Journal articles on the topic 'Нова система навчання'

Освіта – це шлях у майбутнє. Перед сучасним суспільством стоїть багато задач, і одна з найважливіших – створення перспективної системи освіти, здатної підготувати населення до життя в новітніх умовах цивілізації. З впровадженням Болонського процесу в навчальний процес виникла необхідність у створенні нових і удосконаленні старих педагогічних технологій; також можна відзначити, що вже існує система освіти, яка вирішує ряд проблем нашої сучасності – дистанційна освіта, – але із відомих причин у вузах нашої країни використовується на «первісному рівні» або не використовується взагалі. Дистанційна освіта є похідною від традиційної системи освіти. Нова технологія навчання підпорядковується основним законам педагогіки, але при цьому перетворює їх відповідно до нових умов навчання і вимагає переосмислення в рамках освітніх установ.Чому виникла необхідність створення ДО? Адже по всій країні велика кількість різних навчальних закладів і середнього, і вищого ступенів, і різних за спеціалізацією. Але не кожна людина має можливість одержувати освіту. І на це є багато причин через необхідність поєднання навчання з роботою, географічна віддаленість від обласних центрів та престижних навчальних закладів і т.п. Ще одна з причин створення ДО – розвиток технології, що прискорюється з великою швидкістю. Нові технології – інформаційні, комп’ютерні та телекомунікаційні, не тільки впливають на характер процесу трансформації світової цивілізації, але і викликають масову потребу в навчанні і постійному підвищенні кваліфікації представників майже всіх професій, а це в свою чергу викликає зміни в формі та змісту навчання.Виділимо основні характерні риси дистанційного навчання.Гнучкість. Студенти не відвідують регулярних занять у вигляді лекцій та семінарів, а працюють у зручний для себе час, у зручному місці в зручному темпі, що дає велику перевагу для тих, хто не може або не хоче припинити свій звичайний уклад життя. Від студента формально не вимагається якого-небудь освітнього цензу.Модульність. В основу програм дистанційного навчання покладено модульний принцип. Кожний курс створює цілісну картину про певну предметну галузь. Це дозволяє з набору незалежних курсів-модулей формувати програму, що відповідає індивідуальним або груповим (наприклад, для персоналу окремої фірми) потребам.Економічна ефективність. Досвід російських недержавних центрів дистанційного навчання показує, що їхні витрати на підготовку фахівця складають приблизно 60% від витрат на підготовку фахівців за денною формою навчання. Відносно низька собівартість навчання забезпечується за рахунок використання технологій дистанційного навчання.Нова роль викладача. На нього покладаються такі функції, як координація пізнавального процесу, корегування курсу, що викладається, консультування під час складання індивідуального навчального плану, керівництво навчальними проектами тощо. Асинхронна взаємодія студентів та викладача припускає обмін повідомленнями шляхом їхніх взаємних помилок за адресами кореспондентів. Це дозволяє аналізувати інформацію, що надходить, і відповідати на неї в зручний для кореспондентів час. Засобами асинхронної взаємодії є електронна голосова пошта або електронні комп’ютерні мережі.Спеціалізований контроль якості освіти. Як форми контролю в дистанційному навчанні використовуються дистанційні іспити, співбесіди, практичні, курсові й проектні роботи, екстернат, комп’ютерні інтелектуальні тестуючи системи. Слід особливо підкреслити, що розв’язання проблеми контролю якості дистанційного навчання, його відповідності освітнім стандартам має принципове значення для успіху всієї системи. Від успішності її розв’язання залежить академічне визнання дистанційних курсів, можливість заліку їх проходження традиційними навчальними закладами. Тому для здійснення контролю в системі дистанційної освіти повинна бути створена єдина система державного тестування.Використання спеціалізованих технологій і засобів навчання. Технологія дистанційного навчання – це сукупність методів, форм, засобів взаємодії з людиною в процесі самостійного, але контрольованого засвоєння певного масиву знань. Навчальна технологія будується на фундаменті певного змісту і повинна відповідати вимогам його подання. Зміст, що пропонується до засвоєння, акумулюється в спеціальних курсах та модулях, призначених для дистанційного навчання. Враховуються наявні в країні освітні стандарти, а також банки даних і знань, бібліотеках відео сюжетів тощо.Паралельність. Навчання здійснюється паралельно з професійною діяльністю або з навчанням за іншим напрямком.Велика аудиторія.Соціальна рівність. Рівні можливості одержання освіти незалежно від місця проживання, стану здоров’я, соціального статусу.Інтернаціональність. Можливість одержання освіти у навчальних закладах іноземних держав, не виїжджаючи зі своєї країни.Позитивний вплив. Підвищення творчого та інтелектуального потенціалу людини за рахунок самоорганізації.Отже, дистанційна освіта характеризується високим професіоналізмом, прагненням до співробітництва, самоствердженням і високим рівнем комунікації з колегами.

Політичні та соціально-економічні перетворювання в сучасному суспільстві актуалізують нові запити системі освіти та основні напрямки її реформування. Створена на основі демократичних і еколого-гуманістичних орієнтирів система загальної та вищої освіти покликана забезпечити підготовку творчо активної особистості, здатної будувати свою країну як суспільство, що розвивається на принципах соціоприродної гармонії. Метою роботи було теоретичне обґрунтування актуалізації формування екологічної культури освітянської молоді та узагальнення досвіду кафедри ботаніки та екології щодо організації екологічної діяльності. Дослідження проводилося на основі наукових публікацій, що стосуються екологічної освіти та її розвитку на кафедрі ботаніки та екології Криворізького державного педагогічного університету. Зазначається, що новому періоду розвитку людства має відповідати нова філософія освіти, нові освітні системи, нові моделі навчання. При цьому, одним із найважливіших напрямків модернізації освіти виступає екологічна освіта, котра спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, задоволення їх інтересів та потреб у професійному визначенні. Розвиток екологічної освіти на кафедрі ботаніки та екології Криворізького державного університету мав три етапи: 1) зародження екологічної освіти (1930-1941 рр.); 2) становлення екологічної совіти (1944-1986 рр.); 3) імплементація екологічної освіти (1986 р до нашого часу). Найбільш важливими досягненнями екологічної освіти були: створення та активна діяльність наукового та науково-методичного екологічного центру, ліцензування у 2003-2004 н.р. спеціальність «Екологія та охорона навколишнього середовища» освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр, акредитація у 2008-2009 н.р. цієї спеціальності, проведення у 2002-2009 рр. вісім Міжнародних науково-практичних конференції «Проблеми екології та екологічної освіти», видання у 2002-2015 рр. збірника наукових праць «Екологічний вісник» (у 2015 р. відбувся його ребрендинг – нове видання отримало назву Збірник наукових та науково-методичних праць «Екологічний вісник Криворіжжя»»), видання низки наукових монографій та статей, підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій екологічної тематики. У подальшому екологічна освіта на кафедрі ботаніки та екології Криворізького державного педагогічного університету має бути спрямована на: по-перше, підготовку професійних кадрів; по-друге, формування екологічних знань та екологічної культури на неперервній та міждисциплінарній основі.

Анотація. Штучний інтелект і машинне навчання мають вагому частку в сучасних інформаційних технологіях і надають широкий набір інструментів: від експертних систем до нейромереж. Їх реалізація потребує специфічного середовища та відповідного програмного забезпечення. Однією із мов програмування для цього підходить мова «Пролог». В той же час існують серйозні ризики щодо помилок при використання цього забезпечення. Обговорено диференціацію завдань з управління у таких складних соціальнота організаційно-технічних системах як штучний інтелект. В статті надано всебічний аналіз і осмислення значення мови «Пролог» в системі підтримки рішень (DSS) та проведено встановлення його місця в цій агломерації. В зв’язку з цим обґрунтовано необхідність створення DSS нового покоління. В контексті поставленої мети показано перспективність використання DSS для прийняття стратегічних рішень в дедуктивному навчанні в порівнянні з індуктивним. Доведено, що саме такою стратегічною технологією стає DSS. Воно використовує дедуктивне навчання, яке при використанні мови «Пролог» в процесі формування систем штучного інтелекту створює максимальну прозорість і надає обґрунтованість при прийнятті рішень. Акцентовано увагу на тому, чому мова «Пролог» має стати перспективною мовою систем AI/ML. Пропонується також концепція гібридної DSS, що поєднує в собі переваги обох систем. Така система дозволяє приймати рішення на різних рівнях, отримуючи вигоди від систем з індуктивним навчанням на тактичному рівні та дедуктивних систем на стратегічному рівні прийняття рішень.

Реалії сьогодення як нова культурна форма відкривають безмежні можливості для саморозвитку та самоосвіти людини. Фокус навчання переноситься з процесу накопичення інформаційного ресурсу на формування в особистості компетентностей пошуку, використання й відмови від уже набутих знань. Якість та ефективність освіти суттєво залежить від самодисципліни та само організованості. Самоорганізацію варто розуміти як регульовану поведінку освітньої системи за відсутності зовнішніх упорядкованих впливів. Її регуляторами виступають внутрішні, глибинні структури свідомості людини. Йдеться про здатність людини самостійно організувати свій навчальний процес, фокусуючись на вирішенні питань розробки індивідуально орієнтованих освітніх цілей й завдань, спрямовування освіти та самоосвіти у контекст формування особистих та професійних якостей. Самоорганізована система набуває впорядкованості й функціональності без спеціальних впливів та організаторів зовні. Її регуляторами виступають внутрішні, глибинні структури свідомості людини. У особистісно-орієнтованому підході до навчання наголос робиться не на гармонійному всебічному розвитку особистості. Релевантним є підготовка та залучення людини до постійної й напруженої внутрішньої роботи – роботи над собою, над своїми невдачами, помилками й страхами, над постійним творенням свого нового Я. Процес самоорганізації має індивідуальний характер й тісно пов'язаний із характером, інтересами, світоглядними орієнтирами людини, то чітких уніфікованих підходів до визначення методів та способів розвитку самоорганізації мова йти не може. Релевантними у цьому процесі можуть бути концептуальні ідеї.

Нова система освіти, яка впроваджується згідно з Болонською конвенцією, орієнтована на посилення самостійної роботи студентів і використання новітніх технологій [1]. Зокрема, студент має користуватися комп’ютером, Інтернетом тощо.Дистанційне навчання саме й передбачає самостійне оволодіння курсом вищої математики. Цей курс для студентів економічних спеціальностей складає 136 годин, що відповідає 4 кредитам. Для дистанційної форми навчання студентів навчально-наукового інституту бізнесу, який охоплює різноманітні спеціальності економічного профілю, на кафедрі вищої та прикладної математики НАУ складено методичні вказівки. В методичній розробці наведено необхідний теоретичний матеріал, приклади розв’язання типових задач, тести для контролю засвоєння матеріалу, зразки екзаменаційних білетів. Тести містять як практичні задачі, так і теоретичні положення.Рейтинг дисципліни “Вища математика” складає 100 балів, 70 із яких студент може набрати, виконуючи завдання по трьох модулях:– лінійна. векторна алгебра, аналітична геометрія;– диференціальне та інтегральне числення;– диференціальні рівняння, ряди.Студент може здавати матеріал кожного модуля чи його частин окремо.Для засвоєння теоретичного матеріалу можна використовувати, електронні посібники, розміщені на сайті НАУ [2], [3].

У статті на основі аналізу науково-педагогічної літератури визначено, що в останні два десятиліття істотною парадигмою розвитку систем освіти у багатьох країнах є відкритість освітнього середовища, поширення принципів якої проявляється у впровадженні вимог відкритості у стандартах діяльності не лише громадських і державних освітніх установ, а й цілих національних освітніх систем. Зазначено, що побудова системи відкритої освіти стає провідною стратегією розвитку освіти дорослих загалом та післядипломної педагогічної зокрема, оскільки ґрунтується на світоглядних і методологічних основах відкритості та неперервності процесу пізнання. Це стало особливо актуальним у сучасних реаліях пандемії COVID-2019. Вказано, що нова якість вітчизняних закладів вищої та післядипломної педагогічної освіти формується завдяки впровадженню вимог, зазначених у чинних нормативно-правових, організаційно-управлінських та концептуально-програмних державних документах. У результаті створення освітнього середовища в закладах вищої та післядипломної педагогічної освіти має бути забезпечений професійний розвиток учителів з пріоритетних напрямів. У цьому разі акцент робиться на врахування впливу інтеграційних процесів, що сприяють впровадженню інновацій у процес професійного розвитку вчителів в умовах вищої та післядипломної педагогічної освіти. Встановлено, що відкрита освіта – це складна соціальна система, особливістю якої є її здатність реагувати на швидкозмінні соціально- економічні ситуації, персональні та загальні освітні потреби і запити. Головні її принципи – відкритість і неперервність гносеологічного процесу, а основою є планомірна, контрольована, посилена самостійна робота здобувачів освіти у зручному місці за індивідуальним навчальним планом чи розкладом за умов використання комплекту спеціальних засобів навчання і здатність спілкування з викладачем та тими, хто навчається. Дано власне визначення поняття «відкрите освітнє середовище професійного розвитку вчителів у закладах післядипломної педагогічної освіти».

Показана історія розвитку освіти в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, що в другій половині XX – на початку XXI століття містить конструктивний початок, який зумовив становлення і поступовий розвиток та визначив шляхи в системі професійного розвитку вчителів дошкільної освіти. Мета статті – схарактеризувати різні аспекти проблеми професійного розвитку фахівців дошкільної освіти Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії в системі неперервної освіти. У 80-90-ті роки ХХ ст. відбулися значні зміни в організації професійного розвитку вчителів дошкільної освіти, зокрема створювалися різні форми такої діяльності. Основними організаторами професійного розвитку були: місцеві органи влади, заклади дошкільної освіти, університети, в яких організовувались спеціальні курси; різні консультативні комітети типу кванго (quango) – неурядові організації, які створені й фінансуються урядом (отже, підзвітні йому), але формально незалежні у своїй діяльності. На початку ХХІ століття почалася нова хвиля професійного розвитку фахівців дошкільної освіти, адже ним займаються на всіх рівнях: національному, регіональному, місцевому, зокрема запроваджено посаду Міністра у справах шкільної реформи; оновлено стандарти в освіті. Особливу роль у підвищенні рівня професійного розвитку відіграє британська асоціація дошкільної освіти, яка розробила різні курси, програми, сформулювала конкретні цілі в системі професійного розвитку фахівців дошкільної освіти; підвищується рівень знань, умінь, навичок, їх оновлення у процесі професійного розвитку; до основних постачальників професійного розвитку фахівців дошкільної освіти, крім місцевих органів влади, самих навчальних закладів, належать чартерні ЗВО, університети, створюються і поширюються різні моделі, які пропонують низку курсів, програм для неперервного професійного розвитку фахівців дошкільної освіти; використовуються різноманітні форми і методи навчання, які сприяють підвищенню кваліфікації вчителя-дошкільника. Ключові слова: Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, британська система професійного розвитку фахівців, дошкільна освіта, вчитель-дошкільник, система неперервної освіти.

Майбутній економіст повинен вміти перспективно використовувати постійно зростаючий об’єм фактологічних даних та ефективно залучати інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) не тільки для вирішення відомих йому проблем, але й для розв’язування нестандартних, не передбачуваних життєвих та професійних ситуацій. Тому формування у студентів основ інформаційної культури, достатніх для впевненого та ефективного використання сучасних ІКТ у власній професійній діяльності стає сьогодні однією з актуальних задач вищої школи.Однак система знань, навичок та умінь стосовно роботи з апаратними та програмними засобами, яка постійно ускладнюється, повинна засвоюватися студентами економічних спеціальностей за значно скорочені терміни навчання (в 2005 р. затверджена нова навчальна програма дисципліни “Інформатика” для підготовки студентів економічних спеціальностей фахового спрямування “Економіка підприємництва”, що передбачає подвійне зменшення кількості аудиторних годин для вивчення курсу). Це потребує пошуку нових підходів та знаходження внутрішніх резервів для інтенсифікації процесу навчання інформатики у вищих навчальних закладах, які б ґрунтувалися на особистісно орієнтованих концепціях підготовки фахівців.Відповідно до перманентності навчання, навчальна програма університетської дисципліни “Інформатика” орієнтована на першокурсника, який досягнув базового рівня знань, умінь та навичок з шкільного курсу інформатики (ШКІ), що відповідає державному стандарту, та володіє навичками самостійного опрацювання навчального матеріалу. Однак аналіз рівня підготовки першокурсників економічних спеціальностей з ШКІ вказує на те, що рівні сформованості знань та практичних умінь студентів досить сильно відрізняються між собою (це обумовлено тим, що абітурієнти економічних факультетів не складають обов’язкових вступних іспитів з інформатики). Тому для значної кількості студентів навчання інформатики не буде проходити на відповідному їм рівні складності.Вирішення цієї проблеми можна досягти через включення до навчального плану вибіркової дисципліни “Вступ до інформатики” та диференціацію навчання інформатики, що передбачає створення сприятливих умов для розвитку кожного окремого студента (рис. 1).

Дистанційна освіта – це інтегральна, гуманна в своїй основі, форма освіти, що базується на використанні широкого спектру традиційних і нових технологій та їх технічних засобів [1], які застосовуються при поданні навчального матеріалу, його самостійного вивчення, діалогового обміну між викладачем чи навчальною комп’ютерною програмою і студентом, причому процес навчання у загальному випадку є некритичний до їх розташування в просторі і часі, а також до конкретного навчального закладу.Ця форма освіти використовує і глобальні комп’ютерні комунікації типу Internet та Intranet і базується в основному на індивідуальній роботі студента з добре структурованим навчальним матеріалом [2].Найбільш характерними рисами дистанційного навчання є: гнучкість; паралельність; велика аудиторія; економічність; ефективне використання площ, технічних засобів; концентроване і уніфіковане представлення інформації знижує витрати на підготовку фахівців; технологічність; соціальна рівність; інтернаціональність; нова роль викладача; позитивний вплив на студента; висока якість та ін.Організація та впровадження дистанційної освіти є своєчасною і можливою для ВНЗ.Разом з тим функціонування системи дистанційної освіти породжує цілий ряд проблем. В проблемах, пов’язаних з розробкою дидактичного інформаційного забезпечення на електронних носіях, необхідним чином поєднуються технічні і гуманітарні знання.При засвоєнні студентами знань засобами дистанційної освіти особливу значимість мають цілі одночасного формування методологічної культури і методологічної рефлексії як основи професійної свідомості спеціаліста. Проблемність даної ситуації полягає в самій природі основних знань, які мають професійно-комп’ютерну сутність [3].На методологічному рівні вони об’єднуються поняттями “cистемність” і “модель”, тому при проектуванні дистанційного навчального процесу повинна застосовуватись педагогічна технологія, що реалізує селективно-інтерактивний режим використання комп’ютера при додержанні основних правил побудови дидактичного інформаційного забезпечення на електронних носіях, що суттєво удосконалює спосіб подання студентам навчальної інформації.Зазначимо, що оптимізація цього способу досягається виконанням двох основних положень:необхідність введення в зміст понять ”система” і “системність”, а також спряжених з ними явищ;відмінність в побудові письмової та комп’ютерної мови.При конструюванні дидактичного забезпечення на електронних носіях необхідно акцентувати увагу на встановлення причинно-наслідкових зв’язків, роль яких в інтелектуальному розвитку студентів важко переоцінити. Тут доцільне використання розмежованої абстракції, а потім проведення двофазового узагальнення.Комп’ютерна освіта розглядається в якості середовища, що забезпечує умови для ефективного розвитку студентів як осіб, здатних до активної творчої самоорганізації усіх видів діяльності на основі оволодіння науковою організацією праці дослідника. Це означає оволодіння студентами прийомами пізнання навколишнього світу, що містяться в комп’ютерному просторі при дистанційній освіті, яка являє універсальну наукову методологію, що реалізується в суворій послідовності дій: вербальний опис об’єкту; математична модель; обчислювальний алгоритм; комп’ютерна програма; розрахунок на комп’ютері; аналіз результатів розрахунку; їх інтерпретація; управління об’єктом. Фактично це спосіб реалізації процесу пізнання і впровадження отриманих знань стосовно конкретного об’єкту. Синтезуючи знання і зусилля студентів, дистанційна освіта вимагає від кожного з них як принципово нових особистих якостей так і забезпечення іншого рівня сформованості традиційних моральних якостей особистості [3]. Дана обставина визначається специфікою співробітництва людини і комп’ютера, коли сумісна робота двох навчань за рахунок своєрідного підсилення інтелекту нерідко дозволяє отримати результати в 3-4 рази швидше, ніж при роботі їх поодинці.Особливістю моделювання комп’ютерного простору при дистанційній освіті, як засобу активізації пізнавальної навчальної діяльності є дидактично доцільним узгодження навчання професійним знанням та уміння проведення обчислювального експерименту, що передбачає можливість не тільки індивідуальної, але і групової роботи при одночасності, оперативності та індивідуалізованості управління навчально-пізнавальною діяльністю студентів [4].Комп’ютерні технології навчання (КТН), як сукупність технічних, програмних, навчальних та методичних засобів, що використовуються при навчанні, з використанням комп’ютерів, в склад яких входять комп’ютерно-орієнтовані дидактичні засоби (КДЗ), як головна складова нових інформаційних технологій навчання [5].Навчальний комп’ютер без дидактичного наповнення не забезпечить позитивного результату при використанні в дистанційній освіті КТН.Згідно робіт [5,6] комп’ютерно-орієнтовані засоби можна розподілити на такі види:1 – навчально-комп’ютерні, програмування, комп’ютерний об’єкт вивчення;2 – комп’ютерні ігри: технічні; педагогічні; ігрові та ін.;3 – комп’ютерні розв’язники задач;4 – комп’ютер-дослідник в лабораторному практикумі моделювання, віртуальні стенди, мультиплікування;5 – курсове та дипломне комп’ютерне проектування: оптимізація типових розрахунків, автоматизовані системи та ін;6 – діалогові комп’ютерні системи: інформаційно-довідкові, інформаційно-навчальні, експертні та експертно-навчаючі;7 – комп’ютерні підручники: електронні, автоматизовані навчальні курси (АНК), комплексні, енциклопедичні, навчаючі, екзаменуючі;8 – ноу-хау – мультипрограми, гіпертекстові системи.Наші дослідження показують, що існує явна незабезпеченість в технологіях навчання комп’ютерно-орієнтованих дидактичних засобів КДЗ-2 – КДЗ-8.Разом з тим в переліку ВАК України для здобувачів вченого ступеня канд. пед. наук існує спеціальність 13.00.02 “Теорія і методика навчання”. Підготовка таких спеціалістів може достатньо кваліфіковано забезпечити створення КДЗ-2 і КДЗ-8 по будь-яким вузівським дисциплінам. В Кіровоградському державному технічному університеті ведеться підготовка КДЗ по основним навчальним дисциплінам досвідченими викладачами у відповідності з науково-педагогічним обґрунтуванням теорії і методики навчання.По дистанційній освіті розроблена концепція, що охоплює весь комплекс проблем, які виникають в процесі практичної реалізації, та форми їх розв’язання. Дистанційна освіта як система доводить право на своє ефективне існування.

