To see the other types of publications on this topic, follow the link: Напрями інноваційної діяльності.
Journal articles on the topic 'Напрями інноваційної діяльності'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Напрями інноваційної діяльності.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Nosyk, О. М. "Відкриті інноваційні системи: головні характеристики і напрями інтернаціоналізації". Bulletin of the Dnipropetrovsk University. Series: Management of Innovations, № 6 (1 липня 2016): 103. http://dx.doi.org/10.15421/191611.
Full textAbstract:
Розкриття особливостей та тенденцій інноваційного розвитку в сучасний період ґрунтується на визначенні його нових характеристик, обумовлених постіндустріальними трансформаціями.Мета написання статті – дослідження головних елементів відкритих національних інноваційних систем та напрямів їх включення у міжнародне інноваційне співробітництво. У ході виконання окреслених завдань використано методи системного та структурно-функціонального аналізу з метою обґрунтувати головні складники відкритих інноваційних систем та чинники і напрями їх формування та функціонування.Наголошено, що головні характеристики відкритих інноваційних систем – це інноваційне підприємництво, інноваційні мережі, інноваційна співпраця і партнерство, інноваційні кластери та екосистеми. Рушійною силою сучасного інноваційного процесу є підприємницька інноваційна діяльність, що охоплює всі стадії та сфери системного інноваційного процесу, спирається на інновації – технологічні, управлінські, ринкові, соціальні і забезпечує інноваційний розвиток суспільства.Виявлено, що інноваційна співпраця передбачає залучення її учасників до інноваційного процесу із застосуванням таких форм, як трансфер технологій, інформаційний обмін, наукові та освітні програми, комерційний обмін інноваційними продуктами. Інноваційне партнерство поєднує інноваційні ресурси та діяльність їх учасників – створення інноваційних підприємств, сумісне здійснення інноваційних проектів. У сучасний період інноваційна співпраця і партнерство розвиваються на рівні корпорацій, галузей та секторів національної економіки й на міжнародному рівні.Розвиток інноваційної співпраці та партнерства залежить від формування й стану інноваційних екосистем як середовища відкритих інновацій. Під впливом глобальних чинників розвитку інноваційних кластерів притаманна тенденція інтернаціоналізації інноваційної діяльності на основі міжнародної кооперації кластерів різних країн.Інноваційний розвиток приводить до певних трансформацій людського капіталу, зростання рівня його інновативності й інноваційності. Інтернаціоналізація людського капіталу інновацій відбувається на основі розвитку міжнародної науково-технічної співпраці, здійснення соціогуманітарних програм.Напрямами формування відкритих інноваційних систем є розвиток інноваційного підприємництва, інноваційних мереж, інноваційного співробітництва і партнерства, інноваційних екосистем та кластерів. Ядро відкритих інноваційних систем складає людський капітал інноваційного розвитку.Наукова новизна дослідження полягає у визначенні умов та чинників набуття інноваційними системами різного рівня відкритого характеру, обґрунтування їх складників та напрямів інтернаціоналізації. Практичне значення одержаних результатів – використання суб’єктами інноваційної діяльності матеріалів статті для організації інноваційного процесу на основі принципів відкритих інновацій.Подальше дослідження зазначеної наукової проблеми спрямовуватиметься на обґрунтування особливостей відтворення людського капіталу відкритих інноваційних систем.
2
Maruhlenko, O. V. "Планування інвестицій в інноваційну продукцію на основі матриці інноваційного потенціалу регіону". Bulletin of the Dnipropetrovsk University. Series: Management of Innovations, № 7 (25 грудня 2016): 229. http://dx.doi.org/10.15421/191625.
Full textAbstract:
Ефективне керування інноваційним процесом для виробництва інноваційної продукції передбачає обґрунтування джерел, визначення обсягів і об’єктів фінансування інноваційних розробок. Оскільки один із важливих елементів керування інвестиційним забезпеченням інноваційного розвитку – планування вартості та витрат на інноваційну продукцію, обраний напрям дослідження вважаємо актуальним.Мета роботи – характеристика методу визначення обсягів інвестицій в інноваційну продукцію за її типами і підприємствами на основі матриці інноваційного потенціалу регіону для формування оптимального інвестиційного портфелю.Перелічено основні види форсайтних досліджень науково-технічного розвитку, які проведені в Україні. Зроблено висновок, що не зважаючи на множинність варіантів такого розвитку, його напрями поряд з іншими факторами обмежені фінансовим забезпеченням виробництва інноваційної продукції, складник якого – визначення потрібних обсягів та об’єктів для інвестування.Охарактеризовано метод відбору видів інноваційної продукції як об’єкту для інвестування. Для відбору інвестиційних об’єктів визначають перелік пріоритетних для регіону критичних технологій та інноваційних підприємств, оцінюють інвестиційні ризики на різних стадіях виробництва інноваційної продукції, розраховують дисконтований дохід і ціни ризиків, розв’язують задачу оптимального розподілу інвестицій за типами продукції і підприємствами із урахуванням дисконтованого доходу й ціни ризиків.Новизна дослідження полягає у алгоритмізації відбору пріоритетних для інвестування інноваційних технологій на основі матриці інноваційного потенціалу регіону.Результати дослідження можуть бути застосовані для формування інвестиційного портфелю, що містить найбільш перспективні з економічного погляду інноваційні технології.Перспективний напрям для подальших досліджень – здійснення порівняльного інвестиційного портфельного аналізу інноваційних виробництв для різних галузей діяльності на основі запропонованого алгоритму.
3
Sas, L. S., та P. Ye Matkovskyi. "НОРМАТИВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ НАПРЯМІВ ФІНАНСОВОЇ ПІДТРИМКИ ТЕХНОЛОГІЧНОГО ОНОВЛЕННЯ ВИРОБНИЦТВА ТА МОДЕРНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПДПРИЄМСТВ". Actual problems of regional economy development 2, № 15 (2019): 8–14. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.15.8-14.
Full textAbstract:
Метою статті є визначення напрямів державної фінансової підтримки інноваційної діяльності, зокрема технологічного оновлення виробництва та модернізації діяльності сільськогосподарських підприємств, передбачених нормативними документами.У процесі дослідження використано методи аналізу, систематизації, групування, абстрагування з метою визначення нормативних документів щодо регулювання інноваційної діяльності суб’єктів господарювання, виокремлення та розгляду напрямів державної фінансової підтримки технологічного оновлення виробництва й модернізації діяльності сільськогосподарських підприємств.Інформаційну базу наукового дослідження склали наукові праці вітчизняних вчених-економістів та законодавчо-нормативні документи з питань регулювання інноваційної діяльності та фінансового забезпечення її здійснення.Обґрунтовано роль та місце державної фінансової підтримки у забезпеченні здійснення технологічного оновлення виробництва сільськогосподарських підприємств як складової їхнього інноваційного розвитку. Проведено аналіз нормативного забезпечення здійснення інноваційної діяльності. Виокремлено та розглянуто напрями фінансової підтримки технологічного оновлення і модернізації діяльності сільськогосподарських підприємств, зокрема щодо: бюджетної підтримки; створення необхідних умов для фінансування; пільгового кредитування; страхування інноваційної діяльності; створення спеціалізованих небанківських інноваційних фінансово-кредитних установ; пільгового оподаткування; фінансово-економічного забезпечення трансферу технологійНаукова новизна одержаних результатів полягає у визначенні та розкритті напрямів державної фінансової підтримки технологічного оновлення виробництва та модернізації діяльності сільськогосподарських підприємств.Одержані результати дослідження можуть бути використані при організації процесу технологічного оновлення виробництва та модернізації діяльності сільськогосподарських підприємств.
4
Згалат-Лозинська, Л. О. "ІНСТИТУЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В БУДІВНИЦТВІ: СТАН ТА НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ". Підприємництво та інновації, № 9 (30 грудня 2019): 31–37. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/9.4.
Full textAbstract:
Однією з головних перешкод розвитку інноваційної діяльності в будівельній галузі є недосконале управління на всіх рівнях. Вивчено досвід інституційного забезпечення фінансування житлового будівництва у США та Німеччині, де інноваційний розвиток значною мірою здійснюється за рахунок фінансування внутрішніх витрат на виконання наукових досліджень і розробок. Визначено складники, функції та напрями розвитку суб’єктів інноваційної інфраструктури в Україні, центральна роль в якій відводиться науково-дослідним, науково-технічним навчально-науковим установам. Акцентовано увагу на необхідності стримування відтоку за кордон наукових кадрів та підвищенні якості їх підготовки. Аналіз розподілу інноваційно активних підприємств у розрізі видів інновацій дав змогу виявити той факт, що впровадження процесних, продуктових інновацій у будівництві ускладнено значною зношеністю основних виробничих фондів, обмеженням фінансових коштів для їх оновлення, застарілістю норм та стандартів. Перспективними напрямами активізації інноваційної діяльності в будівництві визначено формування сучасної національної інноваційної системи, яка була б спроможною поєднати науку, систему освіти й підготовки кадрів, установи трансферту технологій та власне будівництво.
