Academic literature on the topic 'Напруженість психологічна'

Стаття присвячена проблемам дослідження лінгвістичних і психолінгвістичних чинників, які впливають на процес сприйняття та розуміння іншомовного тексту, що є важливою складовою у підготовці майбутніх фахівців з міжнародних відносин. Згідно із сучасними дослідженнями на рівні тексту реалізується задум висловлювання, проходить взаємодія мови і мислення. Описано найбільш поширені концепції дослідження тексту, зокрема лінгвістична, психологічна, методична, психолінгвістична. Проаналізовано категорію семантичної напруженості і лексичної рекурентності, які впливають на сприйняття, розуміння і запам’ятовування текстового матеріалу. Семантична напруженість тексту визначається як суб’єктивна категорія, зумовлена ступенем смислової і змістової новизни тексту для реципієнта. До основних чинників, які підвищують семантичну напруженість тексту відносять: лексичні одиниці з широкою семантикою, спеціальну термінологію, дейктичні одиниці, оказіональні слова, слова з імпліцитним значенням, абревіації та власні назви, референтну неоднозначність лексичних одиниць тощо. Встановлено, що семантична напруженість може виконувати дві основні функції: конструктивну і деструктивну, де конструктивність напруженості полягає у тому, що вона являє собою джерело нової інформації, а її деструктивність призводить до неадекватно сприйняття і розуміння. Рекурентність визначається як механізм породження, репрезентації та актуалізації смислу. Зазначається, що рекурентність можна досліджувати у широкому та вузькому контекстах. У вузькому значенні рекурентність розглядається як повтор на рівні структурної організації тексту, де вона репрезентується відповідними одиницями на фонетичному, морфологічному, лексичному, синтаксичному рівнях. У широкому розумінні рекурентність - це культурна і лінгвокультурна універсалія, яка є ключовою для гуманітарних наук. Встановлено, що надмірна насиченість письмового тексту рекурентними одиницями негативно впливає на процес перекладу, викликаючи розсіювання уваги, створення хибного уявлення про простоту і зрозумілість матеріалу, зниження запам’ятовування і як результат неправильного відтворення. Теоретичні положення були підтверджені експериментальними даними: для успішного запам’ятовування коефіцієнт рекурентності не повинен перевищувати показника 0,20-0,25. Отримані результати можна використовувати у навчанні як усного , так і письмового видів перекладу.

У статті розкрито результативно-змістовні параметри особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічної галузі. Визначено діагностичні маркери мотиваційно-ціннісної (мотиваційні диспозиції особистості (потреби, мотиви, установки, ціннісні переживання), генеративність, просоціальна мотивація (орієнтація на альтруїзм), як основа професійної спрямованості особистості фахівця, та її взаємозвʼязок з ціннісними орієнтаціями і рівнем емоційного інтелекту); компетентнісно-функціональної (професійна компетентність (соціально-перцептивна, соціально-психологічна, аутопсихологічна, комунікативна складові); специфіка особистісно-професійного саморозвитку та його звʼязок з самоефективністю, психологічною і комунікативною компетентністю, а також з рефлексією, саморегуляцією і самоставленням; параметри самоактуалізації; рефлексивні і регулятивні особливості фахівця; рівень і структура професійного вигорання (емоційне виснаження, напруженість у роботі, професійний перфекціонізм, професійний розвиток та самовдосконалення, інтегративний індекс вигорання тощо));конативно-стильової (специфіка індивідуального стилю професійної діяльності за стильовими (відмінності складу компонентів, умов і параметрів діяльності, ієрархія механізмів адаптації) і рівневими (діапазон параметрів, кількісний склад компонентів і характер їх взаємозвʼязків) характеристиками; процесуальні показники діяльності за блоками професійної діяльності, професійного спілкування, особистості фахівця;рівні професійної культури; самооцінка індивідуального стилю діяльності за параметрами оригінальності і надситуативності, взаєморозуміння та можливостей корекції стилю діяльності) складових особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічного профілю. Проведено аналіз результативно-змістовних параметрів особистісно-професійної адаптації та виокремлено стадії (емпірично-репродуктивну, адаптивно-евристичну, результативно-продуктивну) цього процесу на різних етапах професіоналізації фахівців соціономічного профілю. Ключові слова: фахівці соціономічного профілю, особистісно-професійна адаптація, результативно-змістовні параметри особистісно-професійної адаптації, соціально-психологічні ресурси особистісно-професійної адаптації.

