Academic literature on the topic 'Незалежність України'

Актуальність обраної тематики обумовлена важливістю поглиблення та подальшого розвитку двостороннього співробітництва між Естонією та нашою державою у таких сферах як політика, економіка, освіта, наука та культура. Естонська республіка має однакове радянське минуле з Україною й так само як й наша держава виборола собі незалежність від радянського ярма у кінці ХХ ст. це стало ключовою передумовою складання між двома державами дружніх дипломатичних відносин, які підтверджені чисельними двосторонніми договорами про співробітництво у суспільно-політичній, соціально-економічній, культурній та в інших сферах. Метою дослідження є дослідження особливостей становлення та подальшого розвитку україно-естонських відносин з 1991 року до 2021 року.Естонія є надійний партнер та союзник України. Естонія та Україна підписали 72 двосторонні угоди про співпрацю та дружбу.Ключовими напрямками співпраці між Естонією й Україною є: сприяння зміцненню демократії; розвиток торгівельних зв’язків; запровадження електронного урядування та належного врядування; розвиток цифровізації, кібербезпеки в нашій державі; підтримка бізнес-середовища; підвищення якості освіти; гуманітарна та військова допомога Україні.Естонія сприяє вступу України в НАТО та до Європейського Союзу. З метою підтримки демократичного розвитку в Україні Естонія підписала ряд двосторонніх договорів із іншими державами.Поглиблення тісної співпраці між Естонією й Україною та врахування естонського досвіду у сфері електронного урядування дозволило реалізувати в нашій країні проекти «Держава в смартфоні» та Trembita. Запровадження цих проектів в нашій державі сприяли прискоренню процесу впровадження електронних послуг; подоланню негативних проявів корупції при наданні публічних послуг; створенню умов для розвитку належного врядування.

Глобалізація та інтернаціоналізація економічних відносин вимагає як формування нових, так і посилення діючих інструментів забезпечення конкурентних переваг власної економіки. Серед базових внутрішніх інструментів впливу на соціально-економічні, екологічні проблеми країни та країн-партнерів є податки й інші обов’язкові податкові платежі. Польща та Україна відновили власну незалежність одночасно на початку 90-х років XX століття і урядами країн приділялася значна увага використанню податків у реформуванні власних економічних моделей. Податки в Польщі стали елементом політики «шокової терапії», в Україні активно використовувалися урядами при послідовному реформуванні національної економіки до ринкових умов господарювання. Податки стали базовим інструментом бюджетно-податкової політики України та Польщі, однак ефективність використання виявилася різною з огляду на макроекономічні показники розвитку обох держав, соціального розвитку.

Завданням статті є висвітлити основні етапи на шляху до європейської інтеграції Польщі, проаналізувати головні особливості кроків Польщі на шляху до європейської інтеграції, висвітлити успішний досвід інтеграції України до Ради Європи. Також у статті проаналізовано сучасні настрої населення щодо майбутніх перспектив України. Встановлено, що підтримка незалежності України населенням починаючи із 1991 року в падала до 2016 року – понад 90% населення підтримувало незалежність у 1991 році; близько 47% населення підтримувало незалежність у 2011 році; понад 87% населення підтримувало незалежність у 2016 році. Проаналізовано та охарактеризовано основні організації, до яких вступала Польща на шляху до Європейського Союзу, зокрема, у 1991 Польща стала повноцінним членом Ради Європи; 1991 року створено «Вишеградське об’єднання» та «Комітет розвитку франко-германопольської співпраці» Центральноєвропейська Ініціатива, Рада Держав Балтійського моря; у 1999 році початок членства Польщі у НАТО. Висвітлено проблемні питання для України на шляху європейської інтеграції. Проаналізовано та висвітлено основні етапи формування та зміни законодавства України відповідно до вимог Ради Європи. Використовувалися наступні методи дослідження як порівняльний метод, ретроспективний метод, науковий метод, метод контент-аналізу. В результаті було досягнуто висновків, що досвід Польщі може слугувати як загальним прикладом, так і дорожньою картою для європейської інтеграції України, адже Польща, маючи однакове соціально-економічне, політичне становище як і України, змогла пройти увесь шлях та стати дійсним членом Європейського Союзу, в той час як в України ще довгий шлях попереду. Рамки дослідження охоплюють останнє десятиліття ХХ століття та початок ХХІ століття. Результати дослідження можуть бути використані при формування національної стратегії європейської інтеграції, зовнішньої політики України та для навчальних матеріалів, посібників.

