Journal articles on the topic 'Народне свято'

Стаття присвячена проблемі фахової підготовки майбутніх учителів музики в закладах вищої освіти. Увага зосереджена на здійсненні вокальної підготовки майбутніх фахівців засобами української народної пісні. З’ясовано значення та вплив народної музики на формування вокальної майстерності студентів та посилення інтересу майбутніх учителів до народної музики як цілісного явища культури народу. Проаналізовано класифікацію українських народних пісень відповідно до їх призначення та смислового навантаження.Автор наголошує, що на заняттях із постановки голосу доцільно запропонувати студентам своєрідний народно-пісенний методичний лекторій, спрямований не лише на розвиток вокальної майстерності майбутніх фахівців, а й на опанування методикою ознайомлення школярів із художньо-виразними засобами української народної музики для застосування в подальшій музично-педагогічній діяльності. Основними формами роботи були те-матичні заняття, музичні лекції, бесіди, свята української народної пісні.Доведено, що ефективне використання усього багатства народної музичної творчості, врахування психологічних та індивідуальних особливостей майбутніх учителів музики допоможе в організації й здійсненні цілеспрямованої вокальної підготовки здобувачів освіти у закладах вищої освіти. Використання пісенного фольклору в освітньому процесі є не лише важливим засобом формування вокально-виконавських навичок студентів, а й розвитку та збагачення їхньої музично-естетичної культури, сприяє формуванню емоційно-ціннісного ставлення до явищ духовної культури свого народу.

У статті проаналізовано різнопланові газетні матеріали, пов’язані зі «святом врожаю», якому окупаційна влада надавала досить великого значення. Окремої публікації, де була б цілісно розкрита проблематика, яка стосується проведення «свята врожаю» в Україні у часи нацистської окупації, поки що немає. Об’єктом дослідження стали відповідні матеріали періоду 1941-1944 рр. на сторінках видань, що виходили у різних регіонах України та за її межами. Зроблено висновок, що більшість газетних публікацій стосується безпосередньо святкування на місцях і дає картину поєднання органічних народних традицій і чужих ідеологем окупаційної влади. У пресі друкувалися також деякі дотичні до теми свята врожаю матеріали, де висвітлювалася історія жниварських обрядів і звичаїв українського народу, й окремі статті та замітки про проведення цього свята у Німеччині й інших союзних їй країнах. Відзначення свята врожаю завжди слугувало для владних інституцій інформаційним приводом і використовувалося для активізації нацистської пропаганди серед місцевого населення.

У статті аналізуються особливості етнографічної рекреаційної діяльності на прикладі Карпатського туристичного макрорегіону (охоплює територію Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської і Чернівецької областей). Висвітлено проблеми професійної підготовки і місця етнографічного туризму в сучасних наукових дослідженнях. Виявлена проблема визначення поняття «етнографічний туризм», пов‘язана з відсутністю вказаного різновиду туризму в чинному законодавстві, і його співвідношення із категорією «етнічний» туризм. Окреслені основні складові етнографічного туризму (традиційні форми господарювання, звичаї, традиції, обряди, свята, народні промисли, національна кухня, традиційні житла, одяг, танці, музика, народна творчість, музеї архітектури і побуту під відкритим небом (скансени), ярмарки, фестивалі, святкування національних свят, народні гуляння тощо) й найважливіші напрямки етнографічної рекреаційної діяльності (відвідання подієвих заходів; етнографічних, краєзнавчих, історичних і музеїв під відкритим небом (скансенів); поселень спільнот, які продовжують зберігати традиційний уклад життя чи його окремі елементи). Визначені основні туристичні ресурси і створені на їх основі атракції етнографічного характеру Карпатського туристичного макрорегіону, який характеризується найвищим ступенем розвитку етнографічного туризму і може слугувати зразком для інших регіонів України. Систематизовано етнографічну рекреаційну діяльність регіону у відповідності до вищеозначених напрямків діяльності. Виявлено основні передумови перетворення етнографічного туризму на його провідну галузь шляхом нормативно-правового регулювання на державному рівні, інтенсифікації процесу використання наявних ресурсів і забезпечення галузі висококваліфікованими кадрами.

У статті визначається роль та місце виховного потенціалу української народної педагогіки у процесі національного виховання дітей дошкільного віку. Авторами розглянуто деякі аспекти патріотичного виховання дошкільнят, що вирішує ширше коло завдань, а саме виховання любові до рідного дому, сім’ї, дитячого садочку, зокрема, виховання шанобливого ставлення до людини-трударя та результатів його праці, рідної землі, захисників Вітчизни, державної символіки, традицій держави, загальнонародних свят. Звертається увага, що методи виховання дошкільнят забезпечують оволодіння ними знаннями про рідний народ, його Батьківщину і, на цій основі, розвиток національних рис і якостей молодого покоління. Найбільш дієвими методами для ознайомлення дітей із народознавством є пізнавальні та практичні методи. Це знайомство з предметами, обстеження його чи прослухування, використання в побуті – погляд в історію нашого народу, нашого краю. До практичних методів відносимо зображення творів мистецтва, дотримуючись їх особливостей та притаманним їм елементам зображення. Автори вважають, що інтеграція сучасних методів виховання з українською історією, традиціями народної педагогіки, фольклором, різними видами національного та світового мистецтва дає можливість всебічно розвивати дитину як особистість в освітньому середовищі дошкільних навчальних закладів, реалізуючи педагогічні завдання на національному ґрунті. Звертається увага, що ознайомлення сучасних дошкільників з народними традиціями, українською народною творчістю, малими фольклорними жанрами становить найкращий матеріал для розвитку їх мовлення, для пошукової роботи дітей, їх активності, зацікавленості на занятті. Розмаїття виховних заходів народознавчої тематики як за змістом так і за формою дозволить поповнити активний словник дітей, виховати у них любов до рідної мови, до свого краю, українського народу, чесність, працьовитість, доброту, почуття прекрасного. Автори доводять, що сучасний дошкільний навчальний заклад повинен виховувати майбутніх громадян України на основі культурно-історичного досвіду нашого народу, його багатовікової мудрості та духовності. Відтак, мета народного виховання в освітньому середовищі дошкільного навчального закладу повинна полягати у піднесенні загальної культури вихованця, підготовці до життя і праці, виховання справжнього патріота і громадянина своєї держави.

Мета статті — вивчити досвід організації карнавальних розваг як художньо-естетичний феномен та приклад успішної самоорганізації місцевих територіальних громад. У статті розглядаються проблеми функціонування карнавальних традицій у країнах Західної Європи. Методологія дослідження базується на використанні історичного та аналітичного методів, які дозволили прослідкувати європейські карнавальні традиції й визначити роль та місце досліджуваної проблеми у загальному процесі еволюції карнавальної культури. Структурний метод застосовувався в систематизації та викладенні фактичного матеріалу з метою фіксації спільних і відмінних рис народних святкових веселощів. Наукова новизна полягає у тому, що обґрунтовано необхідність розвитку й популяризації карнавальної культури та демократичної святкової комунікації в контексті вітчизняної культури. Висновки. Констатовано, що генетичні предки європейського карнавалу — античні свята діонісій та сатурналій. А масовим народним святом з вуличними процесіями, іграми, театралізованими виставами в масках карнавал став в середні віки завдяки розвитку європейських самоврядних міст й становленню класу буржуазії. Доведено, що головною ідеєю карнавалу є інверсія — зміна вікового, статевого, соціального статусу учасників святкового дійства. Шлях до всебічного пізнання інтернаціонального фонду карнавальних форм лежить через вивчення його національних варіантів. У розвідці простежується генезис й історична трансформація найпопулярніших європейських карнавалів. Європейський карнавал — антипод тоталітарного свята, якому властива надмірна серйозність, фальшива патетика, стереотипний набір ідеологічних гасел і кліше. Досвід організації карнавальних розваг цікавий як приклад демократичної святкової комунікації, яскравий художньо-естетичний феномен, зразок успішної самоорганізації місцевих територіальних громад.

В статье анализируется современный феномен народного культа святой Параскевы у сербов. Автор рассмотрела различные аспекты народного христианства и, в частности, факторы, которые повлияли на восприятие тех или иных природных и культурных объектов, связанных с именем святой Параскевы как священных мест. Исследовательница отметила, что в сербской традиции параллельно с каноническими рассказами о жизни святой Параскевы получили распространение народные рассказы о ней, легенды, предания и даже песни. Эти фольклорные тексты повлияли на формирование нового образа святой, который сильно отличается от принятого Церковью жития. Согласно народному мнению святой Параскевы является защитницей людей и просителем за них перед Богом. Она помогает тем, кто имеет проблемы со зрением и страдает от головных болей, а также бесплодным женщинам. Особое внимание в работе уделяется преемственности культа. Раньше основная функция, приписываемая святой, была связана с поведенческими нормативами, которые регулировали работу в пятницу. В настоящее время данная функция в значительной степени ослаблена. Доминирующей сейчас стала функция помощи и исполнения желаний. На примере записанных нарративов/текстов и наблюдаемого поведения в «святых местах», посвященных св. Параскеве, рассматриваются новые элементы ее почитания и народных представлений (внешний вид и приписываемые ей функции) об этой святой. The paper analyzes contemporary phenomenon in the folk cult of saint Paraskeva among the Serbs. Special attention is paid to the issue of the continuity of the cult. Examples of recorded narratives and observed behavior at "sacred sites" dedicated to saint Paraskeva, display new elements of the cult and popular depictions (appearance and attributed functions) of this saint.

У статті досліджено історичні передумови розвитку ігрового дозвілля в Україні, яке відроджує традиційну обрядовість, відображає основи життєдіяльності селянства та духовних цінностей народної календарної звичаєвості. Окреслено проблематику вітчизняного ігрового дозвілля як напрям фольклорної атрибуції, що має багатовікову спадщину. Календарні звичаї і обряди українців формально узгоджувалися з річним літургійним циклом православної церкви, головними віхами якого були так звані дванадесяті свята і пости. Доведено, що високохудожні елементи календарних звичаїв знаходять своє сучасне життя у творчості професійних і самодіяльних артистів, використовуються у декоративно-прикладному і театральному мистецтві, продовжують існувати у повір’ях та особистих ставленнях людей як зразок історичної пам’яті народу.

У статті окреслено специфіку відображення в реєстрі діалектних словників явищ традиційної народної матеріальної й духовної культури. Акцентовано увагу на необхідності ілюструвати реєстрові лексеми мікротекстами зв’язного діалектного мовлення для репрезентації обсягу знань про календарне свято, специфіку тлумачення його змісту, відображення специфічно народного світобачення та особливостей сприйняття дійсності.

В жизни грузинской диаспоры Северной Осетии в последние годы важным событием стал праздник Ломисоба. Он проводится в первую среду после дня Святой Троицы в окрестностях селения Балта, расположенного на Военно-грузинской дороге. Истоки этого праздника уходят в грузинский регион Мтиулети, где местные жители почитают св. Георгия Ломисского, именной праздник которого – Ломисоба – ежегодно проводится в селении Млета. Грузины Балты, как и жители соседних селений Чми и Нижний Ларс, сохраняют в быту немало народных традиций из сферы духовной культуры (народные верования, семейная и календарная обрядность); отчасти этому способствует сохранение постоянных контактов c сородичами из соседних районов Грузии. Праздники в большинстве полиэтничных регионов Кавказа, как правило, всегда создавали благоприятные условия для общения представителей не только разных народов, но и разных конфессий. Как свидетельствуют собранные материалы, эта особенность праздничной культуры сохраняется и в наши дни. In recent years, the Lomisoba holiday has become an important event in life of the Georgian diaspora in North Ossetia. It is held on the first Wednesday after the Holy Trinity (Troitsa) in the vicinity of the village Balta, located on the Georgian Military Highway. The origins of this holiday go to the Georgian region of Mtiuleti, where locals venerate St. George of Lomisy, whose personal holiday – Lomisoba – is held annually in the village Mleta. The Georgians of Balta, as well as the inhabitants of the neighboring villages Chmi and Nizhny Lars, maintain many folk traditions from the sphere of spiritual culture (folk beliefs, family and calendar rituals). This is partly due to the maintenance of constant contacts with relatives from neighboring regions of Georgia. As a rule, holidays in most of the multi-ethnic regions of the Caucasus have always created favorable conditions for communication between representatives not only of different peoples, but also of different confessions. According to the collected materials, this is still the case for the festive culture.

