Journal articles on the topic 'Нормативи бойової підготовки'

Актуальність дослідження. Статтю присвячено вивченню проблеми стресу, який є основним чинником, що впливає на життя людей, та тісно пов’язаний з їх психічним здоров’ям, фізичним та соціальним благополуччям. Це стає вкрай актуальним, коли під час бойових дій практично всі військовослужбовці переживають бойовий стрес. Його наслідки можуть проявлятися не тільки у гострому періоді у вигляді бойових стресових реакцій, поведінкових порушень, але й у більш віддаленому періоді у вигляді посттравматичних стресових розладів, сімейних, побутових та професійних проблем, асоціальної поведінки, розвитку психічних розладів. Мета дослідження: здійснити систематизацію наукових досліджень проблеми стресу, проаналізувати сучасну систему охорони психічного здоров’я військовослужбовців у провідних країнах-партнерах НАТО та окреслити основні напрями вдосконалення української системи профілактики та контрою бойового стресу у військовослужбовців. Методи дослідження. Аналіз, порівняння, узагальнення, систематизація та інтерпретація отриманих даних дозволили проаналізувати наукову літературу та нормативно-правові документи щодо стресу, бойового стресу, сучасну систему охорони психічного здоров’я військовослужбовцівСША та провідних країн-партнерів НАТО, запропонувати шляхи вдосконалення української системи профілактики та контролю бойового стресу у військовослужбовців. Результати. Для запобігання, ідентифікації та управління небезпечною поведінкою та бойовими стресовими реакціями, які можуть виникати у військовослужбовців під час участі в бойових діях, розробляються програми контролю бойового та оперативного стресу (COSC). Програми СOSC направлені на покращення виконання бойових завдань, збереження боєготовності та боєздатності військовослужбовців та підрозділів, запобігання або мінімізацію негативного впливу бойового стресу на соматичне, психічне та соціальне здоров’я військовослужбовців, найшвидше повернення особового складу до виконання бойових завдань. Програми СOSC діють протягом всього процесу виконання бойових завдань військовослужбовцями (підготовка, участь у бойових діях, повернення з подальшою реадаптацією до мирного життя). Висновки. Теорія збереження ресурсів С. Хобфолла найбільш повно та обґрунтовано пояснює генезис бойового стресу, що виникає у військовослужбовців під час діяльності в екстремальних умовах. Згідно з цією теорією стрес виникає, коли ключові ресурси людини (здоров’я, благополуччя, родина, почуття власного достоїнства, мети та сенсу життя) перебувають під загрозою втрати, загублені або не вдається їх відновити після значних зусиль. Визначено, що бойовий стрес є процесом впливу факторів бойової обстановки на психіку військовослужбовця, що супроводжується зниженням рівня психологічної безпеки особистості та появою неспецифічних доклінічних психологічних проявів, які у сукупності уявляються поняттям «бойова психологічна травма особистості» або сягають специфічних нозологічних ознак психічних розладів, об’єднаних у категорію «бойова психічна травма». Для запобігання виникнення та розвитку бойового стресу необхідно розробляти та впроваджувати систему профілактики та контролю бойового стресу у військовослужбовців, яка повинна складається з заходів психологічної роботи, що проводяться на трьох етапах: підготовчому (перед виконанням бойових завдань), етапі безпосереднього виконання завдань у зоні бойових дій, завершальному етапі (після виконання завдань після повернення в пункт постійної дислокації).

Наукова праця є теоретико-експериментальним дослідженням проблеми підвищення рівня стресостійкості поліцейських, що виконують службово-бойові завдання в зоні проведення ООС, за допомогою засобів фізичної підготовки. Надано загальну характеристику поліцейських функцій в зоні проведення ООС, наведено правові підстави їх виконання, розглянуто нормативно- правові акти щодо їх реалізації. На основі теоретичного аналізу досліджуваної проблеми, а саме опанування психологічної підготовки правоохоронців, що виконують службово-бойові завдання в районах активних бойових дій, був розглянутий зарубіжний досвід провідних країн світу, зокрема США, Великобританії, ФРН, виокремлені базові постулати психологічної підготовки правоохоронців. Узагальнення наукових підходів до визначення сутності поняття психологічної підготовки поліцейських дало можливість дійти висновку, що така підготовка – це цілісний і організований процес формування у поліцейських психічної стійкості і психологічної готовності до дій у бою, в складних і небезпечних умовах, в обстановці, яка різко змінюється, під час тривалої нервово-психологічної напруги, подолання труднощів, пов’язаних із виконанням військового обов’язку як у воєнний, так і у мирний час. Розкрито завдання, засоби та способи психологічної підготовки в бойових умовах. З урахуванням вимог нормативно-правової бази, концептуальних засад методологічних підходів були розроблені авторські комплекси фізичних вправ, спрямованих на вдосконалення психологічної підготовки поліцейських, що виконують службово-бойові завдання в зоні проведення ООС на другій лінії оборони. Реалізація запропонованих комплексів фізичних вправ відбувалась під час проведення педагогічного експерименту, до участі в якому були залучені поліцейські полку поліції особливого призначення, що виконували службово-бойові завдання для стримування агресії Російської Федерації в Донецькій області. На формувальному етапі дослідження в експерименті взяло участь 60 осіб, з яких 30 осіб склало експериментальну групу, 30 – контрольну групу. Формами реалізації педагогічного експерименту були індивідуальні заняття (5 тренувань), групові заняття (15 тренувань) самостійні заняття (5 тренувань). Ефективність змістовно розроблених та експериментально впроваджених комплексів фізичних вправ, спрямованих на вдосконалення психологічної підготовки поліцейських, була доведена на контрольному етапі експериментальної роботи.