Швидке запровадження у навчально-виховний процес інноваційних технологій та підходів, рішуча відмова від формалізму, застарілих форм, методів і засобів педагогічної діяльності, тісний зв’язок науково-дослідної роботи з практикою господарювання в країні – саме це дає підставу стверджувати, що сьогодні у вищій освіті України народжується якісно відмінний тип навчальних закладів, які пристосовані до нових умов діяльності.Складова освітньої реформи в Україні безпосередньо пов’язана з процесом становлення відкритості системи освіти, який зумовлює її зорієнтованість на цілісний неподільний світ і його глобальні проблеми, усвідомлення пріоритетності загальнолюдських цінностей над груповими, національними над класовими, інтеграцію у світові освітні структури. Принцип відкритості слід розуміти як вимогу подолання ідеологічної зашореності освіти, необхідність її деполітизації та департизації. У цьому плані можна, безперечно, вважати, що закрита школа, як і закрите суспільство, підпорядковані єдиним вимогам і єдиній ідеології, в цілому не здатні до розвитку.Розвиток систем відкритого освітянського простору і здійснення нової не обмежуваної концепції освіти мають найяскравішу гуманістичну спрямованість, бо своїм головним завданням визначають створення системи безперервної освіти, тобто надання “повних і рівних можливостей освіти”, забезпечення “ідеалу доступності освіти для всіх”. Безперервна освіта для всіх означає відкрите й доступне високоякісне навчання протягом усього життя людини і має за мету надати кожній людині найширший вибір шляхів та методів, зокрема нові інформаційні технології, з тим, щоб сприяти і диверсифікації освітніх послуг, і освіті та навчанню “без кордонів”.Безперервність освіти для нашої держави означає також забезпечення можливостей доведення культурно-освітнього рівня особистості до рівня суспільних потреб, що завжди оновлюються; постійне поглиблення загальноосвітньої та фахової підготовки, цілісності й наступності навчання та виховання; перетворення здобуття освіти на процес, що триває все життя людини [1].Феномен відкритої освіти виник невипадково. Він є закономірним результатом глибинних змін, що відбулися у світі протягом другої половини ХХ століття, і ґрунтується на новому розумінні світу і людини. Звичайно, що перехід до моделі відкритої освіти потребує принципових змін в організації, змісті та структурі всієї системи освіти, хоча при цьому форми, методи й, власне, сама структура традиційної освіти зберігаються. Йдеться, скоріше, про цільове емоційне насичення перспективними елементами нової системи. Сьогодні суспільство докорінно змінює своє розуміння освіти як системи.Модель відкритої освіти передбачає, зокрема, вільне користування сучасними інформаційними ресурсами, особистісну спрямованість процесу навчання, розвиток інформаційної культури, процес постійного пошуку і змін, формування нових орієнтацій та мети, партнерство викладача та студента, відкритість освіти до майбутнього, інтеграція всіх способів освоєння світу, розвиток і введення в освітні процеси синергетичних уявлень про відкритість світу, цілісність і взаємозв'язок людини, природи і суспільства [2].Одним із перспективних напрямів ми вважаємо широке запровадження в навчальний процес методики дистанційного навчання на основі комп’ютерної та телекомунікаційної техніки. Ця нетрадиційна, відкрита форма освіти, яка ефективно діє в ряді розвинених країн світу, відкриває широкі перспективи для індивідуалізації навчально-виховного процесу, розкриття творчого потенціалу кожного студента.Дистанційне навчання є технологією, за якою в освітньому процесі застосовуються кращі традиційні та інноваційні засоби як форми навчання, що ґрунтуються на комп’ютерних і телекомунікаційних технологіях.Дистанційна освіта відкриває широкі перспективи для залучення до освіти осіб, які з різних причин не мають змоги скористатися традиційними формами навчання. Вони можуть слухати лекції провідних фахівців, брати участь у семінарах, користуватися електронною бібліотекою, складати в інтерактивному режимі заліки, екзамени.Навчання проводиться із застосуванням новітнього програмного забезпечення на основі сучасної комп’ютерної бази, яка включає комп’ютерні класи, виділений канал Інтернет.Вихованню нових генерацій молодих людей, упевнених у власних силах, з новим мисленням і баченням перспектив розвитку галузі має прислужитися розроблена й реалізована нова модель неперервної інноваційної гуманітарної освіти.Визначальною рисою є постійне вдосконалення навчально-виховного процесу. Наочне свідчення цього – посилена увага до запровадження інноваційних технологій, нових форм, методів, засобів навчання, розрахованих передусім на індивідуальний підхід до кожного студента.Модель відкритої освіти традиційно формувалася, виходячи не тільки із суспільних потреб у знаннях та їх використанні, а й із суспільного усвідомлення найдоцільніших форм і технологій цілеспрямованої передачі майбутньому спеціалістові необхідних знань, умінь, навичок. На сучасному етапі розвитку такий підхід вже не може задовольнити вказаних потреб і втрачає свою перспективність. У зв’язку з цим виникає нагальна необхідність рішучого перегляду самої системи глобальних цілей освіти, зміни її стратегічних пріоритетів з перенесенням акценту зі знань спеціаліста на його людські, особистісні якості.Цей перехід від знаннєвої до особистісної орієнтації цілей і змісту освіти є тільки однією з передумов гуманізації і гуманітаризації професійної освіти. Другою її передумовою слід вважати широку демократизацію суспільних процесів і рішучу відмову від пануючої ідеології, що докорінно змінило ціннісні критеріальні підходи до сучасної освітньої парадигми. Згідно з ними система освіти повинна розглядатися як сфера обслуговування людини, яка забезпечує найбільш оптимальні засоби її розумового, почуттєвого і практичного розвитку [3].Неперервна гуманітарна освіта – ключовий елемент нового педагогічного мислення, який змінює погляди на характер і суть навчально-виховного процесу, в якому і студенти, і викладачі мають виступати суб’єктами професійного розвитку і творчості. Слід наголосити, що під педагогічним мисленням викладача розуміють особливості розумової діяльності, зумовлені характером його професійної діяльності.Вищеназвані аспекти гуманітаризації професійно-педагогіч­ної освіти визначають загальний педагогічний підхід до перебудови системи методичної підготовки викладача. Безсумнівно, що розробку методичної системи необхідно розпочати з переосмислення цілей навчання. Адже викладачеві важко вибрати методично правильні засоби і форми навчання, адекватні освітнім цілям, не конкретизувавши самі цілі. Одночасно і діяльність студента у процесі навчання може бути активною тільки тоді, коли у змісті навчання студент побачить переконливі для нього цілі – ті, що пов’язані з наступною професійною діяльністю.Стратегічною метою залишається формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості викладача, важливою якістю якої є високий професіоналізм. Але реалізація цієї мети на попередньому етапі реформування освіти не відповідала повною мірою самій природі особистості, що вело до неузгодженості цілей і результатів навчання та виховання. Відродження духовності в освіті є тією першоосновою, на якій можлива не лише орієнтація викладача на розв’язування завдань розвитку особистості студента, але й формування у студентів глибокого інтересу до саморозвитку, самоосвіти і самовиховання, вироблення в нього потреби у педагогічному самопізнанні [4].Вирішенню проблеми гуманітаризації вищої освіти багато у чому сприяє включення у навчальні плани дисциплін культурологічного циклу, зокрема, “Українська та зарубіжна культура”, “Історія мистецтв”, “Культурологія”. Ці дисципліни повинні сприяти формуванню у студентів аналітичної та інтегруючої структури свідомості, розвитку інтелекту і творчих здібностей.Досвід викладання курсу “Українська та зарубіжна культура” у вищому технічному навчальному закладі дозволяє стверджувати, що використання тільки традиційних методів навчання не дає бажаних результатів. Значний обсяг, складність і різноманітність матеріалу при обмеженій кількості навчальних годин не дозволяє в рамках лекційних і практичних занять розвивати у студентів пам’ять, мислительні операції аналізу і синтезу, навчити використовувати необхідний культурологічний апарат.Результати соціально-психологічних досліджень свідчать про те, що в пам’яті людини залишається біля 10% інформації, яку вона слухала, 50% того, що вона змогла побачити, 90% інформації, що вона відтворила сама особисто. Саме тому пасивне сприйняття лекцій веде, як правило, до репродуктивного відтворення матеріалу. Процес контролю повинен бути замінений активним творчим навчанням, яке направлене на безпосередню участь студентів у процесі передачі і засвоєні знань [5].Інформаційне забезпечення студентів можливістю вільного доступу до необхідної навчальної, наукової, культурологічної інформації – необхідна умова вільного розвитку особистості (зрозуміло, при дотриманні об'єктивності й наукової вірогідності фактів, що викладаються). Важливо також, щоб кожен студент мав можливість розвитку своїх природних нахилів і здібностей. Розвиваючий характер навчання і виховання стимулює в людині здатність до відкритості, до широкої комунікації, розвитку здатності до самостійного мислення, аналізу, прийняття рішень. Інтелектуальний розвиток молоді повинен бути спрямований на виховання вільної особистості.Методика навчання “Української та зарубіжної культури” у межах дистанційних курсів суттєво впливає на формування більш високого рівня мотивації навчання, орієнтації на самостійну роботу, містить засоби навчання і сприяє максимальному використанню групових методів діяльності студентів [6].З огляду на це, а також враховуючи необхідність становлення методичних аспектів неперервної гуманітарної освіти, перед вищою школою постали нові нетрадиційні завдання щодо впровадження і розбудови національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян; забезпеченню пріоритетності розвитку людини; виведенню освіти в Україні на рівень освіти розвинених країн світу шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних, організаційних засад; входженню України в світове інформаційне суспільство, шляхом використання нових технологій та відповідних технічних засобів комунікації; реалізації інноваційних заходів щодо демократизації та гуманітаризації доступу громадян до вищої освіти.Сучасний рівень розвитку комп’ютерної техніки і програмного забезпечення дає широкі можливості щодо модернізації та підвищення ефективності навчання. Використання кращих традиційних та інноваційних засобів і форм у навчальному процесі урізноманітнює його, підвищує якість засвоєння матеріалу, автоматизує процес навчання та контроль знань.

У статті здійснено історіографічний дискурс проблеми взаємодії учителів із батьками молодших школярів. Важливість проблеми взаємодії учителів із батьками молодших школярів окреслена в працях класиків педагогічної думки, визначена сучасними науковцями, педагогами-практиками, нормативно-правовою базою та вимогами суспільства, що й підкреслює її актуальність. Сім’я та школа – два суспільних інститути, на яких покладено обов’язок виховувати особистість. Визнаючи школу провідною ланкою у розвитку особистості, треба зазначити, що без співпраці з сім’єю, ефективність цього процесу буде низькою. Визначено, що школа ХХІ століття – це відкрита виховна система, орієнтована на модернізацію і урізноманітнення сімейно-шкільної взаємодії. Щоб забезпечити системність і послідовність процесу формування педагогічної культури батьків важливо уже з першого року навчання і виховання дітей у школі зробити батьків співучасниками педагогічного процесу, на це орієнтована Нова українська школа (НУШ). З’ясовано, що в сучасному суспільстві посилюється увага до проблеми взаємодії сім’ї і школи, учені розробляють і реалізують комплексні цільові програми задля підвищення значущості її впливу на виховання дітей, що стимулює потребу молодих батьків бути активними учасниками педагогічного процесу в закладі загальної середньої освіти, особливо в початковій школі. Результати аналізу психолого-педагогічної та наукової літератури засвідчують, що взаємодія учителів та батьків молодших школярів, їх об’єднані зусилля та співпраця сприяють забезпеченню всебічного та гармонійного розвитку особистості.

Сучасні темпи розвитку інформаційних технологій створили передумови для появи широкого спектру інструментів надання освітніх послуг із використанням технологій дистанційного навчання. Це підтверджується активізацією використання систем дистанційного навчання в умовах санітарно-епідеміологічних обмежень та необхідністю гострої економії коштів. Аналіз існуючих систем дистанційного навчання вищих військових навчальних закладів показав, що їх структура не досконала і потребує уніфікації процесу їх побудови з метою забезпечення ефективності підготовки військового фахівця. Реалізація цього процесу вимагає застосування теоретико-прикладних інструментів побудови структури експертно-навчальної системи військового призначення в системі дистанційного навчання вищих військових навчальних закладів. Головною причиною наявності зазначеного факту стала нераціональна побудова структури експертно-навчальної системи військового призначення в системі дистанційного навчання вищих військових навчальних закладів. Виходячи із цього, метою даної роботи є формування типової науково обґрунтованої структури експертно-навчальної системи військового призначення вищого військового навчального закладу для забезпечення надання якісних сучасних освітніх послуг з використанням інформаційних технологій. У роботі використані методи: аналізу – під час дослідження особливостей структури систем дистанційного навчання вищих військових навчальних закладів з урахуванням досвіду провідних країн світу; формалізації – для змістовного опису процесу функціонування системи дистанційного навчання; таксономії – для багатовимірного порівняльного аналізу структур системи дистанційного навчання вищого військового навчального закладу; синтезу – для формування типової структури експертно-навчальної системи військового призначення. Розроблена методика визначення доцільного варіанту побудови структури експертно-навчальної системи військового призначення в системі дистанційного навчання вищого військового навчального закладу, що базується на процедурах багатовимірного порівняльного аналізу показників якості функціонування показників. За результатами застосування методики розроблена типова структура експертно-навчальної системи військового призначення системи дистанційного навчання вищого військового навчального закладу та вироблені рекомендації щодо організації роботи системи дистанційного навчання вищого військового навчального закладу. Використання раціональної структури експертно-навчальної системи військового призначення дає можливість розв’язувати складні та проблемні ситуації у процесі підготовки військових фахівців вищих військових навальних закладів. Цей факт дозволяє усунути обмеження у практиці побудови структури експертно-навчальної системи військового призначення і створює нову можливість охопити ширший спектр факторів, що впливають на якість роботи. Застосування цієї методики дозволяє системі дистанційного навчання вищого військового навчального закладу прогнозувати результати спільного функціонування відповідних підсистем системи дистанційного навчання з урахуванням їх внеску в загальний результат.

Сучасна освітня система ставить перед викладачами чимало прикладних питань, таких як «Як забезпечити становлення особистості, яка буде успішною в професійному та суспільному житті?», «Як формувати та розвивати у студентів навички адаптування до сучасних умов життя?», «Як створити умови всебічного розвитку студента у ВНЗ?», «Як зробити навчання творчим процесом, що зацікавлює та навіть захоплює всіх його учасників – як викладачів, так і студентів?». Відповідями на ці запитання, на нашу думку, можуть виступати активні методи навчання, які знаходять сьогодні все більше застосування у ВНЗ.Проте, у даній статті хотілося б зробити акцент на впровадження активних методів навчання саме у дистанційні курси та виявити особливості застосування цих методів при змішаному навчанні.Змішане навчання інтегрує в собі властивості як денної, так і дистанційної форми навчання. Сам навчальний процес при змішаному навчанні складається із трьох етапів. Перший етап – вивчення теоретичного матеріалу, пропонується студентам пройти дистанційно. Тобто, студенти отримують весь необхідний теоретичний матеріал заздалегідь. Цей матеріал складається з лекцій, наочних динамічних презентацій, методичних рекомендацій для вивчення курсу, глосарію, запитань для самоперевірки отриманих знань, начальних і навчально-контролюючих тестів та прикладів використання теорії на практиці тощо. Після вивчення теоретичного матеріалу студент переходить на другий та третій етапи, які вже, в свою чергу, є очними. На другому етапі студент потрапляє на очні лекційні, практичні та лабораторні заняття, на яких набуває певних знань, вмінь та навичок. І на третьому етапі, після закріплення отриманих навичок, студент захищає виконані домашні та індивідуальні роботи та отримує оцінку.Відомо, що найбільш ефективне сприйняття інформації відбувається під час максимального занурення студента у навчальний процес. Так, якщо на звичайній лекції засвоюється лише близько 20% інформації, то на дискутивній проблемній лекції засвоюється вже понад 75%, а в ділових іграх та при використанні інших активних засобів навчання цей показник досягає вже 90%. Різні педагоги-спеціалісти по-різному оцінюють ефективність активних навчальних засобів в процесі засвоєння матеріалу. Але в цілому майже всі вони сходяться на тому, що активні навчальні засоби при грамотному їх використанні здатні на 30-50% зменшити час, що необхідний для ефективного засвоєння навчального матеріалу та значно збільшити зацікавленість учбовими дисциплінами.Під активним навчанням ми розуміємо таку організацію та ведення навчального процесу, яка направлена на всебічну активізацію навчально-пізнавальної та практичної діяльності студентів у процесі засвоєння навчального матеріалу за допомогою комплексного використання як педагогічних, так і організаційних засобів.Незалежно від форми навчання активні методи відіграють значну роль. У традиційному навчанні активно використовуються такі методи як проблемна лекція, парадоксальна лекція, евристична бесіда, пошукова лабораторна робота, розв’язання ситуаційних задач, колективно-групове навчання, ситуативне моделювання, метод проектів, ділова гра тощо. Але пряме впровадження цих важливих методів у дистанційне навчання є або зовсім неможливим, або надзвичайно важким, або неефективним заняттям. Адже специфіка використання активних методів у дистанційному навчанні пов’язана не тільки зі специфікою саме цих методів, а й має враховувати особливості навчання на відстані.Всі вищеназвані активні методи навчання частково впроваджуються в навчальний процес як шкіл, так і вищих навчальних закладів, але, на жаль, цей процес впровадження дуже дискретний. Він має місце лише в практиці окремо взятих викладачів та вчителів новаторів як проява їх професійної майстерності і тим більше дуже рідко спостерігається в дистанційній практиці. Але активні методи навчання мають реальну можливість значно підвищити якість дистанційних курсів з будь-якої навчальної дисципліни та допомогти студентам побачити зв’язки навчальних завдань з реальними майбутніми професійними проблемами.Зазначимо основні особливості активних методів навчання: підвищення активізації діяльності студентів у процесі навчання; підвищення ступеня мотивації та емоційності; підвищення ступеня партнерства у навчанні; забезпечення тісної взаємодії між студентами та студентів з викладачами.Таким чином, у процесі використання активних методів навчання змінюється роль студентів і вони вже не тільки пасивно запам’ятовують та сприймають навчальний матеріал, але й перетворюються на активних учасників навчального процесу, які постійно перебувають в активному пошуку нової корисної інформації, контактів, рішень тощо та розвивають критичне мислення. Саме ця нова роль та притаманні їй характеристики дозволяють викладачам створити активного творчого студента, активну креативну особистість та як наслідок сучасну успішну людину.Загальновідомо, що центром сучасного заняття має бути не викладання, а саме навчання та самостійна робота студентів над матеріалом, що вивчається. Тим більше це стосується дистанційного навчання, де роль самостійної роботи збільшується в декілька разів і стає головною. Завдання викладача в цьому випадку не тільки забезпечити своїх дистанційних студентів навчальною та методичною літературою (переважно в електронному вигляді), а й намагатися зробити студентів більш активними та самостійними. І саме для цього на допомогу приходять кейсові активні методи навчання, які спонукають студентів активно працювати над інформацією як в групі з партнерами, так і самостійно.На жаль, групова дистанційна робота сьогодні ще мало вивчена та розроблена. Процеси її розробки та впровадження дуже трудомісткі та займають дуже багато часу. Особливо це стосується математичних дисциплін. Тому ми вирішили провести експеримент впровадження в дистанційний курс «Оптимізаційні методи та моделі» кейсових ситуацій.Аналіз конкретних ситуацій особливо привабливий для студентів, які не завжди добре сприймають традиційні курси науки в форматі лекцій і зосереджені більше на запам’ятовуванні фактичного матеріалу, ніж на розвитку розумових навичок високого рівню. Кейсовий метод навчання надзвичайно гнучкий і зручний в якості інструменту навчання, що буде продемонстровано на прикладах в даній статті. Хотілося б додати, що кейсовий метод здатний допомогти студентам навчитися критично оцінювати інформаційні матеріали, що необхідні в їх майбутній професійної діяльності, що містяться в ЗМІ, а також придбати навички колективної та групової роботи.Отже, основна мета кейсового навчання – не стільки передати зміст предметної галузі, скільки показати студентам, що являє собою науковий процес в реальному житті і сформувати навички на більш високому рівні. Кейси ідеально підходять для спільного вивчення дисципліни та навчання в малих групах, і у великих класах, як показує досвід міжнародних шкіл. Ми розробляємо кейси для впровадження їх в форуми дистанційного курсу «Оптимізаційні методи та моделі» для групового обговорення. У процесі навчання студентів оптимізаційним методам та моделям ми використовуємо дистанційний курс, що містить активні методи навчання – кейси (або ситуативні завдання). При проектуванні цього курсу ми намагалися гармонічно поєднати в ньому такі компоненти, як: теоретичний матеріал дисципліни; практикуми, що дозволяють студентам навчитися розв’язувати задачі; практичні і лабораторні завдання для перевірки ступеню засвоєння отриманих знань і вмінь та придбання навичок використання цих знань на практиці; активні методи навчання (кейси) для підвищення активізації, мотивації, зацікавленості курсом та практичної значущості курсу.Використання кейсових технологій у курсі базується на постійній активній взаємодії всіх учасників навчального процесу (тьютору, розробника курсу, слухачів). Таким чином організована тісна взаємодія в міні-колективі дозволяє стати викладачам і студентам рівноправними активними суб’єктами навчання. Вона значною мірою впливає на розвиток критичного мислення, надає можливість визначити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку, поглиблює знання з обговорюваної проблеми. Активні методи також навчають студентів формувати аргументи, висловлювати думки з дискусійного питання у виразній і стислій формі, переконувати інших тощо.Розглянемо більш детально процес проектування цього курсу, а саме його частини, що стосується активних методів навчання.У процесі проектування курсу «Оптимізаційні методи та моделі» було виявлено, що кількість навчальних годин, що відведено для вивчення цього курсу досить незначна для детального оволодіння матеріалом курсу. Хоча знання та вміння, що мають бути отримані студентами з цієї дисципліни стають одними з головних при написанні дипломного проекту, а саме його частини, що стосується постанови математичної моделі, яка має надати прогноз та рекомендації щодо змін на краще на підприємстві, яке аналізується у роботі.Тому, вивчив теорію щодо різних методів навчання, увага була зосереджена саме на активних методах навчання. І найбільш зручним для вивчення дисциплін математичного циклу було обрано кейс-метод. Реальні данні для рейсових ситуацій було взято із збірнику [1] та доповнено новими запитаннями, що глибше розкривають міждисциплінарні зв’язки математичних методів та економічної теорії, а також дозволяють закріпити вже засвоєний на попередніх рівнях матеріал. Ці кейси було адаптовано для використання в дистанційному курсі у вигляді проблемних форумів і подавалося студентам як задача тижня, в обговоренні якої брали участь всі зацікавлені студенти, яких не задовольняв базовий рівень засвоєння дисципліни, які хотіли побачити та потренуватися на «живих» задачах та майбутніх професійних проблемах, які бажали спробувати себе у розв’язанні реальних нестандартних, творчих задач.Розглянемо детальніше, що являють собою спроектовані кейси для нашого дистанційного курсу. Так, кожна задача курсу ґрунтується на попередній, випливає з попередньої і враховує дані попередньої задачі. Для кожного завдання ми пропонуємо по три запитання – перше з яких стандартне запитання математичного програмування, яке вимагає від студента побудови моделі та рішення задачі лінійного програмування за допомогою електронних таблиць. Друге запитання – творчого характеру і передбачає від студента висунення гіпотези за отриманими даними в першому запитанні. Третє запитання – дослідного характеру, яке вимагає більш строгих логічних висновків або доведень, що підтверджують або спростовують припущення, сформульовані в другому запитанні. Причому кожне наступне запитання і кожна наступна задача є розвитком попередніх. Таким чином, при виникненні забруднень у студента відповісти на попереднє запитання він має можливість підглянути наступне запитання – і за його формулюванням спробувати знову відповісти на попереднє запитання.Таким чином, розробка та впровадження дистанційних курсів з використанням активних методів навчання, а саме кейсів, потребує високого ступеню професіоналізму викладача як зі свого навчального предмету так і з суміжних дисциплін, як висококласного спеціаліста-комп’ютерщика, так і грамотного психолога-організатора складного творчого навчального процесу на відстані. Адже тільки грамотно розроблені та професіонально впроваджені активні методи навчання дозволяють: забезпечити високий рівень навчання; сприяти розвитку навичок критичного мислення та пізнавальних інтересів студентів; продемонструвати практичну компоненту знань; посилити зворотний зв’язок, який вкрай необхідний у дистанційному навчанні; організувати ефективну систему мотиваційного контролю з розвивальною функцією; допомогти студентам зв’язати знання з різних дисциплін; зацікавити студентів реальними професійними проблемами; продемонструвати студентам їх спроможність розв’язувати ці проблеми.Змішана форма навчання студентів, що використовує активні методи навчання, дозволяє згладити основні недоліки дистанційного навчання, і в той же час максимально ефективно використовувати весь апарат дистанційного навчання з урахуванням всіх його переваг. А використання кейс-методу при цьому дозволяє студентам не тільки побачити практичні проблеми в дії та спробувати колективно їх розв’язати, а й актуалізувати певний комплекс знань, який необхідно засвоїти при вирішенні цих проблем при вдало суміщенні навчальної, аналітичної, соціальної та виховної діяльностей, що безумовно є ефективним в реалізації сучасних завдань системи освіти.

У статті розглянуто поняття технологій дистанційного навчання, систем підтримки дистанційного навчання й уточнено поняття «методика використання технологій дистанційного навчання» у закладі вищої освіти (ЗВО), означено головні принципи і складові частини методики використання технологій дистанційного навчання. Проаналізовано різноманітні види забезпечення технологій дистанційного навчання. Результатом дослідження є розроблена система підтримки дистанційного навчання факультету фізики, математики та інформатики Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини на базі Moodle і методичні рекомендації щодо застосування технологій дистанційного навчання в процесі підготовки майбутніх учителів інформатики. Дистанційне навчання, що здійснюється за допомогою комп’ютерних комунікацій, відіграє важливу роль у модернізації освіти. У даній статті розглядаються особливості впровадження дистанційної освіти в сучасну систему освіти під час підготовки фахівців комп’ютерних технологій. Автором розглянуті різні моделі і технології дистанційного навчання. Нововведення (інновації) характерні для будь-якої професійної діяльності людини, а тому стають предметом вивчення, аналізу та впровадження. Інновації в системі освіти самі собою не виникають, вони є результатом наукових пошуків, передового педагогічного досвіду окремих викладачів і цілих колективів. Дистанційне навчання відкриває студентам доступ до нетрадиційних джерел інформації, підвищує ефективність самостійної роботи, дає зовсім нові можливості для творчості, знаходження і закріплення різних професійних навичок, а викладачам дозволяє реалізовувати принципово нові форми і методи навчання із застосуванням концептуального і математичного моделювання явищ і процесів. У даній роботі проаналізовано значення використання дистанційних технологій навчання на сучасному етапі розвитку ІКТ у процесі підготовки майбутніх фахівців комп’ютерних наук. Зазначено місце та роль дистанційних технологій навчання у системі вищої освіти. Встановлено, що з розвитком технічних можливостей методики та технології навчання засоби навчальної діяльності викладача змінюються. З’явилася альтернатива старим формам організації освітнього процесу, зокрема й використання ІКТ. Змінюється уявлення про те, якою повинна бути сучасна людина, якими компетентностями вона має володіти. Сьогодні освіта орієнтується на вільний розвиток, високу культуру, творчу ініціативу, самостійність, мобільність майбутніх спеціалістів.