5
Ковальчук, Вероніка, та Микита Хижняк. "Розвиток інноваційного менеджменту в системі управління організацією". Актуальні проблеми державного управління, № 1(55) (7 липня 2019): 41–47. http://dx.doi.org/10.34213/ap.19.01.05.
Full textAbstract:
Розглянуто інституціональне значення інноваційного менеджменту, проаналізовані функцій, які відображають зміст інноваційної діяльності, описано предметні сфери управлінської діяльності. Досліджено розвиток інноваційного менеджменту, як складного механізму дії керуючої системи, що створює сприятливі умови й можливості для розвитку і досягнення ефективного результату. Доведено, що в сучасних умовах необхідною є інноваційна діяльність, спрямована на організаційні зміни. Запропоновано напрями удосконалення системи управління підприємством на основі інноваційного менеджменту .
6
Полякова, Ю. В. "ІННОВАЦІЙНИЙ КОМПОНЕНТ ЕКСПОРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Підприємництво та інновації, № 11-1 (29 травня 2020): 32–36. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/11.5.
Full textAbstract:
Стаття присвячена оцінюванню інноваційної компоненти експортної діяльності України. Аналіз структури та динаміки вітчизняного експорту свідчить про наявність поряд із досягненнями низки недоліків. Застосування методу нечіткої логіки показує, що інноваційні витрати порівняно із іншими вхідними параметрами є нині найменш впливовим чинником для експорту. Одночасно з’ясовано, яку вагомість мають прямі іноземні інвестиції, інноваційні витрати, капітальні інвестиції та обсяги виконаних науково-технічних робіт для досягнення високих показників експортної діяльності. Отримані результати свідчать про необхідність обґрунтування заходів, пов’язаних із розвитком експортної діяльності на інноваційних засадах. Напрями стимулювання експорту охоплюють участь українських суб’єктів у міжнародних інноваційних проектах, створення системи інституційного забезпечення експорту, запровадження комплексу економічних стимулів модернізації виробництва.
7
КОЗЛОВ, Дмитро. "ІННОВАЦІЙНА КУЛЬТУРА МАЙБУТНЬОГО КЕРІВНИКА ЗАКЛАДУ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ: ЧИННИКИ РОЗВИТКУ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 313–21. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-313-321.
Full textAbstract:
У статті запропоновано класифікацію та аналіз чинників становлення інноваційної культури майбутнього керівника закладу загальної середньої освіти. На основі системного та компаративного аналізу наукової літератури сукупність відповідних чинників представлено на макро-, мезо- та мікрорівнях розвитку інноваційної культури. До першого рівня віднесено дію глобальних, державно-політичних, економічних та науково-технологічних, аксіологічних та соціокультурних чинників. Підкреслено, що їхня важливість визначається здатністю встановлювати загальну траєкторію інноваційного розвитку світу загалом та держави зокрема, окреслювати перспективні напрями еволюції інноваційного суспільства. Виявлено, що до чинників мезорівня належать інноваційно впорядкована та інноваційно спрямована система професійної освіти та підготовки управлінських кадрів, якісне управління освітніми інноваціями, наявність системи забезпечення якості освіти, післядипломна педагогічна освіта та самоосвіта керівних кадрів. Доведено, що не менш дієвими є чинники мікрорівня, які акумулюють системну взаємодію низки факторів на локальному рівні (заклад освіти, особистість управлінця, його саморозвиток). Інноваційна культура на рівні закладу освіти формується завдяки його внутрішній та зовнішній політиці, організаційно-управлінській діяльності, ресурсному забезпеченню, психологічному клімату, а також особистісним якостям суб’єктів інноваційної діяльності. Висунуто думку про те, що з-поміж ключових факторів розвитку інноваційної культури особистості майбутнього керівника виняткове значення належить наявності системи професійної підготовки, яка має інноваційно-орієнтований вектор розвитку. Зазначено, що основним чинником розвитку інноваційної культури є професійна підготовка майбутнього керівника закладу загальної середньої освіти, яка безпосередньо залежить від науково-теоретичного обґрунтування та практичної реалізації моделі підготовки інноватора-управлінця. Вважаємо, що означена підготовка повинна бути зосереджена на розвитку інноваційної культури майбутнього керівника закладу загальної середньої освіти за кількома етапами: мотиваційно-когнітивний, професійно-практичний, креативно-діяльнісний та професійно-релевантний. Ключові слова: інноваційна культура, інновації, заклад загальної середньої освіти, майбутній керівник закладу загальної середньої освіти, чинники розвитку, макро-, мезо- та мікро рівні розвитку інноваційної культури.
8
Sulima, E. M., та S. O. Dienizhna. "ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ЇЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 1 (2021): 17–26. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-02.
Full textAbstract:
Актуальність статті зумовлена необхідністю підвищення ефективності управлінської діяльності керівників закладів вищої освіти в умовах її модернізації. Мета статті – теоретично обґрунтувати пріоритетні напрями підвищення ефективності управлінської діяльності керівників освітніх закладів, визна- чити шляхи їх практичної реалізації в умовах модернізації вищої освіти. У змісті статті висвітлюється спрямованість управлінської діяльності керівників закладів вищої освіти на реалізацію інноваційної моделі, що передбачає інтеграцію науки, освіти, виробництва і бізнесу. Розкриваються такі шляхи підвищення ефективності управлінської діяльності керівників університетів, як інтеграція в європейський науково-освітній простір, який розвивається у напрямах інтернаціоналізації освітньої та науково- дослідницької діяльності закладів вищої освіти, впровадження новітніх форм управлінської діяльності вищої школи, трансферу технологій, кластеризації, комерціалізації, консалтингу, бізнес-інкубатору, центру випереджальної професійної підготовки та перепідготовки фахівців, творчих лабораторій і медіастудій. Розглядаються особливості сучасних форм організації освітньої діяльності університетів – дуального навчання, демонстраційного іспиту, коворкінгу. Результати дослідження. Нами проведена розробка інноваційної моделі інтеграції науки, освіти, виробництва і бізнесу, підготований проєкт розвитку дуальної форми навчання в Університеті державної фіскальної служби України. Висновки. Підвищення ефективності управлінської діяльності керівників закладів вищої освіти досягається завдяки комплексному використанню новітніх наукових, технічних і освітніх проєктів, удосконаленню структурної організації ЗВО, практичній реалізації інноваційних моделей модернізації вищої школи, створенню нових бізнес-структур, інформаційно-консультативних і ресурсних центрів. Комплексний функціонал управлінської діяльності керівників ЗВО сприяє прискоренню процесу перетворення реальних знань у технологічні нововведення та інноваційні продукти, надає можливість сконцентрувати фінансові та матеріальні ресурси на інтенсифікації інноваційної діяльності закладів вищої освіти. Для успішного функціонування інноваційної продукції в галузі вищої освіти необхідно виробити ефективний організаційно- економічний механізм взаємодії двох складових – попиту та пропозиції – ключового інструменту, що визначає якість вищої освіти та способи її трансформації в умовах ринкової економіки.
9
Підоричева, Ірина, та Валентина Антонюк. "СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗА ТЕХНОЛОГІЧНИМИ СЕКТОРАМИ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ". Science and Innovation 18, № 1 (2022): 3–19. http://dx.doi.org/10.15407/scine18.01.003.
Full textAbstract:
Вступ. Розбудова інноваційно-конкурентоспроможної та високоукладної моделі економіки країни неможлива безсучасної розвинутої промисловості.Проблематика. Для запуску структурно-технологічних перетворень Україні потрібно здійснювати системну, послідовну інноваційну промислову політику, спрямовану на неоіндустріалізацію як основу розвитку внутрішнього ринку, нарощення експорту товарів з високою доданою вартістю, підвищення якості життя населення, зниження рівня бідності, формування середнього прошарку суспільства.Мета. Визначення сучасних тенденцій перебігу інноваційних процесів у промисловості у розрізі технологічних секторів з позиції можливостей і загроз для неоіндустріального розвитку України.Матеріали й методи. Дослідження базується на положеннях неошумпетерівської школи та інституціональної теорії, спирається на теоретичні напрацювання українських і зарубіжних учених з проблем інновацій та реалізації структурно-технологічних змін в економіці. Використано методи аналізу й синтезу, логічного узагальнення, системногопідходу, статистичного аналізу.Результати. Визначено несформованість інституційних засад модернізації та розвитку промисловості України відповідно до сучасних світових трендів. Здійснено аналіз інноваційної діяльності галузей національної промисловості у розрізі витрат і результатів, які систематизовано за рівнями технологічності на основі методики Євростату. Виявлено нестабільну динаміку та суттєву розбіжність між технологічними секторами, зниження наукомісткості інноваційної продукції, низьку ефективність інвестицій в інновації у більшості галузей, тенденцію до примітивізаціїінноваційної діяльності у промисловості.Висновки. Запропоновано напрями й заходи інноваційної промислової політики, спрямовані на неоіндустріалізацію України та виведення її з інноваційно-технологічного занепаду.
10
Kuznietsova, T. V., та О. I. Levun. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ СТИМУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА". Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 4, № 92 (2021): 121. http://dx.doi.org/10.31713/ve4202012.