Актуальність. Підготовка офіцерів медичної служби запасу є одним з пріоритетних завдань, що стоїть перед вищими військовими навчальними закладами та профільними кафедрами медичних закладів вищої освіти (ЗВО) України. Актуальність теми дослідження обумовлена соціальним замовленням суспільства на підготовку лікарів, здатних професійно надавати допомогу в бойових та екстремальних ситуаціях та підвищенням ефективності професійного психологічного відбору кандидатів на навчання на військових кафедрах. Професійно-психологічний відбір (ППВ) є одним з пріоритетних напрямків психологічного забезпечення підготовки офіцерів запасу в медичних ЗВО, який дозволяє прогнозувати успішність навчання і регулювати відповідність кандидатів на навчання вимогам військової підготовки і служби, підвищити прогностичний рівень оцінки їх професійної придатності на етапі ППВ, використовувати отримані при проведенні ППВ кандидатів характеристики в навчально-виховній роботі для їх подальшого формування і розвитку. Мета дослідження: дослідити та проаналізувати проблеми підвищення ефективності професійного психологічного відбору кандидатів на навчання на кафедрі медицини катастроф та військової медицини за програмою підготовки офіцерів медичної служби запасу. Матеріали та методи. Нормативно-правові документи України, результати соціологічних досліджень та методики оцінки військово-мотиваційної спрямованості особистості, рівня нервово-психічної стійкості, професійної придатності до успішного навчання у військовому навчальному підрозділі ЗВО. Результати. Авторами проаналізовано результати власних досліджень а саме рівень адаптивних здібностей кандидатів на навчання на кафедрі медицини катастроф та військової медицини, рівень розвитку якостей кандидатів на навчання та відсоткова шкала ступеня розвитку інтелекту. Висновки. Професійна підготовка офіцера медичної служби запасу – це складний і багатоплановий процес, який багато в чому визначає якість медичного забезпечення військ у мирний і воєнний час, підвищення ефективності якого – одна з найбільш актуальних проблем військово-медичної освіти. Одними з елементів для вирішення цього завдання є якісне проведення професійного психологічного відбору кандидатів для вступу на військові кафедри та високий рівень професійної компетентності офіцера-викладача. Це стане запорукою подальшого розвитку студента як майбутнього військового фахівця, готового до виконання завдань у реальних бойових умовах служби в армії, формування моральної і психологічної готовності до захисту Батьківщини, вміння підтримувати військову дисципліну, навчати і виховувати підлеглих.

Приймаючи участь у бойових діях, військовослужбовець екіпірується засобами індивідуального бронезахисту, що призводить до необхідності змінювати підхід до його підготовки. Запропоновано змінити окремі елементи прийомів стрільби та послідовність їх виконання при підготовці військовослужбовця. Для проведення оцінювання методики виконання прийомів та правил стрільби з урахуванням впливу засобів індивідуального бронезахисту введено критерії оцінювання: час на виконання елементів методики, ймовірність захисту військовослужбовця в умовах вогневого контакту, при положенні для стрільби стоячи, енергетичні витрати військовослужбовця на виконання прийомів стрільби. Проведено практичне порівняння існуючої методики та методики, яка пропонується до впровадження при виконанні прийомів і правил стрільби в ході виконання нормативів з вогневої підготовки, та викладено їх результати.

Вступ. Головною метою управління Медичними силами Збройних Сил України (Медичні сили) є підтримання визначеного рівня бойової та мобілізаційної готовності органів управління медичним забезпеченням, медичних підрозділів військових частин і військово-медичних закладів, їх всебічна підготовка до застосування та ефективної реалізації можливостей під час вирішення поставлених завдань. Мета. Визначення сучасних підходів до управління Медичними силами Збройних Сил України в мирний час та в особливий період. Матеріали та методи. Використані законодавчі та нормативно-правові акти, керівні документи, інформаційно-довідкові матеріали, монографії та наукові статті у відкритих виданнях щодо управління Збройними Силами (ЗС) України та їх медичним забезпеченням. Методи дослідження: бібліографічний, аналітичний, системного підходу, узагальнення, прогностичний. Результати. Наведено основні положення управління військами (силами) у ЗС України, що здійснюється для підтримання готовності військ (сил) до виконання завдань за призначенням, їх підготовки та успішного виконання завдань у ході ведення операції (бойових дій). Висвітлено вимоги, завдання та функції військового управління. Розкрито поняття системи та органів управління військами (силами). Детально розглянуто систему управління медичним забезпеченням ЗС України у мирний час і в особливий період. Наведено перелік органів управління медичним забезпеченням ЗС України на всіх рівнях військового управління. Схематично представлено систему управління медичним забезпеченням ЗС України у мирний час і в особливий період, а також ієрархію органів управління медичним забезпеченням ЗС України. Висновки. На даному етапі розвитку системи медичного забезпечення ЗС України під управлінням медичним забезпеченням слід розуміти цілеспрямовану діяльність командувача Медичних сил ЗС України, начальників (органів управління) медичним забезпеченням, начальників медичних служб військових частин щодо впливу на підпорядковані сили і засоби з метою виконання завдань за призначенням та досягнення поставленої мети. Управління медичним забезпеченням здійснюється командувачем Медичних сил у загальній системі управління ЗС України через пункти управління та базується на загальних принципах і вимогах, що лежать в основі управління військами (силами).

