To see the other types of publications on this topic, follow the link: Національний дух.
Journal articles on the topic 'Національний дух'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Національний дух.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Купчишина, Валентина, та Наталія Макогончук. "ПСИХОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ЗМІСТУ ПОНЯТТЯ “НАЦІОНАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР” ТА ВИКОРИСТАННЯ ЙОГО ІНШИМИ НАУКАМИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 12, № 1 (2020): 176–92. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.145.
Full textAbstract:
Своєю історією зміст поняття “національний характер” сягає давніх часів від давньогрецького філософа і сучасника Аристотеля – Теофраста, до сучасних дослідників (І. Абрамова, А. Донченко, Л. Орбан-Лембрик, М. Пірен, Т. Потапчук, В. Руденко та ін.).На різних етапах розвитку людства, науковці відмічали появу все нових і нових рис у національному характері того чи іншого народу, що спричинено різноманітністю наукових підходів щодо вивчення зазначеного терміну.Визначення змісту поняття “національний характер” є досить різноплановими і здійснюються в рамках різних наук (етнопсихології, психології, культури тощо). Аналіз останніх публікацій свідчить про те, що багато авторів звертаються до цього поняття, а іноді і розкривають його через призму таких понять, як “національна ментальність”, “народний дух”, “душа народу”.Так, на думку етнопсихологів, “національний характер” є досить складним феноменом етнопсихології як науки в гносеологічному плані; це уявлення народу про самого себе, важливий елемент його народної свідомості, його суспільного етнічного “Я”.Для розкриття способу життя того чи іншого народу у літературі набуло широко вжитку поняття “національний характер”. У зміст цього поняття одні автори включали темперамент людей, їхні здібності, інші – різноманітні риси юдей, їхні ціннісні орієнтації, ставлення до праці, влади, оточення тощо.Також науковцями відмічено той факт, що важливою сферою вияву національного характеру є діяльність. Одним з таких продуктів діяльності виступає мова, адже передача рис національного характеру здійснюється за активної її участі. Мовний фактор відіграє значну роль у формуванні національної самосвідомості, національного характеру, який є етноформуючою ознакою українського народу. Наступним продуктом діяльності є фольклор, адже завдяки йому також можна проаналізувати стереотипи національного характеру.Національні риси психіки народу виявляються і в особливостях побудови його характеру, темпераменту, традиціях, звичаях і смаках його представників. Науковцями виокремлено низку позитивних і негативних рис національного характеру народу.На різних історичних етапах на національний характер мала вплив політична система суспільства. У кризових ситуаціях, у періоди загострення національних проблем і протиріч ті чи інші риси національного характеру, як відмічено дослідниками, можуть виходити на передній план, детермінуючи політичну поведінку людей. Специфічність особливостей українського національного характеру проявляється у сукупності типових рис через їх структуру та форми вираження.
2
Токарська, А. "Слово, закорінене у національний дух (до 150-річчя від дня народження М. Грушевського)". Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Серія: Юридичні науки, № 855 (2016): 259–63.
Find full text
3
Наняк, Ю. О. "ОБРАЗ ФАУСТА: ПРАГНЕННЯ ДО ЗНАНЬ І ТЯГАР МУДРОСТІ (НА МАТЕРІАЛІ ТРАГЕДІЇ Й. В. ҐЕТЕ «ФАУСТ» ТА ЇЇ УКРАЇНСЬКИХ І АНГЛОМОВНИХ ПЕРЕКЛАДІВ)". Nova fìlologìâ, № 84 (30 грудня 2021): 186–92. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-84-26.
Full textAbstract:
“Faust” Й.В. Ґете – видатне явище світової культури й водночас глибоко національний твір. Всеохопність поетичного задуму Й.В. Ґете виявляється в змалюванні головного героя, який мучиться розривом між мрією та дійсністю. Й.В. Ґете писав «Фауста» все своє життя, вклавши в трагедію те, чим жив сам, усі свої враження, роздуми, пізнання. У статті подано стислий перекладознавчий аналіз мовної особистості Фауста з однойменної трагедії Й.В. Гете та її українських (І. Франка, Д. Загула, М. Улезка й М. Лукаша) та англомовних (британських – А. Свонвік і Дж. Пріста – і американських: Б. Тейлора, Ч. Брукса й Е. Кляйна) перекладів. Запропоновано підхід до аналізу індивідуалізованого мовлення персонажа через когнітивний і мотиваційний рівні мовної особистості (за Ю. Карауловим), зокрема, на когнітивному рівні розглянуто ключові когнітивні установки й метафору, притаманну персонажу Фауста. Завдяки аналізу мовлення персонажа й шляхів вираження емоцій в оригіналі й перекладах можемо зробити висновки про успішність відтворення аналізованої мовної особистості. Усі перекладачі іноді замінювали усвідомлення Фаустом себе або інших конкретних та абстрактних людей виразами, де присутні поняття «дух», «душа» й «серце», використовуючи слова “spirit” і «дух» набагато частіше, ніж слово “Geist”, вжите в оригіналі. Отже, можна припустити, що образ Фауста також змінюється в перекладах: він стає більш емоційним і вірить у духовність усього, що його оточує. У перекладі І. Франка можна помітити разючу відмінність, оскільки слово «душа» вживається лише 5 разів, тобто на відміну від усіх інших аналізованих перекладів навіть менше, ніж в оригіналі. Фауст у перекладі І. Франка більше наголошує на поняттях «дух» і «серце» як двох принципах, які у своєму дуалізмі провокують персонажа шукати сенс життя. Аналіз образу Фауста проведено на основі всієї його мовної партії в першій частині трагедії Й.В. Ґете, що складає 221 висловлювання (репліки в діалогах і монологи). Усі вони певною мірою відтворені в аналізованих українських та англомовних перекладах, тобто загальний матеріал для аналізу налічує 2 210 уривків різної довжини.
4
Havryshchak, I. I., та O. Ya Protsiv. "ЛІНГВОФІЛОСОФСЬКА СИСТЕМА ВІЛЬГЕЛЬМА ФОН ГУМБОЛЬДТА: ІСТОРИКО-БІОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ". Медична освіта, № 4 (15 лютого 2020): 127–33. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.4.10871.
Full textAbstract:
У статті на основі аналізу біографічних даних і сфер наукової та суспільної діяльності німецького мислителя, лінгвіста, представника німецького філологічного неогуманізму, державного і політичного діяча, реформатора європейської університетської освіти Вільгельма фон Гумбольдта розглянуто формування лінгвофілософської системи, що визначила магістральні напрямки розвитку європейського і світового мовознавства ХХ–ХХІ століття.
 З’ясовано, що доповідь «Про порівняльне вивчення мов різних епох їхнього розвитку», прочитана в Берлінській академії наук у 1820 р., стала етапним фактом наукової біографії Гумбольдта, результатом особистого екзистенційного досвіду, свідомого цілеспрямованого накопичення фактів проявів національного духу різних європейських народів, включаючи повноцінні мови й діалекти, міфологічний національний пласт, традиції, культурні артефакти, фольклорні й авторські тексти різних епох.
 Доведено, що основоположні ідеї лінгвофілософської системи Гумбольдта сформульовані й оприлюднені в праці «Про відмінність статей і її вплив на органічну природу» (1794). Проголошена ним формула «прекрасної єдності» речей і явищ трактувалася як результат діяльності енергії тілесного світу, тому всі його прояви, включаючи людину, її діяння, а також мову (праця «Про Германа і Доротею» Гете», 1798), мають бути враховані, осмислені й систематизовані, як результати функціонування людського духу. Мандрівки Францією, Іспанією та Італією не лише забезпечили Гумбольдта новими естетичними враженнями, але остаточно визначили мовознавчий вектор його досліджень, що завершився оригінальною лінгвофілософською концепцією, в якій ідеальна складова не суперечить матеріальній, а доповнює її: мова є дух, і духом народу є його мова («Про відмінність будови людських мов і її вплив на духовний розвиток людства»).
5
КИЗИЛОВА, Віталіна. "СПЕЦИФІКА РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ РИС УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ В КАЗКОВОМУ ЦИКЛІ МАРИНИ ПАВЛЕНКО «ПІВТОРА БАЖАННЯ. КАЗКИ З ЯЛОСОВЕТИНОЇ СКРИНІ»". Проблеми гуманітарних наук. Серія Філологія, № 46 (29 листопада 2021): 32–40. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.46.4.
Full textAbstract:
У статті розглянуто специфіку репрезентації рис українського національ- ного характеру в циклі казок Марини Павленко «Півтора бажання. Казки з Ялосоветиної скрині». Окреслено стан дослідження проблеми у вітчизняному літературознавстві. Засто- совано системний, історико-типологічний та культурно-історичний методи дослідження. Наголошено на актуальності теми, пов’язаної з активізацією в українському суспіль- стві процесів націєтворчості, самопошуку, духовного та соціального зміцніння, становлення громадянськості, морально-етичного змужніння. Відзначено, що художній твір містить у собі інформацію про етнопсихологічні особливості народу, а письменник відтворює дух народу через власні думки й почуття. Національний характер у творах художньої літератури увираз- нює психологію поведінки, моральні стереотипи, оголює глибинний емоційний пласт, больові точки історичної пам’яті та долі народу. З’ясовано, що казки Марини Павленко мають виразну адресність (для дітей дошкіль- ного й молодшого шкільного віку). Вони транслюють морально-етичні цінності українського народу, знайомлять читачів із особливостями національного життя й унікального буття особистостей, відмінних від рис інших середовищ. Пріоритетними в зображенні письменниці стали герої, наділені волелюбством, кмітливістю, відповідальністю, сміливістю, щедрістю, гостинністю, охайністю. Елементи казкової поетики допомогли Марині Павленко уникнути відкритої дидактики, продемонструвати синтез фольклорної й літературної традиції, сво- єрідність художнього світу літературної казки, позначену особливостями фантастики й авторської позиції, засвідчивши в такий спосіб розвиток літературної казкової системи та національний характер літератури. Визначено, що перспективним напрямом подальших наукових студій може стати комп- лексне осмислення масиву різножанрових новітніх українських творів для дітей та юнацтва щодо своєрідності репрезентації в них рис національного характеру українця, з’ясування їх стильової своєрідності, виявлення інтертекстуальних зв’язків з християнською й народно- поетичною традицією.
6
Шрамко, О. І., та О. О. Шрамко. "ДУХОВНІСТЬ ЯК ВИЗНАЧАЛЬНИЙ ЧИННИК НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ". Educational Dimension 30 (19 травня 2022): 123–28. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4819.
Full textAbstract:
Акцентовано особливу увагу на актуальній проблемі духовного відродження України. Обґрунтовано субстанційні та структурно функціональні характеристики духовності як визначального чинника національного виховання. Зроблено висновок, що саме духовність уособлює національну визначеність певної людської спільноти, а проблема «духовність-нація» з необхідністю вбирає в себе всі наріжні вісі національного виховання – виховання національного духу, усвідомлення національної ідеї, залучення до національних традицій, формування національної самосвідомості.
7
Патраков, Володимир. "ЛОГОС І МІФОС. ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ ГЕГЕЛЯ І ТЕОРІЯ КОЛЕКТИВНОГО НЕСВІДОМОГО: СПРОБА СИНТЕЗУ В КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ". Public management 18, № 3 (2019): 350–61. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-350-361.
Full textAbstract:
Конкретизовано філософію історії Гегеля на базі теорії колек- тивного несвідомого К. Г. Юнга і його послідовників. Ключовою категорі- єю, що зв’язує ці теорії, є поняття народного духу, оскільки, згідно з теорі- єю Гегеля, Світовий дух (загальне) розвивається через народні (особливе). Для з’ясування основного протиріччя історичного розвитку розглядається структура діалектичного протиріччя Гегеля. У всесвітньо-історичному про- цесі головним є протиріччя між Логосом (ідеями) і міфосом (колективне несвідоме, народні духи). Абсолютизація загального, Логосу, в марксиз- мі або буржуазному глобальному лібералізмі веде до втрати національної ідентичності та соціальної катастрофи. Своєю чергою, абсолютизація мі- фосу, що лежить в основі різних фашистських і расистських теорій, веде до національної ізоляції і стагнації. Міфологія історії, заснована не на понят- ті (Розумі), а на архетипах і міфах — це шлях в історичну безвихідь. Тому тільки суперечлива, діалектична єдність Логосу і Міфосу веде народи до сталого розвитку. Не національна самоізоляція і винятковість, і не розчи- нення в глобальних світових процесах, а розвиток на основі національних архетипів і цінностях в тісній співпраці з іншими країнами. Таким чином, світогляд, який вбачає у протиріччях джерело розвитку, має стати затребу- ваним. Цим світоглядом є конкретизована на сучасному науковому мате- ріалі філософія діалектичного розуму Г. Гегеля, згідно з яким, “хто розум- но дивиться на світ, на того і світ дивиться розумно”. Навпаки, панівний нині розумовий розум, що розділяє світ на частини, не може зрозуміти діалектичної розумності світу і занурює його в нісенітницю. Саме в цьому полягає витік появи популярних політологічних теорій “хаосу”, “турбулент- ності” та ін.
