Journal articles: 'Належні судові процедури'

1

ВАСЬКОВСЬКИЙ, ОЛЕГ. "Судові процедури у справах щодо неплатоспроможності та банкрутства юридичних осіб: сутність." Право України, no. 2021/07 (2021): 169. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-07-169.

Full text

Abstract:

Формування нового правового поля задля удосконалення регулювання відносин у сфері неплатоспроможності та банкрутства зумовило необхідність переосмислити теоретичні та практичні підходи до розуміння і застосування правових норм, що регулюють судові процедури відносно боржників – юридичних осіб. У статті проводиться ґрунтовний правовий аналіз сутності та розуміння судових процедур як інституту загалом, так і передбачених згідно з Кодексом України з процедур банкрутства, а також судової практики зокрема. Він свідчить про наяв ність окремих правових прогалин і колізійність правових норм, недостатність їх повноти та визначеності. Це, безумовно, порушує принципи якості законодавства та перешкоджає забезпеченню належних умов для ефективної реалізації прав та обов’язків учасників відносин неплатоспроможності й банкрутства, і, як наслідок, негативно відображається на функціонуванні ринку й економічних відносинах. Мета статті полягає в окресленні сутності судових процедур у справах щодо неплатоспроможності та банкрутства з огляду на цілі кожної із передбачених законодавством процедур, що є квінтесенцією для належного врегулювання відносин неплатоспроможності та досягнення необхідних наслідків для всіх залучених учасників. За допомогою порівняльно-правової методології окреслено відмінності й особливості у правовому регулюванні інституту судової процедури із попереднім законодавством у сфері неплатоспроможності. Логіко-семантичний метод дав змогу виявити важливі елементи й ознаки у смисловій наповненості судової процедури. На підставі системного правового аналізу судової практики визначено певні недоліки та прогалини у праворозумінні й тлумаченні судових процедур, а також неналежне (необачливе) вживання і застосування такої категорії в окремих сферах правового регулювання, відмінного від сфери відносин неплатоспроможності, та яке непритаманне судовій юрисдикції, що не може бути прийнятним у площиніякісного правового регулювання, правової визначеності та верховенства права загалом. За допомогою методу аналогії виявлено неузгодженість судової практики та законодавства щодо розуміння встановлених у ньому правових понять, зокрема судових процедур. У науковій статті також були застосовані такі методи правового дослідження, як гіпотетичний, аксіоматичний, формально-юридичний, які суттєво сприяли розкриттю сутності судової процедури у справах щодо неплатоспроможності та банкрутства і формулюванню узгодженого її тлумачення. У процесі наукової розвідки сформульовано дефініцію правової категорії “судова процедура”, яку доцільно закріпити на законодавчому рівні та застосовувати у практичному значенні, зокрема під час обґрунтування судових рішень, що сприятиме узгодженості підходів у процесі прийняття таких рішень. Попри це, концепційне тлумачення судової процедури залишається залежним від ракурсу наукових поглядів та повноти їх відображення. У статті також визначено необхідність розмежування судових процедур на окремі категорії, що відповідатимуть меті та завданням кожної із них. Зокрема, пропонується диференціювати судові процедури, передбачені як згідно із чинним законодавством, так і у разі появи у законодавчих нормах нових видів процедур, на превентивні судові процедури, судові процедури відновлення платоспроможності боржника, судові процедури банкрутства та судові процедури примирення. Такий розподіл на окремі категорії сприятиме відповідному розумінню мети впровадження необхідних заходів під час кожної із судових процедур. Проведений правовий аналіз теоретичних напрацювань, судової практики та законодавчого регулювання у сфері судових процедур відносно юридичних осіб – боржників вкотре підтверджує необхідність як у вдосконаленні підходів до розуміння сутності судових процедур, їх мети та наслідків за допомогою правил правничої мови, так і у підвищенні якості правових норм, неухильному дотриманні принципів права та законотворення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Дроздов, Олександр. "Кримінальне провадження за новоявленими або виключними обставинами: нові виміри за європейськими стандартами." Право України, no. 2018/01 (2018): 196. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-01-196.

Full text

Abstract:

Кримінальне провадження за нововиявленими або виключними обставинами повинно здійснюватися відповідно до таких принципів, як res judicata, non bis in idem, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та рішень Конституційного Суду України та Верховного Суду. Постійне оновлення кримінального процесуального законодавства в частині представленого екстраординарного виду судових проваджень із перегляду судових рішень обумовлює необхідність його теоретичного осмислення. Метою статті є надання загальнотеоретичної характеристики правової природи провадження за нововиявленими або виключними обставинами у кримінальному судочинстві крізь призму європейських стандартів у галузі прав людини. Стаття є одним із перших загальнотеоретичних досліджень оновленого кримінального процесуального законодавства України, що регулює провадження за нововиявленими або виключними обставинами, в якому з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень науки кримінального процесу, крізь призму європейських стандартів надано характеристику окремих сутнісних рис означеного провадження. Провадження за нововиявленими або виключними обставинами відносять до екстраординарних через те, що перегляд судових рішень вимагає дотримання принципу res judicata. Із метою дотримання принципу res judicata правом подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, вбачається за доцільне наділити лише сторін кримінального провадження, а також потерпілого, його представника та законного представника і представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Цивільний позивач, його представник і законний представник, цивільний відповідач та його представник мають бути наділені правом подати зазначену заяву лише у частині, що стосується вирішення цивільного позову. Наголошується, що належна правова процедура повинна бути встановлена кримінальним процесуальним законом. Про неї можна вести мову за наявності належної якості законів та судової практики (міжнародна й національна) або ж недоліки неналежного рівня якості законів, так би мовити, виправляються якісною судовою практикою. І навпаки, про відсутність належної правової процедури свідчить відсутність належної якості законів та судової практики або коли положення якісних законів не забезпечено єдністю та послідовністю судової практики. У Кримінальному процесуальному кодексі України для Великої Палати Верховного Суду як органу, який покликаний забезпечувати однакове застосування судами норм права, необхідно встановити належну правову процедуру перегляду за нововиявленими та виключними обставинами остаточних судових рішень, що ухвалені під час досудового розслідування та які набрали законної сили в порядку провадження. Задля запобігання ризику порушення принципу non bis in idem, законодавець має включити до цієї процедури низку обмежень не лише за колом обставин, а й за колом вимоги до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

АТАМАНОВА, ЮЛІЯ. "Щодо ефективних способів захисту прав міноритарних акціонерів, порушених проведенням процедури squeeze-out." Право України, no. 2021/06 (2021): 128. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-06-128.

Full text

Abstract:

У статті досліджено питання належних та ефективних способів захисту прав міноритарних акціонерів, права яких було порушено у зв’язку з примусовим викупом акцій у процедурі squeeze-out (сквіз-аут). Понад три роки з дати ухвалення Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах”, яким було введено процедуру примусового викупу акцій на вимогу домінуючого акціонера, у наукових колах та під час вирішення судових спорів точаться дискусії щодо способів захисту міноритаріями своїх прав у зв’язку із позбавленням їх права власності на акції. Якщо перші два роки ситуація для міноритарних акціонерів здавалася безнадійною: суди не задовольнили жодного позову у спорі щодо примусового викупу акцій у процедурі сквіз-ауту, то після ухвалення Великою Палати Верховного Суду рішення у справі № 908/137/18 вона може істотно змінитися. Цим рішенням міноритарії визнані слабкою стороною, та підтверджено можливість маніпулювання ціною викупу акцій домінуючим акціонером, що може призвести до непропорційного втручання у право власності. Однак, даючи відповіді на одні запитання, Верховний Суд не визначив підходи до вирішення інших, зокрема: щодо належних способів захисту прав міноритарних акціонерів, порушення яких відбулося під час проведення процедури сквіз-ауту. Метою статті є дослідження питання належних та ефективних способів захисту прав міноритарних акціонерів у спорах, пов’язаних із примусовим викупом акцій у процедурі сквіз-ауту, досвіду їх застосування у судовій практиці, а також розроблення відповідних пропозицій для подальшого правозастосування. У дослідженні визначені основні групи порушень, які відбуваються під час проведення примусового викупу акцій на підставі ст. 652 Закону України “Про акціонерні товариства”: 1) відсутність у домінанта на момент направлення публічної безвідкличної вимоги пакету акцій у розмірі, що дорівнює або перевищує 95 % акцій товариства; 2) процедурні порушення при проведенні примусового викупу акцій; 3) порушення при визначенні та/або затвердженні ціни викупу акцій. Незважаючи на різні види порушень, які можуть бути під час проведення процедури примусового викупу акцій, належними способами захисту інтересів мінори-тарних акціонерів слід визнати тільки два: 1) визнання недійсним одностороннього правочину – публічної безвідкличної вимоги; 2) стягнення різниці між вартістю акцій, визначеною під час примусового викупу, та справедливою вартістю акцій. Водночас ефективність останнього способу захисту, метою якого є отримання міноритарними акціонерами справедливої компенсації за викуплені акції, залежить від того, як він буде визначений подальшою судовою практикою: різновидом збитків чи спеціальним способом захисту прав міноритарних акціонерів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