Тривале виконання службово-бойових завдань в екстремальних умовах значно знижує психологічну безпеку та витривалість військовослужбовців. Для її відновлення військовослужбовцям потрібними стають стороння допомога, штучне створення умов спокою і безпеки та усвідомлення набутого досвіду. Таке усвідомлення досвіду стає ключовим моментом у її коригуванні. Корекція набутих навичок є важливим аспектом збереження психологічної надійності фахівців, оскільки невдачі, які повторюються, ведуть до зниження професійної самооцінки, мотивації і, як наслідок, до відмови від виконання поставленого завдання чи звільнення зі служби. Етап психологічної допомоги є вкрай важливим для зниження рівня психогенних втрат особового складу при виконанні службово-бойових завдань в екстремальних (бойових) умовах, а також для відновлення психологічної безпеки особистості військовослужбовця.Надання першої психологічної допомоги військовослужбовцям в екстреальних умовах виконання службово-бойових завдань здійснюється на трьох рівнях: перший рівень – співслужбовець постраждалого, другий рівень – безпосередній командир, третій рівень – психолог військової частини. Перша (екстрена) психологічна допомога на першому рівні передбачає виконання таких дій: убезпечити постраждалого, за потреби надати необхіду першу медичну допомогу; оцінити психічний стан постраждалого, визначити його найбільш суттєві ознаки, тип та реалізувати дії, що припиняють розгортання цього стану; задовольнити першочергові фізіологічні потреби; емоційно, соціально підтримати, вислухати, за можливості покликати близького товариша; передати контроль над собою самому постраждалому; зберегти гідність постраждалого; організувати подальшу допомогу. По-перше, співслужбовець має доповісти безпосередньому командиру про негативний стан постраждалого. По-друге, за умов близькості знаходження психолога частини, пункту психологічної допомоги, мобільного пункту психологічної допомоги забезпечити надходження від них кваліфікованої допомоги постраждалому. Суб’єктом першої психологічної допомоги військовослужбовцю на другому рівні є безпосередній командир постраждалого. Роль командира при наданні першої психологічної допомоги полягає у такому: оцінити стан постраждалого; прийняти рішення про необхідність зміни обсягу службового навантаження, про зміни харчового, речового та іншого забезпечення постраждалого військовослужбовця; про переміщення військовослужбовця далі – в місце тимчасової та постійної дислокації частини і у зворотному напрямку; організувати надходження кваліфікованої психологічної допомоги. Суб’єктом першої психологічної допомоги військовослужбовцю на третьому рівні є психолог військової частини. Основним завданням є навчити військовослужбовців і командирів усіх рівнів розпізнавати негативні психічні реакції та стани, а також натренувати військовослужбовців виконувати заходи першої (екстреної) психологічної допомоги в ході занять з психологічної підготовки та спеціальної психологічної підготовки до участі в бойових діях.Психолог також надає командиру підрозділу висновки щодо психічного стану військовослужбовця та рекомендації щодо його індивідуально-психологічних особливостей, які потенційно можуть знижувати ефективність службово-бойової діяльності, обмежувати залучення військовослужбовця до виконання певних завдань тощо. Отримані наукові результати щодо організації та надання першої психологічної допомоги військовослужбовцям в ході виконання службово-бойових завдань в екстремальних умовах відповідають структурі психологічної служби НГУ, її нормативно-правовій базі, завданням психологічної роботи.

У статті розглянуті особливості застосування безпілотних літальних апаратів в Антитерористичній операції на сході України та особливості застосування ударних безпілотних літальних апаратів у військових конфліктах сучасності. Звертається увага на такий клас ударних безпілотних літальних апаратів, як баражуючий боєприпас, який є альтернативою розвідувально-ударним безпілотним літальним апаратам. Показано, що в Україні створено низку ударних безпілотних літальних апаратів різних класів, але більшість з них на теперішній час перебуває на стадії розробки та заводських випробувань. Доведено, що на використання ударних безпілотних літальних апаратів в операції Об’єднаних сил впливають чинники, що враховують виробництво власних бойових безпілотних літальних апаратів, закупівлю бойових безпілотних літальних апаратів за кордоном, управління їх застосуванням, систему підготовки фахівців із застосування бойових авіаційних комплексів та нормативні документи щодо застосування цих комплексів. Розроблено рекомендації щодо підвищення ефективності застосування ударних безпілотних літальних апаратів в операції Об’єднаних сил.