В статті враховуючи показники самооцінки, оцінки продуктивності інтервалів життя, соціально-психологічної адаптованості, рівня суб’єктивного контролю, антиципаційної спроможності (прогностичної компетентності), копінг-поведінки та її стратегій, особливостей інтраперсональних відносин, а також параметрів соціальної підтримки, були визначені інтраперсональні та інтерперсональні показники особистісних деструкцій. Інтраперсональні показники вказують на неадекватність та нестійкість самооцінки, фрустраційну напруженість, емоційну нестійкість, неузгодженість різних аспектів «Я» (цілісності, інтегрованості), несбалансованість локусу контролю, підвищену ригідність й конформність, звужений діапазон сприйняття можливостей самореалізації, неоптимальну життєву програму, відсутність гнучкості, недостатній рівень розвитку прогностичної компетентності у поєднанні з умовно-конструктивним копінгом, орієнтованим на емоції, схильність до пасивних стратегій поведінки (пасивне підпорядкування умов оточення, пасивне очікування зовнішніх змін). Інтерперсональні показники визначаються недостатністю психологічної (емоційної, когнітивної) підтримки, обмеженою соціальною мережею підтримки, низьким рівнем соціальної інтеграції. Соціально-психологічна програма подолання особистісних деструкцій була побудована на принципах системності; єдності діагностики й корекції; динамічності, комплексності; діяльнісного принципу корекції, та складалася з консультативно-діагностичного, корекційно-тренінгового, аналітико-синтетичного блоків, із застосуванням гуманістичного, екзистенціального і когнітивно-біхевіорального підходів й механізмів інтеріоризації, рефлексії, опосередкування. Завдання програми вирішувалися на інтраперсональному рівні – розширення навичок емоційної саморегуляції через поетапне формування рефлексивної здатності; трансформація деструктивних особистісних установок і переконань; розвиток прогностичної компетентності та продуктивної копінг-поведінки як елементів єдиної системи стабілізації особистості; на інтерперсональному рівні – тренінг дефіцитарних соціальних навичок, розвиток здатності до близьких довірчих відносин, розширення інтерперсональних зв’язків.

У статті подається короткий огляд прагматичного емпіризму Джеймса, емпіризму Дьюї, неопрагматистських ідей Рорті, огляд метамоделей Крейга щодо теорії комунікації. На основі даного огляду авторка обґрунтовує необхідність радикалізації прагматизму та аналізує його вплив на комунікаційні дослідження. Досліджується теорія комунікації Роберта Крейга, яку він розглядає як практичну дисципліну. Доводиться, що всі теорії комунікації є взаєморелевантними, якщо їх адресують у практичний життєвий світ, в якому «комунікація» вже є багатозначним терміном. Кожна традиція теорії комунікації походить з риторичних посилань на певні загальноприйняті уявлення про комунікації, оскаржуючи інші переконання. Взаємодоповнення та напруженість традицій породжують теоретичний метадискурс, який перетинається з існуючим практичним метадискурсом у суспільстві та потенційно інформує про нього. За попередньою схемою комунікативного поля риторична, семіотична, феноменологічна, кібернетична, соціально-психологічна, соціокультурна і критична традиції теорії комунікації вирізняються властивими способами визначення комунікації та проблем спілкування, метадискурсивними словниками та метадискурсивними загальними поняттями. Запропоновано порівняльну аргументацію між традиціями, розглянуто результати для теоретичної роботи та дисциплінарної практики в цій галузі.

У статті викладаються результати теоретико-емпіричного дослідження психологічних особливостей осіб, котрі різняться різним рівнем схильності до асертивності. Актуальність дослідження пов’язана із соціальним запитом. Особистість прагне відповідати духу сучасності, яка вимагає бути свобідним, сміливим, соціально активним, здатним усвідомлювати свої реальні можливості й ресурси. Науковий інтерес до означеної проблеми пов'язаний із необхідністю вивчення асертивності як інтегральної властивості особистості, котра сприяє самоствердженню, забезпечує самостійність прийняття рішення, можливість відстоювати свою точку зору, домагатися поставлених цілей, виступати суб'єктом свого життя й діяльності. Практична значимість дослідження визначається необхідністю розкриття тих властивостей особистості, які не тільки аранжують різні прояви асертивності, але й можуть впливати на її активність, підтримуючи ці прояви або блокуючи, гальмуючи їх. Розглянуті дефініції поняття «асертивність», уточненосутність таких понять, як: «асертивнийстан», «асертивнаповедінка», «асертивнаособистість». Асертивність, – це властивість особистості, котра розуміється як системна якість, що презентує позитивне ставлення до себе й до інших; характеризується безпосередністю та спонтанністю поведінки; позитивною самооцінкою, проявами відповідальності за все, що відбувається з особистістю в процесі життєдіяльності; вірі у власний авторитет; здатністю до налагодження тісних і глибоких міжособистісних стосунків тощо. Емпіричне дослідження характеристик асертивних і неасертивних осіб здійснювалось із залученням 16-PF особистісного тест-опитувальника Р. Кеттелла, що спрямований на діагностику широкого спектру властивостей особистості та «Тест-опитувальника компонентів асертивності (ТОКАС)», авторами якого є О. Саннікова, О. Санніков, Н. Подоляк. Вивчалися компоненти асертивності «проміжного», якісного рівня, котрий містить такі показники, як: афективний (Аас), когнітивно-смисловий (Кас), конативний або поведінковий (Пас), контрольно-регулятивний (Рас) і загальний показник асертивності. Кількісний аналіз отриманих даних за допомогою комп'ютерної програми статистичної обробки SPSS 13.0 дозволив встановити значимі додатні й від’ємні зв’язки між показниками асертивності та широким спектром особистісних факторів. Результати якісного аналізу (метод асів і профілів) доводять правомірність припущення про те, що представники групи осіб схильних до асертивності, характеризується властивостями, які відбивають їх асертивну поведінку та підтримують і розвивають цю властивість (емоційна стабільність, сміливість, домінантність,психологічна проникливість, радикалізм, самодостатність тощо). Неасертивні особи відрізняються від асертивних осіб протилежними рисами, котрі гальмують прояви асертивних рис (конформністьтривожністьмрійливість,високий самоконтроль, напруженість,слабкість «Я» тощо). Ключові слова: асертивність, асертивна особистість, фактори особистості, індивідуально-психологічні особливості, між групові відмінності, схильність до асертивності.

Розглядаються основні соціально-психологічні засоби підтримки сільської молоді в процесі її міграції до міста. Обстоюється думка, що переїзд із сільської місцевості до принципово іншого, міського, середовища є складною життєвою ситуацією і може супроводжуватися різного роду дезадаптаційними проявами. Основними деструктивними переживаннями під час міграції можуть бути тривожність, напруженість, розгубленість, безпорадність та песимізм. Обґрунтовується доцільність використання різноманітних напрямів і форм роботи з різними категоріями молодих мігрантів: сільськими старшокласниками на етапі прийняття ними рішення про переїзд, студентами сільського походження та працюючою в місті сільською молоддю. Ефективні засоби мають бути спрямовані на актуалізацію соціальної мобільності сільської молоді, активізацію її самосприйняття в новому середовищі, підвищення рівня рефлексії і вироблення вміння ставити життєві цілі з урахуванням реальної соціальної ситуації та досягати їх. Важливим складником адекватної адаптації названо розширення самосвідомості мігранта – уміння усвідомлено робити вибір і брати відповідальність за його наслідки, тобто постійно самовдосконалюватись у процесі особистісного розвитку. Основні напрями цієї роботи мають бути пов’язані зі стимуляцією розвитку таких особистісних якостей, як самостійність, відповідальність, інтегрованість, а також керованість пізнавальної та емоційної діяльності. Описано авторську програму соціально-психологічного тренінгу соціально-психологічної адаптації студентів сільського походження до міського середовища, яка має п’ять модулів. Метою запропонованого тренінгу є сприяння психологічній адаптації студентів сільського походження до нового соціального середовища, знаходження оптимальних моделей поведінки в міському середовищі, формування навичок конструктивного спілкування та ефективної взаємодії із жителями міста. Програму апробовано практичними психологами низки закладів вищої освіти, які підтвердили її ефективність і доцільність використання в роботі із студентами сільського походження.

Мета статті – теоретично вивчити та емпірично дослідити психологічні особливості захисної та копінг-поведінки осіб, що займають різні позиції в явищі булінгу. Основні методи дослідження: теоретичні (метод критичного аналізу, метод узагальнення, метод систематизації досліджуваної проблеми на основі осмислення першоджерел); емпіричні (тестування за методиками «Індекс життєвого стилю» Х. Келлермана та Р. Плутчика, «Способи копінг-поведінки» Р. Лазаруса та С. Фолкмана,), методи математичної статистики (t-критерій Стьюдента та λ-критерій Колмогорова-Смірнова). Результати:Найбільш достовірну різницю було отримано між показниками переслідувачів та спостерігачів за шкалою заміщення. Високу значущість мали відмінності між даними групами за шкалами регресії, проекції та реактивного утворення. Окрім цього, у переслідувачів та спостерігачів значущою була різниця за шкалами пригнічення, компенсації та інтелектуалізації. Щодо інших груп, між жертвами та спостерігачами значуща різниця мала місце за шкалами пригнічення, регресії та заміщення; між переслідувачами та жертвами – за шкалами проекції та заміщення.Після окремих захисних механізмів була досліджена також загальна напруженість захисту груп. За результатами дослідження найбільш достовірна різниця була отримана між групами переслідувачів та спостерігачів. Між групами жертв та спостерігачів різниця також достовірна, але вірогідність її нижча за першу. Найбільш достовірні відмінності характерні для груп переслідувачів та спостерігачів за шкалою конфронтації та за шкалою втечі-уникнення. Окрім цього, між даними групами були виявлені відмінності за шкалою дистанціювання. Щодо груп жертв та спостерігачів, значущі відмінності між ними були виявлені за шкалами конфронтації, дистанціювання, втечі-уникнення та планування вирішення проблем. І нарешті, групи переслідувачів та жертв були найбільш схожі між собою за вибором стратегій поведінки. Відмінності у їх виборах були отримані лише за шкалою конфронтації. Висновки: Отже, узагальнення отриманих результатів свідчить про те, що у досліджуваних учасників боулінгу, які займають різні позиції в цьому процесі, є суттєві відмінності. Ці відмінності торкаються особливостей психологічних захистів та копінг-стратегій, які використовують жертви, переслідувачі та спостерігачі боулінгу. Ключові слова: психологічний захист, копінг, булінг.

У статті описано хід та наведено результати констатувального етапу експерименту. Актуальність обґрунтовано через розуміння того, що переживання дитиною травмуючих подій є специфічним і відбивається в усіх сферах її функціонування: емоційній, соматичній, когнітивній і поведінковій. Представлено результати констатувального етапу експерименту. Для проведення дослідження застосовано тривале включене спостереження, бесіда, інтерв’ювання, анкетування, експертні оцінки, психологічне тестування (комплекс психодіагностичних методик для визначення вираженості наслідків травмуючих подій у школярів). Проведене дослідження показало, що внаслідок травмуючих подій у школярів відмічаються: на когнітивному рівні - погіршення властивостей уваги і пам’яті у дітей молодшого шкільного віку і підлітків, зниження успішності у навчанні; на особистісному рівні - зниження пізнавальної активності і мотивації навчання у школярів; з’являється емоційна нестійкість, тривожність, емоційна напруженість, пригнічений настрій, субдепресія, посттравматичні переживання, страхи, фобії; на поведінковому рівні – з’являється недовіра та підозріливість, відчудженість, замкненість та ізоляція від оточуючого середовища, негативізм, ворожість по відношенню до оточуючих людей, впертість, агресивність та конфліктність, вегетативні розлади, підвищена втомлюваність, порушення формули сну, травматичні сновидіння та ін. У підлітків також відмічається схильність до девіантної поведінки. Зазначено, що проведена експериментальна робота стала підґрунтям для розробки моделі реалізації психологічних умов подолання наслідків травмуючих подій у школярів.

Актуальність дослідження. У статті узагальнено сучасні наукові дані щодо важливості психологічної підготовки легкоатлетів-спринтерів до змагальної діяльності, представлено результати психолого-педагогічного експерименту, визначено основні чинники, що впливають на психологічний стан у різні періоди підготовки спортсменів. Мета дослідження – виявити найбільш значні стрес-фактори, які впливають на психологічний стан легкоатлетів-спринтерів під час підготовки й участі в змаганнях. Завдання дослідження – визначити ступінь розробленості досліджуваної проблеми в теорії та практиці спортивного тренування; виявити найбільш значні стрес-фактори, що впливають на психіку спортсменів у процесі змагальної діяльності. Методи дослідження ‒ теоретичний аналіз й узагальнення літературних джерел, педагогічні спостереження, опитування (бесіда, анкетування), методи математичної статистики. Учасники дослідження. У дослідженні брали участь учні ДЮСШ м. Луцька, студенти фізичної культури, спорту та здоров’я СНУ ім. Лесі Українки та студенти Луцького технічного університету (20 осіб), які займалися спринтом і мали різні спортивні розряди. Результати дослідження. Для виявлення значущих стрес-факторів, що впливають на психологічний стан спортсменів, у процесі змагальної діяльності використано опитувальник Р. Фрестера «Стрес-симптом-тест». За його результатами з’ясовано, що для висококваліфікованих легкоатлетів-спринтерів найбільш значними стрес- факторами є проведення напередодні неякісних тренувань; поганий сон перед змаганням; підвищене хви- лювання й надмірна напруженість на старті; зустріч із сильнішим суперником; невдалий виступ на попередніх змаганнях; негативні реакції глядачів. Аналізуючи стан і поведінку низькокваліфікованих спортсменів у відповідь на дію різних стрес-факторів, встановили, що деякі з них є також однаково важливими для спортсменів. Висновки. Визначення основних чинників, які перешкоджають успішній діяльності спортсменів, дасть змогу тренерам передбачати можливі негативні наслідки, які впливають на готовність спортсменів до змагальної діяльності, та проводити відповідну коригувальну роботу.

У статті визначено рівні прояву адиктивної поведінки підлітків з неповних сімей. Низький рівень виявлений у підлітків, яких відрізняли тривожність, невпевненість у собі та у своїх силах, слабка самокритика, а наявність частих конфліктів між членами сімʼї, неузгодженість виховних впливів в ній, заважали виробленню стійкої високоморальної життєвої позиції. Середній рівень встановлений у досліджуваних із неповних сімей, в яких матеріальний достаток у поєднанні з низькою духовністю, відсутністю адекватних вимог до дитини сприяли формуванню споживацтва. Підлітків відрізняли егоцентричність, негативізм; рівень вимог до оточуючих переважав натомість вимогливості до себе; простежувалися проблеми в навчанні та недисциплінованість. Високий рівень переважає у підлітків, в яких батько чи мати проявляли безвідповідальність та байдужість у ставленні до дитини. У досліджуваних виражені асоціальність, конфліктність, імпульсивність, впертість, а також виражена протидія виховним впливам. Емпіричне вивчення психологічних особливостей адиктивної поведінки підітків із неповних сімей дозволило визначити системоутворюючі внутрішні (незбалансованість локусу контролю; дезінтеграція між потребою в досягненні головних життєвих цінностей та можливістю їх досягнення в реальності; суперечливість самооцінки; дисгармонійні емоційні стани (емоційна нестабільність, напруга, тривожність); несформованість навичок соціальної взаємодії) та зовнішні (дезадаптивні форми батьківського ставлення (директивність, ворожнеча, автономність, непослідовність); несприятливий психологічний клімат сімʼї, наявність конфліктів та напруженість між її членами; недостатня емоційна близькість з батьками та дефіцит спілкування з ними, їх підтримки та захисту; психогенні травмуючи події (стресори); низький соціометричний статус) чинники такої поведінки.