ТИМОШЕВСЬКА, ІРИНА. "Участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, у структурі доступності правосуддя." Право України, no. 2020/08 (2020): 248. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-08-248.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню поняття “доступність правосуддя” та інституту представництва як одному з основних елементів цього поняття. Метою статті є аналіз поняття “доступність правосуддя” і визначення змісту та місця інституту представництва в цивільному процесі. Розглянуто історичний шлях розвитку доступності правосуддя як фундаментальної суспільної та правової цінності, насамперед через призму доктринальних праць представників правових, економічних та історичних наук. На підставі аналізу напрацювань учених зроблено висновки щодо змісту цього поняття, його відмінності від принципів цивільного процесуального права. Окрему увагу приділено рішенням Європейського суду з прав людини, які містять тлумачення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якій закріплено право кожного при вирішенні спору щодо його прав та обов’язків на справедливий і відкритий розгляд протягом розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. У розрізі доступності правосуддя проведено ґрунтовне дослідження інституту представництва в цивільному процесі, зокрема виокремлено основні підходи до визначення поняття “представництво у цивільному процесі”, та підсумовано, що інститут представництва й інститут участі у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, мають певні особливості, а тому вони є самостійними інститутами, покликаними реалізовувати право на правничу допомогу особам, які цього потребують. Зроблено ґрунтовні висновки про те, що правосуддя як форма здійснення прав і свобод людини та громадянина повинно здійснюватися через належні судові процедури, у зв’язку з чим абсолютного значення набувають гарантії прав осіб, які звертаються до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. Однією з таких гарантій є, на думку авторки, інститут участі у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Як інститутпублічного спрямування його становлення і розвиток свідчить про те, що втручання державного механізму у вирішення приватноправових спорів не повинно суперечити диспозитивності та змагальності цивільного процесу, а також виходити за межі принципів правової держави і права сторін на розпорядження.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

КОЛОГОЙДА, ОЛЕКСАНДРА, and ОКСАНА МАЛЕНКО. "Правові аспекти оцінки ринкової вартості акцій у процедурах squeeze-out та sell-out." Право України, no. 2019/08 (2019): 156. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-08-156.

Full text

Abstract:

Досліджено правове регулювання процедури визначення ціни викупу, обов’язкового викупу (продажу) акцій на вимогу особи, яка набула право власності на домінуючий контрольний пакет акцій товариства. Метою статті є дослідження практичних аспектів проведення та використання оцінки ринкової вартості акцій у процедурах викупу акцій, аналіз судової практики розгляду спорів, пов’язаних із викупом акцій, визначення належних і допустимих доказів, що використовуються у корпоративних спорах. 23 березня 2017 р. прийнято Закон України № 1983-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах” (Закон № 1983-VIII), який врегулював два способи консолідації мажоритарним акціонером, якому належить понад 95 % акцій, всіх акцій такого товариства – інститут обов’язкового придбання акцій мажоритарним акціонером на вимогу міноритарного акціонера (процедура “sell-out”) та інститут публічної вимоги мажоритарного акціонера щодо продажу йому простих акцій міноритаріями (процедура “squeeze-out”) шляхом внесення змін і доповнень до Закону України “Про акціонерні товариства” (статті 65–655). Незважаючи на відповідність основних положень Закону № 1983-VIII положенням Директиви 2004/25/ЄС Європейського Парламенту та Ради щодо пропозицій про поглинання, аналіз норм Закону України “Про акціонерні товариства” та прак-тика розгляду корпоративних спорів, пов’язаних із реалізацією норм закону про викуп (обов’язковий викуп), обов’язковий продаж акцій, свідчить про відсутність гарантій захисту права міноритарних акціонерів на одержання справедливої компенсації ринкової вартості акцій, що обумовлює складність вибору способів захисту та вирішення зазначеної категорії спорів господарськими судами. На підставі аналізу норм законодавства, правових позицій вищих судових інстан цій та судової практики визначено правові підстави проведення незалежної оцінки та судової експертизи з визначення ринкової вартості акцій, а також належні та допустимі докази у корпоративних спорах, пов’язаних із викупом (обов’язковим викупом), обов’язковим продажем акцій. Проведене дослідження свідчить про відсутність гарантій захисту права міноритарних акціонерів на одержання справедливої компенсації ринкової вартості акцій, що обумовлює актуальність теми дослідження з метою вибору належних способів захисту та правильного вирішення господарськими судами цієї категорії спорів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Шелевер, Н. "Конституційне право на справедливий суд у контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року." Юридичний вісник, no. 5 (December 8, 2020): 72–78. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2004.

Full text

Abstract:

Справедливість - це одна з фундаментальних цінностей, яка захищає основні права і свободи людини і громадянина. Завданням судової гілки влади є утвердження принципу справедливості. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод закріплює права і свободи людини. Вона ратифікована Україною та є складовою частиною національного законодавства. Конвенція гарантує право на справедливий суд. Конвенція та протоколи до неї стали складовою частиною національного законодавства. Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати і реалізувати передбачене Конвенцією право на справедливий суд, яке є основоположним правом людини. Практика Європейського суду з прав людини має пріоритет над нормами національного законодавства. Проте для вдосконалення механізму застосування Конвенції треба забезпечити юридичну експертизу законопроєктів. Україна має прагнення стати повноцінним членом Європейського Союзу, тому повинна забезпечити і право на справедливий суд. Це ключовий елемент європейських стандартів правосуддя. Право на справедливий суд є комплексом конституційно закріплених процесуальних прав. Кожна людина прагне, щоб її справа розглядалася в суді справедливо. Жоден документ не містить визначення поняття «справедливий судовий розгляд». Тому важливим питанням є встановлення сутності поняття «справедливий судовий розгляд» і аналіз рішень Європейського суду з прав людини, які його визначають. Ключовими елементами права на справедливий суд є: право доступу до судової процедури; право на справедливий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом; право на публічний розгляд справи; право брати участь у судовому розгляді справи, маючи рівні можливості з іншою стороною тощо. Конвенція гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав і обов'язків цивільного характеру. У рішеннях Європейського суду з прав людини принцип справедливості судового розгляду тлумачать як право на доступ до правосуддя, належне здійснення правосуддя, рівність сторін. На практиці дуже часто спостерігається ситуація, коли суди лише формально посилаються на принцип справедливості. Правосуддя є справедливим лише тоді, коли всі обставини справи ретельно досліджені, перевірені всі доводи обох сторін. Проблемним питанням в Україні є виконання судових рішень, оскільки навіть справедливі судові рішення на практиці часто-густо взагалі не виконуються. Під час здійснення правосуддя суддя має керуватися принципом справедливості, бути неупередженим, оскільки це є важливим критерієм справедливого судового розгляду.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Солодан, К. В. "Правове регулювання оподаткування електронної комерції у Сполучених Штатах Америки: аналіз ключових прецедентів." Прикарпатський юридичний вісник, no. 3(32) (October 16, 2020): 59–64. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i3(32).604.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена особливостям правового регулювання оподаткування електронної комерції у Сполучених Штатах АМерики. Зазначено, що поширення мережі Інтернет та масове поширення електронної торгівлі потребує адекватного правового регулювання оподаткування такого виду підприємницької діяльності, щоби запобігти уникненню від оподаткування суб'єктів електронної комерції, тим самим забезпечити належне здійснення права людини на податки. Визначено різницю між податком із продажів та податком на використання. У статті визначено значення комерційного застереження та застереження про належну правову процедуру. Досліджено еволюцію прецедентів, що містять норми, предметом регулювання яких є оподаткування електронної комерції. Проаналізовано судову аргументацію, викладену у ключових судових рішеннях, що стосуються поставленої проблематики: "Amazon.com, LLC v. New York State Department of Taxation and Finance"; "National Bellas Hess v. Department of Revenue"; "Overstock.com, Inc. v. New York State Department of Taxation and Finance"; "Quill Corp. v. North Dakota"; "South Dakota v. Wayfair Inc.". Проаналізовано судове тлумачення «суттєвого зв'язку», необхідного для оподаткування в певному штаті. Вказано, що технології надзвичайно швидко крокують уперед, дистанційна торгівля стає буденною та значно переважає над традиційною, тому належне оподаткування суб'єктів електронної комерції є нагальною вимогою часу, щоби забезпечити справедливе та рівноправне оподаткування суб'єктів господарювання різного масштабу і, як наслідок, забезпечити дотримання права людини на податки. Зроблено висновок, що правило про фізичну присутність є неправильним. Справа "South Dakota v. Wayfair Inc." відповідає вимогам часу, а запроваджене нею правило істотного зв'язку сприятиме справедливому оподаткуванню суб'єктів електронної комерції, захистить суб'єктів малого підприємництва від переважання цифрових гігантів, які здійснюють продажі в багатьох штатах і водночас не мають там жодної фізичної присутності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Гриненко, К. В. "Допустимість доказів, отриманих під час пред'явлення особи для впізнання." Прикарпатський юридичний вісник, no. 4(33) (November 25, 2020): 104–9. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i4.632.