Досліджено, що система професійної підготовки майбутніх лікарів у вищих медичних навчальних закладах Великої Британії є складною і має ряд відмінних характеристик. Існують різні системи але подібність серед чотирьох (Англії, Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії) є більшою, ніж їх відмінності, тому можна говорити про «систему вищої освіти у Великій Британії», однак їй притаманні певні відмінності. Суттєвою відмінністю у системі вищої медичної освіти Великої Британії є діючий документ «Кодекс якості вищої освіти» (Кодекс якості), котрий є орієнтиром для всіх вищих навчальних закладів Великої Британії. Кодекс якості чітко окреслює змістові характеристики роботи вищих навчальних закладів. Кодекс якості охоплює всі чотири країни Великої Британії (Англія, Північна Ірландія, Шотландія та Уельс) та заклади вищої освіти Великої Британії, що діють на міжнародному рівні. Він захищає інтереси всіх студентів, незалежно від того, де вони навчаються, чи вони є на повній формі навчання, абітурієнти, бакалаври або аспіранти. Важливою особливістю є наявність національних кваліфікаційних рамок, що є формальними структурами, які затверджені країнами для визначення їх кваліфікаційних систем. В загальному вони визначають ієрархію кваліфікаційних рівнів у зростаючому порядку та встановлюють основні вимоги до кваліфікацій, що повинні бути присуджені на кожному з цих рівнів. Рамки показують, які кваліфікації знаходяться на одному рівні та вказують на те, як одна кваліфікація може призвести до надання іншої на тому ж, або вищому рівні. Вони описують континуум навчання, що дозволяє помістити будь-які нові кваліфікації в освітню систему. Присудження рівнів кваліфікаціям сприяє точному та послідовному опису та маркетингу кваліфікацій тими, хто їх надає. Національні кваліфікаційні рамки надають контекст поєднанню, огляду та розвитку кваліфікацій. Вони є інструментом як для забезпечення порогу національних академічних стандартів, так і для здійснення правильних порівнянь кваліфікацій на міжнародному рівні (тим самим полегшуючи мобільність студентів). Важливим елементом системи є постійний моніторинг та діагностика рівня відповідності освітнім вимогам.

Актуальність. Високі темпи прогресу науки й технологій, створення й поширення технологічних і організаційних інновацій, розвиток інформаційних технологій в умовах становлення української економіки, заснованої на знаннях, задають якісно нові вимоги до рівня підготовки кадрів з перспективних напрямів і спеціальностей. На теперішній час система вищої освіти є найбільш розвиненою складовою системи освіти України. Інноваційні процеси відбуваються в динамічно мінливому інформаційно-освітньому середовищі сучасного вищого навчального закладу, у ході насичення його новітніми інформаційно-комунікаційними технологіями. Ринкова економіка змінює уявлення особистості про життєві перспективи, у зв’язку із чим освіта сьогодні розглядається як «ключ до успіху» [1, 65]. У майбутній професії увагу студентів привертає не тільки одержання нових знань, умінь та навичок, а й можливості швидкого кар’єрного просування та пов’язані з ним матеріальна забезпеченість і фінансова самостійність. Ці нові орієнтири значно змінили менталітет молоді: абітурієнтів, студентства й випускників. При цьому вони усе чіткіше усвідомлюють, що ринкові й у цілому сучасні суспільні відносини висувають жорсткі вимоги до їх професійних і комунікативних здібностей, умінню знаходити вихід зі складних ситуацій, швидко адаптуватися до стрімко мінливій ситуації. Особливу актуальність здобуває інноваційна освіта, що припускає особистісний підхід, фундаментальність, творче начало, професіоналізм, компетентність. Вирішення даної проблеми лежить в області проектування методичних систем навчання на основі комплексного використання традиційної, комп’ютерної й рейтингової технологій.Постановка проблеми.Існуючі організаційні форми навчання (лекція, практичне заняття та ін.) мають істотні недоліки: перевага словесних методів викладу змісту навчального матеріалу; усереднений загальний темп викладу матеріалу; фронтальна форма проведення практичних занять, що не враховує різнорівневість підготовки і працездатності студентів.Самостійна робота студентів з підручниками, навчальними посібниками утруднена через недостатнє структурування змісту навчального матеріалу, сухості мови викладу, повної відсутності емоційного впливу й контролю засвоєння знань.Автоматизовані навчальні системи дозволяють реалізувати основні принципи дидактики (навчання): науковість, системність, модульність, наступність, наочність і створюють передумови для підвищення якості професійної підготовки. Вони надають студентам наступні можливості: керування темпом викладу, повернення до вивчених розділів, багаторазове опрацювання матеріалу для його закріплення, користування термінологічним словником, перевірка засвоєння за допомогою питань і завдань, відпрацьовування умінь та навичок. Використовуючи автоматизовані навчальні системи неважко якісно організувати самостійну роботу, самоконтроль і контроль знань.Метою статті є розкриття можливостей професійної підготовки з використанням комп’ютерних технологій навчання у модульно-рейтинговій системі навчання.Основна частина. Досвід роботи у вищому навчального закладі показує, що студенти молодших курсів не можуть самі контролювати хід навчання, систематично й напружено працювати протягом семестру. На вирішення цих проблем спрямована модульно-рейтингова технологія як засіб формування в студентів пізнавальної активності протягом усього періоду навчання. Аналіз робіт показує, що модульно-рейтингове навчання сприяє розвитку й закріпленню системного підходу до вивчення дисципліни, формує в студентів навички самоконтролю, вимогливості до себе, стимулює самостійну систематичну роботу, а також допомагає виявити сильних і здібних студентів.Проблему запровадження у практику роботи вищої школи модульної системи навчання досліджували А. Алексюк, І. Богданова, В. Бондар, З. Кучер, П. Сікорський, П. Стефаненко, В. Стрельніков та ін. Запровадженню рейтингової системи навчання присвячені роботи С. Вітвицької, І. Мельничук та ін.Наш науковий інтерес викликала методична система професійної підготовки студентів з використанням комп’ютерних технологій і модульно-рейтингової системи навчання. Під методичною системою будемо розуміти педагогічну структуру, компонентами якої є мета, зміст, методи, форми й засоби навчання. У проектованій методичній системі передбачається, з одного боку, розкрити позитивний досвід існуючої методичної системи, а з іншого, – використати комп’ютерні засоби навчання для вирішення проблем у викладанні окремих дисциплін, наприклад, для викладання традиційно складних курсів у технічних вузах – теорія машин і механізмів (ТММ), теорія автоматичного управління (ТАУ). Для цього необхідно розробити: систему цілей; критерії відбору змісту методичної системи; систему методів навчання; особливості реалізації кожної з основних організаційних форм в умовах застосування автоматизованої навчальної системи; класифікацію комп’ютерних засобів, які будуть використовуватись в методичній системі по курсах ТММ і ТАУ:модульно-рейтинговий комплекс;модель автоматизованої навчальної системи й сценарій електронних підручників; - модель контролю.Система цілей методичної системи: формування наукового світогляду; накопичення знань, умінь і навичок; розвиток продуктивної розумової діяльності студентів; забезпечення професійної готовності майбутніх інженерів до використання отриманих знань при розв’язанні науково-технічних проблем.Комп’ютерні технології мають у своєму розпорядженні більші можливості для вдосконалення пояснювально-ілюстративних і репродуктивних методів, які доповнюються методами, що безпосередньо базуються на використанні комп’ютерів: метод використання комп’ютера як інструмента, що дозволяє значно розширити ілюстративну базу вузівського курсу; метод використання комп’ютера для формування алгоритмічної культури студентів; метод використання комп’ютера при виконанні розрахункових завдань; метод використання комп’ютерних технологій як засіб експериментування й моделювання.У проектованій методичній системі роль засобів навчання значно зростає. Підручники й навчально-методичні посібники традиційно відіграють важливу роль. Комп’ютерні навчальні засоби, що використовуються в різних курсах, можна розбити на два види:навчаючі програмні засоби з елементами моделювання (призначаються для організації й підтримки навчального діалогу студента з комп’ютером, надають середовище для комп’ютерного моделювання, необхідну навчальну інформацію з курсу, направляють навчання (електронні підручники й комп’ютерні практикуми));навчально-демонстраційні засоби навчального характеру (надають наочну навчальну інформацію як статичного, так і динамічного характеру (демонстраційні блоки з елементами мультимедіа)).Модульно-рейтинговий комплекс представляє собою сукупність модульної програми й рейтингової оцінки знань студентів. В основу розробленої рейтингової системи покладена концепція, що полягає в тім, що підготовка фахівця з міцними базовими знаннями залежить від способу їхнього формування. Міцність і надійність знань завжди вище, якщо їхнє формування відбувається не в авральній формі, що ми часто спостерігаємо, а систематично, протягом усього періоду навчання В методичній системі модульно-рейтинговий комплекс виконує дві функції: засобу керування навчальним процесом (реалізується через модульну структуру курсу) і система контролю (яка ґрунтується на оцінюванні всіх видів навчальної роботи з урахуванням якості й своєчасності виконання).Електронні підручники містять курси лекцій, демонстраційні моделі. По кожному розділу електронних підручників підготовлені тести декількох рівнів. Підручники виконані в технології Internet. У структуру підручника входять зміст і предметний покажчик, пов’язаний з лекціями гіперпосиланнями. Навігація реалізована з використанням функцій мовою JavaScript і елементами динамічного HTML. Тексти підручників відповідають державним освітнім стандартам вищої професійної освіти за напрямами і спеціальностями.Комп’ютерні засоби навчання – це програмний засіб або програмно-технічний комплекс, призначений для вирішення певних педагогічних завдань, що має предметний зміст. Предметний зміст передбачає, що комп’ютерні засоби навчання повинні включати навчальний матеріал з певної дисципліни. Під навчальним матеріалом розуміється інформація, як декларативного характеру, так і завдання для контролю знань і вмінь, а також моделі й алгоритми, що представляють досліджувані процеси. Методи оцінювання знань і вмінь студентів з даної дисципліні, курсу, розділу, теми або фрагменту з обліком встановлених кваліфікаційних вимог не зовсім досконалі. Особливістю поточного контролю, наприклад, повинно бути сполучення в ньому функцій перевірки знань і навчання. Засоби пересування по навчальному матеріалу повинні бути реалізовані таким чином, щоб це було можливим.Висновки. Використання комп’ютерних технологій і модульно-рейтингової системи навчання забезпечує підвищення інтересу у студентів до навчання, мотивує їх до навчально-пізнавальної діяльності і створює умови для індивідуалізації навчання у вищому навчальному закладі.

У роботі наведено огляд витоків та сучасного стану систем комп'ютерного зору, приклади задач комп'ютерного зору. Описано використання систем комп'ютерного зору освіти як у звичайних, і у пандемічних умовах. Пандемія COVID-19 викликала зміни в освіті, які видозмінили існуючі освітні програми систем комп'ютерного зору та породили нові, у тому числі соціальне дистанціювання, розпізнавання маски на обличчі, виявлення проникнення в університети та школи, запобігання вандалізму та виявлення підозрілих предметів, моніторинг відвідуваності, емоцій на обличчях у масках та без них. Системи комп'ютерного зору також можна використовувати у освіті для упровадження імерсивних освітніх ресурсів. На основі аналізу автономних бібліотек для ідентифікації динамічних об'єктів зроблено висновок, що при створенні систем машинного зору в освітніх цілях доцільно використовувати бібліотеки комп'ютерного зору, що ґрунтуються на глибокому навчанні (зокрема, реалізації згорткових нейронних мереж). Описано прототип системи комп'ютерного зору, розроблений на основі Microsoft Cognitive Toolkit і розгорнутий у хмарі Microsoft Azure. Система дозволяє з високим ступенем надійності виконувати головні функції: ідентифікацію емоцій та наявність маски на обличчі, а також дає можливість визначити стать, вік, колір волосся, інтенсивність посмішки, наявність макіяжу, окулярів тощо.

Стаття акцентує увагу на необхідності розвитку комунікативної культури майбутнього фахівця під час професійної підготовки в умовах вищої школи.Формування моделі ділової комунікації, адекватної вимогам нового статусу здобувача вищої освіти, сприяє активній адаптації суб'єкта навчально-професійної діяльності. Активна адаптація це – система цілеспрямованих, активних дії здобувача, спрямованих на зміну себе, власної поведінки та умов навчально-професійної діяльності та життєдіяльності в цілому. Вона застосовується, коли необхідно засвоїти нове: нову модель навчання, поведінки, комунікації, систему цінностей, етично-моральних і культурних норм взаємодії. У результаті здобувач розвиває особистістно-професійний адаптивний потенціал фахівця та індивідуальний стиль якісного діалогічного спілкування з діловими партнерами і готовність до професійної та соціальної самореалізації. В умовах ЗВО потрібно організувати спеціальну роботу з розвитку ресурсу адаптивності особистості першокурсника у перехідний період від системи середньої до системи вищої освіти з метою забезпечення розвитку нової моделі навчання, поведінки та спілкування. Потреба у спілкуванні є домінуючою потребою розвитку особистості у період повноліття. ЇЇ задоволення сприяє розвитку позитивного самоставлення особистості. Результатом цього є позитивна “Я-концепція” фахівця. Вона визначається як ключова психологічна детермінанта його фахового та кар'єрного зростання. Тому особливу увагу важливо приділити формуванню комунікативної культури фахівця у вищій щколі. Комунікативна культура особистості містить систему знань, норм, цінностей і зразків поведінки, прийнятих в суспільстві, та вміннь органічно, природно й невимушено реалізувати їх у діловому й емоційному спілкуванні. Вона забезпечує мотивацію суб'єкта та самореалізацію функцій навчання, виховання й розвитку майбутнього фахівця. Психологи виділяють такі її функції: контактну; інформативну; спонукальну; координаційну; емотивну; здійснення психологічного впливу; самопрезентативну тощо. Комунікативна культура здобувача вищої освіти та його активна адаптація визначають якість фахової підготовки, ефективність подальшої самореалізації та соціальної відповідальності у професійній установі.

Моделювання є універсальним методом, що широко застосовується в різних галузях науки. Модель за В.А. Штофом характеризується чотирма ознаками:– модель — мислено представлена або матеріально реалізована система;– модель відтворює об’єкт дослідження;– модель спроможна замістити об’єкт;– вивчення моделі дозволяє отримати нову інформацію про об’єкт.Під моделюванням розуміють процес побудови та дослідження моделі. Моделювання в навчанні охоплює два аспекти:– моделювання, як зміст, який студент повинен засвоїти;– моделювання, як навчальна діяльність, засіб, без якого не – можливе повноцінне навчання [1].Питання моделювання професійної діяльності в навчальному процесі потребує системного підходу: з одного боку, побудови нормативної моделі майбутньої професійної діяльності фахівця (модель фахівців), з іншого – побудови моделі підготовки, в якості якої постає зміст освіти. Надзвичайна складність досліджуваних об’єктів дозволяє адекватно описати лише найбільш суттєві характеристики діяльності та підготовки.Концептуальною засадою моделювання професійної діяльності є співставлення моделі фахівця (моделі діяльності) та моделі підготовки (зміст навчання), що реалізується на основі створення системи квазіпрофесійних завдань, розв’язок яких і дозволяє певним чином моделювати майбутню професійну діяльність.Під моделюванням професійної діяльності в навчальному процесі розуміють створення умов, за яких студенти в процесі навчання розв’язують комплексні «квазіпрофесійні» завдання, спрямовані на формування інтелектуальних і практичних умінь, необхідних для успішної професійної діяльності.Проведений теоретичний аналіз та верифікація дозволили сформулювати наступні загальні принципи моделювання професійної діяльності фахівця в навчальному процесі, зокрема в організації лабораторного практикуму.1. Довершеність створеної моделі.Система розроблених квазіпрофесійних завдань повинна повністю охоплювати зміст майбутньої професійної діяльності, тобто адекватно відображати всю множину професійних завдання, відтворюючи всі суттєві моменти професійної діяльності фахівця (модель повинна бути ізоморфна об’єкту).2. Узагальненість квазіпрофесійних завдань.Квазіпрофесійні завдання повинні мати, по можливості, узагальнений характер, що дозволить формувати загальні підходи до розв’язку професійних завдань (формування «професійного мислення»).3. Підпорядкованість теоретичного навчального матеріалу змісту типових професійних завдань.Зміст «теоретичної частини» квазіпрофесійного завдання повинен забезпечити орієнтовну функцію, тобто без неї неможливо реалізувати практичну діяльність. Тільки за таких умов можливе глибоке поєднання теоретичного й практичного в навчанні.4. Типизація квазіпрофесійних завдань із врахуванням особливостей переносу (проекції) умінь, знань та навичок.При створенні системи квазіпрофесійних завдань доцільним є їх типизація за стадіями гносеологічних циклів наукових досліджень, за критерієм спільності одного із структурних моментів діяльності (продукту, процедури, засобів чи предмета діяльності), за умов представлення діяльності людини як системи перетворень (у поняттях теорії технічних систем) та таке інше, що дозволяє врахувати особливості проекції умінь та навичок з однієї сфери діяльності в іншу.5. Вибір адекватних форм, методів та прийомів навчальної діяльності.До кожного з типових професійних завдань необхідно створити відповідну імітаційну систему квазіпрофесійних завдань, враховуючи форми, методи та прийоми навчальної діяльності. Вирішальним є ступінь відповідності формованого уміння, умінню необхідному в професійній діяльності, а також затрати часу та ступінь свідомого оволодіння уміннями.6. Забезпечення формування самостійності студентів в організації навчальної діяльності, як діяльності продуктивної.Вихідним теоретичним положенням є те, що пізнавальна активність повинна формуватись в системі діяльності, яку вона обслуговує як її орієнтовний компонент. Спрямованість, зміст, форми, засоби реалізації інтелектуальної активності студента повинні відповідати завданням діяльності. Для забезпечення самостійності та планомірності її організації, студенту необхідно охопити всю систему діяльності. Діяльність повинна стати предметом спеціального аналізу, оволодіння яким дозволяє застосовувати його як метод організації пізнавальної діяльності.7. Врахування типових помилок у професійній діяльності фахівця.Помилки в професійній діяльності фахівця є наслідком об’єктивного протиріччя між необхідністю успішного розв’язку професійного завдання та недостатнім рівнем оволодіння уміннями, знаннями та навичками. Система квазіпрофесійних завдань повинна охоплювати питання (навіть часткові випадки!), що за статистикою викликають ускладнення в професійній діяльності, готуючи майбутнього фахівця до їх подолання (формування умінь «подолання» проблем).

У статті висвітлені аспекти впровадження компетентнісного підходу до професійної підготовки майбутніх осіб командного складу морських суден. На прикладі викладання дисципліни «Управління судном» у Херсонській державній морській академії (ХДМА) представлені нові напрямки впровадження компетентнісного підходу при вивченні професійних дисциплін, що забезпечують відповідність освітнього процесу підготовки морських фахівців вимогам Міжнародної конвенції про підготовку та дипломування моряків та несення вахти з Манільськими поправками 2010 р. Запропонована система фахової підготовки майбутніх судноводіїв в академії та Морському коледжі ХДМА, визначені основні професійні компетентності та система їх оцінювання. Підвищення стандартів якості підготовки майбутніх судноводіїв обумовлено стрімким оновленням та ускладненням технічних, комп’ютерних систем в судноплавстві і водночас підсиленням ролі людського фактора в забезпеченні збереження людського життя. Міжнародна морська організація (IMO) висуває певні вимоги до невідкладних змін у викладання професійних дисциплін при підготовці майбутніх морських фахівців щодо забезпечення відповідним сучасним тренажерним устаткуванням з навчально-методичним забезпеченням. У статті розкриті основні питання впровадження симуляційних технологій віртуальної реальності в поєднанні з електронним навчанням у професійну підготовку майбутніх судноводіїв. Симуляційні тренажери віртуальної реальності, що представлені сучасними лабораторіями в ХДМА, надають можливість курсантам отримати навички маневрування судном, дозволяють підвищити реалістичність навчання та надають нові можливості для формування та оцінювання професійних компетентностей майбутніх морських фахівців. У статті аналізуються порівняльні аспекти традиційного навчання та навчання з використанням симуляційних технологій віртуальної реальності і робиться висновок про ефективність упровадження симуляційних технологій в освітній процес. Представлена система електронного навчання на базі LMS Moodle, що допомагає забезпечити інформаційно-технологічну підтримку та супровід професійного навчання майбутніх судноводіїв.

Формування проблеми. У роботі розглядаються теоретичні та практичні аспекти застосування систем управління навчальними матеріалами. Зважаючи на значний педагогічний потенціал та умови сьогодення, беззаперечно, актуальними є питання щодо побудови моделей, розробки методів і методик та пошуку ефективних шляхів впровадження систем управління навчальними матеріалами в процес інформатичної підготовки студентів медичних ЗВО. Методи. Для виконання поставлених завдань дослідження було використано комплекс наукових методів досліджень, а саме: метод системного аналізу, бібліосемантичний метод, емпіричні методи та моделювання. Результати. Обґрунтовано доцільність впровадження систем управління навчальними матеріалами та здійснено виклад загальних принципів їх застосування. Висвітлено компоненти методичної системи інформатичної підготовки, зокрема, визначено цілі та завдання навчання інформатичних дисциплін в медичних ЗВО. Досліджено критерії, що висуваються до систем управління навчальними матеріалами та проаналізовано можливості їх використання. Виокремлено низку функціональних характеристик з метою встановлення найефективнішої системи та здійснено їх порівняльний аналіз. Висновки. Встановлено, що LСMS Moodle та Google Classroom мають споріднене завдання ‒ організація та управління навчальним процесом, однак вони володіють і низкою відмінностей в функціональних можливостях. Проте, компенсувати відсутність певних можливостей можна завдяки комбінованому використанню окремих елементів цих систем. У сучасній системі організації навчального процесу в медичних закладах вищої освіти застосування технологій дистанційного навчання є невід’ємною умовою забезпечення якісної підготовки майбутніх фахівців. Використання систем управління навчальними матеріалами, зокрема, хмарних сервісів розширює можливості організації дистанційного навчання, надає нові можливості для більш активного залучення студентів в освітній процес, сприяє підвищенню рівня загальнокультурної обізнаності майбутніх фахівців.

Формулювання проблеми. Серед шляхів здійснення інтеграції змісту фахових математичних дисциплін у процесі професійної підготовки майбутніх учителів математики слід окремо виділити фундаменталізацію навчальних курсів лінійна алгебра та аналітична геометрія, математичний аналіз та аналітична геометрія, диференціальна геометрія через розробку відповідних інтегрованих спецкурсів для майбутніх учителів математики. Матеріали і методи. Системний аналіз наукової, навчальної та методичної літератури; порівняння та синтез теоретичних положень; узагальнення власного педагогічного досвіду та досвіду колег з інших закладів вищої освіти, деякі загально математичні та спеціальні методи різницевого числення. Результати. У статті розглянуто можливості вивчення фахових математичних дисциплін в умовах інтеграції їх змісту у закладі вищої педагогічної освіти математичного профілю. Подання навчального матеріалу в різних навчальних курсах здебільшого не синхронізовано, оскільки їх викладають різні викладачі. Натомість майбутньому вчителю математики необхідно допомогти сформувати у власній свідомості певну систему зі змісту фахових дисциплін. Відповідно нами було розроблено спецсемінари для студентів фізико-математичного факультету ЗВО, в рамках яких кожен викладач намагається забезпечити міжпредметні зв’язки свого курсу з іншими. Узгодження змісту здійснювалося шляхом визначення споріднених і тотожних понять та їхніх дефініцій, послідовності введення первинних та залежних термінів, взаємних посилань у фахових математичних на зв’язки у навчальному матеріалі тощо. Висновки. Формування знаннєвої бази навчання та інших складників системи навчання з урахуванням міждисциплінарних зв’язків, гармонізації змісту навчання та синхронізації процесу навчання в часі можливо реалізувати різними шляхами, зокрема через упровадження системи спецсемінарів для студентів фізико-математичних факультетів ЗВО. Інтеграція змісту навчання у на практичному рівні дає студентам найважливішу з педагогічної точки зору можливість: самостійно формувати особистісну систему знань, додавати нові відомості та формувати нові зв’язки в системі професійних компетентностей.

