To see the other types of publications on this topic, follow the link: Національна ознака.
Journal articles on the topic 'Національна ознака'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Національна ознака.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
САЇК, Аліна. "МЕНТАЛЬНІСТЬ ЯК ЕТНОПСИХОЛОГІЧНА ОЗНАКА КУЛЬТУРИ НАЦІЇ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Філологія, № 2 (5 серпня 2021): 43–47. http://dx.doi.org/10.32689/maup.philol.2021.2.9.
Full textAbstract:
У статті подається сучасне трактування поняття «менталітет». Формування національної мовної картини світу відбувається під впливом цілої низки факторів – географічного, історичного, культурного, релігійного (названі чинники є визначальними величинами також для процесів виникнення і становлення таких системних утворень, як національна психологія і національна мовна особистість (національний мен- талітет)). Описується формування концептуальної картини світу. Розглядаються два типи концептуа- лізації навколишньої дійсності. Представлено низку факторів, під впливом яких відбувається формування національної мовної картини світу.
2
Zaria, Svitlana. "АУДІОВІЗУАЛЬНІ РЕКЛАМНІ ТВОРИ З НАЦІОНАЛЬНОЮ ТЕМАТИКОЮ ЯК КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ". ART-platFORM 1, № 1 (2020): 351. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.1.2020.351-365.
Full textAbstract:
У статті досліджуються особливості сучасного творчого виробництва таких телевізійних проектів, як аудіовізуальні рекламні твори, що характеризуються використанням українських національних мотивів і позиціонуються рекламними кампаніями як культурний феномен сучасної України. Метою дослідження є простежити сучасну тенденцію використання патріотичного історичного образу, національних традицій і минулого українського народу в україномовній рекламі як ефективного засобу масової комунікації у вітчизняному відеовиробництві, виявити специфіку української національно-культурної складової у рекламі та виділити характерні риси відеоряду аудіовізуальних рекламних творів, де лейтмотивом сюжету є український національний колорит. Сучасні українські торгові марки звертаються до теми національних традицій у культурі та мистецтві, використовуючи їх в аудіовізуальних творах.
 Кожна країна має свій рекламний стиль, що зумовлено особливостями національної свідомості, історією національних традицій. Менталітет нації та умови, у яких вона побутує, – це основна ознака рекламних повідомлень тієї країни, в якій вони транслюються. Географічна особливість сприйняття та технічні можливості накладають свій стиль на будь-яку рекламну кампанію. Рекламні відеоролики, у яких відображено народні традиції й асоціативні історичні образи, є потужним чинником формування позитивного іміджу як українського виробника, так і українського суспільства у світі. Телевізійна реклама, безумовно, є потужним суспільним і культурним механізмом впливу на масову аудиторію. Як культурологічний феномен вона відіграє важливу роль для збереження національної культури та традицій, закріплення та відродження національної самосвідомості суспільства як в окремих своїх проявах, так і в цілісному розумінні цього питання. Ця розвідка базується на ретельному системному аналізі численних прикладів національної рекламної відеопродукції з погляду ефективності її впливу на вітчизняну аудиторію.
 Ключові слова: реклама, рекламний відеоролик, аудіовізуальний рекламний твір, національна культура, національні традиції, патріотизм.
3
Ірина, Климчук. "ФЕНОМЕН НАЦІОНАЛЬНОГО В РАДЯНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ (НА ПРИКЛАДІ ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА)". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 35 (6 лютого 2021): 266–70. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v35i0.397.
Full textAbstract:
На прикладі хореографічного мистецтва розглянуто феномен національного в радянській культурі. Стверджується, що поступовий відхід від сталінської формули «національна форма» культури та впровадження формулювання «національна своєрідність» в СРСР розширило розуміння тошо, що національне проявляється не лише у формі, а й у змісті. Зазначено, що поняття «національне» в сценічному хореографічному мистецтві радянського періоду можна розглядати в оптиці народно-сценічної хореографії, національної балетної вистави та бального танцювання, але ці феномени різною мірою та в різний спосіб засвоїли національні ознаки.
4
Казарян, Е. Г. "УМИСНЕ ВБИВСТВО З МОТИВІВ РАСОВОЇ, НАЦІОНАЛЬНОЇ ЧИ РЕЛІГІЙНОЇ НЕТЕРПИМОСТІ ЯК ПРЕДМЕТ КРИМІНАЛІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 1 (41) (20 травня 2021): 157–66. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-41-1-157-166.
Full textAbstract:
У статті наголошується, що у кримінальному законодавстві України приділено значну увагу проблемі недопущення расизму, ксенофобії та іншим проявам дискримінації, оскільки передбачено перелік кримінально караних діянь, що пов’язані з проявами расової, національної чи релігійної нетерпимості. Встановлено, що підвищений характер суспільної небезпеки умисного вбивства з мотивів расової, національної та релігійної нетерпимості характеризується тим, що воно заперечує людську гідність, індивідуальність потерпілого і посягає на рівність всіх членів суспільства, що підриває основи демократичних прав і свобод, а отже, й існуючі суспільні відносини між різними групами населення.
 У досліджуваному злочині мотив виступає як ознака, наявність якої утворює кваліфікований склад злочину та характеризується трьома видами нетерпимості: расової, національної чи релігійної. При цьому для кваліфікації злочинних діянь достатнім є виявлення лише одного виду нетерпимості. З’ясовано, що расова, національна або релігійна нетерпимість являє собою обов’язкову мотиваційну складову досліджуваних злочинів та слугує основним елементом доказової інформації, виявленої, зібраної, зафіксованої під час криміналістичної діяльності.
 Виявлено, що потерпілими умисного вбивства з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості можуть бути лише представники певної раси, національності чи релігійної конфесії.
 Визначено, що основними елементами криміналістичної характеристики умисного вбивства з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості є: предмет злочинного посягання, спосіб вчинення злочину, слідова картина злочину, особа злочинця, особа потерпілого.
 Ключові слова: умисне вбивство, мотив расової, національної чи релігійної нетерпимості, дискримінація, потерпілий, криміналістична характеристика.
5
Маслова, Я. І. "НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ ЯК СУБ'ЄКТ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ". Знання європейського права, № 3 (3 лютого 2021): 115–19. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.110.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню характеристик Національної поліції як суб'єкта публічної адміністрації. Встановлено, що до ознак, що характеризують Національну поліцію як суб'єкта публічної адміністрації, можна віднести такі: 1) це певним чином узгоджена і організована система, яку складають: центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції; 2) метою діяльності Національної поліції є забезпечення публічного інтересу - забезпечення належного рівня охорони прав і свобод людини, протидія злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку; 3) Національна поліція наділена винятковими владними повноваженнями для виконання публічних функцій; 4) компетенція Національної поліції поширюється на все суспільство та територію Української держави; 5) Національна поліція діє на основі комплексу способів впливу: правових, політичних, економічних, соціальних через застосування методів правового регулювання, типу узгодження, переконання, стимулювання, примус тощо.
 З'ясовано, що основною метою Національної поліції як суб'єкта публічної адміністрації є служіння суспільству, тобто забезпечення охорони прав і свобод людини, протидія злочинності, підтримання публічного порядку та безпеки лише заради людини, при цьому державні інтереси відходять на другорядний план.
 Звернуто увагу на функціональну ознаку Національної поліції як суб'єкта публічної адміністрації - обов'язкову взаємодію з інститутами громадянського суспільства, що має вираз у здійсненні громадського контролю за діяльністю Національної поліції та поданням звернень громадян до Національної поліції.
 Визначено, що розгляд і вирішення звернень громадян є однією з найбільш дієвих та ефективних заходів, який передбачає перевірку представниками громадськості відповідності діяльності Національної поліції встановленим законодавством цілям, завданням їх функціонування та дотримання ними у своїй діяльності конституційних принципів, зокрема забезпечення прав і законних інтересів людини та фундаментальних свобод, і на повагу до них.
 Встановлено, що громадський контроль за діяльністю органів Національної поліції спрямовано на дотримання під час професійної службової діяльності поліцейськими конституційних прав і свобод громадян та законність здійснення поліцейської діяльності в цілому.
6
Sknar, Oksana. "Дискурс громадянської та національної ідентичності". Проблеми політичної психології 21 (6 грудня 2018): 139–49. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol21-year2018-11.
Full textAbstract:
За результатами емпіричного дослідження виокремлено базові конструкти самосвідомості молоді, які актуалізуються в процесі комунікації та визначають національну і громадянську самоідентифікацію студентської молоді. До конструктів, що репрезентують національне самовизначення студентів, віднесено: етнокультурну належність, позитивні настановлення щодо своєї політичної нації, громадянську й особистісну суб’єктність. З’ясовано, що усвідомлення своєї національної ідентичності артикулюється молоддю переважно в конструктах національних почуттів і переживань, а громадянської – у конструктах обов’язків та функцій. Встановлено конструкти самосвідомості, що визначають громадянську самоідентифікацію студентства: номінальне (формальне, за фактом народження і проживання) громадянство, етнокультурні ознаки, позитивне емоційне ставлення до членства в громаді й державі, громадянські чесноти та суб’єктність. Зауважено, що зміст громадянської ідентичності переважно насичений смислами, пов’язаними із владою, державою, та навантажений негативно зарядженими емоційно-оцінними ставленнями молоді. Водночас практично не актуалізовано смисли, пов’язані з громадою, громадянською спільнотою, взаємодією з іншими громадянами. З огляду на це визначено напрями трансформування комунікативних практик розвитку самосвідомості студентської молоді: активізація потенціалу громадянської суб’єктності; актуалізація особистісних смислів громадянської ідентичності та усвідомлення потенціалу комунікативних практик для самопізнання і конструювання власної ідентичності.
7
Борисочева, Н. М. "Використання повітряного простору України як складник галузі авіації". Актуальні проблеми держави і права, № 90 (9 серпня 2021): 38–44. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3205.
Full textAbstract:
Складовою частиною галузі авіації є використання повітряного простору України. Доводиться, що: галузь авіації та повітряного права – складна, системна галузь; галузь авіації та повітряного права урегульовується нормами Повітряного кодексу України. Система норм, які урегульовують відносини в даній сфері, займає переважну кількість в даному акті, але вона виходить за межі регулювання даного нормативного акта, оскільки включає авіаційну промисловість, саме тому, на нашу думку, доцільно досить розгалужену і багатопланову систему суспільних відносин урегулювати Кодексом України про авіацію та авіаційний простір.
 Наявність предмету правового регулювання, а саме суспільних відносин у галузі авіації та повітряного простору, дає можливість висувати пропозицію про виокремлення Авіаційного права як галузі права.
 Галузь авіації та повітряного простору – це складне системне утворення, що включає авіаційну промисловість, яка передбачає вироблення літаків, вертольотів, авіаційних двигунів, а також приладів та устаткувань для авіації, що є користувачем повітряного простору України з метою задоволення інтересів України та її громадян і безпеки авіації.
 Ознаками галузі авіації та повітряного простору є такі: 1) складне системне утворення, яке має підгалузі: авіаційна промисловість як підгалузь передбачає вироблення літаків, вертольотів, авіаційних двигунів, а також приладів та устаткувань для авіації; авіаперевезення як підгалузь за допомогою авіаційного транспорту надає авіаційні та інші послуги населенню; авіаційний транспорт як частина повітряно-транспортної системи є структурною частиною даної галузі; повітряний простір України як ознака цілісності держави та безпеки авіації; 2) має розгалужену систему суб’єктів публічного адміністрування: Міністерство інфраструктури України; Державна авіаційна служба України; Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту та Міністерство оборони України; 3) регулюється міжнародними нормативними актами та законодавством України; 4) наявна система інструментів публічного адміністрування даної галузі.