Full textAbstract:
У статті розглянуто зарубіжний досвід формування системи стимулювання інноваційного розвитку суб’єктів підприємництва та можливості його застосування в Україні. Висвітлено різноманітні методи та інструменти стимулювання інноваційної діяльності, які успішно використовуються у зарубіжних країнах. Досліджено механізми державного стимулювання інноваційного підприємництва у розвинутих країнах світу. Виявлено основні причини низької інноваційної активності суб’єктів підприємництва в Україні. Розглянуто систему підтримки інноваційного підприємництва в зарубіжних країнах. За результатами узагальнення зарубіжного досвіду формування системи стимулювання інноваційної діяльності, сформульовано напрями державного забезпечення інноваційного розвитку суб’єктів підприємництво в Україні.
11
Yudina, Е. I. "Моделювання впливу технологічних нововведень на зростання ефективності виробництва". Bulletin of the Dnipropetrovsk University. Series: Management of Innovations, № 7 (25 грудня 2016): 272. http://dx.doi.org/10.15421/191630.
Full textAbstract:
Невід’ємний інструмент підвищення ефективності промислового виробництва – активізація інноваційної діяльності, яка заснована на застосуванні досягнень науково-технічного прогресу (НТП). Саме це обумовлює необхідність розробки науково обґрунтованих підходів до управління інноваційною діяльністю, спрямованою на підвищення ефективності використання ресурсів і результатів діяльності промислових підприємств, а також визначення напрямів її організації. Підвищення ефективності діяльності підприємства пов’язане із його умінням пристосовуватися до особливостей сучасної конкуренції і швидких змін ринкового середовища, своєчасно реагувати на ці зміни, визначати стратегічні напрями діяльності, зокрема такі, як застосування нових технологій і створення ефективних механізмів упровадження інновацій.Мета роботи – моделювання впливу технологічних нововведень на підвищення ефективності виробництва шляхом математичного опису закономірностей взаємодії інноваційної і виробничої діяльності промислового підприємства та визначення кількісного впливу впроваджених нових технологій на зниження ресурсомісткості продукції і поліпшення результатів роботи суб’єктів господарювання промислового сектора економіки.Досліджено вплив технологічних нововведень на показники витрат ресурсів виробництва на основі економіко-математичного моделювання взаємодії виробничого та інноваційного процесів. Розроблено моделі кореляційної залежності ресурсомісткості виробництва від упровадження нових технологій на промисловому підприємстві Дніпропетровської області (Україна), за допомогою яких встановлено та математично описано закономірність впливу технологічних нововведень на величину економічних показників виробничої діяльності промислового підприємства. Створені економіко-математичні моделі дозволили розрахувати кількісне співвідношення витратомісткості продукції та інвестиційних витрат на прогресивне технологічне оновлення виробництва, а встановлені інтервальні межі – прогнозувати можливі зміни показників виробництва в результаті впровадження нових технологій і планувати результати діяльності підприємства залежно від його інвестиційно-інноваційної активності. У ході аналізу розраховано параметри, які характеризують якість розроблених моделей і свідчать про їх адекватність і можливість застосування на практиці.Наукова новизна дослідження – встановлено й надано математичне пояснення закономірностей взаємодії показників інноваційної та виробничої діяльності, оцінний кількісний вплив нових технологій на зростання ефективності роботи промислових підприємств.Практичне значення дослідження – розроблені моделі дозволяють обчислювати величину показників ресурсомісткості та ефективності виробництва, які відповідають певній сумі інвестицій у нові технології, та визначати зміну величини показників виробничої діяльності в результаті впливу зміни обсягу інвестицій у технологічні нововведення, а отже, прогнозувати і планувати результати і ступінь зростання ефективності виробництва на основі наявних інвестиційних ресурсів. Їх кількісне співвідношення дозволяє оцінити якісний і кількісний вплив упроваджених нових технологій на підвищення ефективності роботи підприємства.Перспективним напрямом подальших досліджень за темою даної роботи можна вважати створення механізму управління інвестиційно-інноваційною діяльністю і ефективністю виробництва на основі техніко-технологічного оновлення матеріально-технічної бази підприємства.
12
Зайченко, В. В. "НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЗМІЦНЕННЯ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ". Підприємництво та інновації, № 7 (30 грудня 2019): 33–38. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/7.5.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано актуальність формування технологічної конкурентоспроможності економіки України за сучасних глобальних викликів і загроз. Здійснено аналіз вітчизняної інституційно-організаційної системи державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки. Розкрито стан інституційно-правової системи державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки України. Наведено результати аналізу державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки України за функціями управління. Встановлено, що недоліками державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності за функцією аналізу є відсутність системи комплексного аналізу й оцінювання інноваційно-технічної активності; за функцією планування – неінституціалізованість системи програмування та планування технологічної конкурентоспроможності економіки; за функцією організації – невибудованість цілісної організаційно-інституційної системи державного регулювання інноваційної діяльності; за функцією мотивації – відсутність достатнього митно-тарифного та бюджетно-податкового стимулювання інноваційно-технологічної діяльності; за функцією контролю – несформованість середовища незалежних інституцій моніторингу й контролю державної інноваційної і технологічної політики.
13
ХОРОШИХ В.В., ЛЯШКО І. І. ,. "ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РИНКУ ЕКОЛОГІЧНИХ ТОВАРІВ В ДЕРЖАВІ". Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 84, № 3 (2020): 99–105. http://dx.doi.org/10.35340/2308-104x.2019.84-3-11.
Full textAbstract:
У статті розглянуто особливості екологічних інновацій. Висвітлюється проблема формування інноваційного ринку. Досліджено напрями екологічних інновацій. Визначено принципи еколого-інноваційної діяльності у системі господарювання. Наведено та проаналізовано різновиди ефектів.
14
Кінах, Н. В. "Основні напрями інноваційної діяльності сільськогосподарський підприємств". Економіка АПК, № 2 (208) (2012): 90–94.
Find full text
15
Згалат-Лозинська, Л. О. "НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМИ ПРОЄКТАМИ В НАУКОВІЙ СФЕРІ". Підприємництво та інновації, № 13 (31 серпня 2020): 7–13. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/13.1.
Full textAbstract:
Стаття присвячена визначенню проблем та напрямів державного регулювання процесу управління інноваційними проєктами в науковій сфері в Україні. Встановлено факти непослідовності дій влади щодо фінансової, адміністративно-організаційної підтримки інноваційної діяльності. Підтверджено недостатню чіткість розподілу функцій між розпорядниками бюджетних коштів у сфері науково-технічної діяльності, виявлено проблеми фінансової підтримки установ та працівників науки. Розглянуто роль західних партнерів як зовнішнього джерела підтримки інноваційної діяльності для українських учених. Визначено головних партнерів, переваги та недоліки закордонної підтримки науково-дослідних груп, шляхи оптимізації використання й розвитку дослідницьких інфраструктур, посилення інноваційних можливостей співпраці промислових підприємств та науково-дослідних установ. Встановлено проблему недостатньої кількості кваліфікованих інноваційних менеджерів, які здатні постійно вивчати ринки нововведень та кваліфіковано управляти проєктами. Обґрунтовано необхідність державного сприяння просуванню результатів науково-дослідних робіт через створення інституту брокерської підтримки та маркетингу науково-дослідної продукції, державне сприяння активізації трансферту технологій на основі інтернет-підтримки баз даних наукових розробок.
16
Gorodianska, Larisa. "АНАЛІЗ ВПЛИВУ ІННОВАЦІЙ НА РІВЕНЬ ВІДТВОРЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ РЕСУРСІВ". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 1, № 3 (2019): 27–36. http://dx.doi.org/10.32750/2019-0102.
Full textAbstract:
В статті визначено загальну характеристику економічних ресурсів та напрями їх відтворення. Запропоновано класифікацію економічних ресурсів за видами; виокремлено категорію «відтворювані економічні ресурси», яку утворюють об’єкти основних засобів, нематеріальних активів та інтелектуальний потенціал трудових ресурсів.
 Геополітичний конфлікт і негативні макропроцеси в країні призвели до суттєвого зниження інноваційної активності вітчизняних підприємств. Проаналізовано напрями капіталовкладень підприємств у відтворення об’єктів економічних ресурсів, таких як основні засоби, нематеріальні ресурси (активи) та зростання рівня інтелектуального потенціалу трудових ресурсів. Визначено частки таких вкладень за роками. Дослідження статистичних даних та вивчення зовнішніх і внутрішніх факторів показало, що відтворення інтелектуальних, нематеріальних і матеріальних ресурсів, а також інтелектуального потенціалу персоналу відбувається на досить низькому рівні.
 Аналіз джерел фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств за їх частками виявив, що пріоритетним джерелом фінансування інноваційної діяльності є власні кошти. Економічний аналіз показав, що економіка України залишається не сприйнятливою до науково-технічних нововведень через низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Висвітлено вплив різних факторів на інноваційну активність підприємств. Обґрунтовано потребу формування ефективної державної науково-технічної та інвестиційної політики, яка має відбуватися з врахуванням основного фактору економічної динаміки – інновацій, які орієнтовані насамперед на зростання продуктивності праці.
 Запропоновано проведення прогнозування і моніторингу проблемних аспектів відтворення економічних ресурсів. Планування заходів відтворення дозволить вітчизняним інноваційно активним підприємствам досягти фінансової стабільності, сприятиме підвищенню результативності інтелектуальної праці та її впливу на економічне зростання країни.
17
Турба, О. О. "Ресурсні складники інноваційної діяльності: стратегічні напрями планування". Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво, № 2 (77) (2014): 158–63.
Find full text
18
Наливайченко, К. В. "Геоекономічні напрями розвитку інноваційної діяльності в Україні". Вісник соціально-економічних досліджень, № 1 (52) (2014): 118–23.
Find full text
19
Косач, І. А., А. В. Жаворонок та А. В. Дегтярьов. "Фінансовий механізм інноваційно-інвестиційного розвитку підприємництва: сучасні аспекти". Проблеми сучасних трансформацій. Серія: економіка та управління, № 1 (30 вересня 2021): 16–22. http://dx.doi.org/10.54929/pmt-issue1-2021-03.
Full textAbstract:
Досліджено основні напрямки та пріоритети державної підтримки інноваційно-інвестиційного розвитку підприємництва на основі використання фінансових інструментів. Обґрунтовано, що управління інноваційно-інвестиційним розвитком підприємництва потребує заходів державної підтримки, які є складовою державного регулювання розвитку підприємництва, та реалізуються на основі рішень органів державної влади та місцевого самоврядування. Розглянуто основні теоретичні підходи до визначення сутності фінансового механізму державної підтримки інноваційно-інвестиційного розвитку підприємницького сектора. Наголошено на впливі функціонування інституту підприємництва та рівня його інноваційно-інвестиційної активності на соціально-економічний розвиток країни. Окреслено перелік проблем об’єктивного тасуб’єктивного характеру розвитку підприємництва на сучасному етапі трансформаційних змін у державній економічній політиці. Визначено, що фінансування інноваційної діяльності на державному рівні є недостатнім, а приватні інвестиції характеризуються безсистемністю та переважають у великих інтегрованих бізнес-структурах. На основі дослідження зарубіжного досвіду запропоновано пріоритетні напрями удосконалення фінансового механізму державної підтримки.
20
Лупенко, Ю. О. "Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в аграрній сфері України". Економіка АПК, № 12 (242), грудень (2014): 5–11.
Find full text
21
Кантаєва, О. "Напрями розвитку методики бухгалтерського обліку інноваційної діяльності підприємства". Бухгалтерський облік і аудит, № 5 (2008): 18–28.
Find full text
22
Кириленко, В. І., та Ю. О. Чалюк. "ІННОВАЦІЙНІСТЬ ЕКОНОМІК СВІТУ". Підприємництво та інновації, № 15 (30 грудня 2020): 7–14. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/15.1.
Full textAbstract:
Статтю присвячено науковому пошуку структурних відмінностей інноваційних економік світу та ролі рейтингових агентств у визначенні інноваційного потенціалу країн. У роботі використано методи структурно-факторного дослідження, статистику, інфографіку, а також аналітику Індексу європейського інноваційного табло, Глобального індексу інновацій, Індексу інноваційного потенціалу. Здійснено групування і ранжування країн, що дало змогу виявити серед них інноваційних лідерів, сильних, помірних та повільних новаторів. Відбувається поступове зміщення центру розвитку інновацій на Cхід. Свої позиції посилюють «азійські тигри» – Сінгапур, Корея і Тайвань. Благополуччя держави, досягнуте на основі інноваційного розвитку, сприяє зміцненню економічного потенціалу країни, поліпшує добробут населення, рівень та якість його життя, посилює політичну, економічну та соціальну безпеку держави. Застосування комбінованого кластерного підходу до оцінки інноваційного розвитку України дасть змогу активізувати державну політику фінансування технічних та науково-дослідних проєктів, знайти пріоритетні напрями технологічного розвитку країни. У 2020 р. Україна зіштовхнулася з пандемією коронавірусу, яка стала каталізатором активізації інноваційної діяльності у приватному й державному секторах економіки.
23
Shestakovska, T. L., та S. O. Kushnir. "Інноваційні фактори забезпечення економічної безпеки аграрного сектору". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (10 жовтня 2019): 93–104. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.05.10.
Full textAbstract:
Статтю присвячено визначенню інноваційних факторів забезпечення економічної безпеки аграрного сектору у напрямку формування ефективної державної політки й обґрунтуванню відповідних стратегічних імперативів розвитку галузі.
 Метою статті є дослідження науково-прикладних засад оцінки факторів формування державної політики інноваційного розвитку аграрного сектору як напрямку забезпечення його економічної безпеки та підтримки конкурентоспроможності.
 Наукова новизна. Запропонована класифікація інноваційних факторів, що впливають на формування державної політики забезпечення економічної безпеки аграрного сектору: науково-освітній потенціал; впровадження інноваційних розробок; інноваційна зовнішньоекономічна спеціалізація держави; розвиток мережевих технологій; поширення серед населення та доступність сучасних інформаційних технологій. Побудована імітаційна модель забезпечення економічної безпеки аграрного сектору економіки, яка дозволяє дослідити вплив окремих напрямів розвитку інтелектуального та інноваційного потенціалу, визначити заходи активізації інноваційно-інвестиційної діяльності суб’єктів аграрного сектору для забезпечення їх економічної безпеки.
 Висновки. Встановлено, що на сучасному етапі соціально-економічних трансформацій в країні результати наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності є вирішальними факторами, що визначають перехід до інноваційного типу розвитку аграрного сектору, забезпечують її високу ефективність та економічну безпеку у ринковому середовищі. Систематизовано інноваційні фактори забезпечення економічної безпеки аграрного сектору та показники їх оцінки (Науково-освітній потенціал. Впровадження інноваційних розробок. Інноваційна зовнішньоекономічна спеціалізація держави. Розвиток мережевих технологій. Поширення серед населення та доступність сучасних інформаційних технологій).
 Для ефективної інноваційно-інвестиційної політики держави у сфері розвитку аграрного сектору та забезпечення його економічної безпеки важливим елементом є створення інноваційної та інвестиційної спроможності галузі, яка забезпечує їх конкурентоспроможність. Незважаючи на невідворотність процесів посилення залежності успіхів агровиробників від інноваційності агробізнесу, на практиці у вітчизняному агропромисловому секторі темпи продукування і впровадження інновацій залишаються низькими.
 Запропоновано визначати забезпечення економічної безпеки аграрного сектору через результативний показник інноваційного розвитку – валову додану вартість. Пропонується використання методу імітаційного моделювання, зокрема на основі концепції системної динаміки, для виявлення сценаріїв інноваційного розвитку аграрного сектору з метою забезпечення його економічної безпеки та підвищення конкурентоспроможності. Імітаційна модель побудована у відповідності до встановлених зав’язків між факторами інноваційної спроможності в аграрному секторі, які забезпечують його економічну безпеку. Усі цикли в моделі є контурами додаткового зворотного зв’язку, що має призводити до поширення позитивних тенденцій у моделі. Динаміка складових імітаційної моделі визначається побудованими економетричними моделями взаємозв’язків між показниками інтелектуального та інноваційного потенціалу й результатами діяльності.
24
Дячков Д.В., Простак О.С., Тенянко А.О. "НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЯМИ У СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ". Економічний форум 1, № 4 (2019): 122–29. http://dx.doi.org/10.36910/6765-2308-8559-2019-4-19.
Full textAbstract:
В статі охарактеризовано залежність сталого розвитку підприємств агропродовольчої сфери від результативності розробки, освоєння та поширення нововведень. Визначено найбільш загальну та широковживану класифікацію інновацій в агропродовольчій сфері за предметом та сферою застосування, відповідно до якої визначено чотири їх типи: селекційно-генетичні, виробничі, організаційно-управлінські та економічні, соціально-екологічні. Зважаючи на зазначені типи інновацій, охарактеризовано пріоритетні напрями активізації інноваційної діяльності в агропродовольчій сфері. Розроблено схему організаційно-економічного механізму інноваційного розвитку агропродовольчої сфери, основними складовими якого є: організаційно-економічна, інституційна, інструментальна, нормативно-правова, методична, соціально-психологічна та фінансово-економічна. Запропоновані стратегічні напрями підвищення ефективності управління інноваціями на сільськогосподарських підприємствах.
25
Кушніренко, О. М., та Н. Г. Гахович. "ВПЛИВ ТЕХНОЛОГІЙ ІНДУСТРІЇ 4.0 НА СТРУКТУРНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ В ЕКОНОМІЦІ". Економічний вісник. Серія: фінанси, облік, оподаткування, № 4 (21 січня 2020): 63–73. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5932.4.2020.63-73.
Full textAbstract:
У статті автори оцінюють вплив глобальних трендів Індустрії 4.0 на структурні трансформації в промисловості та обґрунтовують на цій основі напрями пожвавлення промислового сектору України через призму глобальних технологічних викликів. Розглядаються сучасні структурні диспропорції українського промислового розвитку та висвітлюються можливості, які надають технології 4.0 для інноваційного оновлення промисловості; оцінюється готовність до впровадження СМАРТ-технологій на промислових підприємствах. Ключовим висновком дослідження є те, що подальша інноваційна трансформація глобального виробництва призведе до неминучих змін в організації та управління виробничими процесами. Враховуючи результати досліджень, було запропоновано ефективне вирішення визначених проблем. Вони включають формування нових інститутів розвитку, які просувають технології Індустрії 4.0, адитивні технології, інтернет-речей, Big Data, роботизацію виробництв з одночасним розвитком громадських, освітніх і наукових інституцій, що забезпечують підвищення кваліфікаційного рівня персоналу, розширення проєктної інноваційної діяльності.
26
Лупак, Р. Л. "ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ТА СТРУКТУРНІ АСПЕКТИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АГРОПРОДОВОЛЬЧОЇ ПРОДУКЦІЇ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 63 (1 жовтня 2021): 36–41. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-63-06.
Full textAbstract:
Обґрунтовано важливість підвищення конкурентоспроможності агропродовольчої продукції для економіки України, розвиток якої значним чином залежить від рівня сформованості та ефективності використання експортного потенціалу виробників агропродовольчої продукції. Запропоновано розділяти напрями підвищення конкурентоспроможності агропродовольчої продукції стосовно здійснення інституціо-нальних реформ та структурних змін, які обумовлюються низкою функціонально-процесних передумов у агро-продовольчому секторі економіки. Визначено залежність конкурентоспроможності агропродовольчої про-дукції України від ефективності державного управління становленням та розвитком агропродовольчого сек-тору економіки, забезпечення фінансово-інвестиційної та інноваційно-технологічної державної підтримки виробників агропродовольчої продукції, ступеня деформації системи суспільного відтворення на вітчизняному агропродовольчому ринку, створення інституційних елементів міжфункціонального та міжгалузевого співробітництва (спеціального фонду інвестиційно-інноваційної підтримки сільськогосподарських виробників, комерційно-збутової інноваційно-технологічної співпраці між науково-дослідними лабораторіями, фермерсь-кими господарствами, суб’єктами логістики та торгівлі вітчизняною продукцією агропромислового комплек-су), створення та збільшення обсягів діяльності локальних інтегрованих систем для диверсифікації сільсько-господарського та агропромислового виробництва, становлення та розбудови інноваційної інфраструктури (створення інженерно-технічних центрів впровадження сучасних технологій сільськогосподарського вироб-ництва, активізації діяльності інформаційно-консультаційних та дослідно-маркетингових центрів з питань підвищення конкурентоспроможності вітчизняної агропродовольчої продукції), урегульованості сталого ро-звитку, забезпечення економічної безпеки та недопущення імпортозалежності внутрішнього агропродовольчо-го ринку.
27
Shvedun, Viktoriia, та Larysa Hren. "ДЕРЖАВНА ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНО-БУДІВЕЛЬНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ". Public Administration and Regional Development, № 10 (28 грудня 2020): 1092–105. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.10.06.
Full textAbstract:
У статті запропоновано напрями розвитку державної інноваційної політики вдосконалення інвестиційно-будівельного комплексу України. Зокрема, охарактеризовано основні напрями і технології інноваційної діяльності в будівництві в Україні. Проаналізовано структуру і динаміку зміни капітальних інвестицій у будівельний комплекс України. Виокремлено напрями формування та реалізації державної інноваційної політики щодо вдосконалення інвестиційно-будівельного комплексу України. Серед основних заходів, реалізація яких дозволила б вивести будівельний комплекс України з кризового стану, виділено такі: перехід до реальної структурної й інституційної реформи української економіки; реалізація ефективної інвестиційної політики, орієнтованої на подолання поточних структурних змін негативного впливу; формування державно-приватного партнерства. Запропоновано впровадження гарантій для будівельних компаній в складі державно-приватного-партнерства, які уможливлять отримання більшої фінансової стійкості: гарантії завершення будівництва в розумні терміни за рахунок участі держави; гарантії одержання найменшої на ринку ціни за рахунок відсутності паразитних (трансакційних) витрат і оптимізації витрат на придбання земельних ділянок, будівництво та інфраструктуру.
28
Popelo, Olha. "ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНА ДОМІНАНТА В РЕГІОНАЛЬНОМУ РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT 3(15), № 3(15) (2018): 112–29. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2018-3(15)-112-129.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню інноваційно-інвестиційної діяльності України та її регіонів. Досліджено сучасний стан основних складових інноваційного індексу Європейського інноваційного табло. Проаналізовано основні показники інноваційної діяльності промислових підприємств; динаміка впроваджених нових технологічних процесів та інноваційних видів продукції. Також розглянуто обсяг фінансування інноваційної діяльності за джерелами та напрямами інноваційної діяльності. Розкрито сучасні тенденції динаміки капітальний інвестицій та прямих іноземних інвестицій. Проведено просторово-часове рейтингування регіонів України за інноваційно-інвестиційною складовою розвитку продуктивних сил.
29
Круглов, Віталій. "ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ТРАНСФОРМАЦІЇ РИНКУ ПРАЦІ: ВИКЛИКИ ЦИФРОВОЇ ЕПОХИ". Науковий вісник: Державне управління 1, № 7 (2021): 140–61. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2021-1(7)-140-161.
Full textAbstract:
Процеси технологічних змін, які позначилися на забезпеченні життєдіяльності держави, виробництва, відобразилися у переважній більшості людської діяльності - є наслідком стрімкого розвитку цифрової економіки. Породжені інноваційними технологіями нові напрями діяльності підприємств, установ та організацій вимагають наявності у персоналу відповідних фахових навичок, пов’язаних зі знаннями цифрової економіки. Мета дослідження полягає у аналізі сучасного стану державної політики трансформації ринку праці та формування підходів щодо впровадження змін з урахуванням викликів цифрової епохи. Як показує процес розвитку ринку праці, цифровізація та технологічний прогрес значно вплинули на економічну діяльність, виявивши вимоги щодо адаптивних навичок фахівців. Це, в свою чергу, в найближчому майбутньому призведе до значного скорочення та ліквідації робочих місць. Цифрова трансформація є складними змінами за рахунок посиленого впливу технологій, спрямованими на відносини у суспільній та економічній сферах. Концепція Industry 4.0 передбачає виникнення та подальший розвиток сучасних інноваційних напрямів діяльності. Нагальною постає потреба отримання та адаптування працездатного населення до мінливих вимог ринку праці. Впровадження нових напрямів потребуватиме значної кількості найманих працівників, в той же час – зникнення неактуальних напрямів призведе до значного рівня безробіття. Визначено, що перед державною політикою, пов’язаною з трансформації ринку праці, постають питання, спрямовані на: врегулювання балансу між виконанням роботи людьми та автоматизованими системами; контроль за безпечним використанням провідних технологій; формування необхідного середовища для підприємницької конкуренції; збільшення фінансування НДДКР; розбудову цифрової інфраструктури; впровадження стимулюючого характеру в оплаті праці в наукоємних та інноваційних сферах діяльності; законодавче упорядкування питань, пов’язаних з виконанням віддаленої роботи; посилення інституційних меж захисту інтелектуальної власності; державну підтримку суб’єктів інноваційної діяльності; залучення значних інвестицій у розвиток наукової та освітньої сфери; перепідготовку фахівців у різних сферах діяльності та працевлаштування.
30
Рудь Н.Т. та Федас Д. "ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ПІДТРИМКА ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ В УКРАЇНІ". Економічний форум 1, № 3 (2021): 26–38. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-3-4.
Full textAbstract:
В статті показано, що перехід економіки на інноваційний шлях розвитку є безальтернативним для України, для чого необхідне державне регулювання і підтримка розвитку інноваційної діяльності. В даний час механізм державної підтримки в країні слабо розвинений, включає лише його окремі, розрізнені між собою ланки, використання яких не дозволяє створити цілісну систему державної підтримки інноваційних підприємств.
 Проаналізовано найбільш інноваційні країни світу, інструменти їх державного регулювання і підтримки. Розглянута інноваційна політика провідних країн світу, їх механізми сприяння, фінансування та нормативно-правового забезпечення інноваційного розвитку. Проаналізована законодавча база України щодо становлення інноваційної економіки. Актуальним залишається прийняття Закону про інноваційну інфраструктуру.
 Рекомендується створити єдиний державний орган, який відповідає за координацію роботи всіх ланок і напрямів інноваційної діяльності в країні, в тому числі і кадрове забезпечення. У зв’язку з цим пропонується створити Координаційну Раду, яка вписується в існуючу структуру Міністерства освіти та науки України, як окремий орган, що повністю відповідає за інноваційний розвиток в країні.
 Відмічено про необхідність вжиття заходів щодо підтримки національного науково-технічного потенціалу.
 Слід сформулювати відповідальність регіональної влади в області практичного застосування результатів досліджень і розробок з урахуванням специфіки регіонального виробничого комплексу в сфері повноважень регіональної влади щодо розвитку інноваційної інфраструктури, визнання первинності інноваційної діяльності по відношенню до здійснюваних в регіоні структурних перетворень.
