форму кола, значно менша частина фігурує у формі квадрата. Причому всі кола мають чітке обрамлення здебільшого червоного кольору та перехресну лінію, яка підсилює заборону виконання певної дії. Окрім того, кількість піктограм у кожному тексті варіюють. Переважно всі тексти сфокусовані на використання кількох піктограм, які візуально актуалізують небажаність контактування з індивідами, уникання відвідин громадських місць, дотиків обличчя, а саме: носа, рота, очей. Також зовсім небажаним є потискання рук, що символізує привітання та обійми. Обґрунтовано, що продуценти цих текстів також акцентують увагу реципієнтів на небажаності користування громадським транспортом та роботи в офісі, якщо останні мають будь-які ознаки хвороби. На основі здійсненого аналізу встановлено, що частину представлених піктограм складно зрозуміти, якщо не враховувати вербального складника. Тож у таких текстах доцільним є використання останнього, який і допомагає декодувати істинну семантику. Оскільки представлені тексти присвячені темі здоров’я, у них найбільше уваги приділено піктограмам з відповідними вербальними поясненнями, які виражають наказовим способом, найчастіше вдаючись до лексем на зразок don’t, avoid, touch, have як початкових заборонних інструментів. Одиничні вербальні речення без урахування візуального елемента можуть мати антонімічне трактування. У таких випадках лише завдяки піктограмі зрозуміло, що йдеться про заборону, а не про дозвіл виконувати певні дії.

Под наблюдением в условиях поликлиники находились 102 больных бронхиальной астмой (БА) на фоне проведения ступенчатой базисной терапии и использования образовательных программ. Показано, что применение адекватной базисной терапии в соответствие с тяжестью БА оказывает благоприятное влияние на ее клиническое течение, улучшает функцию внешнего дыхания. Обучение в астма-школе дает навыки индивидуального контроля над течением заболевания. В результате у 58 пациентов БА полностью поддавалась контролю, у 31 - носила частично контролируемый характер, и только у 13 больных было неконтролируемое течение болезни.

Мета роботи: оцінити ефективність ендоскопічної ендоназальної дакріоцисториностомії (ЕЕД) та визначити особливості післяопераційного періоду у хворих на хронічний дакріоцистит залежно від наявності цукрового діабету 2-го типу (ЦД2). Матеріали та методи. У дослідження включили 30 хворих на хронічний дакріоцистит та ЦД2 (основна група) та 30 хворих на хронічний дакріоцистит без ЦД (контрольна група), яким була проведена ЕЕД за стандартною методикою. Компенсований ЦД2 (НbА1с < 7,1 %) був виявлений у 6 хворих основної групи, субкомпенсований (НbА1с 7,1–7,5 %) — у 7 хворих, декомпенсований (НbА1с > 7,5 %) — у 17 хворих. Вік хворих основної групи в середньому становив 66,5 ± 9,5 року, контрольної групи — 66,3 ± 11,1 року. Результати операції оцінювали через 2 місяці, 6 місяців та через 2 роки. ЕЕД вважали ефективним методом лікування за відновлення вільного пасивного сльозовідведення при промиванні слізних шляхів, зникнення сльозотечі у хворого та відсутності повторного інфікування слізного мішка. Крім стандартних, методи офтальмологічного дослідження включали слізно-носову, сльозовсмоктуючу пробу та пробу рефлюксу, промивання сльозовідвідних шляхів, зондування слізних канальців, комп’ютерну томографію, ендоскопічне дослідження порожнини носа. Результати. Ефективність ЕЕД через 2 місяці після операції у хворих основної групи (70,0 ± 8,4 % хворих) була у 1,3 раза, через 6 місяців (63,3 ± 8,8 % хворих) — у 1,4 раза, а у віддалений період, через 2 роки (50,0 ± 9,1 % хворих), — у 1,6 раза нижчою, ніж у хворих контрольної групи (р < 0,05). Аналізуючи наявність основних симптомів хронічного дакріоциститу в динаміці спостереження, відзначили, що після проведення ЕЕД найчастішим симптомом була сльозотеча, проте частота її у хворих основної групи через 2 місяці (30, ± 8,4 % хворих) була у 4,5 раза, через 6 місяців (36,7 ± 8,8 % хворих) — у 2,8 раза, через 2 роки (50,0 ± 9,1 % хворих) — у 2,5 раза вищою, ніж у хворих контрольної групи (р < 0,05). Висновки. У хворих на ЦД2 клінічна ефективність ЕЕД при хронічному дакріоциститі нижча, ніж у хворих без ЦД, а післяопераційний період має свої особливості.

Во втором сообщении рассмотрены возможности идентификации в смеси паров индивидуальных легколетучих органических соединений различных классов на уровне микроконцентраций без разделения. Предложены, обоснованы параметры для решения задач качественного анализа смеси соединений по сигналам сенсоров с фазами наноструктурированного биогидроксиапатита (ГА) разной массы как при инжекторном, так и фронтальном вводе паров в ячейку детектирования. Оценена эффективность и селективность микровзвешивания паров на фазах ГА, показано, что большая информативность анализа характерна при одновременном применении ГА разных масс в одном массиве пьезосенсоров. Подтвержден синергизм информативности измерения сигналов в смеси при одновременном применении нескольких однотипных сенсоров с покрытиями одной природы разной массы. Представлен подход по анализу носовой слизи телят и человека при развитии заболеваний верхних дыхательных путей. Правильность подхода продемонстрирована на примере анализа биопроб носовой слизи 50-ти телят и 17-ти человек добровольцев. Выделены численные значения идентификационного параметра, рассчитанного по сигналам двух сенсоров с разной массой фаз ГА на электродах пьезокварцевой пластины, оценена надежность отнесения проб в группу «воспаление», частота ошибок первого и второго рода при бинарной классификации. Правильность интерпретации данных основана на результатах анализа биопроб (лабораторные исследования), клинического анализа и осмотра животных специалистами. Результаты применения идентификационного параметра сенсоров с ГА для классификации биопроб носовой слизи людей подтверждает стабильность параметра и минимальную погрешность ложно положительных ошибок классификации.

До недоліків суднових допоміжних механізмів (СДМ) існуючих конструкцій слід віднести той фактор, що енергетичне обладнання, якими вони оснащенні є потужними місцевими джерелами шуму і вібрації. Слід також зазначити, що всі СДМ, як правило, жорстко з’єднані з елементами набору корпусу судна і, таким чином, сприяють зростанню загального рівня шуму і вібрації. Схеми компонування і встановлення СДМ показують, що в основному вони згруповані в носовій і кормовій частині судна, що обумовлює виникнення додаткового навантаження на вузли СДМ в залежності від крену, диференту і місця розташування СДМ щодо центра ваги судна. Ці процеси відображаються, на контактуючих поверхнях елементів і від їх інтенсивності залежить надійність і довговічність роботи СДМ. Підвищення ефективності вузлів тертя елементів СДМ здійснюється при використанні нових теорій, матеріалів і технологій.

Рыболовная Конвенция 1907 г. стала первым русско-японским документом, который регулировал совместные отношения в рыбной отрасли. Цель данного исследования – на основе неопубликованных документов раскрыть содержание и специфику взаимоотношений России и Японии на Камчатке. Эта территория вызывала особый интерес у японских предпринимателей с точки зрения освоения ее морских природных ресурсов. Деятельность японцев на Камчатке по большей части носила эксплуатационный характер и была выгодна, прежде всего, японским промышленникам. Россия получала арендную плату за пользование морскими рыболовными участками. Заключение Рыболовной Конвенции 1907 г. надолго привело к закреплению позиций Японии в рыбной отрасли Камчатского полуострова.

Мета дослідження – встановити особливості клінічного перебігу муковісцидозу в дітей Тернопільської області. Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз історій хвороб 15 дітей Тернопільської області, хворих на муковісцидоз. Оглянуто 5 дітей під час їх перебування у стаціонарі. Результати дослідження та їх обговорення. Ідеальними можна вважати виявлення хворих на муковісцидоз під час неонатального скринінгу і початок лікування одразу ж після встановлення діагнозу навіть за відсутності клінічних проявів. Діагноз муковісцидозу в усіх пацієнтів підтверджено в Західноукраїнському спеціалізованому дитячому медичному центрі. При дослідженні генотипу було виявлено різні види мутацій, але найчастіше траплялась мутація F508del/F508del. Ми ви­значили, що більшість дітей досягла десятирічного віку. Час встановлення діагнозу муковісцидозу був різний: до 1 року – в 2 дітей (13,3 %), від 2 до 5 років – у 5 дітей (33,3 %), від 5 до 10 років – у 8 дітей (53,4 %). Встановлено, що, чим пізніше у хворого діагностують захворювання, тим тяжчий його перебіг і нижча ефективність лікування. У цих дітей відмічали багаторазові рецидиви запальних процесів у бронхах – у 10 хворих (66,6 %), додаткових пазухах носа – в 5 (33,3 %), порушень функції підшлункової залози – у 15 (100,0 %), розвиток резистентності патогенної мікрофлори до антибіотиків – у 15 (100,0 %). Тому в цих дітей лікування ускладнювалось і, відповідно, ефективність його знижувалась. Майже в половини пацієнтів, а саме у 7 (46,6 %), внаслідок тривалої гіпоксії виявлено деформацію пальців і нігтів у вигляді «барабанних паличок» та «годинникових скелець». Легеневу гіпертензію діагностовано в 4 пацієнтів (26,6 %). Деформацію грудної клітки (бочкоподібна, розширена в передньо-задньому розмірі) відмічено в 7 дітей (46,6 %). Холестатичний гепатит виявлено в 5 хворих (33,3 %). Порушення толерантності до глюкози діагностовано у 2 дітей (13,3 %). Висновки. У структурі хворих на муковісцидоз дітей Тернопільської області переважають дівчатка та мешканці сільської місцевості. На сьогодні більша частина дітей області з муковісцидозом (53,3 %) досягла віку старше 10 років. У дітей нашого регіону переважає мутація F508del/F508del (66,7 %). У більшості дітей (53,4 %) захворювання було діагностовано після 5 років. У дебюті хвороби найчастіше спостерігали затяжні обструктивні бронхіти (66,7 %) та порушення функції підшлункової залози (100,0 %). Серед ускладнень переважали кісткові деформації, ознаки хронічної гіпоксії та висока частота інфікування золотистим стафілококом (73,3 %) і синьогнійною паличкою (46,7 %). Необхідно збільшити настороженість щодо діагностики муковісцидозу на ранніх стадіях для покращення якості й подовження тривалості життя дітей.

Цель. Изучение выбора хирургических техник септумпластики в лечении пациентов с хроническим верхнечелюстным синуситом. Материалы и методы. Выбор метода септумпластики в лечении 42 пациентов с хроническим верхнечелюстным синуситом базировался на принципе индивидуального подхода с оценкой характера, локализации смещения перегородки носа по разработанной авторами системе треугольных координат анализа 100 конусно-лучевых томограмм. Результаты. Разработанный нами анализ архитектоники перегородки носа помогает выбрать наиболее малотравматичный, щадящий вариант септумпластики с сохранением опорных структур. Выводы. Использование персонализированного подхода позволило во всех случаях смещения перегородки носа при наличии хронического верхнечелюстного синусита выполнить септумпластику с сохранением опорных элементов хрящевой и костной части перегородки носа. Purpose. The aim of our research was to study the choice of septumplasty techniques in patients with chronic maxillary sinusitis. Materials and methods. The choice of the septumplasty method in the treatment of 42 patients with chronic maxillary sinusitis was based on the principle of individual approach with assessment of the type and localization of the nasal septum deviation according to the triangular coordinate system developed by the authors based on the results of 100 cone-beam computed tomographies. Results. Analysis of the architectonics of the nasal septum developed by us helps to choose less traumatic septumplasty technique with preservation of support structures. Conclusions. Use of the personalized approach let to perform septumplasty in all cases retaining the support elements of the cartilage and bone.

Статья посвящена анализу травм черепа в краниологической серии из крепости Пукара-де-Тилкара, относящейся ко времени завоевания региона инками. Анализ распределения маркеров насилия на изученных черепах при помощи визуального обследования и компьютерной томографии, сопоставление полученных результатов с сериями периода регионального развития долины Кебрада-де-Умауака позволяют говорить о том, что, хотя общий уровень насилия в обществе остался высоким, его характер мог измениться с приходом инков. В серии на женских черепах выявлены только две присмертные травмы, отсутствуют черепа-трофеи и повышена относительно более ранних выборок частота переломов носовых косточек. Это является свидетельством уменьшения числа вооруженных межплеменных столкновений, связанных с необходимостью установления контроля над ресурсами, и повышения роли индивидуальных случаев межперсонального насилия. Наблюдаемая динамика позволяет говорить о том, что приход инков в регион Кебрада-де-Умауака снизил политическую напряженность, поскольку они установили единый контроль над торговыми путями и распределением плодородных участков земли, являвшимися до этого основной причиной локальных вооруженных конфликтов. Также было проанализировано влияние искусственной деформации черепа на патологический и травматический статус индивидов. В серии зафиксировано два вида деформации — лобно-затылочные табулярные косая и прямая. Ни одна из них не привела к формированию патологических изменений и уменьшению толщины костей черепа.