8
Martsenkivska, Olena. "Неофольклоризм як романтична тенденція в музиці Бориса Лятошинського". Kyiv Musicology, № 58 (7 жовтня 2019): 127–48. http://dx.doi.org/10.33643/kmus.2019.58.11.
Full textAbstract:
У дослідженні увагу спрямовано на виявлення національно-стильової константи фортепіанної та камерно-інструментальної творчості композитора, що найвиразніше експонує модерні етнохарактерні неофольклорні компоненти сучасної української музики. Так, висвітлюючи національні ознаки у сучасній українській музиці, виявляємо національно-стильове явище у безпосередньому зв’язку з фольклорною традицією. У цьому контексті найпитомішим стає визначення спадкоємного зв’язку інструментальної музики із творчими уподобаннями попередників та сучасників у засвоєнні та використанні народнопісенних та народно-танцювальних джерел, а також запровадженні характерних особливостей національного музичного стилю. Доцільним в осягненні глибинного взаємозв’язку стає відтворення національної специфіки романтичного мовностильового компоненту, обумовленого безпосереднім проникненням та оновленням етнохарактерних властивостей українського виконавського інструментарію в контексті вивчення фактурних, метроритмічних та поліладових організаційних структур творчої спадщини Б. Лятошинського.
9
Ільчук, Л. П. "МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА ДО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ ДЗВОНАРСТВА". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 3 (2021): 62–67. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-09.
Full textAbstract:
У статті охарактеризовано теоретико-методологічні аспекти професійної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва до виховання школярів засобами дзвонарства. Визначено необхідність формування означеної готовності майбутніх педагогів-музикантів із позицій особистісно орієнтованого, культурологічного, етнопедагогічного, діяльнісного, компетентнісного, синергетичного й аксіологічного підходів. З’ясовано, що особистісно орієнтований підхід сприяє розвитку індивідуально-пізнавальних можливостей і здібностей майбутніх учителів, допомагає глибше пізнати себе, самоактуалізуватися та самореалізуватися у професії. Основою діяльнісного підходу є соціально-виховний аспект майбутньої професійної діяльності студентів, спрямованої на пізнання дзвонарства, дослідження його національних ознак, розмаїття проявів. Культурологічний підхід орієнтує процес фахової підготовки майбутніх педагогів-музикантів на певний змістовий контент, збагачений відомостями про дзвонарську культуру, що сприяє формуванню загальнолюдських і національно-культурних цінностей особистості. Етнопедагогічний підхід орієнтує освітній процес у вищій школі на національні традиції та ментальні особливості української нації, її культури, національно-етнічної обрядовості і звичаїв, що стосуються дзвонарства як важливої ознаки самобутності народу. У руслі компетентнісного підходу визначено формування висококомпетентного професіонала, який володіє загальними і спеціальними знаннями, вміннями і навичками використання виховного потенціалу дзвонарства в роботі зі школярами. Синергетичний підхід передбачає відкритість, нелінійність освіти майбутніх педагогів, визнання їхніх індивідуальних потреб і можливостей. Використання аксіологічного підходу формує у студентів ціннісні орієнтації, шанобливе ставлення до дзвонарського мистецтва, визначає зміст виховання учнів на засадах педагогічних цінностей і морально-духовного, естетично-пізнавального потенціалу засобів дзвонарства. Встановлено, що комплексне використання означених наукових підходів сприятиме вирішенню суперечностей, що супроводжують процес професійної підготовки майбутніх педагогів- музикантів до виховання школярів засобами дзвонарства.
10
Климкевич, Р. "ДИРЕКТИВИ ЯК ДЖЕРЕЛО КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ". Юридичний вісник, № 2 (5 липня 2021): 47–53. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.2141.
Full textAbstract:
У статті досліджено одне з основних джерел кримінального процесуального права ЄС - директиви Європейського Парламенту та Ради ЄС. Зазначені різні наукові підходи до класифікації джерел права ЄС, однак найбільш прийнятним вважаємо поділ джерел права ЄС на первинні та вторинні.
 У статті проаналізовані ознаки директив як джерела кримінального процесуального права ЄС. Однією з основних ознак директив є закріплення у них загального результату, якого необхідно досягнути із наданням можливості державам-членам самостійно вибирати шляхи та способи досягнення цього результату. Окрім цього, до інших ознак директиви належить конкретний часовий ліміт для імплементації її норм, а також настання різних правових наслідків у разі невиконання державою-членом цього обов'язку. До останніх слід віднести пряме застосування норм директиви після закінчення терміну, призначеного для її імплементації, та можливість особи посилатися на норми директиви у національних судах.
 Щодо імплементації норм директиви у національне законодавство, то держави також вільні у виборі способів та методів. Це може відбуватися шляхом прийняття спеціальних законів про імплементацію директиви, впровадженням нових статей у національні КПК, впровадженням нових статей у національне законодавство, що регулює питання співробітництва у кримінальних справах.
 У статті перелічені всі чинні натепер директиви у сфері кримінального процесу. Більшість з цих директив стосуються право¬вої регламентації процесуальних прав учасників кримінального про¬вадження (зокрема, права на пере¬клад, права на інформацію, права на правову допомогу та інші), а також запровадження інструментів між¬народного співробітництва (напри¬клад, Європейського ордеру на про¬ведення розслідування). На основі проведеного аналізу ознак дирек¬тиви запропоновано власну дефіні¬цію директиви як джерела кримі¬нального процесуального права ЄС.
11
ГОЛОВЧЕНКО, Оксана. "ПОЛІТИКА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління 60, № 1 (2022): 21–26. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4625-2021-1(60)-4.
Full textAbstract:
Наявність в економіці диспропорцій потребує системного їх виявлення та ретельного дослідження, враховуючи перспективні напрямки щодо розбудови високотехнологічних та інноваційних секторів національної економіки, що саме диктується потребами сучасності та глобальними тенденціями розвитку. Балансування національної економіки, протиріччя у соціально-економічних процесах представляють собою рушійну силу, яка викликає нові хвилі змін і, як наслідок, формує можливості щодо розвитку певних елементів макроекономічного середовища. Методичні підходи до моделювання індикаторів соціально-економічного зростання, які впливають на національну економіку, передбачають комплексне мультилатеральне дослідження впливу якісних і кількісних складових макроекономічного середовища, умов мобілізації інноваційних джерел зростання та вдосконалення системи індикаторів економічного розвитку на основі виокремлення типологічних ознак та врахуванні економічних диспропорцій. Зазначені процеси забезпечують оптимальну інструментальну підтримку оцінки соціально-економічних процесів за умови структурних зрушень в національній економіці.
12
Grushko, Iryna. "КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ У ТЕОРІЇ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (8) (26 листопада 2020): 6–17. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-02-06-17.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано процес концептуалізації наукової категорії національних інтересів у теорії міжнародних відносин. Зазначається, що концептуалізація національних інтересів означає процедуру теоретичної організації їх наукового пізнання з метою побудови відповідної теоретико-методологічної моделі дослідження і виділення сутнісних характеристик феномену та вироблення його понятійного апарату.
 В якості основної гіпотези дослідження приймається припущення, що стан національних інтересів може виступати універсальним узагальнюючим критерієм національної безпеки. В основу формування цього критерію покладено такі базові характеристики держави: соціально-політичний лад, показники економічного розвитку, міжнародний розподіл праці, геополітичне становище, а також національні та культурні традиції. Використання порівняльно-історичного та діяльнісного методу наукового дослідження дало можливість прослідкувати еволюцію наукового пізнання національних інтересів та процес їх концептуалізації в самостійний науковий напрямок, яким стала американська школа сучасного реалізму. Доведено, що основні наукові дебати відбувалися раніше і продовжуються сьогодні у зв’язку з невирішеністю питання щодо об’єктивності національних інтересів. Автором відстоюється позиція, що національні інтереси є категорією об’єктивною, розбіжності в їх розумінні та оцінці обумовлюється різним сприйняттям загроз та можливостей їх попередження, а також різними оцінками допустимої ціни того чи іншого політичного рішення. Висвітлено особливості побудови національного інтересу на основі двох ключових елементів: перший - це постійна величина, якою виступає держава; другий - змінна величина, що залежить від конкретної історичної епохи. Основним функціональним призначенням першого є збереження фізичної, політичної і культурної самобутності держави, а другий залежить від подій і тенденцій у визначений момент розвитку держави.
13
Лях, Неля Василівна. "МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ В ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІЦІЇ". New Ukrainian Law, № 6 (27 грудня 2021): 255–60. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.37.
Full textAbstract:
До пріоритетних напрямів реалізації державної політики щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків віднесені такі: утвердження ґендерної рівності; недопущення дискримінації за ознакою статі; запобігання та протидію насильству за ознакою статі, у тому числі всім проявам насильства стосовно жінок; забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень; забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних і сімейних обов’язків; підтримка сім’ї; виховання й пропаганду серед населення України культури ґендерної рівності, поширення просвітницької діяльності в цій сфері; захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі, тощо. Реалізація вказаних напрямів зумовила виникнення проблемних питань у практичній правоохоронній діяльності, потребу вдосконалення діяльності Національної поліції за цим напрямом. При вдосконаленні вітчизняної правозастосовної практики й організації діяльності Національної поліції, важливо орієнтуватися на міжнародне законодавство, кращий досвід іноземних держав, а також сформувати міжнародні стандарти забезпечення гендерної рівності. Їх з’ясування і є метою наукової публікації. У результаті проведених досліджень обґрунтовано, що формою закріплення міжнародних стандартів забезпечення гендерної рівності в діяльності поліції є положення міжнародних і національних нормативно-правових актів, рішень Європейського суду з прав людини, кращого іноземного досвіду, що стосуються нормативно-правового регулювання окресленої сфери правовідносин. Окрім того, розглянуті положення щодо забезпечення гендерної рівності повинні бути додатково відображені в Законі України «Про Національну поліцію» 2015 року, тим самим посиливши гарантії прав поліцейських. Ураховуючи значну кількість міжнародних і національних джерел, аналіз змісту яких дає змогу виокремити міжнародні стандарти щодо забезпечення гендерної рівності в діяльності поліції, їх можна об’єднати в такі групи: міжнародні нормативно-правові документи, які визначають фундаментальні правові основи забезпечення гендерної рівності в діяльності поліції; нормативно-правові акти України, які регламентують забезпечення гендерної рівності в діяльності поліції; судові рішення міжнародних і національних судових інстанцій, які тлумачать аналізовані вище джерела права.
14
Купчишина, Валентина, та Наталія Макогончук. "ПСИХОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ЗМІСТУ ПОНЯТТЯ “НАЦІОНАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР” ТА ВИКОРИСТАННЯ ЙОГО ІНШИМИ НАУКАМИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 12, № 1 (2020): 176–92. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.145.