Стаття присвячена висвітленню ролі сімейних традицій у формуванні громадянської культури старшокласників. Автори констатують, що кожна сім'я має свої сімейні традиції. Автори розглядають такі чинники, які впливають на формування сімейних традицій: матеріальне та економічне забезпечення, соціальний статус та рівень освіти батьків, місце проживання (місто, село), звичаї та традиції в сім’ї, кількість членів сім’ї, ставлення до дітей тощо. Громадянська культура старшокласника в сучасних умовах розглядається як його готовність та здатність громадянина до активної участі в діяльності суспільства та держави на основі глибокого усвідомлення своїх прав та обов'язків. Запорукою національного відродження України є відновлення духовного багатства, збереження досвіду попередніх поколінь. І, навпаки, кожен незаповнений розрив у системі передачі етнокультурної інформації від одного покоління до іншого продовжуватиме вести до духовного зубожіння етносу, гальмуватиме розвиток патріотичних почуттів. У цьому практичний інтерес до вивчення та примноження українських народних звичаїв та сімейних традицій. Увага приділяється таким звичаям, як розумовий світогляд, втілений в рухах і діях, світосприйняття та відносини між індивідами. Зазначається необхідність проведення найважливіших державних свят у сімейних традиціях для формування громадянської культури старшокласників. Автори звертають увагу на те, що навчально-виховний процес у сім’ї організований педагогічно грамотно, якщо для всієї родини є важливими державні свята, події, історичні дати, а також сімейні традиції. Виокремлено такі напрями впливу сімейних традицій у формуванні громадянської культури старшокласників: інформаційний, емоційний, діяльнісний. Вплив сімейних традицій на формування громадянської культури старшокласників реалізується через них: інформаційний (оволодіння певними знаннями, ідеями, переконаннями щодо соціальних та громадянських цінностей); емоційний (позитивний чи негативний емоційний досвід, уточнення таких понять, як добро, зло, добродушність, грубість тощо); діяльнісний (залучення дітей до спільної суспільно корисної діяльності, надання їм можливості висловити власну громадянську позицію). Основними засобами впливу сім’ї на формування громадянської культури старшокласників є: особистий приклад, батьківський авторитет, духовний і моральний клімат сім’ї, виховні традиції, праця, сімейні звичаї, свята, національна символіка тощо.

Статья посвящена анализу элитных качеств личности, представленных в образе святого Николая Мирликийского. Перечисляются устойчивые канонические элементы композиции преподобнического жития, содержащиеся в сочинении Симеона Метафраста. Называются обстоятельства, оказавшие воздействие на развитие древнерусского культа святого. Выявляются изменения, которые внёс в трактовку образа архиепископа Димитрий Ростовский. Отмечаются исключительное место Николы в сознании восточных славян и трансформация канонической традиции, обоснованные спецификой дохристианских представлений. Выделяются типичные фольклорные нарративы о Чудотворце: об избавлении от смерти, исцелении, нахождении пропавших людей, счастливом замужестве, возвращении пропажи,оправдании невинно осуждённого, избавлению от пагубных пристрастий и т.п. Подчёркивается актуальная для жителей прибрежных районов связь Николая с водной стихией. Указывается, что «народный святой» до сих пор выступает в качестве персонажа легенд, быличек, заговоров, анекдотов, его имя фигурирует в текстах, размещаемых пользователями в соцсетях, блогах, агентах мгновенных сообщений. Обращается внимание на усиливающееся воздействие западноевропейской традиции, ведущей к ассимиляции обычаев. Приводятся примеры интернет-поздравлений, в которых явно прослеживается параллель между Чудотворцем и Санта-Клаусом. Делается вывод о том, что образ Николая Угодника является воплощением народной мечты о совершенном человеке, милостивом заступнике, олицетворением не мирской, но надмирной, вневременной власти, и в этом смысле его с полным основанием можно назвать элитарным. Рассмотренные компоненты культа мирликийского святителя в России демонстрируют, с одной стороны, его безусловную устойчивость, с другой – лабильность, способность органично развиваться под воздействием социально-экономических, политических, культурных факторов.

Е. Н. Максимов - Народный художник РФ, вице-президент РАХ, профессор, заведующий кафедрой живописи и композиции МГАХИ им. В. И. Сурикова. Родился в 1948 году в Кашире. В 1967-1973 годах учился в МГАХИ им. В. И. Сурикова (мастерская монументальной живописи К. А. Тутеволь). С 1982 года преподает в МГАХИ им. В. И. Сурикова, руководит мастерской монументальной живописи. Активно работает как художник-монументалист. Среди его основных произведений - росписи главного купола Храма Христа Спасителя (Москва), росписи Свято-Николаевского Патриаршего собора (Нью-Йорк), храма в честь Казанской иконы Божией Матери и Владимирского храма (Оптина пустынь), храма Модеста Иерусалимского (Святая гора Афон), мозаики храма Святого Саввы (Белград), декоративное оформление интерьеров и росписи Храма Христа Спасителя (Калининград).

Проаналізовано особливості діяльності культурно-інформаційних центрів у контексті реалізації культурної дипломатії держав та забезпечення їхніх національних інтересів. Було встановлено, що важливими осередками забезпечення поширення інформації в контексті конструювання позитивного іміджу держав виступають саме культурно-інформаційні центри, які можуть функціонувати як самостійні установи, так як і структурні підрозділи дипломатичних представництв. Визначено основні фактори та умови забезпечення ефективної діяльності культурно-інформаційних центрів. Особлива увага була приділена аналізу пріоритетних напрямів діяльності культурно-інформаційних центрів, як-то: надання інформаційних, координаційних, освітніх послуг. У статті також було досліджено особливості співпраці центрів з представниками національних діаспор. Було визначено, що воно може реалізовуватися у наступних формах: проведення заходів з нагоди святкування національних свят, виступи народних колективів та представників сучасної естради, організація виставок-продажів картин, виробів народних майстрів, літературних творів як класиків, так і сучасних письменників країни, яку представляють центри. Значна увага була сконцентрована на українському досвіді функціонування культурно-інформаційних центрів, визначено здобутки та прорахунки в їх роботі.

У артыкуле прадстаўлена гiсторыя стварэння i выдання аднаго з самых вядомых помнiкаў палескай кнiжнай культуры перыяду II Рэчы Паспалiтай –«Обихода нотного церковного пения», падрыхтаванага ў Пiнску праваслаўным Палескiм епархiяльным мiсiянерскiм камiтэтам у самым канцы 1920-х гг. Гэты аб’ёмны богаслужбовы зборнiк стаў цалкам унiкальнай з’явай i ва ўсёй гiсторыi ўсходнеславянскай праваславнай кнiжнасцi ХХ ст. Трэцяя частка «Обихода» ўтрымлiвала богагласнiк, народныя паралiтургiчныя песняпеннi, якiя адразу ж пасля публiкацыi сталi ў масавым парадку перапiсвацца i распаўсюджвацца сярод веруючых не толькi ў мясцовай епархii, але i далека за ее межамi. Асобая роля у распаўсюджаннi тэкстаў «Обихода» ў заходнееврапейскiм асяроддзi, у прыватнасцi, у Германii, належыць Яблочынскаму Свята-Ануфрыеўскаму праваслаўнаму манастыру, зберегаушаму адзiн з самых поўных i добра захаваўшыхся его экземпляраў.

Стаття показує організацію дозвілля учасників ярмарків на території Північного (Білоруського) Полісся наприкінці ХІХ – початку ХХ століть. Ярмарок – це традиційна святково обставлена розширена торгівля, яка відбувалася періодично в певній місцевості. У статті показуються основні географічні центри проведення найбільших ярмарків Північного Полісся, показується їх спеціалізація. Найбільші ярмарки проходили в Зельві, Свислочі, Несвіжі, Гомелі, Мозирі, значними ярмарковими центрами були Брест, Кобрин, Пінськ та ін. Крім предметів місцевої промисловості і сільського господарства, на поліські ярмарки доставлялося багато товарів із сусідніх регіонів і з-за кордону. У розглянутий період поїздка на ярмарки мала для жителів Полісся не тільки суто практичне значення. Широка оптова і роздрібна торгівля розгорталася на площах міст та містечок, яку супроводжували барвисті народні гуляння, ігри та забави, виступи артистів, що перетворювало цю подію на колоритне свято. Ярмарок розглядається не тільки як форма організації торгівлі товарами, взаємовідносин продавця і покупця, а й як специфічна форма соціальної комунікації, соціально-культурної взаємодії, організації дозвілля і веселого проведення вільного часу. Показано місце ярмарку і пов’язаного з ним часу в народному фольклорі, наводяться спогади очевидців і учасників, згадки про поліські ярмарки відомих істориків і етнографів, таких як П. Шейн, А. Кіркор, П. Шпилевський та ін. Наведені характерні фольклорні елементи (пісні, приказ- ки, тощо), які показують велике значення ярмаркових ігор у системі соціальних комунікацій жителів Полісся століття тому. Особлива увага приділяється дозвіллю молоді, показано значення ярмарків у системі встанов- лення шлюбних і дошлюбних відносин молодих людей.

Подана стаття присвячена дослідженню історизмів і лексичних архаїзмів у творчості Говарда Лавкрафта. Автором використано історизми на позначення старовинних мір виміру, професій та роду занять, соціального стану, географічних назв, назв зниклих народів та племен, обрядів та свят, приладів, які вийшли з ужитку, релігійних організацій, назв вимерлих тварин. Серед них переважають назви зниклих племен північно-американських індіанців, які слугують історичним тлом для написання оповідань. Також нами було виявлено власне лексичні архаїзми, витіснені з мови синонімічними номенами. Лексико-словотворчі архаїзми в проаналізованих творах Г. Лавкрафта відрізняються від сучасних відповідників вживанням інакшого суфіксу. Лексико-фонетичні архаїзми мають дещо відмінне звукове оформлення кореня порівняно із сучасною літературною мовою. Лексико-семантичні архаїзми у своїй семантичній структурі містять як активно вживані в сучасній англійській літературній мові значення, так і застарілі.

Статья посвящена празднованию 1000-летия святого равноапостольного великого киевского князя Владимира Святославича, под скипетром которого Древняя Русь осуществила цивилизационный и религиозно-мировоззренческий выбор, ставший промыслительно-судьбоносной вехой в открывшейся тысячелетней перспективе ее исторического развития. В богословско-историческом контексте показана ключевая роль святого Владимира в учреждении на Руси христианства; представлен духовно-нравственный образ Владимира-христианина как государственного и политического деятеля, осознавшего смысл исторического предназначения народов Руси в задаче актуального исполнения Евангелия в человеческой жизни; обобщен исторический путь России, явившей в своей истории второй после Византии величайший тип православной христианской цивилизации. This article talks about the celebration of the millennium anniversary of the Holy Equal-to-the-Apostles Great Prince Vladimir Sviatoslavich, under whose rule Ancient Rus' decided its fate in regard to its religion and world view. This decision was providential and key to the next millennium of Russian history. In the theological and historical contexts this article explains St. Vladimir's key role in establishing Christianity in Russia, gives a spiritual and moral portrait of Vladimir as a Christian and a man of state, who understood the historical purpose of the peoples of Russia in their quest for a real fulfilment of the Gospel in a man's life. A general picture is given of the historical journey of Russia, a country that showed the second greatest, after Byzantium, type of Orthodox Christian civilization.