Full text

Abstract:

Наукова стаття присвячена висвітленню деяких аспектів процедури проведення слідчої (розшукової) дії, а саме пред'явлення особи для впізнання. Метою статті є аналіз вивчення одного з важливих критеріїв допустимості доказів у кримінальному судочинстві - процесуальної форми. Досліджено різні погляди науковців щодо понять допустимості доказів та процесуальної форми, адже сьогодні термін «процесуальна форма» не визначений жодним нормативним документом. Розглянуто організаційні й тактичні особливості пред'явлення особи для впізнання та проаналізовано процедуру проведення цієї слідчої (розшукової) дії у зарубіжних країнах, зокрема у Сполучених Штатах Америки. У статті наведено приклади судових рішень, у яких докази визнано недопустимими з огляду на порушення процесуальної форми. Зокрема, акцентується увага на проблематиці дотримання належної процедури одержання доказів та фіксуванні результатів дії. Зазначено причини порушення умов допустимості доказів під час досудового розслідування та можливості їх усунення. У статті наголошено, що відповідно до чинного законодавства та судової практики будь-яке недотримання процесуальної форми є підставою до визнання доказів недопустимими, що призводить до недоведеності вини підозрюваної особи. Проаналізовано думки деяких науковців, які вважають, що несуттєві порушення кримінального процесуального закону можуть вважатися допустимими у разі законодавчого визначення, які саме процесуальні порушення є суттєвими. Зроблено висновок, що сторона обвинувачення під час збирання та фіксації доказів має докласти максимальних зусиль для дотримання всіх вимог проведення процесуальної дії відповідно до кримінального процесуального закону, адже це є обов'язковою умовою отримання допустимих доказів у кримінальному провадженні. Для того щоб докази були достатньою підставою для висновку суду про винуватість особи, процедура та протокол пред'явлення для впізнання мають бути належними.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Сакара, Н. "Належна судова процедура як елемент доступності правосуддя." Юридична Україна, no. 3 (2004): 63–68.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Карпушова, О. "Притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності в Україні." Юридичний вісник, no. 3 (October 6, 2020): 111–17. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1929.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена узагальнен-ню актуальної наукової думки про особливості притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності в Україні. Автором встановлюється сутність дисциплінарної відпові-дальності суддів в Україні та з’я-совуються особливості правового регулювання кадрової процедури притягнення суддів до дисциплі-нарної відповідальності. Особлива увага приділяється дискусійності нормативних і фактичних підстав притягнення суддів до дисциплі-нарної відповідальності. Наголошується на тому, що відсутність належної юридичної визначеності у питанні складу дисциплінарного проступку суддів призводить до того, що це питан-ня стає предметом надто широ-кого тлумачення нормативної та ненормативної поведінки суддів, що може шкодити стану незалеж-ності трудової діяльності судді. З’ясовано, що скасування або зміна судового рішення не мають наслідком дисциплінарну відпові-дальність судді, який брав участь в його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного пору-шення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків. Зроблено висновок, що нині в Україні вдало сформовано право-вий режим притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Попри це відповідний правовий режим не позбавлений низки недо-ліків, які шкодять праву працівни-ка не бути безпідставно притягну-тим до юридичної відповідальності. Це питання актуалізується тим, що натепер має місце певна дис-кусійність нормативних і фактич-них підстав притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Зокрема, відсутність належної юридичної визначеності у питанні складу дисциплінарного проступку суддів призводить до того, що це питання стає предметом надто широкого тлумачення нормативної та ненормативної поведінки суддів, що може шкодити стану незалеж-ності трудової діяльності судді. Саме тому у процесі поточної судово-правової реформи законо-давцю доцільно уточнити норма-тивну підставу, на основі якої суд-дя притягується до дисциплінарної відповідальності, а також окрес-лити нормативні застереження щодо: 1) меж тлумачення дисци-плінованої та недисциплінованої поведінки суддів в Україні; 2) рів-ня ненормативності, констатація якого дозволяє дійти думки про факт дисциплінарного проступку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Bugaichyk, A. A. "Проблемні питання вітчизняного кримінального процесуального закону як джерела кримінального процесуального права." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (July 31, 2020): 33–41. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.04.03.

Full text

Abstract:

Кримінальному процесуальному закону, як джерелу права, приділяється фрагментарно-констатуюча увага, з аксіоматичним сприйняттям його існування. Будучи динамічною категорією, закон еволюціонує із розвитком суспільних відносин і потребує постійного правового моніторингу його якості і дієвості. Визначення й узагальнення проблемних питань застосування кримінального процесуального закону сприяє його удосконаленню та ефективному правозастосуванню. Метою статті є висвітлення проблемних питань реалізації кримінального процесуального закону та авторського бачення шляхів їх вирішення. Наукова новизна пов’язана з тим, що закон в системі кримінального процесуального законодавства покликаний визначити завдання кримінального провадження, забезпечити їх реалізацію, врегулювати порядок кримінального провадження і належну правову процедуру, при поєднанні політики держави у боротьбі зі злочинністю та дотримання прав і свобод осіб. Провівши моніторинг існуючих різновекторних думок щодо проблемних питань застосування кримінального процесуального закону в якості джерела кримінального процесуального права, узагальнено напрями його реформування та висловлено авторську думку щодо пріоритетності його удосконалення. Вказано, що виокремлення правозастосовних проблем та бачення шляхів їх вирішення відбувається за характером діяльності суб’єктів кримінальних процесуальних правовідносин, а саме – за виконанням ними відповідної процесуальної функції у кримінальному провадженні. Звідси формуються правові інститути і категорії кримінального процесуального права, що потребують законодавчого уточнення. Зауважено, що проблема закріплення в кримінальному процесуальному законі певного правила здійснення кримінального провадження і дотримання належної правової процедури встановлюється завдяки виявленню колізій і прогалин правового регулювання як на праксіологічному, так і науково-доктринальному рівні. Запропоновано критерії моніторингу колізій та прогалин законодавчого забезпечення кримінальних процесуальних відносин. Висновки. Підсумовано, що серед пріоритетів і перспектив кримінального процесуального закону залишаються: понятійно-термінологічне узгодження, практичні механізми забезпечення реалізації принципів кримінального провадження, розгляд справи судом присяжних, порядок перегляду вироків, за якими особи були засуджені без належної доказової бази та відшкодування завданої шкоди, питання, пов’язані із реформою адвокатури, судово-експертної діяльності, оновленням методів боротьби із злочинністю. Щодо застосування кримінального процесуального закону, його чинності (зворотної дії, аналогії) в наукових колах існують діаметрально протилежні точки зору: від беззаперечного сприйняття до категоричного заперечення. У цьому контексті правової визначеності потребує застосування аналогії у КПК України, необхідне також теоретико-методологічне оновлення сприйняття у галузевому розумінні (зокрема, поширення дії) інституту чинності закону за колом осіб. Відправною точкою удосконалення кримінального процесуального закону є системне встановлення прогалин і колізій правового регулювання кримінального провадження.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

ГМИРКО, ВАЛЕРІЙ. "Діяльнісний концепт доведення в суді у реструктуризованому кримінальному процесі (методологічні тези-рефлексії на тему частин 1–2 статті 17 Кримінального процесуального кодексу України)." Право України, no. 2019/09 (2019): 31. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-09-031.