Full textAbstract:
Своєю історією зміст поняття “національний характер” сягає давніх часів від давньогрецького філософа і сучасника Аристотеля – Теофраста, до сучасних дослідників (І. Абрамова, А. Донченко, Л. Орбан-Лембрик, М. Пірен, Т. Потапчук, В. Руденко та ін.).На різних етапах розвитку людства, науковці відмічали появу все нових і нових рис у національному характері того чи іншого народу, що спричинено різноманітністю наукових підходів щодо вивчення зазначеного терміну.Визначення змісту поняття “національний характер” є досить різноплановими і здійснюються в рамках різних наук (етнопсихології, психології, культури тощо). Аналіз останніх публікацій свідчить про те, що багато авторів звертаються до цього поняття, а іноді і розкривають його через призму таких понять, як “національна ментальність”, “народний дух”, “душа народу”.Так, на думку етнопсихологів, “національний характер” є досить складним феноменом етнопсихології як науки в гносеологічному плані; це уявлення народу про самого себе, важливий елемент його народної свідомості, його суспільного етнічного “Я”.Для розкриття способу життя того чи іншого народу у літературі набуло широко вжитку поняття “національний характер”. У зміст цього поняття одні автори включали темперамент людей, їхні здібності, інші – різноманітні риси юдей, їхні ціннісні орієнтації, ставлення до праці, влади, оточення тощо.Також науковцями відмічено той факт, що важливою сферою вияву національного характеру є діяльність. Одним з таких продуктів діяльності виступає мова, адже передача рис національного характеру здійснюється за активної її участі. Мовний фактор відіграє значну роль у формуванні національної самосвідомості, національного характеру, який є етноформуючою ознакою українського народу. Наступним продуктом діяльності є фольклор, адже завдяки йому також можна проаналізувати стереотипи національного характеру.Національні риси психіки народу виявляються і в особливостях побудови його характеру, темпераменту, традиціях, звичаях і смаках його представників. Науковцями виокремлено низку позитивних і негативних рис національного характеру народу.На різних історичних етапах на національний характер мала вплив політична система суспільства. У кризових ситуаціях, у періоди загострення національних проблем і протиріч ті чи інші риси національного характеру, як відмічено дослідниками, можуть виходити на передній план, детермінуючи політичну поведінку людей. Специфічність особливостей українського національного характеру проявляється у сукупності типових рис через їх структуру та форми вираження.
15
Баранова, Наталія Миколаївна. "ДОСЛІДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ ТРАДИЦІЇ ЯК ЕСТЕТИЧНОГО ФЕНОМЕНА". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 25 (25 листопада 2019): 46–52. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i25.880.
Full textAbstract:
В статті здійснено теоретичне осмислення національно-культурної традиції як естетичного феномена. Обгрунтувавши засадничі принципи сучасного дослідження проблеми і здійснивши всебічний аналіз, в статті систематизовано досвід вітчизняної та зарубіжної наукової думки, включаючи історичну традицію та сучасний стан щодо естетичної реконструкції такого феномена як національно-культурна традиція. Теоретичний матеріал трансформувався в дослідження особливостей естетичної інтерпретації національно-культурної традиції.
 Мета дослідження полягає в філософсько-теоретичному аналізі естетичних засад національно-культурної традиції, в репрезентації її своєрідності як естетичного феномена. Національна культура розглянута як цілісна система, багатогранність і різнобічність якої дозволяє глибше розуміти особливості етнічного світосприйняття та світорозуміння.
 Обгрунтовано, що естетичний аналіз національно-культурної традиції можливий лише в тому випадку, якщо самі естетичні категорії розглядаються в системі, тобто в єдності та взаємозв’язку.
 Методологічна основа дослідження побудована на міждисциплінарному інтегруванні філософських, естетичних, культурологічних, мистецтвознавчих, психологічних та історичних концепцій. Переосмислення класичної теоретичної філософсько-культурної моделі поєднано з використанням методології феноменолого-екзистенціалістської традиції, герменевтики, негативної діалектики. У роботі також використано й метод біографічного аналізу, який застосовано для дослідження проблеми крізь призму життя та творчості окремих історичних постатей.
 Обгрунтована парадигмальна роль етноестетичних категорій для збереження самототожності національних культур впродовж їх історичного розвитку. 
 Показано, що національно-культурна традиція кожного народу є результат взаємодії мінливого соціального середовища та відносно незмінного психічного складу (характеру), духовного світу цього народу. Обгрунтовано, що урахування релігійних уявлень, які склалися історично, а також великої кількості пов’язаних із ними традицій, які стосуються внутрішнього світу людей, означає, визнання важливої, хоча й не фатальної ролі цих чинників у долях народів (націй).
16
ЛАЗОВСКІ, АДАМ. "Верховенство права Європейського Союзу: юридична авантюра, що окупилася". Право України, № 2019/06 (2019): 35. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-06-035.
Full textAbstract:
Доктрина верховенства залишається одним із принципів права Європейського Союзу (ЄС, Євросоюз). За 50 років після того, як Суд справедливості ЄС (Суд ЄС) визнав його у відомій справі Costa v ENEL, воно залишається значною мірою некодифікованим і таким, що походить із судової практики. І все ж суди Євросоюзу дотримуються його, хоча це означає, що законодавство ЄС є вищим за національні закони. Ця стаття стверджує, що Суд ЄС виграв азартну гру з легітимністю. Без чіткої правової основи для верховенства у первинних установчих договорах європейських співтовариств, держави-члени могли б просто стверджувати, що Суд ЄС діяв ultra vires і, як наслідок, вони не приймуть такої далекосяжної судової практики. І все-таки влада суду значною мірою виграла. Отже, ця гра з легітимністю Суду ЄС окупилася. Водночас, як іноді застосування доктрини верховенства було викликом у національних конституціях, це загальноприйнята фундаментальна докт рина права ЄС. Крім того, це має велике практичне значення, оскільки, згідно з рішенням Simmenthal, всі національні суди, коли стикаються із національним законодавством, яке порушує безпосередньо чинне законодавство ЄС, мають обов’язок відкласти національні правила і вирішити справу на основі права Євросоюзу. Для аутсайдера може виявитися досить важко орієнтуватися в “мандрах” практики Суду ЄС. У кращому випадку вона виглядає нерівною. Це, однак, є прямим результатом того, як розроблена система співпраці між національними судами та Судом ЄС. Як обґрунтовуються випадки, проаналізовані в цій статті, процедура попереднього розгляду була головною для розвитку цієї доктрини. Вона може, або іноді, повинна використовуватися, коли національні суди мають сумніви щодо тлумачення права ЄС або чинності вторинного законодавства. Проте запитання можуть бути поставлені лише в тому випадку, якщо відповідь необхідна для внутрішнього судочинства. Внаслідок цього доктрина першості розвивалася поступово, оскільки в національних залах судових засідань з’являлися нові питання про її обсяг і спосіб застосування. Як свідчать судження, проаналізовані в цій статті, не тільки основоположні договори Євросоюзу, а й інші обов’язкові акти, що формують acquis ЄС, мають першочергове значення над національним законодавством. Це охоплює не тільки внутрішні закони, що застосовуються erga omnes, а й окремі адміністративні акти. Таким чином, сформульована доктрина верховенства перетворилася на принцип, що гарантує ефективність права ЄС.
17
Куц, Г. М. "КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ПОНЯТЬ «НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА» І «ДЕРЖАВНА БЕЗПЕКА» У ПОЛІТИКО-ПРАВОВОМУ ДИСКУРСІ". Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 1, № 20 (2020): 139–53. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2020.20.1.13.
Full textAbstract:
У статті здійснено концептуалізацію понять «національна безпека» та державна безпека» у політико-правовому контексті. Категорія національної безпеки є ширшою, ніж категорія державної безпеки, що є важливим маркером демократичності політичної системи певної держави. Аргументовано, що у концептуальній демаркації понять «національна безпека» та «державна безпека» вагомого значення набуває тип політичного режиму в державі. Чим більш розвинуте демократичне суспільство, тим легше виявити концептуальні відмінності між обома дефініціями. За умов домінування недемократичного політичного режиму у державі (тоталітаризм/авторитаризм) концептуальні ознаки цих понять «зливаються», що врешті призводить до їх ототожнення.
18
Кирбят’єв, О. О. "ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ТА ПЕРЕВИЩЕННЯ НИМИ ВЛАДИ: КРИМІНОЛОГІЧНИЙ ВИМІР". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (2020): 147–51. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).377.
Full textAbstract:
У статті розглянуті види правоохоронних органів, працівники яких є суб’єктом перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу. Визначені ознаки кримінологічної характеристики його особи. Серед цих ознак виділені найпоширеніші у цьому злочині ознаки особи злочинця.
 Стаття 365 КК України передбачає кримінальну відповідальність за перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу. Констатовано, що ознаки спеціального суб’єкта злочину, передбаченого ст. 365 КК України, визначені у диспозиції цієї статті словосполученням «працівник правоохоронного органу». Це визначення не містить усіх ознак суб’єкта аналізованого злочину. Для їх з’ясування необхідно звертатись до інших нормативно-правових актів. Тобто диспозиція ст. 365 КК України є бланкетною.
 Вивчені статистичні дані щодо кримінальних проваджень, відкритих за ст. 365 КК України з 2014 р., свідчать про майже нульовий відсоток таких проваджень, направлених до суду з обвинувальним актом, після внесених у 2014 р. змін до КК України щодо по-нять істотної шкоди та тяжких наслідків, передбачених приміткою до ст. 364 КК України.
 Для особи злочинця – працівника правоохоронного органу, який перевищує владу або службові повноваження, основною ознакою є приналежність до того чи іншого правоохоронного органу. Матеріали вивчених кримінальних справ та проваджень свідчать, що у 86% випадків перевищення влади або службових повноважень вчиняли працівники колишньої міліції або чинної Національної поліції.
 Попередження та усунення професійної деформації як загального феномену передбачає зусилля на рівні держави, правоохоронних органів у цілому, їх служб та підрозділів, які за своїми функціями покликані здійснювати контроль за станом дисципліни та законності, психологічним станом працівників.
19
Русин, Г. А. "ВОЛИНЬ В ІСТОРІЇ ПРАВОСЛАВНОГО ПРОСВІТНИЦТВА (1900-1939 рр.): НАУКОВІ РОЗВІДКИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, № 1 (2021): 185–92. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-185-192.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано історію православного просвітництва на Волині. Подано, що від початку свого існування Українська церква користувалась широкою автономією. З національно-державницьким рухом зростало й змагання за її незалежність. У XX ст. складовою цього процесу був національно-церковний рух на Волині. Православна церква посідає помітне місце в політичному, культурному й соціально-економічному житті українського народу. Тривалий період її роль у формуванні національної ідентичності українців штучно ігнорувалась, хоча церква завжди була вагомим засобом впливу на суспільну свідомість. 
 Зазначено, що православне духовенство зробило значний внесок у розвиток культурної сфери краю. Велику роль священники відводили підвищенню загального освітнього рівня, моральному вихованню своїх вірян, дослідженню історії своєї батьківщини та пам’яткоохоронній діяльності.
 З’ясовано, що зміни режимів, політичних систем не змогли похитнути її авторитет, оскільки з нею асоціювалися духовні почуття людини. В періоди бездержавного існування українського народу церква підтримувала національно-творчі процеси і як суспільна організація з могутньою християнською ідеологією об’єднувала народ.
 Значення Православної церкви у національно-політичних процесах усвідомлювала частина української інтелігенції та інших верств, розгорнувши в першій половині XX ст. боротьбу за повернення церковній організації національних ознак. 
 Тому вивчення історії Православної церкви має першорядне значення для відтворення цілісної картини минулого українського народу. Церковним процесам на Волині 20-40-х рр. XX ст. належить важлива роль у загальноукраїнському національно-визвольному русі та у відродженні Української держави і церкви.
 Знання минулого Української церкви потрібні і для подолання багатьох штучних стереотипів, які перешкоджають формуванню в Україні демократичного громадянського суспільства. Церковно-історичні дослідження розкривають причини сучасної міжконфесійної напруженості, з’ясовують її витоки і навіть подають варіанти можливих виходів з неї.
20
Бойко, Тетяна Антонівна, та Марина Геннадіївна Татаренко. "НАРОДНА МАСКА В ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИХ РЕАЛІЯХ УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ". Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», № 44 (25 червня 2021): 127–34. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.44.2021.235391.