У артыкуле разлядаецца шэраг важнейшых аспектаў, якімі вызначаецца духоўны патэнцыял творчай спадчыны ўсходнеславянскага і беларускага першадрукара, асветніка, пісьменніка, мысліцеля ранняга беларускага Адраджэння Францыска Скарыны. У сваёй асветніцкай, духоўнай дзейнасці ён абапіраўсяна айчынную кірыла-мяфодзіеўскую традыцыю, плённа выкарыстоўваючы дасягненні заходнееўрапейскай культуры эпохі Рэнесансу. Сцвярджаецца, што філасофска-этычныя, сацыяльнапалітычныя, эстэтычныя і дзяржаўна-прававыя погляды Скарыны з’яўляюцца ў першую чаргу вынікам асэнсавання ім жыцця як дару Боскага. Звяртаецца ўвага на гуманістычную мастацтвазнаўчую канцэпцыю першадрукара, свядома рэалізаваную ім і актуальную дасюль. Падкрэсліваецца, што ўвесь прадмоўна-пасляслоўны комплекс Скарыны сведчыць аб менавіта патрыстычнай традыцыі ў тлумачэнні Бібліі, павазе асветніка да царкоўных дагматаў, што відавочна абвяргае досыць распаўсюджанае залічэнне Ф. Скарыны ў шэрагі дзеячаў Рэфармацыі. Адзначаеццатаксама, што Ф. Скарына з’яўляецца заснавальнікам беларускай нацыянальна-патрыятычнай традыцыі, які падараваў свайму народу Святое Пісанне на роднай мове.

На протяжении веков мавзолей Ходжи Ахмеда Ясави и древние здания рядом с ним были свидетелями многих политических, экономических и исторических изменений. Святое место, которое в XII веке являлось местом поломничества в народе, было преображено и обустроено Эмиром Тимуром в XIV веке. В статье рассказывается о состоянии этого святилища в ХІХ и начале ХХ в., о состоянии мавзолея и прилегающих к нему исторических мест, ставших свидетелями многих исторических событий. Описывается положение мавзолея, его помещений, упреплений вокруг города в начале XIX века, в период правления Кокандского ханства, а также памятников, расположенных близ Азрет Султана на протяжении веков. Известно, что судьба мавзолея Хазрет Султан, его мавзолеев зависела от Кокандской эпохи, политики и действий, проводимых в период правления Российской империи. Об этом можно увидеть в записях, исследованиях, на рисунках и фотографиях исследователей, военных и ученых, которые в свое время писали и оставляли данные о состоянии мавзолея.Особое место занимают письменные сведения, составленные в XIX веке М.С. Бекчуриным, П.И. Лерхом, И.И. Пашино, А.К. Гейнсом, фотогафии и Туркестанский альбом В.В. Верещагина, работа любительского археологического кружка. Всесторонному изучению мавзолея посвящены статьи и труды П.Н. Ахмерова, А. Диваева, Н.С. Лыкошина. В статье повествуется о состоянии мавзолея, его исследовании и ремонте в XIX веке и начале XX века.

В статье рассматривается вопрос об особенностях художественного воплощения представлений о ностальгии в повести Л.М. Леонова Evgenia Ivanovna. Автор выявляет истоки физического и психологического недомогания главной геро-ини в ее прошлом и, отправляя в поездку на окраину покинутой страны, как бы вновь ставит в ситуацию выбора. Увидев свое прошлое в истинном свете, женщина осознала окончательный разрыв связей с родиной, мысленно вернулась в реальную жизнь, обратилась к будущему. Трагическая развязка повести вызывает вопрос об авторской преднамеренности, обусловленной тем, что изображение переживаний литературных героев-эмигрантов отвечало определенным идеологическим задачам, что дает основания для постановки вопроса о формировании мифа о ностальгии в русской литературе советского периода. Особенности авторской позиции стано-вятся яснее при сопоставлении с документальным материалом. Основанием для сравнения повести и воспоминаний о Тырковой-Вильямс стала не только главная тема, но и отдаленное сходство жизненных и сюжетных положений. Ее судьба опровергает многие стереотипы, в том числе миф о ностальгии как о смертельном недуге. Ностальгические настроения, зафиксированные в ее дневниках и письмах и воспроизведенные в воспоминаниях сына, не стали определяющими в ее семейной и общественной деятельности. Писательница сохраняла духовные связи с народом своей страны, а тоска по родине осмыслялась как слабость, преодолеваемая любовью не только к местам, где родилась и выросла, но и к истории родины, ее культуре, верованиям и традициям, свято сохраняемым на чужбине, а также душевным рас-положением к соотечественникам, нуждающимся в помощи.

Дослідження процесу формування готовності студентів до особистої безпеки від шкідливої звички показало, що психологічні явища як феномени алкогольних епізодів у малих групах, їх інтерпретація не використовується у навчальній дисципліні «Безпека життєдіялності та основи охорони праці». Традиційна концепція зміни алкогольних установок студентів на антиалкогольні не витримує критики через націленість на зміну народних звичаїв і традицій використання спиртних напоїв на свято та в печалі. Мета цього дослідження полягає у формуванні уявлення про особливості моделювання процесу формування готовності студентів до особистої безпеки від шкідливої звички. Це дослідження мало описовий характер і складалося із змістово-теоретичного і системно-структурного аналізу шляхів модернізації змісту навчального матеріалу з безпеки життєдіяльності, організації процесу моделювання безпечної поведінки молоді, сутності формування позитивної алкогольної установки у процесі соціалізації молоді, чинників ризику та шкідливих чинників побутового пияцтва, етапів розвитку побутового пияцтва до появи алкоголної залежності, основних психологічних феноменів пияцтва в малих группах, структурно-функціональних компонентів моделі готовності студентів до особистої безпеки від шкідливої звички, критеріїв сформованості структурних і функціональних компонентів моделі, змістових характеристик показників сформованості функціональних компонентів моделі. Результати дослідження показали, що розуміння студентами смислів психологічних феноменів пияцтва в малих групах відповідає сучасній парадигмі розвитку особистості як основи модернізації змісту, методів і форм навчання безпеки життєдіяльності. Теоретичне значення проведеного дослідження полягає в розробленні структурно-функціональної моделі, на основі якої буде організований процес формування готовності студентів до особистої безпеки від шкідливої звички. Практичне значення проведеного дослідження полягає в розробленні критеріїв і показників сформованості компонентів моделі, а також змістових характеристик показників сформованості функціональних компонентів моделі.

Мета роботи. Проаналізувати сучасний стан та можливості удосконалення навчального процесу при підготовці інтернів та обґрунтувати застосування інформаційних технологій та креативних середовищ в умовах санаторію та кафедри медичної реабілітації і медико-соціальної експертизи медичного університету. Матеріали і методи. У дослідженні застосовано інформаціологічний, бібліосемантичний та аналітичний методи. Результати й обговорення. У Немирові, що на Поділлі, створено 10 музеїв та одну картинну галерею. Серед них: музей народних музичних інструментів (в районному будинку культури); музеї Марка Вовчка, М. Трублаїні (у школі № 2); музей «Літературна Немирівщина»; краєзнавчий музей (в жіночому Свято-Троїцькому ставропігійному монастирі); старовинний палац та парк, музеї княгині М. Г. Щербатової, етнографічний, історії медицини та фармації, музичних інструментів, радіоелектроніки, бібліотека стародруків та картинна галерея сучасних українських художників (у клінічному санаторії «Авангард»). Музеї знайомлять із культурою минулого та сучасності. Вони стали ефективними засобами навчання, розвитку та виховання. Це підтверджено позитивними результатами опитування у 96,5 % випадків слухачів-інтернів та курсантів-лікарів, яких ми опитали протягом 2013–2019 рр. Інтеграція активних видів навчання, підвищення творчого потенціалу та адаптація технологій навчання до індивідуальних особливостей інтернів, упровадження нових технологій навчання сприяють активації їх пізнавальної діяльності, підвищують мотивацію до використання інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності. Висновки. Розширення освітньо-культурного середовища для підготовки інтернів за рахунок ресурсів музеїв сприятиме євроцентричній трансформації української освіти. Музеї та картинна галерея санаторію «Авангард» створені з урахуванням можливості виконання не тільки навчальних, а й реабілітаційних програм. Застосування інформаційних технологій навчання допомагає інтенсифікувати усі рівні навчально-виховного процесу, підвищити його ефективність та якість. Вітчизняний та наш власний досвід свідчать про доцільність застосування запропонованих підходів щодо організації освітнього процесу в навчальних закладах країни.

Первый и единственный в России музей Библии расположен в Иосифо-Волоцком ставропигиальном мужском монастыре. Он был создан по инициативе и при непосредственном участии митрополита Волоколамского и Юрьевского Питирима вскоре после возвращения Иосифо-Волоцкого монастыря Русской Православной церкви. Экспозиция размещена в трёх музейных залах и содержит более пятисот экспонатов. Научный фонд вместе с экспозиционным составляет более тысячи экземпляров. Музейная коллекция содержит книги Священного Писания, богослужебные книги, святоотеческую литературу, книги по истории церкви, альбомы по иконописи и другие издания. В экспозиции музея представлены книги Священного Писания на 40 языках (европейских, азиатских, народов России). В числе редких экспонатов музея - Острожская Библия (1581), Московская Библия (1663), несколько изданий Елизаветинской Библии (XVIII в.), венецианское издание Вульгаты (1609) и прочее. Также в коллекции музея размещены издания Священных текстов с редкими иллюстрациями: копия знаменитой рисованной Велиславовой Библии (чешской рукописи середины XIV в.), двухтомное издание Библии на французском языке с 228 гравюрами Гюстава Доре (1866); издания, содержащие произведения Лукаса Кранаха, Рембрандта, Альбрехта Дюрера; немецкое издание Библии, иллюстрированное Сальвадором Дали (1990), четырёхтомная Библия на французском языке с иллюстрациями Эди Леграна (1949) и другие издания. Возникший на основе библиотеки владыки Питирима музей в настоящее время прирастает экспонатами, приобретёнными наместником Иосифо-Волоцкого монастыря архимандритом Сергием, а также благодаря вкладам Института перевода Библии и других жертвователей и меценатов. The first and only Russia Bible museum is situated in the St. Joseph-of-Volotsk stauropegial monastery. It was founded on the initiative and with the direct participation of the Metropolitan of Volokolamsk and Yurievsky Pitirim soon after the return of the St. Joseph-of-Volotsk monastery to the Russian Orthodox Church. The exhibition is located in three museum halls and contains more than five hundred items. It makes more than thousand copies counting museum funds. There are books of the Holy Scriptures, liturgical books, patristic literature, books on the church history, some albums with icon painting and other publications. The museum exhibits books of the Holy Scripture in 40 languages - European, Asian and indigenous languages of the peoples of Russia. Among rare museum exhibits there is the Ostrog Bible (1581), the Moscow Bible (1663), several editions of the Elizabethan Bible (XVIII century), the Venetian Vulgate edition (1609) etc. One of the pearls of the collection is a Czech manuscript of the mid XIV century as well as a two-volumed Bible edition in French with 228 engravings by Gustave Dore (1866) and editions containing works of Lucas Cranach, Rembrandt, Albrecht Durer; German Bible edition illustrated by Salvador Dali (1990), a four-volumed Bible in French with Edie Legrand’si llustrations (1949) etc. The museum, which has emerged from the Bishop Pitirim’s library, is currently growing with exhibits purchased by Archimandrite Sergiy, Abbot of the St. Joseph-of-Volotsk monastery, and generous gifts of the Institute of the Bible Translation as well as other donators and patrons.