 При відборі цільових інвестиційних програм доцільно використовувати критерій: технологія – галузі – регіони з метою поширення найбільш перспективних технологічних систем у всіх тих регіонах, до яких «прив’язані» конкретні галузі, що використовують ці технології: стартова підтримка регіональних галузевих інноваційних проєктів і програм пайовою участю у фінансуванні міністерств і відомств, що враховує фактори розподілу науково-технічного потенціалу за секторами економіки та соціально-економічну обстановку в конкретному регіоні.
 Реалізація інструментів державної підтримки, запропонована в даній статті, дозволить внести певний внесок у формування інноваційної економіки країни.
31
Сошников, А. "Особливості розвитку інноваційної економіки в умовах боротьби з коронавірусною інфекцією COVID-19". Юридичний вісник, № 3 (8 жовтня 2020): 185–90. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1940.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз підходів до визначення інноваційної економіки, дослідження її складників та надання оцінки її впливу на розвиток виробництва.
 Проаналізовано стратегічні документи, які окреслюють державну політику в напрямі розвитку інноваційної економіки, зокрема положення: Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020», Цілей сталого розвитку України на період до 2030 р., Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 р.
 Підкреслено, що саме інноваційна економіка ґрунтується на інноваційному розвитку і дасть змогу Україні зайняти місце серед розвинених держав світу.
 Інноваційна економіка дає змогу залучити надресурси, нематеріальні, а саме інтелектуальні, яке потім уже комерціалізуються, тобто мають конкретне вартісне вираження.
 Аргументовано, що ідеїнапря-му не перетворюється на товар, ідея може бути етапом створення (модернізації, удосконалення) інноваційного товару або складником ціноутворення інноваційного товару.
 Визначено, що інноваційний розвиток завжди пов'язаний з інвестиціями, залученням значних коштів для створення цього інноваційного продукту або технологічних процесів. Своєю чергою, можна говорити, що інновації дають змогу зменшити собівартість продукції, можуть призвести до її здешевлення, зробити той чи інший товар більш конкурентоздатним. Головна теза -виробництво, що продукує інноваційний продукт або продукт, який має окремі інноваційні складники, це на першому етапі вартісне виробництво, а здешевлення вже відбувається у подальшому.
 Доведено, що саме людина, яка займається впровадженням інновацій, дає змогу суспільству змінюватися, постійно підвищуючи вимоги до продуктів (це і багатофункці-ональність чи універсальність), роблячи їх більш сучасними.
32
Kruhlov, Vitalii, та Dina Tereshchenko. "РЕАЛІЗАЦІЯ ПРОЄКТІВ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ". Public Administration and Regional Development, № 13 (8 вересня 2021): 675–98. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.13.06.
Full textAbstract:
У дослідженні проаналізовано сучасний стан розвитку державно-приватного партнерства, місце аграрного сектору економіки України у формуванні валового внутрішнього продукту та досліджено ключові напрями співробітництва держави та приватного власника на основі реалізації проектів у аграрному секторі. Метою статті – є аналіз реалізації проєктів державно-приватного партнерства в аграрному секторі економіки та розробка підходів щодо активізації стратегічних напрямів розвитку партнерства державного та приватного власника в аграрному секторі. В основі сучасних підходів до розвитку аграрного сектору мають знаходитися пріоритети, спрямовані на пошук додаткових ресурсів, які можливо залучити у процесі реалізації проєктів державно-приватного партнерства. У дослідженні визначено основні напрями розвитку державно-приватного партнерства в аграрному секторі, що передбачає обмін знаннями, розроблення комплексних стратегій, концесійні угоди, створення особливих економічних зон, технопарків і технополісів, формування інтегрованих структур, кластерів та інвестиційних фондів, розвиток ланцюгів створення вартості. Виокремлено, на основі існуючого практичного досвіду, основні форми реалізації проєктів державно-приватного партнерства. Запропоновано напрями реалізації проєктів державно-приватного партнерства у окремих галузях аграрного сектору на основі створення та модернізації об’єктів інфраструктури та технологій просування продукції на ринку. Розроблено модель реалізації стратегічного планування розвитку сфер діяльності, пов’язаних з аграрним сектором, на основі можливого використання проєктів державно-приватного партнерства. В якості основних інструментів у розвитку проєктів державно-приватного партнерства в аграрному секторі запропоновано формування Стратегії розвитку сільського господарства, реалізацію сільськогосподарських кластерних проєктів та ланцюгів доданої вартості, податкове стимулювання інноваційної діяльності в аграрному секторі, поліпшення інвестиційного клімату, створення технологічних парків та бізнес-інкубаторів, удосконалення законодавчої бази, інноваційний розвиток та ін.
33
Д’яченко, Ю. Ю., та А. В. Огар. "Особливості управління інноваційними процесами на підприємствах готельно – ресторанного господарства". ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, № 3 (267) (10 квітня 2021): 53–57. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-267-3-53-57.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню особливостей управління інноваційними процесами на підприємствах готельно-ресторанного господарства, визначено основні поняття та елементи управління інноваційними технологіями. Розвиток інноваційних процесів у закладах готельно-ресторанного бізнесу є дуже актуальним, тому стає необхідним сформувати основні засади управління інноваційними процесами на таких підприємствах. 
 У статті визначено основні функції та напрями управління інноваційними процесами у закладах готельно-ресторанного господарства та розглянуто елементи стратегічного і оперативного управління інноваціями з подальшим розглядом їх основних аспектів. Визначено основні підсистеми підприємств готельно-ресторанного господарства, які беруть участь у розробці й реалізації інноваційної діяльності й безпосередньо впливають на неї. Попри складну економічну ситуацію в Україні, в сучасних умовах інноваційні процеси стають основним чинником розвитку закладів готельно-ресторанного бізнесу і дають змогу підвищити рівень конкурентоспроможності та якості обслуговування споживачів. Тільки при активному впровадженні науково-технічних досягнень, а також готовності закладів сфери гостинності до нововведень, можливо вижити в умовах світової конкуренції та постійних економічних перетворень.
34
Заславська, С. І. "Основні напрями формування готовності педагога до інноваційної діяльності закладів професійної освіти". Вісник післядипломної освіти. Серія "Педагогічні науки", вип. 5 (34) (2017): 28–37.
Find full text
35
Полякова, О. М. "Проблеми і напрями комерціалізації наукових розробок та інноваційної діяльності в Україні". Вісник економіки транспорту і промисловості, Вип. 54, спецвип. (2016): 338–44.
Find full text
36
"Концепція розвитку медичної науки і основні напрями наукових досліджень в наукових установах НАМН на 2013–2015 роки (проект)". INTERNATIONAL JOURNAL OF ENDOCRINOLOGY (Ukraine), № 4.52 (1 травня 2013): 63–66. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.4.52.2013.84423.
Full textAbstract:
Загальні положенняКонцепція розвитку медичної науки в Національній академії медичних наук України (НАМН) визначає передумови, принципи, засоби та механізми розвитку академічної наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності на період до 2015 року.
37
Стояновський, А. Р. "Форми реалізації в Україні інноваційної діяльності та основні напрями її державної підтримки". Вісник Національного університету "Львівська політехніка", № 706 (2011): 167–73.
Find full text
38
Baula, O. V. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙ ТА АКТИВІЗАЦІЇ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У ІННОВАЦІЙНІЙ СФЕРІ". Actual problems of regional economy development 1, № 17 (2021): 49–58. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.17.49-58.
Full textAbstract:
Метою статті є моніторинг зарубіжного досвіду комерціалізації інновацій та активізації інтеграційних процесів у інноваційній сфері. Для виконання окресленої мети у процесі дослідження використано методи формалізації, аналогій, аналізу, порівняння. Інформаційною базою дослідження є матеріали Європейської комісії, матеріали монографій, наукових статей вітчизняних і зарубіжних вчених, аналітичних оглядів.
 Проведено систематизацію праць вітчизняних та зарубіжних вчених з метою наведення комплексного трактування інновації в сучасних умовах господарювання. Проаналізовано рейтинг країн світу за Глобальним індексом інновацій у 2015-2021 рр. (ТОП-20 та Україна). Досліджено спектр практичних засобів та інструментів задля забезпечення інноваційного розвитку та підвищення рівня комерціалізації інновацій, що застосовують країни світового економічного простору. Оцінивши передовий досвід активізації інноваційної діяльності зроблено висновок про те, що першочерговим завданням, яке вирішують країни-інноваційні лідери є побудова інноваційного ланцюга від генерації ідеї до її реалізації в підприємницькому середовищі.
 У статті здійснено узагальнення зарубіжного інтеграційного досвіду фінансового, організаційного і нормативно-правового забезпечення комерціалізації інновацій, а також окреслено заходи даного спрямування, що можуть бути адаптовані для впровадження у вітчизняну інноваційну практику.