Full textAbstract:
Мета статті – проаналізувати архетипне коріння українських народних масок, визначити їхні особливості, характерні ознаки та трансформації в історико-культурних реаліях українського театру. Для досягнення поставленої мети використані загальнонаукові методи: історико-порівняльний (для розуміння процесів утвердження репрезентативних образів-масок вітчизняного кону) та феноменологічний (для визначення характерних ознак та особливостей української народної маски). Відокремленим методологічним підґрунтям статті стали ідеї Сергія Кримського про визначення архетипів вітчизняної культури. Наукова новизна статті полягає у виявленні прийомів реалізації маски у виконавській, драматургічній та режисерській царині українського театру. Доведено, що саме народна маска має архетипне коріння та увиразнює у сценічних образах процеси суспільно-політичних перетворень й історико-культурного розвитку українців. Висновки. Еволюція вітчизняного сценічного мистецтва продемонструвала різноманітні варіації сценічної маски у ляльковому вертепі, театрі корифеїв, експериментах митців театру «Березіль», мистецтві соціалістичного реалізму. Формування багатьох виконавських традицій українського театру відбувалося у тісній взаємодії національних архетипів-масок з образами світової драми. На сучасному етапі чимала кількість вистав за класичними творами свідчить про пошук архетипних кодів, що визначають національну самоідентифікацію митців. Українська народна маска в інтерпретації сучасних драматургів, режисерів, акторів, сценографів набуває синтетичних ознак, які увиразнюють риси як сучасної людини, так і традиційних, знайомих кожному українцеві, образів. Використання прийомів маски у сценічній практиці спонукає митців звернутися до глибинних основ театру, специфіки його метафоричної мови, генерації нових засобів художньої виразності.
21
Непомнящий, І. О. "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ТА ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 65 (28 січня 2022): 172–78. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-65-23.
Full textAbstract:
Успіх розвитку економіки будь-якої країни світу визначається успішними чи невдалими діями керівництва уряду. Такі дії базуються на макроекономічній політиці, яка в умовах постійно зростаючої відкритості національних економік визначається не в останню чергу позицією країни у світовому економічному просторі. У статті проаналізовано сутність глобалізаційних та інтеграційних процесів в економіці, зокрема висвітлено форми прояву впливу глобалізаційних та інтеграційних процесів на національні економіки. Глобалізація відкриває найширші можливості для розвитку та зростання економіки, але темпи її поширення нерівномірні. Процес інтеграції у світове господарство відбувається в одних країнах швидше, ніж у інших. Ті, кому вдалося досягти інтеграції, мають більш високі темпи зростання та скорочення бідності. Підвищення рівня життя створило можливості для розвитку демократії та прогресу у вирішенні таких проблем, як захист економічної безпеки держави. Економічна “глобалізація” – це історичний процес, що є результатом інновацій у суспільстві та технічного прогресу. Під цим терміном розуміють постійно зростаючий ступінь інтеграції країн світу, в основному за рахунок торгових і фінансових потоків. Зрозуміло, що глобалізація впливає на всі сторони соціально-економічного життя практично кожної країни світу, і цей процес є об’єктивним і незворотним. У світовій економіці, що глобалізується, залишається все менше місця для національної економічної автономії, а це означає, що національні уряди поступово втрачають контроль над економічним розвитком країни.
22
Kyslychenko, O. A., O. O. Sokolova, A. H. Kotov, V. V. Protska, I. O. Zhuravel та E. E. Kotova. "ДОСЛІДЖЕННЯ АНАТОМІЧНИХ ОЗНАК ПЛОДІВ МОРКВИ ДИКОЇ ТА МОРКВИ ПОСІВНОЇ". Фармацевтичний часопис, № 2 (12 червня 2019): 16–22. http://dx.doi.org/10.11603/2312-0967.2019.2.10193.
Full textAbstract:
Мета роботи. Дослідження анатомічної будови та встановлення основних діагностичних ознак шліфованих та нешліфованих плодів моркви дикої та моркви посівної.
 Матеріали і методи. Досліджували 10 серій нешліфованих плодів моркви дикої та моркви посівної, а також 5 серій шліфованих плодів моркви посівної. Мікропрепарати готували відповідно до загальних правил.
 Результати й обговорення. Як основні анатомічні діагностичні ознаки нешліфованих плодів моркви дикої та моркви посівної обрано наявність чотирьох виступаючих ребер на опуклому та двох на внутрішньому боці мерикарпію, простих одноклітинних волосків із бородавчастою поверхнею. На мікропрепаратах шліфованих плодів моркви посівної виявлено фрагменти цих структур, що може бути пов’язано з особливостями їх заготівлі. Спільними діагностичними ознаками для усіх зразків було наявність чотирьох округло-трикутних канальців в головних ребрах і двох овальних на увігнутій стороні мерикарпію, наявність в ендоспермі клітин з алейроновими зернами, друзами та поодинокими кристалами кальцію оксалату.
 Висновки. Результати дослідження анатомічної будови плодів моркви дикої та моркви посівної використані при розробці проекту розділу «Ідентифікація В» національної частини монографії «Моркви дикої плодиN».
23
Zhao, Ziyuan, та Xiaoshuang Do. "ТРАДИЦІЇ КОМЕДІЇ МАСОК У ЄВРОПЕЙСЬКІЙ КУЛЬТУРІ (НА ПРИКЛАДІ ОПЕР Р. ЛЕОНКАВАЛЛО, П. МАСКАНЬЇ, Ф. БУЗОНІ)". Музичне мистецтво і культура 2, № 31 (2021): 93–106. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2020-31-2-8.
Full textAbstract:
Метою роботи є виявлення художньо-семантичних особливостей утілення традицій комедії масок у європейському оперному мистецтві (на прикладі творчості Р. Леонкавалло, П. Масканьї, Ф. Бузоні). Мето- дологія дослідження визначається єдністю естетичного, історико-фі- лософського, семіотичного, жанрово-типологічного, театрознавчого, оперознавчого й музикознавчого аналітичного підходів, поєднання яких створює загальне інтердисциплінарне поле вивчення явища образу-ма- ски. Наукова новизна статті полягає у виявленні зв’язку явища обра- зу-маски з поняттям архетипу, завдяки чому розкривається механізм функціонального використання образної моделі маски в оперному мис- тецтві. Цей підхід зумовлює виявлення взаємодії оперного мистецтва з національними музично-театральними традиціями, у яких традиції комедії масок стають одним із головних репрезентантів художньо-об- разного комплексу в європейські оперній музиці. Висновки. У загальному генезисі кожної національної культури завжди формуються характер- ні художньо-стильові ознаки, що об’єднуються національною ідеєю та містять у собі всі найзначніші досягнення національної культури. Явище маски є породженням національно-культурної традиції та відображаєїї головні принципи й художні орієнтири. Свою історію маска починає в архаїчні часи й виконує ритуально-обрядову функцію, але згодом маска переходить у нову художню якість і тлумачиться як носій глибинного культурного знання. Маска як складник театральної традиції отри- мує значний розвиток у європейському мистецтві епохи Відродження, головні свої художні якості в італійському театрі масок – commedia dell'arte. Зазначимо, що важливою властивістю італійської народної комедії є її міцна опора на професійне музичне мистецтво. Нерідко се- ред акторів-комедіантів, які беруть безпосередню участь у балаганних виставах, є професійні музиканти-виконавці.
24
Дрок, І. С. "ФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ ПОЛІЦІЇ ТА МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДІВ В УМОВАХ ЗАГОСТРЕННЯ САНІТАРНО-ЕПІДЕМІЧНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (7 травня 2021): 87–90. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).695.
Full textAbstract:
Метою написання статті є визначення форм взаємодії поліції та медичних закладів в умовах загострення санітарно-епідемічної ситуації в Україні та надання їм характеристики. У статті наголошено на важливості злагодженої взаємодії поліції та медичних закладів, особливо в умовах загострення санітарно-епідемічної ситуації.
 Автор виділяє п’ять форм такої взаємодії, які охоплюють як внутрішню, так і зовнішню діяльність поліцейських:
 
 взаємодію під час функціонування електронного сервісу «Дій вдома» - Єдиного державного вебпорталу електронних послуг та, зокрема, інформаційної системи епідеміологічного контролю за поширенням COVID-19, що є частиною сервісу. Станом на 15 червня 2020 року 40 314 осіб скористалися мобільним додатком «Дій вдома».
 
 Взаємодія Національної поліції України та органів МОЗ України полягає в тому, що органи МОЗ України вносять до системи «Дій удома» інформацію про осіб, які потребують самоізоляції, а Національна поліція України здійснює поточний контроль дотримання правил самоізоляції;
 
 проведення медичними працівниками інструктажів для поліцейських перед патрулюванням громадських місць про правила дотримання карантину, особливості застосування протиепідемічних заходів, специфіку розповсюдження хвороби COVID-19, ознаки хвороби COVID-19;
 огляд поліцейських медичним працівником перед патрулюванням громадських місць;
 залучення лікарів до онлайн-консультацій;
 виклик швидкої медичної допомоги (або спеціально обладнаних медичних бригад (за можливості)) у разі виявлення в осіб ознак COVlD-19.
 
 Окремі форми взаємодії, визначені нами, активно реалізуються та мають позитивні результати (як- от використання програми «Дій удома»). Проте деякі форми взаємодії, запропоновані в роботі, потребують обов’язкового впровадження у діяльність Національної поліції України та медичних закладів (як-от проведення інструктажів медичними працівниками для поліцейських перед патрулюванням громадських місць; залучення лікарів для онлайн-консультацій поліцейських).
25
МАЛИНОВСЬКИЙ, Артур. "«ТАТАРСКИЕ НАБЕГИ» Г. Ф. КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА: ВІД ЗАВОЮВАННЯ ФРОНТИРІВ ДО УТВОРЕННЯ КУЛЬТУРНОГО ТИГЛЯ". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 45 (23 вересня 2021): 240–51. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.45.21.
Full textAbstract:
У статті йдеться про один із «харківських» текстів Г.Ф. Квітки-Основ’яненка «Татарские набеги». Розглянуто актуальну з погляду національної ідентичності, становлення української державності проблему фронтиру як виразного втілення етнокультурного, геополітичного, територіального пограниччя. Мета дослідження – з’ясувати механізм спо- лучення категорії історичної пам’яті з реконструюванням фронтиру, між- національного прикордоння та етнокультурної розмаїтості слобожанського регіону. Методологія дослідження пов’язана з обґрунтуванням поняття фронтирного тексту як крос-культурного утворення на помежів’ї антропо- логії, геопоетики, постколоніальної теорії та ін. При цьому фронтир постає надто рухливою категорією, пов’язаною з просуванням углиб степу, освоєнням Дикого поля, перетворенням стихійних поселень на цивілізаційні оази. Наукова новизна полягає у тому, що вперше простежено зв’язок між просторовим пограниччям і текстовою структурою, зроблено висновок про можливість категоризації так званого тексту фронтирного типу. Такий тип кореляції між об’єктним і суб’єктним планами створює особливе напруження, своє- рідне «мерехтіння» кордонів, зону відчутної сенситивності, яку читач пізнає крізь призму історичної пам’яті, зафіксованих в усній або писемній традиціях національних наративів. Зосереджено увагу на кшталтуванні кордонів Слобо- жанщини як поліетнічного регіону України, якому притаманні ознаки культур- ної відкритості, семантичної продуктивності, діалогічності. Наголошено на важливості номадизму як специфічного концепту етно- культурного пограниччя та потужного євразійського чинника української істо- рії. Простежено вплив кочівницького національно-етнічного компоненту на становлення української ментальності, з’ясовано механізми перетину кордонів як надзвичайно продуктивних із погляду державотворення культурних акцій. Уведено поняття культурного тигля як культурної та етнічної мішанини, від- твореної в межах художності першої половини XIX ст. Проблему фронтиру розглянуто в інтердисциплінарній площині, отже, людина лімінального типу або певний хронологічний проміжок, відрізок життя розкриваються повніше під кутом зору національної психології, історії, соціокультурних обставин.