В статье на основе комплекса этнографических и этнолингвистических источников обобщаются устойчивые выражения и народные представления донских казаков о дне Ильи-пророка. Последовательно характеризуются лексическое оформление календарной даты, представление о святом как подателе дождя, запреты на работу и купание в этот день, сельскохозяйственные приметы и предписания, символические ряды, в которые включается Ильин день. Установлено, что приуроченные ко дню Ильи-пророка приметы о выращивании огородных и бахчевых культур сближают верования донских казаков и жителей юга и юго-запада Восточной Славии. В двух районах зафиксировано оригинальное поверье о высиживании волшебного цветка капусты в канун Ильина дня. Отмечается отсутствие в исследуемом регионе развернутых обрядов, приуроченных к дню Ильи-пророка, выявлен рубежно-календарный характер праздника в ритуальном годе донских казаков (сезонная граница лета и осени, прекращение купального сезона, уборка овощей). The article analyzes folk ideas and set expressions associated with the day of the Holy Prophet Elijah. The study was conducted on the material obtained in the course of a field ethnographic study of the territory of the former Don Host Region (modern Rostov and part of Volgograd Oblasts), carried out in the period from 1981 to 2014. The work was carried out using descriptive and typological methods, as well as a complex ethnolinguistic methodology, which involves the study of the language through the prism of human consciousness, mentality, everyday and ritual behavior, mythological representations and mythopoetic creativity. The lexical design of the calendar date and the idea of a saint as a rainmaker are consistently characterized. Various forms of regulation of behavior associated with chores are described. The existing ban on swimming in the period after the day of Elijah the Prophet is emphasized; explanations of this ban that existed in traditional notions are given, the lack of need to observe this ban at later times is revealed. The significance of the day of Elijah the Prophet as a landmark date in the cycles of growing garden and melon crops, in particular, onions, cabbage, etc., is described. Proverbs, signs and beliefs associated with the cultivation of these crops in the corresponding period are given. Analyzing the texts of sources about holidays and behavior regulation, the author notes the presence of symbolic rows, which include St. Elijah’s Day. A significant part of the considered motives is known to all Eastern Slavs. The absence of detailed rites on St. Elijah’s Day was established in the region under study. The boundary-calendar nature of the holiday in the ritual year of the Don Cossacks was revealed (seasonal border of summer and autumn, cessation of the swimming season, harvesting vegetables). The author determines that the signs dated to the day of Elijah the Prophet regarding the cultivation of garden and melon crops bring together the beliefs of the Don Cossacks and the inhabitants of the south and south-west of Eastern Slavia. In two regions, an original belief was recorded about the hatching of a magical cabbage flower on the eve of St. Elijah’s Day. In the former Don Host Region, the image of this day is highlighted against the background of more northern local traditions, where the function of the saint as the bearer of the harvest is more clearly expressed.

Аннотация: в статье рассматривается семантика сакрального числа «семь» в кыргызской этнолингвистике. Сакральные числа стоят рядом с такими фундаментальными категориями, как язык, фольклор, письменность, культура, религия. Сакральные числа являются универсальными и священными у всех народов мира. С незапамятных времен числу «семь» придавалось магическое значение на всех языках, в том числе в кыргызском. В статье приводятся убедительные примеры из эпоса «Манас». Ключевые слова: сакральное, число, семь, этнолингвистика, святое число, предки, эпос «Манас». Annotation: the article discusses the semantics of the sacred number “seven” in Kyrgyz ethnolinguistics. Sacred numbers stand next to such fundamental categories as language, folklore, writing, culture, religion. Sacred numbers are universal and holy (sacred) among all peoples of the world. Since immemorial times, the number "seven" has been given magical significance in all languages, including the Kyrgyz language. The article provides conclusive examples from the epic «Manas». Keywords: sacred, number, seven, ethnolinguistics, yyyk (sacred), sun (number), Jeti ATA (seven ancestors), epos «Manas» (the biggest epic in the world literature). Аннотация: Бул илимий макалада «жети» ыйык санынын мааниси жана анын кыргыз этнолингвистикасындагы орду жөнүндө сөз болот. Сакралдык сандар тил, фольклор, маданият, религия сыяктуу өзөктүү категориялардын катарында турат. Ошондой эле сакралдык же ыйык деп аталуучу сандар дүйнөдөгү бардык тилдерде кездешет. Илгерки замандан бери “жети” санына бардык элдер, ошонун ичинде кыргыздар да, магиялык маани берип келген. Макалада “Манас” эпосунан ынанымдуу мисалдар келтирилет. Түйүндүү сөздөр: сакралдык, сан, жети, этнолингвистика, ыйык сан, жети ата, эпос «Манас».

У статті проаналізовано особливості самодеструктивної поведінки як одну з форм прояву, ритуалу, традиції. Описано основні форми та ідеї самодеструктивної поведінки в різних релігіях та етносах. Виявлено основні особистісні мотиви самодеструктивної поведінки як результату впливу релігійних, філософських, суспільних ідей на особистість. Виявлено, що в різних культурах, етносах, релігіях та філософських концепціях зустрічаються ідеї, постулати, що сприяють формуванню у людини самодеструктивної поведінки. При цьому біль, страждання, а іноді і смерть розглядаються як благо, як те, що сприяє розвитку, очищенню особистості або суспільства в цілому. Самодеструктивну поведінку як одну із форм ритуалу, традиції або філософської концепції можна зустріти в історії майже усіх етносів, а деякі з цих традицій зберігаються донині, наприклад, сепуку, ритуальні самобичування та інші. Виявлено, що самокатування відоме в різних культурах та релігіях, може нести функцію обряду, традиції, поклоніння, спокути гріхів, відновлення честі, ініціації тощо. Самокатування може здійснюватись різними методами: самопорізи, самопобиття, «умертвіння плоті» і завжди несе шкоду здоров’ю не тільки в формі поранень, але й виникненням можливих інфекцій, порушення функціонування органів, а іноді і смерті. Розглянуто самодеструктивні традиції і звичаї, що пов’язані із тугою за померлим родичем, що зустрічались у слов'янських і кавказьких народів. Виявлено, що аскетизм як спосіб життя, що передбачає відмову від зайвих матеріальних благ не є самодеструктивним, але існують окремі особи та групи людей, що окрім відмови від зайвих матеріальних благ практикують аскетизм через самопобиття, голодування, «умертвіння плоті», самогубство та інші самодеструктивні дії. Виявлено, що вживання алкоголю також являється поширеною формою самодеструктивної поведінки, відомою ще з стародавніх часів, коли люди регулярно вживали пиво та вино. Вино, бражка та інші алкогольні напої були поширені серед більшості народів, що проживали на території сучасної Європи, а традиція вживати спиртне на великі свята зберігається і донині. Алкоголь також відомий в обрядах папуасів Нової Гвінеї, а в Стародавній Русі люди вживали бражку невеликими ковткам за великим столом. Майже всі види самодеструктивної поведінки, не дивлячись на їх культурне підґрунтя, пов’язані з особистими потребами та інтересами людей, таких як: захищеність, саморозвиток, досягнення духовного очищення тощо, але ігнорують потреби у виживанні, здоров’ї, добробуті. Зроблено висновок, що в деяких традиціях, обрядах, культурах практикувались і практикуються сьогодні самодеструктивні дії. Усі самодеструктивні дії виправдані моральними, духовними та суспільними цінностями і мають сакральне значення для людей. Визначено перспективи подальших досліджень, що полягають у аналізі самодеструктивної поведінки як результату впливу неформальних груп, сучасних сект, кримінальних угрупувань, а також особливості вживання наркотичних засобів, визначення чинників масових самогубств та інших форм самодеструктивної поведінки.

Міжжанрова трансформація різдвяного звернення британської королеви імплікує перекодування його змісту засобами медійного жанру, за якого відбувається модифікація як композиції, так і мовних одиниць. Розвідка пропонує моделі трансформації промови Єлизавети ІІ в трьох онлайн виданнях: британському, американському та канадському. З точки зору диспозиції різдвяне звернення королеви у 2020 році висвітлює боротьбу її народу з пандемією коронавірусу й представлено вісьмома темами, розміщення яких підпорядковане авторському наміру впливу на масову аудиторію. При цьому промова королеви містить три ключові ідеї: світло, що приносить надію; її захоплення вчинками людей у скрутний час; вдячність як працівникам медичної сфери, так і волонтерам. Репрезентація промови королеви в британському виданні зорієнтована на позиціонування монарха як турботливої та вдячної людини. При цьому в сильні позиції тексту винесено ідею підтримки та слова розради й заспокоєння, а порядок подачі тем в основному блоці відображає необхідність підбадьорити людей під час пандемії. Вербалізація змісту промови в американському виданні акцентує ідею підтримки, схвалення монархом роботи медпрацівників і зворушення незламним духом пересічних громадян, тоді як в основному блоці статті відображено ієрархію тем згідно з роллю релігійного свята та звичними для віруючих практиками. Канадське видання виносить у заголовок ідею надії та вказує на зближення людей, основний блок тексту відзначається орієнтацією на вклад пересічних людей у боротьбу з вірусом, цитує слова підтримки й вдячності. Усі три видання надають слова розради тим, хто пережив втрату рідних чи друзів, прямо цитуючи королеву для підсилення важливості й об’єктивності новини; відображають вдячність медпрацівникам і надають незмінною заключну частину промови, присвячену ролі Різдва в житті вірян, що зумовлено призначенням щорічного звернення Єлизавети ІІ. Відмінності в подачі змісту щорічного звернення королеви зумовлені спрямованістю кожного видання на власного адресата з його потребами й фоновими знаннями.

Анотація. Мета дослідження – спираючись на доробок попередників, наявну джерельну базу показати позитивні і негативні сторони взаємин української та єврейської громад містечок Правобережної України у добу Директорії УНР. Методологія дослідження спирається на принципи конкретно-історичного підходу або історизму, об`єктивності, всебічності і цілісності, системності, а також на використання методів – аналізу та синтезу, історико-генетичного, історико-порівняльного, історико-типологічного, проблемно-хронологічного. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в історіографії показано, з одного боку, яскраві приклади співпраці українців та євреїв у правобережних містечках українців, з іншого боку, протиєврейські ексцеси, пов’язані з погромами єврейських громад у 1919 – 1920 рр., висвітлено причини погромницьких дій української армії, повстанців і селян. Висновки. Доба Директорії УНР позначена як позитивними, так і негативними подіями у житті української та єврейської громад правобережних містечок. З одного боку, євреї вітали відновлення УНР, а українці допомагали їм у підготовці національних свят. Спільно ці етнічні групи вирішували питання діяльності своїх просвітянських товариств. Частина євреїв допомагала українському народу у боротьбі за державну незалежність, матеріально підтримува­ла Армію УНР, воювали у складі українського війська. З іншого боку, досліджуваний нами період позначений і протиєврейськими ексцесами, які, значною мірою, були спровоковані прихильністю євреїв до більшовиків, ігноруванням ними мобілізаційних заходів української влади. Наслідком такої непослідовності єврейської меншини стали погроми із людськими жертвами, які здійснили окремі частини Армії УНР, а також повстанські отамани. Таких погромів відбулося не менше 131. Погромницькими діями “відзначилися” і містечкові селяни-українці, для яких євреї, з якими вони співіснували в межах одного населеного пункту, були, насамперед, експлуататорами, спекулянтами, а вже потім більшовиками. Такі випадки зафіксовано у 26 містечках. Низка джерел свідчить, що українська влада намагалася надавати посильну матеріальну та юридичну допомогу містечковим євреям, які потерпіли від погромів. Ключові слова: містечко, євреї, громада, армія, погроми.