У статті здійснено аналіз сучасного стану системи освіти України та виокремлено завдання щодо її подальшої модернізації й інноваційного розвитку на основі нормативних документів (Закон України «Про повну загальну середню освіту», «Нова українська школа. Концептуальні засади реформування середньої школи», «Державний стандарт базової середньої освіти»). Відзначається необхідність трансформації ролі вчителя – від єдиного джерела інформації до коуча, фасилітатора, тьютора, модератора й активного використання інноваційних технологій у навчальному процесі в контексті гарантованого розвитку та становлення особистості здобувача освіти. Акцентується увага на необхідності запровадження інноваційних форм і методів організації освітнього процесу, зокрема для вирішення суперечностей між очікуваннями держави, суспільства стосовно підготовки здобувачів освіти й реальним станом речей. Здійснено аналіз типів педагогічних технологій, виокремлено і проаналізовано етапи реалізації навчання – адаптаційний, мобільно-дослідницький та науково-дослідницький. Обґрунтовується теза про доцільність використання в запровадженні інновацій у систему освіти відкритої моделі освіти, оскільки особливості, притаманні їй (зокрема, використання спеціалізованих технологій, економічна ефективність, гнучкість, модульність, паралельність, асинхронність, нова роль викладача та здобувача освіти тощо), сприятимуть швидкому реагуванню на зміни в соціально-економічній ситуації, пристосуванню до індивідуальних та групових освітніх потреб і запитів. Проаналізовано основні завдання, сформульовані для педагогів Західної Європи, висловлено авторське бачення пріоритетних завдань щодо гуманоцентричної переорієнтації освіти України в цілому з акцентуванням уваги на плюралізації форм організації навчання. Розглянуто питання автономії навчальних закладів – фінансової, управлінської, педагогічної. Відзначається, що управління інноваційними процесами в системі освіти має бути спрямовано на забезпечення самостійності освітньої галузі з власними механізмами фінансування, управління, функціонування та розвитку. Розроблено конкретні пропозиції щодо вдосконалення системи управління інноваційними процесами в системі освіти в Україні, зроблено висновок про необхідність переходу від використання педагогами педагогічних методик до використання педагогічних технологій.

Проаналізовано концептуальні положення щодо управління розвитком професійної освіти, що визначені нормативно-правовими акта- ми України. Встановлено, що професійна підготовка “під конкретне робоче місце” доволі часто, не сприяючи життєвому успіху учнів, може привести до появи фахівців, чиї знання і вміння не затребує суспільство. Визначено слабкі сторони моноступеневої системи. Встановлено причини, які зумов- люють доцільність переходу до багаторівневої системи. Відзначено найважливіші моменти в багаторівневій системі освіти: структурний і змістовний. Встановлено, що нові педагогічні технології є стрижнем змістовної сторони багаторівневої системи навчання. Вказано на необхідність знаходження оптимального співвідношення між освітніми складовими на різних рівнях навчання та виділення пріоритетних напрямів у галузі диверсифікації освіти. Доведено, що ступенева система реалізує наступність програм, що нале- жать до певного виду діяльності людини або до даної галузі виробництва і відрізняються рівнем кваліфікації. Програми орієнтовані, найперше, на за- безпечення професійної підготовки; освітня функція підпорядкована в них професійній підготовці та на деяких етапах освітній компонент може зовсім не бути присутнім. По завершенні кожного етапу фахівець отримує відпо- відний документ, що засвідчує рівень його кваліфікації (наприклад, токар, технік, інженер). Моноступенева система професійної освіти доцільна та цілком ефек- тивна при жорсткому довгостроковому закріпленні кадрів у цій галузі. Го- ловною метою такої системи є задоволення державного замовлення на спе- ціаліста. Визначено принципи розвитку професійної освіти, зокрема гуманізацію і фундаменталізацію. Розглянуто системоутворювальні функції, які виконує професійна освіта в суспільстві: економічну, соціальну і культурну.

У статті проаналізовано політику Європейського Союзу щодо інновацій у сфері професійної освіти і навчання. Охарактеризовано сучасні європейські ініціативи щодо реалізації положень стратегії «Європа 2020», спрямовані на зміцнення співробітництва та активне включення молоді в інноваційні процеси. Розкрито результати діяльності європейської тематичної мережі «Інновації в професійній освіті і навчанні» на базі європейського Центру розвитку професійної освіти і навчання (CEDEFOP). З‘ясовано головні напрями розвитку інновацій у системах професійної освіти і навчання в країнах ЄС: інновації, пов‘язані з використанням новітніх інформаційних технологій (цифрові інновації); інновації в сфері підготовки вчителів і тренерів для системи професійної освіти і навчання; інновації, пов‘язані з кваліфікаціями (зміст, стандартизація, процедура і правила надання); інноваційне викладання та інновації оцінювання; інновації в сфері курікулуму; системні ініціативи у сфері співробітництва (створення урядами нових освітніх інституцій на засадах партнерства з роботодавцями; міжнародне співробітництво; створення національних схем заохочення співробітництва між професійною і вищою освітою). Проведено огляд кращих інноваційних практик у системах професійної освіти і навчання в країнах ЄС. Розглянуто нові заклади професійної освіти і навчання: Центри управління, підготовки і зайнятості (Італія), Кампуси професій і кваліфікацій (Франція), Центри компетентності (Латвія) тощо. Окреслено шляхи стимулювання інноватики в професійній освіті на різних її рівнях, включаючи використання нових навчальних методів і нових технологій навчання, запровадження нових механізмів фінансування, посилення співробітництва між інституціями професійної освіти, вищої освіти, дослідницькими організаціями і підприємствами. Визначено головні ідеї позитивного європейського досвіду, що є цінними для розвитку сучасної інноваційної політики і практики професійної освіти в Україні.

У статті викладено положення щодо впровадження дуальної системи навчання у вищих навчальних закладах при підготовці майбутніх фахівців водного транспорту. Розглянуто основні питання і проблеми, пов’язані з організацією впровадження у закладах вищої освіти дуальної системи навчання. Обґрунтовано необхідність упровадження даної системи навчання у Державний університет інфраструктури та технологій із урахуванням її переваг. Науково підтверджено й доведено, що організація навчального процесу за дуальною формою зумовлена необхідністю індивідуалізації навчання, посилює практичну спрямованість підготовки шляхом інтеграції в освітній процес великого обсягу виробничої практики, створює якісно нові умови для організації практичної підготовки, підвищує професійну мобільність студентів, що, безсумнівно, підвищує конкурентоспроможність випускників і забезпечує їх працевлаштування в морському флоті. Дуальна система орієнтована на безпосередню підготовку фахівців водного транспорту до практичної професійної діяльності, передбачає пряму участь у цьому процесі морських суден і від традиційної існуючої системи навчання відрізняється спрямованістю і ступенем наближеності змісту підготовки фахівців до реальних умов морського флоту.

Будь-яка, навіть найефективніша, логічно обґрунтована і корисна інновація (чи то теорія геліоцентризму Коперника або «походження видів» Дарвіна), якщо вона суперечить існуючій на даний момент догмі, приречена на ірраціональний скепсис, тривале і навмисне замовчування, обумовлене специфікою суспільних процесів і включеність людської психіки в ці процеси.Томас Семюел Кун Існуюча система освіти перестала влаштовувати практично всі держави світу і піддається активному реформуванню в наші дні. Перспективним напрямом використання в навчальному процесі є нова інформаційна технологія, яка дістала назву хмарні обчислення (Cloud computing). Концепція хмарних обчислень стала результатом еволюційного розвитку інформаційних технологій за останні десятиліття.Без сумніву, результати досліджень російських вчених: А. П. Єршова, В. П. Зінченка, М. М. Моісєєва, В. М. Монахова, В. С. Лєдньова, М. П. Лапчика та ін.; українських вчених В. Ю. Бикова, В. М. Глушкова, М. І. Жалдака, В. С. Михалевича, Ю. І. Машбиця та ін.; учених Білорусії Ю. О. Бикадорова, А. Т. Кузнєцова, І. О. Новик, А. І. Павловського та ін.; учених інших країн суттєво вплинули на становлення та розвиток сучасних інформаційних технологій навчання [1], [2], але в організації освітнього процесу виникають нові парадигми, наприклад, хмарні обчислення. За оцінками аналітиків Гартнер груп (Gartner Group) хмарні обчислення вважаються найбільш перспективною стратегічною технологією майбутнього, прогнозується міграція більшої частини інформаційних технологій в хмари на протязі найближчих 5–7 років [17].Згідно з офіційним визначенням Національного інституту стандартів і технологій США (NIST), хмарні обчислення – це система надання користувачеві повсюдного і зручного мережевого доступу до загального пулу інформаційних ресурсів (мереж, серверів, систем зберігання даних, додатків і сервісів), які можуть бути швидко надані та гнучко налаштовані на його потреби з мінімальними управлінськими зусиллями і необхідністю взаємодії з провайдером послуг (сервіс-провайдером) [18].У США в університетах функціонують віртуальні обчислювальні лабораторії (VCL, virtual computing lab), які створюються в хмарах для обслуговування навчального та дослідницьких процесів. В Південній Кореї запущена програма заміни паперових підручників для середньої школи на електронні, які зберігаються в хмарі і доступні з будь-якого пристрою, який може бути під’єднаний до Інтернету. В Росії з 2008 року при Російській академії наук функціонує програма «Університетський кластер», в якій задіяно 70 університетів та дослідних інститутів [3], в якій передбачається використання хмарних технологій та створення web-орієнтованих лабораторій (хабів) в конкретних предметних галузях для надання принципово нових можливостей передавання різноманітних інформаційних матеріалів: лекцій, семінарів, лабораторних робіт і т. п. Є досвід певних російських вузів з використання цих технологій, зокрема в Московському економіко-статистичному інституті вся інфраструктура переводиться на хмарні технології, а в навчальних програмах включені дисципліни з навчання технологій.На сьогодні в Україні теж почалося створення національної освітньої інформаційної мережі на основі концепції хмарних обчислень в рамках національного проекту «Відкритий світ», який планується здійснити протягом 2010-2014 рр. Відповідно до наказу Міністерства освіти та науки України від 23.02.2010 р. №139 «Про дистанційне моніторингове дослідження рівня сформованості у випускників загальноосвітніх навчальних закладів навичок використання інформаційно-комунікаційних технологій у практичній діяльності» у 2010 році було вперше проведено дистанційне моніторингове дослідження з метою отримання об’єктивних відомостей про стан інформатичної освіти та розроблення стратегії її подальшого розвитку. Для цих цілей було обрано портал (приклад гібридної хмари), створений на основі платформи Microsoft Azure [4].Як показує зарубіжний досвід [8], [11], [12], [14], [15], вирішити названі проблеми можна шляхом впровадження в навчальний процес хмарних обчислень. У вищих навчальних закладах України розроблена «Програма інформатизації і комп’ютеризації навчального процесу» [1, 166]. Але, проаналізувавши стан впровадження у ВНЗ хмарних технологій, можна зробити однозначний висновок про недостатню висвітленість цього питання в літературних та Інтернет-джерелах [1], [7].Переважна більшість навчальних закладів лише починає впроваджувати хмарні технології в навчальний процес та включати відповідні дисципліни для їх вивчення. Аналіз педагогічних праць виявив недостатнє дослідження питання використання хмарних обчислень у навчальному процесі. Цілком очевидно, що інтеграція хмарних сервісів в освіту сьогодні є актуальним предметом для досліджень.Для навчальних закладів все більшого значення набуває інформаційне наповнення та функціональність систем управління віртуальним навчальним середовищем (VLE, virtual learning environment). Не існує чіткого визначення VLE-систем, та й в самих системах в міру їх заглиблення в Інтернет постійно удосконалюються наявні і з’являються нові інструменти (блоги, wiki-ресурси). VLE-системи критикують в основному за слабкі можливості генерації та зберігання створюваного користувачами контенту і низький рівень інтеграції з соціальними мережами.Існує кілька полярних підходів до способів надання освіти за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та інформаційних ресурсів. З одного боку – навчальні заклади з віртуальним навчальним середовищем VLE, а з іншого – персональне навчальне середовище, створене з Web 2.0 сайтів та кероване учнями. Але варто звернути увагу на нову модель, що може зруйнувати обидва наявні підходи. Сервіси «Google Apps для навчальних закладів» та «Microsoft Live@edu» включають в себе широкий набір інструментів, які можна налаштувати згідно потреб користувача. Описувані системи розміщуються в так званій «обчислювальній хмарі» або просто «хмарі».Хмара – це не просто новий модний термін, що застосовується для опису Інтернет-технологій віддаленого зберігання даних. Обчислювальна хмара – це мережа, що складається з численної кількості серверів, розподілених в дата-центрах усього світу, де зберігаються безліч копій. За допомогою такої масштабної розподіленої системи здійснюється швидке опрацювання пошукових запитів, а система є надзвичайно відмовостійка. Система побудована так, що після закінчення тривалого періоду при потребі можна провести заміну окремих серверів без зниження загальної продуктивності системи. Google, Microsoft, Amazon, IBM, HP і NEC та інші, мають високошвидкісні розподілені комп’ютерні мережі та забезпечують загальнодоступність інформаційних ресурсів.Хмара може означати як програмне забезпечення, так і інфраструктуру. Незалежно від того, є сервіс програмним чи апаратним, необхідно мати критерій, для допомоги визначення, чи є даний сервіс хмарним. Його можна сформулювати так: «Якщо для доступу до інформаційних матеріалів за допомогою даного сервісу можна зайти в будь-яку бібліотеку чи Інтернет-клуб, скористатися будь-яким комп’ютером, при цьому не ставлячи ніяких особливих вимог до операційної системи та браузера, тоді даний сервіс є хмарним».Виділимо три умови, за якими визначатимемо, чи є сервіс хмарним.Сервіс доступний через Web-браузер або за допомогою спеціального інтерфейсу прикладної програми для доступу до Web-сервісів;Для користування сервісом не потрібно жодних матеріальних затрат;В разі використання додаткового програмного забезпечення оплачується тільки той час, протягом якого використовувалось програмне забезпечення.Отже, хмара – це великий пул легко використовуваних і доступних віртуалізованих інформаційних ресурсів (обладнання, платформи розробки та/або сервіси). Ці ресурси можуть бути динамічно реконфігуровані для обслуговування мінливого навантаження (масштабованості), що дозволяє також оптимізувати використання ресурсів. Такий пул експлуатується на основі принципу «плати лише за те, чим користуєшся». При цьому гарантії надаються постачальником послуг і визначаються в кожному конкретному випадку угодами про рівень обслуговування.Існує три основних категорії сервісів хмарних обчислень [10]:1. Комп’ютерні ресурси на зразок Amazon Elastic Compute Cloud, використання яких надає організаціям можливість запускати власні Linux-сервери на віртуальних комп’ютерах і масштабувати навантаження гранично швидко.2. Створені розробниками програми для пропрієтарних архітектур. Прикладом таких засобів розробки є мова програмування Python для Google Apps Engine. Він безкоштовний для використання, однак існують обмеження за обсягом даних, що зберігаються.3. Сервіси хмарних обчислень – це різноманітні прикладні програмні засоби, розміщені в хмарі і доступні через Web-браузер. Зберігання в хмарі не тільки даних, але і програм, змінює обчислювальну парадигму в бік традиційної клієнт-серверної моделі, адже на стороні користувача зберігається мінімальна функціональність. Таким чином, оновлення програмного забезпечення, перевірка на віруси та інше обслуговування покладається на провайдера хмарного сервісу. А загальний доступ, управління версіями, спільне редагування стають набагато простішими, ніж у разі розміщення програм і даних на комп’ютерах користувачів. Це дозволяє розробникам постачати програмні засоби на зручних для них платформах, хоча необхідно переконатися, що програмні засоби придатні до використання при роботі з різними браузерами.З точки зору досконалості технології, програмне забезпечення в хмарах розвинуте значно краще, ніж апаратна складова.Особливу увагу звернемо на програмне забезпечення як послугу (SaaS, Software as a Servise), що позначає програмну складову у хмарі. Більшість систем SaaS є хмарними системами. Для користувачів системи SaaS не важливо, де встановлене програмне забезпечення, яка операційна система при цьому використовується та якою мовою воно описане. Головне – відсутня необхідність встановлювати додаткове програмне забезпечення.Наприклад, Gmail представляє собою програму електронної пошти, яка доступна через браузер. Її використання забезпечує ті ж функціональні можливості, що Outlook, Apple Mail, але для користування нею необхідно «thick client» («товстий клієнт»), або «rich client» («багатий клієнт»). В архітектурі «клієнт – сервер» це програми з розширеними функціональними характеристиками, незалежно від центрального сервера. При такому підході сервер використовується як сховище даних, а вся робота з опрацювання і подання даних переноситься на клієнтський комп’ютер.Системи SaaS наділені деякими визначальними характеристиками:– Доступність через Web-браузер. Програмне забезпечення типу SaaS не потребує встановлення жодних додаткових програм на комп’ютер користувача. Доступ до систем SaaS здійснюється через Web-браузер з використанням відкритих стандартів або універсальний плагін браузера. Хмарні обчислення та програмне забезпечення, яке є власністю певної компанії, не поєднуються між собою.– Доступність за вимогою. За наявності облікового запису можна отримувати доступ до програмного забезпечення в будь-який момент та з будь-якої географічної точки земної кулі.– Мінімальні вимоги до інфраструктури ІТ. Для конфігурування систем SaaS потрібен мінімальний рівень технічних знань (наприклад, для управління DNS в Google Apps), що не виходить за рамки, характерні для звичайного користувача. Висококваліфікований IT-адміністратор для цього не потрібний.Переваги хмарної інфраструктури. Наявність апаратних засобів у власності потребує їх обслуговування. Планування необхідної потужності та забезпечення ресурсами завжди актуальні. Хмарні обчислення спрощують вирішення двох проблем: необхідність оцінювання характеристик обладнання та відсутність коштів для придбання нового потужного обладнання. При використанні хмарної інфраструктури необхідні потужності додаються за лічені хвилини.Зазвичай на кожному сервері передбачено резерв, що забезпечує вирішення типових апаратних проблем. Наприклад, резервний жорсткий диск, призначений для заміни диска, що вийшов з ладу, в складі масиву RAID. Необхідно скористатися послугами для встановлення нового диску на сервер. Для цього потрібен час та висока кваліфікація спеціаліста, щоб роботу виконати швидко з метою уникнення повного виходу сервера з ладу. Якщо сервер остаточно вийшов з ладу, використовується якісна, актуальна резервна копія та досконалий план аварійного відновлення. Тільки тоді є можливість провести відновлення системи в короткий термін, причому завжди в ручному режимі.При використанні хмар немає потреби перейматись проблемами стосовно апаратних засобів, що використовуються. Користувач може і не дізнатися про те, що фізичний сервер вийшов з ладу. Якщо правильно дібрано інструментарій, можливе автоматично відновлення даних після надскладної аварійної ситуації. При використанні хмарної інфраструктури у такому випадку можна відмовитись від віртуального сервера і отримати інший. Немає потреби думати про утилізацію та перейматися про нанесену шкоду навколишньому середовищу.Хмарне сховище. Абстрагування від апаратних засобів в хмарі здійснюється не тільки завдяки заміні фізичних серверів віртуальними. Віртуалізації підлягають і системи фізичного зберігання даних.При використанні хмарного сховища можна переносити дані в хмару, не переймаючись, яким чином вони зберігаються та не турбуючись про їх резервне копіювання. Як тільки дані, переміщені в хмару, будуть потрібні, достатньо буде просто звернутись в хмару і отримати їх. Існує кілька підходів до хмарного сховища. Йдеться про поділ даних на невеликі порції та зберігання їх на багатьох серверах. Порції даних наділяються індивідуально обчисленими контрольними сумами, щоб дані можна було швидко відновити в критичних ситуаціях.Часто користувачі працюють з хмарним сховищем так, ніби мають справу з мережевим накопичувачем. Щодо принципу функціонування хмарне сховище принципово відрізняється від традиційних накопичувачів, оскільки у нього принципово інше призначення. Обмін даними при використанні хмарного сховища повільніший, воно більш структуроване, внаслідок чого його використання як оперативного сховища даних непрактичне. Зазначимо, що використання хмарного сховища недоцільне для транзакцій в хмарних прикладних програмах. Хмарне сховище сприймається, як аналог резервної копії на стрічковому носієві, хоча на відміну від системи резервного копіювання зі стрічковим приводом в хмарі не потрібні ні привід, ні стрічки.Grid Computing (англ. grid – решітка, грати) – узгоджене, відкрите та стандартизоване комп’ютерне середовище, що забезпечує гнучкий, безпечний, скоординований розподіл обчислювальних ресурсів і ресурсів збереження інформації, які є частиною даного середовища, в рамках однієї віртуальної організації [http://gridclub.ru/news/news_item.2010-08-31.0036731305]. Концепція Grid Computing представляє собою архітектуру множини прикладних програмних засобів – найпростіший метод переходу до хмарної архітектури. Програмні засоби, де використовуються grid-технології, є програмним забезпеченням, при функціонуванні якого інтенсивно використовуються ресурси процесора. В grid-програмах розподіляються операції опрацювання даних на невеликі набори елементарних операцій, що виконуються ізольовано.Використання хмарної інфраструктури суттєво спрощує та здешевлює створення grid-програм. Якщо потрібно опрацювати якісь дані, використовують сервер для опрацювання даних. Після завершення опрацювання даних сервер можна призупинити, або задати для опрацювання новий набір даних.На рисунку 1 подано схему функціонування grid-програми. На сервер, або кластер серверів, поступає набір даних, які потрібно опрацювати. На першому етапі дані передаються в чергу повідомлень (1). На інших вузлах аналізується чергою повідомлень (2) про нові набори даних. Коли набір даних з’являється в черзі повідомлень, він аналізується на першому комп’ютері, де його виявлено, а результати надсилаються назад в чергу повідомлень (3), звідки вони зчитуються сервером або кластером серверів (4). Обидва компоненти можуть функціонувати незалежно один від одного, а кожен з них може функціонувати навіть в тому випадку, якщо другий компонент не задіяний на жодному комп’ютері. Рис. 1. Архітектура grid-програм У такій ситуації використовуються хмарні обчислення, оскільки при цьому не потрібні власні сервери, а за відсутності даних для опрацювання не потрібні сервери взагалі. Таким чином можна масштабувати потужності, що використовуються. Інакше кажучи, щоб комп’ютер не використовувався «вхолосту», важливо опрацьовувати дані за мірою їх надходження. Сервери включаються, коли потік даних інтенсивний, а виключаються в міру ослаблення інтенсивності потоку. Grid-програми мають дещо обмежену область застосування (опрацювання великих об’ємів наукових і фінансових даних). В переважній частині таких програм використовуються транзакційні обчислення.Транзакційна система – це система, де один і більше вхідних наборів даних опрацьовуються одночасно в рамках однієї транзакції та в

Автором оглядової статті наголошено на тому, що, незважаючи на важливість онлайн-освіти як елемента формального, неформального та інформального навчання, навчальні заклади все ще неохоче працюють над створенням системної онлайн-моделі навчання. Обґрунтовано, що існує певна залежність від особистої оцінки індивідуума, оскільки альтернативи онлайн оцінювання не мають очікуваного суспільного визнання та надійності. Наголошено, що створення системи електронного оцінювання, яка зможе забезпечити ефективне підтвердження особистості здобувача освіти, його авторство через інтеграцію сучасної технології у поточну навчальну діяльність у масштабованому та економічно ефективному порядку, є актуальним питанням. Зазначено, що система ідентифікації особи під час електронного оцінювання навчання (TeSLA – An Adaptive Trust-based e-assessment system for learning) дає можливість навчальним закладам забезпечити прозорий та зрозумілий користувачам процес електронного оцінювання у процесі онлайн-навчання та під час змішаного навчання на базі різних навчальних середовищ та платформ. Зазначена система забезпечує підтримку як поточного, так і семестрового оцінювання та покликана підвищити рівень довіри до такого типу оцінювання серед здобувачів освіти, викладачів і закладів освіти у цілому. Окрім того, використання інноваційних технологій у навчальному процесі дозволяє підвищити впевненість у собі, мотивацію до вивчення дисциплін та більш ефективної організації самостійної пізнавальної діяльності студентів, створити сприятливе освітнє середовище для дослідницької діяльності, спонукати до проведення дослідницької роботи. Автором наголошено, що якщо брати до уваги сучасну систему онлайн-освіти, яка забезпечується, переважно, віртуальним навчальним середовищем, то доступ до матеріалів в мережі може бути досить простим і здаватися надійним, але рівень захисту результатів оцінювання від шахрайства – ні. Підкреслено, що запобігаючи плагіату та шахрайству, система TeSLA сприяє впровадженню академічної доброчесності, розвиткові індивідуально орієнованого навчання, розширенню полікультурного європейського сектору вищої освіти, створюючи нові можливості для гнучкого навчання упродовж усього життя.Ключові слова: електронне/онлайн оцінювання; здобувач освіти; проєкти ЄС; ідентифікація авторства; плагіат; самоплагіат.