26
Давидько, О. Б., А. О. Ладік, В. Б. Максименко, М. І. Линник, О. В. Павлов та Є. А. Настенко. "КЛАСИФІКАЦІЯ УРАЖЕНЬ ЛЕГЕНЬ ПРИ COVID-19 НА ОСНОВІ ТЕКСТУРНИХ ОЗНАК ТА ЗГОРТКОВОЇ НЕЙРОННОЇ МЕРЕЖІ". Біомедична інженерія і технологія, № 6 (17 листопада 2021): 19–28. http://dx.doi.org/10.20535/2617-8974.2021.6.231887.
Full textAbstract:
Реферат – Проблематика. Визначення структури ураження легеневої тканини хворих на COVID-19 по типовим ознакам «матове скло», «бруківка», «консолідація» є важливою складовою обґрунтування діагнозу та лікувальних заходів на поточний момент терапії пацієнта. Найбільш поширеним засобом визначення стадії та типу ураження дихальних шляхів є аналіз рентген зображень та комп’ютерної томографії (КТ). Оскільки особливістю вірусної пневмонії SARS-CoV-2 є швидкий перехід від легких стадій до важких з розвитком цитокинового шторму і розповсюдження вірусу в артеріальний кровотік, то надійний та швидкий аналіз КТ зображень легень пацієнта є запорукою прийняття своєчасних лікувальних заходів. В даній роботі розглядаються можливості застосування засобів штучного інтелекту для вирішення задачі класифікації уражень легень при захворюванні COVID-19. Мета. Метою роботи є створення класифікаційної системи типу уражень легень при COVID-19 по типовим ознакам «матове скло», «бруківка», «консолідація» на основі згорткової нейронної мережі CNN та текстурних ознак, джерелом яких є матриці суміжності GLCM при різних значеннях кутів напрямку аналізу. Методика реалізації. Оскільки основою відмінностей різних типів ураження легеневої тканини на КТ зображеннях є відмінності у їх текстурних характеристиках, то в основу простору ознак класифікаційної системи закладемо елементи гістограм на основі матриць суміжності областей інтересу КТ зображень легень. У зв’язку з високими якостями перетворення простору ознак до потреб задач класифікації згортковими шарами мережі, засобом побудови класифікатора пропонується застосувати згорткову нейронну мережу. Для навчання системи ДУ “«Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського НАМН України» було надано 794 КТ зрізів від 20 пацієнтів із масками зображень, на яких виділені 4714 зони інтересу з означеними типами уражень легень. Була побудована модель семишарової згорткової нейронної мережі: із чотирма згортковими шарами, після перших трьох з яких йдуть агрегувальні шари. На вхід згорткової нейронної мережі одночасно подаються текстурні ознаки двох GLCM, які були отримані із сегментованих КТ зображень під різними кутами. В якості функції втрат була використана NLLLOSS. Шар активації Softmax визначає результат задачі класифікації. Результати дослідження. Побудована згорткова нейронна мережа на тестовій вибірці з 472 зображень має загальну точність класифікації у 83%, на класі «матове скло» - 90,1%, «бруківки» - 70,5%, «консолідація» – 54,2% та на робочій вибірці з 4714 ROI зображень має загальну точність у 98%, на класі «матове скло» - 98,6%, «бруківка» - 96,8%, «консолідація» – 95,4% Висновки. В роботі одержано модель з високою ефективністю класифікації типу уражень легень при COVID-19. Класифікатор побудовано на основі згорткової нейронної мережі та ознак текстури, джерелом яких є матриці суміжності областей інтересу КТ зображень легень. Ключові слова – GLCM, матриця суміжності, область інтересу, комп’ютерна томографія, COVID-19, згорткова нейронна мережа, ураження легень, матове скло, бруківка, консолідація.
27
Andrushchenko, Tetyana. "Національне та загальнолюдське як домінантні цінності сучасної освітньої політики (європейський контекст)". Multiversum. Philosophical almanac, № 9-10 (18 травня 2018): 117–34. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.9-10.09.
Full textAbstract:
Аналізується процес становлення нової парадигми розвитку освіти у європейському просторі. Одне із центральних розглядуваних питань – про співвідношення національного та загальнолюдського в освіті. Автор обстоює думку, що ці екзистенції на рівні національних систем освіти мають бути оптимально поєднаними. Водночас європейська традиція історично викристалізувала цінності (людиноцентризм і демократія, права людини, миролюбство, солідарність, екологічна безпека, толерантність і т.д.), на яких має базуватись будь-яка національна система освіти. Становлення такої системи в нашій країні перебуває в початковому стані. Ознаки репресивної педагогіки, залишеної Україні від системи освіти колишнього СРСР, є все ще досить відчутними. Потреба у формуванні демократичного світу й демократичної людини спричинює прискорене реформування освіти в контексті загальної європейської стратегії розвитку України як незалежної держави.
28
Дигал, Ярослав. "Інституційні механізми забезпечення ґендерної рівності у політичній сфері: європейський контекст". Історико-політичні проблеми сучасного світу, № 42 (23 лютого 2021): 148–59. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.42.148-159.
Full textAbstract:
Ґендерна рівність є актуальною проблемою сучасності і означає рівність прав, можливостей та обов’язків чоловіків та жінок. Рівність у політичній сфері в свою чергу дає можливість представникам обох статей в повній мірі реалізувати свої права. У статті розглянуто питання забезпечення ґендерної рівності шляхом застосування національних інституційних механізмів у державах Європейського Союзу. Проаналізовано погляди дослідників та різні підходи до розуміння ґендерних механізмів, вивчено роль глобальних та регіональних організацій в утвердженні рівності між чоловіками та жінками. Досліджено історичні основи формування міжнародних, регіональних та національних механізмів. Названо тенденції у формуванні та критерії ефективності національних механізмів гендерної рівності. Досліджено основи формування та проаналізовано показники ефективності національних механізмів, визначено ключове значення парламенту в утвердженні ґендерної рівності у політичній площині. Доведено, що національні інституційні механізми забезпечення ґендерної рівності формують загальну стратегію ґендерної рівності як в суспільстві загалом, так і в політичній площині зокрема.
29
ЛУК’ЯНОВ, ДМИТРО. "Правова система: поняття та різноманітність у сучасному світі". Право України, № 2019/03 (2019): 158. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-03-158.
Full textAbstract:
Нині існує необхідність проведення порівняльно-правового дослідження правових систем сучасного світу з метою виявлення їх спільних рис та відмінностей, а також визначення явищ, які не мають якостей правової системи. Важливим загальнотеоретичним питанням є вироблення єдиної термінології для позначення різних правових систем. Метою статті є аналіз різноманітних правових систем світу, виявлення їх особливостей, відмежування від позаправових явищ, а також вироблення відповідного термінологічного позначення. Правову систему автор визначає як сформовану під впливом об’єктивних закономірностей розвитку певної соціальної спільноти сукупність всіх її правових явищ, які перебувають у стійких зв’язках між собою та з іншими соціальними сис темами, що забезпечує її цілісність і правонаступність. Розглядаються ознаки та структура правової системи, розуміння яких дає змогу аналізувати різні об’єкти на наявність необхідних елементів та досліджувати їхні особливості. Найбільш поширеною право вою системою світу є національні правові системи, які утворюються у межах кожної держави. На 2018 р. таких систем нараховується 194. У межах націо нальних систем можуть утворюватися субнаціональні правові системи, які найчастіше існують у федеративних країнах. Проте є випадки формування таких систем у межах країн з унітарним державним устроєм (Данія, Китай, Велика Британія тощо), які мають регіони з особливим автономними правами. Правові системи, що виходять за межі певної держави, позначаються як наднаціональні. Вони, зі свого боку, поділяються на міжнародні та релігійні. У статті висвітлюється одна з найбільш нагальних проблем сучасності – існування державоподібних утворень, які претендують на визнання власної державності та відповідної правової системи. Аналіз їхніх особливостей та структури дає можливість дійти висновку, що не всі вони фактично створюють державність та правову систему. Автор розрізняє квазінаціональні правові системи, що реально функціонують у невизнаних державах, та псевдоправові, що лише імітують зовнішні ознаки правової системи. Таким чином, на правовій карті сучасного світу необхідно розрізняти достатньо складну сукупність правових систем, які мають різне походження, особливості та значення. Національні правові системи у сучасному світі є найбільш розвинутими системами права, які фактично утворюють каркас світового правопорядку. Будь-які інші правові системи можуть ефективно діяти лише у співпраці з національним правом. Крім національних необхідно розрізняти субнаціональні та наднаціональні правові системи. Останні можуть поділятися на міжнародні (утворені групами держав) та релігійні (утворені відповідними релігійними громадами). Правові системи невизнаних держав світу позначаються як квазінаціональні. Від правових систем світу необхідно відмежовувати явища, які лише намагаються імітувати державу і право, але фактично мають псевдодержавний та псевдоправовий характер.
30
КУЯН, ІРИНА. "Ідеї суверенної і незалежної держави в контексті національної ідеї України". Право України, № 2021/02 (2021): 63. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-02-063.
Full textAbstract:
В останні роки в Україні все частіше виникає питання змісту національної ідеї, що, думається, відтворює запит суспільства щодо осмислення шляхів розвитку та напрямів модернізації держави, підвищення її ефективності перед викликами сучасності, посилення гарантій суверенітету та визначення дороговказу розвою державності в Україні. Це питання безпосередньо стосується характеру зв’язку національної ідеї і юридичної доктрини, який, на нашу думку, детермінований діалектикою політики і права, та є конститутивним для суспільства фактором. Тому необхідне глибоке розуміння ідеї суверенітету, сутності характеристик суверенності і незалежності держави як моделі та проєкту формування змісту і напрямів державної політики. Метою статті є наукове осмислення характеристик України як суверенної і незалежної держави, що має значення для розуміння національної ідеї як політико-правового орієнтиру при здійсненні реформ у державі. Акцентовано, що ознаки державного суверенітету утверджено в Декларації про державний суверенітету України (1990 р.), а в Конституції України нашу державу визначено суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою. Виходячи з розуміння сутності суверенітету як властивості певного суб’єкта щодо володіння верховною владою, виводиться його теоретична конструкція – родового і видових понять (народного, національного і державного) суверенітету. Підкреслено, що вказаний політико-правовий феномен має об’єктивно-суб’єктивну природу та виявляється як результат матеріальних процесів і вольове правове відношення. Визначено зміст верховенства влади народу, нації та держави як виключних суб’єктів суверенітету. Народний суверенітет розуміється як об’єктивно надана властивість народу володіти верховенством своєї влади, що ґрунтується на його інтересах і волі та реалізується у його правах на державотворення, на зміну конституційного ладу, на участь у формуванні й функціонуванні держави та її органів. Зміст поняття національного суверенітету як властивості нації володіти верховенством влади ґрунтується на розумінні нації як особливої форми життєдіяльності суспільства, як спільноти, яка формує загальні потреби, інтереси та загальну волю. Наголошено, що, за змістом преамбули Конституції України, право на самовизначення належить українській нації, усьому українському народу. Акцентовано, що реалізація суверенітету України на засадах, визначених у Конституції України, значною мірою залежить від повноти законодавчого регулювання, розвитку цих засад у національному законодавстві. Похідним від народного є державний суверенітет. Конституція утверджує Україну як суверенну державу, визначає основні її атрибути і символи, суб’єктів, уповноважених реалізовувати владу та забезпечувати загальнонародний, загальнодержавний інтерес. Суверенітет, суверенність – ознака іманентно притаманна державі як формі політичної і правової організації суспільства. Державний суверенітет – це властивість держави як публічної політикоправової організації володіти в межах відповідної території верховенством, незалежністю, повнотою, самостійністю і єдністю своєї влади, що ґрунтується на інтересах і волі народу та закріплена в правових формах. Ключовою ознакою державної влади є верховенство. Верховенство державної влади і незалежність влади та держави є найважливішими ознаками державного суверенітету. Верховенство як ключова характеристика державної влади в Основному Законі України виражена насамперед через принцип “верховенства права”. У цьому контексті наголошено на ієрархії юридичної сили Конституції і законів України в системі нормативно-правового регулювання суспільних відносин. Аргументовано, що суверенна державність України у доктринальному сенсі передбачає у своїй основі класичну модель взаємозв’язку народного, національного і державного суверенітету. А втілений у Конституції України принцип суверенітету народу, нації й держави встановлює правило, яке повинно наповнюватися змістом усією системою конституційного законодавства та враховуватися при здійсненні державних реформ на науковому підґрунті юридичної доктрини.