В публикации представлен русский перевод сохранившегося в составе греческих катен«Толкования на Послание к Римлянам» свт. Кирилла Александрийского. В предисловии определяется изначальная форма толкования и с привлечением дополнительных источников делается вывод, что это был экзегетический комментарий, разделённый на «томы». На основании содержания трактата решается вопрос о его датировке и указывается, что отсутствие примет несторианского спора означает, что оно написано до 429 г., а особенности триадологической терминологии позволяют датировать его не ранее начала написания «Диалогов о Святой Троице» (412 или 423 г.). Рассматриваются герменевтические принципы святителя и даётся обзор содержания толкования. Отмечается, что оно посвящено почти исключительно вопросам сотериологии: распространение и действие греха в потомках Адама, бессилие закона Моисея в борьбе с грехом и значение закона, домостроительство воплощённого Слова, Промысл Божий в отношении еврейского народа и язычников, человеческая свобода, которую не отменяет предведение Божие. The publication presents a Russian translation of the surviving part of the Greek Catens «Interpretation of the Epistle to the Romans» St. Cyril of Alexandria. The Preface indicates the initial form of interpretation is determined and with the help of additional sources it is concluded that it was an exegetic comment divided into «volumes». On the basis of the content of the treatise, the question of its dating is solved and it is indicated that the absence of the Nestorian dispute means that it was written before 429, and the features of the triadological terminology allow to date it not earlier than the beginning of writing «Dialogues about the Holy Trinity» (412 or 423). Examines the hermeneutical principles of the Saint and an overview of the content of the interpretation. It is noted that it is devoted almost exclusively to the issues of soteriology: the spread and action of sin in the descendants of Adam, the powerlessness of the law of Moses in the fight against sin and the meaning of the law, the house-building of the incarnate Word, God's Providence towards the Jewish people and pagans, human freedom, which does not negate the foreknowledge of God.

В публикации представлен русский перевод сохранившегося в составе греческих катен«Толкования на Послание к Римлянам» свт. Кирилла Александрийского. В предисловии определяется изначальная форма толкования и с привлечением дополнительных источников делается вывод, что это был экзегетический комментарий, разделённый на «томы». На основании содержания трактата решается вопрос о его датировке и указывается, что отсутствие примет несторианского спора означает, что оно написано до 429 г., а особенности триадологической терминологии позволяют датировать его не ранее начала написания «Диалогов о Святой Троице» (412 или 423 г.). Рассматриваются герменевтические принципы святителя и даётся обзор содержания толкования. Отмечается, что оно посвящено почти исключительно вопросам сотериологии: распространение и действие греха в потомках Адама, бессилие закона Моисея в борьбе с грехом и значение закона, домостроительство воплощённого Слова, Промысл Божий в отношении еврейского народа и язычников, человеческая свобода, которую не отменяет предведение Божие. The publication presents a Russian translation of the surviving part of the Greek Catens «Interpretation of the Epistle to the Romans» St. Cyril of Alexandria. The Preface indicates the initial form of interpretation is determined and with the help of additional sources it is concluded that it was an exegetic comment divided into «volumes». On the basis of the content of the treatise, the question of its dating is solved and it is indicated that the absence of the Nestorian dispute means that it was written before 429, and the features of the triadological terminology allow to date it not earlier than the beginning of writing «Dialogues about the Holy Trinity» (412 or 423). Examines the hermeneutical principles of the Saint and an overview of the content of the interpretation. It is noted that it is devoted almost exclusively to the issues of soteriology: the spread and action of sin in the descendants of Adam, the powerlessness of the law of Moses in the fight against sin and the meaning of the law, the house-building of the incarnate Word, God's Providence towards the Jewish people and pagans, human freedom, which does not negate the foreknowledge of God.

Мета. Стаття має на меті емпірично визначити основні психологічні маркери релігійних новин. Методи. Для реалізації мети дослідження ми використали комп’ютерне забезпечення Statistica 12 та Linguistic Inquiry and Word Count (LIWC2015). Матеріалом для дослідження ми обрали новини найчисельніших церков в Україні (православні, католики, протестанти). Для аналізу були використані усі інформаційні повідомлення за період з 27.11.-03.12. 2020, які були розміщені на офіційних інтернет-сайтах. Загалом, було проаналізовано 43 інформаційних повідомлення. Результати. Серед усіх категорій стильових слів у опрацьованих повідомленнях домінують прийменники, сполучники і займенники. Аналіз змістовного наповнення релігійних новин продемонстрував, що найбільше текст стосується просторових зв'язків (7,03%), мотиваторів (drivers), які спонукають до дій (5,99%), когнітивних процесів (4,74%), соціуму та соціальних процесів (2,96%), приналежності (2,17%), релігійна термінологія (2,08%). Оцінка частотності використання слів у релігійних новинах виявила, що найбільше використовуються слова «українське», «церква», «храм». Змістовно новини часто стосуються відзначення знаменних дат чи вшанування пам’яті тощо. Це підтверджує часте використання слів «року» і «свят». Загалом, релігійні повідомлення закликають до єдності, постійно використовуючи слова «наш», «наше» і намагається згуртувати наш народ навколо української ідентичності. Також, часто у релігійних новинах використовують слова «орган» та «представник», тут мова йде про уповноважені органи влади. Висновки. Релігійні новини здійснюють просвітницьку діяльність і соціальну рекламу єдності і взаємо підтримки, не лише на основі спільної віри, але й однієї нації та подолання складних часи для усієї аудиторії (зокрема, пандемія Covid-19). Релігійні новини апелюють не лише до віри, але і до розуму своєї аудиторії про що свідчить когнітивна складність тексту. Повідомлення спрямовані на оцінку і обговорення сьогодення, без прогнозів на майбутнє. Наскрізною характеристикою усіх повідомлень є зверненням до церковної залученості, закликами до молитов і читання релігійної літератури. Сучасні релігійні новини часто згадують органи державної влади, наголошують на їхній авторитетності.

Стаття присвячена висвітленню луцького періоду життя О. Мосіюка, відомого як політичний діяч межі 1980–1990-х рр., зокрема як член Народного Руху України та заступник голови Київської міської Ради народ- них депутатів I (XXI) скликання. З’ясовано, що нині сторінки біографії О. Мосіюка до початку його публічної політичної діяльності напр. 1980-х рр. не знайшли висвітлення в історіографії. Виявлено, що луцький період життя О. Мосіюка пов’язаний із дитячим, шкільним, студентським та трудовим етапами його біографії, зага- лом охоплюючи 1955–1980 рр. і завершуючись разом зі вступом до аспірантури Інституту фізики АН УРСР. З’ясовано, що О. Мосіюк народився і зростав у родині Миколи Марковича і Тамари Миронівни Мосіюків, що були представниками української інтелігенції відповідно із Волинської та Дніпропетровської областей. Досліджено особливості дитячих років О. Мосіюка і зроблено висновок про важливу роль у становленні його світогляду читання низки творів української та зарубіжної художньої літератури, відзначення в родинному колі українських свят, споглядання історичної спадщини м. Луцька, а також приховуваної опозиційності батька. Виявлено, що в шкільні роки О. Мосіюк поєднував навчальну та спортивну активність, захоплюючись як вивченням фізики, так і спортивними заняттями, беручи участь у шкільних предметних олімпіадах та спортивних змаганнях. Великі успіхи в опануванні фізики і математики зумовили нонконформізм О. Мосіюка, що поглибився в студентські роки і проявлявся як безпосередньо в процесі навчання, так і у світогляді та дозвіллі. Останніми віхами луцького періоду життя О. Мосіюка стали викладання фізики в середній школі № 19 м. Луцька та робота інженером у Луцькому державному педагогічному інституті. Таким чином, луцький період життя О. Мосіюка, охопивши перші 25 років його життя, сприяв закладанню фундаменту його наукової кар’єри як фізика та його політичних поглядів, втілених у його подальшій громадсько-політичній діяльності. Актуальним напрямом майбутніх досліджень є вивчення дитячих та юнацьких років інших сучасних українських політичних діячів, що народилися і зростали у Волинській області, проте стали відомими за її межами.