Инвертированная папиллома – редкая опухоль полости носа и околоносовых пазух, которая встречается в основном у взрослых на 6-м десятилетии жизни. Инвертированная папиллома была впервые описана Ward в 1854 году. Это опухоль полости носа и околоносовых пазух с тремя основными характеристиками, которые отличают ее от других опухолей полости носа и околоносовых пазух: местнодеструирующий рост, высокая частота малигнизации и рецидивов. Выбор хирургического лечения: эндоназальное, эндоскопическое или открытым доступом – зависит от распространенности опухоли и опухолевых характеристик. С целью своевременной диагностики рецидива необходимо последующее наблюдение. Тяжесть этой патологии заключается в ее связи с карциномой, которая может быть диагностирована на начальном этапе или при рецидиве во время наблюдения. Важно диагностировать рецидив, чтобы обеспечить раннее лечение, особенно в случае ассоциации с карциномой. Данная статья обновляет состояние знаний, уделяя особое внимание подходам к хирургическому лечению инвертированной папилломы. Inverted papilloma is a rare tumor of the nasal cavity and paranasal sinuses, which occurs mainly in adults at the 6th decade of life. Inverted papilloma was first described by Ward in 1854. This is the tumor of the nasal cavity and paranasal sinuses with three main characteristics that distinguish it from other tumors of the nasal cavity and paranasal sinuses: relative local aggression, high rates of recurrence, and possible association with carcinoma. The choice of surgical treatment – endonasal, endoscopic, or open access – depends on the prevalence of the tumor and tumor characteristics. In order to timely diagnose the recurrence, the follow-up is necessary. The severity of this pathology lies in its connection with carcinoma, which can be diagnosed at the initial stage or in recurrence during observation. It’s important to diagnose recurrence in order to provide early treatment, especially in the case of association with carcinoma. This article updates the stateof knowledge, paying particular attention to the approaches to surgical treatment of inverted papilloma.

Десмоидная фиброма (агрессивный фиброматоз) является редкой доброкачественной фибробластической опухолью, характеризующейся агрессивным локальным ростом, частым рецидивированием, отсутствием способности к метастазированию. В зависимости от локализации подразделяется на интра- и экстраабдоминальные. В числе последних десмоиды области головы и шеи составляют 7–15% (у взрослых) и крайне редко встречается в полости носа и околоносовых пазух. Единой общепринятой тактики лечения пациентов с десмоидными фибромами не разработано ввиду редкости патологии и отсутствия обобщенных ретроспективных исследований для сравнения различных вариантов лечения. На сегодняшний день используются хирургическое лечение, лучевая терапия, химиотерапия, гормонотерапия, иммунотерапия и их комбинации. Частота рецидивирования после хирургического лечения составляет 27–72%.В данной статье нами описан случай пациентки С. с новообразованием полости носа и околоносовых пазух, ранее диагностированным как хронический полипозный синусит. Новообразование распространялось из полости носа в верхнечелюстную пазуху, решетчатый лабиринт, лобную пазуху слева и левую глазницу. После проведения хирургического лечения были получены результаты гистологического заключения: десмоидная фиброма. Desmoid fibromatosis (aggressive fibromatosis) is a rare benign fibroblastic tumor characterized by aggressive local growth, frequent relapse, and lack of ability to metastasize. Depending on the localization, it is divided into intra-abdominal and extra-abdominal. Among the latter, desmoidsof the head and neck region appear in 7–15% of patients (in adults), and they are extremely rare in the nasal cavity and paranasal sinuses. A single generally accepted treatment strategy for patients with desmoid fibromas has not been developed due to the rarity of the pathology and the lack of generalized retrospective studies to compare different treatment options. Nowadays, surgical treatment, radiation therapy, chemotherapy, hormone therapy, immunotherapy, and their combinations are used. The recurrence rate after surgical treatment is 27–72%. We described the case of patient S. with a neoplasm of the nasal cavity and paranasal sinuses, previously diagnosed as chronic polyposis sinusitis. The neoplasm spread from the nasal cavity to the maxillary sinus, ethmoid labyrinth, frontal sinus on the left, and left orbit. After radical surgical treatment, the results of histological study were obtained: it was desmoid fibroma.

Звернення до питань ролі видатної особи в історії України, аналіз її діяльності та здобутків сприяє піднесенню національної самосвідомості, надає можливість зрозуміти не лише події певного історичного періоду, а й деякі важливі проблеми сучасного становлення Української держави як складової частини європейської цивілізації. Серед прославлених українських імен історії ХІХ ст. гідне місце посідає і відомий громадський та державний діяч Г. П. Галаган, благодійна діяльність якого залишається гідним прикладом наслідування для сучасників й майбутніх поколінь. У статті аналізується діяльна участь Г. П. Галагана в державних комітетах і комісіях, які займалися безпосередньою підготовкою та проведенням селянської реформи 1861 р., з’ясовуються його погляди на умови та особливості звільнення селян від кріпосної залежності. Розвинуто думку, що Г. П. Галаган належав до одних із найактивніших учасників підготовки проекту та подальшого впровадження на місцях положень селянської реформи. Його діяльність у справі звільнення селян від кріпосної залежності, що розпочалася з губернського дворянського комітету і завершилася посадою віце-президента Тимчасової комісії при Київському генерал-губернаторі щодо облаштування побуту селян Південно-Західного краю, визначалася виключно інтересами простих народних мас і була покликана на задоволення соціально-економічних потреб широких верств селянства. Г. П. Галаган став непохитним захисником інтересів селян, прагнучи своєю участю у реформуванні соціально-економічного становища цієї верстви суспільства відстоювати не лише надання особистої незалежності, але й забезпечення селянства достатніми розмірами земельних ділянок без будь-яких викупних платежів. Плідна діяльність Г. П. Галагана була неодноразово відзначена урядовими нагородами. Але існувала лише одна нагорода, якою він пишався понад усе і завжди її носив. Це була золота медаль на Олександрівській стрічці, котру він отримав за участь у роботі зі звільнення селян від кріпосної залежності. Висока повага до цієї урядової відзнаки яскраво засвідчує загальне ставлення Г. П. Галагана до селянської реформи

В исследовании на половозрелых белых крысах-самках с помощью метода стимуляционной электромиографии в условиях in situ изучали основные параметры M-ответа передней большеберцовой мышцы до и после выполнения утомляющей работы в динамике насыщения организма дексаметазоном. Установлено, что введение дексаметазона (0,25 мг/кг/ 2 сут, внутрибрюшинно) в течение 20 – 40 дней сопровождалось удлинением латентного периода M-ответа передней большеберцовой мышцы белых крыс (до 21 %), снижением его амплитуды (до 52 %) и укорочением длительности (до 35 %) на фоне увеличения частоты полифазных потенциалов (до 60 %) и выраженного декремента амплитуды M-ответов (до 38 %) при ритмической стимуляции нервно-мышечного аппарата с частотой 4 имп/с (p < 0,01). По окончанию 2-месячного периода введения дексаметазона латентный период M-ответа, его амплитуда и длительность нормализовались, тогда как частота полифазных потенциалов и декремент амплитуды M-ответа оставались увеличенными (соответственно 75 и 30 %, p < 0,01), а масса мышцы — сниженной (на 10 %, p < 0,05), что свидетельствует в пользу частичной сохранности миопатических изменений. Дексаметазон спустя 20 – 40 дней применения существенно ухудшал параметры генерации M-ответа скелетной мышцей после выполнения утомляющей работы, что проявлялось в удлинении его латентного периода (до 19 % в опыте и без изменений в контроле), более выраженном, чем у контроля, снижении амплитуды (до 64 % в опыте и на 39 % в контроле) на фоне менее выраженного увеличения длительности (до 48 % в опыте в отличие от удлинения в 82 % в контроле, p < 0,05). Утомление мышцы, вызванное применением дексаметазона, сопровождалось уменьшением частоты полифазных M-ответов и отсутствием имевшего место до утомления декремента их амплитуды, что на фоне существенного снижения амплитуды M-ответов и меньшего, чем в контроле, увеличения их длительности, свидетельствует о полном выключении из процесса возбуждения патологически измененных волокон. Степень нарушения электрофизиологических параметров мышцы после выполнения утомляющей работы зависела от длительности периода введения дексаметазона: спустя 40 дней применения препарата она носила наиболее выраженный характер, тогда как по окончанию 2-месячного периода введения дексаметазона в целом наблюдалась тенденция к нормализации как исходных значений электрофизиологических параметров, так и выраженности их изменения после утомляющей работы мышцы.

Чоловік, 28 років, звернувся на консультацію зі скаргами на напади інтенсивного нестерпного (VAS 10) головного болю, які турбують з 19-річного віку. Зі слів пацієнта, тривалість нападів болю – 15–30 хвилин, частота протягом доби – 2–3 вдень і 4 вночі, в тому числі 2 напади виникають в один і той самий час – о 2-й годині ночі та о 7–8-й годині ранку. Останній напад піднімає пацієнта від сну. Серії нападів можуть виникати до 2 разів на рік, найчастіше в кінці весни або в кінці осені. Тривалість серії нападів може становити від 2–3 днів до 3 місяців, проміжки між серіями нападів (ремісії) можуть становити від 5 місяців до 2–3 років. Під час попередніх серій біль турбував у правій скроневій ділянці, правому оці, ділянці правої вилиці та верхньої щелепи справа. Під час нападів відзначає почервоніння ока, сльозотечу, відчуття закладання правої половини носа. Остання серія нападів почалася за 2 тижні до консультації, при цьому болі змістилися в ділянку лівої скроні й лівого ока (біль поміняв сторону – це буде прокоментовано окремо). Під час нападів збуджений (ажитація). Не палить зараз і не палив у минулому. Прийом алкоголю може посилити больові відчуття. Пацієнт повідомив, що в минулому через нестерпність болю була спроба самогубства. Неврологічно: без особливостей. На представлених МРТ головного мозку відзначається вогнище лікворної щільності розмірами 0,9 × 1,9 × 1,8 см у правій скронево-лобовій ділянці конвекситально (розміри без динаміки), нерівномірно розширені конвекситальні підпавутинні простори, одиничне вогнище гліозу в правій лобовій ділянці.

Резюме. Синдром обструктивного апное-гіпопное під час сну (СОАГС) – патологічний стан зупинки вентиляції легенів у хворих понад 10 с; при цьому протягом 7- годинного сну апное-гіпопное реєструється не менше 30 разів. Він зумовлений періодичною обструкцією верхніх дихальних шляхів на рівні горла; при цьому на тлі збереження дихальних зусиль призупиняється легенева вентиляція та понижується насиченість крові киснем; у пацієнтів виникає груба фрагментація сну та надмірна денна сонливість. У хворих спостерігається суттєве погіршення якості життя, зумовлене інсомнічними розладами, та розвивається при цьому симптомокомплекс органічних порушень. Для глибшого вивчення патогенетичних механізмів СОАГС доцільно використовувати експериментальні моделі на дрібних лабораторних тваринах. Мета дослідження – оцінити особливості емоційно-поведінкових реакцій у щурів при моделюванні в них синдрому апное сну. Матеріали і методи. Дослідження проведено на 42-х білих безпородних щурах-самцях, які перебували на звичайному харчовому раціоні віварію. Для виключення випадкових впливів усі тварини перебували в однакових умовах і брали їх для досліду в один і той же час. З метою усунення коливань гормонального фону для експерименту брали нелінійних білих статевозрілих щурів-самців, маса яких була (200±10) г. Тварин поділили на 3 групи: першу – щури, у яких під барбітуровим наркозом моделювали синдром обструктивного апное-гіпопное сну (21 тварина), друга – щури, яким проводили барбітуровий наркоз (14 тварин), третя – інтактні тварини (7 щурів). Забезпечували тваринам медикаментозний сон, вводячи їх у наркоз. Для цього використовували 1% розчин натрію тіопенталу. Анестетик у дозі 60 мг/кг вводили внутрішньочеревно у ділянку гіпогастрію. Тварини інтактної групи отримували внутрішньочеревно еквівалентну кількість ізотонічного розчину NaCl. Проводили дослідження фізіологічної активності щурів за тестом Буреша у відкритому полі. Досліджували особливості емоційно-поведінкових реакцій у тварин, яким моделювали синдром обструктивного апное-гіпопное сну. Для цього сконструювали пристрій, який за допомогою електромагнітного затвору викликає дозоване за часом змикання двох планок, між якими фіксується латексна тонкостінна муфта, одягнута на мордочки тварин, проксимальна частина яких щільно прилягає до шкіри голови. Тварини при цьому знаходились у медикаментозному сні. Дослідження проведено на 4; 12 і 18 доби. Результати. Під час моделювання інспіраторного апное внутрішньоплевральний тиск у них зростав у 5–6 разів. Досліджували емоційно-поведінкові реакції у 42 щурів за тестом «відкрите поле» з інтервалом у 3 дні, загальною тривалістю 18 днів. Виявили погіршення значень горизонтальної та вертикальної активності й показників вегетативного балансу на тлі проведеного наркозу та, особливо, при моделюванні у них синдрому обструктивного апное сну, що засвідчувало їхню здатність до погіршення адаптації, на відміну від інтактних тварин. Висновки. Для поглибленого вивчення феномену обструктивного апное-гіпопное сну доцільно застосовувати запропоновану експериментальну модель інспіраторного перекриття ротового та носових просвітів тварин на (2,2±0,2) с протягом кожної хвилини сну під час наркозу. При моделюванні обструктивного апное-гіпопное сну в щурів відбуваються функціональні зміни – пониження емоційно-поведінкових реакцій та вегетативного балансу, що вказує на виражені порушення адаптаційних механізмів.

