To see the other types of publications on this topic, follow the link: Навички інтелектуальні.
Journal articles on the topic 'Навички інтелектуальні'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Навички інтелектуальні.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Житомирська, Тетяна, Андрій Геннадійович, Олег Хищенко та Тарас Остапчук. "ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ЯК СКЛАДОВА ТЕХНІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ФАХІВЦЯ". Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології 9(103), № 9(103) (2020): 156–66. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.09/156-166.
Full textAbstract:
У статті розкрито поняття інтелектуального капіталу компанії, інтелектуальної економіки, заснованої на знаннях, інтелектуальної «навчальної організації», «колективного знання». Опрацьовано й схарактеризовано інтелектуальну складову компанії, як необхідної технічної складової загальної вартості всієї фірми. Визначено основні сучасні інтелектуальні засоби спілкування. Висвітлено моделі інтелектуального розвитку та фактори успішного «інтелектуального управління навчанням». Охарактеризовано навички сучасних інтелектуалів-менеджерів та інтелектуальні підходи практичного управління знаннями на рівні компанії. Досліджено та схарактеризовано стратегію формування технічної культури майбутніх менеджерів. Наголошено на необхідності набуття технічної культури фахівцями менеджерських спеціальностей задля полегшення процесу їхньої адаптації до фахової діяльності.
2
Gutor, N. S., O. V. Avdeev, I. R. Mitz та A. B. Boykіv. "ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ-СТОМАТОЛОГІВ У КОНТЕКСТІ РЕФОРМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Медична освіта, № 4 (12 лютого 2020): 74–78. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.3.10535.
Full textAbstract:
Робота науково-педагогічних працівників кафедр з підготовки лікарів-стоматологів у світлі змін законодавства є актуальним завданням сьогодення. Підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників шляхом їх участі у семінарах, практикумах, тренінгах, вебінарах, майстер-класах тощо здійснюється відповідно до річного плану підвищення кваліфікації закладу освіти. Метою викладачів стоматологічного факультету є підготовка до проведення структурованого практичного (клінічного) іспиту як складової ЄДКІ з урахуванням вимог Стандарту вищої освіти другого (магістерського) рівня зі стоматології, зокрема переліку лабораторних та інструментальних методів дослідження, медичних і стоматологічних маніпуляцій. Науковці намагаються викристалізувати у студентів особистості, таланти, інтелектуальні творчі та фізичні здібності, виховати відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору на користь держави України. Отримання якісної освіти спрямоване на високий рівень підготовки фахівців з надання стоматологічної допомоги. Теоретичні знання та практичні навички лікар здатний застосувати у своїй практичній діяльності. Сучасний фахівець повинен відповідати конкурентним умовам сьогодення. На підставі постанови про безперервний професійний розвиток лікарів брати активну участь у тематичних курсах, курсах підвищення кваліфікації, майстер-класах, зʼїздах, конференціях, конгресах та проходити атестацію лікарів.
3
РОССОВА, Марія. "ПОТЕНЦІАЛ ІМПЛІЦИТНОГО ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ ВЧИТЕЛЯ НА УЧНІВ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки, № 4 (15 липня 2020): 165–76. http://dx.doi.org/10.32453/5.vi4.384.
Full textAbstract:
У статті представлено теоретичний аналіз потенціалу імпліцитного психологічного впливу вчителя на учнів як прихованого психологічного впливу учасників освітнього простору на відчуття, сприйняття, уявлення, стан, поведінку та психологічні властивості-якості один на іншого, який включає когнітивну, емоційно-оцінну та мотиваційну складові й вирізняється ієрархічністю (центральністю), асоціативністю, стійкістю, константністю, незавершеністю та ступенем реалістичності (адекватності). Показано, що використання вчителем прихованого психологічного впливу в навчально-виховному процесі сприяє особистісному й інтелектуальному розвитку учня, його вдосконаленню і становленню як особистості. Зауважено, що імпліцитний психологічний вплив вчителя на учнів здійснюється завдяки спроможності ініціатора впливу (вчителя) свідомо чи неусвідомлено створювати (конструювати) первинні образи незнайомих чи малознайомих дітей на основі досвідної бази образів (психологічних властивостей та особливостей поведінки учнів), з якими він взаємодіяв в минулому. Зазначено, що потенціал імпліцитного психологічного впливу вчителя включає психологічні, культурні, моральні, особливості, інтелектуальні та креативні можливості, соціальний статус, комунікативні вміння та навички вчителя. Окреслено такі види імпліцитних впливів вчителя на учнів як навчальні, організаційні, оцінні та дисциплінарні. Зазначено, що потенціал імпліцитного психологічного впливу вчителя базується на вивченні імпліцитної теорії його особистості, яка визначає особливості розуміння та сприйняття оточуючих людей і є прихованою базою досвіду (у певній мірі частиною потенціалу) професійного прихованого психологічного впливу вчителя на учнів, які вступивши в навчальний заклад, включаються в систему відносин, взаємодію з учителем та однокласниками, і через них вчаться сприймати життя, світ та інших людей. Розвиток потенціалу імпліцитного психологічного впливу через оволодіння навичками імпліцитного психологічного впливу вчителем на учня сприятиме підвищенню його професійної компетентності та спрямованості на кінцевий результат здійснюваного впливу – розвиток та формування гармонійної особистості, здатної реалізуватися у різних сферах життя та діяльності.
4
Nahorniak, H. S. "ТРУДОВІ ЧИННИКИ ЯК СКЛАДОВІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ ВІТЧИЗНЯНИХ МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ У РЕГІОНАЛЬНОМУ РОЗРІЗІ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ". Actual problems of regional economy development 1, № 14 (2019): 253–61. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.14.253-261.
Full textAbstract:
Стаття спрямована на дослідження ролі трудових чинників як важливих складових забезпечення інтелектуального капіталу вітчизняних машинобудівних підприємств у регіональному розрізі, визначено проблеми та шляхи вирішення даної проблеми. В умовах сучасної інформаційної економіки однією з наймогутніших рушійних сил розвитку цивілізації є творча діяльність людини. Від обсягу накопичених суспільством знань та ефективності використання інтелектуальних ресурсів нації залежать ефективність економіки, науково-технічний рівень виробництва, соціально-економічний прогрес.
 Загальна тенденція розвитку інноваційних економік, що знаходяться під впливом інформаційної революції, характеризується новим співвідношенням між людським і фізичним капіталом, за яким людський капітал стає пріоритетом в економічному розвитку. Такий елемент інтелектуального капіталу, як людський капітал, може стати конкурентною перевагою країни у цілому, відповідно впливаючи і на окремі підприємства. Особливу роль відіграє людський капітал, впливаючи на розвиток інновацій (поряд з технологіями та капіталом). Розвиток людського капіталу відбувається через адекватне навчання, тренінги, мотивацію у школах, університетах, компаніях, суспільстві, державі. Отже, розвиток інтелектуального капіталу на машинобудівних підприємствах спроможний підвищити їх конкурентоспроможність, дозволяючи знаходити нові можливості для завоювання ринку. Посилення ролі інтелектуальних ресурсів у розвитку конкурентоспроможності підприємств машинобудування в економіці знань привело до того, що змінилися умови та способи створення доданої вартості: знання, навички людських ресурсів (людський капітал), організаційні та управлінські здібності підприємства, його компетенції (структурний капітал) перетворилися в основні фактори створення нової вартості та фактично синтезували появу інтелектуального капіталу, який можна трактувати як ключовий елемент конкурентоспроможності підприємства, тобто елемент, що формує потенційну конкурентоспроможність.
 Розкрито сутність поняття “інтелектуальний капітал”, дано авторське трактування поняття “інтелектуальний капітал машинобудівних підприємств”. Також розглянуто питання впливу трудових чинників на інтелектуальний капітал у машинобудівній галузі України. Визначено основні проблеми, які гальмують формування та розвиток інтелектуального капіталу в машинобудуванні України. Представлено рекомендації щодо ефективного розвитку машинобудівної галузі на засадах формування та розвитку інтелектуального капіталу. 
 Рекомендовано галузеве партнерство, яке в інтелектуальній діяльності виражається у вертикальній або горизонтальній кооперації, при яких машинобудівні підприємства об’єднують свої зусилля для створення певного продукту для конкретної галузі досліджуваної промисловості.
5
Шумовецька, С. П. "МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ФОРМУВАННЯ У МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 91, № 4 (2019): 243–53. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-91-4-243-253.
Full textAbstract:
У статті висвітлено методичні рекомендації науково-педагогічним працівникам військового навчального закладу щодо формування у майбутніх офіцерів-прикордонників професійної культури. Детально розкрито особливості концепції і технології формування професійної культури та висвітлено основні напрями педагогічного виливу протягом чотирьох етапів: етапу ознайомлення, становлення, актуалізації та індивідуалізації.
 Запропоновано на першому етапі звертати увагу на розвиток у майбутніх офіцерів-прикордонників мотивації до вивчення професійної культури, ознайомлювати їх з цінностями прикордонної служби та місією прикордонника, розвивати комунікативні уміння, необхідні для професійної комунікації з громадянами у пунктах пропуску через державний кордон. Відповідно до концепції на другому етапі рекомендовано розширювати кругозір курсантів, ознайомлювати їх з інтелектуальною історією України, забезпечити прилучення до європейських цінностей прикордонної служби, вдосконалювати навички міжособистісної взаємодії. Важливими напрямками роботи на третьому етапі визначено формування у курсантів навичок роботи з інформацією та протидії ворожій пропаганді, стимулювання пізнавальної активності засобами проблемних методів, інтенсифікацію інтелектуальної діяльності з використанням можливостей інформаційних технологій. На четвертому етапі рекомендовано ознайомити курсантів з історичними засадами прикордонної безпеки, формувати у них навички самостійного здобування професійних знань на основі проектних методів, поглиблювати за допомогою дослідницьких методів знання з проблематики лідерства та управління прикордонним підрозділом. Ці заходи допоможуть розвивати у курсантів здатності до ефективного виконання складних завдань професійної діяльності, вміння нестандартно мислити, що необхідно для їх практичної діяльності та адекватного реагування на ймовірні виклики та загрози прикордонній безпеці.
 Ключові слова: професійна культура, офіцер-прикордонник, методичні рекомендації, концепція, технологія, педагогічні умови.
6
Nahorniak, H. S. "ЗАСТОСУВАННЯ ОСНОВНИХ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ПОЛОЖЕНЬ І ТЕОРІЙ У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ТА ВІДТВОРЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ У СУЧАСНІЙ ПРАКТИЦІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВ МАШИНОБУДУВАННЯ". Actual problems of regional economy development 1, № 15 (2019): 35–48. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.15.35-48.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню застосування основних концептуальних положень і теорій у процесі формування та відтворення інтелектуального капіталу у сучасній практиці забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств машинобудування. Розкрито економічний зміст, мету та форми процесу розвитку інтелектуального капіталу у взаємозв'язку з людським капіталом. Проаналізовано наукові підходи до теорії інтелектуального капіталу, на підставі яких теоретично обґрунтовано основні механізми процесів формування та відтворення інтелектуального капіталу сучасних машинобудівних підприємств. Розглянуті теорії людського й інтелектуального капіталу, наведена їхня систематизація. Узагальнено та критично проаналізовано сутнісну характеристику втримування та трансформації інтелектуального капіталу з метою визначення потенційних можливостей зростання для подальшого економічного розвитку у руслі інноваційної парадигми. Виявлено вплив людини та знань на трансформацію інтелектуального капіталу. Досліджено сучасний стан та розкрито особливості формування та відтворення інтелектуального капіталу на підприємствах машинобудівного комплексу України. Уточнено зміст поняття “інтелектуальний капітал підприємство”, дано авторське трактування основних складових інтелектуального капіталу підприємства, які безпосередньо сприяють підвищенню конкурентоспроможності. Розкрито питання управління інтелектуальним капіталом вітчизняних підприємств машинобудування. Визначено ряд проблем, які безпосередньо впливають на формування та відтворення інтелектуального капіталу в машинобудуванні України.Розвиток інтелектуального капіталу на рівні підприємства суттєво підвищує їхню конкурентоспроможність, дозволяючи знаходити нові можливості по завоюванню ринку. Посилення ролі інтелектуальних ресурсів у розвитку конкурентоспроможності підприємства в економіці знань привело до того, що змінилися умови та способи створення доданої вартості: знання, навички людських ресурсів (людський капітал), організаційні й управлінські здібності підприємства, його компетенції (структурний капітал) перетворилися в основні фактори створення нової вартості та фактично синтезували появу інтелектуального капіталу, який можна розглядати як ключовий елемент конкурентоспроможності підприємства, точніше елемент, що формує потенційну конкурентоспроможність підприємства. Потенціал розвитку конкурентоспроможності підприємства лежить у галузі формування його інтелектуального капіталу. Чим вищий інтелектуальний капітал, тим вища потенційна конкурентоспроможність підприємства. Звідси все частіше при оцінюванні ринкової вартості підприємства на перший план виходить оцінювання таких нематеріальних активів (складових інтелектуального капіталу), як технологічні активи, стратегія бізнесу, корпоративна культура, клієнтський капітал (капітал відносин), репутаційний капітал, капітал бренду тощо.
7
Haliyash, N. B., N. A. Bilkevych та N. V. Petrenko. "ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНОЇ СКЛАДОВОЇ ПРОФЕСІЇ ЛІКАРЯ". Медична освіта, № 2 (15 серпня 2019): 67–74. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.2.10346.
Full textAbstract:
У статті сформульовано сучасну концепцію професійної (медичної) комунікативної компетентності та запропоновано підходи для її ефективної імплементації в систему підготовки медичних кадрів.
 Комунікативна компетентність медика розглядається як інтелектуально й мотиваційно обумовлена соціально-професійна характеристика, що базується на комунікативних здібностях, вміннях і знаннях та дозволяє лікарю самостійно й відповідально реалізовувати ефективні й адекватні комунікативні дії в конкретних ситуаціях міжособистісної взаємодії. Оволодіння комунікативною компетентністю в медицині передбачає засвоєння таких складових елементів, як ініціація спілкування, збір інформації, роз’яснення та планування діагностичних і лікувальних процедур, завершення розмови, застосування різних комунікативних методик тощо. Традиційно засвоєння навичок спілкування відбувалося після вивчення низки розрізнених теоретичних предметів на практиці за механізмом наслідування стилю поведінки лікарів-викладачів, які слугували взірцем. Втім, на сьогодні такий підхід має низку недоліків. Сучасний міжнародний досвід показує, що оволодіння даною компетентністю повинно починатися ще до початку роботи в клініці та вимагає виділення окремого циклу занять для формування початкових навичок спілкування, що і було впроваджено в 2018–19 навчальному році в ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України», а також видано посібник «Комунікативні навички в медицині» для забезпечення теоретичної та методичної бази формування комунікативної компетентності студентів.