У статті представлено результати дослідження соціально-педагогічного та технологічного аспектів розвитку відкритої освіти у вищих навчальних закладах України та Великої Британії. Встановлено, що в результаті інформатизації суспільства постають нові вимоги до навчання майбутніх фахівців. Вирішення вимог полягає у створенні вдосконаленого відкритого (комп’ютерно-орієтованого) середовища навчальних закладів, лабораторій, бібліотек; оновленням методичного забезпечення, педагогічних технологій та змісту дистанційного й електронного навчання на основі використання ІКТ; запровадженням нових форм і методів організації освітнього процесу; упровадженням відкритих навчальних систем; використанням методики формування інформаційно-комунікаційних компетентностей науково-педагогічних працівників, методики оцінювання якості відкритих електронних систем та вільного доступу до відкритих освітніх ресурсів; а також у дослідженні стану, тенденцій і моніторингу розвитку відкритої освіти. Представлено основні технології, що застосовуються у відкритій освіті, а саме: а) кейс-технологія, яка є близьким аналогом технологій заочного навчання; б) TV-технологія; в) мережна технологія. Наведено найбільш детальну в українській науці класифікацію технологій відкритої освіти: 1) науково-освітні інформаційні мережі; 2) технології підтримки віртуального навчання (зокрема, web 2.0 та ін.); 3) всесвітня мережа «Партнерство в навчанні» (Partners in Learning Network); 4) технології електронного проєктування педагогічних систем; 5) технології мережного е-дистанційного навчання; 6) електронні бібліотеки; 7) технології комунікацій близької зони, зокрема, мобільні електронні технології і спеціальні засоби; 8) електронні технології управління проєктами. Доведено, що головними перевагами відкритої освіти є доступність, гнучкість, паралельність, модульність, економічність, інтернаціональність та координованість, які надають можливість кожній людини отримувати освіту. Використання елементів відкритої освіти забезпечує не тільки доступ до цифрового контенту, а й сприяє вдосконаленню системи управління освітою та контролю її якості. Ключові слова: відкрита освіта, соціально-педагогічний та технологічний аспекти, інноваційні технології, інформаційно-комунікаційні компетентності, індивідуалізація навчання, навчальні ресурси.

Сучасні інформаційні потоки вимагають інтенсивного оновлення. Очевидно, що керуватися в навчанні повнотою викладання матеріалу в такій ситуації безглуздо. Змінюється основна мета навчання – не засвоєння суми знань, а розвиток особистості і формування її активного мислення. Сьогодні виграє той, хто здатний швидко опанувати нове і головний стрижень цього процесу – керовану самостійність. У зв’язку з цим викладачі повинні створювати відповідні умови та надавати допомогу в організації розвиваючої навчально-пізнавальної діяльності, без чого не може бути забезпеченою компетентність і висока кваліфікація спеціаліста в галузі його професійної діяльності.Перебудова системи вузівської підготовки висококваліфікованих спеціалістів для держави в умовах переходу до ринкової економіки має забезпечити реальне підвищення якості знань студентів. В сучасній системі багаторівневої вищої освіти: бакалавр – спеціаліст – магістр актуальність використання нових технологій навчання безумовна.Популярною сьогодні є модульно-рейтингова система навчання. На всесвітній конференції ЮНЕСКО у Токіо (1972 рік) модульна система була рекомендована як найбільш придатна для неперервної освіти. Наша вища школа вже має досвід використання модульних систем, починають вони приживатися і в середній школі. Тому широкий обмін досвідом, який допоможе вдосконалити, відшліфувати і пристосувати до ефективнішого застосування в “виробництві” якісних спеціалістів необхідний.Модульно-рейтингова технологія навчання покликана, насамперед, внести такі зміни в організаційні засади педагогічного процесу у вищій школі, які б забезпечили суттєву його демократизацію, створили умови для дійсної зміни ролі студента у навчанні (перетворення його з об’єкта в суб’єкт цього процесу), надали б навчально-виховному процесу необхідної гнучкості, сприяли б запровадженню принципу індивідуалізації навчання.Набутий досвід і результати навчання за модульною технологією доводять можливість організації процесу вузівського навчання на принципово нових засадах.Модульна система організації навчального процесу спрямовує викладачів і студентів на постійну творчу працю, активізує мотиваційну сферу і нові стимули до навчання, руйнує “непорушність” споруди лекційно-семінарської системи навчання, пропонуючи справжній демократизм вищої освіти, право на вільне, особистісне волевиявлення кожного студента і викладача.Принцип модульності має на увазі цілісність і завершеність, повноту і логічність побудови одиниць учбового матеріалу у вигляді модулів. В сучасній педагогічній практиці зустрічаються досить різнозмістовні означення модуля, що обумовлено різними підходами і глибиною занурення в психолого-педагогічний процес. Багаторічний досвід використання модульно-рейтингової системи привів до такого варіанту означення модуля.Модуль – логічно завершена частина курсу, в якій розглядається фундаментальне поняття (закон, явище) і яка супроводжується добіркою практичних занять, пакетом ретельно обраних форм та змістів контролю, а також розробленою сіткою рейтингових оцінок. На наш погляд, модуль – це скоріше частина процесу навчання, а не лише частина теоретичного курсу.За змістом модуль – це великий розділ курсу в якому розглядається одне фундаментальне поняття, або група споріднених, взаємопов’язаних понять. При необхідності модуль можна поділити на блоки.За метою модуль може бути інформаційним, систематизаційним, координуючим, інтерпретаційним, таким, що порушує проблему. Цей перелік, очевидно, визначається специфікою курсу і може бути як розширеним так і скороченим. В практичній роботі визначення цієї мети відіб’ється на добірці форм контролю що до цього модуля, які ми обговоримо нижче.За формою модуль – це інтегрований навчальний процес, складений з різних видів навчання (лекції, практичні, лабораторні, різноманітні види контролю, завдання для самостійної роботи), підібраних з урахуванням їх доцільності для засвоєння даного модуля, які підкорені загальній темі або актуальній науково-технічній проблемі.За принципом модуль відповідає на два запитання: що досліджується і як досліджується. Щодо першого, то модуль забезпечує формування фундаментальних понять, які випливають з теоретичних розробок, спостережень або експерименту, розглядуваних у курсі. Такі фундаментальні поняття створюють базу для системи знань про ті чи інші природні або соціальні явища. З другого боку, матеріал модуля показує, якими методами можна вести дослідження природних та соціальних явищ. Очевидно, що обидві позиції пов’язані між собою, бо тими чи іншими методами можна відкрити нові явища та встановити нові фундаментальні поняття, а використання теоретичних та інструментальних методів не можливе без фундаментальних досліджень. Такі дилеми вирішує викладач, який створює модульний образ курсу керуючись своїм досвідом.За дидактичним забезпеченням модуль потребує чіткого розподілу базового матеріалу на: а) лекційний, б) той що студент буде вивчати самостійно, в) той, що буде вивчатися на практичних або лабораторних заняттях. Перед викладачем постають завдання:– визначити напрямок самостійної роботи студента;– дати студенту необхідні вказівки та поради;– забезпечити незалежне навчання студента у межах програми, коли він користується свободою вибору як матеріалу так і способу засвоєння.Модульна система вимагає перегляду програмного матеріалу та при необхідності об’єднання ряду тем в єдину логічно-замкнену систему. Модульне формування курсу дає можливість перерозподілу часу між окремими темами навчальної дисципліни та є одним з ефективних шляхів інтенсифікації навчального процесу. Велике значення має відповідність кількості виділених модулів до регламенту семестру. Процес виділення модулів великою мірою пов’язаний з досвідом викладача та специфікою курсу.Відокремлюють початкові або базові модулі, що розглядаються на початку курсу, і такі, що є їх продовженням і одночасно основою для наступних модулів. Модулі можуть бути полівалентними, тобто такими, які є базою для двох або більше наступних та моно валентними, як основа для одного наступного модуля. Ми використовуємо змістовий аспект модульного навчання, хоча в реальному процесі форма і зміст модуля об’єднані, синтезовані в єдиний модуль процесу навчання.Організація навчального процесу має бути такою, щоб створити умови, за яких студент не може не діяти самостійно. В психолого-педагогічній літературі самостійна робота визначається як специфічна форма діяльності у процесі навчання. Специфічність такої форми діяльності полягає у зближенні психології мислення та психології навчання.Модульний підхід долає роз’єднаність елементів процесу навчання, об’єднує їх в єдине ціле. Модуль можна розглядати як завершену інформаційно-операційну дозу навчального матеріалу. Такий підхід вимагає інтенсифікації процесу навчання через активізацію самостійної роботи студентів. Викладач бере участь у самостійній роботі, в структурі якої є три елементи: завдання-виконання-контроль. Виконання – центральний елемент, який здійснюється безпосередньо і лише студентом в зручний для нього час.Проблема організації та активізації самостійної роботи зводиться до вирішення таких питань:– у бюджеті часу студента потрібно вивільнити достатньо часу для самостійної роботи;– студента потрібно поставити в умови коли у нього з’явиться потреба самостійно опрацювати матеріал.Очевидно, що ефективність самостійної роботи залежить від якості модульної структури курсу, максимально чіткої організації контролю, раціонального планування часу і відповідного матеріально-технічного забезпечення навчального процесу.Викладач має передбачити декілька варіантів завдань, щоб стимулювати здатність творчого вибору студента у роботі. При проведенні контролю не варто допускати захист роботи одночасно декількома студентами. Така практика знижує відповідальність студента за свою роботу.Самостійна робота – це система організації умов, які забезпечують керування навчальною діяльністю студента без викладача, метою чого є формування навичок, вмінь та активних знань, що забезпечать в подальшому творчий підхід до своєї професійної роботи.Мета самостійної роботи двоєдина: формування самостійності як риси особистості та засвоєння знань, умінь та навичок. Під умінням можна розуміти можливість виявляти, виділяти та класифікувати об’єкти за істотними ознаками; зіставляти, аналізувати та узагальнювати інформацію; здійснювати пошук; порівнювати поточне інформаційне уявлення з еталоном, вибирати еталонну гіпотезу і розробляти її; приймати рішення щодо принципів та програм дій; здійснювати дії за програмою та проводити у разі необхідності корекцію цих дій.До самостійної роботи відноситься опрацювання конспектів лекцій, читання і конспектування додаткової літератури, підготовка до виконання лабораторних робіт, самостійне розв’язування задач, підготовка до лекцій, семінарських і практичних занять, підготовка курсових і дипломних робіт, підготовка до колоквіумів, контрольних робіт, екзаменів та інших форм поточного та підсумкового контролю знань.Самостійну роботу слід розглядати, як діяльність студента по оволодінню необхідними для майбутньої професії знаннями, уміннями і навичками; діяльність спонукувану пізнавальними потребами, самостійно організовану для виконання завдань і здійснювану у відсутності викладача, але зорієнтовану ним.Проблема організації і активізації самостійної роботи пов’язана з фактом докорінної переорієнтації учбових годин і створенням банку контрольних завдань для кожного модуля і інформаційно-методичних матеріалів.Для здійснення такої системи навчання викладач повинен розробити методичну документацію, яка дозволить студентові успішно працювати самостійно. Особливість методичних матеріалів у багатоваріантності рекомендацій для студентів. Контроль самостійної роботи при застосуванні переважно діалогових форм вимагає педагогічної майстерності викладача і значного часу. Спілкування із студентами становить суттєвий аспект формування спеціаліста високого рівня, оскільки в процесі обміну думками відбувається засвоєння глибинних постулатів навчальної дисципліни.Всі модулі об’єднуються в календаризований графік навчального процесу, який доводиться до студента в перші дні семестру. При формуванні модуля потрібно визначити його мету, форму, принцип, та дидактичне забезпечення. Мета модуля може бути досить різноманітною. У практичній роботі визначення такої мети відбивається на добірці форм контролю щодо цього модуля. Наприклад, якщо мета модуля інформаційна, то форми контролю мають активізувати процес запам’ятовування.Щодо принципу, то модуль повинен відповідати на два запитання: що? і як? В першому разі матеріал модуля забезпечує формування фундаментальних понять курсу які випливають із спостережень теоретичних розробок або експерименту. Тому при викладенні матеріалу потрібно знайти способи яскравого виділення саме тих понять, які і створять таку базу. У другому випадку матеріал модуля показує, якими методами можна вести дослідження за природними чи соціальними явищами. Очевидно, обидва випадки пов’язані між собою, бо тими чи іншими методами можна відкривати нові явища і встановлювати нові фундаментальні поняття, а використання теоретичних та інструментальних методів в свою чергу не можливе без фундаментальних досліджень. Такі проблеми вирішує викладач, який створює модульний образ курсу, керуючись своїм досвідом.Серед елементів педагогічної системи вищого навчального закладу важливе місце займають контроль знань, вмінь і навичок, а також організація зворотного зв’язку, як засіб управління навчально-виховним процесом. Основними функціями контролю є: повторення і узагальнення навчального матеріалу, позитивна мотивація і стимулювання навчання, виховання студентів, управління навчальною діяльністю та облік знань, умінь і навичок.Повторення буває двох видів: пасивне і активне. Природно, що підготовка до різних контрольних заходів створює умови для закріплення знань і підвищення якості навчання в цілому. Функція оцінки, як відомо не обмежується лише констатацією рівня навченості. Оцінка – важливий засіб позитивної мотивації, стимулювання учня, впливу на особистість студента. Саме під впливом об’єктивного оцінювання у студентів створюється адекватна самооцінка, критичне ставлення до своїх досягнень. Важливе значення має морально-психологічний клімат у студентському колективі.Важливою функцією контролю є управління, тобто забезпечення зворотного зв’язку між викладачем і студентами, одержання викладачем об’єктивної інформації про ступінь засвоєння навчального матеріалу, своєчасне з’ясування недоліків і прогалин у знаннях. Лише за таких умов можливе регулювання і корекція навчально-виховного процесу. Інформація про якість роботи студентів і способи її одержання повинні задовольняти ряду вимог. Важливими принципами контролю є:– плановість, тобто проведення відповідно до навчального плану і графіку навчального процесу;– систематичність – відповідність розкладу (календарному графіку) контролю;– об’єктивність – наукова обґрунтованість оцінювання успіхів і недоліків у навчальній діяльності студентів;– економність – контроль не повинен забирати багато часу у викладачів і студентів, а забезпечувати аналіз роботи і ґрунтовну оцінку за порівняно невеликий строк;– простота – відсутність потреби у складних пристроях, а при використанні технічних засобів, доступність будь-якому викладачеві і студентам;– гласність – полягає перш за все у проведенні відкритих випробувань всіх студентів за одними і тими ж критеріями, рейтинг кожного студента має наочний, порівнюваний характер.Одна з головних тенденцій розвитку вищої освіти – індивідуалізація навчання. Індивідуалізація навчання у вузі повинна забезпечувати розвиток здібностей усіх студентів, змагальність у навчанні, виділення груп сильних і слабких студентів.Задається мінімальний темп засвоєння матеріалу, необхідний для успішного навчання. Студент має можливість певною мірою вибирати методи звіту: контрольні ігри, доповідь на семінарському занятті, захист опорного конспекту, захист реферату, брифінг, фізичні диктанти, захист кросвордів, колоквіум, контрольну роботу, захист навчаючої програми, бесіда з відкритим підручником, тестування, постановка або модернізація лабораторної роботи, постановка лекційних демонстрацій, участь в науково-дослідній роботі (доповідь, стаття, участь в олімпіаді), тощо.Невід’ємною частиною пропонованої системи є рейтингова система оцінки знань. Така система оцінки знань базується на підрахунку загальної суми балів, яку студент отримав за результатами виконання всіх видів навчальної роботи, передбаченої графіком навчального процесу. Названу суму балів прийнято називати індивідуальним кумулятивним індексом студента (ІКІ). Ідея такого індексу передбачає багатоступеневий принцип оцінки роботи студента при поточному контролі знань і оптимальну об’єктивність при підсумковому контролі.Важливою структурною одиницею такої системи оцінок є рейтинговий коефіцієнт, яким підкреслюється вагомість тієї чи іншої форми контролю знань. Немає значення цифра коефіцієнту і взагалі цифровий зміст рейтингової сітки, має значення збалансована система цієї сітки. Обрання форм контролю залежить від специфіки навчальної дисципліни. Остаточний індивідуальний кумулятивний індекс виводиться, як сума всіх поточних за семестр.Викладач при контролі повинен перевірити глибину і міцність знань, вміння логічно мислити, синтезувати знання по окремим темам, правильно користуватися понятійним апаратом.До календаризованого плану навчання входить перелік знань та умінь, які повинен набути студент під час навчання. Навчальний процес повинен стимулювати студента систематично, активно, самостійно поповнювати знання, вміти користуватися науковою літературою, орієнтуватися в потоці інформації з обраної спеціальності, вміти користуватися довідниковою літературою, розвивати навички науково-дослідницької роботи, вміти застосовувати знання на практиці (розв’язок задач, виконання лабораторних досліджень, виконання індивідуальних завдань, курсових і дипломних робіт).Модульно-рейтингова система повинна давати можливість студенту вибирати форми контролю. Всі форми контролю поділяються на варіативні та інваріантні. Варіативні форми контролю дають студенту можливість проявити свої уподобання. Для студентів, які проявляють підвищений інтерес до певних розділів навчальної програми пропонуються завдання підвищеної труднощі, які оцінюються і вищими рейтинговими коефіцієнтами. Такий студент може бути звільнений від частини варіативних завдань.Студент може в індивідуальному темпі працювати над програмним матеріалом, але темп повинен бути не повільнішим,

Проаналізовано стан використання дистанційного навчання педагогами професійно-технічних навчальних закладів у процесі професійної підготовки кваліфікованих робітників. Виявлено, що майже половина опитаних викладачів дистанційне навчання використовують епізодично або намагаються використовувати. За результатами проведення SPOTпроблемно-резервного аналізу використання технологій дистанційного навчання кваліфікованих робітників у ПТНЗ виявлена зацікавленість педагогів у впровадженні активних методів при використанні різних хмарних сервісів та платформ. Здійснено теоретичний аналіз наукових здобутків вітчизняних і зарубіжних авторів, педагогічного досвіду, за результатами якого виокремлено найбільш доцільні для використання в системі професійно-технічної освіти. У статті акцентується увага на різних підходах до класифікації активних методів навчання в теорії професійної педагогіки, адаптація яких має сьогодні місце в навчальних закладах; підкреслюється специфіка цих методів – обов‘язкове врахування особливостей навчання на відстані, комплексного використання як педагогічних, так і організаційних засобів. Наведено приклади використання в професійній освіті різних активних методів при дистанційному навчанні (проблемна лекція, евристична бесіда, пошукова лабораторна робота, розв‘язання ситуаційних задач, колективне і групове навчання, ситуативне моделювання, метод проектів, ділова гра тощо). Особливу увагу автор приділяє необхідності підготовки педагогів до використання активних методів навчання в дистанційній професійній освіті, оскільки професіоналізм викладача є умовою грамотного розроблення активних методів навчання й забезпечення очікуваного результату.

Формулювання проблеми. Процес навчання та професійного розвитку вчителів можна покращити за допомогою відкритої науки, використовуючи відтворювані, прозорі та ефективні інструменти, що об’єднають дослідження та управління освітнім процесом. Тому інтеграція відкритої науки у педагогічні системи потрібна зараз як ніколи. Матеріали і методи. Використані емпіричні (спостереження та порівняння існуючих принципів, методів і підходів до формування хмаро орієнтованих систем) методи та загальнонаукові (елементарно-теоретичний аналіз і синтез, екстраполяція, дедукція). Також було використано системно-структурний методологічний підхід. Результати. Систематизація та узагальнення принципів, методів та підходів до формування хмаро орієнтованих систем визначених в працях науковців призвела до обґрунтування принципів, методів та підходів до формування хмаро орієнтованих систем відкритої науки. Нові принципи відкритості в науці – прозорість, доступність, авторизація та участь наукових спільнот – формують усталену відкритість у сфері педагогіки. Висновки. Аналізуючи дослідження українських та зарубіжних дослідників виявилось, що принципи, методи та підходи до формування хмаро орієнтованих систем відкритої науки вже визначені. Однак, формування хмаро орієнтованих систем відкритої науки містить свою специфіку, що полягає в сутності відкритої науки та практичному використанні її принципів.

Нещодавно світ розділений пандемією, яка спричинила низку медичних, економічних і політичних проблем. В освіті це змусило навчальні заклади перейти на дистанційне навчання. Як результат, це стало, з одного боку, стимулом для впровадження інноваційних технологій, а з іншого – індикатором основних його проблем і недоліків. У статті розглядаються основні виклики та розбіжності, спричинені швидким упровадженням дистанційної освіти.Аналізуються описані в низці наукових робіт концепції дистанційної освіти задля знаходження її чіткого визначення в науковій літературі та робиться спроба визначити ключові особливості дистанційного навчання шляхом порівняння дидактичних принципів, що використовуються в традиційному навчанні, із сучасними ідеями дистанційної освіти. Наголошується, що дистанційне викладання навчальних предметів без безпосереднього спілкування з викладачем переконало освітню спільноту в необхідності створення особливої дидактичної системи, придатної для нових дистанційних форм чання. Зазначається, що застосування сучасних інформаційних технологій і методів навчання є недо-статньою умовою його ефективності.Також наведено перелік основних труднощів, які поставали перед викладачами та студентами в про-цесі переходу на дистанційний спосіб навчання. Наголошується на необхідності встановлення чітких правил спілкування задля успішної взаємодії між викладачем і студентами, зокрема у використанні електронної пошти, соціальних мереж і різноманітних месенджерів. Також розглядається низка нега-тивних наслідків бездумного запровадження технічних засобів для навчання і спілкування, надмірне використання яких заради пошуку готових відповідей і рішень може призвести до погіршення кри-тичного мислення студентів, завадити розвитку їхніх творчих здібностей і здатності чітко й правильно висловлювати свої думки та ідеї, навіть спричинити складнощі в спілкуванні як усній, так і в письмовій формі.У результаті розгляду особливостей запровадження дистанційного навчання в час світової пандемії наголошується на важливості розробки єдиної національної системи дистанційної освіти для врегулю-вання взаємин між усіма суб’єктами дистанційного навчання та координації його теоретичного, мето-дологічного й організаційного забезпечення.Ключові слова: концепція дистанційної освіти, дистанційне навчання, дистанційна освіта, освіта протягом усього життя, онлайн-навчання, традиційна освітня система. The world has recently been divided by the pandemic, which has caused a number of medical, economic and political problems worldwide. In education, it has forced the education institutions to switch to distance learning. As a result, it has become, on the one hand, an incentive for the introduction of innovative technologies, and on the other – an indicator of its main shortcomings and problems. The paper outlines the main challenges and discrepancies caused the rapid distance education implementation brought to life by the unexpected introduction of global studying remotely.The paper studies a concept of distance education in a range of scientific works in order to find its clear definition in the scientific literature and makes an effort to distinguish the key features of distance learning through the comparison of didactic principles used in traditional teaching with modern ideas of distance education. The educational subjects’ interaction without direct communication with the teacher resulted in persuading the educational community in the inevitability of creating a specific didactic system suitable for new forms of learning. It is stated that the application of modern information technologies and successful teaching methods is not the only necessary condition for effective learning.The analysis has been made of the main difficulties teachers and learners undergone in the process of changing to the remote way of teaching. A range of techniques for maintaining teacher-student interaction is regarded as a beneficial solution on condition of establishing clear rules for such communication. However, recent observations proved that the habit of foolhardy relying on technical devices in order to achieve ready-made answers have deteriorated the learners critical thinking, lessened creativeness and abilities to express their ideas clearly and correctly, which might even sometimes impede expressing thoughts both orally and in written form.The paper emphasizes the importance of developing a national unified system of distance education for regulating the relationship between distance learning participants and coordination of theoretical, methodological and organizational support.Key words: distance education concept, distance learning, distance education, education through life, online learning, traditional educational system.

У статті на основі аналізу особливостей фінської системи педагогічної освіти визначено, що підготовку учителів у Фінляндії характеризують: варіативність змісту освіти, гнучкість структури й технологій навчання, наявність у студента можливості проектування адекватного його інтересам і потребам індивідуального освітнього маршруту. Основою підготовки майбутнього учителя фінської початкової школи у виконанні професійних обов’язків вважається компетентнісний підхід як ефективна освітня парадигма. Серед професійних компетентностей (предметна компетентність, дослідницька компетентність, курікулярна компетентність, компетентність безперервного навчання, емоційна компетентність, соціальна компетентність, комунікативна компетентність, інформаційно-комунікаційна компетентність, інтелектуальна компетентність, ситуативна компетентність, часова компетентність) особливе місце відведено інформаційно-комунікаційній компетентності (Information and Communication Technologies – ICT Competence), яка є сукупністю знань та вмінь, що формуються в процесі навчання та самонавчання в галузі інформаційних технологій (ІТ), а також здатність до виконання педагогічної діяльності за допомогою ІТ. З’ясовано, що освітня програма підготовки вчителів початкової школи включає освоєння модулю за вибором «Інформаційні та комунікаційні технології» обсягом 4 кредити на рівні бакалавра та вивчення навчальної дисципліни «Інформаційні комунікаційні технології в керівництві та консультуванні» обсягом 5 кредитів на рівні магістра. В університетах Фінляндії з метою формування інформаційно-комунікаційної компетентності майбутніх вчителів початкової школи застосовують різноманітні підходи: використання цифрових навчальних ресурсів (Digital Learning Resources), відкрите та дистанційне навчання (Open and Distance Learning), систему управління навчанням (Learning Management Systems). Доведено, що вивчення досвіду підготовки учителів початкової школи у Фінляндії відкриває нові можливості для удосконалення системи педагогічної освіти в Україні в умовах її адаптації до вимог загальноєвропейського освітнього простору.