В статье проведен анализ диагностики и течения новой коронавирусной инфекции у 53 детей и подростков, находившихся в клинике с туберкулезом (ТБ) органов дыхания. Установлено, что инфекция быстро распространяется в замкнутом коллективе – 86,8% заболевших. В то же время у большей части пациентов (41 – 89,1%) наблюдалось бессимптомное или легкое течение заболевания. Клинические симптомы не отличались от таковых при других респираторных вирусных инфекциях, что не позволяло заподозрить коронавирусную инфекцию. Для диагностики COVID-19 в замкнутом коллективе при подозрении на инфекцию важно проводить всем пациентам исследование мазков на РНК SARS-CoV-2 и крови на наличие специфических IgG антител к SARS-CoV-2 после снятия карантина, так как по наличию РНК SARS-CoV-2 в мазках из зева и носа диагноз был установлен в 45,7% случаев, у остальных пациентов (54,3%) судить о перенесенной инфекции можно было только после выявления в крови повышенного уровня специфических IgG к SARS-CoV-2. Случаи среднетяжелого течения заболевания (10,9%) диагностированы при обнаружении характерных для вирусного поражения изменений в легких на КТ ОГК при плановом обследовании пациентов в период карантина и не сопровождались клинической картиной вирусной инфекции, или отмечены минимальные ее проявления без нарушения общего состояния пациентов. Новая коронавирусная инфекция не повлияла на течение туберкулезного процесса, ни в одном случае не было отмечено прогрессирования ТБ, не было оснований для продления основного курса лечения. В целом, коинфекция протекала без взаимного отягощения заболеваний.

Статья посвящена изучению краниологических материалов Ижевского могильника. В распоряжении исследователей была серия из 19 мужских и 26 женских черепов. Мужские черепа суммарно характеризуются как долихо-мезокранные с низкой высотой свода и умеренным развитием мышечного рельефа в области затылка и лба. Лицевой скелет – среднеширокий и средневысокий, по пропорциям – мезенный. В общей вертикальной проекции лицо мезогнатно, а в альвеолярной - прогнатно. В целом мужские черепа Ижевского могильника относятся к европеоидным формам, но с нерезко выраженными признаками, что может указывать на присутствие в серии монголоидного компонента. Женские черепа, с учетом полового диморфизма, мало чем отличались от мужских за исключением меньшего угла выступания носа, что может указывать на более выраженный монголоидный компонент. Краниологическая серия Ижевского могильника, независимо от половой принадлежности, суммарно характеризуется как европеоидная, но с включением некоторой доли монголоидной примеси, которая больше всего выявляется в женской ее части. Серия из Ижевского могильника, по своимморфологическим особенностям – удлиненная форма черепа, узкое и средневысокое лицо в сочетание с умеренной горизонтальной профилировкой и средним выступанием носовых костей – входит в круг поволжско-приуральских серий эпохи рубежа эр, которые представляют в антропологическом плане население пьяноборской, мазунинской, караабызской, азелинской, гляденовской и бахмутинской культур. Вероятно, формирование физического облика данного населения проходило на общей морфологической основе (европеоидной, в целом), что, впрочем, не исключает генетического влияния отдельных «южных» европеоидных и более монголоидных «восточных» групп. Палеопатологический анализ останков Ижевского могильника позволил зафиксировать и охарактеризованы травмы, которые были обнаружены на четырех черепах (9,5%) и восьми скелетах (11%). Остеомаляция и встречаемость маркёров физиологического стресса (в половине случаев) свидетельствуют о неблагоприятных условиях жизни популяции, захороненной в Ижевском могильнике. Библиографические ссылки Акимова М.С. Антропологические материалы из Танкеевского могильника // ВА. 1973. Вып. 45 С. 15–29. Акимова М.С. Антропологический состав населения пьяноборской культуры // ВА. 1961. Вып. 7. С. 29–39. Акимова М.С. Антропология древнего населения Приуралья. М.: Наука, 1968. 120 с. Алексеев В.П. Палеоантропологический материал из Мари-Луговского могильника // Железный век Марийского края / Труды МАЭ. Т. II / Отв. ред. Г.А. Архипов. Йошкар-Ола: Мар. кн. изд-во, 1962. С. 241–258. Алексеев В.П., Дебец Г.Ф. Краниометрия. Методика антропологических исследований. М.: Наука, 1964. 128 с. Багашев А.Н. Палеоантропология Западной Сибири: Лесостепь в эпоху раннего железа. Новосибирск: Наука, 2000. 374 с. Балабанова М.А. Антропология древнего населения Южного Приуралья и Нижнего Поволжья. Ранний железный век. М.: Наука, 2000. 133 с. Бужилова А.П. Homo sapiens: История болезни. М.: Языки славянской культуры, 2005. 320 с. Бужилова А.П., Козловская М.В., Лебединская Г.В., Медникова М.Б. Историческая экология человека. Методика биологических исследований. М.: Старый Сад, 1998, 260 с. Газимзянов И.Р. Антропология Танкеевского могильника: краниологический анализ старых и новых материалов // Поволжская археология. 2018. № 1(23). С. 294−320. Диагностикум механизмов и морфологии переломов при тупой травме скелета. Изд. 2-е, перераб. Новосибирск: Наука, 2011. 522 с. Ефимова С.Г. К краниологии Волго-Камья эпохи раннего железа // ВА. 1981. Вып. 67. С. 64–73 . Ефимова С.Г. Палеоантропология Поволжья и Приуралья. М.: Изд-во МГУ, 1991. 95 с. Перерва Е.В. Маркеры стресса как индикаторы адаптации (по материалам золотоордынского могильника Маячный бугор) // Микроэволюционные процессы в человеческих популяциях / Отв. ред. А.В. Громов, В.И. Хартанович. СПб.: МАЭ РАН, 2009. 293 с. Фаттахов Р.М. Антропологическая характеристика населения Удмуртского Прикамья середины I тыс. н. э. // Проблемы этнографии и этнической антропологии / Отв. ред. А.А. Воронов, И.И. Крупник. М.: Наука, 1978. С. 206–215. Фаттахов Р.М. Краниологическая характеристика материалов могильника Старый Чекмак // Об исторических памятниках по долинам Камы и Белой / Отв. ред. А.Х. Халиков. Казань: Изд-во ИЯЛИ КФАН СССР, 1981. С. 94–109. Фаттахов Р.М. Новые антропологические материалы со Средней и Нижней Камы // Сборник музея по антропологии и этнографии. Вып. XXXVI. Л.: Наука, 1980. С. 130–138. Широбоков И.Г., Черных Е.М. Данные физической антропологии и проблема формирования населения Прикамья середины I тысячелетия н.э. (по материалам Боярского «Арай» могильника) // Вестник Удмуртского университета. Сер. История и филология. 2016. Т. 26. Вып. 1. С. 25–34.

Мета: визначення клінічного образу дітей, що часто хворіють (ДЧХ), з урахуванням існуючих відомих даних медичної літератури та спостережень авторів, накопичених за останні 25 років клінічної практики. Матеріали та методи. Дизайн дослідження був клініко-діагностичним і включав пошук способів діагностики та лікування таких патологічних станів, які становили сучасний клінічний образ дітей, що часто хворіють. Дослідження мали проспективно-ретроспективний характер, були лонгітудинальними, з тривалим періодичним спостереженням за певною частиною одних і тих же пацієнтів упродовж 1–10 років після встановлення у них діагнозу «дитина, що часто хворіє» та проведення відповідного лікування. Щодо ефективності отриманих результатів, то дослідження мали прямий характер, тому що беззаперечно сприяли одужанню дитини з поліпшенням/нормалізацією її загального стану та якості життя. Дослідження були багатоцентровими, проведені в амбулаторних умовах на базі двох спеціалізованих у галузі хронічних інфекційних захворювань клінік із повним обсягом лабораторних досліджень та кафедри дитячих інфекційних хвороб медичного університету. Учасниками дослідження були діти від грудного віку до 14 років, батьки яких упродовж 2009–2020 років зверталися за консультацією зі скаргами на часті захворювання своїх дітей. Результати. Під наглядом авторів у 2010–2020 роках перебували 3547 дітей, що часто хворіли (6–12 епізодів на рік та нерідко навіть більше — 1–2 захворювання на місяць), а період кожного епізоду їхньої недуги тривав понад 5–7 діб. Дітей віком до 3 років було 862/3547 (24,3 %), від 3 до 7 років — 1295/3547 (36,5 %), від 7 до 14 років — 1390/3547 (39,2 %). З урахуванням клінічно домінуючих симптомів, які часто спліталися між собою в одну цілісну картину цих частих захворювань, дітей розподілили на дві великі групи спостережень. До I групи, яку умовно називали «Клінічний образ ДЧХ із гнійно-запальними захворюваннями», увійшли 1595/3547 (45 %) дітей. Інших 1952/3547 (55 %) дітей було включено до II групи з умовною назвою «Клінічний образ ДЧХ із домінуючими токсичними проявами». Також до ІІ групи дітей, що часто хворіють, увійшли діти з підвищеною температурою, не пов’язаною з гострими гнійно-запальними станами чи їх рецидивами. У цій групі під наглядом перебували 1952/3547 (55 %) дітей від грудного віку до 14 років із порушеннями температурного режиму, зокрема із затяжним субфебрилітетом — 1206/1952 (61,8 %), фебрильними атаками — 721/1952 (36,9 %) та 25/1952 (1,3 %) дітей переважно шкільного віку з фебрильною лихоманкою на рівні 38–40 °С і вище упродовж від декількох місяців до 4 років та іншими симптомами синдрому хронічної бактеріальної інтоксикації. Усі діти були обстежені бактеріологічно (бакпосіви з носа, глотки, рота тощо, а також із теплої сечі тричі, три дні поспіль), токсикологічно з використанням діагностичної системи «Токсикон»; проведено загальноклінічні обстеження, імуноферментний аналіз та полімеразну ланцюгову реакцію, визначення імунологічного статусу, за показаннями — інструментальне обстеження. Встановлено, що в усіх ДЧХ були наявні два вогнища хронічної бактеріальної інфекції: у носоглотці, що у 3467/3547, або 97,7 % дітей було пов’язано з Staphylococcus aureus, та у нирках (нефродисбактеріоз), у якому домінували ентерококи та кишкова паличка, що становили майже 2/3 (у 3312/5313, або 63 %) від усіх ізольованих штамів уринокультур та були виділені з сечі загалом у 3312/3547 (93,4 %) дітей. На підставі токсикологічного дослідження крові у переважної більшості дітей (77/96, або 80,2 %) була виявлена токсемія тяжкого ступеня, у 16/96 (16,7 %) — середньої тяжкості та у 3/96 (3,1 %) — легкого ступеня. Форма інтоксикації була здебільшого компенсованою у 87/96 (90,6 %) хворих, ще у 9/96 (9,4 %) — у стадії генералізації. При визначенні імунного статусу, який дослідили у 2160/3547 (60,1 %) ДЧХ від грудного віку до 14 років обох груп спостереження, встановлено, що показники клітинного та гуморального імунітету зазвичай були або в межах норми, або навіть частіше перевищували норму. Тільки у 67/2160 (3,1 %) дітей було виявлено незначну клітинну імунну недостатність, а у 7/2160 (0,3 %) дітей — селективну гіпогаммаглобулінемію IgA. Лікування всіх 3547 ДЧХ обох груп спостереження проводили з використанням бактеріальних автовакцин, виготовлених з ізольованих при бактеріологічному обстеженні штамів. Дітей, що пройшли лікування, наслідки якого можна вважати встановленими і не пов’язаними з супутнім прийомом антибактеріальних препаратів, було 3159/3547, або 89,1 %. Загалом 3093/3159, або 97,9 % дітей, що часто хворіли, повністю одужали упродовж 6–24 місяців від початку лікування бактеріальними автовакцинами без використання антибіотиків. Висновки. Клінічний образ дитини, що часто хворіє, наразі є збірним і складається з симптомів рекурентних респіраторних захворювань або повторних гострих респіраторних вірусних інфекцій, рецидивуючих гнійно-запальних захворювань носа, глотки, рота, вух, очей та бронхолегеневої системи, а також клінічних проявів синдрому хронічної бактеріальної інтоксикації, що розвинувся на тлі нефродисбактеріозу. Етіологічний і патогенетичний діагноз підтверджують результати бактеріологічного та токсикологічного обстеження. Стандартне лікування ДЧХ із використанням антибіотиків не є ефективним. Позитивний клінічний ефект вдається досягти у 97,9 % дітей з повним одужанням після використання бактеріальних автовакцин, виготовлених з ізольованих при бактеріологічному обстеженні штамів.