Проаналізовано сутність сучасних напрямів створення та функціонування системи кібероборони держави. Розроблено єдиний підхід в Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту України щодо реалізації заходів із підготовки та ведення кібероборони. Обґрунтовано теоретичні засади нормативно-правового забезпечення діяльності у сфері кібероборони, в умовах набуття бойових спроможностей складовими сектору безпеки і оборони держави запропоновано створення відповідних підрозділів виявлення вразливостей і реагування на кіберінциденти та кібератаки щодо об’єктів кіберзахисту, в зазначених вище структурах. Визначено основні завдання системи кіберооборони України.

Вступ. Висвітлення основних історичних моментів становлення кафедри анестезіології та реаніматології Української військово-медичної академії за 25 років є актуальним для відтворення цілісної картини історії кафедри, етапності та періодичності її реорганізації та розвитку. Дослідження вкладу тих науково-педагогічних працівників, які стояли біля витоків створення кафедри, а також тих, хто вносив зміни в навчальний процес, узагальнюючи досвід бойових дій на сході України, і сьогодні продовжує їх справу є важливим аспектом історико-медичного дослідження. Мета. Розглянути питання процесу становлення і розвитку кафедри анестезіології та реаніматології Української військово-медичної академії. Матеріали та методи. Матеріалами для статті служили нормативно-правові акти, що стосуються реформування системи військово-медичної освіти, звіти про роботу кафедри. Використано історичний, аналітичний і бібліосемантичний методи. Результати. За період свого існування кафедра анестезіології та реаніматології УВМА внесла вагомий внесок у підготовку та перепідготовку фахівців як для медичних закладів Збройних Сил України, так і для медичних закладів МОЗ України. У процесі створення кафедри був збережений науковий потенціал її співробітників, їх досвід, наукові та практичні здобутки, що дозволило за відносно короткий термін сформувати науково-педагогічний і науковий колектив кафедри, ефективно організовувати навчальний процес з слухачами Української військово-медичної академії, лікарями-анестезіологами та лікарями інших спеціальностей лікувальних закладів Міністерства оборони України, розвивати наукову, методичну і виховну роботу науково-педагогічних працівників кафедри та вивести систему підготовки військових анестезіологів на якісно новий рівень. Завдяки плідній роботі співробітників кафедри відбулося 23 випуски слухачів-анестезіологів, підготовлено 191 військового лікаря-анестезіолога. Висновки. За порівняно невеликий термін свого існування кафедра анестезіології та реаніматології УВМА внесла вагомий внесок у підготовку та перепідготовку фахівців як для Збройних Сил України, так і для інших військових формувань і лікувальних закладів України. На сьогоднішній день кафедра анестезіології та реаніматології єдина в Україні, яка здійснює післядипломну підготовку та перепідготовку військово-медичних кадрів за фахом «Анестезіологія та інтенсивна терапія» для зміцнення обороноздатності країни з урахуванням досвіду АТО/ООС.

Мета роботи – дослідження ролі та вкладу Української військово-медичної академії (УВМА) у медичне забезпечення Збройних Сил (ЗС) України під час антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил (АТО/ООС). Матеріали та методи. Використано нормативно-правові акти з питань національної безпеки держави та охорони здоров’я в Україні, керівні документи Міністерства оборони України, публікації у відкритих наукових джерелах, щорічні звіти УВМА. Об’єкт дослідження – система підготовки медичного персоналу для Медичних сил Збройних Сил України (Медичні сили). Предмет дослідження – робота УВМА щодо підготовки медичного персоналу для Медичних сил та наукового супроводження розвитку системи медичного забезпечення ЗС України під час АТО/ООС. Методи дослідження – бібліографічний, статистичний, аналітичний, системного підходу. Результати. Вклад УВМА в медичне забезпечення ЗС України не зводився лише до навчальної роботи з підготовки військових лікарів для потреб військових частин і військово-медичних закладів, а також був вагомим та значущим у таких напрямах діяльності військової медицини як практичне надання медичної допомоги пораненим, ураженим, травмованим і хворим військовослужбовцям у військово-медичних закладах в районах проведення АТО/ООС та на клінічних базах УВМА, в питаннях наукового супроводження розвитку системи медичного забезпечення ЗС України, у тому числі розроблення нормативно-правових і керівних документів з медичного забезпечення, медико-технічних вимог сучасних зразків евакуаційно-транспортних засобів, спеціальної медичної техніки, комплектно-табельного оснащення Медичних сил та індивідуальних засобів медичного захисту. Висновки. УВМА зроблено значний внесок у медичне забезпечення ЗС України під час АТО/ООС зокрема в питання комплектування Медичних сил підготовленим медичним персоналом, надання медичної допомоги пораненим, ураженим, травмованим і хворим військовослужбовцям та наукового вирішення проблем медичного забезпечення військ в умовах бойових дій.