Full text

Abstract:

У статті зазначається, що в пострадянській доктрині починає формуватися концептуальна методологічна гіпотеза про потребу реструктуризації кримінального процесу шляхом виведення підсистеми досудового провадження із загальної структури кримінального судочинства (кримінального процесу). Зазначається, що практичним наслідком цієї констатації має стати проведення диференційованого правового регулювання двох юридичних феноменів: 1) деформалізованої адміністративно-поліційної детективної діяльності з готування кримінального позову, здійснюваної під судовим контролем у формі поліційного дізнання; 2) діяльності суду з розгляду юридичних домагань сторони обвинувачення як кримінального позивача, здійснюваної у межах належної правової процедури (ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України, КПК України). Якщо пристати на цю наукову гіпотезу, то тоді поліційну версійну (проєктно-пізнавальну) та обґрунтувальну діяльність можна кваліфікувати як підготовчу діяльність (підготовче провадження) сторони обвинувачення до доведення в суді її категоричного твердження про матеріальну та процесуальну підставність кримінального позову (частини 1, 2 ст. 17 КПК України). Тому феномен кримінального процесу пропонується розглядати як винятковий атрибут судової влади, оскільки “процес є лише там, де є обвинувачення та суд”. Метою статті є спроба проблематизувати (узяти під сумнів) цей узвичаєний та освячений часом доктринальний status quo, а відповідно, запропонувати нові візії феноменів доказування й доведення у кримінальному процесі. Автор вважає, що поняття “доведення” у судовому процесі можна визначити як спеціальне юридичне поняття на позначення різновиду аргументаційної миследіяльності сторони обвинувачення в суді з обстоювання in merito своєї правової позиції. Досліджується питання нормативної структури діяльності сторони обвинувачення з доведення в суді, яку створюють такі елементи: “об’єкт”, “мета”, “вихідний матеріал”, “спосіб”, “актор”, “засоби”, “продукт”. Підкреслюється, що репрезентована функціональна структура діяльності доведення сторони обвинувачення у суді реалізується в її процесі, в якому можна виокремити підготовчий, головний і кінцевий етапи. Підготовчий етап доведення, на думку автора, складається із таких елементів: 1) оголошення прокурором обвинувального акта; 2) одержання “роз’яснень” прокурора щодо обвинувального акта; 3) з’ясування позиції захисника щодо обвинувального акта; 4) з’ясування ставлення підсудного до висунутого обвинувачення; 5) з’ясування позиції захисника щодо прийнятності юридичної формули виступу підсудного. Головний етап процесу судового доведення складається із таких елементів: 1) вступна промова прокурора; 2) надання судові списку доказових матеріалів обвинувачення; 3) з’ясування позиції захисту щодо доказів, пропонованих обвинуваченням; 4) дослідження доказів сторони обвинувачення; 5) вступна промова захисника; 6) надання судові списку доказів захисту; 7) з’ясування позиції обвинувачення щодо доказів, пропонованих захистом; 8) дослідження доказів сторони захисту; 9) допит підсудного. Кінцевий етап судового доведення складається із кінцевих виступів сторін. Автор робить висновок, що оскільки основний масив аргументаційної роботи сторін із доведення й спростування у пропонованій схемі виконується в спеціально відведений для цього час, то завдання кінцевих промов полягає у тому, щоб стисло викласти результати критики правових позицій своїх опонентів і подати свої пропозиції щодо шуканого рішення суду. У межах виголошення кінцевих промов першою з них виступає сторона обвинувачення, другою – сторона захисту в особі захисника, сам підсудний із так званим “останнім словом” не виступає взагалі. Після закінчення промов сторони вручають судові їхні тексти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Заяць, Р. Я. "РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ВИЗНАЧЕННЯМ ВАРТОСТІ ОБ’ЄКТІВ ТВАРИННОГО ПОХОДЖЕННЯ." Криміналістичний вісник 33, no. 1 (January 10, 2021): 7–14. http://dx.doi.org/10.37025/1992-4437/2020-33-1-7.

Full text

Abstract:

Мета статті – науково обґрунтувати можливість і доцільність проведення судових товарознавчих експертиз (експертних досліджень), об’єктом яких є живі тварини, фахівцями експертної спеціальності 12.1 «Визначення вартості машин, обладнання, сировини та споживчих товарів». Методологія. Достовірність отриманих результатів і висновків забезпечено використанням загальнологічних (загальнонаукових) та спеціальних методів пізнання (мислений експеримент, ідеалізація, формалізація, узагальнення, конвергенції (застосовують на межі різних галузей знань – у цій статті: біології, юриспруденції, товарознавства). Системний підхід дав змогу вивчити в теоретичній площині предмет цього наукового дослідження, що належить до категорії складних за чисельністю характеристик (показників властивостей), які формують його ринкову вартість. Наукова новизна. Уперше в практиці судової товарознавчої експертизи науково обґрунтовано можливість і доцільність дослідження об’єктів тваринного походження фахівцями експертної спеціальності 12.1. Висновки. У процесі розгляду питання здійснено комплексний аналіз дотичних до практичної діяльності Експертної служби МВС нормативно-правових актів, які витлумачують належні до теми дослідження поняття і регулюють процедуру визначення ринкової вартості майна; узагальнено міжнародний досвід з окресленої проблематики. Наголошено, що чинні нормативно-правові акти по-різному означують і трактують назви та номенклатуру об’єктів, які надають для дослідження судовим експертам. Обґрунтовано твердження, що живі сільськогосподарські тварини є рухомим майном, і на основі цього доведено не лише можливість, а й доцільність проведення судових товарознавчих експертиз (експертних досліджень), об’єктом яких є живі сільськогосподарські тварини, фахівцями експертної спеціальності 12.1 «Визначення вартості машин, обладнання, сировини та споживчих товарів», та встановлено, що живі сільськогосподарські тварини як біологічний об’єкт (на предмет визначення біологічних особливостей) є об’єктом дослідження фахівцями експертної спеціальності 9.2 «Дослідження об’єктів тваринного походження».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Костиря, О. В. "Лідерство в багатонаціональному екіпажі: вимоги Міжнародної морської організації." Прикарпатський юридичний вісник, no. 4(33) (November 25, 2020): 122–27. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i4.635.

Full text

Abstract:

У статті розглянуті вимоги Міжнародної морської організації до лідерства й керівництва (менеджменту) в морських екіпажах, які мають свої особливості й відрізняються від менеджменту берегових організацій. Відповідно до вимог переглянутої Міжнародної Конвенції зі стандартів підготовки, дипломування моряків і несення вахти й однойменного Кодексу (ПДНВ-95), суднові спеціалісти операторського рівня (вахтові офіцери-судноводії та механіки) повинні не лише мати відповідні професійні знання та практичні навички, але й вміти піклуватися про здоров'я, безпеку підлеглих і членів екіпажу, забезпечувати виконання чинних дисциплінарних правил, підтримувати в судновому колективі обстановку взаєморозуміння, доброзичливості, взаємовиручки, дотримання громадських норм і людських відносин. Основними нормативними документами, що визначають систему порозуміння на судні, є Міжнародний кодекс з управління безпекою - МКУБ, що вимагає впровадження на судні Системи Управління Безпекою (СУБ) і Кодексу ПДНВ-95, що визначає рівні взаємин. Формальне лідерство на судні існує на різних рівнях. Опис таких рівнів наведено в Конвенції ПДНВ 78/95. Рівні відповідальності визначені на трьох рівнях (levels):1. Управління (management): означає рівень відповідальності, пов'язаний із:а) роботою як капітана, старшого помічника капітана, старшого механіка або 2-го механіка;б) забезпеченням того, що всі функції в межах визначеної сфери відповідальності виконуються належним чином. Це особи, які відповідають за виконання обов'язків екіпажем.Рівні відповідальності визначені на трьох рівнях (levels):1. Управління (management): означає рівень відповідальності, пов'язаний із:а) роботою як капітана, старшого помічника капітана, старшого механіка або 2-го механіка;б) забезпеченням того, що всі функції в межах визначеної сфери відповідальності виконуються належним чином. Це особи, які відповідають за виконання обов'язків екіпажем.2. Експлуатація (operational): означає рівень відповідальності, пов'язаний із:а) роботою на посаді вахтового помічника капітана або вахтового механіка суден із періодично безвахто-вим обслуговуванням машинного відділення або роботою радіооператора на морському судні;б) здійсненням безпосереднього контролю за виконанням усіх функцій у межах визначеної сфери відповідальності відповідно до належних процедур і під контролем особи, що працює на рівні управління в цій сфері відповідальності. Це помічники капітана, механіки, радисти, особи, що забезпечують навігаційну, машинну вахту або радіовахту, виконання робіт з обслуговування судна, вантажних операцій.3. Допоміжний (support) рівень: означає рівень відповідальності, пов'язаний із виконанням призначених завдань, обов'язків, або відповідальності на морському судні під контролем особи, що працює на рівні експлуатації або управління. Це рядовий склад, що бере участь у несенні навігаційної або машинної вахти, вахти в порту, у вантажних операціях, обслуговуванні судна тощо. Капітан судна є стратегічним і командним лідером -керує всім судном. Рівень командний - це коли лідер відповідає за екіпаж у цілому або підрозділ на судні (капітан, старший помічник - палуба, старший механік - машина). Операційний лідер (помічники капітана, механіки) відповідає за частину суднової організації - вахту, суднові роботи. Кожному командному лідерові підпорядковуються декілька операційних. Для успіху організації важливо, щоб сильні лідери були на всіх трьох рівнях. Вони повинні спільно працювати як лідерська команда.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

ДАНІЛОВ, АРТЕМ. "Контроль арбітражного керуючого за задоволенням вимог кредиторів за зобов’язаннями, на які не поширюється дія мораторію." Право України, no. 2019/02 (2019): 274. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-02-274.