31
Христіанінова, Р. О., та Р. С. Омельковець. "МІЖТЕМАТИЧНІ МОТИВАЦІЙНІ ЗВ’ЯЗКИ ЯК ПРОЯВ МОВНОЇ КАРТИНИ СВІТУ". Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", № 1 (17 вересня 2021): 176–87. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2021-1-25.
Full textAbstract:
Пропоноване дослідження виконане на стикові декількох актуальних напрямів сучасної лінгвістики – семасіологічного, у межах якого вивчають семантику мовних одиниць, когнітивного, предметом наукових розвідок якого все частіше стають різні фрагменти національно-мовної картини світу, та психологічного, що досліджує діяльність людини як мовної особистості, зокрема й закономірності у процесах найменування. Автори статті дослідили відфітонімні клички домашніх тварин у говірках північно-західної України. Виокремлено та проаналізовано чотири основні типи мотиваційних зв’язків у семантичній моделі «зоонім ← фітонім»: 1) за схожістю морфофізіологічних ознак тварини й рослини; 2) за етологічними особливостями тварини і деякими ознаками чи властивостями рослини; 3) за темпоральними характеристиками; 4) за локативними ознаками. Установлено, що домінувальними в іменуванні тварин постають два з них – асоціативні зв’язки за схожістю морфофізіологічних ознак тварини та рослини й асоціативні зв’язки між етологічними особливостями тварини і певними ознаками чи властивостями рослини. Виявлено, що асоціативні зв’язки за схожістю морфофізіологічних ознак тварини й рослини мають опертя на: 1) схожість забарвлення тварини і рослини; 2) схожість будови покривів тварини і окремих частин рослини; 3) подібність форми тіла тварини чи окремих його частин до певної рослини чи окремих її органів; 4) розмір тіла тварини, який асоціюється з певною рослиною; 5) особливості впливу рослини на організм тварини. Натомість асоціативні зв’язки за етологічними особливостями тварини і деякими ознаками чи властивостями рослини ґрунтуються на асоційованих із певними властивостями рослини типах поведінки тварини: 1) руховій; 2) агресивній; 3) трофічній; 4) комфортній; 5) демонстраційній; 6) ігровій; 7) голосовій; 8) захисній; 9) дослідницькій. Асоціації за темпоральними чи локативними ознаками досить рідко слугують мотиваторами називання домашніх тварин. Натомість констатовано, що понад 14% тварин отримали свою кличку лише на основі уподобань їхніх господарів. Природа такої мотивації має радше психологічний характер, ніж асоціативний.
32
Осіпова, Tетяна. "Омовлення невербаліки як ознака національної належності мовця". Славистика 22, № 2 (2018): 46–54. http://dx.doi.org/10.18485/slavistika.2018.22.2.4.
Full text
33
ГОЛОВАШ, О. О. "НАЦІОНАЛЬНА МЕНШИНА: СУТНІСНІ ОЗНАКИ ТА ЗМІСТОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ". Scientific Journal of Public and Private Law 1, № 5 (2019): 21–26. http://dx.doi.org/10.32844/2618-1258.2019.5-1.4.
Full text
34
КОСТРУБА, АНАТОЛІЙ. "Преюдиціальний запит як інститут похідної юрисдикції у процесуальному праві Франції: питання національної рецепції". Право України, № 2018/03 (2018): 144. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-03-144.
Full textAbstract:
Формування єдиної судової практики на сучасному етапі розвитку правосуддя в Україні є методологічною проблемою, яка має відповідне емпіричне підґрунтя. В її основі лежить відсутність підходів у процесуальній діяльності Верховного Суду, якими забезпечується дотримання принципу правової визначеності. Проведеною реформою процесуального законодавства України сформовані засади здійснення правосуддя у країні, проте, в контексті наведеного, деякі практичні аспекти їх впровадження вимагають свого доопрацювання. Зазначимо, що у юридичній літературі не сформовано усталеної позиції щодо інтегрального механізму уніфікованої судової практики, невизначеними залишаються юридичні засоби забезпечення його дієвості. Метою статті є вирішення проблеми забезпечення сталої практики Верховного Суду через обґрунтування доцільності запровадження аналогових юридичних конструкцій комунітарного процесуального права Європейського Союзу та процесуального права Франції у національну правову систему. Встановлено, що неоднакове застосування правових норм сприяє деформації структурної єдності судової практики. Одним зі способів подолання цього процесу є впровадження інституту преюдиціального запиту в національну правову систему України. Цей інститут похідної юрисдикції набуває свого процесуального поширення не тільки в межах національного судочинства європейських країн, а й використовується як засіб уніфікації судової практики в наднаціональній юрисдикції. Преюдиціальний запит – форма звернення суду певного рівня юрисдикції (який встановлюючи фактичні обставини, застосовує національне право) до компетентного органу судової влади національної правової системи, який переглядає судові акти першої або апеляційної інстанції в порядку касаційного провадження, для отри мання його думки щодо застосування тієї чи іншої правової норми в спірних правовідносинах через делеговане тлумачення її змісту. Правова сутність преюдиціального запиту проявляється через його формальні (судова ініціативність, інформативна доступність, строковість, дискретність) і змістовні ознаки (питання застосування права, наявність проблеми єдності правозастосування, новаційний характер проблеми правозастосування, відсутність касаційного провадження із предмета спору в межах преюдиціального запиту в суді). Проведений аналіз процесуального законодавства Франції свідчить про необхідність вдосконалення національного законодавства в контексті конвенційних зобов’язань України. Доцільним є впровадження у правову систему України інституту преюдиціального запиту як способу формування єдиної судової практики, що дасть змогу забезпечити належне виконання вимог статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, сприятиме підвищенню рівня правосуддя у країні. У цьому контексті розроблений в Україні законопроект щодо запровадження інституту преюдиціального запиту та уніфікації касаційного провадження вимагає свого доопрацювання з урахуванням позитивного досвіду Франції
35
Білявська, Л. Г., Ю. В. Білявський, А. О. Діянова та М. В. Мирний. "СОРТИ СОЇ ДЛЯ СТЕПУ ТА ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 1 (26 березня 2021): 135–40. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2021.01.16.
Full textAbstract:
У статті наведено результати аналізу сучасного стану виробництва сої. Виявлено кращі компанії-виробники насіння сої в Україні. Показано, що серед національних наукових селекційних установ, високий рейтинг мають Наукова селекційно-насінницька фірма «Соєвий вік», Національний науковий центр Інститут землеробства НААН, Селекційно-генетичний інститут – Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення НААН та Полтавська державна аграрна академія МОН. Надано показники врожайності сої в усіх областях України через глобальні зміни клімату необхідно випробовувати сорти різного еколого-географічного походження у виробничих умовах, встановлювати їхні особливості та господарсько-цінні ознаки, які характеризують відповідність до конкретних кліматичних зон України. За результатами аналізу багаторічних метеоспостережень встановлено, що кліматичні характеристики Полтавської області, яка розташована в Лісостепу України, стали більш посушливими. Проаналізована динаміка показників валових зборів сої в Полтавській області за період 2002–2020 рр. на тлі кількості опадів за вегетаційний період. У сучасних умовах ринкових перетворень та інноваційних процесів у агропромисловому комплексі залишаються проблеми з подальшою стратегією розвитку та підвищення ефективності національної системи насінництва сої в Україні. Зменшується кількість паспортизованих господарств із виробництва насіння сої в Україні. У науково-дослідній лабораторії «Селекції, насінництва та сортової агротехніки сої» Полтавської державної аграрної академії створено сорти сої Алмаз, Антрацит, Адамос, Александрит, Аквамарин, Авантюрин, які занесені до Державного Реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні. Представлені показники сільськогосподарської придатності цих сортів та їхні переваги. Сорти полтавської селекції вирізняються посухостійкістю, стійкістю до хвороб і шкідників, не вилягають, при достиганні насіння боби не розтріскуються. Особливістю сортів є швидка віддача вологи на час достигання насіння, високий вміст протеїну та олії. Ці сорти є гарантованими попередниками для озимих культур у Степу і Лісостепу України. За результатами виробничого випробування в умовах ФГ «Грига», що в Полтавському районі Полтавської області, встановлено, що сорти ПДАУ добре конкурують з новими сортами іноземної селекції
36
Martinovsky, D. P. "Міжнародні правові стандарти у сфері конституційного пра- ва: поняття, ознаки та місце в системі джерел". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (13 березня 2020): 69–77. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.08.
Full textAbstract:
В умовах правової глобалізації об’єктивно посилюється зв’язок міжнародного права з національними правовими системами держав – членів міжнародного співтовариства, що знаходить свій прояв у взаємодії норм і принципів міжнародного права, які містяться в міжнародних договорах з системою національного конституційного права і законодавства. Найбільш яскраво ця взаємодія проявляється у запозиченні нормами національного конституційного права держав міжнародних правових стандартів як складної системної нормативної феноменології міжнародних договірних відносин, що після визнання державами-учасницями міжнародних договорів, шляхом їх підписання, повинні бути імплементовані в національну систему конституційного законодавства для подальшої дії на рівні та як звичайних норм національного конституційного права.
 Метою статті є дослідження феноменології місця, ролі, значення та застосування міжнародних правових стандартів у національному конституційному праві в контекстуалізації їх доктринального визначення, розуміння, а також праксеологічної цінності через дослідження їх поняття, ознак та місця в його системі джерел.
 Наукова новизна полягає у дослідженні місця та ролі міжнародних правових стандартів у національній системі конституційного права через визначення їх поняття, ознак та місця в системі джерел конституційного права.
 Висновки. Конституційне право держави є основоположною, фундаментальною та єдиною профілюючою галуззю національного права, бо саме її правові норми регулюють основні відносини, що виникають у процесі становлення, існування, функціонування та взаємодії між собою особистості (людини), суспільства та держави. Отже, з огляду на такий конституюючий характер зазначених правових відносин саме конституційному праву належить особлива роль у моделюванні національної системи права та національної системи законодавства, включаючи й запозичення норм міжнародного права. Актуальність досліджуваної проблематики обґрунтовується відсутністю вітчизняних наукових розробок з комплексного дослідження категорії «міжнародних стандартів», розкриття особливостей їх впливу на становлення і розвиток конституційного права України, з’ясування їх місця у сфері прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в конституційному праві України, а також у формуванні та діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, нерозвиненістю відповідного законодавства та недостатністю узагальнення практики й зарубіжного досвіду із вказаних питань, – хоча її важливе теоретичне і практичне значення для розвитку національного конституційного нормопроектування (законопроектування), а також нормотворення (законотворення) у сфері імплементації міжнародних стандартів до національного законодавства України, є безумовно важливим. Наявність великої кількості доктринальних підходів щодо розуміння міжнародних правових стандартів все ж не вирішує завдання їх оптимального визначення, – разом із тим вважаємо, що теоретичні наробки в цій сфері йдуть по продуктивному шляху через визначення правової природи міжнародних правових стандартів, суб’єктів їх розробки, їх прийняття та легалізації на міжнародному рівні. Характерними рисами міжнародно-правових стандартів виступають: наявність об’єкта і методу правового регулювання; їх погоджувальний характер; їх координаційний характер; обов’язковість для тих сторін, які визнали їх добровільно; форми їх існування – міжнародний договір або інші акти міжнародних організацій; забезпечення їх реалізації, що відбувається на рівні держав або міжнародних організацій як об’єднань держав; їх структурна особливість, якою є відсутність структурного елемента норми – санкції. Міжнародні правові стандарти, що містяться в міжнародних багатосторонніх договорах, є ординарними та належними джерелами національного конституційного права, що можуть бути застосованими в практичній діяльності його суб’єктів як й інші норми національного права та законодавства.