 У сучасних умовах висококваліфікований фахівець, задля конкурентоспроможності на ринку праці, повинен досконало володіти комунікативними навичками. Здатність до ефективної комунікації є набутою, тому її необхідно розвивати та тренувати. Для досягання відповідності зростаючим вимогам щодо рівня володіння комунікативними навичками необхідна оптимізація навчальних програм та використання спеціальних педагогічних підходів при підготовці фахівців медичного профілю як на додипломному, так і на післядипломному рівні. Доцільним є розробка та впровадження наскрізної програми з медичної комунікації, що забезпечить методичний та системний підхід для трансформації теоретичних знань та початкових навичок спілкування у повноцінну комунікативну компетентність майбутнього фахівця медичного профілю.
8
Бурак, Валентина. "Специфіка формування компетентності майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи у процесі професійної підготовки в закладах вищої освіти". New pedagogical thought 106, № 2 (2021): 32–38. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-106-2-32-38.
Full textAbstract:
У статті представлено структурно-системний аналіз процесу формування компетентності майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи у процесі професійної підготовки в закладах вищої освіти. На основі опрацювання досліджень науковців із проблеми підготовки майбутніх фахівців сфери обслуговування в закладах вищої освіти здійснено диференціацію низки компетентностей означених фахівців. Дефініцію «компетентність майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи» визначено як полікомпонентну динамічну комбінацію, представлену знаннями, вміннями, навичками, способами мислення, поглядами, цінностями, іншими особистими якостями, зреалізовану наскрізно на рівнях вищої освіти галузі знань 24 «Сфера обслуговування», спеціальності 241 «Готельно-ресторанна справа», формах організації навчання, що є комплексом інтегральної, загальних («м’які» навички) і спеціальних («тверді» фахові, предметні навички) компетентностей та визначає здатність здобувача освіти успішно соціалізуватися, провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність, самостійно й цілеспрямовано підвищувати фахову компетентність, розбудовувати кар’єру та формувати власну концепцію життєвого успіху. До загальних компетентностей нами віднесено такі: культурологічну, полікультурну, морально-етичну, соціальну, здоров’язбережувальну, громадянську, релігієзнавчу, світоглядну, цивілізаційну, космополітичну, художньо-естетичну, мовно-комунікативну, полілінгвальну, риторичну, гуманітарну, психолого-фасилітативну, емоційно-інтелектуальну, самоосвітню, критичного мислення, креативну, інформаційно-цифрову, медіакомпетентність, інклюзивнау, рефлексивну. Відповідно до спеціальних компетентностей – конкретно-професійну, правову, науково-дослідницьку, експериментальну, екологічну, соціально-економічну, підприємницьку, інноваційну, інструментально-аналітичну, дискурсивну, технічну, технологічну, лідерсько-управлінську, моніторингово-діагностичну, експертну, прогностично-моделюючу, сталості.
9
Амеліна, С. М. "ФОРМУВАННЯ В СТУДЕНТІВ УМІНЬ І НАВИЧОК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ". Educational Dimension 31 (19 травня 2022): 332–38. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4696.
Full text
10
Vysochan, Lesya. "ФОРМУВАННЯ ПРИРОДНИЧО-НАУКОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ: ДЕФІНІТИВНО-НАУКОВИЙ ДИСКУРС". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 23 (24 листопада 2020): 85–89. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.85-89.
Full textAbstract:
У статті представлений аналіз науково-дефінітивного дискурсу проблеми формування природничо-наукової компетентності майбутніх учителів початкової школи як важливого теоретико-методологічне підґрунтя їхнього професійного становлення. Виходячи з аналізу репрезентативних досліджень українських і зарубіжних учених та базових нормативних освітніх документів синтезована рецепція компетентнісного підходу в професійно-педагогічній освіті як концептуального науково-теоретичного підґрунтя удосконалення її змісту та орієнтованості на підвищеннярівня знань, навичок, досвіду, обізнаності, необхідних для продуктивної діяльності, фахового прийняття рішень, ефективної комунікації в різних сферах і галузях суспільного і професійного життя.Запропоновано визначення природничо-наукової компетентності майбутнього вчителя початкової як сукупності актуалізованих якостей і властивостей та інтелектуальну, особистісно обумовлену соціально-професійну характеристику, що ґрунтується на засвоєних знаннях, уміннях, навичках, набутому практичному досвіді, ціннісних орієнтаціях, морально-світоглядних уявленнях, спроможності самостійно організовувати і здійснювати науково-дослідну діяльність, готовності самостійно розв’язувати професійні завдання, здатності до творчого мислення, саморозвитку, самовдосконалення. З’ясовано суть предметної природничо-наукової компетентності майбутнього фахівця.
11
Сотер М. В. "ПЕРЕВАГИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ КАРТ ПРИ ІНШОМОВНІЙ ПІДГОТОВЦІ СТУДЕНТІВ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 49 (30 жовтня 2021): 188–95. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi49.274.
Full textAbstract:
У статті наголошено на потребі пошуку новітніх практичних шляхів щодо представлення інформації для студентів у зручній та стислій для сприйняття формі. Одним із таких способів є застосування в освітньому процесі інтелектуальних карт, які забезпечить системне, цілісне та свідоме сприйняття значних об’ємів інформації, дозволять отримати навички роботи й опрацювання масивів інформації, що є винятково важливим при іншомовній підготовці студентів, оскыльки необхідно запам’ятовувати комплекс лексичного, граматичного матеріалу, національних та культурних особливостей поведінки носіїв мови, норм етикету, специфіку вербальної та невербальної комунікації тощо.Констатовано, що безпосередня участь студентів у побудові інтелектуальних карт у процесі іншомовної підготовки дозволяє індивідуалізувати та активізувати процес засвоєння ними інформації. Представлено переваги використання інтелектуальних карт в освітньому процесі оволодіння іноземною мовою студентами інженерно-технічних спеціальностей. До таких уналежнено ефективне запам’ятовування навчальних матеріалів; аналіз та систематизація інформації будь-якого характеру; системне, свідоме сприйняття значних об’ємів інформації; цілісне бачення теми, що вивчається з включенням її головних і другорядних складових зі встановленням логічних зв’язків між усіма компонентами; розвиток творчого мислення та креативності студентів; формування іншомовної граматичної, лексичної компетенцій та компетенцій в аудіюванні, говорінні, читанні та письмі тощо.Схарактеризовано ряд проблем, пов’язаних із практичним упровадженням інтелектуальних карт в освітній процес, зокрема це невміння студентів виділити головне серед значних об’ємів інформації; недостатнє розкриття проблеми, що вивчається; відсутність попереднього досвіду зі складання інтелектуальних карт тощо.
12
Чувасов М. О. "ГОТОВНІСТЬ ДО ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОГНІТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ЯК РЕЗУЛЬТАТ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 49 (30 жовтня 2021): 195–202. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi49.275.
Full textAbstract:
У статті на основі аналізу педагогічної теорії і практики розкрито можливості та тенденції формування готовності до використання інформаційно-когнітивних технологій. Наголошено, що все життя в сучасному світі будується на отриманні інформації. Той хто навчається швидше, може збирати й аналізувати великий об’єм даних, отримує значну перевагу перед іншими людьми. Процес навчання також повинен підлаштовуватися під сучасні реалії, тому з’являються нові методи і технології навчання. Акцентовано, що найбільш ефективні способи отримання знань побудовані на застосуванні інформаційно-когнітивних освітніх технологій.Звернуто увагу, що готовність до використання інформаційно-когнітивних технологій ми визначаємо, виходячи із урахування особливостей інформаційно-когнітивної діяльності, специфіки інформаційно-когнітивного навчання та якостей особистості, які обумовлюють результативність і продуктивність майбутньої професійної діяльності.Формування готовності студентів до використання інформаційно-когнітивних технологій неможливе, якщо у них низький рівень інтелекту, не сформовані когнітивні уміння та навички, властивості мислення. Наведено результати виявлення рівня розвитку інтелекту, когнітивних умінь та навичок, властивостей мислення за допомогою методики вивчення особистості, тесту Р. Амтхауера, методики «Інтелектуальна лабільність» на констатувальному та формувальному етапах педагогічного експерименту.Позитивна динаміка рівнів готовності до використання інформаційно-когнітивних технологій у процесі організації та здійснення фахової підготовки майбутніх учителів довела ефективність експериментальної методики щодо формування досліджуваного утворення.Зроблено висновки, що розвиток компонентів готовності майбутніх учителів до використання інформаційно-когнітивних технологій у ході вивчення спеціальних дисциплін позитивно впливає на характер їхнього ставлення до професійної діяльності.
13
Попова, Людмила Степанівна, Ірина Миколаївна Зелепугіна, Наталія Тарасівна Сеннікова та Ганна Вячеславівна Попова. "Деякі особливості викладання вищої математики при дистанційній формі навчання". Theory and methods of learning fundamental disciplines in high school 1 (3 квітня 2014): 214–17. http://dx.doi.org/10.55056/fund.v1i1.436.
Full textAbstract:
Традиційні форми навчання студентів передбачають проведення групових занять в певні години у певному місці, при безпосередньому контакті між учнем та вчителем. Останнім часом, завдяки розвитку інформаційних технологій, комп’ютерних мереж та засобів зв’язку з’явилась можливість розвитку нової форми навчання – дистанційної. Характерною особливістю дистанційного навчання є те, що студент має можливість практично повністю самостійно, в індивідуальному темпі одержувати необхідні йому знання, в незалежності від місця розташування вузу. Використовуючи комп’ютерні мережі, студент може користуватись для свого навчання різноманітними навчально-методичними та іншими матеріалами викладачів та вчених будь-яких навчальних закладів та іншою літературою, звітувати викладачу про виконання завдань, одержувати потрібні консультації. А викладач, за допомогою розроблених тестів, може контролювати якість засвоєння матеріалу і, при необхідності – коректувати процес навчання.В наш час дистанційна форма навчання розглядається в світі як один з найбільш ефективних і перспективних способів підготовки висококваліфікованих спеціалістів. Ця форма навчання має певні переваги перед традиційними і основне – це те, що студенти мають рівні можливості для навчання незалежно від місця їх проживання, соціального статусу, національності, а в деяких випадках – стану здоров’я, можливість навчатися без відриву від виробництва, зменшення транспортних і готельних витрат. При цьому, студент може сам обирати навчальні предмети, методи їх вивчення, викладачів та інше. Є можливість проведення занять за індивідуальним розкладом і в індивідуальному темпі. При цьому термін одержання освіти можна змінювати в залежності від індивідуальності студента.При традиційних формах навчання колективне навчання більш ефективне. Саме колективні настанови, що задають безпосередньо лідери серед самих учнів, виявляють дух і настрій навчального процесу. Вплив лідера в колективі може бути як позитивним, тоді процес навчання активізується, так і негативним, що призводить до зниження активності учнів в процесі одержання знань. Учбові плани складають, орієнтуючись на середнього студента. Проведення занять у великих групах зменшує витрати на навчання, але не дає змогу викладачеві працювати із кожним студентом у індивідуальному темпі. При дистанційній освіті колектив учнів-однодумців можна створювати більш гнучко за допомогою віртуальних класів, об’єднуючи студентів у відповідності з їх здібностями. Процес навчання повинен ініціюватись, підтримуватись і направлятись досвідченим педагогом та психологом. Таким чином диференційоване навчання є однією з переваг дистанційного навчання. Для його успішної роботи та підтримки зворотного зв’язку між учнями та вчителем необхідно мати психологічний портрет та карту процесу навчання для кожного учня, тобто необхідна служба психологічної підтримки, розвинута гнучка система тестування, розвинута служба програмних засобів навчання, систем коректування процесу навчання, продумана система стимулюючих факторів.Традиційні форми навчання передбачають безпосередній контакт між учнем та вчителем. Іноді між учнем та вчителем виникають специфічні бар’єри, які носять соціальний або психологічний характер. Під час дистанційного навчання ці бар’єри зникають зовсім або зменшується їх значимість. Але не можна недооцінювати і той позитивний вплив особистості викладача на студента при безпосередньому їх спілкуванні, ту позитивну емоційну окрасу, яку надає вчитель своїм заняттям, намагаючись зацікавити студентів в одержанні знань.У віртуальному класі за рахунок колективної організації процесу спілкування можливо більш ефективно розв’язати проблему розвитку зацікавленності до предмету, що вивчається.Зворотний зв’язок між учнем та вчителем при дистанційному навчанні може здійснюватись шляхом створення системи тестування для неперервного контролю та аналізу засвоєння матеріалу. Для спілкування викладача і групи студентів згодом, з розвитком системи дистанційного навчання можливі використання телемостів.Відомо, що освітня роль математики полягає в тому, що вона активізує і розвиває інтелектуальні здібності людини, формує вміння проводити аналогії, логічно обґрунтовувати власну точку зору, творчо застосовувати одержані знання. Методика викладання математики неперервно розвивається, змінюється для найкращого втілення цієї мети в сучасних умовах, особливо при використанні нових форм навчання. При вивченні математики дуже важливим є систематизація знань, а також якість засвоєння базових знань, які формуються і накопичуються, починаючи з початкової школи, з набуття навичок усних розрахунків, які стимулюють розвиток пам’яті. Спостерігаючи проблеми, що виникають у студентів, які не мають таких навичок, ми підтримуємо тих досвідчених шкільних викладачів, які не дозволяють учням до певного віку користуватись калькуляторами при розв’язанні задач.При традиційних формах навчання активізуються одночасно декілька механізмів сприйняття інформації: через зір і слух; механічно (при запису), емоції. Все це активізує різні ділянки роботи мозку. Відсутність однієї з них – згубна. Відомо, що в цьому пересвідчилися в багатьох розвинених країнах світу. Тому, при дистанційній формі навчання особливо гостро постає питання про розвиток методик, які б передбачали і активізували таку самостійну роботу студентів, при якій комп’ютер не був єдиним засобом навчання, щоб запобігти одностороннього розвитку. Тим більше, що основну частину учбового матеріалу студент має засвоїти самостійно. Тому, перш за все, студент повинен бути готовим до самостійної роботи і мати зацікавленість в отриманні нових знань.Математика оперує абстрактними поняттями, між якими існує логічний зв’язок. Втрата логічного зв’язку призводить до часткового або повного нерозуміння подальшого матеріалу, як теоретичного так і при розв’язанні задач. Використання тільки довідкового матеріалу не може повністю поновити логічний зв’язок. Особливість математики полягає в тому, що кожне абстрактне поняття повинно фіксуватися в асоціативній пам’яті студента для подальшого оперування ним при розв’язанні конкретних задач і аналізі результатів. Важливим моментом при вивченні математики є написання математичних символів, знаків дій. Тому необхідно не тільки бачити формули на екрані комп’ютера, але й самостійно їх прописувати на аркуші паперу. Особливо це стосується тих розділів математики, коли для подальшого навчання необхідний процес “технічного” оволодіння навичками (наприклад, диференціювання, інтегрування, тощо). Такі навички здобуваються тільки шляхом запису.Безумовно, дистанційна форма навчання є перспективною на сучасному етапі, але всі методики обов’язково повинні містити обґрунтовані досвідченими психологами елементи. Вивчення математики не зводиться до засвоєння певних формул, понять, методів, навіть там, де математика не є фаховою дисципліною. Тому при складанні методик вивчення вищої математики при дистанційній формі навчання необхідно застосовувати не тільки новітні інформаційні технології, але й передбачати традиційне безпосереднє спілкування учня з вчителем, проведення прикладних, учбових науково-дослідних робіт.
14
Потапкіна, Леся. "Шляхи розвитку в майбутніх економістів управлінських якостей і навичок роботи в команді". Освітній вимір 40 (13 лютого 2014): 90–96. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v40i0.2962.
Full textAbstract:
Потапкіна Л. В. Шляхи розвитку в майбутніх економістів управлінських якостей і навичок роботи в команді.
 У статті виокремлено найважливіші здібності та якості, якими повинні володіти сучасні фахівці з менеджменту, визначено зачади досягнень менеджерів, економістів, подано методичні настанови, необхідні для ділової активності вдосконалення професійних здібностей, надано поради задля досягнення успіху на початковому етапі, наведено приклади використання в навчальному процесі ділових, імітаційних, інтелектуальних ігор та тренінгів, здійснили оцінку компетенцій.
15
Блинова, Олена. "Особливості суб’єктивного соціального благополуччя обдарованих старшокласників". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(50)T3 (2019): 21–33. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-3-21-33.
Full textAbstract:
Статтю присвячено соціально-психологічним проблемам, які виникають в обдарованих школярів у взаємодії з найближчим соціальним оточенням, та впливають на почуття їх суб’єктивного соціального благополуччя. Метою дослідження є з’ясування особливостей суб’єктивного соціального благополуччя в інтелектуально обдарованих старшокласників. В емпіричному дослідженні застосовано методи: «Шкільний тест розумового розвитку» (К. М. Гуревич, М. К. Акімова); опитувальник креативності Д. Джонсона (адаптація О. Є. Тунік); методика «Шкала суб’єктивного соціального благополуччя» (Т. В. Данильченко). Результати. Визначено статистично значущі відмінності у групі інтелектуально обдарованих старшокласників за параметрами суб’єктивного соціального благополуччя: «Соціальна помітність», «Соціальна дистантність», «Соціальне схвалення», що свідчить про прагнення обдарованих школярів до визнання, до прийняття в групі однолітків, намагання відповідати очікуванням найближчого оточення для задоволення потреби у спілкуванні. З’ясовано. що інтелектуально обдаровані старшокласники вважають себе впливовими, значущими особами у спільному житті класу, виявляють громадську активність, водночас має місце певна демонстративність особистості, важливість соціального оцінювання та залежність від соціального оточення. Показано наявність негативних емоційних станів в групі інтелектуально обдарованих старшокласників, пов’язаних із незадоволеністю соціальними відносинами у мікросоціумі, усвідомленням своєї несхожості, певною соціальною дистанційованістю у колективі однолітків, що знижує рівень суб’єктивного соціального благополуччя. Констатовано, що інтелектуально обдаровані учні на середньому рівні отримують від оточення визнання своєї цінності, підкреслення поваги та любові, схвалення їх рішень та вчинків, що є запорукою ефективного соціального функціонування. З іншого боку, надвисокі показники свідчать про невротичну або фрустровану потребу у схваленні, високу залежність від думок, оцінок та ставлення інших людей. Висновки. Для продуктивного розвитку особистості обдарованих учнів, слід намагатися максимально врахувати труднощі обдарованої дитини у взаємовідносинах з оточенням, становленні самосвідомості та адекватної самооцінки, формуванні комунікативних навичок, забезпеченні суб’єктивного соціального благополуччя.
16
Бодрова, Ірина. "САМООСВІТА ЯК ФАКТОР ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ". Молодий вчений, № 3 (91) (31 березня 2021): 199–202. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-43.
Full textAbstract:
У статті розкривається сутність самоосвіти як фактора професійного самовизначення майбутніх соціальних працівників. Проаналізовано різні підходи до визначення самоосвіти. Встановлено, що самоосвіта - це цілеспрямована, добровільна і самостійна діяльність з придбання і поглиблення теоретичних знань, удосконалення наявних та отримання нових професійних умінь і навичок. Відзначено, що проблема самоосвіти найбільш актуальною стала в умовах інформаційного суспільства, де вміння отримувати необхідну інформацію та працювати з нею є найголовнішим. У сучасному мінливому світі, важливість самоосвіти значно підвищується і як необхідність в адаптації та появі конкурентної спроможності спеціаліста в будь-якій сфері. Тому особливого значення набуває безперервне навчання протягом усього життя. Доведено, що самоосвіта відіграє важливу роль в процесі професійного самовизначення майбутнього соціального працівника. Практика соціальної роботи здійснюється в контексті швидко мінливих потреб суспільства і політики, а також в умовах постійного оновлення результатів досліджень і теоретичних розробок. У зв'язку з цим, безперервне навчання дозволяє соціальним працівникам постійно оновлювати свої знання і навички, щоб надавати актуальні і ефективні послуги. Методологічною основою дослідження є методи теоретичного аналізу та узагальнення. Особливу увагу приділено ролі культурно-освітнього середовища сучасного вузу, яке здатне забезпечити становлення продуктивної самоосвітньої активності студента. Важлива задача університету полягає в тому, щоб допомогти майбутньому соціальному працівнику прийняти себе як професіонала, навчити самостійно будувати план свого розвитку як на етапі навчання в університеті, так і в майбутній професійній діяльності. Зроблено висновки, що саме в процесі самоосвіти відбувається якісний особистісний ріст фахівця, освоєння теоретичних і практичних знань, формується звичка до самостійної інтелектуальної діяльності. Зазначено, що для самоосвіти потрібно наявність активних пізнавальних потреб та інтересів, внутрішня самодетермінація і високий ступінь свідомості і самоорганізованості.
17
ВОРОХОБІНА, Діана. "ЛІДЕРСЬКА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ФАХІВЦІВ З НАВІГАЦІЇ ТА УПРАВЛІННЯ СУДНОМ: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, № 1 (2022): 20–33. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.953.
Full textAbstract:
У статті узагальнено результати досліджень, публікацій та нормативно-правових актів, у яких розкриваються теоретичні аспекти лідерської компетентності фахівців з навігації та управління судном. З’ясовано, що лідерство є одним з найважливіших компонентів професійної компетентності фахівців з навігації та управління судном. На це наголошується у сучасних нормативно-правових документах, що регламентують підготовку майбутніх судноводіїв. У зв’язку із цими вимогами, а також сучасними викликами і загрозами у сфері судноплавства потребують ретельного аналізу результати навчання – знання, уміння, навички, способи мислення, ціннісні орієнтації, професійно важливі властивості фахівцівз на вігації й управління суднами, які складають зміст лідерської компетентності. З’ясовано, що важливі аспекти професійної підготовки майбутніх фахівців річкового та морського транспорту неодноразово привертали увагу науковців. Однак наукове завдання щодо формування і розвитку лідерської компетентності майбутніх фахівців з навігації та управління судном у процесі професійної підготовки не було предметом окремого дослідження. Зроблено висновок, що лідерська компетентність – це інтегроване поняття, що охоплює професійну компетентність і професійну мобільність, а також здатність швидко адаптуватися до нових умов, орієнтуватися в інформаційних потоках, оптимально вирішувати професійні й соціальні проблеми, здійснювати ефективне управління персоналом і вміння працювати в команді. Лідерська компетентність фахівців з навігації та управління судном охоплює досить значний перелік компонентів, серед яких знання (психології роботи з персоналом, особливостей управління людськими ресурсами, комунікації, особливостей формування команди тощо), уміння та навички (підтримувати серед членів суднової команди атмосферу взаєморозуміння, доброзичливості, взаємодопомоги, навички керівника і вміння працювати в команді, застосовувати методи ефективного управління ресурсами, здійснювати менеджмент та мотивацію персоналу суднової команди тощо), а також лідерські якості (організаторські, професійно-ділові, емоційно-комунікативні, інтелектуально-креативні та морально-вольові). Важливе значення в умовах сучасного мореплавання є володіння капітанами суден та їх помічниками міжкультурною та етнічною толерантністю.
18
Вікторова, Л. В., та М. М. Роганов. "ВИКОРИСТАННЯ СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У РОБОТІ З ЛЮДЬМИ ПОХИЛОГО ВІКУ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 92, № 5 (2019): 30–40. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-92-5-30-40.
Full textAbstract:
У статті розглядається проблема соціально-педагогічного супроводу людей похилого віку; розкриваються чинники (біологічні та соціально-психологічні), особливості та можливості цієї групи населення для активного життя в літньому віці; наголошується на самооцінці як фактору успішної адаптації людини в літньому віці та надається аналіз інтелектуальним особливостям людей похилого віку. Розкривається роль освіти як усвідомленого вибору літніми людьми тематики навчання, освоєння знань, умінь і цінностей; наголошується на тому, що незалежно від предмета вивчення, освіта в похилому віці допомагає адекватному сприйняттю людиною нової ролі у суспільстві й у власному житті, що допомагає реалістично оцінювати власні ресурси і можливості; також освоїти новий «інструментарій», що допомагає долати проблеми, які виникають в цій життєвій фазі. Наголошується на труднощах, що виникають при організації навчання літніх людей, зокрема, у підборі викладачів та у можливості використання ними андрагогічної майстерності; термінах проведення навчання; застосуванні новітніх технологій; підтримці (технічній, адміністративній, організаційній); визначенні основних навичок і ключових компетенцій. Розкриваються зміст, методи і засоби використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій через масове залучення людей похилого віку до навчання навичкам роботи з комп’ютером та Інтернетом, а також забезпечення спілкування в соціальних мережах, блогах, форумах, для вдосконалення набутих ними знань, впевненого спілкування в мережах, залучення до життя у суспільстві та використання інформаційно-комунікаційних технологій в своєму повсякденному житті.
 Ключові слова: геронтологія, людина похилого віку, освіта дорослих, інформаційно-комунікаційні технології, андрагогічна майстерність.
19
Чава, Г. Ф., та О. М. Народовська. "ОСНОВНІ МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ПОВНОЦІННИХ ФАХІВЦІВ НОВОГО ЧАСУ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 3 (2021): 121–28. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-18.
Full textAbstract:
Дана стаття присвячена розгляду явища критичного мислення й емоційного інтелекту та вказує на принципові показники важливості впровадження системної методичної роботи в освітніх закладах за цими напрямками, адже випускники закладів вищої та професійної освіти – майбутні професіонали, які мають володіти здатністю вирішувати важливі робочі та особисті питання в різних умовах. Ефективність діяльності з розвитку емоційного інтелекту залежить від створення психологічних та певних емоційних умов під час навчання. Викладачам необхідно не лише визначити рівень інтелектуальних здібностей та розвивати їх, а й формувати вміння адаптуватись та взаємодіяти у суспільному та професійному середовищі. Фахівці, які мають досить розвинений емоційний інтелект самодисципліновані, легше пристосовуються до нових умов та швидше просуваються кар’єрними сходами. Також наводиться ряд аргументів із важливості формування зазначених вище вмінь у майбутніх фахівців на практичній основі, адже у професійній самосвідомості студентів емоційний інтелект має вагоме значення. Необхідність його розвитку продиктована потребою у рефлексії і, як наслідок, здатністю розуміти не лише власні емоції, а й емоції оточуючих. Таким чином, майбутній спеціаліст набуває вміння об’єктивно оцінювати як власну, так і професійну діяльність своїх колег та опонентів. Емоційний інтелект є важливою складовою частиною формування висококваліфікованих фахівців, яку можна розвивати впродовж всього періоду навчання. Даний феномен не можна розглядати окремо від пізнавальної діяльності студентів, оскільки освіта передбачає цілісність емоційної та інтелектуальної сфер розвитку особистості. Отже, поняття емоційного інтелекту має розглядатись невідривно від понять «розум» та «мислення». За таких умов можливо сформувати особистість, яка здатна адаптуватись до сучасних тенденцій розвитку світу, адже фахівці з високим рівнем розвитку емоційного інтелекту володіють гарними навичками спілкування, впевнені в умовах виникнення кризових ситуацій та успішні у вирішенні конфліктів як професійно важливих, так і тих, що пов’язані з особливостями взаємовідносин у суспільстві.
20
Бабенко, О. В. "РОЗВИТОК КОГНІТИВНИХ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ ЗДІБНОСТЕЙ СТУДЕНТІВ ЗАСОБАМИ ПІДКАСТИНГУ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 3 (2021): 150–55. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-22.
Full textAbstract:
У статті розглянуто передовий досвід канадських освітян щодо стратегій та методів формування умінь і навичок XXI століття у креативному освітньому середовищі на основі сучасних цифрових технологій та автентичних аудіоресурсів. Здобуття вищої освіти не гарантує високої конкурентоспроможності випускників навчальних закладів на ринку праці. Нині сучасна система освіти не може обмежуватися підготовкою фахівців тільки в традиційних формах і вимагає звернення до когнітивних механізмів засвоєння і набуття знань. Діяльність людини нерозривно пов’язана sз зовнішньою (фізичною) та внутрішньою (психічною) сторонами (мотиваційною, пізнавальною та регуляторною). Для досягнення успіху в сучасних реаліях визначальною характеристикою навчального процесу постає орієнтація на когнітивний та особистісний розвиток студентів. Мета дослідження – всебічний аналіз передового педагогічного досвіду закордонних колег щодо впровадження інноваційних технологій у навчальний процес. Когнітивні механізми описано як вищі функції мозку та індивідуальні психологічні здібності людини, які потребують відповідних технологій та методів навчання. Розвиток критичного та творчого мислення тісно пов’язаний з використанням таксономії Блума, ієрархічного впорядкування когнітивних навичок за допомогою дієслів планування. Ґрунтуючись на практиці застосування, викладачі планують освітні цілі та завдання, проєктують конкретні методологічні кроки та досягають високих результатів навчання. Узагальнено міжнародний досвід на прикладі пілотного проєкту канадської радіомовної корпорації «Підкасти в класі». Наголошено, що методичні матеріали мають чітко вимірювані цілі, включають ресурси діяльності, як-от плани уроків, слайд-шоу, аудіо для завантаження, тексти епізодів, наочність для занять, бонусні міні-епізоди. Апробація інноваційних ресурсів та методики свідчить, що складники креативного освітнього середовища, сучасні цифрові інструменти, автентичні аудіоресурси сприяють розвитку когнітивних та інтелектуальних здібностей студентів, формують сучасні ключові компетенції: абстрактне та критичне мислення, творчість, саморефлексію, особистісний ріст, автономність.
21
ОСТАШЕВСЬКИЙ, Сергій, Валерій БАЛАШОВ, Андрій БАШИНСЬКИЙ та Михайло ПЕСТЕРЕВ. "ФОРМУВАННЯ ЗАГАЛЬНИХ ВИМОГ ДО ТРЕНАЖЕРА БОЙОВОЇ ГУСЕНІЧНОЇ МАШИНИ ЯК ЕЛЕМЕНТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ТРЕНАЖЕРНОЇ СИСТЕМИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 82, № 1 (2021): 256–69. http://dx.doi.org/10.32453/3.v82i1.543.
Full textAbstract:
У дослідженні автором проведено аналіз системи підготовки механіків-водіїв бойових гусеничних машин у Збройних Силах України. Визначено параметри, за якими доцільно здійснювати оцінку професійної придатності механіка водія. До таких параметрів віднесено: воля, зібраність, сміливість, рішучість, кмітливість, швидкість реакції. Проведено аналіз дієздатності сучасної системи підготовки механіків-водіїв гусеничних машин та багатовісних шасі.Визначено місце тренажерної підготовки у загальній системі підготовки водійського складу та запропоновано можливі шляхи вирішення проблеми інтенсифікації підготовки екіпажів бойових гусеничних машин. Сформовано загальні вимоги до сучасного тренажера бойової гусеничної машини. Визначено напрямок подальшого розвитку тренажеребудування та концептуальні підходи до побудови інтелектуальної тренажерної системи підготовки екіпажу бойової гусеничної машини. Встановлено, що вдосконалення основних науково-методичних положень з модернізації як тренажерів, так і тренажерних систем та методів їх використання в процесі підготовки механіків-водіїв бойових гусеничних машин повинна бути спрямована на інтелектуалізацію тренажерів та тренажерних систем. Встановлено, що успішність у формуванні навичок керування бойовою гусеничною машиною залежить від можливостей тренажерів, тренажерних комплексів або систем у забезпеченні необхідних умов для послідовної реалізації умов необхідних для формування таких навичок та можливостей забезпечення поступового ускладнення завдань, які повинен виконувати навчаємий, а також рівня врахування структури та закономірностей формування навичок під час навчання.
22
Starovoit, Olena. "Духовний контекст інноваційної культури". Multiversum. Philosophical almanac, № 5-6 (18 травня 2018): 66–74. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.5-6.07.
Full textAbstract:
У статті розглядаються питання культури як людського буття та опредметнена сутність особистості. Автор аналізує функції культури, які тісно пов’язані між собою. Інноваційна культура характеризується за критеріями креативності. Адже вона неможлива без елементів творчості та новизни і поєднується із певними знаннями, навичками та вміннями. Важливе місце у сфері інноваційної культури належить духовній складовій, а саме – духовній культурі, яка є рухливою та діючою субстанцією, людською спадщиною. Важливою складовою інноваційної культури є креативність, яка є процесом і комплексом, самостійним утворенням в інтелектуальній сфері особистості та ціннісно-особистісною категорією. Розвиток особистості та її неповторності як індивідуальності можливий завдяки інноваційній культурі, яка дає можливість сформувати творчу індивідуальність
23
Палько, Тетяна. "РЕАЛІЗАЦІЯ АВТОРСЬКОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ СИСТЕМИ В. СУХОМЛИНСЬКОГО В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА ЗАКАРПАТТЯ". Інноватика у вихованні, № 14 (17 листопада 2021): 219–31. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i14.398.
Full textAbstract:
Анотація. У статті представлено дослідження авторської педагогічної системи Василя Сухомлинського, охарактеризовано форми освітньої діяльності «під блакитним небом». Окреслено фактори удосконалення професіоналізму вчителя, які, на переконання В. Сухомлинського, розкривають творчий потенціал вчителя і визначають сенс його професіоналізму впродовж життя: наявність у нього віри в дитину; поєднання емоційної культури з тактом; дотримання вчителем інтелектуальної культури; орієнтація учнів на особистий приклад вчителя; поглиблення, поповнення, удосконалення знань; самоаналіз педагогічної праці; її дослідницький, творчий характер, використання передового педагогічного досвіду; атмосфера багатого духовного життя колективу.
 Великий педагог довів, що природа сама собою не виховує, виховує лише активна взаємодія дитини з нею. Тому екологічне виховання та екологічна культура тісно пов’язані з природоохоронною діяльністю. В.Сухомлинський вважав, що самих екологічних знань з охорони навколишнього середовища, якщо вони не втілюються на практиці, недостатньо. Важливо, щоб вихованці брали участь у збереженні і збагаченні природи рідного краю, тільки у цьому разі у них формуються необхідні уміння і навички, розвивається відповідальне, бережне ставлення до навколишнього середовища.
24
Михалевич, Володимир Маркусович, та Оксана Іванівна Тютюнник. "Інтелектуальні навчальні тренажери розв’язування задач лінійного програмування як елемент інформаційно-комунікаційних технологій навчання". Theory and methods of e-learning 3 (10 лютого 2014): 195–99. http://dx.doi.org/10.55056/e-learn.v3i1.340.
Full textAbstract:
Сьогодні, коли обсяг навчального матеріалу, що відповідає сучасному стану розвитку науки й техніки швидко зростає, немає можливості за короткий період навчання у ВНЗ ознайомити студентів з усіма відомостями, які знадобляться їм у професійній діяльності [1, 37]. Тому, на перший план виходить завдання навчити студента сучасної наукової мови, стилю мислення, швидкого сприйняття нових ідей, навичок самоосвіти, швидкого та якісного засвоєння знань – усього того, що передбачено навчальними програмами. Все це спонукує викладачів шукати та впроваджувати в практику нові методи інтенсифікації навчання, використання яких допоможе забезпечити ефективність навчального процесу і сприятиме розвитку творчих здібностей.Аналіз досліджень останніх десятиліть показує, що накопичено значний досвід використання ІКТ у навчальному процесі як середньої, так і вищої шкіл. Проблемі використання комп’ютера у навчанні присвячені роботи В. Ю. Бикова, М. І. Жалдака, В. І. Клочка, Н. В. Морзе, Ю. С. Рамського, С. А. Ракова, Ю. В. Триуса, С. О. Семерікова та ін.Так, на думку М. І. Жалдака, широке використання сучасних ІКТ в навчальному процесі дає можливість розкрити значний гуманітарний потенціал всіх дисциплін, завдяки формуванню наукового світогляду, розвитку аналітичного і творчого мислення, суспільної свідомості і свідомого ставлення до навколишнього світу [3].Впровадження ІКТ, зокрема системи комп’ютерної математики (СКМ), у процес вивчення дисциплін математичного спрямування надає можливість активізувати навчально-пізнавальну діяльність студентів, сприяє розвитку їх творчих здібностей, математичної інтуїції та навичок здійснення дослідницької діяльності, а проведення комп’ютерних експериментів у середовищі СКМ надає можливість організувати процес навчання з використанням елементів проблемного навчання та дослідницьких підходів у навчанні.СКМ надають змогу збагатити науки математичного спрямування, розширити їх застосування, суттєво вплинути на математичну діяльність (зміст, методи, засоби). Тому, головним чином, змістом математичної освіти стане не опанування певних алгоритмів розв’язання задач (вони, до речі, досить ефективно розв’язуються за допомогою комп’ютера), а математична компетентність, розуміння, застосування математичних методів дослідження [2, 5]. Все це повинно враховуватись при розробці методичних систем навчання математично спрямованих дисциплін у вищій школі.В методичних системах навчання багатьох математичних дисциплін, велику роль відіграють практичні аспекти – цикли практичних задач, лабораторних робіт та самостійна практична робота. Формування практичних навичок та умінь досягається саме тут, і ця частина навчального плану безперечно є центральною. Особливо слід звернути увагу на те, що непосильні завдання можуть підірвати віру учнів у свої сили і не дати позитивного ефекту. Тому робота викладача повинна будуватися із врахуванням поступового і цілеспрямованого розвитку творчих пізнавальних здібностей студента, розвитку його мислення.Метою статті є висвітлення технології застосування інтелектуальних навчальних тренажерів із розв’язування задач лінійного програмування як представника сучасних ІКТ навчання.На думку науковців, одним із основних принципів впровадження в навчальний процес СКМ є принцип нових задач, який полягає в тому, що на комп’ютер не перекладаються традиційно сформовані прийоми й методи, а вони перебудовуються у відповідності з новими можливостями, що відкриваються при використанні в навчальному процесі СКМ. На практиці це означає, що немає необхідності витрачати аудиторний час на набуття навиків обчислень, які можна виконати за допомогою комп’ютера [4]. Певною мірою ці принципи вкладаються в поняття ІКТ навчання (ІКТН) у відповідності з їх трактуванням автором [6]: «Під інформаційно-комунікаційною технологією навчання ми розуміємо дидактичну технологію, що забезпечує досягнення цілей навчання лише за умови обов’язкового використання інформаційно-комунікаційних технологій. ... Якщо за певною дидактичною технологією цілі навчання можна досягти, по-перше, без використання ІКТ або, по-друге, їх використання лише сприяє досягненню визначених дидактичних цілей (оптимізує, підвищує ефективність, результативність і т.п. навчального процесу, що доцільно розглядати в якості критеріїв оцінювання ІКТН), то таку технологію не варто вважати цілісною інформаційно-комунікаційною технологією навчання» [6].В роботі [5] запропоновано концепцію адаптації СКМ Maple до навчання вищої математики шляхом створення навчальних Maple-тренажерів (НМТ). НМТ – це процедури, які створюються та використовуються в середовищі СКМ Maple з метою автоматизованого відтворення покрокового ходу розв’язування типових задач вищої математики (ТЗВМ). До ТЗВМ відносять задачі, уміння розв’язання яких передбачається засвоєним студентами на рівні навичок у відповідності з навчальною програмою з вищої математики.До типових задач математичного програмування відноситься розв’язування задач лінійного програмування за допомогою симплекс-методу. Указаний метод передбачає громіздкі рутинні обчислення, пов’язані із розв’язанням загальних систем лінійних рівнянь. Симплекс-таблиці призначені для зручної реалізації ідей методу Жордана-Гаусса. Але, як показує практика останніх років, необхідність проведення громіздких рутинних обчислень, за умови зменшення аудиторних годин, що виділяються на окремі розділи вищої математики, перешкоджає студентам опанувати ключові ідеї симплекс-методу.Авторами створені та впродовж декількох років використовуються НМТ з автоматизованого відтворення покрокового ходу розв’язання задач лінійного програмування за симплекс-алгоритмом. Призначення НМТ полягає в організації самостійної роботи з метою формування практичних компетентностей з лінійного програмування у студентів технічних та економічних спеціальностей.Слід зазначити, що ІКТ, які засновані на використанні НМТ і які розглядаються, зокрема, в роботі [5], самі автори не вважають цілісними ІКТН, оскільки запропонована дидактична технологія лише сприяє досягненню визначених, у робочій навчальні програмі з вищої математики для технічних університетів дидактичних цілей, тобто оптимізує, підвищує ефективність і результативність навчання.Що ж стосується НМТ з автоматизованого відтворення покрокового ходу розв’язування задач лінійного програмування за симплекс-алгоритмом, то ця компонента може бути віднесена до цілісної ІКТН, оскільки пов’язана з проникненням ІКТ у навчальний процес і «створює передумови для кардинального оновлення як змістово-цільових, так і технологічних сторін навчання, що проявляється в суттєвому збагаченні системи дидактичних прийомів, засобів навчання і на цій основі формуванні нетрадиційних педагогічних технологій, заснованих на використанні комп’ютерів» [7]. У [8] зазначається, що засоби СКМ Maple надали можливість розробити методику викладання математичного програмування, яка акцентує увагу студентів на ключових ідеях понять і методів лінійного програмування, вивчення яких передбачене навчальним планом відповідних спеціальностей. Розроблені ІКТН розв’язування задач лінійного програмування симплекс-методом надали можливість уникнути застосування симплекс-таблиць разом з притаманними їм недоліками, а виконання рутинних обчислень реалізовано за допомогою стандартних команд цієї системи. У даному випадку оновлення змістово-цільових та технологічних сторін навчання проявляється у сприянні ІКТН перенесенню акцентів від формування у студентів навичок рутинних обчислень за формальними правилами до набуття навичок свідомого відтворення ключових етапів симплекс-методу.Засоби СКМ Maple надали можливість розробити ІКТН, що призначені для розкриття сутності поняття виродженості задачі лінійного програмування і проблем, які при цьому виникають [9].На кафедрі вищої математики ВНТУ, під час вивчення лінійного програмування практичні заняття проводяться в комп’ютерному класі. Розв’язування задач лінійного програмування студенти виконують у середовищі СКМ Maple. Але використовують не стандартні команди цієї системи, що призначенні для отримання розв’язку задачі (кінцевої відповіді), а використовують свої знання для відтворення симплекс-алгоритму і застосовують команди, які надають можливість позбавити студента від необхідності проведення рутинних обчислень на окремих етапах розв’язування задачі. Для свідомого відтворення всього ходу розв’язування типової задачі лінійного програмування студент має добре орієнтуватися в ключових етапах симплекс-методу. У разі виникнення певних труднощів студент у змозі використати НМТ і отримати весь хід розв’язання потрібної задачі з наявністю коментаря різного рівня деталізації. Важливо, що студент має можливість змінити умову задачі та прослідкувати за змінами в ході її розв’язування. Це, в свою чергу, відкриває нові можливості в реалізації проблемного навчання, дослідницького підходу та залучення ігрових форм навчання.Практика використання НМТ розв’язування задач лінійного програмування за симплекс-алгоритмом показала доцільність їх модернізації. Подібні педагогічні програмні засоби мають забезпечувати додаткові функціональні можливості:Надавати не тільки весь хід розв’язання, а й окремі етапи алгоритму, у відповідності до запиту користувача.Надавати відтворення покрокового ходу розв’язування з різним ступенем деталізації коментаря, в тому числі і без коментарів – для створення можливості формування компетентностей студента на рівні пояснення, що передує рівню відтворення.Надавати можливість студентам самостійно давати відповіді на ключових етапах алгоритму з подальшим їх аналізом та використанням.Висновок. Процес навчання розв’язування задач лінійного програмування за симплекс-алгоритмом доцільно здійснювати шляхом систематичного та педагогічно виваженого використанням засобів ІКТ, зокрема СКМ та створених на їх основі інтелектуальних тренажерів. Це, в свою чергу, суттєво впливає на зміст, методи, організаційні форми навчання методів обчислень та надає можливість підвищити рівень професійної підготовки та інформатичної культури студентів.
25
Гао, Мін. "Педагогічний потенціал фахового навчання для формування вокально-виконавського досвіду майбутніх учителів музичного мистецтва". Scientific journal of National Pedagogical Dragomanov University. Series 14. Theory and methodology of arts education 27 (27 грудня 2019): 101–5. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series14.2019.27.16.
Full textAbstract:
Розглядається проблематика потенціальних можливостей і резервів фахового навчання студентів факультетів мистецтв педагогічних університетів. Формування вокально-виконавського досвіду в майбутніх вчителів музичного мистецтва вимагає упровадження педагогічних орієнтирів у процес фахового навчання, серед яких: інтегративний підхід; привнесення у навчальні дисципліни, які не володіють можливостями безпосередньої вокально-виконавської діяльності, вокально-виконавського елементу; цілеспрямованість процесу фахового навчання майбутніх учителів музичного мистецтва на педагогічну мобілізацію всіх можливих резервів навчальних курсів. Педагогічний потенціал фахового навчання майбутніх учителів музичного мистецтва щодо формування вокально-виконавського досвіду в якості комплексу педагогічних можливостей цього процесу визначається через методичний інструментарій вмотивованості студентів у систематичному провадженні вокально-виконавської діяльності як основного джерела вокально-виконавського досвіду, а також через акумуляцію знань, умінь і навичок, необхідних для розвитку інтелектуально-творчих особистісних якостей, що забезпечують стабільний якісний рівень вокального виконавства.
26
Кобильська, Олена, Лариса Шевчук та Сергій Яшанов. "ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ВИШУ ДЛЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ОСВІТНІХ ТРАЄКТОРІЙ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ". Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти, № 16 (9 грудня 2021): 5–14. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.16.2021.246238.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано зміст поняття інформаційно-освітнього середовища та розкрито потенціал інформаційно-освітнього середовища вишу для реалізації індивідуальних освітніх траєкторій майбутніх педагогів професійного навчання. Індивідуальна освітня траєкторія майбутнього фахівця розглядаються як певна послідовність елементів навчальної діяльності кожного студента з реалізації власних освітніх цілей, що відповідають їх здібностям, можливостям, мотивації, інтересам. Сукупність основних типів індивідуальних освітніх траєкторій, етапів і ліній просування студентів по конкретному типу ІОТ представлено у вигляді інформаційно-освітнього середовища. Інформаційно-освітнього середовище розглянуто як педагогічну систему, що об’єднує в собі електронний campus навчального закладу, засоби управління навчальним процесом, педагогічні технології та забезпечує формування інтелектуально-розвиненої, соціально-значущої, творчої особистості, яка володіє необхідним рівнем професійних знань, умінь і навичок для успішного життя і майбутньої професійної діяльності в інформаційному суспільстві.
27
Боярська-Хоменко, А. В., та С. С. Науменко. "ПРОГРАМА НАВЧАННЯ ГРАМОТИ ДЛЯ ОБДАРОВАНИХ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ КИТАЮ". Засоби навчальної та науково-дослідної роботи, № 55 (2020): 63–75. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1548.2020.55.05.
Full textAbstract:
У Китаї розроблено Ключову національну стратегію, згідно з якою освіта переорієнтована на високу якість, розвиток цілісного підходу гармонійного розвитку особистості учнів, які повинні перейнятися духом новаторства, діловими здібностями й розвивати моральні, інтелектуальні, фізичні та естетичні аспекти. Міністерство освіти Китаю також підтримало позицію індивідуального підходу до кожного учня та урахування його фізичного і психологічного розвитку. Реформа має на меті створення сприятливого освітнього середовища для розвитку кожного учня, активне дослідницьке навчання, підвищення гнучкості і різноманітності курсів. Серед усіх предметів освітньої програми грамота визначена як найбільш фундаментальна для успішного засвоєння інших освітніх областей і цілісного розвитку особистості дітей, незамінну стратегію для збереження культурної спадщини, національної єдності і творчості. Програма визначила такі принципи навчання: залучати всіх учнів до освітнього процесу і розвивати їх інтелектуальні здібності, розуміти особливості мовної і літературної освіти, пропагувати незалежне навчання, спільне навчання та навчання на основі запитів учнів, ураховувати їх індивідуальні відмінності і потреби у навчанні, створювати навчальні програми, засновані на відкритості і життєздатності. Такі позитивні зміни в педагогічній практиці створюють сприятливе освітнє середовище, яке пристосовується до різного темпу навчання учнів. Програма покликана розвивати широкий спектр навичок учнів, таких як літературна грамотність, фінансова грамотність, математична грамотність та наукова грамотність. Програма забезпечує інклюзивне освітнє середовище, яке може залучити обдарованих учнів з точки зору педагогічних стратегій (наприклад, індивідуалізоване навчання, дослідницьке навчання і незалежне навчання), збагачені матеріали для читання і динамічні, множинні оцінки). Основними проблемами впровадження нової програми навчання грамоти є такі: недостатня компетентність вчителів, складність трансформації глибоких традицій з педагогіки передачі і колективізму до педагогіки конструктивізму, велика наповнюваність класів у Китаї веде до перенавантаження вчителів.
28
Zhdan, V. M., M. Yu Babanina, Ye M. Kitura та M. V. Tkachenko. "ВПРОВАДЖЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТРАТЕГІЙ НАВЧАННЯ СІМЕЙНИХ ЛІКАРІВ НА КАФЕДРІ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ І ТЕРАПІЇ". Медична освіта, № 2 (31 травня 2019): 86–89. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.2.9928.
Full textAbstract:
У статті представлено досвід застосування системи Body Interact – clinical reasoning education, освітньої програми віртуальних клінічних сценаріїв, яка дає можливість у реальному режимі часу відтворити певну клінічну ситуацію з усім необхідним сучасним набором об’єктивних, лабораторних та інструментальних методів обстеження і провести лікування відповідно до сучасних протоколів європейських та американських медичних асоціацій. Для відпрацювання техніки серцево-легеневої реанімації лікарями-інтернами ми використовуємо манекен-систему GD/ALS10 750+ALS, яка забезпечує навчання щодо підтримки життєдіяльності і дотримується рекомендацій стосовно серцево-легеневої реанімації та невідкладної допомоги при серцево-судинних захворюваннях. Використання симуляційних технологій орієнтує лікаря на командну працю, вміння враховувати точку зору іншого спеціаліста, сприяє розвитку комунікативних навичок, формуванню інтелектуальної самостійності та професіоналізму.
29
Бишевець, Наталія, Наталія Гончарова та Михайло Родіоненко. "Інноваційні підходи до удосконалення освітнього процесу майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту". Теорія і методика фізичного виховання і спорту, № 4 (20 травня 2021): 78–85. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2020.4.78-85.
Full textAbstract:
Анотація. Встановлено, що впровадження оптимізаційних завдань у зміст підготовки студентів закладів вищої освіти (ЗВО) з фізичної культури і спорту сприяє підвищенню наукового й прикладного потенціалу освіти й забезпечує її професійну спрямованість. Водночас формування навичок комп’ютерного моделювання, дозволяє підвищити рівень ІТ-компетентності. Мета. Окреслити шляхи вдосконалення електронного дидактичного забезпечення, в процесі формування навичок комп’ютерного моделювання майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту. Методи. Аналіз науково-методичної літератури та ресурсів мережі Інтернет, контент-аналіз, систематизація, соціологічні, педагогічні методи, методи математичної статистики. Результати. Представлено результати опитування 188 студентів після впровадження циклу оптимізаційних завдань у практику підготовки майбутніх фахівців з фізичного виховання і спорту під час вивчення дисципліни «Інформатика та інформаційні технології у фізичній культурі і спорті». Встановлено, що за рівнями ставлення до застосування інформаційних технологій під час вирішення професійно орієнтованих завдань майбутні фахівці з фізичної культури і спорту розподіляються на чотири підгрупи: високого, достатнього, середнього і початкового рівнів. Доведено, що для визначення шляхів удосконалення електронного дидактичного матеріалу й, відтак, успішного формування у студентів навичок комп’ютерного моделювання, необхідно покладатися на думку студентів із високим та достатнім рівнями ставлення до вирішення професійно орієнтованих завдань засобами інформаційних технологій. За допомогою дискримінантного аналізу здійснено й науково обґрунтовано розподіл респондентів на групи. Установлено основні складнощі, що виникають під час вирішення оптимізаційних задач, серед яких відсутність досвіду, недостатність теоретичних відомостей, а також необхідність докладати значні інтелектуальні зусилля. Визначено, що для подолання проблем у сприйнятті навчального матеріалу варто сконцентруватися на удосконаленні електронного дидактичного забезпечення. Основну увагу слід приділити досвіду застосування інографіки як ефективного засобу візуальної комунікації.
 Ключові слова: студент, навчання, інформаційні технології, оптимізаційні завдання, електронне дидактичне забезпечення.
30
Kravtsov, Y. S. "Комунікативна раціональність як феноменологічна складова правової ідентифікації". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 5 (2018): 109–14. http://dx.doi.org/10.15421/171875.
Full textAbstract:
Зміни, що відбуваються в сучасному світі, сучасна соціокультурна ситуація, вимагають від сучасної людини мобільності і адекватної відповіді на сучасні вимоги суспільства, ставлять її перед необхідністю перегляду традиційних цілей і орієнтирів. В статті автор показує, що у педагогічному плані це означає, що основним результатом освіти повинна стати не система знань, умінь і навичок сама по собі, а набір сучасних ключових компетенцій в інтелектуальній, соціально-правовій, комунікативній, інформаційній сферах. Автор виходить з того, що на зміну старій парадигмі сьогодні приходить парадигма інтерсуб’єктивного розуміння і комунікації. Фокус сьогоднішніх досліджень перемістився від когнітивно-інструментальної до комунікативної раціональності. Автор зазначає, що особливістю сучасного соціального пізнання, яка задає нову парадигму, є те, що воно здійснюється через аналіз того, якими уявленнями опосередковано саме пізнавальне ставлення до соціальних феноменів, що супроводжується глибоким переосмисленням комунікативної природи соціальної реальності, змін у соціально-комунікативній сфері.
31
ЄЛДІНОВА, Світлана. "ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЄВИХ НАВИЧОК СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ В ІГРОВІЙ ФОРМІ". Acta Paedagogica Volynienses 1, № 1 (2022): 44–49. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.1.7.
Full textAbstract:
Проблема розвитку мовленнєвих навичок старших дошкільників є однією з найважливіших у системі дошкільного виховання. Ступінь розвитку мовлення є характеристикою освіченості людини й народу загалом. За допомогою мовних засобів людина виражає себе, свій внутрішній світ, світобачення, свій естетичний, етичний, світоглядний та інтелектуальний розвиток. Вироблення в дошкільників навичок практичного володіння рідною мовою, вміння правильно будувати висловлення в усній формі – основне завдання, яке постає перед закладом дошкільної освіти. У дитини старшого дошкільного віку вдосконалюється граматична правильність мовлення, продовжується засвоєння суфіксів, спостерігається прагнення до точного вживання граматичних форм, що виявляється в критичному ставленні до власного мовлення і мовлення інших людей. У дошкільному віці мовлення дитини виконує функцію спілкування, пізнання світу, планування власних дій та спільної діяльності. Дитина володіє здебільшого розмовним стилем усної української мови. Мовлення є головним фактором соціалізації дітей не лише в дошкільному закладі, а й за його межами. Оскільки дошкільний вік характеризується тим, що провідною діяльністю дитини є ігрова, то саме гра стимулює мовлення дошкільників. Використання різноманітних ігор під час навчання та вільного часу дітей сприяє своєчасному розвитку, зокрема, мовлення. Мовленнєво-ігровою є діяльність, яка потребує застосування набутих раніше знань, мовленнєвих навичок та вмінь. Характерною ознакою цієї діяльності є усвідомлення дітьми побудови ігрового сюжету. Для дітей гра зі словом є не лише цікавим, а й корисним для її розвитку процесом. Мовленнєві ігри спрямовані на правильну вимову, уточнення та закріплення словника, на загальний розвиток мовлення. Дошкільнята вчаться висловлювати власну думку, знаходити компроміс з однолітками, робити висновки. Разом із розвитком мовлення діти стають упевненішими, зникає сором’язливість, напруженість, скутість. Гру слід використовувати під час мовленнєвого розвитку, що виявляється в дитячій діяльності й яка пов’язана зі спілкуванням. Використання дидактичних ігор у дошкільних закладах досить розповсюджене. Їх використовують не лише на заняттях, а й під час прогулянок та у вільний для дітей час. Орієнтація на ігрову діяльність, прийоми та ігрові форми важливо включати в навчальну роботу. Особливого значення набуває поєднання гри з навчальною діяльністю в старшій групі дошкільного закладу, оскільки відбувається перехід від ігрової діяльності до навчальної.
32
Yershova, Liudmyla. "ТЕХНОЛОГІЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ КВАЛІФІКОВАНИХ КАДРІВ ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ ЕЛЕМЕНТІВ САМОМЕНЕДЖМЕНТУ". Professional Pedagogics 1, № 20 (2020): 151–59. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2020.20.151-159.
Full textAbstract:
Актуальність статті зумовлена потребою постпандемічного ринку праці у фахівцях, здатних до саморозвитку, самовдосконалення і самозайнятості, зі сформованими навичками ефективного використання часових та психологічних ресурсів, готовністю до побудови успішної підприємницької кар’єи.
 Мета: охарактеризувати технологію розвитку підприємницької компетентності майбутніх кваліфікованих кадрів із використанням елементів самоменеджменту
 Методи: аналіз і синтез – з метою з’ясування рівня розробленості досліджуваної проблеми; узагальнення – для формулювання висновків і рекомендацій щодо використання елементів самоменеджменту у процесі розвитку підприємницької компетентності.
 Результати. Обґрунтовано основні детермінанти необхідності ознайомлення майбутніх фахівців з основами самоменеджменту для розвитку підприємницької компетентності (конкуренція, запит на креативність, інтенсивна діджиталізація ведення бізнесу, стресовість бізнесу, кризовий стан вітчизняної економіки). У структурі підприємницької компетентності особистості виокремлено основні компоненти (ціннісно-мотиваційний, когнітивний, рефлексивно-оцінний, діяльнісний) і в кожному з них виділено пов’язані з самоменеджментом особистісні утворення, необхідні для формування підприємницької компетентності (самосвідомість, система особистісних цінностей, самомотивація, знання про себе, світ, ринок праці і підприємницьку діяльність, рівень домагань і самооцінка особистості, самовиховання, самоактуалізація та самопрезентація). Представлено науковий та процесуально-описовий аспекти педагогічної технології розвитку підприємницької компетентності майбутніх кваліфікованих кадрів із використанням елементів самоменеджменту. Охарактеризовано основні етапи досягнення очікуваного результату – формування в учнівської молоді підприємницької компетентності засобами самоменеджменту (мотиваційно-стимулюючий, стратегічно-планувальний, координуючий, організаційно-виконавчий, процесуально-дієвий).
 Висновки: Педагогічна технологія розвитку підприємницької компетентності майбутніх кваліфікованих кадрів із використанням елементів самоменеджменту представлена як система поетапних педагогічних дій з навчання, виховання й розвитку особистості, спрямованих на використання форм, методів, прийомів самоменеджменту для гарантованого розвитку у майбутніх фахівців якостей, умінь і навичок, необхідних для відкриття й успішного ведення власної справи. Сформульовано мету застосування технологій самоменеджменту у процесі розвитку підприємницької компетентності (формування готовності і здатності особистості досягати особистісного та професійного успіху) та основні завдання (оптимізація особистістю часових витрат, раціональне використання інтелектуальних, фізичних та емоційних ресурсів, зростання продуктивності діяльності). Ключові слова: професійна освіта, самоменеджмент, підприємницька компетентність, кар’єрна компетентність, ключові компетентності.
33
Подуфалов, Анатолій. "Розумове виховання молодших школярів під час занять конструкторською діяльністю". Інноватика у вихованні 1, № 12 (2020): 276–84. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i12.304.
Full textAbstract:
У статті розглядаються питання розумового виховання учнів, аналізуються умови його ефективності. Актуальність досліджуваної проблеми зумовлюється суспільними тенденціями, що характеризують нинішній етап розвитку системи освіти: застосування різноманітних технологій, покликаних зробити процес навчання більш продуктивним, і водночас – зниження якості освіти, падіння загального рівня теоретичної та практичної підготовки школярів та студентів, невідповідність наявного рівня знань, умінь, навиків і компетентностей, набутого в ході навчання досвіду реальним потребам виробництва, ринку праці, суспільним запитам.
 Розумове виховання школярів передбачає формування культури розумової праці дитини. Культура розумової праці являє собою психолого-педагогічний феномен, який засвідчує рівень розвитку інтелектуальних, пізнавальних, дослідницьких і організаційних якостей того, хто навчається. Компонентами культури розумової праці дитини є когнітивний (навики роботи з інформацією, навики аналізу, синтезу, здатність до створення нового), мотиваційний (пізнавальні інтереси), емоційно-вольовий та діяльнісний. В експериментальній роботі було досліджено здатність до аналізу і синтезу учнів початкової школи (когнітивний компонент), мотивацію до навчання (мотиваційний компонент), емоційний стан дітей під час заняття (емоційно-вольовий компонент), самостійність та активність в навчальній діяльності (діяльнісний компонент).
 Педагогічними умовами ефективності розумового виховання дітей засобами конструкторської діяльності нами визначено: створення системи стимулів для розвитку пізнавального інтересу молодших школярів, розвиток навиків комунікації через діалог у груповій роботі та монолог під час презентації власних розробок, створення ситуації успіху для кожного учня; дотримання дидактичних принципів доступності та емоційності навчального матеріалу, зв’язку навчання з життям і теорії з практикою через конструювання затребуваних у повсякденному житті школяра предметів і механізмів, реалізація таких принципів виховання, як врахування вікових та індивідуальних особливостей, прихованості та емоційності виховних впливів.
34
Балашов, Едуард. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ МЕТАКОГНІТИВНОГО МОНІТОРИНГУ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ". Психологія: реальність і перспективи, № 14 (1 квітня 2020): 12–21. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi14.145.
Full textAbstract:
Актуальність розгляду запропонованої теми визначається важливістю усвідомлення особистості студента як суб’єкта власної інтелектуальної діяльності. Виникає наукова потреба охарактеризувати поняття метапізнавальної діяльності, проаналізувати особливості метакогнітивного моніторингу у навчальній діяльності студентів, визначити його компоненти та місце у структурі метапізнання студентів. У статті автор теоретично аналізує психологічні особливості метакогнітивного моніторингу навчальної діяльності студентів. Зокрема охарактеризовано такі компоненти, як метапізнання, метакогнітивні процеси, метакогнітивний досвід, метакогнітивні стратегії. Розглядається структурно-функціональна модель метакогнітивного моніторингу навчальної діяльності Нельсона та Наренса.Теоретичний аналіз засвідчує позитивний зв’язок між якістю метакогнітивного моніторингу та навчальною успішністю студентів та дозволяє узагальнити, що формування у студентів адекватної самооцінки, стимулювання їхньої навчальної мотивації, розвитку високих показників рефлексивності, здатності до зворотного зв’язку сприяє у формуванні навичок їхнього ефективного метакогнітивного моніторингу навчальної діяльності. У роботі стверджується, що студентам необхідно розвивати здатність до самостійного оцінювання своєї діяльності та їїрезультатів, навчатися використовувати метакогнітивний моніторинг.
35
КНИШ, Світлана. "НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ БІОЛОГІЇ ТА ОСНОВ ЗДОРОВ’Я". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 297–303. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-297-303.
Full textAbstract:
У статті розглянуто науково-методичні аспекти підготовки майбутніх учителів біології та основ здоров’я у закладах вищої освіти, проаналізовано психолого-педагогічні умови навчання студентів в контексті впровадження компетентнісно-діяльнісного підходу. Сучасна орієнтація освіти на формування компетенцій передбачає створення дидактичних і психологічних умов, у яких студент може проявити не тільки інтелектуальну і пізнавальну активність, але й особистісну соціальну позицію, індивідуальність, суб'єктність. Саме тому, для організації успішної освітньої діяльності майбутніх фахівців потрібно обирати такі форми та методи, які б викликали в них зацікавленість та бажання пізнавати нове. Формування предметної компетентності в процесі навчання біології та основ здоров’я тісно пов’язано з використанням методу біологічного експерименту. У процесі вивчення біологічних наук у ЗВО майбутні фахівці формують ключові компетентності, яких потребує сучасне життя, застосовуючи інноваційні форми навчання. Значущим для здобуття методичних знань, формування методичних умінь і навичок є досвід самостійної діяльності майбутніх педагогів, що дає їм змогу визначити свою позицію з того чи іншого методичного питання, висловити власну думку щодо професійної проблеми. Сьогодні важко уявити собі освітній процес ЗВО без використання сучасних технологій, перш за все, інформаційно-комп'ютерних технологій. Вдале використання хмарних сервісів надає змогу створення єдиного інформаційного простору ЗВО – хмаро орієнтоване освітнє середовище. Сучасна підготовка майбутніх вчителів біології та основ здоров’я з кожним роком модернізується й орієнтується на формування професійних компетенцій, завдяки чому студенти проявляють інтелектуальну й пізнавальну активність, особистісну соціальну позицію, індивідуальність, суб'єктність. Формування знань, мети, основних завдань біологічної освіти досягається в процесі вивчення біологічних наук у ЗВО із активним застосуванням інновацій. Для повного формування та розвитку біологічних знань студентів необхідно цілеспрямовано і наполегливо користуватися активними та інтерактивними формами та технологіями організації вивчення біологічних наук. Ключові слова: вчителі біології, методична підготовка, компетентнісно-діяльнісний підхід.
36
Бойко, Григорій Миколайович, та Геннадій Опанасович Грищенко. "До питання моделювання професійної діяльності фахівця в навчальному процесі". Theory and methods of learning fundamental disciplines in high school 1 (16 листопада 2013): 57–59. http://dx.doi.org/10.55056/fund.v1i1.148.
Full textAbstract:
Моделювання є універсальним методом, що широко застосовується в різних галузях науки. Модель за В.А. Штофом характеризується чотирма ознаками:– модель — мислено представлена або матеріально реалізована система;– модель відтворює об’єкт дослідження;– модель спроможна замістити об’єкт;– вивчення моделі дозволяє отримати нову інформацію про об’єкт.Під моделюванням розуміють процес побудови та дослідження моделі. Моделювання в навчанні охоплює два аспекти:– моделювання, як зміст, який студент повинен засвоїти;– моделювання, як навчальна діяльність, засіб, без якого не – можливе повноцінне навчання [1].Питання моделювання професійної діяльності в навчальному процесі потребує системного підходу: з одного боку, побудови нормативної моделі майбутньої професійної діяльності фахівця (модель фахівців), з іншого – побудови моделі підготовки, в якості якої постає зміст освіти. Надзвичайна складність досліджуваних об’єктів дозволяє адекватно описати лише найбільш суттєві характеристики діяльності та підготовки.Концептуальною засадою моделювання професійної діяльності є співставлення моделі фахівця (моделі діяльності) та моделі підготовки (зміст навчання), що реалізується на основі створення системи квазіпрофесійних завдань, розв’язок яких і дозволяє певним чином моделювати майбутню професійну діяльність.Під моделюванням професійної діяльності в навчальному процесі розуміють створення умов, за яких студенти в процесі навчання розв’язують комплексні «квазіпрофесійні» завдання, спрямовані на формування інтелектуальних і практичних умінь, необхідних для успішної професійної діяльності.Проведений теоретичний аналіз та верифікація дозволили сформулювати наступні загальні принципи моделювання професійної діяльності фахівця в навчальному процесі, зокрема в організації лабораторного практикуму.1. Довершеність створеної моделі.Система розроблених квазіпрофесійних завдань повинна повністю охоплювати зміст майбутньої професійної діяльності, тобто адекватно відображати всю множину професійних завдання, відтворюючи всі суттєві моменти професійної діяльності фахівця (модель повинна бути ізоморфна об’єкту).2. Узагальненість квазіпрофесійних завдань.Квазіпрофесійні завдання повинні мати, по можливості, узагальнений характер, що дозволить формувати загальні підходи до розв’язку професійних завдань (формування «професійного мислення»).3. Підпорядкованість теоретичного навчального матеріалу змісту типових професійних завдань.Зміст «теоретичної частини» квазіпрофесійного завдання повинен забезпечити орієнтовну функцію, тобто без неї неможливо реалізувати практичну діяльність. Тільки за таких умов можливе глибоке поєднання теоретичного й практичного в навчанні.4. Типизація квазіпрофесійних завдань із врахуванням особливостей переносу (проекції) умінь, знань та навичок.При створенні системи квазіпрофесійних завдань доцільним є їх типизація за стадіями гносеологічних циклів наукових досліджень, за критерієм спільності одного із структурних моментів діяльності (продукту, процедури, засобів чи предмета діяльності), за умов представлення діяльності людини як системи перетворень (у поняттях теорії технічних систем) та таке інше, що дозволяє врахувати особливості проекції умінь та навичок з однієї сфери діяльності в іншу.5. Вибір адекватних форм, методів та прийомів навчальної діяльності.До кожного з типових професійних завдань необхідно створити відповідну імітаційну систему квазіпрофесійних завдань, враховуючи форми, методи та прийоми навчальної діяльності. Вирішальним є ступінь відповідності формованого уміння, умінню необхідному в професійній діяльності, а також затрати часу та ступінь свідомого оволодіння уміннями.6. Забезпечення формування самостійності студентів в організації навчальної діяльності, як діяльності продуктивної.Вихідним теоретичним положенням є те, що пізнавальна активність повинна формуватись в системі діяльності, яку вона обслуговує як її орієнтовний компонент. Спрямованість, зміст, форми, засоби реалізації інтелектуальної активності студента повинні відповідати завданням діяльності. Для забезпечення самостійності та планомірності її організації, студенту необхідно охопити всю систему діяльності. Діяльність повинна стати предметом спеціального аналізу, оволодіння яким дозволяє застосовувати його як метод організації пізнавальної діяльності.7. Врахування типових помилок у професійній діяльності фахівця.Помилки в професійній діяльності фахівця є наслідком об’єктивного протиріччя між необхідністю успішного розв’язку професійного завдання та недостатнім рівнем оволодіння уміннями, знаннями та навичками. Система квазіпрофесійних завдань повинна охоплювати питання (навіть часткові випадки!), що за статистикою викликають ускладнення в професійній діяльності, готуючи майбутнього фахівця до їх подолання (формування умінь «подолання» проблем).
37
Жигайло, Оксана. "ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ STEM-ПІДХОДУ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ". Physical and Mathematical Education 29, № 3 (2021): 58–62. http://dx.doi.org/10.31110/2413-1571-2021-029-3-009.
Full textAbstract:
Формулювання проблеми. Стрімкий розвиток усіх сфер людського життя, інтенсивне використання комп’ютерних технологій і робототехніки в сучасному світі вносять необхідні специфіку навчально-виховного процесу на всіх ланках вітчизняних закладів загальної середньої освіти. Одним із перспективних напрямів її модернізації постає впровадження STEM-підходу до освітнього процесу початкової школи з метою розвитку інтелектуальних здібностей та пізнавально-дослідницької діяльності учнів. Означена проблема сьогодні розроблена недостатньо і задля свого вичерпного розв’язання передбачає отримання знань із різних галузей природничих наук, технологій програмування, а також напрямів, які охоплює STEM-освіта. Матеріали і методи. Упродовж підготовки статті були використані такі методи дослідження: порівняльний аналіз теоретичних положень опрацьованої наукової та навчально-методичної літератури; спостереження за освітнім процесом вітчизняної початкової школи. Результати. Для досягнення поставленої мети передовсім пропонується використання STEM-підходу в освітньому процесі початкової школи, впровадження навчальних модулів із застосуванням елементів аналізованого підходу задля комплексного розв’язання таких специфічних завдань, як розвиток інтелектуальних здібностей учнів упродовж пізнавально-дослідницької діяльності і залучення їх до науково-технічної творчості. Висновки. Уведення основних компонентів STEM-освіти до навчальних програм сучасних вітчизняних ЗЗСО дає змогу створити найоптимальніше середовище для виявлення та розвитку креативного потенціалу школярів. Застосування STEM-технологій у початковій школі постає найбільш доцільним на елементарному пропедевтичному рівні. Увиразнено такі переваги STEM-підходу: а) активізує інтерес до математики та природознавства; б) мотивує до набуття відповідних знань у сфері техніки, робототехніки, конструювання; в) сприяє розвитку творчих здібностей і комунікативних навичок молодшого школяра, ранньому визначенню його особистісного потенціалу та майбутній орієнтації.
38
БОРИН, Г. В. "ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ ДО ХУДОЖНЬО-КОНСТРУКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ДІТЬМИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗАСОБАМИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, № 3 (2021): 180–86. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.1.27.
Full textAbstract:
У статті охарактеризовано особливості професійної підготовки студентів до художньо-конструктивної діяль- ності з дітьми дошкільного віку засобами педагогічної практики. Основну увагу зосереджено на тому, що резуль- тативність означеної підготовки залежить від організації практик у різновікових групах закладу дошкільної освіти. Здійснено аналіз методико-педагогічного аспекту підготовки майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти до творчого розвитку дітей засобами художньої праці. Наголошено на тому, що зміст художно-конструктивної підготовки майбутніх педагогів містить такі основні компоненти: інтелектуально-змістовий (сформованість необ- хідних знань із основних і вибіркових навчальних дисциплін щодо роботи з дітьми в означеному руслі); органі- заційно-діяльнісний (сформованість належних умінь і навичок щодо художньо-конструктивної діяльності); цін- нісно-орієнтаційний (сформованість необхідних особистісних якостей, які забезпечують успішність в означеній професійній діяльності); мотиваційно-особистісний (освітні та професійні мотиви, що спонукають до належного засвоєння відповідних знань і набуття умінь та навичок щодо керівництва художньо-конструктивною діяльністю дітей). Чималу увагу зосереджено на тому, що під час підготовки майбутніх педагогів до проходження педагогіч- ної практики в означеному руслі значна роль належить організації освітнього процесу, в якому би студент висту- пав як суб’єкт, котрий усвідомлює цінність художно-конструктивного досвіду та його реалізації на практиці. Таку підготовку слід супроводжувати співвіднесенням індивідуальних можливостей і здібностей майбутнього педагога з вимогами змісту й умовами майбутньої професійної діяльності з погляду успішного її виконання. Неабияке зна- чення має побудова освітнього процесу на основі суб’єкт-суб’єктних відносин викладача зі студентами, що поля- гає у забезпеченні належних умов для реалізації потенційних можливостей майбутнього педагога, формуванні його творчої індивідуальності й особистісного розвитку.
39
Тороп, К. С. "ДОСЛІДЖЕННЯ КОГНІТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ШКОЛЯРІВ ІЗ ПОРУШЕННЯМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, № 1 (2021): 122–30. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-19.
Full textAbstract:
У державних стандартах початкової та базової середньої освіти, які визначають вимоги до обов’язкових результатів навчання здобувачів освіти, серед іншого зазначено, що мета освіти полягає у розвитку здібностей учнів, їх інтересів та обдарувань, а також формування компетентностей. У статті теоретично обґрунтовано, що формування когнітивної компетентності, яка ґрунтується на інтелектуальній сфері діяльності та характеризує обізнаність і пізнання дійсності, володіння певною сукупністю теоретичних і практичних знань, на праксеологічних засадах навчальної діяльності та способи застосування цих знань, виступає основою для формування всіх ключових компетентностей та сприяє успішній соціалізації учнів з порушеннями інтелектуального розвитку. Уточнено поняття когнітивної компетентності, акцентовано увагу на тому, що навчання учнів з порушеннями інтелектуального розвитку має будуватися таким чином, щоб учень став здатним переносити набуті знання, вміння та навички у нові ситуації, по-справжньому опанувати навчальні предмети та краще розуміти навколишнє середовище. Діагностовано стан сформованості когнітивної компетентності у молодших школярів та підлітків із порушеннями інтелектуального розвитку. Окреслено основні характеристики готовності до навчання (його процесу та змісту), здатності до самооцінювання, сформованість вмінь виконувати навчальні завдання в різних умовах. Наведено результати дослідження сформованості когнітивної компетентності молодших школярів та молодших підлітків із порушеннями інтелектуального розвитку та їхніх однолітків із нормотиповим розвитком. З’ясовано відмінності складників когнітивної компетентності у двох груп школярів та обґрунтовано необхідність спеціально організованого освітнього процесу з використанням конкретних допоміжних засобів для учнів з порушеним розвитком для формування ключових компетентностей, зокрема когнітивної. Визначено перспективу дослідження, яка полягатиме в пошуку і науковому обґрунтуванні змісту, методів і засобів навчання, що дозволяють ефективно підвищувати рівень когнітивної компетентності учнів із порушеннями інтелектуального розвитку.
40
Polovaya, N. O. "Дистанционное обучение как инновационная форма образования". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 1(141) (2017): 27. http://dx.doi.org/10.15421/17174.
Full textAbstract:
Статтю присвячено проблемі дистанційного навчання як іноваційної форми освіти. Авторкою наголошено на тому, що дистанційне навчання дає можливість розширити студентський контингент без помітного збільшення професорсько-викладацького складу і зростання витрат на матеріальне забезпечення навчального процесу. Теоретична рефлексія цього процесу перебуває в основі ідеї глобального віртуального університету американського зразка. Віртуальний університет займається підготовкою кадрів для віртуального суспільства, тому він абстрагується від ситуації на конкретних ринках праці, проте потенційно дає можливість здійснювати селекцію студентів, дозволяючи відбирати найбільш здібних. На відміну від такого підходу, світоглядно і психологічно підкріпленого установками прагматизму, європейська традиція прагне модернізувати витратну модель вищої освіти, яка все частіше піддається критиці.Описуючи соціально-рольові особливості такої комунікації, авторкою наголошено на тому, що дистанційне навчання дозволяє внести елемент невимушеності і розкутості у відносини між викладачем і студентом. У його рамках, поряд з дидактичними завданнями, вирішуються також деякі культурні та психологічні проблеми. Аудиторія у віртуальному просторі розцінюється більшістю слухачів як безпечне місце навчання, де можна отримати емоційну підтримку; учні не бояться зробити помилку, здатися неосвіченими або недостатньо ерудованими. Високий ступінь толерантності викладача тут є не стільки особистісною, скільки об’єктивною позиційною характеристикою, яка сприймається слухачами як емоційно забарвлена. Тим самим створюються додаткові резерви дистанційного навчання: ідентифікація викладача із змістом курсу, зростання почуття власної гідності і самоповаги серед учнів, які набувають такі важливі соціальні вміння і навички, як самоконтроль, керування власним інтелектуальним розвитком, структурування навчального процесу тощо.
41
Томашевська, Ганна. "РОЛЬ НАУКОВОЇ ДИСКУСІЇ В ДОСЛІДЖЕННІ РЕЗУЛЬТАТІВ ЕКСПЕРИМЕНТІВ З РОЗКРИТТЯ ПРИРОДИ ГРАВІТАЦІЙНОГО ПОЛЯ". Молодий вчений, № 5 (93) (31 травня 2021): 73–80. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-5-93-15.
Full textAbstract:
У статті показано роль наукової дискусії в дослідженні результатів експериментів. Зазначено, що здатність до творчої діяльності формується у шкільному віці. Запропонована методика навчання теорії відносності та гравітації з допомогою наукової дискусії, заснованої на новітніх даних з ядерної фізики, астрофізики, теорії гравітації, теорії еволюції Всесвіту. На основі пояснення цих питань показано розвиток інтелектуального мислення. Показано, що метою дискусії є пошук правильного рішення. В атмосфері дискусії виявляються такі особистісні властивості, як самостійність, нонконформізм. У діловому спілкуванні вчені спеціально організовують і використовують дискусію як метод дослідження. Перед закладами шкільної освіти стоїть завдання розвитку продуктивного мислення, як невід’ємної складової творчого потенціалу. Цього можна досягти на прикладі ведення дискусії. Навички продукування інтелектуальних цінностей розвиваються в результаті розумової активності. Серед видів діяльності, що сприяють інтелектуальному розвитку і є дискусія. Важливою є організація дослідження, що базується на основі вивчення сучасних проблем експериментальної фізики, які вирішуються методами наукової дискусії. Як свідчать дослідження, учні, внаслідок недостатньої сформованості відповідних умінь, недостатньо орієнтуються у виборі методів досліджень, зазнають труднощів у формулюванні гіпотези на підставі відомих фактів, не можуть запропонувати експеримент для підтвердження гіпотези. Озброєння учнів методологічними знаннями з ведення дискусії - є необхідною складовою гуманізації фізичної освіти. Переважна більшість навчальних завдань дослідницького характеру спрямована на організацію емпіричної діяльності, є лише незначна кількість завдань на організацію суто теоретичного дослідження. Такий дисбаланс не дозволяє учням з перевагою теоретичного стилю мислення реалізувати свої здібності.
42
Борисенко, В. В. "МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ТЕХНІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ В УМОВАХ НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ". Педагогіка та психологія, № 62 (серпень 2019): 30–38. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2019.62.04.
Full textAbstract:
У статті подано теоретично обґрунтовану модель формування здоров’язбережувальної компетентності студентів технічних спеціальностей в умовах неформальної освіти засобами фізичного виховання, яка базується на сукупності загальнодидактичних (науковості; системності й послідовності; доступності; зв’язку навчання з життям; свідомості та діяльності; наочності; міцності знань, умінь та навичок; індивідуального підходу) та специфічних принципів (формування базових компетентностей з основ охорони здоров’я: гуманістичної спрямованості, свідомої перспективи, орієнтації на самостійну роботу, інтеграції навчання, інтерактивності, ініціативності, побудови індивідуальної оздоровчої системи; неформального фізичного виховання: аксіологічний, побудови фізичної культури та оздоровчого середовища ЗВО, ергономічний, редукційний, орієнтації на формування ефективності та здоров’я фахівця). Це передбачає вдосконалення змісту професійної підготовки майбутніх фахівців технічних спеціальностей з питань охорони здоров’я разом із використанням форм (перерви для фізичних вправ; спортивні секції, аеробіка, шейпінг, фітнес, басейн, тренажерний зал тощо; масові фізкультурно-спортивні заходи змагального характеру; масові фізкультурно-спортивні заходи (спортивні флешмоби, туристичні походи, масові гуляння з нагоди державних та регіональних свят тощо), спрямовані на розвиток особистих якостей та мотивації до здорового способу життя; науково-практичні конференції для студентської молоді з питань охорони здоров’я; студентські змагання та інтелектуальні змагання з охорони здоров’я), методи (створення ситуацій зацікавленості, методи проєктів, бесіди) та засоби (набори вправ, щоденники охорони здоров’я, цифрові технології здоров’я) неформальної освіти, які відбираються з урахуванням досягнень фізичного виховання у напрямку ведення здорового способу життя та здоров’я.
43
ШЕСТОБУЗ, Ольга. "ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ". Acta Paedagogica Volynienses 2, № 1 (2022): 216–21. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.2.33.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано особливості використання інформаційних технологій в освітньому процесі початкової школи. Інформаційні технології впливають на зміст освіти та сприяють кращому сприйняттю та засвоєнню учнями навчального матеріалу, більш динамічній його подачі, індивідуалізації навчання, розвитку творчих здібностей і пізнавальних інтересів учнів, використанню різноманітних аудіовізуальних засобів для збагачення змісту, посилення зацікавленості та мотивації навчання. Інформаційні технології допомагають сформувати у школярів адекватну самооцінку та створюють умови для самостійної діяльності, самоосвіти і самовдосконалення учасників освітнього процесу, засвоєння нових знань, умінь і навичок. Обґрунтовано дидактичні можливості комп’ютерних технологій у навчанні молодших школярів. Використання комп’ютера на уроках у початковій школі дає можливість повною мірою реалізувати основні завдання освітнього процесу, забезпечити розвиток учнів у галузі інформатизації та покращити ефективність процесу навчання. Комп’ютер є універсальним технічним засобом, наділеним особливою комунікативною властивістю, суть якої полягає у здатності до конструктивно-змістового діалогу з учнями та створення єдиного функціонального предметно-орієнтованого середовища. Комп’ютер підсилює інтелектуальні можливості молодших школярів, впливає на їх мислення, пам’ять, емоції, інтереси та мотиви, змінює та перебудовує структуру пізнавальної та навчальної діяльності. Розкрито специфіку застосування мультимедійних технологій. Мультимедіа є системою комплексної взаємодії візуальних і аудіоефектів, що здійснюється за допомогою інтерактивного програмного забезпечення з використанням сучасних технічних і програмних засобів, які об’єднують текстову інформацію, фото, графіку, аудіо, відео тощо в одному цифровому відтворенні.
44
Kirsanova, Svitlana. "СКЛАДНИКИ ПРОФЕСІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТІВ ДО МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СЕРЕДОВИЩІ ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 23 (24 листопада 2020): 106–10. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.106-110.
Full textAbstract:
У статті на основі аналізу наукової літератури узагальнено погляди вчених щодо формування готовності студентів до міжособистісної взаємодії в полікультурному середовищі педагогічного університету, розглядається структура означеного поняття. Актуальність проблеми зумовлена необхідністю створення і налагодження конкретного механізму, у якому етнічна самосвідомість виступала б важливим чинником усвідомлення причетності до рідної етнічної культури, розуміння її значення в консолідації української нації, у формуванні її національно-державних інтересів. Засучасних умов глобалізованого полікультурного суспільства підготовленість студентської молоді до міжособистісної взаємодії в полікультурному середовищі педагогічного університету – це не лише провідна компетентність людини, але й органічний складник її професійної діяльності.Мета дослідження полягає в розкритті змісту і складників готовності студентської молоді до формування міжособистісної взаємодії в полікультурному середовищі педагогічного університету. Змістова структура поняття готовності, на думку авторки, включає полікультурні знання, уміння, навички, внутрішні емоції й емоційно-ціннісні ставлення, культурну обізнаність, що забезпечує розуміння суті різних культурних явищ, їхніх характеристик тавзаємозв’язку, наявність проникливості та здатності до оцінювання культурних феноменів, дій представників різних культур та самооцінки власної поведінки.Результати наукового пошуку надали можливість виокремити структурні компоненти (раціональний, аксіологічний, дієвий, рефлексивний), критерії та показники: мотиваційно-потребнісний (розвиненість мотивів щодо оволодіння знаннями та вміннями полікультурної взаємодії, наявність потреби в їхньому постійному вдосконаленні); емоційно-ціннісний (прояв позитивного ціннісного ставлення до інших культур та їх носіїв, відчуття позитивних емоцій від спілкування з представниками інших соціокультурних спільнот); когнітивно-функціональний (сформованість знань просутність культури, культурні особливості різних народів, правила та норми комунікації, а також умінь, необхідних для здійснення міжособистісної взаємодії: інтелектуальних, організаційних, комунікативних, рефлексивних); особистісний (сформованість особистісних якостей, необхідних для реалізації міжособистісного спілкування: емпатійність, толерантність, доброзичливість).
45
Васильєва, С. О., та А. В. Боярська-Хоменко. "НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА «ГРАНТОВА ТА ПРОЄКТНА ДІЯЛЬНІСТЬ» ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ПРОЄКТНИХ НАВИЧОК У ЗДОБУВАЧІВ ТРЕТЬОГО ОСВІТНЬО-НАУКОВОГО РІВНЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Педагогіка та психологія, № 63 (лютий 2020): 10–18. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.02.
Full textAbstract:
У статті розкрито мету, завдання, результати і зміст навчальної програми «Грантова та проєктна діяльність» у процесі підготовки здобувачів третього освітньо-наукового рівня вищої освіти. Здійснено аналіз понять «метод проєктів», «проєкт», «проєктна технологія» та «проєктна діяльність». Визначено підходи, які використовувались під час розробки навчальної дисципліни (системний, діяльністний, акмелогічний, компетентнісний, андрагогічний) та обґрунтовано доцільність такого вибору. Метою навчального курсу є формування проєктної компетентності здобувачів вищої освіти щодо розробки і реалізації наукових проєктів відповідно до норм європейської проєктної культури; забезпечення їх необхідним методологічним та методичним інструментарієм щодо ефективного виконання дослідницькоінноваційних завдань у майбутній професійній діяльності. У статті зазначено, що провідними завданнями навчальної дисципліни є такі: формування здатності до командної роботи, розроблення індивідуальної траєкторії особистісного і професійного розвитку, співпраці з міжнародною науковою спільнотою, громадськими організаціями, грантодавцями, інтеграції наукових знань та деякі інші. У результаті вивчення навчальної дисципліни здобувачі набуватимуть таких умінь та навичок: визначати цілі наукових проєктів, продемонструвати знання концепцій і методологічних підходів грантової та проектної діяльності, володіти педагогічною рефлексією для професійного самовдосконалення, застосовувати інтернет-технології, володіти знаннями і вміннями з патентознавства та захисту інтелектуальної власності, застосовувати технології проектного менеджменту та деякі інші. Провідними формами навчання визначено роботу у групах, індивідуальну та самостійну форми роботи, практичні заняття та тренінги. Серед методів реалізації запропоновано надавати перевагу інтерактивним методам навчання. Зміст програми розроблено згідно вимог теорії педагогіки, реалізується під час лекційних, семінарських занять та самостійної роботи. Навчальна дисципліна розрахована на 3 кредити ЄКТС (90 годин), із них С.О. Васильєва, А.В. Боярська-Хоменко 11 аудиторних – 30 годин, позааудиторних – 60 годин, та вивчатиметься впродовж двох семестрів.
46
Cавчук, Борис, та Віра Ковальчук. "Формування конфліктологічної компетентності майбутніх педагогів як складника педагогічної майстерності". New pedagogical thought 107, № 3 (2021): 91–95. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-107-3-91-95.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано потребу зміни акцентів у формуванні конфліктологічної компетентності майбутніх педагогів як складової педагогічної майстерності. Доведено, що сучасний освітній процес наскрізь просякнутий суперечностями, конфліктними ситуаціями і глибокими затяжними конфліктами, які варто сприймати не як «апріорі зло», а як природні й певною мірою закономірні прояви міжособистісних стосунків. Зважаючи на це, в розвитку конфліктологічної компетентності необхідно змінити пріоритети зі спрямування зусиль на запобігання, профілактику виникнення конфліктів, формування культури поведінки в конфліктних ситуаціях та знань, умінь і навичок щодо ефективного розв’язання конфліктів, мінімізації їхніх деструктивних провів. 
 У формуванні конфліктологічної компетентності як складника педагогічної майстерності майбутнього фахівця виокремлено два блоки: 1) особистісний, що передбачає розвиток емпатії; інтелектуальної гнучкості; педагогічного такту; креативності; духовності, відкритості, етичності; саморефлексії, самоаналізу; 2) професійний – акцентує увагу на тому, що оволодіння теоретичними знаннями про феномен педагогічного конфлікту передбачає усвідомлення їхньої постійної модернізації на засадах плюралізму, контроверсійності, нелінійності, що виявляється в трактуванні терміносистеми, яка визначає феномен педагогічного конфлікту та його структурні компоненти. Актуалізовано потребу використання зарубіжного досвіду формування конфліктологічної компетентності педагогів, що ґрунтується на принципах культурного плюралізму, терпимості.
47
Іванчук, С. А. "ГОТОВНІСТЬ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДО ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНО ДОЦІЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЯК РЕЗУЛЬТАТ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, № 3 (2021): 123–35. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-123-135.
Full textAbstract:
Параметри результативності (ефективності) професійної підготовки майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти презентовано у різних вимірах. У статті означено феноменологію еколого-професійної та еколого-педагогічної компетентності. Проаналізовано екологічну домінанту у професійній підготовці майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти.
 Визначено новий підхід до підготовки фахівців дошкільної освіти – лідерської діяльності педагога в екологічній освіті дошкільників, яка представляє цілісну модель, що включає мотиваційно-ціннісну, емоційно-вольову, змістову та діяльнісну підструктури та критерії до них.
 Окреслені ключові атрибути та екологічні домінанти у професійній підготовки майбутнього фахівця дошкільної освіти до здійснення еколого-педагогічної діяльності. 
 Акцентовано увагу на таких поняттях, як екологічна культура, соціально-екологічна компетентність, еколого-педагогічна компетентність майбутніх вихователів, еколого-педагогічна готовність, професіоналізм вихователів дошкільних закладів у формуванні екологічно доцільної поведінки дошкільників, готовності майбутніх вихователів до формування в старших дошкільників навичок, орієнтованих на сталий розвиток.
 Подано власне ставлення до розуміння «готовність до формування екологічно доцільної поведінки дітей дошкільного віку» – професійно-особистісне цілісне інтегративне новоутворення, яке характеризується наявністю сформованих (привласнених) мотиваційно-ціннісних диспозицій, когнітивно-інтелектуальних характеристик, поведінкових патернів і рефлексивно-оцінних дій, що розкриваються у здатності суб’єкта професійної діяльності до ефективного формування означеного сегменту життєдіяльності дошкільників.
48
ТВЕЛІНА, Аліса. "УМОВИ ТА МОЖЛИВОСТІ ВИКЛАДАННЯ ФІТНЕСУ СТУДЕНТАМ БУДЬ-ЯКИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ У ПЕРІОД ВТІЛЕННЯ ПРОГРАМ ПОЗААУДИТОРНОГО ВИХОВАННЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (вересень 2020): 390–96. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-390-396.
Full textAbstract:
У статті розглянута проблема взаємозв’язку зменшення часу занять фізкультурою, низької мотивації молоді щодо фізичної активності під час навчання в закладах вищої освіти з погіршенням стану здоров’я, здібностей до навчання, засвоювання та використання нової інформації, професійних навичок. Також подається аналіз причин низького рівня адаптації серед сучасного студентства. Розглянуто вплив фітнес-технологій на формування фізичного, емоційного та психологічного стану здоров’я людини, розвиток інтелектуальних та адаптаційних здібностей у молоді. Під час досліджень, описаних у статті, враховувалась проблема зменшення кількості академічних годин з фізичного виховання в закладах вищої освіти, повільний перехід на позааудиторну форму фізичного виховання, що виявляє зниження фізичної активності студентів, та, у свою чергу, призводить до зниження рівня засвоєвання прикладних та фахових знань та навичок. Загалом, проблема зменшення фізичних вправ, відсутність системи фізичного виховання, як і повільне, непослідовне втілення програм позааудиторного фізичного виховання, зменшує об’єктивну готовність людини до будь-якої професійної діяльності. Саме тому багатьма дослідниками рішенням проблеми пропонується застосовування фітнес-технологій як універсального методу фізичного виховання майбутніх спеціалістів і здорової нації, а саме ця робота пропонує систематизувати методику викладання фітнесу в рамках обмеженого часу з метою збільшення ефективності занять. Згідно з «Національною стратегією з оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 року» алгоритмом «рухова активність – здоровий спосіб життя – здорова нація» визначається напрямок досліджень з метою визначення найбільш ефективних фітнес-технологій, стилів викладання фізичної культури в закладах вищої освіти, за допомогою яких студентство отримає змогу за короткий час одержувати якнайбільше мотиваційних та розвивальних вправ, занять під керівництвом висококваліфікованих викладачів, що зміцнить здоров’я фізичне та психологічне. Ключові слова: фізична культура, освіта, фітнес, ментальний фітнес, студентство, здоров’я, адаптація, викладачі
49
Круглов, Віталій. "ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ТРАНСФОРМАЦІЇ РИНКУ ПРАЦІ: ВИКЛИКИ ЦИФРОВОЇ ЕПОХИ". Науковий вісник: Державне управління 1, № 7 (2021): 140–61. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2021-1(7)-140-161.
Full textAbstract:
Процеси технологічних змін, які позначилися на забезпеченні життєдіяльності держави, виробництва, відобразилися у переважній більшості людської діяльності - є наслідком стрімкого розвитку цифрової економіки. Породжені інноваційними технологіями нові напрями діяльності підприємств, установ та організацій вимагають наявності у персоналу відповідних фахових навичок, пов’язаних зі знаннями цифрової економіки. Мета дослідження полягає у аналізі сучасного стану державної політики трансформації ринку праці та формування підходів щодо впровадження змін з урахуванням викликів цифрової епохи. Як показує процес розвитку ринку праці, цифровізація та технологічний прогрес значно вплинули на економічну діяльність, виявивши вимоги щодо адаптивних навичок фахівців. Це, в свою чергу, в найближчому майбутньому призведе до значного скорочення та ліквідації робочих місць. Цифрова трансформація є складними змінами за рахунок посиленого впливу технологій, спрямованими на відносини у суспільній та економічній сферах. Концепція Industry 4.0 передбачає виникнення та подальший розвиток сучасних інноваційних напрямів діяльності. Нагальною постає потреба отримання та адаптування працездатного населення до мінливих вимог ринку праці. Впровадження нових напрямів потребуватиме значної кількості найманих працівників, в той же час – зникнення неактуальних напрямів призведе до значного рівня безробіття. Визначено, що перед державною політикою, пов’язаною з трансформації ринку праці, постають питання, спрямовані на: врегулювання балансу між виконанням роботи людьми та автоматизованими системами; контроль за безпечним використанням провідних технологій; формування необхідного середовища для підприємницької конкуренції; збільшення фінансування НДДКР; розбудову цифрової інфраструктури; впровадження стимулюючого характеру в оплаті праці в наукоємних та інноваційних сферах діяльності; законодавче упорядкування питань, пов’язаних з виконанням віддаленої роботи; посилення інституційних меж захисту інтелектуальної власності; державну підтримку суб’єктів інноваційної діяльності; залучення значних інвестицій у розвиток наукової та освітньої сфери; перепідготовку фахівців у різних сферах діяльності та працевлаштування.
50
Андрющенко, Тетяна Костянтинівна, Любов Василівна Лохвицька, Юлія Анатоліївна Руденко та Наталія Аркадіївна Дудник. "ВИКОРИСТАННЯ ІКТ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ". Information Technologies and Learning Tools 81, № 1 (2021): 15–35. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v81i1.3795.
Full textAbstract:
У статті репрезентовано матеріали наукового пошуку стосовно впровадження інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в освітній процес закладів дошкільної освіти (ЗДО) у контексті формування у старших дошкільників здоров’язбережувальної компетентності. Розглянуто засадничі положення досліджуваної проблеми у поглядах вітчизняних та закордонних науковців на основі аналізу психолого-педагогічної і методичної літератури з питання цифровізації дошкільної освіти. Розкрито специфіку і доцільність інтеграції ІКТ в заклади дошкільної освіти як одного із складників освітнього процесу, що вирізняється мобільністю, високим ступенем активізації дітей у розв’язанні різноманітних завдань. Представлено авторську методику формування у старших дошкільників здоров’язбережувальної компетентності з використанням засобів ІКТ, яка концептуально узгоджена з вимогами Базового компоненту дошкільної освіти (освітні лінії «Особистість дитини» та «Комп’ютерна грамота»). Визначено сутність ключового поняття дослідження «здоров’язбережувальна компетентність», фундамент якого складають дев’ять життєвих навичок, комплексна сформованість яких забезпечує дитині можливість свідомо вести здорове, повноцінне життя. Окреслено уніфікований алгоритм експериментальної методики: тематика; етапи організації освітньої здоров’язбережувальної діяльності (мотиваційний, теоретичний, практичний); дидактичний, інформаційно-комунікаційний супровід. Зроблено акцент на методично-доцільних ІКТ, які модернізують процес формування здоров’язбережувальної компетентності у старших дошкільників (мультимедійна презентація, комп’ютерні ігри, YouTube, інтелектуальні карти тощо). Представлено систему його методичного забезпечення: медіатека, конспекти занять, каталог освітніх сайтів, дитячих ігрових розвивальних програм тощо. Узагальнено результати і оцінено ефективність використання ІКТ у процесі формування здоров’язбережувальної компетентності у старших дошкільників, що віддзеркалено зростанням кількості респондентів ЕГ високого рівня. Визначено перспективи дослідження цілісності процесу використання засобів ІКТ у формуванні здоров’язбережувальної компетентності суб’єктів дошкільної освіти.