Full text

Abstract:

Основною метою процедури банкрутства є справедливий розподіл конкурсної (ліквідаційної) маси неплатоспроможного боржника між його кредиторами. На відміну від конкурсних кредиторів, які можуть отримати задоволення своїх вимог виключно в межах конкурсу на принципах черговості та пропорційності, кредитори, на вимоги яких не поширюється дія мораторію, можуть отримати задоволення позачергово. У цьому контексті особливої актуальності набуває питання належної правової регламентації та ефективної практичної реалізації контролю арбітражного керуючого за виконанням боржником грошових зобов’язань перед кредиторами, на вимоги яких не поширюється дія мораторію, оскільки преференційний порядок їх задоволення справляє відчутний вплив на рівновагу інтересів сторін у справі про банкрутство. Положення чинного Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, яким унормовано питання контролю, містять суттєві прогалини, що на практиці створює проблеми у суб’єктів правозастосування, зокрема суддів, сторін справи про банкрутство, Міністерства юстиції України, та передусім в арбітражних керуючих. Невирішеним залишилося це питання і в щойно прийнятому Кодексі України з процедур банкрутства, в якому не зазнав будь-яких змін порядок здійснення арбітражним керуючим контролю за виконанням боржником грошових зобов’язань перед кредиторами, на вимоги яких не поширюється дія мораторію. Метою статті є аналіз причин, що мають негативний вплив на практичну реалізацію функції контролю арбітражного керуючого за виконанням боржником грошових зобов’язань перед кредиторами, на вимоги яких не поширюється дія мораторію, а також викладення пропозицій щодо шляхів забезпечення ефективності здійснюваного контролю. Контроль за задоволенням вимог кредиторів розглянуто як сукупність послідовних дій, що здійснюються арбітражним керуючим з метою досягнення покладених на нього завдань у процедурах банкрутства. Сформульовані поняття та мета контро лю за задоволенням вимог кредиторів, на які не поширюється дія мораторію, досліджено чинники, що забезпечують ефективність контролю; запропоновано захо ди, спрямовані на підвищення дієвості контролю арбітражного керуючого за задоволенням вимог кредиторів, на які не поширюється дія мораторію. Зроблено висновок, що низька ефективність контролю арбітражного керуючого за задоволенням вимог кредиторів, на які не поширюється дія мораторію в процедурах банкрутства, обумовлена неповнотою законодавчого регулювання, яка, з огляду на спеціально-дозвільний тип правового регулювання діяльності арбітражного керуючого, не може бути зведена до проблеми тлумачення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Гезь, П. О. "УДОСКОНАЛЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ ОСНОВИ ПРОТИДІЇ ПРАВОПОРУШЕННЯМ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ В УКРАЇНІ: ПОШУК ПЕРСПЕКТИВ." Juridical science, no. 2(104) (July 15, 2021): 116–22. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.14.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що державна реєстрація як інститут головним чином спрямована на громадян. Це зумовлено тим, що відповідно до статті 3 Конституції України, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Втім, належне забезпечення прав і свобод людини потребує не лише ефективної діяльності відповідних державних органів. Для процедур державної реєстрації не менш важливою є сучасна нормативна основа, завдяки якій створюється основа для удосконалення практичної складової такої діяльності. Про актуальність теми дослідження свідчать численні матеріали у засобах масової інформації про порушення прав фізичних та юридичних осіб, внаслідок недоліків процедур реєстрації. У статті здійснено аналіз сучасного стану нормативно-правової основи протидії правопорушенням у сфері державної реєстрації в Україні та визначено перспективи її удосконалення. Звернуто увагу на повноту та ефективність правового регулювання процедури державної реєстрації прав на нерухоме майно. Визначено позиції щодо удосконалення державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи. Розглянуто як наукові позиції, так і законодавчі новації у цій сфері. Наголошено на пріоритеті превентивних заходів та комплексному характері законодавчих ініціатив. Підтримано ідею про концептуальний підхід у оптимізації процедур державної реєстрації. Зроблено висновок про урахування моментів, що мають знайти законодавче закріплення, зокрема: 1) технічне запровадження двофакторної біометричної ідентифікації особи; 2) оформлення всіх рішень уповноваженого органу правління юридичної особи на нотаріальних бланках з використанням QR-кодів; 3) використання на всіх документах, що подаються для проведення державної реєстрації спеціальних QR-кодів; 4) розробка єдиної електронної бази даних для обміну документами між нотаріусами, судами та органами державної влади; 5) обрання головою та секретарем загальних зборів юридичної особи лише тих осіб, які є її засновниками (учасниками); 6) використання на судових рішеннях QR-кодів для отримання інформації без шифрування особистих даних

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

ВДОВІЧЕН, ВІТАЛІЙ, and ТЕТЯНА ПОДОРОЖНА. "Ціннісні виклики адміністративно-процедурного законодавства." Право України, no. 2019/05 (2019): 63. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-05-063.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто питання прийняття кодифікованого акта про адмі ністративні процедури як нового етапу у розвитку процесуального законодавства, що встановлює певні правові порядки у вирішенні адміністративних спорів (справ, що виникають з адміністративних та інших публічних правовідносин). Наголошено, що в цій сфері адміністративних правовідносин, на жаль, існує “нереалізований потенціал” Конституції України щодо створення адміністративно-процедурної форми здійснення публічного управління. Це засвідчують, зокрема, прогалини в системі адміністративно-правової регламентації відносин щодо прийняття адміністративних актів; суперечності процесу поліпшення адміністративно-процесуального законодавства; зрештою, відставання у розвитку адміністративно-правової теорії від сформованих у європейських країнах підходів, принципів і пріоритетів дослідницької діяльності в галузі юридизації публічного управління та правового оформлення взаємодії адміністративних органів і громадян щодо забезпечення їхніх прав і законних інтересів. І це в той час, коли потреба в задоволенні прав і законних інтересів осіб під час взаємодії з владними органами передбачає чітко визначені принципи і правила, які й утворюють адміністративну процедуру. Метою статті є аналіз сформованих у доктрині адміністративного права з урахуванням законодавчих і практичних аспектів підходів до прийняття адміністративного процедурного кодексу як базового нормативно-правового акта з регулювання надання адміністративних послуг органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Зроблено висновок, що завдяки прийняттю адміністративно-процедурного кодексу вдасться: встановити належний порядок здійснення адміністративних дій у межах однієї з найважливіших правових форм публічного управління; сформувати основу для ефективного забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян та організацій, що взаємодіють із публічною владою та її органами; надати адміністративному правовому регулюванню управлінських відносин належної системності і повноцінної структурованості; не тільки гармонізувати внутрішню структуру механізму адміністративно-правового регулювання, а й створити основу для ефективного судового захисту в адміністративних справах, тобто забезпечити правильне і законне вирішення адміністративних та інших публічних спорів; вирішити встановлені Кодексом адміністративного судочинства України (КАС України) завдання адміністративного судочинства на всіх етапах цього виду реалізації судової влади. Дія такого кодексу забезпечить подальший розвиток адміністра тивнопроцесуальної форми, основні контури якої сьогодні зафіксовані в КАС України, та, безумовно, створить можливості для формування нових наукових уявлень і теоретичної моделі адміністративного процесу як судового процесу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Pashhenko , K. S. "Характеристика Кодексу адміністративного судочинства України як джерела права." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 27, 2021): 95–104. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.02.10.