Мета: визначення клінічного образу дітей, що часто хворіють (ДЧХ), з урахуванням існуючих відомих даних медичної літератури та спостережень авторів, накопичених за останні 25 років клінічної практики. Матеріали та методи. Дизайн дослідження був клініко-діагностичним і включав пошук способів діагностики та лікування таких патологічних станів, які становили сучасний клінічний образ дітей, що часто хворіють. Дослідження мали проспективно-ретроспективний характер, були лонгітудинальними, з тривалим періодичним спостереженням за певною частиною одних і тих же пацієнтів упродовж 1–10 років після встановлення у них діагнозу «дитина, що часто хворіє» та проведення відповідного лікування. Щодо ефективності отриманих результатів, то дослідження мали прямий характер, тому що беззаперечно сприяли одужанню дитини з поліпшенням/нормалізацією її загального стану та якості життя. Дослідження були багатоцентровими, проведені в амбулаторних умовах на базі двох спеціалізованих у галузі хронічних інфекційних захворювань клінік із повним обсягом лабораторних досліджень та кафедри дитячих інфекційних хвороб медичного університету. Учасниками дослідження були діти від грудного віку до 14 років, батьки яких упродовж 2009–2020 років зверталися за консультацією зі скаргами на часті захворювання своїх дітей. Результати. Під наглядом авторів у 2010–2020 роках перебували 3547 дітей, що часто хворіли (6–12 епізодів на рік та нерідко навіть більше — 1–2 захворювання на місяць), а період кожного епізоду їхньої недуги тривав понад 5–7 діб. Дітей віком до 3 років було 862/3547 (24,3 %), від 3 до 7 років — 1295/3547 (36,5 %), від 7 до 14 років — 1390/3547 (39,2 %). З урахуванням клінічно домінуючих симптомів, які часто спліталися між собою в одну цілісну картину цих частих захворювань, дітей розподілили на дві великі групи спостережень. До I групи, яку умовно називали «Клінічний образ ДЧХ із гнійно-запальними захворюваннями», увійшли 1595/3547 (45 %) дітей. Інших 1952/3547 (55 %) дітей було включено до II групи з умовною назвою «Клінічний образ ДЧХ із домінуючими токсичними проявами». Також до ІІ групи дітей, що часто хворіють, увійшли діти з підвищеною температурою, не пов’язаною з гострими гнійно-запальними станами чи їх рецидивами. У цій групі під наглядом перебували 1952/3547 (55 %) дітей від грудного віку до 14 років із порушеннями температурного режиму, зокрема із затяжним субфебрилітетом — 1206/1952 (61,8 %), фебрильними атаками — 721/1952 (36,9 %) та 25/1952 (1,3 %) дітей переважно шкільного віку з фебрильною лихоманкою на рівні 38–40 °С і вище упродовж від декількох місяців до 4 років та іншими симптомами синдрому хронічної бактеріальної інтоксикації. Усі діти були обстежені бактеріологічно (бакпосіви з носа, глотки, рота тощо, а також із теплої сечі тричі, три дні поспіль), токсикологічно з використанням діагностичної системи «Токсикон»; проведено загальноклінічні обстеження, імуноферментний аналіз та полімеразну ланцюгову реакцію, визначення імунологічного статусу, за показаннями — інструментальне обстеження. Встановлено, що в усіх ДЧХ були наявні два вогнища хронічної бактеріальної інфекції: у носоглотці, що у 3467/3547, або 97,7 % дітей було пов’язано з Staphylococcus aureus, та у нирках (нефродисбактеріоз), у якому домінували ентерококи та кишкова паличка, що становили майже 2/3 (у 3312/5313, або 63 %) від усіх ізольованих штамів уринокультур та були виділені з сечі загалом у 3312/3547 (93,4 %) дітей. На підставі токсикологічного дослідження крові у переважної більшості дітей (77/96, або 80,2 %) була виявлена токсемія тяжкого ступеня, у 16/96 (16,7 %) — середньої тяжкості та у 3/96 (3,1 %) — легкого ступеня. Форма інтоксикації була здебільшого компенсованою у 87/96 (90,6 %) хворих, ще у 9/96 (9,4 %) — у стадії генералізації. При визначенні імунного статусу, який дослідили у 2160/3547 (60,1 %) ДЧХ від грудного віку до 14 років обох груп спостереження, встановлено, що показники клітинного та гуморального імунітету зазвичай були або у межах норми, або навіть частіше перевищували норму. Тільки у 67/2160 (3,1 %) дітей було виявлено незначну клітинну імунну недостатність, а у 7/2160 (0,3 %) дітей — селективну гіпогаммаглобулінемію IgA. Лікування всіх 3547 ДЧХ обох груп спостереження проводили з використанням бактеріальних автовакцин, виготовлених з ізольованих при бактеріологічному обстеженні штамів. ­Дітей, що пройшли лікування, наслідки якого можна вважати встановленими і не пов’язаними із супутнім прийомом антибактеріальних препаратів, було 3159/3547 або 89,1 %. Загалом 3093/3159, або 97,9 % дітей, що часто хворіли, повністю одужали упродовж 6–24 місяців від початку лікування бактеріальними автовакцинами без використання антибіотиків. Висновки. Клінічний образ дитини, що часто хворіє, наразі є збірним і складається з симптомів рекурентних респіраторних захворювань або повторних гострих респіраторних вірусних інфекцій, рецидивуючих гнійно-запальних захворювань носа, глотки, рота, вух, очей та бронхолегеневої системи, а також клінічних проявів синдрому хронічної бактеріальної інтоксикації, що розвинувся на тлі нефродисбактеріозу. Етіологічний і патогенетичний діагноз підтверджують результати бактеріологічного та токсикологічного обстеження. Стандартне лікування ДЧХ з використанням антибіотиків не є ефективним. Позитивний клінічний ефект вдається досягнути у 97,9 % дітей з повним одужанням після використання бактеріальних автовакцин, виготовлених з ізольованих при бактеріологічному обстеженні штамів.

В статье впервые дан метод расчета остаточного сопротивления водоизмещающих судов не по параметрам, а по ординатам теоретического чертежа. Необходимость определения сопротивления воды движению судна возникает на первой же стадии при проектировании корпуса. Достоверную кривую сопротивления получают только путём дорогостоящих буксировочных испытаний, поэтому возможность расчета такой кривой является одной из самых актуальных задач проектирования, решению которой посящены сотни работ. В статье вкратце приводится вековая история поисков метода расчета сопротивления воды движению судна. В статье описаны полученные автором три фундаментальные решения, позволившие, в конце концов, решить эту задачу. Первое решение - это разделение интеграла Мичелла на главную и интерференционную части. Второе – это объяснение гидродинамики создаваемого судном потока и доказательство необходимости учета сдвига подпорными волнами носовой Кельвиновской волновой системы. Третье решение, которому посвящена данная статья, заключается в теоретическом и экспериментальном доказательстве того, что на малых и средних числах Фруда расчет главной части интеграла Мичелла даёт кривую, которая проходит близко к экспериментальной кривой остаточного сопротивления, что позволяет использовать её на практике. В конце статьи приводятся результаты сравнения расчетов с экспериментом для 28-ми моделей. Показано также, что практически нельзя считать интеграл Мичелла по ординатам теоретического чертежа, и приводится метод аппроксимации ватерлиний и шпангоутов с помощью одной кривой,– разработанной для этой цели - «корабельной верзиерой» This article presents the first description of the obtained method for calculating the residual resistance of displacement vessels not by parameters, but by ordinates of a theoretical drawing. The need to determine the resistance of water to the movement of the vessel arises at the very first stage of the hull designing. Usually a reliable resistance curve is obtained only through expensive towing tests, therefore the ability to calculate such a curve is one of the most urgent design problems, the solution of which is devoted to hundreds of works. This article briefly describes the centuries-old history of searching for a method for calculating the resistance of water to the movement of a vessel. The article describes three fundamental solutions obtained by the author, which have allowed to solve this problem. The first solution is the partition of the Michell integral into the main and interference parts. The second is the explanation of the hydrodynamics of the flow created by the vessel, and the proof of the necessity to take into account the shift by the retaining waves of the bow Kelvin wave system. The third solution, to which this article is devoted, consists in the theoretical and experimental proof that, at low and medium Froude numbers, the calculation of the main part of the Michell integral provides the curve which passes so close to the experimental residual resistance curve, that it is possible to use it in practice. At the end of the article, the results of comparing calculations with experiment for 28 models are presented. It is also shown that it is impossible to calculate the Michell integral according to the ordinates of the theoretical drawing, and the method of approximating waterlines and frames with the help of a single curve is presented - a "ship's versier" developed for this purpose.

Несмотря на указания на роль цинка в функции реснитчатого эпителия, данные относительно влияния коррекции обмена цинка на цилиарную функцию у пациентов с хроническим риносинуситом отсутствуют. Целью настоящего исследования явилась оценка эффективности хирургического лечения, активности мукоцилиарного аппарата, а также местной воспалительной реакции слизистой оболочки носа в послеоперационном периоде у детей с хроническим риносинуситом на фоне применения цинка. Методы. Обследовано 192 ребенка с хроническим риносинуситом, в лечении которых применялась эндоскопическая риносинусохирургия. Из них 131 ребенок в послеоперационном периоде получал стандартные назначения, тогда как 61 ребенок дополнительно получал цинк в суточной дозе 10 мг в течение 90 дней. Оценка концентрации цинка в сыворотке крови осуществлялась методом ИСП-МС. Для определения функции цилий использована видеоцитоморфометрия. Определение эффективности лечения осуществлялось с использованием опросника SNOT-20, а также шкал Лунд-Кеннеди и Лунд-Маккей. Результаты. Проведение эндоскопической операции приводило к достоверному снижению значений шкал SNOT-20, Лунд-Кеннеди и Лунд-Маккей у пациентов вне зависимости от приема цинка. В то же время, пациенты, принимавшие цинк, характеризовались достоверно меньшим риском ревизионной хирургии. Цинк также оказывал значительное влияние на функционирование реснитчатого эпителия. В частности, к 12-му месяцу наблюдения количество клеток с подвижными цилиями, частота биения цилий, длина цилий и выживаемость клеток у пациентов, принимавших цинк, превышала соответствующие показатели в контрольной группе. Повышение уровня цинка в организме также сопровождалось многократным снижением количества инфильтрирующих слизистую оболочку нейтрофилов и лимфоцитов. Заключение. Предполагается, что цинк ускоряет репаративные процессы в слизистой оболочке носа и обладает противовоспалительным действием. Despite the presence of certain indications of the role of zinc in ciliated epithelium functioning, data on the potential effect of Zn supplementation in ciliary function in patients with chronic rhinosinusitis are absent. The aim of this study was to evaluate the efficiency of surgical treatment, ciliary activity, as well as local inflammation of nasal mucosa in children with chronic rhinosinusitis undergoing functional endoscopic surgery. Methods. 192 pediatric patients with chronic rhinosinusitis were examined. 131 patients received standard postoperative prescriptions, whereas 61 children received 10 mg Zn daily for 90 days. Serum Zn concentrations were measured by inductively coupled plasma mass spectrometry. Ciliary function was evaluated by video cytomorphometry. Surgery efficiency was assessed with a SNOT-20 questionnaire, as well as with Lund-Kennedy and Lund-Mackay scales. Results. Functional endoscopic sinus surgery resulted in a significant decrease in total SNOT-20, Lund-Kennedy, and Lund-Mackay scores independent of Zn supplementation. At the same time, Zn supplemented patients had a significantly lower risk of revision surgery. Zn also had a significant impact on ciliary function. Specifically, up to the 12th mo postoperatively, Zn supplementation resulted in higher number of cells with motile cilia, ciliary beat frequency, ciliary length, and cell viability as compared to controls. Increased Zn status was also associated with a manyfold decrease in mucosal neutrophil and lymphocyte infiltration. Conclusions. It is proposed that Zn enhances reparative processes in nasal mucosa and possesses anti-inflammatory activity.