Нові технологічні умови інформаційного суспільства змінили зміст професійної перекладацької діяльності, яка сьогодні неможлива без використання ІКТ і, відповідно, їх інтеграції в процес підготовки майбутніх перекладачів, зокрема спеціалістів у галузі усного перекладу. Пропонована стаття має за мету проаналізувати актуальний статус використання ІКТ, зокрема інструменти САІТ (Computer Assisted Interpreter Training), у професійній підготовці усних перекладачів; навести критичний огляд засобів ІКТ і перспективних напрямів їх використання у навчанні усного перекладу студентів перекладацьких спеціальностей закладів вищої освіти. Серед найбільш популярних сучасних інструментів САІТ було визначено й описано такі: репозиторії матеріалів медійного характеру, вебсайти, електронні навчальні платформи / системи управління навчанням, віртуальне навчальне середовище ІVY, мобільні додатки і платформи, що базуються на ІР-телефонії, для організації відеоконференцій і спеціальне програмне забезпечення для навчання усного перекладу, зокрема для лінгафонних і компʼютерних класів. Огляд інструментів САІТ дає змогу продемонструвати різні способи використання ІКТ у підготовці усних перекладачів, що можуть бути використані студентами під час самостійної роботи і викладачами для підвищення професійної кваліфікації. Автори також запропонували власний досвід використання інструментів САІТ для організації аудиторної і позааудиторної роботи з усного послідовного і синхронного перекладу з використанням системи управління навчанням Moodle і відеоконференцій у Microsoft Teams і Zoom як в умовах дистанційного навчання, так і з використанням програмного забезпечення Діалог NIBELUNG у компʼютерних класах, що перетворює їх в інтерактивне мультимедійне середовище. У висновках підкреслено необхідність подальшого вивчення проблематики використання освітнього потенціалу ІКТ у підготовці усних перекладачів. Авторами окреслено перспективні напрямки використання віртуального навчального середовища для підготовки усних перекладачів ІVY, розробленого міжнародною групою в межах проєкту Єврокомісії на базі університету Суррея (Великобританія), у закладах вищої освіти України.

1. Вступ. Сьогодні Україна потребує нових технологій, які підтримують масову підготовку спеціалістів з пожежної безпеки із використанням сучасних комунікаційних та інформаційних засобів. При цьому використання нових інформаційних технологій має на меті підвищення ефективності та якості підготовки спеціалістів шляхом створення умов для безперервної освіти, тобто освіти “через все життя”. В результаті повинна бути забезпечена підготовка кадрів з новим типом мислення, який відповідає умовам роботи у сучасному високотехнологічному та інформаційному суспільстві. Враховуючи це, особливої важливості набуває розвиток системи дистанційної освіти, причому якість дистанційної освіти буде вища, якщо вищий буде рівень дистанційних курсів, які надаються учням.2. Основні типи технологій, застосовуваних у навчальних закладах нового типу. Використовувані сьогодні технології дистанційного навчання можна розділити на три великі категорії:неінтерактивні (друковані матеріали, аудио-, відео-носії),засоби комп’ютерного навчання (електронні підручники, комп’ютерне тестування і контроль знань, новітні засоби мультимедіа),відеоконференції – розвинені засоби телекомунікації по аудіоканалах, відеоканалах і комп’ютерним мережам.Засоби оперативного доступу до інформації з комп’ютерних мереж додали якісно нові можливості дистанційному навчанню. Наприклад, у російській вищій школі вони активно розвиваються у вигляді застосування електронних підручників і технології обміну текстовою інформацією за допомогою асинхронної електронної пошти.Електронна пошта економічно і технологічно є найбільш ефективною технологією, що може бути використана в процесі навчання для доставки змістовної частини навчальних курсів і забезпечення зворотного зв’язку слухачів, з викладачем.Оперативний доступ до інформаційних ресурсів дозволяє одержати інтерактивний доступ до баз даних, інформаційно-довідкових систем, бібліотек при вивченні конкретної дисципліни. Даний режим доступу ON-LINE дозволяє за лічені секунди здійснити передачу необхідного навчального матеріалу, комп’ютерних програм та ін. за допомогою таких комп’ютерних систем, як GOPHER, WWW, VERONICA з великих науково-педагогічних центрів, та з локальних вузлів мережі Internet.Основним фактором при виборі інформаційних технологій як засобів навчання повинний бути їх освітній потенціал. В Україні економічна і технологічна ситуація така, що вибір засобів залежить не від їх педагогічного потенціалу і навіть не від їх вартості, а від їх поширеності.2. Методи дистанційного навчання2.1. Методи навчання за допомогою взаємодії слухача з освітніми ресурсами при мінімальній участі викладача (самонавчання). Для розвитку цих методів характерний мультимедіа підхід, коли за допомогою різноманітних засобів створюються освітні ресурси: друковані, аудіо-, відео-матеріали, і що особливо важливо для електронних університетів – навчальні матеріали, що доставляються по комп’ютерних мережах. Це, насамперед:інтерактивні бази даних;електронні журнали;комп’ютерні навчальні програми (електронні підручники).2.2. Методи індивідуалізованого викладання і навчання, для яких характерні взаємини одного студента з одним викладачем чи одного студента з іншим студентом (навчання “один до одного”).Ці методи реалізуються в дистанційному навчанні в основному за допомогою таких технологій, як телефон, голосова пошта, електронна пошта, CHAT, ICQ, участь у форумах.2.3. Методи, в основі яких лежить представлення студентам навчального матеріалу викладачем чи експертом.Ці методи, властиві традиційній освітній системі, одержують новий розвиток на базі сучасних інформаційних технологій. Так, лекції, записані на аудио- чи відеокасети, що читаються по радіо чи телебаченню, доповнюються в сучасному дистанційному освітньому процесі так називаними “е-лекціями” (електронними лекціями), тобто лекційним матеріалом, розповсюджуваним по комп’ютерних мережах за допомогою електронної пошти чи доступу до освітніх баз даних.2.4. Методи, для яких характерна активна взаємодія між всіма учасниками навчального процесу (навчання “багато до багатьох”). Значення цих методів і інтенсивність їх використання істотно зростає з розвитком навчальних телекомунікаційних технологій. Іншими словами, інтерактивні взаємодії між слухачами, а не тільки між викладачем і слухачем, стають важливим джерелом одержання знань. Розвиток цих методів зв’язано з проведенням навчальних колективних дискусій і конференцій. Особливу роль у навчальному процесі мають комп’ютерні конференції, що дозволяють всім учасникам дискусії обмінюватися письмовими повідомленнями як у синхронному, так і в асинхронному режимі.3. Сервер інформаційних технологій кафедри фундаментальних дисциплін Академії пожежної безпеки України (СІТ ФД АПБУ www.fd-apbu.narod.ru)Головним завданням проекту СІТ ФД АПБУ є організація загальнодоступного дистанційного навчання з дисципліни “Інформатика та комп’ютерна техніка” (а в майбутньому і інших дисциплін) для слухачів очного та заочного відділення АПБУ з спеціальності “Пожежна безпека”, через комп’ютерну мережу. При цьому використовується принципово нова форма навчання – дистанційне навчання через електронну пошту і on-line Інтернет.Перший дистанційний курс складається з 44 уроків російською та українською мовами, який розсилається слухачам електронною поштою або видається у вигляді електронного підручника на дискетах. Кожний слухач може вибрати для себе мову навчання. У ході проведення курсу забезпечується зворотній зв’язок з учнем. Кваліфікованими викладачами надається конкретна допомога кожному учневі через електронну пошту та дошку оголошень безпосередньо на сайті. Перевірка знань проводиться за допомогою тестів та виконанням розрахунково-графічних та контрольних робіт, варіанти котрих доступні через Internet. Російський і український варіанти курсу “Інформатика та комп’ютерної техніка”, а саме методичні розробки, електронні варіанти лекцій, практичні завдання, варіанти контрольних та розрахунково-графічних робот, приклади виконання розрахунково-графічних та контрольних робіт, розміщенні на безплатному WWW-сервері (www.fd-apbu.narod.ru) для відкритого доступу користувачів до навчальних матеріалів.У розробці курсу брали участь викладачі кафедри фундаментальних дисциплін АПБУ під керівництвом професора Яковлевої І.О. У навчанні беруть участь слухачі очного та заочного відділень АПБУ із різних міст України.Здійснення проекту підтверджує необхідність і актуальність дистанційного навчання через Інтернет для країн колишнього Радянського Союзу.Головним результатом проекту є той факт, що зроблено першу спробу створити і провести дистанційний курс з основ інформатики та комп’ютерної техніки. Даний експеримент показує, що Україна готова прийняти нові форми навчання на основі застосування Internet і потребує їх. Пріоритетний напрям майбутнього полягає у вирішенні завдань формування інформаційної і телекомунікаційної культури нашого суспільства в цілому та надання конкретної допомоги майбутнім спеціалістам з пожежної безпеки у оптимальному використанні мережі Інтернет у своїй роботі і для вирішення конкретних професійних завдань.

Сучасна освітня система впроваджує нові педагогічні технології та підходи в навчанні англійської мови, але головною проблемою залишається низька мотивація більшості учнів і відсутність природного мовного середовища. У статті розкривається значення пісні на уроках англійської мови та її актуальність. Особливий акцент зроблений на різних аспектах розвитку учнів через пісню. Детально проаналізовано етапи практичного використання музичного матеріалу на занятті. Дослідження являє собою теоретико-дослідницький виклад суті і змісту пісенного матеріалу англійською мовою з точки зору його застосування в якості матеріалу для навчання лексики англійської мови. Дана робота розкриває різні способи роботи з піснею, як для педагогів, так і для самостійного вивчення англійської мови. Також доводить високо мотивуюче значення даного способу навчання.

Где лгут и себе и друг другу,и память не служит уму,история ходит по кругуиз крови – по грязи – во тьму.И. Губерман Людину з царини тварин виділила не праця, не розвиток мови і не інші дуже важливі, але все ж другорядні чинники. Головним чинником переможної еволюції людини є накопичення, зберігання і негенетичний спосіб передачі знань про себе і навколишнє середовище. Саме для цього необхідно було розвивати мову, об’єм черепу і прямоходіння, щоб використовувати накопичені знання, тобто працювати. Щоб зрозуміти, як інформаційні технології впливають на суспільний уклад, розглянемо три епохальні винаходи. Десь близько півтори тисяч років до нашої ери почали з’являтись фонетичні алфавіти, які значно спрощували складні писемні технології з використанням ієрогліфів. Все настільки спрощувалось, що засвоїти писемність отримала змогу навіть дитина. Наступний епохальний винахід відбувся приблизно п’ятисотого року вже нашої ери. Це був винахід позиційних систем числення. Наприклад, до цього часу в Європі панувала непозиційна римська система числення, для якої алгоритми арифметичних дій були дуже складні з великою кількістю виключень з правил, тому для того, щоб вміти виконувати арифметичні розрахунки, необхідно було закінчувати університет. І, нарешті, ще через півтори висячи років винайшли персональний комп’ютер. Звичайно обчислювальні пристрої існували і раніше, але з’явились кавоварки, які розмовляють, в’язальні машини і кухонні комбайни, які необхідно програмувати і таке інше. Тепер пересічний громадянин, хоче він того чи ні, повинен засвоювати новий для нього алгоритмічний спосіб мислення так само, як щойно описані винаходи не тільки надавали нові можливості, але й вимагали засвоєння нових вмінь читати, писати і рахувати. Вже давно неписьменна людина є не тільки не бажаною, але й несе в собі певну загрозу суспільству. На жаль, досі не всі зрозуміли, що персональні комп’ютери – це не чергова «друкарська машинка», що це значно серйозніше.Зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) виникло під гаслами боротьби з корупцією. Корупція в черговий раз перемогла, але ЗНО все ж таки дало корисні результати. Вперше ми отримали більш-менш об’єктивну оцінку стану освіти. Не дивлячись на шалені спроби, не вдалося повністю приховати реальні результати. По-перше, зсув оцінки на 100 балів може справити враження лише на тих, хто геть не розуміє, що таке обчислення. Наприклад, якщо успішність 50%, то додавання 100 балів може перетворити ці бали на 150 і, враховуючи, що тепер максимальна сума балів дорівнює 200, ми отримаємо загальну оцінку 150/200=75%. Кому потрібні подібні числові кульбіти? По-друге, навіщо потрібно натягувати реально виміряний розподіл результатів на геть недоречний в цьому випадку нормальний розподіл. Зрозуміло, що нормальний розподіл виникає, коли середнє значення зумовлене однією причиною, а відхилення від нього випадкові й незалежні. Коли студент шукає відповідь на завдання, він використовує декілька механізмів: просто вгадування, банальну ерудицію (побутовий досвід), знання і навіть помилково сформовані поняття (на жаль, буває і таке). Можливі й композиції наведених механізмів пошуку відповідей. Наприклад, за допомогою власного досвіду відсікається частина запропонованих відповідей і тим самим збільшується ймовірність, а далі йде просте вгадування.Існують два типи тестів, які мають відношення до освіти. Це тести для визначення здібностей і тести на визначення досягнень у навчанні. Перші цікаві більше для наукової діяльності, а використання їх для практичної діяльності, м’яко кажучи, дискусійне. Але тести на досягнення в навчанні мають суто практичне значення. Однак ці типи тестів сильно відрізняються один від одного. По-перше, діапазоном вимірювання. Наприклад, як вказати межі геніальності? А діапазон вимірювання тестів на досягнення завжди обмежений об’ємом навчальної програми. По-друге, на форму закону розподілу результатів вимірювання здібностей повинен впливати лише об’єктивний стан речей, а на форму закону розподілу тестів на досягнення може впливати і завжди впливає технологія (методика) навчання, яка не є об’єктивною причиною. До речі, форма закону розподілу результатів тестування на здібності не зобов’язана бути симетричною, як то прийнято в багатьох досить поширених теоріях тестування. Так, наприклад, якщо можна допустити, що кількість народжуваних із задатками геніїв приблизно однаково з кількістю народжуваних з задатками суперйолопів, то при вимірюванні у зрілому віці цей баланс, напевно, не зберігається. Дійсно, не всі діти з задатками геніальності зможуть розвинути їх в повній мірі. На те є дуже багато причин, при цьому відсоток тих, кому вдалося досягти максимального результату, буде складати значно менше, ніж 50. Те ж саме можна сказати про тих, хто зумів вибратись із дуже неприємних задатків і стати нормальною людиною. Таким чином, врешті решт суперйолопів буде значно більше, ніж геніїв.Оцінка в навчанні грає роль оберненого зв’язку і тому ні в якому разі не можна її спотворювати різними заохочувальними й іншими виховними змістами. Необхідно повернутися до попередньої практики, коли використовувались дві окремі оцінки: оцінка за навчання і оцінка за старанність. На жаль, п’ятибальна система оцінки була спочатку спотворена, а потім взагалі відкинута. Оцінка «задовільно» означала, що учень відтворив 100% навчального матеріалу. Оцінка «добре» відповідала осмисленому використанню знань для практичних завдань. І, нарешті, оцінка «відмінно» виставлялась у разі використання знань у нестандартних (в тих, які не згадувались у процесі навчання) випадках. Оцінка «незадовільно» виставлялась у всіх інших випадках, окрім тих, коли учень не міг або був не здатним, або не хотів навчатись. Для такої ситуації використовували оцінку «дуже погано» з обов’язковим повторним навчанням. Сучасна дванадцятибальна шкільна і, певною мірою, семибальна система вищих навчальних закладів відповідають лише градації сірого, тобто інтервалу від «незадовільно» до «задовільно» п’ятибальної системи. Слід згадати ще одну ваду сучасної системи оцінювання. Це плутанина коду оцінки з кількісною характеристикою. Мова йде про так звану середню оцінку або показник якості навчання. Якщо ми закодуємо числом «1» яблуню, числом «2» – вишню і числом «3» сливу і якщо далі з’ясується, що половина дерев у саду це яблуні, а половина – сливи, ми ж не будемо стверджувати, що у нас гарний вишневий садок? І ще гірше, якщо ми станемо оцінювати якість художнього твору за середнім кодом літер, які використані для його написання.Однією з головних вад комп’ютерного тестування є практична неможливість використати в тесті завдання, що вимагають неформальної перевірки експертом-людиною. Щодо неможливості корегувати завдання під час опитування, то це скоріше є перевагою комп’ютерного тестування, ніж його недоліком. До переваг комп’ютерного тестування слід віднести формальність, тобто незалежність від людського фактору проведення і оцінювання.Зупинимося на труднощах складання завдань для тестування. Перша перепона при розробці завдання – це визначення складності завдання. Добре відомо, що використання часу, необхідного для виконання завдання, не може бути критерієм його складності. Однак і популярний спосіб визначення складності за допомогою пробного тестування теж не витримує критики. Дійсно, якщо студента ретельно тренували бачити повний диференціал, то для нього знаходження деяких інтегралів буде дуже легким завданням, у випадку ж якщо студенту лише повідомляли про повний диференціал, але не тренували його розпізнавати, подібне завдання буде значно складнішим. Можна продовжувати подібні приклади, але і так зрозуміло, що технологія навчання радикальним способом впливає на складність виконання тестових завдань. Оскільки результати тестування мають бути незалежними від методики навчання, то зрозуміло, що використання пробного тестування для оцінки складності завдань не слід використовувати. Комп’ютерний тест – це інструмент для вимірювання. Як і будь-який прилад, він має певний діапазон, у якому він працює достеменно. Це означає, що частину балів студент може набрати, не володіючи знаннями, а просто вгадуючи відповідь. Щоб корегувати оцінку тестування, слід визначити кількість балів, яку студент може набрати, просто вгадуючи, відняти її від отриманої оцінки завдання і при визначенні підсумкової оцінки за тест провести нормування того, що залишилось, на максимальний бал тесту. При складанні завдань належить всіляко зменшувати ймовірність вгадувань. Наприклад, якщо відповідь подається у вигляді числа, то не бажано формулювати завдання у вигляді запитання з переліком можливих варіантів відповіді, а пропонувати студенту ввести число з клавіатури. Бажано відходити від практики використання завдань тільки з однією вірною відповіддю. Студент повинен сам вирішувати, скільки запропонованих відповідей він повинен вибрати: одну, дві, декілька, всі або навіть жодної. При такому підході перевіряються не тільки знання, а й впевненість у них.Рівень освіти знижується. В цьому легко переконатися, запропонувавши студентам завдання, наприклад, з посібників 30-літьої давнини для підготовки абітурієнтів. З багатьох причин необхідно створювати загальний для країни банк тестових завдань. Щоб завдання не старіли, їх треба робити багатоваріантними, тобто варіантів завдання повинно бути так багато, що запам’ятовувати без розуміння кожний з них окремо було б недоцільно. До того ж кожний варіант повинен вирішувати одну й ту саму дидактичну задачу, тобто повинен перевіряти знання конкретного теоретичного положення навчальної програми. Такий банк можна було б використовувати як для підготовки, так і для безпосередньо тестування. При наявності такого банку тестових завдань стане можливим реальне порівняння результатів тестування за різні роки, тоді як зміна завдань кожного року несе велику загрозу зменшення рівня складності. Звісно, таку базу необхідно доповнювати і розширювати на предмет все більшого і якісного охоплення навчального матеріалу. Однак слід дуже ретельно пильнувати і не дозволяти спрощення вимог до складності завдань. Необхідно уніфікувати підсумковий контроль у процесі навчання, і комп’ютерне тестування для цього на часі.Треба щиро сказати, що занепад освіти зумовлений суб’єктивним фактором, а саме недолугим і недалекоглядним керівництвом. Підтвердимо цей висновок наступними тезисами.Перша системна помилка полягає в тому, що замовник, виконавець і приймальник ‑ це одна й та ж установа, а саме МОНмолодьспорту. Якщо виконавця відокремити від замовника, то можна було б конкретніше з’ясувати, яку якість навчання можна вимагати вид виконавця і за яке фінансування. Це дуже непросте з’ясування, бо з одного боку ‑ грошей завжди не вистачає, а з другого ‑ розвиток суспільства напряму залежить від якості освіти.Друга системна вада управління освітою зумовлена недосконалістю теоретичної педагогіки. Наприклад, розглянемо теорію tabula rasa щодо освіти. Офіціальна педагогіка дуже ретельно критикує першу тезу цієї теорії, стверджуючи що «чистих дошок» не існує, але геть не розглядає другу тезу, яка стверджує, що якщо на «дошці» є вільне місце, то там можна написати що завгодно. А чи це так? Ні в кого не виникає заперечень, що процес навчання ‑ це інформаційний процес. Якщо це так, то для інформаційного процесу необхідно мати три структурні одиниці: передавач, канал і приймач. При цьому передавачів і каналів може бути декілька, а приймач один – учень. Саме на ньому відображається результат навчання і саме він є ключовою структурною одиницею в навчанні. Запитайте студента: «Що важливіше: знання чи диплом?». Ви отримаєте цілком обґрунтовану відповідь: «Звичайно ‑ знання, маючи їх завжди можна скласти іспити і отримати диплом». Але ж чому, деякі студенти попри всяку гідність вимолюють неадекватно завищені оцінки? Справа в тому, що крім недосконалостей теорії, існує варварське невігластво керівної ланки. Наприклад, варварський вираз: «Ви не учню ставите негативну оцінку, ви її собі ставите!», або більш хитромудрий: «Якщо студента відраховано з третього курсу, то гроші, які витрачені на його навчання ‑ це нецільове використання коштів». Чому саме платять хабар за вступ до навчального закладу, якщо майбутній студент справжній телепень? Тоді ж треба буде платити за кожний залік, за кожний іспит і кожну контрольну або курсову роботу. А якщо зустрінеться викладач, який не бере хабарів? Дуже довгий і ризикований ланцюжок. Чи не простіше піти і одразу купити диплом? Відповідь на ці запитання проста. Управління освітою відбувається з використанням недолугих і до того ж суперечливих показників. Наприклад, показник успішності, так званий показник якості, геть технологічно необґрунтований показник відношення кількості викладачів до кількості студентів, штучне обмеження кількості стипендіатів, і таке інше. За кожним з цих показників стоїть певна проблема керівної установи. Наприклад, популістський закон підвищення розміру стипендії без підвищення стипендіального фонду. До чого призводить цей суперечливий клубок вимог до керівництва навчального закладу і врешті-решт до викладачів? Негативні оцінки стають винятковим явищем. Тоді, якщо студент веде себе тихо, ходить на заняття, але нічого не вчить, він має свою чергову задовільну оцінку і, «відмотавши» певний строк, отримує диплом. Якби ж можна було перенести хоча б трохи відповідальності за результат навчання на студента, як того вимагає інформаційний характер процесу навчання, і при цьому використати незалежне від людського фактора комп’ютерне тестування, то можливо було б подолати описане ганебне явище.Нарешті, третя системна біда – невтримна вакханалія оптимізації і новаторства. Справа в тому, що оптимізація може бути дуже шкідливою, коли система знаходиться у збудженому нестійкому стані [1] тим, що оптимізаційні дії посилюють нестійкий стан і приводять до катастрофи. Як це не дивно, але діяльність вчителів-«новаторів» може наносити більше шкоди, ніж користі. Інновації можуть бути дуже локально корисними і шкідливими у загальносистемному сенсі. Так, багато століть учнів не спонукали зазубрювати таблицю додавання на кшталт таблиці множення, а замість цього дуже старанно привчали до виконання алгоритму переходу через розряд. Така методика сприяла глибшому розумінню того, як працює позиційна система числення. В наш час все більше вчителів змушують школярів заучувати таблицю додавання, що дійсно прискорює навчання швидкому рахуванню, але повністю знищує розуміння будови позиційної системи числення. Наступний приклад стосується викладання мови. Тенденція полягає в тому, що збільшується навчальний час на написання творів за рахунок навчання робити перекази. В результаті такого підходу учні не вміють писати доповідні, вести лабораторні журнали і взагалі пояснювати щось письмово. Замість цього вони списують з книжок незрозумілий у їхньому віці опис глибинних страждань Лариси Косач.Розглянемо деякі проблеми оптимізації з використання діаграми потенціального рельєфу рівня навчання. На рис. 1 локально стійкі стани мають номери: 1, 3, 5 і 6. Зрозуміло, що освіта може бути ефективною лише в стійких станах. Для того, щоб поліпшити ситуацію, систему треба перевести зі стійкого стану 1 до стійкого стану 3. Будемо збуджувати систему у стані 1 доти, поки система стане здатна сама переходити від збудженого стану 1 до збудженого стану 3 і навпаки. Потім, коли система буде знаходитись у збудженому стані 3, різко увімкнемо гальма, тобто використаємо відповідні стандарти, щоб система «охолола» до стійкого стану 3.Гальма ‑ це незмінний на певний час рівень тестування набутих знань. Якщо потроху знижувати рівень тестів, скажімо для покращення деяких показників, то система сама собою опиниться знов у стані 1. Описаний революційний спосіб оптимізації системи самий простий, однак він не завжди доступний. Наприклад, для переходу від стану 3 достану 5 такий спосіб не підходить. Дійсно, якщо поступово збільшувати збудженість стану 3, ми не досягнемо потрібного рівня і ймовірніше за все опинимося в стані 1. Для того, щоб перевести систему зі стійкого стану 3 до стійкого стану 5, необхідно швидко, протягом однієї чверті періоду коливань системи, збудити систему до необхідного рівня і зробити реформу, тобто змінити «правила гри», і знову увімкнути гальма, але вже на іншому вищому рівні. На рисунку такий перехід позначений штриховою лінією. Тепер зрозуміло, чому так важливо мати дієвий інструмент стабілізації системи. Комп’ютерне тестування, взагалі кажучи, відповідає вимогам для такого інструмента.