Full text

Abstract:

Кодифікації у сфері адміністративного судочинства не приділяється значна увага. Кодекс адміністративного судочинства України (далі – КАС України) аксіоматично сприймається як джерело права і, зазвичай, не стає самостійним предметом наукових пошуків. Метою статті є аналіз КАС України як самостійного визначального джерела права адміністративного судочинства, з’ясування його якості та ефективності, еволюційних змін, впливу на правозастосовну практику, з урахуванням сучасних законотворчих ініціатив. Наукова новизна пов’язана із фундаментальністю кодифікаційних процесів у регламентації порядку здійснення адміністративного судочинства і діяльності адміністративних судів, що має важливе суспільно-політичне, техніко-юридичне, реалізаційно-забезпечувальне значення. Справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, як завдання адміністративного судочинства, напряму залежить від єдиного (стадійного) правового регулювання, властивого процесуальному праву, що складно забезпечити безліччю законів або бланкетним способом викладу правових норм. КАС в системі законодавства про адміністративне судочинство покликаний визначити юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановити порядок здійснення судочинства в адміністративних судах, окреслити завдання адміністративного судочинства, забезпечити їх реалізацію, врегулювати порядок судового процесу і належну правову процедуру, при поєднанні політики держави у боротьбі з порушеннями з боку суб’єктів владних повноважень. Нестабільність законодавства, незавершеність реформ у судочинстві, збільшення кількості судових справ і оскаржень судових рішень, активна законотворчість засвідчують доцільність використання системного методу у дослідженні джерельної бази судового адміністративного процесу. Оновлення концепції судового права, положень вітчизняного КАС дозволяють надати нового дослідницького сенсу такій категорії як «джерела адміністративного судочинства», із моніторингом їх якості й ефективності, законодавчих векторів удосконалення та визначенням авторської позиції щодо цих процесів. Зокрема, у публікації охарактеризовано КАС України в контексті віднесення його до джерел права та загальнотеоретичних підходів щодо таких законодавчих актів. Висновки. Проведений моніторинг кодифікованого акта у сфері адміністративного судочинства засвідчує, що оновлений КАС України має позитивні риси, зумовлені використанням методів узагальнення, структуризації, системності, логічності – із дотриманням європейських цінностей і світових надбань теорії та практики – у змістовному наповненні. Як пізнавальному об’єкту, Кодексу притаманні ознаки, властиві традиційним кодифікованим актам, з урахуванням континентальної системи права і національних традицій. Об’єктивно, динамічність суспільних відносин, зокрема й у публічно-управлінській сфері ставить перед кодифікаційною діяльністю нові виклики. Дослідники того чи іншого правового інституту, категорії адміністративного судочинства, зазвичай, пропонують відповідні шляхи, напрямки удосконалення його (її) законодавчого гарантування. Проте, будь-які реформаційні процеси утверджують у приналежності КАС до пріоритетних джерел вітчизняного судового адміністративного процесу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Вилцан, А. "Європейські стандарти у сфері захисту прав осіб, постраждалих від незаконних рішень, дій чи бездіяльності в межах кримінального процесу." Юридичний вісник, no. 6 (February 17, 2021): 309–17. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2061.

Full text

Abstract:

У статті досліджено європейські стандарти у сфері захисту прав осіб, постраждалих від незаконних рішень, дій чи бездіяльності в межах кримінального процесу. Проаналізовано норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та окремі рішення Європейського суду з прав людини. На основі проведеного аналізу визначено, що стандартами захисту прав засуджених, постраждалих від незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу, що здійснює оперативно-роз-шукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду слід вважати такі: відшкодування особі шкоди в разі незаконного засудження є можливим, тільки якщо вона засуджена за вчинення кримінального злочину на підставі остаточного вироку і має понести покарання в результаті такого засудження; відшкодування особі шкоди в разі незаконного засудження є можливим тільки з дотриманням принципу res judicata; відшкодування особі шкоди в разі незаконного засудження є можливим, тільки якщо винесений особі обвинувальний вирок був скасований або її було помилувано в будь-якому випадку на тій підставі, що будь-яка нова або ново-виявлена обставина беззаперечно доводить, що наявна судова помилка; процедура встановлення судової помилки має вирішуватися виключно на національному рівні; відшкодування особі шкоди в разі незаконного засудження неможливо, якщо буде доведено, що невідомий раніше факт не було свого часу виявлено повністю або частково з вини засудженого; право на відшкодування в розумінні ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод виникає виключно на підставі порушення п. п. 1-4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За результатами проведеного дослідження встановлено, що лише в разі дотримання наведених вище стандартів захисту прав осіб, постраждалих від незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду можна говорити про виконання завдань кримінального провадження, які закріплені у ст. 2 КПК України, зокрема жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтовано-му процесуальному примусу і до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

КАБЕНОК, ЮЛІЯ. "Участь арбітражного керуючого у справі про банкрутство (неплатоспроможність)." Право України, no. 2021/04 (2021): 71. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-04-071.

Full text

Abstract:

Важливим аспектом процедури банкрутства є належна реалізація завдань арбітражного управління, що забезпечується арбітражним керуючим. Його участь у справі про банкрутство (неплатоспроможність) безпосередньо виявляється у тісних взаємозв’язках із іншими учасниками такого провадження. Ключову роль при цьому відіграє призначення та відсторонення арбітражного керуючого, а також можливий вплив на його діяльність і контроль за нею з боку господарського суду та кредиторів. Метою статті є поглиблений аналіз правового регулювання участі арбітраж ного керуючого у справі про банкрутство (неплатоспроможність), судової практики, виявлення колізій та прогалин у законодавстві, а також надання пропозицій щодо його удосконалення. Констатовано, що виявлені неточності у законодавстві свідчать про неналежний стан правового забезпечення відбору та призначення арбітраж ного керуючого на етапі відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність). Аргументовано, що кандидатура арбітражного керуючого повинна оцінюватися з позиції фактів, які мають місце виключно під час розгляду питання про його призначення, уникаючи при цьому необґрунтованих суджень, що можуть спричинити порушення прав учасників справи про банкрутство (неплатоспроможність). Виділено види відсторонення арбітражного керуючого: добровільне (здійснюється за заявою арбітражного керуючого, як власне волевиявлення) і примусове (за ініціативою господарського суду або за клопотанням учасника провадження у справі). Примусове, зі свого боку, поділяється на відсторонення за наявності і без таких підстав. Наголошено, що існуючий порядок відсторонення за клопотанням комітету кредиторів арбітражного керуючого порушує прямо перед-бачений принцип незалежності останнього. Вказується, що у випадку звернення комітету кредиторів із таким клопотанням, господарський суд повинен надати йому оцінку також із позиції можливого зловживання правами комітетом кредиторів. Оскільки, наділивши останнього таким правом, законодавець, зокрема, фактично запровадив “підлаштування” арбітражного управління боржником виключно інтересам комітету кредиторів. У цьому контексті пропонується передбачити обов’язкове обґрунтування підстав для відсторонення та прямої вказівки на обов’язок господарського суду надати оцінку діяльності арбітражного керуючого при розгляді клопотання комітету кредиторів. Авторка доходить висновків, що нині вбачається створення несприятливих умов для здійснення арбітражного управління в частині повної залежності арбітражного керуючого після призначення судом і впродовж процедури банкрутства від комітету кредиторів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

САЯПІН, СЕРГІЙ. "Агресія, міжнародне право та міжнародні інституції: уроки для України." Право України, no. 2020/12 (2020): 86. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-12-086.

Full text

Abstract:

Сучасне міжнародне право містить адекватні матеріально-правові норми, спрямовані на запобігання і припинення актів агресії з боку держав, проте ефективність цих положень послаблюється процесуальними недоліками, властивими, зокрема, діяльності Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй (ООН). Доти, доки всеосяжна реформа ООН не усуне ці процедурні недоліки, Генеральна Асамблея і Міжнародний суд ООН повинні більш активно брати участь у реагуванні на загрози миру, порушення миру та акти агресії. Важливу роль у підтриманні міжнародного миру і безпеки також відіграють регіональні організації безпеки, а також міжнародні органи й установи, що здійснюють контроль за дотриманням, зокрема, міжнародних норм у сфері прав людини, міжнародного гуманітарного права, морського права й екологічного права. Навпаки, незважаючи на активацію юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо злочину агресії 17 липня 2018 р., Міжнародний суд ООН навряд чи буде переслідувати фізичних осіб за злочин агресії, а національні судові переслідування або відповідні процеси в Африканському суді з прав людини і народів є більш імовірними. Автор доходить висновку, що міжнародне право щодо застосування сили вимагає посилення. Ефективність системи колективної безпеки ООН, заснованої на провідній ролі Ради Безпеки, є обмеженою, хоча Раді слід віддати належне за запобігання третій світовій війні. Після етапу відносно плідної співпраці між членами Ради Безпеки (1990–2003 рр.) у ній знову виникли розбіжності, особливо щодо Сирії та України. Тому роль інших головних органів ООН – зокрема Генеральної Асамблеї та Міжнародного суду – у реагуванні на незаконне міжнародне застосування сили повинна зростати. Хочеться сподіватися, що перспективна реформа ООН створить більш функціональну систему глобальної колективної безпеки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

САВЧИН, МИХАЙЛО. "Чотири вершники трансформацій: ефективність правового регулювання економічних інституцій." Право України, no. 2021/04 (2021): 89. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-04-089.