37
Топило, Вікторія Анатоліївна, та Валерій Кирилович Данилко. "Концептуальні засади становлення та функціонування вертикально інтегрованих структур". Економіка, управління та адміністрування, № 1(95) (12 березня 2021): 76–86. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-1(95)-76-86.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню концептуальних засад створення та функціонування вертикально інтегрованих структур у вітчизняній економіці. Незважаючи на значний науковий внесок авторів у дослідження цієї тематики, існує низка невирішених питань щодо виокремлення напрямів, форм, видів вертикальної інтеграції, які потребують додаткового вивчення та уточнення. Метою написання статті є дослідження концептуальних засад створення та функціонування вертикально інтегрованих структур, уточнення економічного змісту вертикальної інтеграції та розробка її класифікаційної моделі. На підставі проведення декомпозиційного аналізу уточнено поняття «вертикально інтегрована структура», під якою слід розуміти форму функціонування підприємницької структури, яка виникла шляхом об’єднання фінансових, виробничих, трудових ресурсів суб’єктів різноманітних організаційно-правових форм, що пов’язані технологічним циклом (процесом постачання, виробництва та реалізації продукції), з метою одержання максимального синергетичного ефекту та стратегічних конкурентних переваг. Розроблено класифікаційну модель вертикально інтегрованих структур, в межах якої виокремлено такі ознаки класифікації та групи вертикально інтегрованих структур: 1) за походженням капіталу (національні, іноземні, змішані); 2) за видами (картель, холдинг, трест; асоціація; синдикат; конгломерат); 3) за ступенем інтеграції (повна інтеграція з поділом на природну та інтеграцію шляхом злиття; квазіінтеграція з поділом на стратегічні союзи (альянси), спільні підприємства, володіння активами, перехресне володіння акціями; франчайзинг; довгострокові контракти); 4) за напрямами інтеграції (розвиток виробничих зв’язків; акумуляція фінансових ресурсів; реалізація інноваційно-інвестиційних проєктів; розвиток торговельного співробітництва). На відміну від існуючих класифікацій запропоновано нову ознаку: за рівнем контролю та підпорядкування – дозволяє виокремити вертикально інтегровані структури з надмірним контролем і структури зі слабким контролем, що відображає ступінь залежності підпорядкованих суб’єктів від управлінських рішень головної (материнської) компанії. Запропонована класифікація сприятиме уточненню теоретичних основ, покладених в основу дослідження вертикально інтегрованих структур, та є базою для вивчення їх особливостей залежно від вирізнених ознак.
38
Хмельницька, Людмила. "НАЦІОТВОРЧІ ОРІЄНТИРИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ТА ГРОМАДСЬКО-ПРОСВІТНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА". Society Document Communication, № 14 (5 травня 2022): 65–83. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2022-14-65-83.
Full textAbstract:
У статті висвітлено життєвий і творчий шлях Бориса Дмитровича Грінченка, зокрема, розглянуто та проаналізовано основні напрямки його літературної, педагогічної, громадсько-просвітницької діяльності, а також науково-педагогічні напрацювання в галузі народного шкільництва із застосуванням принципів народної педагогіки та національних ідеалів, визначено внесок у становлення і розвиток української національної школи.
 Зазначено, що Б. Грінченко одним із перших, в умовах тотальної заборони поширення української мови, порушив питання застосування рідної мови у навчальному процесі, зокрема недільних шкіл. Таким закладом стала приватна школа для дівчат Христини Алчевської в с. Олексіївка Катеринославської губернії, де Борис Дмитрович шість років вчителювання (1887-1893 рр.) втілював свої ідеали побудови національної школи, таємно ознайомлюючи учнів з українською мовою.
 Згідно принципів народної педагогіки Б. Грінченко популяризував нові інноваційні форми та методи організації навчально-виховного процесу, не визнаючи фізичних покарань, виступаючи за зближення комунікації між вчителем та учнями. Навчання рідною мовою стало основним кредом Грінченка-вчителя. При цьому Борис Дмитрович був прихильником використання найкращих надбань прогресивних педагогів, застосовуючи діалектичну єдність мислення та мови, вважаючи останню виразником національних ознак: етнографічних, ментальних та світоглядних.
 Особливою увагою Бориса Дмитровича користувалася література для народного читання, якій він присвятив спеціальну статтю «Популярні книжки». Педагогічні погляди Б. Грінченка відображені і у його численних працях: «На безпросветном пути» (1905), «Якої нам треба школи» (1906), «Народні вчителі і українська школа» (1906), «Перед широким світом» (1907) та численних художніх творах про учнів та вчителів.
 Невідꞌємну частину громадсько-просвітницької діяльності Бориса Грінченка займає видавнича діяльність, яка особливого масштабу набула у Чернігові, де він організовує єдине в той час в Україні народне видавництво на україномовні книжки. Робота на цій ниві виявилась плідною, адже за період з 1894 по 1902 роки Б. Грінченко видав близько 50 книжок для народу загальним накладом близько 170 тисяч примірників, серед них твори видатних класиків.
 Видатною заслугою Б. Грінченка є видання чотиритомного «Словаря української мови» (1907-1909) на 68 тисяч українських слів з народної та писемної мови, що охопили період від І. Котляревського до початку ХХ століття. Попри критику видання, значною заслугою Б. Грінченка є той факт, що в Словнику представлено мовне багатство тогочасної України – від сходу до заходу, що утверджувало споконвічну ідею єднання українського народу, а отже Словник можна вважати обличчям української нації, що підняв статус української мови та утвердив право народу на самовизначення.
 Головним сенсом життя та діяльності Б. Грінченка була боротьба за українську національну справу. Так, у своїх «Листах з України Наддніпрянської», надрукованих у газеті «Буковина» в 1892-1893 рр., Борис Дмитрович подає критичний огляд тогочасного суспільства, звертаючись до аналізу причин занепаду національних змагань, та висуває думку щодо активізації процесів відродження.
39
Дем’як, Павло Юрійович. "ДО ПРОБЛЕМИ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ЯК ОБ’ЄКТА КОРУПЦІЙНИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ І АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ КОРУПЦІЄЮ". New Ukrainian Law, № 5 (29 листопада 2021): 127–32. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.5.18.
Full textAbstract:
У статті антикорупційна безпека України розуміється як частина національної безпеки нашої держави, що вимагає належного визначення її викликів, загроз та небезпек, що зумов- лює вироблення належних заходів протидії відповідним негативним явищам. Запропоновано виокремлювати антипорядок, пов’язаний із корупцією, який полягає в порушенні особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівня- ними до них особами, претендентами на відповідні посади, а також особами, які припинили чи припиняють вказану діяльність, антикорупційних вимог, заборон та обмежень, перед- бачених Законом України «Про запобігання корупції». Корупцію й антипорядок, пов’язаний із корупцією, визнано суспільними ризиками, які деструктивно впливають на антикорупцій- ну, а отже, на національну безпеку України, характеризуються різною інтенсивність такого впливу. Корупція є загрозою, антипорядок – викликом для антикорупційної та національної безпеки України. Спільність об’єкта, на який посягають корупційні кримінальні правопору- шення й адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією, вказує на те, що відповідні види правопорушень є досить близькими за об’єктивними та суб’єктивними ознаками, що дає підстави розглядати їх як єдине ціле, частинами якого є негативні явища, що посягають на антикорупційну безпеку як частину національної безпеки України.
40
Плеханов, Д. О. "Економічні ознаки оцінки моделей національної економіки". Економіка та держава, № 12 (2007): 13–15.
Find full text
41
Плеханов, Д. О. "Економічні ознаки оцінки моделей національної економіки". Економіка та держава, № 12 (2007): 13–15.
Find full text
42
Плеханов, Д. О. "Економічні ознаки оцінки моделей національної економіки". Економіка та держава, № 12 (2007): 13–15.
Find full text
43
Плеханов, Д. О. "Економічні ознаки оцінки моделей національної економіки". Економіка та держава, № 12 (2007): 13–15.
Find full text
44
Aliaiev, G. E. "Истина патриотизма или патриотизм истины? Размышления о П. Чаадаеве". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 7 (2017): 96. http://dx.doi.org/10.15421/1717101.
Full textAbstract:
Досліджене листування П. Я. Чаадаєва з метою більш змістовної експлікації його відомих положень про співвідношення між любов’ю до істини і любов’ю до батьківщини. Позиція Чаадаєва охарактеризована як «філософський консерватизм» (С. Франк). Виявлено, що, за певної еволюції поглядів, позиція філософа завжди ґрунтувалась на інтуїції християнської істини, істини Царства Божого, і це визначало його позитивне ставлення до універсалізму і негативне – до національної обмеженості. Систематизовані аргументи Чаадаєва, який стверджував, що національна ідея як така, у своїй обмеженості і протиставленні універсалізму, є реакційною ідеєю. У той же час встановлено, що універсалізм Чаадаєва не означав космополітизму, а являв собою патріотичну ідею. Показано, що патріотизм Чаадаєва – це любов до майбутнього своєї батьківщини, яка ґрунтується на з’ясуванні та подоланні її історичних помилок. Продемонстровано актуальність критики Чаадаєвим «псевдо-» або «квазі-» патріотизму.
45
ГЕТМАНЦЕВ, ДАНИЛО. "Сучасний світ. Новий погляд на легітимність публічних фінансів". Право України, № 2018/04 (2018): 181. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-04-181.
Full textAbstract:
Сьогодні інститут національної держави переживає кризу. В умовах полісуб’єктного світоустрою держава вже не є єдиним й основним носієм влади. Сучасні правові системи доповнюються новими нормами, що містяться у нехарактерних для них раніше джерелах права. Ці норми санкціоновані державою опосередковано або взагалі не санкціоновані нею. Метою статті є розкриття поняття легітимності сучасної держави у контексті фінансових відносин як на міжнародному, так і на національному рівнях на тлі кризи інституту сучасного національного державотворення, встановлення джерела легітимності правових норм, іншого аніж держава. Аналізується питання легітимності правових норм у взаємозв’язку з принципами права, а також нормотворчістю національних, міжнародних і наднаціональних судових інстанцій. Окрему увагу автор приділяє механізмам забезпечення легітимності фінансово-правових норм на національному рівні в контексті можливості оскарження громадянином будь-яких рішень держави, прийнятих у фінансовій сфері. На основі короткого історичного екскурсу в епоху становлення держав Нового часу порівняно з сучасним статусом держави як інституту автор доходить висновку про трансформацію традиційної держави в нову сутність, ознаки і зміст якої визначає в контексті податкових відносин. Резюмується, що норми, які регулюють суспільні відносини і виходять не від держави, також можуть бути правовими нормами лише у тому разі, якщо відповідають загальноприйнятим принципам права, при цьому санкціонування державою не є обов’язковою умовою їхньої дійсності або обов’язковості. Принципи міжнародного податкового права є регуляторами, що визначають поведінку як держави, так і інших суб’єктів. У цьому контексті нової ролі набуває нормотворчість наднаціональних судових інституцій. Автор доходить висновків, що рішення таких судів повинні визнаватися джерелами права, оскільки це дасть змогу уникнути спорів щодо застосування прецедентів і надасть ширші можливості національним судам.