У статті розглянуто нові можливості та підходи в організації дистанційного навчання, методи дистанційного навчання та ефективність їх використання у процесі гри на музичному інструменті. Висвітлено можливості дистанційного навчання в системі професійної підготовки. Розкрито теоретичні аспекти розвитку дистанційної освіти. Розглянуто особливості використання дистанційних технологій, які входять у практику сучасного освітнього процесу. Визначено форми, методи роботи, які використовуються при дистанційному навчанні. Здійснено аналіз переваг та недоліків дистанційного навчання під час гри на музичному інструменті. Досліджено проблему формування самостійності студентів ЗВО під час дистанційного навчання грі на музичному інструменті. Проаналізовано значення формування самостійності студентів в процесі фахового навчання. Визначено, що самостійність студентів є складною професійно-особистісною властивістю, яка виникає на ґрунті засвоєння спеціальних (мистецьких) та психолого-педагогічних знань, втілюється в широкий спектр практичних умінь та навичок, спонукає до активних дій. Обґрунтовано організаційно-педагогічні умови формування самостійності студентів в процесі дистанційного навчання.

У статті розглянуто структуру та функції механізмів розвитку та ерозії компетенцій в інноваційних проєктах упровадження інформаційно-коммунікаційних технологій. Визначено фактори розвитку та ерозії компетенцій та визначено модель оцінки компетентності та компетенцій щодо успішного впровадження інформаційно-коммунікаційних технологій на прикладі підготовки магістрів з управління проєктами та програмами. Запропоновано нову парадигму побудови моделі розвитку компетентності команди проєкту щодо створення та впровадження ІКТ, яка базується на балансі факторів розвитку компетенцій інноваційного проєкту та їх ерозії в процесі впровадження. Визначено три концепції еволюції компетенцій. Перша концепція визначається конвергентною схожістю компетенцій систем управління. Друга пов’язана з процесом формування нових компетенцій через наближення характеристик систем знань унаслідок взаємного руху одна до одної. Третя концепція забезпечується за рахунок визначення ступеня та міри подібності систем у стані «як є» з метою оцінки потрібних компетенцій для успішного управління інноваційними проєктами. Досліджено фактори розвитку та ерозії компетенцій в управлінні інноваційними проєктами впровадження ІКТ, що дозволяє адекватно реагувати на зміну профілю компетенцій інноваційних проєктів. За цих умов нова парадигма моделювання дозволяє проєктному менеджеру формувати ефективні програми набуття певних компетенцій членами команди та іншими зацікавленими сторонами. Запропонована модель факторів розвитку та ерозії системи компетенцій перевірена на прикладах, які підтвердили її адекватність та результативність. Наведені результати моделювання ерозії компетенцій у впровадженні проєкту розвитку системи дистанційного навчання за програмою «ЄвроМПМ». Водночас «зблоковані тижні» (Blok Week), які проводяться в м. Дортмунд, Німеччина. та в м. Києві на кафедрі управління проєктами Київського національного університету будівництва і архітектури в спільних групах міжнародних команд студентів, довели адекватність запропонованої моделі формування лідерства тих, що навчаються, з одночасною ерозією старих компетенцій.

Підготовка майбутніх учителів повинна орієнтуватися не лише на існуючий стан освіти, а й врахувати основні тенденції її розвитку.Одна з них пов’язана із застосуванням інформаційних і комунікаційних технологій, поєднання яких відкриває нові горизонти освіти, дає реальну можливість досягти цілей, які ще недавно вважалися нездійсненними. Саме тому в курсах основних навчальних дисциплін психолого-педагогічного спрямування істотне місце має посісти проблема дистанційного навчання. Саме системи дистанційного навчання поєднують інформаційні і комунікативні технології, і реалізація загальнонаціональної програми впровадження цих технологій в освіту передбачає широке застосування цих систем в освітній практиці.Проблема дистанційного навчання в психолого-педагогічній літературі, на жаль, не знайшла широкого висвітлення, причому в багатьох посібниках його сутність тлумачиться дещо однобічно, основну увагу приділяють зовнішнім ознакам. Для прикладу наведемо означення дистанційного навчання в посібниках з теорії навчання: “Дистанційне навчання – форма навчання на відстані, в якому “доставка” навчального матеріалу і навчальна взаємодія педагога і тих, хто навчається здійснюється за допомогою сучасних технічних засобів (телебачення, радіо, комп’ютерна мережа)” [4, 182]. Сутність дистанційного навчання, якій присвячено кілька абзаців, зводиться переважно до застосування засобів телекомунікації.У посібнику “Освітні технології” [5] висвітленню дистанційного навчання приділено ще менше уваги. Його характеристику по суті обмежено вказівкою на надання учням можливості доступу до гігантських обсягів інформації.Деякі автори схильні тлумачити дистанційне навчання як різновид заочної освіти, що передбачає активне спілкування між учнями, між учнями і викладачами і використовує сучасні засоби телекомунікаційних технологій.Зроблено спроби намітити основні ознаки дистанційного навчання [3]. У визначенні дистанційного навчання американською асоціацією дистанційного навчання виділяються такі його ознаки:а) географічна віддаленість того, хто навчається, від педагога;б) використання засобів для передачі навчальної інформації, при цьому розмежовуються навчання (викладання) і учіння, кожне з яких передбачає певну роль вчителя і учня.Найбільш істотними ознаками дистанційного навчання ми вважаємо, по-перше, континуум технологій навчання (на противагу багатьом спробам тлумачити його як єдину технологію), причому нових інформаційних технологій і, по-друге, поєднання в них інформаційних (інформаційно-комп’ютерних) технологій із телекомунікаційними (вони включають, поряд із традиційними засобами комунікацій, локальні й глобальні мережі, електронну пошту, Інтернет).Поєднання зазначених засобів дозволило не тільки значно розширити середовище застосування комп’ютера, а й створити принципово нову систему освіти. Умовно можна виділити наступні лінії основних нововведень у системі освіти. Дистанційне навчання дає можливість здійснити:навчання незалежно від місця знаходження учня;інтерактивну взаємодію учня не тільки з комп’ютером, а й з усіма партнерами по спільній діяльності (як педагогом, так і учнями);доступ до віддалених інформаційних ресурсів, включаючи бази знань, експертні й навчальні системи тощо.Принципове значення мають такі фактори:а) кожний може вчитися у зручний для себе час, обираючи при цьому і навчальний курс, і ступінь складності викладання, і зручну для себе навчальну систему;б) взаємодія з партнерами по спільній діяльності і вчителем здійснюється незалежно від місця їх знаходження; створюється новий тип навчальної групи – віртуальна група, яка дає можливість спілкуватися в режимі реального часу і в асинхронному режимі;в) значно розширюються можливості учнів із доступу до різноманітних баз знань (причому не лише навчального спрямування).Таким чином, дистанційне навчання дає можливість подолати просторові й часові обмеження в навчальному процесі, реалізувати як індивідуальне, так і групове (спільне) навчання в найрізноманітніших формах, створює реальні передумови для використання кожним учнем найбільш ефективних (і зручних саме для нього) комп’ютерних навчальних систем і надає реальні можливості для доступу до різноманітних баз знань, що акумулюють досвід людства.Характеризуючи особливості дистанційного навчання, слід наголосити на його гнучкості: воно може обмежуватися окремими навчальними програмами і навіть окремими розділами, а може охоплювати навчання за програмою вищого навчального закладу в цілому.Поширення дистанційного навчання ставить передусім такі питання:а) на який контингент осіб воно розраховано;б) як співвідносяться дистанційне навчання із традиційним.На перше питання відповідь однозначна – дистанційне навчання розраховане на широкий контингент осіб: на людей, які мають вищу освіту і бажають продовжувати навчання, на тих, хто бажає одержати вищу освіту і на всіх тих, хто бажає підвищити свій загальноосвітній і професійний рівень, у тому числі й старшокласники.Що ж до співвідношення дистанційного навчання із традиційним, то можна вважати, що дистанційне навчання не означає витіснення традиційного навчання, а виступає як певне доповнення до нього. Втім, цілком можливо, що згодом співвідношення між ними зміниться і роль дистанційного навчання в системі освіти значно зростатиме.Основним організаційним закладом дистанційного навчання є центр, який має таку назву: центр дистанційного навчання. Його функції не обмежуються суто організацією навчання. Він має здійснювати розробку комп’ютерних навчальних систем, забезпечувати технічну базу дистанційного навчання, а також надавати психологічну допомогу користувачам системи [3].Основною організаційною одиницею в умовах дистанційного навчання є віртуальна група, до складу якої входять учні (студенти, фахівці з вищою освітою або старшокласники), які навіть не бачили один одного і можуть здійснювати лише технічно опосередковане спілкування. Об’єднує їх, по-перше, єдиний предмет навчання і, по-друге, бажання спільно розв’язувати учбові задачі, приймати спільні рішення, допомагати один одному і, нарешті, бажання спілкуватися.Як відомо, технічно опосередковане спілкування істотно відрізняється від живого спілкування, особливо в тих випадках, коли воно здійснюється асинхронно. Тим більше що комуніканти практично не знайомі між собою і по суті їм невідома можлива реакція партнерів на критику їхніх пропозицій, на вимоги до обґрунтування своїх пропозицій і т.д. Слід наголосити, що спільна учбова діяльність в умовах віртуальної групи має свої особливості, зумовлені передусім переважанням асинхронного спілкування (адже кожний член групи, як зазначалося, вибирає для навчання зручний для себе час).Як правило, тут найчастіше спільна учбова діяльність матиме не спільно-розподілену форму, а індивідуально-спільну. Остання передбачає, що після обговорення спільної задачі члени групи певний час працюють індивідуально, а через певний проміжок час у обговорюють одержані результати і намічають план подальшої роботи. При цьому слід мати на увазі, що цей етап навчання може відбуватися також в асинхронному режимі, а це впливання на спільну діяльність, особливо в тих випадках, коли інтервал між повідомленнями вимірюється годинами.Аналогічні проблеми виникають при здійсненні такої форми навчання, як віртуальна дискусія (конференція), якщо вона відбувається в асинхронному режимі. Одна з істотних особливостей цієї форми навчання полягає в тому, що вона відбувається за участю педагога, який, по-перше, пропонує тему дискусії і, по-друге, регулює її хід. Він має стимулювати до активної участі одних членів групи і, навпаки, стримувати інших, які виявляють надмірну активність, попереджати перетворення дискусії особистісний конфлікт і. Якщо він виник, допомогти перетворенню його з особистісного у діловий і сприяти конструктивному його вирішенню. Враховуючи те, що педагог практично не знає членів віртуальної групи, виконання цих функцій вимагає від нього значної майстерності.Слід наголосити, що в умовах дистанційного навчання вимоги до педагога значно вищі, ніж в умовах традиційного навчання. Адже тут йому доводиться мати справу з учнями (студентами), яких він по суті не знає. А кожний вчитель знає, як важко працювати з незнайомим класом. До того ж, коло запитань, які йому ставлять (можуть ставити учні) обмежується певною темою занять. А в умовах дистанційного навчання одночасно йому можуть ставити запитання, що стосуються змісту всього навчального курсу. До того ж, одночасно він може одержувати значну кількість запитань від різних учнів. Втім, у нього є певні переваги: для відповіді в нього є певний час, тому може ознайомитися з відповідною літературою, проконсультуватися і т.д. [1].Нові вимоги до вчителя зумовлені також зрослими можливостями учнів користуватися глобальними мережами, причому не лише освітнім середовищем. Залучення учнів до інформаційних ресурсів інколи призводить до небажаних наслідків, адже в Інтернеті чимала частка інформації є аморальною і асоціальною, пропагує ворожу ідеологію, порнографію тощо. Проблеми, що виникають у зв’язку із можливостями по суті безконтрольного доступу до цих ресурсів студентів і особливо учнів, досить складні і потребують окремого аналізу. Однак не можна не вказати на таку загрозу, як комп’ютерна залежність. Вона має різноманітні прояви, починаючи від ігрової залежності і закінчуючи комунікативною [2; 6].Зауважимо, що реальна можливість навчатися індивідуально, призвела до появи нових психологічних проблем у тих, хто навчається. У деяких з них з’являється почуття ізольованості, а невміння годити контакти інколи є навіть причиною стресів. Актуальність цих проблем збільшується в міру поширення дистанційного навчання і охоплення вся більшого контингенту користувачів, починаючи від фахівців з вищою освітою, і закінчуючи школярами. І це висуває нові вимоги до педагогів.В умовах широкого поширення систем дистанційного навчання постає проблема глобалізації освіти і надання можливості кожній людині бути користувачем будь-якого центру дистанційного навчання, незалежно від того, де він знаходиться – в Україні, Росії чи в Сполучених Штатів. Тут виникає чимало проблем, які вимагають свого вирішення, але ми вважаємо за доцільне відокремити одну з них. Йдеться про значне підвищення мовної культури школярів і студентів, адже ґрунтовне знання іноземних мов є необхідною умовою залучення людини до інформаційних ресурсів, що їх містить освітнє середовище – продукт фахівців різних країн світу.На закінчення зазначимо, що дистанційне навчання вперше в історії людства створює реальні можливості кожній людині долучитися до освіти будь-якого рівня, за власним бажанням здійснювати навчання будь-якого профілю протягом усього життя, і це є найважливішим соціальним здобутком дистанційного навчання.

Статтю присвячено дослідженню особливостей організації процесу поєднання традиційних та інтерактивних технологій для задіяння студентів немовних спеціальностей в професійні ситуації іноземною мовою. Автором було зазначено, що принципові зміни в економіці, зумовлені зростаючою роллю знань, революцією в інформаційно-комунікативних технологіях, становленням глобальності ринку праці, а також політичними змінами, диктують нові вимоги до рівня підготовки фахівців, тобто змінюють соціальне замовлення суспільства – підготувати в короткий термін фахівця, який добре володіє комунікативними іншомовними компетенціями. За умови мінімальної кількості годин, зазначеної в навчальному плані, чинного державного освітнього стандарту вищої професійної освіти, що представляє собою сукупність вимог, обов’язкових узгодити нове соціальне замовлення суспільства із сучасними вимогами, сформувати іншомовні комунікативні та професійні компетенції – завдання не з легких. Якщо раніше навчання іноземної мови в немовному вузі було орієнтоване на читання, розуміння та переклад спеціальних текстів наукового стилю, то зараз необхідно думати про зміщення акценту в навчанні на розвиток навичок мовного спілкування на професійні теми та ведення наукових дискусій. Щоб досягти поставленого завдання, необхідно поєднати традиційне та інтерактивне навчання, в основі якого лежить особистісно-орієнтоване навчання. Метою традиційного навчання є передача студентам та засвоєння ними якомога більшого обсягу знань. У контексті інтерактивного навчання знання набувають інших форм. З одного боку, вони являють собою певну інформацію про навколишній світ, а з іншого боку, особливістю цієї інформації є те, що студенти отримують її не у вигляді вже готової системи від викладача, а в процесі своєї активної діяльності під керівництвом викладача, який створює умови для їхньої діяльності. Мета інтерактивного навчання – створення викладачем умов, які дозволяють відкривати, набувати і конструювати знання самими студентами.

Незважаючи на позитивний досвід використання вільного програмного забезпечення (ВПЗ) в освіті у країнах ближнього та далекого зарубіжжя, в Україні досі не прийнято відповідної концепції. Водночас зусиллями ентузіастів у закладах освіти України ВПЗ все ж таки використовують. Через відсторонену позицію Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України немає докладної інформації про досвід використання ВПЗ в освіті. Завдяки тому, що у Львівському національному університеті імені Івана Франка 1-6 лютого 2011 р. відбулась доволі представницька міжнародна науково-практична конференція «FOSS Lviv-2011», з’явилась можливість проведення аналізу використання ВПЗ у ВНЗ України. Доповіді [1], подані на цю конференцію можна згрупувати за такими напрямками:1. Дистанційне навчання. Цій тематиці присвячено десять доповідей:– «Розроблення електронного деканату для системи управління дистанційним навчання MOODLE» – Артеменко В. Б., Львівська комерційна академія;– «Вибір платформи дистанційного навчання» – Коцаренко М. В., Бойко О. В., Львівський нац. мед. ун-т ім. Данила Галицького;– «Використання контрольно-діагностичної програми iTest у ході моніторингу якості процесу навчання старшокласників» – Макаренко І. Є., Мерзлікін П. В., Криворізький держ. пед. ун-т;– «Використання системи Moodle для організації контролю знань майбутніми вчителями-гуманітаріями» – Маркова Є. С., Бердянський держ. пед. ун-т;– «Тестування в Moodle як елемент менеджменту якості освіти: перший досвід» – Сергієнко В. П., Сліпухіна І. А., НПУ ім. М. П. Драгоманова;– «Особливості програмного забезпечення в електронному навчанні» – Жарких Ю. С., Лисоченко С. В., Сусь Б. Б., Третяк О. В., Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка;– «Інформаційно-аналітична система управління навчальним процесом ВНЗ на базі Moodle» – Триус Ю. В., Черкаський держ. технол. ун-т;– «Використання CMS JOMLA! та LCMS MOODLE у ВНЗ» – Франчук В. М., НПУ ім. М. П. Драгоманова;– «Локалізація системи MOODLE» – Франчук В. М., НПУ ім. М. П. Драгоманова;– «Застосування вільного програмного забезпечення для дистанційного навчання у вищих навчальних закладах» – Захарченко В. М., Шапо В. М., Одеська нац. морська академія;2. Використання систем комп’ютерної математики. Шість доповідей можна зарахувати до математичної тематики:– «Використання вільно-поширюваного ПЗ математичного призначення в університеті» – Бугаєць Н. О., НПУ ім. М. П. Драгоманова;– «Вільно-поширювані системи комп’ютерної математики в освіті і науці» – Лазурчак І. І., Кобильник Т. П., Дрогобицький держ. ун-т ім. І. Франка;– «Використання комп’ютерних математичних систем у професійній підготовці майбутнього вчителя математики» – Лов’янова І. В., Криворізький держ. пед. ун-т;– «Моделювання задач електротехніки у XCOS» – Філь І. М., Донецький нац. техн. ун-т;– «Розробка і використання web-інтерфейсів для роботи з системами комп’ютерної математики» – Чичкарьов Є. А., Приазовський держ. техн. ун-т;– «Про комп’ютерний супровід викладання геометрії» – Яхненко І. В., Лутфулін М. В., Полтавський нац. пед. ун-т ім. В. Г. Короленка;3. Загальні питання використання ВПЗ в освіті. Цій тематиці присвячено сім доповідей:– «Використання вільного програмного забезпечення в навчанні та наукових дослідженнях у Львівському національному університеті імені Івана Франка» – Апуневич С. Є., Злобін Г. Г., Рикалюк Р. Є., Шувар Р. Я., Львівський нац. ун-т ім. І. Франка;– «Використання вільного програмного забезпечення в системі дистанційної освіти» – Воронкін О. С., Луганський держ. ін-т культури і мистецтв;– «Вільно-поширюване програмне забезпечення курсу “Нові інформаційні технології” для студентів спеціальності “Біологія”» – Єфименко В. В., НПУ ім. М. П. Драгоманова;– «Використання вільного програмного забезпечення у професійній підготовці майбутніх інженерів» – Покришень Д. А., Дрозд О. П., Сподаренко І. Й., Чернігівський держ. технол. ун-т;– «Про досвід використання ОС у навчальному процесі Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького» – Риковський П. А., Львівський нац. мед. ун-т ім. Данила Галицького;– «LINUX та VIRTUAL-BOX у навчанні абстрактних понять теорії операційних систем» – Спірін О. М., Сверчевська О. С., Житомирський держ. ун-т ім. І. Франка;– «З досвіду використання вільного програмного забезпечення при вивченні інформатики» – Харченко В. М., Ніжинський держ. ун-т ім. М. Гоголя;4. Використання відкритих засобів програмування. Ця група нараховує чотири доповіді:– «Використання відкритих програмних засобів в процесі навчання статистичним дисциплінам» – Коркуна Т. Й., Самбірський технікум економіки та інформатики;– «Построение практикумов по программированию и архитектуре ЭВМ на базе GNU/LINUX» – Костюк Д. А., Брестський держ. техн. ун-т;– «Розрахунок фотоіонізаційних моделей небулярного газу в ОС LINUX UBUNTU 10.10 та WINDOWS 7» – Мелех Б. Я., Тишко Н. Л., Коритко Р. І., Львівський нац. ун-т ім. І. Франка;– «Реалізація розподілених обчислень на основі грід-платформи з відкритим кодом BOINC» – Шийка Ю. Я., Шувар Р. Я., Львівський нац. ун-т ім. І. Франка;– «Реалізація високопродуктивної обчислювальної системи на базі ОС LINUX» – Шувар Р. Я., Бойко Я. В., Львівський нац. ун-т ім. І. Франка;5. Розробка програмного забезпечення. Цій тематиці посвячено сім доповідей:– «Комплекс програм для лазерних спостережень штучних супутників Землі» – Мартинюк-Лотоцький К. П., Білінський А. І., Львівський нац. ун-т ім. І. Франка;– «Розробка системи спектральної діагностики димової плазми» – Сподарець Д. В., Драган Г. С., Одеський нац. ун-т імені І. І. Мечнікова;– «Використання вільного програмного забезпечення для створення програми керування інформаційним автоматом» – Злобін Г. Г., Скляр В., Чмихало О., Шевчик В., Львівський нац. ун-т ім. І. Франка;– «Використання бібліотеки класів GEANT4 в ОС Linux у розробці програмного забезпечення для моделювання процесів взаємодії випромінювання з речовиною» – Малихіна Т. В., Харківський нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна;6. Окремі доповіді. І, нарешті, п’ять доповідей не можна віднести до жодного перерахованого вище напряму:– «Інформаційна технологія управління навчальним навантаженням у вищих навчальних закладах» – Гриценко В. Г., Черкаський нац. ун-т ім. Б. Хмельницького;– «Про досвід використання офісного пакету OpenOffice.org.ukr в курсі інформатики для економічних і юридичних спеціальностей ВЗО» – Злобін Г. Г., Львівський нац. ун-т ім. І. Франка;– «Досвід використання редактора Gimp при вивченні курсу “Комп'ютерна графіка і дизайн”» – Матвієнко Ю. С., Полтавський нац. пед. ун-т ім. В. Г. Короленка;– «Використання програми GANTPROJECT для побудови календарних графіків при розробці ПВР» – Грицук Ю. В., Меліхов О. І., Донбаська академія будівництва і архітектури;– «Вільне ПЗ для підготовки наукових текстів і презентацій» – Лутфулін М. В., Моторний М. І., Полтавський нац. пед. ун-т ім. В. Г. Короленка.Отже, можна констатувати як широкий спектр використання ВПЗ в українських закладах освіти – від дистанційного навчання до розробки відкритого програмного забезпечення, так і широку географію використання ВПЗ від Луганська на сході до Львова на заході та від Чернігова на півночі до Одеси на півдні.