Находки раннесредневековых буддийских культовых сооружений являются достаточно редкими в приморской археологии. Данная работа посвящена исследованиям кумирни, обнаруженной в Южном Приморье. В научный оборот вводятся результаты раскопок 2010–2011 гг., в ходе которых были вскрыты остатки культового сооружения с черепичной крышей, обнесенного оградой, а также обнаруженный археологический материал. Коллекция найденных предметов включает в себя многочисленные обломки черепицы, ритуальную посуду, представленную чашечками-светильниками и триподами, изделия из металла и камня. Археологический материал находит аналогии на памятниках бохайского времени на территории Приморья, в том числе храмовых комплексах этого периода. ЛИТЕРАТУРААртемьева Н.Г. Культовые сооружения бохайского времени на территории приморья // РА. 1998. № 3. С. 175−190.Клюев Н.А., Хон Хён У, Гарковик А.В., Ким Дон Хун, Ким Джэ Юн, Слепцов И.Ю., Мезенцев А.Л., Пискарев Я.Е., Никитин Ю.Г. Археологические памятники эпохи палеометалла и раннего средневековья Приморья (по материалам исследований 2007 г.). Тэджон: Государственный исследовательский институт культурного наследия Республики Корея, 2008. 460 с.Асташенкова Е.В. Изображения Будд, бодхисатв и буддийских божеств в искусстве Бохая // Гуманитарные исследования в Восточной Сибири и на Дальнем Востоке. 2013. №5(25). С. 76−82.Асташенкова Е.В. Замки и ключи из бохайских памятников Приморья // Труды III Международного конгресса средневековой археологии евразийских степей «Между Востоком и Западом: движение культур, технологий и империй» / Ред. Н.Н. Крадин, А.Г. Ситдиков. Владивосток: Дальнаука, 2017. С. 16−20.Асташенкова Е.В., Болдин В.И. Декор концевых дисков Краскинского городища // Россия и АТР. 2004. №1. С. 122–129.Бохайские древности из Приморского края России. / Ред. Сун Юйбинь, А.Л. Ивлиев, Е.И. Гельман. Пекин Пекин: Вэньу, 2013. 278 с.Гельман Е.И. Керамика Краскинского городища // Мультидисциплинарные исследования в археологии. 2018. № 2. С. 40−64.Города средневековых империй Дальнего Востока / Отв. ред. Н.Н. Крадин. М.: Восточная литература, 2018. 367 c.Государство Бохай (698-926 гг.) и племена Дальнего Востока России / Отв. ред. Э.В. Шавкунов М.: Наука, 1994. 219 с.Клюев Н.А., Гридасова И.В. Памятник Барабаш-3: новые аспекты в изучении янковской археологической культуры в Приморье // Россия и АТР. 2013. №2. С. 149−158.Клюев Н.А., Якупов М.А., Слепцов И.Ю. Исследования новой бохайской кумирни в Приморье // Труды III (XIX). Всероссийского археологического съезда. Т. II. / Ред. Н.А. Макаров, Е.Н. Носов. Великий Новгород–Старая Русса: ИИМК РАН. 2011. C. 47–48.Леньков В.Д., Шавкунов В.Э. Железные наконечники стрел бохайцев Приморья // Военное дело населения юга Сибири и Дальнего Востока / Отв. ред. В.Е. Медведев, Ю.С. Худяков. Новосибирск: Наука, 1993. С. 214−226.Медведев В.Е. Бохайская кумирня в Приморье. Сеул: Изд-во Хакъёнмунхваса, 1998. 477 с.Слепцов И.Ю., Клюев Н.А., Прокопец С.Д., Белова И.В., Белов Д.М. Раскопки на городище Старореченское в Приморье // Археологические открытия. 2018 год. / Отв. ред. Н.В. Лопатин. М.: ИА РАН, 2020. С. 512−515.Стоякин М.А. Буддийская культовая архитектура бохайского времени в северной части Корейского полуострова // Вестник НГУ. Серия: История, филология. 2012. Т. 11. № 3. С. 262−267.Шавкунов Э.В. Государство Бохай и памятники его культуры в Приморье. Л.: Наука, 1968. 168 с.

DISEASES OF THE RESPIRATORY SYSTEM WITH THE SUBSEQUENT FORMATION OF CARDIOVASCULAR PATHOLOGY IN CHILDRENM.А. Gonchar, T. В. Ishenko,N.R. Buginskaya, N.V. Orlova,D.O. Kuznetsova, V.O. Saienko Diseases of the respiratory system are one of the most frequent causes of the treatment of children in hospital facilities. The younger the child, the more often these diseases occur and the more severe it can be. Cardiovascular disorders with bronchopulmonary pathology develop slowly, potentially reversible in childhood, which requires a correct assessment of the risk of their development for a particular patient and timely correction of therapy. The presence of dyspnea, prolonged exhalation, pale skin, cyanosis of the nasolabial triangle and acrocyanosis, swelling of the nose (symptoms common to cardiac and respiratory failure) indicate the reaction of the cardiovascular system in diseases of the respiratory system. We examined 14 children: among them 7 boys and 7 girls. Ten children were diagnosed with acute obstructive bronchitis, and 4 with pneumonia. In the course of the study, the parameters were assessed, reflecting the linear dimensions of the heart cavity and the main vessels, followed by the calculation of central hemodynamics, diastolic transmittal blood flow by the method of L.K. Hattle, B. Angelsen. Key words:bronchopulmonary pathology, children, electrocardiography, doppler echocardiography of the heart. Резюме.ЗАХВОРЮВАННЯ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ З ПОДАЛЬШИМ ФОРМУВАННЯМ КАРДІОВАСКУЛЯРНОЇ ПАТОЛОГІЇ У ДІТЕЙ.Гончарь М.О., Іщенко Т.Б., Бужинська Н.Р., Орлова Н.В., Кузнєцова Д.О., Саєнко В.О.Захворювання дихальної системи є однією з найбільш частих причин зверненнями дітей в лікарняні установи. Чим молодша дитина, тим частіше зустрічаються ці захворювання і тим важче можуть протікати. Кардіоваскулярні порушення при бронхолегеневої патології розвиваються повільно і є потенційно зворотними в дитячому віці, що вимагає правильної оцінки ризику їх розвитку для конкретного хворого і своєчасної корекції тактики терапії.Про реакцію серцево-судинної системи при захворюваннях органів дихання свідчить наявність задишки, протяжного видоху, блідості шкірних покривів, ціанозу носогубного трикутника і акроцианозу, роздування крил носа (симптоми загальні для серцевої і дихальної недостатності). Нами було обстежено 14 дітей: серед них було 7 хлопчика та 7 дівчаток. У 10 дітей діагностовано гострий обструктивний бронхіт, у 4 дітей – пневмонію. В ході дослідження оцінювали показники, відображаючи лінійні розміри порожнин серця та магістральних судин з послідуючим розрахунком центральної гемодинаміки, діастолічного трансмітрального кровотоку за методом L.K. Hattle, B. Angelsen.Ключові слова:бронхолегенева патологія, діти, електрокардіографія, допплерехокардіографія серця. РезюмеЗАБОЛЕВАНИЯ ДЫХАТЕЛЬНОЙ СИСТЕМЫ С ПОСЛЕДУЮЩИМ ФОРМИРОВАНИЕМ КАРДИОВАСКУЛЯРНОЙ ПАТОЛОГИИ У ДЕТЕЙ.Гончарь М.А., Ищенко Т.Б, Бужинская Н.Р., Орлова Н.В., Кузнецова Д.А., Саенко В.А.Заболевания дыхательной системы является одной из наиболее частых причин обращениями детей в больничные учреждения. Чем младше ребенок, тем чаще эти заболевания встречаются и тем труднее могут протекать. Кардиоваскулярные нарушения при бронхолегочной патологии развиваются медленно, потенциально обратимы в детском возрасте, что требует правильной оценки риска их развития для конкретного больного и своевременной коррекции терапии. О реакции сердечно-сосудистой системы при заболеваниях дыхательной системы свидетельствует наличие одышки, удлененного выдоха, бледности кожных покровов, цианоза носогубного треугольника и акроцианоза, раздувание крыльев носа (симптомы общие для сердечной и дыхательной недостаточности). Нами было обследовано 14 детей: среди них было 7 мальчика и 7 девочек. У 10 детей диагностирован острый обструктивный бронхит, у 4 - пневмонию. В ходе исследования оценивали показатели, отражая линейные размеры полостей сердца и магистральных сосудов с последующим расчетом центральной гемодинамики, диастолического трансмитрального кровотока по методу L.K. Hattle, B. Angelsen.Ключевые слова:бронхолегочная патология, дети, электрокардиография, допплерэхокардиография сердца.

Введение. Острый риносинусит (ОРС) можно охарактеризовать как острый бактериальный риносинусит (ОБРС) только примерно в 0,5–5% случаев, поэтому не более 5% пациентов с ОРС требуют назначения антибактериальной терапии. Вместе с тем необоснованная антибактериальная терапия назначается в 54–77% случаев ОРС.Цель. Определить эффективность поливалентного бактериофага в технологии отложенного назначения антибиотиков у пациентов с острым поствирусным риносинуситом.Материалы и методы. В исследование включено 155 взрослых пациентов с острым послевирусным РС, получавших поливалентный бактериофаг дополнительно к стандартной терапии либо стандартную терапию.Критерии оценки: уменьшение выраженности симптомов заболевания, оцененных по балльной шкале согласно шкале MSS на каждом визите по сравнению с 1-м визитом, частота назначений антибиотиков.Результаты. Применение поливалентного бактериофага в дополнение к стандартной терапии острого послевирусного риносинусита обеспечивает клинически значимое, достоверное уменьшение выраженности ринореи, заложенности носа и постназального затекания на 3-й день наблюдения (p<0,05). Аналогичные по интенсивности симптомы у пациентов контрольной группы наблюдались на 5-й день. Таким образом, в первые дни лечения у пациентов основной группы по сравнению с контрольной отмечался «терапевтический выигрыш», позволивший оценить динамику заболевания как положительную и избежать необоснованного назначения антибиотиков. Применение поливалентного бактериофага в стратегии отложенного назначения антибиотиков у пациентов с острым послевирусным риносинуситом позволяет уменьшить назначение антибактериальных препаратов на 20%. В процессе лечения никаких побочных эффектов не было зарегистрировано ни у одного пациента.Заключение. Поливалентный бактериофаг – безопасный и эффективный препарат для дополнительного лечения острого поствирусного риносинусита, способствующий снижению потребности в применении антибиотиков. Включение препарата в схему лечения может быть рекомендовано пациентам в рамках стратегии отложенного назначения антибиотиков. Introduction. Acute rhinosinusitis (ARS) can be characterised as acute bacterial rhinosinusitis (ABRS) in only about 0.5–5% of cases, therefore no more than 5% of patients having ARS need antimicrobial therapy.Purpose. To evaluate the efficiency of bacteriophage in the technique of delayed prescribing of antibiotics in patients with acute post-viral rhinosinusitis.Materials and methods. 155 adult patients with acute post-viral RS participated in the trial, who were given polyvalent bacteriophage in addition to the standard therapy or standard therapy.Evaluation criteria: decrease of the intensity of the symptoms was evaluated in accordance with the MSS scale system during each visit in comparison with the 1st visit, antibiotic prescribing frequency. Results. The use of polyvalent bacteriophage in addition to the standard therapy in treatment of acute post-viral rhinosinusitis ensures clinically relevant, reliable reduction of symptoms of rhinorrhea, nasal congestion and post-nasal drip on the third day of supervision (p<0.05). There were similar intensity symptoms in the control group on the fifth day of post-intervention. Thus, the intervention group (in comparison with the control group) had “therapeutic advantage” during the first days of treatment, which allowed to assess the course of disease as “positive” and avoid inappropriate use of antibiotics. The use of polyvalent bacteriophage in the technique of delayed prescribing of antibiotics in patients with acute post-viral rhinosinusitis reduces the prescription of antimicrobial drugs by 20%. No patients with adverse effects were registered.Conclusion. Polyvalent bacteriophage is a safe and effective medication for additional treatment of acute post-viral rhinosinusitis intended to reduce the use of antibiotics. The inclusion of the medication into the treatment regimen could be recommended to the patients as a part of the technique of delayed prescribing of antibiotics.