Статья посвящена рисунку известного археолога, искусствоведа и художника Н.Е. Макаренко, случайно найденного несколько лет назад в Донецке. Библиографические ссылки Анисимов Н. «Диалог миров» в матрице коммуникативного поведения удмуртов / Dissertationes folkloristicae Universitatis Tartuensis. 26. Tartu: University of Tartu Press, 2017. 286 с. Букатевич Н.І. Чумацтво на Україні: історично-етнографічні нариси / Господарство та право: Записки Одеського інституту народного господарства. Одеса, 1928. 89 c. Величко Т. Традиції народного харчування гуцулів Верховинського району Івано-Франківської області // Народна творчість та етнологія. 2013. № 6 (346). С. 49–56. Воспоминания Елены Николаевны Екимовой, жены Виктора Михайловича Евсеева / Вел беседу и запись – А.В. Колесник. Донецк, обл. Дворец пионеров, 4 декабря 1986 г. // Рукопись. Архив А.Н. Усачука. В.Щ. Пища и питье крестьян-малороссов, с некоторыми относящимися сюда обычаями, поверьями и приметами // Этнографическое обозрение. 1899. № 1–2, кн. XL–XLI. С. 266–322. Галайчук В. Народний календар зарічненщини в обрядах, звичаях та фольклорі // Наукові зошити історичного факультету Львівського університету. Вип. 13–14. Львів, 2012–2013. C. 43–83. Галайчук В., Рачковський Г. Розділ XVIІI. Календарна обрядовість // Етнографія українців / За ред. проф. С.А. Макарчука. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2015. С. 503–547. Граб В. Екслібріс Миколи Макаренка і бібліофіли // Книжник. Ч. 1 (18). Київ, 1993. С. 21–22. Граб В.И., Супруненко А.Б. Из эпистолярного наследия Н.Е. Макаренко // Донецкий археологический сборник. Вып. 3. / Науч. ред. В.А. Посредников. Донецк: Аверс Ко ЛТД, 1993. С. 36–45. Грошева Г.B. Глава 3. Чулымские тюрки // Этнография народов Томской области: Учебное пособие / Отв. ред. А.Г. Тучков. Томск: Изд-во Томского государственного педагогического университета, 2018. С. 41–50. Гуменний В.Д., Денисюк О.В., Остапенко А.І., Миронов О.С., Горячковський А.С. Чумацькі шляхи України // Актуальні питання технології продукції тваринництва: Збірник статей за результатами всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції студентів і молодих учених. Полтава, 2016. С. 111–126. Гуржій О.І. Чумацтво як всеукраїнське явище найму робочої сили (друга половина XVII – XVIII ст.) // Гуманітарний вісник. Сер.: Історичні науки. Ч. 21, Вип. 5(1). 2014. С. 18–33. Гюнтер Д. Бумага ручной вычерпки и поверхностная проклейка // Производство полуфабрикатов и бумаги. Т. III. Ч. I. М.: Промиздат, 1927. 57 с. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4-х томах. Т. 2. И – О. М.: Русский язык, 1979. 779 с. Данилова Н.К. «Вещный мир» в сакральном пространстве: ритуальная атрибутика в контексте знаковой информации (архетипы, образы и символы) // Человек и культура. 2020. № 5. С. 1–10. Демченко В. Свят-вечір та коляда на західноукраїнських землях кінця ХІХ-40-х років ХХ ст. (на матеріалах етнографічних експедицій Чернівецького університету) // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових статей. Т. 2. Чернівці, 1999. С. 243–250. Длужневская Г.В. Археологические исследования в Европейской части России и на Кавказе в 1859–1919 гг. (по документам Научного архива Института истории материальной культуры РАН). СПб.: ЛЕМА, 2014. 218 с. Ермолин Д.С. Погребально-поминальная обрядность и культура захоронений // Новик А.А., Бучатская Ю.В., Ермолин Д.С., Дугушина А.С., Морозова М.С. «Приазовский отряд». Язык и культура албанцев Украины / Отв. ред. А.А. Новик. Часть I. Т. 1. Санкт-Петербург: МАЭ РАН, 2016. С. 727–909. Завадська В. Ложка як антропоморфний образ української міфології // Матеріали до української етнології. Збірник наукових праць НАН України ІМФЕ ім. М.Т. Рильського. Асоціація етнологів. Вип. 4 (7). Київ, 2004. С. 232–236. Завадська В. Ложка як відповідник людської душі у фольклорі та матеріальній культурі українців // Українознавство. 2005. Ч. 3. С. 247–252. Завадська В. Символіка ложки у міфологічному світогляді слов’ян // Література. Фольклор. Проблеми поетики. Вип. 36. Присвячений дослідженню творчої спадщини Л.Ф. Дунаєвської. Київ, 2012. С. 105–115. Звагельський В. Справа Макаренка // Червоний Промінь. 1989. 15 липня. № 29. С. 4. Звагельський В.Б. Нові матеріали про Миколу Макаренка (розшуки 1988-1990 рр.) // Вивчення історичної та культурної спадщини Роменщини: проблеми і перспективи. Тези доповідей та повідомлень до наук.-практичної конференції. Суми; Ромни, 1990а. С. 23–29. Звагельський В.Б. Хроніка життя і діяльності М. Макаренка // Вивчення історичної та культурної спадщини Роменщини: проблеми і перспективи. Тези доповідей та повідомлень до наук.-практичної конференції. Суми; Ромни, 1990б. С. 53–60. Звагельський В.Б. Невтомний у праці (М.О. Макаренко) // Репресоване краєзнавство (20-30-і роки). Київ: «Рідний край», 1991. С. 161–167. Звагельський В.Б. Нове про професора Миколу Макаренка // Шоста Всеукраïнська наукова конференція з історичного краєзнавства. Луцьк, 1993а. С. 233–234. Звагельський В. Микола Макаренко: «Iстина мусить стояти на першому місці» // Червоний Промінь. 1993б. 17 квiтня. № 16. С. 4–5. Звагельський В. Нове про професора Миколу Макаренка // Червоний Промінь. 1993в. 18 грудня. № 51. С. 3. Иванова С.В. Добыча соли в Северном Причерноморье и Крыму (по археологическим и историческим данным) // Археологія: можливості реконструкцій / Археологія і давня історія України. Вип. 2 (13). Київ, 2014. С. 7–17. Календарные обряды и обрядовая поэзия Воронежской области. Афанасьевский сборник. Материалы и исследования. Вып. III. / Сост. Т.Ф. Пухова, Г.П. Христова. Воронеж: ВГУ, 2005. 249 с. Каталог. Памятные и наградные медали XVIII - нач. XX в. из фондов Донецкого областного краеведческого музея / Авторы-составители Т.П. Койнаш, С.М. Радюк. Донецк, 2003. 48 с. Клюев Н. Избранное. Томск, 2015. 348 с. Коваль-Фучило І. Похоронний обряд на Косівщині: семантика і номінація // Народна творчість та етнологія. 2013. № 6 (346). С. 65–79. Кожанов К.А. Сглаз в традиции цыган-кэлдэраров России // Живая старина. 2018. № 4 (100). С. 40–44. Коренюк Ю. Микола Макаренко – дослідник середньовічного стінопису // Студії мистецтвознавчі. Ч. 3 (19). Архітектура. Образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво. Київ: ІМФЕ, 2007. С. 39–62. Косиков В.А. Новые находки рисунков Н.Е. Макаренко // Вивчення історичної та культурної спадщини Роменщини: проблеми і перспективи. Тези доповідей та повідомлень до наук.-практичної конференції. Суми; Ромни, 1990. С. 44–48. Косиков В.А. История исследования археологических памятников Донбасса. Донецк: Истоки, 2001. 84 с. Косикова Е.В. Возвращенное имя // Донецкий археологический сборник. Вып. 3. / Науч. ред. В.А. Посредников. Донецк: Аверс Ко ЛТД, 1993. С. 3–17. Косикова Е.В., Косиков В.А. Возвращенное наследие Н.Е. Макаренко // Человек в современном мире: Тезисы докладов Межрегионального научно-практического семинара 28 декабря 1991 г. М.; Донецк: Моск. отд. ФО СССР, Донецк. отд. ФО Украины, МНПП «Возрождение», 1991. С. 28–29. Кузьминых С.В., Усачук А.Н. «Милльон этой власти проклятий!..» (письма Н.Е. Макаренко А.М. Тальгрену) // История археологии: личности и школы. Материалы Международной научной конференции к 160-летию со дня рождения В.В. Хвойки / Отв. ред. Н.И. Платонова. СПб: Нестор-История, 2011. С. 195–216. Кузьминых С.В., Усачук А.Н. «Глубокоуважаемый и дорогой друг Михаил Маркович!» (Хельсинкская коллекция писем Н.Е. Макаренко А.М. Тальгрену) // Interactions, Changes and Meanings. Essays in honour of Igor Manzura on the occasion of his 60th birthday / Edited by Stanislav Ţerna and Blagoje Govedarica. Kishinev: Stratum Plus, 2016. С. 379–427. Клейна / Отв. ред. Л.Б. Вишняцкий. СПб.: Нестор-История, 2017. С. 64–92. Кузьминых С.В., Усачук А.Н. «С нетерпением жду ответа от Вас» (письма Н.Е. Макаренко Э.Х. Миннзу) // Ex Ungue Leonem: Сборник статей к 90-летию Льва Самуиловича Кузьминых С.В., Усачук А.Н., Белозёрова И.В. «Мои работы и ничего не стоят, и никому не нужны…»: письма Н.Е. Макаренко В.А. Городцову // Stratum plus. 2021. № 2. С. 361–402. Кучугура Л.И. Новые материалы к биографии исследователя палеолита Донбасса В.М. Евсеева // Кам’яна доба України. Вип. 4. До 130-річчя відкриття Гінцівської стоянки. Київ; Полтава: Шлях, 2003. С. 90–94. Левина-Дорш А., Кунов Г. Техника доисторической эпохи. Часть третья. Оружие. Украшение тела. Одежда. Одесса: Госиздат Украины, 1923. 115 с. Левкиевская Е.Е. Славянский оберег. Семантика и структура. М.: Идрик, 2002. 336 с. Лукина Н.В., Парнюк Л.В. Глава 5. Ханты // Этнография народов Томской области / Отв. ред. А.Г. Тучков. Томск: Изд-во ТГПУ, 2018. С. 67–84. Магрицька І.В. Весільний обряд на Східній Слобожанщині: навч. посібник. Луганськ: СПД Рєзніков В.С., 2011. 44 с. Мазур І.І. Чумацтво як передумова виникнення підприємництва в Україні // Теоретичні та прикладні питання економіки. Вип. 24. Київ: Вид.-поліграф. центр «Київський університет», 2011. С. 191–195. Макаренко Д.Е. Малоизвестные страницы жизни археолога и искусствоведа Н.Е. Макаренко // Охорона i дослiдження пам’яток археологiї Полтавщини. Третiй обласний науково-практичний семiнар. Тези доповідей. Полтава, 1990. С. 39–41. Макаренко Д.Є. Микола Омелянович Макаренко. Київ: Наукова думка, 1992. 168 с. Макаренко М. Запорозькі клейноди в Ермітажі. Корогви // Україна. Кн. 3. Київ, 1924. С. 25–38. Макаренко М. Орнаментація української книжки XVI–XVII ст. / Труди наукового інституту книгознавства 1. Київ: Держтрест «Київ-Друк», 1926. 70 с. Макаренко М. Передмова од редактора // Павлуцький Г. Історія українського орнаменту. Київ: Вид-во Украïнськой АН, 1927. С. 5–7. Макаренко М. Старогородська «божниця» та її малювання // Чернігів і Північне Лівобережжя: огляди розвідки, матеріали / Записки Історико-філологічного відділу. 23. Київ: Видавництво АН УРСР, 1928. С. 205–223. Макаренко М. Скульптура й різьбярство Київської Русі передмонгольських часів // Київські збірники історії й археології, побуту й мистецтва. Збірник І. Київ: ВУАН, 1931. С. 27–96. М.Н. [Макаренко Н.] Исследование архитектурных памятников Черниговской земли, доложенные на XIV Археологическом Съезде // Зодчий. № 39. 1908а. С. 364–366. Макаренко Н. Памятник украинского искусства XVIII века // Зодчий. № 24. 1908б. С. 211–215. Макаренко Н. Памятник украинского искусства XVIII века // Зодчий. № 25. 1908в. С. 219–222. Макаренко Н. Путевые заметки и наброски о русском искусстве. Вып. 1. Белозерский край. Санкт-Петербург: Издание А.А. Жукова, 1914. 60 с. Макаренко Н. Искусство Древней Руси. У Соли Вычегодской. Петроград: Свободное искусство, [1918]. 157 с. Мандельштам О. Письмо о русской поэзии // Собр. соч.: В 2 т. – Т. 2. Проза. М.: Художественная литература, 1990. С. 263–266. Мезенцева Г.Г. Дослідники археології України. Енциклопедичний словник-довідник. Чернігів: Сіверянська думка, 1997. 205 с. Німенко Н.А. До історії українського орнаменту (Науковий доробок Г.Г. Павлуцького очима М.О. Макаренка) // Актуальні питання вітчизняної та світової історії: збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції, 23-24 квітня 2010 року. Суми: СумДУ, 2010. С. 209–212. О библиотеке В.М. Евсеева и Н.Е. Макаренко (воспоминания В.Н. Горбова) / Вел беседу и запись – А.Н. Усачук. Донецк, ул. Маршака, д. 72, кв. 6 (В.Н. Горбова), 7 февраля 2017 г. // Рукопись. Архив А.Н. Усачука. Павловский И.Ф. Первое дополнение к Краткому биографическому словарю ученых и писателей Полтавской губернии с половины XVIII века. Полтава: Изд. Полтав. учен. Архивн. Комиссии, 1913. 87 c. Пискулин А.А. Материалы по этнографии Черноземья второй половины ХХ – начала ХХI века: традиционные праздники, обряды, верования, обычаи и поверья Липецкой, Орловской, Курской, Тульской областей. / Научные труды ООО НПО «Черноземье». Вып. 3. Воронеж: Изд.-полиграф. центр «Научная книга», 2015. 208 с. Полідович Ю.Б. «Музейна» археологія: люди, події, знахідки // Літопис Донбасу. Краєзнавчий збірник. Вип. 7. (Додаток до Археологічного альманаху). Донецьк, 1999. С. 25–31. Полідович Ю. Люди, події, знахідки // Донбас. 2004. Спецвыпуск. С. 14–20. Проскурова С.В. Чумацтво як українське соціокультурне явище. Автореф. диcс. … канд. іст. наук. Київ, 2001. 14 с. Руденко С. Семантика глютонімів-інструментативів в українській мові // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія: Філологічна. Вип. 48. Острог: Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія». 2014. С. 103–106. Салмин А.К. Система фольк-религии чувашей. СПб.: Наука, 2007. 605 с. Салмин А.К. Традиционные обряды и верования чувашей. СПб.: Наука, 2010. 240 с. Сауляк Б.М. Розвиток деревообробних ремесел Східного Поділля кінця ХІХ – початку ХХІ ст. Київ: Наукова думка, 2018. 215 с. Скрипник Г.А. Етнографічні музеї України. Становлення і розвиток. Київ: Наукова думка, 1989. 304 с. Сокур Ю.В, Малишко К.І. Аспекти становлення чумацького звичаєвого права // Митна справа. № 5 (89). Ч. 2. Кн. 1. 2013. С. 62–69. Супруненко О.Б. Археологічні дослідження та зібрання Лубенського музею К.М. Скаржинської. Автореф. дисc. … канд. іст. наук. Київ, 1997. 24 с. Супруненко О.Б. Археологія в діяльності першого приватного музею України (Лубенський музей К.М. Скаржинської). Київ; Полтава: Археологія, 2000. 392 с. Терюков А.И. Предсказание будущего в традиционной культуре народов коми // Аспекты будущего по этнографическим и фольклорным материалам / Отв. ред. Т.Б. Щепанская. Санкт-Петербург: МАЭ РАН, 2012. С. 100–113. Топорков А.Л. Об одном символе в поминальной обрядности и в гаданиях восточных славян (ложка) // Балто-славянские этнокультурые и археологические древности. Погребальный обряд / Отв. ред. Вяч. Вс. Иванов. М.: Ин-т славяноведения и балканистики, 1985. С. 87–88. Тумайкин В.П. Семейные обряды мордвы Алтайского края // Этническая история народов Урала и Поволжья (препринты докладов и сообщений) / ред. Р.Г. Кузеев, Н.В. Бикбулатов. Уфа: БФАН СССР, 1976. С. 42–43. Усачук А.М., Горбов В.М., Звагельський В.Б. Невiдомий альбом малюнкiв Миколи Макаренка // Полтавський археологічний збірник. Ч. 3. Полтава, 1995. С. 199–214. Усачук А.М., Гриб В.К. Ще один документ з архіву М.О М???????? // акаренка // Донецький археологічний збірник. 2018. № 21. С. 192–205. Усачук А.Н. Раскопки Н.Е. Макаренко и В.М. Евсеева на территории Донецка // Донецкий археологический сборник. Вып. 3. / Науч. ред. В.А. Посредников. Донецк: Аверс Ко ЛТД, 1993. С. 46–52. Усачук А.Н. Из истории украинской археологии: альбом рисунков и письма Н.Е. Макаренко // Евразийский археолого-историографический сборник / Отв. ред. А.С. Вдовин, И.В. Тункина. СПб.: СПбФ АРАН; Красноярск: КГПУ,2012а. С. 93–103. Усачук А.Н. К истории отечественной археологии: альбом рисунков Н.Е. Макаренко из фондов Донецкого краеведческого музея // Історія археології: дослідники та наукові центри / Археологія і давня історія України. Вип. 9. Київ, 2012б. С. 315–324. Усачук А.Н. Об исследованиях Н.Е. Макаренко в 1930 г. (документы и материалы) // Верхнедонской археологический сборник. Вып. 11./ Отв. ред. А. А. Бессуднов, Е. Ю. Захарова. Липецк: ЛГПУ им. П.П. Семенова-Тян-Шанского, 2019. С. 487–508. Усачук А.Н., Колесник А.В. Виктор Михайлович Евсеев: начало // Літопис Донбасу. 2012. № 20. С. 4–25. Усачук А.Н., Колесник А.В. Археологические исследования в Донбассе в конце 20 – начале 30-х гг. XX века (по материалам архива В.М. Евсеева) // Грани гуманитарного знания. Сборник статей к 60-летию профессора Сергея Павловича Щавелёва / Отв. ред. Д.П. Кузнецов, О.В. Пыжова. Курск: КГМУ, 2015. С. 412–433. Франко А.Д., Франко О.О. Огляд маловідомих архівних матеріалів про життя і наукову діяльність Миколи Макаренка // Вісник Інституту археології. 2013. Вип. 8. С. 75–81. Фролов В. Собори наших душ 4. Робочий щоденник зняття і консервації мозаїк Михайлівського монастиря в Києві (1934 року) // Пам’ятки України. 1990/1991. № 4’90/1’91. С. 35–39. Ходак І. Листи Миколи Макаренка до Данила й Вадима Щербаківських // Студії мистецтвознавчі. Ч. 3 (19). Архітектура. Образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво. Київ: ІМФЕ, 2007. С. 63–73. Чесноков В.И. Производство деревянных ложек. М.; Л.: Всесоюзное кооп. объедин. изд-во, 1933. 153 с. Шарапова Н.С. Краткая энциклопедия славянской мифологии. М.: ООО «Изд-во АСТ»; ООО «Изд-во Астрель»; ООО «Русские словари», 2001. 624 с. Щавелєв С., Звагельський В. Микола Макаренко та Дмитро Самоквасов: зустріч на терені вивчення старожитностей України // Червоний Промінь. 1992. 1 лютого. № 5. С. 6–7. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. Т. 1. Київ: Наукова думка, 1990. 592 с. Hansson H. Gotlands bronsålder. / Kungliga Vitterhets Historie och Antikvitets Akademiens Handlingar, Del 37:1. Stockholm, 1927. 156 s.