Бурхливий розвиток інформаційних технологій в останні кілька років привів до появи нового популярного терміна – комп’ютерне дистанційне навчання [1]. І якщо з комп’ютерами все зрозуміло, то з дистанційним навчанням (ДН) усе набагато складніше. Більшість авторів з деякими розбіжностями сходяться до наступного визначення ДН – це сукупність методик і сучасних технічних засобів навчання, що дозволяють вести процес навчання, коли викладач і учень територіально віддалені один від одного [2].Але останнім часом головним критерієм проблеми індивідуального навчання стає час. У системі підвищення кваліфікації і перепідготовки критерій часу виявляється головним чином у розбіжності термінів потреби фахівця у вивченні матеріалу з оголошеним офіційним графіком занять у навчальних закладах. Іншою важливою стороною цього питання є зміст оголошених програм навчання, що не враховують індивідуальних запитів тих, хто навчається [3]. Таким чином, пошук альтернативних шляхів індивідуалізації навчання є не новою, а як і раніше актуальною проблемою.В усьому світі відома практика заочного навчання шляхом централізованого розсилання друкованих текстових посібників і матеріалів. Однак, така форма навчання звичайно страждає відсутністю достатніх внутрішніх мотивацій до вивчення навчального матеріалу з боку фахівців. До такого навчання інтерес фахівців, як правило, невисокий, як невисока і якість одержуваних знань.Якісно нові можливості самопідготовки й удосконалювання професійних знань надають нові інформаційні технології навчання на відстані з використанням локальних і розподілених мереж, відеокасет, телевізійного кабельного і супутникового відеовіщання.На противагу традиційно побудованим курсам очного і тим більше заочного навчання, використання інформаційних технологій відкриває дорогу навчанню безпосередньо на робочому місці, що при правильній організації дозволяє індивідуалізувати процес і відводити на навчання персоналу необхідну кількість часу без яких-небудь відчутних зупинок у роботі.Комп’ютерне ДН базується на принципах автономії (самоврядування) процесу пізнання. Його реалізація має потребу в новому педагогічному підході, заснованому на діалозі “викладач–студент–компьютер” і припускає розумне сполучення навчальних і контролюючих програм з розгорнутою компонентою взаємної моральної відповідальності викладачів і студентів. Автономія в навчальному процесі припускає не тільки самостійність Вузів, але і право студента в рамках багаторівневої системи освіти вибирати індивідуальну траєкторію навчання.Формально діалогову систему “викладач–студент–комп’ютер” можна представити в такий спосіб:М={T, Р, A, К, П, Л, Х},де:Т – модель викладача в процесі навчання;Р – модель того, кого навчають, з повним аспектом особистих і фізіологічних особливостей;.А – безліч комунікативних цілей, з якого кожен учасник процесу навчання вибирає свою;К – комунікативні стратегії;П – комунікативні тактики;Л – знань про предметну галузь;Х – лінгвістичні змінні, тобто способи спілкування між викладачем і тим, кого навчають.Опускаючи методичні аспекти ДН, покажемо його перевагу над попередніми видами навчання в суспільстві. Для цього розкладемо дуже умовний розподіл всієї історії навчального процесу на три етапи:– докомп’ютерний;– комп’ютерний;– мережний.Докомп’ютерний етап зв’язаний із традиційними методами навчання – паперовими підручниками, уроками, лекціями, семінарами і т.д.Комп’ютерний етап був ознаменований приходом в освіту комп’ютерів. Як наслідок, стали з’являтися комп’ютерні навчальні засоби – комп’ютерні підручники, різні демонстраційні, навчальні і контролюючі програми, що використовуються на уроках. Із поширенням персональних комп’ютерів освітні програми одержали новий поштовх до розвитку, і це не завжди вело до підвищення їхньої якості. Вони поширюються на дискетах або на CD, BBS і FTP носіях. Як правило, такі програми застосовуються для демонстрацій навчальних занять або для самостійного вивчення предмета. Найбільшу популярність серед таких навчальних матеріалів одержали різні курси іноземних мов, менше зустрічаються навчальні програми по природничій тематиці, наприклад “Фізика на комп’ютері”. З’явились окремі різновиди навчальних посібників – різноманітні мультимедійні енциклопедії, такі як “Microsoft Encarta” чи “Велика Енциклопедія Кирила і Мефодія”. Не будучи чисто навчальними матеріалами, вони можуть виявитися дуже корисні в школах як довідкові посібники і як засоби розширення кругозору студентів. Можливість швидко знайти у великому обсязі інформації потрібні дані є дуже корисною і незаперечною перевагою комп’ютерного підручника в порівнянні з простим паперовим.Мережний етап в утворенні тільки починається. Глобальна комп’ютерна мережа Інтернет породила зовсім новий вид навчальних матеріалів – Інтернет-підручників. Область застосування Інтернет-підручників велика: звичайне і дистанційне навчання, самостійна робота. Але найбільші перспективи обіцяє об’єднання підручників із контролюючими програмами знань учнів, що доповнене спілкуванням між викладачем і студентами в реальному часі (у цьому плані Інтернет надає найбагатші можливості – від традиційної електронної пошти, до відеоконференцій і web-chat). Представлений єдиним інтерфейсом, такий Інтернет-підручник може стати не просто посібником на один семестр, а навчальним і довідковим середовищем.Використання новітніх інформаційних технологій у ДН дозволяє більш активно використовувати науковий і освітній потенціал ведучих університетів і інститутів, залучаючи кращих викладачів до створення курсів ДН, розширюючи аудиторію тих, яких навчають, і дозволяє здійснювати широкомасштабну підготовку і перепідготовку фахівців не залежно від місця проживання.Велика кількість існуючих у даний час комп’ютерних підручників базується на звичній парадигмі “книги” – деякої кількості ілюстрованої текстової інформації. Подібний підхід цілком виправданий у випадку, якщо підручник служить допоміжним матеріалом у процесі “звичайного” навчання, але явно недостатній у випадку навчання дистанційного, коли спілкування викладача й студента зведено до мінімуму. Тому побудований на гіпертекстових технологіях електронний підручник для ДН, крім інших, має наступні переваги:1. Наявність гіпертекстової структури, що покриває як понятійну частину курсу (означення, теореми), так і логічну структуру викладу (послідовність викладу, взаємозалежність частин). Гіпертекст – це можливість створення “живого”, інтерактивного навчального матеріалу, із забезпеченням посилань між різними частинами матеріалу. Можливості гіпертексту дають викладачу можливість розділити матеріал на велике число фрагментів, з’єднавши їх гіперпосиланнями в логічні ланцюжки. Наступним кроком тут може бути створення на основі того самого матеріалу “власних” підручників для кожного студента, з урахуванням рівня його підготовки, швидкості засвоєння матеріалу, його інтересів і т.п.2. Гнучка система керування структурою – це система, коли викладач може задати найбільш прийнятну, на його думку, форму представлення і послідовність викладу матеріалу. Це дозволить використовувати той самий навчальний матеріал для аудиторії різного ступеня підготовленості і для різних видів навчальної діяльності (первинне навчання, перепідготовка, тренінг, самостійне чи факультативне вивчення матеріалу) чи як довідкову систему.3. Використання, якщо це методично виправдано, мультимедіа можливостей сучасних персональних ЕОМ, зокрема, звуку, анімації, графічних уставок, слайд-шоу і т.п. При цьому інформація повинна бути якомога більш ідентично представлена як під час перегляду, так і в “паперовій копії” (роздруківці) – по можливості, студент повинен мати можливість роздрукувати будь-яку “сторінку” подібного підручника, мінімально втративши в поданні матеріалу.4. Підручник доступний студентові, по можливості, декількома способами (наприклад, і по Інтернет, і на CD-диску).5. Наявність підсистеми контролю знань, інтегрованої в підручник. Такими якостями повною мірою володіють дистанційні навчальні системи, створювані на базі гіпертекстових технологій, що використовуються в Інтернет.Крім цього, гіпертекстові технології володіють ще іншими перевагами:1. Сучасні інформаційні технології (зокрема середовище WWW у мережі Інтернет) дозволяють досить просто створювати інформаційні матеріали, навіть не маючи спеціальних знань про мови форматування документа (існують різноманітні конвертори з найбільш розповсюджених текстових форматів у формат гіпертекстовий).2. В даний час існує багато программ-перегляду (Netscape, Mosaic, Internet Explorer і т.п.), що володіють зручним інтерфейсом і адаптованих для більшості існуючих платформ комп’ютерів (IBM PC, Macintosh і т.д.).3. Оскільки гіпертекстовий протокол є стандартом у WWW, то такий підручник легко може бути включений у глобальну інформаційну мережу і буде доступний широкому колу користувачів.Важлива частина будь-якого навчального процесу – самостійна робота. До неї можна віднести домашні роботи, твори, практикуми, лабораторні роботи і т.п. Це, мабуть, та область, де розвиток інформаційних технологій, з погляду педагогів, приніс більше шкоди, ніж користі для освіти (проблема “плагіату”). Але це – ще одна можливість, що можуть успішно використовувати сучасні вчителі і професори:– розвиток і заохочення творчого потенціалу учнів, публікація в Інтернет кращих дипломів і курсових, творів, збір робіт з навчального курсу, гіпертекстових рефератів;– допоможуть викладачу формувати банк матеріалів за досліджуваним курсом.Контроль знань – ця найбільш спірна область. У будь-якому випадку використання комп’ютера допомагає викладачу зменшити рутинну, малоцікаву роботу по перевірці тестів, контрольних робіт (що дозволяє проводити контроль частіше) і знижує фактор суб’єктивності.Одна з головних проблем контролю знань – ідентифікація. І в міру переходу до комп’ютерних і мережних програм контролю знань усе більш складно визначити, чи дійсно студент сам правильно відповів на всі питання, чи йому хтось допомагав. І якщо при письмовому іспиті можна розсадити абітурієнтів по різних партах, то перевірити, хто відповідав на питання контрольної в Мережі, практично неможливо. Цей аргумент, як правило, приводять прихильники консервативного підходу до перевірки знань. Контраргументом на користь комп’ютеризованих методів може бути те, що дистанційне навчання, як правило, має на увазі більш високу умотивованість тих, хто навчається (вони самі вибирають собі курс, та й найчастіше до такої форми навчання приходять ті хто одержує другу освіту, при підвищенні кваліфікації – тобто тоді, коли людина найбільше зацікавлена одержати реальні знання).Інша проблема контролю знань при дистанційному навчанні – те, що контролююча система повинна бути досить складною і мати достатню базу питань, що вимагає великих зусиль з боку викладача. Правда, один раз створивши таку базу, нею можна користатися протягом тривалого часу, але це відноситься далеко не до всіх курсів.Контролююча система має наступні характеристики:– питання типу "”вибір однієї відповіді з багатьох”;– адаптивний вибір наступного питання в залежності від правильності попередніх відповідей студента;– можливість створення різних завдань з одного набору питань;– можливість включення в питання графічних зображень і гіпертекстових посилань;– ведення журналу проходження опитування;– наявність підсистеми “робоче місце викладача” для введення і корегування питань, зміни характеристик завдань при перегляді результатів і т.д.Як приклад такої контролюючої системи можна назвати систему електронного контролю знань. Інший приклад системи контролю звань, з яким знайомі всі автомобілісти країни – це білети по перевірці знань правил дорожнього руху.Об’єднання гіпертекстових навчальних посібників і системи електронного контролю знань, що базуються на технологіях Інтернет, дозволяють, у перспективі, створити єдине навчальне середовище, що адаптується під рівень знань і, фактично, створює індивідуальний “електронний підручник” для кожного, хто навчається. А додаткове використання технології Web-Chat дає можливість у рамках WWW технологій створити єдиний процес Дистанційного Навчання, що складається не тільки з “навчальної бібліотеки”, але і з повноцінного спілкування між викладачем і студентом.В міру переходу від паперових підручників до комп’ютерних а від них – до мережних – росте оперативність підготовки матеріалу. Це дозволяє зменшувати час підготовки навчальних посібників, тим самим збільшуючи число доступних студенту навчальних курсів. Уже зараз багато навчальних закладів пропонують дистанційні форми навчання по одному чи декільком курсам.

Технології мультимедіа в системі освіти — явище досить нове і до кінця не вивчене. Проведений аналіз літератури показав, що в даний час основна дидактична мета застосування мультимедійних навчальних систем (МНС), як правило, зводиться лише до візуалізації навчального матеріалу та організації навчально-пізнавальної діяльності учнів на репродуктивному рівні. На нашу думку, урахування особливостей змісту й ви­вчення предмета при використанні комп’ютерних технологій, а також реалізація на лекції та практичному занятті активних методів навчання може стимулювати навчально-пізнавальну діяльність студентів і перевести її на продуктивний рівень. Метою проведеного дослідження є розробка концепції МНС для активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів на лекціях з гістології, цитології та ембріології. Для досягнення поставленої мети вирішені такі завдання: проаналізовано ефективність існуючих засобів лекційного супроводу; сформульовано комплекс дидактичних, психологічних та методичних вимог, що враховують специфіку вивчення морфології людини; визначено можливі цілі, зміст і структуру методичної системи лекційних демонстрацій; конкретизовано елементи знань, що містяться в гістології і які потребують створення або удосконалення лекційних демонстрацій; досліджено можливості використання комп’ютерних технологій для реалізації методів проблемного навчання в лекційному курсі. Показано, що при вибудовуванні дидактики вивчення гістології за допомогою комп’ютерних технологій важливо домогтися відображення в існуючому змісті дисципліни професійно спрямованого матеріалу; забезпечити затребуваність знань із гістофізіології на клінічних кафедрах, що позначається на формуванні мотивації до вивчення гістології; досягти відповідності змісту дисципліни «Гістологія, цитологія та ембріологія» сучасному рівню морфології; інтегрувати гістологію в систему інших теоретичних дисциплін медичного вузу. У цьому контексті сформульовано вимоги до МНС, що дозволяють: реалізувати науковий рівень вимог до верифікації гістологічних елементів; стимулювати навчально-пізнавальну діяльність студентів; оптимальним чином візуалізувати навчальний матеріал; забезпечити варіативність подання навчального матеріалу, що відповідає практичним потребам викладача і студентів; раціонально поєднувати різні технології подання навчального матеріалу: синтез візуального (у тому числі мультимедійного) і вербального компонентів; реалізувати технологію проблемного навчання; забезпечувати контроль засвоєння знань. Сформульовано принципові положення, на яких повинна базуватися розробка сценарію МНС з гістології. До таких можна віднести: візуальне сприйняття матеріалу — найбільш ефективне; необхідну інформаційну достатність навчального матеріалу; поступовість (послідовність) викладення навчального матеріалу; можливість обговорення досліджуваного матеріалу; варіативність за складністю навчального матеріалу; відкритість і конформізм; структурований контекст.Необхідно підкреслити, що вміння використовувати комп’ютерні технології в навчанні можна вважати сформованими, якщо такі базуються на професійній компетентності викладача, знанні основних положень когнітивної психології про пізнавальний процес і чинниках, що впливають на його ефективність, та коректному використанні методів і засобів інформаційної обробки навчального матеріалу. Тільки в цьому випадку можна розраховувати, що використання комп’ютерних технологій у навчальному процесі буде системним і ефективним.

Зміни в соціально-економічному розвитку України, інформатизація та технологізація суспільства, нові економічні структури та якісно нові виробничі відносини в державі вимагають подальшого розвитку освіти, зміцнення її зв’язку з життям, її цілеспрямованості і практичної результативності. Це потребує кардинальних змін у системі середньої та вищої освіти, підготовки вчителя нової генерації, мобільного і конкурентоспроможного на ринку освітніх послуг. Розв’язання цього завдання вимагає визначення концептуальних довгострокових стратегій щодо подальшого вдосконалення та розвитку педагогічної освіти. Досягнення цілей і врахування принципів професійної підготовки свідчать, що у майбутнього учителя повинна бути сформована готовність до вирішення багатьох функцій. При цьому особливо наголошуємо на реалізації дидактичних засад, необхідних для підготовки компетентного фахівця. Принцип суб’єктності допомагає реалізувати нову педагогічну ідею, новий напрямок підготовки, який протиставляється підходу до особистості як до об’єкта. При використанні цього принципу професійна підготовка стає суб’єктно значущою, наповненою для студента особистісним смислом, почуттями, зафіксованими в його суб’єктному досвіді. Саме суб’єктний досвід засвідчує унікальність, неповторність кожної особистості, він є тим простором, в якому можливе співробітництво, співпраця викладача і студента.

Останнім часом у теорію і практику викладання фундаментальних і загальнотехнічних дисциплін у технічному вузі міцно входять і показують свою ефективність нові інформаційні технології навчання [1–4]. Викладання фізики, хімії, вищої математики, креслення і нарисної геометрії вимагає розробки таких науково-педагогічних технологій навчання, що формують знання у вигляді деякої цілісної структури на основі інформаційних полів узагальнених фундаментальних понять і спеціальних термінополів дисципліни [5–7]. Інформаційна цілісність структури на різних етапах навчання передбачає певне завершення побудови і деякі перетворення інформаційно-предметних моделей, причому це відбувається на рівні свідомості, так і підсвідомості студента. З погляду психології ефективність навчання і формування міцних знань залежить передусім від співвідношення процесів, що розвиваються на свідомому і підсвідомому рівнях. Необхідно також враховувати, що гуманізация освіти повинна визначатися не тільки змістом знань, але їхньою структурою. Такий підхід у науково-педагогічних технологіях навчання називають системно-спрямованим [7, 8].Навчально-пізнавальну діяльність педагогічного процесу в цьому ракурсі можна уявити як взаємозв’язок системно-спрямованого навчання і самонавчання. У системно-спрямованому навчанні суб’єктом є викладач, а об’єктом – студент. Джерелом знань є суб’єкт. При самонавчанні (контрольно-керованої творчої самостійної діяльності) суб’єктом є студент і знання здобуваються за рахунок його власних зусиль. Процес накопичення знань є творчим процесом, що передбачає використання знань психології та розвиток психічних функцій і здібностей студентів.Системно-спрямоване навчання – це світоглядне навчання, орієнтоване не на повідомлення і засвоєння фактів і деталей, а на формування бачення проблем або задач певної навчальної дисципліни, тобто на формування предметного світогляду.Предметний світогляд – це відображення і наявність у свідомості і підсвідомості студента поля узагальнених фундаментальних понять, спеціальних термінополів, співвідношень між полями і поняттями, використання методів, способів і принципів побудови інформаційно-структурних моделей певної навчальної дисципліни і концептуальної картини бачення навколишнього світу, розв’язання проблем і задач з погляду цього предмета.Викладення матеріалу теоретичного або практичного характеру в пропонованому підході здійснюється в основному дедуктивним методом: від фундаментально-узагальненого понятійного поля до спеціального термінополя, від інформаційно-структурних моделей до конкретної їх реалізації.При побудові спеціальних термінополів і їхньому засвоєнню студентами повинні використовуватися способи наукового мислення: порівняння, аналогія, аналіз, синтез, абстрагування, ідеалізація, індукція, дедукція, гіпотеза, уявний експеримент. Цілісність картини певного явища, проблеми, задачі, пов’язані з ним, формуються методами побудови інформаційних моделей.Пропонований підхід інтенсифікує навчання, забезпечуючи прискорений і одночасно якісний навчально-пізнавальний процес. На авансцену виходять нові прийоми і процедури, пов’язані з проблемізацією і евристізацією навчання, комплексною технізацією навчально-пізнавальної діяльності. Основна увага приділяється самопізнавальному компоненту з використанням комп’ютерної й аудіовідеотехніки.Нові інформаційні технології навчання дають можливість усвідомлено керувати побудовою і перетворенням інформаційно-предметних моделей при формуванні знань як деякої цілісної структури шляхом створення предметного світогляду.Щоб полегшити роботу студента в освоєнні фундаментальних і загальнотехнічних дисциплін необхідно докорінно переглянути пріоритети, що впливають на структуру формування знань. В основі інформаційних технологій навчання, на відмінність від традиційних технологій, лежить послідовність: психологія – педагогіка – інформатика – методика викладання - навчальна дисципліна. Природно, що розробка технологій навчання на цій основі вимагає величезного обсягу роботи, що не під силу викладачу-предметнику. І все-таки дуже важливо знайти методи, підходи або такі педагогічні технології, що уже зараз допомагають зовсім по-іншому структурувати навчальний курс певної дисципліни, розробити способи перекодування інформації в підсвідомій діяльності студентів. Вважаємо, що будь-яке перекодування інформації є могутнім важелем керування деякими підсвідомими процесами.Цікаво відзначити, що ідея структурування навчального матеріалу виникла через необхідність допомогти слабко встигаючому студенту зрозуміти узагальнені і спеціальні термінополя і завершити свої внутрішні інформаційні моделі з певної дисципліни, тобто за деревами побачити ліс. Однак, як показали наші дослідження, структурування навчального матеріалу надає ефективну допомогу і добре встигаючим студентам.Системно-спрямований підхід дає узагальнені знання і принципи структурування навчального матеріалу.Наприклад, узагальнені знання в нарисній геометрії [5, 8] являють собою інформаційне поле взаємозалежних фундаментальних понять (точка; лінія; поверхня; просторова фігура, як сукупність поверхонь та ін.), цілісну систему понять стереометрії і спеціальну систему понять нарисної геометрії, що ґрунтується на методі проектування.У кожному конкретному питанні теоретичного або практичного характеру варто чітко виділяти елементи інформаційного поля, розмежовуючи систему понять і одночасно вказуючи, яким чином вони зв’язані між собою.Доцільно весь курс нарисної геометрії структурувати у вигляді взаємозалежних інформаційних моделей на основі узагальнених знань з метою формування в студентів інженерних спеціальностей раціонального бачення (з погляду нарисної геометрії) при конструюванні складних поверхонь технічних форм і складанні креслень на цій основі.Подання структурної моделі на початку вивчення теми несе в собі переваги суто дедуктивного підходу в методиці викладання.Системно-спрямований підхід передбачає розвиток дедуктивного методу, а також дає нові можливості при розробці автоматичних навчальних курсів, відеопосібників, відеопідручників і відеоконсультацій на ПЕОМ.Автори розробили теоретичні основи і мають досвід застосування системно-спрямованого підходу на лекційних і практичних заняттях з нарисної геометрії і інженерної графіки, вищої математики та фізики [5, 8].Таким чином, системно-спрямований підхід при викладанні фундаментальних і загальнотехнічних дисциплін, системно-спрямоване навчання за оптимально структурованим курсом дисципліни скорочує термін опрацювання, підвищує якість засвоєння знань, сприяє ефективному формуванню предметного світогляду у студентів.

Між етапом створення САПР-О та початком її використання проектувальниками стоїть процес навчання та освоєння. Визначимо суб’єктів цього процесу: проектувальники, розробники програмного забезпечення, викладачі та студенти.Розглянемо, які проблеми стоять перед суб’єктами даного процесу.Перед проектувальниками освітлення стоять питання підвищення ефективності проектування: якісніше, швидше, дешевше. Це може забезпечити використання сучасної САПР-О. Але для початку використання цієї технології потрібно пройти складний етап навчання. Складність цього етапу зумовлюється складністю сучасного програмного забезпечення та предметної області.Перед розробниками САПР-О стоять питання створення «дружнього» програмного забезпечення, що забезпечить ефективне використання програми проектувальниками. А це неможливе без якісного і швидкого навчанню роботі з програмою. Також для розробника це зменшить витрати на впровадження та супровід програмного забезпечення.Перед студентами як перед майбутніми фахівцями-проектувальниками стоять ті самі питання освоєння САПР-О. Але до них додаються ще проблеми засвоєння складної предметної області проектування освітлення.Перед викладачами стоять питання ефективного навчання студентів. Викладач повинен дати великі знання предметної області з урахування сучасного досвіду та технологій САПР-О.При аналізі проблем цих суб’єктів можна виділити спільне питання: ефективне використання САПР-О в навчальному процесі. Потрібно спільно вирішувати це питання:Проектувальники, викладачі та студенти повинні освоювати нову сучасну САПР-О, давати рекомендації по вдосконаленню інтерфейсу програми.Розробники повинні вдосконалювати інтерфейс, створювати спеціалізовані версії програмного продукту для впровадження в навчальних закладах (навчальні версії).

У статті розглядаються такі поняття, як «інтегрований підхід», «інклюзивне середовище» й «інклюзивне навчання». Аналізуються різноманітні проблеми інклюзивного процесу в зарубіжній і вітчизняній науці. Виділяються особливості інтегрованого навчання осіб з особливими потребами. Інтеграція осіб з обмеженими фізичними можливостями в суспільство стала провідною тенденцією, яка базується на визнанні їхньої громадської рівноправності. При такому розумінні виділення людей з фізичними порушеннями стає неприпустимим, що й фіксується законодавчо на рівні держави. Ідеї інтеграції реалізуються в контексті суспільного протистояння будь-якому прояву дискримінації. Відбувається відмова від термінів «інвалід», «аномальність», «дефект», замість яких використовуються терміни «людина з інвалідністю», «особливі потреби», «нормалізація» тощо. Нова термінологія спрямована на гуманізацію суспільства й відповідає основній меті інтеграції в суспільство людей з особливими потребами. Аналізуються закономірності, процеси й особливості інтеграції в суспільство людей з особливими потребами завдяки отриманню вищої освіти. Розглянута інклюзія в освітньому середовищі, у професійному навчанні та подальшому прaцевлаштуванні. Аналіз педагогічних, психологічних, філософських теоретичних джерел засвідчує неухильне зростання наукового інтересу до створення освітнього середовища у вищих навчальних закладах, що потенційно гармонізує розвиток фізичних і духовних сил, здібностей, обдарувань особистості, оптимізує реалізацію потенціалу в умовах гуманізації суспільства, формування внутрішньої інтелектуально-моральної свободи людини. Стаття висвітлює організацію навчального процесу студентів з інвалідністю, спрямована на обґрунтування форм і методів пожвавлення їхньої освітньо-пізнавальної діяльності. Окреслено шляхи реалізації освітньої діяльності цієї категорії населення, подано практичні рекомендації, форми й методи гносеологічної діяльності студентів, основою якої став багаторічний досвід автора викладання на факультеті соціальної освіти і психології з використанням різних освітньо- кваліфікаційних рівнів і форм навчання. Стаття спрямована на педагогічних працівників, які забезпечують навчальний процес для молоді з інвалідністю, викладачів різних дисциплін.