В статье рассматриваются вопросы датировки Остолоповского селища в Республике Татарстан. Селище располагалось в центральной части Волжской Булгарии и было связано с крупными городами этого государства. С 1955 г. оно разрушается Куйбышевским водохранилищем. Селище исследовалось в 1969 г. казанским археологом Т.А. Хлебниковой. Она считала, что селище возникло в Х в., возможно, в конце IX в. и существовало до XII в. В 1991 г. Е.П. Казаков высказал мнение, что это селище возникло не ранее второй половины Х в. Задача данной статьи – сделать заключение о времени возникновения этого селища. Для этого был использованы артефакты, собранные с 1980-х гг. и до 2000-х гг. из разрушенного культурного слоя, а также из раскопок на селище, которые проводил в 1997–2017 гг. К.А. Руденко. Были изучены предметы нескольких категорий. Это изделия из стекла, камня, железа и цветных металлов. Интересны стеклянные бусы, изготовленные на Ближнем Востоке, которые были распространены в Волжской Булгарии в XI–XII вв. Очень редкими являются находки на селище стеклянного перстня и браслета, датированные XI в., которые были изготовлены в Византии, миниатюрной подвески из лазурита этого же времени, а также фрагментов стеклянной лампы и парфюмерного стеклянного флакона, изготовленных в Сирии или Египте в XI–XII вв. Выявлены предметы, связанные с населением Прикамья – древними марийцами и удмуртами. Это предметы личной гигиены и украшения. Также были найдены арабские монеты Бувейхидов, выпущенных в конце Х – начале XI в. Кроме этого, найдено большое количество железных артефактов, связанных с аскизской археологической культурой Южной Сибири. Они датируются второй половиной XI в. – первой половиной XII в. Таким образом, анализ артефактов показал, что Остолоповское селище возникло не ранее конца Х в. Активно развивалось оно в XI – начале XII в. Библиографические ссылки Артамонова О.А. Могильник Саркела – Белой Вежи // Труды Волго-Донской археологической экспедиции. Том III / МИА. № 109 /Отв. ред. М.И. Артамонов. М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1963. С. 5−215. Археологические памятники Центрального Закамья / Отв. ред. А.Х. Халиков. Казань: ИЯЛИ КФАН СССР, 1988. 98 с. Архипов Г.А. Марийцы XII–XIII вв. (к этнокультурной истории Поветлужья). Йошкар-Ола: Марийское книжное издательство, 1986. 115 с. Беговатов Е.А., Полубояринова М.Д. Восточные стеклянные лампы из Поволжья // РA. 2014. №1. С. 158–162. Белавин А.М., Крыласова Н.Б. Огурдинский могильник. Пермь: ПГГПУ, 2012. 259 с. Гайнуллин И.И., Дёмина Ю.В., Усманов Б.М. Опыт применения ГИС-технологий для оценки интенсивности разрушения археологических памятников в зоне влияния Куйбышевского водохранилища // КСИА. 2012. Вып. 226. С. 54−63. Голдина Е.В. Бусы могильников неволинской культуры (конец IV–IX вв.) // МИКВАЭ. Т. 6. Ижевск: Удмуртский государственный университет, 2010. 264 с. Голдина Р.Д., Королева О.П. Бусы средневековых могильников Верхнего Прикамья // Этнические процессы на Урале и в Сибири в первобытную эпоху / Отв. ред. В.Е. Владыкин. Ижевск: Удм. ун-т, 1983. С. 40–72. Доброва О.П. Стеклянные бусы Гнёздово по материалам раскопок Центрального городища // Гнёздовский археологический сборник. Материалы и исследования. Вып. 1 / Труды ГИМ. Вып. 210 / Отв. ред. С.Ю. Каинов. М.: ГИМ, 2018. С. 102−126. Журухина Е.Ю. Украшения из стекла: тенденции и проблемы исследования находок Киевского Подола // Стекло Восточной Европы с древности до начала ХХ века / Отв. ред. П.Г. Гайдуков, сост. Е.К. Столярова. М.: Нестор-История, 2015. С. 218−222. Захаров С.Д. Древнерусский город Белоозеро. М.: Индрик, 2004. 592 с. Иванова М.Г. Иднакар: Древнеудмуртское городище IX–XIII вв.: Монография. Ижевск: УИИЯЛ УрО РАН, 1998. 294 с. Иванова М.Г., Куликов К.И. Древнее искусство Удмуртии. Ижевск: УдмИИЯЛ УрО РАН, 2000. 216 с. Казаков Е.П. Булгарское село X–XIII веков низовий Камы. Казань: Татар. кн. изд-во, 1991. 176 с. Казаков Е.П. Об этнокультурных компонентах народов юго-восточной Европы в Волжской Болгарии (по археологическим материалам) // ТА. 1997. №1. С. 61–77. Крыласова Н.Б. Археология повседневности: материальная культура средневекового Предуралья. Пермь: ПГПУ, 2006. 352 с. Кызласов И.Л. Аскизская культура Южной Сибири X–XIV вв. // САИ. Вып. Е3-18. М.: Наука, 1983. 128 с. Леонтьев А.Е. Археология мери. К предыстории Северо-Восточной Руси. М.: Геоэко, 1996. 341 с. Мурашева В.В., Довгалюк Н.П., Фетисов А.А. Византийские импорты с территории пойменной части Гнездовского поселения // «Краеугольный камень». Археология, история, искусство, культура России и сопредельных стран. Т. 1 / Ред. Е.Н. Носов, С.В. Белецкий. СПб: Ломоносовъ, 2010. С. 512–536. Нигамаев А.З. Болгарские города Предкамья: Алабуга, Кирмень, Чаллы: Своеобразие материальной культуры населения. Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 2005. 228 с. Никитина Т.Б. Погребальные памятники IX–XI вв. Ветлужско-Вятского междуречья // Археология Евразийских степей. Вып. 14. Казань: Отечество, 2012. 408 с. Полубояринова М.Д. Украшения из цветных камней Болгара и Золотой Орды. М.: ИА АН СССР, 1991. 112 с. Путешествие ибн Фадлана: Волжский путь от Багдада до Булгара. Каталог выставки. М.: Издательский дом Марджани, 2016. 560 с. Руденко К.А. Тюркский мир и Волго-Камье в XI–XIV вв.: Изделия аскизского круга в Среднем Поволжье. Казань: Заман, 2001. 256 с. Руденко К.А. Волжская Булгария в системе торговых путей средневековья (по материалам раскопок Речного (Остолоповского) селища в Алексеевском районе Татарстана) // Великий Волжский путь: история формирования и развития. Материалы круглого стола / Отв. ред. М.А. Усманов Часть II, Казань: ИИ АН РТ, 2002. С. 31−52. Руденко К.А. О некоторых итогах исследования Остолоповского селища в Алексеевском районе Республики Татарстан // Поволжская археология. 2012. №2. С. 123 – 145. Руденко К.А. Украшения из лазурита XI - XIII вв. из Волжской Булгарии и древности Сибири // Древности Сибири и Центральной Азии. 2014. № 7(19). С. 224−244. Руденко К.А. О защитном вооружении булгарского воина XI в. (по материалам булгарского селища (Остолоповского) у с. Речное) // Военная археология. Вып.3 / Отв. ред. О.В. Двуреченский. М.; Тула: МедиаМир; Куликово поле, 2014а. С. 47−54. Руденко К.А. Исследования VI Алексеевского и Мурзихинского селищ в Татарстане в 1992–1996 г. Казань: Издательский дом «Казанская недвижимость», 2015. 400 с. Руденко К.А. Стратиграфия Остолоповского селища XI – XII вв. в Алексеевском районе Татарстана // Археология Евразийских степей. 2017. №1. С. 296–319. Руденко К.А. Новые данные о булгарских жилищах домонгольского времени (по материалам Остолоповского селища в Татарстане // Археология Евразийских степей. 2019. №6. С. 95−110 https://doi.org/10.244.11/2587-6112-2019-00082. Седова М.В. Ювелирные изделия древнего Новгорода (Х−XV вв.). М.: Наука, 1981. 196 с. Старая Ладога − древняя столица Руси. Каталог выставки / Науч. ред. Б.С. Короткевич. СПб.: Изд-во ГЭ, 2003. 190 с. Старостин П.Н. Раннее поселение на правом берегу Малого Иерусалимского оврага в Болгарах // Археология Волжской Булгарии: проблемы, поиски, решения / Отв. ред. Ф.Ш. Хузин. Казань: ИЯЛИ КФАН СССР, 1993. С. 53–63. Столярова Е.К. Стеклянные украшения булгарских селищ низовий Камы // Древности Поволжья: эпоха средневековья (исследования культурного наследия Волжской Булгарии и Золотой Орды) / Отв. ред. К.А. Руденко. Казань: Школа, 2005. С. 43–66. Столярова Е.К. Стеклянный сосуд из раскопок Остолоповского селища // Материалы Лихачевских чтений Национального музея РТ. Казань: ООО ИПЦ «Экспресс-формат», 2008. С. 272–277. Фехнер М.В. Предметы косторезного производства // Ярославское Поволжье X–XI вв. по материалам Тимеревского, Михайловского и Петровского могильников / Отв. ред. А.П. Смирнов.М.: ГИМ, 1963. С. 39–42. Хлебникова Т.А. Отчет о работах Отряда археологической экспедиции по исследованию болгарских поселений зоны Куйбышевского водохранилища в 1969 году. Казань, 1970 г. / Архив ИА РАН. Р-I. №3919. 75 л. Хлебникова Т.А. Некоторые итоги исследования булгарских памятников нижнего Прикамья // СА. 1974. № 1. С. 58–68. Хлебникова Т.А., Казаков Е.П. К археологической карте ранней Волжской Болгарии на территории ТАССР // Из археологии Волго-Камья / Отв. ред. А.Х. Халиков. Казань: ИЯЛИ КФАН СССР, 1976. С. 109–136. Энговатова А.В., Коваль В.Ю., Зоц Е.П., Столярова Е.К., Сарачева Т.Г. Мякининские курганы. Мякининский археологический комплекс в Подмосковье / Материалы спасательных археологических исследований. Т. 21. М.: ИА РАН, 2018. 344 с. Carboni S. Glass from Islamic Lands. The al-Sabah Collection, Dar al-Athar al-Islamiyyah, Kuwait National Museum. L.: Thames & Hudson, 2001. 416 p. Carboni S., Waitehouse D. Glass of the Sultans. N.-Y.: Metropolitan Museum of Art, 2002. 330 p. Kröger Jens Nishapur. Glass of th Early Islamic Period. N.-Y.: Metropolitan Museum of Art, 1995. 258 p.