 Науковою новизною отриманих результатів є обґрунтування прямого впливу комерціалізації інновацій на конкурентоспроможність країни, уточнено трактування дефініції «інновації» акцентуванням на необхідності їх постійності та безперервності продукування, а також на оптимальності інноваційно-управлінської інфраструктури на мікро-, макро-, мезо- та мегарівнях. Виокремлено із передового зарубіжного досвіду країн – інноваційних лідерів заходи підвищення рівня комерціалізації інновацій для інтегрованих структур (наука, держава, бізнес), що сприятимуть підвищенню ефективності усього ланцюга створення інноваційного продукту у вітчизняній практиці.
 Одержані результати дослідження можуть бути використані при формуванні заходів інноваційної політики щодо формування стратегічних напрямів підвищення рівня комерціалізації інновацій.
39
Пуховська, Людмила. "ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА ТА ІННОВАЦІЇ: ДОСВІД КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 14 (1 жовтня 2018): 124–32. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2017.14.124-132.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано політику Європейського Союзу щодо інновацій у сфері професійної освіти і навчання. Охарактеризовано сучасні європейські ініціативи щодо реалізації положень стратегії «Європа 2020», спрямовані на зміцнення співробітництва та активне включення молоді в інноваційні процеси. Розкрито результати діяльності європейської тематичної мережі «Інновації в професійній освіті і навчанні» на базі європейського Центру розвитку професійної освіти і навчання (CEDEFOP). З‘ясовано головні напрями розвитку інновацій у системах професійної освіти і навчання в країнах ЄС: інновації, пов‘язані з використанням новітніх інформаційних технологій (цифрові інновації); інновації в сфері підготовки вчителів і тренерів для системи професійної освіти і навчання; інновації, пов‘язані з кваліфікаціями (зміст, стандартизація, процедура і правила надання); інноваційне викладання та інновації оцінювання; інновації в сфері курікулуму; системні ініціативи у сфері співробітництва (створення урядами нових освітніх інституцій на засадах партнерства з роботодавцями; міжнародне співробітництво; створення національних схем заохочення співробітництва між професійною і вищою освітою). Проведено огляд кращих інноваційних практик у системах професійної освіти і навчання в країнах ЄС. Розглянуто нові заклади професійної освіти і навчання: Центри управління, підготовки і зайнятості (Італія), Кампуси професій і кваліфікацій (Франція), Центри компетентності (Латвія) тощо. Окреслено шляхи стимулювання інноватики в професійній освіті на різних її рівнях, включаючи використання нових навчальних методів і нових технологій навчання, запровадження нових механізмів фінансування, посилення співробітництва між інституціями професійної освіти, вищої освіти, дослідницькими організаціями і підприємствами. Визначено головні ідеї позитивного європейського досвіду, що є цінними для розвитку сучасної інноваційної політики і практики професійної освіти в Україні.
40
ЛЕВЧЕНКО, Наталія. "МОЛОДІЖНИЙ ЦЕНТР «START»: ІЗ ДОСВІДУ УМАНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ПАВЛА ТИЧИНИ". Humanitas, № 4 (25 листопада 2021): 22–30. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.4.4.
Full textAbstract:
Молодіжні центри і простори є основними партнерами органів місцевої влади в реалізації молодіжної полі- тики, оскільки їх діяльність спрямована на посилення роботи державних структур і створення умов для зміс- товного проведення дозвілля, навчання й самореалізації молоді. Мета роботи – проаналізувати діяльність Моло- діжного центру «START» Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини та визначити перспективи його подальшого розвитку. Методологія роботи ґрунтується на загальнонаукових методах (спо- стереження за практичною діяльністю Молодіжного центру «START» в умовах закладу вищої освіти; аналіз, порівняння та узагальнення наукових джерел із досліджуваної проблеми, звітів, планів, напрямів діяльності цен- тру; опитування членів центру). Наукова новизна роботи полягає в тому, що в дослідженні вперше виокремлено тенденції розвитку молодіжного центру як інноваційної структури молодіжної роботи в умовах закладу вищої освіти; охарактеризовано напрями діяльності Молодіжного центру «START»; проаналізовано наукові джерела щодо проблематики молодіжних цен- трів України; розкрито діяльність молодіжного центру за останні 3 роки (2019–2021 рр.) за такими напрямами, як навчально-науковий, дозвіллєвий, інформаційно-консультаційний, проєктний, профорієнтаційний, менторський. Молодіжний центр «START» є дієвим інструментом та засобом реалізації можливостей для розвитку моло- дих людей, їх автономії, організації здорового й безпечного дозвілля та відпочинку, залучення до неформальної освіти, що сприяє розвитку компетенцій; посередником у процесі взаємодії з владою й громадою.
41
Іванова, М. І., А. В. Дудник та А. В. Бардась. "ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ ПІДПРИЄМСТВ ШЛЯХОМ УТВОРЕННЯ ЕКОНОМІКО-ІННОВАЦІЙНИХ ОБ’ЄДНАНЬ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Економічні науки, № 3 (62) (27 жовтня 2021): 18–23. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4536/62-3.
Full textAbstract:
Метою статті є дослідження використання сучасного інструментарію управління інноваційно-інвестиційним розвитком шляхом утворення економіко-інноваційних об’єднань, основним елементом яких є інноваційний кластер. Використано загальнонаукові та спеціальні методи системно-структурного аналізу. Теоретичне дослідження виявило, що дієвим напрямом активізації інноваційно-інвестиційної діяльності як окремих підприємств, так галузей у цілому є застосування інноваційного кооперування. Наведено авторське визначення інноваційного кластера. З’ясовано, що розвиток інноваційних кластерів потребує впровадження дієвої державної підтримки – кластерної політики. Перспективами подальшого розвитку є визначення чинників, які сприяють підвищенню загального рівня конкурентоспроможності економіко-інноваційних об’єднань.
42
Захарченко, Л. А. "Стан інвестиційної діяльності та інноваційної активності підприємств сфери ІКТ та напрями їх розвитку". Наукові праці ОНАЗ ім. О.С. Попова, № 2 (2013): 105–12.
Find full text
43
Кузенко, Олександра. "НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ДО ЗАСТОСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 16, № 1 (2021): 192–205. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v16i1.699.
Full textAbstract:
У статті розглянуто навчально-методичне забезпечення підготовки майбутніх учителів початкових класів до застосування інноваційних педагогічних технологій як чинник реалізації освітніх завдань вищої педагогічної освіти.Акцентується, що в результаті модернізації навчально-методичного забезпечення професійної підготовки майбутніх учителів на зміну традиційному педагогу має прийти освітянин нової генерації, важливою професійною якістю якого є здатність застосовувати в освітній діяльності інноваційні педагогічні технології. Відповідно сучасний учитель має бути звільнений від стереотипів, тобто вміє забезпечити освітнє середовище для ефективного навчання та розкриття таланту дитини. Інноваційна педагогічна діяльність спрямовується на застосування презентаційних навичок освітянина, забезпечення його ефективності як комунікатора та фасилітатора, здатності використовувати і поєднувати різні методи та техніки викладання матеріалу, упроваджувати ІКТ у навчальний процес. Формування фахової готовності сучасного педагога, здатного впроваджувати ідеї особистісно-орієнтованої освіти, оригінально вирішувати актуальні освітні та соціокультурні проблеми, вимагає особливої організації його навчальної діяльності. Власне, готовність до інноваційної діяльності обумовлюється організацією оптимального інноваційного середовища та спрямованістю педагогічної діяльності на інноваційність в умовах освітнього процесу ЗВО.Важливим напрямом підготовки вчителя початкової школи до використання інноваційних педагогічних технологій у статті визначається формування інноваційного педагогічного мислення майбутніх вчителів початкових класів, що в закладах вищої освіти відбувається під час вивчення навчальних дисциплін психологічного циклу. Опанування майбутніми освітянами знаннями, вміння і навичками з педагогічних дисциплін, у свою чергу, забезпечує знання змісту програм та підручників; ознайомлення з інноваційними підходами; знання сутності, можливостей і доцільності застосування інноваційних педагогічних технологій у навчальному процесі початкової школи.Аргументується, що навчально-методичне забезпечення підготовки майбутніх учителів початкових класів до застосування інноваційних педагогічних технологій є важливим структурним елементом їх професійно-педагогічної підготовки в закладах вищої освіти. Реформування сучасної вищої педагогічної освіти з врахуванням європейських стандартів передбачає, насамперед, підготовку фахівця з інноваційним педагогічним мисленням, здатного виконувати професійні обов’язки в оновленому освітньому середовищі початкової школи. Зміст, форми і методи підготовки майбутніх учителів початкових класів до застосування інноваційних педагогічних технологій спрямовані на формування в студентів здатності долати інноваційні бар’єри, визначати педагогічні цілі й успішно їх досягати, впроваджуючи інноваційні технології навчання, працювати над особистісним й професійним зростанням.
44
Горященко, Юлія, Альона Пильгун та Анастасія Швець. "ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ В УПРАВЛІННІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВ". Молодий вчений, № 3 (91) (31 березня 2021): 345–50. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-73.
Full textAbstract:
В статті проведено дослідження напрямів управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємств за допомогою інноваційних підходів. Виявлено, що використання збалансованої системи показників та застосування інноваційних підходів у сфері зовнішньоекономічної діяльності підприємств сприятиме удосконаленню процесу прийняття стратегічних і тактичних рішень та оптимізації діяльності підприємств. Ведення комплексної інноваційної діяльності є вагомим фактором успішної підприємницької ініціативи та отримання конкурентних переваг над іншими суб’єктами підприємницької діяльності. За умов глобальної кризи саме інноваційна діяльність має стати осередком розробки та впровадження здобутків науково-технічного прогресу. Це актуалізує розробку дієвих заходів з оптимізації управління інноваційною діяльністю вітчизняних підприємств в умовах постійно повторюваних фінансово-економічних криз.
45
Малиш, І. А. "МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ РИЗИКІВ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ". Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, № 6 (28 травня 2021): 81–88. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2021.6.9.
Full textAbstract:
Проведено дослідження теоретико-методичних підходів до оцінки ризику та ефективності інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств аграрного сектору. Шляхом вивчення наукових праць учених та їх опрацювання проведено узагальнення застосовуваних у зарубіжній та вітчизняній практиці показників оцінки ефективності інноваційної діяльності аграрних підприємств. У результаті дослідження методичних підходів до оцінки ефективності інноваційної діяльності за допомогою цілої низки показників з’ясовано їхні основні переваги та недоліки. Визначено критерії прийняття рішення про вкладення інвестицій у конкретний інноваційний проєкт для кожного з показників, обґрунтовано необхідність їх застосування у поєднанні з показниками фінансового стану підприємства, зокрема показниками ліквідності, платоспроможності, а також коефіцієнтами фінансової стійкості, ділової активності тощо. Запропоновані показники можуть бути застосовані для побудови портфеля інноваційних проєктів аграрних підприємств. Обґрунтовано подальші наукові дослідження в напрямі оцінки ефективності кількох інноваційних проєктів та їх порівняння під час вибору об’єктів вкладення коштів.
46
Гречко, О. О. "ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ МІСЦЕВИМИ ОРГАНАМИ ВЛАДИ: НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (40) (4 лютого 2021): 94–101. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-94-101.
Full textAbstract:
У даній статті аналізується сучасний стан нормативно-правового забезпечення інноваційного процесу місцевими органами влади, особлива увага приділяється пріоритетним напрямам діяльності місцевих органів влади щодо регулювання інноваційного розвитку. Висвітлено існуючі прогалини та невідповідності нормативно-правового регулювання інноваційних правовідносин. Запропоновано можливі шляхи удосконалення нормативно-правової бази місцевого та регіонального рівня в інноваційній сфері.
 Ключові слова: нормативно-правове забезпечення, інноваційний процес, органи місцевої влади.
47
Копилюк, О. І., та О. М. Музичка. "ІННОВАЦІЙНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ТРАНСКОРДОННИХ РЕГІОНІВ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 66 (15 квітня 2022): 46–50. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2022-66-06.
Full textAbstract:
У статті досліджуються теоретичні та прикладні основи формування інноваційних засад розвитку транскордонних регіонів. Метою статті є розкриття інноваційних основ функціонування транскордонних регіонів та визначення новітніх інструментів фінансування транскордонної співпраці. У ході дослідження встановлено, що інновації є основою розвитку транскордонних регіонів та поглиблення їх співпраці в галузі науки, техніки, технологій, реалізації транскордонних програм й проєктів, "стратегії розумної спеціалізації". Доведено, що прикордонні регіони, які орієнтуються на інноваційність у своєму розвитку досягають більш високого ступеня транскордонної взаємодії, використовують новітні підходи до фінансування та інструменти структурних фондів ЄС. Відзначено, що для інноваційних транскордонних регіонів необхідним є: 1) високий рівень транскордонних потоків знань й технологій, їх взаємоузгодженість у функціональному аспекті; 2) транскордонна співпраця у науково-дослідній, освітній діяльності та використання передових інноваційних знань і технологій; 3) спільні інноваційні продукти, послуги, трансфер технологій; 4) засади співфінансування та диверсифікація джерел фінансування суб'єктів і учасників інноваційної діяльності; 5) подолання бар'єрної функції кордону й формування спільних транскордонних інноваційних структур; 6) дерогація законодавства; 7) культурна, історична та етнічна спорідненість. Відзначено, що інноваційний потенціал транскордонного регіону фінансується за допомогою інструментів, які можуть приймати форми капіталу, квазікапіталу, інвестицій, кредитів, гарантій або інших інструментів з мінімізації ризиків, а у разі необхідності поєднуватися з грантами. Сформульовано ключові характеристики, розкрито сферу використання таких інструментів фінансування транскордонних інновацій як "Pathfinder", "Accelerator", "Transition". Подальші дослідження повинні бути спрямовані на розробку методичних підходів до оцінювання інноваційного потенціалу транскордонного регіону та напрямів досягнення модернізаційних інноваційних проривів.
48
Novosad, Oksana. "НАПРЯМИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ НА ГАЗОРОЗПОДІЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ". Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 1, № 21 (2020): 165–72. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2020-01-165-172.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу стану газорозподільних підприємств України та необхідності реалізації інноваційних заходів на вказаних підприємствах. Окреслено фактори впливу внутрішньої та зовнішньої дії на функціонування вітчизняних газорозподільних підприємств в напрямі інноваційно-інвестиційних зрушень: констатовано, що організаційно-економічна система управління інноваційно-інвестиційною діяльністю знаходиться на етапі занепаду та стагнації усієї газотранспортної системи України на всіх рівнях. Виходячи з кризового стану газорозподільних підприємств Західного регіону, нами запропоновано впроваджувати ряд інноваційних заходів на мікро, макро та мезорівнях, системах діяльності підприємств. Розроблені теоретичні положення та практичні рекомендації, які включають концепцію діючих інновацій, дуальності інноваційно-інвестиційного капіталу, гнучкості тарифу розподілу газу. Результативність запропонованих нами заходів дозволить імплементувати організаційно-управлінські, технологічні, фінансові, кадрові інновації в діяльності газорозподільних підприємств з метою подолання сформованих негативних тенденцій, пов’язаних з входженням їх у стадію занепаду та зміною вектору їх розвитку з орієнтацією на інноваційне впровадження.
49
Вецепура, Н. В. "ІННОВАЦІЙНА СИСТЕМА УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ". Підприємництво та інновації, № 12 (3 липня 2020): 42–48. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/12.7.
Full textAbstract:
У статті викладено результати дослідження щодо стану та перспектив розвитку інноваційної системи України в сучасних умовах. Зазначено, що низька активність промислових підприємств України у сфері створення та впровадження інновацій не дозволяє країні наблизитися до лідерів іннова-ційного розвитку. Висвітлено причини, які привели до стагнації інноваційної моделі розвитку країни: низький технологічний рівень виробництва, низька інноваційна активність підприємств реального сектору економіки, слабке державне фінансування інноваційних розробок, відсутність власних коштів на ведення інноваційної діяльності. Зроблено висновки щодо актуальності досліджень у напрямі активізації інноваційної діяльності. У вивченні цієї проблеми центральне місце займає питання розвитку інноваційної інфраструктури.
50
Лондаренко, Д. О. "РЕСУРСНО-ІННОВАЦІЙНИЙ АСПЕКТ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНУ". Підприємництво та інновації, № 12 (3 липня 2020): 215–19. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/12.37.
Full textAbstract:
У статті розглянуто моделі модернізації економіки регіону, особливе позиціонування фінансової складової в ресурсному потенціалі регіону та її взаємодію з іншими компонентами такого потенціалу. Наголошено, що дослідження сучасних моделей модернізаційного аналізу показує, що на відміну від підходів, що застосовувалися в рамках класичних модернізаційних досліджень, вони відрізняються значно більшою гнучкістю і еластичністю по відношенню до досліджуваної реальності, тимчасовим і просторовим її вимірам. Крім того, ці моделі більш продуктивні при вивченні регіональної динаміки модернізації, оскільки не припускають розгляд національної економічної системи як однорідного єдиного цілого (моноліту), що функціонує за одними і тими ж інститу- ційними, господарськими та економічними механізмами в кожній підсистемі і на всьому часовому інтервалі. Обґрунтовано, що модернізаційна парадигма регіональної економіки, яка сформувалася переважно під впливом еволюціонізму і функціоналізму, сама постійно розвивається і удосконалюється, розвиток теорії модернізації є орієнтиром інноваційного розвитку економічних систем мезорівня, що характеризується суттєвим розки- дом показників природно-ресурсного, економічного, фінансового, інституційного та інших видів потенціалу, а також рівнів їх соціально-економічного розвитку. Остання обставина, настільки характерна для України, накладає великий відбиток на вибір моделей регіональної модернізації, включаючи форми організації виробничої та інноваційної діяльності в межах конкретного регіону. В статті також наведені показники валового регіо- нального продукту (ВРП) по регіонах України 2013-2018 рр. Запропонована модель територіальної організації фінансової сфери та зазначено її роль у формуванні ресурсних потоків. Обґрунтовано основні напрями модер- нізації регіональної економіки.