Full text

Abstract:

У перехідних конституційних демократіях проблема ефективності правового регулювання економічних інститутів зумовлена трансформаційними процесами в політичній, економічній, соціальній та культурній сферах. Особливо гострою є взаємодія політичних та економічних факторів у функціонуванні економічних інститутів, оскільки це методологічна проблема реалізації реформ. У статті розглядається це питання крізь призму верховенства права, належного урядування та принципів пропорційності втручання в економічні свободи з метою забезпечення економічного добробуту. Це досить абстрактне формулювання питання потребує його аналізу через призму трансформації сучасної економічної системи та переосмислення функцій держави. Метою статті є визначення основних параметрів ефективності правового регулювання економічних інститутів. Доведено, що система гарантій економічних свобод базується на конституційних цінностях, які виражають консенсус щодо цільових установок учасників економічних відносин, їх цілепокладання. Ключовими факторами цього процесу є трансформація глобалізації та регіональне економічне співробітництво між державами, що змінює їхні функції. Зближення держави та приватного сектору виражається у диджиталізації економіки та зростанні ролі штучного інтелекту в економічних процесах, що дедалі більше впливає на зміст правил і процедур на ринку. Оскільки за таких умов змінюється структура професій та зайнятості, це призводить до розширення сфери інтелектуальної діяльності людства. Ключовим фактором трансформації українського конституціоналізму є відмова від постколоніальних практик управління через відносини ієрархії. Їх змінюють відносини гетерархії, які поєднують субординацію та горизонтальні зв’язки в економічній системі. Порядок визнання норм за допомогою поєднання приватного права та публічного механізму правотворення є на порядку денному. Аналогічним чином успіх економічних реформ обумовлений існуванням незалежних інституцій, що важко уявити без політико-правової складової. До таких інструментів належать судовий контроль за конституцією, неупереджене та незалежне публічне урядування, зокрема у діяльності незалежних державних установ, які рівновіддалені від політичних інститутів і ділових кіл. Економічні структури повинні брати участь у збереженні довкілля, впровадженні новітньої структури охорони здоров’я та наданні доступних і якісних адміністративних послуг населенню. Тому цінності та настанови щодо конкурентоспроможності, належної ділової практики на ринку забезпечуються інструментами економічного конституціоналізму, регуляторної держави та демократичної підзвітності. Засобами забезпечення цього є верховенство права, незалежні державні регулятори й вимоги щодо прозорості та належної процедури при ухваленні владних рішень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Габлей, Н. Г. "СМЕРТЬ ЗАСУДЖЕНОГО ЯК ПІДСТАВА ДЛЯ ЗАКРИТТЯКАСАЦІЙНОГО КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 13, 2020): 161–64. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).416.

Full text

Abstract:

Створення системи касаційного оскарження судових рішень, яка б повністю узгоджувалася з вимо-гами Конституції України та міжнародно-правовими зобов’язаннями, узятими нашою державою, є важли-вою проблемою, на якій зосереджена увага дослідників. Закріплена в Конституції України можливість каса-ційного оскарження рішення суду традиційно розгля-дається як важливий складник права особи на захист. Забезпечення цього права у сфері кримінального судо-чинства залежить від ефективності реалізації завдань касаційного провадження як форми перегляду судових рішень у кримінальних справах. Касаційне проваджен-ня має велике значення для досягнення завдань кримі-нального процесу, зокрема для запобігання виконанню незаконного судового рішення й захисту через свою діяльність громадянина та суспільства від незакон-ного й необґрунтованого засудження, незалишення безкарними осіб, які вчинили кримінальне правопо-рушення, застосування належної правової процедури до кожного учасника кримінального провадження. На стадії касаційного провадження обвинувачений набуває процесуального статусу засудженого, відпо-відно, у нього з’являється комплекс прав та обов’яз-ків. Проте часто бувають випадки, коли кримінальне провадження не може бути продовжено через об’єктив-ні обставини, зокрема такі як смерть особи. Закриття кримінального провадження у зв’язку зі смертю особи, щодо якої здійснюється це провадження, крім випад-ків, коли воно є необхідним для реабілітації померло-го, по суті, означає припинення процесуальної діяль-ності щодо встановлення винуватості особи в учиненні певного злочину та відмову держави від притягнення її до кримінальної відповідальності й призначення їй покарання. Припинення кримінального переслідуван-ня особи, яка померла, дає змогу уникнути надмірного витрачання ресурсів держави, адже продовження та-кого переслідування виключно заради формального визнання померлого винуватим у вчиненні злочину, як правило, не має жодного практичного сенсу. У стат-ті ми розглядатимемо порядок і доцільність закриття кримінального касаційного провадження в разі смерті засудженого.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Горбонос, В. В. "КЛАСИФІКАЦІЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ ДІЯЛЬНІСТЬ ЕКСПЕРТНОЇ СЛУЖБИ МВС УКРАЇНИ." Знання європейського права, no. 3 (February 3, 2021): 73–78. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.102.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що за допомогою норм права забезпечується правопорядок на території країни та належне функціонування державних і громадських інституцій. На противагу зникнення норм права із суспільного життя призведе до хаосу, який за наслідками буде ідентичний таким явищам, як державний переворот або війна. Тому цілком обґрунтованим убачається те, що міжнародна спільнота та окремі держави приділяють велику увагу якості правових норм, постійно працюючи в напрямі вдосконалення їх змісту. Не виключенням є і Україна, перед якою сьогодні постає складне завдання - формування європейської держави, що буквально вимагає підвищення ефективності функціонування органів державної влади, орієнтованого на актуальні потреби населення. Важлива роль у виконанні такого завдання відводиться нормам права, як основному засобу врегулювання суспільно-політичного життя країни та роботи окремих інституцій. Мета статті зумовлюється необхідністю систематизації множинності нормативно-правових актів, що регламентують діяльність Експертної служби МВС України, а також здійснення їх класифікації. У статті автором, на підставі систематизації нормативно-правових актів, які регулюють діяльність Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України, запропоновано їх класифікацію за юридичною силою, суб'єктом нормотворчості, рівнем регулювання, галузевою належністю, сферою дії та напрямом регулювання, зокрема в межах останнього критерію, що найповніше відображає сутність такого регулювання, виокремлено правові акти, що визначають: підстави проведення судової експертизи та експертних досліджень; організаційно-функціональні аспекти діяльності; процедуру проведення судової експертизи та експертних досліджень; окремі питання професійної діяльності працівників Експертної служби МВС України, в тому числі матеріальні умови праці, також засади міжнародного співробітництва. Визначено, що нормативно-правові акти організаційного характеру визначають місце установ даної служби в системі Міністерства внутрішніх справ України та повноваження міністерства щодо функціонування експертної служби.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

БАКАЯНОВА, НАНА. "Конституційно-правове регулювання діяльності адвокатури у нових реаліях суспільного життя." Право України, no. 2019/12 (2019): 131. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-12-131.

Full text

Abstract:

Масштабні зміни у суспільному житті, які мають стати наслідком нового політичного курсу, спрямованого на подолання корупційних явищ і дисбалансу у правоохоронній діяльності, удосконалення правозахисної сфери, реалізацію завдань правосуддя, можливі за умови проведення системних реформ. Активна законо творча діяльність вимагає ретельного дослідження стану законодавства та змісту законопроєктних ініціатив із позицій теорії та практи ки, зарубіжного досвіду задля вироблення ґрунтовних рекомендацій у цій сфері. Метою статті є всебічний аналіз конституційно-правового регулювання адвокатури України у нових суспільно-політичних умовах, вивчення наукових джерел і відповідних проєктів законодавчих актів у досліджуваній сфері та вироблення науково обґрунтованих пропозицій, спрямованих на удосконалення законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність, практики його застосування. Наголошується, що однією з найважливіших проблем адвокатури на сучасному етапі судово-правової реформи є визначення того обсягу реформування, який дійсно є необхідним для належної реалізації функцій адвокатури. Висловлено аргументи на користь позиції, що чинне законодавство про адвокатуру та адвокатську діяльність переважно відповідає міжнародним стандартам у цій сфері. Водночас практичні проблеми здійснення адвокатської діяльності та організації адвокатури дають змогу сформулювати напрями подальшого розвитку законодавства, беручи до уваги реальні потреби суспільства у сфері надання професійної правничої допомоги та гарантій адвокатської діяльності. Саме з цих позицій надано оцінку законо проєктним пропозиціям і шляхам подальшого вдосконалення діяльності адво катури. Підтримано законодавчу ініціативу про розширення можливостей самопредставництва органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення в суді. З критичних позицій оцінено пропозицію скасування у тексті Конституції України виключного права на представництво адвокатами осіб у судах; виключення із Зако ну України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” вимог щодо несуміс-ності, запровадження діяльності адвоката за трудовим договором, притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності виключно за діяння, вчинені під час здійснення адвокатської діяльності, віднесення Єдиного реєстру адвокатів України до системи публічних реєстрів та зміна його назви; спрощення процедури порушення кримінального провадження щодо адвокатів. Висловлено пропозиції стосовно подальших напрямів удосконалення організації та діяльності адвокатури, насамперед щодо посилення незалежності адвокатури та гарантій адвокатської діяльності. Зауважено, що оновлення законодавства про адвокатуру потребує кореляції, з огляду на досвід функціонування адвокатури в Україні та європейських державах, тенденцій розвитку адвокатської діяльності у сучасному світі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

ШЕЛЯЖЕНКО, ЮРІЙ. "Особиста автономія у праві інформаційних технологій." Право України, no. 2018/03 (2018): 183. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-03-183.