Генуэзская крепость Чембало (1345–1475 гг.), размещалась на горе Кастрон и имела сложную городскую и фортификационную планиграфию. В западной части города к 80–90-м гг. XIV в. сформировался латинский квартал, над которым возвышался замок св. Николая. В систему застройки латинского квартала входила церковь («храм №1»), которую исследователи (1999–2003 гг.) априорно стали именовать «храмом св. Николая». Однако западный мыс горы Кастрон носит имя св. Георгия. Это может служить основанием для предположения, что данный храм был посвящён св. Георгию – патрону города Генуи. Экспедицией Эрмитажа изучено четыре церковных постройки XIV–XV вв. (храмы №№ 2–5). Всем храмам присущи общие черты и функции. Их конструкции сложены из бута на известковом растворе. В кладках углов, дверных и оконных проёмов использованы сполии, выполненные из нуммулитового известняка. В храме № 5 в качестве строительного материала применены не только архитектурные детали, но фрагменты надгробий и посвятительных надписей из армянского храма XIV–XVII в. Ни на одном из храмов XIV–XV вв. не выявлены следы перекрытия с применением византийской кровельной черепицы – керамид и калиптеров. Черепичное покрытие («татарка») использовано только в конце XVIII в. при восстановлении храмов № 1 и № 5. Православные храмы (№ 2–5) возводились с использованием византийского фута (0,318 м). Церковные комплексы использовались на протяжении полутора-двух столетий в качестве квартальных городских часовен. В среднем на некрополях при каждой из церквей выявлено не менее 75 погребённых. Только в одном храме (№ 1) удалось in situ выявить следы полихромной стенной росписи. ЛИТЕРАТУРААдаксина С.Б. Монастырский комплекс X–XVI вв. на г.Аю-Даг. СПб.: ГЭ, 2002. 116 с.Адаксина С.Б. Работы Южно-Крымской археологической экспедиции // Археологические экспедиции в Крыму. 1995 год /отв. ред. В.Л. Мыц. Симферополь: Сонат, 2005. С. 11−15.Адаксина С.Б., Кирилко В.П., Мыц В.Л. Отчёт об археологических исследованиях средневековой крепости Чембало в 2004 году / Материалы Южно-Крымской археологической экспедиции. Вып. IV. СПб. Симферополь: ГЭ, 2005.190 с.Адаксина С.Б., Кирилко В.П., Мыц В.Л. Отчёт об археологических исследованиях средневековой крепости Чембало (г. Балаклава) в 2005 году / Материалы Южно-Крымской археологической экспедиции. Вып. V. СПб.; Симферополь: ГЭ, 2006. 223 с.Адаксина С.Б., Мыц В.Л. Отчет об археологических исследованиях средневековой крепости Чембало (г.Балаклава) в 2006 году / Материалы Южно-Крымской археологической экспедиции. Вып. VI. СПб.; Симферополь: ГЭ, 2007. 277 с.Адаксина С.Б., Мыц В.Л. Отчёт об археологических исследованиях средневековой крепости Чембало (г. Балаклава) в 2007 г. // Материалы Южно-Крымской археологической экспедиции. Вып. VII. СПб. Симферополь: ГЭ, 2008. 215 с.Адаксина С.Б., Мыц В.Л. Отчёт об археологических исследованиях средневековой крепости Чембало (г. Балаклава) в 2014 г. // Материалы Южно-Крымской археологической экспедиции. Вып. XII. СПб.; Севстополь: ГЭ, 2015. 204 с.Адаксина С.Б., Мыц В.Л. Золотоордынские компоненты в культуре генуэзского города Чембало (Балаклавы) в XIV−XV вв. // Археология Евразийских степей. 2018. №4. С. 206−210.Алексеенко Н.А., Дьячков С.В. Отчет о раскопках «консульской церкви» на территории крепости Чембало в 1999 году // НА НЗХТ. Д. №3432.Алексеенко Н.А., Гинькут Н.В., Дьячков С.В. Отчет о раскопках «консульской церкви» на территории крепости Чембало в 2000 // НА НЗХТ. Д. №3496.Алексеенко Н.А., Гинькут Н.В., Дьячков С.В. Отчет о раскопках «консульской церкви» на территории крепости Чембало в 2001 году // НА НЗХТ. Д. №3513.Алексеенко Н.А., Гинькут Н.В., Дьячков С.В. Отчет о раскопках «консульской церкви» на территории крепости Чембало в 2002 году // НА НЗХТ. Д. №3588.Алексеенко Н.А., Гинькут Н.В., Дьячков С.В. Отчет о раскопках «консульской церкви» на территории крепости Чембало в 2003 г. // НА НЗХТ. Д. №3592. Алексеенко Н.А. Монетный комплекс «консульской» церкви генуэзской крепости Чембало // Двенадцатая Всероссийская нумизматическая конференция. Тезисы докладов и сообщений / Oтв. ред. А.С. Мельникова. 19–24 апреля 2004, Москва. М.: ГИМ, 2004. С.110−111.Алексеенко Н.А., Дьячков С.В. Церковь консульского замка крепости Чембало: храм католиков или православных // Christian architecture in the Black Sea Basin IV-VII cent. AD / International Scientific Conference. Abstracts (Poznan – Obrzycho, 25-29 October 2004). P. 4−5.Алексеенко Н.А., Гинькут Н.В., Дьячков С.В., Столяренко Е.Н. Археологической экспедиции Чембало 15 лет // Laurea I. Античный мир и Средние века: Чтения памяти профессора Владимира Ивановича Кадеева. Материалы / Отв. ред. С.В. Дьячков. Харьков: ООО «НТМТ», 2015: С. 150−162.Алексеенко Н.А. Клад молдавского купца из крепости Чембало // ХС. 2018. Вып. XIX. С. 17–28.Атанасов Г. Христианският Дуросторум-Дръстр. Велико Търново: «Абагар» АД, 2005. 416 с.Владимиров Г.В. Материальные следы куманов в болгарских землях (конец XI – середина XIII в.): проблемы изучения // Поволжская археология. 2014. №3(9). С. 242–253.Герцен А.Г., Яшаева Т.Ю. Древнерусские энколпионы из Юго-Западного Крыма // Славяно-русское ювелирное дело и его истоки / Ред. А.А. Пескова, О.А. Щеглова, А.Е. Мусин. СПб.: Нестор-История, 2010. С. 355−362. Гинькут Н.В. Поливная керамика XIV-XV вв. из «консульской церкви» Чембало // Взаимоотношения религиозных конфессий в многонациональном регионе: история и современность. Тез. Док. III Международной конференции по религиоведению. Севастополь, 2001. С. 53–60.Гинькут Н.В. Поливная керамика из «консульской церкви» крепости Чембало (предварительный обзор по материалам раскопок 2000 года) // Взаимоотношения религиозных конфессий в многонациональном регионе: история и современность. Тез. Док. III Международной конференции по религиоведению. Севастополь, 2001а.С. 15−17.Гусач И.Р. Турецкие полуфаянсы XVIII века из Азова // Поливная керамика Средиземноморья и Причерноморья X–XVIII вв. / Ред. С.Г. Бочаров, В.Л. Мыц. Киев: Издательский дом «Стилос», 2005. С. 476–481.Давидова М.Г., Лепахин В.В. Введение во храм Пресвятой Богородицы. СПб.: Метропресс, 2013. 76 c.Дьячков С.В. Раскопки «консульской церкви» в Чембало в 1999-2000 гг. // Проблемы истории и археологии Украины. Материалы международной научной конференции / Отв. ред. С.Б. Сорочан. Харьков: ХНУ, 2001. С. 93−94. Дьячков С.В., Алексеенко Н.А. Начало археологических исследований генуэзской крепости Чембало // Universitates (научно-популярный ежеквартальный журнал) №4. С. 28−37.Дьячков С.В. «Консульская церковь» крепости Чембало (XIV–XV вв.)// «О древностях Южного берега Крыма и гор Таврических». Сборник научных трудов по материалам конференции в честь 210-летия со дня рождения П.И. Кеппена / Гл. ред. В. Л. Мыц. Киев: Стилос, 2004.С. 246−255.Дьячков С.В. Консульский замок генуэзской крепости Чембало XIV–XV вв. // Генуэзская Газария и Золотая Орда. Т. 2. / Ред. С.Г. Бочаров, А.Г. Ситдиков. Кишинев: Stratum Plus, 2019. С. 771−790. Доде З.В. Бестиарий на «монгольских» шелках. Стиль и семантика дизайна // Археология, этнография и антропология Евразии. 2007. №.2 (30). С. 100−113.Дончека-Петкова Л. Средновековни кръстове-енколпиони от България (IX–XIV вв.). София: Проф. Марин Дринов, 2011. 735 с.Ельников М.В. Средневековый могильник Мамай-Сурка (по материалам исследований 1989–1992 гг.). Запорожье: ЗГУ, 2001. 280 с., ил.Ельников М.В. Образ дракона – змия на серьгах золотоордынского периода: культурно-хронологический аспект // Stratum plus. 2005−2009. №6. С. 410−420.Залесская В.Н. Клад из Ай-Василя: об историко-культурных связях средневековой Ялты // АДСВ. 1995. Вып. 27. С. 98–101.Каримова Р.Р. Элементы убранства и аксессуары костюма кочевников Золотой Орды (типология и социокультурная интерпретация) / Археология евразийских степей. Вып. 16. Казань: Институт истории им. Ш. Марджани. 2013. 212 с.Кирилко В.П. Двухапсидные храмы Таврики // Древняя и средневековая Таврика / Археологический альманах. № 28 / Отв. ред. В.В. Майко. Донецк: Донбасс, 2012. С. 189−224.Кирпичников А.Н. Каменные крепости Новгородской земли. Л., 1984. 276 с.Кочкина А.Ф. Загадка поселения Samar (Древности Золотой Орды на Самарской Луке) // Самарская Лука. История, природа, искусство. 2011. №18. С. 20−24.Крамаровский М.Г. Нейзацкий клад. Крым и Малая Азия в XIV в. // Византия и Ближний Восток: памяти А.В. Банк / Отв. ред. В.С. Шандровская. СПб.: ГЭ, 1994. С. 126–142.Крамаровский М.Г. Латинская Романия и золотоордынский Крым. Латинские перстневые находки и печати в Северном Причерноморье. Клад из Ай-Василь // Степи Европы в эпоху средневековья. Т. 1 / Под ред. А.В. Евглевского. Донецк: ДонНУ, 2000. С. 245–263.Крамаровский М.Г. Золото Чингисидов: культурное наследие Золотой Орды. СПб.: Славия, 2001. 364 с.Крамаровский М.Г.. Альбрехт Дюрер: браслет с китайским драконом (заметки о ювелирном прототипе) // АДСВ. 2013. Вып. 41. С. 324−331.Кулатова И.Н. Золотоордынские украшения из Зенькова // Археологiчний лiтопис Лiвобережної України. 2002. №1 (2). С. 115.Малюк Н.И., Полидович Ю.Б. О некоторых аспектах распространения ислама в Восточной Европе (по материалам коллекции музея исторических драгоценностей Украины) // Религия и система мировоззрений древних и средневековых номадов Евразии / Отв. ред. А. Онгарулы. Алматы: Институт археологии им. А.Х. Маргулана, 2016. С. 65−75.Молодин В.И. Европейские кресты-тельники // Ставрографический сборник. Книга III. Крест как личная святыня. Сб. статей /Состав., науч. ред.. и вступ. ст. С.В. Гнутовой. М.: Изд-во Московской Патриархии; Древнехранилище, 2005. С. 83−133.Мыц В.Л. Каффа и Феодоро в XV в. Контакты и конфликты. Симферополь: Универсум, 2009. 528 с.Яшаева Т., Денисова Е., Гинькут Н., Залеская В., Журавлев Д. Наследие византийского Херсона / Севастополь: Телескоп, Остин : ИКА Техас. ун-та, 2011. 708 с.Науменко В.Е. «Латиняне» на Мангупе. Уникальный западноевропейский крест-энколпион из раскопок княжеского дворца мангупского городища: проблемы атрибуции и датировки // Вестник ВолГу. Серия 4. История. Регионоведение. Международные отношения. 2020. Т. 25, № 6. С. 100–115.Макаров Н.А., Грешников Э.А., Зайцева И.Е., Подурец К.М., Коваленко Е.С., Мурашев М.М. Невидимые святыни. Вложения в средневековых крестах-энколпионах по данным комплексных аналитических исследований // КСИА. 2020. Вып. 258. 25−45.Пескова А.А. Древнерусские энколпионы XI-XIII веков в русле византийской традиции // Ставрографический сборник. Книга III. Крест как личная святыня. Сб. статей /Состав., науч. ред. и вступ. ст. С.В. Гнутовой. М.: Изд-во Московской Патриархии; Древнехранилище, 2005. С. 134−183.Пескова А.А. Истоки иконографии древнерусских энколпионов // Христианская иконография Востока и Запада в памятниках материальной культуры Древней Руси и Византии: Памяти Т. Чуковой / Отв. ред. Е. Н. Носов. СПб.: Петербургское востоковедение, 2006. С. 121−162.Пескова А.А. Традиция изображения святых на византийских крестах-лериквариях // Archeologia abrahamica. Исследования в области археологии и художественной традиции иудаизма, христианства и ислама / Ред. Л.А. Беляева. М.: Индрик, 2009. С. 285−312.Руденко К. Казанский дракон: образ и символ // ТА. 2005. 1–2 (14–15). С. 92–110.Седова М.В. Ювелирные изделия древнего Новгорода (X–XV вв.). М.: Наука, 1981. 196 с.Сенотрусова П.О. Серьги из средневекового могильника Проспихинская Шивера-IV на Ангаре // Вестник Томского государственного университета. История. 2013. №3. (23). С. 285−288.Cтепанов А.Ю., Степанова Е.П. Фреска XIV века из Чембало // Византийская идея. Византия в эпоху Комнинов и Палеологов / Ред. В. Н. Залесская. СПб.: ГЭ, 2006. С. 162−168.Столяренко Е.Н. Пуговицы из захоронений «Консульской церкви» крепости Чембало (XIV-XV вв.) // Древности 2010. Вып. 9. / Отв. ред. С.В. Дьячков. Харьков: НТМТ, 2010. С. 290−301.Строкова Л. Золотоординський скарб з Василицiв // Пам’ятки України: iсторiя та культура. Рiчник XXXVIII. 2006. С. 34−43.Супруненко О.Б., Приймак В.В., Мироненко К.М. Археологiчнi пам’ятки золотоординського часу Днiпровського лiсостепового лiвобережжя. Київ; Полтава, 2004. 82 с.Терентьев-Катанский А.П. Иллюстрации к китайскому бестиарию. Мифологические животные Древнего Китая. СПб.: Форма Т., 2004. 224 с.Шалобудов В.Н., Андросов В.А., Мухопад С.Е. Раскопки курганов у с. Дмухайловка // Древности степного Поднепровья III-II тыс. до н.э. / Отв. ред. И.Ф. Ковалева. Днепропетровск: ДГУ, 1983. С. 19−27.Федоров-Давыдов Г.А. Кочевники Восточной Европы под властью золотоордынских ханов. Археологические памятники. М.: МГУ, 1966. 276 с.Яровая Е.А. Геральдика генуэзского Крыма. СПб.: ГЭ, 2010. 208 с.Balard M. La Romanie genoise (XII - debut du XV siecle): Roma. Genova: Eсole Francaise de Rome. In 2 Vol, 1978. 1008 pCatalogue of the exhibition of Chi’ng dynasty costume accessories: the National Palace Museum / text by Cheng Chia-hua.Taipei, 1986.