8
Чумак, Тетяна. "ДУХОВНІСТЬ ТА ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ВИБІР У ТВОРЧОСТІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ". ГРААЛЬ НАУКИ, № 2-3 (9 квітня 2021): 356–61. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.02.04.2021.073.
Full textAbstract:
Леся Українка – письменниця широкого творчого діапазону. За своє коротке життя залишила нащадкам великий літературний доробок – полум'яну поезію, філософську драматургію, талановиту прозу, оригінальні публіцистичні та критичні статті, переклади. Вона бачила світ у образному сприйнятті: воно було у Лесі настільки всеосяжне, що виявлялося не лише в художньому слові, а й у роботі пензлем, у майстерній грі на фортепіано. На літературну арену Леся Українка вийшла спочатку як поет та перекладач, потім закріпила за собою славу талановитого драматурга і водночас досягла значних успіхів як прозаїк, розкривши таким чином свій багатогранний талант. У несприятливій для повнокровного розвитку України суспільній атмосфері межі ХІХ–ХХ століть родина Косачів вирізнялася своїми демократичними поглядами, плеканням національних традицій, всебічною освіченістю. Виховуючись у такому середовищі, Леся не могла не зазнати його впливу на формування власних поглядів, уподобань, життєвих настанов. Її громадянська свідомість, національна гідність, демократичні позиції були закладені саме в родинному колі. А ще, напевно, вродженою особливістю натури пояснюється отой постійний дух непокори, волелюбства, ота зневага до труднощів і втоми, оте гордовите бажання ніколи не бути слабкою, розбитою, зневіреною. Українська літературознавча думка XX ст. неодноразово зверталася до осмислення творчого доробку Лесі Українки в найрізноманітніших аспектах: проблематики, поетики (передусім жанру й образності), типології тощо, але досі практично не існує окремих наукових шкіл у лесезнавстві, немає глобального прочитання художньої спадщини одного з найбільших геніїв національної літератури. Леся Українка розробила власну, самобутню й цілісну філософську систему, яку можна охарактеризувати як гуманістичний індивідуалізм. Поетеса впевнена в тому, що тільки духовність спроможна врятувати людство від занепаду. Враховуючи роль і значення слова в житті людини, упевнено можна стверджувати, що саме слово формує людину, а не людина – слово. Очевидно, що Леся Українка вбачає сенс людського буття, а також виділяє гуманістичний ідеал через людину, яка є духовно багатою особистістю і здатна боротися за волю свого народу, національні інтереси, національну гідність. Ідеалом особистості для поетеси також є людина праці, оскільки внутрішній світ людини вона аналізує в таких поділах: людина і суспільство; людина і природа; самоусвідомлення власної суті. У наш час духовність можна назвати нагальним велінням часу, без якого неможливо побудувати незалежну самостійну державу. Для Лесі Українки проблема екзистенційного вибору виступає сутнісною характеристикою людини (світогляду, розуму, почуття, переконання, волі та ідеалу), яка прагне знайти сенс свого існування. Окреме місце займають погляди Лесі Українки, які збагатили свідомість народу ідеями незалежності і свободи, гуманізму та демократії. Її свідомість знаменувала собою вершину філософського осмислення світу людини. Проблема духовності та екзистенційного вибору в творчій спадщині Лесі Українки набуває все більшої універсальності та, на жаль, вона є недостатньо дослідженою. Суттєве місце в її творчості посідає проблема духовної сутності людини.
9
Бондаренко, О. В. "Українська національна ментальність і "дух капіталізму"". Нова парадигма, Вип. 82 (2008): 76–85.
Find full text
10
Бондаренко, О. В. "Українська національна ментальність і "дух капіталізму"". Нова парадигма, Вип. 82 (2008): 76–85.
Find full text
11
O.O., Popadynets, та Kovalchuk O.Ya. "ХУДОЖНЯ ДЕТАЛЬ В ІСТОРИЧНИХ РОМАНАХ В. СКОТТА ТА М. СТАРИЦЬКОГО". South archive (philological sciences), № 85 (12 квітня 2021): 134–38. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2021-85-22.
Full textAbstract:
Purpose. To analyze the artistic details of W. Scott’s and M. Starytsky’s historical novels to identify the author’s position on the details depicted; to compare the artistic and functional features of their local color, landscape, and objects; to show the intersections and differences in the development of both Scottish and Ukrainian literature and the interaction of different mentalities in the process of reflecting the world around.Methods. The research is carried out from the standpoint of complex literary-textological analysis, cultural-historical and comparative-typological methods.Results. As a result of the research, analysis of the types of artistic details in the historical novels of W. Scott and M. Starytsky was carried out; different types of artistic details were discovered, collected and systematized and their functions were revealed in separate works of the Ukrainian and Scottish novelist; the peculiarities of use of portrait details and landscapes, their place and role in the creative process of the writers are determined.Conclusions. Based on the analysis of the artistic detail in both writers’ historical novels, it can be argued that M. Starytsky, having mastered the experience of predecessors and contemporaries (and not only from domestic literature), developed his own system of images of the objective world and generally maintained it, albeit inconsistently, in all his multifaceted work. In this system, the writer’s scientific knowledge and his ideological and aesthetic principles were synthesized in a unique way, to which we include various factors – religious, historiosophical, national, stylistic, and so on. Scott’s experience became a kind of springboard for actively increasing the role of the authorial-subjective factor in literature and art, which is clearly defined in realistic novels of the second half of the nineteenth century, when attention was given to detailing the environment. Detailing, in the historical novels of W. Scott and M. Starytsky, serves as a historical background, conveys the spirit of the era, helps to reveal the temper and individuality of the character, his/her own artistic image, is a part of the landscape panorama as well as it is a means of emotional impact on the reader.Key words: artifact, subject detail, color local, verbal painting, portrait, ethnography. Мета. За допомогою аналізу художніх деталей романів В. Скотта та М. Старицького виявити авторську позицію стосовно зображуваного, а також зіставити художні й функціональні особливості їхніх описів місцевості, предметів і таким чином побачити перетинання і розбіжності в розвитку літератур обох країн, взаємодію різних ментальностей у процесі відображення навколишнього світу.Методи. У статті застосовано порівняльно-історичний, культурно-історичний, типологічний та контекстуальний методи при порівнянні суб’єктивних і водночас національно-репрезентативних принципів створення художньої деталі.Результати. У ході дослідження здійснено аналіз різновидів художніх деталей в історичних романах В. Скотта й М. Старицького; виявлено, зібрано і систематизовано артефакти та розкрито їх функції в окремих творах українського та шотландського романістів; визначено особливості використання прозаїками деталей портрету, пейзажу, речей, їх місця й ролі у творчому процесі письменників.Висновки. На основі здійсненого аналізу проблеми художньої деталі в історичних романах обох письменників можемо стверджувати, що М. Старицький, засвоївши відповідний досвід попередників і сучасників (причому, не тільки з вітчизняного письменства), виробив власну систему зображення предметного світу і загалом витримував її, хоч і непослідовно, в усій своїй багатогранній творчості. У цій системі своєрідно синтезувалися й наукові пізнання письменника, і його ідейно-естетичні принципи, до яких ми зачисляємо різні чинники – релігійний, історіософський, національний, стильовий тощо. Досвід Скотта став свого роду трампліном для активного підвищення ролі авторсько-суб’єктивного фактора в літературі й мистецтві, що виразно визначається у реалістичній романістиці другої половини ХІХ століття, коли посилилася увага до деталізації зображення середовища та аналізу. Деталізація в історичних романах В. Скотта й М. Старицького виконує роль історичного тла, допомагає розкрити характер та індивідуальність персонажа, виступає складовою художнього образу людини, частиною пейзажної панорами, передає дух епохи, доносить до читача авторське, сучасне переживання історії, служить засобом емоційного впливу на читача.Ключові слова: артефакт, предметна деталь, місцевий колорит, словесний живопис, портрет, етнографізм.
12
Нерода, Інна. "АКЦІЯ «РЕВІНДИКАЦІЇ ДУШ» НА ВОЛИНІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 1930-Х РОКІВ". Litopys Volyni, № 25 (10 грудня 2021): 17–23. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.25.03.
Full textAbstract:
Релігія була для українців не тільки засобом національної ідентичності, а й предметом репресивної політики Польщі проти православ’я. Такою політикою, від якої потерпали українці у другій половині 1930-х років, стала акція «ревіндикації душ», яка відбувалася шляхом навернення православних безпосередньо до латинського обряду. Акція «ревіндикації душ» була започаткована з ініціативи уряду. Незважаючи на протести навіть у самих урядових колах, ревіндикаційні плани цілеспрямовано втілювалися в життя. Саме тому ця політика та методи її проведення мали для православних волинян особливо тяжкі наслідки. Мета роботи. Метою дослідження є аналіз політики польського уряду, спрямованої на реалізацію акції «ревіндикації душ» православних українців. Методологічну основу дослідження складають принципи об’єктивності, історизму та світоглядного плюралізму щодо висвітлення явищ минулого. Застосовані методи систематизації, порівняльного аналізу, періодизації, класифікації, що базуються на пріоритеті документальних фактів. У всій своїй сукупності зазначені методи стали важливим механізмом для розкриття поставленої мети і дали можливість виявити особливості церковно-релігійних процесів на Волині, проаналізувати внутрішні і зовнішні чинники цих процесів, простежити їх динаміку в контексті державно-церковних відносин у міжвоєнній Польщі. Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі опрацювання, систематизації та узагальнення архівних і опублікованих документів, статистичних джерел комплексно досліджено важливу наукову проблему «акція ревіндикації душ» на Волині у другій половині 1930-х років. Дослідження не лише ілюструє події з історії Православної церкви на Волині, але й показує взаємозв’язки та взаємовпливи різноманітних чинників у церковно-релігійних про- цесах в Польщі загалом та на Волині зокрема. У роботі зроблено акцент на постійному прагненні волинян-українців до відновлення і збереження соборних та національних традицій у православ’ї, а також на значенні церковно- релігійного аспекту для усвідомлення і збереження ними власної віросповідної та національної ідентичності. Віднайдення та використання низки маловідомих і невідомих джерельних матеріалів, а також урахування напрацювань вітчизняної та зарубіжної спеціальної літератури дали можливість висвітлити дану тему цілісно. Висновки. Православ’я в міжвоєнній Польщі постійно зазнавало асиміляційних замахів. Найбільш яскраво це виявилося в реалізації на користь католицизму ревіндикаційної акції, яка була спрямована безпосередньо проти православного населення. Перехід до католицизму супроводжувався переманюванням, різноманітними утисками православних, погрозами, репресіями і навіть обіцянками і заохоченнями. На Волині не було жодного випадку, де б населення добровільно заявило про свій перехід у лоно РКЦ. Небажання навернутися викликало реакцію ревіндикаторів, які виправляли положення не проповіддю, а обманом, відкритими репресіями щодо православних. Саме тому «ревіндикація душ» та методи її проведення мали для православних волинян особливо тяжкі наслідки. Незважаючи на постійні асимілятивні замахи, запроваджувані як урядом, так і РКЦ, українська православна громадськість не стала легким здобутком. Ні полонізація, ні спроби окатоличення не могли зупинити національних процесів в українському суспільстві і знищити потребу в його етнічній та релігійній самоідентифікації. Чим активнішим був наступ на православ’я, тим сильнішим ставав супротив українців. Тому можна ствердити, що Православна церква в Польській державі стала для української спільноти потужним об’єднуючим і консолідуючим чинником.
13
Вертій, О. "Незнищенність духа. Іван Франко в національній свідомості українців". Дзвін, № 8 (862) (2016): 125–41.
Find full text
14
O.R., Mykytyuk. "VERBALIZATION OF THE ESSENCE OF UKRAINIAN IDENTITY (BASED ON THE MAGAZINE «AB IMPERIO»)." South archive (philological sciences), no. 84 (December 23, 2020): 164–69. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2020-84-25.