46
Трифонова О.С. "ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО В КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМИ МОВЛЕННЄВОЇ ПІДГОТОВКИ ДИТИНИ ДО НАВЧАННЯ В ШКОЛІ". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 49 (29 жовтня 2021): 10–15. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi49.242.
Full textAbstract:
У статті висвітлено науково-творчий доробок видатного вітчизняного вченого Василя Олександровича Сухомлинського в контексті проблеми мовленнєвої підготовки дитини передшкільного віку до навчання в школі. Закцентовано на тому, що одним із концептуальних положень нині чинного Базового компонента дошкільної освіти передбачено можливість дитини опанувати нову соціальну ситуацію розвитку – перехід до систематичного шкільного навчання. Водночас зауважено, що для того, щоб реалізувати провідні принципи Нової української школи, дитина повинна виявити готовність до навчання в ній, зокрема мовленнєву. Адже мова є найбільш виразною національною ознакою. Саме завдяки мові особистість пізнає концептуальну картину світу, виражену через поняття рідної мови. Важливою умовою становлення особистості є вміння здійснювати ефективну комунікацію, що зумовлює необхідність формування мовленнєвої та комунікативної компетентності ще на етапі дошкілля з подальшим їх формуванням у початковій школі. Це означає не лише розвинене мовлення дитини, її спроможність здійснювати комунікацію, а й обізнаність із позамовними знаннями, що віддзеркалюють національно-культурну специфіку певної спільноти. Доведено, що науково-педагогічні ідеї Василя Олександровича Сухомлинського суголосні з концептуальними ідеями Нової української школи. Наголошено на домінантній позиції вченого щодо радості пізнання, що може стати «бажаною свідомою діяльністю для дитини лише за умови, коли думка буде дієвою». Виокремлено педагогічні ідеї Василя Сухомлинського щодо мовленнєвої підготовки дитини («подорожі» дітей до джерела слова; виховання чутливості до слова та його відтінків; самоспостереження за рідною мовою, явищами довкілля; використання казки як дієвого засобу мислення; творчість словом). Проілюстровано різні види вправ, ігор за художніми мініатюрами вченого.
47
Сушко, А. І., та О. О. Каретна. "Формування політичної культури в період модернізму". Актуальні проблеми політики, № 65 (2 вересня 2020): 91–96. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.311.
Full textAbstract:
У статті розглянуто поняття політичної культури як визначального чинника в соціокультурному житті українського суспільства кінця ХІХ - початку ХХ століття, запропоновано визначити єдність цінностей та інтересів українського етносу як запоруки для формування політичної нації і власної держави. Ці глибокі соціокультурні зміни помітно впливали на характер мислення більшості людей, по суті традиційний позитивістський світогляд Нового часу змінюється на цінності й ідеали періоду модернізму. Варто розуміти, що рівень політичної культури суспільства, як і окремих груп, індивідів, визначається мірою перетворення ідейно-ціннісних настанов на конкретну політичну дію, а показником рівня політичної культури стає ступінь її інстатущонатзацїї. Це нормативно організоване політичне відношення, що включає всю багатоманітність суспільно-політичних організацій, які формують соціальний інтерес. Поттизащя українського соціуму на базі національної ідеї розпочинається із другої половини ХІХ століття в Австро-Угорській та Російській імперіях. Це період для Європи визначальний, коли на перший план в індустріальному, соціально-культурному розвитку виступають головні суб'єкти Нового часу - політичні нації та їх політичні об'єднання. Усі ці процеси впливали і на становлення політичної культури українського народу. Особливо масштабно вони проявилися під час Першої світової війни, коли визначились всі ознаки і структурні елементи політичної культури нашого народу в даний період, сильні і слабкі сторони його менталітету. Війна супроводжувалася помітним прискоренням процесу трансформації українського етносу східних і західних землях у модерну націю, політична культура якої набуває все більш сучасного вигляду. Загалом, соціокультурні та політичні зміни в Європі, отже, і в Україні, у подальшому суттєво змінили культурно-духовне життя всіх частин України і політичну діяльність партій та груп. Так, український національний рух усе більше в даний період набуває загальнонаціонального характеру й еволюціонує з культурно-просвітницького до національно-визвольного з політичним спрямуванням.
48
Shumeiko, T. "ЗАГАЛЬНІ ТА ОСОБЛИВІ ОЗНАКИ ДОЗВІЛЬНИХ ПРОЦЕДУР РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ОБІГУ ЗБРОЇ В УКРАЇНІ". Juridical science, № 6(108) (4 квітня 2020): 155–63. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.19.
Full textAbstract:
Стаття присвячена формуванню актуальної наукової думки щодо системи ознак дозвільних процедур реалізації державної політики у сфері обігу зброї в Україні. Автором звертається увага на те, що досліджувані процедури є елементом системи адміністративних процедур у сфері обігу зброї, а отже для них характерними є загальні ознаки системи вказаних процедур. До загальних ознак дозвільних процедур реалізації державної політики у сфері обігу зброї віднесено те, що ці процедури: мають загальну мети, будучи управлінською діяльністю переважно позитивної спрямованості; є попередньо визначеними типовими правовими моделями реалізації права в сфері обігу зброї, що врегульовуються нормами адміністративного законодавства України й поетапно здійснюються у відповідності до порядків, які урегульовані адміністративним законодавством; здійснюється в публічно-правовій сфері за участю суб’єкта владних повноважень. Групу особливих ознак дозвільних процедур реалізації державної політики у сфері обігу зброї в Україні складають такі їх ознаки: об’єкт цих процедур пов’язаний із правовою можливістю заявника набути (зберегти) правовий статус в сфері обігу зброї та бути учасником правовідносин у цій сфері; предметом дозвільних процедур є дозволи; ці процедури обмежуються темпоральними рамками їх практичної об’єктивації; дозвільні процедури, як правило ініціюються заявником та здійснюються трьома суб’єктами (в межах їх компетенції) – Уповноваженим підрозділом із контролю за обігом зброї центрального органу управління поліцією, Уповноваженим підрозділом з контролю за обігом зброї та дозвільної системи головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, областях та м. Києві, а також територіальними підрозділами поліції; дозвільні процедури об’єктивуються в публічно-правовій сфері під час здійснення дозвільної публічно-владної діяльності, що виявляється в межах певних напрямів (реєстрація (перереєстрація), ліцензування, сертифікація, власне дозвільна діяльність); ці процедури опосередковують юридичні наслідки позитивного (видача дозволу, відновлення та продовження строку дії дозволу) чи негативного (відмова у видачі дозволу, зупинення строку дії дозволу, анулювання дозволу) характеру. У висновках до статті узагальнюються результати дослідження.
49
Матвійчук, Андрій Васильович. "Діяльність міжнародних неурядових організацій у законодавчо-правовому полі України". S.P.A.C.E. / Society, Politics, Administration in Central Europe, № 10 (7 лютого 2019): 14–21. http://dx.doi.org/10.32837/space.v0i10.130.
Full textAbstract:
Сформульовано визначення поняття «міжнародна неурядова організація» (МНУО) як організоване об'єднання представників громадськості різних країн, створене відповідно до національного законодавства для досягнення цілей і завдань розвитку громадянського суспільства й міжнародних відносин, що діє відповідно до загальновизнаних принципів Уставу ООН і норм міжнародного права на території двох і більше держав і володіє консультативним статусом. З’ясовано, що видовими ознаками, які містять у собі: цілі й завдання, характер діяльності, форму організації, наявність консультативного статусу тощо визначається відмінність міжнародної НУО від інших суб'єктів міжнародних відносин. Такі родові ознаки (як от: факт об'єднання людей, наявність постійних органів управління, Статуту тощо) є загальними для всього класу (роду) організацій. Обгрунтовано, що МНУО як учасник міжнародних відносин, є суб'єктом міжнародного права, однак їх правосуб'єктність має функціональний характер, тобто обмежений її консультативним статусом. Продемонстровано, що МНУО є неофіційною сполучною ланкою між національними урядами й міжнародним співтовариством, беруть активну участь у розробці міжнародних стандартів, методів, моделей і співвідносять їхню національну значимість з міжнародно-правовою. Зазначається, що у національному законодавстві України спостерігається тенденція оптимальної розробки питань, що стосуються правового статусу МНУО з огляду на міжнародні принципи й стандарти. Водночас, не можна йти шляхом повного їхнього копіювання, оскільки держава, ґрунтуючись на своєму суспільно-історичному досвіді, досвіді функціонування правової системи, на існуючих суспільних відносинах і своїх національних інтересах, сама має право визначати правовий статус МНУО. Пропонується у змінах до закону «Про неурядові організації» відобразити основну ідею, яка полягає в тому, що неурядові організації є ядром громадянського суспільства, найважливішим фактором розвитку демократичної держави й міжнародних відносин, засобом реалізації громадянами своїх прав і свобод.
50
Pikula, Mykola. "Брекзіт і перспективи формування європейської політичної свідомості в Україні". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (29 травня 2017): 150–61. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2017-02-150-161.
Full textAbstract:
У статті аналізуються сценарії подальшого розвитку ЄС. зокрема «Йдемо тим же шляхом», який має вирішити великі проблеми, зокрема формування внутрішнього ринку, цифрового єдиного ринку, енергетичного союзу, ринку капіталу і оборонного союзу; «Єдиний ринок – перш за все», що передбачає сприяння інноваціям, співробітництву у сферах безпеки, оборони та міграції; «Хто хоче більше – робить більше», який означає, що не всі держави-члени повинні рухатися в однаковому темпі; «Краще менше та краще» («Європа різних швидкостей»), що концентрує зусилля на імплементації певних політичних сфер, але зменшує рівень взаємодії в питаннях, які не приносять прогресу; «Робимо більше і разом», згідно з яким країни-члени передають більше влади, ресурсів і повноважень в прийнятті рішень певному органу. Тут охарактеризовані також основні сценарії власно Брекзіту – «Жорсткий» Брекзіт, «Жорсткий» Брекзіт без підписання угоди, «Відмова від Брекзіту», «Пізній Брекзіт», «Англійський Брекзіт», «М’який» Брекзіт. У статті аналізуються авторські прогнози щодо формування європейської політичної свідомості. Аналізуючи європейську політичну свідомість, автор виокремлює чотири основні перспективи її розвитку: внутрішньо позитивна (засвоєння нашими громадянами європейської культури, опанування спільної європейської історії, знайомство з системою управління ЄС та побудова Європи в Україні), зовнішньо позитивна (формування європейської політичної свідомості, що ґрунтується на паритеті національної та європейської ідентичності за зовнішнього збереження ментальної ознаки «європеєць»), нейтральна (обумовлена збереженням своєрідного статус-кво, коли Україна залишається у сучасному стані невизначеності, недореформованості економіки, політики і соціокультурної сфери, коли фактично слабко сформована як національна, так і європейська ідентичність) та негативна (передбачає погіршення відносин між Україною та ЄС, замороження діалогу щодо Угоди про асоціацію та євроінтеграційного процесу України в умовах поглиблення кризи ЄС). Тут зазначається, що залежно від сценарію подальшого розвитку ЄС та Брекзіту можливі різні наслідки для розвитку та динаміки європейської політичної свідомості на європейському континенті загалом та України зокрема.