В статье представлена динамика изменений этнического и культурного облика средневековых болгарских земель в XI–XIV веках, особое внимание уделено роли поздних кочевников в данных процессах. Кратко рассмотрены известные археологические следы новоприбывших этнических групп, заселивших эти земли в указанный хронологический период. Уделено внимание некоторым малоизвестным антропологическим данным, которые проливают дополнительный свет на исследуемые миграционные волны. Закономерно следует вывод о необходимости комплексного подхода к изучению зрелого и позднего болгарского средневековья с привлечением и интерпретацией максимального количества научных свидетельств исторического, археологического и антропологического происхождения. Библиографические ссылки Антонова В., Витлянов С. Плиска. Западна крепостна стена – сектор Север (археологически разкопки 1973-1975). // Плиска-Преслав. Т. 4 / Отг. ред. Д. Ангелов. София: Изд. БАН, 1985. С. 44−78. Атанасов Г. Етнодемографски проблеми в Добруджа (X–XIV в.). // Исторически преглед. 1991. № 2. С. 78−82. Атанасов Г., Крумова Т. Нов паметник на печенежката металопластика от с. Стан, Новопазарско // Проф. д.и.н. Станчо Ваклинов и средновековната българска култура. / Ред. К. Попконстантинов, Б. Борисов. Велико Търново: Св. Св. Кирил и Методий, 2005. С. 248−253. Балабанов Т. Некрополът при Северната порта и източната крепостна стена на Плиска // Плиска-Преслав. Т. 8 / Отг. ред. Р. Рашев. Шумен: Антос, 2000. С. 93−102. Боев П., Кондова Н., Чолаков С. Антропологично проучване на скелетите от некропола на крепостта «Боженишки Урвич» // Интердисциплинарни изследвания. Т. III-IV / Отг. ред. Х. Тодорова. София: АИ-БАН, 1979. С. 139−148. Боев П., Кондова Н., Чолаков С. Средновековният некропол. Антропологични данни. // Перник. Т. 2. / Ред. Д. Овчаров. София: Изд. БАН, 1983. С. 185−212. Боев П., Минков Ц. Антропологично проучване на изкуствено деформиран череп, открит в с. Кривина, Русенско. // Интердисциплинарни изследвания. Т. V−VI / Отг. ред. Х. Тодорова. София: АИ-БАН, 1980. С. 143−147. Бонев С. Единадесетият век върху руините на владетелската резиденция във Велики Преслав // Средновековният човек и неговият свят: сборник в чест на 70-та годишнина на проф. д.и.н. Казимир Попконстантинов / Отг. ред. Р. Костова. Велико Търново: Фабер, 2014. С. 469−473. Борисов Б. Демографските промени в през XI-XII век в днешните български земи (археологически свидетелства) // Тангра. Сборник в чест на 70-годишнината на акад. Васил Гюзелев. / Ред. М. Каймакамова, Х. Темелски, И. Илиев, Л. Симеонова, Г. Николов. София: Св. Климент Охридски, 2006. С. 391−408. Борисов Б., Шейлева Г. Археологически данни за късни номади на юг от Балкана // Плиска-Преслав, Т. 8. / Отг. ред. Р. Рашев. Шумен: Антос, 2000. С. 247−251. Валериев Й. Българските земи и нашествията на късните номади в края на XI−XII в. Автореф. на дис. за присъждане на образователна и научна степен «доктор». София, 2015. 50 с. Великанова М. Палеоантропология Прутско-Днестровского Междуречья. М.: Наука, 1975. 270 с. Владимиров. Г. Материальные следы куманов в болгарских землях (конец XI – середина XIII в.): проблемы изучения // Поволжская археология. 2014. № 3(9). С. 242−255. Владимиров Г. Серьги в виде знака вопроса из средневековой Болгарии (XIII−XIV вв.). Казань: Изд-во АН РТ, 2018. 128 с. Въжарова Ж. Славяни и номади на територията на днешните български земи от края на VI−XI в. // Плиска-Преслав. Т. 3 / Ред. Д. Ангелов, Ж. Въжарова. София: Изд. БАН, 1981. С. 16−65. Горанов П., Боев П., Кондова Н., Чолаков С. Палеопатологични данни за болестта на Кашин-Бек при средновековен скелет // Педиатрия. 1980. № 4. С. 389−394. Григоров В. Крепостта Красен до Панагюрище. // Разкопки и проучвания. Т. 40. София: НАИМ- БАН, 2010. 352 с. Гюзелев В. Очерци върху историята на Българския североизток и Черноморието (края на XII – началото на XV в.). София: Борина, 1995. 144 с. Димитров Д. Номадска керамика в Североизточна България // Известия на Народния музей-Варна. 1975. № 11. С. 37−57. Димитров Д. Прабългарите по Северното и Западното черноморие. Варна: Георги Бакалов, 1987. 304 с. Димитров Я. Църква и некропол във Външния град на Плиска (края на Х−XI в.) // Плиска-Преслав. Т. 7 / Отг. ред. Р. Рашев. Шумен: Славчо Николов и сие, 1996. С. 43−70. Дончева-Петкова Л. За етническата принадлежност на някои некрополи от XI в. // Криптохристиянство и религиозен синкретизъм. / Ред. Н. Дамянов, С. Димитров, Р. Попов. София: ЕИМ-БАН, 2002. С. 91–95 Дончева-Петкова Л. Плиска и печенезите // Плиска-Преслав, Т. 9. / Отг. ред. Р. Рашев. Шумен: Антос, 2003. С. 244−258. Дончева-Петкова Л. Одърци. Т. 2 Некрополи от XI в. София: АИ «Марин Дринов», 2005. 472 с. Иванов Р., Иванов Р. Погребални обреди на печенези и кумани по българските земи (XI−XIII в.). Пловдив: Изд. «Имеон», 2015. 188 с. Илиев Н. Номади в историята на средновековните северозападни български земи. // Епохи. 2015. № 2. С. 483–488. Инкова М. Средновековни сабя и ножче от експозицията на Националния исторически музей – София. // Известия на Националния археологически институт. In honorem professoris Stanislav Stanilov. XLIII / Отг. ред. А. Божкова. София: НАИМ-БАН, 2016. С. 431–460. Йотов В. О материальной культуре печенегов к югу от Дуная – листовидные ажурные амулеты XI в. // Stratum plus. 2000. № 5. С. 209-212. Йотов В., Атанасов Г. Скала: крепост от X-XI век до с. Кладенци, Тервелско. София: Pensoft, 1998. 346 с. Караилиев П. Късно номадско погребение край град Кермен. // Преслав, Т. 8 / Отг. ред. С. Бонев. Велико Търново: Изд. «Фабер», 2019. С. 474−483. Матанов Х. В търсене на средновековното време: неравният път на българите (VII−XV в.). София: ИК «Гутенберг». 2014. 516 с. Минков Ц., Боев П. Антропологично проучване на средновековни черепи от Шуменската крепост // Годишник на Софийския университет – Биологически факултет. Т. 75. Кн. 1 Зоология / Отг. ред. С. Стефанов. София: УИ «Св. Климент Охридски», 1985. С. 99−107. Михайлова Т. Къснономадски гробове в дворцовия център на Плиска // Плиска-Преслав, Т. 9. / Отг. ред. Р. Рашев. Шумен: Изд. «Антос», 2003. С. 259−266. Павлов, П. Монголотатари на българска военна служба през XIV в. // Военноисторически сборник. 1987. № 2. С. 112−120. Павлов П. По въпроса за заселванията на кумани в България през XIII в. // Втори международен конгрес по българистика. Доклади. Т. 6 / Отг. ред. Х. Христов. София: Изд. БАН, 1987. С. 629−637. Павлов П. Бунтари и авантюристи в средновековна България. Велико Търново: Изд. «Абагар». 2000. 200 с. Павлов, П. Владимиров, Г. Златната орда и българите. София: Военно издателство, 2009. 176 с. Панайотова К. Средновековни обекти на територията на античния некропол на Аполония в м. Калфата/Буджака – Созопол // Известия на Народния музей – Бургас. Т. 5 / Отг. ред. М. Николов. Бургас: РИМ-Бургас, 2015. С. 173−182. Рашев Р. Късни номади в плисковското поле. // Преслав, Т. 3 / Отг. ред. Т. Тотев. Варна: Георги Бакалов, 1983. С. 242−252. Рашев Р. Девташларите – мегалитни паметници на българската езическа култура. // Плиска-Преслав, Т. 5. /Отг. ред. Р. Рашев. Шумен: Изд. «Хермес и хермес», 1992. С. 5−31. Рашев Р. Куманите на юг от Дунав по археологически данни. // 800 години от битката при Одрин. / Ред. Н. Неделчев. Шумен: Изд. «Аксиос», 2007. С. 120-130. Стоянов В. Куманите в българската история (XI−XIV в.). // Исторически преглед. 2005. № 5−6. С. 3−25. Тъпкова-Заимова В. Долни Дунав – гранична зона на византийския Запад. София: Изд. БАН, 1976. 188 с.