Full text

Abstract:

Реалізація автономії волі в правових відносинах завдяки інформаційним технологіям зумовлює появу нових форм індивідуальності та інтересів, зокрема штучних, за межами усталених підходів до правового регулювання. Сучасні інформаційні технології створюють нові можливості реалізації та захисту прав людини, криптографічного забезпечення безпеки приватного життя людини, однак стають також інструментами вчинення правопорушень. Автоматичне прийняття рішень спрощує юридичні процедури, але несправедливі алгоритми насаджують нерівність, відчуження та гноблення. Метою статті є з’ясування змісту поняття особистої автономії у сфері IT-права та прогнозування його перспектив, опис існуючих і необхідних правових гарантій індивідуального самоконтролю в цифрову епоху. Аналіз практики Верховного Суду США, Європейського суду з прав людини та Європейського Суду справедливості показує, що здійснення правосуддя в умовах експансії інформаційних технологій у правові відносини потребує збереження усталеної рівноваги прав та обов’язків, пристосування існуючих правових механізмів до нових реалій, застосування фундаментальних принципів права для розвитку правових механізмів тоді, коли старі правові технології вже не допомагають ефективно утверджувати верховенство права. Специфікою особистої автономії у праві інформаційних технологій є мінливість і безпрецедентність її проявів, що вимагає створення нових правових механізмів для утвердження верховенства права на основі субсидіарності правозастосування, довіри та невтручання в автономні суспільні відносини у сфері інформаційних технологій за винятком випадків правомірної необхідності, наприклад, у разі нездатності осіб уникати очевидних загроз, вирішувати проблеми і конфлікти. Враховуючи зростаюче значення роботів (тобто машин, які автоматично працюють в інтересах людей) у житті цивілізованого суспільства та успішні розробки штучного інтелекту, здатного приймати самостійні рішення у правових відносинах, слід розглянути можливість визнання конституційних прав роботів, зокрема, прав на існування, належне функціонування, захист законом, пов’язаних із обов’язками роботів служити людям. Необхідно не тільки подбати про відповідальність людей за своїх роботів та відповідальність роботів за протиправне функціонування, наприклад, у формі деактивації, а й включати у програмне забезпечення розумних машин технічні гарантії правомірного функціонування, етичні передумови на зразок трьох законів роботехніки А. Азімова, що мають бути невід’ємною частиною системи прийняття машиною самостійних рішень, штучної особистої автономії, тобто правової автономії штучного інтелекту. При цьому критерії правосуб’єктності штучного інтелекту можуть бути встановлені законодавством і застосовуватися судами та правоохоронними органами, за необхідності, із залученням фахівців зі штучного інтелекту для вирішення питання примусової деактивації робота, подібно до проведення судово-психіатричної експертизи для перевірки кримінальної деліктоздатності та цивільної дієздатності фізичної особи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

ЗАДИРАКА, НАТАЛІЯ. "Природа відповідальності суб’єктів публічної адміністрації при використанні публічного майна." Право України, no. 2019/05 (2019): 151. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-05-151.

Full text

Abstract:

При використанні публічного майна суб’єкт публічної адміністрації або неправомірно діє, зокрема, коли рішення органу не виконуються у регламентований законом спосіб, або коли трапляється протиправна бездіяльність. Безумовно, у разі задоволення звернення уповноваженої особи суб’єкт публічної адміністрації зобов’язаний на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, реалізувати всі належні та необхідні заходи, застосувати, змінити чи скасувати відповідні інструменти діяльності публічної адміністрації, прийняти адекватні рішення, висунути відповідні вимоги проти третіх осіб. Метою статті є розкриття сутності інституту відповідальності суб’єктів публічної адміністрації у відносинах щодо використання публічного майна. Додаткового наукового дослідження потребує розуміння відповідальності суб’єктів публічної адмі ністрації у відносинах щодо використання публічного майна як правоохороннорегулятивних правовідносин згідно з функціональним критерієм. Розглянуто дискусійні аспекти визначення змісту відповідальності суб’єктів публічної адміністрації у відносинах щодо використання публічного майна з урахуванням європейських стандартів. Авторка тлумачить зміст відносин у сфері використання публічного майна, зокрема й у частині багатоплановості суб’єктного виміру механізму відповідальності суб’єктів публічної адміністрації, а також форм процедури притягнення до відповідальності суб’єктів публічної адміністрації. Розкрито правову природу відповідальності суб’єктів публічної адміністрації при використанні публічного майна та надано її дефініцію згідно з функціональним критерієм як правоохоронно-регулятивних правовідносин із обов’язковим учасником у вигляді держави в особі спеціальних органів, а також правопорушника (зокрема, суб’єкта публічної адміністрації), який зазнає негативних наслідків і зобов’язується добросовісно виконати додаткові обов’язки на основі державного примусу превентивному вимірі – приписи, встановлені юридичними нормами в частині імпле ментації механізму відповідальності суб’єктів публічної адміністрації за делікти у сфері використання публічного майна. Авторка дослідила соціальний вимір такої відповідальності. Доведено, що повне та узгоджене з поточним рівнем правопорядку розуміння природи відповідальності суб’єктів публічної адміністрації при використанні пуб лічного майна дає змогу охарактеризувати перспективи розвитку цього інституту, зокрема в аспекті виплати відшкодування шкоди, незалежно від попередньо судо вого чи позасудового порядку, який застосовувався. Розкрито специфіку теоретико-засадничого, об’єктно-позитивного та суб’єктного інституціональнопроцедурних вимірів механізму відповідальності суб’єктів публічної адміністрації при використанні публічного майна крізь призму антропоцентризму в тріаді нормативного підґрунтя, суб’єктно-об’єктного виміру та змістовної динаміки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

СУХОМЛИН, Юлія, and Ірина ДУБІВКА. "ПОРЯДОК ІНІЦІАЦІЇ ТА ПОДАННЯ КЛОПОТАННЯ ПРО ЗМІНУ ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ." Law. State. Technology, no. 4 (January 10, 2022): 100–106. http://dx.doi.org/10.32782/lst/2021-4-17.

Full text

Abstract:

Мета роботи. Метою статті є дослідження процедури звернення з відповідним клопотанням до слідчого судді прокурором, слідчим за погодженням з прокурором (а у разі зміни запобіжного заходу – ще й підозрюваним, до якого застосовано запобіжний захід, його захисником), що передує застосуванню будь-якого запобіжного заходу під час досудового розслідування. Результати. Стаття присвячена дослідженню особливостей ініціації клопотань про зміну запобіжного заходу (ст. ст. 200, 201 КПК України). З метою належної реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні, а також належного забезпечення інших засад кримінального провадження, зокрема забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, законодавець у ст. 201 КПК України передбачив процесуальну можливість подання клопотання підозрюваним про зміну запобіжного заходу. Варто звернути увагу на те, що клопотання слідчого, прокурора про зміну запобіжного заходу відрізняється за змістом від клопотання про обрання запобіжного заходу. Зокрема, у клопотанні про зміну запобіжного заходу обов’язково зазначаються обставини, які виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, а також які існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які слідчий, прокурор на той час не знав і не міг знати. При цьому до клопотання мають бути додані такі документи: копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання; перелік свідків, яких слідчий, прокурор вважає за необхідне допитати під час розгляду клопотання, із зазначенням відомостей, які вони можуть надати, та обґрунтуванням значення цих відомостей для вирішення питання; підтвердження того, що підозрюваному надіслана копія клопотання та копії матеріалів, що обґрунтовують клопотання. Висновки. Підставами для застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування є фактичні дані, які свідчать про наявність ситуації, що зумовлює таку необхідність залежно від обставин кримінального провадження. Їх варто відрізняти від підстав до звернення з клопотанням, право на яке породжує право на розгляд та вирішення по суті, тобто: 1) у клопотанні про зміну запобіжного заходу обов’язково зазначаються обставини, які виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу; існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про них слідчий, прокурор на той час не знав і не міг знати; 2) обов’язковою умовою при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді передання під нагляд батьків та інших осіб слід визначити наявність у клопотанні відомостей про наявність згоди батьків (інших осіб) та самого неповнолітнього підозрюваного, який передається під нагляд.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Належні судові процедури'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles