Academic literature on the topic 'Національне світосприйняття'

В статті здійснено теоретичне осмислення національно-культурної традиції як естетичного феномена. Обгрунтувавши засадничі принципи сучасного дослідження проблеми і здійснивши всебічний аналіз, в статті систематизовано досвід вітчизняної та зарубіжної наукової думки, включаючи історичну традицію та сучасний стан щодо естетичної реконструкції такого феномена як національно-культурна традиція. Теоретичний матеріал трансформувався в дослідження особливостей естетичної інтерпретації національно-культурної традиції. Мета дослідження полягає в філософсько-теоретичному аналізі естетичних засад національно-культурної традиції, в репрезентації її своєрідності як естетичного феномена. Національна культура розглянута як цілісна система, багатогранність і різнобічність якої дозволяє глибше розуміти особливості етнічного світосприйняття та світорозуміння. Обгрунтовано, що естетичний аналіз національно-культурної традиції можливий лише в тому випадку, якщо самі естетичні категорії розглядаються в системі, тобто в єдності та взаємозв’язку. Методологічна основа дослідження побудована на міждисциплінарному інтегруванні філософських, естетичних, культурологічних, мистецтвознавчих, психологічних та історичних концепцій. Переосмислення класичної теоретичної філософсько-культурної моделі поєднано з використанням методології феноменолого-екзистенціалістської традиції, герменевтики, негативної діалектики. У роботі також використано й метод біографічного аналізу, який застосовано для дослідження проблеми крізь призму життя та творчості окремих історичних постатей. Обгрунтована парадигмальна роль етноестетичних категорій для збереження самототожності національних культур впродовж їх історичного розвитку. Показано, що національно-культурна традиція кожного народу є результат взаємодії мінливого соціального середовища та відносно незмінного психічного складу (характеру), духовного світу цього народу. Обгрунтовано, що урахування релігійних уявлень, які склалися історично, а також великої кількості пов’язаних із ними традицій, які стосуються внутрішнього світу людей, означає, визнання важливої, хоча й не фатальної ролі цих чинників у долях народів (націй).

У статті зроблено огляд різних підходів до культурно маркованих слів, запропоновано розглядати лексику писанкарства як національно марковану, виділено особливості різних груп лексики писанкарства, що відображають унікальність світосприйняття українців.

Статтю присвячено аналізу особливостей зображення антильського пейзажу у творах мартиніканського письменника Едуара Ґліссана, якого по праву вважають одним із найвидатніших представників франкомовної літератури Карибського басейну. Мета статті – розкрити провідні ідеї письменника, його бачення складного процесу формування національної свідомості на Антильських островах та провести аналіз пейзажних образів, які ілюструють специфічні риси світосприйняття автора та його філософські погляди.

У статті проаналізовано концепт «Степ», через який реалізується характеристика простору в романі Ю. Яновського «Вершники». Доведено визначальний вплив географічних і кліматичних чинників на формування національного характеру, мислення народу, його світосприйняття. Степ у національно-мовній картині світу асоціюється з безкінечністю, відкритістю, розлогістю, свободою, що впливають на формування споконвічного історичного досвіду українців. Представлено східні, центральні й південні регіони України, обмежені Чорним морем та Чумацьким Шляхом. Це Всесвіт життя народу, сувора і фантастична земля на чотирьох вітрах, яку відкрили для себе степовики в гармонії звуків, запахів, смаків, зорових образів, у відчутті невичерпності багатства рідної землі, неосяжності, п’янкості волі.

Ігор Станойоський – сучасний македонський письменник, який у своїх романах поєднує різні літературні жанри. Незважаючи на своє македонське походження, майже у всіх його творах присутні персонажі українці, за допомогою яких автор показує читачеві образ світу українців. У романі Перший університет-ський день моєї доньки Станойоський через призму образів головних героїв та міста Львова проектує образ самої України. Текст роману написаний македонською мовою і призначений для македонського читача, що дозволяє поглянути на такі поняття як національна самобутність одного народу (українців) під кутом зору світосприйняття іншого народу (македонців). Ключову роль у тексті відведено Чорнобилю – як не лише історичній, але й психологічній події, яка змінила хід історії та свідомість українців. Проектуючи образ України через чорнобильську трагедію на головну героїню як уособлення матері, можемо спостерігати пряму алюзію до образу цілої країни, її становлення на шляху до незалежності. Важливу роль у мовній картині світу українців, представленій у романі Станойоського, відіграють лексично-гра-матичні конструкції. Ці конструкції подані македонською мовою, але інколи мають у свої структурі українську семантику, внаслідок чого отримуємо своєрідний симбіоз мов, який створюється спеціально автором для глибшого сприйняття македонським реципієнтом мовної ідентичності українців. Українська картина світу подана під кутом македонського сприйняття, яке ментально і граматично відрізняється між собою. За рахунок такого аналізу ніби споріднених, але, все ж таки, різних мов, ми можемо виокремити особливу специфіку в сприйнятті національної самобутності одного народу за допомогою мовного сприйняття іншого народу, що ніби створює окрему категорію у розумінні картини світу та відкиває нові можливості для глиб-шого аналізу культурного та історичного образу нації вцілому.