Зроблено висновок, що найбільш ефективним у вирішенні завдань електрифікації міського пасажирського транспорту сьогодні буде застосування до відповідних державних, комунальних та приватних підприємств засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання, основні з яких названо Господарським кодексом України у пункті 2 статті 12, та статтях 13-17. Завдяки їм та іншим засобам через імперативні та диспозитивні методи управління економікою можна буде знизити споживання вуглеводнів у сфері міського пасажирського транспорту, провести його електрифікацію та забезпечити енергетичну та економічну незалежність держави. It is concluded that the most effective in solving the problems of urban passenger transport electrification today will be the use of the means of regulatory influence of the state on the activity of economic entities to the relevant state, communal and private enterprises, the main ones of which are called the Economic Code of Ukraine in paragraph 2 of Article 12, and in the articles 13-17. Thanks to them and other means through imperative and disposable methods of economic management, it will be possible to reduce the consumption of hydrocarbons in the area of urban passenger transport, to carry out its electrification and to ensure the energy and economic independence of the state. Сделан вывод, что наиболее эффективным в решении задач электрификации городского пассажирского транспорта сегодня будет применение к соответствующим государственным, коммунальным и частным предприятиям средств регулирующего воздействия государства на деятельность субъектов хозяйствования, основные из которых названы Хозяйственным кодексом Украины в пункте 2 статьи 12 и статьях 13-17. Благодаря им и другим средствам через императивные и диспозитивные методы управления экономикой можно будет снизить потребление углеводородов в сфере городского пассажирского транспорта, провести его электрификацию и обеспечить энергетическую и экономическую независимость государства.

Зроблено висновок, що найбільш ефективним у вирішенні завдань електрифікації міського пасажирського транспорту сьогодні буде застосування до відповідних державних, комунальних та приватних підприємств засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання, основні з яких названо Господарським кодексом України у пункті 2 статті 12, та статтях 13-17. Завдяки їм та іншим засобам через імперативні та диспозитивні методи управління економікою можна буде знизити споживання вуглеводнів у сфері міського пасажирського транспорту, провести його електрифікацію та забезпечити енергетичну та економічну незалежність держави.
Сделан вывод, что наиболее эффективным в решении задач электрификации городского пассажирского транспорта сегодня будет применение к соответствующим государственным, коммунальным и частным предприятиям средств регулирующего воздействия государства на деятельность субъектов хозяйствования, основные из которых названы Хозяйственным кодексом Украины в пункте 2 статьи 12 и статьях 13-17. Благодаря им и другим средствам через императивные и диспозитивные методы управления экономикой можно будет снизить потребление углеводородов в сфере городского пассажирского транспорта, провести его электрификацию и обеспечить энергетическую и экономическую независимость государства.
It is concluded that the most effective in solving the problems of urban passenger transport electrification today will be the use of the means of regulatory influence of the state on the activity of economic entities to the relevant state, communal and private enterprises, the main ones of which are called the Economic Code of Ukraine in paragraph 2 of Article 12, and in the articles 13-17. Thanks to them and other means through imperative and disposable methods of economic management, it will be possible to reduce the consumption of hydrocarbons in the area of urban passenger transport, to carry out its electrification and to ensure the energy and economic independence of the state.

У статті звернута увага, що громадянське суспільство є одним з основних елементів становлення демократичної держави.
The article draws attention to the fact that civil society is one of the main elements of the establishment of a democratic state. At present, Ukraine is undergoing a gradual process of establishing a democratic state and a civil society. This paper examines the state, the main problems of the formation and formation of civil society in Ukraine, the prospects for further development, and the factors that influence this, and what should be done to improve the development of civil society in Ukraine at the present time

В роботі розглядається суть, характер, результати, перспективи виборчого процесу в незалежній Україні. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/15738

На сьогодні одним з основних інститутів демократії є вибори. Вони являють собою певний механізм, який забезпечує її існування та функціонування, а також з ними пов’язана реалізація політичних прав громадян та їх участь у формуванні різних органів держави. Вибори стимулюють позитивні зміни і загальний розвиток суспільства, оскільки ведеться пошук оптимальних шляхів для подолання недоліків існуючого політичного курсу та утвердження нового напрямку діяльності держави.

У дослідженні здійснено цілісний конституційно-правовий аналіз правової природи та сутності судової влади, основним структуроутворюючим і функціональним принципом організації якої запропоновано розглядати принцип поділу державної влади. В конституційній системі розподілу влади судова влада є самостійною і незалежною гілкою державної влади, що покликана служити суспільству та здійснювати правосуддя, вирішувати в судовому порядку правові спори та конфлікти. Судова влада визначає межі розсуду інших гілок державної влади, є правообмежувальним чинником у діяльності законодавчої, виконавчої влади та Глави держави. Відтак її роль у механізмі поділу влади полягає у стримуванні інших гілок державної влади від порушень конституційної законності, а також захисті прав і свобод людини та громадянина в державі. Запропоновано авторське визначення судової влади як самостійного виду державної влади, що має виключну компетенцію розглядати юридично значимі справи, вирішувати спори та конфлікти в суспільстві шляхом здійснення правосуддя, що реалізується судами в порядку, визначеному чинним законодавством з метою захист прав, свобод і законних інтересів людини. Доведено, що правозахисна функція судової влади є самостійна функція, що здійснюється у випадку порушення прав, свобод і законних інтересів людини. Систему засобів здійснення правозахисної функції судової влади розглянуто в широкому і вузькому розумінні. У широкому до таких засобів віднесено: засоби нормативно-правового забезпечення реалізації конституційного права на судовий захист; засоби контролю за дотриманням всіма суб’єктами, що беруть участь у реалізації конституційного права на судовий захист, положень нормативно-правових актів у вказаній сфері реалізації; засоби контролю за дотриманням суб’єктами, діяльність яких направлена на реалізацію конституційного права на судовий захист, встановлених державою правил їх реалізації. Вузьке розуміння включає засоби: зовнішньоорганізаційну діяльність реалізації права на судовий захист; внутрішньоорганізаційну діяльності у сфері судоустрою; відповідальність як засіб забезпечення конституційного права людини на судовий захист. Запропоновано визначення поняття судового права як самостійної галузі матеріального публічного права в національній правовій системі, що представляє собою сукупність юридичних норм, що має власний предмет правового регулювання, особливий метод правового регулювання, принципи правового регулювання, та заслуговує на прийняття власного кодифікованого джерела права. Ключовими напрямами конституційної реформи у сфері судоустрою названо правоконкретизацію і процесуалізацію правозахисної функції судової влади, що сприяють оптимізації правозахисного потенціалу судової влади в Україні.
В исследовании осуществлен целостный конституционно-правовой анализ правовой природы и сущности судебной власти, основным структурообразующим и функциональным принципом организации которой предложено рассматривать принцип разделения государственной власти. В конституционной системе разделения властей судебная власть является самостоятельной и независимой ветвью государственной власти, призвана служить обществу и осуществлять правосудие, решать в судебном порядке правовые споры и конфликты. Судебная власть определяет границы усмотрения других ветвей государственной власти, является правоограничительным фактором в деятельности законодательной, исполнительной власти и Главы государства. Поэтому её роль в механизме разделения властей состоит в сдерживании других ветвей государственной власти от нарушений конституционной законности, а также защите прав и свобод человека и гражданина в государстве. Предложено авторское определение судебной власти как самостоятельного вида государственной власти, имеет исключительную компетенцию рассматривать юридически значимые дела, разрешать споры и конфликты в обществе путем осуществления правосудия, реализуется судами в порядке, определенном действующим законодательством с целью защиты прав, свобод и законных интересов человека. Доказано, что правозащитная функция судебной власти является самостоятельной функцией, осуществляется в случае нарушения прав, свобод и законных интересов человека. Систему средств осуществления правозащитной функции судебной власти рассмотрено в широком и узком смысле. В широком к таким средствам отнесены: средства нормативно-правового обеспечения реализации конституционного права на судебную защиту; средства контроля за соблюдением всеми субъектами, участвующими в реализации конституционного права на судебную защиту, положений нормативно-правовых актов в указанной сфере реализации; средства контроля за соблюдением субъектами, деятельность которых направлена на реализацию конституционного права на судебную защиту, установленных государством правил их реализации. Узкое понимание включает средства: внешнеорганизационную деятельность реализации права на судебную защиту; внутриорганизационную деятельности в сфере судоустройства; ответственность как средство обеспечение конституционного права человека на судебную защиту. Предложено определение понятия судебного права как самостоятельной отрасли материального публичного права в национальной правовой системе, представляет собой совокупность юридических норм, имеет собственный предмет правового регулирования, особый метод правового регулирования, принципы правового регулирования, и заслуживает принятия собственного кодифицированного источника права. Ключевыми направлениями конституционной реформы в сфере судоустройства названо правоконкретизацию и процессуализацию правозащитной функции судебной власти, способствуют оптимизации правозащитного потенциала судебной власти в Украине.
The analysis of legal nature and essence of the judiciary, the main structural and functional principle of the organization of which is proposed to consider the principle of separation of state power. The judiciary determines the limits of discretion of other branches of government, is a restrictive factor in the activities of the legislature and the executive. The role of the judiciary in the mechanism of separation of powers is to deter other branches of government from violations of constitutional law, as well as to protect the rights and freedoms of man and citizen in the state. It is proposed to define the judiciary as an independent type of state power that has the exclusive competence to consider legally significant cases, resolve disputes and conflicts in society by administering justice administered by courts in the manner prescribed by applicable law to protect human rights, freedoms and legitimate interests. The function of protecting human rights and freedoms is exercised by the judiciary through the administration of justice. It is proved that the human rights function of the judiciary is an independent function performed in case of violation of human rights, freedoms and legitimate interests. The system of means of exercising the human rights function of the judiciary of the constitutional right to judicial protection can be considered both broadly and narrowly. In a broad sense, such means include: means of regulatory and legal support for the implementation of the constitutional right to judicial protection; means of control over the observance by all subjects participating in the exercise of the constitutional right to judicial protection of the provisions of normative legal acts in the specified sphere of implementation; means of control over the observance by the subjects, whose activity is aimed at the realization of the constitutional right to judicial protection, of the rules of their realization established by the state. A narrow understanding of the human rights function of the judiciary includes the following means of implementation: means of external organizational activities for the implementation of the constitutional right to judicial protection; means of internal organizational activity in the field of judicial system; responsibility as a means of ensuring the constitutional human right to judicial protection. The definition of judicial law as an independent branch of substantive public law in the national legal system is proposed, which is a set of legal norms that has its own subject of legal regulation, a special method of legal regulation, principles of legal regulation, and deserves its own codified source of law. The key areas of constitutional reform in the judiciary are the concretization and proceduralization of the human rights function of the judiciary, which contributes to the optimization of the human rights potential of the judiciary in Ukraine.

Доступ до правосуддя є невід’ємним елементом верховенства права й демократичної правової держави. Забезпечення рівного доступу до правосуддя для всіх визначено у цілях сталого розвитку, що пояснює підвищення інтересу до вивчення ефективних шляхів його досягнення, зокрема, із досвіду провідних держав світу. Виходячи з наведеного, для держав, що вибороли свою незалежність не так давно, серед яких і Україна, особливої актуальності набувають розбудова ефективної системи правосуддя та її трансформація в умовах прагнення до сталого розвитку. Тридцятиріччя незалежності нашої країни — це гарна нагода для переосмислення проміжних результатів і досягнень, пошуку шляхів подальшого розвитку з урахуванням геополітичної ситуації й загальносвіто- вих тенденцій. Україна є однією з держав — засновниць Організації Об’єднаних Націй (ООН)1, і українська влада підтримує Цілі сталого розвитку ООН2. Крім того, Україна є однією з найбільших країн Європи за територією та кількістю населення3. Водночас у звіті Світового банку, у якому порівнюється регулювання підпри- ємницької діяльності, наша країна посідає 64 місце із 190 з точки зору просто- ти ведення бізнесу4. За даними Freedom House у звіті «Свобода у світі», Україні надано статус «частково вільної» (partly free status) через дуже низькі показни- ки верховенства права (6/16), незалежності судової влади (1/4), а також через низький рівень захисту від незаконного застосування фізичної сили і свободи від війни і повстань (1/4)5. У цій главі будуть узагальнені досягнення реформ цивільного процесуаль- ного права, що були провадилися упродовж періоду незалежності України, а також охарактеризовані нові підходи до визначення мети й окремих прин- ципів сучасного цивільного процесу, зокрема, принципу співробітництва суду і сторін у цивільному судочинстві. Визначальними у даному контексті є підтримка ідеї сталого розвитку й необхідність досягнення цілей сталого розвитку, насамперед забезпечення доступу до правосуддя для всіх, мирних і ефективних інституцій на всіх рівнях3.