У статті представлено результати експериментальної перевірки ефективності навчання майбутніх офіцерів-прикордонників правильного оформлення бойових графічних документів за стандартами НАТО. З’ясовано, що труднощі, на які натрапляють науково-педагогічні працівники вищих військових навчальних закладів під час викладання навчального матеріалу, пов’язані з низьким рівнем володіння іноземною мовою як викладачів, так і курсантів, нормативною невизначеністю (недосконалістю) методичних підходів до використання графічних умовних знаків для відображення відповідної інформації в різних документах і програмних продуктах, а звідси й суперечливим трактуванням вимог до бойових графічних документів на кафедрах і факультетах.Експериментально встановлено, що рівень ефективності навчання майбутніх офіцерів-прикордонників правильного оформлення бойових графічних документів за стандартами НАТО значно підвищується за умов проведення тематичних тренінгів (взаємного відвідування занять викладачами зацікавлених кафедр) зі спеціального перекладу, на які залучається науково-педагогічний склад і курсанти, напередодні практичних занять за визначеною тематикою; постійного обговорення під час методичних заходів (конференцій, спільних нарад, комплексних інструкторсько-методичних занять тощо) результатів порівняльної характеристики нормативних документів, що регламентують порядок використання бойових графічних документів силовими відомствами країн НАТО та України; регулярної участі у міжнародних навчаннях й інших релевантних заходах науково-педагогічного складу з подальшою підготовкою звітних матеріалів (бюлетенів передового досвіду) з метою опрацювання чітких вимог до оформлення та використання бойових графічних документів за стандартами НАТО під час проведення всіх видів занять з майбутніми офіцерами-прикордонниками.

У статті коротко надаються історичні факти використання приватних військових компаній у світі: за часів Риму і Карфагену; часів занепаду Римської імперії; в епоху Середньовіччя; укладання Вестфальського миру; Великої Французської революції; в ХІХ столітті; в період 1940-1970 років ХХ століття. Визначаються передумови виникнення і розвитку приватних військових компаній у світі в ХХстолітті. Описується досвід США щодо нормативно – правового регулювання діяльності приватних військових компаній. Характеризуються фактори, які посилили активність розвитку приватно – військових компаній. Окреслюється перелік функцій, які можуть виконувати приватні військові компанії, а саме: воєнізована охорона людей і об’єктів, зокрема посольств або нафтопроводів; охорона гуманітарних місій; участь у миротворчих цілях, в т.ч., під егідою ООН; розмінування; розвідувальна діяльність і оцінка ситуації безпеки в регіоні; технічне обслуговування та використання бойових комплексів і техніки; боротьба з піратством; евакуація населення з територій, де точаться збройні конфлікти; професійна підготовка сил місцевої поліції або військових; здійснення функцій поліції там, де не працюють правоохоронні органи; утримання під вартою і конвоювання затриманих або ув’язнених; підготовка цивільних осіб до роботи в надзвичайній обстановці; повноцінну участь в бойових операціях – спільно з кадровими частинами або окремо. Наголошується на широкому спектрі використання приватних військових компаній у різних регіонах світу. Аналізується правова база діяльності приватних військових компаній у США, Південно – Африканській республіці, Швейцарії, Китаї. Надається перелік іноземних приватних військових компаній, які приймають найбільш активну участь сьогодні в міжнародних конфліктах. Висвітлюються факти участі Російської Федерації у конфліктах, в яких їй доводиться активно використовувати приватні військові компанії.

Актуальність. У статті обґрунтовано проблемні питання превентивної (профілактичної) медицини у системі медичного забезпечення Збройних сил України (ЗСУ); розкрито сутність заходів здоров’язбережувальної реабілітації військовослужбовців, які беруть участь у бойових діях. Запропоновано дискусійний характер розв’язання зазначеної проблеми, визначено шляхи налагодження співпраці медичної служби ЗСУ та системи охорони здоров’я цивільного населення в рамках єдиного здоров’язбережувального простору. Проведено аналіз досліджень і наукових публікацій з визначенням прогалин змістової сутності державних механізмів формування готовності державних службовців освіти до здоров’язбережувальної діяльності на міждисциплінарному рівні, здібностей до управління інноваційним розвитком медичної системи. Це дозволило зорієнтуватися в цілепокладанні стратегічного планування реабілітаційних процесів (орієнтація на цінності вітчизняної культури здоров’я й облік змін розвитку здоров’язбережувального простору) і тактичних цілей (оновлення змісту медичного забезпечення ЗСУ, реалізації особистісно орієнтованого, аксіологічного та культурологічного підходів і ін.).Мета статті полягає в обґрунтуванні необхідності вдосконалення механізмів державного управління з відпрацюванням певної системи міжвідомчої комунікації для побудови дієздатного та системного підходу до організації проведення реабілітаційних заходів та заходів превентивної медицини у системі медичного забезпечення військ Збройних сил України в рамках єдиного медичного простору охорони здоров’я цивільного населення України під час дії особливого періоду.Для досягнення зазначеної мети виникла необхідність визначення шляхів розв’язання наявної проблеми, що своєю чергою передбачає проведення досліджень з вирішенням таких завдань:– проаналізувати еволюцію заходів щодо організації медичного забезпечення ЗСУ під час особливого періоду в контексті реалізації державної політики України у сфері охорони здоров’я, виходячи з комплексного аналізу чинної нормативно-правової бази та наявних літературних джерел;– розкрити сутність і зміст концептуальних засад формування та реалізації державної політики України у сфері охорони здоров’я щодо забезпечення умов ефективної роботи комплексної системи збереження здоров’я військовослужбовців сил оборони Збройних сил України та членів їхніх сімей за рахунок створення ефективної системи реабілітації та проведення заходів превентивної медицини в рамках єдиного медичного простору охорони здоров’я цивільного населення та медичного забезпечення ЗСУ під час особливого періоду;– розробити концепт здоров’язбережувальної моделі провідних напрямів управлінського впливу на ефективну роботу механізмів медичного забезпечення військ щодо збереження здоров’я військовослужбовців та організації дієвої системи реабілітації військовослужбовців сил оборони Збройних сил України та членів їхніх сімей;– розкрити сутність та зміст заходів політики на найвищому урядовому рівні в напрямі профілактики та збереження здоров’я з урахуванням соціальних детермінант;– охарактеризувати роль підготовки військових фахівців з питань проведення профілактичних та реабілітаційних заходів як складника цілісної загальнодержавної системи охорони здоров’я;– окреслити рівень діючої системи медичного забезпечення військ щодо проведення заходів превентивної медицини та реабілітації військовослужбовців сил оборони Збройних сил України в контексті впровадження провідної методології НАТО.Методологія. Методологічною основою дослідження стали: законодавча та нормативна база, публікації та дослідження щодо системного підходу, який використовувався для розв’язання більшості завдань механізмів управління вдосконаленням системи охорони здоров’я України у контексті медичного забезпечення Збройних сил України в рамках єдиного здоров’язбережувального простору.Методи. Для вивчення законодавчих актів і нормативних документів застосовувалися системно-аналітичний метод та метод контент-аналізу. Використані у статті методи становлять поєднання наукових принципів, загальнофілософських, загальнонаукових, спеціальних методів і методологічних підходів до обґрунтування управлінських процесів щодо впровадження прогресивних перетворень медичного обслуговування військовослужбовців ЗСУ. У статті дотримані принципи об’єктивності, науковості, плюралізму, системності, послідовності, цілісності, комплексності та конкретності.Наукова новизна. Уточнено механізми впливу державного управління здоров’язбережувальним контентом комплексної реабілітації як організаційною умовою медичного забезпечення збройних сил України (ЗСУ); розкрито сутність заходів превентивної медицини та комплексної реабілітації військовослужбовців, які беруть участь у бойових діях. Запропоновано дискусійний характер розв’язання зазначеної проблеми на державному рівні, визначено шляхи створення системи міжвідомчої комунікації в рамках єдиного здоров’язбережувального простору України для побудови дієздатного та системного підходу до організації ефективної системи комплексної реабілітації військовослужбовців, залучених до участі в Операції Об’єднаних Сил, та членів їхніх сімей.Об’єкт дослідження – здоров’язбережувальний складник медичного забезпечення військ та система комплексної реабілітації військовослужбовців ЗСУ, які залучені до проведення бойових операцій, і членів їхніх сімей. Предмет дослідження – теоретичні засади механізмів управління медичним забезпеченням ЗСУ щодо створення дієздатної системи комплексної реабілітації та системи збереження здоров’я військовослужбовців.Висновки. Відповідно до Закону України «Про реабілітацію у сфері охорони здоров’я» (ВВР), 2021, № 8) визначено багатогранність (медичні, правові, організаційні та економічні засади проведення реабілітації особи з обмеженнями повсякденного функціонування у сфері охорони здоров’я з метою досягнення та підтримання оптимального рівня функціонування у її середовищі існування. Законодавство України про реабілітацію базується на Конституції України та складається з Основ законодавства України про охорону здоров’я.

Мета дослідження: провести аналіз та узагальнення даних літературних джерел щодо сучасного стану профілактики серцево-судинних захворювань у військовослужбовців Збройних Сил України. Матеріали та методи. Аналітична база даних сформована з 80 наукових праць, в тому числі нормативно-правових документів і статистично-довідкових матеріалів (з них 4 – англомовних). Огляд літератури здійснено з використанням системного підходу та системного аналізу, бібліосемантичного методу. Результати. Огляд літератури показав позитивні тенденції в системі профілактики серцево-судинних захворювань у військовослужбовців Збройних Сил України, а саме: розроблена та запроваджена функціонально-організаційна модель профілактики серцево-судинних захворювань у військовослужбовців на рівні первинної медичної допомоги; розроблене навчально-методичне забезпечення щодо удосконалення підготовки військових лікарів загальної практики-сімейної медицини та молодших спеціалістів з медичною освітою з питань профілактики серцево-судинних захворювань; запроваджено методичне забезпечення підвищення поінформованості військовослужбовців з питань здорового способу життя; створено на базі Клініки амбулаторної допомоги Національного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ» «Школи здоров’я для хворих на артеріальну гіпертензію військовослужбовців з коморбідними тривожними і депресивними розладами» та запроваджено комплексний підхіду до організації лікування та реабілітації військовослужбовців-учасників бойових дій з артеріальною гіпертензією. Проте існує низка проблемних питань, які потребують вирішення: необхідно створити галузевий клінічний протокол щодо профілактики серцево-судинних захворювань у військовослужбовців; не регламентовано проведення виявлення факторів ризику серцево-судинних захворювань призовникам на рівні військових комісаріатів; не визначено роль і місце цивільних закладів охорони здоров’я та закладів освіти, громадських і волонтерських організацій в реалізації профілактики серцево-судинних захворювань в період до призову в лави Збройних сил України. Висновки. Узагальнення сучасних наукових даних показало, що існуюча система профілактики серцево-судинних захворювань у військовослужбовців потребує удосконалення відповідно до стандартів НАТО, де найважливіше місце займають превентивні заходи.

У статті зазначено, що відбувається постійне переформатування професійної підготовки курсантів з метою забезпечення їхніх ефективних дій (бойової діяльності) в екстремальних умовах зовнішнього середовища, за наявності значних фізичних і психологічних напружень, наростаючої втоми та інших несприятливих чинників бойової діяльності. Для організації високоякісної підготовки курсантів до професійної діяльності засобами Бойової армійської системи провідну роль відіграють основні положення Тимчасової настанови з фізичної підготовки в Збройних Силах України; щорічних директив Генерального штабу Збройних Сил України та відповідних наказів Генерального штабу Збройних Сил України. Бойова армійська система передбачає тактичну, вогневу, фізичну (загальну і спеціальну) підготовку і тактичну медицину.Окреслено основні положення, які регулюють запровадження бойової армійської системи у процес професійної підготовки майбутніх офіцерів ВМС у закладах вищої військової освіти України. Методологію дослідження становлять основні положення теорії пізнання та такі підходи як акмеологічний, задачний, діяльнісний й взаємодоповнювані методи, зокрема, контент аналіз, узагальнення, вивчення документації. Наукова новизна дослідження полягає в окресленні нормативно-правових основ впровадження бойової армійської системи у професійну підготовку майбутніх офіцерів.Зроблено висновок, що високоякісна підготовка офіцерів тактичного рівня Військово-Морських Сил передбачає комплексність та неперервність її забезпечення, ґрунтування на розумінні й усвідомленні мети, завдань і механізмів їх реалізації та методично доцільного забезпечення практичної реалізації кваліфікованими викладачами (інструкторами) з урахуванням положень аналітичних звітів щодо позитивів і недоліків упровадження бойової армійської системи та відповідно до унормовуючих документів.

Розглянуто актуальну проблему формування прикладних професійнихкомпетентностей майбутніх офіцерів (на прикладі курсантів груп спеціального призначенняНаціональної академії Національної гвардії України) до дій в умовах радіаційної, хімічної табіологічної небезпеки. Підсумовуючи результати моніторингу науково-методичної таспеціальної літератури (інтернет-ресурсів), членами науково-дослідної груписконструйовано та апробовано змістово-функціональну модель, яка забезпечує формуванняготовності майбутніх офіцерів (курсантів груп спеціального призначення Національноїакадемії Національної гвардії України) до дій в екстремальних умовах (радіаційної, хімічноїта біологічної небезпеки) із використанням засобів спеціальної фізичної підготовки.Відповідно до результатів емпіричного дослідження, членами науково-дослідної групивстановлено, що результати, отримані наприкінці педагогічного експерименту удосліджуваних групах, зросли відносно вихідних даних, і ці відмінності переважно єдостовірні (ЕГ, p≤0,05). Крім цього, наприкінці дослідження, членами науково-дослідноїгрупи встановлено, що рівень витривалості, швидкості, сили та спритності удосліджуваних курсантів ЕГ підвищився, на відміну від курсантів КГ про що свідчатьрезультати заліку з навчальної дисципліни «Спеціальна фізична підготовки» (7 семестр2020/2021 навчальний рік, у досліджуваних ЕГ – середній рівень спеціальної фізичноїпідготовленості складає 4,9 бали, у той час, як у курсантів КГ зазначений показникзнаходиться в межах 4,6 бали). Варто зауважити, що також підвищилися якісні показникивідпрацювання нормативів з бойової та спеціальної підготовки військовослужбовців НГУ,так у курсантів ЕГ середній бал за виконання тренувальних завдань складає 4,7 бали, у тойчас, як у курсантів КГ зазначений показник сягає відмітки 4,2 бали. Членами науково-дослідної групи встановлено високу ефективність засобів спеціальної фізичної підготовки, що сприяло ефективному формуванню прикладних професійних компетентностей у досліджуваних курсантів ЕГ. Зазначена педагогічна модель може використовуватися в системі професійної освіти офіцерів інших інституцій сектору безпеки і оборони України із урахуванням нормативно-правової бази, що сприятиме більш стійкому та якісному формуванню прикладних професійних компетентностей, які необхідні для виконання завдань в умовах радіаційної, хімічної та біологічної небезпеки (екстремальних умовах).