Висвітлюються особливості вокальної підготовки майбутніх учителів музики у педагогічних закладах вищої освіти Китаю та України. В результаті порівняльного аналізу з’ясовано, що на зміст вокальної підготовки студентів у ЗВО Китаю впливають: художні та естетичні характеристики національного світосприйняття, своєрідність ладово-ментальної основи китайського мелосу, фонетико-утворювальна, декламаційно-артикуляційна специфіка вокально-мовленнєвої культури китайців, орієнтованість на майбутню вокально-виконавську, а не вокально-педагогічну діяльність. Вокальна підготовка учителів музики в українських педагогічних вишах базується на традиціях національної співацької культури та європейських школах вокального виконавства, має системно-структурний характер та здійснюється у науково-теоретичному, організаційно-методичному та художньо-виконавському напрямках.

У статті наголошено, що осмислення споконвічних цінностей, звернення до національної свідомості, культурної ідентичності – це шлях збереження української нації у сучасному глобалізованому світі. Показано, що важливим чинником націозбереження є наївне мистецтво. В галицькому наїві втілилися християнська віра, світосприйняття, ментальність та традиції українського народу. Проте багатогранний мистецький доробок митців-самоуків Галичини 20 ст. ще не став об’єктом дослідження мистецтвознавства. У статті висвітлено наївне мистецтво в змісті сучасної культури України як особливого виду народної художньої творчості; охарактеризовано художньо-стилістичні особливості творів народного наїву Галичини другої половини 20 – початку 21 ст.; проаналізовано життєвий шлях та творчий доробок Григорія Пізнака крізь призму наїву.

У статті досліджується взаємозв’язок між природою духовності людини та специфікою національного фольклору, який відображається у процесі професійного становлення майбутніх учителів музики. У статті зроблено спробу розкрити природу духовності, котра показана як одна із форм суспільної й особистісної свідомості. Розкрито функціональний аналіз духовності, де основною вважається її регулятивна функція. Виокремлено специфічні особливості духовної регуляції поведінки людини. Проаналізовано вияв у духовності свободи й універсальності світосприйняття, її поширеність на всі сфери життя людини, базованість на протиставленні належного (ідеального) та наявного (екзистенціального). Показано, що фактор духовності впливає на процес цілезумовлення – постановку максимальних вимог у процесі життєдіяльності. Духовність проявляється й у рефлексії – зіставленні громадської думки та переконань особистості. Розкрито провідні особливості трактувань національного фольклору в культурі, що позначається на його рецепції особистістю: 1) в основі розвитку поняття «національний фольклор» лежить філософська концепція про апріорність ідеалу без досвіду його втілення у життєдіяльність; 2) національний фольклор є чинником регулювання поведінки та точкою відліку в процесі оцінювання досвіду сприймання, відтворення та викладання того чи іншого твору майбутнім вчителем музики; 3) національний фольклор у музично-педагогічної діяльності виконує наступні функції: регулятивно-етичну або оціночну; нормативну – функцію зразка у формуванні етичних надбудов у мистецькому ідеалі; 4) функції національного фольклору можуть бути як позитивними, так і негативними; 5) розуміння національного фольклору формується під впливом наступних чинників: сукупність соціальної, спеціальної та персональної компетентності; 6) національний фольклор входить до духовного конструкту світогляду особистості.

Предметом обговорення статті є рекламний текст як носій інформації арабського світу, культурних цінностей, ментальності народу. Мета статті — ідентифікація арабських найменувань в рекламних текстах східнослов’ янських мов з позиції лінгвокультурології. У разі правильної розстановки лексичних засобів, з використанням арабізмів, текст стає переконливим, впливовим, маніпулятивним. Об’єкт дослідження — національно-культурна своєрідність арабізмів — російськомовних найменувань арабського походження, що функціюють у рекламних текстах. Результатом дослідження стало виявлення різноманітних арабізмів у рекламі, що відбиває лінгвокультурну картину світу запозичень у рекламному дискурсі. У роботі використано описовий метод, а також методи семантичного і лінгвокультурологічного аналізу. Висновок: у створенні рекламного тексту найважливіша роль належить лексиці залучення уваги, а також соціокультурному компоненту для правильного світосприйняття і світорозуміння реклами. Практичне значення: арабські найменування є складовими частинами семантичних і лінгвокульторологічних концептів, вони відіграють значну роль у рекламній картині світу носіїв східнослов’янських мов, відображають культуру та світогляд арабського світу, беруть участь у створенні впливового рекламного тексту.

Purpose. The task of this article is to study the specifics of the formation and development of anti-colonial problems in the national literature of the first half of the XIX century, embodied in the social-household comedies of Hrygoriy Kvitka-Osnovyanenko “A visitor from the capital, or the Bustle in the county town”, “Noble elections”, “Shelmenko – volost clerk”, “Clairvoyant” and “Shelmenko – batman”.Methods. The research is based on general scientific methods of analysis, synthesis, observation, selection and systematization of material. Elements of the historical and literary approach contributed to the study of the colonial policy of the imperial government in Ukraine, that impressed the formation of the artist's life views, as well as the development of social comedy as a genre in national literature. Problem-thematic, philosophical, figurative and psychoanalytic approaches were used in the study of the author's reflected anti-colonial problems in the content of social-household comediesResults. The article analyzes the special approach of G. Kvitka-Osnovyanenko to the creation of social-household comedies, which was based on the ambiguity of the artist’s worldview. The playwright's worldview is characterized by a combination of patriarchal ideas with enlightenment realism, which is addressed to christian humanism. The analysis of genre and stylistic features of dramatic works, the worldview of the author, helped to clarify the ideological and problematic content of comedies. It is proved that the traditions of classicist satire (Moliere and Nicolas Boileau) and the principles of artistic generalization of symbolic images were used by the author to show the formation of the Ukrainian elite, which, formed under the influence of the empire colonial policy of the time of Catherine II, turned into a new social class, called the “new nobles”. Realism in a satirical image has become a unifying element of the artist's social-household comedies. The bilingual play presented the author's appeal to his compatriots to understand Moscow's colonial influence to their lives for the sake of future fixes their own “lost national consciousness” and sharpening their focus on destructive colonial means.Conclusions. A systematic analysis of Hryhoriy Kvitka-Osnovyanenko’s social-household comedies made it possible to detect both individual and authorial views to the colonization of Ukraine (loss of human dignity by new nobles, their corruption, meanness and superstition) and trends in the development of anti-colonial ideas in the national drama (connection of romanticism with enlightenment and humanistic ideas of Moliere, Nicolas Boileau, J.-J. Rousseau) of the first half of the XIX century.Key words: colonial system, enlightenment, humanism, bilingualism, anecdote, new nobles. Мета. Метою розвідки є дослідження специфіки формування та розвитку антиколоніальних проблем у національній літе-ратурі у першій половині ХІХ століття, втілених у соціально-побутових комедіях Григорія Квітки-Основ’яненка «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе», «Дворянские выборы», «Шельменко – волостной писарь», «Ясновидящая» та «Шельменко – денщик».Методи. Дослідження ґрунтується на загальнонаукових методах аналізу, синтезу, спостереження, добору та систематизації матеріалу. Елементи історико-літературного підходу сприяли дослідженню колоніальної політики імперського уряду в Украї-ні, що спричинила вплив на формування життєвих поглядів митця, а також особливості розвитку соціально-побутової комедії як жанру в національній літературі. Проблемно-тематичний, філософський та психоаналітичний підходи були використані у дослідженні відображених автором антиколоніальних проблем у змісті соціально-побутових комедій.Результати. У статті проаналізовано особистий підхід Г. Квітки-Основ’яненка до творення соціально-побутових комедій, що ґрунтувався на неоднозначності світосприйняття митця. Світогляд драматурга характеризується поєднанням патріархаль-них ідей із просвітницьким реалізмом, зверненим до християнського гуманізму. Аналіз жанрових і стильових особливостей драматичних творів, світосприйняття автора, сприяли з’ясуванню ідейно-проблемного змісту комедій. Доведено, що традиції класицистичної сатири (Мольєра та Нікола Буало) та принципи художнього узагальнення символічних образів були застосо-вані автором задля художнього зображення української еліти, котра, формуючись під впливом колоніальної політики імперії часів Катерини ІІ, перетворилася на новий суспільний клас, що отримав назву «нові дворяни». Сатиричне зображення реа-лістичних картин життя стало об’єднуючим елементом соціально-побутових комедій митця. Двомовність п’єс презентувала звернення автора до своїх співвітчизників з метою осмислення наслідків московського колоніального впливу на їхнє життя. Автор прагнув пробудити у «нових дворян» бажання корегувати власну «втрачену національну свідомость» через загострення їхньої уваги на руйнівних колонізаторських засобах.Висновки. Системний аналіз соціально-побутових комедій Григорія Квітки-Основ’яненка надав змогу виявити як індиві-дуально-авторські погляди на колонізацію України (втрата людської гідності новими дворянами, їхня розбещеність, підлість і забобонність), так і тенденції розвитку антиколоніальних ідей у національній драматургії (зв’язок романтизму із просвітни-цтвом та гуманістичними ідеями Мольєра, Ніколя Буало, Ж.-Ж. Руссо) першої половини ХІХ століття, що засвідчили процес розбудови антиколоніального спротиву по всій території тодішньої України.Ключові слова: колоніальна система, просвітництво, гуманізм, двомовність, анекдот, нові дворяни.

У статті розглянуто специфіку втілення у фразеології рис національного характеру українців. Звернено увагу на особливості стійких зворотів, пов’язаних з невербальною взаємодією лінгвоносіїв. Обґрунтовано думку, що сталі вислови з паралінгвальним компонентом дають змогу осягнути національний спосіб світосприйняття, комунікативний досвід народу, стереотипи поведінки; зокрема акцентовано на їх культурній детермінованості на східнослов’янському мовному тлі.