Full textAbstract:
Purpose. The purpose of the research is to find out the essence of verbalization of Ukrainian identity based on articles of the international journal «Ab imperio». The aim is to consider the following tasks: to find out the inconsistency of certain publications of the weekly with historical facts, to declare the appearance of Ukrainian printed monuments as a phenomenon of national identity and to show the need to publicize knowledge about the Ukrainian heritage of the Hetman and Cossack era.Methods. The article uses: a) the method of contextual analysis, which reproduces the information on the Ukrainian issue on the basis of the analyzed journal; b) a contrasting method, as there are two mutually incompatible views, one of which reproduces the Ukrainian vision of the problem, the other – the Russian, which is covered by the journal's publications; c) interdisciplinary method, as the analysis of linguistic aspects includes data from history, ethnology, literature, which allows a comprehensive consideration of the research material.Results. The study makes it possible to understand that the Russian-centric position on the national Ukrainian identity distorts the essence of the Ukrainian mentality. It is proved that: 1) external factors, in particular, Ukrainian clothes, patriot's house, predominance of national dishes, characteristic mustaches and stories about people's life were only an additional element for the formation of national identity, not the main factor determining the formation of the Ukrainian nation; 2) It is logically reasoned that the designed communicative code of Ukrainians (Russian position) does not exist. It is proved that the Ukrainian language was not constructed lately. Numerous written memoirs in particular the chronicle «The Tale of Bygone Years» testify that it had existed since ancient times; 3) It is explained that the literary and written tradition of Rus’is not a Russian tradition, but a Rus' one (ie, Ukrainian); 4) The change of Ukrainian identity is not related to evangelical sects; 5) There is no need to call the Polish minority (in Lviv) a «subculture»; 6) The term «correct Ukraine» is inappropriate because it threatens the integrity of the Ukrainian state. The article refutes the thesis that Ukraine received its own identity only after the tragic events of 2014.Conclusions. Therefore, if such statements from «Ab Imperio» still shape public opinion, and Ukrainian scholars do not respond to such posts, it will lead to the understanding of the modern Ukraine on a global scale again as a subcolonial territory that cannot cope without Russia. There is need to introduce into the linguistic and mental space facts about Ukrainian traditions, national symbols, indomitable spirit and heroic heritage of the Cossack and Hetman state.Key words: language, linguistic and mental features, Rus'-Ukraine, Russia, national revival, construction of national mythology. Мета: з’ясувати суть вербалізації української ідентичності за статтями міжнародного журналу «Ab іmperio». Поставлена мета передбачає розгляд таких завдань: з’ясувати невідповідність певних публікацій тижневика історичним фактам, задекларувати вихід українських друкованих пам’яток як явища національної ідентичності та показати необхідність омовлення в різних засобах масової інформації знань про українську спадщину гетьманської та козацької доби.Методи. У статті використано: а) метод контекстуального аналізу, за допомогою якого відтворено інформацію щодо українського питання на основі аналізованого журналу; б) контрастивний метод, оскільки є два навзаєм несумісні погляди, один з яких відтворює українське бачення проблеми, інший – російське, яке висвітлюють публікації журналу; в) міждисциплінарний метод, бо до аналізу мовознавчих аспектів долучено дані історії, етнології, літератури, що дає змогу комплексно розглянути матеріал дослідження.Результати. Проведений аналіз дає змогу зрозуміти, що російськоцентрична позиція щодо національної української ідентичності спотворює сутність української ментальності. Доведено: 1) зовнішні чинники, зокрема, одяг українців, хата патріота, переважання національних страв, характерні вуса та розповіді про народне життя були лише додатковим елементом для тво-рення національної ідентичності, а не основним чинником, який визначив формування української нації; 2) про сконструйо-ваний комунікативний код українців (російська позиція) немає ніякої підстави говорити, оскільки українська мова існувала з прадавніх часів, що засвідчують численні писемні пам’ятки, наприклад, найвідоміша – літопис «Повість временних літ»; 3) літературно-писемна традиція Руси – це не російська традиція, а руська (тобто українська); 4) зміна української ідентичності не пов’язана з євангельськими сектами; 5) немає потреби польську меншину (у Львові) називати «субкультурою»; 6) термін «правильна Україна» є недоречним, бо ставить під загрозу цілісність Української держави. У статті спростовано тезу, що Україна отримала власну ідентичність після трагічних подій 2014 року.Висновки. Вербалізація суті української ідентичності крізь призму матеріалів «Ab іmperio» часто спричиняє розуміння сучасної України у світовому вимірі як підколоніальної території, яка не дає собі ради без Росії. Потрібно впроваджувати в мовно-ментальний простір факти про українські традиції, національну символіку, незламний дух та героїчну спадщину козацької та гетьманської держави.Ключові слова: мова, мовно-ментальні риси, Русь-Україна, Росія, національне відродження, конструювання національної мітологі.
15
Автушенко, Ірина, та Олександр Автушенко. "ВІЙСЬКОВО-РЕЛІГІЙНІ ВІДНОСИНИ В УКРАЇНІ: ПИТАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ". Воєнно-історичний вісник 41, № 3 (2022): 17–32. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2021-41-3-17-32.
Full textAbstract:
Проаналізовано військово-релігійні відносини в незалежній Україні. Розвитку цих відносин сприяли зміни у духовному житті суспільства. В історії військово-релігійних відносин виділяється два етапи. Перший характеризується безсистемною співпрацею релігійних конфесій зі Збройними Силами України та розробкою нормативно-правової бази. У різних конфесіях почали формуватися напрями діяльності щодо задоволення духовних потреб військовослужбовців. Другий етап, починаючи з 2006 року, відзначився консолідованою співпрацею Церкви зі структурними підрозділами Збройних Сил України, становленням інституту військового капеланства. Військові священники підтримують бойовий дух та моральний стан військовослужбовців, що сприяє підвищенню боє- здатності військових частин та захисту кордонів країни.
 Ключові слова: військово-релігійні відносини в Україні, військовослуж- бовці, капелани, священники, Церква, національна безпека, свобода релігійного віросповідання.
16
Роздольська, Ірина Володимирівна. "Журнал «Світ» як літературна платформа Українських Січових Стрільців". Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство" 1, № 95 (2020): 163–80. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1076.2020.1.95.09.
Full textAbstract:
У статті вперше розглянуто літературне функціонування військового покоління Українських Січових Стрільців у літературно-мистецькому журналі «Світ», який виходив у Львові впродовж 1917 і першої третини 1918 року під редакцією молодомузівця і хорунжого УСС Миколи Голубця. З’ясовано, що часопис розвиває літературно-ідейну концепцію, започатковану стрілецтвом у журналі «Шляхи», означену формулою «Тим, що впали», представляючи низку творів меморіальної тематики, що відповідає засадам «духу епохи» січового стрілецтва. Творчі зусилля стрільців скеровані в руслі піднесення стрілецької слави, стрілецького характеру, документально-мемуарні форми переважають над власне художніми. Хронотоп України у художній візії стрілецтва – простір пам’яті, польові цвинтарі, що акумулюють досвід національної боротьби, національні цінності, стрілецька ж колективна могила – космотвірна точка і центр нової України визволеного «Завтра». Артикульовано проблему наслідків катастрофи війни у громадському та приватному житті на третій рік війни, до розкриття подробиць редакція підійшла цілеспрямовано. Концепт труни дозволяє структурувати світобудову зовні і потрактовувати образ світу художньо. Ліричний герой стрілецького світу поміж екстремами «ерос – танатос» в силу власної стрілецької світоглядної налаштованості в руслі трагічного оптимізму скерований усе-таки до еросу, інстинкту життя, хоча усвідомлює незворотність деяких змін, редукцію приватного світу, внутрішні екзистенційні переміни після межових ситуацій, зміну інших людей навколо і світу в цілому, навіть смерть краси. При цьому стрілецька поезія збагачується негромадянськими мотивами, зокрема інтимним, пейзажно-філософський, медитативними інтонаціями. Стрілецька критика функціонує не лише як засіб підтримки стрілецького літературного продукту і духу стрілецької епохи, але і як мотиватор розвитку стрілецької літературної діяльності, спрямований у бік так званої «літературної індустрії», «літературного виробництва» (П. Бурдьє), тобто демонструє поєднання ідеалістичного історичного підходу і соціологічного.
17
Бренюк, Алла. "НАРОДНІ ЗВИЧАЇ ТА ОБРЯДИ В ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ ХУДОЖНИКІВ". Молодий вчений, № 10 (98) (3 листопада 2021): 225–29. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-10-98-47.
Full textAbstract:
Українська обрядовість стала постійним об’єктом уваги художників починаючи з ХVІІІ століття і по сьогодні. Зростаючи серед звичаїв та обрядів, що збереглися з далекої давнини, українські митці намагалися передати у своїх творах живий дух народу, зберегти його національну ідентичність, відтворити мальовничість неповторних українських краєвидів. Стаття присвячена визначенню місця народних звичаїв та обрядів в українському образотворчому мистецтві. Проаналізовано творчі композиції митців, на яких відтворена українська традиційна обрядовість. Здійснено типологію зображень народних звичаїв, до яких найчастіше зверталися художники. Досліджено техніки втілення художніх творів. Проведено аналіз окремих композицій. Визначено, для кого з митців тема обрядовості стала наскрізною у творчості, а хто звертався до неї лише епізодично.
18
Siromakha, S. O., Yu V. Davydova, N. I. Volkova та V. V. Lazoryshynets. "СИНДРОМ МАРФАНА ТА ВАГІТНІСТЬ". Актуальні питання педіатрії, акушерства та гінекології, № 1 (3 листопада 2020): 94–101. http://dx.doi.org/10.11603/24116-4944.2020.1.11492.
Full textAbstract:
Мета дослідження – проведення аналізу сучасних рекомендацій та клінічних настанов, а також досвіду роботи національної мультидисциплінарної команди щодо медичного супроводу вагітних із синдромом Марфана (СМ) з метою зменшення материнських та перинатальних втрат.
 Матеріали та методи. З січня 2014 до червня 2020 року мультидисциплінарний колектив на базі клініки ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України» провів лікування 16 вагітних та породілей з аневризмою аорти. Спадкові захворювання грудної аорти з типовим фенотипом (синдром Марфана) спостерігалися у 3 вагітних. Серед них дві було з ГРАА у III триместрі та після пологів. Одна пацієнтка супроводжувалася мультидисциплінарною командою з 14 тижнів вагітності до пологів. У 19 тижнів пацієнтці було виконано кардіохірургічне втручання з fetus in utero.
 Результати дослідження та їх обговорення. У групі вагітних та породілей із патологією грудної аорти мала місце 1 материнська смерть (породілля із СМ та гострим розшаруванням аневризми аорти (ГРАА) на 40 тижні вагітності після екстреного кесаревого розтину та невідкладного втручання Бенталла-де-Боне на 7 добу після операції). Причиною смерті стала спонтанна гостра дисекція грудної аорти типу В із розривами низхідного відділу грудної аорти. Віддалені результати прослідковано в обох інших породілей – материнської смертності або «near-miss» не було. Перинатальних втрат не було. У статті обговорено патоморфологічні та патанатомічні фактори, що впливають на зростання ризику виникнення ГРАА у вагітних із СМ. Представлено сучасні погляди на медичну допомогу вагітним із СМ, принципи первинної та вторинної профілактики великих кардіальних подій, у тому числі й небезпечного для життя ускладнення – гострої дисекції аорти. Обговорено акушерську та кардіохірургічну тактику у вагітних пацієнток із СМ, у тому числі й при гострій дисекції аорти. Розглянуто рекомендації щодо ведення пологів у пацієнток із СМ, проведення превентивної хірургії аорти, наведено клінічний випадок профілактичної хірургії у вагітної із СМ з досвіду національної команди «акушерська кардіологія».
 Висновки. Наявність синдрому Марфана значно збільшує материнські та перинатальні ризики та потребує ретельного мультидисциплінарного спостереження за вагітною та породіллею. Розвиток ГРАА у пацієнток із СМ під час вагітності – небезпечне для життя ускладнення, профілактика якого потребує медикаментозного, а іноді й превентивного кардіохірургічного супроводу вагітної жінки.
19
Мельник, Наталя. "Роман М. Дочинця «Вічник. Сповідь на перевалі духу» як фольклорний метатекст". Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 14 (20 лютого 2020): 198–206. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v14i0.3819.
Full textAbstract:
У статті досліджуються функції фольклорного метатексту в романі М. Дочинця «Вічник. Сповідь на перевалі духу».
 Спираючись на сучасні концепції метатексту, розуміючи фольклор як комплекс народних знань, утілених у художньому тексті в різних формах, авторка визначає зв’язок змісту досліджуваного роману з фольклорною свідомістю, окреслює функції фольклорного метатексту.
 Використання письменником великого формального та змістового арсеналу українського фольклору сприяє формуванню цілісної ідейно-художньої концепції твору, визначає його смислове навантаження, моделює наративні стратегії тексту. У роман залучено широкий жанровий діапазон фольклорної системи (молитви-замовляння, легенди, перекази, прислів’я та приказки, лікувальні замовляння); концепти світоглядних уявлень, традиційні фольклорні прийоми творення образів, що дозволяє носієві культурної національної традиції сприймати твір на архетипно-асоціативному рівні. Фольклорна першооснова твору виконує текстоутворюючу функцію, окреслює його комунікативну настанову та сприяє вірогідності описуваного. Такий підхід призводить до співтворчості читача, визначає колективність авторського наративу.
20
Tronko, M. D., O. I. Kovzun, N. V. Sologub та I. P. Pasteur. "Результати роботи ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України» за 2019 рік". Endokrynologia 25, № 2 (2020): 184–94. http://dx.doi.org/10.31793/1680-1466.2020.25-2.184.
Full textAbstract:
Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка створено згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19.12.64 р. № 1244 (Наказ МОЗ України від 18.01.65 р. № 40). Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.93 р. № 211 Інститут передано в підпорядкування Академії медичних наук України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.2011 р. № 732 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 1999 року № 1913 «Про затвердження Статуту Академії медичних наук України» внесено такі зміни до найменування установи: Державна установа «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка Національної академії медичних наук України» (постанова Президії Національної академії медичних наук України від 06.10.2011 р. № 19/8). Наразі Державна установа «Інститут ендокринологiї та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України» (далі — Інститут) є науковим, консультативним і лікувальним закладом, що надає допомогу дорослим і дітям із захворюваннями щитоподібної залози, цукровим діабетом та іншою ендокринною патологією.
21
Мягка, М. М. "ВИКОРИСТАННЯ ІГОР ТА ІГРОВИХ МЕХАНІЗМІВ У ВИКЛАДАННІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ КУРСАНТАМ НАНГУ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 99, № 6 (2020): 95–103. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-99-6-95-103.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу використання ігор та ігрових механізмів у викладанні іноземних мов курсантам Національної академії Національної гвардії України. У роботі окреслені поняття гри та гейміфікації, з’ясовано особливості впровадження інтерактивних технологій у процес навчання, визначено переваги застосування ігор та ігрових механізмів у військовій навчальній діяльності. Наводяться приклади використання ігор та ігрових механізмів, створення необхідних умов для формування професійних якостей майбутніх офіцерів на заняттях з англійської мови.
 У межах дослідження було визначено, що використання ігор на заняттях із курсантами підвищує загальну мотивацію групи до навчальної діяльності, допомагає згуртовувати колектив, підтримує дух співробітництва, налаштовує на продуктивну співпрацю в подальшій професійній діяльності.
 Диджиталізація суспільства та захоплення молоді ігровим віртуальним простором сприяли виникненню новітніх методів викладання та підвищенню ефективності навчання за допомогою гейміфікації.
 Гейміфікація – це використання ігрових механізмів у неігрових контекстах з метою підвищення мотивації та зацікавлення слухачів. Ігрові елементи використовуються на веб-сайтах, у бізнес-сфері, у медицині, у правоохоронних органах і тепер все частіше у сфері освіти.
 Завдання гейміфікації полягає не у створенні повноцінної гри, а у застосуванні елементів гри навіть без інформаційно-комунікаційних технологій.
 З метою досягнення ефективності використання ігор та ігрових механізмів варто звертати увагу на пізнавальні здібності та здатності курсантів, індивідуальний стиль навчання, адже це впливає на якість виконання ігрового завдання. Задля ефективного виконання ігрового завдання і підвищення мотивації, необхідно комбінувати різні види діяльності під час гри, аби усі курсанти змогли максимально реалізувати себе. Під час розробки та використання ігор на заняттях з іноземної мови варто враховувати особистість курсантів, надавати їм можливість пережити ситуацію поразки або перемоги, створювати усі умови для самоаналізу та саморозвитку.
22
Board, Editorial. "Всеукраїнська науково-практична конференція молодих вчених «Біль – сучасні аспекти діагностики та лікування» (15-17 січня 2016 р., с. Ізки, Закарпатська область, Україна)". East European Journal of Neurology, № 1(7) (20 грудня 2018): 4–5. http://dx.doi.org/10.33444/2411-5797.2016.1(7).4-5.
Full textAbstract:
В роботі конференції взяли участь науковці кафедр НМАПО імені П.Л.Шупика: неврології та рефлексотерапії, неврології №1, стоматології, сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної допомоги, стоматологічного центру НМАПО імені П.Л.Шупика (м. Київ), ДУ «Національний інститут раку» (м. Київ), Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (м. Львів), ДУ «НІССХ імені М.М. Амосова (м. Київ), Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пірогова (м. Вінниця), Львівської обласної клінічної дитячої лікарні (м. Львів), Республіканської лікарні "ОХМАТДИТ" (м. Київ), Клінічної лікарні «Феофанія» (м. Київ). На конференції розглядались актуальні питання лікування больових синдромів різного ґенезу та локалізації з позицій доказової медицини та згідно існуючих в Україні та світі протоколів лікування. Доповідачі ознайомили учасників заходу з сучасними методами знеболювання при онкологічній патології та проведення реґіонарної анестезії при оперативних втручаннях, підкреслили роль реабілітації при розвитку вертеброгенної патології.
23
Прав, Роман. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ". Public management 19, № 4 (2019): 228–41. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-228-241.
Full textAbstract:
Акцентовано увагу на питанні інформаційної безпеки Украї- ни, що ускладнене відсутністю відповідної стратегії.
 До важливих стратегічних документів у сфері інформаційної політики та державної безпеки належать “Стратегія розвитку інформаційного су- спільства в Україні” (2013), у якій визначено пріоритети діяльності в галу- зі забезпечення інформаційної безпеки, “Стратегія кібербезпеки України” (2016). Метою цієї стратегії є створення умов для безпечного функціону- вання кіберпростору, його використання в інтересах особи, суспільства і держави. Визначено загрози кібербезпеці, національну систему кібер- безпеки, основних суб’єктів забезпечення кібербезпеки, пріоритети та на- прями забезпечення кібербезпеки України тощо. Законодавчо-нормативні акти щодо державної безпеки в інформаційній сфері можна поділити на чотири блоки за рівнем узагальнення та конкретизації. 1-й блок складають концептуальні, доктринальні, стратегічні акти, які є основою забезпечен- ня інформаційної безпеки; 2-й блок — закони України, що безпосередньо або опосередковано стосуються безпеки в інформаційній сфері; 3-й блок — підзаконні нормативні акти Верховної Ради і Кабінету Міністрів Украї- ни і нормативні акти міністерств, інших органів виконавчої влади щодо безпеки в інформаційній сфері; виділено 4-й блок нормативних актів, які стосуються окупованих українських територій. Це, насамперед, стратегії щодо інформаційної реінтеграції окупованих територій — Донецької і Лу- ганської областей, Криму. Визначено необхідність формування окремої інформаційної політики для окупованих і прилеглих регіонів та для іншої території України.
 До інформаційної складової належить також нормативно-правові акти щодо забезпечення прав, свобод населення окупованих територій: Закон України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” (2014), постанова ВРУ “Про За- яву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського наро- ду у складі Української Держави” (2014), рішення РНБО “Про невідкладні заходи щодо захисту національних інтересів на Півдні та Сході України, у Чорному та Азовському морях і Керченській протоці” (2018).
 Порушено питання проблеми регулювання у сфері інформаційної безпе- ки України: декларативність багатьох норм, відсутність законодавчо нада- них повноважень відповідальних органів і механізмів координації діяльно- сті тощо.
24
ДЕРЖИПІЛЬСЬКА, АННА. "Притягнення до відповідальності за вчинення злочинів проти людяності як спосіб захисту цінностей, закріплених у Загальній декларації прав людини". Право України, № 2018/09 (2018): 196. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-09-196.
Full textAbstract:
Правова природа злочинів проти людяності, аналізу підстав і передумов встановлення заборони цього виду злочинних діянь на рівні міжнародного права та судочинства має неабияку потребу у науковому дослідженні. Актуалізація дослідження цієї проблематики у площині міжнародно-правової науки та міжнародного судочинства спричиняється, зокрема, відсутністю і донині спеціального правового документа, присвяченого цьому виду протиправних діянь, усталених науко вих думок щодо потреби встановлення заборони цієї категорії злочинів на рівні міжнародної конвенції та теперішньою діяльністю Комісії Організації Об’єднаних Націй (ООН) з міжнародного права щодо її проектування. Злочини проти людяності належать до категорії тих “варварських актів”, прагнення попередити які було метою Загальної декларації прав людини, 70-річчя прийняття якої святкуватиме весь цивілізований світ у грудні цього року. Аби правильно зрозуміти “дух” цього документа, не можна не з’ясовувати проблематику названих кримінальних правопорушень. Саме така спроба представлена у пропонованій статті. Метою статті є дослідження легалізованої у міжнародних документах конструкції злочинів проти людяності, а також заходи юридичної відповідальності за їх вчинення. Простежуються зумовлювані конкретними історичними подіями зміни офіційної інтерпретації відповідних понять, починаючи зі статутних документів Нюрнберзького трибуналу та закінчуючи рішеннями Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Проаналізовано правову позицію ЄСПЛ, який у декількох своїх рішеннях конкретизував та додатково обґрунтував низку аспектів інтерпретації поняття злочинів проти людяності та відповідальності за їх вчинення. Зокрема, ЄСПЛ звертає увагу, що притягнення до відповідальності за вчинення зазанчених кримінальних правопорушень може здійснюватися національними судами на основі міжнародно-правових норм, незалежно від того, чи передбачена вона національним кримінальним законом. У статті також наводяться статистичні дані про факти засудження міжнародними трибуналами (зокрема й Міжнародним кримінальним судом (МКС)) окремих осіб за вчинення злочинів проти людяності. Увага особливо акцентується на історичному внеску у цю проблематику британського професора Г. Лаутерпахта (колишнього студента Львівського університету та першого наукового проектанта згаданого різновиду кримінальних правопорушень). Сьогодні найбільш детальна характеристика зазначених злочинів міститься у Римському статуті МКС, а також у підготовленому Комісією ООН з міжнародного права проекті Конвенції про заборону злочинів проти людяності. Одним із головних моментів проведеного дослідження є порівняльна таблиця конструкції злочинів проти людяності Г. Лаутерпахта із наведеним у Римському статуті МКС. На основі аналізу зроблено висновок, що, по суті, в Римському статуті МКС застосовується першопочаткова конструкція визначення злочинів проти людяності тому, що наведене у статутних документах Нюрнберзького трибуналу: п’ять складів злочинів знайшли своє відображення серед 11, наведених у Римському статуті МКС, що становить близько 45 %. Якщо пригадати, що формування злочинів проти людяності у Статуті Нюрнберзького трибуналу було сформульоване професором Г. Лаутерпахтом, то стає очевидним, що практично всі його положення з цього питання зберігають свою актуальність і донині. В основу дослідження покладено соціально-детерміністичний та антропосоціальний методологічні підходи. Фундаментом обрання та використання концептуальних підходів і дослідницьких методів була діалектика як всезагальна парадигма будь-яких наукових досліджень.
25
Верховенко, Ольга. "Значення творчості Роберта Візиренка-Клявіна та Дмитра Клявіна для розвитку балетного мистецтва України другої половини XX – початку XXI століття". Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво 4, № 2 (2021): 123–31. http://dx.doi.org/10.31866/2616-759x.4.2.2021.243239.
Full textAbstract:
Мета дослідження – вивчити сценічні здобутки Роберта Візиренка-Клявіна та Дмитра Клявіна в контексті їх артистичної, педагогічної та балетмейстерської діяльності. Методологія роботи базується на таких методах дослідження: загальноісторичному (задля вивчення історичних процесів, що відбувалися в балетному середовищі України у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.), історико-культурному (з метою дослідження хореографічної культури у виконавській і балетмейстерській площинах зазначеного періоду), аналітичному (для опрацювання наукової, культурологічної, мистецтвознавчої та театрознавчої літератури), системному (для узагальнення відомостей щодо творчого становлення Роберта та Дмитра Клявіних на сцені Національної опери України) та ін. Наукова новизна публікації полягає в тому, що вперше розглянуто артистичну, педагогічну та балетмейстерську діяльність танцівників династії Клявіних, яка істотно вплинула на розвиток балетної культури в Україні у другій половні ХХ – на початку ХХІ ст. Висновки. Роберт Візиренко-Клявін створив понад 20 оригінальних сценічних образів у балетах академічної спадщини та виставах радянської балетної класики. Упродовж 20-річної балетмейстерської діяльності хореограф поставив 7 балетів і взяв участь у підготовці хореографічних картин у кількох операх. Акторські здібності танцівника привернули увагу радянських режисерів, які надали можливість артисту заявити про себе у кінематографічній галузі – він зіграв 5 ролей у художніх кінострічках (2 з них – фільми- балети). Чимало професійних зусиль Р. Візиренко-Клявін приклав до формування вітчизняної чоловічої виконавської школи: понад 20 років він присвятив роботі в Київському ДХУ. Накопичений Р. Візиренком-Клявіним досвід актуалізував і розвинув його син – Дмитро Клявін, який створив на сцені Національної опери ім. Т. Шевченка близько 40 яскравих характерних партій. Плідною стала балетмейстерська діяльність артиста, відзначена 2019 р. премією ім. А. Шекери за досягнення у сфері хореографічного мистецтва України. Вагоме місце у творчості Д. Клявіна посіла педагогічна робота, розпочата у Київському ДХУ, яка триває і дотепер у Київській муніципальній академії танцю ім. С. Лифаря.
26
Tronko, M. D., O. I. Kovzun, N. V. Sologub та I. P. Pasteur. "Результати роботи ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України» за 2020 рік". Endokrynologia 26, № 2 (2021): 205–22. http://dx.doi.org/10.31793/1680-1466.2021.26-2.205.
Full textAbstract:
Державна установа «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка Національної академії медичних наук України» (далі — Інститут) є консультативним і лікувальним закладом, що надає допомогу дорослим і дітям з ендокринною патологією. Також Інститут є провідною в Україні науково-дослідною базою для підготовки аспірантів, клінічних ординаторів, захисту докторських і кандидатських дисертацій за фахом «ендокринологія», підготовки фахівців на курсах стажування та інформації. Мета — аналіз результатів роботи Інституту за 2020 рік. Матеріал і методи. Об’єктом дослідження став звіт Інституту за 2020 рік, а предметом дослідження — наукові звіти за темами та проєктами, статистичні дані по науці й клініці. Методи дослідження — відбір, групування та аналіз наукових звітів і статистичних даних. Результати. У 2020 році в Інституті продовжено виконання 3 фундаментальних досліджень у сфері теоретичної та клінічної медицини, 10 прикладних і науково-технічних розробок, 1 міжнародної наукової програми й 1 проєкта за грант міжнародних організацій. Отримано 3 патенти на корисні моделі, створено 2 нові технології, впроваджено в практику 9 власних нововведень і 6 нововведень інших установ. Науково-практичний медичний журнал «Ендокринологія/Endokrynologia» внесено до Переліку наукових фахових видань України (медичні й біологічні науки). Опубліковано 164 праці, у т. ч. 16 — за кордоном. 17 статей опубліковано у виданнях, що індексуються наукометричними базами Web of Science та/або Scopus. Видано монографію (у співавторстві), 2 розділи у підручнику, державний формуляр, інформаційний лист і рекомендації. На засіданнях спеціалізованої вченої ради за спеціальністю «ендокринологія» захищено 2 докторські та 1 кандидатська дисертації. Проведено 8 науково-практичних конференцій «Школа ендокринолога» і 15 навчальних планових циклів. У стаціонарі проліковано 3 143 хворих і проведено 1 116 операцій, у поліклініці прийнято 28 862 хворих. За результатами державної атестації Інститут віднесено до I кваліфікаційної групи та внесено до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави. У складі Інституту працюють 2 академіки Національної академії медичних наук (НАМН) України і члена-кореспондента Національної академії наук (НАН) України, 11 професорів, 22 доктора наук і 46 кандидатів наук, 7 заслужених діячів науки й техніки України й 5 заслужених лікарів України. 10 співробітникам Інституту присуджена премія Кабінету Міністрів (КМ) України. Висновок. Інститут займає провідні позиції серед установ НАМН України.
27
Лань, Дзін. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ У КИТАЇ". Теорія та методика навчання та виховання, № 51 (2021): 67–76. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2021.51.07.
Full textAbstract:
Актуальність дослідження зумовлена недостатнім вивченням питання особливостей формування організаційної культури в Китайській Народній Республіці як країні, яка на сьогодні має одні із вищих показників розвитку економіки та виробництва. Метою статті стало виявлення особливостей формування організаційної культури в Китайській Народній Республіці (КНР). Установлено, що, починаючи з 1978 року, КНР активно впроваджувала реформи, спрямовані на відкритість та розвиток економіки країни. Важливе місце серед цих реформ було призначено саме освіті, науці та культурі. Поняття «організаційна культура» набуло популярності на початок 1980-х рр., проте і досі не існує його єдиного загальноприйнятого визначення. Під сутністю поняття «організаційна культура» у КНР розуміють поведінку як норму відносин на виробництві, котра базується на неприхованих правилах спілкування, які підпорядковані меті компанії, і виступає важливим чинником економічного розвитку виробництва. Серед функцій організаційної культури фахівці визначають: планувальну, згуртування колективу; мотиваційну; контролюючу; функцію впливу; інтегративні функції; функцію гармонії; управлінську. Серед особливостей формування організаційної культури у КНР визначено: позитивне ставлення до культури та мистецтва, котрі спрямовані на розвиток сфери духу, емоцій, чуйності та унікальності особистості; розумне управління компаніями у КНР, яке передбачає прояв таких якостей, як: чуйність, творчість, професійна етика та емоційність; регулювання взаємовідносин в управлінні перш за все моральними нормами, які іноді стають вище за закон; домінування політичної культури в суспільному та культурному житті; формування організаційної культури в процесі постійного реформування; розвиток особистості та суспільства через інновації; вивчення моделей управління зарубіжних країн та їх упровадження з урахуванням національних особливостей; ґрунтування організаційної культури на відповідних компетентностях, наполегливій праці; розробка системи мотивів і стимулів з урахуванням національних традицій країни.
28
ГНИДЮК, Олександр. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ОФІЦЕРІВ У ВІЙСЬКОВИХ ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ В СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ АМЕРИКИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 27, № 4 (2022): 76–92. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v27i4.911.
Full textAbstract:
У статті представлено результати аналізу особливостей фізичної підготовки офіцерів у військових закладах освіти США на початку XXI століття. З’ясовано, що фізична підготовка майбутніх офіцерів має децентралізований характер, оскільки збройні сили США розділені між різними міністерствами, що обумовлює відсутність єдиної системи керівних документів. Система військової професійної освіти в США охоплює широку мережу закладів, що відрізняються один від одного відомчою приналежністю, особливостями і якістю освіти, а також її основними завданнями. Водночас ці заклади освіти входять до державного сектору американської вищої школи та керуються встановленими стандартами освіти. Фізична підготовка є однією з основних навчальних дисциплін. Навчальні програми з фізичної підготовки у військових школах дещо різняться залежно від належності до видів збройних сил. Проте загальними характерними їхніми рисами є висока насиченість занять фізичними вправами і дух змагальності. Є також спільні завдання, якими передбачено розвиток фізичних якостей та оволодіння кадетами руховими навичками; формування психічної стійкості до умов бойових дій і здатності діяти в екстремальних умовах; формування впевненості у своїх силах, згуртованості військових підрозділів; формування потреби у щоденних заняттях фізичними вправами та дотримання принципів здорового способу життя. Курсанти постійно беруть участь у різних змаганнях, що проводяться як на рівні закладу, так і в масштабах збройних сил або національних турнірів. Фізична підготовленість є одним із основних критеріїв відбору кандидатів під час вступу до військових шкіл, коледжів та академій. Фізична програма сприяє розвитку лідерів-професіоналів, забезпечуючи основу для їхніх фізичних базових навичок. Цей розвиток досягається за допомогою основних курсових занять з фізичної підготовки, перевірки фізичної підготовленості. Кожен курсант повинен брати участь в університетських або міжвузівських змаганнях упродовж навчального року, бути членом спортивного клубу.
29
Калетнік, Василь, та Наталія Калетнік. "КІБЕРАТАКИ ЯК КЛЮЧОВІ ЕЛЕМЕНТИ «ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ» РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ". Молодий вчений, № 1 (101) (31 січня 2022): 37–42. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-1-101-8.
Full textAbstract:
У статті автори звертають увагу на те, що застосування теорії «інформаційної війни» у сьогоднішньому геополітичному кліматі – це робота, яка ніколи не закінчується. Попри всі публічні заклики до мирного використання кіберпростору в інтересах усіх людей і держав, уряди тих самих країн, які до цього закликають, активно долучилися до гонки кіберозброєнь, відтворюючи класичну «дилему безпеки» на якісно новій основі. Російська Федерація, взявши свій успіх у Криму за основу, активніше, ніж її противники, почала використовувати інформаційний простір для розширення можливостей поширення пропаганди, послань та дезінформації на підтримку своїх геополітичних цілей. Розглянуто різні погляди на російську концепцію інформаційної війни, базовану на симбіозі бойових дій у кіберпросторі та інформаційних операцій, механізми якої активно застосовуються в процесі «гібридної війни» проти України. За результатами розгляду авторами розкрито два ключових аспекти, які відрізняють російське розуміння інформаційного протистояння від підходу американських військових до інформаційних операцій. Підкреслено, що основні механізми, які РФ використовує для завдання шкоди в кіберпросторі та інформаційному просторі, відповідно до їх ефекту поділяються на: інформаційно-технічні (несанкціонований доступ до інформаційних ресурсів) та інформаційно-психологічні (вплив на волю, поведінку та бойовий дух противника). Автори стверджують, що російська стратегія інформаційного протистояння продовжує еволюціонувати, що свідчить про її динамічний характер, багато в чому подібний до того середовища, в якому вона застосовується. Наприкінці авторами сформульовані напрямки подальших досліджень щодо необхідності вивчення стратегічних наслідків кібератак для національної безпеки та міжнародних відносин. Також, актуалізовано необхідність об’єднання кількісних та якісних методів та аналітичних досліджень на оперативному та стратегічному рівнях, щоб розробити нові теоретичні та концептуальні підходи для розуміння кіберпростору.
30
Медведєв, Володимир Вікторович, Мирослава Олегівна Марущенко та Анна Володимирівна Рибачук. "Per aspera ad cerebrastra, або мозкова астронавтика Віталія Цимбалюка". Visnik Nacional noi academii nauk Ukrai ni, № 1 (29 січня 2022): 87–96. http://dx.doi.org/10.15407/visn2022.01.087.
Full textAbstract:
26 січня 2022 року виповнюється 75 років відомому українському нейрохірургу, вченому, педагогу, організатору системи охорони здоров’я, громадському діячеві, двічі лауреату Державної премії України в галузі науки і техніки (1996, 2002), заслуженому діячеві науки і техніки України (1997), лауреату іменних премій премії НАН України: ім. О.О. Богомольця (2013) та ім. М.М. Амосова (2019), президенту Національної академії медичних наук України (з 2016), завідувачу кафедри нейрохірургії Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця (з 1993), керівнику відділу відновної та функціональної нейрохірургії ДУ «Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова НАМН України» (з 2016), доктору медичних наук (1985), професору (1989), академіку НАН України (2021) і НАМН України (2010) Віталію Івановичу Цимбалюку.
31
Райківський, Ігор. "ОСОБИСТІ ФОНДИ ВОЛОДИМИРА ГРАБОВЕЦЬКОГО В АРХІВНИХ УСТАНОВАХ ЛЬВОВА ТА ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 31 (28 грудня 2018): 7–13. http://dx.doi.org/10.15330/gal.31.7-13.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано особисті фонди в архівних установах Львова та Івано-Франківська Володимира Грабовецького – доктора історичних наук, професора, першого завідувача кафедри історії України в Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника. Він залишив значну творчу спадщину – десятки книжкових видань, сотні статей, та наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. передав свою приватну збірку на зберігання у відділ рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника (фонд № 268) та Державний архів Івано-Франківської області (фонд № 2173, 832 справи). Серед матеріалів приватної колекції В. Грабовецького – документи біографічного характеру (оригінали й копії свідоцтв, дипломів, почесних грамот і т. п.), авторські рукописи монографій і статей, сценарії телепередач, творчі заготовки, листування з різними науковими і громадськими організаціями, видавництвами, своєю родиною, документація установ, у яких працював вчений, викладач і громадський діяч (наукові звіти В. Грабовецького в Інституті суспільних наук АН УРСР, матеріали про присвоєння вченого звання професора, витяги з протоколів засідань кафедри історії України Прикарпатського національного університету та ін.), тексти лекцій, книги з дарчими написами, періодичні видання, краєзнавча література, дипломні роботи, що захищалися під керівництвом професора, тощо.
 Опрацювання матеріалів особистих фондів В. Грабовецького в державних архівних і бібліотечних установах Львова та Івано-Франківська є цінним не тільки безпосередньо для дослідження його життя і діяльності: особливостей характеру, творчої діяльності, взаємин з людьми, які оточували, а й духу тогочасної епохи крізь призму документів особового походження. Приватна колекція В. Грабовецького як окремий вид першоджерел (документи особового походження) набуває особливого значення на тлі методологічного пошуку в сучасній українській історіографії, коли стало популярним вивчення історії повсякденності та антропологічний підхід до історичного минулого. 
 Ключові слова: особисті фонди, приватна колекція, архівні установи, джерела особового походження, Володимир Грабовецький, відділ рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника, Державний архів Івано-Франківської області.
32
НОВАКОВИЧ, Мирослава, Ольга КАТРИЧ та Ярослав ХАЦІНСЬКИЙ. "РОЛЬ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В ПРОЦЕСАХ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІЄТВОРЕННЯ У ГАЛИЧИНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIX – ПОЧАТОК XX ст.)". Східноєвропейський історичний вісник, № 19 (30 червня 2021): 66–76. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.19.233835.
Full textAbstract:
Метою пропонованого дослідження є визначення ролі і місця музичної складової у процесах українського культурного націєтворення у Галичині в умовах панування монархії Габсбурґів. Методологія дослідження побудована на комплексному застосуванні історичного, ретроспективного та культурологічного методів. Історичного – у висвітленні історичних реалій соціо-політичного буття галицьких українців в умовах імперії Габсбургів. Ретроспективного – в аналітичній реконструкції культурних форм публічної реалізації національного самоусвідомлення українців Галичини на межі XIХ–XX ст. Культурологічного – при естетичній оцінці мистецьких явищ та форм, що народжувалися в культурному просторі підавстрійської Галичини досліджуваного періоду і сприяли українському націєтворенню на цих теренах. Наукова новизна здійсненої розвідки полягає у виокремленні культурно-мистецької сфери як аналітичної оптики, що дає змогу більш повно осмислити й оцінити історично вагомі процеси формування української ідентичності галичан у мультикультурному соціумі імперії Габсбургів. Висновки. У розбудові української національної культури у Галичині другої половини XIХ – початку XX ст. вагоме місце відігравала діяльність численних музичних товариств, а також творчість галицьких композиторів, пов’язана з поетичним словом Т. Шевченка. Ці фактори стали вагомим чинником подолання германізації і полонізації галицького населення, що перебувало в умовах, де українська мова була усунута з публічного життя і деколи навіть з домашнього вжитку. Частково цю проблему вдалося подолати завдяки творчій діяльності О. Нижанківського, Д. Січинського, Ф. Колесси, Г. Топольницького, Я. Лопатинського. Згадані композитори зверталися до текстів відомих письменників, які репрезентували українську літературу в підросійській Україні (О. Кониський, Б. Грінченко, Леся Українка, А. Кримський) і в підавстрійській Галичині (І. Франко, У. Кравченко, В. Пачовський, Б. Лепкий, О. Луцький). У такий спосіб вони утверджували та пропагували не лише українську музику, але й українське слово, пробуджуючи своєю творчістю “виразний дух нації”.
33
Shiu, Cao. "PIANO SUITE DU MING XIN «MERMAID» AS AN EXAMPLE OF THE COMBINATION OF THE PRINCIPLES OF NATIONAL AND EUROPEAN MUSICAL LANGUAGE." Ukrainian music 32, no. 2 (2019): 98–104. http://dx.doi.org/10.33398/2224-0926-2019-32-2-98-104.
Full text
34
Shiu, Cao. "PIANO SUITE DU MING XIN «MERMAID» AS AN EXAMPLE OF THE COMBINATION OF THE PRINCIPLES OF NATIONAL AND EUROPEAN MUSICAL LANGUAGE." Ukrainian music 32, no. 2 (2019): 98–104. http://dx.doi.org/10.33398/2224-0926-2019-32-2/98/104.
Full text
35
Ковалишин, Оксана. "Академічний дім – освітньо-просвітницький осередок наукового товариства імені Шевченка у Львові (1905–1939 роки)". New pedagogical thought 107, № 3 (2021): 9–14. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-107-3-9-14.
Full textAbstract:
У статті проаналізована діяльність Академічного дому, створеного при Науковому товаристві імені Шевченка у Львові (1905–1939 роки), як освітньо-просвітницького осередку. Схарактеризована роль Наукового товариства у національному становленні українців Галичини, відродженні наукового, культурного, освітнього руху та розвитку української молодіжно-студентської ініціативи. Проаналізовано передумови організації та аспекти функціонування Академічного дому на різних етапах його розвитку. Визначено, що Наукове товариство імені Шевченка, незважаючи на значну матеріальну скруту, нерентабельність Академічного дому, осуд тодішньої влади, опікувалося та підтримувало освітньо-просвітницький осередок майбутнього покоління українців. Закцентовано увагу на взаємодії Академічного дому з іншими освітніми, культурними та науковими організаціями Галичини у першій третині ХХ століття, зокрема з «Академічною поміччю», Жіночою гімназією сестер Василіянок, товариством «Профорус», «Студентською самопоміччю», Духовною семінарією, Трирічною коедукаційною торговельною школою та ін. ініціативами. З’ясовано, що окрім задоволення нагальних потреб оселя відігравала важливу роль у розвитку національного духу, формуванні свідомості студентської молоді. Констатовано, що початок ХХ століття у Західній Україні характеризується розвитком українських громадських організацій, які стали центрами освітньо-просвітницького, наукового-культурного життя українців. Визначено роль та місце Академічного дому при Науковому товаристві імені Шевченка як головного молодіжно-студентського національно-культурного осередку українців Галичини.
36
Kulyk, Sergii. "НЕСПОРТИВНИЙ ЖЕСТ КОЗАКЕВИЧА ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ У ВНУТРІШНІЙ ПОЛІТИЦІ ПОЛЬЩІ Й МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (7) (18 березня 2020): 7–21. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-01-07-21.
Full textAbstract:
У Польщі є два політичні жести, які знає кожен. Перший – це пальці у формі літери «V», жест, відомий із часів «Солідарності». Другий, найпомітніший в історії польського спорту, – це жест Козакевича (пол. – gest Kozakiewicza), продемонстрований на Олімпійських іграх у Москві 1980 р. Влада СРСР і соціалістичної Польщі не надала публічного розголосу ні жесту, ні історії довкола нього. Під час «холодної» війни спортсмени з багатьох країн світу сприймали спортсменів із СРСР не лише як своїх суперників у змаганнях, але і як політичних, ідеологічних, культурних недругів. Тому жест у півруки відомого польського стрибуна із жердиною В. Козакевича, який він показав уболівальникам і суддям на стадіоні в Лужниках, зумовив підняття національного духу в Польщі, став символом визволення від комуністичного режиму. Політична реакція вищого партійного керівництва СРСР на жест польського атлета спростувала гасло, яким активно маніпулювала на міжнародній арені – спорт поза політикою. Здійснено спробу переосмислити значення жесту В. Козакевича в сучасних суспільно-політичних умовах, тому звертаємо увагу, насамперед, на: 1) політичний контекст іменного «жесту Козакевича»; 2) реакцію влади СРСР і ПНР щодо виступу спортсмена; 3) використання жесту як символу у внутрішньополітичній боротьбі у ПНР та проти СРСР; 4) політичні утиски В. Козакевича як відомого спортсмена; 5) використання В. Козакевичем історії свого жесту для створення особистого іміджу, у власній передвиборчій кампанії; 6) уживання вислову «жест Козакевича» у сучасній польській пресі та його значення. Доведено, що «жест Козакевича» з іменного перетворився на політичний, національний і міжнародний жест, він став універсальним у польській журналістиці.
37
ФОВАРК-КОССОН, БЕНЕДІКТ. "Історія реформи французького договірного права". Право України, № 2019/02 (2019): 216. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-02-216.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз етапів реформи зобов’язального і договірного права у Франції, виявлення чинників, що вплинули на проведення зазначеної реформи, а також короткий аналіз її результатів. Автор висловлює думку, що реформа договірного права у Франції має потрійну мету: забезпечити більшу доступність і ясність договірного права Франції, встановити належну рівновагу між суперечливими цілями, а також надати більше привабливості праву Франції у міжнародному контексті. Ця реформа характеризується відкритістю для зовнішніх ідей. Такий дух відкритості, що є елементом її повноти, виник із розробок науковців та уряду, з конфронтації думок, висловлених у процесі багатьох консультацій, що дало змогу нейтралізувати крайнощі й досягти певного консенсусу щодо збалансованих позицій, а також з огляду на європейський і міжнародний контекст. Автор, спираючись на специфіку цивільно-правової традиції, наводить аргументи на підтримку позитивної відповіді щодо формування – через порівняльне право і національні кодифікації – загальноєвропейської правової культури. Він зазначає, що зобов’язальне право Франції постійно оновлювалося завдяки творчому потенціалу французьких суддів, учених, а також завдяки законодавчим ініціативам, які здійснювалися поза межами Цивільного кодексу Франції (ЦК Франції) (в інших кодексах чи в законодавчих нормах, не включених до жодного кодексу). Однак це ускладнило прочитання французького законодавства. З усіх цих причин модернізований ЦК Франції вважався найкращим інструментом для сприяння правовій визначеності та ефективності бізнесу. Проте нове загальне договірне право Франції не є чистим аркушем, вільним від минулого. Воно має віднайти своє місце у комплексному правовому середовищі, що враховує, з міркувань правової визначеності, раніше укладені договори, а також волю сторін та існування спеціальних правових режимів, які не планується змінювати. Складне питання, яке виникло і, безумовно, викличе ухвалення судами певних важливих рішень, полягає у тому, чи є нові норми імперативними або необов’язковими, і це розходження характерне для традиції цивільного права. Автор підкреслює, що модернізований ЦК Франції у редак ції 2018 р., а також його перекладена версія, тепер є частиною правової спадщини Європи.
38
Собольніков, Валерій. "РОЗВИТОК ЄВРОПИ В МЕЖАХ ПСИХОАНАЛІЗУ: МЕТОДОЛОГІЯ, СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ". Public management 18, № 3 (2019): 412–26. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-412-426.
Full textAbstract:
Актуалізація національно-регіональної специфіки багатора- зово ускладнює проблему сталого розвитку Європи. Тому метою статті є: дослідження на основі методології глибинної психології і генезису архетипу Європи, його архетипових коренів як інфраструктури і рушійної сили стану і перспективи розвитку ЄС. Аналіз архітектоніки ЄС, що сьогодні “розси- пається”, був побудований на виділенні “двох різних психічних станів”, які задають політичний і психоаналітичний дискурси. При цьому вірогідність політичного поля подій об’єктивується за допомогою психоаналітичного методу, прийоми і засоби якого (психоаналітичні, феноменологічні і гер- меневтичні) виконують схожі завдання, доповнюючи й уточнюючи знання, отримані раніше. Архетипний комплекс Європи як психічно оформлена до- мінанта культурної спадщини “епохи готів” визначив особливість історич- ного шляху Німеччини і архетипу Європи. Будучи базовим архетипом, він сприймається у вигляді згорнутого до символу процесу антропосоціогенезу. Аналіз подієвої структури архетипового простору як ірраціонального пото- ку оголив висновок про “працююче” синхроністично колективне несвідоме. Акумуляція останнім негативного досвіду привела до розуміння фрактала як засобу передачі одним поколінням іншому “духу і зла”. Тому синхронічність може становити небезпеку, що проглядається в деструктивних напрямах розвитку Європи. Обґрунтовано авторський підхід у розумінні контексту “тяжіння” зла, ймовірність трансформації його змісту і механізму переходу в інший стан. Концептуалізація архетипу Європи визначає завдання подаль- шого наукового дослідження перспектив її розвитку.
39
Lisenyi, О. М., I. H. Liubchenko та Yu S. Slyusarenko. "Металеві циліндричні силоси для зерна". Наука та будівництво 22, № 4 (2019): 27–32. http://dx.doi.org/10.33644/scienceandconstruction.v22i4.117.
Full textAbstract:
В Україні тонкостінні сталеві силоси для зберігання зерна зводяться вітчизняними та закордонними виробниками. Силоси для зерна мають складну конструктивну систему, основними складовими якої є циліндричний корпус з гофрованого сталевого листа, підкріплений вертикальними і кільцевими ребрами, та конічний дах з плоского сталевого листа на балках з гнутого листа. Корпус силосу є циліндричною ортотропною оболонкою, особливості проектування якої у вітчизняних нормах розкриті недостатньо. Європейські норми містять більш детальні рекомендації з проектування сучасних металевих силосів як у частині визначення розрахункових технологічних навантажень, так і щодо розрахунків несучої здатності, однак при практичному застосуванні Євронорм при розрахунку міцності і стійкості силосів виникає ряд суттєвих проблем. При експлуатації збудованих в останні роки силосів мають місце непоодинокі аварії, в яких проявляються недоліки проектування та експлуатації.В НДІБК здійснено удосконалення методики розрахунку сталевих силосів з адаптацією окремих підходів, прийнятих у нормативних документах ЄС, при дотриманні загальної відповідності нормам України. Визначені еквівалентні мембранні властивості гофрованого листа – жорсткість на розтяг, та еквівалентні згинальні властивості – жорсткість на згин, за якими визначені еквівалентні модулі пружності для скінченних елементів ортотропної оболонки за двома взаємно перпендикулярними напрямами поверхні оболонки. Обгрунтована необхідність проведення експериментальних досліджень на дослідних зразках і натурних об’єктах та досліджень з метою визначення характеристик опору багатоболтових з’єднань гофрованих оцинкованих листів оболонки. Звернута увага, що застосування фрикційних з’єднань на болтах малих діаметрів сприяє довготривалій надійній роботи силосу, але їх використання потребує удосконалення національних будівельних норм. Також потребують експериментальної перевірки механічні та деформаційні характеристики гофрованих профілів.