У статті розглянуто питання методичного забезпечення оцінювання спроможностей військових організаційних структур. Сучасний розвиток Збройних Сил України, пов'язаний з необхідністю відстоювати територіальну цілісність держави, враховуючи реалізацію стратегічного курсу на євроатлантичну інтеграцію, кардинально змінив пріоритет побудови ЗС України та базував нові завдання перед офіцерами та військовими спеціалістів. Зміна форм та методів ведення бойових дій, транзит ЗС України до стандартів НАТО, що потребує внесення змін до системи освіти та підготовки офіцерів та військових спеціалістів. Крім того розглянуто перспективи законодавства та нормативного регулювання концепції процесу розвитку військової освіти в Україні. Аргументувалась необхідність внесення змін до чинного законодавства та нормативних актів у рамках нових завдань та закликів, що виникають перед Збройними Силами України, та пріоритетів, які визначаються зовнішньополітичним курсом держави на євроатлантичну інтеграцію. Представлені пропозиції щодо формування концепції розвитку військової освіти в Україні, яка базується на стандартах та підходах, яких досягає держава - член НАТО. Інтереси національної безпеки та оборони, потреби виникнення та розвитку збройних конфліктів на державній території з боку Збройних Сил України постійно забезпечують відповідальність. Обгрунтована відповідь на зміну форм і методів ведення бойових дій, їх характеру, основних принципів та загальних змін у навколишньому середовищі. У цьому контексті важливим науковим завданням є адекватна оцінка відповідальності Збройних Сил України в цілому та відповідальності військових організаційних структур. Вирішення цього потребує в оцінці відповідальності сучасної методичної розробки.

У статті наведено нормативно-правове та наукове обґрунтування необхідності розвитку інституту звернень громадян в умовах явних внутрішніх та зовнішніх загроз національній безпеці держави. Зроблено спробу побудови належної моделі управління суспільними процесами в умовах загроз національній безпеці країни, при якій ключове значення відіграє думка суспільства. Справа в тім, що успішне вирішення проблеми залучення широкої громадськості до процесу підготовки та прийняття політичних рішень потребує не лише наявності конституційно закріплених прав і свобод громадян та політичних інститутів, сформованих демократичним шляхом, але й різноманітності форм та засобів впливу населення на діяльність органів влади. Поряд з цим в умовах неоголошеної так званої «гібридної» війни, за якої бойові дії ведуться локально – на певній частині території держави, а всі інші державні та недержавні інституції функціонують у звичайному для них режимі, відстеження можливих загроз національній безпеці держави та чинників, які породжують такі загрози, повинно здійснюватися за допомогою як суто військових, так і цивільних засобів та методів. При цьому, одним з найбільш дієвих цивільних засобів відстеження таких загроз є, на мою думку, прийом звернень громадян, їх опрацювання та вжиття відповідних заходів реагування.

У статті подано особливості діяльності Інституту вищої освіти НАПН України в умовах воєнного часу. На виконання Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64/2022, розпорядження НАПН України від 24 лютого 2022 р. № 19-Р працівників Інституту вищої освіти НАПН України переведено на дистанційний режим роботи (наказ директора Інституту від 24 лютого 2022 р.). Діяльність колективу Інституту здійснювалася за такими напрямами: організаційна, дослідницька, освітня, експертна та волонтерська. На засіданнях дирекції та Вченої ради Інституту вищої освіти НАПН України обговорювалися питання щодо організації діяльності Інституту в умовах воєнного часу, зокрема, збереження інфраструктури установи, роботи бухгалтерії, моніторингу місця перебування працівників, необхідності оновлення складу редакційної колегії журналу «Філософія освіти», підготовки звернень та листів до міжнародних організації, академічної спільноти Європейських країн щодо протидії війні Російської Федерації проти України. Для моніторингу реалізації дослідницької діяльності відбулися засідання відділів, на яких наукові працівники звітували про виконання індивідуального плану наукових досліджень за перший квартал 2022 р. Експертна діяльність здійснювалася шляхом підготовки пропозицій до нормативно-правових актів МОН України, рецензування статей до періодичних наукових вітчизняних і міжнародних фахових видань. Для реалізації освітньої діяльності налагоджено комунікацію аспірантів з науковими керівниками та керівництвом Інституту; здійснено моніторинг виконання ними індивідуальних планів наукової роботи; проводиться профорієнтаційна робота щодо прийому до аспірантури та докторантури Інституту за спеціальністю «011 — Освітні, педагогічні науки». Вчені Інституту здійснювали активну волонтерську діяльність — надавали фінансову та матеріально-технічну допомогу Збройним Силам України; спільно з громадською організацією «Інститут лідерства, інновацій на розвитку» започаткували ініціативу «Academics to Academics» (A2A), спрямовану на підтримку академічного персоналу університетів України, переміщених з регіонів, що перебувають у зоні активних бойових дій.