Прослідковуються урбанізаційні та дезурбанізаційні процеси в моді ХХ ст. Звернено увагу на недостатню вивченість питань естетичних та культурологічних аспектів формування моди як видовища в контексті образного простору культури повсякдення. Визначено видовищні виміри модної діяльності як комунікативної сцени. Наголошено на необхідності актуалізації народних мотивів свята, творчості в гурті, певної стилізації у митців та дизайнерів моди мистецтва ностальгійного, втраченого світу з метою осягнення фольклорної, глибинної стихії моди як екомунікативного простору культури повсякдення. Ключові слова: міф, мода, етнокультура, етнос, свято, площа Ключові слова: міф, мода, етнокультура, етнос, свято, площа. According to E. Moren ethnic cultural influences take place in urbanized environment and turn it into "island ontology".Everyday life ethnic culture is differentiated, specified as a certain type of spectacle. However, all that powerful cosmologism, which used to exist as an open-air theater in settlements, near rivers, grasslands, roads, is disappearing. The everyday life culture loses imperatives, patterns, and cosmological designs, where, for example, the “plahta” contains rhombuses, squares, and rectangles - images of the earth, and the top of the costume symbolizes the sky. Yes, the symbolic marriage of earth and sky was a prerequisite for marrying young people. The article deals with traces of the urbanization and deurbanization processes in the twentieth century fashion.Key words: ethnic culture, culture of everyday life, ethnics, holidays, variety show, knockabout comedy, square.

Статья посвящена жизни и деятельности одного из первых врачей из коренных народов Сибири П.Н. Сокольникова. Коллежский советник, кавалер орденов Святого Станислава III ст., Святой Анны III ст. он был одним из заслуживших авторитет и уважение докторов и общественных деятелей начала XX в. в далекой окраине Российской империи – Якутской области.

У статті на матеріалі текстів фольклору окреслено номінаційні процеси, проаналізовано склад, структурну організацію й семантику лексем на позначення їжi, напоїв та кухонного начиння в західнополіських говірках. З’ясовано, що номінації продуктів харчування здебільшого мотивовані основним компонентом страви, смаком, кольором, розміром, формою, назвою свята, на яке призначено страву чи виріб тощо. Констатовано, що тексти фольклору обмежено відображають склад діалектної лексики. Усе розмаїття народних назв в уснопоетичних текстах просто й не може бути представлене з огляду на призначення й іншу специфіку самого фіксованого матеріалу.

Предлагаемая статья посвящена рассмотрению вопросов о посвящении и датах празднования дзуара Мады Майрæм (Уæллæмæсыг) — позднесредневекового христианского храма, расположенного в Куртатинском ущелье Северной Осетии-Алании, известного как место пребывания чудотворной иконы Богородицы, впоследствии получившей наименование Моздокской. На основании анализа комплекса имеющихся источников можно заключить, что храм строился в ортодоксальный период христианской истории Алании, а в зафиксированных датах празднования (дзуары бон) — Неделя о блудном сыне и день Святой Троицы / Святого Духа, — отражена литургическая практика средневекового аланского церковного календаря. Указанные даты, связанные с началом и концом пасхального цикла, выделялись в церковном богослужении, совершавшемся в храме, что прямо указывает на наличие здесь развитой литургической практики, довольно неожиданной для небольшой и явно не приходской церкви, расположенной в отдалении от населенных пунктов. Это может свидетельствовать о монастырском характере храма. В пользу этого предположения говорят записи сразу нескольких исследователей, содержащие сведения из народных преданий о наличии монастырей в Алагирском и Куртатинском ущельях. Возможно, что изначально рассматриваемая церковь была посвящена Св. Троице и, соответственно, день Св. Троицы был престольным праздником, который с утратой литургического значения храма сохранился в ежегодно отмечавшемся здесь праздновании — дзуары бон. Дошедшее до нас посвящение Мады Майрæм имеет сравнительно поздний характер и связано с пребыванием здесь чтимой иконы Богородицы.

Стотину година воде се расправе о контексту, узро-цима и кривцима за Први свјетски рат, уз константна настојања дасе оправдају њемачки и аустријски државни и национални разлози заизбор ратне опције, а кључни дио одговорности припише српском наци-онализму. Иако су идеали ослобађања и уједињавања јужнословенскихнарода имали бројне присталице међу Хрватима, Словенцима и Бошња-цима, регионалне историографије југословенство интерпретирају каовеликосрпски концепт, у негативном контексту приказују Сарајевскиатентат и одбацују га као симбол заједничког насљеђа. У исто вријеме,српски историчари афирмишу увјерење да је уједињење јужнословен-ских народа и стварање Краљевине СХС био чин „ликвидације“ српскедржаве и потискивања српског националног интереса зарад заједнич-ке државе и покушаја стварања наднационалног идентитета, чиме јепосијана клица будућих пораза, страдања, идеолошких тумарања. Увријеме обиљежавања стогодишњице почетка Великог рата, поновоје на сцени безочно обрачунавање са ћирилицом, Видовданом, свето-сављем, српским културним и вјерским споменицима. Ни у 21. вијеку непрестаје културна и политичка дискриминација Срба у региону, посебноу Хрватској и Федерацији БиХ. Због тога, Срби на БиХ више не гле-дају као на своју државу, већ, као што тврди Милорад Екмечић, бринуо Републици Српској као „остатку остатка“ српске етничке заједницезападно од Дрине, над којом је током читавог 20. вијека вршено систе-матско уништавање и генодиц. Гаврило Принцип и припадници МладеБосне, који себе нису сматрали српским већ „србо-хрватским“, тј. ју-гословенским националистима, херојску славу имају још само у српскојколективној свијести.

У статті розглянуто походження та адаптацію старожидівського імени Ева на основі перших і найдавніших перекладів Біблії українською мовою. Розкрито етимологію імени, його фонетико-морфологічну, словотвірну адаптацію та низку похідників в інших класах антропонімійної лексики. Зазначений антропонім проаналізовано на тлі інших старожидівських запозичень, що, пройшовши через докорінну фонетико-словотвірну адаптацію на українському ґрунті, стали українськими національними ідентифікаторами. Ключові слова: антропонім Ева, адаптація антропонімійної лексики, національна ідентифікація, мотиви називання, суспільна рецепція. Покликання Список використаних джерел Скрипник, Лариса, і Дзятківська, Ніна. Власні імена людей. Київ, 1996. Сьвяте Письмо Старого і Нового Завіту. Переклад П. Кулїша, І. Левіцького, та І. Пулюя. Ню Йорк: Американське біблійне товариство, 1944. Біблія або Книги Св. Письма Старого та Нового Завіту. Переклад Івана Огієнка. ВБФ «Східноевропейська місія», 2018. Костів, Кость. Словник-довідник біблійних осіб, племен і народів. Київ, 1995. Острозька Біблія. 2-ге вид. Опрацював та приготовив до друку єрмнх. архімандрит Рафаїл (Роман Турконяк). Львів, 2010. Трійняк, Іван. Словник українських імен. Київ, 2005. Біблія. Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Переклад тексту о. Івана Хоменка. Видавництво Василіян: Місіонер, 2007. Janowowa, Wanda, Zaręba, Alfred. Słownik imion. Wrocław, 1991. Список використаної літератури Белей, Любомир. Ім’я для дитини в українській родині. Ужгород, 1993. Белей, Любомир. «Про соціальне в українській антропонімії». Українська мова і література в школі, № 10, 1990, с. 72–5. Керста, Розалія. Українська антропонімія ХVI ст. Чоловічі найменування. Київ, 1984. Коваль, Алла. Життя і пригоди імен. Київ, 1982. Масенко, Лариса. Українські імена і прізвища. Київ, 1990. Медвідь-Пахомова, Світлана. «Вплив християнства на антропонімійну систему української мови». Християнство й українська мова. Львів, 2000, с. 293–301. Никонов, Владимир. Имя и общество. Москва, 1974. Осипів, М. Найголовніше з нового українського правопису. Харків, 1929. Осташ, Роман. Украинская антропонимия первой половини ХVII века. Мужские личные имена (на материале «Реестра Запорожского Войска 1649 г.»). Автореф. дисс. …канд. филол. наук: 10.02.01. Ужгород, 1986. Пачичъ, І. Именословъ или ръчникъ личны имена разны народа славенски. Будымъ, 1828. Сенив, М. И. Украинская антропонимия ХIV–ХVI вв. (женские именования). Автореф. дисс. …канд. филол. наук: 10.02.01. Ужгород, 1986. Супераская, Александра. Структура имени собственного. Фонология и морфология. Москва, 1969. Фаріон, Ірина. «Вплив християнства на український антропонімікон». Християнство й українська мова. Львів, 2000, с. 302–13. Фаріон, Ірина. «Ідентифікаційна функція антропоніма як складник його онтологічної природи». До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського. Київ–Львів, 2004, с. 254–68. Франко, Іван. «Причинки до української ономастики». Франко І. Твори. В 50 т. T. 36. Київ, 1982, с. 391–426. Чучка, Павло. Слов’янські особові імена українців. Історико-етимологічний словник. Ужгород, 2011. Rospond, Stanislaw. «Struktura pierwotnych etnonimόw slowianskich». Rocznik Sławistyczny, т. 26, 1966.

У статті розглянуто основні тенденції розвитку ностальгічного туризму в контексті посилення його ролі у підтримці та активізації різних контактів з іноземними співвітчизниками в рамках розвитку фестивального руху. Фестивалі є явищем, що швидко розвивається, саме тому вони часто вивчаються в різних науках. Вони відіграють важливу роль у розвитку туризму; тому важливо провести комплексне вивчення фестивалів в рамках ностальгічного туризму. Головне в фестивалі – це відчуття свята, яке він дарує всім своїм учасникам і відвідувачам. Саме ця атмосфера приваблює туристів з усього світу, що визначає ексклюзивність фестивалів серед інших напрямків ностальгічного туризму. Ностальгічні поїздки від відвідування фестивалю можуть бути досить привабливими на туристичному ринку, особливо для молоді. Фестивалі тісно пов'язані з людьми і широко сприймаються людською культурою. Що стосується туризму, то фестивалі вивчаються як частина культурної, міської та туристичної сфер. Організація фестивалів має велике значення для збереження єдиного культурного простору країни. При виборі місця проведення фестивалів зазвичай керуються історичним минулим цих місць. Наприклад, для фестивалю, присвяченого пам'яті про Другу світову війну, краще підійде парк, де є обеліск або пам'ятник, встановлений в пам'ять про Другу світову війну. Необхідно розробити ідею і план, пов'язавши їх з історичними подіями, це створить правильний настрій, який найбільш точно відіб'ється на цілі та ідеї фестивалю. Як приклад розглядається єврейський фестиваль Jewish Open Space, який майже щороку відвідує величезна кількість туристів, в тому числі й ностальгічних. Також в статті розглянуто основний потенціал клієнтської бази споживачів ностальгічного туризму. Представлені статистичні данні міграції українських євреїв закордон. Зроблено висновок, що фестивальний рух був не тільки одним з факторів збереження елементів етнічної культури єврейського народу, а й сприяв активізації розвитку туристичної галузі.