40
Литвиненко, Наталія Миколаївна, Олександра Петрівна Пенчук, Ольга Олександрівна Лавренюк та Анастасія Василівна Морозова. "ВЕСІЛЬНЕ ЖІНОЧЕ ВБРАННЯ У ТРАДИЦІЇ ТА СЬОГОДЕННІ". Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», № 45 (17 грудня 2021): 241–48. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.45.2021.247402.
Full textAbstract:
Мета статті — виявити особливості весільного жіночого вбрання на основі досліджень трансформації модних тенденцій жіночого одягу 1920-х років і сьогодення з урахуванням національних особливостей, притаманних українському вбранню та сучасному трендоутворенню в дизайні одягу й аксесуарів. Подано весільне вбрання, що синтезує сучасні тенденції прямого силуету, оверсайзу та варіативні етноелементи, що акцентують увагу на ментальній індивідуальності нареченої, що живе в сьогоденні, але виявляє шану й повагу до національного характеру, відчуває свою приналежність до традицій України. Методологія дослідження. Комплексний метод історико-культурного та стилістичного аналізу використано для осмислення традицій, культурних засад і методології змін весільної моди. Метод хронологічного аналізу та синтезу — для узагальнення історико-культурних завдань і мистецьких трансформацій моди 1920-х та їх впливу на сьогодення. Аналітично-систематичний метод — для систематизації результатів дослідження проблеми та формулювання провідних напрямів трансформацій весільної моди. Наукова новизна полягає у виявленні особливостей весільного жіночого образу й розширенні науково-теоретичного світогляду еволюції нових технік у крої та модних тенденцій від сучасних дизайнерів весільного вбрання. Запропоновано авторський проєкт весільної колекції вбрання з урахуванням етноспецифіки декорування та екологічних тенденцій в модній індустрії. Висновки. На основі аналізування трендів 1920-х років і сьогодення спроєктовано весільну колекцію з округлою формою, м’якими лініями для підкреслення жіночності та прямокутником — символом мужності та незламності духу української жінки. Фольклорний стиль окреслено як основу для проєктування весільних колекцій, що поєднує й інтерпретує мегатренд екологічності та використання натуральних тканин, перероблення старого текстилю в нові текстури й полотна.
41
Масловський, С. В. "ПОВНОВАЖЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇВ УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 4(29) (2020): 70–74. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).437.
Full textAbstract:
У статті розглянуто повноваження господарсько-го суду першої інстанції в умовах реформування законодавства, здійснено дослідження повноважень суду деяких країн Європи, Сполучених Штатів Аме-рики та Великої Британії. Наголошено, що економіч-ні (комерційні) спори в європейських країнах розгля-даються залежно від судової системи країни, правил підвідомчості й підсудності, особливостей розгляду за-значених спорів. Підкреслено, що в Німеччині, Фран-ції економічні спори розглядаються судами загальної юрисдикції. Суддя в Німеччині відіграє досить актив-ну роль у вирішенні спору. Водночас основним завдан-ням суду є досягнення компромісу між сторонами. Ідентична мета покладена в основу повноважень суду Франції. Тільки якщо сторони не досягнуть примирен-ня – тоді суд має право розглядати спір. В Італії зазви-чай економічні (комерційні) спори суддя розглядає од-ноосібно, за винятком установлених законом категорій справ. В Італії залишився контроль за судовим проце-сом із боку суду, відсутні законодавчі механізми, що стимулюють до оперативного й ефективного розгляду спору, не визначені критерії застосування конкретних повноважень суду. Суд першої інстанції під час розгля-ду економічних (комерційних) спорів у Сполучених Штатах Америки та Великій Британії відіграє пасивну роль, що пояснюється не тільки змагальністю судового процесу, а й тим, що більшість економічних (комер-ційних) справ розглядаються поза судовою системою, а саме третейськими судами, арбітражними судами, медіаторами тощо.
 Проведений аналіз повноважень суду щодо розгля-ду економічних (комерційних) спорів в окремих краї-нах Європи, США дозволяє виявити низку позитивних елементів, які можна запровадити в Україні з ураху-ванням національних особливостей. Варто продов-жити практику впровадження альтернативних форм вирішення спорів, які спрямовані на позасудове врегу-лювання економічних (комерційних) спорів.
42
Pasteur, I. P. "Клінічні дослідження медичних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно з базою даних сайту ClinicalTrials.gov". Endokrynologia 25, № 4 (2020): 343–54. http://dx.doi.org/10.31793/1680-1466.2020.25-4.343.
Full textAbstract:
26 квітня 1986 р. на четвертому реакторі Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС) сталася найбільш масштабна техногенна аварія в історії людства. Мета — представити інформацію про клінічні дослідження медичних наслідків аварії на ЧАЕС. Результати. Станом на 31 березня 2020 р. на сайті ClinicalTrials.gov була розміщена інформація про 6 клінічних досліджень із медичних наслідків аварії на ЧАЕС. Середня тривалість досліджень становить 15 років і 9 місяців, а 2/3 із них виконуються понад 20 років. Поточний статус досліджень: «завершено» — 3 дослідження, «набір», «активний, без набору» і «призупинено» — по 1 дослідженню. 4 клінічних дослідження проводяться в Україні: 3 — на базі ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини НАМН України» і 1 — на базі ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України»; 1 дослідження проводиться в Республіці Білорусь на базі Республіканського науково-практичного центру радіаційної медицини та екології людини (м. Гомель), а 1 завершене дослідження проводилося в Спо- лучених Штатах Америки на базі Національного інституту раку (National Cancer Institute). У всіх дослідженнях головний дослідник є співробітником National Cancer Institute (США). Спонсором усіх досліджень є National Cancer Institute (США). Загальна кількість учасників клінічних досліджень становила 51 051 особу (мінімальна — 673, максимальна — 23 143, середня — 8 508). Тип дослідження у всіх випадках був обсерваційний. За моделлю дослідження розподіл наступний: когортне дослідження — 2 дослідження, дослідження «випадок-контроль» — 2 дослідження, дослідження сімей — 1 дослідження (для одного дослідження інформація відсутня). За часовою перспективою дослідження були ретроспективними — 3 дослідження, проспективними і поперечними — по 1 дослідженню (для одного дослідження інформація відсутня). За методом вибірки клінічні дослідження були випадковими (2 дослідження) і невипадковими (3 дослідження); для одного дослідженняінформація відсутня. Представлено огляд 20 публікацій за результатами 5 клінічних досліджень. Висновок. На сайті ClinicalTrials.gov зареєстрована вкрай мала кількість клінічних досліджень медичних наслідків аварії на ЧАЕС.
43
Moyseyenko, Valentyna, та Oleksandr Naumenko. "ЗДОРОВ’Я НИРОК ДЛЯ ВСІХ І СКРІЗЬ – ВІД ПРОФІЛАКТИКИ ДО ВИЯВЛЕННЯ ТА РІВНОПРАВНОГО ДОСТУПУ ДО ДОПОМОГИ". Actual Problems of Nephrology, № 26-27 (22 грудня 2020): 58–60. http://dx.doi.org/10.37321/nefrology.2020.26-27-08.
Full textAbstract:
Всесвітній день здоров’я (World Health Day) відзначається щорічно 7 квітня в день його створення в 1948 році Всесвітньою організацією охорони здоров’я (World Health Organization, WHO). За час, що минув з того історичного моменту, членами Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) стали 194 держави світу. Щорічне проведення Дня здоров’я стало традицією з 1950 року. Заходи Дня проводяться для того, щоб люди могли зрозуміти, як багато значить здоров’я в їхньому житті. А організації охорони здоров’я та лікарі покликані вирішити питання, що їм потрібно зробити, щоб здоров’я людей в усьому світі стало краще. Цьогоріч в м. Києві у рамках Всесвітнього Дня нирки-2020 відбулися заходи з нагоди Всесвітнього Дня нирки «Здорові нирки: профілактика, рання діагностика, доступність спеціалізованої медичної допомоги» («Kidney Health for Everyone Everywhere – from Prevention to Detection and Equitable Access to Care»): під егідою ДУ «Інститут нефрології НАМН України», Української Асоціації нефрологів, Національного ниркового фонду, за ініціативи Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика – науково-практична конференція. На конференції були представлені доповіді про причини формування ХХН: діабетичну і гіпертензивну нефропатію, іммунобіологічну терапію ритуксимабом, IgG4-асоційоване захворювання, морфологію IgG4-RD, ХХН і цереброваскулярну протекцію.
44
Кухарчук, Петро, та Олег Білик. "ГРОМАДСЬКЕ ВРЯДУВАННЯ В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ". Public management 23, № 3 (2020): 154–64. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-3(23)-154-164.
Full textAbstract:
Зроблено спробу проаналізувати формування механізмів гро- мадського врядування в освітньому середовищі. Схарактеризовано особли- вості нормативно-правових актів щодо механізмів управління розвитком громадського врядування, проаналізовано напрями й механізми впрова- дження громадського врядування.
 Виокремлено пропозиції до моделі громадського врядування в закла- дах освіти до суб’єктів надання освітніх послуг як у межах навчального за- кладу, так і поза. Запропоновано компоненти щодо розроблення моделі громадського врядування, які охоплюють усіх учасників навчально-вихов- ного процесу в системі освіти, з метою формування критичного мислення, здатності усвідомлювати й уміти обстоювати власні права в різних питаннях, можливості впроваджувати інноваційні методи управління, брати участь в обговореннях, диспутах, вебінарах, навчитися передбачувати можли- ві результати діяльності в умовах безперервної освіти впродовж усього життя.
 Висвітлено можливість учасників освітнього процесу бути соціально активним на основі громадянської компетентності, готовності брати участь у процесах життя класу, школи, громади, держави. Брати на себе від- повідальність за нормативно визначеними функціями в межах вимог до про- фесійної діяльності щодо реалізації нормативно визначених професій, умі- ти розв’язувати конфлікти на основі демократичних принципів, цінностей соціуму.
 Громадське врядування повинно мати за мету виховати з учня патріота- громадянина, який би міг аналізувати власні вчинки й дії та поведінку інших осіб, які, своєю чергою, повинні спрямовуватися на становлення та розвиток громадянського суспільства в нашій країні.
 У бережливому відношенні до національних, загальнолюдських цін- ностей проявляється громадська зрілість учнів, вчителів, батьків. У такому ставленні проявляється солідарна відповідальність за майбутнє рідної приро- ди, гармонійне співіснування з навколишнім світом, формування толерант- ного ставлення до різних релігійних громад, пошук спільної мети діяльності до співпраці у розвитку освітнього простору, пошук благодійних фондів для підтримки та надання грантів розвитку громадського врядування.
45
Кулинич, М. О., та І. М. Савицька. "РЕГЕНЕРАЦІЯ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ ПРИ ЛІКВІДАЦІЇ ДЕФЕКТУ АЛЬВЕОЛЯРНОГО ВІДРОСТКА ВЕРХНЬОЇ ЩЕЛЕПИ У ЩУРІВ АУТОТРАНСПЛАНТАТАМИ РІЗНИМ ПОХОДЖЕННЯМ ТА СТУПЕНЕМ ЙОГО ЗАПОВНЕННЯ". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 112, № 3 (2021): 2–10. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2020-37-3-2-10.
Full textAbstract:
В статті представлені результати вивчення репа-ративної регенерації та перебігу остеогенезу в ау-тотрансплантатах різного походження після лікві-дації дефекту кістки альвеолярного відростка верх-ньої щелепи у 60-ти щурів з різним ступенем його за-повнення. В 2018-2019 роках на території Експери-ментально-біологічної клініки Національного медич-ного університету ім. О.О. Богомольця Україна, м. Київ, групою вчених: проф. Яковенко Л.М., аспірант Кулинич М.О., лікар-інтерн Кулинич О.О. було прове-дено експериментальне дослідження на 60 білих щу-рах, гістологія та морфометрія проводилась на базі ДУ «Національний інститут хірургії та трансплан-тології ім. О.О.Шалімова» НАМН України к.м.н, гіс-толог Савицька І.М. Тварини були розділені на дві групи по 30 тварин у кожній: перша група – повне за-повнення дефекту альвеолярного відростка верхньої щелепи аутотрансплантантом, друга – на ½. Кожна група була розділена на дві підгрупи. В першій підгрупі дефект альвеолярного відростка верхньої щелепи за-повнювали остеопластичним матеріалом, взятим з великої гомілкової кістки, другій підгрупі – остеопла-стичним матеріалом, взятим з нижньої щелепи. З ек-сперименту тварин виводили на 60,90 і 120 добу після операції. Репаративна регенерація в зоні імплантації відбувалась більш інтенсивно в групі з заповненням кісткового дефекту на ½. Про це свідчить консоліда-ція, зрощення аутотрансплантанта ТНЩ з оточую-чою кістковою тканиною та завершення процесу остеорегенерації на 60 добу. Репаративна регенера-ція та перебіг остеогенезу відбувається більш повно-цінно при використанні аутотрансплантатів з ниж-ньої щелепи. З’ясовано, що заміщення сполучної та формування кісткової тканини в зоні дефекту завер-шується швидше при заповненні дефекту на ½ об'єму. Такий спосіб заповлення можна рекомендувати для використання в клінічних умовах.
46
Moyseyenko, Valentyna. "ЖИТИ ДОБРЕ З ХВОРОБОЮ НИРОК – ГАСЛО ЦЬОГОРІЧНИХ ЗАХОДІВ ДО ВСЕСВІТНЬОГО ДНЯ НИРКИ-2021". Actual Problems of Nephrology, № 28 (30 липня 2021): 65–67. http://dx.doi.org/10.37321/nefrology.2021.28-07.
Full textAbstract:
Вступ. Всесвітній день здоров’я (World Health Day) відзначається щорічно 7 квітня в день його створення в 1948 році Всесвітньою організацією охорони здоров’я (World Health Organization, WHO). За час, що минув з того історичного моменту, членами Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) стали 194 держави світу. Щорічне проведення Дня здоров’я стало традицією з 1950 року.Мета. Привернути увагу світової спільноти та звичайних громадян до профілактики та обізнаності про хронічну хворобу нирок.Матеріали і методи. Організація і проведення конференцій, круглих столів, майстер-класів, дискусій щодо своєчасної діагностики, маніфестації, перебігу, клінічних ознак хронічної хвороби нирок.Результати та їх обговорення. Цьогоріч в м. Києві у рамках Всесвітнього Дня нирки-2021 відбулися заходи з нагоди Всесвітнього Дня нирки «Жити добре з хворобою нирок»: під егідою ДУ «Інститут нефрології НАМН України», Української Асоціації нефрологів, Національного ниркового фонду та за ініціативи Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика – науково-практичні конференції.На конференціях були представлені доповіді про причини формування, діагностику та лікування хронічної хвороби нирок. До заходів з нагоди Всесвітнього Дня нирки-2021 у дистанційному режимі долучилися молоді науковці Національного медич- ного університету імені О.О. Богомольця.Висновки. Заходи Дня проводяться для того, щоб люди могли зрозуміти, як багато значить здоров’я в їхньому житті. А організації охорони здоров’я та лікарі покликані вирішити питання, що їм потрібно зробити, щоб здоров’я людей в усьому світі стало краще.
47
Довбня, Людмила, та Тамара Товкайло. "ПОСТАТЬ ІВАНА ФРАНКА В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВОЗНАВЧОЇ НАУКИ". Society. Document. Communication, № 10 (9 січня 2021): 240–60. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-10-240-260.
Full textAbstract:
У статті висвітлено внесок І. Франка в історію становлення і розвитку українського мовознавства, здійснено аналіз мовознавчої спадщини великого вченого-енциклопедиста, митця художнього слова Івана Франка на тлі історичного процесу усталення мовних норм. Закцентовано увагу на його боротьбі за становлення, розвиток та нормалізацію української мови, зокрема її лексики, фразеологічного складу та за усталення фонетичного принципу українського правопису. 
 Аналізуються праці вченого, присвячені розгляду мови як національної самобутності, як елементу художньої творчості, а також окремих компонентів її структури. Наголошується на вивченні дослідником діалектів та лексичних норм української мови, дитячого мовлення, питань загального мовознавства тощо. Визначається персональний внесок І. Франка в історію української лінгвістичної науки.
 У сучасному світі Іван Франко заслужено постає перед людством передусім як майстер українського слова, митець у сфері вітчизняного художнього поетичного і прозового письменства. Водночас власне цим не обмежувалася інтелектуальна праця великого Каменяра. Людина енциклопедичних знань і неординарних здібностей, Іван Франко створив вагоме підґрунтя для розвитку й функціонування української мови не лише власною мистецькою, а й науковою діяльністю: його перу належать мовознавчі праці, присвячені українському правопису, відстоюванню багатства української мови на народній основі, дослідженню територіальної специфіки української мови; значну увагу приділяв дослідник дитячому мовленню та питанням філософії мови. З огляду на потребу нормалізації сучасного українського правопису та огранення норм народнорозмовного мовлення з особливою актуальністю постає питання аналізу кращих традицій, що історично склалися в лінгвістичній спадщині світочів нації, до яких перш за все слід віднести Івана Франка.
 Попри значний часовий проміжок, що відділяє нас від періоду, коли жив і творив Іван Франко, його напрацювання та ідеї залишаються на часі, з огляду на що варто окреслити внесок науковця в історію становлення та розвитку мовознавчої науки в Україні.
 Наукове й духовне коріння національної величі славного сина українського народу І. Франка є безсумнівним. Будучи воістину велетом духу, безсмертний Каменяр залишив по собі неоціненний мистецький скарб для майбутніх дослідників слова. Виходець із народних глибин, він, будучи великим майстром слова, плекав любов до рідної мови, намагався долучитися до її першовитоків, усіляко звеличував, творив і відстоював українське слово, пророчачи йому велике майбутнє. Саме він створив наукове підґрунтя для витворення мовних норм на живій народній основі з урахуванням регіональної розмаїтості, для утвердження у правописі фонетичного принципу. Нині цей принцип є домінантним у сучасній українській орфографії. Послідовники І. Франка вдосконалювали його лексикографічні набутки, лексико-фразеологічні й діалектні вчення. Упродовж тривалого часу в мовознавчих колах велася дискусія з приводу можливості / неможливості розвитку в усталених словосполученнях переносних значень, одначе сучасна лінгвістика на великій кількості прикладів довела правильність Франкових висновків і в цій царині. В аспекті зіставлення ознак фразеологізму і слова сучасні вчені одностайно стверджують, що усталені мовні звороти, як і окремі слова, мають здатність до семантичної трансформації, і ілюструють це великою кількістю прикладів.
 Перспективи подальших розвідок вбачаються авторами в опрацюванні та аналізі сучасного мовного матеріалу з опорою на започатковані І. Франком ідеї в різних мовознавчих сферах.
48
Tronko, M. D., та V. I. Kravchenko. "Значення йоду для організму, найбільш вагомі його дослідження та перспективи запровадження йодної профілактики в Україні". Endokrynologia 26, № 1 (2021): 59–74. http://dx.doi.org/10.31793/1680-1466.2021.26-1.59.
Full textAbstract:
В огляді знайшли відображення теоретичні передумови, що пояснюють значення йоду для рослинного і тваринного світу, його участі в синтезі тиреоїдних гормонів (ТГ) та через ці гормони — у метаболічних процесах в організмі, і внаслідок їх недостатності — у виникненні йододефіцитних захворювань (ЙДЗ). Крім участі цього мікроелементу в синтезі ТГ розглянута позатиреоїдна дія йоду. У низці публікацій показана антиоксидантна, антимікробна й антипухлинна дії йоду. Наведено дані про результати багаторічних масових епідеміологічних досліджень співробітників відділу епідеміології ендокринних захворювань ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України» (далі — Інституту), спрямованих на вивчення йодного забезпечення населення України, і клінічних спостережень. Розглянуто найбільш важливі результати досліджень, отриманих під час виконань наукової тематики Інституту. Показано негативний вплив йодної недостатності на перебіг вагітності, стан вагітної та новонароджених. Наведено дані про порушення фізичного та інтелектуального розвитку дітей на тлі недостатнього йодного забезпечення. Значна кількість цих досліджень здійснена за підтримки Національної академії медичних наук України (НАМН України) та Міністерства охорони здоров’я України (МОЗ України), міжнародних організацій: Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні, а також Центру діагностики та профілактики захворювань (США). Останній протягом майже 20 років здійснював контроль за якістю досліджень одного з найважливіших показників йодного статусу — йодурії в населення України. На прикладі інших країн зазначено необхідність та постійність безперервної профілактики ЙДЗ захворювань. Стаття підготовлена як науковий інформаційний матеріал для громадськості та влади України у зв’язку з необхідністю законодавчого розв’язання проблеми профілактики ЙДЗ в Україні.
49
Рашидова, С. С. "ОСНОВНІ КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Й ІДЕЇ ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ В УЧЕННІ Г. П. ШЕВЧЕНКО". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 95, № 2 (2020): 160–68. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-95-2-160-168.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу вчення Галини Павлівни Шевченко (доктора педагогічних наук, професора, дійсного члена НАПН України, директора науково-дослідного Інституту духовного розвитку людини, завідувача кафедри ЮНЕСКО «Духовно-культурні цінності виховання та освіти», завідувача кафедри педагогіки Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, члена Національної комісії України у справах ЮНЕСКО) щодо основних концептуальних ідей виховання особистості.
 Новизною роботи є той факт, що до цього часу спроб вивчення, аналізу і концептуального та системного осмислення вчення Г. П. Шевченко ще не було, але які наразі потребують такого осмислення.
 У всіх своїх працях учена наголошує на особливій значущості виховання, яке спрямоване на формування досконалості особистості, на її окультурення, одухотворення тощо.
 Всі праці автора спрямовані на розкриття проблем, пов’язаних з двома основними напрямами в вихованні особистості: художньо-естетичним і духовним. В межах цих напрямів побудовані концепції і цікаві концептуальні ідеї, про які йдеться в представленій статті.
 Окреслені напрями в творчості Г. П. Шевченко не існують окремо. Вони інтегровані один в одному, взаємозалежні. Тож, одна з основних (можливо, головних) ідей полягає в тому, що духовне не можливе без художньо-естетичного; і, навпаки, духовне існує, живе в межах художньо-естетичного, в межах мистецтва.
 Таке розуміння виховання стає можливим у духовному і художньо-естетичному середовищі через засоби мистецтва, ідеальні образи, особистий приклад тощо. Це нове розуміння виховання і нові в лексиці педагогічної науки поняття (людинотворчість, культуротворчість, духотворчість) розкривають увесь сенс виховного процесу – заради Людини, її становлення, розкриття її задатків, розвитку здатностей, найкращих потенцій, становлення її духу, збагачення і творення духовного світу.
 Здійснене дослідження не вичерпує всіх питань, проблем, ідей і положень, піднятих у наукових розвідках Г. П. Шевченко; воно лише схематично окреслює авторське бачення тих головних положень і ідей, яким присвячено науково-творчу діяльність вченої і які стали базовими положеннями для продовжувачів цих ідей в Україні, для їх розвитку її науковою школою, і знайшли відгук і співзвуччя з ідеями вчених зарубіжжя.
50
Кройтор, Артем Вікторович. "ПОЛІТИЧНИЙ АКЦІОНІЗМ ЯК ФОРМА МИСТЕЦЬКОГО ВИРАЖЕННЯ ПОЛІТИЧНОГО ПРОТЕСТУ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 24 (26 листопада 2019): 24–33. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i24.886.
Full textAbstract:
У статті розглянуто поняття «політичний акціонізм» як засіб і форму художнього вираження протесту та звернення суспільної уваги на значні проблеми політичної, соціальної сфери людського існування. Зокрема, у статті приділено увагу становлення акціонізму як сучасному напрямку в мистецтві, що має на меті в художньо-образній акції виразити протест не стільки проти певного політичного явища, норми або процесу, а в першу чергу критикує суспільство що змирилося з несправедливим, на думку акціоніста, станом речей.
 Метою статті є в дослідження сутності політичного акціонізму та таких його форм як перформанс та гепенінг, їх вираження у політичному житті України. Визначено сутність перформансу, гепенінгу та їх форми вираження. Проаналізована специфіка зазначених форм акціонізму. Перформанс це організована митцем акція, направлена на включення до дії глядача. Гепенінг, на відміну від перформанса не має чітко організованої митцем структури і передусім розвивається як не контрольована, проте спровокована митцем подія з залученням випадкового глядача. Показана принципово подієва природа гепенінгу. Гепенінг не можна покращити, або переграти, адже у такому випадку він перетворюється на театральну виставу, тобто мистецтво і перестає бути реальним дійством, набуваючи штучності. Гепенінг не може повторюватись, дія є одноразовим актом, відтворення якої черговий раз перетворює її на відрепетирувану виставу.
 Показана суттєва відмінність акціонізму як форми сучасної мистецької практики від практики класичного мистецтва. Мистецтво класичне є вираженням ідеї, духу в матерії тобто витвір мистецтва є формою що має символічне значення. У акціонізмі ж такою формою є митець, увага переноситься передусім на нього він і є символом, що виражає ідею або заклик до дії, до роздумів над важливими питаннями соціально-політичної сфери буття.
 У праці розкриваються основні причини виникнення акціонізму та його ґенеза, визначено основні ознаки гепенінгу та перформансу. Також розглянуто основні політичні перформанси, що відбувалися в Україні. Визначено їх особливість та специфіку використання національної символіки в масових вітчизняних перформансах.