Представлены примеры ледовых повреждений транспортных судов ледового класса при плавании во льдах и результаты расчета ударных нагрузок на корпус при столкновении танкера категории Ice3 и льдины с различным очертанием кромки. Приведены зависимости контактных давлений на борт в носовой оконечности, глубины смятия льда, времени соударения, протяженности линии соприкосновения корпуса и льдины при разной скорости судна, полученные с использованием расчетной методики строительной механики корабля. Впервые установлен значительный рост интенсивности контактных давлений льдины с угловой кромкой на борт при малом увеличении скорости танкера. По результатам 3D моделирования процесса удара льдины в корпус танкера выполнен анализ давлений на борт в средней части судна. Проведено сравнение значений интенсивности контактных давлений с расчетными регламентируемыми величинами в носовой оконечности и середине судна. Полученные результаты указывают на необходимость при проектировании ледовых усилений учитывать превышение нормируемых нагрузок для носовой оконечности в эксплуатационном диапазоне скоростного режима во льдах. Ключевые слова: удар льдины, контактное давление, время соударения, интенсивность нагрузки At present paper the examples of ice-class vessels damages and the results of dynamic loads calculation applied to the hull of a tanker ship with Ice3 class and floe ice with different edge contours are presented. The dependences of contact pressures on the bow part of the vessel, floe ice destruction depth, contact time and area for different speed were obtained with the structural mechanics of the ship methods. Modelling results show a significant increasing the contact pressure intensity of an ice floe with a corner edge on to the vessel hull with the increasing the tanker speed. The 3D numerical model was used for dynamics pressure assessment on the middle part of the vessel. A comparison of contact pressure calculated values with the regulated values for bow and middle parts of the vessel was carried out. The obtained results show the necessity to take into account the exceedance of regulated loads to the bow part of the vessel in actual speed range during the ice navigation conditions. Keywords: ice floe impact, contact pressure, impact time, load intensity

При выходе судна на необорудованный берег днище корпуса касается поверхности грунта, давление грунта на корпус значительно превышает забортное давление воды. Для обеспечения безопасности эксплуатации судна следует знать величину повышенного давления, определять эксплуатационные ограничения или усиливать конструкцию днища корпуса. Сила, действующая на днище, определяет траекторию движения носовой части корпуса. По траектории можно определить эту силу, площадь контакта, давление грунта и его свойства. Зная свойства грунта можно решить и обратную задачу: смоделировать траекторию, силу, максимальное давление и площадь контакта для более тяжелых условий швартовки. Например, при большей бальности волнения, скорости или водоизмещении определить усиления конструкций корпуса: требования к толщине наружной обшивки, размерам днищевых балок. Давление зависит от угла наклона днища судна и характеристик морского дна, поэтому для решения поставленной задачи требуется моделировать форму носовой части и свойства грунта: плотность, коэффициент трения, угол внутреннего трения, сцепление. Для нахождения максимального давления следует определять всю траекторию при контакте с грунтом, так как параметры движения на каждом шаге зависят от предыдущих шагов, то есть от «истории» взаимодействия корпуса с грунтом. На траекторию влияют параметры судна: форма корпуса, скорость, водоизмещение и высота волн в месте швартовки. Корпус судна считается абсолютно жестким телом по отношению к материалу грунта. Грунт рассматривается как идеально жесткопластический материал. Упругие деформации пренебрежимо малы по сравнению с пластическими. When the ship beaches to an unequipped shore, the bottom of the hull contacts the seabed surface, the soil pressure on the hull is higher than water pressure. To ensure the safe beach operation of the ship, we have to know the magnitude of the high pressure, determine operational limitations or gain the hull bottom structure. The force acting on the bottom determines the trajectory of the bow. From the trajectory, this force, contact area, soil pressure and its properties can be determined. Knowing the properties of the soil, the inverse problem can also be solved: to simulate the trajectory, force, maximum pressure and contact area for more rough mooring conditions. For example, with a greater pitching, speed or displacement, determine the reinforcement of the hull structures: requirements for the thickness of the shell, the size of the bottom beams. Pressure depends on the angle of ship bottom inclination and the characteristics of the seabed, therefore, to solve the problem, it is necessary to simulate the shape of the bow and soil properties: density, coefficient of friction, angle of internal friction, coherence. To find the maximum pressure, you should determine the full trajectory in contact with the seabed, since the motion parameters at each step depend on the previous steps, that is, on the “history” of the hull’s interaction with the seabed. The ship's parameters influence the trajectory: hull shape, speed, displacement and wave height at the beaching point. The hull is considered absolutely rigid body against to the material of the soil. Soil is considered as ideally rigid plastic material. Elastic deformations are negligible compared to plastic ones.

Згідно з літературними даними, розробка різноманітних діагностичних моделей повинна бути адаптована до населення конкретного регіону.Мета дослідження – побудувати і провести аналіз регресійних моделей індивідуальних лінійних розмірів малих кутніх зубів залежно від кефалометричних показників практично здорових чоловіків із різних адміністративно-територіальних регіонів України.Матеріали і методи. Проведено комп’ютерно-томографічне дослідження малих кутніх зубів із наступними одонтометрією і кефалометрією. 200 практично здоровим чоловікам-мешканцям різних адміністративно-територіальних регіонів України (північний регіон – 32 мешканці з Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей; південний регіон – 33 мешканці з Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької областей та АР Крим; центральний регіон – 64 мешканці з Вінницької, Черкаської, Кіровоградської, Полтавської та Дніпропетровської областей; західний регіон – 36 мешканців із Волинської, Рівненської, Львівської, Чернівецької, Тернопільської, Хмельницької, Закарпатської та Івано-Франківської областей; східний регіон – 35 мешканців із Харківської, Донецької та Луганської областей). Побудову регресійних моделей індивідуальних лінійних розмірів малих кутніх зубів залежно від кефалометричних показників, проводили за допомогою ліцензійного статистичного програмного пакета Statistica 6.1.Результати досліджень та їх обговорення. За допомогою регресійного аналізу на основі особливостей кефалометричних показників, краніотипу і типу обличчя ми побудували достовірні моделі (із коефіцієнтом детермінації R2 більшим ніж 0,5) індивідуальних лінійних розмірів малих кутніх зубів верхньої і нижньої щелеп у практично здорових чоловіків північного, південного, західного і східного адміністративно-територіальних регіонів України. У більшості випадків, незалежно від регіону, моделі мезіо-дистальних розмірів коронки і шийки малих кутніх зубів побудовані для верхньої, а висоти коронок – для нижньої щелепи. До побудованих моделей індивідуальних лінійних розмірів малих кутніх зубів верхньої і нижньої щелеп із коефіцієнтом детермінації більше 0,5 найчастіше входять: у чоловіків північного регіону України до моделей мезіо-дистальних розмірів – поперечна дуга і ширина ротової щілини (по 10,5 %) та ширина основи носа, ширина нижньої щелепи і довжина тіла нижньої щелепи зліва (по 7,9 %); до моделей присінково-язикових розмірів – висота верхньої частини обличчя (16,0 %), найбільша довжина голови, довжина тіла нижньої щелепи зліва і морфологічна довжина обличчя (по 12,0 %); до моделей висоти коронок – зовнішньоочна ширина (18,7 %) та поперечна дуга і довжина тіла нижньої щелепи зліва (по 12,5 %); у чоловіків південного регіону України до моделей висоти коронок – висота лоба (17,6 %), найбільший обхват голови, ширина основи носа, міжочноямкова ширина і довжина тіла нижньої щелепи справа (по 11,8 %); у чоловіків західного регіону України до моделей мезіо-дистальних розмірів – найбільший обхват голови і відстань між назіон та міжрізцевою точкою (по 14,8 %), поперечна дуга, ширина ротової щілини і довжина тіла нижньої щелепи справа (по 11,1 %); у чоловіків східного регіону України до моделей мезіо-дистальних розмірів – сагітальна дуга, ширина ротової щілини і висота лоба (по 12,8 %), середня ширина обличчя (10,3 %) і довжина тіла нижньої щелепи зліва (7,7 %); до моделей присінково-язикових розмірів – поперечна дуга, ширина ротової щілини, зовнішньоочна ширина, ширина нижньої щелепи і довжина носа (по 14,3 %).Висновки. На основі особливостей кефалометричних показників та типу голови й обличчя у практично здорових чоловіків із різних адміністративно-територіальних регіонів України розроблені достовірні регресійні моделі індивідуальних лінійних розмірів малих кутніх зубів верхньої і нижньої щелеп.

Було обстежено 236 хворих на інфекційні захворювання ЛОР-органів у 2010 р. і 347 хворих у 2015. Мікробіологічне дослідження складалося з виділення збудників, ідентифікації їх за морфологічними, культуральними і біохімічними властивостями.У ході дослідження виявлено, що у період з 2010 до 2015 рр. спостерігалася чітка тенденція зростання питомої частки Candida spp. в етіологічній структурі інфекційних захворювань ЛОР-органів. Незмінною залишалася значуща роль S. aureus і S. epidermidis та стрептококів групи viridans, а зменшення їх відносної частки було обумовлене розширенням спектру збудників за рахунок інших опортуністичних мікроорганізмів (ентерококів, ентеробактеру, протея, коринебактерій, кишкової та синьогнійної паличок). S. aureus був представлений значною мірою у всіх ЛОР-органах, стрептококи групи viridans переважали у носоглотці, а S. epidermidis частіше за всіх виділяли з носа. Захворювання були обумовлені у більшості випадків грибково-бактерійними асоціаціями. Частка грибів роду Candida становила 22,9 %, причому 85,8 % штамів, виділених із слизової оболонки зіва (далі – із зіва), і 81,8 % штамів, виділених із зовнішнього вуха, були представлені в асоціаціях із бактеріями.Отримані дані свідчать про необхідність визначення етіологічно значимої флори, яка спричинює захворювання ЛОР-органів і органів дихання, її моніторингу як на рівні конкретного хворого, так і на регіональному і на рівні країни.

В статье приводятся аналитические и численные результаты по динамике и акустике кавитационного пузырька при повышении внешнего давления. В начале рассматривается модельная задача о сжатии пузырька вплоть до коллапса при мгновенном повышении давления. При этом уравнение Рэлея-Плессета рассматривается с учетом газосодержания, поверхностного натяжения и вязкости. Акустическое давление, вызванное сжатием пузырька, записанное в безразмерном виде, определяется как с привлечением формул, так и численным путем. Показано, что если наряду с паром, внутри пузырька имеется некоторое количество газа, скорость его сжатия и акустическое давление оказываются конечными вплоть до полного схлопывания. Кроме того, возможно многократное повторение цикла расширения-сжатия с затуханием амплитуды колебаний. На каждом периоде колебаний вблизи момента времени коллапса (достижения минимального радиуса) наблюдается импульсное возрастание давления. Во второй части аналогичное исследование проводится для случая, когда кавитационный пузырек возникает в закругленной носовой части подводного крылового профиля. При этом демонстрируется зависимость динамического поведения пузырька и вызываемого им в заданной точке контура профиля акустического давления от типа профиля, его толщины и угла атаки. По периоду первого цикла схлопывания спектральные параметры акустического импульса определяются как у эквивалентного треугольного импульса. Presented in this paper are analytical and numerical results on dynamics and acoustics of a cavitation bubble in adverse external pressure gradient. First considered is a model problem of bubble collapse due to instantaneous increase of pressure. Therewith, the Rayleigh-Plesset equation is treated with account of gas content, surface tension and viscosity. Non-dimensional acoustic pressure caused by the compression of the bubble, is determined both with use of relevant formulae and numerically. It is shown that if together with vapor the bubble contains some quantity of gas, than its collapse rate and acoustic pressure during compression turn out to be finite. In addition, multiple expansion compression cycles are possible. For each period of bubble radius variation there occurs near the moment of collapse (moment of reaching a minimum radius) an impulse acoustic pressure rise. In the second part of the paper a similar investigation is carried out for the case when the bubble occurs near the rounded leading edge of a hydrofoil. Demonstrated therewith is the dependence of the bubble dynamic behavior and accompanying acoustic pressure pulses upon the foil type, thickness and angle of attack. Based on the period of the first bubble collapse cycle the spectral parameters of the induced acoustic pressure impulse are determined as for an equivalent triangular impulse.

Уроджена вада щелепно-лицевої ділянки з вираженим недорозвитком нижньої щелепи як наслідок зменшення ротової порожнини і западання язика перешкоджає змиканню піднебінних пластинок з формуванням щілини м’якого піднебіння, що часто поєднується з множинними іншими аномаліями. В основі даного синдрому лежить аномалія росту і розвитку зародка, що характеризується порушенням розвитку початкового зародкового стану (внаслідок вади першої зябрової дуги). Язик розміщений сильно назад, досягаючи синусів носа, між глотково-піднебінними дужками, які орієнтовані сильно вниз. Розвиток цих аномалій зумовлений деякими інфекціями матері під час вагітності або нейрогенетичними порушеннями, наявністю механічної компресії всередині матки, а також вони можуть виникати внаслідок сімейної спадковості (на їх користь вказують вади обличчя в деяких членів однієї чи іншої родини). Основні діагностичні критерії: мікрогнатія (мала, коротка нижня щелепа) та (або) ретрогнатія (запала нижня щелепа). У хворого характерний профіль, подібний на пташиний рот, «пташине обличчя», рот до кінця не закривається, тому його називають «ротом акули»; глосоптоз (недорозвиток та западання язика) – невелика і втягнута нижня щелепа не може тримати язика в нормальному положенні, так що він впадає назад у гіпофаринкс, здавлюючи надгортанник, який відіграє роль клапана та перешкоджає проникненню повітря, одночасно порушується і ковтання. Іноді відмічається макроглосія, язик прирощений до м’яких тканин дна ротової порожнини; щілина м’якого піднебіння або «стрілчате піднебіння» (одно- чи двобічне незрощення). Усі ці аномалії спричиняють респіраторний дистрес-синдром, порушення дихання, неспокій, диспное з брадипное, постійний ціаноз, які особливо виражені при положенні дитини на спині, асфіксію при годуванні дитини, утруднення чи неможливість ковтання, блювання, з часом – атрепсію і порушення окостеніння. Ізольовані випадки аномаладу П’єра Робена завжди спорадичні. Аномалад є складовою частиною синдрому множинних уроджених вад розвитку, успадкування визначається залежно від типу успадкування основного синдрому. Актуальними при даному синдромі є виключення всіх несприятливих факторів у допологовий період розвитку дитини, пренатальна діагностика, проведення медико-генетичного консультування з метою попередження народження дитини зі спадковим захворюванням.